2014 №9 «Я – світло для світу; хто піде за Мною, той не ходитиме в темряві, але матиме світло життя». (Ісус Христос)
Анонси Бездомные, но «свободные»
стор.
2
Вимушені переселенці до Єгипту стор.
3
Интервью с беженцами стор.
4
Символ Берлінської стіни стор.
5
Яким я є господарем? стор.
6
Біблія про переселенців із планети Земля стор.
7
«…так как вы сделали это одному из сих братьев Моих меньших, то сделали Мне» (Христос)
стор.
8
Біженці у своїй країні zz «Переселенець, що приходить до вас, буде між вами як туземець і полюбиш його як себе самого, бо й ви були приходьками в Єгипетській землі. Я Господь Бог ваш» (Біблія. Левіт 19:34)
Смерть і розруха змушують тисячі людей покидати рідні домівки і шукати прихистку в інших областях. Тут цим людям намагаються знайти тимчасове житло, влаштувати побут, допомогти грішми. Але психологічно змиритися з роллю біженця чи переселенця їм надзвичайно важко. У багатьох опускаються руки, вони страждають від депресії і невизначеності, від того, що бояться завтрашнього дня. Народне прислів’я гласить: «Біда, поділена на двох, – це півбіди». Біблійні й сучасні приклади показують, що втеча в іншу країну може врятувати життя. Все ж багатьом родинам неймовірно важко залишити свій дім. Навіть якщо він дуже скромний, у нього, мабуть, вклали багато праці та грошей. Цей дім також може бути родинним спадком, який єднає їх з культурою народу та рідним краєм. Крім того, біженці беруть з собою зовсім мало речей або й взагалі нічого. Тому, незалежно від попередніх умов життя, усі вони приречені на бідність. Діставшись безпечного місця, біженці відчувають полегшення. Але іноді це почуття швидко зникає, якщо майбутнє нічого доброго не обіцяє. І чим довше людина є біженцем, тим гнітючішим стає її життя, особливо коли вона не має жодних контактів з місцевим населенням. Біженці, як і всі інші люди, хочуть десь притулку. Чи настане врешті час, коли кожен матиме місце, яке зможе назвати своєю домівкою? Протягом історії людства гніт, голод та стихійні лиха іноді змушували людей покидати місця постій-
ного проживання. Як у минулому, так і в наші часи, багато їх, шукаючи притулку, опинялися не зі своєї вини поза рідними помешканнями. – Ми ніколи й гадки не мали, що все, що ми любили і плекали в Криму – наш дім, кожен кущик, кожне деревце – доведеться залишити і виїхати, аби в новому місці розпочати все з нуля. Ми планували, що зможемо там жити до старості, що виростуть наші діти, що разом з онуками вони приїжджатимуть до нас на гостини, до моря, ми вважали, що і діти та онуки також будуть кримчанами, знатимуть і любитимуть цей куточок української землі, і раптом все обірвалося. Що ж змушує людей покидати рідні домівки і налагоджений побут? Якої саме допомоги потребують вони? Скільки часу планують провести далеко від міст, де жили досі? Матеріальні та побутові проблеми, а головне – бойові дії, змушують багатьох жителів буремних регіонів шукати притулку в інших областях країни. Багато залежить від людей – і переселенців, і конкретної громади, до якої вони переїжджають. Серед переселенців є ті, хто бажає облаштовуватись, серйозно працює і дійсно займає активну позицію. Є й ті, хто чекає, що за них все зроблять, та дуже швидко стає очевидним хто є хто. Біблія наполягає, щоб людина на досвіді свого минулого страждання вчилася бути більш милосерднішою до тих, хто страждає зараз. Коли Іван Хреститель хрестив людей і ті його питали: «Що нам робити?», він відповідав: «Хто має дві одежі, нехай дасть тому, що не має. А хто має харч, нехай так само зробить» (Лк 3: 11). Отож, маємо змогу переглянути власне ставлення до загальнолюдських цінностей.
СВІТЛО твого ЖИТТЯ
2
Бездомные, но «свободные»
zz Группа бездомных требует от своих членов взаимопомощи и пользы для других. Почти все жизненные пути беспризорников ведут в тюрьму. Украина не справляется с проблемой бездомных детей и подростков. Между тем это десятки тысяч судеб. Вскоре эти дети вырастут и, наверное, будут создавать уже недетские проблемы для всех нас. Цветы жизни
– Ну чего вы от меня хотите? Вот так и живу! В голосе Кати вызов и раздражение. Она не думала, что общение с журналистом может быть таким утомительным. Чувствует, что от нее потребуют информации, которую она не хотела бы давать. Катя (во всяком случае, она так себя назвала) выглядит лет на тринадцать-четырнадцать. Не исключено, что она сама не помнит, сколько ей лет на самом деле. Никаких документов у нее нет – свои имя и фамилию может подтвердить только она сама. Что для этой среды вполне естественно. У беспризорников очень часто нет документов, и то, что они говорят, чаще всего ложь. Они привыкли лгать – может быть, только друг другу иногда говорят правду. Я познакомился с Катей и ее приятелем неподалеку от станции метро «Левобережная» в Киеве. Она попросила у меня сигарету, потом жетон на метро, потом денег. Я сказал ей и пареньку, который вскоре подошел к нам, что угощу их кофе, если они расскажут что-нибудь о себе. – А что рассказывать? – спросила Катя. – А можно пива вместо кофе? – спросил парень, назвавшийся Стасом. Мы садимся за столик открытого кафе, и официантка, которая приносит нам чашки и пирожные, с подозрением посматривает на этих ребят: в другое время они представляют для нее угрозу – могут что-нибудь стащить. – Ты часто пьешь пиво? – спрашиваю я у мальчишки. – Нет! Когда кто-нибудь угостит. – Он клей нюхает! – восклицает Катя. Она возбуждена перспективой полакомиться пирожным и постоянно хихикает. – Не нюхаю я клей. Заткнись, дура! Они выбирают свободу Катя и Стас не имеют дома, о родителях у обоих смутные воспоминания. Родители Кати – в Запорожье. У Стаса в Киеве дед и бабка. Я интересуюсь, почему он не живет с ними. – Живу иногда. День-два. Я нормальный, не бомж! Но все же остальное время – за исключением пары дней в месяц – он скитается в компании бездомной Кати и других таких же подростков. О родителях говорит неохотно. Не-
понятно, живы ли они, а может, в тюрьме. Свобода – вот что самое для них важное. Катя сбежала из детского дома полгода назад, а Стасу детский дом грозит, если его поймает милиция. Он обещает сразу же оттуда сбежать, как делал это уже не раз. Свобода, пусть и полуголодная – это лучше. – Плохо в детдоме? – Отстой! – Ну хоть кормят? – Я такое есть не могу. – Пива не дают? Стас хохочет. Летом им хорошо. Переночевать можно в любом парке или сквере. Зимой гораздо хуже, но и тогда находятся убежища – канализационные люки, чердаки, подвалы. Но все они закреплены за разными группами бомжей, и Стасу с Катей, чтобы ими пользоваться, нужно быть вписанным в систему. – Без вписки не пустят. – А у вас есть вписки? – Когда как. Обычно есть. Как и любой другой коллектив, группа бездомных требует от своих членов взаимопомощи и полезности для остальных. Ты должен быть чемто полезен. Малолетние бомжи лучше других просят деньги и ловчее воруют. Кроме того, они здоровы и не страдают хроническим алкоголизмом. Но все же дети-беспризорники стараются держаться особняком. Несмотря на то что дружеские связи между ними постоянно рвутся и часто навсегда, они трогательно привязаны друг к другу – как братья и сестры. Трудно провести грань между беспризорниками и детьми из неблагополучных семей. Стас со своими дедом и бабкой тому пример. Лет до десяти-двенадцати дети из семей алкоголиков шатаются вблизи своего дома, а потом пускаются с компанией таких же, как они, во все более далекие странствия. В ином случае их родителей лишают родительских прав, а их отправляют в детский дом, где они набираются навыков бродяжничества от более опытных товарищей и, в конце концов, сбегают оттуда. Детский дом, как правило, находится далеко от их дома, да они туда и не стремятся. Они стремятся к свободе – ходить куда хочется и делать что хочется.
О детских домах, в общем-то, воспоминания неплохие. Это совсем не тюрьма, и воспитатели там попадаются хорошие. Но все же на улице лучше. Как и взрослые бомжи, Катя и Стас очень много жалуются – но делают это как-то весело. Стас рассказывает о жестоких ментах, Катя – о маньяках и насильниках. Впрочем, за их неправдоподобными историями, похоже, стоит вполне реальная часть их жизни. И мальчиков и девочек, если они живут на улице, может задержать милиция и к ним могут приставать люди со странностями. Последние, кстати, вот так и начинают – с предложения угостить шоколадкой или мороженым. Я, правда, особых опасений у них не вызываю. Более того, меня можно «разводить» – быстро расправившись с первой порцией, Катя просит вторую, а Стас намекает на пачку сигарет. Я даю ему двадцатигривневую купюру, и он убегает. Как ни странно, он покупает недорогие сигареты и приносит 8 гривен сдачи. Мечты и перспективы Единственный шанс для них получить аттестат зрелости – это попасть в детский дом и выйти оттуда к шестнадцати годам. Тогда же они могут претендовать на место в очереди на государственную квартиру или место в техникуме с комнатой в общежитии и стипендией. Стас и Катя клянутся, что именно так и собираются сделать, но трудно верить в их искренность. Пока их все устраивает, и они еще по-детски легкомысленны – хотя и гораздо более реалистичны, нежели их сверстники из благополучных семей. Они знают жизнь и знают что почем. – Комнату дают и стипендию! Мне пацаны старшие рассказывали. Я тоже хочу, – говорит Стас о заманчивых перспективах. Потом добавляет: – И вообще у меня квартира будет. От бабки и деда. Они мне ее отдадут. Но в шестнадцать лет наступает и полная уголовная ответственность. Огромное количество беспризорников попадают за решетку в ближайшие несколько лет после достижения шестнадцатилетнего возраста, так же обстоят дела и с выпускниками детских домов. Они
действительно совершают преступления, чаще всего – мелкие кражи, и обвинить их в суде можно с легкостью. Важно, однако, то, что у молодого бомжа куда меньше шансов защитить себя: посадить такого, даже сфальсифицировав обвинение, проще простого. Детство, проведенное на улице и на вокзале, постоянное общение с мелкоуголовным контингентом, несколько лет в колонии – и они быстро становятся уголовниками по своим убеждениям и образу жизни. По сути, взросление беспризорников – это конвейер по производству преступников. Все или почти все их жизненные пути ведут в тюрьму. Но следует сказать, что некоторые беспризорники и детдомовцы сознательно отказываются от уголовного будущего и, демонстрируя недюжинную волю, неплохо устраивают свою жизнь. Многие насмотрелись на своих вечно пьяных родителей и испытывают отвращение к алкоголю. Такой убежденный и целеус тремленный вчерашний бомжонок становится, как правило, отличным работником, он очень ценит свою работу, а главное – свое место среди «нормальных» людей. Слишком уж большую цену платят бывшие беспризорники за это и слишком легко им опять опуститься на дно. Катя и Стас общаются с милицией регулярно и, как сами признаются, «включают дурака». Главное – прикинуться глупым, напуганным, голодным, «показать дебила». Если милиционеры не намерены укомплектовывать штат воспитанников какого-нибудь детского дома, им нет особого резона возиться с малолетками – много хлопот и писанины, куда больше, чем со взрослыми. И поэтому после более или менее продолжительных задержаний Катю и Стаса отпускали. Но один раз Катя просидела в участке полдня, а Стас почти сутки. Наверное, милиционеры решали, что же с ними делать. Стас думает, что в тот день была облава, связанная с убийством, и от него хотели получить информацию. Если слишком уж цепляются, то, как правило, именно в таких ситуациях – облава или отработка версии убийства, говорит Стас. – Есть что-то такое, чего бы вы хотели по-настоящему? – спрашиваю я Стаса и Катю. Поначалу они не понимают. Думают: может, я хочу еще чем-то их угостить. Потом Стас говорит: – Андроид с играми, вот чего. Я видел у одного пацана. У-у, класс! Я бы играл постоянно, – у него сверкают глаза, он воображает, как бы играл. – Это как компьютер, только маленький, – объясняет он мне. А Катя хочет щенка: – А я таксу хочу. Как увижу таксу, так прямо плакать хочется. Я бы гуляла с ней, всегда со мной бы она бегала. Я бы ее кормила, лечила бы. Никому бы не давала. И спала бы с ней. Прижались бы и спали вместе, рядом. Ее глаза горят огнем. Автор: Ян Смирнов Источник: domik.ua
«Гостинність не прагне створити враження, вона прагне служити». Керен Мейнс
СВІТЛО твого ЖИТТЯ
Вимушені переселенці до Єгипту
3
(Роздуми засновані на 12 розділі книги Буття, Біблія)
zz Аби уникнути голоду, Авраам рушив до Єгипту. Він шукав лише тимчасового пристановища, яке було б якомога ближче до Обітованої землі, сподіваючись незабаром повернутися туди, куди його привів Бог.
Господь у Своєму Провидінні допустив Авраамові таке випробування, щоб навчити його покірності, терпінню та довірі – наукам, які потрібно було записати для добра усіх тих, хто в майбутньому зазнаватиме труднощів. Бог провадить Своїх дітей невідомими для них дорогами, але Він не забуває і не залишає тих, хто довіряється Йому. Господь дозволив, щоб лихо спіткало Йова, але не залишив його. Він допустив, щоб улюблений Йоан перебував самотньо у засланні на Патмосі, але Божий Син відвідав його і у видінні показав картини безсмертної слави. Бог допускає випробування для Свого народу, аби через вірність і послух вірні могли духовно збагатитись і щоб їхній приклад став джерелом натхнення для інших. «Бо Я свідомий щодо задумів, які маю про вас, – говорить Господь, – задумів на щастя, а не на зло» (Єрем.29:11). Саме суворі випробування нашої віри, коли здається, що Бог забув про нас, призначені для того, щоб наблизити нас до Христа; аби усі свої тягарі ми поклали біля Його ніг і знайшли мир. Бог завжди випробовував Свій народ у горнилі горя та страждань. Тільки в розпеченій печі чисте золото християнського характеру звільняється від усяких домішок. Ісус спостерігає за цим процесом; Йому добре відомо, що потрібно для того, аби очистити дорогоцінний метал, в якому відображалося б сяйво Його любові. У суворих, тяжких випробуваннях Бог виховує Своїх слуг. Зауваживши в людині здібності, які можуть бути використані для успіху Його справи, Він піддає її випробуванню. У Своєму Провидінні Він ставить їх у таке становище, в якому випробовується характер та виявляються вади і слабкості, про які вона і не здогадувалася. Господь дає змогу виправити ці вади і приготуватися до участі в Його служінні. Вказуючи
людям на їхні слабкості, Бог навчає їх покладатися на Нього, бо Він – єдина допомога та захист. Так Він досягає Своєї мети. Пройшовши таку школу виховання й дисципліни, вони виявляються готовими до звершення грандіозного задуму, задля якого їм були дані ці здібності. Як тільки Бог покличе їх до праці, вони будуть готові; небесні ангели співпрацюватимуть з ними у справі, яка має бути здійснена на Землі. В Єгипті виявилось, що й Авраам не позбавлений людських слабкостей і недоліків. Приховавши той факт, що Сара є його дружиною, він виявив своє недовір’я божественному піклуванню, відсутність тієї високої віри й мужності, благородним прикладом яких до цього часу служило його життя. Сара була вродлива, і він не сумнівався в тому, що єгиптяни домагатимуться гарної чужинки і в своїх спробах заволодіти нею, не соромлячись, уб’ють її чоловіка. Він навіть вважав, що не вдається до обману, видаючи Сару за свою сестру, адже вона насправді
була донькою його батька, але – не матері. Однак подібне приховування справжніх відносин поміж подружжям було обманом. Бог не схвалює жодного відхилення від абсолютної чесності. Через невіру Авраама Сара опинилась у великій небезпеці. Єгипетський цар, почувши про її вроду, звелів привести жінку до палацу, маючи намір взяти її собі за дружину. Але Господь у Своїй великій милості захистив Сарру, вдаривши царський дім поразами. Таким чином монарх довідався правду; обурений тим, що став жертвою обману, він докорив Авраамові і повернув йому дружину, кажучи: «Що це ти мені вчинив?.. Для чого ти сказав: вона моя сестра? Я й узяв її собі за жінку. Ось тобі твоя жінка, – візьми та й іди!» Цар виявив велику ласку до Авраама; навіть після непорозуміння фараон не дозволив, щоб Авраамові та його людям завдали якоїсь шкоди, але звелів воїнам охороняти їх, доки вони не залишать його володінь. У той час діяли закони, які забороняли єгиптянам спілкування з чужо-
земними пастухами, наприклад, не дозволялося їсти або пити з ними. Відпускаючи Авраама, фараон повівся з ним великодушно і ласкаво, але звелів йому вийти з Єгипту, бо не наважувався залишати гостя в себе. Не усвідомлюючи цього, фараон мало не завдав Авраамові серйозної шкоди, але Бог втрутився і врятував царя від великого гріха. Фараон вбачав у цьому чужинцеві мужа, котрий користується шаною Небесного Бога; він побоявся залишити в своєму царстві людину, до якої так очевидно була виявлена божественна ласка. Якби Авраам залишився в Єгипті, його зростаюче багатство та слава викликали б заздрість та пожадливість у єгиптян; вони могли б заподіяти йому зло, за що довелося б поплатитися монархові, й на царський дім знову впали б кари. Застереження, дане фараонові, послужило захистом для Авраама в його подальших взаємовідносинах із язичниками: те, що сталось у Єгипті, не залишилося таємницею.
Ісус був біженцем zz Йосип і Марія разом з їхнім сином, Ісусом, жили у Віфлеємі. Зі сходу до них прийшли волхви і принесли в дар золото, ладан і смирну. Після того як вони пішли, Йосипу явився ангел і сказав: «Встань, візьми Дитятко та Матір Його, і втікай до Єгипту, і там зоставайся, аж поки скажу тобі, бо Дитятка шукатиме Ірод, щоб Його погубити» (Матвія 2:13). Молоде подружжя втікало під покровом ночі. Хоча їхнє дитя було ще зовсім мале, занепокоєний чоловік не хотів гаяти ані хвилини. Він почув, що жорстокий диктатор краю має намір учинити на містечко кривавий напад. Подолавши майже 200 важких кілометрів, сім’я зрештою перетнула кордон і відчула себе в безпеці. Згодом про цю скромну родину довідався цілий світ. Дитям цим був Ісус, а його батьками
– Марія та Йосип. Ці біженці залишили свій край не задля пошуку матеріальних багатств, а через те, що ситуація вдома була небезпечною для життя. Адже мішенню кривавого нападу була їхня дитина! Коли політична ситуація поліпшилась, Йосип і його сім’я, подібно до багатьох інших біженців, повернулися на батьківщину. Але те, що вони вчасно утекли, безперечно, допомогло врятувати життя їхньої дитини (Матвія 2:13–16). Негайно всі троє відправилися в пошуках притулку в іншу країну; вони стали біженцями. Через те, що волхви не повідомили, де живе обіцяний Цар Юдейський, Ірод розлютився. Він наказав своїм слугам убити всіх маленьких хлопчиків у Віфлеємі і його околицях, сподіваючись погубити Ісуса, але це йому не вдалося.
Йосип із родиною жив у Єгипті, поки йому уві сні знову не з'явився ангел Божий. «Встань, візьми Дитятко та Матір Його, та йди в землю Ізраїлеву: бо померли ті, що шукали душі Хлоп’ятка»,- сказав ангел (Матвія 2:20). Йосип, очевидно, мав намір оселитися в Іудеї, де він жив до втечі в Єгипет. Але уві сні його попередили про небезпеку. І знову цій родині загрожувало насильство. Йосип, Марія та Ісус вирушили на північ, у Галілею, і оселилися в місті Назарет. Отож, бачимо, що нашому Спасителю також відомі проблеми біженця. Бо як сказано в Писанні: «ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха».
Тем, кто увлекает людей на завоевание мира, не нужны ни справедливость, ни милосердие. Ж. Венда
4
СВІТЛО твого ЖИТТЯ
Критерії добра і зла
zz Чи можете ви уявити собі світ, у якому немає злочинності? Напевно, ні, особливо якщо вам доводиться щодня читати, слухати, і бачити злочини. Фахівці говорять про новий, так би мовити, якісний рівень злочинності. Злочини відбувалися у світі завжди, але ще не було такого часу, коли злочинність так спритно ховалася б під маскою законності і так уміло уникала законної кари, як у наші дні. Стає страшно жити у такому світі, коли моральний рівень народу падає настільки, що повага до законів губиться, мимоволі виникає думка, що в мисленні суспільства не все в порядку. Чим пояснити таку неповагу до законів, і де люди навчилися цьому? Якщо вчити, що закон Божий не потрібний, або що він зовсім відмінений, і його можна безкарно порушувати, то буде втрачена усяка повага не тільки до закону Божого, але й до всіх законів взагалі. Одне випливає з іншого. Як можна, незважаючи на закон Божий, водночас вимагати поваги до законів, створених людьми? Сьогодні перед нами постає питання: хто визначає, що добре, а що погано? Адже часом навіть хороші люди можуть судити упереджено.
Цікаві факти Чи знаєте ви, що... • сотні дітей біженців кожного вечора лягають спати голодними. • кожна во сьма дитинабіженець ходила до школи. • більшість дітей біженців ніколи не були в кіно, в парку, ще менше були в музеї. • багато дітей-біженців виростає за колючим дротом або в ізольованих таборах. Вони ніколи не бачили корови чи собаки. • переважна кількість бі женців-дітей вважають, що зелена трава — це їжа, а не те, на чому можна побавитись та побігати. • ООН: Щодня у світі стає на 30 тисяч біженців більше. • Ісус Христос був біженцем.
Без критерію добра і зла можна виправдати практично все. Біблія нагадує нам, що ми, на жаль, не завжди розрізняємо, що добре, а що погано. «Буває, дорога людині здається простою, та кінець її – стежка до смерті» (Притчі 16:25). Ще з давніх-давен Бог указав нам шлях до суспільства без злочину. Гармонічного, щасливого, безпечного суспільства без законів не буває. Але недостатньо висікти заповіді на камені або написати на стіні, а головне їх виконувати: «Якщо любите Мене, ви будете
обмежені законом Божим, котрий позбавляє вас багатьох радостей життя?» Ті, хто так думає, хай поміркують про те, що ми будуємо огорожу на мостах і гірських дорогах, щоб не впасти долілиць. Так і Бог дав нам Свій закон, щоб захистити та вберегти нас на життєвому шляху. «О, коли б їхнє серце було їм на те, щоб боялись Мене й пильнували всіх Моїх заповідей по всі дні, щоб було добре їм та синам їхнім навіки!» (Втор. 5:29). Закон Божий указує на наші гріхи і допомагає нам відчути потребу в Спасителеві. Коли ми приймаємо Христа своїм Спасителем, Він обіцяє нам прощення і силу дотримувати Його заповіді. Саме через це запевняє нас: «Мої Закони Я вкладу в їхній розум, напишу їх на їхніх серцях ...» (Євр. 8:10). Закон Божий воістину досконалий, оскільки визначає нашу поведінку на всіх рівнях: у відношенні до Бога, до сім'ї, і до суспільства в цілому. Якби ми всі дотримувалися цього закону, то жили б у світі добра і процвітання. Поки ще є час, відпущений людству, ми повинні встигнути зробити вибір. На Божій стороні – Голгофа, заповіді і життя, на стороні сатани – гріх, егоїзм і смерть. А що вибереш ти?
зберігати Мої заповіді» (Іоан. 14:15). Основою для дотримання заповідей є любов: «Любитимеш Господа Бога свого всім своїм серцем, і всією своєю душею, і всією своєю думкою!»: це – перша і найбільша заповідь. Друга – подібна до неї: «Любитимеш свого ближнього, як самого себе!» На цих двох заповідях тримається увесь Закон і Пророки» (Мтв.22: 37-40). Нерідко віруючих запитують: «Як ви можете жити вільно і щасливо, якщо вам усе не можна, ви
Интервью с беженцами Света и Ярослав
– Расскажите немного о себе и своих обстоятельствах. – Ну, вы уже знаете, что нам пришлось спасаться от страшного кошмара войны. Трудность заключалась еще и в том, что помимо прочих опасностей, которые держали нас в напряжении днем и ночью, у меня приближались роды. Поэтому моему мужу с большим трудом пришлось действовать, чтобы доставить семью в безопасное место. – Откуда вы приехали? – Из Донецкой области, города Старшему сыну 5 лет, ну а меньшего, слава Богу, довелось родить уже Харцызска.
здесь, в Ужгороде, ему две недели. – Как вас встретили? Вас не напугал миф о «бендеровцах»? – Конечно, неизвестность сопровождалась волнением. По горячей линии нам посоветовали ехать сюда, и мы поехали. Ну, а как отнеслись к нам? Мы были просто в шоке от того сочувствия и отношения, которые нам оказали. Было такое чувство, будто мы здесь и жили. – Ваши пожелания? – Во-первых, хотим сердечно поблагодарить всех, кто взял на себя заботу о нас, а тем, кто столкнулся с вынужденным переселением – желаем терпения, и, даст Бог, все наладится.
Юлия
– Здравствуйте! Вы оказались вынужденными переселенцами, откуда приехали? – Мы из Славянска, Донецкой области. Здесь нас встретили очень хорошие люди и оказывали помощь сразу, как только мы приехали на вокзал. – Какие чувства вы испытывали, когда вам пришлось оставлять родные места? – Такое чувство, как будто мне кто-то лезвием по сердцу режет. – А каковы ваши чувства сейчас? – Конечно, хорошо то, что чувствуешь себя в безопасности, но пережитое все время напоминает, что война это большая человеческая глупость. Поэтому, пользуясь возможностью, хочу пожелать всем мужества, терпения и, естественно, полагаться на Бога. Пусть вместо вражды проявляется доброта и взаимная помощь.
Так говорит Господь: производите суд и правду и спасайте обижаемого от руки притеснителя, не обижайте и не тесните пришельца, сироты и вдовы, и невинной крови не проливайте (Библия Иер.22:3).
СВІТЛО твого ЖИТТЯ
Символ Берлінської стіни
zz Прокинувшись ранком 13 серпня 1961 р., мешканці Берліна побачили, що звична дорога в іншу частину міста перекрита озброєними прикордонниками. Вулицю перегородив колючий дріт і її взяли під охорону. Крім того, за одну ніч на усій протяжності міського кордону виросла усім нам відома Берлінська стіна. Її спорудили з бетонних плит. Якщо зі східного боку стіну охороняли, то із західного – її намагалися кілька разів зруйнувати. Західні країни висловили протест із приводу поділу міста. Нарешті у жовтні протистояння досягло найвищої напруги. Біля Бранденбурзьких воріт і біля головних пропускних пунктів, вишикувалися
американські танки. Їм назустріч вийшли радянські бойові машини. Більше доби танки СРСР і США простояли з націленими один на одного дулами. Періодично танкісти включали мотори, готуючись до атаки. Напруга трохи розрядилася лише після того, як радянські, а слідом за ними й американські танки відійшли на інші вулиці. В усьому світі зведення Берлінської стіни сприйняли як символічне завершення післявоєнного розділу Європи. Усі ці роки у свідомості німців жило прагнення усунути таке ненормальне явище, як Берлінська стіна і досягти об'єднання в рамках єдиної Німеччини. Приїзд М.Горбачова у жовтні 1989 року на святкування 40-річчя НДР призвів до розгортання ма-
сового руху за оновлення. Придушити ці виступи силою вже було неможливо і події розгорталися з небаченою швидкістю. 4 листопада 1989 року у Берліні відбулась 500-тисячна демонстрація. 7 листопада у відставку пішов уряд. 8 листопада було сформоване нове керівництво. А 9 листопада Берлінську стіну було зруйновано. Увесь світ обійшли кадри, як до Берліна спеціально прилетів Мстислав Ростропович, щоб для натовпу біля стіни зіграти сюїту Баха. Звуковим символом падіння Стіни стала віолончель… З часу існування Берлінської стіни вона стала притчею, яка нагадує про штучно утворені стіни та перешкоди між людьми. «Ми повинні засвоїти цей історичний урок,
5
– сказав у своєму виступі Михайло Горбачов, – тому що й зараз дуже багато любителів проводити розділові лінії...» На жаль, такими вже є наші реалії. Життя складається із зустрічей та розлук. Однак потрібно зауважити, що Бог не планував розлуки. Автором найпершої розлуки на землі є древній змій, якого Біблія називає дияволом і сатаною, котрий посіяв недовіру людей до Свого Творця. (Одкровення 12:9). Людина була створена, щоб спілкуватися з Богом, але через її свавілля, спілкування з Богом було порушено. Біблія вказує на причину такого розділення: «Але ваші гріхи розділяють вас між вами і Богом вашим» (Ісая 59:2). Як би добре було пам’ятати усім тим, хто сьогодні прямо, чи може лиш побічно, причетний до розділень між друзями, між рідними, між сім’ями, а іноді й між державами. На жаль, є й зараз охочі ділити країну на схід і захід, пропагуючи сепаратизм. Чию роботу вони виконують? Ну, що ж, за кожну роботу існує і відповідна плата! Берлінську кілометрову «гале рею-стіну», розписану сотнею художників з усього світу, залишили стояти як пам'ятник навпроти східноберлінського Центрального вокзалу. Її огляд включено майже у всі туристичні маршрути. Нашому сучаснику є над чим поміркувати. Бог у Своїй любові не захотів розлучатися з нами навіки. А тому послав Сина Свого, щоб «через Христа Він об’єднав у Собі все – і земне, і небесне. Бог досяг миру через кров, пролиту Христом на хресті». Чи ми готуємося Його зустрічати?
Что нужно сделать при переселении 1.Сделать копии таких документов: • Паспорт гражданина Украины; загранпаспорт • Свидетельство о рождении (своё и детей) • Трудовая книжка • Свидетельство о браке • Санитарная книжка • Водительское удостоверение • Пенсионное удостоверение • Студенческий билет • Военный билет • Медицинская карта • Документы на квартиру и другую собственность • Документы об образовании 2. Упаковать документы в непромокаемый пакет и держать его постоянно при себе 3. Упаковать копии в непромокаемый пакет и положить его в ручную кладь 4. Позвонить на горячую линию в тот регион, куда Вы направляетесь; уточнить порядок действий. (Телефоны горячих линий ниже) 5. Записать телефоны горячих линий и своих родственников • в мобильный телефон
• в блокнот; блокнот положить рядом с копиями документов 6. Указать: • Возраст, вес, • группу крови, давление • диагноз, • аллергические реакции, • медикаменты, которые вам необходимы в случае приступа. 7. Проверить, чтобы мобильный телефон был заряжен полностью; положить в сумку заряженный телефон и зарядное устройство 8. Положить в сумку • комплект вещей первой необходимости на 3 дня • положить в сумку 5 шоколадных батончиков и питьевую воду (не менее 2л) • гигиенический набор (зубная щетка, зубная паста, расческа, влажные салфетки, туалетная бумага, мыло, шампунь, гель для дезинфекции рук) Далее действовать по инструкции, полученной по горячей линии. Записать номера экстренных телефонов, которые могут понадобиться:
• МЧС: 112 • правительственные горячие линии: 0 800 502 079 — для жителей Луганской области; 0 800 507 506 или 062 348 03 05 — для жителей Донецкой области; 0 800 507 309 — общая правительственная горячая линия
• контакты знакомых и друзей, которые могут помочь • Телефоны специальных организаций, которые занимаются переселением жителей из зоны АТО: Благотворительная организация «Развитие Украины» — 099 924 19 81, 063 117 89 01, 095 199 74
А вдови й сироти, чужинця та вбогого не гнобіть, і не задумуйте зла одне проти одного в серці своєму! (Біблія, Зах.7:10)
6
zz Гордість може бути в кожній людині, у будь-якому віці, і незалежно від того, на якому соціальному щаблі вона знаходиться. Той, хто наполегливо заявляє, що гордість йому зовсім не притаманна, скоріше за все просто не помічає своєї проблеми. Справа в тому, що ця негативна риса в характері не завжди є помітною для того, у кому вона живе. Гордість вкрай небезпечна тому, що заражену гордістю людину, чекає поразка в житті. В Біблії ця тема чітко виявлена. І в ній написано, що гордість передує падінню, тобто вона веде людину до загибелі. Гордість нелегко помітити, але ще складніше позбутися від цього гріха. Гордість порушує світ гармонії і взаємодії, на якому ґрунтується створений світ. Гордість небезпечна тим, що її присутність у характері неодмінно завадить людині утвердитися в житті. Слід сказати, що вона не з'являється як грім серед ясного неба. Гордість не приходить до людини в один день. Вона починається зовсім непомітно, з чогось маленького. Тема гордості дуже доступно розтлумачується в Приповістях мудрого царя Соломона. Він багато разів попереджає нас у своїх Приповістях про те, наскільки небезпечна гордість для життя людини. Він говорить: «Прийде пишність, та прийде і ганьба, а з сумирними – мудрість». Сьогоднішня гордість породжує завтрашнє приниження. Кінцевою зупинкою гордості завжди є зупинка під назвою «загибель». Кожна людина, яка стала на шлях, по якому веде її гордість, ризикує побувати на вельми неприємних життєвих зупинках. Гордий нездатний по-справ
Гордість
жньому, по-дитячому, захоплюватися навколишнім світом. Бо вважає, що об’єктом захоплення у всесвіті є він. Так, йому потрібні нові враження, але лише для того, щоб за допомогою них розкрити все багатство і багатогранність власної натури. Але захопитися сніжинкою, краплею дощу, заходом або сходом сонця, калюжею на дорозі, дворнягою, колючим вітром, він не може. І тому гордий більшість часу перебуває в полоні нудьги: рано чи пізно можливості для набуття нових вражень закінчуються, навколишній світ видається йому сірим, рутинним, а захоплення самі-по-собі стають нудними. Гордий нездатний по-справжньому,
СВІТЛО твого ЖИТТЯ
по-дитячому дивуватися. Тому що він упевнений, що живе у світі, в якому все передбачено і все зрозуміло. А там, де все можна передбачити і все пояснити – місця здивуванню немає. Тому горді не можуть бути ні філософами, ні поетами, ні богословами. Адже справжні філософія і поезія, та й богослов'я, починаються, як відомо, з подиву... І найболючіше – гордий нездатний будувати справжні, глибокі, довготерпеливі та сповнені чистої любові відносини. Гордий здатний тільки панувати. Адже його бачення та розуміння світу є найбільш правильним та досконалим. Іншого бачення та розуміння не може бути за визначенням.
Він – завжди правий. А ближній, хай навіть і коханий, – завжди неправий. І це біда гордого – він нездатний вчитися, нездатний побачити світ очима іншого. А найгірше для гордого – нездатність зрозуміти серце іншої людини, і через це постійно вважає себе незрозумілим і недооціненим. Тому гордий, практично завжди, – самотній. Адже щоб не бути самотнім, треба почати жити життям іншого. Гордий нездатний до цього.... Немає у світі біднішого, похмурішого, нуднішого життя, ніж життя людини гордої... Будьмо обачними, щоб виявити і не дати зародитися гордості в своєму серці.
Яким я є господарем? zz Життя кожного з нас протікає в основному в двох напрямках: ми щось отримуємо і щось віддаємо. Тобто кожен із нас певною мірою є і споживачем, і виробником. На жаль, людині чомусь більше хочеться бути споживачем, ніж виробником. Такі бажання призводять до егоцентричності, ніби весь світ тобі щось винен і все у ньому повин но крутитися навколо тебе. Подібне сприйняття світу є спотвореним, споживацьким – це не
що інше як гординя – відчуття внутрішньої переваги над іншими або, навпаки, приниження себе. Це перш за все результат нерозуміння свого справжнього місця у Всесвіті, свого призначення в цьому житті, відсутність усвідомлення мети і сенсу життя. А як усе це в реальному житті насправді відбувається? І тут на пам’ять приходить Біблійна притча, сказана Христом. Жив-був багатий чоловік, він мав величезне майно і владу. Йому здавалося, що він все може, й усім володіє. Якось він розмірковував собі, що мало йому всього того багатства. І вирішив за будьяку ціну збільшити свою маєтність. Розширивши свої житниці він задумав зберегти врожай на довгі роки, щоб потім тільки жити і використовувати для свого задоволення. І здавалося,
що все так воно й буде, якби не вирок, сказаний йому: «Безумний, в цю ніч душу візьмуть у тебе, і кому дістанеться все багатство твоє». Ось так буває, коли воно без Божого благословення. Але як все було задумано Богом від початку? Створивши людину, Бог помістив її в найкраще місце на землі – Едемський сад. У розпорядження людині було віддано все, або майже все. Але все те, що було потрібно людині для щасливого життя, їй було віддано сповна. Чоловік був наділений владою, а це, ясна річ, покладало на нього і певні обов’язки. Та при всьому цьому, повновладним паном Адам не став. Він був тільки керуючим справами. Бог у його руки віддав усе готове, над чим він не працював, віддав просто, по любові, для щастя. «Бери і керуй усім», – надав таку можливість Творець для людини. Щоб людина пам’ятала, що вона є підзвітним керівником, а не господарем, Бог заснував в Едемі два об’єкти, котрі нагадували про це. Перший – дерево пізнання добра і
зла, другий – спеціальний час, освячений Богом для відпочинку і поклоніння, кожного сьомого дня тижня, оскільки субота завжди нагадує нам про Творця, Котрий протягом шести днів створив усе суще. Безумовно, кожен господар вибираючи керуючого справами, хоче бачити в ньому вірну, щиру і віддану людину. І це правильно. Але буває й по-іншому, коли керуючий, користуючись достатньою владою та довірою, зазіхає на майно господаря, або ще гірше, вдається до загарбницьких дій на тих територіях, які їй не належать. Зрештою, така людина нашкодить тільки сама собі. Бог довірив людині управління на Землі. І природно, Він бажає, щоб це було мудрим і чесним управлінням. Так, Бог довірив нам все – час, матеріальні ресурси, інтелектуальні здібності, і це є почесним для нас, але оскільки я не господар, а лише відповідальний керівник, отже, є Той, перед Ким я відповідаю. Чи бува не зазіхаємо ми на ті повноваження, які Бог нам не довірив?
Закон один хай буде місцевому жителеві і приходькові, що прийшов до вас (Біблія, Вих.12:49)
СВІТЛО твого ЖИТТЯ
Біблія Біблія про про переселенців переселенців із із планети планети Земля Земля
zz Вважається, що кішка досягає зрілості за 18 місяців і має тривалість життя на 10 років. Собака досягає зрілості у 2 роки і живе до 12 років. Кінь досягає зрілості в 4 роки і може прожити до 25 років. На підставі цих даних, особа, котра цілком розвинулася до 25 років, повинна би жити 150 років. Однак зараз людина живе в середньому 70 років. Насправді ж Творець визначив людині жити вічно. Сьогодні ми поговоримо про той час, коли вічне життя деяких людей почнеться з відліку перших 1000 років. Цей час наближається. Найсильніший землетрус в історії землі зруйнує гори і змусить зникнути острови. З небесного храму пролунає голос: «Звершилося!» (Об'явлення 16:17-21). Тоді буде проголошено про настання тисячолітнього царства. Читаємо Об'явлення 20:1-9: «І побачив я Ангела, що сходив з неба, який мав ключ від безодні, і кайдани великі в руці своїй. Він схопив дракона, того змія стародавнього, що є дияволом чи сатаною, і зв'язав його ланцюгом на тисячу років. Ангел кинув його в безодню …щоб не міг більше зводити народи, доки тисяча років не мине. Після цього його мусить бути звільнено ненадовго. І побачив я престоли. На них сиділи люди, яким дано було владу судити. …Вони ожили й правили разом з Христом тисячу років. (А інші мертві не ожили, доки тисяча років не минула). Це перше воскресіння. Блаженний і святий той, хто бере участь у першому воскресінні. Друга смерть не має над ним влади. Вони будуть священиками Бога і Христа та будуть разом з Ним царювати тисячу років». Двічі в подальшому короткому біблійному описі тисячолітнього царства нам повідомляється, що сатана є обманщиком. Планета Земля, перетворилася в штаб сатани. Обманом він отримав владу над Адамом і Євою, і протягом 6000 років показував, як він управляє світом. Скрізь і усюди ми бачимо наслідки цих диявольських справ: у лікарнях та притулках, у тюрмах і таборах біженців; у землетрусах і смерчах, у злочинності та нескінченних війнах. Земля служить ілюстрацією того, що відбувається, коли Боже веління ігнорується. Христос прийшов і помер на Голгофі, щоб внести викуп за нашу захоплену сатаною планету та її мешканців. Розп'яття Христа показало, як далеко може зайти цей злий ангел у
своїй спробі знищити Бога і Його Царство. Але коли Христос, перемігши смерть і гріх, повернувся на небо, сатана зрозумів, що йому залишилося вже недовго здійснювати свою мерзенну справу. Досліджуючи Святе Письмо, ми можемо дізнатися правду про тисячолітнє Царство і уникнути обману сатани. Апостол Петро попереджає християн: «будьте тверезі, пильнуйте, бо супротивник ваш диявол ходить, як рикаючий лев, шукаючи кого пожерти» (1 Петра 5:8). Апостол Павло говорить, що «буде воскресіння мертвих, як праведних, так і неправедних» (Дії 24:15). Одне з них відбудеться на початку тисячолітнього періоду, інше - в кінці. Ці два воскресіння відокремлені одне від одного періодом в тисячу років. Яке воскресіння відбудеться першим? Відповідь знаходимо у книзі Об'явлення 20:6: «Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресінні». Отже, цілком зрозуміло, що померлі праведні повинні воскреснути на початку тисячолітнього періоду. Що ж тоді можна сказати про мертвих нечестивих, які зійшли в могилу без Христа? Відповідь також коротка і зрозуміла: «а інші померлі не ожили, аж поки не скінчиться тисяча років» (Об'явлення 20:5). Це означає, що мертві нечестиві - оживуть в кінці тисячі років. А коли ж почнеться це тисячоліття? 1. Перша подія – це Друге пришестя Христа. Святе Письмо вчить: «Та коли голосно пролунає наказ Архангела і просурмлять Божі сурми, то Господь сам зійде з Неба, і ті, хто помер у Христі, воскреснуть першими. 2. Отже, настає Друге пришестя Христа, а з ним і друга подія - воскресіння праведних:
«мертві у Христі воскреснуть першими» (1 Солунян 4:16). 3. Що станеться з тими, котрі живими зустріли Друге Прише стя? «Потім ми, що залишилися в живих, разом з ними (воскреслими святими) захоплені будемо на хмарах на зустріч з Господом». 4. Потім, згідно з Біблією, нечестиві «...поховались у печери та в скелі гірські, та й кажуть до гір та до скель: поспадайте на нас і закрийте нас від Того, що Сидить на престолі, і від гніву Агнця; бо прийшов великий день гніву Його, і хто може встояти?» (Одкровення 6:15-17). Непокаянні грішники будуть знищені вогнем слави Його пришестя. 5. Тепер заключний пункт. Сатана буде зв'язаний, «щоб не зводив більше народи, доки не скінчиться тисяча років» (Об'явлення 20:3). Бог зв'язав сатану обставинами, за яких він не матиме можливості вводити когось в оману протягом тисячі років. Усі нечестиві мертві. Праведники взяті на небо. На землі не виявиться жодної людини, яку можна було б обманювати. Сатана буде зв'язаний ланцюгом обставин і поки обставини не зміняться, він не зможе займатися своєю брудною справою. Тут, серед трупів нечестивих, що загинули під час Пришестя Христа, серед зруйнованих міст і слідів колишньої розкоші, сатана буде мати можливість розмірковувати про результати обурення проти Бога. А тим часом праведні будуть зайняті у судових справах. Іоан записав: «І побачив я престоли та тих, хто сидів на них, і суд їм був даний» (Об'явлення 20:4). Апостол Павло закликає: «Хіба не знаєте, що святі світ судитимуть?... Хіба не знаєте, що ми будемо судити ангелів?» (1 Коринтян 6:2-3).
7
Але навіщо потрібен суд, коли вже все вирішено? Дійсно, прийшовши, Христос принесе нагороду і візьме Свій народ на небо. Але нечестиві наприкінці тисячоліття мають воскреснути, щоб прийняти покарання, другу смерть. Тож як Бог буде діяти? Хто буде більше покараний, а хто менше? А що буде з тими, про яких ми думали, що вони обов'язково потраплять на небеса, а їх там не виявилося? Та все ж, якою дивовижною є мудрість Божа! Припустимо, ви мали найближчого друга на землі, але на небі його не зустріли. Протягом тисячі років ви побачите, як Творець розглянув його справи і справи всіх інших. Бог витратить тисячу років для цієї роботи. Він не хоче, щоб з’явився найменший сумнів чи яка-небудь думка щодо Його роботи заради якоїсь людини, котра виявилася не спасенною. У цей період часу Бог дозволить сісти поруч з Ним і дізнатися, як Він усіма силами намагався врятувати кожну людину. Коли все буде закінчено, ми скажемо: «Істинні та справедливі суди Твої». У наших серцях не буде місця для сумніву. Отже, апостол Іоанн майже закінчив свою розповідь. Сили зла скинені. Христос виправданий перед усім всесвітом, а Його святе право панування визнано всіма. Сатана з соромом і ганьбою отримав заслужену нагороду разом з тими, котрі жили і діяли за його нечестивими правилами. Гріха та грішників більше не існує. Вогонь, який знищив їх, охопив усю землю і знищив усі наслідки злочину (2 Петро. 3, 10.) Що ж станеться після цього? Христос відкриває майбутнє Своєму вірному слузі і дає йому можливість зазирнути у дивне прийдешнє Царство. «І побачив я, - пише Іоанн, - нове небо і нову землю, бо перше небо та перша земля проминули... І я, Іоанн, побачив святе місто Новий Єрусалим, що сходить із неба від Бога, приготований, як наречена, прикрашена для чоловіка свого». Тепер, на відтворену заново Землю, уже не як переселенці, а як справжні господарі, спасенні повернуться додому. Про цю урочисту подію записано: «І почув я гучний голос із престолу, який кликав: Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними, і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!» Дорогий друже! Христос заплатив величезну ціну за твоє спасіння. Невже ти захочеш віддати перевагу чомусь іншому?
Пришельца не обижай: вы знаете душу пришельца, потому что сами были пришельцами в земле Египетской. (Библия Исх.23:9)
СВІТЛО твого ЖИТТЯ
8
«…так как вы сделали это одному из сих братьев Моих меньших, то сделали Мне» (Христос)
zz В мои прежние годы, в часы, когда усиленно пыталась определить для себя смысл жизни, я неоднократно задавала себе вопрос: к чему это все, ради чего Сам Бог жертвовал Собой? Мои искания не оказались напрасными. Со временем я поняла, что жизнь (не имеет значения, богатого она или бедного) представляет величайшую ценность! Она стоит величайшей жертвы Сына Божьего! Только осознав значение Голгофы, окружающие люди начинают иметь для нас огромное значение, и тогда благотворительность приобретает совершенно новый смысл. Настоящая благотворительность не имеет ничего общего с имиджмейкерством или пиаром, когда кто-то, претендуя на важную должность, спешит покрасить качели на детской площадке, или сделать громкую одноразовую акцию, участвуя в каком-то социальном проекте. Помощь, о которой говорит Христос, имеет совсем иной мотив. Его личный пример раскрывает истину о том, что постоянная готовность к служению является одним из главных принципов Божьего Царства. Он делом подтверждал Свои слова: «Сын Человеческий не для того пришел, чтобы Ему служили, но чтобы послужить…». Кроме того, многие забывают, что помогая другим, вникая в их нужды, ты в моральном плане помогаешь сам себе. Лучший способ избавиться от меланхолии – оказать помощь тому, который находится в обстоятельствах хуже твоих. Таким образом, Бог вознаграждает тех, кто подобно Христу, готов при необходимости послужить. На данный момент, я как волонтер, занимаюсь вынужденными переселенцами из тех мест, где происходят военные действия. У некоторых из них разрушены дома и убиты родные. Моей задачей является найти им крышу над головой и способствовать в каком-либо трудоустройстве. К сожалению,
время такое, что почти каждый день приходится встречаться с человеческим горем. Проходя мимо гостиницы «Закарпатье» я увидела молодую женщину, сидящую на скамейке. В ее глазах я заметила тревогу и безысходность. Разговорились. Оказалось, что она двое суток, и днем и ночью убегала от перестрелок. Ее дом был полностью разрушен. Поскольку она была сиротой, то государство обеспечило ее жильем в свое время. Теперь она беженка, зависящая от людской доброты. Выслушав и уточнив в таких случаях некоторые детали, я не знала, что конкретно ей ответить и от этого в душе у меня было неспокойно. Мне тут же вспомнились тексты из Евангелия от Матфея: «…ибо алкал Я, и вы дали Мне есть; жаждал, и вы напоили Меня; был странником, и вы приняли Меня; был наг, и вы одели Меня; был болен, и вы по-
сетили Меня…» (Матф.25:35,36). Естественно, я тут же принялась изыскивать необходимые меры. Случаи с беженцами бывают различные и, некоторые из них, вполне могли бы охладить ваше желание оказывать помощь. Вот, к примеру, такая ситуация: очень интеллигентного вида человек, начинает «крутить носом», когда анализирует предлагаемую ему возможную помощь. Его гордыня не позволяет ему унизиться: «Не называйте меня беженцем, это так унизительно». После этого думаешь, стоит ли заниматься такой благотворительностью? По всей видимости, апостол Павел был очень тесно знаком с работой благотворительности, потому, что он высказал такие слова: «Делая добро, да не унываем, ибо в свое время пожнем, если не ослабеем» (Гал.6:9). Действительно, иногда очень редкий отрицательный случай, подобного рода,
Телеканал цілодобового супутникового мовлення «Надія» створений для тих, хто бажає бачити більше, знати глибше, розвинути найкраще. Контактні (: 0 (800) 50 157 80 +380 66 707 000 5 +380 93 50 157 80 +380 98 707 000 5
Пишіть на адресу: м. Ужгород, вул. Джамбула, 23; Індекс: 88000
Засновник і видавець: Черничко Іван Петрович Адреса редакції: м. Ужгород, вул. Гагаріна, 36 моб. тел.: 095-195-41-91 e-mail: chernip@i.ua Газета видається на кошти від благодійних пожертвувань. Розповсюджується безкоштовно
e-mail: info@contact-hope.com
Редакційна колегія: Іван Черничко, Агнеса Черничко, Людмила Кастран, Наталія Різак, Василь Чопик, Віталій Мелесь. Реєстраційне свідоцтво: ЗТ№ 507/00Р від 21.12.2009 р.
может привести в «уныние», как говорит апостол, но он призывает нас «не ослабевать» в делании добра. Кто не хочет проявлять никакого участия в нуждах ближних, как правило, будут фигурировать подобным случаем, считая, что это дает им право закрывать глаза на всех остальных, действительно нуждающихся в его личном участии. Ну, а если оценивать отношение наших людей к тем, которые не по своей воле оказались в трудных обстоятельствах, могу сказать «Слава Богу» за то, что преимущественно наш народ воспринял чью-то беду с живым участием, и это, безусловно, делает нас более добродушными и сплоченными. Разве не об этом заботился Христос, когда учил: «давайте, и дастся вам: мерою доброю, утрясенною… ибо, какою мерою мерите, такою же отмерится и вам». Наталия Шандали
http://hope.ua/
skype:
contact-hope
Адреса друкарні: вул. Гагаріна, 42/1 м. Ужгород, Закарпатська обл. ПРАТ «Видавництво «Закарпаття» тел.: 66-95-68 Тираж: 40000. Зам. № 369