Літературний Чернігів №3 (91) 2020 рік

Для душі у «Літературному Чернігові» №3, 2020 Чергове число митецького часопису «Літературної спілки «Чернігів» відкриває поетична добірка – коло ронделів - Людмили Ромен «З пракореня калини». Поетка стверджує: «Лиш на любов цвітуть роменами роки. І сонця німб над Україною – знамення…». Одразу ж, після 14 ронделів, Ганна Арсенич-Баран ділиться думками про творчість авторки і особливості її поетичного доробку. Часопис вміщує розвідку Ігоря Роздобудька «Українська поезія Олексія Костянтиновича Толстого». Російський поет був правнуком останнього українського гетьмана XVIII ст. Кирила Розумовського. Переклав поезії українською Ігор Роздобудько. Ось як звучать одні з найвідоміших рядків Олексія Толстого: «Квіти-дзвоники мої, Польові, тендітні! В душу впали ви мені, Сині та блакитні!...». Новели 15-річної Аліни Шевченко «На розсуд світлих душ» та «Стопами долі» спонукають звернути увагу на духовний взаємозв’язок у спорідненість усього живого навколо нас - у першій. А також – у другій - на «Долю Івася». Це своєрідний переспів і прозове продовження «Катерини» Тараса Шевченка та її персонажів. «Обличчя Сізіфа» - називається добірка віршів Станіслава Новицького. У ній представлена широка палітра поетичної мови автора, як от: «Вона як весна Одягнулась у біле цвітіння Черешень...» Олексій Маслов представляє в «Літературному Чернігові» своє неповторні поетичні метафори: «Цей світ – як вінніпухів мед: Коли ти звик До нього – він у той момент Узяв і зник.» Часопис друкує оповідання Анатолія Роліка «Класичний випадок» про «розпияченого інтелігента» в якому виведено типовий образ «героя нашого часу», який тріумфально спирається на нас у світі мистецтва та науки. А хіба лише в них? Поетичні одкровення , вдягнуті у метафори знайде кожен, хто прочитає добірку ліричних віршів чернігівки Ірини Кулаковської: «Жінка, яка чекає, пестить вологий місяць Крізь запотілу шибку пучками змерзлих рук, Міряє кліть кімнати, здобу безсоння місить І так пожадно ловить кожен сторонній звук…» «Літературний Чернігів» продовжує друкувати гостросюжетну кіноповість Валерія Коноша «Нащадок» з підзаголовком «Про лихі дев’яності», з якою часопис розпочав знайомити в першому номері журналу. «Тривірші» Василя Момотюка нагадують нам про відому японську поетичну форму і торкаються загальнолюдських цінностей. Автор малює художні ескізи і сучасної батьківщини : «Вже не граються Діти у війну – вона Перед очима». «Звітує літстудія Гоголівського університету» - так називається добірка творів студентів Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, яку підготував керівник літстудії Олександр Забарний. У ній вміщено вірші Дениса Коськіна та Карини Акопян – «Пунктуація життя – не ховатись в укриття…Кома – подумати слід,не залиш у серці лід…» У розділі «Літературознавчі студії» часопис вміщує дослідження кандидата наук із соціальних комунікацій Михайла Василенка, «Сонцепоклонник українського народу Михайло Коцюбинський. «Що записано в книгу життя». «Торо – Пришвін – Сорока» так називається міжконтинентальне літературне порівняння творчості письменників, яке подає у щоквартальнику лауреат Міжнародної літературної премії ім. В. Винниченка із США Сергій ТКАЧЕНКО. В історичній рубриці друкується передмова Тамари Демченко «…З молодих літ вважав себе за українця» про Петра Яковича Дорошенка (1858–1919), а також некролог, що побачив світ у першому випуску неперіодичного збірника «Хліборобська Україна» (Відень, 1920). Його автором був Дмитро Іванович Дорошенко (1882–1951) – видатний український історик, державний і громадський діяч. «Журнал «Літературний Чернігів» і ніжинська вища школа» - так називається літературознавчо - бібліографічне дослідження письменника, доцента Ніжинського державного університету Олександра Забарного. Він нагадує історію створення «Літературного Чернігова» та автуру - українське письменство, яке друкувалося в журналі. Згадуються і публікації літстудійців на сторінках часопису і їх роль у становленні. Один перелік авторів викликає повагу у всіх, хто знайомий з рідним словом. У рубриці «Ювілеї» літературознавець Володимир Кузьменко аналізує творчість Анатолія Шкуліпи «Дороги струмують у вірші…» з нагоди його 70-ліття. Павло Свищ, з нагоди 245-річчя Петра Прокоповича, розповідає про славного сина України, козака з діда-прадіда, раціоналізатора та основоположника промислової, «солодкої» галузі. Матеріал називається «Винахід українця, який досі використовують усі бджолярі світу». Ростислав Мусієнко інтригуюче розповідає про орденоносця, фронтового дивізійного розвідника із села Феськівки на Чернігівщині, Івана Захаровича Фесюна - «Крізь терни до зірок». Автор починає з козацьких часів: «Кажуть, що з дна глибокого колодязя навіть удень можна побачити зорі. чим глибшим стає отой рукотворний прорив до життєдайно-водоносних надр Землі, тим яскравіше сяють людині, що долає глевкі, тисячоліттями злежані предковічні пласти, світила Чумацького Шляху. Мов відблиск її власної космічної сутності». Володимир Кузьменко подає рецензію «Люди зі страху – справжня трагедія тоталітарної доби» на книгу Леоніда Луцюка «В’язень темряви». Ось що пише автор рецензії: «Специфічний фабульний матеріал для роману «В’язень темряви» дала Леонідові Луцюкові тоталітарна дійсність періоду Другої світової війни та повоєнного часу». Олександр Забарний подає рецензію на книгу Анатолія Шкуліпи «Де гуляв козак Пручай» і зазначає, зокрема: «Це – художньо-публіцистичний нарис про один із мальовничих куточків України, невеличкий поліський хутірець Пручаї, що на сході Прилуччини». Валерія Ярмак у рецензії «Залюблений у древній град…» розповідає про книгу Олександра Забарного «Ніжин – кам’яна квітка українського барокко» : «… Це перша книга автора на царині краєзнавства. Вона по-художньому захоплююча, науково обґрунтована, логічно завершена і чудово ілюстрована». Станіслав Зінченко розповідає про книгу одного з найбільш знаних та авторитетних майстрів сучасної німецької літератури Зігфріда Ленца у перекладі на українську Анатолія Роліка. Михась Ткач у матеріалі «Відкрито меморіальну дошку» розповідає про вшанування його брата, українського поета і етнолога, кандидата історичних наук, професора Київського університету культури і мистецтв, дослідника «Слова о полку Ігоревім» та багатьох інших давньоукраїнських письмових джерел - Миколу Ткача, який народився у селі Сахнівка на Чернігівщині. Часопис друкує цікаві, часом парадоксальні «Зарубки». Їх автор – Василь Гелетко подає короткі влучні, оригінальні думки про наше сьогодення: «Усе має межу і міру, окрім жадоби збагачення. Доведено тисячоліттями людського буття на землі.» На завершення номера гумор від Валерія Демченка – «Не хапайте бога за бороду». Автор іронічно фантазує на теми новітніх технологій та робото- і андроїдознавства J .

На першій сторінці обкладинки – Церква Казанської Божої Матері, м. Семенівка Чернігівської області. Владислав Савенок