Покажчик по маланюку 2017 by biblioteka

Кам’янець-Подільська МЦБС Центральна міська бібліотека імені Костя Солухи Методико-бібліографічний відділ

Співець Степової Еллади Біобібліографічний покажчик до 130-річчя від дня народження Євгена Маланюка

ББК 91.9:83.34(УКР)9 С 72 Співець Степової Еллади : до 130-річчя від дня народження Євгена Маланюка : реком. біобібліогр. покажч. / Кам’янець-Подільська центральна міська бібліотека ім. Костя Солухи ; упоряд.: О. В. Дачковська. – Кам’янець-Подільський, 2017. – 48 с.

Упорядник: О. Дачковська Відповідальна за випуск : О. Дачковська

Кам’янець-Подільська міська центральна бібліотека імені Костя Солухи, 2017

Від упорядників Увазі читача пропонується рекомендаційний біобібліографічний покажчик «Співець Степової Еллади», в якому на базі фондів Кам’янець-Подільської центральної міської бібліотеки, представлено матеріали, які висвітлюють життєвий і творчий шлях Євгена Маланюка. Видання приурочене 130-річчю з дня народження Євгена Маланюка. В тематичні рубрики спочатку включені твори Євгена Маланюка, публікації зі збірників, далі – матеріали про життєвий і творчий шлях з періодичних видань. Матеріали з книг, збірників, розміщені за абеткою авторів та назв статей, потім – газетно-журнальні матеріали за зворотною хронологією. Відбір матеріалів завершено у листопаді 2017 р. Довідковий апарат складається з алфавітного покажчика авторів та назв публікацій і покажчика використаних періодичних видань. Бібліографічний опис здійснено за ДСТУ ГОСТ 7.1 – 2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис», ДСТУ 3582 – 97 «Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила». Рекомендовано бібліотечним працівникам, викладачам літератури, студентам, учням загальноосвітніх шкіл, літературознавцям та іншим категоріям читачів, яких цікавить історія української літератури в Україні й за кордон.

На хресті слова розіп’ятий Євген Маланюк належить до покоління, народженого на порубіжжі XIX та XX століть, долю якого вирішили події революційних перетворень початку XX століття. Залишивши окопи першої світової війни поручник російської армії. Є. Маланюк майже з перших днів народження Української Народної Республіки віддає себе служінню Україні. Йому довелося пройти з українським військом три довгих роки боротьби за українську незалежність. Причому бути з військом і тоді, коли армії УНР налічували 150 тис. вояків, а також коли вони з тріумфом переможців крокували площею перед святою Софією, і тоді, коли у війську залишалося п'ять тисяч воїнів і розтерзані українські армії відходили до збручанського кордону. Є. Маланюка ніколи не зраджувало почуття обов'язку перед Україною мобілізованого добою українського старшини: ні на шляхах фронтів, ні в таборах інтернованих вояків УНР у Польщі, ні у півстолітніх митарствах чужими світами у Польщі, Чехії, Німеччині, США. Власне, Україна залишилася у серці всіх, кого свого часу покликала до служіння, народжена революцією УНР, а це П.Тичина і О. Довженко, В. Сосюра і В. Самійленко, П. Панч і О. Олесь, С. Черкасенко і М. Вороний, В. Чумак і В. Пачовський, Г. Чупринка і Г. Косинка, В. Винниченко і С. Васильченко, О. Журлива і Г. Михайличенко, І. Липа та Ю. Липа. По різному склалися їхні долі. Наприкінці листопада 1920 року Євген Маланюк назавжди залишив Батьківщину. У польських таборах інтернованих вояків УНР, коли прийшла свідомість, що швидкого повернення на батьківщину не буде, прийшла свідомість продовжити служіння Вітчизні своїм словом. Ось як про це згадував сам письменник у статті «Дмитро Донців. До 75-ліття»: «Ми розв'язували загадки, низку загадок, що їх поставила перед нами сама історія. Розв'язували – незалежно від наших службових рангів і колишніх становищ в Армії... Як це

так сталося, що ми, адже ж озброєні духом великої ідеї, опинилися в таборах? Як це сталося, що ми, адже ж непереможні, тепер – переможені й безсилі? Як могло статися, що ми, сини Батьківщини, Батьківщину – покинули, і Вона – залишилася без нас, її вірних синів? І на ці подібні питання – відповіді ми не одержували ані від наших військових начальників (що самі собі ставили ці питання), ані навіть від тих політиків-цивілів, зазвичай міністрів, які врядигоди відвідували нас у таборах... Залишалося шукати відповідей самостійно, отже самотужки. Бібліотек, властиво, не було, отже, треба було починати з себе самих, з роздумів у пущі, з лірики... І лірика заговорила перша. Але лірика, хоч не хоч, керувала на ту саму генеральну тему: «як сталося?», «чому сталося?». Пошук відповідей на вічні питання тривали все життя митця. Поет, історіософ, культуролог, прагнучи збагнути оте «як сталося?» логічно прийшов до розв'язання філософського питання «що ми за народ?», яке так само логічно перетікало у пошук відповіді на запитання «що робити?». Так склався півстолітній діалог митця зі своєю Батьківщиною. Діалог без відповіді, але з твердим переконанням, що він таки буде почутий. Виповнилося п'ятнадцять років від першої статті про митця в материковій Україні. Євгену Маланюку неймовірно поталанило на дослідників і шанувальників. Він насправді потужно повернувся на Батьківщину своїми поезіями, есеями, статтями, публіцистичними працями. Нам залишається лише долучитися до творчої спадщини одного з найбільших українських митців минулого століття.

Л. Куценко, доктор філологічних наук, професор Кіровоградського педагогічного університету ім. В. Винниченка

Завжди напружено, бо завжди – проти течій. Завжди заслуханий: музика, самота. Так без шляху, без батька, без предтечі. Так – навпростець – де спалює мета. Євген Маланюк

Князь духу Короткий літопис життя і творчості Євгена Маланюка Євген Маланюк (1897–1968) Євген Маланюк – найбільший поет діаспори і один із найяскравіших українських поетів ХХ ст., борець за державний суверенітет України, публіцист і літературний критик, мемуарист і культурологенциклопедист, чия творчість за радянських часів була під суворою забороною, а сам він від кремлівських ідеологів отримав ярлики «українського фашиста» та «обпльовувача України». І лише після здобуття Україною державного суверенітету творча спадщина Є. Маланюка стала доступною широкому читацькому загалу України. 1 лютого (20 січня за ст. ст.) 1897 року в селищі Архангород Херсонської губернії (нині містечко Новоархангельськ Кіровоградської області) Гликерія Яківна

Маланюк, донька «чорногорця Якова Стоянова, військовика із сербських осадчих», народила сина Євгена. Євгенів батько, Филимон Васильович Маланюк, працював учителем, а згодом – повіреним Архангородського суду, захоплювався просвітницькою діяльністю, був режисером аматорських театральних постановок, співав у церковному хорі, друкувався в часописах та ініціював у своєму містечку відкриття гімназії. Дитинство Євгена проходило «на дві хати»: дідову й батькову, що цікаво позначилося на його світогляді. Якщо по батьковій лінії всі були етнічними українцями і шанували споконвічні національні духовні та культурні цінності, то Гликерія Яківна зросла у атмосфері «якихось... колоніального типу «дворянських гнізд» із клавесинами, дагеротипами, сентиментальними романами й романсами, балами й гостинами, демонічними гусарами, слідами спогадів про «юних» декабристів і байронічних лермонтівських поручників, засланих на «погибельний Кавказ». Тож недивно, що майбутній поет змалечку всотав як дух українства, так і повагу до представників інших національностей, якими був багатий південь Російської імперії, особливо його рідна Херсонщина. Євген змалечку виявив неабиякі здібності до навчання. Блискуче закінчивши Архангородську початкову школу, 1906 р. він став учнем Єлисаветградського земського реального училища, де за великі успіхи його не лише звільнили від сплати за навчання, а й відзначили спеціальною стипендію Єлисаветградського земства. Саме під час восьмирічного перебування в стінах реального училища (де свого часу здобували освіту видатні діячі української культури: меценат Євген Чикаленко, актори Панас Саксаганський, Микола Садовський і Гнат Юра, письменник Юрій Яновський та ін.), тринадцятирічний Євген почав віршувати, а також зацікавився театром і живописом. Закінчивши училище, 1914 р. Маланюк уступив до Петроградського політехнічного інституту, проте закінчити його завадила Перша світова війна – юнака мобілізували до армії.

Восени того ж року Євген став курсантом Київської військової школи, де, за свідченням дивом уцілілих документів, виявив хист до навчання, цього разу «мілітарного». Після закінчення військової школи (січень 1916 р.), прапорщик Маланюк протягом кількох місяців служив у 39-му піхотному запасному батальйоні на території Володимирської губернії, а з серпня 1916 р. у званні молодшого офіцера відряджений спочатку до 4-ої роти 2-го Туркестанського стрілецького полку, а потім – до 2-ої кулеметної роти на Південно-Західному фронті. Наступний, 1917-й, рік виявився переламним у історії не лише Російської імперії, а й усього світу, ставши своєрідною «точкою неповернення», часом зародження на руїнах імперії Романових нової – більшовицької імперії, котра завдала по національно-визвольних прагненнях українців чергового жорстокого удару. Шаленим буревієм цей рік пройшов і по Маланюковій долі: жорстокі будні на фронтах Першої світової, неочікувана відпустка додому на похорони батька (мати пішла з життя 1913 року), демобілізація з російської армії та участь у творенні Української народної республіки (УНР), нарешті – служба в Генеральному Штабі армії УНР. Згодом Євген Филимонович став ад’ютантом видатного українського полководця, командувача Наддніпрянською Армією УНР генерала- хорунжого Василя Никифоровича Тютюнника. І генерал, і його ад’ютант сповідували однакове кредо – боротися за Україну до останньої можливості. Провоювавши за незалежність України цілих три роки (19171919), Євген Маланюк болісно сприймав поступовий занепад УНР. А після її падіння в жовтні 1920 р. він разом із тисячами її бійців, мусив залишити Україну, передчуваючи, що прощається з Батьківщиною назавжди: Не забути тих днів ніколи: Залишали останній шмат. Гуркотіли й лякались кола Під утомлений грім гармат. Налітали зловісні птахи, Доганяли сумний похід,

А потяг ридав: на Захід... на Захід... на Захід... І услід – реготався Схід. Роззявляв закривавлену пащу. П’яний подих нудив, як смерть. Де ж знайти нам за Тебе кращу Серцем, повним Тобою вщерть? («Ісход», 1920) У Польщі, в Калішському таборі для інтернованих українських вояків, Євген Маланюк остаточно відбувся як поет. Він усвідомлював, що боротьбу за державність України доведеться вести іншими, невійськовими засобами: віднині «полем бою» ставали ідеологічна боротьба та поетична творчість. Тож разом зі своїми товаришами Юрієм Дараганом, Максимом Загривним, Миколою Чирським та ін. він почав видавати журнал «Веселка» (1922–1923), де друкувався й сам. За його відомою формулою, саме тоді він змінив зброю воїна – стилет на «зброю» поета – стилос («…Стилетом був мій с т и л о с / І стилосом бував с т и л е т. «Напис на книзі віршів», 04.01.1925) Після Калішського табору Є. Маланюк переїхав до Чехословаччини і закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії в Подєбрадах (до слова, тоді її ректором був Іван Панасович Шовгенів, батько відомої української поетки Олени Теліги). Дванадцятого серпня 1925 року Євген Филимонович повінчався із студенткою-медиком Зоєю Равич (котра мала полтавські корені) у православній церкві Св. Миколая на «Малей странє» у Празі. «За їхніх часів у Подєбрадах утворився літературний гурт, який писав, дискутував, змагався. До нього належало більше, але за прізвищем треба згадати Наталю Лівицьку-Холодну, Миколу Чирського, Олену Телігу, Леоніда Мосендза. З Праги приїжджали Ольжич, Самчук. На той час в Подєбрадах припадають, либонь, найбільш безжурні й безтурботні дні Маланюка» . Згодом ця група отримала назву празької поетичної школи. «Її безумовним лідером був Є. Маланюк. Стильово до неї

належали Юрій Дараган, Леонід Мосендз, Юрій Клен, Олег Ольжич, О. Лятуринська, О. Теліга... Більшість із них належало до т. зв. «вісниківців». Всі вони були зближені світоглядно, стилістично й тематично, їхня творчість була спрямована найчастіше в минуле України, часто набирала історіософічної наснаги, акцентувала вузлові періоди історії, перегукувалась із сучасністю Хоча через емігрантську невлаштованість Маланюка його шлюб із Зоєю Равич був нетривалим (1929 р. Євген сам від’їхав до Польщі), теплі почуття одне до одного вони пронесли через все життя. Саме завдяки цій жінці ми маємо більшість документів про великого українського поета, зокрема його останні фотографії. Емігрантські шляхи, за його власним висловом, «циганські мандри по чужинах» знову привели Маланюка із Польщі до Чехословаччини, куди він повернувся з другою дружиною, чешкою Богумилою Савицькою. У 1945 році, залишивши Богумилу й сина Богдана, які не схотіли з ним їхати, Маланюк подався до Німеччини, а звідти в 1949 році – до США. Адже в Європі на нього полювали радянські спецслужби, які «ліквідували небажаних елементів» навіть поза межами СРСР, у інших країнах, що підтверджено вбивствами Симона Петлюри в Парижі (1926) і Степана Бандери в Мюнхені (1959). За ці довгі мандри й поневіряння Маланюка іноді називають українським Одіссеєм. На жаль, на відміну від Гомерового героя, до своєї «України-Ітаки» Євген так і не повернувся. Тож невипадково крізь усю його творчість «червоною ниткою» проходять два взаємопов’язаних мотиви: «самотність» (ключові слова: «самота», «розлука», «прощання») та «дорога» («потяг», «вагон», «вокзал»). Здавалося б, у заокеанській еміграції Маланюка доля не образила: лише спершу він був вантажником у порту, а потім працював у інженерному бюро в Нью-Йорку і навіть заробив пенсію. А в 1958 р. його обрано почесним головою об’єднання українських письменників «Слово». Та не лежала душа українського поета до «безсонячних щілин Мангатану», «брудного Брукліну» і «вузького каньйону Бродвею». Вечорами

та ночами, усамітнюючись, він подумки линув до України, рідної Херсонщини, річки Синюхи... А життя добігало кінця: в лютому 1968 р. Євгена Маланюка не стало. Коли знайшли його тіло, то виявилося, що у свій останній вечір він збирався до театру – в кишені лежав квиток. Тож Митець залишався вірним Мистецтву до останнього подиху… Поховали його «у тихому нью-джерському Бавнд Бруку», який американські українці називають своїм пантеоном.

Жінки в житті Є. Маланюка

1925 року в Подєбрадах Є. Маланюк познайомився зі студенткою медицини Зоєю Равич із Полтавщини і невдовзі одружився з нею (заручини відбулися 5 липня, а вінчання 12 серпня в церкві святого Миколая у Празі). Проте 1929 року подружжя взяло розлучення. Євген, завершивши академію, подався на заробітки до Варшави. А Зоя залишилася навчатися в Празі. Богуміла Савицька – муза болю, гніву, боротьби… У Варшаві доля звела Євгена Маланюка зі співробітницею чеського посольства Богумілою Савицькою, що з часом стала

його другою дружиною. 1933 року в подружжя народився син Богдан. Друга світова війна порушила сімейну ідилію. Богуміла дедалі частіше виїздить із сином до рідних у Прагу, а Євген підробляє, де тільки може: вчителем у Варшавській православній семінарії, перекладачем текстів до кінохронік, часто живе надголодь.

Імператор залізних строф Огляд творчості Євгена Маланюка Сам себе Є. Маланюк назвав імператором залізних строф! Ця фраза міцно вкоренилася в літературі стосовно життя й творчості Маланюка, у спогадах про нього. Значну частину творчості поета становить поезія, присвячена Батьківщині. Поезію Євгена Маланюка можна назвати автобіографічною, адже в ній митець передавав своє світовідчуття, розуміння подій, свідком яких він був. Воїн УПА після поразки визвольних змагань повинен був разом зі своїми товаришами назавжди покинути Батьківщину, стати вигнанцем. Опинившись в еміграції, він, як і багато інших, гостро переживав свою відірваність від України, мріяв повернутися на рідну землю. Життя склалося так, що його муза була покликана служити державотворчій ідеї, будити й формувати націю. Майбутній письменник вітав українське відродження 1917-1918 рр., про що пізніше написав у своїх поетичних творах. Поетичні рядки – це пошуки відповіді на ті питання, які дуже хвилювали молоду людину, це роздуми над історією й майбутнім рідної держави і її народу, вони, по суті, стали магістральним напрямом ранньої творчості Євгена Маланюка. У Подєбрадах (1924) поет дебютує збіркою віршів «Стилет і стилос», через рік виходить його друга збірка – «Гербарій». Осмислення трагічної долі Вітчизни та пошуки виходу із цього становища – наскрізні мотиви поезій цього періоду. У

наступних збірках («Земля й залізо», 1930; «Земна Мадонна», 1924; «Перстень Полікрата», 1939) Є. Маланюк усе більше заглиблюється в історію України, шукаючи в ній державотворчі ідеали, але разом із тим шукаючи відповіді на питання сьогодення. Міцності, силі, мужності поет протиставляє «рабську кров», «розслабленість ледачу». Він шмагає українців і Україну задля однієї мети – хоч так розбудити віками витравлювань національну свідомість народу. Творчість Є. Маланюка дійшла до читача в дев’ятьох збірках. Самі назви говорять нам багато: «Стилет і стилос», «Гербарій», «Земля і залізо», «Земна Мадонна», «Серпень» та інші. Дуже різноманітними видаються нам тексти поета, але серед них так чи інакше вирізняються кілька мотивів, кілька тем, що наскрізно проходять крізь усю творчу спадщину Є. Маланюка: • центральний образ лірики – образ України, її доля, її історія; • болісне почуття розлуки з рідним краєм – головний мотив творчості поета-мислителя в еміграції; • образ України присутній практично в усіх віршах Є. Маланюка, бо, осмислюючи минуле й сучасне, поет посилається на історію України, на долю української нації. Складними переживаннями ліричного героя-вигнанця, болем за долю батьківщини сповнені твори митця; • суть концепції історії України очима Є. Маланюка в тому, що митець постійно шукав відповіді на питання: чому Україна зазнала поразки? І пов’язував історію України із сконцентрованою символікою в пласті історії. Для поета Україна – Еллада Степова, Київ – Степова Александрія; • Є. Маланюку болить втрата державності, утрата тієї еллінської краси й сили, які були притаманні Україні княжої доби. Є. Маланюк був упевнений, що Україна зуміє вибороти собі незалежність, бо має це місце в історії.

Збірки Маланюка: – 1925р. перша збірка «Стилет і стилос» – 1926р. «Гербарій» – 1930р. «Земля і залізо» – 1934р. «Земна Мадонна» – 1939р. «Перстень Полікрата» – 1943р. «Вибрані поезії» – 1951р. «Влада» – 1953р. поема «П’ята симфнія» – 1954р. «Поезії» – 1959р. «Остання весна» – 1962, 1966рр. «Книга спостережень» у 2-х томах – збірка есеїв – 1964р. «Серпень» – 1972р. посмертна збірка – «Перстень і посох»

Літературна премія ім. Є. Маланюка

Премія є творчою відзнакою, якою нагороджують літераторів Кіровоградської області за високохудожні твори, спрямовані на ствердження гуманістичних ідеалів, збагачення історичної спадщини народу, державотворення та демократизацію суспільства. Премію встановлюють у трьох номінаціях:   

художня література (поезія, проза, драматургія); літературознавство та публіцистика; переклад (з української мови на інші мови, з інших мов на українську мову).

Вручення відбувається щорічно до 2 лютого – дня народження Євгена Маланюка. Автору твору-переможця надають звання «Лауреат обласної літературної премії імені Євгена Маланюка», вручають диплом установленого зразка, нагрудний знак лауреата, почесну відзнаку обласної ради і обласної державної адміністрації – скульптуру «Степовий орел» та грошову винагороду.

Окремі видання творів Маланюк Є. Вибрані поезії / Є. Маланюк ; упоряд. І. В. Немченко. – Харків : Ранок, 2008. – 288 с. Маланюк Є. Ф. Блакитний день волинської землі : твори / Є. Ф. Маланюк ; упоряд. І. Нагорної. – Рівне, 2013. – 112 с. Маланюк Є. Єдиним сном, єдиним болем / Є. Маланюк. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2013. – 336 с. Маланюк Є. Крила спостережень : статті про літературу / Є. Маланюк. – Київ : Дніпро, 1997. – 430 с. Маланюк Є. Книга спостережень : фрагменти : від Кобзаря до нації : студії та роздуми / Є. Маланюк. – Київ, 1995. – 235 с. Маланюк Є. Крути : народини нового українця / Є. Маланюк ; упоряд. передм. П. М. Мовчана. – Київ : Просвіта, 2015. – 36 с. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури / Є. Маланюк. – Київ : Обереги, 1992. – 78 с. Маланюк Є. Невичерпальність : поезії, статті / Є. Маланюк ; упоряд. передм. та прим. Л. В. Куценко. – Київ : Веселка, 1997. – 318 с. Маланюк Є. Повернення : Поезії. Літературознавство. Публіцистика. Щоденники. Листи / Є. Маланюк. – Львів : Світ, 2005. – 495 с.

Маланюк Є. Ф. Поезії / Є. Ф. Маланюк ; упоряд., вступ. ст. і прим. М. Я. Неврлого. – Київ : Укр. письменник, 1992. – 318 с.

Публікації у збірниках Маланюк Є. Поезія / Є. Маланюк // Далекі зірниці. Українська література першої половини ХХ ст.: навч. посіб. / упоряд. В. І. Шкляр, П. П. Орленко. – Київ Грамота, 2005. – С. 194–208. Маланюк Є. Поезія / Є. Маланюк // Празька поетична школа : антологія / упоряд. та передм. О. Г. Астаф’єва, А. О. Дністрового. – Харків : Ранок, 2009. – С. 35–72. Маланюк Є. Поезія : посіб. для 11-го кл. / Є. Маланюк. – Харків : Ранок, 2001. – 79 с. Маланюк Є. Поезія / Є. Маланюк // Українське слово : хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. / упоряд. В. Яременко. – Київ : Аконіт, 2001. – Кн. 2. – С. 420–433. Маланюк Є. Поезії / Є. Маланюк // Українська література : хрестоматія-довід. : 11 клас / упоряд. О. І. Борзенко. – Харків : Ранок, 2014. – С. 241–243. Маланюк Е. Стихотворения. Поэмы / Е. Маланюк ; пер. с укр. В. Богуславской. – Киев, 2006. – 528 с. Маланюк Є. Ясновельможий пан Мазепа – тло і постать. Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч / Є. Маланюк. – Київ : Обереги, 1991. – 45 с.

Матеріал про життя і творчість Євгена Маланюка книги та публікації у збірниках Бернадська Н. І. Євген Маланюк // Бернадська Н. І. Українська література ХХ ст. : довід. – Київ : Знання-Прес, 2007. – С. 105–109. Братунь Р. Повернення майстра : про Євгена Маланюка // Золотий гомін. Українська література : хрестоматія для 11-го кл. серед. шк. / упоряд. О. С. Непорожній. – Київ : Освіта, 1995. – С. 88–104.

Войчишин Ю. «…Ярий крик і біль тужавий». Поетична особистість Євгена Маланюка / Ю. Войчишин. – Київ : Либідь, 1993. – 112 с. Ільницький М. М. Західноукраїнська і емігрантська поезія 20–30 років / М. М. Ільницький. – Київ : Знання, 1992. – 48 с. Євген Маланюк (1897–1968) // Далекі зірниці. Українська література першої половини ХХ ст.: навч. посіб./ упоряд. В. І. Шкляр, П. П. Орленко. – Київ : Грамота, 2005. – С. 191–193. Євген Маланюк // Історія української літератури ХХ ст. : у 2 кн. / за ред. В. Г. Дончика. – Київ : Либідь, 1998. – Кн. 1 : Перша половина ХХ ст. – С. 177–182. Євген Маланюк: література, історіософія, культурологія : матеріали наук. конф., присвяч. 100-річчю з дня народж. Євгена Маланюка, 14-15 трав. 1997 р. / Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. – Кіровоград, 1998. – 63 с. Євген Маланюк (1897–1968) // Українська література : хрестоматія : 11 кл. / автори-упоряд. А. Б. Уліщенко, В. В. Уліщенко . – Харків : Світ дитинства, 2004. – С. 72–89 Євген Маланюк // Українське слово : хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. – Київ : Рось, 1994. – Т. 2. – С. 147–158. Євген Маланюк (1897–1968) // Історія української літератури ХХ ст. / за ред. В. Г. Дончика. – Київ : Либідь, 1998. – Кн. 1. – С. 177–182.

Євген Маланюк (1897–1968) // Усі українські письменники / упоряд. : Ю. І. Хізова, В. В. Щоголєва. – Харків, 2006. – С. 255–259. Євген Маланюк // Усі українські письменники і народна творчість : довід. / Н. І. Черсунова, Р. Б. Шутько, О. В. Козир та ін. – Київ : Майстер-клас, 2007-2008. – С. 192– 194. Євген Маланюк (1897–1968) // Усі українські поети / упоряд. Ю. І. Хізова, В. В. Щоголєва. – Харків, 2008. – С. 151– 155. Лавріненко Ю. Євген Маланюк (1897–1968) // Українське слово : хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. / Ю. Лавріненко ; упоряд. В. Яременко. – Київ : Аконіт, 2001. – Кн. 2. – С. 418–419. Маланюк Євген (1897–1968) // письменники : довід. – Київ : Велес, 2011. – 153 с.

Українські

Шерех Ю. Євген Маланюк (1897-1968) // Українська література : хрестоматія-довід. : 11 клас / упоряд. О. І. Борзенко. – Харків : Ранок, 2014. – С. 240–241.

«Я – кривавих шляхів апостол» публікації про Євгена Маланюка та його творчість на шпальтах періодичних видань Макарова Т. Євген Маланюк : повернення на Батьківщину : [до 120-річчя від дня народження поета] / Т. Макарова // Бібл. форум : історія, теорія і практика. – 2017. – № 3. – С. 36–38. Шпак В. Гірка правда про українське малоросійство : [120 років від дня народження Євгена Маланюка] / В. Шпак // Уряд. кур’єр. – 2017. – 28 січ. – С. 8. Романова К. Українська інтелігенція: у пошуках національної ідеї : [Євген Маланюк про інтелігенцію] / К. Романова // Слово Просвіти. – 2016. – 22–28 груд. – С. 12. Салига Т. …Нема на світі інших Батьківщин понад одну…: [з епістолярію Євгена Маланюка та Оксани СембайГалицької] / Т. Салига // Літ. Україна. – 2016. – 15 груд. – С. 4. Палинський В. Я знаю – ви мене розстріляєте ! : [Євген Маланюк і Павло Тичина: зустріч у Празі] / В. Палинський // Дзвін. – 2016. – № 1. – С. 211–216. Базилевський В. Проти годинникової стрілки : над нотатниками і записниками Євгена Маланюка / В. Базилевський // Літ. Україна. – 2015. – 13 серп. – С. 4. Клочек Г. «Малоросійство» Євгена Маланюка і сьогодення / Г. Клочек // Літ. Україна. – 2015. – 14 трав. – С. 10– 11.

Дем’яненко С. «Мушу випити келих до краю…» : [життя і творчість Євгена Маланюка] / С. Дем’яненко // Дивослово. – 2014. – № 12. – С. 14–24. Дем’яненко С. «Мушу випити келих до краю…» : [вивчаємо життя і творчість Євгена Маланюка] / С. Дем’яненко // Дивослово. – 2014. – № 11. – С. 27–32. Салига Т. Доба була неповторна, як поезія Маланюка : [портретний живопис, часопростір і містичність з-під поетового пера] / Т. Салига // Дзвін. – 2014. – № 9. – С. 129–139. Андрієнко С. Імператор залізних строф : [життя та творчість Євгена Маланюка] / С. Андрієнко // Українська мова та література. – 2013. – № 22. – С. 25–30. Миронець Н. Невідомі автографи Євгена Маланюка / Н. Миронець // Слово і Час. – 2013. – № 9. – С. 77–92. Ільницький М. Євген Маланюк (1897-1968) М. Ільницький // Дивослово. – 2013. – № 6. – С. 48–53.

Нагорна І. Голосом своєї доброти : [про книгу Євгена Маланюка «Блакитний день волинської землі»] / І. Нагорна // Літературна Україна. – 2013. – № 20. – С. 15. Ільницький М. Євген Маланюк (1897-1968) М. Ільницький // Дивослово. – 2013. – № 4. – С. 58–62.

Салига Т. Молитва Євгена Маланюка до Миколи Зерова (під світлом одного твору) / Т. Салига // Літературна Україна. – 2012. – 9 лют. – С. 6–7. На хресті слова розіп’ятий…: [Євген Маланюк (1887– 1968)] // Культура і життя. – 2012. – 10 лют. – С. 13.

Витвицький В. І ярий крик, і біль тужавий: [115 років від дня народження Євгена Маланюка] / В. Витвицький // Голос України. – 2012. – 2 лют. – С. 20. Клочек Г. Вихований Маланюком / Г. Клочек // Слово і час. – 2012. – № 1. – С. 36–38. Євген Маланюк // Укр. мова й літ. в ліцеях. – 2010. – № 6. – С. 116–117. Хворостяний І. Євген Маланюк / І. Хворостяний // Дніпро. – 2009. – № 3. – С. 168–169. Шевцова Л. «Завжди один, бо завжди проти течії…» : [лекція і семінар за темою «Євген Маланюк»] / Л. Шевцова // Дивослово. – 2008. – № 9. – С. 10–11. Ковалів Ю. Не бронзою єдиною : [до 110-річчя від дня народження Євгена Маланюка] / Ю. Ковалів // Літ. Україна. – 2007. – 8 берез. Василишин І. Життя–смерть–безсмертя : екзистенціальний дискурс у філософській ліриці Є. Маланюка / І. Василишин // Слово і Час. – 2007. – № 11. – С. 3–13. Циховська Е. Творчість Євгена Маланюка як модель міжкультурної художньої комунікації : [українсько-польські літературні зв’язки] / Е. Циховська // Слово і Час. – 2007. – № 4. – С. 23–27. Крупач М. Невідомий Євген Маланюк : [В. Запонюк – утаємничений псевдонім Євгена Маланюка] / М. Крупач // Дзвін. – 2006. – № 5/6. – С. 114–119.

Щоденникові записи Євгена Просвіти. – 2006. – 5–11 січ. – С. 7.

Маланюка

Слово

Крупач М. Невідомий Євген Маланюк / М. Крупач // Дзвін. – 2006. – № 4. – С. 122–135. Куценко Л. «Під чужим небом» : [книга поезій Євгена Маланюка] / Л. Куценко // Літ. Україна. – 2005. – 20 жовт. – С. 6. Салига Т. «Поезія і ніж» та строфи – «На шаблі» : [Євген Маланюк] / Т. Салига // Літ. Україна. – 2005. – 20 жовт. Омельчук О. Поетичні діалоги з Євгеном Маланюком. Фантазії про Україну / О. Омельчук / / Слово і Час. – 2005. – № 1. – С. 29–35. Ульбрехт З. Подорожні враження Євгена Маланюка з Німеччини : [до питання циклізації «Листівок з подорожі»] / З. Ульбрехт // Слово і Час. – 2005. – № 10. – С. 17–22. Даниленко І. Модифікація жанрового канону молитви в ліриці Євгена Маланюка / І. Даниленко // Слово і Час. – 2005. № 1. – С. 36–41. Ляшенко О. Поема Євгена Маланюка «П’ята симфонія» як твір монолітної цілісності / О. Ляшенко // Дивослово. – 2003. – № 8. – С. 4–6. Баган О. Як трактувати творчість Євгена Маланюка у школі / О. Баган // Укр. мова й літ. в шк. – 2003. - № 1. – С. 90– 99. П’ятаченко Ю. «Риму козацького сивий Марсе…» : [Іван Мазепа та його доба в поезії Євгена Маланюка] / Ю. П’ятаченко

// Укр. мова та літ. в ліцеях, гімназіях. – 2002. – № 5. – С. 202– 205. Кухар О. Проблема митця й мистецтва в естетиці й поезії Євгена Маланюка / О. Кухар // Дивослово. – 2002. – № 2. – С. 14. Омельчук Л. Специфіка літературно-критичної практики Євгена Маланюка / Л. Омельчук // Дивослово. – 2001. – № 6. – С. 5. Закревська Г. Перейнятися поетовою творчістю : [ознайомлення з творчістю Євгена Маланюка, 9–11 кл.] / Г. Закревська // Укр. мова й літ. в ліцеях. – 2001. – № 5. – С. 66. Куценко Л. Євген Маланюк: Загадка двох геніїв / Л. Куценко // Березіль. – 2001. – № 9-10. – С. 174–175. Куценко Л. «Перший поважний «Роман» : [юнацька лірика Євгена Маланюка] / Л. Куценко // Дивослово. – 2000. – № 12. – С. 11. Омельчук О. Національне підсвідоме в теоретичному доробку Євгена Маланюка / О. Омельчук // Слово і Час. – 2000. – № 11. – С. 53–58. Войчишин Ю. «Поет абстрактів і контрастів» : [Євген Маланюк] // Дивослово. – 2000. – № 10. – С. 49–52. Куценко Л. Публіцистика Євгена Маланюка : пошук відповідей на «Прокляті питання» і спроба естетичного самовизначення (1921–1923 рр.) / Л. Куценко // Слово і Час. – 2000. – № 10. – С. 31–37.

Куценко Л. «Як забути очей аравійські зерна…» : [любовна лірика Євгена Маланюка] / Л. Куценко // Дивослово. – 2000. – № 6. – С. 4. Синевич Б. Маланюк – літературознавець / Б. Синевич // Слово і Час. – 2000. – № 2. – С. 33. Куценко Л. Євген Маланюк : поезія як можливість націєтворення / Л. Куценко // Дивослово. – 1999. – № 9. – С. 4. Шевченко З. Вивчення творчості Євгена Маланюка у профільних гуманітарних класах / З. Шевченко // Дивослово. – 1998. – № 11. – С. 43. Салига Т. «Спасибі вам за ваше серце, за листи, за слова, що додадуть сили…» : [з епістолярію Євгена Маланюка] / Т. Салига // Дзвін. – 1998. – № 11–12. – С. 130. Панченко В. Поетом зробило потрясіння : [Євген Маланюк] / В. Панченко // Київ. – 1998. – № 3–4. – С. 154. Грузов М. В апокаліпсі хижих літ : [до столітнього ювілею Євгена Маланюка] / М. Грузов, М. Шудря // Укр. мова та літ. – 1997. – № 43. – № 42. Ковалів Ю. Естетична концепція «філософія чину» : [до 100-річчя Євгена Маланюка] // Вітчизна. – 1997. – № 1–2. – С. 143. Куценко Л. Літературний дебют Євгена Маланюка / Л. Куценко // Дивослово. – 1997. – № 7. – С. 8. Романичук Б. Євген Маланюк – кривавих шляхів апостол : [до 100-річчя від дня народження] / Б. Романичук // Дивослово. – 1997. – № 2. – С. 10.

Базилевський В. Римлянин з Архогорода : Є. Маланюк / В. Базилевський // Сучасність. – 1997. – № 1. – С. 120. Ковбасенко Ю. Талант мужності й мужність таланту : [нарис життя і творчості Євгена Маланюка] / Ю. Ковбасенко // Всесвітня літ. – 1996. – № 8. – С. 46. Сивокінь Г. Авторська ментальність і біографія у творчості Євгена Маланюка / Г. Сивокінь // Дивослово. – 1994. – № 8. – С. 25–30.

Твори Євгена Маланюка

Інтернет – ресурси Маланюк Євген Филимонович [Електронний ресурс] // Вікіпедія – вільна енциклопедія : сайт. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Маланюк_Євген_Филимонович. – Назва з екрана. Євген Маланюк – Біографія (скорочено) [Електронний ресурс] // Українська література : сайт. – Режим доступу: http://ukrclassic.com.ua/katalog/m/malanyuk-evgen/2274-evgenmalanyuk-biografiya-skorocheno. – Назва з екрана. Маланюк Євген Филимонович. Життєвий та творчий шлях, біографічні статті [Електронний ресурс] // Укр. Ліб : сайт. – Режим доступу: http://www.ukrlib.com.ua/bio/author.php?id=74. – Назва з екрана. Євген Маланюк. Життєвий та творчий шлях [Електронний ресурс] // ukrlitZNO : сайт. – Режим доступу : http://www.ukrlitzno.com.ua/yevgen-malanyuk-zhittyevij-ta-tvorchijshlyax/. – Назва з екрана. Євген Маланюк : біографія скорочено [Електронний ресурс] // DOVIDKA.BIZ.UA : сайт. – Режим доступу: http://dovidka.biz.ua/yevgen-malanyuk-biografiya-skorocheno/. – Назва з екрана. Євген Маланюк [Електронний ресурс] // Эксперимент : сайт. – Режим доступу: http://mdeksperiment.org/etv_pages.php?album_id=380&category=Features. – Назва з екрана.

Біографія : Євген Маланюк (1897-1968) [Електронний ресурс] // parta. ua : сайт. – Режим доступу: http://www.parta.com.ua/ukr/stories/writers/205/. – Назва з екрана. Маланюк Євген. Творчість [Електронний ресурс] // Клуб Поезії : сайт. – Режим доступу: http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=132&type=tvorch. – Назва з екрана. Огляд творчості Євгена Маланюка [Електронний ресурс] // Українська література : сайт. – Режим доступу: http://ukrclassic.com.ua/katalog/m/malanyuk-evgen/2498-oglyadtvorchosti-evgena-malanyuka. – Назва з екрана. Біографічні відомості. Євген Маланюк (1897–1968) [Електронний ресурс] // Довідник Школяра : сайт. – Режим доступу: http://lessons.com.ua/biografichni-vidomosti-yevgenmalanyuk-1897-1968/. – Назва з екрана.

Поезії Євгена Маланюка * * * Ave Caesar, співучий серпне... Ave Caesar, співучий серпне, Августійший владарю літ! Солодощ пізніх овочів терпне, Сяйво твоє все більш нестерпне Для майже осліпленої землі. Ave Caesar, ще день твій сяє В колонаді гаїв, на форумі нив, Рим твій бездонна блакить просякає, Він в ній розчиняється і заникає, І видивом легким вливається в спів. Ave Caesar, застиг на троні, Ти вже статуя, мармур, міт, І тільки сонце грає в короні, І тільки блакиттю посріблено скроні, Спалені вітром літ.

Знаю – медом сонця, ой Ладо... * * * Знаю – медом сонця, ой Ладо, В твоїм древнім тілі – весна. О моя степова Елладо, Ти й тепер антично ясна. А між нами простір – гураганом. Хоч вдихнуть, хоч узріть тебе де б… Половецьким хижацьким ханом Полонив тебе синій степ. Десь там квітнеш вишневим цвітом, Десь зітхаєш в веснянім часу, А мені ти – блакитним містом В золотім полудневім меду. А мені ти – фата-моргана На пісках емігрантських Сахар – Ти, красо землі несказанна, Нам немудрим – даремний дар! 04.06.1925

Беатріче І знову зустріч. Це вже тричі У днях життя її зустрів. Тонке обличчя Беатріче Прозорий смуток загострив. Лани. Пшениця колосиста ничить. Широкий вітер лине злотом хвиль. Добридень, польовая Беатріче, Селянська музо цих достиглих піль! Куди ідеш? Зажевріле обличчя Ховає марним порухом зусиль. У кошику вода та хліб і сіль,— Обід батькам. Не має часу. Кличуть. Пішла. І тихий промінь ясно згас, І знов тече земний звичайний час – Немила праця, визначені стрічі… Ось – міряй, обраховуй, конструюй, В умовний час хвилюйся і цілуй, І гірко знай, що є десь Беатріче.

Вічне 1. Досі сниться метелиця маю, Завірюха херсонських вишень. Золоті Ті очі впивають Степовий необмежений день, Що зростає у небо, у вічність… Плине вітер крізь села, сади, Золоті Ті очі й ритмічні Сині хвилі річної води. 2. Як забути? Яка ж гадюка З серця вижерти спогад могла б: Зір – пекучий, як мука й розлука, Мову – мед тих пахучих силаб. В прибережне нагріте каміння Б'ється плюскотом зимна вода, Незабутньо-співуча і синя, Несмертельна й повік молода. І на тлі її – тіло дівоче, Заціловане сонцем… Верни! Поверни золоті її очі, Сині хвилі і вітер весни.

3. А сад вирує в хуртовині цвіту, Бушує біла хвиля пелюстків. Крізь чари весняного ненаситу, Мов полум'я блакитне, лине спів. То ти вергаєш із Синюхи. Плине Знайомий голос. Плине і пече… Повік, повік не згасне й не загине Той сніг вишень, те золото очей. *** Ждали всі зеленого розмаю Ждали всі зеленого розмаю, Леготу плодючого тепла, Ти ж дихнув, смертельно-білий маю, І земля снігами загула. Мерзне квіття дитячо невинне. Заклякають соки в деревах. Ярий гін крижана смерть прилине, Все скує смертельно-білий жах. Заридає поминальним співом, Спеленає в похоронний сніг, І весна – земна пречиста діва – Нежива у сніговій труні. Та крізь хугу вдарить меч небесний І над срібно-смертним сном весни

Голос кари загримить – «воскресни!» Всім немилосердям вишини.

*** Закарпаття Хати мої, хати, низенькі, бідні й рідні В тонкім мереживі зазеленілих віт! Тут ще чорніш кількастолітні злидні Підкреслює карпатський краєвид. Корчма й нотар. А хліба – ні кавалка, І світить ребрами замурзана марга. Під мовчанку села балака тільки балка – То Турія – по ріні – наріка. Сини ростуть – неплодні самосії, Доньки, як цвіт – на наймички роздай, Бо над ім’ям – гнила мара «Росії», Щоб ти не був землі своїй ґазда. с. Порошково, 1927 рік

***

Земна Мадонна Як iонiйськая колона, Рожевiє дiвочий снiг, Ховаючи опуклiсть лона В лiлеях рук, в лiлеях нiг. Єдина! Не ображу зором Двiйник Мадонни на землi. Ось пурпуром Цiтери - сором I на щоках, на чолi. I б`ється кров в блакитних венах, Як прах пiд вiром весняним. В яких готичних кантиленах Навiки виспiвати гiмн? Там Приснодiвою – Мадонна, Тут, на землi, зорiєш ти, Що в пурпуровiй мушлi лона Ховаєш перлу чистоти.

Одна пісня В кінці греблі Шумлять верби... Бува, почуєш пісню і спахнеш Пекучим болем пізньої любові – І от – далечина Твоїх безмеж, Твоїх небес нестриманая повінь: Пливе, пливе блакитна широчінь, Росте, росте співучим колом обрій; Від білих хмар лиш смарагдова тінь Біжить ланами, лиш вітри недобрі Напружують свій навіжений чвал... О, як забуть Тебе, єдину в світі! Твій зір мені ясніш за сонце світить, Твоя далека пісня, як хорал. Моя весна. Моя, моя Земля Яке ж залізне серце муку стерпить: Оттут в недужих мріях уявлять, Як «в кінці греблі шумлять верби». l5.VIIl.l928

***

Прозріння Всі вироки, здається, проказав Рвучким і ярим віршем… А Росія Ще догнива, як здохлий бронтозавр, І труп – горою – мертво бовваніє. О люте стерво! Твій посмертний дух Ще мстить – смердячий, безнадійний Лазар, – Але намарне: навіть гній потух, І тільки низом стелеться зараза. Даремно радиться синедріон Крикливиць та шаманів євразійських – Бо ні хороби віку, ні Сіон Не воскрешать. Бо сонценосним військом Епоха йде молитви і огня, Земля напнулась готикою росту Й, де нині – бруд, де – парші і короста, Дзвенітиме прозора радість дня. Крізь гноїща, крізь цвинтарі руїн Буятиме нестримний рух природи, І, замість цих калічних україн, Рослинами зростатимуть народи. Ще прогримить останній судний грім Над просторами неладу і зради І виросте залізним дубом Рим З міцного лона Скитської Еллади.

Фастівська ніч Готична ніч. На небі, як у книзі, Механіка виконує закон. Холодний місяць – лисий метафізик – Обчислює народження і скон. Та вслухайся: оцей нічний Елізій Зітхає глибиною темних лон, – Симфонія, а не прозорий сон Замерзлий в нерухомо синій кризі! Ударами припливів і відпливів Здіймає груди вічний океан І в скелі б'є. І космос, як пеан, Гримить в безкрай. Ні, ще ніхто не вивів Твоєї формули. І марно в безмір сфер Крильми кістястими ширяє Люцифер.

Покажчик використаних періодичних видань Бібліотечний форум: історія, теорія і практика Вітчизна Голос України Дзвін Дивослово Дніпро Культура і життя Літературна Україна Слово Просвіти Сучасність Українська мова і література в школі Українська мова та література в ліцеях, школах, гімназіях Урядовий кур’єр

Алфавітний покажчик авторів та назв публікацій А Андрієнко С. – 25

Б Баган О. – 27 Базилевський В. – 24, 29 Бернадська Н. І. – 21 Братунь Р. 21

В Василишин І. – 26 Витвицький В. – 26 Войчишин Ю. – 22, 28

Г Грузов М. – 29

Д Даниленко І. – 27 Дем’яненко С. – 25

Є Євген Маланюк – 22,23,26

З Закревська Г. – 28

І Ільницький М. – 22, 25

К Клочек Г. – 24, 26 Ковалів Ю. – 26, 29 Ковбасенко Ю. – 30 Крупач М. – 26, 27 Кухар О. – 28 Куценко Л. – 27,28, 29

Л Лавріненко Ю. – 23 Ляшенко О. – 27

М Макарова Т. – 24 Маланюк Є. – 19, 20, 23 Миронець Н. – 25

Н Нагорна І. – 25 На хресті – 25

О Омельчук О. – 27, 28

П Палинський В. – 24 Панченко В. – 29 П’ятаченко Ю. – 27

Р Романичук Б. – 29 Романова К. – 24

С Сивокінь Г.– 30 Салига Т. – 24, 25, 27, 29 Синевич Б. – 28

У Ульбрехт З. – 27

Х Хворостяний І. – 26

Ц Циховська Е. – 26

Ш Шевченко З. – 28 Шевцова Л. – 26 Шерех Ю. – 23 Шпак В. – 24

Щ Щоденникові записи – 27 Я Я кривавих – 24

ЗМІСТ Від упорядників…………………………………………………....5 На хресті слова розіп’ятий..............................................................7 Князь духу (короткий літопис життя і творчості Євгена Маланюка)………………………………………………….............9 Жінки в житті Євгена Маланюка………………………………..14 Імператор залізних строф (огляд творчості Євгена Маланюка)………………………………………………………...15 Літературна премія імені Євгена Маланюка…………………...18 Окремі видання творів.....................................................................19 Публікації у збірниках……………………………………………20 Книги та публікації у збірниках про життя і творчість Євгена Маланюка…….................................................................................21 Публікації про Євгена Маланюка та його творчість на шпальтах періодичних видань.......................................................24 Інтернет-ресурси…………………………………………………31 Вірші Євгена Маланюка.................................................................33 Покажчик використаних періодичних видань………………....43 Алфавітний покажчик авторів.......................................................44

Наша адреса: Україна 32300, Хмельницька обл., м. Кам’янець-Подільський, вул. Князів Коріатовичів, 3 Тел.: (03849) 2-44-52 Е-mail: k-pmcbs@ukr.net