Левко СКОП Сакральне мистецтво середньовічного Дрогобича (у контексті нових розвідок) *** В історії української культури місто Дрогобич здавна займає особливе місце. Практично у всіх виданнях провідних учених нашої держави, присвячених давньому мистецтву України, згадуються самобутні особливості художнього життя цього міста. Дрогобицькі пам'ятки архітектури, малярства, сницарства та прикладного мистецтва давно стали хрестоматійними в літературі, і до них постійно звертаються дослідники різного наукового рівня. Збережені твори давнього дрогобицького мистецтва, зрозуміло, потребують ще багатьох розвідок. Показово, що постійно з'являються нові, невідомі раніше, матеріали про ці пам'ятки. Вони переважно виявлені як з архівних джерел, так і завдяки результатам, отриманим у процесі чергових обстежень та консерваційно-реставраційних робіт. Одночасно постає чимало питань, про які ще важко зараз щось говорити. Першим з них є те, що ми зовсім не знаємо, яке мистецтво творилось тут від часу появи перших солеварень та перших святинь, які, відповідно, будувались в місцях, де починали згромаджуватись люди. Найстаршою пам'яткою архітектури, яка свідчить про належний рівень мистецтва в Дрогобичі, є частково збережена мурована церква Пречистої Діви Марії, збудована на початку XIV століття. 1 Її приміщення виконує тепер функції вівтарної частини місцевого парафіяльного костьолу. Окрім бокових стін, з інтер'єру старої церкви зберігся романський біфорій, що має вигляд ніші, заглибленої у стіні. Він розміщений на рівні підлоги, на північній стіні вівтарної частини цієї святині. Первинно мав висоту біля двох метрів. Нещодавно, в процесі реставрації, у прибудові пізнішої костельної захристії була частково відкрита романська аркатура. Належить вона до фасаду північної бокової стіни старої церкви. На підставі форм аркатури можна зрозуміти, що вона була під перекриттям, 1
Скоп JL,
Церква Пречистої Діви у Дрогобичі (в:) Сакральне мистецтво Бойківщини.
Другі читання, Дрогобич 1997, с. 79.
і за її висотою можна собі уявити величину самої церкви. Такого типу святині східного обряду у ті часи часто будували як у нас, так і на Балканах, про що засвідчують збережені там пам'ятки, до прикладу церква святого Петра в Омиші (Югославія).2 У середині XVI століття церква зовні була обмурована цеглою і надалі виконувала функції вівтарної частини парафіяльного костьолу Святої Марії та Варфоломія. Мурувальні роботи тривали понад тридцять років і закінчились, напевно, у 1573 році. Підстави так вважати дає саме така дата, виявлена на цеглі головного фасаду. Згідно з історичними даними, у середині XTV століття, при Казимирі Великім, дрогобицьку церкву Пречистої Діви Марії було передано осілим у місті полякам для римо-католицьких богослужінь. Про це свідчить збережений під фресковою композицією текст, що ілюструє цю подію. Розміщений він на південній стіні центральної нави сучасного костьолу. Фрескову композицію виконав художник Борщ3наприкінці XVIII століття, після чергового капітального ремонту екстер'єру та інтер'єру. При королі Казимирі, відповідно, розпочались нові зміни внутрішньої частини церкви, пов'язані з пристосуванням її до потреб римо-католиків, котрі почали ходити до нового костьолу. Ці оновлювальні роботи в інтер'єрі та реконструкція старої церкви, зрозуміло, мали відповідати законам латинського обряду. З огляду на значну кількість католицьких віруючих, до фасаду минулої церкви було добудовано новий об'єм, який у костьолі почав виконувати роль центральної нави. Від цього часу площа минулої церкви почала виконувати функції вівтарної частини нового костьолу. З доби правління Казимира Великого у костьолі залишилось ряд цікавих пам'яток. У першу чергу слід відзначити три унікальні за своїми формами горельєфні релікварії - тесані з вапняку, півтораметрової висоти. 4 Кожен з них має вигляд частин людського тіла, з яких були взяті мощі певного святого. Вони мають 2
Труфунович Л., Югославія памятники искусства, Белград 1989, с. 222.
3
Жолтовський П., Художнє життя в Україні XVII-XV1II століть, Київ 1983, с. 117.
4
Скоп JL, Дрогобицький триптих (в:) Провісник, Вип. 15, Дрогобич 1991, с. 4.
кшталт руки, ступні та голови-херми, на якій бачимо убір у вигляді стилізованої папської інфули. Ці релікварії були колись створені для того, щоб при посвяті і, відповідно, при функціонуванні нового костьолу в ньому встановлювались мощі римо-католицьких святих, - адже без мощів святих жоден християнський храм не може існувати. Цілком вірогідно, що ці реліквії були урочисто передані з Риму, а вже вище згадані кам'яні горельєфи були виконані місцевими майстрами. На жаль, якому саме святому Папі вони належали, ми поки що не знаємо. Релікварії, які відображали частини людського тіла, були досить популярними у Середньовіччі. Створювались вони як із різних матеріалів, так і в різних техніках прикладного мистецтва та скульптури. Про це свідчать твори такого типу, збережені безпосередньо в костьолах і в музеях різних країн Центральної та Західної Європи. До прикладу, подібні пам'ятки можемо побачити в таких знаних костьолах, як святого Віта в Празі чи Маріацькому міста Кракова. З 977-993 років зберігся релікварій Ерберта з мощами святого Андрея, що має вигляд ноги і подібну форму, як у Дрогобичі. Тут лише ступня у вертикальному положенні, як, до речі, могло бути й у Дрогобичі, коли барельєф ще був в інтер'єрі. Середньовічних релікваріїв у вигляді голови-херми збереглось чи не найбільше. Притім, їх авторам часто ставилось за мету по мірі можливого надавати таким хермам прижиттєвої подоби святих, чиї частинки там зберігались. Так, як найближчий за типом до нашої пам'ятки, може бути розглянутий виконаний зі срібла бюст-релікварій святого Альберта, створений майстром Векселем із Будейова. На голові цього святого е висока інфула, а також відсутня борода. Такого типу головою, розміщеною в архітектурному середовищі інтер'єру, є херма Готичного стилю, виконана з каменю- пісковику, - релікварій канонізованого короля в Маріацькому костьолі. Цілком подібно могла встановлюватись у дрогобицькому костьолі наша херма. Можна також вирізнити два приклади такого типу творів, що мають вигляд руки: з 1300 р. у костьолі святого Стефана міста Ґольберштата та з доби Готики в костьолі святої Анни, що у Кракові. Наприкінці XVIII століття, під час чергового ремонту дрогобицького костьолу, релікварії було демонтовано з інтер'єру. По завершенню нової реконструкції цієї святині, їх було встановлено зовні на костьолі - в ніші трифорію, майже під
перекриттям з тильного боку західної стіни. Для них було відведено плошу тогочасного підвищення бокових стін костьолу. В якому саме місці дрогобицького костьолу були розміщені ці релікварії, поки що сказати важко, хоча - цілком ймовірно - це могла бути вівтарна частина. Можливо, для голови-херми та відкритої долоні використовувались ніші розміщеного праворуч престолу - більш старшого, виконаного ще для церкви романського біфорію. З часів правління Казимира у дрогобицькому костьолі частково зберігся також монументальний живопис, намальований клеєною фарбою й розташований на рівні людського тіла по периметру вівтарної частини. Виконаний цей живопис у вигляді кругів із хрестами посередині. Ці круги діляться за діаметром на великі (49 см.) та малі (32 см.). Живопис мав колись більш функціональне, ніж тільки декоративне значення. Адже перед нами приклад зображень одного з ранніх видів консекраційних хрестів-знаків, що є відмітками посвяти певних нових робіт у храмі.5 Це були своєрідні печаті на честь ктиторів, котрі фінансували окремі роботи: створення живопису, різьблень, золотарських виробів, нових органів чи якихось інших вкрай необхідних речей та будівельно-ремонтні роботи у костьолі. Ці знаки є також різної форми, вони не творять якогось визначеного живописного фризу. На різний час їхнього створення вказують надходження нових пожертв. У своїй засаді дрогобицькі консекраційні хрести намальовані з використанням популярних тоді двох солярних знаків: сонця та перехрестя доріг; останній є більш відомим у церковній культурі як знак Пахомія Великого. 6 Первинно під або всередині кожного із цих хрестів був закріплений підсвічник, у якому раз на рік, на свято консекрацій (пожертв), запалювалась свіча на честь живих і мертвих доброчинців. Такого типу хрести-знаки були популярними в європейських костьолах з XTV по XX століття, і знаходились практично у всіх римо-католицьких святинях. Чималу їх кількість ми й тепер можемо там побачити на стінописах: 1360-1370 років у монастирському костьолі цистеріанок міста Лодзь 7; XV ст. у каплиці міста
5
Скоп-Друзюк Г., Скоп Л., Консекраційні хрести і їх художні особливості (в:) Релігія в Україні, Львів 1992, с. 58.
6
Korabiewicz W., Sladami amuletu, Arkady 1974, s. 74.
7
Keblowski J., Polska sztuka gotycka, Warszawa 1983, s. 186.
Ештергома, що в Угорщині8; початку XV ст. у замковій каплиці міста Любліна9 та в багатьох інших. Постійні поновлення тривали у дрогобицькому костьолі впродовж усіх віків, і тому в його інтер'єрі було колись значно більше різностильових творів як образотворчого й прикладного мистецтва, так і скульптури. Практично через недовготривалий час - очевидно, у першій половині XV століття - в центральній наві було виконано Готичні підп'ятники під нервюрами, різьблені з каменю. Тепер деякі з них відкриті з-під пізнього тиньку. Створені вони у вигляді людських голівмасок. З XV століття походить ще одна цікава пам'ятка - деревинна скульптура Христа Воскреслого. За манерою виконання і пластикою вона нагадує твори північної Готики. Її, очевидно, було привезено осілими в Дрогобичі німцями. Останні ходили до костьолу разом із представниками інших націй, сповідуючи латинський обряд. Слід зазначити, що вони стояли в дрогобицькій святині окремо в певному місці, яке й прикрашали близькими їм по духу сакральними творами. Цілком можливо, що на початку XVI ст. німці-дрогобичани замовили й оплатили частину настінного живопису з композицією, на якій зображений святий Христофор, що переносить через ріку маленького Ісуса. Слід нагадати, що образ цього святого, покровителя перевізників, був вкрай популярний у творчості майстрів північної Готики та Відродження. Згадати можна хоча б твори, які відображають подобу Святого Христофора у такому власне контексті, як у дрогобицькій святині, тогочасних німецьких художників Лукаса Кранах Старшого чи Альбрехта Дюрера. Та й манера виконання цієї частини клеєвого стінопису в дрогобицькому костьолі є досить типовою для німецьких пізньоґотичних монументальних розписів кінця XV - першої половини XVI ст. Ця композиція виконана на боковому виступі, справа біля вівтарної частини. Образові святого Христофора надано подобу сучасника автора малярства, що було класичним для сакрального малярства тогочасної Європи. Тому перед нами майже документально відтворено характер чоловічого костюму представника німецької общини початку XVI ст. 8
Denek R., Falkepek a Kozepkori Magyarorszagon, Gorwina 1977, s. 22.
9 Rozucka-Bruzek A.,Bizantyjsko-ruskie malowidla w Kaplicy Zamku Lubelskiego, Warszawa 1983, s. 81.
До цього часу відносяться також розкриті після пізніших поновлень Готичні орнаментальні розписи у вигляді стилізованого аканту, розміщені на склепіннях вівтарної частини. Безперечно, що такого типу живопису, як вказують обстеження, е в костьолі значно більше, і його з часом треба розкривати з більш пізнього, не такого цінного живопису. З періоду кінця XV століття у Дрогобичі збереглись також пам'ятки церковної культури. Притім, обидві дрогобицькі деревинні святині Святого Юра та Воздвижения Чесного Хреста10 в основі своєї архітектури походять власне з XV віку. Змінились вони лише зовні, за рахунок перебудови їх завершень у XVII ст. Найстаршими пам'ятками живопису із цих церков є частково збережений цикл ікон на тему Моління кінця XV ст. із церкви Воздвижения Чесного Хреста. 11 Він первинно був змонтований в іконостасі, де розміщувався до початку XVII ст. 12 Цикл 10
Логвин Г., София Киевская, Киев 1970, с. 48.
11
Логвин Г., Міляева Л., Свінціцька В., Український середньовічний живопис,
Київ 1976, табл. хеш. 12
Скоп Л., Іконостас XV століття у дрогобицькій церкві Воздвижения Чесного
Хреста (в:) Дрогобицькі храми Воздвиження та святого Юра у дослідженнях, Дрогобич 1998, с. 14. складається з семи самостійних ікон з образами апостолів, святителів та Архангела Михайла. Намальовані ці ікони провідними в краї високопрофесійним іконописцями. За манерою виконання вони відносяться до пам'яток із самобутніми рисами національного малярства. З XV ст. збереглись також форми самої конструкції вівтарної перегороди. 13 Є вони у формі розширеної балки-тябла, що на висоті розділяє наву та вівтарну частину. На цій перегороді й були встановлені згадані ікони Деісусного чину. З початку XVI століття із церкви Воздвижения походить храмова ікона. 14 Ця багатосценна й багатофігурна пам'ятка має на рідкість самобутнє вирішення композиції. Створена вона теж на високому професійному рівні. Цікавість викликає цей образ ще й тим, що на ньому намальовано багато осіб, на яких бачимо чимало стилізованих костюмів тогочасних різномаєткових дрогобичан - сучасників художника, який виконав цей образ.
Слід сказати, що власники солеварень та заможні міщани практично ніколи не шкодували коштів на оздоблення церков чи костьолу, що й спричиняло прагнення професійних майстрів краю виконувати роботи для святинь цього міста. І цілий ряд ікон XVI століття красномовно про це свідчить. Одним з важливих і цінних збережених творів є образ Богородиці-Одигітрії з похвалою
із
церкви
Воздвижения
Чесного
Хреста.
Створений
він
високопрофесійним майстром, який, очевидно, навчався в одному з грецьких малярських осередків і приїхав працювати на терени Перемишльської єпархії. З його творчого спадку треба відзначити такі класичні в українській культурі ікони: Богородиця-Одигітрія з Красова, намісний ряд іконостасу з Ільника, Страшний суд із Станилі.15 Особливої уваги серед пам'яток, створених для церкви Воздвижения, заслуговує також монументально велична, багатосценна ікона Страсті ІЬсподні. 16 Вона складається з п'яти дощок і має висоту біля двох метрів; створена в останній чверті XVI столітті найбільш популярним у єпархії іконописцем Федуском малярем із Самбора, мистецький спадок якого налічує десятки творів станкового малярства. Кольорова палітра цієї ікони побудована на зіставленні відкритих червоних, білих, охристих та синіх кольорів. Це надає їй настрою особливої святковості. Важливою особливістю згаданої пам'ятки є те, що при створенні фігурних композицій маляр Федуско звертався до творів церковного малярства, подібних за сюжетом не до давніх галицьких чи прогрецьких іконописців, а до церковного малярства, популярного у часи Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. А такий підхід є типовим для народів, які творили мистецтво, характерне за ідеологією для доби Відродження. Серед композицій на дрогобицькій пам'ятці, які за їх вирішенням говорять саме про такий підхід, можна виділити хоча б сцену З'явлення Христа жонам-мироносицям. Вирішення цієї фігуративної композиції є відмінним від праць сучасних Федускові 13
Ярема В., Перші іконостаси на Підкарпатті (в:) Матеріали музею народної
архітектури в Саноку, Санок 1972, с. 25. 14
Скоп JI., Ікона Воздвиження Чесного Хреста XVI cm. з Воздвиженської
церкви міста Дрогобича (в:) Сакральне мистецтво Бойківщини. Другі читання, Дрогобич 1997, с. 77.
15
Скоп JL, Маляр ікони Богородиця-Одигітрія з Мражниці, Львів 2004, с. 16.
is Ibidem, с. 17. галицьких майстрів, а у своїй основі співзвучне з аналогічною за темою сценою, виконаною в стінописі XI століття у Софії Київській. 17 Так само вирішували згадану композицію і в давньоруських рукописних книжках, з яких Федуско й міг використовувати композиції для власного малярства. Він не копіював сліпо першовзори, як це тоді часто робили на Балканах, а, переосмислюючи такі сцени, творив власний національний іконопис. На цій пам'ятці відтворена також ціла галерея різномаєткових громадян Дрогобича в їх різноманітних одежах, хоч і надано їм подоби євангельських персонажів. Отже, створені вони під впливом реально бачених Федуском дрогобичан у час, коли він тут або працював, або приїжджав сюди у справах по виконанню нових замовлень. Так, до прикладу, для створення образу Пилата і його дружини він використав подобу заможних жителів Дрогобича. Можливо, перед нами навіть прообраз місцевого бургомістра та його жінки. На Пилаті у сценах, де присутній його образ, бачимо різновиди дорогої делії (верхній одяг з великим хутряним коміром); на голові цього достойника - зшита з клинів ковпакоподібна шапка. Вже на дружині Пилата поверх довгої хусткинамітки є капелюшок; її верхній одяг складає довга охриста сукня з білим подолком. Є тут образ пересічної дрогобицької міщанки, на якій подібна одіж, як і на тодішній заможній жінці, лише на голові відсутній капелюх. Представники найнижчих верств постають тут у композиції Несіння хреста в персоналіях двох засуджених з Ісусом злочинців. На них лише оперезані шнурком короткі, сягаючі колін сорочки. Світло-охристий колір цієї одежі вказує на те, що вона була пошита із домотканого полотна. Досить цікавим постає на іконі образ заможних представників єврейського кагалу, що відтворюють жителів Єрусалиму у клеймі В'їзд до Єрусалиму. На цій іконі можна побачити також цілу галерею вояків у різноманітних обладунках та з різного типу зброєю, що намальовані Федуском у багатьох сценах. Крім цього твору, з дрогобицьких церков збереглись ще дві ікони другої половини XVI ст., намальовані Федуском, малярем із Самбора: Свята Трійця та Деісус. Намальованих ним ікон, очевидно, було набагато більше. Це засвідчує
належну повагу до творчості цього майстра, який у цей час створив Самбірську школу іконопису. Серед цілого ряду майстрів, учнів Федуска, у Самборі навчався молодий художник, який потім переїхав до Дрогобича, де все життя працював, створюючи ікони як для храмів свого міста, так і для святинь, розташованих на теренах Дрогобиччини.18 З його мистецького спадку нам вже відомо біля пятидесяти ікон, які походять з іконостасів церков таких сіл: Мражниця, Лішня, Рихтичі, Риків, Медвежа та ряду інших. Ці ікони дають нам добру можливість простежити еволюцію творчого життя майстра, яке припало на дуже складний та переломний для української культури час зламу XVI-XVII століть. Самобутня малярська манера цього дрогобицького майстра є відчутно відмінною від сучасного йому церковного малярства. Реалізуватись у власній творчості йому допомагало те, що він ізолювався у Дрогобичі від інших художніх осередків, які тоді, наприкінці XVI ст., вже існували і починали заново активно утворюватись на теренах Західної України. 17
Логвин Г., Op. cit., с. 50.
18
Скоп JI.,МалярікониБогородиця-ОдигітріязМражниці, Львів 2004, с. 232.
З робіт цього майстра у дрогобицьких церквах збереглась лише одна ікона. Створив він її наприкінці свого життя для намісного ряду іконостасу у церкві Воздвижения Чесного Хреста. Це був 1636 рік, коли він прагнув створити і новий іконостас, і настінні розписи вівтарної частини згаданої святині. Але деревинні основи верхнього ряду запланованого іконостасу так і не були закінчені - були намальовані лише обрамлення аркатури для апостольського ряду та орнаменти довкола них. Також збереглись згадана дата (1636 рік) і прізвище ктитора дрогобичанина Іляшевича19, який хотів заплатити за нову роботу. Натомість розпис вівтарної частини, як продовження спільної програми іконостасу, виконав вже, очевидно, учень нашого дрогобицького іконописця. Такий варіант синтезу оформлення вівтарної частини та її східної стіни, яку було видно через арку-виріз в іконостасі, мав популярність тоді на Балканах. У нас майстри Львівської школи іконопису вже тоді почали створювати багатоярусну іконостасну стіну, що повністю закривала вівтарну частину від нави. Серед таких прикладів збереглись іконостаси першої половини XVII ст. з львівських церков святої П'ятниці та Успенія Богородиці.20
У такому незакінченому стані іконостас дрогобицької Воздвиженської церкви простояв до середини XVII ст. У цей час міське братство запрошує різьб'ярівсницарів та іконописців із провідного вже в єпархії малярського осередку, який тоді знаходився у Судовій Вишні. Очолив цю бригаду талановитий маляр Ілля Бродлакович Вишенський. Згаданий художник був у той час дуже популярним в єпархії21, про що засвідчують збережені його окремі ікони та цілі іконостаси. Такий приклад є в селі Одрехова (тепер Польща). З окремих його праць відомі такі ікони: з образом Архистратига Михаїла з Успенської церкви села Войнилів (HMJI); 1660 року з села Шелестово, що на Закарпатті 22; з колекції монастиря чину студитів у Львові та ряд інших. Це вже приклади церковного малярства, яке має риси популярного тоді в Галичині стилю маньєризму. Та, на жаль, у середині XVII століття іконостас Воздвиженської церкви не був завершений. Різьб'ярі виконали обрамлення лише для трьох рядів: цокольного, намісного та празничкового, а от Бродлакович намалював ікони лише для двох нижніх рядів. У цьому іконостасі є дві своєрідні й особливо цікаві ікони, намальовані на різьблених картушах допоміжного ряду, з мотивами Акафісту Богородиці. їх унікальність полягає в тім, що на одній з них є зображення місцевого замку, а на іншій - вид тогочасної солеварні. Цілком закономірно, що, споруджена біля солеварні, Воздвиженська церква мала ктиторів, котрі займались промислом солі, і згадане зображення з'явилось як подяка доброчинцям. Цілком можливо, що у цей час середини XVII століття, до Дрогобича разом з вишенськими майстрами приїжджає маляр Стефан Попович Медицький, який 19
Ярема В., Op. cit., с. 26.
20
Драган М., Українська декоративна різьба, Київ 1970, с. 28.
21
Скоп JL, Іконостас середини XVII ст. з і{еркви Воздвижения міста
Дрогобича (в:) Сакральне мистецтво Бойківщини. Четверті читання, Дрогобич 1999, с. 23. 22
Синодик з колекції музею Дрогобиччина, с. 95.
залишається тут працювати до самої смерті, до 1689 року. Понад тридцять років його життя у цьому місті спричинилися до появи у місцевих церквах чисельних розписів та ікон. Практично без змін можемо побичити три його
іконостаси: у церкві святого Юра 1659-1669 років; на Предтеченському приділі Воздвиженської церкви 1664-1669 років та другої половини XVII століття з Введенського приділу церви святого Юра. Паралельно з іконостасами Медицький виконав розписи у цих цервах. Серед них особливо вражають композиції на тему Страстей Іосподніх та Страшного Суду, намальовані на бокових стінах центральної нави у церкві святого Юра. Після смерті маляра Стефана, у Дрогобичі його місце як церковного художника займав один з двох його синів, Іван. Цей маляр виконав у бані дрогобицької церкви Юра композиції на тему Апокаліпсису та на тильній стіні хорів - Древа Ісая, у 1691 році. Необхідно відзначити ще ряд мистецьких пам'яток XVII століття, які не є особливо знані у літературі, присвяченій історії міста Дрогобича. Так, скажімо, у дрогобицькому
костьолі,
у
наві
перед
вітарною
частиною,
знаходиться
монументальний розпис на тему Богородиці-Заступниці усіх стражденних (Misarikordia). У таких сценах колись малювали як безпосередні образи різномаєткових жителів краю, так і досить конкретні портрети королів, можновладців та людей, що оплачували живопис. Хто намальований на згаданому розписі - слід ще дослідити, але сам факт наявності образів реально існуючих дрогобичан доповнить вже відому галерею портретів мешканців цього міста, яка знаходиться у стінописі XVII-XVIII століть дрогобицьких деревинних церков. Так само чималий інтерес викликають тогочасні дрогобицькі кахлі, які наприкінці XVIII ст. були вмонтовані у фасад костьолу під перекриттям, творячи фриз із червоно- зелених квадратів. Серед цих кахлів є і ряд створених у XVII столітті. Не збереглись виконані рельєфом геральдичні символи. Серед них: олень, який біжить - символ сонця; пелікан - символ самопожертви та Євхаристії та інші. Увагу привертають дві кахлі, на одній з яких маємо монограму короля Зіґизмунда, а на другій - невідомої особи, може навіть гончара, автора цих виробів. На останній, посередині у квадраті - перекреслена латинська буква L, а довкола неї - дещо пошкоджений латинський напис: перше слово означає „кожний", а друге, очевидно, - „громадянин".
Безперечно, щодо мистецьких пам'яток, збережених у дрогобицьких святинях, треба провести ще багато досліджень, але навіть те, що нам тепер відомо, засвідчує високий культурний рівень цього міста у добу Середньовіччя. Lew Skop SztukasakralnasredniowiecznegoDrohobycza (w kontekscie nowych badan) Drohobycz od dawna posiada szczegolne miejsce w historii kultury ukrainskiej. Najstarszym zabytkiem architektury jest cz?sciowo zachowana murowana cerkiew Najswi?tszej Матії Panny, zbudowana na pocz^tku XIV wieku. Obecnie jej pomieszczenie petni funkcje ottarzowej cz?sci miejscowego kosciota parafialnego. Niedawno, w trakcie robot konserwa- torskich, w dobudowanej pozniej cz?sci kosciola zostata cz?sciowo odkryta romanska arka- tura, ktora nalezy do fasady potnocnej sciany dawnej cerkwi. Wediug danych historycznych, w potowie XIV wieku, za Kazimierza Wielkiego, droho- bycka cerkiew Najswi?tszej Marii Panny zostata przekazana osiadtym w Drohobyczu Pola- kom, о czym swiadczy tekst, zachowany pod kompozycjij freskow^ і ilustruj^cy to wydarzenie. Za krola Kazimierza rozpocz?ta si? rekonstrukcja wnetrza cerkwi, zwi^zana z jej przystoso- waniem do potrzeb obrz^dku rzymskokatolickiego. Ze wzgl?du na znacznej liczb? wiernych, do fasady dawnej cerkwi zostata dobudowana nowa cz?sc, petni^ca w kosciele rot? central- nej nawy. Od tego momentu przestrzen dawnej cerkwi petni funkcje ottarzow^ nowego kosciota. Z okresu panowania Kazimierza Wielkiego w kosciele zachowat si? szereg ciekawych zabytkow, wsrod ktorych szczegolnie wazne s^ trzy relikwiarze - unikatowe pod wzgl?dem formy, wyrzezbione z wapienia, poltorametrowe; kazdy z nich ma ksztatt cz?sci ludzkiego ciata - a mianowicie: r?ki, stopy і gtowy przystrojonej nakryciem podobnym do infuty pa- pieskiej. Podobne relikwiarze byty bardzo popularne w sredniowiecznej Europie. Takie pa- miatki zachowaty si? w stynnych kosciotach sw. Wita w Pradze і Mariackim w Krakowie. Z tamtych czasow w kosciele drohobyckim zachowato si? cz?sciowo monumentalne ma- lowidto w ksztatcie kot z krzyzami posrodku - przyktad wczesnego gatunku konsekracyjnych krzyzow-znakow, ktore byty malowane ku czci ofiarodawcow kosciota. Pocz^tkowo pod ta- kim krzyzem tub w srodku byt wstawiany swiecznik, w
ktorym raz do roku, na swi?to ofiarowania, zapalano swiec? dla uczczenia zywych і zmartych dobroczyncow. Wiele konsekracyjnych krzyzow do dzis mozna znalezc na sciennych malowidtach w roznych kosciotach europejskich: z tat 1360-1370 w kosciele klasztornym cysterianek w Lodzi, z XV w. w ka- plicy miasta Esztergom na W?grzech, z pocz^tku XV w. w lubelskiej Kaplicy Zamkowej і innych. Z XV stulecia zachowata si? jeszcze jedna ciekawa pami^tka - drewniana rzezba Chry- stusa Zmartwychwstatego, przypominaj^ca styl rzezby gotyckiej. Prawdopodobnie zostata przy- wieziona przez osiadtych w Drohobyczu Niemcow, ktorzy chodzili do kosciola razem z innymi narodowosciami obrz^dku tacinskiego і mieli tam swoje okreslone miejsce, ktore upi?ksza- li bliskimi im dzietami sakralnymi. Jest catkiem prawdopodobne, ze na pocz^tku XVI w. Niemcy optacili і wykonali cz?sc malowidta sciennego z postaci^ swi?tego Krzysztofa prze- nosz^cego malenkiego Jezusa przez rzek?. Postac sw. Krzysztofa, or?downika podrozujq- cych, byta bardzo rozpowszechniona w potnocnej sztuce gotyckiej oraz w sztuce Odrodzenia - wystarczy przypomniec postac swi?tego, przedstawionego w takim wtasnie kontekscie, jak w Drohobyczu, w dzietach owczesnych malarzy niemieckich: Lukasza Kranacha Starszego lub Albrechta Durera. W Drohobyczu zachowaty si? rowniez zabytki kultury cerkiewnej, pochodz^ce z konca XV wieku - dwie drewniane swi^tynie sw. Jura і sw. Krzyza. Najstarsz^ pami^tk^ malarsk^ г tych cerkwi jest cz?sciowo zachowany cykl ikon о tematyce modlitewnej (z cerkwi sw. Krzyza), na ktory sktada si? siedem ikon z postaciami apostolow, arcypasterzy oraz Archa- nio!a Michata. Ikony namalowane przez wybitnych krajowych malarzy ikon zawieraj^ swo- iste cechy malarstwa narodowego. Z pocz^tku XVI wieku pochodzi ikona swi^tynna z cerkwi sw. Krzyza - wielow^tkowy і wielogatunkowy zabytek malarstwa, na ktorym zostaly przed- stawione stylizowane stroje owczesnych mieszczan. Na szczegoln^ uwag? w tej cerkwi zaslu- gujcj ikony Bogurodzica-Obronczyni oraz Мф Panskie, ostatnia zostala stworzona pod koniec XVI wieku przez najbardziej znanego w eparchii (greckorzymskiej prowincji koscielnej) ma- larza ikon - mistrza Fedusk? z Sambora. Na tej ikonie rowniez zostala przedstawiona cala galeria obywateli Drohobycza w ich roznorodnych ubiorach, chociaz nadano im podobien- stwo do postaci ewangelicznych. Mozna przypuszczac, ze maluj^c postaci Pilata і jego mal- zonki malarz upodobnit je do
miejscowego burmistrza і jego zony. Oprocz tej ikony znane s^ jeszcze dwie slynne, namalowane przez mistrza Fedusk? - Swipa Trojca і Deisus. Pod koniec XVI wieku artysta ten stworzyl szkol? malarstwa ikon w Samborze. W drugiej polowie XVII wieku dla ikonostasu cerkwi sw. Krzyza malowal ikony slynny malarz Ilia Brodlakowicz Wyszenski z S^dowej Wiszni, gdzie wowczas znajdowal si? glow- ny w eparchii osrodek malarstwa. W tym ikonostasie s;j dwie ciekawe ikony Brodlakowicza о tematyce maryjnej, na ktorych zostaly przedstawione widoki miejscowej twierdzy oraz owcze- snej warzelni soli. W tym samym okresie do Drohobycza przyjechal wybitny malarz Stefan Medycki, ktory pracowat w miescie do smierci (1689 г.). Dzis znamy juz ponad pi?cdziesi^t ikon Medyckie- go. Jego ikonostasy, prawie nie zmienione, mozemy ogl^dac w cerkwi sw. Jura z lat 1659-1669 oraz w cerkwi sw. Krzyza z lat 1664-1669. Obok ikonostasow Medycki wykonal w tych cer- kwiach malowidla scienne, wsrod ktorych najbardziej zdumiewaj^cymi s<j kompozycje о tematyce M?ki Panskiej oraz Sqdu Ostatecznego. Po smierci malarza Stefana Medyckiego, miejsce malarza cerkiewnego obj^f w Drohobyczu jego syn, Iwan, ktory w 1691 r. wykonal w cerkwi sw. Jura kompozycje z w^tkami Apokalipsy oraz Drzewa Izajasza. Do mniej znanych malowidel sciennych kosciola drohobyckiego pochodzacych z XVII wieku nalezy monumentalne malarstwo nastianne na temat BogurodzicyOrdowniczki (Miserikordia), na ktorym mogly zostac przedstawione zarowno portrety owczesnych mieszczan, jak і postacie krolow, moznowtadcow і ludzi finansujacych malowidlo. Wielkie zainteresowanie wywoluja kafle, ktore pod koniec XVIII wieku zostaly wmuro- wane w fasad? kosciola. Na jednym z nich przedstawiono monogram krola Zygmunta, na drugim - monogram nieznanej osoby, mozliwe, ze garncarza, autora tych wyrobow, na trze- cim zas znajduje si? przekreslona litera L otoczona napisem lacinskim: pierwsze slowo zna- czy „kazdy", drugie - „obywatel". Zabytki sztuki, zachowane w swiatyniach drohobyckich, czekaj^ na dokladne badania, ale nawet stan dotychczasowej wiedzy swiadczy о wysokim poziomie kulturalnym dawnego Drohobycza.