ЗДОБУТИ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

ЛЕОНІД КРАВЧУК ПРО НЕЗАЛЕЖНІСТЬ І ДОЛЮ УКРАЇНИ…

Леонід Кравчук - перший Президент України після здобуття нею незалежності (1991–1994 роки), Голова Верховної Ради України у 1990–1991 роках, Народний депутат України у 1990–1991 роках та 1994–2006 роках, Герой України (2001 рік). Почесний президент фонду «Перспективна Україна». Кандидат економічних наук, професор багатьох зарубіжних університетів. Має орден Ярослава Мудрого. Автор книг: «Держава та влада: досвід адміністративної реформи», «Маємо те, що маємо». У свої 84 роки Леонід Макарович бере активну участь у суспільному житті країни та часто зустрічається із зарубіжними політиками.

Леоніде Макаровичу, бути першим, а особливо першим президентом, завжди нелегко. Особливо коли йдеться про прийняття історичних й доленосних для держави рішень. Які з них були найважчими?

Радянський Союз не хотів, щоб його колишні республіки ставали незалежними. І Росія, як центр тяжіння, робила все, аби не відпускати своїх «підданих». Біловезька угода у грудні 1991 року денонсувала угоду 1922 року, і Союз перестав існувати як суб’єкт міжнародного права. А отже Україна отримала можливість будувати свою державу. Тут почалися наступні складності — а як же її будувати? Як демократичну, тоталітарну, чи яку? А тоді ж у нас була радянська ментальність, люди навіть слова демократія не вимовляли. Отже, потрібно було запропонувати таку модель держави, в яку повірив би народ. На референдумі вирішувалося питання: бути чи не бути Україні. Люди за це проголосували.

Відмовитися від ядерної зброї, мабуть, було ще важче?

Ми були третьою у світі державою за кількістю запасів ядерної зброї. 165 пускових балістичних ракет, по 5 боєголовок кожна. Позбутися їх було надзвичайно важко. Були залучені вчені, військові, котрі сказали, що головна проблема — це ядерні боєголовки. Термін «придатності» тих, котрі були в Україні, закінчувався в 1997–98 роках. Отже, було вирішено вивезти все з нашої землі. Це потребувало певних економічних та політичних зусиль. США дали 700 млн. дол. для вивезення та дезактивації. Росія зголосилася безкоштовно постачати необхідні ядерні елементи для АЕС. Також безпеку й суверенітет держави гарантував Будапештський меморандум про неядерний статус України, підписаний США, Росією та Великою Британією. На мій погляд, навіть зараз, через стільки років, Україна не зможе заявити про своє бажання стати ядерною державою. Бачите, яку реакцію світу викликала Північна Корея, що розташована аж ніяк не у центрі Європи. Пригадую, як тоді президент Клінтон та віце-президент Гор заявили: якщо ми не вивеземо ракети, то до України застосують санкції. А зараз все було б ще жорсткіше. Для створення ядерного циклу потрібно було 50 млн. дол. США, а в казні лежало кілька мільйонів. Не було полігонів для роззброєнь.

У європейських країнах дуже багато важливих питань виноситься на референдум. На вашу думку, чи можливе таке зараз в Україні?

Можливо, але тоді, коли влада не боїться свого народу і не заграє з ним. З народом не можна гратися, якщо це чесна політика. Зараз лідерам держав, особливо України та Росії, потрібна відкритість, бажання сісти за стіл переговорів та дипломатичність. А робити з себе «вождя всіх часів і народів» — це нікому не потрібно. Зараз потрібно навчитись слухати народ та приймати важливі рішення саме в інтересах народу. Іншого бути не може! Ми ж зараз можемо залучити до переговорного процесу щодо ситуації на Донбасі інші країни. Історія сама підказує і показує найбільш конструктивні шляхи і їх потрібно використовувати.

Зараз потрібно навчитись слухати народ та приймати важливі рішення саме вінтересах народу. Іншого бути не може

Ви часто спілкуєтесь з поважними персонами багатьох країн. Як зараз світ оцінює те, що відбувається в Україні? Та яким вони бачать майбутнє нашої держави?

До політики, яку проводив Янукович, Європа ставилася прохолодно. Потім Революція гідності змінила акценти та примусила світ замислитись. А зараз знову спостерігається певний скепсис, мовляв, Україна обіцяла багато, а робить мало.

Тому потрібно застосовувати методи контролю. Скажімо, той же антикорупційний суд. Ми хочемо створимо його самі, а нам пропонують, що міжнародна рада чи комітет буде все контролювати. Та хай би там як, але саме це для нас гарний шанс заявити світу, що ми боремося з корупцією. Бо, скажу відверто, світ зараз нам не вірить, і ми мусимо довести, що нам можна довіряти.

На вашу думку, політикам, котрі зараз ідуть на вибори, можна довіряти?

Знаєте, дуже часто я спостерігаю, як кожен крок таких політиків продиктований тільки бажанням стати популярним. Інколи це набуває таких гротескових чи відверто комічних форм. Аби стати ближче до народу, політик з’являється там, де не має з’являтися, і думає, що прості люди цього не бачать. За 27 років наша так звана політична еліта так і не зуміла вибудувати управління державою, яке б забезпечило нормальне життя людей.

Людина, яка займається великим бізнесом, може претендувати на те, щоб стати президентом?

Як на мене, то важливіше бути не гарним менеджером, а порядною людиною та добре орієнтуватися в суспільному просторі. Бізнесмен дбатиме про інтереси власного бізнесу — своя сорочка ближча до тіла, вона вже до нього прилипла. Натомість справжній лідер перш за все піклуватиметься про добробут простих українців.