Проект Альтернативного звіту про дотримання Україною положень Конвенції ООН про права дитини by Group Children Rights in Ukraine

Альтернативний звіт про дотримання Україною положень Конвенції ООН про права дитини за період з 2011 по 2018 роки Альтернативний звіт про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини є результатом спільної роботи експертів громадського сектору у сфері захисту прав дитини. Документ містить актуальну інформацію про виконання Україною положень Конвенції ООН про права дитини за період, що пройшов з моменту отримання Україною рекомендацій Комітету ООН з прав дитини стосовно розгляду останнім зведеної третьої та четвертої державної доповіді (2011 рік) по 2018 рік включно. Альтернативний звіт підготовлено протягом вересня 2018 року - березня 2019 року українськими неурядовими організаціями у відповідності до вимог, викладених у керівництві для НУО та НІПЛ “Звітній цикл Комітету з прав дитини” (Child Rights Connect). 1. Благодійна організація “Благодійний фонд “Право на захист” 2. Благодійна організація “Благодійний фонд “Рокада” 3. Благодійна організація “Надія і житло для дітей” в Україні 4. Всеукраїнська організація “Громадська організація “Жіночий консорціум України” 5. Всеукраїнська благодійна організація “Український фонд “Благополуччя дітей” 6. Всеукраїнська фундація “Захист прав дітей” 7. ГС “Освітній Дім прав людини - Чернігів” 8. Громадська організація “Інклюзія разом” 9. Громадська організація “Ла Страда - Україна” 10. Громадська організація “Центр кращого Інтернету” 11. Громадська організація “MART” 12. Громадський рух “Віра, Надія, Любов” 13. Громадська спілка “Українська мережа за права дитини” 14. Даньска Рада у сравах біженців-Данська Група з розмінування 15. Екологічна громадська організація “Флора” 16. Інтернет-видання “Детектор медіа” 17. Коаліція “Права дитини в Україні” 18. Конгрес національних громад України 19. Міжнародна благодійна організація МБФ “СОС Дитячі Містечка” Україна. 20. Міжнародна благодійна організація “Партнерство “Кожній дитині” 21. Міжнародна громадська організація “Міжнародний центр розвитку і лідерства” 22. Міжнародний благодійний фонд “Українська фундація громадського здоров’я” 23. Міжнародний благодійний фонд “СНІД Фонд Схід-Захід” (AFEW-Україна) 24. Сумська обласна громадська організація “Центр громадських ініціатив “Інтелект Сумщини” 25. Східноукраїнський центр громадських ініціатив 26. Українська Гельсінська спілка з прав людини 27. Харківська обласна фундація “Громадська Альтернатива” 28. Харківський інститут соціальних досліджень 29. ZMINA. Центр права людини Упорядники тексту: Марія Ясеновська, Ксенія Карагяур, Світлана Клочко

Вступ Восени 2018 року Урядом України передано до Комітету ООН із захисту прав дитини Національний звіт “Зведена V та VI періодична національна доповідь про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини” (2011–2017 рр.). Документ змістовно та інформативно відображає зусилля Уряду України у сфері дотримання норм Конвенції про права дитини. Однак, на думку громадських організацій, надана інформація не є збалансованою: значну увагу в звіті приділено спеціальним заходам захисту, проте відсутній розділ стосовно насильства щодо дітей; позитивна динаміка статистики досягається за рахунок відсутності в ній з 2015 року даних по Криму та частини Донецької та Луганської областей – що не контролюються владою України. Правозахисні організації фіксують пробіли в законодавстві в сфері захисту прав дитини, значні проблеми реалізації існуючих нормативно-правових актів, а також системні недоліки в роботі органів влади та підпорядкованих установ. Становище дітей ускладнилось на початку 2014 року у зв'язку з окупацією Російською Федерацією півострова Крим та військовими діями на Сході України. Частина Донецької та Луганської областей біля кордону з Російською Федерацією стала не підконтрольною Уряду України та місцем збройного протистояння. Описані події та пов’язані з ними умови викликали величезну кількість негативних наслідків, включаючи тисячі людських жертв, сотні дитячих, виникнення близько півтора мільйони внутрішньо переміщених осіб зі Сходу України та півострова Крим. Основний прогрес держави щодо прав дитини пов’язаний із необхідністю реагувати на ці нові виклики. Однак ці дії носять точковий характер й не є системними. Задля усунення прогалин Урядового звіту профільні громадські організації об’єдналися для підготовки альтернативного звіту. У роботі взяли участь 29 організацій, кожна з яких веде роботу в певному вузькому напрямку (або декількох напрямках). Надану ними експертизу проаналізовано та систематизовано, висновки та рекомендації напрацьовані спільно. Координацію та експертний супровід підготовки альтернативного звіту здійснено Коаліцією Права дитини в Україні та Громадською спілкою “Українська мережа за права дитини”. Інформацію щодо уразливих груп дітей включено до розділів, які відображають стан дотримання окремих прав дитини. Під час роботи над альтернативним звітом відбулась серія робочих зустрічей правозахисників, проведено консультації з дітьми та відкрите публічне обговорення за участі національних та міжнародних неурядових організацій, громадських діячів та незалежних експертів. 1. Загальні засоби імплементації (ст. 4, 42, 44-6) 1.1. Законодавство та його впровадження (ст. 4) Держава продовжує зазначати саме охорону дитинства, як свій стратегічний пріоритет. Відповідно дитина розглядається, як об’єкт захисту, а не суб’єкт прав, що безпосередньо відображається в законодавстві й державній політиці. Ключовим законом залишається Закон України «Про охорону дитинства» 1, до нього вносилися певні зміни, однак його не можна вважати таким, що повністю відображає стандарти прав дитини. Всі системні проблеми, що відмічалися громадськими Закон України “Про охорону дитинства” №2402 від 26.04.2001 р., (ВВР), 2001, № 30, ст.142. адреса доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 1

організаціями у попередньому Альтернативному звіті2, залишилися без змін - ціла низка прав дитини не забезпечена (захист від дискримінації, свобода совісті і релігії, право на приватність, справедливий суд тощо). У 2017 році на виконання рекомендації Заключних спостережень Комітету з прав людини 2011 року здійснено аналіз відповідності національного законодавства та рівня обізнаності дітей України щодо норм Конвенції ООН про права дитини і розроблення пропозицій для його удосконалення. Відповідно до висновків аналізу ряд прав дитини прямо не забезпечується Законом України “Про охорону дитинства”, у Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» окремо не виділяється сфера захисту прав дитини як суб’єкта права, виявлено інші недоліки в законодавстві. За результатами аналізу надано пропозиції щодо удосконалення національного законодавства. Однак викликає занепокоєння поверхневий аналіз та відсутність жодної рекомендації у сфері захисту дитини від насильства та жорстокого поводження 3. В нормативну базу введено, як загальний стандарт, термін “дитина з інвалідністю”, але залишилися поняття “діти з дефектами фізичного або психічного розвитку”4 та “діти з вадами розумового або фізичного розвитку”5. У численних нормативноправових актах вживаються такі дискримінаційні характеристики як: сліпі, глухі, розумово відсталі. Нормативно-правова діяльність не відповідає викликам та потребам у сфері прав дитини. Більшість законодавчих ініціатив мають косметичний характер і не мають комплексного підходу, про що свідчить кількість прийнятих змін до законів протягом останніх років: лише до Закону “Про охорону дитинства” було понад 20 разів внесено зміни за період 2011-2018 рр. Іншою проблемою є те, що проекти нормативно-правових актів не проходять відповідної експертизи щодо відповідності принципам Конвенції про права дитини. Серед позитивних змін варто відмітити – внесення до законодавства понять “забезпечення найкращих інтересів дитини”, “патронат”, “домашнє насильство”, покращено доступ дитини до правосуддя, а також додано нові вразливі групи – “дитина, яка потребує додаткового захисту” та “дитина, яка потребує тимчасового захисту”. Держава значно просунулася у ратифікації міжнародних договорів. Ратифіковано Конвенцію Ради Європи про захист дітей від сексуального насильства та сексуальної експлуатації, Третій факультативний протокол до Конвенції ООН про права дитини. Разом з тим, національне законодавство та практика не сприяють впровадженню даних документів. В той же час, на сьогодні так і не ратифікована Гаазька конвенція 1993 року про захист дітей та співробітництво у галузі міждержавного усиновлення 6. 1.2. Координація роботи

Альтернативний звіт про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини 2002-2008. Адреса доступу: https://www.unicef.org/ukraine/report-ukr.pdf 3 Аналіз відповідності національного законодавства та рівня обізнаності дітей України щодо норм Конвенції ООН про права дитини і розроблення пропозицій для його удосконалення, лист-відповідь Мінсоцполітики №17/0/143-19 від 26.02.2019 4 Cтаття 63 Закону України “Про основи законодавства України про охорону здоров’я” №2801 від 19.11.1992 р. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 5 Закон України “Про охорону дитинства” №2402 від 26.04.2001 р., (ВВР), 2001, № 30, ст.142. адреса доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 6 Конвенція про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення, адреса доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_365 2

Відсутність координації зробило дітей заручниками розпочатих та проведених реформ, зокрема, певні групи дітей залишились без захисту. Так, координуючим органом на рівні центральних органів влади залишається Міжвідомча комісія з охорони дитинства7. Основними завданнями Комісії є: сприяння забезпеченню координації дій органів виконавчої влади з питань охорони дитинства; підготовка пропозицій щодо формування і реалізації державної політики з питань захисту прав та інтересів дітей; визначення шляхів, механізмів та способів вирішення проблемних питань, що виникають під час реалізації державної політики у сфері охорони дитинства. Проте на практиці діяльність Комісії здебільшого зводиться до підготовки Державної щорічної доповіді про становище дітей. У 2018 р. Комісія провела декілька засідань щодо обговорення питання безпеки дитини. Протоколи Комісії не є у відкритому доступі. Такі заходи швидше можна оцінити як вирішення короткотермінових завдань, а не як виконання координуючої функції у сфері захисту прав дитини. У впровадженні численних розпочатих реформ питання захисту дитини випало. Так, необхідна реформа децентралізації призвела до зниження якості, а в деяких територіальних об’єднаних громадах взагалі до повної відсутності соціальних послуг для дітей, зокрема, щодо супроводу сімей у складних життєвих обставинах, забезпечення альтернативним доглядом дітей, роботи з вразливими групами дітей тощо89. При реформуванні поліції основні ресурси були спрямовані на розвиток патрульної служби, але без врахування наявного досвіду та включення у навчання працівників підрозділу з ювенальної превенції (попередня назва - кримінальна поліція у справах дітей), який мав багаторічний досвід розшуку дітей, проведення роботи на попередження злочинності проти дітей та залучення дітей до злочинної діяльності. Підрозділ ювенальної превенції протягом двох років знаходився під загрозою повної ліквідації, через що більше 2/3 працівників звільнилась, а досвід підрозділу був майже повністю законсервований. Наразі департамент ювенальної превенції та відповідні підрозділи відновили свою роботу, проте існують певні прогалини у співпраці з новоствореною службою шкільних офіцерів поліції, що є частиною патрульної служби. Відсутність як міжвідомчого координатора, так і єдиного внутрішнього координуючого органу в Національній поліції призвело до нерівномірного навантаження на поліцейських різних підрозділів, нерівномірного забезпечення підвищення кваліфікації, відсутності вчасної розробки необхідних для захисту дітей положень та рекомендацій10, наявної певної конкуренції. Медична реформа так само відбувається без комплексної оцінки впливу на дітей та без залучення так званого координуючого органу. Можна позитивно оцінити реформу у сфері освіти, успіх якої пов’язують як з міжнародною підтримкою, так і значними субвенціям з державного бюджету до бюджету місцевих органів, що сприяє децентралізації шкіл 11. Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Міжвідомчої комісії з питань охорони дитинства», адреса доступу https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1200-2000-%D0%BF 8 «Послуги соціальної підтримки: в умовах децентралізації влади, Радіч О., начальник відділу організаційно-правової роботи Харківського обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді» https://i.factor.ua/ukr/journals/ms/2018/february/issue-2/article34203.html?utm_expid=.7YZnTvPwQKWPt2vl0yesRw.0&utm_referrer=https%3A%2F%2Fwww.google.com%2F 9 «Соціальні послуги та децентралізація: проблеми і перспективи», Громадський Простір, адреса доступу: https://www.prostir.ua/?news=sotsialni-posluhy-ta-detsentralizatsiya-problemy-i-perspektyvy 10 Зокрема, відсутній порядок щодо використання поліцейського піклування згідно з ст. 41 Закону України «Про Національну поліцію» 11 «Фінансування освіти і децентралізація: думки експерта», автор: експерт Юрій Ганущак для ZN.UA, адреса доступу: https://decentralization.gov.ua/news/8911 7

При реформі деінституціалізації функції координуючого органу перебрав на себе Уповноважений Президента з прав дитини, залучивши до обговорення реформи та наявних ризиків як відповідні міністерства, так і громадські організації. На жаль, уряд не запозичив даний досвід для зміцнення координуючого органу. Відповідальними за здійснення заходів щодо захисту прав, свобод і законних інтересів дітей на місцях залишаються служби у справах дітей 12. Дотепер комплексного функціонального аналізу повноважень центральних та місцевих органів влади, що відповідають за забезпечення прав дитини, проведено не було. Як наслідок, в рамках адміністративної реформи і реформи децентралізації немає ясності і чіткого розмежування функцій із захисту і забезпечення прав дитини як на національному, так і на місцевому рівнях. Процес реформування системи надання адміністративних та соціальних послуг в умовах децентралізації перебуває в стані глибокої кризи, є досі незавершеним. Алгоритм передачі повноважень від служб у справах дітей райдержадміністрацій до новоутворених об’єднаних територіальних громад законодавчо в багатьох аспектах не врегульований. Лише частина об’єднаних територіальних громад утворили служби у справах дітей або ввели окремих профільних спеціалістів. 1.3. Національний план дій Прийнятий у 2009 році Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року13 одразу зіткнувся з проблемою його впровадження. Затвердження Урядом Плану заходів виконання цього Національного плану дій та виділення коштів щороку відбувалось із запізненням у півроку й більше. Так, у 2015 і у 2016 році План заходів затверджено в кінці серпня 14. Також під час планування плану заходів не враховуються всі завдання та цілі, які містить документ, зокрема, у 2013 році жодного заходу не було передбачено для реалізації цілі «захист прав дітей з інвалідністю. У останній рік дії плану до обставин, що ускладнюють його виконання, додалась децентралізація. Звіт за результатами виконання Плану було презентовано із значним запізненням, а самі результати не стали предметом широкого обговорення з громадськістю. Однак, необхідність підготовки звіту за результатами впровадження Національного плану активізувала збір інформації про дотримання й забезпечення прав дитини різними міністерствами та відомствами. У травні 2018 року було прийнято Державну соціальну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2021 року 15. Його положення містять ключові пріоритетні для сучасної України проблеми у сфері Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24.01.1995 р., (ВВР), 1995, N 6, ст. 35 , адреса доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/20/95-%D0%B2%D1%80 13 Закон України «Про Загальнодержавну програму "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2016 року» від 05.03.2009 р., ВВР 2009, N 29, ст. 395, адреса доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1065-17 14 Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів з виконання у 2015 році Загальнодержавної програми “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2016 року» від 26 серпня 2015 р. № 881-р , адреса доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/8812015-%D1%80; Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів з виконання у 2016 році Загальнодержавної програми “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2016 року» від 23 серпня 2016 р. № 590-р , адреса доступу: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/249263409 15 Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної соціальної програми “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2021 року» від 30 травня 2018 р. № 453 . адреса доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/453-2018-%D0%BF 12

забезпечення прав дитини. Громадськість залучалася до обговорення Плану, однак формат та терміни були майже нереальними для внесення обміркованих пропозицій. 1.4. Моніторинг дотримання прав дитини, визнаних Конвенцією У 2011 році запроваджено інституцію Уповноваженого Президента України з прав дитини16. Підзаконним актом визначено завдання та права Уповноваженого, однак посада не має обов’язків, чітких повноважень та функцій, залежить від Президента й, за оцінкою правозахисних організацій, не відповідає Паризьким принципам щодо статусу національних установ із захисту та заохочення прав людини 1991 року. Більш того, системний моніторинг дотримання прав дитини та виконання положень Конвенції зазначеним Уповноваженим не ведеться. У 2019 році набрала чинності постанова Уряду, якою запроваджено освітнього омбудсмена, визначено його завдання і права, порядок та умови звернення 17. Станом на початок березня 2019 освітнього омбудсмена не призначено. Інша національна правозахисна установа – Уповноважений Верховної Ради України з прав людини має в своїй структурі департамент з прав дитини, який готує відповідний розділ до щорічної доповіді про ситуацію із дотриманням прав людини в країні. 1.5. Ресурси, що виділяються на реалізацію державних заходів із захисту прав дітей Державні плани та програми щодо дітей фінансуються за “залишковим принципом”, за рахунок коштів, виділених для забезпечення функціонування відповідних міністерств і відомств, або за рахунок коштів, які залишаються після задоволення більш важливих, на думку уряду, потреб. Обсяг та частку національного бюджету, які витрачаються на дітей через державні та приватні інституції, запроваджено не було. Залишається проблемою недостатня прозорість формування бюджетів та участь громадян в цих процесах. Це призводить до нерівномірного розподілу коштів на дітей в різних галузях. Як приклад, різна фінансова підтримка шкіл, зокрема, діти які навчаються у спеціалізованих школах з поглибленим вивченням мови, технічних предметів, мають більшу кількість забезпечених уроків згідно з типовими навчальними планами. Іншою проблемою щодо фінансування шкіл є відсутні мінімальні стандарти забезпечення шкіл матеріальними засобами. Фінансування школи залежить від активної позиції адміністрації школи, батьків у формуванні запиту на фінансування окремого закладу. В результаті одні школи мають належне забезпечення з місцевих адміністрацій на засоби гігієни (туалетний папір, миючі засоби для прибирання тощо), інші школи забезпечуються миючими засобами через залучення необхідних грошей від батьків. Відсутність мінімального забезпечення шкіл створює нерівності для різних груп дітей і є підставою для постійних конфліктів між батьками, батьками і адміністрацією закладу, коли батьки не бажають здавати гроші у благодійний фонд (в т.ч. через переконання, що це є складова корупційної діяльності), або не можуть надати кошти через матеріальний стан. Існує і значна різниця у зарплатних фондах, що фінансуються як з боку Указ Президента «Питання Уповноваженого Президента України з прав дитини» 11 серпня 2011 року , адреса доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/811/2011 17 Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання освітнього омбудсмена» від 6 червня 2018 р. № 491, дата доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/491-2018-%D0%BF 16

держави, так і з бюджетів місцевих органів. Наприклад, вибірковий моніторинг у м. Харкові показав, що зарплатний фонд з розрахунку на одного учня складає від 10 000 до 30 000 гривень18. Відсутність прозорого бюджетування як на центральному, так і на національному рівні, не дозволяє зробити висновки, що є причиною різних видатків на освіту дітей. 1.6. Розповсюдження інформації про Конвенцію та підготовка спеціалістів Нажаль, держава не застосовує у можливому обсязі належні і дієві засоби для широкого інформування про принципи і положення Конвенції як дорослих, так і дітей. Такі дії є фрагментарними і частіше ініціюються громадськими організаціями та міжурядовими інституціями. У закладах вищої освіти, що готують педагогів, соціальних працівників та інших фахівців сфери забезпечення та захисту прав дитини, не приділяється увага навчанню правам дитини. Спеціалісти, які працюють в інтересах дітей, не володіють достатніми компетенціями щодо положень Конвенції, стандартів, які нею встановлюються, та механізмів захисту. Держава не забезпечує широку гласність своїм доповідям та результатам їх розгляду Комітетом ООН з прав дитини. Рекомендації Комітету, зазвичай, навіть не перекладаються державною мовою. Здійснюється неофіційний переклад, публікуються відповідні інформаційно-просвітницькі матеріали громадськими організаціями і не за державні кошти. 1.7. Співпраця з громадянським суспільством Прикладом співпраці можна вважати прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту дітей та підтримки сімей з дітьми» від 26.01.2016 № 936-19, який був розроблений громадськими організаціями. Закон вносить зміни до Сімейного кодексу та інших законів й визначає нову форму сімейної опіки над дитиною – патронат, а також інші актуальні терміни та поняття. Не сприяє скоординованій діяльності органів державної влади та їх співпраці із громадським суспільством й розпорошеність дій з боку міжнародних та донорських організацій. Права дитини останніми сприймаються здебільшого в контексті соціальної та гуманітарної допомоги, їх робота ведеться в рамках окремих проектів, які направлені в переважній більшості на вирішення ситуативних задач. Спільні стратегії не вибудовуються, бракує співпраці та взаємодії. Висновки Забезпечення прав дитини не є пріоритетом у політиці держави. Фактично, відсутня сама політика щодо дітей та прав дитини та структурна вертикаль органів влади, які відповідають за її реалізацію. Діти все ще залишаються об’єктами захисту, а не суб’єктами права. Необхідність впровадження змін в державній політиці з боку осіб, що приймають рішення, не усвідомлюється. Порівняно з реформами освіти, охорони здоров’я, децентралізації, реформа системи захисту дитини не має достатньої підтримки ані на рівні керівництва держави, ані на рівні органів місцевої влади та місцевого самоврядування. Зміни до законодавства приймаються ситуативно і часто під вирішення конкретних випадків. Не було виконано Рекомендації Комітету з прав дитини стосовно: За даними моніторингу фінансування права дитини на освіту на прикладі Харківської області, проведеного ВГО “Жіночий Консорціум України” в 2017-2018 роках 18

аналізу функцій органів влади різного рівня й чіткого делегування повноважень (пункт 12); - запровадження незалежного національного інституту Уповноваженого з прав дитини, що відповідає Паризьким принципам (пункт 16); - підвищення ефективності та статусності координації роботи в інтересах дитини (пункт 12); - забезпечення повного і своєчасного фінансування заходів Національного плану дій щодо реалізації Конвенції до 2016 року та ефективного моніторингу його виконання (пункт 18); - активізації навчання фахівців, що працюють з дітьми. Проблема охопленості навчанням та його якості, а також якості інформаційних матеріалів, включно із каналами їх розповсюдження, залишаються на недостатньому рівні (пункт 22); - створення національної бази з питань дотримання прав дитини з комплексними даними та увагою до дітей, що можуть перебувати в уразливому стані (пункт 20). Робота над впровадженням Національного плану дій ведеться. Наразі важко оцінити вчасність реалізації його положень та забезпеченість них фінансуванням. Фінансування державних програм і планів щодо прав дитини здійснюється за «залишковим принципом», а не через визначення конкретної частки та обсягу бюджету на їх реалізацію. Інформація про стан справ щодо дотримання прав дитини в Україні системно не збирається і не публікується. Партнерство з громадськістю здійснюється, але не системно, без реальної можливості долучитися експертам з регіонів. Розпорошеність дій з боку міжнародних та донорських організацій, відсутність у них спільних стратегій не сприяють поліпшенню ситуації із захистом прав дитини в Україні. 2. Визначення дитини Держава усунула дискримінаційні норми законодавства й визнала шлюбний вік для юнаків та дівчат однаковим – 18 років. Також було визначено вік статевого повноліття – фактично це 16 років. Висновки Можна вважати, що держава виконала рекомендації Комітету з прав дитини щодо визначення дитини. 3. Загальні принципи 3.1. Недискримінація Комплексний антидискримінаційний закон – Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» 19 було прийнято 06.09.2012. Діти в ньому розглядаються лише у загальному контексті потенційних жертв дискримінації. Новим методом недопущення дискримінації є запровадження інклюзивного

Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 р., Відомості Верховної Ради (ВВР), 2013, № 32, ст.412, адреса доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17 19

навчання в школах та дошкільних закладах з вересня 2017 року20. Переважно, нововведення торкнулося дітей з інвалідністю та надало їм можливість навчатися у загальних школах. Однак, непродуманість реформ створює численні перешкоди при реалізації дітьми свого права на освіту. Суттєвим недоліком є невизначеність групи дітей, чиї інтереси захищаються – загальні закони передбачають, що інклюзія може застосовуватись за будь-якою ознакою при наявності в дитини особливих освітніх потреб, але на практиці система розрахована лише на дітей з інвалідністю і не враховує, наприклад, потреби дітей ромів або обдарованих дітей. Інша ініціатива для сфери освіти – у грудні 2018 року на законодавчому рівні визначено поняття булінгу21, посилено відповідальність за його вчинення та допущення, а також визначено низку заходів на його попередження. Однак, практика свідчить про недостатність роботи щодо захисту дітей від дискримінації. Так, за останні 2 роки у різних регіонах країни було здійснено не менше 5 нападів на ромські поселення, в результаті яких постраждали діти 2223242526. Правозахисники розглядають ці випадки, як прояви ненависті, а неефективність слідства – як дискримінацію. 3.2. Найкращі інтереси дитини За останні роки внесено низку змін до законодавства, що мали на меті поліпшення ситуації в частині дотримання найкращих інтересів дитини. Були внесені зміни до Сімейного кодексу України27, Закону України «Про охорону дитинства»28 щодо створення патронатних сімей, встановлено поняття наставництва 29. У 2016 році нормативно врегульовано поняття «забезпечення найкращих інтересів дитини» 30.

«Інклюзивне навчання», сайт Міністерства і науки України, адреса доступу: https://mon.gov.ua/ua/tag/inklyuzivne-navchannya 21 Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)» від 18.12.2018р., Офіційний вісник України від 29.01.2019 — 2019 р., № 8, стор. 9, стаття 255, адреса доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-19 22 «Заява щодо подій у Києві, які носять характер етнічних чисток», спільне відкрите звернення правозахисників, адреса доступу: https://helsinki.org.ua/appeals/zayava-schodo-podij-u-kyjevi-yaki-nosyatharakter-etnichnyh-chystok/ 23 «Заява УГСПЛ щодо спалення табору ромів біля Лисої гори», звернення УСГПЛ до керівництва Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, адреса доступу: https://helsinki.org.ua/appeals/uhspl-rishuche-zasudzhuje-diji-predstavnykiv-s14-v-holosijivskomu-rajoni-m-kyjeva 24 «Злочин без кари: як розслідуються напади на ромські поселення», І. Бурдига, адреса доступу: https://hromadske.ua/posts/rozsliduvannya-napadiv-na-romski-poselennia 25 «Наших дітей погрожували вбити»: потерпілі від погрому в Лощинівці домагаються покарання винних». УГСПЛ, адреса доступу: https://helsinki.org.ua/articles/nashyh-ditej-pohrozhuvaly-vbyty-poterpili-vid-pohromuv-loschynivtsi-domahayutsya-pokarannya-vynnyh/ 26 «Ігнорування ситуації у Шелудьківці може спровокувати чергові антиромські погроми, – правозахисники», Олена Орлова, ІРЦ «Правовий простір». Адресу доступу: http://legalspace.org/ua/napryamki/posilennya-romskikh-gromad/item/8533-ihnoruvanniasytuatsii-u-sheludkivtsimozhe-sprovokuvaty-cherhovi-antyromski-pohromy-pravozakhysnyky 27 Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р., ВВР, 2002, № 21-22, ст.135, http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 28 Закон України “Про охорону дитинства” №2402 від 26.04.2001 р., (ВВР), 2001, № 30, ст.142. адреса доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 29 Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.2005 р., ВВР, 2005, № 6, ст.147, адреса доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2342-15 30 Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту дітей та підтримки сімей з дітьми» від 26.01.2016 р., ВВР, 2016, № 10, ст.99 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/en/936-19 20

З метою надання дитині можливості отримати правовий захист з боку держави, навіть у разі, коли законні представники цього не роблять, запроваджено зміни до Закону України «Про охорону дитинства»31 . На практиці, не зважаючи на законодавче декларування принципу рівності між батьками, під час вибору місця проживання дитини після розлучення батьків, суди не завжди враховують принцип найкращих інтересів дитини та стають на бік матері3233. Відсутня належна система організації зустрічі дитини з одним з батьків, якщо інший з батьків перешкоджає таким зустрічам. Хоча відповідно до ч. 1 ст. 158 Сімейного кодексу34 рішення органу опіки та піклування є обов’язковим до виконання, система забезпечення виконання таких рішень взагалі відсутня. У разі, якщо один із батьків отримує рішення суду, яке дає йому право на регулярні контакти з дитиною, так само відсутній ефективний механізм примусового виконання таких рішень суду35. В той же час, не враховується принцип забезпечення найкращих інтересів дитини судами у справах щодо позбавлення батьківських прав одного з батьків, коли причиною розлучення стало домашнє насильство. Позбавлення батьківських прав залишається в такому випадку єдиним засобом захисту дитини від насильства. Думка дитини не є належним доказом, навіть у справах, ініційованих дитиною36. Українське законодавство не передбачає спеціальних заходів, спрямованих на врегулювання конфліктів між батьками та забезпечення спілкування дитини однаково з кожним з батьків. Згідно з ч. 2 ст. 170 Сімейного кодексу37 при безпосередній загрозі життю та здоров’ю дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право прийняти рішення про негайне відібрання дитини від батьків. Проте, немає процедури швидкого повернення дитини батькам, якщо загроза життю та здоров'ю зникає. Батьки мають звертатися до суду із позовом про повернення дитини в порядку ч. 3 ст. 170 Сімейного кодексу38 і доводити, що вони більше не становить загрози для дитини. Довготривалість такої процедури шкодить інтересам дитини. 3.3. Право на життя, виживання та розвиток Чинне законодавство з питань захисту права дитини на життя та виживання майже відсутнє, зокрема, відсутній перелік мінімальних гарантованих стандартів для реалізації права на життя, виживання та розвиток. Наслідком цього є те, що Національний план дій щодо реалізації Конвенції про права дитини має закривати прогалини у сфері медичних послуг, виділяючі основні видатки на скринінг дітей з метою раннього виявлення хвороб, що можуть призвести до інвалідності, а також забезпечення медичними послугами дітей з інвалідністю, в т.ч. ліками для важкохворих дітей. До раніше існуючих раніше проблем з 2014 року додалася ситуація збройного конфлікту на сході країни, що несе загрозу життю та здоров’ю дітей. Наразі Закон України “Про охорону дитинства” №2402 від 26.04.2001 р., (ВВР), 2001, № 30, ст.142. адреса доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 32 https://helsinki.org.ua/protydiya-dyskryminatsiji-2017/ 33 https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-175140%22]} 34 http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 35 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 36 Моніторинг національної судової практики розгляду судами кримінальних, цивільних справ і справ про адміністративні правопорушення, пов’язаних із чиненням насильства в сім’ї. http://www.ua.undp.org/content/ukraine/uk/home/library/democratic_governance/court-monitoring.html 37 http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 38 http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 31

державою не розроблено механізму евакуації населення із зони бойових дій. У зв’язку із загрозою життю та здоров’ю частина дітей (близько 150 тисяч дітей) разом з батьками змушені були самостійно виїхати в інші області України, інша частина – більше 500 тисяч дітей продовжує проживати на території, яка не контролюється органами державної влади України. Серед прикладів наявних ризиків, у травні 2018 року внаслідок обстрілу було пошкоджено будівлю Центру соціально-психологічної реабілітації м. Торецьк Донецької області, де перебувало 28 дітей39. Дітей перемістили із закладу лише наступного дня. Не запроваджено дієвого механізму виявлення дітей, які беруть безпосередню участь у воєнних діях чи збройних конфліктах. Не сформовано та не запроваджено міждержавних, державних, міжгалузевих, галузевих стандартів безпеки та добробуту дитини. Більше 200 тисяч дітей потребують термінової психологічної допомоги через психологічні травми внаслідок загибелі рідних та близьких, переховування у підвалах під обстрілами тощо; досі залишилася нез’ясованою доля неповнолітніх (21 особа), які трималися в установах Державної пенітенціарної служби України Донецької та Луганської областей40. Лише у 2017 році на території Донбасу загинули чи отримали поранення понад 40 дітей41. Загалом, з 14 квітня 2014 року до 15 серпня 2017 за інформацією Управління Верховного комісара ООН з прав людини загибло 90 хлопців та 47 дівчат42. Правозахисниками за період з 2014 по 2017 роки задокументовано докази 5 випадків убивств дітей, 6 випадків незаконних затримань з використанням тортур та нелюдського поводження, 8 випадків загибелі та 19 випадків поранення дітей у результаті невибіркових обстрілів у зоні конфлікту, а також атаки на 79 навчальних закладів у 34 населених пунктах Луганської та Донецької областей 43. Загалом, за 4 роки (2014-2018) було пошкоджено або зруйновано 700 шкіл44. Протягом лише травня 2018 року 6 шкіл зазнали обстрілу, не зважаючи на заяву тристоронньої контактної групи від 5.03.2018 про чергове перемир'я та недопущення обстрілу цивільної інфраструктури, зокрема шкіл45. Міністерство оборони та Міністерство освіти і науки постійно відтерміновують підписання Декларації про безпеку шкіл, більше того, Міністерство оборони визнало, що використовує приміщення шкіл, якими вже не користуються діти. Незважаючи на небезпеку і ризики для дітей, які значно підвищуються при використанні подібних об’єктів, на даний час Міністерство оборони не бачить можливості звільнення таких приміщень. В результаті конфлікту, що триває на сході України, велика частина території Донбасу, по обидва боки контактної лінії, стала забрудненою наземними мінами і вибухонебезпечними залишками війни.

39 40

https://humanrights.org.ua/material/na_donbasi_bojoviki_obstriljiali_centr_psihologichnoji_reabilitaciji_ditej https://helsinki.org.ua/prava-ditej-2017/

https://humanrights.org.ua/material/minulogo_roku_na_donbasi_zaginuli_ta_otrimali_poranennjia_ponad_40_ditej_ _obse 42 https://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/UAReport19th_UKR.pdf 43 http://truth-hounds.org/ditiam-nemisce/?fbclid=IwAR1VmYOPIXhkg5UO_IZe2AYXHkjBTgLGjTiey3sL6X_fLUYLTO0vrZQJgKI За даними ЮНІСЕФ https://www.facebook.com/UNICEFUkraine/posts/1799806510083872 https://www.dw.com/uk/%D1%82%D0%BA%D0%B3%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BB%D0%B0%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BC%D0%B8%D1%80%D1%8F%D0%BD%D0%B0-%D0%B4%D0%BE%D0%BD%D0%B1%D0%B0%D1%81%D1%96-%D0%B7-5%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%BD%D1%8F/a-42807228 44 45

На виконання своїх зобов'язань за Конвенцією про заборону застосування, накопичення запасів, виробництво і передачу протипіхотних мін та про їх знищення (Оттавська конвенція)46, Уряд України має забезпечити ясне інформування громадськості про вплив мін та ВЗВ 47 на мирне населення, і докладати усіх зусиль для компенсації цивільним особам шкоди, заподіяної в результаті забруднення. Крім того, Уряд України, зобов'язаний надавати належну допомогу дітям та їх сім’ям, які постраждали внаслідок мін. Головною проблематикою наразі є відсутність комплексної програми допомоги дітям, які постраждали, лишаючи їх та їх сім’ї один на один з наслідками мінновибухового інциденту. Також, наразі немає діючої спеціальної інформаційної системи та бази даних для обліку інцидентів та людей, які постраждали від мін та вибухонебезпечних залишків збройного конфлікту Дані щодо постраждалих дітей від мін і вибухонебезпечних залишків війни, які збирають та обліковують відповідні органи центральної виконавчої влади, суттєво відрізняються між собою. Збір достовірних даних має велике значення для формування державної політики і розуміння масштабів проблеми, а також для бюджетування заходів, необхідних для надання допомоги і відновлення постраждалих дітей - за кожною цифрою стоїть дитина і її родина.48 3.4. Повага до поглядів і думок дитини Як в суспільстві, так і на політичному рівні дитина сприймається як об'єкт захисту, а не суб'єкт права, що впливає на реальну можливість участі дітей в процесах прийняття рішень, як в сім'ї, громаді, так і на національному рівні. Певні положення національного законодавство закріплюють право дитини на вільне висловлювання думок та їх врахування в суді, в органах влади, підприємствах та адміністративних установах, у школі й в родині. Дитина має право звернутись до суду з обмеженнями за віком та видом судового процесу49. доступ до безоплатної правової допомоги гарантований дитині лише через законного представника50. У судах трапляються випадки, коли думка дитини запитується формально, а її законні представники вирішують питання самостійно, наприклад, укладають угоди про примирення, навіть у справах проти сексуального насильства відносно дитини 51, вирішуючи питання надання права на шлюб 52 тощо. На рівні школи, громади, держави стало більше можливостей для висловлювання думки дитини. Утворилось багато різних майданчиків (дитячі громадські ради, органи учнівського самоврядування, дитячі парламенти та інші ініціативні групи), що сприяють участі дітей. В той же час, відсутність відповідного навчання для Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення, ратифіковано Законом N 2566-IV ( 2566-15 ) від 18.05.2005 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_379 47 Тут і далі: Згідно українського перекладу Глосарію термінів, визначень та скорочень з питань протимінної діяльності в Міжнародних стандартах протимінної діяльності (МСПМД): Вибухонебезпечні залишки війни (ВЗВ) (Explosive Remnants of War (ERW)) - боєприпаси, що не вибухнули (БНВ) і залишені вибухонебезпечні боєприпаси (ЗВБ). 48 За даними Дослідження щодо оцінки потреб дітей, які постраждали від мін або вибухонебезпечних залишків збройного конфлікту на сході України, що було проведено Данською Радою у справах біженцівДанською Групою з розмінування (ДРБ-ДГР) спільно з ЮНІСЕФ у період з вересня по грудень 2018 року 49 Відповідно до законодавства дитина будь-якого віку може особисто повідомити про злочин слідчого чи прокурора, дитина віком тільки від 14 років має право на особисте звернення до суду в цивільних справах, і жодна дитина не має права звернутись до суду в адміністративному процесі. 50 ст. 18 ч. 2 Закон “Про безоплатну правову допомогу” https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17 51 Справи з Єдиного реєстру судових рішень: № 286/3265/15-к, 298/236/15-к. 52 Справа з Єдиного реєстру судових рішень: №409/1518/18. 46

спеціалістів, які працюють з дітьми, призводить до того, що діти відчувають маніпуляції та їх використання з боку дорослих. За результатами всеукраїнського дослідження 53 82% дітей вважають, що влада повинна дослухатися до думки дитини. Разом з тим, лише 9% дітей зазначили, що мали можливість протягом останнього року висловитися з важливих для них питань на рівні місцевого самоврядування, 58% - вдома, 68% - у навчальних закладах Діти зазначили, що хочуть висловлювати свої думки і впливати більше: 62% - на організацію навчального процесу в школі, 43% - на рішення з питань дозвілля за місцем проживання, 32% - на рішення щодо організації роботи громадського транспорту, 31% - на рішення щодо забезпечення рівних прав дівчат і хлопців (зокрема, 35% - дівчат і 26% - хлопців). Не зважаючи на те, що навчальні заклади є місцем, де є найбільші можливості для дитини висловити свою думку, 60% дітей стверджують, що їхні можливості висловлюватися з приводу шкільного харчування, перерв, навчання обмежені. Органи учнівського самоврядування здебільшого займаються питаннями залучення дітей до участі у заходах, ініційованих дорослими (дозвільні заходи, збір коштів на благодійність, чергування під час перерв). Реальної можливості висловити свою думку, зазвичай, немає. Висновки Загальні принципи прав дитини ще не стали реаліями в Україні. Однак, прогалини в законодавчій площині поступово усуваються. Принципи недискримінації ще не стали наскрізними в національному законодавстві. Законотворці не володіють ними й не завжди коректно включають їх в закони та реформи. Комплексної стратегії протидії дискримінації по відношенню до дітей запроваджено не було, відповідний моніторинг не здійснюється, спеціальний закон проти дискримінації не виділяє дітей, як окрему вразливу групу. Стандарти найкращих інтересів дитини почали розвиватися у національному законодавстві та на практиці. Однак, вони ще не імплементовані у повному обсязі й не мають достатніх напрацювань та практичного використання і, відповідно, не стали правовою та поведінковою нормою. Стосовно права на життя та виживання через військовий конфлікт на сході країни значно погіршилися показники рівня дотримання. Не запроваджуються попереджувальні міри, процедури, механізми, Відсутня державна статистика й розслідування випадків загибелі дітей та залучення дітей до військових дій. Правозахисники постійно фіксують нові випадки отримання дітьми поранень та травм, а також дитячу смертність. В той же час, відсутні програми допомоги постраждалим дітям та не ведеться їх систематичний облік й інформування. Врахування думки дитини та повага до неї ще не стала мейнстрімом української практики, однак це право вже усвідомлено дітьми та артикулюється запит на його забезпечення. 4. Громадянські права та свободи 4.1. Реєстрація народжень, ім’я, громадянство Відповідно до українського законодавства, державна реєстрація народження дитини проводиться не пізніше одного місяця. 53

https://www.childrights.in.ua/Zvt_pro_dotrimannja_prav_ditini_v_Ukran_Golosi_Dtei

З 2015 року Міністерством юстиції України започатковано практику отримання свідоцтв про народження дитини у пологовому будинку. Наразі в приміщеннях пологових будинків розташовується кабінет працівника відділу державної реєстрації актів цивільного стану, який здійснює прийом документів та видає свідоцтва про народження впродовж одного-двох днів. Несвоєчасна без поважної причини реєстрація батьками народження дитини тягне за собою накладення штрафу. Органи реєстрації актів цивільного стану на практиці виписують адміністративні протоколи за несвоєчасну реєстрацію народження, проте не відмовляють у здійсненні реєстрації народження дитини у випадку несплати штрафу батьками дитини. Таким чином, накладення штрафу за несвоєчасну реєстрацію народження дитини не є фактичною перешкодою для її здійснення, однак може слугувати фактором, що стримує батьків звернутись до органів реєстрації актів цивільного стану для реєстрації народження дитини з порушенням строку. Слід зазначити, що у випадках, коли батьки дитини не мають документів, що посвідчують особу або їх документи не відповідають вимогам законодавства, зокрема, батьки дітей-ромів або дітей-шукачів притулку, законодавством передбачена можливість внесення запису про матір та батька дитини за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина. Це дозволяє зареєструвати народження дитини незалежно від правового статусу її батьків. Більше того, законодавством передбачена можливість реєстрації народження дитини, батьки якої невідомі. Слід зауважити, що реєстрація народження особи, що досягла 16 років містить правову колізію. Зокрема, для того, щоб зареєструвати народження особі, що досягла 16 років, їй необхідно звернутися із відповідною заявою та пред’явити паспорт, який можна отримати тільки при наявності свідоцтва про народження. Відповідно реєстрація народження в таких випадках вимагає звернення до суду, що значно ускладнює процес реєстрації народження. У зв’язку з військовим конфліктом на сході України, особливої уваги заслуговує реєстрація народження дітей з непідконтрольних територій. У 2018 році прийнято закон, у відповідності до якого документи, що підтверджують факт народження дитини на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, є дійсними54. Однак досі не було законодавчого врегулювання імплементації зазначеного положення закону в адміністративному порядку. Наразі порядок реєстрації дитини, народженої та ТОТ, досить складна: для отримання свідоцтва про народження дитини, яка народилася на ТОТ України, необхідно отримати за фактичним місцем її народження документи, що підтверджують факт народження дитини, особисто звернутись до будь-якого відділу державної реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) в межах підконтрольній Уряду України території та отримати письмову відмову у державній реєстрації народження, після чого звернутись до суду з заявою про встановлення факту народження дитини 55. Враховуючи складність цієї процедури, є необхідність розглянути можливість запровадити адміністративну процедуру реєстрації фактів народження дітей (шляхом подачі документів до відділу державної РАЦС), за якою здійснюється реєстрація будь-якої дитини народженої на території України. В той же час, важливо Відповідно до статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року, адреса доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2268-19 55 Закон України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України» від 04.02.2016 р., адреса доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/990-19 54

вжити заходів щодо мінімізації ризику торгівлі дітьми, які народились на непідконтрольній Україні території. У 2013 році Україна ратифікувала Конвенцію 1954 року про статус апатридів та Конвенцію 1961 року про скорочення безгромадянства. Однак, норми зазначених Конвенцій досі не були повністю імплементовані державою. Наприклад, на сьогодні в законодавстві України не передбачена процедура визначення «особою без громадянства». Досі неврегульованим залишається питання, коли дитина народилася від батьків, жоден з яких не має документів, що посвідчують особу та є особами без громадянства або особами під ризиком безгромадянства. Зокрема, дитина, що народилася на території України і не може набути громадянства батьків, які не мають документів, що посвідчують особу, стає і сама апатридом. А отримати громадянство за народженням можуть лише діти, чиї батьки проживають на території України на законних підставах. Закон «Про громадянство України» має визначення таких осіб, проте особи, які потребують додаткового захисту, та особи, які звернулись за захистом в Україні, у визначенні відсутні. Отже, діти осіб, які потребують додаткового захисту та осіб, які звернулись за захистом, не можуть отримати громадянство України за народженням. 4.2. Збереження ідентичності Проблемою залишається таємниця усиновлення, розголошення якої заборонено законодавством. Держава визнає проблему, але вже багато років нічого не запроваджує для її вирішення. Іншою проблемою є те, що діти осіб, які звернулись за захистом (пошуком притулку) в Україні та документовані лише довідкою про звернення за захистом, яка не є паспортним документом та документом, що підтверджує громадянство, не можуть отримати свідоцтво про народження з інформацією про громадянство батьків. Інформацію в свідоцтво про народження записують на підставі даних, внесених до довідки, яку видають у пологовому будинку. Інформація про громадянство в цій Довідці відсутня. 4.3. Право на інформацію Держава зазначає, що жодних законодавчих перепон для отримання дитиною інформації, включно з відповіддю на інформаційний запит – немає. Однак цьому твердженню суперечить ст. 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»56: «Пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами». Відповідно, діти такої можливості не мають взагалі. У Звіті про дотримання прав неповнолітніх, які перебувають у виховних колоніях державної пенітенціарної служби України 57 зазначається, що відсутність повноцінної інформації щодо можливостей подання скарг та жорсткий режим контролю призводять до того, що реалізація права на звернення у дітей, які перебувають у виховних колоніях, взагалі не відбувається. При потраплянні неповнолітніх до таких закладів не надавалася інформація про можливість отримати

56 57

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 www.ombudsman.gov.ua/files/Dopovidi/1419178922.pdf

юридичну консультацію як в межах виховної колонії, так і звернувшись до державних інстанцій. 4.4. Свобода думки, совісті і віросповідання Реалізація цього права дітьми ще не набула в Україні достатнього усвідомлення. Відповідно й інформації про рівень його дотримання недостатньо. Наразі є декілька проблемних сфер. По–перше, це інституційні заклади, де перебувають діти – сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, віком від 0 до 6-7 років. Саме в них проводять обряди масового хрещення всіх дітей, не зважаючи на їх національну приналежність. По-друге, це загальноосвітні школи, де, не дивлячись на відокремлення школи від церкви, регулярно виникають ініціативи із запровадження предмету чи факультативу з вивчення християнської етики, відбувається загальне святкування християнських свят, часто практикується запрошення саме християнських священників. Все вищезазначене свідчить про наявність загальнодержавної проблеми, а саме: недостатнього відокремлення держави від церкви й популяризація християнської церкви, особливо після подій на Майдані в Києві у 2013-2014 роках та отримання Україною Томосу. Таку ситуацію вже можна вважати державною політикою. 4.5. Свобода асоціацій і мирних зборів Відповідно до Закону України “Про громадські об’єднання” 58 встановлені певні обмеження щодо віку, з якого можна бути засновником молодіжної та дитячої громадської організації (14 років). В той же час, громадяни віком від 6 до 18 років можуть бути членами дитячих громадських об’єднань, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, та соціальне становлення як повноправних членів суспільства. Громадяни віком від 14 років - членами молодіжних громадських об’єднань.59 Законодавством не встановлено, на яких підставах та у якому порядку діти можуть організовувати мирні зібрання. Так, з кінця листопада 2013 року до початку лютого 2014 року під час Революції Гідності в регіонах України правоохоронцями затримано понад 60 дітей у зв’язку з їх можливою причетністю до масових акцій протесту 60. Як правило, такі підозри були абсолютно безпідставними та абсурдними і грубо порушили права дітей. 4.6. Право на приватність та захист репутації Фактичного забезпечення цих прав у дітей, які знаходяться у дитячих будинках, інтернатах, стаціонарних закладах охорони здоров’я та соціального захисту не відбувається: не дотримується приватність під час користування ванною кімнатою та туалетом, дітям обмежено час побачення з рідними, відсутня можливість усамітнитись, є випадки контролю з боку персоналу листування, а користування мобільними телефонами часто заборонено. Крім того, персонал практикує обговорення із дітьми їх приватного життя в біологічній родині, після чого може розголошувати отриману інформацію іншим. Зазначене вище неодноразово 58

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/281-14 60 За даними ГО “Флора” 59

підтверджувалось дослідженнями правозахисників, зокрема, в аналітичному звіті «Права дитини і психічне здоров’я. Дотримання прав дітей у стаціонарних закладах охорони здоров’я та соціального захисту»61. Важливим є і вирішення питання особистого приватного життя дитини, а саме право бачити та спілкуватися зі своїми батьками після розлучення. В Україні це є питанням, на яке варто звернути увагу, адже навіть рішення суду не є гарантією того, що дитина буде мати можливість реалізувати право бачитись та спілкуватись із батьком або матір’ю 62. Крім того, діти зазначають факти порушення їх прав на приватність у загальноосвітніх навчальних закладах, зокрема, шляхом розміщення однолітками їх фотографій у мережі Інтернет без дозволу самих дітей та їх законних представників (результати фокус-групи, проведеної з метою підготовки вкладу дітей до моніторингу Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуального насильства та сексуальної експлуатації). За словами дітей, часто такі фотографії стають інструментами булінгу.63 4.7. Доступ до інформації з різних джерел, захист від шкідливих матеріалів Джерелом шкідливих для дітей матеріалів залишається телебачення. Так за даними організації Детектор Медіа було зафіксовано кілька таких випадків на центральних каналах. Наприклад, ток-шоу на 2-х центральних каналах СТБ та Інтер про 12-річну дівчину, що народила дитину64; винесення штрафу Національною радою СТБ (1,6 млн гривень) та попередження Інтеру за використання шкідливого для дітей контенту65. В той же час, відсутні чіткі критерії щодо того, що саме є шкідливим контентом, що наразі дозволяє телеканалам ухилятися від сплати штрафу шляхом оскарження рішень Нацради в судах.66 У грудні 2017 року три національні медіа холдинги (Media Group Ukraine, StarLightMedia, Громадське Мовлення UA) та Незалежна асоціація мовників, яка представляє місцеві приватні телерадіокомпанії, підписали Правила висвітлення теми самогубства в ЗМІ 67. З 2017 року телеканали почали маркувати такий контент спеціальними чіткими і зрозумілими попереджувальними знаками68. Інша проблема – незахищеність сайтів закладів освіти. В Україні відсутні нормативні вимоги для таких сайтів. За даними дослідження “Повага та безпека: моніторинг сайтів закладів освіти”69 86,81% закладів освіти мають незахищене з’єднання із сайтом. Відповідальними за створення й наповнення сайтів у більшій частині закладів освіти є вчителі інформатики (58,90%). Про відсутність нормативно61 62

https://helsinki.org.ua/wp-content/uploads/2018/03/2018-03-05_Prava-dytyny.pdf Рішення ЄСПЛ по справі Вишняков проти України (№ 25612/12) від 24.07.2018 року

https://www.childrights.in.ua/Dti_prezentuvali_zvt_z_rekomendacjami_xhodo_poperedzhennja_seksualnogo_nasils tva_ta_seksualno_eksplu 64 https://detector.media/community/article/131173/2017-10-23-visnovok-nezalezhnoi-mediinoi-radi-shchodovipuskiv-peredachi-stosuetsya-kozhnogo-na-telekanali-inter-vid-9-ta-13-zhovtnya-2017-roku/ 65 https://detector.media/community/article/130759/2017-10-10-visnovok-nezalezhnoi-mediinoi-radi-shchodozmistu-rozvazhalnikh-peredach-ta-anonsiv-na-telekanali-stb/ 66 https://www.nrada.gov.ua/komentar-olgy-gerasym-yuk-shhodo-rishennya-sudu-yakyj-skasuvav-1-6-mln-grnshtrafu-dlya-stb/ 67 https://detector.media/community/article/132670/2017-12-07-spilnii-akt-uzgodzhennya-2-visvitlennya-zasobamimasovoi-informatsii-temi-suitsidu/ 68 https://detector.media/community/article/132675/2017-12-07-media-grupa-ukraina-starlightmedia-ta-nstupidpisali-spilni-pravila-visvitlennya-v-media-temi-suitsidu/ 69 Черних О.О. Ч49 Повага та безпека: моніторинг сайтів закладів освіти / Черних О.О. К.: „ВАІТЕ”, 2018. – 38 с.

правової бази для розробки й підтримки роботи сайту вказали 21,23% представників закладів освіти. Під час аналізу сайтів закладів освіти виявлено: відсутність будь-якої інформації щодо захисту персональних даних та поваги до приватності учнів на 98,61% сайтів. Усі проаналізовані сайти закладів освіти містять у відкритому доступі різні комбінації персональних даних учнів: фото дитини та зазначення класу містить кожен сьомий сайт, фото та зазначення прізвища, імені й по батькові кожен п’ятий. Відсутність застереження та інформації про те, куди чи до кого можна звернутися для видалення персональних даних дитини з сайту, було виявлено на 97,92% сайтах. За результатами загальноукраїнського дослідження серед підлітків щодо небезпек в Інтернеті, проведеного лабораторією психології масової комунікації та медіаосвіти Інституту соціальної та політичної психології НАПН України70 підлітки назвали наступні ризики, з якими вони стикаються в інтернеті: нав’язування непотрібної інформації зазначили майже 60% підлітків, втручання в роботу цифрового пристрою - 57%, розповсюдження неправдивої інформації про самого підлітка - близько 20%, зазнали економічних втрат близько 25% опитаних підлітків. 4.8. Заходи з фізичного та психологічного відновлення і соціальної реінтеграції дітей потерпілих/ жертв Діти біженців та шукачів притулку, діти без супроводу дорослих потребують регулярної соціальної та психологічної підтримки. Психологи та соціальні працівники мають бути підготовлені для роботи з дітьми, які втратили батьківщину, пережили травми, є жертвами тортур, прибули із зони військових конфліктів. Очевидно, що ця проблема поширюється й на дітей з числа внутрішньо переміщених осіб та тих, хто залишився проживати на лінії зіткнення, біля неї та на непідконтрольних Україні територіях. Однак, в Україні не реалізуються державні програми психологічного відновлення і соціальної реінтеграції дітей - біженців, переміщених тощо. Висновки Державою були враховані деякі рекомендації Комітету ООН з прав дитини щодо реєстрації народження дітей та отримання громадянства. Наразі досягнуто певного прогресу в цій сфері. Реєстрація народжень та отримання громадянства все ще містять ряд перепон у доступі до цих прав для кожної дитини: штраф за несвоєчасну реєстрацію, унеможливлення реєстрації з порушенням строку від року та більше та для дітей 16 років через протиріччя у переліку документів, залежність правового статусу дитини від правового статусу батьків через неналежну імплементацію Конвенції 1954 року про статус осіб без громадянства та Конвенції 1961 року про скорочення безгромадянства, що спричиняє випадки безгромадянства. Питання самостійної реєстрації народження дитини батьками - шукачами притулку, якщо вони мають лише Довідки про звернення за захистом в Україні та не мають документів, що посвідчують особу, не вирішується. Реєстрація можлива лише із залученням третьої особи. Проблемним залишається питання щодо збереження таємниці усиновлення та наявності категорії дітей, які не мають у свідоцтвах про народження зазначення

http://igf-ua.org/wp-content/uploads/2018/11/Ukrainian-IGF-UA_2018_Annual_Report_UKR.docx

громадянства батьків, що у майбутньому може ускладнити їх спроби встановити офіційні зв’язки з країною походження та біологчними родичами. Проблема доступу дітей до інформації знаходиться на етапі адаптації чинного законодавства до Європейських норм, поліпшення роботи державних органів в усіх сферах та слідкування за дотриманням відповідних прав. Сфера дотримання свободи релігії дітьми досліджується недостатньо, а відокремлення школи від церкви не є загальною практикою. Революція Гідності показала, що діти також є суб’єктами реалізації права на мирні зібрання, однак в той же час, вони потребують більшого захисту, якщо зібрання втрачає мирний характер. Робота поліції з дітьми-учасниками мирних зібрань переважно супроводжується перевищенням повноважень та порушенням прав дитини. Проблема фактичного забезпечення права на приватність у дітей знаходиться на етапі активного пошуку способів підвищення ефективності та можливостей прямого звернення дітей з метою відновлення їх порушених прав. В частині реального забезпечення права дитини на приватність є прогалини через те, що немає чіткого та зрозумілого механізму звернення до держави з боку дитини. Постійно фіксуються системні порушення приватності дитини у закладах з обмеженою свободою (лікарні, будинки-інтернати, інституційні заклади тощо). Очевидно, що питання приватності не може бути вирішеним в умовах функціонування інтернатної системи виховання дитини. Питання особистого приватного життя дитини, а саме, право бачити та спілкуватися зі своїми батьками після розлучення на практиці не є повністю забезпеченим. Питання захисту дитини від шкідливої інформації без порушення її прав залишається новацією для України, що пояснює численні порушення в даній сфері й відсутність чіткої законодавчої бази. Однак, світова практика вже встигла просунутися значно дальше, тому доцільно вивчати і застосовувати прогресивний досвід вирішення цих проблем та мінімізувати шкоду для дітей. Системної роботи з фізичного та психологічного відновлення і соціальної реінтеграції дітей потерпілих немає. 5. Насильство проти дітей 5.1. Насильство та нехтування, включаючи фізичне відновлення та соціальну реінтеграцію

та психологічне

Діти продовжують зазнавати насильства в сім’ях, дитячих установах, на вулицях тощо. Понад 3 мільйони дітей в Україні (близько половини дитячого населення) щороку спостерігають за актами насильства у сім'ї або є їхніми вимушеними учасниками.71. Відсутня чітка координація та взаємодія у роботі з протидії насильства щодо дітей, про що свідчить різна міжвідомча статистика зареєстрованих випадків. Відсутня взаємодія у роботі з дітьми, які постраждали від насильства та які є кривдниками. Фізичне покарання, не зважаючи на повну заборону в Сімейному кодексі в деяких сім’ях, залишається практикою. Згідно з даними Мультиіндикаторного кластерного обстеження домогосподарств презентованими 2014 року, “61,2% дітей віком від 2-х до 14-ти років наражаються на ризик застосування до них принаймні одного виду психологічного або фізичного покарання з боку дорослого. 11,2% населення України вважають, що дітей слід карати фізично. В дійсності, 29,9% дітей віком від 2-х до 1471

https://don.kyivcity.gov.ua/files/2018/5/22/mon.pdf

ти років наражаються на ризик застосування до них якогось виду фізичного покарання, і при цьому хлопчики, скоріш за все, більше наражаються на ризик застосування до них будь-якого виду фізичного покарання (36,5%) порівняно з дівчатками (23,4%)72 Спостерігається низький рівень обізнаності батьків щодо визначення та наслідків насильства над дітьми (наприклад, більшість батьків не знають про “синдром струшеної дитини”). Залишається проблемою сприйняття батьками фізичних покарань, як методу виховання дітей. 7 грудня 2017 року був прийнятий Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»73 № 2229-VIII (надалі Закон № 2229-VIII). Він визначає такі нові поняття, як: домашнє насильство, терміновий заборонний припис, обмежувальний припис, оцінка ризиків, постраждала особа, кривдник, постраждала дитина, дитина-кривдник, запобігання домашньому насильству, протидія домашньому насильству, програма для постраждалої особи, програма для кривдника. Дитина, що постраждала від домашнього насильства, згідно новому закону не тільки особа, що його зазнала, а й свідок (очевидець) насильства. Разом з тим, багато положень основного закону не можуть бути реалізовані на практиці через відсутність підзаконних нормативно-правових актів. Наразі Міністерством соціальної політики України, яке є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, разом з іншими міністерствами та органами влади розробляють понад 30 підзаконних нормативно-правових актів на виконання усіх положень основного закону. Послаблена система органів, до компетенції яких належить захист прав дитини та надання соціальних послуг. Низький рівень укомплектованості кадрами служб у справах дітей та центрів соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді ставить під сумнів ефективність впровадження державної політики, зокрема, щодо надання відповідних послуг, у т.ч. дітям, постраждалим від насильства. Відсутній механізм соціального замовлення, що робить вразливими громадські організації, які надають соціальні послуги на рівні громад. Однією з найбільш значимих таких послуг є Всеукраїнська дитяча гаряча лінія (надається ГО Ла Страда), яка фінансується виключно за рахунок недержавних організацій. Таким чином держава та місцева влада покладає свої обов’язки на громадські організації, а підтримки останнім не надає. Не вистачає фахівців (соціальних працівників, психологів, педагогів, поліцейських, медиків), які можуть надавати дитині допомогу, проводити корекційні програми. Відсутня взаємодія у роботі з випадками сексуального насильства щодо дітей, про що свідчить різні дані про такі випадки. Так незважаючи на те, що Міністерство соціальної політики згідно Порядку про повідомлення що випадків жорстокого поводження або його підозрою, має володіти найбільшою кількістю випадків щодо сексуального насильства стосовно дітей, оскільки дані окрім іншого мають охоплювати інформацію про випадки де є лише підозра, володіє найменшими даними – 65 дітей74, які постраждали від сексуального насильства у 2016 р., найбільші дані у Єдиному реєстрі досудових розслідувань про зареєстровані кримінальні правопорушення у злочинах проти статевої свободи і недоторканості за 2016 р75 обліковано 410, за 2017 – 424, за 2018 – 42576. Разом з тим, ці дані не повні 72

https://www.unicef.org/ukraine/media_31250.html https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229-19 74 Лист-відповідь на запит ЖКУ Мінсоцполітики 75 Лист-відповідь на запит щодо надання інформації про кількість зареєстрованих кримінальних порушень (проваджень) за 2016 рік Генеральної Прокуратури України 73

оскільки, лише кримінальні правопорушення за статями КК 152, 155, 156, передбачають виокремлення відомостей про потерпілих дітей, а кримінальні правопорушення за ст. 153 та 154 такої звітності не передбачають77. Ще однією проблемою, що гальмує ефективне розслідування злочинів сексуального насильства, є відсутність умов для проведення опитування дітей – не обладнані приміщення (так звані "зелені кімнати"), призначені спеціально для проведення опитування та експертиз для дітей, що стали жертвами злочинів. Там, де приміщення наявні, не врегульований порядок їх використання і закріплення спеціалістів, в т.ч. психологів, на які покладено функції участі в проведенні опитуванні дитини, яка постраждала від сексуального насильства. Психологи, а найчастіше педагоги з найближчих шкіл, які залучаються в процесі кримінального впровадження до опитування дитини не мають відповідної підготовки і не розуміють свою роль в процесі опитування дитини. Незадовільними є також умови для проведення судово-медичної та судово-психіатричної експертиз дітей, вони не відповідають навіть нормам проведення експертиз для дорослих78. Відсутні навчальні програми підготовки спеціалістів щодо опитування дитини, постраждалої від сексуального насильства. Серія одноденних та дводенних семінарів для поліцейських щодо опитування дитини, зазначена у національному звіті 79 швидше мали на меті проведення інформаційно-просвітницької роботи, оскільки очевидно, що цього часу на якісне навчання не достатньо. Відсутній чіткий алгоритм дій та порядок прийняття рішень в екстрених ситуаціях у випадку, коли кривдник дитини – її законний представник, зокрема, щодо представлення інтересів дитини-жертви, прийняття рішення про надання їй психологічної допомоги, проведення опитування та інше. Відсутні центри для дітей, в яких надається кваліфікована реабілітаційна допомога дітям, постраждалим від сексуального насильства. 5.2. Заходи по забороні та ліквідації всіх форм шкідливої практики, включаючи без обмеження каліцтво жіночих статевих органів і ранні і примусові шлюби Жіноче обрізання не типово для України, проте організації, які працюють з біженцями з деяких країн Азії та Африки, супроводжували жінок-біженок, які потерпіли від каліцтва жіночих статевих органів та родини біженців, які практикують подібні практики. В українському законодавстві відсутня заборона подібної практики, тому такі випадки не фіксуються як злочин. Лікарі, психологи, що мають підготовку для роботи з жінками, які зазнали каліцтва, також відсутні. У випадках працівники змушені були роз’яснювати та психологічно підтримувати як лікарів, які не мають ніякого досвіду, так і дівчаток, які постраждали психологічно і фізично, а також проводити з жінками бесіди про серйозну шкоду операцій обрізання для здоров'я дівчат. В Україні не ведеться навіть медична статистика подібних випадків, в той час як в країнах ЄС - це кримінальний злочин. 76

Лист-відповідь на запит щодо надання інформації про кількість зареєстрованих кримінальних порушень (проваджень) за 2017 та 2018 роки Генеральної Прокуратури України від 04.03.2019 № 19/4-382вих-19 77 Статистика не враховує кількість заяв про злочин за вищезазначеними статтями, які були закриті у зв’язку з закриттям впровадження на підставі п 1, 2, 4, 6 ч. 1 ст. 284 КПК України 78 https://wcunetwork.org.ua/ua/Zaxist_prav_dtei/publications/Dosldzhennja_peredumov_zaprovadzhennja_novoi_p raktiki_dopitu_opituvann 79 Національний звіт “Зведена V та VI періодична національна доповідь про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини” (2011–2017 рр.)

5.3. Право не бути підданим катуванню або іншим жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність видам поводження чи покарання, включаючи тілесні покарання В Україні діє спільний наказ Міністерства соціальної політики України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерство охорони здоров’я України від 19.08.2014 № 564/836/945/577 «Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або загрози його вчинення»80. Так, усі звернення та повідомлення з приводу жорстокого поводження з дітьми або загрози щодо його вчинення мають реєструватися суб’єктами, до яких надійшла інформація у журналі обліку звернень та повідомлень про жорстоке поводження з дітьми або загрозу його вчинення та протягом однієї доби направляються до служби у справах дітей і органу внутрішніх справ за місцем проживання (перебування) дитини. Однак, на практиці не всі звернення потрапляють на розгляд до органів поліції, ще менша їх кількість потрапляє на розгляд суду. Аналіз звернень, проведений офісом Омбудсмана України81 свідчить про те, що навчальні заклади часто є тими місцями, де щодо дітей вчиняється насильство. Кожне друге звернення (52 із 107) до Омбудсмана щодо порушення права дітей на здобуття освіти стосується жорстокого поводження та порушення права на гідне ставлення з боку працівників навчальних закладів, щодо дітей вчиняється психологічне насильство. Є факти фізичного насильства над дітьми у навчальних закладах. Працівники навчальних закладів здебільшого не застосовують ефективних заходів для налагодження стосунків з дітьми та батьками, владнання конфліктів між дітьми. Крім того, у навчальних закладах не зацікавлені у фіксації випадків жорстокого поводження у шкільному середовищі. Результати моніторингів зазначають, що залишається практика фізичного покарання в дитячих закладах. Моніторинг дотримання прав дитини в інтернатах, в т.ч. для дітей з інвалідністю, виявив проблему примусових абортів у дівчат-вихованців дитячих закладів.82 У 6 з 7 відвіданих виховних колоніях для неповнолітніх, адміністрація і персонал закладів самоусувається від виконання своїх обов’язків з охорони і підтримання безпеки існування і співіснування вихованців, перекладаючи свої функції на частину засуджених осіб (так званий «актив»).83 Дітей з інвалідністю в деяких інтернатах тримають прив’язаними до інвалідних візків. Зафіксовано використання седативних та психоактивних ліків у якості хімічного засобу для обмеження пересування, з метою покарання, контролю та керування їхньої поведінки.84 За даними дослідження, здійсненого у 2013 році Харківською правозахисною групою, майже третина дітей стикалася з насиллям при затриманні, причому чверть з них вважала такі дії певною мірою виправданими, а майже половина дітей під час 80

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1105-14 http://www.ombudsman.gov.ua/ua/page/secretariat/docs/presentations/&page=3 82 Disability Rights International: Немає шляху до дому. Експлуатація та насильство над дітьми в сиротинцях України. - Україна, 2015. http://www.driadvocacy.org/media-gallery/our-reports-publications/ 83 Дотримання прав неповнолітніх, які перебувають у виховних колоніях Державної пенітенціарної служби України: Спеціальна доповідь з питань реалізації національного превентивного механізму / Уповноважений Верховної Ради України з прав людини: офіційне видання. – К., 2014. – 120 с. http://khisr.kharkov.ua/files/docs/1419178922.pdf 84 Disability Rights International: Немає шляху до дому. Експлуатація та насильство над дітьми в сиротинцях України. - Україна, 2015. http://www.driadvocacy.org/media-gallery/our-reports-publications/ 81

дізнання примушувались до подання свідчень шляхом фізичного насилля у поєднанні з психологічним тиском85. Збройний конфлікт на сході країни призводить до практики катувань по відношенню до дітей. Так організація Truth Hounds задокументувала 6 випадків незаконних затримань дітей із використанням тортур та нелюдського поводження.86 Не вирішені проблеми катування в закладах пенітенціарного типу для дітей та тиск на дітей під час слідчих дій, призводять до трагедій. Так у 2015 році, 14-річного хлопця зґвалтували шваброю двоє співкамерників у Житомирському СІЗО №8.87 16річний хлопець, якого підозрювали у співучасті у цих же злочинах, але якому не було обрано запобіжний захід як перебування у СІЗО перед засіданням суду закінчив життя самогубством.88 Висновки Попри непогане законодавче врегулювання та розвиток демократичних традицій, близько половини дитячого населення щороку спостерігають за актами насилля у сім'ї або є їхніми вимушеними учасниками Спостерігається низький рівень обізнаності батьків щодо визначення та наслідків насильства над дітьми. Суб'єкти, відповідальні за запобігання та протидію насильству, мають нормативні документи, що регулюють їх діяльність щодо виявлення та реагування на випадки насильста над дітьми, та вони не є узгодженими між собою, що істотно знижує продуктивність міжвідомчої взаємодії. Державними та недержавними організаціями впроваджуються проекти по навчанню працівників поліції, освіти та охорони здоров'я, але таке навчання має несистемний характер, недоступні для спеціалістів у малих населених пунктах, охоплюють недостатньо представників відомств, не є регулярними та обов'язковими. Працівники охорони здоров'я недостатньо включені у процес виявлення та реагування на випадки насильства над дітьми, частково через брак розуміння їх ролі, прав та обов’язків у системі захисту дітей. Недостатньо розвинена система соціальних послуг, спрямованих на профілактику, виявлення та реагування на випадки насильства над дітьми, підтримку, реабілітацію та ресоціалізацію постраждалих і кривдників. Практики насильства щодо дівчат у вигляді жіночого обрізання не є типовим явищем для України, однак процеси глобального переміщення людей вимагають бути готовими до його попередження й роботи з проблемою. Практика застосування жорстоких покарань та навіть катувань щодо дітей залишається у закритих закладах й закладах виконання покарань. До них тепер доєднуються нові обставини, що пов’язані із збройним конфліктом. 6. Сімейне оточення та альтернативний догляд 6.2. Спільне батьківство, надання послуг з догляду за дитиною

85 86

https://www.unicef.org/ukraine/ukr/media_25673.html

http://truth-hounds.org/ditiam-nemisce/?fbclid=IwAR1VmYOPIXhkg5UO_IZe2AYXHkjBTgLGjTiey3sL6X_fLUYLTO0vrZQJgKI 87 Співкамерникам 14-річного хлопця, якого згвалтували у Житомирському СІЗО, оголосили про підозру. Житомир.INFO: - http://www.zhitomir.info/news_150115.html 88 Підозрюваний у крадіжках 16-річний хлопець повісився коли дізнався, що його друга згвалтували у СІЗО. Перший житомирский інформаційний портал: http://www.1.zt.ua/news/misto/pidozryuvaniy-u-kradizhkah-16richniy-hlopets-povisivsya-koli-diznavsya-shcho-yogo-druga-zgvaltuvali-u-sizo.html

Попри перераховані у Національному звіті “Зведена V та VI періодична національна доповідь про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини” (2011–2017 рр.) законодавчі акти, не відбувається суттєвих змін щодо організації професійної роботи, націленої на підвищення спроможності батьків самим піклуватися про своїх дітей. У законодавчих актах відсутнє визначення послуг, відповідальність органів влади за їх створення і надання. Практично всі існуючі послуги є стаціонарними і зосереджені на рівні області. На місцевому рівні відсутні соціальні фахівці, які повинні забезпечувати виявлення сімей в кризових ситуаціях і здійснювати їх супровід. У 2015 році всього в центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді працювали 5477 осіб. Порівняно з 2013 роком, кількість працівників зазначених центрів скоротилася на 64 %. Кількість працівників служб у справах дітей теж скорочується. Порівняно з 2013 роком, їх чисельність скоротилася на 19 %89. Більше 600 тисяч дітей в Україні проживають в сім’ях, де батьки не забезпечують їх належний догляд і виховання 90. Постійно зростає кількість сімей, які перебувають за межею бідності. Так, у 2017 році кількість сімей з дітьми, які отримували державну допомогу у формі виплат по малозабезпеченості, становила 898 тис. сімей, у 2015 році - 564 тис. сімей. Кількість сімей, в яких виховує дітей один із батьків (допомога на дітей одиноким особам) 706 тис. осіб – що майже в 30 раз перевищує названу у Національному звіті “Зведена V та VI періодична національна доповідь про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини” (2011–2017 рр.) кількість дітей на обліку у соціальних службах через складні життєві обставини91. Кількість дітей, чиї батьки позбавляються батьківських прав, щороку складає до 10 тис. осіб92. Водночас, кількість дітей, які повертаються в сім’ю через поновлення батьками батьківських прав за останні три роки значно зменшилася. Так у 2014 році – це 1101 дитина, а у 2017 році лише 694 дитини. Замість запровадження норм, що поліпшують становище сімей з дітьми і сприяють підвищенню батьківського потенціалу для належного догляду і виховання дітей, у законодавстві є норми, які пропонують батькам «полегшення» шляхом влаштування дітей до інтернатів. Так, Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»93 визначено, що державна допомога громадянам у здійсненні догляду за дітьми з проблемами фізичного або психічного розвитку, які потребують медико-соціальної допомоги і спеціального догляду, полягає у тому, що «за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють, діти можуть утримуватися в будинках дитини, дитячих будинках та інших спеціалізованих дитячих закладах за державний рахунок». Так само, Закон України «Про загальну середню освіту» 94 передбачає утримання дітей, які потребують фізичного та (або) розумового розвитку, у спеціальних загальноосвітніх школах-інтернатах за рахунок держави. Пункт 3 статті 143 Сімейного кодексу95 все ще не відповідає статті 9 Конвенції й стимулює батьків залишити дітей з інвалідністю ще у пологовому будинку.

Ілюзія захисту: аналітичний звіт за результатами комплексного дослідження системи захисту дітей в Україні,2016 рік, Home and Homes for Children https://www.hopeandhomes.org.ua/ 90 https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2165052-kilkist-ditej-v-ukraini-zmensilas-majze-vdvici.html 91 Ілюзія захисту: аналітичний звіт за результатами комплексного дослідження системи захисту дітей в Україні,2016 рік, Home and Homes for Children https://www.hopeandhomes.org.ua/ 92 Діти, які потребують особливої уваги суспільства. Статистичний збірник. Державна служба статистики України, 2018 – http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2018/zb/07/zb_zdpus_2017.pdf 93 http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 94 http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/651-14 95 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 89

Поряд із зменшенням кількості дітей, залишених після народження у пологових відділеннях, збільшується кількість дітей від народження до 3 років, які влаштовуються в будинки дитини. Якщо у 2014 році було влаштовано 2272 дитини, то у 2017 – 2674 дитини (приріст на 17%). Так само зросла кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (статус встановлено в судовому порядку) у цих закладах: 2014 рік - 1111 таких дітей , у 2017 - 143196. За останні три роки (2014 - 2017) на 5% зросла кількість дітей віком від 3 до 18 років, які потрапили до притулків та центрів соціально-психологічної реабілітації (9051 до 9509 відповідно). Саме ці дані є доказом низької спроможності системи соціальної підтримки сімей з дітьми. Суперечливим є характер впливу Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації пілотного проекту із соціального захисту сімей з дітьми та підтримки розвитку відповідального батьківства» 97 від 30.05.2018 № 427 щодо її можливостей у підтримці сімей з дітьми. З одного боку, запроваджується компенсація витрат на няню, але запропоноване відшкодування має завеликий термін – 1 рік, значна частина відшкодувань покладається на місцеві бюджети, що мають різну спроможність й ставлять сім’ї у нерівні позиції. Аналогічно Національний план дій щодо реалізації Конвенції до 2020 року перекладає значний обсяг завдань по наданню широкого спектру превентивних послуг сім’ям на територіальні громади, які через реформи та нестабільну економічну ситуацію на поточному етапі можуть планувати лише мінімальний обсяг дій по забезпеченню доступу громадян до соціальних послуг. В державі не запроваджено систему моніторингу і оцінки впливу наданих соціальних послуг. Немає серед індикаторів якості роботи органів виконавчої влади та місцевого самоврядування показників щодо попередження розлучення дітей з батьками і їх направлення до закладів. 6.3. Розлучення з батьками Станом на 1 вересня 2016 р. із 105783 дітей, які перебували в закладах інституційного догляду, лише 8741 дитина (8 %) мала статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, а решта - 97042 дітей (92 %) мали батьків. Таким чином, значна частина дітей перебуває в інтернатних закладах за заявами батьків, які не мають змоги задовольнити потреби дітей через хворобу, алкоголізм, бідність чи безробіття. Такі батьки розглядають розміщення своїх дітей у спеціалізованих закладах як єдину можливість забезпечити належний догляд за ними, освіту, виховання та утримання. Ці сім’ї переважно мають право на допомогу держави через складні життєві обставини. Однак рівень забезпечення цього права залишається недостатнім, що має прямим наслідком інстітуалізацію дітей. Наприклад, у дослідженні Міжнародної благодійної організації “Партнерство “Кожній дитині”, що було проведено по Чернігівській області у 2014 році, видно: індекс забезпечення права дитини на сім’ю- 61,25 зі 100, а забезпечення права на допомогу в складеих сімейних обставинах – 61,5198. У 2012 році Указом Президента затверджено Національну стратегію профілактики соціального сирітства на період до 2020 року, що спрямована на перехід від

Діти, які потребують особливої уваги суспільства. Статистичний збірник. Державна служба статистики України, 2018 – http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2018/zb/07/zb_zdpus_2017.pdf 97 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/427-2018-%D0%BF 98 Дослідження Коаліції неурядових організацій «Права дитини в Україні», «Дотримання прав дитини в Україні» (2012-2015). – С. 29. Адреса доступу: https://www.childrights.in.ua/Xhorchna_dopovd_pro_dotrimnnja_prav_ditini_v_Ukran 96

боротьби з наслідками до попередження і профілактики соціального сирітства 99. Згідно з затвердженим планом заходів з реалізації Стратегії, у 2014-2016 роках планувалося розробити та затвердити низку стандартів надання соціальних послуг. Наразі розроблено та затверджено тільки Державний стандарт соціального супроводу сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах. Слід позитивно оцінити своєчасність внесення змін до Постанови КМУ №866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» від 22.10.2014 р.100, де відповідно до п. 24 статус дитини, позбавленої батьківського піклування, може надаватись дітям, батьки яких не виконують свої обов’язки з причин, які неможливо з’ясувати у зв’язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території. 6.4. Воз’єднання сімей, незаконне переміщення і неповернення Однією з найвразливіших груп залишаються діти з країн, які входили до країн СНД, та залишилися без піклування на території України. Основним документом, що регулює правові та технічні питання переміщення таких дітей, досі залишається так звана Кишинівська угода: Угода про країни держав - учасниць СНД в питаннях повернення неповнолітніх в держави їх постійного проживання (2002)101. Кишинівська угода застаріла за змістом і не відповідає розумінню прав дитини, про що неодноразово зазначали як українські, так і міжнародні організації. 102103104105 У Кишинівській угоді використовується загальний термін “неповнолітні, що залишились без піклування”, в той час як у міжнародній практиці використовується окреме визначення: unaccompanied minors/children — «діти без супроводу» (т.б. роз’єднанні з батьками та будь який іншими родичами); separated children — «роз’єднані діти» (роз’єднанні з батьками чи основними опікунами, але не з усіма родичами); виділяються і інші групи дітей, що залишені без сімейного оточення. Використання в Угоді лише одного терміну приводить до того, що у ситуаціях, коли дітей, що мають родичів, які готові про них подбати (а іноді і дієздатних батьків), визначають як “залишених без піклування”, розміщують до транзитних закладів та примусово повертають до країни походження, де ці діти часто не мають ніяких соціальних зв’язків. Недостатнє врахування думки дитини при прийнятті рішень, неочевидна користь повернення дитини в країну походження, відсутність моніторингу після повернення в країну походження, порушення права на справедливий розгляд, недостатня юридична допомога дітям – основні наслідки застосування Кишинівської угоди. Не зважаючи на названі негативні наслідки та порушення прав дитини, Україна продовжує орієнтуватися на Кишинівську угоду лише через те, що в документі регламентовані фінансово-логістичні умови переміщення дітей через кордон. Указ Президента України «Про Національну стратегію профілактики соціального сирітства до 2020 року» від 22.10.2012 року № 609/2012 100 http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/866-2008-%D0%BF 101 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/997_614 99

102

https://www.childrights.in.ua/Koalcja_Prava_ditini_v_Ukran_zverta%D1%94tsja_u_vdkritomu_list_do_Azarova_z _proxannjam_zaxistiti_prava_be 103

https://www.childrights.in.ua/Prava_ditini_u_priimalnikaxrozpodlnikax_organv_vnutrshnx_sprav_Dopovd_za_rezu ltatami_montoringu 104 https://archive.crin.org/en/home/campaigns/regional-campaigns/stop-detention-unaccompanied-children-cis.html 105 https://adcmemorial.org/www/publications/migrant-children-in-cis-countries-lack-of-adequate-legal-normsregulating-cooperation-between-the-countries-involved?lang=en

6.5. Діти, позбавлені сімейного середовища Заклади інституційного догляду є найпоширенішою формою влаштування дітей, які розлучаються з батьками через причини бідності, насильства, наявності інвалідності, особливих освітніх потреб у дитини тощо (кожні три дні 250 дітей потрапляють до інтернатних закладів) 106. Більше 100 тисяч дітей (1,5% всього дитячого населення України) змушені проживати в інституційних закладах різних типів практично до повноліття. В Україні налічується 751 інтернатний заклад для дітей. Ці інституції належать до відомств трьох міністерств: Міністерства охорони здоров’я, Міністерства освіти і науки та Міністерства соціальної політики107. Через відсутність уніфікованих та чітких процедур направлення дітей в інтернати рішення щодо влаштування до них приймаються неузгоджено та без урахування реальних потреб дитини. На забезпечення діяльності закладів виділяються значні асигнування. У 2014 році з державного бюджету на утримання таких закладів було виділено 5,1 млрд. гривень (приблизно 255 млн. дол.), у 2015 році — близько 6,4 млрд. гривень (приблизно 291 млн. дол.), у 2016 році — понад 7 млрд. гривень (приблизно 280 млн. дол). При цьому, в середньому 70% коштів витрачається на заробітну плату працівників закладів, близько 14 % — на оплату комунальних послуг та утримання будівель і лише 15% — безпосередньо на задоволення потреб дітей, зокрема, харчування, одяг, лікарські засоби.108 Реальна кількість інтернатних закладів майже не скорочується, вони реформуються в інші типи закладів. Відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України нових положень про окремі типи закладів передбачено можливість створення інтернатів у структурі цих закладів109. Школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, часто реорганізовуються у спеціальні школи-інтернати для дітей з особливими потребами, незважаючи на те, що надати дитині, зокрема, з затримкою психічного розвитку, ефективну допомогу в умовах інтернатного закладу неможливо. Це один з шляхів штучного приховування процесів, що відбуваються в державі.110 Відповідно до законодавства України, до сімейних форм виховання можуть бути влаштовані лише діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. Наразі 92% дітей в інтернатах не підпадають під таку категорію через перебування в інституційному закладі на інших підставах111, відповідно, такі діти фактично лишаються без піклування батьків, але юридично - позбавлені перспектив виховання у сімейному середовищі. Держава ставить перед собою задачу повернення дітей з інтернатів до сімей, проте наразі мета не відповідає реальним діям з боку держави. Так, у серпні 2017 року Урядом прийнята «Національна стратегія реформування інституційного догляду та виховання дітей на 2017 – 2026 роки», кінцевим результатом якої є зміна системи інституційного догляду та виховання дітей на систему, яка забезпечує догляд і виховання дитини в сімейному або наближеному до сімейного середовищі. Однак, очікувані результати Стратегії виглядають занадто амбіційними, зокрема, поставлена мета щодо зменшення, починаючи з 2018 року, кількості дітей в 106

https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2165052-kilkist-ditej-v-ukraini-zmensilas-majze-vdvici.html https://zik.ua/news/2018/02/01/reforma_internativ_yak_pokinchyty_z_radyanskym_perezhytkom_1256679 108 Там смо 109 https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/pro-zatverdzhennya-polozhennya-pro-sanatornu-shkolu 110 Котляр Алла Інтернати і спеціалісти соціальної роботи: війна світоглядів? http://gazeta.dt.ua/socium/internati-i-specialisti-socialnoyi-roboti-viyna-svitoglyadiv-_.html 111 За даними Національного звіту “Зведена V та VI періодична національна доповідь про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини” (2011–2017 рр.) 107

інституційних закладах на 10% та зменшення таких закладів з 2019 року на 10% призвела до штучної усної заборони державним службовцям влаштовувати дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до інтернатних закладів. Це, в свою чергу, призводить до штучного зменшення кількості ініційованих позовів до суду про позбавлення батьківських прав або відібрання дітей від батьків без позбавлення батьківських прав, в тому числі у разі, коли існує загроза життю та здоров’ю дітей. Як наслідок, такі процеси призвели до наявності в країні прихованого соціального сирітства. Зважаючи на те, що перший етап Стратегії є перехідним, а кількість фахівців, що працюють з дітьми та сім’ями, скоротилася порівняно з 2013 роком на 64%, а працівників служб у справах дітей — на 19%, зазначені вище тенденції є вкрай небезпечними як для країни в цілому, так і для кожної конкретної дитини, зокрема.112 Затверджено “Методичні рекомендації щодо підготовки дитини до повернення в біологічну сім’ю після тривалого перебування в інтернатному закладі/установі” 113, однак їх характер є формальним. Наприклад, у них заявлено про необхідність роботи “з сім'єю вихованця інтернатного закладу, яка може охоплювати сприяння у вирішенні проблем сім'ї (поліпшення житлово-побутових умов, працевлаштування батьків тощо); - направлення батьків, у разі потреби, до відповідного фахівця (нарколога, психолога, соціального працівника) з метою подолання алкогольної чи наркотичної залежності.” Зазначені види допомоги родині є такими, що мають відбуватися заздалегідь, а не перед підготовкою дитини до виходу з інтернатної установи. В останні три роки в країні почався процес зменшення кількості прийомних сімей. Так, у 2014 році в Україні функціонувало 4123 прийомні сім’ї, а у 2017 році їх кількість зменшилася до 3677 сімей114. Варто відмітити, що у 2016 році у декілька нормативних актів були внесені зміни, які безперечно можна вважати такими, що покращують стан дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та стали важливим кроком у поступовій деінституціалізації дітей. Так, до Сімейного кодексу України додано розділ, який передбачає можливість створення патронатної родини. Патронатні батьки не є опікунами чи піклувальниками, їхнє завдання – тимчасовий догляд за дитиною та її виховання протягом 3-6 місяців. Крім того, внесено зміни до Закону України «Про забезпечення організаційноправових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» в частині запровадження наставництва над дітьми – сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, які проживають в інтернатних закладах115. Законодавчо введені зміни надають дитині можливість мати дорослого, який може стати справжнім старшим другом та наставником, допомагати їй в питаннях соціалізації, профорієнтації та будь-яких інших питаннях. Укладання договору про наставництво передбачає згоду дитини, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити, а також письмову згоду її законних представників. 6.6. Періодична оцінка умов піклування

112

http://www.kmu.gov.ua/control/uk/cardnpd?docid=250190226 http://consultant.parus.ua/?doc=09U251B2F1 114 Діти, які потребують особливої уваги суспільства. Статистичний збірник. Державна служба статистики України, 2015, 2018 роки – http://www.ukrstat.gov.ua/ 115 http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2342-15 113

Зменшується кількість дітей, які влаштовуються до сімейних форм виховання із закладів інституційного догляду (2559 дітей у 2013 році, 1890 дітей - у 2015 році). Викликає занепокоєння і той факт, що частина дітей, які офіційно влаштовані до сімейних форм виховання, фактично навчаються в інтернатних закладах і відвідують родину або на вихідні дні, або лише в період канікул. Так, у 2016 році в інтернатах перебувало 1084 дитини, які офіційно влаштовані в сімейні форми виховання, 2297 дітей потрапили в інтернати через скасування рішення про влаштування їх в сімейні форми виховання116. Залишається недосконалою система рекрутингу, навчання, підтримки потенціалу та моніторингу стану перебування дітей у сімейних формах виховання. Соціальний супровід прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу здійснюється фахівцями центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у переважній більшості формально, часто лише шляхом телефонного спілкування, що не сприяє збереженню потенціалу родини та не працює на попередження глибокої кризи в родині. Це обумовлено недостатньою кількістю в країні профільних фахівців, великою плинністю кадрів, відсутністю матеріальної та законодавчої підтримки, виваженої та зпродуманої політики на рівні профільного міністерства. Сім’ї опікунів, піклувальників взагалі соціально не супроводжуються, за виключенням випадків, коли родина потрапляє в складні життєві обставини. Проте, саме ця форма влаштування дітей є найпоширенішою і потребує постійної фахової підтримки з боку соціальних працівників. Не здійснюється системний моніторинг та оцінка стану дитини після її влаштування в прийомаючу родину. Не створено в державі систему професійної підтримки приймаючих сімей з боку вузькопрофільних спеціалістів (психологів, психотерапевтів, реабілітологів та ін.), зважаючи на те, що переважна більшість дітей, які потрапляють в такі сім’ї пережили травми, постраждали від насильства. До цього часу немає спеціалізації прийомних сімей, зокрема, не затверджені програми підготовки кандидатів в прийомні батьки для виховання дітей з інвалідністю, не розроблені фінансові механізми підтримки таких сімей. Слід зазначити, що з 13689 дітей, які зростають в прийомних сім’ях і дитячих будинках сімейного типу, виховуються лише 520 дітей з інвалідністю117. 6.7. Усиновлення Процедура усиновлення залишається в Україні достатньо непрозорою. Наразі в законодавстві чітко не прописана умова щодо визначення місця походження дитини, що дає підставу ставити дитину на облік за місцем її народження. Це, в свою чергу, надає підстави керівникам служб у справах дітей, на території яких є пологові будинки, інші заклади охорони здоров’я, де перебувають діти віком від народження до 3-х років, запроваджувати корупційні схеми щодо їх усиновлення 118. Усиновлення з прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу стає системною проблемою для дитини, прийомних батьків, батьків - вихователів дитячих будинків сімейного типу та потенційних усиновителів. Сімейний Кодекс України визначає, що за наявності кількох осіб, які виявили бажання усиновити одну і ту ж дитину, переважне право на її усиновлення має громадянин України, в сім'ї якого Ілюзія захисту:аналітичний звіт за результатами комплексного дослідження системи захисту дітей в Україні,2016 рік, Home and Homes for Children https://www.hopeandhomes.org.ua/ 117 Діти, жінки та сім’я в Україні. Статистичний збірник. Державна служба статистики – http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2018/zb/09/DJS_2018_pdf.pdf 118 https://ua.korrespondent.net/city/kharkov/4060074-u-kharkovi-chynovnytsui-merii-spiimaly-na-khabari 116

виховується дитина (ст.213 Сімейного Кодексу України119). Проте алгоритм врахування думки таких громадян не прописаний, що дає підставу їх думку та думку дитини під час усиновлення ігнорувати або створювати штучні перешкоди в частині реалізації їх першочергового права. В законодавстві не виписана процедура підготовки соціальними працівниками дитини до усиновлення. Відсутність обов'язкового навчання потенційних усиновлювачів, подальшого супроводу усиновлювачів іноді призводить до випадків повернень дітей - скасування усиновлення. Особливо актуальною наразі є проблема із визначенням органів чи служб у справах дітей, яким можна буде передати функції щодо забезпечення порядку усиновлення дітей від служб у справах дітей районних державних адміністрацій, оскільки до структурних підрозділів об’єднаних територіальних громад їх передавати недоцільно. До 2020 року райдержадміністрації припинять здійснення діяльності з даного напрямку, проте іншої структури, яка б повною мірою перебрала на себе дані повноваження, державою не визначено. Дана колізія ставить під загрозу забезпечення першочергового права дитини, яка має підстави для усиновлення, на реалізацію її права бути усиновленою. Висновки В Україні не сформована система ефективної соціальної підтримки дітей і сімей. Діти, які роками живуть в сім’ях, де батьки не забезпечують, принаймні, достатній рівень батьківства, залишаються непоміченими як соціальними службами, так і представниками органів влади. Штучне скорочення кількості інтернатних закладів і зменшення дітей, які в них виховуються, без забезпечення сімей на рівні громад якісними соціальними послугами, призвели до виникнення явища прихованого соціального сирітства. Законодавчі ініціативи щодо соціального захисту сімей націлені на широку загальну категорію сімей з дітьми, але не ув’язані з соціальною роботою, що має вестись за місцем проживання вразливих сімей і сприяти підвищенню спроможності батьків. Рекомендація Комітету стосовно приведення у відповідність до ст. 9 Конвенції ООН пункту 3 ст. 143 Сімейного Кодексу залишається не врахованою. Відсутній розподіл повноважень щодо забезпечення соціальної підтримки дітей і сімей між рівнями влади; не визначена потреба та відсутнє державне замовлення на підготовку фахівців для надання послуг для дітей і сімей та фахівців сфери захисту дітей; не розроблена і не впроваджена система моніторингу і оцінки ефективності наданих адміністративних та соціальних послуг. Декларативною залишається вимога щодо пріоритетності збереження біологічної родини для дитини та обов’язок відповідних служб працювати на попередження розлучення дитини з батьками, пошук можливостей для реінтеграції дитини в сім’ю. З одного боку, законодавство визнає важливість зростання дитини в сім’ї, необхідність підтримки сім’ї, а з іншого боку, навпаки надає широкі можливості батькам перекладати на державу функції з догляду і виховання дітей. Завеликий обсяг обов’язків по бюджетуванню та забезпеченню превентивними послугами сімей покладається на територіальні громади, які зараз не спроможні з цим впоратись. У державі відсутнє чітке визначення, в який спосіб має забезпечуватися підтримка батьків і дітей на місцевому рівні, а саме: відсутній гарантований державою пакет 119

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14

послуг для дітей і сімей, що має надаватися на місцевому рівні; на законодавчому рівні не визначені чіткі повноваження місцевих органів влади щодо обов’язкового надання соціальних послуг відповідним цільовим групам дітей та сімей; невизначений порядок надання адміністративних та соціальних послуг в рамках адміністративної реформи та децентралізації влади. Україною прийнято Національну стратегію профілактики соціального сирітства на період до 2020 року. Разом з тим, частина заходів у плані реалізації стратегії залишається невиконаною. У територіальних громадах недостатня чисельність фахівців із соціальної роботи. Це зумовлює низький рівень охоплення вразливих сімей соціальними послугами, що унеможливлює якісну підтримку сімей з дітьми. Відмічаючи позитивні зміни на шляху впровадження деінституціалізації, затвердження Національної стратегії та плану заходів на виконання першого етапу стратегії120, інституційний догляд дітей залишається в Україні найпоширенішою формою догляду і виховання дітей Прийнята у 2017 році Національна стратегія реформування системи інституційного догляду та виховання дітей не набула практичного впровадження як в частині важливих змін у національному законодавстві, так і у практичному впроваджені реформи. Заклади інституційного догляду продовжують фінансуватися з державного бюджету, а створення послуг для дітей і сімей покладено виключно на місцевий рівень. Навіть за таких обставин, на законодавчому рівні залишаються неврегульованими питання щодо переліку базових та гарантованих державою послуг. Так само, неврегульованими залишаються порядок створення послуг та стандарти їх надання. Не відбувається скорочення закладів інституційного догляду і виховання дітей. Як правило, змінюються типи і назви закладів, але вони залишаються інтернатними установами. Законодавство України в частині реалізації права дитини на виховання в сім’ї, залишається неузгодженим з Керівними принципами ООН з альтернативного догляду за дітьми, дотримання найкращих інтересів дитини, участі дитини у прийняті рішення щодо її долі, моніторингу стану дитини та перегляду рішень. Низька спроможність соціальних служб у розвитку і підтримці сімейних форм виховання призводить до зменшення числа дітей, влаштованих у сімейні форми, та збільшують ризик порушення прав дитини у прийомних сім’ях. Відсутня система моніторингу прав дітей, які перебувають в різних формах альтернативного догляду, не запроваджено систему моніторингу прав дітей при впровадженні реформи закладів інституційного догляду і виховання (деінституціалізації). Нові форми та можливості сімейного виховання, такі як патронат та наставництво, потребують популяризації та державної підтримки. Процедура усиновлення потребує вдосконалення, новим викликом постало питання щодо відсутності порядку передачі повноважень щодо усиновлення дітей від районних державних адміністрацій, які з 2020 року припинять функціонування, та поширення практики усиновлення дітей, що вже влаштовані до сімейних форм виховання. 7. Інвалідність, базове здоров’я та благополуччя

120

https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/250190226

7.1. Діти з інвалідністю та заходи, вжиті з метою забезпечення їх гідності, самозабезпеченості та активної участі в житті суспільства Відсутні статистичні дані щодо дітей з інвалідністю, дітей з порушеннями розвитку, дітей з особливими освітніми потребами тощо. Оприлюднена інформація на доступних джерелах дає лише відповідь на питання про кількість дітей з інвалідністю загалом станом на 1 січня року і у розрізі за Міжнародною класифікацією хвороб. Є непоодинокими випадки, коли лікарі, медичний персонал спонукають батьків відмовитися від дитини, яка народилася з порушеннями розвитку, мотивуючи це тим, що все-одно такій дитині послуги є доступними лише в закладі інституційного догляду. Така ситуація стосується не лише працівників пологових будинків, але й всіх решту працівників системи охорони здоров’я, які протягом перших років надають медичні послуги для дітей з порушеннями розвитку. Визначення процедури інформування батьків про діагноз дитини відповідно до сучасних вимог етики та медичної деонтології, а саме розроблення відповідної пам’ятки для фахівців і батьків, мало відбутися ще у квітні 2018 року 121, до цього часу документ не розроблено. В Україні діє медична модель інвалідності. Відповідно, замість надання послуг, сім’ям, які виховують дітей з інвалідністю пропонують медикаментозне лікування. Особливо це стосується дітей з розладами спектру аутизму, поведінковими розладами, синдромом порушення дефіциту та уваги та ін 122. Абсолютна більшість батьків констатує, що їхні діти отримували переважно медичні послуги, масаж і послуги логопеда-дефектолога123. Навіть риторика Національного звіту “Зведена V та VI періодична національна доповідь про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини” (2011–2017 рр.) повністю відповідає медичній моделі інвалілності. В той же час наявні окремі законотворчі кроки по переходу до соціальної моделі. Медичні послуги не охоплюють всіх потреб сім'ї в комплексної допомоги, особливо в аспектах, які пов'язані з фізичним здоров'ям дитини (поведінка, спілкування, взаємодія дитини з оточенням, психологічна допомога батькам і підтримка в питаннях виховання, вирішення повсякденних завдань і т.д.). Переважає проблема відсутності або недоступності кваліфікованих фахівців, висока вартість медикаментів, недостатня координація роботи та врахування думки батьків124. При складанні індивідуальної програми реабілітації та її адаптації до реальних потреб дитини та сім'ї і реалізацією програми, серйозним бар'єром є відсутність всебічної діагностики потреб дитини та сім'ї і чіткої міжвідомчої координації. Відсутність міжвідомчої координації змушує батьків брати на себе цю функцію. Варто зауважити, що всього існує 3 індивідуальні програми для дитини: названа вище, яку складають медики, індивідуальна програма розвитку, що розробляється навчальними закладами, та індивідуальний план соціального захисту, складений соціальним працівником. Освітні заклади не адаптовані до потреб дітей з особливостями розвитку, у них відсутня можливість приділяти додатковий час дитині, у педагогів немає мотивації і навичок роботи з дітьми з інвалідністю та / або особливими потребами 125. Національна стратегія реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017–2026 роки https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/526-2017-%D1%80 122 http://patients.org.ua/wp-content/uploads/2017/03/free-medicine.pdf 123 http://rvua.com.ua/media/312/ba726b91f25fc47f3b1ef279046719ec.pdf 124 http://rvua.com.ua/media/312/ba726b91f25fc47f3b1ef279046719ec.pdf 125 http://rvua.com.ua/media/312/ba726b91f25fc47f3b1ef279046719ec.pdf 121

Формальною відмовою для зарахування дитини до навчального закладу є відсутність місць. В результаті за орієнтовними підрахунками на основі даних про загальну кількість дітей з інвалідністю в Україні та охоплених на той же момент освітніми послугами можна зробити висновок, що майже 44% таких дітей освітніх послуг не отримує. За статистичними даними у 2016/2017 н. р. із загальної кількості загальноосвітніх навчальних закладів 16395 доступні лише до першого поверху – 12652 (77,2%), доступні до другого поверху 69 закладів (0,4%), доступні до третього поверху – 22 заклади (0,13%), до четвертого і наступних поверхів доступними є лише 11 будівель загальноосвітніх навчальних закладів126. Соціальні служби недостатньо інформують батьків про можливі пільги і послуги. Батькам нікуди звернутися за допомогою з конкретними потребами, особливо коли виникають екстрені ситуації. Санаторно-курортні путівки виділяються тільки дітям, які можуть самі себе обслуговувати. Незалежний моніторинг якості соціальних послуг відсутній. Варто відмітити, що всі соціальні послуги сім’ям надаються лише у випадку наявності складних життєвих обставин, що не утотожнюється з наявність інвалідності у дитини. Хоча очевидно, що сім’я з дитиною з інвалідністю мають розраховувати на підтримку держави й соціальних супровід без будь-яких додаткових умов. Соціальні послуги в інтернатних закладах підмінюються катуваннями, жорстоким та принижуючим гідність поводженням: прив’язуванням до візків, використанням седативних та психотропних препаратів для хімічного обмеження пересування. “Наприклад, у Буківському дитячому будинку-інтернаті (Львівська обл.) дітей із більш серйозною інвалідністю поміщують у брудний сарай. Ми бачили дітей, вкритих власною сечею та фекаліями, які сидять чи лежать на підлозі в одній переповненій кімнаті.” Діти часто проводять свій час в бездіяльності, лежачи в колисках, сидячи на лавках127. Основною проблемою забезпечення соціальних послуг залишається брак кваліфікованих фахівців: логопедів і дефектологів, а також итячих практичних психологів, ерготерапевтів, поведінкових терапевтів 128. 14 грудня 2016 року Кабінет Міністрів України затвердив План заходів з реалізації у 2017-2020 роках пілотного проекту “Створення системи надання послуг раннього втручання”129. Головним відповідальним виконавцем за переважною більшістю заходів визначено МОЗ, проте План заходів практично не виконується, зокрема у частині підготовки нормативно-правових актів, які би дозволили запровадити послугу раннього втручання системно, у всіх регіонах України. Крім того, Міністерство соціальної політики реалізує дворічний Twinning проект (закінчується в середині 2019 року) проекту “Підтримка органів влади України в розробці законодавчих та адміністративних засад для запровадження системи раннього втручання та реабілітації дітей з інвалідністю і дітей, які мають ризик отримати інвалідність” за підтримки Європейського Союзу130. Однак відомства почали конкурувати між собою, чим заблокували можливість досягнути запланованих результатів запровадження системи раннього втручання. Вдосконаленни потребує й стандарт надання денного догляду, зокрема усунення виключень окремих категорій дітей з нього та перегляд штату задля реального 126

https://mon.gov.ua/ua/statistichni-dani Disability Rights International (DRI), “Немає шляху додому. Експлуатація та насильство над дітьми в сиротинцях України” https://www.driadvocacy.org/media-gallery/our-reports-publications/ 128 https://cwf.com.ua/ru/news/1280-opros-autizm-v-ukraine-segodnya-tri-osnovnye-problemy-spetsialistydiagnostika-chinovniki 129 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/948-2016-%D1%80 130 https://ua.ambafrance.org/Twinning-proekt-iiz-zaprovadzhennya-sistemi-rann-ogo-vtruchannya-ta 127

забезпечення потреб дітей з урахуванням їх чисельності. Слід зауважити, що Типове положення про відділення денного догляду для дітей-інвалідів131 розраховане на перепрофілювання інтернатних закладів й унеможливлює створення за ним системи послуг на рівні громади за місцем проживання дитини. Кількість відкритих центрів денного перебування не задовольняє наявні потреби приблизно у 8 разів. В Україні є близько 8 тис. дітей підгрупи А132, тобто таких, які мають найважчу форму інвалідності, що передбачає цілодобовий догляд за такими дітьми. Очевидно, що саме вони потребують послуги денного догляду в першу чергу. В той же час у Національому звіті “Зведена V та VI періодична національна доповідь про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини” (2011–2017 рр.) йдеться про забезпеченість такою послугою 2 тисяч дітей. 7.2. Виживання та розвиток Попри те, що показники грудного вигодовування в Україні дійсно поліпшилися, існує певний рівень недовіри до статистики, яку надає держава у цій сфері. Так, згідно Мультиіндикаторного кластерного обстеження домогосподарств, проведеного за підтримки ЮНІСЕФ у 2012 році133, 19,7% немовлят в Україні знаходяться на виключно грудному вигодовуванні до 6 місяців. Водночас, згідно даних методично-організаційного моніторингового центру НДСЛ "ОХМАТДИТ" у 2013-2014 роках134, кількість таких немовлят складає 63%. Напевно, актуальною є проблема коректності збору цих даних. Про недопрацювання у пропаганді грудного вигодовування в Україні свідчать недружність суспільства до годування груддю у громадських місцях, дефіцит у закладах різної форми власності зручностей для годування груддю, дискримінація матерів-годувальниць на робочому місці . Україна, не дивлячись на прийняття Розширеної ініціативи "Лікарня, доброзичлива до дитини", не виконала рекомендацію щодо забезпечення впровадження Міжнародного зведення правил маркетингу замінників грудного молока, порушення принципів якого спостерігаються не лише у ЗМІ, мережі інтернет та у точках продажу дитячого харчування, а й за участі медичних працівників та у медичних закладах135 . 7.3. Охорона здоров’я та медичне обслуговування Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" діти осіб, які звернулись за захистом в Україні, можуть отримувати лише екстрену допомогу, оскільки вважаються іноземцями та особами без громадянства, які тимчасово перебувають на території України. За вказаним законом шукачі притулку, їх діти, зобов’язані компенсувати державі повну вартість наданих медичних послуг та лікарських засобів у порядку, встановленому Урядом України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами чи законами України. На практиці батькам дитини відмовляють у підписанні Декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу136, оскільки типова форма Декларації

131

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z2057-13 За даними ГО «Інклюзія разом» 133 https://www.unicef.org/ukraine/ukr/Ukraine_MICS_Final_Report_UKR.pdf 134 http://kdm-ldd.org.ua/ldd/index.php?tab=1&subtab=1&submenu=138&entity=844 132

135

https://www.childrights.in.ua/V_Ukran_prodovzhujut_porushuvati_prava_nemovljat_na_grudne_vigodovuvannja 136 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0347-18

передбачає внесення даних свідоцтва про народження та посвідчення особи батьків. Таких документів в дітей шукачів притулку часто немає. У всіх випадках, дітям, які постраждали від мін/ВЗВ було надано певний рівень невідкладної медичної допомоги, а також направлення до спеціалізованих установ для екстрених процедур, зокрема таких як хірургія. Однак, з точки зору подальшого лікування та постійного догляду, існуюча система не може задовільнити потреби жителів сільської місцевості, яким необхідно долати довгі відстані до медичних центрів. Головним чинником тут є фінансові витрати на регулярні поїздки до віддалених медичних закладів. Це ускладнюється і тим, що більшість інцидентів, як правило, сталися в сільській місцевості серед населення, яке зазвичай є більш вразливим економічно, ніж у містах137. 7.4. Зусилля по вирішенню найбільш поширених проблем здоров'я, заохочення фізичного і психічного здоров'я, благополуччя дітей і профілактику та боротьбу з інфекційними і неінфекційними захворюваннями За 2018 рік в Україні було зареєстровано 14 797 нових випадків ВІЛ-інфекції (з них 1 975 дітей до 14 років)138. Всього з 1987 року в Україні офіційно зареєстровано 330 415 нових випадків ВІЛ-інфекції, від СНІДу в Україні померло 47 646 людей. Найбільш ураженими ВІЛ-інфекцією регіонами є Дніпропетровська, Одеська, Донецька, Київська й Миколаївська області, а також Київ. Держава зобов'язалася в нормах законодавства гарантувати та забезпечувати в рівному обсязі права всім дітям (на повноцінний фізичний і психічний розвиток, освіту, медичне обслуговування , збереження своєї індивідуальності та ін), у тому числі ВІЛ-інфікованим. Ці вимоги підтверджені ст.17 Закону України "Про запобігання захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення". За останні роки Україна досягла значних успіхів у протидії епідемії ВІЛ, однак все ще існує низка прогалин у первинній та вторинній профілактиці, які потребують ретельної уваги. Насамперед це стосується профілактики ризикованої поведінки серед дітей, підлітків та молоді, зокрема щодо питань вживання наркотиків, сексуальних практик і репродуктивного здоров’я. Згідно з останніми даними, наведеними ЮНІСЕФ 139, кількість підлітків груп ризику (ПГР) відповідно до ризиків інфікування ВІЛ в Україні становить – 129 000 осіб, із них 21 700 – споживачі ін’єкційних наркотиків. Проте на сьогодні в країні відсутні офіційні дані щодо кількості підлітків груп ризику, передусім неповнолітніх споживачів наркотиків. Окрім того, ПГР в Україні є закритою групою й відсутність статистичних даних, стигматизація, дискримінація та правові бар’єри ще більше ускладнюють їх доступ до послуг з профілактики ВІЛ/ІПСШ. Крім загальних прав і свобод, ВІЛ-інфіковані діти мають право на відшкодування шкоди, пов'язаної з обмеженням їхніх прав, що мало місце в результаті поширення інформації про факт зараження цих осіб ВІЛ, безоплатне забезпечення ліками, необхідними для лікування будь-якого наявного у них захворювання, засобами особистої профілактики та на психосоціальну підтримку, безкоштовний проїзд до місця лікування й назад за рахунок 137

За даними Дослідження щодо оцінки потреб дітей, які постраждали від мін або вибухонебезпечних залишків збройного конфлікту на сході України, що було проведено Данською Радою у справах біженцівДанською Групою з розмінування (ДРБ-ДГР) спільно з ЮНІСЕФ у період з вересня по грудень 2018 року

за даними Центру громадського здоров'я МОЗ України, адреса доступу https://phc.org.ua/ 139 ПІДЛІТКИ ГРУП РИЗИКУ: ОЦІНКИ І ДИНАМІКА, Адреса доступу: https://www.unicef.org/ukraine/ukr/pidlitki_grup_riziku.pdf 138

лікувальної установи, яка видала направлення на лікування, користування ізольованою житловою кімнатою. Додаткові права, передбачені для батьків ВІЛ-інфікованих дітей або осіб, які їх замінюють: спільне перебування в стаціонарах з дітьми віком до 14 років із звільненням від роботи і оплатою допомоги по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною, збереження за одним із батьків у разі звільнення з роботи у зв'язку з доглядом за хворою дитиною у віці до 16 років; матері, які мають дітей у віці до 16 років, інфікованих ВІЛ або хворих на СНІД, мають право на одержання щорічної відпустки у літній чи інший зручний час. У разі відсутності матері та виховання такої дитини батьком або іншою особою це право надається зазначеним особам. Дітям до 16-річного віку, інфікованим ВІЛ, призначається щомісячна державна допомога у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян140. За чинним законодавством, ВІЛ-позитивні діти є дітьмиінвалідами. Причина і строк інвалідності, визначаються лікувально-консультативними комісіями (ЛКК) дитячих лікувально-профілактичних установ. Але є серйозні проблеми та прогалини в питаннях захисту прав дітей з ВІЛ-статусом, які необхідно вирішувати. АРВ-терапія, яка призначається дітям та підліткам негативно впливає на розвиток репродуктивної функції дитини, що призводить до неможливості мати дітей в майбутньому. Необхідно терміново придбати та призначати препарати та змінити схеми вживання терапії для дітей та підлітків. Наступне питання – це відсутність системної роботи з батьками, які виховують ВІЛінфікованих дітей. В першу чергу, як розмовляти з дитиною з метою формування прихильності до АРВ-терапії і коли найкраще розповісти дитині про ВІЛ-статус і особливості життя з ВІЛ. Найважчий період життя підлітка з ВІЛ-статусом – це його перехід на загальний диспансерний облік в Центри-СНІДу у зв’язку з його повноліттям. Медичне обслуговування та нагляд протягом життя одним спеціально навченим лікарем-педіатром, до якого дитина ставилась з довірою, та подальший перехід до лікаря-інфекціоніста на загальних засадах, збентежує дитину, вона відчуває себе самотньою, покинутою, вона потребує значного часу на адаптацію до нових умов медичного обслуговування. В перехідний період необхідна допомога та особлива увага до стану підлітка не тільки лікаря, але й психолога, щоб уникнути зриву у прийомі АРВ-терапії та поновлення психологічного стану людини. 7.5. Захист від вживання наркотичних та психотропних речовин За даними 2015 року141 52% дітей віком 15-17 років курили тютюн хоча б раз, а кожен 12-й підліток з дев'яти років пробував викурити сигарету, 83,4% підлітків мають досвід вживання алкогольних напоїв, 11,3% мають досвід вживання незаконних наркотичних речовин. 11,3% опитаних підлітків повідомили про те, що вони хоча б один раз в житті вживали наркотики, серед яких хлопці становлять

На підставі постанови КМУ від 10.07.98 № 1051 "Про розмір щомісячної допомоги дітям віком до 16 років, інфікованим ВІЛ або хворим на СНІД", адреса доступу: https://zakon.rada.gov.ua/go/1051-98-%D0%BF 140

Український інститут соціальних досліджень ім. Олександра Яременка за підтримки Представництва ЮНІСЕФ в Україні та Європейського моніторингового центру з наркотиків та наркоманії (EMCDDA), в рамках міжнародного проекту «Європейське опитування учнівської молоді щодо вживання алкоголю та наркотиків» («European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs») ESPAD, здійсненного у 33 країнах Європи (https://www.unicef.org/ukraine/ukr/ESPAD-ForWEB.pdf) 141

15,4%, а дівчата – 7,9%. Найбільш вживаним наркотиком залишається марихуана або гашиш, про що зазначив кожен десятий опитаний підліток. За даними Міністерства охорони здоров’я у 2017 році в Україні було 389 випадків наркотичного передозування серед неповнолітніх осіб 142. Так, 9 випадків були зафіксовані серед осіб у віці від 0 до 14 років та 380 випадків – серед осіб від 15 до 17 років. Серед зафіксованих випадків передозування алкоголем 89 постраждалих осіб у віці від 0 до 14 років, 1057 осіб – від 15 до 17 років. Померли від алкогольного передозування 6 осіб від 0 до 19 років. Також 202 особи померли від - передозування – з них 3 особи від 0 до 19 років та 199 осіб від 20 і старше . Загрозливих розмірів набула система продажу наркотичних речовин через мережу інтернет. Практично на всіх будинках, парканах тощо майоріють написи з посиланням на сайти в інтернеті, через які можна замовити наркотики. Робота з учнівською молоддю з попередження вживання психоактивних речовин не носить системного характеру, проводиться епізодично, часто без запрошення фахових спеціалістів. Практично повністю відсутня робота з батьками. Крім того, в Україні відсутні стандарти щодо надання послуг зменшення шкоди від вживання наркотиків (вторинний та третинний рівень профілактики) серед неповнолітніх та молоді, а також подібні програми не фінансуються державою. Не зважаючи на вимоги законодавства, послуги реабілітації дітей, підлітків та молоді не розвинуті. Більшість реабілітаційних центрів для людей, що вживають психоактивні речовини є платними143144. Програми реабілітації наркозалежних (немедикаментозні) в Україні реалізуються в державних медичних установах (на базі наркологічних диспансерів, наркологічних денних стаціонарів, в центральних районних та міських лікарнях і психіатричних лікарнях), а також в громадських, благодійних та релігійних організаціях, приватних і комерційних центрах. Всього в Україні існує два державних медичних центри, що підзвітні Міністерству охорони здоров'я, з комплексної реабілітаційної стаціонарної програмою. Під патронажем Міністерства соціальної політики, за рахунок бюджетних коштів працюють чотири державних центри психосоціальної ресоціалізації наркозалежної молоді. Відсутні спеціалізовані послуги для неповнолітніх та жінок (в тому числі з дітьми), які повністю відповідали б їхнім потребам. Відсутні стандарти і протоколи реабілітації, що ускладнює контроль над якістю послуг і оцінку їх ефективності. Не існує посібників, протоколів і стандартів з надання послуг людям з залежністю від психостимуляторів. Немає механізму контролю за наданням послуг, включаючи діагностику та постановку на облік. Не проводиться моніторинг випадків успішного надання цих послуг і лікування 145. Кабінет міністрів України у серпні 2013 року, ухвалив «Стратегію державної політики щодо наркотиків до 2020 року». Серед її завдань – попередити розповсюдження наркозалежності серед підлітків і молоді, перейти на медикаментозне лікування наркозалежних тощо. Але для здійснення стратегії наразі не вистачає ані державних коштів, ні політичної волі, вважають експерти. У результаті, як стверджують медики і правоохоронці, має місце тенденція до розширення сфер вжитку наркотичних речовин. Близько 400 неповнолітніх торік отримали передозування наркотиками 20:45 | 24.08.2018 / Рубрика: Новини http://bug.org.ua/news/blyzko-400-nepovnolitnih-torik-otrymaly-peredozuvannya-narkotykamy-251067/ 143 https://tribuna.pl.ua/news/pidlitki-yaki-vzhivayut-narkotiki-v-ukrayini-nevidima-problema-video/ 144 https://www.talkingdrugs.org/ru/podrostki-upotrebliaushie-narkotiki-v-ukraine 145 Звіт за результатами дослідження «Потреби та бар’єри в лікуванні та реабілітації людей, які вживають наркотики, в країнах Східної Європи та Центральної Азії», AFEW-International 2018 http://afew.org.ua/wp-content/uploads/2018/11/AFEW-RehabReport_RUS_Completed.pdf 142

7.6. Соціальний захист та послуги для дітей Черга на влаштування дітей до дошкільних навчальних закладів складала у 2013 р. – 56 тис.; у 2014 р. – 96 тис.; у 2015 р. – 97 тис. дітей. Станом на 2015 р. зберігалася тенденція зменшення народжуваності дітей май же на 100 тис. порівняно з 2012 р., проте збільшувалася потреба в наданні послуг дошкільної освіти, черга сімей в очікуванні місць у ДНЗ, їх наповненість, кількість дітей у групах, що є небезпечним фактором зниження якості освіти146. Згідно з існуючою системою, діти, які постраждали від мін та ВЗВ мають право на певну підтримку, хоча й обмежену за обсягом і якістю. Існує розуміння того, що щоб отримати підтримку, вони повинні отримати правовий статус людини, що постраждала в результаті конфлікту на сході України. Процес отримання цього статусу може бути виснажливим і бюрократичним, вимагати багатьох зусиль, а це означає, що існує велика розбіжність між тими, хто отримав статус (і, отже, в майбутньому зможе отримати офіційну державну підтримку), і тим, хто не зміг отримати статус, але все ж потребує допомоги. Хоча докладаються зусилля для впровадження нового і оновленого законодавства, процес залишається нечітким147. Висновки Підтримка грудного вигодовування все ще залишається не на належному рівні, що не сприяє забезпеченню виживання. Рівень щеплення та довіри до щеплень наблизився до критичних меж. Не створено досконалої законодавчої бази профілактики наркоманії і боротьби з наркобізнесом, а в тому, що практично в повному обсязі не виконуються чинні закони та підзаконні нормативні акти. Залишається недостатнім рівень профілактичної роботи з попередження вживання психоактивних речовин серед учнівської молоді. Однією з основних перешкод для ефективної профілактичної роботи з підлітковою наркозалежністю, є відсутність поняття “дитячої наркоманії” в українській нормативній базі, і, відповідно, відсутність стандартів профілактики та реабілітації наркозалежності серед неповнолітніх. З цієї причини, багато реабілітаційних центрів змушені відмовляти в лікуванні підліткам, адже лікувати наркозалежність у дітей разом з дорослими не можна. Відсутні стандарти щодо надання послуг зменшення шкоди від вживання наркотиків серед неповнолітніх та молоді, а також подібні програми не фінансуються державою. В Україні відсутня комплексна політика захисту прав дітей з інвалідністю та забезпечення їм рівного доступу до освітніх, соціальних та інших послуг всередині родинного середовища та у громаді. Відповідні Рекомендації Комітету з прав дитини не виконані. Відсутність статистики у розрізі віку, особливих потреб (порушень розвитку, міжнародної класифікації функціонування) не дає можливості оцінити реальний стан речей і приймати управлінські рішення про створення і розвиток послуг: no data - no problems - no services. Існування медичної моделі призвело до сегрегації дітей з інвалідністю, оскільки за відсутності мережі послуг у громадах, вони можуть отримувати їх лише в закладах Комплексне дослідження стану системи дошкільної освіти України : аналітичний звіт за результатами дослідження / А.Є. Горський, О.Б. Буданова, І.В. Барматова, О.В. Овчар. – К., 2013. – 115 с. 147 За даними Дослідження щодо оцінки потреб дітей, які постраждали від мін або вибухонебезпечних залишків збройного конфлікту на сході України, що було проведено Данською Радою у справах біженцівДанською Групою з розмінування (ДРБ-ДГР) спільно з ЮНІСЕФ у період з вересня по грудень 2018 року 146

інституційного догляду, що передбачає перебування там дітей лише за однієюдвома нозологіями або для дітей з розумовою відсталістю різного ступеня важкості. Тобто “послуги”, які надаються у таких установах орієнтовані на діагноз дитини, а не її індивідуальні потреби. Медичні, соціальні та освітні послуги сім’ям з дітьми з інвалідністю часто залишаються недоступні або надаються неякісно, без врахування потреб сім’ї. Всі фахівці відмічають брак кваліфікованих кадрів. Існування інтернатів для дітей з інвалідністю та відсутність системного моніторингу в них окрім нечастих візитів моніторів Національного превентивного механізму та представників профільних громадських організацій призводить до практики катувань, жорстокого та такого, що принижує гідність поводження та покарання. Проблемним залишається питання непристосованості інфраструктури до потреб осіб з інвалідністю: недоступність або дуже обмежена доступність від загальної кількості навчальних закладів, будівель житлових приміщень, лікувальнопрофілактичних, реабілітаційних установ, об’єктів соціального призначення. Індивідуальна робота з дитиною ведеться 3-ма відомствами по 3-м планам, які не узгоджені між собою. Ігнорується міждисциплінарний підхід і послуги, які отримують діти з інвалідністю, можуть мати негативний вплив на розвиток такої дитини. Міжвідомча співпраця Міністерства охорони здоров’я та Міністерства соціальної політики відсутня, що негативно позначається на впровадженні послуги раннього втручання. Послуга розвивається лише за рахунок громадських організацій. Інснуюча система надання медичних послуг, особливо при потребі постійного догляду, недостатньо розгалужена й вимушує сім’ю дитини з сільській місцевості, що потребує лікування шукати додаткові ресурси для поїздок з дитиною на лікування. В той же час саме в сільскій місцевості проживають найбільш вразливі категорії населення, включно із постраждалими від мін дітьми. 8. Освіта, дозвілля та культурна активність 8.1. Право на освіту, включаючи професійну підготовку та орієнтацію У 2018 році Міністерство освіти та науки України запровадило нові правила зарахування дітей до першого класу шкіл. Зокрема, мова йде про реалізацію статті 13 Закону України «Про освіту», відповідно до якої має бути гарантована територіальна доступність шкільної освіти. Ця вимога Закону була реалізована шляхом закріплення певної території обслуговування за кожною школою, а також введенням системи, за якою батьки для гарантованого зарахування їхньої дитини до першого класу школи мають надати документи, що підтверджують факт проживання на території обслуговування школи. При цьому, діти, батьки яких проживають без реєстрації місця проживання, не мають власного житла або оформленого належним чином договору оренди житла, фактично позбавлені можливості на рівний доступ до освіти.148 Крім того, в деяких населених пунктах від реєстрації місця проживання батьків чи дитини залежить можливість зарахування і в дошкільні навчальні заклади. Так, у м. Києві для потрапляння дитини у чергу для влаштування до садочку необхідно, щоб відомості про неї були внесені у реєстр територіальної громади міста Києва і її місце проживання було зареєстроване. У разі наявності вільних місць і відсутності в черзі місцевих мешканців, право на отримання дошкільної освіти буде надаватися і Про проблеми інституту реєстрації місця проживання в Україні можна почитати за посиланням https://cedos.org.ua/uk/articles/reyestratsiya-mistsya-prozhyvannya-v-ukrayini-problemy-ta-stratehii-reformuvannia 148

тим, хто має зареєстроване місце проживання не в Києві, проте плата за садочок в такому разі буде значно вищою. Як відомо, частина території України була визнана тимчасово окупованою (ТОТ) відповідно до законодавства України. 149 Діти, які залишилися проживати на ТОТ, переважно отримують загальну середню освіту у школах на окупованих територіях. У зв’язку із тим, що Уряд України не визнає документів, виданих на ТОТ, отриманий там атестат про середню загальну освіту не дає права на доступ до вищої освіти на підконтрольній Уряду України території. Так само, він не може бути замінений на аналогічний документ українського зразку. Більш того, починаючи з 2014 року, політика де-факто влади на ТОТ була направлена на скорочення україномовних класів, закриття україномовних шкіл та вилучення певних предметів (зокрема української мови, української літератури, історії України) зі шкільної програми. Крім того, для вступу до закладів вищої освіти (ЗВО) абітурієнтам потрібно декілька разів перетинати адміністративний кордон з Кримом чи лінію зіткнення в межах Донецької та Луганської областей. З урахуванням відсутності громадського пасажирського транспортного сполучення між ТОТ та підконтрольною Уряду України територією, це значно ускладнює процес вступу до ЗВО мешканців ТОТ. Все це ставить абітурієнтів з ТОТ, які прагнуть навчатися в українських ЗВО, у несприятливе становище порівняно з іншими абітурієнтами. Водночас держава забезпечує спрощений порядок вступу для мешканців ТОТ — через так звані освітні центри “Крим-Україна” та “Донбас-Україна”. Але, на жаль, через ці центри мешканці ТОТ можуть вступити лише до визначеного обмеженого кола ЗВО на підконтрольній території. Притому для абітурієнтів з ТОТ Крим і для вступників з ТОТ Донецької та Луганської областей визначені різні переліки ЗВО, що здебільшого територіально наближені до відповідних окупованих територій. Ця спрощена процедура вже продемонструвала свою неефективність: наприклад, у 2017 році за цією процедурою вступило всього 204 мешканця Криму — при тому, що щорічно зі шкіл окупованого півострова випускається 10-12 тисяч дітей.150 Діти, які проживають на лінії розмежування в безпосередній близькості від військових дій на сході України, перебувають в небезпеці, в тому числі під час отримання освіти. За інформацією ЮНІСЕФ принаймні у 2017 році було 13 перевірених нападів на школи в населених пунктах на підконтрольній Україні території в межах 15 км від лінії розмежування 151. ЮНІСЕФ зазначалось, що пошкодження здебільшого були результатом невибіркових обстрілів і стрілянини, однак близькість військових баз до шкіл і дитячих садків також можуть збільшити ризик попадання в ці об'єкти. У країні надзвичайно низький рівень освіти ромів. Так, за даними Європейського центру з прав ромів, більшість ромських дітей в Україні не закінчують школу та / або навіть не навчаються в школі152. На низький рівень освіти ромів сьогодні впливають два види факторів. Внутрішні: тотальна бідність (неможливість оплатити дитсадок, під “тимчасово окупованими територіями України” слід розуміти території, визначені Законом України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” та Законом України “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях” 150 Пункт 2.3. Подання коаліції громадських організацій щодо реалізації Україною Міжнародного Пакту про економічні, соціальні та культурні права (МПЕСКП) у 2018 році https://humanrights.org.ua/upload/Affected%20by%20conflict.%20How%20Ukraine%20ensures%20the%20realiza tion%20of%20their%20rights.pdf 151 https://www.unicef.org/ukraine/2018_Assessment_Update-web(1).pdf 152 Save the Children submission to the committee on economic, social and cultural rights in advance of its presessional review of Ukraine, August 31, 2018 149

придбати навіть елементарне шкільне приладдя, форму тощо), кочівний спосіб життя, традиції такі як ранні та дитячі шлюби, територіальна відокремленість (у випадку проживання в таборі), нерозуміння батьками важливості відвідування дитсадків та шкіл, відсутність у самих дітей мотивації отримати освіту. Зовнішні: стереотипи в суспільстві щодо ромів, байдужість державної машини до порушення їх прав на освіту. Як зазначалось у пункті 7.2. значна частина дітей з інвалідністю не отримує освітніх послуг. Однією з головних перешкод для інклюзивної освіти, з якою стикаються і діти з інвалідністю, і їхні батьки, є неприйняття батьками дітей без інвалідності та акцентування на їхніх обмеженнях, а не на здібностях та можливостях153. У Державній доповіді154 не висвітлені питання, що стосуються освіти дітей, батьки яких звернулись за захистом в Україні; дітей без супроводу дорослих. У 2016 році були прийняті Положення про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних закладах155 та Положення про екстернат у загальноосвітніх навчальних закладах156, де враховані інтереси дітей шукачів притулку. Проте діти шукачів притулку не можуть отримати диплом про здобуту освіту та вступити до вищого навчального закладу через відсутність ідентифікаційного коду157. Ідентифікаційний код неможливо отримати без документів, що посвідчують особу. Діти, які постраждали від мін/ВЗВ, можуть потребувати більш комплексної підтримки, коли йдеться про соціальне та економічне включення, через вимогу постійної (безперервної) формальної освіти, а також їх залежності від батьків/опікунів, які також можуть безпосередньо впливати на ці процеси. Інциденти з мінами/ВЗВ частіше траплялися в сільській місцевості, де доступ до послуг, які надаються державою є більш обмеженим. Ключові сфери підтримки потерпілих повинні зосереджуватися на продовженні освіти та інтеграції або реінтеграції (де це можливо) до соціального життя включаючи позашкільну освіту, а також програмах професійної підготовки, які мають бути спрямовані на економічне включення осіб з інвалідністю. Є достатньо відмінностей в тому, як постраждалі від мін розглядаються в шкільному середовищі: деякі вважаються «героями» або «тими, що вижили», тоді як деякі постраждалі мимоволі використовуються як живі приклади наслідків ризикованої поведінки (що може призводити до стигматизації та соціального відчуження дитини). Така суперечність може свідчити про недостатню підготовку вчителів щодо того, як включати дітей з інвалідністю в освітній процес та як захищати їх соціальну цілісність після значних (видимих) фізичних поранень. У шкільній системі залишається незрозумілим оцінювання учнів з особливими освітніми потребами. Залишається потреба роз'яснити та запровадити політику, яка б надала справедливу допомогу дітям з інвалідністю, щоб вони могли чесно конкурувати з однолітками, які не мають інвалідності.158 8.4. Освіта з прав людини та громадянське виховання 153

Save the Children submission to the committee on economic, social and cultural rights in advance of its presessional review of Ukraine, August 31, 2018 154 Національний звіт “Зведена V та VI періодична національна доповідь про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини” (2011–2017 рр.) 155 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0184-16 156 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0416-17 157 Принаймні 10 дітей звернулись до БФ “Право на захист” протягом 2018 року через неможливість отримати документ про освіту, оскільки відсутній ідентифіцаційний код 158 За даними Дослідження щодо оцінки потреб дітей, які постраждали від мін або вибухонебезпечних залишків збройного конфлікту на сході України, що було проведено Данською Радою у справах біженцівДанською Групою з розмінування (ДРБ-ДГР) спільно з ЮНІСЕФ у період з вересня по грудень 2018 року

Фрагментарно держава здійснює інформаційно-просвітницьку роботу в освітньому середовищі щодо поширення знань про права людини і основоположні свободи, що закріплено в Законі України "Про освіту", Національній стратегії з прав людини, Концепції розвитку громадянської освіти в Україні та інших документах. Проводяться окремі навчально-методичні семінари, Міністерство освіти і науки підтримує окремі проекти неурядових організацій. Проте такі дії є епізодичними, не носять системний характер й, фактично не впливають на зміну ситуації. Доволі часто подібні матеріали містять фактологічні помилки та вкрай специфічне трактування прав людини. Недостатній рівень знань і компетентностей в цілому у керівників освітніх закладів, педагогів, батьків, учнів, представників органів місцевого самоврядування може призвести до викривлення, профанації процедур, пов’язаних із забезпеченням та захистом прав людини, а також формуванням освітнього середовища на засадах та принципах прав людини. Не виконує держава взяті зобов’язання відповідно Плану заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року щодо видання й розповсюдження підручників та посібників у галузі прав людини для загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладів, збірників актів законодавства, а також укомплектування такою літературою бібліотечних фондів. Наявні посібники і підручники у сфері прав людини в Україні надруковані, в основному, за кошти неурядових організацій, існують в обмеженій кількості у паперових варіантах та електронному форматі і не достатньо популяризуються й не поширюються офіційними органами системи освіти. Інформування про права людини на рівні школи обмежується у більшості випадків тижнями (декадами) правових знань, зустрічами із правоохоронцями на предмет кримінальної та адміністративної відповідальності дітей, тощо. Підготовка педагогів до викладання прав людини системно не здійснюється ані в системі підвищення кваліфікації педагогічних працівників, ані у закладах вищої освіти педагогічного профілю. Існують поодинокі приклади, що продовжують залишатись ініціативою окремих керівників, методистів чи педагогів та носять несистемний характер. Відсутня система моніторингу та оцінювання викладання прав людини в освітніх закладах, а для громадянського суспільства можливості альтернативних моніторингових досліджень не завжди є безперешкодним через процедурні та фінансові ускладнення з боку органів управління освітою159. Висновки Проблемою залишається реалізація права на освіту та безпека шкіл поблизу лінії розмежування. Також не вирішено питання використання військовими діючих та колишніх приміщень шкіл та дитячих садків, що робить їх всі потенційною мішенню для обстрілів. Інформацію щодо освіти з прав людини та громадянського виховання зібрано в рамках проектів «Школа – територія прав людини», що реалізувався Освітнім домом прав людини в Чернігові та проекту USAID «Права людини в дії», що реалізувався УГСПЛ 159

Дії, спрямовані на інформування та просування середовищі, є мінімальними й формальними.

прав людини в освітньому

Фахівців, здатних викладати права людини на сьогоднішній день, бракує. Керівники закладів освіти, педагогічні працівники, батьки, учні мають, здебільшого, низький рівень обізнаності з прав людини і є не готовими до нових викликів та покладених на них вимог, що виникають у зв’язку з прийняттям низки нормативних документів щодо протидії булінгу, вирішення конфліктів, забезпечення прав людини в школі тощо. Відсутність чітких механізмів і процедур впровадження прогресивних намірів, заявлених в оновленому законодавстві щодо формування освітнього простору на засадах прав людини створює недовіру до їх практичного здійснення. Поняття інклюзивна освіта не враховує всі групи дітей які її потребують. Відповідно діти з числа ромського населення, діти – шукачі притулку та діти шукачів притулку не можуть реалізувати право на освіту у повному обсязі. Щодо дітей з інвалідністю, то реформа гальмується через наявність стереотипів в суспільстві, низький рівень підготовленості кадрів, недостатню інформаційну кампанію та невідповідність загального рівня технічного забезпечення шкіл та їх архітектурної доступності наявним задачам. 9. Спеціальні заходи захисту 9.1. Діти-шукачі притулку та діти-біженці, діти ВПО Основна проблема шукачів притулку та їх дітей – неможливість ідентифікації особи як батьків, так і, відповідно, дітей. Довідка про звернення за захистом в Україні (далі -Довідка) і є документом, що підтверджує легальність перебування особи в Україні та не є документом, що посвідчує особу. Інформація про неповнолітніх дітей вписується в Довідку. Відсутність документів, що посвідчують особу у шукачів притулку, призводить до обмеження доступу їхніх дітей до соціальних послуг в Україні та освіти, складнощів при реєстрації народження дитини, неможливості встановити батьківство, виправити помилки, які допущені у документі про реєстрацію народження їхньої дитини, отримати ідентифікаційний код, стати набувачем майна тощо. Діти шукачів притулку, народжені в Україні, позбавлені права на соціальну допомогу сім’ям з дітьми. За відсутності у батьків документа, що посвідчує особу, щодо цих дітей не може бути подана заява про набуття громадянства України, вони не мають доступу до довідки про реєстрацію особи громадянином України і, відповідно, до паспорту. Діти, розлучені із сім'єю, які звернулися за захистом в Україні, до досягнення повноліття розміщуються у Центрі соціальної реабілітації. Разом з цим, по досягненню 18 років, не маючи на руках жодного ідентифікаційного документу, а також мовних і будь-яких професійних навичок, вони виселяються з Центру і очікують рішення міграційної служби щодо надання їм статусу біженця (або відмови у цьому) у загальному порядку. Такі діти стикаються зі складнощами притаманними шукачам притулку без документів, що посвідчують особу (відсутність доступу до будь-якого офіційного способу самозабезпечення (трудовий договір, договір про виконання робіт/послуг, підприємництво тощо).

При поданні заяви про звернення за захистом в Україні, згідно законодавства, ДМСУ має забезпечити залучення перекладача як для дитини, розлученої з сім’єю, так і для повнолітніх осіб та їх дітей. Однак, ДМСУ обмежені у колі перекладачів, яких можуть залучити, оскільки згідно законодавства, працівник ДМСУ має внести в реєстр перекладачів ДМСУ інформацію про документ, що підтверджує володіння перекладачем іноземною мовою160. Таким чином, процедура звернення за захистом і розгляду справи заявника значно затягується, що вкрай негативно відображається на дітях, розлучених з сім’єю, для яких перебування у статусі «лімбо» призводить до сильного емоційного навантаження. Більше того, в деяких випадках, до роботи необхідно залучати перекладачів з рідкісних мов (тигринья, оромо, сомалійська, бенгалі), дипломованих перекладачів з яких знайти майже не можливо. Шукачі притулку та їх діти виключені з системи соціального страхування, не можуть отримувати соціальні послуги. Ці особи беззаперечно є вразливими категоріями, але їх статус (іноземці, що тимчасово перебувають на території України) не надає їм права на доступ до державних соціальних послуг. Визнані біженці та особи, які потребують додаткового захисту, можуть отримати соціальні послуги від держави, якщо доведуть, що є малозабезпеченими, надавши довідку про сукупний дохід сім’ї. Це є проблемою, оскільки біженців неохоче приймають на роботу з офіційним працевлаштуванням. Щоб вижити, вони вимушені погоджуватись на будь-які умови працевлаштування. Закони «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про громадянство України» не гармонізовані із Законом «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Ці розбіжності обмежують права осіб, які потребують додаткового захисту. В зв’язку з їх «тимчасовим» перебуванням їм відмовляють у багатьох послугах (наприклад, відкриття рахунків в банках). Працівники Державної міграційної служби не завжди пропонують дітям, розлученим із сім’єю, заповнити анкету щодо розшуку батьків161. Є випадки, коли психологічна оцінка віку проводилась без урахування культурних особливостей дитини та без урахування інформації про країну її походження; були зафіксовані випадки, коли проводилась тільки фізіологічна оцінка віку, незважаючи на те, що фізіологічна оцінка віку є останнім з трьох етапів оцінки віку і не є обов’язковою162. Культурні особливості дитини та інформація про країну походження дитини не враховуються взагалі163. Планом заходів щодо інтеграції біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, в українське суспільство на період до 2020 року передбачено забезпечення реалізації проекту надання психосоціальної допомоги біженцям та особам, які потребують додаткового захисту. Мають бути розроблені програми проведення тренінгів для співробітників центру прийому та перебування дітей-біженців і дітей, яких визнано особами, які потребують додаткового захисту, та дітей, розлучених із сім’єю, які подали заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Держава має створити центри соціальної інтеграції біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, надавати психологічну та психосоціальну допомогу, забезпечити надання соціальних послуг біженцям, які знаходяться у складних життєвих обставинах, залучити спеціалістів, що володіють іноземними мовами, для 160

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0801-13 Відповідно до інформації БФ “Право на захист” 162 Наказ Міністерства охорони здоров’я, Міністерства освіти і науки, Міністерства соціальної політики від 23.10.2013 № 903/1464/711 «Про здійснення обстеження для встановлення віку дитини, яка залишилась без піклування батьків та потребує соціального захисту» 163 Відповідно до інформації БФ “Право на захист” 161

надання психологічної та соціально-побутової допомоги дітям, що потрапили до притулку На жаль, всі ці заходи відбуваються лише на папері. Заплановані центри соціальної інтеграції біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту не відкриті. З початком анексії Криму та збройного конфлікту на Сході країни у 2014 роки в України з’явилася нова вразлива категорія – внутрішньо переміщені особи (ВПО), що були вимущені переїхати на безпечні та підконтрольні українській владі території країни. Не зважаючи на створення в 2016 році Єдиної інформаційної бази даних про ВПО164, статистика з тих самих питань, що ведеться різними міністерствами, та на різних рівнях (національному й регіональному) є суттєво неузгодженою 165. За даними Мінсоцполітики на 25 лютого 2019 року кількість внутрішньо переміщених дітей складає 195 050166. Владою створено законодавчу базу, що закріплює права і свободи внутрішньо переміщених осіб167 (далі – ВПО), створено Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та ВПО168 як координуючого вищезазначені питання центрального органу виконавчої влади, передбачено фінансову адресну допомогу ВПО для покриття витрат на проживання 169, вжито інших заходів. Водночас, суми адресної допомоги є надзвичайно низькими і не покривають оплату комунальних послуг. Окрім того, для деяких категорій осіб, таких як працездатні громадяни, пенсіонери та діти (окрім дітей з інвалідністю), розмір щомісячної адресної допомоги є сталим і не залежить від рівня прожиткового мінімуму зазначених категорій. В той час, як базовий соціальний стандарт поступово зростає, адресна допомога здешевлюється під впливом інфляції. Довгострокові рішення щодо ВПО, в тому числі щодо сімей з дітьми, як цього вимагає Керівництво Міжвідомчого постійного комітету щодо довгострокових рішень для внутрішньо переміщених осіб, державою не запроваджені, 170. У 2018 році Урядом затверджено Стратегію інтеграції ВПО та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2020 року171. Однак, як і попередня Комплексна державна програма щодо підтримки, соціальної адаптації та реінтеграції ВПО 164

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/646-2016-%D0%BF Наприклад, Мінсоцполітики в червні 2016 року було обліковано 235 тисяч дітей ВПО. Водночас, за даними Міністерства освіти і науки України станом на травень 2016 року до дошкільних навчальних закладів контрольованої території України було зараховано 17 982 дитини з непідконтрольних територій, до загальноосвітніх - зараховано 48 411 дітей, 1777 дітей - були учнями професійно-технічних навчальних закладів. Таким чином, 68 170 осіб вчились і були зараховані до навчальних закладів влітку 2016 року. Звісно, тут не враховані новонароджені діти, діти, які не відвідують дошкільні навчальні заклади; випускники шкіл, які не продовжують навчання та студенти вищих навчальних закладів, які не досягли повноліття (така статистика МОН не ведеться). Втім, очевидно, що навіть з урахуванням зазначених категорій кількість дітей не досягне 235 тисяч - Інформація за результатами моніторингу ХІСД дотримання прав дітей, які перебувають під опікою держави та постраждали від конфлікту на сході України http://khisr.kharkov.ua/files/docs/1514380165.pdf 166 Лист Мінсоцполітики №13/0/108-19 від 25.02.2019 року 167 зокрема Закон України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” 2015 року, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1706-18 168 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/376-2016-%D0%BF 169 Постанова Уряду № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг». 170 IASC Framework on Durable Solutions for Internally Displaced Persons, адреса доступу: https://www.unhcr.org/50f94cd49.pdf 171 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2017 р. № 909-р «Про схвалення Стратегії інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2020 року», адреса доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/909-2017-%D1%80 165

до 2017 року172, фінансування Стратегії з державного бюджету на передбачено, і реалізація Стратегії залежить тільки від можливостей регіонів 173. У вересні 2018 року в законодавстві відбулись зміни174, які зробили можливим для дітей ВПО ставати на соціальний квартирний облік після переміщення, також діти з інвалідністю з числа ВПО, які є сиротами або позбавленими батьківського піклування, в разі відсутності житла зможуть отримати позачергово квартиру або житловий будинок. Однак на практиці житлові фонди соціального призначення в Україні майже вичерпані, а їх поповнення або відбувається дуже повільно або не відбувається взагалі. У зв'язку з цим, проблему забезпечення ВПО житлом, як і компенсації за зруйноване житло, не вирішено досі. 9.2. Діти з числа національних меншин або груп корінних народів Незважаючи на те, що в Україні проживає багато національних меншин 175, ромське населення зазнає порушень своїх прав частіше за інших. За оцінками Ради Європи станом на липень 2012 року найімовірніша кількість ромів в Україні складає 260 000, за деякими оцінками може сягати 400 000, однак не може бути меншою ніж 120 000176. І хоча ще в 2013 році була прийнята Стратегія захисту та інтеграції в українське суспільство ромської етнічної групи на період до 2020 року177, План заходів Стратегії178 має недоліки, які не дають змоги забезпечити методичну послідовність вимірювання кількісних і якісних результатів реалізації запланованих заходів179. Планом дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року180 передбачено ряд заходів, направлених на забезпечення прав корінних народів і національних меншин. Проте на виконання Плану дій не передбачено фінансування. 9.3. Використання дітей в незаконному виробництві наркотичних засобів і психотропних речовин та торгівлі ними Загрозливих розмірів набула система продажу наркотичних речовин через мережу інтернет. Практично на всіх будинках, парканах тощо майоріють написи з 172

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Комплексної державної програми щодо підтримки, соціальної адаптації та реінтеграції громадян України, які переселилися з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції в інші регіони України, на період до 2017 року», адреса доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1094-2015-%D0%BF 173 Детальніше про проблеми реалізації Комплексної державної програми в звіті «Моніторинг впровадження державних програм штеграцм ВПО ЕТАП I» , автор В. Вершиніна, 2017 р., адреса доступу: http://radnyk.org/wp-content/uploads/2019/02/Zvit-monitoringovogo-doslidzhennya-regionalnih-integratsiynihzahodiv-dlya-VPO.pdf, а також дослідженнях «Стан інтеграції та соціальної адаптації внутрішньо переміщених осіб в Україні на прикладі Одеської області» , «Особливості інтеграції та соціальної адаптації ВПО у регіоні, який межує із зоною конфлікту» в рамках проекту «Безпека людини та конфлікт в Україні: локальні підходи і загальнонаціональні масштаби», адреса доступу: http://r2p.org.ua/wpcontent/uploads/2019/01/3-Stan-integratsiyi-ta-sotsialnoyi-adaptatsiyi-VPO-v-Ukrayini.pdf та https://www.mediaport.ua/povernutisya-dodomu-hochut-64-pereselenciv-harkivshchini-bf-pravo-na-zahist 174 Зміни до Закону України "Про житловий фонд соціального призначення", зокрема до ст.ст 10 та 11, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3334-15 175 Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року, адреса доступу http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/nationality/ 176 Estimates on Roma population in European countries, https://www.coe.int/en/web/portal/roma/ 177 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/201/2013#n10 178 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/701-2013-%D1%80 179 Стан реалізації державної політики щодо ромів http://www.ombudsman.gov.ua/files/alena/ZVIT_ROMA.pdf 180 https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/248740679

посиланням на сайти в інтернеті через які можна замовити наркотики, переважна більшість яких не потрапляє вчасно до списку підконтрольних речовин, тому дилерів (продавців) важко притягти до кримінальної відповідальності. Більше того, неповнолітні активно долучаються до торгівлі наркотиками через інтернет. Моніторинг преси свідчить, що за 2017-2018 рік були неодноразові випадки торгівлі наркотичними засобами підлітками та молоддю181182183184185186187188. Близько 80 видів нових психоактивних речовин, які вилучалися правоохоронними органами України за останні декілька років, до цих пір не включені в список підконтрольних речовин189. Усього у 2017 році за статтями 309-320 кримінального кодексу щодо злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів було засуджено 94 неповнолітні особи190. Міністерством молоді та спорту з метою посилення відповідальності дорослих за втягування дітей та молоді до вживання алкоголю, тютюнопаління, а також для популяризації здорового способу життя у 2016 році ініційовано проведення Всеукраїнської інформаційно-профілактичної акції «Відповідальність починається з мене»191. Обстежено 17344 торгівельних об'єктів, які реалізують алкогольну продукцію, в результаті чого виявлено 1005 порушень чинного законодавства щодо заборони продажу алкоголю дітям та порушень правил торгівлі спиртними напоями, затримано 2069 неповнолітніх складено 1333 протоколів та притягнуто до відповідальності 376 посадових осіб192. 9.4. Сексуальна експлуатація та сексуальне розбещення 20.06.2012 року Україною було ратифіковано Конвенцію Ради Європи «Про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства», разом з ним національне кримінальне процесуальне законодавство не приведено у відповідність до норм Конвенції, що на практиці призводить до закриття справ сексуального насильства відносно дитини або вони взагалі не розпочинаються. У 2018 році Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо захисту дітей від сексуальних зловживань та сексуальної експлуатації»193, який встановлює вік сексуальної згоди – 16 років, та криміналізує статеві зносини з особою, яка не досягла цього віку, вчинені повнолітньою особою (ст. 155 КК). Також внесені зміни до ст. 156 (розбещення неповнолітніх), завдяки яким розширене коло осіб (члени сім’ї та близькі родичі), на яких розповсюджуватиметься відповідальність за вчинення розбещення дитини, та 181

https://24tv.ua/ru/v_ukraine_uchastilis_prodazhi_narkotikov_cherez_internet_n937935 https://ru.tsn.ua/kyiv/zagadochnye-nadpisi-na-zaborah-blagodarya-reklame-prestupniki-bystro-sbyvayutnarkotiki-podrostkam-v-kieve-1101575.html 183 https://www.unian.ua/society/2246464-sil-i-spaysi-na-kojnomu-rozi-v-ukrajini-vse-chastishe-narkotiki-prodayutcherez-internet.html 184 https://lutsk.rayon.in.ua/news/112481-studenti-cherez-telegram-prodavali-v-lutsku-narkotiki 185 https://vn.20minut.ua/Kryminal/chotiri-vinnichanina-prodavali-narkotiki-u-mesendzheri-telegram-yih-za10744539.html 186 http://bug.org.ua/news/blyzko-400-nepovnolitnih-torik-otrymaly-peredozuvannya-narkotykamy-251067/ 187 https://p-p.com.ua/news/u-lutsku-zatrymaly-nepovnolitnikh-z-narkotykamy/ 188 http://vikka.ua/novini/50368-u-cherkasah-vtrete-popalas-nepovnolitnya-yaka-prodae-narkotiki-foto.htm 189 https://ua.korrespondent.net/ukraine/3986597-v-ukraini-ne-zaboroneno-prodazh-80-vydiv-narkotykiv 190 https://court.gov.ua/inshe/sudova_statystyka/rik_2017 191 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1287-17 192 http://www.ummcda.org.ua/index.php/monitoringovi-zviti/zviti-do-emtsnnz 193 http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2334-19#n6 182

до ст. 302 (створення або утримання місць розпусти), що передбачає відповідальність за створення або утримання місць розпусти із залученням малолітньої дитини. З’являється нове поняття «добровільна згода потерпілої особи», яка враховуватиметься під час кваліфікації таких злочинів як «зґвалтування» (ст. 152 КК України) та «сексуальне насильство» (ст. 153 КК України). Варто відмітити протиріччя з визначенням сексуального насильства в Кримінальному кодексі та Закону України «Про домашнє насильство». В останньому сексуальним насильством визначаються певні дії незалежно від згоди дитини. Викликає занепокоєння позиція суддів, які звільняють кривдників дітей у зв’язку з різними пом’якшуючими обставинами, як от: позитивна характеристика за місцем роботи, проживання, вчинення злочину вперше, перебування в зоні АТО, утримання неповнолітніх дітей, тощо. Разом з тим велика кількість злочинів сексуального насильства відносно дитини залишаються латентними, зокрема через відсутність у поліцейських з ювенальної превенції процесуальних прав ініціювати та здійснювати негласні слідчі розшукові дії, виявляти ці злочини оперативним шляхом; втрачання доказової бази через процесуальну неможливість термінового освідчення дитини на предмет слідів вчинення злочину; нормативно не врегульований порядок медичного огляду та допомоги дітям, які потерпіли від розпусних дій; правопорушників не затримують та не обирають жодних запобіжних заходів, що дозволяє останньому впливати на потерпілих; не визначено обов’язкової участі адвоката на боці потерпілого у кримінальних правопорушеннях, де дитина є потерпілою від домашнього та сексуального насильства; неодноразові виклики дитини для проведення допитів та інших слідчих дій, що негативно відображається на психіці дитини, вона отримує психологічну травму. 9.5. Викрадення і торгівля людьми Національні плани дій на виконання Конвенції ООН про права дитини не містять дій щодо підготовки кадрів з реабілітації та реінтеграції дітей з числа постраждалих від торгівлі людьми та правил реалізації Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. Діти жертви та діти свідки цих злочинів, як і всіх інших, додатково травматизуються під час опитування рамках досудового слідства через відсутність “зелених кімнат. Актуальним залишається і питання приведення національного законодавства у відповідність до Факультативного протоколу щодо торгівлі людьми, дитячої проституції та дитячої порнографії194, особливо щодо деяких статей, наприклад статті 7, 8 та 9. Просвіта щодо проблеми торгівлі людьми, в т.ч. дітьми здійснюється переважно громадськими організаціями. Разом з тим, цього не достатньо для охоплення усіх підлітків, які є групою ризику. Також громадською організацію, Ла-Страда, забезпечується робота Національної “гарячої” лінії з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації та Національної дитячої “гарячої” лінії. Внаслідок анексії АР Крим та збройного конфлікту на території Донецької та Луганської областей підвищилась загроза торгівлі дітьми. 18 квітня 2012 року розроблено та затверджено Постанову Кабінету Міністрів України №303 «Положення про створення та функціонування Єдиного державного реєстру 194

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_b09

злочинів торгівлі людьми»195. Разом з тим спостерігається тенденція збільшення випадків торгівлі дітьми за останні роки. Важливим залишається питання розроблення індикаторів виявлення дітей, які постраждали від торгівлі, як частини процесу встановлення статусу дітей, постраждалих від торгівлі людьми. 9.6. Діти в конфлікті з законом, діти-жертви і свідки злочинів, здійснення правосуддя щодо неповнолітніх та дотримання принципу правосуддя дружнього до дитини Важливим кроком стала розробка та прийняття Національної стратегії реформування системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року 196. Актуальним є розроблення та ухвалення плану заходів щодо реалізації стратегії. Позитивною є робота в межах діяльності Міжвідомчої координаційної ради з питань правосуддя щодо неповнолітніх над законопроектом щодо ювенальної юстиції, що має бути поданий у 2019 році на розгляд Верховної Ради України. Важливим буде проходження етапу консультацій і вчасне інформування громадськості та усіх зацікавлених суб’єктів про ці консультації. Однак, наразі в Україні не існує цілісної системи правосуддя щодо дітей у конфлікті із законом, вона представлена фрагментарно у вигляді законодавчо закріплених особливостей відправлення правосуддя у справах за участю дітей. Так, Кримінальний Кодекс України містить перелік покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, що застосовуються до неповнолітніх. Але він є надто обмеженим і не відповідає міжнародним стандартам щодо наявності широкого комплексу засобів впливу. Внаслідок відсутності дієвої системи ресоціалізації дитини в конфлікті законом, продовжує існувати норма щодо притягнення дитини до кримінальної відповідальності і фіксацію повторної судимості за ухилення від відбування покарання, не пов’язаного з позбавленням волі. На даний час відсутній механізм виведення розгляду справи дитини в конфлікті з законом в позакримінальний процес (процедури позакримінального провадження). Адже і кримінальне, і кримінальне процесуальне законодавство передбачають можливість звільнення від кримінальної відповідальності дитини, що вчинила кримінальне злочин тільки судом у судовому засіданні. При цьому ця процедура можлива лише при вчиненні дитиною умисних злочинів невеликої тяжкості і необережних злочинів середньої тяжкості. Крім того, навіть прокурор, що здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, не вправі самостійно вирішувати питання про виведення дитини із системи кримінального правосуддя із застосуванням альтернативних заходів, що має більш ефективно сприяти дестигматизації дитини, яка вчинила правопорушення. Хоча насправді існує норма щодо застосування примусових заходів виховного характеру до дітей віком від 11 років, які не досягли віку кримінальної відповідальності . Строк затримання особи будь-якого віку, без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати сімдесяти двох годин з моменту затримання, хоча відповідно до міжнародних стандартів, дитина, яку підозрюють у вчиненні правопорушення, має постати перед судом для вирішення питання про запобіжний захід не пізніше 24 годин з моменту затримання.

195 196

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0680-16 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1027-2018-%D1%80

Розглядаючи процедури, що застосовуються до дітей у конфлікті/контакті з законом,треба констатувати, що вони поки що не відповідають Керівним принципам правосуддя, дружнього до дітей197, були схвалені Радою Європи у 2010 році. Так стан досудового розслідування у кримінальних провадженнях, у яких правопорушення вчинено неповнолітніми, а також кримінальних провадженнях, у яких злочини вчинено щодо неповнолітніх, регламентує глава 38 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України «Кримінальне провадження щодо неповнолітніх»198. Ця глава складається з 18 статей (з 484 по 502), що містять особливі норми, які мають застосовуватися у справах за участю дитини. Але, з них 10 – визначають процедури щодо неповнолітніх підозрюваних та обвинувачених. Процедури щодо свідків чи потерпілих дітей в цій главі відсутні, адже вони мають загальний характер. Особливість суб’єкта кримінального процесу – дитини, зазначається лише в ст. 354 “Особливості допиту малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого”199. Ст. 490 КПК200 містить лише норму про те, що допит неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого здійснюється згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом, у присутності захисника. І жодним чином не закріплює права дитини обирати захисника, або не погоджуватися з призначеним захисником. Норми Кримінального процесуального кодексу не передбачають обов’язок слідчого інформувати дитину та її батьків невідкладно та належно. Така сама ситуація щодо потерпілої дитини. Прикладом неврахування найкращих інтересів дитини, потерпілої внаслідок кримінального правопорушення є відсутність норми аналогічної статті 485 КПК “Обставини, що підлягають встановленню у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх”201. На сьогодні вона стосується тільки дитини, яка вчинила правопорушення. Також однією з ознак правосуддя, дружнього до дітей, в т.ч. під час застосування процедур досудового слідства є захист приватного та сімейного життя. Натомість норма статті 487 КПК “З’ясування умов життя та виховання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого”202 не передбачає механізмів її застосування з дотриманням принципів правосуддя дружнього до дитини. Направляючи запити до відповідних органів і служб місцевого самоврядування, навчальних закладів, установ слідчий не попереджає про кримінальну відповідальність про розголошення не тільки конфіденційної інформації дитини, членів родини, а й навіть будь-якої інформації, яка необхідна йому в кримінальному проваджені. Хоча, згідно зі статтею 222 КПК України “Недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування”203 відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей (2013). https://rm.coe.int/16804c2188 197

Кримінальний процесуальний кодекс України http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 198

Там само Там само 201 Кримінальний процесуальний кодекс України http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 199 200

202 203

Там само Там само

Проблемним питанням на сьогодні в Україні залишається і практика залучення додаткових спеціалістів та врахування їх думки слідчими під час досудового слідства для забезпечення найкращих інтересів дитини. Залучення спеціалістів до процедур досудового слідства у справах за участю дітей регламентуються загальними нормами Кримінального процесуального закону (стаття 71 КПК). Натомість норми кримінального процесуального закону значно звужують роль спеціалістів, які можуть забезпечити «дружність» процедур досудового слідства. У той же час на сьогодні відсутні офіційно затверджені єдині методики, з якими можуть працювати спеціалісти, що приймають участь у кримінальному процесі в якості залучених спеціалістів. Такі методики необхідні наприклад для оцінки потреб дитини, яка потерпіла внаслідок злочину, оцінки особистості та ризиків вчинення повторного правопорушення дитиною тощо. Слідчий не зобов’язаний зібрати всіх спеціалістів, які б могли дати комплексну оцінку факту вчинення дитиною правопорушення. Натомість, якщо мова йде про потерпілу дитину, залучення будь-яких спеціалістів відсутнє в нормах КПК. А саме цей аспект є вагомим доказом у справах де дитина, наприклад, стала жертвою насильства. Кримінальне провадження щодо неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово (ч. 4 ст. 28 КПК України). Щодо справ за участю дитини-свідка чи потерпілої дитини, то яких-небудь посилань щодо невідкладності розгляду справи, чинним Кримінально процесуальним кодексом України не передбачено. По деяким справам черговий допит потерпілої дитини може проводитись після сливу декількох місяців, а навіть і років від моменту події, що призводить до закриття кримінальних проваджень. Так само розгляд судових справ за участю дитини здійснюється суддями понад розумного строку. Досі судді розглядають справи за участю дітей, які були порушені ще в рамках КПК України 1960 року, хоча новий КПК України було прийнято 6 років тому (у 2012 році): 55 нерозглянутих справ щодо неповнолітніх в рамках КПК 1960 року, 1703 нерозглянутих справ щодо неповнолітніх в рамках КПК 2012 року204. КПК України дозволяє участь психолога або педагога під час допиту дитини у кримінальній справі. На практиці, участь педагога є частішою, а ніж психолога, за принципом «легше знайти». Інколи, психолог просто відсутній в тій чи іншій місцевості, що є актуальним для невеликих містечок та сільської місцевості. Збір доказів, особливо від дітей-жертв повинен також проходити у найсприятливіших умовах. Полегшити цей процес може застосування аудіо та відео фіксації допитів дитини різного процесуального статусу. Кримінальний процесуальний кодекс України містить можливість застосування таких технічних засобів, однак не є обов’язковим, якщо у процесі приймає участь дитина. Проблемою залишається норма положення про заклади соціальної реабілітації що регламентує відвідування учнів (вихованців) батьками або особами, що їх заміняють, іншими родичами. Таке відвідування допускається лише з дозволу директора школи або особи, яка його заміняє, тоді як Правила забороняють обмеження або позбавлення контактів дитини із сім’єю. Крім цього, не зважаючи на загальну необхідність розбудови мережі спеціальних закладів (центрів) по роботі з дітьми, які мають девіантну поведінку, схильні до вчинення правопорушень, у цьому питанні не знайдено компромісу між механізмом забезпечення прав дитини та створенням оптимальних умов для корекції девіантної поведінки, профілактики правопорушень. Причина в тому, що за останні 5 років фактично відсутні будь-які 204

Відповідно до відомостей Державної судової адміністрації

нормативні акти щодо регламентації діяльності цих закладів, не розроблений механізм направлення учнів з девіантною поведінкою до вказаних закладів, відсутні як спеціальні корекційні програми для дітей з девіантною поведінкою, так і спеціальні навчальні програми для персоналу. Найважливішим аспектом забезпечення дотримання прав дитини, стандартів правосуддя дружнього до дитини є обов’язкова участь у кримінальному провадженні за участю дітей захисника, функції якого може виконувати виключно адвокат. Однак на сьогодні в Україні спеціалізація адвоката для участі у захисті дитини у кримінальному провадженні не передбачена. Незважаючи на те, що виключно адвокат здійснює представництво дитини в суді, існує обмеження стосовно представництва дитини, коли йдеться про кримінальні провадження за участю дітей свідків, потерпілих, цивільних позивачів. В даному випадку їх право на отримання професійної правової допомоги обмежується, оскільки обов’язковості в участі адвоката для представлення їх інтересів немає, а обставини за яких може призначатися адвокат не конкретизовано. На сьогодні відсутній законодавчо закріплений механізм обрання дитиною, яка приймає участь у кримінальному процесі, законного представника. Існують випадки, коли законний представник не може повноцінно чи хоча б частково виконувати свою функцію належним чином, не знає, не бажає знати, нічого не вчиняє для того, щоб нормалізувати буденність дитини, відновити її психологічний стан, належним чином представити її інтереси. Або не зацікавлений в повному і якісному розгляді кримінального провадження так само як і у покаранні особи, яка порушила права дитини. Особливо це стосується категорії злочинів, що пов’язані з домашнім насильством. Адже саме на законному представнику дитини у кримінальному процесі надається право щодо висловлення думки стосовно міри покарання, можливості заявляти клопотання , заяви та відводи, оскарження рішень та примирення. Лише у виняткових випадках, коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого, слідчий, прокурор за клопотанням малолітнього або неповнолітнього чи з власної ініціативи має право обмежити участь законного представника у виконанні окремих слідчих (розшукових) дій або усунути його від участі у кримінальному провадженні та залучити замість нього іншого законного представника. При цьому думка самої дитини не враховується, що беззаперечно не відповідає принципам правосуддя дружнього до дитини. Насправді процедура або практика залучення адвоката у справі за участю дитини є дуже складною і заформалізованою. Вона нічим не відрізняється від процедури призначення адвоката дорослій особі, що не відповідає принципам правосуддя дружнього до дитини. 9.7. Діти у збройних конфліктах, у тому числі щодо фізичної та психологічного реабілітації й соціальної реінтеграції Діти, які стали заручниками війни на сході України, продовжують гинути. До сьогодні цифри щодо кількості загиблих в Україні дітей також суттєво розходяться і коливаються від 68 загиблих205 і 186 поранених до 242 загиблих206. З 14 квітня 2014 року до 15 травня 2018 року, за інформацією Моніторингової місії ООН з прав 205 206

https://www.youtube.com/watch?v=ZBPufpcOLn8 Про таке повідомив Президент України https://www.youtube.com/watch?v=45OWC1O6B10

людини, загинуло 93 хлопчики, 47 дівчаток. Окрім цього 80 дітей загинуло під час авіакатастрофи рейсу МН17 17 липня 2014 року207. Станом на 1 жовтня 2018 року ЮНІСЕФ також вважає, що не менше 140 дітей були вбиті або підірвані на мінах208. За останні два з половиною роки внаслідок збройного конфлікту в Україні постраждали більше 580 тисяч дітей — про це свідчать дані, зібрані Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ). Більше 200 тисяч потребують психологічної допомоги 209. На підставі доповіді з урахуванням останніх даних210 Парламентська асамблея Ради Європи у 2018 році прийняла Резолюцію № 2204 “Захист дітей, які постраждали внаслідок конфлікту”, в якій державам-членам Ради Європи надано рекомендації 211. Серед них - здійснювати вклад в запобігання конфліктам, посилити механізми та заходи захисту дітей та підтримки на всіх рівнях, підтримувати і реабілітувати дітейсолдатів, підтримувати дітей, які залишили зони конфлікту та інші. Регіональна та центральна влада тривалий час уникали ухвалення рішень про евакуацію дітей, і доля кожної установи, де перебували діти, вирішувалася ситуативно. У багатьох випадках рішення про вивезення дітей подалі від зони бойових дій затягувалося, відкладалося, незважаючи на безпосередню загрозу життю дітей, або ухвалювалося вже після початку бойових дій в безпосередній близькості від дитячих установ. Так, дітей-сиріт та дітей, батьки яких не мали можливості забрати додому із Кремінської обласної спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів (Луганська область), працівники школи-інтернату забирали до себе на 7–10 днів. Таких школярів було близько 50. Пізніше їх було перевезено до смт Сергіївка Білгород-Дністровського району Одеської області, звідки діти повернулися в 2015 році212. У Мінсоцполітики дотепер відсутній алгоритм налагодження конструктивної співпраці з прийомними сім’ями, дитячими будинками сімейного типу, які внаслідок військових дій на Донбасі вимушено покинули місця постійного проживання і виїхали поза межі України. Крім того, органу державної влади України, до якого вони могли б звернутись з метою встановлення офіційних зв’язків з батьківщиною, мати можливість разом із представниками влади вирішити проблеми, які є сьогодні у кожній такій родині, в Україні дотепер не визначено. Правозахисникам вдалося виявити залучення близько 200 дітей із непідконтрольних територій Донецької та Луганської областей до участі у військово-виховних таборах на території Росії, або території, що фактично контролюється Росією (Абхазія, Крим). Частина таких таборів проводилась на базі військових частин Збройних сил Російської Федерації (табори «Бойове братство», «Гвардієць») або ж із залученням представників силових структур Російської Федерації. Експерти зазначають, що такі дії з дітьми окупованих територій, у поєднанні з військово-патріотичною риторикою створює реальний ризик для прикриття вербування та підготовки юнаків і дівчат для участі у незаконних воєнізованих формуваннях213214. 207

https://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/ReportUkraineFev-May2018_UKRAINIAN.pdf https://twitter.com/UNICEF_UA/status/1046739870721474560 209 http://www.unicef.org/ukraine/ukr/media_28681.html 210 “Protecting children affected by armed conflicts” Report, Committee on Social Affairs, Health and Sustainable Development Rapporteur: Ms Sevinj FATALIYEVA, Azerbaijan, European Conservatives Group, адреса доступу: http://semanticpace.net/tools/pdf.aspx?doc=aHR0cDovL2Fzc2VtYmx5LmNvZS5pbnQvbncveG1sL1hSZWYvWDJILURXLWV4 dHIuYXNwP2ZpbGVpZD0yNDI4NiZsYW5nPUVO&xsl=aHR0cDovL3NlbWFudGljcGFjZS5uZXQvWHNsdC9 QZGYvWFJlZi1XRC1BVC1YTUwyUERGLnhzbA==&xsltparams=ZmlsZWlkPTI0Mjg2 208

211 212 213

http://khisr.kharkov.ua/files/docs/1514380165.pdf https://helsinki.org.ua/prava-lyudyny-na-okupovanyh-terytoriyah-ta-v-zoni-konfliktu-2017/

5 квітня 2017 року уряд України ухвалив постанову №268 «Про затвердження Порядку надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів», але протягом року статус отримали лише 9 дітей.215. Тільки після внесення 11.04.2018 року змін до даної постанови, які спростили процедуру, процес набув системного характеру і вже на кінець 2018 року біля 13 тисяч дітей отримали відповідний статус. Лише у травні 2018 року було врегульовано статус осіб, в тому числі дітей до 18-ти років, що набули інвалідність внаслідок поранень або ушкоджень спричинених військовим озброєнням. Однак, доведення зв’язку інвалідності може бути ускладнено через необхідність надання витягу про відкриття кримінального провадження стосовно факту отримання постраждалою особою поранень чи інших ушкоджень здоров’я від боєприпасів. Більше того, на отримання цього статусу не зможуть претендувати діти, які отримали поранення на непідконтрольній Уряду території після 1-го грудня 2014 року216. З 2011 року, незважаючи на наявність на сході країни тривалого військового конфлікту, Україною в повному обсязі виконано лише 2 рекомендації Факультативного протоколу до Конвенції ООН про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах 217. Наслідками невиконання Україною рекомендацій Комітету з прав дитини ООН є участь дітей у мілітарних підрозділах на Донбасі. В державному звіті зазначається, що офіційної інформації щодо безпосередньої участі дітей у військових діях немає. Проте, на початку війни добровольчі батальйони з боку України не звертали уваги на паспортні дані бійців, тому через участь у бойових діях пройшла велика кількість неповнолітніх. Як вказав у січні 2016 року Президент України, 21 неповнолітній загинув як воїн 218 . Нині, коли майже всі добровольчі батальйони входять до складу офіційних структурних підрозділів силових структур держави, участь неповнолітніх не допускається. Щодо наявності неповнолітніх у «ополченні» сепаратистів, то достовірність цієї інформації підтверджується цілою низкою різноманітних, незалежних одне від одного джерел, як, власне, військових, так і цивільних, офіційних і неофіційних 219. Про дітей у складі воєнізованих структур бойовиків повідомляли у своєму звіті від 29.05.2015 представники ОБСЄ220. На окупованих територіях дітей не лише продовжують виховувати в дусі ненависті до України, але й прищеплюють їм звичку до насилля. Зокрема, йдеться про «патріотичне виховання», коли дітей навчають стріляти зі зброї, у тому числі й з гранатометів, дитячі організації воєнізованого типу можуть виступати структурними частинами військових підрозділів. Інформацію щодо кількості кримінальних проваджень щодо неповнолітніх, які вступили до лав незаконних збройних формувань терористичної організації «ДНР», надано в Національному звіті. Мінсоцполітики необхідно забезпечити термінову розробку для даної категорії дітей програм психологічної адаптації та забезпечити колишнім учасникам бойових дій з числа неповнолітніх їх проходження, проте наразі дана проблема навіть не оприлюднюється. 9.8. Фізична та психологічна реабілітація й соціальна реінтеграція 214

wp-content/uploads/2017/04/UPR_3rd-cycle_CSOs_ua.pdf

215

https://humanrights.org.ua/material/ukrajinski_diti_vijni_shho_daje_oficijnij_status_i_chomu_jogo_malo_khto_otri muje 216 http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2443-19#n43 217 Дивіться в Додатку 2. 218 Заява Президента України під час візиту 29.01.2016 до Київського військового ліцею ім. Богуна 219 Джерело: http://ua.censor.net.ua/n385857 220 «Останні новини від Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні на основі інформації, що надійшла станом на 28 травня 2015 р.», адреса доступу: https://www.osce.org/uk/ukraine-smm/161311

Поки що в Україні не було проведено клінічних досліджень щодо розуміння впливу конфлікту на психологічний стан постраждалих дітей в майбутньому. Існуюча система індивідуального плану реабілітації (ІПР) для постраждалих від мін/ВЗВ потребує підтримки з точки зору глибини та широти надання допомоги, а також тривалої взаємодії з кожним пацієнтом. Забезпечення протезів та інших допоміжних пристроїв для дітей, які постраждали від мін/ВЗВ також є обмеженим. Наявна недостатність фінансування та фахового досвіду призводять до того, що постраждалі отримують естетичні протези, а не більш дорогі функціональні варіанти. Без точних даних про потреби дітей з інвалідністю, малоймовірно, що надання такої підтримки гарантує необхідну з боку державних органів увагу та фінансування. 221 Висновки Все ще не налагоджено допомогу дітям-шукачам притулку по забезпеченню реалізації їх прав та ефективному захисту. Аналогічна ситуація і в дітей з ромських сімей. Ситуація вимагає не стільки змін у законодавстві, скільки системної практики включення зазначені дискриміновані групи дітей та їх сім’ї у життя суспільства. Залишається недостатнім рівень контролю з боку держави за тіньовим сектором економіки, де в багатьох випадках використовується праця неповнолітніх та їх експлуатація. Слабким залишається контроль за використанням дитячої праці при проходженні виробничої практики. В Україні існує серйозна проблема продажу наркотиків, зокрема тих, що не входять до переліку підконтрольних речовин. Політика криміналізації вживання наркотичних речовин тільки погіршує ситуацію із поширенням та легко доступністю наркотиків. Відповідно замість цього держава має посилити контроль за найактуальнішими каналами збуту (через інтернет) та сфокусуватись до притягнення до відповідальності дилерів, а не споживачів наркотиків. У 2016 році виявлено низку порушень чинного законодавства щодо заборони продажу алкоголю неповнолітнім та порушень правил торгівлі спиртними напоями, а також невідповідності зовнішньої реклами діючим нормам Закону України «Про рекламу». Крім того, на вулицях великих міст та невеликих населених пунктів постійно фіксується стихійна реклама інтернет-каналів продажу та поширення наркотичних речовин, зокрема на території/поблизу навчальних закладів та місць дозвілля для неповнолітніх. З точки зору законодавства питання є більшою частиною врегульованим, хоча і потребує вдосконалення у сфері гармонізації національного законодавства з положеннями Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії, а також Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та насильства. Варті врегулювання питання ефективної системи координації дій між інституціями, установами, закладами та фахівцями, задіяними до допомоги дитині, яка постраждала від насильства та усунення законодавчих неузгодженостей. Якість наявних механізмів виявлення та попередження випадків сексуальної експлуатації та сексуального насильства щодо дитини залишається недостатньою. 221

Однак наявні низька поінформованість особистості та суспільства загалом щодо наявності проблеми сексуального насильства, зловживань щодо дитини; недостатність та низька якість профілактичних заходів, а також не виважена політика мас-медіа у наданні інформації щодо залучення дітей до проституції, порноіндустрії, випадків сексуального насильства над дітьми.. Слід звернути увагу на забезпечення прав дитини, яка стала жертвою та/або свідком сексуального насильства/розбещення у процесі її взаємодії із слідчими Національної поліції під час досудового слідства, недосконалість, травматичність для дитини, існуючої процедури її опитування у якості свідка або потерпілої, відсутність системи надання психологічної допомоги та реабілітації. Також низький рівень фахової компетенції спеціалістів державних структур, які здатні надавати допомогу дітям. Відсутня доступна процедура звернення, методики виявлення та супроводу дітей, постраждали від торгівлі людьми. Законодавство залишається неузгодженим з міжнародними стандартами попередження торгівлі дітьми та міжнародного викрадення, хоча проблема в останні роки масштабувалася. Варто відмітити, що процес впровадження ювенальної юстиції знов опинився в полі зору держави й значно активізувався в останні роки. Але наявні програми та плани мають наповнюватися конкретними практичними діями та вдосконаленням законодавства. Більшість норм українського законодавства, що регламентують процедури кримінального провадження у справах за участю дітей, формально відповідають міжнародним стандартам правосуддя щодо дітей. Відсутність або невисока конкретизація механізмів реалізації цих норм, а також нормативна неврегульованість форм і методів здійснення процедур, що мають бути дружніми до дитини, яка опинилася в конфлікті/контакті з законом, не можуть забезпечити права дитини бути почутою, врахування її думки при проведені процесуальних дій під час досудового слідства та судового розгляду. Можна констатувати знижений, у порівнянні з дітьми у конфлікті з законом, захист прав дітей у контакті з законом – свідків та потерпілих, зважаючи на те, що участь адвоката у процесуальних діях за участю неповнолітнього свідка чи потерпілого не є обов’язковою. Немає окремої спрощеної процедури залучення адвоката для захисту інтересів дитини та представництва її інтересів. Діти-жертви та діти-свідки не отримують належного супроводу й часто додатково травмуються під час здійснення процедур досудового слідства і судового розгляду. Формальний підхід призводить на практиці до того, що дитина не довіряє, закривається та може просто мовчати про те, що з нею сталося. Обов’язкова участь саме кваліфікованого психолога, який знає вікові та психологічні особливості дитини різного віку в рази підвищить якість оцінки свідчень та заяв дітей та підсилить доказову базу, особливо у справах де є слово дитини проти слова дорослого кривдника (справи домашнього насильства). Дії по захисту дітей, що постраждали від збройного конфлікту, не носять системний характер та не включають вст групи дітей, що потребують захисту. Законодавство в цій сфері залишається недосконалим й не відповідає міжнародним стандартам. Життя дітей так і не стало реальним пріоритетом у державі, що відображається навіть у відсутності статистики загиблих та постраждалих дітей, а також не відслідковується втягування дітей у збройний конфлікт. Більш того, часто це втягування не розглядається як порушення прав дитини, а розглядається як патріотизм.

Діти біженців та шукачів притулку мають отримувати допомогу в інтеграції, однак ці норми залишаються лише на папері й не впроваджуються на практиці. На даний момент психологічний вплив конфлікту на Сході на дітей не досліджено, а вже наявним постраждалим фізично не забезпечується допомога на системному рівні.

Рекомендації 1. Виконати у повному обсязі рекомендації Комітету ООН про права дитини, висловлені під час попередніх слухань. 2. Створити єдиний комплексний закон про забезпечення прав дитини, який би включав стандарти прав дитини та механізми їх реалізації, функції та обов’язки держави. 3. Створити цілісну систему соціального захисту дітей в Україні шляхом визначення функцій соціального захисту на рівні закону. Розробити сучасну систему моніторингу й оцінки якості адміністративних та соціальних послуг, що надаються, та ефективності роботи їх надавачів. 4. Забезпечити повне виконання рекомендацій Комітету з прав дитини за попередніми доповідями в частині гармонізації законодавства зі стандартами Конвенції та Факультативних протоколів до неї, приділяючи особливу увагу Факультативному протоколу щодо участі дітей у збройних конфліктах, Мінімальним стандартам правил ООН що стосується відправлення правосуддя щодо неповнолітніх. 5. Забезпечити впровадження Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, Конвенції Ради Європи «Про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства» (зокрема статтю 35), Європейської конвенції про здійснення прав дітей (зокрема запровадити правосуддя дружнє до дитини), Керівних принципів Комітету Ради Європи щодо правосуддя дружнього до дітей, Конвенції 1954 року про статус осіб без громадянства, Конвенції 1961 року про скорочення безгромадянства, Керівництва Міжвідомчого постійного комітету щодо довгострокових рішень для внутрішньо переміщених осіб, Резолюцію Ради Європи від 21 січня 2018 року № 2204 “Захист дітей, які постраждали внаслідок конфлікту”. Приєднатися до Конвенції про захист дітей та співробітництво з питань міждержавного усиновлення (Гаазької Конвенції), Декларації про безпеку шкіл 222. 6. Привести офіційний текст Конвенції про права дитини українською мовою у відповідність до інших Конвенцій ООН, зокрема Конвенції про права осіб з інвалідністю, а саме вживати термін “дитина з інвалідністю” замість терміну «неповновноцінна дитина»). Усунути термінологічні неузгодженості в законодавстві, що призводять до дискримінації, зокрема, що стосується дітей з інвалідністю. 7. Забезпечити загальні засоби імплементації Конвенції з прав дитини шляхом формування державної політики щодо дітей, в якій дитині відводиться ключове місце й вона є суб’єктом прав, що визнається дорослими та органами державної влади. Прийняти комплексний закон про права дитини. 8. Створити ефективний координуючий орган (агенцію) при Уряді України, який би визначав напрямки, пріоритети діяльності, координував роботу відомств у питаннях захисту прав дитини. Забезпечити прозору діяльність Координуючого органу, в т.ч. шляхом залучення громадських організацій до обговорення та аналізу впливу реформ, публічного обговорення політик з прав дитини. 9. Численні порушення прав дитини та її найкращих інтересів в суді, які згадані в доповіді, демонструє необхідність запровадження в Україні систему сімейних судів у відповідності з кращими практиками інших країн. 10. Запровадити посаду Омбудсмена з прав дитини у відповідності до Паризьких принципів щодо статусу національних установ із захисту та заохочення прав людини 1991 року. 11. Здійснити аналіз діяльності центральних та місцевих органів влади, що відповідають за забезпечення прав дитини. Законодавчо чітко визначити завдання служби у справах дітей як координатора роботи у сфері забезпечення прав дитини.

222

http://www.protectingeducation.org/sites/default/files/documents/safe_schools_declaration_ukrainian.pdf

12. Законодавчо врегулювати алгоритм передачі повноважень від служб у справах дітей райдержадміністрацій до новоутворених об’єднаних територіальних громад. 13. Прийняти Національний план дій імплементації Конвенції з прав дитини на рівні Закону України або державної цільової програми. 14. Забезпечити належне та своєчасне фінансування, а також ефективний моніторинг виконання заходів державних програм та стратегій у сфері захисту прав дитини. 15. Здійснювати фінансування послуг для дитини, а не фінансування закладів, і забезпечити рівний доступ дитини до цих послуг. Розробити державний стандарт щодо визначення кількості фахівців. 16. Забезпечити формування і розвиток ринку соціальних послуг шляхом запровадження практичних механізмів соціального замовлення. Передбачити здійснення соціального замовлення на основі стандартів надання послуг, що містять фінансові розрахунки на основі згаданого в рекомендації 15 принципу. 17. Розробити державну політику щодо забезпечення прав дитини, виокремити першочергові стратегічні напрямки, спільно з громадськими організаціями, міжнародними партнерами та донорами сформувати спільні цілі та задачі у сфері забезпечення прав дитини на найближчі 10 років. 18. Посилити законодавчий захист дитини від дискримінації, насильства та жорстокого поводження. 19. Запровадити комплексний та ефективний моніторинг проявів дискримінації, насильства та жорстокого поводження щодо дитини. 20. Забезпечити проведення заходів для підвищення обізнаності дітей про їхні права. 21. Підвищити обізнаність дітей з обмеженими можливостями, їх батьків та широкої громадськості щодо права дітей на освіту, у тому числі на інклюзивну освіту та провести кампанію, яка б інформувала громадян про переваги інклюзивного навчання для всього суспільства. 22. Розробити механізм контролю за роботою органів і служб у справах дітей, визначити що є діями щодо посилення соціально-правового захисту та реабілітації відповідно до Закону України «Про органи і служби у справах дітей». 23. Забезпечувати ефективне виконання судових рішень, які надають одному з батьків право на регулярний контакт з дитиною. 24. Забезпечити участь дитини в усіх процесах що стосується її особисто починаючи з моменту, коли вона може висловити свою думку. Внести відповідні зміни до процесуальних кодексів. 25. Забезпечувати своєчасне прийняття судових рішень у випадках, коли дитині загрожує домашнє насильство. 26. Розробити процедури евакуації дітей, дитячих установ та сімей з дітьми. Активізувати просвітницьку роботу та співпрацю з громадськими організаціями стосовно попередження травматизації від вибухонебезпечних предметів. Ввести покарання за втягування дітей у збройний конфлікт. 27. Запровадити на рівні державної статистичної звітності збір інформації про кількість загиблих дітей та дітей, які внаслідок збройного конфлікту, отримали поранення, контузію, каліцтва. 28. Забезпечити розвиток учнівського самоврядування та інших практик самоорганізації дітей на демократичних цінностях та стандартах участі згідно загального коментаря №12 Комітету ООН з прав дитини. 29. Впровадити процедуру визначення особи, особою без громадянства, що надасть змогу для таких осіб законно проживати на території України та отримати документ, що посвідчує особу. 30. Внести законодавчі зміни, відповідно до яких, дитина, народжена в Україні від батьків що не мають документів, які посвідчують особу, зможе набути громадянство України, незалежно від статусу її батьків.

31. Скасувати штрафи за несвоєчасну реєстрацію народження дитини. 32. Запровадити адміністративну процедуру реєстрації фактів народження на непідконтрольній уряду території, з унеможливленням ситуацій торгівлі дітьми. 33. Привести у відповідність (гармонізувати) Закони «Про громадянство України», «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» з метою забезпечення права дітей осіб, які звернулись за захистом в Україні та осіб, які потребують додаткового захисту, на реєстрацію народження, визначення походження та набуття громадянства України за народженням. 34. Врегулювати процедуру внесення до свідоцтва про народження інформації про громадянство батьків на підставі довідки про звернення за захистом в Україні. 35. Внести зміни до чинного законодавства, які ліквідують суперечність між нормою ст. 39 «Основи законодавства України про охорону здоров’я» та норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» й нададуть дітям можливість отримувати інформацію про стан свого здоров’я. 36. Забезпечити реальний доступ дітей до спілкування з представниками державних та не державних комісій, які проводять перевірку на дотримання прав неповнолітніх у виховних колоніях державної пенітенціарної служби України. 37. Посилити відокремленість школи від церкви та вивчення питань загальнолюдських цінностей, толерантності, культурології та історії світу. 38. Зняти законодавче обмеження на створення дітьми молодше 14 років своїх громадських організацій. Підвищити безпеку участі дітей у мирних зібраннях через навчання поліції поводженню з дітьми – учасниками мирних зібрань. 39. Розглядати питання забезпечення приватності дитини, як одне з основних під час моніторингу дотримання прав дитини в місцях несвободи й включити це питання до мандату НПМ. 40. Запровадити принцип поваги до людської гідності дитини до кодексу журналістської етики та навчання журналістів про права дитини. 41. Розробити й затвердити методичні рекомендації із застосування норм законодавства щодо захисту прав людини онлайн та захисту персональних даних у діяльності закладу освіти, зокрема на сайтах закладів освіти та сторінках у соціальних мережах. 42. Затвердити Типове положення про сайт закладу освіти з огляду на повагу прав людини в онлайновому просторі та кібербезпеку. 43. Сприяти забезпеченню закладів освіти ліцензійним програмним забезпеченням (зокрема антивірусним). 44. Посилити напрямок з навчання безпеки в Інтернеті дітей, батьків/осіб, які їх замінюють, педагогів, зокрема із захисту персональних даних, через розробку методичних посібників, створення інформаційних матеріалів, запровадження в освітній процес тем з кібербезпеки й поваги прав людини в Інтернеті. 45. Ініціювати загальнонаціональні дослідження стану захисту прав дитини в онлайновому просторі й кібербезпеки закладів освіти та сприяти їх проведенню. 46. Впровадити міжнародні правові стандарти захисту безпеки та прав дитини в онлайновому просторі до національного законодавства. 47. Розробити методичні рекомендації та запровадити підготовку спеціалістів для роботи з дітьми біженцями, шукачами притулку, внутрішньо переміщеними – психологів, соціальних педагогів. 48. Створити програми ресоціалізації та адаптації для дітей, що брали участь у діяльності збройних формувань. 49. Забезпечити регулярне навчання та розвиток батьківських навичок, особливо серед сімей груп ризику. Проводити інформаційні кампанії з метою популяризації нульової толерантності до насильства відносно дитини, зокрема, як одного із способу виховання.

50. Забезпечити прийняття підзаконних нормативно-правових актів, які забезпечать виконання Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на практиці. 51. Створити систему навчання спеціалістів сфери захисту дітей, яка передбачає регулярне, доступне, системне навчання усіх спеціалістів. Проводити навчання для соціальних працівників, поліцейських стосовно виявлення фактів насильства щодо дітей та ефективного реагування на такі випадки. 52. Розробити чіткі стандартні операційні процедури (алгоритми) реагування на випадки насильства стосовно дітей з боку законного представника для соціальних працівників, поліцейських, медиків. 53. Створити в Україні цілісну стратегію протидії насильству щодо дітей із залученням всіх дотичних органів державної влади та представників громадського сектору. Узгодити між собою підзаконні акти відповідних міністерств та покращити міжвідомчу взаємодію. Спрямувати зусилля на раннє виявлення та реагування та реагування на випадки насильства. Розвивати систему послуг за місцем проживання дитини. 54. Запровадити обладнані приміщення («зелені кімнати») для опитування та експертиз щодо дітей. 55. Визначити заклади, які надаватимуть кваліфіковану безоплатну психологічну допомогу дітям, які постраждали від сексуальної експлуатації та насильства. 56. Розпочати підготовку акушерів-гінекологів, педіатрів та психологів для роботи з жінками, які зазнали жіночого обрізання. Проводити роботу в напрямку профілактики насильства над дівчатками. 57. Вдосконалити систему попередження та виявлення фактів жорстокого поводження з дітьми, включно із переслідуванням порушників в судовому порядку та покарання винних. 58. Затвердити Порядок про прийняття звернень та повідомлень про вчиненнядомашнього насильства відносно дітей на рівні постанови Кабінету Міністрів України. Забезпечити належну ідентифікацію та фіксацію кожного випадку жорстокого поводження відносно дитини, внести зміни до статистичної звітності органів Національної поліції України, соціальної служби, працівників медичної та освітньої сфер. 59. Забезпечити широке інформування населення, в першу чергу дітей про негативний характер жорстокого поводження з дітьми та домашнього насильства, необхідності небайдужого ставлення до цього явища та про механізми захисту. 60. Підвищити спроможність психологічної служби навчальних закладів щодо вчасного виявлення та ефективного реагування на випадки психологічного насильства над дітьми. 61. Вжити заходів щодо посилення інформаційно-роз’яснювальної роботи серед працівників закладів освіти, охорони здоров’я, пенітенціарної служби, інтернат них установ, поліції та інших щодо недопущення порушень прав дитини. 62. Гарантувати свободу від тортур та жорстокого поводження у ситуаціях, які виникають або можуть виникнути у зв’язку зі збройним конфліктам в Україні. 63. На законодавчому рівні, зокрема в статті 34 до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», визначити перелік базових соціальних послуг, що мають надаватися на рівні громад та мінімальний пакет гарантованих державою соціальних послуг для дітей і сімей з дітьми. 64. Впровадити порядок формування державного замовлення на підготовку кваліфікованих фахівців для надання послуг дітям та сім’ям на рівні громад, підготовку фахівців сфери захисту прав дітей.

65. Затвердити порядок здійснення системного моніторингу та оцінки впливу на дитину і сім’ю наданих соціальних послуг, передбачивши залучення громадських організацій до проведення таких моніторингів як обов’язкової умови. 66. Розробити та затвердити стандарт соціального супроводу батьків, у яких діти відібрані без позбавлення батьківських прав, а також батьків, які позбавлені батьківських прав і мають намір звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав; стандарт соціальних послуг для сімей з дітьми та одиноких матерів, які мають намір залишити дитину в пологовому будинку або іншому закладі охорони здоров'я; стандарт соціальних послуг для батьків, діти яких перебувають на вихованні в інституційних закладах, з метою створення умов для повернення дитини на виховання в сім’ю. та визначити показники якості відповідних соціальних послуг. 67. Пункт 3 статті 143 Сімейного кодексу про можливість лишити дитину з інвалідністю в пологовому будинку привести у відповідність до статті 9 Конвенції. 68. Створити ефективний механізм захисту прав та інтересів дитини, яка знаходиться на території України, але не є її громадянином, та дитини – громадянина України, яка перебуває за її межами, і, в обох випадках, розлучена з батьками або залишилась без піклування батьків чи законних представників. Ініціювати нову міжнародну угоду в цій галузі з урахуванням соціального характеру проблеми на заміну застарілій Угоді про співробітництво держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав з питань повернення неповнолітніх у держави їх постійного проживання та інших документів. 69. Забезпечити дотримання прав дитини в процесі усиновлення, зокрема врахування її думки, а також унеможливлення корупції. Запровадити підготовку дітей та потенційних батьків до усиновлення. 70. В умовах реформи децентралізації влади унормувати передачу повноважень стосовно усиновлення та створення прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу від служб у справах дітей райдержадміністрацій до інших органів та структур. Розробити необхідні процедури та механізми. 71. Привести законодавство України у відповідність до Керівних принципів ООН з альтернативного догляду за дітьми. Особливо в частині врегулювання понять «форми альтернативного догляду дітей», «інституційний догляд», «заклад, з умовами проживання дітей, наближеними до сімейних», прийняття рішення щодо дитини та обов’язковість перегляду таких рішень за її участі. 72. Внести зміни до Бюджетного кодексу України щодо здійснення видатків з місцевих бюджетів, передбачивши видатки на розвиток соціальних послуг для дітей і сімей та скорочення видатків на утримання закладів інституційного догляду та виховання дітей (ст. 89, 90). 73. Вжити заходів щодо недопущення штучного скорочення кількості інтернатних закладів і зменшення дітей, які в них виховуються, без забезпечення сімей на рівні громад якісними соціальними послугами. 74. Розробити та впровадити дієві заходи моніторингу процесів та подолання проявів прихованого соціального сирітства. 75. Забезпечити пріоритетність усиновлення дітей з інстітуційних закладів перед дітьми, що влаштовані до сімейних форм виховання. Прибрати з законодавства підставу про перегляд рішення щодо подальшого функціонування ДБСТ та ПС у разі створення прийомними батьками та батьками-вихователями перешкод в усиновленні вихованців іншими людьми. 76. Забезпечити статистичний збір інформації щодо кількісних та якісних показників щодо дітей з інвалідністю, дітей з порушеннями розвитку та дітей з особливими освітніми потребами. 77. Розробити пам’ятку (regulations) для фахівців щодо інформування батьків про діагноз дитини відповідно до сучасних вимог етики та медичної деонтології.

78. Забезпечити якісну підготовку спеціалістів для роботи з дітьми з інвалідністю відповідно до реальних кількісних потреб. 79. Забезпечити архітектурну доступність закладів освіти та інших об᾿єктів, що надають послуги для дітей з інвалідністю. 80. Забезпечити охоплення програмами соціального захисту та соціальними послугами всіх дітей з інвалідністю та їхні сім᾿ї відповідно до їхніх потреб. 81. Створити незалежну систему моніторингу якості соціальних послуг та розробити пропозиції до законодавства щодо відповідальності у випадку надання послуг не відповідної якості. 82. Забезпечити ефективну міжвідомчу взаємодію з метою розвитку раннього виявлення і послуги раннього втручання. 83. Забезпечити міжвідомчу взаємодію під час проведення оцінки потреб дитини з інвалідністю, складання індивідуальної програми реабілітації та подальшого супроводу. Забезпечити єдиний підхід до складання індивідуальної програми реабілітації. 84. Вдосконалити Типове положення про відділення денного догляду для дітей-інвалідів та державний стандарт соціальної послуги денного догляду з метою забезпечення доступності і якості денного догляду для всіх категорій дітей відповідно до їхніх потреб. 85. Поширювати підтримку грудного вигодовування та посилити контроль за рекламою замінників грудного молока та виконання стандартів Міжнародного зведення правил щодо збуту замінників грудного молока. 86. Законодавчо забезпечити особам, які звернулись за захистом в Україні, їх дітям, доступ до безоплатної медичної допомоги, включаючи діагностування, вакцинацію та лікування. 87. Прийняти дієві заходи по виконанню «Стратегії державної політики щодо наркотиків до 2020 року». Розробити Національний план дій, механізми його реалізації та передбачити відповідне фінансування заходів, насамперед тих, що спрямовані на захист прав дитини. 88. Забезпечити виконання покладених функцій на державну установу «Центр психічного здоров’я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров’я України» щодо створення та ведення єдиної бази реабілітаційних центрів усіх форм власності із зазначенням тих центрів, які надають послуги жінкам (в т.ч. із дітьми) та неповнолітнім, а також надання доступу до цієї інформації загальному населенню. 89. Розробити відсутні та вдосконалити існуючі стандарти і протоколи щодо реабілітації неповнолітніх, які вживають наркотики. Підвищити якість послуг із реабілітації для неповнолітніх шляхом розробки критеріїв ефективності, створення адекватної системи ліцензування послуг реабілітації та моніторингу якості послуг. 90. Налагодити системну роботу із питань профілактики залежностей у школах шляхом навчання психологів, соціальних педагогів та інших відповідних фахівців, розробки методичних рекомендацій, профілактичної роботи з батьками та учнями відповідно до найкращих міжнародних практик. 91. Забезпечити прийняття та ефективне впровадження Національної програми зі СНІДу на 2018-2022 роки та Національного стратегічного плану дій з профілактики ВІЛ серед дітей і молоді груп ризику та уразливих до ВІЛ шляхом забезпечення цих програм адекватним державним фінансуванням та ресурсами. Розробити та впровадити стандарти програм зменшення шкоди від вживання наркотиків серед неповнолітніх та молоді, використовуючи досвід громадських організацій. 92. Розробити та впровадити інформаційні освітні кампанії та кампанії підвищення обізнаності з проблематики вживання наркотичних речовин та профілактики ВІЛ/СНІДу та інших захворювань, що передаються статевим шляхом, для підлітків та

для широкої громадськості, забезпечити відповідні кампанії адекватним державним фінансуванням та ресурсами. 93. Вирішити проблему недостатньої кількості дитячих дошкільних освітніх закладів через сприяння розвитку різних форм денного перебування та освіти дитини дошкільного віку. 94. Гарантувати право на здобуття дошкільної та шкільної освіти, незалежно від місця проживання чи місця реєстрації дитини чи її батьків. 95. Створити належні умови для реалізації права мешканців ТОТ на здобуття освіти на підконтрольній Уряду України території через впровадження позитивних дій (зокрема, спрощеного порядку вступу дітей до будь-яких закладів вищої освіти на підконтрольній Уряду України території). 96. Забезпечити дошкільну підготовку ромських дітей шляхом створення альтернативних закладів дошкільного навчання (короткотермінові дошкільні групи, мобільні дитячі садки тощо). Інформувати батьків про такі можливості. 97. Заохочувати залучення представників ромської громади до навчального процесу шляхом створення посад культурного медіатора або освітнього асистента в школах, які відвідують ромські діти. 98. Забезпечити підготовку вчителів для роботи у багатокультурному просторі; розробити відповідні інноваційні навчальні методики з метою посилити інтеграцію ромських дітей в освітню систему. 99. Забезпечити залучення до експертизи шкільних підручників експертів з прав людини, у тому числі з недержавних організацій, що мають практичний досвід освіти з прав людини та правозахисної діяльності. 100. Прийняти Загальнодержавну програму з освіти у сфері прав людини з подальшою розробкою державних стандартів та системи фінансового та операційного забезпечення її виконання. Передбачити участь громадських організацій в цих процесах. 101. Організувати системне обов’язкове навчання основам прав людини/дитини для всіх категорій педагогічних працівників, залучаючи спеціалістів у сфері прав людини/дитини. 102. Забезпечити дітям, що звернулися за захистом в Україні, доступ до професійної (професійно-технічної) освіти на рівні з громадянами України. 103. МОН розробити чіткі рекомендації для загальноосвітніх навчальних закладів стосовно зарахування, визначення попереднього рівня освіти та навчання дітей біженців та шукачів притулку. 104. Внести до Переліку осіб з особливими освітніми потребами дітей-біженців, дітей, які потребують додаткового та тимчасового захисту; дітей, чиї батьки подали заяви про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового чи тимчасового захисту та дітей, розлучених із сім'єю. Для таких осіб МОН має розробити адаптовані тести ЗНО з української мови. 105. Розширити в ЄДЕБО (Єдина державна електронна база з питань освіти) МОН перелік документів, що ідентифікують особу, додавши до переліку: Посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; Довідку про звернення за захистом в Україні. Або забезпечити надання особам, які звернулися за захистом в Україні, документ, що посвідчує особу (замість Довідки про звернення за захистом, що не є документом, що посвідчує особу). 106. Включити до довідково-інформаційного реєстру перекладачів, які не мають документів, що підтверджують знання рідкісних мов. 107. Впровадити механізм надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, для дітей, розлучених із сім'єю, які звернулись за захистом в Україні.

108. Вдосконалити механізми визначення віку та рівня розвитку дитини, розлученою з сім’єю, з урахуванням національних та культурних особливостей дитини, а також з урахуванням інформації про країну походження. 109. Розробити державний соціальний стандарт послуги соціальної інтеграції та реінтеграції для біженців та шукачів притулку. 110. До моменту успішного впровадження довгострокових рішень щодо ВПО забезпечити внутрішньо переміщеним сім'ям достатню адресну допомогу для забезпечення житлових та соціальних потреб. Прив'язати розмір адресної допомоги ВПО до соціального державного стандарту (прожиткового мінімуму). 111. Забезпечити достатнє фінансування та реалізувати План заходів з реалізації Стратегії інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2020 року223. 112. Розробити план заходів щодо виявлення тіньових фірм з особливою увагою на підприємства, де використовується дитяча праця. Посилити контроль за підприємствами, де проходять виробничу практику неповнолітні. 113. Вдосконалити нормативно-правову базу та механізми її впровадження для ефективного моніторингу та визначення/визнання нових психоактивних речовин наркотичними відповідно до встановленого переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. 114. Посилити контроль та удосконалити нормативно-правову базу та механізми її впровадження для ефективного моніторингу, документування та закриття точок збуту наркотичних речовин через інтернет-сторінки та інші інтернет-канали, зокрема месенджер Telegram. 115. Посилити контроль над стихійною рекламою інтернет-каналів продажу та поширення наркотичних речовин в громадських місцях, зокрема на території/поблизу навчальних закладів та місць дозвілля для неповнолітніх. 116. Внести зміни до Кримінального кодексу з метою посилення відповідальності осіб, які посягають на честь та гідність дітей, отримують сексуальні послуги від дітей, залучених до проституції та торгівлі людьми. 117. Забезпечити обов’язковість проведення соціальної реабілітації дітей, які втягнуті у сексуальну експлуатацію або торгівлю людьми. 118. Проводити інформаційні та роз’яснювальні кампанії щодо запобігання ризикам потрапляння в ситуації торгівлі людьми та можливостей отримання допомоги. 119. Розробити індикатори виявлення дітей, які постраждали від торгівлі людьми, як частини процесу встановлення статусу дітей, постраждалих від торгівлі людьми. 120. Вжити заходів щодо посилення підтримки діяльності Національної дитячої «гарячої» лінії, забезпечити її доступність для дітей. 121. Забезпечити розробку та впровадження програм реабілітації та психо-соціальної підтримки дітей, які постраждали в наслідок військових дій та збройних конфліктів. 122. Дані про постраждалих від конфлікту в Україні мають бути дезагреговані включно за ознакою причини травми, та достатньо деталізовані для інформування Уряду про потреби постраждалих, а також для детального аналізу та розуміння проблеми (наприклад, з соціально-економічної точки зору). 123. Для організації подальшого індивідуального супроводу постраждалої сім’ї потерпілої дитини необхідна вичерпна оцінка потреб, яка має проводитись

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2018 р. № 944-р «Про затвердження плану заходів з реалізації Стратегії інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2020 року», адреса доступу: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/pro-zatverdzhennya-planu-zahodiv-z-realizaciyi-strategiyi-integraciyivnutrishno-peremishchenih-osib-ta-vprovadzhennya-dovgostrokovih-rishen-shchodovnutrishnogo?fbclid=IwAR2Vc3fuTS0MKMKX85E8h3HPUX5_QkXhDzap2Vjx4f1J1lP3wGJP1lANc-I 223

кваліфікованими спеціалістами, що мають знання та розуміння специфіки роботи з сім’ями та дітьми, які постраждали від мін/ВЗВ. 124. Провести оцінку медичних закладів усіх рівнів у Донецькій та Луганській областях щодо матеріально-технічного потенціалу для підтримки постраждалих від мін/ВЗВ та населення, що постраждало від конфлікту. 125. Надати підтримку в імплементації конкретних кроків щодо допомоги постраждалим від мін (включаючи економічні та соціальні пільги для дітей, які постраждали від мін/ВЗВ) у процесі розробки підзаконних нормативних актів до ЗУ Про протимінну діяльність в Україні. 126. Започаткувати роботу над спрощеною процедурою отримання статусу дитини, яка постраждала внаслідок військових та збройних конфліктів (згідно Постанови КМУ № 268 від 5 квітня 2017 року) особами які постраждали від мін та ВЗВ. 127. Провести дослідження соціально-економічного впливу інциденту на дітей, які постраждали від мін/ВЗВ. Особливо це важливо для виявлення освітніх перспектив і перспектив майбутньої кар'єри та життя дітей, які постраждали. 128. Створити захисне середовище для дітей, які постраждали від мін/ВЗВ шляхом усунення бар'єрів для повної участі в суспільному житті через підвищення обізнаності з питань інвалідності серед членів громад, вчителів та представників державних органів. 129. Усунути бар’єри для інклюзивної освіти комплексно, щоб сприяти розвитку «рівних умов», в тому числі коли мова йде про іспити та оцінку. 130. Активно залучати постраждалих від мін/ВЗВ до участі в державних програмах або ініціативах з економічної та соціальної інтеграції осіб з інвалідністю. 131. Необхідно розширити економічні можливості, стипендії або соціальні гарантії для батьків/опікунів з урахуванням додаткових вимог по догляду за дітьми з інвалідністю. 132. У довгостроковій перспективі, забезпечити вдосконалення системи надання та обслуговування протезів, а також впровадження більш широкого спектру технологій (для допоміжних пристроїв включно), базуючись на міжнародному досвіді. 133. Клінічна оцінка психологічного впливу збройного конфлікту на різні групи населення (диференційована, наприклад, за віком, географією, професією, соціальноекономічним статусом), має проводитися з метою досягнення більш поінформованого розуміння вимог для подолання психологічної травми. Це сприятиме розробці державної стратегії щодо надання психологічної допомоги та психосоціальної адаптації постраждалим від мін/ВЗВ. 134. Державна політика повинна визнавати необхідність постійного консультування та психологічної підтримки дітей, постраждалих від мін/ВЗВ на основі потреб, визнаючи, що симптоми психологічної травми можуть бути відкладені за проявами у часі. Потреба має бути визначена як частина загального плану реабілітації для постраждалих, і повинна регулярно переглядатися протягом всього шляху відновлення постраждалого. 135. Забезпечити дитині право обирати собі законного представника – дорослу особу, якої дитина довіряє. Внести до процесуальних кодексів відповідні зміни. 136. Запровадити у спеціальну підготовку ювенальних поліцейських, слідчих, психологів, адвокатів, прокурорів, суддів щодо роботи з дітьми, які постраждали від злочинів, в т.ч. сексуального насильства.