молодіжна християнська газета
Можна Вас на два слова? №8 (24) вересень 2011
n виходить щомісяця
n ціна договірна
Золотий вірш Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, там буде й серце твоє! (Євангеліє від Матвія 6:19-21)
n тел.: (097) 20 999 85
n e-mail: gazeta@dvaslova.com
Різнобарвні люди
n dvaslova.com
Тет-а-тет
Наші партнери “Cихівська Церква Євангельських Християн Баптистів”
Свідчення
Іще є шанс
В
ін не побачить, як рос туть його діти, роблячи перші, невпевнені кро ки в доросле життя, його не буде поруч, аби вберегти їх від перших помилок і під тримати в моменти невдач. Тому що в’язниця стала його домівкою на довгі десять років. Його синам довелося рано подорослішати. Ще б пак... Нині він віддав би все на сві ті, щоб повернути час назад. Тепер Бог простив його, від так з’явився шанс почати все з чистого аркуша. Але наслід ки так складно змінити і ко ханої людини не повернеш, і зруйновані стосунки нелегко відновити. І з цією дійсністю потрібно жити. Останнім часом Сергія не покидає думка, що він му сить розповісти свою істо рію. Таке відчуття, що хтось має потребу в цьому. Може, комусь його розповідь до поможе уникнути біди, зу пинивши за крок від прірви. Знову і знову він перегортає сторінки свого життя, нама гаючись зрозуміти, коли ще був шанс зупинитися. Кого звинувачувати, що так скла лася доля: батьків, систему, Бога... самого себе?
Сергій народився у звичай ній радянській родині. Шлюб батьків не можна було назва ти щасливим. Батько одру жився на матері з розрахунку, тому що вона була корінною киянкою, а йому дуже хотіло ся залишитися в столиці. Сто сунки не складалися, сімейне життя було не в радість, навіть народження сина не зроби ло їх щасливими. Гіркота все більше наповнювала серце батька, і він почав шукати роз ради у пляшці, щоб хоч на не тривалий час перестати дума ти про свою жалюгідну долю. Дружина, дивлячись на нього, теж пристрастилася до спирт ного. ...А потім він просто пі шов із сім’ї. Назавжди. Посправжньому. І мати звали ла на себе тягар сімейних проблем і турбот про сина. Чи любила вона його? Мож ливо, по-своєму, так, але хлопець почувався самотнім і беззахисним навіть по руч із власною матір’ю. Один сірий день змінював інший, таким самий порож ній і безрадісний, а мати все частіше топила свою біль та образу в оковитій.
стор. 4
Ц
ей період життя має багато назв. Його на зивають лагідним і складним, віком мак сималізму і перфекціо нізму. Його по праву вважа ють переломним, яскравим і, мабуть, навіть найпрекрасні шим і найцікавішим, незабут нім проміжком часу, коли лю дина ще не зовсім доросла, але вже не дитина. В ньому химерно поєднуються якості, властиві дитинству та зрілос ті. Підлітковий вік... Те, чого нерідко бояться батьки і чого так очікують діти.
Багато хто погодиться, що підлітки — це зазвичай буря, прихована під замкну тістю або сором’язливістю. Недарма дорослішання лю дини привертає таку увагу психологів і письменників, зокрема класиків світової літератури — «Підліток» До стоєвського, «Наталка Пол тавка» Фонвізіна, творчість А. Гайдара, О. Григор’єва, А. Олексин, А. Крапівіна — та сучасних авторів. Хтось із великих людей бачить юність як чарівну, романтичну, квітучу пору,
Мозок або душа
У
медичному віснику НьюЙорка за 1888 рік описа но унікальний випадок із матросом річкового букси ра, який тягнув за собою бар жу, а на її палубі у два яруси громадилися великі ящики. Через безглузду випадко вість саме в той момент, коли буксир підходив до мосту з низькою аркою, матрос, який перебував на носі бар жі, надумав подивитися, чи не ослабло кріплення верх нього ярусу — він виліз на нижній і підняв голову над ящиками. Оскільки чоловік стояв спиною до напрямку руху, то не побачив небезпе ки, що насувається, — ниж ній гострий край балки мос тового прогону, як бритвою, зрізав частину черепа при близно на два дюйми вище правого ока.
А далі сталося справжнє диво. Коли через кілька годин матроса доправили в лікар ню, він усе ще був живий. Лі карі почали обробляти рану, не надто сподіваючись уря тувати незвичайного пацієн та, як раптом той розплющив очі й запитав, що з ним трапи лося. Але дива відбувалися й далі! Коли медики заверши ли свою роботу і забинтували зменшену аж на чверть голо ву, постраждалий несподіва но встав з операційного столу.
час виникнення прагнень, нового погляду на життя, перших усвідомлених, са мостійно продуманих (або не продуманих) кроків. Інші не погодяться з цим, вважа ючи, що юність — не така повітряна, світла і прекрас на, якою її часто змальову ють. Вона егоїстична, жор стока, свавільна і... дуже ранима. А ось із думкою про те, що підлітки й моло ді люди вразливі, погоджу ються всі.
стор. 3 Бог і наука
Він зажадав свою форму, за явивши, що хоче вирушити до дому. Його, звісно, нікуди не від пустили. І все-таки через два місяці матрос повернувся на судно. Травма, мабуть, ніяк не позначилася на ньому. Зрідка він скаржився на запаморочен ня, а в іншому був цілком здо ровою людиною. Лише через 26 років після нещасного випад ку в нього частково паралізува ло ліву руку і ногу. А ще через чотири роки, коли колишній ма трос потрапив до шпиталю, лі карі записали в його історії хво роби, що в пацієнта зафіксовано схильність до істерії. З огляду на давність років, можна було б засумніватися в достовірності цієї історії. Але медицині відомі не менш вра жаючі випадки, що відбували ся значно пізніше.
стор. 7
Наша читацька аудиторія – понад 6000 осіб
2
dvaslova.com №8 (24) вересень 2011
Сім’я
Формула сімейного щастя Д
умаю, багато хто з нас знає, скільки сімей розпадається щодня. Їх занадто багато. Декого з нас іще з дитинства торкнулася ця страшна хвиля, яка залишила після себе руїни розбитих життів. Але як так виходить, що двоє до безтями закоханих людей стають чужими одне одному? Що відбувається з їхньою любов’ю, мріями та вчинками? Є одна приказка, в якій ідеться, що кожна сім’я щаслива однаково, а нещаслива по-своєму. Думаю, в цьому є великий відсоток правди. Будь-яка сім’я, що переживає складний період, зіштовхується зі своїм гаму-
зом проблем. Ми можемо подивитися на деякі з них. У християнських родинах найвпливовіший «кліматичний» чинник — це духовний стан чоловіка та дружини. Якщо ваше серце переповнене гнівом, образами, злими ревнощами та нетерпінням одне до одного, то можете забути про щасливий шлюб. Ви власноруч руйнуєте своє сімейне гніздо. Але дивно, наскільки Божа присутність у нас змінює обставини довкола, в нашому домі. Адже наші слова та вчинки — це вираження того, що всередині. Я неодноразово була свідком, як відновлювалися сім’ї, котрі звернулися до Бога по допо-
могу. Для Нього немає нездоланних проблем і безнадійних шлюбів. Там, де люди бачать тільки кінець стосункам, Бог бачить початок нових, міцніших і змінених покаянням взаємин. Іншим, не менш упливовим чинником, є потреба одне в одному. Даючи в церкві обітницю Богові
У жінок найбільша потреба — відчувати себе коханою. та своїй половині й обмінюючись обручками, ми не просто починаємо жити разом як чоловік і дружина. Ми беремо на себе відповідальність задовольнити потреби одне одного. Тобто дружина має розуміти, що тепер вона живе не для себе, а насамперед для чоловіка. Так само й чоловік. Але для цього необхідно хоча б знати, чого потребує ваша друга половинка. Між чоловіками і жінками в цьому питанні є певні відмінності. Розглянемо декілька з них.
Наприклад, чоловік дуже потребує того, щоб його дружина була привабливою. І це правильно, адже «жінка — слава чоловіка свого». Мені сподобалося, як сказала одна християнка: «Жінка після заміжжя повинна виглядати щонайменше не гірше, ніж до нього. І тим більше їй честі, якщо вона стає кращою». У жінок найбільша потреба — відчувати себе коханою. Саме тут криється розгадка того, навіщо їй необхідно стільки спілкування. Адже, коли чоловік не розмовляє, не ділиться своїми печалями та радощами, дружина думає, що він її не любить (повірте, це — правда). Існує багато способів показати дружині свою любов: зігріти теплим поглядом, ніжно обійняти, зробити невеликий подарунок, залишити ко-
ротку любовну записку або «есемеску». Варіантів безліч, головне — робити це від щирого серця і не раз на рік. Багато в нас і схожих потреб. Наприклад, щоби тебе сприймали таким, яким ти є, дарували взаємоповагу та дбайливо ставилися. Вірність і надійність, самопожертва та милосердя — ось те, що, як повітря, необхідне нам, аби бути щасливими. Все це не є чимось новим. Адже якщо кожен із нас поставить собі за ціль зробити іншого щасливим, задовольняючи його потреби, то й самі житимемо щасливим життям, як і задумав його Бог. Вважаю, формула щасливого сімейного життя дуже проста: Божа милість + ваша спільна праця = щастя у ваших руках! Тая Омельченко
3
dvaslova.com №8 (24) вересень 2011
Закінчення
Різнобарвні люди П ро що зазвичай думають особи віком від 13 до 17 років? Що займає всі їхні думки, в чому вони бачать сенс свого життя? Здебільшого серед пріоритетів моїх знайомих були: повага, статус, ставлення друзів та оточуючих, небажання вести пасивний або, точніше, нудний спосіб життя, любовні стосунки; прагнення здобути освіту, утвердитися як особистість, виховати (точніше, не загасити) в собі свої індивідуальні якості. Інтерес до всього, що об’єднує дитячу схильність до фантазерства й дорослу раціональність. Не останнє місце займає почуття власної значущості та неповторності. Саме утиск цієї самої значимості, прав і свобод найчастіше виявляється причиною болю і душевних ран. Згадайте свої відчуття та думки в період між дитинством і зрілістю. Коли серце болить частіше, ніж у старих. Коли цілий набір комплексів (найчастіше нічим не виправданих) серйозно ускладнює життя. Коли найсміливіші мрії здаються легко здійсненними і будь-яка дрібниця може зробити настрій феєричним або нестерпно сірим. Коли все гранично загострене, максимально, а отже, барвисте. Підлітковий вік — час, коли люди починають долучатися до різних субкультур. Іноді тому, що це модно, іноді через прагнення до індивідуальності й, окрім того, самоствердження. Коли ж таких осіб стає багато, своєрідність і оригінальність губляться. Як казав один мультяшний ге-
Я
кщо Ви християнин та юрист, прагнете поліпшувати суспільство та хочете професійно зростати, ми з радістю запрошуємо Вас на ІІ Всеукраїнську конференцію християнюристів, яка відбудеться 22-23 жовтня 2011 року в м. Ірпінь (Київська область), у «Центрі християнського життя». У заході візьмуть уча сть практикуючі юрис ти, юрисконсультанти, адвокати, судді, помічники суддів, працівників міліції, прокуратури, податкової інспекції, державних службовців, де путатів різних рівнів, а також студентів, аспірантів, професорів юридичних факультетів.
рой: «Коли всі супер — ніхто не супер». Виходячи з дитинства, людина повна свіжих ідей, ентузіазму, цікавості та натхнення. З часом, коли їй потрібно втягуватися в рутину «дорослого життя», світ стає прозаїчнішим і сірішим. Підліток усе більше замислюється над думкою оточуючих і підлаштовується під суспільство. Грубо кажучи, дорослішає, він утрачає безцінні грані своєї душі. «Будьте, як діти» — дуже глибока фраза. Щасливі ті, кому вдається через цей переломний вік пронести власні якості, індивідуальність і здатність бачити світ
барвистим і прекрасним, таким, яким його створив Бог. До таких людей належать ті, кого в середовищі підлітків називають білими воронами. Їх, як відомо, меншість.
кожна людина — це спочатку біла ворона, але в період дорослішання перефарбовується, прагнучи до комфорту та поваги. Так змінюються іноді навіть назавжди.
Щасливі ті, кому вдається через переломний вік пронести власні якості, індивідуальність і здатність бачити світ барвистим і прекрасним, таким, яким його створив Бог. І переважно вони потрап ляють під «обстріл». Але ж саме їх можна назвати тими, хто залишився вір-ним собі. Чому незалежну дівчинку, яку однокласники прозвали опудалом, цькували і принижували всім колективом? Тому що вона в якомусь сенсі відмовилася плисти за течією. Відмовилася брехати викладачеві, незважаючи на вплив «друзів», не підкорилася думці впливових людей тощо. Вона, як і багато подіб них до неї підлітків, була посправжньому щаслива. Білі ворони — це люди, серця яких не особливо змінилися в небезпечний період формування під тиском суспільства. Це люди, які дорослішають поетапно, а не летять у доросле життя з розумом і мисленням дитини. Можливо, замкнуті, тихі та відчужені. Може, не вписуються в коло «крутих». Але обов’язково чимось примітні. По суті,
Труднощі підліткового віку полягають в активній фізі ологічній, психологічній і моральній роботі трансформації. Це час бур, болю, натхнення, нових відкриттів. Прекрасний, але і складний час. І хоча відомо, що кожен вік важкий, цікавий і унікальний по-своєму, саме підлітковий можна назвати визначальним. Якщо, як сказав Л. Н. Толстой, «Людина починається з дитинства», то юність — остання стадія закладеного ще в дитинстві життєвого фундаменту. П’янке відчуття самостійності за відсутності досвіду та мудрості призводить до легковажного способу життя, здатного спричинити проблеми і навіть трагедії. Так звані «помилки молодості» можуть фатально вплинути на все подальше життя. Часто причиною цього стає неуважність батьків, формальні відносини з дітьми. Коли
Тет-а-тет
немає справжньої довіри та близькості, навіть найгучніші та найкрасивіші фрази не дуже-то вражають. Підлітки в процесі формування свого світогляду та психіки дуже потребують уваги та поваги. Якщо батьки не сприймають дитину як особистість і не поважають її інтереси, це може призвести до страждань, замкнутості й такого самого ставлення цієї людини до своїх майбутніх дітей. Мудрі батьки завжди шукають взаєморозуміння зі своїми дітьми. Вони говорять із ними, прагнуть виражати свою любов, із радістю й усвідомлено присвячують їм свій час. Вони читають спеціальну літературу про виховання підлітків. Такі батьки намагаються знайти необхідний баланс у стосунках із дитиною, не обмежуючи її в діях і захопленнях і, водночас, утримуючи від неприємностей і проблем. На жаль, це вдається не завжди. Підвищена опіка близьких викликає тільки роздратування. Але і повна відсутність уваги теж може призвести до тяжких наслідків. Тільки мудра, м’яка і не на в ’язлива участь здатна допомогти в цей період яскравого, стрімкого розвитку мільйонам дорослішаючим людям — мрійливим і активним, із різними характерами та здібностями — підтримати й скерувати їх на початку неповторного та яскравого життєвого шляху. Аліна Марк
4
Ч
dvaslova.com №8 (24) вересень 2011
Закінчення
асто в п’яному угарі вона металася по хаті з криком про допомогу: «Я вмираю, допоможи мені, синку!» Жах ливий страх огортав його в такі хвилини, але він нічим не міг їй допомогти. Плачучи, благав її не вмирати, і тоді вона обіцяла ще трохи пожити, якщо він буде слухняним. Але все повторювалося знову і знову. Темрява огортала його зусібіч, і він занурювався в неї вже без надії на щось краще. Коло безвиході замкнулося. Із часом дитяче серце стало жорстокішим, Сергій уже не звертав уваги на страждання матері. Він уже звик до думки, що будь-якої хвилини може втратити її. Ну що ж, упорається сам. Там, у своєму зраненому дитинстві, він твердо вирішив, що досягне всього в житті сам. Так і вийшло — школа, технікум, політехнічний інститут закінчив на «відмінно», потім робота на великому заводі, повага й авторитет у колективі. І з дружиною йому теж по щастило. Тетяна виявилася дуже розумною і мудрою жінкою. Завжди була поруч, її тепле слово підбадьорювало і допомагало йому вірити в себе. Дружина давала йому те, чого йому бракувало в дитинстві, — і материнську ласку, і дружню підтримку, і впевненість у тому, що поруч надійна, вірна жінка. Сергій поринув у приємні спогади, забувши, що перебуває ТУТ, один, забутий усіма. Невже все це було в його житті. Йому було надано шанс на щастя, а він так невміло розпорядився ним. Із народженням першої дитини в їхньому будинку за панувала повна гармонія і безмежне щастя. Але доля, як водиться, вирішила перевірити сім’ю на міцність. Усе закінчилося в одну мить. Велика Країна Рад припинила своє існування, тисячі людей опинилися в безвиході, залишилися без засобів до іс нування. Коли на його рідному підприємстві почалося серйозне скорочення, чоловік зрозумів: це — кінець. Край на діям на майбутнє, спокою і впевненості. Опинившись за воротами заводу, Сергій задумався: як жити далі? Згадав про обіцянку, що її дав собі в дитинстві, підбадьорився. Освоїв нову професію теле майстра, посилено труд ився і поступово зміг вивести ро дину з кризи. За десять років роботи він виховав у собі комунікабельність, сміливо вхо див у будь-яку квартиру, легко спілкувався з людьми. Він став наполегливим, вина хідливим і впевненим у собі, вкотре склавши іспит життя на «відмінно». Його сім’я нічого не потребувала. Та ось у країні настав час «базарного» буму. Його дру жина пішла працювати на ринок. Робота була не з легких: торгувати доводилося в будь-яку погоду, взимку часто зігрівалася з подругами-
Іще є шанс
У будинку все частіше збиралися галасливі компанії, перетворюючи їх тихе мирне життя на низку нескінченних свят із нагоди й без. Звичайно, були хвилини прозріння, каяття в такому способі життя. Але вони тривали недовго, до першої чарки. товаришками горілкою, а влітку рятувалася від спеки про холодним вином. Тетяна пристрастилася до спиртного, поступово запрошуючи чо ловіка випити з нею. Крім цього, його охоче частували клієнти. У будинку все частіше збиралися галасливі компанії, перетворюючи їх тихе мирне життя на низку нескінченних свят із нагоди й без. Звичайно, були хвилини прозріння, ка яття в такому способі життя. Але вони тривали недовго, до першої чарки. Діти, позбавлені батьківської ласки і тепла, поступово віддалялися від них. Сварки та скандали стали частими в їхній родині. Доходило до бійок і рукоприкладства. У ці шалені моменти безконтрольний, незрозумілий гнів опановував
Сергієм, і він уже не контро лював себе, все було байдуже, аби задовольнити цей гнів повною мірою. А там — будь, що буде. Господи, як він докотився до такого життя? Чому ніхто не сказав йому, що так жити не можна? Чому ніхто не зупинив? І знову спогади полонили його розум, і чоловік поринув у минуле. Знову і знову він намагався зрозуміти, де треба було зупинитися. Навіть у цей страшний період життя він іще мав шанс зупинитися і не зробити фатальної помилки. В один із таких днів Сергій не витримав, не зміг погасити в собі вогонь гніву. Вона, колись його кохана жінка, ніяк не могла піднятися з підлоги, не слухалася його. Чоловік відчув, що хтось ніби нашіптував йому,
Свідчення
вклав у його руки каністру з бензином… Він облив Тетяну і підпалив. Отямився, коли квартира вже палала. Тваринний страх скував його, але, перемагаючи цей страх, чоловік почав гасити полум’я, рятуючи дружину. Але було вже пізно. Приїхала «швидка»... З дев’ятого поверху вони ще спускалися удвох, але Таня сильно обгоріла, тож лікарі виявилися безсилі. Потім усе відбувалося, як у тумані: лікарня, звістка про смерть дружини, бесіди зі слідчим, суд, вирок. Й ось він уже за ґратами. Десять довгих років він проведе тут. Життя зруйноване, розбите, нічого вже не виправиш. Рани від опіків поступово нагадували про себе стійкими болями. Але тут нікому немає до тебе справи. Ти — п’яниця і вбивця. Ось і отримуй тепер сповна, сам винуватий у своїй долі, сам її обрав. Але, ймовірно, в найскладніші хвилини, коли всі залишають і відвертаються, з’являється Хтось, хто бажає зрозуміти, пробачити й дати шанс. Тоді, в такі дні, наповнені відчаєм і болем, Сергій уперше в житті звернувся до Бога в молитві. Просив про прощення, звільнення від почуття провини. Просто просив милості, не сміючи сподіватися на щось інше. І Бог почув…
Серце Сергія наповнилося нез вичайним миром. Відчуття ра дості прощення тривало весь тиждень. Він перестав боятися. Господь ніби відкрив для нього весь світ … І тут чоловік знову згадав про свою дитячу обіцянку, почавши будувати життя заново. Почав із ретельністю і жадібністю вивчати Біблію, дізнаючись про свого Господа. Його життя і характер зазнавали постійних змін: Сергій кинув курити, пити, його серце ставало м’яким. Він знову відчув бажання любити людей, навчився радіти дрібницям: спілкуванню за чашкою чаю, зоряному небу, яке ти можеш бачити. Бог здатний змінити життя навіть закоренілого злочинця. ...Уже північ. Як нелегко все згадувати. Це боляче, але завтра Сергій обов’язково напише історію свого життя, і, можливо, її опублікують в якійсь газеті, і в такий спосіб Бог завадить хоча б одному падінню в прірву і змінить хоч одну долю. Він обов’язково напише свою історію завтра. Його сини, прочитавши її колись, зможуть пробачити свого батька, як простив його Бог. І найбільша мрія життя Сергія — бути зі своїми дітьми — обов’язково здійсниться. proboga.com
5
dvaslova.com №8 (24) вересень 2011
Суспільство
Моя хата скраю... Д екілька днів тому мою знайому та її 25-річного сина жорстоко побила група підлітків віком 12-14 років біля під’їзду їхнього будинку. Міліція, яка прибула на місце події через кілька годин, природно, вже нічим допомогти не змогла, виправдовуючись великою завантаженістю і наявністю лише двох патрульних машин на чергуванні. Можна, звісно, звинуватити правоохоронців у недбалості або списати все на відсутність вуличного освітлення, але чи тільки в цьому проблема? Як узагалі могла піднятися рука в цих «дітей» на жінку, яка годиться їм не те що в мами, а в бабусі!? Хто їх виховував, якщо виховував узагалі? Проблема підліткової та дитячої злочинності нині актуальна як ніколи. За статистикою, 60% злочинів скоюють у нашій країні неповнолітні, і ця цифра щороку збільшується. Як правило, межу закону переступають діти з так званих «неблагополучних» сімей: алкоголіків, наркоманів, бомжів, вони втягнуті в пута гріха своїми занепалими батьками. Іноді для того, щоб навчити поганому, достатньо одного прикладу. Христос говорив: «Син нічого робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець; бо, що робить Він, те саме й Син робить» (Ів. 5: 19). Чи завжди ми є для своїх дітей прикладом доброчесного життя? Адже навіть батьки
із «нормальних» родин вживають спиртне на очах у дітей, лихословлять у їхній присутності, скандалять замість того, щоб показувати приклад любові та поваги одне до одного. Чого можна очікувати від такого посіву? І чи такий спосіб життя не ознака байдужості до власних дітей? На щастя, мало хто з батьків бажає зла своєму потомству! Але як так стається, що в напозір благополучній сім’ї виростають бездушні егоїсти? І якою бідою обертається це згодом... «Я ж так для них старався!» Або: «Я ж усі надії на них поклала, а вони...» Часто доводиться чути таке, чи не так?
Багато батьків не шкодує ані сил, ані засобів, аби найсмачніше нагодувати, найгарніше вдягнути, забуваючи одну просту істину — не хлібом єдиним живе людина... Так, здоров’я, зріст, вага, освіта — важливі! Але чи це важливіше за внутрішній світ особистості, за її характер? Чому ми, люблячі батьки, не даємо дитині черствого шматка хліба, проте байдуже споглядаємо, як вона жадібно поглинає духовну отруту? Чи цікавимося ми, які книги читає наша донька, яку музику слухає наш син? Чи нам однаково, аби вони мали добрі оцінки, а чому вони вчаться, не важливо?
Колись знаменитий сатирик Аркадій Райкін говорив про виховання дітей зайнятої матусі: «Кто стукнет, кто шмякнет, кто звякнет, кто брякнет — вот и получается воспитание». Нині майже нікому немає справи до чужих дітей, своїх би якось на ноги поставити! «Безпритульні та хулігани? Це не моя проблема, — думаємо ми, — з моїми такого не трапиться!» Але чужого горя не буває. Коли ми мовчки проходимо повз зграйку «найкращих» шкільних дівиць, чи відвертаємося від компанії молодих осіб, які нецензурно лаються у тролейбусі, — проходимо повз свою дитину. Їй жити після нас на Землі, і немає такої «хати скраю»
Притча про олівець
П
ерш ніж покласти олівець у коробку, майстер відклав його вбік. «Є п’ять речей, які ти повинен знати, — сказав він олівцю, — перш ніж я відправлю тебе у світ. Завжди пам’ятай про них і ніколи не забувай, тоді ти станеш найкращим олівцем, яким тільки можеш бути. Перше. Ти зможеш зробити багато великих речей, але лише в тому разі, якщо дозволиш Комусь тримати тебе у Своїй руці. Друге. Ти переживатимеш болісне обточування час від часу, але це буде необхідним, аби ставати кращим. Третє. Ти будеш здатний виправляти помилки, які зробиш.
Четверте. Твоя найважливіша частина завжди розміщуватиметься всередині. І п’яте. На якій поверхні тебе не використовували б, ти завжди залишатимеш свій слід. Незалежно від
твого стану, ти мусиш продовжувати писати». Олівець зрозумів і пообіцяв пам’ятати про настанови; його помістили в коробку з покликанням у серці.
Тепер, ставлячи тебе на місце олівця, хочу сказати: завжди пам’ятай ці п’ять правил, ніколи не забувай — і ти станеш найкращою людиною. Перше. Ти будеш здатний робити багато великих речей, але лише в тому разі, якщо дозволиш Богові тримати тебе у Своїй руці, якщо дозволиш іншим людям мати доступ до багатьох дарів, якими ти володієш. Друге. Ти переживатимеш болісне обточування час від часу, переживаючи різні негаразди. Проте матимеш потребу в цьому, щоб стати сильнішою людиною. Третє. Ти матимеш змогу виправляти помилки,
і такої високої огорожі, які відокремили б від нав колишнього світу. Чи маємо ми мужність протистояти злу, поступившись своїм спокоєм? Або можна прожити, вдаючи, що не бачимо цього зла. На жаль, зло саме по собі не зникає. Подібно до бур’яну на грядці, ракової пухлини в організмі, воно розростається з кожним днем. Наше суспільство сьогодні вступило у фазу ланцюгової реакції, коли байдужість породжує байдужість у квадраті. Цим хвора не тільки Україна. Цим хвора і Росія, в якій налічується близько 4 млн. безпритульних, і Сполучені Штати Америки, де понад 4 млн. підлітків — алкоголіки, більш ніж 2,5 млн. страждають на венеричні захворювання, а близько мільйона неповнолітніх — наркомани. Приблизно 20 років тому в Бразилії хвиля дитячої безпритульності та злочинності досягла такого розмаху, що було ухвалено закон, який дозволяв міліції розстрілювати малолітніх злочинців-волоцюг на місці. Невже на нас чекає щось подібне? Статистика свідчить: лише 9% безпритульних дітей є сиротами, які втратили батьків унаслідок катастроф або військових дій, 5-6% — це діти, які втекли з дитячих будинків і притулків, і 86% безпритульних пішли з дому, від живих батьків. Від нас із вами... Олег Вяткін «Для тебя»
Цікава історія
які зробив, або зможеш «вирости» з них. Четверте. Твоя найважливіша частина завжди буде всередині тебе. І п’яте. Скрізь, де би ти не йшов, мусиш залишити свій слід. Незалежно від ситуації, ти маєш продовжувати служити Богу в усьому. Через розуміння і нагадування продовжуймо своє життя на цій землі, маючи повне покликання у своєму серці та щоденні стосунки з Богом. Пам’ятай: «Ніколи не позбавляй когось НАДІЇ. Це може бути все, що залишилося в людини!» www.pukhovachurch. org.ua
6
dvaslova.com №8 (24) вересень 2011
Цікава історія
Він жодного разу не пропустив гру Т
ренування за трену ванням, він завжди намагався викластися на всі 100 відсотків. Але оскільки був удвічі меншим за інших хлопців, не мав на що розраховувати. Впродовж усіх матчів юний спортсмен сидів на лаві запасних і майже ніколи не грав. Цей підліток жив із батьком, у них були незвичайні стосунки. Незважаючи на те, що син постійно перебував на лаві запасних, батько завжди підтримував його схвальними вигуками, сидячи на трибуні. Він ніколи не пропускав ігри сина. Коли юнак вступив до коледжу, він знову був найменшим у групі. А батько продовжував підбадьорювати його, але завжди робив це дуже простодушно, щоб син знав, що він не повинен грати, якщо не захоче. Але хлопчина дійсно любив футбол і вирішив не здаватися. Він поставив перед собою мету — досягти найвищого результату. Впродовж навчання в коледжі він також ніколи не пропускав ігор. Але, незва жаючи на це, залишався запасним усі чотири роки. Його відданий батько як завжди перебував на трибуні, словами підтримував свого сина. Коли юнак уступив до університету, то твердо роз раховував стати нарешті найкращим, най потрібнішим гравцем у футбольній команді. Але всі
були впевнені, що він ніколи не зможе вдарити як слід по м’ячу — всі, крім нього. Тренер якось зізнався, що тримає його в команді тільки тому, що парубок вкладає душу й серце в кожне тренування, надихає інших гравців мужністю і хоробрістю, якої ті вкрай потребують. ...Несподівана новина так схвилювала хлопця, що він кинувся до найближчого теле фонному автомата, щоб зателефонувати батькові. Він розділив хвилювання сво го сина, після чого придбав квитки на всі ігри в сезоні. Наполегливий юний спортсмен ніколи не пропускав тренування протягом чотирьох років навчання у коледжі, але він жодного разу не брав участі в матчах. Сезон добігав кінця. Хлопець поспішав на трену вання перед фінальним поєдинком, дорогою його зустрів тренер і передав телеграму. Молодий чоловік прочитав її і зблід. Із біллю в очах він сказав:
— Мій батько помер цього ранку. Дозвольте мені пропустити тренування сьогодні? Тренер співчутливо поклав руку йому на плече і відповів: — Візьми відпустку на тиждень, синку. І навіть не думай у суботу приходити на матч. Настала субота, гра була вкрай невдала. У третій чверті, коли команда програвала вже 10 очок, скромний молодий чоловік безшумно прослизнув у вільну роздягальню і переодягнувся в спортивну форму. Коли він прибіг до своєї команди, тренер і гравці були здивовані таким несподіваним поверненням свого вірного товариша. — Тренере, будь ласка, дозвольте мені грати. Я повинен це зробити сьогодні, — просив парубок. Наставник удав, що не чує. Йому здавалося неможливим дозволити брати участь у фінальному протистоянні своєму найгіршому гравцеві. Але юнак наполягав і, врешті, тренер,
відчуваючи до нього жалість, поступився. — Добре, — сказав він, — ти можеш вийти на поле. У наступні хвилини тренер, гравці і кожен глядач на трибуні не могли повірити своїм очам. Цей юний незнайомець, який до цього ніколи не грав, усе робив правильно. Супротивники не могли зупинити його. Він біг, подавав м’яч, бло кував, як справжній профе сіонал. Його команда тріумфувала. Незабаром рахунок зрів нявся. В останні хвилини про тистояння цей хлопчина перехопив м’яч і легко подолав увесь шлях до переможного гола. Уболівальники раділи. Члени команди з вітальними вигуками кинулися до нього... Коли ж трибуни спорожніли, гравці прийняли душ і покинули роздягальню, тренер зауважив молодого хлопця, який самотньо сидів у кутку кімнати, підійшов до нього і сказав: — Малий, я досі не можу повірити... Ти був прекрасний! Розкажи, що керувало тобою? Як ти зробив це? Хлопець подивився на свого наставника очима, повними сліз, і відповів: — Ви знаєте, що мій батько помер, але чи відомо вам, що тато був сліпий? Хлопчина важко зітхнув і спробував усміхнутися: — Він приходив на всі мої ігри, але сьогодні він уперше міг
побачити мене в дії, тож я хотів показати, що можу це зробити! Подібно батькові цього хлопчика Бог завжди поруч, щоб підтримати нас. Він завжди нагадує, що нам не варто зупинятися. Він навіть простягає на допомогу Свою руку, бо знає, що для нас краще. Він готовий заповнити все, чого ми потребуємо, а не просто те, що хочемо. Батько ніколи не пропускає жодної гри. Яке ж щастя знати, що життя має чітку мету і наповнене змістом, коли живеш для Всевишнього! Живіть для Нього — Він спостерігає за нами впродовж всієї Гри Життя! Шукай перш за все Бога, і тоді ВСІ речі, які тобі необхідні, самі знайдуть тебе. Життя — це або захоплююча пригода, або ніщо. Хороша людина з часом стає ще кращою, а погана — ще гіршою; тому що недолік, перевага та час — це ті речі, які ніколи НЕ залишаються незмінними. Пам’ятайте, Господь ніколи НЕ запізнюється. Коли ми робимо те, що можемо, Бог робитиме те, чого ми не можемо. Життя зазвичай не ро бить великих подарунків. Уза галі, хтось створений для епохальних подій, хтось — ні; когось місце на сцені, а когось — на кухні. Але кожен повинен залишатися на своєму місці... pukhovachurch.org.ua
Цікава історія
Осел, який здобув перемогу
О
дного разу ослик фермера впав у колодязь. Тварина довго жалісно стогнала, поки фермер думав, що робити. Нарешті чоловік вирішив, що осел уже старий, а криницю все одно потрібно засипати, тому порятунок не вартував зусиль. Відтак фермер покликав своїх сусідів, аби ті допомогли йому. Вони взяли лопати й почали закопувати колодязь землею. Осел, усвідомивши, що відбувається, почав несамовито кричати. А потім, на загальний подив, раптом замовк. Коли
через якийсь час фермер зазирнув у колодязь, то був вражений тим, що
побачив. Щоразу, коли в криницю летіла чергова порція землі, осел
поводився неймовірно. Він струшував із себе землю і робив крок нагору. В міру того, як сусіди фермера засипали колодязь землею, а разом із ним і тварину, вона струшувала зі себе все і піднімалася. Дуже скоро, на диво всім, осел вибрався з криниці та втік! Мораль. Життя кидатиме на вас бруд. Ви зможете вибратися з цієї криниці, коли струсите із себе бруд і зробите крок нагору. Кожна ваша проблема — це крок нагору. Ми можемо вибратися з найглибшого колодязя,
якщо не здаватимемося! Струсіть із себе бруд і зробіть крок нагору! Пам’ятайте п’ять простих правил переможця: — очисти своє серце від ненависті через прощення і забуття всяких образ; — очисти свій розум від турбот через роздуми над Словом Божим; — не дозволь своїм перемогам проникнути у твою голову; — не дозволь своїм невдачам проникнути у твоє серце. — струси з тебе багнюку, яку кидали на тебе, і зроби крок догори у Христі... www.pukhovachurch.org.
7
dvaslova.com №8 (24) вересень 2011
Закінчення
Бог і наука
Мозок або душа У
госпіталі святого Вінсента в Нью-Йорку 1935 року народилася дитина, в якої взагалі не було мозку. І все ж упродовж 27 днів малюк жив, їв і плакав, нічим не відрізняючись від звичайних новонароджених. Поведінка малечі була абсолютно нормальною, і про відсутність мозку ніхто навіть не підозрював. 1957-го перед Американською асоціацією психологів із сенсаційною доповіддю виступили доктори Ян Брюель і Джордж Олбі. Вони успішно провели операцію, під час якої пацієнтові віком 39 років довелося видалити праву півкулю. Причому, на превеликий подив лікарів, він не тільки швидко одужав, а й після операції не втратив колишніх розумових здібностей, які були вищі за середній рівень. А 1940 року в клініку доктора Н. Ортіза поклали 14-річного хлопчика, якому дошкуляли жахливі головні болі. Через два тижні він, на жаль, помер, причому до самого кінця був притомний, у здоровому глузді. Коли ж лікарі зробили розтин, то були вражені: майже всю черепну коробку займала величезна саркома — злоякісна пухлина, яка практично повністю поглинула мозкову тканину, з чого випливало, що доволі тривалий час хлопчик жив без мозку! У США під час земельних робіт 25-річний робітник Фінеас Гейдж став жертвою нещасного випадку, наслідки якого увійшли до медицини як одна з найнезбагненніших загадок. Під час вибуху динамітної шашки масивний металевий прут завдовжки 109 см і діаметром 3 см встромився в щоку потерпілого, вибивши корінний зуб, прошив мозок і череп, після чого, пролетівши ще кілька метрів, упав. Найдивніше, що Гейдж не помер на місці й навіть не так уже сильно постраждав: лише втратив око та зуб. Незабаром його здоров’я майже повністю відновилося, причому чоловік зберіг розумові здібності, пам’ять, дар мови і контроль над власним тілом. У всіх наведених випадках мозкова тканина була настільки сильно порушена внаслідок травм або хвороб, що, за традиційними медичними канонами, наш «верховний головнокомандувач» просто не повинен був виконувати своїх функцій розумового апарата й регулювальника життєвих процесів
Буває, що людина якийсь час залишається живою взагалі без голови, хоча з погляду медицини це абсолютно неможливо! в організмі. Отже, всі постраждалі жили практично «без царя в голові», хоча впродовж різного часу. Але буває, що людина якийсь час залишається живою взагалі без голови, хоча з погляду медицини це абсолютно неможливо! На початку 1950-х років у Військовому інституті іноземних мов добру половину слухачів становили колишні фронтовики. Влітку, коли ми виїжджали у військові табори, вечорами в курилці збирався, як тепер кажуть, токклуб — розповідали всілякі байки з фронтового життя. Одного разу старшина Борис Лучкін, який воював у полковій розвідці, розповів неймовірну історію. Якось під час пошуку в тилу в німців командувач їхньої розвідгрупи наступив на мінужабу. Це спеціальний заряд, який підкидав її на метрпівтора вгору, після чого відбувався вибух. Так сталося і того разу. На всі боки полетіли осколки. Причому один із них геть зніс голову лейтенантові, який ішов попереду, за метр від Лучкіна. Проте обезголовлений командир, за словами старшини, не звалився на землю, як підкошений сніп, а продовжував стояти на ногах, хоча в нього зали-
шилися тільки підборіддя і нижня щелепа. Вище не було нічого. Й ось це страшне тіло розстебнуло правою рукою ватник, витягнуло з-за пазухи карту з маршрутом руху і простягнуло її, вже залиту кров’ю, Лучкіну. Тільки після цього вбитий лейтенант нарешті впав. Тіло командира, який навіть після смерті «думав» (!) про своїх солдатів, бійці винесли і поховали біля штабу полку. Проте тоді ніхто не повірив розповіді Лучкіна, тим паче, інші розвідники, які йшли позаду, не бачили всіх подробиць, тому не могли підтвердити слова старшини. Зізнаюся, ми, студенти, теж не повірили в реальність солдатської байки. Але тепер зібрані в моєму досьє випадки змушують поставитися до неї по-іншому. Середньовічні хроніки розповідають про такий епізод. 1636 року король Людвіг Баварський засудив до смертної кари якогось Діца фон Шаунбурга з чотирма його ландскнехтами за те, що вони підняли повстання. Коли засуджених привели на місце страти, згідно з лицарською традицією, Людвіг Баварський запитав у Діца, яким буде його останнє бажання. На превеликий подив короля, той попросив поставити їх усіх в один
ряд на відстані восьми кроків один від одного й відрубати голову йому першому. Він запевнив, що почне бігти без голови повз своїх ландскнехтів, причому попросив помилувати тих, повз кого встигне пробігти. Шляхетний Діц розмістив своїх товаришів у ряд, а сам став скраю, опустився на коліна і поклав голову на плаху. Але тільки-но ударом сокири кат зніс її, Діц схопився на ноги і помчав повз застиглих у жаху ландскнехтів. Тільки пробігши останнього з них, він упав на землю. Вражений король вирішив, що тут не обійшлося без втручання диявола, але все ж таки виконав свою обіцянку й помилував ландскнехтів. Про інший випадок «життя після смерті» зазначено в рапорті капрала Р. Крікшоу, що його виявили в архіві британського військового міністерства. У ньому описано просто фантастичні обставини загибелі командира роти «В» 1-го Йоркширського лінійного полку, капітана Т. Малвені під час завоювання англійцями Індії на
початку XIX століття. Це відбулося в рукопашній сутичці під час штурму форту Амар. Капітан зніс шаблею голову солдатові. Але обезголовлене тіло не звалилося на землю, а підкинуло гвинтівку, що впритул вистрілила англійському офіцеру просто в серце, і лише після цього впало. Іще неймовірніший епізод описує журналіст Ігор Кауфман. Одразу після війни в лісі під Петергофом грибник знайшов якийсь вибуховий пристрій. Захотів розглянути його і підніс до обличчя. Стався вибух. Грибнику геть знесло голову, але він пройшов без неї двісті метрів, причому три метри вузенькою дощечкою через струмок, і тільки потім помер. Журналіст наголошує, що це не байка, були свідки, а матеріали залишилися в архіві карного розшуку. Отже, навіть раптова і повна втрата мозку зовсім не означає миттєвої смерті людини. Але тоді хто або що керує його тілом, змушуючи робити цілком розумні дії? creation.xpictoc.com «Разумный замысел»
8
dvaslova.com №8 (24) вересень 2011
Опитування
Як досягнути ідеальних стосунків у сім’ї? Марта Войтанович, 17 років.
Нас читають у Волинській, Запорізькій, Львівській, Рівненській, Чернівецькій,Черкаській областях і в Києві Вас запрошують: Центральна церква ЄХБ «Дім Євангелія» щонеділі о 10:00 та 18:00 щосереди о 18:00 вул. Зелена, 11-б Сихівська церква Євангельських Християн Баптистів щонеділі о 10:00 та 18:00 щочетверга о 19:00 Пр. Червоної Калини, 38 (за ринком Шувар)
Євангельська церква «Осанна» щонеділі о 10:00 вул. Кушевича ,1 (Міський палац культури ім. Гната Хоткевича) Євангельська церква «Трійця» щонеділі об 11:00 вул. Наукова, 60
Щоб регулярно отримувати газету «Два слова» Пишіть:
79053, м. Львів, а/с 407; gazeta@dvaslova.com
Дзвоніть:
тел.: (032) 276-34-25; моб.: (097) 20-999-85
ЗАПРОШУЄМО
На мою думку, щоб сім’я була міцною і панувало взаєморозуміння, передусім потрібна схожість між подружжям бодай у чомусь. А найкращі родини, як на мене, здатні створити друзі. Якщо люди до того довго товаришували, їхня дружба була міцною, тоді й у сімейному житті вони завжди розумітимуть одне одного, оскільки знають особливості партнера. Тоді будуть ідеальні стосунки. Хоча, вважаю, нічого ідеального не буває.
Олександр Сакун, 25 років.
...Газета називається «Два слова», тому відповім двома словами — повага та довіра. Все інше й так буде!
Ігор Завальний, 22 роки.
Ідеальні стосунки можливі лише тоді, коли обидві сторони налаштовані на їх побудову, при цьому сили для цього вони беруть у Бога. Навіть якщо стосунки зруйновано або людям складно сприймати одне одного, проте вони прагнуть зберегти родину й запитують поради в Господа — сім’я стане щасливою.
Олічка Олеськевич.
Старатися завжди говорити одне одному правду, якою вона не була б! Але й це залежить від долі: якщо маєте бути парою, то так і буде!
Ксеня Герчаківська, 16 років.
На мою думку, не існує нічого ідеального та досконалого. Те саме стосується і стосунків у родині. Хоча щасливою буде та сім’я, яка живе не заради себе (це стосується батьків), а заради дітей, потім онуків і так далі. Створюючи родину, люди повинні усвідомлювати, на який важливий крок у своєму житті вони зважуються. Кохання, вірність і вдячність — ось запорука щасливої та певною мірою ідеальної сім’ї.
Марія Яблонська, 11 років.
Думаю, ідеальних стосунків можна досягти, коли ви довіряєте одне одному. Також якщо сім’я вірить і вважає Господа своїм Богом. Таким чином у родині панує добро і злагода.
Марина Бойко, 18 років.
Стосунки, які створив Господь, від самого початку не можуть не бути ідеальними. А для того, щоб вони такими залишалися, необхідно, щоб кожний член сім’ї довіряв Богу в усіх сферах життя. Тільки стосунки, голова яких Бог, можуть бути ідеальними.
Василь Оржишко, 17 років.
Для ідеальних стосунків у сім’ї повинно бути розуміння, жертовність, ну і головне — щоби Бог був між ними.
Над випуском працювали: головний редактор: КАРЧА Давид редактор / журналіст: КОЗКА Сусанна
Видавець: Релігійна громада ЦЄХБ. Свідоцтво про державну реєстрацію Серія КВ №17434-6184Р від 21.01.2011 Віддруковано: ПП Купровський В.М., м. Нововолинськ, вул. Грушевського, 19, тел.: (03344) 2-46-58. Друк офсетний, 2 друковані аркуші. Читацька аудиторія: 6 000. Газета виходить з 5 жовтня 2008 року.
Реквізити для благодійних внесків: (обов’язкова примітка «пожертва для газети Два Слова») п/р 2600800013220 ПАТ УСБ м.Львів МФО 325019 ЗКПО 20817163 РГ Церква ЄХБ м.Львів
Адреса редакції: 79053, м. Львів, а/с 407 тел.: (032) 276-34-25; моб.: (097) 20-999-85, gazeta@dvaslova.com, www.dvaslova.com
«Два Слова» – українська християнська газета. Виходить українською мовою щомісяця та розповсюджується через передплату та вроздріб. Матеріали, які публікуються в газеті без посилання, є власністю видавця. Передрук будь-яких текстових чи візуальних матеріалів, надрукованих у газеті, можливий лише з дозволу редакції. При цитуванні посилання на газету «Два Слова» обов’язкове. Редакція веде листування лише на сторінках газети. Отримані рукописи не рецензуються і не повертаються. У разі публікації редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати надіслані матеріали, а також право друкувати матеріали в дискусійному порядку. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та іншої інформації несуть автори публікацій. Редакція не завжди поділяє погляди авторів.