всесві(ти). денис андрущенко by Denys Andrushchenko

андрущенко всесві(ти)

> зоопарк поез <

design by victor tondee блекхоул 1

автор: денис андрущенко фото-арт: victor tondee www.victortondee.com

редактор: оксана расулова

> це зоопарк поез <

збірка “всесві(ти)” частина перша, темна

2017  3

наса знайшло воду на сонці діду а чому ви були такими… довбойобами? ее… не всі але життя було цікаве ми знайшли воду на марсі доки в африці гинули люди від спраги країна надсилала за кордон гуманітарну допомогу а власним жителям дозволяла в бідності дохнути ми навчилися змінювати гени а власні вчинки залишили без змін діду а хіба історія вас не навчила? ее… не всіх спершу відміна рабства потім права жінкам далі ні расизму врешті так

одностатевим відносинам… діду а в тебе був бойфренд? ее… було діло але то вже іншим разом хе-хе діду а він теж був активістом? еге ж то він завалив кілька корпорацій та запізно. дві острівні країни пішли на дно… зміна клімату знаєш діду а ти вмів грати на справжньому фортепіано? ех… колись я мав додаток

у своїй цифровій лінзі… «сеанс закінченою оплатіть підписку за наступний місяць щоб продовжити розмову з віртуальним онуком». da за 50 років до того lusitania

**** сік усесвіту поміж пружними копицями ніжності смаку апельсина п’ю тебе, п’янянко маленькі антени стають дибки на планеті ла я приймаю хвилі таки́ що ти відправляєш понад зеленим бором моїх очей у розвідку ми люди колись жили на венері коли та ще не спеклась на сонці я вже проникав у надра твого світу торкався найтонших струн і змушував твоє серденько вистукувати ритм майбутнього  а гіпоталамус — фантазувати гіпопотамів гіппі та всілякі інші

найпримарніші окраси   щоб мені тобі нам творцям жилося добре у новій домівці і хаотичний порядок та безперервне освітлення царювали на вулиці Андромеди та алеї Молочного шляху. da 23.11.2014 lemberg

васко да ґама інколи корисно кольорову гаму виливати в будні і наче да ґама стрибати в океан подорожей і небраску бурити відважно коли надії — пустеля. найбільші монстри брунькують в голові лови солоний вітер смакуй найліпші вина вина каліки не його прихисти надай можливість це ти на нитці паралельного ледь відчутного показаного колись уві сні йойо.

чайка вчить дитину, дитина робить людину з нас знаходити планети води набивати трюми сердець скарбами поливати квіти ідей вони я ти по-своєму прометей корисно пам’ятати це інколи. da 9 aug 2015 lusitania

вчителька що танцює серед хвиль портвейну вчителька танців була вона є і буде візьме синю стрічку я вплету жовту у сонному сплетінні наших рук повітряний змій нескінченного дитинства я поверну їй віру у сім’ю а вона навчить мене самотності енергія танцю її притягує магнетично і з космічною швидкістю огинає екватор тіла пульсує в титанових волокнах м’язів очах що виверґаються магматично і я сиджу зачарований

навпроти цього полум’я плавлюся пластмаса зліпи з мене своє доповнення дозволив я  сила танцю її морськими хвилями вибиває зайве з голови печінки й серця лишається лише солоний наліт для цього завжди є текіла грація танцю її грає на міріадах клітин клавішах тіла тремчу розсипаюся райськими птахами розлітаюся серед білого поля на її шкірі торкаюся…

припадаю до лебединої шиї…  волосся тисячами колосків стає дибки і випромінює сонце перед останнім танцем збирай рюкзак у сімдесяту країну рятувати цей світ ти впертістю я усмішками roll a cigarete я пробачу за життя чотири рази будеш слабкою а я буду поруч щоб приголубити як завжди щоб пригубити як портувайн. da серпень 2015 на бороді в адамастора

мастурбація на горі випустив «ґрадом» із с́ім’я у неї, у живу, у покірну, через те «мирне веління», що й російці захищали манірно нас і мене́ відправив тисячі діток у землю сиру́ і без си́ ру — стояти за хлібний злиток і гинути під час перемиру нічого, мине́ зробив то спонтанно, халатно емоції взяли знов гору чи може хотів, щоби нато помітило сум мого мору допивається «шардоне́ » від безґлуздості не хочеться жити а філософи кажуть: треба! у печері всесвіту — сталактити ми будем вважатися небом. а поки… тс-с-с-с! спокій. убивці витирають руки об сльози трави.

єгипетські циліндри я завжди був проти побухати. це зовсім інше. цілий ніл пива все ллється по печері сьогодення, змиваючи рутинні клітини мозку, усю цю піну буденності, залишаючи один на один зі справжнім: грає «реал», грає красиво, терпить фіаско теж гарно, а ще ти програв гроші, поставлені на перемогу, і завтра буде засуха. проте ніл завжди поповнює свої води. і ось уже третя ночі, америкоси кажуть «ранку», а ти взагалі не лягаєш. «реал» переможе, ти вже п’ятий раз граєш матч у ﬁfa.

і не важливо, що тобі вже двадцять дев’ять, уже все одно, що треба вставати о пів на шосту, їхати в школу і вчити тих придурків історії сша. неважливо, що ти вже бувалий чемпіон штату по тенісу, тренер, але не напрягаєшся вчити цих бездар грати. Усе це не ва жли во! так само, як і диплом престижного коледжу — одна зі сходинок, що ведуть у підвал. я слухаю старі пісні, дивлюсь малобюджетні фільми і цікавлюсь, про що мріяв Сартр у дитинстві. і доки уявляю, як би

виглядав світ, якби гітлер став художником, ідея б’є у дзвін голови: пора зібрати в учнів плату за шкільний клуб. ніл наповниться знову. скоро п’ята. da 27 jan 2012 inwood, wv

вінок із тернового сузір’я пронизує вкраїнське небо дванадцять апостолів готують вариво, шенгенне марево, просять до столу. нових хочуть про́ сторів, частують борщем синім, голодна бо ще нині, потім — додолу. чекай, вже просто рів, бо ж брат східний з’горівся (слов’янщина — нагорі вся), кличе додому. позбався апо́ астрів, єдину тримай ноту, від союзів цноту, гордість відому. дванадцять лишається місяців. da. 20.12.2013 klaipėda, lietuva

**** завжди хотів бути вченим. моєю першою книгою була енциклопедія, а вже у третьому класі я знав усі країни світу та їх столиці.  але у четвертому прийшло креативне письмо (ми ще про зайців писали, так-так) і сказало іншим предметам: пішли нах!

не розчаровуйся у несправджених планах. чи невиконаних обіцянках. чи молитвах. усі лотерейні білети виграшні. просто джекпот чекає в іншому всесвіті. нещодавно зрозумів, яка класна штука це йо-йа-йе життя — воно, мабуть, єдине, хто не пробазариться, не здасть, як остання підла тварюка. тільки воно зберігає

інтригу навіть після смерті його автора. а потім дарує сюрприз. в іншому житті я будую місто майбутнього, вимальовую усі ті мости, хмарочоси і нові біотуалети на висоті дев’ятсот метрів, і вже так напекло, що коньяк не пече, і я промовляю: краще б писав ті срані верлібри. da 8 січня 2012

фак іт Усі наші життя — це кабельні канали. Величезне розміїття, проте не більше, ніж є. «У Всесвіті існує все, що поміщається у нашій фантазії», — торочив Діскавері Ченел. «Фак, — подумав Чорний і перемкнув канал. — Виходить, ми можемо зробити не більше, ніж нам дано? Значить, доля таки існує? І не важливо, ніби я маю право вибору: підірватися з дивану й сходити за бутерами чи залишитися втикати. Все одно мій характер достатньо сформований, що я навіть не підірвуся... Фак». Плазмова дошка барвисто показувала мульт. Порівняно старий, американський, дурнувато смішний. Але це був солодкий спогад дитинства і Чорний із радістю пережив його. Щиро, не помічаючи плину часу. По урочистім показі реклами глядач на кілька роликів задумався, ніби це і є наша мета — та, що вище середньої. «Серед сотень тупих каналів є улюблені, які не хочеться перемикати. Серед мільярдів Усесвітівдолей існують найщасливіші. Прекрасний час, коли проживаєш саме той світ... Але як взнати, що я зараз у цьому — не в іншому?» — Фак! Повна лажа, — Чорний роздратовано грюкнув дверима і пішов на тренування.

**** все що тобі потрібно прокинутися від сонячних дотиків ніжних рук коханої чи коханки і гарний ранковий секс. все що тобі потрібно це запах меленої кави із кип’ячої турки в кухні байдуже що в тісній зі старою плиткою кухні своїй домашній чистій! і з хазяйкою на колінах. все що тобі потрібно все що тобі потрібно зайти зробити ставку і відключити мозок бо ірраціональні створіння ці люди дива і п’ять м’ячів за дев’ять хвилин таки трапляються все що тобі потрібно подивитися на свою роботу

з іншого ракурсу що ти особисто можеш зробити краще чому навчитися а врешті-решт зрозуміти що вечір все одно буде іншим все що тобі потрібно все що тобі потрібно це келих прохолодного пива з друзями прем’єр-ліга твоя ставка горить як сосновий бір улітку а ти спокійний дивишся на ґранатовий захід сонця як тоді у ґранаді за ґратами ґра… іспанка зі стиглими черешнями-губами блискучими великими очима приносила тобі обіди надії пестила гітару

і бадьорила ліпше за ранковий секс. все що тобі потрібно все що тобі потрібно написати… ірраціональні створіння. da на заході жовтня lusitania

**** коли біґборди брудом плювали політики і війни вали накочували вибухали все західніше ми зітхали й байдуже марили спокоєм. ішов лемберґом пішки-ровером-конями шоколадним-пивним-москаленена́ висним і шо: знаходив гармонію у твоїй лиш шо́ вковій усмішці. европа підставила евро збанкрутило зебри втекли з зоопарку деен-еру. а я втішаюся співом пташок і колосистими хвилями твого пшеничного волосся колосся радості на задвірку наших дозволеностей. da. 11 жовтня 2014 лемберґ

пиво і шаурма / не здаватись! в європі та в америці різне бачення футболу. «якого хєра ви граєте у футбол руками?!» — питаємо ми. «якого хєра ви кладете майонез у картоплю?» — відповідають вони. та є в нас дещо спільне, що змушує пожертвувати курячими крильцями на ланч чи літром добрячого квасу влітку. і, схрестивши пальці, ми із самого ранку йдемо у «спортлігу». немає формули удачі. ти просто віриш, що, можливо, саме сьогодні перша ракетка світу підверне щиколотку, а кращий клуб європи гратиме третім складом. спершу ти маєш стратегію, та ввійшовши раз — по вуха в адреналіні (мав на увазі в лайні).

і ось тремтячими руками тримаєш чек, пропалюєш поглядом кожну ставку і думаєш... а чого ти не думав раніше?! бо якогось хєра збірна Сан-Марино виграла матч! ні бабок, ні квасу! завтра відіграюсь. da jan-mar, 2012 inwood, wv

Слабо(?) Умій бути щедрим Умій бути вдячним Умій цінити момент Умій покинути вечірку, коли та у розпалі Умій знайти цікаве у смітті слів Умій розуміти, що класика не ідеал Умій робити щасливими оточуючих Умій не заздрити щастю інших Умій радіти наодинці Умій промовчати, коли не маєш що сказати Умій сказати «так» Умій бути терплячим Умій уникати лайно з самого початку Умій відмовитися від хорошої пропозиції Умій іти на побачення, як на звичайну зустріч Умій пити і не напиватися Умій бути п’яним від життя Умій покинути нудну лекцію Умій здобувати знання замість сну Умій робити речі цікавішими Умій знаходити простіший шлях Умій втриматися від фрази «кращий момент життя» Умій схопити шанс за останнє перо крила і навіть У мій день смерті посміхайся. Умій. 4 feb 2012 inwood, wv

**** чутки, немов піраньї, за вихідні об’їли здоровий ґлузд до кісток. якщо раніше було щось окрім них. якийсь розумник збирався принести пістолета в школу. в понеділок не було черги на парковці. 500 відчайдухів швиденько розбігаються по класах на перший чи останній урок. відсоток психопатів або «я» у стані депресії в америці змушує серйозно поставитися до скорої можливості навчитися літати й нарешті відлетіти у світлі краї. дехто бурмоче молитву. всі інші моляться подумки і думають, що вони встигли зробити у цьому завжди не довгому житті.

мені чомусь смішно. коли уявив, як шматочок сталі розтягує м’язи серця зі швидкістю вісімсот метрів на секунду і теплий кровопад фарбує підлогу у колір злості на обличчі прибиральника, а я, неначе у заповільненні, падаю і посміхаюся. мій геніальний життєвий план обірвався на стадії планування. це як зруйнувати фундамент майбутнього хмарочоса. але то не страшно. навколо будувались інші пригоди — буде що розказати у вирії. от тільки батьків жаль, і друзів, і всіх тих подруг, і вчителів, і, навіть, недругів. вони-то не знають, що я зустріну їх в іншому світі. da 3 feb 2012 inwood, wv

йуропіан факін йуніон нам треба вступати казали вони ми зможемо пересуватись безвізово і трахатись з італійками португалками а по дорозі назад ще у словенію заїхати зможемо. лютий схід не пускає адже це нижче всяких моралей адже при саюзє сексу не було. а тут без податку на мито ще й кредити дають ліберали набирають популярності свободу! свободу! відкритим відносинам. і не дивно бо все більше країн-членів але серед них і жінки вже ґендерна рівність.

і що не кажіть а трахатись хочеться і доки праві (ті що дійсно справа) кричать пєтухі! ніхто їх із курятника не чує бо гул бо стогін скрипить-хитається ліжко в йевро-хостелі не залишаючи вибору іншим мандрівникам і ті починають мандрувати також улоговинами. інколи німеччина така ну скільки можна їбати мізки хоч би подарунок який греція хмуриться а в кінці подачку букет кредиторам віддає дороге ж бо задоволення зате більше бухла імпортного. da

липень 2015 lusitania

Етюд. Політ Позіхнув так, що утворив Мамонтову печеру в мініатюрі, аж очі закотилися, щелепи заболіли! Та як інакше? Урок фізики. Відкрив підручник. Читаю: «…молекули складаються з атомів». Це вже знаю. Ще знаю, що це не найменша одиниця матерії, яку щоразу протираю на дерев’яній і вдихаю невидиму, мирно засинаючи. Далеко не найменша… Навколо з надзвичайною швидкістю витають електрони, а всередині знаходиться таємниче ядро. І навіть ці частинки складаються з енергії. Що є сама енергія, мабуть, учені дізнаються пізніше. А зараз, у цей найнудніший момент дня, мрійливо дивлюся крізь дошку. Бачу ніби скляну кульку атома, що переливається мільйонами кольорів, а може то арахіс у шоколаді? Потім думаю: скільки ж десятків мільйонів таких «цукерок» знаходиться в одній крапці чорнил у кінці речення?.. Знову відвожу свій погляд убік, на вулицю, і вже спостерігаю, як мій дух чи то тінь, чи то думка злітає над білою школою, яка з роками втрачає не лише білизну стін, а і випускників, які наповнювали життям її коридори. Куди ті підуть і навіщо? Тим часом легко, з якимсь дивним лоскотом підіймаюсь усе вище над містом, поділеним на квадратні щільники, в яких рояться тисячі створінь: одні близькі, інші далекі від розгадки — проте ніхто не знає відповіді…

А я вже глибоко пірнув у лазурну блакить, блакитнішу від фільтрів Інстаграма, і споглядаю згори шмат землі — усю країну, що претендує на цю територію на вічність. Ха-ха. Прискорення. Ніби величезний магніт розміром із Сонце, притягує мене Сила. Втрачаю з поля зору контури Європи, а сяйво Землі вже не таке могутнє. Тепер планета схожа на сувенірну кульку, що її потрусиш і випаде сніг. Та й того не бачу. Вона вже далеко, наче тьмяна крапка. Зі сторони можу роздивитися всю Сонячну систему, що губиться серед зоряного полотна. Та це не межа. Поринаю у небуття швидше думки. Ось переді мною відкриваються яскраво-кольорові, мережеві, спіральні вихори, що так заворожують… Поринаю у транс, не в змозі відвести очей від міріад перлин, які висипаються зсередини, сяючи малиновим нектаром або сливовим відблиском, або віддзеркаленням краплинки роси на вранішньому лотосі, або золотою корицею, або… Молочний шлях. Далі ще яскравіші, непідвладні розумінню та фантазії скупчення галактик.Розглядаю, як ці скупчення складаються в неймовірні узори, що не піддаються логіці, лише серцю. Тепер пітьма охопила все. Чи це світло не сягає мене?.. На межі Всесвіту. Наче останній сторінці Ґуґлпошуку. Політ чи падіння? Колись (часу вже нема) я побачив здалеку чорну кульку Всесвіту, що потім приєднається до ще

кількох таких кульок. Разом це драже утворить молекулу чорнила, що ним писатиме якесь розумне створіння… Воно дивитиметься на Всесвіт і позіхатиме, міркуючи, скільки таких іще... березень-квітень 2010 черайкаси

lietuva в кишені останні сім дев’яносто на медове пиво і до від’їзду в Литву. жіночка у трамваї у зеленій в’язаній кофтинці хоче мільйон а я б став водієм цього трамваю щоб у будні дарувати червоні тюльпани кожній третій пасажирці.   мільйонери теж чекають на щиру усмішку.

стара черепаха босоніж, панциром цього світу ступаю розважливо, історію наживо відчуваю в черепасі моєї планети. вона бачила все і мовчить; ми лиш вмираєм — саранча, що мчить гаєм, а думаєм, що боги́ . знаю, що у черепі моєї істоти не все так гладко, як мали га́ дку, та гея простить; ми просто воші, що доповнюють її світ. тільки зрідка приносим любоу… наповнюймо ж океан. da 16.09.2014 тухля/передгір’я

**** пляшечки одна за другою дзень-дзень  няшечки одна за іншою цип-цип це життя не має чіткої міри наповнення живеш — то й гойра! металеві барабани у вухах твоїх бам-бам! музкотик вже пульсує жилами лоскоче голову й животик нижче, нижче! чиясь логіка вже перестає діяти в цьому світі танцюристи злітають у повітря викаблучують перевертаси зливаються ув пазли вузли па вони кажуть не втрачай часу  а я вже сім життів устиг прожити і ти можеш котан 2014, лемберґ

Скриня Пошти вчора не було. Прийшов за малою. Галасливих шестирічних танцюристів уже випустили. Свобода! Чи навпаки? — О, нєт! Тільки не Богдан! — Привіт, карапуз. Чекаю в коридорі. Шкільний вестибюль обляпаний, наче двір у теплий лютневий день, темрявою. Ніби вкинули мене до поштової скрині. Наче я марка, яка ніяк не знайде довгоочікуваного конверта. Лише склеює безпорадно пил. Чи не його? Не видно. Сестра пробігла повз лавку до виходу. Я витяг із вух музичні щупальці, відірвався від ліні і кволо пішов слідом. — Ба-а! — спробувала злякати мала. Я вже давно нажаханий. Власною блідою апатією. Хоча «фейс» інколи все-таки змінює колір. Так, він оживляється червоним відтінком, коли ця клята поштова скриня знову виявляється порожньою! — А в мене зуб шатається. — Давай вирву. — Ти шо, Богдан! Прийде папа і вирве. — А я тут, швиденько, — усміхнувся. Мала і собі скорчила гримасу, ніби розгнівалася (а у зимовій рожевій шапці це виглядало грізно), і ми вийшли з ліфту. Коли порожнеча залахмічується непотребом, у скрині й досі порожньо. Реклама, листівки про міжгалактичні знижки, які існують, мабуть, тільки через

те, що й вони мають право на існування. Мотлох, який украй потрібно вибивати з металевої поштової скриньки двома ударами кулаком, або одним з ноги. — Я положу свій зуб під подушку, а утром там будуть дєньги. — Ага… Кактуси порожнечі колють свідомість. Відлупцювати б мене, як ту скриню! Для профілактики. Все! Край! Перестаю заглядати в бісовий ящик. Нецікаво! Ще й як… Не буду! А що там?.. Схожий на зажований у принтері, конверт не встиг переваритися у шлунку скрині. Проте мої очі роз’їдали його від бажання розкрити… …вже не було. Невеликий збірничок, ніби дешевий чізбургер, і двадцятка — ось плата за мою геніальну працю! Скриня! Будь ти порожня! Амбіції, неначе джунглі, оповивають іскру таланта й гасять багаття праці, яке її вигладжує полум’яними язиками вдосконалень. Краще б дешевий чізбургер. Аніж дешевий збірничок. Я поклав гроші під подушку сестри. Став феєю, та поки не доброю. Скриня єхидно посміхнулася.

про ґендер у цій країні, що залягла в очікуванні царюють демокатія, чіки і ваня дорн. усі рівні й на місці своєму дружно складають іронічну поему. ми любим бабусь і шаурму, та не хочем скидаць на пенсійну казну. міцні, як радянська сталь, бабусі підтримують тренд і у тому ж дусі з оскалом готують молодіжну політику, вирішують, що цікаво юрбі цьогорічній. квочки квохтали “ікволіті, кволіті!” ти ба, несправедливість й нерівність, ізволітє, не дають жінці стать слюсарем вправним, мужчині — в дитсадку працювати право. та слушні міністри катавасію ґендерну виправлять скоро, у строк, за тендером, ось тільки зіб’ємо зі штатів ґранти на проведення тренінгів “як ліпити манти”. da jan 25 — feb 25, 2017 san francisco, nayarit — san cristobal, chiapas (mexico)

їблувати й ібашити їблувати й ібашити їблувати й ібашити ти на своєму місці ти колесо потяга що впритул до рейки ти шматок бруківки якого так бракувало ти потік що вилизує свій шлях назустріч морю ти картонний лоток що чекає на свій десяток яєць. їблувати й ібашити їблувати й ібашити шефе, замало завдань треба ше мила, менструація твоїх скиглень мене не затопила давай ще заливай свій американо у двигун внутрішнього переживання дед-лайни, гнилі лайми,

мертві лами й далай-лама мотивують, пушать тебе. їблувати й ібашити їблувати й ібашити будуть здмухувати кульбаби твоїх мрій дії термітник топтатимуть фокусуйся на ніші своєї кімнати ти — рій бозонів що збирає мед ачи риється в лайні ти пучок світла з туманності оріона ти пучок укропу з базару. їблувати й ібашити їблувати й ібашити знову рахуватиму півнів кіккі-ріккі зливатися з травою в росі розходитися по озеру хвилею басу входити в тебе жало оси в макову чашечку ми — проекція

давай разом їблувати й ібашити. da 2016-2017 ukr-mex

мексиканська затока нафтові вишки іграшкові платформи подразнюють горизонт затоки. ми в’язні маленькі піонерських загонів прапорів червоних потоки. мазут з молоком кисель-капітал солодшим роблять тебе па’токи. випивай і спати блукати ні’чого завжди чиїсь стоятимуть па’годи. da feb 2017 mex (tabasco — chiapas)

**** усьо буде добре! хіба ти забув, що українці — найвитриваліша нація? влітку чи взимку всі проблеми тануть при сорока градусах. навіть на свята твої знання працюють на тебе і в класному журналі під копицею квітів та кілограмом шоколаду по-шампанськи піниться нова оцінка. дедлайни, бюджет, звіти та інша капіталістична фігня петриківським розписом вражає всіх в останній день. усьо буде добре! а нам нічого переживати. просто слід подумати, що нам, українцям, треба. чи дійсно ми хочемо приймати олімпіаду? чи треба нам найвищий ввп у світі? бо наче ж усім по цимбалах… аби хліб був удома. аби футбол не дивитись без пива. аби кацапи перестали розводити нас на газ. от тоді дійсно усьо буде добре.

**** я люблю тебе справжню треба лиш відкинути все зайве цей нелєпий макіяж твої канати відносин люба я бачився вчора з колишньою ми цілувалися і все таке о! люблю твої справжні емоції дай-но обійму дякую Час: перед ляпасом

андрущенко всесві(ти)

пульсар 55

автор: денис андрущенко фото-арт: victor tondee www.victortondee.com

редактор: оксана расулова

> це сад поез <

збірка “всесві(ти)” частина друга, лайтова 2017  57

**** любити тебе, як єдину в полі квітку вставати з твоїм сходом, сонце, і повертатися тобі услід, немов сонях. я — сотні чорних насінин. мене так мало і так багато — лузай ці загадки — вони твої. вдихати тебе, як останній ковток повітря щоразу так хочеться тебе любити таки da

ластівка струнка ластівка небесна струна заколихує мрії світу невагома комета потужна цунамі непомітно, вірменською street’ом вільне падіння, а потім угору сколихує цілі озера очей можливо, ніколи не стрінеш   твоя стежка вже пройдена очищена крилами під Усесвіту твого стріхою. da липень 2014 місто котанів

дрім он літел дрімер солодкі й липкі химери вибираються з камери схову твого черепного коробка дістаю звідти сірники надії і спалюю на совєтскій плиті новітньої україни  залежної від незалежності маленькі чоловічки які спалюють останній ковпачок на двох одній двадцять два одному двадцять два помножене на два помножене на два мінімум стільки життів у другої у другого

щоб заробити говерлу злотих або вийти заміж за іншого або вигадати [антракт] всесвіт любий він такий мультискладений короткі перфоманси всемиттєвого забігу як і ця поеза. da 4 жовтня 2014 лемберґ

**** зрілий океан те’пло облизує твоє тендітно-біле як лагуновий пісок ніжне тіло блакитними язиками хвиль і накатами гарячі течії вливаються в приховані печери піняться вигинають камінчики твого хребта планктонове світіння платоновий відтінок летючі риби в твоїй голові морські йожі в районі шлунку жадані коралові дамби вибуха’ють і ви’бухають бухту рому пірати сумніву

повернуться до важливого: вистукувати дикарські ритми барабану твого серця каву’дити* твоє волосся і чути стогін вітру зберу ґу’фру** молока кокосового і вип’ю твоє здоров’я. da deciembre 2016 san francisco, mex *каву’дити, каву’джу (порт. кафуне’й) — пестити пальцями руки волосся коханої людини. **ґуфра (араб. ґуфра) — міра речовини, яка поміщається у долоні човником.

**** всесвіття — зелене пожовкле опале ці листочки незліченних ко́ смів суцвіття — без кольору біле чи знали а дерево впирається у ґрунт світомості. усе це лиш тіні й штрихи ідеалу чаша озера ллється через край ми луна ми хвиля великого вибуху посеред сітківки мухи метелик існує у відображенні її очей але змах крила вже відчинив двері через які я знов провалився у новий сон. звуки такі смачні. резонанс розгойдує думки подумки da. 03.02.2014 klaipėda

кокосова скриня  тебе викраду за край світу, за брову у бога. заберу лани широкі, чорноземи, гори, спокій настане врешті. заховаю від сусідських, ненаситних аж по-братськи арештів. вештатимусь галапагоськими  чи то пак мадагаскарськими пляжами, а ти мешкатимеш у кокосі, міцному та живильному, у моїй руці.  зрештою, у чи поза  союзів-альянсів-дерибанів, всі рвали тебе на шматочки, ніби сало: дивувались, як то їсти, але завжди смажили й ковтали.

у тебе буде все, про що ти мріяла, україно.  нарешті убережу тебе й ти будеш подалі, у тисячі разів, ніж недосяжна. уранці й увечері — матимеш сонце та тінь, а посеред прісної лазурі неосяжної криниці сидітиме в «чайці» дід Боб, той що марить про бафало козакс і з десятком просмалених оселедців виловлює запашні паляниці та, безтурботно прикурюючи люлькою, запевняє лишатися й надалі такими щасливими. da осінь 2014 лемберґ

вибуха́ й! краплі дощу маленькі всесвіти падали на терасу і вибухали — кінець реальності наставав там — і тільки наш світ жив і давав життя з кожним подихом з кожним дотиком. ми слухали музику природи від шуму якої усі кривились ми мокли від теплої радості коли інші через неї хворіли  ми були одна крапля всесвіту що падав на терасу і вибухав  da 24 may 2013 черайкаси

брати райт вона вчила мене літати пташка із паперового літачка білосніжного і сніжно білого літа тонких ниток-жилок-волокон ніжності я боров гравітацію по сімнадцять разів ставав на її пружні крила і вистрибував із вікна знову і знов серце-пташка у клітці вона все билась об ґрати людської логіки комп’ютерні гіки та сучасні ліки тяжіли крила немов у боїнга сімсот сорок сім чорнила всмоктували картонне небо ні би ніби ми злітали, тали, танули, тонули робили один з одного орігамі  її мамі я б не сподобався а її саму не впізнає не — бо ми вже помирали по сімнадцять разів бог розповів про це на сторінці у соцмережі і на милому такому паперовому своєму пташиному крилі.

(you)niverse here comes inf(you)sion i got a complete conf(you)sion: a b(you)ĹĄful m(you)se stood on my porch is she a t(you)rist in my soul or modern c(you)re for its hole? p(you)re ill(you)sionâ&#x20AC;&#x2122;s lit a torch please m(you)te the m(you)sic in my head this c(you)te am(you)sment makes me dead without a t(you)lip in my arms i kn(you) a litle, that was enough i felt a lot and the ocean laughed one (you)niverse collapsed. next f(you)ture comes. da 05 may 2013 che

бозон хіґса квітень плакав снігом. ми з тобою на айсбергах людства. полюси усмішки сонячним ятаганом розтинають слизькі водорості сірих облич мого шефа твого репетитора. ми разом тонемо парниковий ефект почуттів і догми. вимкни чайник збережи електроенергію комп’ютерним задротам поверхом вище. у нас сьогодні вино й обійми під теплим покривалом зоряного неба. не плач мій квітню…

**** плавав до них уві сні заглядав у дзеркало мрій розчісував брунатне колосся рахував в іменах голосні торкався теплого подиху і читав коливання вій що минуло — то просто далеко здригався від кожного колиху ненадовго тут ляжу, можна? для вас — то всього одна мить цілую посмішку кожну. da 22 october 2013 klaipėda, lietuva

**** ніч абсорбує світло денне. загасити сонце, щоб побачити більше. лабіринти ілюзій врізаються в мене, у мене вливається ніцше. ми вже не келихи й випито вина наші, як душі викурив бог. скаржимось долі — винна! розливаємо пиво на трьох. будинки розсипаються в кубики і злітають, мов кульки, порізані повітрям. і серця нашого джгутики качають емоції в корі земній. ми будемо жити вічно, ми будемо пити всюди, хоч те й віскі цинічне. всевидячі ми баракуди. мала, заспокойся, мальдіви — це лиш присмак кокосу в уяві. я не бачив кращої діви, але радий твоїй появі. вежа ейфеля стирчить з океану, ти колись до парижа хотіла. він поруч, інколи слуха ріану, зазвичай тікає від тіла,

від власного поліса з жилами, що, неначе гілки метро, переносять токсини, й вила ми у свідомість встромляємо. на столі лежить записник, та ніякого стола не існує. і раптом ти сам просто зник. ми — це сон, і пручаєшся всує. da 19.07.2013 черайкаси

**** амстердам повстречал необычный корабль: легкий ход, зеленые паруса, вдыхающие душу моря сверх бортов. он был удивительно прост, словно серый мотылек в ночи, и будто парил на пьяных волнах между всех стильных и роскошных яхт. он полюбил амстердам с первого рассвета: его шоколадные пейзажи, кучерявые луга, непринужденную, веселую атмосферу, нежные и мечтательные улыбки. но корабль не мог остаться надолго. и амстердам это знал.

корабль отправится в плаванье, ибо был создан продолжать движение. он будет заходить в другие гавани, иногда задерживаясь в том или ином порту. и амстердам понимал. кораблю будет не хватать его бешеного ритма и тюльпанов. он будет писать тысячи маршрутов, он откроет неведомые земли, он просто будет свободно купаться в своем океане реальности. но однажды он вернется опять. ненадолго. и трюмы его будут полны тепла. и амстердам ждал. никогда не спящий, вечно молодой. da

Космічний оркестр — Це геніально, — не голосно, проте на весь клас промовив Ромка. — Твою ма’, це геніально! — викрикнув удруге, схопившись із місця. — Терненко, ти де знаходишся? — здивуваласьперекосилася викладач математики. — Я? Ми всі отут! — із шаленим азартом почав бити долонею по голові. — Ха-ха! Геніально! — і стрибнув на іншу парту, нахабно роздавивши чужий пенал. Далі зістрибнув, ніби переляканий кіт, і вибіг геть, грюкнувши дверима. І все сміявся, кричав, бісився… — Ні, отут тільки в нього, — покрутив хтось біля виска. Ромка раптом зупинився перед новою урною, запустив руку в кишеню, звідки дістав художній доробок чортиків за 34 хвилини алгебри, і викинув у смітник, як подобає культурному створінню. А потім схопив урну й жбурнув у велике вікно. Скло ображено припало до підлоги, скалки хором плакали від страху. — Ей, стій! — крикнув охоронець. — Так просто!.. — не помічав його хлопець, усе ще літаючи в невідомих фантазіях, і легко випурхнув у нові двері. Уже як дикий кіт. Ромка ніколи ще не відчував такого драйву! Він… ну навіть коли вперше з’їхав із гірки, навіть коли обмазав вожатого кремом для взуття, навіть коли скинув злу тітку з екскурсійного катера. Він відчував

себе вільним! О ні, не тому, що міг робити все, що захоче в цьому світі. Він міг творити цей світ! Ромка розігнався щосили і пірнув у гору сніжних покривал. І йому, одягненому лише в шкільну форму, не було холодно зовсім! Хлопець горів! Сніг стікав теплими струмками по хазяєві див. Він одним рухом розірвав усі ґудзики й скинув ́ ок і кидав у набридлий піджак, а потім наліпив сніж маршрутки та авто, що проїжджали повз школу. Далі Ромка уявив на мить, який смачний солодкий сніг — точніше, сніжні пластівці — й набирав їх у рота. Гало усмішки… Потім хлопець збив дощечку «Поповнення рахунку», стрибнув на неї, мов на сноуборд, і понісся на головну площу міста. Навколо сяяли золотим убранням церкви і проникливо били дзвони. Ромка спинився і почав обертатися на місці. Він без зупинки сміявся. Безумовно, був щасливий. А ще викрикував: «Як же це смішно! І просто! Просто геніально!» І ось біля нього почали збиратися люди. А він усе заливався, давився, фонтанував сміхом… Трохи згодом вихопив із землі ґнота, який витягував хвилин шість. Із нікуди з’явився ящик хлопавок. І одна за іншою стріляли по людям. А ті не встигали злякатися, як вибухали і розсипалися на кольоровий арахіс у шоколаді. Падаючи, той цокотів, наче літній дощ. А Ромка сміявся і плакав веселками: «Хаха! Ми лише фантазія у його голові! Ідея-Всесвіт, яка розвивається у нього всередині! Ахаха!»

І тут яйцеподібна Земля розкололася і розпливлася в яєчню зацікавлених облич, які підсмажувалися на сковорідці космосу. черайкаси

[індіана джонс] ми любилися я скоро перевірю наскільки справжній той храм наша любов чи справді ти та реліквія за яку себе видавала лінії життя мапа людей пригоди манять ще з учора не говоритиму з твоїм начальником в універ не зайду пояснити я накину ласо на твою талію в італію спершу чи лаос замість смартфона фляга сангрії замість плану відкриття та азарт сходження на гору розходження колій стрибки з водоспаду а може і в небо щоб тільки знаходити загублений скарб знову і знову тебе.

навколо світу крути земну кульку грайся! моя африка твій індостан і стан прекрасні а все ж це лиш спогади древніх на стінах печер ґалерея про те як ми любилися. da липень 2015 lusitania

â&#x20AC;©

хвилі (читати повільно, мінусова швидкість світла) хвилі сонячні радіо милі радіоактивні на хвилю не спиняються в часопросторі змили спогади на піску. хвилі свіжі холодні сиві штурмували планету далеку душі злизали карієс реалій гнилі. хвилі темпу шаленого били тріщина в корі горіхомозку гріхи

лишаються за мною я стаю тобою все у нашій сонячній силі. da 05 грудня 2015 kyїv

**** вона хотіла жити в іспанії а я — в її серці бокал зеленого вина виливався через вінця сподівань і доки вони складали плани на гарячий тур узимку пташки терпіння відлетіли у теплі краї. вона була для нього лише найбільшим щастям а він — марною надією ікони на стіні плакали сторіччями досвіду але терпке почуття не вагалося й завжди вдягало маску дурнуватості. і коли він перестав напинати вітрила хмар каравела зі скарбами відбула у море відкрите нікому. а залізний птах без пригод приземлився на долоні сервантеса і виплюнув її йому

комусь нікому. хакери з’їдять усі дроти пірати вип’ють усю воду а я відкопаю кристалики розбитого келиху і подивлюсь на неї крізь спогади в обличчі зашарілої тропічної туземки що ми звемо сонце. da липень 2015 lusitania

**** моя дівчинко, є зараз і тут. ти ще встигнеш здобути освіту, влаштувати кар’єру, мандрувати по світу і загнати себе у глухий кут. буде можливість перездати екзамен, бізнес-план написати, прибрати в кімнаті, сорочки його попрати картаті, і відчути опору надійних ра́ мен. моя дівчинко, я зараз і тут. і мало важливо, чи ми в сінгапурі, чи в шенген на радянській в’їжджаємо фурі — наша мить завжди вільна від пут. не писатиму я з курортів листівок. фсб не знайде в соцмережах. всі твої ненароджені вежі стерегтимуть спогади плівок. da липень 2013 — квітень 2014

**** життя з тобою райська насолода ми танемо в ейфорії під блиском золота сонця ла-пальми уявляєш як мені тепло поміж двох сонць сік почуттів ллється від трансу ти і я ми танцюємо живемо мить ціле життя з тобою. da березень 2013 черайкаси

**** іскра любові запалює мазут косму і я не кажу бувай, лише ставлю кому один твій дотик ток електричний вивільнює енергію вічну розігріває пористий шоколад усесвіту він холодний і твердий як останній кінчений астероїд але атомна кількість душ колись потече по-новому тепліше і солодше. da 2011-2017

el salvador маленькі галактики, затуманені далі, ми зіштовхувалися і надалі одна з одною, кулі атомів, гадали, що центри, що єдині, вбивали і далі; бувало, у стада великі і ма́ лі зганяли одурманених, яким вічні ша́ лі обіцяли, вигадували справжні граалі, доки лідери наші не втрачали реалій і цілі молекули, мультивсесвіти та’ли — сніг на розпечених вустах сальвадора далі. da 14.02.2014 klaipėda

**** злива спогадів цих скалок що ріжуть серце але зберігають душу у відображеннях своїх там у заминуллі що мало стати майбутнім щасливим але той світ розбився тепер він існує одну мить і завжди бо час зупинився. я приходжу до неї зазираючи у вікно бістро на епл-вей авеню та мене за дзеркалом не видно я віддався цій реальності. Час: зараз Місце: тут

всесвіт(-у) ти постійно питаєш хто я для Тебе. припини. не знаю сам хто я для світу та навіщо мені інший світ коли ти і є всесвіт лиш відчуваю що я мікеланджело а ти — шедевр я маю йти щоб приходити знову бо я великий вибух що змушує тебе народжуватися кожного зіткнення наших тіл у просторі щоцілунку поза часом. мій усесвіт. ось вона вічна прекрасна молодість. 2013

смол моментс фаріон твердитиме правила правопису фараони бурчатимуть щось про класику фотони так і сипали врізнобіч від фонтану усмішки твоєї фантоми приходили до мене у сни, приводили тебе мене тримай у білій кімнаті із м’якими стінами божеволію як тільки забачу фарами ніби осліпили фанфарами заглушили фонтаную фантазіями (слухай, а поїхали в малайзію?) ти моя франція напівсолодка інколи біла а колись червона круасани справжні без зайвої начинки проте з духмяним запахом дозволь тобою смакувати щоранку мила моя я видалю великі твори

забуду глобальні плани аби зважати лише на маленькі моменти всесвітнього щастя з тобою da

приват всі хочуть щоб їх хотіли твої очі кольору приват банку щоразу беруть відсотки з моєї уваги але це найкращий тарифний план риф великий бар’єром стає поміж нами дефолт і щоб вивести нас із кризи відносин візьмусь за криси твого капелюха й дам ляпаса виб’ю всю ту хрінь нав’язану нам маркетологами за два останні сторіччя вихователі й панди сперечаються в лесбійок це вроджене а чи соціум винен а доки ти йдеш голитися хтось уже робить ставку 98

на тебе з основного рахунку чи з бонусного. da квітень 2016 черайкаси

100