02
Як часто українці ходять до церкви?
№5 (21) квітень 2011
n виходить щомісяця
05
Що говорить Біблія про розлучення?
n ціна договірна
n тел.: (032) 20 999 85
08
Наскільки варто бути відкритою людиною?
n e-mail: gazeta@dvaslova.com n dvaslova.com
молодіжна християнська газета
Можна Вас на два слова?
Україна знову №1 стор. 5
Великі та відомі про творіння і Творця
Тет-а-тет
Боротьба з водоспадом
стор. 6
Д
Шкідливі звички
Гросмейстери нарікання – О, приперся! Хоч би подзво нив... – Жах! І куди вони всі лізуть? – Хто, ти?! Та ти себе у дзерка лі бачив? – І коли цей безлад скінчиться? Знайомі фрази? Ми чуємо і вимовляємо їх щодня без міри. Життя минає, ми бурчимо. Що змушує нас бути незадоволени ми? Безлад системи, негараз ди у сім’ї, внутрішній диском форт? Так, певні речі викликають у нас справедливе обуре ння. Але ж часто ми висловлюємо своє невдоволення буквально в кожній ситуації, коли, як нам видається, вона не збігається з нашим розумінням і сприйнят тям життя. І тепер це не просто бурчання, це — звичка, стан душі та спосіб життя. Привід знайдеться завж ди. Тим паче, що ми не просто бурчимо, а боремося за спра ведливість! Боремося всю ди: в містах і селах, на підпри ємствах, фермах, в офісах. І, звісно, на наших улюблених кухнях.
стор. 7
Я називаю його другом
П
ро таких людей ка жуть, що в них є тільки два виходи: перший — смерть, другий — психіа трична лікарня. В Україні 80% ін’єк ц ійних наркома нів хворі на СНІД. Причина — «один баян на всю тусов ку». Боротися з наркомані єю неможливо. Наркомана виправить тільки смерть. Так пише нинішня преса. Так думає нині суспільство. Що або хто здатний до помогти наркозалежним, якщо для лікарів вони лише «пацієнти», для пра воохоронців — люди, які проходять за 229-ю стат тею, а для суспільства — «нерозв’язна соціальна проблема»? «Ніхто й ніколи не може звільнитися сам», — ствер джує герой нашої статті Юрій Чумак. Він із числа «ко лишніх», яких узагалі, за ло гікою речей, бути не може. — Розкажи трішки про себе.
— До 26 років мешкав у Херсоні, а потім переїхав до Криму як місіонер для служіння Богові. — А що було впродовж цих 26 років? — Багато чого. Я дуже рано одружився. Довго на магався стати фахівцем у комп’ютерній галузі, але так нічого і не навчився, а диплом отримав мало не за пляшку горілки. Потім хо тів стати художником, але посередині навчання ки нув усе — загалом, суціль на незадоволеність. Були проблеми з наркотика ми. Уперше спробував їх у віці 14 років, коли хтось зі знайомих «притягнув» ма рихуану (її ще називають конопля, анаша або «тра вичка»). — Часто кажуть, що конопля — це не наркотик. Мої знайомі розповідають, що наркомани — це ті, хто колеться, а конопля не шкідливіша, ніж звичайні цигарки.
— Є такі поняття — важ кий і легкий наркотик. Так ось, конопля — це легкий наркотик. Нині ведуть роз мови щодо легалізації лег ких наркотиків. Вважають, що «трава» особливої шко ди не приносить, адже не вбиває людей. Та це не так. Річ у тім, що основна діюча речовина в коноплі — те трагідроканабінол, скоро чено ТГК. Будь-який лікар скаже, що ТГК має власти вість накопичуватися в моз ку й дуже погано виводить ся, дуже повільно. У людини, яка регулярно курить ана шу, відбувається накопичен ня ТГК — це бомба уповіль неної дії, і одного чудового дня вона вибухне. Можуть виникати галюцинації та будь-які інші психічні роз лади. Проблема в тому, що офіційна медицина розгля дає наркоманів як людей пе редусім хворих фізично, а вже потім як залежних, котрі страждають душевно.
рузів у нас багато. Візьмімо для порів няння ті самі «Кон такти». Скільки в нас там друзів – сотні? А скіль кох із них ми готові назвати «справжнім другом»? Відчу ваєте різницю? Справжній друг – це особ лива людина. Це той, кому довіряєш найбільше. До кого телефонуєш не тому, що щось терміново потріб но, а просто так, без причи ни, в будь-який момент. І у відповідь не почуєш холод ного: «Чого дзвониш? Я не маю часу!» Друг, запитавши: «Як справи?», не задоволь ниться відповіддю – «Нор мально, дякую». Він витяг не з мене все до останньої краплини і достеменно знатиме, чим живу сьогод ні, про що думаю, за що переживаю. Не тому, що хоче вгамувати свою ціка вість, а тому, що хоче на вчитися розуміти мене.
стор. 8
«Бо не дав нам Бог духа страху, але сили, і любови, і здорового глузду» (2 Тимофія, 1:7)
стор. 3
Наша читацька аудиторія – понад 6000
“Євангельська Церква ЄХБ на Сихові”
2
dvaslova.com №5 (21) травень 2011
Афіша
15-22 травня Мета Тижня подружжя – щороку впродовж одного тижня зробити подружжя та шлюб головними темами в країні, об’єднавши для цього зусилля громадських організацій, державних і недержавних інституцій, медіа та журналістів, християнських церков, бізнесу та всіх небайдужих до цієї теми людей.
Новини
Церква: → Церквам в Україні підвищили тариф на електрику. Національна комісія з питань регулювання електроенергетики України (НКРЕ) удруге цьогоріч підвищила тарифи на електроенергію для релігійних організацій і населення. Нові тарифи набули чинності з 1 квітня 2011 року.
У світі: → Баптисти активізують свою діяльність у сфері захисту свободи віросповідан ня та прав людини в усьому світі. Представник Європейської
баптистської федерації (ЄБФ) у сфері свободи віросповідання, шведський богослов Крістер Деландер (Christer Daelander, Стокгольм), тепер також працюватиме як спостерігач в Комітеті з прав людини Організації Об’єднаних Націй у Женеві. → Обурені християни на виставці в Авіньйоні (Франція) знищили фотографію, на якій Розп’яття, занурене в сечу, що її зроблено 1987 року. Озброєні молотка ми і викрутками четверо християн, які протестують проти розміщення блюзнірського експоната на експозиції в Авіньйоні, зруйнували його. Організатори виставки не тільки не взяли до уваги, що такий «шедевр фотомистецтва» ображає почуття віруючих, але й демонстративно розмістили його в експозиції вистав-
Це наймасштабніший усеукраїнський молодіжний захід останніх років, у якому візьме участь 3000 молодих людей із усіх областей України та країн близького зарубіжжя. Гасло фестивалю – «Поринь у глибину!», глибину взаємин із Богом, глибину посвячення, глибину пізнання Слова Божого, глибину любові, глибину служіння...
ки в період Великого посту. Дивує реакція міністра культури Франції Фредеріка Міттерана (Frederic Mitterand) на знищення богохульного виробу обуреними християнами: охоронець багатовікової французької культури назвав дії християн “нападами на свободу творчості”.
Суспільство: → Працівника німецького call-центру звільнили за згадку Ісуса. Змельний суд із вирішення трудових конфліктів в Північному Рейні – Вестфалії визнав законним звільнення співробітника callцентру телемагазину QVC за те, що він вітав клієнтів ім’ям Ісуса. Чоловік працював у відділі оформлення замовлень і кожну свою розмову з клієнтом закінчував фразою: «Ісус любить вас, велике спа-
сибі за покупку в QVC і вдалого дня». → Понад половина росіян не вірить у воскресіння після смерті. 54% жителів Росії не згодні з думкою, що після смерті існує можливість воскресіння. На запитання про те, чи достовірним є твердження «Я вірю у воскресіння після смерті», частіше за інших негативно відповідали сільські жителі (58%) і ті, хто проживають у Далекосхідному окрузі (74%). Поділяють думку лише 26% громадян. Чоловіки (58%), учні (63%) і люди віком старше 65 років (57%) частіше схиляються до думки, що воскресіння після смерті неможливе. → Українці стають однією із найрелігійніших націй Європи. Розчарування в інститутах влади і низький рівень життя перетворює українців
на одну з найбільш релігійних націй Європи, пише «Кореспондент». За даними опитування Міжнародного проекту соціального дослідження, яке аналізує суспільні процеси в Європі, українці, забувши про своє комуністичне й атеїстичне радянське минуле, масово пішли до церкви. Саме цим і забезпечили собі п’яте місце на континенті за релігійністю.
Наука: → Справжня віра зменшує потяг до наркотиків і спиртних напоїв. Віра робить людей щасливішими й оптимістичнішими, дає відчуття благополуччя, знижує рівень депресії, гостроту самотності, стверджує група лікарів, які проаналізували більш ніж 1200 дослідів і 400 відгуків на цю тему.
Як часто українці ходять до церкви?
Б
лизько 39% українців ходять до церкви на великі свята або від випадку до випадку. Такі результати оприлюднила компанія Research & Branding Group, яка з 4 по 14 квітня провела дослідження громадської думки населення України щодо ставлення українців до релігійних свят і святкування Великодня. Збір інформації проводили методом особистого інтерв’ю в 24-х областях України і АР Крим, повідомляє газета «День». Регулярно відвідує церкву кожен п’ятий мешканець України. Зокрема, 10% українців ходять туди щотижня і ще 10% – щомісяця. У регіональному
розрізі мешканці Західної України частіше, ніж мешканці Центру і Південного Сходу, відвідують церкву регулярно: щотижня це роблять 27% жителів регіону, а 18% – щомісяця. Мешканці центральних областей частіше ходять до церкви на великі свята (45%), а мешканці Південного Сходу – від випадку до випадку (29%). Респондентів відбирали за квотною вибіркою, що репрезентує доросле населення країни за місцем проживання (області), статтю і віком. Обсяг вибіркової сукупності становив 2077 осіб. Очікувана середня помилка вибірки становить 2,2%.
3
dvaslova.com №5 (21) травень 2011
Тет-а-тет
Продовження
Ф
ахівці говорять про душевні недуги, але самі до кінця не розуміють, що таке дух, що таке душа. — Із погляду наркомана, що таке залежність? — Наркозалежність — це, так би мовити, одержимість. Практично кожен наркоман, а особливо той, хто «сидить» на опіумі або маці, хоче кинути, але не може. Щоправда, можна позбутися ломки. Наприк лад, «зістрибнути», коли сезон закінчується, і мак дорожчає. Багато наркоманів так і роблять, коли вже не залишається ні грошей, ані сил. Вони переживають стан ломки, але триває це тиждень-півтора, а потім нормально почуваються до наступного сезону. Тобто фізичну залежність усунуто, проте залишається духовна, лікарі її називають емоційною залежністю. Іншими словами, людина, яка хоча б раз відчула ейфорію, відчуває потребу повернути цей стан, але, на жаль, це неможливо. Вона ніколи не зможе досягти того, що було вперше. — А як з тобою було, ти пробував кинути? — Так, але протримався 6-8 місяців. — Як довго ти вживав наркотики? — Регулярно почав курити марихуану з 15 років. Пам’ятаю: покурив — ніякого задоволення не отримав. Відчував загальмованість і втрату чогось, що повернути ніколи не зможу. І так було прикро! Незважаючи на те, що перший досвід мене не вразив, почав робити це регулярно. Особливо в школі. У наркоманів є своя градація: одні курять, інші вживають тільки важкі наркотики, а хтось спеціалізується тільки на психостимуляторах. У мене ж було занадто «розширене коло інтересів». Діагноз, який мені ставили, — полінаркоманія: все, багато і відразу. — На твою думку, в якому середовищі зазвичай уперше пробують «зілля»? — Новачки часто приходять за компанію. Траву пропонують у школі або на якійсь «тепленькій» вечірці. Часто багато хто після цього припиняє. Дякувати Богу, вони розуміють небезпеку й відмовляються. Але є люди, яких обставини або тиск компанії змушують спробувати ще і ще раз. — Що реально можуть зробити батьки, які помітили у сина чи доньки проблеми з цим? Як відомо, у слов’ян будь-який спосіб вирішувати проблеми — спілкування на підвищених тонах, але, думаю, криком справі не допоможеш? — Усе, що можуть зробити батьки, — передусім молитися і просити в Бога допомоги, тому що ніхто і ніколи не може звільнитися сам. Знаючи, що я — колишній наркоман, мене часто запрошують мате-
Боротьба з водоспадом
рі та дружини. Вони думають, що скажу якісь особливі слова. Але насправді, коли приходжу, бачу людину один на один із серйозною духовною проблемою, словами допомогти такій неможливо. Можу розповісти тільки про свій досвід, що тільки Бог може звільнити, як це і було зі мною. — Що було для тебе першим поворотним моментом до нормального способу життя? — Для мене це був біль. Одного дня вранці, після три валого прийому психо стимуляторів, зрозумів: потрібно потихеньку «зістрибувати», адже життя дійшло до критич-
себе, а потім приїхали люди зі спеціального відділення. — Наскільки ефективне лі кування в таких відділеннях? — Нісенітниця! Мене лікували в Москві в інституті Скліфосовського, потім на «Канатчиковій
ної точки. Це було на другий чи третій день після мого весілля. У мене була заначка, покурив, почався нестерпний біль, я втратив свідомість, і дружина викликала «швидку». Існує правило: наркоманів у стані ломки — абстиненції — лікарня не має права приймати, тому довелося чекати на спеціальну бригаду. Мене оглянули та пішли, а я залишився наодинці. Краєм вуха почув розмову лікаря і Тетяни, моєї дружини. Він запитав: — А ви давно одружені? — Нещодавно. — Шкода, хочу, щоб для вас це не було шоком, але, можливо, він помре. Я повертаюся до вікна і бачу людей, які йдуть вулицею. Дивлюся на них і розумію: я помру, а їм усе одно — є я чи ні. У мені це викликало не страх, а ненависть, я навіть злякався. Тоді зрозумів, як ненавидить диявол, без причини, ні за що. Потім раптом з’явився жаль до самого
ним «талмудом» — що посилює «тягу», що перебиває її, що потрібно, щоб завадити отримати ефект. Плюс до всього, пацієнти в такому відділенні продовжують колотися, хоч там і ходять санітари з кийками. — Чи стан ломки реально загрожує життю? — У деяких випадках так, усе залежить від того, наскільки довго людина вживає наркотики і яку дозу. Востаннє, коли я був у лікарні, привезли хлопця з Берислава Херсонської області. У нього був саме такий стан. Йому хотіли вколоти реланіум, але не знайшли жодної вени. — Як закінчився твій останній день у лікарні? — Я злився, кричав, лаявся; мене закривали в палаті під нагляд. У такому стані вперше в житті відчув, що хтось є поруч зі мною, кого не бачу, не можу схопити і вдарити, але хто отримує задоволення від того, що мені погано. Я перебуваю практично в пеклі, а комусь це приносить радість.
Перший, у кого я повірив, — це диявол. Я перелякався, і в цей момент сталася річ, яку досі не можу пояснити. З’явилася якась бабуся в білому халаті. Ні до цього, ні після її не бачив. Думав, вона з персоналу, але так і не зміг її знайти. Я був несамовитий, не міг заснути, бігав. Вона зуміла якимось чином посадити мене на ліжко, потім укласти. Вона гладила мою руку, а через певний час до мене дійшов зміст її слів. Вона говорила приблизно таке: синку, ніхто не винен, що ти опинився в такому стані, ти сам це вибрав, кого тепер звинувачувати? Я розумію, що тобі погано, але ж Бог є, просто попроси в Нього прощення. Просто попроси, і Він почує. І навіть якщо ти помреш, то зі спокійною совістю. І якщо пекло є,
Коли звертався по допомогу до Бога, то уявляв собі Христа, хоча не знав про Нього абсолютно нічого. дачі» — все це безглуздя, курси підвищення кваліфікації для наркоманів. Пам’ятаю, вийшов із «Канатчикової дачі» з товстен-
ти не потрапиш туди, тому що Бог тебе пробачив. Я помолився з жінкою, попросив пробачення і коли сказав «амінь», відразу ж заснув. У цей момент я отримав звільнення. Це можна порівняти з водоспадом, до якого тебе зносить швидка течія. Ти гребеш щосили, вибиваєшся з сил і раптом чуєш голос: «Кинь весла!» Голос настільки владний, що ти їх кидаєш і після цього помічаєш, що працює двигун. І ти повільно віддаляєшся від водоспаду. Вранці, коли прокинувся, ломка тривала. Боліла голова, суглоби, був нежить, але всередині — мир, ненависть зникла, настав спокій, я знав, що житиму. Після цього більше не вживав наркотиків. Найцікавіше: коли звертався по допомогу до Бога, то уявляв собі Христа, хоча не знав про Нього абсолютно нічого. — Ти впевнений, що це був Христос? Може, це був Крішна чи Будда? — Я теж так спочатку думав: Бог один, просто Його порізному називають. Прочитав «Бхагават-Гіту як вона є», намагався читати Коран. Прочитав навіть таку дурницю, як «Космологічна концепція розен крейцерів». Я бачив багато люд ської мудрості, але зрозумів, що Бог не може одним народам говорити «не кради», а в інших Він
сам бере участь у крадіжці. — У жодного народу? — У кришнаїтів є історія, коли Крішна цупив кисляк у своїх сусідів, і таких прикладів багато. — Як друзі поставилися до зміни, що сталася з тобою? — Багато хто з іронією. Наприклад, зустрічаю на вулиці знайомого, він за звичкою простягає мені пачку цигарок. Я відмовляюся. Він запитує: — Скажи, як це тобі вдається, як ти кинув? Я відповідаю: — А ти повіриш, якщо я скажу?» — А я знаю, що ти хочеш сказати. — А я знаю, що ти хочеш відповісти. Одного разу був цікавий момент. До мене прийшов один чоловік. Сів навпроти і, дивлячись мені прямо в очі, запитав: — Скажи мені, тільки чесно, ти не куриш? — Ні. — І не колешся? — Ні. — І не п’єш? — Ні. — А що ж ти робиш?! Так, хтось сприймає, хтось ні, але кожен із них бачить доконаний факт, проте ніхто не може сказати, що в моєму житті нічого не сталося. — Якщо є бажання допомогти, як потрібно розмовляти зі страждаючими наркозалежністю? — Потрібно відчувати любов до цієї людини. Без любові ви не зможете терпіти його витівки. Наркоман — це егоїст. Він — центр свого всесвіту і намагається все закрутити навколо себе. Якщо йому потрібні гроші, він не соромитиметься використовувати тата, маму, сусідів. Коли ви приходите з бажанням допомогти, то також стаєте частиною його світу, вас він теж спробує використати. А коли побачить, що в нього не виходить обібрати вас, намагатиметься принизити, кричатиме, може навіть битися. Чи готові ви це терпіти до кінця і щоразу приймати його? Це велика праця. Головне — стати такій людині другом і молитися. Не полишати молитву, якщо підопічний «пішов у піке» вже 154-те. Колинебудь Бог спеціально створить такі обставини, що нікуди буде податися, як це було зі мною. «Для тебя»
4
dvaslova.com №5 (21) травень 2011
Офіційний запит
Ю
ні школярі отримали унікальну нагоду поділитися своїми думками або поставити запитання самому Богові. Ось що з цього вийшло: Хто дме вітер?
Батько і син
Б
атько зі своїм сином у полуденну спеку подорожували курними провулками Кешану. Батько сидів верхи на ослі, а син вів його за вуздечку. «Бідний хлопчик, — сказав перехожий, — його маленькі ніжки ледь встигають за ослом. Як ти можеш спокійно сидіти на віслюку, коли бачиш, що хлопчина зовсім вибився зі сил?»
Батько сприйняв слова чоловіка близько до серця. Коли вони завернули за кут, він зліз із осла та велів синові сісти на нього. Дуже скоро зустрілася їм інша людина. Гучним голосом чоловік сказав: «Як не соромно?! Малий сидить верхи на ослі, як султан, а його бідний старий батько біжить слідом». Хлопчик дуже засмутився через такі слова і попросив
батька сісти на осла позаду нього. «Люди добрі, чи бачили ви що-небудь подібне? — заголосила якась жінка. — Так мучити тварину! У бідного віслюка вже провисла спина, а старий і молодий ледарі сидять на ньому, наче на тапчані. Бідне створіння!» Не кажучи ні слова, осоромлені, батько та син злізли з осла. Ледь вони зробили кілька кроків, як зустріли чолові-
Цвіркун і монета О дин мудрий індус мав приятеля. Приятель жив у Мілані. Вони познайомилися в Індії, коли італієць приїздив туди зі своєю сім’єю. Індус проводив екскурсії для італійців, відкриваючи їм найхарактерніші місця свого краю. Міланець заприятелював з індусом і на знак вдячності запросив того до свого міста. Індус довго не міг відважитися на таку далеку подорож, але врешті-решт дав себе переконати. Й ось настав день, коли він зійшов із трапу літака на летовищі Малпенса, що поблизу Мілана. Наступного дня міланець та індус разом прогулювалися центром міста. Смаглявий чорнобородий індус із жовтим тюрбаном на голові притягував зацікавлені погляди перехожих. А міланцеві лестило, що має такого екзотичного приятеля. У якийсь момент, на площі святого Вавила, індус зупинився і запитав: – Чи чуєш те, що я зараз чую? Міланець, трохи здивований, почав прислухатися, але змушений був відповісти, що чує лише шум міста. – Тут поблизу співає цвіркун, – запевнив індус.
– Та де там, тобі здалося, – мовив міланець. – Я чую лише міський галас. Та й цвіркунів тут немає. – Мені не здалося. Я справді чую цвіркуна, – наполягав індус і взявся перевертати листя. Поряд росли кілька тоненьких дерев. За якусь хвилину він показав маленького співака. Цвіркун, незадоволений, що його концерт перервали, намагався від них сховатися. – Ну то що, бачиш цвіркуна? – запитав індус. – Справді, – визнав міланець. – Ви, індуси, маєте дуже гострий слух, не те що ми, білі... – Ти помиляєшся, – усміхнувся мудрий індус. – Ось поглянь... Із цими словами він витягнув з кишені дрібну монетку і кинув її на тротуар. Тієї ж миті чотири чи п’ять осіб обернулися і подивилися у їхній бік. – Ну як, бачив? – запитав індус. – Супроти цвіркунової пісні дзенькіт монетки прозвучав зовсім тихо. А стільки білих його почуло. Ці коротенькі історії, що оповідаю тобі, схожі на спів цвіркуна в місті. Хочу попросити тебе, аби ти бодай
ка, який почав насміхатися: «Чого це ваш осел нічого не робить, не приносить ніякої користі і навіть не везе когонебудь із вас на собі?» Батько подав віслюку повну жменю соломи і поклав руку на плече сина. «Що б ми не робили, — сказав він, — обов’язково знайдеться той, хто з нами не погодиться. Думаю, ми самі повинні вирішувати, що нам робити». Антоні де Мелло
Прислухайся
на хвильку прислухався до голосів, на які ми всі перестали звертати увагу. Це ті голоси і ті пісні, що звучать у нас самих і співають нам про блакитне небо і чисте повітря, про сни і про те, як б’ється серце, про потребу у близькій людині, про спільний плач і сміх, про взаємний потиск рук, про дивовижну любов і доброту Бога, який прийшов у світ і просить, аби ми дозволили Йому спасти нас. Бруно Ферреро
Алік, 7 років. *** Господи, синє небо — це коли в Тебе хороший настрій? Надія, 9 років. *** Можна мені не вмирати? Юлія, 7 років. *** А коли мама купує мені щось смачненьке, це Ти їй підказуєш? Галинка, 7 років. *** Ти не знаєш, чи помиряться мої батьки? Катруся, 8 років. *** А Твої ангели ходять до школи? Василько, 7 років. *** На Землі стільки бід і страждань, щоб людям не шкода було помирати? Ігор, 10 років. *** Як мені жити, щоб усі на світі були щасливими? Ліза, 8 років. *** У різних книгах Тебе описують порізному. Де можна взяти Твою фотографію? Навіть можна неякісну… Рая, 9 років *** Чи правда, що до Тебе люди були мавпами? Сергій, 10 років. *** Дорогий Боже, прошу Тебе, зроби так, щоб, починаючи від бабусі й закінчуючи слонами, всі були щасливі, ситі та взуті. Тоня, 8 років. *** Допоможи мені, будь ласка, добре вчитися в школі все життя. Вірочка, 7 років. *** Шановний Боже, зроби так, щоб руки і ноги були вічно чистими. Борис, 8 років. *** Зроби так, щоби на Землі зламалася вся зброя. Костя, 10 років. *** Коли я помру, не хочу ні в рай, ані в пекло. Хочу до Тебе! Віра, 9 років. *** Давай зустрінемося ще до смерті. Юрко, 8 років. *** Не для себе прошу, для людства. Зроби, будь ласка, так, щоб усі на світі жили хоч на 11 років більше, ніж повинно бути. Артур, 8 років. *** Я хотіла б, щоб мій день народження був не раз на рік, а п’ять. Не через подарунки. Просто так я більше разів бачила б татка. Ніна, 8 років. *** Не давай Вірці Рогозін того, про що вона попросить. Оля, 9 років. *** Учора в школі оголосили, що Ти є. Привіт! Льоня, 9 років.
5
dvaslova.com №5 (21) травень 2011
Дослідження
Хочу знати
Україна знову №1
C
еред країн Європи наша держава посіла перше місце в рейтингу розлучень. У нас на 1000 жителів припадає 5,3 розлучення. Слідом іде Росія — 5 розлучень на тисячу громадян. Про це пише австрійська Die Presse. Найменше розлучень у Боснії та Герцеговині, Македонії та Чорногорії, а також в Італії (0,90 розлучення на 1000 осіб). Що більше «віруючою» є країна, то рідше там розлучаються подружні пари. Крім Італії, низький рівень розлучень характерний для Польщі та Ірландії. На Мальті розлучення взагалі заборонено. Нещодавно в мальтійський парламент подали законопроект про дозвіл розлучень. Така ініціатива спричинила запеклий опір. В Ірландії дозволили громадянам розлучатися лише 1995 року, проте ця процедура не користується популярністю: на 1000 ірландців доводиться 0,80 розлучення.
Д
В Австрії, наприклад, 2009-го розійшлися майже 19 тисяч пар. У середньому вони прожили у шлюбі 10,1 року. Майже кожен дев’ятий шлюб було розірвано після «срібного» весілля, а 12 пар зважилися на розлучення після 50 років спільного життя. Нагадаємо, нещодавно Міністерство юстиції Укра-
А що якщо? Запитує Христина: «Не розумію: якщо віруючим не можна до весілля мати близькість і розлучатися не можна, то як бути тим, хто, одружившись, доходять висновку, що не відповідають одне одному в сексуальному плані? Адже всі психологи стверджують, що для міцної сім’ї це дуже важливо». Відповідає Олександр: Мир вам, Христино! Психологи можуть говорити будь-що, але ж ви повин ні розуміти: вони — люди, а отже, можуть помилятися або навіть навмисно, потураючи своїм власним бажанням, говорити неправду. Ви запитайте в цих самих психологів, чи вірять вони взагалі в існування Бога, а якщо так, то який він, їхній Бог? Може, він беззаконник, який навчає людей обожнювати своє тіло і використовувати інших людей для задоволення своїх тілесних утіх? А що ви робитимете зі своєю дитиною, яка, приміром, за характером схожа на вашого дідуся, якого ви терпіти не можете. Розлучитеся з малюком? Що робитимете з матір’ю, яка на старості літ почала хворіти і стала занадто вимогливою, відбираючи у вас усе більше часу, який так хочеться витратити на щось приємніше? Розлучитеся з нею? Невже секс — це єдине, для чого створюють сім’ю? А як тоді бути родинам, в яких
Що говорить Біблія про розлучення?
хтось із подружжя сильно занедужав і не може підтримувати інтимні стосунки? Розлучитися? Викинути хворого на смітник, як не здатного задовольняти головні бажання людини?! Чи все ж сексуальні відносини — це лише додаток до того, чим є справжня сім’я? Що означає «не відповідають одне одному в сексуальному плані»? Невже в подружжя немає розуму і любові одне до одного, щоб обговорити всі ці невідповідності
їни повідомило, що впродовж 2010 року було зареєстровано рекордно низьку кількість розлучень. За словами міністра юстиції, загалом торік розірвали шлюб 126 тисяч пар, що майже на 14% менше, ніж 2009-го, і майже на 25% менше, ніж 2008-го.
Хочу знати ки що більше смикаєш свою плоть, то більше їй хочеться. Адже «відповідність» буде в тому разі, коли обоє з любові одне до одного відшукають її — і не для себе, а для іншого. Тобто ви шукаєте, як відповідати своєму чоловікові, а чоловік — як відповідати вам. І ви обидвоє ростете як сім’я, виправляючи одне одного й допомагаючи, прощаючи і звертаючись до Бога, коли складно розуміти або прощати.
о розпаду подружжя мо жуть призвести багато обставин, але основною причиною зазвичай є егоїзм, коли кожна зі сторін починає вимагати виконання своїх бажань, при цьому мало піклуючись про бажання та потреби іншої. Сатана користується цією ситуацією, нагнітаючи емоції, що сприяє ще більшому віддаленню подружжя одне від одного. Розлучення – немає значення чи воно тільки назріває, чи вже відбулося, завжди є неприємним і небажаним. Біблія описує стан покинутого чоловіка або дружини такими словами: «І це ви робили, те, що Я зненавидів. Ви слізьми покривали Господній жертівник і плачем і стогнанням від трудів. Чи годиться поглянути на жертву, чи прийняти прийнятне з ваших рук? 14 І ви сказали: Задля чого? Бо Господь засвідчив між тобою і між жінкою твоєї молодості, яку ти покинув, і вона твоя спільниця і жінка твого завіту». Мал. 2:13-14 (УБО) Якою не була б причина, Господь не благословляє віроломного ставлення та зради стосовно до чоловіка чи жінки. Він може закрити Свої вуха до молитви людини, яка порушила шлюбний заповіт. Не виправдовує розлучення і через несумісність, нестачу любові або відмінності у кар’єрних прагненнях подружжя. В очах Божих шлюб є довічним зв’язком, який не повинен порушуватися дією людини. Боже серце завжди стоїть за примирення, навіть якщо розлучення юридично вже відбулося. Слово Боже пропонує керівництво, підтримку, надію і любов тим, хто перебуває на межі розвалу сім’ї.
Розлучення. Коли примирення ще можливе
та спільними зусиллями усунути? Щоб через це стати ще більше люблячими і такими, хто розуміє одне одного! Тільки подумайте: якщо шукати «відповідності в сексуальному плані», то так можна все життя стрибати з ліжка в ліжко в пошуках ідеалу, якого може і не виявитися, оскіль-
Замисліться: якщо сексуальні стосунки настільки важливі для життя людини, визначаючи наші цілі й засоби, то чому на своїх плечах ми носимо саме голову? Чому людина може нормально існувати без статевих органів, однак утративши голову чи серце життя припиняється?
Якщо ваші стосунки зіпсувалися, ви на межі розлучення або розлучення вже фактично відбулося, необхідно пам’ятати, що Бог не сприймає юридичного розірвання шлюбу як акту розриву духовного зв’язку «одного тіла», яким є подружжя у шлюбі. Бог ненавидить розлучення (Малахії 2:16). Немає причин, щоб не любити одне одного. Ісус наказав нам любити ближнього свого «незалежно від того, як цей ближній ставиться до нас. Довіртеся Господу, очікуючи Його допомоги за нинішньої ситуації. Будьте слухняні Слову Божому і просіть у Бога мудрості на шляху примирення з чоловіком (дружиною).
Перш за все, необхідно сповідувати ваші гріхи щодо чоловіка чи дружини (нестача поваги, любові, турботи, егоїзм тощо) і покаятися в них. Після цього пробачити партнера. Якщо місце має зрада (насильство або щось подібне) і пробачити дуже важко, просіть допомоги в Господа. Його любов допоможе вам зробити це. «А якщо кому з вас не вистачає мудрості, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, і буде вона йому дана. 6 Але нехай просить із вірою, без жодного сумніву» (Як. 1:5-6) Якщо ніхто з вас іще не уклав новий шлюб, докладете всіх зусиль для відновлення відносин, прагнучи при цьому до порятунку вас обох заради загального блага, а не до особистого добробуту та задоволення ваших егоїстичних бажань. Тому не варто наполягати в тому випадку, коли чоловік (дружина) категорично відмовляється повернутися. Якщо до конфлікту причетний хтось іще, моліться про їхнє прощення та спасіння Богом. Ви і ваша сім’я дуже важливі для Бога. Якщо ви є християнином, народженим заново, приготуйтеся вжити односторонні кроки до примирення. Можливо, збереження родини буде єдиною можливістю для порятунку вашого невіруючого в Бога чоловіка. Завжди пам’ятайте про це. «Звідки знаєш ти, дружино, чи не спасеш чоловіка? Або звідки знаєш, чоловіче, чи не спасеш дружини? « (1Кор.7: 16)
Лінія життя
Якщо у вас виникають запитання, чи ви шукаєте допомоги у вирішенні складних сімейних ситуацій пишіть нам на адресу: м. Львів, АС 407, індекс 79053, або на нашу електронну скриньку: gazeta@dvaslova.com. Нехай благословить вас Господь! У наступному номері читайте: – Чи існують Біблійні підстави для розлучення? – Що робити, коли примирення вже неможливе?
6
dvaslova.com
Великі та відомі про творіння і Творця Луї Пастер (1822-1895),
Наталья Бєхтєрєва (нар. 1924),
французький бактеріо лог: «Іще настане день, коли сміятимуться над дуріс тю сучасної нам матері алістичної філософії. Що більше я вивчаю приро ду, то більше зупиняюся в побожному подиві перед справами Творця. Я молю ся під час своїх робіт у ла бораторії».
російський фізіолог, фахівець у галузі фізіології мозку людини: «Я ніколи не була атеїстом, тим паче войовничим, і ні коли не заперечувала того, чого не знала. У мене завжди було відчуття: можливо, і є щось таке ... А справжня віра прийшла після всього пере житого. Не могла не прийти».
Алєксандр Спірін (нар. 1931),
Жан Анрі Фабр (1823-1915),
французький ентомолог: «Світом керує нескін ченний Розум. Що біль ше я спостерігаю, то біль ше відкриваю цей Розум, який світиться за таєм ницею існуючого. Я знаю, що з мене сміятимуться, та це мало хвилює мене; легше здерти з мене шкі ру, ніж відібрати віру в Бога. Бог ... Мені не треба вірити в Нього — я бачу Його».
Едвін Конклін (1863-1952),
американський біолог, професор Прінстонського університету, фахівець у га лузі еволюційної теорії: «Те припущення, що жит тя виникло з допомогою ви падковості, можна порівня ти з тезою, що повноцінний словник є наслідком вибуху в друкарні».
Я думаю
Парадокс П
арадокс нашого ча су полягає в тому, що автостради ста ють ширшими, а мис лення вужчим; наші бу дівлі витягуються вгору швидше, ніж будь-коли, а терпіння скорочуєть ся; ми витрачаємо біль ше, а маємо менше; ку пуємо більше речей, але менше ними користує мося. Наші помешкання ста ють більшими, а сім’ї меншими; у нас побіль шало зручностей, але поменшало часу. У нас більше вчених звань, але менше сенсу; біль ше знань, але менше міркувань; більше екс пертів, але й більше про блем; більше медикамен тів, але менше здоров’я.
5 №5 (21) травень 2011
Ми примножили свою власність, але зменши ли свої цінності. Ми говоримо надто багато, любимо занадто рідко, ненавидимо над то часто. Ми навчилися зароб ляти на життя, але не на вчилися жити, ми дода ли роки до життя, але не життя до років. Ми полетіли на Мі сяць і повернулися, але нам складно переступи ти поріг і познайомити ся з новим сусідом. Ми освоїли зовнішній світ, але не внутрішній; ми очищаємо повітря, але забруднюємо душу; ми розклали атом, але не наші упередження. У нас зросли прибут ки, але впала мораль
ність; ми в погоні за кіль кістю втрачаємо якість. Наш час — це час сві тового затишшя, але до машніх скандалів; вели кої кількості розваг, але мінімум радощів; біль шої різноманітності їжі, але менш повноцінного харчування. Ми живемо в дні, коли працюють обоє бать ків, намагаючись забез печити сім’ю, але в нас усе більше розлучень; наші будинки вигляда ють барвисто ззовні, але в них живуть непо вні сім’ї. Наш час — це час, ко ли ви можете зробити вибір: викинути цю газе ту або ж змінити щось у своєму житті... origins.org.ua
російський біолог, акаде мік РАН, провідний росій ський фахівець у галузі мо лекулярної біології: «Я глибоко переконаний, що шляхом еволюції немож ливо отримати складний при лад... Ця таємнича, я сказав би, «божественна» сполука – РНК, центральна ланка живої матерії, – не могла з’явитися внаслідок еволюції. Вона або є, або її немає. Вона настільки досконала, що її повинна була створити система, здатна ви находити».
частина
7
dvaslova.com №5 (21) травень 2011
Продовження
Шкідливі звички
Гросмейстери нарікання
В
ід кого ми вимагаємо справедливості? Де шукаємо її? У грішному та брудному світі, де від часів Адама і Єви мало що змінилося? Нас це мало турбує. У хвилини боротьби ми настільки захоплені, що нам немає діла до думки оточуючих, особливо якщо вона відрізняється від нашої.
Ми незадоволені і тим, і цим, обурюючись, даємо волю емоціям. Ми починаємо випускати пару: «Кипить наш розум обурений...» О-о! Пара – потужна штука! Вона рухає паровози і пароплави, приносить користь людству. Але «пара», що її випускає наш розпалений розум, окрім шкоди, не несе нічого. Обурюючись, ми дозволяємо собі звинувачувати всіх і вся: систему, конкретних людей – від сусідів до тещі. Але ось проблема — ми звинувачуємо всіх, тільки не себе. Не бурчати ж, справді, на себе коханого! А що? Хіба ми можемо бути неправі? Адже хтось має залишатися хорошим. Чому не я? Мусить же хтось урятувати цей світ від хаосу, назвати всіх винуватих, розставити все на свої місця... Та й боротьба з собою зовсім щось не йде – немає ні сил, ані бажання. Сили вже
витрачено в баталіях з іншими. А бажання... Його, мабуть, ніколи й не було. І від невміння дозволити таку непросту шараду ми починаємо обурено сопіти. Аж надто не хочеться виявляти і визнавати, що ми — такі ж як і всі ті, кого звинувачуємо. Життя пробігає повз, вихором зриваючи календарні листки, а ми все бурчимо, пихкаючи обурюємося, думаючи, що саме так вирішимо свої проблеми. І невдоволено сопемо, коли сказати нічого. О, якби ми тільки могли побачити, скільки хаосу в нас самих! Є англійське прислів’я, яке говорить: одні люди талановиті від природи, інші всього в житті досягають завзятістю і
Фотофакт
За ініціативи християнської молоді та за підтримки місцевої влади 14 квітня у м. Дубно відбулася акція «Чисте серце — чисте місто». Цього разу до учасників заходу приєдналися і студенти медичного та педагогічного коледжів, університету «Україна». Мерія міста надала транспорт для вивезення сміття, а також усі необхідні інструменти та допоміжні матеріали для прибирання. Непотребу виявилося більше, ніж того очікували охочі наводити лад. Та навіть після трьох годин невпинної праці христи-
янська молодь не переставала усміхатися та жартувати, що свідчило про їхню готовність працювати далі.
працею, а треті лише створюють гуркіт. До якої категорії ми зарахуємо себе? Може, якщо припинити гуркотіти, у тихому подиху вітру ми зможемо почути ще чийсь голос, який підкаже рішення наших проблем? І раптом ми вперше відкриємо для себе істину, що воно – не в бурчанні та сопінні, а в здатності прислухатися до інших, умінні піклуватися про тих, хто поруч, і бути задоволеним тим, що маєш. Як той чоловік, який написав: «...Не за нестатком кажу, бо навчився я бути задоволеним із того, що маю. Умію я й бути в упокоренні, умію й бути в достатку. Я призвичаївся до всього: наїдатися й терпіти голод, мати достаток і бути бідним» (Филип’ян: 4, 11-12). От би й нам так навчитися! Тоді, може, й зникла би потреба невдоволено бурчати, пихкати та сопіти. Але ми чомусь не бажаємо брати приклад із таких людей. У нас самих справ – по зав’язку! А тут іще якісь «слова життя вічного» – це не з нашої «опери». У нас свої «дієслова», від яких вуха в’януть. І поняття про вічність особливе: вічно п’яний, вічно репетує і вічно одні й ті самі проблеми... Але невже в житті більше нічим зайнятися, крім як метати блискавки в оточуючих, бризкати жовчю в сусідів і постійно воювати з домашніми? При цьому скаржитися на потворне життя і нарікати на несправедливість. Повірте, в жит ті є речі значно цікавіші. Спробуйте почати поважати себе й інших. Подивіться на світ по-іншому. І він обов’язково зміниться! «Якщо у вас не вийде, ми повернемо ваші гроші», – так говорять рекламні агенти. Ми говоримо: «У вас обов’язково вийде, до вас повернеться щось більше, ніж гроші – віра, любов і надія!» А сопіння нехай залишається для безтурботного сну... Сергій Кавецький, «Для тебя»
Одного разу О
дного разу, коли діти виростуть, усе буде зовсім по-іншому. У гаражі не буде величезної купи з велосипедів, скейтів, цвяхів, молотків, пил і незакінчених «експериментальних проек тів» кліток для кроликів. І я зможу поставити машину акуратно на своє місце, і ніколи вже не спіткнуся об скейтборд, об пачку паперу, яку бережуть як макулатуру для школи, або об пакет із кормом для кролика. Одного разу, коли діти виростуть, на кухні стане неймовірно чисто. У раковині не буде купи брудних тарілок, із корзини для сміття не будуть вивалюватися жувальні гумки та паперові склянки, в холодильнику не стоятиме дев’ять пляшок молока, в нас ніколи більше не губитимуться кришки від банок із варенням, кетчупом або гірчицею. Ніхто не поставить у холодильник порожню пляшку, підноси зі шматочками льоду ніхто не забуде покласти в морозилку, міксер не стоятиме о 06.00 із залишками приготованого вночі коктейлю, а мед завжди буде всередині банки. Одного разу, коли діти виростуть, у моєї прекрасної дружини нарешті з’явиться час одягатися не поспішаючи, приймати гарячу ванну (їй не доведеться тричі в паніці з неї вистрибувати), доглядати за обличчям, не відповідаючи водночас на десяток
сидіння не виглядатиме як зо на лиха, ми не сидітимемо на олівцях й іграшках, бак для бензину не буде постійно напівпорожнім, а мені не потрібно буде знову прибирати за собакою. Одного разу, коли діти виростуть, ми повернемося до звичайних бесід, до розміреного сімейного спілкування. Зауваженням: «Так говорити не пристойно» не потрібно буде переривати кожне речення сім разів. Ми більше не почуємо: «Смердючка!» Не здригнемося від стукоту ногою у двері ванної у супроводі фрази: «Швидше, я поспішаю!» Або від слів: «Зараз моя черга!» І статтю в журналі я зможу прочитати, жодного разу не перервавшись, а потім спокійно обговорюватиму її з дружиною без необхідності ховатися заради цього на горищі. Одного разу, коли діти виростуть, у нас завжди буде туалетний папір. Моя дружина не губитиме ключі. Ми не забуватимемо зачиняти дверцята холодильника. Мені не доведеться вигадувати нові способи відволікання уваги від ідеї створення жуйкостріляючого апарата або відповідати на запитання: «Тату, а це гріх, що ти їдеш зі швидкістю 60 кілометрів у зоні, де дозволено тільки 30?» Не доведеться обіцяти поцілувати на ніч кролика або кожного разу чекати, коли вони повернуться додому з побачення... Або займати чер-
запитань і не перевіряючи правопис; робити зачіску, не намагаючись утиснути відвідування перукарні між поїздкою до ветеринара з хворим собакою і походом до ортодонтолога з дитиною, яка засмучена через втрату своєї шапки. Одного разу, коли діти виростуть, апарат, що має назву «телефон», нарешті буде вільний. І він не виглядатиме так, немов приріс до вуха підлітка. Він просто висітиме в коридорі, і що найдивніше — можна буде в будь-який час зателефонувати комусь! На ньому не буде слинних виділень, мазків майонезу, крихт від чипсів і з маленьких дірочок більше не стирчатимуть зубочистки! Одного разу, коли діти виростуть, я зможу добре бачити крізь вікна автівки. На них не буде відбитків пальців, слідів від лизання, відбитків кросівок і собачих лап (які не відомо звідки там узялися). Заднє
гу, щоб уставити бодай одне слово за вечерею... Або терпіти гарний, але занадто гучний спів будь-якої християнської групи, коли голова розколюється на частини. Одного разу, коли діти виростуть, усе буде по-іншому. Один за одним вони покинуть наше гніздо, будинок виглядатиме акуратним і, можливо, навіть елегантним. Інколи буде чутно тихий дзвін столового срібла або порцеляни. Тріск палаючих дров у каміні ехом відлунюватиме в коридорі, і телефон буде дивно мовчазний. Будинок стане тихим, спокійним, завжди чистим і порожнім ... Ми проводитимемо час не в очікуванні «одного разу», а в ностальгії за вчорашнім днем. І будемо думати: «Можливо, колись ми зможемо няньчити наших ону ків, і життя знову повернеться в цей дім!» Чарльз Р. Свіндол
8
dvaslova.com №5 (21) травень 2011
Опитування
Тет-а-тет
Чи варто бути відкритою людиною? Іванна Поточняк, м. Київ
Коли немає чого приховувати, можна бути і на 100% відвертим!!! Кожен сам для себе вирішує, наскільки він може відкритись! А християнам треба бути максимально відкритими, бо таким є наш Господь!
Віта Яцкуляк, м. Львів
Гадаю, відкритість і щирість — дуже хороші риси. Нині не в багатьох вони є — чи то зі страху (бо був невдалий досвід) чи через любов до комфорту й небажання, щоб хтось ліз у твоє особисте життя. Звичайно, іноді велика відкритість може ранити, і хтось захоче маніпулювати тобою або якось нашкодити, після чого складно довіряти іншим. Тому потрібна особлива мудрість, коли і як себе вести. Думаю, християнам треба бути відкритими, це формує стосунки на основі довіри, зміцнює дружбу. Недаремно в Біблії написано, щоб ми «визнавали свої гріхи один перед одним» (Як.5:16) — це вчить прощати і просити пробачення.
Оксана Фік, м. Львів
Необхідно бути відкритим настільки, наскільки ти хочеш відкритості від інших людей.
Над випуском працювали: головний редактор: КАРЧА Давид редактор / журналіст: КОЗКА Сусанна
Якщо для мене дійсно важливі стосунки з оточуючими, я буду відкритою і щирою! Для мене очевидно, що люди бачать, чи я відкрита з ними, чи граю роль. Якщо грати різні ролі з різними людьми, то рано чи пізно до мене втратять довіру й дехто (а може, всі) не захоче зі мною спілкуватися...
Міра Ткачук, м. Ковель
Настільки, щоб не здатися замкнутою, недовірливою людиною, але водночас такою, щоб не набриднути співрозмовникові. Також варто пам’ятати, що секрети твоїх друзів залишаються секретами.
Аня Доро шенко, м. Кірово град
Коли людина відкрита, то з нею хочеться спілкуватись. У такої людини багато друзів і саме з такою людиною приємно бути поруч.
Юра Трубич, м. Львів
Мм... ну, головне, щоб цю відкритість оточуючі не використовували собі на користь!!! От я не можу відкритися на всі 100%... нікому.
Олександра Чурілова, м. Кірово град
Ну, залежить із ким... Якщо з близькою особою, то варто бути якомога відкритішою, але ще треба зважати, в якому питанні. А якщо з людиною не дуже «контачиш», то мені здається, не варто бути відвертим.
Іванка Попудник, м. РаваРуська
Відкритість — це та риса, яка завжди приваблює і притягує людей. Із відвертими особами легко знайомитися та спілкуватися. Гадаю, відкритість — це особлива риса характеру, притаманна, однак, не всім людям. Наприклад, екстраверти зазвичай відкриті до всіх, інтроверти ж обмежують коло свого спілкування. Щодо меж відкритості, то думаю, що вони повинні бути…
Женя Муляк, м. Тальне
Продовження
Я називаю його другом!
С
правжній друг завжди береже мою репутацію — не тому, що це для нього вигідно, а тому, що сам мене поважає. Друг завжди підставляє плече допомоги й завжди найвинахідливіший, коли потрібно виручити мене, натомість не чекає на подяку. А він уже стільки разів виручав мене, навіть більше, ніж я про це здогадуюся… Це єдине, про що мій друг відмовляється мені говорити. Із другом я можу спілкуватися годинами. Можу розповідати старий анекдот і не боятися, що буде не смішно. Можу плакати, і не перейматися, що мене звинуватять у слабкості. Можу мовчати — і він знатиме: слова не мають
значення… це просто біль душі... І помовчить зі мною. Друг не заплющуватиме очі на мої помилки, а виправить. Не задля приниження, а з метою витягнути з мене максимальний потенціал. На нього можу покластись у всьому. Йому можу довірити все — і знатиму: він мене не підведе… Такий друг — це ідеал? Ні, це мій друг… Але його життя складніше, ніж моє — йому не так пощастило з другом, як мені… Адже я надто зай нятий собою…. Р.S. Не намагайся бути другом для всіх, вчися бути СПРАВЖНІМ другом хоча б для одного... Сусанна Козка
ЗАПРОШУЄМО
Бути відкритою людиною потрібно, але треба знати, з ким. Відкритися можна не кожному зустрічному, а лише тому, хто здобув довіру. В іншому разі можна дуже пошкодувати про здійснений учинок...
Видавець: Релігійна громада ЦЄХБ. Свідоцтво про державну реєстрацію Серія КВ №17434-6184Р від 21.01.2011 Віддруковано: ПП Купровський В.М., м. Нововолинськ, вул. Грушевського, 19, тел.: (03344) 2-46-58. Друк офсетний, 2 друковані аркуші. Читацька аудиторія: 6 000. Газета виходить з 5 жовтня 2008 року.
Реквізити для благодійних внесків: (обов’язкова примітка «пожертва для газети Два Слова») п/р 2600800013220 ПАТ УСБ м.Львів МФО 325019 ЗКПО 20817163 РГ Церква ЄХБ м.Львів
Адреса редакції: 79053, м. Львів, а/с 407 тел.: (032) 276-34-25; моб.: (097) 20-999-85, gazeta@dvaslova.com, www.dvaslova.com
«Два Слова» – українська християнська газета. Виходить українською мовою щомісяця та розповсюджується через передплату та вроздріб. Матеріали, які публікуються в газеті без посилання, є власністю видавця. Передрук будь-яких текстових чи візуальних матеріалів, надрукованих у газеті, можливий лише з дозволу редакції. При цитуванні посилання на газету «Два Слова» обов’язкове. Редакція веде листування лише на сторінках газети. Отримані рукописи не рецензуються і не повертаються. У разі публікації редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати надіслані матеріали, а також право друкувати матеріали в дискусійному порядку. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та іншої інформації несуть автори публікацій. Редакція не завжди поділяє погляди авторів.