Газета "Вечірній Київ", №33 (19215) від 18.08.2016

vechirniykiev.com.ua Газета Київської міської Ради Заснована 3 січня 1906 року

18 серпня 2016 року №33 (19215)

Прапор пошили із жіночих шарфів, а тризуб зробили з піджака

Стор. 18–19 Фото Григорія КУБЛАНОВА

Перший Президент України Леонід КРАВЧУК:

«Ми не маємо права у всьому звинувачувати чинну владу. У тому, що так сталося, винні всі…»

Шлях до пересадки серця Антидепресивний шолом, пересадка обличчя, вакцина від алкоголізму… Світова медицина вражає неймовірними досягненнями. А українська? До найважливіших здобутків за добу Незалежності цілком справедливо можна зарахувати операції з пересадки серця. Стор. 6

«Повелителька» молекул «У суспільстві склався стереотип, що наука – це лише сиві професори в окулярах, і аж ніяк не молодь. Ці уявлення потрібно змінювати. Адже молодість і завзяття для науки не менш потрібні, аніж досвід і традиції», – говорить старший науковий співробітник Інституту високих технологій Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ольга Броварець. Вона – наймолодший в Україні доктор фізико-математичних наук.

Стор. 4–5

110 років із киянами і для киян • Передплатний індекс «ВК»: 37607

Стор. 9

2

кур’єр «ВК»

Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215)

Фото Григорія КУБЛАНОВА

ФОТОФАКТ

Міський тихохід «Made in Poland» Перший у Києві комфортний трамвай четвертого покоління польської компанії Pesa вийшов цього тижня на третій швидкісний маршрут. Мені пощастило стати одним з перших пасажирів цього польського дива трамвайної техніки, яким я їхав на роботу від станції «Сім’ї Сосніних» до «Політехнічного інституту». Вагон зачарував ще зовні: яскраво-блакитний з різнобарвною «вишиванкою» на кабіні, він тихо підійшов до платформи й відчинив двері, назвавши зупинку. Салон – комфортний і просторий, зі спеціальним місцем для «паркування» інвалідного візка, на якому можна заїхати сюди завдяки

АНОНС

За Кубок Незалежності змагатимуться у вишиванках 24 серпня, у День Незалежності України, у Києві відбудеться традиційний «Забіг у вишиванках». Захід буде благодійним – зібрані кошти підуть на закупівлю легкоатлетичних наборів для учнів п’яти київських шкіл. Забіг стартує з Русанівської набережної о 9.00. Боротися за Кубок Незалежності у вишиванках зможуть як дорослі, так і діти. Усі охочі матимуть нагоду зробити свій внесок у добродійність і випробувати сили на різних дистанціях: діти віком до 10 років бігтимуть 100 метрів, до 15 років – 500 метрів, а дорослі змагатимуться в забігу на 500 метрів, 5 і 10 кілометрів. Усі учасники отримають стартовий пакет з рюкзаком, футболкою-вишиванкою, номером із чипом для фіксації часу, а також пам’ятну медаль. Переможці – призові кубки та грошові винагороди. На гостей чекають призи від спонсорів.

КОМЕНТАР ДЛЯ «ВК»

Володимир БОГАТИРЬОВ, директор трамвайного депо імені Шевченка: - Трамвай привезли з Польщі на спеціалізовану виставку ще взимку. А коли фірма Pesa виграла тендер на закупівлю 10 трамваїв, розпочали його випробування разом з фахівцями з Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту. Протягом місяця перевірили на різних режимах усі системи: гальмівну, протипожежну, оповіщення тощо. Для цього навіть навантажували в салон понад 15 тонн піску та проїжджали вночі всім маршрутом, аби переконатися, що все працює чітко. Тільки тоді трамвай отримав сертифікат і був допущений до перевезення пасажирів. Водіїв готували одразу кілька, адже планується, що такі самі машини ще надійдуть з Польщі. Їх навчали та стажували польські фахівці. висувній платформі. Передбачені кнопки для подання сигналу водію в разі, якщо людині з обмеженими

фізичними можливостями необхідно вийти. Є також пасок безпеки, котрий фіксує візок. «Усе

ЕНЕРГЕТИКА

дуже зручно, – перехопивши мій погляд, сказала жінка середніх літ. – От тільки в самому місті мало обладнаних для пересування таких людей зупинок. У мене мама хвора, тож я не можу перевозити її на візочку трамваєм, доводиться брати таксі…» Ще трохи про комфорт. У салоні працює кондиціонер, можна під’єднатися до Wi-Fi та підзарядити телефон. Є відеокамери… Водій Володимир Жук люб’язно показав екран, куди виводиться зображення з різних відсіків салону. «Побільше б нам таких містких трамваїв, у яких одночасно можна перевозити до 200 пасажирів…» – зауважив він. Микола ПАЦЕРА

ТРАНСПОРТ

У метро планують нову навігацію для пасажирів Учасники проекту «Агенти змін» пропонують до 2017 року запровадити на центральних станціях метрополітену «Майдан Незалежності» та «Хрещатик» нову навігацію. Як розповів «Вечірці» засновник проекту «Агенти змін», дизайнер Ігор Скляревський, усе почалося з того, що в лютому 2015-го до них звернулися представники метрополітену з проханням оновити дизайн та наповнення інформаційних стендів у залах станцій.

«Ми багато разів спостерігали за пасажирами і зрозуміли, що потрібно кардинально змінити систему навігації, – зазначив Ігор Скляревський. – Наша команда розробила дороговкази й лайтбокси з планом маршрутів та алфавітним покажчиком станцій метро українською й англійською мовами. На дороговказах можна побачити, скільки часу витратить людина, щоб доїхати від однієї станції до іншої, а самі вони будуть пронумеровані. На окремому стенді наведено графік руху потягів у вечірній час, щоб пасажир

Вандали понівечили фунікулер Невідомі «художники» зірвали запланований на 18 серпня вихід на лінію після ремонту столичного фунікулера.

«16 серпня о першій годині 30 хвилин наші камери спостереження зафіксували, як двоє молодиків перелізли через паркан біля верхньої станції й понівечили відремонтований вагон, – розповіла «Вечірці» начальник служби маркетингу та

зв’язків із громадськістю КП «Київпастранс» Ганна Бондар. – Вони розмалювали фарбою з балончиків задню стінку правого вагона та вхідні двері. Зловмисників розшукує поліція. А наші працівники заново перефарбовують вагон. На це піде кілька днів. Проте ми зробимо все можливе, щоб фунікулер запрацював до Дня Незалежності». Микола ПОЛТАВЧЕНКО

зміг спланувати свій маршрут. Також розмістимо мапу прилеглих до підземки кварталів». Ще одна «революційна» для Києва ідея – зробити на стіні навпроти платформи вертикальний покажчик з переліком станцій замість горизонтального. Це дасть змогу розташувати значно більше таких покажчиків уздовж платформи, та й люди зможуть прочитати перелік з будь-якого місця. До речі, проект упроваджують за допомогою системи краудфандинг, за якою фінансувати його зможуть усі охочі.

Опалювальний сезон у столиці – під загрозою Державна виконавча служба України заарештувала рахунки 104-х підприємств теплоенергетичного комплексу, серед яких і ПАТ «Київенерго». Підстава: штрафи за вже сплачені борги минулих років, котрі виникли внаслідок затримки державних субвенцій. Зі столичних енергетиків було примусово стягнуто 51 мільйон гривень. Відтак вони змушені призупинити реалізацію програми зі встановлення лічильників тепла, яка передбачала, що до початку опалювального сезону всі будинки будуть оснащені такими приладами. Окрім того, змушені проводити аварійні роботи в режимі надзвичайних ситуацій. Компанія стверджує, що не може закуповувати обладнання та проводити проектні й монтажні роботи. Тож вкотре звернулась до найвищих органів законодавчої і виконавчої влади країни з проханням негайно вирішити цю ситуацію і не допустити зростання соціального напруження та колапсу ЖКГ. Міський голова Віталій Кличко вважає, що необхідно розблокувати рахунки підприємств теплокомуненерго. Інакше опалювальний сезон може бути взагалі зірвано. Він нагадав, що неодноразово звертався до центральної влади з проханням розблокувати рахунки підприємств теплокомуненерго по всій країні. Мер просить з’ясувати, чому затримано державні субвенції теплокомуненерго, які б дали змогу підприємствам сплатити штрафи за вже сплачені борги.

3

Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215)

авторська

ВІЗИТІВКА

колонка

Русанівка здивує новими фонтанами

Ми терпимо державні дачі. Чому?

До Дня Незалежності мешканці Русанівки отримають від міста чудовий подарунок – чотири світломузичні фонтани на водному каналі. Нині вечорами набережна Русанівки виграє веселковим різнобарв’ям водограїв під мелодії «Скрябіна», «Океану Ельзи» та гімну столиці «Як тебе не любити, Києве мій». На черзі – нові світломузичні фонтани, які планують відкрити до Дня Незалежності. Не забули й про благоустрій прилеглої території: замінили освітлення, опорядили газони, поставили лавочки, вибрукували доріжки. А наступного року тут облаштують ще чотири водограї. Про це «Вечірці» розповіла директор КП «Київводфонд» Світлана Козловська.

– У розробці цих фонтанів використано німецькі двигуни, – похвалився технічними характеристиками генеральний директор ТОВ «Енергоінвест» Сергій Фещук. – Один водограй за годину підіймає догори 260 кубометрів води (тобто 5 залізничних цистерн!). Центральний струмінь сягає 37 метрів заввишки, 16 менших бічних – восьмиметрові. Фонтани оснащені індивідуальним світлодіодним підсвічуванням на 16 мільйонів кольорів. Вартість цих чотирьох світломузичних водограїв становить 5 мільйонів гривень, кошти виділив міський

Леонід ФРОСЕВИЧ

бюджет. А мелодії для них мають дібрати місцеві мешканці, доповнив розповідь депутат Київради (Русанівський округ) Олесь Маляревич. Свої пропозиції вони висловлюють через Фейсбук. Перевагу віддають класиці, світовим інструментальним хітам та лаунджу, з яких і буде сформований «репертуар» нових фонтанів. Микола МИХАЙЛІВ

ОПИТУВАННЯ « ВК »

Що суттєво змінилося в Києві за 25 років Незалежності? Петро ПАНТЕЛЕЄВ, заступник голови КМДА: – Якщо вести мову про Київ у контексті житлово-комунального сектора, яким я опікуюсь, то найбільшим зрушенням для міста є зміна ідеології в бік енергозбереження. За ці два роки, що супроводжуються революційними законодавчими змінами, Києву вдалося зробити реальні кроки на шляху до економії ресурсів. Я кажу, насамперед, про програму встановлення лічильників у житлових будинках. Ще якихось два роки тому більшість мешканців столичних багатоповерхівок не знали, скільки тепла споживає їхній будинок і як вони можуть вплинути на цей процес. Сьогодні столиця лідирує за рівнем оснащення приладами обліку. Цього року ми зробимо все, аби успішно завершити цю програму, що дає київським родинам змогу заощаджувати на «комуналці» в середньому 20-30 відсотків, а головне – чесно сплачувати за реально спожиті послуги. Ми започаткували програму термомодернізації шкіл і дитячих садків, яка допоможе економити майже половину коштів та енергії для опалення приміщень. Уже не кажу про те, що комфорт і безпека цих закладів підвищиться в рази. А головне – діти більше не

навчатимуться в напівобігрітих класах, із протягами та поганою вентиляцією. Уперше Київ отримав унікальну програму співфінансування робіт у житлових будинках, яку ми називаємо «70 на 30 відсотків». Люди самі визначають необхідні їм роботи з енергозбереження та збирають на їх виконання лише 30 відсотків вартості. А решту 70 – оплачує міський бюджет. Я вірю, що такі темпи збережуться і вже за кілька років Київ стане найбільш енергоефективним містом України. Іван ДРАЧ, політик, письменник, драматург: – Раніше Київ був іншим. На зорі Незалежності в нашому місті не було таких сучасних назв, як, наприклад, Майдан Незалежності чи вулиця Небесної Сотні. На превеликий жаль, нині столична картина потьмарена війною на сході України. Хочеться вірити, що Київ знову стане одним із найпрекрасніших і найзеленіших міст Європи. Я сподіваюся, що з допомогою світової спільноти українська держава підведеться на ноги. А з Незалежною Україною розквітне й наш Київ.

ОЛІМПІАДА

Є перше «золото» для України! Нарешті українські вболівальники дочекалися нового олімпійського чемпіона. Учора вночі на найвищу сходинку п’єдесталу пошани піднявся гімнаст Олег Верняєв. Киянин здобув медаль за виступ на своїх коронних паралельних брусах. У вправах на цьому снаряді спортсмен набрав 16,041 очок і став недосяжним для конкурентів – американця Данелла Лейва та росіянина Давида Бєлявського. Нагадаємо, Олег Верняєв також приніс у скарбничку збірної України «срібло» в багатоборстві. Утім, приємні емоції від позавчорашнього змагального дня на цьому не закінчуються. Ми також маємо «бронзу» в секторі для стрибків у висоту. Чемпіон світу-2013 Богдан Бондаренко став третім, показавши результат 2 м 33 см. Основна боротьба за «золото» відбувалась на висоті 2 м 38 см. У першій і другій спробах

Під час горбачовської перебудови, а також на зорі нашої Незалежності було модно боротися із різними номенклатурними привілеями. Люди ганьбили чиновників, які «пакувалися»… автомобілями, квартирами, дефіцитними товарами із спецрозподільників. Особливо «дубасили» в пресі за державні дачі, за те що цупили ресурси й зводили цим коштом заміські приватні хороми. Бачте, стільки літ минуло, а казенні дачі усе ще «прописані» в чиновницьких циркулярах. Ми «перетягнули» усі ці хатинки в новітню добу, поселили тут тих, хто керував, командував, правив… А також тих, хто і нині при булаві. Бо вони – най… най… Найзаслуженіші? Найбагатші? Найспритніші? Отже чверть віку з державними маєтками. Багато таких будинків уже стали майже приватними – їхні мешканці на підставі інвестиційних угод (аж до 2050 року) збудували на цих ділянках нові палаццо, або ж кардинально змінили вигляд старих «квадратів». Спробуй показати таким хитрооким на двері! Суди стіною стануть – не виселиш! Ось звідки пішла корупція в Україні. Хіба забулося, як у 1997 році урядові чиновники Павла Лазаренка придбали у швейцарської фірми «GHP Corporation» для Пущі Водиці шість збірних дачних будинків за завищеними цінами на суму 1 мільйон 416 тисяч доларів? Яких тільки трансформацій не зазнавала спецнерухомість! Ось, приміром, держдача №17, що в Пущі. Колись тут мешкали Володимир Щербицький, глава уряду УРСР Олександр Ляшко. Протягом кількох місяців тут проживав Ленід Кучма. А потім на 17-й поселився американець Давайте спробуємо українського походження, зняти зі спини бізнесмен Богдан Мисько. народу цей тягар – Він переобладнав дачу, виконавши коштовний ремонт. державні дачі. Однак невдовзі терміново змушений був залишити особняк. Це було в 1998 році. А господарювати у цьому маєтку став… мільйонер Ігор Бакай, тодішній глава компанії «Нафтогаз України». Отож є пропозиція: а давайте спробуємо зняти зі спини народу цей тягар – державні дачі. Можна прийняти урядову постанову або ж ухвалити відповідний закон. Хоч мені можуть сказати: так зване панство оплачує проживання у цих хоромах. Але ж усе одно це – пільгові тарифи! Для них – копійки. Зрештою, ми говоримо про глибинне – про справедливість. І рудименти «совдепії». Можна було б ці дачі передати в оренду Героям України, які прославилися в боях з російськими окупантами, повним кавалерам бойових орденів. А чому б не провести широке опитування, хто вартий проживати в Кончі-Заспі та Пущі-Водиці? Нам не потрібна чергова «оптимізація» утримання номенклатурних об’єктів, а – кардинальні зміни, тобто усіх – з пляжу! Ми забуваємо, що є чудові приклади ставлення деяких відомих українців до дармового. Скажімо, перший міністр оборони України Костянтин Морозов у 1991 році відмовився поселитися в окремому будинку колишнього командувача округом у Пущі-Водиці. Він наказав розмістити тут сім’ї двох офіцерів. А наступного року генерал Морозов категорично відкинув пропозицію «осісти» в Кончі-Заспі. Якийсь особливий цей Костянтин Петрович, кажуть про нього колеги. В обідню пору помічник приносив йому до міністерського кабінету бутерброд і клав на стіл чек за цей продукт. Чи багато сьогодні таких морозових? Десь читав, що у 2011 році Арсеній Яценюк відмовився від дачі в Кончі-Заспі. До речі, один із наступників Морозова на цьому посту зайняв все ж міністерський дачний будинок у Пущі-Водиці. По статусу.

ДОСЛІВНО

українець планку збив, тоді як канадець Дерек Друен подолав її одразу ж. Бондаренко переніс висоту на 2 м 40 см, на яку мав лише одну спробу. Однак із нею він не впорався й залишився з «бронзою». Отже, команда України піднялася на 33-е місце в медальному заліку Олімпіади-2016 у Ріо-деЖанейро. Тепер в активі наших спортсменів сім медалей: одне «золото», чотири «срібла» та дві «бронзи».

Лідерство утримує збірна США, котра у своєму активі має вже 84 медалі – по 28 золотих, срібних і бронзових нагород. На другому місці – Велика Британія (50 медалей, з них 19 золотих), а на третьому – Китай (51 медаль, з них 17 золотих). Загалом нагороди Олімпіади-2016 здобули спортсмени 73 країн! Інф. «ВК»

Юрій ШЕВЧУК, мовознавець, професор, викладач Колумбійського університету: – За часів Незалежної України змінилося ставлення до української мови. Приїжджаючи в Україну, я помічаю деякі речі, яких раніше не було. Як показник життєвості кожної мови – її престиж і модність… Нині є цілий прошарок української молоді, яка вважає, що можна бути українцем, громадянином Всесвіту, космополітом і це – модно. Інша річ, що такий спосіб самореалізації мав би підтримуватись нашим телебаченням і всіма ЗМІ. Мене дуже непокоїть надзвичайно смертельна і токсична політика змішування української й російської мови, що не зустрічає відпору ні з боку українського середовища,ні навіть письменників і людей культури. Я спостерігаю, як молодь говорить українською, але не плекає в собі культуру мови, запозичуючи сленг з російської. Київ визначає і завжди буде визначати мовну ситуацію в країні. В цьому сенсі я дивлюсь на столицю з вірою і оптимізмом.

4

історія сучасності

Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215)

Перший Президент України Леонід КРАВЧУК:

«Ми не маємо права у всьому звинувачувати чинну владу. У тому, що так сталося, винні всі…»

– Сподівався. Про Пр це свідчили мої попередні р розмови з керівниками депутат депутатських груп. Я розумів, що це питання п буде винесено на сесію Верховної Ве Ради УРСР. Але, відверто кажучи, не очікував, що за таке р рішення проголосують аж 346 д депутатів. Це було великим випр випробуванням для всіх нас. Адже на той момент ситуація була дуже н напруженою. Як події розвивати розвиватимуться далі, ще ніхто не знав. не – А хіба ж ви з Єльциним Є спілкувалися?

– Борис Микол Миколайович зателефонував мені в день путчу – 19 серпня. Ві Він попросив: «Леонид Макарович, Макар прошу вас – позвонит позвоните Горбачеву. Меня с ним теле телефонисты не соединяют. Се Сейчас он находится на ваш вашей территории – в Крыму Крыму». Я відразу зателефонував до кримзателефонув ської резиде резиденції «Зоря». На тому кін кінці дроту почувся голо голос телефоністки: «Михаил «Миха Сергеевич не може может подойти к телефону. Он плохо телефон себя ч чувствует». Я зрозумів, що його зрозум позбавили телепозба фонного зв’язку. фонно Крім Єльцина, мені телефонуват ли і з Ве Верховної Ради СРСР, і КДБ КД СРСР. Усіх цікавило: ч чи буде Україна підтримуват підтримувати путч? Моя відповідь була сстандартною: «Треба запросит запросити Горбачова Верховної Ради на засідання Вер СРСР і разом вир вирішувати, що далі робити».

– Чому путч провалився? п – Радянською державою д уже ніхто не керував керував. А Горбачов лише робив вигл вигляд, що є президентом СРСР. Він говорив своє, а люди робили р своє.

До цієї відомої постаті ставлення й досі неоднозначне. Одні дорікають комуністичним минулим і невизначеністю під час путчу, другі – тисячовідсотковою інфляцією у перші роки незалежності. Дехто згадує філософський вислів: «Маємо те, що маємо». Більшість звертає увагу на майстерність проходження «між крапельками». Але безперечно одне: першого Президента, як і перше кохання, не забувають…

30 РОКІВ… З ПІСТОЛЕТОМ

– Леоніде Макаровичу, загальновідомо, що незалежність сть далася без жодного пострілу. лу. Навіщо ж ви тоді зберігали иу шухляді пістолет?

– Коли змінюється суспільна ьна система, коли відбуваються велиличезні перетворення, що впливавають на долю цілої низки держав ав і континентів, то вони вимірюються ься інтересами не лише національниними. Я відчував, як протиборчі сили или нарощувалися з кожним днем. ем. Одні виступали за незалежність, сть, другі – проти. Над нами, як короршун, «сиділа» Москва. І, ясна річ, ч, у тій ситуації треба було готуватися ися до різних дій і впливів. Я тоді був надзвичайно обережним і думав мав про власну безпеку. До речі, ходжу жу з пістолетом років із тридцять. ть. Звісно, я не військовий, щоб бути ти майстром ратної справи. Проте те на полюванні в ціль влучаю.

– Чому під час путчу-91 ви зайняли позицію очікування? я?

– Я не очікував. Річ у тому, що на той час народні депутати переребували у літній відпустці. Потрібен бен був час, щоб їх зібрати. Ми спопочатку планували провести позазачергову сесію 23 серпня, а потім тім перенесли на день пізніше. Треба еба ж було розіслати телеграми всім сім депутатам Верховної Ради УРСР. СР. Мобільних телефонів на той час не було. Тому звинувачувати мене ене в «очікуванні» можуть лише е ті люди, які не бажають докопатися ися до істини.

– А коли вперше дізналися ися про державний переворот?

– 19 серпня 1991 року. Вранці нці того дня я ще спав. Приблизно оо шостій годині через спецзв’язок пролунав дзвінок. Мені зателефонував перший секретар ЦК Компартії України Станіслав Гуренко: «Леоніде Макаровичу, ще спиш? А чи знаєш, що у Москві вже інша влада? Створено Державний комітет з надзвичайних ситуацій на чолі з Янаєвим…». Я поцікавився: «А як же Горбачов?». Гуренко відповів, що Михайла Сергійовича усунули від влади. Також я дізнався, що з Москви до Києва прибув генерал армії Валентин Варенников.

«ДЕРЖАВОЮ ВЖЕ НІХТО НЕ КЕРУВАВ»

– В інтерв’ю «Вечірці» академік Ігор Юхновський сказав, що ви всіляко ухилялися від підготовки документації щодо проведення надзвичайної сесії 24 серпня 1991 року?

Фото Григорія КУБЛАНОВА

– Говорити про моє небажання можуть лише ті, хто цього не знає. Наскільки я пам’ятаю, участь у цьому процесі брав не Юхновський. Автором Акту проголошення Незалежності був Левко Лук’яненко. Над цим документом також працювали інші народні депутати, які вносили свої зміни та корективи.

– Про заборону Компартії теж говорили?

– І це питання у нас піднімалося. Але в іншому ракурсі. Розмови про заборону КПУ велися активно значно пізніше. Першим кроком стало рішення про припинення діяльності Компартії на території України. Це сталося після того, як В’ячеслав Чорновіл

надав документальні докази про причетність українських комуністів до путчистів.

– Коли готували Акт проголошення незалежності, ви вже знали, що його ухвалять?

Єльцин зайняв дуже принципову позицію. Щодо путчистів, то вони діяли нерішуче. Коли по телебаченню виступав голова Державного комітету з надзвичайного стану Янаєв, у нього трусилися руки. Мені телефонували різні люди й

казали: ну що це, мовляв, за путчисти, які ні до чого не придатні…

– У день проголошення незалежності ви вірили, що у нас наступить нове, щасливе життя?

– Ну хіба ж я прийшов із вулиці? На той час у мене за спиною був великий життєвий досвід. Працював і другим секретарем ЦК КПУ, і членом Політбюро ЦК КПУ. Мав постійний зв’язок із Москвою. І добре розумів, що ситуація в країні доволі складна…

ЧОРНОМОРЦІ НАМ НЕ ПРИСЯГАЛИ

– Після проголошення незалежності всі військові формування, котрі перебували на території України, були перепідпорядковані Верховній Раді. Чому ж тоді Чорноморський флот не належав нашій державі?

– На той час він був оперативностратегічним об’єднанням ВМФ СРСР. Тому ми не могли його відразу перепідпорядкувати. У серпні 1992-го підписали міждержавну угоду про принципи формування ВМФ РФ і ВМС України на базі Чорноморського флоту СРСР. Пізніше ухвалили рішення про роздільне базування наших кораблів.

– Чи не тому в 2014 році Росія так легко відібрала Крим?

– На мій погляд, ми втратили півострів через те, що не зуміли надати йому широкі права: економічні, соціальні й культурні. Кримчани були змушені самостійно шукати шляхи виходу зі складної ситуації. Водночас ця територія завжди була проросійською. Незважаючи на проголошення нашої незалежності, чорноморці не складали присягу на вірність народу України.

– А що ж вам заважало прийняти флот до складу Міністерства оборони України?

– Звичайно, ми могли б ухвалити таке рішення. Та чи ж вдалося б його виконати? Уявіть собі таку ситуацію: представники української влади звертаються до командування ЧФ, а чорноморці кивають на Росію. Що далі? У Києва не було відповідних повноважень для цього. На той час флот навпрямки підпорядковувався Москві. Державне управління на півострові було недосконалим.

– Навіщо надали півострову широку автономію? Чи не ліпше було б обмежитися утворенням Кримської області?

– А що від цього змінилося б? Замість кримського парламенту була б ще одна обласна рада. Звісно, я не можу стверджувати, що ми все робили правильно. Проте є загальновідомий факт: незважаючи на доволі напружену ситуацію, ми не допустили міждержавного конфлікту. Робили все можливе, щоб Крим залишився українським. Для цього ухвалили Конституцію Автономної Республіки, а Севастополь отримав окремий статус.

5

Фото Павла ПАЩЕНКА

Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215)

– Чому після проголошення незалежності ми переживаємо суспільно-політичні потрясіння?

– На зорі незалежності вірили в те, що збудуємо нове життя, але без ліквідації Союзу. Скажімо, у тексті Біловезької угоди, яку було підписано в грудні 1991 року главами трьох держав (України, Росії та Білорусії), йшлося про створення Співдружності Незалежних Держав. Окрему угоду було укладено щодо єдиного контролю над наявною в державах ядерною зброєю. Не варто забувати, що ми 70 років жили у складі СРСР. Ностальгія за Союзом відчувається і досі. Багато хто ще так вважає: мовляв, якби зберегли Радянський Союз, то нам було б краще. Ще одна проблема в тому, що за роки незалежності у країні відбулося багато карколомних змін. З кожним новим президентом змінювалася структура влади, вносилися зміни до Конституції та починалися чергові політичні ігрища. А рівень життя народу продовжував погіршуватися. Завтрашній день – невідомий. Все це призвело до нових суспільнополітичних загострень. З іншого боку, ми не маємо права у всьому звинувачувати чинну владу. У тому, що так сталося, винні всі…

дера Трампа? Йому вже за сімдесят, а він у президенти йде…

– Я старший за Трампа на 12 років. Мені вже пішов 83-й. Вважаю, що кандидат у президенти повинен мати глибокі знання і фізичну силу. Не можна правителя водити під руки по лікарнях. Згадую Брежнєва і Черненка, яких постійно супроводжували карети швидкої. Ну яке ж це «керування» державою? Я не сприймаю «управління заради управління».

Спускаюся на перший поверх. Прогулююся зі своїми четвероногими друзями: вівчаркою Жаком і дворняжкою Мартою, яку підібрав на вулиці. Вони живуть дружньо. Інколи Марта ставить Жака на місце, бо вона старша.

– Полюванням теж захоплюєтеся?

– Для мене це – не захоплення, а відпочинок, зустрічі на природі. На полюванні можу забути про все, крім звірини. У мене, до речі, є своя філософія. Оленів не чіпаю. Як правило, стріляю в диких кабанів, але не у свиноматок, бо вони все стадо ведуть. Свиноматка завжди йде першою. Щороку вона приводить вісім-десять кабанчиків. Тому досвідчені мисливці її не чіпають.

– Зі звіром на полюванні «спілкуватися» простіше, ніж із політичними опонентами?

– Якби з політичними опонентами можна було спілкуватися зі зброєю, то всі питання вирішувалися б дуже швидко. Я загалом прихильник мирного вирішення конфліктів. Зброя для опонента – слово. На жаль, мою думку поділяють не всі.

– Політикою часто цікавитеся?

Що, на вашу думку, змінилося в Україні за 25 років Незалежності? Олена, мистецтвознавець: –Змінилося саме життя. Люди стали свідомою, патріотичною нацією. Розвиваються українська культура, кіно, література, театр (особливо альтернативний). Молодь активно цікавиться українською мовою, історією, фольклором. Майдан сколихнув народ, відтак зросла кількість творчих осередків, українських п’єс, вистав, фестивалів. Ірина Михайлівна, пенсіонерка: – Значний плюс те, що немає Комуністичної партії. Але погано, що перефарбовані комуністи посіли майже всі посади у владі та стали олігархами. Поліна, 18 років, студентка НТУУ «КПІ»: – Я ще стільки не прожила, але можу сказати про останні кілька років. У Києві стало набагато чистіше, з’явилися нові парки, квітники. Більшість людей з повагою ставляться до природи, міського середовища. З’явилися велосипедні доріжки, і я безмежно цьому тішуся.

Фото Павла ПАЩЕНКА

«ДО «КРАВЧУЧКИ» СТАВЛЮСЯ СПОКІЙНО»

– Що можете сказати про наше майбутнє? Воно буде світлим?

– Якби це залежало від України, то я міг би відповісти. Наша подальша доля залежить від Росії, Євросоюзу і США. За них я думати не можу. У цьому питанні філософствувати не варто. Знаю лише одне: наша держава не готова самостійно розв’язати проблеми, пов’язані із загостренням відносин з Росією та війною на сході. Поперше, немає таких можливостей, щоб протистояти Росії. Наші сили – не рівні. По-друге, ми не бачимо активності з боку Європи та США. Така пасивність суперечить Будапештському меморандуму про наші гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї – міжнародної угоди, укладеної у грудні 1994 року зі США, Росією та Великобританією. Саме ці держави виступили гарантом суверенітету України. На жаль, вони цього не дотримуються. То як я можу прогнозувати?

– Якби знову запропонували стати Президентом України, погодилися б?

– Зараз? Ні. Я вже не в тій формі, щоб повноцінно виконувати обов’язки голови держави.

– А чому б вам не взяти приклад з американського мільяр-

опитування «ВК»

– Як відомо, ви увійшли до історії ще з однієї причини. Можете поділитися враженнями про візок, названий на вашу честь?

– Народна мудрість говорить: хоч горщиком мене називайте, але в піч не встромляйте. Якщо якась річ сприяє суспільному розвитку, то не треба боятися її алегоричної назви. До «кравчучки» ставлюся спокійно. Її, до речі, винайшли ще за 100 років до Кравчука. Згадайте про колісні валізи для перевезення вантажу на залізничних вокзалах та в аеропортах. Пізніше їх почали використовувати масово. Тому я з повагою ставлюся до цього. Зверніть увагу: хто ходив із «кравчучкою», став заможнішим, а хто носився з прапором – жебраком.

– Чим ви сьогодні живете? На що витрачаєте свій час?

– Режим у мене доволі простий. О сьомій ранку – підйом.

– Ось даю вам інтерв’ю – це також політика (сміється). Нещодавно повернувся з міжнародної конференції, присвяченої 25-літтю Біловезької угоди, що проходила у Варшаві. А незабаром поїду на міжнародну конференцію до США…

– Скільки у вас онуків і правнуків?

– Правнучка одна. Оленкою звати. Їй 11 років. Онуків – двоє: 27-річна Марійка і 34-річний Андрій. Наприкінці липня він повернувся з Донеччини, де проходив військову службу: рік і чотири місяці був на передовій у зоні АТО. Діти і внуки живуть у Києві. Влітку вони часто до мене навідуються у Кончу-Заспу. Нещодавно, наприклад, ми збиралися на день народження мого сина, якому виповнилося 56 років… Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ

Владислав, програміст: – Життя стало більш упорядкованим, а його рівень значно зріс. Ми цього просто не помічаємо, але так воно і є. З негативного – звісно, війна на сході. Але вона, на мою думку, не пов’язана з незалежністю країни.

Олексій, тимчасово не працює: – Люди змінилися: стали менш залежними від влади, чиновників. З’явилося більше єдності, співчуття. І Майдан став яскравим прикладом, коли люди, геть незнайомі, виявляли людяність та підтримували одне одного. Володимир, громадський діяч: – Найбільш знаковими для України були Помаранчева Революція та Революція Гідності. Настав час змінити формати зовнішньої й внутрішньої політики нашої держави. Але, на жаль, надії та сподівання тих, хто віддав своє життя за волю й незалежність України, поки що не справдилися. Сьогодні нашому уряду, політикам і чиновникам є над чим поміркувати, щоб дати гідне життя громадянам України. Ілля, школяр

– Найбільше досягнення України – це Майдан.

Ольга, керівник проекту в аграрній галузі: – Протягом останніх кількох років в Україні сформувалося громадянське суспільство. Люди впевненіше почуваються громадянами, народом, незалежним від влади. Опитування провела Наталя ПЛОХОТНЮК, Фото Бориса КОРПУСЕНКА

цікаві факти Першою країною Європи, котра визнала Україну як незалежну, самостійну державу та вирішила налагодити з нею дипломатичні відносини, була Республіка Польща. Про це повідомив спеціальний посланник польського уряду в Києві Єжи Козакевич 2 грудня 1991 року. Першою країною Заходу, яка визнала незалежність України, стала Канада. Прем’єр-міністр Канади Браян Малруні дотримав свого слова, сказаного за кілька місяців до здобуття Україною незалежності, що Країна Кленового Листа не буде серед останніх, котрі визнають Україну як суверенну державу. Протокол про налагодження дипломатичних відносин та обмін диппредставництвами на рівні посольств уперше Україна підписала з Литвою. Це зробили у Вільнюсі перший заступник міністра закордонних справ України Микола Макаревич і глава зовнішньополітичного відомства Литви Альгірдас Саударгас. Першим посольством в Україні стало Посольство Угорської Республіки. Перший президент, який привітав Леоніда Кравчука з обранням його Президентом України, був Борис Єльцин. Першим з-поміж західних політиків Леоніда Кравчука привітав Президент США Джордж Буш.

6

погляд

кава з бульбашками Армія. Нові старі традиції Вадим ПЕТРАСЮК На літній терасі кафе двоє пили пиво за столиком.

– А де Льоха служить? – спитав один.

– Здається, у 72-й бригаді, – відповів другий.

– Хіба?! У 72-й же Стас?

– Тоді Льоха у 79-й. Я ці бригади плутаю: обидві на сімку починаються.

– А я так само плутаю 93-ю й 92-у бригади. Здається, Гнапко був у 93-й. Чи, може, у 92-й?

– А мені здається, що Гнапко взагалі у 24-й. До речі, можемо спитати: він позавчора дзвонив – казав, що приїде… Отакий діалог я почув від двох молодиків. І подумав: ну зовсім не так, як у часи, коли я та мої однолітки служили в радянській армії. Тоді нумерацією військових частин особливо не бавилися. По-перше, це було предметом військової таємниці з відповідними наслідками за її розголошення. По-друге, нумерація однаково нікому ні про що не сказала б. Тож ми казали простіше: «служить на Кавказі», чи «у прикордонниках», чи «танкістом десь у Забайкаллі», «у морфлоті» тощо. Тепер – нові реалії нової армії. І номер військової частини є радше предметом гордості, ніж таємниці. Але ці мої думки перервав подальший розвиток подій у літньому кафе. Прийшов працівник, який приніс із сараю дрова для мангала. Зсипав і повернувся до сараю, звідки невдовзі стало чути характерні звуки пляшок, що розбиваються.

– Антоне, пригальмуй – лиши трохи пацанам на голови. Сьогодні ж День десантника! – сміючись, вигукнув до працівника один з хлопців, які щойно розмовляли про «хто у якій бригаді».

– Та якого там десантника, сьогодні ж Ілля! – почулось із сараю.

– А Ілля – це тобі не День десантника?

– Справді, вони ж на одне число припадають, – показався у дверях працівник Антон. – То що, сьогодні купаємось у фонтані?

– О, нарешті второпав. Ми ж тобі про це й кажемо! Лиши трохи пляшок – об голови розбити. За традицією «десантури», – розсміялися двоє.

– Та це ж пляшки від шампанського. Нема такої голови, яка міцніша за шампанське. Навіть у десантника. Утім, можете спробувати – я вам принесу по пляшці. Усі троє заходилися зі сміху. Невдовзі хлопці допили своє пиво й попрощалися, домовившись о сьомій вечора бути біля фонтана у блакитних беретах, як заведено. Я лишився на терасі допивати свою каву. Завів розмову з Антоном і дізнався, що пляшки з-під пива працівники кафе здають поштучно, тоді як винні й горілчані пляшки заготівельники приймають на вагу як склобій. Тож Антон б’є їх перед тим, як спакувати, аби зменшити об’єм. Прийшов ще один відвідувач. Антон також з ним привітався: – Не забудь, що сьогодні День десантника, – сказав він.

– Точно, сьогодні ж Ілля, – зрадів гість. – То, як завжди, о сьомій біля фонтана?

– Еге ж! – відповів Антон. – Приходь. Можна навіть у мотоциклетному шоломі. Бо тут одні чудії зібралися шампанське об голови бити.

– Серйозно?! Це хто такий розумний?

– Та приходь, кажу.

Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215)

Незалежна Україна: ключові моменти

Шлях до пересадки серця Антидепресивний шолом, пересадка обличчя, вакцина від алкоголізму… Світова медицина вражає неймовірними досягненнями. А українська? До найважливіших здобутків за добу Незалежності цілком справедливо можна зарахувати операції з пересадки серця. Фото Павла ПАЩЕНКА

Про них мріяв ще Микола Амосов, вважаючи такі операції вершиною хірургічної майстерності. Те, що не встиг Амосов, реалізував його учень – Борис Тодуров, здійснивши 2001 року першу в Україні трансплантацію серця. 2006-го він виконав другу таку операцію. А загалом у нашій країні було зроблено шість пересадок серця, чотири з них – Борисом Михайловичем. Напередодні Дня Незалежності «Вечірка» поспілкувалася з Борисом Тодуровим.

– Харків’янин Едуард Соколов живе з донорським серцем уже 13 років, Сергій Маценко – понад 10 років. За цей час лікар і пацієнти стали майже родичами, – каже Борис Михайлович. – Чинне українське законодавство не дозволяє пересаджувати органи донорів. Тому намагаємося довести, що його необхідно змінити. На жаль, усі починання в медицині відбуваються не завдяки чиїсь підтримці, а всупереч обставинам, бажанню оточуючих. З першою операцією (пересадкою серця. – Авт.) стався прикрий випадок. В Інституті хірургії та трансплантології імені Шалімова, де я тоді працював, пацієнт потребував трансплантації серця, а в Інституті нейрохірургії з’явився донор, і його родичі погодилися на процедуру. Я вийшов уночі з контейнером, де під льодом лежало серце, однак, не дочекавшись автомобіля, який мав мене забрати, почав ловити таксі. Діставшись нарешті до Інституту трансплантології, виявив зачинену операційну та не підготовленого до операції хворого. Завідувачка операційного

відділення закрила клініку й відпустила додому операційних сестер, знаючи, що я везу серце. А серце поза організмом живе лише три години. Тож двері в операційну довелося вибивати. Причиною всьому були професійні ревнощі – не всім подобалося те, що ми робимо. Наступного дня на мене посипалися докори: мовляв, хто дозволив операцію? Після цього в мене були проблеми, мені періодично забороняли оперувати. Років з

три-чотири зі мною боролися, потім звикли. Але та операція була успішною. Пацієнт прожив 14 днів. На жаль, він помер, але від печінкової недостатності, з боку серця проблем не було до останньої хвилини життя. Ця операція стала точкою відліку у проведенні трансплантацій серця. Через кілька місяців ми зробили другу таку операцію, потім ще одну, відкривши таким чином шлях до трансплантації серця в Україні.

– Щорічно в Інституті серця виконують п’ять тисяч операцій. Що характерне для вашого медичного закладу?

– У нас лікують тяжкі вади серця, але ми робимо не тільки те, що інші не роблять. Прагнемо виконувати стандартні операції із заміни клапана, коронарного шунтування з гарними результатами. У всіх рівень летальності – три відсотки, у нас – два. Й ось це вже ексклюзивно. Хірурги сьогодні борються за десяті або соті частки, як спортсмени на стометрівці. Цьогоріч фахівцям інституту вдалося знизити летальність операцій ще на пів-відсотка, при цьому десь на 15-20 відсотків збільшилася кількість операцій порівняно з минулим роком. Світлана КОВАЛЬОВА

до теми

Інститут проблем реєстрації інформації НАН України 2013 рік. Розроблено технологію виготовлення окулярів для лікування косоокості дітей. Вона базується на використанні спеціальної мікропризми, яка кріпиться між склом звичайних окулярів та платівкою, що приварюється до оправи. За її допомогою зображення зміщується і таким чином наводиться різкість. Розробка не має аналогів у світі, оскільки подібна американська швидко стирається, а наша – тривалого використання. Допомагає виправити зір дитини при далекозорості, короткозорості, астигматизмі та замінює складну хірургічну операцію на очах. Більш як у 80 відсотках майже повністю виліковує ці вади зору. Розроблено спільно з Центром мікрохірургії ока.

Інститут медицини праці 1996 рік. Розроблено нові зварювальні електроди з низьким вмістом марганцю. Електроди, які використовувалися досі, містили велику кількість марганцю, що є шкідливим канцерогеном і призводить до професійних захворювань електрозварників, зокрема, гострих марганцевих отруєнь та марганцевого паркінсонізму. Фахівці спільно з Інститутом електрозварювання імені Є.О. Патона роз-

робили електроди, в яких замість марганцю застосовуються нетоксичні речовини, що не викликають жодних побічних ефектів. Нині тривають дослідження щодо низького вмісту в електродах шестивалентного хрому, який також є визнаним канцерогеном і призводить до захворювань. Результати дуже обнадійливі. Підготував Микола ПАЦЕРА

 У 2003 році в столиці був заснований Центр дитячої кардіології та кардіохірургії. Він створює і впроваджує нові методики лікування серцево-судинних захворювань у новонароджених та дітей раннього віку, а за кількістю проведених складних операцій посідає перше місце в Європі. Зокрема лікарі центру винайшли й застосували методику, суть якої полягає у використанні пуповинної, а не донорської крові під час кардіохірургічної операції.  У 2013 році на базі пологового відділення № 7 м. Києва було відкрито перший у місті перинатальний центр ІІІ рівня. Він спеціалізується на прийомі вагітних з проблемами невиношування, а також породіль з передчасними пологами. Адже щороку в столиці народжується понад 1500 недоношених немовлят, в тому числі – з критично низькою вагою тіла.

7

Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215)

Володимир Гриньов, заступник голови Верховної Ради України

Леонід Кравчук, голова Верховної Ради України

Левко Лук’яненко, голова Республіканської партії України

Леопольд Табурянський, голова Народної партії України

Олександр Ткаченко, перший заступник голови Ради Міністрів

з архіву «Вечірки» 1 грудня 1991 року відбувся всеукраїнський референдум. У ньому взяли участь 84,2% виборців, з яких 90,3% проголосували за незалежність України. Того ж дня Президентом України всенародно (61,6%) обрали Леоніда Кравчука. А напередодні референдуму та президентських виборів «Вечірній Київ» (15.11.1991) опублікував дружні шаржі Вадима Фабрицького на претендентів на президентське крісло.

опитування «ВК»

Що суттєво змінилося в Києві за 255 років Незалежності? Ганна СТАРОСТЕНКО, заступник голови КМДА: – За ці 25 років Київ став справжнім європейським містом – демократичним, високоосвіченим, відкритим для світу та інновацій. Саме зі столиці в нашій країні починаються всі зміни: революції, реформи, сучасні технології, нові традиції. Водночас більш свідомими й активними стали самі кияни. Вони допомагають один одному та місту, влаштовують благодійні заходи, демонструють активну громадянську позицію та готовність спільно працювати задля розвитку свого рідного міста й держави. Михайло НАКОНЕЧНИЙ, в.о. генерального директора КО «Київзеленбуд»: – Сьогодні статус скверу надано 120 земельним ділянкам, які ще 5 років тому були незаконними будівельними майданчиками, сміттєзвалищами чи автостоянками. За всіма сучасними правилами, з дитячими майданчиками, work-out та зручними лавами, облаштовано 31 новий сквер. За роки Незалежності оновлено 127 парків і скверів, де створено 150 дитячих майданчиків і 30 work-out. Віктор БРАГІНСЬКИЙ, начальник КП «Київський метрополітен»: – Найвагомішою зміною в столичному метро можна вважати відкриття за цей період 21-ї станції. Що ж до останніх років, то це, безперечно, модернізація 50 відсотків парку вагонів на червоній лінії. Також важливим є перехід на прозору електронну систему закупівель, яка значно заощаджує кошти підприємства. А ще – впровадження нових послуг, приміром оплати проїзду банківськими картками. Сергій МАЙЗЕЛЬ, директор Департаменту транспортної інфраструктури КП «Київпастранс», депутат Київради: – 2014 року я очолив КП «Київпастранс», яке конче потребувало реформ. За півтора року підприємство не лише вийшло з кризової ситуації, а й почало поступово підійматись на новий рівень розвитку. За результатами 2015-го вперше за п’ятнадцять років показало фінансово-операційний прибуток. Сьогодні маю на меті реалізувати у столиці рекомендації Світового банку щодо впровадження нової транспортної політики, де чітко визначено пріоритети на дорозі: пішохід, велосипедист, громадський транспорт, приватний автомобіль. Наше завдання – зробити Київ зручним і комфортним для мешканців та гостей міста. І ми його виконуємо.

В’ячеслав Чорновіл, співголова радикальної фракції «Незалежність» у Верховній Раді України

Ігор Юхновський, голова Народної ради у Верховній Раді України

культурна хроніка МИСТЕЦЬКА МОЗАЇКА НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ В Центральному будинку художника до 28 серпня триває щорічна виставка, присвячена 25-й річниці Незалежності України. Її влаштувала Національна спілка художників України. Цей масштабний проект – наочне втілення творчих здобутків сучасних художників з усіх областей країни.

– Роботи на виставку надіслали понад тисячу художників. Голосуванням комісія, що складалася з академіків та знаних майстрів, відібрала третину, – розповів організатор виставки Ігор Волощук.

– Сподіваємось, мистецький захід подарує позитивні враження киянам та гостям столиці. До цьогорічної експозиції увійшло понад 400 творів живопису, графіки, скульптури та декоративно-ужиткового мистецтва. Жанрове і стилістичне розмаїття дає змогу глядачу скласти уяву про характерні творчі риси як окремих мистецьких осередків, так і кожного автора. Серед учасників є і заслужені майстри, і студенти. Ювілейна виставка не претендує на епатажність чи емоційну вибуховість – вона є констатацією творчої практики

наших співвітчизників, які своїми роботами створюють загальну мистецьку палітру країни.

МАСШТАБНУ «ФОТОСУШКУ» ВЛАШТУЮТЬ НА ХРЕЩАТИКУ 24 серпня з 10.00 до 20.00 на Хрещатику 19-а (навпроти виходу зі станції метро) відбудеться «фотосушка» – грандіозна виставка світлин під відкритим небом. Участь у ній можуть взяти всі бажаючі: від професійних фотографів до новачків і любителів. Тема – люди, події, пейзаж, архітектура, жанрова та вулична фотографія нашої країни. Принцип простий – на натягнутих звичайних мотузках всі охочі за допомогою прищіпок розвішують свої фотографії. На зворотному боці автор може написати свої побажання, контакти або будь-який текст. Приймаються віддруковані світлини до формату А4 (297х210 мм), не більше п`яти робіт від одного автора. Протягом заходу фотографи мають змогу поспілкуватися, обмінятися планами, отримати корисні поради від професіоналів. За підсумками

«фотосушки» експертна комісія відбере три найкращі роботи, які ввійдуть до підсумкової експозиції всеукраїнського фотоконкурсу «Моя улюблена фотографія-2016».

ЛЮБОВ ДО КРАЇНИ ВИСЛОВИЛИ У ТВОРАХ До 25-річчя Незалежності вітчизняні письменники підготували подарунок – книжку «Я like Україну!». До збірки увійшли твори 25-ти добре знайомих читачам авторів – Андрія Куркова, Юрка Винничука, Андрія Кокотюхи, Ірен Роздобудько, Сашка Лірника, Любка Дереша, Володимира Лиса, Лариси Денисенко, Анатолія Дністрового та інших. Двоє з авторів – Артем Чех та Геннадій Молчанов – довели свою любов до України зі зброєю в руках в окопах російсько-української війни. Письменник Андрій Миронюк, позивний «Сет», героїчно загинув, захищаючи Донецький аеропорт у січні 2015 року. Презентація книги за участю авторів відбудеться 22 липня о 18.30 у книгарні «Є» на вулиці Лисенка, 3. Підготувала Марія КАТАЄВА

ярмарки

Де скупитися?

20-21 серпня за сприяння Київської міської та районних держадміністрацій у столиці відбудуться традиційні сільськогосподарські ярмарки. З метою якнайповнішого задоволення потреб киян у сільськогосподарській продукції та виробах з неї в суботу, 20 серпня, торгуватимуть у таких місцях: • Голосіївський район – вул. Паньківська, вул. Голосіївська, 4-10; • Дарницький район – вул. Ревуцького; • Дніпровський район – вул. А. Малишка, 9-15; • Оболонський район – вул. Йорданська, 1-9; • Печерський район – вул. Німанська, 3-7; • Подільський район – просп. Степана Бандери (біля Куренівського парку); • Солом’янський район – вул. Героїв Севастополя, 42 (у межах вулиць М. Донця й Академіка Стражеска). У неділю, 21 серпня, у Голосіївському районі ярмаркуватимуть на вул. Маршала Конєва (у межах вул. Академіка Вільямса та Ломоносова); у Печерському – на вул. І. Кудрі (у межах вул. П. Лумумби та Чигоріна).

8

фотооб’єктив: усе починається в Києві

В 2001 році провели масштабну реконструкцію Майдану Незалежності – на ньому встановили, зокрема, Монумент Незалежності, відкрили підземний ТЦ «Глобус», а великий фонтан, так звану «Рулетку», демонтували

Гривню ввели в грошовий обіг 2 вересня 1996-го. Цьогоріч їй виповнюється 20 років

У 2014 році, незважаючи на зовнішню агресію з боку Російської Федерації, Україна провела військовий парад на Майдані Незалежності

В 1990-х роках було ві Михайлівський Златов монастир, куди на поча Ермітажу повернули ун XII століття

17

Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215)

За роки Незалежності в Києві збудували та відкрили 21 станцію метрополітену, найновіші з них – «Іподром» та «Теремки»

дновлено ерхий атку 2000-х з нікальні фрески

У 2011 році в столиці завершили реконструкцію найголовнішого спортивного об'єкта міста – НСК «Олімпійський», та збудували Дарницький автомобільнозалізничний міст через Дніпро

У 2013 році, після силового розгону Євромайдану, свідомі українці взяли участь у Революції Гідності, з якої розпочалася нова сторінка нашої історії

У 2014 році, після перемоги Революції Гідності, було підписано Угоду про асоціацію між Європейським Союзом і нашою країною Фото Павла ПАЩЕНКА , Бориса КОРПУСЕНКА та Олексія ІВАНОВА

постаті

Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215)

9 Фото автора

народжені незалежними

«Повелителька» молекул Розробка київських вчених відкриває нові перспективи у створенні новітніх антиракових препаратів «У суспільстві склався стереотип, що наука – це лише сиві професори в окулярах, і аж ніяк не молодь. Ці уявлення потрібно змінювати. Адже молодість і завзяття для науки не менш потрібні, аніж досвід і традиції», – говорить старший науковий співробітник Інституту високих технологій Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ольга Броварець. Вона – наймолодший в Україні доктор фізико-математичних наук.

– Пані Олю, яку саме наукову стежину ви торуєте?

– Тема моєї кандидатської стала логічним продовженням магістерської дисертації, а докторська – кандидатської, – розповідає Ольга Броварець. – З самого початку мій науковий керівник поставив переді мною дуже амбітну і, здавалося б, нездійсненну мету – створити структурну теорію спонтанного точкового мутагенезу, вивчаю-

чи фізичні властивості простих модельних систем, а саме – пар основ ДНК. Іншими словами – збагнути фізичні засади, які визначають фантастично високу, але кінцеву (10-9–10-11) точність передачі генетичної інформації під час реплікації (подвоєння) її носія – ДНК.

– Поясніть у загальних рисах, що це таке, де можна застосовувати?

пряма

мова

Дмитро ГОВОРУН, член-кореспондент НАН України, доктор біологічних наук, професор: – Ольга Броварець як науковець і моя молода колега – саме той щасливий випадок, про який кажуть, що в успіху є два крила: одне – бездоганна професійна підготовка, а друге – феноменальна працездатність… Є в її характері ще багато інших чеснот, необхідних науковцю. Таких, як Оля Броварець, нині мало. І річ навіть не в тому, що вона – доктор наук. Важливо, що вона рухає світову науку. Якщо вже її запрошують рецензентом знані міжнародні наукові видання, то це – показник. А легенда про те, що в Україні немає нормальної освіти, – стереотип, який треба руйнувати.

– Експериментальний мутагенез, процес виникнення спадкових змін – мутацій під впливом штучних мутагенних факторів. Нам вдалося створити внутрішньо несуперечливу та логічно замкнуту теорію спонтанного точкового мутагенезу. І дійшли парадоксального, на перший погляд, висновку, що кінцева точність редуплікації ДНК еволюційно запрограмована в електронній будові її основ. Це означає, що, штучно змінюючи їхню структуру, можна управляти нестабільністю геному, притлумлюючи її або ж навпаки – провокуючи. Наша наукова знахідка дозволяє не лише краще зрозуміти фізикохімічні процеси, а й відкриває нові перспективи для її практичного втілення. Зокрема у нанопристроях для збереження та опрацювання інформації, які використовують ДНК як активний елемент. Також у фармації для створення новітніх антиракових препаратів із низьким рівнем токсичності, які провокують у геномі ракової клітини летальний мутагенез і як наслідок – її загибель.

– І все це буде застосовано на практиці?

– Звичайно. Щоправда, практична реалізація цих проектів потребує значних коштів, яких українська академічна наука, на жаль, не має. Тому розраховуємо на міжнародний грант. Михайло КАМІНСЬКИЙ

штрихи до портрета Ольга Броварець закінчила з відзнакою фізичний факультет Київського національного університету. Отримавши рекомендацію до аспірантури, вступила одночасно на очну форму навчання в Інститут високих технологій КНУ та на заочну – в Інститут молекулярної біології і генетики НАН України (ІМБіГ). Вже на другому році навчання достроково захистила кандидатську дисертацію. Працювала в ІМБіГ. Захистила докторську дисертацію наприкінці 2015-го. Разом з науковим керівником Дмитром Говоруном стала лауреатом міжнародної премії Scopus Awards Ukraine 2016 у номінації «Найкращий колектив учених, який досяг значних наукових результатів без західних колаборацій». Нещодавно отримала премію Київського міського голови за особливі досягнення молоді у розбудові столиці України в номінації «Наукові досягнення».

Навіть «Стелси» літають завдяки українцю Марина МАРЧЕНКО

Так склалося, що ми більше знаємо видатних вітчизняних науковців, які працювали в гуманітарній сфері. А от про здобутки українських технарів, відомих у світі, широкий загал знає мало. Тож виставка «Трагічні скрижалі української науки» в Музеї книги і друкарства, присвячена 25-річчю Незалежності України, викликає неабияку цікавість. В її експозиції розміщені портрети, стислі біографії, повідомлення про внесок у світову науку й культуру 147 українських учених, котрі постраждали від російсько-комуністичних репресій, були розстріляні або загинули в таборах чи на засланні, а також тих науковців українського походження, котрі працювали в інших країнах, а на батьківщині були майже не відомі. «Нам намагалися нав’язати амнезію пам’яті, – згадуючи

Фото Григорія КУБЛАНОВА

Про долі 147 українських учених – репресованих, маловідомих і незаслужено забутих – розповідає виставка в Музеї книги та друкарства України.

слова Євгена Сверстюка, каже Василь Шендеровський – професор, доктор фізико-математичних наук, співробітник Інституту фізики НАН України, автор трьох книг «Нехай не гасне світ науки», за матеріалами яких підготовлена виставкова експозиція. – Більшовицька система робила все, аби знищити цілу плеяду українських учених. Один з них – киянин, ґрунтознавець, який зробив епохальне відкриття хемосинтезу. Його архів, усупереч бажанню родини, вивезли до Москви».

Український науковець, який теж постраждав від правлячого режиму і якого 1963 року на засіданні ЦК КПУ звільнили з посади ректора Львівського університету, геолог-мінералог Євген Лазаренко написав: «Коли росіянин любить свою землю, свою мову, свою культуру, свій народ, він зветься патріотом. Коли ж українець любить свою землю, знає свою мову, культуру, історію, його звуть націоналістом, та ще й буржуазним». Переглядаючи виставкові матеріали, усвідомлюєш, як мало

ми знаємо про відомих на весь зробив виняткове відкриття – світ українських учених. Ми ди- просвітлення оптики, без якого вимося телевізор, користуємося не можна виготовити оптичний комп’ютерною технікою, роби- прилад. Цим вагомим здобутмо рентгенівські знімки, навіть ком до сьогодні користується гадки не маючи, що все це стало все людство як на Землі, так і в можливим завдяки розуму й та- космосі. І навіть літаки-невиланту вітчизняних винахідників. димки «Стелс» літають завдяки «У серпні 1928 року під українцю Олександру Смакулі. Ташкентом «Список уніукраїнський кальних українучений Борис Киянин, ґрунтознавець, ських учених велиГрабовський Виставка зробив епохальне від- чезний. першим подемонструє тільки казав систему криття хемосинтезу. третину видатних електронного імен. Це Іван ГорЙого архів вивезли телебачення. бачевський, котрий до Москви. Цим епохальбув першим мініним відкриттям зараз користу- стром охорони здоров’я у світі; ється весь світ», – розповідає Любомир Романків – провідний Василь Шендеровський. науковець компанії IBM, співавтор На думку науковця, чимало процесів створення жорстких дисукраїнських учених заслуговують ків і персональних комп’ютерів; на те, щоб уже сьогодні стати Борис Раєвський, який першим у частиною шкільної навчаль- Європі заснував Інститут біофізиної програми. І першим згадує ки й почав досліджувати вплив ім’я Івана Пулюя – винахідника Х-променів на живу клітину, а Х-променів, які нині широко також багато-багато інших цікавих використовуються в медицині, постатей», – підсумовує Василь називаючись рентгенівськими. Шендеровський. Він і далі збиІм’я ще одного фізика-оптика рає матеріали про непересічних Олександра Смакули теж має українців та прагне відновлення посісти гідне місце в навчальних радіопередачі про них, яка колись посібниках. Адже 1935 року він існувала на Українському радіо.

18

як це було

Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215)

Прапор пошили із жіночих шарфів, а тризуб зробили з піджака Півстоліття тому двоє сміливців вивісили над Києвом синьо-жовте полотнище і були засуджені як злочинці. До одного із них – Віктора Кукси – завітала «Вечірка» Фото Григорія КУБЛАНОВА

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ

Ще задовго до того, як над Київрадою вперше підняли майбутній державний прапор, у нашій столиці сталася не менш важлива подія: у ніч на 1 травня 1966 року над корпусом Київського інституту народного господарства вперше замайоріло синьо-жовте полотнище з тризубом. Кілька місяців по тому органи КДБ затримали учасників цієї акції – студента Георгія Москаленка та електрозварника Віктора Куксу. Обох патріотів «нагородили» примусовими роботами у суворих таборах далекої Мордовії.

«НАША БАТЬКІВЩИНА – НЕ РАДЯНСЬКА»

Віктору Івановичу Куксі сьогодні – 76. Виріс він на Богуславщині. З дитинства знав гімн «Ще не вмерла України...». У тих краях ще пам’ятали події в лісовому масиві Холодний Яр: там діяли повстанські загони, які з 1918 по 1922 рік боролися за Холодноярську Республіку. Також місцеві жителі знали про діяльність похідних груп Української повстанської армії.

– Ми будили Україну від компартійного сну. Вона була заляканою, затурканою, забитою комуністичними ідеями, – ділиться спогадами Віктор Іванович. – Я і мій товариш Георгій Москаленко вважали, що наша батьківщина – не радянська, а Українська Народна Республіка. Ось тому й вирішили вивісити прапор УНР над будівлею Київського інституту народного господарства (нині – Національний економічний університет імені Вадима Гетьмана. – Ред.). Свою акцію молоді люди приурочили до відомого більшовицького свята – Міжнародного дня солідарності трудящих. Кукса тоді працював електрозварником, а Москаленко навчався в цьому ж інституті. Разом проживали в одному гуртожитку. Обидва добре знали, що перед традиційною демонстрацією колони з усіх навколишніх масивів вишиковувалися біля заводу «Більшовик», майже навпроти цього інституту. Отож, синьо-жовтий прапор могли б побачити чимало людей. Проте відразу виникла проблема: де ж придбати необхідне полотно?

– На той час жовту тканину в нас ніде не продавали. Вважалося, що такий колір – «буржуазно-націоналістичний», – продовжує Віктор Кукса. – Ми пройшлися магазинами. Купили два жіночі шарфи – з оранжевим і синім відтінками. А чорний тризуб «народився» з підкладки піджака. Прапор пошили вночі. На ньому Москаленко вивів напис: «Ще не вмерла Україна, ще

її не вбито». Робили все це у гуртожитку, на околиці Києва. Потім о другій годині ночі сіли в останній трамвай, що йшов до Центрального залізничного вокзалу. Дісталися до інституту – на його даху висіло здоровенне червоне полотнище, яке в народі називали «прапором Кагановича»… «Озброївшись» кухонним ножем, Кукса запхав синьо-жовтого прапора за пазуху і поліз по пожежній драбині на дах. Тим часом його товариш чатував унизу – в разі небезпеки Георгій мав подати умовний сигнал за допомогою самопалу, наповненого сірниками. Обох смільчаків ніхто не помітив. Адже Віктор доволі швидко дістався цілі, зрізав червоне полотнище, а замість нього повісив синьо-жовтий прапор.

нашим прапором, який майорів над містом. А вже потім попрямували до гуртожитку. Вранці першого травня Георгій і Віктор знову прийшли на місце «злочину», щоб подивитися на свою роботу. Проте на верхівці інститутського даху вже маяв червоний прапор. Хлопці відразу здогадалися, що для них це так просто не мине, а тому сфотографувалися на пам’ять у Пушкінському парку. А тим часом компартійне керівництво розцінило цей акт як такий, що «підриває радянську владу». За вказівкою «згори», КДБ УРСР розпочав розслідування, під час якого назбирали матеріалів аж на три томи. Органи запідозрили, що до цього причетний хтось зі студентів інституту. Почалися масові допити й перевірки почерків. Незабаром під прицілом «компетентних органів» опинилися двоє молодих людей: Москаленко і Кукса. У гуртожитку добре знали, що вони захоплювалися ідеями української незалежності, слухали «Свободу» та Бі-Бі-Сі. Незабаром до

Через деякий час Куксу і Москаленка викликали до військкомату і запропонували друкованими літерами заповнити анкету (нібито для поїздки за кордон). Таким чином КДБ встановив, хто саме є автором напису на синьо-жовтому полотнищі. Наприкінці лютого 1967 року обох сміливців затри-

НОВІ «МОЛОДОГВАРДІЙЦІ»

– Коли ліз по пожежній драбині, то почувався доволі впевнено, – зізнається Віктор Іванович. – А далі рухатися стало складніше, оскільки дах був оббитий бляхою. Довелося чіплятися пальцями за бляху й обережно просуватися до самої вершини. Якраз тоді повіяв свіжий вітерець. Шлях до червоного полотнища на даху освітлювався з боку Брест-Литовського

їхньої кімнати підселили неприємного типа, який часто здіймав антирадянські розмови. Георгій і Віктор відразу зрозуміли, що це за птах: затівати такі бесіди міг лише провокатор. Особливо потішало,

За вказівкою «згори», КДБ УРСР розпочав розслідування, під час якого назбирали матеріалів аж на три томи. Органи запідозрили, що до цього причетний хтось зі студентів інституту. Почалися масові допити й перевірки почерків. проспекту. А ось назад я повз у повній пітьмі. Навіть не знав, що робити. Боявся зірватися вниз. Подумки попрощався з життям. У ту мить мені здавалося, що на землю живим не повернуся. На щастя, намацав ногами драбину – і зітхнув із полегшенням. Коли опустився додолу, ми з Георгієм вийшли на дорогу й помилувалися

коли шпиг, заводячи «потрібну» тему, обривав її на півслові, тим самим провокуючи хлопців до висловлення думок. Очевидно, слідство сподівалося простежити зв’язки «прапороносців» з іншими учасниками національно-визвольного руху. Проте всі ці «штучки» виявилися марними…

мали. Після арешту слідство ніяк не могло повірити в те, що діями «прапороносців» ніхто не керував. На кожному допиті запитували: «Хто вас напоумив?». Відповідь була одна і та сама: «Молодогвардійці».

ЗА МИНУЛИМ НЕ ШКОДУЮТЬ

– На той час навіть працівники держбезпеки серйозно вірили у те, що Радянський Союз – царство пролетаріату, – каже Віктор Кукса. – До мене навіть у камеру приходив один генерал і дивувався: як це робітник може бути «буржуазним націоналістом»? Я йому відповідав щиро: мовляв, мої ж батьки і діди – очевидці проголошення УНР, Голодомору та бандерівського руху. У травні 1967 року на закритому засіданні Київського обласного суду Віктора Куксу й Георгія Москаленка звинуватили у проведенні антирадянської агітації та незаконному носінні зброї (ножа і са-

мопала). Згідно з вироком, Кукса отримав два роки позбавлення волі, Москаленко – три. Обох відправили до табору суворого режиму № 11, розташованого у мордовському селищі Явас. На політичній зоні було чимало однодумців: Іван Гель, Богдан Горинь, Мустафа Джемілєв та інші. Політичних в’язнів не зламали суворі умови табору, де примушували працювати шість днів на тиждень, а на добове харчування однієї людини виділяли аж… 44 копійки. За перевиконання плану – додатково кілька ложок каші з цукром і шматочком маргарину.

– Окрім власовців і бандерівців, там перебували люди мистецтва, поети, вчителі. Я жодного разу не чув, щоб хтось лаявся, – зауважує Віктор Іванович. – Загалом на зоні налічувалося близько півтисячі представників інтелігенції. Тож і ніяких конфліктів там не виникало. Хоча ми і погано харчувалися, але були окрилені надіями на краще життя… Після повернення на волю Віктор влаштувався машиністом екскаватора, а Георгій – слюсарем-сантехніком. На початку 90-х вони брали активну участь у рухові за незалежність. Згідно з постановою Пленуму Верховного суду (від 20 травня 1994 року), з Кукси й Москаленка зняли судимість лише за «антирадянську агітацію», але залишили чинною кримінальну статтю за носіння «зброї» – кухонного ножа та самопала.

– Щоб засудити нас, вистачило одного прокурора. А реабілітацією займалися аж 40 суддів із двох палат Верховного суду – кримінальної та військової», – гірко усміхається Кукса. Повністю виправдати колишніх політв’язнів вдалося лише після створення громадської організації «За реабілітацію «першотравневої двійки». У серпні 2006-го обох нагородили орденом «За мужність» І ступеня (згідно з президентським указом Віктора Ющенка). Нині

19

Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215)

Фото Григорія КУБЛАНОВА

Невіддільним атрибутом будьякої країни є державний прапор. Національним символом неподільної, унітарної, суверенної України визнано синьо-жовте полотнище. Однак наш прапор не завжди мав такий вигляд. Його еволюція відображає багатовікові процеси розвитку України як держави, а українців – як нації, що відбулася. У добу Київської Русі прапори були здебільшого червоного кольору – найзручнішого для передавання сигналів під час боїв. На цих стягах трикутно-клинової форми зображалися князівські знаки. Інформації про них мало, проте достеменно відомо, що князь Володимир Великий мав власний герб – золотий тризуб на синьому фоні. Чи міг він обумовити концепцію майбутнього національного прапора? На це питання намагалися знайти відповідь безліч істориків. Можливо, саме так і було, адже поєднання синього та жовтого кольорів в історії України зустрічається досить часто.

Віктор Кукса показує, де він прилаштував прапор 50 років тому на будівлі інституту

обидва «прапороносці» – на пенсії, яка складає близько двох тисяч гривень. Як не дивно, Пенсійний фонд відмовив Москаленку у збільшенні виплати як жертві репресій. Куксі поталанило більше: йому додали аж… двісті гривень. Проте за минулим «прапороносці» не шкодують. «Якби я повернувся у ті часи, то знову вчинив би так само», – підсумував Віктор Іванович. А на прощання запросив кореспонден-

тів «Вечірки» відвідати його пасіку (на дачі під Києвом) і скуштувати смачного меду. З акації…

P.S. Наша розмова з Віктором Куксою завершилася біля тієї самої будівлі, над якою півстоліття тому він вивісив синьо-жовтий стяг. На згадку про цю зустріч сивочолий герой отримав від «Вечірки» незвичайний подарунок — прапор з тим же написом: «Ще не вмерла Україна, ще її не вбито»…

Відомо, що в ХІІІ столітті золотий лев на синьому тлі прикрасив герб сина Данила Галицького Лева (на його честь названо Львів). Потім синьо-жовті кольори промайнули в Грюнвальдській битві 1410 року, де поруч з литовцями та смоленцями у складі польської армії билися галичани. А вже в XV-XVI століттях їх почали використовувати в гербах українських міст, насамперед тих, що одержали Магдебурзьке право.

У козацьку добу прапори мали прямокутну або так звану скошену форму. Традиційними мотивами на козацьких знаменах були золоті чи жовті герби, небесні світила, зброя, постаті святих тощо на блакитному полотнищі. На чільному боці полкових і сотенних корогв містилася національна емблема із зображенням козака в золотому чи жовтому щитовому полі на блакитному тлі, а на звороті – полкова чи сотенна емблема відповідного кольору з певним зображенням.

У березні 1848-го в Австрійській імперії спалахнула революція – «Весна народів». Ці події стали поштовхом для українського національно-визвольного руху. У квітні того самого року в місті Львів створили Головну Руську Раду, яка відновила використання герба Руського королівства (Галицько-Волинської держави) ХІІІ-XIV століть із зображенням золотого лева на синьому фоні. Національними прапорами вважалися синьо-жовті та жовто-сині біколори (обидва варіанти).

Документ з архіву КДБ

з досьє «Вечірки» Віктор Кукса народився 13 лютого 1940 року в селі Саварка Богуславського р-ну Київської області. З родини учасників національно-визвольної боротьби часів УНР. Після закінчення середньої школи поїхав до Києва на будівництво. Мешкав у робітничому гуртожитку. У 1958 – 61 роках служив в армії. Після завершення строкової служби повернувся до столиці України. Георгій Москаленко народився 24 липня 1938 року в Одесі у сім’ї портового робітника й кухарки. У 1944 році, намагаючись уникнути обстрілу, разом із батьками перебрався до села Якимів Яр (Ширяєвського району), де отримав початкову освіту. З 1955 року працював слюсарем-сантехніком на будівництві у Києві. Після служби в армії закінчив вечірню школу і вступив на вечірнє відділення Київського інституту народного господарства.

Протягом 1918-1920 років в Українській Народній Республіці національний прапор перевернули двічі. Спочатку це зробив Михайло Грушевський – голова Центральної Ради та перший Президент України. Як історик він уважно вивчив матеріали стосовно прапорів, які існували

Укрінформ

на території України, і дійшов висновку, що в традиціях наших предків стяг повинен бути з блакитним фоном та золотим малюнком на ньому. Саме таким, до речі, був перший варіант державного прапора, запропонований Грушевським: блакитне полотнище з жовто-золотими зірками на ньому. Кількість зірок мала відповідати кількості українських земель, що об’єдналися в одну державу. Чому згодом Грушевський відмовився від своєї ідеї, не зрозуміло. Але коли мова зайшла про біколор, він наполіг на тому, щоб жовтий колір, відповідно до канонів геральдики, розміщувався зверху.

на яскраво-червоний. Більшості українців це не подобалося, адже, крім заборони національної символіки, репресій з боку центральної кремлівської влади зазнавало все українське. Після довготривалого перебування в підпіллі 14 березня 1990 року український прапор замайорів у містечку Стрий (одним з організаторів акції був В’ячеслав Чорновіл), а за дев’ять днів – над будівлею Тернопільської міської ради, потім – у Львові, Івано-Франківську та Житомирі. У липні 1990-го наш легендарний стяг підняли над приміщенням Київради.

23 серпня 1991 року група народних депутатів внесла синьожовтий український прапор до сесійної зали Верховної Ради. Саме з нагоди цієї події Леонід Кучма підписав Указ Президента України №987 від 23 серпня 2004 року «Про День Державного Прапора України». Наразі цей прапор як реліквію урочисто зберігають під склом у музеї ВРУ. Офіційно синьо-жовтий стяг затвердили державним символом України 28 січня 1992 року.

За гетьмана Скоропадського український прапор мав блакитну смугу вгорі, а жовту – внизу. Навіщо він перемістив кольори, не відомо. Однією з версій є те, що Скоропадський був членом масонської ложі «Молода Україна», а, згідно із символікою «вільних каменярів», над світом панує знак води.

У радянській Україні синьо-жовті кольори прапора були замінені

20

культура

Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215)

Фото Бориса КОРПУСЕНКА

Незалежна Україна: ключові моменти

Ада Роговцева неодноразово отримувала «Київську пектораль»

ТЕАТР: сучасність і майбутнє цифри За даними Головного управління статистики в Києві, 2015 року в столиці налічувалося 23 театри, які за рік відвідали 1 мільйон 324 тисячі осіб. Торік професійні театри міста (національні, міські, районні, театри-студії тощо) показали глядачам 87 прем’єрних вистав.

традиції СТОЛИЧНИЙ ОРІЄНТИР 1992 року в столиці заснували «Київську пектораль» – головну премію в галузі театрального мистецтва, що є найдавнішою на пострадянських теренах. Щорічно з 1993-го до Міжнародного дня театру в місті відзначають найкращі вистави та найвизначніших театральних діячів. Серед лауреатів «Київської пекторалі» – актори Богдан Ступка, Віталій Лінецький, Анатолій Хостікоєв, Богдан Бенюк, Олексій Вертинський, Ада Роговцева, Наталія Сумська, Римма Зюбіна, Ірма Вітовська, режисери Юрій Одинокий, Віталій Малахов, Олексій Лісовець, Дмитро Богомазов, Станіслав Мойсеєв та Едуард Митницький.

очікування АКТОРИ НА ПОДОЛІ ГРАТИМУТЬ НА ЧУДОВІЙ СЦЕНІ Нове приміщення Театру на Подолі обіцяють відкрити вже у найближчому театральному сезоні. На закінчення будівництва, розпочатого 23 роки тому, 150 мільйонів гривень виділив вітчизняний меценат. Коштів вистачить на завершення будівельних і личкувальних робіт, внутрішнє оздоблення приміщень. За попередньою інформацією, у театрі буде зала на 240 місць, сцена, що обертається, сучасне освітлювальне та звукове обладнання.

Ірина ЧУЖИНОВА, театрознавець:

«З’явилося нове театральне покоління» Як будь-який живий процес, українське театральне життя різноманітне й неоднозначне. Серед принципових явищ я б виділила, передусім, появу нового театрального покоління. Завдяки молодим проєвропейськи орієнтованим митцям з’являються важливі соціальні театральні проекти, документальний театр, на сцену повертається сучасна драматургія, і наша, і західна, а разом з нею – гострі, полемічні теми та контроверсійні герої. Ще п’ять років тому не уявлялось: п’єса, дія якої відбувається в Чорнобильській зоні, стане хітом. А нині вистава Павла Ар’є «На початку і наприкінці часів» з успіхом іде в шести

театрах України. Не уявлялось, що на сцені з’явиться ветеран УПА та розпочне дискусію з бійцем Червоної армії. Аж ось режисер Стас Жирков вигадав проект на два міста Київ – Івано-Франківськ «Слава героям» за п’єсою того ж Павла Ар’є. Щодалі більше розвивається незалежний театральний сектор. Саме він створює конкуренцію для мережі державних театрів, які з різних причин більш помірковані у своїй репертуарній політиці. Скажімо, нині у Львові готується надзвичайно цікавий незалежний проект «Осінь на Плутоні» – Сашко Брама вирішив зробити лялькову виставу на підставі історій геріатричного пансіонату.

Але такі режисери, як Дмитро Богомазов та Андрій Білоус (Київ), Ростислав Держипільський (Івано-Франківськ), Андрій Бакіров (Чернігів), Олександр Ковшун (Харків), Володимир Петрів (Рівне), доводять: державні театри ще остаточно не перетворилися на «торговельно-розважальні центри». Бентежить одне: через чверть століття незалежності ми лише говоримо про зміну механізмів розподілу бюджетних коштів, про умови для меценатської діяльності тощо. Театр розвивається значно швидше, ніж відбуваються реформи в країні. Якщо ці процеси не синхронізувати, багато перспективних ініціатив просто загинуть.

КІНО: мода на національний продукт рекорд

успіхи

ЗА РІК – 26 НОВИХ СТРІЧОК

ХТО ПРИВІЗ «ЗОЛОТІ ГІЛКИ» ТА СРІБНОГО ВЕДМЕДЯ

За підрахунками видання про кінематограф Cut Insight, цього року в кінотеатральний прокат вийдуть 26 українських фільмів. Така кількість наших прем’єр є рекордною за роки Незалежності. За інформацією ресурсу, торік на широкі екрани було випущено 24 вітчизняні стрічки, 2014-го – 16, а 2013-го – 12. Кадр з фільму «Гніздо горлиці»

Із січня до червня вже відбулися прем’єри 14 українських кінокартин, серед них – «Російський дятел», який здобув Гран-прі фестивалю «Санденс» як найкращий закордонний документальний фільм, документалки «Бранці» Володимира Тихого та «Українські шерифи» Романа Бондарчука, комедії «Політ золотої мушки» Івана Кравчишина та #SELFIEPARTY Любомира Левицького, драма «Каптум» Анатолія Матешка, збірки короткометражок тощо. А з вересня до грудня в кінотеатрах покажуть ще 12 стрічок, зокрема «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка з Риммою

Зюбіною, визнане найкращим фільмом національної конкурсної програми на Одеському міжнародному кінофестивалі, «Моя бабуся – Фані Каплан» Олени Дем’яненко, екранізацію роману Андрія Кокотюхи «Червоний» режисера Зази Буадзе, картину про боксерів «Правило бою» Олексія Шапарева з Євгеном Галичем, Олексієм Горбуновим і Станіславом Бокланом у головних ролях. Дітей порадують довгоочікуваним пригодницьким фентезі «Сторожева застава» та повнометражною анімацією «Микита Кожум’яка».

Пилип Іллєнко, голова Держагентства України з питань кіно:

«Багатьом довелося навпомацки опановувати професію» Сьогодні відбувається процес другого народження або відродження українського кіно, і чимало доводиться робити з нуля чи початкового рівня. Незважаючи на те, що упродовж 25 років наші фільми мали певні успіхи, про системний розвиток галузі можна казати лише за останні роки. Найголовнішою проблемою, наслідки якої ми досі не подолали, є розрив поколінь у кінематографі. Було втрачено наступність поколінь, передавання досвіду володіння ремеслом. Тому

багатьом довелося самотужки, навпомацки опановувати професію. Звідси виникають хвороби зростання, відсутність можливості комунікації з власним глядачем. Люди, які знімали кіно в 1990-х і «нульових» роках, показували його вузькому колу глядачів у межах однієї тусовки, абсолютно не уявляли собі потенційного глядача українського кіно. Одержавши серйозні фінансові вливання, режисери почали знімати виключно арт-хаусні фільми, які дуже часто незрозумілі пересічному глядачеві. Експериментальне високомистецьке кіно необхідне й важливе насамперед для іміджу держави, проте саме глядацьке кіно є основою для решти кіноформ у розвиненій індустрії.

Для розвитку вітчизняного кінематографа потрібно завершити реформування цієї галузі, зробити рішучий крок і поховати рудименти радянських традицій. Серед основних питань – скасування державного замовлення та переходу права власності на майнові авторські права на фільм до держави, розвиток кінотеатральної мережі, захист авторського права, зокрема й у мережі Інтернет, створення системи субсидій для кіновиробників, які приходять знімати в Україну, реформування системи державних кіностудій, підтримка не лише виробництва кінострічок, а й їх промоції на власному ринку, створення системи міжнародних кінозаходів як у країні, так і за її межами, які б просували національне кіно.

Утім, навіть поодинокі фільми, створені в період Незалежності України, не залишалися поза увагою міжнародних кінофестивалів. Розпочати варто з картини Юрія Іллєнка «Лебедине озеро. Зона», знятої за сценарієм Параджанова. 1990-го на Каннському кінофестивалі вона здобула приз Міжнародної федерації кінопреси (FIPRESCI) та стала своєрідною антитоталітарною кіноемблемою.

2003 року в основному конкурсі Берлінале анімація Степана Коваля «Йшов трамвай №9». виборола «Срібного ведмедя». У десятихвилинному пластиліновому мультфільмі, використавши образ переповненого трамвая, режисер яскраво зобразив будні людського життя.

2005-го молодий український режисер Ігор Стрембіцький одержав «Золоту пальмову гілку» кінофестивалю в Каннах за короткометражну стрічку «Подорожні». А 2011-го його успіх повторила Марина Врода, здобувши цю престижну нагороду за короткометражку «Крос». Неабиякий резонанс викликав дебютний повнометражний фільм Мирослава Слабошпицького «Плем’я». У ньому йдеться про непросте життя підлітків у спеціалізованому інтернаті для глухих. 2014 року ця картина взяла участь у конкурсній програмі «Тиждень критики» Каннського кінофестивалю й зібрала одразу три відзнаки — приз фонду Ган, приз Відкриття та Гран-прі. Стрічку було презентовано на більш ніж 100 кінофестивалях світу, де здобула понад 40 нагород, і сьогодні вважається найтитулованішим українським фільмом. Наразі Мирослав Слабошпицький знімає другу повнометражну картину «Люксембург», присвячену життю людей у Чорнобильській зоні. Сторінку підготувала Марія КАТАЄВА

спорт

Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215)

21

Незалежна Україна: ключові моменти

Блискуча вісімка Майже в усіх популярних видах спорту нашим співвітчизникам вдавалося завоювати перемогу або медаль. «ВК» розповідає про відомих українців, чиї імена – в літописі спортивної слави Оксана БАЮЛ

Андрій ШЕВЧЕНКО НКО

На зимових Олімпійських іграх у Норвегії 1994 року фігуристка Оксана Баюл стала першою олімпійською чемпіонкою незалежної України. Від 16-річної спортсменки ніхто не очікував «золота», але «Білого лебедя» у її виконанні експерти назвуть одним із найприголомшливіших номерів за всю історію фігурного катання. Організатори Олімпіади передбачали, що переможе американка, тому Гімн України шукали близько години, а український прапор підняли догори дриґом. Тоді ця маленька дівчинка, яка після більш ніж годинної затримки церемонії нагородження витирала сльози на найвищій сходинці п’єдесталу пошани, напевно, не усвідомлювала, скільки вона зробила для своєї країни. Того вечора сотні мільйонів людей у всьому світі вперше відкрили для себе Україну, яка, дебютувавши на Олімпійських іграх, одразу виборола «золото».

Починаючи з кінця 1990-х х кожен європеєць, який навіть не знається на географії чи історії, почувши «Україна», одразу згадує прізвище Шевченка. Володар «Золотого м’яча», переможець Ліги чеммпіонів, Суперкубка УЄФА, багатоаторазовий чемпіон і володар Кубків убків України, Італії, Англії, найкращий ащий бомбардир української національної альної першості, чвертьфіналіст чемпіонату піонату світу 2006 року, лідер збірноїї України на Євро-2012 – це аж ніяк не весь перелік досягнень нинішнього головного ного тренера збірної команди України з футболу. тболу. Своїм талантом і працею Андрій дрій Шевченко поліпшив імідж українського кого футболу та України загалом. Він став тав прикладом, кумиром для сотень тисяч яч дітей, які прагнули бути схожими на нього.

Віталій і Володимир КЛИЧКИ

Руслан ПОНОМАРЬОВ

Брати Клички заявили про себе у сфері професійного боксу 1996-го, і відтоді рік за роком учили світ вимовляти їхні імена та розрізняти обличчя.

2004 року Віталій Кличко став чемпіоном світу за версією WBC – однієї з найбільших і найпрестижніших міжнародних організацій професійного боксу. Для цього боксеру довелося здолати Коррі Сандерса, який роком раніше переміг Володимира. «Помста» за брата вийшла ефектною: двобій завершився технічним нокаутом Сандерса у восьмому раунді. Їх вважають своїми не тільки в Україні, а й у Німеччині та взагалі в Європі. Їх поважають і побоюються спортсмени в Америці й на інших континентах. 2 липня 2011 року Віталію та Володимиру вдалося здійснити, здавалося, фантастичну мрію – зібрати всі найпрестижніші чемпіонські пояси в надважкій вазі в одній родині.

Ліліія ПОДКОПАЄВА Лілія ПОДКОПАЄВА Ця тендітна 17-річна а дівчина 1996 року на Олімпійсь Олімпійських ь іграх в Атланті, вигравши абсолютну а першість зі спортивної спортивно о гімнастики, змусила стоячи и аплодувати Президента Сполучених Сп Штатів Білла Клінтона, Клінтон н а також 45 тисяч глядачів гл л у залі «Джорджія «Дж ж Доум». Після такого успіху усс Лілія зуміла зуміл л додати до св своїх в досягнень нен н на цій О Олімпіаді ««золото» у вільних вправах і «срібло» за вправи на в колоді. А їїї коронне подвійн подвійне н сальто вперед з поворотом п на 180 градусів гра а дотепер не може повторити и ніхто із гімнасток. гімнасто о

2002 року Руслан Пономарьов став першим в історії незалежної України чемпіоном світу з шахів. Його ім’я у спортивних колах згадують разом зі словом «наймолодший». У 14-річному віці він став наймолодшим гросмейстером, а через чотири роки здобув світову шахову корону. І знов-таки новий чемпіон був наймолодшим із-поміж найсильніших шахістів світу. До речі, у Всесвітній шаховій олімпіаді 2004-го українська команда, капітаном якої був Пономарьов, виборола світову першість, перервавши «чорнобілу» гегемонію Росії.

Яна КЛОЧКОВА

Чотири рази на честь Яни Клочкової виконували український гімн на Олімпійських іграх, п’ять разів піднімали синьо-жовтий прапор. Її прозвали «Золотою рибкою». І справді, більше за Яну олімпійського золота Україні досі ніхто не приніс. Вона стала зіркою Олімпіади-2000 у Сіднеї, здобувши одразу дві золоті медалі за перемогу в комплексному плаванні на 400 та 800 метрів. А ще на її рахунку перемоги на чемпіонатах і кубках світу, європейській першості, а також світові, континентальні та національні рекорди.

Сергій БУБКА Сергій Бубка став людиною-легендою ще за часів СРСР. Він першим у світі 1985 року подолав, стрибнувши з жердиною, планку на висоті 6 метрів. Із його 35-ти світових рекордів значна частина поставлена вже під прапором незалежної України.

1992 року Бубка побив світовий рекорд зі стрибків із жердиною просто неба. На чемпіонаті світу з легкої атлетики в Токіо він стрибнув на 6 м 13 см. 31 липня 1994 року в Сестрієре (Італія) український спортсмен уперше в історії подолав висоту 6 м 14 см. Цей світовий рекорд, поставлений на відкритому стадіоні, ще не побив жоден атлет. До речі, тоді за свій фантастичний рекорд Бубка отримав у подарунок червоний автомобіль «Феррарі» вартістю 120 тисяч доларів. Після завершення спортивної кар’єри Сергій Бубка активно опікується олімпійським рухом, нині він очолює Національний олімпійський комітет України.

22

асорті

Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215 )

афіша: що, де, коли КЛАСИКА ЗВУЧАТИМЕ НА КІНОСТУДІЇ

18 серпня о 19.00 на Кіностудії імені Олександра Довженка в сезоні літніх музичних концертів гратиме Національний ансамбль солістів «Київська камерата». Художній керівник і головний диригент — народний артист України, лауреат Національної премії України імені Т.Шевченка Валерій Матюхін.

БЕЗМЕЖНІСТЬ ЖИВОПИСУ

ФІНАЛ «ХІТ-КОНВЕЄРА»

КОНТРАБАНДНИЙ КВАРТИРНИК

19 серпня о 20.00 у приміщенні «БарменДиктат» (вул. Хрещатик, 44) відбудеться концерт «Контрабандний квартирник Віри Полозкової». Віра Полозкова – феномен нового покоління. Вона змусила молодь, що застрягла в блогах і соціальних мережах, полюбити поезію, читати й писати вірші, обмінюватися «одиницями змісту», заримованими в яскравих образах. Саме Полозкова звела поезію в тренд, стала флагманом нової літературної хвилі – інтернет-поетів.

ФЕСТИВАЛЬ ДЛЯ УСІЄЇ РОДИНИ

Галерея сучасного мистецтва «Триптих АРТ» (вул. Десятинна,13) презентує персональну виставку живопису Олега Колбанова «Земля. Небо. Червона хвіртка». Відмінність між реальним та абстрактним у мистецтві – це лише різний спосіб сприйняття. Саме в цьому на власні очі пересвідчаться відвідувачі виставки.

ЖІНОЧІ ОБРАЗИ ТЕТЯНИ ЧЕРЕВАНЬ

18 серпня в Gallery KZ ART ROOM (вул. Гончара, 22) відкриється виставка «Прояви» художниці Тетяни Черевань. Її роботам притаманна імпровізація, яку можна порівняти з танцем, де форми, світло, текстура цілком підкоряються гармонічному відчуттю лінії. Постмодернові ритми природно вплетені в простір артнуво та конструктивно-мінімалістичної естетики 1960-х років.

20 серпня на ВДНГ відбудеться великий родинний фестиваль Ditland Fest. На відвідувачів чекає більше 100 безкоштовних занять і майстер-класів, безкоштовні уроки з різних напрямків діяльності; школа шахів і футболу; квести для дітей і всієї родини; весела шоу-програма, призи і подарки; аніматори, розваги та ігри на свіжому повітрі.

Чудовий подарунок до Дня Незалежності влаштує телеканал «М2» на Співочому полі. 21 серпня о 19.00 там розпочнеться гала-концерт і фінал конкурсу україномовної пісні «Хіт-конвеєр». 13 фіналістів візьмуть участь у концерті на великій сцені та позмагаються за головний приз — зйомки професійного відеокліпу та його розкручування на телебаченні.

ПРИСВЯТА ФРЕДЕРІКУ ШОПЕНУ

23 серпня о 19.00 у Національній філармонії України Київський камерний оркестр виконає «Променад-концерт». У програмі прозвучать твори А.Вівальді, Й.Гайдна, Ф.Шуберта, Е.Гріга, П.Чайковського та Н.Скалкотаса.

МУЗИЧНИЙ КОКТЕЙЛЬ В «АРСЕНАЛІ»

«ТАРТАК» ЗІГРАЄ СОЛЬНИК У КИЄВІ

21 серпня о 21:00 у столичному Docker pub відбудеться сольний виступ відомого українського рок-гурту «Тартак». Музиканти родом з Луцька, однак є частими гостями на концертах і фестивалях у Києві. Колектив заснований 1996 року. Саме тоді новостворений проект узяв участь у відбірному турі фестивалю «Червона рута», на якому незабаром упевнено переміг. Відтоді «Тартак» входить до топ-гуртів української музичної сцени, а його незмінним лідером є Сашко Положинський. За 20 років творчої діяльності хлопці випустили 8 альбомів, зняли понад 40 кліпів і записали більш ніж сотню пісень.

49

Ведучий рубрики Олег СМАЛЬ

23 серпня на столицю чекає унікальна подія – на відкритті нового музичного проекту Arsenal Open-Air на території Національного культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький арсенал» відбудеться перший в Україні концерт видатного британського гурту The Herbaliser. Легендарні представники культового лейблу Ninja Tune виступлять своїм повним джазовим складом і виконають улюблені треки, сповнені енергетики, помірної непередбачуваності, першокласного перформансу.

Фото Олега СМАЛЯ

Усі добре знають, що олімпійські боги покарали Прометея за викрадення вогню. Але чи багатьом відомо, що підґрунтям конфлікту між небожителями та простими смертними була… кухня? Ватри горіли в людських оселях задовго до Прометея. Господині варили борщ, смажили печеню, носили на вівтар жертовні кусні найліпшого м’яса. Але раптом наш міфологічний герой вирішив, що боги стали дуже зажерливими, і запропонував постачати священним ресторанам лише кістки й тельбухи. У Зевса та його колег, певна річ, хутко урвався терпець – і вогонь у людства конфіскували. Але впертий Прометей поцупив його в богів, винісши жаринку, сховану в очеретині. Покарання було жорстоким – довічне тримання в ланцюгах у горах Кавказу. На щастя, історія мала голлівудський фінал – Геракл звільнив Прометея. Гадаю, цю радісну подію приятелі відзначили, як і належить, щедрим банкетом. Звісно, лилося добре грузинське вино, шкварчали на мангалі шашлики. А до шашликів чудово пасує славетна приправа – аджика, пекуча, мов вогонь Прометея. Приготуємо її. Основа – гіркий червоний перець (латиноамериканці з гумором рекомендують

таке тестування якості: якщо крапля соку зі стручка пропалює дірку в дерев’яному столі, то це саме те, що треба!). У всіх перчин (0,5 кг) видаляємо зелені хвостики. Насіння залишаємо! Очищуємо 300 г зубків часнику. Промиваємо і просушуємо свіже листя кропу, петрушки, базиліку (бажано з фіолетовим листям), коріандру. Кожного виду зелені беремо приблизно по 50-70 г. Усі компоненти пропускаємо кілька разів крізь м’ясорубку, додавши 2-3 столові ложки солі. Залишаємо приправу на 3-4 дні в керамічній або емальованій посудині під нещільно закритою кришкою. За цей час відбудеться ферментація та випарується зайва волога. Розкладаємо аджику в скляні баночки (найзручніше в так звані «майонезні»). Закриваємо поліетиленовими кришками. Не стерилізуємо! Ставимо в холодильник. Щоб не переплутати з іншими приправами, підписуємо маркером: «Аджика «Вогонь Прометея».

20–28 серпня на Поштовій площі всі охочі співатимуть, танцюватимуть, змагатимуться в конкурсах, робитимуть власноруч подарунки, опановуватимуть секрети гончарства й традиційного візерунка вишиванки, спробують розпис на кераміці, пізнають таємниці приготування найсмачніших національних страв. Майстер-класи, ярмарки, концерти, дискотеки, вікторини – ці святкові дні стануть і веселими, і пізнавальними, бо кожен знайде, як розважитися та чим поласувати. *** 23 серпня біля будівлі ЦВК влаштують танцювальний флешмоб, під час якого учасники сформують Герб України. А о 16.00 «Шоколадний будиночок» запрошує всіх на виставку петриківського розпису (буде розписано військові атрибути). *** З нагоди 25-річчя Незалежності України 24 серпня в Києві відбудеться свято для вільних і незалежних людей – Independence Fest. Для поціновувачів українського музичного мейн-стриму запланована насичена програма у форматі lounge-disco за участю «Один в каное», Vivienne Mort, Gapochka, Zapaska, Dj Mary Jane. Для затятих читачів сучасної української літератури організують виступи відомих літераторів, а також вистави від театрів «Аkterstvo» та «Connect». Для цінителів хенд-мейду діятиме ярмарок унікальних виробів ручної роботи «Алея майстрів», різноманітні майстер-класи, а для вільних і незалежних гурманів – оригінальний фуд-корт від учасників шоу «Майстер Шеф». *** Президент Петро Порошенко підписав Указ «Про проведення параду військ з нагоди 25-ї річниці Незалежності України». Військовий парад відбудеться 24 серпня в Києві на Хрещатику та майдані Незалежності. *** 24 серпня в Маріїнському парку протягом дня на відкритому майданчику «Мушлі» виступатимуть народні колективи, а також триватимуть майстеркласи з малювання та ліплення з глини. лини.

із сатиричної скрині

Нема чого чекати Рецепт Прометея

СВЯТО ДЛЯ ВІЛЬНИХ І НЕЗАЛЕЖНИХ ЛЮДЕЙ

(Пам’ятка для склеротиків) Зустріч кожного Нового року залежить від того, як ти зустрів минулий. Позаминулий. Позапозаминулий. І найпозаминуліший. І скільки років ти взагалі зустрів. Якщо ти зустрічаєш сімнадцятий, поруч із тобою сидить квіточка або пуп’янок. І ти маєш надію, що у твоїх обіймах той пуп’янок розквітне. Це один настрій. Якщо ж ти зустрічаєш сімдесятий? А поруч із тобою сидить засохлий будяк? І ти боїшся навіть підсунутися до нього. Не лише тому, що коле він. А й тому, що в тебе в попереку коле. Це настрій зовсім інший... І, звісно, «винен Президент...» «Винна незалежність...» «Винні демократи...» «Руховцы...» «Бандеровцы...» І, звісно, «не до Нового року зараз...» І, звісно, «нема чому радіти, і нема чого чекати...» Свята істина. Коли людині немає чого чекати, вона ніби й не живе. Ось на сьомому році радянської влади жив! І було «чого чекати». Прийдуть. Скажуть: «Контра падла!..» І було «чого радіти» — шльопнуть. Ще й заспівають: «Весь мир насилья мы разрушим...»

1929 рік. Також жив. І також було «чого чекати». Прийдуть. «Розкуркулять». І було «чого радіти». Під пісеньку «Мы железным конем...» повезуть. На Соловки...

1933 рік. Ще жив. І було «чого чекати». Прийдуть, винесуть, покладуть на підводу. І було «чого радіти» — ще живого викинуть поміж мертвих. А радіо заспіває: «Легко на сердце от песни веселой...»

1937 рік. Ніби жив. І було «чого чекати». Прийдуть. Назвуть «врагом народа». І було «чого радіти». Шльопнуть. І радіо заспіває: «Я другой страны такой не знаю, где так вольно дышит человек...»

1941 рік. Вижив. І було «чого чекати». Прийде коричнева чума. Скаже: «Большевістскій подсобнік». І було «чого радіти» — почеплять на смереку. І, як справжні гуманісти, заспівають: «О танен баум, о танен баум...»

Євген ДУДАР

1944 рік. Дожив. І було «чого чекати». Прийдуть «визволителі». Червоні. І було «чого радіти». Процідять: «Фашистский пособник»... Шльопнуть. І заспівають: «Прицелом точным врага в упор...»

1946 рік. Ледве клигав. Але було «чого чекати». Прийдуть, витягнуть хворого з ліжка. Скажуть: «Саботажник». Та й було «чого радіти». Повезуть. На «білі ведмеді». З піснею: «Родина, милая родина...»

1947 рік. Хотів вижити. А було «чого чекати». Упіймають з трьома колосками. І було «чого радіти». Всучать десять років. А радіо горлатиме: «Утро красит нежным светом стены древнего Кремля...»

1953 рік. Помер «батько Сталін». Думав – заживе. Та було «чого чекати». Постукають. Скажуть: «На тебе стукнули. Коли всі плакали, ти сміявся». І було «чого радіти». Сплетуть «лапті». І радіо співатиме: «О Сталине мудром, родном и любимом прекрасную песню слагает народ...»

1963 рік. Ожив. Та ще було «чого чекати». Викличуть. Запитають: «Свободу» ночами слухаєш?!» Було й «чому радіти» — позбавлять свободи... І вже сам заспіваєш: «Прощай, девчонка, пройдут дожди, чувак вернется, ты только жди...»

1973 рік. Аби жити, треба пити. Але було «чого чекати». Прийдуть, потрусять, знайдуть те, чим гнав, і те, що вигнав. Та й уже було «чому радіти»: за десять літрів — п’ять років. А радіо тішилося: «Эх, по рюмочке, еще по рюмочке за наше счастье, за страну...»

1983 рік. «Хочешь жить — умей вертеться». Вертівся. Та було «чого чекати». Наскочать. Обшукають. Знайдуть сяке-таке барахло. Ліквідують. Та й було «чого радіти». «Спекулятивный элемент» ізолюють «от общества»... А «общество» співатиме: «Над страной весенний ветер веет...» І лише в 1991 році заплакав. Гіркими сльозами. Бо не чекав, що розвалиться таке «дорогое отечество». Що ті «бандеровцы», «руховцы», «демократи» «создадут свою независимую Украину». А його позбавлять щастя кожного року «чогось чекати» й «чомусь радіти»... Київ, 1998 р.

23

Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215)

виставки

24 серпня о 19.30 у кінотеатрі «Мультиплекс» можна буде побачити «Лебедине озеро» – найвідоміший балет Метью Борна, котрий цілком змінив уявлення про класичний танець.

«Ми – маленькі українці й україночки»

Таємниці доісторичних морських глибин

Даринка Дідик – середня донечка в сім’ї. Як розповідає її мама Наталя, вона чесна, принципова й, попри юний вік, завжди домагається правди. Навіть щойно народившись, донечка гордо глянула навкруги, ніби хотіла сказати: «А ось і я, зустрічайте…». У дитячому садочку виховательки називали Даринку «Подаруночком», адже жвава й весела дівчинка поліпшувала настрій, створювала атмосферу свята в будьякій ситуації. Ці риси стають їй у пригоді й у «дорослому» житті – цієї осені вона піде вже в другий клас. У вільний від уроків час Даринка полюбляє танцювати, співати, вбиратись у гарний одяг, з-поміж якого на першому місці – українська вишиванка та віночок.

У клубі палеонтології Paleomax відкрилася виставка «Океан до нашої ери». Захоплива екскурсія та рідкісні зразки найдавніших експонатів перенесуть відвідувачів у добу доісторичного океану з гігантськими морськими рептиліями, акулами, панцирними рибами, молюсками й іншими мешканцями прадавніх морських глибин.

Від канонічного «Лебединого озера» в постановці Борна залишилися тільки імена деяких персонажів і музика Чайковського. Трагічна історія нещасного Принца, затюканого владною матір’ю, та Лебедя, який виявився єдиною рідною душею, але піддав Принца складному випробуванню – чудова, сумна притча про самотність і про те, що проти зграї йти неможливо й небезпечно будь-кому: чи то птаху, чи то звичайній людині, чи то особі королівської крові. Водночас це «Лебедине озеро» – дуже весела вистава з елементами пародії, сповнена англійського гумору.

Просимо надсилати світлини в електронному форматі на адресу редакції: vk1906@ukr.net. У листі обов’язково повідомте (для редакції, в газеті не публікується) номер свого телефону.

Реклама

вікторина «Вечірки»

1

Незалежність України

Фото Наталії ДІДИК

2

3

6

4

7

10

8

11

12

9

13

14

15

16 17

18

19

20

22

21

23

24

25

1. Яка установа нині міститься в будівлі, де колись засідала Українська Центральна Рада? а) Музей Української революції 1917–1921 років б) Верховна Рада України в) Міський Будинок учителя 2. Яку посаду обіймав у 1917– 1918 роках Михайло Грушевський? а) Президент Української Народної Республіки б) Голова Української Центральної Ради в) Гетьман Української Держави 3. У якому з міст України найдовше розміщувались керівні установи Української Народної Республіки? а) Київ б) Вінниця в) Кам’янець-Подільський 4. Хто став першим президентом Української академії наук? а) Михайло Грушевський б) Володимир Вернадський в) Євген Патон 5. Столицею якої держави став Київ 1934 року? а) УНР б) УСРР в) УРСР 6. Біля якого будинку вперше в новітній історії Києва офіційно підняли національний прапор України?

а) Верховна Рада України б) «Український дім» в) Київська міська рада 7. Скільки учасників усеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року підтвердили Акт проголошення незалежності України? а) 50,32% б) 70,32% в) 90,32% 8. Яка з цих країн визнала незалежну Україну раніше? а) Росія б) Канада в) США 9. Чий портрет містився на найбільшій за номіналом грошовій купюрі одразу після впровадження гривні в Україні 1996 року? а) Тараса Шевченка б) Лесі Українки в) Григорія Сковороди 10. На яких Олімпійських іграх спортсмени незалежної України вибороли найбільше золотих медалей? а) XXVI літні Олімпійські ігри (1996, Атланта, США) б) XXVIII літні Олімпійські ігри (2004, Афіни, Греція) в) ХXIX літні Олімпійські ігри (2008, Пекін, Китай)

Підготував Михайло КАЛЬНИЦЬКИЙ

26

29

27

28

30

31 33

38

39

34

35

36

32

37

40

41

43

47

5

44

48

45

42

46

49

По горизонталі: 6. Україна – вільна… 7. Державний діяч. 9. Частина світильника. 10. Рельєфний малюнок, для відтворення в друкові. 11. Професія. 13. Вид печатки. 15. Український письменник «Захар Беркут». 16. Велосипед з двома сідлами. 17. Законодавчий орган держави. 19. Захищає інтереси держави та її громадян у іншій державі. 20. Найвищий ступінь піднесення. 22. Офіційна емблема держави. 23. Невеликий літературний чи мистецький твір. 25. Вода (лат.). 26. Високий чагарник з білими квітками. 27. Реєструє факти шлюбу, народження. 28. Основна думка. 29. Обрання депутатів.

31. Богородиця. 33. Молодий українець. 38. Прикраса: щит з гербом над парадним входом в будинок (іст.). 41. Межа, що розділяє території держав. 43. Основний склад працівників установи.

44. Більярдний кий. 46. Нація. 47. Ділянка суходолу, оточена з усіх боків водою. 48. Північна полярна область Земної кулі. 49. Чорна тополя. По вертикалі: 1. Офіційна емблема держави – символ її суверенітету. 2. Пересувний цирк. 3. Богиня перемоги на полі бою. 4. Держава як поручитель. 5. Літературна гра – написання віршів-експромтів.

7. Визначні діячі однієї епохи. 8. Дерево, символ Києва. 10. Правило, догмат. 11. Низька чаша (іст.).

12. Божий дім. 14. Бог–покровитель родини (міф.). 17. Референдум. 18. Пристрій для телевізійних передач. 19. Рада кардиналів. 21. Мир, гармонія. 22. Тонка прозора тканина. 24. Сукупність вчинків.

30. Техніка розпису тканини. 32. Оповідний твір. 34. Правда. 35. Земний рай. 36. Стиль музики.

37. Богиня миру (міф.). 39. Релігійний принцип – ненасильство (буд.). 40. Твір – найвище досягнення мистецтва. 41. Охороняє і супроводить транспорт (військ.). 42. Бурхливі оплески.

45. Східнослов’янські племена (IV – VI ст.).

Кросворд «Вечірки»

20 серпня о 18.00 у Театрі юного глядача покажуть криміналістичну комедію на три дії «Вовки та…». Сила грошей була рушійною в усі часи. Заради них люди йдуть на будь-які вчинки. Гроші дають владу, силу, упевненість у собі. Але ця гонитва за здобиччю перетворює людину на тварину, і тоді вже у світі homo sapiens діють звірині закони. У цьому шаленому житті є вовки, а є вівці. Та, як відомо, Фортуна не відзначається постійністю, і якщо сьогодні тобі пощастило стати вовком, то завтра ти легко можеш перетворитися на вівцю.

фотоконкурс «Вечірки»

Склала Оксана БАРКІНА

театри

24

прогулянки містом

Вечірній Київ | 18 серпня 2016 року | №33 (19215)

Київські легенди

Михайла Кальницького

радимо побачити

Про витівки Булгакова та Лифаря і бублики від Кониського

Де знаходиться дім із кадуцеєм?

Продовження. Початок у номері за 11 серпня.

Незвичні символи на столичних будівлях Фото автора

На деяких фасадах столичних споруд збереглися декоративні оздоби, що мають певне символічне значення. Нині вже мало хто володіє «абеткою» старовинних символів, тож буває, що подібним елементам приписується не властиве їм трактування. У них вбачають релігійні емблеми, знаки масонів чи інших адептів «таємного знання». Проте найчастіше ці зображення піддаються адекватному прочитанню, і завдяки цьому ми отримуємо важливу підказку щодо призабутої первинної функції того чи іншого будинку. Серед найпоширеніших символів можна пригадати античний знак «кадуцей» (кадукей). Цим словом латинського походження називають жезл Гермеса (Меркурія) – у давньогрецькій міфології бога торгівлі. На ньому дві змії оповили центральний стрижень із крилами. Як відомо, змії вважаються втіленням мудрості, а їхнє симетричне розташування означає справедливість і рівновагу. З урахуванням усього цього кадуцей став традиційною емблемою чесної комерції. Його досі можна побачити на старих спорудах банків і торговельних навчальних закладів, на колишніх оселях купців. На стіні будинку, що зберігся на вулиці Прорізній, 6–8, кадуцей отримав доволі своєрідне доповнення. Колись ця стіна була фасадом, що виходив на Музичний провулок. Назва провулку зустрічається нині лише на старих планах: він зник унаслідок руйнувань під час нацистської окупації. Вцілілий Фото автора

Шестикутні зірки на фасаді колишньої лікарні швидкої допомоги на Рейтарській

Декоративна зірка з дев’ятьма кінцями на Вознесенському узвозі

Символ на колишньому ломбарді біля Прорізної

будинок використовується нині як аудиторія для глядачів. Але 1909 року його було споруджено на замовлення київської філії Петербурзького столичного ломбарду, яка потребувала власного офісу в центрі міста. Архітектор Василь Осьмак розробив для будівлі гарне опорядження у стилі модерн, яке включало і рельєфну емблему закладу – комбінацію жезла Меркурія з корабельним якорем. До чого ж тут морський знак?

Доволі поширено символіку на основі зірок із різною кількістю променів. За радянських часів на багатьох київських фасадах чи шпилях з’являлися п’ятикутні зірки. Зазвичай їх тлумачили саме як символ революційних ідей, що означав єдність трудящих на п’яти континентах. Але така зірка (відома в геометрії як пентаграма) зустрічалася й у стародавніх орнаментних композиціях, далеких від більшовицької тематики.

Виявляється, що зірка з шістьма променями, так звана зірка життя, була міжнародною емблемою служби швидкої допомоги Річ у тім, що якір визнано символом надії та порятунку. Отже, значення емблеми на стіні київської будівлі легко можна пояснити таким чином: людина, яка потрапила у скрутне становище, отримує надію на порятунок завдяки допомозі комерційного закладу – ломбарду. Треба лише пам’ятати, що йдеться про часи, коли ломбарди отримували від позичальників нижчі відсотки за рік, ніж тепер стягують за місяць... Іншою популярною емблемою було зображення світоча – факела. Неважко здогадатися, що його використовували як символ просвітництва. Тому знак факела прикрашає історичні будівлі навчальних чи виховних закладів (на вулиці Клінічній зберігся, приміром, будинок колишнього сирітського притулку, позначений саме у такий спосіб).

Аналогічно, за стандартним міркуванням, шестикінечну зірку вважають єврейським символом. Наявність її на фасаді будівлі майже автоматично сприймається як позначення синагоги чи іншого юдейського закладу. Проте й у даному випадку це зовсім необов’язково. Ось, наприклад, старовинний корпус на вулиці Рейтарській, 22, понад сто років тому ефектно оформлений архітектором Йосипом Зекцером за мотивами італійської готики. Серед його ліпних оздоб можна розгледіти шестикутні зірки. Проте гарний історичний будинок був споруджений не для синагоги, а для міського Товариства швидкої медичної допомоги. Коштом цього благодійного об’єднання кияни могли у необхідних випадках отримати негайну та безкоштовну поміч лікарів. Виявляється, що зірка з шістьма променями, так звана зірка життя, була міжнародною

емблемою служби швидкої допомоги. Власне, ця традиція збереглася у різних країнах і донині, тільки замість зірки часто використовують зображення шестикінечної сніжинки. Іноді певним зображенням на будівлях столиці приписують і несподівані значення таємничих символів. Так, на Вознесенському узвозі, 18, неподалік від Мистецької академії, стоїть доволі ординарний п’ятиповерховий будинок. Але якщо придивитися до його фасаду, то між четвертим та п’ятим поверхами побачимо зірку, що має аж дев’ять кінців. У переліках езотеричної символіки подібному знаку присвоєно відповідне магічне значення. Коли у 1992 році в Україні було видано указ про повернення віруючим сакральних будівель, київські прихильники однієї з екзотичних релігій порушили перед місцевою владою питання щодо споруди на Вознесенському узвозі. Мовляв, дев’ятикінечна зірка є одним із символів шанованої ними релігії, а будівлю, очевидно, зводили їхні одновірці. Проте перевірка правдивості цих наполегливих претензій показала зовсім інше. Виявилося, що до 1917 року будинок належав православному священику, настоятелю Києво-Подільської Воскресенської церкви протоієрею Димитрію Дмитрієву. Звичайно ж, панотець не став би свідомо зображати на фасаді знак чужої віри. Та мало того: за часів отця Димитрія будинок був триповерховим, а два верхні поверхи із загадковою зіркою надбудовано лише у 1951 році! Звідки ж узявся отой дивний знак? Дуже просто. Замовником житлової надбудови був один із цегельних заводів. Будівельників, очевидно, попросили викласти на фасаді декоративну прикрасу – таке собі сонечко, а кількість променів визначилася співвідношенням геометричних розмірів цеглини та всієї оздоби. Отже, уважно роздивляючись київські будівлі, можна відкрити для себе чимало таємниць про їхню минувшину. Але не варто шукати містичного сенсу там, де його ніколи не було…

Окрасою Києва є оперний театр, представлений в експозиції афішами та програмками. На його сцені не довелося виступати Сержу Лифарю, який цього так бажав. А ось Михайло Булгаков аж 41 раз слухав тут оперу «Фауст»! Михайло Грушевський полюбляв оперу «Черевички» Чайковського і мріяв, щоб у цьому театрі були поставлені твори українського класика Миколи Лисенка. Без сумніву, всіх зачаровували київські пагорби та храми.

– Милувався ними Олександр Пушкін, його враження передають зокрема такі рядки: «Наш Киев дряхлый, златоглавый, сей пращур русских городов, сроднит ли с буйною Варшавой святыню всех своих гробов?», – цитує директор музею Пушкіна Наталя Тішаєва. – До речі, Олександр Сергійович цікавився історією України, у його бібліотеці були книжки на цю тему, а також видання Кониського. Парк Володимирська гірка, закладений 1830-го, завжди був улюбленим місцем відпочинку киян. 1853 року тут ще й встановили пам’ятник Святому Володимиру, який було видно звідусіль. За спогадами Михайла Булгакова, біля пам’ятника свого часу була дивовижна панорама «Голгофа». На це романтичне місце приводили своїх коханих… Неподалік – Софійський собор, де у церковному хорі співав Серж Лифар, який мав ще й непоганий голос. А Грушевський згадував, як йому перехопило подих від старовинних фресок у напівтемряві. А на Софійській площі у 1917–1918 роках відбувалися найсерйозніші для України події. Зокрема, 19 березня 1917 року на маніфестації українці присягали Шевченкові. Грушевський писав, що на вулиці вийшло майже все місто, а попереду гарцював на коні Микола Садовський. З імпровізованої трибуни він тоді сказав: «Славному місту Києву, одвічній столиці Української Землі, її великому серцю, що разом з народом боліло його горем і раділо його радістю.., – мій привіт!». ВІД РЕДАКЦІЇ. У наступному номері ми розповімо про те, що нині в місті спільного для Пушкіна і Булгакова.

facebook.com/vechirkanova засновник:

Київська міська рада

В. о. головного редактора Максим Філіппов Керівник творчої групи Леонід Фросевич Заступник головного редактора Віталій Курінний Секретаріат Володимир Савруцький, Олександр Баркін Фоторедактор Павло Пащенко

Адреса: 01001, м. Київ–1, вул. Володимирська, 51-б Телефон: 234-27-59 Факс: 235-01-93 E-mail: vk1906@ukr.net Свідоцтво: КВ №15417–3989 ПР від 15 квітня 2009 року

Рекламний відділ: вул. Володимирська, 51б Тел.: 234-21-84, 234-27-39 Факс: 235-61-48 Е-mail: v.pushina@gmail.com Відділ розповсюдження та реалізації: Тел.: 235-23-34 Друк: ТОВ «МЕГА-Поліграф», м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14 Замовлення: 49253 Заг. наклад: 96 000.

Редакція листується з читачами тільки на сторінках газети. Газета публікує також ті матеріали, в яких думки авторів не збігаються з позицією редакції. При передруку посилання на «Вечірній Київ» обов’язкове. Матеріали рубрики «Що хвилює» публікуються на правах реклами. Рукописи не рецензуються. Передплатний індекс: 37607 Онлайн-передплата на сайті ДП «Преса»