6/14/2021
Ольга Ільчук: «Бути мамою приємніше, ніж журналістом»: Я сама собі бренд
The Wayback Machine - http://web.archive.org/web/20110716025659/http://www.mia-with-love.com:80/2011/03/blog-post_20.html
Головна сторінка
Читати блог іншою мовою Читать на другом языке
Join the conversation
Twitter Counter for @Mia_with_love
Відвідувачі сайту
Карта блогу
Неділя, 20 березня 2011 р.
Ольга Ільчук: «Бути мамою приємніше, ніж журналістом» Часто жартую, що Оля – моя «мама в журналістиці». Вона була моїм першим редактором і в газеті, і на телебаченні. Саме вона вчила мене основам журналістики, правила перші матеріали і брала з собою на зйомки. Тепер, за чашкою кави, вона розповіла про свої перші кроки в журналістиці, стосунки з колегами і чим займається у декретній відпустці.
«Залишити «Рівненську газету» було дуже важко. Були сльози і не один раз»
Чому ти обрала професію журналіста? Важко відповісти однозначно, але пам’ятаю що з класу 9 чи 10 мріяла стати або журналістом або слідчим. Чому такий вибір – не знаю. Можливо, вплинуло те, що в старшому класі ми проходили так звану профорієнтацію на комп’ютерах розробляли характеристики, хто ким мріє стати . І в списку професій, які видали комп’ютери після обробки результатів, теж було журналіст і слідчий. Так сталося, що зустріла людей які допомогли стати журналістом.
free web counters
Підпишіться на нові публікації
Пошук Пошук
Останні коментарі Powered by Disqus
Популярні публікації за останні 30 днів Ольга Ільчук: «Бути мамою приємніш е, ніж журналістом» Рози з бісеру (майстер -клас)
Олесь Лопачук: «Я вів всі програми , які існували на «Радіо Трек» Оформлення "шапки" блогу (заголовок, опис) Гіацинт з бісеру (майстер -клас)
Введіть Email:
Підписатись
Постійні читачі web.archive.org/web/20110716025659/http://www.mia-with-love.com/2011/03/blog-post_20.html
DJ Borneo: «Якщо комусь підніметь ся настрій або відпадуть погані думки, то день я прожив недарма»
1/7
6/14/2021
Ольга Ільчук: «Бути мамою приємніше, ніж журналістом»: Я сама собі бренд
Rss-підписка
У тебе ж освіта не журналіста? Ні, освіта філологічна. У дипломі зазначено «Спеціаліст української мови та літератури, російської мови та світової літератури». Закінчувала тоді ще наш педінститут. А з журналістики проходила додаткові курси, школи журналістики, коли вони ще тільки починалися в Україні. Також їздила по обміну досвідом закордон, відвідувала семінари, майстер-класи. По спеціальності ніколи не працювала? Ні, навіть думки такої не було. Просто на той момент, коли потрібно було вступати до вузу, в Рівному журналістики не було, а філолог все-таки щось близьке. Як складався твій шлях в журналістику? Починалося все зі статей в газеті «10 канал». Там працювала мамина подруга Зінаїда Корешкова. Мама колись їй розповідала, що я хочу стати журналістом, і Зінаїда запропонувала, щоб написала кілька матеріалів.
404 Not Found NetworkedBlogs Blog: Блог Тетяни Закордонець Topics: Журналистика, Интернет, Блоги Follow my blog
Не пам’ятаю, що саме запропонувала, але перша моя надрукована стаття – це інтерв’ю з дуетом «кроликів» (Володимир Мойсеєнко і Володимир Данилець – авт.) , які приїхали на гастролі в Рівне. Власне з цього матеріалу все і почалось. Як я потрапила на їхній концерт і за куліси вже не пам’ятаю, бо це було ще під час навчання в інституті. Пригадую, що в їхню гримерку прийшла, розказала, що хочу стати журналістом і взяти інтерв’ю. І вони погодились.
Світлана Сирота: "Я готова посміхат ися, навіть якщо глядачів буде всього троє" Вазон з бісеру (майстер -клас)
Тетяна Солнцев а: «Я дуже наполегл ива, якщо чогось хочу» Кнопки і віджети сайту Вконтакт е для блога
Ця публікація була для мене дуже пам’ятна і її я зберігала дуже довго. Як потрапила в «ОГО»? У 98 році закінчила університет і потрібно було влаштовуватись на роботу. В «ОГО» працювали два моїх знайомих - Паша Кравчук і Дмитро Стаховський. Вони були там першими журналістами. Якось ми зустрілись за чаєм, і Паша сказав, що в «ОГО» почали друкувати статті і можна спробувати себе. І так і прийшла туди. Десь за тиждень в коридорі зустріла Віктора Євгеновича (ред: власник ВД « ОГО») і він жартома зауважив, що йому тут нема де пройти, бо всюди активна дуже журналістка Ольга Ільчук, і, мовляв, пора би вже познайомитись. Запросив до себе в кабінет з тодішнім відповідальним секретарем Олегом Кордонцем. Запитував про освіту, бажання, ще якісь нюанси. А потім, коли вийшла, він ніби дав добро Олегу, щоб я працювала. Як стала редактором? Дорога була довга. На старті - школа журналістики при «IREX» в Києві, потім школа газетного менеджменту, потім стажування за кордоном у Сполучених Штатах і Норвегії, після нього пропозиція створити інформагенцію при видавничому домі «ОГО». Данилов, почувши як в Штатах працюють газети і телебачення, загорівся ідеєю створити при видавничому домі мультимедійний ньюз-рум. Тобто новий вид джерела інформації. Була думка про інформагенцію, яка б постачала інформацію в усі видання, які існували в видавничому домі «ОГО». Частину журналістів перекинули в інформагенцію, а один чи два на підхваті лишались в газеті. Хороша ідея, як завжди, потім вилізла боком, тому що журналісти що агенції, що газет ходили на одні і ті самі події, хоча і писали по різному. Але тоді з’явилася перша стрічка новин на сайті, яка в гарячому режимі подавала новини. Навіть часто журналісти дзвонили по телефону, щось надиктовували. В будь-якому разі показали, що і щодня можна все робити.
web.archive.org/web/20110716025659/http://www.mia-with-love.com/2011/03/blog-post_20.html
2/7
6/14/2021
Ольга Ільчук: «Бути мамою приємніше, ніж журналістом»: Я сама собі бренд
Тоді стартувала і щоденна газета «ОГО». Потім так склалося, що з «ОГО» редактор поїхав на роботу у Київ і газета опинилась без керівника. Мене поставили очолювати щоденну газету «ОГО», а Олег Кордонець очолив п’ятничний головний випуск. Пізніше керівництво вирішило розмежувати проекти і так з’явилась «Рівненська газета», ми переїхали в інше приміщення, і, власне, сам РГ стала моїм першим самостійним проектом і дітищем. Вона виходила тричі на тиждень на той момент. Але початок був дуже важкий. Тобто привчити людей читати газети хай навіть не щодня і щоб це було цікаво - завдання не з легких. Редакція працювала практично без вихідних, з робочим графіком з 9 і іноді до світанку. Були випуски авральні, коли ми випускали спецпроекти під певні події. Тоді якраз і Помаранчева революція відбувалася ще багато подій, які газеті в якійсь мірі допомогли стати популярною. Інтернет був доступний не для всіх, про події люди дізнавалися в перекрученому вигляді з телебачення і радіо. «Газета» писала про те, що інші собі дозволити не могли. Ми намагались писати настільки швидко, наскільки це можливо, щоб новини з’явилися в першу чергу у нас. І ці ипуски роздавали безкоштовно. І у Рівному і в області люди могли прочитати, що насправді відбувається в Україні. За рік-два газета зайняла свою нішу, з’явились постійні читачі і непоганий, як для щоденної газети, наклад. Вела свою колонку редактора (іноді ностальгую за нею). І знаю, що багато людей газету купувало саме заради того, щоб почитати колонку. Одна з них - «Бабай під рівненським соусом» стала приводом до суду. Тодішній губернатор Василь Червоній подав до суду з вимогою відшкодувати йому моральні збитки. Суд тривав десь півроку і, на щастя, закінчився на нашу користь.
Як складалися стосунки з колективом? Колектив був молодий. Що цікаво, коли я перейшла на інше місце роботи, частина з них звільнилась. Їм нібито було комфортно працювати зі мною, а з іншим редактором не хотіли. Як ти потрапила на ТБ? З ТБ позвільнялася маса народу і потрібен був головний редактор на «Рівне1». Не знаю, чим керувалась дирекція видавничого дому, але вирішили, що з цим проектом справлюсь я. Для мене це рішення виявилося шоковим, тому що залишити «Рівненську газету», яка, в якійсь мірі, була дитям вистражданим, важко. Сльози лилися не один раз. Але аргументи з боку керівництва переважили. Однак це не перший прихід на телебачення.
Ще в 98 році, коли почала працювати в «ОГО», паралельно ми з Пашою робили ще й «Провінційні історії» на «Рівне1».
web.archive.org/web/20110716025659/http://www.mia-with-love.com/2011/03/blog-post_20.html
3/7
6/14/2021
Ольга Ільчук: «Бути мамою приємніше, ніж журналістом»: Я сама собі бренд Хоча ставлення телевізійників до людини, яка прийшла з газети, було, м’яко кажучи, не дуже. Щось питала у людей, щось сама робила, щоб зрозуміти процес. І досі вдячна тим, хто мене підтиримав. Особливо Наталці Пастуховій. Дивилась центральні канали, читала літературу, в Інтернеті шукала інформацію. Ситуація на Рівне1 була не з легких, багато людей покинуло телеканал у пошуках кращої роботи і дірки потрібно було затикати. Висіли проекти, якими не було кому займатись, не вистачало техніки, ще багато чого, як завжди буває на регіональному телебаченні. Але лишилась хороша команда професіоналів, більшість з яких горіла роботою і з ними ми все подолали. Хоча з часом хтось перейшовна власний хліб або переїхали на роботу в Київ. Якими були твої перші телевізійні ефіри? Спочатку були лише сюжети, а потім ефіри. Причому практично без підготовки. Було лише одне чи два тренування і сходу прямий ефір. Мандраж охопив страшний, під столом ноги тряслися. Добре, що це не видно. Але на наступні ефіри все було гаразд. Якщо мені не зраджує пам’ять, перший був з Оксаною Кісільчук. Тоді не прийшов гість і ми терміново викручувалися.
Тобто журналістка каналу була гостею в студії? Так. Я вже не пам’ятаю, про що там достоту мова йшла, чи про її шлях в журналістику чи ми під якусь подію підв’язали, але викрутились.
Люди на вулицях впізнавали? З часом впізнавали. Віталися, що було приємно. Говорили, що їм дуже приємно слухати, що ставлю такі питання, що не шкодую гостей. Знаю певні моменти, що коли деякі гості - політики-чиновники дізнавалися що ефір вестиму я, відмовлялися приходити або вимгалаи поміняти ведучого. Настільки боялися питань і настільки розмова зі мною була незручною. Але до цього ставилась спокійно, значить їм є що приховувати… Відео зі зйомок сюжетів
web.archive.org/web/20110716025659/http://www.mia-with-love.com/2011/03/blog-post_20.html
4/7
6/14/2021
Ольга Ільчук: «Бути мамою приємніше, ніж журналістом»: Я сама собі бренд
«Списки питань для Vip-осіб потрібно було узгоджувати. І це був жах. Але хто платить, той і замовляє музику» Були матеріали, які запам’яталися? Були ефіри які запам’яталися. Наприклад, з Ольгою Герасим’юк, яку дуже поважаю і чия робота мені певний час дуже імпонувала. До речі, саме завдяки тому, що з нею познайомилася, потім змогла стати власним кореспондентом «1+1». Запам’ятався ефір з Януковичем. Не розказуватмуи про підводні течії, , але враження від нього дуже своєрідне. Ефір з Юлією Тимошенко тривав найдовше зі всіх, які існували. Підготовка до нього вкрай нервова - то відмінили щось, то знову попросили поставити. Списки питань для таких Vip-осіб потрібно узгоджувати. І це був жах, це настільки сердило, обурювало. Але ж хто платить, той і замовляє музику, тому тут сперечатись у цих ситуаціях марно. Звісно, свобода дій в ефірі завжди є. Навіть якщо це запис, можна поставити уточнюючі запитання чи, в крайньому разі, насамкінець щось гостреньке запитати. Але в будь-якому разі це не найкращі показники для політиків, коли вони намагаються уникнути всього, що їм неприємно і бути білими і пухнастими. На що ти звертала увагу при прийомі людей на роботу? Може прозвучить занадто пафосно, але, напевно, на блиск в очах. Для мене не мала значення освіта чи походження людини. Мало значення бажання людини і її вміння працювати. Насправді в редлакції проситися на роботу приходило багато людей. Запам’ятався один хлопець, який навіть не вмів грамотно писати
На телебачення людей приходило менше, бо все-таки це вважається більш престижно і важче. А в газету , ну не скажу що щодня, але раз чи два в тиждень по людині було. Я завжди думала, що на випробувальний термін беруть всіх Ні. Спочатку людині давалося завдання і якщо в неї було бажання, вона могла прийти з новою роботою. І тоді уже дивилася, що якщо все-таки з чимось людина прийшла, то можна спробувати. Як думаєш, в журналістиці можливо дружити з кимось? Можливо, в журналістиці теж люди, а люди бувають різні. Ну це творча робота з морем пліток..
web.archive.org/web/20110716025659/http://www.mia-with-love.com/2011/03/blog-post_20.html
5/7
6/14/2021
Ольга Ільчук: «Бути мамою приємніше, ніж журналістом»: Я сама собі бренд Ну були, звичайно, неприємні моменти, коли постфактум дізнавалась, що мої колеги-журналісти намагалися зайняти місце, на яке я претендувала, чи поливали брудом Як ставишся до пліток? Не свята, за чаєм з подругами теж пліткуємо. Але одне діло, коли ти обговорюєш когось, а інша справа, коли ці плітки шкодять людині. Є межі, за які переходити не можна.
«Мамою стала тоді, коли в журналістиці вперлася в стелю» Як тобі зараз в ролі мами? Це не роль. Роль - це коли вийшов на сцену, відіграв і пішов. А тут нікуди не підеш )) Ти взагалі раніше уявляла себе мамою? Не уявляла, але мамою бути набагато приємніше ніж журналістом. І в мене це трапилося вчасно. Мамою стала тоді, коли в журналістиці, грубо кажучи, вперлася в стелю, тобто в місті мені вже не було що робити і чого хотіти. І мамою бути однозначно важче. Бо з роботи ти можеш піти, а з сім’ї – ні. Що для тебе основне в стосунках з чоловіками? Відчуття, що це твоя людина. Як це взагалі можна відчути? Це коли з нею легко, добре, коли не потрібен ніхто третій, четвертий, п’ятий. Коли ти вже нічого не шукаєш і розумієш, що вже і не хочеш нічого шукати. Ти думаєш, що оця «твоя людина» така єдина існує? Чи можна сьогодні кохати одну і думати що це саме та людина, а завтра уже так само думати про іншу? Любити можна не одну людину і любити можна по-різному. Але «твоя людина» все-таки одна. Це та людина, з якою хочеться лягати спати, прокидатися. З якою просто приємно посидіти на дивані, подивитись телевізор, помовчати, в чиїх обімах тобі спокійно і добре. Від якої врешті решт хочеться мати дітей. Які романтичні вчинки для тебе робили чоловіки? Був один момент, який запам’ятався, з колишнім чоловіком
Було, що чоловік покинув на роботі важливу нараду і приїхав мене заспокоїти, коли в моєму житті трапилася важка подія. Для мене це було показово. А так - нічні прогулянки, рахування зірок на небі, все це, звісно, було. А ти робила щось романтичне чоловікам? Одному з чоловіків я присвятила чимало віршів. Можна сказати, що зробила невелику книжку і йому подарувала. Для нього це було несподіванкою. Так само, якщо щось нове з’являлося, то відсилала йому смс-ками.
Зараз пишеш вірші? Пишу, якщо десь під рукою опиняється ручка і папір і не опиняється дитина. Маєш якісь хобі? Мала раніше. Не питай що – не згадаю… Зараз хобі - це інтереси дитини. Тобто нам хочеться малювати, клеїти, ще там щось. То мама теж клеїть, малює, читає. Про що мрієш? Виспатися )) А глобально - ні про що, всі мрії збулися на даний момент. Як відпочиваєш?
web.archive.org/web/20110716025659/http://www.mia-with-love.com/2011/03/blog-post_20.html
6/7
6/14/2021
Ольга Ільчук: «Бути мамою приємніше, ніж журналістом»: Я сама собі бренд Хочеш щоб я почала істерично сміятися? )) Як в анекдоті - не напрягаюсь ) Але чесно, перший рік, коли пішла в декрет згадувала фразу своєї подруги: «Убила б ту людину, яка декрет назвала відпусткою». Де там хто побачив відпустку, сказати важко. І відпочинок для мене був чимось омріяним і захмарним. Були роки, коли нікуди не вдавалося виїхати. І тиждень полежати вдома на дивані був відпочинком. Шкодую, що досі не вдалося багато поїздити по Україні. А взагалі з дитинства дуже люблю відпочивати на морі. Колись вдалося сходити походом в Кримські гори.
Насамкінець порадь щось молодим журналістам? Поради давати - невдячна справа. Але можу сказати, що ніколи не треба слухати когось, а слухати свого серця. От якщо хочеться стати журналістом, то треба працювати над собою і не боятися стукати в двері до відомих. Коли стукати – відчиняють. Важливо не зупинятися.
Читайте також Досьє Автор: Mia на 23:41
Ярлыки: відомі журналісти, газета ого, Журналіст, журналістика, Ольга Ільчук, редактор, Рівне1, телебачення, інтерв'ю
Новіша публікація
Головна сторінка
Старіша публікація
Підписатися на: Дописати коментарі (Atom)
Матеріали з блогу можна використовувати тільки за згоди автора
web.archive.org/web/20110716025659/http://www.mia-with-love.com/2011/03/blog-post_20.html
7/7