Gazeta Jat

лютий 2012

стор.

4

Joomla!і WordPress Великі перегони , або Швидкість проти функціональності

№7

Мозковий штиль – 7 стор.

діагноз чи спосіб життя?

«Ять» продовжує спілкуватися із цікавими та неординарними особистостями. Цього разу своїм досвідом, порадами та історіями з нами ділиться дизайнер Ілля Стронґовський.

5

Думаю, кожен, хто намагався написати щось унікальне, цікаве та захопливе, стикався з такою проблемою: ввімкнув комп, Word запустив, хвацько потер руки, кілька разів клацонув ентером для запалу і!.. Цілеспрямований, заряджений на творчість вираз обличчя поступово змінювався на кардинально протилежний. Так-так, дозвольте познайомити вас, його величність Мозковий Штиль, або в народі – просто ступор. Це те, про що не відають плагіатори, і те, чого бояться творці, те, що гальмує прекрасне і, на жаль, масово плодить непотріб. Що ж це? Хвороба? Вірус? Як його спекатися? Чи є ліки? З огляду на медичні порівняння, спробую відповісти як лікар.

стор.

Симптоми Останні кільканадцять років світлі голови людства не покладаючи рук трудилися, все вигадували, як то зробити так, щоби людству жити стало легше й комфортніше. От, приміром, наша професійна сфера – видавнича справа, журналістика, дизайн. Комп’ютерні технології настільки «поліпшили» дизайнерське буття, що «дизайнером» себе може вважати кожен третій власник нетбуку. А що? Встановив графічний редактор, якийсь

Радіоведучий розважального шоу «Фієста», що на «Люкс FM», Слава Дьомін в ексклюзивному інтерв’ю «Яті» розповів про творчу кризу й імпровізації в прямому ефірі.

WYSIWYG (візуальний автоматизований редактор), що дає змогу, натискаючи на клавішу «Далее», обирати готові шаблони, кілька чарівних помахів мишки та кліків клавішею «Готово» і… Маєш: хоч сайт, хоч візитку, календарик чи іншу поліграфічну продукцію. Перебіг хвороби Халява завжди вабила людей. Уявіть: бізнесменові закортіло зробити собі, приміром, візитки і сайт. Знаходить спеціалістів і бачить перед собою приблизно такий рахунок: розробка фірмового дизайну – $100, друк – $20, сайт – $300, плюс хостинґ, домен десь на $100... Задумливо чеше свою макітру, аж тут наче грім серед ясного неба – фіолетово-жовто-зелений банерок у правому куточку екрану сповіщає благу вість про можливість зробити це все власноруч. Майже безкоштовно, за $49,99 – лише скачай кілька програм зі сайту! Реальна економія затьмарює свідомість, і, як результат, кмітливий ділок отримує ДЕЩО за $81 (так-так, як правило, завжди трохи грошеняток додатково набігає). продовження на стор. 2

Жінки протестують:

яскраве шоу чи крик душі

Подаруймо

надію

на порятунок!

Допоможемо Володі Росенку

жити

стор.2

і радіти життю!

– Назва вашої організації – FEMEN. Як часто вас плутають із феміністками? Як самі себе позиціонуєте?

– Спершу лякалися змішувати поняття й визначення, бо ще не до кінця могли ідентифікувати себе. Сьогодні чітко й упевнено можна сказати – так, ми феміністки, нью-феміністки. Це нова хвиля; тут жінка вже усвідомлює свої права в суспільстві та політиці, розуміє, що в світі панують патріархат і сексизм. Вона використовує його в боротьбі за свої права, адже на війні всі методи згодяться. Класичні феміністки можуть плюватися, але ми теж захищаємо права жінок. Потрібно дивитися в корінь проблем усієї жіночої спільноти – це конкуренція за чоловічу увагу й небажання об'єднуватися. Без консолідації жіноча революція так і не виникне.

Фото Валентин Огіренко

Навіщо жінкам виходити на вулицю з протестами, та ще й у чім мати породила? Хто вони, що роблять і з якою метою? Про найскандальнішу жіночу організацію України FEMEN розмовляємо з її лідеркою Анною Гуцол.

?

– Як народилась ідея голих протестів?

– Насправді це стара світова практика. Заборона активно відстоювати власну критичну позицію, реакція міліції – все це підштовхувало нас до радикальних заходів. Ми роздяглися, відчули резонанс, шалену реакцію правоохоронців, зрозуміли, що є сенс продовжувати. Адже це лякає їх. Завдання цих так званих доглядачів порядку – не дати FEMEN оголитися. Наших чинов-

ників топлес дійсно бентежить. Вони відчувають себе зганьбленими і приниженими. Тому ми й почали впроваджувати роздягання. Зауважу, що голі протести не мають нічого спільного із проституцією, незважаючи на існуючу серед недоброзичливців думку. Це стереотип у ставлення до жінок: не прогнулася, значить, шльондра. Повії не ходять голими. продовження на стор. 3

2

мотивуючо-демотивуюча газета №1(7) лютий 2012

Колонка

мотивуюча

-редактора

, Мозковий штиль – у з у м о діагноз чи спосіб життя? Пр

творчість та ступо р у голові…

Ять-привіт, читачі! Раді бачити ваші зацікавлені очі, що спинилися на сторінках нашого яскравого сьомого номеру! Цілий місяць довгими зимовими вечорами ми чемно готувалися до іспитів, а в перерві між цим важливим заняттям придумували теми для «Яті». Та крім цього часу не гаяли й «завербували» до своїх лав нових авторів. Відтепер редколегія «Яті» розширилась до п’яти університетів: КНУ ім. Тараса Шевченка, КНУКіМ, ЛНУ ім. Івана Франка, університет «Україна», НПУ імені М.П. Драгоманова. Сподіваємося, що на цьому розширення не обмежиться і наступного числа саме ви станете одним із наших авторів! У цьому номері на вас чекають відверті історії відомих людей про творчу кризу та пошуки натхнення. «Ять» розпитала письменників, ілюстраторів, телеведучих та представників шоу-бізнесу, чи буває у них творча криза та як із нею треба боротися? Тож читайте лише на сторінці 10 нашого видання унікальні секрети виходу із творчого ступору від селебрітіз. Також ми спробували з’ясувати саму причину виникнення творчої кризи й розпитали в психолога Ольги Лазаренко, звідки вона береться і як її подолати. Про це на сторінці 6. Щоби розповісти вам більше про натхнення та відкрити таємницю музи, ми звернулися до життєписів видатних митців Сальвадора Далі, Сергія Єсеніна і Пабло Пікассо. Про те, хто надихав їх, – на сторінці 9. Як шукати музу можуть розповісти не лише видатні постаті минулого, а й наші сучасники. Тож кореспонденти «Яті» поцікавилися, де беруть натхнення наші читачі й друзі, які є письменниками, художниками, журналістами та представниками інших творчих професій. Їхні поради читайте на сторінці 10. Є люди, яких мистецтво рятує від самотності та відчаю. Вони розповіли нам про свої секрети співпраці з музою. Історії з життя митців з особливими потребами читайте на сторінці 8. Для найвибагливіших же – черговий епізод неперевершених двобоїв нездоланних титанів кафедри електронних видань і медіадизайну – Павла Салиги й Олексія Ситника. Шукайте на сторінці 4. Небувале натхнення по прочитанню гарантоване! Щиро сподіваємося, що це число надихатиме на творчість і ви ніколи не відчуватимете браку ідей. Читайте «Ять», шукайте музу, а для натхнення – свіжий пиріжок: Антон не знає що писати і творчий ступор в голові тоді він кличе свою музу а жінка каже йому – зась! Анастасія ЗелінськА

початок на 1 стор. Що ж маємо далі? Бізнес заглух, на столі замість візитівок лежить кіпка недолугих кольорових клаптиків форматом 9х5 см, сайт бачить лише жертва власної економності… І його абсолютно не турбує, наприклад, адреса – bisnesa.haha.i.net; дарованому ж коню… словом, ви знаєте. Побічні ефекти Усе клоноване наче напівфабрикати – смачненькі, однак аж ніяк не корисні для здоров’я. Кожен другий сайт схожий на попередній, кожен третій гидкий, а кожен п’ятий – ледве конає. Приблизно те ж саме з газетами – більшість із них або схожі одна на одну, або зверстані абияк, або придатні до вжитку хіба як обгортка чи підстилка. Діагноз Мозковий штиль. Криза. Творча, естетична, матеріальна, а найприкріше – моральна. Спосіб поширення Мережево-флешечним шляхом. Рідше – через особистий контакт. Рецидив Необізнаність у тонкощах професії, але непогана зарплатня принаджує охочих до легких грошей «всьознайок», особливо у сферу журналістики, видавничого дизайну і веб-дизайну. Дуже небезпечно, коли такі майстри стають викладачами в профільних вишах! Постає небезпека смертельної епідемії. Незнаючі да не узнають, а знаючі хай перехочуть… Та спустімося з олімпу знань до буденності. Для аматора, наприклад, створення дизайну сайту може здатися «пльовим» ділом. Зробити красиво – льогко! Тиц-тиц, клаць, «создать» і «готово». І для чого п’ять років мучитися?.. Результати розтину Розтин засвідчив, що криза наступає тоді, коли людина перестає думати. Мабуть, саме тоді відкриваються чакри, через які й заходить усіляка дурня. Той самий дизайн має творитися індивідуально, складаючи мов пазл усі характеристики продукту, вимоги, побажання замовника, а головне – фахові знання дизайнера. «Зроблено красиво не означає зроблено якісно» – одна з аксіом дизайну. Більшість людей і досі впевнена, що розу-

міє поняття «дизайн». Змушений розчарувати. Мало хто з наших співвітчизників сприймає цей термін адекватно. Нарешті епіцентр захворювання. Як не знаючи, що таке дизайн, можна його творити?! Дизайн – це технологічний процес, який вбирає у себе знання і здобутки майже всіх наук, він покликаний зробити контакт людини із довкіллям ефективним, зручним, зрозумілим, гарним. І саме в такій послідовності!

Що маємо ми? Аматор-всьознайко береться за створення, скажімо, дизайну інтер’єру квартири. Припустімо, зробив «усьо красіво». Ми радо відраховуємо кільканадцять зелених купюр, і подумки говоримо: «Як нам пощастило з дизайнером». Та дизайн починається трохи пізніше. Тоді, коли ви починаєте жити в цій квартирі. Всі ваші синяки на ногах від кутків столика чи тумбочки, незручні стільчики, через які болить самі знаєте що, вирвані з дюбелями полички, в які, до речі, неможливо було всунути ні книжку, ні вазу, слизька але дуже гарна підлога у ванній кімнаті. В цьому впевнюєтеся щоранку, коли розглядаєте її неочікувано й дуже зблизька… Тоді й починаєш ненавидіти ту болючу красу! І винні не азійські ремонтні бригади, а дизайнер! Саме він має знати матеріали та їх характеристики, функціонал речей, психологію людини і ще багато всього. Так само й у видавничій сфері справжній дизайнер розуміє, що його головне завдання – зробити дизайн ефективним. Передовсім дієвим, а вже потім гарним.

Альтруїзм без домішок Яким чеснотами володієте Ви? Навряд чи хтось ствердить. що він скупий, жадібний, злий та черствий. Але чому ми пропускаємо повз вуха прохання допомогти? Ось зараз ми вам розповімо трішки про благодійність, та попросимо вас не зневажати цим зверненням, бо тут річ зовсім не про химерні «лікарні майбутнього». Мова йде про справжню проблему справжньої людини, яка живе з нами поруч. Студент НПУ ім. М. Драгоманова Володимир Росенко захворів, лікарі поставили страшний діагноз – апластична анемія важкого ступеня (хвороба вражає кістковий мозок, внаслідок чого не вироблються клітини крові). Хлопець із багатодітної сім’ї не має коштів на лікування. Його друзі, вчителі, колеги й просто студенти не лишились байдужими і почали активно залучати людей підтримати Володю, вирішили провести кілька благодійних акцій – книжковий ярмарок, виставу театру «Вавилон», футбольний матч, КВК. Саме такий формат допоміг знайти небайдужих, надати фінансову та моральну допомогу. На жаль, не дивує, що допомагати Володі почали

не українські меценати і тим паче не владні установи, а звичайні студенти й викладачі. Резонанс у ЗМІ та посилена увага до проблеми почалася саме завдяки спільноті небайдужих у Фейсбуці та благодійній виставі. Вражаюче: акції допомоги миттєво розповсюджуються у соціальних мережах та у ЗМІ завдяки активній підтримці однокурсників Володі. Студенти загалом зібрали 50 тис, і редакція «Ять» також долучилась до марафону акцій допомоги. Отже, навряд чи можна говорити, що у наш час альтруїзм доживає віку – адже дружня підтримка Володі, віра у його швидке видужання, згуртованість перекреслюють цей стереотип. Студентська родина – то велика сила, яка показала свою здатність змінювати світ, тож не варто складати руки перед горем, а варто єднатись заради спільної боротьби за те, щоб Володя знову був із нами. Підтримаймо Володю Росенка у тяжкий для нього час. Зробімо внесок у добру справу! Анастасія Буяло

Реквізити для небайдужих допомогти Володимирові Росенку: кошти можна перерахувати в будь-якому відділенні «ПриватБанку» (у касі або в терміналі поповнення карток) за номером картки: 4149 4374 0436 5213 Росенко Володимир Миколайович.

Якщо сприймати кожну роботу індивідуально та професійно, штилю мозкового бути не повинно. Коли починаєш із розумом зіставляти всі нюанси, особливості, то в тебе мимоволі народжуються обриси того, що маєш зробити. Якщо ж кожне нове замовлення підставляти під існуючі безкоштовні шаблони, а це «чомусь» не сподобається замовнику, тоді й починається почісування голови і пошук темних ідей у темній печері пізно вночі й без ліхтарика... А що поробиш, мозок відвик думати, адже до цього його ліва півкуля відповідала за ctrl+c, а права – за ctrl+v. Лікування У глобальних масштабах вилікує, мабуть, лише час. Люди мають насититись тими напівфабрикатами до печії. Аж поки до них не дійде, що вони втрачають більше, ніж економлять. У конкретних же випадках, якщо відчуваєте, що у вашій голові все завмерло, або думка б’ється як метелик об скло, а треба творити, вихід один – не зупиняючись робити, творити, писати! Із кінця, зі середини, паралельно – звідки з’являються хоч якісь іскорки думок. Психологи це підтверджують і додають, що людина досить часто сама себе вводить у стан ступору, бажаючи отримати потрібний результат миттєво. Якщо мова йде про дизайн, треба продукувати десятки, а то й сотні варіантів, хай безглуздих, нехай недолугих. Через деякий час ви помітите, що зачепилися за якусь творчу ниточку. Вона й приведе до позитивного результату. Тільки наполеглива робота над собою і власними вміннями й навичками маленькими крочками наближатиме вас до мети. Не спокушайтеся на шаблонне, якщо хочете, щоби до вас ставилися як до особистості. Не нийте, що все погано, неправильно, а намагайтеся щось змінити. Бо це як камінь на шиї – завжди тягнутиме на дно. Продукуйте оригінальне й до вас потягнуться люди. Станьте для них моральним, етичним та естетичним дороговказом, шановні видавці, журналісти, дизайнери. Отож – будьте творчо здорові! Ятьрик ЗубоСКаЛьний

демотивуюча ся

Жінки

яскраве шоу чи крик душі

зайнери, і фотографи. Крім них маємо одиного хлопця нетрадиційної сексуальної орієнтації, який захотів брати участь в акціях. Стався кумедний випадок. Був у фонтані, коли ми протестували проти Євро, як і дівчата – теж у бікіні. Міліціонери ніяк не могли дочекатися, коли ж буде топлес, аби заарештувати. І ось один каже: «Дивись, дивись, он одна, гола, затримуємо її!» А я йому: «Та це ж чоловік!» Зазвичай же не беремо того хлопця на акції – поки не можемо вигадати для нього роль. Також чоловіки допомагають нам із постановками, де треба когось зіграти. Переважно розраховуємо на жіночий актив. Але коли приходять люди й пропонують свою допомогу, приймаємо її. FEMEN вільно впускає людей до своїх лав і випускає із них.

– Як до такої діяльності ставляться ваші сім'ї та бойфренди?

– Із хлопцями легше – адже зазвичай вони сприймають захоплення своїх дівчат. Незвичайний хлопець у Тані Зацерковної – він сам відправив її до нас! Аргументував необхідністю розкріпоститися і продемонструвати громадянську позицію. Він допомагає їй до і після акцій, хороший такий! Сім'ї теж усі мають. Деякі зараз не беруть участі в акціях через необхідність бути з ними, і ми це розуміємо. Але вони грають важливі допоміжні ролі. З батьками складніше – багато хто з них консерватори, які незгодні з нами. Для них важливо «що люди скажуть», відповідність суспільним стандартам. Часто-густо вони стають лояльнішими й лише бояться за нашу безпеку. Із

– Чи можете описати ваші досягнення?

– Розумієте, дійсно важливо розповідати суспільству про існуючі проблеми. Більшість піднятих FEMEN тем раніше були невідомими загалові. Як не абсурдно це звучить, нам важливий саме ЖІНОЧИЙ протест, коли жінка розуміє, що вона має право боротися. До нас підходять бабусі й кажуть, що ми все робимо правильно, мовляв, довели до того, що тільки без трусів і виходити. Будь-яка жінка, дивлячись на нас, повинна подумати, що «якщо ці божевільні не бо-

часом їх не лякає факт топлеспротестів, чого не скажеш про конфлікти. А є батьки, які всіляко підтримують. Наприклад, мама однієї з дівчат теж брала участь в акції проти пенсійної реформи. А от на роботі має місце і тиск, але все залежить від керівництва. Інна працювала в пресслужбі мерії. Коли там дізналися про її захоплення, звільнили. А деяких навіть відпускають із роботи раніше й підтримують.

яться вийти, то чому я не можу?» Я бачу все більше жіночих протестів, зокрема матерів-одиначок, які на нашому прикладі теж вийшли в Криму з плакатами. Коли ми тільки починали в 2008 році, подібне було дикістю і шоком. Нас постійно запитували, хто за нами стоїть, але ж тут усе прозоро: робимо все самі. Зараз люди вже трохи почали звикати, а не посилати «на кухню варити борщ». За чотири роки ми зро-

Фото Валентин Огіренко

початок на 1 стор. Якщо жінка знімає одяг і протестує – отже, щось трапилося. Коли ми стояли під УНІАНом, перехожі іноземці запитували, що відбувається, а не скільки коштуємо. Наші акції виконують дві функції: розкриття певної проблеми і боротьбу зі світовим патріархатом. Ми звільнюємо себе. Нас поважають не за те, що ми голі, а за сміливість й вирішення нами спільних, а не особистих негараздів.

– Розкажете про історію вашого логотипу?

– Нам його розробив і подарував відомий російський дизайнер Артемій Лебедєв. Він читав наш ЖЖ і поштою надіслав лоґо. Воно має дуже багато смислів: літера «Ф» – це Україна, жало оси, як казав сам його творець. А після топлес-протестів ми помітили, що це ще й цицьки. Тепер використовуємо лоґо в новому арт-проекті як «цицькограф», бюстпринт: розмальовуємо груди в кольори логотипу, робимо відбиток на картині, домальовуємо, творимо арт цицьками. Якщо мужикам можна малювати геніталіями, то хіба нам – зась?

– Звідки йде фінансова підтримка FEMEN? – Ми не робимо членських унесків, адже сформовані в основному зі студенток – людей бідних у фінансовому плані. На початку, звичайно, скидалися на реквізит. Деякі мало не півзарплати зливали. Зараз ми здебільшого отримуємо фінансування від піклувальної ради (не політичної і не релігійної). Чимало витрачаємо не лише грошей, а й часу. Для розвитку громадського руху, ним треба жити. Нині ми з сестрами Шевченко відходимо від особистої участі в протестах, натомість більше заглиблюємося в організацію цих заходів.

– Розкажіть докладніше про викрадення учасниць після акцій в Мінську. (Нагадаємо, 19 грудня в білоруській столиці FEMENістки висловлювали своє «фе» лукашенківському свавіллю. Зрештою, Інну Шевченко, Олександру Немчинову й Оксану Шачко викрали невідомі – принаймні, так стверджують самі активістки – прим. авт.)

– Це злочин. Звісно, ми знали, на що йдемо, офіційні арешти нас не лякають. Але викрадення людей і психологічне насильство не міг передбачити ніхто. Наступного дня дівчата вийшли на зв'язок із нами, і консул України забрав їх. Якби самостійно не зв'язалися із ним, аніхто пальцем не поворухнув би. Видзвонювали його вночі, наполягали на втручанні. І справді допоміг – перевіз наших активісток через кордон навіть без документів. Ми обурені тим, що українська влада не розпочала відповідне розслідування.

– А чи є у FEMEN чоловіки? Поясніть їхню роль.

– Ми не вилучаємо чоловічу стать. Зазвичай хлопці зайняті технічною роботою. У нас є і ди-

протестують:

? Фото Валентин Огіренко

Треба виділ

3

мотивуючо-демотивуюча газета №1(7) лютий 2012

били революцію в свідомості, дали зрозуміти, що жіночий протест – це норма. Акції не завжди дають позитивні результати. Адже владу можна як максимум тільки присоромити, бо вона в принципі не слухає думку народу. Однак треба ж робити перші кроки до побудови громадянського суспільства. Якщо не протестувати, влада робитиме все що завгодно. Нині важливий навіть не результат події, а демонстрація того, що ми незадоволені владою й показуємо це. Можна згадати успіхи в боротьбі зі проституцією, секс-туризмом. Два роки тому готували законопроект про криміналізацію клієнта. Усвідомлюємо, що його, напевно, не приймуть, бо це загрожує великим ділкам, але початок покладено. Можливо, суспільство поступово прийде до усвідомлення потреби криміналізації означеного. Також відомий випадок, коли новозеландський секс-турист Ґреґ шукав «наречену», а ми провели кілька протестних акцій. Очікувалося, що він прилетить до Донецька, але в зв'язку з міжнародним резонансом новозеландець присоромився і відмовився приїжджати. Все більше звертаються до нас люди за допомогою з протестами. Ми робимо їх на соціальне замовлення, після попереднього моніторингу, щоби не йшлося про особисті інтереси. Наприклад, ситуація зі житловим кооперативом біля Троєщини (вкладники вже 7 років чекають на будівництво). Завдяки нам їх нарешті помітили, сформували комісію з вирішення проблеми.

– Не думали про перетворення на політичну партію?

– Робили відповідну заяву, але поки що це безглуздо, тому що ми й так суспільно-політична організація, яка впливає на ситуацію і має свої погляди. Краще бути політичною силою на вулиці,

ніж у парламенті. Тим паче не особливо хочеться відповідати його корупційним схемам і ставати негідницями.

– Як можете охарактеризувати вітчизняні ЗМІ порівняно зі зарубіжними на прикладі висвітлення діяльності FEMEN? – Я б хотіла відзначити величезний непрофесіоналізм українських журналістів, особливо телевізійних (окрім тих, хто веде власні проекти і володіє багатим досвідом). Канали набирають студентів-стажерів, не платять їм грошей, потоки новачків змінюються, а професіоналів немає. Закордонні журналісти більше заглиблюються в розслідування й аналітику. За чотири роки нашої діяльності практично всі відомі телекомпанії світу, від Кореї і до США, знімали про нас сюжети. В Україні було всього три розслідування. Наші не бажають зрозуміти, що і навіщо ми робимо, їх цікавить щось на кшталт, мовляв, ось, знову заарештували, так їм і треба.

– І, наостанок: як же дівчата загартовуються, що легко роздягаються навіть взимку?

– Ми не загартовується, особливо спортом не займаємося. Адреналін – ось наша формула. Коли виходиш на акцію, зашкалюють емоції і ти запалюєшся. Допомагає віра в себе і власну мету. А ще кажуть, що гусячий жир допомагає, але ми не пробували).

Розмовляла Анастасія Буяло

4

мотивуюча

мотивуючо-демотивуюча газета №1(7) лютий 2012

увага: стаття містить елементи насилля і професійний сленґ. якщо ви ще не маєте 16 років і не є студентом ВсР – не читайте далі!

Joomla!і WordPress,

Великі перегони або швидкість проти функціональності Тест-драйв цих двох «транспортних СМS-засобів» проводитимуть досвідчені спортсмени й (часом) непримиренні опоненти в поглядах – Павло Салига (крутитиме педалі жовтого Вордпресу) й Олексій Ситник (мчатиме на синій Джумлі). Перед стартом Системи управління контентом (CMS) ростуть як гриби. Фактично кожен із веб-програмістів колись розробляв власні «движки». Однак для більшості сайтів унікальні програмні коди абсолютно не потрібні. Навіть досвідченні програмісти розуміють, що не варто вигадувати велосипед кожного разу, коли кортить покататися. Тому й спрямовують свої зусилля на підгонку готової системи управління контентом до вимог замовника. На сьогодні серед CMS найпоширенішими вважають Joomla!, WordPress та Drupal. Перші дві більш поширені й володіють більш дружнім інтерфейсом, тому на них і зупинимося. Якщо порівнювати їх із велосипедами, то WordPress має вигляд швидкісного шосейника з полегшеною рамою і без багажника, тоді як Joomla! більше схожа на хардтрейл із двома амортизаторами, посиленою рамою, насосом, пляшечкою для води, дзеркальцем і двома багажниками, на яких прив’язані два велорюкзаки, намет і спальник. Отже на старт, приготуватися… …Марш! Першим зірвався з місця Павло Георгійович. Із несамовитим обличчям він чимдуж жене вперед і водночас коментує: – Вордпрес «легкий». У ньому немає нічого зайвого – тільки можливість публікувати, макетувати тексти з фотографіями, коментувати й створювати нові рубрики, тобто стандартний набір для ведення блоґу. При встановленні він створює всього 11 таблиць у базі даних – проти 34 у Joomla!. Велика кількість файлів і складність її коду вповільнюють роботу з такими сайтами. Тоді як у Вордпреса все набагато швидше! Так, на старті Ситникова Джумла пасе задніх. Та подивіться! Повільно, але вона таки поступово наближається до лідера. Здається, Олексій Валерійович зовсім не докладає зусиль, аби наздогнати суперника, а спокійно, із задоволенням попиває водичку із пляшечки, що йшла «в комплекті» зі Джумлою.

– Ще кілька років тому, – зазначає О. В., – вордпресівського функціоналу й справді вистачало для більшості сайтів-візиток.

Проте нині все змінюється. Все більше і більше у користувачів і власників сайтів виникає потреба ще й фінансово комунікувати зі своїми клієнтами, а тут Вордпрес є дірявим гаманцем у порівнянні із пластиковою карткою. Він гірше пристосований для електронної комерції та інформаційних порталів. Велопілотон завершує перше коло й наближаються до трибун.

ють – але не так, як було обіцяно. У Вордпресі ж ставиться більшість віджетів і плаґінів.

– Кількість не означає якість! – вітально махає рукою власній групі підтримки О. В. – Та й кількісний бік тут відносний, близько 9 тисяч згаданих розширень Joomla! – це перевірені й затверджені компоненти та модулі, ще стільки ж мандрує сайтами й порталами в тестовому режимі. Те,

Для того, щоби засвоїти WordPress, необхідно три пари. Аби ж розібратися в Joomla! потрібно не менш, аніж півсеместра кропіткої роботи. Тому, коли ми починаємо викладати динамічні сайти для студентів, стартуємо зі Джумли, а потім вчимо Вордпрес. Якщо робити навпаки – у студентів виникатиме внутрішній спротив і запитання: «Нащо ми вчимо цю складну для розуміння систему, якщо є WordPress?»

– Геть із цим не погоджуюсь, – вирівнює рівновагу незламний О. В. – Розуміння та вивчення будьякої СМS базуються в основному на філософії та алгоритмі її ро-

Мабуть, спортсменам треба якось підбадьорити своїх нестримних уболівальників.

– WordPress має більшу кількість безкоштовних розширень і тем дизайну, – із незворушністю справжнього чемпіона усміхається своїм фанам П. Г. – Наприклад, шаблонів для Joomla! 1.7 – 437, а для WordPress – 1468. Загальна кількість шаблонів дизайну, плаґінів та модулів для всіх варіацій Joomla! – 8998, у WordPress же тільки віджетів – 18 тисяч. Важливим моментом є кривизна джумлівських розширень. Частина з них завалює увесь сайт і його потрібно відновлювати, інші не встановлюються, решта встановлюється, але не працює… Деякі, звісно, працю-

що багато розширень Джумли не стає, це факт, здебільшого означене залежить від майстерності користувачів. Погоджуюся, що складність в інсталяції її компонентів і модулів вища, точніше, потребує більших знань. Та й до кількості модулів варто підходити зі здоровим глуздом. Навіщо, приміром, 870 варіантів модулів пошуку по сайту?)). Натомість у Вордпресі їх велика кількість пов’язана з відсутністю можливості налаштувань варіативності й адаптації до шаблонового дизайну. Погляньте: вони вирівнюються, напруга неймовірно зростає, боротьба йде за секунди! Морський вовк веб-дизайну Павло Салига починає відриватися, та йому треба поберегти свій цмс-байк, адже ремкомплектом він не оснащений. Начебто і хитрий лис Олексій Ситник затурбувався про перемогу: нарешті пускає у хід усі новації свого цмсроверу. Ого, лиш подивіться, підступний Салига починає штурхати ногою Ситникового велика! Напевно, без крові й цього разу не обійдеться!!!

– Вордпрес легкий для вивчення. Система виглядає більш цілісною і однорідною, тоді як при роботі зі Джумлою складається враження, що це каша з кількох десятків різних проектів, – стає «на козу» зухвалий П. Г. –

боти. Тому кожен обирає ту, яка йому більше імпонує і є доступнішою. Якщо зважати на досвід викладання, то частина студентів після навчального курсу залишається вірною Joomla!, а решта «закохується» у WordPress чи іншу СМS. Тому я б не був таким категоричним. Противники зрівнюються і йдуть уже плече-в-плече! Безсумнівно, вони мають у своєму багатющому арсеналі ще парочку секретних прийомів. Тож основна борня ще попереду!

– Вордпрес краще оптимізований для пошукових машин. Із цим погоджуються навіть найзатятіші фанатики-захисники Joomla!, – несподівано робить карколомний поворот Салига. – Пошукові павуки проходять бази даних сайту швидко, зчитуючи всю інформацію на свої сервера. Існує безліч плаґінів, які можуть вивести пошукову оптимізацію на небачений до цього рівень. Один із моїх найулюбленіших – XML-Sitemap, що дозволяє до дрібниць налаштувати поведінку павуків на сайті та смикатиме Google й основні пошуковики при будь-якій зміні контенту на сайті.

– Так, дійсно, з оптимізацією у СМS Joomla! були проблеми. Однак так само існували й спеціальні компоненти для вирішення цієї проблеми, що потребували певних знань зі SEO… – набирає

неймовірний темп Ситник. – Проте я з радістю констатую той факт, що кілька тижнів тому вийшла нова версія Joomla! 2.5, в якій процедура оптимізації значно полегшилася, всі необхідні модулі вже вшиватимуться до шаблонів 2.5. До речі, новий сайт нашого видання поставлений саме на Joomla! 2.5 за кілька діб до виходу цього номеру, а його оптимізація виконувалася лише вбудованими до шаблону компонентами. Результат легко перевірити: вбийте в Google, наприклад, «Мотивуючо-демотивуюча ЯТЬ» – 3-5 позиція на першій сторінці гарантована! Неймовірно! Як спортсменам вдалося уникнути серйозного зіткнення? Та вони вже виходять на фінішну пряму! Обидва змагальники вичавлюють максимум зі своїх движків. Хто ж переможе?!

– На WordPress можна поставити більшість сайтів, – здіймає пекельну куряву нестримний П. Г. – Його потенціалу достатньо для того, щоби зробити різні типи сайтів – від власного блоґу до інформаційного порталу. Якщо вам замовляють сайт для фірми, фотосайт або Інтернет-ресурс організації – просто немає сенсу ставити тяжку й повільну систему, більша половина функцій якої не буде задіяна в роботі, а лиш висітиме мертвим вантажем на хостинґу.

– Хм-м, «важкість» досить відносна. Сама Joomla! важить приблизно 14 мб, WordPress – близько 9 мб. Чи можна вважати це критичним? – здійснює очманілий фінішний спурт майстерний О. В. – Сьогодні будь-яку сучасну CMS можна примусити виконувати різноманітну роль, зрозуміло, не без втручання програмістів. Це стосується і Вордпресу, й Джумли. В уяві одразу постає таке порівняння: можна до маленької автівки Matiz приладнати причеп, а на дах прикріпити багажник. І перевезти диван із шафкою… Ось тільки чи не зручніше це зробити ГАЗЕЛЬкою? Чи, скажімо, їздити на роботу на вантажному КРАЗові… Кожна машина і, відповідно, кожна CMS має своє конкретне призначення – це слід пам’ятати. WordPress – це CMS для створення блоґів, і рівних їй у цьому нема. Joomla! – розрахована на прості та середньої складності статичні й динамічні сайти, інформаційні портали. Тоді як для створення форумів і складних Інтернет-порталів ліпший Drupal. Фініш! Надзвичайно, я навіть не можу одразу визначити – хто переміг?! Потрібно переглянути фотофініш. Щойно нам пощастило побачити неймовірно потужні перегони. Обидва CMS продемонстрували тільки частину своїх властивостей, та вже з них ми можемо сказати, що це справжні мегамонстри у своїй сфері. Поки ж ми дякуємо нашим головним героям і даємо цим безстрашним зухвальцям змогу віддихатися від Великих перегонів до наступного числа «Яті». А читачам бажаємо дешевого хостинґу та вчасного бекапу! До зустрічі! Репортаж вів ятьрик ЗуБоскАльний

демотивуюча

мотивуючо-демотивуюча газета №1(7) лютий 2012

-персона

18+

слава Дьомін:

Авторська колонка Ятьрика Зубоскального

«Зовнішня» дурість

« Якщо вас

Якщо вава в голові треба пить зеленку!

не пускають у двері,

лізьте у вікно!

»

(Саме так уперше я потрапив у радіоефір…)

Радіоведучий розважального шоу «Фієста», що на Люкс FM, Слава Дьомін в ексклюзивному інтерв’ю «Яті» розповів про творчу кризу й імпровізації в прямому ефірі.

– Славо, чи знайоме вам відчуття «мозкового штилю» (тобто є потреба щось придумати, а мозок не видає жодної ідеї)? Якщо так, то як часто? Як намагаєтеся із цим боротися?

– Буває, але не дуже часто. Адже всі ми живі люди зі своїми проблемами. Найчастіше таке трапляється, коли забагато роботи (ефір, корпоративи, вечірки). А борюся доволі просто. Заходячи до студії намагаюся відмежувати проблеми й ефір, адже люди хочуть чути веселого ведучого. В них і своїх негараздів вистачає. Якщо халепи не стосуються ефіру, то краще перекласти всі

5

справи на завтра. І вже тоді зі свіжою головою зайнятися ними.

– Чи не доводилося Вам як ведучому під час прямого ефіру опинятися в ступорі? Як викручуєтеся із цієї ситуації?

– Ступору як такого не було. Завжди є що сказати слухачам. Мені легше. Зі мною працює моя колега Тетяна Татарченко, вона як справжній професіонал зможе підтримати в будь-якій ситуації.

– Чи є якісь класичні інструкції, що робити, коли раптово розгубив усі слова?

– Відкрию вам маленьку таємницю. Якщо нам немає чого сказати від себе, завжди можемо згадати про різні акції, які в цей час відбуваються в ефірі «Люкс FM».

– Як народжується тема наступної програми? Під час мозкового штурму в колективі чи випадково, «відпочиваючи» в київських заторах?

– Все імпровізація. Більшість речей народжується під час ефіру.

– Ви закінчили Львівський національний університет імені Івана Франка; які знання, дисципліни знадобилися в професійній роботі, а яких катастрофічно не вистачає?

– До університету я пішов тоді, коли вже кілька років працював на радіо. Скажу чесно – поки не скористався нічим, чого вчили в універі.

– Якими навичками та знаннями, на вашу думку, має володіти студент, щоби влаштуватися працювати, скажімо, на «Люкс FM»? На що слід звертати увагу під час навчання?

– Найголовніше – це досконале володіння українською мовою. Якщо ви молодий, амбітний, маєте хороші свіжі ідеї – ви скарб для будь-якої радіостанції. Із розумним керівництвом, звісно.

– Що ви можете порадити студентам, які бажають стати радіоведучими?

– Не зупинятись і досягати своєї мети. Якщо вас не пускають у двері, лізьте у вікно. Саме так уперше я потрапив у радіоефір.

В цей раз ми поговоримо про зовнішню рекламу, а точніше про її регресивні нахили. Перед початком, звернемося до Вікіпедії, щоб уточнити для себе, що ж це таке «зовнішня реклама», і тоді спробуймо зрозуміти «…чому вона така?..». Вікіпедія нам однозначно «говорить»: Зовнішня реклама — реклама, розміщена на вулицях, на фасадах, вітринах, транспорті. Один з найефективніших рекламних носіїв. Потім одразу зазначає, що при порівняно низьких витратах рекламний продукт піднімає свій рейтинг до дуже високого рівня, охоплюючи величезну аудиторію. Зовнішня реклама є найбільш видовищною зі всіх засобів реклами. От на останній фразі і зупинюсь… Одна моя знайома коли бачила людську дурість завжди казала «… зеленку треба пити, якщо вава в голові!». От я і почав частенько згадувати її слова. А влітку, коли поїхав до Одеси, зрозумів, що зеленка у нас в дефіциті. Особисто мене вбила своєю нахабністю, вибачте «видовищністю» реклама одного із ресторанів на трасі «Одеса-Київ».

Не знаю як кому, а мені ні, дунайського оселедця, ні річкового судачка зовсім не захотілося після такого «меседжу». Хоча певні завдання цей білборд (англ. Billboard) виконав, увагу привернув, запам’ятався, та особисто я тепер буду стороною обходити цей заклад. А ви? До того ж, якщо професійно глянути на цю рекламу можу однозначно сказати: ідея «заїжджена», «здерта», і не найкращим чином подана. Подібних реклам в різних містах та й в мережі десятки можна побачити. Ось вам приклад: московський ресторан «Чайхана»…

цей рекламний щит, або поляків, у яких і так уже склався певний стереотип про українок.

І нарешті, все та ж Вікіпедія стверджує, що зовнішня реклама впливає на людей постійно: на роботі, на відпочинку, вдень і вночі. А тепер подумайте яким «меседжем» впливає ця реклама скажімо на дівчат, підлітків, які цінності і ідеали формуються… Особисто мені, сумно констатувати той факт, що моральність поступово полишає більшість людей. Важко пояснити на що сподівалися представники компанії Fozzy group коли розробляли чи затверджували цілу серію подібних реклам!

Ну і на останок формула яку «винайшли» наші рекламні агентства 1+1=0. Йдеться про те, як, поставивши поряд випадкові рекламні щити, можна абсолютно знищити ідею рекламації, чи ще гірше – зробити антирекламу. Таких прикладів сотні, і думаю що варто приділити такому виду «рекламування» окрему статтю в одному із наступних номерів «ЯТЬ». Та побачивши таких «сусідів» в одному із спальних районів Києва просто не стримався.

Розмовляла оля ФоМіШинА

Набагато оригінальнішими і «креативнішими» є рекламні агентства міста Харків. Вони часто шокують своїм «креативом» та «еро-дизайном» всю Україну, а іноді й наших сусідів. Ну, тут принаймні на білборді є «усмішка», сніжна зима, образ Нового року, одним словом «пазітіф». От тільки біда, дівчина каже про «сосну», а намальовані ялинки! Чи я знову щось не так зрозумів? Мабуть примітивно мислю.

Технологія написання роману

Ось ще один перл Харківських рекламістів. Відверто кажучи, ця реклама занадто вже на межі фолу. Гаразд, я ще можу зрозуміти, що влітку дівчиною у купальнику нікого уже не здивуєш. Спекотно, хочеться води, а її треба качати насосами… Наче все логічно. Та уявіть росіян, які побачили перед собою

Скажіть мені, яка реакція буде у батьків цієї дитини, які побачать ось цей міні діалог на бордах? У мене відповідь одна, власники рекламних щитів у цьому випадку думали не про соціальну рекламу і тим більше про хлопчика, у якого день народження, а про кількість банкнот, які вони за це отримали. Підводячи певні висновки хочу одразу зазначити, що головною метою цього матеріалу не було банальне «хі-хі» над пришелепкуватими чи відвертими рекламами або доведення «мозкового штилю» у наших рекламістів, а намагання привернути увагу майбутніх спеціалістів, що творитимуть рекламу, думати та розуміти всю відповідальність за свої вчинки. Створюючи низькопробну, особливо зовнішню, рекламу, із відсутністю моралі, етики ми програмуємо на це суспільство! Хочу нагадати, що у цьому суспільстві нам усім жити. Тому створюючи новий рекламний «хіт», двічі подумайте не лише про те, яку фінансову користь він принесе, а і яку моральну чи суспільну реакцію він викличе. Отже будьте професійними та моральними і бажаю вашим роботам не потрапляти до мене в колонку! Повна версія на jat.in.ua

6

мотивуюча

мотивуючо-демотивуюча газета №1(7) лютий 2012

Наш штатний

-психолог

ольга лАЗАРенко, психолог, гештальт-консультант, olgalaz@inbox.ru

студентську душу

«у директори б пішов, най мене научать!»,

або кого штампують у вишах?

Творча криза. Мозковий штиль

Звідки береться ступор в голові

і як його подолати?

Для початку з’ясуймо, що ж таке криза, при цьому зважаючи на поняття творчості й ступору як відсутності ідей і бажання їх створювати. Під кризою слід убачати такий собі етап для розвитку і пристосування до умов, що змінилися. Тобто цей період – надзвичайно важливий для прогресу і в роботі, і в особистому житті. А вже як ми скористаємося ним, залежить од нас. Дехто втікає від криз, обираючи легший і спокійніший спосіб існування, не ґвалтує свою свідомість самоаналізом, інсайтами й інтеграцією пережитого, часто болючого досвіду. Інші адаптуються до нових обставин, розвивають свою особистість, використовуючи творчі рішення, міняючи свою поведінку. На мій погляд, творча криза – це показник певних внутрішніх процесів особистості. Вести про неї мову можна в двох аспектах: як про відсутність мотивації та про внутрішні конфлікти чи інтенсивні переживання. Буває так, що певний ступор виникає від того, що людина не має стійкої внутрішньої мотивації робити те, чого від неї вимагають. І тоді стає ліньки ходити на пари або на роботу, відвідувати якусь секцію, клуб. Питання в тому, чи насправді це потрібно в житті, чи просто є вимогами батьків, родичів, друзів, яким часом буває складно відмовити. Якщо з мотивацією все гаразд, погляньмо на інший бік – внутрішні конфлікти. Я розумію під цим певні суперечливі почуття, а також незавершені конфліктні ситуації з минулого, пережиті емоційні травми (розчарування, горе, ненависть тощо),

Ятр

здатні викривляти реальність і впливати на сьогодення. Чим більше таких «незавершеностей», тим вища вірогідність ступору й утворення такої собі екзистенційної порожнечі. Іноді паузи потрібні психіці для перезавантаження й обробки інформації, щоби зберегтися й відновити свій потенціал. Такі перерви кожна людина отримує під час сну. Якщо ж особистість переживає стрес, велике життєве потрясіння, тоді різні психічні процеси починають гальмувати, обробляючи великий за інтенсивністю обсяг емоційної інформації. Що робити, коли настає творча криза чи мозковий штиль? Як це не банально – прислухатися до себе й турбуватися про власний внутрішній світ ще до початку кризи. У разі ж відсутності ідей чи ступору спробуйте дати відповідь на чотири простих запитання: що ви робите, як себе при цьому почуваєте, чого хочете і що стає на заваді? Краще зробіть це письмово, особливо уважно описуючи зміну своїх переживань. Можливо, тоді з`явиться ключик до творчості й оновлення. Де брати натхнення? У речах, які дають задоволення, в тому, що є сенсом вашого життя. Це може бути радість від першого зліпленого цього року сніговика або подарунок коханій людині, що завгодно із того, що приносить піднесення. Й у всіх воно може бути різним. Якщо ж самотужки відповіді знайти не вдається – ліпше проконсультуватися зі психологом, бо в діалозі буває простіше зрозуміти себе й усвідомити те, що насправді непокоїть.

(Рефлексія на кризу студентського працевлаштування) П’ять років позаду, диплом у кишені, – а що далі? Думаю, кожен випускник ставив і найближчим часом ще ставитиме собі це запитання. Прикро те, що в Україні сотні справді талановитих фахівців простоюють без роботи. А вони могли би зробити наше життя цікавішим, яскравішим, пізнавальнішим. Сотні вишів, як конвеєр, кліпають тисячі випускників, непотрібних через те, що кілька програм, машин або роботів косокриво, але виконують ту ж саму роботу. До того ж – без додаткових витрат. Відповідно, щороку згадані тисячі, з вищою освітою й силуваною усмішкою, змушені на різні голоси й без особливих надій кричати «Вільна каса!». Селяві… Складається враження, що університети ніби паралельно співіснують із реальним життям. Створюючи сотні милозвучних, привабливих спеціальностей для десятків тисяч студентів – чи думають вони про потребу в країні чи світі певних спеціалістів? Як на мене, більше про власні заробітки. Гаразд, це очевидно, але ж чим тоді думаємо ми – абітурієнти, студенти? Йдемо далі. Технології стрімко розвиваються, а як із цим у наших інститутах-університетах? Десятки поколінь студентства мають справу здебільшого з музейними експонатами, які частенько обзивають матеріально технічною базою. Та про це вже остогиділо вести мову! «То все філософствування!» – скажете… ОК, спробуймо конкретніше. Кілька років тому, коли прийшов мій час вступати до університету, всі виші одноголосно волали про працевлаштування своїх студентів, конкурентоспроможність диплому, відповідно, й мене як випускниці. І от я перед фінішною прямою в доросле, самостійне життя. Мимоволі хочеться підбити певні підсумки пройденої п’ятирічки. Одразу попереджаю, що моя думка є суто суб’єктивною, тому ваше право – погоджуватися з нею чи ні. Вступаючи до вишу, я вже мала невеличкий досвід роботи в жур-

Отаке їд

Видавничий ФАсТ-ФуД Коли в письменника творча криза, кажуть, що він «геть виписався». Коли ж мова йде про ту ж халепу в журналіста – це означає, що його матеріалами вже не зачитуються, а сам він переходить у режим конвеєрного штампування (виробництва). Але це ще півбіди. Як творча криза в цілого видання – отоді вже справи геть кепські. Адже від такого нещастя потерпає значно більша кількість людей. На розкладках преси ми часто можемо побачити із десяток жіночих журналів, які ну дуууже схожі між собою. Однаковий зовнішній вигляд, однакові обличчя на обкладинках, однакові теми номеру. Чому таке одноманіття досі існує на видавничому ринку та

прекрасно купується і читається? Оскільки ж теми у жіночих журналах одвічно жіночі (щастя – кохання – сім’я – діти – секс – їжа – красиве життя – косметика – шмаття – гороскопи), то відповідні їм легкі до вжитку матеріали спокійненько споживаються й так само спокійно підлягають швидкому забуттю. Виходить такий собі постійний цикл (дуже подібний до циклу споживання їжі). І тут уже випливає одвічне філософське питання нашої справи: чи потрібен нам видавничий фаст-фуд? Звичайно потрібен. Але, як і з їстівним фаст-фудом, його надмірне споживання призводить до сумних наслідків. Такі наслідки тусуються по клюбах або днюють й ночують удома, постійно цитують Cosmopolitan і

вважають, що знають про життя все. Але, повертаючись до нашої теми… де ж схована справжня причина кризи? Основна причина в конкретному випадку – кількість у таких виданнях важливіша за якість. Саме в таких умовах більшість журналістів одночасно переживають творчу кризу і переходять у режим конвеєрного штампування однакових текстів, а дизайнери створюють однакові обкладинки-обгортки для цих однакових статей. Коли вам захочеться перекусити в дорозі та почитати жіночий журнальчик, пам’ятайте, що надмірне вживання фаст-фуду шкодить вашому здоров’ю! катя ШеДель

налах і газетах, тому вибір був свідомий. На першому ж курсі в мене відпало бажання навчатися через те, що цілий рік довелося слухати «про все і ні про що». Під кінець курсу я вже навіть друзям чітко не могла сказати, на кого вчуся… Любі викладачі! На першому курсі ми як ніколи вмотивовані до навчання, скористайтеся цим! А не відбивайте бажання навчатися. Зробіть так, щоб усі наступні дисципліни ми вимагали від вас, а не навпаки. Та й урешті-решт, збе-

ріться якось усі за круглим столом і обговоріть, хто і що читає, пов’яжіть матеріал в один масив. А то на практиці ми бачимо лише індивідуальні навчальні курси, які неузгоджені між собою, іноді навіть аналогічні. Звертаюся й до директорів і завідувачів кафедр: зобов’яжіть викладачів хоча б на півставки працювати за фахом, який вони викладають. Повірте, крім додаткової копієчки до їхнього бюджету додасться і величезний конструктив нам на пари. Бо часто відчувається викладацька відчуженість від реального світу! Отож, п’ять років позаду. Знайшла роботу. Саме за фахом (одна зі семи моїх одногрупниць). Головна редакторка журнального видання – звучить гордо! Та після третього робочого дня розумієш, що необхідних знань у тебе менше, ніж на це сподіваєшся. Та й колектив у п’ять разів менший, ніж мав би бути згідно з підручником. І вибору немає, потрібно робити видання для тієї галузі, про яку навіть не чула. «Ти ж на це вчилася», – щоранку каже мені ви-

дання, а я подумки цитую класика: «…Не питайте мене, чому заплакані очі…». Ні, насправді не все так погано. Дякую всім викладачам, які боролися за мою грамотність, це дійсно основа основ. Низький уклін практикам, які розповідали цікаві, інформативні, а головне повчальні історії та ситуації із реальних робочих днів. Дуже знадобилося принаймні поверхове знання всіх журналістськовидавничих процесів, адже хоч і не можу зробити, але знаю, як має бути. Тож можу контролювати і вимагати! Однак є й такі, які починають працювати не за фахом. А дехто йде отримувати новий диплом із новим прикольним написом, який дарує ще кілька років ілюзії. Особисто вважаю, що головною причиною таких процесів є

недалекоглядність та безвідповідальність керівництва міністерства освіти та вишів. Нема якісного дослідження розвитку технологій і ринку праці. Кого зараз здивуєш журналістом із факультету кібернетики, комп’ютерником, що закінчив філологічний, економістом із педагогічною освітою, дизайнера із хімічною освітою чи продавцем-консультантом із фізмату? Не варто знімати відповідальність із себе і нам, шановні колеги. Поки будемо наче вівці йти за отарою, то з нас і доїтимуть гроші та зістригатимуть бажання вчитися. Маємо цікавитися навчанням і своєю майбутньою професією більше за всякого науковця й усвідомити банальну істину, що «нікому крім себе не потрібні». Тож вимагаймо від викладачів професійних, актуальних, практичних і пізнавальних знань. В іншому разі, готуймося до гордого титулу «лузер». Щиро бажаю вам бути затребуваними! світлана АнДРійчук

демотивуюча

мотивуючо-демотивуюча газета №1(7) лютий 2012

7

-персона

ілля стронґовський:

« будь-яка криза минуща, як і все

«Ять» продовжує спілкуватися із цікавими та неординарними особистостями. Цього разу своїм досвідом, порадами й історіями з нами поділиться дизайнер Ілля Стронґовський. Міні-біографія: стронґовський (Ілля Юрійович). Письменник, перекладач, літературтреґер, дизайнер. Народився 1982 року в Житомирі. Одружений. Виховує доньку.

– Іллє, розкажіть читачам «Яті» коли саме Ви зрозуміли, що дизайн – це те, чим Ви хочете займатися все життя? Що цьому посприяло?

– Формулювання трохи недоречне, бо направду все життя я б хотів займатися розтринькуванням свого багатомільярдного статку, але оскільки його нема, то займаюся тим, що смакує. Тобто уявлення із дитинства «виросту і стану дизайнером» не було, космонавтом хотів бути. Після школи волів учитися на рекламіста – копірайтинґ, сценарії для реклам – то видавалося цікавим. Натомість довелося працювати в журналістиці, потім – трохи верстати оголошення в газеті, а вже звідти почав шукати собі стабільнішого місця – і втрапив до поліграфічної фірми. Оскільки весь цей час я ще й шукав себе в літературі, то якось закономірно вийшло, що зацікавився саме книжковим дизайном, однак через те, що не в нашій традиції зосереджуватися тільки на чомусь одному, став робити загальну поліграфію і логотипи.

– Як успішний графічний дизайнер, що Ви можете назвати найскладнішим у вашій роботі?

– О, до успішного мені ще далеко! Найскладніше – це пошук роботодавців. Оскільки я не є штатним дизайнером, кожного клієнта доводиться шукати само-

стійно – сумна правда фрілансерства. На практиці це означає, що від замовлень не відмовляються, тому що їх може не бути. Але може трапитися й забагато, і цьому теж треба вміти давати раду. Двоє-п’ятеро клієнтів одночасно – чудовий спосіб тримати себе в тонусі. Ще складно не пропускати дедлайни. Дизайн – це творчість, і якщо не твориться, себе не змусиш – це одразу позначиться на результаті. Тому слід прокачувати навичку натхнення на замовлення. Також дуже важливо правильно вибудовувати фінансові стосунки із замовником: 50% передоплати убезпечать вас од кидалова, але в наших умовах згодиться й уміння забрати другі 50%.

– Чи мали Ви періоди творчого ступору, коли ну нічого не хотілося і не моглося? Як часто? І які шляхи виявилися найефективнішими, аби найшвидше вилікуватися від цього?

– Звісно трапляється. Це ж типова річ для творчої людини. Не всі замовлення легко даються й не всі замовники знають, чого хочуть. При цьому, не кожен із них готовий вам довіритися. Тоді мусиш на-гора видавати різні варіянти, тицяючи пальцем у небо. Отоді й може статися криза. Виходити із кризи можна різним чином. Щонайперше – зміною поля діяльності. Коли я

в нашому житті…»

втомлююся, то йду гратися з дитиною чи верстати, чи перекладати. Поспати – теж цілком вихід. Якщо ж таке не на часі, необхідно надиха́тися. Зокрема корисно пододавати всі тематичні ресурси в Google Reader і регулярно переглядати – розуміння того, що і як роблять інші, наснажує і розвиває. Тематичну літературу теж ніхто не скасовував. Однак усе це не йде в жодне порівняння з голодом. Якщо їсти нема чого, на жодну депресію не відволікатимешся. Шлунок тут найпереконливіший ментор.

– Як Ви вважаєте, чи впливає явище «мозкового штилю» на загальну кваліфікацію фахівців, приміром, дизайнерів. Можливо, якби в україні вони майже не відчували творчої недостатності, то й рівень національного дизайну став би вищим?

– Дуже важко уявити межу творчої недостатності, яка б могла вплинути на загальний рівень дизайну в країні. Його диктують кілька умов і, власне, креативність дизайнера тут радше третьорядна категорія. Найбільше на рівень дизайну впливає рівень відповідальних осіб, себто рівень замовника. Якщо клієнт не має смаку, за нього він не платитиме. Платитиме за несмак. Якщо ж справді здатен оцінити високий дизайнерський рівень, то скоріше за все виникатимуть проблеми з оплатою. Якось у нас тут інтелект із грошима не товаришують. За таких умов якість неминуче поступатиметься клієнтовим бажанням. У всьому світі найцікавіші проекти – ті, які дизайнери роблять для самих себе. Але тільки в нас різниця між тим, що для себе, і що – для клієнта, настільки велика. Крім того, дизайнер із часом переконується, що креатив не оплачується, отже, нема чого вкладатися у власний розвиток – все одно інвестиції не окупляться.

– За вашими роботами можна сміливо стверджувати, що Ви ніколи не вдаєтеся до шаблонного дизайну, шукаєте оригінальні свіжі ідеї та втілюєте їх. Чи доводилось і вам грішити стандратщиною?

– Маю 12 років досвіду в поліграфії, а книжковим дизайном займаюся лише три з них. Решту ж грішив шаблонним дизайном – провінційні клієнти з районів Житомирщини не могли бажати більшого. І от коли мені остаточно це набридло, подався у фрілансерство з попередженням, що більше за типовий дизайн у сучасному українському розумінні я не беруся. Клієнтів од того суттєво поменшало, зате можу робити те, що люблю.

– Іллє, Ви часто критикуєте інших дизайнерів, вказуючи на вади їхніх робіт. Чи бувало непе-

реливки за свою критику? І як Ви ставитеся до критики на свою адресу?

– Я завжди готовий тримати відповідь – і за свою критику, і за те, що зробив. Свого часу, та й зараз іноді, мене добряче лаяли через мої переклади Палагнюка і Буковскі. Вони недосконалі, кожен по-своєму, але всю конструктивну критику я сприйняв. Натомість сам переважно критикую книжковий дизайн. Доволі вузьке поле гри, на ньому нескладно стати експертом. Це можна вважати і за запрошення долучатися. Низький рівень оформлення книжок в Україні є насамперед

– Із чого Ви можете порадити починати свою кар’єру молодим недосвідченим співвітчизникам, які мріють працювати в дизайні? Влаштовуватися на роботу, займатися фрілансом, сидіти вдома й працювати для себе тощо?..

– Недосвідчені люди... гм… Щонайперше, треба попрацювати на себе. На Заході в кожному закладі дизайнерської освіти є перелік завдань, які має вміти виконувати майбутній освічений дизайнер. І цих завдань – кіпа. Журнальна ілюстрація, зверстана обкладинка для журналу та книги, робота в різних техніках, упаковка, повноцінне айдентіті, афіша, календар... Результати за-

наслідком низької культури наших видавців і відповідних вимог до оформлення, про ціни вже мовчу. На ситуацію можна і треба впливати – чим більше критики, тим більше розуміння, що потрібно щось виправляти. Потроху, маю зауважити, загальний рівень і справді поліпшується, але надто повільно. Якщо в 2012 році дизайнер не вміє красиво вписати текст на ілюстрацію, що вже говорити про тонші речі!

– більшість українських видавництв, на вашу думку, уважні до художнього та поліграфічного оформлення, чи радше зневажають ним?

– Якщо вже на те пішло, я волів би, щоби більшості українських видавництв не існувало. Вони як радянські заводи – застарілі, страшенно витратні і дають на виході однотипну низькоякісну продукцію за накрученими цінами. Простіше перерахувати, хто мав би лишитися: «А-ба-ба…», «Старий Лев», «Акта», «Український письменник» – дуже несподівано, знаю – «Родовід», можливо – «Грані-Т», «Критика», «Урбіно». Назвав не всі, але зайвих – точно ні. От «Крок» не назвав – мале, незалежне, друкує молоду поезію. Я з ними багато працюю. Є студія «Аґрафка» – це подружжя художників-дизайнерів. Те, що вони роблять, – дуже класно і вельми прогресивно. Але затребувані в нас вони значно менше, ніж мали би бути. От у Польщі на них є попит.

ведено викладати на сайти-портфоліо, штибу behance.net. І виходить так, що людина ще й освіту не здобула, а напрацювання для портфоліо вже є, гіпотетичний клієнт має на що глянути. У нас із профосвітою тугувато, але не бачу підстав кожному початківцеві не поставити собі та виконати подібні завдання. Багато відомих дизайнерів починали з фіктивної роботи для відомих брендів – таким чином, якщо пощастить, можна і брендові в око впасти. Маючи щось за душею вже можна кудись смикатися. Спробувати зробити щось «за так» для знайомих і дізнатися тонкощі роботи з клієнтом. Тоді вже шукати якісь вакансії помічників графічних дизайнерів – грошей і відповідальності менше, зате, як щаститиме, можна нахапатися досвіду в досвідченіших людей. І дуже раджу не красти. Ні шрифтів, ні картинок, ні ідей, ні, бажано, програм. Окрім таланту і досвіду, в дизайнера має бути гідність. А тоді вже й розуміння як діяти далі прийде. отже, панове студенти, мріємо якнайбільше, вчимося всьому й одразу, працюємо, докладаємо зусиль, набираємося досвіду, читаємо «Ять»… і все обов’язково здійсниться. Головне – діяти. Розпитувала Діана неПРАн Відповіді Іллі на інші наші запитання читайте на сайті www.jat.in.ua

8

мотивуючо-демотивуюча газета №1(7) лютий 2012

мотивуюча Вір

у мистецтво

Врятовані мистецтвом Степан Гірчак: «Вірю, живу і Мистецтво – один із найдавніших видів людської дінадіюсь» яльності. Навіть у первісних печерах були примітивні, а все ж малюнки. З давніх-давен люди пізнавали навколишній світ та створювали свій власний – внутрішній. Здавна мистецтво передавало красу природи та людини. Недарма говорять, що саме краса врятує світ. Вона постійно це робить, адже споглядаючи її душа набуває неймовірної сили, щоби бодай спробувати змінити наш світ на краще. Мистецтво, як один із проявів краси, теж може врятувати. Від суму, зневіри, розпачу. Люди з особливими потребами знають це як ніхто інший. Адже коли серце розривається від самотності, коли поруч – лише близькі, чи не єдиним порятунком і співрозмовником лишається ручка чи пензлик. І папір, на який лягають зворушливі римовані рядки або розквітають квіти неймовірної чарівності. Люди, мова про яких ітиме далі, пересвідчились у цьому на власному гіркому досвіді. Всі вони мають особливі потреби, а простіше кажучи – інвалідність. Однак вони не зламалися – допомогло саме мистецтво. Саме творчість зробила їх такими, якими їх знають тепер – талановитими та мужніми. Іванна Сілецька: «Я не прагну світової слави»

Іванна Сілецька народилася й живе у селі Полковничому Ставищенського району, що на Київщині. На «відмінно» закінчила 9 класів. Могла б напевне й більшого досягти, але людям з особливими потребами в нашій державі, на жаль, і справді скрутно зі звершеннями, особливо сільським мешканцям. Однак попри важку форму ДЦП, постійну необхідність пересуватися в інвалідному візку, Іванна сповнена оптимізму й жаги до життя. У пригоді стає творчість.

Ми знайомі досить давно. Якось поцікавилася, із чого почалося її захоплення малюванням. І ось що почула у відповідь: «Малювати розпочала в 9 років. Я тоді була в санаторії «Хаджибей» із мамою, але дуже скучила за татом. Тоді прийшла думка написати йому листа, тримаючи ручку в зубах». Так і зробила. Лист мама відправила, а наполеглива Іванна по приїзді додому списала цілий загальний зошит. Так дівчина навчилася писати, а згодом – малювати. На творчість Іванну надихає весна – коли все цвіте і буяє. Також надихнути можуть і друзі. Серед улюблених художників дівчини – Леонардо да Вінчі та Рафаель. Зазвичай спілкуємося електронною поштою або через соціальні мережі. Коли я, готуючи цей матеріал, попросила подругу розповісти про себе докладніше, Іванна написала невеличкого листа й закінчила його так: «Якщо тобі здається, що я мало про себе написала, то не дивуйся – я не прагну світової слави». Скромно. Навіть дуже. Знову ж підтверджується істина, що справжній талант не потребує гучної реклами. Іванна – неодноразова учасниця київського обласного фестивалю творчості дітей та молоді «Повір у себе». Участь у цьому важливому для молоді з особливими потребами заході допомагає Іванні знаходити нових друзів, демонструвати свої малюнки. До речі, вони майже не відрізняються від витворів звичайних художників. І це – своєрідний подвиг, адже, напевно, тільки вона сама та її рідні знають, скількох зусиль коштує намалювати хоча б сонячний промінчик людині, чиї руки скуті безжальною хворобою.

натхнення, а В пошуках бо заблукалої Музи

Натхення – невід’ємна частина творчості. Кожен митець чекає, коли прийде та єдина, без якої вірші – римований набір слів, а картина – лише рукотворне зображення дійсності. Чекає на музу – уособлення натхнення. Тож не дивно, що її малювали, присвячували їй молитви-прохання. Та іноді примхлива муза полишає бідолаху. А творити так хочеться. Ситуація погіршується іноді й тим, що творчість для когось – ще й робота. Так, у наш час на витребенькувату музу чекають не лише художники та поети, а й журналісти, науковці та… студенти. Так-так! Адже щоби написати контрольну чи курсову так,

Із наступним героєм доля звела мене на безмежних просторах Інтернету. Це – поет Степан Гірчак. Живе він на Львівщині, в селі Нагуєвичах. Як відомо, цей край дав Україні та світові уславленого Івана Франка. Тож не дивно, що чоловік, романтик у душі, теж почав писати, як і його знаменитий односелець. Єдине, що затьмарює Степанове життя – тяжка хвороба, яка звалилася на нього буквально з народження і прикувала до інвалідного візка. Поезія стала для чоловіка тим рятівним колом, яке не дає потонути в глибокому морі відчаю. Писати він почав ще в дев’яностих, за порадою однієї знайомої, яка теж пише. На поезію Степана надихає кохання, жінка, природа рідного краю. Незважаючи на хворобу, молодий поет завжди намагається жити активним життям. Працював у культурній сфері (неодноразово нагороджений цінними призами та грамотами за внесок у проведення культурної політики серед молоді), виступав зі своїми віршами на концертах.

аби викладач не сумнівався в її оригінальності, часом потрібно мати неабияке натхнення. Тож не дивно, що що частенько без пошуку заблукалої музи творчості не буває. Чи не кожен митець має у своєму арсеналі один або кілька засобів подолання творчої кризи. Дієвих та не дуже, правильних і сумнівних –їх безліч. Багатьма з них володіли відомі особистості. Та щоб дізнатися їх, потрібно перегорнути тисячі книжкових сторінок, адже із видатними попередниками нас розділяють десятки, а то й сотні років. Книга хоч і дієвий засіб передачі інформації, але таки посередник між автором і читачем. А хочеться дізнатися про все з перших уст. Тож я поцікавилася думкою про натхнення та способи його «привороту», в моїх сучасників і друзів, які є письменниками, художниками, журналістами та представниками інших творчих професій. «Я просто сідаю і починаю писати, навіть коли в мене немає

Хоч хвороба і не відпускає його, але бажання жити чоловік не втрачав ніколи. Степан Гірчак – поет-самоук, однак його поезії пронизані світлом, теплом, вірою в майбутнє: «Вірю, живу й надіюсь, Доле моя молода, Що я з тобою зустрінусь, І прийде до мене весна». Степановому перу належать поетичні книжки «Втрачаю розум… Я кохаю» та «Вірю, живу і надіюсь». Нещодавно побачила світ збірка поетів з особливими потребами «Поетичний рушник», де також є його вірші. Так і живе, рятуючи поезією свою душу від безнадії. Віршовані картини Анни Крюкової

Анна Крюкова зі Славутича теж займається поетичною творчістю і, як і попередні герої, бореться із невблаганним недугом, що і її посадив на візок. Народилася в далекій Росії, згодом сім’я переїхала до України. Із відзнакою закінчила Полтавський інститут економіки та права ВМУРОЛ «Україна» за спеціальністю «Правознавство».

думок, пишу короткі речення, словосполучення, а через якийсь час думки утворюють цілком прийнятний текст», – говорить ведуча програм Національної радіокомпанії України Ганна Короненко. І додає: «А ще обов’язково маю вимкнути всі мобільні, аудіо-, відео- й Інтернет-пристрої, зачинити двері в кімнату і попросити рідних не заважати». Студентці Олені Ткачук із Києва допомагає молитва. «Не з молитовника, а від серця. Вона може бути без слів, головне – аби щира. От тоді і натхнення прийде, і шедевр створиться!» – стверджує дівчина. Поет Степан Гірчак зі Львівщини ділиться власним досвідом: «А я просто замислююсь, заплющую очі й переживаю все своє життя в думках, згадую (тільки хороше), трішки сумую, мрію (однак не фантазую!)... І виходить вірш». «Або просто присвячую його людині, яка мені імпонує, близька за духом і дорога серцю. Тоді виходить супер, тому що нема нічого

Вірші пише зі семи років. Анна – учасниця багатьох конкурсів для дітей та молоді з особливими потребами, зокрема – різних етапів фестивалю «Повір у себе». Нагороджена дипломами, грамотами та подяками. Серед недавніх перемог дівчини – перше місце в номінації «Пейзажна лірика» першого обласного конкурсу поетів з особливими потребами «Поетичний рушник». У 2004 році вийшла збірка її вибраних поетичних творів. Поезія Анни – це розповідь про світ, що її оточує, про пережиті враження. Із її віршів можна малювати картини: «Стоят деревья в глубине – Торжественные великаны. В своём глубоком тихом сне Они хранят природы тайну». Читаєш ці рядки – і в уяві постають могутні дерева, які стоять на сторожі таємниць природи. Стоять на сторожі життя. Порятунок творчістю Читаєш твори цих та інших поетів із особливими потребами, дивишся витвори митців із інвалідністю і думаєш: «А що було б, якби свого часу їм не зустрілися люди, які спонукали до творчості? Аби не було в їхньому житті спеціальних фестивалів і виставок?» Відповідь одна – їх життя було б не таким яскравим. Адже друкуючи свої вірші у збірках, беручи участь у відповідних заходах, такі люди знаходять нових друзів, можуть поділитися своїм талантом і набути позитивного досвіду в творчості та житті. Людям із особливими потребами доводиться боротися за своє існування чи не з усім світом. І творчість допомагає знаходити сили для подальшої боротьби. Спостерігаючи за своїми знайомими, я помітила, що молоді люди, які хоч і не пишуть самі, але цікавляться мистецтвом, менш схильні до депресій, ніж їхні однолітки, що не мають чітких уподобань. Мистецтво – це крила, які піднімають людину над безоднею безнадії та розпачу. Творчість перековує відчай у вірші, фотографує радість у малюнках, робить людину безсмертною. світлана ПАТРА кращого, ніж те, що йде від щирого серця!» – впевнений Степан. Саме поезія допомагає йому долати життєві негаразди, пов’язані з… інвалідністю. Поезія рятує Степана від нудьги та відчаю, піднімає на вершини таланту й мужності. Скільки людей, стільки й думок. Творчість не має точних законів і шляхів вирішення окремих проблем. Натхнення може прийти найнесподіванішої миті. Іноді варто іноді лише пережити щось неймовірне, що змусить заблукалу музу знайти дорогу до митця. Прочитати дещо вражаюче, від захопливої книги до влучного статусу в соціальній мережі. Або ж побачити геніальний фільм чи зворуш- ливий відеоролик. Шлях до натхнення буває легким або ж тернистим. Та кінець цього шляху один – твір. Твір, який не залишить байдужими читачів, слухачів або глядачів. А якщо пощастить – такий твір у свою чергу надихатиме інших поетів чи художників на нові шедеври. Кругообіг творчості вічний. світлана ПАТРА

демотивуюча

мотивуючо-демотивуюча газета №1(7) лютий 2012

9

Великі твор

Ця божевільна, божевільна муза! «Біжи, музо, біжи!» – саме так на студентську думку жительки Парнасу чують прохання про будь-яку допомогу. Іноді навіть спадає на думку, що то вони навмисне. Людство досі не знає, чим зупиняти цих божевільних. Підніжки неефективні, як же тоді? Звичайно, не всіх надихали жінки – були добродії, яким вистачало подивитися на хмарки або в трьох соснах поблукати. Оскар Вайлд узагалі Альфредом Брюсом Дуґласом захоплювався, а Леонардо да Вінчі, кажуть, слухав дзвони. Але в кожного сповненого самоповаги генія була своя муза – звісно, хто ж перед винятковістю встоїть..

Сальвадор Далі зі своєю музою.

Гала Далі, або Дівчина з авторучки Олена Дьяконова знала, що робить, коли взяла собі ім’я Гала – в перекладі зі французької воно означає «свято». Свято, в яке з головою поринув один із найкращих сюрреалістів ХХ століття. Змалечку Сальвадора Далі вважали дивакуватим. Мало спілкувався з однолітками, був задумливим, а в шість років заявив, що на все життя закохався і має намір одружуватися. Тоді на слова хлопчика не звернули уваги, бо предметом обожнювання малого стала дівчина, намальована на ковпачку подарованої авторучки. Так і не зустрівши свою красуню, до 25 років Далі панічно боявся жінок. Тим часом Гала вийшла заміж – француз Ежен Ґрендель втратив од неї голову. І це ще невідомо, чи мали б ми честь і радість читати Поля Елюара, якби вона не придумала чоловікові такий псевдонім і не надихнула його на цикл сонетів. Гала не була гарною, натомість – магнетичною. Завжди в своєму дамському саквояжику (ох, уже ці таємниці жіночих сумочок!) носила колоду карт – ну, любила жіночка видавати себе за медіума, що ж тут такого. Такому опиратися складно, тому німець-

кий художник Макс Ернст чудово доповнив собою любовний трикутник. У свої 36 Гала зустріла Далі. Саме в ній, тоді ще заміжній, майстер побачив мрію свого дитинства. Муза розлучилася з Полем, але, шкодуючи його, офіційно оформила свої стосунки зі Сальвадором лише після поетової смерті. Який, до речі, до ос-

таннього вірив, що вона повернеться, і ладен був усе пробачити. Гала змусила Далі повірити, що він – геній. Художник бачив її у всьому, зображав чи не на кожному своєму полотні, а картини підписував «Гала-Сальвадор Далі». Подейкували, що він збоченець і шизофренік, але це був один із найліпших тандемів творця й музи. Сім муз Пабло Пікассо Відомий кубіст був генієм у всьому – й у малюванні, й у вмінні обирати собі жінок. Натхненниць було безліч, і це ще раз доводить, що сюрреалізм і музи гарно поєднуються. Він міг усіх їх називати однаково, проте для кожної вигадував щось своє, що асоціювалося винятково з нею. Першою стала зеленоока красуня Фернанда Олів’є. Вона була старшою за Пабло на 4 місяці, однак Пікассо завжди казав, представляючи її друзям: «Вродлива дівчина. Шкода, стара». А мали вони всього по 23 роки. Фернанда, напевно, була справжнім скарбом, бо художник міг зачинити її вдома на два місяці й не випускати – боявся, що вкрадуть. Хтось вважає, що через скажені ревнощі та нездоровий глузд митця, інші запевняють: пара жила настільки бідно, що не мала грошей на взуття для панянки. За сім років спільного життя вони так і не побралися. А Фернанді хотілося від коханого дитину, що в митцеві плани на той час не входило. Започаткувавши в 30 років кубізм, Пікассо зрозумів: натурниці тут не до шмиги, потрібна муза! Марсела Амбер – маленька, витончена, тендітна – ідеально підходила на цю роль. Пікассо не роздумуючи назвав її Євою… і було йому щастя! Він малював із неї кубічну картину «Моя красуня». Невідомо, чи сподобався дівчині сам портрет, але сам факт уваги! Взагалі, художники мають безпрограшний варіант підкорення жіночих сердець: намалювати обраицю. Адамом Пікассо відчував себе 4 роки. Потім його кохана захворіла на рак і померла. Знову ж – вони не були в шлюбі. У 36 майстер нарешті одружився зі 26-річною балериною

Американська танцівниця Айседора Дункан та Сергій Єсенін.

Пабло Пікассо з дружиною Жаклін Роке.

Ольгою Хохловою. Ідеальний, на перший погляд, альянс: вона танцює, він малює. Та дружина надихала митця лише на початку їхнього подружнього життя, потім Пікассо все частіше дратувався, втілював її не в прекрасному образі, а в огидливих шаржах, спотворену. Завершилось усе логічно: вона дотанцювалась до спільного сина, а він домалювався до чергової музи-коханки. Мадемуазель Марія-Тереза Вальтер надихала Пікассо в його 46 років. Зустрілася парочка романтично, в «Галереї Лафайет». Чарівна 17-річна блондинка не могла залишити художника байдужим. Хоч вона була для нього лише періодом творчості, він для неї – став цілим життям. Разом вони були недовго, а по митцевій смерті бідолашна повісилась. Протягом всього свого життя Пікассо псував нерви сімом жінкам і розхитував їхні й без того крихкі нервові системи. «Ти така ж проста, як усі…» Ще один приклад femme fatale у ролі музи – Айседора Дункан, американська танцівниця. Життя жінки було насичене по-

діями, світовим визнанням та.. кавалерами. Один із них, театральний режисер і художник Едвард Ґордон Крейґ, навіть викрав її після велелюдної прем’єри. Два тижні вони милувалися одне одним у його студії, зриваючи Айседорині концерти по всьому світу – їй було байдуже. Ось вона, справжня натура музи: авантюрна бешкетниця, талановита й уперто впевнена в своїй неперевершеності. Натхненниця, яка заряджає власним ентузіазмом і пробуджує навіть найменші здібності обранця. З Єсеніним вони брали шлюб двічі – в Росії та за кордоном. Дункан не відпускала поета ні на крок, ставилась до нього, як до сина й ревниво оберігала від впливу оточуючих. Якось у Берліні Єсенін таки втік із приятелем. Розгнівана дружина через чотири дні знайшла його в приватному пансіоні, батогом перебила все в приміщенні й виштовхала свою половину на вулицю в самій нічній сорочці. Це були дивні стосунки, кохання на межі божевілля. Поет змушував дружину пиячити на рівні зі собою, якщо пручалася – добряче лупцював. Складно збагнути, як вони розуміли одне одного. Адже Єсенін не знав англійської, а Дункан російської. Однак щось тримало їх укупі. Незважаючи на те, що дружиною Олександра Пушкіна була Наталія Гончарова, своє чи не найвідоміше «Я мить чудову пам’ятаю…» він написав піді впливом Анни Керн. Дивовижна жінка надихає на дивовижні речі. Це ще раз доводить, що кохана – не завжди муза, але муза – завше кохана. Зазвичай натхненниць уявляють собі якимось божевільненьким, зате крилатим адамовим ребром із премилим янгольським личком. Насправді ж, зазвичай це реальні земні жінки, часом навіть не красуні. Натомість усі – зі природнім магнетизмом і вмінням надихати на велике. олександра ПуШкінА

10

мотивуючо-демотивуюча газета №1(7) лютий 2012 Митці рад

Бліц-опитування:

Чи буває у Вас творча криза, творчий ступор?

Як із ними боретеся?

мотивуюча хід у Карпати. Трапляється, робота просто не виходить. Тоді дивлюся на витвори улюблених художників або йду до книгарні, у відділ дитячої літератури, шукати нові цікаві книжки (і на конкурентів подивитися) – такий заряд натхнення, одразу щось хочеться робити :)). А іноді просто потрібно змусити себе працювати».

З творчою кризою стикалися, мабуть, усі. Особливо актуальним питання вчасного виходу з неї є для людей відомих. «Ять» розпитала письменників, ілюстраторів, телеведучих та представників шоу-бізнесу, чи буває у них творча криза та як із нею треба боротися? Тож читайте лише на сторінках нашого видання унікальні секрети виходу із творчого ступору від селебрітіз. чати придумувати щось нове й цікаве. Спочатку будеш стояти на місці, однак придумане, живучи в тобі, спонукатиме до подальших дій. І криза поступово відступить сама».

ірен Роздобудько, письменниця, журналістка: «Для боротьби з кризою творчості я слухаю музику. Криза зникає миттєво».

ірина савченко, кандидат філологічних наук, доцент, директорка Центру культури та мистецтв нПу імені Михайла Драгоманова, художній керівник та режисерка народного студентського театру «Вавилон»: «Криза, трапляється, як правило, після завершення кожного великого проекту. Причину вбачаю в моральній та інтелектуальній утомі, нервовому перенапруженні. Подолати просто: нічого масштабного не робити, все потрошки – й ніякі кризи не страшні. Але це жарт. Нормальна людина нікуди подітися від подібного неспроможна. Коли ти відчуваєш, що криза наступає, треба швиденько по-

олена коляденко, хореограф, керівниця балету Freedom: «Як змусити свій мозок працювати в правильному напрямку і вийти з творчої кризи? Ніколи не орієнтувалася на розум, частіше – на емоційне збудження! Як щось заводить, то мене вже не втримати нічим! Зазвичай я відразу уявляю кінцевий результат задуманого... і поки я не досягну фінішу, не зійду з дистанції. Це обов'язково повинно бути складне завдання. Тоді є ризик, драйв! Ось так!»

«Потрібно постійно змінюватися й уникати самоповторів»

Lifehacking –

самовдосконалення у чистому вигляді Все починається з дрібниць. Коли ми змінюємо своє життя з чогось незначного, але постійно й наполегливо – ми в результаті змінюємо його докорінно. Саме таким є принцип лайфхакінгу. Лайфхакінг – це злам життя. Полягає він у невеличких порадах та хитрих трюках, що допомагають нам якнайшвидше досягати поставлених цілей, змінюючи своє ставлення до навколишнього світу, цим покращуючи своє життя. Лайфхак допомагає нам самовдосконалюватися та відкривати у собі надзвичайні можливості. А потрібно для цього, по-суті, всього кілька речей: достатня мотивація аби зрозуміти, чого ти хочеш і досягти у цьому успіху, та готовність ризикнути! Ми дібрали кілька корисних хаків, що допоможуть вам подолати творчу кризу. Розбудіть вашого внутрішнього генія! Творча криза - ситуація, знайома кожному. Рішення, яке ви ніяк не можете знайти, виявляється, лежить буквально на поверхні. Тільки вам його не видно.

«Ой, моменти творчої кризи ще й як бувають! Іноді дуже багато малюю, бракує свіжих ідей – тоді допомагають прогулянки, зустрічі з друзями або навіть по-

ілля Вікторов (diliago), художник: «Усе це вважаю надуманим. У творчому процесі не існує проблем, натомість є завдання, і всі ці завдання можна вирішити. Це як гра – є передумови, умови, й із цього матеріалу завжди можна зібрати ЩОСЬ. Не потрібно боятися грати в гру. Чим менше боїшся, тим більше шансів зробити щось таке, що здивує не тільки оточуючих, але й тебе самого. Горезвісний «синдром чистого аркуша» породжений саме тими, хто боїться. Виникла ідея в голові? Так бери й малюй! Не виникла? Намалюй два довільних штриха, відразу виникне ідея третього, а там уже бах! – і загальна концепція сформується, та ще й така, яку раніше сам би не придумав! Я не можу навіть пригадати, коли взагалі впадав у ступор – що б не трапилося, завжди з головою поринаю в цю гру – з матеріалом, із сюжетом, з ідеєю, з несподіванками, обігруванням незапланованих обставин (а не м'яттям і викиданням папірця при випадковому русі, що виходить за рамки первинної задумки). Впадати в ступор – це все одно, що скачати іграшку на телефон, відкрити її і заціпеніти, бо не знаєш, що робити. Зроби крок – і вперед! Все треба пізна-

Юрій Макаров, журналіст, телеведучий, документаліст, оглядач часопису «український тиждень»: «Мені здається, що «криза жанру» – нормальний, штатний режим роботи будь-якої творчої людини. Інша річ, що деякі творчі люди схильні занадто рефлектувати, задивлятися в дзеркало й робити зі своїх страждань сюжет для милування та кокетування (звичайний, досить комфортний мазохізм). Стандартний антидот – нові враження. Востаннє мене витягнув із меланхолії всього лише перегляд «Опівночі в Парижі» Вуді Алена. Це економний, бюджетний варіант. Іще може бути хороша книжка, а в ідеалі – подорож. Якщо йдеться лише про перевтому, тоді бажано тупо відіспатися. Головне – знати, що ти не зробив ніяких ницостей, отже, Господу нема за що позбавляти тебе креативного дару. І, повторюю, якомога менше концентруватися на собі й якомога більше – на предметі зусиль. Принаймні мені допомагає».

витьсяправильним, ви зможете несподівано знайти рішення, розклавши ще раз усе по поличках. Одна голова добре, а дві краще.

4. спроектуйте ситуацію на відому людину Це може здатися смішним, але уявіть, що б робив в даній ситуації Сальвадор Далі? Шерлок Холмс? Індіана Джонс? Приміряючи ситуацію до різних характерів, ви самі дивитесь на неї з різних сторін, а отже і бачите різні підходи до її вирішення.

5. сходіть в художню галерею або на фотовиставку Велика кількість зорових образів стимулює вашу фантазію.

6. Замалюйте ситуацію У вигляді коміксу або мультфільму спробуйте зобразити проблему так, щоб вона була максимально зрозумілою стороннім людям. Розвісьте розкадрування на стіні і подумайте - що могло б бути далі? Представляйте розвиток історії, як і раніше, по кадрам. Деяким людям набагато легше думати образами. Ці методи працюють як для людей, так і для груп. Застосовуйте все і шукайте найкращі ідеї для вас. Простір для творчості Цей лайфхак присвячений тому, як ви працюєте над новими ідеями та проектами. Ваші креа-

тивні здібності потребують уваги, турботи і творчого живлення. Крім того, у них є потреби. І ось що вони від вас вимагають: Блокнот. Інакше ваші думки просто йдуть в нікуди. Усі ідеї, які у вас виникли у зв'язку з проектом, але не стали в пригоді, обов'язково фіксуйте. Вони потім ще дуже знадобляться. До того ж, у вас завжди під рукою запас різних напрацювань на випадок творчої кризи. спокій, тільки спокій. У стані душевного розладу, тривоги ви ніколи не зможете придумати нічого неординарного. Не зациклюйтеся на негативних емоціях. Подивіться веселу комедію, а вже потім - за роботу. Зосередженість. Не відволікайтеся ні на що - мозок цього не любить. Якщо ви «зловили за

хвіст» творчу ідею, не злякайте її телевізійним шоу або нескінченними смсками. Фонова музика. Багато хто вважає що музика відволікає від думок, але це поширений міф. Все залежить від того, яка це музика. Енергійна класика або джаз призводять вас в стан підвищеної емоційної активності, яка допомагає креативно мислити. Проте деяким необхідна повна тиша. Місце. Не обов'язково замикатися в задушливому офісі. Влаштуйтеся з ноутбуком вдома на дивані, а ще краще - в парку на лавочці або на газоні дачної ділянки. Сподіваємося, що ці лайфхаки допоможуть вам у подоланні творчої кризи! олена ГРоЗнА, олексій сМіРноВ

Роман Заяць, фахівець із радіомовлення, медіа-тренер, журналіст: «Під час «творчої імпотенції» слід вживати так звані «стимулятори»: книги (особливо автобіографічні, надто про творчих людей), особисто мені це помагає; кіно; екстремальна зміна роду діяльності (для прикладу – хай журналіст, який висвітлює культурні новинки, зробить репортаж про невиліковно хворих людей)… І головне – говорити, говорити з усіма довкола щодо своїх «криз», ні в якому разі не комплексувати – адже їх мають усі, й хто через них проходить – із радістю ділиться рецептом».

Ганна сарвіра, ілюстраторка: сергій Жадан, письменник:

ось кілька способів, які допоможуть вам вийти з творчої кризи: 1. Запитайте «чому?» Запитайте себе, чому ця проблема взагалі виникла? Намагайтеся дати не менше шести причин, розширюючи таким чином бачення проблеми, ви, можливо, знайдете альтернативне рішення.

2. Засинайте спокійно Не катуйте себе проблемою. Подумали - забули. Намагайтеся не обмірковувати проблему перед сном. Краще виспіться гарненько, і зранку на «свіжу» голову ви побачити те, чого не добачали вчора.

3. обговоріть це з тими, хто не має ніякого стосунку до ситуації Вони, звичайно, будуть заново з'ясовувати вже давно відомі вам обставини, ставити нескінченні питання, пропонувати відпрацьовані або дурні рішення. Повірте, якщо навіть жодне з них не вия-

вати емпірично, в безперервному русі. Ніколи не забуду, як я навчив дружину Оксану кататися на гірських лижах: вона стояла як укопана на вершині гори, нажахано дивилася вниз і не піддавалася на жодні умовляння. «Ну не бійся!»

– кажу. «Я не боюся, – злякано відповідає. – Я думаю, як мені їхати». «Не думай до того, як їхатимеш. Думай, коли вже поїдеш, і всі завдання вирішуй у процесі!» Й вона відразу поїхала. Уже кілька років як із задоволенням катається. Бажаю всім не боятися, рухатися, дивуватися, і щоб ЖОДНИХ СТУПОРІВ і КРИЗ!»

демотивуюча

мотивуючо-демотивуюча газета №1(7) лютий 2012

11

нет-арт Вас зараз

і його вибрики Можу побитись об заклад, що більшість із вас сприймають мистецтво в масштабах візуального прояву, себто виставок, інсталяцій, відео, перформансів, реалізованих у Пінчука, в «Мистецькому арсеналі» чи ще деінде. А от і ні. Мистецтво є навіть у ваших комп’ютерах. Зараз на слово «арт» неодмінно насідають наука й технологія. Популярним і прогресивним стає медіамистецтво (медіа-арт), а саме – діджитал-арт та нет-арт. І це вже не чудернацькі гіпертекстові твори Мілорада Павича, не восьмибітна музика, а новітнє мережеве мистецтво, головна цінність якого – не демонстрація, а комунікація. Уся ця каша заварилась у 90-их. Піонер напряму – Олексій Шульгін, який написав маніфест нетарту – «Мистецтво, Влада і Комунікація», що закликає митців до відмови від минулого, авангардного пошуку, використання Інтернету як основного засобу комунікації, в жодному разі не називати себе медіа-художником і забути слово «мистецтво». Сам термін «нет-арт» вигадав Вук Козік, який зробив інфографічну онлайн-історію мистецтва для аеропорту (картини класиків у стилі знаків – http://www.ljudmila.org/ ~vuk/). Серед класиків нет-арту можна виокремити дует Jodi. При переході за посиланням http://jodi.org чи http://xxxx.winning-information.com вас зустрінуть шокотерапія для очей і

когнітивний дисонанс – кислотні кольори, кожен клік видає помилки й незрозумілі коди. Якісь баґи – подумаєте ви. А от і ні.)

Jodi вкладають у це натяк на необхідність коректного поводження з інформацією. Наступним веб-витівником є дизайнер Benjamin, зі своєю треш-рефлексією на поп-культуру – http://www.superbad.com/. Як і в попередньому випадку, треба клацати на клікабельні лінки. Між іншим, ця витівка здобула нагороду бієнале Whitney

Artport, однієї із інституцій, що досліджує нет-арт. Згаданий Шульгін іронічно дає нам панацею від перенасичення інформацією – http://www.desk.nl/ ~you/remedy/. Схема дій: клацаємо на назву, читаємо побажання, вибираємо зліва картинку (котика, Че Ґевару, бляшанку супу Campbell тощо), визначаємо для неї положення в просторі. Лікуємось. А тепер про скандал, суд і розслідування. Художники з команди Etoy, противники корпора-

намалюй мій портрет… Типографіка - не просто підбір красивої шрифтової гарнітури, а набагато більше: мистецтво прикрашати шрифтами будь-який дизайн-проект, підбираючи розмір, товщину, щільність і тип шрифту. Деякі дизайнери йдуть далі і об'єднують типографіку з портретизмом. Портрети бувають різними, але зізнаймося собі чесно, при згадці слова «портрет» у наші й голові виникає образ полотна, на якому олійними фарбами намальовано чиєсь досить серйозне обличчя. Проте дизайнери ж мають на меті якнайшвидше зламати цей усталений образ у наших головах та пропонують щораз нові й цікаві способи зображення облич відомих людей. Ось що значить по-справжньому «пограти зі шрифтами». Використання типографіки дає змогу створювати незвичайні зображення, сповнені простотою та вишуканістю, й водночас складністю їх виконання. Різноманітні техніки поєднання шрифтів, усіляких написів в одне ціле створюють абсолютно різні ефекти. Шрифтові портрети - оригінальні спосіб представити і, можливо, додатково розповісти про людину. Такі портрети передають не лише зображення людини, а й її думки. Слова можуть розказати про людину більше, а цікаве поєднання літер створює текстуру зображення. Це своєрідний «меседж» усім, хто бачить це чудо типографічного дизайну. Пропонуємо вашій увазі кілька таких портретів. Вони всі різні, незвичні, але однозначно привертають до себе увагу.

цій, зареєстрували домен etoy.com у 1994, а два роки потому велика компанія виробників іграшок оселилася на etoys.com. З боку художників це було чимось на кшталт digital hijack, електронної крадіжки; такий крок вартував їм нагороди Golden Nika на австрійському Фестивалі електронних мистецтв. Неуважні відвідувачі сайту іграшкової корпорації потрапляли на зухвальців з Etoy. Про деталі цієї справи й вигляд старого сайту – http://www.etoy.com /projects/hijack/.

Творці нет-арту не забувають і про музику. Цікавенький онлайнмузей саунд-арту – soundmuse um.fm. Напевно, найфантастичнішим відповідним прикладом є http:// www.codeorgan.com/, засіб транс медіації – процесу, коли одна знакова система перебирає властивості іншої. Прописуємо у стрічку посилання на свій сайт… і слухаємо, як він звучить! Не вразило? А хочете телепортуватися? Будь ласка, можна хоч кудись у незвідані далі Всесвіту, хоч на Бора-Бора. Можна трохи зачекати, підзаправитися тощо на http://www.teleporta cia.org/. Маєте змогу побудувати своє мінімалістичне техно-місто на http://city.v2.nl/. Натискайте на квадратик під першою літерою, дочекайтесь автоматичного будівництва фундаменту, а далі клацайте на кнопки, надбудовуючи деталі. Отже, творці нет-арту прагнуть не лише показувати і нав’язувати, а й давати споживачам можливість самостійно робити вибір, вкладаючи в нього свою місію. А про те, що краще– полотна епохи Відродження чи сучасні медіавикрутаси – вирішувати лише нам. Застереження: конгітивно-дисонансні посилання шкодять вибагливим смакам тендітних дизайнерів! Досліджувала і гралась Анастасія Буяло

Гельветикою

Анастасія ЗелінськА

12 Стонадц

мотивуюча

мотивуючо-демотивуюча газета №1(7) лютий 2012 порад

Митцю, працюй!

у наступному номері: сергій Жадан

Великий митець ХХ століття Сальвадор Далі сформулював настанови художникам-початківцям. Ці поради здаються нам доречними для здобуття майстерності в будь-якій сфері суспільного життя, тож наводимо їх у власній інтерпретації.

• Насамперед навчися працювати, як старі майстри. Коли ж здобудеш визнання й повагу, зможеш творити так, як захочеш.

• Якщо вважаєш сучасне мистецтво вищим за творчість Вермера і Рафаеля, не берися за книги і перебувай у блаженному ідіотизмі.

• Не будь недбалим до своєї праці, інакше люди також знехтують і тобою.

• Не втрачай око, руку, а тим паче голову – коли станеш майстром, вони стануть тобі в пригоді.

• Якщо мистецтво не вподобає тебе, вся твоя любов до нього буде марною.

• Не бійся прагнути досконалості: все одно її неможливо досягти.

• Краще бути багатим, ніж бідним; навчися працювати так, аби із твоїх рук народжувалися золото й коштовності.

• У лінощах шедеврів немає. Митцю, працюй! Валерій лисенко

спеціально для «яті» розповість

про творчість та нові жанри

Ви дізнаєтеся про український рок-гурт

Фагот із «ТнМк»

та його новий диск

та про те, чим планує займатись надалі

«Біла вежа»

розкаже про своє сьогодення

Всяка ... Ну, нам здається, це потрібно зробити в стилі мрій, це ж переважно для чоловіків розділ. Заходиш на пляж, а там дівчата красиві хаотично пролітають. Штук двадцять. Літають, літають ... А потім хопа! – і єнот! *** Закінчено болісний процес узгодження. Клієнт: «Клас! Мені все подобається, а вам як?» Дизайнер: «Мені теж, тільки нікому не кажіть, що це я зробив». *** Дизайнер здає роботу замовникові. Той задоволено киває, з усім погоджується. Віддає гроші: – Сподіваюся, якщо потім потрібно буде переправити, можна звернутися? Адже це не так, що один раз зробили й забули?

– Зрозуміло, в залежності від того, що і як потрібно буде виправити.

– Звичайно! Я ж не запропоную все перероблювати!

– Жодних проблем. До речі! Можна й мені потім, якщо раптом закінчаться гроші або виникнуть нові плани, звертатися до вас щодо невеличкої доплати? Це дрібниця, я потребую її дуже рідко, думаю, ви не надто постраждаєте.

– ???

– Та не переживайте! Я ж не вимагатиму заплатити мені ще раз! *** Розвеселіть хлопчика засобами комп’ютерної графіки! *** Клієнтка: «Мені потрібен один дизайн о 16.00 і другий о 18.00!» Дизайнер: «Але зараз 15.45...» Клієнтка: «Я відправляла листа до 14.30. Ви знову нас підвели». Головний редактор: Анастасія Зелінська Шеф-редактор проекту: Олексій Ситник

*** Мене цікавить розробка сайту-візитки. Із можливістю замовляти товари, сплачувати кредитною карткою, реєструватися, додавати фотки й листуватися з друзями. *** Прайс дизайнера: 1) Усе роблю сам – $ 100.

2) Я роблю, ви дивитеся – $ 200.

3) Я роблю, ви радите – $ 300.

4) Я роблю, ви допомагаєте – $ 500.

5) Ви робите, я допомагаю – $ 800. *** Про журналістське суще: Оригінал новини: «Фанати «Шахтаря» вшанували річницю УПА». Подача на «Інтері»: «Фанати «Шахтаря» виступили за Україну та Януковича». Подача на «НТВ»: «Фанати «Карпат» увірвалися в Донецьк і побили інвалідів та пенсіонерів». *** Ви знаєте, ми зацінили всі отримані варіанти. Навіть не знаємо, що вибрати... А може, спробуємо об'єднати всі три логотипи в один? *** «Дякуємо за макети. У цілому, мені сподобалися. Досить-таки якісно. А от фон – ні. І завитки. І колір синій. Подивіться мої макети, в якому кольорі зроблене лоґо... Киньте оком, можливо, ви не справляєтеся з цим завданням...» Й одразу наступний лист: «Призупинімо нашу співпрацю. Справа в тому, що я вирішила сама зробити дизайн. Бо дуже важко донести до дизайнера бажане. Все-таки я 5 років присвятила дизайнові, тож маю великий досвід. Якщо вам цікаво, пришлю готовий дизайн макету. Будь ласка, більше не витрачайте на мене час». Адреса редакції: м. Київ, Мельникова 36/1 — Щорса 36б Адреса для листування: yat.gazeta@gmail.com наш сайт: www.jat.in.ua

Дизайн, верстка: Оля Фомішина над номером працювали: Анастасія Буяло, Катерина Шедель, Гліб Семенюк, Ірина Демченко, Діана Непран, Олександра Пушкіна, Ятьрик Зубоскальний, Світлана Патра, Ольга Лазаренко, Оксана Піддубна, Олена Грозна Тираж: необмежений Підписано до друку: кульковою ручкою Відповідальний за випуск: утік

За достовірність інформації редакція відповідальності не несе, бо таке понаписують... Всі права захищено, кулаками! ______________________ як отримувати газету “яТь” регулярно? Надішли листа з текстом “Хочу ...ЯТЬ” на ел.скриньку — yat.gazeta@gmail.com, а також шукайте нас у facebook чи vkontakte