10 клас Захист Вітчизни (І. С. Павлюк)

І. С. Павлюк

ЗАХИСТ ВІТЧИЗНИ Підручник для 10 класу загальноосвітніх навчальних закладів (Рівень стандарту, для юнаків)

Київ «Грамота» 2018

УДК П

П

Павлюк І. С. Захист Вітчизни: підруч. для 10 класу загальноосвіт. навч. закл. (рівень стандарту, для юнаків). — К.: Грамота, 2018. — 240 с. : іл.

ISBN Підручник створено відповідно до вимог Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти щодо навчального предмета «Захист Вітчизни» та чинної програми для навчання цього предмета на рівні стандарту, затвердженої МОН України. Зміст навчальних тем спрямовано на формування предметних компетентностей учнів. Методичний апарат підручника зорієнтований на вікові особливості десятикласників і передбачає різноманітні види діяльності. Поданий у підручнику матеріал сприятиме підготовці учнівської молоді до служби в Збройних силах України, а також захисту життя і здоров’я, забезпечення власної безпеки учнів і безпеки інших людей у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу. Для учнів, учителів, методистів, батьків. УДК

ISBN

© Павлюк І. С. 2018 © Видавництво «Грамота», 2018

Україна — понад усе!

Шановні десятикласники! У цьому навчального році ви розпочинаєте вивчення нового предмета — «Захист Вітчизни». Його метою є формування в учнівської молоді життєво необхідних знань, умінь і навичок щодо захисту Вітчизни та дій в умовах надзвичайних ситуацій, а також системного уявлення про військово-патріотичне виховання як складник національно-патріотичного виховання. Для досягнення мети навчального курсу передбачено комплекс таких навчальних і виховних завдань: • ознайомлення з основами нормативно-правового забезпечення захисту Вітчизни, цивільного захисту й охорони життя та здоров’я; • усвідомлення молоддю свого обов’язку щодо захисту України в разі виникнення загрози суверенітету й територіальній цілісності держави; • набуття знань про функції Збройних сил України та інших військових формувань, їхні характерні особливості; • засвоєння основ захисту Вітчизни, цивільного захисту, домедичної допомоги, здійснення психологічної підготовки учнівської молоді до захисту Вітчизни; • підготовка молоді до захисту Вітчизни, а також захисту життя й здоров’я, забезпечення власної безпеки та безпеки інших людей у надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часу; • професійна орієнтація учнівської молоді до служби в Збройних силах України та інших військових формуваннях, визначених чинним законодавством. Здобуті знання, уміння й навички сприятимуть формуванню в учнів відповідального ставлення до власного життя й здоров’я, а також життя й здоров’я інших людей і громадян нашої Вітчизни. Під час вивчення цього предмета вам стануть у пригоді знання, отримані в основній школі з природничих і гуманітарних навчальних предметів («Фізики», «Біології», «Основ здоров’я», «Основ правознавства», «Історії України» тощо). Вивчення предмета «Захист Вітчизни» набуло особливої актуальності з початком відкритої військової агресії Російської Федерації проти України. Розв’язавши «гібридну» війну, Росія принесла горе та страждання мільйонам наших співгромадян. Зупинити цю ординську навалу, повернути окуповані ворогом території до снаги лише справжнім, воїнам — мужнім, сміливим, патріотичним, високопрофесійним, свідомим і патріотично налаштованим особистостям маємо надію, що саме ви станете такими «воїнами світла», а вивчення предмета «Захист Вітчизни» дасть вам основи знань, умінь і навичок, необхідних для цього.

3

За програмою 10 класу ви вивчатимете 9 розділів, що структуровані на теми. Засвоїти необхідні знання вам допоможе методичний апарат підручника. Звертайте увагу на шрифтові позначення понять і термінів, які потрібно запам’ятати або тільки ознайомитися з ними. Запитання та завдання, що запропоновані наприкінці параграфа, допоможуть вам ґрунтовно опрацювати навчальний матеріал. Для полегшення роботи з підручником у ньому подано умовні позначення рубрик:

Узагальнюємо вивчене — основні положення навчального матеріалу;

Запам’ятайте! — рубрика, у якій подано перелік термінів і понять, що є обов’язковими для засвоєння;

Перевіряємо себе — запитання та завдання для перевірки засвоєння матеріалу параграфа;

Аналізуємо, порівнюємо, відповідаємо — завдання, що формують уміння працювати самостійно, порівнювати, аналізувати, робити висновки;

Цікава інформація.

Успіхів і перемог. Автор

4

ВСТУП

§1. Роль і місце військово-патріотичного виховання в системі патріотичного виховання молоді

1. Військово-патріотичне виховання — складова патріотичного виховання молоді

Російська агресія викликала хвилю патріотизму, яка сколихнула всю Україну. Самоорганізація громадянського суспільства, відданість і героїзм пересічних українців, військовослужбовців і добровольців — це ті визначальні фактори, завдяки яким вдалося зупинити агресора. Водночас на початковому етапі агресії виявилися системні проблеми в забезпеченні національної безпеки. Зокрема, під час прямого протистояння з противником певна частина особового складу силових структур виявилася зовсім не готовою до виконання своїх обов’язків щодо збройного захисту національного суверенітету й територіальної цілісності України та перейшла на бік агресора. Одна з причин — відсутність належної особистої мотивації щодо виконання службових і громадянських обов’язків, зокрема брак патріотизму. Іншою проблемою було те, що в умовах збройної та інформаційної агресії Російської Федерації проти України, економічної кризи, а також через відсутність єдиного духовного стрижня в системі виховної роботи в молодіжному середовищі відбулася певна руйнація позитивного образу України як могутньої незалежної держави з унікальною культурною спадщиною. Події останніх років свідчать, що забезпечення національного суверенітету й територіальної цілісності України потребує докорінного реформування вітчизняної системи виховання молоді, спрямування її на виховання свідомих громадян і патріотів української держави. Нині проблема патріотичного виховання набуває особливого значення, адже від її вирішення багато в чому залежить майбутнє української нації. Патріотична самосвідомість особистості ґрунтується на моральних засадах. Девальвація духовних цінностей, зниження рівня відповідальності зумовили поширення в суспільній свідомості байдужості, егоїзму, цинізму, невмотивованої агресивності, неповажливого ставлення молоді до держави. Тільки цілеспрямована діяльність органів державної влади, громадських організацій, сім’ї, школи, інших соціальних інститутів здатна вплинути на формування високої патріотичної свідомості особистості, яка проявляється в любові до Батьківщини, виконанні громадянського й конституційного обов’язку, прагненні бути корисним суспільству. Виховання патріотичної свідомості — складник цілісного процесу формування особистості.

5

ВСТУП

Свого часу український історик, політичний діяч і теоретик українського консерватизму В’ячеслав Липинський (1882–1931) у листі до Богдана Шемети, діяча української еміграції, писав: «Бути патріотом — це значить бажати всіма силами своєї душі створення людського, державного й політичного співжиття людей, що житимуть на українській землі. Бути патріотом — це значить шукати задоволення не в томум, “щоб бути українцем”, а в тому, щоб було честю носити ім’я українця. Патріотизм — почуття любові до Батьківщини, відданості своєму народові, готовність заради нього на жертви й подвиги. Патріотичне виховання передбачає прищеплення почуття громадського обов’язку формування високого ідеалу служіння народові й готовності в будь-який час стати на захист Батьківщини, вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії українського народу, його Збройних Сил. Важливим складником патріотичного виховання є військово-патріотичне виховання, орієнтоване на формування сучасної молоді готовності до захисту Вітчизни, розвиток бажання здобувати військові професії, проходити службу в Збройних Силах України як особливому виді державної служби. Зміст військово-патріотичного виховання визначають національні інтереси України, потреба забезпечити активну участь громадян у збереженні безпеки від зовнішньої загрози. Основи військово-патріотичного виховання учнів закладаються саме в школі й базуються на таких принципах, як державна спрямованість, науковість, пріоритет гуманістичних і демократичних цінностей, повага до конституційних прав і свобод людини й громадянина, виховання учнів на патріотичних, історичних і бойових традиціях українського народу.

2. Поняття «національна безпека держави»

У сучасному світі проблема національної безпеки посідає важливе місце, адже від її рівня залежить саме існування та розвиток людини, суспільства, держави. Національна безпека держави — це захищеність життєво важливих інтересів людини та громадянина, суспільства й держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання та нейтралізація реальних і потенційних загроз національним інтересам у різних сферах життєдіяльності суспільства та держави. Національна безпека України охоплює такі суспільні сфери: правоохоронної діяльності; боротьби з корупцією; прикордонної діяльності й оборони; міграційної політики; охорони здоров’я; освіти та науки; науково-технічної та іннова6

§ 1. Роль і місце військово-патріотичного виховання...

ційної політики; культурного розвитку населення; забезпечення свободи слова й інформаційної безпеки; соціальної політики та пенсійного забезпечення; житлово-комунального господарства; ринку фінансових послуг; захисту прав власності; фондових ринків та обігу цінних паперів; податково-бюджетної та митної політики; торгівлі та підприємницької діяльності; ринку банківських послуг; інвестиційної політики; ревізійної діяльності; монетарної та валютної політики; захисту інформації; ліцензування; промисловості й сільського господарства; транспорту та зв’язку; інформаційних технологій; енергетики й енергозбереження; функціонування природних монополій; використання надр; земельних і водних ресурсів; корисних копалин; захисту екології та навколишнього природного середовища. Вона може поширюватися й на інші сфери державного управління в разі виникнення негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам. Основними принципами забезпечення національної безпеки визначено: пріоритет прав і свобод людини та громадянина; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у розв’язанні конфліктів; своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам; чітке розмежування повноважень і взаємодія органів державної влади в забезпеченні національної безпеки; демократичний цивільний контроль над воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки; використання в інтересах України міждержавних систем і механізмів міжнародної колективної безпеки. Національна безпека України забезпечується проведенням виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах. Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України зумовлюється потребою своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам. Розвиток національних Збройних Сил та інших військових формувань України — необхідна умова забезпечення могутності української держави. Політичний, економічний і духовний розквіт України можливий тільки за умови гарантування її державного суверенітету, політичної незалежності, збереження територіальної цілісності й непорушності кордонів. Суверенітет, незалежність, недоторканність території — основні складники національної безпеки держави. Гарантом національної безпеки України є боєздатні Збройні Сили й інші військові формування, які спроможні виконувати покладені на них функції в повному обсязі. Збройні Сили — необхідний атрибут держави, вони виконують її найголовнішу функВійськовий парад у Києві до Дня Незалежності. 2017 р. цію — захисну.

7

ВСТУП

Основна мета реформування та розвитку Збройних Сил України — набуття Збройними Силами спроможності ефективно реагувати на загрози національній безпеці держави у воєнній сфері, захищати її суверенітет, територіальну цілісність й недоторканність, досягти євроатлантичних стандартів країн-членів НАТО.

3. Підготовка до захисту Вітчизни — обов’язок кожного громадянина

Військова служба — конституційний обов’язок громадянина України, який забезпечує розвиток і становлення особистості; сприяє формуванню самосвідомості, характеру, гартуванню тіла та духу; збагачує новими знаннями, умінням та навичками, що знадобляться в житті. Найважливіші питання проходження військової служби врегульовані Конституцією України. Згідно зі статтею 65 Конституції, «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону». Для здійснення захисту Вітчизни необхідна підготовка громадян до військової служби, яка, відповідно до Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу», включає: допризовну підготовку, підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей та підготовку до вступу у вищі навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вишів, військову підготовку громадян України за програмою підготовки офіцерів запасу, фізичну підготовку, лікувально-оздоровчу роботу, підвищення рівня освітньої підготовки, вивчення державної мови, патріотичне виховання. Отже, підготовка до захисту Вітчизни розпочинається з допризовної підготовки. Згідно з Положенням про допризовну підготовку (постанова Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2000 р. № 1770), вона є складовою частиною підготовки юнаків допризовного та призовного віку до військової служби. Під час допризовної підготовки молодь набуває військових знань і практичних навичок в обсязі, необхідному для успішного засвоєння програми бойової підготовки. Вивчення курсу допризовної підготовки здійснюється за програмою предмета «Захист Вітчизни», що затверджена МОН України.

Підготовка юних захисників у військово-патріотичному таборі

8

§ 1. Роль і місце військово-патріотичного виховання...

4. Зміст програми предмета «Захист Вітчизни», завдання кожного розділу, порядок проведення занять

Предмет «Захист Вітчизни» — обов’язковий навчальний предмет, який вивчають у навчальних закладах системи загальної середньої освіти впродовж 10 і 11 класів і під час навчально-польових зборів (для хлопців) і навчально-тренувальних занять (для дівчат). Метою їх проведення є практичне закріплення рівня знань, умінь і навичок учнів на базах військових частин, військових комісаріатів, лікувально-оздоровчих установ, базових навчальних закладів. До організації та проведення залучають обласні, міські (районні) військові комісаріати й органи місцевого самоврядування. Основна організаційна форма вивчення предмета «Захист Вітчизни» у загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів — це урок, що проводиться згідно з календарно-тематичним плануванням і навчальним планом, складеними відповідно до навчальної програми. Стройова підготовка проходить під час уроку, а також на початку уроку як стройові тренажі тривалістю 3–5 хв. Стрільби з автомата проводять на відповідно обладнаних стрільбищах і в тирах згідно з планами військових комісаріатів на підставі наказів, погоджених з начальником гарнізону (командиром військової частини, начальником вищого військового навчального закладу), органом управління освітою та керівником навчального закладу з дотриманням заходів безпеки. Програма предмета «Захист Вітчизни» складається з дев’яти розділів. Розділ І. Основи національної безпеки України — містить необхідні знання щодо системи світової колективної безпеки, системи національної безпеки України, національних інтересів України та загрози національній безпеці, воєнної доктрини України. Розділ ІІ. Збройні сили України на захисті Вітчизни — ознайомлює з нормативно-правовою базою з військових питань, основами міжнародного гуманітарного права, історією розвитку українського війська, значенням і порядком складання військової присяги, військовою символікою України. Розділ ІІІ. Статути Збройних сил України — характеризує обов’язки військовослужбовців і стосунки між ними, військову дисципліну, організацію внутрішньої служби у військових частинах. Розділ ІV. Стройова підготовка — навчає стройових прийомів і руху без зброї. Розділ V. Вогнева підготовка — дає уявлення про стрілецьку зброю та порядок поводження з нею. Розділ VІ. Тактична підготовка — містить відомості про основні ознаки загальновійськового бою, індивідуальні дії солдата та взаємодії у складі «двійок» та груп. Розділ VІІ. Прикладна фізична підготовка — ознайомлює з вправами, спрямованими на силову підготовку та подолання перешкод, основами самозахисту. Розділ VІІІ. Основи цивільного захисту — містить інформацію про нормативно-правову базу цивільного захисту, надзвичайні ситуації природного, техногенного, воєнного, суспільного й соціально-політичного характеру. Розділ ІХ. Домедична допомога — ознайомлює з основами надання першої домедичної допомоги.

9

ВСТУП

Оцінювання учнів з предмета «Захист Вітчизни» здійснюється відповідно до Критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів.

5. Обов’язки та правила поведінки учнів на уроках

підпис

Важливою умовою успішності занять є висока дисципліна, організованість, відповідальність учнів. На заняттях стосунки між учнями і вчителем, а також учнів між собою підтримуються такі ж, як і стосунки між військовослужбовцями Збройних Сил України. Учні зобов’язані знати правила техніки безпеки й дотримуватися їх не тільки на уроках (особливо під час вивчення зброї та виконання практичних вправ з прикладної фізичної підготовки), а й після їх закінчення. Запитання та завдання

Патріотизм, військово-патріотичне виховання, національна безпека держави, військова служба.

Агресія Російської Федерації проти України виявила системні проблеми в забезпеченні національної безпеки. Для їх вирішення необхідно, зокрема, реформування вітчизняної системи виховання молоді, формування високої патріотичної свідомості особистості. Гарантом національної безпеки України є боєздатні Збройн Сили України й інші військові формування, які спроможні виконувати покладені на них функції в повному обсязі.

1. Сформулюйте визначення понять «патріотизм», «національна безпека держави».

2. Охарактеризуйте роль і місце військово-патріотичного виховання у системі патріотичного виховання.

3. Чи вважаєте Ви себе патріотом? Чи є з-поміж ваших знайомих справжні патріоти України? Обґрунтуйте.

4. Якою Ви бачите свою роль у забезпеченні національної безпеки України?

10

У Франції військово-патріотичне виховання в школі — це початкова військова підготовка, яка має давні традиції. Зокрема, у середній школі на вивчення цього навчального предмета відведено майже 300 год на рік. У коледжах і ліцеях, починаючи з 2001 р., для зміцнення зв’язку молоді з армією введено обов’язковий предмет — «Військове навчання». Його головна мета полягає у вивченні принципів та організації національної оборони Франції.

§ 1. Роль і місце військово-патріотичного виховання...

Розділ

І

ОСНОВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

§2.

Система світової колективної безпеки. Система національної безпеки України

1. Світова колективна безпека

Загальна зацікавленість держав у збереженні міжнародного правопорядку сприяла створенню системи колективної безпеки. Колективна безпека — система спільних дій держав, установлена Статутом Організації Об’єднаних Націй (ООН) із метою об’єднати сили для підтримки міжнародного миру й безпеки. Колективна безпека як система спільних дій держав складається з таких елементів: • загальновизнані принципи сучасного міжнародного права, найважливішими з яких є принцип незастосування сили або загрози силою, непорушність кордонів, територіальна цілісність, невтручання у внутрішні справи; • колективні заходи для запобігання й усунення загрози миру та придушення актів агресії; • колективні заходи з обмеження та скорочення озброєнь, аж до повного роззброєння. За основу створення системи колективної безпеки взято принцип неподільності світу, змістом якого є небезпека військових конфліктів для всіх держав світу. Цей принцип вимагає від держав реагувати на будь-які порушення миру й безпеки в будь-якому районі земної кулі, брати участь у спільних діях на основі Статуту ООН для запобігання або ліквідації загрози світу. Створення системи колективної безпеки передбачає реалізацію комплексу заходів політичного, економічного й правового характеру, а також військово-організаційних заходів, спрямованих на відсіч агресії. Колективна безпека державучасниць системи базується на таких принципах: • неподільність безпеки: агресія проти однієї держави-учасника розглядається, як агресія проти всіх держав-учасниць; • однаразова відповідальність держав-учасниць за збереження безпеки; • невтручання у внутрішні справи один одного й урахування інтересів один одного; • колективна оборона; • можливість розміщення окремих військових баз і об’єктів одних державучасниць на території інших; 11

РОЗДІЛ І. Основи національної безпеки України

• прийняття рішень із принципових питань забезпечення колективної безпеки на основі консенсусу; • відповідність складу і готовності збройних сил і фінансових зобов’язань учасників масштабам військової загрози. У міжнародному праві розрізняють дві моделі системи колективної безпеки: універсальну і регіональну. Універсальна система колективної безпеки ґрунтується на нормах Статуту ООН і передбачає дії держав згідно з рішеннями цієї організації. Її започатковано союзом держав антигітлерівської коаліції, з прийняттям Декларації Об’єднаних Націй від 1 січня 1942 р. Коаліція, спрямована проти блоку агресивних країн, — приклад можливості широкого співробітництва держав з різними соціально-економічними системами та ідеологічними поглядами. На момент розгрому гітлерівської Німеччини (1945) коаліція об’єднувала 47 держав. У післявоєнний період була створена всесвітня система колективної безпеки у формі Організації Об’єднаних Націй, головне завдання якої полягає в тому, щоб «позбавити прийдешні покоління нещасть війни». Система колективних заходів, передбачена Статутом ООН, охоплює: заходи щодо заборони загрози силою або її застосування у відносинах між державами; заходи мирного розв’язання міжнародних суперечок; заходи роззброєння; заходи з використання регіональних організацій безпеки; тимчасові заходи щодо припинення порушень миру; примусові заходи безпеки без використання збройних сил і з їх використанням. Підтримка міжнародного миру й безпеки визначається загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права та здійснюється Генеральною Асамблеєю і Радою Безпеки ООН, компетенція яких у цій сфері чітко розмежована. Особливого уваги заслуговують операції ООН з підтримки міжнародного миру. Їх завдання зводиться до: розслідування інцидентів та проведення переговорів зі сторонами, що беруть участь у конфлікті, з метою їхнього примирення;

Прийняття Декларації ООН. 1942 р.

12

§ 2. Система світової колективної безпеки...

перевірки дотримання домовленості про припинення вогню; сприяння підтриманню законності й правопорядку; надання гуманітарної допомоги місцевому населенню; спостереження за ситуацією. Залежно від майбутнього завдання операції ООН можуть проводиться як місії військових спостережень або шляхом введення обмеженого миротворчого контингенту військ. Регіональні системи колективної безпеки представлені угодами та організаціями, що забезпечують безпеку на певних континентах і в регіонах. Їх значення аж ніяк не зменшується тим, що сучасні засоби ведення війни набули глобального характеру. Можливість запобігти будь-якому локальному конфлікту, що може перерости в повномасштабну війну, змушує держави об’єднуватися на різних рівнях. Це положення закріплено в Статуті ООН, який допускає існування регіональних угод або органів «за умови, що такі угоди або органи та їхня діяльність сумісні з цілями і принципами Організації» (стаття 52 Статуту). Ефективні регіональні системи колективної безпеки передбачають участь у них усіх держав певного регіону, незалежно від їхнього суспільного й державного ладу. Вони мають таку саму мету, що й універсальний механізм колективної безпеки, підтримки міжнародного миру й безпеки. Разом з тим сфера їхньої дії обмежена. По-перше, регіональні організації не правочинні приймати рішення з питань, що зачіпають інтереси всіх держав світу або інтереси держав, що належать до інших регіонів; по-друге, учасники регіональної угоди мають право вирішувати тільки такі питання, які стосуються регіональних дій, що зачіпають інтереси держав відповідної групи. До компетенції регіональних організацій належить насамперед забезпечення мирного вирішення конфліктів між їхніми членами. Згідно зі Статутом ООН, члени цих організацій повинні докладати всіх зусиль для досягнення мирного розв’язання місцевих конфліктів у рамках своїх організацій до передачі спорів до Ради Безпеки.

2. Поняття «національна безпека держави». Система національної безпеки України

Існування, самозбереження та прогресивний розвиток України як суверенної держави залежать від здійснення цілеспрямованої політики щодо захисту її національних інтересів. Основні засади державної політики України, що спрямована на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки людини і громадянина, суспільства й держави (об’єктів національної безпеки) від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності суспільства, відповідно до пункту 17 частини першої статті 92 Конституції України визначає прийнятий 19 червня 2003 р. Закон України «Про основи національної безпеки України», (у статті Закону протягом 2006–2015 років вносилися певні зміни). У Законі наведено визначення таких понять: національні інтереси — життєво важливі матеріальні, інтелектуальні та духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела 13

РОЗДІЛ І. Основи національної безпеки України

влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток; загрози національній безпеці — наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України; воєнна організація держави — сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до законів України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем з боку суспільства і безпосередньо спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх загроз. Для формування державної політики й ефективного проведення комплексу узгоджених заходів щодо захисту національних інтересів у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технічній та інформаційній сферах створюється система забезпечення національної безпеки України. Система забезпечення національної безпеки — це організована державою сукупність об’єктів: державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об’єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, які здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України. Правову основу забезпечення національної безпеки України становлять Конституція України, Закон України «Про національну безпеку України», інші закони й нормативно-правові акти, а також визнані Україною міжнародні договори й угоди. Діяльність щодо забезпечення національної безпеки має бути доступною для контролю відповідно до законодавства України. Відповідно до цілей і завдань щодо захисту національних інтересів система забезпечення національної безпеки виконує чотири основні функції: • створення та підтримка готовності сил і засобів забезпечення національної безпеки — створення правових засад для побудови, розвитку та функціонування системи; формування організаційної структури системи та державних органів забезпечення національної безпеки, що входять до її складу, розподіл їхніх функцій; комплекс забезпечення життєдіяльності складників (структурних елементів) системи: кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне забезпечення; підготовка сил і засобів системи до їхнього застосування згідно з призначенням; • управління діяльністю системи забезпечення національної безпеки — вироблення стратегії та планування конкретних заходів щодо забезпечення національної безпеки; організація та безпосереднє управління системою та її структурними елементами; оцінка результативності дій, витрат на проведення заходів щодо забезпечення національної безпеки та їхніх наслідків; • здійснення планової та оперативної діяльності щодо забезпечення національної безпеки — визначення національних інтересів та їхніх пріоритетів; прогнозування, виявлення та оцінка можливих загроз, дестабілізаційних чинників і конфліктів, причин їх виникнення, а також наслідків їх прояву; запобігання й усунення впливу загроз і дестабілізаційних чинників на національні інтереси; ло14

§ 2. Система світової колективної безпеки...

калізація, деескалація та розв’язання конфліктів; ліквідація наслідків конфліктів або впливу дестабілізаційних чинників; • участь у міжнародних системах безпеки — входження в наявні та утворення нових систем безпеки; утворення та участь у роботі двосторонніх й багатосторонніх керівних і виконавчих органів, зокрема політичних, економічних, воєнних); розробка відповідної нормативно-правової бази, яка регулювала б відносини між державами та їхню взаємодію в галузі безпеки; спільне проведення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних систем безпеки.

3. Повноваження основних суб’єктів системи забезпечення національної безпеки.

Відповідно до Конституції України та законів України суб’єктами забезпечення національної безпеки визначено тих носіїв властивостей, що забезпечують захист об’єктів безпеки. До них належать Український народ — громадяни України всіх національностей на виборах, референдумах, через інші форми безпосередньої демократії, а також через органи державної влади та місцевого самоврядування висловлюють і реалізують своє бачення національних інтересів України, засобів і способів їхнього захисту, а також добровільно та в порядку виконання своїх конституційних обов’язків проводять заходи, визначені органами державної влади та місцевого самоврядування щодо забезпечення національної безпеки України; привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ і процесів у різних сферах життєдіяльності країни; захищають власну безпеку всіма законними способами та засобами; • Верховна Рада України — у межах, визначених Конституцією України, здійснює законодавче регулювання та контроль за діяльністю органів державної влади й посадових осіб щодо здійснення ними відповідних повноважень у сфері національної безпеки; • Президент України — як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина та Верховний Головнокомандувач Збройними Силами України і Голова Ради національної безпеки і оборони України забезпечує державну незалежність, здійснює керівництво у сфері національної безпеки та оборони України; • Рада національної безпеки і оборони України — як координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки й оборони.

• Кабінет Міністрів України — як вищий орган у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України, підконтрольний Будівля Верховної Ради України. і підзвітний Верховній Раді України, м. Київ

15

РОЗДІЛ І. Основи національної безпеки України

вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечення обороноздатності й національної безпеки України, громадянського порядку і боротьби із злочинністю; • Конституційний Суд України — вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів у сфері національної безпеки, Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України з відповідних питань; • суди загальної юрисдикції — здійснюють правосуддя у сфері забезпечення національної безпеки України; • Прокуратура України — здійснює свої повноваження у сфері національної безпеки відповідно до Конституції України; Національний Банк України — розробляє і здійснює емісійно-кредитну політику в інтересах національної безпеки України; • міністерства та інші центральні органи виконавчої влади — у межах своїх повноважень, наявних засобів бюджетного і позабюджетного фінансування забезпечують реалізацію законів України, указів Президента України та інших правових актів. У сфері національної безпеки України забезпечують створення, підтримку в готовності й застосування сил і засобів забезпечення національної безпеки, а також управління їхньою діяльністю.

4. Структура воєнної організації держави та її керівництво

Визначення поняття Воєнна організація держави (сформульовано в Законі України «Про основи національної безпеки України» (див. с. 14). Більш конкретне його тлумачення наведено в Законі України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави», згідно з яким це «охоплена єдиним керівництвом сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до Конституції і законів України, діяльність яких перебуває під демократичним контролем суспільства і відповідно до Конституції та законів України безпосередньо спрямована на вирішення завдань захисту інтересів держави від зовнішніх та внутрішніх загроз». До основних елементів Воєнної організації України належать: Верховна Рада, Президент, Рада національної безпеки і оборони, Кабінет Міністрів, Міністерство оборони, Генеральний Штаб Збройних сил України, інші військові формування, правоохоронні органи, інші центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, окремі громадяни. Отже, Воєнна організація держави — це єдиний організм, який структурно складається з двох підсистем (компонентів): органів державної влади (управлінсько-регламентуючий компонент) і військових формувань (силовий компонент). Нормативно-правову базу воєнної організації держави як інструмента національної безпеки формують Закони України «Про основи національної безпеки України», «Про оборону України», «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про Збройні Сили України», а також Стратегія національної безпеки і Воєнна доктрина України, які розмежовують права та функції державних органів України як складників воєнної організації.

16

§ 2. Система світової колективної безпеки...

Базовий складник воєнної безпеки — Збройні сили України, які є гарантом воєнної безпеки країни. Крім них, до складу силового компонента системи входять військові формування, які виконують такі основні функції: • Національна гвардія України — захист конституційного ладу, територіальної цілісності держави, участь у боротьбі з тероризмом, а також знешкодження не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань; охорона громадського порядку та забезпечення громадської безпеки в зоні конфлікту; охорона та оборона важливих державних об’єктів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України; • Державна прикордонна служба України — охорона державного кордону України на суші, морі та суверенних прав України у її винятковій (морській) економічній зоні; участь у припиненні збройного конфлікту на державному кордоні, боротьбі з тероризмом; припинення збройних та інших провокацій на державному кордоні; • Служба безпеки України — боротьба з тероризмом, контррозвідка, протидія розвідувально-підривній діяльності іноземних спеціальних служб, протидія корупції та організованій злочинності; • Служба зовнішньої розвідки України — добування розвідувальної інформації, здійснення спеціальних заходів впливу та протидії зовнішнім загрозам національній безпеці України в політичній, економічній, військово-технічній, науково-технічній, інформаційній та екологічній сферах; участь у боротьбі з тероризмом, міжнародною організованою злочинністю, незаконною торгівлею зброєю і технологіями її виготовлення; Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України — забезпечення функціонування урядового зв’язку Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України з посадовими особами Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення під час їх перебування в пунктах управління, забезпечення кіберзахисту об’єктів критичної інфраструктури; Державна спеціальна служба транспорту — забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в умовах воєнного і надзвичайного стану; Управління державної охорони України — участь у виконанні завдань територіальної оборони, боротьбі з тероризмом, забезпеченні безпеки визначених посадових осіб та охорони об’єктів. Згідно зі статтею 106 Конституції України та іншими чинними документами Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України є Президент України, який: призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює Раду наНацгвардія України на захисті громадського порядку ціональної безпеки і оборони України; 17

РОЗДІЛ І. Основи національної безпеки України

приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України; приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує в разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації — з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України. Комплексним і на вищому державному рівні вирішенням економічних, фінансових, соціальних та інших проблем, пов’язаних із забезпеченням державної цілісності національної безпеки України, займається Рада національної безпеки і оборони України. Відповідно до статті 107 Конституції: Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України; Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України; персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Президент України; до складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять Прем’єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України; у засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України; рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України; компетенція та функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються законом. Щоб забезпечити діяльність Президента України як Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, для керівництва військовими справами, контролю і впливу на стан військових справ усієї держави створено окремий військовий орган — Генеральну військову інспекцію при Президенті України. У Воєнній доктрині України зазначено, що «в особливий період стратегічне керівництво Збройними Силами України, іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами Президент України здійснює через ставку Верховного Головнокомандувача (у разі її створення), робочим органом якої є Генеральний штаб Збройних Сил України, а безпосереднє керівництво Збройними Силами в мирний та воєнний час здійснює Головнокомандувач Збройних Сил України. Начальник Генерального штабу — Головнокомандувач Збройних Сил України є найвищою військовою посадовою особою в державі, підпорядкованою Президентові України та Міністру оборони України. Через Генеральний штаб він здійснює управління Збройними Силами України та координацію і контроль за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та силами оборони в межах, визначених законами України і нормативно-правовими актами Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. Генеральний штаб Збройних Сил України є головним військовим органом з питань планування оборони держави, управління застосуванням Збройних Сил України, координації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами у межах, визначених законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

18

§ 3. Національні інтереси України та загрози... Запитання та завдання

У сучасних міжнародних відносинах навіть незначний, локальний військовий конфлікт може становити реальну загрозу міжнародному миру і безпеці, загрозу для всього людства. Тому створення світової системи колективної безпеки є одним з найефективніших засобів зменшення ризику війни. Державна політика України спрямована на захист національних інтересів і гарантується в Україні безпеки людини та громадянина, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Система світової колективної безпеки, універсальна і регіональна системи (моделі) колективної безпеки, система наіональної безпеки України, національні інтереси, загрози національний безпеці, воєнна організація держави, об’єкти і суб’єкти системи забезпечення національної безпеки.

1. Що таке колективна безпека?

2. Охарактеризуйте механізми і моделі системи світової колективної безпеки.

3. Які основні загрози національним інтересам і національній безпеці України?

4. Назвіть структуру воєнної організації держави та її керівництво.

5. Сформулюйте функції військових формувань України.

6. Як ви оцінюєте діяльність місії ОБСЄ в зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей?

§3.

Туреччина, яка 8 лютого 1952 р. стала членом НАТО, завершує комплексну програму модернізації збройних сил. Нині турецька армія налічує близько 402 тисяч активного персоналу і є другою за чисельністю армією в НАТО після США.

Національні інтереси України та загрози національній безпеці. Воєнна доктрина України

1. Пріоритети національних інтересів України

Необхідність своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам, зумовлює вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України. У статті 6 Закону України «Про основи національної безпеки України» основними пріоритетами національних інтересів держави визначено: • гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина; • розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів; • захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України; • зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві; • забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України; 19

РОЗДІЛ І. Основи національної безпеки України

• створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення; • збереження та зміцнення науковотехнологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку; • забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навкоЗахист національної державності — лишнього середовища та раціональне виодна з функцій СБУ користання природних ресурсів; • розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров’я нації, створення умов для розширеного відтворення населення; • інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі та в євроатлантичний безпековий простір, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.

2. Загрози національній безпеці України

На сучасному етапі внаслідок загрозливої ситуації майже в усіх сферах державного і суспільного життя видова різноманітність загроз національній безпеці України постійно збільшується. Так, найактуальнішими нині реальними та потенційними загрозами українській державі є такі.

• У зовнішньополітичній сфері — посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність; спроби втручання у внутрішні справи України з боку інших держав; воєнно-політична нестабільність, регіональні та локальні війни (конфлікти) в різних регіонах світу, насамперед поблизу кордонів України.

• У сфері державної безпеки — розвідувально-підривна діяльність іноземних спеціальних служб; загроза посягань з боку окремих груп та осіб на державний суверенітет, територіальну цілісність, економічний, науково-технічний і оборонний потенціал України, права і свободи громадян; поширення міжнародного тероризму; загроза використання з терористичною метою ядерних та інших об’єктів на території України; можливість незаконного ввезення в країну зброї, вибухових речовин і засобів масового ураження, радіоактивних і наркотичних засобів; спроби створення і функціонування незаконних воєнізованих збройних формувань; прояви сепаратизму, намагання автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України.

• У воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України — поширення зброї масового ураження і засобів її доставки; недостатня ефективність чинних структур і механізмів забезпечення міжнародної безпеки та глобальної стабільності; нелегальна міграція; можливість втягування України в регіональні збройні конфлікти або в протистояння з іншими державами; нарощування іншими державами поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушу20

§ 3. Національні інтереси України та загрози...

ють співвідношення сил, що склалося; небезпечне зниження рівня забезпечення військовою та спеціальною технікою та озброєнням нового покоління Збройних Сил України, інших військових формувань, що загрожує зниженням їх боєздатності; накопичення великої кількості застарілої та не потрібної для Збройних Сил України військової техніки, озброєння, вибухових речовин; недостатнє облаштування державного кордону України.

• У внутрішньополітичній сфері — порушення з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування Конституції та законів України, прав і свобод людини і громадянина, зокрема під час проведення виборчих кампаній; можливість виникнення конфліктів у сфері міжетнічних і міжконфесійних відносин, проявів екстремізму в діяльності деяких об’єднань національних меншин та релігійних громад; загроза проявів сепаратизму в окремих регіонах України.

• В економічній сфері — істотне скорочення внутрішнього валового продукту, зниження інвестиційної та інноваційної активності, науково-технічного й технологічного потенціалу, скорочення досліджень на стратегічно важливих напрямах інноваційного розвитку; ослаблення системи державного регулювання і контролю у сфері економіки; нестабільність у правовому регулюванні відносин у сфері економіки, відсутність ефективної програми запобігання фінансовим кризам, зростання кредитних ризиків; критичний стан основних виробничих фондів у провідних галузях суспільного виробництва; велика боргова залежність держави; небезпечне для економічної незалежності України зростання частки іноземного капіталу в стратегічних галузях економіки; неефективність використання паливно-енергетичних ресурсів, відсутність активної політики енергозбереження, що створює загрозу енергетичній безпеці держави; «тінізація» національної економіки; переважання в діяльності управлінських структур особистих, корпоративних, регіональних інтересів над загальнонаціональними.

• У соціальній та гуманітарній сферах — невідповідність програм реформування економіки країни і результатів їх здійснення визначеним соціальним пріоритетам; неефективність державної політики щодо підвищення трудових доходів громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення; криза системи охорони здоров’я та соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров’я населення; загострення демографічної кризи; зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних прошарків суспільства.

• У науково-технологічній сфері — дедалі більше науково-технологічне відставання України від економічно розвинених країн; неефективність державної інноваційної політики, механізмів стимулювання інноваційної діяльності; низька конкурентоспроможність продукції; зниження внутрішнього попиту на підготовку науково-технічних кадрів для наукових, конструкторських установ і високотехнологічних підприємств, незадовільний рівень оплати науково-технічної праці, падіння її престижу, недосконалість механізмів захисту прав інтелектуальної власності; відплив учених, фахівців, кваліфікованої робочої сили за межі України.

• У сфері цивільного захисту — невідповідність сучасним викликам стану єдиної державної системи цивільного захисту, технічного оснащення сил цивільного захисту; значне антропогенне й техногенне перевантаження території України, зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та 21

РОЗДІЛ І. Основи національної безпеки України

природного характеру; погіршення технічного стану гідротехнічних споруд каскаду водосховищ на річці Дніпро; непідтримання в належному технічному стані ядерних об’єктів на території України; небезпека техногенного, зокрема ядерного та біологічного, тероризму.

• В екологічній сфері — нераціональне використання мінерально-сировинних Злочинна вирубка лісів — питання природних ресурсів; неподолані й дотепер нацбезпеки України негативні соціально-екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи; погіршення екологічного стану водних басейнів, зниження якості води; неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів і трансгенних рослин, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин і організмів, екологічно необґрунтоване використання генетично змінених рослин, організмів, речовин та похідних продуктів; неефективність заходів щодо подолання негативних наслідків військової та іншої екологічно небезпечної діяльності; застарілість і недостатня ефективність комплексів з утилізації токсичних та екологічно небезпечних відходів.

• В інформаційній сфері — прояви обмеження свободи слова та доступу до публічної інформації; поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії; комп’ютерна злочинність та комп’ютерний тероризм; розголошення інформації, яка становить державну таємницю; намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації.

3. Воєнна доктрина України

Воєнна доктрина України — це система поглядів на причини виникнення, сутність і характер сучасних воєнних конфліктів, принципи і способи запобігання їх виникненню, підготовку держави до можливого воєнного конфлікту, а також на застосування воєнної сили для захисту державного суверенітету, територіальної цілісності, інших життєво важливих національних інтересів. Основні положення Воєнної доктрини України є похідними від Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 26.05.2015 р. № 287, розвивають її положення за напрямами забезпечення воєнної безпеки та спрямовані на протидію агресії з боку Російської Федерації, досягнення Україною критеріїв, необхідних для набуття членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору, забезпечення рівноправного взаємовигідного співробітництва у воєнній, воєнно-економічній і військово-технічній сферах з усіма зацікавленими державами-партнерами. У Воєнній доктрині України, затвердженій Указом Президента України від 24.09.2015 р. № 555, визначено, що актуальними воєнними загрозами для України є: збройна агресія і порушення територіальної цілісності України (тимчасова окупація Російською Федерацією Автономної Республіки Крим, міста Севасто22

§ 3. Національні інтереси України та загрози...

Стратегія національної безпеки України в дії

поля та військова агресія Російської Федерації в окремих районах Донецької і Луганської областей), нарощування військової потужності Російської Федерації в безпосередній близькості до державного кордону України, у тому числі потенційна можливість розгортання тактичної ядерної зброї на території Автономної Республіки Крим; мілітаризація Російською Федерацією тимчасово окупованої території шляхом формування нових військових з’єднань і частин, а також постачання бойовиків, військової техніки та засобів матеріально-технічного забезпечення; присутність військового контингенту Російської Федерації у Придністровському регіоні Республіки Молдова, який може бути використаний для дестабілізації ситуації у південних регіонах України; нарощування Російською Федерацією поблизу державного кордону України угруповання військ з потужним ударно-наступальним потенціалом, створення нових, розширення і модернізація наявних баз, об’єктів військової інфраструктури; активізація спеціальними службами Російської Федерації розвідувально-підривної діяльності в Україні з метою дестабілізації внутрішньої соціально-політичної обстановки в Україні, а також підтримки не передбачених законом збройних формувань у східних регіонах України і створення умов для розширення масштабів збройної агресії; діяльність на території України не передбачених законом збройних формувань, спрямована на дестабілізацію внутрішньої соціально-політичної ситуації в Україні, залякування населення, позбавлення його волі до опору, порушення функціонування органів державної влади, місцевого самоврядування, важливих об’єктів промисловості та інфраструктури; територіальні претензії Російської Федерації до України і посягання на її суверенітет і територіальну цілісність. Воєнна доктрина містить загальні й прикінцеві положення, а також розділи: «Безпекове середовище (глобальні, регіональні та національні аспекти) у контексті воєнної безпеки», «Цілі та основні завдання воєнної політики», «Суспільно-політичні, економічні та інші умови реалізації воєнної політики.«Воєнно-політичні та 23

РОЗДІЛ І. Основи національної безпеки України

воєнно-стратегічні обмеження», «Шляхи досягнення цілей воєнної політики України» і «Фінансування потреб оборони». Як зазначено в преамбулі, перегляд та уточнення доктринальних положень щодо формування та реалізації воєнної політики України зумовлені тимчасовою окупацією Російською Федерацією частини території України — Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, розпалюванням Росією збройного конфлікту в східних регіонах України та руйнуванням системи світової та регіональної безпеки і принципів міжнародного права. Головною метою воєнної політики України визначено створення умов для відновлення територіальної цілісності держави, її суверенітету й недоторканності в межах державного кордону України. Уперше у Воєнній доктрині прямо визначено воєнного противника України: Україна вважатиме своїм воєнним противником іншу державу (коаліцію держав), дії якої (яких) кваліфікуються законами України або міжнародно-правовими актами як збройна агресія. На сьогодні воєнним противником Україна вважає Російську Федерацію. Воєнною доктриною передбачено, що «ключовими завданнями створення умов для відновлення державного суверенітету та територіальної цілісності України є: комплексне реформування системи забезпечення національної безпеки до рівня, прийнятного для членства в ЄС і НАТО; створення ефективного сектору безпеки і оборони, що забезпечує достатні спроможності національної оборони для відсічі збройній агресії; розвиток Збройних Сил України за західними стандартами та досягнення сумісності із збройними силами держав — членів НАТО» (пункт 37). Завдання із забезпечення створення, виробництва, ремонту і модернізації озброєння, військової та спеціальної техніки і боєприпасів для задоволення потреб безпеки і оборони відповідно до цілей, пріоритетів і завдань воєнної політики держави покладаються на оборонно-промисловий комплекс України.

4. Розвиток національних Збройних Сил та інших військових формувань України — необхідна умова забезпечення могутності української держави

Згідно з Концепцією розвитку сектору безпеки і оборони України, уведеної в дію Указом Президента України від 14.03.2016 № 92, основна мета реформування та розвитку сектору безпеки і оборони — формування та підтримання національних безпекових та оборонних спроможностей, що дасть змогу гарантовано забезпечити адекватне і гнучке реагування на весь спектр загроз національній безпеці України, раціонально використовуючи наявні в держави можливості й ресурси. Реформування сектору безпеки та оборони України передбачає реалізацію Реформування комплексу завдань, які полягають, зокресектору безпеки

24

§ 3. Національні інтереси України та загрози...

ма, у запровадженні принципів і стандартів, прийнятих у державах — членах ЄС та НАТО; дотриманні принципів верховенства права, патріотизму, компетентності; підвищенні рівня координації та взаємодії; упровадженні ефективної уніфікованої системи планування та управління ресурсами з використанням сучасних європейських та євроатлантичних підходів; створенні національної системи кібербезпеки; професіоналізації сил оборони та створенні необхідного військового резерву; зміцненні взаємодії з партнерськими спецслужбами держав — членів НАТО. Перспективи розвитку Збройних Сил України визначені Державною програмою розвитку Збройних Сил України на період до 2020 року, уведеною в дію Указом Президента України від 22.03.2017 р. № 73. Згідно з Програмою метою розвитку Збройних Сил України є набуття ними спроможностей для ефективного реагування на загрози національній безпеці у воєнній сфері, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності, досягнення євроатлантичних стандартів і критеріїв, необхідних для набуття членства в НАТО. Досягти цієї мети планується шляхом: автоматизації процесів управління та обліку; уніфікації, модернізації та відновлення озброєння й військової техніки; створення необхідних резервів, забезпечення військ (сил) усім необхідним; професіоналізації особового складу; використання міжнародної військово-технічної допомоги; удосконалення нормативно-правової бази; переходу до системи оборонного планування, що базується на спроможностях; стандартизації та кодифікації озброєння та майна відповідно до стандартів НАТО; підготовки та оцінки готовності відповідно до стандартів НАТО. У Державній програмі визначено основні завдання розвитку Збройних Сил України та терміни їх виконання. Зокрема, до 2018 р. передбачено набуття Збройними Силами необхідних оперативних (бойових, спеціальних) спроможностей, укомплектування підготовленим особовим складом (до 80 % за контрактом), і технічно готовим озброєнням та військовою технікою; створення Військової поліції; підвищення рівня матеріального забезпечення та упорядкування структури грошового забезпечення військовослужбовців. У перспективі до 2020 р. планується: упровадження в Генеральному штабі Збройних Сил України та інших органах військового управління принципів і стандартів НАТО з розподілом функцій щодо формування, підготовки та розвитку військ (сил) і функцій щодо управління їх застосуванням; завершення створення єдиної системи логістики, удосконалення системи медичного забезпечення; удосконалення системи територіальної оборони. Для узгодження з євроатлантичними нормами та стандартами до кінця 2018 р. Україна посилить цивільний контроль над Збройними Силами України через міністра оборони України та міністерство оборони України, зокрема шляхом призначення цивільних Міністра оборони України, його заступників та державного секретаря Міністерства оборони України.

25

РОЗДІЛ І. Основи національної безпеки України

Міністр обійматиме найвищу цивільну посаду в Міністерстві оборони України та відповідатиме за формування політики держави у сфері оборони, оборонне планування, програмний і ресурсний менеджмент, у тому числі контроль за ефективним і належним використанням оборонних ресурсів, всебічним забезпеченням життєдіяльності, функціонуванням, розвитком і застосуванням Збройних Сил України. Планується до 2020 р. ввести окремі посади Головнокомандувач Збройних Сил України та Начальник Генерального штабу Збройних Сил України, які на сьогодні об’єднані. Це може відбутися раніше за умови зниження рівня воєнної загрози національній безпеці України (завершення в Україні особливого періоду). До 2020 р. будуть відокремлені функції формування, підготовки та розвитку військ (сил), які покладатимуться на Генеральний штаб і командування видів (окремих родів військ) Збройних Сил України, від функцій застосування, переданих у підпорядкування військ (сил), які здійснюватиме Об’єднаний оперативний штаб Збройних Сил України. Крім того, у майбутньому планується інтегрувати Генеральний штаб Збройних Сил України в Міністерство оборони України.

5. Міжнародне військове співробітництво та участь збройних формувань України в миротворчих місіях ООН

Після здобуття незалежності Україна інтегрується в європейські та трансатлантичні структури. Міжнародне військове співробітництво охоплює багато країн світу, провідних міжнародних інститутів, серед яких — Північно-Атлантичний Договір (НАТО), Організація Об’єднаних Націй (ООН) і Організація Безпеки та Співробітництва Європи (ОБСЄ), Європейський Союз (ЄС), Співдружність Незалежних Держав (СНД) та політичне об’єднання між Грузією, Україною, Азербайджаном і Молдовою (ГУАМ). Що це дає Україні та її військовим формуванням? З політичної точки зору це насамперед — підтвердження Україною своєї прихильності до виконання Програми «Партнерство заради миру», яка здійснюється під егідою НАТО. З військово-політичної — вияв тенденції до зміцнення взаємовідносин між Міністерством оборони України та міністерствами оборони інших країн. Найбільш масштабними заходами в рамках програми «Партнерство заради миру» є багатонаціональні навчання, у яких беруть участь Збройні Сили України, де збагачується досвід взаємодії української армії з арміями інших країн. З військової точки зору це здійснення підготовки за призначенням офіцерів, прапорщиків, сержантів і солдатів українських підрозділів, які залучаються до навчань. Важливим складником зовнішньої політики України є участь підрозділів військових формувань у міжнародних операціях з підтримання міжнародного миру і безпеки. Миротворчі сили — це багатонаціональні військові формування різних країн, діяльність яких спрямована на зміцнення миру і безпеки, ліквідацію або обмеження міждержавних, міжетнічних, міжконфесійних та інших конфліктів і суперечностей у світі. Участь України в миротворчих операціях розпочалася із затвердження Верховною Радою України Постанови № 2538-ХП від 3.07.1992 р. «Про участь ба26

§ 3. Національні інтереси України та загрози...

тальйону Збройних Сил України 15 липня 1992 р. в Миротворчих Силах Організації Об’єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії». Згідно з рішенням Верховної Ради України до колишньої Югославії було відправлено 240-й окремий спеціальний батальйон кількістю 550 військовослужбовців. Відтоді Україна — активний учасник миротворчого процесу, одна з провідних держав-контрибуторів* миротворчих місій ООН. Через склад українських контингентів пройшли тисячі офіцерів, прапорщиків, сержантів, солдат. Найвпливовішими миротворчими силами сучасності є спеціалізовані структури ООН — місії спостерігачів і Збройні сили з підтримання миру. Відповідно до Закону України «Про участь України в міжнародних операціях» українські військовослужбовці беруть участь у міжнародних миротворчих операціях, зокрема в Демократичній Республіці Конго, Ліберії. Основним змістом таких операцій є запобігання виникненню конфліктів за допомогою мирного врегулювання, контролю за додержанням угод про припинення вогню. Зброя в цих операціях використовується виключно у випадку загрози життю миротворців для їхнього особистого захисту.

56-й окремий вертолітний загін у складі Місії ООН у Ліберії

За зразкове виконання миротворчих завдань українські військовослужбовці були нагороджені урядовими нагородами іноземних держав, ООН та НАТО (медалями «За виконання завдань з підтримання миру», «За участь у миротворчій операції в регіоні конфлікту»). Співпраця України з ООН — один із найважливіших зовнішньополітичних здобутків держави, що має велике значення для підвищення політичного авторитету України на світовій арені, у створенні Європейської системи безпеки, сприяє побудові демократичного суспільства. Щодо регіонального співробітництва, то наприкінці 2016 р. було завершено процес набуття повних операційних спроможностей Командуванням спільної бригади (скор. ЛитПолУкрбриг) литовсько-польсько-української та досягнуто готовності цієї військової частини до викоЕмблема бригати нання завдань у складі міжнародних операцій з підтриЛитПолУкрбриг мання миру і безпеки. Держава-констрибутор — держава, що робить свій внесок у забезпечення світової безпеки, учасник міжнародний місій з підтримки, миру й стабільності. *

27

РОЗДІЛ І. Основи національної безпеки України

Тільки протягом 2016 р. майже 1 тис. військовослужбовців Збройних Сил України у складі трьох національних контингентів та національного персоналу взяли участь у 10 міжнародних миротворчих операціях під егідою ООН, НАТО та в складі спільних миротворчих сил на території 8 країн світу. Результати виконання завдань українськими миротворцями отримали високу оцінку від керівництва міжнародних безпекових організацій. Незважаючи на складну військово-політичну та соціально-економічну ситуацію в державі, було забезпечено функціонування національних контингентів та персоналу на високому рівні, збережено належний рівень представництва Збройних Сил України у міжнародних миротворчих і гуманітарних операціях.

6. Формати відносин Україна — НАТО та зі структурами європейської системи колективної безпеки.

Північноатлантичний альянс (Організація Північноатлантичного договору, НАТО) — міжнародна міжурядова організація, військово-політичний союз 29 держав Північної Америки і Європи. Перші 12 держав, що підписали Північноатлантичний договір 4 квітня 1949 р., стали країнами-засновниками НАТО:

Бельгія

Ісландія

Норвегія

Велика Британія

Італія

Португалія

Данія

Люксембург

США

Канада

Нідерланди

Франція

У подальшому відбувалося розширення НАТО — процес вступу до організації нових членів — держав, які прагнуть досягти мети Північноатлантичного договору (табл. 1). Кожна з держав приєдналася до нього добровільно після публічного обговорення та відповідної парламентської процедури. Згідно з Договором головна роль НАТО полягає в забезпеченні свободи та безпеки країн-членів за допомогою політичних і військових засобів. Договір поважає індивідуальні права всіх держав — членів Альянсу, а також їхні міжнародні зобов’язання згідно зі Статутом ООН. Він зобов’язує кожну державу-члена взяти на себе частину ризику й відповідальності, пов’язаних із спільною безпекою, водночас надаючи кожному з членів Альянсу можливість користуватися перевагами спільної безпеки.

28

§ 3. Національні інтереси України та загрози... Таблиця 1

Розширення Північноатлантичного альянсу Дата приєднання

Країна

18 лютого 1952 р. Греція

Загальна кількість членів

14

Туреччина 6 травня 1955 р.

Німеччина

15

30 травня 1982 р. Іспанія

16

12 березня 1999 р. Польща

19

Угорщина Чехія 2 квітня 2004 р.

Болгарія

26

Естонія Латвія

Литва Румунія Словаччина Словенія 1 квітня 2009 р.

Албанія

28

Хорватія 5 червня 2017 р.

Чорногорія

29

29

РОЗДІЛ І. Основи національної безпеки України

Формально відносини Україна — НАТО були започатковані в 1992 р., коли Україна, щойно здобувши незалежність, підтримала створення Ради північноатлантичного співробітництва (з 1997 р. — Рада євроатлантичного партнерства, РЄАП). Україна першою серед держав СНД приєдналася до Програми НАТО «Партнерство заради миру» (08.02.1994 р.). Україна розбудовує відносини з НАТО на основі Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО (1997), Плану дій Україна — НАТО (2002), міжнародного документа «Поглиблення співпраці Україна — НАТО: короткотермінові заходи» (2005), яким започатковано Інтенсифікований діалог щодо прагнень України до набуття членства та відповідних реформ, а також у рамках Ради євроатлантичного партнерства, до складу якої входять 28 держав-членів НАТО та 22 країни-партнери.

23 грудня 2014 р. Верховна Рада України ухвалила рішення про відмову України від позаблокового статусу, який виявився неефективним у контексті убезпечення держави від зовнішньої агресії та тиску.

26 лютого 2016 р. Президент України підписав Закон «Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Організацією Північноатлантичного договору про статус Представництва НАТО в Україні», відповідно до якого Центр інформації та документації НАТО об’єднується з Офісом зв’язку НАТО в єдину дипломатичну установу. Це перший подібний випадок в історії НАТО. Україна продовжує розширювати співпрацю з Північноатлантичним альянсом і будує нову армію відповідно до стандартів НАТО. Радники організації беруть активну участь у розробленні програмних документів оборонної реформи, інструктори з країн НАТО проводять підготовку українських військових, а держави-члени Альянсу забезпечують фінансову підтримку реформам за допомогою механізму трастових фондів. Протягом 2016 р. українські військовослужбовці залучалися до підтримання миру і безпеки у двох місіях НАТО: як національний контингент (40 осіб) у складі Багатонаціональних сил КФОР у Косово, Група українських миротворців Республіка Сербія, та національний перповернулась із Косово сонал (10 осіб) у складі Тренувально-дорадчої Місії НАТО «Рішуча підтримка» в Ісламській Республіці Афганістан. У врегулюванні ситуації на сході України важливу роль відіграє Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), зокрема Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ в Україні (СММУ), яку було розгорнуто в березні 2014 р. на прохання Уряду України. Основна мета діяльності місії полягає в сприянні якнайскорішому припиненню війМоніторингова місія ОБСЄ ськового протистояння, установленню миру, на Донбасі стабільності та безпеки в нашій державі.

30

§ 3. Національні інтереси України та загрози...

Крім головних завдань з проведення постійного моніторингу та звітування щодо виконання положень Мінських угод, СММУ — це фактично єдиний міжнародний інструмент, за допомогою якого (на противагу викривленій російській пропаганді) можна своєчасно надавати світовій спільноті правдиву та неупереджену інформацію про події, що відбуваються в зоні проведення антитерористичної операції в окремих районах Донецької та Луганської областей. Прагнучи до подальшої інтеграції в європейську спільноту, Україна бере участь у засіданнях Ради міністрів оборони країн Південно-Східної Європи (РМО ПСЄ) і розглядає діяльність у рамках регіонального співробітництва з країнами-членами РМО ПСЄ як вагомий внесок у загальноєвропейську систему безпеки, що дає змогу підтримувати мир і стабільність у Південно-Східній Європі.

7. Перспективи вступу України до НАТО

Упровадження стандартів НАТО не потрібно сприймати як кінцеву мету військової реформи. Це радше інструмент для зміцнення Збройних Сил України, які будуть здатні забезпечити відновлення територіальної цілісності й недоторканість українських кордонів. І йдеться не лише про фінансову допомогу, а передусім дорадчу. Україна має самостійно пройти шлях військових реформ, розраховуючи на себе та намагаючись залучати внутрішні ресурси. Однак, щоб скоротити цей шлях, українській армії потрібна допомога стратегічних військових радників і тісна взаємодія з найсучаснішими арміями світу. До основних переваг членства України в НАТО належать такі: 1. Отримання гарантій безпеки відповідно до Північноатлантичного договору, згідно з яким напад на Україну як члена НАТО означає напад на всіх членів цієї організації.

2. Надання «ядерних гарантій», відповідно до яких напад на Україну із застосуванням ядерної, хімічної або бактеріологічної зброї означатиме адекватну відповідь з боку ядерних держав-членів НАТО.

3. Вступ до НАТО дуже істотно знижує ризик війни проти України. Україна є стратегічно важливою державою, на відміну від нейтральних Фінляндії та Швеції. Геостратегічні переваги, які дає контроль над Україною, для потенційного агресора можуть переважити ризик, який супроводжуватиме агресію проти України.

4. Вступ до НАТО зміцнить політичну незалежність України. Відповідно до стандартів внутрішньої безпеки НАТО, Україна буде захищена від зовнішнього втручання в її внутрішні справи та в політичний процес в Україні іноземних держав (насамперед, не членів НАТО).

5. НАТО не вимагає розміщення на території України своїх баз в обмін на членство. Україна має достатній військовий, людський і технологічний потенціал, щоб гарантувати власну безпеку, послуговуючись лише політичним «дахом» НАТО й теоретичною можливістю підтримки з боку держав-членів НАТО у військовий час.

6. Вступ України до НАТО зміцнить її територіальну цілісність. Сепаратизм втратить силові основи для своєї можливої реалізації. Сепаратисти змушені будуть ураховувати реальність і пристосовуватися до життя в незалежній, єдиній Україні.

31

РОЗДІЛ І. Основи національної безпеки України

7. Значно послабшає економічний тиск на Україну з боку Росії, зокрема енергетичний, з урахуванням можливої негативної реакції на такий тиск провідних держав, що перебуватимуть у союзі з Україною.

8. Вступ до НАТО означатиме остаточний вихід України з-під впливу Росії та усунення можливості його відновлення в майбутньому.

9. Порівняно невелика загальна вартість вступу, оскільки ні для НАТО, ні для України немає потреби розміщувати на території України іноземні війська. Досвід вступу до НАТО країн Східної Європи свідчить про те, що цей процес може бути дуже дешевим. НАТО надає змогу гарантувати надійну безпеку за невеликі гроші, за які Україна ніколи б не мала такого рівня безпеки, як за умови членства в НАТО, навіть якби витрачала на оборону весь свій бюджет.

10. НАТО не вимагає масового переозброєння східноєвропейських армій і закупівлі своїми членами озброєння виробництва країн-членів НАТО. Кожна країна має право за власним розсудом вирішувати, яке озброєння і якого виробника купувати для своїх збройних сил.

11. Значне зростання іноземних інвестицій, оскільки безпека пов’язана з економікою. Наприклад, для Польщі, Чехії та Угорщини вливання коштів за рік після оголошення про вступ до НАТО збільшилося в 3,5 раза, для Румунії — на 141 % .

12. Вступ до НАТО означає нові можливості для конкурентоспроможних оборонних виробництв. Конкурентною перевагою України є високотехнологічний військово-промисловий комплекс, а також здатність України до створення в замкнених циклах деяких конкурентоспроможних на світовому ринку зразків озброєння, зокрема в таких сферах, як літако-, танко-, судно-, а також ракетобудування та системи протиповітряної та протиракетної оборони.

13. Вступ до НАТО пов’язаний з поліпшенням клімату для здійснення підприємницької діяльності в Україні, з покращенням міжнародного інвестиційного іміджу України. Зі вступом до НАТО Україна в очах міжнародних інвесторів втрачає статус «пострадянської країни», з усім набором стереотипних для інвесторів штампів — корупцією, злочинністю тощо. Західні інвестори вважають, що членство в західних інституціях, зокрема НАТО і Євросоюзі, сприяє стандартизації економічних правил, що для них дуже важливо.

14. Членство в НАТО значно покращить перспективи вступу України в Європейський Союз.

15. Вступ до НАТО дасть змогу Україні зміцнитися у відносно «тепличних», сприятливих геополітичних умовах. Разом з тим зазначимо, що нині існують і певні перепони вступу України до Альянсу.

1. Відсутність політичної волі країн-членів НАТО. Для прийняття до лав Альянсу нової держави має бути політична згода всіх союзників. І вони, ухвалюючи таке рішення, зважуватимуть усі «за» та «проти».

2. Неготовність України до членства. Вступ до НАТО — це не лише геополітика. Країни, що претендують на участь в Альянсі, мають відповідати багатьом вимогам — як щодо рівня демократії, так і щодо взаємної сумісності збройних сил, і ці вимоги не є лише декларативними. Україна наразі ще далека від мінімально необхідного рівня.

3. Альянс не певний, чи не розвернеться Україна на Схід за 3–5–10 років. Думка про те, що після російської агресії шлях на Схід для українців закритий, 32

§ 3. Національні інтереси України та загрози...

доволі популярна в Україні, однак у НАТО добре пам’ятають про непевність українських настроїв у минулому, а тому не поспішають із висновками.

4. Відкритий збройний конфлікт України з Росією. Альянс не залучатиме до своїх лав державу, яка перебуває у стані війни, нехай навіть ця війна офіційно не оголошена. Отже, перешкоди є, і вони серйозні. Проте жодна з них не є достатньою підставою для того, щоби Україна зупинила рух до НАТО. Запитання та завдання

Пріоритети національних інтересів України визначені в статті 6 Закону України «Про основи національної безпеки України». Загрози національній безпеці України є в усіх сферах державного та суспільного життя: зовнішньо- й внутрішньополітичній, державної безпеки, воєнній, економічній, соціальній, науково-технологічній та ін. Оновлена Стратегія національної безпеки України фіксує очевидну реальність, що частину території України вже визначає як пріоритет звільнення цих територій. Документ передбачає, що Україна буде домагатися санкцій проти Росії і розглядає відновлення відносин з РФ на рівноправних умовах після виведення російських військ з території України й компенсації завданих втрат. Одним з головних зовнішньополітичних пріоритетів названо інтеграцію в НАТО. Пріоритети національних інтересів України загрози національній безпеці України, Воєнна доктрина України, Стратегія національної безпеки України, Державна програма розвитку Збройних Сил України на період до 2020 року, миротворчі сили, спеціалізовані структури, ООН, НАТО, країни-члени НАТО, переваги й перепони вступу України до НАТО.

1. Назвіть основні реальні та потенційні загрози національній безпеці України.

2. Що таке Воєнна доктрина України? Дайте характеристику її основних положень.

3. Охарактеризуйте формати відносин України зНАТО та структурами європейської системи колективної безпеки.

4. У чому полягає реформування Збройних Сил України?

5. Обґрунтуйте доцільність участі України в миротворчих операціях ООН.

6. Які основні принципи діяльності НАТО?

7. Якими, на Вашу думку, є перспективи вступу України в НАТО? Що необхідно зробити для прискорення вступу нашої країни в НАТО?

Упродовж 1992–1999 рр. у миротворчій операції на Балканах український миротворчий контингент забезпечував проведення конвоїв із вантажами гуманітарної допомоги місцевому населенню, виконував завдання у складі сил швидкого реагування, здійснював патрулювання в зонах відповідальності. Українські миротворці, крім виконання безпосередніх завдань, брали участь у відбудові, реконструкції та відновленні лікарень і шкіл, ремонті доріг і ліній електромереж, надавали медичну допомогу місцевому населенню тощо. Загалом у миротворчих місіях в Югославії взяли участь близько 14 тисяч українських військовослужбовців, 21 з яких загинули.

33

ІІ

РОЗДІЛ ІІ. Збройні Сили України на захисті Вітчизни

Розділ

ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ НА ЗАХИСТІ ВІТЧИЗНИ

ТЕМА 1. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА З ВІЙСЬКОВИХ ПИТАНЬ.

ВІЙСЬКОВА ПРИСЯГА ТА ВІЙСЬКОВА СИМВОЛІКА УКРАЇНИ

§4.

Нормативно-правова база з військових питань. Військова присяга та військова символіка України

1. Законодавство України про військову службу

Україна, зважаючи на потребу забезпечення власної воєнної безпеки та оборони, усвідомлюючи свою відповідальність у справі підтримання міжнародної стабільності, як суверенна та незалежна, демократична й правова держава має Збройні Сили України із необхідним рівнем їх бойової готовності та боєздатності. Отже, правовою основою діяльності Збройних Сил України є Конституція України, закон «Про Збройні Сили України», «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про оборону України», статути Збройних Сил України, інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, що регулюють відносини в оборонній сфері. Наприклад, Закон «Про Збройні Сили України» визначає функції, склад Збройних Сил України, правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління ними. В Україні за роки незалежності в основному сформовано правову базу, яка визначає права та повноваження парламенту й державних інститутів щодо контролю та регулювання діяльності Збройних сил, інших військових формувань. Парламент не здійснює безпосереднього керівництва збройними формуваннями, але «має у своєму розпорядженні достатньо широкий та відносно самодостатній арсенал механізмів впливу», серед яких найвагоміший — розгляд та утвердження оборонного бюджету, а також ухвалення відповідних законів і програм, утвердження структури, чисельності та функцій Збройних Сил, прийняття рішень щодо війни та миру тощо. Для того щоб система громадського контролю над Збройними силами в Україні відповідала стандартам цивілізованих країн, необхідно залучити громадських експертів, компетентних в оборонних питаннях, пресу та академічні інститути до формування дієвої системи громадського контролю, розробити та ухвалити нормативно-правові акти, які б забезпечували ефективний громадський контроль у сфері оборони та безпеки. З’єднання, військові частини і підрозділи Збройних Сил України, відповідно до закону, та межах, визначених указами Президента України, що затверджуються Верховною Радою України, можуть залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного та надзвичайного стану, посилення охорони державного кордону України й виключної (морської) економічної зони, 34

§ 4. Нормативно-правова база з військових питань

континентального шельфу України та їх правового оформлення, ліквідації надзвичайних ситуацій природного й техногенного характеру, надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві та міжнародних миротворчих операціях на підставі міжнародних договорів України. Органи військового управління забезпечують неухильне додержання вимог Конституції України стосовно того, що Збройні Сили України не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів державної влади або перешкоджання їхній діяльності. Ніякі надзвичайні обставини, накази чи розпорядження командирів і начальників не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій щодо цивільного населення, його майна та навколишнього середовища. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу військовослужбовці несуть відповідальність згідно з законом.

2. Структура та завдання Збройних Сил України

Збройні Сили України — це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються завдання з оборони України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. Організаційно Збройні Сили України поділяються на три види (Сухопутні війська, Повітряні сили, Військово-морські сили) та два окремі роди військ і сил (Високомобільні десантні війська, Сили спеціальних операцій), а також інші служби, що до них не належать (схема 2). Військове управління Збройними силами здійснює Генеральний штаб. Схема. 2

Структура Збройних Сил України Генеральний штаб Збройних Сил України Об’єднаний оперативний штаб Збройних Сил України

Сухопутні війська

Повітряні Сили

Головне управління оперативного забезпечення

Озброєння

ВійськовоМорські Сили

Тил

Десантноштурмові війська

Сили спеціальних операцій

Військові частини, ВНЗ, установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил

35

РОЗДІЛ ІІ. Збройні Сили України на захисті Вітчизни

Сухопутні війська України — найбільш численний самостійний вид Збройних Cил України, призначений для виконання завдань щодо відбиття ударів і розгрому угруповань противника на різних сухопутних театрах воєнних дій, утримання територій, районів і рубежів. Організаційно вони складаються з Командування Сухопутних військ Збройних Сил України, оперативних командувань «Південь», «Північ», «Захід», «Схід» і частин безпосереднього підпорядкування Командуванню Сухопутних військ Збройних Сил України. До їхнього складу також входять військово-навчальні заклади. Сухопутнім військам підпорядковані такі роди військ: механізовані й танкові війська, ракетні війська й артилерія, війська протиповітряної оборони Сухопутних військ, армійська авіація, спеціальні війська, військові частини тилу та озброєння. Основні завдання сухопутних військ Збройних Сил України: запобігання й нейтралізація (ліквідація) потенційних загроз національним інтересам України; посилення охорони державного кордону та найнебезпечніших ділянок морського узбережжя на загрозливих напрямках; прикриття ділянок державного кордону, які прилягають до району збройного конфлікту; ведення розвідки; здійснення оперативного розгортання військ; проведення демонстративних дій; участь у протидесантних і спеціальних операціях, у протиповітряній обороні держави; ведення територіальної оборони у визначених зонах; участь у заходах з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій природного або техногенного характеру; участь у прикритті визначених важливих державних об’єктів забезпечення захисту об’єктів Сухопутних військ від можливих терористичних атак з використанням літальних апаратів та інших засобів повітряного нападу; участь у проведенні антитерористичних операцій на військових об’єктах. Повітряні Сили (ПС) Збройних Сил України — вид Збройних Сил, який забезпечує виконання визначених завдань, зокрема щодо стримування, у взаємодії з іншими видами Збройних Сил України, збройної агресії проти України з повітря, прикриття важливих об’єктів держави, угруповань своїх військ від ударів засобів повітряного нападу та ураження військ і об’єктів противника. Структурно Повітряні Сили складаються із командування, повітряних командувань, Харківського Національного університету Повітряних Сил, військових частин та установ безпосереднього підпорядкування. До складу Повітряних Сил належать роди авіації (бомбардувальна, винищувальна, штурмова, розвідувальна, транспортна) та роди військ (зенітні, ракетні та радіотехнічні). Також до їхнього складу входять окремі військові частини й підрозділи спеціальних військ — розвідувальні, інженерні, радіаційного, хімічного й бактеріологічного захисту, зв’язку, автоматизованих систем управління та радіотехнічного забезпечення, радіоелектронної боротьби, метеорологічного забезпечення, частини матеріально-технічного й медичного забезпечення тощо. Військово-Морські Сили (ВМС) Збройних Сил України вид збройних сил України — призначений для стримування або відсічі у взаємодії з іншими видами Збройних Сил, іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами збройної агресії проти України з моря та на приморських напрямках.

36