Кам’янець-Подільська МЦБС Центральна міська бібліотека імені Костя Солухи Методико-бібліографічний відділ
Бібліотека– відкритий світ читання День бібліографії
2021
Упорядник: бібліограф І категорії центральної міської бібліотеки ім. Костя Солухи О. Дачковська Комп’ютерний набір: О. Дачковська
ПЛАН ПРОВЕДЕННЯ № з/п
Час проведення
1
1100–1110
2
1110–1200
3
1200–1230
4
1230–1330
5
1330–1400
Назва заходу Там, де живе мудрість – екскурсія до бібліотеки Подорож Писемними пам’ятками України: «Ізборнико Святослава», «КиєвоПечерський патерик», «Острозька Біблія», «Пересопницьке Євангеліє», «Остроми́рове Єва́нгеліє», «Слово о полку Ігоревім», «Повість минулих літ» Історія виникнення книги – урокрозслідування Історія виникнення комп’ютера – урокповідомлення Бібліотерапія
Категорія користувачів 11 кл.
9–11 кл.
9 кл. 9–11 кл.
9–11кл.
Ізборник Святослава 1073 року – в збірнику містяться статті різного змісту – релігійного, побутового, повчального, літературного тощо. Списаний він, імовірно, в Києві, для князя Святослава з відповідного староболгарського збірника, що становив переклад з грецького оригіналу для болгарського царя Симеона. У переписуванні збірника брало участь два писарі, у кінці його запис зробив диякон Іван. Книга великого формату, написана на пергаменті гарним уставним письмом. Текст оздоблено кольоровими заставками – фронтиспісами і малюнками на берегах. Зустрічаються знаки зодіаку: стрілець, діва, рак, козеріг тощо. Мова збірника відбиває чимало живих давньоруських рис. Тексти містять настанови християнського життя, звернені як до світських осіб, так і до духовенства. Більшість повчань подано в афористичній формі, деякі з них ритмізовані. Зберігається пам'ятка в Державному історичному музеї в Москві. Видавалася в 1880 році.
Ізборник Святослава 1076 року – невеликого формату, містить уривки з різних творів грецьких авторів. Значне місце в ньому займають Афанасієві відповіді, Стословець патріарха Геннадія, Премудрість Ісусова сина Сірахова та ін. Частину творів, що увійшли до Ізборника, перекладено безпосередньо з грецької мови, однак деякі уривки було взято з попередніх київських перекладів, зокрема із Ізборника 1073 року. Переписав книгу «грішний Іоанн», про що свідчить його приписка (він також вказав рік написання). Однак він був не просто писарем, а редактором-упорядником, що прагнув полегшити читачам розуміння філософських понять. Беручи до уваги його роботу над спрощенням стилістики та підбір текстів, Ізборник 1076 року вважають пам'яткою східнослов'янської редакції. Лексика збірки насичена східнослов'янізмами. У збірнику 1076 р. ще більше східнослов’янських, зокрема українських мовних рис. Ізборники 1073 і 1076, пам’ятки давньоруського перекладного письменства, створені для чернігівського князя Святослава Ярославича, відомі також як Ізборники Святослава; вважається, що Ізборник 1073 був переписаний з болгарського ориґіналу – збірника царя Симеона; містять твори релігійного
змісту, що належали 25 авторам; Ізборник 1076 містить статті релігійно-морального характеру, зокрема Стословець патріарха Геннадія (100 висловів про правила християнської віри та морального життя), яким користувалися для написання своїх творів Володимир Мономах, Даниїл Заточник та ін.
Києво-Печерський патерик – збірка оповідань про ченців Києво-Печерської лаври. Відома нам з двох пізніших обробок: Тверської 1406 р. (т. зв. Арсенівська) та Київська 1462 р. (Касіянівська). Первісна редакція постала після 1215 р., але не пізніше 1230 р., з листування ченців Печерської лаври Симона (тоді вже єпископа) та Полікарпа. Листи обох авторів можна вважати лише літературною формою. В цих листах подано 20 оповідань про праведних або грішних ченців Лаври на підставі усних переказів та деяких писаних джерел, що до нас не дійшли (напр., житіє св. Антонія Печерського, лаврський «літопис»). Пізніші обробки, скільки можна судити, мало змінили первісний текст, але дещо додали до нього, між іншими, житія св. Феодосія, похвали йому, оповідання про св. Ісаакія (з літопису), оповідання з історії монастиря (зокрема, будова церкви коштом варязької пожертви) тощо. Київська обробка подає відомості про пізніші впливи візантійського «гезихазму». 1635 року «Патерик» вийшов друком польською мовою, а 1661 –
церковнослов’янсько-українською. Пізніших видань, значно зіпсованих поправками, було кілька. Більшість оповідань первісного тексту торкається подій XI віку. Характер оповідань дуже різноманітний: від короткої звістки про окремий факт (Пимен та Кукша) до оповідань характеру новел або романів (Мойсей Угрин, Федір та Василь). Тенденція більшості оповідань суворо аскетична, ставлення до «світу» здебільшого негативне, одночасно деякі оповідання свідчать про підупад монастирського життя (приватна власність окремих ченців тощо). Поруч з датами про Лавру, оповідання подають силу культурно-історичного матеріалу: про іконописання (св. Алімпій), про вірменських та сирійських лікарів у Києві, про роль варягів у культурному житті, про долю киян, полонених Болеславом у війні з Ярославом Мудрим, про хліб з лободи в часи голоду, про соляну монополію князів, про судівництво, про приватні бібліотеки та читання ченців тощо. Лише почасти в житіях зустрічаємо окремі мандрівні сюжети (чорти виконують накази святого, зачарований скарб; взагалі чимало демонологічних мотивів). Порівняно простий стиль (зокрема у Симона), але дуже різноманітна мова, багата лексика та вміння характеризувати осіб і зображувати їхнє внутрішнє життя засобами розмов, молитов та навіть «внутрішнього монологу» роблять «Патерик» одним з найвизначніших творів староукраїнської літератури, що визначив собою великий крок наперед в літературному мистецтві.
12 серпня 1581 року в українському місті Острозі з’явилася знаменита перша повна друкована Біблія церковнослов’янською мовою, яка отримала назву Острозької Біблії. Ініціатором і спонсором її видання був знаменитий українсько-білоруський князь Костянтин Василь Острозький. Він прагнув до розширення духовного просвітництва своїх підлеглих, тому поставив завдання видання Біблії зрозумілою мовою за прикладом протестантів, з якими князь мав тісні родинні стосунки і співпрацю. Біблія повинна перекладатися з давніх мов, заради чого Острозький переклад спробував знайти відомі на той час рукописи. Поруч з ними джерелом перекладу стали Біблія Франциска Скорини та Генадієвський рукописний список біблійних книг. Сам князь Острозький, опікуючись православними в Речі Посполитій, заснував Острозьку академію та друкарню, був одним з редакторів біблійних видань в Супраслі, Заблудові і, нарешті, в Острозі. Острозьким був запрошений відомий друкар Іван Федорович. Перше пробне видання побачило світ 12 липня 1580 року в вигляді Нового Завіту і Псалтиря. Пізніше, після деякого доопрацювання 12 серпня 1581 року, вийшло повне видання Біблії з передмовами, яке стало цінним надбанням для всіх християн східної Європи. Тираж книги становив приблизно 1500 примірників. Майже чверть з них збереглися до сьогоднішнього дня, що свідчить про широке застосування цієї книги. Острозька Біблія неодноразово передруковувалася і її текст ліг в основу багатьох інших видань, ставши офіційним в православній церкви. Разом з розширенням біблійних текстів зрозумілою
мовою йшла вперед і справа Реформації, основною метою якої було біблійне оновлення церкви і суспільства.
Пересопницьке Євангеліє – визначна рукописна пам’ятка староукраїнської літературної мови та мистецтва, це переклад Євангелія мовою, близькою до народної. Пересопницьке Євангеліє – книга вагою 9 кг 300 г, писана пізнім уставом на пергаменті форматом 380 х 240 мм – символ духовної спадкоємності та давньої культурної традиції України. Книгу створено на Волині за меценатством княгині Анастасії Юріївни Заславської-Гольшанської та князів Чарторийських – Івана Федоровича та Євдокії. Всі сторінки фоліанта (а їх 964) написано на пергаменті – у XVI ст. цей матеріал був набагато міцнішим і дешевшим за папір. У виготовленні рукопису переплелися, з одного боку, традиція переписування євангельських текстів, а з другого – завдання створити шедевр рукопису та мистецтва створення книги.
Остроми́рове Єва́нгеліє – одна з найвидатніших пам’яток старослов’янського письменства в давньоруській редакції, до виявлення у 2000 році Новгородського кодексу вважалася найдавнішою книгою, яка була створена на Русі. Стародавні римляни говорили, що книги, як і люди, мають свою долю. Неймовірно цікава та загадкова доля найдавнішої слов’янської датованої книги, факсимільне видання якої зберігається у фонді нашої бібліотеки. Остромирове Євангеліє 1056–1057 рр. – пам’ятник видатного значення для історії слов’янського мовознавства, для історії палеографії, книжкової справи, мистецтва та культури Русі середини XI ст. У ньому, крім особливостей загальноросійських, відображені й такі мовні особливості, які згодом стали характерними для української мови.
Слово о полку Ігоревім – пам'ятка літератури стародавньої Русі, героїчна поема кінця XII ст., одна з найвідоміших пам'яток давньоруської літератури. Пам'ятка української мови. В основі сюжету – невдалий похід руського новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців у 1185 році. «Слово» було написано в кінці XII століття, невдовзі після описуваної події (часто датується тим же 1185 роком, рідше 1-2 роками пізніше). Перейняте мотивами слов'янської народної поезії з елементами язичницької міфології, за своєю художньою мовою та літературною значущістю «Слово» стоїть у ряді найбільших досягнень середньовічного епосу.
Повість минулих літ – літописне зведення, складене в Києві в XI — на початку XII століття Нестором та іншими літописцями, яке лягло в основу всього наступного руського літописання. Одна з найдавніших літературних пам'яток в історії України, найдавніша велика літописна пам’ятка української мови. Повість врем'яних літ – перша в Київській Русі пам'ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов'янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди.
Історія виникнення книги Представників древніх цивілізацій не влаштовував усний спосіб передачі інформації чи посилання гінців на далекі відстані. Історичні розкопки і відкриття показують, що історія створення книги починається відтоді, коли перші люди залишали інформацію у вигляді надписів на каменях і стінах печер. На них зображались враження людей від спостерігання навколишнього світу. Там були сцени із процесу полювання і побутового життя древніх людей. Надписи були надзвичайно стійкі до навколишнього середовища і впливу часу, але їх було важко наносити, що потребувало винайдення нових способів фіксації інформації. Жителі північних країн залишали послання іншим поколінням на кістках тварин, а китайці – на шовку. Історія появи книги продовжується у древніх єгиптян, які фіксували свої надписи на прообразі звичного нам паперу – папірусу. Процес виготовлення організовували жерці, і вони ж тримали секрет створення папірусу в таємниці. На довгі віки ми не могли дізнатись, як створювали прообраз паперу древні
єгиптяни. Віднайшов процес виготовлення папірусу – Хасан Рагаб. Виготовляли єгиптяни цей матеріал стебла рослини – папірусу. Ця рослина росла у великих кількостях на берегах ріки Ніл. Стебло рослини добре підходило для створення паперу, адже було гнучким і міцним. Єгиптяни використовували тільки ту частину стебла, яка знаходилась під водою, тому була гнучкою і м’якою. Оболонку викидали, і використовували тільки серединку, яку вимочували декілька днів так, щоб утворились широкі пласти волокон. Потім волокна вкладали шарами: один шар паралельно іншому, і ставили на деякий час під пресом. Після цього, просочували матеріал спеціальним розчином, який не зменшував розтікання від чорнил. В результаті отримували досить міцне і тонке полотно, на якому можна було писати. Якщо правильно його зшити, то можна було отримати полотно більшої площі, яке змотували у рулон. Цю технологію в Єгипті настільки відшліфували, що країна почала масово продавати папірус в інші країни. Зокрема, він був тривалий час популярним у Римській Імперії. Тільки тут, книга мала вигляд згортку, на кінцях якого були потовщення. А зберігалась у шкіряному футлярі. В античні часи, у школах і університетах, серед вищих чинів і духовенства використовували воскові таблички. На таблички був нанесений шар воску, на якому можна було залишати надписи. Перевагою такого способу фіксації інформації в тому, що після заповнення таблички, можна було розтопити восковий шар, і почати писати на ній знову. А жителі Міжріччя виготовляли «зошити» із глини, на яких можна було видряпувати паличками надписи. Букви знайденого письма були клиноподібними, через що його назвали «клинопис». Такі таблички зберігались у спеціальних коробках. На Русі для фіксації інформації використовували бересту, як дешевий і легкий матеріал. Виготовляли бересту із верхньої частини кори берези. Потім її випарювали у кип’ятку, завдяки чому вона ставала гнучкою і м’якою. Пергамент став новий етапом походження книги, адже був м’яким, міцним і зручним, порівняно із берестею і папірусом. Пергамент – це спеціальним
чином оброблена шкіра худоби. Недоліком цього матеріалу була дороговизна, адже для створення однієї великої книги, потрібно було забити ціле стадо тварин. Через це книги були дорогими в прямому і переносному значенні. За звичкою, пергамент зберігали рулонами. Але з часом почали згинати у декілька разів, і утворювалися своєрідні зошити. Такі зошити скріплювались, а обкладинкою служили дерев’яні таблички, обтягнути шкірою тварин. Зверху прикрашались обкладинки дорогоцінним камінням і дорогими запонками. Писали на пергаменту ручками із гусячого пера, і займались цим часто монахи. Написання тексту було важкою працею, потребувало скрупульозності і майстерності. Монах вимальовував перші букви сторінки, візерунки і ілюстрації. Через велику трудоємкість, процес написання однієї книги могла займати декілька років. зберігались книги в монастирських бібліотеках. Історики стверджують, що перший папір винайшли китайці. Вони його виготовляли із шовку, ганчірок і волокон із дерева. Секрет рецепту виготовлення паперу тримали під страхом смертної кари. Завдяки цьому, довгі роки багато народів купували папір у китайців. Згодом рецепт виготовлення потрапив до арабів від полонених китайців. Такий важкий процес створення книги не міг довго влаштовувати суспільство, і в результаті тривалої кропіткої праці, Йоган Гутенберг винайшов друкарський станок. Текст у ньому набирався за допомогою металевих букв. Це дало можливість у багато разів пришвидшити процес створення книг. Першою друкованою книгою була «Біблія», яка побачила світ близько 1455 року. А за наступний рік він виготовив близько 300 примірників, на що колись потрібно було витратити декілька життів. Заради справедливості мусимо сказати, що за декілька століть до Гутенберга у Кореї переносили зображення із дерев’яних плит, на яких були вирізані букви. На наших землях, «першопрохідцем» у книгодрукуванні був Іван Федоров, який також у матеріалах того часу був відомий як Іван Федорович Москвитин. Він був освіченою людиною, знав декілька мов, зокрема давньогрецьку і латинську.
Іван був духовною особою, служив у храмі, і хотів створити спосіб збільшення кількості релігійних книг. Першу друкарню він відкрив 1563 року у Москві, і була вона під контролем держави. Вже через рік після цієї подію, Федоров випустив книгу «Апостол», де розповідалось про діяння учнів христових. Хоч книга була друкованою, її шрифт і ілюстрації нагадували ручну роботу. Наступною роботою Івана Федорова був «Часослов». Після цього у друкаря і його напарника почались проблеми, і вони змушені були втекти із Московії. І оселились в Україні, де видали «Псалтир» і «Азбуку».
Історія виникнення комп’ютера Чи знаєте ви, що означає слово «абак» ? (Від грец. Авах – дошка, поділена на смуги, де пересувалися камінці з метою арифметичних розрахунків. Щось на зразок рахівниці). Саме від цього примітивного приладу для розрахунків бере початок історія обчислювальної техніки, історія комп`ютера. Справжнім предком комп’ютера були всім відомі механічні годинники. Це дійсно інструмент, який може рахувати без участі людини. Правда, годинник відраховує не числа, а час, але з точки зору механіки ніякої різниці не має. Уже всередині ХХ ст. були годинники, здатні не тільки рахувати хвилини і години, а й
володіли можливістю програмування, щоб у потрібну хвилину розбудити господаря мелодійним передзвоном дзвінків. Найпершу механічну рахівницю, яка мала практичне застосування (вона складалася з набору ричажків і коліщат), винайшов у 1642 р. французький математик Блез Паскаль. Щоб скористуватися таким приладом потрібно було набрати два числа на лицевій панелі, повернути ручку і тоді машина проводила обчислення введених у неї чисел, але множити або ділити вона ще не могла. Перша програмуюча машина у 1805 р. була створена інженером Жозефом – Марі Жаккаром, ткацький станок, який міг створювати на тканині різноманітні візерунки із шовкових ниток різного кольору. Саме прекрасне у винаході було те, що станок створював візерунки на тканині по інструкції, яка представляла собою карточку з дірочками, розміщеними у визначеному порядку. Ці карточки – інструкції і були першими програмами. Для кожного малюнка своя перфокарта. В 1832 р. англійський вчений Чарлз Бебідж розробив аналітичну машину, яка повинна була мати пам’ять. Але технічний рівень того часу не дозволяв побудувати таку машину. У кінці 30-хроків ХХ ст. в американському Гарварді був створений «Марк – 1» – це комп’ютер з великою кількістю реле, здатний складати, віднімати, множити і ділити дуже великі числа для виконання кожної обчислювальної операції. Йому потрібно було близько 4 секунд. Одна з перших ЕОМ– ЕНІАК – була створена в 1946 р. вона займала в довжину більше 30 м, важила 30 тонн, її обслуговувала ціла інженерно – технічна команда. У перших ЕОМ основними робочими елементами були електричні лампи або вакуумні електричні трубки. До початку 60-х р. у світі вже робили тисячі ЕОМ, але комп’ютерами в сучасному розумінні цього слова вони так і не були. Ці машини працювали за програмами, закладеними програмістами і по закінченні роботи не давали результатів. Ні
про яке оперативне управління і тим більше спілкування з такою машиною іще не могло бути й мови. Наступним кроком уперед в обчислювальній техніці стало створення у 1948 р. напівпровідникових транзисторів. Вони виконували такі ж функції, що і електронні лампи, але вони значно менші по розміру (трохи більші за горошину), надійніші в експлуатації і більш стійкі. До того ж вони використовували набагато менше електроенергії і були дешевші у виробництві. Таким чином стало можливим створення ЕОМ менших розмірів і з більшими швидкодіями. В 60-ті їх вже використовували в приватних компаніях і державних установах. З’явилися ЕОМ різних типів, деякі з них розмірами як кімната. Дістали назву «Велике ЕОМ», інші ті, що менші і могли поміститися на столі і дістали назву міні –ЕОМ. Поява інтегральних схем, або кремнієвих чипів, в 70-ті р. ХХ ст. означало ще один великий етап в розвитку ОТ. ЕОМ стали ще більш компактними і дешевими. Оскільки інтегральна схема здатна замінити тисячі інтегральних транзисторів і зменшується вона на поверхня кремнієвого стану площею близько 10 кв. мм. Однією із перших вдалих розробок, придатних для рішення щоденних завдань у домашніх умовах, стали «Епл» («Apple»), з’явившись на ринку у 1977 р. В кінці ХХ ст. створюються комп`ютери, які можна розмістити на долоні і які дуже прості в експлуатації. Сьогоднішні машини видаються чудом техніки. І прогрес у даній області все прискорюється. Тому витягуючи із коробки тільки що куплений комп’ютер, можете вважати, що він уже майже застарілий.
Бібліотерапія Так, позитивних сторін як у книги, так і у комп'ютера дуже багато. Їх , навіть, важко перерахувати. Але я сьогодні хотіла б розповісти про дуже корисну дію книги на психічне здоров'я людини. Книга не тільки навчає, виховує але й лікує. Є таке поняття – бібліотерапія. Це наука на стику бібліотекознавства, медицини та психології. Бібліотерапія – це перспективний напрям діяльності бібліотек, що займається вивченням впливу спеціально підібраної літератури на стан здоров’я хворої людини. Бібліотерапія – це наука, націлена на формування у людини навичок протистояти неординарним ситуаціям – хворобам, стресам, депресіям, зміцнювати силу волі, підвищувати інтелектуальний і освітній рівень. Бібліотерапія бере початок з сивої давнини. Наприклад, над дверима бібліотеки у Фівах було написано: «Місце – де лікують душу». Грецькі легенди, п’єси і поеми викликали почуття радості, жалю, страху і т. д., що справляло лікувальну дію на людину. Стародавні греки асоціювали поняття «книга» з поняттям «душевне здоров’я» і вважали бібліотеки «ліками для душі». З часів Платона люди стикались з проблемами формування «умів дітей». Дорослі побачили могутній інструмент, яким можна впливати на їх мислення, характер, формувати поведінку і пізніше допомогти їм у вирішенні проблем. Авіценна – учений,
філософ, лікар – в «Книзі зцілення» писав про три засоби в руках лікаря, і першим із них було слово. Англійський лікар Т.Сайденгем, що практикував у 18 столітті , «виписував своїм хворим» популярну в той час книгу Сервантеса «Дон Кіхот». У наш час ніхто не заперечує необхідності використання в терапевтичних цілях літератури та інших видів мистецтва. Будь – якому пацієнтові необхідні книги, наповнені глибокою вірою в життя, які пробуджують оптимізм, відволікають від сумних думок, важких переживань, повсякденного лікарняного оточення, що позбавляють від депресії, слабкості, бездіяльності. Правильно підібрана література, що викликає позитивні емоції не менш важлива, ніж правильно підібрані ліки. Як область діяльності за кордоном бібліотерапія розвивається не одне століття. Родоначальником цієї науки вважається шведський невропатолог Яроб Біллстрем. В наш час бібліотерапія як засіб допоміжного лікування використовується в багатьох країнах світу, а також в Україні. Наприклад, зараз в Італії в книжкових магазинах продаються збірки поезій оформлені у вигляді лікарських упаковок.
Наша адреса: Україна 32302, Хмельницька обл., м. Кам’янець-Подільський, вул. Князів Коріатовичів, 3 Тел.: (03849) 7-43-48 Е-mail : k-pmcbs@ukr.net