Kolorowe marzeni a К ольоровімрії

Autorka

Автор: Ilustracje

Ілюстрації:

Joanna Misiak / Йоанна Місяк

Julia Czajka / Юлія Чайка

Poznaj Krzysia – chłopca, który właśnie rozpoczął swój pierwszy dzień w przedszkolu. Początki bywają trudne i takie były też dla naszego bohatera. Jednak pod koniec dnia na jego twarzy gościł już uśmiech. Usiądź wygodnie, a ja opowiem Ci całą historię.

Najpierw, żeby wszyscy mogli się lepiej poznać, pani przedszkolanka poprosiła dzieci o narysowanie ich największego marzenia. Dziewczynki i chłopcy wyjęli więc z plecaków piękne, nowe zestawy kredek i zabrali się do pracy.

Kredki Krzysia wyglądały jednak inaczej – były już nieco zużyte, brakowało też wśród nich koloru niebieskiego. Chłopiec rozejrzał się niepewnie – potrzebował tej barwy, by pokolorować niebo na swoim rysunku. Zapytał więc siedzącego

Познайомся з Кшисєм – хлопцем, який саме розпочав свій перший день у садочку. Початок буває важкий, і таким він був також для нашого героя. Та під кінець дня на його обличчі вже з’явилася усмішка. Сідай зручно, а я розповім тобі усю історію.

Спочатку, щоб усі могли краще познайомитися, вихователька попросила дітей намалювати свою найбільшу мрію. Дівчатка і хлопці дістали з наплічників гарні нові набори кольорових олівців і взялися до роботи. Олівці Кшися, однак, виглядали інакше – вони вже трохи були у користуванні, серед них не вистачало блакитного кольору. Хлопець невпевнено озирнувся – йому потрібен був цей колір, щоб розфарбувати небо на своєму малюнку.

Тож запитав у малюка Кацпера, що сидів поруч, чи не obok przedszkolaka Kacpra, czy nie pożyczy mu takiej kredki. Kacper jednak zaśmiał się tylko i odpowiedział:

– Moi rodzice kupili mi te kredki wczoraj, a jak Ci pożyczę, to je pewnie zniszczysz tak samo jak resztę! – wskazał palcem na zestaw Krzysia i odwrócił się do swojej nadal pustej kartki. Krzyś spuścił głowę, jego usta zaczęły drżeć, a oczy zaszły łzami. Po chwili usłyszał koło siebie dziewczęcy głos:

– Cześć, jestem Zosia. Chętnie pożyczę Ci tę kredkę.

Na widok dziewczynki Krzyś zakrył oczy rękawem bluzy, próbując wytrzeć łzy. Wtedy Zosia dodała:

– Wiem, że zrobiło Ci się smutno. Moja mama mówi, że smutek trzeba wypuścić jak balonik. Jeśli będziemy go trzy- позичить йому такого олівця. Проте, Кацпер лише засміявся та відповів:

– Мої батьки купили мені ці олівці вчора, а якщо тобі позичу, то ти точно їх зіпсуєш так само, як і решту! – показав пальцем на набір Кшися і обернувся до свого і далі пустого аркуша. Кшись опустив голову, його губи почали дрижати, а очі наповнилися сльозами. За мить він почув біля себе голос дівчинки:

– Привіт, я Зося. Охоче позичу тобі цей олівець.

Побачивши дівчинку, Кшись закрив очі рукавом кофтинки, намагаючись витерти сльози. Тоді Зося додала:

– Я знаю, що тобі стало сумно. Моя мама каже, що сум потрібно відпустити, наче повітряну кульку. Якщо ми будемо його тримати, то він залишиться всередині нас і буде

Кольорові мрії mać, on w nas zostanie i będzie nam przeszkadzać. Chodź, zapytamy się pani, czy możemy usiąść koło siebie i dokończymy nasze rysunki.

Już po chwili uśmiechnięty Krzyś z zapałem kolorował niebo. Gdy skończył, oddał Zosi kredkę i powiedział: нам заважати. Ходімо, запитаємо у виховательки, чи можемо сісти поруч, і закінчимо наші малюнки.

– Dziękuję, nie dokończyłbym rysunku bez Twojej pomocy. Swoją niebieską kredkę zostawiłem w domu, bo kolorowaliśmy z tatą ocean w książce o wielorybie Wojtku.

Вже за мить усміхнений Кшись з натхненням розфар- бовував небо. Коли закінчив, віддав Зосі олівець і сказав:

– Дякую, я б не завершив малюнку без твоєї допомоги.

Свій блакитний олівець я залишив вдома, бо ми з татом розфарбовували океан у книжці про кита Войтека.

– Немає за що. Видно, ти дуже любиш малювати! – відповіла Зося, із захопленням дивлячись на аркуш Кшися.

Тоді до них підійшов Кацпер і тихо запитав:

– Nie ma za co. Ty chyba bardzo lubisz rysować! – odpowiedziała Zosia, patrząc z zachwytem na kartkę Krzysia. Wtedy podszedł do nich Kacper i zapytał cicho:

– Pomoglibyście mi z moim rysunkiem? Nie umiem narysować samolotu. W ogóle nie umiem rysować, a chciałbym to robić tak jak Wy… – Spojrzał na obrazki Krzysia i Zosi. Oni popatrzyli na siebie i zgodzili się mu pomóc. Zosia narysowała skrzydła, Krzyś okna, a Kacper ogon. Gdy skończyli, Kacper zwrócił się do Krzysia:

– Ви можете допомогти мені з моїм малюнком? Я не вмію малювати літак. Взагалі не вмію малювати, а хотів би це робити так, як ви… – Поглянув на малюнки Кшися і Зосі. Вони подивилися одне на одного і погодилися йому допомогти. Зося намалювала крила, Кшись вікна, а Кацпер хвіст. Коли закінчили, Кацпер звернувся до Кшися:

– Вибач, що я з тебе сміявся. Ти хороший друг і можеш позичати у мене олівці, коли тільки хочеш!

– Przepraszam, że się z Ciebie śmiałem. Jesteś dobrym kolegą i możesz pożyczać moje kredki, kiedy tylko chcesz!

Krzyś uśmiechnął się i cała trójka poszła usiąść na dywanie, gdyż nadszedł moment pokazania swoich prac. Każdy rysunek był wyjątkowy i przedstawiał fantastyczne marzenia. Zosia namalowała siebie rozmawiającą z innym dzieckiem, ponieważ marzy o tym, żeby w przyszłości być psychologiem, tak jak jej mama. Następnie Kacper pokazał swoją pracę i podziękował głośno Krzysiowi i Zosi za pomoc. Potem powiedział, że najbardziej na świecie chciałby polecieć samolotem. Z kolei Krzyś narysował piękny górski krajobraz i siebie, stojącego na jego tle z pędzlem w ręku.

– Marzę o tym, żeby pojechać z rodzicami w góry i je namalować, i żeby potem tata powiesił ten obraz w moim pokoju!

Кшись усміхнувся і уся трійця пішла сісти на килимі, коли надійшов момент показати свої роботи. Кожен малюнок був унікальний і представляв фантастичні мрії. Зося намалювала себе під час розмови з іншою дитиною, оскільки мріє про те, щоб у майбутньому бути психологом, так, як її мама. Далі Кацпер показав свою роботу і голосно подякував Кшисю і Зосі за допомогу. Потім сказав, що найбільше на світі хотів би полетіти літаком. В свою чергу

Кшись намалював красивий гірський краєвид і себе, що стоїть на його фоні з пензлем у руці.

– Я мрію про те, щоб поїхати з батьками в гори та їх намалювати, і щоб потім тато повісив цю картину у моїй кімнаті! – розповідав схвильовано. Коли кожна дитина поділилася своєю мрією, вихователька зібрала роботи і приклеїла їх на дошку так, щоб усі могли щоденно дивитися на свої малюнки.

– opowiadał podekscytowany. Gdy każde dziecko podzieliło się swoim marzeniem, pani przedszkolanka zebrała prace i przykleiła na tablicę, tak by wszyscy mogli codziennie patrzeć na swoje rysunki.

Jak widzisz, historia skończyła się szczęśliwie. Główny bohater naszej bajki i jego przyjaciele wyszli z przedszkola uśmiechnięci, z głowami pełnymi marzeń. A każde z nich było wspaniałe i warte spełnienia. Może teraz przyszedł czas na Ciebie? Narysuj na kartce to, o czym śnisz najczęściej, codziennie spoglądaj na swój cel i bądź bliżej jego realizacji. I pamiętaj – zużyte kredki świadczą tylko o tym, że lubisz nadawać światu nowych barw.

Як бачиш, історія закінчилася щасливо. Головний герой нашої казки та його друзі вийшли зі садочка усміхнені, з головами, повними мрій. А кожна з них була чудова і варта здійснення. Може зараз прийшов час для тебе?

Намалюй на аркуші те, що тобі сниться найчастіше, щоденно дивись на свою мету і будь ближче до її реалізації.

І пам’ятай – використані олівці свідчать лише про те, що ти любиш додавати світу нових барв.

Dawno, dawno temu, za górami, za lasami, w niedalekiej zielonej krainie rosła bujna łąka. Na tej łące rosły niezwykle piękne słoneczniki. Pewnego dnia 2 nasionka słonecznika trafiły na ziemię. Z nasionek wkrótce zaczęły kiełkować roślinki. Obie chciały rosnąć i stać się pięknymi słonecznikami. Lecz tuż przed tym, jak słoneczniki mogły rozwinąć swoje kwiaty w pełni i dojrzeć, nadciągnęła burza. Pierwszy słonecznik przestraszył się i pomyślał: “Ta burza jest straszna. Nie przetrwam tego. Ale cóż mogę zrobić? Pozostało mi tylko się poddać i schować swoją główkę między liście”. I tak też

Bajka o dwóch słonecznikach | Казка про два соняшники

Давним-давно, за горами, за лісами, у недалекій зеленій країні ріс буйний луг. У цьому лузі росли надзвичайно гарні соняшники. Одного разу дві насінинки соняшника потрапили у землю. З насінин незабаром почали проро- стати рослинки. Обидві хотіли зростати і стати красивими соняшниками.

Однак, якраз напередодні, як соняшники могли роз - крити свої квіти у повні та достигнути, надійшла гроза.

Перший соняшник злякався і подумав: «Ця гроза страшна. Я цього не переживу. Але що ж я можу зробити? Мені trwa wiecznie” i z utęsknieniem kierował swoją główkę w pochmurne niebo w poszukiwaniu pierwszych promieni słońca.

Burza zdawała się nie mieć końca. Wokoło tańczyły błyskawice, a przeraźliwe grzmoty wyły w ciemności. Drugi słonecznik zaczął tracić nadzieję i zastanawiać się, czy kiedykolwiek zobaczy jeszcze promienie słońca, których wytrwale wypatrywał...

Jednak pewnego dnia huk grzmotów ustał, a słonecznik ze zdziwieniem obserwował pierwsze smugi światła, które свою голівоньку до захмареного неба у пошуку перших променів сонця.

Здавалося, що гроза не матиме кінця. Навколо танцювали блискавки, а жахливі громи вили у темряві. Другий соняшник почав втрачати надію і задумуватися, чи ще коли-небудь побачить промені сонця, яких він постійно виглядав…

Bajka o dwóch słonecznikach | Казка про два соняшники wyłoniły się zza chmur. “Koniec burzy!” – pomyślał pierwszy słonecznik i odwrócił się, aby podzielić swoją radość z drugim słonecznikiem. Jednak ten skulił swoją główkę tak mocno, że nie mógł zobaczyć światła nowego dnia i pozostał pogrążony w śnie.

Zobaczywszy to, słonecznik posmutniał i pomyślał: “Podczas nawałnicy trzeba patrzeć na zmieniające się niebo. Chowając się ze strachu przed burzą, nigdy nie zobaczymy promieni słońca przebijających deszczowe chmury”.

А проте одного разу гуркіт грому припинився, а соняш- ник зі здивуванням помітив перші промені світла, які з’явилися з-за хмар. «Кінець грози!» – подумав перший соняшник й обернувся, щоб поділитися своєю радістю з другим соняшником. Однак, той стулив свою голівку так міцно, що не міг побачити світла нового дня та залишився зануреним у сні.

Побачивши це, соняшник засмутився і подумав: «Під час грози треба дивитися на небо, що змінюється. Хова- ючись від страху перед грозою, ми ніколи не побачимо променів сонця, які пробиваються крізь дощові хмари».

Autorka

Автор:

Małgorzata Leszczyńska

/ Малгожата Лєщинська

Ilustracje

Ілюстрації:

Weronika Romaniec / Вероніка Романець

Jesień też będzie fajna! | Осінь теж буде гарна!

Nasza historia zaczyna się w pewien wrześniowy wtorek. Poranki od paru dni były bezwietrzne i słoneczne, ale wyjątkowo zimne. Drzewach mieniły się na żółto, pomarańczowo i czerwono, a na liściach klonów pojawiły się powoli brązowe plamy. Pod majestatycznymi kasztanowcami leżały kasztany, prosząc się o zbudowanie z nich kasztanowych ludzików, które na chwilę staną się uosobieniem jesieni. Niebo przez większość dnia było bezchmurne, tylko wieczorami pojawiały się na nim długie, maziaste, półprzezroczyste chmury kształtem przypominające przecinki.

– Uwielbiam taką pogodę. Może wymyślimy dla niej nazwę, żeby podkreślić, jak bardzo jest wyjątkowa? – Mama zapytała Benia.

– Nazwijmy ją Pogodą Dla Odważnych! – zawołał chłopiec.

Benio chodził już do czwartej klasy – miał przyrodę, język

Наша історія почалася одного вересневого вівторка.

Ранки впродовж кількох днів були безвітряні та сонячні, але надзвичайно холодні. Дерева ставали жовтими, помаранчевими і червоними, а на листі кленів повільно з’явилися коричневі плями. Під величними каштановими деревами лежали каштани, прохаючи про складання з них каштанових чоловічків, котрі на мить стануть уособленням осені. Небо більшу частину дня було безхмарним, лише ввечері на ньому з’являлися довгі, напівпрозорі хмари, що за формою нагадували коми. polski i matematykę i to ta ostatnia sprawiała mu najwięcej problemów. Nie mógł zrozumieć, dlaczego tak dużo czasu trzeba poświęcić na liczenie, skoro Mama zawsze powtarzała: umiesz liczyć, licz na siebie! A siebie już bardzo dobrze umiał liczyć – jeden Benio. Jest, zgadza się, możemy iść dalej. A w szkole? Liczyli (smutne) arbuzy Maksa, dodawali śliwki Marysi, dzielili ciasto Amelki (dla Benia to był szczyt wszystkiego – przecież ciasto należy zjeść całe!).

– Я обожнюю таку погоду. Може вигадаємо для неї назву, щоб підкреслити, наскільки вона виняткова? – запитала мама у Беня.

No ale, rok szkolny zaczął się z początkiem miesiąca. Dzieci uczyły się o jesieni – rozpoznawały drzewa po kolorowych liściach, robiły ludziki z kasztanów, a Pani Nauczycielka tłumaczyła im, dlaczego pory roku się zmieniają, pokazując obrazki Ziemi i Słońca.

To wszystko pojawiało się na przyrodzie – jakie wielkie było więc zaskoczenie Benia, kiedy Pani Nauczycielka na go- dzinie wychowawczej zapytała się ich, co może zwiastować zmianę pory roku.

– Давай назвемо її Погодою для Сміливих! – вигукнув хлопець.

Беньо вже ходив до четвертого класу – мав природознавство, польську мову та математику, і саме ця остання приносила йому найбільше проблем. Він не міг зрозуміти, чому так багато часу треба присвятити рахуванню, оскільки мама завжди повторювала: вмієш рахувати, розраховуй на себе! А себе вже дуже добре вмів рахувати – один Беньо. Є, так, можемо йти далі. А в школі? Рахували (сумно) кавуни Макса, додавали сливки Марисі, ділили торт Амельки (для Беня це була вершина всього – адже торт треба з’їсти повністю!).

Jesień też będzie fajna! | Осінь теж буде гарна!

– Ja wiem, ja wiem! – zawołała głośno Marysia, która chyba znała odpowiedź na każde pytanie, jakie mogło paść z ust Pani Nauczycielki.

– Proszę, Marysiu, podziel się z klasą.

– Na przykład wiosnę zwiastują jaskółki. Ale jest takie powiedzenie, że „Jedna jaskółka wiosny nie czyni”, więc trzeba poczekać na co najmniej dwie. I to dopiero Dwie Jaskółki zwiastują wiosnę!

– Tak, bardzo ładnie, Marysiu, doskonały przykład. A ktoś ma jakiś pomysł, co może zwiastować jesień?

Ну, але, шкільний рік розпочався з почат ком місяця. Діти вивчали про осінь – роз пізнавали дерева за кольоровим листям, робили чоловічків з каштанів, а Вчителька пояснювала їм, чому пори року змінюються, показуючи картинки Землі і Сонця.

Це все з’являлося на природознав стві – тому яким великим було здивування Беня, коли Вчителька на виховній годині запитала у них, що може віщувати зміну пори року.

– Я знаю, я знаю! – голосно закричала Ма рися, яка, ймовірно, знала відповідь на кож не питання, яке могло вилетіти з вуст

Вчительки.

Dzieci w klasie zaczęły podawać odpowiedzi – w końcu uczyli się o tym na przyrodzie. Padły kolorowe liście, kasztany, zimne poranki. Benio nawet wyjaśnił swój koncept Pogody Dla Odważnych, ale Pani Nauczycielka dalej czekała na inną odpowiedź.

– Moja Mama mówi, że jesień zaczyna się wtedy, gdy zamykają się budki z letnimi słodyczami – cicho powiedział Maks, najniższy chłopiec w klasie siedzący w pierwszej ławce.

– A zatem początek jesieni to czas, w którym żegnamy lato – dokończyła Pani Nauczycielka.

Lato dla wszystkich dzieci oznacza wakacje – długie dni, wyjazdy nad morze i w góry, wycieczki rowerowe oraz przesiadywanie na placu zabaw całe popołudnia. W lecie czas płynie wolniej, rodzice mają urlopy i dzień planuje się rano, po śniadaniu. Siedzi się wtedy na ogrodzie, ogląda motyle, a na deser wychodzi się z rodzicami na lody albo na gofry…

– Будь ласка, Марися, поділися з класом.

– Наприклад, весну віщують ластівки. Але є така приказка, що «Одна ластівка весни не робить», тому треба зачекати хоча б на двох. І лише дві ластівки віщують весну!

– Так, дуже гарно, Марисю, чудовий приклад. А у когось є якась думка, що може віщувати осінь?

Діти у класі почали надавати відповіді – зрештою, про це вивчали на природознавстві. Падало кольорове листя, каштани, холодні ранки. Беньо навіть пояснив свою концепцію Погоди для Сміливих, але Вчителька далі чекала іншої відповіді.

– Моя мама каже, що осінь починається тоді, коли зачиняються ятки з літніми солодощами, – тихо сказав Макс, найнижчий хлопець в класі, що сидів за першою партою.

– Отже, початок осені – це час, коли ми прощаємося з літом, – завершила Учителька.

Jesień też będzie fajna! | Осінь теж буде гарна!

– Proszę Pani, powinniśmy ostatni raz pójść na lody! – głośno powiedział Benio.

Dzieci popatrzyły po sobie i w momencie podchwyciły ideę.

– Tak, proszę Pani, chodźmy na lody! – zakrzyknęła Amelka.

– Ja bym za to zjadł gofry – cicho powiedział Maks.

– A mój tato powiedział mi wczoraj, że cukiernia „Zjedli nam gofry” urządza pożegnanie lata – dodała Marysia.

Ta informacja stanowiła kropkę nad i (lub wisienkę na tor-

Літо для всіх дітей означає канікули – довгі дні, поїздки на море та в гори, велосипедні прогулянки та перебування на ігровому майданчику до самого вечора. Влітку час спливає повільніше, у батьків відпустки, а день планується зранку, після сніданку. Тоді можна сидіти у саду, спостерігати за метеликами, а за десертом ходити з батьками на морозиво або на бельгійські вафлі…

– Вибачте, ми повинні востаннє піти на морозиво!

– голосно сказав Беньо.

Діти переглянулися між собою та моментально підхопили ідею. cie – jeśli trzymać się cukierniczych określeń) zamykającą dyskusję. Pani Nauczycielka zgodziła się zabrać dzieci na pożegnanie lata do cukierni „Zjedli nam gofry”. Wyjście odbyło się w piątek. Budynek był przystrojony kwiatami, wisiał duży kolorowy baner „Lato –do zobaczenia wkrótce”, a wokół drzwi były przywiązane balony. Dzieci jadły ostatnie, pożegnalne lody tego lata. Niektóre nosy zostały usmarowane bitą śmietaną z chrupiących gofrów. Co prawda ten widok pasowałby bardziej do lipcowego gorącego dnia spędzanego na plaży, ale na tle przebarwiających się liści miał w sobie pewną… nostalgię?

– Так, будь ласка, ходімо на морозиво! – закричала Амелька.

– А я з’їв би бельгійські вафлі, – тихо сказав Макс.

А мій тато сказав мені вчора, що кондитерська «У нас з’їли вафлі» влаштовує прощання з літом, – додала Марися.

Ця інформація ставила крапку над і (або вишеньку на торті – якщо дотримуватися кондитерських термінів) і закінчила дискусію. Вчителька погодилася забрати дітей на прощання з літом до кондитерської «У нас з’їли вафлі». Похід відбувся в п’ятницю. Будівля була прикрашена квітами, висів великий кольоровий банер «Літо – до зустрічі незабаром», а навколо дверей були прив’язані повітряні кульки.

Діти їли останнє, прощальне морозиво цього літа. Деякі замастили носи вершками з хрумких вафель. Щоправда,

Jesień też będzie fajna! | Осінь теж буде гарна!

– Chciałabym, żeby wakacje jeszcze trwały. Wtedy było tak fajnie – wspominała Marysia.

– Ja pływałem w morzu z rodzicami, a teraz nic takiego się nie szykuje… – rzucił Maks.

– A nie podoba wam się jesień? Kolorowe liście, kasztany? –zapytał Benio.

– Jest inaczej niż w lecie. Chcemy wrócić do lata, bo wtedy było fajnie. A teraz? Nie wiemy, jak będzie – skwitowała Amelka. Benio zamyślił się. Rzeczywiście, lato spędził super – wakacje z rodzicami były wyjątkowo udane. Teraz jednak zaczynała się już jesień, inna pora roku, która na pewno przy- цей вигляд більше би підходив до липневого спекотного дня, проведеного на пляжі, але на фоні різнобарвного листя мав у собі якусь… ностальгію?

– Я хотіла б, щоб канікули ще тривали. Тоді було так добре, – згадувала Марися. niesie różne ciekawe wydarzenia. Będzie coraz chłodniej, aż w końcu nastanie zima i będzie jeszcze inaczej – ale to nie znaczy, że gorzej!

– Я плавав на морі з батьками, а зараз нічого такого не готується…, – додав Макс.

– А вам не подобається осінь? Кольорове листя, каштани? – запитав Беньо.

– Зараз інакше, ніж влітку. Хочемо повернутися в літо, бо тоді було гарно. А зараз? Не знаємо, як буде, – виправдалася Амелька.

– Wiecie co, zjedzmy te gofry. Ja myślę, że jesień też będzie fajna!

Беньо задумався. Звичайно, що літо він провів чудово –канікули з батьками були напрочуд вдалі. Однак, зараз вже починалася осінь, інша пора року, яка точно принесе різні цікаві пригоди. Буде щоразу холодніше, аж зрештою прийде зима і буде ще інакше – але це не означає, що гірше!

– Знаєте що, давайте з’їмо ці вафлі. Я думаю, що осінь теж буде гарна!

Stopka redakcyjna:

Kwartalnik NR 11/2023

ISSN 1899-2536

Wydawca: Centrum Mediów

Akademii Górniczo-Hutniczej im. Stanisława Staszica w Krakowie ul. Józefa Rostafińskiego 8, 30-072 Kraków www.bis.agh.edu.pl

Fb: BIS AGH

Ig: bis.agh

Fundacja Edukacji Polonijnej www.polonia.edu.pl

Fb: Fundacja Edukacji Polonijnej

Ig: fundacjaedukacjipolonijnej