2014 №5 «Я – світло для світу; хто піде за Мною, той не ходитиме в темряві, але матиме світло життя». (Ісус Христос)
Анонси Байдужість
стор.
2
Блаженні милостиві
стор.
3
Один из таксистов Нью-Йорка написал у себя на странице FB:
стор.
4
Сила добра
стор.
5
У країні добра
стор.
6
Выбирай слова
стор.
7
Ланцюгова реакція доброти
стор.
8
Невже застаріло
милосердя? zz Ми живемо в XXI столітті. Це час відкриттів і високих технологій, але його не можна назвати століттям високих почуттів, таких як милосердя, співчуття і бажання допомогти ближньому своєму.
совно цього висловився грецький старець Паїсій: «Роблячи добро, людина відчуває радість. Роблячи гріх – страждає. Чим більше добра робить людина, тим більше вона радіє, чим більше робить зла, тим сильніше страждає її душа». Милостивими є ті, які милосердно, небайдуже, зі співчуттям ставляться до людей. Вони вміють бачити і чути там, де Напевно чимало слухачів погодяться з тим, що тема, інші не вбачають потреби допомогти нужденним, у міру своїх якої ми торкнулися, є надзвичайно актуальною. Письмен- можливостей. Такі не минають безпомічних, які потребують ник Даниїл Гранін у своїй статті підняв важливу проблему: милосердя. Звичайно, кожен з нас живе непростим життям: невже почуття милосердя є застарілим? Свої міркування брак часу; виховання дітей; спілкування з друзями; хвороби він аргументує не лише окремими проявами з життя, але й нас не оминають... Але, тим не менш, вельми благородним ставленням інтелектуальної еліти до цього поняття, оскільки є виявити небайдужість до літньої людини: допомогти їй при навіть у словнику слово «Милосердя» відзначено як застарі- посадці в транспорт, знайти для неї вільне місце, а може й ле. На підтвердження своєї думки Гранін наводить приклад, вислухати, адже милосердні першими бачать тих, хто очікує що у колишньому м. Ленінград, де він колись молодим сол- на співчуття! датом перебував у блокаді, була вулиця Милосердя, але її Якось студенти попросили свого викладача, котрого вважаперейменували. Автор переконаний: «Вилучити милосердя ли авторитетною і водночас віруючою людиною, поговорить – означає позбавити людину одного з найважливіших проявів з ними на тему: «У чому сенс життя?». «Отже, в чому сенс моральності». життя? Для чого я живу?» – запитав він. Тоді один зі студенНе варто ототожнювати милосердя тільки з матеріальною тів пояснив: «Я існую на світі для того, щоб виконати своє допомогою. Люди мають потребу не тільки і не стільки в призначення!» – «Друже, – сказав професор, – та в тому то грошах, скільки в любові, увазі, співчутті. Коли ми на секунду й справа: знати у чому ж полягає це покликання? Я вважаю зупиняємося, вислуховуємо людину або просто доброзич- своїм обов'язком піднести вам Слово Боже. Однак інший мій ливо відносимося, – хіба цим ми не допомагаємо їй? Якщо колега вважає своїм обов'язком відкидати Бога. У чому ж тоді вдуматися, милосердя визначається як діяльна, співчутлива покликання людини?». любов до людини, до всього живого. І яким чином проявляти Часом, коли постають перед судом воєнні злочинці, то вони це милосердя, кожного разу нам доводиться вирішувати стверджують: «Ми виконували свій обов'язок, у нас був такий самостійно. наказ». Невже ви вірите, що обов’язок людини може полягати У ролі потерпілого може опинитися кожен з нас. Але тільки в тому, щоб губити інших людей? Цьому я не можу вірити». милосердна, небайдужа людина може проявити співчуття, Отже, викладач сказав студентам: «У тому то й справа, що надати допомогу. Якою б не була наша реакція на потребу багато наших проблем виникає від того, що ми не до кінця ближнього, вона обов’язково має свої наслідки. Ось як сто- зрозуміли своє покликання», – підсумував він.
2
СВІТЛО твого ЖИТТЯ
Байдужість
zz Байдуже ставлення... Байдужість... Що це таке? Звідки воно береться в людях? І якщо байдужість – це діагноз, то як його лікувати? Останнім часом байдужість – звичне слово. Ми часто чуємо про нього по телебаченню, радіо. Це стан людини, в якому вона не виявляє жодного інтересу до чогонебудь.
Часто люди байдужість називають нейтральністю, щоб звучало більш пристойно. Проте від цього сенс байдужості не змінюється. Дуже влучне визначення цьому терміну дав відомий письменник Антон Чехов: «Байдужість – це параліч душі, передчасна смерть». І це дійсно так, бо подібний стан говорить не про якусь втому чи хворобу, а про своєрідний світогляд. Народні прислів’я відображують світ очима байдужого: – Моя хата з краю, нічого не знаю. – Своя сорочка ближче до тіла. – Моя справа – сторона. – Після нас – хоч трава не рости. Байдужий сидить і сподівається, що все обійдеться і без нього. У нього завжди знайдеться логічне пояснення своїй бездіяльності. Та й звинувачувати його немає в чому.
Зрештою, він ніби нічого протизаконного і не зробив... Багато з нас відгороджені бетонними стінами квартир, заплуталися в телефонних дротах, скайпах та емайлах, перестали співчувати одне одному. Здається, більше інформації, більше можливостей для спілкування, але ця віртуальність, не може сповна компенсувати недолік живого спілкування, оскільки через відстані
існує реальна проблема певного розмежування. Ми заблукали в лабіринтах власних думок, потонули в нескінченних проблемах, захлинулися в гонитві за чимось нереальним замість того, щоб задуматися над тим, заради чого варто жити. Згадайте, коли ви останній раз займалися таким самоаналізом, якщо таке взагалі мало місце.
Люди дуже часто виявляють підвищену цікавість до речей малозначних, навіть шкідливих. Ними можуть бути якісь плітки або інтриги. У цьому вони не байдужі. Дуже дивні речі: підвищений інтерес до моди чи до спортивних новин, і повна відсутність бажання знати про стан власної душі. Не цікавитися власною долею, можливістю вічного спасіння – така байдужість є злочинною по відношенню до самого себе. А ось для християнина життєво важливо знати, що ми не самотні у всесвіті, що Бог не байдужий до нас. Сенс нашому життю додає і те, що у кризовій ситуації, в якій ми опинилися, Бог не послав нам якось вісника на Землю, а прийшов до нас Сам в особі Ісуса Христа. Виявляється, в Божих очах ми щось вартісне. У Святому Писанні ми знаходимо ставлення Бога до байдужості. Ісус розказав притчу про доброго самарянина. Вона ілюструє байдужість, проявлену священиком і левітом до зраненої людини. Христос навчає нас чинити так само милостиво, як це зробив для потерпілого добрий самарянин. Дорогий друже, Ісус по відношенню до кожного з нас зробив набагато більше: Він на Голгофі перетерпів тяжкі муки, щоб дарувати тобі прощення гріхів і вічне життя. Хіба можна до цього бути байдужим?!
Готовність служити
zz Один з найважливіших уроків, який пропонує нам життя, полягає в тому, що ми повинні завжди бути готовими ввійти у вічність. А для цього потрібно все обміркувати і дещо зробити. Привід для роздумів про вічність виникає при розставанні з близькими, коли могила назавжди приховує від нас кохану людину. Ніхто не застрахований від цієї гіркої долі. Кладовище – саме те місце, де людина особливо гостро відчуває безглуздість смерті. З кам'яних плит із сумом дивляться на вас люди, які ніколи не повернуться в це життя. Серед покійних не тільки літні. Чимало молодих і навіть дітей. На якій підставі смерті дано право навіки розлучати улюблених, подружжя, дітей і батьків, відданих друзів? Щорічно 50 млн. людей безповоротно покидають цей прекрасний світ. Життя буде продовжуватися, але без них. Безглузда смерть бездумно забирає у людей навіть малі крихти щастя. Наше життя і прекрасне, і жахливе одночасно. Воно схоже на Венеру Мілоську, частково красиву, частково потворну. Звідки це безглузде поєднання красивого і
потворного, доброго і злого, живого і мертвого? На ці питання відповідає Біблія. Усі ці протиріччя обумовлені відступом людини від Бога. Якщо краса нагадує світу про любов та доброту Божу, то зло і смерть – про відступництво людини від Нього. Щирі християни болісно сприймають ці суперечності, вони бажають радісного, чистого, плідного вічного життя. А поки-що маємо лише список великих і малих невдач, які довго можна продовжувати! Хіба нас не відвідують невдачі у шлюбі, з вихованням дітей, у виборі професії, у бізнесі? А немічна старість і пов'язана з нею залежність від людей – важка поразка, яку чимало їх терплять в самому кінці земного життя. Але найбільша невдача – це нездатність повноцінно жити за вченням Ісуса Христа. Здається, тільки вчора ми отримали атестати зрілості, тільки вчора несподівано зустріли свою любов, тільки вчора написали дисертацію, тільки вчора знайшли улюблену роботу. А сьогодні доводиться ховати старість під шаром косметики і жити на одну пенсію. «Скажи мені, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона! – питає Давид. – Ось, Ти дав мені
дні мої, як п'яді, а мій вік як ніщо перед Тобою» (Пс. 38:6). Патріарх Яків, що прожив 139 років, сказав про свої роки: «...малі та нещасні дні життя мого...» (Бут. 47:9). Ми дійсно живемо катастрофічно мало. Але Бог вважає, що цього часу цілком достатньо для того, щоб визначитися: де я збираюся проводити вічність? Чимала частина життя середньостатистичної людини витрачається марно. Одну третину життя кожен з нас проводить уві сні, третину – в сім'ї і на здобуття освіти. Одну третину працюємо. П'ять років розмовляємо ні про що, три роки жуємо... На відміну від земного вічне життя наповнене великим змістом. Ніхто й ніколи не пошкодує, що опинився на небесах! Але наше проживання
Хто повний милосердя – неодмінно має мужність. Конфуцій
на небесах залежить від нашого проживання тут. Ми не повинні просто чекати Царства Божого, нічого не роблячи, але зобов'язані служити Богу через служіння людям. Справжній сенс життя полягає в наступному: «Возлюби Бога і ближнього свого, як самого себе» і «Як хочете, щоб з вами поступали люди, так поступайте і ви з ними». Гот о в н і с т ь д о в і ч н о с т і – невід’ємно пов’язана з готовністю служити!
СВІТЛО твого ЖИТТЯ
Блаженні милостиві
3
zz У своїй, так званій Нагірній проповіді, Христос казав: «Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть». Що означає бути милостивим? Це поняття визначається як доброзичливе, привітне ставлення до кого-небудь. Правда, при цьому слід уяснити, що милість це не тільки почуття, а насамперед – дія.
Милість – це нагодувати голодного, виявити любов до того, хто обділений нею, розділити самотність з самотнім, тобто допомогти в конкретній потребі, а не тільки поспівчувати. Християнство – це щось таке, що йому передує якесь діяння. Щоб глибше збагнути, про яку милість ідеться в Святому Писанні, зробимо короткий огляд деяких висловів, що зустрічаються в ньому. У Посланні до Ефесян 2 розділі ми дізнаємося, що Бог врятував нас завдяки багатству Свого милосердя. Саме милість Божа спонукала Його дарувати нам прощення. Таким чином бачимо, що милість і прощення майже завжди йдуть поруч. У книзі Плач Єремії маємо, мабуть, найкращий опис милості: «Це милість Господня, що ми не загинули, бо не скінчилось Його милосердя. Оновлюється воно кожного ранку, бо великою є вірність Твоя!» (3:22-23). Бачимо, що прощення випливає з милосердя, але звідки ж тоді походить саме милосердя? – Слово Господнє дає відповідь на це питання. У Посланні до Ефесян апостол пише: «Бог же, багатий на милосердя, через Свою превелику любов, що нею нас полюбив… оживив нас» (Еф. 2:4). Що ж послідовність очевидна: Бог любить, а любов милосердствує, милосердя ж прощає і робить багато іншого. Милосердя більше, ніж прощення, а любов більше, ніж милосердя, оскільки любов може робити набагато більше, ніж милосердя. Милість вже сама по собі нагадує про чиюсь нужду. Люди кажуть: «Якщо Бог справедливий, то як Він може бути милостивим? Хіба Він може нехтувати вимогами справедливості? Хіба правильним буде сказати: «Я знаю, що ти грішник, і також знаю, які погані вчинки ти робив, однак Я настільки милостивий, що готовий тобі це все пробачити». Чи може Бог це зробити? – Так, може. Чому? – Тому, що Христос прийшов у цей світ у людському тілі, взяв на Себе людські гріхи і Своїм тілом підніс їх на хрест. Він сплатив ціну за всі наші гріхи. Хресною смертю Христос задовольнив вимогу справедливості, принісши досконалу жертву за гріхи всього світу. Отже, зважаючи на Його хресний подвиг, милість не є порушенням справедливості. Бог ніколи не порушить істину справедливості та святості, щоб бути милосердним.
Він виявляє милість тільки в тому випадку, коли задоволено вимогу справедливості. Господь Ісус Христос був найбільш милостивим з усіх людей, що жили коли-небудь. Він прямував до хворих і приділяв їм увагу: зцілював калік, повертав зір сліпим, відкривав вуха глухих і давав мову німим. Він знаходив блудниць, митарів і п'яниць, оточував їх Своєю любов'ю і спрямовував на істинний шлях. Ніколи на землі не було людини, яка виявляла б стільки милості. Тут мається на увазі не бездумна сентиментальність, яка огульно вибачає гріх. На жаль, чимало церковних лідерів саме так і трактують Боже милосердя. Але Бог простягає Свою милість грішникові тільки в тому випадку, коли грішник усвідомивши свій стан, у свою чергу також готовий виявляти милосердя. Є помилкове поняття про милість, яке бажає просто скасувати справедливість і не бажає, щоб люди розплачувалися за що-небудь. Одного разу, зустрівши похоронну процесію, Христос побачив заплакану матір. Вона була вдовою, а тепер у неї помер єдиний син, котрий подбав би про неї. Хто тепер буде дбати про неї? Ісус зупинив похоронну процесію
і воскресив мертвого юнака, подбавши про матір. Життя нашого Спасителя свідчить про те, що справжня любов зосереджена на потребах інших, і готова дати їм те, чого вони потребують: увагу, підтримку, посильну допомогу, вміння вислухати і зрозуміти. Христос хотів, щоб люди якнайкраще засвоїли уроки милосердя. Для цього Він підбирав такі приклади, часто взяті з реальних подій, щоб слухачі самі дійшли висновку про стан власного серця: чи готові вони на подібні милосердні вчинки? Особливо всім запам’ятовується історія про милосердного самарянина. Цей подорожній чоловік не був з числа тих, хто ходив за Христом чи навчався серед Його учнів, однак він надав допомогу незнайомцю, котрий постраждав від розбійників. Він обмив його рани, нагодував, знайшов готель і навіть оплатив витрати на його лікування, що свідчило про вияв справжнього співчуття до постраждалого. Милість не є природною властивістю людини. Час від часу будь-хто може виявляти милосердя, але для багатьох воно не є нормою поведінки. Ми можемо бути милостивими тільки в тому випадку, якщо через нас діє Бог, Котрий є джерелом милосердя. Ось чому Христос каже: «Будьте
ж милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6:36). Закликаючи нас до милосердя, Христос цим показує, що такий стан для християнина може бути реальністю. Милосердя визначає людину, яка готова служити іншим. Ця якість абсолютно протилежна егоїзму. І якщо ви милостива людина, це може бути ознакою того, що ви є дитям Божим, здатним прощати. Адже той, хто сам отримав прощення від Бога, усвідомлює, що Бог мені простив набагато більше, ніж я маю простити ближньому. Та воно й не дивно, бо кожен із нас за певних обставин сам потребує милосердного ставлення. Саме завдяки милосердним справам Бог прославляється серед тих, хто ще не знає Господа, не пережив Його любові. Володіючи доброзичливим характером ми будемо вірно відображати образ Божий, і це є найкращою проповіддю, живим Євангелієм. Тільки з любов'ю, яка милосердствує, ми зможемо відновлювати зруйновані життя тих, котрі знаходяться у межах нашої досяжності. У зв’язку з тим, що у сучасному суспільстві багато їх забули що таке милосердя, виховувати це благородне почуття є необхідністю.
На добро отвечать добром – дело каждого, а на зло добром – дело отважного.
(Туркменская пословица)
4
СВІТЛО твого ЖИТТЯ
Один из таксистов Нью-Йорка написал у себя на странице FB:
zz Я приехал по адресу и посигналил. Прождав несколько минут, я просигналил снова. Так как это должен был быть мой последний рейс, я думал о том, как уехать, но вместо этого я припарковал машину, подошел к двери и постучал... «Минуточку», ответил хрупкий, пожилой женский голос. Я слышал, как что-то тащили по полу. После долгой паузы, дверь открылась. Маленькая женщина лет 90 стояла передо мной. Она была одета в ситцевое платье и шляпу с вуалью, как будто из фильмов 1940-х годов. Рядом с ней был небольшой чемодан. Квартира выглядела так, будто никто не жил в ней в течение многих лет. Вся мебель была покрыта простынями. Не было ни часов на стенах, не безделушек или посуды на полках. В углу стоял картонный ящик, наполненный фотографиями и стеклянной посудой. – Вы бы не помогли мне отнести мою сумку в машину? – сказала она. Я отнес чемодан в машину, а затем вернулся, чтобы помочь женщине. Она взяла меня за руку, и мы медленно пошли в сторону автомобиля. Она продолжала благодарить меня за мою доброту. – Это ничего, – сказал я ей. – Я просто стараюсь относиться к моим пассажирам так, как я хочу, чтобы относились к моей матери. – Ах, ты такой хороший маль-
чик, – сказала она. Когда мы сели в машину, она дала мне адрес, а затем спросила: – Не могли бы вы поехать через центр города? – Это не самый короткий путь, – быстро ответил я. – О, я не возражаю, – сказала она. – Я не спешу. Я отправляюсь в хоспис. Я посмотрел в зеркало заднего вида. Ее глаза блестели. – Моя семья давно уехала, продолжала она тихим голосом. Врач говорит, что мне осталось не очень долго. Я спокойно протянул руку и выключил счетчик. – Каким маршрутом вы хотели бы поехать? – спросил я. В течение следующих двух часов, мы проехали через город.
Она показала мне здание, где она когда-то работала лифтером. Мы проехали через район, где она и ее муж жили, когда они были молодоженами. Она показала мне мебельный склад, который когдато был танцевальным залом, где она занималась, будучи маленькой девочкой. Иногда она просила меня притормозить перед конкретным зданием или переулком и сидела, уставившись в темноту, ничего не говоря. Позже она вдруг сказала: «Я устала, пожалуй, поедем сейчас». Мы ехали в молчании по адресу, который она дала мне. Это было низкое здание, что-то вроде маленького санатория, с подъездным путём вдоль не большого портика. Два санитара подошли к машине,
как только мы подъехали. Они были бережны, помогли ей выйти. Они, должно быть, ждали ее. Я открыл багажник и вынул ее маленький чемодан. Женщина уже сидела в инвалидной коляске. – Сколько я вам должна? – спросила она, достав сумочку. – Нисколько, – сказал я. – Вы же должны зарабатывать на жизнь, – ответила она. – Есть и другие пассажиры, – ответил я. Почти не задумываясь, я наклонился и обнял её, она держала меня крепко. – Ты дал старушке немного счастья, – сказала она. – Благодарю тебя. Я сжал ее руку, а затем ушел. За моей спиной дверь закрылась. Это был звук закрытия еще одной книги жизни… Я не брал больше пассажиров на обратном пути. Я поехал, куда глаза глядят, погруженный в свои мысли. С остальными в тот день я едва мог разговаривать. Что если этой женщине попался бы рассерженный водитель, или тот, кому не терпелось закончить свою смену? Что, если бы я отказался от выполнения её просьбы, или посигналив пару раз, затем уехал? В конце я хотел бы сказать, что ничего важнее в своей жизни я еще не делал. Мы приучены думать, что наша жизнь вращается вокруг великих моментов, но великие моменты часто ловят нас врасплох, красиво завернутые в то, что другие могут считать мелочью.
Христос закликає служити zz Ми, часто роблячи ту чи іншу роботу, не задумуємося над тим, що, насправді, служимо. Взагалі як ми собі уявляємо – що таке служіння? Ніби нічого складного, робиш роботу, тобто служиш і отримуєш за це певну винагороду. І цей принцип є панівним в цьому світі. Але чи є він правильним? Нема нічого поганого в тім, що ми отримуємо винагороду за свої труди. Люди повинні заробляти гроші, щоб утримувати свої сім’ї, забезпечувати себе всім необхідним. Саме про це і думали учні Ісу са Христа. Вони залишили свої домівки, своїх рідних і пішли за Христом. «От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що ж нам буде за це». (Мф.19:27). Вони з нетерпінням очікували на винагороду. З Євангелії довідуємося, що думки учнів були спрямовані до того, щоб вже отримати нагороду. Вони поки-що уявляли Царство Боже по-мирському, а себе бачи-
ли головними міністрами. Але як Христос розкриває це питання в Святому Письмі. Ісус якось запитав учнів: «Про що ви сперечалися йдучи дорогою?». А сперечалися про те, хто з них є більшим. Їм було нічого відповісти: вони сором'язливо мовчали. Коли Ісус дивиться на речі, вони відразу ж займають належне їм місце і знаходять свою справжню властивість. Поки учні вважали, що Ісус нічого не чує і не бачить, вони заводили суперечку про першість, але як тільки суть цієї суперечки потрібно було викласти в присутності Ісуса, вони побачили всю її негідність. Хай убереже нас Бог від діянь і слів, від яких нам було б соромно в Його присутності. Ісус дуже серйозно поставився до цього інциденту. Як записав Марк, Він закликав до Себе дванадцятьох. Вони повинні були починати не з претензій, а бути спочатку слугами. Ісус не відкидав їх честолюбних задумів, а надав їм правильний напрямок. На місце бажання керувати Він поставив бажання служити. Натомість бажанню змусити інших робити
все для себе, Він поставив бажання робити все для інших. Христос виявив яскравий приклад с л у ж і н н я. Й о го увагу привертали навіть, здавалося б, дрібниці, але Христос з радістю сл у жив л ю дям, відкриваючи їм принцип Неба і являючи їм характер Бога. Ісус Сам говорив про Себе: «Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!». Ісус тим самим говорив Своїм учням: якщо ви готові присвятити своє життя служінню для тих, котрі є малозначними в очах інших людей, то ви будете служити Мені. Якщо ви готові життя прожити, виконуючи ці начебто незначні справи, і ніколи не будете домагатися величі і слави цього світу, то ви будете великими в очах Бога.
У важкі хвилини життя люди стають добрішими.
Справжня самовідданість – рідкісна якість, але там, де вона проявляється, люди не забувають її. Якби люди жили не за принципом: що я можу отримати для себе, а навпаки, що я можу зробити для інших – були б вирішені всі як економічні, так і політичні проблеми. Господь дарував нам життя для того, щоб ми навчилися служити іншим. Говорячи з учнями про справжню велич і цінність людини, Ісус виклав одну з найбільш практичних істин у світі: «спасаючи інших – спасаємо себе!».
СВІТЛО твого ЖИТТЯ
5
zz Чим старша людина, тим менше здивування викликає у неї життя. У дитинстві усі відкриття ще попереду. Кожен новий день – це пригоди, пізнання, все нове, все в рожевому кольорі. Але чим більше людина осягає життя, тим важче бачити світлу його сторону. Ніхто не захищений від несправедливостей, труднощів та нещасть. З часом світ уже не здається настільки привабливим. А коли людина осмислить природу людського характеру і дійде висновку, що всі ми уражені однаковими вадами та недоліками – віра в людей починає гаснути. Людина, особливо останнім часом, дуже обережна, вона вважає, що людей треба тримати на відстані, вони можуть представляти небезпеку.
лі Євангелія від Марка. У цій історії йдеться про батька, який втратив віру в добро, але потім знову знайшов її. Ця людина була серед Божого народу, але, незважаючи на це, зло наздогнало її. Ухопившись за останню надію, він привів свого біснуватого сина до учнів Ісуса і попросив зцілити його, але вони не змогли. Це звалило нещасного батька. У його словах, пізніше звернених до Самого Ісуса: «Якщо щось можеш, зглянься над нами і допоможи нам», – проглядають невіра і сумнів. Зло, яке уразило його сім'ю, виглядало непереможним. Але Ісус не схвалив його сумнівів. Немає виправдання нашій невірі, немає виправдання, коли сумніваємося в силі добра. І коли батько схилився до ніг Господа, зі сльозами прокричавши: «Допоможи моїй невірі!», Ісус вигнав демона, яким був одержимий його син. Цією історією Ісус показав: незважаючи на те, що зло іноді довго заподіює біль, треба продовжувати вірити, тому що Бог сильніший за зло. Рано чи пізно Він надасть перемогу добру. Усвідомлення того, що Сам Бог на боці добра, дає нам наснагу робити добро. Апостол Павло закликає: «Роблячи добро, не втрачаймо зáпалу, бо свого часу пожнемо, якщо не ослабнемо». Отож, вірте в силу добра і Бог буде з вами!
Сила добра
Звичайно, це лише частина картини. У житті зустрічаються безкорисливі люди. Часто буває, що все йде до ладу. Але не про якість життя ми зараз говоримо, а про наше ставлення до нього. Це можна легко проілюструвати наступним чином. Коли все складається добре, чи не з'являється у вас відчуття, що життя просто дає передишку перед черговим
потрясінням? Багато людей переживають щось подібне. У людей з таким світоглядом опускаються руки, коли їх наздоганяє біда. Вони невзмозі боротися за щось краще і живуть у постійному передчутті неприємностей. Іншими словами, багато людей більше вірять у силу зла, ніж у силу добра. І це просто катастрофа для людства. Людина може досягти великого та грандіозного, якщо вона укріплена вірою. Але якщо на хороше не сподівається, то не буде й прагнути до нього.
Саме через нестачу віри в добро багато людей живуть, роблячи зло. Вони злопам’ятні, обманюють, ображають одне одного, хоча й знають, що можна вчинити й по-іншому. Люди знають, що можна терпінням, любов'ю, мирно вирішувати конфлікти чи непорозуміння. Знають, що зберегти свої права недоторканними можна лише поважаючи права інших. Люди знають…, але не вірять що це спрацьовує, і тому – вдаються до зла. Ми робимо те, у що віримо. Звернемося до однієї біблійної історії. Вона записана у 9-му розді-
питання про милосердя: яким чином воно пов’язане із заповідями? Ну, по-перше, Закон Божий взагалі є вираженням любові як до Бога (перша скрижаль), так і до ближнього (друга скрижаль). А якщо це любов, то згідно з визначенням апостола Павла – любов милосердствує. А по-друге, згадаймо, що через гріхопадіння Адама людина змушена була важко працювати: «У поті лиця твого їстимеш хліб». Не зважаючи на такі суворі наслідки непослуху, Господь все-таки виявляє Своє милосердя, яке чітко прослідковується у четвертій заповіді про суботу. Той, хто створив людину, добре знав, що після важкої праці протягом шести днів, нам потрібен відпочинок. Та Боже милосердя стосовно суботи передбачає набагато більші благословення. Адже субота дана для того, щоб людина пізнала хто є її Господом і Творцем. Якби люди святкували суботу, то не довелося б видумувати теорію еволюції. Сьогодні не всі знають, хто є їхнім Господом, але Він дає нам суботу і говорить для чого: «...щоб пізнати, що Я Господь, Бог ваш!». Кожного разу, коли милуємося чудовими краєвидами природи, заповідь про суботу нагадує нам про Бога, котрий з такою турботою і любов’ю розфарбував квіти, крила метеликів, пір’їни птахів… Хоч гріх і спотворив обличчя нашої землі, та все ж сліди Великого Художника – Творця усього
створеного залишилися, і в цьому ми знаходимо розраду. «Бог є любов!» — написано на кожній бруньці, що розпускається, на кожній билинці, котра вибивається із землі. Чудові птахи, які зустрічають день радісним співом, барвисті і досконалі у своїй красі квіти, що наповнюють повітря солодким ароматом, велетенські лісові дерева, зодягнені в розкішні зелені шати, — все свідчить про ніжну, батьківську турботу Бога і Його бажання зробити щасливими Своїх дітей. Після шести днів творіння Бог милостиво запропонував: відпочивай і пам’ятай. Субота, як повідомляє нам це Біблія, буде святкуватися і на Новій Землі. «І станеться, кожного новомісяччя в часі його, і щосуботи за часу її кожне тіло приходитиме, щоб вклонятися перед обличчям Моїм, говорить Господь». (Іс.66:22-23). Отже, чи не здається вам дивною така логіка: Господь на початку творіння визначив суботній день святковим для людини, визначив також, що цей день буде святковим і на Новій Землі, «ну, а поки що, ми будемо святкувати
Милосердна заповідь
zz Чи знаєте ви, що Десять Божих Заповідей, котрі регулюють наші взаємовідносини між нами й Богом, а також між нами й іншими людьми – містять у собі мотиви милосердя. Можливо до цих пір ви розглядали їх як накази чи заборони. Але це далеко не так. Кожна заповідь має спонукальну функцію, тобто вона у першу чергу дається не як заборона, а як заохочення. На жаль, не всі біблійні переклади вдало відтворюють цей спонукальний зміст заповідей. Та найкраще це вдалося Пантелеймону Кулішу в його українському перекладі Біблії. Нинішні українці рідко користуються цим перекладом, оскільки в ньому є чимало застарілих для сучасної мови зворотів. Проте Куліш дуже точно відтворив зміст оригінального тексту за допомогою закінчення «меш». Тобто: не вбиватимеш, не крастимеш, пам’ятатимеш і т.д. Таким чином, заповіді набувають точнішого змістовного звучання: якщо Я для тебе дійсно є Господом, Котрий вивів тебе з рабства (як фізичного, так і гріховного), то ти не робитимеш нічого такого, що викликало б Моє незадоволення. Тобі не захочеться цього робити, якщо ти Мене любиш. Однак, напевно, у вас зараз виникає
Найважливіший талант людини – це талант доброти.
хто п’ятницю, хто неділю, а хтось зовсім нічого, а вже потім, у Твоїм Царстві, Господи, ми знову перейдемо на святкування суботи, раз Ти вже цього вимагаєш». Якби Господь дійсно був у нас на першому місці, то ми б шукали, перш за все, те, у чому Його воля, а не того, як я буду виглядати в очах більшості, заспокоюючи себе тим, що «як усім, так і мені». Подібні міркування і приведуть нас саме туди, куди переважна більшість якраз дуже не захоче потрапити. Христос сказав: «Якщо ви Мене любите, – Мої заповіді зберігайте» (Іоанна 14:15). Одна з цих заповідей спонукує нас пам'ятати день суботній, вічне знамення між Богом і людиною! Ісус каже: «Йди слідом за Мною». То ж за ким ми підемо?
6
СВІТЛО твого ЖИТТЯ
У країні добра
zz Вихованці Ужгородського Медико-соціального реабілітаційного центру «Дорога життя» щодня оточені щирістю, турботою та ласкою своїх педагогів.
Кожен день для вихованців центру починається з дороги до друзів та педагогів, які допоможуть по-новому пізнати світ, відкрити його нові барви. Дозвілля дітей та молоді з особливими потребами дуже різноманітне: малювання, вишивання бісером та нитками, аплікації, а також заняття музикою та поєдинки з розвиваючих ігор. Кожен з вихованців «Дороги життя» – особливий, кожен по-своєму сприймає реальність, тому потребує індивідуального підходу. І тільки тепла та ласки усі вихованці потребують однаково. Про особливості у роботі з дітьми та молоддю з особливими потребами, про їх дозвілля та досягнення нам залюбки розповіли працівники закладу. Соціальний вихователь «Дороги життя» Яна Чуван каже: «Я працюю в цьому закладі з перших днів його заснування. Донедавна моя донька була вихованкою та випускницею нашого центру. Можу з впевненістю стверджувати, що, знаходячись поруч з вихованцями, ми зростаємо як професійно, так і духовно. Одним словом, «Дорога життя», для мене, – робота, дозвілля і навіть хобі. Це для мене життя у повному значенні слова. Наші дітки особливі, і кожна дитина потребує індивідуального підходу: для когось треба бути, в певній мірі, мамою, для когось – подругою, а для когось – суворим вчителем. Але, як правило, ключовими критеріями успішного виховання є усмішка, добрі лагідні слова та порозуміння. Щодо дозвілля вихованців, то завдяки керівництву закладу воно різноманітне. Починаючи від підготовки свят, які відбуваються у центрі та за його межами, завершуючи веселими подорожами та екскурсіями. Наші вихованці відвідали музеї Ужгорода та Мукачева, а також були в санаторіях «Карпати» та «Сонячне
Закарпаття». Окрім цього діти їздили в Угорщину. Але особливим відпочинком для них став літній табір у селі Лавки. Словом, робота в МСРЦ «Дорога життя» – не тільки велика відповідальність, але й велике задоволення, коли бачиш як ростуть та розвиваються вихованці». А соціальний вихователь Світлана Козик зауважує:«У МСРЦ «Дорога життя» я працюю з початку його існування. Діти різні, з різними діагнозами, всі вони з особливими потребами. Ця робота для мене – щось дуже високе та добре… Дітям потрібна допомога: в самообслуговуванні, навчанні, соціальній реабілітації. Я, як вихователь, намагаюся їм допомогти у цьому. Мене охоплює радість, коли бачу прогрес, нехай і невеликий, але він є. Підхід до кожної дитини індивідуальний. Завжди намагаюся заохочувати, підтримувати наших вихованців. Одним подобається, щоб їх обійняли, іншим – щоб попестили, але всі хочуть похвали та уваги.
Ми з дітьми часто їздимо на екскурсії, а влітку організовуємо табори відпочинку. У рамках проекту «Дзвінок звучить для всіх» діти їздять за кордон. Вже двічі відпочивали в Угорщині. А також вихованці катаються на конях на ранчо «Золота гора»,
а у Боздоському парку – на каруселях. Крім того, двічі на рік – 1 червня (День захисту дітей) та у жовтні (річниця Центру) – для вихованців, їх батьків, вихователів та волонтерів організовуємо марш-ходотон: крокуємо містом під супровід оркестру,
щоб нагадати та показати всім, що діти з особливими потребами такі, як усі». Музичний керівник «Дороги життя» Ганна Прокопець зазначає: «Для мене ця робота – випробування для професійності: чи зможу я навчити дітей реагувати на музику, зрозуміти її емоційно-образний зміст, чи зможу зростити зернятка любові до музики, мистецтва, до пісенної та танцювальної творчості. Я прагну поглибити знання своїх вихованців у світі музики, урізноманітнити їхню буденність, щоб вони ніколи не відчували себе відокремленими від суспільства. Найчастіше у роботі з вихованцями я застосовую індивідуальний підхід. На заняттях уважно спостерігаю за кожним і розвиваю виявлені ними здібності. Комусь краще вдається співати, комусь танцювати, а хтось гарно декламує вірші. Для всебічного розвитку дітей я вивчаю з ними різні види музичної діяльності: традиційні, домінантнокомплексні заняття. У процесі таких уроків діти вчаться слухати спів, гру
Доброта – ознака розуму.
на музичних інструментах. Я намагаюся добирати для вихованців цікавий сучасний музичний матеріал, який є доступним та цікавим для моїх учнів. А дозвілля наших вихованців – один з основних аспектів адаптації в соціум і розуміння поведінки в ньому. Постійно проводимо тематичні концерти. Дуже цікаво спостерігати за реакцією вихованців на слово «свято». Це для них щось веселе, приємне, урочисте – те, що підносить їм настрій і набуває вагомості. А коли діти чують слово «концерт» – одразу відчувається відповідальність, вихованці намагаються якнайкраще показати все, чого навчилися. Наші вихованці дуже хвилюються під час виступів, але вони пишаються своїми досягненнями та вміннями, які набули. Щодня педагоги невтомно розфарбовують життя своїх вихованців найяскравішими кольорами. Важко описати словами те тепло та щирість, якими щомиті діляться вихователі зі своїми друзями-вихованцями, як розділяють радість кожної їхньої перемоги та біль поразки. У стінах «Дороги життя» завжди панують дружба, любов, взаєморозуміння та повага один до одного. Для кожного вихованця закладу час проведений з друзями та педагогами – своєрідна особливість, наповнена авторською палітрою кольорів, яку щодня вони створюють гуртом. Буденність проведена у Центрі для його вихованців з особливими потребами – цікава пригода, шлях у нове життя. «Дорога життя» – окрема країна, у якій немає місця для зла, лукавства чи заздрості, адже там усі рівні та рідні, неначе велика родина. Вихованці реабілітаційного центру створили у нелегкому світі сьогодення власну країну добра, щирості та любові, яка здатна перемогти всі труднощі на дорозі життя та вказати стежки до здійснення найзаповітніших мрій! Вікторія Лисюк, журналістка, колишня вихованка Центру «Дорога життя»
СВІТЛО твого ЖИТТЯ
7
zz В давние времена отправил некий царь гонца к царю соседних земель. Гонец запоздал и, поспешно вбежав в тронный зал, задыхаясь от быстрой езды, начал излагать поручение своего владыки:
ну и изнурив войска, согласились на перемирие, чтобы обсудить свои претензии друг к другу. – Что ты хотел сказать своей фразой: «Дай мне голубую лошадь с черным хвостом, а если нет, то…»? – «…пошли лошадь другой масти». Вот и все. А ты что хотел сказать своим ответом: «Нет у меня такой лошади, а если бы была, то…?» – «…непременно послал бы ее в подарок моему дорогому соседу». Вот и все. – Силы небесные! Какими же мы были глупцами, пойдя войной друг на друга! – сказал первый царь. – Давай скорей заключим мир на веки веков! – сказал второй. Так они и сделали. И хотя каждый стыдился случившегося недоразумения, оба царя вписали его в свои хроники в назидание будущим поколениям. (Интересно, дошло ли это назидание до нашего поколения?)
Выбирай слова
– Мой господин … повелел вам сказать, чтобы вы дали ему … голубую лошадь с черным хвостом… а если вы не дадите такой лошади, то… – Не желаю больше слушать! – перебил царь запыхавшегося гонца. – Доложи своему царю, что нет у меня такой лошади, а если бы была, то… Тут запнулся он, а гонец, услышав эти слова от царя, который был другом его владыки, испугался, выбежал из дворца, вскочил на коня и помчался назад, докладывать своему царю о дерзком ответе. Когда выслушал царь такое донесение, он страшно Жизнь не всегда радует нас зеленеющими лугами и освежающими потоками. На пути встречаются скорби, разочарования, нужды. Нам посылаются испытания. Бог не всегда ведет нас по тому пути, который нам нравится. Если бы Он делал так, то в своей самонадеянности мы забыли бы, что Он – наш помощник. Бог допускает, чтобы мы встретили скорбь и разочарование на нашем жизненном пути, чтобы мы поняли свою беспомощность и научились доверять Ему, чтобы мы увидели, что Он силен сотворить чудо. Когда мы предстанем пред лицом Божиим, когда увидим Его так, как Он есть, тогда нам откроется, сколько хорошего Он сделал для нас, сколько тяжелых нош облегчил и сколько еще Он готов был сделать. Бог любит нас и желает, чтобы мы всегда побеждали дух уныния, который нам навевает сатана. Будем с доверием взирать на Него и надеяться на Его водительство в моменты душевной скорби, болезни, разочарования. Постоянно будем помнить ту любовь и милость, которую Бог проявлял к нам в прошлом!
рассердился и объявил соседнему земель было опустошено, и дорого царю войну. Долго длилась она, она обошлась обеим сторонам. много крови было пролито, много Наконец, оба царя, истощив каз-
Чему можно научиться в школе страданий? zz Двадцать лет тому назад, находясь на грани развода, без крыши над головой, я стояла на улице с моей семилетней дочерью и семимесячным сыном. Я умоляла мера города о том, чтобы получить хотя бы маленькую комнатку в общежитии. Всякого пришлось в жизни испытать: и холод и голод, однако ответственность за жизнь детей никогда не покидала меня. Во всех моих действиях всегда присутствовало сознание того, что есть Тот, который даровал жизнь детям и, несмотря на обстоятельства, обязательно придется дать отчет за них. Спустя годы я поняла, что боль и страдания, которые свалились на мои плечи, придали мне больше выносливости и силы. Часто наблюдая за теми, которые в силу сложившихся обстоятельств находились в очень подавленном состоянии, я переживала, что увижу привычные ожесточение и обиду, что отчаяние толкнет их проклинать Бога за свои несчастья. Но, к моему удивлению, страдальцы часто обретали в Боге покой. Так получилось и в моей жизни, когда не было выхода, я стала взывать, то есть вопиять к Богу, говоря: «Если ты есть, почему я так страдаю, у меня нет денег, нет крыши над головой, детей нечем кормить, сделай что-нибудь, хотя бы дай помощника, на которого можно бы опереться». И что вы думаете? Бог ответил на мои просьбы, и даже дал больше чем я просила. Он удостоил меня чести служить сегодня таким людям, какой в свое время была я.
Анализируя пройденный мною жизненный путь, я научилась понимать тех, которые оказались в трудных обстоятельствах. Может быть, именно поэтому Господь позволил мне прочувствовать состояние бедности и отчаяния. Ведь, за редким исключением, к сожалению, люди зажиточные и состоятельные стараются держать определенную дистанцию по отношению к тем, которые ниже их собственного социального круга. И, получается, что одни других не понимают. А, может, скорее всего, состояние благополучия приводит их к тому, что они и не хотят вникать в чьи-то нужды. Да, сегодня я имею свой дом, прекрасного мужа, детей и даже внучку, но притом всегда помню, что такое нужда и бедность. Именно поэтому я избрала для себя служение для тех, которые нуждаются в человеческом сострадании. Когда посещаю больничные палаты, интернат для сирот или дом для одиноких преклонного возраста, всегда нахожу тех, которые всей душой чувствуют потребность в милосердии. Радуюсь тому, что люди, с которыми встречаюсь уже много раз, благодарят Бога за то, что не исчезла доброта, что есть те, кто может выслушать, или оказать посильную помощь. Разумеется, что посещение больных или одиноких это совсем не похоже на ту радость, которую испытываем при виде чудесного заката солнца или созерцании красивых пейзажей природы. В этом смысле – здесь приятного мало. Скорее всего, это напоминает нам о том, что делает с нами грех, а также о том, насколько каждый грешник (а такими все мы являемся) нуждается в понимании и сочувствии. Однако вдохновение
для милосердного служения дает мне пример Иисуса, нашего Спасителя. Его жизнь – идеальный образец библейского отношения к бедным и страдающим. Христос учил, что истинное величие заключается в служении ближним. В Евангельских описаниях видно, что Он и в жизни, и в учении всегда придерживался этого принципа. Сегодня Священное Писание побуждает нас к этому служению, говоря: «Не о себе только каждый заботься, но каждый и о других. Ибо в вас должны быть те же чувствования, какие и во Христе Иисусе» (Фил.2:4,5). Поэтому, не ждите случая, когда вы сможете совершить что-то важное, внимательно оглянитесь вокруг себя и увидите, что на протяжении каждого дня полно таких моментов, о которых Христос мог бы с одобрением сказать: «И кто напоит одного из малых сих только чашею холодной воды, во имя ученика, истинно говорю вам, не потеряет награды своей», и «…так как вы сделали это одному из сих братьев Моих меньших, то сделали Мне». Будем помнить, что каждое доброе дело рождает подобное себе. Не стоит упускать таких возможностей! Наталия Кравченко
Доброта – вещь удивительная. Она сближает, как ничто другое, она – тот язык, на котором с вами всякий захочет разговаривать, на котором мы только и можем понять друг друга… Виктор Розов, драматург.
8
СВІТЛО твого ЖИТТЯ
Ланцюгова реакція доброти
zz Якось двом чоловікам вдалося проникнути в універсальний магазин, коли там вже закінчився робочий час. Вони пробули там рівно стільки, щоб встигнути здійснити свої наміри, а потім непомітно зникли. Незвичайним у цій історії є те, що вони нічого не взяли. Не зник жоден предмет. Замість того, щоб вкрасти, ці люди поміняли цінники. Наступного ранку (ви не повірите!) магазин відкрився як завжди і працював у звичайному режимі чотири години, перш ніж хтось помітив, що сталося. Чотири години! Деякі люди вчинили вигідні покупки. Інших обдерли як липку. Протягом повних чотирьох годин ніхто не помітив, що всі ціни підмінені. Важко повірити? І дарма, бо подібне відбувається щодня на наших очах. Ми занурені в спотворену систему цінностей. Ми бачимо, як безцінне розмінюється на дрібниці, а іноді найнезначніші речі продаються за мільйони. Чому таке відбувається? Причини, звичайно, існують. Схоже що наші життєві цінності часом змінюються під впливом модних тенденцій, нав’язаних нам в угоду чиїхось комерційних інтересів. Настирлива реклама здійснює свою корисливу роботу, і не без успіху. Корупція робить свою чорну справу, залишаючи в душі гіркий осад несправедливості. Намагання окремих політиків дезорієнтувати пересічних громадян, також мають свій відсоток у справі зміни орієнтирів. Не можна у цьому списку не згадати й окремих релігійних діячів, інте реси котрих явно не збігаються з принципами Царства Божого. На жаль, ми живемо в такий час, коли матеріальне витісняє духовне, коли в дефіциті милосердя, гуманність. Молоде покоління виховується на безглуздих піснях, бойовиках, дешевій за змістом літературі, тому до чуйності, милосердя, доброти вони звертаються все менше і менше.
То ж як при наявності стількох негативних факторів не розгубити в собі душевну щедрість та людяність до всього живого? Зло, агресія, святенництво, жадібність і їх нескінченні варіації ніколи не приведуть до кращого життя. Нам слід би взяти до уваги модель «доброго вчинку», який повинен викликати ланцюгову реакцію доброти. Наприклад, коли в автомобільному заторі пропускаєш машину, вона «моргає» тобі в знак подяки, а потім бачиш, як ця машина вже поступається проїз-
дом комусь іще в дорозі. Коротше кажучи, доброзичливе і душевне ставлення зрештою розтопить будь-яке серце. Христос розумів, що доброта має величезну силу, яка здатна викликати зворотну позитивну реакцію, а тому, проголосив: «Робіть людям те, чого б ви бажали, щоб вони робили вам». Зважаючи на дуже непрості обставини, в яких зараз знаходиться Україна, кожен, хто небайдужий до слів Ісуса, має великі можливості для доброти, взаємодопомоги і ми-
Телеканал цілодобового супутникового мовлення «Надія» створений для тих, хто бажає бачити більше, знати глибше, розвинути найкраще. Контактні (:
0 (800) 50 157 80 +380 66 707 000 5 +380 93 50 157 80 +380 98 707 000 5
Пишіть на адресу: м. Ужгород, вул. Джамбула, 23; Індекс: 88000
Засновник і видавець: Черничко Іван Петрович Адреса редакції: м. Ужгород, вул. Гагаріна, 36 моб. тел.: 095-195-41-91 e-mail: chernip@i.ua Газета видається на кошти від благодійних пожертвувань. Розповсюджується безкоштовно
e-mail:
info@contact-hope.com
Редакційна колегія: Іван Черничко, Агнеса Черничко, Людмила Кастран, Наталія Різак, Василь Чопик, Віталій Мелесь. Реєстраційне свідоцтво: ЗТ№ 507/00Р від 21.12.2009 р.
лосердних справ. Проте слід зазначити, що милосердя зовсім не означає потурання, воно повинно бути справедливим. Хто кається, до того милосердя виявляється. Голгофський хрест був виявом найбільшої справедливості, і одночасно найбільш милосердним подвигом за всю історію людства. Гріховні вчинки людей були засуджені, а на розкаяних грішників розповсюдилася Божа милість. Отож, робім добро – воно повернеться до нас, що сіяти будемо, те й зібрати очікуємо. http://hope.ua/
skype:
contact-hope
ПрАТ «Волинська обласна друкарня» КП ДАК «Укрвидавполіграфія» м.Луцьк, Проспект Волі, 2, тел: 0332240530 Тираж: 45000. Зам. № 1534