Колос-65 (2015) by volodjka

П АР

ЗАК

П АР

ЗАК

ІЯ

«КОЛОС» «КОЛОС»

АЦ

ЦеЦе магічне магічне слово слово

ІЗ

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

Л А НБ АЛОАС Н А О А О Б К АСО Ь РГ РГ С А А АТ

Василь Василь ГАДЖЕГА ГАДЖЕГА Микола Микола ТИМЧАК ТИМЧАК

АТ

К СЬ

65 років ЗОО ВДФСТ «Колос» АПК України — 65 кращих атлетів Срібної Землі

zz На знімку зліва олімпійська чемпіонка з гандболу (Монреаль–76), голкіпер ГК «Колос» («Бахтянка», «Спартак» Берегово та «Карпати» Ужгород) Н. Гецко–Лобова. У центрі два знімки всесвітньовідомого силача І. Ф. Фірцака–Кротона (Іван Сила) з Білок, що на Іршавщині. Справа дворазовий срібний призер Олімпійських ігор, п’ятикратний чемпіон світу з фехтування Василь Станкович із села Н. Давидково, що на Мукачівщині.

Перші кроки у великий спорт вони робили на сільських футбольних полях

zz Бронзовий призер ОІ змс СРСР С. Решко (зліва) та капітан ФК «Динамо» Київ В. Турянчик із сіл Мукачівщини.

zz Екс–гравці «Динамо» Київ та збірної СРСР змс СРСР В. Рац (зліва, с. Фанчиково) та І. Яремчук (сел. В. Бичків).

zz Гранди вітчизняного футболу (зліва направо): мс СРСР і зт УРСР М. Коман та М. Форкаш (обидва з Виноградівщини), І. Гецко (Іршавщина) та В. Плоскіна (Мукачівщина)

Шановні ветерани товариства «Колос», сільські фізкультурники, спортсмени, тренери Нинішнього року Закарпатська обласна організація (ЗОО) Всеукраїнського фізкультурно–спортивного товариства (ВФСТ) «Колос» АПК України відзначає ювілей — 65 років з дня його створення. Упродовж усієї славної історії сільське товариство Срібної Землі було і залишається потужною організацією, визнаною школою підготовки спортсменів високого рівня, утвердження здорового способу життя, популяризації спортивного руху у закарпатському селі. Далеко за межами краю відомі імена чемпіонів та призерів світу, Європи та олімпійських Ігор, СРСР, України змс СРСР Н. Гецко–Лобової, С. Решка, В. Станковича, Н. Митрюк, В. Турянчика, М. Михалини, В. Раца, І. Яремчука, мсмк В. Пасулька, Ф. Медвідя, Г. Чаплигіна, В. Думи, С. Кравчука, І. Кукушкіна, Й. Пеняка, І. Білосюка, Е. Аблаєва, В. Логойди, М. Бундаша, а також Т. Поповича, Л. Костика, І. Гецка, Г. Мезева… Усі вони починали свій спортивний шлях на сільському шкільному майданчику або на футбольному полі за селом. Слова вдячності за високий професіоналізм та сумлінну працю мовимо нині ветеранам сільського спорту, керівникам і тренерам ДЮСШ та ОДЮСШ ЗОО ВФСТ «Колос» АПК України, а також сільським трудівникам, які свою основну роботу на полях чи фермах, у садах та виноградниках, тракторних станах чи на переробних підприємствах успішно поєднують із зайняттям фізичною культурою та спортом і беруть активну участь у різних спортивних заходах. З радістю вітаємо усіх тих, кого ще називають лагідним та гордим словом «Хлібороб», з чудовим ювілеєм й бажаємо міцного здоров’я, терпіння, благополуччя, удачі та побільше гучних перемог на різних престижних змаганнях, які примножуватимуть спортивну славу Закарпаття, України та зміцнюватимуть авторитет нашої держави у світі. З повагою Голова обласної державної адміністрації

Геннадій Москаль

Голова обласної ради

Володимир Чубірко

«…2013 рік. Центральною радою Всеукраїнського фізкультурно– спортивного товариства «Колос» АПК України підведено підсумки роботи обласних організацій з розвитку спорту вищих досягнень у 2013 році. Головний трофей із зимових олімпійських видів спорту в другій групі областей здобули спортсмени Закарпатської обласної організації ВДФСТ «Колос» (голова М. Тимчак). До речі, цю спортивну громадську організацію Микола Юрійович (на фото) очолює уже більше чверть століття (1990‑2015 рр.) Найбільшу кількість очок нашому товариству принесли спортсмени з лижних перегонів мс України І. та М. Білосюки, а також А. Гергардт. На чемпіонаті України з фристайлу (акробатика) серед чоловіків добре виступили С. Матей, А. Дудич, І. Балажі. В юнаків призові місця зайняли О. Окіпнюк, Ю. Куксінов, М. Федоричко, К. Чернова. Призером чемпіонату України з фристайлу (могулу) серед юніорів став В. Гісем. Підготовку закарпатських спортсменів до досягнення високих спортивних результатів здійснюють тренери облорганізації ВФСТ «Колос» Петро Білосюк (лижні перегони), Ольга Окіпнюк–Яремчук (фристайл–акробатика) й Степан Легеза (фристайл–могул). За перше місце з розвитку спорту вищих досягнень Закарпатська обласна організація ВДФСТ «Колос» нагороджена кубком та дипломом Центральної ради товариства, а голову обласної ради М. Тимчака відзначено дипломом І–го ступеня за успішну роботу з олімпійських зимових видів спорту у 2013 році». (Витяг із газетної публікації).

Шановні колеги та друзі! Щиро вітаю Вас із чудовим нашим ювілеєм. Бажаю Вам преміцного здоров’я, благополуччя та всіх житейських гараздів. Нехай наша колосівська нива завжди буде щедрою на спортивні здобутки. З повагою Голова ЗОО ВФСТ «Колос» АПК України

Микола Тимчак

Василь ГАДЖЕГА Микола ТИМЧАК

м. Ужгород — 2015

Закарпатська обласна організація Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» АПК України (ЗОО ВФСТ «Колос») заснована у жовтні 1950 року. Головна її мета — забезпечення фізкультурно-спортивної роботи у колгоспах, радгоспах, на машинно-тракторних станціях, в організаціях споживчої кооперації, на переробних підприємствах й у всіх трудових колективах, які відносяться до агропромислового комплексу. Станом на 1 вересня 2015 р. ЗОО ВФСТ «Колос» об’єднувало 453 сільські спортивні осередки, що зосереджені у 13 районних організаціях товариства «Колос» та обслуговує понад 65 тисяч трудівників села. Автори опрацювали відповідні архівні та газетно–книжні матеріалів про становлення та розвиток в області ДСТ «Колос» протягом 65 років (1950‑2015 рр.). Ними також підготовлено короткі розповіді про кращих сільських атлетів, тренерів, керівників та організаторів сільського фізкультурно–спортивного руху на Срібній Землі. У книзі вміщено цікаві архівні фотоматеріали й довідкову інформацію...

Це магічне слово «Колос» Замість вступу Притулившись до могутніх Карпатських гір, у самому географічному центрі Європи, розташована одна з найменших, але одна з найгарніших областей України — Закарпаття, яка у народних піснях, легендах, казках неспроста має ще одну милозвучну назву Срібна Земля. Споконвіку у мирі та дружбі на ній проживають українці й угорці, росіяни й румуни, словаки і німці, хорвати і болгари, роми і євреї… Усі вони напрочуд працьовиті, мудрі, талановиті та дружелюбні. Закарпаття також славне своїми людьми. Далеко за межами краю знають і цінують будівельників і червонодеревників, гончарів і лозоплетільників, виноградарів і садоводів, овочівників і вівчарів, поетів і художників, майстрів прикладного мистецтва і вишивальниць, ткаль і різьбярів по дереву, ковалів і куховарів — усіх не перелічити. А ще ми, закарпатці, як ніхто інший, гордимося своїми славними атлетами, зокрема тими, хто свої перші кроки у великий спорт робив на шкільному спортивному майданчику, на стадіоні чи на футбольному полі за селом. Звісно, для історії 65 років — це мить, а для працівників нашого товариства — це майже 25 тисяч днів плідної роботи. За цей період виросла ціла плеяда класних спортсменів, якими гордиться фізкультурна сільська сім’я Срібної Землі. Це 8 змс СРСР. Серед них олімпійська чемпіонка з гандболу Ніна Гецко–Лобова (до речі, Закарпаття має олімпійських чемпіонів з усіх ігрових видів спорту, що культивуються у краї: баскетбол — Н. Ткаченко–Копча, футбол — Й. Беца та волейбол — дворазовий чемпіон дефлімпійських ігор серед глухих Роман Герій — Авт.), бронзова призерка Ігор Наталія Митрюк (ГК «Колос» Берегово), капітан київського «Динамо» у 50–их роках минулого століття Михайло Михалина, до речі, перший змс СРСР із футболу на Західній Україні (с. Порошково, Перечинський район), залізний капітан київського «Динамо» В. Турянчик (с. Чинадійово) та захисник збірної СРСР, одеського «Чорноморця та київського «Динамо», бронзовий призер Ігор С. Решко (с. Ключарки, що на Мукачівщині), півзахисник збірної СРСР, «Динамо» Київ та «Ференцварош» Будапешт В. Рац (с. Фанчиково, що на Виноградівщині), хавбек збірної СРСР й «Динамо» Київ І. Яремчук (сел. В. Бичків, що на Рахівщині), дворазовий срібний призер ОІ, капітан збірної СРСР з фехтування В. Станкович (с. Н. Давидково, що на Мукачівщині), більше 10 мсмк — Ф. Медвідь (Н. Давидково), В. Пасулька (с. Ільниця), М. Бундаш (с. Іванівка), В. Біляк (с. Горінчево), В. Кемінь (с. Іза), Г. Чаплигін, І. Кукушкін, С. Кравчук, Е. Аблаєв та В. Логойда (Мукачівська ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

райорганізація ФСТ «Колос»), В. Дума та Й. Пеняк (Ужгородська райорганізація ФСТ «Колос»), І. Білосюк (с. Лазещина, що на Рахівщині). До них потрібно віднести і понад 200 знаних не лише в області, але й далеко за її межами закарпатців, яким було присвоєно звання «Майстер спорту СРСР», «Майстер спорту України», «Заслужений тренер України» та «Заслужений працівник фізичної культури і спорту України». Візиткою закарпатського спорту у нашому краї по праву називають найдужчого челядника ХХ–го століття на Планеті Івана Федоровича Фірцака–Кротона (прізвисько І. Сила). Принаймні так у 1928 році про нашого земляка, після того, як закарпатець зробив своє турне по заокеанському материку, писала найавторитетніша, найвпливовіша й найчитабельніша американська газета «The New York Times» («Нью–Йорк Таймс»). До речі, у 50–60–их роках минулого століття всесвітньовідомий силач із Білок, що на Іршавщині, Іван Фірцак у футболці, на грудях якої красувалася емблема фізкультурно–спортивного товариства «Колгоспник» (на фото зліва), виступав і захищав честь рідного колгоспу «За нове життя», району, області на різних престижних змаганнях. Скажемо відверто, не було таких змагань, аби з них богатир повертався у рідне село над Боржавою без нагород. Про свого односельчанина згадує двічі Герой соцпраці, відомий кукурудзовод, депутат Верховної ради СРСР та УРСР Юрій Юрійович Пітра (на фото справа): «Моя родина із Кротоном жила по сусідству. Ми замалим із ним не стали навіть сватовами. У нього був гарний дужий син, а у мене чарівна дівчина. Та щось там не склалося. Всяке буває. Фігльованим був челядником. Бувало у неділю візьме повну кишеню копійок й піде на толоку до дітей, які там ганяли м’яча. Коли він підходив до них, то гра відразу завершувалася. Тоді він брав повну пригорщу копійок і розкидував по толоці, немов засівав насінням пшеничне поле. Діти навипередки бігали й збирали гроші. Сміх, радісні вигуки. Дітлахи мали не лише задоволення від цієї забави, але й гроші, щоб купити собі цукерки, печиво, а також у неділю піти у кіно. Тоді денний сеанс для дітей, як правило, «крутили» у неділю в обід і коштував… 5 копійок, а рогалик — 6. Правда, інколи старші хлопці купували собі цигарки. А тоді «Гуцульські» коштували 6 копійок, «Памир» — 10, а «Верховина» — 14. І коли про це дізнався Кротон, то спочатку з курцями провів дружню виховну бесіду про шкідливість куріння для здоров’я людини, особливо для дітей. А якщо ви не будете палити, – сказав він, – то я вам куплю справжній м’яч. Згодом за ним він спеціально їздив аж до Берегова». Забігаючи наперед, скажемо, що у Білках щороку проводиться турнір із міні–футболу серед сільських команд школярів, приурочений пам’яті нашому славному земляку Ю. Ю. Пітрі. У 2012 році переможцями стали місцеві юні футболісти, яких готує тренер ДЮСШ Іршавської райорганізації ФСТ «Колос» І. Староста (директор В. Попович).

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Патріархом сільського спортивного руху на Закарпатті по праву вважають майстра спорту СРСР з велоспорту та «Заслуженого працівника фізичної культури і спорту України» Гейзу Миколайовича Мезева. Він понад 50 літ вірою і правдою служив сільському товариству спочатку як спортсмен, а відтак понад 30 літ очолював Мукачівську райраду ФСТ «Колос» та до кінця свого життя був директором ДЮСШ. Буквально місяць тому (5 жовтня 2015 р.) на мукачівському стадіоні «Харчовик» відбувся дебютний турнір з футболу серед вихованців ДЮСШ ФСТ «Колос». Переможцями стали юні «колосівці» з села Нове Давидково (тренер Г. С. Кузьма). Теплих і щирих слів заслоговує і мс СРСР, зт УРСР Т. Попович, який грав за київське «Динамо», 2–гу збірну СРСР, а після закінчення КДІ фізкультури працював понад 30 літ завідувачем відділу футболу в Укрраді ФСТ «Колос». Протягом цього часу провів чимало футбольних змагань, які організовувала Укррада ФСТ «Колос»

zz Великі кишені в елегантних білих штанях І. Кротона завжди були набиті копійками. Він любив пройтися берегами рідної річки Боржава (на фото), а відтак відправитися на сільське пасовище, де діти завжди пасли корів, кіз, буйволів і ганяли м’яча. Але коли до них підходив Іван Федорович, гра відразу завершувалася і…

zz 1991 рік. Петрово. Місцевий стадіон. Обласні фінальні сільські спортивні ігри. На першому плані дівчинка у національному вбранні вручає хліб–сіль керівнику спортивної делегації Мукачівщини голові райради ФСТ «Колос» мс СРСР Г. М. Мезеву (третій справа). ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

на чолі з відомим пропагандистом сільського спортивного руху на Україні Анатолієм Усенком. Більше чверть віку облрадою ФСТ «Колос» керував знаний в області пристрасний пропагандист сільського спорту та здорового способу життя П. Фітас, який згодом працював головою асоціації ветеранів спорту Закарпаття. Стільки ж років цю найбільшу громадську організацію в області очолює екс-гравець ФК «Говерла» Ужгород, односельчанин змс СРСР І. Яремчука, один із авторів цієї книги М. Ю. Тимчак, який нині ще й в. о. генерального директора підприємства УСБ «Закарпаття» ВФСТ «Колос» АПК України. Практично все своє свідоме життя на сільскій спортивній ниві трудяться голови райрад ФСТ «Колос», зокрема у Мукачеві мсмк з греко-римської боротьби Іван Кукушкін, Берегові мс СРСР Олена Чуха, у Виноградові Олександр Чука, в Іршаві арбітр національної категорії з футболу Василь Попович, у Хусті Володимир Фінюк, у Міжгір’ї Василь Томинець, у Волівці Іван Лопіт, директори та тренери ДЮСШ В. Розгоні, С. Голіба, С. Ложнікова, В. Кучінка, Л. Костик, Ю. Світлик, І. Ленчик, С. Легеза, Е. Горват, Г. Качур, А. Савко, І. Староста, І. Волошиновський, Е. Кулієв, Й. Пеняк…

zz 11 вересня 1993 р. Вишківський сільський стадіон «Колос», що на Хустщині. Обласні фінальні сільські спортивні ігри. На урочистому відкритті збірна команда Виноградівського району. Справа у костюмі голова Виноградівської райради ФСТ «Колос» Олександр Чука. У цьому році сільські спортсмени з найтеплішого району Закарпаття у загальнокомандному заліку зайняли третє місце. Чемпіонами стали футбольна команда з колгоспу імені Ватутіна, а також гирьовик Валерій Чоповдя (вагова категорія до 65 кг). Срібними призерами з гирьового спорту також стали Анатолій Гичка (вагова категорія до 60 кг.), Павло Кіраль (до 80 кг.), а також мс СРСР Олександр Марчук (вагова категорія до 90 кг.). До речі, сам Олександр Григорович Чука виступав серед керівників з більярду. Кілька разів він був переможцем та призером з цього екзотичного виду спорту на селі.

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Витоки сільського спорту на Закарпатті

Святкувати ювілей товариства і не підсумувати його кращі здобутки — погана прикмета. Утім, звичайно, не прикметами керувалися автори книги, коли взялися дослідити створення, становлення та досягнення ЗОО ВФСТ «Колос» АПК України. А головним їх бажанням було згадати тих, хто стояв у витоків зародження сільського спортивного товариства, доклав чимало зусиль для його становлення, хто протягом 65 років приносив йому славу та визнання. А перші паростки організованого спортивного руху у краї з’явилися вже після Першої світової війни, а до цього часу про його розвиток на Закарпатті майже немає відомостей. У 20–30–ті роки минулого століття центрами спортивного життя були Ужгород, Мукачево, згодом Берегово, Виноградово, Хуст. У місті над Ужем наприкінці 1925 року був створений СК «Русь». Серед його засновників були сенатор Е. Бачинський, доктор І. Гаджега, А. Лавришин, доктор І. Коссей, Т. Ортутай, С. Єфремов, доктор Й. Ройкович, доктор А. Марко й О. Микита. В основному за цей колектив грали ужгородські гімназисти, які приїхали на навчання в обласний центр з усіє Підкарпатської Русі. Скажімо, з батькового села (В. Г.) Мідяниця (Іршавський район) у складі цієї команди грав, а відтак і був її капітаzz 1932 рік. Село Доманинці (нині це один із мікрорайонів ном Василь Радик–ст. (див. фото справа). Ужгорода). Футбольна команда СК «Русь» Ужгород Появу «Русі» мадяр(у білих футболках) перед черговим матчем. Зліва капітан «русичів» В. Радик-ст. ські спортсмени, які у той час домінували в спорті на теренах краю, сприйняли досить скептично. Та за короткий період СК «Русь» вийшов на чільні позиції в спортивному житті Закарпаття. У складі СК «Русь», як zz Ось таку уже згадували, було й чимало гравців, які починали футбольну свій шлях у великий спорт екіпіровку у селі. Серед них і основопомали наші ложник воротарської школи футболісти– на Закарпатті О. Бокшай (с. предки на зорі В. Лази, що на Ужгородщизародження ні), який згодом захищатиме «гри кольори ФК «Славія» Прага мільйонів» та збірної ЧССР. у нашому краї. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

Треба констатувати і той факт, що сільський спортивний рух на Закарпатті має набагато глибші корені. Ще у 20-х роках минулого століття у Великому Бичкові, Солотвині, Середньому, Ільниці, Чинадієві, Великих Лучках, Новому Давидкові, Довгому були створені перші футбольні та волейбольні колективи, а також вже була ціла мережа сільських спортивних осередків. Скажімо, у Баранинцях, він існував при «Просвіті». Серед найпоширеніших видів спорту були футбол, теніс, волейбол, легка атлетика, а також зимові види спорту, які особливо «прижилися» у гірських районах, зокрема на Рахівщині, Міжгірщині, Воловеччині та Великоберезнянщині. Як засвідчує вчитель–ветеран Нижнєселищної десятирічки Арсеній Іванович Шоваг (1920 р. н.), уже у 1932 році проходили змагання не лише з футболу, але й волейболу. Матчі відбувалися на майданчику за парафіяльною школою. У перші роки між стовпчиками була протягнута лише мотузка, а потім була встановлена сітка. Як розвивався сільський спорт до 2-ої Світової війни хочемо проаналізувати на прикладі двох сіл — це Ромачевиця, що на Мукачівщині та В. Бичків, що на Рахівщині. «Перші відомості про ромочівський спорт, — пише у своїй книзі «Ромочевиця» її автор, «Заслужений учитель України», великий популяризатор сільського спортивного руху професор УжНУ Михайло Алмашій, — відносяться до початку 30-х років. Тоді завдяки демократизації суспільного життя в Чехословацькій Республіці помітно піднімається загальний культурний рівень села, як і краю в цілому. Патріоти–вчителі та інтелігенти–службовці першими доклали зусиль, щоб започаткувати осередок активного сільського спорту в Ромочевиці. Легко прижилися такі види спорту, як футбол, волейбол, велоспорт, важка атлетика. Первинним осередком спортивного руху, певна річ, була школа, а невдовзі центром фізкультурних занять стала сільська толока Курінник. У 1933 році створюється футбольна команда, хоча у селі ще не було стаціонарного футбольного поля. Лише у 1935 році на рівній толоці, де випасалися гуси, свині, кози, поруч із каналом, у 200 метрах від крайньої хати Михайла Туріна, було обладнано футбольне поле. Як розповідали перші активісти футболу, ворота не відповідали розмірам. Поставили їх навмання. Лише через рік Євген Гадела погодить у Мукачеві стандартні розміри футбольного поля і воріт. Так звичайна толока перетворилася у місце спортивних змагань. Це було гарне футбольне поле з густим зеленим газоном, рівне, зі стандартними розмірами й акуратними дубовими футбольними воротами. Щонеділі після церкви тут збиралася молодь села. Цікавилися футболом хлопці і з сусідніх сіл: Залужжя, Барбова, Макарьова, Лалова, Пістрялова, Доробратова, Завидова, Горбка…». Отже, Ромочевиця перетворюється у центр спортивного життя околиці. Не випадково згодом вона стала місцем проведення сільської спартакіади, яка відбулася 2 серпня 1938 року. Дослідник історії спорту на Мукачівщині М. Русин присвятив цій події статтю, яка була надрукована у газеті «Панорама» через 28 років (2 лютого 1966 року). «Свято розпочалося вранці. Зібралося на стадіоні біля 500 учасників. Змагання проходили з 6 видів спорту. Першими на трасу вийшли велосипедисти. Вони долали 6–кілометрову дистанцію. Кращим гонщиком став ромочевиць Андрій Лендєл. Друге місце посів Євген Попович із Лалова, третє — Петро Гелетей з Пістрялова.

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Продовжили змагання атлети штовханням ядра. Переможцем став Євген Попович із Лалова. Представник з Яблонова Василь Чубірко був другим, Михайло Горват з Пістрялова — третім. Спис найдальше кинув Павло Деяк з Росвигова, за ним ішли доробратівці Михайло Кабацій та Іван Ільтьо. Павло став і бронзовим призером у стрибках у довжину, а перше та друге місця зайняли відповідно ромочівські хлопці Василь Алмашій та Євген Гомонай. zz 1948 рік. Одна з перших сільських команд Стометрівку найшвидше пробіг представник із Макарьобула створена у Ромочевиці. Їй дали назву ва Василь Лакатош, вже згадува«Більшовик». Зберігся і склад команди: Федір ний росвигівець Павло Деяк був Лучок (лежить на передньому плані з м’ячем), другим. У змаганнях зі штанги Михайло Алмашій (капітан команди), Фома неперевершеним виявився рота Гриць Алмашії, Йосиф Мотринець, Юрій мочівський «фірцак-кротон» Гомонай, Василь Плеша, Петро Федорко, Василь Андрій Алмашій. Попович, Іван Греба, Федір Орлаг та інші. Заключним і найбільш захоплюючим був футбольний фінальний матч між командами Ромочевиці та Пістрялова. З мінімальним рахунком 1:0 перемогу святкували господарі, яким був вручений срібний кубок півметрової висоти. Його наповнили ігристим виноградним соком і кожен футболіст з команди-переможниці по черзі смакував приємний тонізуючий напій градусів 18. Ось хто грав за переможців: Євген Гадела, Василь, Михайло та Ілля Гомонаї, Василь, Юрій, Іван і Михайло Алмашії, Іван й Василь Чопеї, Іван Дурдинець. На заключному параді переможці та призери були нагороджені медалями та грамотами. Потім усі разом виконали гімн «Подкарпатские русини» та «Многая літ». Згідно з архівними даними, на кінець 1937 року в 16 сільських читальнях «Просвіти» було організовано спортивні секції, в яких займалися 282 члени. Власні футбольні поля мали всього три читальні (в Невицькому, що на Ужгородщині, Косівській Поляні, що на Рахівщині та у В. Реметах, що на Берегівщині). Спортінвентар був дуже скромним. Лише у 7 читальнях мали футбольні м’ячі та волейбольні сітки. Читальня М. Бичкова була єдиною, що мала комплект футбольного інвентаря. Як зародився футбол у В. Бичкові, що на Рахівщині, згадує перший тренер змс СРСР І. Яремчука зт УРСР С. Руснак: «Мій батько, — згадує Степан Йосипович, — 10 років (1924‑1934 рр.) працював у Празі та Младе Бореславі. Він полюбляв футбол і був активним членом ФК «Батя». Весною 1935 року повернувся до Портоша (нині М. Бичків) і організував зі своїми однодумцями СТ «Довбуш» і футбольну команду ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

«СК М. Бичків» (на фото справа). На свої збереження він закупив для гравців «основи» та «дубля» два комплекти форми, бутси, м’ячі, інший інвентар. Правда, цей футбольний колектив проіснував лише 4 роки. У 1939 році хортівські окупанти безцеремонно забрали від батька форму, м’ячі… Словом, я народився у сім’ї футболіста і батько zz 1935 рік. СК «Просвіта» В. Бичків, який організував зумів усім трьом своїм сибатько С. Руснака. Меценатом його також став нам привити любов до цієї урядник сільського уряду С. Куций. За цю команду гри. Як сьогодні пам’ятаю, виступали (на світлині): Й. Лимбак, П. Яцко, В. Репкало, яка була радість, коли він М. Хорж, І. Руснак, І. Григорчук, В. Руснак, З. Бойценюк, подарував нам гумійового М. Кузьмик, М. Ткачук, М. Чичак. м’яча. Мені тоді було 6 років. У футбол ми грали майже кожен день. Батько грав разом із молодшим братом, а я зі старшим. Під час навчання в малобичківській восьмирічці багато хлопців після уроків залишалися на майданчику. Спершу ми грали тенісними м’ячиками, які знаходили у бур’янах поблизу тенісних кортів, а як підросли, то здебільшого гумійовим». Після 2–світової війни почали масово створюватися сільські спортивні осередки. Перший в області почав діяти у селі Доманинці. І це не випадково. У ті роки до обласного центру, як кажуть, рукою подати. А нині цей населений пункт уже давно став мікрорайоном Ужгорода. Очолив його П. Гончарик. До осередку входили футбольна та волейбольна команди, легкоатлети тренувалися за селом, а ввечері у місцевому клубі збиралися шахісти, шашкісти, любителі доміно. Досить назвати такий цікавий факт: 9 уродженців села закінчили інститути фізкультури. Дехто ще й нині працює на вчительській ниві, а дехто встиг «покуштувати організаторського хліба». Так І. Матяш (на фото справа) працював свого часу заступником голови облради ФСТ «Колос», а відтак заступником голови облспорткомітету та викладачем кафедри фізвиховання УжДУ. Багато років Іван Йосипович очолював обласну федерацію баскетболу. У 1947 р. у селах краю в основному у низинних районах пройшла колективізація сільського господарства. Були створені колгоспи (артілі), згодом радгоспи, машинно-тракторні станції (МТС), об’єднання «Сільгосптехніка» й «Сільгоспхімія». При них паралельно й почали з’являтися спортивні осередки. На початку 1949 року Народною радою Закарпаття було прийнято постанову про проведення 1-ої сільської спартакіади. Був затверджений оргкомітет, котрий очолив завідувач відділом освіти області І. Керча. У його програмі були такі види спорту: футбол, волейбол, велоспорт, легка та важка атлетика. Змагання пройшли на мукачівському стадіоні «Більшовик». Переможницею стала збірна команда господарів.

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Голові правління колгоспу «100-річчя Леніна», що на Мукачівщині, М. Ганчеву хотіли би присвятити цілу сторінку через те, що такого пристрасного любителя спорту треба було ще пошукати на теренах області. Тим більше, що Михайло Федорович очолював це господарство 43 роки (1947–1990 рр.). Про феномен Ганчева, правда, про його батька згадує віце-президент товариства «Україна-Болгарія» Христо Роглєв, який проживає у Києві: «Закінчилась війна. Настала нова доба — мирних подвигів, на це і націлював Ганчев своїх земляків — закарпатських болгарів. Березневого дня 1946 року зібралися на раду. Вирішували, як далі жити і працювати? Ф. Ганчев роздумував: «Ми звикли гуртом трудитись, один одного виручати і допомагати в скруті і в біді. Треба і далі згуртовуватись. Давайте створимо колективне господарство. Підтримали ініціативу. Їх було 73 трудівники із 17-ти сімей. Розробили свій сільськогосподарський статут. І прикинули, хто й що мав для усуспільнення. А мали ось що: 6 коней, 4 електромотори з насосами для поливу, 3 плуги, 4 вози та 4300 парникових рам, а також інший дрібний інвентар. Назвали колгосп імені Димитрова». …Серед перших трудівників Закарпаття, удостоєних державних нагород (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 16-го лютого 1948 р.), найбільше було передовиків саме з колгоспу ім. Димитрова — більше 20-ти. М. Ф. Ганчев, син Героя, вважав, що колгосп ім. Димитрова став справжньою школою і кузнею майстрів високих врожаїв (згодом 10 чоловік очолили колгоспи Мукачівщини). Мудрі уроки батька і Ганчева-мол. навчили любити землю, бути їй відданими. Михайло Федорович закінчив сільськогосподарський інститут. Його обрали головою колгоспу в селищі Кольчино. Був наймолодшим серед своїх колег. Беззмінно очолював господарство 43 роки. Його праця відзначена багатьма державними нагородами. Він мав велику повагу у людей. ФК «Урожай» Кольчино тричі був чемпіоном Закарпаття (1977, 1979 та 1993 рр,, а також двічі володарем кубка області (1982 та 1983 рр.) й тричі фіналістом (1974, 1975 та 1992 рр.). Чимало гучних перемог здобули волейболісти, важкоатлети, легкоатлети, велосипедисти цього господарства….

zz 80-ті роки минулого століття. Голова кольчинського колгоспу М. Ф. Ганчев у колі своїх спортсменів, які готуються до чергових районних сільських ігор. Про що мова? Та про все: як укомплектовані команди з різних видів спорту, чи є форма, інвентар і, звичайно, настрій та упевненість у перемозі у загальнокомандному заліку. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

1950-й — рік «народження» ФСТ «Колос»

2015 рік для ЗОО ВФСТ «Колос» АПК України — ювілейний. 65 років тому, а точніше 19 серпня 1950 року, Рада Міністрів та ЦК компартії (б) УРСР ухвалили спільну постанову про створення у Республіці фізкультурно–спортивного сільського товариства (ФССТ) «Колгоспник» (з 1968 року — «Колос»). У цьому році наприкінці жовтня в Ужгороді відбулася установча конференція, де була створена Закарпатська обласна рада ФССТ «Колгоспник». Першим головою цієї організації було обрано Володимира Крузе, який до цього часу працював в обласному комітеті фізичної культури і спорту. Його заступником став Іван Завадяк.

Керівники Закарпатської обласної організації ВФСТ «Колос» АПК України

zz В. Крузе (1950–1952 рр.)

zz П. Ф. Фітас (1952–1978 рр.)

zz Г. Г. Куруц (1978–1982 рр.)

zz І. А. Ленчик (1983 –1987 рр.)

zz М. Ю. Тимчак (1990 р. – по нині)

Велику допомогу у створенні нової громадської організації надав голова обласного комітету фізичної культури і спорту Дмитро Сас (1947‑1952 рр.). Його поради, пропозиції сприяли організованому проведенні районних конференцій, на яких було й обрано перших голів окружних (районних) рад ФССТ «Колгоспник». На цьому етапі головним завданням було якнайскоріше у кожній артілі організувати сільський спортивний осередок (секцію, гурток, колектив фізкультури), який сприяв би додатковому залученню сільського населення до масових занять фізкультурою і спортом. Найчастіше його першими членами ставали керівники господарств, бирови (сільські голови) та активісти села. А довіряли очолювати цей осередок найперше тим, хто любив спорт і мав неабиякі організаторські здібності. У тих населених пунктах області, де саме були хороші й здібні організатори, почали з’являтися перші найпростіші спортивні майданчики, футбольні поля, а також виділялися приміщення у клубі або в адмінбудинках сільської ради чи артілі, де свій робочий кабінет мав, якщо так його можна назвати, голова місцевого фізкультурного осередку. Це в основному були кімнатки, де сільчани увечері при гасовій лампі, або у неділю після служби грали шашки та «ловили рибу» у доміно. Крім того керівники районних та сільських спортивних осередків велику увагу приділяли створенню фінансової бази на місцях. Але ця робота не лише у селах, у районах та області давалася із скрипом.

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Відразу після війни в області уже було створено кілька добровільно-спортивних товариств. Про це інформувала обласна газета «Молодь Закарпаття» за 12 жовтня 1946 року: «В області діють спортивні товариства «Більшовик», «Червона Зірка», «Динамо», «Спартак», «Локомотив», створено 570 низових колективів фізкультури». До речі, у цей період практично у всіх сільських школах були відкриті свої спортивні осередки. Це в першу чергу зобов’язувало рішення Комітету у справах фізкультури і спорту «Про відкриття у всіх неповних та середніх школах Закарпаття спортивних колективів», яке у кінці листопада 1945 року підписав голова Василь Федак. Щодо сільських господарств, які у 45–50–их роках минулого століття лише організовувалися, то важко було з їх керівниками знаходити спільну мову щодо організації в їх трудових колективах спортивних осередків. Тим більше, що трудовий колектив артілі ставав повноправним колективним членом спортивного товариства лише після того, як сплатив попередньо членські внески у розмірі 1500 карбованців. На цьому етапі виникало чимало проблем, що вкрай важко було вирішити. По–перше, окремі керівники господарств вважали розвиток фізичної культури на селі якоюсь забавою. Тому необхідно було по кілька разів їхати в новостворені артілі, аби добитися відповідного результату. По–друге, багато колективних господарств були економічно слабкими, особливо в гірських районах. Вони фактично існували на державних дотаціях і здебільшого брали кредити у банках. Через те на придбання спортивного інвентаря та облаштування елементарних спортивних майданчиків кошти практично не виділялися. Укррада ФССТ «Колгоспник» теж не мала можливості фінансувати свої організації в областях. А ось ДСТ «Спартак», «Більшовик», «Червона Зірка», «Авангард», «Локомотив» фінансували профспілкові організації. Тому заробітну оплату працівники обласної та окружних рад «Колгоспника» не отримували по 8–10 місяців. А це, звичайно, суттєво впливало на плинність кадрів у райрадах. І все ж, у 1951 році облрада ФССТ «Колгоспник» уже об’єднувала 117 низових осередків, де працювало 350 чоловік. У різних спортивних секціях займалося понад 35‑40 тисяч жителів села. Та не дивлячись на всі труднощі, спортивне життя на селі вирувало. Про це говорить і той факт, що згідно архівних даних, уже наприкінці листопада 1950 року на Мукачівщині відбулася підсумкова обласна артільна спартакіада. Збірні районів змагалися з 6 видів спорту: легка атлетика, стрільба, гирьовий спорт, шашки, волейбол та футбол. Є дані й про переможців та призерів серед волейбольних команд. У чоловіків перше місце здобули представники Тячівщини (Т. Молнар, Н. Теплаков, Ю. Чонка, Л. Борбиль, П. Мазур, А. Лонграф, І. Лавришин, 2– ге місце у команди Міжгірського (Волове) і 3–тє — Хустського округів. У жінок перемогу святкували господарки (за збірну Мукачівщини виступали три сестри Кабацій (Марія, Марта та Ольга), В. Сириця, З. Зинковська, О. Сливка та М. Штраус), 2-ге місце у представниць Виноградівщини й третє — у волейболісток Ужгородщини. У 1952 році відбулася 2–га спартакіада сільських фізкультурників, яка пройшла у Берегові. У цих масових змаганнях перемогу святкувала команда Мукачівщини, яку очолював Василь Алмашій. Другими були спортсмени Берегівщини, а третіми — збірна Ужгородщини. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

Цього ж року замість В. Крузе на посаду голови облради ФССТ «Колгоспник» було обрано П. Ф. Фітаса. Для Павла Федоровича головним питанням було пошук нових кадрів у районах, котрі могли би на рівні організувати й цілеспрямовано проводити фізкультурно-масову роботу серед сільського населення, створити необхідну матеріально–технічну базу та придбати спортінвентар та форму. І Павлу Федоровичу таки вдавалося знаходити тих людей, котрим до душі була не лише фізична культура, але й володіли неабияким хистом до організаторської роботи. У цей період райради в області очолили: на Ужгородщині — Емеріх Химинець, на Хустщині — Олександр Сіладі, на Рахівщині —Олександр Додонов, на Мукачівщині — Євген Грабовчак, на Берегівщині — Антон Тидір, на Виноградівщині — Михайло Нейметі…. На зорі становлення товариства також велика увага приділялася підбору тренерських кадрів. У середині 50-х років навчальні заклади УРСР випустили своїх перших дипломованих фахівців, які в основному були направлені на роботу у сільську місцевість. Чимало прийшло їх і в нашу область. Найвагоміших успіхів у перші роки становлення «Колгоспника» досягли спортсмени з Мукачівщини. У його рядах виросли перші майстри спорту СРСР з велоспорту, це, зокрема Іван Кноблох, Йосип Болдижар, Марія Росул, Гейза Мезев. Першого найгучнішого успіху домігся І. Кноблох, який у 1952 році на всесоюзних змаганнях сільських фізкультурників на дистанції 75 кілометрів фінішував другим. Наступного року Йосип Болдижар на першості СРСР серед сільських спортсменів разом із своїм земляком Андрієм Вагнером зайняли третє призове місце у командному заліку. У 1953 році команда Закарпаття, «кістяк» якої складали «колосівці», у командній гонці на першість УРСР (100–кілометрова дистанція) теж вибороли бронзові нагороди. У цьому ж році у складі збірної УРСР Й. Болдижар та А. Вагнер на московській багатоденній велогонці були сьомими. Й. Болдижар став першим на Закарпатті мс СРСР (1952 р.) з цього виду спорту, а під час проходження дійсної військової служби він навіть входив до символічного списку «10 кращих велосипедистів УРСР». На змаганнях різного рангу з велосипедного спорту брати Георгій та Йосип Фехтелі, Гейза Мезев, Степан Савчинець, Б. та З. Болдижари показували хороші результати. Заслуговує на увагу і Марія Росул–Моргентал, яка разом з Іваном Кноблохом на першості Радянського Союзу серед сільської молоді у 1955 році у складі збірної УРСР здобули срібні нагороди для Срібної Землі. На цих же змаганнях (25–кілометрова дистанція) мукачівка виконала норматив мс СРСР з велоспорту і першою серед жінок-закарпаток була удостоєна цього високого спортивного звання. «Кістяк» жіночої збірної команди області з волейболу теж складали представниці сільського спортивного товариства. Якщо у чоловічій збірній (1959 рік) були лише два представники облради «Колгоспник» — це тячівці А. Катрін та І. Шеверя, то у жіночій — майже половина: Ганна, Ірма та Ольга Нейметі, Марія Фурик із с. В. Копаня та Марія Бендас із хустської райради ФССТ «Колгоспник». Хоча сільське товариство, на відміну від «Динамо», «Спартак», «Трудові резерви» та інших, вважається наймолодшою спортивною організацією, однак не пройшло і 10 років, як у складах збірних команд Закарпаття

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

все більше й більше бачимо представників ФССТ «Колгоспник», правда з тих видів спорту, що культивувалися у ньому. Про волейбол ми уже вели мову вище. Там у «колосівців» усе гаразд. «Королева спорту» у збірній краю перед 2–ою спартакіадою УРСР (1959‑1960 рр.) була представлена (чоловіки): І. Сентипал (Ужгородська), М. Неймет (Виноградівська), М. Палко (Великоберезнянська), І. Герей (Тячівська) та В. Добрянський (Берегівська), а також представниця слабкої статі Г. Глеба з Мукачівської райрад ФССТ «Колгоспник». У складі збірної області з вільної боротьби були «колосівці» М. Маркович із Міжгірщини, І. Бігарь із Перечинщини та З. Каравицький (тренер Е. Шомоді) з Берегівщини, а з велоспорту (чоловіки): Й. Болдижар, М. і Г. Жменяки та Г. Мезев, а також жінки М. Росул, М. Болдижар, М. Цинтак, В. Кельман із Мукачівщини, В. Спачинська та А. Кириченко з Виноградівщини. Навіть у спортивній гімнастиці був один представник нашого товариства — це Іван Чепка з Хустщини. Окремо хотіли б зупинитися на зимових видах спорту, які у сільському товаристві почали теж культивуватися, особливо в гірських та передгірських районах краю. Цей вид спорту особливо добре прижився на Іршавщині. Саме звідти й було найбільше представників у збірних командах області: лижні перегони (чоловіки): В. Горзов та М. Коцур відповідно з Іршавщини та Перечинщини, (юнаки): С. Раковець та Й. Біров (Мукачівщина та Іршавщина), а серед жінок нашу область представляли на всеукраїнській спартакіаді М. Горзов та А. Мороз відповідно з Іршавщини та Хустщини (дівчата): М. Повх та В. Басараб (Іршавщина та Мукачівщина), у слаломі та слаломі-гіганті збірницями були А. Мороз та І. Цегладі (відповідно з Іршавщини та Хустщини). Хотілося б також повести мову ще про два види спорту, які особливо в пошані серед сільських атлетів, — це важка атлетика та футбол. Однак у збірній Закарпаття з цих видів спорту були лише по 4 представники: важка атлетика: Ю. Керечанин, Е. Горзов та А. Ігнатко (усі троє з Іршавської ФССТ «Колгоспник»), а також І. Анталовці з Воловеччини. Щодо збірної Закарпаття з футболу, то до неї ввійшли гравці берегівського «Колгоспника», зокрема воротар Чобо Кахлик, Степан Бірта та Йосип Гайла. Перший згодом виступатиме за полтавський «Колгоспник» та чернівецьку «Буковину», а другий захищатиме кольори ужгородської «Верховини». Ще один посланець сільського товариства у збірній області був з Хустщини — це Іван Мельничук. У 50-х роках закарпатське село увійшло у велику сім’ю «спортивних кузень». Ні, «футбольна кузня Закарпаття» уже була. Ужгородський «Спартак» у 1946 та 1950 рр. уже встиг стати двічі чемпіоном Республіки та володарем кубка УРСР серед команд колективів фізкультури. Мало того, головна футбольна команда Закарпаття у товариському матчі зуміла переграти гранда вітчизняного футболу московського «Спартака», до того ж з ганебним та принизливим результатом 4:1. А до київського «Динамо» ще у 1948 році поїхали перші вихованці закарпатської школи футболу — це Іван Фабіян із Великого Бичкова та Георгій Лавер із Зняцева, що на Мукачівщині. А ще через рік там уже було 10 закарпатців. Дев’ятеро з них (1949 рік) стали вперше чемпіонами СРСР серед резервних складів. 1950‑1960 рр. — період помітного розвитку жіночого волейболу в селах Закарпаття. Це можна простежити на прикладі сіл В. Копаня Виноградівського, Кальник Мукачівського та В. Бичків Рахівського районів. Волейбольна ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

команда дівчат із першого села була створена ще у 1945 р. як окрема спортивна секція при союзі молоді, а з 1950 р., як команда ФССТ «Колгоспник». Наступного року проводилися першість та кубок Виноградівського району та області серед сільських волейбольних команд. Дівчата з Великої Копані стали переможцями не лише першості, але й вибороли гарний трофей. Волейбольні команди з Кальника лише у фінальних зустрічах програли виноградівчанкам і були нагороджені срібними медалями. Дівоча команда з В. Копані була унікальною й цікавою. Я у них свого часу був і вас запрошую. Це 4–ро сестер — Ірма, Оля, Наталія і старша Ганна. Отож, на редакційній «Латвії», на «борту» якої написані два слова «Закарпатське телебачення», ми через Мукачево, Берегово, Виноградово взяли курс на Хуст. Перевал. Бетонована стрічка шосе «біжить» вгору, і раптом перед нами відкривається чудовий краєвид: немов хтось відкрив широкі двері в залиту сонцем долину. Зліва синіють гори. Те саме бачимо і справа. Очі розбігаються від побаченого. А між цими горами змійкою в’ється найбільша ріка Закарпаття Тиса. А на її берегах немов вишикувались гарні цегляні будинки. Це і є Велика Копаня. Завітав я (В. Г.) у це село і наприкінці липня 2015 р. У сількій раді поцікавився, як знайти когось із родини Нейметі. Одна із жінок, яка до сільського бирова прийшла по справах, згодилася нам показати будинок, де проживає одна із сестер. Я був на «сьомому небі», коли почув, що тут є і Ганна. Ганна Нейметі. Аж не віриться, що ця невисока чорнява жінка з привітною усмішкою у 50-х роках змогла у своєму селі організувати волейбольну команду, яка згодом стане фаворитом не лише на теренах району, області, але й Республіки. А ще у неї, як і її сестер, вистачило завзяття, наполегливості, аби в їх село завітав великий спорт. Але про це згодом. ...Ганна дає мені білу папку. Я не буду розповідати вам про наші спортивні стежки. Це краще зробили ваші колеги. Правда, багато фотографій віддала Степану Поляку, який разом із І. Скрябіним казали мені, що готується книга про волейбол. Не знаю вийшла вона чи ні? — Звичайно, вийшла, — заспокоїв свою приємну співрозмовницю, з якою смакую каву по-закарпатськи зі смачними шоколадними конфетами «Тарас Бульба». У мене вона є і відразу ж телефоную Івану Івановичу Скрябіну, що потрібні бодай 2–3 примірники книги «Волейбол Закарпаття» Степана Поляка та Олександра Тріфана. — Для кого? — почув у слухавці. — Не повірите, Іване Івановичу, але я зараз в обійсті родини Нейметів у Великих Ком’ятах. — О, Боже. Щось не віриться. Вони ж у селі уже давно не проживають. Я передав мобілку Ганні Нейметі. Там треба було бути. 65 років пройшло з того часу, коли Іван Скрябін та Ганна Нейметі із сестрами грали у волейбол. Іван Іванович «догрався» до першого майстра спорту СРСР з волейболу на Закарпатті, а команда «Сестри Нейметі» стала своєрідним феноменом у сільському спорті не лише у краї, Республіці, але й на всесоюзному рівні. Про що можуть говорити між собою люди, про яких свого часу ходили легенди. Окремі почуті фрази: «Ой, я тільки–но повернулася з Києва. Була у сестри Ірми. Вона у столиці живе. Я сама живу у Мукачеві… Інші сестри теж роз’їхалися по білому світі… Нещодавно зустрічалася з… А як ви поживаєте? … Та що ви кажете?… Це буде здорово, якщо нас запросять на святкування

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

65–річчя «Колоса»… Ви організовуєте ветеранський турнір?… Це повинно бути гарне свято… Успіхів і здоров’я вам, шановний Іване Івановичу… Газетних матеріалів небагато, як і фотографій. Але один із них ми подаємо. Це матеріал А. Іванча під назвою «Квінтет» із села над Тисою»: «Ганна-старша жила і вчилась у рідному селі. Вона любила спорт і могла годинами спостерігати, як грають у футбол хлопці. Дівчата, на жаль, у футбол не грали… Одного разу у Виноградові була на зустрічі волейболістів. І не могла відірвати очей. Сітка відділяла суперниzz Нині 93–річний екс-гравець київського «Динамо», СК ків, здавалося, вона навмисне була встановлена «Русь» та «Спартак» Ужгород Г. М. Лавер проживає так, щоб не дати можливов Ужгороді на вулиці Митній, яка веде до стадіону сті командам зіткнутись. І «Авангард». тому, на перший погляд, такого напруження гри, як у футболі, вона не помітила. Ганна лише потім зрозуміла, що насправді це не так. Волейболіст не міг вирвати з рук супротивника м’яч: міг лише відіграти його, розгадавши задум не лише одного — всієї команди, яка грала за сіткою. Відіграти, протиставивши супернику блискавичну реакцію на удар, чіткий прийом, сильну контратаку.. Ні, як на кого, а їй тут, на волейбольному майданчику, було навіть цікавіше, аніж на трибунах під час футбольного матчу». І ось на подвір’ї сільської школи з’явились два стовпи і новісінька сітка. Майданчик був не зовсім рівний, та це Ганну не турбувало. Непокоїло її інше: як зацікавити дівчат. Забобони, старі звички давалися взнаки. Навіть найближчі подруги червоніли, коли Ганна просила їх записатися у секцію. Як це, посеред білого дня, на очах у людей вийти на майданчик у футболках та трусах. Довелось Ганні вчитись разом із хлопцями. А якось у неділю дівчата побачили таку картину: на шкільному майданчику проти команди хлопців грала Ганна та її сестри — Оля і маленька Ірма та подруга Ганни Марія Фурик. Хлопці жартували: «Куди вам, мовляв, у волейбол грати? Не доросли ще». А через місяць Ганна сказала жартунам: «Давайте зіграємо за всіма правилами». Незвичайний матч між дівочою, в основному «сімейною», ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

командою Нейметів і командою сільських хлопців був першою перемогою Ганни. Хлопці не знали куди від сорому дітися. Вже потім на всесоюзних змаганнях відомі тренери дивувалися: «Така маленька, а сильно атакує». … У 1951 році на змаганнях сільських волейболістів України глядачі вперше побачили дівчат з Великої Копані. Вони не відзначалися ростом, ефективними ударами. Але грали так злагоджено, дружно, так чітко приймали і так вміло посилали м’яч на незахищене місце, що вигравали одну зустріч за другою. Вперше тоді закарпатські волейболістки стали чемпіонками України. … Чемпіонат сільських спортсменів країни у 1954 році проходив у Львові. Збірний колектив України, в який входили сестри, очолювала Ганна. І тоді вона вперше піднялась на п’єдестал пошани всесоюзного чемпіонату. Сотні глядачів тепло вітали дівчину з Великої Копані та її подруг, які завоювали звання найсильніших сільських волейболісток Радянського Союзу. Згодом Ганна поступила на заочне відділення Львівського інституту фізкультури й паралельно працювала у колгоспі та школі. В її кімнаті чимало реліквій спортивної слави: дипломи, грамоти, жетони. Ось диплом за перемогу на першій обласній спартакіаді, коли спортсменки села виграли вирішальну зустріч у волейболісток університету, до речі, багаторазових чемпіонок краю, яких готував відомий фахівець мс СРСР І. І. Скрябін. Ще один жетон виноградівки здобули на всесоюзних змаганнях сільських спортсменів у Краснодарі.

zz Середина 50-х років минулого століття. На знімку збірні команди з волейболу Укрради ФССТ «Колгоспник». На передньому плані жіноча (у її складі 4 сестер Нейметі). На задньому плані — чоловіча. Зліва у другому ряді стоїть граючий тренер мс СРСР І. І. Скрябін.

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Ганна Неймет була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки та незмінним капітаном республіканської команди. У 1959 році кращі волейбольні команди колгоспів, радгоспів, РТС брали участь у першості УРСР, яка проходила у Берегові, Іванівцях та Великій Копані. Уперше у рідному селі волейболісток проходила зустріч такого рівня. Природно, що все село зібралося вболівати за своїх дівчат. На майданчик відразу вийшли … 5 сестер Неймет. Шостою була їх подруга, завідуюча сільською бібліотекою В. Іваненко. Перегравши усіх фіналісток із «сухим» рахунком, команда В. Копані закріпила свою спортивну славу. Такий «квінтет» з В. Копані, в якому роль «першої скрипки» й донині виконує маленька, чорнява, енергійна дівчина» (газета «Молодь Закарпаття», 1960 рік). Щодо В. Бичкова, то тут про своїх односельчан розповів місцевий спортивний хронікер Василь Попович у своїй книзі «До вершин майстерності й досконалості», яка вийшла у 2002 році у Празі: «Він такий же, як і футбольний, але значно легший. Хто не спостерігав, як майстерно, потужно і влучно один із гравців подає цей м’яч, як він із швидкістю летить над сіткою на майданчик суперника? Або, вдало прийнятий, зависає над сіткою. а гравець потужно «тушує», пробиваючи виставлену суперниками «стінку» над сіткою. А волейбол у нашому селищі у 1947 році запровадив Рудольф Зеленко. Зібравши 6 однодумців (Імі Шмілер, Ернест Райх, Калман Чернян, Федір Завецький, Гергард Комарковський, а пізніше — Микола Куринович, Лойчі Андєл) він створив волейбольну команду. А найбільшого успіху, правда, серед дівчат добилася вчителька фізкультури місцевої школи Наталія Сурупа, яка спочатку у складі збірної облради ФССТ «Колгоспник» стала чемпіонкою Закарпаття (1955 рік), а відтак захищала кольори Укрради ФССТ «Колоспник» серед дорослих. Через 10 років у складі республіканського «Колоса» був ще один учитель Малобичківської восьмирічки Євген Малик. У 50-х рр. троє дівчат із В. Бичкова Марія (Ізганич) Руснак, Марія (Коперльос) Попович та Василина (Мерегі) Павлюк навчалися в УжДУ, де була створена сильна волейбольна команда, яку тренував мс СРСР із цього виду спорту (паралельно він готував до змагань чоловічу та жіночу збірні Укрради ФССТ «Колгоспник») І. Скрябін, який нині проживає в Ужгороді й продовжує організовувати різні змагання з цього виду спорту, зокрема серед ветеранів. На початку 60-х років розпочався великий спортивний рух із підготовки до 1–ої спартакіади народів СРСР. Керівництво облради ФССТ «Колгоспник» провело спеціальну нараду в Ужгороді, на якій були розроблені основні етапи проведення змагань, починаючи між трудовими виробничими колективами у колгоспах і радгоспах, а також підприємствах, що входили до сільського товариства. Переможці галузевих змагань продовжували боротьбу у фіналах районних та обласних змагань. Така форма дала змогу залучити до систематичних змагань фізичною культурою і спортом додатково понад 20‑25 тисяч працюючих і членів їх родин, а також зацікавила керівників районних та обласних управлінь, райкомів та профкомів профспілок. Ось як передає атмосферу підготовки та проведення районної спартакіади на Мукачівщині уже згадуваний автор книги «Мої метаморфози» М. Алмашій: «… Ми сформували збірну команду нашого села Ромочевиця (рідне село автора, що на Мукачівщині — В. Г.) з усіх видів спорту: легка атлетика, волейбол, баскетбол, футбол. У ході змагання побачили, що явно претендуємо на перше місце у Мукачівському районі. Але якою ціною! Треба ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

було в один день брати участь у багатьох видах спорту, а команда наша була малочисельна, бо Ромочевиця — це досить маленьке село. Футбольна команда виграла першу гру, у другій теж переграла футболістів із Кальника й потрапила до фіналу. Треба було відпочити, але на баскетбольному майданчику односельчани вже готувалися до півфінального поєдинку. Що робити? Відповідь одна — треба йти допомагати баскетболістам. Виграли. А через тридцять хвилин фінальний футбольний поєдинок із Кольчином. Де взяти сили? Уже мускули болять, горять, а треба будь-що триматися. Ми ж захищаємо честь села. Фінал був важким, напруженим. Але нам все-таки вдалося забити гол, котрий і вирішив долю принципового фінального поєдинку. Ми всі — на сьомому небі. Радість, обійми. Кубок із футболу наш і перше загальнокомандне місце у моїх односельчан. Радості не було меж». У мою пам’ять (В. Гаджега) врізався такий епізод. Приблизно в 1965 році на стадіоні рідного села Кам’янське, що на Іршавщині, де проходив принциповий поєдинок між господарями та командою з Великого Раківця, у повному складі зібрався сільський духовий оркестр. Головним у них був мій вуйко Василь Іванович Обіцький, до речі, засновник колгоспу у моєму селі. Такого високого чоловіка, як він (2м. 12см.) не доводилося бачити, аж поки не пішов на військову службу. Але річ в іншому. Цей духовий оркестр після кожного забитого гола (не було різниці: провели його господарі чи гості) виконував своєрідну музичну композицію. Особливо сільські музиканти «розігралися» під час перерви поєдинку. Окремі глядачі навіть почали танцювати, співати. Сміх, гам. Особливо досхочу сміялися діти зі своїми дідусями. Це було справжнє спортивне свято. Уже й не пам’ятаю, хто виграв, але в пам’ять врізався такий епізод того недільного дня. Сільське футбольне поле було за селом, неподалік, де мешкали мої батьки. «Банда» (духовий оркестр — Авт.) вийшла на центральну вулицю й від футбольного поля аж до центра села, а це приблизно один кілометр, «бандішти» (музиканти) виконували різні музичні твори, здебільшого наші закарпатські мелодії та весільні пісні. Ми, дітлахи, бігли попереду них і щось весело вигукували. На вулицю «висипало» все село. Оце було свято футболу! Таке сьогодні можна лише побачити хіба що у сел. Ясіня. Гуцули вміють–таки веселитися… У 1959 році облрада ФССТ «Колгоспник» започаткувала проведення галузевих спартакіад. Першими це зробили сільські лісівники, за ними — працівники ремонтно–тракторних станцій, споживчої кооперації, земельних ресурсів, облводгосп, ветеринарної служби. Всього у цих змаганнях (на рівні районів і області) взяло участь більше 10 тисяч чоловік. А наступного року зазнав суттєвих змін Статут сільського товариства. Воно стало об’єднувати не лише колгоспників та членів їх родин, а й робітників і службовців радгоспів, підприємств і організацій споживчої кооперації, відділень «Сільгосптехніки», «Сільгоспхімії», міжколгоспбуду, СПТУ тощо. … На початку 60-х років у село приходять нові випускники спортивних вузів та технікумів. Здебільшого вони й очолили місцеві сільські спортивні осередки, хоча більшість із них працювала учителями фізкультури у школах. У 1960 році райраду ФССТ «Колгоспник» у гірському Міжгірському районі очолив молодий та енергійний 23-річний Василь Шотник, котрий повернувся із дійсної військової служби. На Виноградівщині головним «колосівцем» став Олександр Шеверя, а на Іршавщині земляк Кротона Андрій Савко (1965 рік). Цей перелік можна продовжити.

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Закарпаття таки потрібно вважати «батьківщиною» футболу на Україні

Безперечно, що найбільш масовим видом спорту на Закарпатті вважається футбол. До речі, «батьківщиною» цього виду спорту є саме наша область, де у «гру мільйонів» почали бавити наші предки набагато раніше, аніж на Прикарпатті. Та й наша футбольна школа краю дала вітчизняному футболу набагато більше класних гравців, аніж три Прикарпатські області разом узяті. Скажімо, Львівщина може похвалитися лише одним змс СРСР (А. Баль), коли закарпатці мають 7«заслужених» (Й. Беца, М. Михалина, Й. Сабо, В. Турянчик, С. Решко, В. Рац, І. Яремчук), а ще й єдиного в Україні до 1988 р. олімпійського чемпіона (Й. Беца) та двох бронзових призерів (Й. Сабо та С. Решко). А першого колосального успіху в історії нашого товариства добився ФК «Колгоспник» Берегово, який у листопаді 1952 року у Краснодарі, де захищав кольори Укрради ФССТ «Колгоспник», отримав блискучу перемогу у Всесоюзних змаганнях на першість СРСР серед сільських команд. Закарпатці у фінальних іграх, а було 6 команд, переграли усіх: азербайджанців (8:0), грузинів (2:1), росіян (3:2), білорусів (4:1) і, набравши максимум очок (18), здобули золоті нагороди. Підопічні відомого закарпатського тренера Б. Вейга (на фото зліва), до речі, першого дипломованого спеціаліста в області, який закінчив тренерські курси у Москві, у ворота суперників провели 45 голів і пропустили 7. Це був тріумф сільських футболістів із Срібної Землі. А у відбіркових змаганннях на різних етапах брало участь більше 40 тисяч сільських команд. Щодо внутрішнього чемпіонату та кубка Закарпаття. Першим чемпіном області серед сільських команд став ФК «Червона Зірка» із Чинадійова (1952 рік), за який виступав і майбутній гранд вітчизняного футболу капітан київського «Динамо» В. Турянчик. Далі золоті медалі виборювали гравці буштинської «Червоної Зірки» (Тячівщина, 1956 р.), довжанської «Боржави» (Іршавщина, 1958 р.), берегівського (1961 р.) та сторожницького «Колгоспника» (Ужгородщина, 1966 р.), ільницького «Шахтаря» (Іршавщина, 1971 рік). Протягом 17 років (1977‑1995 рр.) обласне «золото» здобували лише представники облради ФСТ «Колос»: 4 рази чемпіоном Закарпаття був ФК «Керамік» (Виноградівський промкомбінат облспоживспілки, директор Г. Розентал — 1984, 1988, 1989 та 1990 рр.), тричі — «Урожай» Кольчино (Мукачівщина, голова колгоспу «100-річчя Леніна» М. Ганчев, 1978, 1979 та 1993 рр.), двічі — ФК «Колос» Нове Давидково (1980 та 1981 рр.), довжанський «Аваль» (1992 та 1994 рр.) і стільки ж разів хустський «Кооператор» (1982 та 1987 рр.). До речі, «кооператори» Хуста двічі виборювали приз «Золотий колос». Щоразу цей трофей їм вручав наш земляк, завідувач відділом футболу Укрради ФСТ «Колос» Т. Л. Попович. У 1985 році кращою командою став заставнянський «Колос» (Берегівщина), а наступного року — вишківський «Колос» (Хустщина). ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

Шампанське з кубка області смакували сільські футболісти Перечина (1951, 1979, 1995 та 1997 рр.), Нового Давидкова (1975 та 1976 рр.), В. Бичкова (1977 р.), Кольчина (1982 та 1983 рр.), Дубового (1984 р.), Чорнотисова (1989 р.), іршавського «Металіста» (1992 р.), Бадалова (1994 р.), Поляни (2009, 2012, 2013 та 2014 рр.). Наведемо такий разючий факт. У 1961 році берегівський «Колгоспник» став чемпіоном області й згідно з республіканським положенням федерації футболу провів аж три зустрічі з ужгородською «Верховиною» за право участі у першості СРСР у 2–ій лізі. Перший поєдинок відбувся в обласному центрі й завершився бойовою нічиєю (1:1). Матч–відповідь проходив у прикордонному райцентрі у присутності кількох тисяч глядачів і теж не виявив переможця (0:0). Третій вирішальний поєдинок, який повинен був розставити всі крапки над «і», організатори (федерація футболу Закарпаття та облрада ФССТ «Колгоспник») вирішили провести у Сваляві. Досвідчені футболісти з міста над Ужем таки захистили своє право виступати за команди майстрів у 2–му ешелоні першості СРСР. Мав місце і такий цікавий факт. Керівництво облради ФССТ «Колгоспник» після закінчення 1–го кола у першості області та чемпіонатів районів (1962 рік) вирішило у Берегові провести бліц-турнір з футболу. На стадіоні «Колгоспник» зібралося 35 команд. Перед початком змагань кожен футболіст повинен був пробігти 100 метрів на здачу нормативу комплексу ГПО. Від кожної команди стометрівку повинні були пробігти 11 гравців. І якщо поєдинок завершувався внічию, перемога діставалася тій команді, котра мала кращий результат з бігу на спринтерській дистанції. Турнір проходив на чотирьох міських стаzz 1952 рік. За чемпіонів країни серед сільських команд діонах. Переможці зон зустрічалися у півфінальФК «Колгоспник» Берегово виступали (зліва направо): них та фінальних поєдинкапітан команди І. Бірта, Д. Драбант, Л. Кішхадьє, ках. Чемпіон та призери, Й. Папп, З. Ковач, М. Перевузник, І. Сопков, Д. Ербах, звичайно, отримували Й. Хайлата й інші. До слова, історія цього берегівського відповідні нагороди. Це клубу пишеться ось уже понад 80 років. Його нинішня було справжнє футбольназва «Берегвідейк». Він протягом останніх 10 років не свято. Грали духові орбув фаворитом у чемпіонаті області та розіграшу кестри, своє мистецтво Кубка Закарпаття й рекордсменом турніру, який дарували уболівальпроводиться з 1946 року. Берегівчани вигравали його никам місцеві танцю7 разів (під назвами «Колгоспник», «Кооператор», вальні колективи, а він«Віжибу», «Лінет»). А найбільш вдалим став для цем свята був смачний берегівських футболістів сезон 2010 року, коли угорський бограш, який вони здобули Кубок Закарпаття, виграли чемпіонат готували майстри-кухообласті, а в листопаді ц. р. стали володарями Кубка вари з навколишніх сіл України серед КФК.

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Берегівщини. Інколи він готувався у величезних 12‑15 казанах. Словом, ласували ним не лише учасники та організатори змагань, а й усі уболівальники та гості турніру. Це було справжнє сільське спортивне свято по–закарпатськи. Наступного року при проведенні аналогічних змагань знову новинка. На цей раз було запропоновано після нічийного результату пробивати по 5 пенальті. Крім того, до змагань допускалися лише ті футбольні команди, які заявили на змагання і жіночу команду з волейболу. Таким чином, завдяки футболу облрада пропагувала і волейбол — один із найдоступніших видів спорту на селі. … Вважається, що перший внесок у розвиток важкої атлетики зробив всесвітньовідомий богатир Карпат Кротон. Він довгі роки виступав у складі збірної облради ФСТ «Колос». Та краще про спортивні успіхи (1950–1960–ті рр.) у селі над Боржавою свого часу розповів голова правління місцевого колгоспу «За нове життя» Петро Білинець: «Кремезна богатирська постать, добра усмішка, що ховалася у довгих вусах, глибокі очі, веселі й молоді… Таким, мабуть, запам’ятався цей найстаріший учасник перших змагань атлетів, що відбулися в Ужгороді в 1946 році. До штанги, встановленої перед трибунами, один за одним підходили молоді спортсмени. Одні вдало піднімали вагу, іншим вона не підкорялася. І ось цей старий богатир попросив встановити таку вагу, що на трибунах відразу запанувала тиша. Він легко підняв штангу і обережно опустив її. Довго не стихали оплески. Присутні гаряче вітали богатиря. А він стояв, ніяково посміхаючись, і прозорі краплини сліз раптом скотилися з його очей. До нього підійшов високий чоловік. Це був славнозвісний радянський богатир змс СРСР Яків Куценко. Він тепло обійняв старого борця Івана Фірцака, розпитав про життя, радив зайнятись із молоддю…».

zz У 1989 р. сільська команда «Колос» Чорнотисово (на фото) «засвітилася» на обласному Олімпі. Вона у фінальній грі на кубок області, що відбувся на ужгородському стадіоні «Спартак», обіграла (1:0) знаменитий місцевий «Автомобіліст» (Ужгородське АТП № 1207), у складі якого була половина учорашніх гравців команди майстрів «Говерла». ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

Хустщина теж дала чимало прославлених богатирів. Скажімо, чемпіоном СРСР з важкої атлетики у своїй ваговій категорії став мсмк Віктор Біляк. А інструктор-методист колгоспу «Дружба» цього ж району Іван Берец у 1984 році на першості СРСР із вільної боротьби у своїй ваговій категорії виборов «золото» серед сільських спортсменів. У цей період у Берегівській та Хустській ДЮСШ відкриваються перші секції з ґандболу. Згідно з архівними даними, у 1964 році у ДЮСШ області уже працювало 9 відділень із цього виду спорту, де навчалося 146 дітей, із яких 60 дівчаток. Із ними займалися 5 тренерів із вищою фізкультурною освітою. Тільки протягом цього року ними було підготовлено 18 юних спортсменів 2– го розряду, 46–1–го юнацького та 33–2–го юнацького розрядів, 10 суддів та 8 громадських інструкторів із ґандболу. У спортивних секціях усіх ДСТ («Україна», «Колгосник», «Спартак», «Буревісник», «Авангард», «Локомотив», «Трудові резерви» тощо) у 1964 році займалося 2 632 вихованців. Протягом року було підготовлено 6 спортсменів першого розряду, 7 — другого, 206 — третього і 333 — масових юнацьких розрядів. Перший 10-річний ювілей сільське товариство зустріло, маючи у своїх рядах близько 30 тисяч членів. Також було підготовлено перших 10 майстрів спорту СРСР та кілька тисяч спортсменів-розрядників. У цей період роботу низових спортивних осередків організовували близько трьох тисяч громадських інструкторів та ціла армія суддів з різних видів спорту. Найбільше їх було, звичайно, у футболі та волейболі, важкій атлетиці тощо. У 1960 р. відбулися дебютні всеукраїнські сільські спортивні ігри. А перед ними в області були проведені місцеві змагання. Спочатку на рівні районів, а відтак й області. Останні пройшли на новозбудованому спорткомлексі в Яношах (Берегівщина). Збірні команди з велоспорту, важкої атлетики, футболу й волейболу на всеукраїнських змаганнях були у числі 10 кращих команд. У 1965 році сільські спортивні ігри були присвячені 20-річчю возз’єднання Закарпаття з Україною та 15-річчя створення ФССТ «Колгоспник». У значній частині трудових колективів відбулися змагання з найбільш доступних видів спорту на селі. Найорганізованіше вони пройшли в Ужгородському, Перечинському, Хустському, Берегівському та Рахівському районах. Обласна ж спартакіада у 1965 році стала серйозною перевіркою стану фізкультурної та спортивної роботи у товаристві «Колгоспник» за 15 років свого існування та дієвою підготовкою до 2–их сільських спортивних ігор Української РСР, що пройшли наступного року. Обласна спартакіада відбулася 4–5 вересня 1965 року на берегівському стадіоні «Колгоспник». У її програмі було 9 видів спорту: легка атлетика (біг на 100, 200, 400, 800 метрів, 1,5 км, 5 та 10 км, а також естафета 4Х100 м., метання диску, штовхання кулі, стрибки у довжину, висоту, потрійний стрибок), волейбол (чоловіки та жінки), важка атлетика, городки, гандбол (чоловіки), кульова стрільба, настільний теніс, вільна боротьба та велосипедний спорт. На них фіксувалися результати, які відповідали 1-му розряду, а дехто «тягнув» і на кмс СРСР. Скажімо, це важкоатлети з Іршавщини Василь Білак (найлегша вага), Юрій Бабич (півсередня), І. Ф. Фірцак-Кротон та Степан Буковецький (важка вага), Ужгородщини — Бирис Улиганинець, а також Іван Анталовці та Віктор Масяк з Мукачівщини.

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Рекорди з легкої атлетики були трохи скромнішими на рівні 2-го та 1-го розрядів. Ними володіли атлети з Ужгородщини: В. Чучка (біг 100 м.), Я. Матяш (110 м. з бар’єрами), Й. Сентипал (стрибки у довжину та потрійний стрибок), Мукачівщини: В. Бігарі (1500 м.), Й. Лаутнер (стрибки у висоту), В. Масяк (штовхання кулі) й С. Михайлович (спис), а також В. Шуба (200 м.) з Виноградівщини, Я. Пекар (400 м.) з Хустщини, Й. Палко ( 5 й 10 км) і Й. Повхан (метання гранати) з Великоберезнянщини, а також Т. Дулов (молот) з Берегівщини. Серед жінок кращий результат у стрибках у висоту показали М. Обербихлер з Виноградівщини, у бігу на 100 м. та 110 м. з бар’єрами відповідно Ю. Фірцак та А. Матіко з Іршавщини. Особливо вдало виступили на змаганнях представниці Мукачівської ФССТ «Колгоспник»: Г. Дзямко (400 та 800 м.), Г. Мучичка (200 м.), М. Діус (диск), М. Железняк (спис), Г. Чагарі (граната), Н. Романчук (куля). Спортсмени Мукачівщини були сильнішими і в естафеті 4Х100 м. як серед жінок, так і чоловіків. Велогонщики Мукачівщини Гейза Мезев, Марія Росул та Магдалина Миризак показали результати, які відповідають нормам майстра спорту СРСР. У 1966 році відбулися другі сільські спортивні ігри області. У них вже взяли участь не лише кращі команди районів, але й споживчої кооперації, об’єднань «Сільгосптехніка» (керівник М. І. Носа) та «Сільгоспхімія» (І. А. Кокотко), управління земельних ресурсів, водного господарства, ветеринарної служби області тощо. Збірні команди облради ФССТ «Колгоспник» з важкої та легкої атлетики, велосипедного спорту, волейболу, футболу стали учасниками всеукраїнських сільських ігор, що відбулися 24 серпня у Черкасах.

Матеріально-технічна база — на перший план

Для масового розвитку фізичної культури і спорту на селі необхідна була відповідна спортивна база. У перші роки свого становлення облрада товариства «Колгоспник» розгорнула цілеспрямовану роботу з будівництва не лише спортивних майданчиків, але й стадіонів, а в окремих школах навіть спортзали зводилися. Скажімо, на базі колгоспу імені Чапаєва (с. Іванівка Берегівського району) почалося будівництво «Парку фізкультури і відпочинку». Для зведення цієї споруди з Києва спеціально приїхав інженер-будівельник Олександр Цвеньов. Правління колгоспу на чолі з Іваном Геревичем виділило кошти, будівельні матеріали, транспорт і, звичайно, робочу силу. На 5-гектарній площі спеціаліст із столиці спланував футбольне поле, бігові доріжки, два волейбольні й баскетбольні майданчики, трибуну на 300 місць, роздягальні з душовими. Було посаджено понад 500 декоративних дерев. У серпні 1957 року цей унікальний сільський комплекс було відкрито. З цієї нагоди облрада «Колгоспник» організувала обласну спартакіаду, до програми якої входили футбол, легка атлетика, волейбол, кульова стрільба. Велику лепту у будівництво цього стадіону доклав учитель фізичного виховання місцевої десятирічки Тиберій Гержені. Найдорожчою для нього нагородою були схвальні відгуки від односельчан та диплом й іменний годинник, який йому вручили у 1958 році на ВДНГ СРСР у Москві. У кінці 50–их років в області була прийнята програма дій на зміцнення низових осередків, будівництво на місцях найпростіших спортивних споруд. Усе це сприяло росту спортивної майстерності сільських атлетів. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

У своєму звіті голова комітету з фізичної культури і спорту облвиконкому Євген Драга, підбиваючи підсумки 1959 року наголосив: «Будівництво спортивних баз іде не тільки у містах та райцентрах, але і у селах та при колгоспах. Треба сказати і про той факт, що реконструйовано стадіон ФССТ «Колгоспник» (голова П. Фітас, заступник Ф. Куруц) у Берегові та завершується будівництво районного стадіону у Виноградові. Велику увагу цій справі приділено у с. Довге, що на Іршавщині. Силами молоді деревообробного лісокомбінату та місцевого колгоспу тут збудований комплексний спортивний майданчик. У сел. Великий Бичків власними силами реконструйовано 25-метровий плавальний басейн із підігрівом води. Розпочато будівництво сільських стадіонів у селі Білки (Іршавського), сел. Ясіня (Рахівського), с. Рівне (Мукачівського районів) та в багатьох інших селах краю. У селищі Усть–Чорна будується басейн розміром 25Х50. І таких фактів можна привести чимало. На сьогодні в області є 14 стадіонів, 241 футбольне поле, 78 баскетбольних та 702 волейбольних майданчиків, 33 гімнастичні зали, 16 тенісних кортів, 5 літніх басейнів і багато інших спортивних баз. Завдяки розширенню спортивних споруд значно пожвавилась спортивно–масова робота. У містах та селах області зараз є вже сотні колективів, в яких цілий рік проводиться навчально-спортивна робота. І результати не забарились. Скажімо, торік, тобто у 1958 році, сільські спортсмени з настільного тенісу стали учасниками всесоюзних змагань. А на республіканському рівні переможцями та призерами були представники Виноградівського та Берегівського ФССТ «Колгоспник». Футбольна команда Довгого у цьому році стала чемпіоном Закарпаття, а берегівський «Колгоспник» поспіль двічі (1956 та 1957 рр.) виборов головний трофей — Кубок області. За останні роки чудові результати демонструють представники «Колгоспника» з велосипедного спорту, волейболу, легкої та важкої атлетики, боротьби, кінного спорту. Поліпшує свої спортивні показники колектив артілі ім. Борканюка (сел. Ясіня), де фізкультурники відзначаються і своїми виробничими досягненнями. Аналогічні справи і в артілях імені Чапаєва та ім. Енгельса Берегівського, «100-річчя Леніна» та ім. Леніна Мукачівського районів тощо. З кожним роком географія спорту на селі все більш розширюється. Талановиті спортсмени є у В. Копані, Ракошині, В. Бичкові, Діловому, Довгому, Ставному, Кальнику, Іванівцях, Вишкові, Ільниці, Коритнянах, Сторожниці. Відомо, що у перші роки становлення сільського спорттовариства штатних фізкультурних кадрів у низових колективах практично не було, а всю фізкультурно–масову роботу у селах проводили активісти. Скажімо, у Білках, що на Іршавщині, секцію з важкої атлетики проводить старший син Кротона Іван. Він, як і батько, здібний боксер та штангіст. Випускник Львівського інституту фізкультури Віктор Горзов очолив раду низового осередку. Організаторами також були: нотар Олексій Копа, маляр Юрій Шароші, будівельник Петро Романець, тракторист Михайло Фельцан.... Влітку 1958 р. у Білках пройшли масові змагання з футболу, волейболу, важкої атлетики. Змагання проводились між бригадами та ланками колгоспу «За нове життя». Сама така організація роботи з молоддю дозволила білківським спортсменам з окремих видів спорту два роки поспіль здобувати медалі різного ґатунку на обласних сільських спартакіадах.

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Після змагань правління колгоспу вирішило на території сільради побудувати стадіон неподалік Будинку культури. Продовжуючи тему будівництва спортивних споруд, потрібно відмітити, що у селах Вишково, Петрово, Кольчино, Ганичі, В. Лучки, Н. Давидково, В. Добронь, Білки, Довге, Ільниця уже розпочалося будівництво типових стадіонів. У даному випадку не веду мову про відкриття футбольних полів, адже вони з’являлися майже в кожній артілі, як гриби після теплого осіннього дощу. На Берегівщині, скажімо, протягом перших 10 років було споруджено 20 футбольних полів і комплексних спортивних майданчиків. А у Вишкові, що на Хустщині, збудували стадіон, на якому обладнали кілька волейбольних майданчиків. Таких прикладів можна назвати чимало», — резюмував головний спортсмен краю Євген Драга. Згідно статистики, у 1960 р. ФССТ «Колгоспник» уже мало 5 стадіонів, 181 футбольне поле, 254 волейбольні майданчики. Лише у 1959 р. для сільських спортсменів було закуплено інвентаря на загальну суму 350 тис. крб. Важливу роль у подальшому зміцненні сільських колективів фізкультури відіграла постанова Кабміну УРСР від 14 жовтня 1966 року «Про заходи щодо подальшого розвитку фізичної культури і спорту». Відразу активізувалася робота в низових осередках Мінсільгоспу, Міністерства меліорації й водного господарства, «Укрмінсільстехніки», «Укоопспілки» тощо. Вона сприяла значному розвитку будівництва спортивних споруд на селі. Лише протягом 1966‑1968 рр. у сільській місцевості були побудовані 2 стадіони, 5 спортивних залів, 20 футбольних полів та понад 100 спортивних майданчиків, зокрема у школах та об’єднаннях. Особливо ця робота спорилася на Берегівщині, де протягом 1960–1970–их рр. було побудовано 20 полів та один комплексний спортивний майданчик. У цей час у Вишкові був збудований один із перших сільських стадіонів, де були два футбольні поля, волейбольні та баскетбольні майданчики, місця для проведення змагань із важкої атлетики, гирьового спорту та армреслінгу. Бігова 100 метрова доріжка теж була у хорошому стані.

***

... У 60–ті роки минулого століття ґандбол в області почав активно розвиватися, особливо після приходу цілої когорти випускників різних вищих навчальних закладів, зокрема з Києва, Харкова та Львова. До Ужгорода приїхав О. Філіп, який через кілька років організував гандбольну чоловічу команду, яка кілька разів була чемпіоном області, а у рідному Берегові у місцевій ДЮСШ Й. Зупко займався з юними баскетболістами. Та коли його команда на першості області програла з великим рахунком, він вирішив зайнятися гандболом і набрав юних школярок, із яких згодом «зліпив» команду, яка захищала честь Закарпаття навіть в елітному дивізіоні чемпіонату СРСР. А у створенні команди йому допоміг голова профкому працівників берегівського консервного заводу, у минулому знаний спортсмен (настільний теніс) і великий пропагандист фізкультурного руху на Берегівщині Юрій Вала (на фото зліва). Згодом більшість дівчат після школи працювали на цьому підприємстві й паралельно грали за ГК «Колос» Берегово. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

Зт СРСР І. Турчин:

«За складом гравців берегівський «Колос» — одна з найсильніших команд у радянському ґандболі!»

Яскраву сторінку в історію сільського спорту Закарпаття вписала гандбольна команда «Колос» Берегово, яку створив, а відтак багато років очолював зт УРСР Й. Зупко. Хочеться назвати перший склад берегівського «Колоса», куди були запрошені учениці-старшокласниці з Берегова та району: Н. Лобова, М. Маргітич, Г. Глеба, Л. Задирака, Л. Юльченко, О. Фанта, Є. Субота, І. Андрейчик, Л. Сакадинець, А. Бергер, О. Індик, К. та В. Гади, О. Мигалко, Г. Тягур, Н. Ахиндеєва, Є. Фегер. Це єдина команда з невеличкого прикордонного райцентру, яка 5 разів ставала чемпіоном УРСР та України, тричі срібним призером і стільки ж разів бронзовим, а відтак виступала в елітному дивізіоні чемпіонату СРСР. Дебют ґандболісток Берегова у першості СРСР підтвердив, що будь-якої мети можна досягти, якщо до неї наполегливо, впевнено, крок за кроком йти, переборюючи усі труднощі й негаразди, котрі трапляються на шляху. Наші землячки у 1970 році завоювали бронзові нагороди. Того ж року Людмила Задирака та Ганна Глеба, які виступали у складі збірної УРСР, додали до своїх скарбничок й золоті медалі з Перших Всесоюзних спортивних ігор серед молоді. Дівчата не тільки повернулися до рідного міста з золотими медалями, їм також було присвоєно звання «Майстер спорту СРСР». У збірній УРСР, складеній в основному зі столичного «Спартака», берегівчанки виступили вдало і були взяті на замітку тренерами першої збірної команди республіки. А через рік капітан берегівського «Колоса» Л. Задирака потрапила у збірну команду СРСР, у складі якої на чемпіонаті світу, що проходив у Києві, здобула срібну медаль і спортивне звання майстра спорту СРСР міжнародного класу. Напружено готувалися берегівчанки до наступної першості колишнього Радянського Союзу. Вони провели захоплюючі й продуктивні зустрічі з командами Чехословаччини, Угорщини, брали участь у турнірах різного ґатунку,

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

запозичали й розучували нові тактичні варіанти, награвали цікаві комбінації, що зрештою приносило їм неабиякий успіх. Скажімо, у 1972 році берегівчанки з міжнародного турніру, що проходив у Чехословаччині (м. Кошице), повернулися зі срібними медалями. А програли вони єдиній команді. Але якій?! Фіналісту Кубка європейських чемпіонів із ґандболу — будапештському «Ференцварошу». Цього ж року на Берегівщині відбулося традиційне спортивне свято «Дружба», на яке були запрошені й ґандбольні колективи з Угорщини та Чехословаччини. У «рідних стінах» господарки святкували перемогу. Ще один міжнародний турнір, у якому брали участь і берегівчанки, відбувся у 1972 році у чехословацькому місті Требішов. Додому закарпатки повернулися не тільки з гарним трофеєм турніру «Кубок дружби», а й зі спеціальним призом, яким нагородили Н. Лобову як кращого гравця. Відповідальними і почесними для закарпаток були ігри на міжнародному турнірі «Славутич», які спочатку проводилися у Запоріжжі, а потім у Львові, а також матч-спаринг зі збірною Польщі. Команда берегівського «Колоса» протягом 1972‑1973 рр. намагалася добре виступати як у першості СРСР, так і на інших престижних змаганнях. Та її наставник Йосип Зупко мріяв лише про елітний дивізіон чемпіонату СРСР і розумів, що його вихованки вже наближаються до тієї межі, яка дає їм право виступати у когорті найсильніших жіночих ґандбольних колективів країни. Правду ж кажуть: «Хто не ризикує — той не п’є шампанського». А угорці з цього приводу кажуть так: «Проба–серенч». Як результат, у 1974 році команда завоювала 2–ге місце в першості СРСР (І-ша ліга) й отримала право на перегравання з аутсайдером вищого дивізіону черкаською «Освітою». Спортивне щастя цього разу усміхнулося освітянам, які, вигравши з перевагою лише в один м’яч, залишилися у «вишці». Але не пройшло і двох років, як берегівський «Колос» знову отримав право поборотися за путівку до елітного дивізіону Радянського Союзу. На цей раї її величність Фортуна усміхнулася «колосівкам» із Срібної Землі. Кольори берегівського ґандбольного клубу в сезоні 1975/1976 рр. захищали: Ніна Лобова, Людмила Задирака, Ганна Глеба, капітан команди Гізелла Тягур, Раїса Саїтова, Валерія Маркович, Світлана Сакадинець, Єлизавета Субота, Наталія Прокопишина, Єлизавета Мигалко, Магдалина та Катерина Корожі, Жужанна Марущинець, Марія Шутко, Єлизавета Іллейш, Катерина Леврінц. Головний тренер зт УРСР Йосип Зупко. Після завершення ґандбольного марафону (1975/1976 рр.) про наших дівчат старший тренер національної збірної, головний тренер 8–ми разового чемпіона СРСР, 4–ри кратного володаря Кубка європейських чемпіонів київського «Спартака» зт СРСР І. Турчин сказав так: «За складом гравців берегівський «Колос» — одна з найсильніших команд у радянському ґандболі!» Наступний сезон стартував у Мукачеві, де господарки (ГК «Колос» Берегово) після його завершення займали високе 4–те місце. На початку січня 1977 року в Каунасі завершилися ігри другого туру. Змагання були напрочуд напруженими. Про це свідчить і той факт, що у календарних поєдинках арбітрами було зафіксовано чотири нічиї, а сім поєдинків завершилися з різницею в один м’яч. Берегівчанки два дебютні матчі програли і лише в третьому зуміли подолати опір ґандболісток із Красноярська, а зі ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

студентками ЗІІ розійшлися мирно (15:15). Одне було зрозуміло: далі буде ще важче. Після двох турів (1-е коло) турнірна таблиця набула такого вигляду: Цю турнірну таблицю (злі№ Назва команди М О ва) ми навели не випадково. 6– 1 «Спартак» Київ 301:115 22 те місце у «вишці» після другого туру — це найкращий показник 2 «Спартак» Баку 191:183 16 за всю історію жіночого ГК «Ко3 ЗІІ Запоріжжя 178:164 13 лос» Берегово. Ще одного не за4 «Жальгіріс» Каунас 178:175 12 буваймо, що «Колос» — це єдина 5 «Ростсільмаш» Ростов-на-Дону 159:176 12 ґандбольна команда у колишньо6 «Колос» Берегово 170:192 11 му Союзі, яка представляла неве7 УПІ Свердловськ 180:203 11 личкий прикордонний сільський 8 «Промінь» Москва 160:171 10 район. Тому нам, гадаю, не потріб9 «Буревісник» Алма-Ата 160:171 8 но говорити про медалі, а про те, 10 «Динамо» Кишинів 174:220 7 що дебютант «вишки» був у вісім11 «Металург» Бровари 130:166 6 ці кращих жіночих команд СРСР. 12 «Кольорметал» Красноярськ 169:218 4 А це, скажемо відверто, небувалий успіх. Адже тільки у футболі був таПідсумкова турнірна таблиця кий унікальний факт, коли коман№ Назва команди М О да із грузинського міста з населен1 «Спартак» Київ 837:383 62 ням майже 100 тисяч (ФК «Гурія» 2 «Спартак» Баку 552:509 45 Ланчхуті) у 1987 р. виступала се3 ЗІІ Запоріжжя 499:483 41 ред елітних колективів чемпіонату колишнього СРСР (Вища ліга). 4 «Ростсільмаш» Ростов-на-Дону 540:505 36 Але вона протрималася у «вишці» 5 «Промінь» Москва 494:491 35 лише один рік, а берегівчанки (Бе6 «Жальгіріс» Каунас 502:560 20 регово у 1976 р. мало населення 7 УПІ Свердловськ 373:414 20 майже 30 тис. чол.) — три. Тут до8 «Колос» Берегово 344:385 19 речно нагадати одне зі спортивних 9 «Буревісник» Алма-Ата 375:454 16 правил: «Легше завоювати титул 10 «Динамо» Кишинів 269:350 14 чемпіона, аніж його підтвердити 11 «Металург» Бровари 269:350 12 наступного року». 12 «Кольорметал» Красноярськ 321:433 6 За підсумками виступів у ґандбольному сезоні 1976/1977 рр. республіканська федерація ґандболу назвала кращих тренерів та спортсменок України. До трійки кращих наставників крім Ігоря Турчина (ГК «Спартак» Київ) та Леоніда Ратнера (ГК «Мотор» Запоріжжя) увійшов і наставник берегівського «Колоса» Йосип Зупко. У своїх амплуа кращими гравцями УРСР стали: воротар змс СРСР Ніна Гецко-Лобова, ліва півсередня мсмк Людмила Задирака та розігруюча мс СРСР Ганна Глеба. У цьому ґандбольному сезоні за ГК «Колос» Берегово виступали змс СРСР Ніна Гецко-Лобова та Наталія Митрюк, капітан команди мс СРСР Гізелла Тягур, мсмк Людмила Задирака, мс СРСР Ганна Глеба, Раїса Саїтова, Людмила Юльченко, Єлизавета Субота, сестри Магдалина та Катерина Корожі, Надія Гончаренко. Ще одну спортивну висоту було підкорено спортсменками берегівського «Колоса», які брали участь у першості республіканської ради ФСТ «Колос» із

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

ґандболу. У попередніх іграх вихованки Й. Зупка виступили просто чудово. Фінальні матчі, що пройшли в середині червня 1976 року в місті Болград Одеської області, вони провели, як мовиться, на одному диханні. Ігри проходили за олімпійською круговою системою. Перевага наших землячок над суперницями була як у тактичній, так і технічній майстерності, ігровій дисципліні настільки велика, що окремі поєдинки вигравали з різницею в 30 м’ячів. І це не тому, що суперниці були слабкі. Закарпатки грали натхненно, з повною віддачею сил у кожному матчі. Кращим бомбардиром стала мсмк Л. Задирака. Вперше в таких престижних змаганнях виступала семикласниця із с. Варійово Е. Араньош, яку підготував тренер–викладач Олександр Шуба. Дівчині було вручено першу в її житті золоту медаль. Радості не було меж. Естерку вітало все село. З 23 по 28 вересня 1987 року берегівському «Колосу» випала честь захищати Укрраду ФСТ «Колос» на фінальних іграх першості СРСР серед сільських команд, що проходили у Краснодарі. Успішно подолавши всі бар’єри на своєму шляху, наші дівчата вибороли золоті нагороди. А тим часом у невеличкому естонському місті Вільянді завершилась першість СРСР серед сільських дівчат 1960‑1961 рр. н.. На цих престижних змаганнях Укрраду ФСТ «Колос» представляли вихованки Берегівської ДЮСШ (тренер Василь Фегер), а також юні майстрині ручного м’яча наставників

zz Яскравою сторінкою в історії команди вписаний 1973 рік. Вихованки Йосипа Зупка (присіли, зліва направо): Людмила Задирака, Людмила Юльченко, Марія Базюк, Катерина Леврінц, Людмила Вешелені. Стоять Валентина Сказа, Тетяна Проценко, Марія Маргітич, Людмила Горшкова, Ніна Лобова, Світлана Горват, Людмила Болтенкова — володарки золотих медалей Всесоюзних змагань ФСТ «Колос». І тут же тренер поставив перед командою серйозне й відповідальне завдання: наступного року вийти у Вищу лігу чемпіонату СРСР із ґандболу серед жіночих команд… ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

Василя Беласа (смт. Солотвино) та Сергія Герасименка (Хуст). Подібний турнір проводився вперше і на нього приїхало лише 6 команд із різних республік. Закарпатки вибороли бронзові нагороди. Забігаючи наперед, скажемо, що у 70-тих роках більше 10 вихованок закарпатської школи гандболу захищали честь збірних команд СРСР (Ніна Гецко–Лобова, Людмила Задирака, Ганна Глеба, Наталія Мотрюк), УРСР та Укрради ФСТ «Колос». Найбільшого успіху домоглася олімпійська чемпіонка Монреаля–76, дворазова чемпіонка світу, України, Югославії та Ірландії Н. Гецко-Лобова. Крім таких ґандбольних центрів як Берегово, Ужгород, Солотвино, Хуст, серйозно почали займатися цим видом спорту і в інших рагіонах краю. Скажімо, В. Попович у своїй книзі «До вершин майстерності й досконалості» (з історії розвитку фізкультури і спорту в селищі В. Бичків Рахівського району) згадує: «Особливої популярності серед учнівської молоді В. Бичкова ґандбол набув у 1960 р., коли у місцевій школі з’явився молодий педагог фізичного виховання Є. Малик. Статечний, спортивної виправки вчитель фізкультури, різнобічний спортсмен справляв неабияке враження на школярів. Кожен, хто хоч раз із ним поспілкувався, обов’язково ставив перед собою мету: бути загартованим, сильним, спортивно витривалим і здібним як учитель. За його особистим прикладом у школі сформувався міцний «кістяк» команди з ґандболу та з інших видів спорту. Ідею ініціатора щодо створення такої команди підхопили й інші любителі цього виду спорту, зокрема викладачі фізичного виховання Д. Гайналь, П. Григорчук із Великобичківської ЗОШ і М. Кузьмик із Малобичківської восьмирічки № 1 та ін. Великобичківці під керівництвом граючого тренера Євгена Малика ставали переможцями у зональних іграх, а відтак над маститими командами з Хуста, Ужгорода, Солотвина тощо. Згодом вони здобули перемогу й над обласними фаворитами — берегівчанами. Не допомогли суперникам ані повні трибуни уболівальників із Берегова, які спеціально приїхали на матч-реванш, ані їхній педантизм, ані слава — остання дісталася великобичківцям. У Є. Малика був надто потужний кидок. Кожен голкіпер, котрий бодай раз відчув його на «собі», намагався будь-що уникнути повторної зустрічі. Та не тільки граючий тренер демонстрував кваліфіковану гру. Техніку ведення м’яча, маневрового обігрування суперника, різкого пасування напарникові, несподіваний «куленосний» кидок у ворота противника успадкували його вихованці, які своєю неперевершеною грою зуміли підкорити серця багатьох глядачів берегівчан, які спостерігали за повторним матчем. У 1965 році ґандболісти Великобичківської ЗОШ виграли зональну першість, що проходила в Хусті. За команду виступали Василь Телегазі, Антон Орос, Олександр Зеленка, Іван Попович, Іван Бойчук, Григорій Скляр… Наступного року збірна команда Рахівщини стала чемпіоном області (фінальні ігри у 1966 році проходили в Мукачеві). У цьому ж році Є. Малика запросили до складу збірної команди Закарпаття з ґандболу для участі в першості України, що відбулася у м. Горохів на Волині. Не відставали від юнаків і дівчата тренерa Панькa Григорчукa. Кращими ґандболістками були Євдокія Мандзюк, Марія Деребан, Марія Павлюк…». …У Берегівському районному спорткомітеті якось зайшла мова про те, що взимку в райцентрі нема де тренуватися. До того ж новостворена

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

жіноча ґандбольна команда «Спартак» має неабиякі перспективи. Тоді голова райспорткомітету І. Мітельман запропонував спільними зусиллями спорудити невеликий спортивний зал. Із цією пропозицією він зайшов до районного керівництва. Його підтримали. У тому ж 1968 році заклали фундамент і вирішили збудувати 25 метровий басейн для плавання. Та геологи-розвідники внесли свої корективи. Вивчаючи зазначену під забудову територію, вони раптом натрапили на підземні термальні води. Чи можна було відмовитися від такого подарунка природи? Вирішили відразу будувати басейн олімпійських розмірів (50 х18 м.). Також почали зводити спортивну будівлю, де повинні були розміститися гімнастичний, ігровий зали та спеціальне приміщення для важкої атлетики. СК «Закарпаття» став для берегівчан та гостей міста, образно кажучи, «палацом здоров’я». «Ваша вода — это сказка. Она восстанавливает силы даже во время наиболее напряженных тренировок». Такий висновок зробив головний наставник ГК «Спартак» Київ і збірної СРСР із ґандболу зт СРСР Ігор Турчин. Та не тільки вода заохочувала берегівчан і гостей йти до спорткомплексу. Тут майже 20 тренерів й інструкторів щодня проводили заняття зі спортивної гімнастики, легкої атлетики, греко-римської боротьби, стрільби, футболу, і, звичайно, з ґандболу. Члени та керівництво ГК «Колос» Берегово (Ігнац Мітельман уже працював директором УСБ «Закарпаття» ЦР ФСТ «Колос» — Авт.) були вдячні І. Мітельману за один із кращих в Україні спортивних об’єктів. На Берегівщині, зокрема на базі Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції (директор академік В. Шепа) щороку проходило традиційне спортивно–культурне свято «Дружба», на яке запрошувалися футбольні, ґандбольні, волейбольні колективи, а також важкоатлети, борці з Угорщини та Чехословаччини. Цікавими й видовищними були змагання з гирьового спорту, де домінували спортсмени з Виноградівщини та Хустщини, армреслінгу та перетягування канату. Як правило, у «рідних стінах» найчастіше святкували перемоги закарпатські команди. У 1972 році гандболістки берегівського «Колоса» у фіналі обіграли угорську команду з Ніредьгаза. Певну лепту у розвиток сільського спорту на Закарпатті внесла жіноча команда з хокею на траві. Це для нашого краю — еврика. Та не для великого ентузіаста Юрія Кучика з села Петрово, що на Виноградівщині, котрий зумів створити чудову й монолітну команду з місцевих дівчат (займалося приблизно 80 школярок старших класів). Уже на 1-ій спартакіаді України їм не було рівних. А серед дівчат 1969‑1970 рр. н. у першості УРСР були третіми. У 1965 році 10 представників крайового сільського товариства стали майстрами спорту СРСР, понад 50 — кмс і більше тисяча — першорозрядниками. А першим змс СРСР став уродженець с. Порошково, що на Перечинщині, Михайло Михалина, який у 50-ті роки минулого століття був капітаном київського «Динамо» і у його складі (1954 рік) вперше завоював кубок СРСР (разом із ним за киян грали ще 4 закарпатців: Попович, Коман, Юст, Петрушевич). А через 12 років змс СРСР став ще один вихованець «Колоса», залізний капітан київського «Динамо», уродженець села Чинадійово, що на Мукачівщині, Василь Турянчик, який 15 квітня 2015 року відсвяткував своє славне 80-річчя від дня народження. До речі, свого ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

часу Василь Юрійович працював дитячим тренером–викладачем ДЮСШ Іршавської райради ФСТ «Колос». Ще один цікавий факт. У 70–80–их роках у різних збірних командах (СРСР, олімпійської, 2–ої, серед команд класу «Б», Укрради ФСТ «Колос») грало понад 20 закарпатців. Більшість із них були вихідцями з закарпатського села: Ф. Медвідь та В. Медвідь, (с. Н. Давидково), В. Рац (с. Фанчиково), І. Яремчук (сел. В. Бичків), В. Плоскіна (сел. Ільниця) та інші. А ось за підсумками 1969 року (першість СРСР з футболу, 2–га ліга) 4 гравців мукачівських «Карпат» було включено до складу збірної команди СРСР (клас «Б»): Юрій Чирков (сел. Королево), Василь Медвідь та Іван Качур (с. Нове Давидково) та один із авторів цієї книги Микола Тимчак (сел. Великий Бичків). Як кажуть, тут коментарі зайві. Та про що ми говоримо, коли лише в одній команді майстрів («Карпати» Мукачево) грало відразу троє односельчан (на фото внизу) із Великого Бичкова (Степан Руснак, Микола Тимчак та Степан Гудас). Роком раніше (1968 рік) Іван Пентя з Велятина, що на Хустщині, у складі збірної команди Укрради ФСТ «Колос» (головний тренер закарпатець мс СРСР І. Скрябін) став переможцем всесоюзних сільських ігор, які проходили у Нальчику (столиця Кабардино–Балкарії, Росія). І таких фактів у ці роки було чимало. Також у 1968 році відбулася знакова подія у радянському футболі. Київські динамівці вперше у вітчизняній футбольній історії побили рекорд московських армійців, які тричі поспіль (1946, 1947 та 1948 рр.) виборювали

zz 1969 рік. ФК «Карпати» Мукачево (стоять зліва направо): тренер Микола Теллінгер, Арношт Ціцей, Янош Кіш, Еміл Горват, Іван Волошин, Іван Качур, Тиберій Токар, Павло Біловарі, Василь Розгоні, головний тренер Федір Ванзел. Середній ряд: Іван Вернер, Михайло Терканич, Степан Гудас. На першому плані (зліва направо): Юрій Грубчак, Степан Шебештін, Василь Медвідь, Микола Тимчак, Іван Барлі та Степан Руснак.

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

zz 1997 рік. Село Білки, що на Іршавщині. Під час проведення «Кубка вдячності Закарпаттю» (стоять зліва направо): Ф. Медвідь, 3–ій — В. Турянчик і 6–ий — М. Коман.

чемпіонські медалі. У складі киян були і троє закарпатців — це змс СРСР капітан команди Василь Турянчик, Йожеф Сабо, мсмк Ференц Медвідь із Нового Давидкова та тренер «Динамо» Михайло Коман із Виноградівщини. Мало того, у 1966 році підопічні Віктора Маслова оформили дубль: свої золоті медалі вони поклали у всесоюзний Кубок СРСР. Після такого тріумфу динамівці за традицією приїхали на Закарпаття, де провели кілька товариських поєдинків з мукачівськими «Карпатами», ужгородською «Верховиною» та збірною Закарпаття. Більшість із цих ігор завершувалися внічию.

«Говерла» підкорила Говерлу

Так! Це сталося пам’ятного 1972 р., коли гравці ужгородської «Говерли» вперше домоглися такого вагомого результату, виборовши срібні нагороди першості СРСР серед українських команд. А кував цю перемогу, як пише один із «енциклопедистів» українського футболу Л. Каневський у своїй документальній повісті «Футбол: київське «Динамо» святкує ювілей» («Спортивна газета» за 6 вересня 1977 р.), один із «найкращих вихованців закарпатського футболу першого «київського призову». Його «коронкою» був сильний удар із-за меж штрафного майданчика. Часто воротарі не встигали й руху зробити, як м’яч опинявся в сітці». А мова йде про форварда київського «Динамо» Д. Товта (на фото зліва), який у 50-ті роки зіграв за цей прославлений клуб 85 поєдинків і забив у ворота суперників 24 голи. А у 1972 році він, як головний тренер ФК «Говерла» Ужгород, разом із своїми помічниками (начальник команди О. Малець, тренер І. Пажо, адміністратор І. Мущинка) та вихованцями (капітан команди ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

zz 1972 рік. На знімку срібний призер першості СРСР серед команд класу «А» «Говерла» (стоять зліва направо): Іван Пажо (тренер), Юрій Чирков, Йосип Бордаш, Іван Качур, Василь Стецьо, Віктор Грушко, Василь Мелеш, Степан Гаджа, Йосип Вагань, Дезидерій Товт (головний тренер), Олександр Малець (начальник команди). Присіли: Іван Мущинка (адміністратор), Микола Русин, Степан Войтко, Микола Іванчев, Володимир Пінковський, Іван Вернер, Степан Варга та Василь Медвідь.

О. Поллак, воротарі В. Грушко та В. Дубіно, польові гравці: мс СРСР Т. Пфайфер, С. Варга, М. Іванчо, С. Войтко, В. Пінковський, М. Тимчак, І. Вернер, В. Медвідь, Й. Бордаш, М. Митровський, В. Мелеш, С. Гаджа, М. Шевченко, І. Качур, Ю. Чирков й М. Русин) підкорили Говерлу (найвища гора Українських Карпат). Як стверджують фахіваці, в області не було такої потужної команди як «Говерла» зразка 1972 р. Отже, успіх закарпатців — закономірний. Думка і пошук, бойовитість і майстерність — ось що передусім характеризувало цей колектив. А до цього хочемо додати, що 80 відсотків цієї команди були вихідцями із закарпатського села. Цього року срібними призерами стала і команда ДЮСШ мукачівської райради ФСТ «Колос», яка у фінальній зустрічі на кубок «Золотий колос», який проходив у Полтаві, поступилися лише ровесникам з Харківщини. Цьогорічний розіграш, на відміну від попереднього, проводився дещо за іншим сценарієм. Команди були розбиті на дві групи і зустрічалися між собою двічі (на своєму та чужому полях). У цих групах найуспішнішими виявились команди нашої та Харківської областей. Фінальна гра проходила дуже напружено. Про це красномовно говорить і той факт, що ні основний, ні додатковий, ні навіть перша серія пенальті

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

не виявили переможця. І тільки в другій серії 11–метрових ударів щастя було на боці команди з Харківщини. Юних футболістів з с. Великі Лучки було нагороджено срібними медалями. 1973 рік став тріумфальним для футбольної команди «Механізатор» Іршава («Райсільгосптехніка»), яка у нинішньому році стала переможцем першості Укрради ФСТ «Колос», міжвідомчої всеукраїнської спартакіади, а також виборола кубок Закарпаття. Та все по порядку. Наприкінці 1973 року вперше на Україні розігрувався кубок серед чемпіонів республіканських добровільно-спортивних товариств із футболу. Фінальні ігри проходили у Мукачеві. До міста над Латорицею приїхало 6 команд, які представляли різні спортивні товариства: «Авангард» (Бердянськ), «Арсенал» (Київ), «Спартак» (Горлівка), «Механізатор» (Іршава), «Буревісник» (Харків) та «Локомотив» (Жданово). Змагання проходили за дуже складних погодних умов. Вітер, снігові замети ускладнювали дії гравців. Але незважаючи на це, команди грали зі спортивним завзяттям, виявивши добру фізичну підготовку. Великого успіху домоглася команда іршавського «Механізатора», яка представляла Укрраду ФСТ «Колос». Вони і виграли головний приз. Кольори іршавського «Механізатора» захищали Михайло Квак, Василь Бабинець, Іван Стільник, Михайло Марковці, Андрій Данилюк, Василь Вільчак,

zz 1973 рік. Монолітний футбольний колектив «Механізатор» Іршава у цьому році зібрав цілий букет різних престижних трофеїв (справа наліво стоять): головний тренер, екс-голкіпер ужгородської «Верховини» Федір Капустей, Іван Меренич, Василь Бабинець, Михайло Меренич, капітан команди Іван Стільник, Василь Огар, Йосип Надь, Олександр Рознер. У нижньому ряді присіли (зліва направо): Омелян Попфолоші, Михайло Марко, воротар Михайло Квак, Іван Боднар та Іван Томич. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

Василь Бабич, Іван Меренич, Йосип Надь, Іван Габовда, Михайло Гецко, Євген Попфолуші, Іван Томич, Еміл Бобик. Начальник команди Михайло Жупанин (довгий період працював інструктором зі спорту в Іршавській райсільгосптехніці (директор С. Карабиньош). Тренер Федір Капустей (уроджинець сел. Довге, екс-воротар ужгородської команди майстрів «Верховина»). Друге місце посіли кияни, третє — бердянці. Чималу марафонську дистанцію до фінальних ігор на кубок Закарпаття пройшли іршавські «механізатори», які зустрілися з мукачівським «Локомотив». Іршавчани за результатами двох принципових поєдинків (2:1 і 1:1) вибороли почесний трофей. ...Свій 30–літній ювілей товариство «Колос» зустріло футбольним бумом. Лише у чемпіонаті України (1980 рік) серед команд колективів фізкультури (КФК) виступали три представники облради ФСТ «Колос»: «Карпати» (Буштино) та «Колос» (Великі Лучки) грали у І-ій зоні, а кольчинський «Урожай» — у 2–ій. Буштинці у своїй зоні зайняли високе 2–ге місце, а кольчинці у своїй — 3–тє. Однак, у фіналі змагалися за чемпіонське звання лише переможці зон. Традиційний кубок «Золотий колос», який був започаткований ЦР ФСТ «Урожай» у 1967 році, цього разу проводився у 13-й раз. За цей час українські команди 5 разів володіли цим престижним трофеєм. У цьому році він пройшов у станиці Тимашевській Красноярського краю, де почесний приз виборювали 7 найкращих сільських команд Радянського Союзу. Нашу республіку представляла сільська команда «Колос» Нове Давидково, котра перед цим стала

zz Мукачево. 1976 рік. Юні футболісти ДЮСШ (1961‑1962 рр. н.) Мукачівської райради ФСТ «Колос» — переможці Кубка СРСР «Золотий колос» серед сільських футбольних команд Радянського Союзу. У центрі стоять наставники володарів всеукраїнського трофею Гаврило Кузьма (зліва) та мс СРСР, екс–гравець мукачівських «Карпат», ужгородської «Верховини», львівського СКА та вінницького «Локомотива» Імре Лендєл.

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

чемпіоном Укрради ФСТ «Колос». На всесоюзному рівні односельчани мсмк Ф. Медвідя фінішували третіми. А кубок «Золотий колос» дістався господарям — футболістам команди радгоспу «Садовод» Тимашовського району, яка у фінальному поєдинку переграла футбольний колектив радгоспу «Ок-Алтин» Сирдар’їнського району, Узбецької РСР. Ще одна знакова футбольна подія відбулася в році ХХ-ої Олімпіади — це фінал 1–ої спартакіади сільської молоді України, який проводився в липні в Мукачеві та селі Нове Давидково. Збірна Закарпаття була укомплектована з гравців команд, які виступали у чемпіонаті УРСР серед КФК та області. Їх же суперники з Дніпропетровської, Хмельницької, Полтавської областей представляли дублюючі склади команд майстрів. Господарі всі заплановані матчі провели просто на «відмінно» і в підсумку святкували Вікторію. Внутрішні змагання теж проводилися на високому рівні. Лише у вищій, 1–ій, 2–ій лігах було 86 команд і стільки ж дублюючих складів. Крім того, облрада ФСТ «Колос» окремо організувала свою першість, де у двох зонах змагалося 32 клуби. В елітній лізі тон у змаганнях задавали сільські команди. Скажімо, 1–ше коло в елітному обласному дивізіоні без зривів провів новодавидківський «Колос», який після першого кола відірвався від найближчого переслідувача одноклубників Вишкова на 7 очок. Це був солідний запас на 2– ге коло.Та сільські футболісти з Мукачівщини і в другому колі показали змістовну й рівну гру і за 5 турів до завершення змагань стали чемпіонами області. Ось кому були вручені золоті нагороди («Колос» Нове Давидково): Степану Петровичу Черепані (1954 р. н.), Степану Петровичу Черепані (1958 р. н.), Івану та Михайлу Черепаням, Антону та Івану Кабаціям, Василю та Йосипу Качурам, Василю та Івану Сливкам, Віктору та Івану Басарабам, Василю Балажу, Михайлу Медвідю, Василю Голишу, Михайлові Бурчу, Василю Штимі, Йосипу Микуланинцю, Василю Масаловичу та Василю Масині, а також тренеру «золотих» хлопців Василю Голишу. У 1–ій лізі підсумкову турнірну таблицю очолили відповідно сільські футболісти довжанської «Боржави» (49 очок) та дубівських «Карпат» (47), котрі з наступного сезону виступали в елітному обласному дивізіоні. Стабільністю в грі також відзначалася ціла плеяда висококласних сільських команд, як-от: «Колос» Косино та Дрисино, «Тиса» Буштино, «Колос» В. Лучки, «Карпати» Чинадійово, «Колос» Варієво та дві команди «Кооператор» (Хуст і Берегово). Якщо нині в обласних змаганнях беруть участь від сили 16‑18 команд, то у 1980 році тільки в другому обласному ешелоні за три путівки до першої ліги вели боротьбу майже 50 футбольних колективів. Серед них, звичайно, найбільше сільських — 39. Отже, переможцями та призерами у своїх зонах стали (А»): І-е місце — «Колос» Заставне (45 очок); 2–ге — «Бистриця» Перечин (43); 3–тє місце — «Колос» Вузлове (42 очки); «Б»: 1–ше — «Боржава» Шаланки (42 очки); 2–ге — «Електрон» Воловець (37); 3–тє — «Електрон» Жденієво (37 очок); «В»: 1–ше — «Керамік» Виноградів (51 очко); 2–ге — «Зоря» Тячів (42); 3–тє місце — «Авангард» Приборжавське (42 очки). Переможці цих трьох зон, а саме сільські команди «Колос» Заставне, «Боржава» Шаланки та «Керамік» Виноградів з наступного футбольного сезону були підвищені у класі. (Примітка: «Керамік» представляв трудовий колектив Виноградівського промкомбінату облспоживспілки, яка теж була членом сільського товариства). ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

У футбольному сезоні-80 вперше на Закарпатті були проведені змагання на кубок обласної ради профспілок — 1–ий етап розіграшу Кубка Всесоюзної Центральної ради професійних спілок. Протягом 3 місяців 82 команди вели боротьбу за право виступати в зональних змаганнях. У вирішальному матчі, що проходив на ужгородському стадіоні «Авангард», зустрілися дві кращі сільські команди області ФК «Хімік» В. Бичків та ФК «Колос» Н. Давидково. Підтримати своїх улюбленців як із Рахівщини, так і Мукачівщини приїхало чимало уболівальників. Цей відповідальний матч було доручено обслуговувати арбітру всесоюзної категорії О. Теметєву. Принциповий фінальний поєдинок завершився з рахунком 2:1 на користь мукачівців, які й вибороли право продовжити боротьбу за почесний трофей у регіональних змаганнях на Кубок ВЦРПС. До речі, наступного року у цих змаганнях брали участь 98 команд. І знову у фіналі зустрілися минулорічний переможець обласного етапу футболісти новодавидківського «Колоса» та рахівські «Карпати». На цей раз перемогу святкувала команда з гірського райцентру. Не менш популярним в області був і зимовий чемпіонат Закарпаття, який теж не проходив без сільських команд. Більше того, їх було 75 відсотків від загалу. У 1980 році тон у змаганнях задавали сільські футболісти кольчинського «Урожаю», які у фіналі з рахунком 3:1 обіграли виноградівський «Пластмасовик». В області щорічно проводилися підсумки спортивного року з усіх видів спорту, а також визначався символічний список «10 кращих тренерів Закарпаття». Приємно, що у ньому більшість фахівців — це наставники сільських команд: Василь Голиш — «Колос» Нове Давидково; Михайло Шутко — «Кооператор» Хуст; Михайло Деяк — «Карпати» Буштино; Юлій Гомокі — «Тиса» Петрово; Омелян Марко — «Колос» Вишково; Василь Боднар — «Боржава» Довге; Омелян Лендєл — «Колос» Великі Лучки. У 1981 році, як і торік, у чемпіонаті УРСР серед КФК стартували 72 команди. Серед них минулорічні учасники кольчинський «Урожай» та буштинські «Карпати», а до цього дуету приєднався минулорічний бронзовий призер чемпіонату Закарпаття хустський «Кооператор» (теж представник ФСТ «Колос»). Кольчинці виступали в 1–ій зоні, де зайняли 6-те місце, а у 2–ій зоні хустський «Кооператор» у підсумковій турнірній таблиці фінішував на 5–ій позиції, а буштинці — на 8–ій. Наводимо склади команд, що брали участь у чемпіонаті УРСР серед КФК: ФК «Урожай» Кольчино: Василь Іванов, Василь Тенкач, Іван Алмашій, Михайло Альберт, Михайло Бурч, Василь Алфелді, Юрій Плетак, Роман Фогель, Юрій Жига, Іван Удут, Борис Лукач, Іван Чечур, Іван Кощак (к/к), Степан Розенбаум, Ласло Зайтлер, Олександр Хаустов, Михайло Яблонський, Роман Іваненко, Степан Купець, Олександр Легерда, Юрій Репинець (в «основі» цієї команди є кілька гравців, які ще учора виступали за команди майстрів, зокрема «Карпати» Мукачево). Тренер В. Напуда (екс-гравець київського «Динамо»). За «Кооператор» Хуст виступали: С. Вотяк, П. Фляшко, В. Томишин, Андрій та Василь Писарєви, О. Гергард, В. Фречко, А. Соболенко, К. Синетар, В. Маюр, Й. Мадярчук, А. Ільков, М. Бойчук, І. Фляшко, В. Довганич, М. Ракоці, І. Буртин, І. Дячок, І. Мандич, В. Мазурок, А. Волошин. Тренер — М. Шутко.

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

zz 1980 рік. Команда «Колос» Н. Давидково на Кубку України «Золотий колос» серед сільських футбольних колективів. На фото (присіли): секретар партійної організації місцевого господарства П. Логойда, В. Балаж, В. Качур, брати В. та І. Басараби, В. Голиш (стоять): В. Сливка, директор радгоспу–технікому І. Беринець, С. та І. Черепані, секретар комсомольської організації Н. Микуланинець, І. Качур, І. Сливка, Й. Качур, С. Черепаня.

Кольори буштинських «Карпат» захищали: Е. Міклош, Б. Паш, В. Цех, Ю. Лучко, В. Пацкан, А. Сюч, В. Дурунда, М. Савка, Ю. Томаш, М. Менджул, В. Маюр, В. Розман, О. Сасин, М. Синичко, В. Пийтер, В. Гавриш, М. Свистак, І. Добош, П. Вайнагій, В. Біровець, М. Паращинець. Тренер Михайло Деяк. Фінальний турнір, який пройшов без наших команд у Харкові, зібрав переможців шести зон. Цікавий факт. Чомусь у цих змаганнях спостерігається одна закономірність, як правило, (уже сім років поспіль — Авт.) перемагають господарі. До речі, у 1977 році, коли фінал цих змагань проходив у Мукачеві, «золоті» медалі дісталися футболістам місцевого «Приладиста». А на цей раз, у сезоні-81 — місцевому харківському «Маяку». До речі, свого часу за цей колектив виступав Іван Ледней із Довгого, який згодом стане тренером чемпіона Закарпаття ФК «Аваль» Довге (1992 р.) та ужгородського «Закарпаття». Піком футбольних змагань у 1981 р. став кубок ЦР ФСТ «Колос» серед КФК. Усі етапи успішно подолали гравці виноградівського «Кераміка», які й попали у фінальну частину (6 команд — Авт.), що проходив у сел. Ленінське Красногвардійського району, АР Крим. Закарпатці його провели на хорошому рівні й добралися до фінальної зустрічі. У ній, на жаль, вони поступилися (0:2) господарям. Срібні нагороди — це теж медалі високого ґатунку. Цього року чемпіонат Закарпаття, як і торік, проходив за минулорічним сценарієм. Мало того, і, звичайно, відрадно, що чемпіоном області знову стали сільські футболісти з Нового Давидкова. А це дає підстави говорити про стабільність колективу, добре відпрацьований тренувальний механізм. Практично весь сезон вони провели на найвищому рівні, демонструючи зрілу, ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

технічно і тактично досконалу гру, виявили неабиякі бійцівські якості. У 1–ій лізі теж підсумкову турнірну таблицю очолили сільські команди: «Керамік» Виноградів (53 очки, різниця забитих і пропущених м’ячів — 73:37), «Колос» Заставне (49, 75:35) та «Колос» Косино (46 очок, різниця забитих та пропущених м’ячів 89:48). У другому ешелоні в зоні «А» трійка призерів виглядала так: 1–ше місце — «Сувенір» Рівне (36 очок, різниця забитих і пропущених м’ячів — 62:37), 2–ге — «Будівельник» Довге Поле (35, 70:45), 3–тє — «Меблевик» В. Березний (34 очки і 63:32). У зоні «Б»: «Бактянець» Бадалово (37 очок і різниця забитих і пропущених м’ячів 72:28), «Електрон» Жденієво (35 і 32:19) та «Колос» Попово (34 очки і різниця забитих і пропущених м’ячів — 48:32). Зона «В»: «Авангард» Приборжавське (37 очок і різниця забитих і пропущених м’ячів 57:40), «Кооператор» Тячів (36 і 54:26) й «Говерла» Ясіня (33 очки і різниця забитих і пропущених м’ячів 60:41). Нетрадиційно у футбольному сезоні-81 проходила першість області серед юнацьких (дублюючих) команд. У фіналі зустрілися переможці зональних змагань: «Колос» Нове Давидково, «Колос» Варієво, «Нарцис» Хуст, «Колос» Ракошино, «Колос» Квасово й «Солекоп» Солотвино. Краще всіх у фінальній шістці виступили юні футболісти з рідного села мсмк Ференца Медвідя (Нове Давидково), які у вирішальному поєдинку з рахунком 3:2 взяли верх над своїми земляками з Ракошина. Словом, футболісти з Нового Давидкова зробили «дубль», здобувши перемоги обидвома складами. До речі, ця сільська команда у своїй багатій спортивній історії ще має одну знакову подію: у 1975 та 1976 рр. вони поспіль двічі стали володарями Кубка Закарпаття. Браво!!!. Склади команд (дорослі): В. Балаж, В. Басараб, А. Кабацій, В., І. та Й. Качури, В. Медвідь, В. Масалович, М. Микуланинець, В. та І. Сливки, І та С. Черепані, В. Штима, В Тенкач (тренер В. Голиш), (дубль): І. та В. Балажі, І. Басараб, А. Гудивок, С. Кабацій, В. Кунак, А. Ладані, І. Симурник, М. Танинець, В. Товт, Й. Улинець, І. Черепаня (тренер Г. Кузьма). У кубку області футболісти кольчинського «Урожаю» у фінальній зустрічі з мінімальним рахунком 0:1 поступилися великобичківському «Хіміку». Автором єдиного і вирішального голу став великобичківець Микола Григорчук. До речі, головний матч року відбувся на одному з кращих сільських стадіонів села Петрово, що на Виноградівщині. На цей раз до символічного списку «10 кращих тренерів Закарпаття-81» ввійшли: В. Голиш— «Колос» Н. Давидково; В. Шишін — «Металіст» Іршава; Михайло Шутко — «Кооператор» Хуст; Й. Бровді — «Керамік» Виноградів; Ю. Бенедек — «Колос» Заставне; В. Напуда — «Урожай» Кольчино; Й. Дюрек — «Бактянець» Бадалово; В. Гаджега — за підготовку члена юнацької збірної СРСР В. Лендєла; В. Розгоні — «Боржава» (Шаланки). А під № 1 був головний тренер збірної Закарпаття, екс–наставник берегівського «Колгосника» та ужгородського «Спартака» Б. Вейг. Як кажуть, цей «Список» залишимо без коментарів. Тим більше, що у чемпіонатах та першостях області брали участь команди, які представляли всі райони, а також великі промислові підприємства та державні установи, спортивні товариства, яких у той час в області було приблизно 10. У 1982 р. всесоюзний клуб «Шкіряний м’яч» відзначав свій ювілей. У 20-й раз були розіграні призи. 15 червня Ужгород приймав переможців

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

фінальних ігор ( юнаки 1969–1970 рр. н.) Івано–Франківської, Львівської, Чернівецької та Закарпатської областей. Нашу область представляли вихованці «ДЮСШ» Мукачівської райради ФСТ «Колос» (тренер Г. Кузьма). А гостями юних футболістів були: кращий голкіпер світу, володар «Золотого м’яча» змс СРСР Л. Яшин, М. Михалина, А. Мамедов і В. Мунтян. Господарі у всіх 3 матчах здобули перемоги і взяли участь у наступному етапі. У 1983 році облраду ФСТ «Колос» у чемпіонаті УРСР серед КФК (кількість команд зменшилася до 24) представляв іршавський «Металіст», який захищав кольори місцевої «Райсільгосптехніки» (директор С. Карабиньош). Перший тур відбувся 9 травня. Цього дня іршавчани приймали команду «Маяк» із м. Сарни. Дебютна гра завершилася внічию (1:1). Другий поєдинок «Металіст» провів у Червонограді. Тут арбітр матчу теж зафіксував аналогічний нічийний рахунок. Лише у 3–му турі закарпатці нарешті святкували свою першу перемогу. А потім вони вдома здолали опір калуського «Хіміка» з мінімальним результатом 1:0. Та чорним днем для іршавчан став матч із лідером зони бережанською «Нивою». Наші земляки умудрилися пропустити… 8 «сухих» м’ячів. Оговтатися їм, звичайно, після такої прикрої поразки не вдалося і в підсумку вони зайняли лише 5 місце з 8 команд. У цьому році за кривдників іршавчан виступав і екс-головний тренер ужгородського «Закарпаття», а нині спортивний директор «Говерли» мукачівець В. Ряшко. У чемпіонаті області відбулася реорганізація й серйозне скорочення учасників. На старт вийшло лише 60 команд і стільки ж юнацьких складів (вища та 1–га ліги — по 16 команд, у 2–ій — 24, а у першості облради ФСТ «Колос» — 32). Вперше був введений клубний залік, згідно якого переможця визначали за допомогою сумарної кількості очок, набраних «основою» і «дублем». Це було зроблено з тим, аби на місцях більше уваги приділяли розвитку та популяризації футболу серед школярів. У вищій лізі і на цей раз чемпіонами стали представники товариства «Колос»: ФК «Кооператор» Хуст (склад команди на фото внизу): воротарі Юрій Жирош та Михайло Раковці, захисники Андрій Шморгун, Володимир Боднар, Андрій Вайнарух, Еміл Гергардт, півзахисники Олександр Волошин, Іван Буртин, Іван Фляшко, Йосип Мадярчук, форварди Іван Дячок, Іван Погоріляк,

ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

Степан Возняк, Володимир Фречко. Кращим бомбардиром став Іван Фляшко (19 голів), Іван Погоріляк (18). Старшим тренером у чемпіонів був Михайло Шутко, а допомогали йому Михайло та Василь Кампови. Кращими гравцями резервного складу «Кооператора» були Йосип Шкробинець, Михайло Вайнагій, Петро Мазур та Віктор Кут. У першій лізі пальму першості теж виборола команда з рідного села змс СРСР І. Яремчука та голови ЗОО ВДФСТ «Колос» АПК України, екс-гравця ужгородської «Говерли» М. Тимчака — «Ялинка» Великий Бичків, а у 2-му дивізіоні переможцями та призерами відповідно стали: зона «А»: «Колос» Стройне, «Колос» Ракошино та «Електрон» Жденієво; зона «Б»: «Верховина» Міжгір’я, «Тиса» Чорнотисово й «Колос» Квасово. Як бачимо, серед сільських футбольних команд лише «білою вороною» стала міжгірська «Верховина», хоча нею теж опікувалася Міжгірська райрада ФСТ «Колос» (голова В. Томинець).. А у фінальному поєдинку на кубок Закарпаття між собою зустрілися дві сільські футбольні колективи (Отакої!): «Урожай» Кольчино (Мукачівський район) та «Колос» Стройне (Свалявський район). Фінальна гра відбулася 1 квітня 1982 року в обласному центрі. До «Дня сміху» краще підготувалися футболісти з Мукачівщини, котрі у ворота суперників провели два «сухі» м’ячі. А авторами «малого дива» стали Ласло Зайтлер і Михайло Бурч. Кольчинці також взяли участь у розіграші Кубка України серед КФК. Вони добралися до 1/4 фіналу. Це, безперечно, великий успіх сільських футболістів, де головою колгоспу був відомий прихильник футболу, чудовий організатор М. Ф. Ганчев. Склад команди «Урожай» Кольчино: Василь Тенкач, Юрій Плетан, Юрій Жига, Михайло Бурч, Олександр Хаустов, Степан Купець, Юрій Репинець, Йосиф Ціцей, Володимир Зінич, Василь Матенко, Іван Кощак, Ласло Зайтлер, Олександр Легерда (тренер Василь Напуда). 1984 рік був щедрим на резонансні футбольні події. Скажімо, сільський ФК «Карпати» Дубове (до 1970 р. «Колос»), що на Тячівщині, вперше в своїй історії серед КФК став фіналістом кубка УРСР. Просто здорово дубівчани провели дебютні матчі у розіграші Кубка УРСР на призи газети «Радянська Україна». У чвертьфіналі, що проводився за олімпійською системою, «Карпати» з однаковим рахунком 2:1 обіграли павлоградський «Гірник» та самбірський «Спартак». У фіналі закарпатці зустрілися із запорізьким «Торпедо», яке в півфіналі з мінімальним рахунком 1:0 обіграло харківський «Маяк». Перша зустріч відбулася на Закарпатті й завершилася бойовою нульовою нічиєю. Матч-відповідь у Запоріжжі приніс перемогу господарям, котрі у ворота тячівців провели аж …5 м’ячів. Гості, правда, спромоглися відквитати м’яч-престижу. Його автором став Володимир Дурунда. За результатами двох поєдинків дубівчани вперше в своїй історії та серед команд колективів області стали фіналістами кубка УРСР. Цим почесним трофеєм лише раз володіла команда із Закарпаття. Це були футболісти славного ужгородського «Спартака», котрі в далекому 1950 році не тільки виграли Кубок УРСР, але й стали вдруге чемпіонами України серед КФК. І лише через 60 років цим трофеєм заволодів берегівський ФК «Берегвідейк» («Колгоспник»). А ми повернемося до чемпіонату УРСР серед КФК, де змагалися 49 команд, які були розподілені на 6 зон за територіальним принципом. Переможці двоколових турнірів виходили до фіналу. Три команди із Закарпаття: «Урожай» (Кольчино), «Карпати» (Дубове), та «Авангард» (Свалява) виступали

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

zz 1980 рік. ФК «Колос» Н. Давидково: дворазовий чемпіон Закарпаття (1980 та 1981 рр.). На світлині (зліва направо): В. Кунак, Й. Микуланинець, В. Медвідь, Я. Копик, В. Басараб, В. Качур, М. Ковтун, В. Штима, І. Балаж, В. Качур.

zz Дублери новодавидківського «Колоса» не підвели своїх старших товаришів, вигравши теж золоті нагороди чемпіонату Закарпаття серед резервістів (головний тренер Гаврило Степанович Кузьма) (Фото із архіва тренера дублерів ФК «Колос» Н. Давидково Г. Кузьми). ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

в 1–ій зоні, де було 8 команд. Початок турніру в цій зоні був напрочуд напруженим. Досить сказати, що після 4–го туру практично всі команди мали від 4–ох до 6–ти очок. Тобто, кожна з них могла претендувати на роль лідера. Згодом з’ясувалося, що краще за всіх підготувалися футболісти долинського «Нафтовика» (Івано-Франківська область). Закарпатські команди опинилися у «золотій серединці» ( 4–6 місця). Цієї весни в області бутси взули майже 10 тисяч хлопців та дівчат. Тільки в обласних чемпіонатах та першостях взяло участь 67 дорослих і стільки ж юнацьких складів команд, а це майже 3 тисячі чоловік. У першості облради ФСТ «Колос» у двох зонах стартувало ще по 16 колективів. Без змін залишилося положення щодо визначення переможців ліг (клубний залік). На цей раз особливо вдало стартували футболісти іршавського «Металіста» (тренер Віктор Шишін). Згодом їх з першого місця витіснили дворазові чемпіони області сільські футболісти з Нового Давидкова, які після першого кола очолили турнірну таблицю. Якщо у першому колі іршавчани потужно стартували, то у другому погано фінішували, а в підсумку посіли передостаннє місце. Оце і є футбол: непередбачуваний, цікавий, захоплюючий з повним мішком інтриг. Дякуючи черговій реорганізації в обласному чемпіонаті, «Металіст» залишився у когорті кращих команд краю. Чемпіонами області стали футболісти виноградівського «Кераміка», що захищали честь місцевого промкомбінату облспоживспіки. За цей «колосівський» клуб у футбольному сезоні-84 грали: воротар Михайло Реплюк,

zz На знімку юні «колосівці», які захищали честь Закарпаття на престижних всесоюзних змаганнях (у першому ряді стоять зліва направо): В Копик, І. Балаж, В. Голиш, невідоме прізвище, М. Копик, брати Є. та О. Качури, дитячий тренер Гаврило Кузьма. Другий ряд: М. Човбан, В. Медвідь, С. Микуланинець, О. Когутич, М. Ковтун. Прізвище наступних двох дітей не вдалося встановити.

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

захисники Володимир Кочіш, Василь Лях, Олексій Юрченко, півзахисники Василь Вашкеба, Ервін Мерінгер, нападаючі Йосип Теремта, Федір Кіш, Василь Дудаш, Сергій Чейпеш (до речі, екс-гравець ужгородської «Говерли» та народний депутат України 2–го скликання (1994‑1998 рр.), Золтан Ковач (тренери Йосип Бровді та Василь Параска). У 1–ій лізі відбулася сенсація. Переможцем її стали деб’ютанти — гравці ракошинського «Колоса». До того ж, вони досить потужно фінішували. Їх найближчі переслідувачі («Колос» Стройне) відстали аж на 5 позицій. У 2–ій лізі в якій було дві зони, змагалися 36 команд. Тут краще футбольний марафон (група «А») теж пройшли сільські команди, зокрема гравці чинадіївських «Карпат» (105 очок), петрівського «Колоса» (104) та жденієвського «Електрона» (95 очок). Ще у двох командах («Урожай» Малий Березний та «Верховина» Ставне, що на Великоберезнянщині), котрі посіли відповідно 4–те та 5–те місця, в підсумковій турнірній таблиці було по 94 очки. У зоні «Б» за 4 тури до завершення змагань переможцями стали сільські спортсмени кушницького «Колоса» (98 очок), 2–ге й 3–тє місця відповідно теж у сільських команд: «Колос» Заріччя — 94 та «Колос» Квасово — 89 очок. Щодо кубка області в 1984 році, то тут вийшла своєрідна сенсація. Річ у тім, що до фінального матчу добралися на той час дві кращі футбольні колективи Закарпаття — відомий мукачівський «Приладист» та «Карпати» Буштино. Головний матч року відбувся в Ужгороді. Спочатку ініціативою заволоділи гравці більш досвідченої команди з міста над Латорицею, які і відкрили рахунок. Та не пройшло і 10 хвилин, як результат став нічийним. У другому таймі команди обмінялися голами. А ось післяматчеві пенальті краще пробили гравці (5:3) сільської команди Буштина. ...Свій 30-річний ювілей сільське спортивне товариство зустріло з непоганими показниками у роботі. Протягом 1975–1980 рр. у товаристві було підготовлено двох майстрів спорту міжнародного класу (гандболістки берегівського «Колоса» Н. Гецко–Лобова та Людмила Задирака), а також 47 мс СРСР, 362 кмс, майже три тисячі спортсменів першого розряду. У 1980 році «Колос» об’єднував 292 низові осередки, 110,5 тисяч членів ДСТ. На селі працювало 166 інструкторів. З них уже половина мали відповідну вищу та спеціальну фізкультурну освіту. У Рахівській, Мукачівській та Берегівській ДЮСШ свою спортивну майстерність шліфували 420 школярів. У кінці 70-их років на Рахівщині інтенсивно почав розвиватися гірськолижний спорт. Уже кілька років тут ефективно працювали ДЮСШ товариств «Авангард» та «Спартак». У колосівській ДЮСШ, яка була нещодавно відкрита, її директор І. В. Доробан разом із своїми тренерами насамперед провели певну роботу щодо залучення сільських дітей до занять цим видом спорту. А невдовзі прийшли і перші успіхи. Перспективні гірськолижники Антон Фалтинський та Роберт Нейжмак стали переможцями та призерами обласних й республіканських змагань, першостей ЦР та Укрради ФСТ «Колос». Їх було зараховано до резерву, а відтак і до складу збірної УРСР. У цей період в сел. Ясіня на кошти Міністерства сільського господарства була зведена спортивна база з готелем на 80 місць. Це дало фахівцям облради ФСТ «Колос» змогу систематично проводити повноцінні навчально-тренувальні збори для своїх вихованців. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

За 30 років зміцніла й матеріально-спортивна база на селі. За ці роки було зведено уже 16 стадіонів, 8 лижних баз, 36 стрілецьких тирів, 29 спортивних залів, 225 футбольних полів, 7 відкритих басейнів, більше 700 ігрових майданчиків, здебільшого при сільських школах. У рік олімпійських ігор у Москві (1980 р.) в області серед сільського населення та школярів були проведені змагання під такими гаслами: «Олімпійський рік — не лише для олімпійців», «Хто ти, майбутній олімпієць?», «Від значка ГПО — до олімпійської медалі». У «колосівських» ДЮСШ кількість штатних тренерів збільшилася на 40 чоловік, а у сільську місцевість було направлено 137 випускників вищих та середніх навчальних закладів фізкультурного профілю. Скажімо, Хустську райраду «Колос» очолив молодий та енергійний майстер спорту СРСР з важкої атлетики Василь Деяк. Саме з його ініціативи у Хусті розпочалося будівництво спортивної бази «Богатир» з двома спеціальними залами: з боротьби та важкої атлетики. Це будівництво велося народним методом. І лише завдяки великим зусиллям і любові до важкої атлетики та наполегливості Василя Івановича усі проблеми, пов’язані з відкриттям спортзалів, вирішувалися позитивно і на користь розвитку сільського спорту не лише на Хустщині, але й області. Побільше б таких ділових і тямущих керівників, то справи в облраді «Колос» нині були б набагато кращими. База «Богатир» перших своїх відвідувачів прийняла у 1981 році. А ще Василь Іванович у селі Іза, що неподалік райцентру, організував традиційні змагання з важкої атлетики на призи поета-антифашиста Дмитра Вакарова. Ці змагання школярів з усієї області перетворилися у чудове свято мешканців Ізи. Шкільний спортзал був забитий вщент уболівальниками. Після змагань усі учасники отримали гарні й оригінальні сувеніри, які підготували їм місцеві майстри лозоплетіння та кераміки з Хуста. Саме у цих змаганнях свої перші серйозні результати продемонстрували майбутні майстри спорту СРСР і рекордсмени області з важкої атлетики Михайло Кемінь і Володимир Ковалюк з Хустщини, Михайло Рошко і Михайло Симчина з Мукачівщини, Іван Волошиновський та Іван Мігалега з Іршавщини. ...Голова Рахівської райради «Колос» Михайло Тулик, до речі, уродженець В. Бичкова, серйозно взявся за розвиток санного виду спорту. За досвідом та типовим планом санної траси їздив кілька разів до міста Кременець, що на Тернопільщині. У Рахові відшукав ще одного шанувальника санного спорту Юрія Мойша і разом із ним придбали кілька саней і організували спортивну секцію з цього виду спорту. До неї записалися в основному школярі, які перед цим займалися гірськолижним спортом. Вихованці ДЮСШ кілька разів їздили до Кременця, де проводили з Ю. Мойшом навчально-тренувальні збори спільно з місцевими фахівцями. А через рік рахівські санники уже виступали на всеукраїнських змаганнях і показали як для новачків непогані результати. Голова Берегівського ФСТ «Колос» Павло Леврінц вирішив відкрити секцію «літаючих лижників». Для початку він відшукав трьох молодих атлетів з України, які займалися стрибками з трампліна й запросив їх до Берегова. Це були Микола Андрійчук, Юрій Ковальчук та Володимир Сулковський.У зв’язку з тим, що на Закарпатті трампліна для стрибків не було, то хлопці з тренером в основному їздили на тренувальні збори у Ворохту.

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

На 2–их зимових спортивних іграх УРСР, що відбулися у Ворохті, збірна області, до якої входили і «колосівці», зайняла 5-те загальнокомандне місце, виступаючи лише у 4 зимових видах спорту (гірськолижний, санний, стрибки з трампліна, лижні перегони). З гірськолижного спорту та стрибків з трамліна закарпатці зайняли перші місця, санники посіли 4–те місце, а лижники — 7–ме. Збереглася і підсумкова таблиця, з якої дізнаємося, скільки ж медалей і якого гатунку виграли спортсмени області на цих іграх: гірськолижний спорт — 6 золотих, 10 срібних та 6 бронзових, лижні перегони (відповідно 4, 6 і 2), стрибки з трампліна (одна золота), санний спорт (2 бронзові нагороди). Всього 11 золотих, 16 срібних та 10 бронзових медалей. Ось таким був щедрий ужинок «колосівців» Закарпаття. Чемпіонами та призерами стали гірськолижники Ганна Попенко, Роберт та Микола Наймани, Владислав, Андріана та Вікторія Доробани, Юстина Шмило, Ганна Лисенчук з Рахівщини, Катерина Мельничок, Світлана Чорна, Надія Йолкіна, Павло Вінник з Воловеччини (ст. тренери Й. Андрієвський та В. Ренжин). До змагань з лижних перегонів команду готував учитель фізвиховання з Пилипця, що на Міжгірщині, Лука Васильович Дуда. Переможцями та призерами були Оксана Секереш, Андрій та Ганна Гавриші, Наталія Лозан, Микола та Михайло Деркачі, Марія Коваль, Марія Зубач. Серед стрибунів із трампліна перше місце посів Володимир Сулковський, четвертим був Юрій Ковальчук, п’ятим — Микола Андрійчук (усі представляли Берегівську райраду ФСТ «Колос»). До речі, останній зайняв високе четверте місце і у зимовому двоборстві. За підсумками цих змагань сім наших спортсменів стали членами збірних команд Укрради ФСТ «Колос», які згодом брали участь у 3-іх всесоюзних іграх молоді та 16-их всесоюзних іграх школярів. Чемпіонами та призерами змагань, що організовувала Укррада ФСТ «Колос» були також гірськолижники Рахівського та Воловецького районів. Бронзовими призерами першості СРСР серед сільських команд стала футбольна дружина з Н. Давидкова, а берегівський ГК «Колос» — срібним призером чемпіонату УРСР. До складу збірної команди Укрради «Колос» та ЦР «Урожай» ввійшли 39 атлетів Закарпаття. Кадидатом в олімпійську збірну була мсмк Людмила Задирака з ГК «Колос» Берегово. Ці два факти цікаві по–своєму. Виноградівський легкоатлет В. Медвецький (тренер В. Молнар) у 1980 р. виборов «бронзу» з легкоатлетичного кросу на призи газети «Правда». До речі, у нашій області теж проводиться аналогічний захід – це легкоатлетичний крос на призи іршавської райгазети «Нове життя». У 2014 р. найспритнішими були дівчата-учениці Іванна Вознюк з с. Чорний Потік, другу сходинку посіла Ярослава Зозуля з Ільницького спортивно-гуманітарного ліцею, 3–тю — Наталія Голубка з с. Білки. Вихованці ЗОШ І-ІІ ст. перемогу розподілили так: «золото» здобула Іванна Зозуля з Ільниці, срібну та бронзову нагороди були вручені відповідно Оксані Терновці й Іванні Кирик (обидві школярки з с. Сільце). Серед учнів ЗОШ І-ІІ ст. найкращим був Михайло Горка з Горбка, 2–ге місце зайняв Віталій Кенейз із Дунковиці, а 3–тє Ярослав Бікса з Лукова. Серед учнів ЗОШ І-ІІІ ст. першим фінішував Михайло Зейкан з Імстичева, другим – Анатолій Гозда з Сільця і третім — Іван Караслай з Кам’янського. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

Ностальгія. У 1973 році один із авторів цих рядків (В. Г.) відразу після школи працював в Іршавському промкомбінаті облспоживспілки, де директором був Михайло Митровцій. Не було такого дня, аби під час обіду на волейбольному майданчику не «різалися» робітники ковбасного, майолікового, лозоплетільного, кондитерського, столярного цехів… Та про що ми говоримо, коли це невеличке підприємство (трохи більше 300 працюючих) мало і свою футбольну команду «Керамік», яка виступала у чемпіонаті району. Молодь у той період просто тягнулася до фізичної культури. Було за честь, скажімо, виходити на поле чи на майданчик у складі «основи» футбольної чи волейбольної команд. Була конкуренція. А тепер… На початку 80-х років інтенсивно розвивалася спортивно-масова робота і у селах Виноградівщини, де місцеву райраду ФСТ «Колос» очолював Михайло Сакалош. Саме у ці роки у Петрові розпочалося будівництво одного з кращих спортивних комплексів на Україні. Місцевий колгосп-мільйонер «Прикордонник» (голова Герой соцпраці А. Біров) для його зведення виділив у загальному майже 2 млн. крб. Цим будівництвом в основному займалися два молоді тренери з вищою освітою Василь Розгоні та Юрій Кучика, які перед цим працювали у школах Виноградова та Шаланках. У Петрові не без допомоги керівника місцевого господарства також була відкрита секція з кінного спорту. Коней закупили, а тренера запросили з Москви. Через кілька років вихованці петрівської кінної секції уже виступали на всеукраїнських змаганнях. Юрій Кучик, як ми уже вище інформували наших читачів, взявся за розвиток жіночого хокею на траві. Закупили форму, інвентар і розпочали тренування. Йому допомагала й Єлизавета Гандера, яка перед цим працювала з хокеїстами на Виноградівському керамічному заводі (директор Герман Зельманович Розентал). Юним хокеїсткам на 1–ій сільській спартакіаді молоді не було рівних. У 1981 році для гірськолижників Рахівської ДЮСШ у с. Розтока, де працювала тренером Оксана Марчук, збудували дерев’яний будинок і встановили лижебуксировщик ВЛ–200. Вперше в області була запроваджена така форма роботи у літній період як «Трудова спортивна вахта». З сільських фізкультурників та спортсменів формувалися молодіжні екіпажі (комбайнери для збирання пшениці, ячменю, кукурудзи, картоплі, буряків, заготівля кормів тощо). Старшокласники в основному залучалися на збирання овочів, фруктів, винограду, а у вільний час проводилися бліц–турніри з різних видів спорту. У багатьох господарствах області після завершення збирання врожаю керівництво колгоспів та радгоспів заохочувало школярів туристичними поїздками в Ужгород, Львів і навіть Київ, а з господарств–мільйонерів («Прикордонник» з Петрова та Вишкова, ім. Леніна, «ХХ-ий партз’їзд» та «100–річчя Леніна» відповідно сс. В. Лучки, Ракошино та Кольчино та ін.) діти навіть побували на Чорному чи Азовському морях, у Криму. Аналогічно підводила підсумки й обласна рада. Скажімо, у 1981 році кращих результатів в організації оздоровчої та спортивної роботи домоглися Берегівська (1–ше місце), Мукачівська (2– ге) та Виноградівська (3–тє) райради ФСТ «Колос». Наступного року популярними стали змагання сільських трудівників під гаслом «Усією бригадою на стадіон». Найкраща організація таких змагань була у Берегівському, Мукачівському, Хустському, Іршавському,

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Свалявському та Виноградівському районах. На обласній спартакіаді переможцями та призерами з різних видів спорту ставали тракторні бригади колгоспів «100–річчя Леніна» (с. Кольчино), «За нове життя» (с. Білки), «Жовтнева перемога» та «Прикордонник» (відповідно Підвиноградово та Петрово), радгосп–завод «Середнянський» (с. Середнє) та інші. З кожним роком росла майстерність сільських футболістів. Якщо у 1978 р. у 4–ох групах першості області виступали 32 сільські команди, то у 1981 р. їх уже було 42. У чемпіонаті УРСР з футболу серед КФК у цей період виступали, як уже згадувалось вище, кольчинський «Урожай» та хустський «Кооператор», які у 1981 році посіли відповідно 4–те та 6–те місця. За останні три роки було підготовлено 5 мс СРСР з греко-римської боротьби: три борці з Берегова (тренер Матяш Гмитро та Золтан Коніжай) та два з Мукачева (тренер Еміл Січ). Особливо вдало на багатьох престижних змаганнях виступали мукачівці Едуард Плеша та Густав Вагнер. З ініціативи тренера Мукачівської райради ФСТ «Колос» Е. Сюча та голови товариства Г. Мезева у місцевому радгоспі–технікумі обладнали спеціалізований борцівський зал, де до пізньої ночі проводилися тренування та змагання. Бажаючих займатися цим видом спорту було багато, й тому на обласні змагання мукачівці привозили по 2–3 команди. Тут виріс срібний призер першості СРСР з греко-римської боротьби серед юнаків І. Дикий, якого згодом було запрошено на навчання й подальше спортивне удосконалення у республіканську школу–інтернат. Між 70–80-ми роками кращих результатів у розвитку фізичної культури домоглися низові осередки колгоспів «100-річчя Леніна» (с. Кольчино), ім. Леніна (с. В. Лучки) Мукачівського, «Прикордонник» (с. Вишково) Хустського, імені Чапаєва (с. Яноші) Берегівського районів, Іршавське райоб’єднання «Сільгосптехніка», завод-радгосп «Руськополівський», що на Тячівщині, Берегівський консервний завод та Мукачівське райспоживтовариство. У 1974 р. Мукачівська райрада ФСТ «Колос» та низова ланка колгоспу «100-річчя Леніна» (с. Кольчино) були визнані кращими в УРСР. Порадувала цього року і збірна облради ФСТ «Колос», яка на всеукраїнських сільських іграх зайняла 22–ге загальнокомандне місце із 26 команд, що покращила свій доробок у порівнянні з попередніми роками аж на три пункти. Особливо здорово наші «колосівці» виступили у складі збірної Закарпаття у фінальних змаганнях на спартакіаді УРСР (1977 рік), де зайняли загальнокомандне 17–те місце серед 25 областей. Просто чудово відіграла на головних змаганнях року берегівська гандбольна команда «Колос», яка посіла високе 5–те місце. Склад ГК «Колос» Берегово: Н. Лобова, Л. Задирака, Г. Глеба, М. Маргітич, Е. Іллейш, К. Леврінц, Є. Субота, Л. Зупко. Залікові очки збірній області принесла легкоатлетка С. Худа з Мукачівщини, Б. Кравченко з Ужгородщини, І. Цикайло з Берегівщини та важкоатлет М. Симчина з Мукачівщини. Великою перевіркою у підготовці спортивного резерву стала 1–ша спартакіада сільської молоді України, яка була присвячена 30–річчю створення ФССТ «Колгоспник». Обласна рада з 23 видів спорту, що входили до програми спартакіади, прийняла участь у 9–ох: волейбол (дівчата та хлопці), гандбол (дівчата), важка атлетика, плавання, боротьба вільна та греко–римська, футбол, легка атлетика та хокей на траві (дівчата). Краще за усіх виступили хокеїстки (тренер Є. Гандер) та футболісти (мс СРСР ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

Ф. Ванзел), які вибороли золоті нагороди. Підопічні М. Сорокіна (важка атлетика, Мукачівська райрада ФСТ «Колос») М. Рошко та М. Симчина посіли відповідно 3–тє та 4–те місця. Приніс нашій облраді залікові очки борець із Мукачівського радгосп-технікуму І. Продан. У цьому ж році М. Пугнер з села Петрово, що на Виноградівщині, у складі збірної команди Укрради ДСТ «Колос» з хокею на траві стала чемпіонкою 7–ої літньої спартакіади УРСР, а В’ячеслав Медвідь з Н. Давидкова у складі збірної Республіки з футболу здобув золоту медаль на 3–іх всесоюзних молодіжних іграх. Ще один цікавий факт. Лише у 1982 р. на навчання у вищі та середні спеціальні фізкультурні заклади облрадою ФСТ «Колос» було направлено 25 молодих перспективних спортсменів із закарпатського села. Протягом 1980‑1985 рр. членів ФСТ «Колос» збільшилося на 30,5 тисяч чоловік, додатково було створено 110 низових осередків та залучено до систематичних занять фізкультурою і спортом 27 тисяч чоловік. Підготовлено 1470 спортсменів 1-го розряду, 197 кандидатів у майстри спорту, 19 майстрів спорту СРСР та двох майстрів спорту міжнародного класу. Протягом цих років 5 тренерам облради ФСТ «Колос» було присвоєно почесне звання «Заслужений тренер УРСР» та «Відмінник освіти УРСР». У 1983 р. з ініціативи облради в області почали проводитися змагання за місцем проживання. Вони проходили під гаслами: «Тато, мама і я — спортивна сім’я», «Усією сім’єю на старт» та «Від села до села». На хорошому організаційному рівні вони проводилися на Мукачівщині, Іршавщині, Міжгірщині. На одному з них автору цих рядків (В. Г.) довелося побувати. Це були змагання «Від села до села» на Іршавщині. Пам’ятаю, що старт їм був даний у чотирьох найвіддаленніших селах від райцентру. Сільські легкоатлети стартували у Кушниці, Доробратові, Малому Раківці та Чорному Потоці. Доробратівці у Дунковиці передали естафету господарям, ті у свою чергу бігли до Кам’янського, а звідти уже мої односельчани, а з ними і я біг до Сільця. Сільчани у свою чергу разом із легкоатлетами с. Заріччя взяли курс на районний центр… Щоб продовжити цю тему, а саме про турніри, які проводилися за місцем проживання, потрібно згадати і про футбольні, волейбольні, гандбольні змагання, приурочені видатним трудівникам полів та ферм. Скажімо, багато років у Білках проводився турнір з футболу у честь двічі Героя соцпраці, знаного кукурудзовода, депутата Верховної ради СРСР Юрія Пітри, у Великих Лучках — двічі Героя соцпраці, ланкової кукурудзоводів колгоспу ім. Леніна Ганни Ладані та Героїв соцпраці, бригадирів–овочівників Марії Козар й Софії Мочкош, а також Марії Алечко (колгосп ім. Леніна, що на Тячівщині). Аналогічні турніри були також приурочені відомим спортсменам і знаним тренерам: у с. Н. Селище, що на Хустщині, щороку проходить турнір із волейболу у честь першого мс СРСР (1953 рік) з цього виду спорту І. І. Скрябіну, у Порошкові — турнір–меморіал першому змс СРСР (1955 рік) з футболу на Західній Україні М. Михалині, у Пилипці, що на Міжгірщині, змагання з лижних перегонів, присвячені пам’яті учителю місцевої десятирічки Л. В. Дуді, у Климовиці, що на Іршавщині, Ю. Лендєлу (настільний теніс), у селищах Королево, Жденієво та Доманинцях — екс-гравцям ФК «Говерла» Ю. Чиркову, В. Щербею та В. Пінковському, у Кам’яниці — арбітру й тренеру ОДЮСШ облради ФСТ «Колос» Ю. Можару.

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

У сел. Буштино проводиться цікавий турнір із футболу серед ветеранів, присвячений мс СРСР та зт УРСР М. М. Коману. 28 липня 2013 р. він пройшов на місцевому стадіоні «Тиса». У ньому взяли участь команди з міст-побратимів Буштина — Ясенова (Словаччина), Мукачева, Хмельницького. Господарі у фіналі переграли хмельничан з рахунком 2:1. Завжди цікаво проходить і турнір пам’яті мсмк Ф. Ф. Медвідю у Н. Давидкові серед вихованців ДЮСШ «Колос». А буквально два місяці тому (5 вересня 2015 р.) відбувся турнір–меморіал пам’яті голови Мукачівської райради ФСТ «Колос» та директора цього спортивного товариства ДЮСШ Г. М. Мезева І таких змагань із різних видів спорту на теренах Закарпаття щороку проводиться більше ста.

zz 1984 рік. Село Великі Лучки. До двічі Героя Соцпраці ланкової колгоспу ім. Леніна Г. М. Ладані завітали на традиційний футбольний турнір, присвячений 70-річчю від дня нарордження Ганни Михайлівни (у центрі) кореспондент Укррадіо Володимир Кривоцюк (другий зліва) та автор цих рядків, редактор облрадіо Василь Гаджега (справа). Поруч із ним Герой соцпраці, бригадир овочевої бригади місцевого колгоспу (голова Д. І. Кельман) Марія Юріївна Козар, зліва — голова профкому Михайло Михайлович Кочіш. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

М. Рішко, головний редактор газети «Мукачівська Ратуша»:

«Г. Куруц — знакова постать у спортивній сім’ї Срібної Землі» 27 липня 1978 року на 7–му пленумі облради ФСТ «Колос» Г. Д. Куруца обрано одноголосно, що для радянського періоду було звичним явищем, на посаду голови сільського товариства. Цьому, звісно, передувала загальноприйнята практика тих часів у питанні підготовки, виховання та розстановки кадрів, яка враховувала все, або майже все: досвід роботи на відповідних посадах, рівень освіти, сімейний стан, морально-вольові якості, політичну зрілість тощо. Потрібно зазначити, що новообраний голова в спортивних колах надбав авторитету, очолюючи протягом 5,5 років Мукачівський міськспорткомітет, що за підсумками обласних соцзмагань поступався тільки ужгородцям. Облрада ДСТ «Колос» наприкінці 70–их років представляла собою наймасовішу фізкультурно-спортивну організацію Срібної Землі, а в окремих видах спорту займала провідні місця не лише в області, але й першостях Укрради та ЦР ФСТ «Колос», зокрема, гандбол (жінки), футбол, гірськолижний спорт. Проте залишалось багато прогалин у розвитку традиційних видів спорту і, що, мабуть, головне, потрібно було наповнити організацію фахівцями, в першу чергу інструкторами первинної ланки, значно зміцнити матеріально-спортивну базу в сільській місцевості та визначити перспективи й пріоритетні напрямки в роботі. У сезоні 1978‑79 років уперше було проведено комплексну спартакіаду з зимових видів спорту з метою комплектації та підготовки збірних команд товариства до участі в сільських зимових іграх України та СРСР. На Воловеччині було відкрито ДЮСШ з гірськолижного спорту, матеріально-технічна база якої включала 300–метровий бугельний підйомник для проведення учбово-тренувальних занять з початківцями. Було придбано та завезено до південного схилу гори Гемба в с. Гукливе вагончик з добудованим приміщенням для зберігання інвентаря, транспортний засіб для перевезення юних спортсменів на тренування, вирішено квартирне питання для сім’ї запрошеного з Естонії тренера В. Ренжина. Підведено лінію електропередач та введено в експлуатацію трасу швидкісного спуску, довжина якої та перепади висоти відповідали міжнародним стандартам. Знаково, що на трасах гори Гемба, рельєф яких, як і структура та період залігання снігу, кліматичні умови, аналогічні місцю проведення ХІУ Зимових Олімпійських ігор-84 (Сараєво, Югославія). Відбулись також гірськолижні змагання республіканських та всесоюзних сільських спортивних ігор. У ролі Почесного головного судді цих змагань спортивна громадськість краю вітала легендарну людину, льотчика-космонавта СРСР, двічі Героя Союзу Г. Стрекалова, який у загальній кількості 5 разів побував на Земній орбіті (1980, 1983, 1984, 1990, 1995 рр). До речі, він входить до рекордсменів,

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

які здійснили найбільше космічних польотів! (на фото справа). У вирішенні організаційних питань неоціненну допомогу надавали місцеві органи влади і в першу чергу керівник райкому Ф. В. Кінч. Таким чином, окрім вихованців ДЮСШ Рахівщини, Воловеччини, до занять гірськолижним спортом долучалися й школярі з Міжгірщини, а з плином часу були представлені навіть на зимових олімпійських іграх (йдеться про майстра спорту СРСР Михайла Ренжина, учасника Олімпійських ігор і етапів Кубків світу, який згодом виступав у складі збірної Ізраїлю (на фото зліва). У ході реалізації Програми розвитку зимових видів спорту обласна рада ДСТ «Колос» започатковула лижне двоборство і незабаром отримала високі дивіденди на республіканських та всесоюзних змаганнях. Взагалі, за підсумками сільських зимових спортивних ігор 1981‑1982 років Закарпатська облрада ДСТ «Колос» посідає почесне 5 –те місце в Україні. Безумовно, в полі зору президії облради знаходились питання розвитку ігрових видів спорту, плавання, легкої атлетики, класичної й вільної боротьби, важкої атлетики і т. д., реконструкції й будівництва спортивних споруд, спортзалів. За сприянням голови облради ДСТ «Колос» восени 1978 року було здано в експлуатацію спортбазу в сел. Ясіня, яка включала готель на 60 місць, їдальню, локальну котельню. Важливим моментом став принцип щорічного проведення обласних комплексних спартакіад серед збірних команд районних рад ДСТ «Колос» на спортивних новобудовах, або на реконструйованих.Такий підхід сприяв значному покращенню стану стадіонів у сільських населених пунктах, на них було побудовано трибуни для глядачів, роздягальні з душовими кімнатами, підсобні приміщення, суддівські кімнати, футбольні поля з трав’яними газонами та огорожею. А у Хусті за кошти облради було запроектовано, побудовано та здано в експлуатацію спеціалізований зал для важкої атлетики. За наявності кваліфікованих тренерів ця база стала осередком підготовки спортсменів вищих розрядів, у т. ч. майстрів спорту. У цій справі треба надати належне і мс СРСР В. Деяку, який на цій будові, як кажуть, і днював, і ночував. Окремим рядком слід відзначити тривалі успішні виступи жіночої гандбольної команди «Колос» Берегово (з 1981 року — «Бахтянка» Берегово) в першій та вищій лігах СРСР під керівництвом старшого тренера, зт України Йосипа Зупка). У 1982 році його вихованка олімпійська чемпіонка Ніна Гецко-Лобова в складі збірної команди СРСР на чемпіонаті світу в Будапешті (Угорщина) виборола високе звання чемпіонки Планети. Ця звитяга стала підставою для присвоєння берегівчанці звання змс СРСР. Окрім цього, норматив мс СРСР виконали ще вісім гравців з берегівської гандбольної дружини «Бахтянка». А один з лідерів легкої атлетики краю Володимир Стекулін у цьому ж році виконав норматив майстра спорту СРСР міжнародного класу (В. Стекуліну належать два рекорди: у 1983 році він (спортивна ходьба) 10–ти кілометрову дистанцію подолав за 40,52,0 (Мукачево, 1983 р.), а наступного року ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

на Кубку СРСР (м. Чебоксари) пройшов-пробіг 20 км. за 123,06,0, тобто за 2 год. 03 хв. 06 сек. Таким чином, за два плідні роки п’ятирічний план по вищій спортивній майстерності з врахуванням підготовлених майстрів спорту з важкої атлетики в Хустській райраді та з гірськолижного спорту (Рахівська райрада) було досягнуто. А розгалужена мережа дитячо-юнацьких спортивних шкіл, наявність відповідної матеріально-технічної бази, укомплектовані тренерськими кадрами, — все це сприяло якісній підготовці юних спортсменів з багатьох видів спорту (футбол, гандбол, плавання, легка атлетика, велоспорт, гірськолижний спорт). У цей же період Центральною радою сільських спортивних товариств було вивчено, схвалено та рекомендовано для використання в практичній площині досвід роботи Закарпатської облради ДСТ «Колос» з комплексу «Готовий до праці і оборони СРСР» та її співпраця з прикордонними заставами в сфері фізичної культури та спорту. У межах Закарпаття ФСТ «Колос» постійно входило за підсумками соцзмагань у трійку кращих серед обласних спортивних рад. До речі, Григорія Дьордьовича Куруца було тричі поспіль переобрано на посаду голови обласної ради ДСТ «Колос», де він пропрацював до 1983 року. Він і нині бере найактивнішу участь у спортивних заходах, які проводяться у місті над Латорицею та Мукачівщині. Наша довідка: Григорій Дьордьович Куруц народився 20 травня 1945 року у Мукачеві у сім’ї службовців. Займався у шкільні та студентські роки фехтуванням та футболом (воротар). Майстер спорту СРСР та суддя республіканської категорії з фехтування. У 1962 році отримав середню освіту, вже маючи досвід роботи на виробництві. З раннього дитинства брав участь у змаганнях серед вуличних команд з футболу, а за перемогу у першості міста над Латорицею серед колективів літніх учнівських таборів отримав свою першу грамоту. Паралельно у секції ДСТ «Авангард» займався фехтуванням (тренер В. Ф. Стойка). У 1962 році був зарахований студентом фізико–математичного факультету УжДУ. Захищав кольори студентських команд з фехтування та футболу на першість області та Укрради ФСТ «Буревісник». Свого часу також грав за футбольну команду, яка представляла радгосп– завод «Мукачівський» (винзавод). Під час проходження дійсної військової служби захищав кольори львівського СКА з фехтування на першості Збройних Сил СРСР та спартакіадах УРСР. Після демобілізації перевівся на заочне навчання й паралельно працював на різних посадах у сфері фізичної культури і спорту. 1967‑1968 рр. — старший інструктор спортивно-оборонної роботи при Будинку офіцерів, а відтак працював за місцем проживання (ЖЕК № 1). 1969‑1971 рр. — старший інструктор Мукачівського міського союзу спорттовариств та організацій СРСР. 1971‑1972 рр. — тренер облради ФСТ «Авангард» з фехтування, а також паралельно працював інструктором на заводі «Мукачівприлад» із виробничої гімнастики.

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

1973‑1978 рр. — голова Мукачівського міського спортивного комітету. 1978‑1983 рр. — голова облради ФСТ «Колос». 1968–1974 — у складі збірної команди ЦР ДСТ «Локомотив» був учасником профспілкових , відомчих та першостей СРСР з фехтування.Неодноразовий переможець Укрради ФСТ «Локомотив» та призер ЦР цього товариства. Багато літ Г. Д. Куруц працював на відповідальних посадах. Був заступником директора туристочного комплексу «Латориця», начальником відділу Мукачівської ОДПІ, а у даний час Григорій Дьордьович очолює один із відповідальних відділів у Мукачівській районній раді. З 2005 року голова асоціації ветеранів спорту та фізичної культури у Мукачівському районі. Григорій Дьордьович чудовий коментатор і диктор на стадіоні. Оголошує не лише склади команд–учасниць календарного матчу на першість України чи чемпіонату Закарпаття, але й ділиться з уболівальниками інформацією про становлення та розвиток спорту у його рідному місті, а також є постійним автором спортивних матеріалів, які я (М. Р.) із задоволенням друкую у міській газеті «Мукачівська Ратуша». Нещодавно (5 вересня 2015 р.) він був одним із організаторів з проведення турніру з міні–футболу серед юнаків (2000‑2001 рр. н.) на мукачівському стадіоні «Харчовик» пам’яті його колишнього колеги і товариша, екс-голови Мукачівської райради ФСТ «Колос» Г. М. Мезева. Цікавий матеріал про цього славного спортсмена і чудового керівника теж був видрукований у «Мукачівській Ратуші».

zz 2015 рік. Мукачево. Стадіон «Харчовик». На фото (зліва направо) нагородження переможців та призерів турніру пам’яті Г. М. Мезева проводять один із меценатів змагань Василь Швардак та екс–голова облради ФСТ «Колос» і голова асоціації ветеранів спорту та фізичної культури у Мукачівському районі Григорій Куруц. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

Останні роки під ковпаком СРСР Протягом 1980‑1990 рр. в обласних та у всеукраїнських змаганнях в основному виступали провідні сільські футбольні команди та ГК «Карпати» Ужгород («Колос», «Бахтянка»). І не просто були учасниками, а частіше ставали чемпіонами та призерами. Про це ми інформували вище. А ще показовим був 1989 рік, коли у чемпіонаті Закарпаття з футболу взяли участь 32 команди у вищій лізі, що були розділені на дві зони за територіальним принципом, а в 1–ій лізі — 48 (3 зони). Крім того, у першості області серед команд колективів фізкультури профспілок виступали ще 32 клуби, розділені на дві групи. Іграм дорослих команд, як правило, передували юнацькі матчі. А фінальний турнір кращих чотирьох команд («Приладист» Мукачево й «Тиса» Петрово — зона «А», а також «Керамік» Виноградів і «Колос» Вишково— зона «Б») на цей раз проходив на засніжених футбольних полях Виноградова. Господарі переграли мукачівців 3:1, спортсменів Петрова (1:0) та зіграли внічию з вишківським «Колосом» (2:2), набравши таким чином 5 очок із 6 можливих і стали чемпіонами Закарпаття-89. Вкрай засмутив своїх прихильників мукачівський «Приладист» із своїм багатим арсеналом різних титулів та перемог, особливо його прикра поразка від лідера — місцевого «Кераміка».

Підсумкова турнірна таблиця фінальної частини чемпіонату області (1990 р.): № п/п

Назва команди

«Керамік» Виноградів



2:2

1:0

3:1

6:3

«Колос»» Вишково

2:2



2:1

1:0

5:5

«Тиса» Петрово

0:1

1:2



1:1

2:4

«Приладист» Мукачево

1:3

0:1

1:1



2:5

Отже, тільки краща різниця забитих і пропущених м’ячів вивела на 1– ше місце виноградівський «Керамік». Останній рік «під крилом СРСР» (1991 р.) став для сільських футбольних команд просто тріумфом. Та усе по порядку. У чемпіонаті та першостях Закарпаття стартувало 125 команд і стільки ж юнацьких складів. Цей факт радує, бо сьогодні — це тільки рожева мрія. За цікавим сюжетом розгорталися події в обох зонах елітного дивізіону. Гостродинамічний, технічно зрілий футбол тут протягом усього сезону демонстрували футболісти петрівської «Тиси» (тренер Василь Розгоні) та вишківського «Колоса» (Карло Сойко). Приємні враження залишилися від гри бадалівського «Бахтянця», новодавидківського «Колоса», великобичківської «Ялинки» та іршавського «Металіста» (об’єднання «Райсільгосптехніка»). У зоні «А» три перші місця відповідно зайняли: 1–ше — «Тиса» Петрово (45 очок), 2–ге — «Бахтянець» та 3–тє місце — Н. Давидково (по 40 очок, у бадалівців була краща

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

різниця забитих і пропущених м’ячів). У зоні «Б»: 1–ше — «Колос» Вишково (44 очки), 2–ге — «Ялинка» В. Бичків (39), 3–тє — «Металіст» Іршава (різниця забитих та пропущених м’ячів 86:44 та 36 очок), 4–те — «Едельвейс» Кушниця (68:65 та 36 очок). За титул чемпіона області у фінальній грі зустрілися переможці у своїх підгрупах: «Тиса» Петрово та «Колос» Вишково. Перші два матчі завершилися з однаковими рахунками 2:0 та 0:2. Точніше післяматчеві пенальті пробили футболісти з Виноградівщини (4:1). Кращим гравцем за підсумками двох фінальних поєдинків був названий Адальберт Домокош (»Тиса»), якому було вручено спеціальний приз газети «Новини Закарпаття». Бронзового призера чемпіонату області назвала зустріч між ФК «Бахтянець» Бадалово — ФК «Ялинка» Великий Бичків. У першому поєдинку, що відбувся у Бадалові, здавалося б, що господарі поля вирішили всі свої проблеми, провівши у ворота гостей три «сухі» м’ячі. Та не думав так суперник. У «рідних стінах» особливо розігрався граючий тренер «Ялинки» Юрій Ціпле (екс-гравець ужгородської «Говерли»). Команда з В. Бичкова зробила неможливе. Перемога з хокейним рахунком 6:0 розставила всі крапки над «і». Отже, гравці великобичківської «Ялинки» вибороли «бронзу». У 1–ій лізі брали участь 84 команди (і стільки ж юнацьких складів). Переможцями та призерами у своїх зонах стали: «А» (основа): 1-ше місце — «Еліта» Ратівці; 2–ге — «Колос» Чертеж (обидві команди з Ужгородщини) та 3-тє — «Сокіл» (Зарічево, Перечинський район). Юнаки: 1– ше — «Колос» (Попово, Берегівський район); 2–ге — «Колос» Зняцево та 3–тє — «Дружба» Горонда (обидві команди з Мукачівщини). «Б» (основа): 1-ше — «Колос» Фанчиково та 2–ге — «Колос» Боржава (обидві команди з Виноградівщини) та 3–тє — «Виноградар» (Доробратово, Іршавський район). Юнаки: 1–ше —«Колос» (Гать, Берегівський район); 2-ге — «Колос» (Фанчиково, Виноградівський район) та 3-тє — «Виноградар» (Доробратово, Іршавський район). «В»: 1-ше — «Імпульс» Нересниця та 2–ге — «Беркут» Бедевля (обидві команди з Тячівщини) і 3-тє — «Колос» (Драгово, Хустський район). Юнаки: 1-ше — «Колос» (Драгово, Хустський район); 2–ге — «Колос» (Підвиноградово, Виноградівський район) і 3–тє — «Колос» (Стеблівка, Хустський район). Навіть у ветеранському футболі сільська команда «Металіст» Іршава продемонструвала просто чудовий і сучасний футбол. А мова йде про розіграш Кубка України з футболу серед ветеранів на призи «Профспілкової газети», який цього року (1991 р.) проводився вперше. Переможці зон взяли участь у фінальному турнірі, що пройшов у Іршаві. До наймолодшого міста Закарпаття приїхали харківський «Металіст», житомирське «Полісся» і «Титан» Арм’янськ. Господарі у стартовому матчі з мінімальним рахунком 1:0 обіграли «Титан», потім «Полісся» (4:2), а з «Металістом» розійшлися мирно (1:1) і стали володарями Кубка України серед ветеранів на призи «Профспілкової газети». За ветеранів іршавського «Металіста» виступали: Андрій Веждел, Іван Гільперт, Анатолій Варцаба, Іван Гнивко, Сергій Зайцев, Василь Меренич, Василь та Юрій Чегілі та інші. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

Перший чемпіон Закараття у Незалежній Україні — сільська команда з Довгого

… У перші роки Незалежності України кількість команд, які виступали у чемпіонаті України серед КФК та Закарпаття, а також у першості області суттєво не скоротилася, але згодом одна за одною почали зникати з футбольної карти нашого краю. У 1992 р. навіть перестали проводити чемпіонат України серед КФК, зате мав місце інший турнір — це Кубок України серед сільських команд. Футболісти петрівської «Тиси», вигравши попередній турнір, в якому брали участь кращі сільські команди Західного регіону України, що проходив у Петрові, удостоїлися честі виборювати цей почесний трофей на завершальній стадії (Кубок Мінсільгоспу). У фінальній грі вони зустрілися із командою із Тернопільщини й, на жаль, поступилися (1:5). Правда, як стверджують очевидці й самі гравці та тренери, у складі суперників виступало чимало футболістів, котрі грали навіть у командах майстрів. Із цього приводу відомий спортивний коментатор М. Озєров вигукнув би свій улюблений афоризм: «Нам такий футбол не потрібен!». Однак, із іншого боку це є вагомий успіх сільських спортсменів із Закарпаття. А голкіпер «Тиси» Іван Дубович взагалі став кращим гравцем цих змагань. Це, звичайно, похвально! Щодо чемпіонату Закарпаття, то у ньому стартували 32 кращі команди краю у двох зонах. Більшість із них (22) були сільськими. А першим чемпіоном Закарпаття в незалежній Україні стали футболісти довжанського «Авалю» (головний тренер Іван Ледней). Сходження на футбольний Олімп не було вже й таким легким. Судіть самі, у групі «Б» поряд із «Авалем» змагалися такі відомі команди як чемпіон краю «Тиса» Петрово, дві великобичківські команди («Ялинка» та «Хімік»), колосівці Вишкова та іршавський «Металіст». У кожному із цих колективів зібрався хороший ансамбль виконавців. У зоні «А» багато спеціалістів пальму першості віддавали мукачівському «Лижнику» (головний тренер Віктор Ряшко). Ця команда, яка була збалансована у всіх лініях і мала свій почерк гри, уже за три тури стала одноосібним лідером. Три наступні команди («Електрон» Воловець, «Колос» Н. Давидково та «Кіровець» Мукачево) відстали відповідно на 6 та 7 очок. У зоні «Б» лише в останньому турі визначився лідер. Ним став ФК «Аваль» Довге (43 очки), за нею «Ялинка» В. Бичків (41) і «Тиса» Петрово у своєму активі мала 40 очок. Отже, чемпіонський титул виборювали дві команди-переможниці в своїх зонах: «Аваль» (Довге) й «Лижник» (Мукачево). Фінальна гра, яку обслуговувала ужгородська бригада на чолі з рефері ФІФА В. Онуфером, відбулася на ужгородському стадіоні «Авангард» і видалась напрочуд цікавою та драматичною, що не могло не порадувати вболівальників, подарувавши їм масу позитивних емоцій. Тільки під завісу поєдинку довжанцям вдалося намацати слабке місце в обороні «Лижника». І Сергій Батрин головою чітко замкнув навісну передачу свого партнера. Цей гол виявився єдиним і «золотим». Хоча треба віддати належне і підопічним Віктора Ряшка, які організували кілька гарних голевих комбінацій у карному майданчику іршавчан. Але до голу так і не дійшло.

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

1992 р. Склад команди «Аваль» (на фото): Михайло Квак, Іван Пилип, Михайло Довжанин, Віктор Ганчин, Федір Батрин, Володимир Савко, Михайло Ловска, Андрій Орос, Юрій Шопа, Сергій Батрин, Іван Гершені, Віталій Канчій, Іван Огар, Василь Гельбич, Михайло Гецко, Юрій Ловга, Михайло Симканич. Президент ФК «Аваль» — Іван Шопа; головний тренер — Іван Ледней; адміністратор — Василь Майор та капітан команди — Іван Пилип. Цього ж дня у Мукачеві відбувся поєдинок за 3-є місце між двома «срібними» призерами своїх підгруп: «Електрон» Воловець (тренер Роман Паздрій) та «Ялинка» Великий Бичків (тренер Юрій Ціпле). Більш результативними й точними були футболісти з Рахівщини. Цей матч завершився з рахунком 2:1 на користь сільських спортсменів з В. Бичкова. А у головному матчі року серед дублюючих складів між собою зустрілися переможці своїх зон — юні футболісти мукачівського «Кіровця» (тренер Іван Качур) та минулорічний чемпіон — виноградівський «Керамік» (Сергій Чейпеш). Як і торік підопічні екс-гравця ужгородської «Говерли» С. Чейпеша знову стали кращими. Рахунок у фінальному матчі відкрив Степан Бровді. Не пройшло й 10 хвилин, як мукачівці знову розпочинали гру з центра поля. А кривдником їхнього голкіпера став Іван Білак, якому чудово асистентував капітан команди Юрій Штефанко (обидва ці хлопці згодом виступатимуть за ужгородське «Закарпаття» (В. Г.). Заради справедливості скажемо, що й мукачівці аж ніяк не були хлопчиками для биття. Просто їм не вистачало явно досвідченого форварда, який міг би результативно завершувати атаки своїх партнерів. Отже, з результатом 2:0 удруге підряд перемогу святкували дублери виноградівського «Кераміка». У першому дивізіоні у 3–ох зонах за путівки у вищу лігу сперечалися 47 команд і стільки ж юнацьких складів. Гадаємо, що у скорому майбутньому ми не побачимо таку кількість команд, якщо брати до уваги навіть вищу та першу ліги разом у чемпіонаті та першості області. Нині у них виступає лише 32 команди. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

zz 1991 рік. На знімку Миколи Скалиги: дворазові чемпіони області серед дублюючих складів підопічні Сергія Чейпеша з виноградівського «Кераміка» (стоїть третій справа). У складі команди, які захищали колектив Виноградівського промкомбінату облспоживспілки, грали: Михайло Варцаба, Степан Ач, Віктор Попович, Іштван Керестень, Степан Бровді, Олександр Товт, Йосип Фізеш, Іван Білак, Владислав Бобіта, Юрій Штефанко, Олександр Чічер, Йосип Савка, Віктор Климович, Ігор Параска.

Пропонуємо підсумкові турнірні таблиці «основи» Зона «А»: № п/п 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Назва команди «Колос» Великі Лучки «Електрон» Жденієво «Зоря» Сусково «Верховина» Ставне «Колос» Дрисино «Колос» Іванівці «Виноградар» Лалово «Зоря» Перечин «Сокіл» Зарічево «Еліта» Ратівці «Керамік» Н. Коропець «Колос» Сторожниця «Колос» Ракошино «Турянка» Т. Ремети «Колос» Рівне

І 28 28 28 28 28 28 28 28 28 28 28 28 28 28 28

В 17 14 15 13 13 13 12 12 12 10 11 10 9 10 10

Н 6 5 2 4 4 3 4 3 2 6 3 4 6 3 3

П 5 9 11 11 11 12 12 13 14 12 14 14 13 15 15

М 63:32 46:33 58:30 59:45 46:41 44:36 38:49 53:41 49:73 52:55 42:52 36:61 38:48 54:65 32:49

О 40 33 32 30 30 29 28 27 26 26 25 24 24 23 23

* 3 8 1 10 6 12 14 5 9 4 15 11 2 7 13

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Зона «Б» № п/п

Назва команди

«Тиса» Чорнотисово