Кам’янець-Подільська МЦБС Центральна міська бібліотека імені Костя Солухи Методико-бібліографічний відділ
Бібліографи – розвідники книжкових надр День Бібліографії
2018
Матеріал підібрала і надрукувала бібліограф центральної міської бібліотеки імені Костя Солухи О. Дачковська
ПЛАН ПРОВЕДЕННЯ
№ п/п
Час проведення 1100–1130
1
Категорія користувачів
«Цікаві таємниці в
книжковій скарбниці» – екскурсія до бібліотеки
9–11 кл.
1130–12.00
«Історія національної бібліографії України» – вступне слово
студенти коледжу культури і мистецтв
12.00–1230
«Українські бібліографи» – інформаційна година
10 кл.
2
3
1230–1300 4
30
00
13 –14 5
1400–1500 6
Назва заходу
«Пошукові системи Інтернет» – урокінформація
студенти коледжу культури і мистецтв
«Цікаві новинки на книжковій поличці» – виставка нових надходжень
9 клас
«Чарівний світ бібліографії» – бібліографічний урок
10–11 кл.
Вступ Історичний етап розвитку суспільства кінця ХІХ – початку ХХ ст. докорінно впливає на розвиток науки, вимагає не лише посиленого наукового й громадського інтересу до виваженого, об'єктивного аналізу національної історії, історикокультурного надбання, а й зумовлює постановку перед науковцями завдання збереження національної спадщини, котра сприятиме використанню національно-культурних цінностей в умовах сьогодення, формуванню національно свідомого суспільства. За таких умов стає актуальним вивчення життя, діяльності та творчої спадщини визначних постатей українського бібліотекознавства, введення їхнього доробку до наукового обігу. Увагу сучасних дослідників привертають передусім імена тих українських діячів – учених, бібліотекознавців, бібліографів, книгознавців та інших – діяльність яких у часи панування на українських землях радянського режиму фальшувалася або на загал була призабута. Пропонуємо Вашій увазі інформацію, яка познайомить Вас з історією зародження і розвитку бібліографії на Україні та з життям і діяльністю видатних українських бібліографів.
Професія – бібліограф Бібліограф – маловідома в широких колах професія, проте абсолютно незамінна для всіх наукових працівників. Саме бібліографи працюють для того, щоб весь потік нових літературних видань постав перед читачами в найбільш зручній формі, а потрібна книга була знайдена за найкоротший час. Історично професія бібліографа з'явилися з середини XV століття століття винаходу книгодрукування в Європі. Проте ще в Стародавньому світі читальні зали вміщували величезну кількість книг, що спричинило винахід карткового каталогу для читачів. Пізніше бібліографи почали створювати збірники і хрестоматії кращих літературних творів, спрямованих на ознайомлення читачів з маловідомими творами, які з точки зору своєї значимості не можу бути непоміченими освіченою людиною. На сучасному етапі жодна бібліотека не змогла б існувати без співробітника, здатного надавати довідково-бібліографічні та науково-інформаційні послуги. У перелік обов'язків бібліографа входять створення довідково-інформаційних фондів та їх технічна і наукова обробка, вивчення та аналіз читацького попиту на літературу, проведення експертизи наукової і технічної документації, а також складання різних каталогів. Пропонуємо Вам ознайомитися зі статтями різних авторів про цю цікаву та маловідому професію.
Історія національної бібліографії України Історія української бібліографії як наукова дисципліна виникла лише в 20-ті рр. ХХ ст.У ХІХ - на початку ХХ ст. Історія бібліографії практично не вивчалася. Можна згадати лише деякі виступи І. Я. Франка про стародавні «індекси» заборонених книжок, про покажчик «Оглавление книг, кто их сложил» і про бібліографічну діяльність Й. Левицького. Українська бібліографія мала майже тисячорічну історію свого розвитку до початку ХХ ст., ознаменувалася чималим досвідом і певними здобутками. Разом з тим узагальнюючих праць, спеціально призначених цьому важливому аспекту українського бібліографознавства, не було. Вперше проблема розробки історії української бібліографії як першочергова і практично необхідна була порушена в 1927 р. співробітниками ВБУ, серед яких був і М. І. Ясинський. Того ж року в його статті «Головні моменти з історії української бібліографії (Бібл. збірник. Ч. 3. Бібліографія на Україні. – К., 1927. – С. 8-34) автор порушив такі питання як історія організації бібліографічної справи в Україні; розвиток теорії бібліографії; джерелознавча база української бібліографії; діяльність відомих українських бібліографів; висновки щодо класифікації та розвитку окремих видів бібліографії. Головна увага в статті приділяється історії організації бібліографічної
справи в Україні. Початком її він вважає 1776 р. – дату надрукування списку книг, які надійшли в продаж, у львівській газеті. На його думку, цей факт був поодиноким і ще не мав великого значення. Датою справжньої організації бібліографії М. І. Ясинський називає 1909 р., тобто рік створення при Науковому товаристві ім. Т. Г. Шевченка у Львові спеціальної бібліографічної комісії та бібліографічного бюро (1910 р.), функціями яких проголошувалося створення всеукраїнської бібліографії силами кваліфікованих фахівців. Таким чином, М. І. Ясинський започаткував наукове дослідження історії української бібліографії. 1929 року у статті «До характеристики М. Ф. Комарова як бібліографа» (Україна. – К., 1929. – Кн. 338. – С. 6-72). М. І. Ясинський порушив важливу проблему предмета та обсягу історії української бібліографії. Головним принципом добору бібліографічних матеріалів, на його погляд, мав стати територіальний, тобто мають відображатися документи, рукописні або опубліковані на території етнографічної України. Щодо початкової дати історії української бібліографії, М. І. Ясинський дотримував думки про зв'язок бібліографії та «українського письменства», але наголошував на тому, що бібліографічні спроби давніх часів є лише підготовчим матеріалом, вступом до справжньої історії української бібліографії. М. І. Ясинський визначив п'ять основних періодів в історії української бібліографії. Перший починається з 1073 р., від списків «істинних» і «ложних» книг в «Изборнике Святослава» і закінчується другою половиною XVI ст. Другий – з 1574 р. – року виникнення українського книгодрукування до 1720 р. Це була доба першого українського
відродження, розквіту вітчизняного друкарства, боротьби за державність України. Цей період автор поділив на два хронологічних відрізка: 1574-1648 рр. і 1648-1720 рр. Для першого підперіода, на його думку, було характерне піднесення української книжки і бібліографії, для другого — поступовий занепад. Третій – з 1721 р., дати Указу Синоду про заборону на Україні видання книг гражданського друку. Цим Указом передбачалося «щоб на Україні не було друковано ніяких книг окрім церковних..., а при тім..., аби в них не було ніякого сліду української мови» (Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К.; Львів, 1913. – С. 423). Четвертий – з 1798 р. – опублікування «Енеїди» І. П. Котляревського до 1917 р. П'ятий – з 1917 р. по 1929 р. – сучасний період розвитку української бібліографії (за його визначенням). Окремі періоди він поділив на додаткові підрозділи. Бібліографія радянської України подавалася за типовидовою ознакою, тобто окремо характеризувався розвиток державної, науково-допоміжної, книговидавничої, рекомендаційної та ін. видів за суспільним призначенням, а також види бібліографії за змістовною ознакою. Не всі науковці погоджувалися із запропонованою ним схемою, так М. В. Здобнов та І. І. Корнєйчик дотримувалися інших поглядів на тлумачення бібліографічних явищ, подавали свою власну періодизацію, але безперечним є той факт, що підходи, запропоновані М. І. Ясинським, актуальні понині і викликають інтерес у сучасних дослідників та викладачів історії української бібліографії.
Українські бібліографи Дорошенко Володимир Вікторович (1879-1963) Важким і тернистим був творчий шлях видатного бібліографа, глибокого знавця української книги, літератури, історії, наукового життя і в цілому українознавства. У Радянській Україні, особливо у повоєнні роки і пізніше (аж до нашого часу), його ім'я згадувалося в основному у негативному плані. Праці вченого були вилучені з наукового обігу. Проте у Західній Україні і за кордоном його вважали одним із найповажніших діячів української культури. У центрі уваги бібліографічних досліджень В. Дорошенка постійно була українознавча тематика загального характеру. Де б він не знаходився, одразу обростав українськими книжками, газетами, рукописами, бібліографічними картотеками, що й допомагало створювати універсальні бібліографічні праці. На початку своєї бібліографічної діяльності Володимир Вікторович співпрацював з Російською академією наук у популярному на той час виданні «Обозрение трудов по славяноведению...», що виходило за редакцією професора В. Бенешевича. В. Дорошенко – автор 3-го випуску покажчика, що включає літературу за 1912 р. Він вийшов окремим виданням, де представлена українознавча література, і опублікована переважно в Росії, а також за її межами. Окремо видалено розділ «Бібліографія». У 20-ті роки В. Дорошенко у київському журналі «Україна» продовжував друкувати широкі огляди українознавчих матеріалів, щоправда опублікованих уже за межами УРСР протягом 1914-1928 рр.
Знання стану української науки на підставі існуючої літератури дали змогу бібліографу неодноразово виступати з бібліографічними оглядами вітчизняного наукового руху. Зокрема у широкому огляді «Український науковий рух у 1911 році», надрукованому у «Літературно-науковому віснику», подано аналіз наукового набутку (переважно в галузі літератури та історії), опублікованого у тт. 101-106 «Записок Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка», окремих видань цього товариства, Бібліографічної комісії НІШ, Українського наукового товариства у Києві, «Етнографічних збірників» тощо. До речі, варто згадати такий факт: В. Дорошенко взяв найактивнішу участь у підготовці першої сучасної української енциклопедії тритомної «Української Загальної Енциклопедії», виданої протягом 1930-1935 рр., існування якої донедавна замовчувалося в Україні. Вже у 50-х роках у Філадельфії він видав кілька ретроспективних покажчиків української емігрантської преси: "Українська національна преса в рр. 1945-1951 по цей бік залізної заслони" (1951); «Українська євангельська преса» (1952); «Показник української католицької преси». Володимир Дорошенко зробив значний внесок у розвиток українознавчої бібліографії; бібліографії красного письменства, персоналій українських бібліографів і діячів культури, у пропаганду бібліографічних покажчиків шляхом їх рецензування, бібліографічного оснащення всіх своїх наукових студій. Праці вченого зберегли свою інформаційну і наукову вартість і дають нам можливість більш повно уявити історію української бібліографії як невід'ємної складової частини загальнонаціональної української культури.
Постернак Степан Пилипович (1885-1938) Український бібліотекознавець і бібліограф, педагог. Вчився в Історично-філологічному інституті князя Безбородька у Ніжині (1905), Історикофілологічному університеті у Санкт-Петербурзі (1908-1910), Санкт-Петербургському університеті (1911). Працював учителем російської мови в школах Умані (1911), Тихорєцька (1912-1914), Таганрога (1914-1917). У грудні 1917 р. переїхав до Києва. Працював у складі комісаріату у справах Київської шкільної округи, в київському губернському комісаріаті з народної освіти та в Міністерстві народної освіти, потім редактором у книгоспілці. Керівник секції Історії освіти в Україні при Педагогічній комісії ВУАН і вчений секретар Комісії Енциклопедичного словника ВУАН (1921-1922). Постернак – перший офіційний директор ВБУ (1923-1929) і співредактор (разом з В. Козловським і М. Сагардою) видаваних нею «Бібліотечного збірника» (1926-1927) та «Журналу бібліотекознавства та бібліографії» (1927-1929). Під його керівництвом було створено Каталографічну комісію, визначено основні завдання ВБУ; формування фонду українського друку та літератури про Україну; створення національного бібліографічного репертуару друку, зведеного катагогу, національної каталографічної інструкції. 18.10.1929 був вперше заарештований, вдруге – 30.12.1937. Звинувачений у співробітництві з німецькою розвідкою та з організаціями
«БУД», «СВУ». Розстріляний 19.01.1938. Реабілітований у 1989. Архів зберігається в ІР НБУВ.
Калинович Іван Титович (1884-1927) Видатний бібліограф, видавець, перекладач, громадський діяч. Тернистим був його шлях в практичній бібліографії, тобто в складанні найрізноманітніших як за змістом, так і за формою бібліографічних посібників, причому менша частина їх була опублікована, значно більша – залишилася в рукописах, машинописах, картотеках, вирізках і зберігається в основному в архівах Львова. Почав він цікавитися бібліографією ще у 1903 р., пройшов шлях «своїх університетів» з самостійного оволодіння методами бібліографічної роботи, і перші його бібліографічні праці побачили світ у 1912 р. Вивчивши стан української бібліографії в той
час, він зосередив свою увагу на головному завданні: створенні всеукраїнської (загальноукраїнської) бібліографії – репертуарі української книги від початку книгодрукування в Україні. Куди б не кидала його доля - в Брюссель, Відень, Львів, Борислав, він багато часу проводив у бібліотеках, збирав потрібний матеріал, бібліографічно його опрацьовував, систематизував і постійно поповнював свої картотеки всеукраїнської бібліографії. Правда, зрозумівши, що це не під силу зробити одній особі, він обмежив хронологічні рамки (1900 р. до 1926 р.). Збираючи ці матеріали, І. Калинович неодноразово просить письменників, редакторів, журналістів надсилати йому відомості про нову літературу. В архіві Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника зберігаються матеріали і план "Загальноукраїнської бібліографії", яка повинна була являти хронологічний реєстр, де б обліковувалися окремі видання, листівки, періодика, україніка в чужих мовах, графіка, музикалія. Бібліограф вважав, що всі зібрані ним матеріали – це лише фундамент, основа майбутньої «Всеукраїнської бібліографії XX ст.». Не маючи змоги підготувати і видати ці матеріали, він публікує їх частинами. У різних періодичних виданнях «Українське слово» (Львів), «Шляхи» (Львів), «Книжка» (Станіслав), «Україна» (Київ), «Нова Україна» (Прага) та інших друкує різні бібліографічні праці з українознавства, причому в останній період життя І. Калинович усе частіше починає подавати поточну бібліографічну інформацію про українознавчі матеріали за рік. Наприклад, «Літопис української публікації за 1918 рік», «Бібліографія за 1922 рік», «Всеукраїнська бібліографія за 1923 рік» та ін. Особливо багато як опублікованих, так і рукописних бібліографічних покажчиків було присвячено темі «Україніка в чужих мовах, в зарубіжній пресі» – російській, білоруській, німецькій, шведській, польській, чеській, румунській та ін. «Українознавчі матеріали в російських журналах», «Шведська преса про нас», «Польські наукові причинки по українознавству», «Німецькі наукові причинки по українознавству за 1924 рік», «Україніка в чужих мовах і виданнях за 1924 рік» та ін. Багато працював бібліограф і над краєзнавчими покажчиками, які в основному залишилися в рукописному і часто в незавершеному вигляді.
Стешенко Ярослав Іванович (1904-1939)
Бібліографічні праці Стешенка являють собою одне з вершинних досягнень української бібліографії часів Розстріляного відродження ретельністю й докладністю бібліографічного опису. Разом з тим Стешенко – одна з найтрагічніших фігур української бібліографії, оскільки більшість його праць не вийшли друком і загинули. Як подає журнал «Червоний шлях», 1923 року Стешенко готував «Бібліографічний покажчик книг, надрукованих українською мовою на території Росії у 1798-1916 роках». Ця праця мала йти як другий том «Трудів
УНІК'у». З часом плани змінилися. Відомо однак, що Стешенкового покажчика було закінчено у вигляді оправленого в червоній палітурці машинопису, і в такому вигляді автор показував його Ф.Максименкові. Після війни сестра бібліографа Ірина Стешенко передала машинопис тодішньому директорові Інституту літератури АН УРСР академікові Ол.Білецькому в складі матеріалів, що утворили фонд Старицького. Наприкінці 1960-х років у цьому фонді даного машинописа не було виявлено. Багато праці вклав Ярослав Стешенко у вивчення спадщини Георгія Нарбута. Його плідна робота над Нарбутом тривала близько десяти років (покажчики опублікованих творів та літератури про митця у вид.: Георгій Нарбут: Посмертна виставка творів, Каталог. К.,1926; доповнений покажчик мав увійти до пізнішого знищеного збірника 1932) та С. Маслова (у вид.: Сергій Маслов. К., 1927). Разом з Миколою Іванченком уклав «Систематичний каталог видань Всеукраїнської Академії наук» (К., 1930; перевид.: Чікаго, 1966). 1921 роком датується його праця «Бібліографія української бібліографії» (лишилась у рукопису). Працював над бібліографією історії українського друкарства (1925), українського дитячого друку ХІХ та ХХ ст. (1928). Готував список вид. знаків (марок) і словник графіків і граверів для збірника, присвяченого сучасній українській графіці (1929). Збирав слов’янські екслібриси. Для нього самого екслібриси виконали В. Кричевський, Ол. Кульчицька, Ол. Сахновська, Ол. Усачов та Л. Хижинський. Остання велика Стешенкова праця, яку він виконав на спілку з Миколою Іванченком, – це систематичний каталог видань ВУАН за 1918-29 роки. Цей каталог охоплює 916 видань друкарських, склографічних і машинописних, що вийшли під фірмою Української Академії наук, включаючи навіть окремі відбитки – одне слово, все, що з’явилось у світ до 1 січня 1930 року. Не
реєстрували упорядники тільки вирізок статей та різного роду бланків академічних установ.
Комаров Михайло Федорович (псевдоніми: М. Уманець, М. Комар) (1844-1913) Комаров увійшов в історію нашої культури як український письменник, бібліограф, критик, фольклорист, перекладач і лексикограф. «Родом з Катеринославщини… вiн нагадував запорожця, але тiльки тодi, коли сидiв i коли не видно було його малесенької, щуплої статури, – згадував його Євген Чикаленко. – Незвичайно працьовитий, вiн увесь час поза урядовою службою нотаря сидiв над бiблiографiєю, словником так пильно, що майже нiкуди з дому не виходив». Довгі роки Михайло Федорович перебував у вирі духовного життя українського народу. Він тісно спілкувався з провідними діячами нашої культури i науки – І. Франком, Л. Українкою, Б. Грінченком, М. Грушевським, М. Коцюбинським, П. Кулішем, А. Кримським, Д. Дорошенком, Д. Яворницьким та багатьма іншими. Добре обізнаний із життям простого народу, багато зусиль доклав до популяризації друкованого слова й незабаром визначився як видатний бібліограф – «речник рідного письменства». Він сприяв публікації маловідомих творів П. Гулака-Артемовського, В. Забіли, українських віршів О. Кольцова, а також повного видання творів С. Руданського і п’ятитомного зібрання п’єс І. Карпенка-Карого. Видав «Бібліографічний покажчик нової української літератури (17981883 рр.)» (1883), бібліографічні покажчики до творчості І. Котляревського, Т. Шевченка, М. Лисенка, «Бібліографію з питань українського фольклору». Збірка бібліографічних
матеріалів «Українська драматургія» (1906) охоплює здобутки української драматургії за 1815-1912 рр. На жаль, найбільшу працю вченого – бібліографічний покажчик українського книгодрукування від часів «Енеїди» І. Котляревського – втрачено в роки сталінських репресій. Як лексикограф М. Комаров залишив чотиритомний «Словар російськоукраїнський» (1893-1898), що поряд із відомим словником Б. Грінченка істотно поповнив лексичну скарбницю української мови. Комаров зібрав першу в Одесі українську бібліотеку, до якої входили близько 3000 різноманітних видань. Вона лягла в підмурівок заснованої в Одесі 1920 року Української державної бібліотеки імені Т.Г. Шевченка, а нині входить до складу Одеської державної наукової бібліотеки імені М. Горького, як колосальної ваги комплекс україніки.
Вальо Марія Андріївна (1925-2011) Український бібліограф, літературо- та бібліографознавець. Кандидат філологічних наук (1962). Її основні праці присвячені розвитку літературно-наукової думки України кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст., української літератури і науки в Західній Україні, історичних жанрів української прози та драматургії, історії українського театру, міжслов’янських літературних зв’язків. Марія Андріївна уклала низку бібліографічних покажчиків, а також численні бібліографії персоналій про українських письменників. М. А. Вальо – автор багатьох статей про діячів української бібліографії – Ю. Меженка, І. Калиновича, М. Гуменюка, Л. Ільницьку, В. Полєка та ін.; енциклопедичних статей до «Української літературної енциклопедії», видань «Українська журналістика в іменах»; науковий редактор, рецензент численних бібліографічних праць. Марія Андріївна брала участь у загальноукраїнських і Міжнародних наукових конференціях – славістичних колоквіумах, конгресах Міжнародної асоціації україністів, Шашкевичівських читаннях, конференціях Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, зокрема, «Українська періодика: історія і сучасність». У 1970–1980-х рр. М. Вальо керувала науковим семінаром з питань книгознавства та історії бібліотечної справи у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника. Виступала на Міжнародній українознавчій конференції в Урбана-Шампей (США) з доповіддю «Концепції і проблеми слов’янської і славістичної бібліографії» (1999). Член Репертуарної ради при Львівському обласному відділі культури (в 1960-х); дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка у Львові (1992).
Погребенник Федір Петрович (1929-2001) Це яскрава творча особистість, учений, літературознавець був провідним науковим співробітником Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України, головним бібліографом Національної парламентської бібліотеки України, мав звання лауреата Державної премії України ім. Т. Шевченка, заслуженого діяча науки і техніки України, доктора філологічних наук, професора. Вчений був одним з найавторитетніших дослідників історії українського письменства, фольклору, літературної критики і журналістики, культуролог. Він автор понад 1300 наукових і художніх публікацій. Ось тільки деякі з них: «Ольга
Кобилянська в критиці та спогадах» (1963), «Лесь Мартович» (1971), «Василь Стефаник. Семінарій» (1979), «Сторінки життя і творчості Василя Стефаника» (1980), «Іван Франко в українськоросійських літературних взаєминах», матеріали міжнародних конференцій по творчості І. Франка, Ю. Федьковича, О. Кобилянської, в яких вміщено наукові дослідження Федора Петровича. Фундаментальні праці, в яких він був співавтором: «Історія української літератури» у 8-ми томах (1967-71), шість томів (із 50-ти) Івана Франка, шість томів Михайла Коцюбинського, п’ятитомники Ольги Кобилянської та Олександра Білецького, двотомник Гната Хоткевича, однотомники Євгенії Ярошинської, Василя Стефаника, Леся Мартовича.
Медведєв Юрій Борисович (1919-1998) Працював зав. відділом статистики друку у Книжковій палаті України у Харкові (майже 11 років), підтримуючи на належному рівні поточний статистичний облік усіх видів друкованої продукції. Працював зав. філіалом ХДНБ ім. В. Короленка (з 1963), заступник директора з наукової роботи (з 1964) ЦНСГБ Міністерства сільського господарства УРСР (у Харкові). Після повернення до Книжкової палати очолював науково-методичний відділ, не пориваючи зі статистикою друку. Вперше розглянув проблему методологічного характеру: співвідношення між бібліографією, бібліографічною та видавничою статистиками, основні напрями та аспекти статистичного вивчення друкованої продукції, необхідність удосконалення статистики періодичних видань тощо у статті «До питання статистичного дослідження друку» (1972), яка стала підсумком його 20-річних досліджень. Відповідальний редактор статистичного довідника «Преса Української РСР. 1918-1957» (1958). Автор, співавтор, редактор низки бібліографічних покажчиків. Брав участь у підготовці бібліографічного покажчика «Українська радянська література між III і IV з'їздами письменників України, 1954-1959» (1959). У 1967 Книжкова палата розпочала бібліографування праць самої Палати та її співробітників. Медведєв був ініціатором і співвиконавцем цього почину. Співукладач щорічника: «Українська РСР у виданнях республік Радянського Союзу і країн соціалістичної співдружності» (1967-1970), грунтовного двотомного збірника документів і матеріалів «Книга и книжное дело в Украинской ССР: за 1917-1984 рр.» (1986). Вершиною
бібліографічної діяльності Медведєва є узагальнення бібліографічного досвіду в галузі державної бібліографії, тобто його сходження на методологічний рівень бібліографознавства. Виступав з доповідями на наукових конференціях. Брав активну участь у роботі знаменитого на весь СРСР у 1960-ті роки харківського «Клубу любителів книги». Нагороджений медаллю «За трудову доблесть», нагрудним знаком «Отличник печати». Заслужений працівник культури УРСР.
Биковський Лев Юстимович (1895-1992)
Український бібліограф, книгознавець, бібліотекознавець, історик та мемуарист. Навчався у Політехнічному, згодом Лісовому інститутах у Петербурзі (19121915), в Українському державному університеті в Кам'янці-Подільському (19191920). Працював секретарем у Київському видавницві «Друкар» (з 1918), один із перших бібліотекарів ВБУ в Києві (19201921). Автор понад 20 статей про перші роки бібліотеки. Виїхав до Польщі, де продовжив опановувати бібліотечну справу (1921). Навчався на філософському факультеті Варшавського університету, закінчив курси бібліотекознавства при Варшавській публічній бібліотеці (1921-1922). Працював у Варшавській публічній бібліотеці (1928-1944), згодом став її директором (1942). Співпрацював з книгознавчими установами як в Україні (УНІКом), так і поза її межами, зокрема з Чехословацьким бібліографічним інститутом, «Товариством прихильників української книги». Заснував серію «Книгозбірня українського бібліографічного мікроба», в якій вийшли праці, присвячені проблемам книгознавства, бібліотечній справі та бібліографії. В 30-х роках у «Бюлетені Варшавської публічної бібліотеки» було надруковано його біобібліографічні матеріали про польських, чеських та словацьких бібліотекарів та бібліографів. Перебував у Німеччині, у різних таборах для переміщених осіб (1945), пізніше займався журналістикою,
перевидав ряд своїх книгознавчих праць, брав участь у розбудові УВАН, в якій очолив книгознавчу комісію. Виїхав до США (1949), спершу до Нью-Йорка, згодом до Денвера (з 1954). Працював у місцевій публічній бібліотеці, був незмінним секретарем Денверської групи УВАН, намагався поновити разом з Л. Винаром діяльність Українського бібліологічного інституту (1954-1963). Був одним із засновників Українського історичного товариства США. Автор низки біобібліографічних та біографічних матеріалів про діячів української науки та культури. Активний учасник українського наукового руху, співпрацював і друкувався у видавництвах УВАН, Інституту Дослідів Волині, в українській пресі США, Канади і країн Європи. Творчу спадщину Биковського складають понад 530 друкованих праць.
Левицький Іван Омелянович (1850-1913)
Український культурногромадський діяч, бібліограф, письменник, журналіст, видавець. Народився у родині священика. Навчався у Станіславській гімназії, з 3-го класу якої був призваний до австрійського війська у м. Пешт (1870). Перебуваючи на військовій службі, склав екзамен на атестат зрілості (1871). Вступив на філософський факультет Віденського університету. Писав вірші, оповідання, перекладав матеріали з російських газет німецькою мовою для віденських часописів; займався журналістикою, редагував газети. Деякий час Левицький працював у страхових товариствах «Славія», «Ацієнда», «Дністер» у Львові. Опублікував окремими виданнями праці з історії на суспільно-економічні, політичні та літературні теми. На розвиток бібліографічних інтересів Левицького мав великий вплив Я. Головацький. Левицький зібрав великий матеріал до Біобібліографічного словника культурно-громадських та інших діячів Галичини. Незначна його частина (на літери «А» і «Б») вийшла друком у 4-х випусках під назвою «Прикарпатська Русь в XIX віці в біографіях І портретах єї дєятелей» (1898-1901). Очолював бібліографічну комісію при НТШ у Львові (1909). Залишив після себе велику архівну спадщину, зокрема матеріали для словника псевдонімів і криптонімів українського письменства Галичини
(близько 800 авторів), яка зберігається в основному у відділі рукописів ЛННБ ім. В. Стефаника НЛН України.
Маслов Сергій Іванович (1880-1957) Український книго-, літературо- та бібліотекознавець, бібліограф. Професор (1935), член-кореспондент АН УРСР (1939). Навчався в КПІ (з 1898), потім на природничому відділенні (з 1900) і на історикофілологічному факультеті Київського університету св. Володимира (19021907). Учень В.М. Перетца. Зробив вагомий внесок у розвиток українського книгознавства, науковобібліографічного описування стародруків та рукописних книг. Проводив наукові дослідження у галузі історії давньої російської та української літератур, палеографії, бібліографії та історії друкарства. Викладав у Київському університеті св. Володимира, на Вищих жіночих курсах, у Київському археологічному інституті та інших навчальних закладах Києва (з 1913). Був одним із перших в Україні викладачів історії книги і бібліотек. В роки Першої світової війни перебував в свакуції в Саратові, де вивчав рукописи і стародруки (1915-1916). У роки Великої Вітчизняної війни перебував в евакуації в Уфі. Був удостоєний вченого ступеня доктора філологічних наук без захисту дисертацій (1948). Через хворобу очей змушений був залишити ро¬боту. Співпрацював з журналом «Бібліологічні вісті» (з 1923). На початку 1930-х рр. праці Маслова були піддані критиці за «націонал-шовіністичні тенденції». Протягом п'яти років його твори не друкувалися (1929-1934). Автор близько 100 публікацій. Маслов узагальнив бібліографічний
досвід у галузі описування слов'янських стародруків, розробив класифікацію типів наукового опису, сформулював принципи комплексного вивчення книги. Основна риса його методики – попримірниковий опис стародруків, який відзначає найдрібніші деталі книг, що дає матеріал для реконструкції історії книги та її примірників. Значну цінність становлять неопубліковані рукописи бібліографічного характеру: наукові описи рукописних зібрань бібліотек Історичного товариства Нестора-літописця, університету св. Володимира, Київської духовної академії, приватних осіб, бібліографічний супровід до публікацій творів українських письменників – М. Смотрицького, Л. Карповича, К. Саковича, І. Галятовського та ін. Його наукова бібліотека (11 тис. т.) та особовий архів (8 335 од. зб.) зберігаються в ІР НБУВ.
Література Добко Т. Бібліограф, педагог, організатор бібліотечної справи : [до 70-річчя від дня народження Павли Рогової] / Т. Добко // Вісн. Кн. Палати. – 2017. – № 11. – С. 33–37. Федорова М. Роль і місце у громадській діяльності Володимира Короленка / М. Федорова, Н. Влезько // Бібл. Форум : історія, теорія і практика. – 2017. – № 4. – С. 47–49. Глибицька С. Бібліографічні та бібліографознавчі праці В. М. Грамми : [до 80-річчя від дня народження] / С. Глибицька // Бібл. Форум. – 2017. – № 3. – С. 62–63. Зданоська В. Книгознавчі читання до 135-річчя від дня народження Віктора Федоролвича Іваницького : [бібліограф] / В. Здановська // Бібл. вісн. – 2017. – № 1. – С. 55–56. Кушнаренко Н. Видатний педагог, талановитий учений, непересічна особистість : [бібліотекознавець В. К. Удалова] / Н. Кушнаренко // Бібл. вісн. України. – 2012. – № 4. – С. 48–53. Пашкова В. Вчений, викладач, лідер бібліотечного співтовариства : [І. О. Шевченко] // Бібл. планета. – 2012. – № 1. – С. 31–32. Кушнаренко Н. Людина високого професіоналізму і шляхетної душі : [український бібліотекознавець В. В. Сєдих] / Н. Кушнаренко // Бібл. форум України. – 2011. – № 3. – С. 47–50. Кушнаренко Н. Відомий український дослідник, педагог, бібліограф : [Ніна Михайлівна Березюк] / Н. Кушнаренко, А. Соляник // Бібл. форум України. – 2017. – № 1. – С. 61–63.
Кушнаренко Н. Відома постать вітчизняного бібліотекознавства : [укр. бібліотекознавець В. А. Мільман] / Н. Кушнаренко, А. Соляник // Бібл. форум України. – 2010. – № 2. – С. 43–47. Березюк Н. Історик і бібліограф : [Ольга БагалійТатаринова] / Н. Березюк // Бібл. форум України. – 2009. – № 4. – С. 39–43. Солоіденко Г. Петро Стебницький – оборонець української книги та української мови / Г. Солоіденко // Бібл. вісн. – 2007. - № 2. – С. 29–33. Непомнящий А. Засновник книгознавчої бібліографії : [до 150-річчя від дня народження Арсенія Маркевича] / А. Непомнящий // Бібл. вісн. – 2005. – № 4. – С. 38–43. Тронько П. 10 років на службі національної бібліографії України : [історик і бібліограф В. Ю. Омельчук] / П. Тронько // Бібл. вісн. – 2002. – № 4. – С. 41. Стрішенець Н. Степан Постернак – один з найяскравіших керівників НБУВ : [до 80-річчя НБУВ] / Н. Стрішенець // Бібл. вісн. – 1998. – № 5. – С. 29.