НАЦІОНАЛЬНИЙ СТАНДАРТ УКРАЇНИ Захист від пожежі ВОГНЕЗАХИСНЕ ОБРОБЛЯННЯ БУДІВЕЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ Загальні вимоги та методи контролювання ДСТУ-Н-П Б В.1.1 -29:2010 Видання офіційне Київ Міністерство регіонального розвитку та будівництва України 2011 ПЕРЕДМОВА 1 РОЗРОБЛЕНО: Український науково-дослідний інститут пожежної безпеки (УкрНДІПБ) МНС України РОЗРОБНИКИ: О. Абрамов; Ю. Дивень; А. Довбиш, канд. техн. наук; В. Жартовський, д-р техн. наук; С. Міщенко (науковий керівник); Л. Нефедченко; С. Новак, канд. техн. наук 2 ПРИЙНЯТО ТА НАДАНО ЧИННОСТІ: наказ Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 30.12.2010 р. № 568 УВЕДЕНО ВПЕРШЕ НАЦІОНАЛЬНИЙ СТАНДАРТ УКРАЇНИ Захист від пожежі ВОГНЕЗАХИСНЕ ОБРОБЛЯННЯ БУДІВЕЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ Загальні вимоги та методи контролювання Защита от пожара ОГНЕЗАЩИТНАЯ ОБРАБОТКА СТРОИТЕЛЬНЫХ КОНСТРУКЦИЙ Общие требования и методы контроля Fire protection FIRE RETARDANT TREATMENT OF BUILDING CONSTRUCTIONS General requirements and methods of controlling Чинний від 2011-11-01 1 СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ Цей стандарт установлює загальні вимоги та методи контролювання вогнезахисної здатності засобів вогнезахисту (покривів, просочень) під час приймання виконаних робіт з вогнезахисного обробляння будівельних конструкцій, ідентифікації та подальшої експлуатації. 2 НОРМАТИВНІ ПОСИЛАННЯ У цьому стандарті є посилання на такі нормативні акти та нормативні документи: ДБН В.1.1-7-2002 Захист від пожежі. Пожежна безпека об'єктів будівництва ДСТУ Б В.1.1-4-98* Захист від пожежі. Будівельні конструкції. Методи випробування на вогнестійкість. Загальні умови
ДСТУ 2272:2006 Пожежна безпека. Терміни та визначення основних понять ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны (Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони) ГОСТ 12.1.019-79 ССБТ. Электробезопасность. Общие требования и номенклатура видов защиты (Електробезпека. Загальні вимоги та номенклатура видів захисту) ГОСТ 12.1.044-89 ССБТ. Пожаровзрывоопасность веществ и материалов. Номенклатура показателей и методы их определения (Пожежовибухонебезпека речовин та матеріалів. Номенклатура показників та методи їх визначення) ГОСТ 16363-98 Средства огнезащитные для древесины. Методы определения огнезащитных свойств (Засоби вогнезахисні для деревини. Методи визначення вогнезахисних властивостей) ГОСТ 20022.6-93 Защита древесины. Способы пропитки (Захист деревини. Способи просочування) ГОСТ 30219-95 Древесина огнезащищенная. Общие технические требования. Методы испытаний. Транспортирование и хранение (Деревина вогнезахищена. Загальні технічні вимоги. Методи випробувань. Транспортування та зберігання) НАПБ А.01.001-2004 Правила пожежної безпеки в Україні НАПБ Б.01.012-2007 Правила з вогнезахисту 3 ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ У цьому стандарті використано терміни, визначені в ДСТУ 2272 (вогнезахист, вогнезахисне обробляння, вогнезахисне просочування, вогнезахисний покрив); у НАПБ Б.01.012 (вогнезахисний засіб, поверхневе вогнезахисне обробляння, глибина просочення, регламент робіт з вогнезахисту, виконавець робіт, замовник робіт, зведена товщина металу конструкції). 4 ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ 4.1 Вогнезахисне обробляння будівельних конструкцій виконують на підставі проектів проведення робіт з вогнезахисного обробляння згідно з вимогами цього стандарту, НАПБ Б.01.012 та Регламентів робіт з вогнезахисту на конкретні види вогнезахисних засобів. 4.2 Спосіб вогнезахисного обробляння визначають залежно від властивостей будівельної конструкції, вогнезахисного засобу та умов експлуатації. 4.3 Вогнезахисне просочування застосовують для будівельних конструкцій з деревини. Для просочування використовують вогнезахисні засоби, які проникають (просочуються) у будівельну конструкцію. Залежно від глибини проникнення просочення поділяється на поверхневе та глибоке. Глибоке просочення здійснюють для вогнезахисту деревини способами, що встановлені ГОСТ 20022.6. 4.4 Для поверхневого вогнезахисного обробляння застосовують вогнезахисні засоби, які на поверхні будівельної конструкції утворюють вогнезахисний покрив або облицювання. Поверхневе вогнезахисне обробляння застосовують для вогнезахисту будівельних конструкцій з деревини, металу та залізобетону. 4.5 Галузь та порядок застосування вогнезахисного засобу встановлюють у Регламенті робіт з вогнезахисту згідно з НАПБ Б.01.012. 4.6 Під час вогнезахисного обробляння будівельних конструкцій здійснюють контролювання якості виконання робіт відповідно до НАПБ Б.01.012 та Регламенту робіт з вогнезахисту на конкретний вид вогнезахисного засобу. 4.7 Приймання робіт з вогнезахисного обробляння будівельних конструкцій здійснюють у порядку, встановленому НАПБ Б.01.012 та Регламентом робіт з вогнезахисту на конкретний вид вогнезахисного засобу.
4.8 Вогнезахисну здатність вогнезахисних засобів для вогнезахисного обробляння будівельних конструкцій оцінюють шляхом проведення випробувань за методами, наведеними в розділі 7 цього стандарту. 5 ВИМОГИ БЕЗПЕКИ 5.1 Під час проведення робіт з контролю вогнезахисного обробляння будівельних конструкцій треба дотримуватися вимог і заходів безпеки, викладених у чинних нормативних документах із питань охорони праці, а також санітарних норм і правил організування технологічних процесів та гігієнічних вимог до виробничого устатковання, затверджених у встановленому порядку. 5.2 Приміщення, в якому проводять випробування, мають бути забезпечені засобами пожежогасіння згідно з НАПБ А.01.001. 6 ВИМОГИ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ 6.1 Під час проведення робіт з контролю вогнезахисного обробляння будівельних конструкцій треба запобігати забруднюванню довкілля та дотримуватися заходів охорони природних ресурсів відповідно до вимог, викладених у чинних нормативних документах із питань охорони довкілля, затверджених у встановленому порядку. 6.2 Вогнезахисні засоби, у яких закінчився термін гарантійного зберігання, або які за своїми фізико-хімічними властивостями не відповідають вимогам чинних нормативних документів, регенерують або утилізують. Заборонено скидати (або зливати) без відповідного переробляння вогнезахисні засоби на звалища, у каналізацію тощо та забруднювати довкілля. 7 МЕТОДИ КОНТРОЛЮВАННЯ І ВИМОГИ БЕЗПЕКИ 7.1 Метод визначення вогнезахисної здатності вогнезахисних просочувань для будівельних конструкцій з деревини, які піддано вогнезахисному оброблянню способами глибокого просочування 7.1.1 Випробування проводять на зразках деревини, що оброблені одночасно із партією деревини відповідно до проекту проведення робіт з вогнезахисного обробляння та (або) Регламенту робіт з вогнезахисту. Для проведення випробувань застосовують випробувальне обладнання згідно з ГОСТ 16363. Випробування проводять не менше ніж на трьох зразках деревини розміром (150 ± 1) мм х (60 ± 1) мм х (30 ± 1) мм, що виготовлені з прямошарової повітряно-сухої деревини сосни густиною від 400 кг/м3 до 550 кг/м3 Зразки не повинні мати пошкоджень відповідно до ГОСТ 2140. Поверхня зразків повинна бути струганою, торці обпилені і оброблені наждаком. Вологість зразків до нанесення вогнезахиного засобу має бути від 8 % до 15 %. Зразки вогнезахищеної деревини висушують у термошафі за температури (55 ± 5) °С, попередньо витримавши їх у витяжній шафі протягом доби. Зразки вважаються висушеними до постійної маси, якщо зміна маси зразка між двома послідовними зважуваннями, проведеними з інтервалом у 24 год складає не більше 0,2 г. Зразки зважують з похибкою не більше ±0,1 г і визначають витрату сухого вогнезахисного засобу R1 за формулою: де m1 - маса зразка перед спалюванням, г; m2 - маса зразка до нанесення покриття, г; F - площа поверхні зразка, м2. Випробування проводять не пізніше ніж через 30 хв після закінчення висушування у термошафі або до початку випробувань зразки поміщають у сухий ексикатор. Початок випробувань визначається з урахуванням строку, впродовж якого засіб набуває своїх вогнезахисних властивостей після застосування.
Керамічний короб встановлюють на підставку і переводять зонт у робоче положення над коробом. При досягненні температури (200 ± 5) °С зонт відводять і зразок, що закріплений в тримачі, опускають у керамічний короб. Одночасно вмикають секундомір. Потім зонт повертають у робоче положення. Зразок витримують у полум'ї пальника протягом 2 хв. Через 2 хв подачу газу в пальник припиняють і залишають зразок у приладі для охолодження до кімнатної температури. Охолоджений зразок деревини виймають із керамічного короба і зважують. Обробка результатів Втрату маси зразка Р, %, вираховують з точністю до 1 % за формулою: де m1 - маса зразка до випробування, г; m2 - маса зразка після випробування, г. За результат випробувань приймають середнє арифметичне трьох визначень, округлене до 1 %. Результати випробувань та розрахунків заносять у протокол випробувань за формою згідно з ГОСТ 16363, додаток А. У випадку отримання середньоарифметичного трьох визначень для засобів захисту деревини, що забезпечують І групу вогнезахисної ефективності більше 9 %, а для засобів захисту деревини, що забезпечують ІІ групу вогнезахисної ефективності більше 25 % проводять повторні випробування на десяти зразках. При отриманні незадовільних результатів повторних випробувань партію вогнезахищеної деревини вважають такою, що не відповідає встановленій для неї групі вогнезахисної ефективності. 7.1.2 Випробування проводять у витяжній шафі з примусовою витяжною вентиляцією. Робоче місце оператора має відповідати вимогам електробезпеки згідно з ГОСТ 12.1.019 та санітарно- гігієнічним вимогам відповідно до ГОСТ 12.1.005. 7.2 Метод визначення вогнезахисної здатності вогнезахисних просочувань для будівельних конструкцій з деревини, які було піддано вогнезахисному оброблянню способами поверхневого просочування 7.2.1 Для проведення випробувань застосовують випробувальне обладнання згідно з ГОСТ 12.1.044. Зразки для випробувань відбирають із поверхневого шару вогнезахищеної конструкції за допомогою стамески або іншого ріжучого інструменту. Відбирання зразків проводять через кожних 15 м - 20 м довжини об'єкта вогнезахисту, але не менше ніж у 10 рівномірно розташованих точках. Відбір зразків проводять з урахуванням строку, впродовж якого засіб набуває своїх вогнезахисних властивостей після застосування. Зразки виготовляють прямокутної форми із стороною розмірами (25 ± 1) мм, товщиною (0,9 ± 0,1) мм. Для отримання заданої товщини зразків допускається їх сточування з боку, який не було піддано вогнезахисному оброблянню. Зразки накладають шарами один на інший до досягнення маси (3,0 ± 0,1) г. Всього для випробувань необхідно підготувати 10-15 зразків. Маса кожного зразка має бути (3,0 ± 0,1) г. Перед випробуванням зразки кондиціонують у термошафі протягом (60 ± 5) хв за температури (45 ± 5) °С. Сутність методу полягає у визначенні температури самозаймання вогнезахищеної деревини. Випробування проводять не пізніше ніж через 30 хв після закінчення кондиціювання у термошафі або до початку випробувань зразки поміщають у сухий ексикатор. Нагрівають реакційну камеру до температури 500 °С. Виймають із камери тримач з контейнером. У контейнер поміщають зразок за час не більше ніж 15 с і вводять його в реакційну камеру. Спостерігають за зразком у робочій камері за допомогою дзеркала.
Якщо за температури випробування відбувається самозаймання зразка, то випробування припиняють, контейнер зі зразком виймають із камери. Відмічають температуру самозаймання і наступне випробування проводять із новим зразком за меншої температури (наприклад на 20 °С менше). Якщо протягом 10 хв не відбувається самозаймання зразка, або раніше цього часу повністю припиняється димовидалення, то випробування зупиняють і відмічають відмову. За температуру випробування приймають показники термоелектричного перетворювача, який вимірює температуру зразка. Методом послідовних наближень, використовуючи нові зразки та змінюючи температуру випробування, визначають мінімальну температуру зразка, за якої відбувається самозаймання зразка і його полуменеве горіння триває понад 5 с, а за температури на 10 °С менше самозаймання відсутнє. За температуру самозаймання приймають середнє арифметичне двох температур, які відрізняються не більше ніж на 10 °С, при одній з яких спостерігається самозаймання трьох зразків, а при іншій - три відмови. Отримане значення температури округляють із точністю до 5 °С. Вогнезахищену деревину вважають такою, що відповідає встановленій для неї групі вогнезахисної ефективності, якщо отримане значення її температури самозаймання відрізняється не більше ніж на 20 °С у порівнянні із значенням температури самозаймання, що наведено підприємством-виробником у технологічному регламенті, технічних умовах або результатах випробувань на відповідний вогнезахисний засіб. Умови і результати випробувань реєструють у протоколі, форму якого наведено в ГОСТ 12.1.044 додаток 1. 7.2.2 Випробування проводять у витяжній шафі з примусовою витяжною вентиляцією. Робоче місце оператора має відповідати вимогам електробезпеки згідно з ГОСТ 12.1.019 та санітарно- гігієнічним вимогам згідно з ГОСТ 12.1.005. 7.3 Метод визначення вогнезахисної здатності вогнезахисних покривів для будівельних конструкцій з деревини, металу або бетону 7.3.1. Метод поширюється на випробування вогнезахисних засобів, що спучуються (збільшують свій об'єм під час теплового впливу). Випробування проводять за методом визначення об'ємного та (або) лінійного коефіцієнта спучення вогнезахисного матеріалу. Для випробувань слід використовувати такі засоби випробувань: - електрична піч з пристроєм регулювання, підтримання та контролю температури, об'ємом робочої камери не менше 30 дм3 та температурою нагріву не менше ніж 340 °С (нерівномірність температури за об'ємом робочої камери печі не більше ± 10 °С); - секундомір класу не нижче 2; - штангенциркуль з ціною поділки 0,05 мм; - ваги з похибкою вимірювання не більше ±0,1 г; -два скляні стакани з термостійкого скла діаметром 45 мм ±5 мм; - корзинка з алюмінієвої фольги довжиною 160 мм ±2 мм, шириною 60 мм ±2 мм та висотою 10 мм ±2 мм. Як зразки використовують дві наважки вогнезахисного матеріалу масою від 1 г до 3 г у сухому стані. Випробування проводять у приміщенні за таких умов: - температура повітря від 5 °С до 40 °С; - вологість повітря не більше 80 %. 7.3.2 Випробування за методом визначення об'ємного коефіцієнта спучення
Сутність методу визначення об'ємного коефіцієнта спучення полягає у визначенні об'єму вогнезахисного засобу, що утворився з певної маси засобу після впливу температури 340 °С. Метод застосовують для вогнезахисних покривів і однорідних матеріалів та сумішей (фарби, лаки). Зразки для випробувань відбирають із поверхневого шару вогнезахищеної конструкції. Відбирання зразків проводять через кожних 15 м - 20 м довжини об'єкта вогнезахисту, але не менше ніж у 10 рівномірно розташованих точках. Відбір зразків проводять з урахуванням строку, впродовж якого засіб набуває своїх вогнезахисних властивостей після застосування. Корзинку з алюмінієвої фольги заповнюють матеріалом, що випробовують, шаром товщиною (2,5 ± 1,0) мм (сирий стан) та висушують за температури (20 ± 5) °С протягом 48 год та за температури (70 ± 5) °С протягом 3 год. Після охолодження до температури навколишнього середовища засіб відділяють від фольги, вимірюють товщину шару матеріалу h, його довжину І, ширину а та масу m. Вимірювання товщини, довжини та ширини виконують у п'яти точках рівномірно по довжині зразка із вогнезахисного матеріалу. З висушеного матеріалу утворюють дві наважки у вигляді дисків (циліндрів), діаметр яких на (3,0 ± 1,0) мм менше за діаметр скляних стаканів, або дві наважки із гранул з розміром частинок не більше 2,0 мм. Із матеріалів, що надійшли на випробування у сухому стані, готують наважки у вигляді гранул. Кожну наважку розміщують у скляному стакані. Пристроєм регулювання, підтримання та контролю температури у печі задають температуру (340 ± 5) °С та доводять її до сталої температури протягом не менше 1 год. Два скляних стакани з наважками вносять до печі за час не більше 20 с. Після закриття печі вмикають секундомір. Через 20 хв стакани виймають із печі та встановлюють на пластину з негорючого матеріалу для охолодження. Через 30 хв штангенциркулем визначають середнє значення висоти спученого шару матеріалу hc у кожному стакані, для чого вимірюють висоту у п'яти точках у центрі стакану і на серединах чотирьох радіусів. За результатами випробувань за методом визначення об'ємного коефіцієнта спучення розраховується об'ємний коефіцієнт спучення Коб за формулою: де d - діаметр скляного стакана, мм; hс1, hс2 - висота спученого шару першої та другої наважки матеріалу, мм; m1, m2 - маса першої та другої наважки матеріалу, г. Додатково може бути розрахований умовний лінійний коефіцієнт спучення Кул за формулою: де рп - густина засобу в сухому стані, г/см3. Густина рп приймається з паспортних даних або розраховується за результатами вимірювань згідно з 6.1 за формулою: де m - середнє значення маси зразка із вогнезахисного засобу, г; l - довжина зразка із вогнезахисного засобу, мм; а - ширина зразка із вогнезахисного засобу, мм; h - товщина зразка із вогнезахисного засобу, мм. 7.3.3 Випробування за методом визначення лінійного коефіцієнта спучення Сутність методу визначення лінійного коефіцієнта спучення полягає у визначенні співвідношення товщини вогнезахисного матеріалу, що нанесений на сталеву пластину, до та після впливу температури 340 °С. Метод застосовують для матеріалів, які постачаються із
фіксованими розмірами (стрічки, рулони, пластини). Для випробувань за методом визначення лінійного коефіцієнта спучення вогнезахисні покриття (фарби, лаки) наносять згідно з технологією підприємства- виробника на дві сталеві квадратні пластини зі стороною (50 ± 1) мм та товщиною (2,0 ±0,2) мм. Товщина шару покриву після висихання має становити (1,0 ± 0,5) мм. Допускається нанесення шару іншої товщини, якщо це передбачено технологією підприємства-виробника. З вогнезахисних матеріалів, що постачаються у вигляді стрічок, пластин тощо, вирізають зразки довжиною (50 ± 1) мм та фактичною шириною, але не більше (50 ± 1) мм, які накладають або наклеюють на сталеві пластини згідно з технологією підприємства-виробника. Підготовлені зразки висушують за температури (20 ± 5) °С протягом 48 год та за температури (70 ± 5) °С протягом 3 год. Після охолодження до температури навколишнього середовища вимірюють товщину шару покриття із вогнезахисного матеріалу hп за формулою: де hz - товщина зразка (разом із сталевою пластиною), мм; hm - товщина сталевої пластини, мм. Пристроєм регулювання, підтримання та контролю температури у печі задають температуру (340 ± 5) °С та доводять її до сталої температури протягом не менше 1 год. Два зразки вносять до печі за час не більше 20 с. Після закриття печі вмикається секундомір. Через 20 хв пластини виймають із печі та встановлюють на пластину з негорючого матеріалу для охолодження. Через 30 хв штангенциркулем визначається середня висота спученого шару матеріалу hc на кожній пластині. Для визначення середнього значення висоти вимірюють висоту у п'яти точках у центрі пластини і в середніх точках між центром та кутами пластини. За результатами випробувань за методом визначення лінійного коефіцієнта спучення розраховується коефіцієнт спучення на пластинах Кл за формулою: де hc1,hc2 середні значення товщини спученого шару матеріалу на першій та другій пластинах, мм; hп1, hп2- середні значення товщини початкового шару матеріалу на першій та другій пластинах, мм. Вогнезахисний засіб вважається таким, що витримав випробування, якщо значення коефіцієнта спучення складає не менше 80 % від значення коефіцієнта спучення, що наведено під- приємством-виробником у технологічному регламенті на відповідний вогнезахисний засіб. Результати випробувань оформлюють протоколом, який містить такі відомості: - найменування і адресу організації, що проводить випробування; - найменування і адресу замовника випробувань; - тип і торгову марку вогнезахисного матеріалу, що випробовується; - умови проведення випробувань; - метод випробувань; - засоби випробувань; - дату проведення випробувань; - результати випробувань; - висновки; - дату і підписи осіб, що проводили випробування.
Для запобігання опіків під час роботи з піччю (завантаження та вивантаження зразків) необхідно використовувати рукавиці та металеві щипці. Робоче місце оператора повинно відповідати вимогам електробезпеки відповідно до ГОСТ 12.1.019 та санітарно-гігієнічним вимогам згідно з ГОСТ 12.1.005. 7.4 Метод визначення вогнезахисної здатності вогнезахисних покривів для будівельних конструкцій з металу Сутність методу випробувань полягає у визначенні проміжку часу від початку температурного впливу за температурним режимом згідно з ДСТУ Б В.1.1-4 на сталеву пластину з нанесеним засобом вогнезахисту (вогнезахисні фарби, штукатурки та облицювання) до підвищення її температури на 480 °С від початкового значення (критична температура). Метод не може бути застосовано для визначення межі вогнестійкості конструкцій з нанесеними вогнезахисними засобами. Попередньо, під час сертифікаційних, типових чи періодичних випробувань (під час розроблення технічних умов на вогнезахисний засіб) визначається час прогріву двох сталевих пластин (контрольні зразки) до критичної температури. Значення часу прогріву зазначається підприємством- виробником у технологічному регламенті на відповідний вогнезахисний засіб. Товщина нанесення засобу вогнезахисту на одну сталеву пластину має бути менша на 10 % від середньої товщини нанесення засобу відповідно до технічних умов, а на другій сталевій пластині на 10 % більша (замість середньої товщини може бути вибрана інша товщина засобу, за умови відповідного обґрунтування). За отриманими даними прогріву контрольних зразків будується лінійна залежність: де tк - час досягнення критичної температури на контрольних зразках, хв; dк - товщина засобу вогнезахисту контрольних зразків, мм; а0, а1 - коефіцієнти. Для одного зразка (зразок, що перевіряється) сталевої пластини з нанесеним засобом вогнезахисту (товщина нанесення dп повинна бути у діапазоні товщин dк) визначають час досягнення критичної температури tп. Порівнюють значення часу досягнення критичної температури нагріву контрольних зразків із часом досягнення критичної температури нагріву зразка, що перевіряється (для значення товщини засобу dп). Якщо, значення tп менше на 10 % значення tк , то вогнезахисні властивості засобу вогнезахисту зразка, що перевіряється, втрачені чи не відповідають встановленим вимогам. Умови проведення випробувань Температурний режим і надлишковий тиск у печі мають відтворюватися відповідно до вимог 6 ДСТУ Б В.1.1-4. Умови навколишнього середовища повинні відповідати вимогам 6.4 ДСТУ Б В.1.1-4. Зразки для випробувань Як зразки для випробувань застосовують квадратні сталеві пластини зі стороною (500 ± 5) мм, завтовшки (5,0 ±0,2) мм. З однієї сторони по ґрунту (якщо він передбачений) згідно з технологією виробника наноситься шар вогнезахисного засобу завтовшки dк або dп . З іншого боку по центру сталевої пластини встановлюють (згідно з Б.1.2 ДСТУ Б В.1.1-4) термопару типу ТХА. З необігрів- ної сторони сталева пластина закривається теплоізоляційною плитою. Теплоізоляційна плита повинна складатися з двох шарів. Нижній шар, що примикає до сталевої пластини, виготовляють із керамічної вати згідно з 9.1.2 ДСТУ Б В.1.1-17 завтовшки (20 ±5) мм (наприклад, два шари мулітокремнеземистого фетру), а верхній з базальтової плити завтовшки (100 ± 10) мм та густиною (100 ± 20) кг/м3. Пластину встановлюють на отвір опорної конструкції через теплоізоляційну вставку з керамічної вати завтовшки (10 ±2) мм.
Засоби випробувань - випробувальна піч (далі - піч); - засоби вимірювальної техніки; - опорна конструкція для зразків. Випробувальна піч та засоби вимірювальної техніки мають відповідати ДСТУ Б В.1.1-4. Опорна конструкція - залізобетонна плита з одним чи декількома квадратними отворами розміром (450 ± 10) мм під зразки, що випробуються. Товщина опорної конструкції в місці встановлення зразків має бути (60 ± 10) мм. Робоче місце оператора повинно відповідати вимогам електробезпеки відповідно до ГОСТ 12.1.019 та санітарно-гігієнічним вимогам згідно з ГОСТ 12.1.005. Код УКНД: 91.080.01, 13.220.01 Ключові слова: вогнезахисне обробляння, просочення, коефіцієнт спучення, будівельні конструкції.