Хай козацька мудрість, воскреса щоднини by biblioteka

Кам’янець-Подільська МЦБС Центральна міська бібліотека ім. Костя Солухи Методико-бібліографічний відділ

Хай козацька мудрість, воскреса щоднини День спеціаліста до Дня захисника Вітчизни

2018

Матеріал підібрала і надрукувала бібліограф центральної міської бібліотеки імені Костя Солухи Олена Дачковська

Програма проведення Дня спеціаліста № п/п 1.

Назва заходу. Форма проведення Рідна земле моя, ти козацькою славою щедра… – лекція Покрова Пресвятої Богородиці – інформаційна година Подорожуємо козацькими стежками – гра-подорож

Оживає рух козацький – година історії

Шляхом мужності і слави – бесіда

Із глибини сторіч – долина козацький клич – виставкапанорама

Козацькими шляхами – презентація рекомендаційного списку літератури

Місце проведення Читальний зал Абонемент

Абонемент

Читальний зал

Відповідальні

Т. Дашко В. Дюднєва

А. Павлишина

К. Бояршинова

Т. Дашко

С. Білик

О.Дачковська

«Сини твоєї Батьківщини, В них сила духу непоборна! Козацтво – слава України, Це гордість наша всенародна!» 14 жовтня в день святої Покрови Пречистої Богородиці одночасно з Днем українського козацтва наша держава святкує День захисника України. Це прекрасна нагода зазирнути до сторінок історії та згадати про звитягу предків, які ратними звершеннями здобували й відстоювали українську свободу та незалежність, висловити вдячність ветеранам Другої світової, які також воювали за свою землю, та героям сьогодення – українським солдатам, які боронять державу від зазіхань північного сусідаагресора, вшанувати тих, хто поклав на Сході своє життя.

День захисника України недарма святкують 14 жовтня. Президент України Петро Порошенко раніше говорив про те, що Україні слід відмежуватися від радянських свят і відновити традицію вшанування українських вояків Покрову.

Покрова Пресвятої Богородиці Свято встановлено на честь Божої Матері, яка зняла зі своєї голови білу хустку – Покрову – і розкинула її над людьми в церкві, одночасно молячись за їхнє спасіння. Саме ця біла Покрова і стала своєрідним оберегом України. Вперше культ Богородиці увічнив Ярослав Мудрий при будівництві Святої Софії та Золотих воріт у Києві. Найбільшої популярності цей культ досяг у ХVІІ-ХVШ ст.

В Україні це велике народне свято. У багатьох селах на честь Покрови будували й освячували храми, зводили села. У сільському побуті на Покрову завершувалися польові роботи, переходили до зимового утримання худоби. Покрова – це час переважної більшості весіль. За прадавньою традицією вважалося, що осінь – найблагодатніша для весільних гулянь пора. Із давнини прийшло переконання, що як Покрова накриває траву листям, землю снігом, а воду льодом, так і дівчат повинна накрити вона шлюбним вінцем. Дівчата, які хотіли заміж, молилися: Свята мати Покровонько, Накрий мою головоньку, Хоч ганчіркою, Аби не зосталася дівкою. Свята мати Покровонько, Завий мою головоньку, Чи в шматку, чи в онучу – Най ся дівкою не мучу! Свята Покрово, Почорніть мені брови, А личко біле єсть, Якби й ще був у мене тесть. На Покрову дівчата бігли до церкви й ставили свічку, хто першою поставить – раніше заміж вийде. Свято Покрови було й останнім терміном найманих робітників, які мали працювати від весняного Миколи (22 травня) і до Покрови. Останній день був і початком укладення нової угоди на наступний рік. Тому цього дня заробітчани влаштовували пишні колективні святкування. Церква Святої Покрови була головним храмом Запорозької Січі, а храмове свято Богородиці Покрови – улюбленим святом козацтва.

Святу Покрову запорожці вважали своєю покровителькою, а значить, і хоронителькою всієї України. Саме на Покрову молоді вояки складали військову присягу. Йдучи в похід, запорожці завжди брали із собою ікону Божої Матері, яку вважали своєю заступницею в далеких походах. Під покровом Богоматері вони не боялися ні розбурханої морської стихії, ні злих ворожих сил. Свою відмову від шлюбу запорожці порівнювали з високим Божим призначенням Діви Марії. Її зображення завжди було на хрестах, які носили козаки. Як стверджує Дмитро Яворницький, за час існування Січі на Запорожжі було 13 церков Покрови Богородиці. Після зруйнування Січі 1775 року, йдучи за Дунай, козаки також узяли із собою образ Пресвятої Покрови. Українська повстанська армія (УПА) день Святої Покрови обрала за своє свято – День зброї. Таким чином, Покрова набула значення не тільки релігійного, а й національного свята. Його урочисто відзначає й нинішнє українське козацтво.

Роль козацтва в історії українського народу Унікальність нашої історії і нашого народу полягає в тому, що у козацтві виявився творчий і волелюбний дух наших предків. Кожен в Україні чув про козаків. Козак в нашій уяві – це звитяжний воїн, що не розлучається з шаблею. Захисник Вітчизни, оборонець прав і віри, звичаїв та гідності кожного, хто живе під небом України. Про них написано багато наукових книжок, цікавих романів, знято фільмів. Про наш козацький рід і його ватажків говориться в урочистій пісні нашої держави – гімні України. А про малого хлопця і дорослого парубка, що вміє відстояти свою честь і захистити слабшого, старого, жінку, у нас кажуть: справжній козак. І у це слово вкладають розуміння найбільших чеснот нашого народу. Козацтво в Україні виникло більше 500 років тому, в час розпаду Київської Русі після монголо-татарської навали. Українські міста піднімалися з руїн, але володарем колись могутньої держави стали литовські князі, хоча переважну більшість населення Великого Князівства Литовського складали українці й білоруси. В перші часи українці під новою владою почувалися вільно, литовці не утискали їх ані віри, ані мови, ані прав чи звичаїв. Та вже у XV-XVI ст. посилився вплив поляків, починається відбирання прав і процес закріпачення селян. Українці перестали почувати себе господарями на власні землі. Свободолюбний народ, українці шукають виходу, йдуть у степи, за дніпровські пороги – на Запоріжжя. Там, у вільних, але дуже небезпечних місцях і виникає український різновид європейського лицарства, особливий воєнний стан – козацтво, який ширився, поповнювався енергійними та завзятими, сміливими й талановитими вояками. Козаки стали провідною силою, що сприяла формуванню сучасного українського народу. По всій Україні утвердився найдемократичніший на той час устрій козацького народовладдя. Козак і українець означало те й саме, а українців у світі називали «козацьким народом». Прилучатись до козацтва вважали за честь не тільки українці, а й

багато чужинців, захоплених доблестю і моральними чеснотами козаків. Козацькі поселення – Січі – мали свій устрій, свої клейноди, свої правила і закони, за якими жили, а головний закон – честь і справедливість. Негідникам і зрадникам там не було місця. Тому козаки були згуртовані, а це робило їх єдиною, могутньою військовою силою. Протягом кількох століть українські козаки стерегли кордони, воювали, захищаючи не лише власні інтереси, а й інтереси інших країн: козацькі загони були бажаною підмогою і у польському, і у французькому війську. Воювали на суші і на морі. Про славетні бої і походи козаків, про їх сміливість, відвагу й винахідливість ходять легенди. Козаки були неперевершеними майстрами військової справи свого часу. Прославили козацтво хоробрі, талановиті ватажки: Остап Дашкевич, Дмитро Вишневецький, Іван Свірговський, Богдан Ружинський, Іван Підкова, Самійло Зборовський, Северин Наливайко, Максим Кривоніс, Петро Конашевич-Сагайдачний, Іван Сулима та інші. Гетьманство Богдана Хмельницького поклало край так званому «золотому спокою». Видатний гетьман, сміливий, рішучий борець за правду, він поклав своє життя за свободу українського народу, але зрадництво татар і Москви не дало здійснитися мріям Хмельницького бачити Україну вільною і скоротило йому віку. Після смерті Хмельницького на Україні почався безлад – багатогетьманство і братовбивча війна. Цей страшний час назвали «руїною». Останні гетьмани – Іван Виговський, Петро Дорошенко, Іван Сірко, Іван Мазепа – шукали підтримки у турків і шведів, намагаючись скинути ярмо Московщини і Польщі. Але сили українського козацтва вже були ослаблені, а союзники не надійні. Тому знову і знову поразки. Ще Пилип Орлик, Іван Скоропадський і Павло Полуботок намагалися продовжити справу Івана Мазепи, але знову зрада. Знесилена і залякана Україна не піднялася на допомогу. Катерина II поставила крапку в історії великого козацтва. Скориставшись відважним військом, щоб відвоювати Крим у

Терції, вона наказала знищити Січ. Але козаки не далися московитам, вони хитрощами покинули Січ, залишивши її для пограбування, і пристали до турків. Ті з радістю прийняли мужніх воїнів у своє військо. Та турецьке підданство теж було тісним для українських козаків, вони поверталися до України, дехто наймався реєстровими козаками на Московську службу. Останні українські козацькі поселення були на березі Азовського моря в 1828 році, але й вони були утиснуті царським урядом; їх клейноди і фортецю передали Кубанському козацькому війську. Слава про волелюбних, українських предків, несхитної волі славних козаків, живе і донині. Багато хто з нас і сьогодні носять козацькі прізвища та не знають про це. Через козацтво ми всі творили нашу історію, і кожен з нас не тільки причетний, а й відповідальний за неї. І сьогодні, коли йде становлення незалежної України, як ніколи актуально звучать рядки нашого гімну: Душу й тіло ми положим за нашу свободу І покажем, що ми, браття, козацького роду Цікаві факти про козаків

1. «Козак» і «казах», можливо, однокореневі слова. Вони походять від тюркського «қазақ« – віддалиний, вільний, незалежна людина. 2. У козаків існували свої «держави»: Військо Запорозьке (пізніше – Гетьманщина), Військо Донське, Уральське військо, Червлений Яр. Одне з таких військ дало початок сучасній Україні. До слова, україн / околиць з козацькими поселеннями існувало багато. Наприклад, Рязанська Україна. 3. Дивовижна гра слів сталася з назвами «козаки» і «касоги». Касогами на Русі називали адигів або споріднених з ними черкесів. Черкасами ж назвали запорізьких і кубанських козаків. Дійсно, в Приазов’ї жили черкеси, які тісно взаємодіяли з козаками-донцями і навіть могли входити в козацьке військо. 4. У козаків були свої міста на Дону, Дінці, Дніпрі та Уралі. Найстаріші і найвідоміші з них – Черкаси (XIV століття), Старочеркасск (XVI століття, на місці міста Орна або Ахас), Урюпінськ (можливо, літописний Урюпеск). 5. Козаки часто відособляли себе. У складі козацьких формувань були черкеси і тюрки. У багатьох переписах «козак» до сих пір згадується в якості окремої народності. 6. Козаки як особливий стан існували не тільки на Русі. Козаки були також на службі Речі Посполитої. Прообразом козаків в Угорщині були секеї. 7. Нацистські ідеологи вважали козаків нащадками остготів, а тому істинними арійцями. 8. У житті козаків безліч понять культури тюрків: станиця (стан), кіш, караул, осавул, саман, отаман, юрт, майдан, нардек. 9. З культури черкесів козаки взяли теж чимало. Козацькі шашки – «Сашхен». 10. Козаки брали участь у війнах на боці турків, поляків, росіян, білих, червоних. 11. Освоєння і завоювання Сибіру здійснювалося переважно за рахунок козацьких загонів. Тому більшу частину Росії можна було назвати козацькою «Україною».

12. Козаки – традиційно православні християни. Однак в ранні століття козацтва серед «тубільних» загонів можна було зустріти представників самих різних релігій. 13. Найстаріша козацька «держава» – Червлений Яр була поглинена Військом Донським, а єдиний верф на Хопрі в пристанському містечку була знищена Петром I, хоча пізніше відновлена. 14. Одне з найкрасивіших козацьких міст – Новочеркаськ. Воно сплановане за зразком кращих європейських міст: з широкими проспектами, площами і бульварами. 15. Число козаків за переписом 1897 року становило близько 3 мільйонів чоловік. 16. Коріння козацтва йдуть в епоху Золотої Орди. 17. Вперше слово козак зустрічається ще в 1303 році в значенні «варта». 18. Додавати, за східною традицією, в кашу родзинки було прийнято ще у козаків. ...

УПА 14 жовтня також вважається днем заснування Української повстанської армії. Можна простежити певний символічний зв’язок між козацькими традиціями, які були пов’язані зі святом Покрови, та заснуванням у цей день УПА. Інформація про створення УПА 14 жовтня є у постанові Української головної визвольної ради від 30 травня 1947 року та наказі передостаннього Головного командира УПА Романа Шухевича («Тараса Чупринки») від 14 жовтня 1947 року. «В місяці жовтні 1942 р. на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Українській повстанській армії. Для зафіксування цього історичного моменту визнається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА», - йдеться у наказі. Однак, документа, який би регламентував створення УПА саме у жовтні 1942 року, не виявлено у численних матеріалах діловодства цієї військової структури. Історики ще не дійшли до остаточних висновків у питанні, коли була створена УПА. Зокрема, співробітник Інституту джерелознавства НАНУ Олександр Вовк, який вивчав архіви українських націоналістів у період Другої світової війни,вважав, що УПА була створена у квітні – на початку травня 1943 року. До створення УПА тоді був причетний військовий референт бандерівської ОУН на Волині та Поліссі Василь Івахів (псевдонім «Сонар»). Література Бойко Ю. Історія України / Ю. Бойко. – Київ : Академія, 1999. – 686 с. Бандеpа С. Пеpспективи Укpаїнської Революції : зб. ст. / С. Бандера. – Мюнхен, 1978. – 640 с. Донцов Д. Hаціоналізм / Д. Донцов. – Лондон, 1966. – 256 с. Донцов Д. Дух нашої давнини / Д. Донцов. – Дpогобич : Відpодження, 1991. – 232 с.

Донцов Д. Підстави нашої політики / Д. Донцов. – Відень, 1921. – 212 с. Донцов Д. Хpестом і мечем : зб. ст. / Д. Донцов. – Тоpонто, 1970. – 320 с. Мудpик-Мечник С. Революційна ОУH під пpоводом Степана Бандеpи / С. Мудрик-Мечник. – Стpий, 1993. Публікації з періодичних видань Гойденко О. Роман Шухевич : невідомі сторінки / О. Гойденко // Порадниця. – 2017. – 10 серп. – С. 2. Шпак В. Генерал Чупринка і фальсифікатори : [110 років з дня народження Романа Шухевича] / В. Шпак // Уряд. кур’єр. – 2017. – 24 черв. – С. 8. Шухевич Ю. Найсильнішою є сила духу : [Ю. Атаманюк розмовляв з Ю. Шухевичем] / Ю. Шухевич // Пам’ятки України. – 2016. – № 9. – С. 4–9. Шагали В. Спогади з часів Української Повстанської Армії / В. Шагали // Пам’ятки України. – 2016. – № 4. – С. 51–65. Межва Л. Згубив у піску медальйон Матері Божої. Шукали але не знайшли. То вже кінець, – сказав Шухевич. Через рік його вбили : [командир УПА Роман Шухевич] / Л. Межва // Країна. – 2016. – № 24. – С. 38–42. Шпак В. Брехня до героїв не пристає : [65-річчя загибелі Романа Шухевича] / В. Шпак // Уряд. кур’єр. – 2015. – 28 лют. – С. 11. Павлюк І. Пам'ять про Романа Шухевича вічно житиме в серцях українців : [106-та річниця від дня народження] / І. Павлюк // Фортеця. – 2013. – 4 лип. – С. 4. Катрич В. Марш памяті генерала Романа Шухевича : [роковини загибелі] / В. Катрич // Поділ. вісті. – 2013. – 14 берез. – С. 4.

Каранда В. Доля рідної сестри Романа Шухевича Наталії : [про Романа і Наталію Шухевичів] / В. Каранда // Музеї України. – 2010. – № 2. – С. 22–25. Дорошенко В. Постав з вогню та води : Роман Шухевич / В. Дорошенко // Край Кам’янецький. – 2010. – 5 берез. – С. 3. Мизак Н. Вознісся на небо його лицарський дух : [до 100-річчя від дня народження Романа Шухевича] / Н. Мизак // Поділ. вісті. – 2007. – 21 черв. «Хай не забракне нам терпіння…» : [до 100-річчя від дня народження Романа Шухевича та 65-річчя заснування УПА] // Поділ. вісті. – 2007. – 22 лют. – С. 4. Шокало М. На березі Збруча, під Гуковом, відбулась громадсько-патріотична акція «Червона калина» : [до дня народження генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича] / М. Шокало // Поділ. вісті. – 2006. – 17 жовт. Дорошенко В. Гуків. Хмельниччина. Шухевич : [про командира армії нескорених, одного із чільників українського національно-визвольного руху] / В. Дорошенко // Фортеця. – 2006. – 12 жовт.

Рекомендаційний анотований список літератури Козацькими шляхами Запорізька Січ... Козаччина... Найлегендарнiше минуле українського народу, його святиня... Синонiми свободи, людської й нацiональної гiдностi, талановитостi... Навiть у наш час, якщо хочуть пiдкреслити вроду людини, її кращi риси,то говорять, що «вiн (вона) козацького роду». А щоб пiдкреслити чоловiчi якостi хлопчика чи юнака, говорять, що «з нього буде добрий козак». Свою безмежну любов та повагу до козацтва український народ висловив у чисельних пiснях, думах, легендах та переказах. При цьому прагнучи зберегти набуте пiд час iснування козацтва, народ створив прислiв'я: «Козацькому роду нема переводу». У найтяжчi часи народ вiрив у своє визволення, у вiдродження козацької вольницi, а при першiй же можливостi прагнув втiлити свою мрiю в життя.

Андрущенко В. Запорозька Січ як український феномен / В. Андрущенко, В. Федосов. – Київ : Заповіт, 1995. – 173 с. Ця книга – про загадковий феномен нашої національної історії – українське козацтво, про створену ним Запорозьку Січ і суспільні інститути в ній. Не переповідаючи хрестоматійних історичних сюжетів, автори в основу свого дослідження поклали

маловідомі або й зовсім невідомі факти, пов’язані з передумовами виникнення і розвитку запорожування, соціальними цінностями і організаційними засадами держави Війська Запорозького, її культури та економічного устрою. В окремому розділі йдеться про історичну долю Запорожжя, залишену ним духовно-емоційну спадщину, його роль, як важливого чинника національного відродження українського народу. Для широкого кола читачів.

Апанович О. М. Козацька енциклопедія для юнацтва: кн. ст. про буття укр. козацтва / О. М. Апанович. – Київ : Веселка, 2009. – 714 с. Книгу написала Олена Михайлівна Апанович (19192000) видатний історик, архівіст, письменниця, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка та наукової нагороди Фундації Антоновичів (США), яка все своє подвижницьке життя присвятила дослідженню і популяризації козацтва. «Козацька енциклопедія для юнацтва» адресована найширшим читацьким колам, насамперед допитливому юнацтву – школярам та студентам. Книжка виконуватиме не тільки довідкову, енциклопедичну функцію, служитиме навчальним посібником для школярів і студентів, а й стане захоплюючим читанням для всіх небайдужих до історії рідного народу, сприятиме вихованню національної свідомості, утвердженню в суспільстві української національної ідеї.

Голобуцький В. О. Запорізька Січ в останні часи свого існування : 1734–1775 рр. / В. О. Голобуцький. – Дніпропетровськ : Січ, 2004. – 421 с. Одному з найбільш захоплюючих періодів історії запорозького козацтва, так званої Нової Січі (1734–1775 рр.), присвячена книга відомого українського радянського історика проф.В. О. Голобуцького. Використавши численні архівні матеріали та інші джерела, автор змалював яскраву картину життя та боротьби славнозвісних запорожців. З великим інтересом читаються сторінки книги, на яких зображено тяжке становище нижчих верств запорозького населення, участь запорозького козацтва в російсько-турецькій війні 1768—1774 рр., в антифеодальній і національно-визвольній боротьбі народів царської Росії, а також епізоди ліквідації царизмом Запорізької Січі у 1775 р.

Козацькі ватажки та гетьмани України / упоряд. Я. Мельничук, Б. Карабін. – Львів, 1991. – 174 с. Ця книга – свого роду хрестоматія з історії козаччини, що містить життєписи найславніших її ватажків, а також гетьманів України і укладена на основі історичних студій відомого дослідника нашої минувшини Микола Аркаса, твори якого популярні в багатьох країнах і лише на його батьківщині опинилися в числі «забутих».

Морозенко М. Іван Сірко. Великий характерник / М. Морозенко. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2012. – 164 с. Життя Івана Сірка овіяне легендами і сповнене карколомних пригод. Він народився незвичайною дитиною,з особливим даром характерництва, що допоміг йому здобути багато перемог, і перед усім – над собою.

Мушкетик, Ю. На брата брат : роман / Ю. М. Мушкетик. – Харків : Фоліо, 2012. – 317 с. У романі «На брата брат» відтворено події, що розгорталися в Україні за часів гетьмана Виговського, коли після смерті Богдана Хмельницького боротьба за державну незалежність вилилася у братовбивчу війну. Через долі героїв роману братів Журавок автор зображує страшну трагедію цієї війни: люди однієї крові стають ворогами – брат іде на брата – і голови свої кладуть, не здобувши ні слави, ні волі, ні правди.

Мушкетик Ю. Останній гетьман. Погоня : романи / Ю. М. Мушкетик. – Харків : Фоліо, 2012. – 374 с. До книги відомого майстра сучасної української прози, лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка Юрія Мушкетика увійшли два романи – «Останній гетьман» і «Погоня». У центрі першого роману – визначна історична постать, державний діяч, останній керманич козацької України Кирило Григорович Розумовський. Хоч би які оцінки давали йому історики, перед

нами освічений і далекоглядний політик, що, ставши на гетьманство, дії свої передусім спрямував на модернізацію козацького ладу, провів кілька важливих реформ і, попри будьякі утиски та перешкоди, вставав на захист прав і свобод козацької автономії. Роман «Погоня» – захоплююча історія про козака-характерника, якому й чорт не брат, про його сумні та веселі пригоди на довгому шляху з Січі додому. Сорока Ю. Іван Богун : історичний роман : у 2-х ч. – Харків : Фоліо, 2010. – Т. 1, Т. 2. – 539 с. Юрій Сорока народився в 1973 році у Хмельницькому, де й досі живе. Його роман Іван Богун, поданий видавництвом «Фоліо» на здобуття премії «Книга року Бі-Бі-Сі 2010», здобув третю премію на конкурсі рукописів «Коронація слова». За словами видавництва, герой твору Юрія Сороки, полковник кальницький, вінницький і подільський, а пізніше й наказний гетьман Іван Богун є чи не найяскравішою постаттю в плеяді полковників Хмельницького. Він також часто є героєм історичних романів. Перевагою роману є використання історичного фактажу - точні дати, імена, топоніми тощо.

Шевчук В. Козацька держава / В. Шевчук. – Київ : Абрис, 1995. – 392 с. Книга відомого сучасного українського письменника та історика розповідає про становлення, розвиток та загибель Козацької української держави, створеної гетьманом Богданом Хмельницьким, яка проіснувала на нашій землі більше століття. Автор використовує великий літературний і документальний матеріал, досліджує процес становлення української самосвідомості.

Фігурний Ю. Історичні витоки українсько го лицарства : нариси про зародження і розвиток козацької традиційної культури та національне військове мистецтво в українознавчому вимірі / Ю. Фігурний. – Київ : Стилос, 2004. – 308 с. Книга знайомить читачів з історичними витоками українського лицар ства -козацтва. Автор досліджує проблему зародження і розвитку козацької традиційної культури та

національне військове мистецтво в українознавчому вимірі. У книзі розглядаються стародавні елементи козацького культурного комплексу, які пов’язують його з мілітарною культурною традицією багатьох індоєвропейських народів. Окремі нариси присвячені вишколу молодих воїнів, культу воїнів-звірів, культам коня та меча-шаблі, кобзарям, символіці червоного кольору, особливому ставленню воїна до жінки, а також побратимству, лицарському кодексу, впливові козацької культури на українське державотворення та правотворення. Книга розрахована на викладачів та студентів історичних факультетів вищих навчальних закладів, усіх тих. хто цікавиться історією та культурою українського лицарства – козацтва. Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків / Д. І. Яворницький : у 3-х т. – Львів: Світ, 1990. – 319 с. Книга є найбільш повним історичним дослідженням, що охоплює період 1471-1734 рр.. На багатому документальному матеріалі в популярній формі всебічно висвітлюється життя запорізького козацтва. Висвітлюються питання соціальноекономічних історій, суспільного устрою, життя та побут запорозького козацтва, описані територія й кордони, природні умови Запорізької Січі. Для викладачів, студентів, істориків, етнографів, пропагандистів.

Сила духу, велич зброї – козаки публікації з періодичних видань Вирський Д. Початковий дискурс про козаків : творення образу українського козацтва в Речі Посполитій 1560–1570 рр. / Д. Вирський // Укр. іст. журн. – 2018. – № 2. – С. 20–40. Горобець В. М. Соціальні аванси та матеріальні вигоди від посідання полкового уряду в Гетьманщині : шляхетство, маєтності, соболі…/ В. М. Горобець // Укр. іст. журн. – 2017. – № 4. – С. 20–37. Здоровило Т. Сила духу, велич зброї : сучасні козаки / Т. Здоровило // Україна молода. – 2017. – 11 січ. – С. 8. Іван Мазепа : «Щоб ні в чому Москві не вірили» // Голос України. – 2018. – 20 квіт. – С. 10–11. Іванова Л. Постать Богдана Хмельницького в українському інтелектуальному середовищі 30-60 -х рр. ХІХ ст. / Л. Іванова // Наука і суспільство. – 2017. – № 9–10. – С. 2–12. Із невідомих листів гетьмана Івана Мазепи до полковника Іллі Новицького // Укр. іст. журн. – 2018. – № 2. – С. 148–162. Кагадій В. Брати по духу і зброї. Про дружбу козаків і татар / В. Кагадій // Укр. Родина. – 2016. – № 7–8. – С. 13–14. Ковалевська О. Козакознавчі студії в науковій спадщині С. Рудницького : історик, географ / О. Ковалевська // Укр. іст. журн. – 2018. – № 2. – С. 41–52. Кошовий отаман – найвища виборна керівна посада в Запорозькій Січі // Укр. Родина. – 2017. – № 4. – С. 18. Мамалига В. Урок, написаний кров’ю : [понад 300 років тому світ вразила трагедія, що сталася в Батурині 2.11.1708 р.] / В. Мамалига // Україна молода. – 2017. – 1 листоп. – С. 11. Павленко С. Прижиттєві зображення гетьмана Івана Мазепи / С. Павленко // Слово Просвіти. – 2018. – 4–10 січ. – С. 10–11. Панасюк Б. Міф Переяславської ради : 1654 рік / Б. Панасюк // Літ. Україна. – 2018. – С. 6-7.

Приймак Т. Вольтер про Мазепу та Україну початку ХVII ст. / Т. Приймак // Укр. іст. журн. – 2018. – № 1. – С. 46–72. Семченко В. «Москалів ми били, будем бити знов» : [битва 1659 року між військами гетьмана Івана Виговського та Кримського ханату] / В. Семченко // Україна молода. – 2017. – 12 верес. – С. 6–7. Тесленко Л. «Не заздрю гетьману Розумовському – всі досягнення руйнувалися на його очах : Кирило Розумовський / Л. Тесленко // Україна молода. – 2018. – 18 квіт. – С. 8–9. України. – 2017. – 11 жовт. – С. 10–11. Фаріон І. Іван Мазепа : предтеча народної української мови / І. Фаріон // Слово Просвіти. – 2018. – 5–11 квіт. – С. 6–7. Шпак В. Реабілітація за Берестечко 365 років перемоги під Батогом / В. Шпак // Уряд. кур’єр. – 2017. – 27 трав. – С. 7. Покрова Богоматір – заступниця : [14 жовтня – Покрова Пресвятої Богородиці] // Військо України. – 2017. – № 9. – С. 4. Ларіонов П. Хата з дровами і піч з пирогами : [на Покрову старі люди приказують : « Матінко Божа, накрий нашу хату теплом, а господарі добром»] / П. Ларіонов // Уряд. кур’єр. – 2017. – 30 верес. – С. 12. Желіба Т. Мати – Слава : [Українська Покрова] / Т. Желіба. – 2017. – № 4. – С.30–33. 14 жовтня – свято духовності й честі : [свято Покрови Пресвятої Богородиці] // Казна України. – 2016. – № 6. – С. 2-3. Топачевський А. Покрова : відгомін дива / А. Топачевський // Слово Просвіти. – 2016. – 13-19 жовт. – С. 11. Погуляйло С. Заступниця і покровителька : [14 жовтня – Покрова, день Захисника України] / С. Погуляйло // Жінка. – 2015. – № 10. – С. 7.

Сценарії Воїни миру : [сценарій до Дня захисника України] // Позакл. час. – 2008. – № 9. – С. 52. Громадська Н. В. Ви назавжди залишитесь солдатами : [сценарій до Дня захисника Вітчизни] / Н. В. Громадська // Позаклш. Час. – 2017. – № 11. – С. 8-9. Громадська Н. Н. Мужності й геройства свято : [сценарій до Дня захисника України] / Н. Н. Громадська // Позакл. час. – 2016. – № 9. – С.41-42. День Захисника Батьківщини в інших країнах : [традиції святкування] // Позакл. час. – 2018. – № 9. – С. 49. З Днем Захисника України : [вітальне слово] // Позакл. час. – 2018. – № 9. – С. 56. Затірка Н. В. Герої на сторожі миру : [сценарій до Дня Захисника Вітчизни] / Н. В. Затірка // Позакл. час. – 2016. – № 9. – С. 45–46. Іваннікова В. Б. Герої не вмирають!: [сценарій до Дня захисника України] / В. Б. Іваннікова // Позакл. час. – 2016. – № 9. – С. 43-44. Ловягін А. В. Мужність і відвага крізь покоління : [День захисника Вітчизни] / А. В. Ловягін // Позакл. час. – 2018. – № 9. – С. 50-51. Погребець Н. О. Я знаю вас, нащадки запорожців, я вірю вам і низько бю чолом…: [сценарій до Дня захисника Вітчизни] / Н.О. Погребець // Позакл. час. – 2016. – С. 39-40. Поплавська В. В. Майбутній захисник : [конкурс] / В. В. Поплавська // Позакл. час. – 2016. –№ 7. – С. 17-18. Рибенцева А. Г. Ти на світі в нас одна : [сценарій до Дня захисника України] / А. Г. Рибенцова // Позакл. час. – 2016. – № 9. – С. 35-36. Сьогодні справжніх хлопців свято : [сценарій] // Позакл. час. – 2018. – № 9. – С. 52.

Три найважливіші факти про 14 жовтня : [козацтво, УПА, День Захисника України] // Позакл. час. – 2018. – № 9. – С. 48.