Революційні вила by Микола Білокопитов

Микола Білокопитов

Революційні вила Нотатки диванного вояка

Запоріжжя 2015

Нова книга відомого на Запоріжжі письменника й журналіста – це по суті емоційна оцінка актуальних подій, про які всі ми знаємо, які спостерігали по телевізору, або свідками яких були безпосередньо на Майданах під час Революції Гідності. Йдеться про період із листопада 2013-го по лютий 2015 рр. Сам автор називає це нотатками диванного вояка. При написання книги, автор вдається до різних стилів і жанрів, але переважно дивиться на наше неспокійне життябуття найбільш притаманним йому саркастично-сатиричногумористичним поглядом. Щоденник розраховано на небайдужого читача з нормальним почуттям гумору. Редактори: Вікторія Сироватко, Пилип Юрик Коректор: Віра Середа Комп’ютерна верстка: Андрій Данилов ISBN 978-617-573-093-5 ББК84(+Укр)6-7

РЕВОЛЮЦІЙНИЙ ЩОДЕННИК Ведений нерегулярно, спонтанно, місцями навіть хаотично, але щиро й не без гумору Це третя спроба почати пісню акина: озвучувати на письмі те, що бачу. Вперше намагався робити це в школі. Протягом тижня скрипів пером, розчаровано перечитав написане і спалив. Друга спроба була під час строкової служби у Військово-Морському флоті. Кронштадт, Пітер, Балтика, спортрота, вітрильно-веслувальні змагання, Мурманськ, Сєвєроморськ, Північний Льодовитий океан, Атлантика, шторми від чотирьох до дев’яти балів… – сувора романтика виявилася цікавішою, ніж записи про неї. Усвідомив це, вийшов на ют (корму) корабля і на вході до Кольського заливу (наша ескадра поверталася з військових навчань у Баренцевому морі) жбурнув загальний зошит із нотатками «в убєгавшую волну». І ось третя спроба. Якщо, шановний читачу, ти читаєш ці записи, то автор не спалив, не втопив, не розірвав на шмаття, нарешті – не з’їв написаного. Перші записи почав робити на початку листопада 2013го. Тоді, після бравурних заяв Януковича, Азарова, інших владців про неухильний курс на євроінтеграцію раптом почалися дивні розмови про можливе відтермінування. Більш детально почав занотовувати з ганебного, хоч і не дуже неочікуваного факту – абсолютно бездарного провалу на Вільнюському саміті. Так обгидитися самому й підставити народ – президенту Януковичу треба було постаратися. Євроінтеграція накрилася… мокрою рядниною. Я відгукнувся на цю подію віршиком, якого експромтом написав і відразу ж прочитав на велелюдному Майдані в Запоріжжі:

ОДА ЧМУ Кравчуче, Ющенко й Кучмо, На зміну вам обралось Чмо, 3

Та й ви були не кращі Чма, Тому в Європі нас нема… Чманіють в Україні Чми, Чманієм біля них і ми, Бо й поміж нас орда Чмучків, Що обирають янучків… Тож годі біля Чмів чманіть – На зачумілих сміло чхніть!... На всіх у Чмів чортма кайдан, Прокиньтесь, люди, – на Майдан! Народ відреагував бурхливо-позитивно. Увечері розмістив віршик у соцмережах. Було чимало відгуків. Зокрема, київський поет Віктор Терен у Фейсбуку написав так: «Та ні, такого Чмо, як зараз, ще не було, при всьому чмомізмі...» Детонатором такого рішення – почати більш-менш регулярний (пардон за такий зворот!) щоденник – стали події 30 листопада 2013-го, коли мирних протестувальників, які виступали за євроінтеграційні прагнення українського народу (вибачте за пафосний штамп) з дикунською жорстокістю позвірячому розігнали спецпризначенці «Беркуту». Такого ганебного, цинічно-неприродного звірства незалежна Україна ще не бачила. Швидше за все ця, свідомо спланована владою бійня, мала б налякати людей, показавши, хто в домі ХАЗЯЇН. Що ж, показати показала: Хазяїн і його злодійкуваті слуги – ВИРОДКИ. А налякати не вдалося. Народ масово вийшов на Майдан. Спочатку на столичний, а потім замайданило по всій Україні. Невеличкий відступ. Десять років тому (2004-2005) я пройшов через Майдан конкретно. Ні, я не стояв на самому Майдані Незалежності в Києві. Я там іноді бував, часом щось виголошував, читав актуальні сатиричні вірші (зрозуміло, свої), писані, що називається, на коліні. Я не стояв на місці, не кричав разом з натовпом «Разом нас багато, нас не подола-

ти!», «Свободу не спинити!», «Бандитам – тюрми!», а також до хрипоти – «Ю-щен-ко!!!» бо іншим було у нас завдання, які ми самі собі й ставили. Штаб у Будинку Національної спілки письменників України на вул. Банковій, 2. Саме звідси (ще до першого туру голосування, з грубо сфальшованим підрахунком голосів, що й стало причиною Майдану) на невеличкому бусі ми – група письменників – виїжджали в різні міста й містечка Київської області – вести роз’яснювальну роботу, а фактично роззомбовувати людей від кучмівської брехні. Адже левова частка ЗМІ (як, власне, й при Януковичу) була під відчутним впливом тодішньої влади. З теплотою згадую своїх побратимівписьменників, з якими тоді вирушали в досить небезпечні поїздки, зокрема, Василя Рубана, Олега Орача, Юрія Завгороднього, кримсько-татарського прозаїка Самодина… А польовим командиром у нас був драматург Василь Фольварочний. А ще ми не соромилися стояти біля агітаційних наметів «Нашої України», роздавати агітаційну літературу, пікетувати проїзд на Банкову з боку вул. Інститутської до будинку президента. Під час кожного пікету люди в формі або в цивільному вели оперативну зйомку, фіксуючи «помаранчевих правопорушників». Якось стоїмо попереду пікету разом з тоді ще зовсім юною поетесою Лесею Мудрак і тримаємо удвох великий плакат «Бандитам – тюрми!». А той, що фільмує нас, раптом показує на мене рукою й шипить: «Ты первым в этой тюрьме будешь!» А я нахабно відповідаю: «Так я ж не бандит!» Воно, виматюкавшись, пішло собі далі, а ми з Лесею перезирнулись і як заіржемо весело. Не було страху. Хоч відчуття тривоги, ясна річ, навідувало. Особливо після чуток, що сьогодні вже точно спецпризначенці отримали наказ усіх розігнати. Але тоді Кучма не наважився. Хоч, подейкували, Янукович вимагав від нього рішучіших дій. Яких? Ми всі побачили ці дії 30 листопада 2013-го. У Запоріжжі з середини листопада більш-менш регулярно почалися мітинги на підтримку євроінтеграції. Мені по5

добалося приходити й спостерігати за людьми, надто ж молодими, слухати їхні сміливі часом радикальні промови. Я теж підключався до процесу, іноді виступав зі сцени, допомагав писати гасла, зокрема придумував усякі кричалки… Якось мене попросили придумати якісь побажання владі від народу. Сходу понаписав таке: *** Тіпа с понтом президенту: Не вподібнюйсь екскременту! *** Кривосісям недолугим: Чімадан, вакзал, Калуга! *** Хто не хоче у Європу, Хай іде в смердючу тундру! *** Лесбіянкам, геям, поцам: З вами нам дружить не хоцца! *** В піку всім червонопузим Дружим із Євросоюзом! *** Хто при владі і при чині: Не паскудьте Україні! 30 листопада 2013 року. Події у столиці шокували світ! Я записав на своїй стіні у Фейсбуку: «Після звірячого розгону Євромайдану в Києві навіть ті, хто дивився на Бандюковича та його ПР-донівську шайку че-

рез рожеві окуляри мають прокинутися й усвідомити: мирно протистояти нинішній державній банді вже неможливо. Збройно протистояти теж неможливо – дуже нерівні сили. Якщо українська армія, яка присягала на вірність українському народові, не стане на наш захист – гріш їй ціна! Депутатиопозиціонери, негайно й дієво реагуйте на ситуацію, йдіть у військо й піднімайте його на захист народу! Іншого виходу зараз немає!» Зрозуміло, що такими думками переймався не лише я, по суті – диванний вояка. Що вдієш – роки, цілий букет хвороб, але я не здамся. Не діждуть! «Україна на порозі якихось подій. Відчувається запах тривоги й надії одночасно…» Ну ось і таке я тоді писав у соцмережах. У Києві та інших містах почали збиратися велелюдні Майдани. Суспільство гуло! До подій в Україні була прикута увага всього світу. У столиці та в майже усіх великих містах відбувалися події, які мали насторожувати владу і змушувати її прислухатися до думки людей. Все частіше надходили повідомлення про сутички народу з правоохоронцями… До активного лексичного обігу затесалося поняття «тітушки» – хулігани у спортивному вбранні, які брали участь у нападах на мирних протестувальників. Назрівало революційне збурення. А в цей час президент, наче нічого суттєвого в країні не відбувається, полетів до Китаю. А по дорозі звідти – на зустріч із російським колегою в Сочі… Ознайомившись (наскільки це було можливим) із результатами цих вояжів Януковича, я написав і оприлюднив поетично-гумористичну повість. Ось вона:

ПОВІСТЬ ПРО ЗОЛОТИЙ УНІТАЗ Очевидна фантазія 1 Жив та був народ веселий Кілька тисяч років, Хліб ростив, плодився зело, Розвивавсь високо. Хоч бували і навали І «братів» нахабство: Триста літ культивували Те «братерське» рабство… Але цур йому! В народу Мрій і дум безмежність Породила нагороду – Ждану НЕЗАЛЕЖНІСТЬ! Тут би жити мудро й радо На землі багатій, Але стали на заваді Вожді хамкуваті. Всі – колишні компартійці І зовні й зі споду, Хижаки в подобі вівців На біду народу. Босяками йшли у владу Вправні шкуродери, А залишили посаду В ранзі – «Міль-яр-де-ри». І кого народ не ставить – Хрін не кращий редьки, Та про це вам

скажуть навіть Сіманєнки Петьки. Хоч і в них рильця-личинки І в пушку, і в пір’ї… І не меншенькі хатинки Ніж у Межидір’ї. Словом, всіх уже дістали Ці новітні хани, Люди змучені повстали – Вийшли на Майдани. 2 Кожен хан-президент Мав до чогось сантимент, А оскільки дуже мав – Що хотів, те й купував: Хто – суперхатинку, Хто – круту машинку, Хто – три пасіки і бджіл, Хто – сучасний гвинтокрил… А чого ж – можливість є: Все, що бачу, те – моє! В держбюджеті гроші є… Ой, давайте про бюджет – То між нами, тет-а-тет, Це державнійший секрет! Тому слід писати: Хани й депутати Живуть на зарплати. (На чиї зарплати – Спробуйте вгадати). А один хан – Пахан, В Межидір’ї має стан, Сам не був я там, не знаю, 9

Тому переповідаю Те, що знає Інтернет: Кажуть, в хана є клозет І, як в кожного із нас, Є в клозеті унітаз, Тільки ж, кажуть, не простий Унітазик – золотий! І у тім глибока суть, Хоч у нього ср…ть і сц…ть, Але нам, нікчемним смертним, Геть проблемами припертим, Не дано ту суть збагнуть. Втім, не будемо про це, Бо жбурне ще хтось яйце, А воно – це знать не гріх, Он яких збивало з ніг! Як побачу яйцемета – Зразу ж тягне до клозета… Знов, до речі, про клозет – В Пахана життя не мед, То дефолт, то дефіцит… Мають вплив на апетит: Не дай, Боже, недоїсть – То зганя на слугах злість, Не дай, Боже, переїсти – З унітазу страшно злізти … Але скрізь цей п…р…ас1 Завжди думає про нас, Наймудріша із ідей: «Слід покласти(сь) на людей!» До клозету хан іде І кладе,

кладе, кладе… 3 Так докерувавсь Пахан, Уряд, паханята… Що зібрався знов Майдан – Банду виганяти. Та на стражі банд – закон, Чи то пак – понятія, Беркутований ОМОН2, Перевертнів братія. І уся ця мішура, Швидше – з переляку, Із дубцями, під «ур-ра!» Кинулась в атаку. Не на армію чужих Клятих зайд-ординців – На беззбройних, молодих, Мирних українців. Щойно крівця пролилась У прямім ефірі – Зойкнув світ: «Та цей спецназ Просто хижі звірі!» Але вистояв Майдан, Не злякать Майдану! Ну, а що ж на все те хан? Криво вишкіривсь Пахан: «Мнє по барабану!» 4 Люд гуде в єдинім вирі – 11

Правди вимагає, А Пахан, мов как в сортирі, Змився… до Китаю. Кажуть, гроші позичати Для купівлі газу. (Ну, а може, встид сказати, Хоче хан ті гроші взяти Для нового – в діамантах – Диво-унітазу?) Та в китайців «мізки варять» – Не дурні й не п’яні, Просто так не розбАЗАРять Трудові юані. За кредити вимагають Надійні застави Небагацько (для Китаю): «Гросі – нате, без прогаю! А прогаєте – дай-даю Васі півдерзави!» Як складавсь контракт із ханом Все те шито-крито, Хан хваливсь, що нациганив Вигідні кредити. Все беруть та позичають Головоньки куці. Накредитились до краю – Правнуки вжахнуться! Але в хана щодо того Свої інтереси… Нині ж він «постився» строго: Їв делікатеси.

Пригубив із рису пійло, Посмоктав канхвету… Тут йому і закортіло Збігать до клозету. Та не склалось, скажем чесно, Бо донесли хану, Що клозети в Піднебесній Не по його сану: Унітазів – ОГО-ГО-ГО По всьому Китаю Та при цьому – золотого Жодного немає. А на іншому негоже Пахану сидіти Й заохотився вельможа Кілька днів терпіти. Ще й додав, що він радіє З того дискомфорту, Гордо мовивши: «Гомнія – Моя Мекка спорту!»3 5 Унизу пейзаж чудесний: Ріки, ліс, нагір’я… Мчить літак окремим рейсом Пекін – Межидір’я. Пасажири балагурять Про діла нагальні, Ну а хану думка муля: «Швидше б до вбиральні!» Шлях додомоньку неблизький, А вже пухнуть очі… Раптом дзвонить 13

хан москвинський: «Мєсто встрєчі – Сочі!» «Що? Ти хто мені – начальник Чи контроль пожежний? Викликаєш так нахально! Та я – незалежний!!!» Так хотів Пахан гукнути, Ще й випнути груди. Замість цього бовкнув: «Фу, ти! Ну, конєшно, буду!» 6 Шість годин до носа ніс Говорили хани, Мабуть, спільні на колись Будували плани. Іноді там чувся мат, Чулись компромати, Та конкретних цифр і дат Годі розібрати. Зрозуміть ніхто не міг Той міжханський галас… Бідна преса й на поріг Туди не пускалась. Правда, кажуть, в ханський гул Вкраплювались треті ж Бо ізбоку хтось гукнув: «За базар отвєтішь!» Щоб не вівсь міждірський хан На єврогульвіси Прєдложил

«старшой братан» Певні компроміси, А іще згадав сусід Про його дві ходки… Потім, власне, був обід – Водка да сєльодкі. Ось і все, що нам вдалось В Сочах «накопати»… Полетів «високій гость» У рідні пенати. Звісно, мов мара страшна, Всі ці перелети Не лишала Пахана Думка про клозети… 7 Ось хатинка вже близенько, А у ній – сортири, Ой, прийміть мене швиденько Рідні Межидіри! Ось ворота розчахнулись, Жучка загарчала… Раптом ханові гикнулось, Знизу забурчало. То харчі розбуркотілись Москвинсько-китайські, Аж довкола зашарілись Кущики нерайські. Вражі екс-делікатеси Знов озвались лунко – Почались якісь процеси У кишках та шлунку, Наче там бешкетували Два дурних спецнази… 15

З хана з гуркотом погнало Непристойні гази, Так вони його й домчали Аж до унітазу. Сів Пахан на золотого: «Фе! – скривився, – «пахне»…» І у цей момент із нього Знизу як бабахне! Може, хто спостерігав Як зліта ракета Хан так само стартував Догори з клозета. В стелю буцнувся два рази, Потім розвернувся, І по плечі в унітаза Головою впхнувся. Змилосердився Всевишній І Пахан не вбився, Хоч того, що з нього вийшло Наївся й напився… А в анамнез4 написали Специ імениті: «Мізки струсу не зазнали – Нічого трусити…» Але то було пізніше, А в момент поточний Хан метавсь за вовка зліший Мстивий, грубий, склочний… Замість змити всю багнюку, Збігавши у баньку,

Першу, хто попав під руку, Відгамселив Ганьку. Потім хтось попав під ногу: Дав тому підсрачник. Придививсь, а то убогий Міністер Сабачник. Ще комусь попав у вухо, А комусь у носа – Постраждали і прислуга, І партайгеноссе… 8 Дуже прошу, передайте Жителям Майдану: Ви Гаранта не чіпайте, Співчувайте хану. Бо йому не до народу І не до Європи – Хан завдав здоров’ю шкоду У районі ж…5 Розірвалася на шмаття Ця частина тіла І, скажу між нами, браття, Пахне хан, його манаття – Дихати несила! Кілька днів по два-три рази Хан в шампунях мився, Але запах унітазний Так і залишився. 9 Все, що тута накарлякав 17

То не є насправжки, Сам я дурень-розпатяка, Хоч не маю «справки». Та й без неї видно: хворий, Тобто – дурнуватий. Тож не кличте прокурора, Бо що з мене взяти? А як прийде грізний слідчий І спита, чи каюсь? Розсміюсь йому у вічі: Нє-а, не зрікаюсь! У чому й розписуюся – Микола БІЛОКОПИТОВ 1

ПР-козлопас (пастух козлів із Партії Різників) Особлива Ментовська Охорона Недолюдків 3 Омніа меа мекум порто (лат.) – все своє ношу з собою 4 історія хвороби (мед.) 5 місце, куди зазвичай влада посилає всі прохання й вимоги народу 2-7.12.2013 2

Після публікації цього твору в соцмережах, на письменницькому порталі, а пізніше (за сприяння видатного сатирика Євгена Дударя) в газеті «Українське слово», отримував багато відгуків. Головним чином схвальних, що, звичайно ж, надихає. Але були й погрози від анонімних «доброзичливців». Один із них зателефонував на мій стаціонарний (знають люди звідкілясь номери потрібних для них абонентів!) і запитав: «Слишь, а ти нє боішся такоє пісать?» Я відповів, що я понаговорив, понаписував і оприлюднив стільки, що мені боятися пізно. На що почув фразу на рівні афоризму: «Бояться нікогда нє піздно!» Сказано фактично на рівні вєлікава шанівальніка украінскай мові Ніколи Азірова.

Посміялися з друзями з цього приводу. Регулярні щоденникові записи не веду. Реагую на небуденні події. Ну ось і до Нового року дожив. Мій рік – Коня… НОВОРІЧНІ ПОБАЖАННЯ МАЙДАНУ Дай, Боже, щоби дух яснів І не завадили тривоги, Щоб кровосісів, паханів Та інших сукиних синів Ти змів з дороги! Хай все по-нашому постане! Живи, Майдане! КОНЮ Якщо тітушки чи спецназ, Злочинний маючи наказ, За гроші юдині на нас Помчать в атаку… Ти, Коню, з нами помайдань – У стрій супроти банди стань І копитни злочинну твань Чимдуж під… спину! РОСІЇ Мудрість народна – Проста й благородна: Про те, і про це Своє СЛІВЦЕ Дотепно й глибоко Не в брову, а в око! А це ось, нагальне, Тобі, персонально: 19

«Не пхай рило Не в своє діло!» ЄВРОПІ Майдан гуде: ми європейські люди! Хоч тягнуть нас у феодальний «рай». Без нас, Європо, і тебе не буде… Не забувай про це, не забувай! 30.12.2013 Опублікував у соцмережах, отримав купу теплих відгуків і «лайків». Трохи відлягло. Цим і живу. В українських ЗМІ час від часу проскакує інформація про наступну зимову олімпіаду в Сочі. Хтось із наших спортсменів збирається туди їхати. З цього приводу на Майданах, у соцмережах дискусії. Лунають заклики бойкотувати цю олімпіаду через втручання Росії в українські справи. Оприлюднюю свою думку з цього приводу: Нас расПУТНІ поторочі Закликають їхать в Сочі: Даби сілу показать, Пострєлять, ядрьона мать! А у нас і на Майдані І стрілялки, і змагання… Тож не шарпайте громаду, Запросіть до себе владу, Ми їх всіх проведемо І наПУТствіє дамо: «Добре там змагайтеся! І – не повертайтеся!!!»

Бо нормальні люди в Сочу Ниньки їхати не хочуть! 24.01.14 Події у столиці розвиваються стрімко. Про одну з них пишу такий мінірепортаж: «Стряса режим революційний грім І славень над Майданом віщо лине: В руках народу – Український Дім, На черзі вся Велика Україна…» Ніч, 26.01.2014 Придумався афоризм: Коли нині (без)діюча влада говорить про необхідність стабільності, мені згадується кладовище – бо це дійсно найстабільніше у світі місце... А тим часом: У Запоріжжі влада: менти + тітушки по-звірячому розігнали місцевий Євромайдан. А чого ще було чекати від кримінального режиму бандюковича та його бандюків на місцях? Треба думати, як цьому ефективно протистояти. Бо в Запоріжжі народ прийшов до ОДА мирно й, схоже, жодних штурмів ніхто не планував. Стихійні революції швидко загасають. Висновок: проти добре організованої банди треба виставляти добре організовану силу народу. Тоді банді гаплик! 27.01. 14 30.01.14 Телевізор не без усмішки повідомив, що прем’єр Микола Азаров (відчуваючи, що й так попруть у три шиї! – М.Б.) подав у відставку. Інтернет відразу ж виклав усе, що відомо про нього самого, його близьких родичів. Зокрема про сина й невістку, на яких у Європі (Австрія) числиться непоганий бізнес. «І де люди гроші беруть сотнями тисяч євро?» – подумалося. 21

А ввечері повідомили, що екс-прем’єр вирушає до Австрії, «на зарані підготовлені позиції», як писав Остап Вишня. Я вирішив написати Миколі Яновичу на прощання віршикпобажання: ПРОЩАЛЬНО-ТРІУМФАЛЬНЕ (у зв’язку з виїздом відставного прем’єра до Австрії, де живе невісточка, на яку й оформлено тамтешній сімейний бізнес) Покидає нас Азіров, Як гидка відрижка, Побажаєм йому щиро: «Скітіртью діріжка!» Як поїдеш до невістки, Не забудь лопаті, Щоб не скігліть кровосіськой, А гарод капаті. Тільки ж вчися пильнувати – Не нагнися глупо… Бережи від геїв клятих Екс-прем’єрську дупу. А проґавиш (співчуваю!), Вертай до Рассєї – Там усіх щодня так мають, Що куди тим геям! 31.01.2014 РЕВОЛЮЦІЙНІ ВИЛА! «Зека геть!», «Банду геть!», «Слава нації!», «Смерть ворогам!», «Україна понад усе!»

З цими гаслами й живу останні три місяці. Було б чим «гетьнути» – давно б уже. Єдина зброя – слово. Проте зеки й банда слів не розуміють. Їх треба чимось конкретнішим переконувати. Ну, наприклад, палаючою шиною, «коктейлем Молотова», вагомим інгредієнтом бруківки тощо. Майдан як міг так і аргументував свої вимоги на право людей бути людьми. Зек і банда не зрозуміли. Через відсутність самого інструменту розуміння – інтелекту. Єдине на що їхньої паралізованої страхом звивини вистачило: оточити себе озброєними до зубів рабами у формі спецпризначенців та озвірілою шантрапою, яку в народі презирливо називають «тітушками». Отакі у кримінальної влади союзники. І всю цю нечить кинуто на (вдумаймось!) зачистку Майдану. Але Майдан стоїть! Майдан живе! А разом з ним живе й наша надія на перемогу над тимчасово правлячим криміналітетом і переходом до побудови нормальної, демократичної європейської держави. Втім просто надіятися – мало. Треба щось робити. Кожному. Був би трохи молодщим і здоровішим – уже стояв би пліч-о-пліч з побратимами й посестрами на столичному Майдані. Як майже десять років тому. А теперки з цілою купою діагнозів буду там лише під ногами плутатися. То що: може, піддатися обставинам – заховатися під стіл, накритися ковдрою й перечекати непевні часи, га? Воно б можна й пересидіти. Придумати цій вимушеній обставині солідні аргументи. Порозбивати вдома всі люстра й люстерочка, щоб самому собі в очі не дивитися… Можна б! Але ця, як її, та, що геть відсутня в поки що існуючої влади – е-е-е, совість не дає. Не дає просто так відсиджуватися. Тому приймаю рішення: позаяк бути на Майдані не можу, організую спротив за місцем проживання. Згадую усмішку Остапа Вишні «Зенітка», в якій дід Свирид воював з окупантами, озброївшись підручним реманентом – вилами. А чим я гірший? 23

Дістаю вила, прикрашаю двома стрічечками – жовтосиньою й червоно-чорною. Відмуштровую пару-трійку різких рухів супроти поки що уявного кримінально-регіональнокомуністично-тітушного ворога. Із задоволенням сам собі відзначаю, що й натуральному ворогові – хай тільки спробує поткнутися – зможу гарантувати повний капут! Ну, принаймні, одному-двом – точно! А якщо кожен свідомий громадянин буде готовий відправити в належне місце хоча б по одному ворогу – то скільки тих ворогів? Як говорив дід Свирид: і сліду від погані не залишиться! Тимчасом ранок 19 лютого 2014-го наближається. Наші на Майдані тримаються! Слава героям! Ну й мені трохи – слава! Бо ми з вилами чатуємо, пам’ятаючи незлостиві слова національного гімну «Згинуть наші воріженьки…» І таки згинуть! Хай лишень поткнуться… 19.02.2014 20 лютого 2014 – чорний день у нашій новітній історії. На Майдані спецпризначенці почали стріляти в людей на враження. Суки! Колись за все будете відповідати, нелюди! ЯК ЗУПИНИТИ СТИХІЙНИЙ ЛЕНІНОПАД? 22 лютого ввечері у Запоріжжі біля Будинку культури ім. Дроб'язка за достеменно не з'ясованих обставин (подейкують, був добряче випимши!) звалився з постаменту пам'ятник Леніну. Такі ж випадки масово відбуваються по всій Україні. Як це припинити? Ну, по-перше, зрозуміло, самим падунам слід менше пити. По-друге, не збирати біля себе товаріщєй комуністів, які й приносять неякісне пійло російського виробництва з радянським знаком якості. І, потретє, найголовніше: стихійне падіння ленінів та інших ра-

дянських вождів моментально припиниться, якщо їх цивілізовано демонтувати, звезти в окреме місце, назване на любителя – звалищем, місцем паломництва, музеєм (потрібне виділити) і залишити у спокої. Ідея не нова, але чомусь досі жодною владою в Україні в життя не втілена. Либонь від такої неуваги до себе, деякі пам'ятники й спиваються до упаду... Все вище сказане можна вважати тостом. Будьмо! Стало відомо, що Янукович ганебно втік зі своєї резиденції в Межигір’ї. Кажуть, прихопив мільярди грошей і подався до свого хазяїна – кремлівського карлика. Всі про це пишуть, а мені – нецікаво. Дрібний урка хапнув по-крупному і змився. Сподіваймося, що гірше – не буде. Тимчасом до керма прийшли якісь невиразні, я б сказав – тимчасові люди. Ну не бачу я в Турчинові національного лідера, навіть тимчасового. Зараз би нам у цей тривожний час – когось рішучого й сміливого. Особисто я ставив би на Анатолія Гриценка. 24.02.2014 «ХОЧЕШ МИРУ – ГОТУЙСЯ ДО ВІЙНИ» У соцмережах і в телевізорі від саморобних та дипломованих аналітиків щодо ситуації в Україні невеселі прогнози, але, як видається, цілком реалістичні. Щось наші очільники ведуть себе, м’яко кажучи, надто безпечно. А між тим виникають хитрі запитаннячка: чому так багато російських "туристів" спортивної статури й агресивної вдачі безконтрольно гуляють південно-східною частиною України, знічев’я організовуючи спільно з місцевою яничарською шантрапою антиукраїнський шабаш, зриваючи наші національні прапори й вивішуючи імперські триколори? У Харкові не обійшлося без жертв. Де реакція правоохоронців? 25

Чому люди в камуфляжах з явно російським акцентом (не приховуючи, що вони росіяни) безкарно чинять в українському Криму безлад і не просто провокують, а нападають на українські військові частини, знищуючи засоби зв’язку, псуючи майно і техніку, а в.о Головнокомандуючого з міністром оборони діють неадекватно ситуації, закликаючи не піддаватися на провокації? При цьому, наші частини фактично не проводять необхідну підготовку до відбиття відвертої агресії. Це примітивне дилетантство, чи щось гірше? Якщо є домовленість із іноземними (європейськими чи американськими) ЗС про надання Україні допомоги (але це великий секрет, про який знають усі!) так до їхнього приходу нашим ще треба протриматися, а чому така робота, зокрема в Криму, всерйоз не проводиться?

Не дай бог чого, то мене особисто заява про «віроломний, без оголошення війни, напад…» не влаштує! Як і дуже багатьох небайдужих українців. Ми, безумовно, переможемо. Але ціна перемоги має значення. І багато в чому вона залежить від рішучості й правильних дій очільників держави. Майте це на увазі! 25.02.2014 ПОБАЖАННЯ АГРЕСОРАМ Взяли ножі в криваві лапи Й полізли в Крим брудні кацапи. Ножем, кацапе, не розмахуй – Іди в Расєю, тобто – нах… 28.02.2014 РЕПОРТАЖ ІЗ ДУРДОМУ Зізнаюся щиро, люди добрі, я ледачкуватий, а, може, й зовсім ледачий. Люблю полежати після обіду. Іспанці називають це сієстою й подейкують, що таке лежання корисне (в моєму випадку) для залишків здоров’я пенсіонера. Так отож

лежу пообіді, а десь там – за полем зору, якщо не вивертати голову, бубонить телевізор. Починаю дослухатися й роблю здогад, що це, швидше за все, або спектакль, або запис якоїсь розмови в дурдомі. Ну, тобто, це не реальні події, а просто хворі на всю голову пацієнти психіатричної лікарні граються в таку собі пресконференцію, скажімо, Наполеона. Тобто той, хто вважає себе Бонапартом розповідає тим, хто вважає себе журналістами, про поточні події у світі, зокрема, в Україні. Мені б вивернути шию й поглянути, що і хто там на екрані, але кажу ж – ледачий. Тому просто слухаю. І чую, як Наполеон говорить: «Ну ви же відєлі по нашему тєлєвізору, что на майданє києвском нєонацисти, бандєровци, вобщєм, бандіти стрєлялі в бєзоружних спєцназовцев. Многіх там положилі… А потом поймалі нєдавно назначєнного губєрнатора, привели на майдан, раздєлі догола і облівали водой. І ето в 20-градусний мороз. Да етого губєрнатора нєльзя даже в коррупціі обвініть, что он мог за два месяца накрасть?..» Ті, що грають роль представників преси, у повному одобрямсі, починають задавати імператору зручні для нього запитання. Бонапарт продовжує у тому ж дусі: «Законно ізбранного прєзідєнта довєли до бєгства. Он обратілся ко мнє с пісьмом, в котором попросіл ввєсті войска для защіти мірного насєлєнія от бандітов…» Ну, тут я вже не витримав, крекчучи повернувся, глянув на екран, а там, як я й думав – дурдом. Тобто реальний спектакль у реальному дурдомі. У ролі Наполеона відомий російський паяц В.В.Путін, у ролі придворних журналістів – придворні російські журналісти. А сам спектакль у формі реаліті-шоу.

Мені стало нецікаво і я переключив телек на іншу програму. А там – Майдан! Наш Майдан! Сон і лінь як рукою зняло… Початок березня 2014 27

Тривожно-святкове «ОБНІМІТЬСЯ Ж, БРАТИ МОЇ, МОЛЮ ВАС, БЛАГАЮ!» Сьогодні, 9 березня, велике свято. Тарас народився – славімо його! І саме сьогодні нам – українцям і українкам, і, незалежно від національності тим, хто з нами поруч і розуміє нас – потрібне високе й сміливе Кобзареве слово, незламний Шевченків дух! Російсько-фашистська орда безчинствує в Криму, нахабно встановлює мінні поля на півдні Херсонщини. Тисячі «туристів» із паспортами сусідньої (ворожої нам!) держави безкарно (?) розгулюють містами України, організовують провокації, паплюжать українські державні символи, підбурюють місцевих манкуртів до повалення конституційного ладу й приєднання південно-східних областей до російської імперії. Які ще треба підстави для нинішніх очільників нашої держави й світового співтовариства, щоб рішуче відповісти агресору? Мені, як і переважній більшості народу, невідомі плани стратегів і тактиків по відверненню активних бойових дій в Україні, хоч де-факто війна вже кілька тижнів триває. І всім, хто при здоровому глузді, зрозуміло, що пауза катастрофічно затяглася: поки ми демонструємо світові свою миролюбну вдачу, виставляючи беззбройних армійців супроти озброєних до зубів окупантів, нашу територію активно загарбують. Що ж це за хитромудрий план? Не дай, Боже, обраний шлях пацифізму-пофігізму стане причиною масових втрат у війні, що невпинно наближається! Думаю, авторам такої стратегії світить одне: куля в лоб! Проте хочеться вірити, що все буде добре. А щоб так було, маємо бути готовими до будь-якого розвитку подій. У

тому числі й найгіршого. І в цей тривожний час хай усіх нас надихають заповітні слова Пророка «…кайдани порвіте і вражою, злою кров’ю волю окропіте!» Ми перможемо! Слава Україні! НАСТРОЄВЕ (Крим, березень, 2014) Кримський півострів – Рай на землі! …Танками «гості» Пхаються злі. Скрізь триколори, Мир – на межі… Збуджено-хворі Пики чужі. В головах каша, В задумах бруд… Раша – параша! Путлєр – капут! ТОП-НОВИНА ДНЯ! СПРОБА АНАЛІЗУ 19 березня – історичний день. У тому розумінні, що Росія вляпалася в чергову історію з привласненням чергової території. Цього разу «приросла» українським Кримом. Всі ЗМІ світу розповідали про урочистий шабаш із цього приводу в Москві, де місцевий хан привітав радісних підданих «с етім вєлікім собитієм в новєйшей історіі», наговоривши сім кіп гречаної вовни про «грядущій» розквіт новоприхопленої території… Так ось, світові ЗМІ згадували й коментували цей шабаш, а Перший Національний телеканал України… синхрон29

но з усіма російськими телеканалами вів пряму трансляцію про це (зло)дійство. При цьому журналісти українських засобів масової інформації під час цієї трансляції, сиділи перед телевізором, попиваючи каву, можливо, навіть, обговорювали деталі наскрізь брехливого й ворожого по відношенню до нашої держави виступу московського очільника, а, можливо, займалися в цей час якимось іншими професійними справами. Принаймні із гаслами «Геть брехливу інформацію з українських екранів!!!», або «Ганьба симпатикам окупантів!!!» тощо на організований протест не вийшли і до генпрокуратури з вимогами покарати тих своїх високопосадових колег, які поширюють ворожу й одночасно неправдиву інформацію, не прийшли. І раптом – емоційний вибух! Раптом усі майстри пера й мікрофона ожили й дружно, організовано, одностайно вийшли на протест. Десятки обурених журналістів зібралося біля ГПУ, тримаючи радикальні гасла «Ганьба!!!», «Руки прочь!!!» та ін., вимагаючи справедливості. Що ж так збурило медійників? Невже знову когось із наших захопили окупанти, понівечивши телеобладнання? Все набагато банальніше й ганебніше. Причиною масового збурення журналістів стало ось що. Група депутатівсвободівців, обурених тим, що Перший національний телеканал із якогось дива наживо транслює шабаш окупантів із приводу захоплення української території вирішили пореволюційному розібратися з гендиректором названого каналу. Якщо без емоцій, то в і-неті була така інформація: «Народні депутати Ігор Мірошниченко, Богдан Бенюк, Андрій Іллєнко та їхні побратими-«свободівці» завітали прямо до кабінету тимчасового керівника Національної телекомпанії України Олександра Пантелеймонова і змусили його написати заяву про звільнення. «Свободівці» самі ж і зняли те, що відбувалося. Прес-секретар київського осередку партії Олександр Аронець виклав відео на своїй сторінці у соцмережі

«Facebook». Щоправда згодом Аронець видалив це відео, але воно вже опинилося на відеохостингу «Youtube», де його, зокрема, активно коментують користувачі з Росії». Ну що тут сказати? Як на мене – абсолютно дурна витівка. Хоч мотив цього вчинку зрозумілий і, якщо відверто, між нами кажучи, московського агента Пантелеймонова не жалко. Більше того, ну це вже зовсім-зовсім між нами – так йому й треба! Але, хлопці-свободівці, на хрена ж було все те знімати й виставляти в інтернет? Ви що, зовсім із власними головами не дружите? Ви що, не розумієте, що всі ЗМІ Росії й сам ВВП за цю відеокартинку готові «накрити поляну», понашому – поставити вам могорич? Звідси щира порада. Хлопці, перед тим, як у майбутньому щось такого робити – включайте мізки! Будь ласка! Шановні українські журналісти! Майже всі ваші колеги-медійники з північно-сусідської держави й сам ВВП за вашу відеокартинку біля генпрокуратури України готові неслабо промогоричитися! Вкупі з відеоглупотою від свободівців ваша картинка стала топовою на російських телеекранах. Браво! Бий свій свого, щоб чужий і духу боявся! Від мене вам порада така ж, як і свободівцям. І нарешті. У цікавий час живемо. Неспокійний, але цікавий. Це час, коли всі ми проходимо тест на право бути єдиним народом і жити в єдиній країні (окремий респект усім телеканалам за напис «Єдина країна»). Дороге товариство, згадаймо пророчі слова великого Тараса: «Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!» Давайте спробуємо організувати на нашій землі таке життя, щоб ні в кого навіть думки про сепаратизм не виникало. Я вже не кажу про те, щоб не виникало спокуси одне одного підставити, виставити дурнем перед недругом. Щоб кожен із нас міг щиро сказати: «Шануймося, бо ми того варті!» 20.032014

пророче HUYLO НЕ ПРОЙШЛО (байка з недалекого майбутнього) Всі пишуть байки про вовків та козлів Та чомусь не сміють чіпати huyliw. Хоч добре їх знає і місто й село – На кожнім паркані є «Путін – Huylo!» Тому, щоби ясність у цьому була, Я вам розповім про одного Huyla. Huylo – це воно. Дефективне Huylya Залізло на трон тартарськОго Кремля І звідти, як деякі інші Huyly, Гукать зачало: «Абарзєлі хохли! Давайтє в традіціях прєдков-huylow В братов прєвратім нєпокорних хохлов! А заєрєпєнятся – будєм пу(й)лять, Ми – асвабадітєлі, мать-пєрємать!» Десь так прокалякало злісне Huylo І на Україну війною пішло… – Деталі опустимо. Битва була – Хребет перебито в дурного Huyla. І гасла пророчо по небу пливли: «ХАЙ ЗГИНУТЬ НАВІКИ КРЕМЛІВСЬКІ HUYLY!» березень, 2014

В інтернеті, що називається, обвально пішли твори, присвячені ВВП чи то пак ВВХ. І віршики, і пісні, і коломийки з частушками. При цьому, запущена нашими футбольними уболівальниками пісенька з приспівом «ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла» облетіла увесь світ. Тільки чомусь головний герой цього хіта – ВВХ – такій славі не дуже радий. Та воно й зрозуміло: який Сава – така й слава. Я теж долучився до такого «прославлення». Кілька віршів і пісеньок написалося. Одна з них навіть дитяча:

ДИТЯЧА ПІСЕНЬКА ПРО ВОВУ У дитсадочку дітоньки Виводять «ла-ла-ла», Виспівуючи пісеньку Про Путіна-Huyla. Сердито зауважую: «Не можна, вашу мать! Такі слова негарнії Про дядечок співать! Без матюків обійдемось, В нас завжди так було, Тому співайте дітоньки, Що Путін це – Мурло! А як Мурла забудете, То після «ла-ла-ла», Приспівуйте культурненько Про Путіна-козла! Козла ж не пригадаєте, То всім ханжам на зло – Співайте, як співаєте, Бо він таки Huylо!» Березень, 2014 33

Кому що, а курці просо (Народна приказка). Народ самоорганізувався й намагається якось протистояти наслідкам злочинного режиму і новим викликам – можливій агресії з боку північно-східного сусіда. А ті, хто мітить в очільники цього самого народу, зайняті… більш важливими проблемами – ВИБОРАМИ. І два мільйони застави не зупиняє претендентів на найвищу державну посаду. ОПТИМІСТИЧНО-ПЕРЕДВИБОРНЕ «…та такий на нині стан, Що на кожного Івана в нас в селі по два гетьмана, А на кожного гетьмана додатковий отаман» Тризубий Стас Є в житті такі моменти – раз-два-три і ти король, Політичні дивіденди грають тут важливу роль. Всі, хто фори накопичив і у кого ніц нема: Два мільйончики позичив і – штовхайся до керма! Із надією на писку, а в душі – спортивна злість, Претендентиків у списку уродило сорок шість. Тут Цушко, Тігіпко, Добкін, Рабінович, Куйбіда, А за ними скачуть гопки Симоненко й Вейдер Дарт… Список той дивитись гидко бо нема кому за руль Тільки Кернеса не видко,

бо помножився на нуль. Жаль відсутній Бендер Ося – із минулого агент, Обдурити не вдалося надсучасний контингент. Закордонці рвуть підметки – засилають шпигунів, Щоби ті маріонетки довели до Майданів… Та мені, скажу, до дупи ФСБ і ЦРУ Я собі із тої купи щось таки та оберу! Квітень, 2014 Післямова. 25 травня відбулися однотурові вибори. Голосував я за Анатолія Гриценка. Але не по-моєму вийшло. Народ вибрав іншого. Минуло трохи часу, і я з сумом констатую: знову не в тих руках булава, не в тих… Наболіле «ХВАШИЗМ НЄ ПРОЙДЬОТ!» І я з цим категорично згоден! А щоб не виникало жодних непорозумінь, поясню стисло і в деталях. Кого в Україні традиційно називали фашистами? Конкретна відповідь: озброєних агресорів, які окуповували нашу землю, нищили національну символіку, замінюючи її на свою (агресорську), залякували населення, вбивали тих, хто чинив спротив зайдам, нав’язували українцям чужі традиції, чужу мову, словом, чужі правила поведінки. Тобто, фашисти вбивали й поневолювали людей і жодного позитиву в нормальних громадян поняття «фашизм» не викликає. І це правильно. Дивлячись телерепортажі з Криму, а тепер й зі східних областей України всі ми бачимо явні ознаки фашизму: озброєні окупанти, нищення символіки, загарбання території, стрілянина, вбивства, суцільна брехня у ЗМІ агресорів… А ще – таке в історії не раз уже бувало – до окупантів приєднується 35

завчасно викохана й оплачена ними ж п’ята колона, яку теж традиційно у нас називали фашистами. Але не все так погано! Дивлюсь на картинки з т.зв. «гарячих точок» (Харківщина, Луганщина, Донеччина) по телеку й інтернету і бачу: на фоні озброєних і замаскованих «зелених чоловічків», агресивно шиплячих в телекамери місцевих антиукраїнських «самооборонців», тамтешніх беркутованих недобитків та інших бандформувань – стоять купки людей з моїми улюбленими плакатами: «Нет фашизму!, «Фашизм не пройдёт!»… Багато хто з цих людей вигукує: «Ра-сі-я!», «Ра-сі-я!». Логічно припустити, що люди з антифашистськими плакатами вигукують тих, на адресу яких і написано гасла. Можливо, самі крикуни цього ще не усвідомлюють, але прийде час, прийде. Принаймні я вже готую великий плакат із конкретним гаслом: «Росіє, хвашизм – нє пройдьот! Забирайся геть!» 22.05.2014 МИ, ПОКИ ЩО, МИРНІ ЛЮДИ… По громадському ТБ показували події біля блок-посту на межі Херсонської та Кримської областей. До Криму люди в камуфляжі й донські казачки не пускають журналістів, навіть "Інтера". Нахабно експропріюють в операторів касети й акумулятори з телекамер, а на заувагу журналістів, що вони перебувають на території України, дебільно либляться й кажуть: "Мы думаем, что вы уже находитесь на территории Российской Федерации". Хто ще сумнівається, що це не що інше, як початок окупації українських земель Росією? У 1942-му під час німецької окупації поет Костянтин Симонов написав вірша"Убей немца!" Уривки з цього вірша політруки читали вголос перед строєм бійців, даючи відповідний посил до дії.

(Недавно по і-нету гуляв вірш Юрія Винничука «Убий підараса!». Не вбили, тепер маємо клопіт). Так ось я й думаю: ми всі мирні люди – ментальність у нас така, але не дай Боже нас на нашій землі поганим зайдам роздраконити. Нас не треба зомбувати примітивними посилами, як у Симонова. У нас набагато ошатніші й зрозуміліші гасла: «Слава Україні!», «Героям слава!», «Слава нації!», «Смерть ворогам!», «Україна – понад усе!" Майдан показав, наскільки це дієві гасла. Отже нема необхідності зомбуватися примітивним посилом на кшталт «Убий кацапа!» Виходячи з цього, можна зробити таку, наприклад, мирну заяву: Очіньдужесильнокріпковельмималошановні окупанти! Розвертайте голоблі й повертайте на Росію, мать вашу! Нам є що втрачати, тому стоятимемо до кінця. Вашого кінця! Поки не почалося ваше (бо наше вже, на жаль, почалося…) кровопролиття, вибачтеся і йдіть собі. Не доводьте до гріха! Бо ми тут з хлопцями порадилися й вирішили: не дай, Боже, кацапська імперія піде на нас війною, так дамо по окупантській мармизі, що правнукам закажете. І щоб не довелося котромусь із ваших нащадків писати про наш переможний похід десь так-во: «І на Тіхом окєанє свой закончілі поход». А наші правнуки, як і годиться, скандуватимуть «Героям слава!» Сподіваюсь, ви все зрозуміли. Кому не дійшло, читайте спочатку… *** Щойно прочитав в і-неті класний анекдот: Техас. 2014 рік. – Ви звідки, сер? – З Росії. – А де це? – Поруч з Україною. – Окей, слава Україні!!! 37

ОДНА БАБА У МАРШРУТЦІ ГОВОРИЛА… Сьогодні, 24 червня, у Запоріжжі маршрутним бусом їду собі, трохи нависаючи над молодичкою, яка про щось розмовляє зі старшою жінкою, що сидить поруч. Про що балачка – не дослухаюсь, про своє думаю… І раптом нашорошую вуха. На під’їзді до автомобільного мосту через залізницю, неподалік від станції Запоріжжя-1, бабця стривожено зауважує: – Інтересно, а цей міст не заміновано? А то ще як бабахне! Ти ж чула, що біля Оріхова сьогодні вночі якась падлюча сволоч, моста зірвала?! Молодичка злякано шарпається й говорить старшій: – Та Ви шо, Галино Василівно, Бог із вами, таке придумали… – А що ти думаєш, запросто можуть зірвати… (далі звучить барвистий, уквітчаний нашим південний суржиком, розважливий монолог від Василівни). Помню, що після війни ще довго охранники на мостах стояли, на причалах, біля тунелів… А щас нема, хоч війна ж іде. Порошенко перемиріє огласив, а терористи й не чешуться: стріляють по наших солдатах, желєзну дорогу там зривали, на востоку, а тепер і сюди добралися, вертольот з людями збили, зарази! Коли це кончиться? Повистрілять би їх, бузотьорів, а з ними ще панькаються! Нема порядку!.. Слухав я цю бабусю й радів душею: який же у нас народ мудрий! І за що ж йому таке начХальство послане? Але це дуже широка тема. Тому звузимося до конкретних пропозицій. Отже, шановні президенте Порошенко, силові міністри та ваші підлеглі на місцях. Можливо, ви просто до цього не додумалися, то народ в особі баби Галі з маршрутки «Запоріжжя – Кушугум» дає вам усім розумну підказку: негайно виставте охорону на об’єктах стратегічного значення: мости, залізничні колії, греблі, електропістанції та ін. – бо не дай же

Бог «якась падлюча сволоч» влаштує теракти – нам же всім від того біда буде! Якщо виникне потреба в консультаціях із цього приводу (та й багатьох інших) сідайте в маршрутки, сходіть на базар, походіть вулицями – людей послухайте і зробіть так, як вони говорять. І все буде добре. (Подальші події показали, що даремно не послухали очільники людей і запізно спохопилися організовувати охорону важливих об’єктів – диверсанти наробили шкоди не на один мільйон…) Іде війна, спровокована московською імперією. При цьому північно-сусідське телебачення, безбожно брешучи, звинувачує в усьому українців та ще й настирливо називає українців братами, а постачання зброї терористичним угрупованням на Донбасі – братньою допомогою. Ну така у наших сусідів ментальність…. Мініатюра з натури МЕНТАЛЬНО-ДОБРОСУСІДСЬКЕ Якщо кацап назвався братом – Чекай у гості… з автоматом. Щоб не застав зненацька «брат» Май наготові автомат. 15.07.2014 ЛОГІЧНА ЗАМІТКА З ПРИВОДУ ПЕРЕГОВОРІВ Поведінка високих російських чиновників під час проведення міжнародних зустрічей – це всім доступна інформація – нагадує поведінку дешевого шулера. При цьому шулер (путін, лавров, чуркін та ін.) настільки незграбний і примітивний, а водночас амбіційний і самовпевнений, що не розуміє й не хоче розуміти: його бездарним пасам і словам ніхто не 39

вірить. Маю на увазі неупереджених політиків і просто достатньо розумних громадян. Проте шулер не зважає на скептичну реакцію опонентів і тупо продовжує шулерити і цим ставить себе в ще більш ідіотське становище. Зрозуміло, що з таким чиновником чи політиком про жодні серйозні справи домовлятися немає сенсу. Жодного! Так отож і думаю: для чого їхати в Женеву й витрачатися там на слухання безглуздих балачок російських шулерів? Липень, 2014 АКТУАЛЬНИЙ ВІРШИК НАРОДИВСЯ Діло було так. Серпень, 2014. Один із мітингів у Запоріжжі. Виступають активісти. Основна тема – засудження російської агресії на сході України, заклики допомагати рідній армії бо, як відомо, «Хто не годує свою армію, годуватиме чужу». Кількасот небайдужих людей реагують схвально на виступи, дружно відповідаючи «Героям слава!» на заклик «Слава Україні!» Словом, все йде логічно й патріотично. Бо ми таки народ! Я загубився у натовпі й веду себе адекватно. Тобто, як усі. А ззаду мене якась тітонька увесь час бідкається, повторюючи відому мантру: «Тільки б не було війни…» Їй зауважують, що боятися пізно – війна вже йде, що москалі вже, не ховаючись, відкрито переганяють важке озброєння й регулярне військо на нашу територію… А тітка продовжує своє: «Та може ж минеться? Тільки б не було війни…» І тут раптом до мене причепилася моя невидима для інших Муза, категорично вимагаючи якось відреагувати на поточну ситуацію. Ну, з нами, ненормальними віршомазами, буває таке. Коротше кажучи, хапаю ручку і на полях газети починаю записувати те, що вона, Муза, мені нашіптує. Відра-

зу зізнаюся, з каліграфією у мене не склалося. Тому те, що я накарлякав, вимагало тривалого розшифрування, отже ідея Музи абись я виперся на трибуну й відразу озвучив свіжоспечений вірш (іноді таке практикую) виявилася геть нереальною. Увечері того дня стомлений приплівся додому, кинув обписану мною газету на купу інших газет і забув про неї. А оце сьогодні зранку якась тітка в новинах сказала ключові слова «Тільки б не було війни!» Розгрібаю купу періодики, знаходжу газету зі своїм експромтом (ну й почеркчи-чок!) розшифровую і думаю собі: що робити з цим віршем-одноденкою – викинути чи оприлюднити? Взагалі-то, либонь сотні експромтів, писаних із різних нагод, відправлялися мною до сміттєвого кошика. Туди їм і дорога! А тут засумнівався. Тому приймаю рішення: спочатку оприлюдню, а потім – у кошик! Завчасно прошу вибачення в естетів від літератури за невибагливий текст. А всім іншим пропоную свій експромт на злобу дня: АНТИВОЄННЕ Мир – одне з найбільших благ І цінніш за злото. Бо війна – це смерть і страх Ну її в болото! Раптом світлим дням хана – Йде орда зі сходу І цінніш за мир – війна, Битва за свободу. Топчуть чоботи чужі Мирні трави наші… Та «двохсоті вантажі» Вже везуть до Раші. 41

Нас, москалю, не займай, Не доводь до люті, Бо відправимо у «рай», Дурні кацапнуті! Задля миру на землі – Пам’ятаймо, люди: Як пощезнуть москалі То й війни не буде! ДУМА ПРО ВИБОРИ-2014 (Парламентські, позачергові) Ой, завертілось в Україні З усіх сторін і навсібіч: Заколобродилося нині Безперестанку – день і ніч… Повзуть зі сходу бусурмани, Посланці дикого Hujla. З бажанням «братським», невблаганним: Геть спопелити нас дотла. Повстав народ на бій з ордою І зупинив московську чудь. Добити б! Та… війна війною, А знову вибори грядуть. І перемир’я компромісне Явилось – радісне таке: Напівпідступне, доброзлісне… Коротше – авантюрницьке. Ну, тобто, наші не стріляють, Таки домовленість блюдуть,

А лугандонці так пуляють, Що аж околиці гудуть. Під «перемирну» стрілянину Повсюдно з’їздиться у нас Ось кандидати: вид зі спини, А також в профіль і анфас… І всі ж такенькі ввічливенькі – Ну, хоч до рани прикладай, Усі – за Україну-Неньку, За тихий європейський рай. Щопрада, є між верховодів Ті, що гукають не туди, Що бачать рай для нас на Сході, В обіймах «братньої» орди. А люд, здається, вже й не слуха Усіх тих закликів, порад, Бо затулив наглУхо вуха Брехливих слів локшинопад. У нас всі партії під боса, А то й, пардон, під босяка Й збираються партайгеноссе: В «Блок …» імені провідника. І чим політкубло темніше, Чим більше в нім брехні і зла, Тим називається ніжніше: «За мир, стабільність» (від Hujla). І як же нам дійти до думки: Де тут чужі, а де свої, Скрізь ляшконуті недоумки, Або ударні бугаї. А ще новітні анархісти, Якась запроданська кремлЯдь, Звичайно ж – псевдокомуністи Под красним знамєнєм стоять. Під ретро-заклики від швалі, 43

Фальшива котиться сльоза… У всіх тут «дєдиваєвалі» Хто проти нації, хто за. І політологу й профану, Дійшло нарешті, що народ. Уже не той, що до МАЙДАНУ – Халтура явна «нє пройдьот!» Та тільки ж в тім і заковика, Що хто їх зараз розбере? Буває – янгольськая пика, А вправніше за чорта бре… Та поміж різних кандидатів, Все ж, є надійний кандидат – Його і буду обирати, Допоки ворог в нашій хаті: Я обираю автомат… 17.09.2014 ГЛИБОКО МІЖ НАМИ! Сьогодні отримав від свого старшого друга й побратима видатного українського сатирика Євгена Дударя коротенького електронного листа, в якому він, зокрема, відгукнувся на візит «пающєй мумії па імєні Кабздон» на Лугандонію, де воно розважало терористів-сепаратистів пєсєнкой зі словами «Ненька Украіна, матушка расія…» Сатирик-прозаїк зізнався, що коли зачув кабздонячий спів, його відразу потягло на риму: Матушка-расія Ненька-Україна, Вмєстє откормілі Сук-киного сина. Зрозуміло, що я не міг лишатися осторонь цього творчого процесу й сочинив продовження римованого твору про сук-киного сина:

Краще б Йосин татко Начепив гандона – Ми б не мали зараз Суч-чого Кабздона… Шановне товариство, ви про всяк випадок нікому не розповідайте про це наше листування з Дударем, щоб злі кацапські язики не пересмикували хвакти, мовляв «еті укрАінскіє пісатєлі асквєрняют самого чєснава рускава єврєя…» Ну і в такому дусі. Тому, все тут писане – глибоко між нами: тільки ми з вами і Фейсбук! І більше нікому! А ще є пропозиція. Давайте скинемося по куплетику у продовження теми й пошлемо Йосі, най про себе, сук-кінава сина, виспівує… Будьмо! Виставив у Фейсбук. Десятки лайків і коментарів. Один із найвлучніших від мого колеги з Житомирщини Михайла Пасічника: «Коб він не зазирав до різних зон, а лиш гешефтом власним переймався, можливо, і не звався б він кобздон, а просто б юзьом з юзівки він звався...» 30 жовтня 2014 Московські журналісти назвали актора михайла пореченкова (ім’я і прізвище пишемо з малої!) «нєгодяєм с двумя ізвілінамі». І вдостоївся цей відвертий придурок такої оцінки не за те, що з кулемета стріляв по українських вояках у Донецькому аеропорті, а за те, що робив це в касці з написом «ПРЕССА». Тобто, якби стріляв без компрометуючої каски то все було б «нармальна»! Ось таке недолуго-збочене північно-сусідське уявлення про честь і достоїнство маємо. Далі слово Музі з римою: Аж дві ізвіліни в мишка Масква знайшла дарма – 45

«Под каской «Пресса» в дурака» Їх взагалі нема! По всій расєї ця напасть Бо як на те пішло – «Гдє взять мозгі, коль дєржит власть Бєзмозглоє Huylo?» 1 листопада 2014 ТРИВОЖНА ЕРА ВОЛОНТЕРІВ (Замальовка) Днями зателефонував мій знайомий – директор Біленьківської музичної школи Юрій Галко: – Завтра з волонтерами їдемо у військовий госпіталь: веземо гуманітарку і концерт. Зможеш поїхати? – Ну, звичайно! А назавтра з’ясувалося, що рушаємо не зранку, а в обідню пору, і не в госпіталь, а в одну з військових частин під Мелітополем. З початковим варіантом поїздки якісь там накладки виникли. Але все було вирішено швидко й без зайвої тяганини. Тобто для поране-них бійців у госпіталі – одна гуманітарка з акцентом на ліки, а для бійців, які завтра чи вже сьогодні готові йти у бій – інша: від термобілизни до тепловізорів… Втім, обійдемося без деталізації, бо я в цьому ділі не дуже компетентний, та й не всім про все треба знати. Зазначу лише, що на відміну від неповороткого державного й військового чиновництва з їх хитромудрими тендерами, узгодженнями й переузгодженнями (а ще, подейкують, «відкатами» й «віджимами») – волонтери все роблять якісно, прозоро, оперативно і чесно. Старенький мікроавтобус «Мазда», напханий вантажем та волонтерами (одному з нас довелося примоститися в багажному відділенні) жваво вирушив у дорогу. До місця добралися без особливих пригод, хоч був один випадок. Водій

Андрій, якому доводилося їздити на різних марках автомобілів, «маздою» кермував уперше. Тому на заправці нам усім разом довелося шукати: де у цій «япономатері!» може бути бензобак. Хтось із дівчат помітив невеличкий лючок, за яким японці акуратно приховали кришечку бензобака… З цього приводу посміялися, згадавши кілька анекдотів у тему. Контрольно-пропускний пункт (КПП) військової частини. Вартові з автоматами, в магазинах бойові патрони – все на повному серйозі. І правильно, час такий. Трохи почекали старшого командира. Він знає в обличчя водія і волонтерів, які вже не вперше тут... І ось ми на території. Поки йшло розвантаження гуманітарки й приготування просто неба імпровізованої сцени до концерту, спілкуюся з нашими військовими. Контингент різний, але в основному вже з певним досвідом перебування на фронті. Деякі «варилися» (термін самих бійців) в т. зв. «іловайському котлі». Жодних конкретних цифр, прізвищ, місць дислокації військових частин – це секретна інформація, але розмова досить відверта. Ніхто не вживає поняття «АТО», всі прямо кажуть «війна». І війна не тільки і не стільки з місцевою гопотою, а таки з добре навченими російськими найманцями, а то й із армійськими підрозділами Росії. Дістається на горіхи найвищому військовому керівництву за некомпетентність і нерішучість. Проте жодних панічних настроїв, а тим більше істерики, як ми це іноді спостерігаємо в телевізорі від деяких «знавців ситуації», які іменують себе воєнними аналітиками. Тут усе простіше. Мовляв, розберемося з терористами й окупантами, а потім «зі своїми порішаємо»… Загалом настрій бойовий. Це вселяє надію і впевненість. Військовики поволі підтягуються до сцени, утворюючи велике півколо. І якось раптово починається концерт. Ліка Бокше налаштувавши привезену з собою власну апаратуру (підсилювач, мікрофони, великий динамік тощо) починає співати. Ми – інші учасники концерту – перезираючись, запитуємо одне в одного: «У кого є програма?», «Хто наступний виходить на сцену?»… І, з’ясовується, що ніякої програми не47

має і не було. Втім, здивування в непорозуміння не переростає, бо далі все відбувається спонтанно і, як не дивно, чітко. Ліка, виконавши кілька пісень, передає слово письменникугумористу Миколі Білокопитову, тобто мені. Я, потішивши публіку кількома веселими бувальщинами, представляю музиканта Юрія Галка і його доньку Вікторію Троценко, які під баян (живий звук!) виконують кілька українських народних пісень і в свою чергу передають слово барду Анні Киящук, яка майстерно акомпонує собі на гітарі й заводить присутніх азартною піснею… Ми почергово по кілька разів виходили до нашої вдячної публіки. Взаємозв’язок артист – слухач був просто шалений. Такому інтерактиву позаздрили б найбільші зірки естради. Та й самі солдати – а серед них було кілька таких, хто мав музичну освіту – виходили на сцену й демонстрували досить пристойний виконавський рівень. Було, як говорить молодь, класно! Хтось із глядачів уже після фінальних акордів голосно вигукнув: «Спасибі за концертище!!!» Ух ти! Треба запам’ятати. Супер оцінка! Не можу оминути й таке. Подарував кілька своїх книжок солдатам. Зрозуміло, кожному з оригінальним автографом. Один із бійців – Олександр (з Херсонщини) зізнався, що й сам трохи пише, дуже дякував за подарунок, а потім якось так, знічев’я, зауважив: «Перед тим, як їхати туди (очевидно, на фронт – М.Б.) одішлю книжку мамі. На всякий случай». О, Господи, як же мені серце стислося! Про що ти думаєш, дитино? Хай мама зустріне тебе після війни живим і здоровим… Поверталися в Запоріжжя вже пізнього вечора. Зупинилися на кілька хвилин біля райцентру Василівка: розім’ятися, чай-кава і таке інше. А в придорожному кафе гурт хлопців за столом, очевидно, якась вечірка у молодих людей. Ми собі неголосно розмовляємо, згадуючи сьогоднішню зустріч з вояками. І раптом один із хлопців підводиться з-за столу й прямує до нас: – Ви волонтери? – запитує.

– Так! – разом відповіли Юлія Матвієнко і Вікторія Тала (саме вони організовували гуманітарку – М.Б.) – А що ви хотіли? – Спасибі сказати. Я тут краєм вуха чув, що ви до військових їздили. А я сам – десантник. Зовуть Олег. Приїхав по ротації у відпустку, скоро повернуся назад – в одну з гарячих точок на Донеччині. Так ось, величезне вам усім спасибі. Якби не волонтери – не знаю, як би ми там виживали… – і далі десантник видав емоційний монолог, деталі якого ми опустимо, щоб не видавати великої «таємниці» про безтолковобюрократичну систему постачання наших військ відповідними державними службами, бо, за словами Олега, зараз у нас практично все тримається виключно на волонтерах… Ось такі реалії. Але, як мовиться, «за державу – образливо». І ще один епізод. На кілька хвилин зупинилися на одному з великих блок-постів по трасі між Мелітополем і Запоріжжям. Як офіцеру запасу, котрий колись служив у війську, вивчав тактику й стратегію ведення бою, мені було цікаво саме облаштування укріплення. І я собі фантазував де б я танк поставив, де кулеметне «гніздо» організував, а де снайперів посадив для ефективного контролю за територією… А паралельно зі своїми фантазіями дослухався, про що говорять наші жіночки-волонтерки. А там не якісь абстрактні фантазування, а цілком конкретна розмова велася. Було помічено, зокрема, що не зовсім по сезону хлопці взуті, що не завадило б уже й про теплі рукавички подумати, що верхній одяг на вояках для середини листопада мав би бути дещо іншим… Я так розумію, що подібна оцінка ситуації волонтерами, це фактично планування гуманітарки на найближчий час. Втім, нашим берегиням – а саме так мені бачаться жіночкиволонтери – самим видніше, що і як робити. Є моменти, коли їм просто не треба заважати. І все буде добре. Останнім часом свої емоційні спалахи ми виражаємо в гаслах: «Слава Україні!», «Героям слава!», «Слава нації!», «Смерть ворогам!», «Україна – понад усе!». Згоден з кожним 49

із цих гасел, сам їх вигукую у певні моменти. Але в цьому ряду одного гасла все ж явно не вистачає. Гасла про тих, на кому зараз майже все тримається. Тому при нагоді не забуваймо вигукнути: «Слава волонтерам!». Вони того варті. 17.11.2014 ХТО ВОНИ – «ЗАПОРІЗЬКІ КІКІМОРИ»? Почувши слово «кікімора» (синоніми – домовик, мара, мавка) можна уявити собі мі-фічну, пустотливу істоту з народних оповідок. І це зрозуміло, бо хто ж із нас не був у полоні дитячих уявлень, збурених казками, фантастичними фільмами з цілою плеядою не-ймовірних персонажів, які викликають різні емоції… Я не виняток і донедавна ставився до таких казкових героїв, як і належить, з відчуттям поблажливої недовіри. І раптом поняття «кікімора» в мені конкретизувалося й почало асоціюватися виключно з позитивними емоціями. При цьому – жодної містики. Все конкретно і зрозуміло. У тривожний час живемо. Коли з’ясувалося що наша влада сама не готова ефективно протистояти ворогу у війні, розв’язаній проти України кремлівськими псевдостратегами, народ узявся годувати, одягати і, навіть, озброювати своїх захисників. По всій країні люди самоорганізувалися. Запоріжжя – не виняток. Однією з таких добровільних помічниць нашим воякам стала громадська організація «Запорізькі кікімори». Це жіночки різного віку, темпераменту, характеру, але всіх їх об’єднує те, що вкладається у поняття МАТЕРИНСЬКА ДУША. Саме материнської опіки потребує зараз новонароджене українське військо і воно його отримує. Налагоджені контакти через волонтерів, а пізніше прямі зв’язки з учасниками АТО відразу визначили завдання: з усіх варіантів допомоги, виходячи з можливостей, найефективнішим для наших жіночок і дуже потрібним для військо-

вих виявилися такі: в’язання маскувальних сіток для бліндажів, бронетехніки, виготовлення спецодягу для розвідників та снайперів, ну і, звичайно ж, так би мовити – попутно: збирання теплого одягу, харчових продуктів та багато чого іншого, що конче необхідно нашим бійцям на фронті. Мені довелося бути свідком того, як фронтовики просто в офісі замовляли, а потім приміряли маскувальні костюми. По ходу відбувалися підгоночка і вдосконалення виробу, виходячи з індивідуальних особливостей замовника. Буває, що костюми створюються нашими майстринями на ходу. Один із розвідників Вадим (прізвище не називаємо) розповідав: «Від цих дбайливих жіночих рук залежить життя моє і моїх друзів, коли ми працюємо під самим носом у ворога. Ми неприятеля бачимо і навіть чуємо, а він нас – ні. Бо ми настільки зливаємося з ландшафтом, що на якийсь час стаємо його частиною. Ось що таке майстерно виготовлений маскувальний костюм, в якому, бувало, дві-три доби беззмінно працюємо на одному місці…» У приміщення колишнього кафе, яке безкоштовно надала у користування Лариса Мельник, жіночки приходять хто коли може і роблять для спільної справи стільки, скільки можуть. І, зрозуміло, працюють тут безоплатно. Ті ж, хто шиє костюми, робить це вдома, на своїх машинках, а в офіс приносять вже готові вироби. При цьому, у жіночок-кікіморочок є купа інших справ: сім’я, діти, робота, старі батьки – у кожної щось своє. Встигають і тут і там. І за собою не забувають слідкувати: і брівоньки підведені, і губоньки підфарбовані, і взагалі – у нас найкращі у світі жінки! Тому – ми непереможні! Листопад, 2014 Тільки людей, які на ментальному рівні допускають можливість повернення у наш час до рабства, можна легко обдурити на цю тему. Тому коли телеканали РФ передали інформацію про те, що учасникам АТО (антитерористичної операції) «київська хунта» виділятиме ділянку землі й двох 51

рабів (з числа полонених сепаратистів) росіяни масово купилися на цю відверту «качку». А я відреагував ось так: ПРО РАБСТВО Про нас таке вигадують московці, Що, схоже, кремль, на розум заслабів – Лиш в хворій голові (а, мо’, в головці?) Зродилась маячня «Про двох рабів». Таку брехню тєрпєть уж нєту мочі, Тому достоту розкажу як є: Дали раба, а він робить не хоче, Дали рабиню, кур-р-рва – не дає! Я з ними тиждень мучився даремно, А потім відпустив і не тужу! Та думка про рабів і нощно й денно Мов шашіль точить! Так отож кажу: Хоч я категорично проти рабства, Його вважаю пракорінням зла, Та двох рабів (звиняйте за нахабство!) Узяв би: Кисельова і Huyla. Не мучив би, не бив – бо то є злочин, А я ж не прокацаплений злодєй. Я б їх примусив зранку і до ночі Дивитися канал «Раша Тудей». Спочатку повтішалися б ці двоє, А згодом би і їм таки дійшло, Що брешуть так лиш світові ізгої, А сам Huylo – то світове брехло!

А Раша з месіянством недолугим Ще гірша ніж Гоморра і Содом… І зляку два раби – один за другим – Свідомо попросилися б в дурдом. Гряде капут імперії жорстокій (Капут – це по-кацапському – пи…дець), У світі запанують мир і спокій! Ну от скажіть: чи я не молодець? Листопад, 2014 Щойно по ящику класичний шизофренік, якого всі знають за поганялом Huylo, не давши жодної притомної відповіді на конкретне запитання одного з журналістів про ситуацію на сході України, нічтоже сумняшися вкотре вже ляпнув, що російських військ там немає, а воюють какіє-то добровольці, які «по зову сердца помогают юго-востоку в борьбє с кієвской хунтой». Десь так. Де саме «какіє-то добровольці» поцупили новітню російську зброю, включаючи танки, БТРи, БМПешки, Гради та іншу техніку, що активно використовується проти військових та мирного населення українського сходу (і, зрозуміло, мають російське маркування) Huylo не сказало. Ні слова також про тисячі «двохсотих» вантажів, привезених з України і таємно закопаних невідомо де… Цікаво, на який рівень інтелекту ця примітивна брехня російського презика розрахована? Невже їхній піпл таке фуфло схаває? Втім, чого б ні? До цього ж номер проходив. І подумалося: нам усім зараз важко, надто ж тим, хто зовсім поруч, а то й у самому пеклі цієї АТОшної війни. Але ми тримаємося і МАЄМО ПРАВО критично думати й відкрито висловлювати свою незгоду з діями (умовно кажучи) свого президента та інших очільників. Особисто я багато років ко53

ристуюся цим правом – хто читає мої пости, може це підтвердити. Тому не все так погано. Є привід гордитися приналежністю до української нації й увідомлювати, що тобі поталанило жити на цій багатостраждальній, і разом з тим прекрасній землі. Все буде добре. Ми переможемо! Слава Україні! 18.12.2014 ЛИСТ СВЯТОМУ МИКОЛАЮ Як грішний Миколай святому Скажу, а ти про це – нікому! Я ниньки кожен день грішу Бо все про грішнеє пишу: То про сепарика, козла, А то про путлєра – Huyla, Про депутатське VIP-авто, Про безтолковеньке АТО, Про мізків тектонічний здвиг І у чужих, і у своїх… Про жисть, про пекло і про рай… Коротше, Санта, наливай! 19.12.2014 Сьогодні – День гідності та свободи! Святковотрагічна дата. Фактично заснована студентами, за підтримки всіх притомних людей в Україні і лише через рік узаконена указом президента. Тобто, на відміну від багатьох інших дат, призначених владою згори, це свято ми породили самі – воно

вийшло з гущі народу. Хочеться вірити, що не заговоримо, не замацаємо, не доведемо до абсурду, вірніше, не дамо це зробити тим, хто завдяки подіям на Майдані сьогодні опинився на самому вершечку влади. Втім, сподіваймося на краще… Зі святом, друзі! Слава Україні! 21.11.2014 Наша ВР знову демонструє міждепутатські розборки. Вкотре вже радикали спіймали просто в сесійні залі Нестора Шуфрича і під прицілом телефотокамер трохи повиховували. Збоку дивитися було весело. Причина очевидно ось у чому: НАЗУСТРІЧ РОКУ КОЗЛА-ВІДБУВАЙЛА Всі депутати щасливі і раді: Шуфрича знову гамселили в Раді! 23.12.2014 КОРОТКИЙ ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИЧОК НОВІТНІХ ТЕРМІНІВ АТО(Антитерористична операція) – бездарна імітація керівництвом країни військового спротиву окупантам, що призводить до численних жертв серед військових та мирного населення на сході України. Бандєровци – 1. Оні нєнавідят рускіх (шизофр.) 2. Патріотично налаштовані громадяни України, які боронять свою землю від окупантів. ДНР – ДегеНеРативна псевдореспубліка. Домбас – те ж саме, що й Донбас (Донецький басейн), але в озвученні деяких вищих посадових осіб держави, які вільно володіють англійською та іншими мовами, але з української, очевидно, мали в початковій школі слабеньку трієчку. 55

Гуманітарна допомога РФ – постачання незаконним сепаратистським бандформуванням на сході України зброї, амуніції, зелених чоловічків, засланих казачків та іншої нечисті. Євразійська інтеграція – добровільно-примусова згода деяких недалекоглядних країн жити в російському концтаборі. Зелені чоловічки – озброєні марсіяни з російською пропискою. Київська хунта – пацифістськи налаштовані очільники держави, які дипломатично (читай боягузливо) намагаються умовити кремлівського імператора Путлєра вивести російські війська зі східних областей України. Кримнаш – синонім слова Намкриш. Одна з майбутніх причин розвалу російської федерації. ЛНР – див. ДНР. Майдан – 1-й: Помаранчевий. 2-й: Революція гідності. 3-й: капець усім, хто обдурив народ! Мінські домовленості – процес, який повністю відповідає поняттю: «товкти воду у ступі». Мирні ініціативи президента – не піддаватися на провокації, тобто не стріляти у відповідь, коли на твоїй землі по тобі окупанти гатять із Градів, Буків, гармат, танків та іншої важкої військової техніки. Оптимізація – обдиралівка. Термін, який дуже часто вживається урядовцями при складанні держбюджету-2015. Путін – Huylo (загальновідом.) Укроп – український оптиміст, гроза «заблукалих» російський десантників та п’ятиколонних дегенератів. «Хотят лі рускіє войни?» – за останні 525 років (книга «Война в истории русского мира», авт. Н.Н.Сухотин) росіяни провели у війнах 305 років. Абсолютна більшість цих війн ними ж й ініційована. Тому хотіння війни у москаля закладено на генетичному рівні. І на запитання «Хотят лі рускіє войни?» є переконлива відповідь: «Хіба хочуть? Мусять!»

Уряд камікадзе-2 – після самознищення уряду камікадзе-1 шляхом перевтілення в уряд камікадзе-2, є надія на самознищення уряду камікадзе-2 шляхом перевтілення в уряд камікадзе-3 і т.д. Ярош – реальний персонаж зі страшного сну Путлєра і всього руского міра. Від самого згадування цього імені – Росія перебуває в стані ЯРОШті! Яценюк – 1. Успішний накопичувач мільярдних боргів для онуків і правнуків. 2. Сєня Кулявлобий. Іронічний віршик КОЗЛОНОВОРІЧНЕ* Козлячий рік на носі, Ми ще не голі й босі, Хоча до того йде. Країна вже з бюджетом, Хтось із новим гаджетом, Є й світло де-не-де. Щось бреше телеящик – Там головний розкажчик Усіх бадьоро вчить… Народ «розвісив вуха» І удає, що слуха Як по-новому жить. Скрізь мерехтить реклама І шоу – тута й тама, Веселий сміх луна, Хтось п’є, хтось грає в покер, І багатьом вже похер, ЩО В НАС ІДЕ ВІЙНА! А влада нам з ефіру 57

Бажає щастя й миру, Достатку і добра… Мовляв, святкуйте, люди, І все колись вам буде – Ура! Ура! Ура! . Та ми ж таки не бидло – Нам це уже набридло І слухать, і сприймать… Я ж із самого споду Від імені народу Всім хочу побажать: В Новому році, люди, Позбудьмося облуди! І з тими, що ВГОРІ Ми розберемось згодом, Бо армія – з народом: Хай знають владарі. І щоб у нас при владі Не жирували бл@ді, З нас крівцю не пили Пихаті і пархаті, Безрогі і рогаті, І «кози», і «козли». А щоб зоря не згасла, Не забуваймо гасла: «Слава Україні!» «Героям слава!» «Слава нації!» «Смерть ворогам!» «Україна понад усе!»

* За стародавнім китайським гороскопом, як відомо, 2015 рік – це рік Кози (Вівці). 30.12.2014 На стику двох років з мене просто пруть всякі віршики, мініатюрки, фрази. Ось кілька з них, без коментарів: *** Два різних гасла актуальні нині: «Хана Huylu!» І «Слава Україні!» 31.12.2014 *** Хай рік новий, попри паскудство все, Нам переможний спокій принесе! Дай, Боже, всім прозріння і тепла, І жити без тривоги і Huyla. Хай дійдуть згоди і верхи й низи – Всіх з Новим роком Мирної Кози! 1.01.2015 Один мій друг на ФБ публічно зізнався, що він усі новорічні тости піднімав за здоров'я Путіна, щоб того, нарешті, вилікували. А мені подумалося: "Якби увесь світ щодня пив за виздоровлення путіна, то всі стали б хронічними алкоголіками, а путлєр так і залишився б шизофреніком. Невиліковна у нього хвороба!" Як гадаєте, шановне товариство? 3.01.2015 АНТИДЕПРЕСИВНЕ Недавно прочитав у журналі "Всесміх" (Торонто, Канада) такий оптимістичний жарт: 59

"Якщо раптом стало безнадійно сумно, то подумайте про восьминога. У нього і ноги від вух, і руки зі сраки, і срака з вухами, і голова в сраці... – і нічого, не нарікає". Виставив анекдот у Фейсбук і він там заслужив багато лайків, а мій давній друг – реальний і віртуальний одночасно – Ганна Черкаська прокоментувала так: «Скільки ж сракоголових антиукраїнців плавають під державним куполом!» Словом, антидепресивна дія жартів наочно доведена. 5.01.2015 КОЛЯДКА СТАРОНОВОРІЧНА ДОРОСЛОДИТЯЧА НОВОПЕРЕРОБЛЕНА Сію, вію, посіваю Вовкупутіна вітаю: Ой, вітаю з Новим роком – Щоб тобі він виліз боком! Куди кінь копитом, Там тебе буде бито. Куди свинка посцить, Тобі звідти попить. Куди коза рогами, Тебе – вперед ногами. Щоб отак тобі було Імператорське Huylo! 13.01.2015 ХТО НАЙБІЛЬШЕ БРЕШЕ? По дворах уздовж села – Завідні собаки. Лиш затіють «ла-ла-ла» Баби чи хлопаки. Починається в селі Гавкіт до трясучки,

Скаженіють кобелі, Особливо ж сучки: Лиш заходиться одна – Аж зубами креше, Друга мчить, мов навісна, Третя враз підбреше… Шум такий, немов колись В травні – на параді, Чи – два «мнєнія» зійшлись У Верховній Раді. Словом, ген далеко чуть Їх «рулади» злючі, Недарма ж про них речуть, Що вони – брехучі. Та, попри цей псевдогнів, Мусимо признати: Їм кремлівських брехунів – Не перебрехати! 18.01.2015 О, як я люблю фрази на рівні афоризмів. Щойно в інтернеті вичитав таке: "В України поки що немає ядерної зброї, бо волонтерам її ще ніхто не замовляв". 23.01.2015 Уривок із мого посту в соцмережі «Фейсбук»: «…під кінець минулого року (7 грудня 2014) я опублікував на своїй стіні ФБ "Повість про золотий унітаз" (з нагоди річниці написання й оприлюднення) про події, пов'язані з початком Революції Гідності. Отримав цілу купу відгуків і чимало побажань продовжити тему. Зокрема, Юлій Татарченко (Київ), Катерина Резник (Херсон) та інші запропонували мені написати щось подібне і про день сьогоднішній. Доповідаю, друзі: замовлення виконав, назвав "Повість про шоколад", дав їй кілька тижнів вилежатися і пропоную 61

вашій прискіпливій увазі. Щоправда, цього разу повість вийшла не зовсім гумористичною. Але то таке. Зауваги, пропозиції, поради (бажано конструктивні!) приймаю в необмеженій кількості і з відчуттям вдячності». ПОВІСТЬ ПРО ШОКОЛАД ЗАСПІВ Життя швидкозмінне: гучне, наче дзвін, То ніби дірява бомажка… «Не дай, Боже, жити у час перемін!» Ну, тобто, невпевнено й тяжко. Це хтось із премудрих китайців прорік – Ден Сі, Лао Дзи чи Конфуцій… А ми живемо одинадцятий рік В полоні своїх революцій. Бажаємо змін, що мов тіні бліді, То світяться в душах, то тануть – Міняєм закони, міняєм вождів, А зміни ніяк не настануть. І зводиться все до блаженних ідей: Черговій довіритись владі, І все нам складеться, все, як у людей, І будемо – у шоколаді! 1 Плід мирних помаранчевих протестів Довірливо-наївних чесних мас Явився у подобі… хитрих бестій

Із лейбами «Олігархічний клас». Вони засіли в Раду й коло Ради, Проникли в міністерський Кабінет, Нахабні їдаки, мов колоради, За рік вмегелять не один бюджет. Цікаву запровадили методу Розподілу доходів – красота: Дістався аж ОДИН процент народу, А їм лиш те, що лишилось до СТА… І, навчені казуїстичним трюкам, Так пудрять мізки, аж «тоска бєрьот»: Є успіхи – то їхні роблять руки, А є проблеми – винен сам народ. В електорату щелепи відвисли, Коли на світ явилось диво з див: Аж двічі зека в президентське крісло (Так, тіпа, люди «голоснули», звісно) Олігархат підступно посадив. Ото вже в хамів розпустились руки – На Україну кинулись, мов круки, Хто ріже, хто здирає, хто клює… За принципом: що бачу, те моє! Багато хто вважав, що все пропало – Ніколи не скінчиться дерибан… Та збурилась народу кров зухвала1 – Бунтарський дух прорвавсь крізь лінь і сало І люд повстав. І знову – на Майдан! 2 63

Вже звикли хами, що народ – це бидло. І в цьому винен сам-таки народ, Якому до пори не остогидло, Що ним керує круглий ідіот, Що у найвищу – у Верховну Раду Народу нерозбірлива рука Сама напхала добровільно й радо Не депутатів, а котів з мішка. О пресловуті ці «закриті списки» Вони й тепер, як мовиться, в ходу, Тож біля держкорита і держмиски, Куди не глянеш – кримінальні писки, В яких на думці тільки власні зиски – Тому-то в нас усе й не до ладу… І ось Майдан – величний і трагічний, Бурхливий океан людських надій. Киплять народу прагнення одвічні У вулканічнім клекоті подій. Змішалися в суєтнім вінегреті Ненависть і любов, життя і смерть… І наші гасла знають на планеті: І «Слава Україні!» й «Банду геть!» Від цього владі страшно і незручно Немов засів у мізках геморой… Якщо життя – театр, то власноручно Народ сценарій дійства пише влучно І сам народ – там головний герой. 3 Майдан переміг. Перемога – важка,

Не всі тут живі і здорові. Є Сотня Небесна на вічних зірках І екс-президент у Ростові. І можна б радіть під чужинське «ура!» Бо ж нерядовенька нагода: Крізь палені шини з димів прозира Жертовно здобута СВОБОДА. Та радісна мить святкування звитяг, Мов іскра – спалахує й гасне. А далі… А далі – буденне життя Далеко не завжди прекрасне. Потроху згасає бунтарський запал І протяг дими пилососить… А піна Майдану – підступний кагал На віче народне ще теплий загал, Мов Проня: вляглися і просють. Обіцянок-цяцянок ллється сироп, Витьохкують пишні рулади: «Та ми… та для вас… та вопще… куля в лоб!.. Ось тільки… пустіть нас до влади…» І люд, як на хитру наживку карась, Клює на привабливу фразу – Признавши кармічну свою іпостась2: А, може ж таки цього разу?.. 4 Ой, тривожні «врємєна», Ой, тривожні… Правлять нами імена 65

Геть порожні. Не з небес ці діячі Узялися – На Майдані стоячи Нам клялися: «Маєм наміри благі І чистенькі – Вбережем од ворогів Рідну Неньку! Януковщину брудну Ми – за шийку! Корупційну сарану – На помийку!.. Безкорисливо служить Завжди раді, Приготуйтеся «балдіть» В шоколаді…» Ще луною бравий тріск Не відбито – Діячі вже подались До корита. Те, що люди вслід гули – Вже й не чули. Те, що людям наплели – Геть забули. Чим же кращі, ніж старі, Новобранці? То, виходить, угорі Знов засранці? 5 «Бандитам – тюрми!», і «Свободу Юлі!» До гасел ми удатні мастаки…

А замість виконання гасел – дулі І з лівої, і з правої руки. Чи нам чужинські бабки пошептали – Бажаєм змін, а зміни (бля!) не пруть: Продовжують хапати ті, хто крали І ті, хто брали, знов таки – беруть. І лізуть пацифісти в генерали У переддень новітньої війни… І Крим ми не програли, а просрали, Бо зверху – «геніальні» серуни. Бо нагорі ділки – до грошей ласі, Які лиш язиками бла-бла-бла… Тому-то на вкраїнському Донбасі Все йде за планом дикого Huyla. Гримлять російські «Гради» й «Урагани», А нашим є команда «Не стрілять!» У нас новітня зброя – «мирні плани», А ворогам на плани ті начхать! Коли скажений пес хапа за сраку То це, природно, виклика протест: Для захисту потрібно брать ломаку, А не читати псові маніфест! 6 Не те із нами щось. Бо дико й тошно – Шукати глузд в простих речах дарма: Що ж то за бійня йде у нас АТОшна3 – Загиблі є, але війни… нема (?). Зникає люд у смерті хижій пащі, Із примхи ліліпута-палача, А телевізор, чи як кажуть – ящик, Здається, тих «дрібниць» не поміча. Десь за вікном, під гуркіт канонади, 67

Хтось глухо видиха останнє «ой!», А в ящику – реклама шоколаду, Прокладок і картинок із «Playboy». А в ящику якесь веселе шоу, Хтось заклика: «Лови щасливу мить!», А хтось блазнює тупо: «йєс?» чи «ноу?» І всюдисущий Савік шустерить…4 І пофіг багатьом! Бо в шоколаді, У каві й шоу – їхній сенс життя. А щоб ви ними, подавились, бл@ді, І зникли з тим «добром» без вороття! Пардон, прокльон цей вирвавсь ненавмисне, Хай швидше він травою заросте. А серце то колотиться, то тисне: Ой, щось не те із нами, щось не те… 7 АТОШНА ПІСНЯ5 Ми люди мирні вроді Та хитру і брудну Кацапи нам на Сході Підсунули війну. Хотіли нас нахабно ШапкАми закидать, Та виявилось раптом – Ми вмієм воювать. Ех, яблучко, кацапутінське, Розіб’єм на вухналь шобло путінське! Ех, яблучко, під Дебальцями,

А ми роблені зовсім не пальцями. Нас «буратіни» й «гради» Довбають кожен день, А ті, шо в Київграді На це анітелень. Плекають мирні плани, Та скільки ж їх плекать? Пора цю рать погану Із Лугандону гнать! Ех, яблучко, да АТОшнеє Зробим ворогу життя суматошнеє! Ех, яблучко, да на танкові Хай про нас пам’ятають на Банковій! Злізайте, хлопці, з коней – Сідайте в БТР Поїдемо драконить Фальшиву ДНР. Повернемо країні Захоплений Донбас, Який у бійню кинув Міжгірський підарас. Ех, яблучко, да на пороху, Ой, наробимо ворогу шороху! Ех, яблучко, да з бананами Всю Росію засієм Майданами! 8 …Все згадується виборча агітка – Правдива, мов брехня без каяття, Привабливо-солодка оповідка Про наше шоколадне майбуття: 69

Як і життя – із присмаком цікавим, Зі специфічним запахом воно… І явно – це не виріб із какави, А в фантик запаковане giwno. *** Щоб хтось мене не звинуватив нині У песимізмі – присягаюсь вам: Я вірю в гасло «Слава Україні!», Ну і, звичайно ж, в це – «Смерть ворогам!» Грудень 2014 – січень 2015 рр. 1

«кров зухвала» – ця метафора належить поету Павлу Вольвачу. 2 Іпостась (дав.-гр. ὑπόστᾰσις, основа, сутність) – термін античної філософії, вперше вжитий Посідонієм (I ст. до н.е.). 3 АТОшна – від АТО (антитерористична операція, якою у нас чомусь називають російсько-українську війну). 4 Савік шустерить – Савік Шустер, автор політичних телешоу. Цей вираз першим застосував поет Володимир Білогуб. 5 Мій кавер на відому пісню Григорія Лютого й Анатолія Сердюка із Махновського циклу. (Похвалюся. На цю повість отримав багато схвальних відгуків. Було чимало репостів, зокрема на сторінках моїх друзів та на політично-громадських і літературномистецьких сайтах. А це надихає…) Занепокоєння, стурбованість, глибока стурбованість та інша дипломатична дурня шириться в інформаційному прос-

торі щодо ситуації на сході України. Нє, за санкції проти агресора та їхньої пятиколонної шантрапи на окупованому Донбасі, звичайно ж, спасибі, але… Якби світ дійсно хотів то давно вже начепив би на агресивну рашку намордника. Невже всі тупо бояться цю примітивну, дику, озброєну до зубів орду? Так тоді хай будуть готові, що завтра біснуватий Путлєр зі своїми «зеленими чоловічками» приїде й до них у гості на танках і БТРах. А всякі занепокоєння кацапам до сраки… ЗГАДУЮЧИ МОНОЛОГ РОМАНА КАРЦЕВА ПРО РАКІВ… Вчора Обама висловив стурбованість щодо ситуації на сході України. Невеличку – на три аркуші. А сьогодні Олланд і Меркель привезли в Київ більшу стурбованість – на п'ять аркушів. Ну та, шо вчора, маленька, на три аркуші – дванадцятим шрифтом. А ця, сьогодні, на п'ять – чотирнадцятим. Ну, дуже велика… І т.д 5.02.2015 11 лютого відзначав свій День народження. Не святкував, а саме відзначав. Ну просто поставив умовну «галочку» в такому собі безкінечному календарі часу, в якому й для мене якийсь там відрізок виділено. Подія, чи швидше така собі подійка припала на середину тижня. Близькі друзі пригрозилися припертися у вихідний день, ну там – по чарці-другій, почесати язиками, побажати того, чого зазвичай ніколи нема й навряд чи буде (здоров’я, гроші та ін.) Проте, якщо серйозно, друзів своїх люблю і завжди радо зустрічаю і не менш радо проводжаю – нєхер довго засиджуватися й набридати! Але то трохи пізніше. А сьогодні, 11 лютого, з самого раннього ранку в Фейсбуку ціла купа привітань з усього Глобуса, від добре знайомих і геть зовсім незнайомих (віртуаль71

них друзів). І десь о порі обідній вирішую пожартувати, пишу й оприлюднюю пост: «Дорогі друзі – реальні й віртуальні! Я тут на півгодинки одійду для удару по печінці, бо всі вже сіли за стіл і кличуть, а ви (як у анекдоті) через кожні дві години поглядайте: якщо не повернуся, звиняйте – я в нокауті! Щиро ваш – Іменинник». Народу сподобалося. Десятки «лайків», коментарів, додаткових привітань і навіть – тостів! Отже життя триває! 11.02.2015 І знову в Мінську зібралися для того, щоб «товкти воду в ступі», тобто намагатися політично вплинути на Путіна, хоч це НЕМОЖЛИВО! Кремлівський карлик – неадекватне створіння. Думаю, що це достеменно відомо не лише Порошенку, а й керманичам Німеччини й Франції Меркель та Олланду. Звичайно ж, як кожна притомна людина, я хочу миру, але я не вірю, що миру можна досягти шляхом переговорів з біснуватим російським фюрером. Втім, почекаємо результатів… Минуло 17 годин. Без коментарів. Ще через кілька годин у мережі зявилися, як і передбачалося, балачки про безрезультатні результати. Пишу чергову мініатюру: ПРОКТОЛОГІЧНИЙ СЕАНС У Мінську зібрався політиків хор, Щоб разом здолати глобальний запор. Всі тужились так, аж зривались на крик, І ось результати: на виході – ПШИК! 13.02.2015

Тимчасом на тривожному «східному фронті» російсько-терористичні бандформування продовжують обстріли наших позицій і житлових кварталів кількох міст. Розвідка доповідає, що бойовики готуються будь-що взяти Дебальцеве. І пофіг їм «Мінські угоди», головним пунктом яких є припинення вогню. А тут ще фору окупантам підсовують: наш Головком видав наказ для усіх підрозділів АТО опівночі (з 14 на 15 лютого, як і домовлялися у Мінську з шулером Путлером) припинити вогонь. Цікаво, хоч хтось із підписантів нікчемної бомажки у Мінську (включно з Huylom) повірив у добрі наміри Росії? А в мене знову віршик: *** Нічого так не зменшує довір’я До намірів благих і щирих як Односторонні псевдоперемир’я Під час нашестя диких вовкулак. Війну не можна миром побороти, Коли в тобі невпевненість і страх – Ми всі за мир! Але, звичайно ж, проти Реально вбивчих танців на граблях… 15.02.2015 У всесвітньому павутинні виставили фото медалей та орденів, випущених у Росії. Повідомлення виявилося не фейковим. Такі да, є медальки «За взятие Киева», «За взятие Одессы», За взятие Львова» (размєчталісь, бля!). Московський «Военторг» № 1 пропонує товари за такими цінами: «Звезда Героя ДНР» – 899 руб, медаль «За взятие Львова» – 499 руб., медаль «За боевые заслуги Новороссии» – 699 руб. і т.д. Що називається – маразм крєпчал! До цілковитого абсурду не вистачає хоча б такої ось пісеньки: 73

ПЄСЄНКА (ПРО)РОСІЙСЬКОГО ОКУПАНТА (уривок): Лугандон "в объятья" взялі Получілі по мєдалі, А тєпєрь "возьмьом на грудь" Может, ордєн нам дадуть?! Аль "двухсотим" увєзуть? 15.02.2015 А тимчасом іде війна. Окупанти наступають по всьому фронту. А ми залізобетонно дотримуємося якогось дурнувато-фантастичного перемир’я. По нас гатять із усіх видів зброї, а наші хлопці мають наказ «Не піддаватися на провокації!» Складається враження, що нашим сказали про перемир’я, а російським терористам забули. Ну буває. Звідси до вашої уваги:

АКТУАЛЬНА ЗАДАЧКА (Із реального підручника історичної арифметики) Під час російсько-терористичної українськовизвольної війни 2014-2015 рр. було оголошено чергове перемир’я. За перший день цього перемир’я російські терористи і їхні бандформування «ДНР» і «ЛНР» понад 60 разів порушували т.зв. «режим тиші», обстрілюючи позиції українських війск та міста і села з мирними жителями Донбасу. На другий день інтенсивність обстрілів зросла удвічі, хоч телевізор цей факт «не помітив». Віддаючи наказ українським захисникам Вітчизни про припинення вогню, Головком метафорично зазначив: якщо під час перемир’я ворог ударить нас по щоці, то другу ми підставляти не будемо… Оцінюючи оперативну ситуацію на фронті, можна зробити висновок, що у російських окупантів уже обидві руки болять від нанесених українцям ляпасів. Запитання на засипку: скільки ще ляпасів маємо отримати, щоб Головком віддав наказ нашим воїнам захищати се-

бе і Батьківщину від російсько-фашистських загарбників та їхніх п'ятиколонних поліцаїв, бл@дь?! Правильну відповідь надсилайте на адресу: м. Київ, вул. Банкова, 11, Адміністрація президента України, особисто Порошенку П.О. 16.02.2015 Дебальцеве перетворено терористами на руїни. Захищати практично нічого. Наші з втратами відходять з міста. Маємо серед своїх загиблих, поранених, полонених. Слава Марним, чи то пак Мирним ініціативам президента, хай живуть Мінські угоди, мать їх перетак! Злий на весь світ! Надто ж, на так би мовити, своїх очільників. Скільки ж можна наступати на одні й ті ж граблі?! У наскрізь хворій голові народжується щось на зразок афоризму: "Тільки неодноразово обдурений ідіот знову сідає за стіл грати в карти з відомим шулером, сподіваючись на те, що цього разу шулер гратиме чесно..." 17.02.2015 В інтернеті зявляється прохання волонтерів про те, що потрібно зібрати кошти, або просто придбати й передати в таку-то військову частину в зоні АТО нічні приціли для снайперів. Страшно подумати, що було б, якби не наші всюдисущі волонтери! Ми, звичайно ж, усі гуртом зберемо кошти і на нічні приціли, і на тепловізори, і на ще бозна-які запчастини до хтозна-якої техніки. Але виникає логічне і єхидненьке запитаннячко: а чим займається наш(?) оборонпром із фантастично великим бюджетом, у якому чомусь не передбачено такої "дрібниці" як забезпечення снайперів нічними прицілами? Дива дивні творяться у нашому неспокійному королівстві... 18.02.2015

Річниця трагічних подій на Майдані. По ящику показують документальні жахливо-героїчні кадри. Згадують Небесну Сотню. Нагадують про необхідність покарання винних. Вкотре вже… Кілька людей, які дійсно були творцями Майдану, заявили про те, що готують до видання свої щоденники. Сподіваюсь, там буде що почитати. Бо я чесно зізнаюсь, що моя писанина – це емоційна сповідь диванного вояка, який брав участь у Майдані головним чином біля телевізора. Хоч коли дискутую з опонентами, мене називають «майданутим» і я цього не заперечую. Бо це правда.

Цього дня я завершую свій щоденник. Тішу себе сподіваннями, що комусь моя писанина буде цікавою, когось розважить, а для тих, хто вважатиме це «брєдом майданутого» скажу так – не для вас старався. І нарешті. Про цей складний і невеселий час колись у наших підручниках писатимуть: «Це було під час тимчасової російсько-фашистської окупації». А що писатимуть у російських (якщо назва Росія тоді ще залишиться на Глобусі) мені не дуже й цікаво. Бо як говорив великий Кобзар: «В своїй хаті своя правда і сила, і воля!»… 20.02.2015