ДержавнЕ АГЕНТСТВО автомобільних доріг України (Укравтодор)
Державне підприємство «Державний дорожній науково-дослідний інститут імені М.П.Шульгіна» (ДП «ДерждорНДІ») Рекомендовано Науково-технічною радою Державного агентства автомобільних доріг України (Укравтодор) Протокол від “___” ______________ № _________
Рекомендовано Науково-технічною радою ДП«ДерждорНДІ» Протокол від “___” ______________ № _________ Методичні рекомендації по визначенню групового хімічного складу бітумів
МР В.2.7-03450778-818:2013 Погоджено Начальник Відділу інноваційного розвитку Укравтодору ______________А.Цинка “___” ___________ 2013 р.
Розроблено
Погоджено Начальник відділу стандартизації та метрології ДП «ДерждорНДІ» _____________М.Стулій “___” ___________ 2013 р.
Завідувач відділу ДБМіК ДП«ДерждорНДІ» ____________ С.Кіщинський “___” ___________ 2013 р.
Перший заступник директора з наукової роботи ДП«ДерждорНДІ» ____________ В.Вирожемський “___” ___________ 2013р.
Провідний науковий співробітник відділу ДБМіК ДП«ДерждорНДІ» _____________Л. Кириченко “___” ___________ 2013 р. Молодший науковий співробітник відділу ДБМіК ДП«ДерждорНДІ» ______________І.Гудима
“___” ___________ 2013 р. Київ 2013 ВСТУП Тверді, в’язкі та рідкі бітуми, що застосовують в дорожньому будівництві, є залишковим продуктом штучної переробки або природного перетворення нафти і являють собою складну суміш високо- та низькомолекулярних вуглеводнів нафти та їх гетеропохідних, що містять кисень, сірку, азот і метал (ванадій, залізо, нікель, натрій тощо). Однак елементний аналіз бітуму не дає уявлення про його будову та властивості. Разом з цим застосування серії органічних розчинників із зростаючим індексом сорбції (селективною здатністю) дає змогу визначити груповий (компонентний) хімічний склад бітуму, тобто, розділити його на близькі за хімічним складом та будовою групи речовин (фракції), властивості та кількісне співвідношення яких визначає структуру в’яжучого і обумовлює його консистенцію та поведінку під дією зовнішніх чинників (температури, контакту з мінеральними матеріалами, транспортних навантажень, води тощо). Запропоновані методичні рекомендації визначення хімічного групового складу бітумів базується на принципі люмінесцентної хроматографії і передбачає виділення окремих груп вуглеводнів за здатністю їх розчинів приймати відповідний колір під дією світла люмінесцентної лампи. Методичні рекомендації вміщують: сферу застосування документа; нормативні посилання; терміни та визначення понять; характеристики основних структуроутворюючих компонентів бітумів; перелік апаратури, реактивів та матеріалів; опис та порядок проведення робіт при підготовці та проведенні випробувань; алгоритм обробки результатів, а також вимоги безпеки та охорони довкілля. 1СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ 1.1 Ці методичні рекомендації поширюються на метод (спосіб) визначення групового хімічного складу бітумів дорожніх в’язких, які використовуються як в’яжучий матеріал в різних технологіях будівництва та ремонту автодоріг у складі асфальтобетонних та органомінеральних сумішей, бітумних емульсій, інших дорожньо-будівельних матеріалів, а також при влаштуванні мембранних, зв’язуючих шарів та поверхневої обробки. 1.2 Ці методичні рекомендації призначені для використання в випробувальних виробничих лабораторіях дорожньо-будівельних підприємств і нафтопереробних заводів, науководослідних інститутах, центрах та установах, що виконують роботи з оцінки якості бітумів. 2нормативні посилання У цих методичних рекомендаціях є посилання на такі нормативні документи: ДБН В.1.4-1.01-97 СРББ. Регламентовані радіаційні параметри. Допустимі рівні ДБН В.1.4-2.01-97 СРББ. Радіаційний контроль будівельних матеріалів та об’єктів будівництва НАПБ А.01.001-2004 Правила пожежної безпеки в Україні НАПБ В.01.048-95/510 Правила пожежної безпеки для підприємств і організацій дорожнього господарства НПАОП 63.21-3.03-08 Норми безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам дорожнього господарства ДСТУ4221:2003 Спирт етиловий ректифікований. Технічні умови ДСТУ Б А.3.2-12:2009 ССБП. Системи вентиляційні. Загальні вимоги ДСТУБВ.2.2-6-97 (ГОСТ 24940-96) Будинки і споруди. Методи вимірювання освітленості
ГОСТ 450-77 Кальций хлористый технический. Технические условия (Кальцій хлористий технічний. Технічні умови) ГОСТ400-80 Термометры стеклянные для испытаний нефтепродуктов. Технические условия (Термометри скляні для випробувань нафтопродуктів. Технічні умови) ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны (ССБП. Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони) ГОСТ 12.1.007-76 ССБТ. Вредные вещества. Классификация и общие требования безопасности (ССБП. Шкідливі речовини. Класифікація і загальні вимоги безпеки) ГОСТ 12.1.050-86 ССБТ. Методы измерения шума на рабочих местах (ССБП. Методи вимірювання шуму на робочих місцях) ГОСТ12.4.009-83 ССБТ. Пожарная техника для защиты объектов. Основные виды. Размещение и обслуживание (ССБП. Пожежна техніка для захисту об’єктів. Основні види. Розміщення і обслуговування) ГОСТ 17.2.3.02-78 Охрана природы. Атмосфера. Правила установления допустимых выбросов вредных веществ промышленными предприятиями (Охорона природи. Атмосфера. Правила встановлення допустимих викидів шкідливих речовин промисловими підприємствами) ГОСТ1770-74 Посуда мерная лабораторная стеклянная. Цилиндры, мензурки, колбы, пробирки. Общие технические условия (Посуд мірний лабораторний скляний. Циліндри, мензурки, колби, пробірки. Загальні технічні умови) ГОСТ5556-81 Вата медицинская гигроскопическая. Технические условия (Вата медична гігроскопічна. Технічні умови) ГОСТ5955-75 Реактивы. Бензол. Технические условия (Реактиви. Бензол Технічні умови) ГОСТ12026-76 Бумага фильтровальная лабораторная. Технические условия (Папір фільтрувальний лабораторний. Технічні умови) ГОСТ12433-83 Изооктан эталонный. Технические условия (Ізооктан еталонний. Технічні умови) ГОСТ25336-82 Посуда и оборудование лабораторные стеклянные. Типы, основные параметры и размеры (Посуд і обладнання лабораторне скляне. Типи, основні параметри і розміри) СНиП2.04.05-91 Отопление, вентиляция и кондиционирование (Опалювання, вентиляція і кондиціювання) ДСН 3.3.6.037-99 Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку ДСН 3.3.6.039-99 Державні санітарні норми виробничої, загальної та локальної вібрації ДСН 3.3.6.042-99 Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень ДСП 201-97 Державні санітарні правила та охорони атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними та біологічними речовинами) Порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій МУ 3119-84 Методические указания по определению предельных, непредельных и ароматических углеводородов в воздухе рабочих зон (Методичні вказівки по визначенню насичених, ненасичених і ароматичних вуглеводнів в повітрі робочих зон) МУ 4436-87 Методические указания по измерению концентрации аэрозолей преимущественно фиброгенного действия (Методичні вказівки по вимірюванню концентрації аерозолів переважно фіброгенної дії) РД 52.04-186-89 Руководство по контролю загрязнения атмосферы (Керівництво по контролю забруднення атмосфери) 3ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ
Нижче подано терміни, вжиті в цих рекомендаціях, та визначення позначених ними понять: Груповий хімічний склад бітумів Груповий хімічний склад бітумів - вміст у бітумі основних структуроутворюючих груп вуглеводнів, які мають близьку хімічну будову та властивості. До них належать: асфальтени, смоли, масла, а також їх складові. 4ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ При визначенні групового хімічного складу бітумів за сорбційною здатністю виділяють три основні структуроутворюючі групи сполук: масла, смоли та асфальтени. Масла - речовини жовтого кольору, мають середню щільність (0,91-0,92) г/см2, складаються із суміші парафінових, парафіно-нафтенових, моно-, бі- та поліциклічних ароматичних вуглеводнів з молекулярною масою від 300 до 600. Елементний склад масел: від 85 % до 88 % вуглецю (С), від 10 % до 14 % гідрогену (Н), до 4,5 % сірки (S), оксисену з нітрогеном (О+N) за різницею. Із збільшенням кількості масел, зменшується в'язкість бітуму (більша текучість) і знижується температура розм'якшення. Масла в бітумі є середовищем, в якому розчиняються низькомолекулярні смоли і набрякають асфальтени з адсорбованими на них високомолекулярними смолами. Хімічний склад масел залежить як від природи вихідної нафти, так і від умов отримання залишку (сировини для приготування бітуму). При цьому різний вміст в маслах груп вуглеводнів (парафіно-нафтенових, моно-, бі- та поліциклічних) та відмінності у складі кожної з вказаних груп також суттєво впливають на властивості бітумів. Вміст парафіно-нафтенової фракції в маслах може досягати 60% і більше. В ній, поряд з парафінами нормальної та ізобудови, можуть входити сполуки з п'ятичленними і шестичленними циклопарафіновими кільцями, а також і сполуки з ароматичними кільцями. Парафіно-нафтенові вуглеводні є пластифікаторами бітуму. Вони найбільш жорсткі та найменш еластичні з усіх компонентів фракції масел. Парафіно-нафтенові вуглеводні мають чітко виражену просторову структуру, яка обумовлює міцність, ступінь руйнування та тиксотропні властивості масел. На властивості бітумів в значній мірі впливають тверді парафінові вуглеводні (парафіни), які містяться у парафіно-нафтеновій фракції. Їх вміст не повинен перевищувати 3%. Перевищення цих значень призводить до погіршення структурно-механічної характеристики бітумів. Високий вміст парафінів, особливо низькоплавких, збільшує пенетрацію, знижує температуру розтяжності та зменшує розтяжність бітуму, а також підвищує його температуру склування. Моноциклоароматичні вуглеводні - найменш в’язкі та найменш міцні з усіх компонентів масел, однак, більш еластичні ніж парафіно-нафтенові вуглеводні. Вони характеризуються наявністю чітко вираженої просторової структури та достатньо високим ступенем руйнування структури. Біциклоароматичні вуглеводні складають найбільшу частину ароматичної групи масел в бітумі. Їх молекули являють собою двоядерні конденсовані ароматичні системи, які сполучені з нафтеновими циклами так, що на одну молекулу приходиться від 2,5 до 3,5 ароматичних та від 1 до 3,5 нафтенових циклів. Біциклоароматичні вуглеводні менш жорсткі та більш еластичні з вищевказаних компонентів масел. Вони характеризуються самими високими тиксотропними властивостями. Поліциклоароматичні вуглеводні найбільш в’язкі та еластичні. Молекули поліциклічних ароматичних вуглеводнів досить інтенсивно взаємодіють між собою, утворюючи щільну і найбільш міцну з усіх компонентів масел структуру.
Смоли (нейтральні і кислі) - легкоплавкі в'язкопластичні речовини темно-коричневого кольору, з густиною від 0,990 г/см3 до 1,080 г/см3. Вони належать до високомолекулярних органічних сполук циклічної і гетероциклічної структури високого ступеня конденсації, зв'язаних між собою аліфатичними ланцюгами. Окрім вуглецю і водню, до складу смол входять кисень, сірка, азот і інші елементи, включаючи метали. Молекулярна маса смол знаходиться в межах від 800 а.о.м. до 2500 а.о.м. Смоли є проміжними речовинами між маслами і асфальтенами. Перехід від смол до асфальтенів здійснюється поступовим збільшенням частки атомів вуглецю в ароматичних структурах з одночасним ущільненням. В порівнянні з асфальтенами число і довжина бічних аліфатичних ланцюгів в смолах більша. Атомне відношення С:Н зазвичай дорівнює 0,6-0,8, температура розм'якшення становить від + 35 до + 90 °С. Смоли визначають твердість, пластичність та стабільність бітумів. Від них залежить розтяжність та адгезія в’яжучого. Асфальтени - тверді, неплавкі аморфні речовини густиною трохи більше ніж 1000кг/м3. Асфальтени є продуктами ущільнення смол. Їх молекули являють собою поліциклічну ароматичну конденсовану систему з включенням гетероциклів переважно із сіркою та азотом, з бічними замісниками у вигляді коротких аліфатичних ланцюгів і нафтенових кілець, що містять функціональні полярні групи з атомом кисню. Крім того, до складу асфальтенів входять метали (залізо (Fe), ванадій (V), нікель (Ni) тощо), які можуть знаходитися, зокрема, у вигляді порфіринових комплексів. Вміст асфальтенів визначає в'язкість, адгезію, міцність та температуру розм'якшеності бітуму. 5АПАРАТУРА, РЕАКТИВИ І МАТЕРІАЛИ Колонка адсорбційна (висотою не менше ніж (700±10)мм, в верхній частині колонки шаровий резервуар, в нижній частині колонки - кран). Люмінесцентна лампа «Ультрасвет УМ-1» або її аналоги. Колби Кн-1-100 ТС, Кн-1-250 ТС, Кн-1-500 ТС, П-1-100 ТС, П-1-250 ТС, П-1-500 ТС згідно з ГОСТ25336. Циліндри мірні згідно з ГОСТ1770, місткістю 25см3, 50см3 та 100см3. Алонж АІ згідно з ГОСТ25336. Термометр скляний, типу ТН-6, згідно з ГОСТ400. Дефлегматор ТС і холодильник ХПТ згідно з ГОСТ 25336. Ексикатор 2-250 згідно з ГОСТ 25336. Шафа сушильна або піч муфельна. Воронки В-75 або В-100 згідно з ГОСТ 25336. Плитка електрична з закритою спіраллю любого типу. Ваги лабораторні аналітичні з погрішністю зважування не більше 0,0002г. Бензол згідно з ГОСТ 5955. Ізооктан еталонний згідно з ГОСТ12433. Спирт етиловий згідно з ДСТУ4221. Силікагель марки АСК (фракція (0,25-0,5)мм). Баня водяна або піщана. Вата медична гігроскопічна згідно з ГОСТ 5556. Папір фільтрувальний беззольний з синьою стрічкою згідно з ГОСТ12026. Пінцет. Скляна паличка.
Стакан високий ємкістю 150 мл згідно з ГОСТ 25336.. Магнітна мішалка. Піпетки місткістю 5 см3. Вода дистильована згідно з ГОСТ 6709. Кальцій хлористий гранульований згідно з ГОСТ 450. 6ПІДГОТОВКА ДО ВИПРОБУВАННЯ 6.1 В нижню частину адсорбційної колонки кладуть тампон із гігроскопічної вати і засипають через воронку невеликими порціями, ущільнюючи постукуванням, близько 200г силікагелю. 6.2 Пробу бітуму, при необхідності, зневоднюють обережним нагріванням, не допускаючи перегрівання (до температури на (75-90)°C вище за температуру розм’якшеності бітуму, але не вище за 140°С), при перемішуванні до повного видалення води. 7ПРОВЕДЕННЯ ВИПРОБУВАННЯ Методика визначення групового хімічного складу бітуму полягає у осадженні насиченими вуглеводнями асфальтенів із бензольного розчину бітуму з наступним розділенням на силікагелі масел і смол. Для цього за допомогою розчинників із зростаючим індексом десорбції виконують десорбцію масел і смол з наступним відбиранням отриманих фракцій. Завдяки чітко вираженій різниці в кольорах люмінесценції масел і смол вдається легко виявити границю між ними при пропусканні деасфальтизат- продукту через колонку з адсорбентом. Усі роботи з розчинниками необхідно проводити у витяжній шафі. 7.1 Визначення асфальтенів В колбу Ерленмейєра об’ємом 250см³ поміщають пробу бітуму масою 1г, зваженого з точністю до 0,0002г. Наважку випробуваного бітуму розчиняють у 5см3 бензолу при нагріванні на піщаній або водяній бані. Охолоджують вміст колби до кімнатної температури. Для осадження асфальтенів до наважки бітуму, розчиненого в бензолі, невеликими порціями при постійному перемішуванні додають сорокакратну кількість (по відношенню до наважки) ізооктану. Колбу закривають і ставлять на 24години у темне місце. Потім асфальтени відфільтровують через беззольний подвійний фільтр з синьою стрічкою та промивають ізооктаном t=(65-75)°С до повного видалення вуглеводнів та смол. Фільтр з осадом (асфальтенами) промивають ізооктаном до тих пір, поки краплі фільтрату не перестануть забарвлювати фільтрувальний папір. Фільтрат збирають в іншу колбу місткістю 250см³ та упарюють його, використовуючи дефлегматор, приблизно до 3см³. Залишок на фільтрі повністю розчиняють гарячим бензолом у зважену до постійної маси колбу. Фільтр промивають бензолом до повного розчинення асфальтенів. Після чого на піщаній або водяній бані бензол відганяють з розчину асфальтенів, висушують колбу з асфальтенами при 105°С до досягнення постійної маси з точністю ±0,0005г, охолоджують в ексикаторі та зважують. Визначають вміст асфальтенів (А) у відсотках до взятої наважки. 7.2 Визначення смол та фракцій масел В адсорбційну колонку, яка заповнена силікагелем, вносять приблизно 100см³ ізооктану для того, щоб змочити адсорбент по всій висоті колонки. Після адсорбції чистого розчинника на силікагелі упарений до 3 см3 фільтрат, який містить смоли і масла, переносять в адсорбційну колонку. Колбу, в якій знаходився фільтрат, промивають (2-3) рази по (2 - 3) см3 ізооктану, який також переносять в колонку. Після того, як адсорбент вбере в себе весь фільтрат, в адсорбційну колонку для десорбції масел (М) та смол (С) розчинники додають в такій послідовності: - ізооктан, враховуючи і той, що використали для промивання колби від фільтрату - 100см³;
- суміш бензолу (10%) та ізооктану (90%) - 100 см³; - суміш бензолу (20%) та ізооктану (80%) - 100 см³; - суміш бензолу (30%) та ізооктану (70%) - 50 см³; - бензол - 100 см³; - суміш спиртобензольна (1:1) до стікання прозорих крапель, що вказує на закінчення десорбції. При відборі фракцій лампою УМ-1 просвічують нижню частину колонки. Фракція масел, яка має фіолетовий колір люмінесценції, містить парафіно-нафтенові вуглеводні (Х1). Фракція з голубим кольором люмінесценції відповідає моноциклічним ароматичним вуглеводням(Х2). Фракція з зеленим кольором люмінесценції складається з біциклічних ароматичних вуглеводнів (Х3). Фракція з жовтим кольором люмінесценції відповідає поліциклічним ароматичним вуглеводням (Х4). Помаранчевий і коричневий кольори люмінесценції відповідають смолам (С). Для більшої точності на межі двох зон перевіряють колір люмінесценції, для чого на фільтрувальний папір відбирають краплю десорбованої фракції і піддають папір освітленню лампою. В таблиці 1 наведені кольори, за якими ідентифікують смоли та фракції масел. Таблиця 1 Найменування Парафіно-нафтенові вуглеводні Фракції Моноциклічні ароматичні вуглеводні масел Біциклічні ароматичні вуглеводні Поліциклічні ароматичні вуглеводні Смоли
Колір Фіолетовий
____
Голубий
____
Зелений
____
Жовтий
____
Від помаранчевого до коричневого
____ ____
Кожну фракцію масел та смол за характерним кольором люмінесценції відбирають в колби, висушені до постійної маси. Розчинники смол та кожної фракції масел відганяють на водяній або піщаній бані, висушують колби при 105°С у термостаті до постійної маси, охолоджують та зважують з точністю до 0,0002г. Визначають вміст смол та кожної фракції масел у відсотках до взятої наважки. Отримані при адсорбційному розділенні фракції масел підсумовують. 7.3 Визначення вмісту твердих парафінових вуглеводнів виконують згідно з ГОСТ17789 методом осадження в обезводненому ацетоні при низькій температурі (мінус20°С). 8ОБРОБКА РЕЗУЛЬТАТІВ 8.1 Вміст асфальтенів (А) у відсотках розраховують за формулою: (1) де m1 - маса колби з асфальтенами, г; m2 - маса колби без асфальтенів, г; G - кількість бітуму, яка взята для аналізу, г. 8.2 Вміст кожної відібраної фракції масел (Хі) у відсотках розраховують за формулою: (2)
де mі1 - маса колби з відібраною i-ою фракцією, г; mі2 - маса колби, в яку відбиралась відповідна фракція, г; G - кількість бітуму, яка взята для аналізу, г. 8.3 Вміст масел (М) у відсотках розраховують за формулою: М= (3) 8.4 Вміст смол (С) у відсотках розраховують за формулою (1) щодо визначення асфальтенів (п.8.1). 9Вимоги безпеки та охорони довкілля 9.1 Вимоги безпеки Бітумиза ступенем впливу на організм людини згідно з ГОСТ 12.1.007 належать до IV класу небезпеки (малонебезпечні речовини). Та мають слабку кумулятивну дію. Під час застосування бітумів за температури до 200°С у складі летких виділень присутні насичені і ненасичені вуглеводні. Концентрація шкідливих та небезпечних речовин у повітрі робочої зони не повинна перевищувати гранично допустимої концентрації (ГДК) для суми насичених, ненасичених ароматичних вуглеводнів - 300 мг/м3, парафіну - 300мг/м3, парів бензолу - 5мг/м3, парів ксилолу - 50мг/м3, парів толуолу - 50мг/м3, парів стиролу - 30мг/м3, парів фенолу - 0,3мг/м3 та пилу - 6мг/м3 згідно з ГОСТ 12.1.005. Контроль за вмістом летких сполук, що мігрують у повітря робочої зони в процесі застосування бітумів, потрібно здійснювати згідно з МУ3119 та МУ4436. Закриті приміщення, де проводять роботи з бітумами, повинні бути обладнані припливновитяжною вентиляцією згідно з СНиП2.04.05, ДСТУБА.3.2-12, мікроклімат- згідно з ДСН 3.3.6.042. Бітум-горюча речовина. Температура займання бітуму від 300°Сдо351°С. Лабораторії, де проводяться роботи з бітумами повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння згідно з НАПБА.01.001, НАПБВ.01.048, ГОСТ12.4.009. Рівень шумового навантаження на працюючих при застосуванні бітумів не повинен перевищувати 80 дБА згідно з ДСН 3.3.6.037, контроль здійснюють згідно з ГОСТ 12.1.050. Освітленість робочих місць треба контролювати згідно з ГОСТ 24940. Загальну вібрацію на робочих місцях потрібно контролювати згідно з ДСН3.3.6.039. Ефективна сумарна питома активність природних радіонуклідів в бітумах згідно з вимогами ДБН В.1.4-1.01 не повинна перевищувати 740Бк×кг-1. Контроль ефективної сумарної питомої активності природних радіонуклідів здійснюють згідно з ДБН В.1.4-2.01. Робітники, які займаються застосуванням бітумів, повинні бути забезпечені необхідними засобами індивідуального захисту згідно з НПАОП63.21-3.03, затвердженими в установленому порядку. При виконанні робіт, пов’язаних з використанням бітумів, необхідно дотримуватись правил особистої гігієни, а саме: приймати їжу лише в спеціальних приміщеннях, користуватися санітарно-побутовими кабінетами, приймати душ після закінчення зміни. Персоналу, що працює з бітумом, необхідно проходити попередні та періодичні медогляди згідно з Порядком проведення медичних оглядів працівників певних категорій. У випадку потрапляння бітумів на шкіру (настільки гарячих, що може з’явитися опік) - її треба швидко охолодити, потім розчинити бітум нафтовими оливами або провареною соняшниковою олією та обережно зняти бинтом або ватою; при попаданню в очі - треба терміново звернутися до лікаря-окуліста. При необхідності треба звернутися до медичного закладу за відповідною допомогою. 9.2 Вимоги охорони довкілля
Викиди в атмосферу шкідливих речовин не повинні перевищувати ГДВ відповідно до вимог ГОСТ 17.2.3.02 та ДСП 201. Охорону атмосферного повітря від забруднення у процесі застосування розчинників при визначенні групового хімічного складу бітумів треба здійснювати згідно з ДСП201 та РД52.04-186. При застосуванні бітумів не відбувається надходження канцерогенних та мутагенних речовин в навколишнє природне середовище.