Дитячий християнський журнал «Стежинка» № 138 by Христианская периодика

ISSN 2194-3796

дитячий християнський журнал

2 2014

обила р з я е Ц безлад ймі. у водо ч, Проба . Нембо

ю а ч а б о Я пр тобі.

Щ 

Для того щоб Iз лIтер у кружечках скласти слово, яке пов'язане з темою цього номера журналу, почни читати з найбIльшого кружечка, прямуючи, по порядку, до найменшого.

Малювала Вікторія ДУНАЄВА

СТЕЖИНКА 2/14

Петрику, поглянь, у цьому завданні треба відгадати тему журналу. Ая вже знаю, яке слово тут заховане! Але не скажу, нехай кожен сам здогадається, про що цей номер.

Олена МІКУЛА

«Частину спадку дай мою, – До батька мовив якось син. – Сам долю оберу свою!» Взяв гроші та й пішов один. На чужині розгульно жив, Батьківські гроші витрачав, Нарешті спадок розточив І жебраком бездомним став. З свинячих ночов юшку їв, Та якось, сидячи в багні, Жахнувся: «Що я наробив? Додому треба йти мені! І проти неба я згрішив, І перед батьком винний я, Якби ж-то він мені простив І, як раба, в свій дім прийняв!» І ось пустелею три дні, Брудний, голодний, ледь бреде, Аж раптом бачить: вдалині Назустріч хтось йому іде. Це хто? Біжить якийсь старий… Знайоме щось… Невже це він? «Мій батько! Тату, тату мій!» – Заплакав гірко блудний син. Обійми широко старий Розкрив свої, поцілував: «Ти гинув, а тепер ожив, Я так давно тебе чекав!»

уко,

е Ларошф

Франсуа д

франц

ик

сьменн узький пи

СТЕЖИНКА 2/14

ть, и любля д ю л и к По щають. вони про

Нам каже Біблія свята, Що в небі є наш рідний дім. Любов і мир царюють там, Чекає Батько в домі тім. І навіть якщо грішний ти, Як той жебрак, той блудний син, Пробачить Він! До Нього йди! Тобі назустріч вийшов Він. Малювала Лариса ГОРОШКО

ЗА ПРИКЛАДОМ

ІСУСА

ТРОПИНКА 2/14 СТЕЖИНКА

В. ЧУБЕНКО

– Павлушо, синочку, прокидайся, – почув Павлик лагідний голос мами. – До школи пора. Вже сьома година. – Мамо, можна я хоч сьогодні залишуся вдома? – Що ти, синку, школу не можна пропускати. Потерпи трошки, скоро канікули. Але Павлик продовжував лежати в ліжку, і з усього було видно, що йому зовсім не хотілося йти до школи. – Синку, – знову почув він лагідний голос мами, – не бійся, Ісус із тобою. Він допоможе тобі все знести. Ти ж пам’ятаєш, що тобі говорив тато? Треба пробачити їм, адже вони не знають Ісуса. Павлик знехотя спустив із ліжка ноги й почав повільно одягатися... Коли він зібрався йти і був уже біля дверей, мама вийшла до нього, ласкаво обійняла й помолилася про сина, просячи Ісуса, щоб Він зберігав його. А Павлик помолився про те, щоб Ісус навчив його прощати. Добре було на вулиці! Весняне сонечко всміхалося йому, зграйка пташок, перелітаючи з гілки на гілку, славила Господа. Тільки в серці Павлика було тривожно й тоскно, тому що він згадав, як учора після уроків всі насміхалися з нього, а Васько Пасічний так його вдарив, що він, впавши на парту, розбив собі губу. У Павлика був друг Сергій. Та коли й із Сергійка почали сміятися за те, що він дружить із християнином, Сергій відсторонився від нього. «І що я їм зробив? – думав Павлик. – Я вірю в Ісуса, мені подобається ходити на зібрання, там добре, мене там усі люблять». Цілий вечір Павлик чекав батька з роботи. І потім вони довго розмовляли втрьох. Мама плакала, а тато розповідав про прожиті важкі роки. Потім він читав із Євангелія про Ісуса. Тато читав, як Ісуса хотіли побити камінням, не вірили Йому, сміялися з Нього, а Ісус усе одно любив людей, зціляв,

І Павлик пояснив Сергійкові, як розв’язуються завдання. Потім Сергій сказав: – Ти не ображайся, що я перестав до тебе підходити... Ти гарний хлопець, ти не обманюєш, не б’єшся. Розумієш, усі вважають, що я теж у вашу церкву ходжу... Ти от скажи, чому ти не дав здачі Васькові, ти ж дужчий за нього? У відповідь Павлик почав розповідати Сергійкові про Ісуса: Він нікому не мстився й учив прощати іншим. – Послухай, Павлику, дай-но мені щось почитати про Ісуса, – раптом попросив Сергійко. Серце Павлика раділо. Він зрозумів, як добре прощати. А через кілька років його друг Сергій покаявся й почав разом із Павликом відвідувати недільну школу. е за Сильніш – г мо и всі пере ення. прощ

ЛЛЕР,

рідріх ШИ

Йоганн Ф

й поет

німецьки

СТЕЖИНКА ТРОПИНКА 2/14

Малювала Наталія ЖУРАКОВСЬКА

допомагав, прощав. Ісуса били, плювали Йому в обличчя, але Він усе стерпів, щоб урятувати людей. Після розповіді тата Ісус став Павликові набагато ближчим. А ще тато прочитав слова Ісуса: «Як Мене переслідували – то й вас переслідувати будуть... Любіть ворогів своїх... і моліться за тих, хто вас переслідує…» Потім тато молився про те, щоб Ісус навчив Павлика прощати. Сумні думки хлопчика розвіяв крик: – Павлику, привіт! Це був Сергій. – Ти розв’язав завдання? – запитав він. – Так. – Даси списати? В голові у Павлика майнула думка: «Не дам. Ти не хочеш зі мною дружити й сміявся разом з усіма». Але він згадав Ісуса, адже Господь прощав... Павлик розстебнув портфель, дістав зошит і, відкривши його, сказав: – Я тобі краще поясню. Списувати немає сенсу.

СТЕЖИНКА 2/14

Розгорнімо Біблію

Вальдемар ЦОРН

Багато століть народ ізраїльський, який знав Бога та Його Слово, чекав обіцяного йому Спасителя Христа. А коли Він прийшов, то впізнали Його далеко не всі. Хоча Ісус Христос, як ніхто інший, робив сліпих зрячими, хворих – здоровими, навіть воскрешав померлих. Після трьох років служіння народу (Ісусові на той час було близько 33 років) Його заарештували, коли Він прийшов із учнями до Єрусалима на свято Пасхи. І ось Ісус стоїть перед синедріоном, верховним судом Ізраїлю, і Його звинувачують у найрізноманітніших злочинах. Але Він мовчить. Коли Його запитали: «Чи Христос Ти, Син Божий?» – Він відповів: «Коли Я вам скажу, – не повірите ви. Незабаром Син Людський сидітиме по правиці сили Божої!» Вони закричали: «То Ти – Божий Син?» Ісус відповів: «Самі кажете ви, що то Я». Тоді вони вирішили: «Нащо нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богозневагу!» І засудили Ісуса Христа до страти. Та оскільки священики й книжники не мали влади самі кого-небудь стратити, вони повели Ісуса до римського намісника на ім’я Пилат. Він у той час саме був у Єрусалимі. Пилат допитав Ісуса, але не знайшов за Ним жодної провини. А дізнавшись, що Ісус родом із Галілеї – частини Юдеї, якою правив цар Ірод, – вирішив відправити Ісуса до Ірода. Нехай той вирішує, що робити із в’язнем. З тієї причини, що наближався Великдень, Ірод також у цей час був у Єрусалимі. Ірод дуже зрадів, коли солдати привели до нього Ісуса. Він давно мріяв послухати Ісуса з Назарета. Але найбільше йому хотілося на власні очі побачити диво. Він знав, що Ісус здійснив уже багато чудес. Книжники й священики теж пішли до Ірода. Вони облудно звинувачували Ісуса, кажучи про Нього неправду. Ірод розпочав допитувати Ісуса, ставлячи Йому різні запитання. Але Ісус не відповідав Іродові. Тоді Ірод і його солдати почали знущатися з Ісуса. На глум вони надягли на Нього царський плащ і відправили назад до Пилата. Малювала Людмила ЯНБУЛАТОВА

СТЕЖИНКА 2/14

Знов Пилатові потрібно було прийняти рішення. Тоді він оголосив: «Не знаходжу я в Ньому провини ніякої. Отже, я накажу Його бичувати й відпущу на волю!» Але натовп, підбурюваний священиками та книжниками, закричав: «Розіпни Його! Розіпни Його! А відпусти нам Варавву!» Варавва був учасником заколоту й убивцею. Пилат кілька разів намагався переконати натовп, але люди кричали дедалі голосніше, вимагаючи смерті Ісуса, і Пилат здався. Він відпустив Варавву, а Ісуса велів стратити. Ісуса й двох розбійників повели за місто, де зазвичай страчували злочинців. Величезний натовп супроводжував їх, що йшли на розп’яття. Одні глузували, інші обурювалися, але багато хто гірко плакав, особливо єрусалимські жінки, які знали, ким був Ісус. А Він говорив їм: «Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, – за собою ридайте й за дітьми своїми! Скоро прийдуть на це місто та на цей народ такі страждання, які собі й уявити неможливо. Тож люди будуть волати до гір, щоб вони завалили їх, і до пагорбів, щоб вони поховали їх». Солдати привели Ісуса і двох розбійників до пагорба, якого в народі називали Голгофою, та розіп’яли їх там. Ісуса посередині, а розбійників – одного праворуч, а іншого ліворуч. Священики та книжники глузували з Ісуса: «Ну що, Месія, якщо Ти справді Спаситель, то спаси Себе Самого!» І насміхалися з Нього. Ісус дуже страждав, але, дивлячись на натовп, що стояв біля хреста, на вояків, що ділили між собою Його одяг, на людей, що сміялися з Нього, на жінок, що плакали за Ним, і на Своїх друзів, – почав благати Бога: «Отче! Прости їм, – бо не знають, що чинять вони!» Один із розбійників, розп’ятий із Ним, теж лихословив Ісуса. А інший сказав: «Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений? Але ми справедливо засуджені, й належну плату за вчинки свої беремо, а Він невинний!» Потім, звернувшись до Ісуса, попросив: «Ісусе, коли Ти вступиш у Своє Царство, згадай про мене, грішного!» Ісус відповів йому: «Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!» Настав полудень, і вся країна занурилася в пітьму. Так тривало близько трьох годин. А в храмі в цей час завіса, яка відділяла Святеє святих від решти храму, розідралася зверху до низу. І в цей момент Ісус голосно вигукнув: «Отче, у Твої руки віддаю Свого духа!» І помер. Сотник, який керував стратою, прославив Бога й сказав: «Дійсно праведний був Чоловік Цей!» Серед друзів були присутні й жінки, які слідували за Ісусом із Галілеї. Вони стояли неподалік хреста й бачили все, що відбувалося. Так помер за гріхи всіх людей Син Божий Ісус Христос. А про те, що Ісус переміг смерть, воскреснувши Ти можеш прочитати про смерть з мертвих, ти знаєш. Адже ми тому й Великдень Ісуса в Євангеліях, наприклад, у 22-й і 23-й главах Євангелія від Луки. святкуємо, що Ісус помер і воскрес.

Едуард СКАЧКОВ

Переклад з російської Олени МІКУЛИ

Христос воскрес! Співають дзвони, Мов сад, уквітчана земля. Чудовій звістці цій повірив Й тепер навіки з Богом я! Христос воскрес! Це справжнє свято, Він переміг і смерть, і гріх. Він в небесах тепер царює Й дарує прощення для всіх. Христос воскрес, Щоб з нами жити, Щоб вести нас шляхом Своїм, Щоб правди і добра нас вчити. Як добре бути поруч з Ним!

Віктор АХТЬОРОВ

Пасха – це найкраще свято, Кращий день серед всіх днів. Цього дня святий Спаситель, Мій Iсус, мій Покровитель, Сильний Воїн, наш Учитель, Всіх нас з Богом примирив. Хай сьогодні сонце світить, Бо Iсус Христос воскрес! З Ним щасливі будуть діти, Будуть в мирі, в правді жити, Будуть тим шляхом ходити, Що прямує до небес!

СТЕЖИНКА 2/14

Малювала Лариса ГОРОШКО

Над цим варто замислитись

Вальдемар ЦОРН

СТЕЖИНКА 2/14

Що робити, якщо хтось заподіяв нам зло? Прощати. Прощати – дуже важливо. I для Бога це дуже важливо. Звідки я знаю? Так у Біблії написано. Сам Iсус Христос сказав про це й навчив Своїх учнів, тих, хто вірить у Нього, в молитві «Отче наш». Ти знаєш цю молитву напам’ять? Можеш її зараз сказати Господу? Так чому ж важливо прощати? Відразу після того як Iсус навчив учнів цієї молитви, Він сказав: «Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших» (Мт. 6:14–15). Отже, ми повинні прощати, тому що Iсус вчить нас цього. Одного разу до Iсуса підійшов Його учень Петро й запитав: «Скільки разів прощати тим, хто нам щось погане зробив? Може, сім разів на день?» Iсус йому відповів: «Не сім разів, а сімдесят разів по сім! Якщо прийде до тебе твій друг, або брат, або сестра й попросить пробачення, то прости йому або їй. Навіть якщо вони це будуть робити дуже часто, багато разів на день». Ще одна причина, чому потрібно прощати: Бог простив нам усе, що ми колинебудь зробили. А це ой як багато! Якщо Він нам так багато пробачив, то й ми повинні прощати всім, хто нам зробив щось погане. Iсус до цього питання дуже суворо підходив. Він про це навіть притчу розповів, відразу після Своєї розмови з Петром на цю тему (прочитай її в Євангелії від Матвія, у 18-й главі). Пам’ятаєш, як молився Iсус Богу, коли Його розіп’яли на хресті? «Отче, прости їм!» Адже ми хочемо бути схожими на Iсуса Христа й чинити, як Він. Тому нам потрібно навчитися прощати кривдникам нашим, як це зробив, наприклад, первомученик Степан, коли його за проповідь про Iсуса Христа побивали камінням. Він молився: «Господи Iсусе! Прийми дух мій... Господи! Не постав їм гріха цього». Це були його останні слова. Степан знав, що найважливіше – бути самому прощеним Богом і прощати іншим. Ніхто його про прощення не просив, але він знав, що так учинив Iсус. Слова його записані в Біблії. Ти можеш їх прочитати в книзі Дій апостолів (7:55–60). Якщо ти ввечері, під час молитви, будеш просити прощення в Господа, то не тільки попроси Його простити тобі все, що ти в цей день думав, говорив чи робив неправильно, але й скажи Йому, що ти щиро, від серця, прощаєш усіх, хто образив тебе. Якщо ти згадаєш кого-небудь конкретно, хто зробив тобі зло, скажи про це Господу, а також про те, що ти прощаєш свого кривдника. Ось побачиш, роблячи так, тобі набагато легше буде любити людей і зберігати дружбу. I в серці у тебе пануватимуть мир і радість.

Нумо дізнайся!

Склала Ельвіра

1 Що ми маємо почати, щоб робити діла Божі? (Iв. 6:28) учні Господи, скільки разів брат мій може згрішити проти 2 мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз? (Мт. 18:21) багатий юнак 3 Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне? (Мт. 19:16) Петро нам, коли станеться це? I яка буде ознака 4 Скажи приходу Твого й кінця віку? (Мт. 24:3) Пилат народ 5 Чи Христос Ти, Син Благословенного? (Мр. 14:61) 6 Що є істина? (Iв. 18:38) первосвященик

СТЕЖИНКА 2/14

єш точки, Якщо ти з'єдна яку тварину то дізнаєшся, тут зображено.

ЦОРН

ставили на землі, люди Коли Iсус був ли. Визнач, які їх хвилюва я, нн та пи за у Йом авив кожен запитань пост х ни че лі ре пе і людей. яке з правій колонц із наведених у

Тільки-но пролунав дзвінок з уроку, як дітвора висипала на вулицю. Усім хотілося знати, що ж там так гриміло й скреготало під час уроку. Виявляється, на шкільний двір в’їхали великі КамАЗи. Вони привезли цеглу, пісок і дошки. Давно вже було прийнято рішення добудувати й розширити стару, ще до війни побудовану школу. Ось і почалася цікава робота – будівництво. Коли КамАЗи виїхали, школярі вийшли у двір складати цеглу. Робота була нелегка. Цегла боляче дряпала пальці, але хлопчики, наслідуючи дорослих, вишикувалися ланцюжком і передавали цеглини один одному – так справа йшла швидше. А дівчаток вчитель послав збирати колоту цеглу й складати її в окрему купу. Дівчатка охоче взялися за справу, але незабаром ця робота втомила їх: боліла спина, руки. Повільно рухаючись, дівчата ліниво піднімали й переносили биті цеглини.

Серед учнів четвертого класу була одна віруюча дівчинка – Віра. Батьки навчили її, що лінуватися – погано. Якщо робиш справу, працюй старанно, добре! Дивлячись на однокласниць, Віра теж хотіла працювати повільно, але, ззгг згадавши мамину настанову, заходилася е е ен енергійно носити цеглу. – Черниці, як завжди, більше за всіх треба! – в’їдливо посміювалися дівчата. – Звичайно, їй це потрібно, а то Бог покарає! – вигукнула Світланка, підбурюючи всіх до сміху. Неприємно стало Вірі. Якийсь гіркий клубок підкотив до горла. Вона на мить застигла. «Ну й нехай сміються, – втішила вона себе. – Над Ісусом теж сміялися...» І Віра продовжувала працювати так само швидко, як раніше. Не вперше було їй чути прізвисько «черниця». До нього всі звикли. І Віра теж. Змирилася. Зазвичай, трохи посміявшись, учні переставали кепкувати. Чи то слова в них вичерпувалися, чи то жаліли Віру. Але сьогодні зупинити дівчаток було неможливо. Вони вигадували усілякі небилиці про Бога, про віруючих

СТЕЖИНКА 2/14

Автор невідомий

СТЕЖИНКА 2/14

і обов’язково згадували Віру – як найбільш ревну серед богомольців. «Ісусе! Допоможи мені не заплакати! – про одне просила Віра. – Це ж через Тебе вони сміються з мене!» Жартами й сміхом цього разу справа не вичерпалася. Світланка, найбільш зухвала з дівчаток, закричала: – Та її ж нічим не проймеш! Їй все байдуже! Вірко, ти ганьбиш наш клас! – І з усього розмаху жбурнула в Віру цеглиною. Всі зойкнули. – Світлано, ти що робиш?! – пролунав чийсь переляканий вигук. Але було вже пізно. Глухо стукнувши, цегла вдарила Віру по пальцях. Від болю в неї

потемнішало в очах, потекли сльози. Тільки тут учитель Іван Петрович звернув увагу на гамір. – Що сталося? – Підійшов він до дівчаток. Обличчя Віри було блідим, з пальця текла кров. Світланка стояла осторонь, теж бліда, але не від болю, а від страху. – Добре, що в голову не влучила, а не то, напевно, вбила б її! – зронив хтось із хлопців. «Швидка допомога» відвезла Віру до лікарні. Там зупинили кров і наклали на зламаний палець гіпс. А на шкільному подвір’ї тимчасово призупинилася робота. Всі учні вже знали, що зробила Світлана Іванова. Ніхто не

схвалив її вчинок. У дитячих серцях несподівано прокинулася жалість, щира людська жалість до Вірочки. – Ну й нехай вірить у Бога, а бити її навіщо? – спробував хтось присоромити Світлану. – Нічого, Бог її зцілить! – чи то серйозно, чи то жартома вигукнув хтось із хлопців.

Увечері Віра вже була вдома, але ніяк не могла заснути. Болів не лише палець, але й уся рука. Павлик, молодший брат Віри, дивлячись на її страждання, порадив: – Завтра ж піди й розкажи про все її батькам. Ото буде вже їй! Я знаю її батька – він дуже суворий.

снішою Прекра буває юдина за все л сить оли про тоді, к бачення чи ви сама. прощає

Жан Поль

менник

й пись німецьки

Віра, розчулена співчуттям брата, заплакала. – Пам’ятаєш, Ісус навчав: якщо хто вдарить тебе в праву щоку, підстав йому й іншу? – нагадала Надя. – Так, діти, – втрутився у розмову тато, – найкраще пробачити й не тримати ніякого зла в серці. Господь сказав, що Сам буде відплачувати нашим ворогам, по справедливості Своїй. А нам Він велів не мстити за себе. В душі у Віри йшла боротьба. Так важко пробачити Світланці! Чийсь голос в її серці наполегливо переконував: «Все одно помстися! Вона не мала права так учинити з тобою!» Які лишень думки не приходили Вірі в голову! І все ж перемога сталася. «Краще пробачити. Так Ісус навчав!» – вирішила нарешті Віра, і на душі стало спокійно й добре.

Наступного дня Віра прийшла до школи з опухлою та почервонілою рукою. Але її блакитні очі, як завжди, світилися добром і радістю. Писати Віра не могла, тому просто сиділа та слухала. Однокласники намагалися не дивитися на Віру. Соромно було. А Світланка цього дня до школи взагалі не прийшла. Її відсутність насторожила всіх. – Ну й перепаде ж їй! – із зловтіхою говорили хлопці. – Так їй і треба! Після уроків учитель оголосив, що з приводу вчорашньої події відбудуться класні

СТЕЖИНКА 2/14

– Ти неправий, Пашо, – відгукнулася з іншої кімнати Надійка, старша сестра. – Адже Христос учив нас прощати ворогам! Павлику стало соромно, але в той самий час йому було шкода сестрички: – Так, я знаю. Але ти подивись, Віра ледве терпить, так рука болить. І опухла он як, уся червона...

СТЕЖИНКА 2/14

збори. Коли з’ясували, як усе сталося, виникло запитання: як же покарати Світлану? – Поставити двійку з поведінки! – Викликати батьків! – Змусити помити підлогу в школі! – Виключити з піонерів! Пропозицій, як покарати Світлану, було багато. Говорили все, що тільки спадало на думку. Кожен намагався вигадати покарання якомога тяжче. І тільки Віра мовчки спостерігала за подіями. Вислухавши учнів, Іван Петрович сказав: – Послухаємо Віру. Гадаю, її слово буде вирішальним, тому що вона – потерпіла. Сором’язлива за природою, Віра почервоніла й повільно підвелася з-за парти. Підтримуючи загіпсовану руку, вона сказала:

– Я прощаю Світлані. – Нічого собі! Палець поламаний, уся рука опухла, а вона каже – прощаю! – Дурна, помститися треба! – Ні! Здачі все одно потрібно дати! – почулися з усіх боків обурені голоси. Віра сіла, а клас шумів, неначе розтривожений вулик. Не могли зрозуміти однокласники, як можна пробачити таке зло! Вчитель теж був доволі збентежений несподіваною відповіддю Віри. – Прощаєш? Ну що ж... Тоді й карати Світланку не будемо, – спроквола вимовив він.

На цьому збори закінчилися. Учні швидко розбіглися. Віра теж пішла додому. На серці в неї було легко. Здавалося, що й рука вже не так сильно болить. «Як добре, як приємно не носити в серці зла та помсти, як добре прощати!» – думала вона. Світлана прийшла до школи через день. Кудись зникла її колишня зарозумілість. Винувато поглядала вона на однокласників і трималася

осторонь. Всі мовчали й тільки уважно стежили за Вірою – чи буде вона хоча б якось мститися чи насправді пробачила? На перерві Віра не вийшла з класу, залишилася сидіти за своєю партою. Якось ніяково було їй потрапляти на очі цікавим учням.

– Візьми мою! – дружелюбно запропонувала Віра. Клас завмер. Всі повернули голови в бік Віри. Оце так! Сама писати не може через Світланку, а так розмовляє з нею!

Світлана густо почервоніла, але ручку взяла. Тремтячою рукою вона почала записувати вправу, а думки роєм закрутилися в голові: «Віра ручку дала! В її голосі навіть докору не було... Невже пробачила мені?» Зворушена вчинком Віри, Світлана не могла навіть повірити в те, що сталося. Та й усі учні теж були схвильовані. Здається, навіть вчинок Світлани не так бурхливо сприйняли, як прощення Віри. Десятки очей виказували здивування. І сам учитель на хвилину замовк від несподіванки. Вже на перерві, коли Іван Петрович залишив клас, учні загомоніли. Хто що міг, те й говорив на адресу Світлани. Нарешті Вітя, староста класу, запропонував: – Світлано, ти хоча б вибачилася перед Вірою!

– Скажи спасибі, що вона віруюча, а то було б тобі дуже погано! – зауважив хтось із кутка. І тут звідкись у Віри з’явилася сміливість. Вона підійшла до Світлани і, обійнявши її за плечі, сказала: – Не переймайся, Світланко, заживе моя рука! Мені Ісус простив іще більше, і я прощаю тобі! Малювала Олена МИХАЙЛОВА-РОДІНА

СТЕЖИНКА 2/14

А Світлана, наче заляканий кролик, чекала якогось суду. Однокласники ніби не помічали її, і від цього їй ставало ще важче. Коли пролунав дзвінок на урок, Світлані трохи полегшало. Марно пошукавши ручку в портфелі, вона понурила голову й завмерла: як можна було забути вдома пенал? – Іванова, ти чому не пишеш? – суворо запитав учитель. – Ручку забула, – ледь чутно відповіла Світлана.

Степан ЗАГОРУЛЬКО

Про Iсусову науку Я вам, діти, розповім. Бо про неї треба знати I дорослим, і малим. Автор невідомий

Якщо хтось тебе образив, Вдарив, зрадив, засмутив, В своїм серці біль одразу Відчуваєш, мабуть, ти. Сумно й прикро дуже-дуже, У душі зростає гнів, Та подумай, любий друже, Що б Господь Iсус зробив? Він любив не лише добрих, Навіть ворогів любив, За людей, що Його вбили, Він Отця Свого молив. Всім, хто тебе ображає, Ти за зло добром плати – Ворогів усіх на світі Зможеш так перемогти.

СТЕЖИНКА 2/14

ю оналішо Найдоск зву ту, ю я на ти людино пробача яка вміє іншим.

лодший

Пліній Мо

Малювала Маргарита ХРЕБТЕНКО

Треба нам у світі жити За порадами Його. Брата свого слід любити, Також ворога свого. Вчив Iсус допомагати Бідним, немічним, старим, Вчив ніколи не брехати I не бути гордим, злим. Вчив збирати лиш на небі Гарних справ нетлінний скарб. I промовить Він до тебе: «Ти мені і друг, і брат!» Хто науку цю Христову Втілив у своє життя, Має вдачу пречудову I щасливе майбуття.

СЕНСАЦІЇ 2

НЕ

НА И Д Ю Л

КИМ БУЛА ЦЯ СПРАВДІ?

Його розп'яття викликало землетрус і темряву

НА

ЧУВ Ца р йог пере АНЕ йомо, а ві сліду у д н пл є обр ати ом ть

лі,

зем сій в о а п вал три о щ и. дин о г три

ТВО! С Д О Р О Г А БЛ ь нит за зло і чи із ним

ИВО. Т С О Л И М

ЄДИНИЙ У СВПАОДЄМОКУ! РОДІ ВИ

? ÌÎÐоÅ т с яг

Він пр і море вій, посох с я, щоб цілий овши пилос розсту посуху пройш , іг від народ м ез море, піти . ів чер ч а ідув пересл

Малювала Вікторія ДУНАЄВА

ПЕРШ МУ ИЙ

ЗА ХЧЕНИК РИС

ТА!

Послідовника Христа побивають камінням, а він молиться про те, щоб Бог не поставив цей гріх його вбивцям!

ЗНИК В' Незважаючи на у л ЯЗ те що в'язень ох анц Е був закутий ві оро юги НЬ н н й тис зміг ою в під ! н я в зв оїн е і іл і кинпомітд пут ьни- в, ни увш но п і, ват цю, с и темоися хо- .

6 СТЕЖИНКА 2/14

, ÄÈÍÀ Þ Ë À Ç Ñß ÙÎ ÖÅ ²ÄÊÎÐßªÒÜ Ï ßÊ²É

ній Пророк у вогнен ах оч на і иц колісн ка свого наступниий взят на небо!

Із серії «Фару сильніший за всіх» СТЕЖИНКА 2/14

Пауль УАЙТ

Хлопці уважно спостерігали за тим, як Дауді, помічник лікаря в джунглях, розрізав кавун. – З нами немає близнюків, – сказав Мгого. – Може, пошукати їх? – Так, будь ласка, – кивнув Дауді. Незабаром Мгого повернувся з Калі й Талі. Обидва виглядали понурими. Вони подивилися на кавун, потім перезирнулись і лише тоді помітили, що Дауді спостерігав за ними. Їм стало зрозуміло: він дізнався про те, що вони вкрали та з’їли один із його кавунів. – Прости мені, Дауді, – тихо промовив Калі. – I мені, – пробубонів Талі. Дауді посміхнувся: – Прощаю, звичайно. Підходьте, їжте й слухайте розповідь про прохолодну водойму.

Різнобарвні метелики весело пурхали, влітаючи то в сонячний промінь, то в прохолодну тінь. Шкандибаючи стежкою, носоріг Фару, за звичаєм, невдоволено пирхав.

Нога його все ще нила від болю, після того як він занурив її в гаряче джерело. Маленький мозок в його твердолобій голові також пульсував болем, коли він думав про слона.

З глибокої тіні визирнув гіпопотам Буху: «Дивися, куди йдеш. Попереду улюблена прохолодна водойма слона – найкраще місце для водопою. Там дуже красиво».

Носоріг зупинився. Його маленькі оченята помітили в спокійній, прозорій воді відображення жирафа Твіги, мангуста Джо-Джо та антилопи Дік-Дік.

Очі Фару налилися кров’ю від самого лише погляду на квіти, що ростуть край трав'янистого берега водойми. «Прохолодна, кажеш?» Нога його дуже боліла.

«Так, – кивнув Буху, – це водоймище зовсім не схоже на те місце, куди тебе днями занесло». – «Ти хіба не бачив білу хмару пари?» – запитав Джо-Джо.

Фару повернувся до нього: «Ти що, намагаєшся мене звинуватити?» – «А може, ти вважаєш, що винен слон?» – зауважив Буху. Носоріг насупився. Почулося презирливе гарчання:

«Великий, сильний, мудрий слон! Це той, який говорить: ◊Слухай мене і роби, що я кажу“?! Пхе!»

З незвичайною твердістю в голосі Буху сказав: «Бережись, Фару! Одного разу тобі знадобиться його допомога. Але ти будеш її недостойний, так само як не заслуговуєш її й зараз».

Розлючений носоріг вирвав рогом дерен на березі водойми. Буху продовжував: «Не знаю, чому Нембо піклується про таких, як ти. Це вище мого розуміння».

«Що?! Слон піклується про мене? Хохо, – носоріг увійшов у воду. – Я роблю, що хочу, коли хочу і як хочу». Він занурив голову в воду й рогом, як плугом, почав орати дно.

Нарешті його голова знову з’явилася над водою, і він, злісно гаркнувши, попрямував до берега. Вийшовши з води, Фару озирнувся: «Чиста й прохолодна водойма?

Тепер це брудний вир». Його слова розкотилися луною по джунглях. Носоріг пирхнув на жирафа: «Побачиш Нембо, скажи йому, нехай зав’яже свій хобот вузлом».

Фару потрусив геть крізь колючий чагарник і ледь не врізався в слона. Різко звернувши й підкреслено повернувшись до Нембо спиною, він презирливо посміхнувся йому через плече.

Твіга та інші звірі сумно дивилися на створений носорогом безлад. Всі думали про одне й те саме. «Треба призвести все до ладу», – сказав жираф.

«Так, – підтримав його Буху. – Тут такі ноги, як мої, знадобляться. Я згладжу всі сліди, всі нерівності». Твіга схилив над водоймою довгу шию, витягуючи з середини гілки, водорості й траву.

Дік-Дік виконувала ту ж роботу біля берега. Джо-Джо повертав на місце видерті разом із землею квіти й траву. Буху, стоячи на трьох ногах, четвертою зарівнював усі ями, зроблені носорогом.

«Як добре послужити Нембо, бути йому корисним!» – сказав він, посміхаючись. На ранок, коли вони прийшли на водопій, вода знову була чистою та прохолодною, квіти приємно пахли.

Від брудної роботи носорога майже не залишилося сліду. «Яке чудове місце!» – вигукнув мангуст. «Вірно, – підтвердила Дік-Дік. – Воно й наше, бо ми друзі Нембо».

Мавпочка Коко швидко бігла стежинкою. Зупинившись, вона підібрала кілька камінців і кинула їх у водойму. Їй подобалося, як вони звучно плюхались у воду.

СТЕЖИНКА 2/14

Гіпопотам замовк, щоб віддихатися, а Джо-Джо тихо прошепотів: «Він виголосив більше слів на одному подиху, ніж будь-коли раніше».

СТЕЖИНКА 2/14

Її веселе бурмотіння перейшло на крик, коли хтось іззаду схопив її за хвіст і, відтягуючи, приглушеним голосом сказав: «Гей, мавпо, припини! Це водоймище слона».

Коко підібгала хвіст і, звернувшись до Буху, сказала: «Не вказуй мені, незграбний йолопе! Я буду робити, що хочу, коли хочу і як хочу».

«Так, ясно, кого ти слухала. Адже я намагався зупинити тебе, щоб ти не робила в цьому прекрасному місці те, чого не слід робити. I ти це знаєш».

Коко показала йому язика й видерлася на пальму. Коли всі віддалилися й, здавалось, ніхто її не бачить, вона зістрибнула й почала кидати у водойму грудки бруду.

Відламавши пальмову гілку, Коко занурила її в воду і, водячи нею в різні боки, скаламутила воду. Посміхаючись, вона вирвала з коренем квіти, які росли біля берега.

Разом із пальмовою гілкою Коко кинула квіти у воду. Відступивши на крок від берега, мавпочка милувалася своєю роботою. I раптом вона помітила слона Нембо, що стояв за її спиною.

Коко стрибнула на найближче дерево і, перестрибуючи з гілки на гілку, поквапилась сховатися. Нарешті, неабияк стомлена, вона сховалась у дуплі баобаба.

Минали дні, і ось настав день народження Коко. Мавпочка сміялася від радості й співала: «З днем народження мене! Приходьте до мене! З днем народження, Коко! Є подарунки для тебе!»

У цей момент крізь гілки просунулася голова Твіги: «З днем народження, Коко!» Мавпочка стрибнула йому на шию і, сміючись, сказала: «Це мій перший день народження цього року.

Тепер їх у мене буде два. Тоді я скоріше підросту». – «Мавпяча мудрість, – посміхнувся Твіга. – Я прийшов сказати, що Нембо хоче бачити тебе». Коко зістрибнула й кинулася навтьоки.

Під пальмою-парасолькою вона зустріла антилопу Дік-Дік. «Коко, з днем народження! Ось тобі подарунок». Між маленькими ріжками антилопи лежав жовтий фрукт.

Коко одразу ж схопила його: «Спасибі, Дік-Дік, дуже приємно». Поки вона їла, панувало мовчання. Потім Коко сказала: «Дні народження – чудова річ!

«Нембо хоче вручити тобі подарунок», – сказала Дік-Дік. У розмову втрутився Джо-Джо: «Але ти його не заслужила. Згадай, що ти зробила з його водоймою».

«Нічого я не зробила», – заперечила Коко й раптом згадала, що слон усе бачив. Вона побігла стежкою, сумуючи про те, що день народження видався не таким гарним, як їй хотілося.

Однак печаль змінилася радістю, коли вона побачила Буху, який, широко посміхаючись, ішов їй назустріч. «Вітаю, Коко! Я припас для тебе кавуна».

«Спасибі, Буху! Обожнюю кавуни. Відтепер буду відзначати дні народження чотири рази на рік». Але Буху, облизуючи губи, не слухав її: «Розумієш, нам, гіпопотамам, не так просто що-небудь нести.

Тому я поклав кавун собі в пащу й через неуважність, розумієш, почав жувати. Який аромат! I смак відмінний!» Коко втупилася в нього, прикривши лапками рот.

«Ти з’їв мій кавун?!» – вигукнула вона. «Так, – підтвердив Буху. – Він виявився таким смачним... Не сумуй, Коко, адже головне, що я про тебе сьогодні згадав.

До речі, ти чула, що слон хоче тебе бачити?» Мавпочка скорчила пику й пішла. «Вона не варта кавуна, – пробурмотів Буху, хитаючи головою, – не варто було приносити його».

За поворотом Коко ледь не наштовхнулася на слона Нембо. Вона зупинилась, навіть спробувала втекти, але ноги в неї підкосилися, в горлі пересохло.

Коко хотіла щось сказати, але в пам’яті ожила картина скаламученої водойми й слона, що дивиться на неї. «З днем народження!» – пролунав доброзичливий голос. Коко потупила очі й прошепотіла: «Спасибі...»

«Поглянь, – сказав Нембо, – у мене для тебе подарунок». Коко підвела очі й побачила простягнуте до неї гроно гарних, стиглих бананів. Вона простягла лапку, але потім похитала головою.

«Я створила безлад у водоймі, Нембо. Прости, – сказала вона ледь чутно й, помовчавши, додала: – Я не варта цього подарунка». – «Знаю. Але я хочу зробити тобі подарунок, тому що люблю тебе.

СТЕЖИНКА 2/14

Гадаю, в майбутньому їх у мене буде три на рік». Дік-Дік розсміялася: «Ти чула, що слон тебе шукає?» – «А навіщо я йому потрібна?» – запитала Коко, зображуючи здивування.

Ти попросила вибачення, і я прощаю тобі, але банани я зірвав для тебе раніше». Коко відчувала себе ніяково. «Спасибі, Нембо!» Вона дивилась на гроно бананів, яке було розміром майже з неї.

«Величезне спасибі! – посміхнулась Коко. – Я повернуся до водойми, щоб призвести її до ладу». Очі слона сяяли. Але Коко цього не помітила – вона все ще відчувала відчайдушну незручність.

СТЕЖИНКА 2/14

– Уявіть собі людину, яка ніколи не куштувала кавуна, – сказав Дауді. – Вона ніколи не дізнається, якого задоволення була позбавлена, поки не покуштує. Всі погодилися з ним. Дауді вів далі: – Є таке слово, яке містить у собі цілий світ прекрасного. Розуміння його можна порівняти з першою пробою найсмачнішого кавуна. – А що це за слово? – запитав Гулу. – Благодать. Це ні з чим не порівнянний дар, причому абсолютно незаслужений. Дар, який не можна заробити, який не залежить від наших справ і вчинків. – У чому він полягає? – запитав Мгого. – У тому, що через смерть Iсуса на хресті Бог пропонує нам прощення, милість, благість і життя вічне. Калі й Талі почекали, поки інші пішли, потім Калі сказав: – Дауді, ми не заслужили кавуна... – Але ти нам простив крадіжку, – додав Талі. – Я дуже люблю вас, – посміхнувся Дауді, – ось чому я простив вам і пригостив вас кавуном. – Тепер я починаю розуміти, що означає благодать, – сказав Калі. – Ми не заслужили, але ти нам все одно дав. Хлопці почали підбирати розкидані по землі кавунові кірки. – Знаєш, Калі, ми з тобою заслужили інше, але, на щастя, цього не отримали, – сказав Талі, потім тихо додав: – Добре бути прощеним!

Малювала Юлія ПРАВДОХІНА

Несучи стежинкою банани, Коко подумала: «Я розділю їх із Буху, Твігою, Дік-Дік, Джо-Джо, а також із Фару, якщо його зустріну». Так вона і вчинила. Це був найкращий у її житті день народження!

орада

п Корисна

дар, асіння – Боже сп зовсім якого ми жили. не заслу е ц й дар. Прийми

Склала Наталка ЯНЦО

Розв’яжи завдання та запиши результати. Перенеси пронумеровані відповідно отриманим числам слова на лінії над відповідями, і ти дізнаєшся, що сказав Iсус людям, які привели до Нього жінку, що згрішила.

1+2=

1+4=

100–90=

3+3=

73–69=

9–1=

1 – неї 2 – кине 3 – Хто

4 – нехай 5 – з вас 6 – гріха

7 – каменем 8 – перший 9 – на 10 – без

10–3+2=

100–99=

3+4=

4–4+2=

По горизонталі: 2. Апостол, який ішов по воді до Iсуса. (Мт. 14:28–32) 3. Як звали дружину священика Захарії? (Лк. 1:5) 6. Як звали брата Марії та Марти? (Iв. 1:11) 7. Жінка-пророчиця в Iзраїлі. (Суд. 4:5)

По вертикалі: 1. Iм’я нашого Господа і Спасителя. 2. Назва свята, в яке Iсус помер та воскрес. (1 Кор. 5:7) 3. Дружина Адама. (Бут. 2:20) 4. Цариця, що врятувала свій народ. (Ест. 8) 5. Що було на початку? (Iв. 1:1) 8. «I ти, Віфлеєме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з'явиться __________, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський» (Мт. 2:6).

СТЕЖИНКА 2/14

А Склала Марина ІВАНОВ

Залишений матір'ю, але знайдений Богом

СТЕЖИНКА 2/14

Мене звуть Стівен Лунгу, родом я із Зімбабве. Коли я був дитиною, мою країну називали Родезією. Мій батько багато пив і бив нас, дітей та маму. Він пропадав цілими місяцями, а коли з’являвся, то наводив страх і жах на свою сім’ю. До школи я не ходив – не було грошей. Коли мені було сім років, мама поїхала зі мною на ринок у далеке місто. Там вона залишила мене біля одного з прилавків і сказала, що скоро прийде. Але вона не повернулася – вона покинула мене. Ночував я під мостом, зарившись у нагрітий за день пісок, а їв те, що знаходив у сміттєвих ямах. Часто я заходив у райони, де жили білі багатії, що їздили на розкішних автомобілях і мешкали в красивих будинках, оточених квітучими садами. Я харчувався їхніми недоїдками і носив їхні обноски. Друзів у мене спочатку не було, але потім із таких самих, як я, безпритульників утворилася вулична зграя. А коли мені було 13 чи 14 років, я став ватажком цієї зграї злодіїв і розбійників під назвою «Чорні тіні». Ми обкрадали магазини й вечорами, озброєні ножами, грабували запізнілих перехожих.

Потім до нашого міста приїхали агітатори, які розповіли нам, що ми можемо відібрати багатство в білих багатіїв і жити в їхніх будинках, їздити на їхніх машинах. Для цього потрібно було ненавидіти християн, навчитися кидати бомби й підривати магазини та банки. Так я, в боротьбі за права чорних, став марксистом, а потім – керівником групи терористів із дванадцяти таких самих, як я, підлітків.

він молився. Потім проповідник сказав: «Саме таких, як ти, Ісус прийшов спасти!» У наметі піднімалися клуби диму, з усіх боків на нас летіли клапті палаючої тканини й каміння, а я молився Ісусові Христу, просив, щоб Він мені пробачив і прийняв мене. І в моє серце прийшли мир і радість. Такого я ніколи раніше не відчував! Так я став християнином. Я пішов у поліцію, здав револьвер і віддав бомби, які все ще носив із собою. Після тривалого допиту мене відпустили, а один поліцейський дав мені грошей на мою першу Біблію. Я вирішив навчитися читати й писати. Ох і важко ж це було! Але в мене був дуже гарний і терплячий учитель. Потім я вступив до біблійної школи й став вуличним проповідником. А за кілька років – навіть викладачем у біблійній школі. Бог подарував мені чудову дружину й дітей. Зараз я живу в Малаві й служу Богові як пастор церкви. Іноді мене запрошують виступати на конференціях і розповідати людям, як Бог перетворив терориста на проповідника Євангелія. І ось що я іще хотів сказати. Я довго шукав свою маму – і нарешті знайшов її. Вона дуже просила простити їй те, що вона кинула мене в дитинстві. Я їй, звичайно ж, давним-давно пробачив, і вона до самої смерті жила в моїй родині. Вона теж прийняла Ісуса Христа своїм Спасителем. Розповідь Стівена ЛУНГУ записав Вальдемар ЦОРН

СТЕЖИНКА 2/14

Одного разу ми вирушили в місто, щоб підірвати банк. Ми проходили повз великий намет, де відбувалися збори християн. Я вирішив, що це прекрасна можливість – помститися відразу декільком тисячам ненависних мені християн. Давши наказ своїй групі оточити намет і чекати моєї команди, я зайшов подивитися, чим же ці християни займаються. На сцені посеред намету стояв молодий чоловік із Південної Африки і говорив про Ісуса Христа. Він розповідав, що Ісус був звичайним теслею і жив серед народу, поневоленого римлянами; що багатії та можновладці ненавиділи Ісуса, бо Він викривав їхнє лицемірство та жадібність, дружив із «покидьками суспільства». А коли проповідник сказав, що ці люди розіп’яли Ісуса і Він помер за гріхи всіх людей, я раптом зрозумів, що Він помер і за мої гріхи. Адже скільки лиха я заподіяв людям! З пакетом, в якому були запальні бомби, я пройшов уперед, до цього молодого проповідника. Не доходячи до нього, я впав на коліна й запитав у нього: «Чи може Бог прийняти такого, як я, грішника?» Проповідник хотів щось сказати, але в цей час з усіх боків на намет і присутніх там людей полетіли пляшки із запальною сумішшю та каміння. Це була робота моїх хлопців – їм набридло чекати на мій наказ. Люди почали в паніці вибігати з намету. А я стояв на колінах і дивився на проповідника. Навколо все було у вогні, але він не тікав, а мовчки дивився на мене. Мені здалося, що

СТЕЖИНКА 2/14

Розповіді з історії християнства

Сергій САННИКОВ

Павлик, міцненький малюк років п’яти, стояв на доріжці парку й тримав у руках паровозика, якого йому нещодавно подарували. Паровоз був зовсім як справжній, навіть колеса крутилися. Несподівано до нього підбігла незнайома дівчинка – зовсім маленька, кіски в обидва боки, й почала виривати в нього з рук паровоз: «Дай, я хочу пограти!» Павлик, здається, навіть не ворухнувся, але непрохана гостя продовжувала свої відчайдушні спроби. І раптом ззаду, наче з-під землі, з’явилась її мама, яка закричала: «Людо, припини! Він же зараз тебе поб’є!» Тоді Павлик простягнув дівчинці паровоз і мирно запропонував: «Візьми, пограйся». Мама дівчинки від Поселення духоборів у Грузії, 1893 р. подиву зупинилась і тихо сказала: «Дивний хлопчик. Або не від світу цього». У XVIII–XIX століттях в Російській імперії, де Зазвичай ми говоримо слова «не від свіофіційно всі російські піддані зобов’язані були ту цього», коли зустрічаємо дивака, який, належати до Православної церкви, з’явилося замість того щоб неухильно прокладати сочимало таких «дивних людей», які не хотіли бі шлях, поступається місцем, замість того зводити віру до виконання обрядів, а шукали щоб битися, усміхається. Такі люди зазвичай особистого спілкування з Христом. не дивляться новини й не знають результати Так з’явилися молокани, які хотіли в своєостаннього футбольного матчу, зате від них му житті керуватися тільки Словом Божим, віє добротою і з ними приємно спілкуватися. «чистим словесним молоком»; духобори, які Вони не п’ють пиво, не бешкетують, не криорієнтувалися на особисті одкровення Духа чать... Якісь дивні. Святого й на пророцтва, і багато інших богоТакі люди завжди були на Русі. у Іноді їх шукачів. називали блаженними, іноді сектанектанктаншукачі чі Державна влада суворо розправлялася з ними, священики тами, іноді розкольниками. Вони они пра називали їх сектантами, штунне вписувались у звичайний й н дистами, відступниками. Над стандарт поведінки, їх цураними влаштовували самосулися, лаяли, але в душі поди, карали різками, відбирали важали. Відомий російський дітей і потім насильно відправписьменник Микола Лєсляли в монастирі на перевихоков писав про них так: «Хто вання. Але сектанти молилися Біблію прочитав і ◊до Христа а в дочитався“. З таких резонних них про кривдників і всім розповідали: пр «Христос любить вас і нам повелів вчинків суворо питати не можож«Хр на; але зате такі люди, як юроРосійські молокани любити один одного». Так формувався євангельський рух у Росії. диві, – вони чудять, та нікому у Вінніпегу, 1905 р. І хоча багато з цих груп не зовсім не шкодять, і їх не бояться».

точно розуміли Писання, всі вони готували пробудження, яке почалося в Російській імперії в другій половині XIX століття (на Кавказі, в Україні та в центрі Росії). На Кавказі, в місті Тифлісі (тепер це місто називається Тбілісі), першим хрещеним по вірі в 1867 році був Микита Воронін. В Україні було багато місць, де люди, читаючи Біблію, прийшли до євангельських поглядів. Найперше пробудження відзначене в селі Основа, поблизу Одеси, де трудилися брати Онищенко й Ратушний. Дуже активно розвивався євангельський рух у селах неподалік від нинішнього Кіровограда, де Юхим Цимбал прийняв хрещення в 1869 році. Цікаво починалось євангельське пробудження в столиці Російської імперії – Петербурзі. Тут воно охопило головним чином знатних і високопоставлених людей, так званий вищий світ. Почалося все з англійця, лорда Гренвіля Редстока, який приїхав до Петербурга в 1874 році. Поводився він дуже

дивно – не грав у карти, не танцював на балах, сідав десь у куточку й починав проповідувати. Очевидці говорили, що лорд Редсток був зовсім не красномовний і навіть нудний проповідник, який просто читав Писання й пояснював біблійну істину про покаяння. Але багато високоосвічених людей – князів, графів і герцогів – каялися завдяки його проповідям. На відміну від багатьох відомих проповідників того часу, Редсток приваблював не красою слова, а силою духу, яка від нього виходила. Так євангельське пробудження почалося в Петербурзі й поширилося потім на інші міста.

Ви д Ти фліса. Художник І. Айвазовський, 1869 р.

СТЕЖИНКА 2/14

Ми ки

нін Воро а т

Пресвітер М. Ратушний проповідував у селі Основа

Текст і фотографії Тетяни ГОЛОВИНОЇ

ефірне масло, а також рослинний жир (до 60%), білкові речовини, вітаміни. Але якщо ти зустрінеш мене в горах, у дикому вигляді, – краще не ласувати моїми плодами, вони можуть виявитися отруйними. А ядерця (насіння) культурних сортів використовують у солодкій випічці – запитай маму чи бабусю, вони вже точно знайомі зі мною! Горішки подають до столу й у підсмаженому вигляді – з цукром або сіллю, а масло використовують при виготовленні кращих сортів мила, лікувальних і косметичних мазей, які пом'якшують шкіру та мають протизапальну дію. У березні в містечку Гіммельдінген (РейнландПфальц, Німеччина) проходить щорічне свято цвітіння... Ой, мало не прохопився, як мене звуть! Утім, ти вже, напевно, зрозумів, що я – мигдалеве дерево! А фото – із Гіммельдінгена! Як сказав відомий німецький письменник Крістіан Моргенштерн, «іноді потрібно подивитися сто разів, і навіть тисячі разів, щоб посправжньому побачити».

СТЕЖИНКА 2/14

Я дуже красиве невисоке дерево й належу до шляхетного сімейства трояндових, а моя найближча родичка – слива. Зазвичай мої плоди називають горіхами, хоча насправді вони схожі на великі сливові кісточки. Я таке гарне, що, напевно, красивіше за мене немає нікого, особливо в березні, коли мене вкривають білі, рожеві й червоні квіти. А їх пахощі такі ніжні! Ой, що ж це я вихваляюся! Адже знаю, що не можна бути гордовитим і пихатим... Кажуть, наша батьківщина – Середземномор'я і Середня Азія. Там нас вирощували за багато століть до Різдва Христового. Звідти ми прийшли в Китай, Крим і на Кавказ, а потім на Балкани й у південну частину Німеччини. Ми навіть перепливли океан (звичайно, на кораблі) і потрапили до Каліфорнії (США). Ти вже, напевно, зрозумів, що ми дуже любимо сонце й тепло. Хоча, якщо доведеться, можемо витримати й морози, але тільки не весняні, коли ми всипані квітами. Бр-р-р... Краще яскраве сонечко й чисте повітря! Наприкінці червня – початку липня зазвичай дозрівають мої плоди. Мойсеєві було 120 років, коли він помер, а ми доживаємо часом навіть до 130 років. Справжній тобі вік патріархів! Ядра моїх кісточок не пахнуть, але якщо їх подробити – відчуєш ніжний аромат. Тому що вони містять ароматне

Малювала Катерина ПРАВДОХІНА

«Iсус перед Пилатом» Сергій ОЛІЙНИК «Iсус» Оксана МЕЛЬНИК

и нн т р Ка

«У Гетсиманському саду» Олександр НАУМЕНКО

а галер ея

СТЕЖИНКИ «Христос Воскрес! Радійте, діти!» Виставку з такою назвою підготували до свята Великодня вихованці спеціальної школи-інтернату селища Гришківець Бердичівського району Житомирської області. Автори малюнків – діти з особливими потребами, пов'язаними зі станом здоров'я. Вчитель малювання Ганна Владиславівна Громницька дуже любить своїх вихованців і завжди їм допомагає, підказує, навчає. Тому її учні зробили такі чудові малюнки.

«Гробниця порожня. Христос Воскрес!» Микола ДРОЗД

«На горі Голгофі» Валентина ОЛЕКСІЄНКО

СТЕЖИНКА 2/14

Подивіться на фото: виставка, біля малюнків їх автор та всі учасники виставки з дипломами журналу «Стежинка».

З пошти «Стежинки»

У Бердичеві «Стежинка» завітала до ще однієї загальноосвітньої школи-інтернату. Там живуть і навчаються творчі, талановиті діти. Малюнки для виставки «Великдень очима дітей» передала в редакцію журналу вчитель малювання Зоя Францівна. Ці роботи виконані в різних техніках живопису та графіки.

«Вхід Господній в Єрусалим» Катерина РИБИНСЬКА

«Вечеря Господня» Раїса КОВАЛЬЧУК «Молитва Господа в Гетсиманському саду» Михайло МАКСИМЧУК

му саду» «Молитва в Гетсимансько В'ячеслав РЕВЧУК

«Iсус перед римським пра вителем» Катерина ОРЛОВСЬКА

СТЕЖИНКА 2/14

«Розп'яття Iсуса на Голгофі» Катерина ДУБЕНКО

«Вознесіння Iсуса» Максим ЗIНЧУК

«Iсус з'являється Марії Магдалині» Iрина КЛИМЧУК

На фото: автори малюнків з дипломами журналу «Стежинка»

Спробуй і ти, любий читачу, намалювати малюнок на біблійну тему самостійно, не перемальовуючи ілюстрації з «Дитячої Біблії». Надішли свій малюнок на адресу редакції в Києві. Найкращі малюнки ми надрукуємо в нашому журналі. Бажаємо тобі творчого натхнення та успіху!

«Вознесіння Господа» Анастасія СОЛОП

У ТАБОРІ

До табору приїхало мало дітей. I всім було нудно. Діти грали в ігри, читали книги, але дуже скоро їм це набридло, і вони рано вклалися спати. Вночі хлопці прокинулися від гучного гуркоту. Була гроза. Лише Василько спокійно спав. Хлопці розбуд или його. Василько запитав: «Що таке? Навіщо ви мене розбуд или?» – «Гроза!» – крикнули хлопці. «А чому ти від такого шум у не прокинувся?» – запитав Вовчик. «Тому що я ввечері молюся Богові: ◊Боже, збережи мене цієї ночі“». – «Хто такий Бог?» – запитав Сашко. «Бог – наш Творець. Він створив нас і все навкол о нас. Він віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто віру є в Нього, не загинув, але мав життя вічне», – відповів Василько. Ще багато запитань ставили хлопці Вас илькові. А про грозу й забули. Наталка ХОМИЧ, 11 років , Білорусь

2/2014 Християнський журнал для дітей молодшого та середнього шкільного віку Виходить шість разів на рік Засновник: Українське місіонерське товариство «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090 Головний редактор Ельвіра Цорн Відповідальний редактор українського випуску В. Новомирова Художній редактор I. Козіна Підписний індекс: 06597

ЗАШИФРОВАНИЙ ВIРШ Склала Світлана КОРНIЙЧУК

Тираж 29 400 прим. Розповсюджується безкоштовно усім бажаючим Адреса редакції: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090 Телефон: (44) 296-86-39; факс: (44) 296-87-73; e-mail: sns@sns.org.ua Журнал зареєстровано в Державному комітеті ЗМI України; реєстр. № КВ 6658 від 30.10.2002 Видавець: УМТ «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090 С. 18–22: © Paul White Productions, переклад з англійської Олександра Сибільова

Номер підписано до друку 18.01.2014 Надруковано ТОВ «Новий друк», вул. Магнітогорська, 1, м. Київ, Україна, 02660

Відповіді ді

Оформити підписку та надсилати кореспонденцію і матеріали можна за адресою: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090

До стор стор. 2: Прощення Прощення. До стор. 10: ХТО СПИТАВ: 1. Народ. 2. Петро. 3. Багатий юнак. 4. Учні. 5. Первосвященик. 6. Пилат. ДIЗНАЙСЯ, ХТО ЦЕ: Віслючок. До стор. 17: Iсус, Син Божий (Мт. 27). 2. Давид (1 Сам. 24). Iлля (2 Цар. 2). 4. Мойсей (Вих. 14). 5. Степан (Дії, 7). 6. Петро (Дії, 12). До стор. 23: ТРОХИ МАТЕМАТИКИ: «Хто з вас без гріха, нехай перший на неї каменем кине» (Iв. 8:7). КРОСВОРД. По горизонталі: 2. Петро. 3. Єлисавета. 6. Лазар. 7. Девора. По вертикалі: 1. Iсус. 2. Пасха. 3. Єва. 4. Естер. 5. Слово. 8. Вождь. До стор. 31: ЗАШИФРОВАНИЙ ВIРШ: «Я в серці своїм заховав Твоє слово, щоб мені не грішити проти Тебе» (Пс. 119:11).

Пожертвування можна надсилати: УМТ «Світло на Сході», код 14300272, р/р 26008286434001 в КГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» м. Києва, МФО 321842; адреса: Київ-1, 01001 © УМТ «Світло на Сході», 2014 ISSN 2194-3796 Комп’ютерна верстка: Костянтин Суліма На першій сторінці обкладинки: фото © Monkey Business Images/shutterstock.com

www.tropinka.eu

Валерій ШУМИЛІН Переклав Степан ЗАГОРУЛЬКО

Віталій КРИВЕНКОВ

[Натхненно]

ка - є страх, і ра - дість ллєть - ся з ви - со - ти: «Здій - сни - лось чу - до ше за Ним. По - слу - хай, ллєть - ся

тос тос тос

із із із

вос - крес! вос - крес! вос - крес!

Хрис - тос Хрис - тос Хрис - тос

вос - крес!» вос - крес!» вос - крес!»

І І І

із із із

ра ра ра

не - бес: «Хрис - тос вос - крес! Хрис - тос не - бес: «Хрис - тос вос - крес! Хрис - тос не - бес: «Хрис - тос вос - крес! Хрис - тос

не - бес: чу - дес: не - бес:

вос вос вос

«Хрис Хрис «Хрис -

дість ллєть - ся дість ллєть - ся дість ллєть - ся

крес!» крес!» крес!»

Малювала Вікторія ДУНАЄВА

1. Спі - ва - ють дзво - ни у сер - цях, у - мить з ду - ші ті 2. По - глянь - те, лю - ди, гроб пус - тий, і ан - гел ка - же 3. I - су - су сер - це від - чи - ни, зав - жди пря - муй ли-