Культура і життя, 2015, №18-19 by Культура і життя / Cult UA

загальнодержавна

Фотознімок Мар’яна ЛУНІВА

щоп’ятниці

всеукраїнський тижневик

газета 18–19

17 квітня 2015

Реалії інформаційної війни Париж

Варшава

Київ

кримські нотатки

· Культура і життя · 2015 № 18–19, 17 квітня 2

Сумні перспективи української освіти

 Сімферополь

У Сімферополі на вулиці Гагаріна перед кіноте атром «Космос» 13 квітня відкрили гранітні погруд дя першому льотчику-космонавту Юрію Гагаріну та конструктору ракетно-космічної техніки Сергію Ко рольову. Скульптури є частиною державної програ ми окупантів «Алея російської слави». Їх встанови ли замість запланованого ще 2009 року пам’ятника кримськотатарському льотчику Амет-Хану Султану. Влада Сімферополя планувала встановити монумент кримськотатарському льотчику до 95-річчя від дня його народження, яке відзначатиметься у жовтні.

 Каліфорнія

Російський опозиціонер, колишній власник ЮКОСа і засновник громадського руху «Відкрита Росія» Михайло Ходорковський заявив, що вва жає Крим частиною України. Так він сказав у по неділок ввечері під час виступу в Стенфордському університеті (США). «Я спеціально напередодні нашої зустрічі розміс тив у себе в Twitter запис про виступ Путіна в 2008 році, коли він сказав, що Крим, без всякого сумніву – український. Що я можу сказати, якщо президент так говорить?» – зазначив Ходорковський. На його думку, за нинішнього режиму в Росії на дійного миру в Україні не буде, але при цьому він усе ж вірить у можливість українців поставити країну на ноги всупереч тиску з боку Кремля.

 Україна

Євген БУКЕТ На початку квітня в Криму перейменували школу імені Олени Теліги. а кілька днів до того численні ЗМІ поширили інформацію, що «голова комітету з освіти, науки, молодіжної політики і спорту» Владімір Бобков обурився, що українська школа в селищі Приморському неподалік Феодосії після перереєстрації за російським законодавством продовжує носити ім’я української поетеси, яка була членом Організації українських націоналістів. «У 2015 році, в умовах конкретних політичних реалій і політичної обстановки, кримська школа на цей день, у цю хвилину продовжує називатися ім’ям члена організації бандерівців», − заявив Бобков і назвав ситуацію, що склалася, «абсурдом». Він додав, що зараз у школі навчається 150 осіб, при цьому вона займає будівлю типового дитячого садка і розташовується по сусідству з двома іншими недоукомплектованими навчальними закладами, натякнувши, що в будь-який момент можна її розформувати. На думку кримського депу-

Під час уроку в Феодосійській школі № 20

тата, в старому форматі школа зможе проіснувати лише до кінця навчального року… Як повідомили окупаційні сайти, наприкінці березня Бобков особисто перевіряв в управлінні освіти Феодосії, чи є ця назва актуальною після перереєстрації установи і висунув вимогу змінити назву школи впродовж 10 діб. Очевидно, що це «розпорядження» швидко виконали, бо на офіційному сайті закладу він уже називається «Муніципальний бюджетний загальноосвітній

заклад “Школа № 20 міста Феодосії Республіки Крим”». Феодосійська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 20 імені Олени Теліги Феодосійської міської ради Автономної Республіки Крим була відкрита 1 вересня 1998 року як україномовна. Навіть сьогодні вона залишається школою з українською мовою навчання, про що красномовно свідчить її сайт (school20.hol.es). Хоча тенденції невтішні. В анексованому Криму істотно зменшилася кількість дітей, які навча-

ються українською мовою. Про це в ефірі «5 каналу» розповіла кримська правозахисниця Ольга Скрипник. За її словами, учнів, які навчаються українською мовою в Криму, за рік стало в шість разів менше. Нагадаємо, що рівно рік тому в інформаційному просторі ширилися чутки про закриття також і школи імені Олени Теліги. Щоправда, на її захист тоді стали батьки. Сподіваємося, що і цього разу справа далі перейменування не піде.

Коворкінг у Києві У рамках загальнонаціональної соціальної кам панії «Крим − це Україна», організованої Мініс терством інформаційної політики України, від булося розміщення понад 2000 білбордів по всій країні. Також під час реалізації кампанії передба чена ротація тематичних аудіороликів на загаль нонаціональних радіостанціях та відеороликів та пекшотів «Крим − це Україна» як на національ них, так і на регіональних телевізійних каналах. Обличчями кампанії стали кримчани: Ахтем Сеї таблаєв − режисер, продюсер, автор, ведучий про екту «Хоробрі серця», Ольга Духніч − політичний психолог, журналіст тижневика «Новое время», Севгіль Мусаєва-Боровик − головний редактор інтернет-видання «Українська правда», Владислав Селезньов − підполковник, начальник прес-служби Генерального штабу Збройних сил України, Ліза Бо гуцька − блогер, дизайнер, Олександр Янковський − генеральний продюсер «Чорноморської телерадіо компанії», керівник телепроекту «Крим.Реалії»

У столиці відкрито центр підтримки вимушених переселенців з анексованого Росією Криму. Тепер тут вони зможуть спілкуватися із земляками. На тематичних зустрічах «Любимо Крим!» збираються кримчани, переселенці зі Сходу України та кияни. Коворкінг-простір для внутрішньо переміщених осіб, IDP-HUB, в українській столиці був відкритий силами самих переселенців – без державної, міської або міжнародної підтримки. Це майже 200 квадратних метрів для підприємців-переселенців, батьків із дітьми, молоді, волонтерських і громадських ініціатив. «Ми втомилися чекати допомоги від держави і заснували такий центр власними силами, – розповів голова правління

Плакат «Ми повернемося додому»

громадської організації «Кримська діаспора» Анатолій Засоба. – Це не гуманітарний штаб, це підтримка підприємцівпереселенців, підтримка батьків і програми для дітей-переселенців тощо».

За його словами, IDP–HUB почав роботу на початку квітня, але офіційне відкриття поки не відбулося, оскільки ще триває його наповнення та облаштування. Проте заходи вже проводяться. Цими вихідними в IDP-HUB відбулася третя зустріч із серії «Любимо Крим!», на якій говорили про Ялту, переселенці виступали з презентаціями про маловідомі сторінки історії, про унікальну ялтинську природу – гори і ліси, що оточують місто. Під час зустрічі учасники мали можливість поспілкуватися по скайпу з земляками, які опинилися в інших містах материкової України. Також була проведена захоплююча вікторина, за правильні відповіді в якій нагороджували ялтинською цибулею. Семен Василенко

наголос

· Культура і життя · 2015 № 18–19, 17 квітня 3

Декомунізація буття

 Президент України

Семен ВАСИЛЕНКО Верховна Рада ухвалила чотири закони, які стосуються засудження комуністичного режиму. парламенті ці закони назвали «декомунізаційним пакетом». Після набуття чинності законів мають знести пам’ятники комуністичним діячам, перейменувати міста та вулиці, відкрити архіви усіх каральних органів СРСР та заборонити радянську символіку.

Під час меморіальних заходів

Президент України Петро Порошенко заявив, що Адольф Гітлер разом із Йосипом Сталіним розв’язали у 1939 році Другу світову війну і спро бували поділити Європу. Про це глава Української держави сказав під час відвідування разом із президентом Польщі Бро ніславом Коморовським Національного історикомеморіального заповідника «Биківнянські мо гили» − одного із найбільших поховань жертв тоталітаризму. «Аншлюс, анексія, окупація − наш східний су сід лише освіжив у нашій пам’яті, що це таке», − додав Порошенко. Президент підкреслив, що не можна забувати жахи, які пережили польський і український народи в ХХ столітті, щоб більше ні коли не повторилися Бабин Яр або Катинь, Голо кост чи Голодомор.

 Верховна Рада

Верховна Рада запровадила взяття під охорону держави пам’яток Другої світової війни 1939−1945 років. Пам’ятками війни вважаються військові кладо вища, військові ділянки на цивільних кладовищах, братські та поодинокі могили, пам’ятники, пам’ятні знаки, скульптурні, архітектурні та інші споруди, композиції та об’єкти, що увічнюють пам’ять про події часів Другої світової війни, її учасників і жертв (єдиний національний реєстр таких пам'яток за тверджується Кабінетом Міністрів). За наругу над пам’ятниками Другої світової ві йни, їх руйнування або знищення передбачена відповідальність згідно із законодавством. Таке положення міститься в ухваленому законі «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939−1945 років».

Визнання УПА У законі про правовий статус борців за незалежність України серед інших організацій вказані ОУН та УПА. Закон надає спеціальний статус усім військовим та підпільним українським організаціям ХХ століття, які боролися за незалежність країни. У законі зазначено перелік організацій, які визнаються такими, що боролися за незалежність України. День примирення Верховна Рада ухвалила закон «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років». Серед іншого, цей документ запроваджує нове свято – День пам’яті та примирення, який відзначатимуть 8 травня. При цьому 9 травня за-

лишається Днем перемоги й надалі буде офіційним вихідним днем. Відкриті архіви Парламент ухвалив закон «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років». Цей документ відкриває всі документи силових структур СРСР та УРСР. Держава бере на себе зобов’язання оцифрувати всі матеріали, які містяться в архівах силових структур часів СРСР. Засудження комунізму Окремим законом Рада засудила комуністичний та нацистський тоталітарні режими і заборонила їхню символіку. Визнається, що обидва режи-

інших матеріалах освітнього характеру. Протягом півроку від ухвалення закону всі назви міст, вулиць та інша топоніміка, пов’язана з комуністичним режимом та його ідеологами, мають бути змінені місцевими органами влади. Пам’ятники комуністичного і нацистського режимів теж мають бути демонтовані. Перейменування може торкнутися тисяч назв вулиць і сотень районів та міст, зокрема Кіровоградської області та Кіровограда, які названі на честь Сергія Кірова. А також Дніпропетровської області та Дніпропетровська, названих на честь Григорія Петровського. Проте законом передбачено, що державна реєстрація документів з новими адресами буде безкоштовною.

Остаточне перейменування

 Міністерство юстиції України

Міністерство юстиції не має наміру відкликати судовий позов про заборону Комуністичної партії. Про це сказав міністр юстиції Павло Петренко в інтерв’ю телепрограмі «Перша шпальта» на «Пер шому національному». «Ми доведемо цю справу до кінця, тому що за раз вже є і додаткова законодавча основа, закон нам допомагає», – сказав Петренко. За його словами, дуже важливо, щоб суспільство побачило всі матеріали, що стосуються діяльності КПУ. Як відомо, Мін’юст протягом багатьох місяців добивається в суді заборони КПУ. Розгляд справи ба гаторазово відкладався.

ми проводили політику державного терору. За пропаганду символів режимів встановлюється однакове покарання у вигляді ув’язнення до п’яти років. До символів комуністичного режиму зарахували герб, прапор та гімн СРСР, публічне виконання якого в Україні відтепер заборонене. Пропагандою також вважатиметься виготовлення та поширення продукції, яка містить символіку комуністичного та нацистського режимів. Під заборону потрапляє і зображення поєднання серпа та молота. Заборона не поширюватиметься на використання символіки в експозиціях музеїв, тематичних виставках, наукових і навчальних посібниках, а також підручниках та

Агітаційний банер про перейменування міста Дніпропетровська

Понад двадцять українських міст (без врахування окупованого Криму та непідконтрольних районів «ДНР» та «ЛНР») перейменують після підписання

закону про засудження комуністичного та нацистського режимів. Також мають змінити назви понад двадцяти районів, двох областей і ще двадцяти п’яти районів у найбільших містах країни.

Скільки доведеться перейменувати вулиць, провулків, площ та скверів порахувати просто неможливо. Заступник голови Центральної виборчої комісії України Андрій Магера після появи в засобах масової інформації повідомлень про підготовлюване масове перейменування населених пунктів і областей із «комуністичними» назвами роз’яснив особливості цього процесу. За його словами, зміни назв Дніпропетровська та Кіровограда, а також відповідних областей, може бути здійснено тільки після Конституційної реформи, адже Дніпропе-

тровська та Кіровоградська області входять до списку «адміністративних одиниць субнаціонального рівня». Остаточне перейменування даних адміністративних одиниць вирішуватиметься більшістю в 300 голосів Верховною Радою тільки після схвалення Конституційного суду, тобто за аналогією, наприклад, із законом про люстрацію. Згідно з Конституцією України, право змінювати назви всіх інших населених пунктів, назви районів та областей має виключно Верховна Рада. Ці рішення ухвалюються постановами й не потребують підпису Президента.

акцент

· Культура і життя · 2015 № 18–19, 17 квітня 4

Інформаційна ізоляція

 Невідкладні завдання

Світлана СОКОЛОВА Аби не програти війну за свідомість, українці мають скористатися нею як засобом боротьби. цьому переконані учасники круглого столу на тему «Інформаційна політика України як питання її національної безпеки». Захід відбувся в Дипломатичній академії при Міністерстві закордонних справ України. Співорганізаторами круглого столу виступили Київський офіс Інституту Кеннана, Центр дослідження Росії та Програма імені Фулбрайта. Високоповажні експерти довели: інформацією як способом впливу на настрої та погляди людей вдало користується російська пропаганда. Найбільша проблема – інформаційна ізоляція окупованих територій. На громадян у Донецькій і Луганській областях щодня виливаються тонни пропагандистського сміття з боку Росії. У Донецькій області працюють десять новинних і загалом більше тридцяти російських телеканалів, три сепаратистських телевізійних канали, сайти «Новороссия», «Новости Донецкой республики» та «Оплот». А протидія України, на жаль, недостатня. Більше

Світлана Єременко, медіаексперт, виконавчий директор Інституту демократії імені Пилипа Орлика. Тема доповіді: «Інформаційний простір України: нагальні виклики сьогодення»: – З початку АТО дуже багато експертів наголо шували на тому, що Україна програє інформацій ну війну. На жаль, ми програємо її й надалі. Звичайно, позитивні зрушення є. Це, наприклад, відкриття Українського кризового медіа-центру, створення інформаційно-аналітичного центру Ради національної безпеки й оборони України та прес-служби АТО, каналу «Ukraine Today» телека налом «1+1». Але, на жаль, «Ukraine Today» не є настільки потужним, щоб здійснювати протидію, яка відповідала б «Russia Today». Чи не найбільша проблема в медіапросторі України – це інформаційна ізоляція окупованих територій. Наприклад, у Донецькій області пра цюють десять новинних і загалом понад трид цять російських телеканалів, три сепаратистських телевізійних канали, сайти. Політику російських окупантів ідеологічно забезпечують російські газети: «Комсомольская правда», «Московский комсомолец»; сепаратистські: «Новороссия» та «Мирный Донбасс». Українські канали на окупованих територіях досі не працюють. Комунальні та державні ЗМІ на територіях, підконтрольних українській вла ді, ледве животіють. Вони майже не фінансують ся державою. Для того, щоб виходити в ефір, їхні керівники змушені звертатися до колишніх регіо налів, котрі, до речі, здебільшого залишилися при владі, і просити в них грошей. Таким чином ЗМІ досі залишаються залежними. Росія має понад 70 культурних центрів у світі. Ми за 24 роки незалежності не спромоглися зро бити інституцію на кшталт Гете-інституту. Що правда, коли презентація вже була готова, я про читала, що В’ячеслав Кириленко оголосив про плани створити такий інститут. Дай Боже, щоб він запрацював. В Україні питаннями інформаційної політики займаються Рада національної безпеки й обо рони, Держкомтелерадіо, Нацрада, Міністер ство оборони, Служба безпеки України, тепер ще створено і Міністерство інформації. Потрібно створити єдиний координаційний центр контр пропаганди, а на територіях, що межують із оку пованими, – потужності для поширення теле- і радіосигналу. Варто озброїтися досвідом «Голо су Америки» та «Радіо Свобода» часів проведен ня холодної війни.

Круглий стіл. Фотознімок Юрія ШКОДИ

того, донецькі газети «Донбас», «Жизнь», «Вечерний Донецк» та «Панорама» припинили свій друк ще в середині літа після погроз, які отримували редактори, і змушені були звідти виїхати. Отож у виступах йшлося про можливості зберегти безпеку України в інформаційному просторі та окреслювалися необхідні кроки для того, щоб ствердити свої позиції. На початку слово мали організатори. «Для фулбрайтівців надзвичайна честь бути частиною цього круглого столу.

Я хочу, щоб це не залишилося одноразовою акцією», – зауважила Марта Коломієць, керівник Програми академічних обмінів імені Фулбрайта в Україні. «Нам дуже приємно, що Програма імені Фулбрайта, випускники якої сьогодні будуть серед наших спікерів, долучилися до цієї ініціативи. Я сподіваюся, що вони зможуть дуже якісно та глибоко розкрити тему», – сказала директор Київського інституту Кеннана Катерина Смаглій. «Сьогодні дипломатична академія стала місцем зібран-

ня української зовнішньополітичної інтелектуальної еліти, – наголосив колишній міністр закордонних справ, керівник Центру вивчення Росії Володимир Огризко. – Мені хотілося б, аби підсумком нашої дискусії стала книжка, яку, можливо, нам вдасться видати за результатами обговорення. Таким чином ми зможемо передати свої ідеї й думки тим, кому вони будуть корисними». Далі мали слово експерти. Наводимо окремі фрагменти виступів.

Відновлення діалогу Михайло МІНАКОВ, доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія». Тема доповіді: «Пропаганда і суспільний діалог: конфлікт програми війни і програми Майдану в Україні». – Нещодавно мені довелося читати протоколи фокус-груп у Слов’янську. Експерти працювали з людьми, які живуть там довгий час. У них запитували: «Чи ви знаєте про те, що у нас відновили українське телебачення, радіо?» – «Так, так, чули». – «Хто з вас слухав?» – Мовчать. – «Чому?» – «Так воно ж україномовне». Отож навіть ті пропагандистські матеріали, які можуть

Михайло МІНАКОВ. Фотознімок Мар’яна ЛУНІВА

впливати на зміну ситуації в регіонах, не доносяться до населення. А якщо й доносяться, то не в тій формі, в якій це може бути прийнято там.

Так само й дослідження сталінської пропаганди 1930-х років показало, що вона була дуже обмежена. Ми, наприклад, знаємо, як багато було

знято історичних фільмів, але уявіть собі, що тільки 7 % населення могло їх побачити. Нам потрібно бути дуже обережними, адже навіть обмежений пропагандистський матеріал може бути сприйнятий вороже, а це, своєю чергою, може посилити сепаратистські настрої в регіонах. Тому які пропагандистські матеріали не використовувалися б, варто пам’ятати про стратегічні цілі нашої держави – відновлення діалогу і консолідації в Україні. Ми обов’язково маємо докладати всіх зусиль до зменшення частки мови ненависті в українській пропаганді.

акцент  Мова – інструмент маніпуляцій

Світлана Жаботинська, професор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Тема доповіді: «Мова як зброя у війні світо глядів» (презентація книги «Язык как оружие в войне мировоззрений. МАЙДАН-АНТИМАЙДАН: словарь-трезарус лексических инноваций (Укра ина, декабрь 2013 – декабрь 2014)»). – Я хочу вам презентувати електронну книжку, розраховану на широке коло читачів. Вона пред ставлена на сайті Української асоціації когнітивної лінгвістики і поетики. Призначення видання – пояснення ролі мови як засобу вираження світогляду, як інструмента для маніпуляцій світоглядом і сприяння зменшенню агресії в інформаційному Інтернет-середовищі. Матеріал дослідження – це чотириста чотири нео логізми, слова і словосполучення: Майдану – 213, Ан тимайдану – 191. Більшість має негативну оцінність, яка відбиває несприйняття опонента. Вони відібра ні з проросійських і проукраїнських сайтів протягом відповідного відрізку часу, який охоплює революцію на Майдані, анексію Криму і війну на Донбасі. Об’єктом аналізу є не всі неологізми, а тільки ті, що належать до дискурсивного плану. Найпошире ніші під час революції неологізми мають такі доме ни: Верховна Рада, партії і політики – 31 неологізм; Янукович та його правління – 23; решта стосувала ся Антимайдану, прихильників і захисників влади. Після революції – це анексія Криму, війна за Донбас – 41 неологізм; Путін, його оточення, Росія – агресивний сусід, а також антиукраїнські ЗМІ, які покривають обидва періоди. Як виготовляється вербальна зброя, яка позна чає поняття? Для того, щоб представити якесь по няття – не в слові, а в нашому мисленні, – у сло во вводиться його шматочок. Якщо ми вводимо фрагмент значення у сам словесний знак, то мо жемо або давати оцінку або всього цілого, або тільки якоїсь його ознаки. Наприклад, слово «Яну криміналович» означає, що Янукович криміналі зував владу. Негативні значення мають лексеми «ЯнукоВІЧ» (ВІЛ-інфекція) або Чивокуня (слово «Янукович» прочитане навпаки, з кінця). Таким чином Майдан і Антимайдан користують ся словом як зброєю. Отже, що робити? Потрібно створити спеціальні просвітницькі програми і знизити агресію в Інтер неті. Висунуто пропозицію реалізувати міждис циплінарний проект «Громадська Украпедія». Це сайт, на якому були б зібрані найкращі матеріали, які є в Інтернеті, про Україну та український на род. Він став би візитівкою нашої держави.

· Культура і життя · 2015 № 18–19, 17 квітня 5

Російська пропаганда: немає протидії? Денис Богуш, президент PR-агенції «Bohush Communications», експерт Центру дослідження Росії, виголосив доповідь на тему «Російська пропаганда в контексті інформаційні війни проти України»: – Росія використовує не тільки звичайну, а й військову пропаганду, яка відрізняється від першої використанням страху, тривоги, психотехнологій, брехні і жорстких установок. Росія пробує показати світові свою війну як «Ukrainian conflict», наголошуючи, що це саме громадянська війна. Для цього залучено дуже багато потужних медіа-каналів: 4 звичайні телеканали, 15 міжнародних плюс «Russia Today». Використовуються агенти впливу в українській владі. Найодіозніші – Колесніченко та інші. На жаль, якщо говорити про протидію з боку України, – її немає. Існує класична журналістська робота – повідомлення про те, що відбувається, – а от спецоперації, тест-пропаганда відсутні. Щоправда, нині організовано багато волонтерських ініціатив, у які, відповідно, вкладаються не державні кошти.

Денис Богуш. Фотознімок Юрія ШКОДИ

У російської пропаганди є три цілі: перша – це дестабілізація політичної ситуації в Україні, друга – введення в оману світового співтовариства, а третя – забезпечення максимальної підтримки населенням Росії політики Путіна. Засоби масової комунікації використовують різні джерела – від телебачення до чуток. Ідеологічна основа – пригнічення російськомов-

них в Україні, розкол України на захід і південний схід, «русский мир», ворожість заходу до Росії, вплив США, причетність до кольорових революцій у світі, все антирадянське, антикомуністичне, фашизм. Російське православ’я – єдина правильна віра, РосіяУкраїна-Білорусь – три братні народи. Ярлики: бандерівці, фашисти, київська хунта, «Правий сектор».

Використовуються психотехнології – і в Криму, і в Донецьку були розташовані борди, на яких на чорному тлі – фашистський знак і окреслено, наприклад, Крим. А поряд – Крим із російськими прапорами й без фашистського хреста. Тобто або фашизм, або Росія. Таким чином дуже активно, масовано проводиться пропаганда. Яка протидія? Потрібно поділити цільові аудиторії. Це Україна, окупована територія Криму і Донбасу. Як би важко не було дістатися до непідконтрольних Україні територій, але потрібно залучати телебачення, радіо і навіть неформальні масові комунікації. Необхідно забезпечувати інформацією і зону АТО. Нам варто дуже серйозно працювати у світі. Приклад якісної національної пропаганди – декілька передач «Україна. Код унікальності» на телеканалі «ICTV». Про військових, про захист Донецького аеропорту. Дуже цікаво і якісно. Також хочу вас спрямувати на сайт Центру дослідження Росії, на якому буде дуже багато матеріалів із цієї тематики (www.r-studies.org).

Координація зусиль Тетяна ЛЕБЕДЄВА, голова Незалежної асоціації телерадіомовників України. Тема доповіді: «Загальні рекомендації щодо інформаційної стратегії та її цільових груп». – Нам добре відомо: перше, що робили окупанти, – захоп лювали телекомпанії, телевежі, радіо і таке інше. Перше, що завозили в регіон разом із танками і ракетами, – глушники і спеціальні пристрої для фільтрації ефіру. Тож інформаційна війна дуже важка. Всередині України проводяться інформаційні ворожі операції. Окрім того, нам бракує злагодженості дій, контакту із закордонною аудиторією,

Тетяна ЛЕБЕДЄВА. Фотознімок Мар’яна ЛУНІВА

продуманої комунікативної стратегії. Та головна проблема – відсутність аналітики. Необхідно навчати військових журналістів, бо вони не

розповідають важливих для всіх речей. Потрібно організувати безпечний і надійний канал передачі новин із фронту. Гадаю, що на окупованих

територіях є люди, які також хотіли б отримувати інформацію з України, але не знають, як це зробити. Нам варто створити свій банк інформації. Іноді просто соромно: репортери каналу «CNN» розповідають про події в Україні, а картинку беруть десь у «Russia Today». Досі більшість закордонних журналістів приїжджає до нас із московських підпунктів. Тому зараз необхідно забезпечити для них всі належні умови. Їх треба зустрічати із червоною доріжкою і просити: «Працюйте, дивіться і кажіть правду». Ми маємо скоординувати, об’єднати зусилля.

музика

· Культура і життя · 2015 № 18–19, 17 квітня 6

Український диптих

 Київ

Юлія ПАЛЬЦЕВИЧ

У Мистецько-концертному центрі імені Івана Козловського 18 квітня відбудеться вечір фла менко та іспанської музики «La Noche Española». На гостей чекає низка сюрпризів і несподіванок. Ви звикли думати, що фламенко танцюють лише у супроводі гітари та кахона? Але цей танець сприй мається органічно і під спів Елвіса Преслі або зву чання інших усесвітньо відомих рок-н-рольних хітів ХХ століття. Проте це – не єдина родзинка програми. Присутні матимуть нагоду побачити танцювальні постанов ки у традиційних жанрах фламенко, що мають на зву flamenco puro та композиції фламенко-фьюжн. Їх виконають артисти українсько-іспанського цен тру «Школа фламенко» Ольги Шарапи. Також на глядачів чекає фламенко-дефіле під час якого можна буде детально роздивитись костюми тан цівниць і переконатись у багатстві й розмаїтті тра диційного іспанського вбрання. Супроводжуватимуть дійство арії із відомих опер на іспанські сюжети, що прозвучать у вико нанні солістів Київського національного акаде мічного театру оперети.

 Луцьк

17 квітня у Палаці культури міста Луцька відбу деться авторський концерт Володимира Рунчака. Відомий сучасний композитор, ініціатор і організа тор концертної серії «Нова музика в Україні» Володи мир Рунчак нині є одним із небагатьох українських митців, які пишуть музику для баяна. Прихильність маестро до цього інструмента пояснюється дуже просто: баян – фаховий музичний інструмент Воло димира Рунчака, гру на ньому, поряд із композицією і диригуванням, він опановував у Київській консер ваторії (клас професора Миколи Різоля). Символічно, що творчий вечір композитора про йде у його рідному місті, а програму складуть пере важно твори для баяна. Зокрема слухачі почують композиції «Дві сповіді», «Гуцульська мозаїка», Сю їту № 1 «Портрети композиторів» та інші. Озвучуватимуть твори Володимира Рунчака ба яністи, аспіранти й випускники професора Воло димира Мурзи з Одеської національної музичної академії імені Антоніни Нежданової Георгій Коч, Ірина Серотюк, Борис Талько. Також у концерті ві зьме участь київський виконавець Іван Биков і музиканти з Одеси Наталія Чупріна (фортепіано) та Поліна Чайка (скрипка).

Дві нові хореографічні вистави презентували вихованці Київської академії танцю імені Сержа Лифаря на сцені Національної опери України. ірична сюїта» та «Героїчна козацька сюїта» – це два одноактні балети, об’єднані образами поезії Тараса Шевченка. У «Ліричній сюїті» використано музику з балету Костянтина Данькевича «Лілея», написаного за мотивами однойменної поеми та інших поезій Шевченка, а «Героїчна козацька сюїта» – авторська партитура композитора й диригента Євгена Досенка, створена за темами «Кобзаря» і насичена алюзіями на широковідому пісню «Думи мої». «“Український диптих”, – наголосили творці вистав, – це спроба відобразити за допомогою хореографічного мистецтва дві сторони буття нашого народу. З одного боку, його ліричність, елегійність, здатність до кохання, миролюбство, а з іншого – героїзм, самопожертву, нестримність у захисті найдорожчого». Тема «Ліричної сюїти» – весняне пробудження природи, чисте і ніжне кохання

«Л

Сцена з «Ліричної сюїти». Фотознімок Валентина ЛАНДАРЯ

молодих людей, не затьмарене сумнівами, ревнощами і протиріччями – постала у пластичній мові класичної хореографії (хореографія та постановка заслуженого артиста України Дмитра Клявіна, співавтор лібрето – Андрій Лягущенко). Образи ліричних Героя і Героїні майстерно, по-юнацьки щиро й трепетно відтворили солісти Ольга Скрипченко та Руслан Авраменко. «Героїчну козацьку сюїту» витримано у стилістиці народної хореографії (автор і постановник – Вадим Сабодаш, співавтор лібрето – Андрій Лягущенко). Основну увагу тут зосереджено на колективних танцях. Образи звільнених із неволі бранців,

козаків і злих сил, майстерно втілено студентами академії. Це й ефектні номери зі списами, шаблями та кинджалами, і акробатика українсько-

го гопака, і батальна сцена перед фіналом. Контрастом до них стали лірико-побутові та жартівливі замальовки, у яких зображені українські селяни. Особливо зворушили епізоди зустрічі воїнів їхніми рідними й оплакування загиблих. Публіка сприймала «Героїчну козацьку сюїту» дуже тепло – мистецькі хореографічні образи національної героїки були такими співзвучними українським реаліям сьогодення. Автори балетів і представники Всеукраїнського центру національної безпеки під проводом генерала Миколи Маломужа, за сприяння якого були здійснені постановки, зазначили, що «Український диптих» планується показати і в інших містах України.

Сцена з «Героїчної козацької сюїти». Фотознімок Валентина ЛАНДАРЯ

Академічний і естрадний 8 квітня у мистецькому салоні Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбувся концерт пам’яті Івана Карабиця. Його приурочили до 70-річчя від дня народження відомого українського композитора. У концерті брали участь студенти кафедри академічного хорового мистецтва та кафедри фольклору й народнопісенного виконавства Київського національного університету культури і мистецтв та їхні викладачі. Зокрема, народний артист України Василь Бокоч, заслужена артистка України Оксана Дондик, Оксана Євсюкова. Партію фортепіано виконав Андрій Бондаренко. Звучали вокальні та фортепіанні твори композитора. Серед інших: «Мати моя

Грає Андрій Бондаренко

сивая горлиця» та «Пісня про матір» на слова Бориса Олійника, «Я серцем з Києвом» на вірші Івана Драча, «Пісня про добро» та «Моя земля – моя любов», слова Юрія Рибчинського, «Мій Києве» на

текст Віктора Герасимова, «Житня стеблина», вірші Віктора Батюка, «Заспівай мені поле», автор слів Ілля Бердник, «Батьківський поріг», текст Андрія Демиденка, вокальний цикл на вірші Павла Тичини «Пастелі». Програму півторагодинного концерту було сприйнято на одному диханні, відчувалося загальне піднесення аудиторії. «Імовірно академічний і естрадний напрямок творчості композитора мали взаємний вплив. Тому академічні твори Івана Карабиця залишаються доступними для широкого загалу, натомість естрадні – цікаві й для підготовленої публіки», – зазначив організатор вечора, композитор Андрій Бондаренко, який, до слова, був учнем Івана Федоровича. Євген БУКЕТ

театр

· Культура і життя · 2015 № 18–19, 17 квітня 7

Полароїдні знімки

 Київ

На церемонії вручення «Київської пекторалі – 2014» спеціальну премію «За вагомий внесок у розвиток театрального мистецтва» було вручено колективу Національної оперети України та ху дожньому керівнику театру, народному артисту України Богдану Струтинському. Кошти від премії театр подарував митцям, котрі проживають у Бу динку ветеранів сцени імені Наталії Ужвій. Окрім того, Національна оперета зробила окремий бла годійний внесок, кошти від якого підуть на потре би мешканців Будинку.

 Харків – Варшава

Прем’єра Харківського драматичного театру імені Тараса Шевченка «Антігона у Нью-Йорку» Януша Ґловацького, поставлена польським ре жисером Анджеєм Щитком, виявилася настільки вдалою, що поляки захотіли показати її у себе. 17– 18 квітня античну трагедію в реаліях уподобаного безхатьками Центрального парку в Мангеттені зі грають у варшавському театрі ІМКА за участі Майї Струннікової, Сергія Бережка, Євгена Романенка, Петра Рачинського та Сергія Гусєва. Кияни ж змо жуть побачити цю постановку наприкінці травня на сцені Національного театру імені І. Франка. Враження харківського театрознавця Інги Долга нової читайте в першому номері журналу «Україн ський театр» та на сайті http://cultua.media/teatr

 Львів

Провідні й молоді українські драматурги вва жають, що про Майдан і АТО і досі можна писати документальні п’єси і представляти їх глядаче ві у форматі сценічних читань. Однак львівський драматург і режисер Сашко Брама, який рік тому підірвав спокійне театральне життя міста Лева документальною виставою «ДИПЛОМ» про стан вищої освіти в Україні, а головне – про ставлення до освіти і дипломів студентів, вирішив зробити ремейк Шекспірівської п’єси «Ромео і Джульєтта» саме про Майдан і АТО. Давня війна родів Монтеккі й Капулетті транс формується в неприязнь Сходу і Заходу України. У «R+J» цей конфлікт спирається на багатолітні міфи, гучні заяви політиків, облудливі теленови ни, агресивну антиукраїнську пропаганду. «R+J» – ініціали героїв нового часу Роми та Юлії. Він зі Львова, вона з Донецька. Вистава створена на межі пошуків між театром, музикою та кіно.

Надія СОКОЛЕНКО П’єса Віри Маковій «Дівка», прем’єра якої відбулася на початку квітня в Національному театрі імені Івана Франка під назвою «Дівка. країнська Love Story», – одна з найбільш очікуваних прем’єр молодих драматургів в Україні. За це проголосували глядачі – квитки на виставу розкуплені на два місяці наперед. Щоправда, своєї реалізації твір чекав досить довго: від часу написання і перемоги у драматургічному конкурсі «Драма.UA» до постановки молодою режисеркою Оленою Роман минуло майже три роки. Українська love story оповідає про сільську дівчину Світлану (Віра Зінєвич), яка майже вибилася в люди в Києві. Залишалося трохи – дописати дисертацію і захиститися. Натомість вона повертається додому, зустрічає на автобусній зупинці Миколу (Ренат Сєттаров), закохується, і ось уже їхні матері готують весілля, щоб було «як в усіх»... В останній момент Світлана втікає з-під

Фрагмент вистави «Дівка». Фотознімок Валерії ЛАНДАР

вінця, Микола кудись зникає. У селі вирішують, що дівці пороблено, і мати Марахта (Наталя Ярошенко) кидається і до батюшок (Олексій Паламаренко), і до ворожок (Наталія Перчевська) та чаклунів (Дмитро Завадський), аби вилікувати своє єдине дитя... Власне, найсмачніше і найцікавіше у виставі «Дівка» – це саме ці реалії і традиції сільського життя, на які ми дивимося відсторонено, немовби очима Світлани, «зіпсованої» вищою освітою і міським життям. Вони пода-

ються короткими, наче миттєві полароїдні знімки, сценками, у проміжках між якими сама Світлана розповідає про весільні традиції з наукової точки зору. Зрештою, хто з українців не любить традицій, не має забобонів і в житті послуговується винятково логікою? У нашому житті стільки ірраціонального, стільки перекручень і вірувань, всотаних із молоком матері, що над цими колоритними вподобаннями і страхами може сміятися чи іронізувати ще не одне урбаністичне покоління. «Ді-

вка» ж пропонує нашій увазі низку персонажів-типажів і показових ситуацій, узятих ніби з життя, дещо підрихтованих, гумористично чи драматично загострених. Як готуються до весілля? Як поводяться матері? Що роблять дружки? Як ми собі уявляємо подружнє життя, і яким воно є насправді? Скільки за обряд візьме священик? На чому ворожать? Хто ті жіночки, котрих завжди повно і при церквах, і при чаклунах? Словом, кожний учасник вистави має свій зірковий момент, іноді балансуючи на грані гротеску. Прикметно, що саме цією виставою і роллю дядькаскнари Митрофана, із триденною щетиною і в порваному старому светрі, розпочав нову сторінку у своїй творчій біографії Андрій Романій, який ще торік був прем’єром Донецького національного муздрамтеатру. Приємно, що це не остання весняна прем’єра Національного театру імені Івана Франка. Незабаром відбудеться довгоочікувана прем’єра Станіслава Мойсеєва «Ерік XIV» А. Стріндберга, в якій головну роль зіграє екс-міністр культури Євген Нищук.

«Дах» у Парижі Днями паризька газета «Ліберасьйон» цілу сторінку присвятила виставі «Собача буда. Вигляд згори, вигляд знизу». Це вистава за Софоклом і КЛІМом київського театру «Дах» у постановці Влада Троїцького. І правда, не встигли «Dakh Daughters» (а вони одночасно є актрисами театру «Дах») відіграти «Антігону», поставлену французькою режисеркою Люсі Брелович у співпраці з Владом Троїцьким та театром «Дах» до відкриття театральної програми Французької весни у Києві, як уже опинилися в Парижі, де представляють Україну на 10-му фестивалі «Le Standard idéal». До 18 квітня у театрі «Монфор» дахівці 10 разів зігра-

ють «Собачу буду», а пізніше у цьому ж театрі відбудеться ще два концерти «Dakh Daughters». Фестиваль «Le Standard idéal» цього року представляє теа-

тральне мистецтво з Бразилії, Італії, Китаю, США, Росії та України. До слова, наш північний сусіда представлений виставами Льва Додіна «Гаудеамус» та «Вишневий сад»,

а також виставою за Вільямом Фолкнером Школи-студії МХАТ. Тим важливіше, що саме «Дах» презентує Україну виставою, яка народилася одразу після закінчення Революції гідності. І саме цим спектаклем «Дах» відновив свою діяльність вже як проектний театр. У виставі на передній план виходить тема особистої відповідальності кожного за себе, за своє життя, за свою країну. «Для чого людина приходить у цей світ... чому відбуваються страшні події... хто є справжнім винуватцем людських страждань... що це за гріх, що його має спокутувати народ...» – такі питання ставить театр перед глядачем, пропонуючи зайнятися терміновим видавлюванням із себе раба. Надія СОКОЛЕНКО

україна і світ  Анджей Вайда

· Культура і життя · 2015 № 18–19, 17 квітня 8

Анджей Вайда: «Я не маю жодних претензій до нашої дійсності» Олена БАБІЙ

Анджей Вайда народився 6 березня 1926 року в місті Сувалки на півночі Польщі. Його батько, Якуб Вайда, офіцер кінної артилерії, 1939 року по трапив у радянський полон і був розстріляний у Катині (за іншими відомостями – у Харкові). Мати Анджея, Анеля, була шкільною вчителькою. До початку окупації Польщі Німеччиною та Ра дянським Союзом Анджей закінчив 7 класів се редньої школи. Під час війни працював кресля рем, вантажником, учнем бондаря, комірником у німецьких майстернях. Це рятувало його від депортації на примусові роботи в Третій рейх. Згодом Вайда склав присягу командирам підпільної Армії Крайової, яка під порядковувалася уряду у вигнанні, але в бойових партизанських діях участі не брав. Після війни навчався живопису в Академії об разотворчого мистецтва у Кракові. Так і не закін чивши курсу, вступив на режисерський факультет Лодзинської кіношколи. Широке визнання до Анджея Вайди прийшло після фільму «Канал» (1956), удостоєного декіль кох премій, зокрема спеціального призу на кіно фестивалі в Канні 1957 року. Найкраща стрічка цього періоду – «Попіл і діамант» (за романом Єжи Анджеєвського), у якій ідеться про трагедію молодого бійця Армії Крайової, котрий убиває польського комуніста. Фільми Анджея Вайди відрізняються різнома нітністю стилістичного рішення. На його рахунку і постановочні історичні картини («Попіл»), і ви тончені алегорії («Весілля»), і камерні психоло гічні драми. У фільмі «Настасья» (1994) за моти вами роману Ф. Достоєвського «Ідіот» режисер використовував стилістику театру кабукі. Серед найбільш естетично досконалих фільмів Вайди – жорстка соціальна притча «Земля обітована». «Антикапіталістичний» пафос фільму поєднуєть ся з виразністю кіномовлення і часом нагадує про творчість Сергія Ейзенштейна. Анджей Вайда був головою Спілки польських кінематографістів (1977–1982), художнім керів ником кінооб’єднання «Х» (1972–1983). У 1980-ті активно займався політикою. У 1997-му обраний до Французької академії на місце померлого Фел ліні. Кавалер орденів Почесного легіону двох сту пенів. Сенатор польського Сейму (1989–1990), голо ва Ради з культури при президенті (1992–1994). З 2000 року керує Варшавською кіношколою влас ного імені. Вайда є послідовним антикомуністом і не при ховує негативних поглядів на СРСР.

Із Анджеєм Вайдою ми зустрілися дощового дня у культовому клубі-ресторані «КіноКультура». е місце дуже подібне до «Вавилона» київського Будинку кіно, де також є стінаколаж із фотографій кінозірок. До речі, на столичній стіні розташоване фото Збігнева Цибульського з фільму Вайди «Попіл і діамант». Протягом чотирьох годин ми розмовляли про кіно і політику, про Польщу й Україну, про життя у кіно і «решту світу»… – Пане Анджею, Ваш підпис стоїть під зверненням польської інтелігенції до Ради Європи задля підтримки України. Цей лист було надруковано і в українській пресі. Чи відповіла на нього Рада Європи? Анджей Вайда: Наразі жодної відповіді не було. Але йшлося не так про відповідь, як про те, що багато знаних людей підтримали Україну й продемонстрували світу свою солідарність. – Своїми фільмами Ви не раз впливали на життя Польщі, і на наше, до речі, також. Чи відчуваєте нині, що життя змінилося в тому напрямку, в якому Вам бажалося? А.В.: Я не маю жодних претензій до нашої нової дійсності. Я боровся не за те, щоб створювати фільми, а за те, щоб була свобода, зокрема й для тих, хто хоче робити кіно. А оскільки до кінотеатрів прийшла нова публіка, прийшла молодь, то, звичайно, що наші молоді режисери шукають нових способів говорити з нею. Окрім того, нове покоління режисерів своїми творами може зацікавити не лише польських глядачів. Приємно, що нині поляки набагато більше цікавляться вітчизняним кіно, ніж американським. Нові польські фільми почина-

ють завойовувати світ. Є серед них і кандидати на «Оскар». Безумовно, майбутнє належить молодим. – Пане Анджею, як Ви бачите тему Голодомору в кіно? Яким би був Ваш фільм про Голодомор, якби Ви його створювали? А.В.: Я б не наважився знімати такий фільм. Боюся торкнутися цієї глибокої проблематики. Так само ніколи не зробив би фільму про Освенцим. – Чи маєте Ви друзів у Росії? А.В.: Я дуже давно не був у цій країні. Але до нас при-

говорить серйозно?» Це було фантастично, бо вже давно ніхто не говорить про кіно такими словами, як Сокуров. Він чітко все розподіляв: або – або. Точно знав, що і як має бути, і тільки так, а не інакше. – Що Ви думаєте про нинішню Росію? А.В.: Імперіалістичне мислення притаманне всім росіянам, воно є їхньою традицією. Та й не лише росіянам, а всім, хто жив при СРСР. Вони хочуть усе повернути. – Власне, через те, що Україна вирішила йти

А.В.: Справжня проблема в іншому – в Україні досі є люди, які все ще хочуть до Росії. Я пам’ятаю політику, яку проводив СРСР після війни: усі військові, які закінчували службу за кордоном, там і залишалися. На щастя, Польщі це не торкнулося. Але, наприклад, Литва, опинилася в дуже складній ситуації – там раптом з’ясувалося, що в країні живе дуже багато росіян. – Свого часу Ви очолювали Спілку кінематографістів Польщі. Як ставитеся до нинішньої Спілки, як оцінюєте її впливо-

Під час спілкування з Анджеєм ВайдОЮ

їздив російський режисер Олександр Сокуров і викладав у Школі режисерської майстерності. Це була фантастична зміна викладачів, бо якраз тоді в нашій школі викладачем працював також Фолькер Шлендорф. Якось сидимо ми поруч – Сокуров, я і Шлендорф. Сокуров розповідає, як він бачить фільм, чим є для нього кіно, а Шлендорф нахиляється до мене і тихенько запитує: «Як гадаєш, він зараз

своїм шляхом, іти до Європи, а не повертатися до СРСР, трапилися всі події, які ми переживаємо. А.В.: Так. Європа може стати вашим спасінням. Ви маєте бути з кимось, хто б вас підтримав, бо самотність – це самогубство. Але ви самі впораєтеся з цією ситуацією. – У нас нині дуже скрутне становище: Україну розривають на частини. Росія анексувала Крим, зараз точиться війна за Донбас.

вість, авторитет і ефективність роботи? А.В.: Раніше Спілка відігравала політичну роль, адже ми могли підтримувати будьякого кінодіяча чи будь-який фільм від імені цілої організації, а не від одного режисера або сценариста. Ми були силою. Зараз Спілка кінематографістів більше допомагає матеріально, а не підтримує ідеологічно. На мою думку, пан Яцек Бромський (Яцек Бромський

україна і світ  Дні польського кіно

З 15 квітня в Україні розпочалися традиційні Дні польського кіно. Десяті за ліком. Стартували вони у столиці знятою торік стрічкою «Громадянин» (в оригіналі «Обиватель»), режисе ром і головним героєм якої став один із найвідо міших польських акторів Єжи Штур. Герої Штура у фільмах «Дежавю», «Секс-місія» (в радянському прокаті «Нові амазонки»), «Кінгсайз» були одними з найулюбленіших вітчизняними глядачами. Слідом за Києвом естафету польського кіно під хоплюють Одеса (16 квітня), Вінниця (17), Харків (18), а останнім стане Луцьк – 21 квітня. Буде пока зано шість картин. Окрім «Громадянина», глядачі побачать фільм «Хочеться жити», що заснований на реальних подіях про хворого на ДЦП. «Невловиме» – це історія кохання двох поль ських студентів, котрі знайомляться під час се зонних робіт в Іспанії. Про першу вдалу пересадку серця у Польщі йдеться у картині «Боги». «Вар шавське повстання» – художній фільм, що розпо відає про цю історичну подію очима репортерів, котрі стали свідками тих боїв.

 «Іда»

Якщо у Києві право на відкриття фестивалю здобув «Громадянин», то у решті міст першою презентува тиметься польсько-датська драма «Іда». Ця картина вже демонструвалася в Україні торік – під час кіно фестивалю в Галичині «Під Високим замком – 3». Саме роботі Павела Павліковського дістався голлі вудський «Оскар» у номінації «Найкращий інозем ний фільм – 2015». Стрічка виборола цю статуетку у змаганні з розпіареним російським «Левіафаном». У вісімдесятихвилинній картині йдеться про не просту ситуацію, коли молода черниця дізнаєть ся, що вона єврейка, похрещена в дитинстві зара ди порятунку від нацистів. Попри те, що під час Голокосту чимало поляків рятували євреїв (у Польщі найбільше «правед ників світу»), але були й такі, хто видавав їх оку пантам. Та й післявоєнний соціалістичний режим вдавався до погано прихованого антисемітизму, примусово виштовхуючи євреїв із країни (особли во у 1967–1968 рр.), внаслідок чого нині в Поль щі практично не залишилося єврейської громади, що до війни налічувала 3,3 мільйона осіб.

· Культура і життя · 2015 № 18–19, 17 квітня 9 – режисер, голова Спілки кінематографістів Польщі. – Авт.) робить велику справу, бо йому вдалося запровадити агенцію авторських прав, яка дуже допомагає кінематографістам. Окрім того, Спілка сприяє тому, щоби польські фільми були присутні на вітчизняних екранах. Вона має вплив на студійні кінотеатри, тобто кінотеатри клубного типу, і завдяки цьому нині відроджується польський кінематограф. Ми продукуємо близько п’ятдесяти фільмів на рік. Інституція дає змогу нашим молодим колегам знайти себе в новій ситуації, показати свої фільми, творити нове кіно. Традиції попередньої Спілки продовжуються, усе найкраще збережене і діє на користь кіномистецтва. – До Школи режисерської майстерності Анджея Вайди часто приїздить молодь з України. Що особливого у Ваших принципах навчання? А.В.: За нової політичної ситуації відкрилося безліч можливостей для розвитку. Ми з Войчехом Марчевським вирішили відкрити Школу режисерської майстерності для тих, хто вже здобув освіту і береться за перші самостійні роботи. Хтось повинен був допомогти їм у цьому. До нас потрібно їздити протягом року вісімдесять разів на тижневі курси. Ми навчаємо працювати над сценарієм, над окремими сценами. Потім студенти переносять деякі сцени на екран, ми їх переглядаємо й обговорюємо результат. Багато хто зі знаменитих акторів знімався у короткометражках наших студентів. Видатні режисери з інших країн проводили в школі семінари. У нас є Європейська програма тренінгів «ЕКРАН» для студентів з-за кордону. Зазвичай її відвідують не більше дванадцяти-п’ятнадцяти осіб. Інший курс у нас розрахований лише на польських студентів. Також є школа документального кіно, куди ми запрошуємо різних людей, не обов’язково тих, хто закінчив школи кінематографії. Іще у нас є особлива група, так званий кінематографічний дитячий садок. Вона формується з молоді, яка захоплюється кіно й має отримати шкільний атестат. Ця група більша, у ній навчається до тридцяти осіб.

Анджей Вайда з дружиною та співавтором Кристиною Захватович

Нашу школу було створено для того, щоб навчати процесу народження фільму від самого початку. Ми знаємо, наскільки важливо, щоб після її закінчення режисер мав змогу дебютувати. На мою думку, майже неможливо зробити другий фільм, якщо перший вдало не дебютує. Адже режисер просто не отримає на нього грошей. Школа покликана допомогти молодим випускникам зробити своє перше кіно. І це надзвичайно важливо. – Серед учнів та випуск ників Вашої школи вже є якісь знаменитості? А.В.: Безумовно, наші випускники вже роблять перші кроки в мистецтві і поступово стають відомими. Нині ми дуже сподіваємося, що фільм однієї з наших випускниць здобуде дуже престижну нагороду, на яку його було висунуто. Я не хочу поки що говорити ані її імені, ані назви фільму, щоб не зурочити. Але впевнений, що це справді потужна режисерська робота. – Скільки випускників на рік має Ваша школа? А.В.: Зазвичай не більше 12–14 осіб. – Кого серед талановитих польських режисерів середнього та молодшого поколінь Ви могли б виділити? А.В.: Не гнівайтеся, але я не хотів би називати якихось конкретних імен. По-перше,

аби нікого не образити, а подруге, не мені судити. Оцінку може дати лише глядач. Саме він вирішить, які фільми та режисери є найкращими, хто і що залишиться в історії. – А чи є в польському кінематографі останніх років такий фільм або молодий режисер, який дуже сподобався, вразив чи здивував Вас настільки, щоб Ви могли сказати, що в польському кіно народився новий талант або з’явилася нова цікава течія? А.В.: Таким відкриттям став для мене фільм «Іда». Це зовсім інший погляд на світ, і безумовним свідченням цього є те, що стрічка менше зацікавила польську публіку, ніж зарубіжну. Отже, польський режисер може зробити твір, який зацікавить весь світ. Я дуже щасливий, що талановитого режисера цього фільму, Павла Павліковського, вдалося запросити до Школи режисерської майстерності. Тож наші студенти можуть переймати в нього досвід. – Ваші випускники з гордістю називають себе учнями Анджея Вайди. А кого зі своїх учителів Вам би хотілося назвати насамперед? А.В.: Фільм, який справив на мене найпотужніше враження, – це «Громадянин Кейн» Орсона Уеллса. Також це стрічки періоду французького авангарду, якими я ці-

кавився, і, безумовно, фільми Сергія Ейзенштейна. – Розкажіть, будь ласка, яким чином Ви боролися з комуністичною цензурою, як чинили опір? Чи були у Вас конфлікти? А.В.: У нас ніколи не було таких ситуацій, щоб хтось працював під наглядом або щоб на людину тиснули. Звичайно, кожен режисер хвилюється, коли йому кажуть щось вирізати з фільму, але це в нас завжди робилося не брутально, а з розумом. Тим більше, що в нас відповідальність за фільм брав на себе директор кінокартини, який, як водиться, був партійним. Саме йому випадало вирішувати всі питання «нагорі», а нюанси ми вирішували між собою. Тож таких драматичних ситуацій, які переживав Олександр Довженко, намагаючись урятувати сцени з фільму або дерева свого саду, в нас ніколи не виникало. – Як, на Вашу думку, має виглядати сучасний український герой? А.В: Це насамперед людина, яка хоче змін. Це дуже важливо. Вона має приймати все, що зараз відбувається, а також творити новий світ і нову Україну. Варшава. Автор дякує Польському Інституту в Києві за допомогу в організації інтерв’ю. Фотознімки надані Польським Інститутом в Києві

кіно

· Культура і життя · 2015 № 18–19, 17 квітня 10

Документація реалій

 У кінотеатрах із 16 квітня

На цьому тижні у прокат виходить дві вітчиз няні стрічки. І незважаючи на те, що обидві вони вельми посередні, – привід для гордості є. Якщо ж ви ходите у кінотеатр, керуючись не стільки патріотичними, скільки художніми впо добаннями, то перевагу треба віддати іншій картині – «Диким історіям». Про рівень остан ньої свідчать хоча б її номінації на «Оскар» та «Золоту пальмову гілку», а також низка інших престижних нагород.

Дикі історії Фільм складається з коротких новел. Це істо рії про зраду, обман, трагедію, любов, насилля у повсякденні… Усе це штовхає героїв картини до провалля. Та водночас – підносить їх до істинного задоволення.

Моя русалка, моя Лореляй Чотирнадцятирічний Федір закохується у дівчину-повію. Через свою пікантну професію вона не може почати стосунки з хлопцем. Однак герої все ж проводять час удвох, мріють про ре альне і нереальне, обмірковують своє майбутнє... Оточуючі не розуміють і не сприймають усерйоз вибір кожного з них. Та чи стане це перешкодою для їхнього кохання?

Смертельно живий Головний герой стрічки – успішний письмен ник, який протягом кількох років отримує смсповідомлення з невідомого номера. Усе, що в них написано, незабаром відбувається в його житті. Незважаючи на всі спроби з’ясувати, хто є авто ром цих повідомлень, дізнатися ім’я відправника йому так і не вдається. І от одного разу головному героєві надсилають повідомлення, яке переверне все його життя.

Антон Філатов Активно зростає інтерес українського глядача до документального кіно. орік на найбільших вітчизняних кінофорумах найкращими у національному конкурсі стали саме неігрові стрічки. Цього року на наймасштабнішому кінофестивалі документального кіно в Україні «Docudays UA», що відбувся в березні, щодня були аншлаги. Буде не дивно, якщо два кінофести неігрового кіно, що розпочинаються у квітні, також збиратимуть переповнені зали. Першим стане «Ukraine: International Documentary Festival», що триватиме в Києві з 17 до 27 квітня. Місце проведення – Культурномистецький центр КиєвоМогилянської академії. Програма фестивалю буде зосереджена саме на авторському кіно, що розповідає про досвід особистих і суспільних змін. Загалом буде показано 21 стрічку. Усі вони відібрані на амстердамському кінофорумі «IDFA». На фесті можна буде переглянути не лише звичне для нас євро-

Логотип фестивалю «86»

пейське кіно, а й картини з досить екзотичних Нової Зеландії та Мадагаскару. Натомість український фільм у програмі лише один – «Позитив» Поліни Кельм. Окрім кінопоказів, програма рясніє майстер-класами за участю громадських діячів, письменників та режисерівдокументалістів. А 28 квітня у Славутичі (Чернігівська область) розпочнеться фестиваль кіно й документалістики «86». Триватиме він до 3 травня. Програма кінофоруму формувалася немов за принципом

«краще менше, та краще»: усього близько 25 фільмів, половина з яких – короткометражні. Саме на фестивалі «86» відбудеться українська прем’єра фільму Чеда Грації «Російський дятел» – першого в історії вітчизняного тріумфатора авторитетного кінофестивалю «Sundance». Не менш цікавими обіцяють бути й інші картини фесту. Інтригує проект «My Street Films», що відбудеться в рамках «86». Він складатиметься з фільмів, знятих у різних містах України як до-

свідченими кінематографістами, так і аматорами. Ініціатива покликана призвичаїти людей брати в руки кінокамери, бажаючи висвітлити те чи інше питання власного міста, вулиці двору тощо. До участі в заході було подано 65 заявок, із яких організатори оберуть до десяти найкращих. «Близько половини цих стрічок розповідатимуть про Київ. Також триває робота над проектами про Сімферополь, Бережани (Тернопільська область), Запоріжжя, Краматорськ (Донецька область), Новояворівськ (Львівська область) та інші населені пункти», – розповідає організатор фестивалю Надія Парфан. Можливо, настільки великий інтерес саме до документального кіно пов’язаний із тим, що реальність, у якій ми живемо, довгий час показували на екранах спотворено. І нині наш глядач просто скучив за правдивим образом свого буття. А може причина в тому, що часи, які ми наразі важко переживаємо, потребують прискіпливішого аналізу. І за допомогою широких екранів розгледіти те, що відбувається, легше.

Дешевий тренд Незважаючи на всі жахи українських реалій, трилери в нашій країні знімають украй рідко. Цей жанр у сучасному українському кіно в буквальному сенсі «Смертельно живий». Так називається чергова віт чизняна прем’єра, що вийшла на екрани цього тижня. Фільм, на перший погляд, абсолютно незалежний. Ані держава, ані великі студії у його створенні участі не брали. Це викликає повагу до молодого режисера Максима Стецькова, який протягом трьох років уперто фільмував цю картину. Та придивившись прискіпливіше, у ній виявляєш справжній передоз загравань із дешевими кіношними трендами. То про яку незалежність у такому разі може йти мова?

Кадр із фільму «Смертельно живий»

Молодий режисер неодноразово працював у кінопроектах нашого північного сусіда. І в тому, що «Смертельно живий» знімався саме російською мовою, відчувається реверанс автора стрічки перед продюсерами країниагресора. Адже ще до того,

як вона стала агресором, добряча частина картини вже була відзнята. Сьогодні стрічка виходить на наші екрани в халтурному дубляжі українською, а це вже сприймається як розшаркування перед нинішніми патріотичними трендами.

Автори поганих українських фільмів на своє виправдання часто іменують свої творіння «першими». Це також стало сумнозвісним трендом. От і творці «Смертельно живого» вперто називають свій фільм «першим українським психологічним трилером». А як же десятки телевізійних стрічок цього жанру, що були зняті за роки незалежності? А як же «Зелена кофта» Володимира Тихого? На все це можна було б заплющити очі, якщо б у картині була розказана цікава історія. Та із саспенсом тут – повний провал. Я навіть трохи радію, що на шпальті вже не вистачає місця, щоб іще щось написати про цю стрічку, бо чого не торкнись… Веніамін Кінчук

сучасне мистецтво

· Культура і життя · 2015 № 18–19, 17 квітня 11

Залп арт-буків

 Кельн

Веніамін Кінчук

До 19 квітня триватиме ярмарок сучасного мис тецтва «Kölner Liste 2015». На ньому буде пред ставлено 38 галерей із 13 країн. Організатори події з гордістю зазначають, що, окрім традиційноєвропейських, на ярмарку презентуватимуться також галереї з Гонконгу, Беверлі Хіллз та Києва. Єдиною вітчизняною галереєю на «Kölner Liste» стане київська «Dymchuk Gallery». Вона презен туватиме роботи Ігора Гусєва, Олега Тістола, Юрія Соломка, Артема Волокітіна та Романа Мініна. Усі вони є одними з найактивніших українських ху дожників на вітчизняному та закордонному артринках. Роботи цих митців регулярно продаються на аукціонах «Sotheby’s» та «Phillips». Артем Волокітін також представлятиме Україну на 56-й Венеційській бієнале.

 Луцьк

23 і 24 травня триватиме масштабний фестиваль «Art Territory: місто творців». У його рамках про водитимуться різнопланові культурно-мистецькі заходи. Окрім творчого ярмарку, показів кіно та мод, а також майстер-класів, відбудуться вистав ки сучасного мистецтва, демонстрації стріт-арту й побудова інсталяцій у міському просторі. Одними з головних локацій фесту стануть Теа тральний майдан та вулиця Лесі Українки. «Ми хочемо, щоб завдяки цьому фестивалю Луцьк пе ретворився на територію мистецтва, ставши до казом того, що сучасне мистецтво єднає. Таким чином ми плануємо створити в місті інновацій ний культурний простір для митців з польськоукраїнського прикордоння», – говорять органі затори. Акцент на фестивалі буде зроблено на стрітарт, який, на думку місцевих мешканців, личи тиме їхньому місту. Наразі в мерії вже визначи ли кілька стін у центральній частині Луцька, які будуть відведені для монументальних малюн ків. До творення ідей щодо цього проекту долу чаються всі охочі. «Art Territory…» відбуватиметься в рамках про екту «Спільна мережа співпраці у сфері культури та соціального захисту з метою розвитку міст з польсько-українського прикордоння», що фінан сується, зокрема, Європейським Союзом.

Останнім часом вітчизняні художники все частіше почали звертатися до жанру арт-бук. торінковий простір стає одним із найзручніших для вираження мистецьких ідей. Наприкінці березня в тернопільській галереї «Бункермуз» Андрій Хір презентував свій арт-бук «Забобони». Він становить концентрацію образів та роздумів, які художник показував на однойменних виставках у різних містах України. Логіка поєднання текстової та візуальної інформації у проекті «Забобони» набуває найбільшої гармонії саме у форматі книги, адже великі полотна з довгими багатослівними назвами та підписами на його виставках дещо дезорієнтують. Коли ж тримаєш у руках невеличкий арт-бук – контакт із таким видом мистецтва набуває необхідної камерності. У більшості випадків на одній сторінці кожного розвороту розташований текст, а на іншій – візуальний образ. «Логіка описаних історій часто відрізняється від реалістичної та раціональної. Доречним може бути термін

Арт-бук Андрія ХІРА «Забобони»

“народна метафізика”, адже часто нелогічні ірраціональні історії та перекази є цілісними космогонічними концепціями, що специфічно пояснюють світобудову», – розповідає художник. Ані текст, ані візуальний образ самі по собі передати цю «народну метафізику» не можуть. Лише їхнє тісне асоціативне сплетіння виписує тонкі контури маловловимих сенсів. А 19 квітня в Одеському літературному музеї відкривається ціла виставка арт-буків, живопису та інсталяцій молодої художниці Ірини Озаринської. Називатиметься вона

«E book – традиційна книга Artist book». Експозиція складатиметься з трьох залів, у яких будуть розташовані роботи дизайнерки останніх років. «Для сучасного мистецтва Одеси Ірина є унікальним та самобутнім автором, котрий за рахунок власних здібностей доводить, що “книжковий ілюстратор” чи “книжковий дизайнер” – це поняття, які напряму перетинаються із сучасним візуальним мистецтвом. Арт-буки авторки – це ціла епопея між матеріалом і автором, між формою та змістом, це симбіоз професійної

художньої майстерності та сучасного бачення навколишнього медіасередовища», – розповідає куратор виставки Роман Громов. Мисткиня використовує для своїх робіт найнеочікуваніші матеріали. Найчастіше Ірина Озаринська віддає перевагу найрізноманітнішим тканинам. У такому разі стирається грань не тільки між дизайном та літературою, але й між цариною сучасного мистецтва і творчістю модельєра. Атмосферу експозиції доповнить відеоінсталяція та поетичні читання численних одеських літераторів.

Прописка серед класиків 24 квітня в рамках V Міжнародного книжкового арсеналу в Києві відбудеться презентація книги мистецтвознавця Галини Скляренко «Сучасне мистецтво України. Портрети художників». Вона складається з есе та ілюстрацій робіт найбільш відомих художників вітчизняного contemporary art. Тексти присвячені приблизно двадцятьом авторам, чиї твори фігурують як на закордонних виставках та аукціонах, так і на найпомітніших вітчизняних експозиціях. Кожне есе змушує читача вийти за рамки звичного ракурсу, з якого він звик сприймати творчість Сільваші, Криволапа, Сидоренка, Ралко та інших. Це перше настільки серйозне видання, в якому про наших художників розповідається настільки багатогранно та ємко. Раніше такої честі удостоювалися тільки класики.

«У новій, незалежній Україні саме покоління кінця 1980-х – початку 1990-х років першим долучило національний простір до актуальних художніх проблем. Напевне, вперше після “зірок” вітчизняного авангарду 1910-1920-х років художники “української нової хвилі” звернули увагу на наше мистецтво», – коментує Галина Скляренко. Глибокі та водночас живі тексти авторки не обмежуються біографічними портретами художників. Есе дають змогу зрозуміти логіку формування сучасного арт-простору України, описують його види, форми та художню мову. Книга розрахована як на спеціалістів, так і на широке коло читачів. Видання ініційоване арт-дилером Ігорем Абрамовичем. За його словами, книга є частиною великого проекту з популяризації вітчизняного contemporary art. Обкладинка книжки

Антон Філатов

оголошення

· Культура і життя · 2015 № 18–19, 17 квітня 12

Державне агентство України з питань кіно

 Оголошення

Міністерство культури України оголошує конкурс на здобуття літературної премії імені Григорія Кочура за визначні здобутки у галузі поетичного художнього перекладу та перекладознавства. Премія присуджується письменникам і пере кладознавцям за найкращі переклади україн ською мовою визначних творів світової поезії та вагомі перекладознавчі праці в царині україн ського художнього перекладу. Відповідно до Положення про літературну премію імені Григорія Кочура, затверджено го наказом Міністерства культури і туризму України від 27.10.2009 № 48 та зареєстровано го в Міністерстві юстиції України від 11.11.2009 № 1054/17070, матеріали слід подавати до 1 червня 2015 року на адресу Міністерства куль тури України: вул. І. Франка, 19, м. Київ 01601 (контактний телефон – (044) 279–37–40).

Новини культури на порталі

CultUA.media

Газета «Культура і життя»

оголошує конкурс на заміщення вакантних посад державних службовців: 1. Юридичний відділ: Головний спеціаліст – 2 вакансії, 1 вакансія (відпустка по догляду за дитиною до трьох років). Вимоги до стажу кандидатів: Вища освіта у сфері правознавства (правової діяльності) за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста. Стаж роботи за фахом на державній службі не менш як 3 роки або за фахом в інших сферах не менш як 4 роки. 2. Фінансово економічний відділ: Головний спеціаліст – 4 вакансії, 1 вакансія (відпустка по догляду за дитиною до трьох років). Вимоги до стажу кандидатів: Вища освіта у сфері економіки та фінансів за освітньокваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста. Стаж роботи за фахом на державній службі на посаді провідного спеціаліста не менше 3 років або стаж роботи за фахом в інших сферах не менше 5 років при необхідності, виходячи із виконання структурним підрозділом основних завдань та функцій. 3. Відділ формування та реалізації програм створення та розповсюдження національних фільмів управління державного регулювання та реалізації кінопроектів:

Видавець

Головний спеціаліст – 2 вакансії. 4. Сектор міжнародного співробітництва: Головний спеціаліст – 1 вакансія. 5. Сектор внутрішнього аудиту: Головний спеціаліст – 1 вакансія. 6. Сектор у зв’язках з громадськістю та ЗМІ: Головний спеціаліст – 1 вакансія (відпустка по догляду за дитиною до трьох років). 7. Сектор інтелектуальної власності та ведення державного реєстру виробників, розповсюджувачів та демонстраторів фільмів: Головний спеціаліст – 1 вакансія (відпустка по догляду за дитиною до трьох років). 8. Сектор підтримки та популяризації національних фільмів: Головний спеціаліст – 1 вакансія. Вимоги до стажу кандидатів: Вища освіта відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста. Стаж роботи за фахом в державній службі на посаді провідного спеціаліста не менше 1 року або стаж роботи за фахом в інших сферах управління не менше 3 років при необхідності, виходячи із виконання структурним підрозділом основних завдань та функцій. Основні вимоги до кандидатів:

№ 18–19 (4641–4642), 17 квітня 2015 р.

Національне газетно-журнальне видавництво

Виходить із 7 жовтня 1923 року Свідоцтво про реєстрацію КВ № 1026 від 26.10.94 р.

Роман Ратушний

Засновники

Міністерство культури України, Український комітет профспілки працівників культури, редакція газети

Головний редактор Анатолій Сєриков

Адреса редакції

03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 Тел.: +38 (044) 498–23–65 nvu.kultura@gmail.com

Генеральний директор Видавнича рада

Андрій КУРКОВ (голова), Євген БУКЕТ, Сергій ВАСИЛЬЄВ, Олег ВЕРГЕЛІС, Вадим ДОРОШЕНКО, Віктор фон ЕРЦЕН-ГЛЕРОН, Наталка ІВАНЧЕНКО, Ростислав Карандєєв, Ігор ЛІХОВИЙ, Наталія ЛИГАЧОВА, Наталія МУСІЄНКО, Лариса НІКІФОРЕНКО, Руслан ОНОПРІЄНКО, Юрій ПЕРОГАНИЧ, Роман РАТУШНИЙ, Віталій САТАРЕНКО, Анатолій СЄРИКОВ, Олег СвірКО, Артем СТЕЛЬМАШОВ

Адреса видавництва

03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 Тел.: +38 (044) 498–23–65

– громадянство України; – вільне володіння державною мовою; – повна вища освіта відповідного професійного спрямування за освітньокваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста; – бажано післядипломна освіта у сфері управління: магістр державного управління за відповідною спеціалізацією. До заяви про участь у конкурсі, в якій зазначається про ознайомлення заявника із встановленими законодавством обмеженнями щодо прийняття на державну службу та проходження державної служби, додаються наступні документи: – заповнена особова картка (форма 11-2 ДС) з відповідними додатками; – копії документів про освіту, підвищення кваліфікації, присвоєння вченого звання, присудження наукового ступеня; – дві фотокартки розміром 4 x 6 сантиметрів; – копія документа, який засвідчує особу; – декларація про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік за формою, передбаченою Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»; – копія військового квитка (для військовослужбовців або військовозобов’язаних); – копія трудової книжки;

Дизайн та верстка

Сергій ЗадворнИЙ Поліграфічний комбінат ТОВ «Типографія “Від “А” до “Я”» м. Київ, вул. Колекторна, 38/40 Тел.: (044) 563–18–04, 562–28–51

Розповсюдження і реклама

Тел.: +38 (044) 498–23–64; +38 (098) 335–99–94 Редакція не публікує колективні листи та звернення Публікуючи проблемні матеріали, редакція, окрім спеціально обумовлених випадків, подає лише авторський погляд. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів «Культури і життя» – тільки з письмового дозволу редакції. © «Культура і життя», 2015

– копія свідоцтва про загальнообов’язкове державне соціальне страхування; – копії документів про пільги (у разі наявності). Може подаватися також додаткова інформація стосовно професійного рівня і репутації (характеристики, рекомендації, наукові публікації тощо). Документи для участі в конкурсі приймаються протягом 30 календарних днів від дня опублікування оголошення. Додаткова інформація щодо основних функціональних обов’язків, розміру та умов оплати праці надається Державним агентством України з питань кіно за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 10, кім. 415; 408. Тел. для довідок: (044) 28003-19; 280-12-11. Конкурсна комісія

Міністерство культу ри України глибоко сумує у зв’язку з тяжкою втратою – смертю директора Кам’янцяПодільського коледжу куль тури і мистецтв, відмінника освіти України, заслуженого працівника культури України

Нелюбова Руслана Миколайовича

і висловлює щирі співчуття рідним і близьким покійного та колективу коледжу.

ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ ТРИВАЄ Передплатна ціна на 2015 р.: півріччя – 89,19 грн; 3 місяців – 45,42 грн У передплатній ціні враховано вартість доставки до вашої поштової скриньки і вартість оформлення абонемента. Передплатний індекс 60969 ВИДАНО за сприяння Фундації Петра Тронька і Видавничого дому «Пам’ятки України»

Наклад 5 000

Ціна договірна