Сивохіп Григорій, Пам'ятники, пам'ятні таблиці та знаки Дрогобича (2016) by Drohobyczer Zeitung

Дрогобицька міська рада Відділ культури та мистецтв Дрогобицький музей “Дрогобиччина” 925-річчю міста Дрогобича присвячується

ПАМ’ЯТНИКИ, ПАМ’ЯТНІ ТАБЛИЦІ ТА ЗНАКИ ДРОГОБИЧА Довідник

Упорядники: Григорій Сивохіп Юрій Кульчицький

Дрогобич “Швидкодрук” 2016

У довіднику подано відомості про пам’ятники, пам’ятні таблиці, пам’ятні знаки, знаки-анонси і меморіали міста Дрогобича. Подано також короткі відомості про особистості, які удостоєні пам’ятних таблиць. Видання буде цікавим тим нашим землякам, які не байдужі до історії рідного краю.

Упорядники: Григорій Сивохіп Юрій Кульчицький

Видавництво “Швидкодрук”

ПЕРЕДМОВА

ожне місто, навіть найменше, відрізняється від інших своєю неповторною аурою, своїм колоритом – обличчям, котре формувалось віками. Створюють таке обличчя його мешканці, вулиці, будівлі, ландшафт, а також пам’ятки культури та історії. У цьому довіднику подані відомості про частину історичних і культурних пам’яток Дрогобича: пам’ятники, пам’ятні таблиці і знаки, меморіальні комплекси. Упорядники поставили собі за мету систематизувати наявну інформацію про пам’ятки міста, зробити облік набутого за роки. Чим може пишатись на сьогодні наше древнє місто? На даний час на вулицях Дрогобича встановлені 14 пам’ятників, присвячених видатним особистостям, борцям за волю України, визначним подіям. В довіднику приводимо ще 5 пам’ятників, в основному, бюстів визначним особистостям, розміщених у приміщеннях установ, навчальних закладів, які, на наш погляд, мають достатньо високу мистецьку вартість. У Дрогобичі встановлено щонайменше 86 пам’ятних таблиць. Переважна більшість із них встановлені після проголошення Незалежності України. Таблиці присвячені визначним митцям 26, героям - 14, громадським діячам - 11, визначним подіям - 13, культовим спорудам - 6, пам’яткам архітектури - 4, духовним особам - 5, українській гімназії - 4, лікарям - 4, Товариству “Просвіта” - 3. На жаль, люди, встановлюючи пам’ятні таблиці, думали про вічність пам’яті і не завжди думали про довговічність пам’ятних таблиць, виготовляючи їх із невідповідного матеріалу. Це негативно впливає, як на їх візуальне сприйняття, так і на якість фотографій. Маємо також 13 пам’ятних знаків у вигляді каменів, стел, хрестів. 5

У місті споруджено 7 меморіальних комплексів. Значна частина історичних і культурних пам’яток Дрогобича втрачена, а також злочинно зруйнована радянською владою. Серед них чи не найдавніша пам’ятка міста – колона з фігурою Св. Яна Непомука, фігура Св. Флоріана, пам’ятник до 550-річчя Грюнвальдської битви, декілька пам’ятних хрестів. Зникла пам’ятна таблиця з монастирської церкви Св. Петра і Павла, а також пам’ятна таблиця на честь шанованого дрогобичанами лікаря Броніслава Козловського з будинку лікарні на вул. Трускавецькій. У довіднику матеріал систематизований за групами пам’яток і викладений переважно в алфавітному порядку. Написи на пам’ятках, які важко відчитуються, подані курсивом. Іншомовні написи перекладені українською мовою і також подані курсивом. Про деякі події чи особистості, менш відомі широкому загалу, додатково подано інформаційний матеріал. Довідник не охоплює пам’яток на міських цвинтарях. З технічних причин у довіднику не подані старі таблиці костела Св. Варфоломія. Довідник є реєстром наявних пам’яток Дрогобича станом на серпень 2016 року. Він призначений для дрогобичан та гостей міста, які цікавляться пам’ятками історії і культури Дрогобича.

ПАМ’ЯТНИКИ

Пам’ятник Тарасові Шевченку на пл. Т.Шевченка.

Пам’ятник відкритий 21 вересня 1991 року. Автори пам’ятника: київські скульптори Народний художник України, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка Іван Гончар та його племінник Анатолій Гончар. Пам’ятник споруджений на народні кошти. Організаційний комітет для побудови пам’ятника (голова М. Шалата) розпочав роботу 3 червня 1988 року. Відкривали пам’ятник школярі Уляна Кульчицька (ЗОШ № 1) та Ігор Блажків (ЗОШ № 14), освятили священики на чолі з патріаршим канцлером отцем-доктором Іваном Дацьківим.

Пам’ятник Іванові Франку на вул. І.Франка.

Пам’ятник відкритий 9 жовтня 1966 року. Автори пам’ятника: скульптори Емануїл Мисько, Яким Чайка та Василь Одрехівський. У 2004 році пам’ятник облицювали міддю.

Пам’ятник Василеві Стефанику на площі В.Стефаника. Пам’ятник відкритий 13 грудня 1986 року. Автори пам’ятника: скульптор Е.Мисько, архітектор О.Федоришин.

Пам’ятник Юрію Дрогобичу на площі Замкова гора. Пам’ятник відкритий 20 вересня 1999 року. Скульптор Теодозія Бриж.

“Юрій Дрогобич (Котермак – бл. 1450 – 4.02.1494) - видатний український учений-гуманіст, доктор філософії та медицини, ректор найстарішого в Європі Болонського (Італія) і декан Краківського (Польща) університетів, перший з України-Руси автор друкованої книжки (1483). Народився в Дрогобичі, помер і похований у Кракові.”

Пам’ятник Папі Римському Йоану - Павлу II при вході до костела Св. Варфоломія. Пам’ятник відкритий 24 серпня 2007 року. Автори пам’ятника: скульптор Б.Закшевський, архітектори П.Сметана, Є Хомик.

Пам’ятник Адамові Міцкевичу на вул. Т.Шевченка.

Скульптор В.Семярчук. Текст пам’ятної таблиці на тильній стороні пам’ятника: “Адамаві Міцкевичови мешканці міста і околиць Дрогобича в році 1894” (переклад з польської мови). Пам’ятник В’ячеславові Чорноволу на вул. Т.Шевченка, 27 (біля бібліотеки ім. В.Чорновола). Пам’ятник відкритий 9 квітня 2009 року. Скульптори: В.Сухорський, А.Сухорський, В.Стасюк. Пам’ятник освятив і благословив громаду владика УГКЦ Юліян Вороновський.

Пам’ятник Степанові Бандері у сквері С.Бандери. Пам’ятник відкритий 14 жовтня 2001 року. Автори пам’ятника: скульптор Любомир Яремчук, архітектори Василь Каменщик, Микола Яцюк, Євген Хомик. Пам’ятник освятив і благословив громаду владика УГКЦ Юліян Вороновський.

Монумент “Борцям за волю України” (споруджений до 2000-ліття Різдва Христового) на розі вулиць І.Франка та Січових Стрільців). Монумент відкритий 3 вересня 2000 року. Автори монумента: скульптор Іван Самотос, архітектори Василь Каменщик і Петро Сметана. Монумент освятили священики всіх конфесій за участю владики УГКЦ Юліяна Вороновського.

Пам’ятник воїнам-афганцям “Смуток” на вул. Т.Шевченка. Автор пам’ятника відомий скульптор, викладач кафедри образотворчого мистецтва та дизайну художнього факультету Прикарпатського університету ім. В.Стефаника Богдан Гладкий.

Пам’ятник Козацької слави на вул. Трускавецькій (територія військової частини 1108). Пам’ятник встановлений у 1991 році і освячений у 2007 році.

Монумент Помаранчевій Революції (Колона Свободи) біля будівлі Дрогобицької районної Ради, вул. 22 Січня. Монумент відкритий 22 листопада 2005 року, в День Свободи. Скульптор Я.Лоза.

Пам’ятний знак “Борцям за волю України” на вул. Братів Кіцилів (Млинки, біля церкви Св. Юрія Переможця). Пам’ятний знак відкритий 9 серпня 2009 року. Меценат В.Веселий.

Пам’ятник Григорію Геврику, Герою СРСР на розі вулиць Горішньої Брами та Завіжної. Пам’ятник відкритий у 1970 році. Скульптори В.Борисенко, В.Подольський. Перший пам’ятник – бюст Г.Геврику знаходився навпроти старої школи № 5 (вул. Зварицька, 92), в якій він навчався. Знесений у 2015 році.

Пам’ятний знак Івану Васильєву, генерал-майору, Герою СРСР на розі вул. І.Франка та Самбірської. Автор І.К.Балакін. Пам’ятний знак перенесений із пл. Ринок у 1992 році.

Пам’ятник Юрію Дрогобичу в ЗОШ № 16 ім. Ю.Дрогобича. Скульптор Теодозія Бриж.

Бюст Богданові Лепкому в Дрогобицькій гімназії ім. Б.Лепкого.

Бюст Іванові Франку в головному корпусі ДДПУ ім. І.Франка.

Бюст Іванові Франку в будівлі філологічного факультету ДДПУ ім. І, Франка.

Бюст Іванові Франку в будівлі ЗОШ № 1 ім. І.Франка.

Бюст Романові Шухевичу в будівлі Ратуші.

ПАМ’ЯТНІ ТАБЛИЦІ

Пам’ятні таблиці, присвячені історичним постатям Пам’ятна таблиця-барельєф Іванові Франку на будівлі Управління Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ, вул. Трускавецька, 2.

Пам’ятна таблиця-горельєф Іванові Франку на будівлі філологічного факультету ДДПУ ім. І. Франка, вул. Т. Шевченка, 24.

Пам’ятна таблиця Іванові Франку на будівлі ЗОШ №1 ім. І.Франка, вул. П.Сагайдачного, 19.

Пам’ятна таблиця на будівлі Інституту підприємництва і перспективних технологій, вул. Січових Стрільців, 2, щодо присвоєння вулиці імені І.Франка.

Інформаційна таблиця, присвячена Іванові Франку, біля костела Св. Варфоломія. “КОСТЕЛ Св. ВАРФОЛОМІЯ Римо - католицький храм у Дрогобичі згадує І.Франко у поезії “Похвала Дрогобича” , нарисі “У столярні”, повісті “Борислав сміється”.

Інформаційна таблиця, присвячена Іванові Франку, біля будівлі, вул. Т.Шевченка, 12. “БУДИНОК ЛЕОНА ГАРТЕНБЕРГА І.Франко описав закладини та будівництво будинку Леона Гартенберга у повісті “Борислав сміється”.

Інформаційна таблиця, присвячена Іванові Франку, біля будівлі головної пошти. “ГОЛОВНА ПОШТА Відомі 66 листів, адресовані І.Франку з поштової скриньки Дрогобича, оригінали яких зберігаються в Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка у Києві. Свої листи, написані у Дрогобичі, І.Франко також надсилав з цієї пошти”.

Інформаційна таблиця, присвячена Василеві Стефанику та Іванові Франку, на площі В. Стефаника. “ПАМ’ЯТНИК В.СТЕФАНИКОВІ Василь Стефаник - український письменник, який упродовж 1890 - 1892 р р. навчався у Дрогобицькій гімназії. Був добрим приятелем І.Франка, часто його відвідував”.

Інформаційна таблиця, присвячена Іванові Франку, із західної сторони ратуші.

“МІСЬКА РАТУША Дрогобицьку міську ратушу, нині неіснуючу, згадує І.Франко у повістях “Перехресні стежки”, “Борислав сміється”.

Інформаційна таблиця, присвячена Іванові Франку на розі вулиць Юрія Дрогобича (в минулому Боднарської) і Маріїнської, де стояв булинок, в якому мешкав І.Франко.

Пам’ятна таблиця Тарасові Шевченку на будівлі Педагогічного ліцею, вул. І.Франка, 36. “Свою Україну любіть Любіть її … Во время люте В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть Т.Шевченко Встановлено на честь 200-річчя від дня народження геніального українського поета, національного пророка Тараса Шевченка Дрогобицька “Просвіта” 2014 рік. Фундатор Микола Садоха”.

Пам’ятна таблиця о. Маркіянові Шашкевичу на будівлі Катедрального Собору Пресвятої Трійці.

“Руська мати нас родила, Руська мати нас повила, Руська мати нас любила. Чому ж мова єй не мила? * 1811 + 1843 о. Маркіянови Шашкевичови що збудив Галицьку Україну в соті роковини уродин 12.XI.1911 складає в пам’ять Дрогобицька земля” Таблиця відновлена в 1989 році. Маркіян Семенович Шашкевич (6.11.1811 – 7.06.1843) – священик, західноукраїнський пророк, письменник, поет, духовний просвітитель, натхненник національного пробудження Галичини.

Пам’ятна таблиця о. Маркіянові Шашкевичу на будівлі церкви Преображення Господнього, вул. Стрийська.

Пам’ятна таблиця Адамові Міцкевичу на будівлі костела Св. Варфоломія. “Пам’яті Адама Міцкевича в соту річницю уродин вдячні земляки 1798 – 1898” (переклад з польської мови). Пам’ятна таблиця Адамові Міцкевичу на будівлі костела Св. Варфоломія. “Пам’яті Адама Міцкевича у двохсоту річницю уродин вдячні земляки з Дрогобича і околиць 1798 – 1998” (переклад з польської мови).

Пам’ятна таблиця-барельєф Юрію Дрогобичу в будівлі філологічного факультету Дрогобицького педагогічного університету ім. І.Франка, вул. Т.Шевченка, 24. “І хоч далекі від очей простори неба, Але не так віддалені від розуму людського… Юрій Дрогобич”.

Пам’ятна таблиця-барельєф Лесю Мартовичу і  Василеві Стефанику на будівлі філологічного факультету ДДПУ ім. І Франка, вул. Т.Шевченка, 24. Лесь (Олекса) Семенович Мартович (12.02.1871 – 11.01.1916) – український письменник, правник і громадський діяч, доктор права. Василь Семенович Стефаник (14.05.1871 – 7.12.1936) - український письменник, майстер експресіоністичної новели, громадський діяч, політик. Посол до Австрійського парламенту від Галичини.

Пам’ятна таблиця Дмитрові Бурку на будинку, вул. В.Стуса, 12. Дмитро Бурко (1892 – 1941) – військовий та педагогічний діяч у Галичині, професор, діяч Пласту, сотник Січових Стрільців Армії УНР у Києві. Приятель Пласту в Золочеві. Після поразки Визвольних Змагань Д.Бурко опинився в Чехословаччині, де закінчив Празький університет. Повернувшись додому, Д.Бурко працював учителем Дрогобицької української гімназії. 22 червня 1941 року його арештувало НКВД. Ім’я Дмитра Бурка є в списку страчених у Дрогобицькій тюрмі.

Пам’ятна таблиця Бруно Шульцу на будинку, вул. Ю. Дрогобича, 12. Бруно Шульц (12.07.1892 – 19.11.1942) – письменник та художник єврейського походження із Дрогобича, писав польською та німецькою мовами. Посмертна слава Б.Шульца — світового рівня. Таблиця встановлена 28.11.1989 р.

Пам’ятна таблиця Бруно Шульцу в будівлі головного корпусу ДДПУ ім. І. Франка, вул. І.Франка, 24.

Пам’ятна таблиця Бруно Шульцу на хіднику біля будинку, вул. Т. Шевченка, 6. “На цьому місці 19.11.1942 р. був застрелений гестапівцем великий мистець дрогобичанин Бруно Шульц. AD(р.Б.)2010 XI.19”. Під час німецької окупації Бруно Шульц перебував в єврейському гетто, трагічно загинув від кулі німецького офіцера.

Пам’ятна таблиця-барельєф о. Віталію Байраку на будівлі монастиря Св. Апостолів Петра і Павла. “У дрогобицькій тюрмі помер як мученик за віру о. Віталій Байрак ЧСВВ 24.II.1907 – 16.V.1946. Похований “на Бригідках”. Проголошений блаженним у 2001 році Папою Іваном Павлом II” Отець Віталій Байрак (Байрак Володимир Васильович) (24.02.190716.05.1946) – український релігійний діяч, ієромонах-василіянин, проповідник, місіонер, письменник. Замучений НКВД. Блаженний священномученик Української Греко-Католицької Церкви.

Пам’ятна таблиця о. Віталію Байраку в будівлі, вул. Трускавецька, 77 (Виправна колонія № 40), де його закатували і поховали. “Тут, у Дрогобицькій тюрмі відбував покарання та помер священик-василіянин Катакомбної Церкви УГКЦ блаженний о. Віталій Байрак, ЧСВВ 1907 – 1946”.

Пам’ятна таблиця Степанові Витвицькому на будівлі Львівського обласного академічного музично-драматичного театру ім. Юрія Дрогобича, пл. Театральна 1.

Степан Порфирович Витвицький (03.03.1889 – 09.10.1969) – визначний український громадсько-політичний діяч, юрист, журналіст. У 1914 році вступив у легіон Українських Січових Стрільців. Підписався під актом Злуки УНР і ЗУНР. Віце-бургомістр Дрогобича і посол до Польського сейму від нашого краю. З 1926 по 1939 рік виконував обов’язки голови Дрогобицької “Просвіти”, будучи членом УНДП. На еміграції сповняв обов’язки 2-го Президента УНР у екзилі.

Пам’ятна таблиця-барельєф Степанові Витвицькому на будівлі монастиря Св. Апостолів Петра і Павла. Таблиця встановлена в 2004 році. Автори: Н.Комарницький, З.Сойка.

Пам’ятна таблиця родині Кобринів на будинку, вул. Стрийська, 134. “У цьому будинку проживала родина замордована комунофашистськими ката-

ми НКВД – НКГБ у червні 1941 року: Кобрин Володимир (* 1879) – адвокат, депутат (посол) парламенту Австо-Угорщини, перекладач творів І.Франка польською мовою. Кобрин Ольга (* 1885) – дружина. Кобрин Мирослав (* ) – син; інженер. Кобрин Ганна (* ) – невістка; вчителька французької мови.” Володимир Іванович Кобрин (20.06.1879 - 1941) – український перекладач, правознавець. Закінчив у 1904 році юридичний факультет Львівського університету. Мав успішну юридичну практику в Дрогобичі та Бориславі як адвокат та суддя, займався громадсько-політичною роботою. У червні 1911 року брав участь у парламентських виборах (“Криваві Дрогобицькі”). В 1913–1914 роках переклав польською мовою “Кобзар” Т.Шевченка, кілька творів І.Франка, “Слово о полку Ігоревім”. У передмові до “Мойсея”, випущеного в Львові в 1914 році, І.Франко висловлює В.Кобрину подяку за “старанне виконання перекладу”. 22 червня 1941 року В.Кобрин разом з дружиною Ольгою, сином Мирославом та невісткою Ганною арештовані органами НКВД. Пам’ятна таблиця о. Дмитрові Німиловичу на будівлі Дрогобицької духовнаої семінарії, вул. Гончарська, 6. Отець Дмитро Німилович (23.10.1907 – 8.09.1943) – Зав. парохії с. Ялин Сяноцького деканату. Замордований польською бандою в с. Грабівка коло Сянока (Польща).

Пам’ятна таблиця Феліксові Ляховичу на будинку, вул. 22 Січня, 55. Фелікс Ляхович (14.11.1884 - 1941) – польський художник походженням із Дрогобича. За спогадами родини, закінчив Дрогобицьку державну гімназію та розпочав студії в Академії мистецтв у Кракові (підтверджуючих документів не виявлено). Був мобілізований на війну, але вже в 1914 році потрапив у російський полон і лише в 1921 році повернувся в рідне місто. Надалі працював будівельним майстром. Займався художньою самодіяльністю, писав сценарії, оформлював сцени вистав, також різьбив вівтар і розписував костелик на Млинках. Протягом 1932 – 1939 років працював над мальованою історією міста Дрогобича. У1940 році Ф.Ляховича арештувало НКВД і ув’язнило на 5 років. Звільнений за амністією Сікорського. Обставини смерті невідомі. Таблиця встановлена 1 вересня 1991 року (на якій помилково вказаний рік його народження).

Пам’ятна таблиця Любомирові Рихтицькому на будинку, вул. Вокзальна, 7. Любомир Рихтицький (1921–1983) — український письменник-прозаїк. Псевдоніми: Степан Емерсон, Микола Хортиця. Народився в м. Дрогобичі. Брав участь у Другій світовій війні. Помер 16 липня 1983 року в м. Чикаго (США).

Пам’ятна таблиця Михайлові Смолі на будинку, вул. Лесі Українки, 120. Михайло Смола (8.11.1912 – 18.01. 1934) – політичний та громадський діяч,активний член ОУН. Навчаючись у гімназії, став курінним 28-го Пластового куреня. Тоді ж створив і очолив Юнацтво ОУН. Згодом вступив до ОУН і посів місце організаційного референта повітової екзекутиви ОУН, за що засуджений на три місяці ув’язнення. У грудні 1932 року М.Смолу арештували вдруге і рік тримали у в’язницях, де він захворів на туберкульоз кишківника. Випущений із тюрми, як безнадійно хворий, Михайло Смола помер.

Пам’ятна таблиця о. Северинові Сапруну на будинку, вул. Лесі Українки, 122. Северин Сапрун (2.09.1897 – 6.07.1950) – священик УГКЦ, громадський діяч, хоровий диригент, композитор і педагог. Старшина УГА і засновник музичного Інституту ім. М. Лисенка. Організатор хору “Дрогобицький Боян”. У 1944 році емігрував до Європи, де до кінця життя керував хоровими колективами та активно займався концертною діяльністю.

Пам’ятна таблиця Степанові Хемичу на будівлі ЗОШ № 1 ім. І. Франка, вул. П.Сагайдачного, 19. “Тут у 1938-1943 роках навчався Степан Хемич (1928 – 2001) організатор української науки в Америці, довговічний президент фонду катедр українознавства при Гарвардському університеті (США). Встановлено 27.09.2006”. Степан Ількович Хемич (27.09.1928 – 8.02.2001) – співзасновник і президент Фонду катедр українознавства, один з ініціаторів програми українознавства в Гарвардському університеті. Навчався у Дрогобицькій гімназії. Під час війни емігрував до Німеччини, а в 1952 році переїхав до США. У 1958—1961 роках викладав українську мову в Колумбійському університеті, де здобув диплом магістра політології. Працював у федеральному уряді впродовж 30 років.

Пам’ятна таблиця Володимирові Чапельському на будинку, вул. Стрийська, 18. Володимир Чапельський (1882 – 17.03.1956) – талановитий лікар та письменник. Навчався в Трускавці, потім у Дрогобичі, гімназію закінчив у Львові, а медичні студії - у Відні. Був одним із найвизначніших членів Товариства “Січ”. У перші роки після польської окупації В.Чапельський був головою Дрогобицької “Просвіти” і Товариства “Зоря”. Від 1922 до 1939 р. працював лікарем дрогобицької “Каси хворих”, а в 1944 р. емігрував до Німеччини. Автор книжок “З нотатника лікаря”, “Листи до Миросі” і “Я любив їх усіх”. Його іменем названа вулиця в Дрогобичі.

Пам’ятна таблиця Іванові Чмолі на будинку, вул. В.Стуса, 21. Іван Симеонович Чмола (6.03.1892 ?.06.1941) – військовий та педагогічний діяч у Галичині, до 1914 року один з основоположників Пласту та стрілецького руху, з 1914 року старшина Легіону УСС, згодом організатор і полковник Січових Стрільців у Києві в 1919 році, командант куреня, а потім коша Січових Стрільців. Після війни - гімназійний вчитель у Галичині (в Яворові та Дрогобичі). У 1941 році арештований більшовиками, страчений у Дрогобицькій тюрмі. Таблиця встановлена у вересні 1991 року.

Пам’ятна таблиця-барельєф о. Василеві Шевчуку на будівлі головного корпусу ДДПІ ім. І.Франка, вул. І. Франка, 24. Василь Іванович Шевчук (псевдо о.Кадило, Пластун) (12.08.1903 – 12.09.1948) – священик УГКЦ, капелан УПА. У 1923 році В.Шевчук закінчив гімназійні студії, а в 1930 році духовну семінарію Перемишля. Свою першу Службу Божу відправив у дрогобицькому храмі Пресвятої Трійці. Протягом 1945 1948 рр. В.Шевчук - капелан УПА під псевдо “о. Кадило”. У червні 1947 року під час рейду на захід із сотнею Громенка “о. Кадила”заарештували чехословацькі органи безпеки і передали полякам. 13 вересня 1948 року за вироком Військового суду Василя Шевчука розстріляли.

Пам’ятні таблиці,

присвячені видатним сучасникам

Пам’ятна таблиця Ярославові Гаруну на будинку, вул. І.Франка, 3. Ярослав Євстахович Гарун (23.10.1937 –13.07.1999) – директор ВАТ “Галол”, доброчинець, патріот України. У 1958 році, після закінчення інституту, був направлений на Дрогобицький НПЗ. У 1970 році перейшов працювати на Дрогобицький дослідний завод (ВАТ “Галол”), який очолив у 1984 році. Це був професіонал, який у щоденних справах виявляв любов до України. Загинув трагічно. Злочинці вночі кинули в його оселю пляшку із “коктейлем Молотова”. Від отриманих опіків Я.Гарун помер. Пам’ятна таблиця Георгію Гонгадзе на будівлі філії Вінницького проектно-конструкторського технологічного інституту, вул. Юрія Дрогобича, 2. Георгій Русланович Гонгадзе (21.05.1973 – вересень 2000) – громадський діяч, український опозиційний журналіст, відомий своїми критичними антивладними виступами. Засновник інтернет-газети “Українська правда”. 16.09. 2000р. Г.Гонгадзе пішов з роботи, але вдома так і не з’явився. Вбивство Г.Гонгадзе викликало велике занепокоєння грмадськості та вважається одним із найгучніших кримінальних справ сучасної України.

Пам’ятна таблиця Василеві Іванишину на будинку, вул. Т.Шевченка, 2.

“У цьому будинку в 1996 – 2007 роках працював відомий український учений, філософ, публіцист, засновник ВО “Тризуб” ім. С.Бандери і видавництва “Відродження” Василь Іванишин 1944 – 2007” Василь Петрович Іванишин (23.03.1944 – 8.05.2007) – доцент ДДПУ ім. І.Франка, Провідник всеукраїнської організації “Тризуб” ім. С.Бандери, один із засновників та головний редактор видавництва “Відродження”. Літератор, політолог. Пам’ятна таблиця Наумові Кацу в будівлі міської лікарні № 1 (неврологічне відділення), вул. А. Шептицького, 9.

Наум Якович Кац (14.05.1929 – 30.11.1995) – відомий лікар невропатолог, організатор неврологічної служби Дрогобиччини, перший завідувач неврологічного відділення Дрогобицької центральної лікарні.

Пам’ятна таблиця Михайлові Ковалку на будівлі Дрогобицького коледжу нафти і газу, вул. М.Грушевського, 57. “Тут навчався (1958 – 1962 р р.) Ковалко Михайло Петрович, державний діяч, вчений, виробничник, перший керівник нафто-газової галузі незалежної України, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки, винахідник, поет” Михайло Петрович Ковалко (24.09.1944 – 24.05.2012) – народний депутат України II і III скликань, доктор технічних наук, віце-президент Української нафтогазової академії, професор КПІ. 18 травня 2000 р. М.Ковалку присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева”. Пам’ятна таблиця Юліанові Корчинському в будівлі музично-педагогічного факультету ДДПУ ім І.Франка, вул. І. Франка, 11. Юліан Олексійович Корчинський (27.02.1921 – 12.01.1990). Народився у с.Крушельниця Сколівського району. Із листопада 1950р. по грудень 1970р. – художній керівник та головний диригент Заслуженого Прикарпатського ансамблю пісні і танцю “Верховина”. У грудні 1970 р. його обрано на посаду викладача кафедри методики музичного виховання, співу та хорового диригування. У 1972 р. його обрано на посаду старшого викладача. Від 26 грудня 1972 до 11 вересня 1981 р. очолює вищеназвану кафедру. У 1977 р. присвоєно звання доцента, у 1989 р. наказом №120-К обраний на посаду професора.

Пам’ятна таблиця Олесі Левадній на будинку, пл. Ринок, 15. О л е с я Ф е д о р і в н а Ле в а д н а (14.04.1905 - 3.03. 1988) – одна з перших кобзарок України, учениця Гната Хоткевича. Мала гарний альтовий голос. З 1934 року працювала солісткою в Харківській філармонії. Під час війни гастролювала як артистка Українського драматичного театру. З 1946 року - солістка Тернопільської філармонії, а з 1948 р. - у Дрогобичі в ансамблі “Верховина”. Пам’ятна таблиця Романові Магері в будівлі інституту фізики, математики, економіки та інноваційних технологій ДДПІ ім. І.Франка, вул. Стрийська, 3. Роман Володимирович Магера (27.04.1944 28.12.2002) – декан факультету підготовки вчителів загальнотехнічних дисциплін ДДПУ ім. І.Франка. За час роботи в університеті опублікував 78 наукових праць, отримав 21 авторське свідоцтво на винаходи, розробив методичні вказівки із електротехніки. Пам’ятна таблиця Ростиславові Мархеві в будівлі міської лікарні № 1 (травматологічне відділення), вул. А. Шептицького, 9. Ростислав Володимирович Мархева (13.10.1926 – 8.04.1992) – відомий лікар травматолог, організатор травматологічної служби Дрогобиччини, перший завідувач травматологічного відділення Дрогобицької центральної лікарні. Голова спеціальної медичної експертної комісії (ЛТЕК). Викладач Дрогобицького медичного ліцею.

Пам’ятна таблиця Григорію Михацю на будинку, вул. Раневицька, 7. Григорій Петрович Михаць (15.11.1904 – 30.01.1992) – відомий український педагог – математик, активний просвітянин, учасник національно-відроджувального руху на Дрогобиччині. Працював викладачем математики з 1939 по 1941 і з 1944 по 1953 рік. З 1953 року – заступник директора Дрогобицького механічного технікуму з навчальної частини.

Памятна таблиця Василеві Надім’янову в будівлі головного корпусу ДДПУ ім. І.Франка, вул. І.Франка, 24. Василь Федорович Надім’янов (18.02.1927 3.09.1988) – ректор ДДПУ ім, І.Франка. За час роботи опублікував 23 наукові праці, нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора.

Пам’ятна таблиця Мирославові Романяку на будівлі головного корпусу міської лікарні №1, вул. А. Шептицького, 9. Мирослав Йосипович Романяк (26.07.1913 – 30.10.2006) – відомий хірург, перший завідувач хірургічного відділення Дрогобицької центральної лікарні, доктор медичних наук, академік, професор, заслужений лікар України. Відомий громадський діяч. Почесний громадянин Дрогобича.

Пам’ятна таблиця Романові Сороці на будівлі Дрогобицької музичної школи № 2, вул. Лесі Українки, 41. Роман Іванович Сорока (2.11.1936 – 19.08.2009) – заслужений працівник культури України, директор дитячої музичної школи №2, яку він очолив у 1982 році. Роман Сорока заснував і керував оркестром народних інструментів, камерним оркестром, оркестром баяністів-акордеоністів. Пам’ятна дошка Степанові Стельмащуку на будинку, вул. М. Грушевського, 5. Степан Ількович Стельмащук (8.10.1925 – 5.01.2011) – український композитор-фольклорист, керівник хорів Львова, Чорткова і Дрогобича. Автор великої кількості навчальних посібників і книг. Як композитор написав музику до творів відомих українських поетів. Пам’ятна таблиця Орестові Яцківу в будівлі музично-педагогічного факультету ДДПУ ім. І.Франка, вул. І.Франка, 11. Орест Васильович Яцків (2.01.1942–15.10.2005) – музикознавць, фольклорист, педагог. Закінчив філологічний факультет ДДПУ ім. І. Франка. Працював старшим викладачем, доцентом, завідувачем методичного об’єднання історико-теоретичних дисциплін, завідувачем кафедри теорії, історії музики та гри на музичних інструментах музично-педагогічного факультету ДДПІ ім. І.Франка. Автор понад 200 наукових праць з питань української музичної культури.

Пам’ятні таблиці, присвячені героям Дрогобиччини

Пам’ятна таблиця Сергієві Байдовському на будівлі Філії “Магістральні нафтопроводи Дружба”, вул. Т. Шевченка, 12. Сергій Романович Байдовський (21.08.1990 – 20.02.2010). “Байдовський Сергій Романович 1990 – 2014 Герой Небесної Сотні *21 серпня 1990, Нововолинськ +20 лютого 2014, Київ працівник Філії “Магістральні нафтопроводи “Дружба” ПАТ “Укртранснафта” Сергій Байдовський народився у Нововолинську. Навчався у місцевій ЗОШ № 12 та у Луцькому інституті розвитку людини Університету “Україна”. З 2011 року працював у Філії “Магістральні нафтопроводи “Дружба” ПАТ “Укртранснафта”. На Майдан їздив постійно, востаннє вирушив зі Львова у ніч проти 20 лютого. Його проводжала дівчина, з якою планував одружитися одразу після революції. Загинув від вогнепального поранення на Майдані у Києві. Похований в селі Менчичі Іваничівського району Волинської області на цвинтарі, де спочиває його дід, багатолітній парох місцевої громади. Одна із останніх цитат на його сторінці в соціальній мережі – слова Левка Лук’яненка “Нація, яка не готова посилати синів на смерть, не виживе …”. Сергію було лише 23 роки, попереду було щасливе життя, він віддав його за Україну, яку любив понад усе. “ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ !”

Пам’ятна таблиця Ігореві Бжостовському на будівлі Дрогобицького коледжу нафти і газу, вул. М. Грушевського, 57. Ігор Євгенович Бжостовський (6.09.1993 – 31.08.2014) – оператор 703 - го інженерного полку Збройних сил України. Загинув внаслідок підриву автомобіля під Маріуполем на невизначеному вибуховому пристрої. За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (26.02.2015, посмертно).

Пам’ятна таблиця Ігореві Борису на будівлі ЗОШ № 5, вул Зварицька, 57 . Ігор Володимирович Борис (04.05.1983 – 11.07.2014). Взимку 2013-2014 років І.Борис перебував на майдані Незалежності у Києві, де був активним учасником “Майдану”. Проходив строкову військову службу в 80-му окремому аеромобільному полку Аеромобільних військ Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А0284, місто Хирів Старосамбірського району Львівської області). Навесні 2014 року І.Борис був мобілізованим до лав Збройних Сил України. Служив у 24-ій Залізній імені князя Данила Галицького окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А0998, місто Яворів Львівської області). 11 липня 2014 року біля села Зеленопілля Луганській області російсько-терористичні угрупування обстріляли з РСЗВ “Град” блок-пост українських військових, в результаті чого загинуло 19 військовослужбовців, серед них і І.Борис. Нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).

Пам’ятна таблиця Романові Варениці на будівлі інституту фізики, математики, економіки та інноваційних технологій ДДПУ ім. І.Франка, вул.  Стрийська, 3. Роман Михайлович Варениця (11.12.1978 – 20.02.2014) – активіст Євромайдану. Працював вчителем математики в селі Смолин Яворівського району. Загинув на вул. Інститутській у центрі Києва близько 20 лютого 2014 року. Нагороди: звання “Герой України” з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно), медаль “За жертовність і любов до України” УПЦ КП (посмертно). Пам’ятні таблиці Богданові Вовку на будівлі ЗОШ № 5, вул. Зварицька, 57, на будинку, вул. М.Коцюбинського, 47, де він проживав і на будівлі Комбінату міського господарства, вул. П.Орлика, 15. Богдан Ігорович Вовк (09.07.1969 – 18.02.2015). Текст таблиці на будівлі школи № 5: “Вовк Богдан Ігорович Герой антитерористичної операції на сході України, яка розпочата у2014 році.

09.07.1969 р. м. Дрогобич Львівська обл. 18.02.2015. м. Дебальцеве Донецька обл. Богдан Вовк народився у Дрогобичі. Навчався у місцевій ЗОШ № 5, закінчив Бориславське професійно-технічне училище № 7. Працював електромонтером 4-ого розряду Комбінату міського господарства. 5.09.2014 р. направлений в частину В 3002. Старший сержант 5-ої роти 2-ого батальйону Національної Гвардії України. Загинув під м. Дебальцеве в час виходу української армії. На Площі Ринок перед Ратушею про Богдана його побратим свідчив: “Ми ховаємо лідера. Він був одним із тих, хто не ховався за свою сім’ю, а собою захистив нашу державу. І нас, чоловіків, заставив зробити те саме. Зробити це не тільки для себе, але і для нашого майбутнього. Вічна йому пам’ять!” 4.03.2015 р. похований на Алеї Слави у м. Дрогобич на вул. 22 Січня. Указом Президента № 365/2015 від 28 червня 2015 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно). Внесений у Книгу пам’яті. Богданові було лише 45 років, попереду цікаве життя, але він віддав його за Україну, за нас з Вами. ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!” Пам’ятна таблиця Василеві Вовку на будівлі Дрогобицького механіко-технологічного коледжу, вул.  Раневицька, 12. Василь Ярославович Вовк (04.01.1991 – 11.07.2014) – солдат, водій 704 полку. Загинув 11 липня 2014 року в селі Зеленопілля Свердловського району Луганської області. Указом Президента № 640/2014 від 8 серпня 2014 року нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).

Пам’ятна таблиця Григорію Геврику на старій будівлі ЗОШ № 5, вул. Зварицька, 92. Григорій Федорович Геврик (30.11.1925 – 29.03.1945). Після звільнення м. Дрогобича від німецько-фашистських загарбників був призваний до лав Червоної Армії. Командир відділення взводу кулеметників. Був нагороджений орденами Слави 3-го та 2-го ступенів. 29 березня 1945 року загинув біля міста Карвіна (Чехія). Похований біля станції Прухна (Польща), в 1952р. перепохований в місті Бєльско-Бяла. 29 червня 1945 року йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

Пам’ятна таблиця Тарасові Зозулі на будівлі Дрогобицького коледжу нафти і газу, вул. М. Грушевського, 57. “Пам’яті загиблих в ім’я живих Зозуля Тарас Васильович 09.03.1993 – 31.08.2014 Випускник групи 09-Р-1 Заради тебе, твого життя і твоєї свободи він віддав своє життя в АТО” Тарас Васильович Зозуля (09.03.1893 – 31.08.2014) – солдат 80-ї окремої високомобільної бригади. Загинув 31.08.2014 року під час боїв за Луганський аеропорт. Нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).

Пам’ятна таблиця Юрію Комару на будівлі ЗОШ № 10, вул. Є.Коновальця,11. Юрій Ігорович Комар (3.02.1992 – 26.09.2014) – старший сержант, командир відділення 15- го реактивного артилерійського полку. Загинув під час виконання бойового завдання в районі смт. Георгіївка Лутугінського району Луганської області. Указом Президента № 170/2016 від 25 квітня 2016 року нагороджений орденом “За військову службу” (посмертно).

Пам’ятна таблиця Дмитрові Лесешаку на будівлі Дрогобицького механіко-технологічного коледжу,вул. Раневицька, 12. Дмитро Васильович Лесешак (01.11.1984 – 21.08.2014). Після закінчення Дрогобицького механічного технікуму працював інженером на Дрогобицькому долотному заводі. Солдат, старший стрілець 24-ї окремої механізованої бригади. Загинув 21 серпня 2014 року в смт. Георгіївка Луганської області. Указом Президента № 144/2015 від 14 березня 2015 року нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).

Пам’ятна таблиця Олегові Ушневичу на будівлі ЗОШ № 14, вул. М.Грушевського 87. Олег Ушневич (20.06.1982 – 20.02.2014). Навчався в ЗОШ № 14, у ВПУ № 19, а згодом у НУ “Львівська політехніка”. Активний учасник Євромайдану, був десятником 38-ї сотні Самооборони. Загинув від кулі снайпера 20 лютого 2014 року. Нагороди: звання “Герой України” з удостоєнням ордена “Золота Зірка” ( посмертно), медаль “За жертовність і любов до України” УПЦ КП (посмертно).

Пам’ятна таблиця Олегові Ушневичу, Ігореві Борису і Іванові Ісику на будівлі ВПУ № 19, вул. М. Грушевського, 59. Іван Васильович Ісик (20.01.1984 – 14.09.2014) – випускник ВПУ № 19, служив у 24-му батальйоні територіальної оборони “Айдар” Збройних Сил України – добровольчому збройному формуванні. У бою був тяжко поранений і взятий у полон. Помер І.Ісик у Луганську в лікарні від важких опіків. Указом Президента України №282/2015 від 23.05.2015 року нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно). Відомості про Олега Ушневича та Ігоря Бориса подано вище.

Пам’ятні таблиці присвячені знаковим подіям і будівлям

Пам’ятна таблиця на будинку, пл. Театральна, 1, у якому в 20-30-х роках XX століття діяло Товариство “Просвіта”.

Пам’ятна таблиця на будинку, вул. І . Франка, 103, у якому в 20-30-х роках XX століття діяла читальня Товариства “Просвіта”.

Пам’ятна таблиця на будинку, вул. Тиха, 17, у якому в 20-30 роках XX століття діяла читальня Товариства “Просвіта”.

Пам’ятна таблиця на будівлі монастиря Св. Апостолів Петра і Павла, де в 1775 і 1784 роках діяла перша українська гімназія.

Пам’ятна таблиця на будинку , вул.М. Тарнавського, 44, у якому в 1918 – 1929 роках діяла українська приватна гімназія, а в 1929 – 1939 роках – бурса українських гімназистів. Осип Васильович Турянський (псевдонім - Іван Думка) (22.02.1880 – 28.03.1933) – український письменник і літературний критик, поліглот, учитель середніх шкіл Галичини. Народився в селі Оглядів (нині Радехівський район Львівської області). Закінчив Львівську українську гімназію і філософський факультет Віденського університету. Здобув науковий ступінь доктора філософії. Працював учителем середніх шкіл Галичини. Після війни працював директором Яворівської, Дрогобицької, Рогатинської гімназій, де викладав німецьку, французьку, латинську мови. Автор ряду повістей і оповідань, а також перекладів віршів Шандора Петефі, Ґенріга Гейне, Вільяма Шекспіра. О.Турянський помер у Львові, похований на Личаківському цвинтарі. Дмитро Грицай ( псевдо: “Перебийніс”, “Дуб”, “Олег”, “Сірко”) (1.04.1907 – 22.12.1945) – політичний і військовий діяч, референт

Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях у 1933 1934 роках, генерал-хорунжий УПА, з січня 1944 року - начальник її головного штабу. Народився в селі Дорожів Самбірського повіту на Львівщині (тепер - село Дрогобицького району Львівської області). Середню освіту здобув у Дрогобицькій гімназії. В 1928 році вступив на фізико-математичний факультет Львівського університету, який не закінчив через мобілізацію в польську армію. Як начальник головного штабу УПА, виконуючи завдання Української Головної Визвольної Ради, йшов у Німеччину на зустріч з С. Бандерою. При переході чесько-німецького кордону потрапив у засідку чеської поліції. Був захоплений у полон і після тортур страчений у тюрмі в Празі. Відзначений Золотим Хрестом Заслуги УПА (посмертно). Пам’ятна таблиця на будівлі ЗОШ № 1 ім. І. Франка, вул. П.  Сагайдачного, 19, де в 1929 – 1939, 1941 – 1944 роках діяла українська гімназія.

Пам’ятна таблиця на будівлі ЗОШ № 1 ім. І. Франка, вул. П.Сагайдачного, 19, де в 1929 -1939, 1941 – 1944 роках діяла українська гімназія, в якій працював викладачем Петро Карманський. Петро Сильвестрович Карманський (29.05.1878 -16.04.1956) – український поет, перекладач. Представник “Молодої музи”. Псевдоніми - Петро Гіркий, Лесь Могильницький. У 1907 році П.Карманський закінчив Львівський університет. Працював журналістом, викладачем Тернопільської гімназії. Згодом дипломат від УНР у Ватикані і представник ЗУНР у Бразилії. Після повернення на батьківщину працював учителем гімназій Самбора, Сокаля, Дрогобича. Від 1939 року викладав у Львівському університеті. Член спілки письменників України.

Пам’ятна таблиця на будівлі Дрогобицького музичного училища ім. В.Барвінського, вул.  Музична, 3, щодо присвоєння училищу імені композитора В.Барвінського. Василь Олександрович Барвінський (20.02.1888 – 9.06.1963) – український композитор, піаніст, музичний критик, педагог, диригент, організатор музичного життя. Визначний представник української музичної культури XX століття. Провідний діяч Союзу українських професійних музик. У 1939 - 1941 та 1944 - 1948 роках - на посаді директора Львівської консерваторії та голови Львівського відділення Спілки композиторів.

На початку 1948 року був заарештований і засуджений до 10 років таборів. У МГБ його примусили підписати документ: “Дозволяю знищити мої рукописи”. І рукописи були знищені, а музика композитора в наступні 25 років скрізь була вилучена з концертів. Після повернення із заслання у1958 році усі свої сили зосередив на відновленні з пам’яті творів, рукописи яких були знищені під час його арешту (над цим працював до самої смерті). Похований у Львові на Личаківському цвинтарі. Пам’ятна таблиця на будівлі, вул. І. Мазепи, 9, де 19 червня 1911 року під час виборів до австрійського парламенту мешканці міста, обурені фальсифікаціями, розгромили виборчу дільницю. Жандарми розстріляли мітинг виборців, внаслідок чого загинуло 26 осіб, а понад 100 отримали поранення.

Пам’ятна таблиця-барельєф на будівлі Станції соціальної допомоги “Карітас”, вул. І.Франка, 53, встановлена до 400-річного ювілею Ордену Боніфратрів у Польщі. Повна назва ордену: Шпитальний Орден Святого Йоана Божого. Популярні назви: Баніфратри, Брати Милосердя, Шпитальні Брати. Орден заснований у 1540 році в Гренаді, затверджений у 1572 році папою Пієм V, в Польщі - із 1609 року. Орден служить хворим і бідним. З цією метою організовує лікарні, будинки опіки, аптеки, їдальні, осередки суспільної допомоги.

Пам’ятна таблиця на будівлі інституту фізики, математики, економіки та інноваційних технологій ДДПІ ім. І.Франка, вул. Стрийська, 3, де була катівня НКВД.

Пам’ятна таблиця на будівлі міської Ради, пл. Ринок, 1, присвячена підняттю над ратушею національного синьо-жовтого прапора.

Пам’ятна таблиця на будівлі районної Ради, вул. 22 Січня, 37, присвячена підняттю національного синьо-жовтого прапора.

Пам’ятна таблиця на будівлі міської Ради, пл. Ринок, 1, встановлена в першу річницю проголошення незалежності України.

Пам’ятна таблиця-барельєф на оборонній вежі-дзвіниці костела Св. Варфоломія, присвячена подіям 1648 року.

Пам’ятна таблиця в приміщені залізничного вокзалу, пл. Злуки, 1, присвячена боротьбі ОУН-УПА.

Пам’ятна таблиця в честь цісаря Франца Йосифа I. Встановлена у внутрішньому дворі музею “Дрогобиччина”, вул.  Франка, 32. (Перенесено із будинку, вул. Т. Шевченка, 32). “Встановлено на пам’ять сорокарічного ювілею правління цісаря Франца Йосифа I 2 грудня 1888”(переклад з німецької мови).

Пам’ятна таблиця на будівлі Дрогобицького солеварного заводу, вул. Солоний Ставок, 27. “ДРОГОБИЦЬКИЙ СОЛЕВАРНИЙ ЗАВОД одно з найстаріших у нашій країні промислових підприємств. Солеварне виробництво на цьому місці ведеться безперервно починаючи з XIII - XIV ст.” Пам’ятна таблиця на будинку, вул. Бориславська, 22 в знак подяки мешканців панам Вексельбергам за відремонтований ними будинок.

Віктор Феліксович Вексельберг – російський підприємець-мільярдер родом із Дрогобича. Голова Ради директорів Об’єднаної компанії “Російський алюміній”. Голова Ради директорів російсько-американського СП “Ренова”.

Охоронні таблиці на пам’ятках архітектури

Таблиця “Пам’ятник архітектури” на дзвіниці церкви Св. Юра, вул. Солоний Ставок, 23.

Таблиця “Пам’ятник архітектури” на будівлі церкви Воздвиження Чесного Хреста, вул. Зварицька, 9.

Таблиця “Пам’ятник архітектури” на будівлі костела Св. Варфоломія.

Таблиця “Пам’ятник архітектури” на оборонній вежі-дзвіниці костела Св. Варфоломія.

Пам’ятні таблиці культових споруд

Пам’ятна таблиця в церкві монастиря Св. Апостолів Петра і Павла.

“Сей храм Св. ап. Петра і Павла збудовано 1828 р. за ігумена Йосафата Кочановського на місці згорілих у 1825 р. славнозвісних церкви і монастиря оо. Василіан. Храм був чинний до 1944 р., коли був вщент пограбований більшовиками і перетворений на катівню НКВС і пересильну тюрму для репресованих за християнську віру і національну справу. У 1959 році святиню передано під клуб для розваг студентів. Зусиллями громадян 22 лютого 1990 р. храм повернуто греко-католицьким вірним. За о. ігумена Лаврентія Івасечко, стараннями і коштами парафіян і монастирів оо. Василіан, храм відремонтовано і помальовано митцем Всеволодом Луцівим з помічниками у 1991 році. Допоможи нам, Господи, зберегти Храм цей, будований предками для нас і наших нащадків!” (Стара таблиця втрачена.)

Пам’ятна таблиця в церкві Різдва Пресвятої Богородиці на вул. І.Франка.

“Ота церква збудована за буття Цісаря нашого першого Франца Йосифа за ксьондза Івана Гакскича 1850 р. за ігумена О. Гнатевича коштами мешканців Лішнянського передмістя ...”

Пам’ятна таблиця на каплиці по вул.Рихтицькій.

Пам’ятна таблиця в каплиці на вул. Рихтицькій. “Ця каплиця Матері Божої Ченстоховської, оголошеної Королевою Польщі в 1656 році у Львові Королем Яном Казимиром, побудована польськими залізничниками батьками нашими у 1904 році. Стараннями поляків у Дрогобичі та за підтримки Польської державної залізниці, а також Міністерства культури і мистецтва” (переклад з польської мови). PRISTINAE FORMAE RESTITUTA EST. A.D. 1998 “Повернуто до попередньої форми р. Б. 1998” (переклад з латини).

Таблиця-свідоцтво, розміщена в церкві Св. Юра, яка засвідчує внесення церкви до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. “Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини. Комітет всесвітньої спадщини вніс дерев’яні церкви Карпатського регіону на території Польщі і України до Списку світової спадщини. Занесення до цього Списку підтверджує універсальну цінність культурної чи природної спадщини, яка потребує захисту в інтересах всього людства. Дата занесення 27 червня 2013” (переклад з англійської мови).

Пам’ятна таблиця в костелі Св. Варфоломія.

“Дочкам Дрогобича с. п. Марії Стоббе з Шарнаґлів, народженій 1.07.1899, вчительці, покликанням якої було любити Польщу і її сестер, Міхаліні Ґайдачек, зв’язковій Армії Крайової, призначенням якої було віддати життя за Польщу в концентраційному таборі Освєнцим 1942 роцу, а також всім іншим синам і дочкам Дрогобича, які загинули від рук радянських і німецьких окупантів – в пам’ять з проханням про молитву і для великої ідеї християнського прощення і поєднання між поляками і українцями на віки–вічні. Цю таблицю р. Б. 1993 зафундував Ромуальд Колудзькі – Стоббе з Варшави” (переклад з польської мови). FECI QUOD POTUI FACIANT MELIORA POTENTES “Я зробив, що міг, хто може, нехай зробить краще” (переклад з латини).

ПАМ’ЯТНІ ЗНАКИ

Пам’ятна стела на місці давньої церкви Пресвятої Діви Марії на розі вулиць Юрія Дрогобича і Маріїнської.

“На цьому місці в часи незалежної княжої держави Руси-України стояла найдавніша споруджена в XII ст. дрогобицька церква Пресвятої Діви Марії. Із загарбанням Галичини в 1340 р. польсько-феодальною державою церкву насильно забрали під костьол. Після появи в Дрогобичі мурованого костьолу перебудована дерев’яна церква Діви Марії знову служила господарям землі – українцям. У 1788 р. перевезено до недалекого села Новошичі. У п’ятдесяту річницю перевезення 1838 р. на місці церкви поставлено пам’ятну фігурну колону, котру злочинно зруйнував у 1986 р. комуністичний чиновник, відповідальний за збереження пам’ятників історії. Церква Діви Марії у Новошичах збереглася – правда, у дещо зміненому внаслідок ремонтів вигляді. Вулиця в Дрогобичі, біля якої вона стояла названа Маріїнською.”

Пам’ятна стела на місці садиби Коссаків, вул. Лесі Українки, 74.

“Тут була садиба Коссаків, де народилися славні сини України: Григорій Коссак 1882 – 1939 – Полковник УСС – розстріляний большевиками. Іван Коссак 1879 (?) – 1927 – Сотник УСС. Василь Коссак 1895 – 1942(?) – Четар, посол польського сейму.”

Камінь-знак, присвячений незалежній Україні в дворі будинку, вул. П. Сагайдачного, 41/1. “УКРАЇНА – НЕЗАЛЕЖНА ДЕРЖАВА Населення – 46 млн. 29тис. Площа території – 603,7 тис. кв. км. Столиця – м. КИЇВ. Встановлено 22.08.2010. м. Дрогобич.”

Пам’ятний знак біля будинку, вул. П.Орлика, 7/VI, на місці знесеного єврейського цвинтаря. “Комітет Намети праведників очолюваний равом Ісраель Меір Габай. Кладовище святого Товариства Дрогобича. Захоронені на ньому, поміж іншими: рав Ашер Другий з Керліну (світла пам’ять), рав Еліягу Дрогобайн, учень провісник з Любліна, а також учні рава Ісраеля Бааль Шем Тов. На цьому місці стояв намет рава Еліезера Нісана Тітльбома (світла пам’ять), сина рава Ісмаха Моше” (переклад з івриту).

Пам’ятна стела на місці захоронення жертв сталінських репресій у внутрішньому дворі інституту фізики, математики, економіки та інноваційних технологій ДДПУ ім. І.Франка, вул. Стрийська, 3.

ПАМ’ЯТНІ ЗНАКИ-АНОНСИ

Пам’ятний камінь на побудову пам’ятника Тарасові Шевченку . “ШАНОВНА ГРОМАДО! Збудуємо на цій площі пам’ятник Великому синові українського народу Т.Г.ШЕВЧЕНКОВІ” (зберігається на території музею “Дрогобиччина”, вул. І.Франка, 32).

Пам’ятний камінь на будівництво Храму Успення Пресвятої Богородиці на вул. В.Великого.

Пам’ятний камінь на спорудження пам’ятника Юрію Дрогобичу. “Тут буде споруджено пам’ятник видатному українському вченому XV століття Юрієві Дрогобичу” (зберігається на території музею “Дрогобиччина”, вул. І.Франка, 32).

Пам’ятна стела на спорудження пам’ятника Вячеславові Чорноволу, вул. Т.Шевченка, 27 (зберігається на території музею “Дрогобиччина”, вул. І.Франка, 32).

Пам’ятна стела на спорудження пам’ятника воїнам-афганцям біля будівлі біологічного факультету ДДПУ ім. І.Франка, вул. Т.Шевченка, 17.

Пам’ятна стела на спорудження пам’ятного знака жертвам сталінських репресій біля будівлі інституту фізики, математики, економіки та інноваційних технологій ДДПІ ім. І. Франка, вул. Стрийська, 3.

Пам’ятна стела на спорудження пам’ятного знака ліквідаторам Чорнобильської катастрофи біля приміщення Служби порятунку МНС, вул. Зварицька, 9. Встановлена 26 квітня 2016 року.

Пам’ятний знак на спорудження пам’ятника Борцям за волю України у сквері біля супермаркету “Колібріс”, вул. М. Грушевського, 79. Встановлений 22 травня 2016 року.

МЕМОРІАЛИ

Меморіальний пам’ятник-барельєф, присвячений Небесній Сотні та захисникам незалежності України на будівлі Катедрального Собору Присвятої Трійці.

Меморіал жертвам німецьких фашистів (Стіна плачу), вул. Ковальська.

Автори: скульптори В.Борисенко, В.Подольський, архітектор Є.Хомик. Меморіал відкритий у 1974 році. Українці, яких тут розстріляно і повішено, поховані на старому кладовищі в кінці вул. Завіжної. Пам’ятний знак на місці поховання жертв німецько-фашистського окупаційного режиму в кінці вул. Завіжної (відпочинковий комплекс “Залісся”). Пам’ятний знак відкритий і освячений 21 вересня 2006 року. “Тут, на давньому цвинтарі, зруйнованому 1959 року радянською владою, поховані 117 жертв німецько-фашистського терору 1943 – 1944 років, серед яких члени ОУН, воїни УПА, невинні заручники, розстріляні і повішені в центрі м. Дрогобича. Вічная їм пам’ять!”

Меморіал “Тюрма на Стрийській”, вул. Стрийська, 3. Закатовані в тюрмі люди захоронені у внутрішньому дворі ДДПУ ім. І.Франка, на Полі Скорботи, вул. 22 Січня і на цвинтарі, вул. М. Грушевського.

Меморіал на цвинтарі, вул. М.Грушевського.

Меморіал “Поле Скорботи”, який знаходиться в кінці вул. 22 Січня.

Меморіал радянським воїнам, полеглим у боротьбі із німецько-фашистськими загарбниками, який знаходиться на розі вулиць І.Франка і Самбірської. Меморіал побудований у 1974 році. За задумом - поховання воїнів Червоної Армії, які загинули, визволяючи місто. Фактично, значних боїв за Дрогобич не велося, за вийнятком кількагодинного, зранку 6 серпня 1944 року в районі нафтопереробного заводу. За свідченнями дрогобичан старшого покоління, в цьому місці ховали співробітників підрозділів НКВС-МВС та НКДБ-МДБ-КДБ, які загинули в післявоєнний період в боях з борцями за незалежну Україну. Серед могил траплялися поховання навіть 1953 року. Тому під час будівництва на плитах викарбувані тільки прізвища похованих, але відсутні дати смерті та номери частин, які були до того. (Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.)

Післямова

Як бачимо, Дрогобич може пишатися своїм історичним і культурним надбанням. Все ж найбільшою окрасою і цінністю міста є його мешканці. Саме визначним громадянам Дрогобича присвячено 68 пам’ятних таблиць. Із цих 68 пам’ятних таблиць 43 присвячені людям, які загинули від рук окупантів, причому, більшість з них мученицькою смертю, а дехто і в наші дні. Помолимося за упокій їхніх душ і попросимо Бога, щоб дрогобичани більше не мали підстав встановлювати таких пам’ятних знаків.

ЗМІСТ

Передмова ...................................................................5 Пам’ятники .................................................................7 Пам’ятні таблиці ......................................................17 Пам’ятні таблиці, присвячені історичним постатям ...............................................17 Пам’ятні таблиці, присвячені видатним сучасникам ..............................................33 Пам’ятні таблиці, присвячені героям Дрогобиччини ..............................................39 Пам’ятні таблиці, присвячені знаковим подіям і будівлям .....................................46 Охоронні таблиці на пам’ятках архітектури ........................................55 Пам’ятні таблиці культових споруд .......................57 Пам’ятні знаки .........................................................61 Пам’ятні знаки-анонси ............................................64 Меморіали ................................................................68 Післямова .................................................................76

Пам’ятники, пам’ятні таблиці та знаки Дрогобича Довідник

Редактори Володимир Пограничний, Галина Луцька

Автор ідеї Григорій Сивохіп Фотографії Григорія Сивохіпа Набір, макетування та верстка здійснені Юрієм Кульчицьким