Християнські Святині Кам’янця by biblioteka

Кам`янець – Подільська центральна міська бібліотека імені Костя Солухи Відділ краєзнавства

Християнські Святині Кам’янця

Рекомендаційний список літератури

2020 Сакральні пам’ятки Хмельниччини /книги/

Літопис Свято-Троїцької церкви містечка Жванця (18691898) / упоряд. Р. Нагнибіда, І. Ладоренко. – Львів : Апріорі, 2015. – 256 с. Фенцур В. В., Пагор В. В. Відродження архітектурноісторичної спадщини Кам’янця-Подільського (40-і рр. ХХ ст. – 2015 р.) / В. В. Фенцур, В. В. Пагор – Кам’янець-Поділ. : ПП Медобори-2006, 2015. – 164 с. : іл. Осетрова Г. О. Латинські написи а пам’ятках архітектури Кам’янця / Г. О. Осетрова. – Кам’янець-Поділ. : ПП Медобори2006, 2014. – 64 с. Таранушенко С. А. Костьоли України : альбом / С. А. Таранушенко. – Харків : [б. в.], 2012. – 142 с. : іл. Таранушенко С. А. Місто Кам’янець Подільської губернії. – Харків : Харківський приватний музей міської садиби, 2012. – 142 с. Приходи и церкви Подольской епархии / под ред. св. Е. Сецинского. – Біла Церква : О Пшонківський, 2009. – 996 с. Сіцінський Е. Муровані церкви на Поділлі / Е. Сіцінський ; упоряд. А. М. Трембіцький. – Хмельницький, 2009. – 40 с. Пламеницька О. Сакральна архітектура Кам’янця на Поділлі / О. Пламеницька. –Кам’янець-Подільський : АбеткаНова, 2005. – 388 с. Смолінський В. Церква на Поділлі : від найдавніших часів до наших днів : Хроніка подій. Коментарі / В. Смолінський. – Кам’янець-Поділ. : Абетка-НОВА, 2002. – 116 с. Пламеницька О. А. Християнські святині Кам’янця на Поділлі / О. А. Пламеницька. – Київ : Техніка, 2001. – 304 с. : іл. – (Нац. святині України). Петров М. Вірмени на Поділлі. / М. Петров. – Кам’янецьПодільський, 1995. – 34 с.

/публікації зі збірників/ Хоптяр Ю. Православні церкви Поділля : статус, діяльність, архітектура (кінець XVIII – початок XX ст.) /

Ю. Хоптяр // Матеріали XІV Поділ. наук. іст.-краєзн. конф. – Кам’янець-Подільський, 2014. – С. 156-163. Каменецкий уезд : Каменецкий кафедральный Казанский собор ; Иоанно-Предтеченская церковь г. Каменца ; ПетроПавловская церковь ; Николаевская церковь ; АлександроНевкая церков ; Георгиевская церковь ; Покровская церковь // Приходи и церкви Подольской епархии ; под. ред. Е. Сецинського. – Біла Церква, 2008. – С. 317-335. Зваричук Е. Римо-католицька церква на Поділлі під час польського повстання 1863-1862 рр. / Е. Зваричук // Матеріали ХІ Поділ. іст.- краєзн. конф. – Кам'янець-Поділ. : Оіюм, 2004. – С. 590-595. Кам’янець-Подільська дієцезія під захистом Пресвятого Серця Господа Ісуса : Католицька церква на Кам’янеччині // Хто є хто на Хмельниччині : довід.-біогр. вид. – Вип. 1. – Київ, 2003. – С. 90-92. /публікації з періодичних видань/ Чайковська Л. У Кам'янці освятили жіночий монастир : [освячення монастиря сестер-місіонерок] / Л. Чайковська // Край Кам'янецький. – 2016. – 23 груд. – С. 3. – Ключ. – 2016. – 23 груд. – С. 6. – Подолянин. – 2016. – 29 груд. – С. 2. Кожевнікова В. Заклали нову святиню : [початок буд-ва укр. православного храму на честь свята Вознесіння Господнього] / В. Кожевнікова // Подолянин. – 2016. – 14 жовт. – С. 2. Павлюк І. «Ви що в Христа хрестилися…» : [кам’янецька спільнота «Нове покоління»] / І. Павлюк // Кам'янець-Поділ. вісн. – 2011. – 19 серп. – С. 15. Шпильова В. Символ незламності нашого духу : [церкви в місті] / В. Шпильова // Голос України. – 2011. – 10 листоп. – С. 23. Козловський О. Андріївський хрест : за віру, за любов : [13 груд. православна церква відзначає День Святого Апостола Андрія Первозваного] / О. Козловський // Край Кам'янецький. – 2009. – 11 груд. – С. 13.

Столяренко В. «Пресвятая Богородице, спаси нас!» : [церква в с. Довжок : Храм Різдва Пресвятої Богородиці] / В. Столяренко / В. Столяренко // Кам'янець-Поділ. вісн. – 2008. – 28 листоп. – С. 8. Вінюкова В. Церковне будівництво на Кам’янеччині ХХІІІ – ХІХ ст. / В. Вінюкова // Кам’янець-Подільський вісн. – 2002. – 4 січ. – С. 10. Назаренко Є. Православні парафії на Поділлі в XVI столітті / Є. Назаренко // Поділ. вісті. – 1995. – 24 січ. – С. 4. Геровський О. Греко-католицька церква у Кам’янці. Перші 140 років / О. Геровський // Подолянин плюс. – 1994. – 23 серп. – С. 2. Савін Ю. Собори душ : [собори Кам’янця-Подільського] / Ю. Савін // Корчагінець. – 1990. – 12 серп. – С. 7.

Кафедральний собор святого благовірного князя Олександра Невського

Історія будівництва 2 травня 1891 преосвященний Димитрій, єпископ Подільський і Брацлавський, урочисто заклав перший камінь у фундамент майбутнього собору. Будівництво його було приурочено до сторіччя приєднання Поділля до Росії. Храм зводився на добровільні пожертви православних людей, значні асигнування Священого Синоду та державних

установ. Є відомості про участь у цій добрій справі святого Іоанна Кронштадтського.

Місце будівництва храму на знімку Михайла Грейма. Будівництво собору, розпис стін і закупівля культового приладдя обійшлися більш ніж в 100 тисяч рублів. Приміщення церкви обігрівалися паровим опаленням. Термін закінчення будівництва переносився тричі. Храм не вдалося закінчити ані до першого призначеного строку – 21 квітня 1893 року, сторіччя приєднання Поділля до Росії, ані до другого ювілею – сторіччя встановлення єпископської кафедри в 1895 році. Причиною тому були непередбачені труднощі з ґрунтовими роботами і незаплановані фінансові витрати. Лише через шість з половиною років відбулося довгоочікуване освячення храму. 24 листопада (за старим стилем) 1897 року, в день пам’яті святої великомучениці Єкатерини преосвященний Іриней освятив головний престол храму. Це було воістину торжество Православ’я. Бажаючих було так багато, що допуск до храму здійснювався тільки за заздалегідь придбаними квитками. Споруда вражала величчю і була одним із яскравих храмів Кам'янця-Подільського. Побудована у візантійському стилі, з великим головним куполом і чотирма напівкуполами по боках, церква мала над західним входом невелику дзвіницю. Головний вівтар був присвячений св. Олександрові Невському, в пам'ять Олександра III. Південний вівтар носив ім'я св. Великомучениці Катерини, покровительки Катерини II, за

царювання якої відбулося загарбання Поділля Росією, а північний — св. Миколи. Сам же проект мав прообразом храм Милостивої Божої Матері в Галерній гавані Санкт-Петербурга. Іконостас храму був двоярусний, виконаний московським майстром Ахапкіним. Священні сосуди, Хрест і напрестольне Євангеліє були пожертвувані імператрицею Александрою Федорівною. При храмі діяло Александро-Невське братство, були відкриті церковно-приходська школа і народна бібліотека з читальнею. Александро-Невська Опіка займалася питаннями остаточного благоустрою храму і приходу.

Храм на листівці початку 20 століття. Жовтневий переворот 1917 року призвів до відомих подій у житті Церкви. У 1936 році храм було підірвано та розібрано на будматеріали, які пішли на зведення готелю та технікуму. На місці собору планувався театр, який так і не був побудований. За радянських часів тут влаштовувалася міська новорічна ялинка, був квітковий магазин і пивна «Чайка». Минуло майже 60 років.

У грудні 1994 року з благословення Високопреосвященнішого Никанора була створена ініціативна група мирян з відновлення храму Александра Невського. 21 травня 1995 Подільська єпархія відзначала 200-річний ювілей. Урочистості очолив Блаженнійший Володимир, Митрополит Київський та всієї України. У слові, зверненому до пастви, він висловив надію, що відновлення собору буде ознакою відродження храмів наших душ. У вересні 1995 року місцева влада передала земельну ділянку у постійне користування громаді храму святого Александра Невського. На місці квіткового магазину було зведено храм в ім’я свв. мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії. 13 жовтня, під свято Покрови Божої Матері тут відбулася перша служба. У 1997 році на Кам’янець-Подільську кафедру був призначений єпископ Феодор. Почалися роботи з відродження храму святого Олександра Невського. Будівництво храму, звісно, вимагало зібрання коштів. Багато людей відгукнулося на поклик Церкви та внесли свою посильну пожертву. Так на зорі нового тисячоліття почалося відродження перлини православ’я Нового плану. Сотні документів, тисячі людей, сотні тисяч пожертвуваних коштів, мільйони годин праці коштували того, щоб дати друге життя храму, що пливе в легкому серпанку над Смотричем. Нарешті 12 вересня 2011 року в присутності численного згуртованого братерства вірян заново відбудований кафедральний собор було освячено. Освячення храму здійснено собором архієреїв Української православної церкви. На честь цієї події до Кам’янця-Подільського приїхало 7 архієреїв з усієї України. Очолив службу митрополит Чернівецький та Буковинський Онуфрій. Архітектура храму Центральний іконостас собору Олександра Невського – мармуровий, багато прикрашений різьбленням у грецьких традиціях. Бічні іконостаси орнаментовані дерев’яною

золоченою різьбою в стилістиці давньоруського мистецтва. Тут чітко простежується думка про спадковий зв’язок Візантії та Святої Русі.

Центр східної стіни займає композиція «Воскресіння Христове». З північної і південної сторони його оточують сюжети «Жінки-мироносиці біля Гробу Господнього» і «Увірення святого апостола Фоми». У консі східної апсиди – мозаїчне зображення Богородиці з Немовлям на престолі. У консі вівтарної апсиди – Етімасія. Символіка Престолу Уготованого пов’язана з темою царственості Ісуса Христа. Червоні ризи на престолі символізують Христову багряницю, закрите Євангеліє означає книгу Одкровення Іоанна Богослова, голуб – символ Духа Святого. Етімасію оточують Сили Ангельські. У центрі вівтарної арки в медальйоні – ікона Богородиці «Знамення» в оточенні пророків Давида та Ісайї. На схилах арки – св. Григорій Двоєслов і преп. Іов Почаївський (північна сторона), Яків, брат Господень і св. Іоанн Кронштадтський (південна сторона). На східних щоках арки – два ангели, які тримають Святий убрус. У напівсклепінні – «Ангельська літургія», поясні фігури ангелів, що обрамляють зображення Христа Еммануїла в центрі. Під ним – Христос на троні. Між вікнами розміщено зображення Святих Отців: в центрі – Отці Літургісти, св. Василій Великий і св. Іоанн Златоуст. З боків св. Михаїл, Митрополит Київський і св. Петро, Митрополит Московський. Зазвичай в цьому місці знаходиться композиція «Служба Святих Отців». Тут її замінено «Ангельською Літургією» і предстоянням Святих Отців.

На західних стінах у медальйонах образи святих архідияконів Лаврентія (з півночі) і Стефана (з півдня). Традиційно вони розміщуються на дияконських дверях іконостасу. Стіни декоровані орнаментальними панно. Це лоза з виноградними гронами, що виростає з посудини з водою і плавно переходить в квітковий орнамент; павичі, що п’ють із джерела (північна сторона) і Процвітший хрест (південна). Виноградна лоза – один з найдавніших символів достатку та домашнього вогнища. Стовпи і арки солеї займають святі, які пророкували про Воскресіння Христове. Південна підпружних арка – пророк Ієзекіїль, праотець Іов. Північна підпружних арка – пророк Осія, пророк Іона. Південний стовп – св. Іоанн Кукузель, св. Ігнатій Богоносець. Північний стовп – св. Феодосій Чернігівський, св. Лаврентій Чернігівський. Солея з’єднується з бічними приділами невисокою перегородкою, орнаментованою виноградною лозою з гронами. Зображення на колонах підпорядковані тій самій суворої ієрархії, що і вся система храмового оформлення. У верхньому ярусі зображені святителі: св. Климент, папа Римський, св. Полікарп, св. Анатолій Едеський, св. Іларіон Троїцький. Під ними розташовуються преподобні: св. Макарій Овруцький, св. Афанасій Брестський, св. Евфімій Новий, св. Євфратій Печерський. Ще нижче – мученики: св. Євфимія Всехвальна, св. муч. Єкатерина, св. Трифон, св. Мамант. Нижній ярус – це святі воїни: Св. Георгій Побідоносець, св. Димитрій Солунський, св. Євстафій Планида, св. Лонгин сотник. Стінопис собору присвячений в основному євангельським сюжетам. Вони розташовуються горизонтальними регістрами в рукавах хреста і розвиваються з південно-східної стіни за годинниковою стрілкою. «Різдво» на південній стіні і «Розп’яття» на північній виділені, як ключові моменти новозавітної історії. Література

/книги/ Кафедральний собор святого благовірного великого князя Олександра Невського. – Кам’янець - Подільський, 2011. – 33 с. /публікації зі збірників/ Каменецкий уезд : Александро-Невская церковь // Приходи и церкви Подольской епархии / под ред. св. Е. Сецинского. – Біла Церква : О. Пшонківський, 2008. – С. 330-331. Старенький І. Мікротопоніми Кам'янця-Подільського про релігійне життя міста // Зб. наук. праць студ. та магістрантів Кам'янець – Поділ. нац. ун-ту ім. І. Огієнка. – Кам'янець Подільський, 2009. – Вип. 3. – С. 16-18. Соборна церква Святого Благовірного великого князя Олександра Невського // Хто є хто на Хмельниччині : довід.біогр. вид. – Київ, 2003. – Вип. 1. – С. 83.

/публікації з періодичних видань/ Яблонська Д. Відбудова собору святого благовірного князя Олександра Невського / Д. Яблонська // Сайт «Кам’янець Подільський історичний» : матеріали конкурсу. – Кам’янець Подільський, 2012. – Вип. 4. – С. 17. Пустиннікова І. Така тлінна спадщина : [храми Кам’янця та Кам’янець – Поділ. р-ну] / І. Пустиннікова // Подолянин. – 2012. – 30 листоп. Петрук - Мошкіна Л. Духовна весна … : [із освяченням собору Олександра Невського] / Л. Петрук - Мошкіна // Фортеця. – 2011. – 15 верес. Чуб Л. Чи потрібна нам чужа міфологія? : [собор О. Невського] / Л. Чуб // Літ. Україна. – 2011. – 15 груд. – С. 6. Шпильова В. Символ незламності нашого духу : [церкви в місті] / В. Шпильова // Голос України. – 2011. – 10 листоп.

Забудько Т. Благодатний вогонь : враження з Єрусалиму : [з настоятелем храму О. Невського, протеієрем Т. Забудьком розмовляла Є. Жидачевська] / Т. Забудько // Ділове місто. – 2015. – 16 квіт. – С. 4. Задорожнюк А. Олександро - Невський собор / А. Задорожнюк // Кам'янець-Поділ. вісн. – 2011. – 9 верес. – С. 9. Гайдамашко В. Освячення ознаменувало воскресіння храму : [освячено храм св. благовірного князя Олександра Невського] / В. Гайдамашко // Кам'янець - Поділ. вісн. – 2011. – 16 верес. Дєвіна Т. Собор освятив Собор архієпископів : [освячення відбудованого Кафедрального собору Олександра Невського] / Т. Дєвіна // Подолянин. – 2011. – 16 верес. Дєвіна Т. Всі дороги ведуть до храму : [храм Олександра Невського] / Т. Дєвина // Подолянин. – 2011. – 9 верес. – С. 4. Добровольский В. І воскрес храм-красень : [храм Олександра Невського] / В. Добровольський // Поділ. вісті. – 2011. – 15 верес. Мельник С. Благодатна сила спільної молитви : [освячення Кафедрального собору св. благовірного князя Олександра Невського] / С. Мельник // Ділове місто. – 2011. – 16 верес. – С. 14. Собор : [10 років тому, 12 березня 1998 року, у фундамент відновлювального собору Олександра Невського було освячено та закладено перші камені] / Подолянин. – 2008. – 7 берез. – С. 8. Столяренко В. Храм Св. Олександра Невського : [святині Поділля] // Кам'янець - Поділ. вісн. – 2008. – 7 берез. – С. 6 Кирилюк І. Відродився у Кам'янці Красень - храм : [Олександро - Невський храм] // Кам'янець - Поділ. вісн. – 2005. – 13 трав. Столяренко В. Від храму Божого – до храму душі : [відбудова храму] // Край Кам'янецький. – 2005. – 24 листоп. Вінюкова В. Церковне будівництво на Кам’янеччині XVIII – XIX ст. // Кам’янець - Поділ. вісн. – 2002. – 4 січн.

Русанова Т. Така непроста ії доля : [ікона Уемстоховської Божої Матері у каплиці храму Св. О. Невського] // Подолянин. – 2001. – 23 берез. Єрменчук В. З хрестом і кельмою : [храм св. князя О. Невського] // Кам’янець - Поділ. вісн. – 1999. – 23 лип. Засяяв золотом : [на дзвіниці собору О. Невського встановлено хрест] // Край Кам'янецький. – 1999. – 9 квіт. Боднар С. Життя монаха – прекрасне і важке : [розмова із ієроманахом Віссаріоном, настоятелем храму св. благовірного великого князя О. Невського] // Подолянин. – 1998. – 23 січ. Кирилюк О. Дорога до храму : [відбудовується Олександро - Невська церква] // Край Кам’янецький. – 1998. – 23 черв. Франкевич Є. Храм : [Александро – Невской церкви в Каменце - Подольском исполняется 100 лет со дня ее освящения] // Подолянин. – 1997. – 24 жовт. Відродимо храм Олександра Невського : [з історії зруйнованого храму] // Кам’янець - Поділ. вісн. – 1995. – 9 верес. Савін Ю. Собори душ : [собори Кам’янця – Поділ.] // Корчагінець. – 1990. – 12 серп. – С. 7. Струманський В. Будували на Поділлі храм // Рад. Поділля. – 1992. – 14 січ.

Кафедральний костел святих Апостолів Петра і Павла

Історія Від заснування до кінця XVIII ст. Дата заснування костелу достеменно не відома. Відомим є факт, що Кам'янець-Подільське єпископство і дієцезію, на прохання польського короля Людвіка Угорського, заснував у місті папа Григорій XI у 1375 році. Імовірно, тоді ж був заснований і перший кафедральний костел. З описів відомо, що був він дерев'яний, і звів його перший кам'янецький єпископ — домініканець Вільгельм. У 1428–1430 роках був побудований корпус первинного кафедрального костьолу з вівтарем на тому місці, де міститься храм у теперішній час — власне там, де зараз знаходиться головний вхід і хори. Можливо також, що власне кам'яний собор було побудовано за сприяння єпископа Якуба Бучацького (1502—1517). Каплицю Вірменської Божої Матері і каплицю Пресвятого Таїнства збудовано в 1547—63 роках зусиллями єпископа Леонарда Слоньчевського. Каплицю Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії збудовано вже після пожежі у 1616 році. У зв'язку з тією відбудовою і розбудовою, що тривали до 1621 року, ґрунтовно змінено дах, що кардинально змінило зовнішній вигляд костелу з готичного на ренесансний, згідно з проектом Яна де Вітте. Каплицю збудовано в стилі бароко, стіни вкриті копіями ікон італійських художників XVI століття (пензля італійця Рамп'єґо). У часи кам'янецького єпископа Міхала Дзялинського, протягом 1646—48 років, добудовано теперішній презбітерій, що змінило внутрішній устрій храму, облаштовано скарбницю. У 1672—1699 роках (роки підпадіння під владу османів) Кам'янецький кафедральний костел був перетворений на мусульманську мечеть — католицьку сакральну атрибутику з храму прибрано, ренесансну каплицю в цей період на західному фасаді забито камінням і перетворено на підмурки мінарета. Таким чином, біля входу до храму турки звели мінарет.

1699 року за новою мирною угодою Туреччина повернула Кам'янець Речі Посполитій, а турецьке населення повернулося на батьківщину. Костел ремонтують, але мінарет залишають на місці. Згодом єпископ Миколай Дембовський сприяв встановленню на мінареті статуї Божої Матері (тип Непорочного Зачаття або Знесення) заввишки 3,5 м, яка стоїть на Земній Кулі та Півмісяці і благословляє місто та край. У 1737—1755 роки здійснено ремонт і оздоблення інтер'єрів костелу в стилі пізнього бароко. 1768 року єпископ Вацлав Геронім Сераковський фундував новий вівтар для храму, який, за даними Ельжбети Бурди, виконав львівський скульптор Матвій Полейовський. Однак Анджей Бетлей вважає, що атрибуцію про авторство Матвія Полейовського, поширену в давнішій літературі, варто відкинути. У 1781 році у ансамблі Петропавлівського костелу на честь візиту польського короля Станіслава Августа зведено тріумфальну арку. Від кінця XVIII — у XIX століттях Після анексії Кам'янеччини (як і Правобережжя) Російською імперією після третього поділу Польщі (1793) костел деякий час продовжував діяти як кафедральний. Але невдовзі згідно з указом царя Aлександра ІІ від 5 червня 1866 року Кам'янецька дієцезія скасовувалась та приєднувалась до ЛуцькоЖитомирської. Відтак статус кафедрального було змінено на статус парафіяльного костелу. У 1853—55 роки підлогу костелу викладають плитками з теребовлянського пісковику, в пресвітерії — з каррарського мармуру Каррари, вікна в вівтарній частині оздобили вітражами. Стінописи у південній каплиці створив художник Д. Сампіні. У 1862 році гонтовий дах костелу згорів, його зняли і вкрили дах бляхою. Костел у XX ст. і в наші дні

У 1918 році (за УНР) Папа Бенедикт XV відновив Кам'янецьку дієцезію, а її єпископом призначив пробоща катедри о. Пйотра Маньковського. Вже за СРСР, у 1935 році кафедральний собор св. Петра і Павла у Кам'янці закрили й перетворили на ідеологічний музейний заклад — Музей історії релігії й атеїзму. Проте у часи ІІ Світової війни у храмі правили служби. Від 1978 року випадково збережений костельний орган став приводом для подальшого використання храму як концертного (органного) залу. Із демократизацією життя наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років та завдяки тривалим зусиллям парафіян та тодішнього настоятеля отця Юзефа Будрявічуса13 червня 1990 року радянська влада передала кафедральний костел общині римсько-католицькій парафії, 29 червня відбулась перша служба та поновне освячення храму за участю єпископа Вільна Julijonas Steponavičius. 16 січня 1991 року Папа Іван Павло ІІ відновив Кам'янець-Подільську дієцезію і призначив її єпископом ординарієм отця Яна Ольшанського ОМІ. Після повернення собору релігійній громаді зусиллями отця Юзефа Будрявічуса в ньому були розпочаті ремонтні роботи. Покрівля була перекрита мідною бляхою, були замінені знищені елементи дерев'яної конструкції, здійснено також внутрішній ремонт. Після від'їзду отця Юзефа Будрявічуса новим настоятелем призначений отець Роман Тваруґ1992, який на далі займався відновленням святині. У 1993 році на бічній дзвіниці встановлені нові дзвони. У рамках регіональної культурницької акції Сім чудес Кам'янця-Подільського, що тривала у 2007 — на початку 2008 років Кафедральний костел святих Апостолів Петра і Павла увійшов до числа 7 фіналістів-чудес краю. Нині (2000-ні) Кафедральний костел святих Апостолів Петра і Павла у Кам'янці-Подільському — один з найкраще збережених на теренах України, не лише великий духовний осередок, а й популярна туристична атракція міста. Література

/ публікації зі збірників/ Каменецкий уезд : Петро-Павловская церковь // Приходи и церкви Подольской епархии / под ред. св. Е. Сецинского. – Біла Церква : О. Пшонківський, 2008. – С. 328-329. Опря Б. Катедральний костел як туристичний об’єкт Кам’янця-Подільського / Б. Опря // Матеріали XIV Поділ. наук. іст.-краєзн. конф. – Кам’янець-Поділ., 2014. – С. 428-432. / публікації з періодичних видань / Михальська Г. Іконостас, як у козаків : [в церкві Петра і Павла встановлено іконостас, який будували в часи Мазепинської доби] / Г. Михальська // Подолянин. – 2017. – 22 верес. – С. 3. Олійник І. Лаура – дівчина, що згасла у росквіті літ : [мармуровий надгробок Лаури в кафедральному костелі Святих Апостолів Петра і Павла в Кам’янець-Поділ.] / І. Олійник, О. Щегельська // Сімейна. – 2017. – 23 листоп. – С. 18. Святі місця України : найбільш вражаючі католицькі храми нашої держави : [Петропавлівський костел] // Фортеця. – 2017. – 2 берез. – С. 13. Волкова В. Кам’янецький вавель : [кафедральний костел Св. ап. Петра і Павла] / В. Волкова // Кам’янець-Поділ. вісн. – 2013. – 14 черв. – С. 15. Омельченко О. З небуття – в буття … : [в церкві святих Петра і Павла відбулось освячення розп’яття XVI ст.] / О. Омельченко // Подолянин. – 2011. – 15 лип. – С. 9. 23 вересня виповнюється рік з дня смерті В. Смоляренка, настоятеля храму Первоапостольних Петра і Павла // Фортеця. – 2010. – 23 верес. – С. 6. Шуханова Т. Хотіли поміняти святих отців : [церква Петра і Павла УПЦ КП] / Т. Шуханова // Подолянин. – 2010. – 5 берез. – С. 2.

Паповська С. Центр воєводства : [Кафедральний костел Петра і Павла] / С. Паповська // Подолянин. – 2001. – 24 серп. – С. 4. Урсу-Яворська Н. Куті двері кам'янецької катедрі : [Петропавлівський кафедральний костел] / Н. Урсу-Яворська // Пам'ятки України. – 2000. – № 3-4. – С. 30. Собор душі нашої : [розмова з настоятелем храму Петра і Павла УПЦ-КП отцем Віктором] // Кам’янець-Поділ. вісн. – 1994. – 16 лют. – С.1. Новікова Г. Друга молодість Петропавлівського костьолу : [Старе місто : проблеми, вирішення] / Г. Новікова, О. Расщупкін // Прапор жовтня. – 1988. – 10 груд. – С. 3. Паламарчук В. Находки реставратора : [в Петропавловской церкви обнаружена фресковая роспись XIV столетия] / В. Паламарчук // Раб. газета. – 1985. – 13 серп.

Церква Святого Миколая

Історія Коли виникла - невідомо. Однак у документі початку XVIII ст. церква ця значиться як старовинна, що існує з незапам’ятних часів. Пережила турецьке панування. У XVIII ст. була уніатською і мала братство, затверджене єпископом Афанасієм Шептицьким у 1736 році, хоча братство існувало і

раніше. У 1789 році церква була приєднана до кафедральної Івано-Предтеченської, а у 1795 році скасована, а майно і парафія були остаточно приєднані до Предтеченської церкви. У 1804 році церква була розібрана, а матеріал був використаний на будівництво ризниці і огорожі Предтеченської церкви. Знаходилася у південно-східній частині кам’янецького острова, на горбі. Література /публікації зі збірників/ Каменецкий уезд : Николаевская церковь // Приходи и церкви Подольской епархии / под ред. св. Е. Сецинского. – Біла Церква : О. Пшонківський, 2008. – С. 329-330. Петров М. Храм Св. Миколи у Кам'янці-Подільському – визнана пам'ятка архітектури подільських вірмен XV – XVІІІ ст. / М. Петров // Вірмени на Поділлі. – Кам’янець-Поділ., 1995. – С. 21-34.

/ публікації з періодичних видань / Новікова Г. Відродження храму : [церква святого Миколая] / Г. Новікова // Поділ. вісті. – 2017. – 9 лют. – С. 6. Созанська Г. Духовні витоки Свято-Миколаївської церкви / Г. Созанська // Кам'янець-Поділ. вісн. – 2013. – 3 трав. – С. 15. Созанська Г. Історія Кам'янець-Подільської СвятоМиколаївської церкви / Г. Созанська // Ділове місто. – 2012. – 20 груд. – С. 14-15. Маємо третій храм Святого Миколая : [освячено новий храм у селищі Смирнова] // Подолянин. – 2011. – 22 квіт. – С. 6.

Бельзецький Д. На честь Святого Миколая : [17 квіт. у селищі Смирнова освячено церкву] / Д. Бельзецький // Фортеця. – 2011. – 21 квіт. – С. 2. Столяренко В. Відроджені дзвони : [610 років Кам'янецьПоділ. церкві яку зведено в Старому місті на честь Миколая Чудотворця Мірлікійського] / В. Столяренко // Кам’янець-Поділ. вісн. – 2008. – 25 квіт. – С. 6. Матвєйцев Ю. Подільська святиня : [СвятоМиколаївський собор] / Ю. Матвєйцев // Фортеця. – 2004. – 20 трав. – С. 15. Ківільша Г. Вірменський слід : [церква Св. Миколая] / Г. Ківільша // Подолянин. – 2001. – 24 серп. – С. 4. Столяренко В. Найстарішому Кам’янецькому СвятоМиколаївському храму – 600 років / В. Столяренко, Є. Франскевич // Подолянин. – 1998. – 22 трав. – С. 5. Сецинский Ю. Николаевская церковь / Ю. Сецинский // Подолянин. – 1994. – 4 серп. – С. 3. Будзей О. Нове народження Миколаївської церкви / О. Будзей // Подолянин. – 1994. – 4 серп. – С. 3. Сецінський Ю. Приходы и церкви Подольской епархии : [Николаевская церковь] / Ю. Сецінський // Подолянин. – 1994. – 4 серп. – С. 3. Осетрова Г. Миколаївська церква : [біографія будинку] / Г. Осетрова // Прапор жовтня. – 1985. – 3 серп. – С. 4.

Костел Святої Трійці

Церква священомучика Йосафата (колишній Тринітарський костел або) — пам'ятка сакральної архітектури доби пізнього бароко у місті Кам'янець-Подільський. Історія Перші ченці-тринітарії прийшли до м. Кам'янецьПодільський в 1699 році, коли місто залишала турецька армія згідно умов Карловацького мирного договору. Спочатку жебракуючому ордену комісари віддали споруджену біля Лядських воріт в османський період мечеть, будівля якої була сильно пошкоджена повінню, а близьке розташування до заплави Смотрича не обіцяло спокійного існування. Незабаром тринітарії оселилися на вершині плато біля Замкового мосту, який один з братів по імені Михайло отримав у 1696 році у спадок від кам'янецького міщанина Хоцимирського. В 1712 році на кошти від пожертв спорудили дерев'яний костел, в той час як будівлі маєтку оселилися ченці. В 1750 році знову коштом пожертв розпочали будівництво мурованого з каменю Тринітарського монастирського комплексу. В 1765 році почали експлуатацію кляшторних житлових і господарських будівель, у 1780 році єпископ Адам Станіслав Красінський освятив храм на честь Святої Трійці.

Опис споруди Костел св. Трійці та його дзвіниця у місті Кам'янецьПодільський — частини колишнього монастиря. Костел однонавний, кам'яний, зовні потинькований, розбфарбований у два кольори. Рідкісний зразок на теренах України невеликої сакральної споруди перехідної доби від бароко до рококо, свідоцтва чому камерність архітектури і декорування вазами на головному фасаді, більш притаманні парковому павільйону світського князя. Гнучкі лінії рококової споруди притаманні і поземному плану споруди у вівтарній частині споруди. Головний фасад тричастинний, центральна частина ширша за бічні. На рівні другого ярусу центральна частина поєднана з бічними могутніми волютами, а її верхня частина увінчана трикутним фронтоном з чотирма декоративними вазами та скульптурою. Головний фасад костелу повернутий до брами з фігурами двох святих та барокових за формами східців. Стіна східців прикрашена скульптурою Богородиці, врятованої музейниками зі старовинного польського цвинтаря і перевезеної у місто до Тринітарського костелу. Декор інтер'єру — пілястри і стінописи темперою, які виконав художник Й. Прагтль в середині 18 століття. Костел був реставрований у період 1977—1984 років. Нині у колишньому костелі знаходиться греко-католицька церква св. Йосафата. Література /публікації зі збірників/ Тринітарський кляштор (1699-1842) і костел св. Трійці / В. Смолінський // Церква на Поділлі : від найдавніших часів до наших днів : Хроніка подій. Коментарі. – Кам’янець-Поділ. : Абетка-НОВА, 2002. – С. 93-94.

/ публікації з періодичних видань / Осетрова Г. Тринітарський костьол / Г. Осетрова // Подолянин плюс. – 1994. – 9 черв. – С. 3.

Хрестовоздвиженська церква

Хрестовоздвиженська церква — дерев'яна церква в Кам'янці-Подільському під стінами Старої фортеці, на прибережній смузі річки Смотрич в урочищі Карвасари. Історія За легендою, заснувати православну церкву під стінами кам'янецької фортеці запропонував гетьман Петро КонашевичСагайдачний. Поранений у Хотинській битві 1621 року, гетьман на шляху до Києва проїжджав через Кам'янець-Подільський. Побачивши мури фортеці, він подумав, що їхня захисна сила стане ще міцнішою, якщо їх підпиратимуть не тільки потужні скелі, а й віра. Тоді гетьман уявив дерев'яну, легку, як молитва, церкву, яку незабаром після цього і збудували на березі Смотрича.

На планах 1672 року означена православна церква. Під час володарювання турків у Кам'янці будівля була знищена. 1739 року на Карвасарах була унійна дерев'яна однобанева церква, яку відбудував на початку століття Гавриїл Божовський. Наприкінці 18 століття вона занепала, тож було вирішено збудувати нову церкву. 1799 року почалося будівництво нової, також однобаневої церкви. Споруду 1801 року освятив у православ'я Каліннік Нагорський. У часи атеїстичної влади після Великодня 1953 року храм закрили, демонтували престол, жертовник, іконостас, верхній клірос. Їх доля донині невідома. Храм до 1965 року використовувався як кінотеатр. Реконструкцію церкви розпочато 1987 року, завершено 1988 року. Проектно-кошторисну документацію виготовила Львівська філія інституту «Укрпроектреставрація». Загальна кошторисна вартість реставраційних робіт — 59,3 тисячі рублів. Згідно з проектом, у першу чергу перенесено дзвіницю. Біля церкви просто неба планувалося створити музей народної архітектури та побуту (проект не здійснено). У грудні 1991 року храм відкрито для богослужіння, встановлено престол і жертовник, 1993 року — верхній клірос, 1994 року — іконостас, 1995 року — дзвін. 1997 року оздоблено іконостас, виготовлено «Голгофу» та змонтовано паникадило. У 2003—2005 роках розписано храм. Реставровано покрівлю, встановлено хрести на бані та дзвіницю. Архітектура Фундамент церкви складений з каменю-вапняку. Тризрубова, однобанева з ґанком і ризницею з північної сторони, і прибудованої з заходу дзвіницею (1863). Всі три зруби церкви і четвертий — дзвіниці — квадратні в плані. Має два входи — в північній стіні дзвіниці і з північної сторони центрального зрубу. Типова для Поділля споруда з ширшим і вищим триярусним центральним зрубом, що переходить за допомогою вітрил у восьмерик, завершений шатровим верхом. Перекриття вівтарної

частини та бабинця пласкі. Внутрішній простір нефа розкритий, об'єднаний з бабинцем прямокутною аркою-вирізом. На північному фасаді центрального зрубу — ґанок на чотирьох фігурних стовпчиках під навісом. Пам'ятка є яскравим твором подільської школи народного дерев'яного будівництва. Література / публікації з періодичних видань / Новікова Г. Хрестовоздвиженська церква в передмісті Карвасари / Г. Новікова // Подолянин. – 2017. – 21 лип. – С. 6. Будзей О. Єдина дерев'яна : [Хрестовоздвиженська церква на Карвасарах] / О. Будзей // Подолянин. – 2011. – 25 листоп. – С. 9. Шуханова Т. Оберіг для міста : [Хрестовоздвиженська церква] / Т. Шуханова // Подолянин. – 2010. – 24 верес. – С. 15. Добровольський В. 14-метровий хрест встановлено у Кам’янці-Подільському : [церква Чесного Животворящого хреста Господнього] / В. Добровольський // Поділ. вісті. – 2010. – 14 жовт. – С. – 1. Верцімаха О. Кому заважає хрест?, або чесний животворящий хрест Кам'янця / О. Верцімаха // Ділове місто. – 2010. – № 42. – С. 27. Столяренко В. Хрестовоздвиженська церква / В. Столяренко // Кам'янець-Поділ. вісн. – 2008. – 6 черв. – С. 4. Гординчук М. Держава дбає про храми : [реставрація Хрестовоздвиженської церкви] / М. Гординчук // Кам’янецьПоділ. вісн. – 2006. – 11 серп. – С. 2. Кушнір Б. Там, на Карвасарах, церква : [Хрестовоздвиженська церква] / Б. Кушнір // Кам’янець-Поділ. вісн. – 1994. – 26 листоп. – С. 7.

Свято-Троїцька церква

Храм Пресвятої Трійці василіянського монастиря — церква УГКЦ в Кам'янці-Подільському. Розташована при в'їзді до Старого міста біля Новопланового мосту. Історія Перша письмова згадка про храм відноситься до 1582 року, у зв'язку з передачею міщанкою Гапкою Табковою у власність Троїцької церкві своєї садиби. Під час панування у місті турків храм було перероблено на мечеть. На початку XVIII ст. з виходом турків з Кам'янця і встановленням польської влади храм був переданий уніатам. У 1722 році єпископ Атанасій Шептицький передав храм монахам ордену Св. Василія, які заснували при ньому монастир. Офіційною датою заснування вважається 22 травня 1722 р. Орден Василіян діяв при храмі до 1795 року. При ІІ розділі Польщі землі Кам'янеччини були анексовані Росією. Разом з цим храм було переосвячено у православний. У 1935 році у рамках боротьби радянського уряду із релігією храм було розібрано. 3 березня 1995 р. почалася віднова храму. Були проведені розкопки і дослідження фундаментів храму. 23 вересня 1996 р. кардинал Любомир Гузар заснував монастир. Першим настоятелем було призначено бр. Давида Кулинича, василіянина. З 1 вересня 2005 р. настоятелем монастиря було призначено о.

Йосифа Будая. За п'ять років василіяни повністю закінчили відтворення будівлі та оздоблення храму і прилеглої території. 10 липня 2010 року Храм Пресвятої Трійці освятив Василій Семенюк — єпископ Тернопільсько-Зборівський, УГКЦ. Архітектором, який розробив проект відновлення храму, є Володимир Бевз. Опис давньої церкви Поземний план давньої будівлі був триконховий. За планом Троїцька церква була такою ж, як і Предтеченська та Петропавлівська. Зі сходу була одна півкругла абсида та з боків дві менші конхи. Західна частина була квадратною, всередині відділена від центральної аркою, та мала зверху дзвіницю. Довжина церкви без притвору становила 23,5 м і ширина без бічних конх 7,1 м. Склепіння над західньою частиною було хрестовим, а в середній частині півциліндрове, перерізане навпроти бокових конх меншим півциліндром. У вівтарі півциліндрове склепіння закінчувалося аркою і далі в апсиді півциліндер закінчувався конхою (четвертькулею). Впродовж 1672—1699 рр. Кам'янець-Подільський був під владою Османської Порти, тоді церкву було перетворено на мечеть та надбудовано 10-метровий мінарет, який, однак, після відходу турків було швидко розібрано. Василіяни надбудували в 1749 році дзвіницю. В 1854 році над центральною частиною було перебудовано дерев'яну баню та покрито її замість гонту бляхою. 1859 року були збільшені вікна: мабуть продовжені до низу. Тоді ж до вівтаря добудовано ризницю та паламарню. В західній частині, з північного боку, були вхідні двері з кам'яними східцями. Біля північної та південної конхи було по два контрфорси. Під церквою знаходилися склепи з похованнями.

Література /публікації зі збірників/

Мошак М. Церква Св. Трійці : фундація відкрила фундамент / М. Мошак // Краєзнавчими стежками. – Кам’янецьПоділ., 2013. – С. 20–22. / публікації з періодичних видань / Чайковська Л. Отці – Василіяни : [церква святої Трійці] / Л. Чайковська // Ключ. – 2017. – 21 квіт. – С. 6. Лехіцька І. Історія Свято-Троїцької церкви в м. Кам'янціПодільському : [храм Святої Трійці] / І. Лехіцька // Ділове місто. – 2012. – 18 жовт. – С. 14-15. Коробчук Н. Благословен будь, відроджений храме! : [у місті урочисто освячено храм Пресвятої Трійці] / Н. Коробчук, А. Геренчук // Кам'янець-Поділ. вісн. – 2010. – 16 лип. – С. 1. Шуханова Т. Храм Присвятої Трійці освячено / Т. Шуханова // Подолянин. – 2010. – 16 лип. – С. 1. Добровольський В. Відроджено ще один храм : [відбудовано та освячено греко-католицьку церкву] / В. Добровольський // Поділ. вісті. – 2010. – 23 лип. – С. 1. Дубінська Н. Храм відроджується : [4 лип. – освячення і возведення хреста на щойно накритий купол церкви Пресвятої Трійці] / Н. Дубінська // Край Кам'янецький. – 2007. – 12 лип. – С. 2. Гайдамашко В. Троїцька церква увінчалась мідною банею з золотим хрестом / В. Гайдамашко // Кам’янець-Поділ. вісн. – 2007. – 13 лип. – С. 2. Оживає церква Пресвятої Трійці : [4 лип. на церкву Пресвятої Трійці на Троїцькому майдані підняли купол і хрест] // Подолянин. – 2007. – 6 лип. – С. 2.

Храм Покрова Пресвятої Богородиці

Історія Побудована за канонами слов’янської оборонної архітектури з гарною підмогою у вигляді захищеного стрімкими скелями і швидкою річкою ландшафтом Кам’янець-Подільська фортеця, як і інші форпости Волинського князівства, мала всередині своїх високих стін оплот православ’я – Покровську замкову церкву, споруджену ще на рубежі II тисячоліття разом з укріпленнями. Пронесши свою місію крізь століття і тиск з боку католицтва, що прийшло у місто над Смотричем разом із литовсько-польським підданством і князями Коріатовичами, які перебудувати її і були поховані в цих стінах, у доленосному 1672-ому, перед самим захопленням Поділля османськими військами, з найвищого дозволу польського короля Міхала I Вишневецького (1640 – 1673) від 20 березня того ж року дерев’яна церква Покрови Пресвятої Богородиці була розібрана у зв’язку з ветхістю. Планам по спорудженню на колишньому місці нового храму перешкодило двадцятисемирічне господарювання в місті турецьких владик, під час якого практично всі релігійні течії (окрім мусульманства) були знищені, а жителі покинули рідні стіни, рятуючись від непосильного гніту і утисків. Так безславно припинилося існування першої Покровської церкви Кам’янця. Одночасно з реконструкцією князями Коріатовичами дому Божого всередині фортечних стін (друга половина XIV

століття) новими правителями приділялася посилена увага і православному Вознесенському монастирю на Руських фільварках, на місці якого 1452 року кам’янецьким старостою Теодором Бучацьким (1378 – 1456) була влаштована однойменна парафіяльна церква. Кінець існування храму Вознесіння Господнього поклали польсько-турецькі війни останній третині XVII століття, коли його будівля була зрівняна із землею, як і більшість його подільських побратимів по нещастю. І лише через тридцять років після повалення османського ярма (1730-й) в запалі запеклих суперечок між братством ченціввасиліан, що претендували на оплот віри згідно документів про його припис до Троїцької церкви, і польським міським магістратом, який прагнув до самостійного управління приходом, Вознесенський храм був відновлений і освітлений згідно греко-уніатського обряду. Процвітання оплоту віри на Руських фільварках послужило запорукою зародження на його базі двох братств – чоловічого Вознесенського, що діяв на підставі статуту Афанасія Шептицького від 1745 року, і жіночого в ім’я великомучениці Катерини зі статутом від 1752 року, складеного Леоном Шептицьким. Однак, проіснував півстоліття, побудована з дерева будівля Вознесенської прийшла у ветхість і була розібрана (1783), а потім відтворена знов на колишньому місці (1785), проте в пам’ять про першу християнську церкву Кам’янця вона була освячена на честь Покрова Пресвятої Богородиці, щоб через ще десятиліття (23 лютого 1795 року) приєднається до православ’я. Побудований з ялинового дерева однокупольний храм на Руських фільварках з честю виконував свою місію аж до 60-х років XIX століття, в той час як поряд з ним (трохи вище по схилу, ближче до Нового Плану) в 1845-ому було закладено нову однойменну кам’яну будову, урочисто освячену 22 жовтня 1861 року.

Так була народжена нині існуюча Покровська церква Кам’янця, яка продовжує нести крізь бурі і негаразди століть віру і духовність, переживши антирелігійні гоніння і руйнівні війни, жорстокі революції і занепад моралі непростих останніх двохсот років. Архітектура Кам’яний храм на Руських фільварках являє собою бесстолпну п’ятибанну (центральний домінуючий і чотири главки по кутах) потиньковану споруду з прямокутною вівтарною частиною у стилі еклектики. Із зовнішніх особливостей церкви варто відзначити центральний вхід в західній частині, підкреслений притвором з триярусною дзвіницею перекритою шатровим дахом, що підноситься над ним, і ганками на стовпах (з півночі і заходу) з фронтонами під двосхилим дахом, прикрашені модульонами. При цьому обробку зовнішніх фасадів відрізняє стрічковий прорізний руст і сандрики арочних перемичок віконних прорізів. Література / публікації зі збірників/ Каменецкий уезд : Покровская церковь // Приходи и церкви Подольской епархии / под ред. св. Е. Сецинского. – Біла Церква : О. Пшонківський, 2008. – С. 333-335. Мошак М. Церква Покрови Пресвятої Богородиці у кам'янецькому замку / М. Мошак // Краєзнавчими стежками. – Кам'янець-Поділ., 2013. – С. 156-164.

/ публікації з періодичних видань /

Созанська Г. Кам’янецька замкова церква Покрова Святої Богородиці / Г. Созанська // Край Кам’янецький. – 2017. – 9 черв. – С. 5. Созанська Г. Кам'янецька Замкова церква Покрова Святої Богородиці / Г. Созанська // Ділове місто. – 2013. – 24 жовт. – С. 6. Будзей О. Покровська, сестра Георгіївської : [кам’яна Покровська церква на Руських Фільварках] / О. Будзей // Подолянин. – 2011. – 28 жовт. – С. 6.

Храм Казанської ікони Божої Матер Історія

Громада храму Казанської ікони Божої Матері була утворена у 1997 році за благословенням преосвященного Феодора, єпископа Кам’янець-Подільського і Городоцького. 02.12.1997 р. ієрей Димитрій (Московчук) благословенням Його преосвященства був призначений настоятелем цього храму. У 1997 р. завдяки піклуванню єпископа Феодора громаді було надано приміщення для тимчасового звершення богослужінь по вул. Нігинське шосе, 34, площею 68 кв. м. 11 липня 1997 р. приміщення було освячено і звершено святкове вечірнє богослужіння, а 12 липня, в день пам’яті первоверховних апостолів Петра і Павла, відбулась перша Літургія. Це стало початком літургійного життя церковної громади. Вже 20 липня 1997 р., напередодні храмового свята, віряни зустрічали архієрея на святковому вечірньому богослужінні та молилися разом з ним. З початком звершення богослужінь почало організовуватись приходське життя. Віруючі на мікрорайоні радо сприйняли створення громади та ідею будівництва храму. Було започатковано організацію хору та недільної школи. У 1999 році була виділена земельна ділянка для будівництва храму по вул. Нігинське шосе, 41. А 4.11.1999 р., в

день свята Казанської ікони Божої Матері, благословенням преосвященного Феодора, секретарем Кам’янець-Подільської єпархії митрофорним протоієреєм Олексієм Миханчуком та сонмом духовенства було звершено встановлення і освячення хреста на місці будівництва. Через рік, 4.11.2000 р., єпископ Феодор здійснив закладку храму і звершив першу Літургію на місці будівництва. Будівництво храму згуртувало прихід, зібрало молодь. Організовувались паломницькі поїздки, відпочинок на природі, бралася участь у хресних ходах. Архіпастир неодноразово відвідував прихід і звершував богослужіння. Літургійне життя парафії завжди було нерозривно пов’язане з будівництвом. На території будівництва звершувались хресні ходи, проводились свята у недільній школі. У Суботу Акафіста 4.04.2009 р. у приміщенні було звершено останнє богослужіння, після нього – хресний хід до нового храму, де відбувся водосвятний молебень. А ввечері – всеношна. У п’яту неділю поста 5.04.2009 р. архієпископ Феодор звершив першу Літургію в новозбудованому нижньому храмі. Проект храму був пожертвуваний високопреосвященним Сергієм, митрополитом Тернопільським і Кременецьким. Храм двоповерховий. Верхній – на честь Казанської ікони Божої Матері. Нижній має два престоли. Центральний – на честь святителя Феодосія, Чернігівського чудотворця, а правий – на честь преподобного Амфілохія Почаївського. У храмі знаходяться дві мироточиві ікони Божої Матері «Экономисса» і «Аз есмь с вами и никтоже на вы»; шановані: «Всецарица» і «Скоропослушница», ікони святителя Феодосія і преподобного Амфілохія з часточками мощів. На території приходу знаходяться дві каплиці на честь Різдва Божої Матері (селище Смирнова), та ікони Божої Матері «Неопалима купина» (на території Пожежної частини). З початком звершення богослужінь у новому храмі збільшується громада, продовжується будівництво храму, розвивається дитяча та юнацька недільні школи.

Регентом храму, матушкою Людмилою Московчук, за благословенням високопреосвященного Феодора і за духовною редакцією протоієрея Димитрія Московчука, у 2010 році було опубліковано навчально-методичний комплекс «Українська духовна музика» для вчителів загальноосвітніх та недільних шкіл, який рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист № 1/11-5407 від 20.07.2007 р.). Навчально-методичний комплекс містить програми, методичний посібник нотохрестоматію для 1-4 та 5-9 класів з курсу «Українська духовна музика». В ньому подаються поурочно-методичні розробки уроків з урахуванням основних дидактичних принципів побудови навчально-виховного процесу на уроках художньо-естетичного та культурологічного циклів; розглядаються питання морально-естетичного виховання учнів загальноосвітніх шкіл засобами духовної музики на основі християнського релігійного вчення; зібрано і систематизовано матеріал для проведення уроків та виховних заходів духовноморального спрямування. Комплекс також містить екскурс в історію богослужбового співу, відомості про вітчизняних композиторів – творців духовної музики, «Словник основних богослужбових понять і термінів», ілюстрації (72 репродукції ікон до осінніх, зимових, весняних та літніх свят). З метою допомоги вчителю у плануванні уроків курсу «Українська духовна музика» було опубліковано календарне планування для вищеназваного курсу. 4 листопада 2014 року мала місце знаменна подія для нашого приходу – освячення малої дзвіниці та дзвонів митрополитом Феодором.

Література /публікації зі збірників/

Задорожнюк А. Казанський собор у Кам'янціПодільському : історична довідка; вид. 2-ге доп. / А. Задорожнюк, С. Копилов, М. Петров. – Кам'янець-Поділ. : ПП Мошак М. І. , 2008. – С. 52-56. Каменецкий уезд : Каменецкий кафедральный Казанский собор // Приходи и церкви Подольской епархии / под ред. св. Е. Сецинского. – Біла Церква : О. Пшонківський, 2008. – С. 324326. Пагор В. Казанський собор у Кам’янці-Подільському : історія, архітектура, історіографія / В. Пагор // Сайт «Кам’янецьПодільський історичний» : матеріали конкурсу. – Вип. 2. – Кам’янець-Поділ., 2011. – С. 13-16. / публікації з періодичних видань / Майор Р. Казанський собор : від початку передбудови Кармелітського костелу у православний храм до його ліквідації радянською владою у 1930-х рр. / Р. Майор // Ділове місто. – 2015. – 1 жовт. – С. 12. Будзей О. Ідеологічного тридцятого : [Казанський собор] / О. Будзей // Подолянин. – 2013. – 6 верес. – С. 8. Задорожнюк А. Казанський собор / А. Задорожнюк // Прапор жовтня. – 1990. – 15 серп. – С. 4.

Георгіївський собор

Георгіївський собор — православна (до 1795 року грекокатолицька) церква в Кам'янці-Подільському на Польських фільварках. У 1993—2011 роках була кафедральним собором Кам'янець-Подільської єпархії Української православної церкви (Московський патріархат). Історія Невідомо, коли вперше збудовано церкву на Польських фільварках. Як зазначив Юхим Сіцінський у праці «Історичні відомості про парафії та церкви Подільської єпархії. Кам'янецький повіт» (Кам'янець-Подільський, 1895), СвятоГеоргіївська церква існувала в цьому передмісті Кам'янця до 1740 року. Близько цього часу Іоанн Плісський, який у 1735— 1740 роках був настоятелем кам'янецької церкви Петра та Павла, виклопотав в греко-католицького єпископа дозвіл приєднати церкву на Польських фільварках до своєї, проте наштовхнувся на відсіч братства Георгіївської церкви. Братчики взяли зі своєї церкви всі церковні речі та ключ від храму і не віддавали їх нікому. Вони не тільки самі не визнавали Іоанна Плісського своїм пастирем, але й підмовляли інших парафіян не звертатися до нього для здійснення треб, бо він без волі та відання братства добув на своє ім'я з митрополичої курії документ, в силу якого привласнив і приєднав фільварецьку парафію до своєї ПетроПавлівської. Унаслідок скарги Плісського, Кам'янецька унійна консисторія ухвалила, що фільварецькі парафіяни повинні визнати Плісського своїм священиком, звертатися до нього в духовних потребах і віддати йому ключ від храму та всі забрані церковні речі. Але фільварецькі парафіяни, незадоволені ухвалою консисторського суду, послали до Львова виборних до єпископа Атанасія Шептицького зі скаргою на Плісського. 1741 року єпископ написав листа до Йосафата Пруницького, «суперіора й офіціала кам'янецького», такого змісту: «Прийшли до мене делегати з Кам'янця і скаржилися, що фільварецькі парафіяни не бачать у себе богослужіння, оскільки Плісський, якому доручено цю парафію, не дбає про неї і не має вікарія, і

що парафіяни взагалі позбавлені можливості задовольняти свої релігійні потреби, тому що місто часто буває замкнене; делегати ж обіцяли, що магістрат міста дасть фільварецкому пароху і поле, і сінокіс, якщо тільки буде призначено особливий парох. Тому (пише єпископ Шептицький офіціалу) май це на увазі і постарайся, щоб там було богослужіння, тому що ліпше закривати ті парафії, де немає парафіян, а парафії багатолюдні варто підтримувати». Наприкінці 1744 року Плісський вибрав собі вікарія для церкви на Польських фільварках. Ним став Антоній Онуфрієвич. Вікарій отримав право отримувати половину доходів. Візита 1758 року засвідчує, що церква на Польських фільварках 1752 року знову стала самостійною. Храм тоді був дерев'яним, міцним, мав три бані, на притворі була дзвіниця з чотирма дзвонами, а п'ятий великий розміщувався окремо на цвинтарі на стовпах. Візитатор зауважує, що невідомо, коли церкву побудовано та чиїм коштом. У ті роки при церкві діяло три братства: старше чоловіче в ім'я пророка Ілії, що мало статут, затверджений митрополитом Атанасієм Шептицьким 15 травня 1746 року, молодше чоловіче в ім'я святого великомученика Георгія, також затверджене Атанасієм Шептицьким, жіноче в ім'я святої Софії, затверджене 1752 року єпископом Леоном Шептицьким. 1771 року Кам'янецький магістрат видав Георгіївській церкві «ерекцію», в якій точно позначено належні храмові ґрунти. Георгіївська церква на Польських фільварках упродовж XVIII століття, як і всі церкви Подільського воєводства, була греко-католицькою. 1795 року її возз'єднали з православ'ям. 1801 року в церкві був антимінс на полотні за підписом преосвященного Гервасія, єпископа Переяславського, освячений 20 лютого 1757 року преосвященним Никанором і даний «Переяславській єпархії в село Куликівці до Покровської церкви».

Дерев'яна Георгіївська церква, як зазначив Юхим Сіцінський, ймовірно, була першою на Польських фільварках. Вона проіснувала до 1861 року, коли біля неї збудували новий храм — кам'яний. На місці престолу старої церкви встановили кам'яний хрест під навісом.

Кам'яний храм Церква святого Георгія та її дзвіниця Згідно з архівними джерелами, будувати нову кам'яну церкву святого Георгія розпочали 1851 року, а завершили її спорудження через 10 років — 1861 року. Місце для нової церкви визначили ще 1846 року. Саме тоді Подільська будівельна комісія отримала вказівку про викопирування місцевості на Польських фільварках для побудови нової церкви поблизу старої дерев'яної. Будівництво розпочалося під наглядом єпархіального архітектора Антона Островського. 1854 року нагляд узяв на себе архітектор Микола Кулаковський. Подільським губернським архітектором тоді (до 1859 року) працював Микола Федорович Карчевський, який теж здійснював контроль за спорудженням церкви. Будівельні роботи доручили підряднику — купцеві третьої гільдії Іцку Аксельруду. Він узяв на себе зобов'язання наймати будівельників, слідкувати за їх роботою та відповідати за якість робіт. У листопаді 1861 року роботи з будівництва церкви в основному завершилися. Урочисте освячення церкви відбулося раніше — 15 жовтня (27 жовтня — за новиим стилем) 1861 року. У притворі храму вмонтували мідну дошку з написом: «Создася и освятися храм сей во имя Святого Великомученика и Победоносца Георгия при державе благополучно царствующего благочестивейшего Государя Императора Александра II, при высокопреосвященнейшем Иринархе, Архиепископе Подольском и Брацлавском, приношениями местных и иногородних благотворителей,

тщанием и трудами Кафедрального собора ключаря протоиерея Павла Троицкого, 1861 года октября 15 дня» Стару дерев'яну церкву святого Георгія розібрали. На місці, де був престол цієї церкви, поставили кам'яний пам'ятник, увінчаний хрестом, а із західного боку вставлили ікону в рамі під склом, що зображувала святого Георгія на білому коні, що простромлює змія. 1863 року окремо від нової кам'яної церкви збудовали кам'яну триповерхову дзвіницю. В її нижньому поверсі розмістилися два житлові приміщення, на третьому поверсі — шість дзвонів. 1877 року в храмі замінили іконостас. Ікони для нього замовили в Санкт-Петербурзі. Їх олійними фарбами на полотні написав академік візантійського живопису Василь Васильович Васильєв. Тоді ж у церкві настелили дубову підлогу. 1881 року в північній частині храму влаштували другий престол в ім'я святої Софії і трьох її доньок Віри, Надії та Любові. До кінця XIX століття проведено шість ремонтів церкви: 1867, 1869, 1877, 1884, 1890 та 1898 року. Під час ремонту 1884 року здійснено розписи стін і куполу в інтер'єрі, але ім'я автора залишилося невідомим. 1898 року під час чергового ремонту розписи поновили. 1895 року Юхим Сіцінський писав, що на цвинтарі церкви є декілька давніх надгробних плит і хрестів із написами, що стерлися; на деяких із них можна прочитати роки 1777, 1801, 1803 і 1810. 15(28) жовтня 1911 року відбулося урочисте святкування 50-річчя з дня освячення церкви. Газета «Подолия» на цю подію відгукнулася статею, пізніше видану окремою брошурою. До ювілею в церкві розписали вівтар і передвівтарну частину. У звіті Георгіївсько-Серафимівського братства за 1910—1911 роки зазначено, що розписи цієї частини інтер'єру доручили відомому на Поділлі художнику Дмитру Жудіну. Розписи охарактеризовано як історичний живопис із південноруською (тобто українською) орнаментацією. До парафії Георгіївської церкви входили, крім Польських фільварків, ще такі поселення: сусіднє передмістя Біланівка

(нині в складі Кам'янця-Подільського), містечко Зіньківці, село Оленівка з Флоріянівкою (нині в складі Оленівки), всі хутори на північ від Польських фільварків і Нового плану. Настоятелі храму 1895 року Юхим Сіцінський навів список настоятелів Георгіївської церкви. Близько 1740 року Георгіївська церква стала приписною і її священиком вважався Іоанн Плісський, настоятель ПетроПавлівської церкви. 1744 року Плісський обрав собі вікарія для Георгіївської церкви Антонія Онуфрієвича. Далі були самостійні настоятелі: Іван Волянський, декан Копайгородський, який 1752 року отримав парафію по презенті Кам'янецького магістрату, за яким було затверджено право коляторства (патронування) місцевого єпископа, як зазначено у візиті 1758 року; Яків Шуткевич став настоятелем Георгіївської церкви 1772 року, після смерті Іоанна Волянського, за презентою кам'янецького магістрату 1772 року; ввів його в парафію кам'янецький офіціал Іоанн Громницький. Потім священиками були: Олексій Страдецький — у 1799—1803 роках; Климент Станішевський — у 1803—1808 роках; Єлисей Чернетський; Іоанн Колаковський — з вересня 1808 року до листопада того ж року; Павло Ободинський — з листопада 1808 року до 1816 року; Микола Завадовський — з 1816 року до серпня 1820 року; Зіновій Мещаковський — з серпня 1820 до червня 1821 року та знову у 1822—1824 роках; Стефан Качуровський — з початку травня 1822 року до жовтня того ж року; Георгій Козловський — з вересня 1824 року до квітня 1829 року; Михайло Шуварський — з квітня 1829 року до 1834 року;

Ієремія Слаболицький — з 1834 року до серпня 1859 року. Протоієреєми були: Симеон Карчевський — з серпня 1859 до 8 серпня 1879 року; Мойсей Доронович — з 6 вересня 1879 до 10 квітня 1885 року (згодом кафедральний протоієрей); Симеон Сорочинський від 22 червня 1885 року. Найвідомішим із настоятелів був Мойсей Доронович — краєзнавець, один із засновників Кам'янецького давньосховища (нині Кам'янець-Подільський державний історичний музейзаповідник). Від 1903 року настоятелем храму був ще один краєзнавець — Йосип Сулковський (помер 1917 року), який у «Подільських єпархіальних відомостях» друкував статті з історії сіл і парафій Ушицького повіту, передав давньосховищу багато старожитностей. Зятем Сулковського був поет Володимир Свідзінський. У радянський час Після того, як у листопаді 1920 року в Кам'янціПодільському надовго встановилася радянська влада, церква святого Георгія ще досить довго діяла. У середині 1930-х років радянська влада розпочала наступ на права релігійних громаж. Але церква на Польських фільварках зазнала менших втрат, ніж чимало храмів міста, знищених упродовж 1935—1936 років. Церкви святого Георгія уціліла. Вона частково використовувалася для зберігання зерна. Так, 1935 року частину церкви, згідно з договором, надали Довжоцькому спиртовому заводу. 1936 року в церкві також зберігали зерно, згідно з умовою, укладеною з управлінням Держсортфонду. Водночас в іншій частині церкви відбувалися богослужіння. Галина Осетрова, посилаючись на свідчення старожилів Польських фільварків, зазначає, що церква діяла до середини 1950-х років, після закриття в ній влаштували склад солі. Василь

Столяренко у журналі «Православный взгядъ», засновником якого є Кам'янець-Подільська єпархія Української православної церкви, пише, що за часів атеїстичної влади храм двічі закривали, вдруге — 1959 року, приміщення храму використовували для зберігання речей для дитячих садків і шкіл. 15 грудня 1983 року в колишній Георгіївській церкві відкрили Кам'янець-Подільський планетарій. Він діяв близько семи років. 2 жовтня 1990 року президія Кам'янець-Подільської міської ради виробила заходи для звільнення приміщення церкви від планетарію та передачі її громаді Української православної церкви Московського патріархату. Першим настоятелем відновленого храму став протоієрей Володимир Ровінський. Починалося богослужіння в дзвіниці, а з весни 1991 року — вже на другому поверсі храму. Згодом було ліквідовано перекриття, яке утворювало другий поверх, встановлено іконостас, в інтер'єрі зроблено нові розписи згідно з канонами Московського патріархату. Не було збережено настінні розписи художника Жудіна, виконані до 50-річного ювілею церкви. У листопаді 1991 року відбулася перша архієрейська служба в самому храмі. У незалежній Україні 6 травня 1992 року, у день Георгія Побідоносця, в храмі освятили встановлену тут меморіальну плиту з іменами 13 жителів міста та району, які загинули в Афганістані. А 31 травня 1992 року урочистим богослужінням завершився перший навчальний рік у недільній школі при церкві. 22 червня 1993 року було відновлено Кам'янецьПодільську єпархію, тож Свято-Георгіївський храм став кафедральним собором. 1994 року закінчено розпис храму і його освятив високопреосвященний Ніканор, архієпископ Кам'янецьПодільський і Городоцький. 1995 року в храмі відбулися урочистості, присвячені 200річчю Подільської єпархії. Урочисту літургію звершив Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Володимир у співслужінні чотирьох архієреїв, багатьох десятків

священнослужителів і присутності величезної кількості людей, керівників Хмельницької області, міста Кам'янця-Подільського та Кам'янець-Подільського району. Вдруге Блаженнійший Володимир правив у соборі службу у вересні 2002 року. У храмі зберігаються частки святих мощей святого великомученика Димитрія Солунського, преподобного Іова Почаївського, преподобних святих Києво-Печерських, Дівеєвських та інших. При храмі діє недільна школа для дітей, працює осередок батьківського комітету. 12 вересня 2011 року було освячено відновлений храм Олександра Невського на Новому плані Кам'янця-Подільського. Він став кафедральним собором, а церква святого Георгія на Польських фільварках — парафіяльним храмом. Архітектурні особливості Поземна проекція церкви. Церкву побудовано відповідно до типових проектів, рекомендованих у другій половині XIX століття для повсюдного використання в межах Російської імперії. Такі проекти називалися стилізаторськими наслідуваннями давньоруської архітектури. Пам'ятка є характерним зразком так званого «псевдоруського стилю» в російській архітектурі XIX століття. Будівля церкви кам'яна, квадратна в плані, чотиристовпна з однією напівкруглою апсидою і трьома притворами (північний, південний та західний). Чотири стовпи за допомогою арок несуть високий світловий восьмигранний барабан із банею. Кутові членування кубічного об'єму увінчано зовні восьмигранними шатровими верхами, що створюють характерний п'ятиглавий силует споруди. За типом, СвятоГеоргіївська церква, є наслідуванням російського шатрового храмового зодчества. Фасади оформлено в «псевдоруському стилі» із застосуванням щипцевих завершень, кокошників, напівколонок із перспективними арками на профільованих імпостах. Високі шатрові дахи декоровано люкарнами.

Надбрамна дзвіниця розташована на захід від церкви. Її місце в ансамблі і композиція — два восьмерика на четверику — продиктовані традиціями російського православного зодчества. Оформлення фасадів зроблено відповідно до архітектурного декору церкви. Література / публікації зі збірників/ Дейбук В. Історія церкви св. Георгія на польських фільварках / В. Дейбук // Сайт «Кам’янець-Подільський історичний» : матеріали конкурсу. – Вип. 2. – Кам’янець-Поділ., 2011. – С. 24. Каменецкий уезд : Георгиевская церковь // Приходи и церкви Подольской епархии / под ред. св. Е. Сецинского. – Біла Церква : О. Пшонківський, 2008. – С. 331-333.

/публікації з періодичних видань/ Будзей О. Церкві на Польських – півтораста : [150 р. церкві Святого Георгія] / О. Будзей // Подолянин. – 2011. – 21 жовт. – С. 6. Шуханова Т. Офіцерська рать пішла в народ : [19 черв. на території ф-ту військової підготовки К-ПНУ ім. І. Огієнка відбулося відкр. каплички Георгія Побідоносця] / Т. Шуханова // Подолянин. – 2010. – 25 черв. – С. 5. Столяренко В. Свято-Георгіївський собор / В. Столяренко // Кам’янець-Поділ. вісн. – 2008. – 23 трав. – С. 6.

Храм Святого Іоанна Богослова Історія

Облаштована в головному корпусі при відкритті нового будинку семінарії на Новому плані у 1865 році. У 1892-93 рр. при перебудові будинку значно розширена. Закрита більшовицькою владою у 1920 році (тепер І корпус ПДАТА). Література / публікації з періодичних видань / Бельзецький Д. І постав храм : [в місті перебував Святійший Патріарх Київський і всієї Руси – України Філарет освятив новозбудований храм Св. Іоанна Богослова] / Д. Бельзецький // Фортеця. – 2010. – 2 груд. – С. 2. Шпильова В. Відкрили храм на території університету : [храм Св. Іоанна Богослова] / В. Шпильова // Голос України. – 2010. – 27 листоп. – С. 10. Верцімаха О. Освячення храму : [25 листоп. відбулося освячення храму Св. Іоанна Богослова при ПДАТУ] / О. Верцімаха // Ділове місто. – 2010. – № 54. – С. 58. Бельзецький Д. Під патронатом Патріарха : [храм Святого Іоанна Богослова при ПДАТУ] / Д. Бельзецький // Фортеця. – 2010. – 10 черв. – С. 10.

Іоанно-Предтеченська церква Іоанно-Предтеченська церква — втрачена сакральна споруда в м. Кам'янець-Подільський (нині Хмельницька область, Україна). З 1752 до 1878 року — соборна. Зруйнована більшовиками в 1930-х роках. Історія Належить до старовинних храмів Кам’яная і Поділля. Виникла за часів Коріатовичів. Мурований будинок XVI ст.

триконхової архітектури зявився на місці П’ятницької або близько до неї (за переказами Предтеченська церква була колись П’ятницькою, з якою пов’язана старовинна традиція проведення у місті торгівельних і святкових ярмарків). В часи турецького панування (1672-1699) церква була перетворена в мечеть великого візіря. З початку XVIII ст. - уніатська, з 1795 р. православна. З 1781 року - соборна, з капітулою і семінарією (до 1878 року), а з 1880 року - парафіяльна. З 1606 року при ній існувало церковне братство. У XVIII ст., під час унії, існувало 3 братства: старше, в ім'я святого Івана Предтечі, молодше - в ім’я Благовіщення і братство сестричок на честь непорочного Зачаття Пресвятої Діви. Деякі археологічні та етнографічні факти з історії цієї церкви (ототожнення її з П'ятницькою, старовинний некрополь, традиція проведення з давніх часів ярмарків і пов’язаних з цим свят - “отпусту”, “Іванця") свідчать про давні зв’язки Предтеченської церкви із задністрянською Молдавією і Волощиною. Ця старовинна церква була зруйнована владою у 1935 році. Література /публікації зі збірників/ Івано-Предтеченська церква з погостом / В. Смолінський // Церква на Поділлі : від найдавніших часів до наших днів : Хроніка подій. Коментарі. – Кам’янець-Поділ. : Абетка-НОВА, 2002. – С. 87. Каменецкий уезд : Иоанно-Предтеченская церковь г. Каменца // Приходи и церкви Подольской епархии / под ред. св. Е. Сецинского. – Біла Церква : О. Пшонківський, 2008. – С. 326328.

/публікації з періодичних видань/

Задорожнюк А. Іоанно-Предтеченська церква А. Задорожнюк // Прапор жовтня. – 1990. – 8 черв. – С. 4.

Храм Святого Миколая Історія Побудований у 1398 році Синаном Котлубеєм і славився значним зібранням літургійних книг татарською мовою. Спочатку дерев’яний, він у 1495 році був перебудований на кам'яний, невеликий. У 1672 році був зруйнований турками під час обстрілу міста і довгий час стояв у руїнах. У 1756-1767 рр. відбудований вірменами як вірмсно-католицький, уніатський, в римському стилі. З XIX ст. через відсутність у місті вірмен, функціонує як римо-католицький. Був діючим до середини 30-х рр. минулого століття, після чого зруйнований більшовицькою владою. З того часу від костелу залишились рештки фундаментів, кам’яна огорожа з господарськими приміщеннями в середині, портик у римському стилі і велика дзвіниця XVI ст. Знаходиться перед костелом Діви Марії (тепер Миколаївська церква) ближче до вірменського ринку (вул. Вірменська). Література / публікації зі збірників/ Бучковський О. Костел Св. Михаїла та монастир домініканок у XVІІ – XVIII ст. / О. Бучковський // Сайт «Кам’янець-Подільський історичний» : матеріали конкурсу. – Вип. 2. – Кам’янець-Поділ., 2011. – С. 9-12. Гурський О. Вірменський храм Св. Миколи XV – XVIII ст. у Кам’янці-Подільському : дослідження і відкриття : Археолог. знахідки на його території // Хмельниччина : роки становлення та поступу (1937-1997) : Матеріали іст.-кр. конф. – Хмельницький, 1997. – С. 229-235.

Михальчишина Н. Археологічні дослідження вірменського Миколаївського храму // Рідний край очима допитливих : Матеріали Хмельниц. обласної конф. – Хмельницький, 1994. – С. 33. Пагор В. Дослідження вірменського храму Св. Миколи XV – XVIII ст. у кам’янці-Подільському / В. Пагор // Сайт «Кам’янець-Подільський історичний» : матеріали конкурсу. – Вип. 1. – Кам’янець-Подільський, 2010. – С. 16-21. Петров М. Храм св. Миколи у Кам'янці-Подільському – визначна пам'ятка архітектури Подільських вірмен XV-XVIII ст. / М. Петров // Вірмени на Поділлі. – Кам’янець-Подільський : Центр поділлєзнавства, 1995. – С. 21-34. Храм святого Миколая або Миколаївський, григоріанський, а з середини XVIII ст. – вірмено-католицький / В. Смолінський // Церква на Поділлі : від найдавніших часів до наших днів : Хроніка подій. Коментарі. – Кам’янець-Поділ. : Абетка-НОВА, 2002. – С. 95.

/ публікації з періодичних видань / Старенький І. Нове дихання Вірменської церкви : [до витоків будівництва Миколаївськой церкви] / І. Старенький, Н. Яцемірська // Ключ. – 2014. – 27 черв. – С. 12. Задорожнюк А. Вірменський Миколаївський собор : [репресовані пам’ятки] / А. Задорожнюк // Прапор жовтня. – 1990. – 30 листоп. – С. 4. Дроздовська А. Вірменська дзвіниця : [дзвіниця вірменського собору у Кам’янці-Подільському] / А. Дроздовська // Рад. Поділля. – 1983. – 20 лип. – С. 4.

Церква Параскеви П'ятниці або П'яницька Історія Дерев’яна. Вважається заснованою ще в княжі часи (ХІІХІІІ ст.) і відбудованою князями Коріатовичами в XIV ст. після вигнання татар. В кінці XVI ст. її вже не було. В XIX ст. в краєзнавчій літературі точилася дискусія про тотожність цієї церкви з Івано-Предтеченською кам’яною, XVI ст. Знаходилась П’ятницька церква у східній частині Вірменського ринку па вулиці, що з давніх часів зветься П’ят ницькою. З цією церквою пов’язана давня традиція проведення у місті святкових ярмарків. Література /публікації зі збірників/ Церква Параскеви П’ятниці або П’ятницька / В. Смолінський // Церква на Поділлі : від найдавніших часів до наших днів : Хроніка подій. Коментарі. – Кам’янець-Поділ. : Абетка-НОВА, 2002. – С. 86. /публікації з періодичних видань/ П’ятницька церква // Кам’янець-Поділ. вісн. – 2001. – 5 жовт. – С. 6.