Можна Вас на два слова?
№7 (31) липень 2012
виходить щомісяця
ціна договірна
тел.: (097) 20 999 85
e-mail: dvaslova@ymail.com
dvaslova.com
Передплата на газету “Два Слова“ на 2012 рік Хочеш розповідати про Христа? Не знаєш, як зробити перший крок? Газета “Два слова“ - твій помічник у поширенні Божого Слова
Давайте задумаємося
Д
ивно, що всі хочуть потрапити на небеса, при цьому не вірячи, не думаючи, не говорячи і не роблячи нічого з того, про що говорить Біблія. Дивно, як людям легко відвернутися від Бога, а потім дивуватися, чому світ перетворюється на пекло. Дивно, коли ми віримо тому, що говорять газети, і сумніваємося у тому, що говорить Біблія. Дивно, коли хтось каже «Я вірю в Бога», але сам слідує за сатаною, теж, між іншим, «віруючим» у Бога. Дивно, коли нам так легко судити когось і так важко, коли нас судять інші. Дивно, коли послані е-mail-ом жарти поширюються зі швидкістю світла, але люди двічі подумають, чи пересилати далі повідомлення, в яких ідеться про Бога. Дивно, коли все непристойне, грубе, хтиве і вульгарне спокійно перебуває в Інтернеті, а в школі або на роботі відкрита дискусія про Бога неможлива. Дивно, коли можна бути «усіма руками за» Христа, коли в Церкві, але бути непомітним християнином усю решту тижня. Ви ще не смієтеся? Дивно, що всіх найбільше турбує, що думають про них інші люди, ніж те, що думає про них Бог...
Золотий вірш
Так говорить Господь: На дорогах спиніться та гляньте, і спитайте про давні стежки, де то добра дорога, то нею ідіть, і знайдете мир для своїї душі! (Єремії 6:16)
у найближчому відділенні Укрпошти 89677
або на сайті www.dvaslova.com
Віч-на-віч
Чи Християнин ти? Перевір своє християнство
Свідчення
Джанна Джессен: “Я народилася під час аборту”
Х
то такий християнин? Ми живемо в країні, де більшість населення називає себе християнами. Але що ми маємо на увазі, коли говоримо слово «християнин»? І що мали на увазі ті перші учні, послідовники Ісуса, які стали називатися християнами після смерті і воскресіння Учителя? Про це, напевно, варто поміркувати більш серйозно. Хоча ми живемо у двадцять першому столітті, коли кожен може називатися ким завгодно: хтось бджолярем, хтось нумізматом ... Хочеш бути християнином – будь ласка, жодних проблем. Але якщо ми називаємо себе християнами, то християнство стає або повинно принаймні стати для нас не просто назвою, не просто ще одним захопленням, але способом життя. Чи насправді це так? У книзі Діянь святих Апостолів, в 11 розділі є цікава замітка: «І збирались у Церкві вони цілий рік, і навчали багато народу, і в Антіохії найперш християнами названо учнів» (Дїї 11.26). Учні в Антіохії вперше стали називатися християнами. Їх було ще зовсім небагато. Це були ті учні, які увірували і стали послідовниками Ісуса за словом апостолів і перших християн, а ті в свою чергу увірували в Єрусалимі відразу після смерті і воскресіння Ісуса. Коли почалися важкі часи переслідувань, багато з них виїхало, залишивши Єрусалим. Деякі зупинилися в місті, яке називалося Антіохія. Це був великий політичний і торговельний центр – Антіохія Сирійська, приблизно в 500 600 кілометрах від Єрусалиму. Вона була столицею області, одне з найбільших міст Римської імперії.
Продовження ст.4-5
Повість про хорошу людину
Життя
Д
жанна Джессен народилася у 1977 році в результаті сольового аборту. Страждає на ДЦП, відомий оратор, вона присвятила все своє життя проповіді про життя і боротьбу за права ненароджених дітей. ...Я усиновлена. Моїй біологічної матері було 17, як і моєму біологічному батькові. Моя мати вирішила піти в «Planned Parenthood» (Плановане Батьківство) - найбільший абортарій – на сьомому з половиною місяці вагітності, і їй порадили зробити сольовий аборт на пізньому терміні. Сольовий розчин уводиться в утробу матері, дитина ковтає розчин, який випалює її зсередини і ззовні, і мати повинна народити мертву дитину протягом 24 годин... Але на превеликий подив я народилася не мертвою, а живою 6 квітня 1977 року в клініці Лос-Анджелеса.
Продовження ст.7
Також у номері: З ким по дророзі
ст.2
Нічого такого, що було б неправдою ст.2
Ж
ителі Вашингтона цієї зими мали змогу прочитати на міських автобусах напис: «Навіщо вірити в Бога? Просто будь добрим заради добра». Так Американська асоціація гуманістів вирішила догодити атеїстично налаштованим громадянам. І заявила: можна бути хорошою людиною без Бога. А дійсно, чи можна?
Продовження ст.6
Наші партнери “Cихівська Церква Євангельських Християн Баптистів”
міста Львова
ст.2
Погляд вгору
ст.3
Біблія стане символом відродження Японії ст.4 Повість про хорошу людину ст.6
-ша церква
Євангельських Християн Баптистів
З ким по дророзі
Християнський книжковий дім
Три сита
ст.6
2
dvaslova.com №7 (31) липень 2012
Проблема
Чому я не вмиваюся
«Нічого такого, що було б неправдою»
Один чоловік, який утомився слухати «відмовки» про те, чому люди не ходять до церкви, написав наступне.
Кілька причин, з яких я не вмиваюся:
1.
Тому що мене змушували вмиватися в дитинстві. Тому що мене не вчили вмиватися в дитинстві. Ті, хто вмиваються, – лицеміри, думають, що вони чистіші за інших. Не можу вирішити, яке мило краще. Колись я вмивався, але потім мені це набридло. Я вмиваюся лише по великих святах – на Різдво і Пасху. Ніхто з моїх друзів не вмивається. Почну вмиватися, коли стану старим і брудним. У мене немає часу на умивання. Узимку вода дуже холодна, а влітку дуже тепла. Не хочу, щоб на мені заробляли виробники мила. Я миюся в душІ. Усе мило однаково миє. Різні сорти мила придумані шахраями в білих халатах. Усі війни у світі через мило. Усі сорти мила мають свої недоліки. Я миюся трьома милами одразу. Бо тільки таке поєднання мил правильне. Наука ще в минулому столітті довела, що жодним, навіть найідеальнішим милом, неможливо ліквідувати всі молекули і атоми бруду. Тому умивання є чистої води фальсифікація і «опіум для бомжів». Будь-яке мило містить шкідливі хімічні речовини і вкрай шкідливо впливає на шкіру людини. Дитину не можна з дитинства привчати до мила. Виросте – зрозуміє: вмиватися їй чи ні та яким милом.
2. 3. 4. 5. 6.
7. 8.
9. 10. 11. 12. 13. 14. 15. 16.
17. 18.
logoslovo.ru
О
дного разу сліпий чоловік сидів на сходах однієї будівлі з капелюхом біля ніг і з табличкою з написом: «Я сліпий, будь ласка, допоможіть». Однин чоловік проходив повз і зупинився. Він побачив інваліда, в якого було всього лише кілька монет у його капелюсі. Він кинув йому пару монет і без його дозволу написав нові слова на табличці. Він залишив її сліпому чоловікові і пішов. У кінці дня він повернувся і побачив, що капелюх повний монет. Сліпий упізнав його по кроках і запитав, чи це він був той чоловік, що переписав табличку. Сліпий хотів довідатися, що саме він написав. Той відповів: - Нічого такого, що було б неправдою. Я просто написав ваші слова трохи по-іншому. Він посміхнувся і пішов. Новий напис на табличці був таким: «Зараз весна, але я не можу її побачити».
І
З ким по дорозі?
снує думка, що особисте життя – річ непередбачувана. Але насправді багато чого можна передбачити, від багатьох неприємностей захистити себе. І хоча труднощі все одно будуть, – вони виявляться переборними... якщо зумієш чесно відповісти собі на два питання.
1. Вам це потрібно?
Ні, серйозно: потрібно чи ні? Ви хочете жити як «сім-я» або як «просто я»? Одружуватися чи залишатися холостяком, виходити заміж чи ні, в якому віці створювати сім’ю – це питання вибору, а не відповідності «нормі». В несімейному житті є як мінуси, так і плюси. Що краще для вас на даний момент? Про плюси сімейного життя усі чули. А які переваги «прогулянки поодинці»? Неодружені й незаміжні люди більш мобільні, адже у них менше побутових зобов’язань. Ніщо не заважає приділяти улюбленій справі, служінню стільки сил, скільки хочеш. Така людина може планувати свій час, виходячи тільки зі своїх інтересів, її ніщо не обмежує. Якщо вмієш розпоряджатися своєю свободою творчо, то життя – в радість. Варто спробувати жити саме так – і хто знає, може, не захочеться стрімголов поспішати під вінець? Є ще одна причина не поспішати. Людині-одинаку в чомусь живеться простіше: у неї практично немає такої відповідальності, яку не можна з себе зняти. А сім’я – це назавжди. Християнство в цьому відношенні реалістичне: якщо обіцянка була дана, не можна жити так, ніби цього не було. Розірвати шлюб можуть лише три речі: смерть одного з подружжя, зрада (хоча в цьому випадку подружжя може залишитися разом, покаяння і прощення може зцілити від-
носини) або небажання невіруючого чоловіка (дружини) жити з віруючим (ою). (Див. Рімл.7: 2, Матф.5:32, 1Кор.7: 15). Будь-які інші труднощі сімейного життя, а їх чимало, – не привід тікати, а привід вирішувати проблеми, працювати над своїм серцем, над стосунками. Шлюб – це не гарантія, а лише можливість щастя. Щоб можливість стала реальністю, потрібно докласти зусиль. Якщо ви, розуміючи все це, все ж вирішили, що вам ближче життя сімейної людини, то можна перейти до наступного питання.
2. Що саме вам потрібно?
Чи доводилося вам бачити, як голодна людина вибирає їжу? Якщо є з чого вибирати, то їй пощастило. Але буває,
що поруч – ні магазину, ні кафе, а лише сумнівне місце громадського харчування, де смажать щось неапетитне на позавчорашній олії. Але в стані голоду може здатися, що це «щось» – їжа богів, делікатес, мрія гурмана! Людина їсть і часто отримує нетравлення шлунку. Тоді горе-їдець (уже ситий і розважливий) голосить: «Навіщо я з’їв цю гидоту?» Але, як кажуть, процес пішов...
Відносини
Ось так само часом у стані «голоду», страждаючи від самотності, від почуття неповноцінності («всі вже, а я ще...»), від нудьги або під впливом гормонів, люди поспішають зробити вибір супутника життя. Не подумавши. Не дізнавшись про людину. Не порадившись зі здоровим глуздом і з Богом. Не розуміючи, що вибір «другої половинки» ще важливіший за вибори президента. Що чоловік – це ще й твій керівник. Що дружина – твій найближчий помічник на все життя ... І замість багатьох благословень і деяких труднощів отримують протилежне: деякі блага і суцільні труднощі. У реальному житті «принцеса» виявляється жабою, «принц» - примхливою дитиною... І людина відчуває, що її обдурили! Насправді сталося інше: вона сама помилилася. Щоб такого не сталося, потрібно мати на увазі, що є такі якості (у нас і в іншій людині), які гарантують нам неприємності. А є ті, що допоможуть взаємному щастю. Отже... Небезпечно, якщо: - Людина принципово не визнає своїх помилок, не вважає, що їй потрібно у чомусь змінюватися, терпима до своїх гріхів і нетерпима до чужих недоліків. Це ознаки гордині, і якщо людина не бореться з нею, вона дуже швидко знищує щастя всіх, хто поруч із нею. - Людина вперто не бажає нести покладену на неї (за віком або статусом) відповідальність: не працює, живе за чужий рахунок. Упевнена, що всі їй щось винні, і виправдовує таку позицію ... «високими» фразами про любов. Завдає людям шкоди (моральної
Продовження ст.8
3
dvaslova.com №7 (31) липень 2012
ПОГЛЯД ВГОРУ
Р
аніше я приходив до церкви з чисто споживатськими мотивами. Богослужіння було для мене як вистава: хочу побачити те, що мені сподобається, розважте мене. Саме про подібних до мене людей Серен К’єркегор сказав: «Церква уявляється нам театром, ми сидимо, уважно спостерігаємо за актором на сцені, до якого прикута увага всіх. Якщо нам сподобалося, ми висловимо подяку і похвалу. Але церква – повна протилежність театру. У церкві Бог – глядач, що спостерігає за нашим поклонінням. Проповідник – зовсім не провідний актор, він більше схожий на суфлера, непомітного помічника, який сидить біля сцени і пошепки кидає підказки». Найголовніше відбувається в серцях прихожан, а не на сцені. Після богослужіння ми повинні йти з одним-єдиним питанням: «Чи задоволений Бог тим, як проходить богослужіння?» (Хоча іноді ми запитуємо: «Що я отримав від церкви?”) Під час богослужіння я намагаюся не відводити очей від небес, дивитися поверх голів, на Бога. Церква існує не для того, щоб розважати, вона потрібна для того, щоб поклонятися Богові. Якщо вона цього не робить, їй не встояти. Я зрозумів, що служителі, музика, церковні таїнства – це лише помічники, які ведуть богопоклонників до кінцевої мети – єднання з Богом. Варто мені відчути, що я забуваю про цей факт, – і я відразу ж відкриваю Старий Заповіт, який у найдрібніших деталях описує богослужіння в скинії, не менш докладно, ніж Новий Заповіт – життя Христа. Біблія розповідає нам головним чином про те, якого поклоніння від нас чекає Бог. Вальтер Вінк зазначає, що, поклоняючись Богу, ми згадуємо про те, «хто в домі господар». Сидячи в церкві, я сам вирішую – дивитись мені на кафедру або ж зводити по-
гляд до небес. Той же Бог, Який докладно розповідав ізраїльтянам, як приносити в жертву тварин, потім проголосив: «Не візьму Я бичка з твого дому, ні козлів із кошар твоїх, бо належить Мені вся лісна звірина та худоба із тисячі гір» (див. Псалом 49:9-10). Ізраїльтяни так старанно виконували зовнішні обряди, що забули про головне: в жертву Богу потрібно приносити серце, смиренну і вдячну душу. Приходячи до церкви, я намагаюся тепер дивитися всередину себе, а не сидіти розвалившись, ніби театральний критик. Я припинив турбуватися про музику, порядок богослужіння та інші деталі, які так дратували мене в період пошуку церкви. Я занадто багато уваги звертав на зовнішні атрибути, забуваючи про глибинний сенс поклоніння. Адже поклоніння веде до зустрічі з Богом.
Коли я йду до церкви, я заглядаю всередину себе і прошу Бога очистити мене від неприязні до людей, від спраги до першості, прошу наповнити мене благодаттю. І я йду до церкви, наповненої благодаттю. «Є дві речі, які не можна робити поодинці, - сказав Поль Турньє. - Не можна поодинці одружитися і не можна поодинці бути християнином». Моє відвідування церкви показало: церква життєво важлива, необхідна, бо вона нове суспільство, засноване Богом на землі. Я з болем розумію, що описана мною церква та ідеальна церква, яку я шукаю, – це виключення, а не правило. Дуже багато церков розважають прихожан, замість того щоб вести їх до поклоніння Богу; в них більше одноманітності, ніж різноманіття; вони схожі не на простягнуту руку допомоги, а на закритий клуб; у них панує закон, а не благодать.
Моє відвідування церкви показало: церква життєво важлива, необхідна, бо вона нове суспільство, засноване Богом на землі
олодним січневим ранком на станцію метро Вашингтона розташувався чоловік і почав грати на скрипці. Протягом 45 хвилин він програв 6 творів. За цей час, бо була година пік, повз нього пройшло більше тисячі осіб, більшість з яких були по дорозі на роботу. Через три хвилини чоловік середніх років звернув увагу на музиканта. Він уповільнив свою ходу, зупинився на кілька секунд і поспішив далі по своїх справах. Ще за хвилину скрипаль отримав свій перший заробіток: жінка кинула гроші у футляр і не зупиняючись продовжила свій крок. Знову за кілька хвилин по тому один чоловік сперся до стіни і почав слухати, але невдовзі він глянув на свій годинник і продовжив шлях. Найбільшу увагу музикант дістав від трирічного хлопчика. Його мама поспіхом вела його за собою, але хлопчик зупинився, щоб подивитися на скрипаля. Мати потягнула хлопця трохи сильніше , і той продовжив рух, постійно озираючись назад. Ця ситуація повторювалася і з декількома іншими дітьми. Всі без винятку батьки не дали їм затриматися і на хвилину. За 45 хвилин гри лише 6 осіб ненадовго зупинилися
Але я постійно нагадую собі про слова, які Ісус сказав учням: «Не ви Мене вибрали, а Я вибрав вас» (Івана 15:16). Бог пішов на ризик – і створив церкву. Гріховне людське начало, яке проглядається і в церквах, служить для мене – як не парадоксально – промінцем надії. Бог зробив людству комплімент – Він погодився жити в глиняних посудинах, тобто в нас. Я кілька разів перечитував Біблію від «а» до «я» – від Буття до Об’явлення. І кожен раз мене вражало: церква – це кульмінація Божого плану! Саме її Він і задумав створити від початку віків! Тіло Христове – це міст, нове єство, яке ламає всі розмежування за расовою, державною, статевою приналежністю. З’являється нове суспільство, в якого немає географічних меж. Мені подобається думати про церкву як про такий травмопункт: вона завжди відкрита, її легко знайти, вона служить людям, які відчувають нагальну потребу. Адже потреби людей наростають, немов снігова куля. Кожен із нас знає, що таке самотність, гординя, депресія, страх, зіпсовані відносини з близькими. Де нам полікувати свої «подряпини» і «порізи»? Хто накладе гіпс на наші переломи, зашиє глибокі «рани»? У церкві. Клайв Льюіс писав: «Складається враження, що Бог ніколи не робить Сам того, що може перепоручити Своєму творінню. Він заповідав нам, не спішачи і не спотикаючись, робити те, що Сам міг би зробити миттєво і безпомилково». Найяскравіший приклад тому – Церква Ісуса Христа, якій Бог доручив бути втіленням Божої присутності у світі. Всі наші зусилля – це наші спроби виконати Боже доручення. Кожен батько знає, як ризиковано давати доручення дітям; при цьому відчуваєш і радість, і тривогу. Дитина робить перші кроки. Спочатку вона тримається за руку батька, потім відпускає її, потім падає і насилу знову стає на ноги, щоб спробувати ще раз. Іншого способу навчитися ходити, на жаль, немає. Безсумнівно, церква не завжди виконує свою місію, робить серйозні помилки, але Бог пішов на такий ризик. Кожен, хто, вступивши до церкви, очікує знайти в ній досконалість, не розуміє, що таке ризик або що таке людина. Так і романтик в результаті дізнається, що шлюб – це тільки початок, а зовсім не кінець боротьби за любов. Нехай же і кожен християнин зрозуміє, що церква– це тільки початок… Філіп ЯНСІ
На станції метро
Х
Церковна лавка
Цікава історія
і послухали, ще 20, не зупиняючись, кинули гроші. Заробіток музиканта склав $ 32. Ніхто з перехожих не знав, що скрипалем був Джошуа
Белл – один із кращих музикантів світу. Грав він один із найскладніших творів, коли-небудь написаних, а інструментом служила скрипка Страдіварі, вартістю $ 3,5 мільйона. За два дні перед виступом у метро на його концерті в Бостоні, де середня вартість квитка становила $ 100, був аншлаг. Гра Джошуа Белла у метро була частиною соціального експерименту газети «Вашингтон Пост» про сприйняття, смак і пріоритети людей. Принципи якого були: - У буденному середовищі в невідповідний момент чи відчуваємо ми красу? Чи зупинимося, щоб оцінити її? Чи розпізнаємо талант у несподіваній ситуації? Один із висновків цього експерименту може бути наступним: Якщо ми не можемо знайти час на те, щоб ненадовго зупинитися і послухати кращий з коли-небудь написаних музичних творів у виконанні одного з кращих музикантів планети, якщо темп сучасного життя настільки всепоглинаючий, що ми стаємо сліпі й глухі до таких речей, подумайте, як багато ми втрачаємо?! Ми втрачаємо надто багато в суєті.
4
dvaslova.com №7 (31) липень 2012
БІБЛІЯ СТАЛА СИМВОЛОМ ВІДРОДЖЕННЯ ЯПОНІЇ
П
ройшов рік з моменту, коли світ шокувала жахлива трагедія — цунамі в Японії. 11 березня 2011р. в західній частині Тихого океану в 130 кілометрах від міста Сандалі стався землетрус магнітудою 8,9 балів, який підняв хвилю цунамі заввишки до 10 метрів. У результаті стихійних лих загинули понад 23 тисячі осіб, повністю і наполовину були зруйновані 126 000 будинків, частково пошкоджено 260 000. Увесь християнський світ молився за швидке врегулювання наслідків трагедії, порятунок поранених, розраду тих, хто втратив близьких людей. Тисячі тонн гуманітарних вантажів і сотні місіонерів приїхали у країну (що досі була практично закритою для Євангелія), щоб привезти допомогу — матеріальну і духовну. Японія — країна, де віруючих у кілька разів більше ніж жителів. Як це може бути? Тому що основна релігія японців
— синтоїзм, тобто можливість одночасно вірити в кілька релігій. Тому країна самураїв вважалася у євангелістів найскладнішою для благовістя і найбільш
Новини
Продовження
демонізованою. Щоб побачити це, досить подивитися японські мультфільми або кінофільми, наповнені кров’ю, смертю, демонічними персонажами, завжди з трагічним кінцем. Та після цунамі духовна атмосфера в країні стала різко змінюватися. За короткий термін в Японії було продано декілька тисяч Біблій, надрукованих невеликим місцевим видавництвом незадовго до жахливої катастрофи. Книги були виявлені майже неушкодженими стихією через кілька днів після землетрусу і цунамі серед руїн будівлі в Офунато, невеликому селищі в префектурі Івате. Склад був буквально стертий з лиця землі найпотужнішими хвилями цунамі, що затопили селище відразу ж після перших підземних поштовхів. Біблії були надруковані за кілька днів до трагедії і залишені на зберігання у видавництві, в очікуванні продажу. Після стихійного лиха їх виявили волонтерихристияни, зайняті очищенням руїн. Спочатку директор видавництва мав намір позбутися Біблій, продавши їх за півціни. Тим часом з Асахікава в Хоккайдо надійшла пропозиція — придбати три тисячі Біблій за повну ціну. Цей запит надіслала відома письменниця Масахіро Кудо, яка часто у своїх творах торкається християнських тем. Вона є також заступником директора Літературного музею імені Аяко Міури. Після першої проданої партії директор видавництва заявив, що ці Біблії представляють особливу цінність. За його словами, вони «свідчать про любов Бога до нас, хто вижив». Поспішаючи відновити роботу свого видавництва, він почав продаж Біблій через Інтернет. Ідея виявилася досить вдалою: за короткий термін усі Біблії були розкуплені. Біблії, що залишилися неушкодженими після цунамі, стали для японців символом відродження країни. І ті, хто їх придбав ( а це не тільки християни), стверджують, що вони пишаються тим, що володіють такою цінністю. ProChurch.info
Чотирирічний хлопчик дав урок мудрості та щедрості
О
дне можна сказати про чотирирічних: вони не перестають нас дивувати. Гватемала відноситься до десятки найбідніших країн Латинської Америки. Майже третина населення цих країн живе нижче рівня бідності. Багато сімей у Гватемалі ледь зводять кінці з кінцями. У дітей часто не вистачає найнеобхіднішого: їжі, одягу, взуття. Тисячі дітей не можуть отримати навіть початкової освіти. Сім’я чотирирічного Еміліо – не виняток. Елементарне взуття – справжня розкіш для них. Нещодавно одна гуманітарна місія (GAIN) прислала взуття у школи тих районів, де ситуація особливо плачевна. Серед щасливчиків опинився й маленький Еміліо (у Гватемалі діти починають ходити в школу з чотирьох років). Хлопчик уже забув, що таке взуття. Хоча ходити босоніж дуже небезпечно. Крім травми, можна легко отримати зараження через бруд і сміття, якого повно в трущобах бідняків. Відсутність взуття – одна
з головних причин високої смертності в Гватемалі. Крім того, у багатьох школах взуття є необхідною вимогою для відвідування занять. Але маленький Еміліо, отримавши взуття, вчинив дуже несподівано – прийшовши додому, він відразу ж віддав його своєму двоюрідному братові. На наступний день учителі помітили, що хлопчик прийшов без взуття, і відразу ж запитали чому. Дитина пояснила, що його брат не
Новини
може ходити в школу через те, що у нього немає взуття, і що він навряд чи колинебудь зможе його придбати. У бідних сім’ях взуття – це можливість. Можливість закінчити школу і вирватися з пут бідності. Крім того, це була можливість засвідчити про любов Христа. Хлопчик це все розумів. І вчинив так, як веліла йому його дитяча совість. Учителі були зворушені щедрістю Еміліо і змогли дістати для нього ще одну пару взуття. Цей хлопчик своїм вчинком зміг явити Боже щире серце. Через нього Господь подарував іншій дитині пару таких необхідних йому черевиків. Пара взуття у Гватемалі коштує всього лише три долари. Ця мізерна сума може змінити життя дитини, дати їй надію і стати свідченням про Христа. Бажаючі пожертвувати можуть зробити це через місію «GAIN». Голос Істини Christian Telegraph
У
цьому місті біженці з Єрусалиму оселилися, там вони розповідали про Христа, і за їх свідченням увірувала досить велика кількість учнів. Звичайно, для такого великого міста, як Антіохія, це була непомітна купка людей. Сьогодні на землі більше 6 мільярдів людей і з них приблизно один мільярд двісті мільйонів тих, хто називає себе «християнами». Тобто на землі зараз більше мільярда християн. А ви, читачу, чи вважаєте себе християнином? Скорше за все і ви християнин. Якщо сьогодні вийти на вулицю і запитати першого ж перехожого, чи «християнин він», скорше за все він відповість: «Звичайно, християнин». - А як ви дізналися, що ви християнин? - Ну, як... до церкви ходжу, пасочку свячу... - Ну, а ще як ви дізналися? - Батьки віруючі. А ось підходить інша людина: - Ви християнин? -Так. - А як ви дізналися, що ви християнин? - А я ходжу на демонстрацію «Україна за Ісуса». А якщо ще одного запитаємо: - Як ви дізналися, що ви християнин? - Так я в хорі церковному співаю. А інший відповідає: - А я по неділях на богослужіння ходжу, майже кожну неділю молитовний будинок відвідую. Кожен має ознаку, за якою він визначає – християнин він чи ні. Хтось народився у родині віруючих, хтось у державі віруючій народився, тому він і християнин. Ну, а як було з тими, антіохійцями? Як вони визначили, що вони християни? Чому вони стали називатися християнами? Вони ж не народилися у віруючих сім’ях. Вони не народилися у віруючій державі, в якій християнство вважається основною релігією. І разом із тим, вони називалися християнами, вони почали іменуватися цим ім’ям. За якими ознаками вони визначили себе християнами? Напевно, у них були якісь підстави для того, щоб називатися християнами. Вони вважали, що вони йдуть за Ісусом. Багато хто сьогодні часто повторюють ці слова: «Нам треба піти за Ісусом». Ну, а що це означає «слідувати за Ісусом», що означає «Антіохійці слідували за Ісусом»? Зрозуміло, що коли Ісус покликав Петра, сказавши йому: «Іди за Мною», Петро встав, залишив невода і пішов. Він пішов за Ісусом фізично, слідував туди, куди йшов Ісус. А куди, власне, слідував Ісус? А Ісус слідував у Царство Небесне. Він постійно говорив про Царство Небесне і мав певну мету. Він знав, що все Його життя – це шлях у Царство Небесне. Він усе зосереджував на Царстві Небесному: Свої справи, думки, слова, вчинки. І коли Він покликав Петра за Собою, то Петрові було зрозуміло, куди йти – треба слідувати у Царство Небесне. Звичайно, християни теж розуміють, що вони йдуть у Царство Небесне. Хоча, якщо продовжити той уявний експеримент – вийти на вулицю і запитати людину: - Ти християнин? - Християнин. А ти, випадково, не в Царство Небесне ідеш? Він, звичайно, здивується і скаже: - Куди? У Царство Небесне? Та я на базар іду, мене робота чекає, дружина хвора вдома. Яке Царство Небесне? - Ну, а хочеш потрапити зараз у Царство Небесне? - Так я ще квартиру не виплатив, мені ще треба дітей підняти на ноги. Куди там у Царство Небесне йти!
5
dvaslova.com №7 (31) липень 2012
Чи Християнин ти? Перевір своє християнство Коли ми думаємо про прямування в Царство Небесне, то ми дуже рідко уявляємо, що ми дійсно йдемо туди. Тобто для нас це залишається якоюсь загадковою мрією, це щось таке далеке, те, що, можливо, й приємне, у що ми віримо, куди хочемо, але якщо по-справжньому і серйозно, і глибоко запитати : - А ось зараз хочеш у Царство Небесне? – ... Адже для цього доведеться все залишити, доведеться розлучитися з усім. Туди, в те Царство, нічого з собою не візьмемо. І ось тут, якщо серйозно, якщо глибоко, якщо уважно поглянути у своє серце, далеко не кожен з тих мільярда двохсот мільйонів, які називають себе християнами, скаже, що він хоче, що він готовий, що він хотів би ось зараз у Царство Небесне потрапити. У тих Антіохійців, які називалися християнами, було не лише спільне бажання потрапити в Царство Небесне. Вони зовсім інакше будували своє життя, вони почали слідувати за Ісусом так, як Він йшов, і туди, куди Він прямував. Слідувати за Ним для них означало переображуватися, змінюватися, тому що за Ісусом не можна просто слідувати ногами. У Царство Небесне на машині не поїдеш, і поїздом не домчимося. Слідувати у Царство Небесне – це не значить, що ми повинні встати з нашого місця, залишити наші справи і кудись піти. Слідувати в Царство Небесне означає, що ми повинні змінювати щось у собі, ми повинні підготуватися до цього Царства. Слідувати – це означає рухатися до мети. Якщо ми дійсно думаємо потрапити у Царстві Небесне, то що ми з собою, власне, туди візьмемо? Що залишиться з нами, якщо все на землі ми залишимо таким, як воно є? І квартира, і будинок, і справи, і всі наші зусилля – все залишиться тут. А туди що беремо? Виявляється, ми беремо тільки свою душу, беремо свій характер, беремо свої звички, беремо ті навички, які ми набули тут. Ось що ми туди візьмемо, навіть знання ми туди не візьмемо. Я можу вивчити всю енциклопедію Британіка, але мені це абсолютно не знадобиться в Царстві Небесному. Мені не стане в пригоді знання розкладів поїздів або досконалість в англійській мові. Мені не знадобитися тонке розуміння мистецтва і вміння вирішувати кросворди. Туди ми не візьмемо нічого, нічого, крім нашого пізнання любові. Це знання зовсім іншого роду. Це фактично здатність любити, це здатність жити, це ті наші навички і властивості характеру, які дійсно становлять нашу особистість. Ось це ми візьмемо туди, а все інше не візьмемо. Слідувати за Ісусом так, як перші учні, означає не просто здійснювати богоугодні справи, не просто правильно вірити, а це означає змінюватися. Ісус ішов у Царство Небесне, і Він вимагав, щоб учні Його були готові для Царства Небесного, бо туди ніщо нечисте не ввійде. Якщо туди не увійде ніщо нечисте, то, звичайно ж, усі наші погані риси характеру доведеться залишити, і це треба зробити вже тут і зараз. З цим треба починати працювати вже в наш час, у ті дні, які нам відведені на землі. Слідувати за Ісусом, звичайно, означає ще багато іншого. По-перше, це означає, що треба бути до кінця присвяченим Богу, до кінця присвяченим Христу. Не можна бути трохи християнином. Можна бути трохи поетом, можна бути трохи філософом – таке можливо. Але ось християнином бути трохи неможливо. Так само, як не можна трохи народитися. Якщо ми народилися, то ми народилися. Це факт, про який можна говорити, що він є або його немає. Так само і з християнством. Християнство - це нове народження, це поява нового єства, це новий якісний стан, і воно має бути або його просто немає. «Трохи християнства» не буває. Тому, коли люди на вулиці говорять, що вони християнини, то вони, напевно, не до кінця розуміють, у чому ж сутність християнства, що ховається у справжньому змісті цього слова. Сьогодні взагалі дуже модно змінювати смислове значення слів. Ми часто використовуємо одні й ті ж слова, але сенс вже вкладаємо абсолютно інший. Наприклад, слово «червоний» колись означало перш за все гарний, а зараз це просто назва кольору. Він не гірше і не краще синього або жовтого. І ось зі словом «християнин», на жаль, трапилася така ж метаморфоза. З цим словом відбулася серйозна зміна. У нього сьогодні вкладають зовсім не те, що вкладав колись і Сам Ісус, і Його учні, і ті Антиохійці, які першими почали називатися християнами. Так, Антіохійці вірили, що Ісус – Месія, вони вірили і сповідували Ісуса Господом, тому вони називалися християнами. Але хто сьогодні не вірить, що Ісус – це Господь? Власне, сьогодні, особливо на Різдво, практично всі вірять, що Ісус народився. Вірять в Ісуса всі. Більше того, я навіть не так давно почув, що президент Ірану Махмуд Ахмадінежад привітав із Різдвом англійців. Натхненник ісламізму вітає давню христи-
янську націю з народженням Ісуса Христа. Виявляється, він теж вірить в Ісуса Христа. Повинен сказати більше: один дуже мудрий чоловік написав, що «і біси вірують». Виявляється, навіть біси вірують в Ісуса Христа. Ну, а як же тоді бути з Лютером і з нашим улюбленим гаслом: «solo fide» – тільки вірою? Ось будеш вірувати – і спасешся, будеш вірувати — і все стане на свої місця. Дійсно це так. Дійсно, якщо ми віруємо в Ісуса Христа і якщо ми сповідуємо Його Господом, то ми насправді спасемося. Якщо ми сповідуємо Ісуса Христа Господом, то дійсно відбуваються зміни і ми маємо право називатися християнами. Але сповідання не полягає лише в тому, щоб вимовити своїми устами «я християнин» або «Ісус – це дійсно Бог», або навіть «Він істинний Господь!». Адже коли Антіохійці вірували в Ісуса як у Господа, вони сповідували Його паном. Слово «Господь» по суті означає: «Він пан, Він господар, а я - раб. Я тільки підлеглий, я виконую волю пана».
Ну, а хто сьогодні хоче бути рабом? – Ніхто не хоче бути. Ми всі люди вільні, ми всі пани. А християнство – це становище людини, яка підпорядковує свою волю волі пана. Іншого, кращого пана, не просто людини хорошої, не просто лідера впливового, але підпорядковує свою волю Ісусу Христу, Господу Неба і землі. Ось хто такий християнин. Тільки тоді, коли людина по-справжньому розуміє, що вона узгоджує всі свої дії, всі свої вчинки, свої думки з Ісусом , вона може і має право називати себе християнином. Тому що в такому стані вона дійсно є послідовником Ісуса Христа. Вона підкоряється Христу. Тобто віра, яку ми часто проголошуємо – і правильно робимо, що проголошуємо – віра ця не полягає тільки в знанні. Так, віра по суті – це недоведене знання, це те, що приймається без доказів. Але віра, з точки зору Письма, буває не тільки людською, і не тільки бісівською – вона буває і вірою Божою. А ось Божа віра полягає саме в тому, щоб ми не тільки вірували в те, чого не бачимо, а й здійснювали те, що очікуємо. Тому Павло і говорив про віру як про підставу сподіваного, доказ небаченого (Евр.11.1). Тоді, коли ми починаємо здійснювати, тобто починаємо діяти, коли наша віра стає нашою дією, ось тоді і тільки тоді ми маємо право називати себе християнами. Це досить складно – перейти від переконань до дій. Ми, на жаль, очевидно, спадкоємці ще того старого режиму, коли говорили про радянських людей: «Це той, який думає одне, говорить друге, а робить третє». Ось це роздвоєння або розтроєння, на жаль, збереглося навіть тоді, коли ми вже живемо в іншій державі, в інший час, в іншому тисячолітті. Називаючись християнами, ми іноді говоримо і сповідуємо одне, а робимо і живемо зо-
Віч-на віч
всім по-іншому. Але так не повинно бути! Розповідають, що одного разу Аристотеля, який був великим моралістом і вважався не тільки великим філософом, а й учителем моральності, «застукали» за одним аморальним вчинком. І коли його запитали, як він може робити так, а вчити людей іншому, він відповів: «А я зараз не Аристотель». Він, напевно, вважав, що на той момент він Епікур або Лукрецій. Він зараз не Аристотель. Ісус ніколи б так не сказав. Він ніколи не робив те, що викривав. Він завжди говорив і діяв однаково. Він завжди був Ісусом. А як ваше ім’я зараз? Чи не буває, що ми теж не хочемо називати своє ім’я і з задоволенням сказали б: «Я зараз не Іван Іванович, я зараз не Марія Петрівна, я зараз Юда Федорович». Такого не повинно бути в середовищі християн. Але, на жаль, у нашому житті такі речі відбуваються і навіть серед тих, хто гордо проголошує себе християнами. Але християнин – це цілісна особистість, це особистість, в якій немає роздвоєності. Немає роздвоєності в тому сенсі, що він сповідує одне, а діє по-іншому. Такій роздвоєності не місце в християнському житті. Бог не терпить такого лицемірства. Дуже дивне місце є в П’ятикнижжі. Колись Бог сказав, і Мойсей записав це в третій книзі П’ятикнижжя: «Постанов Моїх будете дотримувати. Не зробиш, щоб худоба твоя злучувалася двоїсто.1 Поля свого не будеш обсівати двоїсто.2 А одежа двоїста, мішанина ниток, не ввійде до тебе.» (Левит 19.19). Що за дивне слово? Чому раптом не можна одягатися в одяг з різнорідних ниток? Чому двома родами насіння не можна засівати поля? Піклувався тут Бог про матеріальне чи в цьому слові є духовний прообраз? Духовний світ – це щось духовне, а тут мова йде про абсолютно матеріальні речі – нитки, поля, насіння. Але в цих матеріальних речах закладений певний принцип. Принцип, який полягає в тому, що Бог хоче цілісності. Він не хоче змішування. Коли ми змішуємо хороше і погане, тоді ми змішуємо різнорідне. Він хоче повного і остаточного посвячення. Узагалі, Бог не випадково іменує Себе Богом Ревнителем. Ревнитель – це той, хто любить до ревнощів. Якщо Бог називає Себе ревнителем, Він не терпить, щоб хтось інший займав наше серце. Він хоче, щоб серце було повністю і до кінця віддане Йому, і лише Йому. Він ревнитель, Він ревнує, якщо ми ділимо своє серце. Частину віддаємо Богу, а частину ще комусь. Християнство і полягає саме в тому, щоб бути до кінця і повністю відданими Ісусу. Якщо ми віддані Ісусу до кінця, тоді ми маємо право називатися християнами. А якщо ми трохи захоплюємося християнством, то це не християнство. Тоді це треба назвати іншим словом. Я не знаю, що це за слово, але до християнства воно не має ніякого відношення. Християнство – це повністю і до кінця. Ось таке християнство мали перші християни, що жили тоді в Антіохії. Це видно з їхніх вчинків, їхніх дій та слів. Таке християнство хоче бачити Ісус. І як добре, якщо ми покажемо таке християнство своїм життям. І якщо є таке життя, ми тоді маємо повне право називати себе християнами. Навіть якщо і трапляються в нашому житті якісь помилки чи якщо справи наші не в усьому відповідають християнству, але дуже важливо, які у нас бажання, спонукання і ставлення до Бога. Християнин – це не людина, яка не помиляється. Це не «лицар без страху і докору». Християнин – це людина, яка хоче бути до кінця посвяченою Господу, в якого бажання серця спрямовані до Ісуса, до Царства Небесного. Ось що дуже важливо. Тому що людина взагалі – це не тільки те, ким ми зараз є, але й те, ким ми хочемо бути. Тварини - це тільки те, що є зараз. Людина - це та, ким зараз є і та, ким хочемо бути. В цьому суть особистості. Суть людини в тому – куди спрямовані її бажання і прагнення, про що вона думає, що цінує – ось це становить суть істинної людини. Тому дуже важливо правильно оцінити, хто ми є. І якщо хтось ще не є повністю і до кінця посвяченим християнином, ще не пізно зробити цей крок тут і зараз. Можна звернутися до Ісуса з покаянням, з бажанням, щоб Ісус змінив, виправив становище, щоб Ісус відновив і зробив вас до кінця відданними Йому. Отже, продовжимо уявний експеримент: «Чи Християнин ви?» Не поспішайте відповідати. Після того, як ви прочитали цей текст, задумайтеся ще раз – чи істинний ви християнин? Чи прямуєте за Христом повністю і до кінця? Нехай допоможе нам Бог, щоб наше життя у всьому відповідало життю нашого Господа і Спасителя. 1 2
– З породою іншою – Двома родами насіння
Сергій САННІКОВ
6
dvaslova.com №7 (31) липень 2012
Повість про хорошу людину Продовження
Д
ля початку варто визначитися: хто ж така хороша людина? Визначень безліч. По-перше, це та людина, яка не хоче робити зло. Тільки ніхто ж не хоче його робити... просто «життя змушує». Від дрібного брехуна до маніяка-вбивці – всі знаходять «об’єктивні причини»: це не ми такі, це життя таке... Ну, хто ж хоче зраджувати дружині, зв’язуватися з одруженим чоловіком, красти гроші за допомогою хитрих фінансових схем, обманювати, заздрити, вбивати своїх ненароджених дітей... ніхто не хоче. Але – «доводиться». По-друге, це принциповий, безкомпромісний прихильник правил. Такий твердо знає, як чинити можна і як не можна. Якщо він працівник, то відповідальний, а якщо керівник, то справедливий. Справедливість – козир такої людини. Але от саме через неї він часто... не прощає інших. Може відвернутися і не спілкуватися роками. Наполягає на визнанні неправоти іншого – і ніколи не визнає свою. Чи зустрічали ви таких бездоганних людей? Їм важко в чомусь дорікнути. Але ще важче з ними жити. Хороші це люди? Так... тільки чомусь поруч із ними – не так вже й добре. Правильні люди без любові... Є хороші люди третього типу – щирі ідеалісти. Вони здаються наївними чистими душами у цьому жорстокому світі. Вони хочуть творити добро просто тому, що вони самі – добрі. Їх можуть обманювати. Зраджувати. Не розуміти. А вони все одно намагаються залишатися добрими. Але часом вони втомлюються боротися. Не знаходять опори для своєї доброти в цьому світі. І... здаються. Зневірившись, опускають руки. Або гірше – озлоблюються і перестають вірити людям. Добрі люди без опори... Четвертий тип хорошої людини – безвідмовний. Він для всіх «свій». Він гладить за шерстю. Він не каже «ні». З таким важко вступити в конфлікт... І так само важко почути від нього правду. Важко дізнатися, що він думає насправді. Така людина прагне бути хорошою для всіх. Ну, якщо не бути, тоді хоч виглядати. Мила людина без принципів... Є і п’ятий тип хорошої людини: хороший «в душі». Він може вбити людину, але мама для нього – святе. Він грабіжник і ґвалтівник, але дбайливо переведе стареньку через дорогу, бо поважає старість. Усе це зухвало і сентиментально, така людина часто викликає симпатію. Доки «чарівний звір» його характеру не обертається проти тебе. І потім дивуєшся: як він міг, він же в душі такий хороший! Хороша людина без совісті.
О
Без Бога кожна людина хороша...майже. Але «майже» не вважається. І ось чому.
«УМОВНО ЇСТІВНІ»
Серед грибів є умовно їстівні – такі, що бувають і отруйними, і придатними для їжі, в залежності від того, як їх приготувати. Люди також часто змінюють свої властивості в залежності від умов. У хороших людей – і властивості хороші, а в незручних, драматичних обставинах люди нерідко стають отруйними. Приклади? Будь ласка.
А хто такі мародери? Це не окремий вид живих істот, це люди. Можливо, хороші – в хороших умовах. А в нехороших умовах, зі зброєю, – «отруйні». Люди, які зовсім недавно були законослухняними, тепер стали брати те, що погано лежить, грабувати все, що попадеться на очі. «Хороші люди» дістали зброю і обстріляли робітників, які намагалися відновити дамбу. А потім і вертольоти, які повинні були евакуювати населення. «Під шумок» у місті ґвалтували жінок. Поліцейським довелося перейти від рятувальних робіт до охорони правопорядку. На допомогу їм Пентагон вислав солдат національної гвардії...
«ТИХЕ ЗЛО»
У нашому житті теж часом проноситься ураган. Для когось це – зрада і приниження з боку коханої людини, друзів. Для когось – хвороба. Для когось – просто відсутність любові в сім’ї, самотність і порожнеча. Хтось опиняється у фінансовій кризі. І починаються вилазки тої іншої, темної сторони особистості, яка до того моменту вела себе тихо. Хтось від розпачу йде грабувати банк. Хтось пробує наркотики. Хтось приховано, в душі, відчайдушно заздрить сусідці, не може пробачити доньку чи сина, стає жорстоким і каже собі: «Ніхто мені не потрібен, нехай вони самі приповзуть до мене!» Таке тихе, внутрішнє зло. Яке нікого не чіпає... поки що. Але рано чи пізно настає день, коли воно виплескується назовні. На людей.
За першим прикладом сходимо далеко. Місто Новий Орлеан у Луїзіані (США) був благополучною столицею штату. Поки не гримнув грім, точніше – ураган. Усім відома Катріна зруйнувала дамбу, яка відділяла місто від великого озера. І Новий Орлеан був затоплений. Ті, хто не встиг евакуюватися, залишилися. В результаті місто опинилося у владі мародерів.
дин чоловік прийшов до свого Наставника і запитав: - Чи знаєш ти, що сказав сьогодні про тебе твій друг? - Зачекай, - зупинив його Учитель, - просій спочатку все, що ти збираєшся сказати через три сита. - Три сита? - Перш ніж щось говорити, потрібно тричі просіяти це. По-перше, просіяти через сито правди. Ти впевнений, що все, що ти хочеш сказати мені, є правдою? - Та ні, я просто чув ... - Дуже добре. Значить, ти не знаєш, правда це чи ні.
За другим прикладом далеко ходити не треба. «Злі язики страшніші пістолета», – ще Грибоєдов помітив. Не кожен, у кому прокидається «редиска», дістає пістолет. Але от язик завжди напоготові. Одна така жертва злого язика якось увечері прибігла до мене. Чоловік розповідав про те, як щойно його несправедливо звинуватили... Раптом він почав задихатися. Щось сталося з серцем. Я не
ТРИ СИТА
Життя
знав, куди кидатися і що робити: валідол? холодну воду? валокордин? що?! За півгодини, поклавши потерпілого на диван і переконавшись, що жити він буде, я сам пішов пити валер’янку. Друзі розповідали мені, що за аналогічних обставин інший чоловік помер від серцевого нападу. Я знав його... Негатив, позитив... і об’єктив У будь-якої «хорошої людини» є своя ахіллесова п’ята, де «хорошість» дає тріщину. Люди правильні, непохитні можуть гордитися і не прощати. Ідеалісти можуть зневіритися або озлобитися. Безвідмовні часто стають лицемірами. А люди, «хороші в душі», часом виявляють звірячу жорстокість. Але кожен із цих людей в своїх очах – хороша людина. Адже ми схильні судити про себе не по вчинках, а по намірах. Нас «можна зрозуміти». І ми «розуміємо» себе. І можемо виправдатися. Тому й думаємо, що можна бути хорошими без Бога. Чи завжди? Так – у власних очах. Без Нього це навіть легше. Адже Бог є світло, і це світло оголює те «тихе» зло, яке дрімає всередині нас. А без Бога, як говориться, не спійманий – не злодій... Однак суть не в тому, щоб знайти у людях ваду. Справа в іншому: чому для «хороших людей», які не хочуть вірити в Бога, так принципово жити без Нього? Чому для них це так важливо, що вони навіть зібрали 40 000 доларів, щоб зробити відповідні написи на автобусах? Чим Бог їм не догодив, адже Він також хороший? Ось де протиріччя, яке важко зрозуміти. Важко, але можливо. Поранена зрадою, нелюбов’ю, егоїзмом, чужими гріхами і своїм «тихим» внутрішнім злом, людина ховає своє серце за панциром гордості. Гордість «захищає» її від болю. Горді люди не люблять зізнаватися навіть самим собі, що когось або чогось потребують. Вони не хочуть «принижуватися» і просити прощення, просити любові. Навіть у Бога. Гордим людям приємніше думати інакше: «Я заслужив, я маю право, мене немає за що судити, мені не потрібен Бог – хто Він такий, щоб від Нього залежати?» Не інші недоліки, а перш за все люциферова гордість робить людей «нехорошими». Саме в ній корінь будь-якого зла, тихого або гучного, прихованого або явного. І навіть якщо за людиною не значиться більше жодних гріхів, гординя – найперший гріх – рахується за кожним, хто відкидає Бога. Гординя не дає людині приймати любов від Бога і людей, гординя робить нас нещасними. Не цього хоче для нас Бог – той самий Бог, якого «немає». Він є. І Його мета – не просто зробити нас хорошими, але позбавити від помилкової «самодостатності». Звільнити нас. Щоб ми, прощені, улюблені, жили з Ним вічно. Михайло МОЛОТОВ. Газета «Колокол»
Цікава історія Тоді просіємо це через друге сито - сито доброти. Ти хочеш сказати про мого друга щось хороше? - Ні, навпаки ... - Отже, – продовжував Учитель, - ти збираєшся сказати про нього щось погане, але при цьому навіть не впевнений, що це правда. Спробуємо третє сито – сито користі. Чи справді мені необхідно почути те, що ти хочеш розповісти? - Ні, у цьому немає ніякої необхідності... - Отже, – підсумував Наставник, - у тому, що ти хочеш сказати мені, немає ні правди, ні доброти, ні необхідності. Навіщо тоді говорити це?
7
dvaslova.com №7 (31) липень 2012
Джанна Джессен:
Свідчення
“Я народилася під час аборту”
Продовження
Н
айдивовижніше у цьому часі мого народження було те, що лікараборціоніст не заступив ще на зміну, тому у нього не було навіть можливості далі здійснювати свої плани на моє життя – тобто на смерть... Отже, як я вже сказала, я народилася живою через 18 годин. Я повинна була бути сліпою, я повинна була бути обпаленою, я повинна була бути мертвою, але цього не сталося. Знаєте, було ще одне чудове свідчення - аборціоніст повинен був підписати моє свідоцтво про народження. Я знаю його ім’я. Повідомлю скептикам, які мене слухають: у моїй медичній карті вказано – «народилася під час сольового аборту», можете перевірити... Ха! Вони програли. Я збирала відомості про мого аборціоніста. Його клініки є найбільшою мережею клінік у США, їхній дохід становить 70 мільйонів доларів на рік. Він говорив в одному своєму зверненні декілька років тому, що він абортував більше мільйона немовлят і вважає це своєю пристрастю. Я кажу вам ці речі, тому що... Послухайте, пані та панове, ми вступаємо у важливу битву в цьому сві-
жодної радикальної феміністки, яка б піднялася і заволала про те, що були порушені мої права і що моє життя фактично приносилося у жертву в ім’я прав жінок. Пані та панове, у мене не було б церебрального паралічу, якщо б я не пережила все це. Тому,
бути страждання. Я спеціально не шукаю страждання, але коли воно приходить, ми забуваємо, що все у владі Божій і Бог може зробити прекрасними навіть сумні речі. ...Я зустрічалася зі своєю біологічною матір’ю. Я пробачила її. Я християнка. Вона дуже над-
і сказати те, що ніхто не говорить. Чоловіки, ви створені для величі. Ви створені для того, щоб встати і бути чоловіками. Ви створені захищати жінок і дітей, не сидіти склавши руки. Якщо ви знаєте, що вбивство – це злочин, невже нічого з цим не будете робити? Ви створені не для того, щоб використовувати жінок і залишати нас самих. Ви створені бути добрими, великими, милостивими і сильними для того, щоб заступитися за щось. Тому що, чоловіки, послухайте мене, я дуже втомилася робити вашу роботу. Жінки, ви створені не для того, щоб вас використовували, ви не повинні сидіти склавши руки, не знаючи собі ціну. Ви створені для того, щоб за вас боролися. Завжди. Отже, настав ваш час. Якими людьми ви хочете бути? Я вважаю - неймовірними, прекрасними. Я сподіваюся, чоловіки, що ви не впадете обличчям в болото. Політикам, які мене слухають, і особливо чоловікам я б сказала наступне: ви повинні захищати те, що правильно і добре. Настав ваш момент. Якими чоловіками ви хочете бути? Настав час зайняти переможну позицію. Настав ваш час. Бог допоможе вам. Бог буде з вами. У вас є можливість прославити і вшанувати Бога. Я закінчу такими словами: деякі з вас, можливо, злегка роздратовані тим, що
ламана жінка. Вона прийшла на захід, який я проводила два роки тому, і сказала: «Добрий день, я ваша мати». Це був дуже важкий день, і я терпіла все це, ви, напевно, вважаєте мене нерозумною, але я сиділа там і думала: «Я не належу тобі, я належу Христу. Я Його дочка і я Його принцеса... Тому неважливо, що ти говориш у своєму гніві та безцільній люті, це не моє, і я не буду це нести». Все це я говорила собі всередині... Пані та панове, у вас є шанс. На один момент, дуже коротко, я хотіла б звернутися до чоловіків, які читають ці слова
все, чого я від вас хочу, - це щоб ви говорили про Бога і про Ісуса. Але як би я могла йти накульгуючи у цьому світі і не віддати все своє серце і розум, і душу, і силу Христу, Який дав мені життя? Тому, якщо ви вважаєте мене дурною, - це ще один дорогоцінний камінь у моїй короні. Мета мого життя тут - змусити Бога посміхнутися. Сподіваюся, щось із сказаного мною мало сенс. Це йшло з мого серця. Хай береже вас Бог.
Я повинна була бути сліпою, я повинна була бути обпаленою, я повинна була бути мертвою, але цього не сталося. ті, усвідомлюємо ми це чи ні. Це битва між життям і смертю. На чиєму ви боці?...Отже, медсестра викликала швидку і відправила мене в лікарню, що саме по собі дивовижно. Звичайною практикою того часу (до 2002 року в моєму регіоні) було припиняти життя дитини, яка вижила в результаті аборту. Здавити горло, задушити, залишити помирати чи викинути її. Але 5 серпня 2002 року президент Буш підписав «Акт про захист дітей, народжених живими», щоб так більше не продовжувалося…
коли я чую цей жахливий аргумент, що повинні бути аборти, тільки лише тому, що дитинка може народитися інвалідом, - жах наповнює моє серце. Є речі, яким ви зможете навчитися тільки за допомогою більш слабких. Коли ви знищуєте слабших, програєте саме ви. Господь подбає про слабких, але саме ви будете страждати вічно. І яка зарозумілість у тому, що сильні повинні пригнічувати слабких, повинні визначати, кому жити, а кому вмирати. Яке в цьому
Я була зненавиджена багатьма ще з моменту зачаття. І улюблена ще більш багатьма. Але особливо улюблена Богом. Після всього цього мене віддали на термінове тимчасове усиновлення в будинок, де вирішили, що не дуже мене люблять. Я люблю говорити, як же ви могли мене не обожнювати від початку? Що не так із цими людьми? Але вони не любили мене... Ви бачите, я була зненавиджена багатьма ще з моменту зачаття. І улюблена ще більш багатьма. Але особливо улюблена Богом. Я Його дитина. Не ображайте Божу дитину. У мене знак на лобі, який нагадує: будьте милі зі мною, тому що мій Батько править світом. ...Отже, мене забрали з поганого будинку, і помістили в інший будинок, чудовий будинок, будинок Пенні. Пенні каже, що на той час мені було 17 місяців, у мені було 14 кг «мертвої» ваги і в мене був діагноз, який я вважаю даром, - церебральний параліч. ЦП був безпосередньо викликаний недостатнім постачанням кисню до мозку у процесі аборту... А зараз я просто змушена сказати це: якщо аборт є одним із прав жінок у Сполучених Штатах Америки, пані та панове, де були мої права у той момент? Не знайшлося
зухвальство... Хіба ви не розумієте, що не можете змусити своє серце битися? Хіба ви не розумієте, що вся сила, якою ви володієте, - не ваша? Це милість Господня підтримує вас, навіть якщо ви ненавидите Його... Отже, вони подивилися на мою дорогу Пенні і сказали: «З Джанни ніколи нічого не вийде». Такі слова завжди обнадіюють! І вона вирішила не слухати їх і займалася зі мною тричі на день, і я почала тримати голову. Їй говорили : «Джанна ніколи не буде те, не буде це»... Коротко кажучи, я почала ходити до трьох з половиною років із ходунками і фіксаторами на ногах... Я стою тут сьогодні, з легкої кульгавістю, але без фіксаторів і ходунків. Іноді я падаю граціозно, а іноді зовсім не граціозно, в залежності від ситуації. Але я вважаю все це славою Божою. Бачите, пані та панове, я слабша за багатьох із вас, але це моя проповідь. І яка це мала ціна за те, щоб мати можливість благовістити світу, як я, і давати надію. Я думаю,що через наше неправильне світосприйняття нам не збагнути, яким прекрасним може
8
dvaslova.com №7 (31) липень 2012
Опитування
У чому різниця між церквою і храмом? Денис Кузьмидин, с.Фосня (Житомирська обл.) 16р. У храмі не проводяться служби.
Богдан Степанчук, м.Житомир Храм на порядок вище церкви і він являється національною святинею, а церкву могли побудувати і в якомусь маленькому селі! Денис і Богдан – двоє із 19-ти людей, які дали відповідь на вищепоставлене питання. Решта17-ть...так і не змогли відповісти…
Біблія каже: «Ви – храм». Який храм важливіший: який в нас чи в який ми ходимо? Чому? Люда Країнська, м.Пустомити /м.Львів , 23р. Найважливішим є храм, який живе в нас, тобто наш внутрішній храм, в якому перебуває Господь і наповнює нас Духом Святим. Діма Крамарчук, м.Львів, 21р. Цікаве запитання... якщо впустити Духа Святого у своє серце, тоді ми будемо берегти своє тіло і душу від різних дурниць, які пропонує нам сьогодні світ, тоді людина може стати храмом, в якому буде жити сам Христос, і тоді храм, в який ми приходимо фізично, щотижня буде наповнений не просто прихожанами, а людьми, в серцях яких живе сам Бог, таким чином, не буде в церкві та поза нею ніякого обману і лицемірства…
З ким по дорозі? Закінчення або матеріальної) і вважає, що її зобов’язані прощати. При цьому дуже піклується про себе, про свій імідж, комфорт, авторитет. Це ознаки паразитизму – схильності отруювати життя тим, хто добре до тебе ставиться. Шлюб із такою людиною буде «браком» – в гіршому сенсі слова. - Яскраво виражене законництво, авторитарність: від вас вимагають ходіння струнко, критикують за кожен крок, поруч із цією людиною ви постійно відчуваєте себе винним. Часто це поєднується з патологічними ревнощами. Такі ознаки духу осуду, який не залишає місця свободі та любові. Ви хотіли б провести все життя з великим інквізитором?.. - Ви «ловите» його (її) на брехні, і не раз, але людина майстерно вивертає ситуацію навиворіт. Ви не пам’ятаєте, коли ця людина виконувала свої обіцянки. Не можете на неї покластися, відчуваєте себе невпевнено: з’явиться - не з’явиться? зробить - не зробить? прийде, як домовилися, або ж... як завжди? Ви не знаєте, що він (вона) думає насправді... Не закривайте на це очі. Можливо, має місце лукавство – двоєдушність із прихованими мотивами. Якщо так, то відносини
Назар Галас, с. Мала Тур’я (Івано-Франківська обл.) Той, який в нас!!! Тому що по ньому визначається наше ставлення до навколишнього світу, до рідних і близьких!!! Ми можемо ходити до різних храмів, але якщо ми не будемо виконувати те Слово, яке там читаємо, і не будемо світлом для оточуючих, то жодного сенсу у цьому немає!!! Тому ми повинні перш за все починати з себе.
Іван Шишка, м. Львів, 18р. Який живе в нас, бо в ньому живе Дух Святий, ми є храмом Духа Святого!
Ян Станкевич, с. Братське (Запорізька обл.), 16р. Важливіший храм – тіло, бо ми складаємо Церкву (Наречену Христа), а храм (будівля) не настільки й важливий…
Юлія Данилюк, м.Львів Важливий той, який живе в нас!!! Той, що у нашому серці!! А не будинок.
Над випуском працювали: Головний редактор: КАРЧА Давид Редактор / журналіст: МУЛЯК Сусанна Редактор рубрики “хочу знати”: РУДА Оксана Літературний редактор: ШУПАРСЬКА Юлія Дизайн / верстка: ТАРАПАНОВА Ірина
Л
з людиною не будуть справжніми. Така людина може вести подвійне життя, може використовувати вас у своїх цілях, а потім кинути. Брехливість і нещирість – поганий фундамент для союзу на все життя. - Ви відчуваєте неповагу до себе і бачите неповагу до інших з боку цієї людини. Він(вона) часто підвищує на вас голос і грубить; систематично ігнорує ваші прохання, зате вимагає виконати свої; ставить ваші інтереси нижче власних. Вимагає від вас або від інших людей усе більших поступок і приймає чужі жертви як належне, але сам не готовий відмовитися від чого-небудь заради вас або заради когось іншого ... або готовий, але тільки на словах. Усе це - прояви запущеної форми егоїзму. Придивіться, як людина ставиться до інших людей, і зробіть висновки. Життя з егоїстом - задоволення для мазохістів. Але ж ви не з їх числа? ВАЖЛИВО: ніхто з нас не досконалий, і в тій чи іншій мірі якості з «чорного списку» проявляються у кожному з нас. Питання в тому, як ми до них ставимося: прагнемо викорінити – або пестимо і плекаємо. Якщо кандидат у супутники життя обрав другий варіант, то подумайте, як союз із такою людиною відіб’ється на ваших життєвих цілях, служінні, нервовій системі. Перший час
будете старанно ігнорувати недоліки «другої половинки», потім – виправдовувати, весь інший час – просто страждати. І тут ми повертаємося до першого питання: вам це потрібно? Корисно, якщо: - Людина робить помилки, але намагається визнавати їх, просить вибачення і намагається змінюватися (це смирення – тверезий погляд на себе). - Кандидат у супутники життя прагне вчитися і працювати, приносити людям, в тому числі і вам, користь – духовну і матеріальну (це благочестя – любов на ділі). - Людина сувора до себе і милостива до інших (це сумлінність – совість і доброта). - Людина правдива, а якщо раптом і злукавить – потім зізнається; намагається бути відвертою, тримати слово, не підводити вас, а також рідних, друзів, колег, товаришів по службі. Якщо називає себе віруючим, то живе відповідно: не йде на компроміс із гріхом, не зраджує своїм принципам (це чесність – прагнення до правди у словах і справах) - Навіть якщо людина не згодна з будь-ким, то намагається виразити це у поважній формі. Не принижує молодших, не грубіянить старшим. Відчуває межі і визнає права інших людей, а не тільки свої. Готова йти на серйозні поступки, щоб допомогти іншим (це милосердя – здатність поставити себе на місце іншого). ВАЖЛИВО: навіть якщо ви обоє – дуже гарні люди, у стосунках можуть настати тяжкі часи. Іноді буде здаватися, що краще б ви не знали один одного... Але названі вище якості підтримають ваш союз у найбільш кризові моменти. Виховуйте кращі якості у собі і цінуйте їх у партнері: вони, як надійні інструменти, допоможуть полагодити й оновити ваш сімейний човен. І тоді жоден шторм не перекине вашу любов.
Син
ітній чоловік з 25-річним сином увійшли у вагон поїзда і зайняли свої місця. Молодий чоловік сів біля вікна. Щойно поїзд рушив, як він висунув руку у вікно, щоб відчути потік повітря, і раптом захоплено закричав: - Тато, бачиш, усі дерева йдуть назад! Літній чоловік посміхнувся у відповідь. Поряд з молодою людиною сиділа подружня пара. Вони були трохи розгублені тим, що 25-річний хлопець веде себе, як маленька дитина. Раптово молода людина знову закричала у захваті: - Тато, бачиш, озеро і тварини... Хмари їдуть разом із поїздом! Пара зніяковіло спостерігала за дивною поведінкою молодої людини, в якій його батько, здавалося, не знаходив нічого дивного. Пішов дощ, і краплі дощу торкнулися руки хлопця. Він знову переповнився радістю і закрив очі. А потім закричав: - Тату, падає дощ, вода торкається мене! Бачиш, тату? Бажаючи хоч чимось допомогти, пара, що сиділа поруч, запитала літнього чоловіка:
Видавець: Релігійна громада ЦЄХБ. Свідоцтво про державну реєстрацію Серія КВ №17434-6184Р від 21.01.2011 Віддруковано: ПП Купровський В.М., м. Нововолинськ, вул. Грушевського, 19, тел.: (03344) 2-46-58. Друк офсетний, 2 друковані аркуші. Читацька аудиторія: 6 000. Газета виходить з 5 жовтня 2008 року.
Відносини
Кіра Бесєдова
- Чому Ви не відведете сина в яку-небудь клініку на консультацію? Літній чоловік відповів: - Ми щойно з клініки. Сьогодні мій син уперше в житті має очі... Неможливо судити про справи і вчинки інших людей, не володіючи при цьому всією інформацією. А все знає тільки Бог. Тому – «Не судіть, щоб і вас не судили!» Матвія 7:1
Реквізити для благодійних внесків: (обов’язкова примітка «пожертва для газети Два Слова») п/р 2600800013220 ПАТ УСБ м.Львів МФО 325019 ЗКПО 20817163 РГ Церква ЄХБ м.Львів
Адреса редакції: 79005, м. Львів, вул. Зелена 11-Б; тел.: (032) 276-34-25; моб.: (097) 20-999-85, gazeta@dvaslova.com, www.dvaslova.com
«Два Слова» – українська християнська газета. Виходить українською мовою щомісяця та розповсюджується через передплату та вроздріб. Матеріали, які публікуються в газеті без посилання, є власністю видавця. Передрук будь-яких текстових чи візуальних матеріалів, надрукованих у газеті, можливий лише з дозволу редакції. При цитуванні посилання на газету «Два Слова» обов’язкове. Редакція веде листування лише на сторінках газети. Отримані рукописи не рецензуються і не повертаються. У разі публікації редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати надіслані матеріали, а також право друкувати матеріали в дискусійному порядку. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та іншої інформації несуть автори публікацій. Редакція не завжди поділяє погляди авторів.