Газета "Два Слова" Квітень 2011 (№20)

04

Сім шляхів відчути себе задоволеним життям

№4 (20) квітень 2011

n виходить щомісяця

05

Чи можливо, щоб хороші люди потрапляли в пекло?

n ціна договірна

n тел.: (032) 20 999 85

08

Чи існує життя після смерті?

n e-mail: gazeta@dvaslova.com

n dvaslova.com

молодіжна християнська газета

Можна Вас на два слова?

Великі та відомі про творіння і Творця стор. 6

Я вижила , щоб розповісти...

Свідчення

Чи святкує наше покоління Воскресіння?

Опитування

Хочу після смерті потрапити в рай. Що для цього потрібно?

О

це покоління, що батька свого проклинає, і неньки своєї не благословляє, покоління, що чисте в очах своїх, та від бруду свого не обмите, покоління, які гордісні очі його, а повіки його як піднеслися! Покоління, що в нього мечі його зуби, а гострі ножі його щелепи, щоб пожерти убогих із краю й нужденних із землі!»

стор. 8

Думка в конверті

Чого я вартую? Надзвичайна історія життя християнки з Північної Кореї

К

ажуть, що людина може прожити 40 днів без їжі, три доби без води й лише хвилину без надії. А я вважаю, що людина не може прожити й хвилини ще без однієї речі — без почуття особистої значущості, почуття власної гідності. Ми всі без винятку бажаємо почуватися коханими, потрібними, корисними і значущими. Це бажання заклав у нас Бог. Але водночас більшість страждає через низьку самооцінку, обтяжується комплексом меншовартості, відчуттям своєї неповноцінності в якихось сферах життя.

стор. 6-7

M

и хочемо звернути ва­шу увагу на становище християн у деяких країнах, де віруючі в Ісуса Христа не можуть вільно сповідувати свою віру, терплять приниження і гоніння. Якщо ви живете у вільній країні, де можете вільно читати Біблію, відвідувати церкву, то складно уявити, що десь склалася вкрай протилежна ситуація. Нам здається, що гоніння на християн були тільки в далекі часи Римської імперії або в колишньому Радянському Союзі. Однак це не зовсім так. Сьогодні, навіть у ці хвилини, багато сотень тисяч християн терплять неймовірні муки в тюрмах, а когось просто вбили за віру в Бога. Згідно зі статистичним дослідженням,

за останнє сторіччя було вбито більше християн, ніж за всі попередні століття від початку нашої ери. Через християнські засоби інформації нам доводилося чути або читати про переслідування християн у світі. Ми чули про Індію, Китай, але мало хто знає, що однією з перших країн щодо жорстокості в переслідуванні християн у світі є Північна Корея. Інформації про це небагато — перш за все тому, що ця маленька держава цілком відрізана (ізольована) від усього світу. Жителі Північної Кореї не мають вільного зв’язку з іншими країнами (інтернет, мобільні телефони в КНДР заборонено). У Кореї бути християнином настільки небезпечно, що навіть імена померлих послідовників Ісуса Христа доводиться приховувати, тому що влада переслідуватиме його родичів. Публічно заявити, що ти — християнин, у Північній Кореї означає прирек-

ти себе на смерть. Велика частина населення світу не знає і не може уявити суворих реалій переслідувань християн у Північній Кореї. В інтернеті мало інформації про КНДР і практично немає ніяких відомостей про життя послідовників Ісуса Христа в цій комуністичній країні. Редактор християнської газети «Жива надія» в одному з випусків написав: «Коли я почав досліджувати матеріали історії виникнення Північної Кореї, то дійшов висновку, що ця країна — породження СРСР у найгіршій його формі. Все те, що було в комуністично-атеїстичній ідеології Радянського Союзу, втілилося в найстрашнішій формі в Північній Кореї». Радянський Союз колись вважали країною за залізною завісою. Небагатьом у світі було відомо про події в цій державі, а ще менше знали правду самі громадяни. У КНДР схожа ситуація.

Приповісті Соломона 30,11-14 Весна принесла радість і нат­­хнення для всіх людей. Нарешті тепло засвітило сонце, зазеленіла трава і в душі людей постукало бажання жити та любити.

стор. 5

А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками. (Римлян 5,8)

стор. 2-3

Наша читацька аудиторія – понад 3000

“Євангельська Церква ЄХБ на Сихові”

2

dvaslova.com №4 (20) квітень 2011

Продовження

Новини

Церква У США школяра покарали за розмови про християнство. Учень однієї із середніх шкіл Каліфорнії, 16-річний Кеннет Домінгес, зазнав дисциплінарного покарання за те, що поділився досвідом своєї християнської віри з іншими школярами. Китайська «свобода». У неділю пекінська поліція за­ арештувала кілька десятків християн, які спробували про­ вести богослужіння на вулиці. На такий крок парафіяни протестантської церкви Шоуван, що налічує близько тисячі віруючих, зважилися невипадково. Напередодні влада вигнала їх із орендованого приміщення, позбавивши можливості проводити релігійні служби. Дивися ВІДЕО на сайті dvaslova.com Без прав і землі. Сомалійські ісламісти надалі забирають землі в християн. Цього разу влада конфіскувала п’ять ферм, які належали християнам. Від початку року в Сомалі ісламські екстремісти конфіскували вже вісім земельних наділів.

Суспільство Угорщина захищає християнські цінності. 18 квітня угорський парламент ухвалив

Ц Cтабільний природній шлюб – крок до здоров’я дитини

нову конституцію країни. В документі зазначено, що угорський народ об’єднують «Бог і християнство». Нова конституція забороняє аборти й одностатеві «шлюби».

Наука Діти з неповних сімей умирають на п’ять років раніше. Учені виявили чималий негативний вплив розлучення батьків на стан їхніх дітей. Дослідження, яке розпочав 1921го психолог Стенфордського університету Льюїс Терман, тривало 80 років. Воно засвідчило позитивний уплив стабільного природного шлюбу на фізичне і психологічне здоров’я подружжя. У Йорданії знайшли 70 нових папірусів, у яких ідеться про Месію і воскресіння. Науковці вважають, що історичні тексти, які відшукали в одній із йорданських печер, — це свідоцтва про останній

Унікальне видання Нового Заповіту, презентоване в Україні

період земного життя Ісу­са Христа. У Греції виявили найстарішу християнську церкву. Археологи знайшли руїни християнського храму в грецькому місті Солунь (пос­ лання до Солунян). На думку фахівців, це, ймовірно, найперша християнська церква на європейському континенті, а не приміщення, облаштоване під неї.

Культура В Україні презентували унікальне видання Нового Заповіту. Перше, що кидається в очі, — це сучасний динамічний дизайн і доволі якісна поліграфія. Крім того, доступний сучасний переклад. Але головна особливість видання — інтерв’ю відомих людей України та світу, чиї життя змінилися після знайомства з Євангелієм.

Я вижила ,

е країна за зачиненими дверима. Незважаючи на сучасні розвинені інформаційні технології (які значно перевершують технології часів СРСР), мало людей у світі дізнається достовірні новини з Північної Кореї. Влада подає тільки ту інформацію, яка вигідна їй. А громадяни, повністю ізольовані від навколишнього світу, в яких розум із раннього дитинства промито ідеологією вищого керівництва, має хибне уявлення про правду і життя в інших державах. Офіційна державна релігія чи, правильніше, ідеологія КНДР називається чучхе. Її створив Кім Ір Сен, засновник сучасної Північної Кореї, колишній офіцер Радянської Армії. Ця ідеологія прирівнює засновника країни до бога-царя і змушує жителів поклонятися Кім Ір Сену та його сину Кім Чен Іру. Ідеологію чучхе нав’язують дітям упродовж усього періоду шкільного навчання. Абсолютне дотримання цього вчення обов’язкове, а непокірність призводить до суворого покарання. Частина чучхе полягає в тому, що кожен громадянин зобов’язаний повідомляти про будь-яку діяльність ближнього, яка суперечить правилам, що їх увів уряд. Діти повинні шпигувати за родичами, сусідами і незнайомими та повідомляти відповідні інстанції про будь-які підозрілі дії. Побоюючись розправи уряду, багато громадян намагається покинути країну. У 1990-х роках у Північній Кореї поширився голод, унаслідок якого загинуло майже 3 мільйони осіб. Голод переміг страх багатьох корейців, які, набравшись мужності, ризикнули тікати через кордон у Китай, попри загрозу смерті в трудових таборах у разі, якщо їх спіймають. У світі існують християнські місії, які метою своєї діяльності поставили проповідь Євангелії в країнах, де переслідують християнство. Одна з таких місій під назвою «Голос мучеників» нині готує місіонерів для КНДР. Ці місіонери служать лише Небесному Царству, оскільки, якщо влада Кореї з’ясує, хто вони, на них чекає смерть. Кожен місіонер має північнокорейське походження і став християнином або перед утечею з батьківщини, або після. Тепер ці відважні християни готові таємно повернутися додому, щоб проповідувати Євангеліє. Деякі з них працюватимуть серед північних корейців у Китаї. Працівники місії намагаються всілякими способами донести правду громадянам Північної Кореї, наприклад, запускаючи повітряні кулі, до яких прикріп­ лено Нові Заповіти.

Ось свідчення християнина з Північної Кореї, який коротко розповідає про життя простих жителів КНДР: «Ми як і раніше служимо Кім Чен Іру й народ у захопленні від ідеології чучхе. Тяжко працюємо, а їмо лише двічі на день. Наше харчування гірше за свинячий корм. У нас немає одягу. Якщо ми захворіємо і вмиратимемо, в нас немає ні медичних препаратів, ані жодного лікування. Наше життя схоже на пекло... Так багато хочу сказати, але сльози накочуються на очі, мені залишається лише зітхати. Втім я справді вдячний Богові та Його послідовникам, тому що моя сім’я пізнала Господа, і ми живемо за Його благодаттю та любов’ю. Молимося, щоб благодать Божа зійшла на всіх жителів Північної Кореї. Просимо, щоб ви всі також молилися за нас. Так, ми прагнемо возз’єднання двох країн (Північної Кореї з Південною), але хочемо, щоб це відбулося під впливом Євангелія, а не просто як політичний крок. Хочемо, щоб хвала Богові в щирій молитві поширилася по всій землі. А поки що, доки не прийшов день, якого так сильно очікуємо, вчитимемося шляхам Божим і твердо стоятимемо у вірі». Дорогі друзі! Ми впевнені, що сьогодні настав той день, коли християни по всій земній кулі повинні об’єднатися в молитві за Північну Корею. Згадаймо нещодавню історію: чому зруйнувалася залізна завіса атеїзму над Радянським Союзом? Чи не тому, що християни з усього світу молилися про час свободи в Радянській імперії? Так і тепер ми повинні ревно молитися за Північну Корею. Нині понад 100 тисяч християн перебувають у трудових таборах КНДР. Моліться за безпеку християн у цій державі. Моліться за навернення до віри в істинного Бога корейцями та просіть Божого захисту для тих, хто проповідує Христа в цій комуністичній країні. Моліться за тих християн, які (після втечі в Китай та інші

3

dvaslova.com №4 (20) квітень 2011

щоб розповісти...

країни) прийняли Христа й готові повернутися на батьківщину для проповіді Євангелія, не зважаючи на смертельну небезпеку. Аж 3 мільйони громадян КНДР померли від голоду в 1994-2000 роках, тоді як продовольчі склади корейської армії були переповнені продуктами. Моліться, щоб продовольство та гуманітарна допомога діставалися тим, хто найбільше їх потребує. Якщо ми, християни в усьому світі, об’єднаємося в молитві за Північну Корею, то час свободи для народу цієї країни наблизиться.

Mи представляємо вам документальне свідчення колишньої мешканки Північної Кореї І Сан Ок, яке записала французька радіокомпанія «Мечонд». Жінка була свідком того, як знущаються над християнами в так званих трудових таборах КНДР. Їй (із ласки Божої) вдалося вирватися з цієї країни. І Сан Ок стверджує: лише для того, щоб усі дізналися про реалії життя тамтешніх християн. «Я народилася в місті Чхон Джин Північної Кореї, де прожила близько 50 років. 1996 року за милості Господа змогла разом із сином іммігрувати до Південної Кореї. Я виросла в Північній Кореї та жила, не знаючи Бога. Ні за що мене засудили до смертної кари, потім помилували та замінили покарання на довічні роботи в концтаборі для політв’язнів. Там я зустрілася з християнами, які зазнавали жахливих тортур, і хотіла б розповісти вам про їхнє життя. Оскільки я закінчила економічний факультет інституту імені Кім Ір Сена, то в концтаборі мене призначили на роботу у фінансовий відділ. Почала займатися розрахунками і контролем виробництва шести тисяч політв’язнів. Через специфіку своєї роботи могла вільно пересуватися територією концтабору у бувати в різних його місцях. Одного разу мене викликав начальник і дуже серйозно ска-

Якщо ми, християни в усьому світі, об’єднаємося в молитві за Північну Корею, то час свободи для народу цієї країни наблизиться. зав: «Від сьогодні ти працюватимеш на особливому заводі, де зібралися божевільні дурні. Ці психічно хворі ідіоти не вірять у партію і нашого вождя Кім Чен Іра, а вірять у Бога, тому будь насторожі, коли підеш туди. І в жодному разі не дивися їм в очі, бо ще сама повіриш у Бога, як вони. А того дня, коли я про це дізнаюся, твоє життя відразу закінчиться». Коли я прийшла й побачила тих в’язнів, то сильно злякалася і здивувалася, тому що вони не були схожі на людей. Побачивши, як вони рухаються, я подумала, що це збіговисько якихось тварин, урешті-решт, якихось інопланетян, але не людей. У всіх на голові не було ні волосини, всі повністю беззубі, невисокого зросту — 120-130 см. Вони працювали біля розжареної печі з температурою понад 1500 градусів. І коли рухалися, то були схожі на притиснутих до землі карликів.

тіла, всі вони стали виродками. Думаю, якщо людину покласти під прес і причавити, то й тоді не вийшло б того, на кого вони перетворилися. До них постійно підходили наглядачі та не віддавали ніяких наказів, просто без причин били працюючих батогами з волової шкіри. У цих віруючих в Ісуса Христа людей не було одягу. Спочатку мені здалося, що вони були одягнені в чорне вбрання, але, підійшовши ближче, я побачила, що на них були лише гумові фартухи. Палаючі пекучі іскри і краплі розпеченого металу виривалися з печі на їхні сухі тіла, обпікаючи і спалюючи шкіру до такого ступеня, що вона повністю була в ранах та опіках і взагалі була схожа радше на шкіру диких тварин, ніж людську. Одного разу я побачила те, що складно передати словами, настільки це було огидно, жорстоко й жахливо. Того дня в піс-

«Мене цікавило все: для чого народжуються люди, що хоче Господь особисто від мене, якою Він хоче мене бачити?» Я підійшла ближче, поглянула на них і була вражена. Всі вони прибули до концтабору здоровими, нормального зросту людьми, але через 16-18 годин пекельної роботи без їжі та відпочинку біля розжареної печі, через температуру, постійні знущання і тортури їхній хребет розм’як, скрутився, внаслідок чого виріс горб, тіло все зігнулося, і груди майже зрослися з животом. У всіх, кого було ув’язнено на цьому заводі, були понівечені

ляобідній час, коли я відчинила двері заводу, всередині була мертва тиша. Й ось наглядачі зібрали сотні ув’язнених посеред зали і почали голосно кричати. Мені стало дуже страшно, і я не зважилася зайти всередину, а надалі спостерігала в прочинені двері. Наглядачі кричали: «Якщо хтось із вас наважиться і відмовиться від віри в Бога, пообіцяє вірити в партію та вождя, то ми відразу відпустимо його на волю». Після чого вони почали

бити людей батогами і ногами. Але ніхто із сотень ув’язнених не вимовив ані слова, і всі вони в мовчанні переносили удари батогів і чобіт. Мені стало страшно, і в душі з’явилося бажання, щоб хоч хтось із них вийшов уперед. Тоді ці тортури припинилися б, адже так і до смерті забити можуть. Ну, хоч би один наважився б. Ось про що були мої думки в ті хвилини. І, трясучись від страху й жаху, я спостерігала, як віруючі в Ісуса Христа надалі мовчали. Тоді головний наглядач підійшов до них, навмання вибрав вісім осіб і поклав їх на землю. Всі охоронці накинулися на них і почали люто бити ногами, від чого через декілька хвилин християни перетворилися на криваве місиво, з переламаними хребтами і руками. І коли вони стогнали, звиваючись від болю, їхні вуста видавали стогін, який був дуже дивним. Тоді я не знала, Хто Такий Господь і Хто Такий Бог. Тільки потім дізналася, що в той момент, коли тріщали їхні кістки, черепи й розривалися від ударів м’язи, схожий на жалісний стогін звук був воланням до Господа, вони взивали ім’ям Ісуса Христа. Я не змогла передати і малої частини того болю та страждання, що було насправді. Люті наглядачі почали кричати: «Зараз ми подивимося, хто з нас житиме, ви — віруючі в Бога, або ми — віруючі у вождя і партію». Принесли кипляче розпечене

Бога християн. Але щодо всіх віруючих у Бога, Сущого на Небесах, Кім Чен Ір віддав особливий наказ: усі вони за життя до дня смерті не повинні дивитися в небо, тому були зобов’язані сидіти, схиляючись шиєю до колін і кладучи голову на землю. І після смерті для того, щоб вони не бачили неба, їм ламали шию, прив’язуючи голову до тіла, та закопували в глухому темному місці. Того дня всі віруючі сиділи, схиливши голову між колін у передньому ряду, а всі інші — за ними. Всі чекали, кого сьогодні засудять до смерті. Раптом гучним голосом начальник концтабору назвав моє ім’я. У той момент це було для мене, як важкий удар молота по голові, ноги підкосилися, і наглядачі, взявши мене під руки, вивели на середину. Коли я встала перед усіма, начальник сказав: «Із ласки вождя і партії ти можеш піти звідси, ти вільна». Враз віруючі, почувши про мою амністію, підняли голови. Вони ніби знали, що відбулося між мною і Богом. Я подивилася в їхні очі — здавалося, вони щиро благали: «Вийдеш звідси, розкажи про нас усьому світу». Дотепер у моїй душі світять їхні благаючі очі. І я вірю в те, що Бог почув молитви моєї матері про мене, і вивів мене з того концтабору, в який можна лише ввійти, а

Нині понад 100 тисяч християн перебувають у трудових таборах КНДР. залізо і вилили на криваве місиво християн, умить живцем вони розплавилися, їхні кістки згоріли, і залишилося від них лише вугілля. Уперше в житті я побачила, як на моїх очах люди перетворилися на купу попелу. Я була настільки шокована, що відразу втекла з того місця, і тривалий час не могла заплющити очі, тому що переді мною знову і знову з’являлася картина того, як згорають тіла і перетворюються на попіл. Не могла працювати, не могла спати. Плакала, кричала гучним голосом, утрачала розум, згадуючи побачене. До цього дня в моїй душі було місце для віри у вождя та партію, але після цього випадку я усвідомила, в що повинна вірити. Зрозуміла, що людина має міцно триматися Господа. В той момент я почала шукати Того Бога, Кому молилася протягом життя моя мати. Всією душею почала шукати Господа: «Ті люди вмирали, згораючи, ціною свого життя вірили в Бога! Бог, якщо Ти є на Небі, врятуй мене...» Я волала душею, уві сні та наяву шукала, шукала і просила Бога. Й ось Господь почув мої щирі молитви. Раз на місяць у концтаборі був день страти, і всіх 6000 ув’язнених саджали на землю, а в передній ряд — віруючих у

вийти — тільки після смерті. Я вірю в те, що Господь урятував мене. Врятував мене і мого сина. Я не можу забути погляду тих християн із північнокорейського концтабору. І я думаю, що вони — мученики за Христа в нашому поколінні». Дорогі українці! Бажаю вам, щоб ви від щирого серця дякували Богу за те, що живете у вільній країні, де можна вірити в Ісуса Христа! Прошу вас, обов’язково моліться в ім’я Господа Ісуса Христа за Північну Корею!» Християнське радіо RadioMV P.S. від редакції. Хоча з кінця 1990-х років відбулися деякі зміни, проте Північна Корея надалі залишається однією з найбідніших країн у світі. Із 22 млн. населення близько дев’яти мільйонів громадян потребують термінової продовольчої допомоги. У конституції КНДР проголошено свободу релігії. Насправді ж усі релігії було жорстоко придушено. 1945 року в Пхеньяні 13% населення були християнами. На сьогодні уряд Північної Кореї повідомляє про близько 14000 християн. Усі християнські громади пильно контролюють спецслужби.

4

dvaslova.com №4 (20) квітень 2011

Сім способів почуватися задоволеним Б

агато хто вважає: щоб почу­ ватися задоволеним, потріб­ ні багатство, слава, влада, хо­ роша освіта, престижна робота, кохана людина, гарний відпо­ чинок… Це доволі високі стан­ дарти, які мало кому доступні. Та хіба тільки перераховані бла­ га є причиною для задоволен­ ня? На щастя, існує альтернатива. Є знач­но простіші способи, щоб досягти цього прекрасного від­ чуття. Вони доступні кожному й не вимагають великих затрат.

№1. Не заздріть іншим Заздрість — це хвороба, яка руйнує добрі почуття в душі лю­ дини. Думка про те, що сусідо­ ві живеться краще, не дає спати багатьом жителям нашої плане­ ти і призводить до незадоволен­ ня та розчарувань. Тому не вар­ то придивлятися до того, хто що має і як кому живеться, краще погляньте, чим володієте ви, і на­ вчіться це цінувати.

№2. Згадайте тих, кому живеться гірше, ніж вам Дуже часто відчуття незадово­ лення приходить тоді, коли лю­ дина порівнює себе з багатими та впливовими особистостями. Наслідок такого порівняння — незадоволення. Значно кращої думки про своє життя людина буде в тому разі, коли погляне на тих, хто перебуває в гірших умо­ вах. Я пригадую історію про одно­ го чоловіка, який був дуже схви­ льований тим, що не мав туфель. Він сильно переживав і казав: «Господь! Усі мають туфлі, а я хо­

джу в порваних. У цих багачів по 5-10 пар, а я не маю жодної». Ця проблема його дуже гнітила. Од­ ного разу чоловік їхав автобу­ сом і через вікно побачив каліку без ніг. Його думки відразу змі­ нилися. Чоловік зрозумів, що на­ справді є дуже щасливим. Сла­ ва Господу! Він принаймні має, на що взути туфлі, які в нього ко­ лись обов’язково будуть. Ця історія — красномовний доказ того, що задоволення при­ ходить тоді, коли усвідомлюєте, що вам не найгірше у світі.

№3. Не ставте перед собою завищених цілей

Усі мають певні очікування від свого життя, праці, навчання. Однак часто трапляється, що все відбувається не так, як хотілося б. Наприклад, ви розраховува­ ли на «п’ятірку» з математики, а отримали «четвірку». І вже є при­ чина для незадоволення. Це чудово — вміти ставити перед собою великі цілі, але при цьому варто навчитися допуска­ ти, що може статися по-іншому. Якщо вмієте налаштуватися на можливі зміни під час досягнен­ ня мети, то наприкінці справи матимете менше причин для не­ задоволення, якщо не отримає­ те бажаного.

мала намір відпочити від місько­ го гамору на лоні природи. По­ спішаючи на залізничну станцію, батько забув удома гаманець із грошима. Він мусив поверну­ тись, а коли прибіг на станцію, де на нього з нетерпінням чекала решта родини, то поїзд уже ру­ шив. Почалися докори й навіть сльози за втраченою нагодою — люди часто дуже незадоволе­ ні, якщо їх позбавили очікуваної радості. Проте приблизно через годину після того, як наші подо­ рожні, засмучені невдачею, по­ вернулися додому, містом роз­ неслася звістка про страшну катастрофу потяга — того само­ го, яким вони планували їхати. Коли сім’я дізналася про це, на­ рікання й жаль обернулися на гарячу подяку Богові. Отже, іноді справжнє задо­ волення і радість приходить від того, на що найменше розрахо­ вував.

№5. Не сидіть без діла Людина, яка нічим не зайня­ та, дуже часто потрапляє в по­

№4. Не ро біть поспішних висновків

Учені довели, що ліками від поганого настрою є добре діло. Тобто, якщо чимось неза­ доволені, вам обов’язково по­ трібно зробити щось хороше для будь-кого, й це розвіє чор­ ні хмари над головою. Коли лю­ дина зробить добру справу, в неї виникає бажання себе по­ хвалити. Якщо є причина для похвали — отже, ти хороший. А в особи, яка позитивно думає про себе, настрій стає кращим. Тому чинення добра поліпшує наше самопочуття і приносить задоволення.

Найбільше задоволення, яке може пережити людина, при­ ходить у той момент, коли вона

«Не бійтеся ворогів — у гіршому разі вони можуть вас тільки вбити. Але бійтеся байдужих, тому що за їхньої мовчазної згоди відбуваються на землі і зради, і вбивства» Ф. М. Достоєвський

Б

ня, мені так захотілося взяти його додому, вимити в теплій воді, висушити, нагодувати,

№6. Усім робіть тільки добро

№7. Пізнавайте Господа

Трапляються випадки, коли життєва ситуація здається вкрай негативною, але з плином часу виявляється: те, що ви вважали поганим, пішло на користь. Ось історія, яка чудово ілю­ струє цю думку. Одна родина

Я обов’язково виживу! ула весна, але лід і сніг іще не розтанули. Ма­ леньке кошеня з бруд­ ною сірою шерстю перебіга­ ло дорогу. Дув сильний вітер, а воно все бігло кудись, опус­ тивши голову і притиснувши хвостик. Моє серце стиска­ лося від жалю до цього поки­ нутого беззахисного створін­

лон негативних думок. Вони, неначе чорні во­ рони, злітаються до неї та починають цілодобо­ во дзьобати мозок: «ти — невдаха», «ти нікому не потрібний», «ти просто без­ дарніс ть»… Від таких атак миттєво при­ ходить розча­ рування, роздра­ тування і, звичайно, незадоволення. Таким чином, для того, щоб почуватися задо­ воленим, потрібно бути актив­ ним: здобувати знання, прояв­ ляти креативність, знаходити нових друзів, шукати приємних вражень… Не давайте собі нудьгувати!

обігріти, захистити від холо­ ду, злих людей та інших нега­ раздів.

розмірковує про сво­ го Творця, шукає осо­ бистої зустрічі з Ним, прагне більше пізнати Його, відчути Його близькість, довірити Йому своє життя, від­ крити перед Ним найпотаємні­ ші сховки своєї душі. У моменти єднання з Госпо­ дом людина неначе відрива­ ється від землі й летить у без­ краї простори до Того, Кого не бачить, але відчуває Його лю­ блячий погляд. Його присут­ ність настільки хвилююча, що хочеться йти вслід за Ним, як дитина за батьком. Одразу стає так солодко, так спокійно, так приємно… Пізнавати Творця, Його лю­ бов до людини й мудрість, про­ явлену в спасінні, — це шлях до вічного задоволення, яке заховано в небесах для всіх, хто вірить у Нього.

7 способів відчути себе задо­ воленим – це лише маленька підказка для всіх, хто бажає від­ чути це прекрасне почуття і про­ йти з ним через усе життя. У світі є таких способів незліченна кіль­ кість і всі вони прості і доступ­ ні для ко жного, потрібно лише правильно розставити пріори­ тети в своєму житті. Найбільше задоволення приходить не від матеріального достатку і висо­ кого статусу в суспільстві, а че­ рез правильне відношення до життя і живу віру в Бога. Олег Борис

Я і суспільство Нікому не потрібна, самот­ ня слабка тварина бігла далі, перебираючи своїми крихіт­ ними лапками. Я, вже не стри­ муючи сльози, спостерігала за нею, при цьому почувалася ка­ том кошеняти, оскільки, бача­ чи його біду, нічого не робила. І потім подума ла: «А скіль­ ки людей, створених за обра­ зом і подобою Божою, мають приблизно такий самий спо­ сіб життя». Чомусь іноді тва­ рин нам шкода значно біль­ ше, ніж людей. Ми можемо їм допомогти. Можливо, не всім, але хоча б одному.

Понад 4 мільйони осіб ма­ ють статус БОМЖ Більш ніж 700 тисяч дітей ви­ знано сиротами. Щорічно за­ кінчують життя самогубством 55 тисяч осіб. «Рятуй узятих на смерть, та­ кож тих, хто на страчення хи­ литься, — хіба не підтрима­ єш їх? Якщо скажеш: «Цього ми не знали!» — чи ж Той, хто серця випробовує, знати не буде? Він Сторож твоєї душі, і Він знає про це, і поверне лю­ дині за чином її», — записано в книзі Приповісті Соломоно­ ві 24,11-12. Люсіко Адамія

5

dvaslova.com №4 (20) квітень 2011

Запитання: Чи можливо,

Хочу знати

щоб «хороші люди» потрапляли в пекло?

Відповідь: Кожен із нас

знайомий із тими, хто справ­ ляє враження добрих, по­ рядних і викликає повагу оточуючих. Але в Біблії чіт­ ко сказано, що навіть такі люди згрішили та відійшли від стандартів Бога. «Немає людини праведної на землі, що робила б добро й не грішила» (Екл. 7, 20). «Бо всі згрішили, і позбав­ лені Божої слави» (Рим. 3, 23). Бог бачить наше серце, знає всі наші вчинки, слова й думки. Його знання про нас достатні, щоб судити, які ми насправді. І Його суд правед­ ний! Біблія каже, що «Бог ба­ чить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (1 Сам.16: 7).

Отже, як ці уривки можуть допомогти нам розібратися з питанням про пекло та рай? Перш за все вони всіх зрів­ нюють. Це означає, що хоро­ ші люди (яких ми вважаємо такими) перебувають у тако­ му самому становищі, як пога­ ні (яких ми вважаємо такими). В очах Бога немає нікого, хто цілковито виконував би Його волю і слідував Його шляхом. У кожному з нас живе праг­ нення робити все по-своєму. У Біблії сказано: «Усі ми блу­ дили, немов ті овечки, роз­ порошилися кожен на влас­ ну дорогу» (Іс. 53, 6). Кожен із нас (хтось більше, хтось мен­ ше) відійшов від Господа, об­ равши власний шлях. Щоб усе змінити, необхід­ но повернутися до Бога. Біб­

Фотофакт 5 квітня у Львові пройшло щомісячне молодіжне спілкування у форматі «Розмова на дивані» на тему: «Що таке хабар?». У гостях були пастори Василь Берлінець і Павло Лозинський. Слідкуй за розкладом на сайті dvaslova.com та vkontakte.ru/ dvaslova_group

лія називає це «покаянням». Якщо людина щиро каєть­ ся, для Всевишнього не іс­ нує гріха, який Він не міг би пробачити. Бог дарував нам прощення, віддавши в жерт­ ву Сина Свого, Який помер за нас на хресті. Й Господь пропонує прощення та вічне життя кожному, хто повірить в Ісуса Христа. Небеса від­ криті для того, хто приймає прощення (з Божої благода­ ті) та просить Ісуса ввійти в його/її життя. Ось як Біблія описує людину, яка зверну­ лася до Бога: «І вас, що мертві були че­ рез ваші провини й гріхи, в яких ви колись проживали за звичаєм віку цього, за во­ лею князя, що панує в повіт­ рі, духа, що працює тепер у

неслухняних, між якими й усі ми проживали колись у пожадливостях нашого тіла, як чинили волю тіла й ду­ мок, і з природи були дітьми гніву, як і інші, — Бог же, ба­ гатий на милосердя, через Свою превелику любов, що нею Він нас полюбив, і нас, що мертві були через огріхи, оживив разом із Христом, — спасенні ви благодаттю, — і разом із Ним воскресив, і ра­ зом із Ним посадив на небес­ них місцях у Христі Ісусі, щоб у наступних віках показати безмірне багатство благода­ ті Своєї в добрості до нас у Христі Ісусі. Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалив­ ся» (Еф. 2, 1-9).

На всіх сторінках Біблії йде­ ться про те, що на небеса не можливо потрапити завдя­ ки «гарним справам» або «хо­ рошому життю», тому що Все­ вишній пропонує вічне життя як дар. Замість того, щоб вда­ вати хороших людей, ми по­ винні визнати, що грішимо проти Нього. Можемо багато думати про життя після смерті, але чи не краще задуматися про наше життя тут, на землі? Бог уже нині пропонує нам відноси­ ни з Ним і нове життя, яке Він приготував для нас. Немає цінніших і важливіших взає­ мин, аніж відносини з Госпо­ дом! Якщо ви хочете бути з Богом після смерті, почніть розвивати їх уже тепер! mirstudentov.com

Чи святкує наше покоління Воскресіння?

С

ередину весни зу­с­­ трі­чає наш край пре­ красним святом – Великоднем! Ідучи вулицею додому я неодно­ разово спостерігав, як гос­ подині миють вікна, приче­ пурюють свої подвір’я. На ринках так велелюдно: ко­ жен хоче обновити свій гар­ дероб до свята, щоб не ви­ глядати гірше за сусіда, та прикупити різноманітних харчів на стіл для святкового обіду (закінчився піст). Пасхальні кошики ряс­ ніють прянощами, круглень­ кі писанки виблискують на сонечку. Свято справді ве­ личне! Та зазирнімо «за ла­ штунки». Що ж насправ­ ді переживають люди цими днями? Слова з епіграфа, що їх сказав близько 3000 років тому Соломон, цар Ізраїлю, на жаль, актуальні для сьо­ годення. Чому величне свя­ то, наслідок якого став най­ прекраснішою новиною, яку будь-коли чуло люд­ ство, для одних стало най­ сприятливішою нагодою при­ купити нову одежи­ ну, для інших — хорошим приводом гарно погуляти, однак не часом, коли на­ правду можна зустрітися із самим Винуватцем свята — Ісусом Христом. Хіба ж не

парадокс: є люди, які зна­ ють про Великдень, але не відають, який стосунок він має до Ісуса?! Проблема нашого поко­ ління у дволикості, що як ніколи стає очевидною в дні великих свят. Ззовні всі ми прекрасні, гарно одяг­ нені, ввічливі, набожні. Та проблема в тому, що всере­ дині не такі. А подія справ­ ді непересічна: заверши­ лась ера зла й темряви, Ісус Христос, перемігши смерть, явив людству унікальну мож­ ливість через віру в Нього уникнути вічної за­ гибелі й озера огняного, на які всі ми заслуговуємо.

Звичайно, на Пасху ми йдемо до церкви, святкуємо, однак що насправді означає святкувати Воскресіння? На­ самперед це не просто сто­ яння впродовж двох годин на Службі Божій, не кошик у руках. Святкування це пови­ нно бути постійним! Святку­ вати Пасху — означає бути слухняним до своїх батьків, жити для інших людей, а не тільки для себе, роблячи їм добро, спілкуватися з Богом через читання Біблії та мо­ литву. А як ти сьогодні святку­ єш Воскресіння свого Спа­ сителя? Газета «Рибка»

6

dvaslova.com

Великі та відомі про творіння і Творця Вольфганг Паулі (1900-1958), швейцарський фізик, один із творців квантової механіки та релятивістської квант ової тео­ рії поля, лауреат Нобелівської премії: «Ми повинні визнати та­ кож, що на всіх шляхах пізнан­ ня та визволення залежимо від чинників, які перебувають поза нашим контролем і мають у релі­ гійній мові назву благодать».

Вернер Гейзенберг (1901-1976), німецький фізик, один із твор­ ців квантової механіки: «Пер­ ший ковток із кубка приро­ дознавства по­роджує атеїзм, але на дні посудини нас очі­ кує Бог».

Андрій Сахаров (1921-1989),

радянський фізик і громадський діяч, один із винахідників вод­ невої бомби в СРСР (1953): «У глибині душі я не знаю, якою є моя позиція насправді, не вірю в жодні догмати, мені не подо­ баються офіційні Церкви. Вод­ ночас не можу уявити Всесвіт і людське життя без якогось

частина

осмисленого початку, без дже­ рела духовної «теплоти», що лежить по­за матерією та її за­ конами. Ймовірно, таке почуття можна назвати релігійним».

4

німецький фізик, один із за­ сновників квантової ме­ ханіки: «Сучасна наука усунула пере­ шкоди, які існували раніше на шляху між природним знанням і релігійним світоглядом. Ни­ нішнє природознавство біль­­ше не повстає проти Творця».

Антоні Ротман, сучасний американський фі­ ­ зик-­теоретик: «Середньовіч­ ний теолог, який дивився в нічне небо очима Аристоте­ ля і бачив ангелів, що летять у гармонії через сфери, став сучасним космологом, який дивиться в небо очима Ей­ нштейна й бачить перст Бо­ жий не в ангелів, а в констан­ тах природи... Коли віч-на-віч зіштовхуєшся з порядком і красою, які панують у Всесвіті, та з дивними збігами в приро­ ді, з’являється велика спокуса перейти від віри в науку до віри в Бога. Я впевнений, що цього хоче багато фізиків. Ба­ жаю їм набратися сміливості та зізнатися в цьому...»

Я думаю

Габріель Гарсія Маркес

кби на одну мить Бог подарував мені ще краплину життя, то я, на­ певно, не говорив би всього, що думаю, але точно думав би, що говорю. Цінував би речі не за те, скільки вони коштують, а за те, що вони означають. Спав би менше, більше мріяв би, розу­ міючи: щохвилини, коли ми заплющує­ мо очі, то втрачаємо шістдесят секунд світла. Я йшов би, поки всі інші стоять, не спав би, поки інші сплять… Господь, якби в мене ще залишався шматочок життя, не провів би жодно­ го дня, не сказавши людям, яких ЛЮ­ БЛЮ, ЩО Я ЇХ ЛЮБЛЮ. Переконав би кожну дорогу мені людину в моїй лю­ бові та жив би закоханий у любов. По­ яснив би тим, хто помиляється, вва­ жаючи, що перестають закохуватися, коли старіють, не розуміючи, що ста­ ріють, коли перестають закохуватися! Дитині я подарував би крила, але до­ зволив би їй самій навчитися літати.

Людей похилого віку переконав би в тому, що смерть приходить не зі ста­ рістю, а із забуттям. Я стільки навчив­ ся у вас, люди, і зрозумів, що весь світ

хоче жити на горі, не розуміючи, що справжнє щастя в тому, як ми підніма­ ємося на гору. Зрозумів, що з того мо­ менту, коли вперше новонароджене немовля стисне у своєму маленькому кулачку палець батька, воно більше ніколи його не відпустить. Зрозумів, що одна людина має право дивитися на іншу з висоти лише тоді, коли до­ помагає їй піднятися.... Ані юнак, ані старець не може бути впевнений, що для нього настане за­

Чого Продовження

В

Паскуаль Йордан (1902-1980),

Ніхто не запам’ятає тебе за твої думки Я

№4 (20) квітень 2011

втра. Сьогодні, можливо, ти востаннє бачиш тих, кого любиш. Тому не очікуй чогось, зроби це сьогодні, оскільки, якщо завтра не прийде ніколи, ти шко­ дуватимеш про той день, коли в тебе не знайшлося часу для однієї усмішки, од­ них обіймів, коли був дуже зайнятий, щоб виконати останнє бажання. Під­ тримуй близьких тобі людей, говори, як вони тобі потрібні, люби їх і поводься з ними дбайливо. Знайди час, щоб сказа­ ти: «мені шкода», «пробач мені», «будь ласка» і «спасибі» та всі ті слова лю­ бові, які знаєш. НІХТО НЕ ЗАПАМ’ЯТАЄ ТЕБЕ ЗА ТВОЇ ДУМКИ. Проси в Госпо­ да мудрості та сили, щоб говорити про те, що відчуваєш. Покажи своїм друзям, наскільки вони важливі для тебе. Якщо не скажеш цього сьогодні, завтра буде таким самим, як учора. І якщо ти цього не зробиш ніколи, ніщо не матиме значення. Здійсни свої мрії. Ця мить прийшла…

адим знає: йому не вчи­ тися в коледжі, бо ще у школі хтось із вчителів сказав, що він тупий. А батьки не втомлювалися пов­ торювати: «Ти — ледар і ні на що не придатний». Сергій ззовні впевнений у собі. Він — один із найуспішні­ ших учнів у класі, найкращий гравець у футбольній команді. Втім, незважаючи на це, в що­ деннику він записав: «Я почува­ юся індиком. Я собі не подобаю­ ся і відчуваю себе непотрібним. Боюся, що від мене всі відвер­ нуться!» Наталі було дуже погано після чергового аборту. Лежачи на лі­ карняному ліжку, вона згадува­ ла своє коротке життя. Матері вона не пам’ятала. Батько ж ніко­ ли не приділяв їй уваги, не казав, що любить. Дівчині так важливо було почути ці слова. Тому вона й повірила хлопцеві, який ска­ зав, що кохає її. А він кинув її, як непотрібну іграшку, дізнавшись про вагітність. А потім був іще один хлопець — й аборт. І ще... І чи є на світі хоч хтось, кому вона по-справжньому потрібна? Відома актриса Мерилін Мон­ ро, кумир глядачів 1950-х років, «зірка» Голлівуду, «богиня любо­ ві», яка здобула звання «Найпопу­ лярніша актриса», виявляється, також була на диво невпевненою в собі людиною. Вона намагалася знайти себе в любові. Однак її ро­ мани та заміжжя завершувалися плачевно. Кілька разів вона на­ магалася покінчити життя само­ губством. Снодійні, антидепре­ санти, транк­вілізатори, алкоголь, наркотики володіли життям ак­ триси. Її переслідували постійні манії та психічні відхилення. Ми всі, ззовні горді та неза­ лежні, насправді глибоко все­ редині почуваємося боязко й невпевнено. Нам здається, що комплекс, через який стражда­ ємо, бачать усі: він просто на­ писаний на чолі. Намагаємося сховати все це за агресивною поведінкою, модним одягом чи зовнішніми досягненнями. Вва­ жаємо, що повинні довести ото­ чуючим свою значущість, здобу­ ти їхню симпатію. Страждаючи через низьку са­ мооцінку, одні борються, нама­ гаючись досягти успіху й тим са­ мим залікувати душевні рани. Інші опускають руки, заглуша­ ють свою невпевненість алкого­ лем чи наркотиками. На жаль, багато хто не розу­ міє, що має ті самі права, якими володіють усі люди, створені за образом Божим: бути кохани­ ми і подобатися такими, якими вони є, тобто не за те, що вони роблять, як виглядають або що мають.

dvaslova.com №4 (20) квітень 2011

я вартую? Отже, що таке самоповага? На яких підставах має формуватися наша самооцінка? Як позбутися комплексів? Як Бог ставиться до мене? Але спершу варто визначити в поняттях. Гідність. Про неї скажемо, що це — сукупність високих моральних якостей, а також повага до цих якостей у собі. Самооцінка — це оцінка самого себе, своїх чеснот і недоліків. Корисність — придатність для певної мети. Прийняття себе — примиритися з тим, яким ти є. Назвімо і протилежні поняття. Неповноцінність — недостатність, ненормальність у будь-якому плані. Непотрібність — відчуття своєї непридатності. Комплекс неповноцінності — хворобливе усвідомлення своїх недоліків, неповноцінності. Ми провели невелике анкетування молодих людей. На запитання «Чи відчуваєте ви комплекс неповноцінності?» із 40 опитаних 19 відповіли: «Так». На запитання «Чи маєте ви комплекси в якійсь сфері життя?» 28 із 40 відповіли: «Так». Спробуймо розібратися в причинах цього явища. Як свідчить життя, перша з них — це виховання в сім’ї. Ось з’явилася на світ маленька людина. Їй хочеться дізнатися, хто вона. На чистому аркуші її самооцінки батьки першими залишають якісь записи. На жаль, часто замість слів любові дитина чує: «Ти — розмазня! Ти — ледащо, недоумок!» Через свою наївність і незначний досвід вона, цілком природно, доходить висновку: «Небагато ж я варта. А може, і зовсім нічого». По-друге, важливу роль у формуванні самооцінки відіграє оточення. На жаль, школа найчастіше не сприяє зростанню власної гідності. Навпаки, вчителі дозволяють собі грубі слова приниження й образи, особливо стосовно відстаючих учнів, замість похвали та підтримки. Діти теж не відстають і завдають одне одному рани, часом незагойні на все життя. Тому важливо говорити своїм чадам про шкоду, яку спричиняє насмішка над будь-ким. Потретє, засудження і критика теж позбавляють людину здорової оцінки. Згадайте, коли вас осуджували. Який осад залишався в душі? Нічого не хотілося робити, нікого не хотілося бачити тощо. В нашому суспільстві великий дефіцит сприйняття і підтримки, зате вдосталь пліток, наклепів, критики й осуду. Іншими причинами можна назвати приниження, насильство, недовіру, відсутність турботи, недолік заохочення, брак потрібних знань, завищені вимоги, потрясіння. Утім, мабуть, головна причина прихована в нашій гріховності. Коли Адам і Єва згрішили, то відчули себе негідними і сховали-

7

Хочу знати

На жаль, багато хто не розуміє, що має ті самі права, якими володіють усі люди, створені за образом Божим.

любства і нечистих мотивів. Ми намагаємося за допомогою майстрів філософії та психотерапії поміняти згорілі запобіжники моральних цінностей і ставимо на їх місце підробку з товарним знаком: «Що мені подобається, те й морально». Душевні дірки від пошкодження атеїзмом намагаємося залатати вірою в магію та ворожіння або схиляємося перед східними псевдовченнями і лжебогами. Будьмо розумними. Бог забезпечив нас інструкцією — Бі-

ся від Бога. До гріхопадіння ніщо не порушувало гармонію їхнього внутрішнього світу. Але ось вони знехтували велінням Бога — і відразу різким дисонансом зазвучало в них відчуття неповноцінності. Які б моральні висоти ми не знайшли в цьому житті, завжди відчуватимемо, що не досягаємо мети. Повне почуття власної гідності, правильну самооцінку знайдемо лише тоді, коли відновимо спілкування з Богом. Й останній момент. Диявол, як ніхто інший, зацікавлений у тому, щоб ми погано думали про себе. Якщо в нас низька самооцінка, то опускаються руки, нас охоплює пасивність, похмурий настрій. Відтак сатані легше підштовхнути людину до депресії, горілки, наркотиків , петлі. Погляньмо, як відчуття неповноцінності іноді призводить до трагічних наслідків. У дитини внаслідок виховання чи впливу оточення сформувалося погане ставлення до себе. Вона відчуває, що «не дотягує», змиряється з думкою, що є невдахою. «Тоді навіщо добре вчитися або нормально поводитися? Адже всі вважають мене поганою», — думає маленька людина. Проте зовсім не можна жити без почуття власної гідності. Отже, треба якось заявити про себе, щоб зі мною рахувалися та поважали. Добре, якщо дитина вибирає спорт, техніку, словом, захоплення чимось корисним. Інші ж, щоб самоствердитися, починають пити, колотися, красти. Енергія, спрямована в неправильне русло, виливається в дитячу злочинність. Низька самооцінка впливає і на наш вибір супутника життя. Потім, коли в сім’ї негаразди,

блією. За умови дотримання Його заповідей складна система «Людина» працюватиме без збою. І в нашій темі про почуття власної гідності звернемося до Біблії. Перше. Писання не вчить нас принижувати себе. Апостол Павло говорить: «Я знаю, і пересвідчений у Господі Ісусі, що немає нічого нечистото в самому собі; тільки коли хто вважає щонебудь нечистим, тому воно нечисте» (Рим. 14, 14). Далі. Дух Святий дає нам поради, як правильно думати про себе. «…Кажу кожному з вас не думати про себе більше, ніж належить думати, але думати скромно, у міру віри, як кожному Бог наділив» (Рим. 12, 3). «Думайте між собою однаково; не величайтеся, але наслідуйте слухняних; не вважайте за мудрих себе!» (Рим. 12, 16). «Усім сам себе подавай за зразка добрих діл, у навчанні непорушеність, повагу», — радив молодому пастору Титу апостол Павло (2,7). Порада «не думати про себе більше, ніж належить думати» нітрохи не принижує наше почуття власної гідності. Навпаки, ми повинні думати про себе високо як про Боже творіння, але не понад те. Потрібно бути реалістами, тверезо мислячими людьми. Цей вірш допомагає зробити висновок: здорова самооцінка полягає в тому, щоб «бачити себе таким, яким тебе бачить Бог, ані більше, ні менше». Не забуваємо

Страждаючи через низьку самооцінку, одні борються, намагаючись досягти успіху. Інші опускають руки, заглушають свою невпевненість алкоголем чи наркотиками. скандали, замість того, щоб боротися, намагатися налагодити стосунки, людина ставить на собі хрест. Куди піти «невдасі» та заглушити душевний біль? Так і стають алкоголіками, наркоманами і просто пропащими людьми. Подивіться, яке замкнуте коло. А починалося все з низької самооцінки, зі слів, які сказали батьки чи вчителі в пориві гніву. Пасивність і відсутність ініціативи, невміння правильно виразити себе, недружелюбність, самотність, страх розповісти комусь про свої проблеми, не задоволеність життям, невиконання свого призначення — усе це наслідки низької самооцінки. Кожен більш-менш складний пристрій обов’язково продають з інструкцією. Завод, який випустив холодильник, телевізор, радіоприймач, дає поради, як користуватися апаратом, щоб він довго і надійно працював. Людина — це найскладніше створіння у Всесвіті. Однак чомусь усупереч здоровому глузду ми нехтуємо словами Творця та неправильно чинимо стосовно самих себе й одне одного. У підсумку, образно кажучи, згорає система оповіщення у відсіку совісті. Виходить із ладу складна система духовного здоров’я. Головний реактор, серце, заповнюється отруєним паливом злоби і заздрості, само-

про свою гріховність, але гріховність не заважає нам пам’ятати: ми створені за образом Божим і, отже, в нас є «вроджена потрібність», яку Бог щодня задовольняє, даючи нам зрозуміти, що дуже цінує нас. Як Бог ставиться до мене? Цар Давид ставив собі це запитання і тому написав: «Коли бачу Твої небеса — діло пальців Твоїх, місяця й зорі, що ти встановив, — то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш?» (Пс.8,4-5). Із Біблії ми знаємо, що робить людину цінною перед Богом. Наша значимість для Нього заснована на Його любові до нас. Він любить нас! Пізнаючи Його любов, ми починаємо розуміти цінність людської особистості. Біблія робить сильний акцент на значимості кожного з нас. Бог так високо цінує кожного з нас, що послав би на смерть Свого Сина навіть за одну людину. В Його очах кожна людина має унікальну цінність. Якби ми зрозуміли це, змінилося б наше суспільство, наше ставлення одне до одного і до самих себе. Усеосяжна Божа любов робить важливою кожну людину. В анкеті, яку ми запропонували молоді, було й таке запитання: «Чи змінилася ваша самооцінка після того, як ви відновили спілкування з Христом?» 35 (!) із 40 опитаних сказали: «Так». Звернись і ти до найкращого лікаря — Бога, який безкоштовно допоможе позбутися комплексів і сформувати здорову, правильну самооцінку. Люди зі здоровим почуттям власної гідності усвідомлюють свою значущість. Вони вірять, що потрібні та завдяки їхній присутності світ стає кращим. Така людина випромінює надію, радість і довіру. Почуття гідності потребує постійного «підживлення». Це не ліки, які після використання можна відкласти. Це хліб на щодень. Якщо живити це почуття із зов­ нішнього джерела, воно буде недовговічним. Якщо наша гідність ґрунтується на думці людей про нас, на престижній роботі, зарплаті, то все це тимчасово. Найдосконаліше джерело — Бог. Він постійно підтримує нашу гідність, підбадьорює, коли ми падаємо, дає відчути, що ми потрібні Йому, і Він цінує нас. Навіть у періоди падіння Господь не скаже, що ми нікчемні. Такі думки — тільки від диявола. Навпаки, знаючи нашу потребу бути потрібними й улюбленими, Він задовольнить її. Як же впоратися зі своїми комплексами? Ось кілька практичних порад. Перш за все зрозумій серцем, що Бог приймає тебе таким, яким ти є. Розвивай свої сильні риси характеру та працюй над слабкими. Якщо відчуваєш себе неповноцінним щодо своєї зовнішності, виправ те, що у твоїх силах. Знайди того, кому ще складніше, й поділися особистим досвідом роботи над самооцінкою. Відшукай ту сферу життя, в якій будеш корисним і потрібним. Бог тобі допоможе! upgrade.rv.ua Переклад «Два слова»

8

dvaslova.com №4 (20) квітень 2011

Тет-а-тет

Опитування

Чи існує життя після смерті?

Хочу після смерті потрапити в рай. Що для цього потрібно? Марія Малиновська, 15 р., м. Львів

Для цього потрібно прожити життя так, щоб не було соромно за свої вчинки.

Аліна Лар, м. Львів

С

аме цим складним запитанням перейнялися однієї післяобідньої пори двоє немовлят, жваво обговорюючи цю тему в животі вагітної жінки. Одне з них вірить у життя після смерті, інше — ні. Невіруюче немовля: «Ти віриш у життя після пологів?» Віруюче немовля: «Так, звичайно. Всім зрозуміло, що життя після пологів існує. Ми тут для того, щоб стати сильними, підготуватися до того, що на нас чекає». Невіруюче немовля: «Це дурість! Не може бути ніякого життя після пологів! Ти можеш собі уявити, як таке життя могло б виглядати? Я — ні!» Віруюче немовля: «Я не знаю всіх подробиць, але вірю, що там буде більше світла і ми самі ходитимемо та їстимемо». Невіруюче немовля: «Яка нісенітниця! Неможливо самому ходити та їсти! Це взагалі смішно! У нас є пуповина, яка нас живить». Віруюче немовля: «Я впевнений, що це можливо. Усе буде просто трохи по-іншому. Це можна уявити». Невіруюче немовля: «Але ж звідти ще ніхто ніколи не повертався! Життя просто закінчується пологами. І взагалі життя — це одне велике страждання в темряві».

Над випуском працювали: головний редактор: КАРЧА Давид редактор / журналіст: КОЗКА Сусанна

Віруюче немовля: «Ні-ні! Я точно не знаю, як виглядатиме наше життя після пологів, але в кожному разі ми побачимо маму, і вона піклуватиметься про нас». Невіруюче немовля: «Ма­ му? Ти віриш у маму? І де ж вона?» Віруюче немовля: «Вона скрізь навколо нас, ми в ній перебуваємо й завдяки їй рухаємося і живемо, без неї просто не можемо існувати». Невіруюче немовля: «Про що ти говориш? Я не бачу ніякої мами — її просто немає». Віруюче немовля: «Не можу з тобою погодитися. Адже іноді, коли все навколо затихає, можна почути, як вона співає, і відчути, як гладить наш світ. Я вірю, що наше справжнє життя почнеться тільки після пологів. А ти?..» Що сталося з цими немовлятами далі — не відомо. Проте ця історія дуже схожа на наше життя! У своєму Слові Господь говорить: «Я землю вчинив і створив людину на ній, небеса. Я руками Своїми простяг і про їхні зорі звелів» (Ісаї 45:12). У ще одній із книг Біблії (Дії святих апостолів, 17 розділ, 28 вірш) записано: «Бо ми в Нім (Бозі) живемо, і рухаємось, й існуємо».

Совість, мораль, розум! Ми всі з цим народжуємося, просто кожен по-різному піддається впливу навколишнього середовища та суспільства! Напевно, треба вкорінювати в собі власну позицію стосовно цих трьох перелічених якостей і коригувати її протягом життя в кращий бік!

Олег Височанський, 18 р., м. Стрий

Для початку — померти. А далі хтозна, де той рай…

Для цього багато чого потрібно робити… Дуже…

Надя Чумак, м. Львів

Що для цього потрібно? Хм... Я вважаю, що насамперед — бути чесним із самим собою. Чесним у вчинках, думках, ідеях. Мати чисте сумління, розуміти сенс свого існування, не створювати собі рамки. Не бути фанатиком праведності, але мати в душі іскру до творення добра або хоча б не чинити кривди оточуючим. А час покаже, чи заслуговуємо на спокій після смерті, чи ні.

Анна Литвин, 16р., м. Львів

Допомагати ближнім.

Вероніка Нікітіна, 23 р., м. Львів

Бути хорошим.

Видавець: Релігійна громада ЦЄХБ. Свідоцтво про державну реєстрацію Серія КВ №17434-6184Р від 21.01.2011 Віддруковано: ПП Купровський В.М., м. Нововолинськ, вул. Грушевського, 19, тел. (03344) 2-46-58. Друк офсетний, 2 друковані аркуші. Читацька аудиторія: 6 000. Газета видається з 5 жовтня 2008 року.

Юлія Пономаренко, 20 р., м. Львів

Віктор Чекан, 17 р., м. Київ

Андрій Щербина, м. Завадів

Потрібно не грішити — і все...

Присвятити і довірити своє життя Господу, служити Йому, підкорятись і виконувати Його Слово. Показувати іншим, що Він живе в тобі! Любити Його всім своїм серцем, жити для Нього, з Ним і для світу, який Він створив, але з хорошими цілями та намірами…

Олена Гудима, 18 р., м. Броди

Жити за заповідями Божими. Допомагати іншим людям, якщо вони цього потребують.

Олеся Громяк, м. Броди

Ставитися до людей і чинити так, як хотілося б, щоб поводилися з тобою. Намагатися в першу чергу думати про інших, а вже тоді про себе. Не бути байдужим до чужих проблем, бо ніколи не знаєш, що для тебе готує завтрашній день… Просто жити, радіти, любити все навколо та бути вдячним за те, що в тебе вже є. А головне — ніколи не нарікати на життя, бо все, що воно нам приносить, для того, щоб усе-таки чогось навчити.. Опитували: Сусанна Козка та Софія Фінота

Реквізити для благодійних внесків: (обов’язкова примітка «пожертва для газети Два Слова») п/р 2600800013220 ПАТ УСБ м.Львів МФО 325019 ЗКПО 20817163 РГ Церква ЄХБ м.Львів

Адреса редакції: 79053, м. Львів, а/с 407 тел.: (032) 276-34-25; моб.: (097) 20-999-85, gazeta@dvaslova.com, www.dvaslova.com

«Два Слова» – українська християнська газета. Виходить українською мовою щомісяця та розповсюджується через передплату та вроздріб. Матеріали, які публікуються в газеті без посилання, являються власністю видавця. Передрук будь-яких текстових чи візуальних матеріалів, надрукованих у газеті, можливий лише з дозволу редакції. При цитуванні посилання на газету «Два Слова» обов’язкове. Редакція веде листування лише на сторінках газети. Отримані рукописи не рецензуються і не повертаються. У разі публікації редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати надіслані матеріали, а також право друкувати матеріали в дискусійному порядку. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен, та іншої інформації несуть автори публікацій. Редакція не завжди поділяє погляди авторів.