УДК 929.522 ББК 63.2(4УКР)46 А 53 Рецензенти: Володимир Борисенко – доктор історичних наук Володимир Кривошея – доктор історичних наук Володимир Маслійчук – кандидат історичних наук Рекомендовано до друку ухвалою Вченої ради Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова від 19 червня 2008 року, Протокол № 13 Алфьоров О.А. А 53 Старшинський рід Алфьорових: генеалогія, соціально-політичне та майнове становище слобідської гілки другої половини XVII – початку ХХ ст. У дослідженні Олександра Алфьорова вперше зібрано відомості про представників слобідської гілки Роду Алфьорових. Поколінний розпис нараховує 141 представника козацького клану, історія якого починається із дати заснування Сумського козацького полка. З книги стає відомо про походження прізвища Алфьорових, соціальнополітичне та майнове становище Роду. В исследовании Александра Алферова впервые собрано известия про представителей слободской ветки Рода Алферовых. Поколенная роспись насчитывает 141 представителя казацкого клана, история которого начинается с даты основания Сумского казацкого полка. Из книги становится известно о происхождении фамилии Алферовых, социально-политическое и имущественное положение Рода. Dans cette recherche l’auteur Olexendre Alfiorov aborde une question jamais étudiée : il présente des riches renseignements sur les membres de la lignée des Alfiorovs qui habitaient le Sloboda. L’histoire de cette famille a son origine dans l’installation du Régiment de cosaques à Soumy. L’auteur analyse quelques générations dont somme totale compte 141 membres du clan de cosaques. Ce livre nous explique l’origine du nom des Alfiorovs, leur position sociale, leur fortune et leurs engagements politiques. The present research of Olexender Alfiorov proposes a first approach to history of Alfiorovs’ family Sloboda branch. The author analysed several generations of the family that totalled 141 members. He proved that this Cossack clan of long standing throve after the creation of Sumy Cossacks Regiment. The book explains the origins of Alfiorovs’ name, their social status and financial position.
ЗМІСТ Вступ Генеалогічний розпис Слобідської гілки Алфьорових Заключне слово Додатки Джерела та література Скорочення Іменний покажчик
2
Своїй дружині Ользі Алфьоровій (народженій Галич) – присвячую. Автор ВСТУП Генеалогія власних родин та походження Предків завжди цікавила нащадків козацької старшини. Власні родоводи зберігались у приватних, сімейних архівах. Для одних це були документи що гарантували їм майнові претензії та пошану в суспільстві, для інших можливість повернути предківський статус. На сучасному ж етапі, коли генеалогія вийшла з-за меж «буржуазної псевдонауки» і є самодостатньою дисципліною, спостерігається відновлення зацікавленості до неї. Генеалогічні та просопрографічні дослідження відкривають закинуту царину нашої історії. Гетьмани та полковники перетворені на «кам’яні брилі» часу, оживають під пером дослідника. Біографії сотників та козаків розповідають про тодішню епоху. Саме родоводи дають історикові розуміння вчинків представників того чи іншого Роду. Сім’я, оточення, час і місце мешкання – ключові моменти формування кожного з нас. Історія перетворюється на тисячі голосів, посмішок, перших зізнань в коханні, або ж людських трагедій. Ті малочисельні бісеринки з біографій славетних доньок та синів Вітчизни, що їх нанизує дослідник – перетворюють родове древо у яскраве та безцінне намисто. І не існує різниці між генеалогіями князів та селян – всі вони є Предки тих чи інших людей, їли однаковий хліб і проливали однаково червону кров, щоб наче птахом Феніксом, їх працю, продовжили нащадки. Працюючи над цим дослідженням я керувався незабутніми словами Роберта Пенна Уорена з його книги «Все королівське військо»: “І всі часи – це єдиний час, і всі ті, хто давно помер, і не жили, й не житимуть, аж поки ми не дамо їм життя, заговоривши про них, і очі їхні благально зверненні до нас із мороку. Ось у що віримо ми всі, дослідники історії. І ми любимо істину”. *** В І-му томі енциклопедичного словника “Брокгауз и Ефрон” про рід Алфьорових читаємо: “Алферовы, дворянский род происходящий от сотника малороссийских войск, Козьмы А., и записаный в VI ч. род. кн. Черниговской губ. Другой род А., происходящий от сотника Сумского сибирского полка, Марка А., записан в VI ч. род. кн. Харьковской губернии”1. Цей запис було дубльовано в більшості генеалогічних матеріалах. Так великий рід Алфьорових було розділено на два окремі роди. Ця позиція підтверджувалась і іменами двох різних засновниками родин і їх місцеперебуванням: Косма сотник старопочепський (Стародубський полк) і Марко полковий сумський сотник (Слобідська Україна). Перша територія знаходилась адміністративно в складі Гетьманщини, а друга – в складі Російської імперії. До всього досить однобічно тлумачилась згадка про Сумський сибірський полк (!), як певну національну ознаку Марка Алфьорова. Проте, в останній час з відкриттям нових джерел вдалось знайти спільного предка обох гілок роду. Цією особою став Гетьман Олефір Голуб 2. Нащадки Гетьмана Голуба відкинули родинне прізвище спочатку через побоювання баніції, а пізніше, за козацькою традицією використовували патронім Олефіренко/Олефірович. Реконструюючи події XVII ст., припускаємо що двоє братів Косма та Марко Оліфіренки вирушили з Правобережної України на Лівий берег Дніпра в пошуках власної долі. Шляхи обох, ймовірно, розійшлись в м. Ромни де посідали сотенні уряди їх родичі Голуби-Войтенки. Перший зкерував свій шлях на 3
північ, а другий до річки Сумки. Згодом прізвище було русифіковане із отриманням царських грамот на маєтки (що було загальним правилом тодішнього російського діловодства3). З існуючих двох гілок Алфьорових, “чернігівська” була описана Г.А. Милорадовичем із наведенням широкої розвідки та гербу, що був розміщений в “Общем гербовнике дворянских родов Российской империи”4. Інша гілка, яка умовно названа “слобідська” так і не стала темою жодної історичної розвідки. Окремі згадки про “слобідських” представників Алфьорових знаходимо в працях В. Модзалевського, О. Лазаревського, Д. Багалія, Л. Ілляшевича, Філарета (Д.Гумілевського) та сучасних дослідників слобідських полків В. Маслійчука, С. Потапенко, О. Корнієнко. Вважаємо за необхідне подати комплексним дослідженням історію цієї гілки. Чекає на своє дослідження і родина Алфьорових, що утворилась у др. пол. XVIII ст., відокремівшись від Роду Мануйловичів (Зіневичів-Мануйловичів) 5 представники якої так само є нащадками по чоловічій лінії Олефіра Голуба 6. Рід Алфьорових зафіксований в Слобідській Україні у 1661 р. Отримавши старшинські посади в Сумах та Сумському полку, Алфьорови стали частиною клану слобідсько-сумської старшини на чолі з Кондратьєвими. Фінансова потуга та посідання урядів дозволяли безперешкодно купувати значні території та отримувати помістя від царів7. Могутність молодого клану на початку XVIII ст. вражає. Отримання урядів полкової та сотенної старшини вводило їх до найвищої керівної ланки. Проте з часом, із збільшенням кількості членів родини, почався процес подрібнення володінь. Друга половина XVIII ст. позначилась скасуванням старих козацьких полків та створення гусарських. Старшина була позбавлена своєї влади. Це в першу чергу було наслідком ліквідації гегемонії Кондратьєвих в Сумському полку та призначення полковників від імператорського двору. Певна частина слобідських родин змогла переорієнтуватися в нових умовах. Йшов безпротестний запис у дворянство з відповідною військової службою до підпоручика чи поручика (за тими ж російськими стандартами служилого дворянства). Одночасно в результаті цих процесів значна кількість нащадків слобідської старшини декласується. Маючи традиційно гарну освіту «новоспечене» дворянство йшло до чиновництва, або розвивало свої предківські наділи на засадах нових буржуазних відносин. На початку ХХ ст. рід Алфьорових уявляв з себе вже радше чиновницько-поміщицький ніж військовий клан. Прізвище Алфьорових (Алферовы) набуло постійної форми лише на початку ХІХ ст. Попередньо воно мало наступні трансформації, пов’язані із фіксацією в документах: Єлефірови, Олефірови, Алферови, Альферови, Аліферови. До того ж сини Марка Алфьорова в документах фігурують як Маркови (є випадок вживання патроніму Маркович). Герб “слобідських” Алфьорових відрізняється від публікованого В. Модзалевським та В. Лукомським гербу “чернігівської” родини 8, проте, не втрачав спорідненості. Опис гербу “слобідської” гілки Алфьорових можна подати так: “Щит поділений перпендикулярно на дві рівні частини, де праве поле розділене горизонтально на два рівних поля з котрих горішнє срібне, а нижнє синє(?), на які згори покладене чорне орлине крило. В лівому червоному полі знаходиться чорне орлине крило. Щит має дворянський шолом та корону з трьома страусовими пір’ями”. Значна частина матеріалів дослідження була надрукована в Генеалогічних записках Українського геральдичного товариства9, а дві біографії вийшли в світ у книзі «Діяльність Паліцинської академії»10. Під час написання цього дослідження неоціненну допомогу надали: Бобко/Гайдамака Олександр (м. Бровари) 4
Бородаєвський Андрій (м. Москва) Бородаєвський Віктор (м. Суми) Вишнякова Наталія (с. Бездрик) Воронова Людмила (м. Харків) Гриник (Мархель) Світлана (м. Суми) Гречило Андрій (м. Львів) Забєлла Юлія (м. Москва) Ковтун Микола (м. Кировоград) Ленський Олексій (м. Суми) Лисенко Сергій (м. Боярка) Лученцова Тетяна (м. Харків) Мануйлович Микола (м. Шостка) Мануйлович Юрій (м. Київ) Манько Михайло (м. Суми) Мартиненко Катерина (с. Бездрик) Матвієнко Валентина (с. Бездрик) Мизгіна Валентина (м. Харків) Міхайліченко Микола (м. Суми) Монькін Олексій (м. Київ) Однороженко Олег (м. Харків) Панченко Петро (м. Київ) Парамонов Андрій (м. Харків) Прокатова Тетяна (м. Харків) Путова Ганна (м. Київ) Ракітін Антон (м. Москва) Самофалови Ніна та Борис (м. Прилуки) Сапєлін Роман (м. Обухів) Тесля Михайло (с. Залізняк) Титаренко Наталія (м. Харків) Томазов Валерій (м. Київ) Черкашина Людмила (м. Харків) Шахбазова Валерія (м. Москва)
5
ГЕНЕАЛОГІЧНИЙ РОЗПИС СЛОБІДСЬКОЇ ГІЛКИ АЛФЬОРОВИХ І. 1.
Марко Олефірович (помилково Макар11), сумський полковий сотник, «черкашанин». Перші віднайдені нами згадки про перебування Марка Алфьорова на території Сумського полку відносяться до 1661 р., коли його ім′я («Марко Олихвіров») внесено до реєстру козаків першої Сумської сотні (Йосипа Шпиля)12. Так само він фіксується у 1663 р. як козак тієї ж сотні («Марко Єлифіров», «Марко Алиферов»), проте вже з підсусідками Іваном та Юхимом Добишами13. В реєстрах Сумського полка Марко відсутній у 1662 та 1664 рр. З Марком Алфьоровим ні дітей ні родичів, окрім підсусідків не записано. Вірогідно що у роки коли він був відсутній в полку, він їздив до Гетьманщини де набирав групи переселенців (про що свідчить поява підсусідків). Ймовірно що відсутність Марка Алфьорова в Сумському полку конкретно у 1664 р. пов′зана з першою згадкою про існування с. Марківка у 1665р.14; 1670 – 1679, 1685 – 1714 рр. фіксується як сумський сотник (однієї з трьох полкових, вірогідно першої) 15; у 1671 р. купив у сумського мешканця Григорія Гречаникова «на колодязе Бездрик» рибний став з полем, ліс, орне поле, сінні покоси (187 чвертей)16; у 1675 р. купив у Марка Ігнатова хутір з сіножатвою та з двома рибними ставками (один став на р. Бездрик, другий на «гнилице»)17; у 1676 р. купив у Захара Іванова на «ничейном месте Бездрик» луг18; у 1679 р. орендував землі Савелія Вдовиченка на 40 років (землі знаходились між маєтком Алфьорова, Гречаникова та Івана Сипка) 19; у 1689 р. за службу був нагороджений царем маєтками (інша версія, що за універсалом полковника Герасима Кондратьєва. Ймовірно на ці згадки накладено тодішній адміністративний дуалізм) які стали спадковими 20: с. Марківка та хут. Печяшний (Миловидово). Марківку Алфьоров заселив українцями, яких привів “з-за Дніпра” (ймовірно на заклик сумського осадчого Герасима Кондратьєва, окрім того наголосимо про те що Марківка була заселена на «роменському шляху»21, якщо зважати на наявність в Ромнах родичів у сотенній адміністрації) і побудував тут у 1671 р. церкву на честь Апостола та Євангеліста Марка (вірогідно з 1671 р. до 1688 р. це займанщина) 22. Ця досить неповна згадка про місцевість з якої вивів українців М.А. знаходить своє вирішення в заповіті його онука Федора Яковича. Останній робить детальний опис розподільчого акту із фіксуванням селян з с. Марківки, які були підданими ще за сумського сотника. Серед прізвищ марківських мешканців, більшість становлять патроніми та побутові прізвиська. Ці форми родової фіксації на XVIII ст. були дуже нестійкими. До другої категорії, так званих “старих” прізвищ відносимо: Пушкаренків та Бутів, які утворились внаслідок покозачення їх предків. Це свідчить що серед переселенців з М.А. були і козаки. Окрім того, два вищезазначених прізвища масово фіксуються серед марківських селян в різних кутках села, а це в свою чергу говорить про розростання родин до початку другої половини XVIII ст. Серед інших є і прізвища-топоніми: Вільшанченки, Запорожченки та Сорочинські. Проте, найбільше нас цікавить єдине шляхетське прізвище серед підданих Алфьорових – Кайдаші 23 (так само вони є старими клієнтами Алфьорових через кількість дворів та їх розташування. Є згадки про Кайдашевий ліс біля с. Марківки 24, що може свідчити і про економічну потужність прийшлого роду). Прізвище Кайдаш є тюркським за 6
походженням (першопочатковий варіант Кадаш). Саме прізвище дуже рідкісне, і його носієм була родина служилих татар Великого князівства Литовського (1528 р.)25, яка згодом перейшла до стану дрібних земяни Брацлавщини (1577 р.)26, в другій половині XVI ст. прийнявши християнство27. В реєстрі Війська Запорозького 1649 р. фіксуються два козака з цим прізвищем і лише один з них знаходився “за Дніпром” – Іван Кайдаш козак Стародубової сотні Канівського полку28. Стародубова сотня – це с. Литвинець неподалік м. Канева 29. Звузивши сферу пошуку ще близьким топонімічним прізвищем Вільшанченко (с. Вільшана), віднаходимо орієнтовну територію звідки М.А. набирав людей для переселення до Слобожанщини. До того ж “вісь” Канів-Стеблів-(як не згадати “Кайдашеву сім’ю” І. Нечуя-Левицького, а сюди Кайдаші переселились після 1649 р.)-Вільшана – це давні місця мешкання шляхетського Роду Голубів. У 1689 р. Марку Алфьорову було надане с. Бездрик (див. додаток 3, 4) 30; Ймовірно він і збудував тут Михайлівську церкву (Споруджена у XVІІІ столітті, знищена у першій третині ХХ століття. Дерев’яна тридільна триверха церква збудована у кінці XVІІІ століття. Мала прямокутні в плані наву й бабинець і п’ятистінний вівтар. Усі зруби однієї висоти. Бабинець і вівтар мали однозаломні гранчасті верхи з глухими ліхтарями у два яруси. Нава мала масивний нерівнобічний світловий восьмерик однозаломного верху з такими ж ліхтарями, як над бабинцем і вівтарем. У середині ХІХ століття церкву підважили й поставили на цегляний підмурок. З заходу й півдня перед входами (на північному фасаді дверей не було) прибудували низенькі муровані притвори з чотириколонними ґанками та трикутними фронтонами. Характерною прикметою цієї церкви після перебудови стала невластива народній дерев’яній архітектурі аркова форма вікон видовжених пропорцій, а також їх групування у вигляді трифоріїв. Усі зруби ошальовані вертикально з нащільниками, підкарнизною аркатурою і розвиненими різьбленими карнизами. Церкву знищено у першій третині ХХ століття31). У 1691 р. фіксується сотником полкової сотні («Марко Алферов»)32; 9 лютого 1701 р. склав від імені полкової старшини та козаків чолобитну царю про розширення прав полкової адміністрації33; 22-24 листопада 1708 р. приймав у своєму маєтку с. Марківка Пєтра І, який в той час проводив тут військову нараду34; 2 травня 1709 р. подав свій заповіт до Сумської полкової канцелярії 35; спільно із межирицькими сотниками Іваном Штепою та Лукою Мартиновим (очолював сумські сотні під час першого Кримського походу36) володів лісом та Макаровою Дубровою (Межирицького повіту) з землями, сіножатями та рибними ловлями 37; його онук Федір Якович показав, що Марко Алфьоров володіл наступними маєтностями: сс. Бездрик, Марківка, дер. Ільми, с. На Верхів’ї Сухого Колодязя (Миропільський пов.), в с. Сумська Ворожба на р. Псел млином на 2 кола та в Миропільському пов. млином з приїжджим двором 38; помер у 1714 р.39; числився серед найбагатших полковчан40. За Марком Алфьоровим фіксуються пасіка біля міського сумського лісу. На його землях, за р. Бездрик біля лощини згадується городище41. Незрозумілою і без будь-яких пояснень залишається теза з “Брокгауз и Ефрон” про те що М. Алфьоров належав до сибірського полку. На нашу думку, ця містична згадка помилково потрапила до словника. ІІ. 2/1. Кіндрат Маркович (Кіндрат Марков), сумський полковий обозний; між 1689 – 96 рр. був миропільським сотником та подав від себе та козаків клопотання на землю відмежовану від Івана Безрученка 42 (ця справа згадується і в Грамоті царів Іоана та Пєтра до білгородського воєводи П.Шереметьєва 43); між 1693 – 7
95 рр. подав чолобитну на закріплення за ним земель обміняних у козака Якова Скребця, а також займанщини по річці Сухий Колодязь. У ці ж роки на нього подав скаргу попович Іван Безрученко зі звинуваченням у наклепництві на його батька Івана та дядьку Матвія які начебто привласнили міську землю 44; у 1693 р. отримав на своє ім’я (миропільського сотника) та громади царський дозвіл на володіння миропільською землею згідно із розмежуванням 1672 р. 45; у 1697 р. підписався за полковника Герасима Кондратьєва в чолобитній від слобідських полків46; між 1702 – 03 рр. на нього, як миропільського сотника, подавав скарги миропільський протопоп Матвій Іванов за «безчестя» 47. Цікаво що при ньому кар’єру робить Семен Андрійович Голуб, що з початку був сотенним миропільським писарем (1692 р.)48, потім миропільским отаманом (1694 р.), а у 1698 – 99 рр., скоріш за все після Андрія Марковича Алфьорова стає Межерицьким сотником. Пізніше він стає і сумським полковим осавулом 49. Вочевидь і його син Дем’ян Голуб належав до миропільської сотенної старшини50; у 1705 р., як полковий осавул разом із іншою старшиною підписав петицію до царя з приводу земельного питання Сумського полку та утисків московськими поміщиками козацьких володінь51; 1705 – 1711 рр. сумський полковий осавул. У 1708 р., під час повстання Кіндрата Булавина, приймав участь у героїчній обороні табору сумського полка (1200 козаків проти 20 тис. «булавінців»). В цьому 2-х годинному бої було вбито близько половини сумців, розграблено все майно, вбито сумського полковника Андрія Кондратьєва. Поранений Кіндрат Маркович разом з іншим полковим осавулом був взятий у полон, але зміг втекти з-під варти 52; у 1711 р. сумський полковий обозний; у 1714 р. отримав разом із братом Яковом по смерті батька с. Марківку, маєтності в сл. Ворожбі, м. Краснопілля та землі біля них 53; 13 грудня 1727 р. зустрівся в м. Миропілля із генеральним підскарбієм Яковим Марковичем, який передав із Кіндратом Марковичем (як називає його автор щоденника) лист до свого брата Андрія в Суми, куди виїжджав Кіндрат Алфьоров 54; у 1732 р. сумський полковий осавул; у 1732 р. володів в м. Сумах двором “для приїзду” з підданими та спільно з дружиною померлого брата Якова с. Марківкою (146 дворів, 232 будинки, 771 підданих, 3 священицькі двори на 11 підданих, одна школа з 3 учнями), піддані працююті 2 дні на тиждень 55. Володів до смерті 2-ма дворами у м. Миропіль, один з яких мав назву Суляшовський; за р. Вдалою двором із садом, винницею, солодовнею та броварнею; за р. Пслом 2-ма дворами (Гордіївський та Грицьковський); на р. Вдалій млин, що був куплений у сотничихи Антоніхи Донцової та біля млина ліс із землею і сінними покосом куплені у Андрія Сощенка; на р. Псел рибні ловлі (3 затони); в урочищі Зачерства хутір з лісом та лугом; під дачею Плеховською ліс та озеро; під м. Миропілля ліс та сад, що мав назву Бойківщина із Гаврилівським лугом, а з ним 2 лужки – Ковалівський та Жуковський; біля с. Огоївка ліс з садом, що куплено у Максима Нероди; біля с. Демидівка земля з сінними покосами, ставок, дубрава та винниця; с. Кондратівка, яку заснував та заселив вільними «черкасами»; в с. Марківка 70 дворів та панський дім (“по середині села, де живе Римар – права сторона, як їхати дорогою до Сум”); урочище Калинів Кущ з дібровою; під с. Марківка на р. Верхня Сула млин на 2 камені; у Ворожбі, нижче Городища луг та ліс; під Ворожбою луг, що мав назву Рашовський; володів з братами млинами у Сумському полку 56. 5 травня 1733 р., за донесенням від князя Шаховського, через старість був звільнений з козацької служби із нагородою рангом57; 21 січня 1736 р. склав заповіт, при якому свідками були: сумський полковий обозний Дмитро Кондратьєв, сумський полковий суддя Іван Романов, сумський полковий писар Микита Олтухов, сумський полковий писар Семен Кардашев, сумський полковий сотник Василь 8
Іскрицький, сумського полку підпрапорний Павло Заводовський, миропільський соборної церкви священик Ілля Душенський, сумського полку підпрапорний Леонтій Дешянов, сумський фортечний писар Микола Федоров 58; згадується його, як сумського полкового обозного, земля біля с. Терешковки 59. х) Марія Кирилівна, народж. … 3/1. Андрій Маркович (Марков, Марченко), можливо він у 1685 р. значився поміщиком с. Салієвка із 12 підданими черкасами 60 (складність патроніміальної ідентифікації через присутність на тих самих теренах сотника Андрія Марковича Линтварьова61); ймовірно у 1693 р. був межерицьким сотником 62; 26 липня 1699 р. купив у сумського мешканця Харитона Івановича Богомоленка та Якима Семеновича Верченка сінокосний луг з дібровою над Бездриком та з Васильєвою дібровою та сінними покосами Даценковими, Романову діброву та Титаренківські сінні покоси за 10 рублів 63; 26 липня 1699 р. купив у сумської мешканки, удови Агафії Шкурчихи сінокосний луг із дібровою на р. Бездрик, що межували із Нестеровим лугом за 2 рублі 64; 17 липня 1700 р. купив у сумського мешканця Василя Максименка над р. Бездрик діброву, частину лісу, сінні покоси, що межували із землею Остапа Лагодки та його ж власними, Алфьорова, придбанними дібровами, за 3 рублі. Того ж дня купив у сумського мешканця Гната Єр’єва («а прозвание не показано») на р. Бездрик діброву з сінними покосами поруч із землями Василя Максименка та його власними, за 6 рублів65. Межерицький сотник66; 31 березня 1701 р. купив у сумського мешканця Микити Лагоденка над р. Бездрик діброву з сінними покосами, між його, Алфьорова, землями, за 3,5 рублі 67; 4 червня 1703 р. купив у мешканця Вищої Сироватки Івана Мисеченка за р. Бездрик повз ліс Омелянівській сіножатний луг з дібровою, що межували з його ж землями за 6 рублів. Того ж дня купив у сумських мешканців Матвія та Петра Даценків на р. Бездрик хутір з двором та будівлями, з трьома лісками обабіч річки, з дібровою, сінокосами, орним полем за 50 рублів68; 1 серпня 1703 р. продав Кондратьєвим свій хутір з рибними ставками, орними та сіножатними землями в сумській сотні на рудці що прозвана Головашчиною за 40 рублів 69; 26 серпня 1703 р. продав (будучи сотником) разом із сумськими мешканцями Пилипом Рубаном, Власом Бутом, Сидором Ананченком, Яковом Литвиненком, Федором та Микитою Коротичами, Степаном Рубянським, Мироном Даниленком, Йосипом Калиничем, Василем Яковим та Миколою Нагорненковим с. Степанівка з хут. Малий Степ (всього 5 купчих) 70; у 1708 р. був присутнім під час атаки «булавінців» на сумський полк. Підписався під свідченням полкових осавулів про цей бій71; у 1710 – 1714 рр. був сумським полковим суддею 72; 26 квітня 1710 р. купив у сумського мешканця Івана Павленка в урочищі на р. Бездрик біля земель Василя Даценка сінокос з дібровою за 2 рублі 73; 26 листопада 1710 р. купив у сумської мешканки Марини Юхимової дружини Педосенкової на р. Бездрик четверту частину сінокосного лугу що межує з її деверями Педосенками та половину болотця за 20 рублів 74; 10 лютого 1713 р. купив у сумських мешканців Василя, Григорія, Івана, Івана меншого Леонтійовичів Педосенок на р. Бездрик сінокосну луку з дібровою та лісом по правій стороні с. Бездрик за 16 рублів 75; 4 жовтня 1713 р. купив у мешканки сумської округи с. Красна Яруга Ірини Іванової дружини з сином покоси з різними угіддями за 2 рублі76; за батьківським спадком у 1714 р. став утримувати с. Бездрик з хуторами, володів з братами млинами у Сумському полку77. А.М. ще за життя батька входить до найвищої полкової старшини, що є свідченями становища Марка Алфьорова78; 19 листопада 1714 р. обміняв сумському протопопу Остапу Васильовичу Траволинському свій хутір за с. Піщане із дібровою, сінними покосами та різними угіддями на хутір розташований на р. Бездрик із сінними 9
покосами та дібровою, який Траволинський придбав у полковника Івана Кондратьєва79; у 1729 р. приймав участь (як полковий суддя?) в розмежуванні земель Сумського полку із путивльськими 80; володів хут. Алешня Стецькова в ній: 1 двір, 3 доми і 7 підданих. В м. Краснопілля підданих: 11 дворів, 81 людина, працюють 2 дні на тиждень. В м. Межеричі підданих: 5 дворів, 6 домів, 17 осіб, працюють 2 дні на тиждень. В Межериччі сотничі 2 двори в яких 1 людина81; пом. до 1732 р.; Можливо він сумський полковий писар у 1689 р. та сотник Стецьківський на початку 1732 р. х) Марія Михайлівна, народж. Марченко(?), ймовірно, була сестрою Андрія Марченка (сотника Сумського полку, родоначальника Роду Линтварьових 82); у 1732 р. володіла с. Ільми83; У неї в с. Ільмах 22 двори, 31 будинок, 98 підданих. Піддані переселені на покупній землі у 1713 р. Працюють 2 дні на тиждень. Вона ж після смерті чоловіка утримує с. Бездрик (названа, як Мар’я Андріївська): робітників 1 двір та 2 людей, піддані 53 двори, 91 будинок, 268 підданих. При млині 1 мельник. 1 двір Попівський з 1-ю людиною. Існувала 1 школа із 4 учнями. Поселені на жалуваній вотчиній землі у 1688 р. Піддані працюють 3 дні на тиждень 84; Цікавий факт переселення 98 «душ чоловічої статі» (понад 200 чоловік обох статей та дітей) на куплені у 1713 р. землі с. Ільми. Така значна кількість переселенців і куплені саме для цього землі, на наш погляд є свідченням дії «Вічного миру» (1710 р.). За ним, в період 1711 – 1712 рр. з Речпосполитського Правобережжя відбулось виселення усіх мешканців козацьких полків на Лівобережжя 85. 11 грудня 1734 р. продала якісь землі Андрію Васильовичу Кондратьєву, онуку полковника Герасима Кондратьєва86. 4/1. Іван Маркович, побіжно згаданий. Ймовірно помер ще до сметрі батька і дітей не мав87. 5/1. Яків Маркович, сотник новоміської сотні. Новоміська сотня знаходилась в межах міста Суми. У 1714 р. отримав разом із братом Кіндратом по смерті батька с. Марківку, маєтності в сл. Ворожбі м. Краснопілля та землі біля них, а також в м. Суми будинок та торгові лавки 88. Як показав пізніше його син Яків Алфьоров за жеребом між трьох братів отримав 2 частини с. Марківка, в м. Краснопілля млин з приїжджим двором та в с. Ворожба млин на 1 коло з приїжджим двором89. До 1716 р. купив землю в с. Злодіївка (тепер с. Верхня Сироватка) де заселив 5 дворів90. Володів з братами млинами у Сумському полку91; отримав «пофальную за службы жалованную грамоту от гдрей царей и великихъ князей Їоанна Алексеевича, Петра Алексеевича и благоверной государины и великой княжны Софии Алексеевны» від 1 жовтня 1688 р.92. Помер до 1733 р. х) Марія Назарівна Марченко (“Яковиха”), у 1732 р. утримувала двір з робітниками в м. Суми та спільно з швагром Кіндратом с. Марково 93; у 1742 р. склала заповіт за яким розділила майно між дітьми: Федором, Уляною та Пелагеєю та дітьми померлого сина Олексія: Василем, Григорієм, Андрієм, Петром, Федором94. ІІІ. 6/2. Іван Кіндратович. х) 1. (?). Марія Дмитрівна Горленко. Її свекор Кіндрат Маркович не лишив їй спадку. У своєму заповіті з цього приводу він писав наступне: “мене і жону мою різними не гарними словами поносила та матірно бранила та неодноразово жоні моїй, а своїй свекрусі голову з п’яна до крові пробивала й двічі до полусмерті вбивала... також із нашим сином, а законним чоловіком, нехотячи законно жити та з миропільським попом Петром Левицьким, забув страх Божий та свою
10
малжонську присяжну повинність залишила сина нашого... та на пристарості років таємно виїхала з попом Петром” 95. х) 2(?). Марія Маркова. У другому шлюбі за Мячковим. У неї донька, але не відомо від якого з чоловіків. Схиляємось що від Івана Алфьорова, адже з нею за спадок від Марка Алфьорова судилась Г.К. Алфьорова-Богаєвська96. 7/2. Олена Кіндратівна, після смерті батька, їй дісталось 22 двори в с. Марківка із землею, лісами, дібровами, сіножатями, рибними ловлями, млин на 1 камінь. Окрім того у неї спільне із сестрою володіння біля с. Ворожби куплені у полковника Романа Івановича Романова за 700 рублів. Своє майно будучи Биковською у 1762 р. продала племіннику Василю Григоровичу Богаєвському97; у 1750 р. на неї подали до суду племінники другого чоловіка військовий товариш Федір Іванович та Федір Дмитрович Левенці. Олена Кіндратівна не віддавала їм купчі та грамоти покійного чоловіка на родинну власність та 1 тис. рублів для побудови кам’яної церкви у Полтаві, згідно із тестаментом покійника98. 11 вересня 1765 р. із Тетяною фон Волкенштейн продала Василю Григоровичу Богаєвському 3 двори в с. Кіндратівці та поступилась 4-а дворами в с. Марківка графині Тетяні фон Волкенштейн 99; Згадується в поменнику Софіївського собору «Род обозного Биковського Гадяцького. Єливфера, Христини, Марії, Кіндрата, Марії, Івана, Маріїї, Івана, Марії, Василя, Олени»100. В поменику згадується її чоловік Василь Биковський, батько Кіндрат Алфьоров та мати Марія. Не згадується Федір – батько Василя Биковського, або ж вітчим Василь Танський. Вочевидь поменник складала дитина Олени Кіндратівни від шлюбу з Биковським, яка знаходилась при матері (батько рано помер) і краще знала материнську родину. У зв’язку з чим перше ім’я, Олефір, відділене двома жіночими, в такий спосіб не прив’язане до родових пар (чоловік-жінка), могло олицетворювати патронім через який пішло прізвище Алфьорових. х) 1. Василь Федорович Биковський, мав герб «Ольшевський»; навчався в КиєвоМогилянській Академії; бунчуковий товариш, полковий обозний Гадяцького полку101. Мав від Алфьорової дітей. Його вітчим полковник Василь Михайлович Танський, який узяв мати Василя Биковського, доньку ніжинського полковника, Ганну Степанівну Забілу, удову по Федору Биковичу. Цікаво зауважити, що від шлюбу з Танським народилась донька Ганна – дружина Семена Семеновича Лизогуба. Їхня донька Тетяна (1743 р.н.) була одружена з Панасом Дем’яновичем Гоголем-Яновським і була бабкою українського письменника Миколи Гоголя. х) 2. Іван Левенець (Левенцов), полтавський полковий обозний (25 грудня 1737 – 16 квітня 1747)102. Від нього донька Тетяна, в першому шлюбі за Марковим, а за другим полковниця та графиня за Степаном Єгоровичем фон Волкенштейном (продала хут. Калиновий Кущ, що дістався від діда Кіндрата Алфьорова, Федору Яцині103. Вона ж продала Федосію Кузьмичу Яцині частину с. Марківка (від 14 березня 1769 р.) за 5750 рублів. Ці землі намагвся повернути Федір Якович Алфьоров опелюючи що був проданий дідизний маєток і першим покупцем повинен був бути представник родини104). Помер до 1747 р.105. 8/2. Ганна Кіндратівна Алфьорова-Богаєвська, у 1748 р. судилась із двоюрідними братами за новий розподіл майна, згідно заповіту Марка Алфьорова; вийшла заміж у 1720-х рр; у 1729 р., як удова, володіла із дітьми с. Супрунівка Полтавського полку106. У 1753 р. заклала Василю Григоровичу Бугаєвському за 6 тис. рублів спадкові батьківські маєтності: в м. Миропілля на базарі торгові, коморні та шинкові місця, піддані двори, пляц, землі та млин; в с. Кіндратівка напроти церкви св. Миколи великий став, пляци, землю, діброви, сіножаті, млинні плотини, рибні ловлі; біля с. Осоївки землі, ліс, діброву, сіножаті; біля 11
дер. Демидівка ліс, орні землі, сіножаті; в с. Марківка на р. Псел місце в млинному амбарі. У 1763 р. заставні гроші не були повернуті і Богаєвський заволодів цим майном107. х) Григорій Семенович Богаєвський, сумський полковий писар. Мали синів: сотника Івана та титулярного радника Василя Богаєвських. Останній викупив маєтки у матері та тітки Биковської. Дружина Василя Григоровича Богаєвського, Уляна Василівна мала судову справу з тіткою чоловіка графинею Тетяною фон Волкенштейн за маєтності108. Богаєвські – старшина охтирського, сумського, миргородського, полтавського, гадяцького, прилуцького полків 109. У 1760 – 70 рр. зафіксовані: сотник Семен старший Васильович Богаєвський, його брати Іван та Семен молодший, рублівський сотник Федір Богаєвський. У сотника Йосипа Григоровича Богаєвського брат Василь110; Семен Богаєвський у якого два сина Олексій (бунчуковий товариш, дружина Єфросинія) та Іван (дружина Параска Петрівна Баєвська, рідна сестра Ганни Петрівни Перехрестової). Від Олексія Семеновича походять два сини Григір та Кирило. Від Кирила Олексійовича сини Тимофій та Павло. Від Івана Семеновича син та донька Наталія111. 9/3. Йосип Андрійович, з “козацької старшини”112; помер до 1727 р. х) Явдоха Яківна, народж. … У 1727 р. фіксується як удова; 3 травня 1727 р. купила у сумських мешканців Гаврила та Дем’яна Горкавченків ліс за 15 рублів113. 10/3. Анастасія Андріївна (див. додаток 1); 5 вересня 1763 р. продала Гнату Микитовичу Митяріну, придбану її покійним чоловіком сіножать за 10 рублів114; 15 липня 1767 р. продала абшитованому сотнику Леонтію Степановичу Пустовойтову сіножать з орним полем, що називають Костричино в Ольшанських дачах та у слоб. Ольшанка на Підлужній вулиці шинковий двір з городом за 20 рублів115; у 1775 р. передала своїй доньці, дружині інженерного прапорщика Василя Степановича Челяєва, Софії “старозаїмочні родові” маєтки, а саме: с. Ільми (542 дес. на 1779 р. – 129 підданих 116), хут. Поповщина (74 дес.), хут. Малі Ільми (69 дес.) та пуст. Рязниківську (366 дес.) Сумського повіту – із загальною кількістю 132 підданих 117 (сс. Ільми та Малі Ільми були межовані в 1768 р.118). Окрім того, з інших джерел, в акті продажу фіксується сінокосний степ в урочищі Савчуківський яр та в м. Суми в урочищі Курячий Бродець двір119. За ці маєтності Челяєва сперечалась із своїми братами 120. Передала сину Роману Кондратьєву, пуст. Романівську (52 дес. на 1770 р.) та хут. Сулишинівський/Сулишковський (718 дес., 80 підданих на 1773 р.), що так само були “з жалуваних предкам” матері 121; 1783 р. за сином Романом її спадок пуст. Плисова (204 дес. 50 підданих) 122; володіла із сином Романом 532 підданими123; на 1802 р. її сини тримають в загальному володінні с. Великий Істороп124; померла до 1777 р. х) Іван Петрович Кондратьєв, майор; поміщик Харьківського намісництва. Кондратьєви – нащадки слобідських полковників, кровні родичі Савичам, Миклашевським125, Юр’ївським, Лизогубам, Зеленським, Скоропадським, Аннєнковим, Гамаліям, Бєстужевим 126. Мав із Анастасією дітей: секунд-майора Василя, поручиків Андрія та Романа, прапорщика Якова, сотника Івана, вахмістра Павла, Софію (одружена із поручиком Василем Челяєвим, мешкали в маєтках Тверского намісництва. У 1775 р. відомий Семен Челяєв – хорунжий Хмельовської сотні Лубенського полку127), Ганну (одружена із Іваном Федоровичем Куколь-Яснопольским; їх діти: корнет Іван, кадет Миколай, Настасія, Марфа (за Василем Савичем), Варвара, Марія, Марія (сумська поміщиця, одружена із Іваном меншим Івановичем Лизогубом. У неї позичив 2 тис. рублів абшитований полковник Степан Іванович Кондратьєв під заставу с. Руднівка128. Діти: прапорщик Олександр та Ганна. У Івана меншого брат Іван 12
старший Іванович Лизогуб, у нього дружина Євдоха 129), Марфу (чоловік Яків Подольсьский, сотник; від нього донька Ганна Єфремова)130; помер до 1763 р. 11/3. Наталія Андріївна, продала сестрі свої батьківські маєтності: с. Ільми з хуторами, підданими черкасами та землею, двір в м. Суми з садом та сіножаттю в Савчуківському яру за 200 рублів 131. х) Іван Васильович Ковалевський, полковий обозний Харківського полку132; у нього брати Петро та Федір, племіниики Семен, Іван та Яків Федоровичі 133; Ковалевські родичаються із богодухівським протопопом Космою Бородаєвським, Шароями та Ржаневськими134. 12/5. Олексій Якович, сотник Сумського полку; у 1732 р. за словесним розподілом йому було виділено маєтність, яке він тримав до смерті у 1739 р., а потім було передане його синам Василю та Григору; помер 1739 р.135. 13/5. Федір Якович, н.бл. 1715 р.; старший сумський полковий осавул; 5 червня 1730 р. підпрапорний; 1733 р. вахмістр Слобідського драгунського полка; 1735 р. сотник; у 1735 р. брав участь в кримському поході при перемозі над ногайською ордою; у 1736 р. брав участь у захисті мм. Тор та Ізюм від кримського хана, та в битві під фортецею св. Феодора; у 1738 р. був у кримсько-дністровському поході; в 1739 р. у поході на Перекоп; 136 в 1741 р. знаходився не в полку137; у 1742 р. за спадком від матері отримав: в с. Марківці – 45 дворів, поміщицький будинок і біля нього млин; хут. Біликівський, що на горі р. Сули з лісом; ліс в ворожбенських дачах, що називався Перещенин; луг в спільному володінні із дядьком Кіндратом; в м. Суми над р. Сумки будинок, біля сумської Ворожби; на пселських дачах рибні ловлі 138; у 1743, 1750, а у 1753 – 1755 рр. ще двічі ходив на Українську лінію для охорони переїздів м. Тор та Барвенчиної Стінки; сотник Ворожби Сумської, на чолі 66 козаків та 5 старшин139; у 1758 – 59 рр. направлений до м. Тор для охорони під’їздів; 14 грудня 1760 р. придбав ліс прозваний «Басовщина» 140; у 1762 р. як сотник присягнув разом із козаками Сумського полка імператору Пєтру ІІІ і тоді ж був співвласником с. Марківки, разом із графом Семеном Волкенштейном, полкової обозної Олени Левенцової, писарши Ганни Богаєвської та полковником у відставці Степаном Кондратьєвим141; 24 жовтня 1762 р. продав (згадується як ворожбянський сотник) поручику у відставці Гнату Микитовичу Митяріну куплену свої сіножаті у ворожбянській окрузі, що прозивались Матішківщина та Безуглівщина за 10 рублів 142; у 1763 р. за проханням звільнений з козацької служби через хвороби вже як сумський полковий осавул143; у 1765 р. йому була надана царська грамота на маєтки 144. Володів: хут. Васьківський (104 дес., 2 підданих), пуст. Ковалівська (31 дес.) хут. Ліфовський (250 дес., 40 підданих), пуст. Переїзна (85 дес. у спільному володінні з Федосеєм Яциною та Василем Богаєвським), пуст. Ровенська (12 дес. у спільному володінні з Федосеєм Яциною та Василем Богаєвським), хут. Стражниківський та Біликівський (150 дес., 3 підданих), пуст. Пальчиківська (11 дес.), с. Великий Вистороп (7336 дес. у спільному володінні з: Василем, Андрієм, Романом, Яковом, Іваном, та Павлом Івановичами Кондратьєвими – дітей удови Настасії Алфьорової-Кондратьєвої, удовою-сотничихою Марією Олександрівною Кондратьєвою, Явдохою Яківною Парафієвською, майором Федосієм Яциною, капітаном Пилипом Демидовичем Віхторовим, капітаном Василем Назаровичем Перопяніновим, Графіною Андріївною Чернігівцевою, війсковими товаришами Степаном та Мартином Захаровичами Могилатовими)145; у 1766 р. позичив племінникам Андрію та Петру Алфьоровим 40 рублів на 1 місяць під заставу в с. Злодіївка 5 дворів, під м. Краснопілля 14 дворів із землею та торгові місця в м. Краснопілля. Племінники заставу не повернули і майно перейшло до Федора Яковича. За двори в 13
Злодіївці розпочалась судова тягонина із Апостолом-Кигичем (представником Алфьорова був Яким Никоненко)146; вів судову справу з Петром Федоровичем Апостолом-Кигичем, за двори в с. Злодіївка (справа ще не вирішена у 1767 р.147), та із графинею Тетяною фон Волкенштейн (двоюрідна племінниця) 148; у 1767 р. мав у Сумському полку понад 100 підданих 149; у 1767 р. дворянин, мешкає в м. Суми150; 28 травня 1769 р. купив у дружини канцеляриста Івана Костентинова Марини хут. Попівку, Недригайлівського пов. 151; у 1769 р. закріпив у вотчинному департаменті купчу від мешканців Сумської Ворожби Івана Лифина та Якова Васильовича Тендитникова на сінокосний луг та діброву в урочищі над р. Ворожба152; у 1770 р. купив у дружини вахмістра сумського гусарського полку Василя Солдатенкова Олени Михайлівни Пушкарьової хут. Лазоренків (або Жданівський) із землею та Чорним лісом за 1 тис. рублів 153; купив у дружини Григорія Штепи Ганни берестовий ліс, а у Катерини Петрівни Штепи нерухомість в Недригайлівському та Лебединських округах 154; після відставки в м. Ворожбі Сумській та інших маєтках має 567 підданих 155; у 1771 р. мав суперечку із абшитованим полковником Степаном Кондратьєвим за хут. Попівка156; в листопаді-грудні 1771 р. викликався до сумської провінційної канцелярії через судову справу з майоршою Ганною Буровою, а по першому чоловіку осавульші Якової Романової. Як виявилось Буровій продав землю, яка вже належала Алфьорову Герасим Тендитников (брат Якова Тендитникова – див. купчу за 1769 р.). Г.Тендитников був сумський козак, який втік з служби у 1749 р. і ховався у різних людей. Тоді ж він мешкав у Романова і продав йому братівську землю. Цю купчу Бурова подала до вотчинного департаменту після смерті Якова Тендитникова, намагаючись ствердити що земля належить їй 157; 12 березня 1772 р. подав чолобитну до слобідського вотчинного департаменту через повіреного Якима Нагорнєва із проханням підтвердити за ним його власність158; у 1772 р. мав суперечку із сотником Василем Даценком за землі в с. Сумська Ворожба159; мав суперечки за батьківський спадок із графинею Тетяною фон Волкенштейн160; на 1779 р. вже як за померлим числилось в: м. Ворожбі (17 підданих), хут. Ліфовщина (82 підданих), хут. Стражніківщина (1 підданий), хут. Неречка (96 підданих), с. Марківка (367 підданих) 161; В спадок дітям та дружині залишив у загальній кількості 5047 дес. землі та 614 підданих чоловічої статі; помер 1775 р. х) 1. Тетяна Корніївна, народж. …162. х) 2. Олена Матвіївна Константинова (див. додаток 13.3), н.бл. 1730 р. В першому шлюбі за лебединським козаком Моісеєм Федоровичем Ілляшенко (помер після 1754 р., у нього рідні брати Степан та Іван Ілляшенки) 163; донька священика, дворянка; у неї брат Михайло – сотенний хорунжий (вахмістр) та сестра вахмістерша Пелагея, якій у 1777 р. віддала пуст. Суляцковську (4 дес.) в дачах Лебединських164 та купила її частину спадку по чоловіку Кирилу Степанову165; 5 вересня 1756 р. (вже як дружина Алфьорова) продала вахмістру сумського гусарського полку Івану Тимофійовичу Красовському землі в урочищі біля слоб. Новотроїцької, куплені її першим чоловіком, за 4 рублі 166; на 1778 р. із дітьми та у спільному володінні з Федосієм Козмичем Яциною та Василем Григоровичем Богаєвським утримує с. Марківка, хут. Печашний та хут. Попівку, що дістались за померлим чоловіком (7912 дес., 1304 підданих) 167; у 1786 – 87 р. володіла: в хут. Васьківскому 2 підданих, в хут. Бережківському 3 підданих, в м. Ворожбі 33 підданих чоловічої статі та 37 підданих жіночої статі, в хут. Ліфовському 86 підданих чоловічої статі та 82 підданих жіночої статі, в хут. Біликівщині та Стражніковщині 2 підданих чоловічої статі та 3 підданих жіночої статі, разом із синами Петром та Олексієм в с. Марківка 351 підданних та в хут. Печашному 100 підданих. Живе в слоб. Ворожбі Сумській168. 14
14/5. Пелагея Яківна. х) Федір Лесевич, від нього сини: колезький секретар Петро та реєстратор Василь169. 15/5. Уляна Яківна170. х) … Дубянський (здається Федір Якович, протоієрей та духівник імператриці171). IV. 16/6. … Іванівна (?). 17/9. Федір Йосипович, н.бл. 1726 р.; сотник, дворянин; 9 червня 1732 р. поступив на козацьку службу до Сумського полку і був козаком до 1739 р., коли полковник Дмитро Кондратьєв надав йому звання підпрапорного (у віці 13 р.). У 1739 р. відправлений в Кримський похід, до м. Ізюма, де у 1741 р. був скарбником при полковій канцелярії. У 1745 р. півтора місяці утримував караул у м. Ізюм 172. 29 листопада 1745 р. за розподілом дідівських маєтків між його тітками Наталією Ковалевською та Настасією Кондратьєвою, отримав із матір’ю: с. Бездрик із поміщичими та підданськими дворами, з млином, з рибними ставами, із землями, лісами, дібровами і всіма бездрицькими угіддями; в м. Суми двори на Перекопі із усіма будівлями та торгівельними коморами, три комори на базарі та в Ілінському приході житловий поміщичий будинок з усіма будівлями; в с. Стецьківка 2 двори і хут. Москалівщина із будівлями, млином та усіма угіддями; за дер. Піщаною пасіку із садом та сінними покосами та «Куцевським» подвірком173. 18 вересня 1747 р. назначений сотником Перекопської (ІІ-а Сумська) сотні сумського полку. У 1748 р. приймав участь у ліфляндському поході; 28 травня 1750 р. придбав у сумського мешканця Василя Матвійовича Шептушача і його сина Якова орну землю в Сумській сотні між річок Ближньої та Дальньої Ільми що межують із дорогою з м. Сум через дер. Грицаковщину до с. Марківка за 25 рублів 174; 27 грудня 1750 р. продав Андрію Васильовичу Кондратьєву дідівський ліс, луг та косовицю в Сумській сотні за дер. Піщаною, за 30 рублів175; у 1751 – 53 рр. відбував службу на “українській лінії” (в 1752 р. на 11 місяців за вбивство трьох невинних людей відсторонений від командування)176. У час відсторонення від військової справи (1752 р.), провадить низку купівель: 4 березня у сумського мешканця, козака Степана Степановича Ходуна та його дітей Андрія, Івана, Никифора та Якима орні землі в двох місцях на 4 тижні плугом в урочищі між річками Дальньою та Ближньою Ільмами за 14 рублів; 4 березня у сумських мешканців Семена та Івана Федоровичів Берестовських сінокос з невеликою дібровою, лісом та рощею в урочищі над р. Ближня Ільма що межує з його ж землями купленими пізніше у Степана та Івана Єрченків, за 4 рублі; 5 березня придбав у сумських мешканців, козаків, Тимофія та Федора Яковичів Берестовських (двоюрідні брати вищеназваних Берестовських) сінокос в урочищі над р. Ближня Ільма за 3 рублі; 5 березня придбав у сумського мешканця Івана Васильовича Берестовського з синами Гнатом, Іваном, Петром та Степаном сіножатву з невеликою дібровою та лісом і лугом в урочищі над р. Ближня Ільма, що межує з купленими Алфьоровим землями племінниками Берестовського вищеназваних Тимофієм та Федором Яковичами Берестовськими, за 3 рублі; 9 березня придбав у священика сумської Преображенської церкви Івана Антоновича Словинського орні землі на 4 тижні плугом в урочищі між р. Дальня та Ближня Ільма, біля хутора майора Івана Кондратьєва Ближні Ільми та бездриківською землею Алфьорова, за 20 рублів; 9 березня придбав у мешканця дер. Грицаковщини Микити Семеновича Манченка з сином Омеляном орні землі на 3 тижні плугом в урочищі між річками Дальня та Ближня Ільма, що межють з двох сторін із його ж, Алфьорова, землями, за 7 рублів; 10 березня 15
придбав у сумських мешканців, козаків, Степана, Лаврентія та Романа Гнатовичів Линтварьових орні землі на 5 тижнів плугом в двох місцях – в урочищі р. Ближня Ільма (куплені Линтварьовими у сумських мешканців Якима та Василя Ходунаєвих), що межує із землею Алфьорова купленою у сумських мешканців Степана Бабича та Карпа Шевченка та сінокоси в урочищі за великим шляхом яким прямують через дер. Грицаківщину, хут. Монастирський, хут. Ближні Ільми до м. Сум, за 6 рублів; 10 березня придбав у сумських мешканців Степана та Івана Яковичів Єрченків сінокос з невеликою дібровою, лугом біля Підгір’я та рощею біля яру що називають «Вершина п’яти дубів» за 5 рублів 177. У 1754 р. під с. Сироватка фіксується діброва перекопського сотника Федора Алфьорова178; у 1755 р. згадується як Перекопський сотник (чисельність сотні 42 козаки та 4 старшини) 179; 7 лютого 1756 р. придбав у сумського мешканця, абшитованого канцеляриста Данила Несторовича Погребного в сумській міській окрузі, в урочищі Гнилиця пасічні місця з дібровою та косовицею, що колись придбав його дід Григорій Погребний у Павла Зубка, який у свою чергу купив ці землі у сумського мешканця Климентія Дмитренка. Земля межує із землями Алфьорова – «Котляревською» дібровою та «Ктиторськими» ярами, що доходять до земель с. Бездрик180. В 1757 р. в пруському поході і у тому ж році в поході на турків у бригаді Капніста181; у 1757 – 60 рр. під с. Вища Сироватка фіксуються землі сотника Федора Алфьорова182; у 1758 р. в прикритті кордону на р. Камишеватій183; 15 листопада 1760 р. відбулась полюбовна угода між Алфьоровим та сумського Успенського монастиря архимандритом Іоакінфом Боярським, намісником Лукою Сукачевим та братією за якою було розмежовані монастирські та бездрицькі землі184; 15 грудня 1760 р. придбав у сумської мешканки Ірини Федорівни Афанасьєвої, удові по Ієвлеву, в сумській міській окрузі за алфьорівським хут. Москалівщина землю на 6 днів плугом, що межує із землями удови Настасії Андріївни Кондратьєвої, Сироватського сотника Михайла Власовського, Семена Чернецького та з землями Алфьорова купленими у сумських мешканців Мойсея Лененка та Василя Медведенка, за 4 рублі185. У 1763 р. Алфьорова посаджено під варту. Алфьоров, пояснював, що наказний полковник колезький асесор Олексій Савицький з поручиком Онофриємцем вимагали хабарів. На це Алфьоров не погоджувався, за що його “у в’язниці замучили, а над сином моїм Андрієм так познущались, що навряд чи живий буде”. В цей час Савицький, що був назначений російською адміністрацію, почав масово мордувати полкову старшину, від імені якої таксамо просив у влади сотник. Федір Якович зміг втекти з-під караулу, але взамін нього під караул посадили його дружину. Справу між Алфьоровим та Савицьким відклали186; у 1766 р. вийшов у відставку поручиком 187; 7 березня 1766 р. придбав у сумської мешканки Наталії Панасівни, удові підпрапорного Лаврентія Винаря в Гнилицькому лісі, купленим ще її покійним чоловікому у ротмістра Георгія, сотника Михайла та підпрапорного Данила Дмитровичів Кондратьєвих, яблуневий сад і «протчихъ овощныхъ деревъ» з лісом та землею біля с. Токарівки, що межує із с. Бездрик за 25 рублів 188; у 1767 р. надав до межевого департаменту документи на маєтності і отримав підтвердження 189; 1767 р., дворянин, мешкає в м. Суми190; 5 травня 1768 р. подав до вотчинного департаменту чолобитну про небажання погоджуватись на мирову угоду з сумськими мешканцями по розмежуванню лісу біля його с. Бездрик 191; 1768 р. йому розмежовано хут. Москалівщину (393 дес. та 1849 саж.) 192; у 1772 р. поручик; за ним хут. Москалівщина (393 дес., 2 підданих, в 1772 р. 21 підданий)193; за ним в с. Бездрик та інших маєтках 60 підданих, а у Ворожбі
16
Сумській – 567 підданих194; залишив у спадок дітям: с. Бездрик, хут. Москалівщина, пуст. Житейську та пуст. Шудрівську (Сумська округа) 195. х) 1. Олена Йосипівна, народж. …; 21 лютого 1757 р. придбала у сумської мешканки Явдохи Йосипівни Бокаєвої (народж. Пархомівської) та її доньки Феодосії землі що відійшли за тестаментом покійного чоловіка, а саме: під м. Суми в яру над р. Псел сад прозваний «Стенка» із орними землями, 2 сіножатями, 2 лісками, рибні ловлі та з одним будинком за 40 рублів 196; 22 лютого 1757 р. придбала у сумської мешканки Ганни Прокопівни – дружини Івана Омельяненка та її дітей Гната, Григорія старшого, Григорія меншого, під м. Суми над р. Псел яблуневий та вишневий сад з сіножатями на 60 копен, орну землю на 7 днів (біля великого сумського шляху), що межує з маєтностями Алфьорової, за 40 рублів197; 12 червня 1757 р. придбала у лебединського сотника Федора Івановича Мосеєва за 400 рублів під м. Суми, за Перекопом, в яру над р. Псел подвір’я із яблуневим, грушевим та вишневим садом, левадою «Шудрівською» (що була куплена у підпрапорного Данила Кондратьєва). На подвір’ї світлиця із кімнатою, напроти інший будинок з яслами та 4 будинки з підсусідками, сіножаттю на 200 копен сіна. Межує із сумською дорогою в бік Ворожби та землею Алфьорової198. 14 грудня 1760 р. придбала у сумського мешканця Прокопа Пантелеймоновича Безсмертного орну землю в сумській міській окрузі, в урочищі біля стовбового роменського шляху навпроти хут. Москалівщина на 6 днів плугом. Земля межує із землею чоловіка Федора Алфьорова199. 15 грудня 1760 р. придбала у сумського мешканця Григорія старшого Івановича Омельяненка під м. Суми, над р. Псел, яблуневий та грушевий сад з лісом що межує з її ж, Алфьорової, землями, за 16 рублів 200. х) 2. Олена Ісаківна, народж. Мат[рогор...], донька підпрапорного; в 1772 р. за нею розмежована пуст. Житейська (18 дес. та 732 саж.) 201; у 1779 р. за нею в с. Бездрик – 70 підданих202, при загальній кількості у володінні Алфьоровими в Бездрику 81 підданий203; за нею в с. Бездрик 1595 дес., 21 підданий 204; в 1781 р. за нею в Бездрику 2595 дес. та 848 саж. 205; у 1787 р. у неї (вже померлої) в с. Бездрик – 20 підданих206. Померла у 1786 р. 18/12. Василь Олексійович, у 1739 р. йому та брату Григору, у спадок від батька дісталось: в м. Межирічі поміщицький двір з 6 підданими дворами; за м. Межирічі ставок з млином, березовим гаєм та сосновим бором, що називався Пестреченків; луку та ліс, що називався Бубликівщина; березняк та над р. Грункою хутір з двором і хоромами та 5 підданих дворів з млином, орним і неорними полями, сінними покосами; сад та ліс, що прозивався Кумнирівщина в с. Ворожба з 4 підданими дворами та 1 ступним колом. Продав свої землі сотнику Василю Лук’янову, а він, в свою чергу, протоієрею Федору Дубянському, син якого Яків повернув Алфьорову його “предківські землі” 207. 19/12. Григір Олексійович, у 1739 р. йому та брату Василю, у спадок від батька дістались маєтки (див. № 18 цього розпису). 20/12. Федір Олексійович, з 1740 р. підпрапорний 208; у 1741 р. знаходився не на території Сумського полка209; у 1742 р. за заповітом від баби Марії Назарівні йому дістались маєтки: в слоб. Половні 8 підданих дворів з орними землями та рибними ловлями; в с. Ворожба камінь для млина та ліс в урочищі на горі р. Сули у спільному володінні з сумським соборним священиком Михайлом Стражниченком210; володів хут. Стребулківським (51 дес., 2 підданих) 211; у відставці з 1760 р., підпрапорним. Перебував у службі на Українській лінії, полкових командировках та інших роз’їздах212; помер до 1786 р. х) Марфа Дмитрівна, народж. Кушевська, донька Гадяцького полкового хорунжого (1739 р.213) Дмитра Кушевського; н.бл. 1725 р.; у 1779 р. володіла хут. Стрибулківщина (1 підданий)214; у 1779 р. вона стала свідком, як ліс її сина 17
вирубував селянин Григорій Довгаль. Останній її зв’язав і побив. Від смерті жінку врятували подорожні215. 21/12. Андрій Олексійович, н. бл. 1721 р.; у 1742 – 1768 рр. підпрапорний (в Миропільському комісаріаті)216; у 1757 р. у нього фіксуються земля під м. Краснопілля217; у 1742 р. за заповітом баби Марії Назарівні йому та брату Петру дістались маєтки: в м. Краснопіллі двір з хоромами та садом, став, млин, винокурня та солодовня на р. Комарна, гай з березовим лісом, садом та ставком біля м. Краснопілля, орні землі, пасічний ліс, сад та сінні покоси на р. Пісочина; в м. Краснопіллі 2 торгові лавки, 2 пляци, 8 підданих дворів, 1 житловий двір з садом (що прозивався Васютивщина) та орним полем і сіножаттю. У 1766 р. заклав дядькові Федору Яковичу за 60 руб. своє майно: під м. Краснопілля 14 дворів з підданими, на р. Комарній землі на 20 днів плугом, над р. Танкою й р. Грязною землі на 14 днів плугом з сінокосом на 10 косарів, над р. Кривою землі на 60 днів плугом з сінокосом над р. Довгою на 130 косарів, між р. Сироваткою та р. Закобиллє землі на 47 днів плугом, в м. Краснопілля 2 торгових місця, по р. Комарній гай та Чорний ліс, ліс що прозивається Тонконогівський, ліс що прозивається Колодковський, в с. Злодіївці 5 дворів із землями 218; у 1762 р., як підпрапорний Сумського козацького полка присягнув новому імператорові Пєтру ІІІ219; у 1767 р. підписався з братом Петром під зверненням сумської старшини до цариці про заборону продажу людей та землі на території Сумського полка220; у 1773 р. продав не викуплені у дядька землі Герасиму Власовському, а той, в свою чергу, майору Олександру Аннєнкову; у 1774 р. продав Олександру Аннєнкову свою половину спадку: степ в урочищі Сагайдачного Шлях, пуст. Алфьорівську (42 дес.), поле на р. Закобиллє та хут. Алфьоров (119 дес.221), пуст. Марківщину (134 дес.), пуст. Закомарну (91 дес.)222; у військових походах не бував, лише в полкових командировках223. 22/12. Петро Олексійович, н. бл. 1729 р.; підпрапорний 224; у 1742 р. за заповітом баби Марії Назарівні йому та брату Андрію дістались маєтки (див. № 21 цього розпису); 6 липня 1762 р. купив у Герасима Кобіця в Краснопільських дачах ліс, що межував із маєтностями: краснопільського протопопа Олексія Гнідашева, отамана Дениса Дейнека, козака Петра Лубенця та померлого обозного Івана Романова (поле на Сагайдашному шляху) за 30 рублів 225. У 1676 р. підтверджував цю купчу, яку засвідчили: Василь Федорович Лесевич, сумський канцелярист Іван Пономарьов, сумський підканцелярист Никифор Никифорович Свитличненков (по предкам Голуб), боромлянський мешканець Федір Львов та сумських кріпосних справ писар Роман Линтварьов, та разом із братом підтверджував спадок по-баці226; у 1767 р. підписався з братом Андрієм під зверненням сумської старшини до цариці про заборону продажу людей та землі на території Сумського полку227; володів спільно з майором Анєнковим хут. Алфьорівським (розмежовано 25 серпня 1781 р. 119 десятин та 472 сажень) та Алфьорівською пусткою (розмежована 31 серпня 1781 р. 42 десятин 1018 сажень)228; в 1786 р. продав якийсь із спадкових маєтків Хрущову229; мав в м. Краснопілля на 1779 р. 8 підданих, а на 1787 р. 9 підданих 230; у 1789 р. утримує в спільному володінні з майором Анєнковим пуст. Закомарною (91 десятин та 1844 сажень)231. Був у Пруському поході та в полкових командировках 232. 23/12. Анастасія Олексіївна. х) Данило Петрович Святогор-Штепа, з дворян, поміщик Межерицького повіту. Його батько підпрапорний Петро Штепа, дід сотник Василь Святогор. У 1673 р. фіксується межерецький сотник Іван Штепа 233; капрал, а з 1786 р. канцелярист Харківьскої цивільної палати; від нього син Петро (канцелярист) та донька Катерина Штепи-Святогори234; родичі Штепам-Святогорам: Захаржевські, Власови, Маненки та Карпови (старшина Охтирського полку); Данило 18
Петрович з 1768 р. по 1790 р. вів судову тяжбу із чоловіком двоюрідної сестри Тетяни Алфьорової Ф.Даниловим за с. Штепівка, яке в різний час належало їх діду сотнику Павлу Степановичу Маненко235. 24/13. Яків Федорович (див. додаток 13.6), н.бл. 1754 р. (1751?) від 1-го шлюбу; прапорщик; у 1766 р. навчався в училищі латини, вмів читати та писати російською236; у 1767 р. в ізюмському гусарському полку 237; у 1769 р. в Севському гусарському полку238; у 1775-9 рр. судився із Ф.Даниловим та Ф.Стишевською за новий розподіл маєтків померлого батька, де б враховувались інтереси зведених братів Петра та Олексія 239. 28 січня 1780 р. подав разом із мачухою до Слобідського вотчинного департаменту чолобитну з скаргою на чоловіка своєї покійної сестри Васи Семена Жебуньова за фальсифікацію заставних документів від імені сестри 240. Мешкав в с. Марківка і мав судову справу із сестрами Тетяною Даниловою та Феодосією Стишевською за батьківський спадок. Проте, сестри не змогли довести неправильність розділу отчизни, тож, сфабрикували справу про вторгнення Якова із натовпом озброєних людей на двір Стишевської в тому ж с. Марківка та грабунок і руйнацію на суму в 500 рублів 241; у 1787 р. прапорщик, внесений разом із дружиною Агафією та дітьми до списків Слобідського дворянства (І частина Родовідної книги)242; за ним з братами у 1787 р. в с. Марківка 709 підданих, в хут. Печашному 194 підданих. Записаний до VI частини Родовідної книги Харківського намісництва 4 грудня 1787 р., за № 61243. х) 1. Пелагея Василівна, народж. …244. х) 2. Агафія Василівна, народж. Бугаєвська (після 1786 р.), донька титулярного радника245. 25/13. Феодосія Федорівна (див. додаток 13.7), від 1-го шлюбу; поміщиця Пенської округи246; 29 березня 1763 р. придбала у мешканців м. Пени удови Савелія Бичкова Наталії Савельївни та її сина Івана частину млина із землею в Карпівському повіті на Микільському колодязі за 10 рублів. Того ж числа придбала у мешканки м. Пени удови по Івану Красовському Матрени Савельївни у Карпівському повіті на р. Піни нижче с. Драгунського четверту частину млинної плотини з амбаром, каменем, берегом та двором мирошника з усім ремоненентом за 80 рублів247; в період 1768 – 1769 р. купила нерухоме майно в слоб. Пени у Василя Мордарьєва та Степана Лісного 248; померла у 1789 р.; її діти жили в Курському намісництві в с. Пенах249. х) Тимофій Никифирович Стишевський, з старшинської родини; 1748 – 1751 рр. служив козаком, 1751 – 1759 рр. канцелярист, у 1755 р. робив статистичний перепис сотень Сумського полка250; у 1757 р. збудував під м. Сумами через р. Псел великий міст; 1759 – 1765 рр. сотник Сумського полку, з 1765 р. судженський комісар; сотник 1770 – 1771 рр.; 5 липня 1770 р. купив у Матвія Петровича Подольського двір у військовій слоб. Пени 251; у 1770 р. закріпив у вотчиному департаменті свої володіння252; на 1772 р. дітей ще не мав 253; у 1778 р. у нього жива тітка Явдоха Тихонова; мав суперечки за землі з Степаном Подлєським254; помер 1778 р. 26/13. Настасія Федорівна, від 1-го шлюбу. х) Матвій Петрович Подольський, підпрапорний, суджанський поміщик. У нього брат Петро Петрович з дружиною Настасією Григоровною та дітьми Іваном та Петром. Батько Петро Романович, дядько Іван Романович. Дід Роман Андрійович Подольсьский, бабка Марія Федорівна255. 27/13. Васса Федорівна, від 1-го шлюбу; померла до 1778 р.; бездітна. х) Семен Семенович Жебуньов (Жебуня?256), з козацької родини; у 1762 р. підпрапорний Сумського полку; капітан Сумського гусарського полку, поміщик Катеринославського намісництва Слов’янської округи 257; після смерті 19
дружини, разом із вітчимом реєстратором Белинським, сфальсифікував на ім’я останнього борговий запис Васси на 3 тис. рублів258. 28/13. Тетяна Федорівна, від 1-го шлюбу; викупила у сестри Настасії землю в Марківських дачах (492 дес.), ліси в хут. Ліфовському (50 дес.) та в хут. Валківському (25 дес.)259; померла до 1781 р. х) Федір Васильович Данилов, н.бл. 1732 р.; у 1764 р. канцелярист Сумського полка; сумський сотник; недригайлівський поміщик; губернський секретар 260. Мали дітей Ганну (за секунд-майором Степаном Кабановим) та Сергія. Судився від імені дружини з Яковом Федоровичем Алфьоровим за розподіл майна померлого тестя (1777 р.); купив у сестри дружини Марії фон Циглер землю в Марківських дачах (164 дес.) та будівний ліс в хут. Ліфовському (25 дес.)261. 29/13. Петро Федорович (див. додаток 13.8), н. бл. 1761 р. (1758?) від 2-го шлюбу; 1766 – 1769 р. навчався 262; у 1777 р. разом з братом Олексієм купив у дядька Михайла Константинова хут. Супрунівський за 1 тис. рублів 263; у 1777 р. купив із братом Олексієм в Лебединському повіті с. Будихі (Будимлі) 264; на 1779 р. сержант Севського піхотного полку, спільно із братом Олексієм, мав у військових слободах – 28 підданих 265; у 1779 р., разом із братом Олексієм має в хут. Супрунівському 19 підданих 266; з братом Олексієм у 1780 р. викупив продані материнські землі у Кирила Федоровича Степанова, а саме: землю, ліси та млини в слоб. Краснопілля, в слоб. Ворожба господський двір із підданими та греблею, хут. Ліфовський, хут. Біликівський, с. Валковське, пуст. Ковалівщина, пуст. Переїздна, пуст. Ровенська, половинну частину с. Марківки, слоб. Попівка – за 300 рублів 267; в 1780-х рр. був з братом Олексієм у поході 268; у 1782 р. прапорщик Севського піхотного полку; у 1783 р. підпоручик, володів із братом Олексієм, “в дачах Ворожбенських”, за батьківським та дідівським спадком хуторами: Ліфорівським, Васьківським, Страстяківським та пуст. Ковалівською (1036 дес., 124 підданих)269; у 1786 – 1787 рр. прапорщик, разом із братом Олексієм володів хут. Супрунівський (17 підданих чоловічої статі та 19 підданих жіночої статі), слоб. Будилки (25 підданих чоловічої статі та 27 підданих жіночої статі)270; разом із матір’ю та братом Олексієм володів с. Марківка (351 підданих) та хут. Наверш... (100 підданих) 271; у 1787 р. судився із дворянкою Оленою Дем’янівною Даценко, а по-чоловікові Лябченко за зайняття земель в слоб. Ворожба (Лебединський пов.), які вона раніше йому продала за 100 рублів272; у 1787 р. внесений з братом до VI частини Слобідської Родовідної книги. У нього з братом в с. Ворожбі та слоб. Будилці 29 підданих чоловічої статі та 27 підданих жіночої статі, в хут. Супрунівському 17 підданих чоловічої статі та 19 підданих жіночої статі 273; у 1788 р. засідатель Лебединського повітового суду, володів млинами по р. Псел 274; у 1796 р. утримував ґрунти в слоб. Ворожбі275; у 1804 р. мав короткочасовий борг перед внеском на будівництво Харківського університету у 137 рублів 276. 30/13. Олексій Федорович, н. бл. 1766 р. від 2-го шлюбу; у 1769 р. навчався (з трьох років)277; у 1777 р. разом з братом Петром купив у дядьки Михайла Константинова хут. Супрунівський за 1 тис. рублів 278; на 1779 р. сержант Севського піхотного полку, спільно із братом Олексієм володів у військових слободах – 28 підданними279; з братом Петром у 1780 р. викупив продані материнські землі у Кирила Федоровича Степанова, а саме: землю, ліси та млини в слоб. Краснопілля, в слоб. Ворожба господський двір із підданими та греблею, хут. Ліфовський, хут. Біліковський, с. Валковське, пуст. Ковалівщина, пуст. Переїздна, пуст. Ровенська, половинну частину с. Марківки, слоб. Попівка – за 300 рублів280; в 1780-х рр. був з братом Петром у поході 281; 1782 р. прапорщик Севського піхотного полку; у 1783 р. підпоручик, володів із братом Петром, “в дачах Ворожбенських”, за батьківським та дідівським спадком 20
хуторами: Ліфорівським, Васьківським, Страстяковським та пуст. 282 Ковалівською (1036 дес., 124 підданих) ; в 1786 р. за ним в Лебединському пов. в слоб. Будилці 25 підданих чоловічої статі та 27 підданих жіночої статі, в хут. Супрунівському 17 підданих чоловічої статі та 19 підданих жіночої статі 283 ; у 1787 р. внесений з братом до VI частини Слобідської Родовідної книги 284; 1801 – 1804 рр. сумський повітовий предводитель дворянства; титулярний радник; 1802 – 1804 рр. лебединський повітовий предводитель дворянства 285; 29 квітня 1802 р. разом із іншими 9-ма дворянами (серед яких Олександр Паліцин) ініціював створення Харківського університету. Було підписано рішення на збір з дворян губернії коштів (1 млн. рублів) на будівництво університету. 1 вересня 1802 р. підписався під загальногубернським рішенням дворянства про створення університету в Харкові. У 1804 р. разом з братами об’їжджали Лебединський повіт збираючи кошти на будівництво університету (навіть були «тихі» скарги на братів за «усильное требование» 286), будучи сам одним з найзначніших жертводавців. Василь Каразин у докладній записці царю просив нагородити за справу створення університету чинами Паліцина, предводителів дворянства Алфьорова і Щербинина та орденами Ковалевського і Кондратьєва287; 1805 р. підписався під загальногубернським дворянським протоколом із подякою В.Каразіну за ініціативу стоврення Харківського університету288. 31/13. Параскева (старша) Федорівна, від 2-го шлюбу. х) Михайло Романов, прапорщик. 32/13. Марія Федорівна, від 2-го шлюбу. х) Олександр Хомич фон Циглер, майор. Один з фон Циглерів – козацький слобідський полковник289. 33/13. Марина Федорівна, н.бл. 1759 р., від 2-го шлюбу; вийшла заміж після 1775 р. х) Павло Андрійович Сулима, н.бл. 1748 р.; значковий товариш; мешкав в с. Великих Будищах (мав 181 підданого чоловічої статі та 171 підданого жіночої статі) і був тут сотником (1771 – 1781 рр.); сотник Гадяцького полку; сотник Полтавського легкокінного полку (з 1785 р. ротмістр); секунд-майор у відставці (з 1787 р.)290; його батько великобудиський сотник Андрій Сулима у 1761 р. подав клопотання на призначення його сина значковим товаришем 291. 34/13. Євдокія Федорівна, від 2-го шлюбу, на 1775 р. незаміжня. х) ... Чубаров (Губаров). 35/13. Параскева (молодша) Федорівна, від 2-го шлюбу, на 1775 р. незаміжня. х) ... Порельський. V. 36/17. Андрій Федорович (див. дод. 13.2.), н.бл. 1747 р. (1744 р.?); “зі старшинських дітей”; з 21 січня 1754 р. по 1758 р. відбував козацьку службу при Сумській полковій канцелярії; від 6 квітня 1758 р. – підпрапорний, служив в ординації генерал-лейтенанта князя Кантеміра292; 31 жовтня 1758 р. придбав у сумських мешканців Герасима та Михайла Зиновічів Печуренків та їхніх дітей Остапа, Івана і Кіндрата сіножать під м. Суми між Старим Пслом та Окимової саки що межує із землею його батька, за 10 рублів. Того ж дня придбав у сумських мешканців Микити та Захара Павловичів Копиленків, Івана Михайловича Якименка (він же Журбенко) та Василя Гавриловича Гаценка сіножать, якою їхні батькі спільно володіли, в ур. під м. Суми над р. Псел, що межує з Писарівщиною та Шудрівщиною його батька, Федора Алфьорова, та у того ж Гаценка придбав невелику частину сіножаті Павленкової-Бортниченкової за 3 рублі293; 24 листопада 1758 р. придбав у сумських мешканців Олексія, Матвія, 21
Кирила та Михайла Єфремовичів Бортниченків сіножать під м. Суми над р. Псел, що межує із землями його батька, Федора Алфьорова, за 3 рублі 294; у 1763 р. був підданий тортурам з боку сумського полковника (див. № 17 розпису) 295; 1767 р. квартермістр в Сумському гусарському полку 296; у 1772 р. прапорщик Сумського гусарського полку297; з 1778 р. фіксується як порутчик 298; у 1779 р. за ним в хут. Москалівщина – 2 підданих 299; у 1783 р. володів частиною с. Бездрик (2560 дес., 158 підданих на 1771 р.), пуст. Жительською (18 дес., на 1772 р.) та хут. Москалівщина (393 дес., на 1776 р.)300; у 1786 р. поручик, внесений до списків Слобідського дворянства (І частина Родовідної книги) 301; у 1787 р. купив у статського радника та кавалера Василя Крамаренкова маєток в с. Масловці із землею, лісами, сінокосами та підданими за 600 рублів 302; вміє писати. Був у штрафах «До несколько крат арестом и наказаниемъ штрафованъ за занятие ночью чужїхъ лошадей к отцу своему на дворъ посланними козаками, за нескорое в лагерь с командою прибитїе и за неявку для получения ко обучению полку от камандира приказу; и под следствиемъ въ причиненних бишкинскими обивателямъ взятках, и в партикулярные работизны, и в командированиї козаков не по очередї на караулъ, и в протчих подозрениях, за чем от команди отрешенъ»303; 19 жовтня 1786 р. поручик у відставці, внесений до І частини Родовідної книги Харківського намісництва (№ 169). 11 жовтня 1790 р. видана грамота (№ 42) на дворянство. Дітей нема. Володіє спадковими маєтностями в с. Бездрик та пуст. Алфьорівською, за ним 13 підданих чоловічої статі та 11 підданих жіночої статі. Мешкає в м. Суми304. х) 1. Олена Іванівна, народж. ... Утримувала в спільній власності пуст. Алфьорівську (розмежовано 3 січня 1775 р. 39 дес. та 2269 сажень)305. х) 2. Марія Іванівна Маслова, донька поручика306. 37/17. Яків Федорович, н. бл. 1750 р.; вчив російську та латинську мови; з 1760 р. по 1764 р. вчив синтаксис та граматику в Колегіумі у Григорія Сковороди. Учитель відмічав знання Я.Ф., як «остр» (в сучасній системі це як 11-10 балів). В період навчання Алфьоров жив при школі307; у 1772 р. прапорщик сумського гусарського полку308; у 1781 р. у нього з братом Федором в с. Бездрик 2 винокурні на 4 котли309; у 1783 р. володів частиною с. Бездрик, пуст. Жительською та хут. Москалівщина 310; у 1787 р. у нього в с. Бездрік – 41 підданий311. х) Агрепина Йосипівна (див. додаток 13.1)312. 38/17. Іван Федорович, н.бл. 1752 р.; вивчав латинську та російську мови313. 39/17. Федір Федорович (див. додаток 13.9), н.бл. 1753 р.; у 1772 р. капрал Сумського кінного полку, неодружений, вивчає слов’янську мову314; на 1776 р. вахмістр, володів с. Марківка (280 підданих)315; у 1778 р. кадет ізюмського гусарського полку316; у 1781 р. прапорщик; у 1781 р. Сумського нижнього земського суду дворянський засідатель. Виконуючи свій обов’язок захищаючи інтереси селян ув’язався у бійку з родиною Михайла Кондратовича які на нього напали. Алфьоров голируч вибив шаблю у Кондратовича, проте був затакований дружиною та дітьми останнього. Хоча Алфьоров і вийшов з бійки переможцем, цей епізод закінчився судовим вироком для Кондратовича на 14 днів “на хліб і воду”, а для Алфьорова – медичним записом: “от удару лівою кровію накипів глаз”, видране волосся (а у нього була коса, що була ознакою приналежності до гусар317 – О.А.), царапини на обличчі і правій руці, “за правим вухом і в нікоторих містах на головіи небольшиє раночки от гризен’я зубов” 318; у 1781 р. у нього з братом Яковом в с. Бездрик 2 винокурні на 4 котли 319; 20 червня 1782 р. як дворянський засідатель підписався під відомістю належних в подушному податку селян слоб. Нижня Сироватка Сумського пов. Харківського намісництва320; у 1783 р. володів частиною с. Бездрик, пуст. Жительською та 22
хут. Москалівщина321; 1786 р. – поручик (32 роки), внесений до списків Слобідського дворянства (І частина Родовідної книги) 322; у 1786 р. за ним в с. Бездрик 40 підданих чоловічої статі та 39 підданих жіночої статі 323; у 1787 р. у нього в с. Бездрик – 46 підданих324. х) Ганна Михайлівна, народж. Власовська, донька ротмістра325; у 1795 р. зробила купчий запис своєму братові Михайлу Власовському326; у 1757 р. фіксуються сотник Михайло Власовський (ймовірно батько Ганни Власовської, який після ліквідації слобідських полків перейшов з сотенного чину у ротмістрський). Герасим Михайлович Власовський (1760-ті рр.) показав що його дід Федір Федорович Сироїжка327. 40/17. Павло Федорович (див. додаток 13.4, 13.5), н.бл. 1761 – 62 р.; у 1778 р. на службі не перебував328; служачий сержант (1783 р.); у 1783 р. володів частиною с. Бездрик, пуст. Жительською та хут. Москалівщина 329; 1787 р. ротмістр(?); у 1787 р. у нього в с. Бездрик – 4 підданих 330; 1786 р. – прапощик, внесений до списків Слобідського дворянства (І частина) 331. Володіє в с. Бездрик спадковими 29 підданих чоловічої статі та 39 підданих жіночої статі. На момент 1786 р. дітей не має332; у 1789-91 рр. – дворянський засідатель Сумського нижнього земського суду. Через цю посаду мав із своїм колегою Іваном Яковичем Кондратьєвим (який був не правий) конфлікт, що переріс у 1791 р. в судовий процес333; у 1803 р. – титулярний радник334. х) Степанида Яківна, народж. Кондратьєва, н.бл. 1759 р.; сестра титулярного радника Івана Кондратьєва, тітка Григорія Івановича Кондратьєва та Параскеви Карт(д)ашевської. У 1790 (1830) р. від брата успадкувала 40 десятин в хут. Михайлівському (Розсохуватий) в Токаревських дачах; мешкала в с. Бездрик, писати не вміла335. За успадкований від брата маєток судилась із племінником Григорієм Кондратьєвим336; просила про вільний вивіз вина по Харківському повіту до с. Березового з заводу при с. Бездрик Сумського повіту 337; померла в Бездрику 10 березня 1856 р. на 97 році життя. Похована 13 березня 1856 р. на бездрицькому кладовищі338. 41/17. Ганна Федорівна, н.бл. 1746 р.; майорша (1783); у 1779 р. за нею хут. Горбаневський (у 1772 р. 161 підданий, а у 1779 р. 43 підданих 339), с. Іскрицківщина, с. Куянівка (загалом 112 підданих, що дістались їй від першого чоловіка (Куколь-Яснопольського), а йому від баби сотничихи Євфимії та дядьків Івана та Петра у 1764 р.), с. Ілімовка (13 підданих), в м. Сілопольськом (109 підданих)340; між 1780 – 1786 рр. судиться із ріднею померлого чоловіка за спадок341; у 1783 р. володіла частиною с. Бездрик, пуст. Жительською та хут. Москалівщина342; у 1787 р. у неї в с. Бездрик – 6 підданих., в с. Куяновці – 36 підданих343; писати не вміла. х) 1. Іван Андрійович Куколь-Яснопольський, прапорщик; його прадід сотник Сумського полку; від нього діти: Василь (1767 р.н.) та Федір (1768 р.н.) 344; помер до 1772 р. х) 2. Єлисей Васильович Тітов, секунд-майор, путивельський поміщик; від нього діти: Григор, Іван, Євдокія, Олександра345; вів судову справу від імен дружини та її сестер Тетяни Назаренко і Євдокії Тевяшевой за спадок по їх матері із братами; у 1775 та 1778 рр. купив в Сумській окрузі три маєтки346. 42/17. Настасія Федорівна, майорша; у 1783 р. володіла частиною с. Бездрик, пуст. Жительською та хут. Москалівщина 347; у 1787 р. у неї в с. Бездрик – 13 підданих348; жива у 1796 р.349. х) 1. ... Кардашев х) 2. ... Слатвинський, майор. 43/17. Євдокія Федорівна, н.бл. 1758 р.; майорша; у 1781 р. в с. Бездрик, за нею 1 винокурня на 3 котли350; у 1783 р. володіла частиною с. Бездрик пуст. 23
Жительською та хут. Москалівщина351; у 1787 р. у неї в с. Бездрик – 1 підданий352; писати не вміла. х) Дмитро Тевяшев, майор, з російських дворян. Тевяшеви – міцний старшинський клан Острогозького полку, серед них полковник Степан Тевяшев, полкова та сотенна старшина. Родичаються з Бібіковими та Колосовими353. 44/17. Тетяна Федорівна, н.бл. 1756 р.; вахмістерша; у 1783 р. володіла частиною с. Бездрик, пуст. Жительською та хут. Москалівщина 354; у 1783 р. продала свою частку спадка в с. Бездрик майору Євграфу Івановичу Смагіну, але той ще у 1789 р. майна так і не отримав355. х) Петро Назаренко, вахмістр чернігівського кінного полку356 45/17. Олександра Федорівна, вахмістерша; у 1783 р. володіла частиною с. Бездрик пуст. Жительською та хут. Москалівщина357. х) ... Власов, вахмістр. 46/20. Степан Федорович, н.бл. 1754 р.; у 1779 р. утримував біля хут. Стрибульківщина пасіку на 20 колод та ліс 358; 1783 р. – поручик; у 1783 р. володів за батьківським спадком хут. Стрибулківщина “в дачах Ворожбенських” Лебединського пов. (51 дес., 1 підданий) 359; на нього подав до суду сотник Іван Мокрієвич за “сочиненіє” тестаменту від імені діда – гадяцького полкового хорунжого Дмитра Кушевського; по лінії вказаного діда мав двоюрідного брата Василя Голін(ков)ського та двоюрідну сестру Олену Кедринову360; в 1787 р. судився із бригадиром Радіоном Пламенцовим та його дружиною за заволодіння маєтністю “венеславовською” померлого Кушевського361; у 1787 р. від 13 грудня за № 167 внесений до VI частини Родовідної книги із дружиною, доньками Марією та Ульною разом із братом Миколою. За ним зафіксовано землі у слоб. Ворожбі362; мав будинок в Сумській Ворожбі; вміє писати; у 1799 р. переїхав на час до Ворожби, щоб перебудувати свою економію і тут вніч з 2 на 3 жовтня 1799 р. вбитий своїми селянами. Був задушений мотузкою вночі на своєму ліжку у будинку в Сумській Ворожбі. Вбивці схопили його за руки та ноги, зтягли з ліжка та затягнули на шиї петлю. Алфьоров ще встиг просити у вбивць про помилування. Тіло сховали на 1 день в ліднику. Іншого дня вночі кинули його під кущі однієї з доріг біля с. Стецьківки, щоб підозри впали на стадників поміщика Кардашева. Сюди ж принесли особисті речі Алфьорова: сюртук (сірий кафтан), блісовий капелюх з сірим кантом, перчатки. До злочину були задіяно: Яків та Мирон Сидоренки (вони ж Кочерженки), Карп Балуденко, Андрій та Петро з дружиною Ксенією Павленки (з с. Павлівки, «литовської породи»), Матвій Киктенко – яких Алфьоров часто карав за «неисправность в економии». Тіло знайшли у лісі Сумского пов. на хут. Парний між сс. Магриці та Стецьківка. Похований у своєму маєтку с. Павлівка, за іншими даними в м. Суми 363. У нього в першій половині ХІХ ст. онука вдова Уляна Іванівна Ковалева364. х) 1. Тетяна Степанівна Линицька, н. бл. 1756 р., донька ольшанського сотника, пізніше поручика365; 5 серпня 1784 р. купила у священика Тимофія Михайловича Браїловського хут. Грунський з землею та підданими дворами (Алешанські дачі, Охтирський округ), за 50 рублів 366. У неї: брат вахмістр Петро Линицький; сестра Уляна, одружена із петропавлівським священиком м. Лебедина Семеном Джунковським; сестра Варвара, одружена із охтирським обивателем Михайлом Симоновим367. х) 2. NN. х) 3. Василиса Стефанівна, народж. Федорова (її батько Степан Федоров підпрапорний сумського полку, поміщик с. Павлівка368). В першому шлюбі за реєстратором Яковом Суджальським. Поміщиця с. Павлівки Білопілського округу. Одружилась з Алфьоровим 22 червня 1793 р. в слоб. Ворожба. У неї 24
донька Євдокія (1789 р.н.) від першого шлюбу369; продала з родового маєтку в дачах с. Павловки 10 дес. засівної землі Г.А.Кумбурлей 370. Після одруження жила 1 рік в Ворожбі, проте «когда он, Алферов, случайно в нетрезвом виде бил ее, то она, неделая ему никакого вреда съехала с Ворожбы» в свій маєток с. Павлівку. Після примирення, чоловік переїхав жити до дружини в Павлівку «и жил с нею 7 лет уже порядочно и согласно без всякой ссоры». Про те що Василиса Стефанівна жила в мирі з Алфьоровим засвідчило 49 осіб, в тому числі: ротмістр Петро Іваницький, священик с. Павлівки Григорій Балинській, дворянин Василь Крушедольський та інші. Ці факти Алфьорова представила в суді, після того як вбивці її чоловіка звинуватили її у змові із ними та прямим наказом вбити поміщика. Селяни зазначили зокрема «что она его терпеть немогла и жила с ним несогласно». Василису Стефанівну виправдали, як дворянку аргементуючи, що як селяни могли вбити свого поміщика, так само можуть і оговорити поміщицю 371. У 1797 р. бувший дворянський засідатель Федот Коновцов розорив її маєток с. Павлівка «в удовольствие» ротмістра Петра Іваницького, який забрав та утримує у себе в шинку її селянина Андрія 372. В даному випадку, досить дивно виглядає постать П.Іваницького, який свідчить на користь Алфьорової в суді з приводу смерті її чоловіка, а пізніше сам стає звинуваченим. 18 серпня 1799 р. придбала 50 дес. землі в урочищі Мерлоги біля с. Павлівки373. 47/20. Микола Федорович (див. додаток 2), н.бл. 1777 р. в с. Бездрик; в ранньому віці був відданий на навчання Олександру Паліцину (маєток останнього с. Попівка, знаходилась поруч із Бездриком); у 1787 р. внесений братом до VI частини Родовідної книги374; у 1797 р. згадується його ліс біля «сумського степу» 375; до 1800 р. за протекцією В.Каразіна (родич М.Ф. по дружині376) був рекомендований як архитектор полковнику Дерябіну, який взяв його із собою на Урал для огляду та виправлень будівництва державних заводів 377; у 1800 р. він перебуває у Попівці де робить серію малюнків в тому числі будинка Паліцина та схематичний проект храма-пам’ятника, який пізніше буде буде вдосконалений та споруджений в Казані; у 1800 р. навчався в Санкт-Петербурзі під керівництвом Чарльз Камерона (архітектора батуринського палацу Розумовських) та Андрія Воронихіна (академік); 11 грудня 1803 р. поступив на службу помічником архітектора; працюючи в Санкт-Петербурзі, М.Ф., разом із Воронихіним спроектував Казанський собор для цього міста. Безпосередньо у будівництві собору Алфьоров участі не брав; у 1804 р. спроектував церкву в с. Великий Бобрик (зберіглась до наших днів)378; у 1804 р. неодноразово виступає із доповідями в «Попівській академії» 379; 1805 р. в Санкт-Петребурзі (При Морській типографії) видав книгу про техніку гравюрування “Способ гравировать крепкою водкою, который по виду чрезвычайно похож на рисунок китайской тушью, что англичане называют engraving in acquatinta, а французы granure das le gtnre du lavisс.: С прибавлением способа гравировать карандашом и состовлять потребные для сего лаки, и прочее”. Цією книгою-підручником користувався Т.Г. Шевченко, яка і була знайденна в речах художника під час обшуку пов’язаного з арештами «кирило-мефодіївців» 380; 5 січня 1805 р. – «коллегії юнкер»; з 1805 р. при російському генеральному консулі в Корфі “письмоводитель”, а 1806 – 1809 рр. був назначений «надзирателем» російського військового шпиталю; у 1808 р. пише з-за кордону статтю «О древностях Афинских»381; у 1810 р. в Харьківському театрі була поставлена вистава Івана Бахтіна «Ревнивий», зібрані кошти від якої були направлені М.Ф., який будучи за кордоном покинув службу для вивчення архітектури Європи, але витративши гроші на придбання творів мистецтв не міг повернутись на Батьківщину382; в 1811 р. при військовому Губернаторі в СПБ; 1812 р. – 25
титулярний радник383; 1812 р. Обраний дійсним членом «Вольного общества любителей словесности, наук и художест» (за пропозицією Н.И.Греча. Пропозиція О.Д. Хрущова про його обрання ще в квітні 1806 р. розглянута не була); у 1813 р. перебуває у Франції (вочевидь був при російських військах), звідки присилає до «Попівської академії» художні твори. Зокрема вислав твір свого французького знайомого Ш.-Г. Мільвуа "О независимость, ты жизнь талантов, мать!" (переклад О.Паліцина), яка була прочитана П. Нікольським; у 1815 р. став членом «Харьковского общества благотворения» із сплатою внесків 25 руб. (очолював товариство Григорій Квітка) 384; у 1816 р. за повітом Олександра Паліцина отримав с. Попівка разом із колекціями Паліцина 385; у 1817 р. спроектував оригінальну церкву-пам’ятник на честь загиблих вояків при підкорені Казані (збудовано 1823 р. під керівництвом Шмідта); з 1 січня 1817 по 1 січня 1825 рр. предводитель Сумського дворянства 386; в 1820 р. спроектував бесідку для Полтавського міського саду, про що писав кн. Н.Г.Репніну387; 1823 р. колезький асесор; у 1826 р. засвідчив як предводитель дворянства майновий документ поміщиці Є.Рахманової 388; у 1820-х рр. був членом Харківського університета389; з 1838 р. – почесний общинник Петербурзької Академії Мистецтв; в 1843 р внесений разом із синами до VI частини Родовідної книги Харківської губернії (рішенням Сенату тимчасово був внесенний до III частини, для подачі необхідних документів)390; у 1854 р. під час розмежування с. Бездрик йому належали ділянки: 14 дес. та 1286 саж., 30 дес. та 1832 саж., 191 дес. та 1879 саж. 391; на 1855 р. у нього у Сумському повіті власності: 142 підданих та 1200 десятин землі 392; Алфьоров долучився до проектування багатьох будинків в Сумах, Харкові та різних містах імперії 393; був нагороджений срібною медаллю для носіння на шиї «За усердие» 394; є згадка яка дає право говорити що М.Ф. писав вірші 395; помер 4 грудня 1857 року в с. Попівка «від старості» на 80-му році життя 396; в 1924 р. “паліцинська садиба” Алфьорових була зруйнована разом із склепом М. Алфьорова та О. Паліцина397. В Попівці і досі є фундаменти панського будинку 16 на 42 м.; в склепі с. Попівка було знайдено 8 кістяків398. Микола Федорович – був одним із передових архітекторів та мистецтвознавців Росії ХІХ ст. Бувши спочатку учнем Паліцина, невдовзі став його «правою рукою» – привозячи з-за кордону до «Попівської академії» твори мистецтв. Підпис Алфьорова, разом з іншими членами «Попівської академії» поставлено під клопотанням про відкриття університету в м. Харкові399. Молодого М.Ф. помітили і в СПб, після чого почалась його стрімка та дивовижна кар’єра, пов’язана із мандрівками. Так Алфьоров побував в Костянтинополі, Афінах, Корфі400, відвідав міста Італії та Франції, Німеччини, Прусії, Греції – серед них Рим, Неаполь та Париж. Ймовірно, що Алфьоров був у Єгипті (піддається сумніву401) – це залишило помітний слід в його творчості («казанський пам’ятник») де він поєднує класичний стиль із єгипетською пірамідою. До цього часу переважає думка, що Алфьоров був відправлений за кордон коштами «Попівської академії». На жаль дослідники не мали інформації, що М.Ф. був державним службовцем. Щоправда, відмітимо – грошова допомога постійна надходила до мандрівника, як це сталось в 1810 р., коли М.Ф. не мав коштів на повернення до України. Поганий фінансовий стан архітектора, через витрати на твори мистецтв покращувався через численні замовлення на проекти будинків в Харкові, Сумах, Москві та Петербурзі. Після смерті О.Паліцина, М.Ф. успадкував маєток та колекції свого учителя в с. Попівка. Разом із тим Алфьоров, що мав великий авторитет серед сумчан був двічі обраний предводителем повітового дворянства. В. Жуковський писав про М.Ф. Алфьорова: «из этого необыкновенного молодого человека мог бы со временем 26
образоваться русский Винкельман, когда бы обстоятельства способствовали развитию дара его и не умерщвляли его Гений". х) 1. Катерина Аркадіївна, народж. Ляліна (поміщики з Верхньої Сироватки402), за нею 168 підданих403; родичалась із Василем Каразіним404. х) 2. Марія Дмитрівна, народж. …; після смерті чоловіка у неї та синів залишилось в с. Бездрик та хут. Попівка, Крижикі (?) та Москалівщина 144 підданих та 1359 дес. землі. В 1858 р. подала прохання на розділ з синами майна (проханням довірила піклуватись Роману Івановичу Алфьорову (див. № 89 розпису)); у 1861 р. хрещена матір у свого селянина Евдокія Казимірова405; жила на хут. Попівка406. 48/20. Олена (Катерина?) Федорівна, н. бл. 1757 р.; поетесса-романтик 407, друкувалась в передових літературних виданнях408; О.Паліцин присвятив їй свій твір «Послание к Привете». х) 1. … Байков (чи не Михайло Байков – поет та учасник “Попівської Академії”?). х) 2. Семен Кирилович Деменков (?), н. бл. 1769 р.; прапорщик409. 49/20. Матрона Федорівна410. 50/20. Марія Федорівна, мешкала в м. Лубни411; «бадается промыслом крамарским»412. х) Михайло Прокопович Майборода, полковий канцелярист (1747 р.), значковий товариш Лубенського полку (1762 – 1769 рр.). Збіднів на прикінці 1760-х рр.413. 51/21. Іван Андрійович, н. бл. 1759 (1750) р.414; у 1766 р. навчався грамоті415; один з ініціаторів створення Харківської міської публічної бібліотеки. У 1832 р. обраний повітовим кореспондентом для збору грошей на будівництво приміщення бібліотеки та закупівлі книжок416. 52/22. Кирило Петрович, н. бл. 1750 р.; в 1767 р. знаходився в Білгороді співаком при митрополиті417. 53/22. Ілля Петрович, н. бл. 1758 р. (1762418)419. 54/22. Олексій Петрович, чиновник 14-го класу, жив у Охтирському пов.; з родиною внесений до VI частини Родовідної книги від 21 березня 1842 р. за № 3309 420; у 1850 р. володіє 2-ю частиною хут. Алфьорівського (27 дес. 2081 саж.) 1-ю половиною хутора володів Іван Опанасович Романов421. 55/24. Костянтин Якович, н.бл. 1771 р., у 1787 р. внесений до списків Слобідського дворянства (І частина Родовідної книги) і в тому ж році до VI частини422. 56/24. Іван Якович, утримував з батьківського спадку землі в с. Бездрик; у 1795 р. внесений з братом Григором до VI частини Слобідської Родовідної книги 423; чиновник 14-го класу. Помер до 1854 р. Його нащадки залишились в с. Бездрик424, маючи земельний спадок, зокрема спільну нерозділену землю у 29 дес. та 2138 саж.425. 57/24. Лев Якович, чиновник 14-го класу (1832 р.), внесений з дітьми до VI частини Родовідної книги слобідського дворянства426; у 1833 р. – чиновник 9-го класу (титулярний радник) внесений до ІІ частини Родовідної книги, а 22 лютого 1834 р. із сім’єю переведений до VI частини427. 58/24. Василь Якович, чиновник 9-го класу (1833), внесений у 1833 р., з дружиною та сином до II частини Родовідної книги слобідського дворяства 428, а у 1834 до VI частини429. х) Марія ..., народж. … 59/24. Катерина Яківна, н.бл. 1779 р. внесена з батьком та сестрами Олександрою та Параскевою до VI частини Родовідної книги430. 60/24. Олександра Яківна, н.бл. 1781 р.431. 61/24. Параскева Яківна, н.бл. 1786 р.432. 62/29. Петро Петрович, осавул Чорноморського війська. В 1817 р. хрестив разом із Дариною Кіндратівною Оранською Семена Людвиговича Секлюцького (с. Люботин, Валківського пов. Харківської губ.). 27
VI. 63/37. Григорій (Георгій) Якович, н. 1779 р.; поручик; в першій чверті ХІХ ст. віддав борг Серафимі Петровой у 1330 руб., які позичав під свій маєток у с. Бездрик із 19-ма підданими433; у 1795 р. внесений з братом Іваном до VI частини Слобідської Родовідної книги434. Наприкінці життя написав відпускний лист своїй підданій Марфі Софронівні Мостовенковій (вона ж Карпенко), яка була «покриткою» і мала двох дітей – Петра та Олімпіаду. За змістом справи, можна зрозуміти, що це були його позашлюбні діти; помер у 1847 р.435. 64/37. Сергій Якович, капітан, у 1825 р. внесений до VI частини Родовідної книги слобідського дворянства436. 65/39. Микола Федорович, н.бл. 1781 р.; записаний у 1786 р. батьком до І частини Родовідної книги Харківського нам.437. 66/39. Ілля Федорович, н.бл. 1784 р. записаний у 1786 р. батьком до І частини Родовідної книги Харківського нам.438. 67/39. Наталія (Настасія) Федорівна, н.бл. 1783 р.; записана батьком у 1786 р. до І частини Родовідної книги Харківського нам.439. 68/39. Марія Федорівна, н. у серпні-вересні 1786 р.; записана батьком у 1786 р. до І частини Родовідної книги Харківського нам.440. 69/40. Василь Павлович, н. 1782 р.; харківський поміщик; з 28 березня 1801 р. унтерофіцер, з 1803 р. “портупей прапорщик”, з 1805 р. підпоручик, з 1807 р. при звільнені з служби, через поранення, поручик Катеринославського гренадерського полка; 30 листопада 1807 р. за наказом № 3331 генерала від кавалерії барона Бенексена за хоробрість в битві при Прейстич-Ейлау нагороджений “золотим хрестом”; в 1825 р. внесений з дітьми до VI (як «Альферов»)441, а в 1850 р. до ІІ частини Родовідної книги; 1825 р. за ним в с. Бездрик 48 підданих чоловічої статі та 50 підданих жіночої статі442; володів с. Березове, Сумського пов. (зг. 1828 р., а за ревізією 1838 р. у нього там числяться селяни)443; володів в Курській губ. с. Осіївка (Суданському пов.); у 1846 – 1847 рр. будував кам’яну церкву в с. Березовому за заповітом Максима Пурпури, але на добудову церкви асигнував власні кошти. Архітектором церкви був Данилов. Алфьоров на той час жив у Бездрику і був хворим. Справами побудови церкви займався його син Павло 444; мав судові справи з приводу дворової людини Павла Кудрина445. х) Євдокія Максимівна, народж. Пурпура446, донька Максима Йосиповича Пурпури. М. Пурпура був видатною особистістю того часу. Видав власні переклади з німецької: “Фармакологія” (1797 р.), “Лікувальна хімія” (1800 р.), “Життя Суворова” (авторства Антіга). Власним коштом, маючи свою типографію, Пурпура видав перше видання “Енеїди” Івана Котляревського – “Энеида на малороссийский язык перелицованная И. Котляревским. С дозволения СанктПетербургской цензуры. Иждивением М. Пурпуры. В Санкт-Петербурге 1798 года”447. Видання було здійснене безкорисно з любов’ю до української мови (на що вказує присвята) і з складеним Пурпурою першим словником літературної української мови (яким потім скористався і сам автор) 448. Проте, видання сталось без відома автора, тож у власному виданні через 11 років, Котляревський присвятив Максимові Пурпурі, в ІІІ частині “Енеїди”, такі рядки: “Якусь особу мацапуру Там шкварили на шашлику, Гарячу мідь лили за шкуру І розпинали на бику 28
Натуру мав він дуже бридку, Кривив душею для прибитку, Чужеє оддавав в печать; Без сорому, без Бога бувши І восьму заповідь забувши, Чужим пустився промишлять” За заповітом (1825 р.) залишив сс. Коротич та Березове в Харківській губ., с. Забужівку Курської губ. (де разом нараховувалось до 1 тис. підданих) своїм онукам Алфьоровим. Окрім того він записав: на Конотопське повітове училище 16 тис. рублів, на Новгородсіверську гімназію – 16 тис. рублів, на Харківський університет – 16 тис. рублів та Конотопську богодільню – 30 тис. рублів 449. Одружений М.П. був на вдові конотопського городничого Базилевича. В свій час вона пережила напад на будинок відомого нищивника панських маєтків Гаркуши450. Розповідають, що «Пурпуриха» була настільки красивою жінкою, що при її появах в Москві в українському народному одязі всі задивлялись на неї як на «диво»451. 70/46. Федір Степанович, н. 1788 р. від 1-го шлюбу, у 1796 р. дітьми, залишившись із сестрами сиротами просили про повернення їм боргу у 800 р., які батько позичав у їх покійної матері, а також призначити їм опікуна. Ймовірно ця ситуація склалась через друге одруження їхнього батька 452; в 1810 р. приймав участь в облозі Рущука та взятті Туртукая, за що нагороджений, за особистим благоволінням імператора, орденом св. Ганни ІІІ та ІІ ступенів. 1811 р. поручик у відставці. З 1814 р. депутат від дворян Лебединського повіту. Володів при слоб. Ворожба будинком, садом та млином 453; у 1825 р. внесений до VI частини Родовідної книги454. 71/46. Марія (Марфа) Степанівна, н. бл. 1780 р.455 від 1-го шлюбу; зг. у 1796 – 97 рр. Мешкала в м. Суми у батьківському будинку456. 72/46. Уляна Степанівна, н. бл. 1785 р.457 від 1-го шлюбу. 73/46. Феодосія Степанівна, від 2-го шлюбу458. 74/46. Марфа Степанівна, від 2-го шлюбу; її хрещений батько портний Яценко; неграмотна459. х) 1. … Кандиба (після 1815 р.). х) 2. Максим Афанасьевич Колодько, підпоручик. 75/46. Йосип Степанович, від 3-го шлюбу460. 76/46. Микола Степанович, від 3-го шлюбу461. 77/46. Євдокія Степанівна, від 3-го шлюбу462. 78/47. Аркадій Миколайович (див. додаток 12), н. 1815 р. від 1-го шлюбу в с. Попівка (в літературі існують ще дві дати народження А.М. – 1811 та 1812 рр., але дату 1815 р. вписав у справі про дворянство (з метричним підтвердженням) батько А.М. Микола Федорович463). Знаходячись під впливом батька та його оточення прагнув поступити до Художньої Академії, проте, дворянське походження та наявність капіталу в тодішній Росії диктувало інші умови для життя. Належати до дворянського стану передусім – це військова, або цивільна служба. В 1832 р., після закінчення «курсу наук» в одному з харківських пансіонів поступив на юридичний факультет до Харківського університету. Після здобуття освіти у 1836 р., поступив на службу (був колезьким секретарем) та зайнявся маєтком, що успадкував від матері та баби. У результаті падіння з коня А.М. травмував собі спину. Це перешкодило його подальшій службовій кар’єрі, при тому, що хвороба розвивалась і поступово обмежувала рухи Аркадія Миколайовича. Мешкав А.М. почергово в м. Харкові, с. Попівці та с. Олексіївці (Валковського пов.). Ймовірно саме в Харкові, він і познайомився з Г. Квіткою-Основ’яненком, який дуже сильно вплинув на 29
світогляд Аркадія Миколайовича. Ще раніше А.М. був знайомий з Василем Каразіним. Перебуваючи в Попівці, А.М. запрошував до себе своїх друзів, митців та поетів – підтримуючи той дух, що вселив в стіни «Попівської Академії» Паліцин. Саме сюди в 1854 – 55 рр. за запрошенням приїхав його друг Ігор Айвазовський, який за замовленням господаря намалював для його колекції 4 картини («Після бурі», «Вид Амстердаму», «Венеція з боку Лідо», «Ніч в Амальфі» або «Місячна ніч»). У 1846 р. Алфьоров купив кілька картин львов’янина Ламбіона через посередника А.П. Дюпре (останній так і невіддав грошей попередньому власникові, через що Ламбіоні скаржився у листі до Алфьорова)464. У 1849 р. в домі Алфьорова живе польський художник Лобачев ймовірно у якого Аркадій Миколайович купив картини «Большую Магдалену», «Маленькую Магдалену», «Одалиска», «Апполон окруженный Музами», «Ландшафт ночью», «Цветы» (з колекції згадуваного Ламбіона) 465. В 1857 р. Аркадій Миколайович виїхав за кордон до Німеччини. Це було обумовлено погіршенням стану здоров’я та прагненням поповнити свою мистецьку колекцію. В одному з своїх листів до Н.А. Зарудного (російський мандрівник, географ), А.М. писав: «Якщо Бог продовжить моє життя ще на кілька років, я зведу колекцію гравюр – яка буде одна з найкращих в Росії, якщо не кращу. Цим я хочу згладити свою провини перед Батьківщиною; а на мою думку, кожен повинен як може працювати для того щоб принести хоч якусь користь Батьківщині та Вітчизні. До служби, як військової так і цивільної я не відчував ніякого бажання; треба ж було мені самому винайти для себе рід служби, на якій я б зміг успішно працювати та принести користь Вітчизні. Якщо я зроблю музей, то це частково згладить мою провину за те що вбив свій талант з яким міг зробити що-небудь». Маючи досить велику переписку, Аркадій Миколайович дуже часто згадував у своїх листах Україну і рідну йому Слобожанщину. Перебуваючи за кордоном Алфьоров відвідував багато міст серед яких: Лейпциг, Дрезден, Аахен, Берлин; із завмиранням серця він їхав щоб подивитись «Сикстинську Мадонну». До своєї колекції А.М. купував найкращі екземпляри творів мистецтв та рідкісних книг, для чого створив цілу мережу постачальників трохи не на всю Європу. У 1858 р. через посередництво брата Дмитра Миколайовича продав у Валківському повіті свій маєток Олексіївку поручику Михайлу Павловичу Дублянському 466. У 1867 р. від 18 травня пише листа Харківському губернатору, в якому просить дозволу жити за кордоном до одужання. Алфьоров додає свідчення лікарів і пише: «зовсім зіпсоване здоров’є понад п’яти років не дає мені встати з ліжка». В Мюнхені у 1869 р. був виданий «Каталог колекції гравюр, естампів давніх та нових художників із збірки пана А. Алфьорова в Боні» 467. Вірогідно це видання було підготовлене саме для аукціону, який провів Алфьоров у 1869 р. 468. За повідомленням нью-йоркської преси, «von Alferoff» продав у Відні у 1869 р. 918 творів мистецтв на колосальну суму грошей у 36 тис. доларів США 469. Останні роки життя хвороба у А.М. посилилась і він став постійно жити в Боні при лікарні. Лікування вимагало багато грошей і значну кількість експонатів своєї колекції Алфьоров продав. Проте до останнього дня колекція Алфьорова поповнювалась новими картинами та гравюрами. Помер Аркадій Миколайович в Бонській лікарні (шпиталь св. Йогана, де він перебував останні роки470) 30 липня 1782 р. Всю свою колекцію Алфьоров заповів Харківському Університету. Окрім того суму в 4 тис. талярів на народну освіту Харківської губ. Заповітом опікувався духівник Алфьорова, він же – директор бонської лікарні, який перевіз колекцію до Харкова. Сама колекція була оцінена в Боні мінімум у 14 тис. талярів. Загальна кількість картин, гравюр, акварелей, естампів становила понад 3 тис. екземплярів. До колекції були долучені книги з 30
історії мистецтва, а також рідкісні першодруки (що зараз становлять єдині екземпліри на території СНД). Колекція Алфьорова була представлена такими майстрами, як: Крайєр, Влігер, Молінер, Байєн, Віллартс, Гоут, А. та О. Ахенбахи, Вісселінг, Фергас, Айвазовський, ван Осс, ван Остад, Берхем, Бот, ван Евердінгер, Дюсарт, Маас, ван дер Меєр, Метцу, ван де Велде, Сафтлевен, ван Дюк, Брюгель, Береттіні, Караччі, Джордано, Пармеджініно, Музіано, Романо, Караваджі, Солімена, Дюрер, Дітрих, Лампі, де Бусі, Схельфут, Гергардт, ван Гове, Делакруа, Запіро, Вейсенбрух, ван Трігт, Калам, Ізраельс, Тен-Кате, Бонер, Ділленс, Блесс, Схольтен, Гюден, Декан, ван ден Берг, Зігерт, Вертін, Гауерман, де Блок, Вербукговен, Фергас, Дільман, Бекгейцин, Кукук, Шубак, Схотел, Кобелл, Клейн, Брюллов, Шишкін, Амстел, Канал, Рембрандт471(«Доктор Фауст»472), Ходовецький, Л. ван Лейден (його картина «Імператор Максиміліан» зі збірки Алфьорова пізніше опинилась в США 473), Martin Schongauer (картина «св. Антоній» опинилась в бостонському художньому музеї474). На жаль, твори багатьох митців були продані Алфьоровим перед смертю, деякі щезли під час ІІ Світової війни. Проте, передані Алфьоровим твори мистецтва стали однією з найвагоміших «цеглин» в утворенні Харківського художнього музею. В 2005 р. ім’я Аркадія Миколайовича Алфьорова було вписане на пам’ятній дошці засновників музею475. 79/47. Дмитро Миколайович, н. 1828 р. від 2-го шлюбу; закінчив Харківський університет із ступенем «дійсного студента»; вступив на службу до Сумського земського суду від 2 серпня 1853 р. губернським секретарем. 27 листопада 1854 р. звільнений у відставку за неявку на роботу понад чотирьох місяців через хворобу (сильний ревматизм). У 1857 р. працював у канцелярії харківського губернатора476; колезький радник477; 1866 р. член сумської повітової управи 478; 1867 р. мировий посередник 1-ї ділянки Сумського пов. 479; в 1868 р. на нього складена «доповідна записка» предводителя дворянства Сумського повіту для Харківського губернатора П.П. Дурново480; у 1870 р. – сумський повітовий посередник 1-ї ділянки481; 1887 р. статський радник, володів винокуренним заводом у с. Попівка482. 80/47. Юлія Миколаївна, н. 1827 р. від 2-го шлюбу483 81/54. Петро Олексійович (див. додаток 8), колезький радник, член Корочанської повітової земської управи Курської губ; з родиною затверджений в “древньому дворянстві” від 19 червня 1861 р. за № 6022 484; до 1882 р. був корочанським міським головою485; в Державному музеї Т. Г. Шевченка (м. Київ), зберігається його портрет (картон, олія (36,2 × 27,6) [I-а половина XIX ст.], інвентарний № ж-115), автором якого ймовірно є Тарас Григорович Шевченко 486; у 1887 р. титулярний радник володів винокуренним заводом в Курській губ., Корочанському пов., слоб. Лазарівка (номер заводу 38, заснований у 1861 р.), на 81 робоче місце487. На момент 1886 р. мав при слоб. Лазаревка 56,25 дес. землі, та винокуренний завод загальною вартістю 15 тис. рублів. Володів у м. Короча трьома будинками, один з яких мав оцінену вартість у 8 тис. рублів. Разом із дружиною та сином Павлом мав свідоцтво на право торгівлі 2-ї гільдії. Володів плодовим садом у 100 дес. та питомником у 20 дес. Селекціонував сорт вишні «Алфьорівська темна». В маєтку Алфьорова між селами Сетне та Афанасова знаходилась кам’яна «баба» в 2 аршини, яка в 1810 р. була привезена купцом Б.А. Морозовим з Єкатеринославської губ. Був Нагороджений орденом Святого Станіслава ІІІ ступеня та медалями «В память Отечественной войны 1812 г.» та «В память войны 1853 – 1856 гг.»488. х) 1. Варвара Іванівна, народж. ..., в першому шлюбі за … Ілляшенком; поміщиця Охтирського повіту, володіла хут. Пархомівським (біля с. Баромлі). У неї від 31
першого шлюбу діти: підпоручик Олександр, прапорщик Михайло, підпрапорщик Іван та донька Ольга. У 1858 – 59 рр. у неї відбувся конфлікт із синами Михайлом та Іваном за спадок по батьку489; у 1846 – 1847 рр. розмежовано за нею пуст. Алфьорівську (25 дес. та 764 саж. Числиться за нею та дітьми.), Алфьорівську лісову пустку (4 дес. та 342 саж), Кам’янну пуст. (7 дес., 1780 саж. та 30 дес., 653 саж.), Купвину пуст. (7 дес. та 481 саж.), дер. Пархомівку (26 дес., 1471 саж. за нею та дітьми)490. х) 2. Марья Петровна, народж. … За 9-ю ревізією в слоб. Лазарівка Івицької вол. за нею числилось 111 підданих, та при слоб. Лазарівці та дер. Афанасьєво 416 дес. землі491. 82/54. Микола Олексійович492. 83/54. Федір Олексійович493. 84/56. Феофілакт Іванович, навчався в Харківській гімназії звідки за бажаням звільнений до закінчення курсу навчання (1827 р.); з 31 березня 1827 р. канцелярист Сумського повітового суду, звідки звільнений за проханням 18 травня 1834 р.; 9 жовтня 1834 р. зараховано до справ Конотопського повітового предводителя дворянства (Чернігівська губ.); у 1835 р. з братами внесений до VI частини Родовідної книги слобідського дворянства 494; переведений до Оренбурзької казенної палати; 8 червня 1836 р. – колезький радник; 9 липня 1839 р. помічник контролера тимчасового столу відділення казначейства; 23 жовтня 1839 р. переведеий до Оренбурзької палати державного майна, де 23 листопада призначений столоначальником 1-го столу господарського відділення; 29 квітня 1840 р. за проханням звільнений у відставку; 15 липня 1840 р. письмоводитель Бирського окружного начальника державного майна; 13 серпня 1840 р. – губернський секретар із старшинством; 1 січня 1843 р. після приєднання Бірського округу до Уфімського залишився «за штатом»; 2 серпня 1843 р. помічник Катеринобурзького окружного начальника державного майна; колезький секретар (з 25 березня 1845 р. із старшинством); 22 липня 1847 р. помічник Шадринського окружного начальника державного майна; за проханням від 3 червня 1847 р. звільнений з відомства Міністерства держмайна; 1 липня 1849 р. столоначальник 1-го департамента Уральського гірничого правління; 6 липня 1849 р. командований до старшого радника гірничого правління Карпова, що займався в Алапаївських заводах слідством за скаргами; 19 грудня 1849 р. столоначальник; 27 лютого 1850 р. титулярний радник; з 24 серпня по 11 вересня 1850 р. відряджений до Камбаровського заводу Демидових для слідства про причини пожежі та для віднайдення засобів для доставки харчів мешканцям; з 29 жовтня 1850 по 8 березня 1851 рр. – відряджений на Гороблагодатські та Богословські заводи для перевірки складених там ревізських сказок. Помер 31 липня 1851 р.495. х) Софія Миколаївна, народж. … 85/55. Віктор Іванович, у 1835 р. з братами внесений до VI частини Родовідної книги слобідського дворянства496. 86/56. Опанас Іванович, губернський секретар; у 1835 р. з братами внесений до VI частини Родовідної книги слобідського дворянства 497; у 1854 р., після розмежування с. Бездрик йому належали у спільній власності із братами ділянки: 9 дес. та 200 саж., 9 дес. та 723 саж, 14 дес. та 14 53 саж.498. 87/56. Василь Іванович, у 1835 р. з братами внесений до VI частини Родовідної книги слобідського дворянства499; після розмежування у 1854 р. Бездрика йому належало у спільній власності із братами 10 дес. та 566 саж 500; ймовірно саме він мешкав у Санкт-Петербурзі на Чорній річці501. 88/56. Микола Іванович, у 1835 р. з братами внесений до VI частини Родовідної книги слобідського дворянства502. 32
89/56. Роман Іванович (див. додаток 5), у 1835 р. з братами внесений до VI частини Родовідної книги слобідського дворянства 503; 9 червня 1843 р. поступив на службу в сумське поліційне управління, а 1849 р. пішов у відставку; 2 січня 1851 р. поновився на службі; у 1854 р. після розмежування с. Бездрик йому у спільній власності належало 12 дес. та 1046 саж. 504; у 1855 р. колезький реєстратор; у 1856 р. губернський секретар; 1859 – 1860 рр. неодмінний заступник ісправника Сумского Земского суду 505; у 1861 р. колезький секретар; 1861 – 1866 рр. ісправник Сумского Земского суда 506; був задіяний у ліквідації антиурядових виступів 1861 – 62 рр.507; у 1864 р. титулярний радник; 1865 – 1892 рр. начальник сумського повітового поліцейського управління 508; у 1867 р. колезький асесор; від 1869 р. зберігся його лист до Харківського губернатора П.П. Дурново509; у 1871 р. колезький асесор, ісправник сумського повітового поліційного управління510; у 1871 р. надвірний радник; 1875 – 1892 рр. колезький радник; нагороджений орденами: св. Анни 2-го та 3-го ступеня, св. Станіслава 2-го ступеня з короною та без корони, св. Володимира 4-го ступеня (грамота Капітули Ордена від 21 вересня 1877 р. за № 5300); 2 травня 1878 р. записаний з родиною до ІІІ частини Родовідної книги, а 25 листопада 1878 р. за № 3596 наказом Правлячого Сенату по Департаменту Герольдії затверджений у дворянстві511; у 1885 – 1899 рр. утримував 2 ділянки орної землі в с. Бездрик (14 та 9 дес.)512. Ось як описує один епізод з життя Алфьорова сумський історик: «Дозвіл на вистави (в театрах м. Сум – О.А.) давав справник Роман Іванович Алфьоров. Він в розмовах вживав багато слів паразитів: «мамуня», «от именно», «и тому подобное». Коли в міському театрі поставили чехівське «Освідчення», герой вистави поміщик Чубуков повторював слова паразити справника Алфьорова то публіка у відповідь волала «Алфьоров», «Алфьоров»513; мешкав у приватному будинку за адресою м. Суми, вул. Троїцька, буд. 1 (1887 р.)514. х) Ганна Антонівна, народж. … 90/56. Настасія Іванівна (?)515, після розмежування с. Бездрик у 1854 р., їй належали ділянки: 8 дес. та 2141 саж., 9 дес. та 2353 саж., 8 дес. та 1530 саж., 7 дес. та 188 саж., 16 дес. та 1430 саж.516. х) … Зайцев (?) 91/56. Авдотья Іванівна (?), після розмежування с. Бездрик у 1854 р., їй належали ділянки: 1 дес. та 1505 саж., 1 дес. та 1030 саж., 14 дес. та 738 саж., 1 дес. та 2112 саж.517. х) Георгій Устимович (?), поручик. 92/56. Наталія Іванівна (?), після розмежування с. Бездрик у 1854 р., їй належало на правах спільної власності 97 дес. землі518. х) … Позняков, чиновник 14-го класу. 93/56. Ксенія Іванівна (див. додаток 11). Начебто по одруженню отримала від родини 130 дес. Мала від шлюбу таких дітей та нащадків: Марфа (1871 – 1961 рр.), одружена з Андрієм Матвійовичем Бірюковим, їх діти Павло (майор НКВД, директор музичної школи у м. Херсоні), Василь, Павлина; Євдокія (1875 – 1921), одружена з Петром Коноваловим з яким мали дітей: Опанаса 1917 р.н. (у нього донька Людмила Воронова 1951 р.н.) та Микола 1918 р.н. (у нього донька Тетяна Лученцова 1953 р.н.), Олександра, Олексій, Марія; Марія в першому шлюбі за … Бичковим, у другому шлюбі за … Єгоровим її діти: Леонід (згорів у танку в часі ІІ Світової війни), Григорій (нарождений Бичков) Єгоров генерал, директор авіозаводу в м. Куйбишев, Георгій, Ніна (в шлюбі за … Зеленським), Євгенія (в шлюбі з П. Швецом); Олександр (1879 – 1959) – приїздив до Бездрика у 1959 р. (шукав старого друга), його дружина Арсеньєва Тетяна Василівна, донька священика, їх діти: Федір (помер під час військової операції 33
на Халкін Голу) та Віра (померла 1919 р.); Григір (більшовик, пропав безвісті); Тимофій (помер 1939 р., похований у Харкові на Пушкінській), його діти Леонід та Віра; Іван – зарубаний шаблями в Бездрику у 1921 р. на його захист став ... Довгополов; Клавдія (в шлюбі за Іваном Семеновичем Гуком), її діти Леніна та Надія; Варвара (в першому шлюбі за Василем Бодаром, по-батькові австрієць; в другому за Дмитром Капустіним) – у неї діти Борис та Георгій. Всі її діти записані в стані «крестьян». Померла 1907 р.519. х) Пилип Іванович Плигин, прибув до родини Алфьорових, як вчитель. Походив з селян; помер 1908 р. 94/57. Федір Львович. 95/57. Марко Львович. 96/57. Марія Львовна. 97/58. Олександр Васильович. VII. 98/63. Павло Григорович, разом із сестрами успадкував в с. Бездрик землі та підданих520; у 1861 р. колезький секретар521. 99/63. Єлизавета Григорівна. х) … Несторов, губернський секретар. 100/63. Олександра Григорівна. х) … Себелєв, капітан. 101/63. Марфа Григорівна. х) … Вертоглазов, колезький реєстратор. 102/69. Микола Васильович, н. 1820 р.522; поміщик с. Бездрик, губернський секретар; у 1848 р. побудував кам’яну огорожу навколо церкви Успіння Божої Матері у Верхній Сироватці (дозвіл Харківської духовної Кансисторії від 22 червня 1848 р.523), на честь свого порятунку від смерті під час палювання. За його ж розповідями він був врятований молитвами до ікони Матері Божої Ченстоховської, що знаходилась в тій церкві. Для цієї ж ікони Алфьоров замовив дорогоцінний кіот524; у 1854 р. під час межування с. Бездрик він утримував 9 частин з 42-х (80 дес., 1883 саж. (співвласник); 18 дес., 1680 саж.; 136 дес., 1978 саж. (співвласник); 13 дес., 920 саж.; 80 дес., 860 саж. (співвласник); 44 дес., 2304 саж.; 57 дес., 760 саж.; 64 дес., 527 саж.; 42 дес., 836 саж.). Окрім того у нього частина у спільній власності з братом та сестрою у 234 дес. та 1157 саж.525; у 1856 р. в с. Бездрик мав підданих, що їх перевів з с. Забужевки Суджанського пов. Курскої губ. В цьому ж році був хрещеним батьком Андрія Медведєва, підданого князя Шереметьєва526; у 1859 р. разом із братом Павлом шафар у свого підданого Артема Деревянченка 527; попередні дані не узгоджуються з інформацією про його жорстокість по відношенню до селян. Те ж джерело вказує що Роман Іванович Алфьоров є його племінником. З погляду на те що ці персони є споріднені в 7-му коліні, цікаво простежити тодішню думку що до їхньої родинної близькості 528; 30 червня 1861 р. написав листа Харківському Єпископу з проханням благославити намір на будівництво церкви529; разом із братом Павлом у 1865 р. утримував винокуренний завод в с. Бездрик у 2 водяних та 2 механічних приводи із 16 робітниками (загальний дохід 35 тис. руб на рік530)531; володів якимось нерухомим майном в с. Верхня Сироватка; помер 20 листопада 1868 від «кам’яної хвороби» 532. Взагалі, під час утримання Бездрика М.В. та П.В. Алфьоровими, в цьому селі проживала група дворян, ймовірно споріднених з ними по жіночих лініях, як-то: поручик Георгий Устимович (мав підданих в с. Бездрик), Сумського пов. дворянин Петро Якович Мартиненко, Курской губ. м. Недригайлова дворяни Іван 34
Юхимович Пауков (помер у віці 30 р. у Бездрику. Похований на бездрицькому кладовищі), Санкт-Петербурзької губ. Ладозької провінції дворянин Всеволод Олексійович Ушаков. 103/69. Павло Васильович (див. дод. 6), н. 1821 р.533; закінчив домащнє навчання; 15 січня 1843 р. вступив на службу до Канцелярії Харківського повітового Предводителя дворянства писарем 1-го разряду; 31 грудня 1848 р. колезький реєстратор «із старшинством»; на 1856 р. холостий; 12 січня 1854 р. губернський секретар; у 1854 р. в часі розмежування с. Бездрик йому дістались 8 з 42-х частин (ділянки розміром: 42 дес., 1613 саж.; 2 дес., 1281 саж.; 2 дес., 1308 саж; 23 дес., 1237 саж.; 73 дес., 530 саж. (у співвласності із сестрою); 3 дес., 1810 саж.; 27 дес., 1119 саж.; 32 дес., 586 саж.). Окрім того частина у спільній власності з братом та сестрою у 234 дес. та 1157 саж. 534; у 1856 р. спільно з братом утримує с. Бездрик та с. Коротичі (802 підданих); у 1857 р. подав прохання про переміщення його на роботу до Канцелярії губернатора 535; з 1859 – 1874 рр. харківський представник Головного Управління державних коннозаводів; 1859 – 60 рр. колезький секретар 536; 1861 – 62 рр. титулярний радник537; у 1865 р. колезький асесор538; разом із братом Миколою на 1865 р. утримував винокуренний завод в с. Бездрик у 2 водяних та 2 механічних приводи із 16 робітниками (загальний дохід 35 тис. руб на рік 539)540; на 1865 р. власник винокуренного заводу в с. Березове із 19 робітниками 541; з 1865 р. по 1869 р. церковний староста Архангело-Михайлівської церкви в с. Бездрик; у 1870 р. був харківським повітовим предводителем дворянства та губернським землеміром. Мешкав: м. Харків, вул. Молочна, буд. 8542; 1870 – 1874 р. депутат Харківського губернського дворянського зібрання від Харківського повіту; у 1870 р. надвірний радник543; у 1873 р. за ним розмежованої землі в с. Токари 42 дес. та 394 саж.544; у 1874 р. колезький радник 545; у 1887 р. статський радник, володар винокуренного заводу у Харківському пов. с. Березове на 30 робочих місць (в аренді у статського радника Ганна), а також винокуреним заводом в Сумському повіті, с. Бездрик на 30 робочих місць (зазначено що завод має номер 127 та заснований у 1850 р.) 546; мав будинок у Харкові за адресою пров. Дворянський (тепер пров. Феєрбаха, 3); помер 3 липня 1895 р., похований в с. Бездрик Сумської обл. 104/69. Ганна Василівна н. 1813 р.547; у 1839 р. жила з чоловіком в Чернігівській губ. в Конотопському пов.548; у 1854 р. при розмежуванні с. Бездрик їй належало 73 дес., 530 саж. (у співвласності з братом Павлом Васильовичем) та частина у спільній власності з братами у 234 дес. та 1157 саж.549. х) 1. Андрій Кандиба (прозваний Палієм), колезький асесор, син Андрія Даниловича Кандиби та Параскеви Степанівни Лук’янович, “був відоміший багач в повіті Конотопському”; мав з Алфьоровою доньок Олександру (хрещені: майор Микола Григорович Константинов та дружина Гаврила Михайловича Гамалії Уляна Олександрівна) та Людмилу550; Олександру батьки зібрались одружити із Олександром Григоровичем Кандибою, проте “наречений” став батьком молодшої сестри своєї нареченої. Так народилась Людмила, яка в 15-ти річному віці завагітнила від свого лакея. Після чого її було видано за одного з кролевецьких дворян Юркевичів із посагом у 120 тис. рублів. Олександра ж була віддана за корнета Костянтина Петровича Тарновського із посагом у 60 тис. рублів551; помер 1879 р.552 х) 2. Василь Іванович Александрович, капітан 2-го рангу; внесений до ІІ частини родовідної книги Чернігівської губ.; кавалер ордену св. Володимира 4 ступеня. 105/79. Микола Дмитрович (див. додаток 7, 9), н. до 1877 р.; у 1877 р. з братами та сестрами внесений до ІІІ частини Родовідної книги 553; корнет (Курська губ., Суджанський пов.)554; штабс-капітан; утримував маєтки: с. Слобідка та с. 35
Базилівка (перейшло до нього від батька дружини Миколая Миколайовича Гамалії555), будинок в Сумах556; у 1885-1899 рр. разом з братом утримував с. Попівка (Сумський пов., 421 дес.)557; в його сім’ї виховувались Тетяна та Наталія Гамалії, позашлюбні діти … Гамалії; зберігся його лист до Вадима Львовича Модзалевського (від 16 жовтня 1915 р. з с. Слобідка), з якого видно, що Микола Дмитрович був депутатом дворянського зібрання 558. Був азартним картярем. Поховано Миколу Дмитровича було в с. Слобідка при церкві. За радянської влади склеп було відкрито і з тіла покійника знял чоботи та шаблю. х) Софія Миколаївна Гамалія, н. 4 липня 1865 р. в Москві. Її дід – Петро Петрович Скоропадський; баба – Параска Василівна Скоропадська; прабаби – Уляна Кочубей та Олена Миклашевська; прапрабаби – Параскева Апостол та княгиня Чарторийська). Похована на кладовищі в с. Слобідка. Її надмогильну плиту намагався вкрасти один з колгоспників. Під час спроби плита впала та розламалась. 106/79. Аркадій Дмитрович, н. до 1877 р.559; у 1877 р. з братами та сестрами внесений до ІІІ частини Родовідної книги560; корнет (Курська губ., Суджанський пов.); у 1885 – 1899 рр. разом з братом утримував с. Попівка (Сумський пов., 421 дес.)561. 107/79. Григорій Дмитрович, н. до 1877 р.562; у 1877 р. з братами та сестрами внесений до ІІІ частини Родовідної книги563. 108/79. Дмитро Дмитрович, н. до 1877 р.564; у 1877 р. з братами та сестрами внесений до ІІІ частини Родовідної книги565; у 1913 р. колезький радник, голова земського управління Суджанського пов. Курської губ.566. 109/79. Людмила Дмитрівна, н. до 1877 р.567; у 1877 р. з братами та сестрами внесена до ІІІ частини Родовідної книги568. 110/79. Марія Дмитрівна, н. до 1877 р.569; у 1877 р. з братами та сестрами внесена до 3-ї частини Родовідної книги570. 111/79. Олександра Дмитрівна571; у 1877 р. з братами та сестрами внесена до ІІІ частини Родовідної книги572. 112/79. Сергій Петрович, н. 1847 р.573; у 1861 р. з братами та сестрами внесений до 6-ї частини Родовідної книги574; лекарь медичного факультету Харківського університету 1883575; у 1887 р. лікар, колезький асесор мешкає: м. Харків, вул. Ярославська №2, буд. А. Глинцевої (Агнивцевої?), працює в Харківському Імператорському університеті576; був Прозектором Харківського Університету (десь між 1883 та 1904 рр.). Д.І.Багалій шукав його фотокартку та біографію для подачі в матеріалах присвячених до сторіччя Харківського університету 577; у 1872 р. був членом харківського медичного товариства і виступав із доповіддю на тему «Випадок підшкірного вприскування металевої ртуті» 578; до 1898 р. разом із доктором Данилевським намагались довести існування гіпнозу, який стояв по-за наукою. Робили спробу організації сеансу гіпноза в Товаристві лікарів у Харкові із гіпнотизером Фельдманом 579; подаємо його офіційну біографію: «з 4 листопада 1880 р. до 28 березня 1888 р. помічником прозектора, а з 28 березня 1888 р. (згідно з Уставом 1884 р.) до 1 грудня 1893 р. прозектором при фізіологічній лаболаторії був Сергій Петрович Алфьоров. Сергій Петрович Алфьоров походив з дворянської родини та народився у 1847 р. Початкову освіту отримав у Харківській 2-ій гімназії, згодом був зачислений на медичний факультет Харківського університета, який закінчив у 1872 р. з відзнакою (cum eximia laude). Після закінчення курсу в університеті, С.П. Алфьоров відправився на три роки у Париж для роботи з гистології під керівництвом відомого проф. Ранвьє. На жаль, під час роботи з С.П. трапилось велика халепа, що відбилась на всьому його подальшому життю. Працюючи над ін’єкцією лимфатичних судин, він готував у лаболаторії ін’єкційну масу, до 36
складу якої входило вибухова суміш срібла. За незграбністю одного з товарищів, що так само займались у лаболаторії і випадково були присутні при роботі стався вибух яким було ушкоджено обидва ока Алфьорова. Після довгого лікування у відоміших окулистів Парижа вдалось зберігти зір лише в одному оці; інше око загинуло. Не дивлячись на короткочасовість занять в лаболаторії, С.П. зміг провести кілька цінних експерементів, про які проф. Ранвье робив доповідь в Societe anatomique. Відразу після цього доклада, Societe anatomique обрало С.П. своїм членом-кореспондентом (1874 р.). Будучи за кордоном більше року, С.П. повернувся до Росії та за вимогами лікарів, залишив на час будь-які научні досліди. Під час російсько-турецької війни він очолював, в якості лікаря, лікарню, зведенної в Григорівці на кошти володаря бавовняних мийок В.Алексієва. Після війни, С.П. поступає на службу і стає земським лікарем у Корочанському повіті. У 1882 році він витримав докторський іспит та став помічником прозектора, а в подальшому прозектором при фізіологічній лаболаторії Харківського університета. До того часу відноситься і його капітальна робота, що була представлена до медичного факультету в якості дисертації для отримання ступеня доктора медицини: «О методе счисления кровяных телец» (у 1889 р. видана у Харкові – О.А.). Закінчивши свою дисертацію, він розпочав низку нових праць: «О строении печени», «Об объемном определении форменных элементов крови» та інш. Цих останніх праць йому вже не було суджено завершити. Поступово збільшувалась слабість зору, яка завершилась сліпотою; разом із тим розпочався період іншої тяжкої хвороби що і звела його до могили… В 1893 р. С.П. змушений був, через стан здоров’я подати у відставку, але перед тим отримав запрошення зайняти професорську катедру в одному з університетів. С.П. помер на 56 році свого життя». Винахідник прибора для підрахунку червоних кров’яних тілець 580; автор статтей: «К счету кровяных шариков с новым прибором, точно определяющим кубическую единицу емкости при безошибочности самого сосчитывания»581, «Nouvel appareil servant a comter exactement les globules sanguins»582; помер у 1903 р. х) Анастасія Степанівна, народж. …583 113/81. Павло Петрович, н. 1851 р.584; закінчив корочанську прогімназію; губернський секретар (1884 р.); 1891 – 1893 рр. повітовий предводитель корочанського дворянства Курської губ., 1890 р. предсидатель земської Управи Корочанського повіту585; у 1889 р. гласний Курської губ. 586; у 1892 р. предсидатель училищної ради Корочанського пов.; в 1905 р. володів при с. Коротичі понад 300-ма десятинами землі587; влаштував курси для сільських вчителів, досліджував плодоводство, заснував комітет плодоводства, почесний мировий суддя, член міської управи, заступник голови м. Корочі. Володів одним з самих дорогих будинків в м. Короча (8 тис. рублів). Помер 29 серпня 1893 р. в с. Лазаревка, Корочанського пов., Курської губ. Його некролог: «29 августа, в имении своем Лазаревке близ Корочи, скончался корочанский предводитель дворянства Павел Петрович Алферов, крупный труженик в деле улучшения местного плодоводства. Его инициативе обязаны корочане устройством курсов для сельских учителей, исследованием плодоводства в уезде и учреждением Комитета Плодоводства. Умер Алферов всего 42 лет от роду, в полном расцвете сил и энергии. Мир праху твоему и слава имени твоему, честный труженик!! Для корочанского плодоводства эта безвременная кончина состовляет великую потерю. Но Афлеров имел уже предшественника в лице незабвенного И.Н. Гангардта; значит, позволительно надеяться, что в среде корочан найдется достойный приемник и Алферову» 588.
37
114/81. Дмитро Петрович, н. 1853 р.589; у 1861 р. з братами та сестрами внесений до VI частини Родовідної книги590; закінчив юридичний факультет Харківського університету, кандидат права; 1886 – 87 рр. молодший помічник окружного наглядача акцизних зборів Курської губ. 591; 1886 р. помічник присяжних повірених592; у 1887 р. колезький асесор, володів маслобійним виробництвом в м. Короча, Курської губ. Виробництво з канопель та льону 19200 кг. на рік з прибутком у 7 тис. рублів, із 14 робочими місцями 593; володів землями в Білгородському та Корочанському пов.594; 1898 – 1916 рр. гласний курського губернського та корочанського повітових земських зборів та міської думи (з 1882 р.), статський радник, почесний мировий суддя, попечитель корочанської школи садівництва (до 1908 р.), мав сади понад 100 дес. в слоб. Лазаревка (на 1900 р.); у 1899 р. отримав дозвіл на виробництво та продаж фруктових вин. У 1904 р. нагороджений орденом Св. Станіслава ІІ ступеня за «отличие по службе»595; 1898 – 1903 рр. Разом із М. Балабановим клопотався про дозвіл видавати в м. Харкові газету “Промышленное садоводство-огородничество”. У 1903 р. дозвіл отримав лише Балабанов на газету “Садоводствоогородничество”596. Алфьоров далі продовжив діяльність в цьому журналі, який отримав золоту медаль597; у 1901 р. в економії Алфьорова, за його дозволом, в якості експеременту, лабораторією Курського губернського земства привито 78 голів крупної рогатої скотини598; 1902 р. Голова Корочанського повітового Комітету потреб сільськогосподарської промисловості. Водночас там само був у юридичній Комісії. Запропонував створення посади безкоштовного юристконсула для населення599; 1902 – 1905 рр. корочанський повітовий предводитель дворянства Курської губ., надвірний радник 600; Голова Корочанського повітового відділення товариства взаємної допомоги вчителям та учням початкових народних вчилищ Курської губ. (внесок 1906 – 1907 рр. 50 рублів601). У 1906 р. пішов з посади Голови: «Хвороба і так само особисті й громадські неприємності останніх часів, до мого глибокого суму, змушують мене відмовитись від честі бути Головою»602; 1906 р. попечитель Афанасівської школи, Корочанського пов.603; у 1906 р. попечитель Корочанської школи робітників604; 1906 р. член Корочанського повітово відділення єпархіальної училищної ради605; 1906 р. колезький радник, обраний мировим суддєю Корочанського пов.606; у 1906 р. не сплатив 13 рублів внесків до Корочанського земського питомника за 1905 р.607; у власності Лазаревська економія (8 верст від м. Корочі) в якій унікальний багатовіковий дубовий ліс 608; в Лазаревській економії Алфьоров виводив коней-метисів симментальської породи 609; на першій губернській виставці садівництва, плодовництва та огородництва у 1910 р. малу золоту медаль отримало «Лазаревське садівництво» та сам Дмитро Петрович за представлену помологічну1 колекцію з 52 сортів яблук та 4 сортів груш. Винайшов новий сорт вишні, що була названа Алфьорівкою. Почесний член курського відділення імператорського російського товариства плодівництва (з 1910 р.). Утримував майстерню з виготовлення смичкових музичних інструментів, які мали успіх в магазинах Харкова. Грошовий щорічний потік його маєтностей складав 100 тис. рублів. Очолював «Лазаревское садоводство Д.Алферова и Н.Корсак». Запрошував до Корочі артистів столичного Маріїнського театру. Про акти першої націоналізації у Алфьорова залишив свідчення корочанський педагог, музикант та краєзнавець М.П. Решетников: «После октябрьской революции стала утверждаться советская власть… началось изъятие имущества из имений и отчуждение от помещиков земель и предприятий которые были в их руках. Это коснулось и Алферова… К Алферову мы приехали (разом із Олексієм Никифоровичем 1
Помологія (з лат. pomum - фрукт) - наука про сорти плодових і ягідних рослин, відгалуження ботаніки.
38
Малишевим – О.А.) примерно в пять часов вечера. Въехали во двор, большойприбольшой. Я остался у повозки, а Алексей Никифорович, как укзали проходившие по двору люди, направился не в дом, а во флигель, где со своими жил Дмитрий Петрович… Помню рассказ Дмитрия Петровича о том, как он с одним хорошим мастером из с. Сетно делал скрипки…. Он говорил еще об одной скрипке высокого качества, которая была в Харькове на выставке, где получила высокую оценку. Далее Дмитрий Петрович перешел к разговору по части нашего приезда к нему. Он сказал, что альт, виолончель и контробас отдаст нам, а Алексей Никифорович благодарил его за это и обещал ему доставить еще кое-что из продуктов. Дмитрий Петрович, говоря о своей любви к музыке, без которой жить не может, добавил: «А если будут забирать рояль, то я его порублю»… С нашим возвращением от Алферова началась у нас музыкальная работа». В 1918 р. маєтності лазаревської економії (що уявляло з себе зразкове господарство Курської губ.) були націоналізовані (предсидатель комісії Черкашин, член комісії Кобизев), серед опису можна виділити: 386 дес. землі (120 дес. саду, 156 дес. орної землі, 70 дес. лісу, 40 дес. лугів), 47 будівель (кам’яний двоповерховий будинок з двома кам’яними флігелями, винокуренний та пивний завод, млин, кузня, коптильня, підвали, льодник, стайні, 11 будинків, амбари, сараї і інше). Рухоме майно лазаревської економії складалось з: 12 корів, 2 бичків, 14 коней («Моряк», «Ландыш», «Русалка», «Звездочка», «Малютка» інші). Після націоналізації лазарівської економії Дмитро Петрович продовжував мешкати в Корочі ну вул. Леніна (бувший будинок «райтопа»), де і помер610. х) Марія Іванівна, народж. …; у 1885 – 1899 рр. за нею числилась частина дачі д. Чизвик (Купянського пов., 403 дес.)611; у 1898 р. внесена до VI частини Родовідної книги612; у 1906 р. за нею 400 дес. в с. Чизвниське Старовіровської вол.613. Обиралась членом наглядової ради жіночої гімназії ім. Д.К. Кромського614. 115/81. Володимир Петрович, н. 1858 р.615; у 1861 р. з братами та сестрами внесений до VI частини Родовідної книги616. 116/81. Іоасаф (Йосип) Петрович, н. 1861 р.; у 1873 р. внесений до VI частини Родовідної книги617; прихожанин Харківського Успенського собору618; 1893 – 94 рр. гласний, член Управи Корочанського повітового земського зібрання 619; Носив окуляри для читання (були виставлені на інетернет-аукціоні «Аукционный дом Гелос» в 2007 р. На футлярі окулярів напис: "I.Алферовъ. Харьковъ.Николаев.площ.")620; на 1910 р. – спадковий почесний громадянин м. Харків621. 117/81. Ганна Петрівна, н. 1849 р.622; у 1861 р. з братами та сестрами внесена до VI частини Родовідної книги623. 118/81. Варвара (Старша) Петрівна, н. 1856 р.624; у 1861 р. з братами та сестрами внесена до VI частини Родовідної книги625. 119/81. Варвара (Молодша) Петрівна, н. до 1887 р.626; у 1887 р. з сестрою Катериною внесена до VI частини Родовідної книги627; дворянка, володіла на 1906 р. в хут. Пархомівському (Охтирський пов.) 119 дес. орної землі, 5 дес. сінокосу, 16 підданих628. 120/81. Катерина Петрівна, н. до 1887 р.629; у 1887 р. з сестрою Варварою (Молодшою) внесена до VI частини Родовідної книги630; 17 липня 1939 р. продала портрет свого батька до кратинної галереї Т. Шевченка в Харкові. Мешкала в Москві631. х) … Китаєв. 121/84. Віра Феофілактівна, н. 28 червня 1840, померла 31 липня 1851.
39
122/89. Микола Романович, н. 1860 р.632; у 1891р. закінчив Харківський університет633; 1892 – 1913 рр. вчитель природознавства Курського реального училища634; у 1892 р. колезький асесор, вчитель в Маріїнської жіночої гімназії635; у 1897 р. колезький асесор636; у 1899 р. надвірний радник 637, у той саме рік колезький радник638; у 1904 р. статський радник639; у 1913 р. інспектор Курського реального училища640. 123/89. Лев Романович, н. 1860 р.641; у 1904 р. мешкає в м. Суми і зафіксований як учасник «Вспомогательной медецинской кассы» з проплатою 60,87 рублів642. 124/89. Сергій Романович, 1864 р.643; у 1904 р. військовий лікар в м. Одеса учасник «Вспомогательной медецинской кассы» з проплатою 64,89 рублів644. 125/89. Володимир Романович, н. 1866 р.645. 126/89. Любов Романівна, н. 1862 р.646. 127/89. Зинаїда Романівна, н. 1870 р.647. 128/95. Микола Маркович (?), у 1891 р. закінчив Харківський університет і з 1892 р. працює викладачем латини та греки в Богородській міській гімназії при інституті ім. герцога Едінбурзького648. VIII. 129/103. Костянтин Павлович, статський радник; у 1874 р. внесений до ІІ частини Родовідної книги649; у 1885 – 1899 рр. згадуються його землі: урочище Нижній Сад (Харківського пов. 28 дес.), лісова ділянка Бубнянської волості (Харківського пов. 15 дес.), 2 частини дачі при с. Березівка (Харківського пов. 4 дес.)650; у 1897 р. пожертвував Верхньосироватській школі 135,55 рублів 651; у 1899 р. нагородженний «Біблією» від Священного Сеноду за благоустрій місцевих церковно-прихідських шкіл652; 6 грудня 1902 р. Микола ІІ за подачею обер-прокурора Сенода нагородив К.П. орденом св. Станислава 3 ступені 653; разом із дружиною утримував землі: лісові ділянки при слоб. Березовій та Корочі (Харківського пов. 1327 дес.), дача в с. Березівка (Харківського пов. 160 дес.), 5 лісових ділянок в с. Березівка (Харківського пов. 330 дес.), лісову ділянку при с. Вишневий Сад (Харківського пов. 90 дес.) 654. За свідченнями місцевих краєзнавців, саме цей маєток описаний у А.П. Чехова в його творі “Вишневий Сад”. І досі там є залишки будинку поміщиці (сьогодні це смт. Південне)655; володів с. Бездрик; в 1905 р. до бездриківської економії належали урочища: Ситківці, Голубяче (sic! В цьому давньому родовому маєтку Алфьорових у топонімі зберіглось прізвище Голуб, від яких походить досліджуваний рід), Клин, Дасковщина, Стара Дубрава, ур. під Сумами, ур. під Клунею, ур. під Ясеновим. З початком Першої російської революції, Алфьорову були написані петиції із вимогами скорочення робочого дня до 8-ми годинного, підвищення оплати праці та видача кожному трудівнику чоловічої статі 6 чарок горілки щоденно (на сніданок, обід, полуденик та вечерю). Договір із страйкуючими підписала його дружина як удова 656; у 1908 р. продав землі послелення «Южне» - 345 дес. землі з лісом Товариству влаштування та благоустрою поселення «Южний» за 82584 руб. 42 коп. із безпроцентною розстрочкою до 1910 р.657; за переказами, він, маючи кінний завод, об’їжджав коней проганяючи їх з Бездрика до Сум. Під час революції до Бездрика приїхали революціонери, які схопили Костянтина Павловича та ув’язнили його в панському будинку для реманенту (залишився і до сьогоднішнього дня). Через кілька днів скликали бездривчан та вчинили суд. Односельчани свідчили що він не зробив нічого лихого. Після цього, «народні месники» відвезли його за село і розстріляли. Де діли його тіло невідомо. Ще один з переказів
40
розповідає про існування іподрому за селом, куди з’їжджалось дворянство округи для прогулянок верхи658. Помер у 1917 – 1919 рр. х) Марія Олександрівна, народж. …; у 1867 р. дійсний член Харківського благодійного товариства659; у 1903 р. в м. Сумах за нею числяться будинок на Петропавлівській (сплачено 57.53 рублів) та Шишкарівській (вочевидь крамниця, сплачено 1.35 рубля) вулицях 660; у 1904 р. за нею числився винокуренний завод в с. Бездрик із 18-а робочими661; підписалась під угодою із страйкуючими у 1906 р. як удова; у 1909 р. судилась із селянами за землю 662; 1913 р. попечителька Біловодськолго та Верхньо-Сироватського училища 663; пам’ять про неї залишилась і в сс. Верхня Сироватка та Залізняках (поблизу розташовувалось с. Попівка), де її прозивали «Алфьоровша» 664; за переказами бездриківських краєзнавців Марія Олександрівна стала хрещеною матір’ю дитини від дівчини з с. Верхня Сироватка, яку звали «Калинка». Дитина була позашлюбною від когось з Алфьорових, але померла до 1 року 665; у 1917 р. мешкала в готелі «Стелла», залишалась членом Харківського благодійного товариства666. 130/103. Марія Павлівна, н. 1866 р.; у 1875 р. внесена до ІІ частини Родовідної книги667; за місцевими переказами мешкала в с. Бездрик і була огрядною. 131/105. Володимир Миколайович (див. додаток 10), у 1910 р. поручик Новогеоргіївського фортечного повітрофлотського відділення (Новогеоргіївська фортеця)668; симпатизував революції і був вбитий «білогвардійцями» в м. Чугуїв (голову встромили на кіл). Укладачі абеткового списку російських поховань в Римі на кладовищі Тестаччо припускають що Володимир Миколайович похований саме там. В цьому разі біографічні відомості про Володимира Миколайовича розширюються: н. 6 липня 1883, помер 1 жовтня 1963 р. Одружений з Оленою Адольфівною, народж. Гейдрих (Goedrich), н. 7 лютого 1888 р., померла 5 січня 1967 р., німецька піддана669. 132/105. Ольга Миколаївна, у 1900 р. внесена до ІІІ частини Родовідної книги 670; померла в м. Одеса. 133/105. Євгенія (Ївга) Миколаївна (див. додаток 9), в часи ІІ Світової війни, німці пропонували повернути її маєток та будинок. Вона не погодилась. Все життя жила в очікуванні, що за нею приїдуть органи НКВД. Написала листа Сталіну, в якому розповідала про своє походження. Наче їй відповів Калінін. Вміла гарно малювати. х) 1. Олександр Іванович Салівон. Мали доньку Ніну. х) 2. Петро Соляник. Мали доньку Валентину, яка за Вороном Миколою Андрійовичем (від їхнього шлюбу діти: Ніна671 – за Борисом Єгоровичем Самофаловим; Володимир; Тетяна; Галина) та син Юрій. Юрій прийняв прізвище матері – Алфьоров. Від нього походять Алфьорови Вадим (у нього син і донька) та Віктор. 134/112. Олександр Сергійович, н. 1869 (або до 1873 р.672); 1873 р. внесений до VI частини Родовідної книги (у записі незрозуміле формолювання «Алферовы – Анастасия Степанова дочь, жена Лекаря Сергея Петрова сына Алферова ее сын Александр». Виникають підозри що це син матері) 673; у Харьківській губ.; поручик 158 піхотного Кутаіського полку674. 135/112. Володимир Сергійович, н. до 1888 (1876 р., м. Харків?) р. 675; у 1888 р. з братом Миколою внесений до VI частини Родовідної книги676; чи це не він заарештований у 1920 р. в Феодосії, у 1931 р. в м. Ставрополь, а у 1937 р. в Москві де і помер ув’язненим 18 грудня 1938 р? 136/112. Микола Сергійович, н. до 1888 р.677; у 1888 р. з братом Володимиром внесений до VI частини Родовідної книги678; у 1902 р. належав до юридичної Комісії Корочанського повітового Комітету потреб сільськогосподарської 41
промисловості679; у 1906 р. мав несплачених членських внесків 86,90 рублів корочанському земському питомнику з 1904 р. 680; 1906 р. володіє землями с. Собиніно681. Про поміщиків Алфьорових з Сабиніна згадує у своїх родовій хроничці «По ком плачут сибисы…» А.М.Пашнєв разом із іншими сабинінськими поміщиками Нечаєвими, Ребендерами та кн. Волконськими 682. У 1913 р. неодмінний член земельного комітета м. Короча (Курської губ.), колезький асесор683. 137/114. Михайло Дмитрович, н. до 1881 р.684; у 1888 р. з сестрою внесений до VI частини Родовідної книги685; у 1907 – 1911 рр. почесний мировий суддя та гласний корочанського повітового земського зібрання; 14 листопада 1907 р., разом із батьком входив до складу екзаменаційної комісії випускників корочанської школи садоводів; 10 червня 1911 р. «находясь в припадке душевной болезни на почве алкоголизма, в 5 часов утра покончил жизнь самоубийством, произведя себе в правый висок выстрел из револьвера, после которого через час времени скончался». Похований згідно із християнським звичаєм в Косьмо-Деміанівської парафії686. х) Марія Іванівна, народж. …; обиралась членом наглядової ради жіночої гімназії ім. Д.К. Кромського, до 9 липня 1914 р.687. 138/114. Ольга Дмитрівна, н. до 1893 р.688; у 1893 р. з братом внесена до VI частини Родовідної книги689; музикант. х) … Арцибашев/ 139/116. Василь Йосипович, н. 1902 р., у 1910 р. належить до парафії Успенського собору в м. Харків690. ІХ. 140/129. Павло Костянтинович, усиновлений; у 1913 р. з внесений до II частини Родовідної книги «з нащадками»691. 141/122. Василь Костянтинович, усиновлений; у 1913 р. з внесений до II частини Родовідної книги «без нащадків»692.
ЗАКЛЮЧНЕ СЛОВО
42
Цей нарис не повністю відтворює генеалогію та історію слобідської гілки Алфьорових. Велику кількість матеріалів було втрачено під час знищення бездриківського маєтку більшовиками. Саме в ньому колись зберігався двухсотрічний «архів Алфьорових»693. Натомість, багато документів ще чекає на своє відкриття, особливо це стосується документів з архівів Російської Федерації. Очевидним є що поява представників Роду Голубів – Олефіровичів на території Московського Царства є результатом колонізаційних процесів російського порубіжжя. Остаточну дату приходу Алфьорових на Сумщину знайти не вдалось. Можемо лише говорити про місце з якого Марк Алфьоров вивів переселенців на власні помісні ґрунти – район містечок Канева, Стеблева, Вільшани – давніх територій осідлості Роду Голубів. Говорячи про Алфьорових, як осадчих виділяємо дві хвилі їхніх приводів переселенців: 1. – переселнці що їх привів Марко Алфьоров і заснування ним с. Марківка. Вочевидь це сталось на рубіжі 1664 – 1665 рр., коли вперше згадується с. Марківка; 2. – переселенці запрошені на ґрунти с. Кіндратівка (заселене Кіндратом Алфьоровим) та с. Ільми (заселено на спеціально куплених землях Андрієм Алфьоровим), як наслідок виселення козацьких сімей з Правобережної України у 1710 – 1711 рр. З перших відомостей про Алфьорових можна зрозуміти про існування родинних відносин з Кондратьєвими вже у XVII ст. Так чи інакше, але Алфьорови відразу стали однією з основних складових Кондратьєвського клану. Про це можуть свідчити уряди сумських (полкових) сотників, які залишались за родиною до завершення гегемонії Кондратьєвих. У свою чергу Алфьорови (або Маркови, якщо мова йде про кінець XVII ст. – початок XVIII ст.) протегували своїм кузенам Голубам. Доречі сумська гілка Голубів вже у першій половині XVIII ст., без наявних причин, змінила прізвище на Світличні, а згодом на Світлишникових694. Так Семен Андрійович Голуб займає почергово звільнені Алфьоровими уряди роблячи стрімку кар’єру від миропільського писаря і межерицького отамана до сумського полкового осавула (1690-1717 рр.) 695. Зазначимо що саме ця персона була представником Сумського полка в Москві у Посольському приказі (адже сумчани вважали себе іноземцями) 696. Поблизу м. Рясне на 1813 р. було три великі козачі могили що асоціювались із краснопільським сотником Голубом поч. XVIII ст697. Про спільне осадництво Алфьорових та Голубів у Сумському полку свідчить і заселене ними с. Голубівка в Межерецькій сотні, яке межувало із «Марківським лісом» Марка Алфьорова біля с. Марківка698 і топонім «Голубяче» біля с. Бездрик699. Показовим фактом є ліквідація козацтва на Слобідській Україні і заміщення його гусарськими полками. На момент 1765 р. старшинські клани були розбиті російськими/проросійськими чиновниками700. Полковники не могли чинити навіть опір701. Абсолютна більшість представників родини вступали до армії лише для отримання необхідного для дворян чину прапорщика чи підпоручика. Військова кар’єра для більшості закінчилась із скасуванням предківського війська. Адоптація до дворянського стану пройшла, як і для перважної частини слобідської старшини без заперечень на відміну від Гетьманщини. Це пояснюється тим що Слобожанщина не мала тієї законодавчої автономії ніж Лівобережна Україна і завжди була адмінстративною частиною Московської держави/Росії. Низка вітчизняних істориків відмічала абсолютні вигоди переходу до російського дворянства702. А ставлення до слобідського дворянства серед дослідників у певний час було сформульоване Д.Багалієм: «Дворянство сих фамилій – се вигадки… не було взагалі панського стану – була козацька старшина» 703. Проте, можемо заперечити: 1. набуття дворянства та пільг цього стану неможливо порівняти з правами якими користувалась козацька старшина в своїй старожитній полковосотенній системі; 2. вже на початку XVIII ст. українське козацько-шляхетське середовище на Слобожанщині настільки домінувало над прикордонним загалом, 43
що російський дворянин Федір Шилов (ізюмський полковник) змінив своє прізвище на Шидловський704, а немісцеві писарі та канцеляристи почали копіювати тутешнє письмо та ділову мову. В ХІХ ст. більшість Алфьорових є чиновниками. Найбільш багаті живуть за рахунок прибутків з заводів сільського господарства і посідають лише почесні посади. Треба відмітити факт українського патріотизма та прогресивних ідей що панували в середині сім’ї. Як не згадати участь Алфьорових у виданні «Енеїди», або ж спілкування із Г.Сковородою, Г.Квіткою-Основ’яненком, Т.Шевченком. Вклад Алфьорових простежується не тільки в українській культурі, а і в російській (проектування Казанського собору в Санкт-Петербурзі та церкви-пам’ятника у Казані). Залишились в історії вчинки роду і на освітянській ниві – участь у організації Харківського університету, участь в «Попівській академії», заснування предтечі сучасного Харківського художнього музею, випуск посібників для гравірування, попечительство над школами. Позитивні якості Алфьорових доводять і факти поваги з боку місцевого дворянства. Понад 20 років різні представники роду були предводителями місцевого дворянства. Слід наголосити, що після смерті Марка Алфьорова два головні маєтки – Бездрик та Марківка дістались його синам, які стали засновниками умовних Бездрицької та Марківської гілки Роду. Бездрик відійшов Андрію (його нащадки володіли маєтком до революції), а Марківка Кіндрату (його частина Марківки розійшлась в єдиних жіночих нащадках) та Якову (чоловічі нащадки не втримали село у родинній власності). Важко встановити рідство слобідських Алфьорових в ХІХ-ХХ ст. Багато представників родини служили в сумському гусарському полку, частини якого часто відправлялись в різні «закутки» імперії. Відомо що у 1803 р. 2 ескадрони переведено до Одеси, а в 1806 р. 1 ескадрон у Гродно для формування місцевих гусарських полків. З 1876 по 1914 рр. Сумський гусарський полк квартирувався в Москві, а після революції гусари опинились у Франції, США, Аргентині 705. Можна припустити що таким чином деякі з Алфьорових опинились далеко від рідної Слобожанщини. До генеалогічного розпису не увійшли: Сергій Алфьоров, писав звіт до полковника Андрія Васильовича Кондратьєва (від 14 травня 1753 р.), про його поїздку до Москви706. Іван Никифорович Алфьоров, титулярний радник. У 1825 р. записаний до дворянської книги Харківської губ. 707. Ймовірно з чернігівської гілки Алфьорових. Ганна Алфьорова, 25 лютого, 1849 р. поміщиця с. Бездрик708. Кирьякова Тетяна Петрівна, дружина титулярного радника. Володіла в с. Бездрик в загальній кількості 209 дес. землі 709. Хоча прямих свідчень, що Кирьякова належало до Роду нема, проте, землі Бездрика могли опинитись лише через передачу родичів. Кардашевський Олексій Михайлович, прапорщик. Володів в с. Бездрик 40 дес. землі710. Прямих свідчень про рідство з Алфьоровими нема, проте вважаємо утримання ним бездрицьких земель, свідчення близького рідства з Алфьоровими. Марія Михайлівна Алфьорова, в 1903 р. у неї будинок на Лебединській вул. м. Суми (за нього сплачено річного податку 16,16 рублів)711 її могила збереглась на Сумському цвинтарі. Померла 15 жовтня 1912 р.712. Георгій (Юрий) Борисович Алфьоров, корнет 1-го гусарського Сумського Й.В. короля Датського Фрідріха VIII полка (м. Москва), 2-а бригада, 1-а 44
кавалірійська дивізія (на 1910 р.). В 1910 р. ліквідував один з московських виступів революціонерів713. Він командир (ротмістр) 5-го ескадрону сумського гусарського полку, що під час революції приймав участь у військових діях, де був контужений через що за рік втратив слух. Очолив, сумців, як старший офіцер (підполковник), під-час відступу до Одеси, а з неї в Румунію. На момент закінчення І Світової війни йому близько 33 р.714. Борис Георгійович Алфьоров, у 1913-1917 рр. керівник головного управління кіннозаводства. Мешкав у Харкові на вул. Дворянська, буд. 5715. Невстановлено імена: • • • • • • • • • • • • • • • •
5 травня 1851 р. постраждали пастухи поміщика Алфьорова зі слободи Ольшани через ураган, що пронісся над Харківською губ. 716. Якийсь з Алфьорових (поміщик Сумського пов.) у 1851 р. взяв в магазині Геймана товарів на 279,32 рублів сріблом і на стан 1855 р. не повернув 717. У 1860-х рр. Алфьорови входили до 9-тки найбільших землеволодарів Харківського пов. (від 8 до 6 тис. дес. землі)718. Книжкова крамниця комісіонерши Харківського Імператорського Університета Олени Баллиної розташована в буд. Алфьорова по Єкатеринославській вулиці. 1861 р.719. В травні 1885 р. над с. Бездриком пронісся ураган з дощем та градом. У поміщика … Алфьорова зірвало з маєтка залізні дахи, віконні рами, дерева в саду. Вирвало дерева на полях самого с. Бездрика. Випав град вагою 200 г.720. У 1887 р. в сумському будинку Алфьорова по вул. Лебединській мешкав Інспектор Сумського реального училища, колезький радник Кузьмицький А.А.721. У 1887 р. в погребах будинку, що належав Алфьоровим по вул. Єкатеринославській (м. Харків), знаходились фруктові погреба Овчарова П.Р. У тому ж будинку була майстерня часового майстра Еріксона Ф.В.722 В м. Короча, в будинку ... Алферова знаходилася казена винна лавка (1903 – 1905 рр.)723. Величко Феодосія Федорівна – тимчасова купчиха 2-ї гільдії, утримувачка готелю «Слов’янський базар» в м. Харків по вул. Єкатеринославській 17 в будинку Алфьорова724. Архітектор А.Алфьоров – зпланував 3-х поверхову будівлю найстаршої в Харкові пожежної частини (вул. Єкатеринославська, 50, сучасна вул. Полтавський Шлях)725. В Харкові на вул. Єкатеринославській, будинок Алфьорових. Одна з найкрасивіших споруд м. Харкова726. В хут. Супрунівському у Алфьорових дім, сад та амбар. XVIII ст.727. Алфьоров, колезький реєстратор (1859 – 1860 рр.), поміщик. У нього сумський поміщик майор Климов просить про повернення йому заподіяних ним збитків в слоб. Нижня Сировотка на 3800 рублів728. Судова справа удови військового поселянина Івана Мешечкіна Тетяни та її сина Трохима з поміщиком Лебединського повіту Алфьоровим за невірне вписання їх, після ревізії у стан кріпосних. 1797 рік.729 У володінні поміщиків Алфьорових: с. Бездрик (81 підданий), х. Стребульківщина (1 підданий), хут. На Річці Сумі (біля Бездрика – 93 підданих)730. У 1783 р. у поміщика … Алфьорова з с. Карпівка втікло підданих: 32 чоловіки та 19 жінок731. 45
• •
• • •
Сади в Харківському пов. … Алфьорова (1850-ті рр.)732. … Алфьоров, штаб-ротмістр Сумського гусарського полку. Приймав участь у Бородинській битві 1812 р., коли сумські гусари своїми атаками відкинули кавалерію Й.Мюрата та кірасирів Сен-Жермена захищаючи батарею Раєвського. За ці бої нагороджений поданням М.Кутузова золотою шаблею за хоробрість733. У одного з Алфьорових, власника с. Березове єврей орендує 4000 дес. Фіксуються скарги підданих на орендатора734. Е.А та А.Н. Алфьорови – брали участь в організації колонії для малолітніх в Курській губ., співпрацюючи із владикою Іустином 735. Сад Алфьорових розташований між Люботином, Огульцами, Черемином та Валками Харківської губ. приносить 6 тис. рублів на рік736.
ДОДАТКИ Дод. 1. Генеалогічне дерево Алфьорових та Кондратьєвих. Початок XVIII ст.
46
Дод. 2. С. Попівка, маєток Миколи Федоровича Алфьорова, де в свій час знаходилась «Попівська Академія». Автор малюнка: М.Ф. Алфьоров, назва: «Вид моей пустыни». Дод. 3. Будинок Алфьорових в с. Бездрик під Сумами. 1918 р. Дод. 4. Залишки будинку в с. Бездрик 2007 р. Дод. 5. Будинок Романа Івановича Алфьорова в м. Суми (вул. Троїцька, 1). 2008 р. Дод. 6. Будинок Павла Васильовича Алфьорова в м. Харків (пров. Феєрбаха, 3.). 2008 р. Дод. 7. Маєток в с. Слобідка (Талалаївський р-н, Чернігівськ обл.). Будинок зруйновано після революції. Кін. ХІХ ст. Дод. 8. Портрет Петра Олексійовича Алфьорова, ймовірного авторства Т.Г. Шевченка. Пер.пол. ХІХ ст. Дод. 9. Алфьоров Микола Дмитрович з донькою Євгенією. Початок ХХ ст. Дод. 10. Володимир Миколайович Алфьоров. 1915-1917 рр. Дод. 11. Ксенія Іванівна Плигіна (нар. Алфьорова) з дітьми. Початок ХХ ст. Дод. 12. Аркадій Миколайович Алфьоров портрет 1850-х рр. Дод. 13. Підписи Алфьорових. Третя чверть XVIII ст.: Дод. 13.1. Агрипина Алфьорова сумського округу поміщиця прапорщиця Дод. 13.2. Андрій Федоров син Алфьоров сумського округу поміщик порутчик Дод. 13.3. Поміщиця осавульша Олена Алфьорова руку приклала Дод. 13.4. Павло Алфьоров сумського округу поміщик прапорщик Дод. 13.5. Прапорщик Павло Алфьоров Дод. 13.6. Недригайлівського округа поміщик прапорщик Яків Алфьоров Дод. 13.7. Поміщиця вдова Феодосія Федорова донька Стишевська (нар. Алфьорова – О.А.) Дод. 13.8 Порутчик Петро Алфьоров Дод. 13.9. Сумської округи поміщик прапорщик Федір Алфьоров
47
Джерела та література:
48
1
Энциклопедический словарь Брокгауз и Ефрон (в 12 томах). Биографии. – Т.1. – М., 1991. – С. 218. Олефір Голуб - Гетьман України, роки гетьманування: 1622 – 1623, 1624, 1626. Флотоводець, полковник, найближчий друг Гетьмана Петра Сагайдачного. Успадкував від останнього гетьманську булаву. Організатор морських походів на Туреччину, ініціатор створення Антитурецької Ліги (козаки, Кримське ханство, Персія). Боровся проти утисків православ’я. Загинув у 1628 р. під Бахчисараєм у віці понад 80 р. 3 Карнович Е.П. Родовые прозвания и титулы России. – М., 1991. – С. 127 – 128; Маслійчук В. Провінція на перехресті культур: Дослідження з історії Слобідської України XVII – XIX ст. – Харків, 2007. – С. 23 – 24. 4 Милорадович Г.А. Родословная книга Черниговскаго Дворянства. – Спб. – 1901. – Ч. IV. – С. 9. 5 Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського (далі ІРНБУВ).- Ф. 1, Спр. 60497, арк. 304 – 304 зв.; ЦДІАК України.- Ф. 1032. - Оп. 2. - Спр. 701. - Арк. 17 – 17 зв., 19 – 19 зв., 30; ДАЧО. - Ф. 133. - Оп. 4. Спр. 19. - Арк. 1 – 2 зв. ІР НБУВ – Спр. 375/374, арк. 277, 371. 6 Алфьоров О. Нащадки Гетьмана Оліфера Голуба: XVII – ХІХ ст. // Спеціальні історичні дисципліни: Питання теорії та методики. – Стаття в друці. 7 Алфьоров О. Економічне становище старшинського Роду Голубів та його відгалужень (Голуби, Зіневичі, Мануйловичі, Алфьорови) // Сіверянський літопис. – Чернігів, 2008. - № 6. – С. 100 – 106. 8 Лукомский В.К., Модзалевський В.Л. Малороссийский гербовник. – К., 1993. – С. 2. 9 Алфьоров О.А. Старшинський Рід Алфьорових: генеалогія, соціально-політичне та майнове становище слобідської гілки др. пол. XVII – поч. ХХ ст. // Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства. – Вип. 6. – Львів, 2007. – С. 101 – 123. 10 Алфьоров О. Доповнення до біографії М.Ф. Алфьорова і його сина А. М. Алфьорова // Тесля М. Діяльність «Паліцинської академії». – Суми, 2008. С. 98 – 103. 11 Слюсарський А.Г. Слобідська Україна: Історичний нарис XVII – XVIII ст. – Харків, 1954. – С. 148. 12 РДАДА. - Ф. 210. - Оп. Білгородський стіл. - Спр. 51. - Арк. 488. 13 Там само. - Арк. 113 зв., 250 зв. 14 Історія міст і сіл Української ССР. Сумська область. – С. 160. 15 Корнієнко О.М. Нариси військової історії України. Сумський слобідський козацький полк 1659 – 1765. – К., 2008. – С. 458. 16 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 465. - Арк. 301. 17 Там само. 18 Там само. - Арк. 301 – 301 зв. 19 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 465. - Арк. 301 зв. 20 ІР НБУВ. - ф. ХХІХ. - спр. 158. - Арк. 3 зв. 21 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 462. - Арк. 199. 22 Историко-статистическое описание Харьковской Епархии. – Отд. 3. – Уезды Ахтырский и Богодуховский, Сумской и Лебединский. – М., 1857. – С. 593. 23 Центральний історичний архів України в м. Києві (далі ЦДІАК України), ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 52. - Арк. 53 зв. 24 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 462. - Арк. 199. 25 Перапiс войска Вялiкага княства Лiтоускага 1528 года. Метрыка Вялiкага княства Лiтоускага. Кн. 523. Кн. Публiчных спрау 1. – Минск, 2003. – С. 120 – 124. 26 Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст.: (Волинь і Центральна Україна). – К., 1993. – С. 56, 238. 27 Dziadulewicz S. Herbarsz rodzin tatarskich w Polsce. – Wilno, 1929. – S. 407. 28 Реєстр Війська Запорозького 1649 р. / гол. упор. О. В. Тодійчук. – К., 1995. – С. 102. 29 Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Канівський полк. – К., 2006. – С. 12,70. 30 Лукомский Г.К. Старинные усадьбы Харьковской губернии. – Х., 2005. – С. 91 – 92. 31 Вечерський В.В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. – К., 2002. – С. 263. 32 РГАДА, ф. 210. - Оп. 22. - Спр. 55. - Арк. 9 зв. За надану інформацію висловлюємо подяку Андрію Бородаєвському. 33 ІР НБУВ. - Ф. ХХІХ. – спр. 152. - Арк. 110 зв. 34 Сапухіна Л.П. Історія сумських козацького та гусарського полків. Короткий історичний нарис. – Суми, 2005. – С. 14. 35 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 583. - Арк. 133 – 139. 36 РДАДА.- Ф. 210. - Столбці Білгородського столу № 1029. - Арк. 268. 37 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 392. - Арк. 14 – 14 зв. 38 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 474. - Арк. 79. 39 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 583. - Арк. 5. 40 Важинский В. Землевладение и складывание общины однодворцев в XVII в. – Воронеж, 1974. – С. 157. 2
41
ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 465. - Арк. 302 зв. Описание документов и бумаг, хранящихся в Московском архиве министерства юстиции. – Кн. 14. – М., 1905. – С. 53. 43 Багалей Д.И. Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ.). – Харьков, 1886. – С. 170, 173. 44 Описание документов и бумаг, хранящихся в Московском архиве министерства юстиции. – Кн. 17. – М. 1912. – С. 69. 45 Багалей Д.И. Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ.). – Харьков, 1886. – С. 177. 46 РГАДА, ф. 210. - Оп. 9-Г. - Спр. 1008. - Арк. 129-191, 194-197. За надану інформацію висловлюємо подяку Андрію Бородаєвському. 47 Описание документов и бумаг, хранящихся в Московском архиве министерства юстиции. – Кн. 10. – М., 1896. – С. 374, 376, 387. 48 ІР НБУВ. - Ф. ХХІХ. – спр. 158. - Арк. 3 зв. 49 ЦДІАК України. - Ф. 1709. - Оп. 2. - Спр. 2023. - Арк. 69. 50 ІР НБУВ. - Ф. ХХІХ. – спр. 149. - Арк. 29; Описание документов и бумаг, хранящихся в Московском архиве министерства юстиции. – Кн. 14. – М., 1905. – С. 212, 225. 51 Сборник Харьковского историко-филологического общества / под ред. Е.К. Редина. – Т. 13. – Харьков, 1902. – С. 217 – 219. 52 Письма и бумаги императора Петра Великого. – Т. VII. – Вып. 2. – М., 1946. – С. 700 – 706; Булавинское восстание 1707 – 1708 гг. – М., 1935. – С. 261 – 263. 53 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 583. - Арк. 6. 54 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1717 - 1767). – Ч. ІІ. – К., 1895. – С. 201. 55 ЦДІАК України. - Ф. 380. - Оп. 2. - Спр. 7. - Арк. 116, 670. 56 ЦДІАК України. - Ф. 1953. - Оп. 1. - Спр. 518. - Арк. 3. 57 Бумаги кабинета министров времен императрицы Анны Иоановны. – Т. 2. – М., 1899. – С. 232. 58 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 583. - Арк. 43 – 44 зв. 59 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 464. - Арк. 302 зв. 60 Багалей Д.И. Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ.). – Харьков, 1886. – С. 117. 61 Козлов О.М. Родовід Линтварьових. Серія «Дворянство Сумщини». – С. 2006. – С. 4. 62 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 462. - Арк. 231 зв. 63 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 465. - Арк. 304 зв. 64 Там само. 65 Там само. 66 Багалей Д.И. Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ.). – Харьков, 1886. – С. 266. 67 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 465. - Арк. 304 зв. 68 Там само. 69 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 464. - Арк. 299. 70 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 492. - Арк. 119. 71 Письма и бумаги императора Петра Великого. – Т. VII. – Вып. 2. – М., 1946. – С. 706. 72 Историко-статистическое описание Харьковской Епархии. – Отд. 3. – Уезды Ахтырский и Богодуховский, Сумской и Лебединский. – М., 1857. – С. 326. 73 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 465. - Арк. 304 зв. 74 Там само. - Арк. 305. 75 Там само. 76 Там само. 77 ЦДІАК України. - Ф. 1953. - Оп. 1. - Спр. 518. - Арк. 3. 78 Див.: Маслійчук В. Провінція на перехресті культур: Дослідження з історії Слобідської України XVII – XIX ст. – Харків, 2007. – 400 с. В розділі «Козацька старшина слобідських полків XVII – XVIII ст.: «родинний клан» та досягнення соціального статусу» (С. 76 – 104) описана система спадковості козацьких урядів та феномену «клановості». Взагалі вказана монографія є дуже цінною для розуміння тогочасного суспільства, одним з представників якого і був Рід Алфьорових. 79 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 465. - Арк. 305 – 305 зв. 80 Протоколы, журналы и указы верховного тайного совета. 1729 г. /под ред. Н.Ф. Дубровина. – СПб. – 1894. – С. 596. 42
81
Багалей Д.И. Материалы степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ.). – Харьков, 1886. – С. 266. 82 Козлов О.М. Родовід Линтварьових. Серія «Дворянство Сумщини». – С. 2006. – С. 4. 83 ЦДІАК України. - Ф. 380. - Оп. 2. - Спр. 7. - Арк. 705. 84 Багалей Д.И. Материалы степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ.). – Харьков, 1886. – С. 261, 264, 268, 271. 85 Чухліб Т. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи (1663-1713). – К., 2004. – С. 34. 86 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 462. - Арк. 22. 87 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 583. - Арк. 133. 88 Там само. - Арк. 6. 89 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 474. - Арк. 79. 90 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 1. - Спр. 105. - Арк. 35. 91 ЦДІАК України. - Ф. 1953. - Оп. 1. - Спр. 518. - Арк. 3. 92 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 116. - Арк. 4а зв. 93 ЦДІАК України. - Ф. 380. - Оп. 2. - Спр. 7. - Арк. 115, 670. 94 ЦДІАК України. - Ф. 1953. - Оп. 1. - Спр. 518. - Арк. 3 зв. 95 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 583. - Арк. 43 – 44 зв. 96 ЦДІАК України. - Ф. 1953. - Оп. 1. - Спр. 518. - Арк. 3. 97 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 462. - Арк. 449. 98 ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 10592. - Арк. 3 – 5 зв. 99 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 462. - Арк. 450. 100 Поменник Софії Київської. Публікація рукописної пам’ятки другої половини XVIII – першої чверті ХІХ ст. / упор. О. Прокоп’юк. – К. 2004. – С. 142. 101 Кривошея В.В., Кривошея І.І., Кривошея О.В. Українська козацька старшина. Частина третя. – Книга 1. Військове товариство. – К., 2008. – С. 53 – 54, 65 – 66. 102 ЦДІАК України. - Ф. 759. - Оп. 1. - Спр. 150. - Арк. 32; Кривошея В.В. Українська козацька старшина. – К., 2005. – С. 183. 103 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 583. - Арк. 5 зв., 30. 104 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 472. - Арк. 370 – 370 зв. 105 ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 10592. - Арк. 3. 106 Генеральне слідство про маєтності Полтавського полку 1729 – 1730 /відпов. ред. П. Сохань – Полтава, 2007. – С. 45. 107 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 462. - Арк. 485. 108 Там само. - Арк. 121. 109 ЦДІАК України. - Ф. 1817. - Оп. 1. - Спр. 95. - Арк. 32 – 32 зв.; Кривошея В.В., Кривошея І.І., Кривошея О.В. Українська козацька старшина. Частина третя. – Книга 2. Військове товариство. – К., 2008. – С. 10; Кривошея В.В., Кривошея І.І., Кривошея О.В. Українська козацька старшина. Частина третя. – Книга 3. Значкове товариство. – К., 2008. – С. 11 – 12. 110 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 462. - Арк. 162, 163 зв., 450, 482. 111 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 497. - Арк. 96. 112 ЦДІАК України. - Ф. 1817. - Оп. 1. - Спр. 118. - Арк. 1. 113 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 465. - Арк. 305. 114 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 464. - Арк. 342. 115 Там само. - Арк. 188 зв. – 189. 116 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 1814. - Арк. 111; Опис Харківського Намісництва кінця XVIII ст.: Описово-статистичні джерела /упор. В.О. Пірко, О.І. Гуржій. – К., 1991. – С. 152. 117 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 297. - Арк. 103. 118 ДАСО. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 40 А. - Арк. 11 зв. 119 Сборник Харьковского историко-филологического общества. – Т. 13. – Харьков, 1902. – С. 276. 120 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 492. - Арк. 87, 294. 121 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 297. - Арк. 104 зв. 122 Там само. - Арк. 191. 123 Багалей Д.И. Украинская старина (Очерки, заметки, материалы из стародавняго Харьковского быта и культуры). – Харьков, 1896. – С. 29. 124 ЦДІАК України. - Ф. 1717. - Оп. 1. - Спр. 123. - Арк. 15. 125 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 297. - Арк. 118, 121 зв. 126 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 492. - Арк. 112, 117 – 118 зв.
127
Кривошея В.В. Українська козацька старшина. Ч.І. – Реєстри урядників гетьманської адміністрації / Вид. 2-ге, доп. – К., 2005. – С. 232. 128 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 464. - Арк. 75 - 77. 129 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 497. - Арк. 245. 130 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 1158. - Арк. 1, 2, 21; ф. 1717. - Оп. 1. - Спр. 249. - Арк. 1. 131 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 492. - Арк. 87. 132 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 465. - Арк. 305 зв. 133 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 464. - Арк. 254. 134 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 457. - Арк. 42 зв. – 46. 135 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 583. - Арк. 133 – 139. 136 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 116. - Арк. 4 зв. 137 ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 1. - Спр. 8231. - 17 арк. 138 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 583. - Арк. 133 – 139. 139 ЦДІАК України. - Ф. 2063. - Оп. 1. - Спр. 35. - Арк. 193; Материалы для истории колонизации и быта Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губернии. – Харьков, 1890. – док. № 46. 140 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 472. - Арк. 388. 141 ЦДІАК України. - Ф. 759. - Оп. 1. - Спр. 150. - Арк. 1, 32 – 32 зв. 142 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 464. - Арк. 339 зв., 340. 143 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 116. - Арк. 4 зв. 144 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 52. - Арк. 10 зв. 145 ЦДІАК України. - Ф. 1717. - Оп. 1. - Спр. 123. - Арк. 4 зв. – 6, 15. 146 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 472. - Арк. 89, 101 – 103 зв. 147 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 465. - Арк. 64, 366. 148 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 1. - Спр. 105. - Арк. 23, 24, 31, 35. 149 Багалій Д.І. Історія Слобідської України. – Харків, 1993. – С. 100 – 101. 150 Багалей Д.И. Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ.). – Харьков, 1886. 151 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 476. - Арк. 237. 152 Там само. - Арк. 293. 153 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 69. - Арк. 1 – 2; спр. 536. - Арк. 1 – 5. 154 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 392. - Арк. 169 зв., 251. 155 Багалей Д.И. Материалы степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ.). – Харьков, 1886. – С. 337. 156 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 476. - Арк. 130, 237. 157 Там само. - Арк. 260, 293 – 293 зв. 158 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 474. - Арк. 62. 159 Там само. - Арк. 253. 160 Там само. - Арк. 79. 161 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 1. - Спр. 1814. - Арк. 17, 41 зв., 49 зв.; Опис Харківського Намісництва кінця XVIII ст.: Описово-статистичні джерела /упор. В.О. Пірко, О.І. Гуржій. – К., 1991. – С. 160. 162 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 52. - Арк. 4. 163 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 464. - Арк. 209, 210 зв. 164 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 297. - Арк. 125. 165 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 583. - Арк. 133 – 139. 166 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 464. - Арк. 209. 167 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 297. - Арк. 189 зв. – 190. 168 ЦДІАК України. - Ф. 1709. - Оп. 2. - Спр. 1053. - Арк. 87 – 89, 92, 93 зв.; ф. 1709. - Оп. 2. - Спр. 911. - Арк. 98 зв. – 99. 169 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 583. - Арк. 133 – 139. 170 ЦДІАК України. - Ф. 1953. - Оп. 1. - Спр. 518. - Арк. 3 зв. 171 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 462. - Арк. 451. 172 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 62. - Арк. 21 зв.; ф. 1817. - Оп. 1. - Спр. 118. - Арк. 1. 173 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 465. - Арк. 305 зв. – 306. 174 Там само. - Арк. 306. 175 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 462. - Арк. 25 зв. – 26. 176 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 62. - Арк. 21 зв.; ф. 1817. - Оп. 1. - Спр. 118. - Арк. 1. 177 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 465. - Арк. 306 – 308. 178 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 462. - Арк. 33.
179
ЦДІАК України. - Ф. 2063. - Оп. 1. - Спр. 35. - Арк. 193; Материалы для истории колонизации и быта Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губернии. – Харьков, 1890. – док. № 46. 180 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 465. - Арк. 308 зв. 181 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 62. - Арк. 21 зв.; ф. 1817. - Оп. 1. - Спр. 118. - Арк. 1. 182 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 462. - Арк. 44, 53. 183 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 116. - Арк. 5 зв. 184 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 465. - Арк. 309 – 311. 185 Там само. - Арк. 311 зв. 186 ЦДІАК України. - Ф. 1817. - Оп. 1. - Спр. 118. - Арк. 1 – 4, 9. 187 Еліта Слобідської України. Списки козацької старшини 60-х років XVIII століття / Упор. С. Потапенко. – Х., 2008. – С. 20. 188 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 465. - Арк. 311 зв. – 312. 189 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 493. - Арк. 75. 190 Багалей Д.И. Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ.). – Харьков, 1886. 191 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 467. - Арк. 28. 192 ДАСО. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 40 А. - Арк. 17 зв. 193 ЦДІАК України. - Ф. 1717. - Оп. 1. - Спр. 123. - Арк. 7. 194 Багалей Д.И. Материалы степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ.). – Харьков, 1886. – С. 337. 195 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 539. - Арк. 44. 196 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 465. - Арк. 312 зв. 197 Там само. 198 Там само. 199 Там само. - Арк. 313. 200 Там само. 201 ДАСО. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 40 А. - Арк. 10. 202 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 1814. - Арк. 88. 203 Опис Харківського Намісництва кінця XVIII ст.: Описово-статистичні джерела /упор. В.О. Пірко, О.І. Гуржій. – К., 1991. – С. 153. 204 ЦДІАК України. - Ф. 1717. - Оп. 1. - Спр. 123. - Арк. 14 зв. 205 ДАСО. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 40 А. - Арк. 4. 206 ЦДІАК України. - Ф. 1709. - Оп. 2. - Спр. 1053. - Арк. 55. 207 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 583. - Арк. 133 – 139. 208 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 116. - Арк. 26 зв. зв. 209 ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 1. - Спр. 8231. – 17 арк. 210 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 583. - Арк. 133 – 139. 211 ЦДІАК України. - Ф. 1717. - Оп. 1. - Спр. 123. - Арк. 6. 212 Еліта Слобідської України. Списки козацької старшини 60-х років XVIII століття / Упор. С. Потапенко. – Х., 2008. – С. 379. 213 Кривошея В.В. Українська козацька старшина. Ч.І. – Реєстри урядників гетьманської адміністрації / Вид. 2-ге, доп. – К., 2005. – С. 205; Кривошея В.В., Кривошея І.І., Кривошея О.В. Українська козацька старшина. Частина третя. – Книга 3. Значкове товариство. – К., 2008. – С. 77. 214 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 1. - Спр. 1814. - Арк. 46; ф. 1709. - Оп. 2. - Спр. 911. - Арк. 99 зв. – 100. 215 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 2051. - Арк. 2. 216 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 116. - Арк. 10 зв. 217 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 462. - Арк. 47 зв. 218 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 1. - Спр. 105. - Арк. 1 – 6. 219 ЦДІАК України. - Ф. 759. - Оп. 1. - Спр. 150. - Арк. 1. 220 Сборник Императорского русского исторического общества. – Т. 68. – СПб, 1889. – С. 284. 221 Хутір Алфьорівський існував і далі. Так відомо що в 1818 р. його хотіли причислити до приходу Покровської церкви м. Сум (ДАСО. - Ф. 749. - Оп. 1. - Спр. 314. - Арк. 1.). 222 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 583. - Арк. 133 – 139. 223 Еліта Слобідської України. Списки козацької старшини 60-х років XVIII століття / Упор. С. Потапенко. – Х., 2008. – С. 357. 224 ЦДІАК України. - Ф. 420. - Оп. 2. - Спр. 15. - Арк. 1. 225 ЦДІАК України. - Ф. 420. - Оп. 2. - Спр. 97. - Арк. 1 – 1 зв. 226 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 129. - Арк. 2 – 2 зв.
227
Сборник Императорского русского исторического общества. – Т. 68. – СПб, 1889. – С. 284. ДАСО. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 40 А. - Арк. 3 зв. 229 Державний архів Харківської області (далі ДАХО), ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 5. - Арк. 5 зв. 230 ЦДІАК України. - Ф. 1709. - Оп. 2. - Спр. 1053. - Арк. 65; ф. 1710. - Оп. 1. - Спр. 1814. - Арк. 59 зв. 231 ДАСО. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 40 А. - Арк. 10 зв. 232 Еліта Слобідської України. Списки козацької старшини 60-х років XVIII століття / Упор. С. Потапенко. – Х., 2008. – С. 357. 233 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 462. - Арк. 191, 222, 223, 230. 234 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 583. - Арк. 133 – 139. 235 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 392. - Арк. 1 – 386. 236 Еліта Слобідської України. Списки козацької старшини 60-х років XVIII століття / Упор. С. Потапенко. – Х., 2008. – С. 300. 237 Там само. – С. 351. 238 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 116. - Арк. 4 зв. 239 ЦДІАК України. - Ф. 420. - Оп. 2. - Спр. 63. - Арк. 15 зв. 240 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 498. - Арк. 68 зв. 241 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 310. - Арк. 11 – 21. 242 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. Матеріали люб’язно надані А. Ф. Парамоновим. 243 Центральна наукова бібліотека Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Родословная книга Харьковского наместничества. – Ч. VI. – арк. 8. 244 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 310. - Арк. 18 зв. 245 Центральна наукова бібліотека Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Родословная книга Харьковского наместничества. – Ч. VI. – арк. 8. 246 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 476. - Арк. 239. 247 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 467. - Арк. 52 – 52 зв. 248 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 1. - Спр. 149. - Арк. 2 – 5. 249 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 583. - Арк. 101 зв. 250 ЦДІАК України. - Ф. 2063. - Оп. 1. - Спр. 35. - Арк. 193. 251 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 476. - Арк. 239. 252 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 1. - Спр. 175. - Арк. 1 – 6. 253 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 930. - Арк. 280; ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 52. - Арк. 5 – 5 зв. 254 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 493. - Арк. 111. 255 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 465. - Арк.42, 54 зв., 55 зв. 256 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 62. - Арк. 24 зв. – 25; ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 52. - Арк. 5 – 5 зв. 257 ЦДІАК України. - Ф. 380. - Оп. 2. - Спр. 36. 258 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 2087. - Арк. 3; ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 498. - Арк. 68 зв. 259 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 52. - Арк. 125. 260 ЦДІАК України. - Ф. 1817. - Оп. 1. - Спр. 95. - Арк. 184 – 188; ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 310. - Арк. 11 зв. 261 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 52. - Арк. 4 зв. 262 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 116. - Арк. 4 зв. 263 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 70. - Арк. 1. 264 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 638. - Арк. 1. 265 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 1814. - Арк. 53. 266 Опис Харківського Намісництва кінця XVIII ст.: Описово-статистичні джерела /упор. В.О. Пірко, О.І. Гуржій. – К., 1991. – С. 160. 267 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 415. - Арк. 1 – 2 зв.; спр. 583. - Арк. 133 – 139. 268 ЦДІАК України. - Ф. 1709. - Оп. 2. - Спр. 2585. - Арк. 18. 269 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 297. - Арк. 128 зв. 270 ЦДІАК України. - Ф. 1709. - Оп. 2. - Спр. 1053. - Арк. 81 зв.; ф. 1709. - Оп. 2. - Спр. 911. - Арк. 98 зв. – 99. 271 ЦДІАК України. - Ф. 1709. - Оп. 2. - Спр. 1053. - Арк. 93 зв. 272 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 840. - Арк. 1 – 4. 273 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. Джерело люб’язно надане п. Андрієм Парамоновим; Центральна наукова бібліотека Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Родословная книга Харьковского наместничества. – Ч. VI. – арк. 9. 274 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 907. - Арк. 1. 275 ЦДІАК України. - Ф. 1549. - Оп. 1. - Спр. 549. - Арк. 1 – 2. 276 Записки императорского Харьковского университета. – Кн. 1. – Харьков, 1894. – С. 72. 277 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 116. - Арк. 4 зв. 228
278
ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 70. - Арк. 1. ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 1814. - Арк. 53. 280 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 415. - Арк. 1 – 2 зв.; спр. 583. - Арк. 133 – 139. 281 ЦДІАК України. - Ф. 1709. - Оп. 2. - Спр. 2585. - Арк. 18. 282 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 297. - Арк. 128 зв. 283 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 911. - Арк. 98 зв. – 99. 284 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. 285 Илляшевич Л.В. Краткий очерк истории харьковского дворянства. – Харьков, 2002. – С. 169, 172. 286 Багалей И. Опыт истории Харьковского университета (по неизданным материалам). – Харьков, 1893 – 1898. – Т. І. – С. 168. 287 Записки императорского Харьковского университета. – Кн. 1. – Харьков, 1893. – С. 32; Записки императорского Харьковского университета. – Кн. 1. – Харьков, 1894. – С. 48, 61, 68, 84. 288 Записки императорского Харьковского университета. – Кн. 1. Ч. ІІ. – Харьков, 1894. – С. 62. 289 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 930. - Арк. 16 зв. 290 Модзалевський В. Л. Малоросійський родословник. – Т. ІV. – К., 1914. – С. 819. 291 Кривошея В.В., Кривошея І.І., Кривошея О.В., Українська козацька старшина. – Ч. 3. – Кн. 3. – Значкове товариство. – К., 2008. – С. 139 – 140. 292 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 62. - Арк. 30. 293 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 465. - Арк. 313 зв. 294 Там само. - Арк. 314. 295 ЦДІАК України. - Ф. 1817. - Оп. 1. - Спр. 118. - Арк. 1 – 4, 9. 296 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 116. - Арк. 5 зв. 297 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 930. - Арк. 271 зв. – 272. 298 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 493. - Арк. 75. 299 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 1814. - Арк. 46. 300 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 297. - Арк. 113 зв. 301 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. Матеріали люб’язно надані А. Ф. Парамоновим. 302 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 854. - Арк. 1 – 2. 303 Еліта Слобідської України. Списки козацької старшини 60-х років XVIII століття / Упор. С. Потапенко. – Х., 2008. – С. 51 304 Центральна наукова бібліотека Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Родословная книга Харьковского наместничества. – Ч. I. – арк. 5. 305 ДАСО. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 40 А. - Арк. 2 зв. 306 Центральна наукова бібліотека Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Родословная книга Харьковского наместничества. – Ч. I. – арк. 5. 307 Григорій Сковорода. Повне зібрання творів: У 2-х т. – К., 1973. – С. 497. 308 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 930. - Арк. 271 зв. – 272. 309 ЦДІАК України. - Ф. 1709. - Оп. 2. - Спр. 169. - Арк. 103. 310 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 297. - Арк. 113 зв. 311 ЦДІАК України. - Ф. 1709. - Оп. 2. - Спр. 1053. - Арк. 55. 312 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 539. - Арк. 1, 44, 65. 313 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 116. - Арк. 5 зв. 314 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 930. - Арк. 271 зв. – 272. 315 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 1352. - Арк. 2 зв. 316 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 493. - Арк. 75. 317 Сапухіна Л.П. Історія сумських козацького та гусарського полків. Короткий історичний нарис. – Суми, 2005. – С. 36. 318 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 699. - Арк. 1 – 61 зв. 319 ЦДІАК України. - Ф. 1709. - Оп. 2. - Спр. 169. - Арк. 103. 320 ДАХО. - Ф. 31. - Оп. 141. - Спр. 45. За надану інформацію висловлюємо подяку В.І. Бородаєвському. 321 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 297. - Арк. 113 зв. 322 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. Матеріали люб’язно надані А. Ф. Парамоновим. 323 Центральна наукова бібліотека Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Родословная книга Харьковского наместничества. – Ч. I. – арк. 6. 324 ЦДІАК України. - Ф. 1709. - Оп. 2. - Спр. 1053. - Арк. 55. 325 Центральна наукова бібліотека Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Родословная книга Харьковского наместничества. – Ч. I. – арк. 6. 279
326
ДАСО. - Ф. 747. - Оп. 2. - Спр. 18. – 3 арк. 1795 р. (справа в поганому стані і не видається). ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 462. - Арк. 44 зв., 68 зв. 328 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 493. - Арк. 75. 329 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 297. - Арк. 113 зв. 330 ЦДІАК України. - Ф. 1709. - Оп. 2. - Спр. 1053. - Арк. 55. 331 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. Матеріали люб’язно надані А. Ф. Парамоновим. 332 Центральна наукова бібліотека Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Родословная книга Харьковского наместничества. – Ч. I. – арк. 7. 333 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 1123. - Арк. 1 – 6 зв.; спр. 1132. - Арк. 1 – 3 зв. 334 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 1066. - Арк. 37. 335 Державний архів Сумської області (далі ДАСО), ф. 748. - Оп. 1. - Спр. 94. - Арк. 2 зв, 7, 19, 28, 74 – 74 зв., 80 – 80 зв. 336 ДАСО. - Ф. 747. - Оп. 1. - Спр. 329. - Арк. 140 зв., 685 зв. 337 Там само. - Арк. 142. 338 ДАСО. - Ф. 744. оп. 1. - Спр. 244. - Арк. 26 – 27 зв. 339 Опис Харківського Намісництва кінця XVIII ст.: Описово-статистичні джерела /упор. В.О. Пірко, О.І. Гуржій. – К., 1991. – С. 158 340 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 1814. - Арк. 50 – 50 зв., 51 зв. – 52; ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 297. - Арк. 182 зв. 341 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 540. - Арк. 7. 342 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 297. - Арк. 113 зв. 343 ЦДІАК України. - Ф. 1709. - Оп. 2. - Спр. 1053. - Арк. 55, 78. 344 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 540. - Арк. 1 – 2; ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 930. - Арк. 277 зв. – 278. 345 ЦДІАК України. - Ф. 1709. - Оп. 2. - Спр. 912. - Арк. 204. 346 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 498. - Арк. 253. 347 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 297. - Арк. 113 зв. 348 ЦДІАК України. - Ф. 1709. - Оп. 2. - Спр. 1053. - Арк. 55. 349 ЦДІАК України. - Ф. 1709. - Оп. 2. - Спр. 2744. - Арк. 1 – 4. 350 ЦДІАК України. - Ф. 1709. - Оп. 2. - Спр. 169. - Арк. 103. 351 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 297. - Арк. 113 зв. 352 ЦДІАК України. - Ф. 1709. - Оп. 2. - Спр. 1053. - Арк. 55. 353 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 62. - Арк. 1; ф. 1817. - Оп. 1. - Спр. 95. - Арк. 184 – 188. 354 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 297. - Арк. 113 зв. 355 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 1066. - Арк. 1 – 2. 356 Там само. – Арк. 10. 357 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 297. - Арк. 113 зв. 358 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 2051. - Арк. 1 – 3. 359 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 297. - Арк. 124 зв. 360 ЦДІАК України. - Ф. 1508. - Оп. 2. - Спр. 427. - Арк. 6 – 26. 361 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 836. - Арк. 1. 362 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А; Родословная книга Харьковского наместничества. – Ч. VI. – арк. 7. 363 ЦДІАК України. - Ф. 659. - Оп. 2. - Спр. 505. - Арк. 1 – 8. За надану інформацію висловлюємо подяку Ганні Путовій. 364 ДАСО. - Ф. 749. - Оп. 1. - Спр. 772. - Арк. 22 зв. 365 ЦДІАК України. - Ф. 1709. - Оп. 2. - Спр. 911. - Арк. 98 зв. – 99. 366 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 469. - Арк. 1 – 1 зв. 367 ДАСО. - Ф. 746. - Оп. 2. - Спр. 366. - Арк. 5 зв. Дякуємо Бородаєвському Віктору Ігоровичу за надану інформацію. 368 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 462. - Арк. 15. 369 ДАСО. - Ф. 749. - Оп. 1. - Спр. 772. - Арк. 14. 370 ЦДІАК України. - Ф. 1717. - Оп. 1. - Спр. 647. - Арк. 1 – 2.; спр. 1147. - Арк. 1. 371 ЦДІАК України. - Ф. 659. - Оп. 2. - Спр. 505. - Арк. 1 – 11 зв. 372 ЦДІАК України. - Ф. 1958. - Оп. 1. - Спр. 897. - Арк. 1. Дякуємо за надану інформацію Миколі Володимировичу Ковтуну. 373 Сборник Харьковского историко-филологического общества. – Т. 13. – Харьков, 1902. – С. 239. 374 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. 375 ЦДІАК України. - Ф. 659. - Оп. 2. - Спр. 505. - Арк. 10 зв. 376 Русский биографический словарь. – СПб, 1900. – Т. ІІ. – С. 65. 327
377
Адрес-календарь Харьковской губернии на 1887 г. – Харьков, 1886. – С. 68. Тесля М. «Паліцинська академія» / Игорь, героическая песнь. – Суми, 2004. – С. 62 – 63; Тесля М. «Паліцінська академія» / Вибрані твори Паліцина. – Суми, 2005. – С. 108. 379 Сумцов Н.Ф. Из украинской старины. – Харьков, 1905. – С. 48 – 49. 380 Тесля М. Архітектор і гравер // Вперед. – 1980. – 23 жовтня; Тесля М. Наші славні земляки // Славутич. – 1997. – 14 березня; Петров Г. Пристрасть Миколи Алфьорова // Вперед. – 1987. – 21 березня; Петров Г. Книга, що допомогла Тарасу Шевченку // Панорама Сумщини. – 1991. – 4 липня; Черкасова К. Творча спадщина Олександра Паліцина в садибній культурі Слобожанщини // Правда України. – 1997. – № 2. 381 Русский вестник. – Ч. 4, № 10. – 1808. 382 Вестник Европы. – 1811, № 2, 6. 383 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 3. - Арк. 42 зв. 384 Отчет совета Харьковского общества благотворения за четвертый год //Сын отечества. - №. 49. – 1815. – С. 122. 385 Украинский вестник. – Ч. 1. – 1816. – С. 247. 386 Илляшевич Л.В. Краткий очерк истории харьковского дворянства. – Харьков, 2007. – С. 178. 387 Російський державний історичний архів (далі РДІА), ф. 1035. - Оп. 1. - Спр. 94. 388 Баран В., Лихова О. Лось Ф. Зародження робітничого класу на Україні. – К., 1982. – С. 80 – 81. 389 Русский биографический словарь. – СПб, 1900. – Т. ІІ. – С. 65. 390 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 3. - Арк. 42 зв.; ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. 391 ДАСО. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 40 А. - Арк. 34 – 36. 392 ДАСО. - Ф. 3. оп. 188. - Спр. 133. - Арк. 7. 393 Багалей Д.И. История города Харькова за 250 лет его существования. – Харьков, 1993. – С. 202. 394 Опись дел, хранящихся в архиве московской купеческой управы /упор. Н.А. Найденов. – М., 1892. – С. 620. 395 Биография Александра Ивановича Кошелева. – М., 1889. – Т. І. – Кн. ІІ. – С. 381. 396 ДАСО. - Ф. 744. оп. 1. - Спр. 244. - Арк. 45 зв. 397 Тараненко Ю. “Академія” Олександра Паліцина // “Событие”, 20 – 26 вересня 2001. 398 Автор виносить щиру подяку засновнику «Паліцинської Академії» Михайлу Пилиповичу Теслі (с. Залізняк), котрий надав цю та багато іншої інформації про маєток Попівка. 399 Тесля М. «Паліцінська академія» / Вибрані твори Паліцина. – Суми, 2005. – С. 108. 400 В. К. Кюхельбекер. Путешествие. Дневник. Статьи / упор. Н. В. Королева, В. Д. Рак. – Л., – 1979. 401 Дульский П. Класицизм в казанском зодчестве. – М., 1920. – С. 10. 402 ДАХО. - Ф. 749. - Оп. 1. - Спр. 617. - Арк. 2 арк. 403 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 3. - Арк. 41 зв. 404 Русский биографический словарь. – СПб, 1900. – Т. ІІ. – С. 65. 405 ДАСО. - Ф. 744. оп. 1. - Спр. 244. - Арк. 1 зв. 406 ДАСО. - Ф. 747. - Оп. 1, спр 157. - Арк. 1 – 3. 407 Жуковский В.А. Счинения. Стихотворения и проз. – СПб, 1787. – С. 561; Лосиевский И. Русская лира с Украйны. – Харьков, 1993. – С. 107. 408 Русский вестник. – Ч. 1, № 3. – 1808; Там само – Ч. 9, № 2. – 1810; Вестник Европы. – № 19. – 1808; Источники словаря русских писателей. – Т. 1. / Сост. С.А. Венгеров. – СПб, 1900. – С. 47. 409 ЦДІАК України. - Ф. 1709. - Оп. 2. - Спр. 911. - Арк. 104 зв. 410 ЦДІАК України. - Ф. 1953. - Оп. 1. - Спр. 518. - Арк. 29 зв. 411 ЦДІАК України. - Ф. 1892. - Оп. 1. - Спр. 583. - Арк. 55 зв. 412 Кривошея В.В., Кривошея І.І., Кривошея О.В., Українська козацька старшина. – Ч. 3. – Кн. 3. – Значкове товариство. – К., 2008. – С. 85. 413 Кривошея В.В., Кривошея І.І., Кривошея О.В., Українська козацька старшина. – Ч. 3. – Кн. 3. – Значкове товариство. – К., 2008. – С. 85. 414 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 116. - Арк. 99 – 100 зв. 415 Еліта Слобідської України. Списки козацької старшини 60-х років XVIII століття / Упор. С. Потапенко. – Х., 2008. – С. 300. 416 Украинская старина. / под ред. Г.П. Данилевського. – Харьков, 1866. – С. 238 417 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 116. - Арк. 10. 418 Еліта Слобідської України. Списки козацької старшини 60-х років XVIII століття / Упор. С. Потапенко. – Х., 2008. – С. 357. 419 ЦДІАК України. - Ф. 1710. - Оп. 2. - Спр. 116. - Арк. 10. 420 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 5. - Арк. 7. 421 ДАСО. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 40 А. - Арк. 33 зв. 422 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А; Центральна наукова бібліотека Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Родословная книга Харьковского наместничества. – Ч. VI. – арк. 8. 378
423
ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. ДАСО. - Ф. 747. - Оп. 1. - Спр. 77. - Арк. 46. 425 ДАСО. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 40 А. - Арк. 36. 426 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А; Оп. 4. - Арк. 127. 427 Центральна наукова бібліотека Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Родословная книга Харьковского наместничества. – Ч. VI. – арк. 8. 428 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А; Оп. 4. - Арк. 127. 429 Центральна наукова бібліотека Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Родословная книга Харьковского наместничества. – Ч. VI. – арк. 8; ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 4. - Арк. 127. 430 Центральна наукова бібліотека Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Родословная книга Харьковского наместничества. – Ч. VI. – арк. 8. 431 Там само. 432 Там само. 433 ЦДІАК України. - Ф. 486. - Оп. 1. - Спр. 2626. - Арк. 78. 434 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. 435 ДАСО. - Ф. 747. - Оп. 1. - Спр. 77. - Арк. 1 – 4. 436 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А; оп. 4. - Арк. 91. 437 Центральна наукова бібліотека Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Родословная книга Харьковского наместничества. – Ч. I. – арк. 6. 438 Там само. 439 Там само. 440 Там само. 441 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. 442 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 2. - Арк. 98 зв. 443 Модзалевський В. Л. Малоросійський родословник. – Т. ІV. – К., 1914. – С. 7.; ДАСО. - Ф. 747. - Оп. 1. - Спр. 31. - Арк. 2, 10. 444 ДАСО. - Ф. 749. - Оп. 1. - Спр. 656. – 17 арк. 445 ДАСО. - Ф. 747. - Оп. 1. - Спр. 329. - Арк. 645 зв. За надану інформацію висловлюємо подяку Бородаєвському В.І. 446 Модзалевський В. Л. Малоросійський родословник. – Т. ІV. – К., 1914. – С. 7. 447 Іван Котляревський: Поетичні твори, драматичні твори, листи // Бібілотека української літератури. – К., 1982. – С. 289. 448 Житецкий П. “Энеида” Котляревского и древнейший список ее в связи с обзором малороссийской литературы XVIII века. – К., 1900. – С. 166. 449 Лазаревский А. Списки черниговских дворян 1783 года. Материалы для истории местного дворянства. – Чернигов, 1890. – С. 27 – 28. 450 Иконников В.С. Опыт русской историографии. – К., 1892. - С. 1052. 451 Н.Ш. Из воспоминаний, изданных не для публики// Киевская Старина. – К., 1895. - №. 5. – С. 222. 452 ЦДІАК України. - Ф. 1959. - Оп. 1. - Спр. 306. - Арк. 1. 453 «Энциклопедия фамилий Харьковской губернии». У виданні. Повідомлено А. Парамоновим. 454 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А; оп. 4. - Арк. 91. 455 ЦДІАК України. - Ф. 1709. - Оп. 2. - Спр. 911. - Арк. 98 зв. – 99. 456 ЦДІАК України. - Ф. 659. - Оп. 1. - Спр. 505. - Арк. 6 зв. 457 ЦДІАК України. - Ф. 1709. - Оп. 2. - Спр. 911. - Арк. 98 зв. – 99. 458 ДАСО. - Ф. 749. - Оп. 1. - Спр. 772. - Арк. 8, 14 зв. 459 Там само. – Арк. 7 зв. – 14 зв. 460 ЦДІАК України. - Ф. 659. - Оп. 1. - Спр. 505. - Арк. 8 зв. 461 Там само. 462 Там само. 463 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 3. - Арк. 42 зв. 464 ЦДІАК України. - Ф. 969. - Оп. 1. - Спр. 133. - Арк. 30. 465 ЦДІАК України. - Ф 969. - Оп. 1. - Спр. 43. - Арк. 1 – 1 зв. 466 ДАХО. - Ф. 3. - Оп. 196. - Спр. 332 – 1 – 2. 467 Bibliothek von biedermann. – Leipzig, 1904. – P. 197. 468 An introduction to the stady and collection of ancient prints. – London, 1877. – V. II. – P. 14. 469 Putnam′s Magazine. – New York, 1869. – Vol. IV. – p. 383. 470 Verhandlungen des naturhistorischen Vereines der preussischen Rheinlande und Westphalens. – Bonn, 1868. – P. 2. 424
471
Manuel de L΄amateur d΄estampes contenant le dictionnaire des graveurs de toutes les nations. – Paris, 1888. – T. III. – P. 317. 472 Exhibition of works by the late Lord Leidhton of Stretton. Winter exhibition. – London, 1897. – P. 40. 473 Holden E.B. Catalogue of the very important collection of rare Americana and fine engravings formed by the late Edwin Babcock Holden. – б.м.в. – 1910. – № 7516. 474 Museum of fine arts. Bulletein. – Boston, 1921. – V. 19. – P. 44. 475 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 3. - Арк. 42 зв.; Мизгіна В.В. Доля Харківської художньої колекції. // Музейний альманах. Наукові матеріали, статті, виступи, спогади, есе. – Харків, 2005. – С. 5 – 13; Музей изящных искусств и древностей Императорского Харьковского университета. Коллекция гравюр А.Н. Алферова. Общий обзор, оценка коллекции и каталогам ее. / сост. Н.И. Черноволот. – Харьков, 1911. – 310 с.; Прокатова Т.Ю. Значення колекції А.М. Алфьорова у формуванні зібрання західноєвропейського мистецтва Харківського художнього музею. // Музейний альманах. Наукові матеріали, статті, виступи, спогади, есе. – Харків, 2005. – С.68 – 72.; Редин Е.К. Музей изящных искусств и древностей Императорского Харьковского Университета (1805 – 1905). – Харьков, 1904. – С. 13, 38 – 44. Автор щиро вдячний всім співробітникам Харківського художнього музею за проявлену допомогу при дослідженні постаті А.М. Алфьорова. Особливо директорові Харківського художнього музею Валентині Василівні Мизгіній та завідуючій відділом Західноєвропейського мистецтва Тетяні Юхимівні Прокатовій за той професіоналізм, благородність та відданість музейній справі. Впевнений саме на таких постатях в Україні тримається музейна справа. 476 ДАХО. - Ф. 3. оп. 188. - Спр. 133. - Арк. 6-9, 17. Матеріали люб’язно надані А.Ф. Парамоновим. 477 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 3. - Арк. 41 зв. 478 Памятная книжка Харьковской губернии на 1866 г. – Харьков, 1866. – С. 302. 479 Памятная книжка Харьковской губернии на 1867 г. – Ч. – ІІІ. – Харьков, 1867. – С. 9. 480 РДІА. - Ф. 934. - Оп. 2. - Спр. 55. 481 Адрес-календарь Харьковской губернии на 1870 г. – Харьков, 1870. – С. 324. 482 Адрес-календарь Харьковской губернии на 1887 г. – Харьков, 1886. – С. 64. 483 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 3. - Арк. 41 зв. 484 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 5. - Арк. 7. 485 Потапов В.В. Короча: события и люди. – Белгород, 2007. – С. 185. 486 Шевченко Т. Повне зібрання творів в десяти томах. — К., 1963. — Т. 10: Живопис, графіка 1857-1861. – С. 94. 487 Указатель фабрик и заводов Европейской России и Царства Польского. – СПб, 1887. – С. 521. 488 Потапов В.В. Короча: события и люди. – Белгород, 2007. – С. 171. 489 ДАХО. - Ф. 3. - Оп. 199. - Спр. 115. - Арк. 4 – 5. Матеріали люб’язно надані А. Ф. Парамоновим. 490 ДАСО. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 40 А. - Арк. 33 зв., 52 зв., 71 зв. 491 Потапов В.В. Короча: события и люди. – Белгород, 2007. – С. 171. 492 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 5. - Арк. 7. 493 Там сам. 494 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1; Центральна наукова бібліотека Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Родословная книга Харьковского наместничества. – Ч. VI. – арк. 8. 495 http://www.exclusiv.pp.net.ua/forum/73-490-1 // Имена в Истории Северного Урала (1589 - 1917)// від 06.12.2007. 496 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А; Центральна наукова бібліотека Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Родословная книга Харьковского наместничества. – Ч. VI. – арк. 8. 497 Там само. 498 ДАСО. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 40 А. - Арк. 36. 499 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А; Центральна наукова бібліотека Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Родословная книга Харьковского наместничества. – Ч. VI. – арк. 8. 500 ДАСО. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 40 А. - Арк. 35. 501 ЦДІАК України. - Ф. 2039. - Оп. 1. - Спр. 81. - Арк. 53. Матеріал люб’язно наданий А. Ф. Парамоновим. 502 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А; Центральна наукова бібліотека Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Родословная книга Харьковского наместничества. – Ч. VI. – арк. 8. 503 Центральна наукова бібліотека Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Родословная книга Харьковского наместничества. – Ч. VI. – арк. 8. 504 ДАСО. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 40 А. - Арк. 36. 505 Адрес-календарь: Общий штат Российской Империи, 1859 – 1860. – Ч. 2. – СПб, 1860. – С. 471. 506 Адрес-календарь: Общий штат Российской Империи, 1861 – 1862. – Ч.2. – СПб, 1862. – С. 344; Памятная книжка Харьковской губернии на 1866 г. – Харьков, 1866. – С. 323. 507 Красный архив. – М., 1966. – С. 75; Классовая борьба в пореформенной деревне (1861 – 1863 гг.). – М., 1955. – С. 65; Отмена крепостного права на Украине: сборник документов и материаллов. – К., 1961. – С. 326; Колокол. Газета А. Гершена и Н. Огарева. – Ч. 6 – 8 (1863 – 1865). – М., 1963. – С. 1558.
508
Адрес-календарь: Общий штат Российской Империи, 1865. – Ч.2. – СПб, 1865. – С. 338. РДІА. - Ф. 934. - Оп. 2. - Спр. 216. 510 Адрес-календарь Харьковской губернии на 1871 г. – Харьков, 1871. – С. 554. 511 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 3. - Арк. 35 зв. – 36 зв. 512 ДАХО. - Ф. 72. - Оп. 1. - Спр. 867; 888. 513 Ленський О.В. Таке солодке слово «Театр». – Суми, 2008. – С. 23. 514 Адрес-календарь Харьковской губернии на 1887 г. – Харьков, 1886. – С. 127. 515 ДАСО. - Ф. 744. оп. 1. - Спр. 244. - Арк. 139 зв. 516 ДАСО. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 40 А. - Арк. 36. 517 Там само. 518 Там само. 519 За цю інформацію виносимо подяку Людмилі Опанасовні Вороновій та Тетяні Миколаївні Лученцовій, які зберегли в своїх родинах перекази та цінний фактологічний матеріал про їхніх Предків. 520 ДАСО. - Ф. 747. - Оп. 1. - Спр. 77. - Арк. 85. 521 ДАСО. - Ф. 744. - Оп. 1. - Спр. 244. - Арк. 11 зв. 522 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 2. - Арк. 97 зв. 523 ДАСО. - Ф. 749. - Оп.1. - Спр. 680. - Арк. 1 – 2. 524 Историко-статистическое описание Харьковской Епархии. – Отд. 3. – Уезды Ахтырский и Богодуховский, Сумской и Лебединский. – М., 1857. – С. 370 – 371. 525 ДАСО. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 40 А. - Арк. 34 – 36. 526 ДАСО. - Ф. 744. оп. 1. - Спр. 244. - Арк. 26 – 27 зв. 527 Там само. – Арк. 71 зв. – 72. 528 Колокол. Газета А. Гершена и Н. Огарева. – Ч. 6 – 8 (1863 – 1865). – М., 1963. – С. 1558. 529 ІР НБУВ. - Ф. 160. – спр. 1448. - Арк. 1. 530 Россия. Полное географическое описание нашего отечества. Настольная и дорожная книга для русских людей / под рук. В.П. Семенова, В.И. Ламанского. – Т. 7. Малороссия. – СПб, 1903. – С. 325. 531 Статистические данные о фабриках и заводах Харьковской губернии и извлеченные из сведений доставленных в 1865 г. вХарьковский статистический комитет непосредственно от фабрик и заводов // Памятная книжка Харьковской губернии на 1866 г. – Харьков, 1866. – С. 110 – 111. 532 ДАСО. - Ф. 744. оп. 1. - Спр. 244. - Арк. 208 зв. 533 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 2. - Арк.98 зв. 534 ДАСО. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 40 А. - Арк. 34 – 36. 535 ДАХО. -Ф. 3. - Оп. 184. - Спр. 309. - Арк. 1, 8, 13. Матеріали люб’язно надані А. Ф. Парамоновим. 536 Адрес-календарь: Общий штат Российской Империи, 1859 – 1860. – Ч. 1. – СПб, 1860. – С. 549. 537 Адрес-календарь: Общий штат Российской Империи, 1861 – 1862. – Ч. 1. – СПб, 1862. – С. 471. 538 Адрес-календарь: Общий штат Российской Империи, 1865. – Ч.1. – СПб, 1865. – С.470. 539 Россия. Полное географическое описание нашего отечества. Настольная и дорожная книга для русских людей / под рук. В.П. Семенова, В.И. Ламанского. – Т. 7. Малороссия. – СПб, 1903. – С. 325. 540 Статистические данные о фабриках и заводах Харьковской губернии и извлеченные из сведений доставленных в 1865 г. в Харьковский статистический комитет непосредственно от фабрик и заводов // Памятная книжка Харьковской губернии на 1866 г. – Харьков, 1866. – С. 110 – 111. 541 Статистические данные о фабриках и заводах Харьковской губернии и извлеченные из сведений доставленных в 1865 г. в Харьковский статистический комитет непосредственно от фабрик и заводов // Памятная книжка Харьковской губернии на 1866 г. – Харьков, 1866. – С. 2 – 3. 542 Адрес-календарь Харьковской губернии на 1870 г. – Харьков, 1870. – С. 295. 543 Адрес-календарь: Общий штат Российской Империи, 1870. – Ч. 2. – СПб, 1870. – С. 381. 544 ДАСО. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 40 А. - Арк. 91 зв. 545 Адрес-календарь: Общий штат Российской Империи, 1874. – Ч. 1. – СПб, 1874. – С. 539. 546 Указатель фабрик и заводов Европейской России и Царства Польского. – СПб, 1887. – С. 549, 550. 547 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 2. - Арк. 98 зв. 548 ДАСО. - Ф. 747. - Оп. 1. - Спр. 31. - Арк. 2, 10. 549 ДАСО. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 40 А. - Арк. 34 – 36. 550 Модзалевський В. Л. Малороссийський родословник. – Т. ІІ. – К., 1910. – С. 266. 551 Лазаревский А. Воспоминание про конотопцев // 552 Лазаревский А. Списки черниговских дворян 1783 года. Материалы для истории местного дворянства. – Чернигов, 1890. – С. 25. 553 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. Матеріали люб’язно надані А. Ф. Парамоновим. 554 www.vgd.ru/A/alferov.htm 509
555
Модзалевський В. Л. Малороссийський родословник. – Т. І. – К., 1908. – С. 262. Про утримання Алфьоровими кількох будинків у м. Суми свідчать всі нащадки Роду. Проте, на сьогоднішній день пошуки не привели до очікуваних результатів. Принагідно хочемо подякувати начальнику інспекції по охороні і використанню пам’яток архітектури та містобудування м. Суми Світлані Іванівні Мархель за проявлену поміч у розшуках алфьорівських будинків. 557 ДАХО. - Ф. 72. - Оп. 1. - Спр. 841. 558 ІР НБУВ. - Ф. ІІІ. – Спр. 32009. – Арк. 1 – 1зв. 559 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 3. - Арк. 41 зв. 560 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. 561 ДАХО. - Ф. 72. - Оп. 1. - Спр. 841. 562 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 3. - Арк. 41 зв. 563 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. 564 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 3. - Арк. 41 зв. 565 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. 566 Адрес-календарь: Общий штат Российской Империи, 1913. – Ч.2. – СПб, 1913. – С. 156. 567 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 3. - Арк. 41 зв. 568 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. 569 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 3. - Арк. 41 зв. 570 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. 571 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 3. - Арк. 41 зв. 572 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. 573 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 5. - Арк. 7; Источники словаря русских писателей. – Т. 1. / Сост. С.А. Венгеров. – СПб, 1900. – С. 47. 574 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. 575 Адрес-календарь: Общий штат Российской Империи, 1883. – Ч.1. – СПб, 1883. – С. 446. 576 Адрес-календарь Харьковской губернии на 1887 г. – Харьков, 1886. 577 ЦДІАК України. - Ф. 2020. - Оп. 1. - Спр. 53. - Арк. 1. 578 Празднование совершившегося двадцати пяти летия харьковского медицинского общества. – Харьков, 1886. – С. 32. 579 Дюков Е. Гомеопатия как вопрос земско-общественной медицины. – Х., 1899. – С. 7. 580 Медицинский факультет Харьковского университета за первые 100 лет его существования (1805-1905). / под ред. И.П.Сковрцова, Д.И. Багалея. – Харьков, 1905-1906. – С. 113 – 114, 243, 250 – 251, 274. 581 Алферов С.П. К счету кровяных шариков с новым прибором, точно определяющим кубическую единицу емкости при безошибочности самого сосчитывания. – Врач. – № 26. – 1883. 582 Alferoff S. Nouvel appareil servant a comter exactement les globules sanguins. – Archives de physiologie normale et pathologique. – № 4. – Paris. – 1884. – 1 Avril. 583 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 3. - Арк. 41 зв. 584 Там само. 585 Адрес-календарь: Общий штат Российской Империи, 1893. – Ч.2. – СПб, 1893. – С. 104; Памятная книжка Курской губернии: 1892 год. – Курск, 1892. – С. 13, 129. 586 Журнал Заседания Корочанского уездного земского собрания № 42. – Короча, 1906. – С. 389. 587 Адрес-календарь Харьковской губернии на 1905 г. – Харьков, 1904. – С. 588 Потапов В.В. Короча: события и люди. – Белгород, 2007. – С. 171 - 172, 183. 589 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 5. - Арк.7. 590 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. Матеріали люб’язно надані А. Ф. Парамоновим. 591 Потапов В.В. Короча: события и люди. – Белгород, 2007. – С. 183. 592 Адрес-календарь Харьковской губернии на 1887 г. – Харьков, 1886. – С. 58. 593 Указатель фабрик и заводов Европейской России и Царства Польского. – СПб, 1887. – С. 451. 594 Ежегодник главного управление землеводства и земледелия по департаменту земледелия и лесному департаменту. 1907 год. – СПб, 1908. – С. 419. 595 Потапов В.В. Короча: события и люди. – Белгород, 2007. – С. 185. 596 ЦДІАК України. - Ф. 1680. - Оп. 1. - Спр. 31. - Арк. 4. 597 Московская сельскохозяйственная академия имени К.Темерязева. Известия. – М., 1903. – С. 85. 598 Журнал Заседания Корочанского уездного земского собрания № 42. – Короча, 1906. – С. 311. 599 Труды местных комитетов о нуждах сельскохозяйственной промышленности. Курская губерния. – СПб, 1903. – С. 169, 171, 282. 600 Адрес-календарь: Общий штат Российской Империи, 1904. – Ч.2. – СПб, 1904. – С. 130; Труды местных комитетов о нуждах сельскохозяйственной промышленности. Курская губерния. – СПб, 1903. – С. 1; Прокопович 556
С.Н. Местные люди о нуждах России. – СПб, 1904. – С. 24. 601 Журнал Заседания Корочанского уездного земского собрания № 42. – Короча, 1906. – С. 85. 602 Земства Курской губернии. Журналы заседаний Корочанского уездного Земского собрания 1907 г. – Курск, 1907. – С. 83. 603 Там само. – С. 107, 283. 604 Журнал Заседания Корочанского уездного земского собрания № 42. – Короча, 1906. – С. 389. 605 Земства Курской губернии. Журналы заседаний Корочанского уездного Земского собрания 1907 г. – Курск, 1907. – С. 47. 606 Там само. – С. 282. 607 Там само. – С. 434. 608 Мальцев (Юрьев) А. Заметки читателей. К вопросу о распространении Asperula odorata L. // Труды Ботанического сада императорского Юрьевского университета 1903 г. – Вып. 1. – Т. 6. – С. 245. 609 Журнал Заседания Корочанского уездного земского собрания № 42. – Короча, 1906. – С. 352. 610 Потапов В.В. Короча: события и люди. – Белгород, 2007. – С. 185. 611 ДАХО. - Ф. 72. - Оп. 1. - Спр. 677. 612 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. 613 Адрес-календарь Харьковской губернии на 1906 г. – Харьков, 1906. 614 Потапов В.В. Короча: события и люди. – Белгород, 2007. – С. 173 615 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 5. - Арк.7. 616 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. 617 Там само. 618 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 5. - Арк.7. 619 Земства Курской губернии. Журналы заседаний Корочанского уездного Земского собрания 1893 г. – Курск, 1894. – С. 1, 42, 44, 96. 620 http://www.gelos.ru/2007/november/16.11/main.shtml 621 ДАХО. - Ф. 40. - Оп. 110. - Спр. 926. 622 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 5. - Арк.7. 623 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. 624 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 5. - Арк.7. 625 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. 626 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 5. - Арк.7. 627 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. 628 ДАСО. - Ф. 399. - Оп.1. - Спр. 2. - Арк. 4 зв. 629 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 5. - Арк.7. 630 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. 631 Шевченко Т. Повне зібрання творів в десяти томах. — К., 1963. — Т. 10: Живопис, графіка 1857-1861. – С. 94. 632 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 3. - Арк. 35 зв. – 36 зв. 633 Памятная книжка Курской губернии: 1892 год. – Курск, 1892. – С. 53, 55, 56. 634 Адрес-календарь: Общий штат Российской Империи, 1892. – Ч.1. – СПб, 1892. – С. 416. 635 Памятная книжка Курской губернии: 1892 год. – Курск, 1892. – С. 55. 636 Адрес-календарь: Общий штат Российской Империи, 1897. – Ч.1. – СПб, 1897. – С. 250. 637 Адрес-календарь: Общий штат Российской Империи, 1899. – Ч.1. – СПб, 1899. – С. 260. 638 Журнал министерства народного просвящения. – СПб, 1899. – С. 76. 639 Адрес-календарь: Общий штат Российской Империи, 1904. – Ч.1. – СПб, 1904. – С. 275. 640 Адрес-календарь: Общий штат Российской Империи, 1913. – Ч.1. – СПб, 1913. – С. 455. 641 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 3. - Арк. 35 зв. – 36 зв. 642 Русский врач. – Т.5. – Второе полугодие. – СПб, 1906. – С. 16. 643 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 3. - Арк. 35 зв. – 36 зв. 644 Русский врач. – Т.5. – Второе полугодие. – СПб, 1906. – С. 16. 645 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 3. - Арк. 35 зв. – 36 зв. 646 Там само. 647 Там само. 648 Памятная книжка Курской губернии: 1892 год. – Курск, 1892. – С. 108, 109. 649 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. Матеріали люб’язно надані А. Ф. Парамоновим. 650 ДАХО. - Ф. 72. - Оп. 1. - Спр. 955; 962; 1009; 1010. 651 Вера и Разум. Журнал Богословско-философский, издаваемый при Харьковской духовной семинарии. Т. ІІ. – Ч. І. / Отдел Философский. – Харьков, 1897. – С. 35.
652
Церковные ведомости, издаваемые при Святейшем правительственном Сеноде. Второе полугодие. - № 39. – Спб, 1899. – С. 311; Вера и Разум. Журнал Богословско-философский, издаваемый при Харьковской духовной семинарии. Т. ІІ. – Ч. І. / Отдел Философский. – Харьков, 1899. – С. 486. 653 Церковные ведомости, издаваемые при святийшем правительствуещем Синоде. – СПб, 1902. - № 50. – С. 378 – 379. 654 ДАХО. - Ф. 72. - Оп. 1. - Спр. 956; 973; 974; 975; 976; 977; 978. 655 Автор виносить щиру подяку працівнику Харківського художнього музею Титаренко Наталії Володимирівні за надану інформацію. 656 ЦДІАК України. - Ф. 1682. - Оп. 1. - Спр. 9. - Арк. 14, 21. 657 Выпись из крепостной Харьковского Нотариального Архива книги по Харьковскому уезду за 1908 год № 2, часть 5, страница 1, №1. На 8 арк. Копія документа зберігалась в родинному архіві Можних, які були одними з покупців алфьорівських земель. 658 Ця інформація збереглась завдяки місцевим краєзнавцям, які по крупицях збирають матеріали про рідний Бездрик. Хочемо подякувати Катерині Степанівні Мартиненко, Наталії Петрівні Вишняковій та Валентині Іванівні Матвієнко. 659 Памятная книжка Харьковской губернии на 1867 г. – Ч. ІІІ. – Харьков, 1867. – С. 17. 660 ДАСО. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 8 Б. - Арк. 20, 22. 661 ЦДІАК України. - Ф. 2090. - Оп. 1. - Спр. 106. - Арк. 10. 662 ДАХО. - Ф. 3. - Оп. 287. - Спр. 2489. - Арк. 1 – 23. 663 Манько М.О. Суми та сумчани у документах сучасників. Книга перша (1655 – 1919). – Суми, 2005. – С. 365. 664 Інформацію зібрав місцевий краєзнавець М.П. Тесля. 665 Інформацію надали К.С. Мартиненко, Н.П. Вишнякова та В.І. Матвієнко. 666 Адрес-календарь Харьковской губернии на 1917 г. – Харьков, 1916. – С. 107. 667 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. 668 Общий список офицерским чинам Русской Императорской Армии. На 1-е января 1910г. –СПб., 1910. – 1123 с. 669 Тестаччо. Некатолическое кладбище для иностранцев в Риме. Алфавитный список русских захоронений / Сост. В. Гасперович, М.Ю. Катин-Ярцев, М.Г. Талалай, А.А. Шумков. Серия «Российский некрополь». Вып. 6. – СПб, 1999. – С. 30, 131 670 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. 671 Ніна Миколаївна Самофалова живе із родиною в м. Прилуки. Автор висловлює їй сердечну подяку за надані матеріали з родинних архівів Алфьорових. В родині збережено кілька переказів про рід та походження Алфьорових. Так один з родинних переказів розповідає про володіння Алфьоровими м. Ромни. Хронологічно переказ сягає часів Хмельниччини, коли один з перших «Алфьорових» – Василь Олефіренко був роменським сотником. 672 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 5. - Арк. 7. 673 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. 674 Російський державний військово-історичний архів (далі РДВІА) ф. 409 оп. 1, № 132868. - Арк. 261; ф. 400 оп. 17 № 9412 арк. 538-546. За надану інформацію автор виносить подяку п. Юлії Забілі (м.Москва). 675 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 5. - Арк. 7. 676 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. 677 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 5. - Арк. 7. 678 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. 679 Труды местных комитетов о нуждах сельскохозяйственной промышленности. Курская губерния. – СПб, 1903. – С. 171. 680 Земства Курской губернии. Журналы заседаний Корочанского уездного Земского собрания 1907 г. – Курск, 1907. – С. 434. 681 Там само. 682 Пашнев А.М. По ком плачут чибисы… – Белгород, 2001. – С. 3. 683 Адрес-календарь: Общий штат Российской Империи, 1913. – Ч.2. – СПб, 1913. – С. 153. 684 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 5. - Арк. 7. 685 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. 686 Потапов В.В. Короча: события и люди. – Белгород, 2007. – С. 687 Потапов В.В. Короча: события и люди. – Белгород, 2007. – С. 173 688 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 5. - Арк. 7. 689 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. 690 ДАХО. - Ф. 40. - Оп. 110. - Спр. 926. 691 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 11. - Спр. 1. Літера А. 692 Там само.
693
Державний архів Сумської області. Путівник. – Т. 1. – Суми-К., 2002. – С. 14. ЦДІАК України. - Ф. 1709. - Оп. 2. - Спр. 2023. - Арк. 69. Дякуємо М. Міхайліченко за віднайдену інформацію. 695 ІР НБУВ. - Ф. ХХІХ. – спр. 158. - Арк. 3 зв.; Описание документов и бумаг, хранящихся в Московском архиве министерства юстиции. – Кн. 14. – М., 1905. – С. 53, 225. 696 ІР НБУВ. - Ф. ХХІХ. – спр. 149. - Арк. 29. 697 Щелков К.П. Историческая хронология Харьковской губернии. - Харьков, 2007. - 378 с. 698 ЦДІАК України. - Ф. 785. - Оп. 2. - Спр. 462. - Арк. 198 – 199. 699 ЦДІАК України. - Ф. 1682. - Оп. 1. - Спр. 9. - Арк. 14, 20. 700 Альбовский Е. История Харьковского слободского казачьего полка (1651 – 1765 гг.). – Харьков, 1894. – С. 190. 701 Теличенко И. Протест слободской старшини против реформы 1765 // Киевская старина. – К., 1888. – № 2. – С. 244 – 245. 702 Багалей Д. И. Миллер Д.П. История города Харькова за 250 лет его существования. – Харьков, 1905. – Т. І. – С. 97 – 98; Барвинский В.А. Исторический очерк Харьковской губернии. – Харьков, 1918. – С. 21. 703 Багалій Д.І. Історія Слобідської України. – Харків, 1993. – С. 109. 704 Маслійчук В. Провінція на перехресті культур: Дослідження з історії Слобідської України XVII – XIX ст. – Харків, 2007. – С. 23. 705 Сапухіна Л.П. Історія сумських козацького та гусарського полків. Короткий історичний нарис. – Суми, 2005. – С. 37, 38, 43. 706 ЦДІАК України. - Ф. 1717. - Оп. 1. - Спр. 1697. - Арк. 1 – 2. 707 ДАХО. - Ф. 14. - Оп. 4. - Арк. 91. 708 ДАСО. - Ф. 747. - Оп. 1. - Спр. 77. - Арк. 63. 709 ДАСО. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 40 А. - Арк. 36. 710 Там само. 711 ДАСО. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 8Б. - Арк. 16 зв. 712 За надану інформацію висловлюємо свою подяку сумському краєзнавцю Олексію Васильовичу Ленському. 713 Общий список офицерским чинам Русской Императорской Армии. На 1-е января 1910г. –СПб., 1910. – 1123 с.; Волков С.В. Офицеры армейской кавалерии. – М., 2004. 714 Сумские гусары: 1651 – 1951. – Буенос-Айрос, 1954. – С. 114, 248, 273, 275. 715 Адрес-календарь Харьковской губернии на 1914 г. – Харьков, 1913. – С. 93; Адрес-календарь Харьковской губернии на 1915 г. – Харьков, 1914. – С. 101; Адрес-календарь Харьковской губернии на 1917 г. – Харьков, 1916. – С. 100. 716 Сын отечества. Обзор истории, политики, словесности, наук и художеств. – Вып. 5. – СПб, 1851. – С. 22. 717 ЦДІАК України. - Ф. 969. - Оп. 1. - Спр. 120. - Арк. 1 – 11. 718 Россия. Полное географическое описание нашего отечества. Настольная и дорожная книга для русских людей / под рук. В.П. Семенова, В.И. Ламанского. – Т. 7. Малороссия. – СПб, 1903. – С. 314. 719 Книжный вестник: Журнал книжно-литературной деятельности России. – 1863. – С. 116. 720 Адрес-календарь Харьковской губернии на 1887 г. – Харьков, 1886. – С. 299. 721 Там само. – С. 130. 722 Там само. – С. 49, 51. 723 Журнал Заседания Корочанского уездного земского собрания № 42. – Короча, 1906. – С. 446. 724 www.forum.vgd.ru/4/19512/0.htm 725 www.ru.wikipedia.org «Полтавский Путь» 726 Багалей Д.И. История города Харькова за 250 лет его существования. – Харьков, 1993. – С. 56. 727 Сборник харьковского историко-филологического общества. – Т. 19. – Харьков, 1913. – С. 461. 728 ДАХО. - Ф. 3. - Оп. 196. - Спр. 221. – 7 арк. Матеріали люб’язно надані А. Ф. Парамоновим. 729 ЦДІАК України. - Ф. 1958. - Оп. 1. - Спр. 115. - Арк. 1 – 11. 730 Опис Харківського Намісництва кінця XVIII ст.: Описово-статистичні джерела /упор. В.О. Пірко, О.І. Гуржій. – К., 1991. – С. 153. 731 Сборник Харьковского историко-филологического общества. – Т. 13. – Харьков, 1902. – С. 418. 732 Материалы для статистики Российской империи издаваемые с Высочайшего позволения при статистическом отделении совета министерства внутренних дел. – СПб, 1859. – С. 142 – 143. 733 Сапухіна Л.П. Історія сумських козацького та гусарського полків. Короткий історичний нарис. – Суми, 2005. – С. 40. 734 Труды губернских коммисий по еврейскому вопросу. – СПб, 1884. – Ч. – ІІ. – С. 26. 735 Русская старина. Ежемесячное историческое издание. – СПб, 1908. – Т. – 133. – С. 167. 736 Тенгоборский Н.В. О производительных силах России. – М., 1857. – Ч. 2. – Отд. 1. – С. 336. 694