Ярема, Галина «Це не війна, а реально геноцид» [Електрон. ресурс] // Високий замок [сайт]. – 2014-2023. – Режим доступу: https://wz.lviv.ua/interview/455422tse-ne-viina-a-realno-henotsyd - Дата публікації: 06.04.2022 – Дата перегляду: 04.04.2023.
«Це не війна, а реально геноцид»
Галина Ярема
Соліст гурту ТНМК Олег Михайлюта (Фагот) про батальйон «Реванш», новий трек «Мамо» і свою родину
Із початку війни чимало українських зірок замість мікрофона взяли до рук зброю, записалися в Тероборону або зайнялися волонтерством. До когорти захисників
долучився і соліст гурту ТНМК Олег Михайлюта, якого шанувальники знають як Фагота. Він потрапив у підрозділ ЗСУ, а саме у батальйон «Реванш», уже
на третій день бойових дій в Україні. Про це розповіли у популярному шоу
«Зірковий шлях» на каналі «Україна». Фагот закінчив Харківську державну консерваторію і у дитинстві розмовляв російською, але зараз спілкується українською.
Олеже, яка ситуація в Києві?
Зараз в Україні ніде не може бути спокійно, поки ми не перемогли.
Чи могли ви взагалі припустити, що в Україні може початися війна?
Звісно, ні! Теоретично ми всі розуміли, що буде якесь протистояння, але не думали, що воно буде ось таке, по всій країні з обстрілами та геноцидом
цивільного населення. Що ці покидьки бомбитимуть пологові будинки, розстрілюватимуть людей навіть за те, що вони просто стояли у черзі по волонтерську допомогу.
Що вас, окрім убивств, вразило найбільше?
Уявляєте собі рівень цих людей, якщо вони крадуть унітази та килими, щоб вивезти їх до себе? Коли це усвідомлюєш, то думаєш: «Про що і з ким там домовлятись?! Про що взагалі можна розмовляти?». Їх немає бути апріорі. Вони хочуть знищити нас, а знищать самі себе.
Знаю, що з перших днів війни ви взяли до рук зброю. То ви у ЗСУ чи в Теробороні?
Я у батальйоні «Реванш». Можна сказати, що це підрозділ ЗСУ. Потрапив туди на третій день війни. У перший день евакуював рідних. На другий день ми з товаришем хотіли записатися в Тероборону, об’їхали кілька точок. Усюди були черги по 300−400 осіб, вдень і вночі. Ми зрозуміли, що треба шукати
ще якісь можливості, і я знайшов людей, які мене «прихистили». Тому
на даному етапі ми «реваншисти», і робимо те, що маємо робити.
Які за цей час трапилися небезпечні ситуації?
Розумієте, я не їздив на «нуль». Там хлопці, які вже мають бойовий досвід.
І це правильно. У нас же не така тактика, щоб закидати позиції гарматним
м’ясом. Я ж не професійний боєць, і щоб іти на «нуль», треба спочатку навчитися. На жаль, у нас вже була втрата. Війна це завжди війна, тому втрати є, але звикнути до них неможливо. Особливо, коли бачиш матір цього бійця, дівчину. Як вони плачуть… Це навіть важко назвати війною. Зараз якась зла та мерзотна сарана нахлинула з усіх боків на Україну й намагається знищити
все українське: людей, культуру, інфраструктуру. Що вони роблять
з Маріуполем і Харковом! Що вчинили у Бучі! Це ж не війна, коли бойові дії військових проти військових, а реально геноцид… І світ це зараз бачить. 100% ми переможемо, але якою ціною? Якщо раніше росіяни робили «хорошую мину при плохой игре» і казали, що вони цивілізовані, і це в Україні якісь проблеми, то зараз світ усвідомлює, що ця країна собою представляє.
Кажете, вивезли рідних. Де зараз Оля і ваш син? Оля у Словаччині. Спочатку поїхала до Івано-Франківська, але нерви
не витримували сирен і бомбосховищ, тому перебралася за кордон. Син зараз
із мамою у Чернівцях, уже там пішов до школи, у нього нові друзі, новий клас. Справді, поки ще онлайн, але школа хороша. Ми телефонуємо один одному, і мені приємно, що в нього все добре. Хоча періодично він з мамою ховається, коли виють сирени, у бомбосховище.
А ваш брат? Він, здається, живе у Харкові… Вони з дружиною евакуювалися десь під Полтаву. Так, брат жив у Харкові на Салтівці. Мій однокласник теж там живе й каже, що до них у будинок «прилетіло», поруч стояла багатоповерхівка, яка повністю згоріла.
Я всім розповідаю про те, що дружина мого брата, яка з-під Тамбова, коли евакуювалася, сказала мені: «Мочіть цих гадів! Як же ж вони так зі мною з російською жінкою?». У рф нема з ким домовлятися. Бісмарк був правий:
будь-яка угода з «рашкою» не варта навіть паперу, на якому ця угода під-
писана.
Пісню «Мамо» ви випустили разом із KOZAK SYSTEM. Як записували її у цей складний час?
Вона була вже записана і готова, але в нас є план релізів і пісень, тому
її вихід ми відкладали. Пісня була написана на емоціях восьмирічної давнини, коли почалася війна на Донбасі, тобто чергова воєнна фаза з росією. А з 24
лютого все понеслося набагато потужніше й кривавіше. Треки двох пісень були вже готові, тому 26 лютого ми презентували трек «Доми» на вірші Жадана, а у березні трек «Мамо». Скажімо так, він став дуже доречним.
Чи можете спрогнозувати, коли закінчиться війна?
Мені здається, що більш-менш активна фаза може бути упродовж місяця.
Потім ворог намагатиметься законсервувати цей, так би мовити, конфлікт так
само, як він зробив із Донбасом, щоб тримати всіх у напрузі та періодично
запускати на нас ракети. Але саме цього й не можна допустити. Хоча «рашка»
намагатиметься законсервувати цю війну, ми не можемо на це піти. Нам треба
все ж таки закрити цю тему, розбивши ворога дощенту. Назавжди!
Із екрана телевізора часто лунають слова підтримки українського народу. Як би ви підтримали українців? Особливо тих, хто залишився без даху над головою…
Тут важко дібрати слів підтримки. Треба знаходити сили, ресурси, резерви й вірити, просто вірити, що все буде добре й все буде Україна! ЗСУ в нас просто боги війни. Що вони роблять і як вони це роблять меншими силами, але дуже розумно і дуже тактично! Реально красені! У нас прекрасні люди, це відчувається, і всі згуртувалися як єдине ціле. Я розумію, що все буде добре, просто треба вірити, і тоді це настане якомога швидше.
Попри те, що народилися і виросли у Харкові у російськомовній родині, розмовляєте чистою літературною українською мовою…
Моя мама росіянка, а батько українець. За радянських часів, коли отримував паспорт, там була графа про національність. Можна було самому собі обрати, яку національність туди вписати, по батьковій чи материнській лінії. На той час мої батьки були розлучені. Перш ніж я мав отримати паспорт, зустрівся з татом, і він, ніби між іншим, запитав: «Яку національність впишеш у паспорті?». «Українець», сказав я і побачив, який щасливий від того був батько. Пам’ятаю, коли був ще малим, і до нас приходили гості, батько
за якимось там п’ятим келихом казав: «Ну, за вільну Україну!». Хоча я не був зразковим учнем і фанатично не вчився, мені було цікаво читати Котляревського, Лесю Українку. Ще зі школи хотів знати українську. Вважаю, не вміти розмовляти українською значить, бути неосвіченою і некультурною людиною.