Різдвяні дні ми так довго чекаєм… Свята ідуть на наш поріг. Колядників всіх радо зустрічаєм – І так завжди, з року в рік. А з колядкою прийде до нас Казка різдвяних снів, І засяє в небі яскраво Зірка святкових днів. То ж не сумуй, а чекай благодаті, Яку зішле Господь з небес. В Різдвяні дні повсюди, в кожній хаті, На всіх чекає багато чудес. Ольга Пенюк
Традиції Різдва От і наступають свята. Чекати залишилося вельми недовго. Дуже скоро завітає одне із найбільших свят християн - Різдво Христове. Понад дві тисячі років тому перед новонародженою Дитиною з німим здивуванням схилилися юна Марія, сивоволосий Йосиф і бідні пастухи. Вони побачили в Ньому світло Любові, схованої раніш від людей. Світло Любові опромінило початок нової ери.
Свято Різдва - найкрасивіше зимове свято. Це
свято приходить до людей морозної ночі в годину опівнічної храмової служби в сяйві свічок, у світлі зірок і гучному співі хору. Звуки дитячих голосів, що славословлять Бога, як ангельський глас, наповнюють торжеством Всесвіт. Небо і земля славлять Різдво Христове. На землі, хоча б ненадовго, запановує мир, а серця сповнюються доброю волею.
Головною окрасою Різдвяного столу є, звичайно ж, кутя — пшенична чи рисова каша з медом, ізюмом та маком, і узвар із сухофруктів. Серед 12 пісних страв, які неодмінно мають бути на святковому столі, українські господині здавна готували борщ з грибами, рибу, вареники з капустою, пироги та голубці.
Дідух Після того як стіл був накритий, глава сім'ї і його старший син в будинок заносили
Дідух. На порозі їх зустрічала господиня із запаленою свічкою в одній руці і з книшем в інший. За традицією, на Різдво, в Україні діти встановлювали Дідуха на покуті, застеленій сіном. Після цього малеча ритуально каталася по підлозі, щоб живність у господарстві не переводилася. Дідух в стародавні часи був аналогом сучасної нарядженою ялинки. Він - символ Різдва, тому завжди займав почесне місце на чолі столу. Традиції святкування Різдва в Україні свідчать про те, що слов'яни, які жили на цій території, вірили в чудодійну силу Дідуха. Вони вважали, що після жнив в нього вселяються душі померлих родичів. Після урочистого переміщення Дідуха з комори в будинок заборонялося робити будь-яку домашню роботу. Дівчата навіть виносили на вулиці віники і ганчірки, щоб не піддаватися спокусі. Цілих три дні люди веселилися і відпочивали. Єдине, що дозволялося робити, так це доглядати за худобою.
Повечерявши, родина залишала частування для предків, які, за віруваннями, цієї ночі приходили «на різдвяну кутю».
Вертеп • Стародавньою традицією є і звичай виступати на Різдво з
вертепом. По суті це - перший народний театр на наших землях. • Спочатку вертепом служив невеликий ящик, обклеєний кольоровим папером, де за допомогою ляльок, закріплених на осі, розігрувалися вистави, що складаються з двох частин. Перша частина, більш сувора за своїм сюжетом і розвитку, оповідала про біблійні події: народження Ісуса і поклонінні йому волхвів. Друга ж частина - світська - складалася з побутових комедійних сценок вільного сюжету, близького даним селу чи регіону. Як правило, світська частина вистави вертепу відображала реалії життя сучасників, являла собою історії про торжество добра над злом. • Часто вертепний ящик ділився на два «поверхи»: верхній символізував небо, а нижній землю.
Коляда
Споконвіків на українській землі існувала гарна традиція вітати господарів з Різдвом, бажаючи їм щастя, здоров’я, миру, довгих літ і достатку. На Покутті колядували вже у Святвечір, в Слобідській Україні — першого дня Різдва після Богослужіння, на Західному Поділлі — вранці другого дня свят.