Міліневський, Микола. Богдан Бенюк: Від Сибіру батьків урятувала мамина
вагітність [Електрон. ресурс] // Події тижня: підсумки та факти. - 2023. - 28
лютого - 6 березня (№9). – С.11.
Богдан Бенюк: Від Сибіру батьків урятувала мамина
Микола Міліневський
вагітність
Богдан Бенюк представив кінострічку Зази Буадзе «Мати апостолів», яка розповідає про початок війни у 2014 році. На жаль, фільм не мав в Україні широкого прокату, оскільки в рік його виходу було оголошено пандемію. Але зараз кінострічка гастролює міжнародними фестивалями і збирає нагороди. Актор пригадав, як Леонід Биков змусив його плакати, де зустрів війну 24 лютого і як режисера Андрія Кавуна зробив знову зіркою.
Про батьків і патронат старшого брата
- Мої мама й тато познайомились у 1942 році, коли їх відвезли до Німеччини, вони були гастарбайтерами. Потрапили вони під Мюнхен, містечко Кірхен, розташоване на кордоні Франції, Італії та Німеччини. Коли мені було півтора року, батька не стало. І мама завжди боялася говорити про той період, бо у військкоматі щоразу питали, чи родичі були інтерновані. І це боягузтво батьків передавалося нам. У мене в сьомому класі ці питання викликали страх. Удома мама казала: «Бодя, нічого там не пиши, просто став прочерк». Так у мене з'явилося багато білих аркушів моєї життєвої
душі, бо я не знаю, що відбувалося з моєю
сім'єю. Я знаю, що в 1945 році тато з мамою повінчалися в Кірхені, і того ж року мама була
вагітна моїм старшим братом. Коли вони
переїжджали Раву-Руську, два офіцери
запитали: «Яка область?» Мама каже:
«Львівська», а тато: «Станіславська». На що
один з офіцерів, який був трохи напідпитку, каже: «А самі бандерівські! їдьте до Сибіру». Інший сказав: «Подивися, вона вагітна. Нехай їде додому». Це їх
урятувало, і вони повернулися до батька в Івано-Франківській області. Патронат мого брата Петра, який був на одинадцять років старший за мене. Через те що тато рано помер, він означав для мене дуже багато. Я хотів за ним повторювати все. Тим більше, що кіно робило свою справу. Він почав зніматися, і в журналі «Новини кіноекрана» стали з'являтися його фотографії, а в маршрутному автобусі у водія, де прикріплені правила поведінки у транспорті, висіло його фото, і мені хотілося кричати: «Це мій брат!»
І ось коли я закінчив школу й зібрався вступати до театрального інституту, Петро сказав мені: «Дивися, якщо ти будеш там погано поводитися й погано
вчитися, зганьбиш наше прізвище, я не знаю, що тобі зроблю». І дав мені
дорожню карту. На аркуші паперу він написав, як вийти зі станції метро «Хрещатик», повернути, перейти через підземний перехід і потрапити до
театрального інституту на вул. Хрещатик, 52.
На прийомному іспиті я потрапляю на однокурсника Петра, який послухав мене
й дав допуск до наступних іспитів. Я на сто відсотків був певен, що вступлю.
Навіть думок інших не було. А що ще потрібне для актора? Тільки божий дар, який дали тобі тато й мама, і більше нічого не треба. Тому коли я читав список трьох набраних груп, здивовано побачив, що мене серед прийнятих немає, і моє серце пішло в п'яти. І я ще не встиг пошкодувати себе, як перевів очі на аркуш, де були ті, кого прийнято на кінофакультет, і там красувалося моє прізвище.
Про зйомки у фільмі «Кандагар» і режисера Андрія Кавуна
- Коли у 2007 році я їхав зніматися до Кавуна у фільмі «Кандагар», то думав, що він точно має бути з України, бо таки він не Арбузов. І справді виявилося, що він зі Львова. Але у 2014 році, коли почалася війна, він полишив Росію і повернувся до України. Знімав тут фільм, але не закінчив, бо поскандалили з продюсерами. І коли він подзвонив мені й сказав, що зараз в армії на Сумщині, на кордоні з Росією, у мене в грудях усе обірвалося - Андрій Кавун «на передку». Я одразу поїхав до нього, організував творчу зустріч, показав фільми, які він знімав. Тут до мене підходить полковник і каже, що я відкрив їм світ, бо вони навіть не знали, що Кавун -режисер. А наступного дня Андрій сам мені зателефонував і каже, що після вчорашньої зустрічі став героєм батальйону. Про Леоніда Бикова і фільм «Ати-бати, йшли солдати...»
- Це неймовірна людина, яка в Радянському Союзі мала таку популярність, як ніхто інший. Його любили всі. Він мене запитує: «Які страхи в тебе були в дитинстві?» А я сказав: «Дуже боявся, щоб мама не померла. У нашому селі було багато дітей, які росли без батьків, тож вони їздили за 12 кілометрів до інтернату, де жили, залишалися ночувати й розповідали, що там не дуже добре. І я розумів: якщо мами не стане, то інтернат за мною плаче. А крім того, коли в нашому селі був похорон, тоя скоріше біг додому і накривався подушкою, щоб не чути цієї музики. Якщо я бачив свіжостругану труну і хрест, то в мене душа мліла і обходив городами, щоб не бачити це. А коли труну покривали чорним лаком, то відчував цей запах. І коли його відчуваю зараз, одразу спливають ці дитячі спогади».
Я розповів усе це Бикову й навіть не уявляв, що це допоможе мені зіграти
Кринкіна. Коли на кіностудії Довженка в шостому павільйоні збудували
декорації казарми, я злякався, бо розумів: плакати в кадрі я не зможу. Текст
вивчив напам'ять, але як емоції передати -не знав. Витискав, вичавлював сльози
із себе, згадував свою бабусю, але нічого не виходило. Думав - усе, це моя остання роль у кіно, бо більше не візьмуть. Я стояв уже переодягнений, поруч Конкін, теж зірка після Павки Корчагіна. І ось Биков підходить до мене: «Ну що, зніматимемося?» Потім підійшов до оператора й наказав починати. І після цього з динаміків залунала похоронна музика, і в мене з'явилися сльози. А
потім я й слова почав говорити.
Коли моя мама прийшла в наше село, у клуб, подивитися цей фільм, вона
плакала. Тому що на екрані плакав я і пояснював, чому вкрав це мило у хлопців - бо моя мама із сестрами вдома вмирають із голоду. Вона плакала й казала: «Ой синку, навіщо ти вкрав це мило? Я маю те, що маю». Але така реакція
мами - це найкраща похвала для артиста.
Про знайомство із дружиною
- Із майбутньою дружиною ми познайомилися, коли нам було по п'ять років, у дитячому садку. Я одразу зробив чоловічий учинок - сховався за двері, і коли
вона проходила, поцілував. Ну й відповідаю за це донині.
Вона закінчила медичний інститут, моя дружина - провізор. А я -театральний, і наші перші канікули, три дні на жовтневі свята. Я приїхав у своє село, а в нашому клубі лабає ВІА. Тоді це було дуже модно. Я обійняв свою дружину, і все було в моїх руках. І все це під пісню, яку виконують на мотив Везате тиспо: Віддайся мені, так буде краще. Сьогодні з тобою я проводжу останню ніч.
Віддайся мені, так буде краще. А потім фраза, яка мене вбила: «Сльози витри, все одно ти не будеш моєю».
Де і як зустрів війну
- 24 лютого в моєї доньки Олесі день народження. Вона приїхала до нас із двома дітьми й сказала, що почались обстріли. Приїхала ще одна дочка з дитиною, і про день народження вже всі забули. Зібралося десятеро людей.
Собака Пепа, яка порозумнішала за мить. Вона відчула, що між нами якась енергетика. Ця лабрадорка така дурненька, за три роки перерила в нас усе - весь город, виривала всі системи поливу. Все робила погано. Я назвав її Київметробуд. І зараз вона сіла. Ми всі сидимо, розмовляємо, і тут Леся розуміє: якщо вона поїде раніше за нас із дітьми, то я лабрадорку не візьмунікуди вона не влізе. Тому що в мене ще п'ять папуг, сусід два тижні годував, доки я приїхав. Отож вона взяла у свою машину собаку й трьох кішок і першою
поїхала
Тоді я згадав одну історію. Ми живемо поряд із Малковичем, і в нас з'явилися кроти. Вони рили землю то в нас, то в нього. Я їм навіть у дірку кричав: «Лізь до Малковича, у нього гарна земля!» Цей кріт дістав мене остаточно, після того як на ньому не спрацювали ні карбід, ні якісь пікалки. І тут мій товариш каже, що має вже випробуваний засіб, який убиває кротів. Тож я попросив поділитися.
І тут задумався: хто на чиїй території мешкає? Кріт упевнений, що я живу на
його території. А я переконаний, що він живе на моїй. Тому я зрозумів, що він
таке саме створіння, як і я, і хоче жити так само, як і я. Коли це «Я» відійшло в
мене на задній план, я усвідомив, що мені просто потрібно знайти рівновагу
своїй душі й подивитися на світ, який навколо тебе існує, що не ти сам там кум королю. Решта людей Богом народжені так само, як і ти, і тварини теж. І ми
зараз нормально живемо. У Малковича сітку постелили, і кроти живуть у мене. У нього їх немає, а в мене є, бо в мене черв'ячки в землі є, а отже, в мене гарна земля!