Листи з України: поетична антологія // Letters from Ukraine: poetry anthology

LETTERS FROM U K R A IN E po et ry an th ol og y

FUNDED BY

HONORARY PATRONAGE

ORGANIZERS OF PROJECT

PARTNERS OF PROJECT

MEDIA SUPPORT

CO-ORGANIZERS

STRATEGIC PARTNER

їни

Листи з Укра

тологія

поетична ан

Letters from Ukraine

poetry anthology

.-.. -.-- ... - -.-- / --.. / ..- -.- .-. .- .---. -. -.--

.-.. . - - . .-. ... / ..-. .-. --- -- / ..- -.- .-. .- .. -. .

ТРИВОЖНА ВАЛІЗА З ЛИСТАМИ

AN EMERGENCY BAG WITH LETTERS

…і тоді, одного з перших вечорів грудня, на Майдані, ближче до Лядських воріт та МакДональдза, тобто позаду Головної Сцени з усіма її ораторами, з’явився імпровізований майданчик. Майдан був великий, а майданчик був його породженням. Туди привезли сяку-таку звукову техніку – мікрофон, динаміки. З нею, зрозуміла річ, виникли проблеми. Тож коли я вже одним із останніх читав, здається, «Індію», мені замість мікрофона передали мегафон. Так було навіть краще: мегафон якось більше пасує до стихійного вуличного протесту. Мегафон спотворює голос рівно настільки, щоб надати йому особливо зловісного драматизму, коли від кожного віршованого рядка тілом пробігають мурашки. Поезію (як і прозу, але рідше) читалося на Майдані вдень і вночі. З Головної Сцени також, але з неї радше класику. Сенатор МакКейн читав з неї Шевченка, а український екс-міністр закордонних справ неправильно перекладав мільйонові українців англійський переклад Шевченка у виконанні сенатора. Українці свого Шевченка ледве впізнали. Сучасна поезія з Головної Сцени майже не звучала. Зате її ледь не щоночі можна було послухати в Мистецькому Барбакані. Це такий об’єкт посередині Хрещатика, недалеко від Київради. Коли Янукович утік, в його резиденції знайшли купу секретних паперів. Серед них був і докладний план Майдану з околицями, Барбакан на цьому плані позначено як «трикутник 92». План начебто призначався для снайперів на дахах Хрещатика. В разі чого по Барбакану могли стріляти. Режим Януковича дуже високо цінував сучасну українську поезію. Українська поезія була проти режиму Януковича і Революцію Гідності не тільки прийняла усім своїм єством, але й очолила. Не в політичному сенсі, звичайно, і не в організаційному, а в сенсі його, Сенсу, пошуку і

...and then, on one of those first evenings in December, close to the Liadski Gates and the McDonalds, that is behind the Main Stage and all those who spoke on it, there appeared an improvised site, a mini-Maidan. The Maidan was big, and this little one was its child. They brought to it some basic sound equipment – a mike, a few loudspeakers.

As one would expect, technology created problems. Thus when I was one of the last ones to read – I think this was «India» – they gave me a megaphone instead of a mike. This was even better: a megaphone is somehow a better fit for spontaneous street protests. A megaphone distorts one’s voice just enough to give it an especially menacing dramatic quality, when each poetry line gives you shivers up and down your spine.

Poetry was read aloud at the Maidan (prose too, but not as often) day and night. On the Main Stage too, but there it was mostly the classics. Senator McCain read some Shevchenko there, and the Ukrainian ex-minister of foreign affairs gave millions of Ukrainians an incorrect back translation of the English translation the senator had recited. The Ukrainians barely recognized their own Shevchenko.

Contemporary poetry was nearly absent from the Main Stage.

However, it could be heard almost every night at the Artistic Barbican. This was a site in the middle of the Khreshchatyk, not far from the Kyiv City Hall. When Yanukovych fled, they found piles of secret papers at his estate. Among them was a detailed plan of the Maidan and its environs; on it Barbican was marked as «triangle 92». The plan was allegedly intended for snipers based on roofs along the Khreshchatyk. In case of necessity, Barbican could be shot at.

The Yanukovych regime valued contemporary Ukrainian poetry very highly.

Ukrainian poetry was against the Yanukovych regime,

формулювання. Тому в антології, що її ви саме розгорнули, так багато майданного диму, сліз, респіраторів, балаклав, тому в ній не могло не знайтись іронічно-пафосного «Заповіту» Артема Полежаки, тому Андрій Любка (хто сподівався б саме від нього?) зненацька промовляє в ній аж так патріотично і з такою граничною ясністю: Цвітуть на Майдані смерті тюльпани, Тріпочуть на вітрі криваві знамена, Вогонь облизує трупи і рани. Україна бере початок із мене. А здавалося, що в українській поезії вже ніхто й ніколи так не писатиме. Потім, тобто відразу по тому, почалася війна. Не сама собою, звичайно, – її почала проти нас Росія. Я наголошую тут на цьому загальновідомому факті, бо він насправді не такий вже й загальновідомий – і не тільки поза межами України, але й місцями в її межах. Якісь недавні опитування засвідчили, що лише 72 відсотки українців вважають Росію країною-агресором, а військовий конфлікт на Донбасі українсько-російською війною. Поети цієї антології знають, що це війна. Навіть ті з них, які начебто про неї не пишуть. Але в більшості своїй вони пишуть про неї, а слово «війна», як і всі інші слова з його семантичного поля, в цій антології серед дуже частих. «Коли чистиш зброю», – зачинає Борис Гуменюк. І далі: «Коли щодня копаєш окоп чи траншею», «Коли стріляєш». Борис Гуменюк із тих поетів, які пішли на східний фронт добровольцями. Отже, він знає, що пише, коли він пише: «Твої руки обличчя волосся одяг взуття // Скільки не вмивай не пери — пахнуть порохом // Вони пахнуть війною // Ти пахнеш війною // І стаєте ви з війною суть одно». Про запах війни – дуже пронизливо й точно в Іри-

and it not only accepted the Revolution of Dignity with all of its being, but indeed came to be at the head of it. Not in a political sense, true, and not in an organizational one, but in the sense of Sense itself, of the search for it, of its formulation. Thus in the anthology you have now opened there is so much Maidan smoke, so many tears, respirators, balaclavas; this is why it could not do without the ironic Testament by Artem Polezhaka; this is why Andriy Lyubka (who could have expected this of him?) suddenly speaks in it in such patriotic tones, with utmost lucidity: Tulips of death bloom on Maidan, Bloody banners wave in the wind, Flames lick the wounds and cadavers.

Ukraine begins where I stand.

And not so long ago it seemed that no Ukrainian poet would write like this ever again.

Then, that is immediately afterwards, war broke out.

Not all by itself, of course – it was unleashed on us by Russia. I emphasize here this commonly known fact, because in actuality it isn’t that commonly known – and not only outside Ukraine, but at times also inside its borders. Some recent polls registered that only 72 percent of Ukrainians considered Russia an aggressor country and the armed conflict in the Donbas a Ukrainian-Russian war.

The poets in this anthology know that this is war. Even those among them who seemingly do not write about it. But the overwhelming majority of them do write about it, and the word «war», along with other words from the adjacent semantic field, can be found frequently in its pages.

«When You clean Your gun», begins Borys Humenyuk.

And goes on, «When You dig a trench or fosse every day, When you shoot...» Humenyuk is one of those poets who volunteered for the eastern front. Thus he knows what he is writing about when he writes, «Your hands face hair clo-

ни Цілик, героїня якої після прання чоловікових речей – наче всупереч цитованому щойно «скільки не вмивай не пери» – «нюхає чисті сорочки так, ніби силиться // згадати, як він пахнув тоді, колись іще до війни». В Іздрика також «довкола пахне війною» і «розгораються перші битви». Його вірш насправді теж про кохання. Галина Петросаняк свідчить про свою героїню: «На сході її країни вирувала війна, і вбиті // виявлялися часто друзями друзів або знайомих». Світлана Поваляєва констатує, що «час на війні геть інакше плине». Грицько Семенчук зізнається: «Мені наснилася війна: з чорним волоссям, // Брудом під нігтями і сухою ороговілою шкірою». Олексій Чупа (народився й виріс на Донбасі): «Я виходжу за хлібом, минаю пости, патрулі, пастки…». Любов Якимчук (народилася й виросла на Донбасі): «на східному фронті без змін // скільки можна без змін?» Але вона ж і в тому ж вірші раптом звертається до поетів – і оскільки волею абетки Любов Якимчук у цій антології йде останньою, то виходить так, наче вона звертається до всіх інших поетів цієї антології, котрі вже висловилися перед нею: а ви пишете вірші, красиві, як вишиванка ви пишете вірші ідеально гладенькі високу поезію золоту про війну не буває поезії про війну є лише розкладання лише літери «Про війну не буває поезії» – теза, варта найпильнішої нашої з вами уваги. Вона категорична і максималістична, і з неї випливає доволі складне – як у сенсі мора-

thes boots // No matter how much You wash them they smell of gunpowder // They smell of war // Your smell of war // And You two become one».

Iryna Tsilyk writes of the smell of war in a precise and heartfelt waywhen the protagonist of her poem, after washing her husband’s clothes, as if to contradict the just quoted «no matter how much you wash them», «sniffs the clean shirts and forces herself // to remember how he smelled back then, before the war».

In Izdryk’s texts too, «war is so near» and «the sound of bullets buzzing close». His poem too is actually about love.

Halyna Petrosaniak testifies about the protagonist of her poem, «War seethed in the east of her country and the killed // often happened to be friends of friends or acquaintances».

Svitlana Povalyaeva observes that «in war time flows in a totally different way».

Hryts Semenchuk confesses, «War came to me in a dream: dark-haired, // Dirt under the fingers, dry calloused skin».

Oleksiy Chupa (who was born and grew up in the Donbas): «I go out for bread passing by patrols, pitfalls, posts...»

Lyubov Yakymchuk (who was born and grew up in the Donbas): «Nothing changes on the Eastern Front. // Well, I’ve had it up to here».

But in the very same poem she suddenly addresses other poets – and since following the Cyrillic alphabet she comes last in this anthology, it comes across as if she addresses all other poets in it, those who spoke before her: Yet here you are, writing poems, ideally smooth poems, high-minded golden poems, beautiful as embroidery.

лі, так і естетики – протиріччя. З одного боку, поети цієї антології не можуть не писати поезій про війну: вони в ній живуть. З другого боку, «про війну не буває поезії». Це правда, не буває. Але є. Ось вона тут, вона є, вона у віршах цієї антології. Гаразд, можливо, це магічні формули, що накликають війні кінець? Зазирання за ту межу, за якою ніякої війни знову не буде? Як у Каті Бабкіної, що пише про невідому дівчинку, точніше про її сни: «В снах у неї щоночі закінчується війна, // і коли стихає пострілів зла луна, // всі до одного живі повертаються звідти». Або у Світлани Поваляєвої – «великодній ранок», коли «закінчились сіль і війна». Або в Ірини Цілик: «Ці бійні скінчаться, і разом з новими припливами // нас винесе в будні, цілком нормальні й ледь-ледь гіркі». Чи як у Бориса Херсонського, що саркастично прозріває, як «оккупанты провалятся в тартарары», а «военная техника… заржавеет в полях», і головне – «эпоху казней послевоенных», неминучу після перемоги. Тільки чиєї й над ким? Іноді війна у віршах цієї антології набуває прихованих форм. Скажімо, в Зази Пауалішвілі вона стає радіоприймачем: і радіо на кухні урочисто оголошує гімн ну як зараз без нього а потім певно новини з фронту а потім а потім диктор оголосить із завтрашнього дня очікується значне пониження температури по всій території України за винятком окупованої

There’s no poetry about war, just decomposition.

Only letters remain «There’s no poetry about war» – this is a thesis worth the closest possible attention from you and me. It is categorical, maximalist, and from it follows a rather complex contradiction (in both a moral and an aesthetic sense). On the one hand, poets in this anthology cannot not write poems about war: they live in it. On the other hand, «there’s no poetry about war».

True, there isn’t. But here it is. It is right here, it exists, and it’s in the poems of this anthology. All right, perhaps these are magic formulae that are calling for the end of the war? Peeking over the line beyond which no war would ever come?

As in Katya Babkina, who writes about an unknown little girl, or rather about her dreams, «Every night the war ends in her dreams, // when the shooting ceases its evil echoes, // everybody alive comes back home». Or in Svitlana Povalyaeva, an «Easter morning» when there is «no salt and no war». Or in Iryna Tsilyk, «This slaughtering will end and we will be carried into the // day-to-day, fairly ordinary and slightly bitter, by the new tides». Or the way it is in Boris Khersonsky, who sarcastically observes how the occupiers are «cast down into Hades», and «military equipment... rusts on dumping grounds», and most importantly, the era of «postwar executions», inevitable after the victory. But whose victory, and over whom?

Sometimes war, in poems of this anthology, takes hidden forms.

For instance, in Zaza Paualishvili it becomes a radio receiver: and the radio in the kitchen ceremoniously plays the anthem

У Людмили Херсонської війна рядиться Дідом Морозом, який «ходит с калашниковым». В Ірини Цілик – донбаським людом, т. зв. цивільним населенням: «Люди з дитячими возиками, // з колючими поглядами, // не знають, чого чекати від таких, як ти, – // в однострої. // Нам продають тут воду і сигарети. // Нам тут не дуже раді». У Павла Коробчука це сюрреалістична «голова командира», і на згадку відразу приходять «відірвані жіночі голови» Василя Голобородька або «розтрощені недопиті кокоси» Тараса Малковича. У Леся Белея війна там, де її насправді ще не було – у Криму: «одного дня почали міняти прапори». У Дмитра Лазуткіна «дві голі жінки сплять на підвіконні // по різні боки лінії вогню». Богдан-Олег Горобчук розгортає густу мілітарну метафорику навколо звичайних проявів природи («Інша війна») – з «цвіркунами-кулеметниками», «тілом пса, замінованим мухами» і «війною за кожен клаптик простору». Юлії Мусаковській я завдячую назвою цих нотаток. Словосполучення «тривожна валіза» може здатися метафорою, але в березні 2014 року, коли на нас напала Росія й перспектива, наприклад, бомбардувань наших міст російськими літаками аж ніяк не виглядала фантастичною (донині не виглядає), не було нічого неметафоричнішого за цю метафору. Саме тоді з’явився такий собі тренд, що його започаткував своїм текстом-відозвою відомий київський журналіст – пакувати собі тривожну валізу: найцінніші документи, речі першої необхідності, все, що потрібно мати для виживання в чужому й невідомому середовищі, у війні, яка справді (нам це не сниться!) починається. Тривожна валіза стала на деякий час провідною темою українських соціальних мереж. Але було б несправедливістю не побачити в цій антології тих, які від війни, що називається, відкоси-

(how cam we do now without it) and afterwards likely the news from the war and after that and after that the announcer will say we expect a serious drop in temperature on the whole territory of Ukraine except for the occupied part In Lyudmyla Khersonska, war dresses up as Saint Nick who «walks around with an Uzi».

In Iryna Tsilyk, it is the people of the Donbas, the so-called civilian population: «People with strollers, // with piercing stares, // don’t know what to expect from someone like you – // in a uniform. // They sell us water and cigarettes here. // We aren’t welcome here».

In Pavlo Korobchuk, this is a surreal «commander’s head» that recalls the «torn off women’s heads» in Vasyl Holoborodko or «cracked-open unemptied coconuts» in Taras Malkovych.

In Les Beley, war is where it had not begun yet, in Crimea: «one day they started changing flags».

In Dmytro Lazutkin, «two girls are sleeping naked by the window-ledge // on different sides of the firing line».

Bohdan-Oleh Horobchuk develops a dense set of militarized metaphors around ordinary natural phenomena («The Other War»), with «gunner-crickets», «dead dog [that] became a blowfly minefield» and «war for every inch of space».

I owe Yulia Musakovska the title for this essay. The phrase «emergency bag» may seem a metaphor, but in March 2014, when Russia attacked us, and the prospect of, for example, bombing raids on our cities by Russian planes did not seem at all fantastic (it doesn’t to this day), nothing was less metaphorical than this metaphor. It was then that

ли. Чи принаймні сховали її глибше за інших – за провокативною релігійністю (як Томаш Деяк), за мертвими петлями експериментальних мовних потоків (як Юрій Завадський), за лаконічною майстерністю найтонших ліричних порухів та непомильно впізнаваною інтонацією (як Василь Махно). І не можу не згадати вдруге Галину Петросаняк, яка одним-єдиним віршем так точно і зворушливо передала всю драму нашої теперішньої самотності, що її політичні оглядачі воліють значно коректніше від поетів окреслювати як «стосунки Україна – Європа»: Ти не повинна боронитися це застаріло кажуть їй сусіди ті кращі до яких прагнула наблизитись ти не повинна стогнати а тим більше волати спливаючи кров’ю це несусвітній архаїзм а до того ж неестетично кажуть ті від яких сподівалася на допомогу просто будь розумницею мило посміхаючись гарненько дай розірвати себе на шматки і забудь ми б так зробили на твоєму місці чесно-пречесно

a trend began, launched in a posting by a well-known Kyiv journalist: pack an emergency bag for yourself; have the most valuable documents, some basic necessities, things required for survival in an alien, unknown environment, during war that truly (we weren’t dreaming) was beginning. The emergency bag for a while became a prominent topic in Ukrainian social networks.

But it would be unfair not to notice in this anthology those who, as it were, dodged the war. Or at least they hid it deeper than others, behind provocative religiosity (like Tomash Deyak), behind death spirals of experimental language streams (like Yuri Zavadsky), behind the laconic precision of the finest lyrical impulses and the unmistakably recognizable intonation (like Vasyl Makhno).

And I cannot help bringing up again Halyna Petrosaniak, who in just one poem rendered precisely and movingly the entire drama of our present-day loneliness that political analysts prefer to term in a fashion more restrained than the poets, «the Ukrainian-European relations»: You shouldn’t defend yourself it became obsolete the neighbors tell her those better ones whom she strived to match you shouldn’t groan much less howl bleeding to death this is an absolute archaism and in fact unattractive say those from whom you hoped to receive help just be smart

У цій антології багато симптоматичного. Наче вірш Мирослава Лаюка «Усе частіше почали повертатися і розказувати». Це вірш-симптом. І такими є не тільки цілі вірші, але й окремі рядки, а часом словосполучення і слова, як Іздрикові «дикі дрони» або «мощі святого кіборга» у Вано Крюгера. Симптоматично, що в цій антології дві мови. Що всупереч форматові своїх прізвищ Наталя Бєльченко пише українською, а Євгенія Більченко російською. Що Гриць Семенчук римує «омана» й «обама». Це не описка: «обама» в нього з маленької – як зрештою «путін» і «меркель». Що Іздрик та Ірванець, яких дуже часто плутають (не за творами, а за іменами), в цій антології нарешті поруч. Що загалом у ній понад півсотні поетів і серед них не тільки вісімдесятники, дев’ядесятники та – який стрибок у літочисленні! – двотисячники, але й постшістдесятник Василь Голобородько, верлібри якого автор цих рядків подивляв у свої шістнадцять, коли добрих двох третин поетів цієї антології ще не було на світі. Юрій Андрухович

smiling nicely sweetly let them skillfully tear you into pieces and forget we’d do the same thing in your place cross our hearts Lots of things in this anthology are symptomatic. For instance, Myroslav Layuk’s poem «They Are Coming back and Telling Stories More and More Often Now». This poem is indeed a symptom; the same can be said sometimes of entire poems, sometimes of individual lines, phrases, or even words, like Izdryk’s «wild drones» or Vano Krueger’s «relics of a cyborg».

It is symptomatic that in this anthology the originals are in two languages. That despite the appearance of their last names, Natalia Belchenko writes in Ukrainian and Evhenia Bilchenko, in Russian.

That Hryts Semenchuk writes a lowercase «obama», rhyming it with the Ukrainian word for «delusion». This is not a typo; «putin» and «merkel» are also lowercase in his text.

That Izdryk and Irvanets, whom people often confuse (not because of their texts, but because of their names), in this anthology are finally next to each other.

That overall in it there are more than fifty poets, and among them not only those from the 1980s or the 1990s generations, but also those from the new century, from the 2000s, side by side with a late 1960s debutant Vasyl Holoborodko, whose poems the author of this lines grew to admire back at the tender age of sixteen, and when more than two thirds of the poets in this anthology had not yet been born.

Yuri Andrukhovych Translated by Vitaly Chernetsky

Анастасія Афанасьєва Катя Бабкіна Лесь Белей Наталя Бєльченко Євгенія Більченко Мірек Боднар Андрій Бондар Христина Венгринюк Василь Голобородько Богдан-Олег Горобчук Борис Гуменюк Олена Гусейнова Томаш Деяк Сергій Жадан Юрій Завадський Юрій Іздрик Олександр Ірванець Олександр Кабанов Катерина Калитко Василь Карп’юк Маріанна Кіяновська Павло Коробчук Олег Короташ Олег Коцарев Галина Крук Юлія Кручак Вано Крюгер Дмитро Лазуткін

Мирослав Лаюк Андрій Любка Тарас Малкович Юрій Матевощук Богдана Матіяш Василь Махно Петро Мідянка Кость Москалець Юлія Мусаковська Віктор Неборак Іван Непокора Заза Пауалішвілі Владислав Петренко Галина Петросаняк Світлана Поваляєва Артем Полежака Володимир Рафєєнко Григорій Семенчук Остап Сливинський Василь Старун Юлія Стахівська Олександр Фразе-Фразенко Борис Херсонський Людмила Херсонська Ірина Цілик Олексій Чупа Ірина Шувалова Любов Якимчук

Anastasiya Afanasyeva Katya Babkina Les Beley Natalia Belchenko Evheniya Bilchenko Mirek Bodnar Andriy Bondar Khrystyna Venhrynyuk Vasyl Holoborodko Bohdan-Oleh Horobchuk Borys Humenyuk Olena Huseinova Tomash Deyak Serhiy Zhadan Yuri Zavadsky Yuri Izdryk Oleksandr Irvanets Alexander Kabanov Kateryna Kalytko Vasyl Karp’yuk Marianna Kiyanovska Pavlo Korobchuk Oleh Korotash Oleh Kotsarev Halyna Kruk Yulia Kruchak Vano Krueger Dmytro Lazutkin

Myroslav Layuk Andriy Lyubka Taras Malkovych Yuri Matevoshchuk Bohdana Matiyash Vasyl Makhno Petro Midianka Kost Moskalets Yulia Musakovska Viktor Neborak Ivan Nepokora Zaza Paualishvili Vladyslav Petrenko Halyna Petrosaniak Svitlana Povalyaeva Artem Polezhaka Volodymyr Rafeyenko Hryhory Semenchuk Ostap Slyvynsky Vasyl Starun Yulia Stakhivska Oleksandr Fraze-Frazenko Boris Khersonsky Lyudmyla Khersonska Iryna Tsilyk Oleksiy Chupa Iryna Shuvalova Lyubov Yakymchuk

асьєва

ан Анастасія Аф

ів 1982, м. Харк

asyeva

Anastasiya Afan 1982, Kharkiv

Поетеса. Автор віршованих книг «Бідні білі люди» (2005), «Голоси говорять» (2007), «Білі стіни» (2010), «Солдат білий, солдат чорний» (2010), «Порожниста куля» (2012), «Відбитки» (2014). Лауреат премії журналу «Рец» (2005), Російської премії (2006), премії «ЛітератуРРентген» (2007) та ін. Шорт-лист премії «Дебют» (2003). Вірші перекладалися українською, англійською, білоруською і італійською. За професією – судово-медичний експерт. Мешкає в Харкові.

00020

Poet. Author of the poetry books Poor White People (2005), The Voices Speak (2007), The White Walls (2010), White Soldier, Black Soldier (2010), A Hollow Bullet (2012), The Imprints (2014). Winner of the award of the Rets magazine (2005), of the Russian Prize (2006), the LiteratuRRoentgen Award (2007) and others. Included in the short list of the Debut Prize (2003). Her poetry has been translated into Ukrainian, English, Belarusian, and Italian. She is a medical examiner by occupation.

She lives in Kharkiv.

00-021

***

***

Те, у кого внутренняя дыра больше дыры в кармане, больше черной дыры – те сушат белье во дворе, как в прежние времена, и, как в тридцатых, земля под ногами горит.

The ones whose hole inside is bigger than the one in their pockets, bigger than a black hole – they’re drying their clothes in the courtyard, just like old times, and like in the thirties the earth beneath their feet is burning.

Те больше не остаются дышать и смотреть вслед, те движутся только вперед. Впереди новый цвет побед – синюшной кожи цвет и крови случайной цвет.

They no longer stop to take a breath and look back, they only move forward.

Ahead lies the new light of victory – blueing skin its color random blood its flower.

У кого раньше была дыра, те бросают шапки в воздух, кричат ура, их дыра полна, вместо дыры – огонь, они думают – свой огонь, а то – олимпийский огонь.

The ones who used to have a hole throw their caps in the air, shout hurrahs, their hole is filled, in its place its fire, they think it is their fire, or perhaps olympian fire.

Кто нес олимпийский факел, кто так близко его поднес, что вспыхнула пустошь, будто сухой овес.

Who carried the olympian torch, who brought it so close, that the wasteland flared up like dry grain.

На пустой земле что посеешь, то и пожнешь. Пустоты природа не терпит. Факел горит.

On empty land you reap what you sow.

Nature abhors emptiness. The torch burns.

Так долго можно смотреть на воду и на огонь. Смотреть, как входит в дыру, будто вода, огонь.

One can look so long at water and at fire.

Look how it enters the hole, like water: fire.

Смотреть, как чужие слова прожигают их речь. Как огонь, что снаружи, внутрь их продолжает течь.

Look at how others’ words burn through their speech.

How fire, outside, continues to flow inside of them.

Как они говорят: не чужой, это мой огонь. Это не злость, это такая любовь.

How they say: this is my fire, not others’.

This is not malice, this is a kind of love.

00022

аф а н а сь єва

afan asy e va

00-023

Мы любим тебя, видишь, наше большое сердце в крови. Мы спасем во имя любви и убьем во имя любви.

We love you, you see, our enormous heart all bloody.

We are saving in the name of love and killing in the name of love.

Translated by Ainsley Morse

00024

аф а н а сь єва

afan asy e va

00-025

***

***

Разговоры, не значащие ничего мой голос – пауза между щелчками клавиш как если забудешь кого-нибудь одного а потом ничего не найдешь там где оставишь

Conversations that mean nothing my voice a pause between clicks of the keys like if you forget somebody, one person and afterwards find nothing where you leave

вещи смыкаются рядом плотной стеной настолько близко что можно считать морщины голос вставший между тобой и мной не принадлежит ни женщине ни мужчине

things around you close in like a dense wall so close you can count the wrinkles the voice that rises between you and me belongs to neither woman nor man

мы есть тогда когда совпадаем с ним нас только двое в то время как он один не ошибиться мы способны едва ли считая морщины на скомканном покрывале

there are only two of us while there is one of him of not making a mistake we’re hardly capable counting the wrinkles on the crumpled bedspread

00026

аф а н а сь єва

Translated by Ainsley Morse

afan asy e va

00-027

***

***

Возможна ли поэзия после Ясиноватой Горловки Саур-Могилы Новоазовска После Красного Луча Донецка Луганска После разделения людей На отдыхающих и гибнущих Голодающих и гуляющих После того как поэзия давно стала Как сказал один поэт просто «аутистическим бормотанием» Шевелением губами в темноте Я бы сказала В полудреме Возможна ли поэзия В момент когда история проснулась Когда от ее шагов Сотрясается каждое сердце Невозможно говорить о чем-либо другом Но и говорить невозможно

Is poetry possible after Yasynuvata Horlivka Saur-Mohyla Nozoazovsk After Krasny Luch Donetsk Luhansk After the division of people Into vacationers and victims The starving and the strolling After poetry has long since become As one poet put it merely ”autistic mumbling” Lips moving in darkness I would say In a half-doze Is poetry possible At the moment history awakens When her footsteps Cause every heart to tremble It’s impossible to talk about anything else; But talking is also impossible.

Пока я пишу это Совсем недалеко Любые возможности отменяются

While I’m writing this Very nearby Any and all possibilities are being negated.

Translated by Ainsley Morse

00028

аф а н а сь єва

afan asy e va

00-029

Катя Бабкіна 1985, м. Івано-Франківськ

Письменниця, сценарист, драматург, журналіст. Авторка поетичних книг «Вогні святого Ельма» (2002), «Гірчиця» (2011) та «Знеболювальне і снодійне» (2014), збірок оповідань «Лілу після тебе» (2008) та «Щасливі голі люди» (2016) та роману «Соня» (2014), дитячих повістей «Гарбузовий рік» (2014) та «Шапочка і кит» (2015). Її тексти перекладено польською, німецькою, англійською, шведською, французькою, румунською, чеською та російською мовами, п’єси за її текстами ставилися в Києві, Відні та Женеві. Співпрацювала й співпрацює як журналіст чи колумніст з різними виданнями в Україні та закордоном – «Le Monde», «Esquire», «Harpers Bazaar», «Українська Правда», «Buro24/7», «Бізнес», «Фокус», «Платформа», «Bird in Flight» тощо. Мешкає у Києві.

00030

Katya Babkina 1985, Ivano-Frankivsk

Writer, screenwriter, playwright, and journalist. Author of poetry books The Lights of St. Elmo (2002), Mustard (2011), Painkillers and Sleeping Pills (2014), of the collections of short stories Lilu after You (2008), Happy Naked People (2016), of the novel Sonia (2014), and of novellas for children The Pumpkin Year (2014) and The Cap and the Whale (2015). Her texts have been translated into Polish, German, English, Swedish, French, Romanian, Czech, and Russian. Theatrical adaptations of her texts have been staged in Kyiv, Vienna, and Geneva. She has worked and still contributes as a journalist or columnist for a wide range of media outlets in Ukraine and abroad, including Le Monde, Esquire, Harpers Bazaar, Ukrainska Pravda, Buro 24/7, Business, Focus, Platform, Bird in Flight, and others. She lives in Kyiv.

00-031

***

***

...не забудь також сказати про тих, хто тобі ні в чому не дорогий, хто тебе не любив або не беріг, хто на берег не допоміг зійти, і також попроси за таких, які називаються пристрасно – вороги, і звичайно за тих, котрі злі, слабкі, не такі, як хочеться, не як ти. Теж обов’язково за тих скажи, хто у полі, в морі, в саду, в кіно, хто упав, підстрибнув, присів, лежить, хто в садок дитячий вперше іде, хто горить у пеклі, хто пік пиріг, хто купив костюм, хто розбив вікно, хто сказав, що зробить, але не зміг, хто не знав, куди чи не бачив, де. Краще називай їх на імена, щоби іменам не згубити лік – ту, що дотепер все одна й одна, і того, хто нам ремонтує дах, хто щодня паркується, як не слід, хто вкладається спати на правий бік, хто збиває взимку зі сходів лід, хто зневажив страх, хто поліг в боях. Над тобою вогник горить нічний, тихо у кімнаті і надворі. Ти тепер прозорий, легкий, нічий, менший від комах, тонший від роси – вирушай, потік; проростай, горіх; долети до того, хто нагорі, не забудь, не схиб, розкажи про всіх, і за всіх однакове попроси.

...also remember to say about those who mean nothing to you, who didn’t love or protect, or help you set foot on a steady shore, also, speak for the ones who are fervently dubbed as foes, for the weak and the evil, the others, who take after nothing of yours.

You must speak for those in the field, in the sea, in the theater, those in the garden, those who fell, who leapt, who crouched, who lie down, the preschoolers about to start, those who burn in hell, who baked bread, bought a suit, broke a window to shards, who said they would do but didn’t, who knew no direction or didn’t see far.

Better say their names, for the names you must keep the count – of the woman, alone all the same, of the guy who fixes the roof, of the one who never parks right, the one who sleeps on the right side, of those who clear the ice, who forsook their fear, who fell in the fight.

A spark burns above in the night; your room is quiet, it is quiet outside.

Go, venture, the stream; grow, the kernel, unto the tree; take flight to the sky; you are now transparent, light, unowned, smaller than insects and thinner than dew – don’t forget, don’t fail, equally speak for everyone, equally tell their truth.

Translated by Svitlana Iukhymovych and Wang Ping

00032

баб к і н а

babkin a

00-033

***

***

В голові у дівчинки – відблиски золоті. На зап’ястях – дзвіночки, метелики в животі, на подвір’ї – великі, вологі багряні квіти. В снах у неї щоночі закінчується війна, і коли стихає пострілів зла луна всі до одного живі повертаються звідти. За вікном у дівчинки – розйобаний гастроном, і тумани зранку, ніби розведеним молоком, заливають вирвані з коренем гойдалки і паркомати. У кишенях в неї – всі сусідські ключі, і дрібні монети, котрі розсипаються, дзвенячи, коли вона темними сходами у підвал спускається спати. Що її тримає – стрічечки й ланцюжки, фотографії, на котрих іще молоді батьки, глибина коріння в пам’ять, в минулого теплу шкіру. І голуби, як янголи, злітаються до її вікна, і старанно береже її все те, що береже вона, все, у що вона так безнадійно вірить.

Gold glimmers in the girl’s scull.

Trinkets around her wrists, and inside butterflies swirl, in her yard, dewy scarlet bloom.

Every night the war ends in her dreams, when the shooting ceases its evil echoes, everybody alive comes back home.

A fucked-up deli behind her window like diluted milk, morning mists billow through uprooted swings and parking slots.

Her pockets jingle with neighbors’ keys, small coins ring and scatter as she descends to the basement for sleep.

What holds her – the necklaces and ribbons, her parents – still young in her photos, roots through the skin of memory.

Doves swarm to her window, their angel wings sweep, she is kept safe by what she keeps, by what she hopelessly believes.

Translated by Svitlana Iukhymovych and Wang Ping

00034

баб к і н а

babkin a

00-035

ПАМ’ЯТІ НЕБЕСНОЇ СОТНІ

IN MEMORY OF THE HEAVENLY HUNDRED

Коли помираєш, слід пам’ятати про те, що, звісно, перемагає завжди добро, але це не одразу помітно; що дерева срібні і ріки солодкі хоч десь та є, і що тільки те, що ти віддав, назавжди твоє, навіть якщо це – усе в тобі світло; що любити не боляче і не страшно навіть тоді, коли від любові тебе охоплює страх і біль, що його і не побороти. І у жодному разі не слід уявляти, як будуть після тебе інші жити чи помирати, так і не взнавши, хто ти. Тож коли, очікувано чи ні, настає та мить в місті, де очевидно забагато всього горить, у країні, котра забагато від тебе хоче – краще швидко перелічити імена дорогих і тих, хто з любові обережно йтиме тепер по шляхах твоїх, і не закривати очі. Вічна пам’ять – тонке проміння, що пливе через всі часи, дорогоцінний дзвін у повітрі, голубі голоси, відблиски золоті у чужих зіницях. Тож коли помираєш – слід проспівати собі мерщій: перетікає життя в життя, як моря в дощі, і тому воно не скінчиться.

When you are dying, remember – the good does win, but at first there is no way of telling; remember that somewhere sweet water runs, and gigantic trees wear silver; what’s truly yours is what you’ve given, be it every bit of light within you; remember that love doesn’t fear or hurt, though your fight over fear of love continues.

Don’t you dare imagine the others will perish or live without having known your true spirit.

So whether you fathom or not the moment in the city where too many things are burning, in the country which demands too much of you – best reckon the names that are dearest, those who follow your path, though the path quivers, eyes wide open.

Memory eternal – thin rays swim through time, precious chime in the air, blue voices, gold, reflected in someone’s sclera.

When you are dying, sing it, declare: life flows into life as ocean becomes rain, and this is why it will hold forever.

00036

баб к і н а

Translated by Svitlana Iukhymovych and Wang Ping

babkin a

00-037

Les Beley Лесь Белей

1987, Uzhgorod

д 1987, м. Ужгоро

Поет, письменник. Автор поетичних збірок «Son et Lumiere. Листи без відповіді» (2008), «Дзеркальний куб» (2012), «Книга про ліс» (2016), прозових книг «Ліхіє дев’яності. Любов і ненависть в Ужгороді.» (2014), «Асиметрична симетрія: польові дослідження українсько-польських відносин (у співавторстві з Лукашем Сатурчаком)» (2014). Кандидат філологічних наук. Лауреат літературних премій «Дебют» (2008) та «Смолоскип» (2011). Мешкає у Києві.

00038

Poet and writer. Author of the poetry collections Son et lumière, The Letters Without Response (2008), The Mirror Cube (2012), The Book About the Forest (2016), prose books The Dashing Nineties. Love and Hatred in Uzhhorod (2014), Asymmetric Symmetry: Fieldwork on UkrainianPolish Relations (with Łukasz Saturczak) (2014). Holds a candidate of science degree in Philology. Winner of the Debut Award (2008) and Smoloskyp Award (2011). He lives in Kyiv.

00-039

ГРИМУЧА ЗМІЯ

RATTLESNAKE

змія з’являється там, де про неї забувають, або там, де з неї сміються.

the snake appears where no one keeps it in mind or where they make fun on it

ми ходили босоніж по осонню, називали її червом, підгодовували польових мишей.

we walked barefoot through a suntrap, called it an ace of hearts, gave treats to field mice

коли змія вкусила першого, подумали, що той наступив на здвоєну колючку.

when the first of us have got a snakebite, we thought he had stepped on a twofold thorn

коли помер другий, ми щось казали про слабке серце.

when the second one died, we said something about a weak heart

третій висмоктав і виплював половину власної крові з рани, але це його не врятувало.

the third one sucked and spat out half of his own blood from the wound, but this did not save him

гримуча змія гримить тільки тоді, коли у тебе уже не залишається шансу врятуватися.

the rattlesnake rattles only when you have no chance left to save yourself Translated by Yury Zavadsky and Vitaly Chernetsky

00040

беле й

be le y

00-041

КРИМСЬКА МЕДЖУМА

CRIMEAN MEJUMA*

року 2014 усі ще помирали своєю смертю і наша сімейна меджума перейшла під моє перо *** Одного дня почали міняти прапори, потім зникли приїжджі, а з ними – їжа і вода, сонце світило, дощі падали, море було, як завжди солоне. *** У Бахчисараї пересох фонтан, зблиснула шабля, подарована Єкатєріною Сагіб-Гірею. *** Наша сім’я відвіку ходила босоніж кам’яними стежками, приблуди оббивають ноги навіть взуті. *** Вони крадуть наш хліб, наших жінок, наших дітей, спотикаючись об наші прокльони, які ми кидаємо їм їхньою ж мовою. *** Старі кенаси валяться від пустки, а мої внуки знатимуть, що це? І чи напишуть мені відповідь у цій меджумі?

in 2014 generally all were still dying a natural death and our family mejuma passed on to my pen *** one day they started changing flags, after that the visitors disappeared, with them, food and water, sun was shining, rains were falling down, and the sea was salty as usual *** In Bakhchisaray** the fountain has dried up, the saber has flashed that Catherine*** had presented to Sahib-Hirey**** *** Our family walked barefoot since ancient times through these stone paths now strays hit their legs even when they are shod *** They steal our bread, our women, our children, stumbling on our curses, which we throw at them in their own language *** old kenesas***** fall down because of the void will my grandchildred know what are they?

And will they write me an answer in this mejuma?

Translated by Yury Zavadsky and Vitaly Chernetsky

*

Mejuma is a traditional for Crimean Tatars or Karaim collection of stories and

tales usually kept and complemented in the families during very long time.

00042

беле й

**

Bakhchisaray is the ancient capital of Crimean Tatars.

***

Russian empress.

****

Crimean khan.

*****

A Karaite house of prayer .

be le y

00-043

ЗАЛІЗНА ЛОГІКА

PERFECT LOGIC

світло, вітер, тінь – що з цього зникоме?

light, wind, shadow – which one of these can disappear?

Штора, зав’язана у вузол, спальний вагон без подушок і матраців,

a curtain tied in a knot, a sleeping rail coach without pillows and mattresses

у цій країні колеса не бувають ідеально круглими,

the wheels in this country are never perfectly round

залізна дорога завмирає біля кожної станції, назва якої має більше трьох складів,

the railway freezes at every station, whose name has more than three syllables

у складах уже не іржавіє зброя,

the weapons do not rust already

залізо – до заліза, залізо – до плоті, плоть – до землі,

iron to iron iron to flesh flesh to soil

земля від заліза, земля від заліза, не втече.

soil from iron soil from iron – it will never flee from it Translated by Yury Zavadsky and Vitaly Chernetsky

00044

беле й

be le y

00-045

Наталя Бєльченко 1973, м. Київ

Natalia Belchenko 1973, Kyiv

Поетка, перекладачка. Авторка семи збірок віршів. Лауреатка німецької літературної премії Губерта Бурди (2000), літературної премії ім. Миколи Ушакова (2006), премії ім. Леоніда Вишеславського «Планета Поета» (2013), перекладацької премії «Метафора» (2014). Стала одним з переможців (3 місце, українська мова) польського Міжнародного конкурсу на найкращий переклад поезії Віслави Шимборської російською, білоруською та українською мовами (2015). Її поезії перекладалися німецькою, французькою, англійською, болгарською, корейською, голландською, польською мовами та друкувалися у виданнях відповідних країн. Мешкає в Києві.

00046

Poet and translator. Author of seven poetry collections. Winner of the Hubert Burda German literary award (2000), Mykola Ushakov Award (2006), the Vysheslavsky «Planeta Poeta» Award (2013), the Metaphora Award for translators (2014). She has become one of the winners (3rd place, in Ukrainian) of the Polish International Competition on the best translation of Wisława Szymborska poetry into Russian, Ukrainian and Belarusian (2015). Her poems have been translated into German, French, English, Korean, Bulgarian, Dutch, Polish and were published in various magazines in those countries. She lives in Kyiv.

00-047

ВРОЦЛАВ

WROCŁAW

Над андрогінною рікою Душі нема чого боятись, Бо простір ділиться надвоє І обопільною є радість.

At the androgynous river Your soul has nothing to fear Because space is rent in two And the happiness is mutual

І тілу вік пробачить тіло, Бо на околицях зустрілись, – Коли ріка не відступила, – Затамувавши млість і miłość.

And the body will forgive the body its age They met on the outskirts When the river had stamped out love and langour, it wouldn’t retreat

Ще можна з того нетривкого Вогню пройтися берегами, Щоб віршик склався паперово І вилетів у отвір брами.

You can still escape along the banks From this flimsy fire To write a paper poem That flies out the slot in the gate

Над карамельною рікою І містом W на Миколая Дівчатко відкопало Трою І досі ще її копає.

At the caramel river and The W bridge on Christmas Eve A little girl was digging up Troy And she’s still digging today.

Translated by Ali Kinsella

00048

бєл ь ч е н ко

be lc he n ko

00-049

СТРИПА

The Strypa River

Ріка відсіче пуповину, Виходячи з нетрів струмка. У мізках розчистить стежину, Лінивому дасть копняка.

The river will cut its cord As it exits the labyrinth of the stream.

It will clear a path in the mind And kick the indolent.

І серце, затягнуте туго, Стріпочеться рибкою в ній. Губами вихоплюєш друга І всотуєш простір тугий.

And the heart, tightly wound Beats like a fish in that river.

You catch a friend in your lips And suck in the tight space.

Рухомі надводні рослини, Столітні тривкі гробівці Дзеркально підкоряться плину, Щоб збитися на манівці.

Mobile outdoor plants, Centuries-old tombs Specularly obey the course, In order to be led astray.

Непевні місточки змією Проковзуються при ході. Біліють печери над нею – Рукомиша схили круті.

The uncertain bridges slip And slide like a slithering serpant.

The caves at the river are white – Rukomysh’s slopes are steep.

Рибалки, млини, перехожі Купають свій погляд у ній, Та раптом прокинутись може І сам водяник навісний.

Fishermen, mills, and passers-by Bathe their glances in the river, And the mad water sprite Might suddenly spring to life.

А потім на греблі зустріне Загублених серед стихій Якоїсь погожої днини Пригожий Антоній святий.

And later, some fine day Comely Saint Anthony Will meet along the dam Those lost among the elements.

Translated by Ali Kinsella

00050

бєл ь ч е н ко

be lc he n ko

00-051

***

***

Пам’яті поетів Розстріляного Відродження

In memory of poets of Executed Renaissance

Полуторка їде, зчепивши борти, Нажаханою Биківнею. Чи можна поету від ями втекти, Віршами домовитись з нею?

The truck is grinding teeth across The village of Bykivnia.

How can a poet coax the earth, And earn the pit’s forgiveness?

Під соснами цими – останній нічліг. Їх нудить вапном і кістками. І коїться щось в головах у живих, Коли в них вдивляються ями.

At last comes sleep beneath the pines So sick of corpses. Crazy The living feel, because they find That graves return their gazes.

Translated by Iryna Shuvalova

00052

бєл ь ч е н ко

be lc he n ko

00-053

Evheniya Bilche n

Євгенія Більчен

ко

1980, Kyiv

ko

1980, м. Київ

Поетеса, прозаїк, перекладачка, філософ, культуролог, релігієзнавець, арт-куратор. Доктор культурології. Кандидат педагогічних наук. Професор кафедри культурології Інституту філософської освіти і науки Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (Київ). Автор збірок поезії «Моя революція» (2009), «Жесть» (2010), «Александрія – 208» (2010, у співавт. з Ю. Крижановським), «Історія хвороби» (2011), «Дві Жені» (2012), ПОСТлірика» (2012). Переможець Всеукраїнського літературного конкурсу «Витоки» (2009) у номінації «Поезія», Міжнародного літературного конкурсу «Согласование времен» (Франкфуртна-Майні, 2010) у номінації «Поэзия» (2 місце), лауреат Кубку Великого Слему (Харків, 2013). Мешкає у Києві

00054

Poet, novelist, translator, philosopher, culturologist, religious scholar, art curator. Doctor of cultural studies.

Candidate of Pedagogical Science.

Professor of the Department of Culturology of the Institute of Philosophical Education and Science of the Drahomanov National Pedagogical University (Kyiv). The author of the poetry collections My Revolution (2009), Tin (2010), Alexandria – 208 (2010, co-author Yu. Kryzhanovskyi), Hospital Chart (2011), Two Zhenyas (2012), POSTlyric (2012).

Winner of the «Vytoky» All-Ukrainian literary contest (2009) in the category «Poetry», of the International Literary Contest «Soglasovaniye Vremen» (Frankfurt, 2010) in the category «Poetry» (2nd place), winner of the Grand Slam Cup (Kharkiv, 2013). She lives in Kyiv.

00-055

БЖ. ЭМИГРАЦИЯ

EMIGRATION

«Подобно оторвавшемуся метеориту вылетел из круга и я, да так и лечу по сей день.» Милан Кундера

«Like a meteorite broken off from a planet, I left the circle and have not stopped falling.»

Milan Kundera

– Сабина, найди ключи и запри замки. Не думай о тех, кто ел из твоей руки. О тех, кто в земле. О тех, кто на Небеси. Спустись по дороге вниз и возьми такси.

− Sabina, find the key and lock the locks.

Don’t think about the ones who ate from your hand.

About the ones in the ground. The ones in Heaven.

Go on down the road and hail a cab.

Проси на вокзал – без карт, паспортов и виз. Не важно, куда: Сабина, ты едешь – «из»: Из клетки, из государства, из кабака – И это не бегство: это течёт река.

Ask for the train station − no tickets, passports, or visas.

Doesn’t matter where to: Sabina, you’re getting «out»: Out of the cage, the state, the bar – And this is not escape: this is the river’s flow.

Большая река, но вымерла рыба в ней. Запомни, Сабина, нет у тебя корней, Помимо кругов Сансары, покатых дамб, Помимо того, что Фриде дала вода.

It’s a big river, but its fish have all died out.

Remember, Sabina, you’ve got no roots, Besides the Samsara cycles, sloping banks, Besides the fact that you gave Frida water.

Но ты – не поток, Сабина, и не ручей. Ты – море, твой чёрный крымский потоп – ничей. Давай, растекайся вширь, погружайся вглубь, Впускай синеглазый космос в пустую грудь.

But you’re no torrent, Sabina, and no stream.

You’re the sea, your black Crimean deluge is no one’s.

Go on, spill wide, go deep, Let blue-eyed space into your empty breast.

Тебя не достанет век, не застигнет град. Лишённая стран (а значит, и эмигрантств), Вставай в Никуда – с любой мировой ноги – И просто беги, Сабина, зверёк, беги!

The age won’t reach you, the city won’t catch.

Deprived of countries (and thus of emigrations), Rise into Nowhere − up on either world leg − And just run, Sabina, little beast, run!

Поверь, во вселенском вареве языков Твой зев – шоколадный, красный и жёлтый зов – Услышат Бали, Варшава и Мэриленд. Давай, не глупи, Сабина, лови момент. Вкуси свой нехитрый ломтик от общих благ. И пусть не дрожит рука, заполняя бланк: Ведь ты, как и я, на Родине – вечный жид.

– Мой Милан, прости. Прости, что она дрожит.

Believe that in the universal slop of languages Your yawn is a chocolate, red and yellow call – Bali, Warsaw and Maryland will all hear.

Come on, don’t be stupid, Sabina, seize your chance.

Bite off your simple bit from the shared wealth.

And may your hand not tremble, filling in the form: For you are, like me, in your Homeland – a wandering Jew. − Forgive me, my Milan. Forgive me that she trembles.

00056

біл ь ч е н ко

bilc he n ko

00-057

Мой милый, прости, что снова рябит река. Я братьям рябым сказала: «Привет – пока». Я буду с тобой взрывать блокпосты в ночи…

– Куда ж ты, Сабина?

– Я не нашла ключи.

My sweet, forgive me, that the river ripples again.

I told my pocked brothers: “Hello – goodbye.”

You and I will blow up army posts in the night… − But where are you going, Sabina? − I couldn’t find the keys.

Translated by Ainsley Morse

00058

біл ь ч е н ко

bilc he n ko

00-059

БЖ. МОНОЛОГ СОЛДАТА БЕЗ ПРАВА НА УВОЛЬНИТЕЛЬНУЮ

MONOLOGUE OF A SOLDIER WITHOUT THE RIGHT TO A LEAVE-PASS

Одиночество – это сотня людей в партере: Слева – якорь и крест, а справа – памфлет и пика. Микрофон, изгибаясь, скалится, как пантера: Виртуозный прыжок, – и ты не успеешь пикнуть.

Loneliness is a hundred people in orchestra seats: To the left – an anchor and a cross, to the right – a pamphlet and a pike.

The microphone, twisting, bares its teeth like a panther: A virtuoso leap, – and you don’t have time to make a peep.

С этим чувством идут в атаку, в психушку, в горы. Отвергают трактаты: Энгельс, Донцов, Татищев… Одиночество – это Город: Вечерний город, Где ты сам к Рождеству себе же подарки ищешь.

Feeling this, they charge into battle, the madhouse, the mountains.

Repudiate treatises: Engels, Dontsov, Tatishchev…

Loneliness – is the City: The evening city, Where you go looking for your own Christmas presents.

Покупаешь в аптеке то, что тебя не лечит. Примеряешь в бутике пёструю чудо-майку. Ищешь плечи… Но даже плечи не обеспечат Дорогого тепла святую скупую спайку.

At the pharmacy you buy things that won’t heal you.

In a boutique you try on a gaudy miracle tee.

Looking for shoulders…

But even shoulders can’t guarantee The saintly miserly joint of dear warmth.

Спайке свойственна боль – тупое нытьё в брюшине. Горлу – спазм. Тонким пальцам – свечечка золотая. В протестантской брошюре пишут, мол, «бреши ныне В наших душах Потопом больше не залатают».

Pain’s inherent to a joint – a dull whine in the gut.

Spasms to the throat.

A little golden candle to the thin fingers.

In the protestant pamphlet it says, «the Flood Can no longer patch the holes in our souls»

Вот и бродишь ты – незалатанный, обратимый, Как игрушка из пластилина, – в любую форму. Одиночество – это пьяные побратимы: На хайвэях их битв ты значишься светофором.

And so you wander – unpatched, transformed, Like a clay toy, into any and all shapes.

Loneliness is drunken blood brothers: On the highways of their battles you’re the stoplight.

Ты теряешь мигалки цвета и пункты плана. С каждым днём превращаясь В Несси, Харона, Ноя, – Ты пускаешь озёра, реки и океаны Вдоль по бронхам, где никотина, – как перегноя.

You’re losing the flashing lights and points of the plan.

Turning every day Into Nessie, Charon, Noah, – You drop lakes, rivers and oceans Down your bronchi, where nicotine lies like humus.

Новоизбранный царь лелеет свою известность, Назначая министров и распуская дожей. Одиночество – это Честность:

The newly-anointed czar coddles his fame, Naming ministers and dispersing doges.

Loneliness is Honesty:

00060

біл ь ч е н ко

bilc he n ko

00-061

Тупая честность, По которой ты где-то что-то кому-то должен.

Dumb honesty, That says somewhere you owe somebody something.

Одиночество – это тысяча рифм в кармане, Как потребность в тебе живого людского мира: Кто-то ласковый чтит их трепетней сур в Коране, Кто-то злой и несчастный в них прогрызает дыры.

Loneliness is a thousand rhymes in your pocket, Like your need for a living human world: Someone tender observes them more piously than the Koran suras, Someone cruel and unhappy gnaws them full of holes.

Но тебе всё равно – пророк ли ты, шут ли, бублик. Каждый новый транквилизатор – хорош, как роза: Одиночество – это трассы твоих республик. Одиночество – это трансы твоих неврозов.

But you don’t care if you’re a prophet, a clown, or a bagel.

Every new tranquilizer is beautiful as a rose: Loneliness is the highways of your republics.

Loneliness is the trances of your neuroses.

Ты заходишь в собор – напуганный, будто Данко, Ощутивший в себе симптомы простуды Кая… Разжигай свое сердце! Помни, что на гражданку Никогда рядовых Господь Твой не отпускает.

You go into the cathedral – scared as Danko, Feeling the symptoms of a Kai cold…

Set your heart on fire!

Remember that army privates From Your Lord never receive a leave.

Translated by Ainsley Morse

00062

біл ь ч е н ко

bilc he n ko

00-063

БЖ. ВОЙНА И МОРЕ

WAR AND SEA

В солёной тьме чернильного наброска, Пришпиленного к небу огоньками, Одесса спит. Её качает Бродский: Он стал теперь сродни вселенской маме, Спасающей, но так и не спасённой… За столиком, ажурно-эмигрантским, Рисует хной тату барыга Сёма На бёдрышке одной из львовских граций. Никто не помнит ни Кремля, ни НАТО: Наложено табу на зоны риска. Поблёкший камень плит пансионата – Незыблем, как реликт соцреализма. Уходят прочь из головы нагретой Последних мыслей скудные заначки. Тоска. Киндзмараули. Сигареты. Вульгарный профиль уличной циркачки. А где-то – бьются Азия с Европой На радость петербургскому Атилле. А где-то там – мои следы в окопах Ещё от слёз и крови не остыли... Но смолкнут бомбы, мины и снаряды: Ничто не властно сей клочок загадить, Где розовым котёнком с балюстрады Соскакивает солнце на закате.

In the salty darkness of an ink sketch, Pinned to the sky with lights, Odessa sleeps.

She’s rocked by Brodsky: He’s now come to be like a universal mama, saving, but herself not saved…

At a table, delicate in an émigré fashion, Syoma the crook tattoos in henna On the thigh of one of Lviv graces.

No one remembers either the Kremlin or NATO: A taboo’s been placed on the risk zone.

The faded slabs of resort flagstones – Unshakable as a socialist realist relict.

The meager stashes of final thoughts Run fleeing out of the heated head.

Sorrow.

Kindzmarauli wine.

Cigarettes.

The vulgar profile of a street circus girl.

But somewhere Asia’s fighting Europe To the joy of Petersburg’s Attila.

And somewhere my footsteps in the trenches Have yet to cool from blood and tears...

But the bombs, mines, and shells will fall quiet: Nothing has the power to soil this plot, Where like a pink kitten from the balustrades The sun leaps down toward its setting.

Translated by Ainsley Morse

00064

біл ь ч е н ко

bilc he n ko

00-065

Мірек Боднар 1985, м. Івано-Франківськ

Mirek Bodnar 1985, Ivano-Frankivsk

Поет, перекладач і видавець. Автор поетичних книг «ще, ще, ще, не зупиняйся!» (2012), «Пожертва на світло» (2014), «Видіння любові і смерті» (2014) та «Бриколаж» (2015, спільно зі збіркою есеїв Сергія Жадана «Коли спаде спека» в рамках серії «Схід/Захід»). Головний редактор і співзасновник (разом із Христиною Михайлюк) видавництва «П’яний корабель». Співзасновник і учасник музичновізуальних проектів «Франшиза» та «11 вересня». Перекладає поезію з англійської і польської мов. Лауреат премії «Metaphora» за переклади з американських і польських поетів (2014). Мешкає в Івано-Франківську.

00066

Poet, translator, and publisher. Author of the poetry books More, More, More, Don’t Stop! (2012), A Donation to the Light (2014), Visions of Love and Death (2014), Bricolage (2015, with the collection of Serhiy Zhadan’s essays When the Heat Subsides in the series «East/West»). The chief editor and co-founder (along with Khrystyna Mykhailuk) of The Drunken Boat publishing house. Co-founder and member of musical and visual projects «Franchise» and «September 11th». Translates poetry from English and Polish. Winner of the «Metaphora» award for the translations of American and Polish poets (2014). He lives in Ivano-Frankivsk.

00-067

***

***

Ми будемо відходити безшелесно у тиші після останнього сеансу камлання, ми будемо падати і згорати, як зорі, залишаючи по собі лиш світло у нічному небі, стаючи сигнальними вогнями для тих, хто в дорозі, маяками для тих, хто в морі; проходячи чорними коридорами відчаю, ми зникатимемо поодинці, не відкидаючи тіней, не лишаючи слідів і відбитків.

We depart without a rustle, silent after the last séance of shamanic dance, we shall fall and burn like stars, leave nightlight behind, become signal lamps on the road, lighthouses in the sea; walk in black hallways of despair, disappear one by one, casting no shadow, no trace.

Згадай про нас у своїй молитві, дитино моя з усмішкою Браяна Джонса, пом’яни наші імена у час вечірній, коли западуть сутінки, і можна буде почути наше потойбічне дихання і наші перешіптування.

Remember us in your prayer, my child with a smile of Brian Jones, honor our names at eventide, as twilight falls, our breathing, out of this world, and whispers can be heard.

(Говори до мене, говори, я хочу слухати твій голос, тримайся мене, я покажу тобі своє втрачене королівство, я розкажу тобі про втрату віри.) (Я прийшов сюди, щоб піти, і йду, щоб прийти знов.) На початку було слово, і слово було в Бога, у кінці буде мовчання, і мовчання буде в нас.

(Talk to me, I wish to hear your voice, hold me, I will show you my lost kingdom, I will tell you about loss of faith.)

(I came here to leave, and I leave to come here again.)

In the beginning was the word, and the word was God, in the end will be silence, and silence will be us.

Translated by Svitlana Iukhymovych

00068

бодн а р

bo dn ar

00-069

***

***

Огида до римованих віршів, як огида до влади – терпіння і побожність, страх, що зникає перед боєм, крапка в останньому реченні.

Revulsion against rhymes like revulsion against the government is patience and pity, fear, gone before the fight, period after the last sentence.

Чорні янголи смерті, що пікетують наші душі, збуджені і тривожні сновидіння, що закінчуються холодним ранком, коли сонце шкірить свої білі зуби і освітлює барикаду між пробудженням та дійсністю.

Black angels of death picketing our souls, roused and anxious dreams, ending cold in the morning, when the sun grins white teeth and illuminates the barricade between waking and reality.

Світло, що прийде по всьому, – звістка від мертвих, хороший початок нового дня.

Light, after everything goes, news from the dead, a good beginning of a new day.

Translated by Svitlana Iukhymovych

00070

бодн а р

bo dn ar

00-071

***

***

Світло ніколи більше не увійде до цієї кімнати, заповненої темрявою і нашим з тобою диханням.

Darkness and our breathing fill the room where light will never walk.

У місті поменшало птахів і вуличних псів, місто конає і кровоточить, як важко поранений старий звір. Ми ще намагаємося так-сяк ходити, щось говорити непевне, але ніколи більше не буде такої зухвалості, з якою ми злісно розгризали кістки цієї хворої схибленої реальності. Усе, що залишається – твоя спина, до якої притуляюсь, змучено вкладаючись спати, моя рука, що обнімає тебе, наше дихання, яким зігріваємо темряву.

Fewer birds and stray dogs in the city, it bleeds, in agony, like an old wounded beast.

We struggle to walk, blabber something, but never again will we have the temerity to bite the bones of this sick reality like we did.

What stays – your back, I lean on it, as I go to bed, exhausted, my arm around you, our breathing warms the darkness.

Translated by Svitlana Iukhymovych

00072

бодн а р

bo dn ar

00-073

Андрій Бондар й

1974, м. Кам’янець-Подільськи

Поет, публіцист, перекладач. Лауреат премії видавництва «Смолоскип» (1997). Автор поетичних збірок «Весіння єресь» (1998), «Істина і мед» (2001), «Примітивні форми власності» (2004), Пісні пісні. Збірка низької поезії та примітивної лірики» (2014) та збірки есеїстики Морквяний лід» (2012). Вірші перекладено англійською, німецькою, французькою, польською, шведською, португальською, румунською, хорватською, литовською, білоруською, чеською мовами. Перекладає з польської і англійської мови. Мешкає у Києві.

00074

Andriy Bondar 1974, Kamianets-Podilskyi

Poet, essayist, and translator.

Laureate of the Smoloskyp Award (2007). Author of poetry collections A Spring Heresy (1998), Truth and Honey (2001), Primitive Forms of Ownership (2004), Lean Songs. A Collection of Junk Poetry and Primitive Lyrics (2014) and of a book of essays, Carrot Ice (2012). His poetry has been translated into English, German, French, Polish, Swedish, Portuguese, Romanian, Croatian, Lithuanian, Belarusian, and Czech. He translates from Polish and English. He lives near Kyiv.

00-075

КОРОТКА ПІСНЯ ПРО ЛЮБОВ ДО РІДНОЇ МОВИ ТА ВІТЧИЗНЯНОЇ ІСТОРІЇ:

A SHORT SONG ABOUT LOVE FOR THE NATIVE TONGUE AND NATIONAL HISTORY

Люби й бережи українську мову, Як язик за зубами, Бо в ній – 32 букви, Як колись було зубів У твоєму роті. М’який знак, як хлібний м’якуш, Залиш для голодних. Він – тридцять третій.

Love and protect the Ukrainian tongue By keeping your mouth shut.

It has thirty-two letters – You once had just as many teeth In your mouth.

The soft sign, a moist crustless loaf, Best left for the famished.

It is thirty-third.

Translated by Vitaly Chernetsky

00076

бон да р

bo n dar

00-077

КОРОТКА ПІСНЯ, ЩО ВИЧЕРПУЄ ТЕМУ ЛІТЕРАТУРНОГО ПОБУТУ:

A SHORT SONGS THAT EXHAUSTS THE THEME OF LITERARY LIFE

Літературні презентації – як похорони. Не приходиш ти – не приходять до тебе.

Literary readings are like funerals.

If you don’t come – they won’t come for you either.

Translated by Vitaly Chernetsky

00078

бон да р

bo n dar

00-079

КОРОТКА ПІСНЯ-ТАНКА ДЛЯ ТИХ, ХТО НЕ ВМІЄ НЕНАВИДІТИ: на війні як на війні хто не йде вбивати нехай побажає ворогу смерті а потім помолиться за вічне життя для всіх

A SHORT TANKA FOR THOSE WHO DON’T KNOW HOW TO HATE all is fair in war let him who won’t go killing wish the foe to die and then let him pray for eternal life for all Translated by Vitaly Chernetsky

00080

бон да р

bo n dar

00-081

Христина Венгринюк 1987, м. Чернівці

Письменниця, літературознавець, художниця. Автор прозових книг «Катарсис» (2005), «Голий нарКОТИК» (2006), поетичних збірок «Бог у стіні» (2008) , «Довгі очі» (2013) роману «Хутір Америка» (2013). Разом зі Святославом Померанцевим та Василем Дроняком співзасновник дитячого арт-видавництва Чорні вівці». Засновник та викладач живопису в студії МонмАРТр». Кандидат філологічних наук. Організатор літературних заходів фестивалю «Meridian Czernowitz». Поезія перекладена на російську, румунську, польську, німецьку, угорську та іврит. Мешкає у Чернівцях.

00082

Khrystyna Venhrynyuk 1987, Chernivtsi

Writer, poet, literary scholar, artist.

Author of prose books Catharsis (2005), Naked Drug (2006), of the poetry collections God in the Wall (2008), Long Eyes (2013), the novel Hamlet America (2013). Co-founder (with Svyatoslav Pomerantsev and Vasyl Dronyak) of the Chorni Vivtsi art publishing house for children. Founder and teacher of painting in the MontmARTre studio.

Candidate of science in Philology. The organizer of poetry events at the Meridian Czernowitz International Literary Festival. Her poetry has been translated into Russian, Romanian, Polish, German, Hungarian and Hebrew.

She lives in Chernivtsi.

00-083

000 215

000 215

На дахах живуть кози І чіпляють своїми рогами небо. Воно наколюється на них І чорніє, Наливається синцями і болем. А потім плаче на нас з тобою, Бо ми їх там посадили І забули зібрати, Як зійшли вони молоком і кров’ю.

Goats live on the roofs; their horns catch on the sky.

It pricks itself on them, and darkens; it bruises and fills with pain.

And then it begins to shed tears on you and me, as it was us who placed them there and forgot to pick them up when they were oozing milk and blood.

Translated by Anatoly Kudryavitsky

00084

вен г р ин юк

ve n hr y n y u k

00-085

000 274

000 274

Дні з тобою закінчуються, І я закінчуюся. У цієї смерті було стільки любові, Що вона народила. Тепер я знаю як це, Коли ніч не приходить. Просто тепло і світло (Як в зіницях). Я полюбила тебе більше, Ніж Бог Баха і Босха. І лягла в твоє тім’я, Як жінка пророча З диким яблуком в роті.

Days spent with you are coming to an end, And I am coming to an end, too.

There was so much love in this death That it managed to give birth.

Now I know how it feels When night never arrives: It is warm and bright there [Like inside the pupils].

I adored you more Than God adores Bach and Bosch.

And I found room for myself inside your head Like the prophesier With a wild apple in her mouth.

Translated by Anatoly Kudryavitsky

00086

вен г р ин юк

ve n hr y n y u k

00-087

000 237

000 237

Бог зливає воду з неба, І це єдине, що чую останні сім тижнів. Пам’ятаю ще, ти згрібав крихти зі столу, і так тремтіли руки, наче йтимеш. Якби знати, що своїми пальцями Розтинатимеш небо, щоб лило ще сильніше, А разом з ним – моє серце, в яке увійшли Твої слова, як входять шалені до храму, Як входять жінки і волочать кров ногами. Як входять волхви і люди з хвостами. Якби знати… раніше… Що закривати очі треба лиш, коли страшно. А коли добре, – треба бачити.

God pours water from the sky, and this is The only thing I’ve been hearing over the last seven weeks.

I also remember you swept crumbs from the table and your hands were trembling, as though you were about to leave.

If only I could guess that you’d open up the sky With your fingers, so the downpour could get worse, And open my heart that harbours your words Like a temple harbours maniacs.

Women enter it dragging their blooded feet; Magi enter it, and so do tailed people.

If only I knew before that I should close my eyes Only when I’m scared. When you are fine, You want to take a good look around.

Translated by Anatoly Kudryavitsky

00088

вен г р ин юк

ve n hr y n y u k

00-089

Василь Голобородько 1945, с. Адріанопіль, Луганської обл

Поет. Автор п’ятнадцяти поетичних книг. Перша поетична книжка «Летюче віконце», яка готувалася до друку в одному з київських видавництв, була знищена вже набраною для друку через незгоду автора співпрацювати з органами державної безпеки (КГБ) колишнього СРСР. Від 1969 року і аж до 1986 року твори Голобородька не друкували в Україні. Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1994), премії ім. В.Симоненка (1988). Член Національної спілки письменників України. Окремі твори поета перекладено на польську, французьку, німецьку, англійську, румунську, хорватську, сербську, португальську, іспанську, естонську, латвійську, литовську, шведську, російську мови. Окремими виданнями вірші у перекладах іноземними мовами з’являлися: португальською у Бразилії (1991), англійською у Канаді (1991), польською у Польщі. Через останні події в Украні, змушений тмчасово мешкати не у Луганську, а у м. Ірпінь, що під Києвом.

00090

Vasyl Holoborodko

1945, Adrianopil, Luha

nsk reg.

Poet. Author of fifteen books of poetry. The first poetry book, Flying Window, prepared for publication in one of publishing houses in Kyiv, was destroyed after it was typeset because of the author’s disagreement to cooperate with state security (KGB) of the former USSR. From 1969 and up to 1986 works by Holoborodko were banned from publication in Ukraine. Winner of the Taras Shevchenko National Award (1994), and of the Vasyl Symonenko Award (1988), member of the National Union of Writers of Ukraine. Selected works of the poet have been translated into Polish, French, German, English, Romanian, Croatian, Serbian, Portuguese, Spanish, Estonian, Latvian, Lithuanian, Swedish, and Russian. Books of his poetry were published in the following foreign languages: Portuguese in Brazil (1991), English in Canada (1991), Polish in Poland (1995). Due to the recent developments in Ukraine, he is temporarily forced to live not in Luhansk but in Irpin near Kyiv.

00-091

НАОДИНЦІ З МЕТЕЛИКОМ

ONE ON ONE WITH A BUTTERFLY

Виходячи з дому, кожного разу думаєш про щасливе повернення, а не про якісь здобутки поза домом.

Each time I leave my house with thoughts about the happy return, and not some accomplishments out there.

Сидиш на галявині з книжкою у руках, але від читання відволікає метелик – ганяєшся за ним, щоб упіймати та роздивитися ближче, але він не дається в руки, як я не намагаюся зловити. Так продовжується якийсь час, поки не усвідомлюю, що це не я його ловлю, а – він мене, з тією ж метою – щоб поближче роздивитися. Але як би він мене зловив, не маючи для того ніяких засобів, міг би збільшити свої розміри до моїх, якщо він на таке здатен (уміє ж із гусениці ставати метеликом!), тоді я й так добре роздивився б візерунки на його крильцях, як картини Жана Міро. І в ту мить, коли я так подумав, метелик відлітає з галявини, мабуть, полетів до свого метеликового дому, і я збираюся іти геть, загортаю недочитану книжку, уклавши між сторінок вирвану травинку, щоб повернутися до попереднього місця читання. З тим і повертаюся додому, радіючи, що не дався зловити метеликові, і з травинкою у книжці, як нагадуванням.

00092

гол о б о р о дь ко

I sit on a lawn with a book in hand, but a butterfly distracts my reading – I chase it, to catch and have a closer look, but it slips through my hands, no matter how hard I try.

It goes on for a time, until I realize that I’m not the one in pursuit, but that it pursues me with the same intention – to have a closer look.

But if it caught me, with no means to do so, if it could grow to my proportions, if it was apt to do so, (caterpillar becomes the butterfly, after all!) then I would watch the patterns on its wings as the paintings of Joan Miro.

Just as this thought occurred to me, the butterfly left the lawn, perhaps, for its butterfly home, and I am about to go, I fold the unfinished reading, and put a blade of grass between the pages, to continue where I left off.

With that I return, ho lo bo ro dko

00-093

(Епіфанія: метелик-не-метелик – символ за ознакою «бути тим, що є прихованою загрозою»).

happy that I didn’t give in to the butterfly, and with the blade of grass in my book as reminder.

(Epiphany: butterfly – not a butterfly this is a symbol – “to be is a hidden threat”) Translated by Svitlana Iukhymovych

00094

гол о б о р о дь ко

ho lo bo ro dko

00-095

ЗНАКИ НА НЕБІ

SIGNS IN THE SKY

Не стане знаку на землі?

The sign shall be gone from earth?

Не стало: недалекий пагорб за селом, помітний із усіх кутків, де дівчата щовесни збирались співати веснянки, весну зустрічати, заростає травою.

Gone: the nearby hill beyond the village, visible from every corner, where girls came together every spring to sing their hymns, greet the season, grass overgrowing.

Кожної наступної весни туди збиралося усе менше дівчат – що менше дівчат приходило, то більше трави виростало, що більше трави виростало, то менше слів веснянки пам’яталося: на одну весну один рядок забувся, на другу весну другий рядок забувся, на третю весну іще один рядок забувся, на четверту весну уся веснянка забулася, бо ніхто вже не приходив з дівчат, бо нікому вже було співати веснянку – пагорб заріс травою, пропав знак веснянки на пагорбі, на землі. І став знак веснянки на небі, якби хто подивився вгору, то побачив би веснянку: дівчата розходяться з пагорба додому, проспівавши востаннє цього дня веснянку, бо місяць уже піднявся угору, а три зіроньки зібралися докупоньки.

Every subsequent spring fewer girls gathered there – the less they were, the more the grass.

The more the grass, the less lyrics to the hymns remembered: in the first spring, one line was forgot, in the second spring, the second line went, in the third spring yet another line, in the fourth spring the entire hymn was gone, because none of the girls went there, because nobody were to sing the hymn – the hill overgrew with grass, the sign of the song vanished from the hill, from earth.

And the sign of the hymn became in the sky, if someone looked up, they would see the song: girls walk back home from the hill, having sung the last springtime hymn of the day, because the moon has risen, three starlets have huddled as one.

Translated by Svitlana Iukhymovych

00096

гол о б о р о дь ко

ho lo bo ro dko

00-097

ПЕРЕХРЕСНІ ДОРОГИ

Intersections

Усе життя, ходячи по світу, вибирав не дороги, а стежки: усяка дорога веде далеко, а стежкою, куди б не йшов, завжди повернешся до рідного дому, та й тому, хто йде не дорогою, а стежкою, ніхто і ніколи не перейде дорогу, ні мимоволі, ні навмисне.

My whole life, I walked the earth, and chose trails instead of roads: any road leads far off, but the trail brings you back home no matter where you walk.

Besides, who walks the trail will not cross roads with evil, by will or by chance.

Так і іду собі стежкою, нічого не думаючи, так собі гадаю, бо добре було б, ідучи, ні про що не думати (в дорозі – думається про дім, а вдома – про пройдені або майбутні дороги). Отак і іду собі стежкою, аж раптом на правому черевику помічаю сонечко, це ж воно йшло своєю дорогою, але не тією, якою я йшов, наші стежки перетнулися, я змушений зупинитися та діждатися, поки сонечко перелізе через мене, бо якщо піду далі, то сонечко зіб’ється з дороги, а я ж намагаюся нікому не переходити дороги. У сонечка є ж не тільки ніжки, а ще й крильця, та як йому скажеш, щоб воно летіло через мене, а не довго пересувалося на своїх куцих ніжках, спинивши ненароком мене. У сонечка є крильця, тоненькі, але достатні, щоб літати, хоч воно зустрічається завжди з прихованими крильцями, тому й ніколи не бачиш їх у леті, чи не урок мені, приховувати можливість літання, хоча й потреби такої ніколи не виникало, крила – це ще небезпечніше за дорогу, ті занесуть туди, куди й дорога не заведе.

00098

гол о б о р о дь ко

And so I walk the trail, not a thought in mind, so I deliberate, it would be good to think nothing as I walk (thoughts about home – when on the road, thoughts about the past and future roads – when at home).

And so I walk the trail, and suddenly – a ladybug on my right shoe, it had its trail as I had mine, our paths crossed.

I have to stop and wait till the ladybug climbs over me, because if I go on, the ladybug will go off-course, and my goal is to not cut through the roads of others.

Apart from its tiny feet, ladybug has the tiny wings, but how to tell it should fly over me and not crawl, slowly, on its shortsy legs, my chance obstacle.

Ladybug has wings, delicate but enough to fly, though it always shows the form ho lo bo ro dko

00-099

Поки отак роздумую про крила та літання, сонечко вже перелізло мене – перешкоду на його дорозі – та й попрямувало десь далі, не витоптуючи трави – не натоптуючи стежки, а я іду далі своєю дорогою, усе далі й далі від нашого із сонечком перехрестя.

where the wings are hidden, so you cannot see them in the flight.

Isn’t it but a lesson for me, the hidden strength to fly, though the need hasn’t been pressing, wings – are yet more dangerous than the road, they will carry you where even the road doesn’t go.

While I am contemplating wings and flying, ladybug has crawled over me – the obstacle on its course – and is heading somewhere, without treading the grass – without treading a trail, and I walk my way, farther and farther from the intersection, ladybug’s and mine.

Translated by Svitlana Iukhymovych

000100 гол о б о р о дь ко

ho lo bo ro dko

00-0101

бчук

о Богдан-Олег Гор

р 1986, м. Житоми

Поет, художник, журналіст, куратор літературно-мистецьких проектів. Автор поетичних збірок «Книга дослідів» (2002), «Місто в моєму тілі» (2007), «Цілодобово!» (БогданОлег Горобчук, Павло Коробчук, Олег Коцарев) (2007), «Немає жодної різниці» (2007), «Етика любові, естетика смерті» (2013). Поезія перекладена і опублікована англійською, білоруською, польською, португальською, російською, литовською та іншими мовами. Лауреат премії «Смолоскип» (2006). Мешкає у Києві.

00102

Bohdan-Oleh Horobchuk 1986, Zhytomyr

Poet, painter, journalist, curator of literary and art projects.

Author of poetry collections The Book of Experiments (2002), City in My Body (2007), Around the Clock! (with Pavlo Korobchuk and Oleh Kotsarev) (2007), No Difference (2007) Ethics of Love, Aesthetics of Death (2013). His poetry has been translated and published in English, Belarusian, Polish, Portuguese, Russian, Lithuanian, and other languages.

Winner of the Smoloskyp Award (2006). He lives in Kyiv.

00-103

ПТАХИ

BIRDS

якої долі хочуть для себе птахи?

what fate do birds want?

чи прагнуть найзапекліші з них померти у високості, обпікши крила сонячним жаром? чи просто інстинктивно плодяться й розмножуються, як ми вважаємо?

the most daring ones, do they aspire to die at the high altitude wings burnt by the sun? or is it just an instinct to breed and multiply like we assume?

дві сороки метушаться на березі, підсилюючи біло-чорний ефект щойно трохи поодаль – сойка подивувала цей приміський простір.

two magpies bicker on the shore their white-black impression magnified by a jay, gracing this suburban space nearby

чи мріють вони дожити до старості і померти в теплому гнізді? чи просто інстинктивно плодяться й розмножуються, як ми вважаємо?

do they dream to survive till old age and die in a warm nest? or is it just an instinct to breed and multiply like we assume?

сирий атмосферний нойз воронячої зграї, грубі сизі мазки голубів на тлі землі і динамічний лелечий орнамент на синій гладі.

raw ambient noise from a murder of crows doves broad-brushing the background of earth and a crane painting the blue sky

чого прагне заґратований на балконі приватного сільського дому сокіл окрім просякнутого кров’ю м’ясива? чи мучиться старезний ворон, вже не здатний запліднити жодної самиці?

what does the falcon aspire behind bars of a private village house for a slice of meat soaked in blood? does the raven feel the pain of being too old to mate?

усвідомлення марноти, раптові короткочасні осяяння, ностальгія, емпатія, воління.

futility sudden flashes nostalgia, empathy, willpower

чи виїли їх мурахи із черепа загиблої птахи поряд із зеленим парканом цілковито виснаженої за зиму недобудови?

eviscerated by ants from the skull of a perished bird? near the green fence a building on hold, exhausted by winter Translated by Svitlana Iukhymovych

00104

горо б ч ук

ho ro bc hu k

00-105

РОЗМОВИ

CONVERSATION

сьогодні світ як плівкові фотографії всюди – майже цілком прозорий дим навіть у мені от і з вікна видно не звичний зелений дах не втоплені в зелених деревах оселі а цю неймовірну зернистість

today the world seems like photos everywhere – smoke almost transparent even in me from the window you can see the ordinary roof incredibly green and grainy homes drowned in trees

пам’ятаєш наші розмови? ніби хтось навмисне відкрутив крани і на кухні і у ванній горішньої квартири і тепер від поверху до поверху ламаючи перекриття стікає бурхлива вода забираючи легкі пластикові човники з дитячої – єдине що тримається на плаву але і вони не можуть повернутися на місце як уже сказані слова так тихо так порожньо зовсім інакше було тоді як сонце змовилося з горобцями лізти просто у вічі і пронизувати наскрізь в тому надто відкритому надто різкому просторі пам’ятаєш наші розмови? ніби стрілку на шкалі спідометра яку все силуєшся збити із максимуму треба більше мовчати треба більше мовчати треба більше мовчати ніби спелеологічну експедицію в обширну печеру з багатьма залами – цю уже дослідили давай повернемось трохи назад щоби вийти на інші – і як туди пройти? про що ми говорили кілька хвилин тому? погляд не фокусується погляд не фокусується погляд не фокусується 00106

горо б ч ук

do you remember our conversations? as though someone opened the kitchen faucet on purpose, in the bath of the top apartment from floor to floor, storm water runs, breaking ceilings, grabbing toy boats from kids’ room – the only thing afloat but even they cannot go home like the words uttered so quiet, so void, so different when sky conspired with sparrows to climb into the eye and pierce the space, so open, so abrupt do you remember our conversation into the night? you struggle to knock down the speed arrow struggle to be more quiet to be more quiet to be more quiet speleological trip into a cave with many chambers – let’s go back to the one we’ve just found, to discover more – and how to get there? and what were we talking about a couple of minutes ago? eye cannot accommodate eye cannot accommodate eye cannot accommodate Translated by Svitlana Iukhymovych

ho ro bc hu k

00-107

ІНША ВІЙНА

THE OTHER WAR

це не дорога, а якесь поле бою! бережися цвіркунів-кулеметників, схованих у високому лісі трави обабіч обережно обходь тіло пса, заміноване мухами ухиляйся від смугастих безпілотників, що звили паперове гніздо на старій груші

this is some battlefield! not a road watch out: gunner-crickets hide in the thicket of grass curbing the path be careful: dead dog became a blowfly minefield dodge the striped autopilots: they nest on pear trees

ти не помічав цієї війни дотепер такої гучної, такої безкровної театр бойових дій тут – ніби справжній театр імітація тріскотіння, імітація дзижчання тільки комарині багнети проштрикують шкіру, завдаючи справжніх поранень

you haven’t noticed the war but now so loud, bloodless theatre of war – a bona fide theatre imitated clanging and buzzing except the bayonets of mosquitos cut through skin, cause real wounds

війна за кожен клаптик простору безперервна ротація, безперервна передислокація жорстокий перерозподіл ресурсів

war for every inch of space ceaseless rotation, ceaseless relocation strict redistribution of resources

слухаючи нав’язливе гудіння поховальних оркестриків усвідомлюєш: загиблих більше, ніж поранених

hear the annoying hum of teeny burial orchestras realize: the dead outnumber the wounded

а ось і перша кров: ти несвідомо розчесав багнетну рану на руці

first bloodspill: unaware you’ve brushed a bayonet wound on your arm Translated by Svitlana Iukhymovych

00108

горо б ч ук

ho ro bc hu k

00-109

Борис Гуменюк

Borys Humenyuk

ільської області

1965, Ostriv, Ternopil reg.

1965, с. Острів, Терноп

Поет, прозаїк, військовик. Член Національної спілки письменників України (з 2006). Заступник командира добровольчого батальйону ОУН (2014 р.) Голова Української Військової Організації (2015 р.). Автор прозових книг «Спосіб захисту» (1993), «Лук’янівка» (2005), «Острів» (2007), «Та, що прибула з неба» (2009), поетичної книги «Вірші з війни» (2014,2015) та книги «Блокпост» (2016). Лауреат літературно-мистецької премії Ліги українських меценатів імені Володимира Свідзінського та Бориса Нечерди (2014). Мешкає у Києві.

00110

Poet, novelist, serviceman. Member of the National Union of Writers of Ukraine (since 2006). Deputy Commander of the OUN volunteer battalion (2014), Chairman of the Ukrainian Military Organization (2015).

Author of the prose books Method of Protection (1993), Lukyanivka (2005), The Island (2007), The One That Came from Heaven (2009), a book of poetry, Poems of War (2014, 2015), and the book The Outpost (2016). The winner of the Volodymyr Svidzinsky and Borys Necherda literary and art prize of the League of Ukrainian Philanthropists (2014). He lives in Kyiv.

00-111

***

***

Коли чистиш зброю Коли щодня чистиш зброю Розтираєш її духмяними оліями Затуляєш її собою а сам мокнеш на дощі Пеленаєш її як малу дитину Хоча досі ти не пеленав дитину Тобі лише 19 і ані дитини ані дружини у тебе немає Ти ріднишся з нею зі своєю зброєю і стаєте ви суть одне

When You clean Your gun When You clean Your gun every day Rub it with aromatic oils Sheilding it with your own body while getting wet under the rain Swaddling it as a little baby Even though You have never swaddled a child before You’re only nineteen and You have no wife or child You bond with Your gun and You two become one

Коли копаєш землю Коли щодня копаєш окоп чи траншею Пригорщами вигрібаєш цю дорогу й ненависну землю Кожна друга пригорща засипається тобі в душу Вона скрипить у тебе на зубах Ти ламаєш до неї нігті Зрештою – у тебе немає і ніколи не буде іншої Ти залазиш у неї як в лоно матері Тобі в ній тепло й затишно Ти раніше ніколи не відчував її так близько як зараз І стаєте ви суть одне

When You dig the earth When You dig a trench or a fosse every day You dig handfuls of this precious and hateful earth Every second handful splills into Your soul It squeaks on Your teeth You break your nails on it Actually You have no and will have any other You climb into it as into mather’s womb You feel warm and comfortable inside it You have never fell it so close as now And You two become one

Коли стріляєш Навіть якщо це нічний бій і ти не бачиш обличчя ворога Навіть якщо ніч ховає його від тебе так само як тебе від нього І кожного з вас пригортає як свого Ти пахнеш порохом Твої руки обличчя волосся одяг взуття Скільки не вмивай не пери – пахнуть порохом Вони пахнуть війною Ти пахнеш війною І стаєте ви з війною суть одне

When You shoot Even if it’s a night fight and You do not see the face of Your enemy Even if the night hides him from You and You from him And hugs each one as its own You smell of gunpowder Your hands face hair clothes boots No matter how much You wash them they smell of gunpowder They smell of war Your smell of war And You two become one Translated by Yury Zavadsky and Vitaly Chernetsky

00112

гум е н юк

hu me n y u k

00-113

«ЖОДНОГО СНУ ЗА УСЮ ВІЙНУ»

«NOT A SINGLE DREAM DURING THE WAR»

Хотілося написати з пафосом заримувати Але хто тобі повірить солдате Якщо ти в риму з пафосом Говоритимеш про війну? Для пафосу потрібне підвищення Трибуна чи табуретка Бо не скажеш своєму товаришу Який після нічного бою Ледве волочить ноги і кулемета Обвішаний кулеметними стрічками Розгрузкою бронежилетом: Дай вилізу тобі на плечі Мені треба прочитати вірша. (Поети найкраще пишуть вірші Стоячи на могилах поетів. Якщо під ногою немає підходящої могили поета Згодиться могила батька могила матері Розрита могила.) Те що можуть собі дозволити поети Добровольцю не до лиця. Як ти напишеш з пафосом про вчорашнього беркутівця Який добровольцем прийшов у ваш батальйон І каже – хлопці я усе розумію ви мене ненавидите і є за шо Не женіть мене хочу бути вам братом Хочу кров’ю змити свою ганьбу. Коли їхній підрозділ потрапив у засідку Закінчилися набої і усі довкола вже були мертві Залишився лише він і майданівець Павло. Вони подивилися один одному в очі обнялися – Пробач мені брате І ти пробач мені брате Один затиснув в руці гранату Інший висмикнув чеку. В риму працюють автомати кулемети і гранатомети Ту-ту-ту-ууу та-та-та-а-аах бах! Але в цьому немає поезії Немає поезії коли один гине інший вбиває Нема пафосу в простріленій голові Бачу навіть Константін Сімонов Ні чорта не розумів про війну Куди вже мені.

You wanted to write with pathos wanted to rhyme But nobody will believe You soldier If You will talk about war with pathos and rhymes.

Pathos requires a stage A podium or a stool Bacause You can’t tell Your comrade Who can barely drag his feet After a night fight Weighed down with ammo A tactical vest a bulletproof vest Let me climb on Your back I need to read my poem.

(Poets write their poems best Standing on tombs of poets.

If there’s no suitable poet’s tomb Mother’s or father’s Opened grave will do fine.)

These things that poets can do Volunteers cannot.

If You will write with pathos about a former ‘Berkut’* officer Who joined Your batallion as a volunteer And said – guys I understand everything You hate me and You have a reason, Do not expel me I want to be a brother to You And want to wash off my shame with blood.

When their platoon fell into an ambush They were out of bullets and all were dead Except him and the revolutioner Pavlo.

They looked into eye of each other hugged Forgive me brother And You forgive me brother One held a grande in his hand And other pulled the pin.

Machine guns and bomb thowers work in rhyme tooh-tooh-tooooooh tah-tah-taaaaah bah!

But there’s no poetry in it There’s no poetry when one dies and the other kills There’s no pathos in a head pierced with a bullet I see that even Konstantin Simonov Didn’t know squat about the war *

00114

гум е н юк

‘Berkut’ – the title of a special police force in Ukraine, which was involved in the suppres-

sion of the Revolution of Dignity (2013-2014).

hu me n y u k

00-115

Як писати про хлопця Якому осколком пропороло живіт Надвоє як скальпелем рівненько Він біг і кишки просто вивалилися на землю Намоталися на ноги на берці Він сів ще живий в агонії до стіни приперся Запихає кишки назад в черевну порожнину «Допоможіть хлопці!» А як ти йому допоможеш? А писати – як? Але я хотів про сон Я не хотів про війну. Сьогодні сталося щось незвичне Принаймні зі мною – вперше Я заснув за кермом. Проспав відрізок дороги Між Биківнею і Броварами Не пам’ятаю як проїхав І вперше за усю війну Приснився сон: Приходить до мене хлопець Той якого тяжко поранили на околиці Маріуполя Юний поет-воїн Який жодного разу не встиг вистрілити у бік ворога І написав одного-єдиного вірша Про землю схрон і любов. Вірша який – так сталося – Поповнив мій рукописний архів. Я не вижив – каже – така доля Але у мене все гаразд. Оце – моя дівчина Правда гарна Її вбили в лютому в Маріїнському парку Перев’язувала пораненого А потім щоб приховати втопили в Дніпрі. Батьки досі не знають що вона була на Майдані Батьки досі думають що вона поїхала вчитися до Польщі Не знаємо як їм повідомити Єдиний шлях – сон і ви. Одружуємося Так – одружуємося 00116

гум е н юк

And what do I know.

How to write about boy Whose belly cut by a frag In two parts precisely like with a lancet He ran and his bowels just fell down on the ground Spooled around his legs and boots He sat still alive in agony leaned on the wall Put his bowels back in the belly “Help me guys” But how can one help him And how to write about it?

But I intended to write about dreaming Not about the war.

Something strange happenned to me today At least to me – for the first time I fell asleep while driving.

I slept part of the way between Bykivnya and Brovary** I don’t remember how I went through And for the first time during the war I dreamed A boy comes to me That one wounded badly in the suburbs of Mariupol*** A young poet-warrior Who had no chance to shoot in the direction of the enemy And wrote only one poem About a ground cache and love.

This poem – it so happenned – Joined my archive.

I did not survive – he says – such is fate But I’m fine.

Here is my girlfriend She’s pretty yeah She was killed in February in Mariyinski Park**** She was bandaging a wounded man And later her body somebody drowned in the Dnipro to hide the crime. **

Bykivnya and Brovary – towns near Kyiv.

***

Mariupol – a city on the coast of the Sea of Azov.

****

Mariyinski Park – a park in Kyiv, a place of important events during the Revolu-

tion of Dignityin Ukraine.

hu me n y u k

00-117

Вона погодилася вийти за мене заміж Не дивуйтеся У нас тут все так само як у вас. Ну – майже так. Юрій Вербицький буде їй за посадженого батька Михайло Жизневський буде моїм дружбою Устим Голоднюк у нас тут – ангел Старий Андрей Шептицький як сина його полюбив. Ви там надрукували мого вірша Дякую Не дивуйтеся ми вас бачимо Вірш так собі У мене тут ще є зо два десятки Ці – кращі Написалися коли лежав без свідомості в лікарні Деякі з’явилися вже тут. І протягує мені зошита Скриплять гальма Я не встиг прочитати жодного рядка З того тонкого учнівського зошита Сон відлітає Броварський світлофор. Повернися хлопчику Прийди в мій сон – Прошу кожного разу коли лягаю спати Що ти хотів нам усім сказати? Що там було В тому тоненькому учнівському зошиті? Що.

Her parents do not know if she was at the Maidan***** Her parents think that she’s studying in Poland We do not know how to inform them The only way is this dream and You. We are getting married Yes, married She agreed to marry me Don’t be surprised Here everything is the same as in Your world Well mostly the same.

Yuri Verbytsky will be the go-between Mykhailo Zhyznevsky will be my groomsman Ustym Holodnyuk****** is an angel here Old Andrey Sheptytsky******* loves him as a son.

You’ve printed my poem Thank You Don’t be surprised we see You The poem is just OK I have here at least twenty more These ones are better I wrote them while I was in a coma at the hospital A few were written already here.

And gives me a notebook Brakes are creaking I did not have time to read any line From this thin student notebook The dream goes away Traffic lights at Brovary.

Come back boy Come into my dream I ask him every time when I go to bed What did You want to tell us What was there In that thin student notebook?

What.

Translated by Yury Zavadsky and Vitaly Chernetsky *****

Maidan (Ukr. for ‘square’) is the common title for the revolutionary movements in

Ukraine since 1991.

00118

гум е н юк

******

Some of revolutionaries killed by police during the Revolution of Dignity (2013-2014).

*******

Andrey Sheptytsky – prominent Ukrainian religious and national figure of the first

part of 20th century, a Greek-Catholic bishop.

00-119

Олена Гусейнова

1979, м. Кривий Ріг

Поетеса. Авторка поетичної збірки «Відкритий райдер» (2012). Лауреатка літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» (2005), лауреатка Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка (2012). Вірші перекладені польською і англійською мовами. Мешкає у Києві.

00120

Olena Huseinova 1979, Kryvyi Rih

Poet. Author of the poetry collection The Open Rider (2012). Winner of the Smoloskyp Award (2005), laureate of the All-Ukrainian Vasyl Symonenko literary award (2012). Her poems have been translated into Polish and English. She lives in Kyiv.

00-121

***

***

Людина в мені меншає, згортається калачиком, обгортається кольоровим фантиком. Чорнослив в шоколаді. Прогірклий, приторний, димний. Лишає на пальцах чорний в’їдливий слід, за яким впізнаєш своїх, за яким відрізняєш чорне від білого. Людину в мені можна з’їсти нараз. Вистачить одного широко відкритого рота, одного міцного притиску щелеп, одного ковтка. Людина в мені скрипне, розтрощиться, стане. І вже без неї – з мармуровою певністю – я триматиму вагони товарні, дороги далекі, дроти колючі, огорожі високі, вічні сніги. І тих, у кого кістка в горлі, хто тримає за спинoю схрещені пальці, темне підступне військо, коня з вогкого незаймистого дерева і ягоду – круглу, отруйну.

The person in me grows smaller, curls up in a ball, wraps in a colorful wrapper.

A chocolate covered prune.

Bitter, sugary, smoky, marks the fingers with the black, abrasive stain – that’s how you’ll recognize your kin, that’s how you’ll distinguish between black and white.

My entire person may be eaten in one go.

Open your mouth wide, clench your jaw tight, swallow once.

The person in me will squeak, crumble, and halt.

And already without her – with marble-like confidence – I will hold back the cargo carriages, the distant roads, the barbed wires, the tall fences, the perpetual snow.

And those with bones in their throats, those with crossed fingers behind their backs, the shady dealings of a military man, a horse made of damp, fireproof wood, and a berry – round and poisonous.

00122

гусе йн о ва

Translated by Karo Caran

hu se in o va

00-123

***

***

– Вам дали тепло?

– Ще ні (з телефонної розмови)

– Did they turn on the heat?

– Not yet. (from a phone conversation)

Моя жакетка з вовни. Одягаю светр і шалик. “Під” і “на”. Утрьох їм можна все. Навіть ділити на нуль.

– Давай розділимо, – говорить шалик, – те, від чого тепло, з тим, з ким ділитися заборонено здоровим глуздом.

– Ти дивишся на термометр? – говорить светр. – Там давно “мінус три”. Ділися, скільки завгодно. Це від’ємне число. Тільки кореня не добувай. З нього проросте вовна. Кубічна вовна, квадратна вовна. Не добувай його, не перевіряй його додаткових властивостей. Для чого тобі знати скільки в рівняння було розв’язків – кілька чи жодного?

– А комплексні числа? – наполягає жакетка. – Є ще комплексні числа. З ними, як з паралельними прямими: тільки запам’ятала, що вони не перетинаються, а вони перетнулися там, де зі споріднених коренів і словотворчих афіксів проростає моя вовна.

My jacket is woven of wool.

I put on a sweater and a shawl.

«Under» and «over».

The three of them are capable of anything.

Even dividing by zero.

The shawl says, – Let’s split the source of warmth with the one who is denied a share of common sense.

– Do you see the thermometer?

– says the sweater. – It’s been showing «negative three» for a while.

Divide however you like.

This is a negative number.

Just don’t extract the root.

Wool will grow from it.

Cubic wool, square wool.

Don’t extract it, don’t check for its extra properties.

What for should you know the number of solutions to the equation – many or none?

– But the complex numbers? – insists the jacket. – Complex numbers are there.

They are like parallel lines: I’ve just committed to memory that they don’t intersect, but they crossed where my wool grows from the familial roots and word-forming affixation.

00124

гусе йн о ва

Translated by Svitlana Iukhymovych hu se in o va

00-125

***

***

– Не хочу прискіпуватися або типу того, але як можна любити місто, в якому то вниз, то вгору? – вона говорить. Ми спускаємось у підземний перехід і виходимо на Трьохсвятительську.

– Як можна любити ці вузькі круті тротуари? Я хочу сказати, що ось Олександрівський був колись планетарієм, але давно за цим не сумує. Та вона його не бачить – дивиться повз.

– Чому у вас так мало нових троянд і так багато старих людей у кафешках? – вона говорить. Атланти на Костьольній на мить розмикають братські обійми і хочуть кинути їй на голову величезну вазу, яку незворушно тримають сто років, але райська птаха вчасно їх зупиняє поглядом діви. І теплим стає Дніпро. І солоним стає Дніпро.

– I don’t wanna like, fuss about it, but how can you love a city that’s either ups or downs? – she says.

We descend to an underpass and exit to Triohsvyatytelska street.

– How can you love the steep narrow sidewalks?

I want to say that Oleksandrivsky used to be a planetarium, but doesn’t miss its past.

But she doesn’t see – looking past.

– Why aren’t there more roses, and why are there so many old people in the cafes? – she says.

The titans on Kostiolna street unlock their brotherly embrace for a moment and wish to throw at her a giant vase they’ve kept in a stoic hold for a hundred years, but the paradise bird stops them with the Virgo look just in time.

Dnipro river is now warm.

Dnipro river is now salty.

Translated by Svitlana Iukhymovych

00126

гусе йн о ва

hu se in o va

00-127

Томаш Деяк

Tomash Deyak

1984, м. Хуст

Поет, музикант. Автор збірки текстів «Гра з (лю) циферблатами» (2011) та «Колискова Кусто» (2015). Лауреат літературної премії «Дебют» (2011). Засновник музичного гурту «Точка Кипіння». Окремі вірші перекладалися німецькою мовою. Мешкає в Ужгороді.

00128

1984, Khust

Poet and musician.

Author of the collection of texts Playing with (Lu) ciferblat (2011) and Cousteau Lullaby (2015). Winner of the Debut award (2011). The founder of the band Tochka Kypinnya. Selected poems have been translated into German. He lives in Uzhhorod.

00-129

***

***

ніколи не відвідувала лікарень їй не дозволяла релігія лікарі вони ж зазирають в такі місця на котрі монополія виключно у (___) та й як би вона пояснила Йому що дозволила комусь зайняти його місце хай навіть рятуючи себе хай навіть від смерті?

she never visited hospitals religion did not allow doctors they peak into such places which are an exclusive monopoly of (___) and how would she explain to Him that someone has taken his place even if she was saving herself escaping from death?

не пила алкоголю, не курила травки бо у стані будь-якого сп’яніння ти зазираєш у такі місця куди може зазирати тільки (___) та й як пояснити Йому що шукаєш деінде у інших місцях

she did not drink, did not smoke weed because when under influence you peak into such places that are olny accesable to (___) and how would you explain to Him that you’re looking elsewhere in different places

не їла м’яса бо вбивати гріх бо вбивство це втручання у монополію (___) тай як пояснити Йому що після скоєного вбивства хочеш до (___)

she did not eat meat ‘cause killing is sin it’s an intrusion into the monopoly of (___) and how would you explain to Him that after the murder you wish to go to (___)

не намагалась осягнути зайвого бо на абсолютне знання монополія в (___) тай навіщо змагатись з Ним якщо можна потрапити до (___) і без цих приколів

she did not attempt the unattainable since absolute knowledge is the monopoly of (___) and why bother competing with Him if you can go straight to (___) all joking aside

не лаялась бо всує (___) не можна згадувати

she did not cuss ‘cause thou shalt not take (___)’s name in vain

не створювала собі кумира (окрім (___), звичайно)

she did not make idols (apart form (___), of course)

не крала

she did not steal

00130

дея к

de y ak

00-131

бо (___) заповів не красти

because (___) said not to steal

з чоловіками теж не спала але не через (___)

she also did not sleep with men but not ‘cause of (___)

просто була лесбійкою

was simply a lesbian Translated by Olga Gerasymiv

00132

дея к

de y ak

00-133

***

***

я обираю тишу, присипану ситим снігом. у наших зимах занадто багато кольору було. холод гостро входитиме під нігті і ділитиме дійсність, порвану

i choose silence covered in sated snow our winters way too many colors had. the cold will sharply my nails plow and divide the reality torn

на плинність речей, на швидкість пульсу у жилах, на вчора, сьогодні, зараз і мінус двадцять. тепер я навчусь писати по ставу вилами, хоча і не сподівався.

into the flow of things, speed of pulse in my veins into past day, today, now and minus twenty i’ll be able to write on pond water with forks i haven’t anticipated

я обираю паруючий подих у непрозоре скло, затягнуте сивою шкірою дивного крою, аби зрештою навчитися сплачувати за тепло за ринковою ціною.

i choose steaming breath onto the opaque glass covered in grey skin with strange pattern cut so i learn how to pay for heat at last at the market price Translated by Olga Gerasymiv

00134

дея к

de y ak

00-135

МИКОЛАЙ

ST.NICK

приходив до нас миколай пахнув честером складав дари у випрані вірпулом конверси нас було четверо нас тоді було четверо

st. nick has dropped by, smelled like cigs he’s thrown gifts into whirpool-washed converses there were four of us, only four of us twigs

господи

o, lord father

приходив до нас миколай приносив зоряне сяйво пепсі снікерси емендемси нас було четверо двоє нас спало солодко

st. nick has dropped by, brought around stardust, pepsi, snickers and m&m candy there were four of us, two did pass out

святий безсмертний

holy immortal

приходив до нас миколай пахнув солодко ми вже забули як пахне честер лиш зрідка у випраних конверсах тирса тютюнна знаходилась

st. nick has dropped by, smelled of honey we have forgotten the cigarette stink, along converses carried tabacco sawdust barely

святий кріпкий

holy strong

приходив до нас миколай, лишався запах алое конверси уже добряче від вірпулу вилиняли нас було троє, і грались в лікарню двоє

st. nick has dropped by, aloe smelled proper whirpool-washed converses had colors so messy there were three, two used to play ‘doctor’

помилуй нас

have mercy

стояло біля лікарні двоє в брудних конверсах миколаями станемо у кожному із колін прийдемо до тих кого любимо, чуєш господи

two stood by the hospital in dirty converses we shall be as st. nick both knees in a den we shall visit our loved ones, hear us lord father

амінь

amen Translated by Olga Gerasymiv

00136

дея к

de y ak

00-137

Сергій Жадан 1974, м. Старобільск

Письменник, поет, перекладач, громадський активіст. Автор культових романів «Депеш Мод» (2004), «Ворошиловград» (2010), «Месопотамія» (2014), поетичних збірок «Цитатник» (1995), «Ефіопія» (2009) та Життя Марії» (2015) та десятка інших поетичних збірок і прозових спроб. Лауреат премії «Книга року Бі-Бі-Сі» (2006), лауреат премії премії ім. Джозефа Конрада-Коженьовського (2009), лауреат премії Jan Michalski Prize for Literature (2014), лауреат премії «Angelus» (2015). Перекладає з німецької, польської, білоруської та російської мов. Кандидат філологічних наук. Концертує разом з харківським ска-гуртом «Собаки в космосі». Один з найвідоміших сучасних українських письменників у світі – його твори перекладені польською, англійською, німецькою, чеською, російською, білоруською, литовською та іншими мовами. Мешкає у Харкові.

00138

Serhiy Zhadan 1974, Starobilsk

Writer, poet, translator, and social activist. The author of numerous books, including the novels Depeche Mode (2004), Voroshilovgrad (2010), Mesopotamia (2014), poetry collections Quote Pad (1995), Ethiopia (2009), The Life of Maria (2015) and of a dozen of other poetry and prose volumes. Winner of the BBC Ukrainian Book of the Year Award (2006), winner of the Joseph Conrad-Korzeniowski Prize (2009), winner of the Jan Michalski Prize for literature (2014), winner of the Angelus Award (2015). He translates from German, Polish, Belarusian, and Russian. Candidate of Sciences in Philology. He performs with the Kharkivbased ska-band Sobaky v Kosmosi. One of the most famous contemporary Ukrainian writers internationally; his works have been translated into Polish, English, German, Czech, Russian, Belarusian, Lithuanian, and other languages. He lives in Kharkiv.

00-139

***

***

Як ми будували свої доми? Коли стоїш під небесами зими, і небеса розвертаються й відпливають геть, розумієш, що жити потрібно там, де тебе не лякає смерть.

How did we build our homes?

When you stand under a winter sky where clouds turn and float away, you know you must live where you’re not afraid to die.

Будуй стіни з водоростей і трави, рий вовчі ями й рови. Звикай жити разом з усіма день при дні. Батьківщина – це там, де тебе розуміють, коли ти говориш вві сні.

Build walls out of reeds and grass, dig great pits, hollow out trenches.

Get used to living shoulder to shoulder, day after day.

Home is where they understand you, even when you talk in your sleep.

Клади камінь при камені, будуй свій дім, на глині, на чорноземі твердім, вибирай у землі з кишень вугілля й сіль. Кожен повинен мати дах для поминків і весіль.

Put stone next to stone, build your home on this hard dark dirt, dig coal and salt out of the pockets of earth.

We all need a roof for our weddings and funerals.

Потрібно мати місце, якого буде шкода. Вода чогось варта, якщо це питна вода. Коли справді шукаєш винних, то це не ми. Все життя ми будували свої доми.

Everyone needs a place they’’ll miss – that matters.

Water matters more when you miss it.

If you want someone to blame, it’s not us.

All we did all our lives was build our homes.

Брила до брили, цвях по цвяха, стіна до стіни. Якщо можеш мене спинити, ну то спини. Але якщо хочеш, щоби мене тут не було, доведеться крім мене забрати й моє житло.

Brick by brick, nail by nail, wall by wall.

If you can stop me, then stop me.

But if you don’t want me here, then you have to tear down my home.

Поближче до сонця, подалі від пустоти. Дерева будуть рости, діти будуть рости. На тютюновому листі виступає роса. Ми будували так, ніби вивершували небеса.

In the sun, away from the dark trees and children will grow.

Dew appears on the leaves after a long night.

We only built to raise the sky higher and higher.

Мов упорядковували висоту. Ніби словами наповнювали мову пусту. Ніби повертали речам імена. До брили брила, по цвяху цвях, до стіни стіна.

Determining the height, we filled the language of the space with words.

Giving names again to everything, We called brick brick, nail nail, wall wall.

Голос сильним дається для співу, слабким для молитов.

The gift of voice is for speaking and singing.

00140

жада н

zhadan

00-141

Мова зникає, коли нею не говориться про любов. Ночі не мають сенсу без темноти. Світи наді мною, чорне сонце, світи.

A language disappears when no one speaks of love.

Nights are not nights without darkness Shine over us, black sun, shine on.

Translated by Virlana Tkacz and Wanda Philipps

00142

жада н

zhadan

00-143

***

***

– Звідки ти, чорна валко, пташина зграє?

– Ми, капелане, мешканці міста, якого немає. Прийшли сюди, принесли покору і втому. Передай своїм, що стріляти більше немає по кому.

“Where are you coming from, dark caravan, you flock of birds?”

“We once lived in a city that no longer exists.

We have come here tired and ready to submit.

Chaplain, tell your people, there’s no one left to kill.

Наше місто було з каменю та заліза. У кожного з нас тепер у руці дорожня валіза. У кожній валізі попіл, зібраний під прицілом. Тепер навіть у наших снах пахне горілим.

Our city was built of stone and steel.

Now we are each left holding only one bag, A suitcase filled with ashes, gathered under fire.

Now we smell the burning even in our dreams.

Жінки в нашому місті були дзвінкі й безтурботні. Їхні пальці вночі торкались безодні. Джерела в місті були глибокі, наче жили. Церкви були просторі. Ми їх самі спалили.

The women of our city were sound as a bell and carefree.

At night their fingers reached down into the void.

The city springs ran deep, deep as a well.

The churches were grand. We burnt them ourselves.

Найкраще про нас розкажуть могильні плити. Можеш із нами просто поговорити? Даруй нам свою любов, стискай лещата. Тебе ж, капелане, і вчили сповідувати і причащати.

Grave stones will tell our stories best.

Chaplain, can you just talk to us?

Bless us, help us to believe, Can you hear our confession and give us communion?

Розкажи нам, навіщо спалили наше місто. Скажи хоча б, що зробили це не навмисно. Скажи, принаймні, що буде покарано винних. Скажи взагалі бодай щось, чого не скажуть в новинах.

Tell us, why did they burn our city down?

Tell us they did not mean to do it.

Tell us the guilty will be punished, Chaplain.

Tell us anything that’s not on the news.”

– Добре, давайте я розкажу вам, що таке втрата. Звісно, всіх винних чекає гідна розплата. І невинних вона, до речі, теж чекає потому. Вона чекає навіть тих, хто взагалі ні при чому.

“Well, I can only tell you about the losses.

Surely, a final reckoning awaits the guilty.

But it awaits the innocent too.

It even awaits those who had nothing to do with this.

Чому саме ви потрапили до темних потоків? Потрібно було уважніше читати книги пророків. Потрібно було оминати пекельні діри. Для мирянина головне – не бачити в дії символи віри.

How did you end up with these dark fleeing masses?

You should have read the prophets more carefully.

You should have avoided the road to hell.

Regular people cannot bear the weight of faith in action.

Пам’ятаєте, що сказано в пророків про біль і терпіння, про птахів, які падають на міста, мов каміння?

Remember what the prophets said about pain and suffering, About the birds that fall from the sky like stones on a city?

00144

жада н

zhadan

00-145

Ось саме тоді й починаються, власне, втрати. В кінці – там взагалі погано, не буду навіть розповідати.

That is when the losses really start.

Where they end, I don’t have to tell you.

Яка між нами різниця? Як між приголосними й голосними. Всі готові сприймати смерть, якщо це буде не з ними. Ніхто й ніколи в цьому житті не омине розплати. Я завжди говорю про це своїм, коли не маю чого сказати.

How are we different? As vowels are from consonants.

Everyone can accept death, as long as it’s not their own.

In this life no one ever avoids the final reckoning.

This is what I tell my people when I have nothing left to say.

Я не знаю нічого про неминучість спокути. Я не знаю, де вам жити і як вам бути. Я говорю про те, що кожному з нас властиво. Якби ви знали, як нам усім не пощастило.

I don’t know anything about inevitable penance.

I don’t know where and how you should live.

I can only speak of what’s inside each of you.

If only you knew how unlucky we’ve all been.”

Translated by Virlana Tkacz and Wanda Philipps

00146

жада н

zhadan

00-147

***

***

Ось я лишаю зброю й починаю повзти, повзти від того, в що ніколи не вірив, ось обповзаю дороги та очерети, обповзаю мертвих патрульних і розірваних командирів,

So I throw down my weapon and start to crawl, Crawl away from something I never believed in, I crawl avoiding roads and swamps, Crawl past dead patrols and bombed out command posts.

обповзаю чужі кордони, обповзаю фортечні мости, обповзаю вітчизну – безкінечну і зайву. В мене ще стільки часу, мені ще стільки повзти, тому яка різниця, що саме я обповзаю.

I crawl past borders, past fortified bridges, across my country – vast and useless.

This will take a long time; it is very far, what difference does it make what I crawl past.

Кожна ніч була повільною, мов ріка. Кожен день був очікуваним, як дарунок. Слова подяки й погорди злітають з мого язика. Темрява – тепла й липка, ніби овечий шлунок.

Every night flows by slowly, like a river.

Every morning is anticipated like a gift.

I mouth words of thanks and disdain, Sitting in a darkness – warm and sticky like the inside of a sheep’s belly.

З землі говорять померлі, з неба говорять святі. Але навіть у їхній зневазі є співчуття і міра. Хай мені немає куди іти в цьому житті – розвалена чорна земля стереже дезертира.

The dead speak from under the earth, the saints from the heavens But in their distance there is compassion and balance.

Even if I have nowhere to run – this blasted earth will protect this deserter.

Що в твоїм серці, країно, що в твоїй голові? Я навіть не знаю з яких кольорів зшиваються наші стяги. Біси стоять при мені – недовірливі і живі, і дорікають мені словами моєї присяги.

What lies in your heart, my country, what is on your mind?

I don’t even know what colors are used to sew of our banners.

Demons stand at my back – untrustworthy, but real, Reproaching me, reminding me of my oath.

Коли я все це забуду і заберуся геть, коли перестануть снитись мерці, що спливають рікою, коли в кожній смерті буду бачити просто смерть, коли голос знову буде дзвінким, а совість легкою,

When I forget all this and escape, when I stop dreaming of the dead floating down rivers, when I see in each of the dead only death, when my voice and my conscience are clear,

коли вже не лякатиме, як огортає пітьма і як луною наповнюється кожен видих, я теж говоритиму, говоритиму з усіма, говоритиму про живих, говоритиму про вбитих,

when I am no longer afraid of the dark, when each breath is filled with resonance, I too will speak, I will speak to everyone, I will speak about the living and the dead.

Десять тисяч загиблих слухають у землі. Десять тисяч святих слухають над головою.

Ten thousand dead listen under the earth.

Ten thousand saints listen overhead.

00148

жада н

zhadan

00-149

Голоси загиблих далекі й від цього злі. Голоси святих теж злі й пахнуть травою.

The voices of the dead are distant and angry.

The voices of the saints are also angry and smell of fresh-cut grass.

Люди визирають із вікон, вибігають з теплих квартир. До літнього міста вертається дезертир.

People look out of their windows, run out of their warm homes.

It will be summer in the city as the deserter returns.

Ховається від розмов, як від вогню. Не пам’ятає адрес, не пізнає рідню.

He avoids conversations, like the devil.

He doesn’t remember addresses, or recognize family members.

І рідня теж, вертаючись до будинку свого, не пізнає його, не пізнає його.

And his family returns home, but does not recognize him, but does not recognize him.

Translated by Virlana Tkacz and Wanda Philipps

00150

жада н

zhadan

00-151

Юрій Завадський

1981, м. Тернопіль

Поет, громадський діяч, видавець. Автор поетичних збірок «Імовірність» (1999), «юрійзавадський» (2003), «юрійзавадський» (2005), «юрійзавадський» (2008), «Ротврот. Залізна версія» (у співавторстві з Андрієм Антоновським) (2010), «Крик» (2012), «Спазм». (2013), «Пейпербек. Зібрані вірші».

(2013), «ea» (2014), «Таксист» (2015). Засновник видавництва «Крок». Кандидат філологічних наук. Учасник експериментальних перфоменсів гурту ZSUF і формації SUBPRODUKT. Окремі його твори перекладено також англійською, німецькою, португальською, каталонською та кримськотатарською мовами. Мешкає у Тернополі.

00152

Yuri Zavadsky

1981, Ternopil

Poet, social activist, and publisher. Author of the poetry collections Probability (1999), yuryzavadsky (2003), yuryzavadsky (2005), yuryzavadsky (2008), Rotvrot (a version in iron, together with Andriy Antonovsky) (2010), Scream (2012), Spasm (2013), Paperback: Collected Poems (2013), ea (2014), Taxi Driver (2015). Founder of the Krok publishing house. Candidate of Sciences in Philology.

Participant of the experimental performances of the ZSUF band and SUBPRODUKT formation.

Some of his works have been also translated into English, German, Portuguese, Catalan, and Crimean Tatar. He lives in Ternopil.

00-153

КОМУНІКАЦІЯ

COMMUNICATION

Дивуюся, якою мірою залежні мої почуття від кров’яного тиску. Електрика в тілі не дає всидіти на місці. Все ж таки примушую себе не рухатися.

Surprising how my feelings depend on a blood pressure.

Electricity in my body prevents me from staying put.

And, still, I force myself not to move.

Пальці нервово бігають клавіатурою. Тоді нерівномірні тексти перетворюються на химери.

Fingers are nervously running across the keyboard.

Then the uneven verses turn into day dreams.

Ходять за мною твої есемески, крок у крок.

I мовчати не хочу, та й сказати тобi нема що.

Your text messages follow me in my steps.

I do not wish to keep silent, but I have nothing to tell you.

День втрачено, і жодна таблетка не зможе його повернути. Залишається після нього тільки неприємна втома. Ніч і тривожний сон, який неможливо запам’ятати.

The day is lost and no pill can bring it back.

Only an unpleasant fatigue left after the day is gone.

The night and the disturbing dream impossible to remember.

Мені здається, що я щасливий, відчуваючи твою теплу близькість і твої пальці поблизу. О, ці дні безпідставні, як і мої вірші, напоюють мене алкоголем.

It seems to me I am happy feeling your warm closeness and your fingers so near.

Oh these rootless days like my poems fill me with alcohol.

Цiлий день сьогоднi – ранок. Холодна мряка, краплi висять у повiтрi. Порожнiй осiннiй простiр.

Today, the whole day is morning.

A cold mist, its drops hanging in the air.

The empty autumn space.

Мені здається, що я щасливий поряд з тобою, бо ніколи ще не почувався так впевнено і спокійно. Я вагаюся, чи насправді все так добре, але коли ці дні проминуть, думаю, буду згадувати їх як найкращі.

It seems to me I’m happy beside you, as I have never felt so confident and calm.

I’m hesitant if everything is actually so well, though after these days have passed, I guess I will recall them as the best.

– Закрий очi й розслабся, вiдчуваєш?

– У нас осiнь з меланхолiєю.

– Це в мене тимчасова криза...

– Close your eyes and relax, can you feel it?

– It is autumn and melancholy upon us.

– It is me with my temporary crisis.

Translated by Yuliya Musakovska

00154

зава дсь к ий

zavadsky

00-155

ВИБОРИ (а)

ELECTIONS [a]

У горах туман, як щось. Дощ гасить раптовий вогонь, що між нами став каналом зв’язку. Дим пробивається крізь натовп, викрикуючи моє ім’я, в незнайомій країні. Не знаю цієї країни, не знаю.

The mist in the mountains is like something.

The rain is choking the sudden fire that became a connection channel between us.

The smoke is pushing through the crowd, screaming my name, in a strange country.

I don’t know this country, I don’t know.

Наближається час, в нього зламана рука, він приходить, і в нього тріщини на пальцях, як фонетичний процес, насаджений окупацією. Я не хочу з тобою говорити, повторюю, я не хочу з тобою говорити.

The time is approaching, his arm is broken, he comes with cracks on his fingers, like a phonetic process imposed by occupants.

I don’t want to talk to you – I keep repeating, I don’t want to talk to you.

За дві години з необережністю заплатив кількома тисячами слів. Хата зчорніла від часу, як отой чоловік зі щетиною-мохом. Не знаю, чи варто тепер що-небудь.

Within two hours of negligence I paid with several thousand words.

The house blackened with time, resembling a man with moss-like bristle.

Don’t know if anything is worth now.

ВИБОРИ (б)

ELECTIONS [b]

Ти – зі слів початкових, які шукають у собі тишу. Комунікація – небезпечна, комунікація –

You are made of initial words looking for silence within themselves.

Communication is dangerous, communication

небезпечна. Морока зі своїм тілом, що суперечить началам реліґії. Поїсти і надавати змісту

is dangerous. Hassle with own body, contradicting with the elements of religion.

Eat well and fill everything

кожній речі. І ще раз про внутрішню тишу.

with sense. And once again about the inner silence.

ВИБОРИ (в)

ELECTIONS [c]

Знайшов на собі кілька заполітизованих крапель,

Found a few politicized drops upon me,

00156

зава дсь к ий

zavadsky

00-157

на які ти вже не відповідаєш. І я залишаюся з ними посеред виборчого дощу.

those you don’t respond to anymore.

And I am left with them in the midst of the election rain.

Прокляття всім, хто став собою, природньо відгризаючи собі ногу заради вибору між чужим і чужим. А від тебе – ні слова.

Damned be everyone who became a true self naturally biting off his own leg for the sake of choice between a stranger and a stranger.

And, still, no word from you.

Translated by Yuliya Musakovska

00158

зава дсь к ий

zavadsky

00-159

ВІДДАЛЬ

DISTANCE

Персональний страх, що за мить вийдеш до мене, безслівного, холод мій відкоркуєш, і холод мій викинеш, як порожню бляшанку. І зморшка-простір, і зморшка-пробач, і зморшка-вчитель, і зморшка-скрипка, і зморшка-чат, і зморшка-холод, і зморшка-віддаль, і зморшка- гривня, і зморшка-словник, і зморшка-вмирання, і зморшка-добридень, і зморшка-брова, і зморшка-стрілянина, і зморшка-закоханість, і зморшка-зім’ята сорочка вранці, і зморшка-холодний листопадовий дощ, і зморшка-друзі, і зморшка-двері до себе, і зморшка-п’ять віршів, і зморшка-мікрофон, що пахне помадою, і зморшка-заробіток, і зморшка-розчинник, і зморшка-яблуко, і зморшка-батьківство, і зморшка-волевиявлення, і зморшка-віра, і зморшка-Віра, і зморшка-Галина, і зморшка-Юрко, і зморшка-Юля, і зморшка-Марія, і зморшка-Андрій, і зморшка-Оля, і зморшка-Роман, і зморшка-Наталя, і зморшка-Василь, і зморшка-Ярина, і зморшка-повітря, і зморшка-здерев’янілі тіла безпритульних, і зморшка-схід сонця, котрий довелося проковтнути наодинці, і зморшка-Київ уранці, і зморшка-алкоголь, і зморшка-ненароджений хтось, і зморшка, що рухомою бровою вітається, і зморшка, що викорінює сам себе, і зморшка, що хоче нарешті закінчити розмову, і знову холодний ранок, і холодний дощ, і зморшка-світло від змінного струму, і зморшка-любові, компенсаторні, і зморшка-одна, що справжньою стане, хоч залишатимусь, як перед шклом непробивним, і зморшка-погляд.

My personal fear of you coming out in a moment stepping up while I am wordless, unplugging my coldness, throwing my coldness away as an empty can, and a space wrinkle, and a sorry wrinkle and a teacher wrinkle, and a violin wrinkle, and a chat wrinkle, and a coldness wrinkle, and a distance wrinkle, and a hryvnia wrinkle, and a dictionary wrinkle, and a dying wrinkle, and a good day wrinkle, and a brow wrinkle, and a shooting wrinkle, and a passion wrinkle, and a morning’s wrinkled shirt wrinkle, and a cold november rain wrinkle, and a friends wrinkle, and a door-to-own-self wrinkle, and a five poems wrinkle, and a lipstick smelling microphone wrinkle, and a earnings wrinkle, and a dissolver wrinkle, and an apple wrinkle, and a parenthood wrinkle, and an expression of the will wrinkle, and a faith wrinkle, and Faith wrinkle, and Holly wrinkle, and Yurko wrinkle, and Yuliya wrinkle, and Maria wrinkle, and Andriy wrinkle, and Olya wrinkle, and Vasyl wrinkle, and Yaryna wrinkle, and the air wrinkle, and a stiff bodies of homeless people wrinkle, and a sunset-that-had-to-be-swallowed-alone wrinkle and a morning Kyiv wrinkle, and an alcohol wrinkle, and a somebody unborn wrinkle, and a wrinkle that greets with a moving brow, and a wrinkle that eradicates itself, and a wrinkle that is eager to finish the conversation, and again a cold morning, and a cold rain, and a light from the alternating current wrinkle, and an all-of-this-compensatory-love wrinkle, and the one-that-turns-true wrinkle, although I’ll stand there as if facing the bulletproof glass, and a look wrinkle.

00160

зава дсь к ий

Translated by Yuliya Musakovska zavadsky

00-161

Юрій Іздрик 1962, м. Калуш

Прозаїк, поет, культуролог. Автор повісті «Острів КРК» (1994), поетичної збірки «Станіслав і 11 його визволителів» (1996), «Underwor(l)d» (2011), «Іздрик. Ю» (2013), «Після прози» (2013), «AB OUT» (2014), «Календар любові» (2015), романів «Воццек» (1996) «Подвійний Леон» (2000) і «АМтм» (2004), збірки есеїв «Флешка» (2007), «Флешка-2GB» (2009), «Таке» (2009) і мультимедійного проекту «SUMMA» (разом з Є.Нестерович) (2016). Редактор і засновник культового літературномистецького часопису «Четвер». Співзасновник і фронтмен музичного гурту DRUMТИАТР (разом з Г.Семенчуком). Лауреат премії «Книга року Бі-Бі-Сі» (2009). Окремі твори перекладалися польською, англійською, російською і німецькою мовами. Мешкає у м. Калуш.

00162

Yuri Izdryk 1962, Kalush

Novelist, poet, cultural scholar. Author of the poetry collections Stanislav and Its 11 Liberators (1996), Underwor(l) d (2011), Izdryk Yu (2013), After the Prose (2013), AB OUT (2014), Calendar of Love (2015), novels The Island of Krk (1994), Wozzeck (1996, 1997), Double Leon (2000) and am/tm (2004), the collections of essays Flash Stick (2007), Flash Stick-2GB (2009), Take (2009), and the multimedia project SUMMA (with Ye. Nesterovych) (2016). Editor and founder of the cult literary and art magazine Chetver. Co-founder and front man of the DRUMTYATR band (with H. Semenchuk).

Winner of the BBC Ukrainian Book of the Year Award (2009). Some works were translated into Polish, English, Russian and German. He lives in Kalush.

00-163

МОЛИТВА

PRAYER

коли повертається світ спиною і знов поміж нами відстань і стіни говори зі мною говори зі мною хай навіть слова ці нічого не змінять

Even when the world turns its back on me I’ve hit the wall again and there’s a distance between us Talk to me Just talk to me like you do And I don’t care if your words are too silent to change this

і коли вже довкола пахне війною і вже розгораються перші битви говори зі мною говори зі мною бо словом також можна любити

Even when the war is so near me And the sound of bullets buzzing close – I’d better lie low Talk to me Just talk to me like you do ‘Cause every single word you say makes me feel love

я одне лиш знаю і одне засвоїв і прошу тебе тихо незграбно несміло: говори зі мною говори зі мною і нехай твоє слово станеться тілом

There is one thing I need and I know it well Tough my Prayer is awkward, indistinct and timid I’m begging you – Talk to me Just talk to me like you do And let your words breathe a breath in a body so lively and vivid Translated by Julia Kalysh

00164

іздр ик

izdr y k

00-165

ІНГАЛЯЦІЯ

INHALATION

сніг на жовтень зійшов як ангіна – посипались стіни побігли тіні пішли ці щоденні нестримні зміни в розкладах графіках рейсах цінах

snow as strep throat came down on October walls began flaking shadows running these everyday changes are over and over in schedules timetables prices and routes

злітають флотилії диких дронів зриваються круки ворони грифи від холоду гаснуть екрани айфонів стихає плейбек із гітарних рифів

fleets of wild drones take off in the sky ravens crows vultures suddenly rise screens of iPhones die from the cold playback of guitar riffs softly subsides

а десь в океанських рифах – риби а десь в острівних печерах – парко і реггі летить із пивбарів карибів у зелень густу каталонських парків

and somewhere in ocean reefs there are fish and somewhere in island caves it is stuffy reggae flows from Caribbean pubs into the dense greenery of Catalonian parks

і зріє імбир на полях амброзії і піниться кокс у коктейлях ібіци на вірші збивається кожна проза і просяться бути піснями вірші

and ginger ripens in the fields of hogweed and crack foams in cocktails on Ibiza every prose turns into verses indeed and verses ask for being sung

це пам’яті нашої деміургія це марева нашого вариво гойне це мрій наших віще чарівне зілля і відповідь снігу цілком достойна

it’s the demiurging of our memory it’s the healing broth of our looming it’s the magic potion of our revelry a response to snow that is rather fitting

у венах-артеріях наших – літо в гербаріях – трави насіння квіти ми все ще уміємо тут радіти ми все ще дурні і смішні як діти

in our veins &arteries summer is near our herbariums full of flowers herbs and seeds we’re still able to be happy here we’re still foolish and funny like kids Translated by Tanya Rodionova, VERBatsiya project

00166

іздр ик

izdr y k

00-167

РЕТОРТА

RETORT

я мешкаю в місті якого нема молюся до бога відомого всім всередині в мене – порожня пітьма та іноді й там загорається світло

I live in the city that doesn’t exist I pray to a God that everyone knows inside of me is but empty darkness although sometimes there too light flashes on

обожнюю всіх тонкорунних дівчат що суть віддзеркалення діви дів не йти уперед й не дивитись назад – найкраще з усього що я тут зумів

I really adore all the fair-haired girls they are in essence a reflection of Mary the best thing I could do here is not to look back and to go forward

та все ще купуюсь на свіжий драйв і все ще білизну брудну перу а ще – перетворюю в чистий кайф усе що підвладне моєму перу

I fall for yet another fresh drive and I still wash my dirty linen and every line in the texts that I write I turn into buzz from the very beginning

я склеюю слиною сни і слова з них робиться небо а потім – твердь мені залишилась остання глава де сам я – іменник де сам я – смерть

I glue together words and dreams they form the sky and then condense and the final line is left for me where I am a noun where I am death Translated by Julia Didokha VERBatsiya project

00168

іздр ик

izdr y k

00-169

Олександр Ірванець 1961, м. Львів

Письменник, перекладач. Автор книг «Тінь великого класика» (1991), «Рівне/Ровно», «Вірші останнього десятиліття» ( 2001), «П’ять п’єс» (2002), «Очамимря: Повість та оповідання» (2003), «Любіть!..» (2004), «Лускунчик–2004» (2005), «Преамбули і тексти. Збірка поезій» (2005), роману «Хвороба Лібенкрафта», (2010) «Мій хрест» (2010), «Сатирикон – ХХІ» (2011), «П’яте перо» Вибрана есеїстика (2011), «Пісні війни» (2015). Твори перекладалися англійською, німецькою, французькою, шведською, польською, чеською, білоруською, російською, італійською, хорватською мовами. У 1985 р. разом із Юрієм Андруховичем та Віктором Небораком заснував літературне угруповання Бу-Ба-Бу. Мешкає в Рівному та в Ірпені під Києвом.

00170

ets

Oleksandr Irvan 1961, Lviv

Poet, prose writer, playwright, translator.

Author of the books Shadow of the Great Classic (1991), Rivne/Rovno (The Wall) (2001), Poems of the Last Decade (2001), Five Plays (2002), Ochamymrya: Novels and Stories (2003), Love!.. (2004), The Nutcracker 2004 (2005), Preambles and Texts: A Collection of Poems (2005), Liebenkraft’s Disease (2010), My Cross (2010), Satyricon–XXI (2011), The Fifth Pen: Selected Essays (2011), Songs of War (2015). His works have been translated into English, German, French, Swedish, Polish, Czech, Belarusian, Russian, Italian, and Croatian. In 1985, together with Yuri Andrukhovych and Viktor Neborak, he cofounded the literary group Bu-Ba-Bu. He lives in Rivne and Irpin, near Kyiv.

00-171

ПОНЕДІЛОК. НІЧ.

MONDAY. NIGHT.

Пора була не пізня, швидше рання. Двірник уламків ще не прибирав, І падав сніг на постамент Розбитого тирана. І десь дрижав іще живий тиран.

It was not late, was early, rather silent.

Remains still scattered on the side Snow fell to feet Of a shattered tyrant.

And somehwere shivered a tyrant, still alive.

Translated by Olga Gerasymiv

00172

ірв а н е ц ь

irvan e ts

00-173

***

***

Світ на плястери покроївся Й сам себе жере-намина. І така вже вона українська, Оця наша мирна війна. Хтось назве це «пошук балансу», Хтось насмішливо – «куля в лоб», Та без нас вона не збулася б А без неї нас не було б…

The world has cut itself to pieces Devours slowly, in hunger roars Do you know what fight for peace is?

It is our Ukrainian war.

Some say “it’s a struggle for balance” Others laugh “it’s a suicide shot”, This war would’ve not been without us This war is all we have got...

Translated by Olga Gerasymiv

00174

ірв а н е ц ь

irvan e ts

00-175

ПРИСВЯТА НАДІЇ САВЧЕНКО

DEDICATED TO NADIYA SAVCHENKO*

Закушу губу – Що я вдію?! Це не вмістиш до голови: Захопили нашу Надію Вороги, і в полон повели. А вона така горда й красива, Зверхньо так озирає їх, І ятрить тебе власне безсилля, Ну, бо ти ж таки чоловік! Можна мерзнути, голодувати, У обложених скніти містах. Лиш надію свою віддавати Ми не можемо просто так!

Biting my lip – What a grope?!

Can’t wrap it around my head: They have captured our Hope Enemies, her into prison led.

And she is so proud in her fairness Glares, looking down at them, You are being chocked by your weakness Well, because you are clearly a man!

You can freeze, starve hunger driven In besieged cities lay low.

Only hope graciously to us given We can not simply let go!

Translated by Olga Gerasymiv

*

The name Nadiya in Ukrainian literally means ‘hope’ (translator’s

note)

00176

ірв а н е ц ь

irvan e ts

00-177

Олександр Кабанов 1968, м. Херсон

Російськомовний український поет, головний редактор літературного журналу «ШО», організатор літературного фестивалю «Київські лаври», один з творців українського слему. Член НСПУ (2004). Автор збірок поезії «Временная прописка» (1989), «Время летающих рыб» (1994), «Ласточка» (2002), «Айловьюга» (2003), «Крысолов» (2005), «Аблака под землей» (2007), «ВЕСЬ» (2008) «Бэтмен Сагайдачный» (2010), «Волхвы в планетарии» (2014). Вірші перекладалися українською, англійською, німецькою, грузинською та голландською мовами. Живе та працює в Києві.

00178

Alexander Kabanov 1968, Kherson

Russian-Ukrainian poet, editor of the literary magazine SHO, organizer of the Kyiv Laurels literary festival, one of the founders of Ukrainian slam. Member of the National Union of Writers of Ukraine (since 2004). Author of the poetry collections Temporary Registration (1989), Time of the Flying Fishes (1994), Swallow (2002), Ailovyuga (2003), The Rat Catcher (2005), Underground Clouds (2007), THE ENTIRE (2008), Batman Sahaidachnyi (2010), The Magi and the Planetarium (2014).

His poems were translated into Ukrainian, English, German, Georgian, and Dutch.

He lives and works in Kyiv.

00-179

***

***

Это – пост в фейсбуке, а это блокпост – на востоке, наши потери: пять забаненных, шесть «двухсотых», ранены все: укропы, ватники, меркель, строки, бог заминирован где-то на дальних высотах. Это лето – без бронежилета, сентябрь – без каски, сетевой батальон «Кубань» против нашей диванной сотни, я тебе подарю для планшета чехол боевой окраски, время – это ушная сера из подворотни.

This is a post on Facebook, and this, a roadblock in the East, our loses: the five banned, six “shipped back in zinc coffins”, the wounded, everyone: the Ukes, the Ruskis, Merkel, verses; God himself has been mined, somewhere on distant heights.

Что, в конце концов, я сделал для этой малышки: теребил курсором ее соски, щекотал подмышки? Ведь она – так хотела замуж, теперь – в отместку: отсосет военкому и мне принесет повестку. Да пребудут благословенны: ее маечка от лакосты, скоростной вай-фай, ваши лайки и перепосты, ведь герои не умирают, не умирают герои, это – первый блокпост у стен осажденной Трои.

This summer, without bulletproof vest, in September, no helmet, the network’s “Kuban” battalion against our couch centurions; I’ll make you a gift: a case for your tablet, camouflage in color, time is earwax, peddled in alleyways, from under the counter.

So when all is said and done, what did I do for this one: Stroked her titties with a cursor, tickled her underarms?

‘Cause she so wanted to get married, and now in revenge, she’ll suck off the recruiter and bring me my draft notice.

May the blessed relics rest in peace: her Lacoste t-shirt, the high-speed wi-fi, our likes and our statuses reposted, for the heroes never die, they never die, the heroes, this, the very first roadblock at the besieged towers of Troy.

Translated by Alex Cigale

00180

каб а н о в

kaban o v

00-181

***

***

И однажды, плененному эллину говорит колорад-иудей: «Я тебя не прощаю, но все же – беги до хаты, расскажи матерям ахейским, как крошили мы их детей, как мы любим такие греческие салаты.

A redneck Trojan, once upon a time, to a prisoner Hellene: “I will not forgive you, still, go run off to your hovel and tell Achaean mother’s how we minced their children, how we relish the taste of such exquisite Greek salad.

Расскажи отцам, что война миров, языков, идей – превратилась в фарс и в аннексию территорий, вот тебе на дорожку – шашлык и водка из снегирей, вот тебе поджопник, Геракл, или как там тебя, Григорий…»

Tell your elders that the war of worlds, tongues, ideas – has turned into a farce and the annexation of territories: for your journey, a skewer of snowbirds and some vodka, a kick in your pants, Heracles, or whatever your name is.”

…За оливковой рощей – шахтерский аид в огне, и восходит двойное солнце без балаклавы, перемирию – десять лет; это кто там зигует мне, это кто там вдали картавит: «Спартанцам слава!»?

Beyond the olive grove, the miners’ Hades in flames, and a binary sun is rising stripped of its balaclava: the armistice declared a decade ago – who salutes me, who goes there, burring his “Rs”: “Glory to the Spartans!

«Гиркинсону, шолом!», – я зигую ему в ответ, возврашаюсь в походный лагерь, на перекличку, перед сном, достаю из широких штанин – планшет, загружаю канал новостей, проверяю личку.

“My shalom to Gerkinson!” – I sieg heil him in reply, Strolling back to the encampment, the rollcall of names, before nodding off to sleep, pull out of my broad britches a tablet to check on the news and my personal webpage.

Там опять говорит и показывает Христос: о любви и мире, всеобщей любви и мире, как привел к терриконам заблудших овец и коз, как, вначале, враги – мочили его в сортире, а затем, глупцы – распяли в прямом эфире, и теперь, по скайпу, ты можешь задать вопрос.

There, once again, Jesus Christ, proclaiming it, illustrates what love is, what peace, the universal love, world peace, how he’d led to the slag heaps the lost goats and sheep, how, on First Coming, enemies trashed him in the privy, and afterwards, fools crucified him via a live broadcast, and now you may reach him on Skype with your questions.

Translated by Alex Cigale

00182

каб а н о в

kaban o v

00-183

***

***

Он пришел в футболке с надписью: «Je suis Христос», длинноволосый, но в этот раз – безбородый, у него на шее – случайной розой расцвел засос, у него возникли проблемы с людьми, с природой. Золотую рыбку и черный хлеб превращал в вино, а затем, молодое вино превращал в горилку: так ребенок, которому выжить не суждено – на глазах у всех разбивает кота-копилку. Как пустой разговор, отправляется в парк трамвай, светотени от звуков – длинней, холодней, аморфней, но воскрес Пастернак, несмотря на скупой вай-фай, и принес нам дверной косяк, героин и морфий.

He came first wearing a t-shirt inscribed “Je suis Chirst”, a long-haired hippy, but in this Coming he was beardless, and on his neck, flowering like a December rose, a hickey; he’d developed problems with human relations, and nature.

He transformed the gold fish and black bread into wine, and then changed this young wine into moonshine: just so, a sickly infant who is not long for this world smashes a piggy-bank kitty before the eyes of the crowd.

Like empty talk, the streetcar clangoring off to the depot, sounds throw shadows – longer, colder, more amorphous, but Pasternak has risen, despite the weak wi-fi signal, bringing a spliff for the road, heroin and some morphine.

Translated by Alex Cigale

00184

каб а н о в

kaban o v

00-185

Катерина Калитко

1982, м. Вінниця

Поетеса, перекладачка, авторка прозових творів. Авторка поетичних збірок «Посібник зі створення світу» (1999), «Сьогоднішнє завтрашнє» (2001), «Портретування асфальту» (2004), «Діалоги з Одіссєем» (2005), «Сезон штормів» (2013), «Катівня. Виноградник. Дім» (2014) та книжки малої прози «М.Істерія» (2007). Лауреат літконкурсу «Гранослов» (1999), володарка премії «Привітання життя» імені Богдана-Ігоря Антонича (2001), лауреат конкурсу видавництва «Смолоcкип» (2003), відзначена подільською літературномистецькою премією «Кришталева вишня» (2000). Твори перекладалися англійською, російською, польською, німецькою, вірменською та на іврит. Досліджує та перекладає сучасну літературу Боснії і Герцеговини. Мешкає у Вінниці та в Сараєві.

00186

Kateryna Kalytko

1982, Vinnytsya

Poet, translator, prose writer. Author of the poetry collections The Guide to Create the World (1999), Today’s Tomorrow (2001), Portraiture of Asphalt (2004), Dialogues With Odysseus (2005), Season of the Storms (2013), Torture Chamber. Vineyard.

House (2014) and the short prose book M. Hysteria (2007). Winner of the Hranoslov literary contest (1999), winner of the Bohdan-Ihor Antonych «Pryvitannya Zhyttya» award (2001), winner of the Smoloskyp award (2003), the Kryshtaleva Vyshnia Podillia literary and artistic prize (2000).

Her works have been translated into English, Russian, Polish, German, Armenian, and Hebrew. She explores and translates the contemporary literature of Bosnia and Herzegovina.

She lives in Vinnytsia and Sarajevo.

00-187

***

***

Була молодою, принаймні за нього молодшою (за рік устигне постарітися і зо три шкіри змінити), на зап’ясток йому пов’язала червону нитку, щоб не вбили, і довго потім бігла за нам через площу. Витекли очі дощів, настромившись на вежі з флюгерами, довго зима тривала, всі ножі поламали об спини. Він прав білизну посеред поля, користувався лугом, нитка червона обтріпалася і вилиняла, але не утратила впертості волокна. Скільки всього росте із упертості, скільки світла знаходить витоки. Тихими свідками залишаться всі незнайдені, буде родинний герб із обличчя розбитого. Нитка колись була червоною, а вона – молодою. Злива тоді стояла над площею срібним великим схлипом. Він живе, як пірнає. І завжди під водою бачить, як били, щоб серце із нього випало.

I was young, at least younger than him (in a year he’ll get older and even will shed three skins), I tied a scarlet thread ‘round his wrist so they wouldn’t kill and then ran through the square so grim.

Eyes were leaking with rain, stared at a weathervaned tower, Winter lasted so long, our backs broke all the knives.

He was washing sheets in the field, enjoying the meadow, that scarlet thread in disarray colors faded but fibers are still holding strong.

Many things grow out of stubborness, many lights find ways to flow.

Silent witnesses – all who could not be found, And coat of arms bares broken faces in woe.

The thread once was scarlet, as she was young.

Heavy rain stood over that square, with its silver sobbing.

He lives as a diver. Underwater he’s beaten and sprung watching them while his heart is still throbbing.

Translated by Olga Gerasymiv

00188

кал итко

kaly tko

00-189

***

***

Повертається, кажучи: там такий туман по дорозі, дай з волосся вичешу мокрий пісок, неможливо, щоб не впізнала: ось же, ось же вона, ця родимка між бровами, зустрічаючи, ти ставала навшпиньки і цілувала її. Вітер стукає клямкою на воротях, роз’їдає метал корозія, і ти знову стояла півночі сама над каналом, пахнеш мулом, русалонько; і наче щось розірвалося, одночасно вибухнуло в серці і в голові. Не кажи, що лице моє – темний став, де втопився ключ, не кажи, що цей опік – останній берег, я вода, я твій чоловік, я не вмію спинятися, кордони повзуть невидимі – чи то срібна нитка, чи кишки випущені, чи вологий слід поцілунку. Нас тут кількоро друзів, я сам їм повні склянки наллю, їм вертатися іще далі, зазирати у рідні вікна; я хотів би, щоб ти прочинила вогонь, і за дверима видихнула – я вода, з березневим паводком я прийду в прибережні луки. Пробивається світло вранішнє, в очереті скрикує чапля, діти сплять, загорнувшись у татові завеликі піжами, усихає потроху дідова груша, та густа над ворітьми жимолость, вицвітають у мене на плечах веснянки, одна за одною. І такий по дорозі туман. Добрі сестри твоєї печалі прийдуть босі, як діти прокинуться. Але не кажи, що жаль мене, і про те, як мене застрелили, ніколи не розкажи їм. Хай живуть над водою, хай вірять у що завгодно.

Turned around and said: heavy fog has covered the road, let me brush the wet sand out of your hair, don’t you remember: here, it’s right here, that little birthmark near my eyebrow, you kissed it religiosly standing in front of me tiptoed.

Wind knocks on the gate latch, metal lives in corrosion You stood lonely again by the channel, You smell like mud, mermaid; something once more is broken Simultaneously my heart and head exploded.

Don’t tell me that my face is a dark pond where the key drowned do not say that this burn – my last shore, I am water, I am your man, I am unable to stop, borders crawl under an invisible cloak – is it a silver thread or guts spread or the wet kiss bled.

There are several friends of mine, their glasses I fill, they have a long way to go and will peak into windows they know; I would like for you to open fire, and exhale behind the closed doors – I am water, with a March flood to the coastal meadows I’ll come.

Morning light is crawling slowly, herons cry in the reed, Children wearing oversized daddy’s pijamas are fast asleep, Grandpa’s pear tree is slowly drying, and honeysuckle thick over the gate, Freckles fade on my shoulders slowly, one by one.

And that fog on the road. Good sisters carry your sorrow Will come barefoot when kids awaken. But don’t tell me you pity me, And how they shot me, never tell them that truth.

May they live above water, may they believe in anything.

Translated by Olga Gerasymiv

00190

кал итко

kaly tko

00-191

***

***

І чи стається з маленькими щось насправді велике? Поскрипують під ногами дошкИ знання перегнилі. Тепер ти знаєш, наприклад, як у часи війни в домівках зіщулених пульсують світлом ялинки, як вітер мертвотний із польового згарища шурує шунтом поміж стінок аорти, як Гаспар, Валтасар, Мельхіор спішать у швидкій із простреленою фарою, як зі співчуття полоненим химерні густі ліси ростуть, і потім лягають шаром торфу на темну душу. Світло – щеня дряпотливе – скавулить край подушки, світло тонке і сніжне, сніг обличчя остудить і зафіксує, як ці обличчя перетворюються на лики, попід серце землі врізаються. До весни хоч би тепла не було, щоб лежала ця плащаниця. Чи усього, що сталося, достатньо для справді великого, чи просто із болю виросте велике дерево – тут, кривавити ягодами, стукати у вікна нічних квартир? Звідки у тебе, коханий, це місячне сяйво шкіри? Трохи голоду, відчаю, та молока, та ртуті.

Does anything big ever happen to the little ones?

Rotten boards of knowledge under the feet squeeking.

Now you know, for instance, how in the time of war in the houses that shrunk is flickering christmas decor, how ghastly wind reaks from the field of ashes, it rubs with a shunt between the walls of aorta how Gaspar, Balthasar, Melchior hurry the ambulance with one ruined light, how bizarre dense forests grow for the prisoners out of pity, and then lay down a layer of peat on the dark soul.

Light – a scratching puppy – whimpers on the edge of a pillow, thin light and snowy, the snow will cool down your face and then record how these faces turn into images, that under ground’s heart are engraving.

Until spring hopefully it won’t be warm, so this shrout can remain.

Is everything that happened enough for the big things, or a tree will simply grow out of pain – here with bleeding berries will be knocking into night windows?

Where did you get that moon shining skin, darling?

A bit of hunger, despair, and milk and mercury.

Translated by Olga Gerasymiv

00192

кал итко

kaly tko

00-193

Василь Карп’юк івська обл.

1988, с. Брустури, Івано-Франк

Поет, прозаїк, колумніст, драматург. Автор збірки вибраних творів «Мотлох» (2010), поетичної книжки «BRUSTURY» (2011) та збірки віршів для дітей – «За руку з черепахою» (2014). Лауреат всіляких премій, організатор літературного фестивалю «Покрова» ім. Т. Мельничука, учасник музично-літературного проекту «Оркестр Бобовата», керівник Літературної агенції «Discursus». Мешкає у ІваноФранківську.

00194

Vasyl Karp’yuk

Frankivsk reg.

1988, Brustury, Ivano-

Poet, novelist, columnist, and playwright. Author of a collection of selected works Stuff (2010), a book of poetry BRUSTURY (2011) and a collection of poems for children, Hand in Hand With a Turtle (2014). Winner of several awards, organizer of the Pokrova literary festival named after Taras Melnychuk, member of the music and literature project Orkestr Bobovata, head of the Discursus Literary Agency.

He lives in Ivano-Frankivsk.

00-195

***

***

глінтвейн дорогою на Говерлу

gluhwein on the way to Hoverla

я зневірився в естетиці й полюбив найближче – те чого ніколи не дістати з діжі дитинства

I lost faith in aesthetics and came to love the nearest – something one can never take out from the barrel of childhood

трунок гріє стає легше говорити але не думати і точно – не йти я люблю те що вже не відповість взаємністю бо ще жодне минуле не казало «так» скільки б йому не освідчувалися а на гору зовсім близько ще трохи й буде вершина але далі дороги нема як і сенсу вертати назад

liquor warms me up it becomes easier to speak but not to think and definitely not to walk I love something that will never love me back cause as yet no past ever said «yes» no matter how many times it was proposed to and the mountain is so near the peak is just about to appear but there’s no way ahead as well as no sense in going back Translated by Tanya Rodionova, VERBatsiya project

00196

кар п’юк

karp’y u k

00-197

***

***

говоримо з татом по телефону я у Франківську а тато – в Брустурах. раптом оба затихли

talking to dad on the phone. me – in Frankivsk, and him – in Brustury. suddenly both went quiet.

– що думаєте? – перериваю павзу – така місячна ніч а я жонатий... – відповідає тато.

00198

кар п’юк

– what are you thinking of? – me braking the pause.

– so tender is the night, and I’m married... – dad answering.

Translated by Tanya Rodionova, VERBatsiya project

karp’y u k

00-199

***

***

Я просто живу на цій станції. Для тебе вона – лише «перебути» й рухатись далі. Для тебе це не життя, а марнування часу, а для мене – життя сповна.

I just live at this station.

For you it is only something to “wait through” and move on.

For you it is not life, but a waste of time, and for me – it is life in full.

Ти тут вже яку хвилину. Вже скільки розмов позаду, від яких мені добре, а ти все поглядаєш на годинник. Ти думаєш, життя розпочнеться лише з прибуттям потяга в якусь кінцеву точку. Аж тоді, коли вийдеш з вагона.

You’ve been here for a while now. So many conversations behind us, which make me feel good, and you keep glancing at your watch.

You think, life’s gonna start only when the train arrives at some destination. Only the moment you step out of a car.

Але ж ти ще в нього не зайшла. Потяг затримується. Його взагалі не існує.

But you haven’t stepped into it yet. The train is delayed.

It doesn’t exist at all.

Translated by Tanya Rodionova, VERBatsiya project

00200

кар п’юк

karp’y u k

00-201

Маріанна Кіяновськ

а

1973, м. Жовква

Marianna Kiyanovska

1973, Zhovkva

Поетеса, прозаїк, есеїст, перекладач, літературний критик та літературознавець. Член Національної спілки письменників України. Авторка поетичних збірок «Інкарнація» (1997), «Вінки сонетів» (1999), «Міфотворення» (2000), «Кохання і війна» (у співавторстві з Мар’яною Савкою) (2002), «Книга Адама» (2004), «Звичайна мова» (2005), «Дещо щоденне» (2008), «ДО ЕР» (2014), «373» (2014) і прозової книги «Стежка вздовж ріки» (2008). Твори Кіяновської перекладалися англійською, білоруською, польською, сербською та російською мовами. Лауреат премій імені БогданаІгоря Антонича та видавництва «Смолоскип». Перекладає з польської і литовської. Мешкає у Львові.

00202

Poet, novelist, essayist, translator, literary critic and scholar. Member of the National Union of Writers of Ukraine. Author of the poetry collections The Incarnation (1997), The Wreaths of Sonnets (1999), Mythmaking (2000), Love and War (in collaboration with Mariana Savka) (2002), The Book of Adam (2004) Ordinary Language (2005), Something Daily (2008), To ER (2014), 373 (2014) and a prose book The Path Along the River (2008). Her works were translated into English, Belarusian, Polish, Serbian, and Russian. Laureate of the Bohdan-Ihor Antonych and Smoloskyp awards. Translates from Polish and Lithuanian. She lives in Lviv.

00-203

4. ПРОСПЕКТ СВОБОДИ

4. FREEDOM AVENUE

Любові Якимчук

For Lyubov Yakymchuk

написи перед війною проростають на стінах як пліснява стрит-арт це те що вціліє (мабуть)

right before war graffiti sprouts on walls like mold street art is what shall remain (maybe)

уламком продряпано Люба Журба – і пронизане серце

Lyuba, my sorrow, it is scratched on the wall – next to a pierced heart

неначе у сні коли все нерухоме голі луганські будинки здригаються кровоточать вікна болять

like in a dream when all is still naked Luhansk buildings shake and bleed the windows ache

мама мила раму мама має рану

mama washed the window frame mama’s wounded

у Львові в мами немає рани

in Lviv mama has no wound

у Львові інше червоно-чорне evergreen

in Lviv there’s a different red-and-black evergreen Translated by Vitaly Chernetsky

00204

кія н о всь ка

kiy an o vska

00-205

7. ПРОСПЕКТ ЧЕРВОНОЇ КАЛИНИ

7. GUELDER ROSE AVENUE

Сихів віддаляється від моря дедалі дужче власні вітри власні крамниці чайки на біг-бордах лелітки на вишиванках водії маршруток узятих на абордаж

Sykhiv apartment blocks grow further and further away from the sea their own winds their own corner stores seagulls on billboards sequins on blouses drivers of minibuses boarded naval style

дивишся і не віриш що ці небеса пожмакані або навпаки занадто лискучі відкриваються заради віршів заради музики заради всього що хтось називає повітрям хтось інший любов’ю а ще хтось нічим – заради Бога і ближнього

you look and cannot believe that these skies all crumpled up – or instead, too shiny open up for poetry for music for all those things some people call air others call love, still others – nothing, for God and one’s neighbor

але що далі? – запитуєш і дерева відповідають що бурштин вже посіяно і смарагди пляшок з-під пива проростають на звалищах голосами русалок і жебраків що минуле стугонить у безтямних трубах новобудов в кістяках китів гладіусах кальмарів у передчуттях і відсутностях

and what next, you ask – and the trees reply: amber is sown; at dumpsters voices of mermaids and beggars sprout through beer bottle emeralds you can hear our past moaning in unconscious high rise chimneys in whale skeletons squid pens in foreboding and absences

Сихів пересихає отже не буде вдосталь крові вина води ні солоної ні сухої ні залізної ні живої ні мертвої будуть тільки жінки і дівчата з обпаленими сонцем плечима тільки тенти важкі і маркізи і каміння у головах нічийних собак

Sykhiv dries up there won’t be enough blood wine or water neither salty nor dry, neither iron nor dead, nor living there will only be women and girls with sunburnt shoulders only heavy-duty tents and awnings and stones in homeless dogs’ heads

синьоокий Синдбад у кав’ярні пересипає кавові зерна обвуглені згадує слово для кораблів для метеликів і для мух що зринають із висхідними потоками і ніколи не повертаються як чоловіки заколисані ув’язнені в вершах

in a café a blue-eyed Sinbad the sailor pours charred coffee beans recalls the word for ships for flies for butterflies ascending with air currents never to return like men lulled to sleep imprisoned in fish traps

00206

кія н о всь ка

Translated by Vitaly Chernetsky

kiy an o vska

00-207

15. СТАНІСЛАВ ЛЕМ. ПАРК КОСТЮШКА.

15. STANISLAW LEM. KOSCIUSZKO PARK

гравій незрозумілий на смак собака їсть і стає невидимим і хлопчика наздоганяє але той бачить чує і відчуває тільки сонячних псів а не цього вщент прозорого і живого який пахне травою і сховками у траві золотими деревами

gravel tastes funny a dog eats it becomes invisible catches up with a boy but he sees and senses only sunbeams not this creature transparent but living smelling of grass of hideouts golden trees

хлопчику озирнися алея кричить парк Костюшка вдихає повітря аж темніє в очах хлопчику озирнися зробись ліхтарем делікатний і слабосилий озирнися застигни стань стовпом піддайся тому хто прагне назвати хто волає причини немов імена а тоді імена як причини стань віддаватимеш світло і лиш удень залишатимешся ні з чим стовбури дерев потьмяніють синиці прокинуться проб’є годинник на Ратуші матері приведуть дітей інакших ніж ти із надкрилами плащиків із м’якенькими черевцями наче в комах – малих бездосвідних і самотніх вони обсядуть доріжки затопчуть сліди і з вереском гратимуться в кузьмірки хтось пожбурить каменем у невидимого собаку і тоді ти крізь вушко голки пройдеш і ти хлопчику що був утікав прокинешся вже потойбіч в орбіту упійманий прохромивши голим небесним тілом шкаралупу яйця дракона

00208

кія н о всь ка

turn around boy the alley screams Kosciuszko Park breathes in to the point of spots in the eyes turn around boy turn into a lantern delicate weak turn around freeze turn into a pillar yield to the one who yearns to name who shouts out spells like names and then the names like spells stand up you will give out light and only during the day remain emptry tree trunks will darken songbirds will wake up the city hall’s clock will chime mothers will bring over children different from you with hooded raincoats with soft little bellies like those of insects – small inexperienced lonely they will sit on the paths trample the tracks and will play hide-and-seek squealing someone will hit the invisible dog with a stone and then you’ll pass through the eye of a needle and you boy who used to run away will wake up on the other side caught in orbit having pierced with a naked celestial body the dragon’s eggshell Translated by Vitaly Chernetsky

kiy an o vska

00-209

Павло Коробчук

1984, м. Луцьк

Поет, прозаїк, музикант, журналіст. Автор книг поезії «Натщенебо» (2005), «Цілодобово» (2007), «Кайфологія» (2010), «Динозавр» (2011), «Мерехтіло» (2013), «Хвоя» (2015). Автор роману «Море для шульги» (2012), книги оповідань «Священна книга гоповідань» (2014), а також двох книг вибраних віршів, що вийшла словацькою мовою («Kameňolom» і «Pôžitkológia»). Переможець понад десяти літературних конкурсів. Переможець вісімнадцяти літературних слемів. Твори перекладалися на англійську, німецьку, словацьку, польську, російську, литовську, білоруську, італійську, чеську мови. Також займається музикою: грає на барабанах та пише електронну музику. Мешкає в Києві.

00210

Pavlo Korobchuk 1984, Lutsk

Poet, novelist, musician and journalist. Author of the poetry books Nachenebo (2005), Around the Clock! (2007, with Bohdan-Oleh Horobchuk and Oleh Kotsarev), Kayfolohiya (2010), Dinosaur (2011), Flickered (2013), Needles (2015). Author of the novel The Sea for Left-hander (2012), a book of short stories Sviashchenna Knyha Hopovidan (2014), and two books of selected poems in Slovak (Kameňolom and Pôžitkológia). The winner of more than ten literary contests and eighteen literary slams.

His works have been translated into English, German, Slovak, Polish, Russian, Lithuanian, Belarusian, Italian, and Czech. He is also a musician, plays drums and writes electronic music. He lives in Kyiv.

00-211

ГОЛОВА КОМАНДИРА

COMMANDER’S HEAD

… присвячується Павлу Скшетуському, який і є цією людиною «з хрестом на плечі».

to Paweł Skrzetuski, who is that man “with a cross on the shoulder”

Не під небом смертні, не на землі,

не в постелі своїй, не в труні,

не в землі з червами, не в золі,

смертні в музиці, яка – ні. Василь Герасим’юк

Mortals are not under heaven, nor on earth,

not in your bed, nor in a coffin,

not in the ground with worms, nor in ashes,

mortals are in music, which is not.

Vasyl Herasymiuk

земля завжди горить зеленим вогнем. це виходить енергія вкладених в неї людей. зелені поля невимовлених фонем. зелені поля материнських грудей.

the ground always burns with a green flame this is the energy of people place inside it escaping. green fields of unspoken phonemes. green fields of mother’s breasts.

лежать у землі й не скресне зелена крига. а душі б’ються об хмари, аж замість неба – синці. живі ж гортають ці трави, мов непрочитану книгу. ходять ловити руками душі, мов рибу в ріці.

they lay down in the ground and the green ice won’t break. and souls beat against the clouds, getting bruises instead of the sky. the living thumb these grasses, like an unread book. go catching souls with their bare hands like fish in a river.

ти із червоним хрестом на плечі та янголом шукаєш не душу, а голову командира. ловиш останню його фонему, наголос серед мертвого стоголосся, в німому вирі.

you with the red cross on your shoulder and an angel looking not for the soul, but for the commander’s head. you catch his last phoneme, the stress in the dead clatter, in the mute whirlwhind.

командир, об якого запалювалися сірники. командир, що загубився поміж трьох буків. смерть завжди ходить на відстані лівої руки. і вкладає вічність у праву руку.

the commander used to light matches. the commander lost among three beech trees. death always walks at the distance of the left arm. and places eternity in the right hand.

у траві, що горить, знаходиш пасмо волосся. ніби пір’я від пташки, яку проковтнув хижак. і тебе ледь самого не забирає оце стоголосся. коле серце і поле. і торжествує жах.

you find a lock of hair in the burning grass. like the feathers of a bird swallowed by a predator. and you are mostly taken by this clatter. stabbing at the heart, stabbing at a field. and horror rejoices.

зелений вогонь палає до краю землі. голову командира не відспівати в труні. голова не в землі з червами, не у золі.

green fire burns all the way to land’s end. the commander’s head will not get a burial in a coffin. it isn’t in the ground with worms, nor in the ashes.

00212

кор о б ч ук

ko ro bc hu k

00-213

йдеш до річки помити долоні, які – у вогні.

you go to the river to wash the palms from the flames.

вода завжди палає синім вогнем. це тече енергія вкладених в неї тіл. сині озера дзеркалять обличчя одне. сині озера з безліччю рівних кіл.

water burns with a blue fire always. this is the energy of bodies inside it. blue lakes mirror one face. blue lakes with endless even circles.

нам відчувати й надалі їхні життя. до чоловіків у сни завітають й попросять курити. а у жінок попросять зачати від них дитя. і жінкам буде нічим крити.

we will feel their lives forever. they will come into men’s dreams and ask for a smoke. they will ask women to concieive a child. and women will appear defenseless.

Translated by Yury Zavadsky

00214

кор о б ч ук

ko ro bc hu k

00-215

ЗАБУТИ Ї Ї ІМ’Я – ЦЕ ЯК ЗАБУТИ СВОЇ КІНЦІВКИ

FORGETTING HER NAME IS LIKE FORGETTING ONE’S OWN LIMBS

забути її ім’я – це як забути свої кінцівки, як ними рухати, нащо вони кудись ростуть, і скільки їх – може, це був цілий парк з нині опалими від осені нігтями, ні, краще так – зі здертими об просту і сумну мелодію на фортепіано, зіграну нам – двом дивовижним дітям. а нині я, весь сформований з тієї клавіатури, відчуваю, як затерпає мовчки і плавно кожна з тих нот, бо забуваю їхню структуру.

forgetting her name is like forgetting one’s own limbs how to move them, why they grow somewhere, and how many there are – maybe it was an entire park of fallen autumnal nails, no, better in this way – …of rent to the simple and sad melody on piano, played for us – two strange kids. and today I, formed of this keyboard, feel how every note grows stiff silently and slowly, because I forget their structure.

забути її ім’я – на пероні, ніби валізу з усіма сукнями, косметичками, з фотографіями – жодна туди не влізе, бо ця фотка – історія, а ця – відмичка, більше не можу їх роздивитися, бо при згадуванні на колію падає зір і, як стверджуватимуть очевидці – поїзд переїхав йому кожну кінцівку, тіло перевозили не у дереві, а у цинку, тому з труни так і не вирвався звір.

forgetting her name – at a station platform, like a suitcase with all the dresses, makeup and photos – not a single one will fit, because this pic is history, and this one is a picklock, I can’t see them anymore, because gaze falls on the rails one when recalls and as witnesses will claim the train broke his every limb, his body shipped in zinc, not in wood, thus from the coffin no beast escaped.

або забути навіть як звуки гудків – ніби ніхто й не дзвонив ні о третій, ні о останній ночі – крикливій та впертій. все, у мене зайнято – звуки коротких снів. видалити, стерти кожну цифру в її імені. внутрішні голоси й духи мобільного звільнені.

or even forgetting like the buzzers – looks like nobody called at 3 am or at the last hour of the night – blatant and stubborn. that’s it, I’m busy – the sound of short dreams. to delete, erase every cypher in her name. internal voices and cellphone spirits are liberated.

забути як спорожнілу пляшку – і похитуватися порожнім пляжем, впасти п’яним в пісок, до низьких життєвих оцінок: бо не ступлю ні кроку – не буде кінцівок.

forgetting like an emptied bottle – wobbling through a deserted beach, falling drunk into the sand, down to low life appraisals: as I will make no step forward – no limbs to do it with.

Translated by Yury Zavadsky

00216

кор о б ч ук

ko ro bc hu k

00-217

ВУХА ПРАБАБУСІ

GREAT-GRANDMA’S EARS

коли моя прабабуся помирала, то я забув їй подякувати. подякувати не за те, що вона помирає. а за те, що зуміла міцно вистояти в житті прирости до землі, як слонячі ноги. шкіра у неї на той час старості теж стала слоняча.

when my great-grandma was dying, I forgot to thank her. thank her not for the dying. thank her for her ability to stay strong in her life, adhere to the ground, like an elephant’s legs. her skin too by that age was like an elephant’s.

їй відняло одну сторону. виходить, що перед її смертю ми могли спілкуватися і з мертвою, і з живою. годувати мертву й живу. доглядати за обома ними.

the left side of her body was paralyzed. looks like before she died we could communicate with her both dead and alive. feed her, dead and alive. look after both.

і коли вона говорила ці останні свої слова, то це були ніякі там не життєві настанови, а лише квилення, скарги на болі в боках.

and when she said these last words, it was not some life lessons, just yelps, complaints of pain in her side.

вона говорила своєю живою стороною, але мертва теж ледь-ледь ворушилася вустами. тобто, я фізично чув голос із того світу. але не зміг тоді нічого розібрати. чи вже не пригадую, що саме вона сказала. але ні, я би таке пам’ятав.

she was talking with her living side, but the dead one was moving itsn lips a little too. that is, I literally heard a voice from the underworld. but I couldn’t make out anything. or I just can’t remember what exactly she said. but no, I would remember this.

спогади підлі. ось вони з’являються, з’являються, але так повністю й не приходять. як їм за це дякувати?

memories are sneaky. here they appear, and appear, but never come completely. how to thank them for that?

я колись навчуся слухати. мої вуха ростуть, великі. ними скоро можна буде затулятися від спеки, африканської чи індійської, чітко розуміти мертвих.

someday I’ll learn how to listen. my ears grow bigger.

I’ll use them to cover myself from the heat, african or indian, to understand the dead clearly.

а рот мій все повторює, ніби вибачається за недомовлене: дякую, дякую, дякую, але закривавлюється,

and my mouth repeats, like it says ‘sorry’ for something untold: thanks thanks thanks yet it bleeds

00218

кор о б ч ук

ko ro bc hu k

00-219

аж бризкає при вимовлянні, булькає...

almost spraying during articulation it gurgles

ну, бо хіба такі спогади лишаються для того, щоб їм дякувати?

so do such memories remain only to say ‘thanks’ to them?

Translated by Yury Zavadsky

00220

кор о б ч ук

ko ro bc hu k

00-221

Олег Короташ

1976, м. Івано-Франк

івськ

Поет, перекладач. Автор поетичних книжок «Світ блукаючих висновків» (1997), «Елегії острова Патмос» (2010), «Поет без імперії» (2012). Член Краківського братства поетів. Перший комбат Правого Сектору, зараз заступник командира Добровольчого Українського Корпусу по тиловому забезпеченню. Мешкає у Києві.

00222

Oleh Korotash

kivsk

1976, Ivano-Fran

Poet and translator. Author of the poetry books The World of Wandering Conclusions (1997), Elegies of the Island of Patmos (2010), A Poet without an Empire (2012). Member of the Brotherhood of poets of Krakow. First a Pravyi Sektor commander, now deputy commander of the Ukrainian Volunteer Corps for logistic support. He lives in Kyiv.

00-223

ДАР

GIFT

– Я лише старий чоловік, – відповів мені Мілош, – література тепер за плечима.

“I’m just an old man,” Miłosz answered me, “literature is behind me now.”

минуло п’ятнадцять років до старості далеко не кажучи вже про літературу

fifteen years have passed old age is far away which is to say nothing about literature

потрохи стає зрозумілою книжка ця необхідна форма поета загорнутого в палітурку як у гріб

little by little the book is understood this necessary form of the poet bound up in his hard cover like in a tomb

дивне відчуття коли твій гріб носять у кишенях та жіночих сумочках

it’s a weird feeling carrying your tomb in your pockets or ladies’ purses

твої кращі думки розтягнуті на тисячі гробів і рими згубилися серед дівчачої косметики

your better thoughts are stretched out over thousands of tombs and their rhymes have been lost among girls’ cosmetics

якось він розповів про придорожнього песика кумедна назва, – подумав я

he one time told a story about a roadside dog “funny name,” I thought

а сьогодні – вжахнувся озирнувшись за плечима на мою придорожню країну

but today he panicked when he looked behind him at my roadside country Translated by Ali Kinsella

00224

кор о та ш

ko ro tash

00-225

ДЕННИЙ ЧАЙ У ЛОНДОНІ

AFTERNOON TEA IN LONDON

респектабельна війна породжує вельми благопристойні перемовини респектабельна економіка передбачає благопристойну ідеологію респектабельною буває смерть із купою благопристойних громадян що прийшли провести в останню дорогу

the respectable war proceeds with the supremely decent negotiations a respectable economy calls for decent ideology death can even be respectable for a ton of decent citizens who have come to say their final farewell

навіть син вашого особистого майстра з пошиття одягу що знімає мірку для вашого останнього костюма також виглядає вельми респектабельно в межах спадковості і традиції головне аби потім респектабельні джентельмени у приватній розмові згадали про вас незлим тихим словом

even the son of your personal tailor who’s taking the measurements for your last suit also looks supremely respectable within the limits of inheritence and tradition the main thing is that later the respectable gentlemen in their private conversations remember you with a kindly gentle word

і ніщо не порушить нашої звички пити чай в одному з закритих клубів на північному березі Темзи у вузькому колі осіб про котрих ніколи не напишуть The Times чи Guardian але їхня респектабельність очевидна на рівні власників чогось глобального яке здається вже ніщо не зрушить з осі

and nothing will break our habit of drinking tea in one of the private clubs on the north bank of the Thames in a small circle of people who’ll never be written about in the The Times or The Guardian but their respectability is obvious among those who possess something global that nothing it seems will ever shift from its axis

якщо звісно не трапиться якась подія що обвалить біржу чи стане приводом для позачергової сесії Генасамблеї ООН бо це виклик усьому цівілізованому світу коли фігура рівня прем’єр-міністра раптово одружується з жінкою котра як виявилося є натуралкою

unless something happens to bring down the markets or call for a special session of the UN because it’s a challenge to the whole civilized world when a figure such as a prime minister suddenly marries a woman who turns out to be straight

00226

кор о та ш

Translated by Ali Kinsella

ko ro tash

00-227

НЕОБХІДНІ РЕЛІГІЙНІ ОБРЯДИ

NECESSARY RELIGIOUS RITUALS

коли душа вже шукає спокою тобі пора на рибалку ріка це твоя персональна форма будинку для перестарілих що прикрасить твій побут можливим уловом рибини або пам’яті чи рибини яко пам’яті котру ще живу вже годі втримати не доклавши якихось зусиль але вона таки захлинеться хто б подумав – від свіжого повітря

when your soul is looking for calm it’s time for you to go fishing the river is your personal kind of old folks home that brightens your daily life with the possibility of catching of a fish or memory or a fish like a memory that it’s impossible to hold on to without really making an effort but it suffocates anyway on – who’d have guessed – fresh air

бо що зробиш коли твої вороги вже давно тобою прощені а твої друзі розбудовують державу хоча розуміють в націоналізмі не більше ніж лікуючий психіатр у мозку Ганнібала Лектера їхні живописні картинки добробуту щасливі сім’ї що мінівенами щодня іздять на роботу смачно готують і сміються дітки весела ідилія приправлена кулінарією та симфонічною музикою вони гості довкола ситого столу на якому розшматоване тіло країни

for what can you do when you’ve long ago forgiven your enemies and your friends are building the state although they understand nationalism no better than the attending psychiatrist understands Hannibal Lecter’s mind their picturesque sketches of well-being happy families that drive their minivans to work each day they cook well and their babies laugh this cheerful idyll seasoned with haute cuisine and symphonic music they are guests at the fat table upon which lies the shattered body of the country Translated by Ali Kinsella

00228

кор о та ш

ko ro tash

00-229

Олег Коцарев 1981, М. Харків

Письменник та журналіст. Автор книжок поезії «Коротке і довге» (2003), «ЦІЛОДОБОВО!» (спільно з Горобчуком і Коробчуком) (2007), «Мій перший ніж» (2009), «Збіг обставин під Яготином» (2009, з перекладами на російську мову Дмитра Кузьміна та Анастасії Афанасьєвої) та збірки оповідань «Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого». У 2000-х роках був учасником літературного конгломерату «Весло слова». Лауреат видавництва «Смолоскип» (2002) другої премії за збірку поезій «Коротке і довге». Лауреат конкурсу імені Валер’яна Підмогильного, часопису «Кур’єр Кривбасу» та фестивалю «Молоде вино». Поезія перекладась англійською, білоруською, івритом, литовською, німецькою, польською, португальською, російською та чеською мовами. Мешкає у Києві.

00230

Oleh Kotsarev 1981, Kharkiv

Writer and journalist. Author of the books of poetry Short and Long (2003), Around the Clock! (with Bohdan-Oleh Horobchuk and Pavlo Korobchuk, 2007), My First Knife (2009), The Coincidence of Circumstances Near Yahotyn (2009, with translations into Russian

by Dmitry Kuzmin and Anastasia Afanasyeva) and a collection of short stories The Incredible Story of the Reign of Chlorophytum the First. In the 2000s he was a member of the Veslo Slova literary conglomerate.

Laureate of the Smoloskyp Award (2002), second prize for his collection of poems Short and Long.

Laureate of the Valerian Pidmohylny literary contest of the Kurier Kryvbasu magazine and the Young Wine Festival. His poetry has been translated into English, Belarusian, Hebrew, Lithuanian, German, Polish, Portuguese, Russian, and Czech. He lives in Kyiv.

00-231

РОЗМОВИ ПРО ЕМІГРАЦІЮ

CONVERSATIONS ABOUT EMIGRATION

Ось і зник у західнім напрямку літак з черговою порцією твоїх приятелів-емігрантів, а за ними попленталось сонце, залишаючи плями жару і плями жиру.

The plane with yet another set of your emigrating friends has finally disappeared in a westerly direction, and the sun trudges after them, leaving behind stains of heat and stains of grease.

На мить серце стиснеться, на мить шлунок стулиться, й здасться, що ти – селянин сімдесятих років, котрий не поїхав із однокласниками навчатись до ближчого міста, незчувся – і вже в засмальцьованих штанях рибалиш у плавнях за греблею, й коров’ячим співом співає гудок єдиного тут заводу, та ти не зважаєш, тобі байдуже, тобі здається, щось клюнуло.

The heart will contract for a moment, the stomach will twitch for a moment, and it will seem you’re a country boy from the seventies, who did not go with his classmates to study in the nearest town, you blink – and now, dressed in the greasy trousers you fish in the brushwood behind the dam, and the siren of the one local factory sings a cow’s song but you pay no attention to it, you don’t care, – it seems to you that something bites.

Translated by Yury Zavadsky

00232

коц а р е в

ko tsare v

00-233

ЩО ТАКЕ СПРАВЖНЯ ВЕСНЯНА ПОЕЗІЯ

WHAT IS TRUE SPRINGTIME POETRY

Сліди куль понад 40-річної давнини маками розквітали тієї весни на нашого дому стіні. Я під стіною грався, там, де кольори червонясті стають сірими, а тато збирав речі в Чорнобиль.

The 40-year old bullet marks blossomed that spring like poppies on our house’s wall I played here near the wall, where the reddish colors turn grey, and father packed his stuff off to Chernobyl.

Я все грався і грався заклякло, автоматично, й камінці, що зустрілись у руках, позбавлені волі моєї, не знали, що робити, що говорити…

I played dazed, automatically, and little pebbles that met in my palms, without my will, did not know what to do and what to say…

Ще трішки – і – мама врятує нас усіх, поведе його не у військкомат, а до лікаря,

A little more – and – Mom will save us all, take him to a doctor, not to a recruitment station,

поки в Києві поливатимуть битий асфальт… поки в Гомелі рятуватимуть рись у човні…

while in Kyiv they water broken asphalt… while in Homel they save a lynx in a boat…

Світ мій пізньої тієї весни застиг на краю над урвищем, над річкою, та ще я на його вершечку – вельми хитка конструкція – дививсь на долину внизу, на озера з кумедними назвами, на річку – через неї човном перевозили кіз, а корови перепливали самі: ось коли б ви до корів підпливли, пірнули й під водою на них подивилися, це би була справжня весняна поезія,

In that late spring my world dazed on the edge, above a cliff, above the river, plus me on its’ top – too fragile a construction – looking down at a valley, at lakes with funny names, at the river – they ferried goats across it in a boat, and cows swam on their own: so when you would swim closer to the cows, dive and look at them under the water, it would be true springtime poetry:

00234

коц а р е в

ko tsare v

00-235

величезний, мулкий, але невидимий верлібр.

giant, silty, yet invisible free verse.

Translated by Yury Zavadsky

00236

коц а р е в

ko tsare v

00-237

КОНЦЕРТ РІЧИЩА

RIVERBED CONCERT

Я – диригент ріки, Широко Пливу посередині вздовж берегів, За кожним помахом Моїх усе міцніших рук Повороти прискорюються, А водомірки Вступають із партією На срібних трикутниках.

I am the conductor of the river, Broadly I swim the center along the banks, With every wave Of my strengthening hands The turns become faster, Andwater striders Join in with the part played Onf silver triangles.

Мій стрімкий концерте! Моє річище! Ти обираєш мене диригентом Сьогодні З-поміж усіх, Що їх кров повна твоєї води, Бо я найнеспокійніший, Найшвидше дивлюсь Навсібіч І по-пе-ре-ком-бі-но-ву-ю Різні пози.

My rapid concert!

My riverbed!

You choose me as the conductor Today From among all those, Whose blood is full of your water, Because I’m the most restless, I glance all around The fastest And re-ar-range Different poses.

Крізь стрічки теплої води Та холодної Я занурююся Глибше, До німого зілля, Що вторує моїм жестам…

--- Линуть крапки і хмари, Й десь Тут пливуть сліди потопельників: Мого батька хрещеного, До якого Зазирають з поверхні чайки, Когось інших людей Когось коней, З’їдених землистими раками,

Through the ribbons of warm And cold water I dive Deeper, To the mute weeds, Which reiterate my moves…

--- Dots and clouds rush, And somewhere The tracks of drowned men flow: My godfather’s, At whom the gullsstare From the surface, At somebody else’s people, Somebody else’s horses, Eaten by brown crawfish,

00238

коц а р е в

ko tsare v

00-239

З’їдених величезним сомом – Гарним органістом, Оргарністом.

Eaten by a giant catfish – Good organist, Goorganist.

Я виринаю назовні, Щоб оркестр на мить завмер, Щоби подих перехопило Церкві й козі на кручі – Вдячним слухачам нашим, Компетентним поціновувачам. Як же впирається мені в ноги Весь цей огром води! Як він несе мене – Що без поспіху, що без зупинок, Я підналяжу на праву руку, Зустрінусь поглядом З віолончелісткою – І почнеться холодний дощ, І почнеться дощ теплий.

I rise from the water To mute the orchestra for a moment, The church and a goat at the hill – Our thankful listeners, Competent connoisseurs, Turn breathless.

How this water mass Presses at my feet!

How it carries me – Without rush, without stops, I lean on my right arm, I meet the eyes Of a cellist – And then cold rain shall begin, And then a warm one will start.

Translated by Yury Zavadsky

00240

коц а р е в

ko tsare v

00-241

Галина Крук

Halyna Kruk 1974, Lviv

1974, м. Львів

Поет, літературознавець, перекладач. Член Асоціації українських письменників (2001) та Українського центру ПЕН-клубу (2010). Авторка поетичних збірок «Мандри у пошуках дому» (Львів, 1997), «Сліди на піску» (Київ, 1997), «Обличчя поза світлиною» (Київ, 2005) та «Спів/існування» (Львів, 2013), а також численних публікацій у літературній періодиці. Перекладає з польської, російської, білоруської мов. Переможець Літературної премії імені Богдана-Ігоря Антонича «Привітання життя» (1997), лауреат премії «Гранослов» (1997) та видавництва «Смолоскип» (1997). Кандидат філологічних наук. Вірші перекладалися англійською, німецькою, шведською, російською, польською, литовською, сербською, хорватською, португальською, вірменською та іншими та іншими мовами. Мешкає у Львові.

00242

Poet, literary scholar, and translator. Member of the Association of Ukrainian Writers (2001) and Ukrainian PEN Centre (2010). Author of the poetry collections Wandering in Search of Home (Lviv, 1997), Footprints in the Sand (Kyiv, 1997), The Face Beyond the Photo (Kyiv, 2005) and Spiv/Isnuvannia (Lviv, 2013), and numerous publications in literary periodicals. Translates from Polish, Russian, and Belarusian.

The winner of the BohdanIhor Antonych «Pryvitannya Zhyttya» literary prize (1997), winner of the Hranoslov (1997) and Smoloskyp (1997) Awards.

Candidate of Sciences in Philology.

Her poems have been translated into English, German, Swedish, Russian, Polish, Lithuanian, Serbian, Croatian, Portuguese, Armenian, and other languages.

She lives in Lviv.

00-243

***

***

до пори до часу не даєш мені бачити двох гадюк у високій траві за пару кроків від місця, де ми всілися перепочити, безпечні, з маленькими дітьми і великими планами на майбутнє

for the time being you won’t let me see the two vipers in the tall grass a few steps away from where we sat down to rest carefree, with little kids and big plans for the future

до пори до часу не даєш мені бачити відходу моїх близьких, як розгладжуються до болю знайомі мімічні зморшки, як застигають їхні тіла і чужіють риси.

for the time being you won’t let me watch my loved ones depart, how their wrinkles smooth out painfully familiar how their bodies stiffen and features become foreign.

до пори до часу мовби бережеш мене для чогось іншого, більшого, страшнішого, з чим не можна жити, без чого не можна померти

for the time being it’s as if you keep me safe for something different, greater, terrifying, what life can’t do with, what death can’t do without Translated by Svitlana Iukhymovych and Wang Ping

00244

кру к

kru k

00-245

***

***

чуєш, у ночвах ночі полощеться білий прапор цвіту, що його вже готові викинути над цитаделлю дерева – бо рідко хто може вистояти в цьому протистоянні, не здавшись у таку пору все, що тобі здається, слід приймати на віру: ті, що живуть у пам»яті, носять маленькі дзвіночки як прокажені (прокажи їх – і вийдуть на світло) навіть найменший рух ачи подих вітру видає їх присутність, бо не все підпорядковане розкладу далеко не все в цьому світі часом весна приходить зненацька, коли ії ще ніхто не чекае, без бою займає сонні околиці, і ось вже перше дерево викидає білий прапор окопується під цитаделлю здається, зацвітає, чи тільки здається?

listen, in the washtub of night white flag blossom trees are poised to put it up above the citadel no one can stand this clash times like this, who gives itself up, who live in memories, and who wear tiny bells like the lepers, the cursed ones (curse them – they will come out into the light) even the slightest move or breath of wind not everything obeys the schedule sometimes spring comes suddenly, invades sleepy suburbs without a fight, and look – the first tree has put up a white flag, blooms, it seems, entrenched under the citadel or does it only seem?

00246

кру к

Translated by Svitlana Iukhymovych and Wang Ping

kru k

00-247

ЗАПАСНИЙ ВИХІД

EMERGENCY EXIT

усі ті чоловіки, що шукали в ній подвійного дна, п’ядь за п’яддю промацуючи важкодоступні ділянки шкіри, усі ті жінки, яких обійшла вона на останньому віражі, розтринькавши на дурнички весь їхній кредит довіри,

all the men sought her false bottom, fingering her forbidden skin, inch by inch, all the women fell behind, as she veered into her final lap, Spending the credit of trust on trash,

усі ті діти, що намагалися розвести її на любов, навіть те єдине, якого вона не змогла народити, усі ті домашні улюбленці і кімнатні рослини, що довго не витримували в її присутності жити, –

all the children tried to trick her into love, even the child she couldn’t give birth to, all the pets and home plants wither in her presence –

вони не дозволять їй зіскочити на ходу вийти сухою з води, змінити якесь із правил бо той, хто веде її на мушці, немов межу між голим і голубим, між праведним і невправним,

no creature will let her jump from a moving train come out dry, or change rules because the one who holds her at gunpoint, like the boundary between naked and blue, between true and tricky,

хто змішує на полях чорноземи і сніги, хто схрещує навмання лінії на руці, хто мочить тебе щодня, як булку у молоці, виносить тебе на поверхню, як потопельця вода

who blends blackearth and snow on the field, who crosses the lines on the palm at random, who soaks you every day, like you’re bread in a cup of milk, carries you to the surface like water carries the drowned man

хто ставить тобі шах-мат, приносить тобі киш-миш, хто грає в тобі пінг-понг (хіба ти не чуєш цей стук), – та все-ж він виводить її з оточення дальніх і ближніх, із різних рядів і лав, з лавсторі, з обіймів, із рук

who announces checkmate, brings grapes, who plays ping pong within you (can’t you hear the knock) yet he drives you out of the closure of far and near relatives, from various rows and benches, from lovestory, from embraces, from someone’s arms,

хоч знає, що не довести – немає шляхів простих і доки ще стих не стих над нею й копають яму із пам’яті темних плахт та інших матерій тонких, виводить її таки, виводить її, як пляму

though he knows no end to his driving you out - no easy paths and until the verse hushes over her and the pit is being dug from memory dark robes and other delicate matters, he does drive her out like a stain.

Translated by Svitlana Iukhymovych and Wang Ping

00248

кру к

kru k

00-249

1993, смт. Іршанськ,

Юлія Кручак Житомирської обл.

Поетка, перекладачка, художниця. Справжнє ім’я – Юлія Вербило. Засновниця Благодійно-мистецького фонду на підтримку онкохворої молоді «АрТерапія». Працювала вчителем української мови, літератури та образотворчого мистецтва. Лауреатка багатьох літературних конкурсів: «Нові імена України» (2012), «Молода республіка поетів» (2014), лауреатка Літературної премії «Смолоскип» (2015) тощо. Гість першої в Україні літературної резиденції для молодих письменників «Станіславський феномен» (2014). Отримала приз глядацьких симпатій Міжнародного Фестивалю відеопоезії «CYCLOP» за відео «Вилікуй мене весною». Учасниця багатьох фестивалів та мистецьких акцій. Вірші друкувалися у всеукраїнській періодиці.

00250

Yulia Kruchak 1993, Irshansk, Zhytom

yr reg.

Poet, translator, and artist. Real name – Yulia Verbylo. Founder of the ArTerapiya charity and artistic Cancer Fund for youth.

She worked as a teacher of Ukrainian language, literature and art. Laureate of many literary contests, including New Names of Ukraine (2012), Republic of Young Poets (2014), laureate of the Smoloskyp literary award (2015), etc.

Guest of Ukraine’s first literary residency for young writers, Stanislavsky Phenomen (2014).

She received the Audience Award at the CYCLOP International Festival of video poetry for the video Heal Me with Spring; participant of many festivals and artistic events. Her poems have been published in numerous Ukrainian periodicals.

00-251

ВІРШ ПРО ДІДА НОМЕР 6

A POEM ABOUT GRANDPA NUMBER 6

Обов’язки батька пояснювати мені якою має бути жінка щоб її любив чоловік перейняв на себе мій дід

Father’s responsibility to explain to me what a woman ought to be like for a man to love her was overtaken by my grandfather

Він навчив мочати хліб у каву і також ненавидить чай і зараз коли ми це робимо він каже Юліана А я вкотре кажу йому я Юля діду Адже Юліана це якесь схрещене ім’я типу Анна-Марія Марія-Євдокія не кажучи вже про Богдана-Олега

He taught me to dip bread in coffee and also he hates tea and now doing this with me he says Yuliana I tell him once more I am Yulia grandpa Yuliana is some crossbred name, like Anna-Maria MariaYevdokia without even mentioning one like Bohdan-Oleh

Він каже мені що бувають різні жінки добрі і злі роботящі і як я Але чоловіки цінують роботящих Каже що мав гріхи а тому щоб я була бездоганною щоб моєму чоловікові не спало на думку згрішити

He says there are different women good and evil hardworking and others like me But men cherish the hardworking ones Said that he’d sinned now i need to be impeccable so my man would not get the idea of sin in his head

Каже щоб берегла себе бо дуже хворіла і всі думали що я помру і я справді могла це зробити Тому мій чоловік має цінувати мене і любити понад усе і робити всю мою роботу бо я ще й не роботяща

He says to take care of myself as i used to be weak and they thought i would die and i surely could have So my husband has to cherish and love me more than anything and do all my work for me since i am not a hard worker.

Він каже щоб я завжди була причесаною бо патлаті жінки до добра не доводять І щоб не одягала отих трусів на вулицю і байдуже що то шорти

He says my hair needs to be groomed because shaggy women lead to no good And I ought not to wear those panties outside, even though these are shorts

Каже що я в міру гарна і ніякі труси це шорти діду І ніякі труси мені не допоможуть стати кращою

He says I am quite pretty and those are not panties Those are shorts grandpa And no panties will make you better

Жінка в спідниці це завжди жінка а якщо в неї ще й причесане волосся і вона роботяща то ціни їй нема

A woman in a skirt is always a woman, and if her hair is groomed and she is hardworking then she is priceless

Щодо ціни каже дід то любов не купити тому чоловік не повинен бути багатим чи навіть гарним Він повинен бути розумним і дурним одночасно таким середнячком щоб я мала змогу бути кращою

Speaking of prices, grandpa says you cannot buy love hence a man doesn’t have to be rich or even handsome A man must be smart and stupid simultaneously, a happy medium so i could be better than him but still would not show it

00252

кру ч а к

kru c hak

00-253

за нього але цього йому не показувати Бабуся каже що мені час заміж в дівках померти одна морока І щоб яким він був я маю привезти його і він коситиме сіно поки не вмре під копицею бо тільки той хороший хто пройшов всю війну або косить і не томиться А дід їй каже мовчи стара ти мене цим сіном в могилу загониш Чоловік не слива сам з дерева не падає Ми допивали свою каву і виїдали хліб ложечками з горняток І повертались до цієї теми знову коли я одягали ті шорти

00254

кру ч а к

Grandma says I need to get married it’s hard dying an old maid And how he should be and how I should bring him so he can mow the hay until death under the haystack because only he is good who lived through the war or he who knows how to mow And grandpa tells her shut it woman you’re driving me crazy with that hay A man is no apple won’t fall from the tree himself We were finishing coffee and eating bread with spoons digging it out of small cups And would come back to this convo whenever i put my shorts on Translated by Olga Gerasymiv

kru c hak

00-255

***

***

Називай світ безликим а місто приречено сірим Сурмачі не сурмитимуть доки останній причасник не вимре Доки сир між воронами не розподілиться хитрим Доки я в тебе вірю і ми в один одного вірим

Call this world faceless and the city’s doomed grey Trumpeteers will not play ‘til the last communicant dies Untill pieces of cheese will find the right crows Until I pray for you until you and I pray

Залишай собі менше більше лишаючи людям Починай день скоромним на ніч лишаючи пісне Бо коли все розкришиться змовкне згорнеться і скисне Ми залишимо віру у нас і за це нам прибуде

Leave the least to yourself more leave for the crowd Start the day simply and leave songs for good night When all things fall apart silenced sour curled tight We shall keep our faith and be rewarded

Називайся як хочеш або залишись безіменним Запали себе так як вугілля під здимлений ладан Бо коли світ розплющити нас у собі буде ладен Віра в тебе це те що залишиться завжди у мене

Choose any possible name or even be nameless Light on fire as coal under the frankincense smoke The world will be opening both of us with a stroke Thus my faith in you will remain shameless Translated by Olga Gerasymiv

00256

кру ч а к

kru c hak

00-257

ЯК НІНА ГОТУЄ ПИРІГ

HOW NINA MAKES A PIE

Ніна готує пиріг з любов’ю Ніна з любов’ю ходить на роботу Ніна досі вірить в любов Вона навіть знає де вона купує яблука Ніна щодня купує яблука Ніна щодня готує шарлотку Вона загортає її у фольгу Після роботи їде на ринок Стоїть Чекає на любов А той хто чекає і вірить... Той самі знаєте що І він приходить Купує яблука Вітається до Ніни Вони говорять про сорти політику і пироги Їдять пиріг І так щодня Ніна готує пиріг з любов’ю Нінина любов їсть пиріг з любов’ю Ні кінця ні краю цьому нема Бо любов безкрая

Nina makes a pie with love Nina with love goes to work Nina still believes in love She even knows where she buys apples Nina buys apples daily Nina makes that pie crust daily She wraps it tin foil After work goes to the market Stands there Waiting for love And those who wait and have faith…

Those you all know what And he comes Buys apples Says ‘Hi’ to Nina They talk about apples politics and pies They eat the pie Everyday is like that Nina makes a pie with love Nina’s love eats the pie with love No beginning and no end to this Because love is endless Translated by Olga Gerasymiv

00258

кру ч а к

kru c hak

00-259

Вано Крюгер

(1976, м. Київ)

Vano Krueger 1976, Kyiv

Поет, літературознавець, політолог. Справжнє ім’я – Іван Коломієць. Автор поетичних збірок «Ніжна посмішка Берії» (2010), «Зіґґі Фрейді & Ктулху» (2014), «Вертеп на Куренівці» (2015), «Прощальний поцілунок Ілліча» (2015). Окремі вірші перекладалися анґлійською, німецькою, чеською, польською, російською, італійською і бенґальською мовами. Свій стиль він називає «некрокомунізмом». Один із найбільш епатажних поетів сучасної української літератури. Постійний учасник літ. фестивалів та навкололітературних заходів. Мешкає у Києві.

00260

Poet, literary critic, and political analyst. Real name – Ivan Kolomiets.

Author of poetry collections Beria’s Tender Smile (2010), Ziggy Freud & Cthulhu (2014), Vertep on Kurenivka (2015), Lenin’s Goodbye Kiss (2015). Some of his poems have been translated into English, German, Czech, Polish, Russian, Italian, and Bengali. He defines his style as “necro communism.” One of the most controversial poets of contemporary Ukrainian literature.

A regular participant of literary festivals and events. He lives in Kyiv.

00-261

ПОГЛЯД КРАСИ

THE LOOK OF BEAUTY

мурашник! з чого ти ростеш? із чого черпаєш сили у лісі, посеред чистого поля чи в домі в стіні – їх ще не торкався вогонь…

anthill! how do you rise? where do you draw strength in the woods, amid an empty field or in a home – untouched by fire...

бджола у короні мураха в короні сніжинка в короні кристал у короні вогонь у короні

crowned bee crowned ant crowned snowflake crowned crystal crowned fire

щільник! з чого ти ростеш? із чого черпаєш сили, із чого повнишся медом і воском, що їх тобі збирають тисячі бджіл? лише в церкві із дерева воску торкнеться вогонь – і то двічі: спершу у свічці, потім – коли дерев’яна церква палає…

gasket! how do you grow? where do you draw strength, what fills you with honey and wax, brought to you by a thousand bees? only in a wooden church fire would touch wax – only twice: first a candle, then – the church burns...

бджола у короні мураха в короні сніжинка в короні кристал у короні вогонь у короні

crowned bee crowned ant crowned snowflake crowned crystal crowned fire

криго! з чого ти ростеш? із чого черпаєш сили на чистому і гладкому металі, на віконному чистому склі – і те, і те пройшло вже горнило вогню…

ice! how do you grow? where do you draw strength upon smooth metal, upon a clear window pane – each matter has gone through the furnace of fire...

бджола у короні мураха в короні сніжинка в короні кристал у короні вогонь у короні

crowned bee crowned ant crowned snowflake crowned crystal crowned fire

00262

крю ге р

kru eg e r

00-263

бджоли помруть мурахи помруть та сніг не розтане не згасне вогонь через зиму сніг проросте петроґліфом майя, арабською в’яззю, вірменським і грузинським письмом на склі – цій найродючішій із земель, що по ній шквалом пройшовся вогонь

bees will die ants will die but snow will stay fire won’t fade over the winter snow will sprout as Mayan petroglyph, Arabic script, Armenian and Georgian letters on glass – this most fertile of lands flurried by fire

бджоли помруть мурахи помруть та сніг не розтане не згасне вогонь через зиму хоч сніжинки розтануть і проростуть на віконному склі – цій найродючішій із земель, що по ній шквалом пройшовся вогонь, квітами криги – і в кожній між пелюстками наче танцює бджола у кашкеті з вогню наче танцює мураха із сонцем в щелепах паж-чоловічок дивиться нетерпляче як повільно згорає в печі дитина…

bees will die ants will die but snow will stay fire won’t fade over the winter though snowflakes will melt and sprout on the window pane – this most fertile of lands flurried by fire, become ice blossom – and between the petals a dancing bee in a casket of fire a dancing ant eviscerating the sun pager-man impatiently watches a child burn slowly in the furnace...

Translated by Svitlana Iukhymovych

00264

крю ге р

kru eg e r

00-265

ВІТРАЖ ІЗ МЕТЕЛИКАМИ НА ФОНІ РАДІОДЕТАЛЕЙ І ЧЕБУРАШКИ (розхристаний вірш) діоди. резистори. мікросхеми. транзистори. пентоди. тетроди. дроселі. тиристори. конденсатори. всі ці радіодеталі примхливим розсипом розкладені на столі, як мощі якогось святого кіборґа, реліквії електронної ери, поруч із тарілкою з рослинним орнаментом, петриківського розпису і чудернацьким звіром – чебурашкою, подушкою для голок з поколотою мордочкою звіра – наче кіборґ змагався із чебурашкою й випустив йому голки в обличчя з руки, – мабуть, вбив змія, що вимагав щоранку цнотливих дівчат, проте й сам поліг, розсипавшись на деталі по столу. метелики залетіли крізь відчинену кватирку і зараз кружляють близько до них… і я розумію, чому метелики обрали ці механізми, а не квіти, хоча й намальовані… знаєш, люди – наче листя на дереві: ніби і близько один від одного, проте припаяні намертво черенками до гілля, може і зможуть доторкнутися випадково один до одного, проте будуть розлучені за примхою вітру: зустрінуться лиш на землі, відірвавшись від гілля, за мить до гниття. зграйка метеликів все звужує і звужує кола, ці вартові ночі обрали не кіборзькі мощі й не тарілку з рослинним орнаментом, а чебурашку – подушку для голок, метелики сідають на них, кожен на голку і стікають повз мощі кіборґа вниз, наче плачучи над розсипаним електровоїном краплинами чорної крові.

00266

крю ге р

STAINED GLASS, BUTTERFLIES ON THE BACKGROUND OF RADIO PARTS AND CHEBURASHKA (a bedraggled poem) diodes. resistors. microschemes. transistors. pentodes. tetrodes. wires. thyristors. condensers. radio parts on a whim spread on the table like relics of a cyborg from an electronic era, next to a plate painted with organic patterns, Petrykivka design, and a strange beast – Cheburashka, the pin cushion, pricked face – suggesting a fight, cyborg shooting pins at Cheburashka’s face, – perhaps, he killed the serpent who demanded virgins every morning, but fell in the fight himself, shattered across the table. butterflies flew through the window leaf now swarming there... and I realize why they flocked to the mechanism, instead of the painted flowers... people are leaves on a tree: close to each other, brazed to branches, touching and parting at the mercy of the wind only to meet on the ground torn from the crown, moments away from decay butterflies narrow in, these night guardians didn’t choose to flock around the relics of a cyborg or the painted plate, but Cheburashka – the pin cushion, butterflies perch on the pins and drift down, past the remains of the cyborg, as if lamenting the strewed electrowarrior, droplets of black blood.

Translated by Svitlana Iukhymovych kru eg e r

00-267

РЕЛЬЄФИ ‫לֵאָרְׂשִי ץֶרֶא‬

TEXTURES ‫‏לֵאָרְׂשִי ץֶרֶא‬‎

Михайлу Григорову

сонце світить золотими і жовтими променями ‫יהוה יהוה יהוה‬ панцер мокриці крутись наймудріша з комах крутись в безодні колодязя неба ніхто так не хоче щоб ти розгорнулась як я цього хочу ніхто так не хоче тебе прочитати – – сувій твій гірський і небесний – як я цього хочу крутись наймудріша з комах крутись знаєш і свідчиш день змінює ніч ніч змінює день сонце світить золотими і жовтими променями місяць – білим і світлим як кість, з якої все почалося… руки кедрові татуйовані болем жуки їх не ранять – бо жили відмерли багатоніжка оперізує кедрове дерево шовковим поясом у неї так багато члеників у неї так багато ніг у неї так багато очей вона така довга що коли б була цим сувоєм, день не настав… вона така довга, що їй вже немає чого боятися… кедр розкривається мокрицею у нього так багато члеників у нього так багато ніг у нього так багато очей ‫יהוה יהוה יהוה‬ 00268

крю ге р

to Myhailo Hryhorov

sun shines golden rays ‫יהוה יהוה יהוה‬ woodlice exoskeleton spin, the wisest of insects, spin in the abyss of the sky nobody wants you to unfold like I do nobody wants to read you – your scroll of mountains and heaven – like I do spin, the wisest of insects, spin you know, you bespeak day follows night night follows day sun shines golden rays moon shines white and pale like a bone, origin of everything... pain tattooed on cedar arms bugs don’t hurt them – the veins broke a millipede belts the cedar tree with silk it has so many body parts it has so many legs it has so many eyes it has a body long enough to avert the day – if she were the scroll... long enough to fear nothing... cedar unravels as woodlice it has so many members it has so many legs it has so many eyes ‫יהוה יהוה יהוה‬ sun shines golden rays cedars grow to escape the roots – rid the grime of earth! kru eg e r

00-269

сонце світить золотими і жовтими променями кедри ростуть щоб втекти від коріння – позбутися тліну землі! марна справа – бо проклята доля дерев! хоч і здійняті руки їхні в молінні німому як крик випаленої щойно землі кедри не квітнуть… квіти кедрові – не-квіти… ви помрете і впадете насінням… в польоті зануритесь в землю… щоб прорости і здійняти знову руки в молінні! німому як крик випаленої щойно землі… …куди ж ти ростеш, квітко боса – кедрова не-квітко…? …крім землі тебе вже ніхто ніде не чекає… ‫לֵאָרְׂשִי ץֶרֶא‬ рельєфи жони – груди, стегна, живіт… твій наречений і син забуває про ямку на верхній губі – там, де торкнувся вогонь… забуває, що ідеальна форма – краплина…

00270

крю ге р

a vain undertaking – cursed is the fate of trees! their arms are raised, begging mute as a scream of freshly scorched earth cedars don’t bloom… cedar flowers are no flowers… you shall die and fall down, a seed… you shall drown in the earth as you fly... to sprout and raise the arms, praying! mute as a scream of freshly scorched earth… …whither you grow, barefoot flower – the non-bloom of cedar..? …nobody longs for you but the earth… ‫‏לֵאָרְׂשִי ץֶרֶא‬‎ the texture of a woman – breasts, hips, belly... your son and groom forgets the dip in the upper lip – where the touch of fire... forgets the perfect form – a teardrop...

Translated by Svitlana Iukhymovych

kru eg e r

00-271

Дмитро Лазуткін 1978, м. Київ

Поет, журналіст. Автор пеотичних збірок «Дахи» (2003), «Солодощі для плазунів» (2005), «Паприка грёз» (2006), «Набиті травою священні корови» (2006), «Бензин» (2008), «Добрі пісні про поганих дівчат» (2012), «Колядки і вальси» (2014), «Червона книга» (2015). Лауреат премії ім. Б-І. Антонича «Привітання життя» (2000). Переможець конкурсу найкращих творів молодих українських літераторів «Гранослов» (2002), видавництва «Смолоскип» (2002), лауреат російського конкурсу для письменників СНД «Русская премия», переможець 1-го Відкритого Чемпіонату України з оберслему (Харків, 2007), отримав звання «Король поетів» на фестивалі «Порядок слов» (Мінськ), лауреат премії «Благовіст» (2012).

00272

Dmytro Lazutkin 1978, Kyiv

Poet and journalist. Author of the poetry collections Roofs (2003), Sweets for Reptiles (2005) Paprika of Dreams (2006), Sacred Cows Packed Full of Grass (2006), Petrol (2008), Good Songs About Bad Girls (2012), Carols and Waltzes (2014), Red Book (2015). Laureate of the BohdanIhor Antonych «Pryvitannya Zhyttya» Award (2000), winner of the Hranoslov best young writer contest (2002), the Smoloskyp award (2002), laureate of the Russian Prize for the writers from CIS, winner of the 1st Open Oberslam Championship in Kharkiv (2007), was named the King of Poets at the Poriadok Slov Festival in Minsk, laureate of the Blagovist award (2012).

00-273

СВІТАНКОВЕ ШЕПОТІННЯ

WHISPERING AT DAWN

ти будеш з нею разом? так ніколи хіба що її коси відростуть і равлики по них повзтимуть в море збирати невловимі промінці ти віриш у приреченість любові? що сниться у досвітніх літаках – коли доба женеться за пілотом і лізе під спідниці стюардес? холодна риба каже монітору: я у тобі вмикай динамік серця і сльози проступають на екрані і миро точить образ на стіні та пташки у давно відкритій кліті стають живою римою свободи їм треба їсти пити а летіти нема куди та і від кого – теж тим часом перехилено ваги і по дахах біжать веселі тіні коханці довго труться об підлогу щоб потім попрощатися на сходах ти будеш з нею разом? так ніколи ти будеш з нею разом? ні завжди ти будеш з нею разом пити небо? ти будеш доглядати її жах? дві голі жінки сплять на підвіконні по різні боки лінії вогню коли вони прокинуться між ними

so will you be together with her? yes never unless her hair grows so long that snails crawl over it to the sea to catch elusive subtle beams do you believe in love being doomed? what dreams are in those predawn plains when the day pursues a pilot’s route, gets under the flight attendants’ skirts? a cold fish tells the monitor: I am inside you unmute then your heart speaker and tears bleedi through the screen, an icon on the wall is myrrh-streaming, but being in a long open cage birds become live rhymes of freedom they need to eat to drink but have no place to fly to nor anyone to fly away from meanwhile the scale has been weighed down and cheerful shades run over roofs and on the floor lovers are cuddling for at the door they’ll kiss good bye so will you be together with her? yes never so will you be together with her? no always and will you drink the sky with her? and will you care for her nightmare? two girls are sleeping naked by the window-ledge on different sides of the firing line when they awake a beam will flash

00274

лаз утк і н

lazu tkin

00-275

промінчик з шибки тихо зісковзне і світ на половини розрубає

between them from the window the world will be then cut in halves Translated by Julia Didokha, VERBatsiya project

00276

лаз утк і н

lazu tkin

00-277

***

***

що в пустелі оцій заховати – найдовшій з пустель де у постіль стрибають вагони з деревами мокрими де знаходиш кубло випадкове – і сонце мов гель огортає тебе і кохання вимірюєш кроками а розлуку загоюєш круками сам собі птах у весняних світах загортаються сині ліхтарики попільничка вікно перехрестя у ньому і жах і у клітці галактики серце кусають комарики так би йшов собі десь – аби вибрав куди але – ні… лісосмуга печалі – найкраще освітлена вулиця і якась там тривога з надією у далині – ніби свійська тварина до ніг від безвиході тулиться

what can be hidden in this desert that’s the largest desert where trains loaded with wet trees dive into the bed where you can find a random nest and the sun surrounds you ilike jello and you measure love by steps, while parting is like a stab only crows can heal it bright blue lights are flashing on in the worlds of spring an ashtray, a window, street crossing horror and mosquitos sting the heart in the galaxy springe you could go some place you’ve chosen but you haven’t chosen… a windbreak of sadness is the best-lit street and the hope and worry are far-removed like pets that desperately kneel at your feet Translated by Julia Didokha, VERBatsiya project

00278

лаз утк і н

lazu tkin

00-279

ОСТАННІЙ. СУПЕРОСТАННІЙ

THE LAST ONE. THE VERY LAST

у серці ночі живе пружинка туди-сюди туди-сюди рівномірні стискання у оці місяця живе любов – принцеса курва саламандра сніжинка намальована мізинчиком на дверях тролейбуса на склі обрію у котрий намагається пробитися метелик – останній незрозуміло звідки явлений схожий на диво – хоча які вже тут дива? – суцільні планові роботи ти знаєш на що перетворюється розлитий чай незручної розмови? ти знаєш чим стає останнє синхронне здригання? ти знаєш де відлунює нашепочене у вухо: кінчай у мене зараз заповни мене собою о мій розпатланий скорпіоне о мій козирний козеріг! ...птахи залітають у сни і їх розфарбовують ти заходиш в кімнату повільно сідаєш твої добрі ангели все запам’ятовують все про що ти й так краще за інших знаєш у світлі телевізора живе змій у світлі телевізора живе шал у світлі телевізора живе змій виповзає і твердне в долоні а за вікном ліхтарі зазирають за комір січня десь вдалині розкриває обійми віхола але лягаєш спати і не хочеться дихати так необтяжливо ніби попереду вічність

a coiled spring lives in the heart of night back and forth back and forth regular contractions love lives in the eye of the Moon a princess a bitch a salamander a snowflake painted by the pinkie finger on the door of a trolley bus on the window of the horizon through which a butterfly tries to break, the last butterfly that has appeared as if out of nowhere and looks like a miracle – but what miracles could be here? there are scheduled works only do you know what the spilled tea after an awkward talk turns into? do you know what the last synchronous wince becomes? do you know where the whispering echoes: get your rocks off now, fill me with yourself oh, my disheveled Scorpion! oh, my capricious Capricorn! …birds fly in my dreams and paint them in pink you come into the room and slowly sit down your good angels remember everything everything you do know better than others now a snake lives in the light of a TV set fury lives in the light of a TV set a snake lives in the light of a TV set it creeps out and harden in the hand street lights look under the collar of January somewhere snowstorm welcomes with freeze but you go to bed with no desire to breathe it’s so easy as if your life lasts eternally Translated by Julia Didokha, VERBatsiya project

00280

лаз утк і н

lazu tkin

00-281

Мирослав Лаюк

1990, с. Смодна, Іван

о-Франківської обл.

Поет і драматург. Закінчив Національний університет «Києво-Могилянська академія», навчається на PhD-програмі «Філософія і література» цього ж університету. Автор поетичних книжок «Осоте!» (Київ: Смолоскип, 2013), «Метрофобія» (Львів: Видавництво Старого Лева, 2015). Лауреат премій «Літакцент року», «Смолоскип», «Коронація слова» тощо. Вірші Мирослава опубліковані англійською, азербайджанською, вірменською, литовською, польською, російською, чеською та іншими мовами.

00282

Myroslav Layuk

o-Frankivsk reg.

an 1990, Smodna, Iv

Poet and playwright.

He graduated from the National University of Kyiv-Mohyla Academy, and is studying at the Pilosophy and Literature Ph. D. program of the same university. Author of poetry books Osote!

(Kyiv: Smoloskyp, 2013), Metrophobia (Lviv: Vydavnytstvo Staroho Leva, 2015). Laureate of the awards: Litaktsent Roku, Smoloskyp, Koronatsia Slova, etc. His poems have been published in English, Azerbaijani, Armenian, Lithuanian, Polish, Russian, Czech, and other languages.

00-283

УСЕ ЧАСТІШЕ ПОЧАЛИ ПОВЕРТАТИСЯ І РОЗКАЗУВАТИ Усе частіше почали повертатися і розказувати – ті. Нагадувати дідусів і бабусь, людей з історією, котрі так само говорять про пережите, неймовірні оповіді, факти і притчі, хочуть, щоб їх слухали, щоб ставили їм уточнювальні питання, підтакували. Один такий на вокзалі, з пов’язкою навколо голови, розповідав випадковим людям історію про музиканта: той привіз на фронт скрипку і, коли не було боїв, грав, у інший час – брав зброю і бився. Одного разу, коли наші зійшлися з їхніми, він кинув автомат у кущ ковили, витяг з рюкзака скрипку і заграв, дуже сильно, як бог. І вороги почали падати, просто наче від куль. Вони не розуміли, що робиться. І наші теж. Але успіх був недовгим, бо на боці чужих теж воював скрипаль, теж дуже добрий, він побіг у свій табір за інструментом, а потім почав грати ту саму мелодію – і падали вже наші. І так ці двоє грали, аж поки навколо них не стало нікого живого… Бо музика не знає, де добро, а де зло. …Ну? Може, хтось хоче йому заперечити? Хто наважиться? Ветеран на вокзалі також висловив думку, що тяга до війни – це таки в природі людській.

00284

лаю к

THEY ARE COMING BACK AND TELLING STORIES MORE AND MORE OFTEN NOW They are coming back and telling stories more and more often now – those ones. They begin to remind our grandparents, the people with history who also tell about their bygone, unbelievable stories, facts and parables, and want others to listen to them, ask them follow-up questions, and say yes.

At the station, one such man with a head bandage told random people the story about a musician: he had brought a violin to the front line and played it when there was no fire, at other times he took his weapon and fought.

Once, when our guys grappled with theirs, he threw his gun in the bush of feather grass, took the violin out of his backpack, and started playing, great as God. And the foemen began falling, just like of bullets. They didn’t understand what was going on. As well as our guys.

But the success lasted a short while, as another violinist was among the foes, a really good one as well, he ran to his camp to take his instrument, and then he started playing the same melody – and this time our guys were falling.

So the two were playing till no one alive was left around…

For music doesn’t discern between good and bad. …Well, anybody wants to object to him?

Who will dare?

The veteran at the station also gave the opinion lay u k

00-285

Бо якщо людина захоче, то, навіть взявши музику до рук, убиватиме. Хто має що заперечити?

that the thirst for war is actually in human nature.

For if one wants, one will kill, even when playing music.

Any objections?

Translated by Julia Didokha, VERBatsiya project

00286

лаю к

lay u k

00-287

ІНША ПЛАНЕТА

ANOTHER PLANET

Троянди, іриси, півонії, жасмин!, вам не варто тут рости – беріть своє коріння в руки, насіння в зелені фігурні жмені і втікайте геть: у цій понищеній землі більше немає місця життю.

Roses, irises, peonies, jasmine! you shouldn’t grow here, grab your roots in your hands, your seeds in your green curly handfuls and run away: there’s no place for life on this ruined earth.

Нарциси і гіацинти!, виривайте свої цибулини і котіться звідси, віддавайте насіння вітру, якщо це ще може мати сенс, або ж одразу зсихайтеся.

Daffodils and hyacinths! uproot your bulbs and hit the road, give you seeds to the wind, if it still makes sense, or just shrivel at once.

На цій землі краще не рости, мої квіти!, у цій землі стільки гріха, що порядна істота обпечеться, йдучи чорним ґрунтом, що звір відчує сморід здаля, якщо йому пояснити, що таке сморід і чому це мерзенно, що світ буде корчитися, наче його в груди ударили. Квіти мої, втікайте у космос, спурхуйте у повітря!, ваша місія закінчилася на цій землі!..

My flowers, you’d better not grow on this earth! there’s so much wickedness on this earth that a decent being would burn itself if walking this black soil, that a beast would smell stench from afar, if it was explained what stench is and why it is disgusting, that the world would writhe, as if it was hit in its breast.

My flowers, run away into outer space, flit away up in the air! your mission is over on this earth!..

…Вибираю собі нову планету. Обтяв усі корені. Чекаю на галявині під лісом. Спостерігаю пожежу міст попереду, темряву позаду. А під ногою щось ворушиться: піднімаю чобіт –

…I choose a new planet for myself.

Cut off all my roots. Waiting on a lawn close to a forest.

Observing towns enveloped in flames in front, and darkness behind.

And something moves under my foot: I raise the boot –

лілія.

a lily.

Translated by Julia Didokha, VERBatsiya project

00288

лаю к

lay u k

00-289

ПЕРШОВІДКРИВАЧІ НЕ ПОМИЛЯЮТЬСЯ

DISCOVERERS ARE NEVER MISTAKEN

Жага мандрів просто зносить голову, як хмільний дух у селищах, що живуть за рахунок виготовлення міцного алкоголю.

Wanderlust just blows my mind like the hopped air in villages that live on producing strong spirits.

…І вони йдуть уперед, аби дати людству цінні знання, першовідкривачі. Першовідкривачі, віднаходячи нові землі, приречені неодмінно на поразку.

…And they go ahead to give people precious knowledge, discoverers. Discoverers who find new lands are certainly doomed to failure.

Вони складають перші карти, і Африка виглядає як велика сливка, а Азія як поточена з боків паляниця, ріки, вони ж насправді значно вужчі.

They create the first maps, and Africa looks like a big plum, and Asia is like a loaf nibbled along the edges, rivers, they are actually much narrower.

Першовідкривачі часто приречені на те, щоб виглядати недолугими, щоб бути недосконалими: у них немає фактів, крім фактів власних очей і власних чуттів.

Discoverers are often doomed to looking feeble, being not perfect: they have no facts except those of their own eyes and their own senses.

Це інші приходять після, озброєні купами книжок, озброєні приладами, приходять по наміченому маршруту, проходять по сливці і кажуть: це не сливка,

It is the others who come afterwards, armed with piles of books, armed with devices, they walk along the lined out route, they walk along the plum and say: it isn’t a plum,

шановний, ви помилилися!

dear Sir, you are mistaken!

Ви помилилися, це не сливка, це гроно винограду. Першовідкривачі часто приречені на поразку, але Африка для них – це жінка, у якої вони – перші. А перший раз немислимо помилитися,

You are mistaken, it’s not a plum, it’s a bunch of grapes.

Discoverers are often doomed to failure, but for them, Africa is a woman for whom they were the first.

And it’s impossible to err when you are the first,

адже неможливо помилитися, коли несила виправити. Бо тоді все життя, весь світ доведеться називати

for it’s impossible to err when it can’t be corrected.

Because the whole life, the whole world then should be called

великою помилкою, а не першим коханням.

a great mistake, not the first love.

Translated by Julia Didokha, VERBatsiya project

00290

лаю к

lay u k

00-291

Андрій Любка

1987, м. Рига (Л

атвія)

Поет, перекладач і есеїст. Автор збірок поезій «Вісім місяців шизофренії» (2007), «ТЕРОРИЗМ» (2008), «Сорок баксів плюс чайові» (2012). Прозових збірок «КІЛЕР. Збірка історій» (2012), «Спати з жінками» (2014), «Карбід» (2015). Лауреат літературної премії «Дебют» (2007), літературної премії «Київські лаври» (2011). Один із кураторів Міжнародного літературного фестивалю «Київські лаври». Окремі вірші автора перекладено англійською, німецькою, сербською, португальською, російською, білоруською, чеською та польською мовами. Окремі видання вийшли у Австрії і Польщі. Переклав із польської чотири збірки віршів видатного польського поета Богдана Задури, які у 2012 році вийшли у видавництві «Піраміда» книгою «Нічне життя» (вибрані поезії останніх років). Мешкає в Ужгороді.

00292

Andriy Lyubka 1987, Riga, Latvia

Poet, translator, and essayist. Author of the poetry collections Eight Months of Schizophrenia (2007), Terrorism (2008), Forty Bucks Plus the Tip (2012), prose books Killer. A Collection of Stories (2012), To Sleep With Women (2014), and Carbide (2015). Laureate of the Debut literary award (2007), the Kyiv Laurels literary prize (2011).

He is one of the curators of the Kyiv Laurels International Literary Festival.

His poems have been translated into English, German, Serbian, Portuguese, Russian, Belarusian, Czech, and Polish. His selected works have been published in Austria and Poland. He has translated four collections of poems by famous Polish poet Bohdan Zadura, which in 2012 was published

by Piramida Publishing under the title Night Life (selected poems of recent years). He lives in Uzhhorod.

00-293

***

***

А так насправді, то я волів би писати сербською – щоб слова мололися, як говоріння п’яного, щоб мова звучала, як освідчення в коханні: волів би писати сербською – немов волаю по тебе, неначе віддав тобі свою волю – і став невільником. Бути невільником – як на турецьких галерах – штовхати весло від себе, тягнути його на себе, приблизно так і з мовою, бо бути невільником мови схоже на перебирання квасолі, на чищення рису: ці зернята тобі подобаються, а ці викидаєш, ці слова тягнеш собі, а іншими норовливо гидуєш. У сербській же все по-іншому: це дитинна мова, наївна й трішки кумедна (лише не кажіть про це сербам), тому я волів би писати нею, щоб вірші були категоричними й щирими, як диктаторське й фанатичне «хочу!» дитини. Тільки в сербській ревнощі – це «любомора», я ще ніколи не чув правдивішого слова, слова, в якому любов злита з пошестю, мором, смертю. І тільки сербською «Звіяні вітром» – «прохуяло са віхором», погодьтеся, фільм із такою назвою вже хочеться переглянути. А так насправді, то я хотів би писати, як відчуває дитина: правдиво, ковтаючи голосні й приголосні; сміятися, коли сміється, какатися від злості, плакати, щоб усі почули. Відчувати світ, як дитина, яка ще не знає мови. Адже з кожною новою мовою, з усе новими й новими словами ми лише віддаляємося від правди.

To be honest, I wish to write in Serbian, mull over words in a drunken gibberish, have language sound as a love confession: I wish to write in Serbian – as I wail after you, as though I gave you my freedom and became prisoner.

To be prisoner – like on the Turkish galleys – to push the oars away and pull them up close, language is almost this, to be prisoner of language is like snapping beans or sorting rice: pick one seed and toss another, pull some words, others repulse you.

Serbian is different: a childish language, naive and a little funny (just don’t tell the Serbs I said so), that’s why I wish to write in Serbian, have my poems radical and honest like the dictatorial «I want!» of a child.

Only in Serbian ‘jealousy’ – is ‘lyubomora’, lovesickness, I had never heard a truer word, where love is melded with plague, disease, death.

Only in Serbian ‘Gone with the wind’ – ‘prohujalo sa vihorom’, sounds like ‘gust with a dick’, no denying, you’ve got to see a film with a title like that.

To be honest, I would like to write as children feel: truly, swallowing vowels and consonants; laugh when something is laughable, shit myself when angry, cry – for everyone to hear. Feel the world like a child who knows no language.

With every language acquired, every new word, we grow farther from truth.

Translated by Svitlana Iukhymovych

00294

люб ка

ly u bka

00-295

***

***

Така навколо тоска (мабуть, від слова Тоскана), така безпросвітність, що в середу я чотири дні не спав (бо я взагалі не сплю вдень), а потім не спав і дві ночі; у ту ж середу я два тижні не їв і лише чифірив; у середу я зламав ребро рідній мові – просто так, щоб не вимахувалася, а під вечір усе тієї ж середи я вирішив п’ять днів писати, бо писати менше – немає сенсу (у середу я зазвичай не пам’ятаю, що писати взагалі немає сенсу), середа – від «середини», тому мене все боліло всередині, так, ніби душа – тілесна й болюча, у середу я так накачав душу, що потім довго відчував кріпатуру, (кріпатура душі – так називатиметься моя наступна книжка, яка вийде у середу, наступну); у середу закохався й двічі розлюбив (справжню любов лише так і можна відрізнити – коли розлюблюєш, бо якщо це була не любов, то й розлюбити не можеш), у середу я написав дві дисертації про бари моєї вулиці, одну дисертацію про ключ, який ніяк не міг знайти (у середу всі кишені стають середніми), я написав двотомне дослідження про те, що засинати у ванні – погано, особливо коли прокидаєшся, а вода – холодна; у середу всі – трохи науковці, навіжені дослідники, божевільні генії; я написав коротку розвідку про самогубців у нашому будинку (дуже коротку – бо їх не було), дві статті про вплив середи на четвер і вівторок, у середу виставив в інстаґрам сім фотографій середи, що минала, написав п’ять статусів – переважно глибоких, тому так і не опублікував їх, у середу я не написав нічого про тебе – ані статусу, ані дисертації, навіть неримований вірш про тебе не зміг написати, бо середа, бо все болить всередині, нічого про тебе не зміг написати, тому перед північчю бив свою мову, щоб не пручалася, шарпав її і лаявся, але в середу мова завжди ставить умову: забирайся звідси, телепню, ти тут нікому не потрібен.

Incredible toska (perhaps, it derives from the word La Toscana), so impenetrable that I hadn’t slept for four days on Wednesday (I don’t sleep during the day), then I couldn’t sleep for two nights; that same Wednesday I haven’t eaten for two weeks, I only boozed; on Wednesday I broke a rib of my native language – just because; it should stop being a show-off, late afternoon of that same Wednesday I decided to write for five days, because it doesn’t make sense to write not as much (on Wednesdays I usually forget that it doesn’t make sense to write at all), Wednesday – Sereda – derives from the word ‘seredyna’, inside, the middle, so everything inside me hurt, so much, as though human soul is embodied and pained, on Wednesday I pumped the muscles of my soul so much that I felt sore a long time after (soreness of the soul – will be the title of my next book, to be released on Wednesday, next Wednesday); on Wednesday I fell in love and fell out of love twice (the only way to tell if love is true: when you fall out of it, because if it hadn’t been love, you wouldn’t have been capable of falling out), on Wednesday I wrote two dissertations about the bars on my street, one dissertation about the key I couldn’t manage to find (on Wednesday every pocket is a middle pocket), I wrote an investigation in two volumes about the disadvantage of falling asleep in the bathtub, especially when you wake up and the water is cold; on Wednesday everyone is a bit of a scholar, an intense researcher, a mad genius; I wrote a brief essay about the suicides in our house (a very brief one – they were none), two articles about the impact of Wednesday on Thursday and Tuesday; on Wednesday I posted seven photos of the passing Wednesday on Instagram, I wrote five statuses – mostly profound, so I haven’t posted them, on Wednesday I wrote nothing about you – no status, or dissertation, I couldn’t even write an unrhymed poem about you, because Wednesday, because everything hurts inside, I couldn’t write anything about you, so I smashed my language before midnight, it had to budge, I pulled at it and swore, but on Wednesday language puts forth a condition: get out, blockhead, nobody needs you.

Translated by Svitlana Iukhymovych

00296

люб ка

ly u bka

00-297

***

***

Казав чоловік: мені не бачити сонця, І дітей зустріну лиш біля могили. У тілі моєму – свинець і стронцій¸ Але смерть мене не зупинила.

A man once said: I will miss the sun, I will meet my children upon my grave.

In my body – celestite and lead, Death couldn’t keep me chained.

Його питали: якого чорта?! Чому тобі не сиділось вдома? Ти ж ніби людина другого сорту, Тебе ж роками борола втома?

What the hell? The man was asked.

Say, you won’t stay at home?

Aren’t you a human of second rate, Who has fought for years with the tedium?

А він на це: страх пече і душить, І від безсилля мене все боліло. Крім зброї, у нас є мрії і душі. Людина складається не тільки з тіла.

To that, he says: fear, it burns and chokes, Helplessness poisoned my blood.

We have dreams and souls, apart from swords, Humans are more than the body.

Режим стріляє в потилиці й спини, Убивають людей мисливські гвинтівки. А все, що ми можем – палити шини. Україна бере початок з бруківки.

Regime, shot in the back, in the head, Rifles hunt down young and old, What we do, what we can, we burn tires red.

Ukraine begins at the cobblestone.

Цвітуть на Майдані смерті тюльпани, Тріпочуть на вітрі криваві знамена, Вогонь облизує трупи і рани. Україна бере початок із мене.

Tulips of death bloom on Maidan, Bloody banners wave in the wind, Flames lick the wounds and cadavers.

Ukraine begins where I stand.

І знов питали: як снайпер поцілив, Як куля знайшла тебе в тьмі вечоровій? Він відповідав: Я приїхав із Сміли. В мене серце світиться від любові.

Again, they asked, how the sniper aimed, Bullet found prey in the twilight.

He said: From the city of Smila I came.

My heart shines in the dark with love.

Я не був героєм і хотів лише жити, Але пульс зупинився від пострілу ката. Навіть мертвий я не покину битву, Я й з неба вам буду допомагати.

I wasn’t a hero, I wished to live, Pulse stopped from the butcher’s shot.

Even dead and gone, I won’t leave the battle, From heaven I give you support.

Лиш не зупиняйтесь, вставайте, боріться, Не може тривати вічно облога! Нас не зупинить жодна міліція, Єдиний наш вихід – це перемога!

Don’t stop, arise, and charge the battle, From the siege will come your liberty!

Let the police bludgeons rattle.

Our only way out is victory!

00298

люб ка

Translated by Svitlana Iukhymovych

ly u bka

00-299

Тарас Малкович

1988, м. Київ

Поет і перекладач. Син поета і видавця Івана Малковича. Публікувався у всеукраїнській літературній періодиці та мистецьких веб-ресурсах. Автор ідеї та упорядник антології «Сновиди». У дитинстві озвучував популярний аудіоальбом «Улюблені вірші» (1994). 17-річним здійснив перший віршований переклад («Лореляй» Генріха Гайне). Автор поетичної збірки віршів і перекладів «Той, хто любить довгі слова» (2013). У співпраці з Віктором Морозовим переклав роман Дж. Роулінг «Несподівана вакансія». Мешкає в Києві.

00300

Taras Malkov y

1988, Kyiv

ch

Poet and translator. He is the son of the poet and publisher Ivan Malkovych. His works were published in Ukrainian literary periodicals and web resources.

Author of the idea and compiler of the anthology Dreamers. As a child, he voiced a popular audio book Favorite Poems (1994). At the age of 17, he made his first verse translation (Heinrich Heine’s «Lorelei»). Author of the collection of poems and translations The One Who Loves the Long Words (2013). In collaboration with Victor Morozov translated a novel by J.K. Rowling, The Casual Vacancy, into Ukrainian.

He lives in Kyiv.

00-301

Та випитий кокосовий горіх, який жбурнули геть, достоту схожий на голову, сліпу, котра волає відтята від рамен... Сен-Жон Перс

“That emptied out coconut that they threw away, is quite similiar to a head, blind, which lies detached from the body…”

Saint-John Perse

В одній давній славетній катівській родині Катівська справа переходила з покоління в покоління Тож, з часом настала черга маленькому синові ката вивчитись цього ремесла Але маленький хлопчик страшенно боявся крові навіть не бігав гратися у війну з сусідськими забіяками що так і норовили стрельнути один в одного червоною барвою Натомість, щодня тато приносив хлопцеві кількадесят великих круглих кокосових горіхів завбільшки з людську голову Хлопчик рвучко випивав з них рідину, заплющивши очі, і по черзі скидав спорожнілі горіхи на купу Аж сусідські дівчатка допитливо зазирали у шибки, аж облизувалися від побаченого Може катівський син волів би краще гратися з ними? Але щоразу перед випиванням він пробивав у кокосі добрячу дірку і витискав туди пригорщу вишень щоб рідина збагровіла Бо ж зовсім не для насолоди він спивав рідину з кокосів Зовсім не для того щоб насититися смачним плодом Катівський син випивав кокосові голови аби побороти страх крові Аби увібрати в себе катівську безжальність Кажуть що пізніше він збожеволів Ходив від хати до хати і підкидав людям на пороги розтрощені недопиті кокоси Чекав поки рідина з них повитікає йому під ноги А тоді вклякав на коліна, і так жодної голови й не зрубавши відмолював кожну солодку кров трьома добре завченими «Отченашами».

In one ancient well-known executioner’s family The work of executing was passed on from generation to generation So, with time it was the turn of the executioner’s small son to learn this trade But the small son really feared blood didn’t even run to play war with the neighborhood warriors who were so anxious to shoot one another with red paint Instead, everyday the father brought the boy large round coconuts by the tens about the size of a person’s head The boy nervously drank the liquid from them, closing his eyes, and then he threw the empty coconuts into a pile So it was that the neighborhood girls peered curiously through the windows, thirstily licking their lips at the sight Maybe the executioner’s son would rather play with them?

But everytime before drinking he dug out a proper hole in the coconut and shoved in handfuls of cherries to color the liquid Because he didn’t drink the liquid of the coconuts just for pleasure And definitely not to fill himself with the delicious contents The executioner’s son drank from the coconut heads so that he could do away with his fear of blood So that he could transform himself into someone who possessed an executioner’s lack of pity They say that later he went crazy He went from house to house and threw cracked-open unemptied coconuts on people’s doorsteps And waited until the liquid from them spilled beneath his feet And then he fell to his knees, and so in this way he did not saw off a single head and refused to shed a single drop of sweet blood with three well recited “Our Fathers”

00302

мал ко вич

Translated by Olena Jennings malko vy c h

00-303

***

***

Не з великими і не з малими грудьми – ні з гіркими на смак! Ніби щось ніяк не дає тобі зчистити шкірку грейпфрута а ти все одно його їж Чи не надто грішно – міряти відстань поміж живими й задерев’янілими Лише рукотворною стіною Малекону? Але ж вона бачиш таки звивається В готовності до стрибка не підпускаючи легковажних відмежовуючи їх від задерев’янілих ладна розтерзати кожного ще живого котрий захоче завадити пінним язикам вод куштувати на смак зарослі мохом вигини мертвих дерев Чи такі ж вони гіркі як твої? Я замалий ще щоб стати океаном тому намагаюся віднайти в людській своїй подобі ті стонадцять язиків щоб якнайчистіше відшліфувати твоє каміння від молока розм’якле й сонцем припечене

Her breasts neither large nor small or bitter No peeling the grapefruit but you eat it Sinful or is it? – to measure distance between the living and the stiffened With man-made walls of Malekon?

But she writhes Ready to jump warding off the careless separate from the stiffened eager to lacerate anyone alive anyone who dares to forbid the foamy tongues of water their tasting of dead trees, curves covered with moss Are yours as bitter? I cannot amount to an ocean in my human form, I seek the hundredfold tongues to polish your stones soft with milk sunburnt

00304

мал ко вич

Translated by Svitlana Iukhymovych

malko vy c h

00-305

Юрій Матевощу

к

1991, м. Ланівці

Поет, есеїст, перекладач, засновник поетичного конкурсу «Dictum», координатор літературної студії «87» імені юріязавадського, організатор та учасник багатьох мистецьких заходів, зокрема, мистецького фестивалю «Ї» у Тернополі. Автор книжок «Прототип» (2011) та «Метрополь» (2014). Автор перекладу книжки Корнеля Філіповича «Провінційний роман» (2015). Лауреат премії ім. С. Будного (2015). Член НСПУ з 2014 року. Мешкає у Тернополі.

00306

Yuri Matevoshchuk

1991, Lanivtsi

Poet, essayist, translator, founder of the poetry contest «Dictum», coordinator of literary studio «87» named after yuryzavadsky, organizer and participant of many art events, including the art festival «Ї» in Ternopil. Author of the books Prototype (2011) and Metropol (2014), translator of the book A Provincial Romance

by Kornel Filipowicz (2015).

Winner of the S. Budny Prize (2015). Member of the National Union of Writers of Ukraine since 2014. He lives in Ternopil.

00-307

ВДИХ

BREATHE IN

На вдиху заскочений час захлинає години, захрúпує кашлем прокурене зрадою горло, ми вийшовши всі повертаємось в змішану глину застудженим болем загуслою темною кров’ю. На протязі дихати важко, немов подиха`ти, бо ми підсвідомі, бог знає забуті ремесла. Човни не пливуть вже до пристані рідної хати, всі днища пробиті, у воду покидані весла. Надихаюсь, зашморг надріжу, прострелю,

The time caught on the breath in floods the hours, a throat smoked by betrayal crepitates with cough, after a brief stepping out we all come back in the stirred clay with the pain of a cold, with dark thickened blood.

It’s hard to breathe in a draft--just like dying, because we’re subsonscious, and god knows the forgotten crafts.

The boats no longer sail to the pier of home, all bottoms are pierced, all oars are thrown in the water.

I’ll breathe enough, I’ll cut the noose, I’ll shoot through,

знемогу розтрощу, цеглини розіб’ю, бо всує

I’ll rout the exhaustion, I’ll smash the bricks, because it’s in vain,

кричить, побивається, стогне мій Аверс і Реверс,

it’s screaming, it’s shedding, it’s howling, my Obverse and Reverse,

котрий в мені Каїн чи Авель тепер домінує? Вдихаю антенами зв’язані радіохвилі, стихає останнім німінням невтілений вихор, зажовує картридж, проказує щось інфантильно: подихай.

and who dominates now inside me, Cain or Abel?

I breathe in the radio waves bounded by antennas, unincarnate whirlwind calms with the final numbing, it destroys the cartridge says something infantile: just breathe.

Translated by Yury Zavadsky and Vitaly Chernetsky

00308

мате во щ ук

mate vo shc hu k

00-309

UNDERGROUND

SUBTERRÁNEO

Ця країна, мов почате й не до кінця розкрадене будівництво: заводи, панельні будинки, бита цегла, розламані плити, з-поміж землі якої виростатиме і на сонці вицвіте покоління, що завжди хотітиме звідси звалити. Ця країна, мов почата пляшка столичної на трьох, це тара скляна і макулатура, які здають, щоб вижити. Вода вимиває поліетилен, пластмасу, намулу й пісок, а сутність плює попід ноги з очима хижими.

This country is like a started and not fully plundered construction project: factories, prefab houses, smashed bricks, crushed panels, where between soil there will sprout a generation bleached by the sun, a generation always aiming to escape from here.

This country is like an opened bottle of vodka, this glass cotained and waste paper, recycled in order to live on.

Water erodes cellophane, plastic, silt and sand, and essence spits under feet having eyes full of anger.

Translated by Yury Zavadsky and Vitaly Chernetsky

00310

мате во щ ук

mate vo shc hu k

00-311

КЛОУНИ

CLOWNS

Коли мені було чотири, в наше смт. приїжджав цирк шапіто на колесах. Мама ще казала: «Юр, давай підемо подивимось на клоунів!», «Юр, подивись які веселі клоуни!». «Кллоооуууниии» – повторював я, дивлячись на розмальованого веселого чувака, який дихав сміхом і перегаром, який задихався перегаром і сміхом, який колись помре усміхненим від цирозу печінки. «Клооооууууниии» – повторював я – а потім виблював на нього всю місткість мого чотирирічного шлунку, коли той взяв мене покатати на «ромашці». «Клоооуууниии» – говорив я знервовано і зі злості зламав виграний в тирі простий олівець та луснув дві червоні надувні кульки. «Клоуни» – так звучала тема написання твору на домашнє завдання з української мови, за яке я отримав двійку, бо так і нічого не зміг написати. Клоунів показували фільми та мультфільми на усіх телевізорах, а нові шапіто приїжджали до нас щоліта. Клоуни дратували мене щороку найобуючи тупими приколами на перше квітня. «Клоуни!» – кричав тренер нашої ДЮСШ з футболу, коли ми програли 5-1 на домашньому стадіоні якимось «заїжджим аматорам». «Клоуни!» – кричав він на тренуванні на наступний день коли ми бігли за програш «штрафні» десять кругів, ледве волочивши ноги. «Куди ти лізеш, клоун!» – чулися слова прораба, коли я впав з риштування на сьомій опорі дарницького мосту. «Клоун» – говорила моя дівчина, коли я знов читав «Маленьку» перед «серйозними» людьми. Клоуни, пажі, коміки, арлекіни, циркачі, дресирувальники, паяци, диваки, руді бездарі,

When I was four the traveling circus came into my small town.

Mom told then: “Yury, let’s see the clowns!”, “Yury, look at the funny clowns!”.

“Cloooooooowns” – I repeated staring at a funny dude with a paimted face, breathing alcohol fumes and laughter, choking on laughter and alcohol fumes, who will die someday smiling because of cirrhosis.

“Cloooooooowns” – I repeated, and then threw up on him the entire contents of my four-year-old stomach, when he took me on a ride on a rondabout.

“Cloooooooowns” – I said nervously, and then broke in anger the pencil won in a shooting gallery and bursted two red baloons.

“Clowns” – it was the title of my homework composition assignment for which I got an “F” as I was unable to write anything about.

Clowns were shown in films and cartoons on all the TVs, and new circuses came to us every summer.

I could not bear the clowns cheating me with stupid jokes on April Fool’s Day. “Clowns!” – shouted the coach of our school soccer team, when we lost 5:1 at home stadium to some “visiting amateurs.”

“Clowns!” – shouted he at practice when we ran ten circles as a penalty, barely dragging our feet.

“Where are you climbing, clown!” – said a foreman, when I fell from the scaffolding at the seventh brace of a bridge across the Dnipro.

“Clown” – said my girlfriend, when I have read my arrogant poems in front of a serious audience.

Clowns, pages, comedians, harlequins, circus performers, animal trainers, pagliacci, cranks, ginger mediocrities, troublemakers,

00312

мате во щ ук

mate vo shc hu k

00-313

баламути, посміховиська, джокери – давилися сміхом і перегаром. Перегаром і сміхом.

00314

мате во щ ук

jokers they choked with laughter and fumes.

Fumes and laughter.

Translated by Yury Zavadsky and Vitaly Chernetsky

mate vo shc hu k

00-315

Богдана Матіяш 1982, м. Київ

Поетеса, редактор, перекладач, літературний критик. Авторка поетичних збірок «Непроявлені знімки» (2005), «розмови з Богом» (2007), «Твої улюблені пси та інші звірі» (2011, 2012), «розмови з Богом», видання друге, доповнене (2013). Окремі добірки віршів перекладено на десять мов, зокрема на польську, словацьку, білоруську, англійську, німецьку, португальську, російську. Авторка прозової книги «Братик Біль, Сестричка Радість» (2014), казок для дітей «Казки Різдва: Книга перша» (2013), «Казки Різдва: Книга друга» (2014). Перекладає з польської і білоруськї мов. Премія «Літакцент року – 2014» в номінації Проза за книжку «Братик Біль, Сестричка Радість».Почесна відзнака «Заслужений для Польської Культури» (2014) нагорода Союзу Українок Америки та Фундації Лесі та Петра Ковалевих за збірку «розмови з Богом» (2010). премія Романа Струця за найкраще магістерське дослідження (2004), лауреат видавництва «Смолоскип» (2004). Мешкає у Києві.

00316

Bohdana Matiyash 1982, Kyiv

Poet, editor, translator, and literary critic. Author of the poetry collections Undeveloped Snapshots (2005), Conversations with God (2007), Your Favorite Dogs and Other Animals (2011, 2012). Several collection of poems have been translated into ten languages, including Polish, Slovak, Belarusian, English, German, Portuguese, and Russian. Author of the prose book Brother Pain, Sister Joy (2014), fairy tales for children Christmas Tales: Volume One (2013), Christmas Tales: Volume Two (2014).

Translates from Polish and Belorussian. Winner of the Award «Litaktsent Roku – 2014» in the category of prose for her book Brother Pain, Sister Joy. Honorary award «Merited for Polish Culture» (2014), award of the Lesia and Petro Kovalev Foundation award and the Ukrainian Women’s Union of America Foundation award for her collection of Conversations with God (2010), of the Roman Struts prize for the best master’s study (2004), laureate of the Smoloskyp award (2004). She lives in Kyiv.

00-317

***

***

коли я стану ще меншою ніж я є коли в своїй любові стану безборонною й зовсім малою дивитимуся на світ очима повними подиву носитиму в кишенях кольорові шкельця й камінчики дивитимуся на все крізь пальці бо крізь них все дуже добре видно крізь них все мале і красиве коли приходитиму як найменша з дітей навчися цілувати мене в чоло тримати за руку вести аж так далеко щоб до краю землі аж так близько щоб до найгарнішого саду аж так тихо щоб жодного кроку не чути як по шовковій траві коли я стану ще меншою ніж я є дуже прозорою дуже щасливою розплющу очі широко-широко ніби все побачу уперше затамую подих мовчатиму так тихо-тихо при тобі мовчатиму аж врешті ледь чутно скажу повна спокою повна подиву який ти простий який світлий..

when I become even smaller than I am when in my love I become defenseless and tiny I will watch the world with eyes full of wonder I will carry in pockets colourful glass beads and pebbles I will look at everything through fingers cos through them all is clearly seen through them all is tiny and beautiful when I come as the smallest of children you have to learn how to kiss my forehead hold my hand lead so far away to the edge of the earth so close to the most beautiful garden and soundless steps over the silky grass when I become even tinier than I am utterly invisible utterly happy open my eyes as wide as possible as if seeing everything for the first time hold my breath I will stay silent so quietly next to you I’ll stay silent then finally in a barely audible whisper calm and full of wonder: how clear you are how bright…

00318

маті яш

Translated by Sofia Nitukh and Vitaly Chernetsky

matiy ash

00-319

***

***

дякую за спокій малий і мирний як листок кульбаби простий як достигла шипшина а часом зовсім трохи терпкий як на гілці горобина дякую за спокій розлитий довкола як вода в морі вкладений в серце як найкращий з дарунків питаєш скільки його а він як бездонна криниця не має дна дякую за спокій простий і щасливий і все при мені затихає вода в долонях птах у небі і все у серці теж собі гарно так стишується все минає і нічого немає тільки зірка у небі світить тільки ангел найменший приходить щоб стерегти мій сон тільки листок з дерева опадає шелестить тихо найменше з малих добраніч

thanks for the calmness as small and peaceful as a dandelion leaf simple like ripe rose hips but sometimes entirely a bit tart as rowan on a brach thanks for the calmness around like being in the middle of the sea put into my heart as the best of all the gifts you ask how much there is and it’s like a bottomless well endless thanks for the calm simple and happy and everything around me grows quiet water in your hands a bird in the sky everything in my heart also nicely slackens and disappears nothing remains but a star in the sky but the smallest of angels comes to watch my dreams only a leaf falls from the tree rustles softly whispers the smallest creature goodnight Translated by Sofia Nitukh and Vitaly Chernetsky

00320

маті яш

matiy ash

00-321

***

***

коли скучатиму коли багато й довго скучатиму скажу твій голос коли говорить нагадує сіль розсипану на снігу і вона іскриться на сонці і олені йдуть по ній як по сліду злизують сіль і тоді думаю як це дивно бо дивно іти слідом чийогось голосу коли твій голос співає нагадує водоспад і вода що в ньому шумить теж біла як сніг сильна й швидка і навіть ще швидша ніж політ стріли ніж біг оленя коли твій голос мовчить нагадує землю добру і тиху і кроки по ній легкі й прості і можна по ній іти й не оступитися і як на кожній добрій землі на ній дерева трава і квіти так скажу коли міцно скучатиму твій голос як земля як вода як сіль

when I’ll miss you yes miss deeply and for a long time I’ll say your voice when it speaks resembles salt scattered upon snow it sparkles in the sun deer follow it like tracks lick the salt and then I think how strange it is for it is strange to follow in the tracks of someone’s voice when your voice sings it resembles a waterfall and the loud water in it also white as snow strong and fast even faster than an arrow’s flight a deer’s run when your voice falls silent it resembles earth kind and quiet steps on it so light and easy one can walk on it and not slip and just like on any good earth there are trees and grass and flowers on it I’ll say when I miss you so strongly your voice is like the earth like water like salt Translated by Vitaly Chernetsky

00322

маті яш

matiy ash

00-323

Василь Махно 1964, м. Чортків

Поет, прозаїк, есеїст, перекладач. Автор десятьох поетичних збірок «Схима» (1993), «Самотність цезаря» (1994), «Книга пагорбів та годин» (1996), «Лютневі елегії та інші вірші» (1998), «Плавник риби» (ІваноФранківськ: 2002), «38 віршів про Нью-Йорк» (2004), «Cornelia Street Cafe» (2007), «Зимові листи» (2011), «я хочу бути джазом і рок-н-ролом» (2013), «Ровер» (2015), двох книжок есеїстики «Парк культури та відпочинку імені Ґертруди Стайн» (2006), «Котилася торба» (2011), перекладів польських поетів Збіґнєва Герберта «Струна світла» (1996) та Януша Шубера «Спійманий у сіть» (2007), книжки оповідань «Дім у Бейтінґ Голлов» (2015). Твори перекладено і опубліковано двадцятьма п’ятьма мовами, зокрема англійською, білоруською, івритом, їдишем, іспанською, литовською, німецькою, малаямською, польською, російською, сербською, чеською та ін. Окремими виданнями виходили вибрані вірші, оповідання та есеїстика: у Польщі, Румунії, США і Сербії. Лауреат Фонду Петра і Лесі Ковалевих (2009), Міжнародної поетичної премії «Повеље Мораве» (2013) та премії «Книга року BBC-2015». Учасник багатьох Міжнародних поетичних фестивалів у Сербії, Польщі, Словенії, Румунії, Німеччині, Індії, Колумбії, Нікараґуа, Македонії та США. З 2000 року мешкає у Нью-Йорку.

00324

Vasyl Makhno 1964, Chortkiv

Poet, prose writer, essayist, and translator. Author of nine books of poetry: Schyma (1993), Loneliness of Caesar (1994), The Book of Hills and Hours (1996), The February Elegies and Other Poems (1998) Fish’s Fin (2002), 38 Poems About New York (2004), Cornelia Street Café (2007), Winter Letters (2011), I Want to Be Jazz and Rock’n’roll (2013), Rover (2015), of two books of essays, Park of Culture and Recreation Named After Gertrude Stein (2006) and A Bag Was Rolling (2011), of books of translations of the Polish poets Zbigniew Herbert, String of Light (1996) and Janusz Szuber, Caught in a Net (2007), a book of short stories, A House in Bating Hollow (2015). His works were translated and published into twenty-five languages, including English, Belarusian, Hebrew, Yiddish, Spanish, Lithuanian, German, Polish, Russian, Serbian, Czech, etc. Some selected poems, stories and essays have been published in Poland, Romania, USA and Serbia.

Winner of Peter and Lesia Kovalev Foundation award (2009), of the Povelye Morave International poetry prize (2013) and of the BBC Ukrainian Book of the Year award (2015). Participant of many international poetry festivals in Serbia, Poland, Slovenia, Romania, Germany, India, Colombia, Nicaragua, Macedonia, and the United States. Since 2000 he lives in New York.

00-325

ДІМ НА СІМОХ ВІТРАХ

A HOUSE ON SEVEN WINDS

ну ось пережили зиму – дім на сімох вітрах і алюмінієвим дротом я прикрутив вітряк деталі його покрали за зиму чорні дрозди з них побудують гнізда й закріплять нью-йоркські мости тюльпан і нарцис: обидва на кволім стеблі в тюрмі прозорого дзбанку вже на столі

so we lived through this winter – a house on seven winds with an aluminum wire I’m attaching these mills winter blackbirds (thrushes) have stolen their hinges and will build their nests to strengthen the New York bridges a tulip and a daffodil: both barely stable in a prison of a transparent jug already on the table

може собі придумав за зиму повість таку що дім пролетить над землею на тім вітряку він вгруз в свою землю – зжився з кущами малин мушу усім ділитись – навіть малим: переживанням зими за пазухами кімнат тримати ув оці вітер і недорослий сад

perhaps this past winter this story becomes my will that a house will fly over the land on the mill it got stuck in the ground – now lives with raspberry fields I must share all things – even these little bits: surviving the winter under room’s armpits holding half-grown gardens and In my eye these winds

я чую як вже затихає в пивниці теплий котел книжками які читаю всі стіни припер листки із написаним віршем встелили паркет дім з вітряком в якому живе поет мусить дбати про себе бо що з піїти візьмеш? хіба ось листок паперу або зашкарублий мешт

I hear a warm kettle getting quiet in the den all walls are resting on the books I’ve read paper filled with poems covered the floor a house with a mill where the poets roar has to take care of itself, poet’s - no use: his only possessions are paper and junky shoes

«так ось він ще що придумав – думає дім собі – краще б мені лежати п’яним в густій траві або ж поливати травичку як чинить сусідський пес кульбаби ростуть після цього – і зацвітає без і прийде єнот погрітись – і випаде дощ йому б починити мешти: п’яти вилазять з підошв»

“what else he came up with – wonders the house – it would be better to lie drunk in a green thick grass or water the soil as old dogs do dandelions and things would come out in the dew a raccoon would come and tan – the rain would fall he needs to fix these shoes: heels are erasing the soles”

«я думаю як літати – кажу я дому – й напруж тіло своє що вшите з червоних пелюсток руж з шовку південного вітру – з моїх листків списаних віршами – якими і я прилетів якщо нас вітряк відірве від притягання землі

“I’m thinking to fly – the poet says – hold your body tight it is made out of rose petals so light and also the silk of southern winds – my poems written on sheets – they made up my wings this winter we have survived

00326

махн о

makhn o

00-327

зиму ми вже пережили варто тепер й політ» дрозди принесли новину: лис поцупив жупан тікав з ним до океану – за горизонтом пропав трава прийняла до гурту жовторотих кульбаб кажуть що втік недалеко бо на обидві кульгав я ще пишу вірші – і слухаю спів вітряка в домі який не літав ще в якому немає замка

00328

махн о

now it is time to think of a flight” blackbirds got news: a fox has stolen a coat ran to the ocean – vanished behind that coast the grass has welcomed yellow dandelions he ran not too far, what more to say, a cripple I still write poems – listen to the songs of the mill in the house that neither had its flight nor its lock, and it never will Translated by Olga Gerasymiv

makhn o

00-329

ПАРИЖ

PARIS

я з тобою в Парижі – Маяковський і Брик з нами тільки свої – нам не треба чужих я приїхав в Париж – з Єлисейських полів дощ парфумами вулиці темні полив для паризьких красунь мов розквітлий букет мусять бути: і муза й поет

you and I in Paris – Mayakovsky and Brik keep us company – no need for others to flick I came to Paris – the rain out of Champs-Élysées wet with perfumes this dark ground so bare for the Parisian beauties, like a blooming bouquet there always must be: a muse and a poet stare

мусить бути кав’ярня й з бруківкою Рю запальничка – забув – що давно не курю бо придбавши в кіоску терпкий Gauloises я курив би і думав про час і про нас і що ми цим Парижем і що нам Париж і що ти на плечі моїм втомлена спиш

there must be cafés and cobblestone roads a lighter, but this poet no longer smokes I would buy a pack of bitter Gauloises and later would think of time and of us and that we are in Paris and Paris inside so deep and that you are on my shoulder falling asleep

ми б брели через ніч – і Латинський квартал нас сховав би для нас – я б навколо літав ти б літала зі мною в паризькій пітьмі ми б з студентами пили Бордо – бо самі вже здолали шість пляшок якогось вина а у них – залишилась на щастя одна

we would stroll through the night – and Latin quarters would hide us for us – I feel my wings flutter you are taking this flight into the Paris dark and we drink old Bordeaux as the students lark we drank all our wine, six bottles ashore oh what a stroke of luck, these kids have one more

я б показував місто й паризьке метро що ми пили? питаю – здається Merlot прокидаючись зранку дві кави були б я б приніс із крамниці свіжоспечений хліб вчора зсунули наспіх готельні ліжка простирадло зім’яте й подушка важка

I would show you the city and the Parisian metro what did we drink last time? I think it was Merlot two fresh coffees would greet our morning with fresh bread down the street I’m strolling our beds pushed together in haste heavy pillows and those sheets – what a waste!

і твій погляд до мене – це справді Париж? а в якому готелі зі мною ти спиш? пригадай як ми вчора ловили таксі і шофер – цей француз – видно вдома не всі по-вар’ятськи нас віз – усе розумів їхав мовчки собі – і питати не смів

is this really Paris? – your eyes would say in which exactly hotel you and I lay? remember last night our run for the cab and the driver with his ‘wild-eye’ grab he did drive us around – and he did know the rest quietly turning the wheel – no questions asked

я також не питався – я тримався руки я проходив по стегнах й колінах тремтких

no word out of me – I was holding your hand on your trembling thighs my stare I would land

00330

махн о

makhn o

00-331

і на горличі гнізда свою голову клав я у тебе тебе цілу ніч крав і крав я казав це Париж і в солодкі слова одягав твоє тіло і слухав: жива?

on your hair-nests my head calmly rests I was stealing and stealing you from your zest it is Paris I say wrapping words ‘round your flesh and it goes on and on – the sound of your breath

не з тобою в Парижі – все тільки було б я вистуджую в шибу нью-йоркську чоло я вистукую вірші в яких тільки ти призбирала листівки мої і листи у паризькім готелі п’єш каву й мовчиш я хотів щоби ти прилетіла в Париж

this Paris only would have been with you my forehead leans on a New York window dew you exist in these beaten up poems gathered all of my letters and drawings in a Paris hotel drinking coffee so still I want to see you in Paris – such is my will Translated by Olga Gerasymiv

00332

махн о

makhn o

00-333

ЄРУСАЛИМ

JERUSALEM

якщо б знати який Ти приймеш псалом при горі за містом чи навіть селом і кого Ти вибрав собі у півчі хто достоїн співати псалми а хто стих бо хто пас овець – той напевно їх стриг і тримає голос як паламар свічі

If one knew what psalm Thou shalt receive by the hill beyond the city or even a village and whom Thou chose as your chanter who deserves to sing the psalms and who fell silent for he who pastured the sheep – most certainly sheared them pitching notes as high as a sexton holds his candles

і якщо Ти в душу слова – наче дощ – залив й золотим перстом це каміння звалив і поставив брами на горличий голос що витягує звуки з небесних гнізд що не можуть вчинити ні орел ані дрізд ані їхнє крило – ані їхнє горло

and if Thou poured – like rain – words into the soul and with Thy golden finger knocked down these stones and built these gates – on the voice of a turtle dove that draws out sounds from heavenly nests something neither an eagle nor a mockingbird could muster nor their wings nor their throats

ось звивається вітер в прозорі псалми ось каміння росте з плодами хурми як я слово позначу – як голос знайду? чи воно в винограді що виліз на мур в кудкудахканні ранішнім кур чи в солодкому меді а чи в мармеладі?

there the wind furls into translucid psalms there the stones grow with the fruit of persimmon how can I mark my words – how will I find my voice? are my words in the grapevine climbing up the wall are they in the clucking of chickens deprived of sleep or in the sweet honey or in marmalade?

в надвечірньому місті з одними дверми що стоїть на порозі тяжкої зими незручної одежі з стихів і псалмів неможливо вгадати що нам припаде чи якщо лисиця всіх кур покраде чи якщо отруять в околиці псів

as the evening approaches in the city with a single gate standing on the threshold of a harsh winter of uncomfortable clothing made of verses and psalms it’s impossible to guess what to expect if a fox were to steal all the chickens or if all the dogs in the neighborhood were to be poisoned

то який псалом збереже їх в Твоїх очах як дізнатись що ми увійшли в той час по черговій війні а чи землетрусі? і якщо Ти вибрав півчих на поклик свій голоси в них як в горлицю теплі залий які проростають але не душать

so which psalm will save them in Thine eyes how will we know we have entered that time after another war or earthquake? and if by Thy summons Thou chose the chanters pour into them sweet voices like into a turtle dove voices that sprout but do not choke

бо минає життя навіть в цьому таксі заливаються пагорби світлом усі

for life is passing by even in this taxi all the hills are flooded with light

00334

махн о

makhn o

00-335

і трамвай як тромбон сипле звуки знаю: в місті Твоєму співають й печуть і молочні ріки по меді течуть і медові псалми півчим в руки

and the tramway like a trombone is strewing sounds I know: in Thy city they sing and they bake and rivers of milk flow on honey and mellifluous psalms pour into the hands of chanters Translated by Orest Popovych

00336

махн о

makhn o

00-337

1958, с. Широки

Петро Мідянка

й Луг, Закарпат ської обл.

Поет, член Національної спілки письменників України. Автор поетичних збірок «Поріг» (1987), «Осередок», (1994), «Фараметлики» (1994), «Зелений фирес» (1999), «Трава Господня» (2001), «Срібний прімаш» (2004), «Ярмінок» (2008), «Луйтра в небо» (2010) та «Вірші з поду» (2011). З 1982 року працює вчителем української мови і літератури в загальноосвітніх школах сіл Новоселиця і Тисолово Тячівського району Закарпатської області. Лауреат премій: «Благовіст» (1995), Бу-Ба-Бу (1995), літературної премії ім. Ф. Потушняка (1999), Шевченківської премії (2012). Поезії П. Мідянки перекладено російською, угорською, англійською, чеською, сербо-хорватською мовами. Мешкає у с. Широкий Луг, Закарпатської обл.

00338

Petro Midianka

g.

h, Zakarpattya re

1958, Shyrokyi Lu

Poet, member of the National Union of Writers of Ukraine. Author of the poetry collections Threshold (1987), Hearth (1994), Farametlyky (1994), Zeleny Fyres (1999), The Lord’s Grass (2001), Sribnyi Primash (2004), Yarminok (2008), A Ladder in the Sky (2010) and Poems from the Hearth (2011). Since 1982 he is a teacher of Ukrainian language and literature in schools in the villages Novoselytsia and Tysolovo of the Tiachiv district, Zakarpattia region. Laureate of the Awards: Blahovist (1995), Bu-BaBu (1995), F. Potushnyak literary prize (1999), Taras Shevchenko Prize (2012). His poetry has been translated into Russian, Hungarian, English, Czech, Serbian, and Croatian. He lives in the village of Shyrokyi Luh, Zakarpattia region.

00-339

***

***

Вкотре йдеш ти старовинним Лугом: Цвіга у купанях і сотуга, І нема в що замочити перст. Ті ж прадавні яблуні й горіхи, Ті ж торби в людей на взір бисаг. Лиш немає на бережку Пліхи, Вже давно пішла на небеса. Відійшло вже більше половини, Наче черешневі трухлі пні… А зозулька йде під полонини І кує ще, кукає мені. Дзьобаючи ільм, ільмову бруньку, Скоро розпов»ється і листок. І покосять білу невістульку В теметові проросла з кісток. Все пережила подоба людська, Не один утік із гір толлаш. Вічно височіє Пранникуська, Вічно хмариться на півночі Товпаш.

Again you walk along the ancient Lug: Its turbid stream so hard, Don’t even try to fill your cup.

Those same ancient apple and walnut trees, Those same bagfuls behind the backs.

And Plikha left her coast, A long time ago she paid the last coin.

Like putrid cherry stumps – They ceded one by one…

Again I stand side by side with a gowk It sings and forges my song.

It pecks the elm tree pecks its buds, So close is the leaf to seeing the light The latest bloom of chamomile Sprouted from bones Human form survived it all many an ice floe went down so strong and high like the Prannykuska, like the old and wise Tovpash.

Translated by Sofia Nitukh

00340

мідян ка

midian ka

00-341

***

***

Вітер сніг із ґрунів поздував, У лісах не вислідити звірку. Що береза нам колядував Біля тої порти на узгірку?

This wind blows the snow off the earth, No chance to hunt any game.

What was the carol that young don Sang us on the knoll?

Він прошкує далі, до узвиш, Де чорніють подинки й обчини. На обійстях пахне ситий книш І стручок чилійської перчини.

He goes straight and climbs the hills – To the black pots and the dark halls.

A sated smell of knish around and above, And the smell of a Chili pepper pod.

Боже любий,суєта в свята: Хвоя, фейерверки,коло кільці. Тільки крайка неба золота, Тільки вивірка щось цокає на гілці…

My dear God, the holidays fuss: Pine needles, fireworks, rings.

The edge of the sky shines in the dark, And a squirrel is ticking the nuts.

Translated by Sofia Nitukh

00342

мідян ка

midian ka

00-343

***

***

Михайлові Марковичу

To Mykhailo Markovych

В мряці гори, наче під плащами, Де не йдуть шосейка ані штрек. Знову волівські мармарощани Заховались в затінку смерек

Mountains covered, as if it is under a cloak, with thick darkness, where there are no trods or drifts.

Again those highlanders from the Maramoros Ridge Hiding in the shades of firs

І боронять рідну землю й віру, Без надриву,сліз і нарікань. І з «морського ока» Синевиру Давні титли «Няґівських повчань».

defending their land and beliefs, without anguish, tears and any complaints.

From the bottom of «the blue eye» of Lake Synevir Ancient tittles of Niahiv Sermons.*

Моляться й співають: «Ще не вмерла…», Забуваючи напуду й переляк. Вкотре ще «дорогоцінне перло» Прочитає колочавський дяк…

Praying and singing the first line of the anthem,‘ Still alive…’

Forgetting fright and fear.

And again the Kolochava Deacon Reads «the precious pearl»

На хрестинах,мінчанках,на тризні… Поспіль нелад,безлад,дерибан… Та і в цій посрібленій вітчизні Є село із назвою Майдан…

For the beginning, for love, for the end…

One by one disorder, distorted, carved... this homeland was silvered but it survived and it has its own Maidan’**...

Translated by Sofia Nitukh and Vitaly Chernetsky

00344

мідян ка

*

A Carpatian Protestant manuscript from the mid-16th century.

**

Here, a village in Transcarpathia

midian ka

00-345

ь Кость Москалец

нігівської обл.

а, Чер 1963, c. Матіївк

Поет, прозаїк, перекладач, літературний критик, музикант. Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Один із засновників бахмацької літературної групи ДАК. Автор поетичних книг «Думи» (1989), «Символ троянди» (2001), «Мисливці на снігу» (2011) і прозових книг «Келія чайної троянди» (2011), «Досвід коронації» (2009), «Вечірній мед» (2013). Проза Костянтина Москальця перекладена англійською, німецькою, російською мовами; сербською і польською перекладені численні вірші та есе. Лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка. Мешкає в с. Матіївка.

00346

Kost Moskalets 1963, Matiyivka, Chernihiv reg.

Poet, novelist, translator, literary critic, and musician. Member of the National Union of Writers of Ukraine and of the Association of Ukrainian writers. One of the founders of the DAK Bakhmach literary group . Author of poetry books Thoughts (1989), The Symbol of a Rose (2001), Hunters on the Snow (2011) and the prose books Cell of a Tea Rose (2011), The Experience of Coronation (2009), The Evening Honey (2013). His prose has been translated into English, German, and Russian; numerous poems and essays into Serbian and Polish. Winner of the National Taras Shevchenko award.

00-347

IRISES

ІРИСИ

Богдані Матіяш

For Bohdana Matiyash

Прийдуть, як віщий сон, іриси сині, торкнуться там, де риси навісні, де ліній долі ніжне павутиння заплуталось безбожно навесні.

Blue irises like a prophetic dream always come and stay close, where the tender web of lifelines gets hopelessly tangles in springtime.

І галактичний пил над головою, і лон глибоких золотий пилок відіб’ються солоною луною закушених, мов губи, пелюсток,

The galactic dust above the head, and the golden dust of bosoms will resound in a salty echo, biting petals like lips,

і заполонять сад священні гами роси, нанизаної на твоє ім’я, так звабливо гойднеться під ногами не в той бік заокруглена земля.

holy scales of dew strung onto your name will flood the garden, And Earth rounded in the wrong direction will tremble treacherously underfoot.

Але ти вже не раз цю чула притчу. Іриси в’януть, вичахають сни, і навскоси відходить електричка в останній день безпутньої весни.

You’ve heard this parable many a time Irises fade, dreams dry up.

A commuter train departs kitty corner on the final day of of a wiked springtime.

Translated by Vitaly Chernetsky

00348

моска л е ц ь

mo skale ts

00-349

ЖИВИЙ МЕД

THE PURE HONEY

у безлюдному серпні коли зорі падають наче дощ я кажу що ти живий мед і пишу про це білий вірш

in the deserted August stars fall like the rain I’m telling you are pure honey and I’m writing this blank verse

а ти дивишся у вікно де тече мерехтливий лад і розчісуєш перед сном коси з посмішкою на вустах

and you look through the window where a shimmering mode’s on the go and before bedtime you comb your hair with a smile

і римується з вічністю мить закарбована у рядках довжелезна фермата життя переповнює стільники

and eternity rhymes with the moment engraved in lines of a long life fermata that overflows beehive cells Translated by Sofia Nitukh and Vitaly Chernetsky

00350

моска л е ц ь

mo skale ts

00-351

***

***

Став на паузу Вісконті недодивлені дива – впали сутінки бузкові православного Різдва.

Pause the Visconti As the unfinished miracles – lavender dusk is descending slowly on Orthodox Christmas.

По коліна у болоті три царі на Схід бредуть. Ангел, мокрий і самотній, джіпіесить їхню путь.

Knee-deep in mud the Three Kings wander eastward a wet and longely angel give them GPS directions.

Як і перше, білі крила, а під віями – імла. Намальовано акрилом, зверху лак, усі діла.

Just like before, white wings and darkness under their eyelashes.

Done in acrylic paint, then polyurethaned, and all that.

І двосічні зливи січня – із нікуди у ніде. На Майдані споконвічна революція іде.

Twisted January stormsFrom and to nowhere.

Revolution still goes on Like a never ending fair.

І царі безповоротно розчиняються в юрбі. …Зірко, ясна та холодна, як я скучив о тобі.

The Kings irrevocably dissolve in the crowd ...My cold and clear star I miss you so.

Translated by Sofia Nitukh and Vitaly Chernetsky

00352

моска л е ц ь

mo skale ts

00-353

Юлія Мусаковс

ька

1982, м. Львів

Yulia Musako vska

1982, Lviv

Поетка, перекладач. Авторка чотирьох поетичних збірок: «Чоловіки, жінки і діти» (2015), «Полювання на тишу» (2014), «Маски» (2011), «На видих і на вдих» (2010). У 2010 році стала лауреаткою літературного конкурсу «Смолоскип», твори також відзначені багатьма іншими преміями. Авторка перекладів поезії Тумаса Транстремера українською. Вірші Юлії Мусаковської перекладені англійською, польською, болгарською, німецькою мовами та на іврит, презентувалися на багатьох літературних фестивалях. Мешкає у Львові.

00354

Poet and translator. Author of four collections of poetry: Men, Women, and Children (2015), The Hunt for Silence (2014), Masks (2011), On the Exhale and the Inhale (2010).

In 2010 she became the laureate of the Smoloskyp literary award; she has also been awarded several other prizes. Author of translations of Tomas Transtömer’s poetry into Ukrainian. Her poems have been translated into English, Polish, Bulgarian, German, and Hebrew, were presented at several literary festivals. She lives in Lviv.

00-355

***

***

покинута хата похилена без вікон без дверей без царя в голові ошкірилась беззубим ротом зірвало дах порожнеча пройшла навиліт у кожного є хтось у кущів навколишніх – равлики у каменя – мох у неї – нікого але вона ще тримається поволі вгрузає в землю вертається до землі в глибину де ще гупає серце значить є хтось живий

an abandoned cabin with no windows or doors lopsided mindless displaying its toothless grin the roof has been blown off emptiness has seeped right through it everything has something connected to it nearby shrubs have snails rocks have moss the cabin has nothing but it’s holding on slowly sinking into the ground returning to depths where the heart is still thumping which means there is someone still alive Translated by Anatoly Kudryavitsky

00356

муса ко всь ка

mu sako vska

00-357

***

***

що у твоїй тривожній валізі – питають мене як це – ти ще не склала свою тривожну валізу як же я маю знати що в ній якщо я не відчувала раніше тривоги такої пронизливої похапцем надолужую – що ж я візьму собі щітку стару до волосся дірку в голові ягідні плями на майці дитячій Любельщина Кавказ і Сибір – зіткнення у Львові скручене дротом пістрявим що мені замість жил що пружинить всередині вживлене в землю коріння не відпускає тягне глибоко речі з рук випадають – руки мамо діряві мої ось обірветься цей дріт – і мене не стане нащо валіза ця кілька вицвілих фотографій аби діти могли розрізняти свій голос крові ліки вода ксерокопії документів радіо в якому ледве жевріє ледве дихає рок-н-рол

what’s in your emergency bag they ask me how can it be that you haven’t packed it yet? but how can I be sure what to put in it if I never was so anxious before? now I am hastily catching up – what to take with me? an old hair brush a hole in my head a child’s T-shirt stained with a berry juice Lubelskie the Caucasus and Siberia they all clash in Lviv wrapped up in motley wire the analogue of my tendons and of a spring inside me the roots buried in the ground won’t let go of me, pull me down things slip out of my hands: they are all thumbs mother if this wire breaks I will cease to exist a few faded photos won’t take too much space they’ll help the children to discern the voice of the blood also medicines water photocopies of documents and a radio in which lukewarm rock ‘n’ roll is barely breathing Translated by Anatoly Kudryavitsky

00358

муса ко всь ка

mu sako vska

00-359

***

***

Сталеві метелики в животі, крила гострі та вправні. Згоріли човни – доведеться долати цю ніч уплав. Говорять у темряві руки, слова – протяжні мусони. Згоріли човни – доведеться ковтати в’язке безсоння. Говорять у темряві руки солоні, у шепіт грають: до берега ранку нам не дістатись без ран, без втрат. Під спів неминучості руки танцюють розпачливо й ніжно. Танцюють метелики в животі, тонке мереживо ріжуть.

Steel butterflies in the stomach, their wings sharp and agile.

Boats burnt out; we have to swim across this night.

In darkness hands talk, their words are like lingering monsoons.

Boats burnt out; we have to swallow tenacious insomnia.

In darkness hands talk, salty, engaged in whisper play: we won’t reach the morning shore without wounds, without losses.

Hands are dancing to the inevitability song, frantically and gently.

Butterflies are dancing in the stomach cutting the thin lace.

Translated by Anatoly Kudryavitsky

00360

муса ко всь ка

mu sako vska

00-361

Віктор Неборак

1961, смт. Івано-Фра

нкове, Львівської об л.

Поет та дослідник, засновник і «прокуратор» одіозного літугрупування «Бу-Ба-Бу» та «Пси святого Юра», з яких починається українська постмодерна поезія 90-х. Автор експериментальних текстів та рокмузики (аудіокасета «Неборок», 1995), куратор проектів «Реберітація» та «Третє тисячоліття», які відчутно вплинули на формування в сучасному Львові нового мистецького середовища. Автор поетичних збірок «Бурштиновий час» (1987), «Літаюча голова» (1990), «Alter Ego» (1993), «Розмова зі слугою» (1994), «Епос про тридцять п’яту хату» (1999), роману «Базилевс», есеїстичних та літературознавчих збірок «Лексикон А. Г.»

(2015), «Колишній/інший» (2013). Неборак є лауреатом премії ім. Павла Тичини (2002) за книгу поезій «Літостротон», премії ім. Богдана Лепкого (2007) за книгу прози «Базилевс», премії «Глодоський скарб» (2008). Мешкає у Львові.

00362

Viktor Neborak

kove, Lviv reg.

1961, Ivano-Fran

Poet and researcher, also a co-founder and the «procurator» of the literary groups «Bu-BaBu» and «The Dogs of St. George,» from which begins the Ukrainian postmodernist poetry of the 1990s. Author of experimental texts and rock music (audio cassette Neborock, 1995), curator of the projects «Reberitatsiya» and «The Third Millennium», which significantly influenced the formation of the new artistic environment in modern Lviv. Author of the poetry collections Amber Time (1987), The Flying Head (1990), Alter Ego (1993), Conversation With a Servant (1994), An Epic About the Thirty-fifth Hut (1999), the novel Bazilevs, the essay and literary collections Lexicon A.H. (2015), The Former/The Other (2013), and others. He is the winner of the Pavlo Tychyna award (2002) for the book of poems Litostroton, of the Bohdan Lepky award (2007) for the book of prose Bazilevs, of the Hlodoskyy Skarb award (2008). He lives in Lviv.

00-363

KRISTI – I

KRISTI – I

Скрипка плаче, Славко плаче – серце крає голос Крісті. Гей, москалю і поляче! – Лемки завелися в місті.

S. is crying, S. is crying – Kristi’s voice torments my heart.

Hey, you, Russian and you, Pole! – Lemkos have arrived in town.

Дужі лемки і лемкині, а між ними невеличка ще й смачна, як скибка дині і кисленька, наче дичка, Крісті!

Lemko guys and gals so mighty and between them oh so tiny sweet as a slice of the sweetest melon with a just a hint of wild tartness, stands myKristi.

Каже, щоб тримав я Всю її бодай рукою однією. Буйнотрав’я під моєю головою!

She said she wanted me to hold her tight with one arm. Heavenly heaven!

Lushest meadows beneath my chin!

Як її таку тримати, що літає між зірками? Хоч ціляй по ній з гармати Яйцями і огірками. Крісті зникла, Крісті щезла і помножилась на двісті – Диво суне величезне небом – Соловейко Крісті. Вакарчуче і Олеже Україна переможе! Ось вона! у нас не зле вже! Дякую, всесильний Боже!

How to keep her, her who flies high among the stars?

Maybe charge a gun and shoot her with cucumbers and plums?

Kristi’s gone, she disappeared multiplying by two hundred – A miracle high in the sky: N-i-g-h-t-in-gale-Kri-sti.

V. and O. Ukraine will score!

Here she is!

Thank you, Lord!

Translated by Sofia Nitukh

00364

небо р а к

n e bo rak

00-365

***

***

Два чорні коти на колії, два чорні-чорні котиська. Одна з них – це юна кицька, Мурка чи хай Мариська.

Two black cats on the train tracks two coal-black kitty-cats.

That one is a young pussy, let’s say, her name is Lucy.

А другий – кіт Боніфацій, чорнезний, як сажотрус. Чорний – без варіацій, лиш білий у нього вус

And a tomcat, call him Boniface, same shade as a chimney sweep.

Black from head to toe, only with a white mustache.

Вони дрібочуть вздовж колії, а потяг жене назустріч. Коти в товарняк застрибують, і їдуть собі у Дрогобич,

They walk along the tracks, as the train rushes towards them.

No time to think about rest, kitties jump in and head to the West,

а потім, скажімо, в Ужгород, а далі – у злату Прагу. Не мають ні віз, ні валіз, Та мають котячу відвагу.

across the mountains, across the border, all the way to golden-domed Prague.

Without any papers or luggage, but with the strongest cat courage.

Translated by Sofia Nitukh

00366

небо р а к

n e bo rak

00-367

ЛІЛІ МАРЛЕН

LILI MARLEEN

Біля касарні світиться ліхтар, Падає примарно лист на тротуар. Там де стоїть самотній клен, я сам стояв, стояв-чекав Тебе, Лілі Марлен.

A streetlamp is shining next to our barracks.

Leaves are falling down softly on the grass.

By a lonely maple tree I stood there waiting, missing you, my sweet Lili Marleen.

Завтра в окопи, аж на передову. Захід Європи я ще переживу. Юна-на-наш Майдан знамен, ти прийдеш знов, моя любов, Моя Лілі Марлен

Tomorrow I head to trenches at the front.

I will survive the decline the West.

Youthful, you’ll hold up the Maidan flag, and you will be mine again, my sweet Lili Marleen.

Валять гадом-градом вороженьки злі. Підвивають матом кляті москалі. Я їх розжену, як супермен, проллю кров я за любов твою, Лілі Марлен

An endless cascade of our evil foes.

Those damn russkies – see them howl and curse.

I’ll chase them away, I’m Superman – spilling my blood all for your love, my sweet Lili Marleen.

Та не хочу зайву в голові діру У твоїх обіймах ліпше я помру. Ліпше я віддам тобі свій член і разом з ним Донбас і Крим, моя Лілі Марлен

Still I don’t want a hole in my skull.

I would much rather die in your embrace.

To you I will give my steamy sex, and along with it coalmines and seas, my sweet Lili Marleen.

Ми боєприпаси занесем на брухт, В Доні ми разом змиєм піт і бруд. І рвонем в Берлін, гайнем ген-ген Де жде поем під ліхтарем моїх Лілі Марлен моя Лілі Марлен

All our weapons we’ll give up for scrap.

In the Don together we’ll wash off dirt and sweat.

And then we’ll head for sweet Berlin where under a lamp waits for poems of love my sweet Lili Marleen, sweet dear Lili Marleen.

Translated by Vitaly Chernetsky

00368

небо р а к

n e bo rak

00-369

Іван Непокора рпатської області

1991, с. Кричево, Зака

Ivan Nepokora 1991, Krycheve, Zaka

rpattia reg.

Поет, перекладач. Справжнє ім’я – Іван Кричфалушій. Автор поетичної збірки «пісні для О» (2014), перекладач (автор перекладів вибраної драматургії таких авторів: «Моріс Панич: 7 історій та інші п’єси», «Том Стоппард: Розенкранц та Ґільденстерн мертві (дві п’єси)», які побачили світ у видавництві Дискурсус, роману шотландки Мюріел Спарк «Помічники та підбурювачі», що готується до друку у видавництві Дискурсус в рамках спільної серії видавництва та Івана Кричфалушія «otto-drama, ottoprose» та «Гарольд Пінтер: Це єдине, що насправді трапилося (7 п’єс)», яка вийшла у видавництві Темпора. Учасник таких фестивалів як «Березневі коти» та «Екле». Співучасник музично-поетичного проекту з гітаристом гурту «Один в каное» Устимом Похмурським «1:». Публікувався в літературному журналі «Радар». Мешкає у Торонто і Львові.

00370

Poet and translator. Real name – Ivan Krychfalushiy. Author of the poetry collection Songs for O (2014), translator (author of translations of Morris Panych, 7 Stories and Other Plays, Tom Stoppard, Rosencrantz and Guildenstern are Dead (two plays), published by Discursus, of a novel by the Scottish writer Muriel Spark, Aiding and Abetting, set to be released by Discursus, and Harold Pinter, This is the Only Thing That Actually Happened (7 plays), published by Tempora.

Participant of the «Bereznevi Koty» and «Écleux» festivals. Member of the musical-poetic project «1:», together with the guitarist of the band Odyn v Kanoe Ustym Pokhmurskyi. His works were published in the literary magazine Radar. He lives in Toronto and Lviv.

00-371

***

***

говорити – це ходити довкола це замість торкнутися тричі назвати стіл столом перерахувати ніжки намагатися перерахувати кути замість кутів виявити круг і за для певності що круг саме таким і є збігати до сусіда і там перерахувати ніжки не виявити кутів запитати чи це круг чи в них круглий стіл і отримавши ствердну відповідь повернутися і замість сісти за стіл і вечеряти – говорити говорити – це зайти на кухню і сказати дружині стіл таки круглий зайти до кімнати дітей і сказати їм стіл таки круглий круг таким і повинен бути говорити – це ходити довкола не наткнутися на стіл не торкнутися стола

words – to circumambulate to say that a table is a table thrice instead of touching count the table legs attempt to count the angles find a circle instead and to make sure that the circle is round run to the neighbor and count the legs there no angles found ask them if it’s a circle or if their table is round affirmative answer go back and instead of sitting at the table to eat – words words – to walk into the kitchen and tell your wife the table is round walk into the kids’ room and tell them the table is round a circle must be so words – to circumambulate without bumping into the table without touching Translated by Svitlana Iukhymovych

00372

неп о ко р а

n e po ko ra

00-373

***

***

Не мав контрабаса Та й грати не вмів Але завжди носив зі собою футляр І в ньому мабуть щось також Але що він міг там носити?

he had no double bass couldn’t play but always carried the case around something in it perhaps but what could he carry there?

Може залізав у нього і звідти Казав щось Вмикаючи та вимикаючи світло Усміхнений і у двох капелюхах? Може якраз Про людей без історій Та історії без людей? Не знаю.

maybe he himself climbed inside to narrate something switching the lights on and off smiling, wearing two hats? maybe he spoke of people without histories and histories without people?

I don’t know.

His letter to us came from somewhere

Але згодом звідкись написав До нас ось що: Сплю поряд із жінкою у якої двадцять сім родимок Інколи тижнями не вживаю слів на літеру «л» Зазвичай волію мовчати Бо Озиватися на ваші голоси То завжди водночас повертатися З шести міст та місць І бути тільки тут і зараз І лише з вами

he wrote: every morning I wake up next to a woman who has twenty-seven birthmarks I don’t use words that begin with an ‘l’ for weeks I prefer silence because to answer your calling is to come back from six cities and places at once and be here and now with no one else but you Translated by Svitlana Iukhymovych

00374

неп о ко р а

n e po ko ra

00-375

***

***

прокинувся бо змерз: далі у їхньому авті але вже сам і без музики вкритий чиїмось пальтом і светром без цигарок і вказівок як себе слід поводити якщо прокинуся або якщо прокинуся до того як вони повернуться або якщо повернуться

I woke up cold: still in their car but alone, music off covered with a coat and sweater no cigarettes and behavior guidelines what if I wake or what if I wake before they come back or if they come back

отже ти таки погодився пити з ними ще й віскі? чим цього разу вони тебе спокусили? невже обіцяли показати дитячі фото? та але не сьогодні? потім на морі? і повернути окуляри і прочитати в оригіналі лорку? наївний

so you agreed to drink with them whisky, of all things? what did they tempt you with? did they swear to disclose your childhood photos? but not today? then by the sea? and give your glasses back and read Lorca in the original? naive

ти ж ніколи не мав окулярів вони ніколи не любили федеріко

you’ve never owned glasses they never loved Federico

навіщо тобі ті фото? чому завжди обираєш те, що найтонше:

what for the photos? why do you always pick what’s thin:

обіцянку руки, лист про зелений колір, сон під чужим пальтом?

a promise of a hand, a letter about green colors, a night under a stranger’s coat?

Translated by Svitlana Iukhymovych

00376

неп о ко р а

n e po ko ra

00-377

Zaza Paualishvili Заза Пауалішвілі

1984, Kyiv

1984, м. Київ

Поет, фотограф, історик, співорганізатор літературних акцій. Закінчив Київську державну академію водного транспорту ім. гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного та Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова. Лауреат ІІ премії літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» 2013 р. за збірку поезій «Реґіна Ольсен» (вийшла друком у травні 2015 р.). Поезії автора перекладались англійською, німецькою та польською мовами, окремі вірші було покладено на музику. Мешкає у Києві.

00378

Poet, photographer, historian, and coorganizer of literary events. He graduated from the Kyiv State Academy of Water Transport University and the National Pedagogical University.

Winner of the second prize of the Smoloskyp award in 2013 for his collection of poems Regina Olsen (published in May 2015). His poetry has been translated into English, German, and Polish, some poems have been set to music.

He lives in Kyiv.

00-379

ОБГОВОРЮЮЧИ ПОЕЗІЮ

DISCUSSING POETRY

вона каже о господи які в нього ноги говорячи про знайомого поета і ні слова про його вірші

she says o god what legs he has speaking about a poet acquaintance not a word about his poems

за іншим готова шепотіти кожен рядок ніби молитву на першому причасті йти по воді або принаймні їхати нічною плацкартою але ні слова про його вірші

she’s ready to whisper every line by the other one like a prayer at the first communion to walk on water or travel in a cheap night train at the very least but not a word about his poems

ще одна каже хлопці ви були надзвичайні однак Л. видаючи при цьому невідтворювану палітру звуків більше схожу на скавучання і ні слова про його вірші добре проте це менше стосується нашої історії

yet another one says guys you were awesome but L. at this moment produces an unreproducible palette of sounds rather resembling a whimper and not a word about his poems ok it doesn’t concern our case

отже вона каже о господи які в нього ноги обговорюючи вірші знайомого поета до речі двотисячника

therefore she says lord what legs he has speaking about the verse by a poet acquaintance by the way a twothousander* Translated by Yury Zavadsky

*

00380

пауа л і ш ві л і

I.e. someone belonging to the literary generation of the 2000s in Ukraine.

pau alishvili

00-381

***

***

наче місяця без води було недостатньо тепер Ти забрав обидві і вже друга доба минає у цій парилці як сказала би моя матір у цьому ташкенті як сказала би моя бабця у цьому пекельному киселі як кажу я

looks like that moon without water was not enough now you’ve taken both and the second night goes in this ‘steam room’ as my mother would say in this tashkent as my grandma would say in this hellish jelly as I say

я припинив слідкувати за термометром коли було 35 (ні поки що не років) а тепер певно всі 50 і я лишився сам спорожнілий спустошений в цій липкій незворушності коли й вода стала рівноцінною нафті якщо ціни на останню дійсно упали до 49 баксів за барель незалежно від брендів

I stopped watching the thermometer when it showed 35 (no, not the years) and now it’s surely 50 and I’m all alone emptied devastated in this sticky stability when water became equal to oil if price of the latter really fell to 49 bucks per barrel no matter the brand

але апокаліпсис ще попереду так думаю я зараз в час коли зламане вчора ребро чи не те з якого було створено жінку притискається до легені і нігтем тієї видряпує на ній не сіпайся суко! лише один неправильний рух і ти повернешся в глину із якої створений

but apocalypse is still ahead I think so now at the moment when a rib broken yesterday (is it that one from which woman was made) presses against my lung and like with a nail scratches don’t jerk, bitch! one wrong move and you’ll turn back into clay of which you are made

та мені однаково

but I don’t care

00382

пауа л і ш ві л і

pau alishvili

00-383

або я хочу думати що мені однаково я гашу її недокурену сигарету з проколотим фільтром ніби це справді допомагає я встаю з підлоги я йду до кухні я відкриваю крани з яких витікає тиша я чекаю на іскру Божу і мені справді однаково що вона там виводить моєю ж кісткою і радіо на кухні урочисто оголошує гімн ну як зараз без нього а потім певно новини з фронту а потім а потім диктор оголосить із завтрашнього дня очікується значне пониження температури по всій території України за винятком окупованої і нехай вода пролилася б у цю мить і змила б наші гріхи ні не так! і нехай вода проллється у цю мить і змиє наші гріхи бо ніщо у світі не змиє їх як вода

00384

пауа л і ш ві л і

or rather I want to think so I extinguish her unfinished cigarette with a pierced filter (as if that really helps) I get up from the floor open the faucets and silence comes from them I wait for God’s spark and I’m indifferent what she writes there with my bone and the radio in the kitchen ceremoniously plays the anthem (how cam we do now without it) and afterwards likely the news from the war and after that and after that the announcer will say we expect a serious drop in temperature on the whole territory of Ukraine except for the occupied part and could the water flow at this moment to wash away our sins no, no like this! and let the water flow at this moment to wash away our sins as nothing can wash them better than water Translated by Yury Zavadsky

pau alishvili

00-385

***

***

для чого зроблено те? запитуєш ти вказуючи на порізану колись ножем кору берези у чиїйсь спробі вивести на ній відоме слово із трьох літер

what is that made for? you ask pointing to birch bark that once was scratched with a knife by someone in an attempt to carve a four-letter word

я не знаю я ніколи не намагався зробити боляче тому дереву що зовні затаврувати його я таврував себе як те дерево що всередині може тому і на серці моєму рубці

I don’t know I never tried to hurt this tree outside brand it I branded myself like a tree that’s inside and maybe that’s why my heart has scars

як ніколи я не калічив тварин не вбивав їх із милосердя ніби Яцек Подсядло в Камінь, Сокира, Пух може й не маю зовсім його (милосердя) навіть для себе

as I have never maimed animals never killed them in the name of charity like Jacek Podsiadlo in Stone, Axe, and Fluff maybe I have none of it (charity, that is) even for myself

і в цей буремний для моєї батьківщини час випробувань думаю часто наскільки легко і незворушно міг би позбавити життя людину

and in this restless time of trial for my motherland I often think how easily and calmly I could take a person’s life

але й досі не розумію для чого зроблені ті порізи у чиїйсь спробі вивести у вічності відоме слово із трьох літер?

but I still don’t understand what are cuts made for in an attempt to carve in eternity a well-known four-letter word

00386

пауа л і ш ві л і

Translated by Yury Zavadsky pau alishvili

00-387

Владислав Петр

енко

1995, м. Харків

Поет. Автор поетичної збірки «Ризик бути» (2013), «Island» (2015), стипендіат Харківського фонду обдарованої молоді, лауреат премії імені О. Масельського (2012), один з організаторів літературномузичного проекту «Острови» (2014 р), один з організаторів арт-проекту живого театру «Народження» (2015). «Лауреат 3-ї премії літературного конкурсу від видавництва «Смолоскип» (2015) та премії ім. Григорія Квітки Основ’яненка (2015).

00388

trenko

Vladyslav Pe 1995, Kharkiv

Poet. Author of the poetry collections The Risk to Be (2013) and Island (2015).

Fellow of Kharkov fund for gifted youth, winner of the A. Maselskyi Prize (2012), one of the organizers of the literary-musical project «Islands» (2014) and live theater «Narodzhennya» (2015). 3d Award of the Smoloskyp literary contest (2015). Laureate of the Kvitka-Osnovyanenko prize (2015).

00-389

***

***

1 Рушиться лід. Рушаться стіни. Порух світу це всього лиш кліпання очима, говоріння зі своєю тінню.

1 Ice breaks.

Walls crumble.

World in flux is blinking, talking to one’s own shadow.

2 Ти лежиш на кухні, оголена чистота. Голка під моїм правим ребром.

2 You lie in the kitchen naked clean.

Needle under my right rib.

3 Крізь тіло твоє проростають квіти, вони лоскочуть лоно твоє, і змії заповзають, в теплі місця комунальних квартир, осідають осадом, у межиріччі струнких ніг.

3.

Flowers bloom through your body, tickle your crescent below, snakes crawl into warm communal apartments, sediment in the delta of slender legs.

4 Я чую як гори ростуть, перетворюючись на хребти, я чую як метелики у твоїм животі, ламають крила у моїх руках.

4 I sense growing landscapes turn to mountain spines, I hear butterflies in your stomach break wings in my hands.

5 І коли тануть сніги, і коли струменять дощі, прозорість повітря наче повернення зору сліпим, ми повернемо світу його первородний гріх.

5 And when snow melts when rain drizzles, transparency of air like the return of eyesight, we shall bring original sin back Translated by Svitlana Iukhymovych

00390

пет р е н ко

pe tre n ko

00-391

***

***

І хмари пливуть на Синай, і апостол Андрій розмовляє з Христом, і мова стікає сонцем до рук, і хвилі котить ріка, межі тіл і голосів, я знаю ім’я твоє, час воскресіння твого, Христе! Мій Христе! Риба в сітях, воли на небі, ясен твій погляд, холодна душа, дай мені хліба твого, дивись як із нього тече вода, тіло твоє земнеє, радості відболить, трави заплітають ноги, тягнуть в спокуту свою. Вітер колише листя, зриває плоди, як із дерева ти вийшов, вернеш в лоно землі.

Clouds drift to Mount Sinai Andrew the Apostle converses with Christ, language melts to the palms like sunshine river rolls its waves, amid bodies and voices, I know thy name, the time of your resurrection, Christ! My Christ!

Fish in the net, dipper in the sky, clear is your glance, cold is your soul, give me the bread of yours, watch water flow through it, your earthly body, joy will hurt away, grass tangles feet, dragging into repentance.

Wind ruffles leaves, rips fruit, for as you came from the tree, you shall return to earth.

Минулої ночі, храми палали, радуйся Галілеє, радуйся Палистино! Коронований будь Господь! Із презирством до того, хто несе за тобою твій хрест.

Last night, temples burned rejoice, Galilee, rejoice, Palestine!

Crowned be the Lord!

Condemning the one who bears your cross.

Я залишатимусь, рибалкою в надвечір’я, спокійний і праведний сон. Квіти шелестять вустами, прославляючи короткий вік.

I will stay a fisherman at sundown, sleep, calm and virtuous.

Flowers rustle their lips, laud the brevity of years.

00392

пет р е н ко

Translated by Svitlana Iukhymovych pe tre n ko

00-393

***

***

1 У кожному вцілілому вікні залишились відбитки облич, а на кожній стіні,рук, що намагались вловити сонячних зайців, а упіймали власну смерть, і чорні пробоїни, як тавро на понівеченому тілі залізобетонних конструкцій, що осипаються тобі на голову: арматурою,крейдою і піском. Слався милостивий! Слався пасторе! Ти привів отару до дому, ти показав шляхи!

1 Faces, imprinted on every unbroken window, palms, on every wall, striving to catch sun rays but death fell in the snare, black breach on the branded body of concrete structures: they shed rubble, chalk and sand.

Glory to the merciful one!

Glory to the reverend!

You have brought the herd home, you’ve shown the way!

2 В лихому напівзабутті, млосно і тихо,наступає світанок. Вівці розбіглись і жеруть одна одну, небу вчинили розтин, і пішов кривавий дощ, він ішов стільки скільки,я сидів під великим кленом, і врешті решт поснув, і врешті решт став кам’яною бабою, з очей якої стікає солона вода.

3 І пливла моє душе широкеєм полем по кістках і долях, по глибоких водах висохлих очей, між колон-дерев, між соборів правд, золотеїх орд, куполів і дзвонів. Чуєш? Ангели сурмлять! Біле полотно.

00394

пет р е н ко

2 Dawn breaks, lethargic, to evil oblivion.

Sheep scatter and devour one another, sky is dissected, blood rains, it kept raining for as long as I hid under the tall maple, and quieted at last, and became a woman in stone, salt water trickles down her cheeks.

3 And my soul swam through the vast field over bones and fate, amid tree-towers, cathedrals of truth, golden hordes, domes and bells.

Do you hear?

The trumpets of angels!

White cloth.

Drink wine, eat bread! pe tre n ko

00-395

Пий вино, їж хліб! Заїдай гріхи, Кров’ю й тілом не земним.

4 Я лежу в землі, десь між спаленими містами, і поїзди південної залізниці проходять крізь мене до тебе, стукотять колеса, годинник в купе провідниці, наливають чай, вскривають один одного очима. Мовчать. І летять птахи, зі сходу на захід, і летять птахи, із заходу на схід, поїзди,що немають кінцевих станцій ділять з Богом пасажирський сум.

00396

пет р е н ко

Eat your sins, Flesh and blood, unbound to earth.

4 I’m planted in earth, between the burnt cities, southern railways pass through me to you, railings knock, clock in conductor’s compartment, they pour tea, slit each other open with a stare.

Silent.

And birds fly, from East to West, and birds fly, from West to East, trains with no final destinations share the passenger’s grief with God. Translated by Svitlana Iukhymovych

pe tre n ko

00-397

Галина Петросаняк

1969, с. Черемошна,

Івано-Франківська об л.

Поетеса, перекладач, літературознавець. З 1991 року автор текстів івано-франківських музичних формацій «Старий Станиславів» та «Rara avis». Авторка збірок поезій «Парк на схилі» (1996), «Світло окраїн» (2000), «Спокуса говорити» (2008). Вірш з першої збірки удостоєний Премії Бу-БаБу «За найкращий вірш року». Перекладає з чеської та німецької мов. Серед перекладів — європейський бестселер Петера Зілагі «Остання «Вікножирафа», виданий видавництвом «Класика» у серії «Колекція Перфецького». У 2001 році захистила кандидатську дисертацію на тему «Поетика художньої прози Йозефа Рота». Була стипендіаткою австрійського уряду. У 2007 році стала лауреатом премії Губерта Бурди, що присвоюється у Німеччині східноєвропейським лірикам. Вірші перекладалися французькою, німецькою, польською, англійською, російською та білоруською мовами. Мешкає і працює в Івано-Франківську.

00398

iak

Halyna Petrosan

kivsk reg.

hna, Ivano-Fran

1969, Cheremos

Poet, translator, and literary critic. Since 1991 she is the lyricist for the IvanoFrankivsk musical collectives Stary Stanislaviv and Rara Avis. Author of the poetry collections A Park on the Slope (1996), Light of Suburbs (2000), The Temptation to Speak (2008). A poem from the first book was named by Bu-Ba-Bu as the best poem of the year. She translates from Czech and German. Among her translation, the European bestseller by Peter Zilahy The Last Window-Giraffe was published by Klasyka. In 2001 she defended her candidate of sciences thesis on «The Poetics of Prose of Joseph Roth.»

She was a grant holder of the Austrian government. In 2007 she won the Hubert Burda Award for Eastern European poets in Germany. Her poems have been translated into French, German, Polish, English, Russian, and Belarusian. She lives and works in Ivano-Frankivsk.

00-399

***

***

Ти не повинна боронитися це застаріло кажуть їй сусіди ті кращі до яких прагнула наблизитись ти не повинна стогнати а тим більше волати спливаючи кров’ю це несусвітній архаїзм а до того ж неестетично кажуть ті від яких сподівалася на допомогу просто будь розумницею мило посміхаючись гарненько дай розірвати себе на шматки і забудь ми б так зробили на твоєму місці чесно-пречесно

You shouldn’t defend yourself it became obsolete the neighbors tell her those better ones whom she strived to match you shouldn’t groan much less howl bleeding to death this is an absolute archaism and in fact unattractive say those from whom you hoped to receive help just be smart smiling nicely sweetly let them skillfully torn you into pieces and forget we’d do the same thing in your place cross our hearts Translated by Ostap Kin and Ali Kinsella

00400

пет р о са н як

pe tro san iak

00-401

***

***

Літо було холодне, вона носила закриті туфлі зі шнурівками на підборі низькому. На сході її країни вирувала війна, і вбиті виявлялися часто друзями друзів або знайомих. Літо було холодне. Жінка ростила сина. Любила дивитись на вежі міста з вікна квартири. Звичка жити згоїла рани усі й провини, життя набувало вартості. Їй минало сорок чотири. В такому віці вже вмієш любити недосконалість, перед бунтом частіше даєш перевагу покорі, і воду джерельну холодну не після вина, а замість п’єш з невідомою досі насолодою. (Крапля в морі набуває коштовності з тим, як висихає море, як хвиля не досягає звичних колись берегів, як вітрильників меншає, виринають коралові гори…) І літо – дарма що холодне – приймаєш як дар дарів.

Summer was cold, she was wearing close-toed flats with laces.

War seethed in the east of her country and the killed often happened to be friends of friends or acquaintances.

Summer was cold. The woman was raising her son.

She liked to look at the city’s towers from the window of her apartment.

The habit of living healed all wounds and trespasses, life began to have meaning. She was forty-four.

At this age you know how to love imperfection, you more often choose submission over rebellion, and you drink cold spring water not after, but in lieu of wine with hitherto unknown pleasure. (A drop in ocean gets more valuable as the seas dry up, as the waves no longer reach once usual shores, as sailing ships disappear, the coral riffs break the surface…)

And you accept summer – even though it’s cold – like the gift of gifts.

Translated by Ostap Kin and Ali Kinsella

00402

пет р о са н як

pe tro san iak

00-403

***

***

Я бачила райську річку. В повних смарагду водах купався Адам, зумівши переконати Еву триматись осторонь змія, не куштувати плоду, послухатись Батька й просто забути непевне древо.

I saw a heavenly river. In the water full of emeralds Adam was bathing, having managed to persuade Eve to stay away from the serpent, not to try the fruit, to listen to the Father and just forget about that uncertain tree.

І сад їх повнився радістю – вони уміли радіти й не знаючи смутку. Під зоряним покривалом черпаючи поглядом вічність, народжувались їх діти, оберталось на благо посаджене й те, що побудували.

Their garden was filled with joy; they knew how to be happy and didn’t grieve. Under a blanket of stars, scooping up eternity with a glance, their children were born, what they built and planted turned into a blessing.

Я ішла райським берегом, повнячись спокоєм слова, у саду письма я гортала книгу життя щасливо. Моєї руки торкався Адам. Хотіла знати основи, і голосом Батька уста його до мене мовили: «Ево

I went along the heavenly shore, filling up with the tranquility of the word, in the garden of letters I happily flipped through the book of life.

Adam touched my hand. I wanted to know the principles and his lips said to me in the voice of the Father: “Eve,

незалежно від того, що діється за дверима, віднови рівновагу, дихай повільно й глибоко. Хай ангел розбрату ні з чим пролітає мимо, не вполювавши ні серця, ні вуха твого, ні ока…»

in spite of what’s going on behind the doors, restore the balance, breath slowly and deeply.

Let the angel of enmity fly over empty-handed, unable to hunt not your heart, nor ear, nor eye…”

Translated by Ostap Kin and Ali Kinsella

00404

пет р о са н як

pe tro san iak

00-405

Світлана Поваляєва

1974, м. Київ

Письменниця, журналістка. Закінчила Інститут журналістики Київського університету ім. Тараса Шевченка (спеціалізація – телевізійник). Працювала на телеканалах СТБ, 5 каналі та «Новий», у журналі «ПІК» та інтернет-газеті ForUm. Є автором циклу казок для дітей «Вррум-чарівник» та «Вррум в лабетах Правил» і автором книжок «Ексгумація міста» (2003), «Замість крові» (2003), «Орігамі-блюз» (2005), «Сімург» (2006), «Камуфляж в помаді» (2006), «Небо – кухня мертвих» (2007), «БАРДО online» (2009). Мешкає у Києві.

00406

Svitlana Povalya eva

1974, Kyiv

Writer and journalist. She graduated from the Institute of Journalism of Taras Shevchenko University (specialization: broadcaster). She used to work for the TV channels STB, 5th and Novyi, for the magazine PIC and the online newspaper ForUm. She is the author of series of tales for children Vrrum The Wizard and Vrrum in the Paws of Rules and of the books Exhumation of the City (2003), Instead of Blood (2003), Origami Blues (2005), Simurg (2006), Camouflage in Lipstick (2006), Heaven – the Kitchen of the Dead (2007), Bardo Online (2009).

She lives in Kyiv.

00-407

***

***

ніби ти вчишся водночас кількох несумісних дій: падати і ходити, молитися і знімати повій, плакати і не чекати, очікувати і не плАкати, спати в музеях і галереях і малювати плакАти, перебирати гречку і правити леза, перемикати канали і конспектувати в тезах, швидко перевдягатись, повільно лишати залу, не пам’ятати нічого, окрім найвищого балу, судити й прощати, не судячи - не забувати формули вколотого наркозу, конспіруватись, не брати того, що не дається, хапати пустки і пастки, плавати і літати, і відмовлятись від щастя.. льодовики, що тануть, наче льодяники в роті, просто поповнюють запаси вологи у наших судинах. з віком вода спливає до неба, лишаючи у роботі відпрацьовані механізми, гарячий запах полину, який безумовно говорить про наступ нічної пустелі на оболоні ранкових очікувань насолоди. долоні вкриваються зморшками, планети впираються в стелю обжитої ними галактики, виплеканого ними роду людського, або нелЮдського, падають, наче яблука й саме цієї миті пробуджується друге дихання глобальне, як потепління, тепле, як милість варварів, заплутане, як зимове коріння.

It’s like you learn how to do several incompatible things at once: how to fall and to walk, pray and pick up prostitutes, cry and refuse to wait, expect and not to cry, how to sleep in museums and galleries and how to draw posters, how to sort through buckwheat and how to sharpen blades, how to change channels and to take down bullet points, how to dress quickly, how to leave the room slowly, not remembering anything but the highest score, to judge and forgive, to never forget and not to judge injectable anesthesia formula, how to be undercover, how not to take what is not given, how to grasp at the void and at traps, to swim and to fly, and to give up happiness.. glaciers that melt like lollipos in our mouths simply toping up moisture reserves in our vessels. as one gets older water floats high into the sky, leaving in operation overworked mechanisms, the white-hot scent of wormwood, which certainly tells how the desert of the night expands on the edges of morning expectations of pleasure. when palms are covered with wrinkles, and planets bump into the ceiling of their own inhabited galaxy, their own cherished kind human or alien, then fall down like apples and at that very moment the second wind is born global, like the arming, warm like the mercy of the barbarians, as knotty as wintertime roots.

Translated by Sofia Nitukh and Vitaly Chernetsky

00408

пова л яєва

po valy ae va

00-409

***

***

така війна, братику. як чужа невірна жона заманить, розпалить, розірве і кине час на війні геть інакше плине слідом лишається незасіяна борозна смерть на війні живе, не ховаючись швендяє по бліндажах, пригощається не питаючись чаєм, супом, нашими снами і нашими бесідами, голосніше за всіх сміється, коли нам весело така війна, братику - оре аби не виросло місить глину, з якої нічого не виліпиш а пам’ятаєш, як в грудях тисло: боявся, війна закінчиться, доки виростеш встигли ми. до хвойд не запізнюються хвойди завжди самі знаходять гостину то нехай пригощаються, яка різниця з ними час геть інакше плине

war is what it is, brother. like someone else’s unfaithful wife it lures, enflames, tears to shreds and dumps you in war time flows in a totally different way an empty unsown field is left behind in war death lives, doesn’t bother to hide wanders from fosse to fosse, and treats itself without asking to tea, soup, our dreams, and our conversations, laughing the loudest when we have fun war is what it is, brother. it plows for things not to grow kneads the clay that cannot be shaped into anything do you remember how your chest tightened: how you were scared that the war would end before you grow up we did it. always in time for a date with whores whores know best when to pay a visit let them join us and treat themselves, what does it matter with them time flows in a very different way Translated by Sofia Nitukh and Vitaly Chernetsky

00410

пова л яєва

po valy ae va

00-411

***

***

великоднього ранку закінчились сіль і війна вулиці рибоокі, занурюючись у ранкову сутінь, випускали з очей світло, заскліле за ніч прокидалися демони полуденних тіней сповзались до яру, в якому загинув їхній керманич.

on easter morning we had no salt and no war fish-eyed streets dove into the morning haze, their eyes radiated the light that had built up overnight the demons of midday shadows were about to wake up crawling to the ravine where they had lost their pathfinder

люди виходили, наче сліпці проти сонця, люди трималися за рушники і хлібини, за милиці воїнів, за мечі героїв люди принюхувалися до хмар, лопотіння крил пахло землею, розталим снігом, кров’ю і гноєм

people went out like blind against the sun, people held on to veils and to breadloaves, soldiers crutches’, heroes’ swords people sniffed the clouds, the beating of wings it smelled of earth, melted snow, blood, and puss

всі, хто зміг повернутися, всі, хто не зміг пробачити всі, хто навчився боятися дзвонів і феєрверків хто харчувався власною підшкірною сіллю хто зневірився у реальності світу всі виходили й сунули мовчки до церкви

all those who could come back, all those who couldn’t forgive all those who learned to fear bells and fireworks who ate their own under-the-skin salt who despaired at the reality of this world they all came out and silently made their way to the church

і молилися: «Боже, пробач і приспи в нас берсерків»

and prayed: «God, forgive us and lull to sleep our inner berserks» Translated by Sofia Nitukh and Vitaly Chernetsky

00412

пова л яєва

po valy ae va

00-413

Артем Полежак

а

1975, м. Харків

Artem Polezhak a

1975, Kharkiv

Поет-слемер, співак та шоумен. Твори пише українською й російською мовами. Лауреат Міжнародної літературної премії ім. Олеся Ульяненка за порно-поему «Jenna». Автор двох малих архітектурних форм. Артем Полежака є переможцем численних слемів (в Києві, Хмельницькому, Миколаєві, Харкові й інших містах) і учасником різноманітних акцій громадянської непокори. Автор поетичної збірки «Мої нездійснені мрії: Артем Полежака» (2010) і спільного диску з гуртом Барабас – «Весна. Любов. Полежака» (2011). Мешкає у Києві.

00414

Slammer poet, singer, and showman. He writes in Ukrainian and Russian. Winner of the Oles Ulyanenko International Literary Prize for the pornpoem «Jenna.» Author of two small architectural forms.

Artem Polezhaka is a winner of numerous slam competitions (in Kyiv, Khmelnytsky, Mykolaiv, Odesa, and other cities) and a member of various actions of civil disobedience. Author of the poetry collection My Unfulfilled Dreams: Artem Polezhaka (2010) and an album (together with Barabas-band) Spring. Love.

Polezhaka (2011). He lives in Kyiv.

00-415

***

***

Фазани ви мої, фазани, На донбаських широких просторах Ні у шахтах, ні в копанках-норах, Ні тим більш в териконових горах Не сховатися вам від війни. У суворім запеклім бою, Коли кулі над степом цвіркочуть, Коли випаде «град» серед ночі, Хто кого в результаті замочить – Фазанам взагалі похую. За які ж то такі за гріхи Від людських вам ховатись пожарів? Ще до половців, скіфів, хозарів Тут єдині були господарі – Фазани. І іще ховрахи. Ховрахи ви мої, ховрахи, Польові шмиготливії боги, Ви виходите в снах на дорогу, Мов дитинство моє босоноге, Ховрахи ви мої, ховрахи… І біжать ховрахи з фазанами В майбуття крізь степи і страхи!.. Що залишиться там, поза нами?.. Фазани. І іще ховрахи.

O partridge my partridge, no rescue from carnage no burrowing under Donbass grasslands no mining the mountains of slag the war has got your back.

Attack surges heat, bullets chirp in the field, “Grad” hails through the night, who gets whom in the fight – partridge gives zero fucks.

What for do you cover your sin from human wildfire?

Ere Cumans, Skifs, and the Khazars, the lordships were partridges, gophers.

O gopher my gopher, the scampering god of field clover, in dreams I see as you stood on the road, like my barefooted boyhood.

O gopher my gopher Gophers and partridges steer ahead through steppe and fear!..

What will stay when this is over?

Partridges. Gophers.

Translated by Svitlana Iukhymovych

00416

поле ж а ка

po lezhaka

00-417

МАЙДАНІВСЬКЕ

MAIDAN-THEMED

От нахуя було таке робити? Прийшов з Майдану, ліг, заснуть не можу, Сходив у душ, поїв, відкрив фейсбука, Та те, та се – коротше, дві години. Ну все, вже точно, суко, не заснути, Поплутав дідько написати комент, Тепер якийсь гандон сидить і строчить У відповідь прокльони і погрози, А ти собі вовтузишся у ліжку, І в сни полинеш тільки на світанку, Проспиш роботу, день піде на смарку – І знов з температурою на Майдані. Тож не ходи з Майдану без причини, А спати і в наметі нехуйово!

Why the fuck do that?

Came back from Maidan, went to bed, can’t sleep, showered, ate, logged into facebook, blabbity blah, – anyhow, two hours went by.

That’s it, no shit I ain’t falling asleep now, devil’s work – I posted a comment, now some goddamn fucker sits and pounds away, threats and curses in response, and you toss and turn in your bed, off to the land of dreams at sundawn, gonna sleep through work, to hell with the day, – and back on Maidan, with a fever.

So never leave Maidan with no good reason, sleep in a tent ain’t fucking bad!

Translated by Svitlana Iukhymovych

00418

поле ж а ка

po lezhaka

00-419

ЗАПОВІТ

TESTAMENT

І ненародженим, І мертвим, І живим Залишу я пораду, наче спадок: Кладіть бруківку в декілька шарів – Воно надійніше. Та і про всяк випадок… А станеться гулянка, Чи пікнік, Чи ранок із бажанням похмелиться: Скляні пляшки не кидайте в смітник, Залиште трохи – Раптом знадобиться… А маєте авто, чи чоперок, І в гаражі півметри вільних місця: Старі покришки киньте у куток, Нехай лежать – Вони ж не просять їсти. І взагалі, дорослий чоловік В хазяйстві має будівельну каску, Листок заліза, биту, дробовик, Кувалду, респіратор, вогнегасник!.. І доки півник ще не здох двоглавий, Допоки друзі і часи мінливі, Тримайте в гардеробі балаклаву. Бо на віку, бач, як на довгій ниві…

To those yet unborn, to the dead, to the living I leave my word as legacy: lay cobblestone in many layers – more steady, thus.

And just in case…

And should you booze, or barbecue outdoors, or wish to ease the morningtime hangover: leave the glass bottles be – the need may come…

You own a car, a scooter, an extra foot of space in your garage?

Leave worn wheel casings in the corner – as they don’t ask for food.

A full-grown man must own a helmet, a baseball bat, an iron sheet, a shotgun, sledgehammer, respirator, fire extinguisher..

And till the double-headed chicken lives, till friends and times are fickle, keep balaclavas in your closet.

See, to live life is not to cross a field.

00420

поле ж а ка

Translated by Svitlana Iukhymovych

po lezhaka

00-421

єєнко Володимир Раф

1969, м. Донецьк

Письменник. Двічі лауреат «Російської премії», заснованої єльцинським Центром для російськомовних авторів, які не є громадянами Росії. У 2011 році за роман «Московський дивертисмент» отримав другу, А у 2013 році за роман «Демон Декарта» – першу премію в галузі великої прози. У 2012 році «Московський дивертисмент» пройшов у лонг-лист премії «Велика книга» (Москва). У 2014 році Рафєєнко став лауреатом премії «НОС» (Москва) з романом «Демон Декарта». Автор п’яти опублікованих у видавництвах України і Росії романів, кількох віршованих збірок, циклів новел. Автор науковопопулярних книг, жанрових романів. Має публікації в літературно-художніх журналах Нью-Йорка, Стокгольма, Варшави, Києва, Донецьку, Одеси, Санкт-Петербурга, Москви. До липня 2014 року проживав в Донецьку. У зв’язку з війною, що точиться на південному сході України став вимушеним переселенцем. В даний час мешкає в Києві.

00422

Volodymyr Rafeyenko 1969, Donetsk

Writer. He was a winner of the Russian Prise (established by Yeltsin Centre for Russian authors-non citizens of Russia) twice. In 2011, for his novel Moscow Divertimento he won the second, and in 2013 for his novel Descartes’ Demon, the first prize in the «great prose» nomination. In 2012 Moscow Divertimento was in the long list of the Big Book award (Moscow). In 2014 Rafeyenko was awarded the Nos Award (Moscow) for the novel Descartes’ Demon. He is an author of five novels published in Russia and Ukraine, several collections of poetry, and a series of short stories. Author of popular science books and genre novels. His works were published in literary magazines in New York, Stockholm, Warsaw, Kyiv, Donetsk, Odesa, St. Petersburg, and Moscow. Until July 2014 he resided in Donetsk. Due to the war that continues in Southeastern Ukraine, he became an internally displaced person.

Currently lives in Kyiv.

00-423

***

***

Мы планируем жить впредь, И большой распахнуть дом, Но заглянет порой смерть Драной кошкой в дверной проём. Глянет, будто подаст знак, И пойдет ловить голубей. Тихо скатится под овраг Жестяной барабан дней. Погремушкою прогремит, А потом упадет в пруд. Растворяется на глазах Все, что ты проживал тут. И сминается лист рябой, И качаются колоски, Уплывает твоя жизнь, Стоит выпустить из руки.

We’re planning to live on and on, To open wide the doors of our house, But from time to time death peeks Like a ragged cat in the doorway.

It looks in, like it’s giving a sign, And goes off to hunt pigeons.

Quietly down into the ravine Tumbles the tin drum of days.

Shakes its rattle some, Then falls into the pond.

Before our eyes, dissolving: Everything you experienced here.

And the speckled leaf crumples, The ears of corn are swaying, Your life is floating away, If you just let go.

Стоит только раскрыть дом Распахнуть его и поджечь. Мы еще поживём в нём, Только разве о том речь.

If you just open wide the house Open it wide and burn it down.

We’ll keep living in it awhile, Only that’s hardly the point.

Translated by Ainsley Morse

00424

рафєєн ко

rafe y e n ko

00-425

***

***

он покинул Донбасс, как душа опустевшее тело, и стучали колеса, кричали и чай принесли, проводник говорил, что случилось, случайно ли дело, как же так получилось, что тело не уберегли.

he left Donbas like a soul leaves the emptied body, and the wheels clattered, shouted and brought tea, the conductor said, what happened, was it an accident, how could this happen, that the body wasn’t looked after.

ветер рвал облака, как меха на печальном баяне, поезд брел по полям, по немым деревенькам без сна, и слепая луна то мычала, качаясь в стакане, то входила в окно доверчива и нежна.

the wind tore at the clouds like the bellows on a sad accordion, the train wandered the fields, the deaf villages without sleep, and the blind moon either mooed, lurching in a glass, or entered the window trusting and tender.

разговор дотлевал, никому ты нужен без тела, говорила Луна, обращаясь к проводнику, тот крестился в окно, машинально и неумело, «Отче наш» бормотал, и развеивал этим тоску.

the conversation petered out, no one needs you without a body, said the Moon, addressing the conductor, he crossed himself at the window, mechanically and ineptly, muttered the “Our Father” and dispersed the melancholy.

Translated by Ainsley Morse

00426

рафєєн ко

rafe y e n ko

00-427

***

***

печать одиночества, хлеб, сырое окно, перрон, в Киеве тьма ворон, и много слепого света.

the stamp of loneliness, bread, a damp window, the platform, in Kyiv a host of crows, and much blind light.

полночи летит листва, летит на Донецк и Львов, и эта страна плывёт прихлебывая из кюветов,

the leaves of midnight flying, flying to Donetsk and Lviv, and this country floats on gulping from the ditches,

из жидких казенных слов, из жалких солдатских ртов.

from thin bureaucratic phrases, from pitiable soldiers’ mouths.

и хочется жизнь прервать, и разбудить страну, в которой война стоит, как память в колодце узком, мне часто здесь снится сон: Кий, Щек и Хорив едут всю ночь на фронт, и говорят по-русски.

and you so want to interrupt this life, and wake up this country where war stands like memory in a narrow well, I often have the same dream here: Kij, Shchek and Khoriv drive all night toward the front, and speak Russian.

Translated by Ainsley Morse

00428

рафєєн ко

rafe y e n ko

00-429

Григорій Семен ч 1991, м. Хмельн

ук

ицький

Поет, музикант, культурний діяч. Голова правління Мистецької ради «Діалог», директор фестивалю «Місяць авторських читань у Львові», учасник робочої групи проекту «Львів – місто літератури ЮНЕСКО», куратор Конгресу культури Східного партнерства у Львові (2015), програмний директор Львівського міжнародного літературного фестивалю в межах Форуму видавців) (2008 – 2015 рр.). Автор двох поетичних збірок – «Внутрішній джихад» (2012) і «MORE віршів і пісень» (2015). Окремі вірші також перекладались польською, англійською, французькою, словацькою, чеською, німецькою, італійською російською та білоруською мовами. Співредактор львівського соціокультурного часопису «Просто Неба». Співзасновник (разом з Ю. Іздриком) музичного гурту DRUMТИАТР.

00430

Hryhory Semenchuk 1991, Khmelnytskyi

Poet, musician, and cultural activist. Chairman of the Art Council «Dialogue», director of the festival «Month of Author Readings in Lviv,» member of the working group of «Lviv, UNESCO City of Literature,» curator of the Congress of Cultural Eastern Partnership in Lviv (2015), program director of the Lviv International Literary Festival at the Publishers’ Forum (2008 – 2015).

Author of two books of poetry, Inner Jihad (2012) and MORE of Poems and Songs (2015). Some poems were also translated into Polish, English, French, Slovak, Czech, German, Italian, Russian, and Belarusian.

Co-editor of the Lviv-based sociocultural magazine Prosto Neba. Cofounder (along with Yu.Izdryk) of the band DRUMTYATR.

00-431

***

***

почнемо із того від того, що світ тісний. у ньому є путін, є меркель, є навіть обама... наша весна й монохромні кадровані сни – це просто обман чи звичайна омана.

It’s a small world to begin with, in it there’s putin and merkel, there’s even obama… our springtime, the freeze-frames of our monochrome dreams – is it just a delusion, a simple illusion, or anything like that?

в мені накипіло – крізь ту пустоту. я відчуваю – навхрест, попри сильні морози, ми переможемо всю цю чорнуху і цю гопоту... ...і хай нам несуть лише чай і важкі папіроси.

I boil over with resentment – through all that void.

I feel – crisscross, despite the biting frosts, we’ll defeat all this darkness and all this riffraff …let them only bring us some tea and some strong cigarettes.

хай моя мама – вчергове, увечері – помолиться, ніби за рідних дітей... хоч ми всі – приречені, ми – новоспечені, господь вберігає нас від піздюлєй.

let my mom pray – yet again, at bedtime pray, as if for her own kids… though we are surely doomed, we are newly-made, good lord protects us from all these fucking blows.

серце тисне. воно – революція. в кожному з нас – малесенький Че... лише не забудьте тепло вдягнутися і відчувайте рідне плече...

heart contracts. It is now a revolution. each of us has a little Che inside… and just don’t forget to dress warmly and feel each other’s back…

Translated by Tanya Rodionova, VERBatsiya project

00432

сем е н ч ук

se me n c hu k

00-433

***

***

Мені наснилася війна: з чорними волоссям, Брудом під нігтями і сухою ороговілою шкірою. Все відбулося. Залишилося відголосся. І каноніри відходили зі зневірою.

War came to me in a dream: dark-haired, Dirt under the fingers, dry calloused skin.

Everything’s happened. Only the echoes remain.

And the gunners retreated discouraged.

Маленькі хлопчики. Вчорашні мішені, Не винні нікому, винні лиш собі. Ховають на згадку гільзи в кишені, Змиваючи кіптяву в себе з лобів.

Little kids, yesterday’s shooting marks, Guilty towards no one, just towards their own selves.

Keeping gun shells as mementos in their pockets While washing soot off their foreheads

На фото вони будуть вічно засмучені. З печаткою смерті – обличчя незримі. Обнесені щільно дротами колючими І блокпостами німими. Мені наснилася війна: ця пані у чорному, У неї від крові червоний рукав. Вона підбирала нещадно поборених, І їх автомати, гвинтівки і ПЗРК...

On the photo they’ll be forever grieved and tired.

Invisible faces with death marks acute.

Densely enclosed with barbed wire And mute roadside checkpoints.

Війна розставила все на місця. На місці життя – лиш залізні хрести, І кожен патрон – це не просто цвях. Це є я і Ти. Це є я і Ти.

War came to me in a dream: a lady in black, a bloodied red sleeve she had She picked up all those ruthlessly beaten and dragged Their guns, riffles, MANPADs War put everything in its place.

Just iron crosses remained in place of life.

And bullets are not merely nails.

Those are you and me. Those are you and me.

Translated by Tanya Rodionova, VERBatsiya project

00434

сем е н ч ук

se me n c hu k

00-435

***

***

нас огорнув листопад безликий, дощ за вікном, мов цимбалами, дзенькнув. а космос навколо такий великий – куди ж там мені, такому маленькому?

faceless November has totally covered us, rain outside has jingled, like a dulcimer. and the outer space is so endless – so what can I do, being so tiny?

він розмовляє зі мною устами-проміннями, холодом зранку у горлі набряклому.

it speaks to me with its lips-rays, with morning cold in a swollen throat.

робить нас тінями – винні, не винні ми... клякнуть дерева – я так намок і розм’якнув.

turning us into shadows – whether we’re guilty or not – who cares… trees are getting numb – I got soaked and soft

з дошки стираються числа і довшають ночі, космос вже вкотре дає зрозуміти, що ми – мудаки. не вдасться ні з чого так просто узяти й зіскочити – хіба що зі скелі під співи пташок і вовків.

numbers erased from the board, nights getting long, again space makes us know that we’re stupid one cannot simply jump off anything, no – maybe just off the cliff with the songs of birds and wolves.

уся ця сезонна патетика дуже напружує. пружні обійми холодних осінніх доріг дають нам повірити – ми ще одужаємо. чи бодай збережемо дітей і старих.

all this seasonal pathetics produces too much strain. springy embraces of cold autumn roads they let us believe we’ll be cured again. or at least that we’ll save the kids and the aged.

Translated by Tanya Rodionova, VERBatsiya project

00436

сем е н ч ук

se me n c hu k

00-437

кий Остап Сливинсь

1978, м. Львів

Поет, перекладач, есеїст, літературознавець. Автор поетичних книжок «Жертвоприношення великої риби» (1998), «Полуднева лінія» (2004), «М’яч у пітьмі» (2008), «Адам» (2012). Поезії та критичні тексти перекладені 11-ма мовами. Є співупорядником і перекладачем Антології сучасної української та білоруської поезії «Зв’язокрозрив/Сувязьразрыў» (2006). Перекладає з польської, болгарської, македонської, англійської, російської, білоруської. За переклад книги А. Стасюка «Дорогою на Бабадаґ» (2007) отримав Премію Посольства Польщі в Україні за найкращий переклад року. Брав участь у численних літературних подіях в Україні і за кордоном, серед яких: фестиваль «Teraz Ukraina» (Польща, 2005), Лейпцизький міжнародний книжковий ярмарок (Німеччина, 2007), фестивалі «Поетична весна» (Литва, 2007), «Київські лаври» (2007), «Харківська барикада» (2007), «Молода Україна: посередині окраїни» (Німеччина, 2008), «Література восени» (Австрія, 2008). Кандидат філологічних наук, доцент. Протягом 2006-2007 років був координатором Міжнародного літературного фестивалю в рамках Форуму видавців у Львові. Мешкає у Львові.

00438

Ostap Slyvynsk

1978, Lviv

y

Poet, translator, essayist and literary critic.

Author of the poetry books Sacrifice of the Big Fish (1998), Midday Line (2004), The Ball In the Dark (2008), Adam (2012). Poetry and critical texts have been translated into 11 languages. He is the compiler and translator of the anthology of contemporary Ukrainian and Belarusian poetry Zv’iazokrozryv/Suviazrazryv (2006).

Translates from Polish, Bulgarian, Macedonian, English, Russian, and Belarusian. For translation of A. Stasiuk’s On the Way to Babadag (2007) he won the Polish Embassy in Ukraine prize for the best translation of the year. He participated in numerous literary events in Ukraine and abroad, including: the festival Teraz Ukraina (Poland, 2005), the Leipzig International Book Fair (Germany, 2007), the Poetry Spring festival (Lithuania, 2007), Kyiv Laurels (2007), Kharkiv Barricade (2007), «Young Ukraine: In the Middle of a Suburb» (Germany, 2008), Literature in Autumn (Austria, 2008). Ph.D., associate professor. During 20062007, he was the coordinator of the International Literary Festival at the Publishers’ Forum in Lviv.

He lives in Lviv.

00-439

ЕПІЗОД 2014-ГО

AN EPISODE FROM 2014

«Багато років я прокидалася, коли він вертався з нічної зміни, о третій-четвертій ранку. Довго мився і лягав такий самий чорний, вугільний, майже невидимий в темряві. Може, він так розчинився якоїсь ночі?». Мовчимо, а за мить вона вже заливається сміхом: повз нас пробігає якийсь малий, спотикається й падає – просто на мішок борошна, який несе у руках,

і злітають його кросівки високо в серці білої хмарки –

такий білий вибух, каже вона, такий тихий.

“For many years I woke up when he came back from the night shift, at three or four in the morning. He took a long wash and lay down – just as coal-black as before, almost invisible in the dark. Perhaps he simply dissolved into air one night?”

We stay silent, in a moment she is overcome with laughter: some kid runs by us, stumbles and falls – right onto a sack of flower he was carrying,

his sneakers rise high in the heart of a little white cloud –

what a white explosion, she says, what a quiet one.

Translated by Vitaly Chernetsky

00440

сли вин сь к ий

sly vy n sky

00-441

АРЗА

ARZA

– Скажи, ти щасливий?

“Tell me, are you happy?”

Мені захотілось сказати «так», і я сказав: «Так, я щасливий». А вона: – Ти кажеш так, бо твоє серце спить. А скажи, ти маєш надію?

I suddenly wanted to say yes, and I did, “Yes, I’m happy.”

And she: “You say this because your heart is asleep.

Tell me, do you have hope?”

Мені захотілось сказати «так», і я сказав: «Так, я маю надію». А вона: – Так каже той, для кого надія ніколи не була єдиним домом. А скажи, ти прийдеш до мене?

I suddenly wanted to say yes, and I did, “Yes, I have hope.”

And she: “Only those for whom hope was never their only home would say this.

Tell me, would you come to see me?”

Мені захотілось сказати «так», і я сказав: «Так, Арзо, я прийду до тебе».

– Коли йтимеш до мене, можеш удома лишити руки, бо руки твої, бачу, вміють робити лише слова.

I suddenly wanted to say yes, and I did, “Yes, Arza, I’ll come to see you.”

“When you are on your way, leave your hands at home – I see your hands only know how to make words.”

Translated by Vitaly Chernetsky

00442

сли вин сь к ий

sly vy n sky

00-443

СІЗІФ

SISYPHUS

Перший будинок був надто високий і тонкостінний, і його повалив вітер. Другий будинок – о, золота галявино! – був дитям завеликої любові, і з нього ми вийшли у різні двері. Третій будинок мав стояти міцно, як смалений бик, але війна покликала мене руйнувати чуже. Четвертий будинок мав бути посудиною любові помірної, але одного вечора я став зайвим у ньому. П’ятий будинок забрали люди на вантажівці і двох мотоциклах. У шостому будинку моїми були лише руки, що його будували. Сьомий будинок приходить до мене, як недодивлений сон, у якому за обіднім столом сидите усі а я щоразу виходжу на ґанок поплакати, і повертаюся, вмиротворений.

The first house was too tall and thin-walled, it was tumbled by wind.

The second house – oh my golden meadow – was a child of far too much love, and from it we left through opposite doors.

The third house had to stand firm like a wood-fired bull, but war called me to destroy other people’s belongings The fourth house was to become a vessel of temperate love, but one evening I became a stranger in it.

The fifth house was taken away by people with a truck and two bikes.

In the sixth house I owned only my hands that built it.

The seventh house comes to me like an unfinished dream with all of you sitting together at the dinner table while I always step out to the porch for a cry, and then I come back, becalmed.

Translated by Vitaly Chernetsky

00444

сли вин сь к ий

sly vy n sky

00-445

1953, с. Первом

Василь Старун

айське, Лугансь

Поет. Навчався в Луганському педагогічному інституті імені Т. Г. Шевченка. Член Національної Спілки письменників України і літературної групи палендромістів «Геракліт». Автор поетичних збірок «Абетка світла», «Столітній знак», «Сміх ополонок», «Свобода слова», «Голос і наголос», «Калігули», «За некиївським часом», «Марсограф», «Душа Змії», «Світку мій» та інших. Мешкає в с. Деркул, Луганської області.

00446

ка обл.

Vasyl Starun

e, Luhansk reg.

1953, Pervomaisk

Poet. He studied at the Luhansk pedagogical institute named after Taras Shevchenko. Member of the National Union of Writers of Ukraine and literary group of palindromists «Heraclitus.» Author of the poetry collections ABC of Light, Centennial Sign, Laughter of the Ice Holes, Freedom of Speech, The Voice and the Accent, Caligulas, At Non-Kyiv Time, Marsograph, Soul of a Snake, Svitku Mii, and others. He lives in the village of Derkul, Luhansk region.

00-447

***

***

Починаю день Тобою і завершую: забуваю не Твої вуста: в цьому світі будеш завжди першою – Серцем і Дорогою Листа:

I start the day with You as well as end: forgeting not Your lips: in this world you will be always first – the Heart and the Way of the Letter:

Що писати – що – списати зорями – Як тремтіти зламаним листком: поїздами і швидкими й скорими в Подорож рушаєм білим Сном

What to write – what – to dart with the stars – how to tremble with a broken leaf: to catch fast trains and set out on a Journey of white Dreams

хай минуться сіроманці-згарища – зради за Словами ворожби: Стежкою і друга і товариша – Променем безхмарної доби

Let the fires burn – layers of deceptive Speech: a friendly Path – a Ray of a cloudless day

День Тобою не впаде завершений: Буде інший – кращий і легкий… «Стань Любов’ю ніжною і першою»: «На Земні – і неземні – роки»

The Day will not fall down with you: There is always a new and lighter one... «will you Be mine Love as tender as the first one»: «for all these Earthly and Unearthly years» Translated by Sofia Nitukh

00448

стар ун

staru n

00-449

***

***

Розумію Тебе… та німію: я із Дикого поля – і так: обіймаю і обрій і мрію – і метелик в душі і літак: пролітають часи навіжені – оминають стежки і поля: наші рани такі прокажені: наші близни – в них вітер гуля…

I know what you mean… I will keep it quiet: I hail from the Wild Field, and yes, I do embrace the horizon’s dream in my soul a butterfly and an airplane crazy times fly along paths and fields our wounds fester, wind blows through them.

Де ж Та кров – де серця і печалі – Де до Тебе початок Ріки: Там ніколи Вогонь не причалить – І (не) з Книги згорять сторінки Розумію Тебе – розумію: вже самотнім позначено Шлях – І зірки паперовому Змію в спорожнілих – і рідних – полях

00450

стар ун

Where is That blood – where are hearts and sorrows – Where is the source of a Stream that flows towards you: Where Fire never makes its home and the Book’s pages (won’t) burn I understand you, yes I do: a Path has been marked for the lonely stars guiding a Serpent kite through the devastated native fields.

Translated by Sofia Nitukh

staru n

00-451

***

***

Ти – Україна для мене Кохана – бита – жива: Наше Сьогодні зелене Навіть Зимою трива:

U. are always in my heart Always – in pain and – alive: And evergreen Now endures through the wintertime:

Третя Сторожа – залога В’їлися в Тіло мов жаль: Довга – й широка – дорога Порохом вкриє скрижаль:

The Third Vigil pierced my body like a stinger of sorrow: and Tablets are covered with dust – by the long and wide road:

Жаль мені всіх нечестивих – Тіні німих ворогів – Зрадників – ницих – і мстивих – І ненароджених гнів

I pity the sinners The shadows of mute foes The lowly vengeful traitors – And the anger of the unborn

Глибоко-глибоко тане Вітер не з півночі днів: Вийде – ще – Сонце і стане Ближче чужої рідні: З пусти уруниться слава В світлих кайданах доби: Місяць без Каїна плава В срібному Слові труби:

Deep, melting The Wind of the days not of North: The Sun will come up; it will be Closer than the kin strangers: Inglorious heroes In chains of strange times: And no rues Just silvered Word sparks:

Душі спадуть ніби морок Білими стануть тіла: Море – невипите море: А з-поміж Часу – Стріла»

Daylight of souls above Flesh-shadows: No final swallow – And from inside Time – an Arrow» Translated by Sofia Nitukh and Vitaly Chernetsky

00452

стар ун

staru n

00-453

Юлія Стахівська 1985, м. Житоми

р

Поетеса, ілюстраторка, художниця. Авторка поетичних книжок «Зав’язь думок» (2003), «Червоні Чоловічки» (2009), «Verde» (2015). Навчалась у Острозькій та Києво-Могилянській академіях. Працювала артменеджером та арт-директором мережі Книгарень «Є» (20092011), співавторка радіопрограми «Слова і речі» (радіо «Культура»). Ілюструвала дитячу книжку Андрея Хадановіча «Таткові нотатки» (Грані-Т, 2011). Лауреатка ІІ премії конкурсу видавництва «Смолоскип», «Молодого вина» та ін., стипендіатка «Міжнародного дому письменника та перекладача» у Вентспілсі (Латвія, 2010). Мешкає в Києві.

00454

Yulia Stakhivska 1985, Zhytomyr

Poet, illustrator, and artist. Author of the poetry books Connection of Thoughts (2003), The Red Peoples (2009), Verde (2015). Studied at the Ostroh and Kyiv-Mohyla Academies.

She worked as an art manager and art director of the «Ye» network of bookstores (2009-2011), co-author of the radio program Words and Things (Radio «Kultura»). She illustrated children’s book by Andrei Khadanovich Daddy’s Notes (Grani-T, 2011). Second Prize Laureate of the Smoloskyp award, winner of the Young Wine award and others. Grant holder of the International House for Writers and Translators in Ventspils (Latvia, 2010). She lives in Kyiv.

00-455

VERDE

VERDE

Наша зустріч нагадує двох пташок, які цієї весни вперше змовляються робити гніздо: спочатку зніяковіло, а потім усе діловитіше. А поряд паркан знімає м’яку рукавицю моху і ми знаходимо соломинки слів, зелений вітер зазирає у їхні середини. На крайці тротуару штормить від авто, ми намагаємось назвати колір води під мостом. Вона ще сліпа – мовить хтось – мов кошеня. Ти дивишся на дерево так, ніби маєш бруньку замість серця. Я спокійніше – у мене на лівій нозі пробивається пагінець. Уже знаю ким буду цього літа.

Our meeting reminds me of two birds who this spring have decided to nest together for the first time: awkward at first, no-nonsense then.

The fence nearby takes off the soft moss glove and we find the straws of words, green wind looks into their insides. there’s a storm coming from a car on the edge of the pavement, we’re trying to find a name for the color of the water under the bridge.

It’s still blind – like a kitten – someone says.

You look at the tree as if you had a bud instead of a heart, I’m way calmer – I’ve got a sprout growing through my left leg.

I know already who i will become this summer.

Translated by Volodymyr Bilyk

00456

стахі всь ка

stakhivska

00-457

RAKTAS, АБО КЛЮЧ М. К.

RAKTAS, OR THE KEY M. K.

Ключ залізного вовка входить у шпарину литовського лісу. М’який мох слів обростає всю нашу кімнату: підсвічує зеленим твої очі, робить чудними мої. Я хочу сказати, що так не буває. Ти говориш – що так є. Ключ лежить під язиком – холодне його виття витвережує. Хвойне військо Рудницького лісу завойовує нас міліметрами. Я вже вивісила білий прапор туману над річкою. Твої ж капіляри стали шипшиною: із вдихами білих квітів і видихами червоних ягід.

The key of the steel wolf enters the hole of the Lithuanian wood.

Soft moss of words grows all over our room: adds a green glow to your eyes, makes it weird.

I want to say «that’s impossible» You say «that’s how it is».

The key lies under the tongue – its cold howling is sobering.

The Moss Troops of the Rudnick Forest wins us over milimeter by milimeter.

I’ve hanged the white flag of fog by the river Your ducts turned into brier: with breath-in of white flowers and breath-out of red berries.

Translated by Volodymyr Bilyk

00458

стахі всь ка

stakhivska

00-459

***

***

Затишний цвинтар, але штормові хвилі надгробків. Із дзеркальним відображенням часу: 1943 –1913. Старі дерева перемагають усе своєю товщею. То там, то тут вигулькне цікавий блукалець і знову пірне, заплаче дитина, пробіжить золотистий пес. Ви вловите голос екскурсовода, його годинникове цокання. Захочеться взятися живіше за руки, ступати по моху дуже непевно, боячись провалитися. Щоби потім у заростях плит побачити теракотову спинку лисиці. Її хвіст майне так само швидко, як ледь видимий слід помади на сірій чашці.

Cozy cemetary, but stormy waves of tombstones.

With time mirrored: 1943 –1913.

Old trees overcome everything with their thickness A stranger pops up here and there – then ducks, a child cries, a goldie-dog runs along You hear the voice of a guide, its watch-like ticking.

You want to hold hands tight, step on the moss with a bit of uncertainty and a certain fear of falling through And then – in the shrubs of tombstones you see the terracotta back of a vixen Her tail wags fast just like obscure lipstick traces on a gray cup.

Translated by Volodymyr Bilyk

00460

стахі всь ка

stakhivska

00-461

разенко

зе-Ф Олександр Фра

1989, м. Львів

Кінорежисер, поет, перекладач, музикант. Співзасновник продакшн-студії «OFF Laboratory». Відомий своїми повнометражними документальними фільмами про українських митців, зокрема поетів. Найвідоміші фільми: «Дім на сімох вітрах. Портрет Василя Махна» (2015), «Чубай» (2014), експериментальний мюзикл «Проникнення» (2014). Найновіший повнометражний фільм: «Акваріум в морі. Історія Нью-Йоркської Групи Поетів» (2016). Зараз працює над своїм першим повнометражним художнім фільмом з робочою назвою «Найхолодніші». Займається комерційною рекламою та виготовленням музичних кліпів. Автор семи книжок віршів. Найновіша – книжка вибраного «Яма» (2015). Є перекладачем книги віршів Джеймса Даґласа Моррісона, яка побачила світ 2013 року і є першим виданням Моррісона українською мовою. Є одним із яскравих представників української вільної імпровізаційної музики та інді-року. Найчастіше грає на альт-саксофоні, модифіковному кларнеті та дудці власної конструкції. Також володіє грою на струнних щипкових та ударних. Дискографія складається з кількох десятків альбомів. Мешкає у Львові.

00462

Oleksandr Fraze-Fraze

1989, Lviv

nko

Film director, poet, translator, and musician. Cofounder of the OFF Laboratory production studio.

Known for his feature documentaries about Ukrainian artists, including poets. His most famous films: House on the Seven Winds: A Portrait of Vasyl Makhno (2015), Chubai (2014), an experimental musical, Penetration (2014). His most recent feature film is Aquarium In the Sea: History of the New York Group of Poets (2016). He is currently working on his first full-length feature film with the working title The Coldest. Engaged in production of commercial advertising and music videos. Author of seven books of poetry. The latest is a book of selected poems, Yama (2015). He is the translator of a poetry book

by James Douglas Morrison, which was published in 2013 and is the first publication of Morrison in Ukrainian. He is one of the foremost representatives of Ukrainian improvised music and indie-rock.

Most often he plays the alto saxophone, a modified clarinet, and a pipe of his own design. Also plays on plucked, strings and percussion. Oleksandr’s discography consists of several dozens albums.

He lives in Lviv.

00-463

4

4

ось він озирається і біжить, кривавий вовк дитя ночі. він каже ваш бог є, ось він і звами а мого бога нема, так він каже. бо мені дуже погано я на грані смерті він каже і ми не віримо, бо він вовк, волохатий варвар і в його назві двічі знаходимо слово війна. ох, це потрібно додати до розділу про вживання варваризмів в українській мові. але він

here he looks back and runs, bloody wolf child of the night. he says your god is, he is with you and my god is not, so he says. because I feel ill I am close to death he says and we do not believe, because he is a wolf, a hairy barbarian and his name holds the word ‘war’. twice. oh, this should be added to the use of barbarisms in ukriainan language. but he is

вовк і ми мусимо розпочати полювання на нього. нам не потрібна твоя шкіра чи шерсть, залиш свої нутрощі для смороду посеред вулиці, і душу відпусти до господа свого, ми прагнемо вбити тебе, о так, ми з боку смерті. і, так, це основні наші гасла і їхнє ошатне звучання. якщо їхати зі сходу на захід і ніколи не повертатися в україну, то життя стане

a wolf and we must start hunting him. we do not need your skins or your hair, leave your intestines for reeking outside, let your soul meet your Lord, we seek to kill you, oh yes, we sided with death. and, yes, this is our main motto with its elegant sounds. if you go from east to west and never come back to Ukraine, then life will get

довшим на сім годин. я зауважив що нігті на моїх руках і ногах стали рости швидше. і ми питаємо вовка, що ти зробив із часом, чому на вулиці кульпарківській він так швидко себе втрачає і чому вулиця пахне чорними воронами на деревах, аж чорніє дихальна система? і не виєш ти не завиваєш на місяць а чуємо твоє багатодзьобе карр. бо може

seven hours longer. I’ve noticed that nails on my fingers and toes started growing so fast. and we ask the wolf, what have you done with time, why on Kulparkivska street he so rapidly loses himself and why this street smells like black crows on trees, so the respiratory system darkens? there is no howl, no painful howl at the moon, we only hear your multi-beaked ‘Caw’, perhaps

ти не вовк, а зграя ворон на кількох великих деревах. і ми даремно тебе сварили за твоє виття. і тоді вовк каже: ох люблю той момент коли починаю відчувати, що маніпулюю людьми, ох-ох, кар-кар. а ще я люблю свій запах, хто ж не любить нюхати себе. це мій внутрішній світ який вивертаю назовні, так всі художники роблять, не знаю навіщо, так

you are no wolf, you are a flock of crows on several large trees. and we poitlessly scolded you for the howling. and then the wolf says: oh, I love this moment when I start feeling how I manipulate people, oh-oh, caw-caw. I also love my odor, who does not like to sniff himself. This is my internal world that I turn insideout, all artists do it, I do not know why, I am just

просто повторюю за ними і відбігаю на безпечну 00464

фраз е - ф р а з е н ко

fraze - fraze n ko

00-465

відстань. щоб усе здавалося нерухомим, ніби хмарки в небі. і відповідаю вже я один із натовпу: до мене приходив іван франко, ведучи агафію під руку. приходив у моє помешкання, де живу і з якого чую безконечну кількість твоїх голосів. то бачу кілька осінніх дерев з листям із чорного пір’я. що ж, довгі відступи. бігом за світлом він сказав і їхні руки в коливкому повітрі. їхні руки і я дивився їм в очі. і їхні очі дивились у мої. і вони оповідали мені різне. в основному, про світ. країна обростає квітами. вовча горлянка обростає квітами. країна обростає квітами. країна обр остає квітами. країна обростає квітами. країна обростає квітами. країна обростає квітами.

copying them and run away keeping safe distance. so everything would seem still, as clouds in the sky. and I answer alone out of this crowd: Ivan Fanko has stopped by, leading Agafiya by the hand. he came to my house, where I live hearing infinite number of your voices. or I see several trees with leaves made of black feathers. oh well, long pauses. go running after the light he said and their hands in the shaky air. their hands and I looked them in the eyes. and their eyes looked into mine. and they were telling me different stories. mostly about this world. the country overgrows with flowers. wolf’s throat overgrows with flowers. the country overgrows with flowers. the country over grows with flowers. the country overgrows with flowers. the country overgrows with flowers. the country overgrows with flowers.

Translated by Olga Gerasymiv

00466

фраз е - ф р а з е н ко

fraze - fraze n ko

00-467

10

10

якщо я тебе кохаю, ти отримуєш все найбільше від мене. в тебе будуть найбільші проблеми, в тебе буде найбільше страждання, можливо навіть ти матимеш найбільшу любов. всередині тебе так багато місця, яке поволі наповнюю. несу туди всі неймовірно важливі речі, як на горище. послухай, я гукаю тебе. на горищі завжди непотріб, який шкода викинути. всередину потрапляє світло коли відкриваєш рота. тоді жінка зі схожим до тебе голосом, але настороженим, та з ім’ям, меншим за його написання, скаже, що ти будеш пізно. я продовжую тебе кликати, загалом в темряві, але деколи трохи зі світлом. і світло тремтить і гаряче, ніби вогонь. я думаю, ти можеш палати, як сухе дерево і розповсюджувати запахи, яким довіряю. якщо я тебе кохаю, то наступної миті ми обов’язково вмираємо, о так. чи наступного тижня, чи аж від старості, але знай, це точно причина, це таємний удар в серце, який змінює нам хімічний склад крові. такі справи.

if I love you, you will get the most out of me. you will have the most problems, you will have to suffer the most, or maybe you will have the most love. inside of you there is so much space, that I slowly fill up with all the incredibly valued things, as if stashing them up in the attic. hear me, I call thee. in the attic stay all useless things, we are scared to toss. inside comes the light when you open your mouth. then a woman with voice like yours, only cautious, and the name shorter in spelling, will say, you will come late. I continue to call you, as a rule, in the dark, but sometimes with a bit of light. and the light flickers, it’s hot, like a flame. I think, you may catch fire as a dry tree often do and spread odors, your odors I trust. If I love you, in the next moment we surely die. or next week, or even of golden age, but know exactly this reason, it’s a secretive hit to a heart, that changes the chemical content of our blood. so it goes.

350 мільйонів років тому в тебе виросли крила на спині, а внизу живота твої губи, як крила мадагаскарського метелика, така ти крилата. твій тато чекає тебе на небі, а твої ребра, такі, як мені треба, зашторені темною шкірою. я вірую в тебе, як більшість вірить в Ісуса Христа, як вірю, що куприк – це залишки мого хвоста, може навіть тепер час настав шукати зябра в тебе за вухами і готуватися до занурення в ці кульпарківські болота, південно східний край Розточчя, я не вважаю, що хвіст може стати ще коротший, він мусить десь бути, десь поряд, десь тут, і ми мусимо шукати за ним, як за попелом, розвіяним за домом, як добриво для землі. в тобі так багато місця, я тут залишусь якомога довше, мої очі атрофуються, як непотрібні частини

350 million years ago wings grew on your back and under the abdomen your lips are as wings of a madagascar butterfly, you are winged. your dad is waiting for you up in heaven, and your ribs are exactly how I need them to be, wrapped in dark skin. I believe in you, as most people believe in Christ, as I believe that the coccyx is the remains of my tail, perhaps now is the time to look for the gills behind your tiny ears and prepare to dive into these swamps of kulparkiv, southeast edge of roztochia I do not think the tail will get shorter, he must be somewhere, somewhere close, somewhere here, and we must look for the tail, as for the ashes scattered behind the house, fertilizing the soil. in you there is so much space, I’ll stay here as long as I possibly can, my eyes will atrophy as unwanted parts of

00468

фраз е - ф р а з е н ко

fraze - fraze n ko

00-469

тіла, моя шкіра залишиться біла, як після зими, але біла, бо світла в такій пітьмі годі шукати, я втрачаю, я майже втратив ознаки статі, бо збираюся стати з тобою одним цілим, це тіло з його входами й виходами, з його клітором і грудьми, з його тихими та голосними піснями, з його потом, з місцями, куди сам затікаю, кажучи між нами, я і є твій тато, як ти є мені матір’ю, я знаю, це боляче, я можу тепер марити, але тобі варто мені вірити, я створю нам найкраще місце, де ти будеш мені вірною, і все, крім тебе, заповнить світло, щоб я міг тебе видіти. я спав так довго, як міг. якщо я тебе кохаю, то мої сновидіння триватимуть і коли я прокинуся. отак.

the body, my skin remains white as if after winter, but white, since light in this darkness is quite useless to seek, I’m losing, I lost almost all signs of my sex, become I shall become one whole with you, this body inhales and exhales, with its clitoris and breasts, with its low and high songs, with its sweat, with parts where I spill myself, between us, I am your dad, as you are my mother, I know it hurts, I can dream now, but you should have trust me, I will build us the best place where you will be faithful to me, and all, except for you, light will fill, so I can see you. I was sleeping for so long, as long as I could. If I love you, my dream will remain even when I wake up. like so.

Translated by Olga Gerasymiv

00470

фраз е - ф р а з е н ко

fraze - fraze n ko

00-471

24

24

ховаємо свої трупи в холодній воді, опускаємо свої тіла на тихе на холодне дно. нас розділяє велика вода і в найм’якіших місцях відчуваємо біль. спускай всіх можливих собак, вони мусять гризти цю плоть до кісток, бо вода вже трохи червона і тепла, нехай буде гарячою, нехай парує бо туман це мій пес. його шерсть трохи червона, його тіло пил і вода. він проковтує мене і я найтвердіша його частина. його вода впливає на температуру моєї шкіри, його шерсть набивається в ніздрі. це робить з мене поета, наносячи незагойні рани.

hiding our corpses in cold water, our bodies descending to the cold, quiet bottom. deep water separates us and in our softest spots we feel pain. the water is a bit red and warm, let it be hot, let it evaporate. allow the stray dogs their freedom. they must gnaw our flesh to the bones, because this fog is my dog, his hair a bit red, his body of dust and water. he swallows me and i the boniest part. his water warms me. his hair stuffs my nostrils, turning me into a poet, causing unhealable wounds.

00472

фраз е - ф р а з е н ко

Translated by Olga Gerasymiv

fraze - fraze n ko

00-473

Boris Khersonsky

Борис Херсонсь

кий

1950, Chernivtsi

1950, м. Чернівц

і

Поет, есеїст, перекладач єврейського походження; за основною професією – клінічний психолог та психіатр. Автор декількох поетичних збірок, більшість яких видавалися в Одесі невеликими накладами. У 2006 році вийшла перша поетична книга в Росії («Семейный архив» (НЛО), в 2008 році ще дві – «Площадка под застройку» (НЛО) і «Вне ограды» («Наука»), в 2009 році – «Мраморный лист» (Арго-РИСК) і «Спиричуэлс» (НЛО). Автор двох книг перекладів, літературної ессеїстики. Лауреат Четвертого і П’ятого міжнародного конкурсу імені М. Волошина (2006, 2007), лауреат фестивалю «Київські лаври» (2008), дипломант конкурсів «Мережевий Дюк» (2000) «Трамвай, що заблукав» (2007), Спеціальна премія «Московський рахунок» – 2-е місце (2007). Шорт-лист премії ім. А. Бєлого (2007). Професор клінічної психології. Член редакційної колегії журналу «Крещатик» з 1998 року. Стипендіат фонду ім. Іосифа Бродського (2008), лауреат премії «Anthologia» (2008). Вірші Бориса Херсонського перекладалися українською, грузинською, болгарською, англійською, фінською, італійською нідерландською та німецькою мовами.

2010 року у видавництві Wieser Verlag вийшов німецький переклад книги «Сімейний архів». Мешкає в Одесі.

00474

Poet, essayist, translator of Jewish descent; by the main occupation, a clinical psychologist and psychiatrist.

A prominent member of the Odesa samizdat literary circles. In 2006, his book of poetry Family Archive was published in Russia to great acclaim by the NLO press; in 2008, two more books, The Site for Construction (NLO) and Outside the Hedges (Nauka), in 2009, Marble Leaf (Argo-RISK) and Spirituals (NLO). He continues publishing poetry and essays prolifically; among his recent poetry books are Missa in Tempore Belli (2014) and KOSMOSNASH (2015). Author of two books of translations and literary essays. Winner of the Fourth and Fifth Maksimilian Voloshin International Competitions (2006, 2007), winner of the festival Kyiv Laurels (2008), winner of competitions «Merezhevyi Duke» (2000), «Tramvai Shcho Zablukav» (2007), special prize winner at Moskovskyi Schet - 2nd place (2007).

Shortlisted for the Andrei Bely Prize (2007). Professor of clinical psychology. Member of the editorial board of the journal Khreshchatyk since 1998. Grant holder of the Joseph Brodsky Foundation (2008), winner of the Anthologia award (2008). Boris Khersonsky’s poems were translated into Ukrainian, Georgian, Bulgarian, English, Finnish, Italian, Dutch, and German. In 2010 Wieser Verlag published the German translation of his book Family Archive. He lives in Odesa.

00-475

***

***

После победы – эпоха казней послевоенных. Скоротечные заседания и решения трибуналов. Необходимо уменьшить поголовье военнопленных. Не кормить же в тюрьме побежденных вражеских генералов! Тем более, что у каждого руки в крови по локоть. И сохранились приказы, что они отдавали солдатам Ибо страсть к убийству – та же сексуальная похоть. Начнешь и не остановишься, и хотелось бы – да куда там! И теперь вверх по лесенкам, руки связаны за спиною, в сопровождении пасторов, или ксендзов – если католик, и – мешок на голову, петлю на шею, умирай со своею виною, через семьдесят лет в ютубе выложат ролик. Пять минут и живой человек теперь уже мертвое тело. Еще пять минут и гроб уже заколочен. Жалеть военных преступников – это последнее дело. Была бы веревка прочна или выстрел точен. Все дело теперь в палаче и его сноровке. Лишение жизни дешевле, чем лишенье свободы. И вся справедливость мира в пуле или веревке. А другой справедливости нет в послевоенные годы.

When victory is ours – the postwar executions start.

The hasty meetings, the tribunals passing sentence.

We need to thin the ranks of all these prisoners of war.

Why should we feed the generals we’ve vanquished?

They’ve got as much blood on their hands as all the rest.

We have the orders that they gave their men.

The urge to murder is a form of sexual lust.

You just can’t stop – you want to, but you can’t!

And so it’s up the ladder, hands behind their backs, with pastors – priests, if they should happen to be Catholics – bags on their heads, nooses around their necks.

Die, scum. In seven decades, you’ll get YouTube clicks.

Five minutes – and a man is a dead body.

Another five – the coffin is nailed shut.

War criminals deserve no hint of pity.

A strong rope is enough, or a sure shot.

The executioner – his skill – is our great hope.

Prison’s expensive – killing simply costs less.

The only justice is the bullet and the rope.

The postwar era knows no other justice.

Translated by Boris Dralyuk

00476

х ер со н сь к ий

khe rso n sky

00-477

***

***

страна приветствует оккупантов как говорится хлеб соль овощные блюда кабачки томаты фасоль ошметки плоти свиной центральный проспект длиной в пять километров ведущий в обещанный мир иной дети первыми учат слова на таинственном языке говорят на чудовищной смеси родителям не понять вышел приказ строить дома исключительно на песке и строят все выше и выше взгляд не поднять потому что верхушки зданий теряются в облаках старцы мобилизованы и служат в небесных полках в общем жизнь будет счастливой по крайней мере до той поры пока оккупанты не провалятся в тартарары пока военная техника не заржавеет на пустырях пока не вымрут подростки с серьгами в ушах и ноздрях родина мать виновата сама воспитала нерях и стоит одна одинешенька до скончания дней а буханка окаменела и пустая солонка на ней

The nation welcomes the occupiers with as they say bread and salt various vegetable dishes squashes beans tomatoes scraps of pig flesh the central avenue five kilometers in length leading to that other promised world the children are first to learn the words of the secret language speak an abominable pidgin incomprehensible to parents a decree was issued to build houses on sand only and they build them all the time higher can’t crane your neck enough the roofs of the buildings are lost in the clouds the elders were mobilized and serve in heavenly squadrons all things considered life will be lucky at least as long as the occupants are not cast down into Hades while the military hardware isn’t rusting on dumping grounds until the adolescents with ear and nose piercings don’t die out the motherland herself is to blame raising them without scruples and a spinster stands off by herself alone till the end of days the loaf of bread turned to stone on it the empty salt shaker Translated by Alex Cigale

00478

х ер со н сь к ий

khe rso n sky

00-479

СОХРАНИ МОЮ РЕЧЬ

SAFEGUARD MY SPEECH

не сохраняй мою речь разбей ее на фонемы уж больно мы голосисты лучше были немы странно что государство в этом не видит проблемы не сохраняй слова ведь существуют слоги степи должны быть бескрайни холмы пологи на холмах на часах мокошь иные славянские боги не сохраняй не храни демонтаж без границы слаще пенья певицы или книжной страницы строже секретной службы можно прийти повиниться сохрани мою речь помните Мандельштама за привкус печали и дыма за песню что пела мама молчанье великая сила говорил Григорий Палама собери мою речь по слогам по словам по ошметкам да будут слова подобны плывущим по Лете лодкам или людям тюремным привыкшим к своим колодкам да будут слова скованы грамматической цепью да бредут по страницам как заключенные степью на горе чиновному государственному отребью ибо речь сохраняет Бог но охраняет охранка не выходя за пределы канцелярского бланка старой железной дороги холодного полустанка

do not safeguard my speech scatter it into phonemes we’re far too voluble better we were deaf and dumb strange that the government takes no issues with this do not mark my words or sustain them for the syllables of the steppes must be longer than the sloping of the hills Mokosh on the hills and in the clocks other Slavic deities don’t retain do not store up this dismantling without end sweeter than a songstress’s song or the book’s page more vigilant than the secret service we may come to confess to safeguard my speech if you can recall Mandelstam for the taste of sadness and smoke the song sung by Mama silence is a pillar of strength so said Gregorii Palama gather up my speech by the syllables the words the scraps that the words may be kin to the boats floating down Lethe or the prison birds who’ve grown accustomed to their chains that the words be shackled together by the links of grammar and stumble across the pages like inmates on the tundra haunting officialdom’s scum and the governmental for it is God who safeguards speech but security guards it without departing the limits of the blank clerical check with its wrought steel road of the rigid cold way station Translated by Alex Cigale

00480

х ер со н сь к ий

khe rso n sky

00-481

нська

Людмила Херсо

ь (Молдова)

1964, м. Тираспол

Поетка і перекладач. Публікувалася в журналах «Новий світ», «Прапор», «Інтерпоезія», «Діти Ра» та ін. У 2011 році у видавництві «Російський Гуллівер» (Москва) вийшла книга «Всі свої», що увійшла в десятку кращих поетичних книг року. Перекладає англійську поезію, зокрема, англомовні вірші Володимира Набокова, Хіні (Журнали «Інтерпоезія», «Хрещатик», «Дерибасівська-Рішельєвська»). Лауреат і дипломант Волошинського конкурсу. Вечори поезії Людмили Херсонської проводилися в Москві, Києві, Львові, Мюнхені, Нью-Йорку. Мешкає в Одесі.

00482

onska s r e h K a l Lyudmy ova spol, Mold 1964, Tira

Poet and translator. Her works were published in the journals Novyi Mir, Znamia, Interpoesia, Deti Ra, and others. In 2011, the publishing house Russkii Gulliver (Moscow) published her book All Our People, which reached the top ten of best poetry books of the year. Translates English poetry, especially English-language poetry by Vladimir Nabokov, Seamus Heaney (publications in Interpoesia, Khreshchatyk, Deribasovskaia-Rishelievskaia).

Laureate and diplomant of the Voloshyn Festival. Lyudmyla Khersonska’s poetry evenings were held in Moscow, Kyiv, Lviv, Munich, and New York. She lives in Odesa.

00-483

***

***

С утра непогода. Жизнь в законной стране пробуждается военным парадом. Смотришь изнутри на то, что происходит вовне – картинка кажется адом. В век айфонов по уши в дремучей войне, а тут еще экстремисты задолбали своим джихадом. Теперь мы знаем, что увидим в аду – балет танков на льду. Точнее, скелет балета, сосед по даче не досчитался в магазине сдачи, стоит на холоде, плачет. Слез не видно, слезы – вечная мерзлота, даже до слепого кота доходит, что взрывы - продолжение Нового года. Ходит с калашниковым Дед Мороз, сосед плачет – не видно слез. С утра – непогода.

Morning brings inclement weather. With a military parade, in this law-abiding country, life stirs to life.

You look from the inside out – what is happening seems a picture of hell.

In the age of iPhones, knee-deep in dense thicket of war, and now these extremists hitting us over the head with their jihad. Now we know what awaits us in hell – a ballet of tanks on ice.

The skeleton of a ballet, to be precise. Our neighbor got short-changed again at the grocery store.

He’s out there in the cold, crying.

You can’t see the tears – they’re permafrost.

Even the half-blind cat gets it that the explosions are part of the New Year celebrations.

Saint Nick walks around with an Uzi, And the neighbor cries his invisible tears.

The weather is crappy, from early morning on.

Translated by Dana Golin and Alex Cigale

00484

х ер со н сь ка

khe rso n ska

00-485

***

***

Пощупаешь душу – душа живая, праздники, ешь, не переставая, не наклоняешься поднимать крошки, кутаешь ножки. Кутаешь ножки, как в детстве их кутала мама, перина гнездышком, небольшая кровать, под кроватью залежи важного хлама, завтра посмотрим, сегодня спать. Серенький волчок, серенький зайчик, серая шейка, откуда в стране советов брались цветные сны? Кто эта девочка? Чей это кот попрошайка? Кому носить сапожки до самой весны?

You palpate your soul – feels alive.

It’s holiday time, you snack without break all day, without bending down to pick up the crumbs, swaddling your feet for warmth.

Swaddling your feet, the way your mother did when you were a child.

The nest of the featherbed, a smallish crib with your treasured rubbish piled under it – you’ll rummage through it tomorrow, tonight you sleep.

Little gray bunny, little gray wolf, gray duckling – where do color dreams come from in a country of gray dreariness?

Who is this girl? Whose sly cat is that?

Who’s doomed to wear booties till spring?

Translated by Dana Golin and Alex Cigale

00486

х ер со н сь ка

khe rso n ska

00-487

***

***

и все. и дальше ты сам выбираешь, как тебе жить, как тебе руку жать. по ком звонить, по ком выть, кому на помощь бежать. дальше, как на уроке сольфеджио, слушаешь сам, определяешь фальшивую ноту, дирижируешь раз-два-три. задираешь голову – сотня ангелов пролетает по небесам журавлиным клином, смотри. жизнь прошла без войны, война прошла стороной, но что-то забыла,оставила,повернула назад. дальше ты сам выбираешь, как тебе быть с войной, сам определяешь погоду – ураган или град, захлопываешь окно, все это было давно..

that’s that. next you make your own choices, how to live, how to shake hands. for whom to toll, for whom to howl, to whose aid to run to. later, as though in a solfeggio class, you listen in, trying to identify the false note, conducting one-two-three. lift up your head – a legion of angels traverses the sky like cranes in a wedge, see.

Life passed without war, war passed us by, but suddenly turned back – must’ve forgotten something, left something behind. next you chose for yourself what to do with that war, decide your own weather – hurricane or hail, slam shut the window. it was such a long time ago.

Translated by Dana Golin and Alex Cigale

00488

х ер со н сь ка

khe rso n ska

00-489

Ірина Цілик 1982, м. Київ

Письменниця. Авторка книжок «Ці» (збірка віршів, 2007), «Післявчора» (повість, 2008), «Awesome Ukraine» (співавторка англомовного довідкового видання про Україну, 2012), «Родимки» (збірка оповідань, 2013), «Червоні на чорному сліди» (збірка оповідань, 2015), «Таке цікаве життя» (дитяча книжка, 2015). Закінчила КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого з відзнакою. Нині працює режисеркою в галузі кіновиробництва. Наразі готуються до видання дві нові книжки – «Місторія однієї дружби» (дитяча пригодницька повість, 2016) та «Глибина різкості» (збірка віршів, 2016). Мешкає у Києві.

00490

ilyk Iryna Ts iv

1982, Ky

Writer and poet. Author of the books Tsi (a collection of poems, 2007), Afteryesterday (novel, 2008), Awesome Ukraine (co-author of an English-language reference book about Ukraine, 2012), Moles (a collection of short stories, 2013), The Red on Black Footprints (a collection of short stories, 2015), Such an Interesting Life (children’s book, 2015). She graduated from the Kyiv University of Theater, Cinema and Television with special honors. Today she is a director in the film industry. Currently two new books are in press, Mistery of One Friendship (a children’s adventure story, 2016) and The Depth of Field (a collection of poems, 2016). She lives in Kyiv.

00-491

***

***

Вона знімає суху білизну, і щось потріскує. Вітер грається листям, під сукню лізе – до голизни. Заручниця щоденних новин і низького тиску, і побуту, вона думає: ще трохи, і я буду з ним. Ще день – і я виперу форму з усіма свідченнями втоми, страху, люті, розтертої на колінах трави, а потім ми сядемо поруч з простими обличчями, і я вибиратиму всі спогади з його голови. А потім поставлю чай із гілочками смородини, вдягнуся в оте, мереживне, і буде тиша навкруг, і сонце впаде в кропиву за чужими городами, і нитимуть груди у передчутті його темних рук. Вона собі каже: ще трохи – й всі будуть щасливими. Зав’яжуться яблука, потім – ягоди, потім – гурки. Ці бійні скінчаться, і разом з новими припливами нас винесе в будні, цілком нормальні й ледь-ледь гіркі. Білизна рипить у руках, світло сточує вилиці. Мурашка повзе виступами її худої спини. Вона нюхає чисті сорочки так, ніби силиться згадати, як він пахнув тоді, колись іще до війни. А потім бере відро, набирає води пригорщу, Вмивається, думає, стоїть – дрібненька, вузька в плечах. Так! Я зачиню двері й нікуди його не випущу! Ну, принаймні, до кінця відпустки… Хоча би так, хоча б.

She’s taking the dry laundry down and something crackles.

The wind’s playing with the leaves; it whirls up under her dress – up to her nudity.

This hostage of the daily news, low blood pressure and everyday life, she thinks: just a bit more and I’ll be with him.

One more day – and I’ll wash his uniform with all its proof of exhaustion, fear and rage, with its grass stains on the knees, and then we’ll sit next to each other with blank faces, and I’ll pick out all the recollections from his memory.

And later I’ll make tea with twigs from the currant bush, I’ll dress up in my lace and there will be silence all around, and the sun will fall on the nettles beyond someone else’s gardens, and my breasts will ache in presentiment of his dark hands.

She tells herself: just a bit more and everyone will be happy.

Apples will ripen, and then berries, and then the cucumbers.

This slaughtering will end and we will be carried into the day-to-day, fairly ordinary and slightly bitter, by the new tides.

The laundry creaks in her hands, the light whittles her cheekbones.

A chill runs down her skinny back.

She sniffs the clean shirts and forces herself to remember how he smelled back then, before the war.

Then she takes a bucket, fills it with a handful of water, she washes, thinks, and stands – a petite figure with narrow shoulders.

Yes! I’ll close the door and not let him out!

At least, until the end of vacation… At least this way, at least.

Translated by Ostap Kin and Ali Kinsella

00492

ціл ик

tsily k

00-493

ЖОВТИЙ ЖОВТЕНЬ

YELLOW OCTOBER

Пам’ять заповнено. Добре, видалю кілька спогадів і збережу натомість цей жовтий жовтень, який щодня змінюється, ніби паролі на блокпостах. У маленьких містечках, назви яких тепер я знаю всі-всі, ночіє дуже рано, ти кажеш – о п’ятій. Але поки сонця більше, ніж я можу взяти з собою. Тіні грають на сутулих спинах будинків, на одному з твоїх нових облич, на стовпі з оголошеннями. «Автобусні рейси: Москва, Ростов, Крим...» Дивись, а тут на четвертому поверсі інша кладка – вже відбудовують. Деякі доми, деяких людей. Не все. Авжеж.

Memory full.

Alright, I will delete a few recollections and will save instead this yellow October, which changes every day like passwords on roadblocks.

In small towns whose names I all know now, it gets dark very early; you say at five.

But for now there’s more sun than I can take with me.

The shadows play on rounded shoulders of buildings, on one of your new faces, on a column with advertisements.

“Buses to Moscow, Rostov, and Crimea…”

Look, here on the fourth floor is a more scaffolding – it’s already being renovated.

A few houses, a few people.

Not all. Of course.

У маленьких містечках гучно ляпаються, лопаються каштани в ранах асфальту, біжать підстрибом, зупиняються десь біля «папи» й «мами», писаних крейдою, либонь, тієї ж власниці, чию маленьку загублену шапочку вивісили, як маячок, на паркані. Люди з дитячими возиками, з колючими поглядами, не знають, чого чекати від таких, як ти, – в однострої. Нам продають тут воду і сигарети. Нам тут не дуже раді. Жовчний жовтень іще жовтіший дорогою від Попасної до Золотого. Ти виходиш на одному з поворотів. Я їду далі.

In small towns chestnuts noisily fall down and fall apart in the wounds of the asphalt, they hop and stop somewhere near “Papa” and “Mama” written in chalk, likely by the same person whose small, lost hat hangs on the fence like a lighthouse.

People with strollers, with piercing stares, don’t know what to expect from someone like you – in a uniform.

They sell us water and cigarettes here.

We aren’t welcome here.

Yellow October gets yellower on the way from Popasna to Zolote.

You get off at one of the turns.

I keep going.

00494

ціл ик

tsily k

00-495

Нам примарилася, мабуть, ця ніч – у порожній лікарняній палаті, з АК під ліжком. Уранці привезли двох інсультників, наш схрон довелося звільнити. Я поставлю подушки трикутничками, як було. Хоча в них лишилися сни про майбутнє у великих містах, назви яких наразі не мають жодного значення.

We probably saw this night in a dream – in an empty ward of the hospital, with an AK-47 under the bed.

In the morning, they brought in two people with strokes, we had to free up our bunker.

I will set the pillows in triangles, like they were.

Although they still contain dreams about the future in big cities whose names at the moment don’t matter at all.

Translated by Ostap Kin and Ali Kinsella

00496

ціл ик

tsily k

00-497

ДРУЖИНА ЛОТА

LOT’S WIFE

«Ніц немає у цій країні», – каже дружина Лота рвучко й так презирливо. «Але правда. Ну що в нас зловиш?» Суп кипить, чуже дзєцко спить (година – двадзєшьча злотих), поки Лот ганяє з Голандії машини на продаж. Все було – збирала трускавки, гляділа стару фрау в тому місті, де вмирають лише у своїх постелях, де занадто багато віками узгоджених правил, де усі ґарґульї такі вгодовані на костелах. Головне – не озиратись, не повертатись нізащо. Ну хіба до чужих кімнат. Знімати взуття й одежу, під гарячим душем стояти вічність цілу і завше засинати вже тоді, коли небо стає бежевим. Головне – вивчити доньку. Бо тут немає нічого. Тільки ранки вдома такі дзвінкі й так тихо надвечір... І вона зненацька страшно кричатиме щось про Бога, коли митник укотре перетрусить всі її речі. Лот пішов, мама хвора... Стоїть. Заходить в Петра і Павла, ставить свічку. Вогник шкрябає змерзлі шорсткі долоні. Вона точно знає, що десь колись промахнулась знагла. Бо інакше чому тепер ці щоки такі солоні?

“There’s nothing in this country,” says Lot’s wife impetuously and with disdain. “But it’s true. What can you catch here?”

The soup’s boiling, someone else’s child is sleeping (one hour costs twenty zloty), as Lot drives cars from Holland to sell.

She’s done everything – she picked strawberries, looked after an old frau in the city where you only die in your own bed, where there are too many century-old rules where all the gargoyles on the cathedrals are well fed.

Above all, don’t look back, don’t go back for anything.

Well maybe, only to other people’s rooms. Take off your shoes and clothes, stand under a hot shower for a whole eternity and always fall asleep only after sky turns beige.

Above all, raise your daughter. Because here you have nothing.

Only at home are mornings so sonorous and evenings so quiet…

Suddenly she will loudly yell something about God, when the customs officer is again rummaging through all her things.

Lot left, mother is sick… She is standing. She goes into St. Petro and Pavlo’s, lights a candle. The small flame scrapes her cold, rough palms.

She knows for sure that somewhere she must have gone awry.

Why else would her cheeks now be covered with salt?

Translated by Ostap Kin and Ali Kinsella

00498

ціл ик

tsily k

00-499

Олексій Чупа 1986, м. Макіївка

Поет і прозаїк. Засновник «донецького слему». Вивчав філологію в Донецькому університеті, а також опановував фах хімікатехнолога в Макіївському металургійному технікумі. Працював машиністом на Макіївському металургійному заводі. Через війну на Донбасі виїхав звідти у 2014 році. Автор поетичних збірок «Українськоросійський словник» (2011), «69» (2011), «Кома» (2015), а також прозових книг «10 слів про Вітчизну» (2014), «Бомжі Донбасу» (2014), «Казки мого бомбосховища» (2014), «Акваріум» (2015). Стипендіат програми міністра культури Республіки Польща «Gaude Polonia» (2015). Фіналіст Премії Конрада–2015. Тексти перекладені кількома мовами. Книги Олексія Чупи «Бомжі Донбасу» та «10 слів про Вітчизну» ввійшли до довгого списку премії «Книга року BBC» 2014 року. У 2015 році до довгого списку «Книги року ВВС» потрапила антиутопія «Акваріум». Мешкає на Хмельниччині.

00500

Oleksiy C

hupa

1986, Mak iyivka

Poet and novelist. Founder of the Donetsk slam. He studied philology at the Donetsk University and mastered the specialty of a chemical engineer at the Makiyivka Metallurgical College. He worked as an engine driver at the Makiyivka Steel Plant.

As a result of the war on Donbas he left it in 2014. Author of poetry collections UkrainianRussian Dictionary (2011), 69 (2011), Coma (2015) and prose books 10 Words About the Motherland (2014), Hobos of the Donbas (2014), Fairytales of My Bomb Shelter (2014), Aquarium (2015). Grant holder of the Gaude Polonia program of Ministry of Culture of Poland (2015). Finalist of the Conrad-2015 award. His texts were translated into several languages. Books Hobos of the Donbas and 10 Words About the Motherland included in the long list of the BBC Ukrainian Book of the Year Prize in 2014; his dystopia Aquarium was long-listed for this prize in 2015. He lives in Khmelnytsky region.

00-501

L. #1

L. #1

Що там залишиться після нас, мій коханий Серпню? Стеля труситься від ударів, за ворот летить вікова труха, у віконечко бомбосховища видно, як жовкне трава без людської уваги і відчуття, від якого все тіло терпне, вростає в твої кістки. Цього не позбутись не те, що за ціле життя, а навіть за два. Кожен з нас на мілі і продав би себе з потрохами, та кому потрібні війною протрушені потроха? Я виходжу за хлібом, минаю пости, патрулі, пастки, пробираючись до розграбованого універмагу, повертаюсь щоразу героєм, валюся навзнак.

What shall remain there after us, my beloved August?

The ceiling shakes from the hits, ancient dust falls behind the collar in the window of the bomb shelter, you can see the grass turning yellow without human attention and a feeling from which the whole body grows numb penetrates your bones.

No way to get rid of it over the span of a lifetime or even two.

I go out for bread passing by patrols, pitfalls, posts Each of us hits the coast, ready to sell oneself with all the trimmings, But who needs these trimmings shook by war?

Making my way to the plundered store Each time coming back as a hero, faceup I fall.

Мій коханий, коханий Серпню, коли хтось тобі скаже, що в смерті свої переваги – бий його, бий! Я знаю її в лице. Вона мій близнюк. Мені від неї в очах темно. Тебе розводять, насправді усе не так.

My beloved, beloved August, if someone tells you that death has its advantages – hit him, hit!

I know her by sight. She is my twin. The world goes dark before my eyes.

Thye have fooled you, it’s not like this at all.

Що там залишиться по нас із тобою, Серпню? Листя зривається із дерев та вальсує над містом залишеним, люди ховаються в норах, як миші, хто вирвався – той хрипить, як обскубаний лев. Час висуває свої вимоги, і те, як він змушує нас обжиратися голодом та упиватись годинною тишею, зовсім не схоже на жарт, або блеф.

What will be left after us, August?

Leaves fall from the trees waltzing over an abandoned city, people hide in holes like mice.

Whoever escapes –like a plucked lion they start to wheeze.

Time makes its harsh demands how it forces us to gorge on hunger drink our full of hour-long silence this doesn’t at all look like a joke or bluffing.

По нас із тобою, Серпню, відходить в минуле ціла епоха. Настільки прекрасна, що і згадати нестерпно.

After you and me, August, an entire Epoch retreats into the past So beautiful that even a recollection is too hard to bear.

Що по нас із тобою залишиться? Гордість, віра та ґрати,

What shall remain after you and me? Pride, faith, and grating,

00502

чуп а

c hu pa

00-503

ескізи, чернетки, натяки, спогади, або, хоча би тінь? Словом, щось, із чого потім наважаться починати ті, що не наважаться вмерти тепер. Амінь.

sketches, drafts, hints, memories, or at the very least a shadow?

In short, something from which later on others will dare to begin, Those, who do not dare to die now.

Amen Translated by Veronica Yaduha, VERBatsiya project

00504

чуп а

c hu pa

00-505

L. #16

L. #16

Underground art-gallery. Останніми місяцями кожен спуск до столичної підземки нагадує мені відвідини виставки сучасного мистецтва. Не вистачає хіба табличок із назвами експозицій та якогось обізнаного мудрагеля, із тих, що завжди достеменно знають, що саме мав на увазі автор. Але попри це відвідувачів не бракує, особливо довкола імпровізованих мистецьких актів, типу цього, на який я дивлюся зараз: на одному з перонів молодий хлопчина відкинувся тілом на спинку лавки і сидить із долонею на грудях, ніби готуючись заспівати національний гімн, а насправді – йому дуже болить серце.

Underground art-gallery Lately Every descent into the capital subway Reminds me of a visit to a contemporary art exhibition.

Only the plaques are missing With the names of the exhibits And some wiseass expert one of those who always know exactly, what was meant by the author.

Despite this, the visitors are in abundance especially around the improvised performance art pieces like the one I can see now: on a platform a young guy in camouflage reclines on the back of a bench and sits putting his hand to his chest, as if getting ready to sing the National Anthem.

But in fact – his heart Terribly hurts.

Translated by Veronica Yaduha, VERBatsiya project

00506

чуп а

c hu pa

00-507

L. #49

L. #49

Давай розповім тобі, як починався Всесвіт? Синочку мій, тихий та світлий тесле, всі твої дива, твої зашкарублі стопи на водній гладі – натхнення й бездонна зневіра твої, це – просто іграшки. Серйозно, це просто жарти, це майже нічого не варте порівняно з тим, що довелось пережити мені.

Let me tell you how the universe had begun?

My quiet and bright carpenter, my son your hardened feet on the water’s smooth surface the inspiration and the abysmal despair you feel these are but toys. Seriously, it’s just a jest, compared to what I went through.

Я знав твою матір вічність тому. Була порожнеча, яку вона помаленьку заповнювала собою. Вона приходила, синку, щовечір, розводила вогнище та розганяла пітьму. Вона вчила мене танцювати, і у вирі суконь її барвистих ми занурювалися, ніби рибальські села у морок морського прибою. Вона співала, готуючи їсти, і страви слухняно проймалися її ніжністю та журбою. Вона стала мені Богом. До неї, малий, я був найзапеклішим атеїстом. Потім, одного вечора – не прийшла. Настала така ж порожнеча, яка і була до неї. Відтоді не бачив її, аж очі собі прогледів туди, де світла і темряви переплітаються теплі тіла, туди, де зароджуються світи із міді та меду. Але аби пам’ятати голос її – я сотворив річки, аби не забути дотику – вигадав тихі поля й океани. Я перетворив образи її гіркі на болота в’язкі, на гори, 00508

чуп а

I knew your mother forever ago, There was a void Which she gradually filled with herself.

She came every night, my son Started a fire and dispersed the drarkness.

She taught me how to dance, and in the whirl of her dresses we descended like fishermen’s villages in the dark of the evening sea She sang, preparing food And the meals saturated obediently with her sorrow and delicacy.

She became my God. My boy, before her I was the fiercest atheist.

Then, one evening she did not come.

It was now the same emptiness I had felt before .

Since then I have not seen her, I’ve exhausted my eyes looking in the direction where the warm bodies of light and darkness intertwine, where worlds are born out of copper and honey.

But to remember her voice – I created the rivers Not to forget her touch – I created the quiet fields and oceans.

Her bitter resentment I turned into viscous swamps, into mountains, plains, c hu pa

00-509

рівнини, ліси перетворив усю ніжність, що несміливо тремтіла між нами. Дерева ростуть без вологи наших торкань у затінку обнадійливому своєму, міняються пори року – розмірено і невблаганно, цей світ тепер крутиться якось без мене, хоча і робить вигляд старанно, що без мене йому кінець. І жоден із них, жодне із цих гарячих людських сердець не знають, як я останніми тисячоліттями стих, як зносилося майже під нуль моє власне серце. Не знають, як я чекаю на неї, не знають, що всім їм дано життя лише через примарну мою надію, що вона усе ж таки повернеться.

00510

чуп а

forests I transformed all the delicacy, That bestowed on us tender emotions.

Trees now grow without the water of our touches in the encouraging shade of their own, the seasons change – rhythmically and relentlessly, this world revolves somehow without me now, though it pretends carefully, that without me it is done.

And none of them all of these hot human hearts none of them know my latest millennium-long growing quiet, and how my own heart is almost utterly worn.

They do not know how I long for her, they do not know they all are given life only because of my illusory hope that she will still return.

Translated by Veronica Yaduha, VERBatsiya project

c hu pa

00-511

а Ірина Шувалов

1986, м. Київ

Поетка та перекладач. Здобула освіту з філософії та перекладу в Україні, а також закінчила магістратуру з порівняльного літературознавства в Dartmouth College (США) за програмою Фулбрайт. Ірина є лавреаткою понад десяти українських та мінародних премій та нагород у галузі поезії та художнього перекладу (в тому числі, володаркою першої премії конкурсу видавництва «Смолоскип» та міжнародної перекладацької премії Бродського\Спендера). Учасниця літературних проектів та резиденцій у Великобританії, Греції, Литві, Латвії, Росії, США – зокрема, стипендіатка Hawthornden Fellowship (Шотландія) 2015 року. Ірина є авторкою трьох поетичних збірок – «Ран» (2011), «Ос» (2014) та «Аз» (2014). Її поезія, переклади та публіцистичні дописи широко друкувалися в українській та закордонній періодиці, зокрема в Ambit, Modern Poetry in Translation, Poetry International, The International Poetry Review та Words Without Borders. Вірші Ірини перекладено дев’ятьма мовами. Мешкає у Києві.

00512

Iryna Shu

1986, Kyiv

valova

Poet and translator. She was educated in philosophy and translation in Ukraine and received an M.A. in Comparative literature from Dartmouth College as a Fulbright fellow.

She is the winner of more than ten Ukrainian and international prizes and awards in the fields of poetry and literary translation (including the first prize of the Smoloskyp literary contest and the Brodsky/Spender international translation prize). Participant of the literary projects and residences in the United Kingdom, Greece, Lithuania, Latvia, Russia and the United States, in particular, grant holder of the Hawthornden Fellowship (Scotland 2015). She is the author of three poetry collections, Ran (2011), Os (2014), and Az (2014). Her poetry, translations, and journalism are widely published in Ukrainian and foreign periodicals, including Ambit, Modern Poetry in Translation, Poetry International, The International Poetry Review, and Words Without Borders.

Her poetry has been translated into nine languages. She lives in Kyiv.

00-513

НАШІ МЕРТВІ

OUR DEAD

наші мертві у відповідь завше мовчать наче річища їхні роти пересохли з-під повік у них крапає чорний пісок заїдає іржа їхні давні печалі наші мертві у відповідь завше мовчать

our dead always say nothing in response their throats are dried up like riverbeds their eyes slowly run with black sands and rust eats their old sorrows our dead always say nothing in response

наші мертві жують свої довгі сліди проводжаючи наші човни з-під води забрідаючи поночі в наші сади з тарілок підбираючи крихти сумління наші мертві пускають глибоке коріння в наші види й роди

our dead munch their long traces seeing our boats from under the waves straying at nights in our places picking crumbs of conscience from plates our dead sprout deep roots in our species and kin

наші мертві мовчать наші мертві лежать між хребців у них ріки піщані біжать їхні зуби заціплені стиснули міцно молодої трави арматуру залізну

our dead are silent our dead are lying between their bones sand rivers are running they clench their teeth tightly like steel dentures they snap the iron core of spring branches

наші мертві як бронзові дзвони гудуть ешелони дощу в їхніх жилах ідуть і каміння сліпе і коріння зміїсте їм у чреві землі поступається місцем

our dead ring out like bronze bells rain streams run in their veins both sightless stones and sinuous snakes give place to them in the womb of the earth

наші мертві ростуть уже вищі за нас наші мертві несуть нам у вузликах час і завжди не здолавши дороги розсипають його нам під ноги

our dead already exceed us in height our dead carry for us bundles of time and unable to make their way they always scatter it at our feet Translated by Julia Didokha, VERBatsiya project

00514

шу ва л о ва

shu valo va

00-515

ЛЮБЛІН

LUBLIN

місячні твої любліне цикли подорожній іде кварталом невидимим несе в одній кишені смерть а в іншій виноградне зерно ходить ніч-убивця кицею по бруківці а примари заздрісні кругловиді і примари темні худі мов жердь виставили по свічечці у вікно

Lublin, your monthly phases a traveler walks an invisible block he carries death in one pocket and a grape stone in the other killer night treads softly on a cobblestone road and envious moon-faced ghosts along with dark thin ghosts like sticks place candles in windows

подорожній п’є у кнайпі гірке вино чорний сич вітається з ним на ідишу вбрався в тлін і паводок? це воно так і підеш

the traveler drinks bitter wine in the pub a black owl greets him in Yiddish dressed in dust and flood? good job! that’s it, just go

вищерблені твої любліне зуби подорожній зазирає в будинків пащі йому назустріч виходить жовта ріка йому назустріч виходить кам’яна сльота через місто кого на возах везуть? хто з-за рогу хапає тебе за плащ? нá тобі чашку мишачого молока ходи своєю дорогою – і не питай

Lublin, your jagged teeth the traveler looks into the jaws of houses a yellow river runs to meet him stone mud goes to meet him who is carried in wagons cross-town? who grasps your rain coat from around the corner? here is your cup of mouse milk go your way and don’t ask

подорожній в браму стукає кулаком сіль на біль припрошує повимінювати а зсередини чується: ти ніхто всі ми тіні тут

the traveler beats on the gates and asks to change salt for pain and he hears from the inside: you are nobody all of us here are shadows

вітром вибілені твої любліне ребра місяць видерся на дах – і обірвався їхав вершник повз ворота – і спотикнувся чорний ліс хребет свій зламаний переріс подорожній вулицю за руку бере вона каже – у тебе шафранова голова в тебе з вух росте золота трава який чорт тебе такого сюди приніс?

Lublin, your ribs are bleached by the wind the moon climbed the roof and tumbled a horseman passed by the gates and stumbled a black forest overgrew its broken ridge the traveler takes the street by the hand it says – your head is saffron indeed golden grass grows from your ears what the hell are you doing here?

00516

шу ва л о ва

shu valo va

00-517

подорожній агов подорожній що там каменем лежить в твоїй сумці порожній? мертві риби навшпиньки виходять з ріки

traveler, hey you, traveler what’s weighing your bag down heavily? dead fish get out of the river at night

і горять свічки на облуплених підвіконнях як маяки

and candles burn on the peeled window-sills like a sea light Translated by Julia Didokha, VERBatsiya project

00518

шу ва л о ва

shu valo va

00-519

***

***

я прокидаюсь і чую: кров твоя у тобі говорить ледь чутно так що і в повній тиші я ледь розбираю її шелестіння можливо з якимось подібним звуком росте у глибинах землі коріння або так буває коли пірнувши зсередини слухаєш море

I wake up and hear: your blood speaks inside you under breath so that I can hardly catch its whisper in silence perhaps roots growing deep under the ground sound the same or that’s the way the sea sounds when you are beneath the waves

я бачу її артикуляцію на шиї б’ється маленька жилка в усьому сплячому тілі ходить життя украдливим тихим кроком і я затамовую подих аби його не сполохати ненароком аби не порушити цей словник любові що тут при мені лежить

I see its articulation a veinlet beats on the neck life softly steps in the whole sleeping body and I hold my breath so as not to frighten it away by mistake not to disturb this wordbook of love that lies near me now.

усе що люблене мусить жить це перша заповідь крові. будь-хто у кому говорить кров повинен нести її як світильник притемком це друга заповідь крові – я тобі до грудей прикладаю вухо аби не прослухати третю, аби вона не облишила говорити

everything we love must live this is the first commandment of blood. Anyone whose blood speaks up has to carry it like a lamp in the dark this is the second commandment of blood – I put my ear to your breast to hear the third one, so that it doesn’t stop to speak

я чую який ти лункий як мушля в якій промовляє червоне море який ти живий і теплий який ти повний прийдешніми довгими днями і ми лежимо на дні цього ліжка тривалої ночі холодної ями чужої війни і торішнього снігу а кров нам говорить а кров нам говорить

I hear your resonant sound as if the Red Sea speaks through a shell you’re so alive and you are so warm and full of upcoming long weeks we are lying at the bottom of the bed of the long night and of the cold pits of someone else’s war and yesteryear’s snow and blood speaks to us and blood speaks to us Translated by Julia Didokha, VERBatsiya project

00520

шу ва л о ва

shu valo va

00-521

Любов Якимчук

1985, м. Первомайсь

к, Луганська обл.

Письменниця. Авторка поетичних книжок «, як МОДА» (2009), «Абрикоси Донбасу» (2015). Співавторка музично-поетичного альбому «Абрикоси Донбасу». Поезії Якимчук перекладені понад десятьма європейськими мовами, зокрема, англійською, шведською, німецькою, французькою, польською, словацькою, словенською, білоруською, російською, литовською та на іврит. 2003– 2008 належала до луганського Літературного угруповання «СТАН». Стипендіатка програми Міністра культури і національної спадщини Республіки Польща «Gaude Polonia» (2010). Ініціаторка та співорганізатор (спільно з Олегом Коцаревим проекту «Рік Семенка» (2012). Кураторка літературної програми культурного форуму «ДонКульт» (2015, Львів). З вересня 2014 – редактор відділу газети «Культура і життя». У липні 2015 журнал «Новое время» включив Якимчук в рейтинг ТОР-100 найвпливовіших людей культури в Україні. Мешкає в Києві.

00522

Lyubov Yakymchuk 1985, Pervomaisk, Luhansk reg.

Writer. Author of the poetry books MODA (2009) and Apricots of the Donbas (2015).

Co-author of the musical and poetry album Apricots of the Donbas. Yakymchuk’s poetry has been translated into more than ten European languages, including English, Swedish, German, French, Polish, Slovak, Slovene, Belarusian, Russian, Lithuanian, and Hebrew. In 2003-2008 she was a member of the Luhansk literary group STAN. Grant holder of the Gaude Polonia program of the Ministry of Culture and National Heritage of Poland (2010). The initiator and co-organizer (together with Oleh Kotsarev) of the project «The Year of Semenko» (2012). Curator of literary programs of the DonKult Cultural Forum (2015, Lviv). Since September 2014 she is an editor of the newspaper Kultura i Zhyttya. In July 2015 the magazine Novoe Vremia listed Yakymchuk into TOP-100 of the most influential cultural personas in Ukraine.

She lives in Kyiv.

00-523

РОЗКЛАДАННЯ

DECOMPOSITION

на східному фронті без змін скільки можна без змін? метал перед смертю стає гарячим а люди від нього холодними

Nothing changes on the Eastern Front.

Well, I’ve had it up to here.

At the time of death, metal gets hot and people get cold.

не кажіть мені про якийсь там Луганськ він давно лише ганськ лу зрівняли з асфальтом червоним мої друзі в заручниках – і до нецька мені не дістатися щоби витягти із підвалів, завалів та з-під валів

Don’t speak to me of Luhansk.

It’s long since turned into –hansk.

Lu had been razed to the ground, to the crimson pavement.

My friends are held hostage and I can’t get to them, I can’t do netsk to pull them out of the basements from under the rubble.

а ви пишете вірші, красиві, як вишиванка ви пишете вірші ідеально гладенькі високу поезію золоту про війну не буває поезії про війну є лише розкладання лише літери і всі вони – ррр Первомайськ розбомбили на перво і майськ – безкінечно маятись наче вперше знову там скінчилась війна але мир так і не починався а де бальцево? де моє бальцево? там більше не родиться Сосюра уже більше ніхто з людей не родиться я дивлюся на колообрій він трикутний, трикутний і поле соняхів опустило голови вони стали чорні й сухі, як і я вже страшенно стара і я більше не Люба тільки ба

00524

якимч ук

Yet here you are, writing poems, ideally smooth poems, high-minded golden poems, beautiful as embroidery.

There’s no poetry about war, just decomposition.

Only letters remain and all of them make a single sound – rrr.

Pervomajsk has been split into pervo and majsk, into particles in primeval flux.

War is over once again, yet peace has not come.

And where’s my deb, alts, evo?

No poet will be born there anymore.

No human being.

I stare into the steppe around me.

It has narrowed like a triangle.

Sunflowers lower their heads in the field, black and dried out, like me.

I have gotten so very old.

No longer Lyuba, Just a -ba.

Translated by Oksana Maksymchuk and Max Rosochinsky

00-525

ГУСІНЬ

CATERPILLAR

її пальці змерзли і звузилися з них злітає обручка цокає асфальтом її пальці тремтять на вітрі як осінні листочки коли біля ніг проповзає гусінь танкова гусінь біля ніг її до´чки

A wedding band slips off her finger.

It clinks and rolls on the pavement.

Her fingers tremble as a caterpillar track crawls by her daughter’s feet and stops.

двоє підходять і наказують розвернути руки як для оплесків вдивляються в паспорт перший, другий раз мацають її пальці мозолисті і знаходять на них опіки, лише опіки де мала бути мозоль на вказівному від снайперської гвинтівки вони називають її позивний а може і не її – курва-жінка вони її роздягають вони її розглядають вони розлягаються злягаються лаються дев’ятеро (її улюблене число) у синіх халатах (її улюблений колір) у дірявих кросівках (її улюблене взуття) дев’ятеро на одну розпатлану не курву, а жінку а дівчинка зігнулась калачиком 00526

якимч ук

Two men come up to her and order her to open up her palms as if for applause.

They stare into her passport, pass it to one another.

They press and squeeze her thumbs.

On her index finger they locate a burn instead of a callus from shooting a sniper rifle.

They call her by her nickname or maybe it’s someone else’s – Bitch. they undress her they examine her they lay her down and do her they curse at her nine of them (her favorite number) in surreal blue bathrobes (her favorite color) wearing old sneakers (her favorite footwear) nine of them for one disheveled not a bitch, but a woman Her little girl curls up like a fetus.

She watches without crying. y aky mc hu k

00-527

вона дивиться і не плаче вона піднімає мамину обручку ховає в роті, як собака кістку та дивиться, як гусінь дожирає їхнє зелене місто

She picks up her mom’s wedding band, holds it in her mouth, like a dog with a bone, and looks on as a caterpillar devours their green town.

Translated by Oksana Maksymchuk and Max Rosochinsky

00528

якимч ук

y aky mc hu k

00-529

ЯК Я ВБИЛА

HOW I KILLED

усі мої родинні зв’язки тепер телефонні усі мої родинні зв’язки прослуховуються їм цікаво, кого я більше люблю, маму чи тата їм цікаво, на що хворіє моя бабуся, яка каже в слухавку: ой-ой-ой вони заінтриговані, що´ думає моя сестра про свого хлопця який раніше був моїм

I maintain all of my family relationships over the phone.

All of my family relationships are wiretapped.

They are curious whom I love more, mom or dad.

They want to know what makes my grandma sob into the receiver.

They are intrigued by my sister’s war-fueled drama with her boyfriend, who used to be my boyfriend.

усі мої телефонні зв’язки кровні уся моя кров прослуховується їм треба знати, скільки відсотків української польської, російської і чи є циганська їм треба знати, чиїм донором я стала їм треба знати, чи це впав гемоглобін, чи дах наді мною і чи можна з клітинних мембран побудувати кордони

All of my phone relationships are blood relations.

My blood is wiretapped.

They have to know what percentage is Ukrainian, Polish, Russian; and if there’s any Gypsy.

They have to know how much of it I gave, and to whom.

They have to know whether it’s hemoglobin that’s dropping or the roof is collapsing over me, and whether it’s possible to build borders just out of membranes.

між мною і моєю мамою вирито сотні могил і я не знаю, як їх перестрибнути між мною і моїм батьком літають сотні снарядів і я не вмію дивитися на них, як на птахів між мною і сестрою металеві двері погребу що їх із-середини підпирає лопата між мною і моєю бабусею параван із молитов — тонкі шовкові стіни, за якими не чути, зовсім не чути це дуже просто, підтримувати родинні телефонні зв’язки це дуже дешево, поповнювати рахунки безсонням та заспокійливим це так п’янить, слухати чужу кров, одягнувши навушники особливо, коли моя кров перетворюється на постріл: нах! !

Hundreds of graves have been dug between me and my mother and I don’t know how to leap over them.

Hundreds of mortar shells fly between me and my father and I can’t look at them as if they were birds.

The metal doors of a basement, secured with a shovel, separate me from my sister.

A screen of prayers hangs between me and my grandmother, thin silky walls muting out the noise, and I hear nothing.

It’s so simple, to maintain family relationships over the phone, to add minutes to my accounts, sleepless nights, Xanax.

It must feel so intoxicating, to listen to another’s blood throbbing in your earphones, as my blood forms into a gunshot: bang.

Translated by Oksana Maksymchuk and Max Rosochinsky

00530

якимч ук

y aky mc hu k

00-531

TRANSLATORS Volodymyr Bilyk is a writer and translator from Ukraine. His works include: visual poems in the series This is Visual Poetry (2013), CIMESA (2013), Casio’s Pay-Off Peyote (2013), SCOBES (2013), THINGS (2014), Laugh Poems (2014), Vispo Ay Ai Ay (2014), “To When Tea Ties Hence to Wank It Too”/“Eminent Means of Basil Dado Hem-Welt” in The Chapbook 5 (2015), and the screenplay for the film Waking (2015). His works were exhibited on Bright Stupid Confetti Asemic Show, Yoko Ono Fan Club, Venti Leggeri in Bologna, The Spiral Asemic Show in Malta; EL MARTELL SENSE MESTRE in Barcelona, The Future is Here Again: VISUAL LANGUAGE in New York, 1st International Literary Fair of Mato Grosso (2015), World Association of Visual and Experimental Artists in Valjevo. He is a contributing editor of Utsanga.it.

American Poetry. His first full book, Russian Absurd: the Selected Writings of Daniil Kharms is forthcoming in the Northwestern University Press World Classics series in February 2017.

Karo Caran is a writer and translator. In her writing, she break taboos and expand/blur the boundaries of thought processes and literary genres. In 2014 she published a novel, Roman and Julian: A Love Story in Paintings, a book about the censorship of the arts and gay relationships in postwar communist Poland. In India and Southeast Asia, she co-taught workshops on the topics ranging from “breaking socio-cultural taboos” to “using arts in the classroom.”

Vitaly Chernetsky is an associate professor of Slavic Languages and Literatures and director of the Center for Russian, East European & Eurasian Studies at the University of Kansas. A native of Ukraine, he began his university education at Moscow State University, and received his PhD in Comparative Literature and Literary Theory from the University of Pennsylvania in 1996. He is the author of Mapping Postcommunist Cultures: Russia and Ukraine in the Context of Globalization (2007) and of articles on modern and contemporary Russian and Ukrainian literature and film where in which he seeks to highlight crossregional and cross-disciplinary contexts. He co-edited a comprehensive anthology of contemporary Russian poetry in English translation, Crossing Centuries: The New Generation in Russian Poetry (2000) and an annotated Ukrainian translation of Edward Said’s Culture and Imperialism (2007). He also guest-edited a special issue of Kinokultura on Ukrainian cinema (2009). He has been publishing translations from Ukrainian and Russian into English since 1992, including two novels by Yuri Andrukhovych, The Moscoviad (2008) and Twelve Circles (2015). He is the current president of the American Association for Ukrainian Studies.

Alex Cigale is a poet and translator. He was born in Chernivsti, Ukraine (1963), lived in Leningrad between the ages of 2 and 9, Israel, Italy, and the US since 1975. His own poems in English appear in Colorado Review, The Common Online, and The Literary Review, and translations in Kenyon Review Online, Modern Poetry in Translation, New England Review, PEN America, TriQuarterly and World Literature in Translation. In 2015, he was awarded an NEA in Literary Translation Fellowship for his work on Mikhail Eremin, and guest edited the Spring 2015 Russia Issue of the Atlanta Review, writing about it for one week in Best

Julia Didokha was born in 1991 in the Khmelnytskyi region, Ukraine. Translator, editor. Participant of CulTour.UA, the literary journey for translators and writers (Ukraine – Poland, 2015). Member of the VERBatsiya translation project from 2013. Together with the project members, translated Marc Smith’s poetry, verbatim “The Blue Bus” by Dmytro Levytskyi, and now is working on the translation of American Beatniks’ poetry. Translated the lecture performance “The Things (from Ukraine)” by Dmytro Levytskyi, and the short stories of the American writer Don Shea, one translation of which is published in the Ukrainian literary

journal Berezil. She lives in Khmelnytskyi.

Boris Dralyuk was born in Odessa in 1982 and immigrated to the United States in 1991. He holds a PhD in Slavic Languages and Literatures from UCLA. His work has appeared in the Times Literary Supplement, The New Yorker, World Literature Today, New England Review, Harvard Review, Poetry International, Slavic and East European Journal, Russian History, and other journals. He is the translator of Leo Tolstoy’s How Much Land Does a Man Need (Calypso Editions, 2010), A Slap in the Face: Four Russian Futurist Manifestos (Insert Blanc, 2013), Anton Chekhov’s Little Trilogy (Calypso Editions, 2014); co-translator of Polina Barskova’s The Zoo in Winter: Selected Poems (Melville House, 2011) and Dariusz Sośnicki’s The World Shared: Poems (BOA Editions, 2014); and author of the monograph Western Crime Fiction Goes East: The Russian Pinkerton Craze 1907–1934 (Brill, 2012). He is also co-editor, with Robert Chandler and Irina Mashinski, of the Penguin Book of Russian Poetry (Penguin Classics, 2015). His translation of Isaac Babel’s Red Cavalry was published by Pushkin Press in 2015. He received first prize in the 2011 Compass Translation Award competition and, with Irina Mashinski, first prize in the 2012 Joseph Brodsky/Stephen Spender Translation Prize competition.

Olga Gerasymiv is an interdisciplinary artist, translator, and graphic designer. She graduated from Massachusetts College of Art and Design in 2010 with a double degree in Studio for Interrelated Media and Art History.

During her college career she focused on video and performance art. She began translating Ukrainian poetry into English in 2014, and presented her first translations of Vasyl Makhno’s poetry in NYC in 2016. Most recent Ukrainian-English translations include poetry of Vasyl Makhno, Hryhori Chubai, Oleksandr Irvanets, Oleksandr Fraze-Frazenko, Katya Kalytko, Deyak Tomash, Yulia Kruchak, Vadym Lesych. Born in Lviv, Ukraine, she now lives in Boston, MA.

Dana Golin was born in Riga, Latvia (1966) and has lived in the United States since 1981. Her own poems in Russian appear in Gvideon, Novyi zhurnal, Storony Sveta and Druzhba narodov, and her translations in Atlanta Review, Big Bridge, Cortland Review, International Poetry Review, Plume, and Modern Poetry in Translation. She has a graduate degree in Counseling Psychology and runs the counseling department of a New York City nursing college.

From 2011 to 2013, she was an Assistant Professor at the American University of Central Asia, in Bishkek, Kyrgyzstan.

Svitlana Iukhymovych was born in 1993 in Shepetivka, Ukraine. She is a recent graduate of Macalester College in Saint Paul, Minnesota, where she studied literature and psychology. She also spent the summer of 2015 at the Harvard Ukrainian Research Institute. Svitlana is open to new life/career possibilities, more opportunities to translate Ukrainian authors, more creative work, more livingness.

She breakdances in her free time.

Olena Jennings completed her MFA in writing at Columbia and her MA in Ukrainian Literature at the University of Alberta. She has published fiction in Fawlt, Joyland, and Projecttile. Her poetry can be found in Poems By Sunday.

Her translations of poetry can be found in Chelsea, Poetry International, and Wolf. Olena edits novels, short stories, and other works of creative writing and non-fiction.

Ostap Kin was born in 1987, and has published translations from Ukrainian in The Common, The St. Petersburg Review, Trafika Europe, Krytyka, and in the anthology Others Will Enter the Gates (2015). In 2013, he co-translated Tadeusz Dabrowski’s poetry collection from Polish into Ukrainian and, in 2015, co-translated Andrei Khadanovich’s poetry collection from Belarusian into Ukrainian. He lives in New York.

Ali Kinsella was born 1986. It would be twenty-six

years before she tried translating. Despite never finishing that first literary essay, she has completed many others, as well as a memoir, academic articles, and books on art.

She lives in Harlem, New York.

Anatoly Kudryavitsky was born in Moscow in 1954 of a Polish father and a half-Irish mother. Having lived in Russia and Germany, he now lives in South Co. Dublin, Ireland.

A former Samizdat author, he was blacklisted in 1979, and first saw his work published in 1989. Since then, his poems and short stories have appeared in many prominent Russian literary magazines, including Novyi mir, Druzhba narodov, Novaya Yunost’, Novoe literaturnoe obozrenie, Strelets, Grani, Deti Ra, Zinziver, etc. He was the founder and first President of the Russian Poetry Society. From 1999 until 2004 he was on the Board of Directors of the International Federation of Poetry Associations, UNESCO. Poet, fiction writer and literary translator, he is a member of the Russian Writers’ Union and the Irish PEN. He is also Chairman of the Irish Haiku Society (http://www.irishhaiku.webs.com) and the editor of Shamrock Haiku Journal (http://www.shamrockhaiku.webs.com), an international online haiku magazine. In 2010, he was a member of the judging panel for the Dublin IMPAC Literary Award. His works have been translated into fourteen European languages, and he gave readings and workshops at various international literary festivals.

Oksana Maksymchuk and Maxim Rosochinsky.

Maksymchuk is a poet writing in Ukrainian; she has won the Bohdan-Ihor Antonych Prize (2005) and the Smoloskyp Prize (2008), two of Ukraine’s most prestigious awards for young poets. In 2015 Max Rosochinsky was nominated by Ukraine’s PEN Center for the PEN International New Voices Award. Translations by Maksymchuk and Rosochinsky have appeared in the Best European Fiction series (Dalkey Archive Press), Berlin Quarterly, and London Magazine.

Most recently, Maksymchuk and Rosochinsky won first place in the 2014 Joseph Brodsky/Stephen Spender com-

petition, one of the top awards for poetic translation from the Russian language. Maksymchuk is an Assistant Professor in the Philosophy Department at the University of Arkansas; Rosochinsky is completing his dissertation on Marina Tsvetaeva’s poetry at Northwestern University. They are currently working on Words at War: New Poems from Ukraine, an anthology of poetry about the war in Ukraine (Academic Studies Press).

Ainsley Morse was born in 1983 in Lebanon, New Hampshire. She is a literary translator and scholar of Slavic languages and literatures, particularly Russian/ Soviet and Yugoslav.

Yulia Musakovska is a poet and translator. She is the author of four collections of poetry: Men, Women, and Children (2015), The Hunt for Silence (2014), Masks (2011), On the Exhale and the Inhale (2010). In 2010 she became the laureate of the Smoloskyp literary award; she has also been awarded several other prizes. Author of translations of Tomas Transtömer’s poetry into Ukrainian. Her poems have been translated into English, Polish, Bulgarian, German, and Hebrew, and were presented at several literary festivals. She lives in Lviv.

Sofia Nitukh is an artist, translator, and culturologist.

Author of different projects and art-exhibitions. She lives in Lviv.

Wang Ping has published 11 books of poetry and prose, including American Visa, Foreign Devil, Of Flesh and Spirit, New Generation, Aching for Beauty, The Magic Whip, The Last Communist Virgin, and 10,000 Waves. She is a recipient of NEA, Bush, Lannan and McKnight Fellowships. She is the founder and director of the Kinship of Rivers project.

Tanya Rodionova was born in 1990 in Khmelnytskyi, Ukraine. Translator, editor, cultural manager, press secretary of the Intermezzo Short Story Festival. Translated

for The Commons: A Journal for Social Criticism, the International Book Publishers’ Forum in Lviv, and the Kyiv Biennial 2015. Participant of CulTour.UA, a literary journey for translators and writers (Ukraine–Poland, 2015). In 2013, she started a translation project called VERBatsiya aimed at collective translation of contemporary literature into Ukrainian. Together with VERBatsiya, translated slam poetry by Marc Smith, verbatim «The Blue Bus» by Dmytro Levytskyi (into English), now engaged in translating poetry of American Beatniks. In 2013, VERBatsiya was shortlisted for the METAPHORA Prize for translating poetry and essays. Since 2015 ahe lives and works in Kyiv.

Iryna Shuvalova was born in 1986 in Kyiv. She is poet and translator. She was educated in philosophy and translation in Ukraine and received an M.A. in Comparative literature from Dartmouth College as a Fulbright fellow. She is the winner of more than ten Ukrainian and international prizes and awards in the fields of poetry and literary translation (including the first prize of the Smoloskyp literary contest and the Brodsky/Spender international translation prize). Participant of the literary projects and residences in the United Kingdom, Greece, Lithuania, Latvia, Russia and the United States, in particular, grant holder of the Hawthornden Fellowship (Scotland 2015). She is the author of three poetry collections, Ran (2011), Os (2014), and Az (2014). Her poetry, translations, and journalism are widely published in Ukrainian and foreign periodicals, including Ambit, Modern Poetry in Translation, Poetry International, The International Poetry Review, and Words Without Borders. Her poetry has been translated into nine languages. She lives in Kyiv.

Virlana Tkacz and Wanda Phillips started translating poetry in 1989 for a theatre piece Yara Arts Group was creating at La MaMa Experimental Theatre in New York.

Their translations form the core of most of Yara’s works since and have appeared in numerous American literary journals and anthologies, including New European Po-

ets (Graywolf Press). They have received the Agni Poetry Translation Prize, eleven translation grants from the New York State Council on the Arts, the National Theatre Translation Fund Award, and the NEA Poetry Translation Fellowship for their work with Ukrainian poetry.

Veronika Yadukha was born in 1991 in Khmelnytskyi, Ukraine. Translator, editor, culture researcher. Copy editor in Ukrainian theatre portal Teatre. Member of VERBatsiya translation project. Translates poetry and fiction from English to Ukrainian. Lives in Kyiv.

Yuri Zavadsky is a poet, social activist, and publisher.

Author of the poetry collections Probability (1999), yuryzavadsky (2003), yuryzavadsky (2005), yuryzavadsky (2008), Rotvrot (a version in iron, together with Andriy Antonovsky) (2010), Scream (2012), Spasm (2013), Paperback: Collected Poems (2013), ea (2014), Taxi Driver (2015).

Founder of the Krok publishing house. Candidate of Sciences in Philology. Participant of the experimental performances of the ZSUF band and SUBPRODUKT formation.

Some of his works have been also translated into English, German, Portuguese, Catalan, and Crimean Tatar. He lives in Ternopil.

Анастасія Афанасьєва Катя Бабкіна Лесь Белей Наталя Бєльченко Євгенія Більченко Мірек Боднар Андрій Бондар Христина Венгринюк Василь Голобородько Богдан-Олег Горобчук Борис Гуменюк Олена Гусейнова Томаш Деяк Сергій Жадан Юрій Завадський Юрій Іздрик Олександр Ірванець Олександр Кабанов Катерина Калитко Василь Карп’юк Маріанна Кіяновська Павло Коробчук Олег Короташ Олег Коцарев Галина Крук Юлія Кручак Вано Крюгер Дмитро Лазуткін Мирослав Лаюк Андрій Любка Тарас Малкович Юрій Матевощук Богдана Матіяш Василь Махно Петро Мідянка Кость Москалець Юлія Мусаковська Віктор Неборак Іван Непокора

00020 00030 00038 00046 00054 00066 00074 00082 00090 00102 00110 00120 00128 00138 00152 00162 00170 00178 00186 00194 00202 00210 00222 00230 00242 00250 00260 00272 00282 00292 00300 00306 00316 00324 00338 00346 00354 00362 00370

00-021 00-031 00-039 00-047 00-055 00-067 00-075 00-083 00-091 00-103 00-111 00-121 00-129 00-139 00-153 00-163 00-171 00-179 00-187 00-195 00-203 00-211 00-223 00-231 00-243 00-251 00-261 00-273 00-283 00-293 00-301 00-307 00-317 00-325 00-339 00-347 00-355 00-363 00-371

Anastasiya Afanasyeva Katya Babkina Les Beley Natalia Belchenko Evheniya Bilchenko Mirek Bodnar Andriy Bondar Khrystyna Venhrynyuk Vasyl Holoborodko Bohdan-Oleh Horobchuk Borys Humenyuk Olena Huseinova Tomash Deyak Serhiy Zhadan Yuri Zavadsky Yuri Izdryk Oleksandr Irvanets Alexander Kabanov Kateryna Kalytko Vasyl Karp’yuk Marianna Kiyanovska Pavlo Korobchuk Oleh Korotash Oleh Kotsarev Halyna Kruk Yulia Kruchak Vano Krueger Dmytro Lazutkin Myroslav Layuk Andriy Lyubka Taras Malkovych Yuri Matevoshchuk Bohdana Matiyash Vasyl Makhno Petro Midianka Kost Moskalets Yulia Musakovska Viktor Neborak Ivan Nepokora

Заза Пауалішвілі Владислав Петренко Галина Петросаняк Світлана Поваляєва Артем Полежака Володимир Рафєєнко Григорій Семенчук Остап Сливинський Василь Старун Юлія Стахівська Олександр Фразе-Фразенко Борис Херсонський Людмила Херсонська Ірина Цілик Олексій Чупа Ірина Шувалова Любов Якимчук

00378 00388 00398 00406 00414 00422 00430 00438 00446 00454 00462 00474 00482 00490 00500 00512 00522

00-379 00-389 00-399 00-407 00-415 00-423 00-431 00-439 00-447 00-455 00-463 00-475 00-483 00-491 00-501 00-513 00-523

Zaza Paualishvili Vladyslav Petrenko Halyna Petrosaniak Svitlana Povalyaeva Artem Polezhaka Volodymyr Rafeyenko Hryhory Semenchuk Ostap Slyvynsky Vasyl Starun Yulia Stakhivska Oleksandr Fraze-Frazenko Boris Khersonsky Lyudmyla Khersonska Iryna Tsilyk Oleksiy Chupa Iryna Shuvalova Lyubov Yakymchuk

ЛИСТИ З УКРАЇНИ поетична антологія

LETTERS FROM UKRAINE poetry anthology

Упорядник Hryhory Semenchuk

Compiler

Редактор англійського варіанту

Vitaly Chernetsky

Editor EN

Редактор українського варіанту

Yuri Izdryk

Editor UA

Передмова

Yuri Andrukhovych

Foreword

Дизайн і верстка

Art Studio Agrafka

Design

Консультаційна група

Yuri Andrukhovych, Serhiy Zhadan, Alexander Kabanov Vitaly Chernetsky, Bohdan Zadura, Aneta Kamins’ka, Andriy Bondar

Advisory group

Copyright by: Yuri Andrukhovych, Anastasiya Afanasyeva, Katya Babkina, Les Beley, Natalia Belchenko, Evheniya Bilchenko, Volodymyr Bilyk, Mirek Bodnar, Andriy Bondar, Khrystyna Venhrynyuk, Olga Gerasymiv, Dana Golin, Vasyl Holoborodko, Bohdan-Oleh Horobchuk, Borys Humenyuk, Olena Huseinova, Tomash Deyak, Julia Didokha, Olena Jennings, Boris Dralyuk, Serhiy Zhadan, Yuri Zavadsky, Yuri Izdryk, Oleksandr Irvanets, Alexander Kabanov, Katya Kalytko, Karo Caran, Julia Kalysh, Vasyl Karp’yuk, Ali Kinsella, Marianna Kiyanovska, Ostap Kin, Pavlo Korobchuk, Oleh Korotash, Oleh Kotsarev, Halyna Kruk, Yulia Kruchak, Vano Krueger, Anatoly Kudryavitsky, Dmytro Lazutkin, Myroslav Layuk, Andriy Lyubka, Taras Malkovych, Yuri Matevoshchuk, Bohdana Matiyash, Vasyl Makhno, Oksana Maksymchuk, Petro Midianka, Ainsley Morse, Kost Moskalets, Yulia Musakovska, Viktor Neborak, Sofia Nitukh, Ivan Nepokora, Zaza Paualishvili, Vladyslav Petrenko, Halyna Petrosaniak, Wang Ping, Svitlana Povalyaeva, Artem Polezhaka, Volodymyr Rafeyenko, Tanya Rodionova, Max Rosochinsky, Hryhory Semenchuk, Alex Cigale, Ostap Slyvynsky, Yulia Stakhivska, Vasyl Starun, Virlana Tkacz, Wanda Philipps, Oleksandr Fraze-Frazenko, Boris Khersonsky, Lyudmyla Khersonska, Iryna Tsilyk, Vitaly Chernetsky, Oleksiy Chupa, Iryna Shuvalova, Svitlana Iukhymovych, Veronica Yaduha, Lyubov Yakymchuk Всі права на тексти і переклади належать авторам і перекладачам. Будь-яка публікація фрагменту або усього тексту з цієї антології узгоджується з правовласниками. Упорядники антології не завжди погоджуються з думками висловленими авторами. \ The texts in this publication express the views of the authors only and cannot be identified with the official position of compilers and organizers of European Capital of Culture Wroclaw 2016 ISBN 978-617-692-330-5

(Видавництво «Крок» Свідоцтво ДК No.3538 від 30.07.2009 року а/с 554, Тернопіль-27, Україна, 46027)

Тираж: 500 \ Copies: 500 Віддруковано у видавництві «КОЛО» (м. Дрогобич) на замовлення ЛМГО «Мистецька рада «Діалог» \ It is published by Art Council «Dialogue» (Lviv, Ukraine) in association with KOLO Publishing House (Drohobych, Ukraine). Printed: 27.03.2016 Публікація здійснена в рамках проекту Львівський місяць у Вроцлаві Європейська Столиця Культури 2016 \ This publication prepared in the frame of Lviv month in Wroclaw European Capital of Culture 2016 More info at web-site www.esk2016.lviv.ua