Поєднання вікових фотокарток з вічною емаллю дало друге життя тим добрим, красивим та гармонійним образам людей. А за допомогою мови символів, мови орнаменту були створені чудові обереги. Навколо нас та в наших душах завжди є те головне, цінне, прекрасне. Слід лише вміти його помічати і радіти.
Олексій Коваль
1
ЕМАЛІ. ІСТОРІЯ. УКРАЇНА. СВІТ. Розвиток українського ювелірства та емалі багато віків є нероздільним від загальноєвропейських мистецькокультурних процесів. Водночас, об`єктивна оцінка цього явища потребує поглибленого погляду і контексту з точки зору еволюції художнього металу загалом, з урахуванням його історично сформованих галузей. Яке ж місце при цьому належить українській художній емалі у світі?
ЕМАЛЬЄРСТВО У СВІТІ: ТЕРМІНОЛОГІЯ
У термінологічному розумінні художніми емалями /або давньоукраїнською мовою – фініфтями/ визначають нанесений у розплавленому стані на поверхню металевих ювелірних /із золота, срібла, міді/ виробів тонкий шар легкоплавкого білого або кольорового скла. Також самі художні вироби, покриті масою декоруючого скла, називають емалями. Художні емалі розрізняються за способом нанесення і закріплення скломаси на поверхні виробу. Перегородчасті емалі заповнюють місця, утворені тонкими металевими перегородками, припаяними, згідно з попередньо нанесеним рисунком, до поверхні виробу; виїмчасті – заглиблений малюнок, виконаний різьбленням, гравіюванням, карбуванням, штампом або відливанням у товщі металу. Для них характерна висока інтенсивність кольору. Розписні /живописні/ художні емалі виконуються пензлем по емалевому грунту і потім випалюються, а також по рельєфу, карбованому або литому. Вони бувають прозорі та глухі /непрозорі/, підкреслюють об’ємну форму виробу, доповнюють його живописними ефектами. Відомі також художні емалі по скані /філіграні/, по гравіюванню із золотими і срібними накладками. Розрізняють й емалеві вироби з перегородками з листового золота, а не дроту /Давній Єгипет, Київська Русь/; з перегородками крученого дроту /скані/ /Північне Причорноморя, скіфи/; вітражні емалі з відсутньою основою /ХVІ ст.; стиль модерн/. У ХХ ст. завоювали популярність техніки гільоше з геометричним гравійованим декором основи; емалі на виробах, виконані в техніці лиття. Крім художніх емалей, з ХІХ ст. розвиваються промислові та дизайнерські застосування емалі для покриття виробів із захисною та естетичною метою.
ЕМАЛЬЄРСТВО У СВІТІ: ДО ІСТОРІЇ
Найбільш ранні художні емалі, що дійшли до нас – золоті прикраси та амулети Стародавнього Єгипту, які за технікою близькі до перегородчастих. Сегменти пластин із
3
непрозорого кольорового скла давні єгиптяни випилювали і старанно підганяли у заздалегідь підготовлені «гнізда» в металі /золоті/, що складали унікальні композиції. Такі первісні емалі на рівних естетичних засадах поєднувалися із коштовним камінням та золотом. Пам’ятки художньої емалі у сучасному розумінні технологічних процесів і відомі осередки розвинулися у давніх цивілізаціях Греції та Риму, в кельтів, скандинавів та скіфів, у Київській археологічній культурі та готів /ІІ – V ст. н.е./ на теренах сучасної України а далі -- в Західній Європі IX ст., у Візантії – X–XII ст., в Китаї – XIV ст. На території України вироби з емаллю отримали високий розвиток у часи Київської Русі, а також з XIV–XVII ст. /виготовлені в Києві, Чернігові, Сосниці, Борзні/. З кінця XII ст. на основі монастирських ювелірних шкіл виникли своєрідні навчально-виробничі об’єднання – гільдії, які сформували етикет носіння та виконання ювелірних прикрас. Найвідомішим центром європейського емальєрства 3-ї чверті XII ст. було місто Лімож у Франції. Типовими творами лімозьких майстрів кінця XII ст. були скриньки-релікварії із зображеннями церковних сюжетів на фоні позолоченої міді, суцільно вкритої гравійованим орнаментом. Домінуюча кольорова гама лімозьких емалей – синьо-зелена. До найцікавіших форм церковного начиння романської доби належать потири канонічних форм, релікварії у вигляді голови, руки, ступні, переносні вівтарі. У таких виробах яскраво виявився характер романського мистецтва, насиченого символікою й абстрактною умовністю. Значний вплив на розвиток європейського емальєрства належить мистецтву Візантії /V-ХV ст./ Перейнята від греків техніка перегородчастої та виїмчастої емалі стала у візантійців самостійним засобом декорування. За стильовими ознаками візантійські емалі близькі як до монументальних церковних мозаїк, так і до рукописних мініатюр. Їм властива яскрава поліхромія та особлива плавно-текуча лінія оконтурення кольорових площин перетинками золотого
дроту. Саме Візантії можна віддати першість переведення емалі від декоруючої техніки до рангу образотворчих мистецтв. Культові та світські візантійські емалі поширилися на Західну Європу, Київську Русь та Грузію. У Київській Русі візантійські ювелірні вироби та емалі отримали назву корсунських. До унікальних шедеврів належить вівтарний релікварій Пала Д’Оро /140х348 см./, створений в Константинополі 1345р. Сотні емалевих образів цього релікварію, укладені за ієрархічним принципом іконостасу, оздоблені золотом, сріблом, коштовним камінням, перлами. Нині релікварій є найбільшою цінністю собору Сан Марко у Венеції. Через італійські південні міста до Європи надходили не лише грецькі та візантійські традиції емальєрства. Через Великий шовковий шлях відбулося знайомство з дивовижними емалями Китаю, Персії, Індії. В індійських коштовностях з середніх віків часто трапляється сполучення двох видів емалей – виїмчастої та «холодної». Остання, по-суті, була мозаїкою з невеликих шматочків різноманітного каміння. Цікава також техніка індійської емалі. Полягає вона у заповненні золотом програвійованої поверхні скла або товстого шару емалі при високій температурі. Скляний чи емалевий фон при цьому здебільшого робився зелений або червоний для імітації поверхні рубіну або смарагду. Великий етап розвитку китайського мистецтва з ХІV по ХІХ ст. також відзначений розквітом емалей у різних техніках виконання. Надзвичайно скрупульозно виконаний орнамент з дроту наплавлявся на латунну основу різноманітних чаш, ваз, тарелей, курильниць, а крихітні ланки, що утворилися, заповнювалися різнокольоровими емалями. Готові після опалу вироби полірувалися, приваблюючи багатством форм, кольору та фактури. На подальший розвиток мистецтва емалі у Європі великий вплив мав експорт з країн Сходу. Китайські майстри емалі навіть масово змінювали характер форм та де-
5
кору виробів, підлаштовуючись до смаків європейських замовників. За європейськими рецептами китайці опанували техніку білофонової розписної емалі на міді. Перші китайськй вироби у цій техніці іноді є прямими репліками лімозьких емалей ХVІ ст. Найхарактернішим декором були жанрові сцени європейського та місцевого характеру, китайська та європейська орнаментика. Китайські емалі, головним центром яких до періоду розквіту у ХVІІІ ст. було місто Гуанчжоу, унікальним чином поєднали традиції різних національних шкіл Європи та Азії. У Європі XVIII ст. також розвинувся емалевий живопис, зокрема портретна мініатюра та рельєфна багатошарова емаль. Стиль класицизм подарував моду на транспарантну /прозору/ емаль і на техніку гільоше. Утім, наприкінці XIX ст. художні емалі переживають занепад і відроджуються до певної міри у мистецтві стилю модерн, переважно в дрібних ювелірних виробах, у поєднанні з коштовними каменями, перлами, тощо. Водночас із провідними художниками європейського модерну /Рене Лаліком, художниками «Віденських верстатів», ювелірними фірмами Карла Фаберже, Еміля Картьє та ін./ перегляд традиційних уявлень суспільства про вироби в руслі нового стилю реалізувала львів’янка Олена Кульчицька. Декор і форми виконаних художницею ювелірних предметів /брошок, кулонів, поясів, емалевих плакеток, шкатулок/ засвідчують глибоке вивчення та творчу інтерпретацію форм, орнаментів, колориту гуцульських народних творів.
ЕМАЛЬЄРСТВО В УКРАЇНІ: ДО ІСТОРІЇ Серед прикрас ранніх слов’ян переважають бронзові вироби. Лише з середини І тис. частіше трапляється срібло, проте ще майстри Черняхівської культури /ІІ–ІV ст./
вільно володіли техніками лиття по восковій моделі, технікою виїмчастої емалі. Разом з інтенсивним розвитком різних ремесел у VІІІ–ІХ ст. високого рівня на Наддніпрянщині сягає і золотарство. Засвоєно нові техніки – перегородчасту емаль, чернь, скань, гравіювання, якими прикрашали шийні гривні, лунниці, скроневі підвіски тощо. Утім, історична слава українського емальєрства має значно давнішу протоісторію. Вкраплення емалі спостерігаємо на поверхні найвідоміших шедеврів скіфського золота. Між ІІІ ст. до н.е. та ІV ст. н.е. на теренах України творяться пізньосарматський інкрустаційно-поліхромний стиль прикрас, «живописний» та поліхромно-інкрустаційний стиль гуннів та готів. В епоху великого переселення народів гунни стали носіями цієї моди у Європі. Так стилістика золотарських майстерень Північного Причорномор’я розповсюдилась і розвинулась на усьому європейському континенті. Інкрустовані склом та декоровані черню прикраси і зброя у київському та візантійському стилі зустрічаються у найвідоміших княжих похованнях VІІ – ХІІІ ст.: у Глодоському, Чернігівському, Сахнівському скарбах, галицьких та київських скарбах /60 скарбів, більше 3000 виробів золотарства/. Високого розвитку золотарство набуло у давньоруську епоху в Києві. Тут та в інших містах археологи виявили численні золотарські майстерні зі слідами лиття і виготовлення емалі, що свідчать про значні масштаби золотарської продукції цього часу, виконаної з великою майстерністю. «Руська робота» славилася по всій Європі. Зокрема, німецький монах Теофіл у своєму трактаті Х ст. «Про ремесла» ставить київських майстрів за якістю після Візантії, попереду Франціі, Італіі та Німеччини. Справді, давньоруські емалі, як і техніка черні, застосована на золотих та срібних колтах, бармах чи ряснах є унікальним явищем. Прикраси вражають якостями цілісності та виразності. Вони стилістично тотожні до монолітних силуетів київських білокам’яних храмів давньоруської доби. Важливою пам’яткою
7
давньоруського золотарського мистецтва є розсувний золотий хрест Єфросинії Полоцької, виконаний Лазарем Богшею, вірогідно, в Києві у 1161 р. Шестикінцевий хрест /51 × 21 см/ формують одинадцять срібних позолочених і золотих пластин із зображенням святих, орнаментами і написами, виконаними в техніці виїмчастої емалі. Особливо високим мистецьким рівнем і майстерністю відзначається зображення Іоанна Золотоуста /Хризостома/ на цьому хресті. Монголо-татарська навала знищила золотарські осередки Київської Русі. У ХІV- ХV ст. неактивний розвиток емальєрства мав місце лише в містах Галичини та Волині. Аж у 2-ій пол. ХVІІ – 1-ій пол. ХVІІІ ст. настає чергова доба розквіту українського золотарства, а його центр переміщується до Києва. З кінця ХVІІ ст. найхарактернішою рисою ювелірної справи стає велика різноманітність художніх засобів, об’єднаних в одному виробі, орієнтація на посилення декоративності. Формуються складні технологічні комплекси декору з одночасним застосуванням виїмчастої, перетинчастої та живописної емалі /фініфті/, лиття, карбування, травлення, гравіювання, філіграні та ін. Зростають розміри розписних емалевих композицій на релігійну тему, вмонтовані в оклади євангелій, потири, дарохранильниці. Переломним став стиль модерн, що поставив за мету не красу і багатство, а оригінальність і самобутність художньої мови, яка мала позбутися повторів історизму. Представники епохи модерну власною творчою практикою здолали пануючі стереотипи мислення щодо «головних образотворчих» та «другорядних декоративних» мистецтв. Викристалізувалося розуміння тієї істини, що поза етнічною приналежністю мистецтво не існує. Виходячи з такої позиції, декоративно-ужиткове мистецтво модерну набуло безліч стилістичних національних відгалужень: Ар-Нуво у Франції, Сецесія в Австрії, Югенд-Стиль в Німеччині чи «Український стиль», «Гуцульський стиль», «Закоп'янський стиль» в Україні. Новий стиль черпав натхнення з традиційних ре-
месел /в тому числі емальєрства/. На розвиток українського емальєрного мистецтва XX ст. великий вплив мала творча й професійна діяльність Марії Дольницької /1895–1974/, члена Асоціації українських незалежних митців. Після закінчення Віденської вищої художньо-промислової школи М.Дольницька активно експонувала власні станкові й навіть монументальні твори, виконані технікою емалі, на багатьох виставках європейських країн і США. У 1937 р. Дольницька у Львові провела курс технології мистецької емалі, який відвідувало понад 60 художників, серед яких: Ярослава Музика, Микола Бутович, Михайло Осінчук, Ієромонах Ювеналій Мокрицький. Надзвичайно плідною і неперевершеною за художніми якостями була творча діяльність у царині емальєрного мистецтва відомої львівської художниці Ярослави Музики /1894–1973/. У її творах /плакетках, шкатулках, прикрасах та ін./ знайшли відображення концепції художників-бойчукістів, творче переосмислення язичницької символіки, тенденції модерністського мистецтва. Але якщо в емалях Музики лише присутні риси монументальності в дусі неовізантинізму, то її наставниця, Марія Дольницька в українських релігійно-культурних осередках Європи зуміла створити навіть монументальні твори в емалі. У 2-й половині ХХ ст. міжнародного визнання досягли своєю творчістю львів’янин Станіслав Вольський та киянин Олександр Бородай. Вони всеохоплююче талановито заявили про себе як консультанти провідних закордонних артфірм, відомих міжнародних компаній та творці авторських шкіл художньої емалі. Синхронно, до творчого зростання українських митців-емальєрів, важливою історичною віхою став Всесоюзний творчий семінар мистецтв «Союзювелірпрому» у м. Паланзі Литовської республіки /1985 р./. Кияни Віталій Хоменко, Євген Заварзін, Віталій Друзенко, Василь Балибердін, ювеліри Сімферополя Олександр і Тамара Письменні, Олександр Міхальянц, Юрій Федоров, одеситка Алла Погорецька, Євген Жданов та інші пов’язували свою творчу діяльність як однодумці. Стрімке від-
9
родження авторського мистецтва емалі українських майстрів у 1970-80-х рр. засвідчили успіхи на виставках «Яблонець-77» /Чехословаччина/, Бієнале емалі «Лімож-88» /Франція/, Виставка українських митців в музеї м. Мімфа /Югославія /1988/, Виставка «Ювелірне мистецтво» в музеї емалі м. Кечкемет /Угорщина /1989/, виставки Є. Заварзіна в музеях та галереях Вільнюса, Каунаса, Клайпеди, Ніди в Литві /19861998/. Сучасна картина розвитку українського мистецтва емалі не може бути повноцінною і без врахування палітри творчості закордонного українства як у Західній Європі, так і на Американському континенті. Таким чином, у світовий культурний простір активно увійшло мистецтво української емалі, що за духом експериментаторства іноді випереджувало постмодерністське малярство, набуваючи навіть рис монументальності, інсталяцій /М. Дольницька, С.Вольський, О. Бородай, М. Рева/ та скульптури /К. Шонк-Русич, С. Вольський, М. Ніколаєв/. Водночас, українська емаль зберегла середньовічну сакральність, архетипну знаковість та символізм свого універсуму. Самостійність сучасного твору чи емалі може вимірюватися як рівнем оригінальності ідеї, віртуозності її втілення, так і способом творчої інтерпретації /адаптації/ знаменитих історичних зразків. Однак, яскраво виражене авторство творення коштовної речі або ж образу в емалі, збагачених глибиною оригінальної творчої думки, залишається повсякчас головним критерієм художності. Ці факти дозволяють провести історичну нитку тяглості традицій поміж представниками українського історичного емальєрства та сучасним художником - монументалістом і емальєром Олексієм Ковалем. Ростислав ШМАГАЛО доктор мистецтвознавства
11
ОБРАЗОТВОРЧІ ЕМАЛІ ОЛЕКСІЯ КОВАЛЯ
Від часу своєї появи техніка емалі пережила чимало змін на естетичному древі ієрархії мистецтв та справедливо здобула статус самостійного виду образотворення. У сплаві з розкішними металевими предметами чи прикрасами емалі залишаються вічними і незмінними під дією часу. Посвячені у таємниці майстри впродовж віків розкривали усе нові й нові її можливості. Інколи емальєрам вдавалося навіть те, що не вдавалось середньовічним алхімікам. Естетику емалі можна смакувати не лише очима, але й дотиком до глянцевої прохолоди плинної поверхні. Утім, мало хто навіть з найдосвідченіших митців може «на всі сто» передбачити примхливі витівки хімічних процесів і оптимальних температурних режимів випалу для досягнення певного результату. Норовливість цієї техніки та вогонь доповнюють і корегують творчий задум художника стосовно колористичних ефектів, фактур та вальорів тону. Спільно вони перетворюють емальєрство на справжнє мистецтво. Олексій Коваль відкриває новий авторський підхід в образотворенні засобами емалі. Насамперед, він вибудовує творче кредо як професійний графік і живописець. Однак, емаль для нього – це не лише засіб. Він глибоко поважає, відчуває і постійно вивчає матеріал, з яким співпрацює. Саме цей технологічний і жанровий ремікс в дусі постмодерністських тенденцій виводить особливу і неповторну грань творчості майстра. У вирізненні його самобутності синтез мідного естампового листа і емалі є не єдиним чинником. Не меншу роль відіграють авторський досвід у царині монументального мистецтва, застосування своєрідної техніки портретних світлин, доповнення образів бронзовими елементами.
В образно-тематичному контексті звернено увагу на послідовну серійність творів та оригінальну манеру їх трактування. До цього значною мірою спонукає сама емаль – техніка, що отримувала найвищі піки свого розвитку на потужних етапах розквіту культури різних народів. Звідси, а також під впливом особистих подорожей автора по світу, виникло захоплення тематикою різних культур та естетикою українського козацького бароко. Видається, що в зазначеному тематичному діапазоні Олексій Коваль свідомо обирає образний інструментарій. Сценографічна монументальність або витончена камерність наповнюють серійні твори духом романтики козацтва, архітипів Раджастану, Японії, Європи. Так були створені «казкові» серії: «Ляльки», «Тисяча і одна ніч», «Retro Frame Portrait». Аналізуючи часові зміни у цих творах, бачимо, що автор відображає глибинну сутність тієї чи іншої культури. Цей авторський досвід тотожний з історичною практикою європейських мистецтв. Але не лише емаль – естамп також переживає креативні видозміни в результаті новаторських експериментів Олексія. Засобами колористичних ефектів, сріблення та позолоти автор немовби намагається стерти грань на кордонах поміж видами та жанрами графічних та емалевих технік. Показовим і рубіжним твором у цьому плані, що виходить за рамки стереотипів, є диптих «Українські весільні портрети». Водночас цей диптих став своєрідними ідейними воротами для появи найновішого циклу творів «Малої української серії». Серія виповнена з особливою поетикою фольклору і своєрідного новітнього міфу. В основу композицій етносерії покладено старі чорно-білі світлини. Переживши століття масового тиражування і уступивши місце цифровим технологіям, нині кабінетні чорно-білі фото сприймаються унікальними естетичними пам'ятками епохи, що минула. Колекційні фотореліквії автор поєднує з візерунками зі старих килимів, рушників, вишиванок, порохівниць, огортаючи в емалево-металеве оздоблення. Контрастуючи із чорно – білими світлинами, кольорова гама емалі оточує їх глибоко насиченими барвами чевоного, бордового, складними відтінками чорного, білого, бузкового та гірчичного із незмінною домішкою графіки тьмяної міді у контурах. Так виникає особлива стилістика. Глядач занурюється в цей декоративний космос інтерпретованої народної орнаментики та щирості реплік дукатів, колтів, дукачів, традиційного намиста з минулого. Композиційною особливістю серії є видовжені форми панно, на зразок традиційних українських вишитих рушників – оберегів. Інтерпретовані орнаментальні схеми є знаковими, добре відомими кожному українцеві, закладеними генетично в свідомості, а саме: взірцями вишивок, рушників з мотивами « Дерева Життя» чи килимів з обереговою символікою. Традиційна орнаментика, переплавлена і трансформована в емаль, отримує нове естетичне звучання і нові філософські змісти. «Вишивані» пазли емалевих панно немовби оберігають світлини з етнотипами. Останні автор символічно розташовує в основі орнаментованого «Дерева Роду». Таким чином, емалеві панно набувають символічної
13
функції порталів у народну естетику минулих віків, розвіяних вітрами історії. При цьому в окремих творах автор свідомо змішує різні часові та регіональні традиції. Оскільки його цікавлять етнографізм та викликана ним естетична емоція. У творі «Гуцул – вівчар» бачимо довільний синтез регіональних традицій Заходу та Сходу України: центральний силует сидячого гуцула розташовано на тлі орнаментики заквітчаного «Дерева життя», стилізованого з гравійованих порохівниць запорізьких козаків. Олексій оздоблює твір мотивом рослинної орнаментики, але по міді, огортаючи його багряно - жовтими насиченими кольорами. Знизу композицію замикає емалева горизонталь стрічкового геометричного орнаменту з гуцульських вишивок. Емоційний настрій композицій «Малої української серії» збагачують ефекти навмисне залишені острівці непокритої емаллю міді, що викликають асоціації проникнення у портали архаїки. Однак, не лише ретро присутнє у сфері творчих інтерпретацій Олексія Коваля. В окремих роботах він вирішує надзавдання: створити сучасний орнамент. Це немовби тканина вільного джазового мелосу у візуальній формі емалі, де елементи ритму глибоко приховані. Можливо, це щось більше, ніж просто нова грань творчості майстра. Багато найвидатніших художників різних епох вбачали свою місію у створенні орнаменту – символу стилю свого часу. Вони розуміли глибинність та інформаційно - естетичну місткість орнаментальної образності, на тисячоліття давнішої, ніж писемність. Олексій творить нове орнаментальне бачення і водночас, тактовно інтерпретує традиційну орнаментику з притаманною їй магією прихованих смислів буття. Саме тому культурологічна універсальність образної мови емалі Олексія Коваля успішна на різних континентах. Ростислав ШМАГАЛО Доктор мистецтвознавства
15
ОЛЕКСІЙ КОВАЛЬ Народився 16 жовтня 1977 року у м. Києві. У 1996 році закінчив Республіканську художню школу ім. Т. Г. Шевченка /клас живопису/. З 1996 по 2002 роки навчався в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури, факультет живопису /майстерня В. І. Забашти/. З 2000 року працює у монументальному мистецтві. У його доробку –– фрески, мозаїки, ескізи вітражів. З 2006 по 2009 роки навчався техніці гарячої емалі в майстерні І. М. Кириченка та вивчав особливості техніки у приватних майстернях усього світу: в Китаї, Індії, країнах Європи. З 2009 року багато і плідно працює, використовуючи різні можливості техніки та різні матеріали – срібло, мідь, бронзу, коштовне каміння.
ПЕРСОНАЛЬНІ ВИСТАВКИ:
2015 / «СВІТИ. ПОГЛЯДИ. ПОДОРОЖІ» Галерея «Зелена канапа», м. Львів /Україна/ 2015 / «ПІЛІГРІМИ» Галерея «Парсуна», м. Київ /Україна/ 2015 / «МАГІЧНИЙ СВІТ» Галерея «Сади Перемоги», м. Одеса /Україна/ 2016 / «ЛІНІЇ ЖИТТЯ» Галерея «Триптих Арт», м. Київ /Україна/ 2016 / «ЧЕРВОНА ЛІНІЯ» Музей духовних скарбів, м. Київ /Україна/ 2016 / «ЗИМОВИЙ САД» Музей українського живопису, м. Дніпро /Україна/ 2016 / «РАДОЩІ ЖИТТЯ» Галерея «Менора», м. Дніпро /Україна/ 2017 / «ЗУСТРІЧ» Галерея «Зелена канапа», м. Львів /Україна/ 2017 / «ВСІ ШЛЯХИ ВЕДУТЬ ДО МОРЯ» Музей західного та східного мистецтва, м. Одеса /Україна/ 2017 / «ОЛЕКСІЙ КОВАЛЬ: ЕМАЛІ. ІСТОРІЯ. УКРАЇНА. СВІТ» Національний музей ім. А.Шептицького, Львів 2017 / «УКРАЇНСЬКИЙ ПОРТРЕТ» Галерея КУМФ, м.Торонто, Канада
УЧАСТЬ У СИМПОЗІУМАХ, ПЛЕНЕРАХ:
1998-2004 / КОНГРЕС МОЛОДИХ МИТЦІВ м. Алупка, м. Чернівці /Україна/ 2000 / «ПЕЙЗАЖІ ФЛОРЕНЦІЇ» м. Флоренція /Італія/ 2004-2012 / СИМПОЗІУМ ХУДОЖНИКІВ м. Хвар, м. Дубровник, м. Задар /Хорватія/ 2012, 2015, 2016 – МІЖНАРОДНИЙ СИМПОЗІУМ м. Розлог /Болгарія/ 2013 / «МЕДИТАТИВНА ПОКХАРА» м. Покхара /Непал/
УЧАСТЬ У ВИСТАВКАХ:
2015 / МІЖНАРОДНЕ ТРІЄНАЛЄ ГРАФІКИ Союз художників України, м. Київ /Україна/ 2015 / «KRAFT VILNUS» м. Вільнюс /Литва/ 2016 / «INTERNATIONALER PUPPENFRÜHLING 2016» м. Мюнстер /Німеччина/ 2016 / «INTERNATIONAL PUPPETS FESTIVAL» м. Рига /Латвія/2016 / «РОМАНТИЧНИЙ ПЕЙЗАЖ» Національний Історико-культурний заповідник «Качанівка», с. Качанівка Чернігівської обл. /Україна/ 2016 / «25 РОКІВ НЕЗАЛЕЖНОСТІ» Національна спілка художників України, м. Київ /Україна/ 2016 / «КОЗАЦЬКІ КАЗКИ» Музей гетьманства, м. Київ /Україна/ 2017 / ART AND FILM BIENNALE Музей Т.Г.Шевченка, м.Київ /Україна/
17
ПАННОЧКА PANNOCHKA 32x8
19
ПАРУБОК GUY 17x23
21
А Я У ГАЙ ХОДИЛА I WAS GOING TO THE GROVE 42x13
23
28.
БІЛЯ ТИНУ NEAR THE WICKER 40.5Х10
25
БІЛЯ КРИНИЦІ NEAR THE WELL 33X16
27
Біля криниці Near the well 33x16
НЕБИЛИЦЯ TALL STORY 36x11
29
МАЛЕНЬКА ШВЕЙЦАРІЯ SMALL SWITZERLAND 14х47
31
ПОДРУГИ FRIENDS 39х10
33
ГУЦУЛ HUTSUL 26x36
35
ЧЕРВОНА РУТА RED RUE 27x7
37
КОЗАЦЬКОГО РОДУ COSSACK GENUS 20x35
39
41
ВЕСНЯНА МИТЬ SPRING MOMENT 30x7
ЗИМОВИЙ САД WINTER GARDEN 43x11
43
ЛІТНЯ НІЧ SUMMER NIGHT 39x14
45
КВІТКА-ДУША FLOWER-SOUL 36x18
47
ВЕРХОВИНА VERHOVYNA 16x37
49
ЗАЧАРОВАНА ENCHANTED 22.5x36
51
53
СТУДЕНА ВОДИЦЯ GELID WATER 41x12
55
НА ХУТОРІ AT THE SMALL VILLAGE 16x94
57
59
ВЕЧОРНИЦІ VECHORNYTSY 20x32
61
КОЛИСКОВА LULLABY 18x30
63
2017. Київ. Україна