Дитячий християнський журнал «Стежинка» № 140 by Христианская периодика

ISSN 2194-3796

дитячий християнський журнал

4 2014

рну е в а з Я га носоро рі на ста и не шляхи. Т иш підкор і, об його с допоки е він буд і з ходити ! слоном

Кожний квадрат з'єднаний лінією ечків. з одним із круж Щоб прочитати слово, треба ери поставити літ в належному чи порядку. Прямую си не лініями, пере їх із квадратів у кружечки. Отримане слово о підкаже тобі, пр му що йдеться у цьо . номері журналу

Малювала Вікторія ДУНАЄВА

СТЕЖИНКА 4/14

Ь І

Оленко, давай-но Ти правильно я, не розв’язуючи, відгадав, Петрику. скажу тобі на вухо, щоб не Мені цікаво виказати іншим, про що цей номер довідатись, зрозумів «Стежинки». А ти розв’яжи нарешті носоріг Фару, завдання й скажи мені, хто його справжній чи я правий. друг, чи ні. Проте я все ж таки почну читати журнал з першої сторінки й буду читати все по порядку.

Любов ЛАЗЬКО Переклала Олена МІКУЛА

КРАПЛИНКА Від великих до найменших В небесах планет, зірок, Від величних океанів До малесеньких річок; Від високих гір могутніх До піщинок у морях, Від дубів та кедрів дужих До травички у полях; Від слона та динозавра До найменшого жучка – Все це Господа творіння, Над усім Його рука. Я, мов з джерела краплинка, Порошинка на вагах, Але дивиться на мене Бог мій, що на небесах. Захист Свій дарує й сили I підтримує усіх, Хто повірив Його Сину I не любить зло та гріх. Я краплинка, та про мене Пам'ятає Бог завжди, Бо для Нього найдорожче Я творіння на землі.

СТЕЖИНКА 4/14

ь– вірніст и и т а іг Збер ізнат ота, п це чесн – це честь. ь вірніст ія Мар , а нб х Еше р е ниця Ебн ьмен с и фон п а к

рійсь

авст

СТЕЖИНКА 4/14

Світлана ЯРОШЕВИЧ

Малювала Олена МИХАЙЛОВА-РОДІНА

Сенді обожнював село. Щоліта мама відвозила хлопчика на ферму до бабусі та дідуся. Сенді прокидався дуже рано, щоб не пропустити початок дня, який завжди здавався таким багатообіцяючим. Ледь розплющивши очі, хлопчик уже стояв на ногах – та й не було жодного бажання валятися в ліжку, коли ранок манив його на подвір’я особливим ароматом свіжості. Джинси, протерті на колінах, сорочка в блакитну клітинку, шийна хустинка, старий бабусин капелюх, трохи фантазії – і луг в заплаві річки перетворювався на пасовисько з коровами, а Сенді – на відважного ковбоя, що закидає ласо на шию уявного лютого бика. За голову бика правив великий камінь, що невідомо звідки тут узявся. А вечорами, коли втомлене сонце спускалося з небосхилу й ховалося за лісом, щоб там переночувати, бабуся розповідала хлопчикові дивовижні історії з Біблії. Затамувавши подих і широко розкривши зелені очі, обрамлені золотавими віями, Сенді переходив разом із ізраїльським народом Йордан, піднімався з Мойсеєм на гору Синай, оплакував

дійсно дуже красиві створіння. Особливо Фреді любив, коли бабуся смажила їх на сковороді. Там, у крапельках оливкової олії, блискуча скоринка була насправді дуже красива й апетитна. А як смачно вона хрумтіла на зубах! Лапи оближеш! І хоча хлопчик і собака розуміли красу кожен посвоєму, це не заважало їм знаходити спільну мову. Адже Сенді теж любив рибалку та смажену рибу. Вечорами, наприкінці літа, коли стояла прохолодна погода, у вітальні розпалювали камін і при тьмяному світлі свічок пили ароматну каву, мелену в ручній кавомолці. А вірний і відданий Фреді, вибачливо дивлячись на Сенді, укладався біля ніг дідуся й ліниво позіхав, насолоджуючись теплом домашнього затишку. І тоді, бувало, починалася розповідь дідуся про те, як вони з Фреді ходили на лисицю, як розплутували «петлі» зайця та як зустріли ведмедя-шатуна. ...Той вечір Фреді запам’ятав назавжди. Уся їхня невеличка родина сиділа біля каміна, де потріскували сухі дрова, кидаючи

СТЕЖИНКА 4/14

разом із Яковом зниклого Йосипа, біг разом із учнями до гробниці, щоб побачити воскреслого Ісуса... Але найбільше хлопчикові подобалося, коли бабуся розповідала про друге пришестя Спасителя. Адже одного разу це станеться, і тоді Сенді на власні очі побачить Того, Хто зробив для нього так багато, Друга, Який заради його порятунку помер у далекій ізраїльській землі. В іграх і забавках, які хлопчик вигадував щодня, його супроводжував дворовий пес Фреді – старий і досвідчений товариш, не позбавлений, однак, щенячої грайливості. Фреді віддано любив хлопчика й намагався вгадати будь-яке його бажання, щоб догодити Сенді й порадувати його. Надвечір, втомившись, друзі сідали на березі річки й спостерігали, як риби веселими зграйками та поодинці снували тудисюди у своїх риб’ячих справах. – Поглянь-но, Фреді, які вони красиві, блискучі! – говорив Сенді, звертаючись до свого приятеля й водночас гладячи того по голові. Фреді притискав вуха, закривав очі й махав хвостом, погоджуючись, що риби –

СТЕЖИНКА 4/14

відблиски на обличчя людей. Кіт Герд, усіма обожнюваний, облізлий від старості, немов побитий міллю комір, беззубий, але самовпевнений, з гідністю сидів на колінах у бабусі й тихо муркотів. Бабуся швидко перебирала спицями, ніби підігруючи улюбленцю, – вона в’язала вовняні шкарпетки. Дідусь задумливо дивився на жадібні язики полум’я, прислухався до тріску жаринок і повільно надпивав гарячу каву. Сенді дивився то на бабусю, то на дідуся, очікуючи цікаву історію – неодмінний атрибут проведення часу біля каміна. І коли хлопчик, нетерпляче зітхнувши, засовався на стільці, бабуся, посміхнувшись лише куточками губ, промовила: – Ну що, Сенді, хочеш почути історію? Сенді ствердно кивнув і подивився на Фреді, який, прислухаючись до бабусиного голосу, підняв сіре вухо. – Ну то слухай. І Сенді, підперши підборіддя, знову поринув у світ, який йому малювала уява. Він бачив Ісуса на горі, коли Він прощався з учнями. Бачив обличчя учнів, на яких відбивались і любов до Вчителя, і жаль про те, що настав час прощатися, і нерішучість, невпевненість у тому, що вони зможуть піти по всьому світу й проповідувати Євангеліє. Сенді переживав разом із учнями Ісуса. Хлопчик думав про те, як часто перечив бабусі, грубив дідусеві, ображав маму, забуваючи виконати її доручення. Адже його життя – це його проповідь. І яке в нього життя, така й проповідь. Чи виконує він свої маленькі обов’язки, чи ретельно готує домашні завдання, чи ввічливий завжди й з усіма? Все його хлоп’яче життя і є його свідченням, яке

не тільки чують, але й бачать ті, хто знаходиться поруч, хто, можливо, ще нічого не знає про великого Спасителя... Коли Сенді став на коліна біля свого ліжка, гаряче бажання його серця знайшло словесну оболонку. Він дуже щиро просив: «Боже, я так хочу бути готовим до зустрічі з Тобою! Хочу своїм життям проповідувати Твоє Євангеліє – до Твого чудового пришестя! Але боюся, що мені бракуватиме сили... Адже скільки разів я намагався змінитися, і в мене не виходило. Допоможи мені, як Ти допоміг Своїм учням подолати сумніви й невпевненість. І дай мені мудрість і силу бути гарним проповідником, щоб, коли Ти прийдеш, – а Ти ж прийдеш несподівано, – світильник мого серця горів. Допоможи, щоб у моєму серці завжди було бажання бути слухняним, старанним у навчанні та щоб я ніколи й нікому не говорив поганих слів. Амінь».

І раптом кілька дорогоцінних каменів відірвалися від чорного небосхилу й скотилися вниз, за обрій. Потім іще кілька... О, це було так незвично! Такого бабуся ще ніколи не бачила. В онімінні вона стежила за тим, як іще ціла жменя яскравих зірок була кинута на землю невидимою рукою. Під враженням від побаченого, бабуся квапливими кроками піднялася сходами, відкрила двері в кімнату онука й закричала: – Сенді, підводься! Господь іде! Хлопчик схопився, протираючи заспані очі й міркуючи, що б означали слова, сказані бабусею. Нарешті сенс дійшов до нього, і він радісно вигукнув: – Бабуся, я готовий! – Ходімо швидше! На дворі вже стояли дідусь і сусід, якого розбудила дружина. Вони з подивом дивилися на зоряний дощ, що розсипався на крапельки, які яскраво горіли на нічному

СТЕЖИНКА 4/14

Якби Сенді не був такий заглиблений у молитву, він би почув, як рипнули, відкриваючись, двері і, обернувшись, побачив бабусю, що зупинилась на порозі. Вона уважно прислухалася до слів онука, в розчуленні змахнувши сльозу. Щоб не бентежити хлопчика, старенька тихо закрила двері, як тільки почула, що він закінчив молитву. А Сенді, ледь його руда чуприна торкнулася подушки, одразу ж заплющив очі й заснув міцним сном хлопчини, що набігався за день. Бабусі не спалося. Вона вийшла на подвір’я, щоб помилуватися зоряним небом. Який величний і прекрасний купол, встановлений над землею всемогутньою Божою рукою! Зірки, подібно до коштовних каменів, являли чудесний, хитромудрий візерунок на оксамиті неба. Багаті шати, гідні краси нашої планети, так пасували їй і так підкреслювали її царствені обриси!

СТЕЖИНКА 4/14

небі. Через деякий час вони зникали, щоб дати місце новим, які одразу ж, але в іще більшій кількості, наздоганяли своїх падаючих сестер. Зібралося багато людей. Деякі жінки та діти плакали. Але тільки не Сенді. Він знав, що з учорашнього дня Ісус – його Друг. А друг – завжди бажаний гість! І хлопчикові було абсолютно не страшно, тому що все погане, що він робив раніше, його Друг простив йому, і більше ніщо не стояло між ним та Ісусом. Жодний поганий вчинок не розділяв їх. Сенді вдивлявся в падаючі зірки, намагаючись розгледіти Господа. Він уже уявляв собі, якою чудовою та радісною буде їхня зустріч! Зірки продовжували падати, але вже не так часто й не в такій кількості. І коли останній яскравий вогник накреслив похилу лінію і зник за лісом, Сенді сумно зітхнув: – Бабусю, що, Ісус не прийде сьогодні?

Бабуся ніжно поклала руку на голову хлопчика й сказала: – Мабуть, ні. Не цього разу, Сенді. Проте побачивши, як згас погляд онука, як у цьому сумному погляді розчинилась його надія, вона підбадьорливо додала: – Але коли-небудь Він обов’язково прийде! Неодмінно! Тому, Сенді, будь готовий зустріти Його завжди, як ти був готовий сьогодні. Сенді в знемозі опустився на траву. Напружене очікування вичерпало його сили. Але тут до нього, весело помахуючи кінчиком хвоста й притискаючи вуха, підійшов Фреді й просунув свою лобату голову під його руку. – Фреді, це ти? Ти чого не спиш? Фреді здивовано глянув на хлопчика. І Сенді зрозумів цей здивований собачий погляд. Погляд вірного друга. Щось підказало хлопчикові, що в дружбі дуже важливе місце займає вірність. Вірність даному слову. «Я дочекаюся Тебе, Ісусе, що б там не було! – подумав він. – Тільки допоможи мені дотримати обіцянку, дану Тобі. Мені так хочеться, щоб не лише Ти був моїм Другом, але й я Твоїм».

Над цим варто замислитися

Вальдемар ЦОРН

СТЕЖИНКА 4/14

Знаєш, що дуже й дуже важливо в наших стосунках із Богом, друзями та в родині? Це вірність. Пам'ятаєш найголовнішу заповідь? Один законник запитав Iсуса: «Учителю! Котра заповідь найбільша в Законі?» Iсус відповів йому: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: ◊Люби свого ближнього, як самого себе“» (Мт. 22:36–39). Але як нам дізнатися, чи любимо ми в такій мірі Господа й наших друзів? Це зовсім неважко. Любов можна перевірити вірністю. Так-так, нашою вірністю Богові, Його Слову, Його заповідям визначається наша любов до Бога. Як це виглядає на практиці? Давай-но подивимось, що ми читаємо, що дивимось, про що говоримо або що слухаємо. Якщо в книзі, яку ми читаємо, про Бога говориться погане або в ній героями виставляються всілякі відьми та чаклуни, чи будемо ми читати цю книгу далі? Ні, ми її викинемо. Якщо під час шкільної перерви хтось розповідає непристойні анекдоти, чи будемо ми слухати й сміятися разом із усіма? Ні, ми відійдемо вбік. Якщо хто-небудь скаже про Iсуса погане, що ми зробимо? Заперечимо й скажемо, що Він – наш Спаситель; і ми не будемо слухати про Нього всіляку огуду. Вірність і любов до Бога проявляються ще й у тому, що ми кожного дня читаємо Біблію. Нам важливо й цікаво, читаючи, уявляти собі, що ми поруч із Ним, слухаємо Його слова, радіємо спілкуванню з Ним. А як ми любимо наших ближніх – друзів і рідних? Що може бути ціннішим за вірного друга або вірну подругу?! Iдеш до школи й радієш, що зараз зустрінешся з другом або подругою, тобі не терпиться поділитися своїми думками й переживаннями. I якщо хтось про твоїх друзів буде говорити погане, ти цього теж не стерпиш, а заперечиш. Не будеш слухати, а тим більше говорити про них недобре. Дружба й любов до людей теж вірністю перевіряється. Вірність – найнадійніший показник нашої дружби. Бог закликає нас бути вірними стосовно Нього, по відношенню до друзів і сім'ї та по відношенню до того, що ми робимо. Вчимося чи робимо якісь хатні справи, чи щось у церкві, головне, бути в цій справі вірним. Бог винагороджує вірність відразу: вірні люди – люди шановані навіть ворогами, а особливо – друзями. Але й у вічності Бог обіцяв винагородити вірних Йому. Розповідаючи притчу про вірність і майбутню відплату, Iсус каже: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, – увійди до радощів пана свого!» (Мт. 25:21). Як навчитися вірності? Цього не навчишся. Тобі потрібно просто прийняти рішення бути вірним Богові, Який любить тебе і врятував тебе, а також бути вірним усім, кого ти любиш і поважаєш. I будь вірний! Бог тобі на допомогу! А що Він тобі вірний, ти знаєш із Біблії, де написано: «...а коли терпимо, то будемо разом також царювати. А коли відцураємось, то й Він відцурається нас! А коли ми невірні, зостається Він вірним, бо не може зректися Самого Себе!» ( 2 Тим. 2:12–13).

Розгорнімо Біблію СТЕЖИНКА 4/14

Вальдемар ЦОРН

Цареві Давиду випало багато чого зазнати: радощів і печалей, миру і війни, дружби і зради. Найважчим випробуванням для Давида було повстання проти нього сина Авесалома. Давид дуже пишався сином: дужий, високий, гарний, з кучерявим волоссям, Авесалом виділявся з-поміж усіх синів Давида. Авесалом укрався в довіру до народу й організував змову проти батька. Добре, що Давид вчасно зміг покинути столицю й сховатися в пустелі з вірними друзями та соратниками. Авесалом був уже на шляху до Єрусалима, щоб запанувати й оселитися в столиці, в палаці батька. Здавалося, царювання Давида добігло кінця. Один із друзів Давида, на ім'я Хушай, хотів разом із царем піти у вигнання за Йордан. Але Давид попросив його повернутися в місто й приєднатися до прихильників Авесалома. – Як я можу бути з тими, хто підняв руку на тебе, царю? – обурився Хушай. – Ніколи тебе не зраджу! – Знаю! Спасибі тобі, друже мій! Саме тому, що я тобі довіряю, я хочу послати тебе до Єрусалима. Ти будеш слухати, що вони говорять, і передавати через вірних людей мені. Сини первосвященика Садока – вірні люди, – пояснив Давид завдання своєму другові. – Добре. У такому разі я готовий, – заспокоївся Хушай. – За тебе я й у стан ворога піду, і на смерть! – Найголовніше, – нагадав цар своєму другові, – це завадити Авесаломові вчинити за порадою Ахітофела. Якщо Авесалом діятиме за його порадою, буде біда.

Прочитати цю історію ти можеш у Другій книзі Самуїловій, у розділах 15—18.

Малювала Людмила ЯНБУЛАТОВА

СТЕЖИНКА 4/14

У той час в Ізраїлі вважалося, що попросити поради в Ахітофела – те ж саме, що запитати Господа Бога. и Таким мудрим був Ахітофел. ає мат ж а б о , хт н Хушай вирушив назад, у Єрусалим, а цар Давид зі Кожен узів, повине им, р м д х п своїм військом і родиною пішов до Йордану, де став тер и их вірни рим і б о у д ч и о ж бут чекати звісток від Хушая. увагу д овага и ч ю у з айп вика За Йорданом жив один із близьких друзів ДавиПошан силою, . б е р не пот да – гілеадянин Барзіллай. Він був людиною багатою ються а здобува душністю т я і щедрою. Барзіллай забезпечив усю цю величезну кільс о к и т л и діл и а ве тю по аннім іс кість біженців питвом і їжею. н в о гот ост і, енним Якраз у той час, коли Хушай входив у ворота міста, Вінчий, з нужд м. а д о н к туди ж прибув, з усією пишнотою, самозваний цар Авеардо й вче к шмат Леотналійськиисьменни і салом зі своєю свитою. Разом із ним до міста в'їхав ,п жник худо його радник Ахітофел. Наступного дня Авесалом зібрав раду. Потрібно було вирішити, як чинити далі. – Якщо ти сьогодні ж таки не нападеш на царя та його військо, яке послаблене нічним маршем, налякане й нечисленне, то випустиш найкращий шанс зміцнити своє царство, – дав Ахітофел пораду, яка сподобалася наближеним Авесалома. – Покличте Хушая. Послухаймо, що він скаже, – наказав Авесалом. – Він був близьким другом Давида і теж може дати мудру пораду. Воїни привели Хушая. – Ось так і так радить нам вчинити Ахітофел. Що ти скажеш? – запитав його Авесалом. – Я знаю, що Ахітофел дуже мудра людина. Але цього разу порада його хибна. Якщо зараз напасти на Давида, а всі люди знають його мужність і військову майстерність, то велика ймовірність зазнати поразки. Тоді твої воїни втратять до тебе довіру й розбіжаться. – То що ж нам робити? – запитав Авесалом. – Зберіть військо з усієї країни, підіть на Давида, як хмара, як злива, і тоді перемога буде забезпечена. Ось моя порада, – сказав Хушай. – Мені порада Хушая подобається більше, ніж порада Ахітофела, – повідомив Авесалом своїм радникам. – Що скажете ви? Всі згідно закивали головами. Так Бог перешкодив здійсненню поради Ахітофела. А на той час, коли Авесалом зібрав велике військо й почав війну проти свого батька, військо Давида вже відпочило, було прекрасно організоване й палало бажанням захистити царство свого улюбленого царя Давида. Авесалом безславно загинув, а все його військо розбіглося. Давида дуже тішило, що в нього виявилося багато вірних друзів, і особливо він був вдячний Хушаю, якого Бог використав для того, щоб повернути йому престол, царство й повагу народу.

Оксана ЛАДНАЯ

Я Ісуса знаю

Переклав Степан ЗАГОРУЛЬКО

Віктор АХТЬОРОВ

Райдуга Райдуга – наче знак Бога любові до всіх. Бог не забуде нас, Прийме в оселях Своїх.

Хоч поки я іще мала, Та Iсуса знаю. Його рука хранить від зла, Його любов спасає.

Райдуга – мов ріка Світла на небесах. Ми – у Христа руках, Він не залишить нас.

I скільки часу не мине – Він поруч повсякчасно. Через життя веде мене В небесний дім прекрасний.

Едуард СКАЧКОВ

Врятував нас Бог Врятував людей усіх Бог від зла та кривди, Нам пробачив кожен гріх, Ви у це повірте.

СТЕЖИНКА 4/14

На Голгофу Він пішов Задля нас з тобою. Хай серця Його любов Приймуть із хвалою.

ті – ь совіс т іс н ір В ніше з найвір тів. почут х и ш а н ков, хору у С к ід енни Леон исьм ий п

їнськ

укра

Радісно вперед іти З Господом невпинно, Світу грішному нести Звістку про спасіння. Ми – спасенні у Христі, Ми Христові діти! Вірно будемо завжди Ми ходити в світлі!

Малювала Маргарита ХРЕБТЕНКО

Я К

Е В

Н Д

— —————

— ——————, ——

Е Н

Л Б

М–

У–

З–

О–

Х–

Г–

І–

П–

Ш–

Б–

Д–

И–

С–

Ь–

В–

Е–

Й–

Т–

Ю–

———————, ——

Склала ЬКА Ірина ВИСОЦ

Ан

—————

——— ————, — — — — — —.

Яку біблійну історію тут зображено? Спробуй і ти, не відриваючи олівець від паперу, намалювати її.

ма НІКЕЛЬ

Малювала Ем

СТЕЖИНКА 4/14

— —

Склала ЦОВА Ь астасія ЧЕЛ

Дізнайся, що обіцяв Iсус Своїм учням, перед тим як вознісся на небо.

Нумо довідайся!

Склади прямокутник, і ти прочитаєш вірш із Біблії.

Автор невідомий

З великим зацікавленням учні недільної школи слухали історію про Даниїла. Було видно, що дехто з них теж вирішив стати таким самим вірним і мужнім, як він. Настав понеділок. – Мамо, мені треба поспішити, бо спізнюся до школи, – сказав Мінг Рен, відсуваючи від себе чашку з рисом і палички. – До побачення! I втік. Зі своїми шкільними друзями він біг вузькою стежкою між рисовими полями. Великий будинок, в якому раніше знаходилися ідоли, був перебудований під сільську школу. Раніше Мінг Рен вірив розповідям жерців про те, що злі духи можуть вийти з храму й віднести дітей куди завгодно. Але відтоді як він почув про Спасителя і впустив Його до свого серця, хлопчик знав, що це брехня. На одному з уроків учитель несподівано поставив запитання: – Хто з вас відвідує недільну школу? Двадцять п'ять хлопчиків підняли руки. Сердито поглянувши на хлопців, учитель узяв крейду, поверувся нувся до класної дошки й великими літерами написав:

Бога, якого проповідують християни, не існує. Вірити в Ісуса – марновірство.

Відтак він запитав: – Хто з вас вірить у цього Iсуса? Крім одного, всі хлопчики, які перед цим підняли руки, цього разу сиділи нерухомо, ніби не чули запитання. Вони були збентежені. Учитель уважно подивився на учнів і знову запитав: – Хто з вас вірить у цього Iсуса? Підніміть руки! Мені потрібно повідомити імена директорові школи. Тепер лише Мінг Рен підняв руку. Він навіть підвівся з місця й зізнався: – Пане вчителю, я вірю в Iсуса. Він мій Спаситель. – Вийди вперед! – наказав учитель. – Будеш стояти перед усім класом.

СТЕЖИНКА 4/14

Малювала Олена МИХАЙЛОВА-РОДІНА

СТЕЖИНКА 4/14

Хлопчик послухався. Він простояв біля дошки впродовж усіх уроків, зносячи глузування учнів і вчителя. – Давайте-но замкнемо його сьогодні після уроків у класі й подивимось, чи принесе йому Iсус щонебудь поїсти, – запропонував один з них, і всі погодилися з ним. Після закінчення занять учні розбіглися по домівках. Удома вони розповіли, як учинили з Мінг Реном. Покинув школу й учитель. Нарешті в клас прийшов директор. – Ну, Мінг Рен, – звернувся він до хлопчика, – допомогла тобі сьогодні твоя віра в Iсуса? Ти можеш іти. Але я наказав твоїм однокласникам повідомити мені, якщо ти й надалі будеш відвідувати недільну школу. Тоді ми виключимо тебе зі школи. I я особисто подбаю про те, щоб ти ніде не зміг вчитися далі. А тепер вирушай додому! Мінг Рен смертельно втомився від довгого стояння й не в силах був і далі стримувати сльози. Йому ж було всього 11 років. Удома він поділився своїм горем із матір'ю. Він розповів їй, як кепсько обійшлися з ним однокласники й учитель. Яким полегшенням було тепер для нього поговорити про це з мамою і помолитись із нею разом! Після цього Мінг Рен заспокоївся й знову повеселішав. Він був радий, що залишився твердим і вірним своєму Господові й Спасителю. Наступної неділі він знову пішов до недільної школи. Решта двадцять чотири хлопчика з його класу, які раніше ходили до недільної школи разом із ним, не прийшли. Але Мінг Рен знав, що вони спостерігали за ним. У понеділок директор школи був дуже розгніваний і, як обіцяв, відіслав його додому. Хлопчикові було дуже прикро, тому що він хотів учитися. Батько спробував утішити його, сказавши, що зараз йому саме потрібен помічник на полях. Мінг Рену було важко дивитися, як однокласники прямували до школи, а він змушений був залишатися вдома. Вони дражнили його, і це було особливо боляче. А коли через п'ять днів до них додому прийшов директор школи, хлопчик подумав: «I що ще йому від мене треба?» – Знаєте, – сказав директор, звертаючись до батька, – я прийшов сказати вам, що у вас мужній син. Сам я не вірю в Iсуса й не хочу, щоб мої учні вірили в Нього. Але я подумав, х, що було б шкода, якби хлопчик, такий твердий у своїх переконаннях, не мав можливості вчитися. Тому я прийшов сказати, що Мінг Рен Буде віра хай твоя може знову відвідувати школу. Щирою й твердою. Можете собі уявити, якою смачною, після цього повідомлення, Навіть якщо ти один – видавалася вечеря в родині Мінг Рена! Бог іде з тобою!

Слова Олександра РИЖОВА

Музика Віталія КРИВЕНКОВА

Espressivo [Виразно]

1. Я 2. Ву 3. Я

Він ме - не му - є у де люб - лять

ві - ру - ю зе - сень - ка у цер - кві

ве - де, Бо - жий всі Хрис

ро - га прав - ди ми - на - ю, бо я - та - ють Гол -

у Бо сте - жин хо - чу

У дім, та,

га, і ка пря бу - ти,

не - бе - са Грі - хи я Де под - виг

до опам'-

ва при - ве - де. йду я по - руч з Ним. гоф - сько - го хрес - та.

СТЕЖИНКА 4/14

ь Вірніст жують д р е в підт . и ділам ван Сило ілі ішв Рам

Малювала Лариса ГОРОШКО

Бог обрав Мойсея вождем ізраїльського народу. Йому було доручено звільнити народ із єгипетського полону і ввести його в обіцяну Богом землю. Біблія говорить про Мойсея, що він був вірний Богові як служитель, хоча йому часто бувало нелегко з невірним і норовистим народом (книги Вихід, Левіт і Повторення Закону; Євр. 3:5). Малювала Олена МІКУЛА

СТЕЖИНКА 4/14

ВІРНИЙ СЛУЖИТЕЛЬ

Малювала Лариса ГОРОШКО

Він був одним із дених до Вавил друзів Даниїла, відвеон вуходоносора. а за наказом царя НаЙого єврейськ е ім'я Азарія було замін ен відмову поклон е на вавилонське. За ят ві й служити ва ися золотому ідоловилонським бо та двох його гам його дру піч, але вони бу зів кинули у вогняну ли врятовані ан гелом.

Відповідь: Дан. 1:1–7; 3:1–30.

Ельвіра ЦОРН

ся з давньоєврейЙого ім’я перекладаєть розсудив». Четської мови як «Господь сказано в Бібого вертий цар Iудеї. Про нь до батька свого но лії, що він чинив подіб родовж більшої Аси і був побожний. Уп я Iудея перебувачастини його царюванн ами. ла в мирі зі своїми сусід

:1.

СТЕЖИНКА 4/14

Відповідь: 2 Пар. 17:1–21

Він – один із учнів Iсуса, апостол, виконував обов’язки скарбника. I хоча він завжди був з Iсусом, але звертався до Нього як до вчителя, а не як до Господа. Обравши невірний шлях, став полоненим сатани й зрадив Iсуса.

Відповідь: Мт. 10:2–4; Лк. 22:3–54.

й». Нащає «справедливи із Ахімеча на оз ’я ім о Йог азом сина Аарона. Р док Елеазара, ящеником при Давиді. Він св ов’язки перлехом служив виконували об аж до його ки ад щ на го і йо она у Храмі Солом восвящеників лишилися вірними під час за руйнування й раїльтян від Бога. із а відступництв

Відповідь: 1 Пар. 24:1–3; Єз. 44:15.

Із серії «Фару сильніший за всіх»

Пауль УАЙТ

– Доволі тонкий матеріал, – сказав Дауді, помічник лікаря в джунглях, тримаючи в руці клубок ниток. – Тонкий, але дуже міцний. Досить скрутити нитку вдвічі, і вже важко її розірвати. А якщо скрутити вдесятеро, розірвати взагалі неможливо. Послухайте загадку: «Виглядає так, ніби легко з ним упоратись, але він позбавляє свободи». Що це? Не відповідайте, – звів руку Дауді, – поки не почуєте, що одного разу сталося в джунглях.

«Ти сильна, чи не так?» – посміхнулася Коко. «Ну, звичайно!» – фиркнула зебра. «Ця ліана покаже тобі, наскільки ти сильна, – хмикнула Коко. – Зв’яжи собі ноги та спробуй її розірвати».

Вони обмотали зебрі ноги у шість разів, але вона без особливих зусиль звільнилася. «Браво! – закричали мавпочки, аплодуючи їй. – Ти справді сильна». – «Давайте ще раз», – запропонувала зебра, задоволена собою.

Мавпочки зробили це швидко й міцно – настільки міцно, що Поккі не змогла ходити. Вона глянула на пов’язані ноги і, напружуючись, намагалася звільнитись. «Скоро її смужки пере-

плетуться», – посміювалися мавпочки, спостерігаючи за тим, як, брикаючи, зебра впала на спину й зубами вчепилась у тугу ліану, що її зв’язувала. «Послухай-но, Поккі, – сказав гіпопо-

там Буху, що саме проходив повз них, – чи не здається тобі, що для цієї гри занадто спекотно?» – «Допоможи! – благала зебра. – Мавпочки зв’язали мене, і я не можу звільнитися».

«Так, незручне становище, – пробубонів Буху, – і доволі важке». Широко усміхнувшись, він запропонував: «Я перегризу цю ліану. Мої зуби крупніші за твої».

I, відкривши свою величезну пащу, він присунувся ближче. Зебра завила зі страху. Буху зупинився: «Так, мабуть, ти права. Піду пошукаю слона. Ця робота для нього».

Коли він пішов, мавпочки повернулися й почали дражнити Поккі. Ззаду почувся захоплений голос змії Нцоки: «Молодці, мавпи! Просто здорово! Скільки разів ви обмотали їй ноги?»

СТЕЖИНКА 4/14

«Занадто тонка ліана», – сказала мавпочка Тото. «Найтонкіша ліана в джунглях», – захихотіла Коко, її сестра-близнюк. «Що ви з нею збираєтесь робити?» – запитала зебра Поккі.

СТЕЖИНКА 4/14

«Тото десять разів і я десять», – сказала Коко. Близнючки поглянули одна на одну й разом виголосили: «Але ми можемо зробити це ще краще».

«Анітрохи не сумніваюся, – прошипіла змія. – Було б чудово зв’язати цього нудного, старого буркуна Буху. Але, щоб утримати його, треба зробити це, принаймні, п’ятдесят разів».

Мавпочки поплескали одна одну по спині. Тут вони побачили гіпопотама, що діловито прямував поруч зі слоном. Він сопів і з задишкою в голосі промовив: «Ось вона, Нембо, пов’язана по ногах».

Коли слон Нембо підійшов до Поккі, в очах його блиснула іскорка. «Я пов’язана, – задихаючись, сказала зебра, – і хочу звільнитися». Хобот слона прийшов у рух. Ліани обірвалися, і Поккі,

звівшись на ноги, хитаючись, пішла. «Дивно, – пробубонів Буху, – що зебра не в силах була розірвати їх сама». Він позіхнув і повільно пішов у тінь. Незабаром приповзла змія. Поглянувши на

мавпочок, вона сказала: «Так, розумниці! – I продовжила солодкуватим голосом: – В’яжіть Буху, поки він спить. Але в’яжіть із розумом. Пам’ятайте, він не менш сильний, ніж носоріг».

Буху солодко хропів, лежачи в багнюці й підперши голову передніми кінцівками. Близнюки моторно обвили їх п’ятдесят разів і затягнули тугі вузли. Потім вони полоскотали йому ніс довги-

ми травинками. Гіпопотам чхнув, вивергнувши з ніздрів фонтан води. Намагаючись підвестися на ноги, він іще раз чхнув і, спіткнувшись, потрапив головою у водойму з лататтям.

Буху насилу доплентався до берега й подивився на передні ноги: «Дивно... Вони, виявляється, пов’язані». Він досить довго намагався звільнитися, після чого зітхнув і похитав головою.

Мавпочки весело стрибали з дерева на дерево, спостерігаючи, як він, незграбно пересуваючись, намагався знайти слона. Голос змії перервав мавпячий сміх: «Буде велика потіха,

якщо ви зв’яжете носорога! Він зараз на пагорбі». – «Ми знаємо, – закричали мавпочки. – Він буде захоплюватися власною тінню й казати: ◊Я великий, я сильний, я могутній“».

Мавпочки кинулися на пагорб, збираючи тонкі міцні ліани. На вершині вони знайшли носорога. Він розтинав повітря своїм великим гострим рогом, помахуючи при цьому щетинистим хвостом.

«Що?! Що ти сказала?» – прогарчав носоріг Фару настільки грізно, що мавпочки кулею злетіли на велике дерево. Тото повиснула на хвості.

Вельми шанобливо вона вимовила: «Зебра сказала, що, у співвідношенні з вагою, вона набагато сильніша за гіпопотама. Вона сказала також, що гіпопотам не менш сильний, ніж носоріг».

Фару був у нестямі від люті: «Що знає про силу носорога цей жалюгідний смугастий осел?! Я покажу свою силу! В’яжіть мені ноги цією нікчемною ліаною!»

«А ти впевнений, що це тобі треба? – прошипіла змія. – Зрештою, ти носоріг. Чи тобі потрібно це доводити?» – «В’яжіть, я сказав!» – гаркнув Фару і звів разом передні кінцівки.

Тото й Коко вправно обвили міцні, товсті ноги. Погляд носорога виказував презирство. «Двадцять обертів. Це те, що скувало зебру», – зауважила Коко.

«Ти недооцінюєш носорога», – прошипіла змія. Фару весь напружився, і... ліани розірвалися. Тото й Коко знову приступили до роботи. «Даремно витрачаєте час!» – гаркнув Фару.

Лапи мавпочок продовжували працювати, і нарешті Тото затягла останній вузол: «П’ятдесят обертів. Це не під силу жодному з гіпопотамів». Носоріг скривив губи: «Ти сказала: ◊Гіпопотамів“?

Не смій при мені згадувати гіпопотамів! Що б вони не робили, я роблю краще!» Фару зігнув коліна, але марно. Тоді він напружив усі м’язи, і обривки ліан полетіли в різні боки.

Фару задоволено хмикнув. Тото із захопленням подивилася на нього й зітхнула: «Випробування твоєї сили – тільки марнування часу». Вона схилила голову набік: «Не скувати тебе нічим».

Тим часом Коко побігла за новими ліанами. Змія Нцока невідступно слідувала за нею у високій траві: «Потрібен більш товстий пагін, зв’яжи йому також і задні ноги».

Нцока приповзла назад і згорнулася на гладенькій скелі. Побачивши вдалині слона Нембо, який спостерігав за тим, що відбувається, вона злісно зашипіла. Коко принесла купу ліан.

СТЕЖИНКА 4/14

Мавпочки підійшли досить близько, і Тото дуже чемно запитала: «Прошу вибачення, чи не вважаються, на твою думку, носороги сильнішими за гіпопотамів?»

СТЕЖИНКА 4/14

«Спробуємо ще раз», – посміхнулася Тото. Думки носорога були настільки зайняті ним самим, що він не звертав уваги на швидкі рухи мавпячих лап. Оберт за обертом, ліани обвивали його

ноги. Мавпи раз за разом пов’язували й туго затягували міцні вузли. «Шістдесят, – прошепотіла Тото, пов’язуючи задні ноги. – Ще двадцять, і він не вирветься».

Потім Тото показала носорогові одну з ліан: «Тонка, вірно? Нерозумно навіть припускати, що така тонка ліана може утримати такого сильного звіра, як ти».

Думки Фару повернулися до реальності. Він повів плечем і брикнув. М’язи на спині напружилися, а результату – ніякого. «Чому ця тонка ліана не рветься?» – гаркнув він.

Від напруги Фару весь спітнів, але звільнитися йому не вдавалося. Мавпочки похихотіли й кудись утекли. Почуття страху почало опановувати носорогом.

Невже ця тонка ліана міцніше, ніж він думав? Із дедалі зростаючою тривогою Фару відчайдушно намагався звільнитися. Він ударяв навіть рогом, але вузли тільки глибше врізалися в тіло.

Фару зробив іще одну відчайдушну спробу, але втратив рівновагу й упав так, що стряслася земля. Він лежав, важко дихаючи. Сонце нещадно пекло. Стерв’ятники спустилися з висоти

й почали кружляти над ним. Вони побачили в його очах щось, чого не помічали раніше. Носоріг лежав нерухомо в пилюці, лише боки його слабко здіймалися від зітхань. Змія зручно

згорнулася на теплій скелі, задоволено сичачи й спостерігаючи за тим, як гієни та шакали все ближче підкрадалися до Фару. Нцока була в захваті, вона вміла приносити страх, біль і біду.

Думки носорога були зайняті тим, що тонка ліана виявилася сильнішою за нього. Він тремтів від страху – дедалі більше стерв’ятників зліталося, кружляючи над ним.

Перекинувшись на інший бік, Фару стривожив великий мурашник. У паніці він бив по ньому ногами, здіймаючи хмари куряви. У повітря злітали великі червоні грудки землі.

Але що б носоріг не робив, ноги залишалися міцно пов’язаними. Стерв’ятники продовжували кружляти над ним, і все ближче підкрадалися гієни. «Безнадійно», – пробурмотів носоріг.

Він чув подих вітру в траві, ляскання великих крил, голодне пихкання гієн і злісне шипіння змії, яке ставало дедалі гучнішим.

Потім почулися кроки чиїхось великих ніг, що піднімалися пагорбом. Стерв’ятники відлетіли, звірі несподівано принишкли, і настала тиша. Виснажений Фару розплющив очі.

Поруч стояли слон Нембо і жираф Твіга. В очах носорога майнула надія. Він починав розуміти, що тільки Нембо може його звільнити.

Фару хотів щось сказати, але в пащі в нього пересохло. Зробивши ще одну спробу, він почув, немов здалеку, свій надламаний, хрипкий голос: «Допоможи мені, Нембо... Допоможи. Я не

можу сам... Не можу...» Його загородили від палючого сонця, і він відчув, як хтось почав швидко розплутувати ліани на його ногах. Носоріг відчув себе вільніше, він уже міг трохи поворухнутися.

Потім його поставили на ноги. Змія голосно шипіла: «Ти вільний, але допомога тобі не була потрібна. Ще кілька хвилин, і ти звільнився б сам! У цьому не було жодної потреби».

Жираф нахилив свою довгу шию: «Фару, коли твоє становище було безнадійним і ти не міг звільнитися, це зробив за тебе слон». Носоріг підвів голову й побачив слона, що дивився на нього.

Нембо запропонував йому піти з ним по вузькій стежці. Фару пробурмотів щось невиразне на кшталт: «Спасибі, Нембо». Змія з обуренням дивилась, як носоріг, накульгуючи, ішов зі слоном.

«Добре, йди поки з ним, – прошипіла вона. – У мене буде достатньо часу повернути тебе на старі шляхи». – «Ти знаєш, – тихо сказав жираф Твіга змії, – що ніколи не підпорядкуєш його собі, поки він буде ходити з Нембо».

Малювала Юлія ПРАВДОХІНА

рада

по Корисна

ус – ай, що Іс Запам'ят то може х єдиний, тебе від и т звільни іха. влади гр

СТЕЖИНКА 4/14

– Ця ліана, – вигукнули разом Талі й Калі, – називається гріхом! – Вірно, – підтвердив Дауді. – Гріх нібито вас не зв'язує, але що частіше ви грішите, то сильніше він сковує вас. Страшно те, що ви не можете визволитися від нього самотужки. Єдиний, хто видаляє страх, дає свободу й прощення, – це Iсус. Бог говорить нам у Біблії, що коли Син, тобто Iсус Христос, звільнить вас, то справді ви будете вільні.

Розповіді з історії християнства

Сергій САННИКОВ

І Бонхеффер почав проповідувати, проводити семінари, читати лекції, закликаючи християн не йти на змову з владою і вийти з офіційної церкви, яка повністю підкорилася Гітлеру. У 1935 році йому заборонили викладати в університеті, і кілька років він був керівником невеличкої підпільної семінарії, а в 1943 році його заарештували й до самої смерті він сидів у в’язницях і концтаборах Німеччини. У неділю, 8 квітня 1945-го, в’язні, що сиділи в одній камері з пастором Бонхеффером, попросили його провести богослужіння. Він знав, що його мають стратити і, можливо, це буде його остання проповідь, але підвівся, попросив тиші й спокійно розкрив свою Біблію. Останні кілька місяців Дитріха переводили з однієї в’язниці до іншої, допитували майже щодня, тому що після невдалого замаху на Гітлера у гестапівців опинилися

СТЕЖИНКА 4/14

Ди т

ріх

«Я вірю, що Бог у будь-якій біді дає нам стільки сили для опору, скільки нам потрібно. Але Він не дає її заздалегідь, щоб ми покладалися не на себе, а лише на Нього» – ці слова написані у в’язниці, під виття сирен і свист бомб, у фашистській Німеччині. Писав їх у своєму листі на волю пастор Дитріх Бонхеффер. Це був молодий, талановитий богослов, який до 24 років захистив докторську дисертацію й отримав престижне запрошення викладати в Берлінському університеті. Але після приходу до влади Гітлера він став одним із ініціаторів створення підпільної Сповідуючої церкви, яка відмовилася повісити в себе портрети фюрера й підкоритися р його теорії про неповноцінність євреїв фе ф і перевагу арійців. хе он «Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога», – знову й знову читав Дитріх слова апостола Павла у своїй потертій Біблії і думав: – Де межі цієї покірності? Чому Петро не підкорився постанові синедріону, який заборонив проповідувати про Христа? Чи можемо ми чинити опір Гітлеру, справжньому антихристу? Напевно, закінчився час мовчання. Настає час діяти».

в. 1932 р. колярі ш ед с ер

Концтабір Флоссенбюрг. 1945 р.

зати Христа. Як може Христос стати Господом і для нерелігійних людей?» – думав Бонхеффер. Того квітневого ранку, під час свого останнього богослужіння в таборі смерті, Дитріх читав з Книги пророка Ісаї про пришестя Христа і проповідував так пристрасно, що всі ув’язнені сиділи, боячись ворухнутися. Наступного дня, 9 квітня, всього за місяць до закінчення війни, Дитріха Бонхеффера повели на страту. Лікар концтабору Флоссенбюрга записав свої враження про останні хвилини Дитріха: «Через напіввідчинені двері я бачив пастора Бонхеффера, який став на коліна в потаємній молитві перед Господом Богом. Самовідданий і проникливий характер молитви цієї дуже симпатичної людини дуже вразив мене. І на місці самої страти, вимовивши коротку молитву, він мужньо зійшов сходами до шибениці... За всю мою майже 50-річну лікарську діяльність я не бачив людини, яка б умирала в більшій відданості Богові». Один із соратників Дитріха, пастор Мартін Німеллер, який провів у концтаборах майже вісім років, писав: «Коли нацисти прийшли за комуністами, я мовчав – я ж не був комуністом. Потім вони прийшли за соціалістами. Я мовчав – я ж не був соціал-демократом. Потім вони прийшли за профспілковими діячами. Я мовчав – я ж не член профспілки. Потім вони прийшли за євреями. Я мовчав – я ж не був євреєм. Коли вони прийшли за мною, вже не було нікого, хто б міг протестувати». Дитріх Бонхеффер умів виказувати покірливість, але знав, де вона закінчується. Якщо влада вторгається в справи церкви або творить явне зло, то обов’язок християнина – опиратися їй, стверджував він і в своїх книгах, і своїм життям.

СТЕЖИНКА 4/14

документи, які свідчили, що Дитріх теж був причетний до замаху. Але молодий пастор чомусь не боявся погроз і криків слідчих. Кілька років в’язниці навчили його тиші й внутрішнього контакту з Христом. Останні місяці, відчуваючи наближення смерті, він переймався, головним чином, свідченням про Христа іншим. «Мене постійно хвилює питання про те, чим є для нас сьогодні християнство і ким – Христос? Давно минув час, коли людям все можна було розповісти словами. Настає час, коли тільки своїм життям ми можемо пока-

Юлія АБДУВАХІДОВА

з боків. У результаті виходить, що дупло набите цілою зграєю пернатих кульок. Нам тепло й добре разом! Деякі з нас люблять поспівати перед сном, хоча ці звуки більше нагадують жаб’яче кумкання або щеняче цявкання, ніж пташину трель. А чути – за кілометр! Свою назву ми й отримали через те, що вигукуємо щось, схоже на неї. Незважаючи на загрозливий дзьоб, ми дуже миролюбні й дружні між собою. Живемо невеличкими групами, разом відбиваємось від ворогів. Якщо один із птахів зграї постраждав, інші обов’язково прийдуть йому на допомогу. А пташенят висиджують обоє батьків. В одній кладці зазвичай буває до чотирьох яєць. Пташенята з’являються на світ сліпими, без пір’я і лише через два місяці починають виходити з гнізда. Літуни ми не дуже вправні, тож не подорожуємо на далекі відстані, просто перелітаємо з місця на місце. Наша родина включає в себе 37 видів, і всі вони мешкають у тропічних лісах Центральної та Південної Америки, від Мексики до Північної Аргентини. Ми вважаємося близькими родичами дятлів, а своєю цікавістю, активною та жвавою поведінкою нагадуємо ворон. Але насправді звуть мене (Ramphastidae). тукан

Навколо нас, у природі, всюди яскраві кольори – подивись на рослини, тварин, небо... Я теж не виняток! Бог створив мене таким самим яскравим і барвистим, як хвіст павича. А деякі з нас можуть легко суперничати навіть із найстрокатішим папугою. Але найбільш примітний в нашій зовнішності – дзьоб, який становить половину довжини тіла. Великий і яскравий, він створює враження непомірного тягаря для нас і виглядає дуже незручним. Але це не так. Ви навіть не уявляєте, як приємно поласувати соковитими фруктами, які знаходяться серед густого листя дерева! I дотягнутися до них мені допомагає саме мій великий дзьоб. Крім того, завдяки дрібним щербинкам на кінчику дзьоба, я швидко пораюся зі шкаралупою плодів. Крім рослинної їжі, ягід і фруктів, ми не проти поласувати комахами, павуками, дрібними ящірками, а іноді навіть яйцями й пташенятами інших птахів. Дивлячись на мій масивний дзьоб, ти, напевно, запитаєш: а як же ми спимо? Ночуємо ми групами в якому-небудь великому дуплі дерева. Входячи до «спальні», ми складаємося, як «трансформери»: закидаємо голову на спину, укладаючи зручніше дзьоб, підвертаємо хвіст до грудей і складаємо крила

СТЕЖИНКА 4/14

Малювала Наталя ЖУРАКОВСЬКА

Чудеса творіння

Чи Ч и знаєш ти? и?

Ко Колпиця (Platalea leucorodia) з родини ібісов сових своїм прямим дзьобом із лопатоподіб дібно розширеним кінцем немов би косить з ббоку в бік. Тільки-но жучок або рибка тор торкнеться напіврозкритого дзьоба, він моме ментально стуляється, утримуючи здобич.

Зелена чапля на полюванні використовує в якості приманки спійману комаху. Підлетівши до окрайки води, вона опускає комаху у воду і завмирає в очікуванні рибки, яка підпливе до приманки. Потім чапля швидко хапає рибку.

Папуга – єдиний птах, який може підносити їжу до дзьоба лапками. Однією лапкою він охоплює гілку, а іншою – підносить горіх, насіння або фрукт до дзьоба. Малювала Наталя ЖУРАКОВСЬКА КА

Пелікани під час ловлі риби шикуються півколом на прибережному мілководді і з шумом і плескотом женуть оточену рибу. Біля берега, коли риба хлюпається на мілині, вони вичерпують її своїми дзьобами-ковшами й тільки після того, як виллють воду з мішка на нижній щелепі, ковтають рибу.

ТРОПИНКА ТРО ТР Т РО Р ОПИ ИНКА 4 4/14 4/ /14 4 СТЕЖИНКА 4/14

У довгому, тонкому, плоскому, загнутому догори дзьобі шилоклювки є складна система «зубів». Водячи ним з боку в бік у неглибокій каламутній воді, шилоклювка відціджує комах, дрібних черв’яків і рачків.

27 2 7

СТЕЖИНКА 4/14

Кросворд

По горизонталі: 1. Син Сима (Бут. 11:10). 4. Дружина Мойсея 4 (Вих. 4:20–25). 5. Первісток Йосипа (Бут. 41:51). 7 8. Цар Салима (Євр. 7:1–3). 9. Дружина царя Ахашвероша до Естер (Ест. 1:9–12). 11. Як звали Даниїла у полоні 11 (Дан. 1:6–7)? 14. Один із суддів Iзраїлю (Суд. 15:16, 20). 19. Друг Давида (1 Сам. 18:1–4). 20. Місто царя Ахашвероша (Ест. 1:1–2). 21. Один з малих пророків. 23. Улюблений син Якова (Бут. 37:3). 24. Священик, якому в храмі явився ангел (Лк. 1:5–11).

3 6

8 9

15 16

20 21

По вертикалі: 1. Радник Давида (2 Сам. 15:12). 2. Місто, поблизу якого Савла осяяло світло з неба (Дії, 9:1–4). 3. Книга книг. 6. Хто тримав брата-близнюка за п'яту (Бут. 25:26)? 7. Цар, який увів народ ізраїльський у гріх (2 Цар. 17:21). 10. Брат Мойсея (Вих. 6:20). 12. Син, котрий постав проти батька (2 Сам. 15:31). 13. Первісток Якова (Бут. 46:8). 15. Праведна людина, яка врятувалася під час потопу (Бут. 7:1–5). 16. Товариш апостола Павла під час першої місіонерської подорожі апостола (Дії, 13:1–4). 17. Один з тих, хто ввійшов у землю обіцяну (Чис. 14:24). 18. Слуга Єлисея (2 Цар. 4:8–12). 22. Дружина Авраама (Бут. 17:19).

Склали Веніямин та Катерина КОЛОМЕЄЦЬ

ВІРШОВАНІ

ЗАГАДКИ Перед Богом він ходив, Шлях неправди оминав, Дуже Господа любив, I Бог його на небо взяв. Хто це? – .

Любов ЛАЗЬКО Переклала Олена МІКУЛА

Малював Олександр ВОЛОСЕНКО

Добре й щире серце мав, Зло й образи пробачав, Обличчя сяяло його – Він бачив Господа свого. Богові вірний до смерті, Приклад для християн. В двері небесні розверсті Пішов до Iсуса .

СТЕЖИНКА 4/14

Немовля у світ прийшло – Це не дуже просто, Татові вже років сто, Мамі – дев’яносто. Та зневіри тане хмара – Народила сина . Бог наш чинить чудеса I життям керує Сам: Він сказав, і стало так – Звали хлопчика . Вірити потрібно нам Так, як вірив .

З пошти «Стежинки»

ЛИСТ НА НЕБО

ЦЕ ТОЙ...

Господь, мій Бог, мій Пастир добрий, Тебе люблю я, знаєш Ти. Ти знаєш всі мої бажання I знаєш мрії всі мої.

Це Той, що нас від смерті спас, Це Той, що добре знає нас, Це Той, що любить нас так сильно, Спостерігає з неба пильно I поруч з нами повсякчас, Нікому в світі не віддасть. Тримай Його за руку ти – З Ним легко і безпечно йти.

Ти знаєш, що ввійти з Тобою В небесні хочу я міста, Що хочу бачити Iсуса – Царя, Спасителя, Христа.

Надіслала Світлана ТРЕГУБАЯ, 15 років, Росія

Господь, мій Бог, іще Ти знаєш, Що хочу я, щоб на землі Віддали мої друзі й рідні Тобі, Господь, серця свої. Надіслала Анна РАДКОВСЬКА, 12 років, Україна

Андрій С А 8 років, РАВАНСЬКИЙ, Україна

Дарій ДЕРКАЧ, 7 років,

Україна

ія

Влад IВАНОВ, 9 років, Рос

СТЕЖИНКА 4/14

Катерина МАЛОВА, 12 років, Україна

Олена ЄФРЕ

МОВА, 5 рокі

в, Казахстан

ів, Україна

Оксана РУДЕНКО, 16 рок

ПРОЧИТАЙ ВІРШ!

БО

ГОСПОДЬ

ВСЬОМУ,

НАВ. 1:9

ХОДИТИ

БОГ ТВІЙ

ДЕ ТИ

БУДЕШ

Засновник: Українське місіонерське товариство «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090. Головний редактор Ельвіра Цорн Склав Мишко ВРУБЛЕВСЬКИЙ, Україна

Господь мій великий, Тебе я люблю I серце своє Тобі віддаю. Я перед Тобою, Мій Боже святий, Я хочу з Тобою Бути завжди. Молюсь на колінах Я лише Тобі. Спасибі, мій Бог, За життя на Землі!

Відповіді:

Християнський журнал для дітей молодшого та середнього шкільного віку. Виходить шість разів на рік.

МОЛИТВА

Олена ЗАГОРОДНЯЯ, 16 років, США

4/2014

З ОЮ

ТОБ

Надіслала Галя ТИМОШЕНКО, 13 років, Україна

До стор. 2: Вірність. Я Т Е Б Е Н Е П О До стор. 13: ПРОЧИТАЙ: (Євр. 13:5). РОЗШИФРУЙ ВIРШ: К И Н У А Н I Н Е «Я перебуватиму з вами В I Д С Т У П Л Ю повсякденно аж до кінця С Я В I Д Т Е Б Е віку!» (Мт. 28:20). ВIДГАДАЙ: Даниїл у лев'ячій ямі (Дан. 6). До стор. 18: 1. Авед-Него. 2. Йосафат. 3. Юда Iскаріот. 4. Садок. До стор. 28: КРОСВОРД. По горизонталі: 1. Арпахшад. 4. Ціппора. 5. Манассія. 8. Мелхіседек. 9. Вашті. 11. Валтасар. 14. Самсон. 19. Йонатан. 20. Сузи. 21. Малахія. 23. Йосип. 24. Захарій. По вертикалі: 1. Ахітофел. 2. Дамаск. 3. Біблія. 6. Яків. 7. Єровоам. 10. Аарон. 12. Авесалом. 13. Рувим. 15. Ной. 16. Варнава. 17. Халев. 18. Гехазі. 22. Сарра. До стор. 29: 1. Енох (Бут. 5:24); 2. Сарра, Iсак, Авраам (Бут. 21:1–3); 3. Степан (Дії, 7:55–60). До стор. 30: «…Бо з тобою Господь, Бог твій, у всьому, де ти будеш ходити» (Нав. 1:9). До стор. 32: Адам жив 930 років (Бут. 5:5), Мойсей жив 120 років (Повтор. 34:7), Ной жив 595 років (Бут. 5:30), Iсус Навин жив 110 років (Нав. 24:29), Йосип жив 110 років (Бут. 50:22), Метушалах жив 969 років (Бут. 5:27), Iсак жив 180 років (Бут. 35:28), Яків жив 147 років (Бут. 47:28).

Відповідальний редактор українського випуску В. Новомирова Художній редактор I. Козіна Підписний індекс: 06597 Тираж 29 400 прим. Розповсюджується безкоштовно усім бажаючим. Адреса редакції: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090. Телефон: (44) 296-86-39; факс: (44) 296-87-73; e-mail: sns@sns.org.ua Журнал зареєстровано в Державному комітеті ЗМI України; реєстр. № КВ 6658 від 30.10.2002. Видавець: УМТ «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090. C. 3: із «Хвалите Господа», © Вид-во «Книги о главном» С. 19–23: © Paul White Productions, переклад з англійської Олександра Сибільова. С. 29: із «100 библейских загадок в стихах», © Вид-во «Книги о главном»

Номер підписано до друку 14.05.2014. Надруковано ТОВ «Новий друк», вул. Магнітогорська, 1, м. Київ, Україна, 02660. Оформити підписку та надсилати кореспонденцію і матеріали можна за адресою: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090. Пожертвування можна надсилати: УМТ «Світло на Сході», код 14300272, р/р 26008286434001 в КГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» м. Києва, МФО 321842; адреса: Київ-1, 01001. © УМТ «Світло на Сході», 2014. ISSN 2194-3796 Комп’ютерна верстка: Костянтин Суліма На першій сторінці обкладинки: фото© Valua Vitaly/shutterstock.com

www.tropinka.eu

СКОП

КАЛЕЙДО

я Склала Ан

ГРОВЕР

Підб Підбери П Пі ідб дбер бер ери скел сскельця ск кел льц ьцяя за з кол кольором, льо ь ром м і ти довідаєшся, скільки років прожили відомі біблійні особи.

МЕ

ТУШ

АЛ

жи

ро

ів

кі

жи

ив ж

ив ВИ

НОЙ

ів

рок

УС

ІС Н

жи

рок

ЯКІВ

ЕЙ

С ОЙ

Малювала Вікторія ДУНАЄВА

0 11

жи

АМ

ро

Н СИ П, СИ

930

рок

ЙО

ів

АК

років ІС

АХ

АД

ЯК

років

ків

ВА

років