Сучасне мистецтво. Фотографи України. Contemporary art. Photographers of Ukraine
УКРАЇНЦІ. ПОЧАТОК ІІІ ТИСЯЧОЛІТТЯ
THE UKRAINIANS AT THE START OF THE THIRD MILLENNIUM
УКРАЇНЦІ. ПОЧАТОК ІІІ ТИСЯЧОЛІТТЯ
THE UKRAINIANS AT THE START OF THE THIRD MILLENNIUM
УКРАЇНЦІ. ПОЧАТОК ІІІ ТИСЯЧОЛІТТЯ
THE UKRAINIANS AT THE START OF THE THIRD MILLENNIUM
#01 03
Bolhe Znat
Українці на початку III тисячоліття
Україна ввійшла в нове тисячоліття як незалежна країна, але здійснилася ця вікова мрія незалежности й повнокрового Знімка суспільства в часі національного буття тільки на кілька років раніше, наприкінці 1 991 року, з розпадом Совєтського Союзу. Перехід від того Кожен із нас колись дістає свій тоталітарного, репресивного, часами портрет – такий чи інакший. Якщо про це геноцидного і завжди колоніяльного стану подбають ваші батьки, дістаєте портрет зараз після народження – хоч усі немовлята буття до нового, демократичного й европейського, все ще триває. На шляху до схожі одне на одного. В школі залежно від нової України ще чимало перепон, і не місцевих традицій вам роблять індивідуальні чи групові знімки. А потім є не остання з них – брак суспільного консенсусу щодо самого напряму (чи пак менш елементарні портрети: для посвідчення, на права водія, для паспорта. вектора) й одвічна схильність політичного І є ще справжні портрети для професійного начальства вишукувати манівці. А у світі, зокрема на Заході, нову країну не раз портфоліо – але тут треба бути актором сприймали скептично, як «несподівану» або художником, або взагалі важною парсуною. Якщо не повезло, то вам портрет націю (немовби інших націй – наприклад, США у 1 776 році – хтось «сподівався» чи роблять органи – і з часом це може «очікував») і як тимчасову розв’язку, поки перетворитися на форму відзначення. А не встановиться новий гегемонний порядок. часами можете потрапити на таке велике Звичну схильність користуватися групове фото, де схоплено цілу конференцію, весь бенкет, цілий батальйон. стереотипами підсилювала і сама політика Одиницю, щоправда, тут важко розпізнати – країни після незалежности. Не так країни, як її начальства. Бо саме воно мусить але зате видно ціле товариство у його відповідати за повільність, а то й миттєвій колективній присутності. непорушність економічних і політичних Але як робити фотопортрет цілої реформ, за відсутність розбудови нації? Навіть із маленькими країнами – громадянського суспільства, за повсюдну отими, завбільшки з поштову марки, які корупцію, політичні надужиття і кричуще нібито й спеціялізуються лиш у поштових суспільне розшарування. А втім, попри всі марках, – це важкувато (хоч за бажання, мабуть, можна так зафіксувати навіть цілий вади й невикористані можливості, те Ватикан). Але населення багатомільйонної відродження, яке прийшло з незалежністю, країни? цілий народ? Завдання здається не є чимось реальним – що й підтверджує будь-який реальний, автентичний контакт із тільки неможливим, але й якимсь людьми України. непереконливим – адже в чому мав би полягати спільний знаменник для такого * колективного портрета? Подекуди таким знаменником може Колективний портрет, якого пропонує бути художня візія, яка надихає й узаконює тут Ігор Гайдай, грунтується (хоч, може, неминучий процес селекції. І основним подекуди й підсвідомо) на тому загальному компонентом для неї стає момент відчутті оптимізму й спільного почину, що актуальности. Бо дуже важливим є те, з принесла незалежність. Хай і потьмяніле у якої нагоди зроблено портрет – а що ж недавніх, невикористаних роках може бути краще, як не момент, коли ціла перехідного періоду, воно все-таки не спільнота переживає соціяльне, культурне вигасло. Навіть із перспективи цього та політичне відродження, коли короткого часу ясно, що для українців витворюється її нова версія. перехід у нове тисячоліття був другорядним супроти тих сил, які вихлюпнулися на * поверхню всього на одне десятиліття 2
раніше. Без незалежности новий міленіюм був би, по суті, фальстартом, ще одним прикладом комерційної віртуальної дійсности. Інших фальстартів, щоправда, не бракувало. У п’янких днях до й одразу після незалежности словом, яке передавало почуття часу й було в кожного на устах, було «ейфорія». Через змарновані й прогаяні нагоди це слово і ті почуття, які воно окреслювало – адже ці ж почуття розгортали події незалежности – стали за наступні роки знецінюватися, зогиджуватися. І цей зсув доконували не лиш політичні опортуністи і явні та приховані апологети совєтизму. В дусі нового «реалізму» – що, як завжди, був на службі старого істеблішменту – «ейфорію» стали висміювати ті ж націонал-демократи, які колись розбурхували саме ці почуття задля мети національного відродження. На місце «ейфорії» прийшла деревляна й постійно маніпульована «роздубова держави», а замість візії та співчуття – культ влади й кон’юнктури. Жнива цього зсуву, вивищення Держави понад суспільство – ще далі з нами. * ¢алерея портретів не може, річ ясна, представити ціле суспільство. Фотоапарат не може охопити інституції, цінності й традиції, об’єктивізувати колективну пам’ять і менталітет – усе те, що формує суспільство і робить його неповторним. Але він може фокусуватися на його складниках, на самих людях (хай і не всіх), і в їхній селекції, в ракурсах представлення натякати... хай не на справжній, актуальний стан суспільства, але на його ресурси, його потенціал, його можливости. Таким чином портрети зупиняють плин часу, дають знімку сучасности і водночас проєктують минуле та майбутнє. І що ж ми тоді бачимо у цій колективній знімці, і що ми сподівалися там бачити? Перше, що бачимо (скоріш за все, тільки відчуваємо) – це те, що хай образи і міняються, то апарат і тло залишаються
незмінними і постійно центровані картини виглядають, як ці давні, коли ще не було кінокамери, ілюстрації у книжках, де гортання сторінок робило видимість руху. Сам факт постійного кутa зору й обрамлення також натякає на відкриту й нескінченну серію: можна уявляти собі, що портрети множитимуться й надходитимуть, аж поки нарешті буде сфотографовано всіх. Є тут також імпліцитна наявність ательє: нейтральне тло залишається незмінним незалежно від того, чи зйомка відбувається в авторській студії а чи в його симулякрі, у пленері (де іноді проявляється бадилина у нижньому краю) – і це перегукується і грається з естетикою і конвенціями фотопортретури 1 9 і раннього 20 століть. Воно також підказує тяглість – не лише в ремеслі фотографа, але й у представлених суб’єктах. Їхні вигляд і пози, одяг і тло можуть мінятися, проте відчуваємо, що вони нащадки, і вельми подібні до тих, кого так само фотографовано понад сто років тому. Їхні пози тоді стилізувалися за іншими конвенціями, але й тепер, як тоді, портрет віддзеркалює візуальну поетику і манеру доби. Хоч імпліцитне ательє і барви сепії надають відтінок віку, вони однак не знімають моменту сучасности у цих фотокартинах. Зате вони децентрують цей момент і підказують, що у цій ∂алереї глядач повинен бути готовим на певне коре∂ування своїх сподівань. Але ж які саме сподівання? Якими мають бути оці українці? Чи ментальний образ колективного портрета неминуче мусить межувати зі стереотипами і прямувати до крайнощів героїзму або його антиподів? Якщо так, то сама множинність цієї ∂алереї, її типів, прикмет і поз повинні змушувати нас призадуматися, переосмислити ці очікування. І якщо авторська візія автентична і переконлива, вона мусить бути несподіванкою; може, таки вона повинна представляти неочікувану націю. *
3
Як видно з об’єктиву Ігоря Гайдая, українці настільки нормальні наскількі й багатоликі. Вони – чоловіки, жінки й діти; старі й молоді (молодих більше) і ще не народжені; представлені поодинчо, парами, трійками, і в різних позах; вони одягнуті вишукано, й одягнуті недбало, й напіводягнуті, а іноді голі; у різних позах, у русі й спокої; вони із псами, котами і навіть кізоньками. Більшість явно з міста; дехто з села. Стоять перед нами зі своїми робочими інструментами або так, із руками в кишенях. Деякі зовсім звичайні; деякі екзотичні. Чи мають вони якийсь спільний знаменник? Чи поєднує їх якась ознака українськости? Може, замість такого одного, єднального знаменника впадають в око певні закономірності. Перевага молодих і усміхнених облич. Відсутність державного офіціозу і чинів і майже повна відсутність олігархів і політиків. (Не є ж бо це ∂алерея богатих, сильних і славетних цього світу.) Очевидно переважають музиканти, художники, естрадні артисти. Немає військових у формах і ветеранів з орденами, й одинокий представник ДАІ однозначно симпатичний і не грізний. Не є це Україна совка. І не є це статистично-представницька постсовєтська Україна. Є тут люди бідніші, але немає тут точної пропорції тих знедолених, які таки існують і кидають темну тінь на сучасне українське суспільство. Не і∂норуються тут упосліджені, але й їхня присутність не позначена статистичною значущістю. Колективний портрет, що постає перед нами, має риси ідеалізації; в дечому його перспектива може нагадувати нам родинний альбом. Скоріше, однак, це візія українського суспільства, яка наголошує його потенційний, не актуальний вимір. Візія, яка закорінена в минулому і наставлена на охоплення швидкоплинного моменту, його людської, автентичної та творчої тонації. Але й наставлена вона, і то програмово, на майбутнє, на жнива творчости, які поростуть із тих зерен. Для нації, яка настільки настраждалася і так
довго чекала, щоб себе проявити, можливість прямо бути, бути самим собою перед об’єктивом – це і є успіх. А репертуар цього самоствердження, жести, тони і нюанси – усі вони справжні й автентичні – говорять про нову самовпевненість – не аж так далекий уже відгомін тих енергій, які нещодавно відродили нас.
Григорій Грабович
4
THE UKRAINIANS AT THE START OF THE THIRD MILLENNIUM: A Portrait of Society in Time In time everyone gets a portrait of sorts. If you have doting parents you get it soon after you’re born—although all babies end up looking alike. In school, depending on local traditions, you get your individual photos for the yearbook and then your various group and club photos. Then come the rudimentary portraits, hardly portraits at all—for your driver’s license, your I.D., or your passport. And then there is the real portrait for your professional portfolio—although as a rule you have to be an actor, or performer, or some VIP to need one of those. If you’re unlucky you get your portrait taken by the police—although in a police state, like Ukraine used to be, that may, with time, become a badge of honor. Occasionally, too, you get into one of those wide-angle shots where a whole convention, a whole banquet reception or even a whole battalion gets in on the group portrait. The individual tends to get lost there, but the group is highlighted in its fleeting collective presence. But how do you do a photo portrait of a nation? Even the diminutive nations, the postage-sized states that seem to specialize primarily in stamps, would present a problem (although one probably could immortalize all of the Vatican in this fashion). But a nation of many millions, a whole people? The undertaking seems not only impossible, but somehow implausible: what would provide the common denominator for a collective portrait reflecting a whole society? The answer, of course, is an artistic vision that animates and justifies the inevitable process of selection. And a major component here would be the sense of timing. For what better time to take stock—through a series of portraits—of a people, a nation, than at the point when as a collective it is undergoing fundamental social, cultural and political reawakening, when it is coalescing into a new entity?
* Ukraine entered the new millennium as an independent country, but its centuries-long dream of independence and full nationhood was realized only a few years earlier, at the end of 1 991 , with the collapse of the Soviet Union. The transition from that totalitarian state with its repressive, at times genocidal, but always colonial policies to a new democratic and European way of life is still ongoing and still uncertain. The road to a new Ukraine is littered with formidable obstacles, not the least of which is the lack of consensus as to direction and the political leadership’s penchant to try all possible detours. Outside of Ukraine, particularly in the West, the new country was often met with skepticism, or archly put down as an “unexpected” nation (as if new nations, say the United States in 1 776, were ever “expected”); often it was seen as but a temporary arrangement before a new hegemonic order reasserted itself. The usual temptation to rely on stereotypes or biases was also strengthened by the country’s checkered performance in the years following independence. Not so much the country’s performance, of course, as its leadership’s. For the glacial pace of economic and political reform, the sorry record on building civil society, ambient corruption and political abuse and massive social inequality can only be laid at its feet. And yet for all the setbacks and lost opportunities, the rebirth that came with independence is unmistakable—as any real, authentic contact with the country will confirm. And the core, as always, are the people. * The collective portrait that Ihor Haidai has attempted here is based fundamentally, although to some extent perhaps subliminally, on that general sense of optimism and common purpose that accompanied the birth of independence. Even though submerged, this sense was never really extinguished in the intervening, mismanaged years of transition. From even our short perspective, the turn of the millennium now seems secondary to the forces that were released a 5
decade earlier. For without independence the new millennium would have been largely a false start, yet another instance of commercially hyped virtual reality. There were many other false starts, however. In the heady days just before and after independence the word that captured the feelings of that time, and was seemingly on everyone’s lips, was “euphoria.” A measure of what was not achieved, of the missed opportunities, is that this word and the feelings it stood for—which, after all, generated the momentous events of independence—was in subsequent years debunked and turned into something pejorative. This shift was orchestrated not only by the political opportunists and the overt and covert supporters of the old regime. In the spirit of the new “realism”—which, as ever, was grist for the mill for the old establishment—the spirit of euphoria was also dismissed and scorned by the very people who had initially harnessed and nurtured those feelings and expectations for the purposes of national rebirth. In its place came a deadening and constantly manipulated worship of the state, with power and expediency supplanting vision and compassion. The wages of that choice, of putting the state over society, are still with us today. * A gallery of portraits cannot, of course, portray a whole society. The camera has no means for capturing institutions, values and traditions, of objectifying collective memory and mentality—all those things which mold a society and make it unique. But it can focus on the building blocks, the people (some of them), and in their selection and portrayal it can intimate—not the society as it now really and truly is, but a sense of its resources, its potential, and its possibilities. The portraits thus become a way of freezing time, of presenting a snapshot of the present while at the same time projecting a past and a future. What, then, do we see in this collective portrait, and what did we expect to see? The first thing we see (at first perhaps we only sense or infer this) is that as the images
change the camera remains fixed, the setting remains the same, and the uniformly centered images thus appear like the pictures in the illustrated books that anticipated the movie camera, where flipping the pages provided the illusion of movement. The very fact of a permanent angle and frame also suggests an infinite series: one can imagine the portraits continuing on and on until all members of the group are ultimately pictured. There is also the implicit presence of an atelier—the neutral backdrop remains the same whether the setting is actually the photographer’s studio or its simulacrum in the countryside (where an occasional weed manages to peer out at the bottom of the shot)—and this echoes the esthetics and conventions of 1 9th and early 20th century photo portraiture. It also suggests continuity not only in the photographer’s craft, but in the subjects portrayed. Their appearance or pose, their clothing or setting might differ, but we are led to feel that they are the descendants, and very much like, the people who were being photographed a hundred or so years ago. Their poses then were stylized by different conventions, but then as now the portraits reflected the visual poetics and technique of an age. If the implicit atelier and the sepia color of the photographs project a patina of age they do not reduce the contemporaneity of the gallery. They decenter it, however, and offer the first hint that in this gallery the viewer should be prepared to readjust his expectations. But what are these expectations? How does one expect the Ukrainians to look? Is one’s mental image of a collective portrait invariably a stereotype, tending to the polarities of either heroism or its opposites? If this is the case, then the very variety of this gallery, the types and features and poses that we see, should force us to refocus and rethink our expectations. If the artist’s vision is to be compelling it must necessarily come as a surprise; perhaps it should indeed portray an unexpected nation. *
6
As seen through the lens of Ihor Haidai’s camera, the Ukrainians are as normal as they are varied. They are men and women and children; the old and the young (the young predominate) and those still waiting to be born; they come singly and in couples and in threesomes, and in various poses; they come dressed up and dressed down and more or less undressed; they are in movement and in repose; with cats and dogs and even with a pair of goats. Most are clearly urban and some are clearly rural. They stand before us with the tools and instruments of their trade in hand, and some with their hands in their pockets. Many look quite ordinary; some are striking or even exotic. Do they share a common denominator? Are they united by some unmistakable sign of Ukrainianness? Rather than a unifying common denominator one can see emerging patterns. The predominance of youth and of smiling faces. The absence of government officials, and bureaucrats and the virtual absence of oligarchs and politicians. (A gallery of Ukraine’s rich, powerful and famous this is not). There is instead the manifest prominence of musicians and actors, and if one looks at the names one recognizes even more representatives from the creative and performing arts. There are no military men with uniforms or veterans with rows of medals and the one traffic cop is decidedly friendly and unthreatening. This is not the Ukraine of the Soviets. It is also not a statistically representative cross-section of post-Soviet Ukraine. While we see some who look poor, no attempt is made here to reflect that proportion of poverty and destitution which now darkens Ukrainian society. The infirm and the handicapped are not ignored, but their presence is not of statistical significance. The collective portrait that emerges appears somewhat idealized; in some respects its perspective may remind us of a family album. More essentially, it can be seen as a vision of Ukrainian society where the focus is as much on the potential as on the actual. A vision which while rooted in the past and while capturing the present and stressing the actual,
the human, and the authentic, is programmatically focused on the future, on the new harvest that will sprout from the seeds of creativity. For a nation that has had more than its share of suffering and destruction and has waited as long as it has to assert itself, the ability to simply be, to stand before the camera and be oneself—is itself success. And the gestures, tones and nuances of self-assertion speak of a newfound confidence—the not so distant echo of the energy that created a new nation.
George G. Grabowicz
7
ДОРОГА ДО ХРАМУ
Слава Богу, що в нас вже народився клас, що не може себе відчувати не українцями, „Навіщо потрібна дорога, що ростить дітей та мріє про своє майбутнє якщо вона не веде до Храму..” виключно в Україні! Цей клас народжує нові робочі місця, будує музеї та Храми, знімає фільми із смаком України, сподіваючись, що його народ зрозуміє та підтримає його.
ІІІ тисячоліття... Дивний час перемін, агонії і творчих пошуків. Сьогодні всі щось шукають, ділять і щось очікують, в щось вірять і зневірившись гублять кожен себе, для себе, а значить і для всіх у вирі змін та бігу по кругу. Хто ми, що ми, навіщо ми? Невже тисячолітня історія розвитку духу привела до таких результатів? Які ми – Українці ІІІ тисячоліття? Ким ми є? Ким ми повинні стати? Де наша доля щаслива та шлях широкий? Я дякую Богу, що долучив мене до проекту Ігоря Гайдая „Українці ІІІ тисячоліття”, до цього згустку реально народної енергії. Не треба бути пророком, щоб бачити як цей каталог стане маленьким Храмом для кожної української родини – нащадків трипільської культури, мудрого та доброго народу, що тепер організується в Націю, яка в свою чергу має знайти своє виняткове, достойне місце у Cвітовій спільноті, зробивши свій внесок у цивілізацію і культуру людства та в збереження нашої планети – Землі. Як же не хочеться стояти осторонь від світових процесів глобалізації економіки, екології та світогляду.
Нумо разом Будувати Україну! Суєта суєт, заробіток хліба насущного, діти, батьки, кар`єра, будівництво майбутнього забирають життя краплина за краплиною. А коли приходить осінь життя, пожовкли листя, душа та тіло, перед тобою стоїть одне питання, - як так вийшло і через що я не став на дорогу до Храму, не вимріяв і не збудував його... Кожен, сподіваюсь, знаходить для себе якісь важливі причини та роз`яснення. Я зрозумів, що в мене це особиста потреба, як потреба їсти та вчитися. Тому це мій свідомий вибір, і я радію, що творю. Я знаю, відчуваю і вірю в рідне. А ці маленькі Храми Ігоря Гайдая із нашими емоціями, уподобаннями, посланням в майбутнє, вірою та надією зроблять свою справу – об`єднають нас всіх у великий Храм Примирення ім`я якому – УКРАЇНА! Ігор Дідковський Президент групи компаній „РОДОВІД”
Дивлячись на ці обличчя та обряди наших земляків, відразу розумієш простоту національної ідеї, яку, як цвіт папороті, шукають великі миру цього. Ця істина дуже проста – ці люди – Українці, що живуть на цій землі, їдять Хліб, люблять, народжуються та вмирають – щасливі в цій країні. Будьте щасливі в Україні! Будьте здорові в Україні! Будьте багаті в Україні! 8
PATH TO THE TEMPLE
Be happy in Ukraine! Be healthy in Ukraine! Be reach in Ukraine!
„The way is not needed if it is not leaded to the Temple..” Thanks God, we already have the class of people who feel themselves as Ukrainians, who grow up their children and dream for their future only with Ukraine and in Ukraine. IІІ millennium... It is strange time of changes, agony and artistic search. Nowadays all are looking for something, dividing and expecting something, believe in something and loosing faith destroying themselves, becoming destructive for self – that means, destructive for all around in flow of changes and run around a circle. Who are we, what are we, and why us? Is it thousands of years of spiritual development have leaded us to such results? Who are we – the Ukrainians of the III millennium? Who should we be? What should we achieve? Where is our happy destiny and broad way? I thank God for my involvement into the project of Igor Hayday “The Ukrainians of the III millennium”, into this concentration of real people’s energy. One should not be a Prophet to see that this catalogue will become a small personal Temple for every Ukrainian family, heirs of ancient Trypyllian culture, wise and kind people, people who now are organized into Nation, and such Nation what must find its unique, proper place within the World society, giving own contribution into civilization and culture of human being and into saving of our planet Earth.
Let’s build Ukraine together! Vanity of vanities, working for bread and butter, children, parents, career, building of future are draining life drop by drop. And when fall of life is coming, spirit and body become of color of yellow leaves, one has simple question remained unanswered. How could it happened I did not find a path to the Temple, did not value it and did not build it… Everyone, I think, has own reasons and explanations. I realized that for me the path to the Temple is personal need, like need to eat or learn. Therefore it is my conscious choice and I am happy what I create. I know, I feel and I believe in native. And these small Temples of Igor Hayday were made with our emotions, likes, messages to the future with believe and hope will join all of us into the Great Temple of Peace, named as – UKRAINE! Igor Didkovsky, President of ”RODOVID” Group of Companies
We don’t want to stay aside form world process of globalization of economy, ecology and knowledge. Seeing those faces and rituals of our country mates, one understands simplicity of the national idea, which is sought by powerful ones like search for four-leaf clover. The truth is very simple – these people are Ukrainians, who live on this land, eat Bread, love, born and die are happy in this country. 9
Альона Малиновська, телеведуча.26.09.2002 Aliona Malynovska, TV announcer, 26.09.2002
10
Альона Малиновська та Ігорчик.1 9.1 2.2002 Aliona Malynovska and Ihorchyk. 1 9.1 2.2002
12
Ігор, Анна, Зоряна та Святик Дідковські. 2003 Ihor, Anna, Zoriana and Sviatyk Didkovsky. 2003
14
Бабця Устина. 2002 Granny Ustyna. 2002
16
Віталий Хоменко, ювелір. 2002 Vitaliy Khomenko, jeweler. 2002
18
Родина Хоменків: Ігор, Світлана та Ніка. 2002 Khomenko family: Ihor, Svitlana and Nika. 2002
20
Ані Лорак, співачка. 2002 Ani Lorak, singer. 2002
22
Андрій Касьян, масажист. 2002 Andriy Kasyan, music lover and masseur. 2002
24
Тетяна Лаврова, музикант, з донькою Яною. 2002 Tetiana Lavrova, musician, with her daughter Yana. 2002
26
Ірина Підреза, студентка. 2002 Iryna Pidreza, student. 2002
28
Сергій Полховський, спортивний телеоглядач. 2002 Serhiy Polkhovskyi, TV sports announcer. 2002
30
Аллін Власенко, диригент. 2002 Allin Vlasenko, conductor. 2002
32
Брати Салуяни: Олександр та Аліджан. 2002 the Saluyan brothers: Oleksandr and Alidzhan. 2002
34
Ніна Матвієнко, співачка. 2002 Nina Matviyenko, singer. 2002
36
Олексій Козиненко, музикант. 2002 Oleksiy Kozynenko, musician (oboe). 2002
38
Сергій Поярков, художник. 2002 Serhiy Poyarkov, artist. 2002
40
Пані Марія Кох, господиня. 2002 Maria Kokh, housewife. 2002
42
Олексій Кірік, ефективний менеджер. 2002 Oleksiy Kirik, manager. 2002
44
Віктор Гуцал, диригент. 2002 Viktor Hutsal, conductor. 2002
46
Дизель и Мурик, музиканти групи „Грін Грей”. 2002 Dizel and Murik, of the “Green Grey” band, musicians. 2002
48
Маргарита Січкар та маленький Віталік. 1 2.09.2002 Margaryta Sichkar and little Vitalik. 1 2.09.2002
50
Ірина Даць и Степан Фіцич, солісти Національної Опери України. 2002 Iryna Dats and Stepan Fitsych, soloists of the National Opera House of Ukraine. 2002
52
Отець Никон, регент Мгарського монастиря. 2002 Father Nykon, abbot of the Mharskyi monastery. 2002
54
Вадим Вітенко, педагог. 2001 Vadym Vitenko, pedagogue. 2001
56
Ксенія Павлівна Середа, бабця з Полтавщини. 2002 Ksenia Pavlivna Sereda, elderly lady from the Poltava region. 2002
58
Радмила Щьоголєва, акторка. 2002 Radmyla Shchogoleva, actress. 2002
60
Світлана Мирвода, Любов Гопкало та Тетяна Маломуж, тріо бандуристок, та кіт Мерлін. 2002 Svitlana Myrvoda, Liubov Hopkalo and Tetiana Malomuzh, bandura-players, and cat Merlin. 2002
62
Микола Сядристий, історик та майстер мікромініатюри. 2002 Mykola Siadrystyi, microminiaturist. 2002
64
Віта Чепелюк, господиня з с. Вільшанка на Полтавщині. 2002 Vita Chepeliuk, village of Vilshanka, Poltava region. 2002
66
Енвер Ізмайлов, джазовий музикант. 2002 Enver Izmailov, jazz musician. 2002
68
Світлана Матвієнко. 2002 Svitlana Matviyenko. 2002
70
Владика Філіп, єпископ Полтавський та Кременчуцький. 2002 Filip, Bishop of Poltava and Kremenchuh. 2002
72
Пан Віктор Кох з с. Вільшанка на Полтавщині зі своїми кізоньками. 2002 Viktor Kokh with his nanny goats, village of Vilshanka, Poltava region. 2002
74
Раїса Недашківська, акторка театру та кіно.1 999 Rayisa Nedashkivskka, theatre and movie actress. 1 999
76
Володимир Мичкін, працівник ДАІ. 2002 Volodymyr Mychkin, policeman. 2002
78
Влада Діваєва з Яльмарчиком та Ірина Беспрозванних з Ніночкою, модельки. 2000 Vlada Divayeva with Yalmarchyk and Iryna Besprozvannykh with Ninochka, models, 2000
80
Ігуменья Галина, Полтавський монастир. 2002 Mother Superior Halyna, Poltava monastery. 2002
82
Сергій Проскурня, режисер.1 999 Serhiy Proskurnia, theatre director. 1 999
84
Григорій Маймула, робітник. 2001 Hryhoriy Maymula, worker. 2001
86
Інна Порошина, музикант. 2002 Inna Poroshyna, musician (piano). 2002
88
Владислав Ващук, футболіст. 2002 Vladyslav Vashchuk, soccer player. 2002
90
Юрій Брескін, яхтсмен. 2002 Yuriy Breskin, yachtsman. 2002
92
Родина Дудниченків: Надія, Любов та Сашко. 2002 the Dudnychenko family: Nadiya, Liubov and Sashko. 2002
94
Олександр Валентинович, звіздар, астролог. 2002 Oleksandr Valentynovych, astrologer. 2002
96
Дмитро Корчинський, телеведучій. 2002 Dmytro Korchynskyi, TV announcer. 2002
98
Олександр Тітунін, Алмаз Сафін, Борис Корнецький та Костя Зеленов, джазові музиканти. 2002 Borys Kornetskyi, Oleksandr Titunin, Almaz Safin, and Kostya Zelenov, jazz musicians. 2002
1 00
Юля та Марк Горобець, продюсери. 2002 Yulia and Mark Horobets, producers. 2002
1 02
Ольга Кулакова, музикант. 2002 Olha Kulakova, musician (violin). 2002
1 04
Марина Скугарєва, художниця. 1 999 Maryna Skuhareva, artist. 1 999
1 06
Микола Кириченко, музикант. 2002 Mykola Kyrychenko, musician. 2002
1 08
Матвій Вайсберг, художник. 1 999 Matviy Vaisberg, painter. 1 999
11 0
Павло Молчанов, робітник. 1 998 Pavlo Molchanov, worker. 1 998
11 2
Вікторія Ходис, музикант. 2002 Viktoria Khodys, musician, 2002
11 4
Габріела Массанга, моделька. 2003 Gabriela Massanga, model. 2003
Іван Гамкало, диригент. 2002 Ivan Hamkalo, conductor. 2002
11 8
Ліда Бондуровська, господиня. 2002 Lida Bondurovska, housewife. 2002
1 20
Сергій Кобзар, столяр. 2001 Serhiy Kobzar, carpenter. 2001
1 22
Сестри Горностай: Катерина та Ольга. 2001 the Hornostay sisters: Kateryna and Olha. 2001
1 24
Володимир Кошуба, музикант. 2002 Volodymyr Koshuba, musician (organ). 2002
1 26
Владік Кох, школяр. 2002 Vladik Kokh, pupil. 2002
1 28
Ян Табачник, музикант. 2002 Yan Tabachnyk, musician (accordion). 2002
1 30
Отець Маркел. 2002 Father Markel. 2002
1 32
Іван Кузьмович Тимошенко, майстер народної творчості. 2002 Ivan Kuzmovych Tymoshenko, craftsman. 2002
1 34
Жора Фортуньєв, дитячий янгол. 2002 Zhora Fortunyev, child angel. 2002
1 36
Кузьма та гурт „Скрябін”. 2003 Kuzma and “Skriabin” band. 2003
1 38
Валід Арфуш з родиною. 2003 Valid Arfush with the family. 2003
1 40
Юрій Костенко, політик. 1 999 Yuriy Kostenko, politician. 1 999
1 42
Любов Коляда, господиня. 2002 Liubov Koliada, housewife. 2002
1 44
Алла Кульбаба, диригент. 2002 Alla Kulbaba, conductor. 2002
1 46
Віталій Чепелюк, хазяїн. 2002 Vitaliy Chepeliuk, farmer. 2002
1 48
Настя Свиридова, школярка. 2002 Nastia Svyrydova, student. 2002
1 50
Михайло Бродський, політик. 2003 Mykhailo Brodskyi, politician. 2003
1 52
Олег Скрипка, музикант. 2002 Oleh Skrypka, musician. 2002
1 54
Віктор Ющенко з доньками Софійкою та Христинкою. 2002 Viktor Yushchenko with his daughters Sofiyka and Khrystynka. 2002
1 56
Микола Вересень, тележурналіст. 2002 Mykola Veresen, TV journalist. 2002
1 58
Олексій Мілоцький, студент. 2002 Oleksiy Milotskyi, university student. 2002
1 60
Катруся Шалкіна, балерина. 2002 Katrusia Shalkina, ballet dancer. 2002
1 62
Майстер-будівничий. 1 998 Construction worker. 1 998
1 64
Михайло Поплавський, культурний діяч. 2003 Mykhailo Poplavskyi, performer. 2003
1 66
Наталка Окунева, музикант. 2002 Natalka Okunieva, musician. 2002
1 68
Голтіс, екстремал. 2003 Holtis, extreme sports enthusiast. 2003
1 70
Асія Ахат, скрипалька та співачка. 2003 Asiya Akhat, violinist and singer. 2003
1 72
Брати Кличко: Володимир та Віталій. 2002 Klichko brothers: Volodymyr and Vitaliy, boxers. 2002
1 74
Сергій Маслобойщиков, режисер. 2002 Serhiy Masloboyshchykov, film and theatre director. 2002
1 76
Микола Одайник, політик. 2002 Mykola Odaynyk, politician. 2002
1 78
Олександра Ніколаєнко, моделька, „Міс Україна”. 2001 Oleksandra Nikolayenko, model, Miss Ukraine. 2001
1 80
Олександр з донькою Юлечкою. 2003 Oleksandr with his daughter Yulechka. 2003
1 82
Таїсія Повалій, співачка. 2000 Tayisiya Povaliy, singer. 2000
1 84
Віктор Андрієнко, актор. 1 999 Viktor Andriyenko, actor. 1 999
1 86
Ольга Михайлівна Мироненко, доярка. 2003 Olha Mykhailivna Myronenko, a milkmaid. 2003
1 88
Андрій Корсак, робітник. 2003 Andriy Korsak, worker, Lviv. 2003
1 90
Григорій Грабович, професор, літературознавець. 2003 George G. Grabowicz, professor, literary critic. 2003
1 92
Жан Кононір, пожежник.1 999 Zhan Kononir, fireman. 1 999
1 94
Вікторія Семенцова, моделька. 1 999 Viktoria Sementsova, model. 1 999
1 96
Микола Калюжний, працівник метро. 1 999 Mykolay Kaliuzhnyi, subway operator. 1 999
1 98
Руслана Писанка, акторка. 1 996 Ruslana Pysanka, actress. 1 996
200
Олександр Савич, робітник-будівельник. 2003 Oleksandr Savych, construction worker. 2003
202
Родина Домашових, архітекторів, Ніна та Аркадій з Освальдом. 2003 Architects Nina and Arkadiy Domashov with Osvald. 2003
204
Олександр Міхєд, робітник. 2003 Oleksandr Mikhied, worker. 2003
206
Богдан Ступка, актор. 2002 Bohdan Stupka, theater and film actor. 2002
208
Роман Олександрович Рабинович, вчитель. 2002 Roman Oleksandrovych Rabynovych, schoolteacher. 2002
21 0
Cвітлана Слеб. 1 999 Svitlana Sleb, cheerful person.1 999
21 2
Микола Моісєєв, робітник. 2003 Mykola Moiseyev, worker. 2003
21 4
Руслана Лижичко, співачка. 2003 Ruslana Lyzhychko, singer. 2003
21 6
Актори Наталка Сумська та Анатолій Хостікоєв зі Славчиком. 2003 Actors Natalia Sumska and Anatoliy Khostikoyev with Slavchyk. 2003
21 8
Ярослав Андрієнко, робітник з с.Великі Прицькі Кагарликського р-ну. 2003 Yaroslav Andriyenko, worker from the village Velyki Prytski of the Kaharlytskyi region. 2003
220
Олександр Гапон, генерал-майор МВС. 1 999 Oleksandr Hapon, colonel in the army. 1 999
222
Колька Лящ з дружиною Дусею. 2003 Kolka Lyashch, individual farmer from Kyiv region, with his beloved wife Dusia. 2003
224
Наталка Цікаленко та Дмитро Хрещик, школяри. 2003 Natalka Tsikalenko and Dmytro Khreshchyk, school students. 2003
226
Валя Ковригіна. 2003 Valia Kovryhina. 2003
228
Отець Віталій з Олечкою. 2003 Father Vitaliy with Olechka. 2003
230
Василь Григорович Пархоменко, селянин. 2003 Vasyl Hryhorovych Parkhomenko, good farmer. 2003
232
Полина Тихонівна Сагач, Катерина Мартинівна Шаман. 2003 Polina Tykhonivna Sahach, a doting and beloved greatgrandmother, and Kateryna Martynivna Shaman, “working the land from my first breath to the pension”. 2003
234
Ілля Чічкан, художник. 2001 Illya Chichkan, artist. 2001
236
Петро Олексійович Васильєв, механізатор. 2003 Petro Oleksiovych Vasylyev, machine operator. 2003
238
Галина Іванівна Словачевська, бабця з Києва. 1 998 Halyna Slovachevska, elderly lady from Kyiv. 1 988
240
Наталка Топольська, моделька. 1 999 Natalka Topolska, model. 1 999
242
Оксана Яценко та Микола Шопша, солісти Національної Опери України. 2002 Oksana Yatsenko and Mykola Shopsha, soloists of the National Opera House of Ukraine. 2002
244
Іван, селянин. 2003 Ivan, farmer. 2003
246
Анатолій Апальков, музикант. 1 999 Anatoliy Apalkov, musician. 1 999
248
Галина Іванівна Шаман, Галина Іванівна Терещенко, сільські трудівниці, з песиком Максимом. 2003 Halyna Ivanivna Shaman and Halyna Ivanivna Tereshchenko, farmers, with the little dog Maksym. 2003
250
Юрій Горох-Матвійчук, робітник-будівельник з с. Оженіно на Рівненщині. 2003 Yuriy Gorokh-Matviychuk, constraction worker from village Ozhenino, Rivenenska oblast. 2003
252
Олексій Нечаєв, чемпіон світу з кікбоксингу. 2000 Oleksiy Nechayev, world champion in kick-boxing, 2000
254
Олександр Друганов, художник. 1 999 Oleksandr Druhanov, artist. 1 999
256
Михайло Бринь, робітник. 2000 Mykhailo Bryn, worker. 2000
258
Евген Карась, власник художньої галереї „Ательє Карась”, з Артемкою. 2000 Evhen Karas, “Atelier Karas” art gallery owner, with Artemka. 2000
260
Валентина Мичкіна. 2002 Valentyna Mychkina, housewife, village of Vilshanka. 2002
262
Олексій Ратманський, актор балету. 1 999 Oleksiy Ratmanskyi, ballet actor. 1 999
264