Дитячий християнський журнал «Стежинка» № 3 (2014) by Христианская периодика

ISSN 2194-3796

дитячий християнський журнал

3 2014

де Все бу добре, и якщо т будеш и ат слідув моїм ам. в о н а т нас

ера Тему цього ном дкаже журналу тобі пі скласти слово, яке треба . з виділених літер

Син Господній нас полюбив, В небі був, та зійшов з небес, Жив у тілі, та не грішив, На хресті вмер, але воскрес.

Дар від Господа – вічне життя, Дар від Бога – любов та добро, Дар від Нього – спасенний я, Я навіки в руці Його!

Є початок і є кінець, А ще є в небі майбуття, Там Син Божий зустріне нас, Бо Iсус – правда, шлях, життя.

Мені подобається, що кожний номер має власну тему. У біблійному переказі ми прочитаємо про Авраама. Тут іще є пісня, а також розповідь з історії християнства.

I розповіді про тварин тривають! Далі пропонується зробити з паперу слона. Але краще я розпочну з самого початку й читатиму все по черзі, а вже потім зроблю слона.

СТЕЖИНКА 3/14

Яке цікаве завдання! Але, на мій погляд, його легко виконати. Зараз дізнаємось, яка тема цього номера журналу!

Благо нам Бога славити У піснях та в своїх серцях, Благо Він дарує усім, Хто шукає до Нього шлях.

Малювала Вікторія ДУНАЄВА

Ірина ОРЛОВА

Любов Божа

Пречудова ця любов, Придивися! Ти долоньку простягни, Доторкнися! Ось троянди пелюстки, Гарні й ніжні, I тюльпани навесні Дивовижні. Все творіння на землі Славить Бога, Навіть заєць та ведмідь Клишоногий. Ось чому співаю я Й ви зі мною – Ллється пісенька моя Iз хвалою!

Едуард СКАЧКОВ

Я Богові співаю Я Богові співаю, Бо дуже вдячний я, Що сонце в небі сяє, Й радіє вся земля. Що золота пшениця Смачний нам хліб дає, А з чистого джерельця Овечка воду п'є. Я дякую за Слово – I вічне, і живе. За віру, що спасає I в серденьку живе. Я бачу щохвилини Iсусові сліди. Нехай ця пісня лине, Бо з Ним я назавжди! Малювала Юлія СУЛІМА

СТЕЖИНКА 3/14

В кожній дощика краплинці – Любов Божа, У роси малій сльозинці – В кожній-кожній. У квітках, плодах, бруньках Її багато. Всюди зможеш ти її Відшукати.

ануїл м м Е Наталія ВАЛЬДМАН

– Е-е-еге-гей! – лунко рознеслося по широкому полю. Це молодий пастух Еммануїл, дивлячись на золотий обруч сонця, що піднімався вгору, зустрічав світанок нового дня. Легкий вітерець ніжно торкався полотняного одягу пастуха й бавився з його світлими кучерями. – Доброго ранку, Еммануїле! – вітали його рибалки, що проходили мимо. – Здоровий будь, пастушку! – посміхалися йому господині, поспішаючи на недільний ярмарок. Еммануїл привітно посміхався їм у відповідь. Його широко розкриті карі очі сяяли іскорками світла. Він підійшов до свого улюбленого дерева й почав спостерігати, як кізочки й овечки бігли на трелі його дудочки, яку подарував йому дідусь. Дзенькаючи мідними дзвіночками, вони поспішали до свого пастиря. Та тільки-но він переставав грати, тварини потихеньку розсіювалися по всьому полю. Була весна. Трави наповнилися соком, відцвіли перші квіти. Легкий вітерець пестив молоде листя, гладив Еммануїла по шовковому волоссю. Юнак знову заграв на сопілці й повів за собою невеличке стадо до прозорого бірюзового озера. Дивлячись у розпростерте над ним блакитне небо, пастушок заспівав красивим, дзвінким голосом свою улюблену пісню: Мої вуста промовляють знов: «Ісус Христос» – дороге ім'я. Він – все найкраще, що я знайшов, Лише Його прославляю я. Лише Його! Я прославляю мого Христа, Йому співає душа моя, Співати буду: «Алілуя! Алілуя! Алілуя!»

СТЕЖИНКА 3/14

На землю сонце проміння ллє, Земля зігріта його теплом, І серце в грудях горить моє, Бо я співаю Христу псалом. Лише Йому!

Пісня лилася полем, її мелодія, здавалося, піднімалась аж до самого неба. «Який прекрасний день! – думав юнак. – А багато ж хто не помічає цього в суєті. Турботи поглинають людей цілком, вони, немов бджолиний рій, літають, поспішають кудись... А життя проходить, вислизає. Як дивно... І чому люди не помічають, як встає сонце й починається новий день? Зате кожна квітка в полі, кожна травинка, прокидаючись, зустрічає світанок нового дня! А спів птахів! Як вони прославляють Творця! Шкода, що людям ні до чого немає діла...» Еммануїл хитнув своєю кучерявою золотавою головою, намагаючись відігнати потік сумних думок, що наплинув на нього.

СТЕЖИНКА 3/14

Непомітно пролетів день. Юний пастух поглянув на захід, де червона чаша сонця повільно ховалася за обрій. Усе небо було помальоване в райдужні кольори, на ньому з’явилися перші, ледь помітні, зорі. Це малював не художник. Це Ісус подарував Своєму юному другові ще один день, сповнений любові та сонця.

Малював Олександр ВОЛОСЕНКО

Алла ЧЕПУРЕНКО

Віталій КРИВЕНКОВ

1. Со - не - чко 2. Ось вес - на 3. Сер - день-ко

Бо - го - ві спі - ва На гіл - ках бе - ре Гос - по - да тур - бо

рець

СТЕЖИНКА 3/14

ще

ра - ді - є, на - ста - ла, ра - ді - є,

ве-лич-ний, му-дрий

ма - лий.

є зи ту

Наш Тво - ще

і ра - ді - ю я, роз - цві - ли квіт - ки, від - чу - ва - є знов,

не - бо і зе - мля. ло - па - ють брунь - ки. і Йо - го лю - бов.

свя-тий,

ма - лий.

Наш Тво -

Я Йо - му спі - ва - ю, хоч і -

Малювала Маргарита ХРЕБТЕНКО

Над цим варто замислитись

Чому одних людей вважають гарними, а інших – не дуже? Яка риса гарної людини першою впадає в очі? Гарна людина – людина вдячна. Давай поговоримо про те, чому важливо бути вдячним. Вдячним слід бути насамперед тому, що так велить Господь. Бог говорить через апостола Павла: «Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Iсусі» (1 Сол. 5:18). Якщо ми за щось не вдячні, то цим говоримо Богові, що нам не подобається те, що Він зробив або робить. Нам не подобається, наприклад, де ми живемо або як виглядаємо, не подобається те чи інше. Але в Біблії написано: «I знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим. 8:28). Думаю, ти зі мною згоден, що Бог хоче, щоб ми були вдячними. I, звичайно ж, цю подяку висловлювали, тобто говорили Богові в молитві, що ми вдячні Йому за все, що Він нам дає та посилає: за радощі й печалі, за легке й важке, за здоров’я й хворобу, за друзів і ворогів, але найголовніше – за те, що Він є і нас любить. Ми повинні бути вдячними також і тому, що це корисно для нас самих. Так-так... Якщо ми вдячні Богові та людям і цю подяку висловлюємо, то ми стаємо кращими, добрішими, м’якішими, спокійнішими. Змінюється серце наше. Ми в усьому раптом помічаємо хороше, і це радує нас, та й з оточуючими нам стає простіше спілкуватися. А їм із нами дуже навіть добре стає. Від цього в нас з’являється більше друзів, і нам легше жити. А ще від того, що ми вдячні, в нас навіть характер змінюється. Саме цього хоче Бог: змінити наш характер на краще. Від того, як ми думаємо, залежать наші вчинки, а від вчинків і характер залежить. Адже нам, віруючим в Iсуса Христа, дуже хочеться бути схожими на Нього, правда ж? Це дуже висока мета. Але цю мету перед нами Сам Бог поставив. У Біблії, відразу після слів про те, що тим, хто любить Бога, усе допомагає на добре, написано: «Бо кого Він (Бог) передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його (Iсуса Христа), щоб Він був перворідним між багатьма братами» (Рим. 8:29). I ще хочу тобі дещо важливе сказати. Бути вдячним – справа навички. Ти можеш прямо сьогодні вирішити бути вдячним і почати так чинити. Ось побачиш, яку радість це буде тобі приносити й як це змінить твоє життя. Почнемо? Вальдемар ЦОРН

СТЕЖИНКА 3/14

Про вдячність

СТЕЖИНКА 3/14

Розгорнімо Біблію

Вальдемар ЦОРН

Після Всесвітнього потопу минуло вже чимало років. Від синів Ноя утворилося багато народів і племен, які розселилися по всій землі. Спочатку вони розуміли один одного, та коли люди знову повстали проти Бога й вирішили побудувати на свою честь пам’ятник заввишки до небес, Бог змішав їхні мови. Тож вони, розмовляючи різними мовами, перестали розуміти одне одного. Розсіявшись по всій землі, люди почали будувати міста, а також храми своїм богам, в яких вірили й яким поклонялися. В одному з цих стародавніх міст, яке називалося Ур і знаходилося в Месопотамії, жила людина на ім’я Аврам. Аврам був одружений, але дітей у нього не було. Дружину його звали Сара. І ось одного разу Бог звернувся до Аврама й сказав: «Залиш своє місто, свій народ, своїх рідних і йди в країну, якої не знаєш. Я поведу тебе в землю, яку дам тобі та нащадкам твоїм у вічне володіння». Аврам повірив Богові. Він узяв дружину й старого батька й пішов угору за течією річки Євфрат. Пішов із ними й племінник Аврама Лот. Пройшовши близько трьохсот кілометрів, вони дійшли до Вавилонської вежі, через яку Бог змішав мови людей. Не знаю, ходили вони на неї дивитися чи ні, – про це в Біблії не написано. Пройшовши ще близько шестисот кілометрів, вони зупинилися в місті Харан. Там помер Фарра – батько Аврама.

СТЕЖИНКА 3/14

Поховавши батька, Аврам вирушив далі. Тепер його шлях лежав на південь. Коли Аврам із дружиною та племінником залишив Харан, йому вже виповнилося 75 років. Через деякий час прийшли вони, а шлях їхній був дуже довгий, в землю Ханаан. У той час у тій землі жили ханаанці. Там Бог з’явився Аврамові знову й сказав: «Авраме, поглянь на небо! (А відбувалося це вночі, і все небо було всіяне зірками.) Таким численним буде потомство твоє, що не злічити його. Воно буде таким самим численним, як пісок на березі моря». І хоча в Аврама з Сарою дітей не було, він повірив Богові! Цим він дуже Богові догодив. Бог дав Аврамові нове ім’я – Авраам, що означає «батько багатьох народів». Дружині Авраама Бог теж дав нове ім’я – Сарра, що означає «цариця, володарка». І показав Бог Авраамові всю землю ханаанську, і сказав, що йому та його нащадкам належатиме ця земля. І благословив Бог Авраама, кажучи: «Всякий, хто прокляне Авраама або потомство його, проклятий буде, а всякий, хто благословить Авраама й потомство його, буде благословенний». І знову повірив Авраам Богові й поставив жертовник, на якому приніс жертву Богу Всемогутньому. Авраамові було вже близько ста років, коли Бог з’явився йому знову й сказав, що наступного року в нього народиться обіцяний Ним син. І хоча Авраам уже так довго чекав, коли ж Бог виконає Свою обіцянку, він знову повірив Богові. І Бог назвав Авраама Своїм другом. З тієї пори Авраам став батьком усіх віруючих. Через рік у Авраама та Сарри народився син Ісак. Але це вже інша історія.

Малювала Людмила ЯНБУЛАТОВА

Історію про Авраама ти можеш прочитати в книзі Буття, в розділах 11—25.

Едуард СКАЧКОВ

Я вдячний Богу Я дуже вдячний Богу За все, що маю я, За те, що є у мене Матусенька моя. За річечку блакитну, За бурний водоспад, За квіточку привітну, За стиглий виноград. Я шлю подяку Богу За тихий, теплий дім, За місяць та за сонце, Що за вікном моїм. За пісеньку веселу, Що ллється з вуст в цю мить, Нехай подяка Богу У небеса летить!

Малювала Лариса ГОРОШКО

Ванда САВОЛАЙНЕН

Мами ось які бувають Мами ось які бувають: Мами ходять та літають, Мами мукають, співають I на дно морське пірнають. Мама є у бегемота, У синиці, у єнота, У слона, у мишенят, У дівчаток і хлоп’ят.

СТЕЖИНКА 3/14

Мами ці несхожі дуже. Ну то й що? Мені байдуже! Бо напевно знаю я: Найкраща мама – це моя!

отів не х і, я р істю й мі ю як в такі чним. о н д Жо іти ти вдя ша у олод би в інням б найбіль сіх у е м як у не лиш матір й е Бо ц та, але . о он, чесн чеснот ицер к, Ц х и політ інши

ський омовець орим р давнь ілософ і п ф

Малювала Лариса ГОРОШКО

? И Т А В З Е Н Е ЯК М

Я – перший пастух овець, про якого говориться в Біблії. Мене звуть ____.

Я вже чотири дні був у домовині, але Iсус повернув мені життя. Мене звуть ____.

Я – молодший з дванадцяти синів патріарха Якова. Моє ім'я ____.

Я був рибалкою, до того як пішов за Iсусом. Мого брата звати Симон Петро, а мене ____.

Я вдячний Богові за те, що Він зберіг мене та мою сім'ю під час потопу. Моє ім'я ____.

Я був смертельно хворий, але по молитві Бог продовжив мені життя на 15 років. Моє ім'я ____.

Я був проданий своїми братами в рабство до Єгипту. Мене звуть ____.

Я був кинутий на поживу левам, але Бог загородив їм пащі, і вони не чіпали мене. Мене звуть ____.

Я приходив уночі до Iсуса, щоб поговорити з Ним. Мене звуть ____.

Після смерті Мойсея Бог наказав мені вести ізраїльський народ в обітовану землю. Моє ім'я ____.

Я хворів на проказу, але, завдяки пораді дівчинки-полонянки, видужав. Моє ім'я ____.

9 12

Я знаходився у в'язничному домі, однак ангел вночі звільнив мене й вивів звідти. Моє ім'я ____.

СТЕЖИНКА 3/14

Склала Ельвіра ЦОРН

Андрій А Ан нддррій нд йД ДЕШКЕВИЧ ЕШК ЕШ ШК КЕ ЕВИ ВИЧ

та молоде

и к ць

СТЕЖИНКА 3/14

Льоша сидів і дивився, як хлопці грали в баскетбол. А гра складалася цікаво. Команди були рівні за силою, тому гострота пристрастей на майданчику була неймовірною – ніхто не хотів поступатися. Разом із Льошою за грою спостерігало чимало хлопців: те, що відбувалося на майданчику, радувало й захоплювало всіх. Тільки Льоша сидів сумний і майже не реагував на гру. Річ у тім, що він завжди мріяв грати в баскетбол, багато разів намагався приєднатися до різних дворових команд, але його не приймали. І лише тому, що Льоша був невисокий на зріст і дуже худенький. А з такою статурою в баскетболі робити нічого. Кожна команда шукала хлопців високого зросту, міцної статури. Льоша, звичайно, грав у цю гру, і, до речі, дуже добре... Але тільки один, сам із собою. А коли він чергового разу намагався запропонувати себе як гравця, йому незмінно відмовляли й неодмінно кепкували з нього. – Льохо, – казали хлопці – не сміши нас. Адже тебе й комар із ніг зіб’є. А нам потрібні міцні хлопці! На зріст Льоша був набагато нижчий за своїх однолітків і на уроці фізкультури стояв останнім у шерензі. Хлопчик дуже переймався через свій зріст, тому часто відчував себе вельми незатишно в школі й тоді, коли виходив у двір до хлопців. Багато разів він із сумом розмірковував над тим, чому він такий маленький і худенький і для чого він, ось такий, взагалі потрібен у цьому світі...

СТЕЖИНКА 3/14

А вечорами Льоша мріяв про те, як було б добре, якби він був ве-е-личезного зросту! Він ходив би вулицями, а люди ледь дотягувалися б йому до плеча. І тоді він, звичайно, грав би в баскетбол краще за всіх! Будь-яка команда мріяла б роздобути такого нападника, як він... Але це були лише мрії. І йому здавалося, що немає на світі нікого, нещасливішого за нього. Одного разу Олексій узяв м’яч і, як зазвичай, відправився грати на самоті в баскетбол. Він прийшов на порожній майданчик і почав водити м’яч. Льоша бігав по майданчику, ніби обігруючи невидимих суперників. Він уявляв собі, як обходить останнього захисника й кидає в кільце м’яч, який, трохи покрутившись на краю кошика, провалюється в нього. Хлопчик переможно скрикував і уявляв, як його вітають друзі, такі ж невидимі, як і його суперники. Потім він знову бере м’яч, і все повторюється. У запалі гри Льоша не помітив, як до майданчика підійшов літній чоловік і почав спостерігати за ним. Йому дуже сподобалося, як цей хлопчик маленького зросту спритно порається з м’ячем. І після чергової атаки, що завершилася чудовим кидком, чоловік не витримав і голосно вигукнув: – Браво! Тільки тепер Льоша звернув увагу на те, що за ним спостерігають, і зупинив гру. – Ти чудово граєш, хлопче! А чому один? – Хіба ви не бачите, якого я зросту? Адже мені 12 років! Мене ніхто не бере в свою команду. – Шкода, у тебе добре виходить... Я бачу, ти дуже страждаєш через те, що не граєш у баскетбол у команді? – Ще й як! Ви не уявляєте, як я мрію грати разом із усіма! Баскетбол – моє найулюбленіше заняття у вільний час! Я вже не раз просився в дворову команду, але мене не беруть через невисокий зріст і недостатню вагу. Не знаю, для чого я взагалі такий! Льоша стояв засмучений. На нього знову насунула хвиля образи, він у черговий раз

СТЕЖИНКА 3/14

відчув свою нікчемність. Літній чоловік ясно побачив в очах хлопчика той біль, якого завдавав йому недолік у зрості. Подумавши трохи, він сказав: – Знаєш, я вірю, що Бог створив усе, що ми бачимо навколо, в тому числі мене й тебе. Ти віриш у це? – Взагалі, звичайно, вірю. Я не вірю в те, що походжу від мавпи, та ще й сам по собі. – Я впевнений, що Бог, створюючи навколишній світ, укладав сенс у все те, що Він робив! Ніщо, створене Ним, не може бути нікчемним або марним! – Отже, ви вважаєте, що, створюючи мене, Він щось мав на увазі, задумавши мене таким маленьким? – Так, саме так! – Я щось сумніваюся... Мені все-таки здається, що Бог просто за щось обділив мене зростом... – Можливо, у тебе зараз виникають проблеми. Наприклад, насмішки і, що найгірше, друзі недооцінюють твоє вміння грати в баскетбол. Але повір, ти з’явився на світ таким не просто так! І якщо ти довіришся Богові, Він покаже тобі твої переваги. Так-так, саме переваги! У твоєму невисокому зрості є щось хороше, тільки це треба побачити. – Що ж це? – А ти сам побачиш! Просто довірся Богові! Гаразд, вибач, мені треба йти. Прощавай і пам’ятай, що я тобі сказав! Льоша залишився сам на майданчику. Розмова з чоловіком змусила його замислитись про себе. Хлопчик більше не грав того дня. Він пішов додому й увечері, сидячи в своїй кімнаті, думав про те, які ж переваги дав йому Бог. Потім сказав: – Боже, якщо Ти дійсно створив мене таким не марно, та ще й дав мені переваги, то покажи мені це. Я довіряю Тобі, допоможи мені розібратися в цьому питанні! Льоша вклався спати. Наступного дня він продовжував розмірковувати над сенсом свого існування. І ось, у другій половині дня, він почав серйозно замислюватися над тим, що, можливо, в його маленькому зрості таки щось є! І, звичайно, Льоша почав думати, як його зріст можна використати в баскетболі: «Зрозуміло, я не зможу обіграти рослих хлопців, якщо спробую грати з ними на рівних.

СТЕЖИНКА 3/14

Але якщо буду обігравати їх, нахилившись трохи нижче, та постараюся водити м’яч дуже швидко, вони мене просто не впіймають». Льоша вирішив у черговий раз запропонувати знайомим хлопцям взяти його в команду. – Та годі, ти ж уже до нас підходив. У нас, звичайно, не вистачає людей, але тебе ми ніяк не можемо взяти, – сказав старший з них. – Візьміть мене, не пошкодуєте, – переконував Льоша. – Хлопці, давайте візьмемо його на одну гру, нехай спробує, – запропонував один з них. – Може, заспокоїться та відчепиться нарешті... – Гаразд, умовив, – погодився старший. – Тільки сам на себе нарікай потім. Почалася гра. Суперники сміялися, побачивши Льошу: – А що це у вас за малюк? Невже більше нікого не знайшлося? На початку гри Льоша не особливо боровся за м’яч. Він знав, що в цих високих хлопців не зможе його відібрати. Але ось один із гравців його команди дав йому пас, і м’яч опинився в руках Льоші. Хлопчик дуже швидко, намагаючись якомога нижче пригинатися, прошмигнув між суперників і, опинившись біля їхнього кільця, кинув м’яч і потрапив у кільце. Ніхто не очікував такого! А Льоша був у захваті! Звичайно, упродовж гри суперники намагалися вживати різних заходів проти маленького нападника, але в довготелесих хлопців не завжди виходило обіграти Льошу, точніше, впіймати цього верткого суперника. Він дуже спритно обходив їх і приніс своїй команді чимало очок. Його команда виграла того дня. Льоша дуже втомився, але був неймовірно щасливий! Звичайно ж, йому запропонували залишитися в команді. З тих пір Льошу поважали й вважали рівним гравцем. Вперше в житті він відчув себе повноцінною людиною! Щовечора Льоша дякував Богові за те, що Він дав йому можливість стати таким само значущим, як усі, і бути, нарешті, прийнятим оточуючими. Незабаром Льоша досяг таких успіхів у баскетболі, що став знаменитим в окрузі – як один із кращих гравців, і вже ніхто не наважувався глузувати з нього. Але ось одного разу, повертаючись додому після чергової гри, Льоша побачив, що на їхній вулиці горить житловий будинок. Полум’я виривалося з одного з вікон. Але найстрашнішим було те, що в будинку були діти.

СТЕЖИНКА 3/14

Батьки ще не повернулися з роботи, а в будинку почалася пожежа. Льоша почув голосний плач дітей у спальні. На всіх вікнах були міцні ґрати, а вхідні двері були з металу. Чоловіки намагалися зламати двері та решітки, але в них нічого не виходило. Пожежна команда ще не прибула, а дорогоцінний час спливав. Льоша побіг навколо будинку й побачив, що одне з вікон було без ґрат. Це було зовсім маленьке віконце комори, майже під дахом будинку. Тоді хлопчик попросив одного з чоловіків: – Підсадіть мене он до того вікна! – А ти в нього пролізеш? – Гадаю, пролізу. Роздумувати було ніколи. Чоловік схопив камінь і, кинувши його, розбив скло у віконці. – Давай-но, я підсаджу тебе! Якщо потрапиш у будинок, забери дітей зі спальні та відкрий вхідні двері зсередини. Вони мають відчинятися без ключа. Чоловік без особливих зусиль підсадив Льошу. Хлопчик ухопився за раму, підтягнувся й почав протискуватись у віконний отвір. Вікно було дуже маленьке, але Льоша, хоч і з великими труднощами, протиснувся всередину. Вбігши в будинок, незважаючи на густий дим, він швидко зорієнтувався всередині й знайшов переляканих дітей у спальні. Вогонь швидко поширювався, але до коридору та вхідних дверей ще не дійшов. Схопивши обох дітей за руки, Льоша швидко провів їх крізь густий дим коридором до дверей. Двері й справді відкривалися зсередини без ключа. І ще за кілька секунд Льоша з дітьми був уже на вулиці. Того дня він остаточно переконався в тому, що народився не даремно! І був створений Богом саме таким не просто так! Адже тільки невисокий, худорлявий хлопчик міг проникнути в будинок через те віконце. Льоша був малий на зріст, але дуже тямущий, що й урятувало того дня життя двох маленьких дітей. Увечері щасливий Льоша, зі сльозами радості на очах, дякував Богові за те, що Він створив його саме таким, і за те, що Він допоміг йому побачити, якими перевагами наділив його Господь. І ніхто на світі вже не зміг би переконати його в тому, що він з’явився в цьому світі марно! Малювала Олена МИХАЙЛОВА-РОДІНА

КА Склала Ірина ВИСОЦЬ К 61

А П

Е ,

Л 59

А 23

30 14

Е Е

И А

, О

Нумо, довідайся!

? Д И В А Д С А В І П С ПРО ЩО

О !

ня ікан р а н аші го, Усі н воду то влені, и чі а з пр и позб д неста м і в о чог що ть ікаю і за те, т и в ност о, вдяч аємо. Деф ь м л е і и м ик Дан менн сь

ий пи

ськ нглій

Малювала Лариса ГОРОШКО

СТЕЖИНКА 3/14

Із серії «Фару сильніший за всіх» СТЕЖИНКА 3/14

Пауль УАЙТ

З ноги Гулу зняли гіпс, і тепер він пересувався, спираючись на паличку. Цього разу на тачці привезли Луту. Дівчинка була вкрита простирадлом і сиділа, відкинувшись на подушку. Під баобабом, із похмурим виглядом, сидів Ден і розмірковував: – Чому слон говорив: «Не роби цього, не роби сього»? Невже він жодного разу не сказав, що ТРЕБА робити? Дауді, помічник лікаря в джунглях, посміхнувся: – Тим, хто його слухає, він завжди вказує шлях – і найчастіше зі словом ТРЕБА, ніж НЕ ТРЕБА. Антилопа Дік-Дік зрозуміла, наскільки це важливо.

«Що там унизу відбувається?» – запитав сам себе гіпопотам Буху, піднімаючись на пагорб, звідки відкривався чудовий вид на водоспад. Далеко внизу він побачив гієну й трьох шакалів.

Вони пробиралися різними стежками. Ззаду почувся голос жирафа Твіги: «Буху, дивись-но, вони підкрадаються до антилопи Дік-Дік».

«Так, – пробурмотів Буху, – схоже, ти правий. Ой, та що ж це таке?» А ДікДік спокійно пощипувала травичку неподалік річки.

Вона дивилася, як у синьому небі пропливали хмаринки, і думала: «Яке благо – жити! Як мирно навколо!» У цей момент ззаду почулося голосне шипіння.

Антилопа озирнулась і побачила змію Нцоку, готову до кидка. Перелякана Дік-Дік перескочила через мурашник і кинулася вниз до річки.

Обабіч стежки тяглися густі зарості колючого чагарника. Дік-Дік звернула вбік, але раптом шлях їй перегородили троє шакалів.

Вона помчала вниз вузькою бічною стежкою, де на неї, однак, уже чекала усміхнена гієна.

Дік-Дік знову відскочила вбік і понеслася по колючках і кропиві до довгої, вузької смуги піщаного берега.

Вона зупинилася, щоб озирнутися, й побачила, що змія повзе між нею і берегом. Незабаром тут з’явилися шакали та гієна.

«Так, – погодився Твіга, – саме цього вони й хочуть. На щастя...» Він замовк і подивився вниз. Антилопа Дік-Дік зрозуміла, що потрапила в пастку.

Рев водоспаду наводив на неї жах. Антилопа опинилася в оточенні ворогів, що вселяли страх. «О, якби слон був тут», – подумала вона.

I, немов у відповідь на цю думку, почувся дужий голос Нембо: «Дік -Дік, ти повинна перетнути річку! Я буду весь цей час поруч із тобою».

Буху повернув голову: «Твіга, ти чуєш? Це голос слона». – «Чую, – відповів жираф, – але чи чує Дік-Дік?»

Під час розмови вони помітили, що ДікДік розуміюче закивала головою. «Все буде добре, якщо зробиш так, як я тобі скажу, – знову пролунав голос слона. –

Біжи вбрід у напрямку до круглої скелі, потім іди вздовж смужки білої піни». Дік-Дік, не вагаючись, стрибнула у воду. Ззаду майнула тінь гієни.

Бризки потрапили Дік-Дік в очі, але ноги її торкнулися кам’янистого дна. Вона швидко рухалася вперед. Раптом антилопа опинилася на глибині.

I потік стрімко підхопив її. Попереду показалася смужка білої піни. Дік-Дік пливла з усіх сил. Натрапивши на м’який гравій, вона встала на ноги.

«Молодець! – пролунав підбадьорливий голос. – Обережно йди вперед – і побачиш довгу піщану мілину, розташовану поперек річки.

Вийди на неї та трохи відпочинь». ДікДік зціпила зуби. У неї горіло в грудях, голова йшла обертом. Вона ледве утримувала голову над поверхнею води.

Нарешті її ноги торкнулися піщаної мілини. Тут було мілко. Вона зупинилася на хвилинку, щоб перевести подих.

СТЕЖИНКА 3/14

Гіпопотам Буху, що стояв на вершині пагорба, похитав головою: «Погано. Вони намагаються загнати антилопу в річку, яка понесе її до водоспаду, де вона зірветься й загине».

СТЕЖИНКА 3/14

Її ноги тремтіли, коли вона обережно почала рухатись уздовж піщаної мілини. Рев водоспаду змушував її здригатися. Навколо неї була тільки глибоководна річка.

Дік-Дік озирнулася. Гієна перепливла білу смужку, вибралася на піщану мілину й жадібно облизувала губи.

Але зовсім поруч пролунав голос слона: «Попереду, під водою, ти побачиш довгу колоду. Вона доволі слизька.

Тому йди по ній обережно, поки не побачиш рівну сіру поверхню». Під стрімким водним потоком Дік-Дік справді побачила обриси колоди.

Душа в неї пішла в п’яти, коли вона обережно ступила на неї. Крок за кроком антилопа повільно просувалася вперед.

Сила потоку була жахливою. Внутрішній голос говорив: «Якщо впадеш, потік понесе тебе, як тріску». Нарешті Дік-Дік помітила сіру поверхню.

З піщаної мілини почувся голос гієни: «Що будеш робити, коли скінчиться колода? У тебе не вистачить сили впоратися з потоком.

Тільки подивися на нього, подивися!» Дік-Дік озирнулася. При цьому вона оступилась і опинилася в глибокій воді. За мить вона вже зникла під водою.

I течія понесла її до водоспаду. Відчайдушним зусиллям Дік-Дік підняла голову і, захлинаючись, прокричала: «Допоможіть!»

Несподівано хтось теплий і сильний підхопив її і потягнув до берега. «Це ти, Нембо, – сказала Дік-Дік, задихаючись. – Ти весь цей час був поруч».

Слон кивнув і обережно витягнув антилопу на сушу. «Сірою поверхнею виявилася верхівка твоєї голови, а сам ти був наприкінці колоди!» – здогадалася Дік-Дік.

«Так, – відповів Нембо. – Будь-якої миті я міг врятувати тебе не тільки від бурхливих вод річки, а й від змії та її мерзенних приятелів».

«Коли ти потрапила в пастку, ти довірилася мені й чинила, як я тобі велів. Сьогодні ти зробила це знову. Я завжди поруч, тому продовжуй довірятися мені й робити те, що я говорю».

Дауді ппосміхнувся: – Божа Книга говорить про людей, які покладалися, слухалися, а також про тих, покладал цього не робив. Наприклад, Йона хто цьо був людиною, яка не послухалася Бога, й через те потрапив у біду. Прочитайте Книгу пророка Йони. Вам напевно сподобапригодницька історія. А тут, – він ється ця пр показав аркуш арку паперу, – я записав для вас кілька віршів з Євангелія від Матвія: «Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені. I линула ла злива, і розлилися річки, і буря знялася, і на дім отой кинуинулась, – та не впав, бо на камені був він заснований. А кожен, хто слухає цих Моїх слів та їх не виконує, – подібний до чоловіка того необачного, що свій дім збудував на піску. I линула злива, і розлилися річки, і буря знялася й на дім отой кинулась, – і він упав. I велика була та руїна його!» (7:24–27).

ХТО ЦЕ! шся,

дізнає між собою, і ти З'єднай точки т зображено. яку тварину ту

З вершини пагорба Буху дивився на все широко відкритими очима: «Дік-Дік в безпеці». – «Так, вона в безпеці, – сказав Твіга, – і засвоїла два важливих правила: довірся і слухайся».

Малювала Юлія ПРАВДОХІНА

ада

пор Корисна

Богові Довірся . йся Його о та слуха іш р ог ічого муд Немає н на світі.

СТЕЖИНКА 3/14

Дік-Дік потерлася головою об хобот слона: «Спасибі, Нембо! Ти сказав, що, коли я буду тебе слухатися, ти мене врятуєш». Вона подивилася прямо в його усміхнені очі й почула добрий голос:

СЛОВА

років СТЕПАНОВ, 10 л иї ан Д ав кл С і у виділених по вертикалі, ки ин іт начає кл в і ід ш слово, яке оз ає ит Впиши відпов оч пр ти і ризонтал ь на добро. клітинках по го дини у відповід лю в є ка ни ви почуття, що 6

1. Це слово кажуть, коли просять уваги або пробачення. 2. Це слово – попередження. 3. Цим словом розпочинає звернення ввічлива людина. 4. Цим виразом користуються, коли прощаються. 5. Цим словом висловлюють вдячність. 6. Почуття до дорослих.

И Р Е Т І Л О Д

ду Прочитай пора ла апостола Пав солунянам.

Склала ОВА Н Наталя А ІН Я!

З Т

І К

СТЕЖИНКА 3/14

Д Н

Свідчення Вони прийшли до мене, бо дуже хотіли побачити журнал «Стежинка». Переглянувши весь номер, ми побачили наприкінці адресу «Стежинки» й вирішили всі втрьох написати листа з проханням, щоб і нам теж надсилали цей чудовий журнал. Кожного дня ми чекали «Стежинку». Одного разу, прийшовши додому, я побачив на столі якийсь білий конверт. Прочитавши на конверті, що це мені, я з великою радістю відкрив його. З нього одразу запахло свіжим папером і фарбою. Не роздумуючи, я пішов із журналом до Галини й Мирона – дізнатися, чи отримали й вони журнал. А вони вже сиділи й розглядали «Стежинку». I тепер ми щодня чекаємо на новий номер журналу. Я не знаю, якби не «Стежинка», якби не недільна школа, я б, напевно, залишився невіруючим. Але тепер, коли зі мною Бог, я вірю. Віталій ПРУСКАВЕЦЬКИЙ

це ть – вітка, с і н ч Вдя асна к р прек сте і. о що р ини душ б Балу з гли Хосе

СТЕЖИНКА 3/14

жив у старому будинку на краю міста. Нас мали скоро переселити в нові будинки. Мої друзі і я не хотіли цього, тому що ми змушені будемо розлучитися. Настав цей день. Наші батьки були раді, що нарешті отримали нові квартири, а ми не раділи, бо нас розселили в різні будинки. Тепер ми бачилися дедалі рідше й рідше. Звичайно, у кожного з’явилися нові друзі, але ми все одно продовжували іноді зустрічатися. Минуло небагато часу. З кожним днем мені було все цікавіше з новими друзями. Одного разу мене запросив до себе мій новий друг Микола. Час пролетів непомітно, і мені пора було йти додому. Раптом я побачив у нього на столі багато журналів. Я запитав, що це за журнали. Він розповів мені про них, навіть дав кілька почитати. Прийшовши додому, я сів читати один із журналів, і мені було дуже-дуже цікаво. Наступного дня я зателефонував моїм друзям Галині й Мирону, щоб розповіс ти, які в мене є журнали.

Розповіді з історії християнства

Сергій САННИКОВ

21. Безбожники

Ми йшли вулицею. Вечоріло. Раптом підліток років дванадцяти на протилежному боці вулиці стрімко схопив чи то за лапу, чи то за хвіст кішку, що мирно собі лежала, й високо підкинув її вгору. З пронизливим вереском, але на диво спритно, кішка впала на всі чотири лапи на дах будинку й злісно зашипіла на хлопця. Бабуся, яка йшла позаду, голосно зойкнула й закричала: «Навіщо ти її? Безбожник!» Підліток у відповідь тільки розреготався й підтюпцем побіг за ріг. «Чому вона назвала його безбожником? – подумав я. – Напевно, тому, що він знущався над твариною і, ймовірно, людини не пожаліє». І справді, як казав російський письменник Федір Достоєвський, «якщо Бога немає, то все дозволено». Можливо, саме для того щоб «усе було дозволено», люди почали заперечувати Бога: не хочемо, щоб Він був і стримував нас! Очевидно, це й стало головною причиною появи атеїзму, тобто заперечення Бога.

Безбожники, які не боялися Божої відплати, були завжди, але масовим це явище зробила Французька революція наприкінці XVIII століття. Найбільшого розквіту атеїзм досяг у Росії, починаючи з 1917 року. З цього часу виникла «пролетарська» держава, ідеологією якої стали матеріалізм і безбожництво. З перших днів свого існування радянський уряд боровся з релігією найжорстокішим хр Священиків, проповідників ис чином. і активних віруючих оголошували ти я контрреволюціонерами, судили й розстрілювали тільки за те, що вони вірили в Христа. У січні 1923 року в клубі Московського гарнізону, у присутності наркомів Л. Троцького і А. Луначарського, відбулися збори, на яких було інсценоване засідання політичного трибуналу – для винесення вироку Богові.

4 р. 179 я, нці . ом Фра тв нс

СТЕЖИНКА 3/14

Революційне свято, впр овадж ене д ля б оро тьб из

Червоноармійці грабують монастир. 1923 р.

Наприкінці 1922 року почала видаватися газета «Безбожник», а потім був організований «Союз войовничих безбожників», який замислювався як громадська організація антирелігійних хуліганів. Його керівником став вихованець Леніна – Омелян Ярославський, якого історики влучно назвали комісаром диявола. Ярославський активно продовжував політику Леніна, який вважав боротьбу з релігією «державною роботою». Під його керівництвом безбожники громили церкви, палили ікони, влаштовували «антирелігійні паради» – так звані комсомольські «паски» і «різдва».

му в Москві 5 грудня 1 а р х 931 ня ван рок у н й у у Р

СТЕЖИНКА 3/14

Омелян Ярославський на антирелігійному мітингу

З цього часу влада почала руйнувати церковні будівлі, храми, молитовні будинки, відбирати майно віруючих, забороняти зібрання. З 1929 року в Радянському Союзі був запроваджений шестиденний тиждень замість семиденного. Тобто було п’ять днів робочих і шостий – вихідний. Це було зроблено, щоб стерти пам’ять про воскресіння Христа. Такий тиждень, без неділі, проіснував до 1940 року. Були скасовані всі християнські свята – нібито «у відповідь на численні прохання радянських трудящих». Майже всі молитовні будинки були зняті з реєстрації та закриті. Але біда об’єднала віруючих, і на всій території Радянського Союзу утворилося релігійне підпілля. З початком Великої Вітчизняної війни гоніння на церкву було призупинено, «Союз войовничих безбожників» розпущений. Сталіну, тодішньому керівникові радянської держави, потрібна була підтримка народу для перемоги над гітлерівськими загарбниками. Тому була відновлена Московська патріархія, дозволений Союз євангельських християн-баптистів. Знову почали відкриватися молитовні будинки, хоча всі дії віруючих суворо контролювалися органами влади. Деякі віруючі виконували вимоги уряду, інші відмовлялися підкорятися законам, які обмежували право людей поклонятися Богу. У відповідь на це до 80-х років XX століття тривали арешти віруючих і суди над ними. Ситуація змінилася з 1988 року, коли в СРСР, а пізніше в республіках, які утворилися після його розпаду, припинилися релігійні гоніння. Але безбожники не зникли з лиця землі.

СТЕЖИНКА 3/14

М-м-м! У мені стільки протиріч! Чи варто дивуватися? Адже родова назва походить від латинського слова «vacca», що означає «корова», а видова – від слова «myrtus», яке перекладається як «мирт». З коровами мене пов’язує те, що листя деяких моїх видів годяться на корм худобі, а за зовнішню схожість із невеличким миртом я отримала свою видову назву. Українську ж назву я придбала за колір ягід, оскільки вони чорнять руки і рот. Є в мене й інші назви, але про це трохи згодом. Навіть є рід кактусів миртіллокактус (Myrtillocactus), названий на мою честь за схожість наших плодів. Ось як!

Ольга МАРТИНОВА

Трохи про себе. Я – чагарничок заввишки 10– 50 см. У тундрі я виростаю лише карликом – усього в кілька сантиметрів заввишки. Для життя віддаю перевагу північним районам, особливо сосновим лісам і болотам. У мене повзуче кореневище, яке дає велику кількість пагонів. Квітую я в травні. Запилюють мене домашні бджоли й джмелі. Мої ягідки зовні синьо-чорні через восковий наліт, а всередині – пурпурового кольору. Восковий наліт легко видаляється, тоді ягоди стають зовсім чорними. Де тільки не вживають мої плоди! З них варять варення, киселі, їх заморожують, з ними печуть пироги. Адже мої ягоди смачні й корисні! У них багато вітамінів А, В, Р і С, а також вони містять залізо, марганець, магній і калій. Можу похвалитися, що славлюся як відмінний барвник. Ще за старих часів люди використовували мене для фарбування льону та вовни в червоний і фіолетовий кольори. Підтверджено мої лікарські властивості. Наприклад, моє листя та ягоди використовують при лікуванні хвороб очей, шлунково-кишкового тракту, виразок та опіків, а також при цукровому діабеті. Раніше люди вважали, що вживання моїх ягід покращує сутінковий зір, тому під час Другої світової війни британські льотчики їли джем із моїх ягід перед нічними вильотами. Однак дослідження не виправдали подібних припущень. Так, що б іще розповісти про себе? Щось хвилююче і знаменне? О, так! У 1964 році в Радянському Союзі була випущена поштова марка з моїм зображенням, а в Україні, в селі Гукливий Воловецького району Закарпатської області, встановлено пам’ятник мені! А тепер дозвольте без зволікання представитися: я – родичка брусниці й вересу, чорниця звичайна, або чорниця миртолиста (Vaccínium myrtíllus). Деякі ще звуть мене чорнега, чорнижник, чорниця, чорничник, чернішнік. Та звіть, як вам подобається! Аби я вам до смаку була. Малювала Катерина ПРАВДОХІНА

Чи знаєш ти,

що й кавун – цей солодкий смугастий м’ячик із родини гарбузових – також належить до ягід? Дикий кавун розміром усього лише з велике яблуко. Батьківщиною кавуна вважається пустеля Калахарі (Південна Африка). З Калахарі кавун потрапив до Азії, а звідти – й до нас. В Iндії його називають тарбуз, у Туреччині – карпуз, в Iрані – хербоза. А от українці називають його так само, як єгиптяни: кавун.

Чи знаєш ти,

що гарбуз – теж ягода, причому найбільша в світі? Вона містить 92% рідини, багато вітамінів та інших корисних речовин. Батьківщиною гарбуза вважається Америка. В Європу його завіз наприкінці XV століття Христофор Колумб. Найбільший гарбуз, вирощений американським фермером у 2013 році, важив 922 кг.

Чи знаєш ти,

що полуниця й суниця – зовсім не ягоди? Це багаторічні трав’янисті рослини із родини трояндових. Солодка, ніжна м’якоть полуниці – це квітколоже, що розрослося, а дрібні зернятка, які ми бачимо на її поверхні, – це горішки. Батьківщина дикої суниці – Східна Азія, звідки вона з часом розселилася по Європі та Америці.

СТЕЖИНКА 3/14

Малювала Катерина ПРАВДОХІНА

що банан – це ягода? Батьківщина банана – Малайзія. Дикі банани, які до цих пір можна зустріти в Південно-Східній Азії, містять велике тверде насіння й зовсім невелику кількість м’якоті. Банани, які ми їмо, – це культурний сорт. Вони відрізняються м’ясистою м’якоттю й відсутністю насіння.

ЦЕ ЦІКАВО!

Чи знаєш ти,

СТЕЖИНКА 3/14

РИБКИ

Перш нніж розфарбувати рибок, роздивись уважно ту рибку, яка знаходиться в центрі, і постарайся запам'ятати всі деталі нна цьому малюнку. Цю ж рибку ти знайдеш в усіх кружечках, але в кожному з них бракує однієї деталі. Домакружечках деталі в потрібному місці. люй ці дета Крім того, то на цій сторінці загубилися три маленьких істоти. Чи ззнайдеш ти їх? Олена ГРАНЖЕН

см 6,

см

5 см м 14 см

4,5 с

Склади фігуру навпіл, як показано.

Нижній кут аркуша відігни назад по верхній пунктирній лінії, потім вперед – по нижній пунктирній лінії.

19,

Верхній кут аркуша зігни вперед по нижній пунктирній лінії, потім, відмірявши, відігни назад по верхній пунктирній лінії.

Щоб отримати хобот, зігни його спочатку вперед, потім розігни й ззроби і внутрішній згин 7 по всій довжині. Хвіст склади по діагоналі вперед, потім відігни верхню частину назад. Сховай кінчики. Вирівняй нижні сторони фігури (паралельно спині), зігнувши ліві краї всередину.

Щоб отримати голову слона, замість згину Г АБ зроби згин А ВБ (те ж саме В й на зворотному боці). Кут Д підніметься вгору. Щоб отримати хвіст, зігни верхній лівий край фігури спочатку вперед по пунктирній лінії, потім розігни й зроби згин всередину. Д Зігни ліві сторони Г нижче хвоста всередину по лівій пунктирній лінії. Сторону ГВ зігни по В середній пунктирній лінії. Хобот склади навпіл у довжину, відігнувши краї в різні боки. Склади хобот кілька разів поперек (див. готовий малюнок), щоб він був піднятим. Виділи ноги слона, зробивши в потрібних місцях складки.

СТЕЖИНКА 3/14

см

Візьми квадратний аркуш паперу і згорни и його по діагоналі, потім розгорни й склади по пунктирних их лініях, як показано на малюнку.

бка

СЛОН

Саморо

З пошти «Стежинки»

Дякую Богові

за все, що маю!

Я ІСУСА ЛЮБЛЮ Я вийшла на ґанок, Навколо краса: Спасибі, Господь, за Твої чудеса! Я в захваті, Боже, як все Ти зробив, Спасибі за землю Тобі!

«Кому багато прощено, той багато любить».

Бажена ДУЛЮ К-ОРЛО 13 років, Україн ВА, а

Люблю я дерева, Квітки у полях, I щебет пташок, що сховались в гілках, I сонце, що сяє у небі завжди, I зорі, що світять вночі. А понад усе Я Iсуса люблю! Наповнив Він радістю душу мою, Гріхи мої власною кров’ю омив, Iз Батьком мене примирив. Надіслала Марина ДЕГТЯР, Росія

Віка ШМАКОВА, 11 років, Росія

БУДЬ ВДЯЧНИМ Завжди люби Iсуса I вдячним будь завжди. Люби Христа Iсуса, Так Бог велить тобі. Як прийде ніч, подякуй Христу за кожну мить, Лягай у ліжко спати, I Бог благословить.

СТЕЖИНКА 3/14

За тата і за маму Ти дякувати вчись, I навіть за погоду Подякуй, не мовчи.

А якщо щось турбує, Йому ти розкажи, I буде мир у серці I радість у душі. Надіслала Агнета НЕСТЕРЕНКО, 11 років, Україна

СИНИЦІ Часто, йдучи до школи, я спостерігаю за природою й мимоволі замислююся. Як усе чудово й прекрасно навколо! Особливо цікаво спостерігати за птахами. Влітку вони пустують і співають. Коли настають холоди, деякі з них відлітають у теплі краї, а інші залишаються. Взимку вони поселяються ближче до житла людини, мабуть, відчувають, що люди допоможуть їм пережити холодну зиму. У себе вдома ми з сестрою підгодовуємо птахів. А ось у бабусі й дідуся я спостерігав таку картину (я часто проводжу в них вихідні). Коли настають холоди, бабуся щоранку насипає насіння гарбуза на дощечку, яка прибита біля ґанку. I звідки птахи знають це місце? Їх збирається дуже багато, вони люблять гарбузове насіння. Одного разу я налічив понад 30 синиць. По черзі вони хапають насіннячко, відлітають на гілку дерева й дзьобиком дістають із середини зернятко, а лушпиння летить униз. I якщо, буває, бабуся запізниться винести корм, то пташка, яка сміливіша, підлітає й дзьобиком стукає в кухонне вікно. А одного недільного ранку ми трохи довше спали, то синиця підлетіла й постукала у вікно спальні. I ми здивувалися: звідки такий маленький птах знає, куди треба постукати, щоб йому винесли їжу? Зате навесні й улітку вони вдячні людині: очищають сад і город від гусениць і личинок. Я часто думаю, як Господь створив усе мудро й правильно. Пташка й та дякує людині. Як же ми повинні бути вдячні нашому Творцеві за те, що Він так чудово створив усе для нас, людей! Слава Йому за все! Артур ТРАЧ, 12 років, Україна

Коля ГОРУПИЧ, 9 років, Росія

КРОСВОРД По горизонталі: 3. Тварина, на якій Iсус в’їхав у Єрусалим (Мт. 21:5). 7. Найкращий дитячий журнал. 8. Найперший цар Iзраїлю (1 Сам. 9:17).

По вертикалі: 1. Цар, який перевершив своєю мудрістю всіх земних царів (1 Цар. 5:10–12). 2. Олія, якою робили святе помазання у давнину (Вих. 30:25). 4. Тварина, яка перевозила людей та вантажі пустелею (Бут. 37:25). 5. Музичний інструмент, схожий на гуслі (1 Хр. 25:6). 6. Країна, яку Бог обіцяв Авраамові (Бут. 12:5). Склала Оля ГЕРАСИМОВА, 13 років, Росія

3/2014 Християнський журнал для дітей молодшого та середнього шкільного віку. Виходить шість разів на рік. Засновник: Українське місіонерське товариство «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090. Головний редактор Ельвіра Цорн Відповідальний редактор українського випуску В. Новомирова Художній редактор I. Козіна Підписний індекс: 06597 Тираж 29 400 прим. Розповсюджується безкоштовно усім бажаючим. Адреса редакції: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090. Телефон: (44) 296-86-39; факс: (44) 296-87-73; e-mail: sns@sns.org.ua Журнал зареєстровано в Державному комітеті ЗМI України; реєстр. № КВ 6658 від 30.10.2002. Видавець: УМТ «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090. С. 18–21: © Paul White Productions, переклад з англійської Олександра Сибільова С. 28: © Das Haus der Bibel, CP 151, CH-1032 Romanel-sur-Lausanne

Номер підписано до друку 14.03.2014. Надруковано ТОВ «Новий друк», вул. Магнітогорська, 1, м. Київ, Україна, 02660.

Відповіді:

ів, Україна Андрій ПЕЧУРІН, 10 рок

Віка ПЕЧУРІНА, 9

років, Україна

До стор. 2: Вдячність. До стор. 11: 1. Авель. 2. Ной. 3. Никодим. 4. Лазар. 5. Єзекія. 6. Йосип. 7. Веніямин. 8. Даниїл. 9. Нааман. 10. Андрій. 11. Iсус Навин. 12. Петро. До стор. 17: «Уся земле, викликуйте Господу, покликуйте радісно, і співайте та грайте!» (Пс. 97:4). До стор. 21: Бегемот. До стор. 22: КРОСВОРД. По вертикалі: 1. Пробачте. 2. Обережно. 3. Будь ласка. 4. До побачення. 5. Дякую. 6. Повага. По горизонталі: Подяка. ВIД ЛIТЕРИ ДО ЛIТЕРИ: «Завжди радійте! Безперестанку моліться!» (1 Сол. 5:16–17). До стор. 31: КРОСВОРД. По горизонталі: 3. Ослиця. 7. Стежинка. 8. Саул. По вертикалі: 1. Соломон. 2. Миро. 4. Верблюд. 5. Цимбали. 6. Ханаан. До стор. 32: 1/а, 2/б, 3/б, 4/в, 5/а.

Оформити підписку та надсилати кореспонденцію і матеріали можна за адресою: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090. Пожертвування можна надсилати: УМТ «Світло на Сході», код 14300272, р/р 26008286434001 в КГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» м. Києва, МФО 321842; адреса: Київ-1, 01001. © УМТ «Світло на Сході», 2014. ISSN 2194-3796 Комп’ютерна верстка: Костянтин Суліма На першій сторінці обкладинки: фото © Monkey Business Images/shutterstock.com

www.tropinka.eu

Склала Оксана ДОЛЖАНСЬКА

П ЯКА ВIД

П РА

ОВ

Ь Д I

Н Ь ВИЛ

? А

1. Дядько Лота

2. ПершI люди

а) Ламех і Ада б) Адам і Єва в) Йосип і Марія

3. Ноя попередив про потоп

а) безперервний дощ б) Бог в) народ 4. ДIти Адама ТА с - вИ

а) Яков та Iсав б) Петро й Андрій в) Каїн, Авель і Сиф

5. СкIльки рокIв прожила Сарра?

а) 127 б) 130 в) 200

Малювала Вікторія ДУНАЄВА

а) Авраам б) Ной в) Адам