Миколайович Мозолевський
прожив коротке життя, сповнене подорожей та відкриттів. Спалахнув, мов
зірка, проте, пам’ять про нього не згасла.
Вона живе у його археологічних знахідках, у його науково-
публіцистичних виданнях, у його неперевершеній поезії. Саме Борис Миколайович, як ніхто до та після нього, зумів поєднати в одне ціле дві пристрасті
свого життя - поезію і археологію
Мозолевский, Б. Начало марта : стихи / Борис Мозолевский. - Киев : Радянський письменник,1963. - 105с.
Мозолевский, Б. Шиповник : стихи / Борис Мозолевский. - Киев:Молодь,1967. - 94с.
Мозолевский, Б. Зарево : стихи / Борис Мозолевский.–Киев,1971.
Мозолевський, Б. Веретено : поезії / Борис Мозолевський. - Кмїв:Молодь,1980. - 96с.
Мозолевський,Б.Коханнянапочаткуосені:
вірші, поеми / Борис Мозолевський. - Київ : Радянськийписьменник,1985. - 134с.
Мозолевський, Б. І мить як вік : поезії / Борис Мозолевський. - Київ : Дніпро, 1986.173с.
Мозолевський, Б. Дорогою стріли : поезії / Борис Мозолевський. - Київ : Радянський письменник,1991. - 159с.
Мозолевський, Б. Червоне вітрило : поезії / Борис Мозолевський. - Київ : Радянське письменник,1976. - 102с.
Мозолевський, Б. Пектораль / Борис Мозолевський. - Рубанівське,2011. - 47с.
Мозолевський,Б.М.БіліСни:вірші/Борис
Миколайович Мозолевський. - Київ : Власті, 2003. - 24с.
Мозолевський, Б. М. Дума про степ : лірична поема / Борис Миколайович Мозолевський//Дніпро. - 1996. - N11-12. - C. 6-50.
Інформаційний
«…І в незатишному сім світі Тим на землі щасливий я, Що в золотому верховітті Зоря лишилася й моя»
УкраїнецьБорисМозолевський
увійшовдоісторіїякархеолог,якийподарував
світовіскіфськупектораль - знахідкуХХ
століття.Упограбованихудавнинукурганах
вінщоразузнаходивщосьунікальне.Йому
заздрилиівважалищасливцем.Однаксам
Мозолевськийнаголошувавнасвоїйнепростій
долі:
"Всікулісвітуідутькрізьмене"
Народився 4 лютого 1936
року під знаком курйозної
тавтології. У селі Миколаївка на Миколаївщині, син Миколи. Але особливого заступництва святого угодника з ранніх літ не відчував. Батько, селянин, загинув у Другій світовій. І мативиховуваласинасама.
У 15 років Борис закінчив сільську семирічку (в цей час почав писати вірші) і вступив до Одеської спецшколи військово-повітряних сил. Потім навчався у Єйському вищому військовоавіаційному училищі, аж поки його не демобілізували у зв’язку зі скороченнями в армії.
Після демобілізації переїхав до Києва, де дев’ять років працював заводським кочегаром. Кочегар-поет - дитя «хрущовської відлиги»... Одночасно він здобував освіту на заочному відділенні історико-філософського факультету Київського університету. У цей час Борис Мозолевський відкрив у собі Україну, хоч знав ціну «українського»
питання, але самоідентифікація відбулася - і до останку пишеукраїнською:
«Ви кажете, що я не патріот, Плазуєте, безкрилі, як вужі.
Що зрадив мові я своїй і пісні?
Ще й інших, бачте, ловите на слові! Перевертні, месії горезвісні,
Вже краще правду мовить на чужій, Бодай би вже заціпило вам рот!
отримав диплом, влітку
влаштувався на роботу в експедиції скіфологів
Олексія Тереножкіна та Варвари Іллінської. У 1968 році видатний археолог почав працювати в Інституті археології. Отримавши спеціальність історика і археолога, Борис Мозолевський не полишає писати вірші, а навпаки, саме працюючи на розкопках курганів, черпав натхнення і створював неперевершенупоезіюпрожиттядавніхскіфів. Працював редактором у видавництві «Наукова думка», але «брежнєвський репресанс» повернув Мозолевського до кочегарки… і подружилися двоє кочегарів: Василь Стус і Борис Мозолевський. А далі коло звузилося, відчувся«холоднийберіївськийподих»:
«Чи стане сил не стати на коліна, Не впасти, не зламатись на вітрах?
Чи в Києві нову весну зустріну, Чи, може, вже в Мордовських таборах?»
В етюді «Шлях до себе» Борис Мозолевський
пише: «І коли зашморг вже зовсім мав зійтися навколо моєї шиї, збагнув я, що врятувати мене може тільки відкриття світового значення.
Так вимріяв і вистраждав я собі свою Товсту Могилу. Зухвальство моє було винагороджене
царською пектораллю. Замість Мордви я потрапив до Інституту археології
АН УРСР, до
якого мене
поспішили
зарахувати заднім
числом».
Відкриття унікальної знахідки сталося 21 червня 1971-го поблизу міста Покров на Дніпропетровщині. Золоту скіфську пектораль нарівні зі скарбами Тутанхамона вважають
головною археологічною знахідкою ХХ
століття. Після цих розкопок БорисМозолевськийблискуче
захистив кандидатську
дисертацію,темаякої - скарби
з Товстої Могили. Із 1986
року і до кінця життя Борис
Мозолевський працював
завідувачем відділу, потімсектору скіфської археології
ІнститутуархеологіїНАНУ.
Гуртожитки, мінімальні
зарплати, невлаштований експедиційний
побут, постійні стреси не сприяли побудові родинного гнізда. Двічі Борис Мозолевський одружувався невдало. Тільки в останні дванадцять років доля звелайого з вчителькою Вірою Данилівною, яка була його вірним другоміредактором.
13вересня1993рокувідомийархеологпішов ізжиття.
Сьогодні ми згадуємо не лише про археологічніздобутки БорисаМиколайовича, а й про його поетичний спадок та загалом життєві принципи. Його поезія зовсім поновому читається сьогодні, на тлі війни на сході, у великому степу. У степу, який у віршах Мозолевського, є символом безсмертя, свідкомІсторії,місцем «зустрічі»зпредками,з тими,хтоживдонас...СьогодністепиДонбасу - знову - свідкиІсторії...
«...Хмари у небі стояли химерами.
Вирви сліпі реготали Гомерами. І над задухою степовою Смерть голосила глухою совою. Сходились білі ромашки на поминки.