Газета "Вечірній Київ", №41 (19223) від 13 жовтня 2016 року

Отримай безкоштовні СМС про перекриття руху!

Газета Київської міської Ради Заснована 3 січня 1906 року

13 жовтня 2016 року №41 (19223)

Олег ГАРЯГА:

«Мені імпонує підхід європейських країн до популяризації велосипеда» стор. 21

Зручна програма

ТБ

стор. 10–16 Фото Григорія КУБЛАНОВА

«Золяні війни» за Дарницьку ТЕЦ

Екологи вважають, що золошлаковідвали на вулиці Здолбунівській завалили озеро Гарячка, а також забруднюють довкілля та шкодять здоров’ю киян. Стор. 5

Чи є майбутнє у «Братислави»?

Ліквідацію ЖЕКів, передбачену Законом «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку», відклали не тільки через пасивність жителів щодо створення ОСББ, а й через опір реформі з боку самої жеківської системи. Не так старої – мережі комунальних підприємств радянського ґатунку, як нової – приватних обслуговуючих організацій, що їх створюють забудовники і нав’язують тим, хто придбав у них квартири.

Із 1 грудня 2015 року кінотеатр на Оболоні зачинений на ремонт, а цього року з’явилися чутки, що на його місці збираються звести 26-поверховий будинок. Що варто зробити, аби зберегти будівлю та які функції вона має нести? Стор. 9

Хлопчик, якого викинули на смітник, пішов у другий клас

Перед ОСББ поставили шлагбаум

Ця історія свого часу мала певний резонанс, журналісти навперебій атакували київську лікарню, де Андрійкові робили операцію… Стор. 6–7

Стор. 20

110 років із киянами і для киян • Передплатний індекс «ВК»: 37607

2

кур’єр «ВК»

Вечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223)

ФОТОФАКТ

АКТУАЛЬНО Фото КМДА

Тарифи: чи можна збільшити адресну допомогу киянам У Київраді зареєстровано проект рішення «Про фінансову підтримку киян–споживачів житлово-комунальних послуг».

Віталій Кличко разом з державним секретарем Федерального міністерства транспорту та цифрової інфраструктури Німеччини Райнером Бомбою оглянули на митному терміналі снігоприбиральну техніку.

Київ отримав від Німеччини снігоприбиральну техніку Федеральне міністерство транспорту та цифрової інфраструктури Німеччини передало Києву 15 одиниць багатофункціональної снігоприбиральної техніки, яка працюватиме на вулицях української столиці взимку.

– До Києва прибули 15 снігоприбиральних ма-

шин: 12 – виробництва MAN і 3 – марки Mercedes. Це неабияк допоможе столиці впоратися зі снігом у зимовий період. Можу сказати, що Київ готовий до зими, і ми сподіваємося пережити її без жодних форс-мажорних ситуацій, – зазначив Київський міський голова Віталій Кличко.

ЗИМІ – НАЗУСТРІЧ!

БЮДЖЕТ УЧАСТІ

Де гарячі батареї? Відучора (а не з 17 жовтня, як планувалося раніше) за розпорядженням Київського міського голови Віталія Кличка розпочалася подача тепла в житлові будинки Києва У «Київенерго» повідомили, що упродовж тижня зігріють все місто: щодня підключатимуть до 15 відсотків житлофонду рівномірно в усіх районах. Директор «Київських тепломереж» Євген Глушак в ефірі телеканалу «Київ» спрогнозував збільшення кількості аварій при запуску тепла в житлосекторі цього року через відомі фінансові проблеми «Київенерго». «Очікуємо хвилю пошкоджень на тепломережах при пуску теплоносія», – заявив пан Глушак. Про підключення будинків до тепла у кожному районі можна дізнатись на сайті «Київенерго» (http://kyivenergo.ua) за допомогою веб-сервісу «Де в Києві тепло».

СОРОК ЖИТЛОВИХ КОМПЛЕКСІВ ЗАЛИШАТЬСЯ ХОЛОДНИМИ

До опалювального сезону неготові чотири десятки недобудов скандально відомого Анатолія Войцеховського. Їх, як повідомили в КМДА, неможливо підключити до комунікацій. За словами заступника голови КМДА Петра Пантелеєва, ситуація ускладнюється тим, що продаж квартир у незаконних будинках, які вже зведені, продовжується. Саме забудовник, який отримав від інвесторів кошти, повинен прокласти інженерні мережі.

«ВЕЧІРКА» ПЕРЕВІРИЛА

Опалення 1170 закладів соціальної сфери розпочато з понеділка за заявками адміністрації лікарень, шкіл, дитсадків. Станом на 12 жовтня, за інформацією «Київенерго», тепло було майже в усіх столичних дитсадках, більш як у половині шкіл (найбільше у Голосіївському, Солом’янському і Святошинському, найменше – Печерському, Шевченківському і Дарницькому районах), двох третинах медичних закладів (найтепліше у Дарницькому, Печерському, Святошинському, гірші справи в Солом’янському і Деснянському районах).

Його автори – група депутатів фракції ВО «Свобода». На своїй сторінці у Фейсбуку з цього приводу, зокрема, депутат Михайло Буділов написав: «За останній рік тарифи на газ, опалення, водопостачання, електроенергію зросли майже втричі... У цей час керівництво столиці щоквартально інформує про перевиконання бюджету Києва на декілька мільярдів. Пропонуємо направити 30 відсотків від перевиконання бюджету на адресну допомогу киянам, які страждають від урядових тарифів».

– Не треба страждати популізмом, – прокоментував ситуацію на прохання «Вечірки» голова постійної комісії Київради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку Андрій Странніков. – Усі чудово розуміють, що тарифи підвищуються на державному рівні й міська влада на них не впливає. А той єдиний тариф, на який київська влада має вплив, не підвищується вже з 2008 року. Тому, якщо наразі ми почнемо, умовно кажучи, спрямовувати кошти від перевиконання бюджету на компенсацію так званої різниці в тарифах, це означатиме, що з кишень киян дістаємо гроші й віддаємо монополістам, які підвищили свої тарифи. Насправді це в даних умовах не припустимо. Тож вважаємо, що треба боротися іншими методами… Щодо зареєстрованого проекту рішення про фінансову підтримку киян–споживачів житлово-комунальних послуг, бюджетна комісія його розглянула і створила робочу групу для доопрацювання цього питання. Після внесення відповідних поправок проект потрапить до сесійної зали Київради. Інф. «ВК»

Учора в усіх дитсадках, куди зателефонували кореспонденти «Вечірки», було тепло. А ось Тарас Швидун, директор школи №1, що на Делегатському провулку, 1/28 розповів нам, що всі освітні заклади у Шевченківському районі вже обігріваються, окрім його школи. Вона отримує тепло не централізовано від «Київенерго», а від автономної котельні, яку запустять днями. У школі № 5 (Печерськ), як повідомила завгосп Марія Павлівна, батареї вчора були ще холодні.

– Ось за годину до вашого дзвінка включили батареї, тому ще не встигли зігрітися, – каже Іван Васильович, директор 314-ї школи з Дарниці. Цікава ситуація в Подільському районі. Скажімо, у 3-ю школу, що на просп. Правди, 84, комунальники приходили включати тепло ще в понеділок, але директор Ірина Луб’янська попросила їх зачекати, бо в спортзалі йде ремонт – зняли батареї. Тож опалювати тут почали у вівторок, а вчора температура в класах, за словами Ірини Едуардівни, перевищила 18 градусів. А ось у школі №2 цього ж району заявку на тепло подали ще 7 жовтня, відразу після розпорядження мера, але й учора опівдні батареї тут були холодні.

- О, вже теплі, - мацнувши батарею, радісно вигукнула в слухавку секретар приймальні поліклініки №2 Дніпровського району, що на проспекті Тичини, 22. Тут, за її словами, заявку подали ще в понеділок і вчора діждалися тепла… Олег ПЕТРЕНКО

На громадські проекти – п’ятдесят мільйонів У Києві запрацювала електронна система «Громадський проект» (gb.kievcity.gov. ua), завдяки якій кожен киянин може запропонувати свій проект розвитку міста, долучившись таким чином до Бюджету участі. Терміни стислі: подати проект треба до 23 жовтня, а до кінця року в результаті голосування буде визначено, які саме громадські ініціативи реалізують наступного року за бюджетні кошти столиці.

– Бюджет участі – це відкритий діалог між столичною владою та громадою щодо розподілу частини міського

бюджету, – наголосив мер Києва Віталій Кличко під час презентації проекту. – Кияни подають свої проекти, спрямовані на поліпшення комфортності проживання в місті. Проекти, які найактивніше будуть підтримуватись під час відкритого голосування, реалізують за бюджетні кошти. Вартість одного проекту не повинна перевищувати 1 млн грн, а загалом з бюджету Києва на 2017 рік на реалізацію громадських проектів передбачено виділити 50 млн грн. Подати проект на «Бюджет міських ініціатив» має право будь-який громадянин віком від 16 років. Проекти

можуть стосуватися таких напрямів: безпека та громадський порядок, дорожньотранспортна інфраструктура, енергозбереження, комунальне господарство, культура й туризм, довкілля, освіта, охорона здоров’я, соціальний захист, спорт, телекомунікації, зв’язок та інформаційні технології. Для організації приймання проектів і голосування в усіх центрах надання адміністративних послуг райдержадміністрацій створено пункти супроводу, які працюють у звичний робочий час. Голосування за проекти почнеться 1 листопада й триватиме до 9 листопада. Проекти-переможці оголосять 15-20 листопада. Григорій МЕЛЬНИЧУК

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Книгу створили діти та ветерани АТО В кулуарах Київради, перед початком чергового пленарного засідання, депутати презентували книжку «З Днем народження, Україно». На 22 сторінках зібрані листи підтримки воїнам АТО від школярів, а також твори (у тому числі й живописні) самих воїнів АТО. Ініціаторами проекту виступили депутати Київради Олеся Пинзеник, Максим Борозенець, Олександр Міщенко. На м’якій обкладинці, виконаній у жовто-блакитних тонах, воїн АТО з прапором в руках, погляд якого спрямований у небо. Він наче спілкується з Господом про сьогодення та майбутнє України, яку ми мусимо відстояти. А всередині книги – щирі та проникливі

листи підтримки українських вояків від школярів. Поряд – живописні витвори ветеранів антитерористичної операції. Наклад цієї книжки 10 тисяч примірників – Книга допоможе донести школярам, що ми – українці й наразі боремося за свою ідентичність та пишаємося нашими захисниками,– розповідає Олеся Пинзеник.– Видання книги було приурочене до 25-річчя Незалежності України. На її сторінках можна побачити картини воїнів, їхні вірші, роздуми, а також листи школярів із різних куточків України, які вони надсилали на підтримку українським бійцям. До речі, в усіх школах Києва безкоштовно розповсюджено вже більше 6 тисяч примірників цієї книги.

– Це гарний приклад співпраці депутатів Київради з різних фракцій, людей з різними політичними поглядами заради спільної мети, – зазначила заступник голови КМДА Ганна Старостенко. – Ми хотіли донести до кожного, хто буде читати цю книжку, що сьогодні у прагненні підтримати наших героїв мають об’єднатися і дорослі, і діти. І що потрібно не лише говорити про свою любов до рідної країни, а й кожного дня доводити це своїми вчинками. Учасники презентації розповіли про саму ідею створення видання та про свою безпосередню причетність до подій, що наразі відбуваються на Донбасі в зоні АТО. Інф. «ВК»

3

Вечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223 )

Фото Олексія ІВАНОВА

А ВИ БАЧИЛИ?

«Мелодія осені» ставить рекорд Традиційний фестиваль хризантем на Співочому полі здивує відвідувачів яскравими барвами й незвичними формами. Тривимірна квіткова композиція потрапила до Національного реєстру рекордів України як найдовша. Для її створення використали понад 15 тисяч квітів різних сортів, 100 тисяч метрів кольорових ниток і стрічок, 100 кілограмів мармурової крихти. Довжина безперервної квіткової оази – понад 112 метрів, а розмістилася вона на площі 3700 кв.м.

- Виставку, присвячену 60-річчю нашого підприємства, упродовж двох тижнів готували сто зеленбудівців з 10 районів столиці, –

розповів генеральний директор комунального об’єднання «Київзеленбуд» Михайло Наконечний.

– Ідея поставити рекорд виникла спонтанно, коли зрозуміли, що це справді найбільша квіткова композиція. Такими подіями ми прагнемо насамперед потішити киян, особливо в такі прохолодні осінні дні. Загальною темою виставки стала «Мелодія осені», однак майстри кожного району втілили власне відчуття й розуміння цієї пори року.

- Намагалася передати затишок, а переходи від холодних білих кольорів до насичених червоних і жовтих символізують, що восени бувають і теплі, і холодні дні. Уперше працювала з нитками,

найскладніше було їх зафіксувати, тож командою винайшли свою технологію, – поділилася ландшафтний дизайнер Печерського району Алла Філіппова.

– Мене настільки надихнула наша робота, що напередодні відкриття написала вірш «Шепіт осені», який можна прочитати біля композиції. Нитки для мене уособлюють струни душі, а хризантеми нагадують веселку. «Мелодія осені» ллється, наче пісня, виграє і радісними, і журливими нотками, відображає переходи настрою, притаманні осені. Кожен відвідувач знайде на виставці композицію до душі, впевнені її автори. Марія КАТАЄВА

ДО ТЕМИ Це вже другий рекорд «Київзеленбуду» в номінації «Жива планета» Національного реєстру рекордів України. 2011 року до нього ввійшла алея сакур у парку Кіото Деснянського району, що простягнулася на 987 метрів. 360 дерев Києву подарувало японське місто-побратим, на честь якого й назвали парк.

НОВАЦІЇ

В КОМІСІЯХ КИЇВРАДИ

ВІТАЄМО!

«Київ інформаційний»: що маємо і що в перспективі?

«Народна армія» на передовій

На черговому засіданні постійної комісії Київради з питань культури, туризму та інформаційної політики, яке відбулося 12 жовтня, заслухано звіт Департаменту суспільних комунікацій КМДА про виконання завдань і заходів міської цільової програми на 20162018 роки «Київ інформаційний».

Міністерство оборони України відзначило 25-річчя газети «Народна армія». Під час заходів з нагоди ювілею відбулася презентація чергової (третьої) редакції книги «Вклоняємось доземно українському солдату».

Директор Департаменту Марина Хонда поінформувала членів комісії про стан справ у інформаційній сфері Києва, реалізовані комунікативні проекти та фінансові показники. Більш докладно про фінансово-господарські справи та творчі плани розповіли керівники комунальних підприємств: «ТК «Київ» – Світлана Криворучко, «Радіо «Київ» – Андрій Васін, «КП «Вечірній Київ» – Максим Філіппов. Депутати профільної комісії Київради внесли пропозиції щодо розвитку нових напрямів інформаційно-комунікативної діяльності, зокрема, розроблення Комунікативної стратегії розвитку Києва до 2025 року. Інф. «ВК»

ЩО ПИШУТЬ ЗАРУБІЖНІ ЗМІ Foreign Policy Чого може навчитися Україна від поділу Німеччини часів холодної війни?

Шлях, яким іде Київ, і надалі залишається ризикованим. І не лише тому, що існує суперечність між прагненням до возз’єднання із самопроголошеними регіонами та реалізацією прозахідних реформ. Маневрувати між цими суперечностями стане легше, якщо Київ побудує свою політику за прикладом повоєнної Західної Німеччини. Як і повоєнна Німеччина, Україна розколота на орієнтовану на Захід і окуповану Росією зони. Їй потрібно відроджувати свою державу, суспільство та економіку. Ця країна перебуває на лінії розлому між демократичним Заходом і авторитарним Сходом. І що найважливіше, Бонну, як і сьогодні Києву, довелося йти на важкі компроміси між об’єднанням і будівництвом прозахідної держави. Німецький досвід здатен навчити Україну, як рухатися шляхом розвитку, тимчасово віддавши контроль над частиною своєї території іноземній державі. Тут слід звернути увагу на те, як три канцлери Німеччини – Конрад Аденауер, Віллі Брандт і Гельмут Коль повели свою

У столиці з’явився «cвітлофор – гірлянда» На виїзді з вулиці Саксаганського до бульвару Шевченка встановили незвичайний світлофор – у нього світяться не лише «віконця», але й стійка, на якій він закріплений. «Вечірка» дізналася деякі «секрети» такої новації. Ця конструкція, безперечно, значно краща і ефективніша в плані запобігання ДТП, яких багато трапляється саме на перехрестях. Прилад краще сприймається візуально як водіями, так і пішоходами, оскільки він значно помітніший. Його встановила в рамках пілотного проекту компанія «Сучасні технології пожежогасіння» (СТП).

– Прилад має переваги перед встановленими світлофорами, оскільки він

візуально збільшує сприйняття сигналу, підсвічує пішохідний перехід у нічний час, має антибліковий ефект, що, безсумнівно, поліпшує обстановку на перехресті, – говорить директор компанії «СТП» Андрій Григоренко. – Ми розробили власну унікальну технологію HitPole. Це спеціальні світлодіодні накладки, які легко монтуються на вже наявні стійки і дублюють сигнали світлофора. Вони також підсвічують перехід, мають антибліковий ефект і зручні для сприйняття водіями та пішоходами, особливо дітьми. Розробкою киян вже зацікавилися в Польщі та Прибалтиці. Микола МИХАЙЛІВ

У цьому виданні зібрані нариси та замальовки військових журналістів про захисників України, які героїчно і мужньо боронять рідну землю на Донбасі. Як резонно відзначили головний редактор полковник Роман Драпак, перший головний редактор газети полковник у відставці Василь Білан та інші, цей проект є воістину унікальним. Це – жива історія сучасності, розповіді про мужність та героїзм українського солдата. А ще – щирі та проникливі слова спогадів учасників антитерористичної операції, багатьох з яких вже немає з нами. Ця книга про те, як змінила Україну нав’язана російським агресором війна, як вона жорстоко калічить і ламає людські долі простих людей. Кожен із героїв книжки вартий того, аби йому доземно вклонитися. Михайло КАМІНСЬКИЙ ДОКЛАДНІШЕ НА САЙТІ – VECHIRNIYKIEV.COM.UA

країну цим важким шляхом. Від канцлера Конрада Аденауера Україна може навчитися, як прийняти тимчасову втрату території. Подібно Брандту, Київ може коли-небудь задуматися про немислиме: безпосередньо вступити у переговори із сепаратистами та з кримською владою. І нарешті, найкращий приклад може подати Гельмут Коль, який підносить нам корисний урок про те, як Україна зможе згодом повернути свої території, перемігши у соціальноекономічному змаганні між українською і російською системами, а не у прямій військовій конфронтації.

Reuters Хто фінансує повстанців Колишній «міністр» Олександр Ходаковський своїм зізнанням суперечить Москві, яка стверджує, що не фінансує сепаратистів і, як наслідок цього, не може вплинути на бойовиків, аби вони уклали мир з Києвом. Ходаковський раніше був «міністром» державної безпеки та «секретарем» ради безпеки угруповання «ДНР» перед тим, як його звільнили минулого року через суперечності з ватажком «ДНР», повідомляє Reuters. Відповідаючи на запитання: «Чи Росія платить пенсії та зарплати на

окупованій частині Донецької та Луганської областей?», Ходаковський сказав: «Так. Це головні сфери. Бюджетний сектор та пенсії, які мають покриватися як пріоритети... Без сторонньої допомоги неможливо утримувати територію, навіть коли у вас найбільш ефективна податкова система. Рівень допомоги з Росії перевищує фінансові обсяги, які ми збираємо на території».

Financial Times Москва обрушується на незадоволених кримських татар

Нинішня тактика Росії перегукується з колишньою практикою КДБ, яка полягала у примусовому психіатричному лікуванні. З моменту захоплення Криму 2014 року, що викликало різкий осуд з боку міжнародного співтовариства, Росія вважала свою владу на півострові чимось само собою зрозумілим і навіть намагалася зробити так, щоб людей, які висловлювали сумнів щодо легітимності її влади, визнали психічно хворими. Влітку цього року опозиційного лідера кримських татар Ільмі Умерова насильно утримували у психіатричній клініці за розпорядженням представників російської служби безпеки.

Інші лідери кримських татар теж стали жертвами гонінь. Лідер Меджлісу Рефат Чубаров і його номінальний глава Мустафа Джемілєв, відомий радянський дисидент, втратили право в’їжджати на територію Криму. Кілька кримських татар були заарештовані або вбиті. У відповідь на це лідери кримських татар домоглися від української влади запровадження проти півострова торгового ембарго. У спробі переконати людей в тому, що Москва прислухається до думки кримських татар, вона призначила колишнього заступника глави Меджлісу Заура Смірнова омбудсменом у справах міжнаціональних відносин. На відміну від своїх колишніх колег, пан Смірнов підтримав анексію і рішення Верховного суду заборонити діяльність Меджлісу.

4

комунікації

Вечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223)

ЗА ДОРУЧЕННЯМ ВИБОРЦІВ Олексій НОВІКОВ, депутат Київради (фракція «Єдність») Дякую всім, хто взяв участь у виїзному засіданні робочої групи з обстеження регіонального ландшафтного парку «Партизанської слави» в Дарницькому районі столиці! Серед питань, які обговорювалися робочою групою, були проблеми несанкціонованої підприємницької діяльності на території парку, забруднення озер, відсутності належної документації для

керування ерування парком парком, зокрема Проекту органі організації території РЛП і схем його зонування. Висновки та пропозиції за результатами засідання будуть підготовлені спільно з громадськими активістами. Дмитро БАНАС, депутат Київради (фракція «Солідарність») Постійна комісія Київради з питань екологічної політики погодила запропонований мною проект рішення про повернення земельної ділянки на вул. Половецькій, 4 у власність міста. Несумлінний забудовник ТОВ «Едельвейс» отримав цю територію за тіньовими схемами ще 2011 року. Планував звести там 27-поверховий будинок, але ділянка досі лишається занедбаною. Мешканці мікрорайону хочуть, щоб на цьому місці був сквер. Тому в моєму проекті рішення чітко прописані такі пункти: 1. Визнати рішення Київради 2011 року

ПРОБЛЕМА н недійсним.

2. Розірвати договір оренди.

3. Надати цій ділянці статус скверу. Раніше зазначений проект рішення погодила комісія з питань містобудування, архітектури та землекористування. Сподіваюся, що до кінця року його підтримають і в сесійній залі, а вже наступної весни ми зможемо облаштувати там законний сквер. Дуже важливо зупиняти земельні махінації ще до того, як на ділянці починає працювати будівельна техніка та з’являються перші інвестори. На вул. Половецькій, 4 саме така ситуація, коли ще немає обдурених інвесторів і землю можна повернути з користю для Києва та киян. Маю надію, що наступного року ми показуватимемо вже проект скверу, а не висотки.

Однієї ранкової подорожі з лівого берега столиці на правий достатньо, аби зрозуміти: Київ не має права ігнорувати дисбаланс у розвитку двох своїх частин. Сотні тисяч людей, котрі живуть на лівому березі, щодня двічі перетинають Дніпро. Нескладно підрахувати, скільки часу вони марнують у заторах, а також обсяги викидів СО2 з автівок і маршруток (окрема тема), спричинених такою щоденною міграцією. Натомість лівий берег далі забудовується, причому переважно житлом. У результаті хронічно не вистачає дитсадків, шкіл, поліклінік, парків, паркувальних майданчиків тощо. Очевидно, що замість зведення нових багатоповерхівок там потрібно розвивати інфраструктуру, створювати робочі місця. Наразі триває інтенсивна робота з актуалізації Стратегії розвитку Києва до 2025 року. Нещодавно з’явився поточний драфт цього документа. У ньому поки що немає ані слова про право-лівий сколіоз міста. Певен, до кінця року Стратегію спробують затвердити в Київраді. Ми обов’язково подбаємо, щоб належний акцент було зроблено. Вікторія МУХА , депутат Київради (фракція «Солідарність») Хочу порушити питання про будівлю №8-А на Андріївському узвозі – одній з легендарних вулиць Києва. Цей будинок із затишним внутрішнім двориком – чи не єдиний, що зберігся в комунальній власності після «плідної роботи» над Андріївським минулої влади. Комісія Київради з питань культури тричі розглядала питання передання зазначеної будівлі в оренду. Претендентів двоє: народний художник України Анатолій Гайдамака та муніципальний театр «Колесо». На виїзному засіданні ми мали змогу оглянути флігель і були неприємно вражені побаченим (фото красномовніші за слова). Особливе занепокоєння викликає стан підвалу, подальше руйнування якого може призвести до руйнації всієї будівлі. На думку фахівців, руйнівні чинники виникли давно, роботи зі збереження будинку не виконувались, тому приміщення потребує негайного проведення реставраційно-ремонтних робіт… Проте охоронні зобов’язання в пана Гайдамаки, котрий орендував будівлю понад 15 років тому й досі має до неї доступ, відсутні. Після побаченого й почутого очевидно, що першочерговим завданням є якнайшвидший пошук шляхів недопущення подальшого руйнування та збереження пам’ятки! Саме з цих міркувань виходила наша комісія, відхиляючи проект рішення. Прикро було дізнатися, що комісія з питань власності цей проект погодила... І наостанок. Мені здається, що в цій історії пана Гайдамаку та його авторитет просто використовують. А насправді це приміщення потрібне аж ніяк не для його творчої майстерні...

Сьогодні зробили перший крок до врегулювання конфлікту, який виник на масиві Біличі у Святошинському районі Києва. 2014 року КМДА вирішила розташувати там стаціонар наркологічного диспансеру. Люди дізналися про це лише через два роки, та й то випадково. Профільна комісія Київради пішла назустріч місцевим мешканцям та ухвалила рішення про перенесення закладу в інше приміщення. Громада висловила свою позицію чітко й безапеляційно. Хоча напруження можна було уникнути, якби столична влада вчасно інформувала киян про свої плани та наміри.

СЛОВО – ДІЛО

РЕАЛІЇ Сергій ГУСОВСЬКИЙ, УСОВСЬКИЙ депутат Київради (фракція «Об’єднання «Самопоміч»)

Олег ЧЕРНЕЦЬКИЙ, ЕРНЕЦЬКИЙ депутат Київради (фракція «ВО «Свобода»)

Антон ДРЕПІН, депутат Київради (фракція «Солідарність») Перевірили перебіг ремонту в школі №2 імені Карбишева. У спортзалі стеля та стіни готові на 100 відсотків, забезпечено опалення, завершується облаштування електрики. Планували відновити фасадні роботи, але довелося перенести через дощ (наразі фасад готовий на 50 відсотків). Далі за планом укладання підлоги. Крім приміщення спортзалу, відремонтуємо також роздягальні, сусідні коридори та кабінет викладача. Віталій ПАВЛИК, депутат Київради (фракція «Єдність») Укотре переконуємося, що публічну «благодійність» окремих забудовників необхідно розглядати лише через прихований комерційний зміст. Цього разу маємо таку історію. Забудовник (ТОВ «Будекосервіс») нового ТРЦ «New Way» (вул. Вербицького, 1, Дарницький район) звернувся до постійної комісії Київради з питань бюджету, аби йому дозволили не платити 3,3 млн грн пайової участі. При цьому представники забудовника не соромилися наводити «залізні» аргументи: мовляв, збудували дитячий і спортивний майданчики, проклали доріжки біля них, заасфальтували паркувальний майданчик. Але ж, наприклад, спортмайданчик, який приписав до своїх «заслуг» забудовник, насправді є результатом реалізації проекту Олексія Паращенка та його БФ «Безкоштовний спорт дітям». А дитячий майданчик і доріжки – це зобов’язання, котрі забудовник узяв перед громадою ще до початку будівництва як компенсацію за певний дискомфорт, тому, так чи інакше, мав це виконати. Як виконав – питання інше… До того ж, забудовник, прокладаючи інженерні мережі через прибудинкову територію житлових будинків, значно порушив благоустрій території. А деякі залишки його відновлення мешканці прилеглих до ТРЦ будинків і зараз бачать у своїх дворах. Ураховуючи ці факти, комісія з питань бюджету не підтримала прохання забудовника.

ТРИВОГА Михайло БУДІЛОВ, депутат Київради (фракція «ВО «Свобода») Нове ганебне будівництво розпочалося біля парку Перемоги у Дніпровському районі. На перетині проспектів Броварського та Визволителів, просто на завантаженій транспортній розв’язці, незабаром з’явиться черговий 26-поверховий хмарочос. Соціальна інфраструктура там майже відсутня. У радіусі 100 метрів містяться дві автозаправки. Найближчі навчальні

заклади, и розташовані не м менш як за кілометр, переповнені. Жодного громадського обговорення щодо забудови не було. Надіслав депутатські звернення з проханням надати копії містобудівної документації, про відповіді інформуватиму. Ольга БАЛИЦЬКА , депутат Київради (фракція «Об’єднання «Самопоміч») На засіданні створеної на вимогу громади робочої групи розглянули болюче питання щодо

земельної ділянки, розташованої на схилах Обсерваторної гірки (вул. Гоголівська, 32-В). Як відомо, наразі там міститься занедбана будівля, огороджена парканом. Одноголосно вирішили: демонтувати незаконно поставлений паркан, що заходить на частину території Павлівського скверу; змінити договір оренди землі в частині заборони будьякого нового будівництва (можлива лише реконструкція будівлі виключно в межах її параметрів); запропонувати КМДА та її структурним підрозділам викупити будівлю в комунальну власність. Павлівський сквер – унікальна пам’ятка історичного київського ландшафту, де ми не допустимо ніякого будівництва!

Підготовлено за матеріалами особистих сторінок у Facebook

особливий випадок 5

Вечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223)

Микола ПАЦЕРА

Серйозне протистояння триває нині у столиці між активістами «Екомайдану» та керівництвом Дарницької ТЕЦ, яка належить ТОВ «Євро-Реконструкція». Екологи вважають, що її золошлаковідвали на вулиці Здолбунівській завалили озеро Гарячка, а також забруднюють довкілля та шкодять здоров’ю мешканців лівого берега Києва.

«Золяні війни» за Дарницьку ТЕЦ

Захисники природи б’ють на сполох, адже протягом багатьох років Дарницька ТЕЦ скидає небезпечні відходи від згорання вугілля, що використовують для нагрівання води, до однієї з найбільших зелених зон столиці. На їхню думку, через невжиття підприємством очисних заходів отруйні речовини поширюються густонаселеними районами лівобережжя.

– Те, чим дихають сотні тисяч киян на лівому березі Дніпра, є, по суті, геноцидом і знищенням решток природи Києва, – прокоментував свою позицію один із співзасновників «Екомайдану» Олексій Гриценко. – Тут учиняється комплексний злочин – керівництва ТЕЦ-4, а також екологічних органів, санстанції та столичної міськадміністрації, які видавали дозволи на її будівництво. Результат діяльності ТЕЦ шокує – озеро Гарячка вже повністю знищене. І хоча владні структури твердять, що дозволів на таку нещадну ліквідацію природного фонду Києва ніхто не надавав, проте зробити нічого не в змозі. Такої ж думки і координатор цього проекту Олександр Маріковський – він вважає, що частину відходів потрібно видалити, а натомість завезти ґрунт і висадити парк. Позицію столичних екологів активно підтримує народний депутат Олександр Супруненко, який звернувся до Міністерства екології та природних ресурсів з депутатським запитом щодо перевірки діяльності Дарницької ТЕЦ і недотримання нею вимог природоохоронного законодавства на території золовідвалу. На прохання «Вечірки» він надав відповідь, надіслану до міністерства Державною екологічною інспекцією України. У ній, зокрема, зазначено, що Держекоінспекція в м. Києві під час планової перевірки ТОВ «Євро-Реконструкція» з 29 липня до 18 серпня 2015 року виявила такі порушення природоохоронного законодавства: відсутній висновок Державної екологічної експертизи на вид діяльності та об’єкт; відсутній дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами; наднормативне скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти; перевищення нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин; не розроблено та не зареєстровано паспорт місця видалення відходів; не проведена інвентаризація відходів; не здійснюється розширений моніторинг місць видалення відходів. За виявлені порушення відповідальні посадові особи ТОВ були оштрафовані, а також видано припис щодо їх звільнення. Підрахувавши збитки, завдані державі внаслідок наднормативно-

Фото Григорія КУБЛАНОВА

ЕКОЛОГИ ПРОТИ ЗОЛОВІДВАЛУ

Люди згодні терпіти таке сусідство за умови, що ТОВ «Євро-Реконструкція» дотримуватиметься всіх екологічних вимог і регулярно замірятиме вміст шкідливих речовин у воді та повітрі го скидання забруднюючих речовин у водний об’єкт, підприємству виставили претензію на 1547,10 грн (прямо-таки сміховинна сума.

– Авт.), котру воно сплатило. Під час трьох позапланових перевірок у період від 23 листопада 2015 року до 2 липня 2016 року з’ясували, що припис виконано не в повному обсязі, за що відповідальних осіб Дарницької ТЕЦ теж оштрафували. Як повідомляється в листі, комплексну перевірку ТОВ «Євро-Реконструкція» Державна екологічна інспекція в місті Києві проведе з 1 листопада 2016 року. Вона ж звернулася до Окружного адміністративного суду з позовом про заборону експлуатації відповідачем золошлаковідвалів. Народний депутат вважає, що посадовців ТЕЦ притягнули до відповідальності формально, а Мінекології та суд мають ужити рішучих заходів для припинення цих правопорушень. До речі, чергове судове засідання, призначене на 27 вересня, так і не відбулося – через хворобу судді.

ЕНЕРГЕТИКИ ЗАХИЩАЮТЬСЯ Доки тривають судові розгляди та листування між чиновниками, екологи ведуть боротьбу. Нещодавно з їхньої ініціативи провели «круглий стіл», присвячений проблемі забруднення довкілля Дарницькою ТЕЦ, за участі т.в.о. генерального директора ТОВ «ЄвроРеконструкція» Дмитра Васюніна, а також представників Мінекології, Інституту громадського здоров’я імені О.М.Марзєєва НАМН України, Державної екологічної академії та інших зацікавлених осіб. На цьому зібранні очільник підпри-

ємства запевнив присутніх, що всі дозвільні документи на роботу в них є. Він відкинув звинувачення екологів у тому, що ТЕЦ знищила озеро Гарячка, оскільки такого, за його словами, взагалі не існувало в природі. Як пояснив гендиректор, це штучна технологічна водойма, створена 1955 року на місці заболоченої земельної ділянки спеціально для відведення золошлакової суспензії, котру й перекачують туди трубами на відстань 5 кілометрів. До того ж, у неї немає підземних джерел, тож вода зі звалища не забруднює ґрунтових вод чи прилеглих озер, як твердять екологи. Ця водойма має санітарну зону, яку останнім часом почали забудовувати, проте, на думку директора, їхньої провини в цьому немає.

– Оскільки Дарницька ТЕЦ розташована в межах міста, то вона чітко дотримується норм викидів шкідливих речовин у довкілля. Її постійно перевіряють санітарні та екологічні служби, – зазначив Дмитро Васюнін. – Від березня до листопада щомісяця досліджують проби повітря, узяті в житловому масиві на відстані 150 метрів від золошлаковідвалу, на вміст оксидів азоту, вуглецю й сірки, а у травні, липні та жовтні беруть проби ґрунту на кордоні його санітарної зони для визначення концентрації свинцю, міді й цинку. Також двічі на рік у трьох спостережних свердловинах досліджують підґрунтові води на вміст хлоридів, сульфатів, нафтопродуктів та інших можливих забруднювачів, заміряють рівень токсичності, визначають наявність важких металів. Щомісяця перевіряють якість поверхневих вод на забрудненість сульфатами, хлоридами, фосфатами та іншими шкідливими речовинами. Домисли ж місцевих жителів та екологів про те, що ТЕЦ зливає зі золошлаковідвалу миш’як, бензопірен та інші отрути, є чиїмись нездоровими фантазіями або лихим наміром – можливо,

КОМЕНТАР Андрій МАЛЬОВАНИЙ, заступник директора Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища – начальник управління екології та природних ресурсів КМДА: – Для розв’язання проблеми шкідливих відходів Дарницької ТЕЦ у міськадміністрації створено робочу групу. Вона провела вже кілька спільних з екологами засідань, під час яких обговорювалися різні аспекти цього питання. Також наші фахівці раз на тиждень моніторять зрошення золовідвалу. Ми отримали висновки комплексної перевірки підприємства Державною екологічною інспекцією, де зазначено, що екологічно допустимі норми шкідливих речовин не перевищено. Проте проби не досліджували на вміст ртуті, бензопірену та миш’яку, тому необхідна незалежна експертиза, можливо, із залученням іноземних спеціалістів. Над цим ми зараз працюємо, розглядаємо різні варіанти. Оптимальним був би перехід Дарницької ТЕЦ на газ замість спалювання вугілля та створення додаткових очисних комплексів. Або можна взагалі винести її за межі міста, як це було до розбудови тут житлового масиву. Але такий спосіб подолання проблеми дуже витратний і довготривалий, а зупиняти ТЕЦ не можна, оскільки вона обслуговує сотні тисяч киян. Тож потрібно відшукати варіант, завдяки якому діяльність цього підприємства завдаватиме найменшої шкоди довкіллю.

щоб забрати цю територію під забудову. На звинувачення з боку екологів у тому, що на території звалища часто виникають пилові бурі, які забруднюють повітря та шкідливо впливають на здоров’я мешканців, керівник ТОВ «Євро-Реконструкція» заперечив, що золошлак регулярно поливають водою. І навіть якщо трапиться якесь вивітрювання, то воно не матиме негативних наслідків для здоров’я місцевих мешканців, оскільки ці відходи належать до малотоксичних (це, до речі, підтвердили й фахівці Інституту громадського здоров’я імені Марзєєва та Міністерства екології. – Авт.). Як запевнили на ТЕЦ, вже йде пошук можливості, аби облаштувати майданчик для зберігання золошлаку на території підприємства – тому звернулися до кількох науково-дослідних установ щодо альтернативних способів утилізації цих відходів.

ПРОБЛЕМА ВИРІШУВАТИМЕТЬСЯ КОМПЛЕКСНО Дмитро Васюнін закликав екологів не загострювати ситуацію, адже це може призвести до зриву опалювального сезону та підвищення тарифів на опалення для киян, яким тепло постачає ця ТЕЦ і які зараз платять значно менше, ніж споживачі, під’єднані до станцій, що працюють на газі. Думки опитаних «Вечіркою» місцевих мешканців щодо шкідливості золовідвалу також розійшлися. Одні вважають, що він шкодить здоров’ю, тож його потрібно рекультивувати і зробити на цьому місці парк. Інші побоюються, що закриття звалища відходів спричинить зупинку ТЕЦ або перехід її на газове споживання, а отже, може зірватись опалювальний сезон чи значно зростуть комунальні тарифи. Тому люди згодні терпіти таке сусідство за умови, що ТОВ «Євро-Реконструкція» дотримуватиметься всіх екологічних вимог і регулярно замірятиме вміст шкідливих речовин у воді та повітрі. Отже, конфлікт навколо золошлакозвалища потрібно владнати за принципом: і кози ситі, і сіно ціле, – щоб і людям було добре, і ТЕЦ могла спокійно працювати без соціального напруження та постійних перевірок. До розв’язання цієї проблеми має активно долучитися міська влада. Вона повинна допомогти знайти інвесторів для реконструкції підприємства, щоб воно давало менше золошлаків, забезпечувало їх безпеку чи обладнало майданчик для їх зберігання на території самої станції. Або залучити спеціалістів і науковців, які запропонують альтернативну переробку цих відходів, котрі, до речі, можна використовувати для виробництва будівельних матеріалів, асфальтування доріг, як наповнювачів природних порожнин тощо. Словом, потрібне комплексне розв’язання проблеми спільними зусиллями – громади, керівництва ТЕЦ і столичної влади.

6

на злобу дня

кава з бульбашками и Міст Метро Вадим ПЕТРАСЮК Набережна поблизу мосту Метро зазвичай не така велелюдна, як біля Річкового вокзалу, але тут теж пульсує життя. Ось звідкись випірнули студенточки, роблять селфі в півоберту – так, аби бюсти посміхались апетитніше за губи. Рибалки піднялися зі старомодними брезентовими чохлами для вудок. Пенсіонери прогулюються. А трохи далі – трійко чоловіків, на вигляд чи то художники, чи письменники, чи ж просто «хіпі-пенсіонери». На гранітній брилі парапету перед ними стоїть напівпорожня пляшечка чогось, сік у пакеті, пластикові чарочки й щось м’ясне, здається, хамон. Чарочки зібрані докупи й притиснуті ключами від автівки, аби не знесло вітром. Один з чоловіків, спершись на парапет, споглядає Дніпро, решта розмовляють обличчями до Києва.

– …А я тобі кажу, що Росію навмисно втягнули в Сирію. Це мишоловка. Але то для нас краще. Бо ж, коли вони товчуться в Сирії, гарантовано в Україну не лізтимуть. Це двічі-два. Хоча й дико, – емоційно доводить чоловік у довгому плащі. Натомість другий, у чорному береті, схоже, не сперечається й не погоджується. Смакує хамон і, дочекавшись паузи, намагається змінити тему: – Як твоя мала? Коли тебе дідом зробить?

– Та мала – то таке, – здувся його співрозмовник.

– Оце зараз би скупатися востаннє, змити із себе літо, – сказав третій чоловік, не обертаючись від Дніпра.

– Ага, пірнай просто звідси, – передражнив його той, що у плащі, відчуваючи, що друзі остаточно забанили його сирійську тему й далі не слухатимуть.

– Нумо потрошки! – промовив чорний берет, узявши пляшку та вийнявши з чарочок ключі. Розлив. Розібрали, не чаркуючись. Потягнулися до хамону. Той, що спостерігав Дніпро, знову повернувся до річки й мовив спиною до друзів: – Зима незабаром. Ноги пітнітимуть, а я цього не люблю. Морозець, сніжок – то все в кайф. Але на морозі ноги мокрішають. Для мене це катастрофа. На обличчях його приятелів з’явилися посмішки.

– Пізнаю друга Фєдю! Я тебе ще з гуртожитку таким запам’ятав: тричі на день шкарпетки перевдягав.

– А я б оце зараз востаннє цього року кудись з’їздив на мотоциклі. Так, щоб сезон закрити смачно, – сказав чорний берет.

– Так буде ж у суботу офіційне закриття у клубі. Усі їхатимуть колоною. Чи ти не поїдеш?

– Мабуть, поїду. Але клубна вечірка – то радше шоу. Ну, проїдемося колоною в банданах, погуркочемо двигунами. Але ж ти мою філософію знаєш: байк має втомлювати, отоді воно в кайф. Так, щоб ух! Траса, вітер, щоб і піт, і пилюка…! Оце життя!

– Що в мене за друзі: один хоче спітніти, другий від поту тікає, наче від ладану, – пожартував чоловік у плащі.

– Та нормальні друзі! Щоправда, дехто досі не навчився поводитись у шляхетному товаристві: увесь час розмовляє до тебе спиною. Чарку вхопив – і мордякою до Дніпра. І так щоосені.

– Нічого ви не розумієте, – нарешті таки відвернувся від річки третій чоловік. – А проте, віскі добрий. І хамон. До речі, де ти його купуєш?..

Вечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223)

Перед ОСББ поставили шлагбаум

У будинку на вул. Чавдар, 1 серйозна охорона: місяць тому ці двері брали штурмом

Олег ПЕТРЕНКО, Григорій КУБЛАНОВ (фото)

Ліквідацію ЖЕКів, передбачену Законом «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку», відклали не тільки через пасивність жителів щодо створення ОСББ, а й через опір реформі з боку самої жеківської системи. Не так старої – мережі комунальних підприємств радянського ґатунку, як нової – приватних обслуговуючих організацій, що їх створюють забудовники і нав’язують тим, хто придбав у них квартири.

НА НОВИХ БУДИНКАХ ЗАРОБЛЯЮТЬ ДВІЧІ Реформа забуксувала в паперах. Не тільки в бюрократичних циркулярах, а й в… грошових банкнотах, якими ми сплачуємо квартплату. Цих грошей, як нам казали роками-десятиліттями, колись на все бракувало, а тепер же за них розгоряються цілі війни – й судові, й інформаційні, й силові протистояння. Бо оті 3-5 гривень за «квадрат» житлоплощі у масштабах будинку, вулиці, району, міста – величезна купа грошей, які ніхто не хоче втрачати. Особливо в новобудовах, які не потребують ремонтів, щоденного нагляду, тобто значних капіталовкладень. Зате квартплата у тамтешніх приватних ЖЕКах, як свідчить статистика, вища на гривню-дві за квадратний метр, ніж у комунальних, яким доводиться й «хрущовки» латати. Будівельні компанії вже давно виробили практику заробляти на новобудовах двічі – продаючи житло та експлуатуючи будинки хоча б кілька років за допомогою

своїх же «кишенькових» ЖЕКів. У Києві – чимало прикладів, коли приватні ЖЕКи, гарно заробивши на своїх будинках за кілька років, просто кидали їх напризволяще перед першою ж потребою в ремонті. «Спадок» діставався міській владі й муніципальним ЖЕКам.

ТЕХПАСПОРТ – У ПОПЕРЕДНИКІВ Тож закон «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку», що давав зелене світло ОСББ, став для багатьох кісткою в горлі. Та забудовники і їх дочірні ЖЕКи знайшли і в ньому «діру» – навіть зареєстроване ОСББ може приступити до експлуатації свого дому і укладати угоди з обслугою і монополістами-постачальниками тільки після того, як отримає всі технічні документи на будинок. А вони – у попередників. За законом, ЖЕК має передати папери ОСББ, навіть якщо втратив – виготовити за три місяці своїм коштом нові. «Дірка» в іншому місці закону: він не передбачає жодного покарання за відмову ЖЕКа-попередника займатися «цивілізованою передачею влади». Крім того, технічна документація часто може приховувати послуги і роботи, виконані лише на папері. У Києві через це – десятки «гарячих точок». Найбільш резонансною останнім часом стала боротьба між ОСББ вісьмох будинків на Позняках з ТОВ «Ковальська-Житлосервіс», підприємством, що надає жеківські послуги в будинках, зведених за останнє десятиліття ПБГ «Ковальська». У кількох висотках на вулицях Чавдар, Гмирі та проспекті Бажана «влада» мінялася

кілька разів за тиждень, здебільшого в темну пору доби за підтримки «тітушок».

«БОЯЛИСЯ, ЩОБ ЖЕКІВСЬКІ ПРАЦІВНИКИ НЕ НАРОБИЛИ ШКОДИ» – Договір про обслуговування «Ковальською» мешканці нашого будинку підписували в обмін на ключі від квартир, – розповідає активіст ОСББ «Чавдар-1» Максим Файдор. – Згодом нам не сподобалася погана якість послуг за високу квартплату. Складали акти, вимагали перерахунку. Приходили відписки, недоліки не усувалися. На даху будинку, де люди купили квартири за ринковою ціною, а не отримали безкоштовно, без їх відома встановили рекламу. У підвалі селили невідомих людей. Тобто ЖЕК ставився до нашого майна як до своєї власності. Всім це набридло, і ми створили ОСББ. Три місяці чекали документів, але нам їх не передали. Нині власними силами відновлюємо дублікати. Укладаємо договори з постачальниками-монополістами без документів – під чесне слово голови КМДА Віталія Кличка і його заступника Петра Пантелеєва. Коли ситуація почала повторюватися в інших будинках, то мешканці хотіли перекрити рух на проспекті Бажана. Згодом поліція розібралася в усьому і

стала на бік людей. Уже півмісяця немає силових протистоянь.

– Тариф, який був при «Ковальській», – 4 гривні за квадратний метр, ми не піднімали. Але його структуру змінили, – пояснює Максим Файдор. – Тепер сюди входить і зарплата охорони, бо раніше додатково скидалися по 50-65 гривень консьєржкам. Двадцять відсотків у тарифі закладено на капремонт, є резервний фонд. Зменшилася плата за прибирання: раніше на це йшло 42 тисячі щомісячно... У будинку на проспекті Бажана, 8-б, який ще півроку тому теж обслуговувало ТОВ «Ковальська-Житлосервіс», нині працює ОСББ «Ювілейний», яке також залишило колишню квартплату. Виявилося, що, незважаючи на подорожчання всього, на тарифі можна чимало заощадити.

– За ці кошти найняли охорону, встановили паркан, автоматичні ворота, енергоекономні світильники, зробили полив клумб, закупили додаткові контейнери, бо раніше сміття валялося довкола бака, – розповідає голова ОСББ Олена Гридіна. Кореспонденти «Вечірки» хотіли вислухати й іншу сторону конфлікту, але до очільника ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» нас не пустила секретарка, хоч він і проводив прийом громадян. Ця пані лише записала номер нашого телефону і пообіцяла передзвонити. Чекали тиждень, але…

ЯК МЕШКАНЦЯМ УЗЯТИ БУДИНОК В СВОЇ РУКИ Олексій Тихонов, радник заступника голови КМДА, каже, що через безкарність сваволі ЖЕКів дуже мало ОСББ доходять навіть до спроби самообслуговування

КОМЕНТАР

Проспект Бажана, 12: ОСББ на півтисячі квартир тільки створюється

Петро ПАНТЕЛЕЄВ, заступник голови КМДА: – ЖЕКи, які експлуатують нове житло, дуже часто абсолютно не займаються його амортизацією. Кошти збирають, нічого не вкладаючи у технічну підтримку, відбувається знос. Що буде через роки, коли таке підприємство збанкрутує? Комунальним службам доведеться шукати гроші і латати чужі діри. Цього ми не повинні допустити. Позиція міської влади – допомога мешканцям, які організувалися для самостійного господарювання в будинках.

7

Вечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223)

70 відсотків коштів на утеплення будинків ОСББ відшкодовує місто

будинку. Скажімо, з тисячі столичних будинків з ОСББ половина й надалі обслуговується ЖЕКами.

– Руки опускаються, і вони здаються. А ОСББ на вул. Драгоманова, 31-б узагалі ліквідовано в суді з подачі ЖЕКу, – розповів Олексій Тихонов. – Суди змушують людей двічі платити квартплату, мовляв, мешканці не довели, що ЖЕК не надавав послуги. Хіба кожен має стояти з відеокамерою і знімати, чи миє двірник сходи? Уявіть собі ситуацію в будинку, частина жителів якого платить приватному ЖЕКу, частина – ОСББ, а ще частина нікому не платить, бо не розуміє, що відбувається. Більше року приватний ЖЕК блокував у судах діяльність ОСББ «Абрикос», що на вул. Григоренка,

23-а. А тим часом, як розповів представник ОСББ Олександр Єфремов, ЖЕК здавав в оренду нежитлові приміщення, переобладнав місця загального користування, які належать жителям, під офіси, мав із цього гарний зиск, а будинок обслуговував винятково за гроші мешканців. Вадим Колокольников, представник ОСББ «Квартал 13», що на вул. Ахматової, 13, яке пройшло важку юридичну війну з приватним ЖЕКом забудовника, ратує за визначення в законі покарання за відмову передавати будинкову документацію. Але нині, за його словами, місцева влада вже може впливати на ситуацію. Скажімо, не присвоювати адреси новобудові доти, поки її жителі не визначаться, хто обслуговуватиме їх будинок.

– Люди інвестують у будівництво, вони фактично є його замовниками, а коли будинок готовий, то їх усувають від процесу прийняття в експлуатацію. Це, по-перше, впливає на якість – дім здають із недоліками. По-друге, співвласники будинку потрапляють у феодальну залежність від ЖЕКу забудовника, – каже Кирило Савін, голова правління ОСББ «Чавдар-2».

– Бо, за законом, жителі можуть створити ОСББ лише з моменту отримання права власності на свої квартири. А між здачею будинку в експлуатацію й оформленням права власності на квартири минає щонайменше півроку. Забудовник за цей час створює приватний ЖЕК, каже, мовляв, треба ж комусь передавати будинок. Я пропоную на державному рівні зобов’язати забудовника чекати, коли мешканці отримають право власності на квартири і тільки після цього вирішувати питання з обслуговуванням будинку.

ДО РЕЧІ – У Києві нещодавно вітали тисячне ОСББ – «Південна брама 26-г» з Дніпровського району. Від початку року зареєстровано більше двохсот таких об’єднань. Чимало? Крапля в морі! Лише в кожній 11-й багатоповерхівці мешканці вирішили господарювати самостійно.

ОПИТУВАННЯ « ВК »

Чи вирішить ОСББ наші комунальні проблеми? Анджела Кузьменко, бібліотекар: – Вважаю, що такі організації нічого не вирішать, тому що більшість громадян навіть не знають, що це таке і які права вони мають. Серед мешканців не ведеться роз’яснювальна робота, а просто хочуть скинути проблеми ЖЕКів на самих жильців. Добре, якщо будинок новий і не потрібні великі вкладення на його постійні ремонти. А коли він старий, і самі мешканці – в основному літні люди, тоді це буде катастрофа. Суджу по конкретному прикладу. В будинку моєї сусідки на вулиці Бальзака створили ОСББ і вибрали керівника – колишнього військового. А він, коли дорвався до цієї годівниці, став приписувати обсяги робіт та проводити інші махінації і красти кошти своїх же співмешканців. На нього вже подали до суду, але процес затягується. Тому в нашому будинку, хоча й є ініціативна група за створення ОСББ, але поки що не знайшли підходящу людину на посаду керівника. Олександр Баришевський, працівник «Київенерго»: – Як співробітник обслуговуючої компанії вважаю, що ОСББ – прогресивна форма взаємин мешканців і організації, яка надає послуги, оскільки тут уже задіяні прямі договірні відносини. Просто люди поки що не готові до них, не розуміють, що можуть самі управляти будинком – замовляти ремонти, наприклад, даху чи водопроводу та інші послуги напряму з фірмами, які цим займаються. Я б хотів, щоб у нашому будинку – старенькій п’ятиповерховій «хрущовці» за адресою: вулиця Щербакова, 61-а створили ОСББ. Але більшість його мешканців – люди похилого віку, і вони бояться, що їх обкрадуть, тож хочуть залишитися з ЖЕКом, хоча його обслуговуванням задоволені далеко не всі. Олександр Репетько, пенсіонер: – Я очолюю будинковий комітет «Софія», який створено за адресою: провулок Рильського, 3. Будинок є пам’яткою архітектури, розташований на території Софіївського заповідника. Наш двір був, напевне, найгіршим в місті, а коли створили «будинком», то навели

лад і в ньому, і в будинку. У 1995 році ми першими у місті поставили питання про створення ОСББ. П’ять разів подавали до райадміністрації документи, а нам кожного разу під різними приводами відмовляли. Більше того, 2003 р. дізналися, що наше горище продане. Я як голова «будинкому» подав до суду. Суди тривали до 2015 року, аж доки ми остаточно не програли. А відтак наш намір з об’єднанням співвласників провалився, хоча більшість мешкаців і була «за». Наразі ми налаштовані на ОСББ, оскільки хочемо самі бути господарями свого будинку… Максим Зарудній, працівник фінансового сектора: – Я мешкаю на Позняках у новому будинку за адресою: вулиця Анни Ахматової, 22. Вважаю, що нам потрібне ОСББ. І мене підтримує більшість мешканців, адже це дає змогу самим контролювати все. По суті, ми стаємо власниками не лише квартир, а й усього будинку і можемо вирішувати всі питання з його обслуговування. Тут вступають у дію договірні стосунки між двома юридичними особами – ОСББ та компанією, яка надає послуги, а це вже зовсім інший рівень відносин, ніж із ЖЕКом. Тож вважаю створення об’єднання співвласників будинку дуже доцільним. Тим більше, що на сьогодні держава стимулює їх фінансово, компенсує певні витрати. Та й саме ОСББ може примножувати свої кошти, поклавши їх на депозит. Наталія Попова, екскурсовод: – Не знаю, наскільки зможе ОСББ захищати наші права, але «принади» обслуговування ЖЕКом та «Київенерго» я вже відчула сповна. На нашому будинку на вулиці Рейтарській, 31/16 ще в 2000 році надбудували мансарду і зробили нам автономне опалення. Але мені постійно надходять платіжки за централізоване опалення. У «Київенерго» пояснили, що потрібно взяти довідку в ЖЕКу, яку мені не дають, і потім вирішувати це питання. Тобто я маю витратити час на ці всі розбірки, які виникли не з моєї вини. Тож думаю, що за наявності ОСББ у нашому будинку таких проблем не виникало б. Опитування провів Микола ПАЦЕРА Фото Григорія КУБЛАНОВА

ДОСВІД

Азія зближується з Європою Новий виток у казахстанськопольських відносинах

Віктор ПАВЛОВ

Якими б не були санкційні відносини Сходу і Заходу, але це не заважає країнам, представникам протилежних сторін, шукати шляхи зближення на економічному рівні. З офіційним візитом на запрошення польської сторони президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв відвідав Польщу влітку цього року. Прикметно, що відбулося це вперше за останні чотирнадцять років. Найвищий статус візиту – «державний», очевидно, говорить про особливий рівень діалогу глав держав. Польський президент Анджей Дуда і Нурсултан Назарбаєв обговорили ряд питань, що стосуються, в першу чергу, налагодження та розвитку економічних і політичних зв’язків. Зустріч двох глав держав викликала резонанс, адже це перші кроки до зближення за довгий час прохолодних відносин, що базуються на взаємовигідних економічних проектах. У Казахстані працюють більше двохсот польських підприємств, а в Польщі розвиває свій потенціал казахстанський бізнес, тому в цьому плані відбувається зростання економічного співробітництва. До того ж, ще в XIX столітті в казахських степах через несприятливі події на батьківщині селилися поляки в кілька етапів. Освоївшись на новому місці, переселенці брали активну участь у культурному і науковому житті країни, зробивши свій внесок. Сьогодні польська діаспора в країні налічує близько 40 тисяч людей. Казахстан став для них домівкою, залишати його вони не хочуть, незважаючи на привабливий варіант репатріації, який пропонує Польща останні 15 років. Казахстан і Польща близькі в економічному значенні ще й тим, що зуміли в кризові періоди у світовій економіці не мали великих втрат. Польща – одна з країн Євросоюзу, яка в 2008-му змогла уникнути рецесії і зберегти високі економічні показники. Зараз польська економіка продовжує стабільно нарощувати темпи, адже останній раз ВВП країни трохи знижувався в 2012 році. Казахстан був і залишається найстійкішою в економічному і політичному значенні державою у Центральній Азії. В умовах кризи Казахстан зумів вчасно переорієнтуватися: почати масштабну диверсифікацію своєї економіки і запустити кілька грандіозних державних проектів щодо розбудови інфраструктури. Загальні інтереси казахстансько-польських відносин мають перспективу розвиватися в напрямку сільського господарства і транспортної логістики. Через Казахстан та Польщу пролягає найкоротший сухопутний маршрут з Азії в Європу. У цьому сенсі у країн взаємовигідні умови, адже Казахстан наразі розвиває свій транзитний потенціал, а Польща шукає нові маршрути експорту. Така співпраця в перспективі може змінити карту торговельних марш-

рутів всього континенту, адже на сьогодні понад 90% вантажів з Азії до Європи доставляють морським шляхом. Сухопутний напрямок набагато економніший, але він явно недооцінюється і майже не використовується. Таким чином, казахстансько-польському співробітництву надано потужний поштовх. Примітно, що на тлі домовленостей двох країн поляки з казахстанцями вперше зустрілися на футбольному полі у відбірковому раунді Чемпіонату світу-2018. Футбольний матч Казахстан – Польща відбувся 4 вересня в Астані. Важко було протистояти господарям поля збірній Польщі – чвертьфіналісту Євро-2016, але вони боролися запекло, і гра завершилася з рахунком 2:2. Цей результат ніби символізує, що на спортивному полі, як і на полі політичному, сили зрівнялися, і є всі передумови для рівнозначних і взаємовигідних відносин. У політиці Казахстан і Польща – надійні партнери, що демонструють налаштованість на продуктивну співпрацю, і саме після цього візиту в Польщі чекають налагодження економічних відносин. Зміцнення відносин Казахстану, як однієї з держав Євразійського економічного союзу з Польщею, представницею Євросоюзу, може стати значним кроком на шляху до досягнення взаєморозуміння та згладжування конфліктів.

8

тиждень столиці

У до буді роз

«Тепла Покрова для захисника». У Національному музеї історії України волонтери плели маскувальні сітки, в’язали теплі речі та збирали кошти для бійців української армії.

«Весе На пр дитяч киян націо з най спорт

Документ-сервіс «Готово» завжди радий відвідувачам. Днями до нього на екскурсію завітали гімназисти та керівники органів самоорганізації населення Печерська.

Спортивний подарунок дніпровцям. На оновленому стадіоні біля ЗОШ №246 відбувся перший футбольний турнір серед учнів довколишніх шкіл.

Андре Тан відсвяткував 15-річчя свого бренду. В одному з павільйонів ВДНГ дизайнер презентував нову колекцію та ретроспективу найкращих моделей.

17

Вечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223)

окументальному перформансі під івлею МЗС ветерани АТО відверто повіли історії зі свого життя.

Учасники міського велопараду «Ретрокруїз» милували око елегантними вінтажними образами.

ела фізкультура». резентації чої збірки віршів и поставили ональний рекорд ймасовішої тивної речівки.

В Міжнародному виставковому центрі, що на Броварському проспекті, триває XIII Міжнародна спеціалізована виставка «Зброя та безпека–2016». Ключове її завдання – сприяння розвитку української оборонної промисловості, удосконалення технічної оснащеності правоохоронних та силових структур, просування на світовий ринок нових зразків і видів озброєнь та техніки спеціального призначення. В рамках ділової програми виставки відбудуться науково-практичні та презентаційні заходи.

Нарешті! Комунальники демонтували незаконну прибудову до ресторану «Девайс» на розі вулиць Богдана Хмельницького та Івана Франка.

У Києві відбулася «битва» пухнастих гігантів: за звання найважчого змагалися коти різних порід. Переможцем став цей вусань породи Мейн-кун.

Фото Бориса КОРПУСЕНКА , Олексія ІВАНОВА , Григорія КУБЛАНОВА та Павла ПАЩЕНКА Текстівки Марії БЄЛЯЄВОЇ

парк культури 9

Вечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223)

Чи є майбутнє у «Братислави»? Марія БЄЛЯ ЄВА

Із 1 грудня 2015 року кінотеатр на Оболоні зачинений на ремонт, а цього року з’явилися чутки, що на його місці збираються звести 26-поверховий будинок. Що варто зробити, аби зберегти будівлю та які функції вона має нести? Це питання стало предметом обговорення експертів, представників громади та міської влади.

ЩО СТАЛОСЯ Лариса Зубенко, заступник директора КП «Київкінофільм»: – Коли кінотеатр працював, він зовсім не приносив доходів. Через відсутність сучасного цифрового обладнання не було можКінотеатр «Братислава», ливості показувати там 1980-ті роки блокбастери. Утім, ми з колективом кінотеаКІНОТЕАТР тру робили все, щоб залучати ЧИ КУЛЬТУРНИЙ ЦЕНТР глядачів. Однак видатки на утримання кінотеатру знаСергій Анжияк, заступник чно перебільшували дохід. директора Департаменту Більш того, в кінотеатрі не- культури КМДА: має опалення, а електричні – Для нас принципово калорифери – надто дорогі. зберегти кінопокази. Бо всі Будівля потребує ремонту, комунальні кінотеатри маодин зал узагалі не працю- ють нижчу ціну на квитки, вав. Утримувати кінотеатр ніж комерційні мережі. Крім у такому вигляді було недо- того, вони влаштовують сеанцільно, тому його тимчасово си для соціально незахищезакрили. них верств населення, чого не роблять інші. Також для Ганна Свириденко, депу- нас важливо зробити в кінотат Київради, лідер громад- театрах й інші активності. ської кампанії «Врятувати Це може бути вільна сцена, Братиславу»: дитячі мистецькі гуртки. Є – Очевидно, якщо не під- й такий цікавий проект як німати це питання, будівля будинок національностей. руйнуватиметься. І Оболонь Київ – поліетнічне місто, запозбавиться однієї зі своїх вдяки такому проекту предархітектурних візитівок. У ставники кожної національрезультаті зустрічей з екс- ності, що проживають у місті, пертами, громадськістю, пред- могли б популяризувати свою ставниками місцевої влади культуру. стало зрозуміло, що «Братислава» є цікавим зразком Олександр Поживанов, архітектурного модернізму. депутат Київради, секретар А спорудження на її місці постійної комісії Київради з високої житлової забудови питань культури та туризму: матиме наслідки не лише со– Світ змінюється. Зростає ціальні, а й екологічні. Обо- конкуренція й очевидно, що лонь є намивним районом, комунальні кінотеатри будуть і багатоповерхівки поряд із програвати приватним у бокінотеатром уже мають про- ротьбі за глядача. На комісії ми блеми від ґрунтових вод… вивчали питання ревіталізації Ми проводили опитування комунальних кінотеатрів, пев соціальних мережах: люди реймали закордонний досвід. підтримують ідею збереження У Великій Британії, Німеччині «Братислави» як кінотеатру доля креативних індустрій у або перетворення його на ВВП уже досягає декількох відсуспільно-культурний центр. сотків. Ці індустрії виросли зі Зокрема, місцеві мешканці сфери культури – культурних пропонували зробити центр центрів, які на початку ствоєвропейського кіно чи куль- рювалися штучно. Наразі вони турно-патріотичного ви- вже самоокупилися, працюють ховання, музей політичної і ревіталізують навколишню історії тощо. Існує запит на територію. Моя особиста позиком’юніті-центри, де могла ція по всім цим закладам – ми б збиратися громада, обгово- не маємо підтримувати там рювати житлово-комунальні кінотеатри, а використовувати чи інші питання. Актуальними приміщення як культурні ценсьогодні є й коворкінги, хаби, три з урахуванням побажань освітні лекторії. громади.

ЧИ ВАРТО ЗБЕРЕГТИ БУДІВЛЮ Владислава Осьмак, керівник Центру урбаністичних студій НаУКМА: – Оболонь упродовж останніх років активно забудовується і втрачає той елегантний дизайн, який було закладено у 70-х роках. Особисто для мене кінотеатр «Братислава» – не лише місце, куди я ходила в кіно школяркою, але й один із тих об’єктів, за якими можна ідентифікувати Оболонь. Оксана Саржевська-Кравченко, директор фонду «Ізоляція»: – Якщо люди хочуть залишити зразок архітектурного модернізму – це чудово. Але повинна бути якась концепція з точки зору містобудування: які зразки архітектури мають бути на карті Києва. Треба підходити до вирішення питання також із урахуванням того, як повинен виглядати Київ, що потрібно зберегти, а що можна змінювати. Якщо не будемо мати одного плану, рухатимемося хаотично.

ЧОГО НЕ ВИСТАЧАЄ ОБОЛОНЦЯМ Іван Вербицький, аналітичний центр СEDOS: – Із липня по вересень 2016 року ми проводили дослідження з соціального капіталу та розвитку місцевих спільнот і міського простору в Оболонському районі. Згідно з опитуванням, 20 відсотків мешканців вважають, що умови для культурного відпочинку та розвитку або відсутні, або погані. Культура знаходиться в аутсайдерах і серед соціальних послуг району, нижче оцінюють лише умови для пересування маломобільних, безпеку вночі і якість пішохідних зон. Також ми з’ясували, що в оболонців немає місць для зборів, зустрічей із сусідами, окрім дворів чи парків… Яким має бути в подальшому кінотеатр потрібно обов’язково обговорювати з мешканцями, що живуть поруч. Бо їх інтереси можуть йти врозріз із інтересами міста.

ЩО ДАЛІ Ганна Свириденко: – Разом із Департаментом культури і КП «Київкінофільм» буду ініціювати, щоб в бюджет були закладені відповідні кошти на ремонт будівлі. Інший варіант – залучення приватного інвестора, цим питанням займається Київське інвестиційне агентство. Звісно, інвестору може бути цікавіше переформатувати будівлю. Сергій Анжияк: – Позиція Департаменту культури – зберегти всі кінотеатри, які можна реанімувати. Щодо «Братислави» розглядається дві можливості: збереження кінотеатру в тому вигляді, в якому він є, проведення ремонту та реставрації , але це дуже дорого коштує. Або інвестиційний конкурс за умови збереження кінотеатру, створення культурно-мистецького центру, благоустрою території тощо. Олександр Поживанов: – Разом із громадськістю необхідно систематизувати всі пропозиції та бачення, донести їх до Київського інвестиційного агентства. І разом із фаховим середовищем обрати найкращі концепції, які можна використати в приміщенні кінотеатру. Оксана Саржевська-Кравченко: – Першим кроком має бути аналіз стану та технічна експертиза будівлі. Можливо, вона не підлягає експлуатації. Треба дізнатися, які кошти необхідні на її реконструкцію або модернізацію і скільки реально можна залучити. Необхідно зробити обґрунтований висновок. У «Братислави» є можливість підтримки влади, бо це комунальна власність. Однак існує ще багато можливостей задіяти кошти від різних програм спільно з культурними інституціями, громадськими організаціями. Якщо з кінотеатру зробити мультифункціональний простір, що співпрацюватиме з іншими культурними осередками, це стане чудовим прикладом для інших.

ПРЕМ’ЄРА

Що заважає мріям Марія КАТАЄВА

Новий театральний сезон «Золоті ворота» відкрили прем’єрою вистави «Як не стати порохом» у постановці режисера Ореста Пастуха. Головні герої – подружня пара – несподівано стають володарями щасливого лотерейного білета. В основі спектаклю – п’єса сучасного австрійського драматурга Дєрдя Шпіро, який замислюється над проблемою втрачених можливостей.

– Тема конфлікту минулого і майбутнього, страху перед невідомим майбутнім є для нас актуальною. Для мене це історія про те, як люди бояться відпустити страшне та погане минуле, – розповідає режисер Орест Пастух. Перед глядачем розгортається незвичайний день з життя однієї родини. Батьки двох школярів у боргах і ледве зводять кінці з кінцями – жінка прибирає у квартирах багатіїв та часом їздить на заробітки за кордон, чоловік змінив кілька місць роботи і через кризу змушений був найнятися вантажником. У секреті від дружини він купує лотерейні білети та нарешті зриває джек-пот у 600 мільйонів. Здавалося б, можна реалізувати свої давні бажання – він вже мріє поїхати на відпочинок, купити віллу, машину… Але дружина починає шукати у цьому раптовому щасливому випадку негатив: а якщо діти не захочуть більше навчатися і працювати, а зв’яжуться з наркоманами? А якщо вони наймуть кілерів і вб’ють їх? А якщо чоловік заведе собі гарем? І взагалі – нікому вірити не можна, пограбують і ошукають… Обом необхідно зробити важкий вибір: або забрати гроші та докорінно змінити своє життя, незважаючи на ризики, або залишити все як є. Окрім сімейної пари, яку зіграли Інна СкоринаКалаба та Дмитро Олійник (вони ж, перевдягаючись, грають і дітей подружжя), є ще примара батька (Андрій Поліщук). Чоловік, якого ніхто не бачить, перший радіє новині та починає збирати валізи у «нове життя». Як каже режисер, це єдина плямка світлого розуму й адекватності в цій історії, але вона, на жаль, вже ніяк не може вплинути на родину.

– У виставі особливо порадували актори, які змогли переконливо передати емоції, – поділився враженнями глядач Олексій. – Як на мене, йдеться про складність виходу із зони комфорту. У нашому житті є купа різних викликів і буває неймовірно важко виходити за межі звичного – це так природно і по-людськи. Страхи перед незвіданим ми особливо переживаємо в нестійкому суспільстві у мінливий час, як сьогодні. Ключовий образ – коли герої зупиняються перед іншим інфернальним світом. Але водночас є думка, що щастя можливе тут і зараз, тож не обов’язково кидати виклик невідомості. Режисер із Івано-Франківська Орест Пастух уперше працював над виставою у столиці: – Вдячний долі за можливість потрапити до театрального Києва через «Золоті ворота». Тут хороша атмосфера, гарний колектив. Мені сподобалося, що театр постійно в очікуванні нового режисера нової ідеї, актори готові одразу в неї «пірнати», що рідко зустрінеш у класичних репертуарних театрах. Столична публіка поки що залишається для мене terra inсognita, я ще не зміг зрозуміти її смаків. Але помітив, що глядач тут любить слухати і думати та передовсім зважає на зміст.

18

військо

ДО ДНЯ ЗАХИСНИКА УКРАЇНИ

Концерт патріотичної пісні та виставки З нагоди святкування Дня захисника України в п’ятницю, 14 жовтня, в день Покрови Пресвятої Богородиці, покровительки українського козацтва, серед урочистих державних заходів в столиці відбудеться ряд концертів та виставка військової техніки. Про це на брифінгу 12 жовтня повідомив Сергій Проскурня, режисер-постановник державних заходів до Дня захисника України. «На підтримку традиції цей день почнеться з молитовного чину. У Києві пройде центральний молебень за участю Президента України. У Софії Київській служити будуть предстоятелі всіх конфесій, кожен із яких зможе сказати своє молитовне слово», – повідомив пан Проскурня. Далі на Майдані Незалежності відбудеться церемонія складання клятви ліцеїстами Київського військового ліцею імені Івана Богуна. З 14 до 16 жовтня в Києві пройде виставка озброєння і військової техніки (ОВТ). Щодо кожного експоната виставки можна буде отримати вичерпний коментар від присутніх професійних військовослужбовців. Із 12.00 до 16.00 триватиме виступ військових духових оркестрів Збройних сил України. Після нього відбудеться концерт патріотичної пісні.

Фото Бориса КОРПУСЕНКА

Вечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223)

У бою під Вуглегірськом… У листопаді буде два роки, як старший солдат Володимир Візьмітін, нагороджений медаллю «За військову службу Україні», виконує бойові завдання в районі проведення АТО Сергій БЕРЕЦЬ

…Під час боїв поблизу Вуглегірська в січні минулого року батарея капітана Романа Боровньова, в якій служив Володимир, знищила чотири ворожі танки та дві бойові машини піхоти. Особливо відзначилися протитанкісти, коли точні удари по ворогу дали змогу призупинити його наступ та вивести значну частину українських підрозділів з Дебальцевого.

– Під Вуглегірськом ми тримали оборону, підтримуючи мотопіхотний батальйон, – згадує старший солдат Візьмітін. – 28 січня почався наступ ворога, який спочатку провів щільну артпідготовку. Згодом російські окупанти пішли в атаку. За словами бійця, протитанкісти вступили в нерівний бій із переважаючими силами гібридних військ. «Рапіри» не підвели, тож влучними пострілами декілька танків і бойових машин піхоти та чимало живої сили

було знищено. Але це був тільки початок. Знову запрацювала ворожа важка артилерія. Тепер вже по артилеристах. За час бою втратили три гармати, одну заклинило, і її довелося підірвати. Але того часу вистачило, щоб наша піхота організовано відійшла. Завдання з прикриття артилеристи виконали.

– Почали й ми відходити групами, – розповідає Володимир. – Зі мною було десять товаришів. Поставили собі за мету дістатися до місцевої школи, що у центрі міста. Обережно просувалися в її напрямку стежиною, як раптом між мною (я йшов першим) та бійцем, який ішов слідом, невідомо звідки прилетіла… граната. «Зараз пошматує всіх», – промайнуло в голові, і я впав, накривши її собою. На щастя, граната не вибухнула… Щойно дісталися до школи, одразу зайняли кругову оборону. Ворог бив мало не звідусюди. Їжі не було, тому пили чай із печивом – одному бійцеві по галеті на день. Ті чотири доби

28–31 січня Володя не забуде ніколи...

– Коли з трьох поверхів школи залишився лише перший, а боєприпаси скінчилися, було вирішено іти на прорив, – веде далі старший солдат. –Виходили під прикриттям своєї артилерії. Вогонь викликали на себе, а самі впродовж шести годин балкою добиралися до своїх. Увесь цей час наша «арта» працювала по

району школи. Ворог, напевне, думав, що ми сховалися в підвалах. А ми вже були далеко. Нарешті зустрілися з нашими розвідниками, які вивели нас до основних сил. Зараз старший солдат Володимир Візьмітін, підписавши контракт, разом зі своїм артилерійським підрозділом перебуває на визначених позиціях у районі АТО.

Як готують аеророзвідників 14 жовтня 2016 року в центрі Києва Міністерство інформаційної політики України організовує мультиекспозицію «Захисник України», присвячену Дню захисника України. Мета експозиції – показати приклад героїзму, відваги, сили українських військових, що борються сьогодні за майбутнє України. Розповісти про те, що бути українським військовим – це гордість. Створити своєрідний бренд «Захисник України», що підніме престиж української армії та продемонструє – захищати Україну – нагорода та честь для українського чоловіка. Експозиція включає: – велику виставку «Моя армія. Бачити серцем» – фото українських військових в зоні АТО. Це документальна фотоісторія про друге народження української армії, яка розповідається за допомогою фотографій очевидців російсько-української гібридної війни на сході України; – презентацію української філателістичної продукції, присвяченої мужнім українським захисникам, а також проведення урочистої церемонії спеціального погашення маркованих художніх конвертів серії «Герої не вмирають», випущених на честь учасників АТО, яким посмертно присвоєно почесне звання Героя України; – презентацію спецвипуску газети «Вечірній Київ» до Дня захисника України; – презентацію книги «Вклоняємося доземно українському солдату» та святковий номер газети «Народна Армія»; – фотозону з інсталяцією, що відтворюватиме військову атмосферу. Презентацію надихаючого документального фільму 2016 року «Повернення». Фотосесію гостей та публічний кінопоказ. Гостям даруватимуть диски з фільмом; – мотиваційні флаєри «Стань курсантом одного з найкращих військових навчальних закладів України», презентуємо також фільм про випускника, який є кавалером ордена Богдана Хмельницького, учасником АТО. Також буде представлено Інформаційний стенд щодо завдань ВІКНУ; – презентацію сувенірів (гільзи, медалі) та книжкової продукції від ветеранів АТО, які читатимуть вірші та розповідатимуть історії з місця подій.

Центром підтримки аеророзвідки, що дислокується у столиці України, вже підготовлено понад 150 військових фахівців. Вони керуватимуть безпілотниками у небі в зоні АТО Анастасія ОЛЕХНОВИЧ

Після нетривалої літньої перерви Центр підтримки аеророзвідки знову готує фахівців. Звісно, з числа військовослужбовців Збройних сил України та інших військових формувань. Випускників Центру вже більш як півтори сотні, побачити їх можна у багатьох гарячих точках на Донбасі. Хоча фахівців все одно не вистачає… Чому аеророзвідники конче потрібні для перемоги? Чи можливо навчитися цієї новітньої справи за місяць? Де взяти відносно недешеві дрони? Про це розповіла «Вечірці» Марія Берлінська, яка керує Центром. Ще зовсім молода дівчина, магістр історії півтора року тому почала займатися цією справою системно. І хоча ідея була вкрай амбітною, не сумнівалася в успіху.

– Попрацювавши на фронті, я зрозуміла, що наша аеророзвідка не є достатньо системною, – розповідає Марія. – Виникла ідея створити центр, який би готував фахівців саме для війни… Ми маємо бути впевнені, що наші слухачі використовуватимуть отримані навички на користь українського суспільства. Досвід двох років війни показує, що фахівці з аеророзвідки повинні бути в кожному підрозділі. А на рівні бригад – хоча б один підрозділ, який фахово займатиметься аеророзвідкою. Тоді ми зможемо відслідковува-

ти кожен крок противника. Потрібно воювати інтелектуально і високотехнологічно. Без дронів і безпілотних літаків навчання аеророзвідувальної справи не має сенсу. Центр допомагає з придбанням апаратів – завдяки спонсорам забезпечено безпілотниками сім льотних екіпажів.

– Безпілотник – річ недешева. Під час навчання використовуються найпростіші літаки, та вони б’ються, потребують запчастин. Тож ми постійно шукаємо спонсорів, – каже Марія. Нещодавно в Авдіївці збили її особистий дрон, який відлітав півтора року, – і це нормально. Безпілотник – витратний мате-

ріал, його головними ворогами є вітер, злива, сніг, вогнепальна зброя та засоби радіоелектронної боротьби, яких вистачає на

позиціях противника. До того ж аеророзвідники працюють на відкритих каналах зв’язку. Термін навчання у Центрі – від трьох тижнів до місяця. Здається, що за такий короткий час аеророзвідником стати неможливо. Та Марія Берлінська на власному прикладі доводить, що навіть звичайна дівчина з гуманітарною освітою спроможна стати непоганим фахівцем у цій непростій справі. А військовослужбовець – запросто. Було б бажання! Ідею Марії активно підтримує діаспора. У Лондоні вона почула дуже важливі для себе слова: «Ти кажеш, що аеророзвідка — це очі війни. Так от, ти відкрила нам очі». Радіє кожному успіхові та крокам, які робить назустріч Міністерство оборони України. Дослідну експлуатацію вже пройшли декілька апаратів, до того ж Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації запропонував співпрацю. Тож є перспектива.

КОМЕНТАР Тарас ПОТЯГАЧ, начальник управління безпілотної авіації штабу командування Повітряних сил ЗС України, полковник: — Марія Берлінська робить надзвичайно потрібну справу. У створеному Центрі навчають операторів для керування безпілотниками, які штатно не застосовуються у Збройних силах, але вкрай необхідні на передовій. А операторів безпілотників (які є на озброєнні Збройних сил України) готують у навчальному центрі при Житомирському військовому інституті ім. Корольова. Термін навчання – 90 днів. Після випуску фахівці обіймають посади операторів безпілотних авіаційних комплексів, які передбачені в розвідувальних і артилерійських підрозділах Сухопутних військ, ВДВ та Сил спеціальних операцій.

доля людини

Вечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223)

19

«Маріє, ти зовсім не змінилася!» Т

ак сказав німець Людвіг українці, з якою вони зустрілися через 57 років розлуки Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ

«Марія і Людвіг: минуле та сучасність» – так має називатися книга, яку колишній солдат армії фюрера за часів Другої світової війни вирішив присвятити українській остарбайтерці Марії Шишкіній. У роки війни дівчину вивезли до Німеччини, вона працювала у фермерському господарстві родичів Людвіга Деккера. Саме там він її вперше зустрів і палко покохав…

КИЯНКУ ПЕРЕТВОРИЛИ НА СЕЛЯНКУ З молодою киянкою юний Людвіг познайомився навесні 1942 року. Він працював на авіазаводі в місті Регенсбург, а вихідними навідувався до свого дядька Йохана Хассельбека, який проживав у селі Аубург. Відтоді минуло понад 70 років. А 88-річному геру Деккеру здається, що це було ніби вчора.

– Була субота. Я приїхав до дядька з міста на велосипеді, – згадує Людвіг Деккер. – На подвір’ї побачив незнайомку, яка сиділа біля стайні й чистила картоплю. Відчинив хвіртку – і оторопів: яка красуня! І як вміло чистить картоплю! Тоді я лише наважився запитати у тітки, хто це така, звідки вона, як її звати. Але із самою дівчиною заговорити посоромився. Під час наступного приїзду почув, як вона гарно розмовляє німецькою, тож і вирішив з нею поговорити. Майже одразу зізнався, що закохався в неї по вуха. Проте у відповідь почув, що треба поводитися пристойно і на жодні взаємні почуття не сподіватися... Від родичів юнак дізнався, що остарбайтерку звати Марія Шишкіна. До початку війни вона закінчила в Києві середню школу. Проте замість подальшого навчання в педінституті опинилася на примусових роботах у Німеччині, та ще й разом із матір’ю, яка не захотіла залишатися вдома без рідної доньки. Вивантажили їх у Баварії і продали місцевим фермерам як худобу. Ось так киянка перетворилася на німецьку селянку: годувала коней, волів, корів, телят, поросят, курей та гусей. Орної землі у господарів було понад півсотні гектарів, а лугів – і не злічити. Працювали лише четверо: дядько Йохан зі своєю дружиною, поляк Юзеф та українка Марія (її мати працювала в тому ж селі, але на іншого господаря). Вихідними Людвіг мчав у село, щоб побачити ту, яку палко кохав. Коли траплялася нагода, вони разом каталися на поромі Дунаєм. Довго говорили, але в тих розмовах про війну не було жодного слова. Тільки одного разу дівчина вимовила: «Людвіг! Ми – дуже велика держава». Таким чином українка дала зрозуміти, хто в цій війні переможе…

– До речі, в сільському архіві є документ, у якому докладно описано, як українка Марія Шишкіна врятувала Аубург, – продовжує Людвіг. – Річ у тім, що недалеко від нас знаходилося село Ільхоффен. Коли американці його окупували, то почали підпалювати будинки: боялися, щоб там не заховалися німецькі солдати. Покінчивши з Ільхоффеном, окупанти підійшли до Аубурга. А в нас не було жодного солдата, бо залишки військ вже відступили аж до Альп. Селяни ж поховалися по підвалах, ніхто з них англійської не знав і не міг повідомити американцям про те, що в селі залишилися тільки мирні жителі. І тоді до солдатів вийшла Марія та попросила не чіпати людей. Вона довго з ними розмовляла і зрештою переконала. Втім, сам Деккер знає про порятунок села лише з розповідей очевидців. За кілька місяців до цього випадку його призвали до армії та відправили на Східний фронт. Як тільки він прибув до своєї частини в районі Одера, радянські війська розпочали наступальну операцію. Німецька армія відступила до Бер-

Людвіг Деккер, 1942 р.

походження. Він одразу сказав: «Ось зруйнований міст. Якщо не допоможете його відновити, я передам вас росіянам!»... Після такого попередження я ще ніколи в житті так швидко не працював! А ще я щасливий через те, що на війні не встиг нікого вбити... У серпні 1945 року Людвіг Деккер звільнився з табору для військовополонених. Від рідних дізнався, що Марію вже відправили додому. Прощаючись, вона пообіцяла Хассельбекам написати листа. Але звісточки від неї в Аубурзі так і не дочекалися. Причина загальновідома: між Радянським

Марія мріяла про повернення на батьківщину. Її разом з іншими остарбайтерами відправили спочатку до Чехословаччини у табір для полонених, а потім – в Україну. На жаль, до Києва остарбайтерів як «ворогів народу» не допустили. Шишкіних прихистили родичі у Полтаві… ліна, потім до Мекленбурга і потрапила в полон до американців… Марія мріяла про повернення на батьківщину. Її разом з іншими остарбайтерами відправили спочатку до Чехословаччини у табір для полонених, а потім – в Україну. На жаль, до Києва остарбайтерів як «ворогів народу» не допустили. Шишкіних прихистили родичі у Полтаві…

КОХАВ МАШУ, ОДРУЖИВСЯ З ГЕРДОЮ Історія про те, як Людвіг потрапив у полон, смішна й зворушлива одночасно. Коли німецька частина опинилася в оточенні, він вирішив утікати разом зі своїм другом Руді.

– Найбільше ми боялися потрапити в полон до росіян, – зізнається Людвіг. – Думали, що одразу до Сибіру відправлять. Ми були худими та слабкими, тож одразу померли б. Коли нас оточили, виявилося, що з одного боку стоять росіяни, з другого – американці, з третього – зачаїлися залишки наших есесівських частин. До своїх не варто було йти – могли звинуватити у дезертирстві та розстріляти... Вирішили податися до американців. Нам дуже пощастило: американський майор, якому ми здалися, виявився німецького

Союзом і Західною Німеччиною існувала «залізна завіса». По війни Людвіг подався до міста Кобург, працював у митній службі. 1953-го одружився з симпатичною Гердою. Згодом у них народилися дві доньки. Але всі ці роки Людвіг кохав і шукав Марію. Надсилав різні запити до німецьких архівів. На жаль, відповіді отримував доволі невтішні. Коли в СРСР до влади прийшов Михайло Горбачов, який і покінчив з «холодною війною», гер Деккер почав закидати листами радянські архіви, намагаючись дізнатися адресу коханої. Одначе безуспішно. Доля посміхнулася колишньому німецькому солдатові лише на початку третього тисячоліття, коли група українських дітей-чорнобильців гостювала в Нойштадті, неподалік від Кобурга. Разом з ними перебувала київська вчителька німецької мови Марія Андрійчук, яка опублікувала замітку в місцевій газеті. Ось тоді Людвіг звернув увагу на три знайомі слова: «Україна», «Київ», «Марія»... Не роздумуючи, він швидко розшукав вчительку з Києва і зі сльозами на очах розповів про своє перше кохання…

– Улітку 2001 року я приїхала з дітьми до Баварії, – розповідає

Людвіг і Марія, 2004 р.

вчителька Марія Андрійчук. – Нас поселили в лісовому будиночку. І я написала до місцевої газети невелику замітку про те, як чудово тут живеться українським дітям. Якось біжать до мене мої хлопчики і кричать: «Маріє Орестівно, вас якийсь гер шукає!». Дивлюся – йде до мене імпозантний сивочолий пан з газеткою в руках. А на очах у нього сльози! Його вразило те, що я з Києва, і звуть мене Марією. Він попросив допомогти в пошуках. «Якщо ви знайдете Марію, запитайте її, чи пам’ятає вона, як ми з нею каталися на поромі Дунаєм», – промовив він наостанок. Тепер Андрійчук знала все: як німецький хлопчина вперше побачив українську дівчину і зрозумів, що ненавидить війну і прагне кохання, як одружився зі співвітчизницею із заможної сім’ї і як намагався знайти Шишкіну через Червоний Хрест та інші міжнародні організації. Повернувшись додому, Марія Орестівна надовго засіла в архівах. З’ясувала, що в Києві проживало шестеро жінок, яких звали Марія Шишкіна, але жодна в Аубурзі ніколи не була... Але ж недарма кажуть: хто шукає, той завжди знаходить. У документах, які знайшов Деккер у Німеччині, було вказано місце народження Шишкіної – місто Полтава. Там Андрійчук відшукала свою тезку і зателефонувала їй. Проте колишня остарбайтерка спочатку подумала, що турбують із соцзабезу. «Ви з приводу компенсації? Так у мене не збереглося ніяких паперів, які підтверджують, що я працювала в Німеччині», – відповіла Марія Шишкіна. Почувши про Людвіга, трохи помовчала, а потім задумливо сказала: «А, це той хлопчик, з яким ми каталися на поромі...».

ЩАСТЯ, ОБІРВАНЕ СМЕРТЮ Дізнавшись, що Шишкіна жива, Людвіг зателефонував їй. Він був упевнений, що Марія Федорівна ще пам’ятає німецьку. Але вона все забула.... Тільки плакала і промовляла: «Так, так». Щасливим був не лише гер Деккер, а й навіть

його рідні: вони добре знали про цю дивовижну історію. За іронією долі Людвіг знайшов Марію саме того дня, коли його дружина померла на операційному столі... Смерть Герди пришвидшила приїзд Людвіга в Україну. На київському вокзалі зібралися люди, серед яких були дві Марії – Шишкіна та Андрійчук. Коли гер Деккер вийшов із вагона, Марія Орестівна поглядом підказала йому на Марію Федорівну. Він підійшов до своєї коханої, яку не бачив 57 років, і захоплено вигукнув: «Маріє, ти зовсім не змінилася!». Чотири дні «молодята» провели разом. Українка розповідала про себе, про те, як після війни повернулися на батьківщину, але її разом з матір’ю «попросили» зі столиці (колишні полонені потрапили до «чорного списку» неблагонадійних). Після війни особисте життя Марії Федорівни не склалося: кілька разів виходила заміж, згодом овдовіла. Виростила двох доньок і чотирьох онуків... Завдяки зустрічі з німецьким «кавалером» жінці вдалося зібрати необхідні документи, щоб отримати компенсацію, яку виплачували українським остарбайтерам. А Людвіг попри поважний вік часто навідувався до своєї коханої та запрошував її до себе в гості, допомагав матеріально. На жаль, щастя виявилося недовгим. 8 травня 2006 року перестало битися серце Марії Федорівни. На її столі залишився лист до гера Деккера: «Дорогий Людвіг! Сади цвітуть знову... Ти був у нас у 2001, 2002, 2003 і 2004 роках, коли цвіли сади. А цього року я сама. Але все ще чекаю на тебе...».

ПІСЛЯМОВА Днями «Вечірка» зв’язалася з Людвігом Деккером через Марію Андрійчук. З’ясувалося, що він працює над рукописними матеріалами, які мають лягти в основу майбутньої книги спогадів про кохання, обпалене війною…

20

у сімейному колі

Вечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223)

Хлопчик, якого викинули на смітник, пішов у другий клас столичної школи

ПСИХОЛОГ РАДИТЬ

Ця історія свого часу мала певний резонанс, журналісти навперебій атакували київську лікарню, де Андрійкові робили операцію…

На це запитання відповідає педагог-психолог Яна Кириченко: – Досить часто, щоб домогтися бажаного, дорослі підвищують на дітей голос. А найжахливіше, що таке можуть собі дозволити не лише батьки, а й вихователі в дитячому садку, шкільні вчителі й навіть перехожі на вулиці. Але крик – це перша ознака безсилля. А ті, хто гримає на дитину, роблять гірше і собі, і малюкові. Проте, на дітей слід кричати якнайменше. Й от чому.  Крик мами чи тата тільки посилює роздратування та гнів малюка. І він, і батьки починають злитись, їм важко зупинитись. А результатом такої поведінки може стати поламана психіка дитини. Надалі їй буде складно знаходити спільну мову з дорослими.  Крики батьків, які викликають у дитини страх, спонукають малюка приховувати від вас свої емоції. У дорослому житті це може спровокувати агресію й невмотивовану жорстокість.

Фото з сімейного альбому

Борис БАБКІН

«ТУТ АБО КОШЕНЯ, АБО ДИТИНА!»

Маленького Андрійка знайшли в сміттєвому контейнері.. Мама з донькою Валентина і Христина Лебеденки дорогою на ринок вирішили викинути сміття. Підійшовши до контейнера, Валентина Володимирівна почула, що там хтось... крекче. «Доця, йди швидше сюди! Тут або кошеня, або дитина! » – вигукнула вона, і стала обережно ворушити сміття. І раптом під ганчіркою побачила... крихітну дитячу ручку. Коли немовля, яке було зовсім без одягу, дістали, личко у нього посиніло, біля рота була біла пінка.

– Може, він кулачок смоктав? – хитає головою Валентина Володимирівна. – А, може, всю ніч, бідолаха, кричав, маму кликав? Як же він не замерз? Та, осіння ніч, була холодною, градусів 10 тепла. Як же він не потрапив під ківш сміттєвоза, який ось-ось повинен був приїхати? Потім немовля привезли до лікарні. Воно виявилося недоношеним, вагою 2 кілограми 100 грамів, а температура тіла впала до 33 градусів. У нього почалося запалення легенів. Незабаром до обласної лікарні з памперсами, пелюшками та подарунками примчала Христина, «хрещена» малюка, яка разом із мамою знайшла немовля. «Мама, я його всиновлю!» – повторювала дівчина. «Куди ти поспішаєш, у тебе ще немає своєї сім’ї і дітей. У тебе що, останній шанс? Є люди, які більше потребують такої радості », – відповідала Валентина Володимирівна. Лікарню, де за життя Андрійка боролися медики, атакували газетярі та телевізійники. «Та що ви все ходите! – спересердя сказала журналістам одна лікар.

- Не треба про нього писати. Він все одно не жилець! У нього хворе серце».

ДИТИНУ ПРОДОВЖИЛИ РЯТУВАТИ

Тоді, восени 2007 року, сенсаційні репортажі журналістів в місцевих та центральних ЗМІ про голе немовля, яке вижило після холодної ночі на смітнику зробили свою справу. Обстеживши хлопчика, фахівці столичного Науково-практичного медичного центру дитячої кардіології та кардіохірургії негайно призначили йому операцію. Адже аномалію аорти, на яку страждала дитина, потрібно оперувати до року, а в критичних випадках - у перші дні життя. Андрійка оперував відомий столичний кардіохірург Ілля Ємець. «Тепер дитина здорова. І зможе навіть грати у футбол!» – сказав він після операції.

Назар, Андрійко та Іван Котубей

Нещодавно глава сімейства втратив роботу, перебивається випадковими заробітками. У родині дітям вистачає лише на найнеобхідніше. На море цього літа з’їздити вони не змогли. Столичні соціальні служби почали підшукувати малюкові родину. І хоч серце хлопчика прооперували, незабаром у нього виявилися інші вади розвитку. Влаштувати долю хворої дитини не так легко. Проте, служби зателефонували сім’ї Ірини та Івана Котубей. У подружжя архітекторів Котубей було троє прекрасних дітей, однокімнатна квартира в Києві і Боже повеління усиновити дитину. Одну дитину, здорову, вони вже доглядали, але їхні серця «нічого не відчули». Після чергового дзвінка служби батьки поїхали знайомитися з Андрійком …

– Пам’ятаю, коли їхали до «Охматдиту», де знаходився на той час Андрійко, я сказала: «Господи! Не хочу вибирати. Не можу сама вибрати. Я підставляю свої руки. Якщо ти нам даєш це дитя, нехай воно нам просто сподобається...», – розповідає Ірина Котубей.

– Але як тільки медсестра винесла дитину, і я побачив його руденьку потилицю, зрозумів: це мій син!.. – згадує Іван Котубей.

– Коли взяла малюка на руки, його погляд ніби питав: «Ти це серйозно? Ти й справді хочеш мене взяти? Ти не залишиш мене?», – пригадує Ірина. – Андрійка ми привезли до нашої однокімнатної квартири у Києві, де вже жила наша велика сім’я. У цей час якраз

завершувалися останні приготування до переїзду. Заради сина ми зняли трикімнатну квартиру і переїхали туди всією родиною. Андрійко добре їв, спокійно спав, був дуже рухливим, в 11 місяців пішов. У нього ліва ніжка на півторадва сантиметри була коротшою за праву. Але коли в півроку ми пішли до лікаря, щоб перевірити суглоби, той запитав: «А де вкорочення ніжки? Я його не бачу! ». Виходить, воно пройшло – адже ми молилися. Були ще антитіла гепатиту С. Аналіз, який ми зробили через рік, показав, що їх теж немає! Синок народився з генетичною аномалією – синдромом Холта-Орама. Пальчики на його руці коротші і не функціонують, оскільки весь час стиснуті. Але, незважаючи на це, Андрійко вже в рік був дуже чіпкий. Спритно підіймався на будь-яку драбинку, збирав конструктор... Син дуже довго не говорив, почав розмовляти тільки в два з половиною рочки. Зараз це доброзичлива, дуже контактна, трохи наївна і дуже спритна дитина. Незважаючи на те, що його ліва ручка не працює, лише один великий пальчик, цього було достатньо, щоб навчитися плавати, їздити на велосипеді, залазити на дерева, допомагати по господарству. Мої діти його дуже люблять. «Мамо, і як тільки раніше ми жили без Андрюхи?» – дивуються вони.

БАТЬКАМ ОДНОКЛАСНИКІВ РОЗПОВІЛА ІСТОРІЮ СИНА

Сьогодні про дивом врятованого хлопчика, життя якого стурбувало сотні людей, мало хто згадує. Діти Ірини вже виросли. Старша, 19-річна Леся, перейшла на 3 курс факультету журналістики Київсько-

го університету імені Грінченка, вона відома як автор філософських казок, 16-річний Назар перейшов до 11 класу, 12-річна Поліна теж школярка. Вони як і раніше, ось уже 7 років орендують трикімнатну квартиру, здаючи свою однокімнатну. Влітку живуть на дачі, де харчуються зі свого городу. Сім’я з шести чоловік мріяла про мікроавтобус, але події, що сталися в Україні останніми роками, внесли корективи в їхнє життя. Нещодавно глава сімейства втратив роботу, перебивається випадковими заробітками. У родині дітям вистачає лише на найнеобхідніше. На море цього літа з’їздити вони не змогли. Оскільки Андрія усиновили, а не взяли під опіку, регулярних солідних державних виплат на дитину вони не отримують, тільки пенсію сина по інвалідності. Проте, Іра вірить: життя у них налагодиться. «Головне: ми людину врятували!» – говорить вона.

– В якому класі зараз Андрійко? – запитую у мами.

– Уже в другому. Синок трохи уповільнено сприймає навчальний матеріал, у нього не дуже хороша пам’ять, великих зусиль мені коштувало вивчити з ним літери. Тому він пішов в школу пізніше, майже у 8 років. На батьківських зборах я попросила слова і розповіла історію свого сина. Сказала, що є такий хлопчик Андрій, він інвалід, деякі речі йому робити важко. Попросила дорослих пояснити своїм дітям, що Андрійка не можна хапати за хвору ручку, що до таких, як він, потрібно ставитися з терпінням, увагою і співчуттям. Я рада, що зробила цей крок і що батьки мене підтримали. За рік мій хлопчик жодного разу не прийшов зі школи в сльозах, жодного разу його ніхто не образив. Навпаки, діти завжди намагалися йому допомагати, навіть коли не було потреби. Поки є труднощі з навчанням сина. Але завдяки нашій чудовій вчительці за перший рік він навчився читати, і я сподіваюся, що головні успіхи у нього ще попереду.

– Ви розповідали синові історію його появи на світ?

– Він знає, що прийомний, проте деякі подробиці ми не відкривали. Про цю історію так спочатку багато писали і говорили, що немає сенсу щось приховувати. Так ми б, у будь-якому випадку, не стали. Ми вирішили не замовчувати цю історію ні від суспільства, ні від Андрійка. Такі огидні нелюдські вчинки приховувати не можна. Ми навчимо сина жити зі своєю історією, з цією правдою, щоб зробити його сильнішим, щоб він був озброєним і міг сказати: «Так, моє життя почалося не дуже добре. Але моя історія закінчилася найкращим чином. Адже я міг загинути або залишитися в дитбудинку... »

Крик на дітей – ознака безсилля Нагримала на дитину – соромно. Що робити та як правильно поводитись, аби виправити ситуацію? Ганна Семенченко, м. Київ.

Якщо ви підвищили голос на дитину, потрібно діяти таким чином:  Коли ви зірвались і накричали на малюка, візьміть його на руки, постарайтеся заспокоїти ніжними словами, лагідно погладжуючи по спині.  Неодмінно визнайте свою провину й скажіть, що більше так не робитимете.  У разі, якщо дитина завинила, будьте обережними з ніжностями: надалі малюк може почати цим користуватися.  Нагримавши на дитину заслужено, не виявляйте зайвих пестощів, адже малюк має усвідомити свою провину, щоб не чинити так у майбутньому.  А коли ви не в змозі стриматися, необхідний індивідуальний підхід. Досвідчені мами, приміром, радять застосовувати міміку. Якщо малюк щось накоїв, зробіть засмучене обличчя, нахмурте брови й поясніть йому, що так робити не можна. Цим ви збережете нервову систему дитини та зможете стримати свої негативні емоції.  Аби не підвищувати голос на дитину, проводьте з нею більше часу. Тоді ваш зв’язок посилиться, й улюблене чадо вас слухатиметься.  Якщо ви нічого не можете із собою вдіяти, то замість лементу використовуйте крики тварин: погавкайте, поричіть, прокукурікайте тощо. Це особливо допомагає в тих випадках, коли причиною підвищення голосу є саме ви. Кілька разів похрюкавши на людях, у вас зникне бажання кричати на дитину.

спорт-тайм 21

Вечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223)

МАРАФОН

Чому ти йдеш, коли можеш бігти? Олександр ПИРЛИК

Для участі в марафоні, що відбувся минулої неділі під холодною осінньою зливою, зареєструвалися понад 6500 охочих з 49 країн світу, зокрема і з далеких Австралії, Японії та Кореї. Кількість тих, хто ризикнув у негоду пробігти найскладнішою трасою України, вражала. На старті марафону та «половинки» (21 км) учасники шикувалися понад 3 хвилини. Флагманську дистанцію 42 км 195 метрів за відсутності еліти українського бігу виграв марафонець… з ампутованою нижче від ліктя рукою Олег Лещишин. На останніх п’яти кілометрах дистанції відбувалася настільки драматична боротьба, якій позаздрили б навіть Олімпійські ігри – Олег улаштував видовищну дуель з Артемом Піддубним з Бахмута.

Лещишин лідирував перші 34 км, але на спуску з бульвару Шевченка підпустив до себе суперника. Кілометра півтора бігуни пробігли разом. Олег завбачливо перечікував за спиною Артема, а потім пішов у першу атаку. Утім, утекти йому вдалося лише на двадцять-тридцять метрів. Здавалося, молодість (Артему – 23 роки, а Лещишину – 32) переможе, але, щойно закінчилися підйоми й почалася рівна частина фінішного відрізку (район Бессарабської площі), Олег щомога кинувся в контратаку й на останньому кілометрі вирвав перемогу. До того ж, з дев’ятисекундним відривом! Результат Лещишина – 2 год.

31 хв. 10 с. Артем Піддубний фінішував другим. Трійку призерів замкнув минулорічний переможець марафону Євген Глива (2 год. 33 хв. 18 с.). Цікаво, що жіночий марафон теж виграла спортсменка з

Фото Бориса КОРПУСЕНКА

Фото Бориса КОРПУСЕНКА

«Інваспорту» – 30-річна бігунка дефлімпійської збірної (має вади слуху) Юлія Байрамова. Призерка чемпіонату світу 2016 року з бігу на 5 км і 10 км серед глухих на 3 хв.

50 с. випередила Олену Федорову та ще на 40 с. – третю фінішерку Ольгу Донченко.

Були серед бігунів і ті, хто не прагнув високих результатів, а просто хотів долучитися до легкоатлетичного свята. Приміром, студент з Марокко Джон є майже постійним учасником київського марафону. Він уже втретє долав 21 км, але зізнається, що цього року було най-

складніше: «Дощ дуже заважав бігти. Було бажання зійти з дистанції. Але незадовго до фінішу на узбіччі я помітив вродливу дівчину, вона тримала плакат з написом: «Чому ти йдеш, коли можеш бігти?». Це мене надихнуло, і решту дистанції я подолав на одному подиху».

ЦІКАВИЙ СПІВРОЗМОВНИК

Олег ГАРЯГА:

«Мені імпонує підхід європейських країн до популяризації велосипеда» – Чи ваші спортивні уподобання змінилися з дитинства ?

– Через брак часу в хокей вже не граю, та й команди немає. Лижі – хіба що вихідними чи у відпустці. Нині віддаю перевагу велосипедним прогулянкам. До речі, всі ініціативи з розвитку велосипедного руху в столиці я палко підтримую. Буває, приходжу додому втомлений, нічого не хочеться. Думаю, проїдуся кілька кілометрів веліком… І часом ті «кілька кілометрів» перетворюються на двадцять… Дивно, але після подолання таких дистанцій ніколи не відчував кріпатури. Велосипед – дуже зручний вид транспорту. Хоча б тому, що він гарантує пересування містом без заторів. Мені імпонує підхід європейських країн до

Олександр ПИРЛИК

Усім відомий вислів: «Спорт – це політика». І нікого не дивує, що колишні спортсмени після завершення кар’єри обирають шлях громадських і політичних діячів. А як часто чиновник змінює офіційний костюм на шорти та кросівки нехай і на кілька годин? І що взагалі спорт може дати людині, яка левову частку свого робочого часу проводить у кабінеті та за переговорами? З цими запитаннями ми звернулися до голови Шевченківської РДА Олега Гаряги.

– Пане Олеже, маєте чудову форму. Напевне, завдяки спорту?

– Дякую. Можливо, я вже не в такій формі, як років 10-15 тому, але почуваюся прекрасно. І все це завдяки спорту. Дивлячись на деяких своїх давніх друзів-однолітків, помічаю, хто активно проводить дозвілля, а хто лінується.

– З чого розпочалося ваше знайомство зі світом спорту?

– У мене, як у сина військовослужбовця, не було іншого вибору… Тато займався гирьовим спортом, тому я завжди був у колі фізично розвинених людей. Втім, гирі мені були не до вподоби. Дитинство я провів у містечку з надто суворими зимами, а тому більше полюбляв лижі та хокей. У лижному гуртку були такі класні лижі – пластикові! Вони настільки плавно йшли, що можна було розвинути чималу швидкість. Дерев’яні просто відпочивають. Їх видавали лише тим, хто мав непогані результати, і я був серед них. Взагалі лижі мені багато в чому допомогли. Наприклад, вступити до інституту. Аби отримати золоту медаль у школі, необхідно не тільки мати успіхи у навчанні, а й отримати п’ятірку з фізкультури та початкової воєнної підготовки. Ще одна моя любов – це хокей. У нашому дворі щозими заливали «хокейну коробку», і на канікулах

А ще дуже багато ходжу – Шевченківський район обійшов геть увесь. Знаю, як скоротити шлях, аби швидше дістатися до пункту призначення.

ми там зранку до вечора пропадали. Грав у складі хокейної збірної школи, навіть срібна медаль збереглася.

– Чи маєте спортивні звання, можливо, рекорди?

– Ні, та й ніколи не ставив собі за мету здобути звання, а тим більше встановити рекорд. Просто займався спортом, бо мені подобалося. Одначе можу похизуватися одним особистим досягненням. Колись, будучи зовсім малим хлопчиком, пройшов за день близько 30 км від райцентру додому.

популяризації велосипеда. Пригадую, як у Голландії потрапив на велосипедний майданчик. Там їх десятки тисяч! Виглядало просто вражаюче.

– Спортивні змагання часто відвідуєте?

– Так. Але це змагання районного рівня. Приємно бачити, як на заходи кияни приходять з родинами, друзями, як радіють своїм перемогам. Але найголовніші мої змагання… на роботі. Тут у мене серйозні суперники – бюрократія та корупція. Буває складно, але ми тримаємо удар.

– Ви маєте на увазі ситуацію навколо стадіону «Старт»?

– Так, і це теж. На щастя, вирішення питань зі «Стартом» йдуть повним ходом,

і є вже позитивні результати. Залишився один-єдиний крок – апеляційний суд. Якщо ухвалять рішення на нашу користь, то невдовзі кияни будуть приємно вражені перевтіленням стадіону. Збираємося його повністю реконструювати, він на це заслуговує. Ще одним змагальним майданчиком для мене є міський велотрек. Основні роботи майже виконані, але залишилось найголовніше – покриття доріжок. Це дуже кропітка праця, майже ручна. Доріжки повинні бути абсолютно рівними, гладенькими. Не люблю казати наперед, але відкриття плануємо десь на середину жовтня, тому стежте за новинами. А як не згадати про стадіон «Піонер»! Ви знаєте, що у Києві є лише дві олімпійські арени? Це, власне, НСК «Олімпійський» та «Піонер». Справжня перлина на Нивках. Ще кілька років тому він був непримітним, а вже скоро буде повністю готовий до проведення міжнародних легкоатлетичних змагань.

– Нещодавно стало відомо, що фінал Ліги чемпіонів сезону 2017–2018 пройде у Києві. Кого б хотіли побачити у фіналі?

– Звісно, «Динамо», але будемо реалістами, навряд чи за цей час кияни зможуть нас порадувати. Відверто кажучи, гра команди не вражає. Пам’ятаю, як у сезоні 1997-1998 років, коли хлопці Лобановського просто знищили непереможну «Барселону», 4:0 на виїзді та 3:0 – вдома. Тоді «Олімпійський» був стотисячником. Уявіть – жодного вільного місця. І цей дух легендарної арени! Мабуть, найкращий матч з усіх, які я бачив. А щодо фіналістів 2017-2018 років, хотілося б побачити когось із класичних команд – «Барселону» чи «Реал». Хоча іспанські команди зараз майже узурпували всі турніри – вони то у фіналах, то у півфіналах. Тому я був би не проти, аби зустрілися представники різних футбольних шкіл, скажімо, іспанська команда з англійською чи німецькою...

22

афіша

Вечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223)

Дітям

Кінопрем’єри ïåðåì³ã îñòàííüîãî Çì³ÿ, ò³ëüêè ãîëîâíèì ãåðîºì ö³º¿ ³ñòî𳿠ñòàâ éîãî 12-ð³÷íèé ñèí Ìèêèòà, ÿêèé íå âîëî䳺 íàäçâè÷àéíîþ ô³çè÷íîþ ñèëîþ áàòüêà ³ ò³ëüêè çàâäÿêè ñèë³ õàðàêòåðó ïîâèíåí ïåðåìîãòè Çì³ÿ ³ âðÿòóâàòè ñâ³ò. Ó ÷àð³âíîìó ñâ³ò³ íà Ìèêèòó ³ éîãî íîâèõ äðóç³â ÷åêຠáàãàòî ñì³øíèõ ³ äèíàì³÷íèõ ïðèãîä. Öå äèâîâèæíà êàçêà ³ç çàõîïëþþ÷èì ñþæåòîì ³ ùàñëèâèì ê³íöåì, â ÿê³é ðîçïîâ³äàºòüñÿ ïðî ùèð³ ïî÷óòòÿ, ñïðàâæíþ äðóæáó, ³ ïðî òå, ùî ñïðàâæíº ãåðîéñòâî íå ó ô³çè÷í³é ñèë³, à â ñèë³ äóõó. Ô³ëüì çíÿòî çà ìîòèâàìè êíèãè Àíòîíà ѳÿí³êè «Ìèêèòà Êîæóì’ÿêà».

«ІНФЕРНО»

Êðà¿íà: ÑØÀ, ßïîí³ÿ, Òóðå÷÷èíà, Óãîðùèíà Ñòóä³ÿ: Imagine Entertainment Ðåæèñåð: Ðîí Ãîâàðä Ó ðîëÿõ: Òîì Õåíêñ, Ôåë³ñ³ò³ Äæîíñ, Ñò³âåí Âîëòåðñ, ²ðôàí Êõàí, Îìàð ѳ Òðèâàë³ñòü: 2 ãîä. 00 õâ. ³êîâ³ îáìåæåííÿ: 16 ðîê³â Äîâãîî÷³êóâàíà åêðàí³çàö³ÿ ñâ³òîâîãî áåñòñåëåðà Äåíà Áðàóíà! Ïðîôåñîð Ðîáåðò Ëåíãäîí ïðèõîäèòü äî òÿìè â îäí³é ç ë³êàðåíü Ôëîðåíö³¿ – íàéçàãàäêîâ³øîìó ì³ñò³ ²òà볿, ïîâí³ñòþ âòðàòèâøè ïàì’ÿòü. ̳ñöåâèé ë³êàð ѳºííà Áðóêñ äîïîìàãຠéîìó íå ëèøå â³äíîâèòè ñïîãàäè, à é çóïèíèòè ïåðåñë³äóâà÷³â, ÿê³ ìàþòü íàì³ð ïîøèðèòè ñìåðòîíîñíèé â³ðóñ. ×àñó êàòàñòðîô³÷íî ìàëî ³ â³ä òîãî, ÷è ðîçãàäຠïðîôåñîð ñèìâîëî㳿 çàøèôðîâàí³ çíàêè ó ëåãåíäàðíîìó òâîð³ Äàíòå «Áîæåñòâåííà êîìåä³ÿ», çàëåæèòü ìàéáóòíº óñüîãî ëþäñòâà!

Êðà¿íà: Óêðà¿íà Ðåæèñåð: Ìàíóê Äåïîÿí Òðèâàë³ñòü: 1 ãîä. 25 õâ. Àí³ìàö³éíèé ô³ëüì «Ìèêèòà Êîæóì’ÿêà» ïðîäîâæóº ³ñòîð³þ â³äîìîãî ãåðîÿ Êèðèëà Êîæóì’ÿêè, ÿêèé

Àäðåñà: âóë. Á. Õìåëüíèöüêîãî, 5 Òåë. (044) 234-42-23, www.rusdram.com.ua

«Êè¿â», âóë. Â. Âàñèëüê³âñüêà, 19, òåë.: (044) 234-73-81, 234-33-80, www.kievkino.com.ua «Æîâòåíü», âóë. Êîñòÿíòèí³âñüêà, 26, òåë. (044) 417-27-02, www.zhovten-kino.kiev.ua «Óêðà¿íà», âóë. Ãîðîäåöüêîãî, 5, òåë.: (044) 279-67-50, 279-82-32, www.kino-ukraina.com.ua «Ê³íîïàëàö», âóë. ²íñòèòóòñüêà, 1, òåë. (044) 490-70-60, www.kinopalace.net «Ñ³íåìà-ѳò³ Êè¿â», ÒÐÖ «Îóøåí ïëàçà», âóë. Ãîðüêîãî, 176, òåë. (044) 230-72-30, www.cinemaciti.kiev.ua Ìåðåæà ê³íîòåàòð³â «Áàòòåðôëÿé», www.kino-butterfly.com.ua: «Á³ëüøîâèê», âóë. Ãåòüìàíà, 6, òåë. (044) 200-90-10 «Óëüòðàìàðèí», âóë. Óðèöüêîãî, 1-à, òåë.: (044) 206-03-62, 206-03-70 «DeLuxe», âóë. Ãîðüêîãî, 50, òåë.: (044) 206-13-22, 206-13-24 Ìåðåæà ê³íîòåàòð³â «Îäåñà ê³íî», www.kinoodessa.com: ÒÖ «Óêðà¿íà», ïðîñï. Ïåðåìîãè, 3, òåë.: (044) 496-15-11, 496-15-51 ÒÖ «Êâàäðàò», áóëüâ. Ïåðîâà, 36, òåë.: (044) 538-17-70, 538-17-71

Àäðåñà: âóë. Ìèðîï³ëüñüêà, 1, ñò. ìåòðî «×åðí³ã³âñüêà» Òðàìâà¿: ¹ 22, 23, 28, 35, 33 (äî çóïèíêè Àíäð³ÿ Ìàëèøêà) Òåë. (044) 513-15-00, puppet-theater.kiev.ua

15 æîâòíÿ (ñá.) — 12.00 «Âîæäü ÷åðâîíîøê³ðèõ», òðàã³êîìåä³ÿ íà äⳠ䳿, çà ìîòèâàìè îïîâ³äàííÿ Î. Ãåíð³, 1 ãîä. 45 õâ., äëÿ ä³òåé â³ä 7-ìè ðîê³â 16 æîâòíÿ (íä.) — 12.00 «Êàçêîâ³ ìàíäðè», ìóçè÷íà êàçêà íà äⳠ䳿, Ãàíñ Êð³ñò³àí Àíäåðñåí, 1 ãîä. 40 õâ., äëÿ ä³òåé â³ä 7-ìè ðîê³â 19 æîâòíÿ (ñð.) — 12.00 «Êîðîëü Äðîçäîáîðîä», ìóçè÷íà âèñòàâà íà äⳠ䳿, Ãåéíö ×åõîâñüêè, 1 ãîä.

50 õâ., äëÿ ä³òåé â³ä 7-ìè ðîê³â

КИЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРИ І БАЛЕТУ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА Àäðåñà: âóë. Ìåæèã³ðñüêà, 2 Òåë. (044) 425-42-80, www.musictheatre.kiev.ua

Театри

16 æîâòíÿ (íä.) – 19.00 «Äæóëüºòòà ³ Ðîìåî», Çà ï’ºñîþ ³ëüÿìà Øåêñï³ðà, 2 ãîä. 30 õâ.

16 æîâòíÿ (íä.) – 20.00 «Îëåêñàíäð Âåðòèíñüêèé. Áàë Ãîñïîäåíü...», âèñòàâà ïðî æèòòÿ ³ äîëþ âèäàòíîãî ñï³âàêà, ïîåòà ³ êîìïîçèòîðà, 1 ãîä. 25 õâ.

17 æîâòíÿ (ïí.) – 19.00 «Ðèçèê (Êîõàíö³ ³ çëî䳿)», Åäóàðäî äå Ô³ë³ïïî, ôàðñ ó ïîäâ³éíîìó êëþ÷³, ñïåêòàêëü áåç àíòðàêòó 17 æîâòíÿ (ïí.) – 20.00 «Íàä ïð³ðâîþ â ...

(Norway.Today) », ²ãîð Áàóåðø³ìà, ñïåêòàêëü áåç àíòðàêòó, 1 ãîä. 20 õâ.

18 æîâòíÿ (âò.) – 20.00 «Âàëåíòèí³â äåíü», 2 ãîä.

ТЕАТР ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

13 æîâòíÿ (÷ò.) – 19.00 «Âèøíåâèé ñàä», Àíòîí ×åõîâ, êîìåä³ÿ â 4-õ ä³ÿõ, 3 ãîä. 15 õâ.

13 æîâòíÿ (÷ò.) — 20.00 «Ñêàæåííà êðîâ», çà ìîòèâàìè õóäîæíüîãî ô³ëüìó «Îñòàíí³é óðîê» (Ôðàíö³ÿ), 1 ãîä. 40 õâ.

13 æîâòíÿ (÷ò.) — 20.00 «Edith Piaf: æèòòÿ â ðîæåâîìó ñâ³òë³», Îëüãà, Ãàâðèëþê 1 ãîä. 20 õâ.

14 æîâòíÿ (ïò.) — 19.00 «Ñêð³çü îäèí», 200-ð³÷÷þ ç äíÿ íàðîäæåííÿ Òàðàñà Øåâ÷åíêà ïðèñâÿ÷óºòüñÿ 14 æîâòíÿ (ïò.) — 20.00 «Âñ³ ìè ðîäîì ç äèòèíñòâà», Þð³é ßêîâëºâ, 1 ãîä. 25 õâ.

15 æîâòíÿ (ñá.) – 12.00 «Çàíàäòî îäðóæåíèé òàêñèñò», Ðåé Êóí³, êîìåä³ÿ íà äⳠ䳿, 2 ãîä. 30 õâ.

15 æîâòíÿ (ñá.) – 18.00 «Â³òåð øóìèòü â òîïîëÿõ» 15 æîâòíÿ (ñá.) – 19.00 « Íàñì³øêóâàòå ìîº ùàñòÿ», Ëåîí³ä Ìàëþãèí, ñöåí³÷íèé ðîìàí ó ëèñòàõ, âèñòàâà áåç àíòðàêòó, 1 ãîä. 45 õâ.

16 æîâòíÿ (íä.) – 12.00 «¯¿ áîæåâ³ëüí³ ÷îëîâ³êè» 16 æîâòíÿ (íä.) – 18.00 «Ïðîùàëüíå òàíãî», òðàã³êîìåä³ÿ ó äâîõ àêòàõ, 2 ãîä. 30 õâ.

15 æîâòíÿ (ñá.) — 12.00 «Ëåáåäèíå îçåðî», áàëåò íà 2 䳿, Ïåòðî ×àéêîâñüêèé 2 ãîä. 10 õâ.

16 æîâòíÿ (íä.) — 12.00 «Ïðèãîäè Ãåêëüáåðð³ Ô³ííà», ìþçèêë íà 2 䳿, Æ. Êîëîäóá, Ë. Êîëîäóá, 1 ãîä. 45 õâ.

16 æîâòíÿ (íä.) — 15.00 «Ïðèãîäè Ãåêëüáåðð³ Ô³ííà», ìþçèêë íà 2 䳿, Æ. Êîëîäóá, Ë. Êîëîäóá, 1 ãîä. 45 õâ.

19 æîâòíÿ (ñð.) — 14.00 «Äþéìîâî÷êà», áàëåò íà 2 䳿, Þ. Ðóñèíîâ, ë³áðåòî Ã.Êîâòóíà çà êàçêîþ Ã.Ê.Àíäåðñåíà, 1 ãîä. 30 õâ.

КИЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЛЯЛЬОК

Êðà¿íà: Ôðàíö³ÿ, ²ðëàíä³ÿ Ñòóä³ÿ: Voltage Pictures Ðåæèñåð: Äæîí Ìóð Ó ðîëÿõ: ϳðñ Áðîñíàí, Àííà Ôð³ë, Ñòåôàí³ Ñêîòò, ̳êàåë Íîêâ³ñò Òðèâàë³ñòü: 1 ãîä. 35 õâ. ³êîâ³ îáìåæåííÿ: 16 ðîê³â Ó Ìàéêà гãàíà º âñå: ïðåêðàñíà äðóæèíà, êðàñóíÿäîíüêà, ³äåàëüíèé áóäèíîê. Éîãî êîìïàí³ÿ ñòî¿òü íà ïîðîç³ â³äêðèòòÿ, ùî çì³íèòü á³çíåñ ïðèâàòíî¿ àâ³àö³¿ íàçàâæäè, àëå ó éîãî it-ôàõ³âöÿ Åäà Ïîðòåðà ñâîÿ äóìêà íà öåé ðàõóíîê... Æèòòÿ óñï³øíîãî á³çíåñìåíà ³ õîðîøîãî ñ³ì’ÿíèíà òà éîãî ð³äíèõ îïèíÿºòüñÿ â íåáåçïåö³, êîëè â ¿õí³é áóäèíîê ïðèõîäèòü ïðîãðàì³ñò-ïñèõîïàò.

Ведуча рубрики Оксана БАРКІНА

ТЕАТР РОСІЙСЬКОЇ Й Ї ДРАМИ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

ТЕАТР НА ЛИПКАХ Àäðåñà: âóë. Ëèïñüêà, 15/17 Òåë. (044) 253-62-19, www.tuz.kiev.ua

«І.Т.»

КІНОТЕАТРИ «МИКИТА КОЖУМ’ЯКА»

ЦИРК Àäðåñà: ïë. Ïåðåìîãè, 2 Òåë. (044) 486-39-27, www.circus.kiev.ua 15 æîâòíÿ (ñá.) — 12.00, 16.00, 16 æîâòíÿ (íä.) — 12.00, 16.00 Ïðîãðàìà «Åêñòðèì àðåíà», ä³òÿì äî 4-õ ðîê³â âõ³ä áåçêîøòîâíî áåç íàäàííÿ â³ëüíîãî ì³ñöÿ

Àäðåñà: ïë. ²âàíà Ôðàíêà, Ç Òåë.: (044) 279-59-21, 279-71-01, www.ft.org.ua 14 æîâòíÿ (ïò.) — 19.00 «Ìîÿ ïðîôåñ³ÿ – ñèíüéîð ç âèùîãî ñâ³òó», Äæóë³î Ñêàðíà÷÷³, Ðåíöî Òàðàáóç³, ïåðåêëàä ç ³òàë³éñüêî¿ Â³ëëü Ãðèìè÷, êîìåä³ÿ íà 3 䳿 14 æîâòíÿ (ïò.) — 19.00 «Áåçòàëàííà», ²âàí Êàðïåíêî-Êàðèé, äðàìà 15 æîâòíÿ (ñá.) – 19.00 «Ìîìåíò êîõàííÿ», ³íñöåí³çàö³ÿ Òàðàñà Æèðêà çà òâîðàìè Âîëîäèìèðà Âèííè÷åíêà, ñë³ä÷èé åêñïåðèìåíò íà 1 ä³þ 15 æîâòíÿ (ñá.) – 19.00 «Ç³ðêà, àáî ²íòîêñèêàö³ÿ Òåàòðîì», Íîåëü Êàóàðä, ïåðåêëàä ç àíãë³éñüêî¿ Ñåðã³ÿ Áîðùåâñüêîãî, êîìåä³ÿ íà 2 䳿 16 æîâòíÿ (íä.) – 12.00 «Ìàìà ñêàçàëà «Í²», Äåí Ãóìåííèé, íîâà óêðà¿íñüêà êàçêà íà äⳠ䳿, ìóçèêà òà ï³ñí³ Ìà𳿠Áóðìàêè, äëÿ ä³òåé â³ä 5 ðîê³â 16 æîâòíÿ (íä.) – 19.00 «Ð³÷àðä ²²²», ³ëüÿì Øåêñï³ð, ïåðåêëàä Áîðèñà Òåíà 18 æîâòíÿ (âò.) – 19.00 «Âåñ³ëëÿ Ô³ãàðî», ñöåí³÷íà âåðñ³ÿ Þð³ÿ Îäèíîêîãî çà ìîòèâàìè îäíîéìåííî¿ ï’ºñè, âèñòàâà íà äⳠ䳿 19 æîâòíÿ (ñð.) – 19.00 «×àéêà», Àíòîí ×åõîâ, ïåðåêëàä ². Ñåí÷åíêî, âèñòàâà íà äⳠ䳿

15 æîâòíÿ (ñá.) — 11.00, 13.00, 15.00 «Êîòèê òà ϳâíèê», Ã. Óñà÷, Ñ. ªôðåìîâ çà óêðà¿íñüêèìè íàðîäíèìè êàçêàìè, 45 õâ., äëÿ ä³òåé â³ä 3-õ ðîê³â 15 æîâòíÿ (ñá.) — 19.00 «Íàòàëêà Ïîëòàâêà», ²âàí Êîòëÿðåâñüêèé, áóðñàöüê³ çàáàâè, 80 õâ. äëÿ ä³òåé â³ä 12-õ ðîê³â 16 æîâòíÿ (íä.) — 11.00, 13.00, 15.00 «Äþéìîâî÷êà», Ã. Ê. Àíäåðñåí,³íñöåí³çàö³ÿ Ì. Óðèöüêîãî, êàçêà äèâàê³â, 55 õâ., äëÿ ä³òåé â³ä 4-õ ðîê³â 19 æîâòíÿ (ñð.) — 11.00 «Ìàìà äëÿ ìàìîíòåíÿòêà», Ä. Íåïîìíÿùà, íåéìîâ³ðíà ³ñòîð³ÿ, 45 õâ., äëÿ ä³òåé â³ä 3-õ ðîê³â

13 – 19 жовтня

НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРИ ТА БАЛЕТУ УКРАЇНИ ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА Àäðåñà: âóë. Âîëîäèìèðñüêà, 50 Òåë. (044) 455-90-87 13 æîâòíÿ (÷ò.) – 19.00 «Íàáóêêî», Äæóçåïïå Âåðä³, îïåðà íà äⳠ䳿, âèêîíóºòüñÿ ³òàë³éñüêîþ ìîâîþ, 2 ãîä. 30 õâ.

14 æîâòíÿ (ïò.) – 19.00 «Ñïàðòàê», Àðàì Õà÷àòóðÿí, áàëåò íà òðè 䳿, 2 ãîä. 45 õâ.

15 æîâòíÿ (ñá.) – 17.00 êîíöåðò «Music Oscar Awards» ó âèêîíàíí³ â³äîìîãî îðêåñòðó Lords of the Sound., 1ãîä. 30 õâ.

15 æîâòíÿ (ñá.) – 20.00 êîíöåðò «Music Oscar Awards» ó âèêîíàíí³ â³äîìîãî îðêåñòðó Lords of the Sound., 1ãîä. 30 õâ.

16 æîâòíÿ (íä.) – 19.00 «Â³äåíñüêèé âàëüñ», Éîãàí Øòðàóñ (áàòüêî), Éîçåô Øòðàóñ, Éîãàí Øòðàóñ (ñèí), áàëåò íà äⳠ䳿, 2 ãîä. 15 õâ.

18 æîâòíÿ (âò.) – 19.00 «Êàðìåí-ñþ¿òà», Æîðæ Á³çå – Ðîä³îí Ùåäð³í, áàëåò íà îäíó ä³þ, 1 ãîä . «Øåõåðàçàäà», Ìèêîëà Ðèìñüêèé-Êîðñàêîâ, áàëåò íà îäíó ä³þ, 1 ãîä.

19 æîâòíÿ (ñð.) – 19.00 «Ñïëÿ÷à êðàñóíÿ», Ïåòðî ×àéêîâñüêèé, áàëåò-ôåºð³ÿ íà òðè 䳿 ç ïðîëîãîì òà àïîôåîçîì, 2 ãîä. 55 õâ.

ТЕАТР ЗОЛОТІ ВОРОТА Àäðåñà: âóë. Øîâêîâè÷íà, 7-à Òåë. (044) 253-92-76 13 æîâòíÿ (÷ò.) – 19.00 «Êîðîëåâà êðàñè, àáî Ïåðåä ñìåðòþ íå íàäèõàºøñÿ», Ìàðò³í ÌàêÄîíàõ, ÷îðíà êîìåä³ÿ, 110 õâ.(ç àíòðàêòîì), îáìåæåííÿ ïî â³êó: 18+ 14 æîâòíÿ (ïò.) – 19.00 «Óêðàäåíå ùàñòÿ» ²âàí Ôðàíêî, 1 ãîä. 30 õâ., îáìåæåííÿ ïî â³êó: 16+ 15 æîâòíÿ (ñá.) – 19.00 «Â³ä÷óòòÿ çà ñò³íîþ:

ñòàòåâèé ïåð³îä ëþäåé ñåðåäíüîãî â³êó», Àííà ßáëîíñüêà, 75 õâ., îáìåæåííÿ ïî â³êó: 18+ 16 æîâòíÿ (íä.) – 19.00 «Çàáóòà ³ñòîð³ÿ êîõàííÿ», Îëåêñàíäð Êóïð³í, ì³ñòè÷íà ñàãà, 80 õâ., îáìåæåííÿ ïî â³êó: 14+ 19 æîâòíÿ (ñð.) – 13.00 «Ñëàâà Ãåðîÿì», Ïàâëî Àð’º, ñïåöèô³÷íà êîìåä³ÿ, 135 õâ., îáìåæåííÿ ïî â³êó: 16+

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРЕТИ Àäðåñà: ×åðâîíîàðì³éñüêà, 53/3 Òåë. (044)287-62-57, www.operetta.com.ua

18 æîâòíÿ (âò.) – 19.00 «Ìåðèë³í Ìîíðî: òð³óìô ³ àãîí³ÿ». Àâòîðè âèñòàâè «Ìåðèë³í Ìîíðî: òð³óìô ³ àãîí³ÿ» óÿâèëè îñòàíí³é, íàéñêëàäí³øèé òà ñóïåðå÷ëèâèé ïåð³îä æèòòÿ Ìåðèë³í Ìîíðî. Âîíà çíàõîäèòüñÿ íà âåðøèí³ ñëàâè, àëå æèâå ïîñò³éíî ï³ä ïðèö³ëîì ôîòîêàìåð. Ó ãëÿäà÷³â áóäå ìîæëèâ³ñòü ðàçîì ³ç âèêîíàâèöåþ ãîëîâíî¿ ðîë³, ïðåêðàñíîþ ²ðìîþ ³òîâñüêîþ, ïîñì³ÿòèñÿ íàä æàðòàìè öèí³÷íî¿ òà â³äâåðòî¿ Ìåðèë³í, ïåðåæèòè ðàçîì ³ç íåþ ìîìåíòè êîõàííÿ òà âèçíàííÿ, çðàäè òà ïðèíèæåííÿ, ïîðèíóòè â ¿¿ ñêëàäíèé âíóòð³øí³é ñâ³ò, ïðîæèòè ðàçîì ³ç íåþ ¿¿ â³äõ³ä òà ñòàòè ñâ³äêàìè íàðîäæåííÿ Ëåãåíäè.

асорті 23

Вечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223)

гороскоп

фотоконкурс «Вечірки» G «Київ – європейське місто»

календар

17 – 23 жовтня

ОВНИ, емоційне напру-

Архімандрит Лаврентій (Віктор Живчик), благочинний Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря

ження зашкалює, облаштовуйте особисте буття, дбайливо розпоряджайтеся спільними грошима, демонструючи взірець надійного партнера (ділового, шлюбного). Самостійне буття протипоказано, узи Гіменея є святими.

ТЕЛЬЦІ,

доленосний орієнтир – робота. На службі ви – спеціаліст широкого профілю, якщо хочете укріпити кар’єрні та матеріальні позиції, прагніть до творчої оригінальності, активізуйте естетичний смак, будьте дипломатом в колективі. бов і дружба переплелися в один клубок. Для підтримки любовного полум’я подбайте, аби спільність духовних інтересів, цікавих захоплень перебували в гармонії, станьте для обранця другом і коханцем одночасно.

РАКИ , приборкайте

Фото Степана СТЕПАНОВА Просимо надсилати світлини в електронному форматі на адресу редакції: vk1906@ukr.net. У листі обов’язково повідомте (для редакції, в газеті не публікується) номер свого телефону.

концерти ГОРБАНЬ ІЗ ШЕРБРУКА СПІВАТИМЕ В КИЄВІ

кар’єрний ентузіазм, то марна трата сил.Тема плідної ділової співпраці та облаштування сімейного буття – найактуальніша.

МУЗИЧНІ ГЕНІЇ ХХ СТОЛІТТЯ

ЛЕВИ,

бойовий енергозапал з вас б’є фонтаном, харизма сяє, віртуозно маневруйте, аби реалізувати власні плани, втілити ідеї, за ними майбутнє. Чужі оригінальні поради мотайте на вуса, але вони безперспективні.

ДІВИ

, змінюйте оточення і тоді поталанить підібрати ключ до сердець малознайомих людей завдяки гіпнотичному впливу та зав’язати міцні вигідні стосунки. Ваш орієнтир– сокровенні бажання, що тепер потребують широкомасштабної реалізації.

ТЕРЕЗИ

, ви чарівна впливова у соціумі особистість, маєте високий рейтинг популярності в романтичній сфері, царинах освіти, відмінний фахівець на роботі.

СКОРПІОНІВ

Для відлюдництво найкращий лікар і духовний наставник. Підводьте підсумки минулого року, дякуйте Всевишньому за все, що маєте.

СТРІЛЬЦЯМ визна-

чено віч-на-віч зіткнутися з небезпечними ситуаціями, яких довго уникали, і з честю з них вийти та розкошелити ділових компаньйонів. Якщо бізнес рушиться, вас обманули з грошима, не уподібнюйтеся до аналогічного кроку.

КОЗЕРОГИ

, штурмуйте кар’єрний олімп (як фахівець ви – досконалість), приборкавши диктаторського джина. Претензіями та вимогами тільки піддасте жару бойовому ентузіазму конкурентів.

ВОДОЛІЇ, роботодавці

вас цінуватимуть як досконалого фахівця, піддайте емоційної пари у службові досягнення та виконуйте роботу з душевним трепетом! Службовий мікроклімат дискомфортний, тому беріться за улюблене заняття.

РИБИ, життя прекрасне,

будьте щедрими й великодушними з коханими, дітьми, родичами! Ваше світовідчуття кардинально міняється, йде переоцінка життєвих цінностей, якщо виникнуть екстремальні ситуації, то на краще.

ëþäåé, ÿê³ âì³þòü ö³íóâàòè ïðåêðàñíå é ðîçóì³þòü, ùî ñàìå â³í ÿêíàéêðàùå äîïîìàãຠâèÿâëÿòè ïî÷óòòÿ é åìîö³¿.

13 æîâòíÿ î 19.00 ó Íàö³îíàëüíîìó ïàëàö³ ìèñòåöòâ «Óêðà¿íà» â³äáóäåòüñÿ êîíöåðò â³äîìîãî íà âåñü ñâ³ò ñï³âàêà Ãàðó. Íîâèé òóð Fly Me To The Moon ìຠáóòè âåëüìè ö³êàâèì, àäæå çà ïëå÷èìà Garou ìàéæå 20-ð³÷íà êàð’ºðà. Ñâî¿ì òâîð÷èì äîðîáêîì â³í ïîä³ëèòüñÿ ç ãëÿäà÷àìè.

ЦИГАНСЬКА РОМАНТИКА РОМАНСУ 13 æîâòíÿ î 19.00 ó ÁÊ «Á³ëüøîâèê» ëóíàòèìå «Ðîìàíòèêà ðîìàíñó» – êàìåðíèé ìóçè÷íèé ïðîåêò öèãàíñüêîãî òåàòðó. Êîëè ñëóõàºø öèãàíñüêèé ðîìàíñ, çàâìèðຠñåðöå, àäæå êîæíå ñëîâî, êîæåí ìîòèâ ïðîéìຠíàñêð³çü. Ñàìå òîìó ðîìàíñ çàâæäè æèòèìå â ñåðöÿõ

виставки

Проект про досвід сакрального У Щербенко Арт Центрі (Київ, вул. Михайлівська, 22-в) відкрилася персональна виставка «Він там де ми» українського художника Руслана Тремби. Проект відображає прагнення автора передати досвід неможливого – суперечливого відчуття присутності поряд з нами чогось або когось більшого, аніж ми можемо осягнути. Переживання сакрального, недоступного нашому пізнанню, але пізнаваного лише чуттєво, містично та ірраціонально, художник виразив у картинах, об’єднаних в проект. Простота форм, чіткість і впевненість ліній, аскетизм у використанні кольору та обмеження зображення двомірним простором відсилають до ідей примітивізму. Яскрава експресивна динаміка робіт Руслана Тремби виходить за рамки традиційних фольклорних образів і релігійних сюжетів, але, в той же час, виразно передає глибинні риси української народної ментальності й духовності.

16 æîâòíÿ î 16.00 ó Íàö³îíàëüíîìó ìóçå¿ ìèñòåöòâ ³ìåí³ Áîãäàíà òà Âàðâàðè Õàíåíê³â ó òåïëîìó çâó÷àíí³ ñòðóííîãî êâàðòåòó «Cordes» ïðîëóíàþòü ÷àð³âí³ ìåëî䳿 ÕÕ ñòîë³òòÿ: ìóçèêà Ê.Øèìàíîâñüêîãî, Ê.Äåáþññ³, Ä.Øîñòàêîâè÷à, «Êâàðòåò-piccolo» Â.Ñèëüâåñòðîâà, òàíãî À.Ï’ÿööîëè. Ñêëàä êâàðòåòó: ßíæèìà Ìîðîçîâà (ñêðèïêà), Êñåí³ÿ Ìîðîç (ñêðèïêà), ²ðèíà Ïîëüîâà (àëüò), Îëåíà Äâîðñüêà (â³îëîí÷åëü). Òâîð÷èé êîíñóëüòàíò – çàñëóæåíèé ä³ÿ÷ ìèñòåöòâ Óêðà¿íè Ãåííàä³é ªðüîìåíêî.

СИЛИ, ОЗБРОЄНІ ПІСНЕЮ 16 æîâòíÿ î 17.00 ó ïàëàö³ «Óêðà¿íà» â³äáóäåòüñÿ âåëèêèé ñâÿòêîâèé êîíöåðò çàñëóæåíîãî àêàäåì³÷íîãî àíñàìáëþ ï³ñí³ é òàíöþ Çáðîéíèõ ñèë Óêðà¿íè ï³ä êåð³âíèöòâîì çàñëóæåíîãî ä³ÿ÷à ìèñòåöòâ, äèðèãåíòà, ïîëêîâíèêà Äìèòðà Àíòîíþêà. Ó íüîìó â³çüìóòü

1 9

ó÷àñòü ç³ðêè óêðà¿íñüêî¿ åñòðàäè: Ò³íà Êàðîëü, Îëåêñàíäð Ïîíîìàðüîâ, Çëàòà Îãíºâ³÷, Ïàâëî dzáðîâ, Íàä³ÿ Øåñòàê, Îëüãà ×óáàðåâà, ³êòîð Ïàâë³ê, Òåòÿíà ϳñêàðüîâà, ²ðèíà Ñêàç³íà, Ðóëàäà, êâàðòåò «Ãåòüìàí», ãóðòè «Â» ³ «Ò²Ê». Âåäó÷³: Îêñàíà Àíòîíþê òà Âàñèëü ²ëàùóê.

БРИТАНСЬКА ЗІРКА ЗАСЯЄ В УКРАЇНІ

18 æîâòíÿ î 19.00 ó ïàëàö³ «Óêðà¿íà» âèñòóïàòèìå ëåãåíäàðíèé Êð³ñ Íîðìàí. Ãëÿäà÷³ ð³çíèõ ïîêîë³íü îáîæíþþòü öüîãî ÷àð³âíîãî áðèòàíöÿ. Áóêâàëüíî ç ïåðøèõ íîò â³í ó쳺 íàëàãîäèòè êîíòàêò ç àóäèòîð³ºþ, çàðÿäæຠ¿¿ äðàéâîì â³ä ïî÷àòêó é äî ê³íöÿ ñâîãî âèñòóïó. ² òàê äåñÿòêè ðîê³â ïîñï³ëü, ùîðàçó ç àíøëàãîì.

7 6

5 2 1 2

5 2 9 8

7 8

7 6

5 9 1

6 3 4 3 8 2 1 7 3 1 5 3 4

Правила судоку Гральне поле 9 на 9 клітинок. Поле розділено на квадрати 3 на 3. На початку гри відома певна кількість цифр. Спочатку — заповнити всі порожні клітинки цифрами від 1 до 9 за такими правилами: 1. Цифра може з’явитися лише один раз у кожному рядку.

2. Цифра може з’явитися лише один раз у кожному стовпчику.

3. Цифра може з’явитися лише один раз у кожному квадраті.

13 жовтня – святителя Григорія, просвітителя Вірменії.

14 жовтня – Покрова Пресвятої Богородиці.

15 жовтня – священномученика Кіпріана та мучениці Юстини.

16 жовтня – неділя п’ятнадцята після П’ятидесятниці. Священномученика Діонісія Ареопагіта, єпископа Афінського 17 жовтня – священномученика Єрофея, єпископа Афінського.

18 жовтня – мучениці Харитини.

19 жовтня – апостола Фоми.

Час для Бога

У житті людини не може бути порожнього місця: якщо в нас бракує добра, то його місце неодмінно займе протилежне – зло. Так само й місце благої, корисної для спасіння діяльності посяде суєта, якщо ми не постараємося наповнити наше життя добром. З догматики знаємо, що Бог усюди присутній і все відає. Тож ми не можемо лишитися поза Його увагою з власної волі. Отже, коли ми виконуємо свої посадові обов’язки, то й це робимо перед Богом. Наше ставлення до роботи показує, наскільки ми пам’ятаємо про Нього. Старанна праця свідчить про те, що ми дбаємо про наших близьких, адже в такий спосіб спонукаємо інших (дай, Боже!) до життя за совістю. Звідси висновок: праця, яка виконується сумлінно, є пам’ятанням нами про Бога. З іншого боку, святі отці-подвижники показують приклад постійного творення молитви під час виконання монастирських справ. Отже, ми теж можемо працювати з молитвою на вустах. А оскільки молитва – це спілкування з Богом, то й забувати про Нього не будемо. Під час богослужіння сторонні думки стають занадто докучливими. Те, що не мало вагомого значення в повсякденному житті, під час молитви постає з особливою гостротою. Якщо в побуті ми спокійно можемо пропустити десяток телефонних дзвінків, то, коли телефон задзвонить під час служби, ми сприймаємо це найчастіше як справу першочергової ваги. Саме так лукавий краде нашу увагу й час, який можна було б присвятити зосередженій молитві. Тому, заходячи до церкви, слід вимкнути телефон і дати собі настанову, що молитва як спілкування з Богом – це єдине наше заняття протягом перебування у храмі. І хай які важливі будуть дзвінки та робочі питання, «відкладімо нині всякі життєві турботи».

судоку «Вечірки»

БЛИЗНЮКИ, лю-

православний

Реклама

24

кіноманія

Вечірній ечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223)

Олесь ЯНЧУК:

«Для Національної студії має бути окремий рядок у бюджеті, якщо ми справді хочемо її зберегти»

Фото Павла ПАЩЕНКА

Наталя ПЛОХОТНЮК

«Вечірка» зустрілася з директором і головним режисером кіностудії імені Олександра Довженка Олесем Янчуком. Його без перебільшення називають найсміливішим режисером українського кіно. Адже він першим показав на великому екрані страшну правду нашої історії – фільм «Голод-33» був створений задовго до того, як в Україні вшанували жертв Голодомору на державному рівні. Історичні фільми Олеся Янчука замовчувалися, їх не пускали у широкий прокат, вони не виходили на телеекрани. Проте картини все одно знаходили дорогу до свого глядача, а показ «Владики Андрея» став справжньою подією в українському мистецтві.

– Олесю Спиридоновичу, чутки про те, що кіностудія імені Довженка «скоріше мертва, аніж жива» значно перебільшені?

– Дуже складне питання. Раніше тут щороку знімали 12 повнометражних фільмів і 18-20 телесеріалів. Адже кіно – це серйозний інструмент пропаганди та ідеологічна зброя. Багато наших фільмів і через роки тримають високу планку та мають велику популярність. Візьміть лише фільм «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, який і сьогодні є зразком світового кіномистецтва...

– Та який би фільм сьогодні не переглянули – всі шедеври!

– Тому, звісно, мені особисто та й усьому творчому колективу дуже болить, що протягом останніх 6-7 років кіностудія практично не знімає фільмів. Так, з’являються 1-2 проекти на рік. Останній профінансований державою фільм – короткометражка «Віолончель» – з’явився у 2012 році...

– Ну, а як повинно бути, на вашу думку?

– Раніше кіностудія напряму фінансувалася з Мінкульту, потім з’явилася програма державної підтримки кіно від Держагенції з питань кіно, де Національну кіностудію поставили в один ряд із незалежними кіностудіями – одноразовими комерційними проектами продюсерів. Попри відсутність фінансування нам вдалося зберегти величезні цехи (костюмерний і реквізиту), автопарк, де зберігається понад тисячу одиниць автотехніки (і вся вона на ходу!), а ще така ж кількість різноманітної зброї. Ці надбання не можуть просто лежати на підлозі, а повинні зберігатися відповідним чином. Також час від часу для експонатів потрібно

У кіностудії унікальна історія, місце, освячене найвідомішими митцями, яблуневий сад Довженка... Такого не купиш і не побудуєш знову, бо на це потрібен час, роки творчості, пошуку, мистецького страждання. Які тут фільми створювалися! робити профілактику. Кіностудія опікується павільйонами, де знімалися легендарні фільми. Це специфічні приміщення, які потрібно ремонтувати... Але нині студія не отримує жодної фінансової підтримки з боку держави. І мене це дуже дивує.

– І що кажуть люди, які відповідають за стан культури і мистецтва в державі?

– Нам кажуть, що потрібно заробляти кошти, подаючи проекти на пітчинги в Держкіно. Все просто – більше подавати проектів, і все буде добре! Але чому Національна опера чи Національний театр імені Франка не проходять конкурси з п’єсами чи виставами? Ви можете таке собі уявити? Скільки б тоді театрів залишилося в Україні? Але театр – це лише одна будівля зі сценою, залом та гримерними. А студія – ціле господарство на 17 га. То як же можна її кидати на узбіччя, і казати, що вона має виживати завдяки участі в конкурсах?

– Конкурс – це, напевне, шлях до справедливого фінансування?

– Для Національної студії має бути окремий рядок у бюджеті, якщо ми справді хочемо її зберегти. Минулого року з 8 проектів, які ми подавали на конкурс, державне фінансування отримав лише один, цьогоріч – один із 14-ти. Це – позиція держави?..

– Після заборони в українському прокаті російського кіно, чи з’явилися у кіностудії замовлення на серіали та картини для телебачення?

– Ні, більше того – кілька років тому студію хотіли штучно довести до банкрутства. Уявіть: все, що студія подавала на конкурси сценаріїв, Держкіно відхиляло. Нам говорили, що всі сценарії абсолютно нецікаві. Хоча, повірте, що вони відбиралися професійною комісією – нашою художньо-експертною радою, куди входять Роман Балаян, Віктор Гресь, інші відомі митці. До того ж, нам уже не раз пропонували

продати кіностудію. Мовляв, тут така дорога земля. Та я відповів, що на території Києво-Печерської лаври земля ще дорожча… У нас тут унікальна історія, місце, освячене найвідомішими митцями, яблуневий сад Довженка... Такого не купиш і не побудуєш знову, бо на це потрібен час, роки творчості, пошуку, мистецького страждання. Які тут фільми створювалися!

– «Намолене» місце не продається...

– Ми вже маємо приклад, як поряд із кіностудією побудували елітне житло на місці фабрики «Фотон». Її знищили бульдозерами, все розрівняли і збудували житлову багатоповерхівку. Те ж саме хочуть зробити і з нами, щоб Довженковий сад, як у Чехова, пішов під ніж. Сказали б – студія стара, будинки 1928 року ремонту не підлягають, в аварійному стані. Написали б дефектні акти, все швидко розвалили б і зробили нову забудову.

– З турботою держави про українське кіно все зрозуміло.

ЦІКАВІ ФАКТИ  Захопившись революцією, Олександр Довженко служив у петлюрівській армії. За це у 1919 р. був засуджений до ув’язнення в концтаборах. Однак його врятували.  Перший фільм режисера «Сумка дипкур’єра» був знятий в 1927 році. В основі сценарію – убивство радянського дипломатичного кур’єра Теодора Нетте. У цій стрічці Довженко зіграв свою єдину роль у кіно – кочегара, який переховує сумку Нетте.  Перший серйозний успіх до кінорежисера прийшов у 1929 році після виходу на екрани фільму «Звенигора». Це була сенсація 1928 року, але водночас і початок особистої трагедії митця — за цю стрічку, а згодом за фільм «Земля» (1932 рік) його будуть постійно звинувачувати у буржуазному націоналізмі. У 1958 році кінокритики назвали «Землю» одним із 12 найкращих фільмів усіх часів і народів.

А що на вашому особистому творчому фронті? Кажуть, Держагентство з кінематографії профінансувало зйомки нового фільму «Таємний щоденник Симона Петлюри».

– Події фільму присвячені короткому періоду, коли в Україні було проголошено народну республіку. Не випадково виникла й назва «Таємний щоденник…». Саме завдяки йому конструкція сценарію збудована так, що ми маємо змогу переноситися в різні історичні періоди. А починається фільм з паризької еміграції Петлюри в 1924–1926 роках (у травні 1926-го емігрант із Росії Самуїл Шварцбард його застрелив). Я не впевнений, що Симон Петлюра вів саме такий щоденник, але я перечитав багато його журналістських робіт і перейнявся не лише духом епохи, а й життям і творчістю цієї одіозної постаті... Радянська пропаганда зробила його погромником, антисемітом. Але насправді було все не так однозначно.

– Зі складом акторів вже визначилися?

– Кастинг на виконавців головних ролей ми ще не провели, однак запевняю – це будуть виключно українські артисти. Попадання акторів має бути точно в ціль! Ми шість років разом із колегою-сценаристом Михайлом Шаєвичем писали сценарій цього фільму, працювали з матеріалами в архівах Лондона і Чікаго, в паризькій бібліотеці Симона Петлюри. А ще ми прагнули донести історичні події в яскравій інтригуючій формі, щоб зацікавити глядача. Це як вино, що мало вистоятися. Адже хтось взагалі про Петлюру нічого не знає, а ми маємо одразу затягнути глядача в ту епоху, у вир подій та зробити його повноцінним учасником.

– Значить, все-таки життя триває, перспектива проглядається...

– До речі, зараз на кіностудії ім. О. Довженка розпочинаються зйомки ще двох фільмів: «Іллюзія» – дебют молодого режиссера Аліни Хорошилової та «Казка про гроші» Олесі Моргунець. Сценарій фільму за мотивами повісті Короленка «Судний день» написав Віктор Гресь. Це буде казкова містична комедія про людську жадобу і правосуддя, така собі іронія українців над собою, з хепі-ендом на кшталт «нам це наснилося». Фільм планується зняти всього за місяць, а от його запуску в прокат доведеться чекати не менше, ніж півроку, бо в Україні немає державного прокату, але від держави потрібно отримати дозвіл.

facebook.com/vechirkanova засновник:

Київська міська рада

В. о. головного редактора Максим Філіппов Заступник головного редактора Віталій Курінний Секретаріат Володимир Савруцький, Олександр Баркін Фоторедактор Павло Пащенко

Адреса: 01001, м. Київ–1, вул. Володимирська, 51-б Телефон: 234-27-59 Факс: 235-01-93 E-mail: vk1906@ukr.net Свідоцтво: КВ №15417–3989 ПР від 15 квітня 2009 року

Рекламний відділ: вул. Володимирська, 51б Тел.: 234-21-84, 234-27-39 Факс: 235-61-48 Е-mail: v.pushina@gmail.com Відділ розповсюдження та реалізації: Тел.: 235-23-34 Друк: ТОВ «МЕГА-Поліграф», м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14 Замовлення: 50209 Заг. наклад: 96 000.

Редакція листується з читачами тільки на сторінках газети. Газета публікує також ті матеріали, в яких думки авторів не збігаються з позицією редакції. При передруку посилання на «Вечірній Київ» обов’язкове. Матеріали рубрики «Досвід» публікуються на правах реклами. Рукописи не рецензуються. Передплатний індекс: 37607 Онлайн-передплата на сайті ДП «Преса»