Binder1

Н А С Е Л Е Н І П У Н К ТИ , Ц Е Н Т Р И С ІЛ Ь С Ь К И Х Р А Д КРОЛЕВЕЦЬКОГО РАЙОНУ

А Л ТЙ Н ІВК А — село, центр сільської Ради, розташоване за 18 км від районного центру і за 1 км від автошляху Москва— Київ. Залізнична станція. Дворів — 1008. Населення — 2947 чо­ ловік. В Алтинівці міститься колгосп ім. Горького, за яким закріплено 5560 га сільськогосподар­ ських угідь, у т. ч. 4401 га орної землі. Вирощу­ ють зернові культури, картоплю й цукрові бу­ ряки; розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. Працюють заводи залізобетонних конструкцій і цегельний. У селі є середня школа, в якій налічується 417 учнів і 31 учитель, будинок культури на 400 місць, 2 бібліотеки, лікарня на 25 ліж ок, медамбулаторія. В Алтинівці — 3 первинні партійні (70 кому­ ністів) і 3 комсомольські (130 комсомольців) організації. Партійний осередок створено в 1919, комсомольський — в 1920 році. За самовіддану працю 218 трудівників наго­ роджено орденами й медалями СРСР. Алтинівка відома з першої половини X V II ст. Під час першої російської революції 1905— 1907 рр. у селі відбулися заворушення селян. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. У 1921 році було створено комуну ім. Калініна. У роки німецько-фашистської окупації гітлерівці закатували в Алтинівці 136 радянських активіс­ тів. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти ненависного ворога билися 950 жителів, з них за мужність і відвагу 680 нагороджено орденами й медалями СРСР. Уродженцю села І. С. Демиденку за хоробрість і стійкість, виявлені в боях проти німецько-фа­ шистських загарбників, у 1943 році присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 380 чоловік віддали життя, захищаючи Вітчизну. В Алтинів­ ці споруджено меморіальний комплекс па честь радянських воїнів — визволителів села від гітле­ р івців, а також односельців, які загинули на фронтах війни. Уродженцями Алтинівки є геолог і палеонто­ лог, доктор геологічних наук Г. І. Молявко і доктор медичних наук О. П. Карапата. А Н Д Р ІЇВ Н А — село, центр сільської Ради, розташоване на річці Рудці (притока Реті), біля районного центру і залізничної станції Кроле­ вець. Дворів — 471. Населення — 1723 чоловіка. Сільраді підпорядковані населені пункти Артюхове, Боцманів, Гуляєве, Ніжинське й Поділове. В Андріївці міститься центральна садиба колгоспу ім. X X II з ’їзд у КПРС, за яким закріп­ лено 2964 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

2007 га орної землі. Вирощують кормові культу­ ри; спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби. У селі є восьмирічна школа, в якій налічує­ ться 213 учнів і 22 вчителі, будинок культури на 400 місць, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт.

На території сільради — 3 первинні партійні (62 комуністи) і 4 комсомольські (82 комсомольці) організації. Комсомольський осередок створено в 1930, партійний — в 1936 році. За виробничі успіхи 25 трудівників нагоро­ джено орденами й медалями СРСР, з них ланкову Г. М. Максименко — орденом Жовтневої Рево­ лю ції. Андріївка виникла в середині X VII ст. Під час першої російської революції 1905— 1907 рр. у селі відбулися селянські заворушення. Радян­ ську владу встановлено в січні 1918 року. Під час німецько-фашистської окупації гітлерівці закатували 10 радянських активістів. На фрон­ тах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти ненависного ворога билися 218 жи­ телів, з них 145 за героїзм і відвагу нагороджено орденами й медалями СРСР. 131 чоловік віддав життя за свободу й незалежність Батьківщини. В Андріївці споруджено меморіальний комплекс на честь радянських воїнів — визволителів села від гітлерівців, а також односельців, які за ги ­ нули на фронтах війни. У 1947 році встановлено пам’ятник В. І. Л е­ ніну. БИСТРИК — село, центр сільської Ради, розташоване на лівому березі річки Реті, за 12 км від районного центру і залізничної станції Кро­ левець, за 1 км від автошляху К иїв—Москва. Дворів — 521. Населення — 1451 чоловік. Сіль­ раді підпорядковані населені пункти Безкровне, Ковбасине, М арухи, Папкине, Прогрес, Ретик, Соломашине, Срібровщина й Червона Гірка. У Бистрику міститься центральна садиба колгоспу ім. Шевченка, за яким закріплено 4407 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

3125 га орної землі. Вирощують зернові культу­ ри, картоплю й цукрові буряки; розвинуте м’ясомолочне тваринництво. Працює цегельний завод. В селі є середня школа, в якій налічується 405 учнів і 31 учитель, будинок культури на 400 місць, бібліотека, лікарня на 25 ліж ок, мед­ амбулаторія. На території сільради — первинні партійна (53 комуністи) і 2 комсомольські (117 комсомоль­ ців) організації. Партійний осередок створено в 1919, комсомольський — в 1923 році. За трудові успіхи 192 трудівники нагороджено орденами й медалями СРСР, у т. ч. свинарку Г. Т. Ткаченко — орденом Леніна. Бистрик засновано в середині X V II ст. Ра­ дянську владу встановлено в січні 1918 року. У селі діяв партизанський загін, який боровся проти німецьких окупантів і петлюрівців. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в парти­ занських загонах проти німецько-фашистських загарбників билися 416 жителів, з них 406 за мужність і відвагу нагороджено ордепами й ме­ далями СРСР. 243 чоловіка полягли смертю хоробрих.У Бистрику споруджено пам’ятник ра­ дянським воїнам, які загинули в бою за визво-

348

лепня села від гітлерівців, і пам’ятник односель­ цям, які віддали життя на фронтах війни. Уродженцем села є український радянський поет П. С. Рудь (1910—1942). БІЛОГРИВЕ — село, центр сільської Ради, розташоване за 16 км від районного центру і за 2 км від залізничної станції Брюловецький. Дво­ рів— 100. Населення — 294 чоловіка. Сільраді підпорядковані населені пункти Бошівка, Ж укове, Луч, Медведеве, Пасіка, Перемога, Сажал­ ки, Хрещатик й Ш лях. У Білогривому міститься центральна садиба колгоспу «Дружба», за яким закріплено 2066 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1561 га орної землі. Вирощують зернові культури й картоплю; розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. У селі є середня школа, в якій налічується 259 учнів і 24 вчителі, будинок культури на 270 місць, 2 бібліотеки, медпункт, пологовий будинок. На території сільради — первинні партійна (32 комуністи) і 2 комсомольські (91 комсомолець) організації. Партійний і комсомольський осеред­ ки створено в 1928 році. За самовіддану працю 68 трудівників нагоро­ джено орденами й медалями СРСР. Трактористці 6. І. Момот присвоєно звання Героя Соціалістич­ ної Праці. Білогриве відоме з 1862 року. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. На фронтах Вели­ кої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти гітлерівських загарбників билися 113 ж и­ телів, з них 45 за героїзм і відвагу нагороджені орденами і медалями СРСР. 32 чоловіка полягли в боях за Радянську Батьківщину. У Білогри­ вому споруджено меморіальний комплекс на честь радянських воїнів — визволителів села від гітлерівців, а також односельців, які загинули на фронтах війни. ГРЕЧКИНЕ — село, центр сільської Ради, розташоване на річці Есмані (притока Десни), за 18 км від районного центру і за 4 км від зал із­ ничної станції Пиротчино. Дворів — 146. На­ селення — 357 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Васильківщина, Воронцове, Дідівщина, Заріччя, Пиротчине й Піонерське. У Гречкиному міститься центральна дільниця Пиротчинського торфопідприємства, за 1 км від села — торфобрикетний завод, а у с. Д ідівщ и­ ні — крохмальний. В селі є восьмирічна школа, в якій навчається 105 учнів і працює 11 учителів, будинок культури па 200 місць, бібліотека, медамбулаторія, поло­ говий будинок. На території сільради — 2 первинні партій­ ні (38 комуністів) і 4 комсомольські (52 комсо­ мольці) організації. Партійний і комсомольський осередки створено в 1927 році. За самовіддану працю 16 трудівників нагоро­ джено орденами і медалями СРСР. Трактористці торфопідприємства Н. 3. Ступак присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Гречкине засноване в X IX ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти німецько-фашистських загарбників

349

билися 127 жителів, з них 121 за виявлені м уж ­ ність і відвагу нагороджено орденами й медалями СРСР. 41 чоловік поліг смертю хоробрих за сво­ боду й незалежність Батьківщини. У Гречки­ ному встановлено пам’ятник радянським воїнам, які загинули в бою за визволення села від гітле­ рівців. ГРУЗЬКЕ — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 5 км від районного центру і зал із­ ничної станції Кролевець. Дворів — 378. Насе­ лення — 1008 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Мостище й Тарасівка. В Грузькому міститься центральна садиба колгоспу ім. Ф рунзе, за яким закріплено 1761 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1268 га орної землі. Вирощують зернові культури і картоп­ лю; розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. У селі є восьмирічна школа, в якій налічує­ ться 138 учнів і 14 учителів, будинок культури на 200 місць, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт. На території сільради — первинні партійна (16 комуністів) і 2 комсомольські (33 комсомоль­ ці) організації. Комсомольський осередок ство­ рено в 1926, партійний — в 1934 році. За самовіддану працю 29 трудівників нагоро­ джено орденами і медалями СРСР, серед них сви­ нарку Г. О. Колесник — орденом Леніна. Грузьке засноване в 60-х роках X V II ст. Н аз­ ву воно дістало від річки Грузької (притока Реті). У 1905 році в селі відбувалися сходки селян. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Під час німецько-фашистської окупації у Грузь­ кому діяла підпільна група, яку очолював М. Т. Боб. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти нш ецькофашистських загарбників билися 220 жителів, з них 107 за мужність і відвагу нагороджено ор­ денами й медалями СРСР. 127 чоловік полягли за свободу й незалежність Батьківщини. У Гру­ зькому споруджено меморіальний комплекс на честь радянських воїнів — визволителів села від гітлерівців, а також односельців, які загинули на фронтах війни. ДОБРОТОВЕ — село, центр сільської Ради, розташоване за 12 км від районного центру і за­ лізничної станції Кролевець. Дворів — 397. На­ селення — 1063 чоловіка. Сільраді підпорядко­ ване село Терехове. У Добротовому міститься колгосп «Вперед», за яким закріплено 3004 га сільськогосподар­ ських угідь, у т. ч. 2144 га орної землі. Вирощу­ ють зернові культури, картоплю й цукрові бу­ ряки; розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. В селі є восьмирічна школа, в якій навчається 144 учні і працює 15 учителів, будинок культури на 400 місць, 2 бібліотеки, фельдшерський пункт, пологовий будинок. На території сільради — 2 первинні партійні (38 комуністів) і 5 комсомольських (52 комсомоль­ ці) організацій. Партійний осередок створено в 1919, комсомольський — в 1921 році. За виробничі досягнення 45 трудівників на­ городжено орденами і медалями СРСР. Добротове засноване у X V II ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. На фрон­

У

центрі

1972

тах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти ненависного ворога билися 504 ж ителі, з них за виявлену мужність 305 нагоро­ джено орденами й медалями СРСР. 198 чоловік віддали життя за свободу й незалежність Бать­ ківщини. У Добротовому споруджено пам’ятник радянським воїнам, які загинули в бою за визво­ лення села від гітлерівців. З А З ІР К И — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване по берегах річки Ворголу (притока Клевені), за ЗО км від районного центру і зал із­ ничної станції Кролевець. Дворів — 467. Насе­ лення — 1386 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Калашинівка і Новоселиця. У Зазір ках міститься центральна садиба колгоспу «Заозерний», за яким закріплено 3188 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

2247 га орної землі. Вирощують зернові і технічні культури, картоплю; розвинуте м ’ясо-молочне тваринництво. В селі е восьмирічна школа, в якій навчається 277 учнів і працює 23 вчителі, будинок культури на 400 місць, бібліотека, фельдшерський пункт, пологовий будинок. На території сільради — 2 первинні партійні ( 6 6 КО М У Н ІС ТІВ ) І 2 КОхМСОМОЛЬСЬКІ (50 комсомоль­ ців) організації. Комсомольський осередок ство­ рено в 1922, партійний — в 1925 році. За виробничі успіхи 70 трудівників нагоро­ джено орденами й медалями СРСР, з них орденом Леніна — колишнього голову колгоспу О. G. Іванова, ланкову К. Г. Лубенець і бригадира П. І. Чуйка. Зазірки відомі з першої половини X VII ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Під час німецько-фашистської окупації 154 жителі З азір ок , Калашинівки і Новоселиці у 1941 році створили партизанський загін, який у лютому 1942 року увійшов до складу партизанського з ’єднання під командуванням С. А. Ковпа­ ка і пройшов бойовий шлях від Путивля до Карпат. Тут діяли також 5 підпільних груп, які очолювали Є. Ф. Бож ко, М. К. Висоцька, Д . М. Макаренко, П. І. Вернигор і С. В. Афанащенко. За активну допомогу партизанам гітле­ рівці у червні 1942 року знищили с. Новоселицю і живцем спалили 29 членів сімей партизанів. На фронтах Великої Вітчизняної війни, в підпіл­ лі і партизанських загонах проти фашистів би­ лися 464 ж ителі, з них 181 за мущцість і відвагу нагороджено орденами й медалями СРСР. 286 чо­ ловік полягли за свободу і незалежність Бать­ ківщини. У Зазірках споруджено меморіальний

с.

Ленінського.

р.

комплекс на честь радянських воїнів — визво­ лителів села від гітлерівців, а також односель­ ців, які загинули на фронтах в і й н и , та обеліск на честь односельців-партизанів. ЛЕНІНСЬКЕ (до 1922 р .— Спаське) — село, центр сільської Ради, розташоване за 14 км від районного центру, за 6 км від залізничної станції Алтинівка і за 3 км від автошляху Москва— Київ. Дворів — 861. Населення — 2616 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Лапшине й Майорівка. У Ленінському міститься центральна сади­ ба колгоспу ім. Леніна, за яким закріплено 5074 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

3155 га орної землі. Вирощують зернові культури, картоплю й цукрові буряки; розвинуте м’ясомолочне тваринництво. Працює м і ж к о л г о с п н и й цегельний завод. В селі є середня школа, в якій налічується 453 учні і 41 учитель, будинок культури на 400 місць, 2 бібліотеки, народний музей В. І. Л е­ ніна, лікарня на 25 ліж ок, медамбулаторія. На території сільради — 3 первинні партійні (67 комуністів) і 4 комсомольські (163 комсомоль­ ці) організації. Партійний осередок створено в 1919, комсомольський — в 1920 році. За самовіддану працю 95 трудівників нагоро­ джено орденами й медалями СРСР. Спаське виникло в XVI ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. У 1922 році жителі Спаського на зборах прийняли рішення про перейменування села на Ленінське. їх про­ хання задовольнив 7-й Кролевецький повітовий з ’їзд Рад. У 1959 році тут відкрито пам’ятник В. І. Л еніну, а в 1970 році на місці, де відбулися збори селян, встановлено обеліск. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти пімецько-фашистських загарбни­ ків билися 505 жителів, з них 170 за мужність і відвагу нагороджено орденами й медалями СРСР. У боротьбі з ворогом віддали життя 336 чоловік. У Ленінському споруджено мемо­ ріальний комплекс на честь радянських воїнів — визволителів села від гітлерівців, а також одно­ сельців, які загинули на фронтах війни. Поблизу Ленінського виявлено городище ча­ сів Київської Р усі. ЛИ ТВИНОВИЧІ— село, центр сільської Ра­ ди, розташоване на правому березі річки Кле­ вені, за 35 км від районного центру і залізничної станції Кролевець. Дворів — 412. Населення — 1336 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Антонівка й Ворголь.

350

У Литвиновичах міститься центральна садиба колгоспу ім. Ковпака, за яким закріплено 3857 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

2374 га орної землі. Вирощують зернові й тех­ нічні культури; розвинуте м’ясо-молочне тва­ ринництво. В селі є середня школа, в якій навчається 305 учнів і працює 27 учителів, будинок культу­ ри на 450 місць, лікарня на 25 ліж ок, медамбулаторія. На території сільради — 2 первинні партійні (69 комуністів) і 2 комсомольські (103 комсомоль­ ці) організації. Комсомольський осередок ство­ рено в 1924, партійний — в 1928 році. За трудові успіхи 148 працівників нагородже­ но орденами і медалями СРСР. Литвиповичі відомі з XVI ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. П ід час німецькофашистської окупації в с. Ворголі у 1941 році було створено партизанський загін під команду­ ванням С. Ф. Кириленка. Комісаром загону був М. О. Москаленко, якого в 1944 році при­ значили заступником командира по політчастині 1-ї Української партизанської дивізії ім. двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака. У жовт­ ні 1941 року цей загін увійшов до складу Путивльського об’єднаного партизанського за­ гону. На початку 1942 року партизаном грома­ дянської війни М. І. Павловським було ство­ рено партизанську групу, яка також влилася до Путивльського об’єднаного партизанського за­ гону. У Литвиновичах діяли 2 підпільні групи на чолі з' Г. І. Калачевською і Ф. 1. Храму шею, у Ворголі — 4 підпільні групи, які очо­ лювали М. В. Лавринець, Ю. І. Лавринець, В. С. Москаленко і Т. К. Бородач. За ак­ тивну участь населення у партизанському ру­ сі фашисти спалили Литвиновичі і закатували 92 його жителі. У 1967 році їм встановлено пам’ятник. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти ненавис­ ного ворога билися 454 ж ителі, з них за мужність і відвагу 400 нагороджено орденами й медалями СРСР. 207 чоловік віддали життя за свободу й не­ залежність Вітчизни. У Литвиновичах спорудж е­ но меморіальний комплекс на честь радянських воїнів — визволителів села від гітлерівців, а та­ кож односельців, які загинули на фронтах війни. У 1965 році встановлено пам’ятник Т. Г. Шевченку. Поблизу сіл Литвиновичів і Ворголя виявлено поселення доби неоліту, городище та поселення скіфських часів, городище, поселення та 2 могильпики сіверян (V III— X ст.) і 2 давньоруські городища. Одне з них розташовано в центрі Литвиновичів, друге — на околиці Ворголя, що є залишками зруйнованого в 1283 році тата­ рами міста Ворлога (Ворогла). Л О К Н Я — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване на річці Локні (притока Клевені), за 18 км від районного центру і залізничної стан­ ції Кролевець. Дворів — 354. Населення — 1165 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Загорівка й Ярове. У Локні міститься центральна садиба колгоспу «Ленінський шлях», за яким закріплено 2260 га

351

сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1656 га орної землі. Вирощують зернові культури, картоплю й цукрові буряки; розвинуте м’ясо-молочне тва­ ринництво. В селі є восьмирічна школа, в якій налічуєть­ ся 170 учнів і 18 учителів, будинок культури на 400 місць, бібліотека, фельдшерський пункт, по­ логовий будинок. На території сільради — 2 первинні партійні (61 комуніст) і 5 комсомольських (113 комсомоль­ ців) організацій. Партійний і к о м с о м о л ь с ь к и й осередки створено в 1919 році. За самовіддану працю 52 трудівники нагоро­ джено орденами і медалями СРСР, серед них го­ лову колгоспу І. І. Бруяка і свинарку П. М. Піскун — орденом Леніна. Локня заснована в середині X V II ст. Ра­ дянську владу встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в парти­ занських загонах проти німецько-фашистських загарбників билися 226 жителів, з них за муж ­ ність і відвагу 83 нагороджено орденами й меда­ лями СРСР. Уродженцеві Локні гвардії капітану А. К. Алексєєву за вміле керівництво батальйо­ ном і утримання плацдарму під час форсування Дніпра у 1944 році присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 154 чоловіка віддали життя за свободу і незалежність Вітчизни. їм спору­ джено пам’ятник. М У Т И Н — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване на правому березі Сейму, за 19 км від районного центру і залізничної станції Кролевець. Дворів — 908. Населення — 2555 чоловік. Сіль­ раді підпорядковані населені пункти Горохове, Жабкине, Кащенкове, К убахове, Малинове, Отрохове й Хоменкове. У Мутині міститься центральна садиба кол­ госпу «Україна», за яким закріплено 4992 га сільськогосподарських у гідь , у т. ч. 2726 га орної землі. Вирощують зернові культури, картоплю й цукрові буряки; розвинуте м’ясо-молочне тва­ ринництво. Працюють цегельний завод і х л іб о ­ завод райспоживспілки. В селі є середня школа, де налічується 403 уч­ ні і 33 вчителі, будинок культури на 300 місць, 2 бібліотеки, лікарня на 25 ліжок, медамбулаторія. На території сільра­ ди —2 первинні партійні (71 комуніст) і 2 комсо­ мольські (115 комсомоль­ ців) організації. Партій­ ний осередок створено в 1919, комсомоль­ ський— в 1924 році. За виробничі досяг­ нення 106 трудівників нагороджено орденами й медалями СРСР, з них голову колгоспу П. С. Приходька — орденом В. Є. Самко — повний Леніна, головного агро­ кавалер ордена Сла­ нома В. Я. Ляховку — ви, уродженець с. М уорденом Ж овтневої Ре­ тина. 1964 р. волюції.

Мутин виник у першій половині X V II ст. Ра­ дянську владу встановлено в січні 1918 року. У селі діяв партизанський загін, який вів бо­ ротьбу з німецькими окупантами й петлюрів­ цями. Під час німецько-фашистської окупації у Мутині створили 2 підпільні групи, які очо­ лювали М. П. Х ож ай і G. С. Гапич. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських за­ гонах проти німецько-фашистських загарбників билися 944 ж ителі, з них за мужність і відвагу 278 нагороджено орденами й медалями СРСР. В. G. Самко — повний кавалер ордена Слави.

433 чоловіка віддали своє життя в боротьбі з фа­ шистами. У Мутині спорудж ено пам’ятник ра­ дянським воїнам, які загинули в бою за визво­ лення села від гітлерівців, і пам’ятник одно­ сельцям, які полягли на фронтах війни. t

ОБТОВЕ — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване на лівому березі річки Реті (притока Д есни), за 15 км від районного центру і залізнич­ ної станції Кролевець. Дворів — 873. Населен­ ня — 2583 чоловіка. Сільраді підпорядковані населені пункти Губарівщина й Погорілівка. В Обтовому міститься центральна садиба колгоспу «Зоря комунізму», за яким закріплено 4242 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

2600 га орної землі. Господарство вирощує зер­ нові культури, картоплю й цукрові буряки; роз­ винуте м’ясо-молочне тваринництво. Працює цегельний завод. У селі є середня школа, в якій налічується 561 учень і 38 учителів, будинок культури на 400 місць, 2 бібліотеки, лікарня на 25 ліж ок, медамбулаторія. На території сільради — 3 первинні партійні (76 комуністів) і 3 комсомольські (158 комсомоль­ ців) організації. Партійний осередок створено в 1919, комсомольський — в 1920 році. За самовіддану працю 105 трудівників наго­ роджено орденами і медалями СРСР, серед них заслуж ену вчительку УРСР М. К. Іваницьку — орденом Л еніна. Колишньому директору школи Г. М. Ільченку присвоєно звання заслуженого вчителя УРСР. Обтове відоме з середини X V II ст. Під час першої російської революції 1905— 1907 рр. в селі відбулися заворушення і збройні виступи селян. Вони взяли участь у нападі на кролевецьку тюр­ му, відмовилися виконувати повинності, спла­ чувати податки й обрали селянський комітет. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в парти­ занських загонах проти німецько-фашистських загарбників билися 554 ж ителі, з них за мужність і героїзм 248 нагороджено орденами й медалями СРСР. 382 чоловіка полягли смертю хоробрих. В Обтовому споруджено пам’ятник радянським воїнам, які загинули в бою за визволення села від гітлерівців, і пам’ятник односельцям, які від­ дали життя на фронтах війни. У 1967 році встановлено пам’ятник В. І. Л е­ ніну. На околицях с. Погорілівки виявлено 5 нео­ літичних поселень, поселення доби бронзи та городище скіфських часів.

РЕУТИНЦІ — село, центр сільської Ради, розташоване на річці Реті , за 7 км від районного центру і залізничної станції Кролевець. Дворів — 468. Населення — 1873 чоловіка. Сільраді під­ порядковане с. Грибаньове. У Реутинцях міститься центральна садиба колгоспу «Родина», за яким закріплено 1939 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1410 га орної землі. Вирощують зернові культури, цукрові буряки, картоплю; розвинуте м’ясо-молочне тва­ ринництво. В селі є восьмирічна школа, в якій навчається 196 учнів і викладає 15 учителів, вечірня середня школа сільської молоді на 120 учнів та професій­ но-технічне училище, будинок культури на 300 місць, 3 бібліотеки, 2 фельдшерські пункти, пологовий будинок. На території сільради — 2 первинні партійні (41 к ом ун істі 3 комсомольські (335 комсомольців) організації. Партійний і комсомольський осе­ редки створено в 1921 році. За самовіддану працю 67 трудівників нагоро­ джено орденами і медалями СРСР. В. П. Черняку присвоєно звання заслуженого вчителя УРСР. Реутинці засновапо на початку X V II ст. У 1905 році місцеві жителі розгромили поміщиць­ ку економію і брали участь у збройному нападі на кролевецьку тюрму, щоб визволити політичних в’язнів. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Під час німецько-фашистської окупа­ ції в Реутинцях діяла підпільна група, яку очолювала X . І. Борсук. ЬІа фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти німецько-фашистських загарбників билися 240 жителів, з них 157 за мужність і відвагу нагороджено орденами й медалями СРСР. 149 чо­ ловік віддали життя за свободу і незалежність Батьківщини. В Реутинцях споруджено меморі­ альний комплекс на честь радянських воїнів — визволителів села від гітлерівців, а також одно­ сельців, які загинули на фронтах війни. ТУЛИГОЛОВЕ — село, центр сільської Ради, розташоване на річці Реті, за 18 км від районного центру і залізничної станції Кролевець, за 2 км від автошляху Москва—Київ. Дворів — 742. Населення — 2524 чоловіка. Сільраді підпоряд­ коване село Головніше. У Тулиголовому міститься центральна са­ диба колгоспу ім. Кірова, за яким закріплено 4330 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

3730 га орної землі. Вирощують зернові культу­ ри, картоплю й цукрові буряки; розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. В селі є восьмирічна школа, в якій налічує­ ться 372 учні й 27 учителів, будинок культури на 400 місць, 2 бібліотеки, медамбулаторія, пологовий будинок. На території сільради — 2 первинні партійні (62 комуністи) і 2 комсомольські (84 комсомольці) організації. Партійний і комсомольський осеред­ ки створено в 1920 році. За самовіддану працю 111 трудівників наго­ роджено орденами і медалями СРСР. Тулиголове виникло в першій половині X V II ст. Під час першої російської революції 1905—1907 рр. у селі відбулися заворушення

352

селян. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. У 1928 році створено колгосп «Черво­ ний трудовик». Під час німецько-фашистської окупації у Тулиголовому діяла підпільна група, яку очолювала Н. Р. Козинець. 55 підпільників і радянських активістів загинули від рук фаши­ стських катів. На фроптах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти німе­ цько-фашистських загарбників бився 421 ж и­ тель, з них 173 за мужність і відвагу нагородже­ но орденами й медалями СРСР. Уродженцеві села капітану Г. І. Меншупу за вміле керів­ ництво батальйоном, особисту хоробрість і м уж ­ ність, виявлені під час форсування Д ніпра, у 1944 році присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 248 чоловік віддали ж иття за свободу й незалежність Батьківщини. У Тулиголовому спо­ руджено меморіальний комплекс на честь радян­ ських воїнів, що визволили село від гітлерівців, і односельців, які загинули на фронтах війни, а також обеліск партизанської Слави. У селі виявлене городище часів Київської Русі. ЧЕРВОНИЙ РАНОК (до 1922 р.— Божок) — село, центр сільської Ради, розташоване за 12 км від районного центру і залізничної станції Кро­ левець. Дворів — 448. Населення — 1410 чоло­ вік. Сільраді підпорядковані населені пункти Буйвалове, Веселі Гори, Заболотове, Миколаєнкове, Мирне, Неровнине й Свидпя. У Червоному Ранку міститься центральна садиба колгоспу ім. Мічуріпа, за яким закріплено 3297 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

1727 га орної землі. Вирощують зернові культу­ ри, картоплю й цукрові буряки; розвинуте м’я­ со-молочне тваринництво. Працює цегельний завод. В селі є середня школа, в якій налічується 268 учнів і 25 учителів, будинок культури на 350 місць, 2 бібліотеки, фельдшерський пункт, пологовий будинок. На території сільради — 3 первинні партійні (75 комуністів) і 4 комсомольські (166 комсомоль­ ців) організації. Партійний й комсомольський осередки створено в 1919 році. За виробничі успіхи 87 трудівників нагоро­ джено орденами і медалями СРСР, серед них сви­ нарку Н. С. Калій — орденами Леніна і Жовтне­ вої Революції, голову колгоспу І. С. Ж уравля — орденом Леніна. Божок відомий з середини X V II ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. У 1921 році організовано комуну «Ранок». Під час німецькофашистської окупації у Червоному Ранку в жовт­ ні—листопаді 1941 року перебував Кролевецький підпільний райком партії. Тут було створено партизанську групу в складі 10 чоловік, яка зго­ дом влилася до Кролевецького партизанського загону. У селі діяла також підпільна група на чолі з М. Т. Тригуб. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах

353

23

3-205

проти фашистів билися 409 жителів, з них 233 за мужність і відвагу нагороджено орденами й медалями, СРСР. 196 чоловік віддали життя за свободу і незалеж ність Батьківщини. У Черво­ ному Ранку спорудж ено меморіальний комплекс на честь радянських воїнів, що визволили село від гітлерівців, і односельців, які загинули на фронтах війни, а також обеліск воїнам-визволителям. П облизу сіл Заболотового і Червоного Ранку виявлено 3 неолітичні поселення, городище скіф ­ ських часів, 2 слов’янські поселення — перших століть н. е. та сіверян V III— X ст., а також по­ селення часів Київської Р усі. ЯРОСЛАВЕІІЬ — село, центр сільської Ради, розташоване за 18 км від районного центру і за­ лізничної станції Кролевець. Дворів — 735. На­ селення — 2248 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Покровське. У Ярославці міститься центральна садиба колгоспу ім. Щорса, за яким закріплено 3956 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

3271 га орної землі. Вирощують зернові культури, картоплю й цукрові буряки; розвинуте м’ясомолочне тваринництво. Працює міжколгоспний цегельний завод. В селі є середня школа, в якій налічується 471 учень і 39 учителів, будинок культури на 450 місць, 2 бібліотеки, лікарня на 25 ліж ок, медамбулаторія. На території сільради — 2 первинні партійні (59 комуністів) і 2 комсомольські (157 комсо­ мольців) організації. Партійний осередок ство­ рено в 1919, комсомольський — в 1926 році. За самовіддану працю 218 жителів нагородже­ но орденами й медалями СРСР, серед них ланко­ вого механізованої ланки В. Г. Литвина — орде­ ном Леніна. Ярославець засновано в першій половині X V II ст. У період першої російської революції 1905— 1907 рр. у селі відбулися заворушення селян. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Під час німецько-фашистської оку­ пації в Ярославці діяла підпільна група, яку очолювала К. П. Шкамерда. 26 підпільників і радянських активістів загинули в катівнях гестапо. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти німецькофашистських загарбників билися 629 жителів, з них 497 за мужність і відвагу нагороджено орде­ нами й медалями СРСР. 333 чоловіка полягли смертю хоробрих. У Ярославці спорудж ено мемо­ ріальний комплекс на честь радянських воїнів, що визволили село від гітлерівців, і односельців, які загинули на фронтах війни, а також пам’ят­ ник воїнам-визволителям. Уродженцем Ярославця є український радян­ ський актор і театральний педагог П. Т. К о­ валенко. У селі виявлене городище часів К иївської Р усі.

ЛЕБЕДИНСЬКИИ РАЙОН

Площа району — 1,7 тис. кв. км. Населення — 79 тис. чоловік, у т. ч. сільського — 50,4 тис. чоловік. Середня густота — 48 чол. на кв. км. М іській та 22 сільським Радам підпорядкований 171 населений пункт. У районі 107 партійних, 122 комсомольські та 164 профспілкові організації. В економіці провідне місце займає сільське господарство. За чотирма радгоспами, радгоспомтсхнікумом і 17 колгоспами закріплено 109 32J? га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 89 473 га орної землі. Промислових підприємств налічується 18. Населення обслуговують 69 медичних за­ кладів. У 50 загальноосвітніх школах (у т. ч. 13 середніх, 24 восьмирічних, 13 початкових) навчає­ ться понад 13 тис. учнів, працюють 1009 учителів. 6 ще вечірня та заочна середні школи, дві спе­ ціальні школи-інтернати, радгосп-технікум, медичне і педагогічне та два професійно-технічні училища. Культосвітню роботу ведуть 16 будинків культури, 39 клубів, 49 бібліотек, три музеї. В селах району встановлено два пам'ятники В . І. Л еніну, 104 пам'ятники і обеліски Слави воїпамвизволителям та односельцям, які загинули в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками в роки Великої Вітчизняної війни.

ЛЕБЕДИН

т

ебедин — місто районного підпорядкування. Розташований по обидва береги річки Вільшанки, за 47 км від обласного центру. Залізнична станція — Лебединська. Місто з ’єднане дорогою з автошляхом Суми—Київ. Населення — 29 934 чоловіка. М іській Раді підпорядковані населені пункти Куданівка, Олексенкове, Токарі. Н а території міста виявлено знаряддя праці, посуд епохи бронзи (11 тис. до н. е.), а також рештки поселення черняхівської культури ( 1 1 —V I ст.), які свідчать про давнє заселення цих місць1.

1 Труды Харьковской комиссии по устройству X III археологического съезда в г. Екатеринославе. X ., 1905, стор. 24; А рхеологія, т. 1„ стор. 165.

354

Лебедин як слобода заснований у 1654 році 1 переселенцями з Правобережної України, які, рятуючись від гніту польської шляхти, втікали до Росії. Н азва сло­ боди пішла від однойменного озера, що знаходиться поблизу. В 1658 році на­ селення Лебедина поповнилося новими переселенцями. Слободу перебудували. Лебедин було віднесено до Сумського полку як сотенне містечко, що звалося «Лебяжий город». В перші десятиліття існування Лебедин, як і інші полкові та сотенні міста Сло­ божанщини,— військовий опорний пункт у боротьбі проти турецько-татарської агресії. Як свідчить документ 1678 року, Лебедин було обнесено дубовим частоколом* тут налічувалося 20 башт, причому 11 з них мали проїзні ворота. На озброєнні гарнізону було 9 гармат вагою від 11 до 47 пудів, 8 8 мушкетів і 5 «пищалей затинних»2. За описом 1785 року «місто. . . з трьох боків оточене земляним валом, заввишки до 3 сажнів і таким же завширшки. Д ля прикриття чотирьох кутових батарей насип­ ний вал, заввишки в 1 сажень, в ’їхати до фортеці можна було з чотирьох боків; іа сходу на захід місто перетинала річка Вільш анка, берег якої разом з валом під­ вищувався до чотирьох сажнів»3. Жителі Лебедина були наділені землею, лісами та сіножатями, т. зв. дачами, за користування якими мали виконувати військову службу. Крім землеробства, вони за­ ймалися ремеслами і торгівлею. В 1689 році на річці Вільшанці збудовано водяний млин. У 60—80-х роках Х Ѵ ІІст. основна маса українських поселенців у Лебедині поділялася на козаків полкової та міської служби. В 1681 році в місті налічу­ вався 2061 чоловік, з них козаків полкової служби — 403, міської служби — 553, ро­ сійських пушкарів — 16 чоловік. В другій половині X V 11 ст. чітко виявилася майнова нерівність серед козацькоселянського населення. Старшина намагалася в будь-який спосіб привласнити землі бідніших козаків, а їх самих перетворити на «підданих» (кріпаків). Постійна сторо­ жова служба, часті походи відривали козаків від господарства, тому вони були неспроможні забезпечити себе, убожіли, розорювалися. Через це наприкінці X V II ст. встановилася практика «підмоги». Підпомічники повинні були матеріально забез­ печувати козаків полкової служби під час походів необхідним спорядженням, про­ довольством і грошима. Вони також обслуговували в поході козацький обоз. Під­ помічники закріплю валися за старшиною і козаками поіменним розписом. Зовсім зубожілі козаки, які втратили землю й житло, мешкали при дворах заможніших і працювали на них. їх називали підсусідками. З початку X V 111 ст. переважну більшість мешканців Лебедина віднесено до категорії підпомічників. За переписом 1732 року, в місті проживало старшин і пол­ кових козаків — 519, представників духовенства — 135, підпомічників — 3022, підсусідків 153, прислуги — 223, кріпосних селян, що належали старш ині,— 84 чо­ ловіка, всього 4136 осіб чоловічої статі4. Посилення експлуатації слобожан в другій половині X V 11 — першій половині XVI11 ст. викликало загострення класової боротьби. Трудящі виступали проти козацької старшини, духовенства, царських воєвод. Боротьба виливалася у різ­ ні форми. Так, в 1662 році, незважаючи на погрозливі царські грамоти про розправу з учас­ никами народного повстання в Москві («Мідний бунт»), торгові люди в Лебедині від­ мовилися продавати товари за знецінені мідні гроші. В 1659 році населення Лебедина 1 А. Г. С л ю с а р с к и й . Социально-экономическое развитие Слобожанщини X V II— XVIII вв., стор. 99.

2 Дополнения к Актам историческим, собранные и изданные Археографическою компссиею, г. 9, стор. 295—296.

3 Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. З, стор. 442.

4 А. Г. С л ю с а р с к и й . Социально-экономическое развитие Слобожанщини X V II— XVIII вв., стор. 370, 382—383.

355

23*

виступило проти військ 1. Виговського, а в 1668 році витримало облогу кримських татар і гетьмана Брюховецького, а також Дорошенка, як і зрадили інтереси народу і разом з іноземними загарбниками грабували міста й села У країни1.

1680 року гадяцькому полковникові було передано землі лебединських пушкарів. Хоч лебединці написали скаргу, цю землю від них відібрали. Тоді ж почалася тяжба жителів Лебедина і прилеглих сіл з служилими людьми с. К ам'яного за угіддя. При­ сланий для розв’язання її путивльський воєвода жорстоко розправився з лебединцями2. Масовою формою протесту проти феодально-кріпосницького гніту були пере­ селення і втечі зубожілих козаків і селян. Всупереч суворим заборонам вони направ­ лялися на окраїни Російської держави. Незважаючи на заходи уряду, вживані для спіймання збіглих, у 50-х роках XVIII ст. втечі козаків помітно збільш илися. Поши­ реними формами протесту нерідко були подавання скарг, порубки поміщицьких лісів. У Лебедині 1764 року самовільно рубали ліс полкового обозного. Тяжкою була і козацька служба. В донесенні лебединського сотника військо­ вому начальству в 1681 році з-під Биш кіня (Зміївського), де будувалась нова укріп­ лена л інія, зазначалося: «Козаки наші. . . в запасах оскуділи д у ж е .. . , вони бідні, роз­ дягнені і хворі, і їсти нічого, і коням корму немає. А з домівок прислати нічого за убозтвом. В минулому році в нас у Лебедині. . . посад вигорів і від тієї пожежі хлі­ бом оскуділи дуже. 1 тепер стояти тут на заставі нам стало неможливо»3. Про зубо­ ж іння козаків у XV11I ст. свідчать багато документів. Водночас складалася певна група заможних. Заможні козаки займалися господарством і торгівлею, а замість себе наймали людей на козацьку службу за 7 — 1 0 крб. на рік. Під час Північної війни 1700—1721 рр. у Лебедині розташовувалися частини російської армії. З 20 листопада по 26 грудня 1708 року тут перебував цар Петро 1, який готував армію до вирішального бою з шведами. З —4 грудня він провів у Лебе­ дині військову раду4. В 1765 році полковий козацький устрій замінено губернським управлінням. Козаки були позбавлені привілеїв і переведені до податкового стану військових оби­ вателів, які стояли близько до державних селян. З 1780 року Лебедин — повітове місто Харківського намісництва. П ісля л ік ­ відації намісництва в 1796 році Лебедин увійшов до складу Охтирського повіту, а в 1802 році знову став повітовим містом Слобідсько-Української (з 1835 року — Х арківської) губернії. У другій половині XV111 ст. прискорився розвиток ремесла й торгівлі. Істотно збільш илася кількість ремісників у Лебедині. 1773 року їх налічувалося 274, а в 1796—1507 чоловік. Це були ткачі, шевці, калачники, ковалі, шаповали тощо. Всі ремісники об’єднувалися в цехи. За даними 1780 року, Лебединський повіт за кількістю ремісників займав одне з перших місць у Харківському намісництві5. Значного розвитку набуло млинарство. В 1785 році тут діяли чотири млини. Частина жителів Лебедина їздила на Дон по рибу, а також до Перекопу по сіль. В місті налі­ чувалося понад ЗО крамниць. Тричі на рік в Лебедині відбувалися ярм арки6. Помітно змінювався соціальний склад населення. Стан міщан поповнювався за рахунок селян, що займалися різними промислами. Так, 1783 року 188 селян були записані в міщани. В Лебедині 1785 року налічувалося 4046 мешканців чоловічої 1 Городские поселення в Российской империи, т. 5, ч. 1. СПб., 1865, стор. 367.

2 Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государ­ ства (Харьковской и отчасти К урской и Воронеж ской губ.) в X V I— X V III столетии, стор. 95, 9 7 -9 8 .

3 Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. З, стор. 459—460.

4 Письма и бумаги императора Петра Великого, т. 8, вып. 2. М ., 1951, стор. 1002— 1003.

6 О. О. Н е с т е р е н к о . Розвиток промисловості на У країні, ч. 1, стор. 100.

6 Харьковский сборник. Литературпо-научное приложение к «Харьковскому календарю» на 1888 год. X ., 1888, стор. 74.

356

статі, з них міщан було 571 чол. А через 18 років відповідно 5187 і 1597 чоловік1. Однак переважну частину жителів міста (75 проц.) становили військові обивателі. За полкового устрою частина дітей лебединців навчалася в ш колах-хатах, що знаходились при церковних дворах. Грамоти навчали дячки. В 1732 році в місті діяли 4 такі школи, в кожній з них було до ЗО ш колярів. В другій половині XV111 ст. школи були закриті, зате церков налічувалось в Лебедині ІЗ 2. Архітектурною пам’яткою Х Ѵ ІІІст. що збереглася до нашого часу, є дерев’яна Воскресенська церква, збудована в 1748 році. В першій половині X IX ст. Лебедин був типовим провінціальним містом. Він опинився осторонь головних торговельних ш ляхів країни, що привело до сповіль­ нення його економічного розвитку. За першу половину X IX ст. населення Лебедина зросло лише на одну п ’яту. В місті налічувалося близько двох тисяч дерев’яних будинків і тільки три кам ’яні. Великим лихом були спустошливі пожежі та епідемії хвороб. У 1831 році від холери померло 240, а в 1848 році — 468 чоловік3. 1 це не ви­ падково — на 1 0 тис. мешканців був один лікар і лікарня на 8 ліж ок. В 1847 в Лебедині було 8277 військових обивателів і 2454 міщан. Крім сплати податків, вони виконували квартирну повинність (приймали на постій солдатів). Поміщицьких селян (дворових) налічувалось 97 чоловік4. Основними заняттями зали­ шалися хліборобство й тваринництво, дальшого розвитку набули садівництво й баш­ танництво. Розширювались площі під посівами кукурудзи, картоплі, цукрових буряків. Але врожаї були низькі. Десятина орної землі давала в середньому 7 крб. прибутку. Продовжували існувати кустарні промисли. В середині XIX ст. в місті працю­ вали підприємства: селітряне, свічкове, три салотопні, три крохмальні, бровар, три водяні млини, 6 6 вітряків5. Найбільш поширеними ремеслами були плетіння та фарбу­ вання шерстяних поясів і пошиття плахт. У Лебедині налічувалося п ’ять красилень. Лебединські пояси славилися далеко за межами губернії. Мешканці Лебедина збували щороку понад 70 тис. кольорових поясів на суму до 50 тис. карбованців у Ромни, Кролевець, Чернігів, Курськ і навіть у Москву та Нижній Новгород6. Т оргівля в місті переважно була дрібною. Тут налічувалося 113 лавок. Щотижня відбува­ лися два торги, щороку — чотири невеликі ярмарки. З 1806 року в Лебедині діяло повітове училище. Майже двадцять років воно містилося в приватному будинку, поки були виділені кошти на спорудження спе­ ціального приміщення7. В 1845 році в училищі навчалося 99 підлітків, працювало 5 учителів. На початку 1858 року при повітовому училищі відкрито публічну біб­ ліотеку. У парафіяльних школах, які відновилися в середині X IX ст., а також у приватних, 1863 року грамоті навчалося 76 дітей. В 1860 році прогресивна гро­ мадськість створила недільну школу, в якій навчання було безплатним. Але через два роки власті закрили школу. З Лебедина вийшов ряд діячів науки і культури X V III—X IX ст., зокрема В. Я. Джуньковський (1767—1826)— український історик медицини, перекладач і бібліограф та Ф. П. Мойсеєнко (Моїсеєнков, 1754—1781) —перший український міне­ ралог. У червні 1859 року, подорожуючи по У країні, до Лебедина завітав Т. Г. Шев­ ченко. Місцеве населення влаштувало поетові теплу зустріч. Він зупинився у бра­ 1 А. Г. С л ю с а р с к и й . Социально-экономическое развитие Слобожанщини X V II— XVIII вв., стор. 405, 406.

2 Харьковский сборник. Литературно-научное приложение к «Харьковскому календарю» на 1888 год, стор. 74.

3 «Журнал министерства внутренних дел», 1838, № 8, стор. 335.

4 Военно-статистическое обозрение Российской империи, т. 12, ч. 1, Харьковская губерния, стор. 232.

5 Харківський облдерж архів, ф. З, оп. 166, спр. 295, арк. 378.

6 Матерналы для статистики Российской империи, издаваемые при статистическом отделепип Совета Министров Внутренних Д ел , т. 1. СПб., 1839, стор. 97.

7 ЦДІА СРСР, ф. 733, оп. 49, спр. 85, арк. 2; спр. 88, арк. 65.

357

тів Максима і Олексія Михайловичів Залеських. За переказами, у діда Залеських Федора гостював колись і видатний український просвітитель, філософ і поет Г. С. Сковорода1. В Лебедині Т. Г. Шевченко зробив кілька ескізів і намалював олією три невеликі картини, які подарував М. Залеському. Н ині в будинку по вулиці М ихайлівській, де перебував поет, створено народний краєзнавчий музей і встанов­ лена меморіальна дошка. В 1964 році на Інтернаціональній площі встановлено пам’ятник Т. Г. Шевченку (скульптор Я. Красножон). Скасування кріпосного права сприяло прискоренню розвитку економіки Лебе­ дина і повіту. В перші десятиріччя пореформеного періоду нові значні підприєм­ ства виникали головним чином в повіті. Тут на початку 80-х років налічувалося 32 підприємства (2019 робітників), а у Лебедині — 9 підприємств (14 робітників)2. Темпи розвитку промисловості міста значно прискорилися після прокладення заліз­ ничної лінії Лебедин — Боромля (1895 р.). В 1912 році більш значними підприємст­ вами міста були дві цегельні, два парові млини, механічна майстерня, електростан­ ція, дві друкарні. На них працювало 210 робітників (в повіті — 2860)3. Але в про­ мисловості міста і повіту продовжувало переважати дрібне кустарне виробництво. В останній третині X IX — на початку XX ст. в Лебедині збільшилася кількість шевців, кравців, ковалів, бондарів. А виробництво шерстяних поясів поступово зникло. У 1912 році в Лебединському повіті налічувалося майже 4 тис. кустарів. Значного розвитку тут набуло виробництво ткацьких верстатів і розчісувальних гребінок до них4. Проте в економіці Лебедина й повіту переважало сільське господарство, в якому була зайнята більша частина населення. Велике поміщицьке землеволодіння в повіті залишалось і на початку XX століття. Селяни терпіли від безземелля (на душу припадало в середньому 0,6 десятини). Вони змушені були орендувати на кабальних умовах землю (в Лебединському повіті була найвища по губернії орендна плата), працювати наймитами в поміщиків та куркулів або переселятися в інші губернії. Лише за 1907—1910 рр. з Лебединського повіту виїхало близько 11 тис. чоловік. За даними першого загального перепису населення Російської імперії, в містечку проживав 14301 чоловік5. В 1881 році в Лебедині виник народницький гурток, проте скоро жандарми за­ арештували всіх його членів. З Лебедина вийшли активні народники 80-х років 1. В. Калюжний та М. В. Калюжна. Брат і сестра були засуджені царським урядом на каторгу. На знак протесту проти знущання з політичних в ’язнів у 1889 році вони покінчили самогубством. На початку XX ст. у Лебедині та повіті почастішали виступи робітників та селян. Коли почалася перша російська революція, селянський рух у Лебединському повіті набрав широкого розмаху, на що звернув увагу В. 1. Ленін6. В травні — червні 1905 року боротьба селян проти поміщиків виявлялася в різних формах. Вони пода­ вали петиції уряду, ставили вимоги поміщикам про зниження орендної плати, гро­ мили і підпалювали поміщицькі економії, рубали панські ліси, пасли худобу на пан­ ських землях. Сільськогосподарські робітники проводили страйки, вимагали під­ вищення оплати праці. Д ля придушення цього руху в Лебединський повіт було прислано до ЗО підрозділів з драгунських і козачих полків, а також спеціальна слідча комісія7. Однак, протягом 1905 року революційний рух у місті і повіті наро­ став. 16 грудня 1905 року лебединці намагалися визволити з в ’язниці одного з селян1 П. Ж у р. Третя зустріч. К ., 1970, стор. 39—42.

2 Харьковский календарь и памятная книжка на 1885 г. X ., 1884, стор. 219 (табл.).

3 А. Н . О п а ц к и н . Фабрично-заводская промшпленность Харьковской губернии и положение рабочих, стор. 131, 132.

4 Статистический справочник по Харьковской губернии. X ., 1914, стор. 96. 97.

5 Первая всеобщая перепись населення Российской империи 1897 г ., т. 46. Харьковская губерния. СПб., 1904, стор. 27; Статистический справочник по Харьковской губернии, стор. 24.

6 В . І. Л е н і н . Повне зібрання творів, т. 10, стор. 294.

7 Сумський облдерж архів, ф. 2362, оп. 1, спр. 16, арк. 51.

358

ських керівників. Загін солдатів і поліції не зміг розіг­ нати людей, на допомогу власті викликали драгунів, які пустили в хід шаблі. Тоді лебединці почали озброюватися кілками і голоблями, стали будувати барикаду, вдарили на сполох. Драгуни двічі розганяли натовп, але після цього він збирався ще більший, хоч поранених холодною зброєю і потоптаних кіньми було багато. Власті жорстоко придушили цей виступ, багатьох учасників його заареш­ тували1. В 1906—1907 рр. боротьба трудящих продовжува­ лась, але в значно менших масштабах. У місті і повіті розповсюджувалися більшовицька література і листівки («Програма РСДРП», «Наймана праця і капітал» К. Марк­ са, «До сільської бідноти» В. 1. Леніна та ін.)2. В липні 1907 року застрайкували 60 робітників вальцьового мли­ К. М . Горячов — один з ак­ на, вимагаючи збільшення заробітної плати і зменшення тивних учасників революцій­ робочого дня3. ного руху в Лебедині. 1917 р. Зростання міста, населення вимагало поліпшення медичного обслуговування, але воно було недостатнім. У 1912 році в Лебедині працювало 5 л ікарів, 10 фельдшерів, лікарня мала ЗО ліжок. Щороку в місті й повіті від скарлатини, коклюшу, дифтериту, тифу і дизентерії гинуло понад тисячу чоловік4. У місті з ’явилося кілька нових навчальних та культурно-освітніх закладів.

1869 року відкрито жіноче училище, яке в наступному році перетворено на жіночу 4-класну прогімназію, а в 1903 році — гімназію. В 1906 році при ній було відкрито 8 -й педагогічний клас5. Цього ж року розпочалося навчання в чоловічій гімназії. В обох гімназіях навчання було платним, тому навчалися в них, головним чином, діти заможних батьків. У Лебедині були також міське чотирикласне, три пара­ фіяльні двокласні і три початкові училища. В них навчалося 580 учнів, що стано­ вило менше половини дітей шкільного віку. В 1901 році в місті було відкрито ка­ бінет для читання, який через два роки перетворено на публічну бібліотеку. Перша імперіалістична війна, що розпочалася 1914 року, призвела до даль­ шого погіршення становища робітників і селян. Від продуктивної праці була відірвана більшість робочих рук. Увесь тягар війни і розрухи ліг на плечі тру­ дящих мас. Різко підвищилися ціни на сільськогосподарські продукти і товари широкого вжитку. Численні мобілізації до армії, збільшення податків і повинностей, безсоромна спекуляція торгівців викликали гнівний протест населення. До­ ведені до відчаю голодні люди не раз чинили розправу над крамарями. В трав­ ні 1916 року 400 новобранців розгромили в Лебедині булочну і кілька крамниць6. Війна, нав’язана царизмом народові, викликала все більше невдоволення трудя­ щих, яке згодом переросло у революційне піднесення. Про Лютневу буржуазно-демократичну революцію трудящі дізналися 28 лю­ того. 4 березня 1917 року солдати, що перебували на залізничній станції в Лебе­ дині, відмовилися виїхати на фронт, розігнали жандармів. Наступного дня 1 Харківський облдерж архів, ф. З, оп. 287, спр. 2881, арк. 105, 106.

2 Сумський облдерж архів, ф. 2362, оп. 1, спр. 11, арк. 237—240; О. Г . М и х а й л ю к. Більшовики України в боротьбі за селянство ( і 905 — лютий 1917), стор. 63.

3 Робітничий р ух на Україні в роки реакції (червень 1907 р .— жовтень 1910 р.). Збірник документів. К ., 1965, стор. 297.

4 Харьковский календарь на 1914 год. X ., 1913, стор. 60, 61, 64.

6 «Журналы XXXXIV/XVTI очередного Л ебединского уездного земного собрания 30 сентября, 1, 2 и 3 октября 1908 года с приложениями». Лебедин, 1909, стоп. 625—626.

6 О. Г. М и х а й л ю к. Більшовики України в боротьбі за селянство (1905 —лютий 1917), стор. 132.

359

в центрі міста відбувся масовий мітинг трудящих та солдатів. Його учасники роз­ зброїли поліцію і визволили з тюрми політичних в ’язн ів1. 13 березня була ство­ рена Рада робітничих депутатів, яка згодом реорганізувалась у Раду робітничих та селянських депутатів. Рада, в якій переважали службовці земської управи — меншовики та есери — підтримувала повітовий громадський комітет, орган Тим­ часового уряду. Сподівання трудящих на припинення кровопролитної війни й одер­ ж ання землі, не здійснилися. Більш овицькі ідеї в маси несли К. М. Горячов, І. П. Жолдак, Ю. І. Базавлук, М. Н. Демченко та ін., що розгорнули роботу щодо організації профспілок. Резуль­ тати цієї роботи виявилися під час першотравневої демонстрації трудящих міста, яка пройшла під більшовицькими лозунгами: «За мир без анексій і контрибуцій!», «Буржуїв — в окопи!», «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!»2. У серпні 1917 року в Лебедині відбувся багатолюдний мітинг, на якому про­ мовці закликали бойкотувати Державну нараду, яку скликав Тимчасовий уряд з метою консолідації контрреволюційних сил. Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції швидко до­ линула до Лебедина. Вона викликала велику радість трудящих, які виступили проти місцевої бурж уазії. Але в цей час владу захопили ставленики буржуазно-націона­ лістичної Центральної ради3.

3 метою посилення політичної діяльності серед мас, Харківський комітет РСДРП(б) у другій половині жовтня надіслав до Лебедина більшовиків (уродженців міста) Ф. 1. Грищенка, Я. К. Зорича, Д. Н. Б у р ’яна, а в листопаді — свого представника М. К. Буш ева4. З їх допомогою в місті відбулися мітинги і збори трудящих, учасники яких таврували націоналістично-контрреволюційний характер Центральної ради та вимагали переобрання місцевої Ради. Незважаючи на опір буржуазно-націоналістичних елементів, меншовиків та есерів, 2 0 листопада ухва­ лено рішення: «Вітати владу Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів і Раду Народних Комісарів, як справжню владу трудящих». Далі в резолюції вказу­ валося, що У країна повинна бути республікою трудового народу, а не буржуазною5.

21 листопада 1917 року обрано повітовий партійний комітет на чолі з Ф. 1. Гри­ щенком. Комітет спрямував діяльність більшовиків на роз’яснення масам ленін­ ських декретів про мир і землю, переобрання місцевої Ради, створення загонів Червоної гвардії. Місцева контрреволюція викликала з Богодухова військові частини Центральної ради. На початку грудня 1917 року під тиском переважаючих сил ворога щойно створені червоногвардійські загони залишили місто. Але вже напри­ кінці місяця з допомогою харківських червоногвардійців під командуванням мат­ роса Є. Губіна гайдамаків Центральної ради було вигнано з міста. Д ля захисту завою­ вань трудящих було створено ще один червоногвардійський загін (командир — П. Г. Денисенко). 26 грудня 1917 року на зборах молоді міста проголошено утворення міської організації Спілки соціалістичної молоді.

4 січня 1918 року переобрана Лебединська Рада робітничих і солдатських депу­ татів взяла владу в свої руки6. Ї ї очолив Д . Н . Б у р ’ян. Партійна організація разом з Радою створила революційний штаб (начальник М. Н. Демченко). Протягом січня — березня створювалися органи Радянської влади в повіті, проводилися по­ вітовий та волосний з ’їзди Рад, на підприємствах запроваджувався 8 -годинний робо­ чий день, вживалися заходи до поліпшення житлових умов трудящих, налагоджу­ валася культосвітня робота. Виконуючи волю трудового селянства, більшовики 1 Бойова юність, стор. 64.

2 Жовтень на Сумщині, стор. 57—59.

3 Бойова юність, стор. 65.

4 Харьков в 1917 году. Воспоминания активних участников Великой Октябрьской социа­ листической революции. X ., 1957, стор. 71, 72.

6 Боротьба за перемогу Радянської влади на У країні, стор. 205—207.

6 Жовтень на Сумщині, стор. 121.

360

міста організували розподіл поміщицьких земель, рема­ ненту та худоби. Зросла роль профспілок, роботою яких керували комуністи 1. Ф. Чирва та А. Є. М альованенко1. Загони Червоної гвардії ліквідували спроби контрреволю­ ційних офіцерів, націоналістів і куркулів вчинити заколо­ ти проти Радянської влади в місті й повіті. Радянське бу­ дівництво перервала австро-німецька окупація. За пропозицією В. І. Леніна 25 лютого 1918 року гу­ бернським і повітовим Радам було надіслано телеграфний запит про ставлення до нових умов миру, пред’явлених німецькими імперіалістами. З Лебедина тоді ж була надісла­ на відповідь: «Терміново. Петроград, Раді Народних Комі­ сарів. Лебединська Рада приєднується до резолюції негай­ ного підписання миру. Рада Депутатів»2. Н аказ голосува­ ти за затвердження Брестського мирного договору одержав від трудящих Лебединського повіту делегат Надзвичайно- X. М . Фролов — активний го IV Всеросійського з ’їзду Рад G. 1. Білогубець. Разом ниаСфотоГ^924ДЯНСЬК01 ВИ" з тим Лебединська Рада ухвалила рішення продовжувати ни‘ °т° р‘ боротьбу з німецькими імперіалістами і Центральною ра­ дою всіма доступними засобами3. Терміново формувалися загони для відсічі ворогу. Лебединцям у цій справі подала підтримку група харківських більшовиків на чолі з В. Л. Вахрушевим. Н а фронт відправився Лебединський полк (500 чоловік), а не­ забаром ще бойовий загін (50 чоловік)4. Однак сили були нерівні, і радянські части­ ни змушені були відступати. 5 квітня окупанти вдерлися до Лебедина. Вони разом з українськими буржуазними націоналістами почали «наводити порядок», грабу­ вати населення і вивозити народне добро, проводити масові арешти і розстріли. Для організації відсічі загарбникам в підпіллі були залишені комуністи Ю. 1. Б азавлук, 1. 1. Лисянський, Ф. Є. Басанець, Я. Ф. Козій та ін. Вони розпов­ сюджували листівки, піднімали народ на партизанську боротьбу. Вже на початку жовтня до складу підпільних організацій міста і повіту входило близько 1 0 0 кому­ ністів. Уродженець с. Семенівки Лебединського повіту комуніст X. М. Фролов (1892—1940) боровся за встановлення Радянської влади в м. Орлі. Під час австронімецької окупації він нелегально добрався до Лебедина і разом з двоюрідним братом А. 1. Фроловим створив партизанський загін із 40 бійців. Користуючись широкою підтримкою трудового селянства, партизани наводили жах на окупантів та їх пособників. Загін виріс до 100 чоловік і згодом у складі Лебединського радянського кава­ лерійського полку воював на багатьох фронтах громадянської війни. X. М. Фро­ лов був нагороджений орденом Червоного Прапора5. Крім цього загону, в повіті діяли ще партизанські загони 1. 1. Лисянського та К. К. Шумила. Після краху австро-німецької окупації владу в Лебедині захопили петлюрівці.

22 січня 1919 року Лебедин визволили 9-й полк 2-ї У країнської радянської дивізії і місцеві партизанські загони6. Я к тимчасовий орган Радянської влади почав діяти повітовий ревком на чолі з Ю. 1. Базавлуком. Д ля боротьби з контрреволюцій­ ними елементами була створена повітова Надзвичайна комісія на чолі з Д. Н. Б у­ р’яном. їй підпорядковувалися кінні загони А. 1. Фролова та К. К. Шумила. Н ала­ годжувалася робота підприємств, відкривалися школи, бібліотеки. ВЛебедині почала виходити газета «Крестьянин и рабочий». Населення збирало продовольство 1 Жовтень на Сумщині, стор. 68.

2 ЦДАЖ Р СРСР, ф. 130, оп. 2, спр. 1116, арк. 43; ж урн. «Архіви України», 1972, № 2, стор. 55.

3 Жовтень на Сумщині, стор. 70.

4 М. И. К у л и ч е н к о . Б олътевики Харьковщины в борьбе за власть Советов (1918— 1920 гг.), стор. 22.

6 Сумський облдерж архів, ф. Р-685, оп. 1, спр. 264, арк. 1—2.

6 Гражданская война на У крайнє, т. 2, кн. 1, стор. 590.

361

для голодуючих дітей Петрограда і Москви1. Проте мирний перепочинок був не­ довгим — на У країну вторглися денікінці. Трудящ і Лебедина знову піднялися на захист здобутків Жовтня. Всіх кому­ ністів мобілізували на боротьбу проти Денікіна. Було створено 1-й Лебединський пролетарський полк, який налічував 500 багнетів, 150 шабель. Його очолив актив­ ний борець за владу Рад С. 1. Білогубець. Незабаром було сформовано і 3-й Лебе­ динський зведений полк2. Населення здавало продовольство для Червоної Армії. Під тиском переважаючих сил білогвардійців, озброєних та споряджених дер­ жавами Антанти, частини Червоної Армії змушені були тимчасово відступити. 4 серп­ ня 1919 року денікінці захопили Лебедин. В місті встановився режим терору. Радян­ ських активістів жорстоко переслідували, молодь насильно мобілізовували до білої армії. Партійна організація залишила у підпіллі комуністів П. М. В ’юнника, 1. Михна, 1. Козлова. Через лінію фронту для підпільної роботи в Лебединський повіт було прислано Т. Шушуру, Г. Сукачова, Т. Павленка. Створені ними партизанські загони громили ворогів з тилу. Партизанський загін П. М. В ’юнника на початку жовтня здійснив вдалий напад на Лебедин і 4 дні втримував місто, а 3 грудня 1919 року до Лебедина вступила 41-а дивізія Червоної Армії. Радянська влада встановилася остаточно. Д іяльність партійних і державних органів спрямовувалася на подолання після­ воєнної розрухи. Однією з важливих форм залучення мешканців Лебедина до відбу­ дови народного господарства були суботники й недільники. 8 лютого 1920 року за кілька годин навантажили у вагони 4 тис. пудів палива. З великим піднесенням, співаючи революційних пісень, працювали лебединці на недільнику й 1 -го трав­ ня. Вже у вересні 1920 року відновили роботу три цегельні, дьогтьовий завод, ливарно-слюсарна майстерня. Працювали також хімічна лабораторія, що виготов­ ляла медикаменти, торфорозробка й кілька дрібних майстерень. Налагоджували роботу культосвітні заклади — Пролетарський будинок, народний університет. Відзначаючи 3-ю річницю Великого Жовтня, лебединці створили спеціальний фонд ім. Жовтневої революції, до якого відрахували семиденний заробіток і продовольчий пайок3. На знак солідарності з англійськими шахтарями в червні 1921 року в повіті проведено місячник допомоги англійським страйкарям. Д ля допомоги волосним партійним осередкам виділили 35 комуністів, як і що­ тижня виїздили в села, допомагали сільському активу очищати від ворожих елемен­ тів радянські установи, проводити агітаційно-масову роботу, відкривати бібліотеки, читальні, клуби. З їх участю створювалися комітети незаможних селян.

1922 року в Лебедині створено міську партійну організацію, яку очолив Я . Ф. Козій, наступного року оформилася комсомольська організація. З 1922 року видавалася газета комнезамів «Серп і Молот». Протягом 1921 —1922 рр. лебединські комуністи створили в селах повіту п ’ять комун. Коли значна частина Поволжя потерпіла від посухи, селяни Лебединського повіту зібрали для голодуючих 50 486 пудів продовольства та близько 44 тис. пудів посівного матеріалу, прийняли 500 голодуючих дітей. За вмілу організаторську роботу й успішне виконання продовольчого податку 1922 року Лебединський повітвиконком нагороджений Червоним прапором Х ар­ ківського губвиконкому4. Разом з усім українським народом лебединці прагнули до тісного об’єднання з братньою Радянською Росією. На 1 Всесоюзний з ’їзд Рад, який проголосив утво­ рення СРСР, вони послали делегатом голову повітвиконкому В. Н . Конотопа5.

1 2 3 4 5

Сумський облдерж архів, ф. Р-1319, оп. 1, спр. 2, арк. 6, 67. Нариси історії Х арківської обласної партійної організації. X ., 1970, стор. 283. Харківський облдерж архів, ф. Р-203, оп. 1, спр. 113, арк. 66. Там ж е, спр. 248, арк. 171. Ц ДАЖ Р СРСР, ф. 1235, оп. 9, спр. 26, арк. 79, 80.

362

Після адміністративної реформи 1923 року Лебедин протягом семи років як районний центр входив до Сумського округу, в 1930—1932 роках підпорядковувався республіканським органам влади, а потім віднесений до Х арківської області. З 1939 року входить до Сумської області. Парторганізація і міська Рада наполегливо працювали над дальшим розвит­ ком промисловості. В наступні роки стали до ладу електростанція, лісопильний за­ вод, млин, крупорушка, ливарно-механічна майстерня1. Крім підприємств, були створені промартілі «Теплоенергія», «Новий побут», шевська, кравецька, деревооб­ робна, лозова, кашкетна та ін . 2 На той час майже п ’ята частина населення Лебедина була охоплена різними формами кооперації. Населення міста обслуговувала районна лікарня, в якій працювало 4 л ік ар і. На кінець відбудовного періоду в Лебедині діяли шість початкових та семирічна школи, а також дитячий будинок. В період індустріалізації в Лебедині пущено цегельню та маслозавод, розши­ рено виробництво підприємств, що існували раніше. Питома вага державної про­ мисловості в місті досягла 40 проц. Лебединці схвально зустріли першу державну позику індустріалізації, і до 7 листопада 1927 року всі облігації були реалізовані.

70 комсомольців поїхали працювати на шахти Донбасу. Чимало мешканців міста трудилися на новобудовах країни. Лебединські комуністи докладали немало зусиль до виконання рішень XV з ’їзду ВКП(б). 1929 року вони організували ТСОЗ «Вперед до соціалізму», який наступного року перетворено на сільськогосподарську артіль. У колгоспі було 23 комуністи, там створили окремий партійний осередок. На початку 1933 року в Л е­ бедині створено ще два колгоспи3. Робітники допомагали здійснювати суцільну колективізацію в районі. З цією метою в грудні 1930 року в села виїхало 95 чоловік. Робітники механічних майстерень взяли шефство над селом Курган-Озаком. У роз­ витку колгоспного будівництва велику роль відіграла Лебединська МТС, створена наприкінці 1930 року. Вона мала 40 тракторів. Зачинателем стахановського руху серед механізаторів виступила тракторна бригада, очолювана Лисенком. Зразки високопродуктивної праці показували тракторні бригади Уляни Коротич та ком­ сомольця Я. М. Шульги. В стахановський рух включилися й лебединські колгоспники. Комсомолець І. Т. Хобот з колгоспу «Червона Зоря» (с. Токарі) одержував рекордні надої молока від кожної фуражної корови. За це його нагороджено орденом Леніна. 1. Т. Хобот, учасник ВСГВ 1940 року, був удостоєний Великої золотої медалі виставки. В той же час починалася трудова слава М. X. Савченко. Колгоспниця з артілі «За запові­ тами Леніна», колишня наймичка О. М. Удовиченко почала змагатися з уславленою п’ятисотенницею Марією Демченко. Своїми трудовими досягненнями вона стала відо­ мою всій країні. Трудящі Лебединського району обирали її делегатом V II Всесоюз­ ного з ’їзду Рад, II Всесоюзного з ’їзду колгоспників-ударників. О. М. Удовиченко була членом ЦВК СРСР4.

1934 року в Лебедині створено державний племінний розплідник, опорним пунктом якого була тваринницька ферма приміського колгоспу «Червона зоря». Після кількарічних творчих пошуків виведена нова лебединська порода худоби, яка поєднувала кращі якості швіцької та сірої (степової) української порід. За успіхи в розвитку тваринництва колгосп «Червона зоря» 1939 року нагороджений дипломом 2-го ступеня ВСГВ. Протягом перших п ’ятирічок зросла й промисловість Лебедина — стали до ладу мотороремонтний завод, райпромкомбінат, збільшилися виробничі потужності під1 2 3 4

363

Харківський облдерж архів, ф. Р-203, оп. 1, спр. 902, арк. 2. Сумський облдерж архів, ф. Р-715, оп. 1, спр. 141, арк. 10, 75, 76. Газ. «За колективізацію» (Лебедин), 29 березня 1933 р. Газ. «Соціалістичне життя» (Лебедин), 5 березня 1935 р.

Лебединський

приємств, які переробляли сільськогосподарську продукцію. Наприкінці 30-х років кількість робітників міста зросла в 10 разів (порівняно з 1929 роком). На всіх під­ приємствах були стахановці, які виконували більш як по дві норми. З величезним політичним піднесенням пройшли в Лебедині перші вибори до Верховної Ради СРСР. Своїм депутатом до Ради Національностей лебединці обрали О. М. Линника, колишнього наймита, ветерана громадянської війни, кавалера ордена Червоного Прапора. В 30-х роках істотно поліпшилося медичне обслуговування мешканців міста, яке здійснювали районна лікарня, міська поліклініка, п ’ять фельдшерських пунктів. Н а вищий щабель піднялася й народна освіта — відкрито три середні й чотири семирічні школи, а початкова залишилася тільки одна. В школах 137 учителів навча­ ли 3358 учнів. У двох дитячих будинках виховувалося 310 дітей, працювала школа для глухонімих. Д ля народного господарства й культури готували кадри педтех­ нікум, відкритий в 1930 році, сільськогосподарське училище (з 1929), школа медич­ них сестер (з 1937 р.) і професійно-технічна (з 1928 р.). В цих навчальних закладах працювало понад 50 викладачів. 1940 року на базі педтехнікуму створено Лебедин­ ський учительський інститут, при якому відкрили заочний відділ. Велику культосвітню та виховну роботу проводили міський клуб, районний будинок культури і створені при них художні самодіяльні колективи. Крім цього, в Лебедині були музична школа, два кінотеатри, три бібліотеки. Широко пропагувала досягнення народного господарства й культури, мобілізовувала трудящих на виконання рішень партії та уряду районна газета «За колективі­ зацію», що почала видаватися в травні 1930 року. Віроломний напад фашистської Німеччини на СРСР викликав гнів і обурення трудящих міста, прагнення якнайшвидше розгромити лютого ворога. Близько 600 комуністів відразу пішли на фронт. Ж иття міста було підпорядковане інтересам оборони Вітчизни. Виконання планових завдань на 120—200 проц. стало звичай­ ним на кожному підприємстві Лебедина. Бригадир тракторної бригади комуніст С. С. Придатченко підготував 47 дівчат-трактористок, які заступили фронтовиків. Не чекаючи жнив, колгосп «Вперед до соціалізму» виконав план хлібоздачі із запасів минулих років. Разом з колгоспниками на збирання врожаю виходило близько тисячі робітників і службовців та 2500 учнів. Одночасно проводилася велика організаційна робота щодо створення народного ополчення, підпільних груп і партизанських загонів. Державне й колгоспне майно, худобу вивозили в глиб країни. Червона Армія після тяж ких боїв 11 жовтня 1941 року залишила Лебедин. А вже наступного дня в місті стояли шибениці, встановлені окупантами. Гітлерівці намага­ лися жорстоким терором насадити «новий порядок». Лебединці розгорнули партизан­ ську боротьбу. В жовтні почав діяти партизанський загін (командир — К. Г. Карпов). В ньому перебував і секретар підпільного обкому КП(б) України партизанський загін. 1941 р. О; 1. Антонов. Спочатку в загоні на­ лічувалося 37 бійців, а потім загін по­ повнився червоноармійцями, що вихо­ дили з оточення. Народні месники здійс­ нили кілька бойових операцій проти окупантів та поліцаїв. Підпільники роз­ повсюджували в місті антифашистські листівки, зведення Радінформбюро. На відзнаку XX IV річниці Великого Жовт­ ня в Лебедині та багатьох селах району патріоти вивісили червоні прапори. Окупанти посилили терор. У фашист­ ських катівнях загинуло 387 чоловік.

364

15 грудня 1941 року партизани розгромили караль­ ний загін гітлерівців, що рухався до с. К ам ’яного. 24— 25 березня 1942 року стався запеклий бій партизанів з ворожим батальйоном на М ихайлівському шляху. Тоді загинув заступник командира П. С. Романов, а в бою біля с. Ревків — командир К. Г. Карпов. Після його смер­ ті командиром став М. О. Камай. На початку квітня партизани вели тривалі бої з переважаючими силами во­ рога. 5 травня 1942 року майже всі партизани загину­ ли. Схоплений фашистами секретар підпільного обкому КП(б)У О. 1. Антонов був закатований1. Але боротьба проти загарбників тривала. З травня 1942 року в Лебе­ дині почала діяти підпільна група, очолювана комуніс­ том С. П. Роєнком. Вона мала два радіоприймачі. Група збирала розвідувальні дані, розповсюджувала серед насе­ лення листівки із зведеннями Радінформбюро. В лютому к- г- Карпов — командир 1943 року патріоти створили збройний загін, Я К И Й В ІВ Лебединського партизанY ^ ського загону. боротьбу з німецько-фашистськими загарониками на тери­ торії району аж до приходу Червоної Армії. Цього ж місяця через Лебединський район пройшло з ’єднання партизанів на чолі з М. 1 . Наумовим, яке розгромило німецький аеродром, знищило чимало солдатів та офіцерів ворога. Партизани визволили з таборів радянських військовополонених, які по­ повнили ряди народних месників2. Розвиваючи наступ, війська Воронезького фронту під командуванням Героя Радянського Союзу генерала армії М. Ф. Ватутіна підійшли до Лебедина. 19 серпня 1943 року до міста вступила 309-а стрілецька дивізія (командир Герой Радянського Союзу генерал-майор В. Д . Лев). За визволення Лебедина віддали своє життя немало радянських бійців, серед них: розвідники сержанти Анатолій Волох і Микола Б ілозерцев, які першими вступили на вулиці міста. їм посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Багато лебединців відзначилися на фронтах Великої Вітчизняної війни, чотирьох з них удостоєно звання Героя Радянського Союзу. За вміле командування танковим батальйоном під час прориву оборони противника та визволення польських міст Жирардува і Сохачева в лютому 1945 року Д. А. К арабану посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Він похований у м. Ж ирардуві. Рядовому Г. М. Калиниченку це почесне звання присвоєно за виняткову хоробрість, вияв­ лену в боях за визволення Естонії. Молодший лейтенант М. 1. Лисунов відзначився, коли форсували Дніпро. Високого звання Героя Радянського Союзу командування удостоїло льотчика-винищувача капітана М. П. Логвиненка, на бойовому рахунку якого було 245 бойових вильотів, 76 повітряних боїв. Нині майор запасу М. П. Логвиненко працює в Києві. 1745 лебединців загинули на фронтах. У родині М. С. Гарбар з семи синів, які захищали Вітчизну, не повернулося п ’ять. За період тимчасової окупації міста фашисти знищили будинок культури, школу, бібліотеку, радіовузол, вивезли на каторгу до Німеччини 504 чоловіка. З перших днів після визволення райком партії та міська Рада мобілізували трудящих на ліквідацію наслідків окупації. Відразу почав працювати лісгосп, згодом — три кузні, лісопильний цех. Протягом року відновили роботу млин, крупорушка, авторемонтна, кравецька та швейна майстерні, колгосп «Вперед до соціалізму».

1 вересня 1943 року в приміщеннях, що вціліли, почали працювати три семирічні та дві початкові школи. Розпочалися також заняття й в учительському 1 Сумський облпартархів, ф. 4, оп. Зп, спр. 229, арк. 118, 119.

2 М. І. Н а у м о в. Степовий рейд, стор. 132— 140.

365

інституті. Відкрили міський музей та ра­ йонну бібліотеку. Радянські люди прагнули прискорити остаточний розгром ворога, докладали зу­ силь для подання допомоги фронту. Кол­ госп «Вперед до соціалізму» восени 1943 ро­ ку передав у фонд Червоної Армії 187 цнт зерна, 8 цнт картоплі, десятки цнт ово­ чів1. На допомогу в той тяж кий час прийшла держава, союзні республіки. Наприкінці 1943 року з Саратовської області рееваку­ йована Лебединська МТС. З Липецька та Курська МТС одержала запасні частини для тракторів, пальне. Сільські трудівники Курської області допомогли посівним мате­ ріалом. Згодом з Горького сюди надійшли Тп ^ ,Т,?Р2ОЇмРИт АИ колгоспу ім‘ Лен|”а ГеР°й CoD 4ia- автомашини, а з Молдавської РСР місцеві лістичної Праці Я. М . Шульга серед учасників другого Всел ^ ^ . сою зного конкурсу молодих механізаторів — учнів сільських КОЛГОСПИ одержали КО Н ЄИ . Кожен механіпрофесійно-технічних училищ. Лебедин, 1972 р. затор прагнув працювати якнайпродуктивніше. За високі показники колектив Лебединської МТС був нагороджений пе­ рехідним Червоним прапором Наркомзему СРСР.

1946 року знатний бригадир Я. М. Шуль­ га обраний депутатом Верховної Ради СРСР, а в наступному році йому при­ своєно звання Героя Соціалістичної Праці. Незважаючи на великі труднощі, ус­ пішно відроджувалося сільськогосподар­ ське виробництво. 1949 року колгоспи повністю освоїли всю площу орної зем­ лі, добилися стабільних урожаїв. Наступ­ ного року в одне господарство об’єдна­ лися всі лебединські колгоспи та «Чер­ вона зоря» (с. Токарі). Йому присвоєно ім’я В. І. Леніна. Ця багатогалузева ар­ тіль у 1950 році обробляла близько 5 тис. га землі, мала фруктовий сад (понад 300 га), зарибнений ставок площею 50 га, цегельню, лісопильний завод, кілька тваСередня школа № 6. Лебедин, 1972 р. РИ Н Н И Ц Ь К И Х ферм, майже 250 бджолосімей тощо. Вже через рік після укрупнення тури Н1°972 3 ЧЄХ В л АИНСЬКО* Ф абРики пластмасової ф урні- в к о л г о с п і jM. Леніна зібрано багатий р* урожай: по 114 пудів пшениці на площі 280 га, по 256 цнт цукрових буряків з га. На кожну фуражну корову надоєно по 2650 літрів молока. Прибуток колгоспу досяг 3 млн. крб. Праця колгоспників бу­ ла високо оцінена партією й урядом. 42 чо­ ловіка нагороджено орденами й медалями.

1 Газ.

«Соціалістичне

життя», 5 вересня

1943 р.

366

Вулиця Карла М аркса в Ле­ бедині. 1973 р.

Немало зусиль докладено до відродження тваринництва, особливо порідної великої рогатої худоби. Тут було виведено Лебединську породу великої рогатої худоби, яка тепер відома не тільки в СРСР, а й у багатьох зарубіжних країнах. За виведення нової породи директору Лебединського держплемрозплідника Г. П. Кириченку і зоотехніку С. М. Гайдашу було присуджено Державну премію СРСР. Слава лебединських тваринників поширилася по всій У країні. Комуністка М .'X . Савченко виступила ініціатором соціалістичного змагання за високі надої молока. В 1948 році вона надоїла по 6334 кг молока від кожної закріпленої корови, за це М. X. Савченко удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці. Наприкінці 50-х років знатна доярка довела надій молока до 8905 кілограмів. їй вдруге присво­ єно звання Героя Соціалістичної Праці. З 1962 року М. X. Савченко завідує тварин­ ницькою фермою. При фермі колгоспу ім. Леніна створена школа передового досвіду, в якій навчалося кілька тисяч молодих доярок області й республіки1. М. X . Сав­ ченко— автор книги «25 років на фермі». За великі заслуги перед Батьківщиною М. X. Савченко нагороджена трьома орденами Леніна, орденами Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора. М. X. Савченко була делегатом X X —X X II з ’їздів КПРС. На X V III—XXIV з ’їздах Комуністичної партії України обиралася членом ЦК. Депутат Верховної Ради УРСР 2— 8 -го скликань. Після завершення відбудовного періоду в Лебедині діяло близько 20 промисло­ вих підприємств, найбільшими з них були швейна фабрика та фабрика пластмасової фурнітури, створена на базі промартілі «3-я п ’ятирічка».В наступні роки більшість підприємств реконструювали, устаткували новим обладнанням. 1961 року на базі механічних майстерень торфопідприємства створено завод верстатних вузлів. Базою заводу поршневих кілець стали авторемонтні майстерні. В обладнанні підприємства новітньою технікою брали участь підприємства РРФ СР, Б ілорусії, республік Прибалтики та Вірменії. Тепер вироби Лебединського заводу одержують автотран­ спортні підприємства всіх республік СРСР. В місті пущено також ліжковий, плодо­ консервний, комбікормовий, калібрувальний та будівельних матеріалів заводи. Всього в 1972 році в Лебедині працювало ЗО промислових підприємств, будівельних і транспортних організацій. Всі вони одержують енергію від державної мережі, до якої місто підключено 1965 року. Робітники підприємств систематично допомагають трудівникам колгоспних ланів у спорудженні й обладнанні тваринницьких при­ міщень, обладнанні майстерень і виготовленні запасних частин.

1 Газ. «Будівник комунізму» (Лебедин), 3 лютого 1972 р.

367

Великими виробничими успіхами відзна­ чали трудящі Лебедина знаменні дати — 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції, 1 0 0 -річчя з дня народження В. І. Леніна. В кожному виробничому ко­ лективі є ударники комуністичної праці, ра­ ціоналізатори. За результатами змагання на честь ленінського ювілею до обласної Ленінської книги трудової слави занесені фабрика пластмасової фурнітури, молочна ферма колгоспу ім. Леніна й доярка Н. Заслужений учитель УРСР директор Лебединського дитяТ ИЧНОЇ праці завоювали 8 6 бригад, 25 Ц Є Х ІВ , чого будинку Л. П. Венжега серед вихованців.

4 ділыпщі? ударника - 2550 робітників. Звання кращого за професією удостоєно близько 290 чол., «майстер — золоті руки» — 14 передовиків виробництва. Зав­ дання восьмого п ’ятирічного плану робітники Лебедина виконали 3 листопада 1970 року. Успішно завершили п ’ятирічку колгоспи і радгоспи району. Особливо значних досягнень добилися тваринники. Понад 130 доярок надоювали від кожної закріпленої корови по 4 —5 тис. кг молока. Я к і раніше, найвищої продуктивності тваринництва добивається ферма, очолювана М. X. Савченко. За перевиконання завдань 8 -ї п’ятирічки доярка Н. І. Грушка удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці; орденом Леніна нагороджені слюсар районного від­ ділення «Сільгосптехніки» В. Ю. Притько, доярка К. П. Леухіна; орденом Жовтневої Революції нагороджений перший секретар Лебединського Р К КП У країни делегат X X IV з ’їзду КПРС М. С. Ковтуненко. Наладник заводу поршневих кілець М. С. Заморьонов обирався делегатом X X IV з ’їзду КП України. Успішно виконавши завдання першого року дев’ятої п ’ятирічки, лебединці стали на трудову вахту на честь 50-річчя утворення СРСР. На місяць раніше строку виконали плани колективи фабрики пластмасової фурнітури, м’ясокомбінату, від­ ділення «Сільгосптехніки», члени бригад комуністичної праці швейної фабрики. Незважаючи на несприятливі погодні умови 1972 року, колгосп ім. Леніна одержав з гектара по 29 цнт зернових, працівники ферми домоглися середнього надою на фуражну корову 4536 кг молока. Д оярка К. П. Леухіна надоювала більш як 6200 кг. Профтехучилище, що готує працівників сільського господарства, нагоро­ джене Ювілейною Почесною грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради. Значною подією в житті Лебедина був другий Всесоюзний конкурс молодих механізаторів, присвячений 50-й річниці утворення СРСР. В кінці червня 1972 року 6 8 переможців республіканського змагання в Російській Федерації, Б ілорусії, Грузії, Молдавії та інших республіках приїхали до Лебедина, щоб виборювати першість. Дні конкурсу перетворилися в справжнє свято дружби радянських народів. Завдяки росту економіки зростало й впорядкувалося й саме місто. Заасфальто­ вано центральні вулиці й площі, скрізь посаджені декоративні дерева й кущі. Лише за восьму п ’ятирічку зведено 15 багатоповерхових будинків, вузол зв ’язку, готель, типові приміщення ш кіл, гуртожитків, будинків культури. Близько 5 тис. квартир забезпечено скрапленим газом. За післявоєнні роки значно поліпшилося медичне обслуговування лебединців. У місті є лікарня на 450 ліж ок, поліклініка та 11 медичних пунктів. Про здоров’я трудящих дбають 329 чол. середнього медперсоналу та 102 л ікарі, серед яких заслу­ жені лікарі УРСР Г. К. Сизова та Т. Я. Синепол. Діти лебединців навчаються в 11 загальноосвітніх школах (у т. ч. З середпі). Є вечірня та заочна середні школи, школа-інтернат для глухонімих, педагогічне, медичне, професійно-технічне училища, музична, бухгалтерська та автомобільна 368

Герої

Соціалістичної

Праці і кавалери ордена Леніна Лебединського району. 1972 р.

Промисловий свинокомплекс колгоспу ім. Дзержинського села Підліснівки Сумського району. 1972 р.

Птахоферма колгоспу «Перемога» села Кургана Лебедин­ ського району. 1972 р.

Череда корів лебединської породи. 1972 р.

школи. У Лебедині — 4350 учнів. Педагогічний колектив налічує 340 чоловік, у т. ч. заслужені вчителі УРСР О. С. Любивий, М. Ф. Зінич, Л . П. Венжега, А. Г. Ж ук. У місті — 2 будинки культури, кінотеатр, районна, міська та дитяча бібліо­ теки, близько ЗО клубів, державний краєзнавчий музей, будинок-музей Т. Г. Шев­ ченка, музей В. І. Леніна в середній школі № 1. При районному будинку культури працює самодіяльний театр. При редакції районної газети «Будівник комунізму» (до 1962 р .— «Соціалістичне життя») створено літературне об’єднання. У змінах, що відбулися в житті міста за післявоєнний період, велика заслуга 71 первинної партійної організації, що об’єднують 1783 члени КПРС. Найактивні­ шими їх помічниками є 4462 члени ВЛКСМ, які входять до 57 первинних органі­ зацій. Значна роль у господарському й культурному житті Лебедина належить мі­ ській Раді депутатів трудящих. До її складу 1973 року обрано 100 депутатів, у т. ч.

50 комуністів, 18 комсомольців. Серед депутатів— 62 робітники, 33 службовці, 5 колгоспників, 43 жінки. Більшість свого бюджету міська Рада витрачає на роз­ виток комунально-житлового господарства, освіти, охорони здоров’я. В Лебедині народився радянський партійний і державний діячМ . Н. Демченко. З Лебедина вийшли доктор біологічних наук М. В. Доленго (Клоков), російський радянський письменник М. М. Ляш ко, професори М. М. Милостанов, Т. Я. Балаба, М. Г. Котляренко, кандидат історичних наук, проректор Чернівецького Державного університету В. М. Курило, український радянський мистецтвознавець С. А. Таранушенко, народний артист СРСР Б . Р. Гмиря (1903—1972), заслужений зоотехнік УРСР П. С. Калениченко. Трудящі Лебедина, натхнені історичними рішеннями X X IV з ’їзду КПРС, ус­ пішно борються за виконання завдань дев’ятої п ’ятирічки. М. О. Г У Р І Н , Є. Д . Д Е М Ч Е Н К О , В. П. ШЕВЧЕНКО

МЕЖИРІЧ Межиріч — село, центр сільської Ради, розташоване за 15 км на північ від районного центру і залізничної станції Лебединська. Дворів — 1420. Населення — 3596 чоловік. М ежиріцькій сільраді підпорядковане село Гостробури. Межиріч засновано 1642 року між річками Пслом і Олешнею, на місці давнього Городецького городища, козаками — вихідцями з Правобережної У країни1. Д ля захисту населення від кримських татар тут було збудовано фортецю з сторожовими баштами і бійницями. З 1658 року Межиріч став сотенним містечком Сумського сло­ бідського полку. 1732 року в містечку налічувалося 702 двори і проживало 2663 душі чоловічої статі. До 1712 року у фортеці постійно перебував гарнізон2. Козаки охороняли південні кордони Російської держави від грабіжницьких нападів крим­ ських і ногайських татар. М ежиріцька сотня в складі Сумського полку брала участь у Північній війні 1700—1721 рр. Крім сторожової служби, козаки займалися землеробством. У містечку розвивалися промисли — селітровий, гончарний, тю­ тюновий. Наприкінці X V I I — на початку X V III ст. посилився феодально-кріпосницький гніт. В 30-х роках X V III ст. тут налічувалося 494 виборні козаки, 1744 підпомічиики, 335 робітних людей3 з числа розорених козаків. Не маючи свого госпо­ 1 Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. З, стор. 497, 498.

2 А. 3 . М ы ш л а е в с к и й . Крепости и гарнизоны Южной России в 1718 году. С Пб., 1897, стор. 59—61.

3 Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. З, стор. 504.

369

24

3-205

дарства, останні наймитували у заможних козаків, працювали на місцевих селітро­ вих, соляних та інших промислах. Так, у сотника Маркова і підпрапорного Лисенка працювало 17 чоловік, у підпрапорного Штепи — 22. Селян визискувало також і духовенство. В містечку налічувалося 8 церков, був Предтечинський монастир. Землю, що їм належ ала, обробляли робітні люди. Працювали вони і в господарствах місцевих попів. Становище їх майже нічим не відрізнялося від життя кріпаків. У другій чверті X V III ст. у містечку все більшого розвитку почали набувати товарно-грошові відносини. Поряд із землеробством розвивалися ремесла: бондар­ ське, ткацьке, кравецьке, ковальське. Частина жителів займалася відхожими промислами — чумацтвом і солеварінням на Бахмутських промислах. Тричі на рік у Межирічі влаштовувалися ярмарки, двічі на тиждень — базари. Торгували мета­ левими виробами, худобою, хлібом, гончарним посудом, полотном тощо.

1765 року козацьке самоврядування Слобідської У країни було ліквідовано. Виборних козаків і підпомічників позбавили козацьких привілеїв і перевели до стану військових обивателів. їх обклали подушним податком. Наступ на козацькі права, посилення феодально-кріпосницького гніту викликали незадоволення вій­ ськових обивателів. У березні 1767 року, під час виборів довіреної особи до Сум­ ських провінціальиих зборів, вони виступили за ліквідацію подушного податку з дітей віком до 7 років, за відновлення козацької служби. Але місцеві власті ли­ шили все це поза увагою. На військових обивателів були покладені нові повин­ ності — ремонт мостів і гусарських конюшень у Сумах, доставка лісоматеріалів для спорудження фортець, будівництво самих фортець в Олександрівську, Бахмуті, Азові, Таганрозі, Кременчуці та інших місцях, де селяни знаходилися в тяж ких умовах і чимало з них вмирало від хвороб. У другій половині X V III ст. Межиріч являв собою досить великий населений пункт. 1773 року в ньому налічувалося 743 двори і мешкало 7209 чоловік. За соціаль­ ним станом населення було неоднорідним. Тут проживало 6350 військових обива­ телів, 507 т. зв. підданих поміщицьких селян, 105 монастирських селян, 40 колиш­ ніх козацьких старшин, 154 духовні особи і 53 військовослужбовці та цивільні чини1. З числа військових обивателів провадився рекрутський набір до гусарських полків. Крім того вони повинні були надавати постій солдатам, перевозити війська своїм гужовим транспортом. Посилення феодально-кріпосницького гніту, дальше загострення суперечностей викликало серед найбідніших верств населення протест. Документи за 70-і роки X V III ст. свідчать, що в Сумському гусарському полку були непоодинокими випадки дезертирства рекрутів. Селяни вчиняли порубки поміщицьких лісів, утікали на Дон та Волгу. Ж ителі Межиріча брали участь і в селянській війні під проводом Пугачова. Так, у березні 1775 року Саратовська воєводська канцелярія вислала етапом до Х аркова цілу групу слобожан, учасників повстання. Серед них були С. Федоров та С. Підлісний з Межиріча2. В липні 1777 року в Межирічі завершилося генеральне межування, згідно з яким за поміщиками Штепою, Армашевським та іншими закріпили в спадкове воло­ діння державну землю, а також землі з колишнього козацького фонду. Продовжуючи збільшувати свої володіння, поміщики й духовенство силоміць захоплювали громад­ ські угіддя, що призводило до скорочення розміру подушного землекористування у військових обивателів. З невеликих клаптиків землі, оброблюваних примітивним реманентом, бідняки збирали низькі врожаї. Чимало військових обивателів, щоб прогодувати родину, вдавалися до ремесел. У другій половині X V III ст. гончарний цех об’єднував 46 ремісників, кравецький — 45, ткацький — 40, ковальський— 17. А всього у містечку налічувалося 1772 року 447 ремісників.

1 Сборник Харьковского историко-филологического общества, т. 2. X ., і 890, стор. 264, 352.

2 А. Г. С л ю с а р с к и й . Социально-экономическоѳ развитие Слобожанщини X V II— X V III вв., стор. 436.

370

Влітку 1797 року Межиріч став державною слободою Сумського округу. Вій­ ськові обивателі підлягали Сумському суду, а ремісники й міщани — Охтирській міській ратуші. Через 5 років слобода як центр волості увійшла до Лебединського повіту Слобідсько-Української губернії. Наприкінці X V III ст. місцеве населення зобов’язали вирощувати тутові сади. Шовкова пряж а мала надходити до казни в раху­ нок сплати державних податків. Але розведення шовкопрядів не набуло розвитку. Сади швидко запустіли. Малоземелля (наділ на ревізьку душу не перевищував З десятин), віддаленість наділів (нерідко вони були за 20—25 км від слободи) при­ звели до того, що хліборобство не забезпечувало видатків. Придбання реманенту кош­ тувало дорожче від вартості землі, а зібрана продукція з наділу не окупала затрат праці. Селянам ніде було взяти грошей на сплату оброчного податку. Щоб якось вийти з становища, вони почали вирощувати на своїх землях тютюн і збувати його на ярмарках через скупників. Частина селян змушена була шукати заробітку на стороні. Вони йшли на Дон, Волгу та в інші місця Росії. Широко застосовувалася в Межирічі праця кріпаків у винокурінні, яким займалися місцеві поміщики. На початку X IX ст. в слободі працювали 2 солодові заводи. Тяж ке становище переваж­ ної більшості селянства ускладнювалося частими (1821 р., 1833 р., 1848 р.) сти­ хійними лихами (посухами, пожежами), епідеміями (1831 р., 1848 р.). Тільки 1831 року від холери загинуло майже 100 чоловік, а посушливого 1848 року від тієї ж хвороби померло 226 чоловік1. Напередодні реформи Межиріч являв собою типовий населений пункт Слобо­ жанщини. Ж итлові, адміністративні будинки були дерев’яними під солом’яними стріхами. Медичного закладу в слободі не було. У виняткових випадках допомогу подавали працівники військового госпіталю. Лише 1855 року в Межирічі було від­ крите міністерське початкове училище. 6 червня 1859 року, їдучи до Лебедина, у Межирічі побував Т. Г. Шевченко. Після скасування кріпосного права на колишніх військових обивателів пошири­ лося «Положення про державних селян». Поміщицькі селяни та військові обивателі у Межирічі одержали по півтори десятини землі на ревізьку душу, тобто вдвічі менше, ніж вони мали до реформи. Дворові люди взагалі не одержали ніякого наділу. Протягом двох років вони залишалися тимчасовозобов’язаними і продовжували працювати в поміщицьких маєтках. За десятину селянин мав сплатити суму, що в 4 рази перевищувала ринкову ціну. З цієї причини кілька чоловік відмовилися від наділів. У громадське користування були виділені земля та угіддя, за які селяни вносили до казни оброчний податок. Із загальної суми платежів М ежиріцької гро­ мади він становив 44 проц. Крім того, селяни сплачували різні платежі й податки. Тільки податок з десятини землі дорівнював майже 69 проц. її прибутковості. Розвиток капіталістичних відносин на селі у пореформені часи прискорив процес обезземелення та соціального розшарування на селі. Непосильні державні повинності призвели до розорення більшості селянських господарств. Так, у 1879 році в Межи­ річі на 1864 селянські двори припадало всього 574 коней та 60 пар волів. ІІе маючи тягла й реманенту, селяни здавали землю в оренду, а самі або йшли у найми до поміщиків та куркулів, або вдавалися до ремесел і кустарних промислів, або залишали село, шукаючи роботи на стороні. 1881 року в Межирічі наймитувало понад 200 селян2. За рахунок зубожіння основної частини населення збагачувалася заможня верхівка села. Чималу кількість землі мали багатії Д ігтярі, ІНумило, Коломієць та інші. Малоземелля, безземелля, жорстокий визиск штовхали сільську бідноту до боротьби. 11—14 червня 1905 року відбувся виступ селян. Вони захопили сіножаті, пасовиська і ліс, що належали куркулям. У виступі взяло участь 600 чо­ ловік3.

1 Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. З, стор. 504.

2 О положений сельского хозяйства и земства в Харьковской губернии. X ., 1885, стор. 20, 21.

3 1905 год на Украине. Хроника и материалы, т. 1. Январь—сентябрь. X ., 1926, стор. 259.

371

24 *

Напередодні першої світової війни в Межирічі налічувалося 1900 дворів з насе­ ленням 12 тис. чоловік. Працював цегельний завод, на якому було зайнято 15 робіт­ ників; діяли млин, 41 вітряк, 2 крупорушки; торгувало кілька крамниць. Ці неве­ личкі підприємства були побудовані на кошти кредитного товариства, заснованого тут 1909 року сільською буржуазією. Ринкового значення набрав у Межирічі гон­ чарний промисел. Понад 100 гончарів виробляли посуд, який розходився по всьому повіту. До 1901 року в Межирічі не було жодного медичного закладу. Час від часу сюди навідувався фельдшер з Ворожби. 1901 року в селі відкрито фельдшерський пункт, а через 8 років — лікарську дільницю, яка обслуговувала 13,6 тис. чоловік. Ме­ дичну допомогу подавали лікар, 2 фельдшери, акушерка. Через нестачу коштів (на хворого відпускалося 14,2 коп. на рік) та обмаль медикаментів населення не одер­ жувало належної медичної допомоги. Особливо це відчувалося під час масових захво­ рювань. Т ак, протягом 1901—1903 рр. від скарлатини та дифтериту в селі померло майже 50 чоловік. У 1900 році однокласне училище перетворили на двокласне. Крім нього, тут працювали однокласне училище, 4 церковнопарафіяльні школи. При двокласному училищі в 1897 році заснували бібліотеку. Перша світова війна призвела до дальшого розорення селянських господарств— більшість годувальників було мобілізовано в армію, бідняцькі земельні наділи по­ заростали бур’яном. Підскочили ціни на товари першої потреби. Революційно настроєні солдати, які після поранення поверталися додому, роз’яснювали селянам, що у війні зацікавлені тільки багатії. Вони знайомили односельців з програмою більшовиків. Після повалення самодержавства в селі у березні 1917 року був ство­ рений волосний тимчасовий громадський комітет, до якого ввійшли представники сільської бурж уазії. Сподівання селян па одержання землі та закінчення війни не здійснилися . У селі проходили сходки бідноти, на яких виступали прибулі з Лебе­ дина більшовики. Вони викривали зрадницьку політику есерів, меншовиків і укра­ їнських буржуазних націоналістів. Демонстрація, яка відбулася 1 травня, показала, що селяпська біднота цілком підтримує більшовицькі лозунги й засуджує контрре­ волюційну політику Тимчасового уряду та Центральної ради. Ранком 27 жовтня 1917 року до села надійшла звістка про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. Відбувся багатолюдний мітинг, на якому трудяще селянство гаряче обговорювало питання про перехід влади до рук народу. Солдатифронтовики І. Г. Хвостенко, І. Й. Лисенко, К. К. Шумило, І. С. Покутній та інші, що повернулися додому, взяли активну участь у революційних перетвореннях на селі. Радянську владу в Межирічі встановлено на початку січня 1918 року. Волревком очолив уродженець села, робітник Миколаївського цукрозаводу І. І. Лисянський1. Насамперед волревком приступив до здійснення ленінського Декрету про землю. Члени земельного комітету взяли на облік землю і розпочали роботу щодо перегляду розмірів земельних наділів. Перші заходи волревкому викликали шалений опір куркулів. Вони саботували розпорядження волревкому, підбурювали селян ^висту­ пати проти його рішень, погрожували розправою активістам, всіляко перешкоджали заготівлям продовольства для Червоної гвардії та промислових центрів. Початок революційних перетворень на селі перервали австро-німецькі окупанти, які захопили Межиріч у ніч з 3 на 4 квітня. Підняли голову куркулі. Почалися роз­ прави над радянськими активістами. До Німеччини вивозилися зерно, худоба. В липні 1918 року І. І. Лисянський створив підпільну групу з комуністів і співчу­ ваючих РКП(б), яка згодом стала ядром Межиріцького партійного осередку2. Волосний ревком, що пішов у підпілля, для боротьби з окупантами й гетьманцями влітку сформував партизанський загін. До нього влилося близько 40 чоловік. У листопаді кайзерівські війська залишили село, але владу в ньому захопила контр1 Жовтень на Сумщині, стор. 73.

2 Ц Д АЖ Р УРСР, ф. 257, оп. 1, спр. 31, арк. 29.

372

революційна Директорія. В листопаді раптовим нападом на петлюрівську комендатуру, що містилася в Межирічі, партизани зірвали проведення примусової мобілізації селян у «січовики». На початку 1919 року частини 2-ї Української радянської дивізії вигнали петлюрівців з села. Радянську владу в Межирічі було відновлено в січні 1919 року. Д ля боротьби з контрреволюцією волосний рев­ ком, очолений І. І. Лисянським, сформував спеціальний загін, командиром якого призначили К. К. Шумила. По се­ лу проводився запис добровольців до лав Червоної Армії. У лютому оформився волосний партійний осередок. На се­ редину березня партосередок налічував у своєму складі 45 чоловік1, серед них 15 членів партії, решта — кандидати в члени партії та співчуваючі. Комуністи очолили боротьбу з бандитизмом, саботажем, спекуляцією. Партосередок СПІЛЬНО 3 ревкомом прийняв ряд рішень ЩОДО обмеження І. І. Лисянський — уроджекуркульського землекористування. Поновилася робота по нець Межиріча, активний наділенню селян землею. Багато уваги приділялося вико- учасник громадянської нанню планів продрозверстки. Комуністи села все більше В1ини- 9 8 Рзалучали молодь до громадського життя. Коли постала загроза денікінщини, волосний партійний осередок звернувся із закликом до всіх активістів волості вступити у Лебединський пролетарський полк і в його лавах захищати владу Рад. У серпні 1919 року Межиріч захопили де­ нікінці, які відновили буржуазно-поміщицькі порядки на селі. Вони відібрали у селян землю, переслідували радянських активістів. Та «хазяйнували» вони тут недовго. Вже 29 листопада частини 365-го стрілецького полку вигнали білогвардій­ ців із Межиріча. Того ж дня на сільській площі відбувся багатолюдний мітинг. У прийнятій резолюції селяни зазначили: «З радістю вітаємо вступ Червоної Армії і повернення Радянської влади, влади селян і робітників, влади рідної по духу і плоті»2. 29 листопада було обрано волревком3, який розгорнув широку роботу щодо зміцнення Радянської влади на селі. Одним з основних питань було питання про землю. Багато уваги приділялося допомозі Червоній Армії продовольством, фу­ ражем. Земельна комісія провела підготовку до перерозподілу наділів. Згідно з зако­ ном Всеукрревкому від 5 лютого 1920 року безземельним і малоземельним селя­ нам Межиріча виділили 160 десятин землі (з розрахунку 1,5 десятини на їдця). В березні в заможних господарствах були реквізовані надлишки великої рогатої худоби. Навесні 1920 року відбувся волосний з ’їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, на якому обрали волосний виконавчий комітет. Велику до­ помогу членам волвиконкому в соціалістичній перебудові села подавали межиріцькі комуністи. За активною їх участю в травні 1920 року організовано комсомоль­ ський осередок. Очолив його колишній батрак, партизан громадянської війни І. І. Донченко4. Першочерговим завданням волвиконкому, партійного та комсомоль­ ського осередків була всебічна допомога Червоній Армії. На боротьбу з польськими інтервентами та врангелівцями з Межиріча пішло 311 добровольців. Населення збирало і надсилало для потреб фронту продовольство, одяг. Волвиконкому та партосередку чималу допомогу в цьому подав волосний КНС, заснований у червні 1920 року. Після закінчення громадянської війни трудящі Межиріча почали відбудову зруйнованого господарства. Багатогранною в той час була робота КНС. Комнеза­ 1 2 3 4

373

Сумський облпартархів, ф. ЗО, оп. 1, спр. 5, арк. 2. Сумський облдерж архів, ф. Р-60, оп. 2, спр. 17, арк. 1, 2. Там же, арк. 2, 5, 7. Газ. «Будівник комунізму», 14 жовтня 1967 р.

мівці організували прийом дітей з охоплених голодом центральних губерній Росії. Завдяки проведеному в 1921 році перерозподілу куркульських земель бідняки одер­ ж али додатково ще 112 десятин землі1. Бідняцьким господарствам та сім’ям червоноармійців подавалася допомога у проведенні польових робіт. Значну увагу приді­ ляли волвиконком, партосередок і КНС кооперуванню селян та об’єднанню їх у колективні господарства. В Межирічі працювали сільське споживче товариство (ССТ) та сільське кредитне товариство. На базі останнього було створено радгосп, якому виділили 35 десятин землі2. Крім того, кредитне товариство 1920 року побуду­ вало в селі паровий млин і ш кіряний завод. Комнезамівці стежили за виконанням договорів по найму бідняків куркулями. Вони слідкували також за тим, щоб кур­ кульські елементи не проникали в кооперативні об’єднання. Волосний КНС очолю­ вав талановитий організатор, комуніст І. І. Л исянський— людина, цілком віддана справі революції. На І Всеукраїнському з ’їзді КНС, що відбувся у 1920 році, його обрали членом Центрального комітету КНС3. Д. 3. Мануїльський оголосив на з ’їзді лист І. І. Лисянського, в якому той розповідав про роботу КНС М ежиріцької волості, боротьбу незаможників за соціалістичні перетворення на селі4. Великою перешкодою в ліквідації господарської розрухи і будівництві но­ вого життя був куркульський бандитизм. Вороги вдавалися до терористичних актів проти сільських активістів, радянських працівників. Від їх рук загинув П. П. Лисенко, член волосної земельної комісії. К уркулі неодноразово вчиняли замах на І. І. Лисянського, а в ніч з 12 на 13 листопада 1920 року спалили мужнього комуніста разом з дружиною в його хаті. Тієї ж ночі бандити вбили помічника началь­ ника міліції комсомольця В. Солоху6, зруйнували шкіряний завод. Партійний і ком­ сомольський осередки, волосний виконком і комнезам з участю широких трудящих мас подолали опір куркулів. В умовах гострої класової боротьби радянські органи під керівництвом кому­ ністів робили перші кроки в галузі охорони здоров’я, культурного будівництва. У селі працювала лікарська дільниця. 1921 року, в зв’язку з епідемією чуми, було відкрито лікарню . Налагоджувалася робота шкіл. Все більше дітей і підлітків сідали за парти. Якщо в 1921 році у семи трудових школах набували знань 680 учнів, то вже 1925 року навчанням було охоплено 800 дітей. В школах працювало 19 учителів.

1923 року виникла Межиріцька піонерська організація. Д ля малят організували двоє дитячих ясел. Гостро постало питання про ліквідацію неписьменності серед дорослого населення, 48,4 проц. якого у 1921 році не знали грамоти. В листопаді 1923 року почали діяти пункти лікнепу. Організована з молоді бригада культармій­ ців влаштовувала концерти, лекції на антирелігійні теми, доповіді про становище в країні. Кошти, виручені за платні вистави, йшли на культурне будівництво. З 1921 року в селі працювало дві бібліотеки, 6 хат-читалень6. Органи Радянської влади всіляко сприяли залученню широкого кола населення до громадсько-політич­ ного життя. Своєю активністю виділялася колишня батрачка, учасниця громадян­ ської війни, член КНС Є. К. Дергачова. Вона неодноразово обиралася делегаткою на районні та окружні з ’їзди КНС, а в 1930 році — на 7-й Всеукраїнський з ’їзд КНС. Завдяки великій організаторській роботі комуністів, комсомольців, членів КНС у селі створювалося все більше кооперативних товариств, колективних об’єд­ нань. Протягом 1923—1928 рр. виникли кооперативні товариства — садово-городнє, тваринницьке, торф’яно-меліоративне, машинно-тракторне. Почали діяти коваль­ 1 Сумський облдерж архів, ф. Р-60, оп. 2, спр. 18, арк. 254.

2 Там ж е, арк. 254 зв.

3 Комітети незамож них селян України (1920— 1933). Збірник документів і матеріалів. К ., 1968, стор. 92.

4 Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни (1919— 1920), стор. 24, 25.

5 М. И. К у л и ч е н к о. Болъшевики Харьковщины в борьбе за власть Советов (1918— 1920 гг.), стор. 228; газ. «Серп и молот», 28 травня 1921 р.

6 Сумський облдерж архів, ф. Р-60, оп. 2, спр. 18, арк. 255.

374

сько-слюсарно-колісна артіль «Кустар», артілі шевців, деревообробників. Пра­ цював цегельний завод, перетворений згодом на промислово-кооперативну артіль «ХІХ-річчя Жовтня». Виконуючи рішення XV з ’їзду партії,комуністи Межиріча розгорнули підготовчу роботу серед населення щодо суцільної колективізації селянських господарств.

3 членів партійного та комсомольського осередків, КНС, депутатів сільради створили ініціативну групу. Її члени вели роз’яснювальну роботу серед жителів Межиріча, викривали провокаційні дії куркулів. Щоб покінчити з малоземеллям, КНС протя­ гом 1926—1927 рр. переселив 57 селянських господарств, що об’єднували 300 чо­ ловік, на землі Катеринівської сільської Ради Штепівського району. Великі зру­ шення сталися в житті села наприкінці 20-х років. 25 травня 1927 року в Межирічі створено 4 ТСОЗи, до яких увійшло 80 сімей. Активними організаторами цих товариств були селяни-бідняки Ю. Г. Денисенко, М. Є. Сорока, П. X. Галат, Г. Я. Любивий, І. І. Донченко та інші1. ТСОЗ ім. І. І. Лисянського став ядром першого колгоспу, який 1929 року об’єднав понад 45 проц. господарств, що налічувалися в селі. Суцільна колективізація завершилася в селі у березні 1931 року. Було ство­ рено 5 колгоспів — ім. К. Є. Ворошилова, ім. І. І. Лисянського, ім. Т. Г. Шевченка, «8 Березня», «9 Січня». Всю увагу територіальна партійна організація (з 1933 року були створені колгоспні партійні організації), сільська Рада, правління колгоспів зосереджували на зміцненні економіки колгоспів, підготовці необхідних кадрів. Відкрилися курси, де готували механізаторів, ланкових, бригадирів. Поля межиріцьких колгоспів обслуговувала Лебединська МТС. З року в рік зміцнювалася економічна й технічна база місцевих артілей. У кол­ госпі ім. Т. Г. Шевченка протягом 1931—1936 рр. споруджено три ферми для вели­ кої рогатої худоби, свинарник, млин, гараж, клуб. Колгосп придбав три вантажні автомашини. Артіль ім. І. І. Лисянського досягла значних успіхів у розвитку зерно­ вого господарства й громадського тваринництва. Вже 1939 року колгоспи ім. Шев­ ченка та ім. І. І. Лисянського експонували на Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві племінну велику рогату худобу! Передові доярки колгоспу ім. Т. Г. Шевченка П. І. Литвиненко та М. І. Чичина були відзначені Великою срібною медаллю ВСГВ. Зростала громадсько-політична активність населення. Як народні свята пройшли дні перших виборів до Верховної Ради СРСР в грудні 1937 року, до Верхов­ ної Ради УРСР — в червні 1938 року та місцевих Рад депутатів трудящих — у грудні 1939 року. Межиріцька лікарська дільниця проводила значну роботу по профілактиці захворювань. Медичну допомогу подавали лікар, 3 фельдшери, 2 акушерки. Крім того, в село систематично приїжджали працівники районної лікарні. За роки перших п’ятирічок сталися зрушення і в галузі освіти та культури. В 1929 році відбувся перший випуск учнів семирічної школи, роком пізніше відкрила двері друга семирічка. 1938 року в Межирічі почала працювати середня школа. 1938 року в межиріцьких школах 34 вчителі навчали понад 900 учнів. На 1935 рік неписьмен­ ність у селі була ліквідована. Межиріцькі трудівники проводили своє дозвілля удвох сільських та трьох колгоспних клубах. Тут виступали гуртки художньої само­ діяльності — хоровий, драматичний, музичний. Побували у Межирічі театральні митці з Харкова й Сум. Любителі книг користувалися послугами 7 бібліотек — 4 колгоспних, сільської та 2 шкільних. Тяжким випробуванням для радянського народу стала війна, нав’язана фаши­ стською Німеччиною. З кожної родини проводжали на фронт або батька, або сина, чоловіка чи брата. У колгоспах залишилися працювати, головним чином, ж інки, літні колгоспники, підлітки. З наближенням фронту назріла необхідність якнай­ швидшої евакуації колгоспного майна та худоби у глибокий тил. Напружено 1 Сумський облдержархів, ф. Р-720, оп. 1, спр. 4, арк. 21 зв.

375

працювали комуністи, готуючись до цього відповідального завдання. Евакуація розпочалася в середині серпня. Д ля боротьби з ворогом наприкінці вересня на око­ лиці Межиріча була закладена партизанська база підпільної партійної групи з с. М иколаївки-Вирівської (нині — Жовтневе). Керував цією групою уродже­ нець Межиріча Т. С. Кошовий1. У ніч з 9 на 10 жовтня 1941 року фашисти захопили село. За час окупації вони стратили 21 чоловіка, сер ед ! них членів підпільної групи Т. С. Кошового, жителів села G. Г. Сіробабу, І. І. Донченка, І. І. Суховія, Д. Ф. Крамара, І. Ф. Сіробабу, активістів періоду колективізації П. О. Худолія, І. М. Скляренка, секретаря сільської Ради П. М. Синицю та інших. До фашистського рабства було вивезено 253 чоловіка. Але ні терор, ні звірства окупантів не похитнули віру радянських людей у перемогу. Патріоти чинили опір — підтримували зв’язки з партизанами, подавали їм допомогу, молодь розповсюджувала серед населення зведення Радянсь­ кого Інформбюро та листівки. В районі колишнього хутора Пашки, що біля Ме­ ж иріча, партизани загону ім. Сталіна (командир К. Г. Карпов) знищили у жовтні 1941 року автомашину з німецькими солдатами2.

2 вересня 1943 року частини 180-ї стрілецької дивізії 40-ї армії та 202-го танко­ вого полку визволили Межиріч від гітлерівців. 1150 жителів села мужньо захищали Батьківщ ину на фронтах Великої Вітчизняної війни, 558 з них полягли смертю хоробрих, понад 300 — відзначені бойовими урядовими нагородами. Командиру взводу протитанкових рушниць гвардії лейтенанту комсомольцю П. В. Парфилову за винятковий героїзм, виявлений під час прориву оборони німців на території Польщі в районі Наревського плацдарму та при розгромі Бромберзького угруповання ворога,посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.Полковник В. О. Троян нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом «Віт­ чизняної війни» 1 -го ступеня та багатьма бойовими медалями. Фашисти завдали селу значних збитків — зруйнували господарські будівлі ар­ тілей, початкову школу, лікарню, сільський клуб, спалили 19 хат колгоспників. З перших днів визволення відновила свою роботу сільрада, яка мобілізувала тру­ дящих на відбудову господарства. Відроджені колгоспи ім. Лисянського, ім. Шев­ ченка, ім. Ворошилова, « 8 Березня» та «9Січня» не мали жодного комбайна, трактора. Необхідно було відновлювати поголів’я громадського тваринництва. Артіль ім. Т. Г. Шевченка 1944 року мала всього 7 коней і корову, колгосп ім. І. І. Ли­ сянського на кінець 1945 року — 20 робочих коней та 6 корів. Не кращим було становище й в інших господарствах. За таких складних умов колгоспники взялися виконувати державні плани. Люди виявили справжній трудовий героїзм під час осінніх польових робіт 1943 року та у весняну посівну кампанію наступного року. Орали власними коровами, більшість зораної землі було засіяно й зібрано врожай вручну. Зерно на поля доставляли на плечах жінки та підлітки. Настав довгожданий День Перемоги. Вчорашні воїни повернулися до села й включилися в роботу по дальшому відрожденню колгоспів. Н априкінці 1945 року відновили свою роботу партійні організації у колгоспах ім. І. І. Лисянського'та ім. Т. Г. Шевченка. Комуністи поширювали і впроваджували у виробництво досвід передовиків. У посушливий 1946 рік вони, працюючи на вирішальних ділянках колгоспного виробництва, згуртували навколо себе трудящих села. Бригада з кол­ госпу ім. Т. Г. Шевченка, яку очолював комуніст М. О. Марченко, одержала в 1947 році врожай зернових по 13 цнт з га, в колгоспі ім. І. І. Лисянського бригада комуніста Т. Ф. Приходька зібрала по 14цнт з га3. Долаючи труднощі, колгоспники боролися за кожний кілограм хліба. Партійні організації разом з правліннями кол­ госпів і зоотехніками дбали про комплектування ферм великої рогатої худоби тва­ 1 Сумський облпартархів, ф. 4, оп. Зп, спр. 277, арк. 65.

2 Там ж е, <Ь. 29, оп. 1, спр. 34, арк. 57.

3 Там ж е, ф. 1852, оп. 1, спр. 2, арк. 31; ф. 1874, оп. 1, спр. 1, арк. 7.

376

ринами породної групи. Завдяки героїчним зусиллям трудівників села в 1949 році посівні площі в межиріцьких колгоспах досягли довоєнного рівня. Чимала заслуга в цьому належить М ихайлівській МТС. На полях артілей ім. І. І. Лисянського, ім. Т. Г. Шевченка та ім. К. Є. Ворошилова працювало в ті тяж кі роки 5 тракторів. Вирішуючи питання відбудови народного господарства, партійні організації, сільрада одночасно приділяли велику увагу питанням охорони здоров’я, освіти, культури. В 1944 році було відбудовано лікарню. Роком раніше відновили роботу дві з чотирьох шкіл — середня й початкова. Навчання проводилося у дві зміни. У 1947 році почали працювати ще дві початкові школи, з яких одну наступного року перетворили на семирічну. У 1943 році відновив роботу клуб колгоспу ім. Т. Г. Шев­ ченка, а через рік після відбудови — клуб колгоспу ім. І. І. Лисянського. Згодом при клубах відкрилися бібліотеки. Багато уваги приділялося житловому будівни­ цтву. В 1949 році в селі звели 10 будинків для сімей, що не мали своїх домівок. Крім того, відремонтували 38 будинків колгоспників. До послуг жителів Межиріча були відкриті швейна і кравецька майстерні. У селі працювали два млини, 9 магазинів сільського споживчого товариства. Дальший розвиток сільськогосподарського виробництва гальмувала роздрібне­ ність межиріцьких колгоспів. Протягом 1950—1951 рр. відбулося об’єднання місце­ вих господарств. Було утворено 2 колгоспи — «Червона Україна» та ім. В. І. Чапаєва. Завдяки самовідданій праці колгоспників, допомозі держави та шефів—робітників Лебединського заводу поршневих кілець і торф’яної артілі «Теплоенергія» значно поліпшилася механізація трудомістких процесів. Комуністи, депутати сільради зосередили головну увагу на підвищенні врожайності всіх культур, збільшенні продуктивності праці та зниженні собівартості продукції. У 1958 році валовий збір зерна зріс у півтора раза проти 1953 року. Зростало поголів’я худоби. З 1965 року колгоспи Межиріча перейшли на грошову оплату праці. В усіх бригадах і фермах запровадили внутрігосподарський розрахунок. У роки восьмої п ’ятирічки в артілях «Червона Україна» та ім. В. І. Чапаєва збирали в середньому по 25 цнт озимої пшениці з га. 1970 року межиріцькі колгоспи одержали 569 тис. крб. чистого прибутку. Зростання неподільного фонду колгоспів дало можливість збільшити виробничі фонди та капіталовкладення. В обох колгоспах працювали 51 трактор, 22 комбайни, 21 вантажна машина. Збудовано було чотири­ рядні корівники, свинарники, вівчарню, зерносховище, склади для мінеральних добрив, водонапірні башти та інші господарські приміщення. Будівництво нових ферм і механізація основних виробничих процесів дали змогу колгоспам збільшити поголів’я худоби. 1970 року на фермах обох господарств утримувалося понад 3,2 тис. голів великої рогатої худоби, 2,8 тис. свиней, 1,5 тис. овець. За самовіддану працю групу колгоспників відзначено урядовими нагородами. Д оярка В. В. Любива удостоєна ордена Леніна, доярка К .Т . Чередниченко — ордена Трудового Червоного Прапора, 127 передовиків нагороджені ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Партійна та громадські організації разом з сільською Радою і правлінням кол­ госпів мобілізували сільських трудівників на виконання планів дев’ятої п ’ятирічки, накреслених X X IV з ’їздом КПРС. Виходячи з інтересів виробництва, члени колгоспів «Червона Україна» та ім. В. І. Чапаєва в лютому 1972 року вирішили об’єднатися в одне господарство — ім. В. І. Чапаєва. Головою колгоспу обрали агронома кавалера ордена Леніна комуніста П. М. Іванченка. За господарством закріплено 8815 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 5009 га орної землі. В колгоспі набуває розвитку виробництво м’ясо-молочної продукції. З метою зміцнення кормової бази для тваринництва 1969 року на державні кошти почалися меліоративні роботи на зволожених луках. З окультурнених ділянок уже в 1971 році одержали по 40 — 4 5 цнт сіна з гектара. Другий рік дев’ятої п ’ятирічки трудівники села завершили успішно. Колгосп перевиконав план продажу зерна та м’яса державі. Незважаючи на несприятливі З77

погодні умови, колгоспники доклали всіх зусиль, щоб соціалістичні зобов’язання, взяті на честь 50-річчя утворення Союзу РСР, були також перевиконані. Зернових одержали з га по 27,5 цнт замість запланованих 26 цнт; кукурудзи вирощено на кожному гектарі 36,1 цнт (замість 33 цнт, що планувалися). Дотримали свого слова і тваринники — вони надоїли на корову по 2915 кг молока, виробили на 100 га сільгоспугідь по 82,7 цнт м’яса. Колгосп ім. Ч апаєва має дружні економічні зв’язки з Чепецьким і Федорівським ліспромгоспами Кіровської області, колгоспом «Октябрь» Семенівського району Горьковської області, Няндомським ліспромгоспом Архангельської області. Російські трудівники надсилають для колгоспних будов лісоматеріали, від україн­ ських друзів одержують насіння конюшини та інших трав, а також переймають до­ свід їх вирощування. Промислові підприємства, розташовані в Межирічі, на основі підвищення про­ дуктивності праці, ефективного використання обладнання, запровадження нової техніки і технології з року в рік добиваються виконання планів виробництва та реалізації продукції. На місцевих підприємствах працюють 268 робітників. На 83 проц. механізовано роботу в Межиріцькому лісництві. Щорічно проводиться насадження як у зоні лісництва, так і на непридатних для сільськогосподарського використання землях колгоспу ім. В. І. Чапаєва. Цегельний завод № 2 Лебединського заводоуправління будівельних матеріалів виробляє щорічно понад 5 млн. штук цег­ ли. Торфодільниця торфопідприємства видобуває понад 7 тис. тонн торфу. 1970 року став до ладу гончарний цех райпромкомбінату, де виробляють гончарний посуд 1 сувеніри. Рік у рік поліпш ується добробут сільських трудівників. Місячна зарплата чабанів становить 80 крб., доярок і механізаторів — 110 крб., свинарок — 130 крб. Індивідуальні забудовники споруджують добротні будинки, криті бляхою, шифером, черепицею. Село повністю радіофіковано й електрифіковано. В 1972 році створено дві дільниці роздрібно-торговельних підприємств, які разом мають 16 магазинів, автолавку. Працюють сільська пекарня, цех безалкогольних напоїв. До послуг трудящ их — кравецька майстерня, їдальня. Добре налагоджено медичне обслуговування населення. В селі є лікарня з поло­ говим відділенням, амбулаторія з стоматологічним кабінетом, аптека. Працюють 2 л ік арі і 15 медпрацівників з середньою освітою. При лікарні є машина швидкої допомоги. М алята виховуються в трьох дошкільних закладах. У середній і восьмирічній школах 45 учителів навчають 603 учні. Школи мають обладнані кабінети й майстерні. При середній школі учні заклали фруктовий сад. Юні натуралісти неодноразово були учасниками Виставки передового досвіду в народному господарстві. З випускників М ежиріцької середньої школи 218 стали вчителями, 28 — агрономами і зоотехніками, 1 2 — лікарям и та іншими спеціаліс­ тами. У Межирічі народилися професор 1. О. Калашник, доктор медичних наук О. І. Кудіна. Культосвітні заклади Межиріча проводять плідну роботу по комуністичному ви­ хованню трудівників села. У Межирічі є сільський будинок культурнім . 1. 1. Лисян­ ського, сільський клуб ім. Т. Г. Шевченка, 2 бригадні клуби, 3 профспілкові червоні кутки, народний краєзнавчий музей. Перед жителями Межиріча виступають учас­ ники художньої самодіяльності. Самодіяльні колективи демонструють свою май­ стерність перед трудівниками сусідніх сіл Михайлівни, Ворожби, Лифиного, Груні. До Межиріча приїжджають сусідні самодіяльні колективи та професіональні митці 3 Сум. Працівники сільської бібліотеки організовують літературні вечори, читацькі конференції. У польових станах працюють бібліотеки-пересувки. В 1972 році насе­ лення Межиріча передплатило 3975 примірників газет та ж урналів. Первинна орга­ нізація товариства «Знання» знайомить жителів села з досягненнями науки, пропагує політичні знання. У побут села ввійшли нові обряди і традиції — вшанування пе­ редових людей праці, проводи до лав Радянської Армії, проводи зими.

378

Керівною і спрямовуючою силою трудівників села є 2 партійні організації, які на 1972 рік налічували 97 комуністів. їм в усьому допомагали 3 комсомольські орга­ нізації, що об’єднували 155 членів ВЛКСМ. У селі в трьох школах основ марксизмуленінізму, двох семінарах з основ комуністичного виховання підвищують свій ідейнополітичний рівень понад 140 комуністів, комсомольців і безпартійних. Депутати сільської Ради, а їх тут 51 чоловік, приділяють велику увагу питанням господарського розвитку підприємств, колгоспу, шкіл, лікарні, культурно-освітніх закладів та благоустрою села. 1972 року на дальший розвиток охорони здоров’я було витрачено 59,7 тис. крб., на потреби шкіл — 94,2 тис. крб. У шести постійних комісіях сільради працюють 106 активістів. У скверах Межиріча височать три пам’ятники: комуністу 1. 1 . Лисянському і два — воїнам, які полягли в боях з гітлерівськими загарбниками, визволяючи від них територію сіл, що підпорядковуються М ежиріцькій сільраді, в роки Великої Вітчизняної війни. На честь полеглих воїнів-односельців встановлено меморіальну дошку, на яку занесено їх прізвища. Трудящі села наполегливо борються за виконання взятих соціалістичних зобо­ в’язань, щоб бути гідними продовжувачами справи тих, хто в героїчній боротьбі за нове життя заклав основи революційних, бойових і трудових традицій. М. Ф. СОР О КА

ШТЕПІВКА Штепівка — село, центр сільської Ради, розташоване за 32 км від районного центру, у межиріччі Псла й Сули. Через село проходить автошлях Суми — Київ. Дворів — 529. Населення — 1622 чоловіка. Сільраді підпорядковані населені пункти Гутницьке, Руда. Штепівка заснована близько 1670 року переселенцями з Правобережної У країни, які тікали від польсько-шляхетського феодального гніту. Спершу поселення нази­ валося слободою Степівкою (від слова «степ»). Свою сучасну назву воно дістало від прізвища сотника Сумського полку 1. Штепи, якому цар подарував у 1670 році землі між річками Пслом і Сулою1. Завдяки вигідному географічному положенню село зростало досить швидко: 1705 року воно мало 40 дворів, 1732 року — 99 дворів і 599 жителів, а в 1773 році тут налічувалося 1616 чоловік. Спочатку жителі Штепівки були вільними. Але поступово сотник 1. Штепа, а згодом його нащадки різними засобами почали закріпачувати селян, зменшувати їхні наділи. Н априкінці X V 111 ст. Штепи володіли 5192 десятинами землі2. У XVIII — на початку X IX ст. жителі Штепівки займалися переважно хлібо­ робством і тваринництвом, особливо поширене було грубошерсне вівчарство. Роз­ вивалися ремесла: гончарство, кушнірство, ткацтво та ін. Серед селян виділились ремісники — теслярі, бондари, столяри. Двічі на рік у селі відбувалися ярмарки, де торгували великою рогатою худобою, вівцями, вовною, коноплями, хлібом, реміс­ ничими виробами. Д іяли дві невеликі селітроварні, які виникли ще на початку XVI11 століття. Становищз селян було надзвичайно тяжким. Крім панщини, яка в гарячу пору жнив досягала 4—5 днів на тиждень, вони виконували різні феодальні повинності — лагодили шляхи, греблі, несли сторожу в панських дворах тощо. Багато страж дань завдавали їм стихійні лиха, зокрема епідемії. Так, 1831 року від холери померло 1 Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. З, стор. 600.

2 А. Г. С л ю с а р с к и й . Социально-экономическое развитпе Слобожанщ ини. X V II—» XVIII вв., стор. 176.

379

16 чоловік, а 1848 — ЗО. У селі не було ні лікарні, ні лікарів. Зате 1811 року від­ крили нову церкву, будівництво якої коштувало 35 тис. карбованців. Скасування кріпосного права в 1861 році не полегшило економічного становища селян Штепівки. Згідно з уставними грамотами 178 селян поміщиці Похвисневої одержали 471 десятину землі, тобто близько 2,6 десятини на ревізьку душу. За душо­ вий наділ вони мали сплачувати щороку великий викуп і відробляти різні повин­ ності. Селяни інших поміщиків одержали ще менші наділи1. Численні прямі й непрямі податки та викупні платежі набагато перевищували доходи селян, що призводило до їх зубожіння й розорення. Крім того, безперервно відбувалося подрібнення селянських наділів внаслідок виділення нових сімей. За офіційними даними 1881 року, розмір душового наділу коливався від 1,5 до 2 де­ сятин. Щоб якось прогодуватися, біднота змушена була шукати заробітків на стороні. ' Безземелля, поміщицька й куркульська експлуатація, ж ахливі умови життя штовхали селян на боротьбу за свої права. Під час революції 1905—1907 рр., коли особливо посилився аграрний рух, виступили й штепівські селяни. Вони випасали свою худобу на поміщицьких сіножатях і посівах, на сходках вимагали повер­ нути захоплені поміщиками й куркулями луки й вигони, підвищити плату за роботу, знизити орендну плату за землю2. 10 червня 1905 року робітники економії Данилова висунули вимогу збільшити платню й поліпшити харчування. Коли робітникам відмовили, вони припинили роботу, а 1 2 червня в економії згорів великий амбар з хлібом. До Ш тепівки прибуло 2 взводи драгунів. 17 червня біля будинку Штепівської волосної управи зібралося близько півтори тисячі селян Штепівської, Павлеиківської і Вільшанської волостей. Сходка перетворилася на мітинг. Промовці закли­ кали не просити у панів землі, а ділити її самим. У Ш тепівку із Сум прибув у супро­ воді солдатів харківський губернатор. Сходку розігнали. Були поранені, 6 чоловік заарештовано. Однак виступи селян тривали. Озброївшись киями, вони проганяли поміщицьких охоронців з пасовищ і пускали туди свою худобу, самовільно скошували панські сінож аті, вивозили снопи з панського лану до своїх дворів3. Столипінська аграрна реформа посилила розшарування села, загострила кла­ сові суперечності. 1908 року в Ш тепівській волості проживало 6075 селян, а засівали вони всього 1708 десятин землі. Селяни багатьох сіл, у т. ч. й Штепівки, скарж и­ лися в Д ерж авну думу й спеціальним комісіям на поміщицьку кабалу й тяж ке еко­ номічне становище. Але це нічого не допомогло. Культура землеробства лиш алася низькою. Селяни в кращому разі дотримувалися трипілля, а то й д в о і і і л л я (без чор­ ного пару). 1911 року в Штепівці створено кредитне товариство. Кредити надавалися для придбання сільськогосподарських машин. Звичайно, в цьому були зацікавлені насамперед куркулі. Селяни-бідняки не мали змоги користуватися послугами това­ риства. Тільки в січні 1905 року в Штепівці була відкрита лікарня на 16 ліж ок з одним лікарем і фельдшером. У 1911 році при ній створили інфекційне відділення на 8 місць4. До кінця 80-х років X IX ст. в селі не було приміщення для школи, хоч перша згадка про її існування належить до 1732 року. Дітей заможних селян навчав дяк у приват­ ній хаті. Навчалося 10—12 дітей на все село. 1884 року відкрито початкове народне училище, яке відвідували тільки 35 дітей. На початку 900-х років у Штепівці ство­ рено бібліотеку-читальню. Але письменних у селі було дуже мало, про бібліотеку ніхто не дбав, і вона ледь животі та. На кошти губернського й повітового земств у 1887 році відкрито ремісниче училищэ, де навчалося 10 хлопчиків. Школа готу­ вала ковалів, столярів, слюсарів. 1899 року число учнів зросло до 28.

1 Харківський облдерж архів, ф. 16, оп. 6, спр. 38, арк. 1—3; спр. 139, арк. 3.

2 1905 год па Украине. Хроника и материалы, т. 1, стор. 258, 259.

3 Сумський облдерж архів, ф. Р-2362, оп. 1, спр. 16, арк. 28—2 9 .

4 Д оклади уездной управи очередному Лебединскому земскому собранию 1911 года по техническому отделу. Лебедин, 1912, стор. 191, 192.

380

На початку березня 1917 року в Штепівці стало відомо про повалення самодер­ жавства. Селяни сподівалися, що скінчиться війна і вони одержать землю. Але Тим­ часовий уряд і не думав вирішувати ці питання. Тому з великою радістю і піднесен­ ням зустріли трудящі села звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції і утворення робітничо-селянського уряду на чолі з В. І. Леніним. Поміщики, боячись народного гніву, втекли. 29 грудня 1917 року в Штепівці від­ бувся багатолюдний мітинг, учасники якого прийняли рішення: вся влада має пере­ йти до рук народу; вимагати негайного укладення миру без анексій і контрибуцій; всі землі й підприємства повинні належати трудящому народу; обеззброїти місцевих багатіїв. На початку січня 1918 року в Штепівці було встановлено Радянську владу й обрано ревком1. Наприкінці місяця створено партійний осередок. Соціалістичну перебудову села перервали кайзерівські війська, які в першій половині квітня 1918 року окупували всю Харківщину, в т. ч. Штепівку2. З допо­ могою Центральної ради, а потім гетьманського уряду загарбники відновили доре­ волюційні порядки. На селян було накладено величезні податки, почалися рекві­ зиції. Окупанти забирали хліб, худобу. Після краху австро-німецької окупації на Україні, на початку грудня владу захопила буржуазно-націоналістична Д ирек­ торія. В селі посилилися терор і свавілля націоналістів. Наприкінці грудня 1918 року почалося визволення Харківщини від петлюрів­ ців. У перших числах січня 1919 року бійці об’єднаного повстанського загону під командуванням П. Багацького та К . Лепехи разом з партизанами загону X . Фролова визволили Штепівку. В селі була відновлена Радянська влада, створено волосний ревком на чолі з С. П. Луговиком. Утвердивши революційний порядок, ревком у лю­ тому 1919 року передав свої повноваження волосному виконавчому комітету, який насамперед розподілив між біднотою поміщицьке майно й землю. Але головним його завданням була організація допомоги Червоній Армії. Влітку 1919 року на У країну посунули полчища денікінців. У липні вони захо­ пили Ш тепівку. Поміщики, що повернулися з білогвардійцями, забрали в селян землю, інвентар. Скрізь лютували каральні загони. Почалися жорстокі розправи й переслідування тих, кого підозрювали в прихильності до Радянської влади. Після запеклих боїв під Охтиркою, Харковом, Лебедином бійці Червоної Армії за допомогою партизанів під командуванням X. Фролова на початку грудня 1919 року визволили від білогвардійців весь Лебединський повіт. У Штепівці знову був ство­ рений волосний ревком. У квітні 1920 року він передав владу волвиконкому, який очолив місцевий селянин більшовик Д. Ю. Шевченко3. В зміцненні Радянської влади й налагодженні мирного життя в Штепівці важливу роль відігравав партійний осе­ редок. Вірним помічником комуністів була комсомольська організація, що виникла 1920 року. 1921 року в Штепівській волості було впорядковано селянське землеко­ ристування. Всі господарства одержали землю залежно від кількості членів сім’ї. Перехід до мирного будівництва здійснювався в складпих умовах післявоєнної розрухи. Партійний осередок і волвиконком у травні — червні 1920 року провели кілька трудових тижнів, під час яких селяни заготовляли паливо, лагодили дороги, мости, допомагали біднякам споруджувати будинки, збирали продукти для Червоної Армії. У червні 1920 року в селі створено комітет незаможних селян. Комнезам багато зробив для забезпечення бідняцьких господарств інвентарем та посівним матеріалом. Разом з комсомольцями комнезамівці оточили піклуванням сім’ї червоноармійців, допомагали біднякам виорати землю, збирати врожай тощо. Коли в повіті лютували банди Махна, комуністи, члени КНС і комсомольці організували загін, вели розвідку й подавали всіляку допомогу частинам Червоної Армії в боротьбі з бандитизмом. У зв ’язку з адміністративно-територіальною реформою 1923 року Штепівка стала районним центром Сумського округу.

1 Сумський облдерж архів, ф. Р-2362, оп. 1, спр. 32, арк. 8.

2 Ц Д АЖ Р УРСР, ф. 1125, оп. 1, спр. З, арк. 191.

3 Сумський облдерж архів, ф. Р-970, оп 1, спр. 16, арк. 8.

381

Протягом 1920—1925 рр. трудящ і Штепівки добилися помітних успіхів у від­ будові господарства, зруйнованого війною та інтервенцією. Н а кінець відбудовного періоду посівні площі в Штепівці досягли рівня 1913 року. Поліпшився обробіток землі. В селі створено агрономічний та ветеринарний пункти. Партійний осередок і сільрада дбали про розвиток охорони здоров'я й освіти. В селі розширено лікарню , в якій працювали 2 л ікарі, 2 фельдшери, 2 медсестри й акуш ерка. В 1925 році Ш тепівську трирічну школу перетворено на чотирирічну, а згодом на семирічну, для якої споруджено нове приміщення. Побудовано сельбуд. Комсомольці за допомогою вчителів організували гуртки, де навчали грамоти непись­ менних. При сельбуді створили бібліотеку, що налічувала 4687 книжок. Працювала також юридична консультація1. Новим етапом в історії Штепівки були 1926—1941 рр. Н а соціалістичний шлях розвитку ставало сільське господарство. 1926 року в селі створено кілька коопера­ тивних товариств: споживче, сільськогосподарське, садово-городницьке, тваринни­ цьке, бурякове й машинове. Комуністи, комсомольці, комнезамівці вели серед селян широку масово-політичну роботу, роз’яснювали їм переваги колективної праці. Н а­ весні 1930 року виникла сільськогосподарська артіль ім. Т. Г. Шевченка, яку очолив комуніст А. К. Улановський. Першими до неї вступили комуністи й члени КНС. За колгоспом було закріплено 554 га землі. Він мав 60 плугів, 9 сівалок, 9 жаток і 6 молотарок2. У 1930 році створено ще дві артілі: ім. Дзержинського й «Друга п ’ятирічка». Н а початку 1931 року колективізацію в Штепівці в основному завер­ шено. В організаційно-господарському зміцненні колгоспів велику роль відіграла Ш тепівська МТС, створена 1932 року. В колгоспному виробництві почали впровад­ жувати багатопільну сівозміну, спорудили кілька приміщень для худоби. Значну допомогу жителям Штепівки в справі соціалістичної перебудови госпо­ дарства подавали робітники промислових підприємств Лебедина, Сум, Харкова. Вони виділяли бригади для ремонту сільськогосподарської техніки, допомагали придбати складні машини, провадили в селі агітаційну роботу. Ш тепівські кому­ ністи організували соціалістичне змагання серед колгоспників і робітників МТС.

1940 року бригадир тракторної бригади комсомолка М. Горобець була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. За 2 роки на кожний 15-сильний трак­ тор вона виробила по 896,5 га (проти 625 га за планом). Поступово змінювалося обличчя Штепівки. Тут споруджено двоповерховий будинок райвиконкому, введено в дію електростанцію, що дала струм громадським і житловим будинкам, маслозавод, друкарню. Колишня земська лікарня була повністю переобладнана, кількість ліж ок у 1941 році збільшилася до 603. Працювали дитячі ясла, садки. 1935 року семирічну школу реорганізовано в десятирічну. Зведе­ но будинок культури, який мав стаціонарну кіноустановку, бібліотеку, читальний зал. При будинку культури працювали різні гуртки. Розбійницький напад гітлерівської Німеччини на нашу країну перешкодив здійсненю мирних планів радянських людей. На захист Батьківщини стали й штепівці. Чоловіки призовного віку пішли на фронт. Майже все доросле населення працювало на спорудженні оборонних укріплень. Штепівський РК КП(б)У і райвиконком орга­ нізували евакуацію майна колгоспів і МТС. 28 вересня 1941 року гітлерівські танкові й моторизовані дивізії групи Гудеріана, що рвалися до Сум, захопили Штепівку. Щоб відбити цей важливий вузол ш ляхів, радянське командування послало в район Штепівки 2-й кавалерійський корпус (командир — генерал -майор П. О. Бєлов) і 1-у гвардійську моторизовану дивізію полковника А. 1. Лизюкова (колишня Московська пролетарська). На підтримку їм прийшли танкова бригада, 5-а резервна кавалерійська й 1-а гвардійська стрілецька дивізії. Б ій почався в середині дня 1 Сумський облдерж архів, ф. Р-32, оп. 1, спр. 93, арк. 21, 24; спр. 127, арк. 132.

2 Там ж е , ф. Р-1381, оп. 1, спр. З, арк. 33.

3 Сумський облпартархів, ф. 133, оп. 1, спр. 6, арк. 49.

382

1 жовтня і закінчився тільки о другій годині ночі 2 жовтня. Дві німецькі дивізії групи Гудеріана пере­ стали існувати1. В цьому бою виявили мужність і відвагу тисячі ра­ дянських людей. Багато бійців і командирів нагород­ жено орденами й медалями Радянського Союзу. Тан­ кісти Т. М. Шашло та М. П. Криворотов удостоєні звання Героя Радянського Союзу. В пам’ять про стій­ кість і хоробрість танкістів на околиці села в листопаді 1968 року встановлено монумент: на високому п ’єде­ сталі навічно завмер танк Т-34. Н а монументі викар­ бовані слова з «Пісні про Штепівку» О. 1. Безименського:

Стереть н е сумсют любые года Октябрьский тот бой величавый. И песня о Штеповке будет всегда Былиной геройства и славы! .

Пам'ятник на місці героїчних боїв частин Чер-

Ворог підтягнув С В ІЖ І С И Л И , 1 8 Ж О В Т Н Я Штепівка воної Армії з німецько-фашистськими загарббула окупована вдруге. Н астали Т Я Ж К І Д Н І фашист- никами восени 1941 p.f с. Штепівка. 1971 р. ської неволі. Сільську молодь під дулами автоматів гнали до Німеччини в рабство. За роки окупації із Штепівки було вивезено 217 чо­ ловік2. Багатьох активістів, у т. ч. й секретаря РК ЛКСМУ X. Іщенка, гітлерівці розстріляли3. Фашисти забирали в селян хліб, худобу, рубали й палили сади, виганяли жінок і дітей з житла, а хати перетворювали на казарми для солдатів. Населення Шгепівки всіляко чинило опір окупантам: ховало або знищувало худобу, фураж, продовольство, відмовлялося виконувати накази поневолювачів. На початку 1942 року уповноважений ІНтепівського районного відділку м іліції М. С. Колос, залишений райкомом партії, організував у селі підпільну групу, яка висаджувала в повітря мости, на залізничній станції Вири отруїла зерно, що його окупанти хотіли вивезти до Німеччини, допомагала радянським парашутистам. У липні 1943 року фашисти натрапили на слід групи. М. С. Колос героїчно від­ стрілювався, а останню кулю зберіг для себе. На його могилі в с. Валіївці (тепер Білопільського району) встановлена меморіальна дошка. Тут ніколи не в ’януть квіти. З вересня 1943 року війська Воронезького фронту визволили Ш тепівку від окупантів. Із сльозами радості зустрічали жителі радянських воїнів. Тих, хто загинув у бою, поховали в центрі села. На двох братських могилах 1958 року вста­ новлено пам’ятники. Серед бійців, що віддали життя за Ш тепівку, 47 росіян, 25 ук­ раїнців, сини інших братніх народів — Р. Мурадханов, 3. Алієв, Н . Ахаєв, Н. Бабаєв та інші. На різних фронтах Великої Вітчизняної війни відважно билися з німецькофашистськими загарбниками 326 жителів села, з них 148 нагороджені орденами й медалями. М. С. Улановського за мужність і відвагу, виявлені під час форсу­ вання річки Одера, удостоєно звання Героя Радянського Союзу. 178 чоловік загинули смертю хоробрих. За час окупації фашисти зруйнували або спалили будинки районних і сільських установ, шкільні приміщення, МТС, пошту, лікарню , будинок культури, 203 ж ит­ лові будинки. Щтепівський РК КП(б)У, райвиконком і сільрада мобілізували трудя­ щих на відбудову господарства. Були відновлені всі три колгоспи: ім. Ш евченка, 1 Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941— 1945 рр., стор.263.

2 Сумський облдержархів, ф. Р-2191, оп. 1, спр. 103, арк. 51.

3 Сумський облпартархів, ф. 133, оп. 1, спр. 28, арк. 6.

383

т.

1,

ім. Дзержинського та «Друга п ’ятирічка». Уже в жовтні 1943 року зорано 2593 га ріллі. В усіх колгоспах налічувалося всього 318 голів великої рогатої худоби, 16 робочих коней. Доводилося запрягати в плуги дійних корів1. У січні 1944 року із Саратовської області з евакуації повернулися в Штепівську МТС трактори й трактористи. В майстернях були встановлені верстати, які дала держава. Робітники-стахановці А. працювали по 14—16 годин на ремонті Політінформація на молочнотоварній фермі радгоспу «Новотракторів. Вони Самі ВИ ГО ТО ВИ Л И окремі петрівський», с. Штепівка. 1973 р. деталі, яких не вистачало для завершення ремонту. План весняної сівби в 1944 році було виконано на 125 проц. Трудящі Штепівки працювали під девізом: «Зробити якомога більше для допомоги фронту». 1944 року хлібороби району зібрали на будівництво танкової колони «Колгоспник Сумщини» 1731 тис. крб. і передпла­ тили третю державну воєнну позику на 2117 тис. карбованців2. Велику роботу щодо швидкої ліквідації наслідків війни й відбудови господар­ ства проводили партійна організація і сільська Рада. Вони своєчасно викривали та ліквідували недоліки в керівництві окремими галузями господарства, мобілізу­ вали хліборобів на використання внутрішніх резервів. Протягом п ’яти післявоєн­ них років у селі споруджено громадські приміщення, стали до ладу електростанція, маслозавод і цегельня, зводилися житлові будинки, посаджено нові парки й сквери, відбудовано лікарню та аптеку. Відкрилися середня школа, будинок культури. Нові завдання, поставлені перед сільським господарством країни партією і урядом, вимагали дальшого зміцнення колгоспів, їх матеріальної бази. Одним із шляхів розв’язання цих завдань було об’єднання артілей. 1953 року в Штепівці з трьох господарств створено одне — ім. Шевченка. Парторганізація колгоспу вміло поєднувала масово-політичну роботу з господарською діяльністю. Колгоспні агі­ татори й пропагандисти добивалися, щоб кожен колгоспник розумів і усвідомлював політику Комуністичної партії. У 1957 році артіль виконала план виробництва м’яса на 198 проц., молока — на 129 проц. і посіла перше місце в районі. З 1953 до 1958 року прибутки її виросли з 520,8 тис. крб. до 1707,7 тис. крб. Голова колгоспу С. М. Чариков був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Бойовим помічником парторганізації в усіх справах були комсомольці. На фермах створено комсомольсько-молодіжні бригади, в рільничих бригадах—комсомольсько-молодіжні ланки. Понад 100 штепівських комсомольців у 1956—1957 рр. виїхали на будів­ ництво шахт Донбасу. В 1959 році комсомольці й молодь взяли активну участь у спо­ рудженні шосе Штепівка — Лебедин3. За роки наступних п ’ятирічок колгосп «Більшовик» (до 1962 року—ім. Шевченка) перетворився на велике багатогалузеве господарство. За ним було закріплено 3072 га землі. В 1965 році трудівники колгоспу виростали найвищий у районі врожай: зернових культур — по 26,7 цнт з гектара, буряків — по 282 цнт. За досягнуті успіхи в 1965 році бригадир рільничої бригади Р. 1. Антоненко і комбайнер 1. G. Батраченко нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора, тракторист 1. Я. ІПимко — орденом «Знак Пошани». 17 членам тракторної бригади, яку очолю­ вав комуніст М. С. Сухоставець, надано звання ударника комуністичної праці.

1 Сумський облпартархів, ф. 133, оп. 1, спр. 6, арк. 10.

2 Там ж е, спр. 28, арк. 6.

3 Там ж е, ф. 29, оп. 1, спр. 301, арк. 47,81; оп. З, спр. 21, арк. 4.

384

Збирання врожаю в радгоспі «Новопетрівський», с. Штепівка. 1973 р.

В післявоєнні роки успішно розвивалося господарство радгоспу «Новопетрів­ ський». 1956 року в ньому налічувалося 165 голів великої рогатої худоби (при плані 140 голів), 885 свиней. Урожай зернових становив по 25,2 цнт з гектара. Радгосп поділив перше місце в районі з колгоспом ім. Леніна. Йдучи назустріч 100-річному ювілею В. 1. Леніна, всі виробничі колективи роз­ горнули змагання на честь цієї знаменної дати й добилися дальших успіхів у праці. За досягнення в передювілейному змаганні колгосп «Більшовик» був занесений до обласної Ленінської книги трудової слави і нагороджений Дипломом Ради Міні­ стрів СРСР і ВЦРПС та пам’ятним ювілейним Прапором. 73 трудівники Штепівки нагороджені медаллю «За доблесну працю. Н а відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Серед нагороджених бригадир А. А. Улановський, комплексна бригада якого виростила по 34,1 цнт зернових з гектара на площі 508 га; доярки Г. В. Батраченко та О. В. Шимко — вони надоїли в середньому по 4055 кг молока від кожної закріпленої за ними корови. Завдяки правильній організації праці, самовідданій роботі хліборобів села план восьмої п ’ятирічки колгосп «Більшовик» виконав достроково. В 1970 році колгоспники зібрали в середньому по 31,3 цнт озимої пшениці з гектара й посіли перше місце в районі. За досягнуті успіхи велику групу штепівських передовиків удостоєно орденів і медалей, у т. ч. голову колгоспу «Більшовик» П. М. Іванченка нагороджено орденом Леніна, бригадира тракторної бригади М. С. Сухоставця і те­ сляра радгоспу П. 1. Б укату — орденом Жовтневої Революції, директора радгоспу 1. П. Беркала, робітницю радгоспу К. О. Мірошниченко та секретаря колгоспної парторганізації М. 3. Негребу — орденом Трудового Червоного Прапора. Протягом восьмої і першого року дев’ятої п ’ятирічки розвивалися всі галузі сільського господарства, зміцнювалися неподільні фонди колгоспу «Більшовик», розширювалося капітальне будівництво. В 1965—1971 рр. споруджено відгодівельний пункт на тисячу голів свиней, корівник на 2 0 0 голів, склад мінеральних добрив, тракторний стан з гаражем, майстерню, будинки для механізаторів тощо. У січні 1972 року в Штепівці на базі колгоспу та радгоспу створено перший відділок радгоспу «Новопетрівський». Господарство має 3063 га землі, в т. ч. 2039 га орної. Машинно-тракторний парк налічує 29 тракторів, 5 зернових комбайнів та багато іншої техніки. У відділку радгоспу працюють 330 робітників, серед яких 41 удостоєний звання ударника комуністичної праці. Включившись у змагання на честь 50-річчя утворення СРСР, трудівники радгоспу в ювілейному 1972 році виростили 385

25

3-205

зернових у середньому по 29,6 цнт з гектара. На 100 га сільськогосподарських угідь виробили по 560 цнт молока і 143,8 цнт м яса. П артія і уряд високо оцінилигсумлінну працю хліборобів: помічника бригадира А. Ф. Оверка нагороджено орденом Леніна. Курський обком партії за успіхи, досягнуті в змаганні трудящих Сумської і Курської областей, нагородив радгосп «Новопетрівський» пам’ятним Червоним прапором. Міцніла економіка села — змінювався його зовнішній вигляд. У Штепівці — близько 600 упорядкованих будинків. Село повністю електрифіковане й радіофіко­ ване. До послуг трудящих — 13 магазинів і ларків. Значні зміни сталися в галузі охорони здоров’я трудящих. У селі виросло ціле лікарняне містечко на 60 стаціонарних місць. Медичну допомогу населенню подають 6 лікарів і 31 чоловік середнього медперсоналу. Добре організована профілактична робота. В селі є середня школа і школа-інтернат, у яких навчається 500 учнів і працює понад 1 0 0 вчителів, 3 бібліотеки, книжковий фонд їх перевищує 2 2 тис. примірників. Збудовано новий будинок культури. Добре організовано в селі виховання молоді на кращих традиціях партії і радянського народу. При середній школі є кімната бойової слави, де проводяться бесіди, зустрічі з ветеранами партії, комсомолу, Вели­ кої Вітчизняної війни. На соціально-культурні заходи в 1971 році сільрада асигну­ вала 295,6 тис. крб., що на 52,7 тис. крб. більше в порівнянні з 1966 роком. Провідну роль у господарському й культурному житті Штепівки відіграють комуністи й комсомольці. На території сільради працюють 4 первинні партійні й 3 комсомольські організації, які об’єднують 138 комуністів і 287 членів ВЛКСМ. Повновладним господарем села є Рада депутатів трудящих, до якої обрано 35 депу­ татів, у т. ч. 22 робітники. Серед обранців народу — 17 комуністів. У складі Ради працює 9 постійних комісій, які займаються питаннями виробництва, благоустрою, охорони здоров’я, освіти, виховання молоді тощо. Керовані Комуністичною партією, трудящі Штепівки успішно здійснюють завдання дев’ятої п’ятирічки. М. К. Г А Д Я Ц Ь К А , Д . П. КОС Т ЕНКО

Н АС ЕЛ ЕН І П У Н К ТИ , Ц Е Н Т Р И С ІЛ Ь С Ь К И Х Р А Д ЛЕБЕДИНСЬКОГО РАЙ О Н У

БИШКІНЬ — село, центр сільської Ради. Лежить на лівому березі Псла, за 12 км від ра­ йонного центру, за 8 км від залізничної станції Рябушки. Дворів — 666. Населення — 1747 чо­ ловік. Сільраді підпорядковані села Овдянське, Ревки, Щетини. Місцевий колгосп ім. Карла Маркса — багато­ галузеве господарство. За ним закріплено 4772 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3136 га орної землі. Колгосп має млин. За високі виробничі показники нагороджені: орденом Жовтневої Революції — ветеран кол­ госпу К. М. Ткаченко, орденом Трудового Черво­ ного Прапора — комбайнери М. Ф. Коваленко, М. М. Улько, Ленінською ювілейною медаллю — 77 чоловік. У Бишкікі є восьмирічна школа, в якій на­ вчаються 220 учнів, працюють 18 учителів, клуб, бібліотека. На території сільради діють партійна (62 ко­ муністи) й дві комсомольські (58 членів BJIKCM) організації. Партійний осередок виник у 1920, комсомольський — в 1923 році. Село засновано в 1678 році в и х і д ц я м и і з З м і ївського повіту. В січні 1918 року в Бишкіні встановлено Радянську владу. Під час Великої Вітчизняної війни всі здатні носити зброю пішли на фронт. 186 чоловік відзначені урядовими на­ городами, 176 полягли, захищаючи Батьків­ щину. В бою за визволення Бишкіня від німець­ ко-фашистських окупантів загинув сержант 0. М. Сергєєв. Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 1959 року в селі вста­ новлено пам’ятник воїнам-визволителям і по­ леглим односельцям. БОРОВЕНЬКА — село, центр сільської Ради. Лежить на річці Боровеньці, за 15 км від район­ ного центру, за 20 км від залізничної станції Лебединська. Дворів — 574. Населення — 1656 чоловік. Сільраді підпорядковані села Березове. Бурівка, Круте й Семенівка. В селі розташована бригада колгоспу «За за­ повітами Леніна». За нею закріплено 3506 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2846 га орної землі. Господарство — рослинницько-тваринни­ цького напряму. За досягнуті усп іхи в розвит­ ку тваринництва завідуюча фермою О. О. Смітія одержала орден Л еніна, доярка Є. Г. Кривейченко — орден Трудового Червоного Прапора. В селі є восьмирічна й початкова школи (180 учнів, 21 учитель), будинок культури на 250 місць, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт. У партійній організації — 45 комуністів, у комсомольській — 22 члени ВЛКСМ. Партійна організація створена в 1930, комсомольська — в 1924 році. Перша писемна згадка про село належить до 1636 року. Радянську владу в Боровеньці вста­ новлено в січні 1918 року. Мешканці с. Семенівки в 1918 році створили партизанський

387

25 *

загін, який героїчно бився з австро-німецькими окупантами, петлю­ рівцями та білогвардій­ цями. Очолювали його односельці X. М. та Л. І. Фролови. За бойові заслуги під час грома­ дянської війни X. М. Фролов нагороджений орденом Червоного Пра­ пора. Під час Великої Віт­ чизняної війни на фрон­ тах проти гітлерівців билося 450 мешканців Д. М.Хоменко — повсела, в партизанських ний кавалер ордена за го н а х — 10, А. І. ФроСлави, уродженець лов командував нартисела Бурівки. 1971 р. ганським загоном, що діяв на території райо­ ну. За мужність, виявле­ ну в боротьбі з німецько-фашистськими загарб­ никами, урядовими нагородами відзначено 87 чо­ ловік. Смертю хоробрих полягли 252 односельці. В селі споруджено меморіальний комплекс на честь полеглих односельців та воїнів, що заги­ нули, визволяючи Боровепьку від окупантів. БУДИ ЛКА — село, центр сільської Р а д и . Розташована за 11 км від районного центру і за­ лізничної станції Лебединська. Через село про­ ходить автошлях. Дворів — 1418. Населення — 3895 чоловік. Сільраді підпорядковані села Гарбарі, Глушівка, Грабці, Дремлюги, Куличка* Селище, Софіївка, Тимофіївка, Чернецьке. Будильський колгосп «Україна» — багато­ галузеве господарство. За ним закріплено 5970 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

4010 га орної землі. Колгосп мас цегельний і тра­ в'яного борошна заводи, птахофабрику (розво­ дить індиків), млин, пилораму. В селі також розміщені центральна садиба відгодівельного радгоспу «Будильський», спиртовий комбінат, відділення Лебединського торфопідприємства. За трудові успіхи 40 трудівників Будилки нагоро­ дж ені орденами й медалями, в т. ч. орденом Jleніна колгоспниця О. Ф. Березова та ланкова 6 . Л . Хелемеля. В селі є середня школа (450 учнів, 60 учителів), два клуби, дві бібліотеки, лікарня на 50 ліж ок, три майстерні побутового обслуговування, 8 ма­ газинів. На території сільради діють п ’ять партійних (106 комуністів) та чотири комсомольські (198 членів ВЛКСМ) організації. Партійний осе­ редок створений у 1919, комсомольський —« у 1920 році. Село засновано в 30-х роках X V II ст. вихід­ цями з Правобережної України. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. В 1923 році ство­ рено комуну «Червоний стяг». На фронтах Вели-

кої Вітчизняної війни воювало понад 900 мешкан­ ців села. За тимчасової німецько-фашистської оку­ пації у Будилці діяла підпільна антифашистська група, очолювана інструктором райкому партії В . Т. Карповим. Гітлерівці розстріляли 11 жите­ лів села, понад 2100 вивезли на каторжні ро­ боти в Німеччину. За ратні подвиги 125 чоло­ вік відзначено орденами й медалями, І. К. Гри­ ценко удостоєний звання Героя Радянського Союзу. 506 односельців полягли, захищаючи Бать­ ківщину. На їх честь встановлено обеліск Слави. Споруджено також пам’ятник воїнам, які заги­ нули за визволення села. ВАСИЛІВНА — село, центр сільської Ради. Розташована за 35 км від районного центру і за­ лізничної станції Лебединська. Дворів — 1014. Населення — 3342 чоловіка. Сільраді підпоряд­ ковані населені пункти Мирне, Новосільське, Помірки, Руське, Савониха, Тирло, Х орол. Радгосп «Василівський» вирощує племінних свиней. За господарством закріплено 5743 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 5030 га орної землі. В селі також працює сирзавод. За самовіддану працю 131 трудівник села відзначений урядовими нагородами, зокрема орденом Леніна — бригадир тракторної бригади П. І. Попов та свинарка Н. І. Гец, орденом Жовт­ невої Революції — бригадир Ф. П. Шершень і ди­ ректор радгоспу В. Т. Сокол, орденом Трудового Червоного Прапора — свинарка К. Г. Ліпльова. В селі є середня школа, в якій навчаються 474 учні й працюють 35 учителів, будинок куль­ тури, бібліотека, лікарня на 40 ліжок. На території сільради працюють чотири пар­ тійні (138 комуністів) і чотири комсомольські (250 членів ВЛКСМ) організації. Партійна орга­ нізація створена в 1926, комсомольська — в 1920 році. Васипівка заснована у 80-х роках XVII ст. У 1774 році відбувся виступ селян проти поміщика. В березні 1865 року селяни відмовилися сплачу­ вати викупні платежі, виступ було придушено військами. Улітку 1905 року застрайкували 300 робітників економії, вимагаючи підвищити за­ робітну плату, поліпшити харчування, зменшити робочий день до 12 годин. Радянську владу в се­ лі встановлено в січні 1918 року. Захищаючи завоювання трудящих, смертю хоробрих поліг на Далекому Сході комісар партизанського заго­ ну ім. К. Лібкнехта, уродженець Василівки Н. О. Євдан. Ворожбянська колгоспна ГЕС. 1965 р.

Під час Великої Вітчизняної війни 504 меш­ канці села воювали на фронтах, 98 з них наго­ роджені орденами й медалями, М. Т. Усику при­ своєно звання Героя Радянського Союзу. 320 односельців полягли, захищаючи Батьківщину. Для увічнення пам’яті полеглих односельців і воїнів, що загинули, визволяючи село від гітле­ рівців, споруджено меморіальний комплекс. Уродженцями Василівки є генерали А. О. Єв­ дан та І. С. Ткаченко. ВЕЛИКИЙ ВИСТОРОП — село, центр сіль­ ської Ради. Розташоване за ЗО км від районного центру, за 8 км від залізничної станції Боромля. Дворів — 849. Населення — 2346 чоловік. Сільра­ ді підпорядковані населені пункти Гатка, Глибо­ ке, Грядки, Залізничне, Липняк, Лісне, Молоч­ не, П ереліски, Суиругш. У Великому Висторопі розміщено три відділ­ ки радгоспу-технікуму ім. П. С. Рибалка, цегель­ ний завод. Серед мешканців села — 87 нагоро­ дж ених орденами й медалями, зокрема орденом Леніна — О. О. Коваленко та Р. Г. Крамар. В селі є восьмирічна школа, в якій 15 учи­ телів навчають 220 учнів, будинок культури па 350 місць, дві бібліотеки, медичний пункт. В селі діє партійна (5 комуністів) та комсо­ мольська (21 член ВЛКСМ) організації. Вони створені в 1919 році. Село засноване на початку XVII ст. Під час революції 1905— 1907 рр. переважна більшість мешканців Великого Висторопа брала участь у селянському русі. Радянську владу в селі вста­ новлено в січні 1918 року. У липні 1921 року засновано колгосп «Пролетарський прогрес». Під час Великої Вітчизняної війни 260 односельців полягли, захищаючи Батьківщину. За мужність, виявлену в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, 80 чол. відзначено урядовими на­ городами. В центрі села споруджено меморіаль­ ний ком плексна честь воїнів-визволителів і по­ леглих односельців.

9

ВОРОЖБА —- село, центр сільської Ради. Ле­ жить по обидва береги ріки Псла, за 22 км від районного центру і залізничної станції Лебедин­ ська. Дворів — 1619. Населення — 2374 чоловіка. Сільраді підпорядковані села Басівщина, Валки, Даценківка, Кердилівщина, Лифине, Лободівщина, Патріотівка, Петренкове, Пісківка, Старонове, Ступки, Хилькове, Червоне. У Ворожбі розташована центральна садиба колгоспу ім. Жданова. За колгоспом закріплено 12 618 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

7262 га орної землі. Господарство — насіннєвого напряму з розвинутим тваринництвом. Є цегель­ ний та комбікормовий заводи. За трудові успіхи 55 колгоспників відзначені урядовими нагородами, в т. ч. орденом Жовтне­ вої Революції — В. Т. Мовчан, орденом Трудо­ вого Червоного Прапора — Г. В. Сема, С. П. Мовчан. Голова колгоспу М. В. Улько за активну участь у поширенні наукових і політичних знань удостоєний звання заслуженого працівника куль­ тури УРСР. У селі є середня та дві восьмирічні школи (учнів — 675, учителів — 65), професійно-техніч-

388

Т. Шевченко. У Лихвині. Олівець. 1859 р.

не училище, що готує м еханізаторів сільського господарства, будинок культури на 500 місць, дві бібліотеки, лікарня на ЗО л іж ок , пологовий будинок, аптека. На території сільради працюють три партійні (140 комуністів) та п’ять комсомольських (528 комсомольців) організацій. Партійний осе­ редок виник у 1920, комсомольський — у 1921 році. Радянську владу у Ворожбі встановлено в січні 1918 року. На території Ворожбянської волості виник партизанський загін, який очолював В. Д. Діденко. В травні 1918 року цей загін об’єднався з загоном X. М. Фролова. Під час Великої В ітчизняної війни в селі діяла пат­ ріотична група (з січня до березня 1943 р.). Батьківщину боронили на фронтах 1408 мешкан­ ців Ворожби,685 з них полягли смертю хоробрих. На увічнення пам’яті загиблих односельців та воїнів, які полягли, визволяючи село від німе­ цько-фашистських загарбників, споруджено ме­ моріальний комплекс. Біля Ворожби виявлені городища скіфське (VII—III ст. до н. е.) та сіверянське (V III— X ст.). У с. Лифиному 1859 року перебував Т. Г. Шев­ ченко. Тут поет написав вірш «Ой на горі ромен цвіте», намалював кілька краєвидів. ГАРБУЗ ІВК А — село, центр сільської Ради. Розташована за 20 км від районного центру, за 7 км від залізничної станції Боромля. Дворів — 398. Населення — 972 чоловіка. Сільраді підпо­ рядковані населені пункти Караван, Панченки, Савенки, Ситники, Стеблянки, Тучі, Харченки, Яроші. В Гарбузівці розміщена центральна садиба колгоспу «Радянське село». За ним закріплено 2460 га сільськогосподарських угідь, у т . ч.

1872 га орної землі. Господарство — зерно-молочного напряму. 6 допоміжні підприємства — це­ гельний завод, млин, пилорама. На території сільради працюють восьмирічна та дві початкові школи (152 учні, 14 учителів), будинок культури на 250 місць, бібліотека, фельд­ шерсько-акушерський пункт.

389

В партійній організації налічується 32 кому­ ністи, в двох комсомольських організаціях — 32 члени ВЛКСМ. За трудові успіхи 40 мешканців села відзна­ чені урядовими нагородами, серед них орденом Леніна — Я. М. Панченко. Гарбузівку засновано в першій половині X IX ст. Радянську владу в селі встановлено у січні 1918 року. Під час Великої В ітчизняної війни на фронт пішли 293 мешканці сіл Гарбузівської сільради, з них 122 нагороджені орде­ нами й медалями. Багато селян воювало в пар­ тизанському загоні (командир — К. Г. Карпов, заступник—житель села П. С. Романов). 11 грудня 1941 року гітлерівці вчинили розправу над ра­ дянськими патріотами, які допомагали партиза­ нам. Фашисти спалили село Клюшники, розстрі­ ляли 11 чоловік, у т. ч. партизана-комсомольця Володю Клюшника. 165 односельців полягли, захищаючи Батьківщину. В Г арбузівці встановлено пам’ятник загиблим воїнам-визволителям, у с. Ситниках — обеліск на честь юного партизана В. Клюшника. Уродженець Гарбузівки В. Г. Стеблянко — Герой Соціалістичної Праці (живе в Д онбасі). ГУДИМ ІВ К А — село, центр сільської Ради. Розташована за 10 км від районного центру і за­ лізничної станції Лебединська. Дворів — 582. Населення — 170 чоловік. Сільраді підпорядко­ вані села Вершина, Груньки, Забуги, Іщенки, Калюжне, Корчани, Ляшки, Радчуки, Топчії, Т ригуби, Черемухівка. В Гудимівці розміщена бригада колгоспу ім. Мічуріна (центральна садиба в с. Калюжно­ му), за яким закріплено 5999 га сільськогоспо­ дарських угідь, у т. ч. 4125 га орної землі. Гос­ подарство зерно-тваринницького напряму. Кол­ госп має допоміжні підприємства — цегельний завод, млин, олійницю. В Гудимівці є восьмирічна школа, клуб, бібліотека. В селі працюють 54 комуністи і 87 комсомоль­ ців. Партійна організація створена в 1927, ком­ сомольська — в 1924 році. За трудові успіхи звання Героя Соціалістичної Праці удостоєні голова колгоспу С. А. Руденко Механізована посадка лісу на терасах у колгоспі ім. М ічуріна, с. Калю жне. 1973 р.

та бригадир Г. О. Криницький, орденом Трудо­ вого Червоного Прапора нагороджені бригадири М. С. Корчан та А. П. Співак, Ленінською юві­ лейною медаллю відзначено 112 мешканців сіл Гудимівської сільради. Перша письмова згадка про Гудимівку нале­ жить до 1732 року. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Під час Великої Вітчиз­ няної війни на фронтах билися 438 мешканців села, 162 з них нагороджені орденами й медаля­ ми. 260 односельців полягли, захищаючи Бать­ ківщину. КАМ ’ЯНЕ — село, центр сільської Ради. Ле­ жить на правому березі Псла, за 25 км від ра­ йонного центру і залізничної станції Лебединська. Дворів — 857. Населення — 1594 чоловіка. Сіль­ раді підпорядковані села Боброве, Зелений Гай, К урди, Чернишки. У селі розташована центральна садиба кол­ госпу «Дружба». Основний виробпичий напрям — рільництво. За господарством закріплено 6232 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. орної зем­ лі — 3697 га. Колгосп має два млини, цегельний завод, крупоруш ку, пилораму. В Кам’яному працюють середня школа (280 учнів, 21 учитель), клуб, бібліотека. На території сільради є партійна (43 комуніс­ ти) і три комсомольські (176 членів ВЛКСМ) організації. Партійна організація створена в 1929, комсомольська — в 1927 році. Серед трудівників села 125 чоловік нагоро­ джено орденами й медалями, зокрема орденом Трудового Червоного Прапора — комбайнери Я. П. Д екадо, Г. І. Андрущ енко, доярка Г. І. Головаиька. Перша письмова згадка про «місто Кам’яне і слободу Кам’яну» належить до 1647 року. Під час революції 1905—1907 рр. сталося селянське заворушення. З учасниками виступу жорстоко розправився загін драгунів, викликаний курку­ лями. Радянську владу в Кам’яному встановлено З січня 1918 року. П ід час Великої Вітчизняної війни за зв’язок з партизанами фашисти роз­ стріляли 7 мешканців села. 100 чоловік вивезено на каторжні роботи в Німеччину. За мужність, виявлену в боротьбі з німець­ ко-фашистськими загарбниками, 94 чоловіка на­ городжено орденами й медалями. 235 односельців полягли на полі бою. На увічнення їх пам’яті, а також воїнів, що загинули, визволяючи Ка­ м’яне від окупантів, у селі споруджено мемо­ ріальний комплекс. Уродженці Кам’яного М. Д . Бірюк та О. М. Лапоиогов стали кандидатами наук. П облизу К ам ’яного в урочищі Городищі збе­ реглися залишки городищ і поселення сіверян та давньоруських часів. КАТЕРИН ІВК А — село, центр сільської Ра­ ди. Розташована за 35 км від районного центру і залізничної станції Лебединська. Дворів — 499. Населення — 1803 чоловіка. Сільраді під­ порядковані села Великі Луки, Верхнє, Груш», Довге, Жовтневе, Корінне, Олексіївна. Місцевий колгосп «Червона зірка» — зернотваринницького напряму. За ним закріплено

4692 га сільськогосподарських угідь, у і. ч.

3879 га орної землі. Колгосп має цегельний завод.

13 колгоспників відзначено урядовими нагоро­ дами, серед них бригадир А. Г. Кравець — орде­ ном Жовтневої Революції. У селі є восьмирічна школа (учнів — 140, учителів — 14), будинок культури на 200 місць, бібліотека. В партійній організації на обліку 72 комуні­ сти, в трьох комсомольських — 128 членів ВЛКСМ. Партійна організація створена в 1930, комсомольська — в 1929 році. В письмових джерелах село вперше згадуєть­ ся в документах X V III ст. У 1774 році в Катерипівці та Групі відбулися селянські заворушен­ ня. Радянську владу в Катеринівці встановлено в січні 1918 року. Під час Великої Вітчиз­ няної війни мешканці села мужньо боролися з загарбниками, 43 чоловіка відзначені урядовими нагородами. Уродженцеві с. Групі С. JJ. Індику присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

48 полягли смертю хоробрих. На честь загиб­ лих земляків і воїнів-визволителів у селі спо­ руджено меморіальний комплекс. Поблизу Катеринівки міститься заповідник Михайлівська цілина — відділ Українського дер­ жавного степового заповідника АН УРСР. Тут росте понад 400 видів трав. КУРГАН (до 1946 року — Курган-Озак) — село, центр сільської Ради. Лежить на правому березі Псла, за 10 км від районного центру і за­ лізничної станції Лебединська. Дворів — 536. Населення — 1564 чоловіка. Сільраді підпо­ рядковані села Кулики, Лозово-Грушеве, Олек­ сандрівна, Плетньове. За колгоспом «Перемога» закріплено 4041 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3184 га ор­ ної землі. Основний виробничий напрям — ріль­ ництво й птахівництво. Колгосп має цегельний завод, дві пилорами, пасіку. За виробничі успіхи орденом Леніна нагоро­ джений бригадир А. П. Білоцерківець, орденом Трудового Червоного Прапора — завідуючий птахофермою С. ІО. Дрогало (він був учасником ВДН Г у 1971 році), Ленінською ювілейною ме­ даллю відзначено 74 чоловіка. В селі є восьмирічна школа, в якій 18 учителів навчають 188 учнів, клуб на 350 місць, бібліо­ тека, фельдшерсько-акушерський пункт. На території сільради є партійна (61 комуніст) і дві комсомольські (89 членів ВЛКСМ) організа­ ції. Партійна і комсомольська організації ство­ рені в 1929 році. В письмових джерелах село вперше згадуєть­ ся 1647 року. Під час революції 1905— 1907 рр. бідні селяни виступали проти куркулів. Радян­ ську владу встановлено в січні 1918 року. Під час Великої Вітчизняної війни в боротьбі з фашистами полягли 254 мешканці сіл Курганської сільради. Для увічнення їх пам’яті спо­ руджено меморіальний комплекс. Встановлено пам’ятник воїнам, які полягли, визволяючи село. Уродженець села М. О. Гурін став кандидатом історичних наук. Поблизу села виявлено сіверянське городище Озак (V III— X ст.).

390

МАЛИЙ ВИСТОРОП — село, центр С ІЛ Ь С Ь К О Ї Ради. Лежить у долині річки Висторопу, за 32 км від районного центру, за 6 км від залізнич­ ної станції Боромля. Дворів — 397. Населення — 1038 чоловік. В селі розташований радгосп-технікум ім. П. С. Рибалка, який готує агрономів, зоотех­ ніків, ветеринарних фельдшерів. У Малому Висторопі є восьмирічна школа (143 учні, 12 учителів), клуб, бібліотека, музей бойової слави 3-ї Гвардійської танкової армії, якою командував уродженець села, двічі Герой Радянського Союзу, маршал бронетанкових військ П. С. Рибалко. Сільська партійна організація, створена в 1920 році, налічує 104 комуністи, в двох комсо­ мольських організаціях 445 комсомольців. Перша писемна згадка про село належить до 1695 року. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни воювало 232 мешканці села, з них 86 удо­ стоєні орденів і медалей. 162 односельці полягли смертю хоробрих. Для увічнення пам’яті захис­ ників Батьківщини в селі споруджено меморіаль­ ний комплекс, встановлено пам’ятники: партизанам-односельцям, монумент танкістам 3-ї Гвар­ дійської танкової армії та П. С. Рибалку. М ИХАЙЛІВНА — село, центр сільської Ра­ ди. Лежить по обидва береги Псла, за 10 км від районного центру й залізничної станції Лебе­ динська. Дворів — 613. Населення — 1763 чо­ ловіка. Сільраді підпорядковані населені пункти Байрак, Кршшчки, Парфили, Першотравневе, Степне, Шумили. Радгосп «Михайлівський» спеціалізується на розведенні племінних великої рогатої худоби та свиней. За господарством закріплено 7242 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 4843 га ор­ ної землі. У Михайлівці є середня школа, в якій нав­ чаються 425 учнів і працюють 39 учителів, буди­ нок культури на 400 місць, дві бібліотеки, л і­ карня на 25 ліж ок. На території сільради — дві партійні (94 ко­ муністи) та чотири комсомольські (205 членів ВЛКСМ) організації. Партійний осередок ство­ рено в 1920, комсомольський — в 1922 році. Доярці радгоспу М. Г. Гец присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Орденом Леніна відзначені М. О. Ровенська та Г. Ф. Париченко, орденом Трудового Червоного Прапора — Г, Й. Ільченко, В. II. Молибога, М. Я. Меша, Г. С. Х ар­ ченко, орденом Жовтневої Революції — В. С. Бовтенко та С. І. Зеленський, 128 трудівників села нагороджено Ленінською ювілейною ме­ даллю. Михайлівну засновано у 1675 році. В травні 1905 року михайлівські селяни піднялися на боротьбу з поміщиками, разом з мешканцями інших сіл вони розгромили п’ять поміщицьких маєтків. Радянську владу в Михайлівці встанов­ лено в січні 1918 року. В період Великої Вітчиз­ няної війни 619 мешканців села боронили Бать­ ківщину, з них 287 нагороджені орденами й ме­ далями, а І. П. Шумилов та М. М. Дрикалович удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

391

Сільмаг у с. М осковському Бобрику. 1973 р.

323 односельці полягли на йолі бою, 26 розстрі­ ляли окупанти. Д ля вшанування пам’яті загиб­ лих односельців і воїнів-визволителів споруджено меморіальний комплекс. МОСКОВСЬКИЙ БОБРИК — село, центр сільської Ради. Лежить на річці Бобрику, за 26 км від районного центру і залізничної станції Лебединська. Дворів — 705. Населення — 1400 чоловік. Сільраді підпорядковані села Б ерезі в Яр, Влізьки, Мигулин, Мигулин Д ругий, Пашкине. Колгосп «За заповітами Леніна» — багато­ галузеве господарство. За ним закріплено 3836 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3237 га орної землі. Є допоміжні підприємства — млин, олій­ ниця, цегельний завод, пилорама. У селі працюють середня (313 учнів, 24 вчи­ телі) та вечірня школи, будинок культури на 400 місць, народний краєзнавчий музей, бібл іо­ тека, медичний пункт і пологовий будинок. На території сільради — дві партійні (114 ко­ муністів) і три комсомольські (208 членів ВЛКСМ) організації. Партійний осередок засновано 1920 року, комсомольський — 1925. За трудові успіхи багатьох мешканців села відзначено урядовими нагородами, зокрема орде­ ном Леніна — М. І. Некипілого, орденом Жовт­ невої Революції — Я. М. Єфросиніна, орденом Трудового Червоного Прапора — С. Л . Камчат­ ку, Ленінською ювілейною медаллю — 117 чо­ ловік. Перша письмова згадка про село належить до 1645 року. Під час першої російської революції селяни неодноразово виступали проти поміщиків, на їх придушення власті присилали військові частини. Радянську владу в селі встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчиз­ няної війни воювало 485 мешканців села, з них 77 нагороджені орденами й медалями, 269 заги­ нули. На увічнення пам’яті полеглих в селі споруджено меморіальний комплекс. У родж енцем с. Березового Яру є генералмайор М. І. Ч ередниченко ОПОЛОНІВКА — село, центр Гриицівської сільської Ради. Розташована за 35 км від район­ ного центру і залізничної станції Лебединська.

Дворів — 126. Населення — 452 чоловіка. Сіль­ раді підпорядковані населені пункти Гамаліївка, Гринцеве, Дмитрівна, Д руж не, Ключинівка, Комісарівка, Ленінське, Миронівщина, Новопетрівка, Підсулля, П рото попі вщина, Яснопілля. В Ополонівці розташована центральна садиба колгоспу ім. Енгельса. За ним закріплено 5095 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

4502 га орної землі. Господарство спеціалізуєть­ ся на відгодівлі свиней. Колгосп має млин, пило­ раму, крупоруш ку, олійницю. В селі є восьмирічна школа, в якій 18 учите­ лів навчають 246 учнів, будинок культури на 300 місць, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт.

Fla території сільради є партійна (48 кому­ ністів) і три комсомольські (149 членів ВЛКСМ) організації. Ополонівка заснована на початку X X ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. П ід час Великої Вітчизняної війни, в жовтні 1941 року, поблизу села 175-й гвардійський мо­ тострілецький полк знищив багато гітлерівців.

442 мешканці сільради билися на" фронтах, з них 158 відзначені орденами й медалями. 284 одно­ сельці полягли смертю хоробрих. На честь за­ гиблих воїнів Червоної Армії встановлено па­ м’ятник. і

ПАВЛЕІІКО ВЕ — село, центр сільської Ра­ ди. Лежить на березі річки Груні, за 25 км від районного центру і залізничної станції Лебедин­ ська. Дворів — 127. Населення — 403 чоловіка. Сільраді підпорядковані села Бойки, Букати, Галушки, Грицини, Д ігтярі, Кищики, Косенки, Майдаки, Мартинці, М арусенкове, Падалки, Підопригори, Радянське, Сіренки, Скляри, Тарасівка. В Павленковому розміщений відділок рад­ госпу «Новопетрівський». Понад 60 робітників радгоспу відзначено уря­ довими нагородами, серед них орденом Леніна — А. С. Крятова, орденом Жовтневої Революції — П. Г. Буката. Трактористові Г. М. Зубку при­ своєно звання заслуженого механізатора УРСР. В селі є восьмирічна школа, в якій навчаються 300 учнів і працює 21 учитель, клуб на 150 місць, бібліотека, медичний пункт. В сільській партійній організації на обліку 52 комуністи, в двох комсомольських — 50 чле­ нів ВЛКСМ. Партійний осередок створений в 1917, комсомольський — у 1925 році. Павленкове вперше згадується в письмових джерелах 1654 року. Радянську владу встанов­ лено в січні 1918 року. На фронтах Великої Віт­ чизняної війни билося 433 мешканці села, 70 з них нагороджені орденами й медалями. 197 од­ носельців полягли смертю хоробрих. На їх честь споруджено меморіальний комплекс. Уродженцеві с. Майдаків І. С. Зубку присвоє­ но звання Героя Радянського Союзу. ПРИСТАЙЛОВЕ — село, центр сільської Ради. Лежить на правому березі Псла, за 12 км від районного центру і залізничної станції Лебединська. Дворів — 542. Населення — 1024 чо­

ловіка. Сільраді підпорядковані села Барабашівка. Гірки, Маськи, Шевченкове. В Пристайловому розташована центральна садиба колгоспу «Вперед». За ним закріплено 4444 r a f сільськогосподарських угідь, у т. ч.

2993 га орної землі. Господарство рослинницькотваринницьке. 6 цегельний завод, млин, слюсарна майстерня. В селі ирацюють восьмирічна школа (180 уч­ нів, 15 учителів), будинок культури на 350 місць, бібліотека, медичний пункт, иологовий будинок. На території сільради є партійна (41 кому­ ніст) і дві комсомольські (60 членів ВЛКСМ) організації. За трудові успіхи орденами й медалями від­ значено 28 чоловік, у т. ч. доярку В. Я. Пліши­ ву — орденом Трудового Червоного Прапора. Пристайлове засноване в 50-х роках XVII ст. переселенцями з Подніпров’я. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Під час Великої Вітчизняної війни жителі села доиомагали парти­ занам. На фронтах воювали 574 односельці, з них 341 відзначений урядовими нагородами, 233 полягли смертю хоробрих. На честь за­ гиблих бійців Червоної Армії у селі спорудж ено меморіальний комплекс. Уродженцями села є кандидати наук В. П. Минак, М. В. Лобода, І. І. Дрига, В. Ф. Кобець. Поблизу колишнього с. Новотроїцького (ни­ ні частини Пристайлового) виявлено поселення черняхівської культури, в урочищі Городищі повністю досліджено городище сіверян (VIII — X ст.), на якому виявлено залишки понад 50 жи­ тел, близько 100 господарських та виробничих споруд, землеробські знаряддя, зброю, бронзові та срібні прикраси. Подібне городище виявлено й поблизу с. Гірок. РЯБУШ КИ — село, центр сільської Ради. Лежать по обидва береги річки Вільшанки, за 15 км від районного центру, за 4 км від залізнич­ ної станції Рябушки. Дворів — 906. Населен­ ня — 1685 чоловік. Сільраді підпорядковані села Костів, Курилівка, Північне, Семиротівка. В Рябушках розташована центральна садиба колгоспу ім. Куйбишева. Господарство спеціалі­ зується на виробництві свинини. За колгоспом закріплено 5889 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 4990 га орної землі. Є цегельний завод. Серед колгоспників є 87 відзначених урядо­ вими нагородами, зокрема, орденом Л еніна— доярка Г. С. Дерев’янко, орденом Трудового Червоного Пранора — комбайнер В. Н. Бурик, свинарка 6 . В. Гетьман, доярки В. А. Хилько, Г. Ф. Васильченко. В селі є середня та початкова школи (350 уч­ нів, 25 учителів), будинок культури на 250 місць, бібліотека, амбулаторія. На території сільради є партійна (64 кому­ ністи) і дві комсомольські (130 комсомольців) організації. Партійний та комсомольський осе­ редки створені в 1918 році. Село засновано в 1765 році. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. На фронтах Вели­ кої Вітчизняної війни билися 720 мешканців села, 98 з них нагороджені орденами й медалями, а Г. М. Калиниченко удостоєний звання Героя

392

Радянського Союзу. 483 односельці полягли смертю хоробрих. У 1956 році в селі встановлено пам’ятник полеглим воїнам. / СІРОБАБИНЕ — село, центр сільської Ради. Розташоване за 25 км від районного центру і за­ лізничної станції Лебединська. Дворів — 91. Населення — 237 чоловік. Сільраді підпорядко­ вані села Голубівка, Грамине, Деркачі, Коломійці, Маньки, Новостепанівка, Покутне, Се­ мени, Федір ки, Філонівщина, Шияни. В селі міститься бригада колгоспу ім. Шев­ ченка (центральна садиба в Голубівці). За госпо­ дарством закріплено 4888 га сільськогосподар­ ських угідь, у т. ч. 4462 га орної землі. Основний виробничий напрям — тваринництво. За виробничі успіхи орденом* Леніна нагоро­ джений завфермою В. Т. Сіробаба, орденом Жовт­ невої Революції — П. О. Вакула, орденом Тру­ дового Червоного Прапора — Г. П. Вакула. В Сіробабиному працюють восьмирічна шко­ ла (92 учні, 10 учителів), клуб на 200 місць, б іб ­ ліотека, медичний пункт. На території сільради є партійна (48 ком уні­ стів) і три комсомольські (129 членів ВЛКСМ) організації. Село засновано в першій половині X V III ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Під час Великої Вітчизняної війни 95 мешканців села воювали на фронтах, 15 з них нагороджені орденами й медалями, 65 полягли смертю хоробрих. На честь воїнів Червоної Армії в селі споруджено меморіальний комплекс. ЧЕРВЛЕНЕ — село, центр сільської Ради. Лежить на правому березі Псла, за 8 км від ра­

йонного центру й залізничної станції Лебедин­ ська. Дворів — 283. Населення — 770 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Гру­ шеве, Новоселівка, Радькове, Чижове. В Червленому розміщена центральна садиба колгоспу ім. Першого травня. За ним закріплено 3567 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

2844 га орної землі. Господарство зерно-буряко­ вого й м’ясо-молочного напряму. П’ять колгоспників нагороджені орденами й медалями, в т. ч. орденом Трудового Червоного Прапора — С. А. Смага. В селі є восьмирічна та початкова школи (182 учні, 18 учителів), клуб на 250 місць, біб­ ліотека, медичний пункт і пологовий будинок. На території сільради налічується дві партій­ ні (39 комуністів) і дві комсомольські (57 членів ВЛКСМ) організації. Партійний осередок ство­ рено в 1925 році. Червлене засновано в другій половині XVII ст. запорізькими козаками. Радянську владу в селі встановлено в січні 1918 року. З мешканців Червленого був створений загін, який боровся з різними бандами. Командував за­ гоном Я. С. Швидкий. 1919 року денікінці роз­ стріляли голову ревкому Г. О. Зміяка. Під час Великої Вітчизняної війни на фронтах воювало 230 мешканців села, а них 180 полягло на полі бою. 58 фронтовиків нагороджено орде­ нами й медалями. 31 мешканця села розстріляли німецько-фашистські окупанти. 1969 року на місці розстрілу встановлено пам’ятник жертвам фашизму. В Червленому є також пам’ятник бор­ цям за Радянську владу та меморіальний ком­ плекс на честь полеглих односельців і воїнів — визволителів села.

Площа району — 881,6 кв. км. Населення — 33 тис. чоловік, з них сільського 29,2 тис. чоловік. Середня густота населення — 41 чоловік на кв. км. Селищній та 14 сільським Радам депутатів трудящ их підпорядковано 78 населених пунктів. На підприємствах, у радгоспах, кол­ госпах, в установах є 52 первинні партійні, 63 комсомольські і 79 профспілкових організацій. В економіці провідне місце належить сільськогосподарському виробництву. 2 радгоспи і 17 кол­ госпів користуються 74 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 65 тис. га орної землі. Пра­ цюють 5 промислових підприємств. Населення обслуговує 32 медичні заклади. У 39 загальноосвіт­ ніх школах, у т. ч. 11 середніх, заочній середній, 11 восьмирічних, 16 початкових навчається 5,6 тис. учпів. Є музична школа і сільськогосподарський технікум. Культурно-освітню роботу ведуть 11 будинків культури, 35 клубів, 33 бібліотеки. Дію ть 53 кіноустановки. В районі — 6 пам'ятників В . І. Л еніну. Споруджено 20 пам'ятників та обелісків вічної Слави на честь воїніввизволителів і воїнів-односельців, які загинули в боях проти німецько-фашистських загарбників у роки В еликої Вітчизняної війни.

ЛИПОВА

ДОЛИНА

’Яйї?!ппова Долина — селище міського типу, центр району, розташоване при й ш \ злитті річок Хоролу та Липівки (басейн річки Псла), за 91 км від обласного центру і за 32 км від залізничної станції Ромни, на автошляху Ромни — Гадяч. Н аселення — 6090 чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Веселе, Галаєвець, Калінінське, Легуші, Побиванка, Сидоренкове, Червона Долина, Ч ервоногірка, Чирвине, Ш атравине, Шматкове. Липова Долина виникла у першій половині X V 11 ст. Н азва її походить від річки Липівки. У цей час село належало одному з найбільших магнатів Я. Вишневецькому. У 1647 році тут налічувалося 150 дворів1. Жителі зазнавали тяжкого соціального й національного гноблення.

Ї

1 Л . В . П а д а л к а . Прошлое Полтавской территории и ее заселение. Полтава, 1914, стор.

189; Памятная книжка Полтавской губернии на 1865 год, стор. 13.

394

Населення Липової Долини брало активну участь у визвольній війні україн­ ського народу 1648—1654 рр. Село було визволено від польсько-шляхетського пану­ вання і увійшло до Миргородського полку. В січні 1654 року 171 чоловік присягли на вірність Росії1. Коли 1658 року біля Липової Долини з ’явилися татари — спільники зрадника гетьмана 1. Виговського, жителі вчинили їм упертий опір. Але сили були нерівні. Татарським загонам вдалося захопити і пограбувати село. Влітку 1677 року в Липовій Долині об’єдналися війська російського воєводи Г. Ромодановського та гетьмана 1. Самойловича і звідси .вирушили під Чигирин проти турецько-татарських орд2. Під час Північної війни жителі села допомагали російським військам, боролися проти шведських загарбників і прибічників ворога українського народу Мазепи. З другої половини X V II ст. Липовою Долиною володіли представники коза­ цької старшини. Вони силою відбирали у козаків землю і переводили їх на становище залежних селян. У 1764 році Катерина 11 подарувала Липову Долину К. Розумовському. Селяни відбували до 4 днів панщини на тиждень. З 1802 року село стало волосним цент­ ром Глинського, а наступного року — Гадяцького повіту Полтавської губернії. В середині століття тут налічувалося 520 дворів і 4236 жителів3. Переважна більшість землі (5,5 тис. десятин) належала поміщикам Туманським. Селяни користувалися невеликими наділами, з яких ледве могли прогодуватися. У 1840 році в Липовій Долині відкрили парафіяльну школу, але багато дітей бідноти через нестатки не відвідувало її. У селі в 1838 році під час подорожі по У кра­ їні зупинявся великий російський композитор М. 1. Глінка. Селянська реформа не поліпшила економічного становища селян. За мізерні наділи малопридатної землі вони мали сплатити великі викупні платежі. Липоводолинці економічно були пограбовані. Розвиток капіталістичних відносин супроводжувався класовим розшаруванням селянства. Основна маса селян розорялася, а купка куркулів скуповувала їх землю і зосередила у своїх руках по кілька десятків десятин. У 1910 році 119 заможних господарств володіли 2367 десятинами землі. Водночас 295 господарств мали від 1 до 5 десятин, 139 господарств — від 5 до 9. У частини селянських родин не було своїх хат. У 1884 році таких налічувалось 23, в 1910 — їх кількість зросла до 505. Селянибідняки змушені були йти у найми до багатіїв. За важ ку працю з ранку й до ночі вони одержували мізерну плату. 1910 року з Липової Долини на поденних роботах працювало 110 чоловіків і 26 жінок. Деякі з них йшли на заробітки у міста, інші ш у­ кали порятунку в переселенні. Частина селян займалася ремеслом. У 1884 році в селі налічувалося 187 ткачів, 36 шевців, 65 теслярів, 25 чинбарів, 25 кравців, 5 бондарів. Після столипінської реформи посилився процес розшарування селян. Бідняки, не маючи робочої худоби і грошей для сплати податків, змушені були за безцінь продавати свої наділи та йти на заробітки. Трудящі не мирилися з своїм становищем. Під час першої російської рево­ люції 1905—1907 рр. у Липовій Долині відбулося заворушення селян. Весною 1905 року безземельні й малоземельні селяни зібралися на подвір’ї волосного правління і стали вимагати розподілу поміщицьких та куркульських земель. Царизм не дбав про охорону здоров’я й освіту трудящих. Лише наприкінці XIX ст. у Липовій Долині відкрили фельдшерський пункт, який обслуговував насе­ 1 Воссоединение Украины с Россией, т. З, стор. 541.

2 Літопис Самовидця. К ., 1971, стор. 124, 126.

3 Россия. Полное географическое описание н а т его отечества, т. 7, стор. 429; Памятная книжка Полтавской губернии на 1865 год, стор. 55 4 ЦДІА СРСР, ф‘. 577, оп. ЗО, спр. 14, арк. 2, 8.

5 Третья подворно-хозяйственная переписъ в Полтавской губернпи 1910 г. Роменский уезд. Полтава, 1913, стор. 62—98; Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. 4. Полтава, 1885, стор. 137; Алфавитпый указатель населенных мест Полтавской губернии. Полтава, 1910, стор. 11.

395

лення всієї волості. У селі діяла церковнопарафіяльна школа. В 1904 році стала працювати двокласна школа, де навчалися переважно діти заможних селян. Основна маса жителів не знала грамоти. У 1910 році письменні, включаючи й тих, хто вмів лише писати своє прізвище, становили 20,5 процента населення. Тяжко позначилася на становищі селян перша світова війна.Багатьох чолові­ ків забрали на фронт. Трудящі терпіли злигодні. Загострилися класові суперечності. Після Лютневої революції у Липовій Долині діяв земельний комітет, який почав відбирати землю у поміщиків і куркулів. Проте куркульська зграя жорстоко розправилася з тими, хто взяв у цьому участь. Трудящі переконалися, що контрре­ волюційний Тимчасовий уряд не дасть їм ні миру, ні землі, ні хліба. З великою радістю трудящі Липової Долини зустріли звістку про пере­ могу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. У січні 1918 року в селі було встановлено Радянську владу. Почав діяти волревком, який на основі ленінського Декрету про землю розгорнув підготовку до наділення селян землею. За допомогою Гадяцького повітового ревкому у поміщиків було відібрано землю та інші засоби виробництва, а в сільських глитаїв — надлишки землі, реманенту, худоби. Проте початок нового життя перервав наступ австро-німецьких військ, заклика­ них на У країну контрреволюційною Центральною радою. Наприкінці березня 1918 року окупанти захопили село1. Інтервенти разом з українськими буржуазними націоналістами тероризували й грабували населення. Трудящі селяни піднялися на боротьбу. У серпні 1918 року в Липовій Долині було створено партизанський загін під командуванням А. І. Левона. До загону ввійшло чимало селян-бідняків Липо­ вої Долини та сусідніх сіл Панасівни і Берестівки. Загін здійснив ряд бойових операцій проти ворога, визволив з тюрми селян-бідняків, засуджених окупантами до страти, вигнав з маєтків поміщиків. Після краху німецької окупації село захопи­ ли петлюрівці. На початку лютого 1919 року Липову Долину визволили частини Червоної Ар­ мії. Відновилася Радянська влада, почав діяти волревком. Він відібрав у поміщиків та куркулів і передав бідноті понад 3 тис. десятин землі, багато живого тягла й реманенту. Активну участь у радянському будівництві брав комітет бідноти, створений тут у квітні 1919 року. В серпні 1919 року Липову Долину захопили денікінці. Вони реставрували старі порядки і вчинили звірячу розправу над сільськими активістами. Були страчені голова комбіду с. Кимлички Й. І. Лелюх та кілька інших селяннезаможників. Та недовго довелося лютувати білогвардійцям. ЗО листопада 1919 року повстансько-партизанські загони Полтавщини визволили село. Відновив роботу волревком, якому підпорядковувались Панасівський та Московський сільревкоми2. До складу волревкому увійшли С. Т. Семиліт (голова), С. П. Близнюк, І. Й. Шаповал та ін 3. У травні 1920 року було створено комнезам. Волревкому й комнезаму довелось працювати в надзвичайно складних умовах. У волості діяли куркульські банди, які чинили опір заходам Радянської влади. У січні 1921 року в село вдерлася банда мах­ новців, яка разом з місцевими куркулям и закатувала міліціонера І. Т. Рогозу, А. К. Тарана та інших активістів. Незабаром банди було ліквідовано. Трудящі Липової Долини приступили до відбудови господарства. Наприкінці 1921 року було обрано сільську Раду, яку очолив комуніст Ю. І. Вилей4. Велику роботу розгорнув партійний осередок, створений цього ж року. На початок 1922 року він об’єднував 7 членів партії. Секретарем осередку обрали Д. П. Лукаш а5. Під керівництвом комуністів активізував свою діяльність комнезам, до якого входило понад 40 чоловік. У 1922 році почав діяти комсомольський осередок6.

1 2 3 4 5 6

Гражданская война на Украяне, т. 1, кн. 1, стор. 76. Полтавський облдерж архів, ф. Р-1865, оп. 1, спр. 144, арк. 5. Там ж е, ф. Р-3872, оп. 1, спр. 59, арк. 23. Сумський облпартархів, ф. 442, оп. 1, спр. 203, арк. 7. Там ж е, арк. 1. Полтавський обл дер ж ар хів , ф. Р -99, оп. 1, спр. 205, арк. 2.

396

Важливим завданням було піднесення економіки села. Н а цей час кожний двір одержав у середньому по 5 десятин землі. К уркульське землеволодіння обмежили. Значну допомогу селянським господарствам подавало сільське споживче товариство. Через нього бідняки й серядняки одержували необхідний сільськогос­ подарський реманент і насіння для посіву. З великим сумом жителі Липової Долини сприйняли звістку про смерть В. І. Леніна. Під час ленінського призову партійна організація поповнилася новими комуністами і налічувала 7 членів і 7 кандидатів у члени партії. З 1923 року село стало районним центром Роменського округу. Багато уваги приділялося розвитку охорони здоров’я, освіти й культури. Захо­ дами Радянської влади у Липовій Долині відкрито медичну дільницю, на базі якої у 1923 році створили районну лікарню. В ній на кінець відбудовного періоду медичну допомогу подавали 1 лікар і 3 чоловіка з середньою медичною освітою. В 1919 році почала діяти початкова школа, яку незабаром перетворили на семирічну. В ній 1925 року навчалося 293 учні й працювало 9 учителів. Розгорнулася ліквідація не­ письменності серед дорослих. У 1924 році тут налічувалося 4 гуртки лікнепу, де оволодівало грамотою 150 чоловік. У 1921 році в селі почав працювати клуб на 150 місць, а в 1927 році відкрили райсельбуд на 300 місць. Д іяли також хата-читальня і бібліотека з книжковим фондом 2740 примірників. У грудні 1927 року XV з ’їзд ВКП(б) проголосив курс на колективізацію сільсь­ кого господарства. Виконуючи рішення з ’їзду, комуністи й комсомольці Липової Долини посилили роз’яснювальну роботу серед трудового селянства. На допомогу їм прийшли посланці робітничого класу — робітники-двадцятип’ятитисячники. У 1929 році в селі створили сільськогосподарську артіль «Повстанець», яка об’єднала 70 господарств. За нею закріпили 300 га сільськогосподарських угідь. У 1930 році колгоспний рух набув масового характеру. Було організовано ще 7 сільськогоспо­ дарських артілей: «Комсомолець», «Перше травня», ім. Будьонного, «Більшовик», ім. Горького, ім. Крупської та ім. Щорса. Соціалістична перебудова здійснювалась у процесі жорстокої класової боротьби. Куркулі ховали хліб, застосовували терор проти активістів. Від їх рук загинули голова виконкому сільської Ради М. Т. Ж ван, посланець робітників Харкова Павлюк та інші. Ім’ям одного з організаторів колгосп­ ного будівництва у селі М. Т. Жвана жителі назвали вулицю селища. Проте підступи куркулів не могли затримати впевненої ходи нового життя. Селяни дедалі більше переконувались у перевагах колективної праці. Велику роль в організаційно-гос­ подарському зміцненні артілей відіграла Липоводолинська МТС, створена в 1930 році. Цього ж року в Липовій Долині було організовано радгосп ім. К алініна, за яким закріпили 2852 га сільськогосподарських угідь. Перемога колгоспного ладу докорінно змінила економіку, соціальні відносини й культуру села. На колгоспних ланах з ’явились трактори, комбайни, вантажні автомашини. Колгоспи, особливо «Більшовик», ім. Крупської, ім. Горького, стали економічно міцними господарствами з розвинутим рільництвом і тваринництвом. У 1935 році середня врожайність зернових у колгоспах Липової Долини становила 10—12 цнт., а тютюну — 15 цнт з гектара. Радгосп ім. Калініна мав 90 голів вели­ кої рогатої худоби (у т. ч. 40 корів), 190 овець, 200 свиней. Значного розмаху набув стахановський рух. У 1936—1938 рр. стахановцями стали І. Прилипа, М. Бибка, О. Куць, Г. Івахно, П. Ровко, О. Федірко, У. Прихідько та багато інших. Підвищи­ лася оплата праці колгоспників. Вони одержували в середньому до 2 кг зерна і до З крб. грішми на трудодень. Велика заслуга у цих успіхах партійної організації, яка в 1939 році налічувала 25 членів і кандидатів у члени партії. З вели­ ким піднесенням трудящі Липової Долини зустріли прийняття нової Кон­ ституції і проведення перших виборів до Верховної Ради СРСР, Верховної Ради УРСР та місцевих Рад. До Верховної Ради Української РСР тоді було обрано голову колгоспу ім. Луначарського с. Кимлички О. І. Киву (нині пен­ сіонерка, жителька Липової Долини). 1931 року село увійшло до складу Ромен397

ського району, 1935 року стало районним центром Х арківської, а з 1939 року — Сумської області. Розвивалися охорона здоров’я, освіта й культура. У Липовій Долині діяла районна лікарня на 35 ліж ок, в якій налічувалося 2 лікарі і 5 чоловік з середньою медичною освітою. Напередодні Великої Вітчизняної війни у селі працювала середня школа. В ній ЗО вчителів навчали 685 дітей. Було ліквідовано неписьменність серед дорослих. Своє дозвілля трудящі проводили у 2 клубах. Тут діяли і 2 бібліотеки, книжковий фонд яких становив 3 тис. примірників. У побут і культуру жителів увійшли кіно, радіо, газети й журнали. Мирна творча праця радянських людей 22 червня 1941 року була перервана віроломним нападом фашистської Німеччини на СРСР. Разом з усім радянським народом на захист Вітчизни стали й трудящі Липової Долини. Багато чоловіків пішло на фронт. їх замінили жінки й підлітки, які працювали з подвоєною енергією. Було створено народне ополчення, куди ввійшло чимало комуністів і комсомольців. Частину майна колгоспів і МТС було евакуйовано у глиб країни.

22 вересня 1941 року гітлерівці захопили Липову Долину. Настали тяж кі дні німецько-фашистської окупації. Уже в перші дні фашисти повісили тут 21 чоло­ віка, серед них Т. Семиліта, І. Коваленка, Я. Клеця, В. Бахмата та його сина, бага­ тьох розстріляли, а невідомого військовополоненого живцем закопали в землю. Всьо­ го в селі Липова Долина закатовано 82 чоловіка, вивезено у рабство до фашистської Німеччини 194 жителів села1. Від кривавих рук гітлерівців загинула парти­ занська група, залишена за завданням райкому партії2. У гестапо закатовано колишнього секретаря райкому комсомолу, поета Ф. Г. Швіндіна (1913—1942), який був членом цієї групи. Проте звірства гітлерівців не залякали радянських людей. Вони саботували заходи фашистських властей і чинили опір окупантам.

9 вересня 1943 року Липову Долину визволив стрілецький полк, яким коман­ дував росіянин полковник А. Д. Дмитрієв. Першим у село увірвався танк під коман­ дуванням білоруса Г. Тиріна. Близько 1200 жителів билися проти ненависного ворога на фронтах війни, з них 100 за мужність і відвагу нагороджено орденами й медалями СРСР. 250 чоловік віддали життя за свободу й незалежність Батьківщини. У 1952 році в селищі встановлено пам’ятник на честь радянських воїнів, які загинули в бою за визволення його від гітлерівців. Окупанти заподіяли великих збитків населенню Липової Долини. Колгоспи і радгосп були вщент пограбовані. Не вистачало техніки, коней. Трудящі, долаючи труднощі, приступили до відбудови господарства. Колгоспники обробляли поля власними коровами і перевиконували норми виробітку. Відновила роботу МТС. Зу­ силлями її працівників до кінця 1943 року було зібрано 20 тракторів і 5 комбайнів. Керовані комуністами (їх у селі 1946 року налічувалося 89) трудівники Липової До­ лини поступово заліковували рани, заподіяні фашистами. Велику допомогу у відро­ дженні господарства подала держава й трудящі братніх республік. Держава виділила грошові кредити і техніку, з братніх республік надійшла худоба. На 1950 рік було освоєно довоєнні посівні площі. Цього року колгосп «Більшовик» зібрав по 16,7 цнт зернових з гектара.' Ще вищих показників добився радгосп ім. Калініна. Кращі бригади виростили по 26 цнт пшениці з гектара. У господарстві налічувалося 587 го­ л ів великої рогатої худоби і 360 свиней. Постійно зростав машинний парк МТС. У 1946 році став до ладу промкомбінат з цехами ковальським, деревообробним, кра­ вецьким і чоботарським. На підприємстві розгорнулося соціалістичне змагання. Відновили роботу заклади охорони здоров’я, освіти й культури. В 1950 році у Липовій Долині діяли районна лікарня і 2 фельдшерсько-акушерські пункти. Ме­ дичну допомогу населенню подавали 5 лікарів і 10 чоловік з середньою медичною освітою. В 1948 році було відбудовано приміщення середньої школи. У 1950 році 1 Сумський облдерж архів, ф. Р-2191, оп. 1, спр. 103, арк. 33; ф. Р-2445, оп. 1, спр. 22, арк. 7.

2 М. И. Н а у м о в. Степной рейд. К ., 1968, стор. 151.

398

тут працювали середня й семирічна школи, в яких 41 учитель навчав 747 учнів. Культурно-освітню роботу проводили районний будинок культури, 2 клуби й 2 біб­ ліотеки (для дорослих і дитяча) з книжковим фондом 7200 примірників. На початку 50-х років 8 колгоспів Липової Долини об’єдналися у два — «Біль­ шовик» та ім. Крупської. Це сприяло зміцненню їх економіки, підвищенню продук­ тивності сільськогосподарського виробництва. Зросли й зміцніли партійні органі­ зації колгоспів, які налічували відповідно 17 і 20 комуністів. У 1957 році в колгоспі «Більшовик» на 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено по 42 цнт м ’яса і по 225 цнт молока, а середній надій молока від кожної корови досяг 2248 кг. Свинарка колгоспу ім. Крупської Є. М. Хекало одержала по 21 поросяті від кожної свиноматки. За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва групу працівників Липової Долини у 1958 році було нагороджено орденами й медалями, серед них першого секретаря райкому партії В. І. Бердицького — орденом Леніна. У 1962 році обидва колгоспи об’єдналися в один — ім. Горького, який став великим багатогалузевим господарством. За ним закріплено 6149 га сільськогоспо­ дарських угідь, у т. ч. 4380 га орної землі. Технічна база колгоспу складається з 38 тракторів, 11 зернових і 6 бурякозбиральних комбайнів, 28 автомашин та іншої техніки. Побудовано нові тваринницькі приміщення, де всі трудомісткі процеси механізовано, створено велику птахоферму — фабрику для виробництва яєць і пта­ шиного м’яса. Зміцніла економіка радгоспу ім. Калініна. Це господарство м ’ясомолочного напряму. За ним закріплено 6002 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

5294 га орної землі. На полях радгоспу працювали 43 трактори, 22 зернові та інші ком­ байни, 42 автомашини. На фермах утримувалось 2529 голів великої рогатої худоби, 2513 свиней, понад 13 тис. штук птиці. У Липовій Долині працюють районне об’єд­ нання «Сільгосптехніки», «Міжколгоспбуд № 14», підприємства для обробки дерева, виробництва залізобетонних конструкцій, шиферу, цегельний завод, маслозавод, хлібозавод, інкубаторна станція, яка щорічно постачає 400 тис. курчат. В обстановці трудового й високого політичного піднесення трудящ і Липової Долини зустріли 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції, 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, X X IV з ’їзд Комуністичної партії Радянського Союзу. Значних успіхів досягнуто в роки восьмої п ’ятирічки. У колгоспі ім. Горького врожай зернових зріс з 16 до 19 цнт з гектара. План виробництва м’яса виконано на 129проц., яєць — на 147,3проц. Значно підвищилась продуктивність тваринництва: надій молока на фуражну корову в середньому досяг 2250 кг. Завдяки цьому зросли доходи колгоспу, які становили 1,4 млн. крб. Радгосп ім. Калініна за цей період набагато перевиконав план продажу державі хліба, а також м’ясомолочної продукції. За самовіддану працю ЗО трудівників було нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них свинарку радгоспу ім. Калініна М. П. Соболевську і голову кол­ госпу ім. Горького П. С. Воронцова — орденом Леніна, ланкову колгоспу ім. Горь­ кого М. І. Ганжу, доярку С. Я. Ємець, телятницю Є. І. Мнішенко, бригадира меха­ нізованої ланки О. С. Грицая, механіка Ск0Р0Х05 а ’ АЛаНГ У РаДГ0СПУ Калініна 3 . А. Стеценко, токаря райоб’єднання «Сільгосптехніки» В. П. Федчуна, начальника «Міжкол­ госпбуду № 14» О. Ф. Наумка, вчитель­ ку географії середньої школи А. С. Машир —* орденом Трудового Червоного Прапора. 117 чоловік відзначено ювілей­ ною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». З новою силою розгорнулося соціаЇМ.

399

О бробіток цукрових буряків на полях колгоспу ім. Горького, смт Липова Долина. 1972 р.

Святкування

лістичне змагання у роки дев’ятої п ’яти­ річки і особливо на честь знаменної дати 50-річчя утворення СРСР. У 1971 році в колгоспі ім. Горького вирощено по 24,6 цнт зернових і по 150 цнт картоплі з гектара; на 100 га сільськогосподар­ ських угідь вироблено по 66,4 цнт м ’яса і по 251,4 цнт молока. Працівники рад­ госпу ім. Калініна одержали по 28,1 цнт зернових і по 150 цнт картоплі з гектара; виробили на 100 га сільськогосподарських угідь по 44,5 цнт м ’яса і по 326 цнт моД ня молоді. Липова Долина. 1972 р. ЛОка; ЩЄ КР«ВД« результатів добилися трудівники Липової Долини у другому ропі дев’ятої п ’ятирічки. Широкого роз­ маху набув рух за комуністичну працю. П ертими звання колективів і ударників кому­ ністичної праці були удостоєні бригада мулярів «Міжколгоспбуду № 14» на чолі з Г. М. Чайкою, ланкаМ . Г. Ганжі з колгоспу ім. Горького, слюсар райоб’єднання «Сільгосптехніки» О. М. Курочка, доярки радгоспу ім. Калініна О. Ф. Прихідько і О. А. Кутова й колгоспу ім. Горького О. Г. Рисенко і М. М. Корнієнко. Крім того, ці звання в 1972 році присвоєно трьом колективам і 34 трудівникам. Колгоспники і працівники радгоспів постійно відчувають допомогу трудящих братніх республік. Невпізнанно змінилася Липова Долина за роки Радянської влади. У 1962 році вона стала селищем міського типу. Багато зроблено для його благоустрою. За після­ воєнний час тут збудовано 7208 кв. метрів житлової площі державного фонду і 357 індивідуальних будинків. У 1967 році споруджено лікарняне містечко, будинок культури на 450 місць. До послуг жителів — комбінат побутового обслуговування, 10 промислових і продовольчих магазинів, універмаг, 4 їдальні, ресторан. Великі зрушення відбулися в розвитку охорони здоров’я, освіти й культури. У двоповерхових корпусах лікарняного містечка містяться лікарня з різними відділеннями й поліклініка. Медичну допомогу подають 15 лікарів і 66 чоловік з середньою медичною освітою. У селищі працюють середня, 2 восьмирічні і 3 почат­ кові школи, в яких налічується 940 учнів і 78 учителів. З 1965 року діє заочна середня школа. Розширилася мережа дитячих закладів. Дошкільнята виховуються у дитя­ чому комбінаті і 3 дитячих садках. Завжди людно в районному будинку культури і 3-х клубах. При них активно працюють гуртки художньої самодіяльності, які охоплюють 260 чоловік. У селищі є 5 кіноустановок. Велику роботу провадять 8 пер­ винних організацій товариства «Знання» (177 членів) і 13 первинних організацій У країнського товариства охорони пам’ятників історії та культури (1294 члени). У 1950 році встановлено пам’ятник В. І. Леніну. Провідну роль у громадсько-політичному житті селища відіграють 18 первинних партійних організацій, в яких налічується 200 комуністів. їх помічником є 20 ком­ сомольських організацій, в яких — 500 юнаків і дівчат. Багато уваги господарському і культурному будівництву приділяє селищна Рада депутатів трудящих. Вона скла­ дається з 82 депутатів, серед них 38 робітників, 14 колгоспників і ЗО представників інтелігенції, 34 комуністи і 12 комсомольців, 37 жінок. Селищна Рада має постійні комісії: планово-бюджетну, сільськогосподарську, культурно-освітню, шляхового будівництва й благоустрою, торгівлі і громадського харчування та інші. Рік у рік зростають асигнування на соціально-культурні заходи. У 1971 році вони становили 142 тис. крб., тобто збільшилися проти 1966 року на 46,5 процента. Здійснюючи рішення X X IV з ’їзду КПРС, трудящі Липової Долини докладають всіх зусиль, щоб досягти нових успіхів у комуністичному будівництві. В . Л. КОРОГОД , Ф. О . КУРИШКО

400

Н АСЕЛЕНІ П У Н К ТИ , Ц Е Н Т Р И С ІЛ ЬС ЬК И Х Р А Д ЛИПОВОДОЛИНСЬКОГО РАЙ О Н У

БАЙРАК — село, центр сільської Ради, розташоване за 14 км від районного центру, за ЗО км від залізничної станції Ромни і за 4 км від авто­ шляху Липова Долина — Ромни. Дворів — 390. Населення — 1370 чоловік. Сільраді підпо­ рядковані населені пункти Довга Л ука, Липівське, Туневе. На території села розміщена центральна са­ диба колгоспу «Ясна зірка», за яким закріплено 3758 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

3456 га орної землі. Вирощують зернові й тех­ нічні культури, розвинуте м’ясо-молочне тва­ ринництво. За самовіддану працю 78 трудівників села нагороджено орденами і медалями СРСР, з них І. В. Хекало, М. Д . Рогинський — орденом Леніна, Л. П. Віниченко — орденом Жовтневої Революції. В селі е середня школа, в якій навчається 268 учнів і працює 25 учителів, бібліотека, буди­ нок культури із залом на 300 місць, дитсадок на 50 місць, фельдшерсько-акушерський пункт. У підпорядкованих сільраді населених пунк­ тах є партійна (37 комуністів) і 2 комсомольські (163 члени ВЛКСМ) організації. Партійний осередок створено в 1930, комсомольський — у 1927 році. Село Байрак засноване в першій половині XIX ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняпої війни і в партизанських загонах проти німецькофашистських загарбників билися 418 жителів села. З них 230 чоловік нагороджено орденами й медалями СРСР, 133 чоловіка загинули смертю хоробрих за свободу й незалежність Батьків­ щини. В 1952 році в Байраці встановлено пам’ят­ ник воїнам, полеглим у бою за його визволення від гітлерівських загарбників. У 1964 році в селі споруджено пам’ятник В. І. Леніну. БЕЄВЕ — село, центр сільської Ради, розта­ шоване за 25 км від районного центру і за 40 км від залізничної станції Гадяч. Дворів — 257. Населення — 1228 чоловік. Сільраді підпорядко­ вані населені пункти Беєве-Доярське, БеєвеКомуна, Куплеваха, Олещенкове. На території Беєвого — центральна садиба колгоспу ім. К ірова, за яким закріплено 3318 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3096 га орної землі. Вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. Тут пра­ цює цегельний завод. За самовіддану працю 69 трудівників нагороджено орденами й медалями СРСР, з них Л. М. Гелеверя — орденом Леніна. В селі є середня школа, в якій 22 вчителі на­ вчають 183 учнів, клуб, бібліотека, дитячий са­ док на 90 місць. У підпорядкованих сільраді населених пунк­ тах налічується 2 партійні (47 комуністів) і 2 ком­ сомольські (82 члени ВЛКСМ) організації. Партійний і комсомольський осередки створені в 1930 році.

401

26

3-205

Село виникло в кінці X V III ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. В роки Великої Вітчизняної війни жителі села вели активну боротьбу проти німецько-фашистських загарбників. У 1942 році в Беєвому сформувалась патріотична підпільна група з 14 чоловік, якою керував А. П. Половець. На фронтах і в парти­ занських загонах проти гітлерівців билися 305 жителів села. З них 232 нагороджено орде­ нами й медалями СРСР, 203 чоловіка загинули смертю хоробрих за свободу й незалежність Батьківщини. 1967 року в селі спорудж ено пам’ятник-обеліск на честь загиблих воїнів, які брали участь у його визволенні від фашистів. В центрі Беєвого встановлені пам’ятники С. М. Кірову й Т. Г. Шевченку. Уродженцями села є Ф. К. Глух, прокурор Української РСР, та члени Спілки письменників України М. М. Омельченко і В. М. Омельченко. БЕРЕСТІВКА — село, центр сільської Р ади, розташоване за 12 км від районного центру і за 33 км від залізничної станції Ромни. Д ворів — 364. Населення — 1208 чоловік. Сільраді підпо­ рядковані населені пункти Кимличка, Яловий Окіп. На території Берестівки розміщена централь­ на садиба колгоспу «Прапор Леніна», за яким закріплено 7238 га сільськогосподарських у гід ь , у т. ч. 6685 орної землі. Вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. За самовіддану црацю 87 трудів­ ників села нагороджено орденами й медалями СРСР, з них А. Й. Д іж кало — орденом Л еніна. В селі є середня школа, в якій навчається 256 учнів і працює 29 учителів, будинок культу­ ри на 350 місць, бібліотека, лікарня на 25 ліж ок. У підпорядкованих сільраді населених пунк­ тах налічується 2 первинні партійні (84 кому­ ністи) і 3 комсомольські (259 членів ВЛКСМ) організації. Партійний осередок створено 1929, комсомольський — 1924 року. Берестівку засновано в першій половині X V II ст. В грудні 1904 року в селі виникли ре­ волюційний комітет і бойова група, очолювана селянином К. І. Болтавою. 2 квітня 1905 року під час мітингу сталася сутичка між селянами й жандармами. У січні 1906 року арештували Б . Ф. Вишневського, К. І. Болтаву, К. С. Прилипка, С. С. Литвиненка. Царські карателі за ­ судили Б . Ф. Вишневського та К. І. Болтаву до розстрілу. К. І. Болтаві розстріл замінили семи роками каторжних робіт. В зв’язку з 50-річчям першої російської революції К. І. Бол­ таву нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Радянську владу в селі встановлено у січні 1918 року. В роки Великої Вітчизняної війни в Кимличці діяла підпільна група в кількості 7 осіб. У 1942 році члени групи були заареш то­ вані й розстріляні гітлерівцями. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських

загонах проти німецько-фашистських загарбни­ ків боролися 365 жителів села. З них 497 нагоро­ дж ені орденами і медалями СРСР, 170 чоловік загинули смертю хоробрих за свободу й неза­ лежність Батьківщини. В 1949 році тут відкрито спільний пам’ят­ ник воїнам-визволителям і воїнам-односельцям, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни. Уродженцем Берестівки є Герой Радянського Союзу Г. М. Шевченко. В 1954 році в селі споруджено пам’ятник В . І. Л еніну. КАПУСТИНЦІ — село, центр сільської Ради, розташоване за 45 км від районного центру і за 26 км від залізничної станції Лебедин. Дворів — 632. Населення — 1736 чоловік. Сільраді підпо­ рядковані населені пункти Грішиш, Клюси, Тарасенки. На території Капустянці в розміщена цент­ ральна садиба колгоспу «Ленінський шлях», за яким закріплено 4255 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3721 га орної землі. Вирощують зер­ нові й технічні культури, розвинуте м’ясо-молоч­ не тваринництво. Тут працює цегельний завод. За самовіддану працю 67 трудівників нагородже­ но орденами й медалями СРСР, в т. ч. К. В. Клюса — орденом Л еніна, 10. Г. Жогло — орденом Жовтневої Революції. У селі є середня школа, в якій 25 учителів навчають 326 учнів, будинок культури на 350 місць, бібліотека, лікарня на 25 ліж ок. В підпорядкованих сільраді населених пунк­ тах налічується 2 партійні (75 комуністів) і 2 комсомольські (165 членів ВЛКСМ) організа­ ц ії. Партійний і комсомольський осередки ство­ рені в 1922 році. Капустянці засновано в другій половині X V II ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти німецькофашистських загарбників билися 469 жителів села. З них 258 нагороджено орденами й медаля­ ми СРСР, 289 чоловік загинуло смертю хоробрих за свободу і незалежність Батьківщини. 1953 роБудинок культури села М осковського.

1970

р.

ку в селі споруджено пам’ятник воїнам, які по­ лягли в бою, визволяючи Капустипці від гітле­ рівців. У 1967 році тут встановлено меморіальну дошку загиблим у 1941— 1945 рр. воїнам-одно­ сельцям. Уродженцем Капустинців є доктор медичних паук П. В. Бірюков. Поблизу села Капустинців виявлено слов’ян­ ське городище сіверян (V III— X ст. н. е.). КОЛЯДИНЕЦЬ — село, центр сільської Ра­ ди, розташоване за 28 км від районного центру і за 35 км від залізничної станції Гадяч. Дворів — 622. Населення — 1957 чоловік. Сільраді під­ порядковані населені пункти Великий Л іс, Вовкове, Греки, Колісники, Костяни, Рибаси. На території Колядинця розміщена централь­ на садиба колгоспу «Комунар», за яким закріп­ лено 4087 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

3559 га орної землі. Вирощують зернові й тех­ нічні культури, розвинуте м’ясо-молочне тва­ ринництво. За самовіддану працю 106 трудівни­ ків нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них М. М. Авраменка — орденом Леніна. У селі є середня школа, в якій навчається 275 учнів і працює 26 учителів, будинок культури на 450 місць, дві бібліотеки, фельдшерсько-аку­ шерський пункт. В підпорядкованих сільраді населених пунк­ тах налічується 2 партійні (69 комуністів) і три комсомольські (207 членів ВЛКСМ) організації. Партійний осередок створено в 1929, комсомоль­ ський — у 1925 році. Колядинець засновано в першій половині X IX ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. В роки Великої Вітчизняної війни в селі діяла підпільна група (1941 —1942 рр.). На фронтах і в партизанських загонах проти німецько-фашистських загарбників билися 497 жителів села. З них 241 нагороджено орденами й медалями СРСР, 269 чоловік загинули смертю хоробрих за свободу й незалежність Батьків­ щини. 1963 року в селі споруджено пам’ятник воїнам, полеглим у бою під час його визволення від німецько-фашистських окупантів, а в 1971 році встановлено меморіальну дошку вої­ нам-односельцям, які загинули на фронтах Ве­ ликої Вітчизняної війни. Уродженцем Колядинця є Герой Радянського Союзу І. М. Леусенко. /

МОСКОВСЬКЕ — село, центр сільської Ра­ ди, розташоване за 12 км від районного центру і за 55 км від залізничної станції Ромни. Д ворів— 600. Населення — 1851 чоловік. Сільраді підпо­ рядковані населені пункти Аршуки, Воропаї, Перемога, Стягайлівка, Хоменкове. На території села розміщена центральна са­ диба колгоспу «Заповіт Ілліча», за яким закріп­ лено 4002 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

3707 га орної землі. Вирощують зернові к тех­ нічні культури, розвинуте м’ясо-молочне тва­ ринництво. За самовіддану працю 157 трудівни­ ків села нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них Г. Ю. Дериземлю, М. Я. Моша — орденом Л еніна, А. М. Русанівський удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.

402

В селі є середня школа, в якій навчається 325 учнів і працює 26 учителів, будинок культу­ ри на 400 місць, бібліотека, медпункт. У підпорядкованих сільраді населених пунк­ тах налічується 2 партійні (47 комуністів) і 2 ком­ сомольські (185 членів BJIKCM) організації. Партійний осередок створено в 1939, комсомоль­ ський — у 1930 році. Село Московське в и н и к л о в кінці X IX ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в пар­ тизанських загонах проти німецько-фашистських загарбників билися 328 жителів села. З них 189 нагороджено орденами й медалями СРСР, 192 чоловіка загинули смертю хоробрих за сво­ боду і незалежність Батьківщини. В 1957 році споруджено пам’ятник В. І. Л еніну. В Москов­ ському відкрито пам’ятник воїнам-визволителям села і воїнам-односельцям, які загинули в боях за Радянську Батьківщину. Уродженцем Московського є Герой Радян­ ського Союзу М. С. Синько, а села Хоменкового — український радянський худож ник і поет Н. X . Онацький (1875— 1940). ПАНАСІВНА — село, центр сільської Ради, розташоване за 5 км від районного центру і за ЗО км від залізничної станції Ромни. Дворів — 374. Населення — 1172 чоловіка. Сільраді під­ порядковані населені пункти Йовине, Липівка, Столярове. На території Панасівки розміщена центральна садиба колгоспу «Зоря», за яким закріплено 3384 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

3025 га орної землі. Вирощують зернові й тех­ нічні культури, розвинуте м ’ясо-молочне тва­ ринництво. Працює цегельний завод. За само­ віддану працю 98 трудівників села нагородже­ но орденами й медалями СРСР, з них В. С. Підлужного — орденом Леніна. У селі є восьмирічна школа, в якій 16 учителів навчають 138 учнів, клуб, бібліотека, фельд­ шерсько-акушерський пункт. У підпорядкованих сільраді населених пунк­ тах є партійна (35 комуністів) і 2 комсомольські (99 членів ВЛКСМ) організації. Партійний осе­ редок створено в 1938, комсомольський — у 1922 році. Панасівна заснована в другій половині XVII ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної вій­ ни і в партизанських загонах проти німецькофашистських загарбників билися 412 жителів села. З них 203 нагороджено орденами й меда­ лями СРСР, 189 чоловік загинули смертю х о ­ робрих за свободу і незалежність Батьківщини. В Панасівці спорудж ено пам’ятник воїнам-визво­ лителям села від гітлерівців та встановлено меморіальну дошку на честь воїнів-односельців, які полягли в боях за Радянську Батьківщину. ПІДСТАВКИ — село, центр сільської Ради, розташоване за 20 км від районного центру, за 22 км від залізничної станції Гадяч. Дворів — 360. Населення — 1060 чоловік. Сільраді підпо­ рядковане с. Мельникове. На території Підставок розміщена центральна

403

26*

садиба колгоспу «Великий Жовтень», за яким за­ кріплено 2588 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2174 га орної землі. Вирощують зернові й технічні культури,розвинуте м ’ясо-молочне тва­ ринництво. За самовіддану працю 56 трудівників села нагородж ено орденами й медалями СРСР, з них В. І. Ралко — орденом Лепіна. В селі — восьмирічна школа, в якій навчає­ ться 212 учнів і працює 16 учителів, клуб на 350 місць, фельдшерсько-акушерський пункт. У підпорядкованих сільраді населених пунк­ тах є партійна (45 комуністів) і 2 комсомольські (64 члени ВЛКСМ) організації. Партійний осе­ редок створено в 1937, комсомольський — у 1925 році. Підставки засновані в другій половині X V II століття. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Н а фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти німецькофашистських загарбників билися 246 жителів села. З них 77 чоловік нагороджено орденами й медалями СРСР, 159 чоловік загинули смертю хоробрих за свободу і незалеж ність Батьківщи­ ни. В селі встановлено пам’ятник воїнам, полег­ лим в бою за його визволення від гітлерівських загарбників. ПО ДІЛЬК И — село, центр сільської Ради, розташоване за 35 км від районного центру і за ЗО км від залізничної станції Лебедин. Дворів — 366. Населення — 1029 чоловік. Сільраді підпо­ рядковані населені пункти — Велика Лука, Ве­ села Долина, Коломійцева Долина, Потопиха. На території Подільків розміщена центральна садиба колгоспу «За комунізм», за яким закріп­ лено 5474 га сільськогосподарських угідь, в т. ч.

4621 га орної землі. Вирощують зернові й тех­ нічні культури, розвинуте м ’ясо-молочне тва­ ринництво. За самовіддану працю 86 трудівни­ ків села нагороджено орденами й медалями СРСР, з них П. П. Киселя — орденом Леніна, О. М. Валюха — орденом Ж овтневої Революції. У селі є середня школа, в якій навчається 225 учнів і працює 26 учителів, будинок культури на 600 місць, бібліотека, фельдшерсько-акушер­ ський пункт. У підпорядкованих сільраді населених пунк­ тах налічується 2 партійні (65 комуністів) і 2 комсомольські (155 членів ВЛКСМ) організації. Партійний і комсомольський осередки створені в 1930 році. Подільки засновані в кінці X V II ст. Радян­ ську владу встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизан­ ських загонах проти німецько-фашистських за­ гарбників билися 615 жителів села. З них 329 нагороджено орденами й медалями СРСР, 287 чо­ ловік загинули смертю хоробрих за свободу й не­ залежність Батьківщини. П ід ч а с війни за допо­ могу партизанам гітлерівці розстріляли 10 пат­ ріотів Подільків, а двох піонерів Потописької ш коли— Івана Золотоверха і Петра Русакова — замучили. В Подільках споруджено пам’ятник на честь воїнів, загиблих в бою за визволення села від німецько-фашистських загарбників. Піонерам Івану Золотоверху і Петру Русакову односельці встановили пам’ятник-обеліск у селі Потописі.

РУС АН ІВК А — село, центр сільської Ради, розташоване за 7 км від районного центру і за 18 км від залізничної станції Веніславівка. Д во­ рів — 539. Населення — 1813 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Бухалове, Луч­ ка, Рубанове, Сотникове. На території Русанівки розміщена центральна садиба колгоспу «Зоря комунізму», за яким за­ кріплено 4522 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3918 га орної зем лі. Вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м ’ясо-молочне тваринництво. Працює цегельний завод. За само­ віддану працю 25 трудівників села нагороджено орденами й медалями СРСР. У селі є середня школа, в якій 21 учитель на­ вчає 292 учнів, будинок культури на 350 місць, бібліотека, лікарня на 25 ліж ок. У підпорядко­ ваних сільраді населених пунктах налічується 2 партійні (54 комуністи) і 2 комсомольські (161 член BJIKCM) організації. Партійний осе­ редок у селі створений в жовтні 1920 року, ком­ сомольський — в січні 1923 року. Русанівка заснована в другій половині X V II ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти німецькофашистських загарбників билися 598 жителів села. З них 357 чоловік нагороджено орденами й медалями СРСР, 224 чоловіка загинули смертю хоробрих за свободу й незалежність Батьків­ щини. 1967 року в Р усанівці встановлено пам’ят­ ник воїнам-односельцям, загиблим у боротьбі проти гітлерівців. В селі Р усан івці народився український ра­ дянський літературознавець і критик, член-кореспондент АН УРСР, секретар Спілки письмен­ ників СРСР JI. М. Новиченко. САЇ — село, центр сільської Ради, розташ о­ ване за 33 км від районного центру. Дворів — 300. Населення — 927 чоловік. Сільраді підпо­ рядковані населені пункти Антоненкове, Голу­ би, Карпці, Мар’янівка, Нестеренки, Р уд оман, Товсте. Н а території Саїв розміщ ена центральна са­ диба колгоспу ім. Шевченка, за яким закріплено 4409 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

3845 га орної зем лі. Вирощують зернові й тех­ нічні культури, розвинуте м ’ясо-молочне тва­ ринництво. Колгосп має цегельний завод. З а самовіддану працю 113 трудівників села на­ городжено орденами й медалями СРСР, серед них Ф. М. Клюс — кавалер ордена Леніна, І. М. Б ойку присвоєно звання Героя Соціалі­ стичної Праці. У селі є середня школа, в якій навчається 340 учнів і працює 29 учителів, будинок культури на 400 місць, лікарня на 25 ліж ок, бібліотека. У підпорядкованих сільраді населених пунк­ тах є партійна (60 комуністів) і 2 комсомольські (164 члени ВЛКСМ) організації. Партійний і комсомольський осередки створені в 1934 році. Саї засновані в першій половині X V III ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. В роки В еликої Вітчизняної війни в селі діяла підпільна патріотична група. На фронтах війни і в партизанських загонах проти німецько-фа­

шистських загарбників билися 698 жителів села. З них 90 нагороджено орденами й медалями СРСР, 341 чоловік загинув за свободу і незалеж ­ ність Радянської Батьківщини. В селі споруд­ жено пам ’ятник воїнам, які загинули за його ви­ зволення, встановлено меморіальну дош ку на честь воїнів-односельців, полеглих в боротьбі проти гітлерівців. /

СЕМЕН ІВК А —■село, центр сільської Ради, розташоване за 25 км від районного центру і за ЗО км від залізничної станції Ромни. Дворів — 287. Населення — 1037 чоловік. Сільраді під­ порядкована Новосеменівка. В Семенівці розміщена центральна садиба колгоспу «Червоний лан», за яким закріплено 3451 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

3120 га орної землі. Вирощують зернові й тех­ нічні культури, розвинуто м’ясо-молочне тва­ ринництво. Колгосп має цегельний завод. За самовіддану працю 91 трудівника нагороджено орденами й медалями СРСР. У селі є восьмирічна школа, в якій навчається 207 учнів і працює 18 учителів, будинок культури на 400 місць, дві бібліотеки, фельдшерсько-аку­ шерський пункт. Н а території сільради налічується 2 партійні (48 комуністів) і 2 комсомольські (104 члени ВЛКСМ) організації. Партійний осередок у Се­ менівці створено в 1930, комсомольський — у 1925 році. Село засноване в X V II ст. У 1709 році на полях Семенівки м іж російськими і шведськими військами відбулися бої. Радянську владу вста­ новлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти німецько-фашистських загарбників билися 522 жителі села. З них 175 нагороджено орденами й медалями СРСР, 174 чоловіка загинули смертю хоробрих за свободу і незалежність Батьківщини. В селі спорудж ено пам’ятник воїнам, загиблим у бою за його визволення від німецько-фашист­ ських загарбників, встановлена меморіальна дошка воїнам-односельцям, полеглим в боротьбі проти фашистів. СИН ІВ К А — село, центр сільської Ради, розташоване за 25 км від районного центру і за 25 км від залізничної станції Гадяч. Дворів — 520. Населення — 2345 чоловік. Сільраді під­ порядковане село Довжик. На території Синівки — відділення «Сіль­ госптехніки», розміщена центральна садиба кол­ госпу ім. Леніна, за яким закріплено 2961 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2486 га ор­ ної землі. За самовіддану працю 65 трудівників нагороджено орденами й медалями СРСР, у т. ч. С. Д . Плиска — орденом Жовтневої Революції. У селі є сільське професійно-технічне учи­ лище, де навчається 150 слухачів, середня школа, в якій здобувають освіту 270 учнів, працюють 27 учителів, будинок культури на 500 місць. В селах сільради налічується 5 партійних (113 комуністів) і 5 комсомольських (699 членів ВЛКСМ) організацій. Партійний осередок ство­ рено 1923, комсомольський — 1924 року. Синівка вперше згадується в 1669 році. Ра­ дянську владу встановлено в січні 1918 року.

404

Під час Великої Вітчизняної війни жителі села вели активну боротьбу проти німецько-фашист­ ських загарбників. У 1942 році в Синівці сфор­ мувалась підпільна патріотична група, якою ке­ рував О. М. Фащенко. Комсомолець-підпіль­ ник М. Артюх організував молодіжну диверсійну групу з 12 чоловік, яка в лютому 1943 року зни­ щила 5 ворожих автомашин з військовим ванта­ жем та близько 20 німецьких солдатів і офіцерів. На фронтах війни і в партизанських загонах проти німецько-фашистських загарбників би­ лися 311 жителів. З них 258 нагороджено орденами й медалями СРСР, 165 чоловік загину­ ли смертю хоробрих за свободу і незалежність Батьківщини. В селі встановлено обеліск на честь загиблих воїнів-визволителів і пам’ятник воїнамодносельцям, які полягли в боротьбі проти гітлерівців. В Синівці споруджено пам’ятник В . І. Ле­ ніну. ЯСНОПІЛЫЦИНА — село, центр сільської Ради, розташоване за 12 км від районного центру і за 20 км від залізничної станції Біловоди. Д во­ рів — 135. Населення — 410 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Бугаївка, Грабщина, Іванівка, Коцупіїв Степ, Коцупіївка, Кулябчене, Макіївське, Яганівка. На території Яснопілыцини розміщена цен­ тральна садиба колгоспу ім. Ч калова, за яким закріплено 3080 га сільськогосподарських угідь,

у т. ч. 2872 га орної землі. Вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м ’ясо-молочне тваринництво. За самовіддану працю 56 трудів­ ників села нагороджено орденами й медалями СРСР, з них Г. П. Барбар — орденом Леніна, Я. Я . Ізюменко — орденом Ж овтневої Револю ції. У селі є восьмирічна школа, в якій навчається 146 учнів і працює 12 учителів, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт. У підпорядкованих сільраді населених п у н к ­ тах налічується 2 партійні (70 комуністів) і 4 ком­ сомольські (116 членів ВЛКСМ) ор ган ізац ії. Партійний осередок у селі створено 1939, ком со­ мольський — 1923 року. Яснопільщину засновано на початку X IX ст. В червні та грудні 1905 року в Іванівці відбул ися селянські заворуш ення. Радянську владу вста­ новлено у січні 1918 року. Н а фронтах В еликої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти німецько-фашистських загарбників билися 289 жителів Яснопільщини. З них 97 нагороджено орденами й медалями СРСР, 150 чоловік загинуло смертю хоробрих за свободу й незалежність Бать­ ківщини. В селі спорудж ено пам ’ятник на честь воїнів, які загинули за його визволення від гіт ­ лерівців, встановлено меморіальну дош ку воїнамодносельцям, які полягли в боротьбі проти фа­ шистів. Неподалік села Іванівки виявлено поселення доби неоліту (IV тисячоліття до н. е.).

НЕ Д Р И Г А М Л І В сь к и й РАЙОН

Площа району — 1035 кв. км. Населення — 47,8 тис. чоловік, з них сільського — 36 тис. Середня густота населення — 47 чоловік на кв. км. З корисних копалин є глина, торф, будівель­ ний пісок. 2 селищним і 14 сільським Радам депутатів трудящих підпорядковано 115 населених пунктів. На підприємствах, у радгоспі, колгоспах, в установах — 62 первинні партійні, 81 ком­ сомольська і 102 профспілкові організації. В економіці провідне місце належить сільськогоспо­ дарському виробництву. 20 колгоспів і радгосп користуються 79,7 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 68,9 тис. га орної землі. В районі — 11 промислових підприємств. Населення обслу­ говують 47 медичних закладів. У 49 загальноосвітніх школах, у т. ч. 8 середніх, 16 восьмирічних, 25 початкових, навчається 7569 учнів. Крім того, є музична школа та її філіал, де навчається 198 учнів. Культурно-освітню роботу провадять 12 будинків культури, 44 клуби, 55 бібліотек, є 54 кіноустановки. В районі — 9 пам'ятників В . І. Л еніну. У 29 населених пунктах споруджено 33 пам'ятники та обеліски вічної Слави на честь воїнів—визволителів і односельців, які загинули в боях проти німецько-фашистських загарбників.

НЕДРИГАЙЛІВ едригайлів — селище міського типу, центр району, розташоване на лівому І березі річки Сули (притока Дніпра), за 70 км від обласного центру, за 40 км (і від залізничної станції Ромни, на автошляху Київ — Суми. Населення — 5400 чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Вакулки, Віхове, Луки й Пушкарщина. Поблизу Недригайлова на правому березі річки Сули виявлене городище часів Київської Русі1. Недригайлів засновано в ЗО—40-х роках X V II ст. вихідцями з Лівобережної і Правобережної У країни2. Територія, де виник він, належала Російській дер­

И

1

1 Труды одиннадцатого археологического сьезда в Києве, 1899, т. 1. М., 1901, стор. 432—433.

2 А. Г. С л ю с а р с к и й . Социально-экономическое развитие Слобожанщини X V II— X V III вв., стор. 42.

406

жаві. Згідно з розмежуванням російсько-польських кордонів, яке відбулося 1647 ро­ ку, містечко лишилося у її складі. Із посиленням польсько-шляхетського гніту на Україні у середині X V II ст. збільшився приплив українського населення в межі Росії, у т. ч. і до Недригайлова. Серед перших жителів були й російські селянивтікачі. У середині X V II ст. в Недригайлові було збудовано фортецю з потужними укріп­ леннями, в якій розміщувався численний гарнізон. Містечко стало важливим оборон­ ним пунктом і відігравало значну роль у захисті Слобідської У країни від польськошляхетських загарбників та нападів кримських татар. З кінця 50-х років X V II ст. Недригайлів — сотенне містечко Сумського полку. Приплив поселенців до нього дедалі зростав. Певний час царський уряд визнавав за ними право на самоврядування, дозволяв безоброчно користуватися відведеними землями, надавав право безмитно торгувати вином, пивом і медом. 1660 року в Недригайлові і присілку Ольшанці проживало 489 козаків, 992 міщан і «пашенних» людей1. Козаки відбували військову службу та підлягали козацькій сотенній і полковій владі. Міщанами і селянами управ­ ляла ратуша. Поступово козацька старшина стала примушувати козаків і «пашенних» людей виконувати повинності: заготовляти сіно для війська, лагодити мости, нада­ вати підводи для перевезення урядовців. Населення займалося землеробством, скотарством, а також бортництвом. Значну роль відігравали млинарство і гуральництво. Ремісники виробляли вози, гончарний посуд; поширеним було кравецьке ремесло. Продукти сільського ^господарства і вироби ремісників прода­ вали на місцевому та навколишніх торгах, які відбувалися щотижня. Земля у Недригайлові розподілялась за принципом вільної займанщини, що підтверджувалося царськими грамотами. Проте, починаючи з останньої третини XVII століття, тут виникло поміщицьке землеволодіння. Чималим земле­ власником стала церква, якій було надано царським урядом 302 десятини землі. В руках окремих старшин зосередилися володіння до 100 десятин. Зростання землеволодіння козацької старшини та церкви посилило залежність від них рядових козаків і селян. Козаки не становили однорідної маси: вони поділялися на виборних і підпомічників. Виборні козаки відбували військову службу, а підпомічники забез­ печували їх провіантом і грошима. Більш ість підпомічників не мала свого господар­ ства і жила при заможних козацьких сім’ях, тобто перебувала на становищі підсусідків. Під час Північної війни населення Недригайлова виявило виняткову мужність і стійкість у боротьбі проти шведських загарбників і зрадника Мазепи. У грудні 1708 — січні 1709 рр. гарнізон фортеці, що складався з російських солдатів і укра­ їнських козаків, вчинив героїчний опір шведським військам і прибічникам Мазепи. Жителі містечка заявили, що швидше смерть приймуть, ніж ворога пустять. Всі атаки загарбників було відбито. Протягом X V III ст. у Недригайлові зросла кількість населення. У 80-х роках в містечку налічувалося 503 двори, 7 казенних будівель і проживало 2970 чоловік2. За соціальним складом це були козаки, міщани і селяни. Вони займалися переважно землеробством. Тут діяли 2 винокурні й кілька млинів. Значного розвитку набули ремесла: чинбарство, виробництво сукна, полотна і взуття. Частина жителів займа­ лась чумацьким промислом. Розширилася торгівля. Наприкінці X V III ст. тут відбу­ валися 3 ярмарки на рік, де продавали різні товари: хліб, м ’ясо, худобу, ш кіру, а також сукно, плис, полуплис, ситець та ін. На середину X IX ст. у Недригайлові налічувалося 65 млинів, працювали миловарний завод і 2 медоварні. Зросла кількість чумаків. Основну масу населення становили державні селяни, Вони зазнавали жорстокого гноблення. Селяни сплачували в казну подушне і постачали царській 1 К . І . С т е ц ю к . Вплив повстання Степана Разіна на У країну. К ., 1947, стор. 49.

2 Словарь географический Российского государства, ч. 4, отд. 1. М., 1807, стор. 512; Исто­ рико-статистическое описание Харьковской епархии, отд. З, стор. 547.

407

армії худобу, провіант та фураж. У 1837 році замість подушного було запроваджено оброк із земельної площі та прибутків від промислів. Селяни брали участь в антифео­ дальних виступах. У 1767 році вони разом з гайдамаками розгромили маєток помі­ щика М. Головкіна, що містився у сусідньому селі Костянтинові. Після ліквідації слобідських полків Недригайлів з 1765 року — містечко Сумської провінції Слобідсько-Української губернії, з 1780 року — центр Недригайлівського повіту Харківського намісництва, з 1796 р о к у — центр Недригайлівської волості Лебе­ динського повіту Слобідсько-Української, а з 1835 року — Х арківської губернії. У 1850 році в ньому проживало 5249 чоловік1. На початку X IX ст. у Недригайлові почало діяти парафіяльне училище, в якому налічувалося тільки 2 2 учні. Під час скасування кріпосного права основні принципи реформи 1861 року були поширені на державних селян. За указом 1866 року за державними селянами Недригайлова закріпили земельні наділи в розмірі 2 , 6 десятини на ревізьку душу в без­ строкове користування2. За ці мізерні наділи вони мали сплатити великий оброк.

1885 року державних селян перевели на обов’язковий викуп, який вони мали сплачувати протягом 44 років, і зрівняли з рештою селян. У післяреформений період відбувався дальший процес розш арування селян. Переважна більшість їх розорялася, а купка куркулів багатіла. Селяни-бідняки продавали землю купцям і куркулям , перетворюючись на сільськогосподарських робітників. У той же час землевласник Русаков мав поблизу містечка на хуторі Овечому 500 десятин землі і винний завод, купець К алугін на хуторі Перетічках — економію і винний завод. Чимало збіднілих селян залишало свої домівки і вирушало на заробітки до промислових центрів Донбасу та в інші місця. Безземелля й політичне безправ’я породжували гостре незадоволення селян. Під час революції 1905—1907 рр. Лебединський повіт, до якого входив Недригайлів, був охоплений селянським рухом3. Жителі містечка відмовлялися сплачувати податки, знищували майно куркулів, вчиняли потрави їх посівів. За підпал садиби місько­ го пристава кількох селян було засуджено до тюремного ув’язнення, а потім відправлено на заслання. В роки реакції загострилися класові суперечності. Переважна більшість селянських господарств мала по 1,5—2,5 десятини землі4. Такі селяни змушені були орендувати церковну землю на умовах відробітку і висо­ кої натуральної оплати (до половини врожаю). Частина селян Недригайлова у 1908 році продала землю і переселилась на Урал. Але, не знайшовши кращої долі, через кілька років багато з них повернулося додому. Жителі Недригайлова не одержували необхідної медичної допомоги. У містечку працювали лише 2 фельдшери. В 1913 році відкрили лікарську дільницю з одним лікарем. На початку XX ст. тут діяли 2 церковнопарафіяльні школи (для хлопчи­ ків і дівчаток), а також міське початкове народне училище, в яких навчалося 275 учнів. Переважна більшість населення була неписьменною. У 1912 році пись­ менних серед чоловіків налічувалося 25 проц., а серед жінок — 7 проц. З 1897 року працювала бібліотека. Великим лихом для трудящих Недригайлова стала перша світова війна. Ста­ новище селян-бідняків дедалі більше погіршувалось. До армії було мобілізовано усіх чоловіків, здатних носити зброю. Реквізовано значну кількість коней. Через відсутність палива зупинився паровий млин. На початку березня 1917 року до Недригайлова дійшла звістка про повалення самодержавства. Селяни-бідняки почали вимагати передачі їм церковної і куркуль­ ської землі. У травні на волосному сході вони обрали земельний комітет, який взяв на облік орендовану землю і відібрав ту частину церковної землі, яка не була віддана в 1 2 3 4

Военно-статистическое обозрениѳ Российской империи, т. 12, ч. 1, стор. 245—246. Земельныѳ наделы крестьян Харьковской губернии, стор. 76. Ф. 6 . JI о с ь. Революція 1905— 1907 років на Україні, стор. 190, 193. Сумський облдерж архів, ф. Р-182, оп. 1, спр. 218, арк. 5, 6.

408

оренду. В економії Калугіна на хуторі Перетічках відбувся виступ сільськогосподар­ ських робітників, які вимагали підвищення заробітної плати. Цей виступ було приду­ шено військовою силою. Трудові селяни Недригайлова переконалися, що бурж уаз­ ний Тимчасовий уряд не здійснить їх одвічних прагнень одержати землю. Серед них розповсюджувалися більшовицькі газети, в яких публікувалися настанови В. І. Леніна з аграрного питання: про конфіскацію поміщицької землі і безоплатну передачу її селянам. Ці газетц надходили в містечко з Тернів, де був один з пунктів розповсюдження більшовицької літератури в Лебединському повіті. Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції трудящі Недригай­ лова піднялися на боротьбу за встановлення Радянської влади. Проте владу тут захо­ пили ставленики буржуазно-націоналістичної Центральної ради. Робітники і селяни містечка рішуче виступили проти неї. У першій половині січня 1918 року у Недригайлові було встановлено Радянську владу. Почала діяти волосна Рада селянських депутатів1. Розгорнулася підготовка до здійснення ленінського Декрету про землю: наділення землею безземельних і малоземельних селян. Під час наступу кайзерів­ ських військ частина жителів влилася до Червоної Армії і хоробро билася проти ворога. Наприкінці березня 1918 року до Недригайлова вдерлися німецькі загарбники, закликані Центральною радою. Окупанти і українські буржуазні націоналісти запровадили жорстокий режим. Вони розправлялися з радянськими активістами, грабували населення і розоряли його постійними реквізиціями. Трудящ і підня­ лися на боротьбу. У квітні до містечка повернувся з Одеси після військової служби більшовик Ф. Я. Даниленко. Під його керівництвом створили підпільну групу. Але незабаром Ф. Я Даниленка було схоплено і кинуто до лебединської тюрми. Після краху австро-німецької окупації владу тут у листопаді 1918 року захопили петлюрівці. Трудящі активно виступали проти націоналістичної контрреволюції. У січні 1919 року частини Червоної Армії визволили Недригайлів. У містечку було відновлено Радянську владу. Почав діяти волревком, головою якого став Ф. Я Даниленко. Цього ж року було створено партійну і комсомольську орга­ нізації2. Після проведення у лютому волосного з ’їзду Рад розгорнули діяльність волвиконком 3 на чолі з Д. G. Немцевим і комітет бідноти. Партійна організація і органи Радянської влади вжили заходів до наділення землею безземельних й мало­ земельних селян. Коли влітку 1919 року над країною нависла нова загроза — почався наступ військ Д енікіна, 60 жителів, передусім комуністи і комсомольці, добро­ вільно вступили до Червоної Армії. При наближенні ворога до містечка ще тисяча чоловік влилася до її лав. У серпні 1919 року Недригайлів захопили денікінці. Білогвардійці відновили дореволюційні порядки і вдалися до кривавого терору. Вони стратили активних борців за Радянську владу В. П. Камай, М. І. Сінельника та ін. У цей час було ство­ рено партизанський загін, який увійшов до складу Тернівського партизанського заго­ ну. Об’єднаний загін, крім збройної боротьби з ворогом, виконував важливе завдання ЦК КП(б)У і доставляв зброю для партизанських загонів, що діяли в тилу ворога. Наприкінці листопада 1919 року Червона Армія вигнала білогвардійців. Почав роботу волревком, при якому створили відділи: земельний, народної міліції, про­ довольства й постачання, військовий. У квітні 1920 року волосний з ’їзд Рад обрав волвиконком. У червні створили комнезам4, головою якого став комуніст Ф. А. Мацюк. Під керівництвом партійної організації волвиконком і комнезам у 1920 році завершили наділення землею безземельних і малоземельних селян. Органи Радян­ ської влади направляли добровольців на боротьбу проти польських інтервентів г забезпечували виконання продрозверстки, організовували допомогу сім’ям червоно1 2 3 4

409

Сумський облпартархів, ф. 10, оп. 2, спр. 27, арк. 4. Там ж е, ф. ЗО, оп. 1, спр. 2, арк. 107. Сумський облдерж архів, ф. Р-4020, оп. 1, спр. З, арк. 1, 6. Там ж е, ф. Р-3988, оп. 1, спр. 1, арк. 2.

армійців. 1 травня відбувся комуністичний суботник, в якому взяло участь 3 тис. жителів. Після закінчення громадянської війни партійна організація спрямувала зусилля трудящих на відбудову зруйнованого господарства. У 1922 році були націо­ налізовані млини. В результаті наділення селян землею зросла кількість середня­ цьких господарств. Трудящі селяни із задоволенням зустріли рішення уряду про заміну продрозверстки продподатком. Держава виділила їм на пільгових умовах сільськогосподарський реманент і насіння. Трудящі Недригайлова подавали допомогу голодуючим Поволжя та інших районів країни і надсилали туди продовольство. У містечку було також розміщено групу дітей з цих районів Радянської Росії. Радянське будівництво відбувалося в умовах боротьби з куркуль­ ськими бандами Махна, які неодноразово нападали на Недригайлів. Вони жорстоко розправлялися з населенням, грабували його. Від рук куркульських недобитків загинули 11 радянських активістів, серед них голова комнезаму Г. К. Токаренко, працівник міліції П. А. Міщенко та ін. Незабаром куркульські банди було знешкод­ жено. Партійна організація роз’яснювала селянам переваги колективного господа­ рювання. Активну участь у соціалістичному будівництві брали також комсомольці. В 1923 році було створено сільськогосподарське кредитне товариство, яке надавало селянам державні кредити, і сільське споживче товариство. Значну роль у кооперу­ ванні господарств відіграло товариство взаємодопомоги, що виділяло гроші і посів­ ний матеріал1. Було створено також прокатний пункт, для якого держава надіслала сільськогосподарські машини, і майстерню для їх ремонту. Цього року поблизу Недригайлова в с. Костянтинові засновано комуну ім. В. І. Леніна, до якої вступило також чимало його жителів. З 1923 року Недригайлів став центром однойменного району Роменського округу, з 1932 року — Чернігівської, а з 1939 року — Сумсь­ кої області. Місцеві органи влади багато уваги приділяли розвитку охорони здоров’я, освіти й культури. Відразу ж після встановлення у Недригайлові Радянської влади тру­ дящі дістали безплатну медичну допомогу. Було відкрито медамбулаторію і дитячу консультацію, в яких працювали лікар, фельдшер і акушерка. Спочатку тут діяла початкова школа. У 1922 році її перетворили на семирічну. На кінець відбу­ довного періоду у школі налічувалося 350 учнів і 13 учителів. Важливим завданням була ліквідація неписьменності серед дорослих. Було організовано кілька груп л ік ­ непу. Активну роботу розгорнули райсельбуд і бібліотека. Виконуючи рішення XV з ’їзду ВКП(б), партійна організація і радянські органи влади розгорнули роботу, спрямовану на здійснення колективізації сільського господарства. В 1929 році було створено колгосп «Червоний хлібороб», головою якого обрали Г. О. Захарченка. Селяни відгукнулися на заклик зборів активу, де обговорювалося питання про масову колективізацію. У 1930 році організували ще кілька колгоспів. Згодом на базі цих колгоспів створили два: «Червоний хлібороб» і «Друга п ’ятирічка». Колективізація здійснювалася в умовах жорстокої класової боротьби. К уркулі ховали хліб, підпалювали колгоспне майно, тероризуй вали активістів. У комуні ім. В. І. Леніна в 1930 році під час проведення загальних зборів пострілами у вікно було вбито комсомольців І. К. Тютюнника і А. 3. Рябушка. Проте всі намагання ворогів перешкодити соціалістичним перетворенням зазнали краху. Велику роль в організаційно-господарському зміцненні колгоспів відіграла Курманівська МТС, створена у селі в 1932 році, а також її політвідділ. В МТС налі­ чувалося 10 тракторів. У 1933 році було завершено колективізацію. Організаторська робота партійних і радянських органів дала плідні наслідки. Господарства успішно справлялися з посівом і збиранням врожаю. У 1935 році в колгоспі «Червоний хлібороб» зібрали по 16 цнт пшениці і по 200 цнт цибулі з гек­ тара. Тут збудували 2 приміщення для худоби, зерносховище і коноплесушарку.

1 Сумський облпартархів, ф. 37, оп. 1, спр. 4, арк. 9.

410

Добре працювала ланка комсомолки М. І. Пилипенко з колгоспу «Червоний хлібо­ роб», яка в 1936 році зібрала по 90 цнт махорки з гектара. Л анки Ф. А. Сокрути і У. С. Таранченко виростили по 250—300 цнт цибулі з гектара. В колгоспі «Друга п’ятирічка» одержали врожай пшениці по 17 цнт з гектара, за що його було занесено на районну Дошку пошани. У 1937 році колгосп «Червоний хлібороб» назвали ім’ям Дзержинського, з нього виділився колгосп ім. Кірова. В 1940 році в господарствах збільшилася врожайність озимої пшениці до 25 цнт, жита — до 22 цнт з гектара. Колгоспники успішно виконали план хлібопоставок і одержали на трудодень по 4 кг зерна та по 2 крб. 20 коп. грошима. Колгоспник А. Ф. Булава заробив 3 тис. кг зерна. Бригадир четвертої бригади колгоспу ім. Дзержинського Т. П. Коровинський за високий урожай конопель у 1939 році став учасником Всесоюзної сільськогоспо­ дарської виставки і відзначений медаллю Головвиставкому. Учасником виставки 1940 року були колгосп «Друга п ’ятирічка», а також колгоспники А. І. Токар і Т. П. Захарченко. Працівника цього колгоспу Г. П. Гордієнка за активну роботу по лісонасадженню в 1940 році нагородили орденом «Знак Пошани». Колгоспи Недри­ гайлова були серед передових в області. Збільшився парк МТС, який напередодні війни налічував 57 тракторів, 19 комбайнів та іншу сільськогосподарську техніку. У 1932 році став до ладу овочесушильний завод. На підприємстві широко розгор­ нувся стахановський рух. Робітниці Т. Ткаченко і М. Стовбир, включившись у соціалістичне змагання, систематично виконували норми виробітку на 150 про­ центів. Жителі Недригайлова брали активну участь у суспільно-політичному житті. Вони гаряче схвалили резолюцію VII конгресу Комінтерну про створення єдиного фронту боротьби проти фашизму і підготовки війни. Виявляючи інтернаціональну солідарність, трудящі подали матеріальну допомогу борцям республіканської Іспа­ нії. Трудівники колгоспу ім. Кірова, обговорюючи проект нової Конституції СРСР, відзначили, що Комуністична партія і Радянська держава вивели селянство на шлях заможного колгоспного життя. З великою політичною активністю пройшли вибори до Верховної Ради СРСР у 1937 році, Верховної Ради УРСР у 1938 році і місцевих Рад у 1939 році. Депутатом Ради Національностей Верховної Ради СРСР було одностайно обрано передову колгоспницю С. Т. Хоменко. Населення активно підтримувало заходи Радянського уряду, спрямовані на зміцнення обороноздат­ ності країни. Тут працювали районні організації Тсоавіахіму і Червоного Хреста. Розвивалися охорона здоров’я, освіта й культура. В Недригайлові у 1941 році діяли медамбулаторія, жіноча і дитяча консультації, пологовий будинок. Медичну допомогу подавали 2 лікарі, 2 фельдшери і 5 акушерок. Стаціонарне лікування хво­ рих здійснювала лікарня, що розташовувалася в с. Вільшані. Д іяла також санепідстанція, в якій працювали лікар і 4 фельдшери. У 1934 році семирічну ш колу пере­ творили на середню. Перший випуск її відбувся в 1937 році. Напередодні Великої Вітчизняної війни в ній налічувалось 700 учнів і працювало 40 учителів. На початку 30-х років завершили ліквідацію неписьменності. У 1933 році відкрили вечірній робітфак Ніжинського інституту соцвиховання. Осередками культури стали район­ ний будинок культури з стаціонарною кіноустановкою і бібліотека. Високого рівня виконання досягли оркестр народних інструментів і театралізована капела, створені при будинку культури. Виходила районна газета «Колективіст-ударник».

22 червня 1941 року почалася Велика Вітчизняна війна. З перших її днів тру­ дящі виявили високу політичну і трудову активність. Багато жителів добровільно вступили до лав Червоної Армії і зі зброєю в руках захищали Батьківщ ину. Орга­ нізовано було проведено збирання врожаю. З наближенням фронту техніку, худобу та інше майно колгоспів і МТС евакуювали в Саратовську область.

22 вересня 1941 року німецько-фашистські загарбники захопили Недригайлів. Настали тяж кі дні фашистської окупації. Гітлерівські кати замучили понад 200 міс­ цевих жителів, понад 500 юнаків і дівчат вивезли на каторгу до Німеччини. Ще до фашистської окупації райком партії вжив заходів для створення партійного 411

підпілля і партизанського загону. Було підібрано людей, заготовлено зброю і орга­ нізовано явочні квартири. Група партизанів на чолі з комуністом А .К . Калиниченком у грудні 1941 року напала на німецько-фашистську заставу в с. Великих Будках. Б уло знищено 19 гітлерівських солдатів. Проте ворог влаштував облаву на народних месників. Багато з них загинуло, у т. ч. П. Г. Бондаренко, який бився до останнього. Гітлерівцям вдалося розкрити партизанські явочні квартири. Вони закатували в різних місцях району 470 чоловік, серед них 26 комуністів. Дізнавшись, що М. М. Омесенко та його син І. М. Омесенко зберігають для партизанів зброю, фаши­ сти стратили мужніх патріотів. В районі була створена і активно діяла підпільна комсомольська організація в кількості 14 чоловік1. Від рук фашистських загарбни­ ків загинули комсомолки О. Г. Сидоренко, 3. М. Логинова, В. М. Рідкошеєнко, патріотка Г. С. Капура. У серпні 1942 року ЦК КП(б)У для організації партійного підпілля і партизанського руху направив у Недригайлівський район колишнього секретаря райкому партії І. Д. Решетняка, членів партії О. І. Щебетуна і Т. В. Ро­ гулю. Було створено підпільний райком партії, який діяв по квітень 1943 року. Його очолив І. Д. Решетняк2. Підпільний райком проводив агітаційну роботу серед населення, організував партизанський загін ім. Кірова, який розгорнув боротьбу проти фашистів. Командиром загону став О. І. Щебетун, комісаром — І. Д. Решетняк. У січні 1943 року цей загін увійшов до складу партизанського з ’єднання під коман­ дуванням М. І. Наумова, яке здійснило рейд по степових областях України. 10 квітня 1943 року біля с. Ш ляхової Кіровоградської області відбувся запеклий бій з пере­ важаючими силами гітлерівців. Хоробро билися партизани. Комісар Недригайлівського загону І. Д. Решетняк, вставши на весь зріст, повів у бій бійців. Партизанам вдалося відкинути ворога. У цьому нерівному бою віддали життя 42 народні месники з ’єднання, у т. ч. І. Д. Решетняк. На вшанування пам’яті загиблих у Ш ляховій споруджено пам’ятник. Під час рейду загинув також командир загону О. І. Щебетун.

8 вересня 1943 року 167-а Сумська стрілецька дивізія під командуванням гене­ рал-майора І. І. Мельникова у взаємодії з 232-ю Сумською дивізією під командуван­ ням генерал-лейтенанта І. І. Улитіна визволила Недригайлів. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти ненависного ворога билися 1500 жителів, з них 425 за мужність і відвагу нагороджено орденами й медалями СРСР. 467 чоловік віддали життя за свободу й незалежність Батьківщини. У 1969 році споруджено меморіальний пам’ятник, на якому викарбувані їх імена. На братській могилі борців за Радянську владу в період громадянської війни і воїнів, які заги­ нули в бою за визволення села від гітлерівців, у 1954 році встановлено пам’ятник. Відразу ж після визволення від німецько-фашистських загарбників у Недригайлові відновили діяльність партійні і радянські органи. Під їх керівництвом розгорнулася відбудова зруйнованого господарства. Фашисти завдали селу збитків на суму 35 млн. крб. Вони знищили колгоспні будівлі та інвентар, вивезли худобу, зруйнували овочесушильний завод, приміщення школи і культурно-освітніх зак­ ладів. Поступово колгоспи «Друга п ’ятирічка», ім. Дзержинського та ім. Кірова відроджувалися. Одночасно трудящі всіляко допомагали фронту, надсилаючи для Червоної Армії продовольство. Було організовано збір коштів на будівництво тан­ кової колони «Колгоспник Сумщини» і зібрано 102 тис. крб. Велику допомогу у від­ будові господарства Недригайлова подали держава і трудящі братніх республік. Д ержава виділила колгоспам кредити для будівництва господарських приміщень і мінеральні добрива. Вони одержали свиноматок з Саратовської і Тамбовської об­ ластей, овець — з Чуваської і Дагестанської АРСР та Узбецької РСР3. У 1944 році відновила роботу Курманівська МТС, яка одержала 10 тракторів та інші сільсько­ 1 2 3 оп. 2,

Сумская область в период Великой Отечественной войны Советского Союза, стор. 2 9 0 . Сумський облпартархів, ф. 4, оп. З, спр. 229, арк. 53, 143; спр. 273, арк. 89, 114. Сумський облдерж архів, ф. Р-1969, оп. 1, спр. 4, арк. 64; Сумський облпартархів, ф. 37, спр. 8, арк. 37.

412

господарські машини з Російської Федерації. Н а кінець 1950 року господарства освоїли всі довоєнні площі і перевищили довоєнний рівень розвитку тваринництва. У 1946 році став до ладу овочесушильний завод, який рік у рік збільшував вироб­ ництво. Відновили роботу заклади охорони здоров’я, освіти й культури. У Недригай­ лові почали діяти лікарня і медамбулаторія. В них 1950 року працювали 6 лі­ карів і 25 чоловік середнього медперсоналу. В листопаді 1943 року відремонтували приміщення середньої школи. В ній у 1950 році налічувалося 950 учнів і 60 учителів. Відкрили будинок культури. У 1950 році на базі трьох колгоспів було створено одне господарство — ім. Дзержинського. За ним закріпили 4944 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 4283 га орної землі. У господарстві вирощують зернові культури; розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. Об’єднання позитивно позначилось на розвитку колгоспної еконо­ міки. У 1954 році було освоєно квадратно-гніздовий метод садіння картоплі й к у к у ­ рудзи, застосовувалося роздільне збирання хлібів. Основні сільськогосподарські роботи було механізовано. На фермах запроваджено автопоїлки, транспортери для очищення приміщень, кормозапарники. Господарство одержало електроенергію від державної електромережі, застосовувалися електродоїння корів та електрострижка овець. Протягом останнього двадцятиріччя колгосп досяг значних успіхів. У рожай­ ність озимої пшениці рік у рік зростала. Якщо в 1951 році вона становила 12 цнт з гектара, то в 1971 році досягла 28 цнт. Збільшилося поголів’я великої рогатої худоби. У 1972 році тут налічувалося 2406 голів. 1963 року створили птахофабрику, яка щорічно дає 2 млн. штук яєць. За роки восьмої п ’ятирічки і два роки дев’ятої зросло виробництво молока і м ’яса. У 1972 році на 100 га сільськогосподарських угідь виробили по 365 цнт молока. Доход колгоспу досяг 1,5 млн. крб. Оплата лю­ дино-дня підвищилась до 3,5 крб. Щомісячна заробітна плата механізаторів ста­ новить 130 крб., доярок — 120 крб. Колгоспні поля обробляє потужна техніка: 34 трактори, 10 комбайнів, 18 автомашин та багато інших сільськогосподарських машин. Ці досягнення — наслідок великої організаторської роботи, прове­ деної комуністами, і самовідданої праці трудівників. У 1958 році ланка Г. Б . Прокопенко зібрала по 350 цнт цукрових буряків з гектара, за що ланкову нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Широко розгорнулося соціалістичне зма­ гання на честь 50-річчя Радянської влади і 100-річчя з дня народження В. І. Л еніна. Включившись у соціалістичне змагання на ознаменування 50-річчя Радянської влади, комбайнер В. П. Таранченко у 1966 році зібрав зернові на площі 460 га і намоло­ тив 7700 цнт зерна. Його удостоєно ордена Леніна. За сумлінну працю 149 колгоспників було відзначено медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Трудовими успіхами зустріли тру­ дящі X X IV з ’їзд КПРС. Передових доярок Г. Р. Олійник і Р. Ю. Склярову та кол­ госпника М. С. Плахотного у 1971 році нагороджено орденом «Знак Пошани». Трак­ торній бригаді № 1 присвоєно звання колективу комуністичної праці. Добре пра­ цював колгоспник Д. І. Захарченко, якого обрали делегатом республіканського з’їзду колгоспників 1969 року. Трудівники перевиконали зобов’язання, взяті до знаменної дати — 50-річчя утворення СРСР. Велику допомогу колгоспам району подає станція для боротьби з хворобами тварин. Головного ветлікаря її М. С. Ханталіна у 1971 році було нагороджено орденом Жовтневої Революції. За післявоєнні роки в Недригайлові зросла промисловість. На овочесушиль­ ному заводі створено цехи плодоовочевих консервів і сухого картопляного пюре. Працівники Недригайлівського овочесушильного заводу обмінюються досвідом роботи з колективом Шебекінського овочесушильного заводу Бєлгородської області. Впровадження нової техніки і підвищення кваліфікації робітників зумовило зро­ стання продуктивності праці. Р ік у рік збільшується випуск товарної продукції. Значним підприємством є районне об’єднання «Сільгосптехніки». Його майстерні 413

обладнано новим устаткуванням. Постійно збільшується обсяг виконаних робіт. У 1972 році він становив 2 726 тис. крб. Цього року делегація робітників та інженерно-технічних пра­ цівників об’єднання побувала в районному об’єднанні «Сіль­ госптехніки» м. Азова Ростовської області. Російські друзі щиро поділилися досвідом роботи. Успішно трудиться колек­ тив «Міжколгоспбуду», створеного в 1956 році. В 1964 році став до ладу маслозавод. Якщо спочатку він переробляв 8 тис. тонн молока на рік, то в 1972 році переробив 22 тис. тонн. Підприємство встановило тісні зв’язки з Пловським заводом «Смычка» Тульської області, який поставив йому апарати для одержання високожирних вершків. У селищі діють також база «Заготскотовідгодівля» і контора Недригайлівського ліс­ ництва. Працівники промислових підприємств широко розгорнули соціалістичне змагання на честь 50-річчя Радянської влади, 100-річчя з дня народження В. І. Леніна і X X IV з ’їзду КПРС. За високі виробничі показники і систематичне пере­ виконання норм виробітку слюсаря районного об’єднання «Сільгосптехніки» Г. М. Бута і начальника сушильного цеху овочесушильного заводу Н . П. Гордієнко нагороджено орде­ ном Трудового Червоного Прапора, трьох трудівників — . орденом «Знак Пошани».

25 переможців соціалістичного змаУ цеху плодоовочевих консервів ово1 . . г г» чесушильного заводу, смт Недригайгання відзначено ювілейною медаллю «За доблесну працю. лів. 1973 р. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна», а бригаді мулярів «Міжколгоспбуду» присвоєно ім’я X X IV з ’їзду КПРС. Колективи підприємств селища новими трудовими успіхами зу­ стріли 50-річчя утворення СРСР і перевиконали взяті зобов’язання. 6 бригадам при­ своєно звання колективів комуністичної праці і 70 робітникам —ударників кому­ ністичної праці. Серед переможців соціалістичного змагання є представники різ­ них національностей: росіянин Ф. Ф. Примак, українець М. Є. Ткаченко, білоруска Л . Я. Петренко, туркмен Овезмурат Курбанов. Працівники підприємств перевико­ нали плани двох років дев’ятої п ’ятирічки. У 1958 році Недригайлів віднесено до категорії селищ міського типу. У пово­ єнний час в селищі здійснено велике будівництво. Тут споруджено чотириповер­ ховий будинок, де розмістилися партійні і радянські установи; районний будинок культури на 450 місць, кінотеатр «Україна» на 500 місць, лікарню, шкільний корпус на 420 місць, будинок побуту, стадіон. Побудовано 6820 кв. метрів державної житлової площі і 900 індивідуальних житлових будинків. До послуг населення 18 магазинів, товарооборот яких у 1972 році збільшився удвічі проти 1965 року. Є також комбі­ нат побутового обслуговування. Значних успіхів досягнуто у розвитку охорони здоров’я, освіти й культури. У Недригайлові діють лікарня на 100 ліж ок і поліклініка, обладнані найновішою апаратурою. Є також санепідстанція. Медичну допомогу подають 20 лікарів і 6 6 чоло­ вік середнього медперсоналу. За сумлінну працю лікаря М. Г. Обідейка нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. У селищі працює середня школа. В ній у 1972 році налічувалося 1177 учнів і 75 учителів. Д ля ш колярів відкрито будинок піонерів. Дош кільнята виховуються в яслах-садку на 140 місць. Велику культурномасову роботу проводить районний будинок культури. При ньому діють народний університет культури, гуртки художньої самодіяльності: танцювальний, драма­ тичний, хоровий, вокальний та ін. Хоровому колективу у 1967 році присвоєно звання самодіяльного народного хору. Ж ителів обслуговують 8 бібліотек з книжковим фондом 62 тис. примірників. Активну роботу проводять 3 первинні організації товариства «Знання», що об’єднують 60 лекторів, і 23 первинні органі414

зації Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури. Виходить районна газета «Світло Жовтня». У життя населення увійшли нові обряди: проводи юнаків до лав Радянської Армії, комсомольські весілля, а також проводи зими і зустріч весни. В авангарді трудящих Недригайлова йдуть комуністи. На підприємствах, в кол­ госпі і установах працюють 23 первинні партійні організації, які об’єднують 430 членів і кандидатів у члени партії. їх помічниками є 23 первинні комсомольські орга­ нізації, в яких 890 юнаків і дівчат. Велику роль у господарському і культурному будівництві відіграє селищна Рада депутатів трудящих. Вона складається з 89 депу­ татів, серед них 43 робітники, 15 колгоспників і 31 представник інтелігенції, 41 член КПРС і 14 комсомольців, 41 жінка. Селищна Рада має 7 постійних комісій: благоустрою та будівництва, промисловості, зв ’язку і транспорту, соціалістичної законності, планово-бюджетну, сільськогосподарську, культурно-освітню. Постійно зростають асигнування на соціально-культурні заходи. У 1971 році вони становили 1792,4 тис. крб., тобто на 20,8 проц. більше , ніж у 1966 році. Трудящі Недригайлова докладають всіх зусиль, щоб внести свій вклад у справу побудови комунізму в нашій країні. /7. / . В И Ц Е Н К О , М. 10. ДЕМЧЕНКО

ТЕ Р К И Терни — селище міського типу, центр селищної Ради. Леж ать на річці Терні (притока Сули), за 20 км від районного центру, за 29 км від залізничної станції Б іло­ пілля. Через селище проходить автошлях Суми — Конотоп. Населення — 6400 чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Бабакове, Володимирівка, Гострий Шпиль, Долина, Ківшик, Мазне, Озерне, Русівщина, Холодне, Ціпка, Черепівка і Шматове. Територія селища заселена в глибоку давнину. На південь від Тернів (за 6 км) виявлено залишки давньоруського міста В ’єханя1, а біля с. Х олодного— поселення та склад посуду черняхівської культури. Слобода Терни заснована в 1652 році в основному вихідцями з різних кінців України. В 1657 році тернівці скаржилися царю на утиски одного з путивльських поміщиків, який намагався відібрати у них землю, а самих записати своїми підда­ ними, та просили прийняти їх на козацьку полкову службу. Після повторної скарги царський уряд, зацікавлений в заселенні краю козаками, задовольнив їх прохання. Жителі слободи дістали козацькі привілеї і разом з путивльськими служилими людьми несли городову службу. На деякий час тернівці ще уникли закріпа­ чення. В «Опису Тернівської волості» за 1678 рік зазначалось, що у Тернах налічува­ лось понад 700 дворів. Під час війни з шведськими загарбниками тернівці у 1708—1709 рр. активно допомагали російським військам. 19 листопада 1708 року в селі побував Петро І, який вибирав місце для дислокації військ. Повертаючись з-під Полтави, цар знову зупинився у селі, де на честь перемоги в Полтавській битві заклав дерев’яну церкву. В 1727 році Катерина І подарувала Терни в приватне володіння, і їх мешканців перетворили на кріпаків. Після ліквідації полкового устрою (1765 р.) Терни відне­ сено до Сумської провінції Харківського намісництва. 1778 року в Тернах налічу­ валось понад 3930 кріпаків, що належали двом поміщикам, і 55 вільних селян2. Закріпачення селян викликало загострення класової боротьби. Одним з її виявів на Лівобережжі й Слобідській У країні в 70—80-х роках X V III ст. були ви­ 1 Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т. 7, стор. 71; Археологічні пам'ятки Української РСР (Короткий список), стор. 305.

2 ЦДІА УРСР у Києві, ф. 339, оп. 1, спр. 1814, арк. 89.

415

ступи селян, які очолював народний месник Семен Гаркуша. В повстанських загонах С. Гаркуші активну участь брали жителі Тернів, серед них Я ків Косий, Оникій Недонищенко і найближчий соратник Гаркуші Роман Босенко. Повстанці створили у селі один з своїх опорних пунктів1. Протягом 20—30-х років X IX ст. обидва тернівські поміщики, пристосовую­ чись до умов економічного розвитку, заснували винокурний, два селітряні та цук­ ровий заводи2. В 1854—1856 рр. останній було реконструйовано, і виробництво цукру-ніску зросло до 1 0 тис. пудів за сезон. Реформа 1861 року не поліпшила економічного становища селян. Згідно з устав­ ною грамотою 1182 колишні кріпаки одного з поміщиків одержали 2758 десятин землі — по 2 десятини 800 кв. сажнів на ревізьку душу. За цю землю вони мали сплачувати щороку по 7880 крб. викупних платежів — утричі дорожче ринкової ціни. Селян позбавили конче необхідних їм луків і лісів, які лишалися власністю поміщика. До того ж, останньому відійшли кращі землі, а селянська земля була гіршою і розкиданою клинами. 52 дворових зовсім не одержали земельних наділів, а на 15 селян так оформили документи, що вони нібито добровільно відмовилися від земельних наділів3. У другому маєтку такі ж жебрацькі наділи одержав 1261 селя­ нин 4 . Грабіжницькі умови реформи викликали велике невдоволення селян. У травні 1861 року в обох маєтках почалися заворушення. Відставний унтер-офіцер П. Приходько читав селянам невідомо ким складений «маніфест». У ньому за­ значалося, що «земля поміщицька надається селянам, а поміщикам залишаються очерети, болота, щоб було де гніздиться, як нечистим», що поміщик повинен сам обробляти поле, а землі повинен мати стільки ж, скільки й селянин. Селян закли­ кали не відбувати панщини. Читання «маніфесту» супроводжувалось загальним схваленням, сміхом і відмовою селян працювати на пана. П. Приходька заарешту­ вали й віддали до суду. Незважаючи на репресії, застосовані проти учасників заворуш ення, близько 5 тис. тернівських селян понад два тижні не виходили на роботу5. Розвиток капіталізму прусським шляхом прирікав селян на злиденне існу­ вання. Одержавши мізерні земельні наділи, за які потрібно було протягом 49 років сплачувати викупні платежі, більшість тернівських селян не могла існувати з свого господарства і мусила йти на заробітки. Працювали в основному в економіях по­ міщика Щербатова, який прибрав до своїх рук не тільки другий тернівський маєток, а й маєтки в сусідніх селах. У 1881 році він володів 9 економіями загальною пло­ щею землі 9386 десятин і 1687 десятинами лісових угідь. На нього працювали не тільки тернівці, а й селяни навколишніх сіл: Ганнівки, Хоружівки, Товстої. В економіях нещадно експлуатували робітників і селян, обраховували їх, урізували кількість платних робочих днів, у непогожі дні платили неповністю. Пристосова­ не до умов капіталістичного розвитку, багатогалузеве (рільництво, тваринництво, виробництво цукру і спирту), господарство було одним з двох найбільших госпо­ дарств у Х арківській губернії. Воно забезпечувало власникові великі прибутки. Із середовища селян виділились сільські глитаї, частина їх поєднувала заняття сільським господарством з торгівлею. Скасування кріпосного права було поштовхом до розвитку промисловості. Роз­ ширилися підприємства для виробництва селітри, цегли і спирту. Пожвавилася торгівля. В 1864 році в Тернах відбувалося 4 ярмарки, у 80-х роках — вже 5 ярмар­ ків і 2 базари, де торгували тютюном, сіллю, рибою, м’ясом і хлібом. Хліб скупо­ вували білопільські купці, а потім вивозили його за кордон.

1 І. О. Г у р ж і й . Семен Гаркуш а, стор. 19—ЗО.

2 О. О. Н е с т е р е н к о . Розвиток промисловості на У країні, ч. 1, стор. 437.

3 Ц ДІА СРСР, ф. 577, оп. 45, спр. 1016, арк. З, 5, 7, 29, 50, 51.

4 Харківський облдерж архів, ф. 16, оп. 6, спр. 42, арк. 1— 19.

5 Н . Н . Л е щ е н к о . Крестьянское движение на Украине в связи с проведением реформы 1861 года, стор. 190, 191, 360.

416

У червні 1905 року в містечку відбулися виступи робітників і селян. Робітники вимагали підвищення заробітної плати й запровадження 8 -годинного робочого дня, селяни — розподілу поміщицької землі. Рух селян за землю широко розгорнувся в селах Тернівської волості. Селянські виступи власті жорстоко придушили, а в Тер­ нах розмістили військовий загін. Внаслідок столипінської аграрної реформи зміцнювалися господарства місце­ вих куркулів. Вони скуповували землі зубожілих селян, завдяки чому в їх руках зосередилося до 3 тис. десятин. Намагаючись зробити господарства більш прибут­ ковими, куркулі застосовували сільськогосподарські машини, кращі сорти насіння, закладали дослідні ділянки. Кредитне товариство, створене у 1909 році, надавало багатіям кредити і через свій прокатний пункт допомагало машинами. Б агатів і помі­ щик, що перетворився на капіталіста. Одночасно основна маса селян була на межі жебрацтва, бо лиш алася без землі, решта ледве зводила кінці з кінцями. Частина тернівців, шукаючи кращої долі, переселилася в Томську губернію1. Але чимало з них повернулося назад і перетворилося на жебраків. На початку X X ст. у Тернах діяли два парові млини і п ’ять цегелень, які нале­ жали місцевим багатіям та поміщикові. Після реконструкції в 1913 році зросла потужність цукрового заводу. На підприємстві було зайнято 435 робітників. Вони працювали по 12 годин, без вихідних, одержуючи за цю виснажливу працю 5,5 крб. на місяць. Мешканці Тернів не мали потрібної медичної допомоги. Лише в 1871 році до містечка приїхав перший лікар. У 1876 році відкрили амбулаторію з приймальною палатою на 3 ліж ка. У 1913 році побудували приміщення лікарні на 20 ліж ок та інфекційне відділення. В них працювали лікар, фельдшер і акушерка. Сталися деякі зміни в культурному житті. У 1864 році було відкрито почат­ кове народне училище, в якому у 1903 році навчалось 166 дітей, серед них 28 дів­ чаток. У 1904 році завершили будівництво приміщення училища на 300 місць. Ще одне початкове народне училище почало працювати в 1913 році. В обох училищах тоді навчалося 355 дітей. Цього було недостатньо, адже в Тернах, за даними пере­ пису 1897 року, мешкало 7313 чоловік2. Біднота лиш алася неписьменною й дітей своїх учити не мала змоги. У 1897 році засновано бібліотеку, в якій налічувалось 594 примірники книг. Згубно позначилася на жителях Тернів перша світова війна. Сотні хліборобів були відірвані від своїх господарств. Сім’ї безземельних і малоземельних селяв опинилися в особливо тяжкому становищі. А багатії роздували ціни на хліб, цукор, м’ясо. Коли тернівці дізналися про повалення самодержавства, робітники цукрового зіводу організували мітинг, на якому були й селяни. 1 травня 1917 року в Тернах від­ булася багатолюдна демонстрація робітників і селян, яка закінчилась мітингом. Д) присутніх звернувся кадровий робітник Київського заводу «Арсенал» більшовик І. М. Михно. Він проголосив: «Геть імперіалістичну війну! Ленін закликає пере­ ходити від буржуазної революції до соціалістичної. За владу Рад!»3. У серпні 1917 року в Тернах створена організація РСДРП(б). Керівником її став Я. П. Прядка4, який в 1909 році за революційну діяльність був заареш­ тований і засланий на три роки у Пермську губернію. Більш овики викривали по­ літику буржуазно-поміщицького Тимчасового уряду. Вони створили в містечку пункт, куди з Харкова доставлялась і звідти розповсюджувалась більшовицька преса. Під впливом агітації більшовиків робітники цукрового заводу добилися права

1 Переселенческое движение из Харьковской губернии в 1909 году. X ., 1910, стор. 61.

2 Первая всеобщая перепись населення Российской империи, стор. 253.

3 Газ. «Ленінська правда», 22 вересня 1962 р.

4 Великая Октябрьская социалистическая революция на Украине, т. 2, стор. 167; Труды Харьковского инженерно-строительного института, вып. 22. X ., 1962, сгор. 7.

417

27 3-205

на 8 -годинний робочий день. За пропозицією більшовиків у серпні приступила до розподілу поміщицької землі комісія, обрана на сільському сході. Тільки-но до містечка надійшла звістка про Велику Жовтневу соціалістичну революцію, в листопаді тернівці надіслали через Харківський військово-револю­ ційний комітет привітання В. 1. Леніну: «Від імені Тернівської організації РСДРП (більшовиків) ми гаряче вітаємо владу Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів і будемо стійко боротися за цю народну революційну владу. Всі селяни містечка Терни шлють привіт вождю тов. Леніну за його щиросердну роботу на благо найбідніших селян і робітників»1. Тоді ж в Тернах встановили Радянську владу, створили ревком, до якого ввійшли Я. П. Прядка, 1. М. Михно та ін. Одним з першочергових завдань, здійснених ревкомом, було формування червоногвардійського загону. Ревком конфіскував поміщицький маєток, землю, робочу худобу та інвентар розподілив між селянами-бідняками. Через кілька днів під контроль ревкому було взято цукровий завод. Однак наприкінці січня 1918 року місцеві кур­ кулі вчинили заколот. Вони роззброїли червоногвардійців, убили Я . П. Прядку.

1. М. Михнові вдалося врятуватися, він виїхав до Харкова і повернувся звідти з червоногвардійським загоном, який придушив цей заколот. Під час наступу австро-німецьких військ у червоногвардійських загонах, які вели бої з загарбниками на дільниці Ворожба — Конотоп, було багато жителів Тер­ нів2. Захопивши містечко в середині квітня 1918 року, окупанти примусили селян повернути панське майно і наклали на них 2 млн. крб. контрибуції. Д ля боротьби з австро-німецькими загарбниками 1. М. Михно створив Тернівський партизанський загін. Він нападав на німецько-гайдамацькі війська, зривав наміри окупантів заго­ товляти продовольство і фураж. К нязь Щербатов, що повернувся в обозі ворожих військ, просив у телеграмі до штабу німецького корпусу збільшити кількість солда­ тів, бо населення «вороже настроєно проти економії та влади». Штаб корпусу надіслав сюди роту солдатів з двома кулеметами3. Після того, як до влади дірвалася Ди­ ректорія, петлюрівці захопили містечко. Наприкінці грудня 1918 року в Тернах відновили Радянську владу. Тимчасовий перепочинок було використано для її зміцнення та налагодження господарського життя. У травні 1919 року відбулись вибори волвиконкому, відновила роботу партійна організація. В цьому ж місяці у Тернах почав діяти районний партійний комітет — один з семи, створених в повіті. Д ля боротьби проти денікінських військ був створений Тернівський партизанський загін, до якого ввійшло 150 чоловік. Очолив його 1. М. Михно. У вересні 1919 року загін розгорнув бойові операції. Захопивши у серпні Терни, денікінці чинили насильства над населенням, грабували його, вішали радянських людей. Тоді загинули І. М. Caca, А. І. Ш крьоба, А. І. Шестопал та інші радянські активісти. Партизанський загін неодноразово нападав на денікінців, перешкоджав їм проводити масові грабежі. Д ля боротьби з партизанами до містечка прибув білогвардійський дроздовський полк. У цей час до Тернів з півночі пробився загін регулярних частин Червоної Армії. У жорстокому бою він розгромив добірний денікінський полк. 23 захисники революції, які по­ лягли у цьому бою, були потім поховані в братській могилі в центрі Тернів. У 1920 році тут встановили пам’ятник. На початку грудня 1919 року в Тернах знову замайорів червоний прапор. Щоб прискорити остаточний розгром ворогів революції, тернівці збирали для Червоної Армії продовольство. Партійна організація, що складалася тоді з 32 чоловік, вела роз’яснювальну роботу, допомагала виконувати продрозверстку. В лютому 1920 року молодь створила комсомольську організацію4. У червні 1920 року створено волосний 1 2 3 4

Трудящиеся Сумщини в борьбе за власть Советов, стор. 57. Жовтень на Сумщині, стор. 70. Ж урн. «Літопис революції», 1928, № 2, стор. 79. Сумський облпартархів, ф. ЗО, оп. 1, спр. 23, арк. 48.

418

і сільський комнезами, членами яких стали 770 чоловік. Комнезами організували допомогу сім’ям червоноармійців у обробітку полів, забезпечували їх посівним матеріалом. У багатіїв відібрали 2329 десятин землі, 250 коней, 100 корів, 75 хат і розподілили між сім’ями червоноармійців і бідняків1. Нелегко було відновлювати сільське господарство, адже третина тернівців були бідняками, чверть — не мала ніякого реманенту. Н а допомогу прийшла держава, яка надала селянам-біднякам позику грошима і насінням, виділила для них реманент. Тоді ж завершили на­ ділення землею тих, хто її потребував. У жовтні і листопаді 1920 року комуністи організували недільники, під час яких вкривали бурти буряків та завозили дрова для цукрового заводу, і тиждень допомоги фронту. Створювали кооперативи, які працювали під безпосереднім керівництвом комуністів. Налагодженню мирного життя намагалися перешкодити бандити, які в 1921 році посилили свої безчинства. Д л я боротьби з бандитами комнезам створив загін, що складався переважно з комсомольців. У першій половині 1921 року на містечко тричі нападали махновці. Тернівці свято бережуть пам ’ять про російських братів, які подали їм допомогу у боротьбі з класовим ворогом. У центрі села похо­ вано 17 червоноармійців-росіян, а також місцевих жителів — секретаря волвикон­ кому О. В. Докторова і члена КНС, начальника м іліції JI. М. Руденка, які заги­ нули в бою з махновцями. JI. М. Руденко з перших днів Великої Жовтневої соціа­ лістичної революції брав участь у барикадних боях в Москві і був нагороджений Московською Радою робітничих і солдатських депутатів іменним золотим годинником. Безмежне горе охопило трудящих, коли до них дійшла звістка про смерть В. 1. Леніна. У березні 1924 року відбулися збори жінок, учасники яких запевнили Комуністичну партію, що вони йтимуть шляхом, вказаним великим учителем2. З 1923 по 1930 рік Терни були центром району. В лікарні працювало 25 медпра­ цівників, у т. ч. 9 лікарів. Одну з початкових шкіл перетворили на семирічну. У ній та чотирьох початкових школах у 1921 році навчалося 540 дітей і працювало 25 учи­ телів. Приміщення лікарні і шкіл були капітально відремонтовані. Д ля надання допомоги безпритульним дітям і організації роботи з ними створили Товариство друзів дітей і клуб «Юний ленінець». Щоб ліквідувати неписьменність серед дорос­ лих, організували лікнепи. Відчинив двері клуб ім. К арла М аркса, при якому діяли гуртки художньої самодіяльності. Відкрили також кінотеатр, дві бібліотеки та 32 хати-читальні.

1923 року став до ладу цегельний завод. Цукровий завод і економії перетвори­ лися на єдине господарство з Теряівським, Хоружівським і Черепівським відділ­ ками радгоспу. Розгорнулися ремонтні роботи на цукровому заводі, для чого одержали державний кредит. У 1925 році підприємство стало до ладу. За вироб­ ничий сезон цього року тут перероблено 283,5 тис. цнт цукрових буряків. Селяни Тернів дедалі більше усвідомлювали необхідність переходу на колективні форми господарювання. В 1926 році 23 бідняки об’єдналися у ТСОЗ3. Організатор­ ська робота комуністів була успішною. В 1926—1928 рр. створено робітничий кооператив, сільськогосподарське, кредитне, буряківниче, машинно-тракторне, меліоративне, тваринницьке товариства, промислову артіль для переробки зерна. В квітні 1929 року селяни-бідняки створили сільськогосподарську артіль «Соціа­ лістичний шлях», головою її став О. М. Домарацький, а наприкінці року тернівці почали масово вступати до колгоспів. Завдяки цьому в Тернах виникли колгоспи ім. Леніна, ім. Будьонного, «Червоний партизан», «Комсомолець України», ім. Петровського та ін. буряко-зернового та м’ясо-молочного напряму. У 1931 році створено Тернівську машинно-тракторну станцію. Велику допомогу колгоспам у їх госпо­ дарсько-організаційному зміцненні подав політвідділ МТС. К уркулі чинили впертий 1 Сумський облдерж архів, ф. Р-60, оп. 2, спр. 46, арк. 1, 4, 5, 25.

2 Там ж е, ф. Р-32, оп. З, спр. 54, арк. 29.

3 Там же, оп. 1, спр. 116, арк. 33.

419

27 *

опір колективізації, вчиняли замахи на активістів. У грудні 1932 року від їх рук загинув колгоспник Ф. Я . Ємцов. Економіка колгоспів постійно зміцнювалася. В 1932 році колгоспи «Комсомолець України» та ім. Будьонного включи­ лись у Всесоюзний конкурс за кращу врожайність цукрових буряків і одержали премії. Все більше робіт в колгоспах ви­ конувала МТС, яка в 1935 році мала 58 тракторів, 2 комбайни, 143 жатки та інші сільськогосподарські машини. Поступово у колгоспників вироблялося нове ставлення до праці, міцні­ ла трудова дисципліна. Широкого розмаху набув стаханов­ ський рух. Ланкова колгоспу «Червоний партизан» О. П. Забіла одержала в 1937 році по 398 цнт цукрових буряків, ланкова колгоспу «Комсомолець України» К. М. Донець — по 400 цнт з гектара. Р ік у рік підвищувалась врожайність усіх культур, у більш стислі строки і при вищій якості проводились сільсько­ господарські роботи. У число передових вийшли колгоспи ім. Петровського, «Червоний партизан» і «Комсомолець У краї­ ни». За одержання високого врожаю вівса—по 29,1 цнт з гек­ тара колгосп ім. Петровського у 1939 році став учасником Все­ союзної сільськогосподарської виставки. Зросли потужності цукрового заводу, реконструйованого Ф рагм ент м ем оріалу на честь одно­ в 1933 році. Н а підприємстві широко розгорнулось ударництво, сельців, що загинули в боротьбі з ні­ стахановський рух. Одними з перших звання стахановців до­ мецько-фашистськими загарбниками, билися робітники В. Ф. Соколов і С. Т. Красько, які значно смт Терни. 1972 р. перевиконали виробниче завдання 1936 року. Робітник О. Я . Яценко став працювати на п ’яти центрифугах замість двох, виконуючи норму на 242 проценти. З 1930 року Терни входили до У лянівського району Сумського округу, а з 1932 року — Х арківської області. Розвивалися охорона здоров’я, освіта і культура. У Тернах працювала лікарня на 25 ліж ок, в якій налічувалося 3 л ікарі і 17 чоловік середнього медперсоналу. При семирічній школі № 1 у 1930 році створено робітфак Х арківського вете­ ринарного інституту. В 1936 році цю школу реорганізовано на середню. Справжніми вогнищами культури стали два клуби і 5 бібліотек. Д іяли також 2 кіноустановки. У 1935 році урочисто відкрили пам’ятник В. 1. Леніну. З перших днів Великої Вітчизняної війни трудящі Тернів стали працювати, не докладаючи рук. Найбільш цінне обладнання заводу, сільськогосподарські машини, худобу евакуювали в східні райони країни. Ще до загарбання Тернів фашистами тут створено підпільну організацію . Н а початку жовтня 1941 року, коли фронт проходив по річці Терну, 15-річний В. Б улах доставляв червоноармійцям відомості про розташування ворожих військ.

9 жовтня 1941 року німецько-фашистські загарбники вдерлися у Терни. Вони розстріляли 58 радянських людей, вивезли на каторгу до Німеччини 67 юнаків та дівчат. Серед закатованих були вчителька С. О. Беновицька, радянські активісти С. А. К убрак, П. М. Докторов, Л . П. Шмат, юний патріот В. Б ул ах та багато інших. Н а початку 1942 року гестапівці натрапили на слід підпільників, заарештували їх і після жорстоких катувань стратили. В рятувався лише Р. Є. Тищенко1.

6 вересня 1943 року 30-й стрілецький корпус з 130-им і 563-ім винищуваль­ ними протитанковими полками визволив Терни. В боях за село віддали своє життя 215 радянських воїнів, серед них росіяни О. Г. Копаєв і 1. 1. Ю хневич, казах Шубай Кандибаєв, узбек Саре Хаїтов, башкир Захір Фаттахов. Герої поховані в брат­ ських могилах, на яких ніколи не в ’януть квіти.

1 Сумський облпартархів, ф. 4, оп. З, спр. 279, арк. 5 — 6.

420

Відступаючи, німецько-фашистські загарбники зруйнували цукровий завод, пограбували господарство колгоспів і радгоспу, на великій площі знищили ліси, спалили багато хат. На фронтах Великої Вітчизняної війни з ненависним ворогом билося понад 2 тис. жителів Тернів, з них 795 нагороджені орденами й медалями СРСР. 890 чо­ ловік віддали життя за Радянську Вітчизну. Н а їх честь у 1972 році споруджено меморіал. Після визволення трудящі Тернів з великим ентузіазмом приступили до відбу­ дови господарства. Тернівці брали активну участь у збиранні подарунків для 38-ї армії, яка визволила Сумщину, та коштів на танкову колону «Колгоспник Сумщини». Поступово піднімались з руїн радгоспі місцеві колгоспи: ремонтувались ферми, відновлювалось тваринництво, освоювались довоєнні посівні площі. Комсомольськомолодіжні ланки колгоспу «Червоний партизан» У. Б іловол і Г. Рисованої виростили в 1944 році по 400 цнт цукрових буряків на гектарі. Держава виділила колгоспам лісоматеріали, машини і кредити. В 1948 і 1949 роках ланкова радгоспу цукрокомбінату М. О. Кащенко за одержання висо­ ких урожаїв пшениці та насіннєвих цукрових буряків двічі нагороджена орденом Леніна, ланкові А. В. Галака, А. К. Ховрич, М. 1. М азна, бригадир 1. С. Глазько — орденом Трудового Червоного Прапора. В 1950 році на базі 8 колгоспів створили три — ім. Ч апаєва, «Україна» і «Перше травня». Відбудовуючи цукровий завод, одночасно його реконструйовували. В 1947 році широко розгорнулося соціалістичне змагання. Виконання планових завдань на 140—170 проц. стало звичайним явищем, а окремі бригади перевиконували їх вдвоє. На цукрокомбінаті налічувалось 118 стахановців і 315 ударників праці1. 1949 року завод почав виробляти продукцію. На кінець четвертої п ’ятирічки в Тернівській лікарні працювало 5 лікарів і 17 середніх медпрацівників. Д іти навчалися в середній, семирічній, трьох почат­ кових школах. З 1948 року працювала школа робітничої молоді. 1950 року в школах навчалося 1500 учнів і працювало 85 вчителів. Культурно-освітню роботу прово­ дили два клуби, бібліотеки з книжковим фондом 16 тис. примірників, 1 0 хат-читалень і червоних кутків. У наступному двадцятиріччі зміцніли колгоспи. В результаті укрупнення в Тернах створилося два господарства — ім. Чапаєва та «Перше травня» — буряко-зернового і м’ясо-молочного напряму. За першим закріплено 5697 га сільсько­ господарських угідь, у т. ч. 4779 га орної землі, за другим — 1931 га сільськогос­ подарських угідь, у т . ч. 1678 га орної землі. Радгосп «Тернівський», що входить до складу цукрокомбінату, вирощує насіння цукрових буряків, має розвинуте тва­ ринництво. За ним закріплено 2433 га сільськогосподарських угідь, з них 2325 га орної землі. За період 1951—1971 рр. урожай зернових у колгоспі ім. Чапаєва зріс до 24,4 цнт з гектара, вироб­ ництво м’яса до 1 0 1 цнт, молока до .

415 ЦНТ на 100 га сільгоспугідь, В одному ,з цех,в цукрового заводу, смт Терни. 1972 р. у радгоспі — м’яса до 139,8 цнт, мо­ лока до 644 центнерів. У колгоспах, на цукрокомбінаті та в Тернівському відділенні «Сіль­ госптехніки» проводиться інтенсивне будівництво. За післявоєнний період побудовано 27 ферм для худоби, 3 тракторні майстерні, 3 гараж і, 4 зерносклади, а також силосні спо1 Сумський облпартархів, оп. 1, спр. 15, арк. 77.

421

ф.

170,

Рибне

руди, криті токи та ін. Зросла технічна оснащеність господарств. Н а полях працюють 123 трактори, ЗО зернових та 40 інших комбайнів, 140 автомашин. Р ік у рік зростали грошові доходи. Колгосп ім. Чапаєва 1970 року одержав понад 2 млн. крб. прибутку, колгосп «Перше травня» — 569 тис. карбованців. Ще кращих успіхів досягли тру­ дівники селища, виконуючи соціалістичні зобов’язання на честь 1 0 0 -річчя з дня народження В. 1. Леніна. Колгосп ім. Чапаєва восьмий п ’ятирічний план виконав за чотири роки, колгосп «Перше травня» та радгосп перевершили планові завдання. Серед трудівників цукрового комбінату 129 ударників комуністичної праці, 19 бригадам, цехам і фермам присвоєно звання колективів комуністичної праці, 9 чоловік удостоєно звання «майстер золоті руки», 12 — «майстер тваринни­ цтва». Цукровий завод докорінно реконструйовано й автоматизовано, завдяки чому п ’ятирічний план виробництва цукру значно перевиконано. Самовіддана праця трудівників високо оцінена урядом. За успіхи, досягнуті у соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Радянської влади, цукровий комбінат нагороджено пам’ятним Червоним прапором Сумського обкому КП України, обл­ виконкому та обласної ради профспілок. Цукрокомбінат і колгосп ім. Чапаєва стали переможцями передювілейного змагання 1970 року в районі, нагороджені Ленінською Ювілейною Почесною Грамотою ЦК КП України, Ради М іністрів У РСР, Президії Верховної Ради У країнської РСР та Української республіканської ради професійних спілок 1 і занесені до обласної Ленінської книги трудової слави, а також до Книги трудових подарунків Сумщини X X IV з ’їзду КПРС і обласної Дошки пошани. Орденом Леніна нагороджені бригадир колгоспу ім. Чапаєва О. 1. Боженко, свинарка радгоспу М. ЇЇ. Красько, орденом Жовтневої Революції — бригадир колгоспу ім. Ч апаєва С. 1. Степаненко. Понад 200 чоловік відзначено Ле­ нінською ювілейною медаллю. Понад 10 років колгоспом ім. Чапаєва керує Г. 1. Троян, якому випала честь бути делегатом XXIV з ’їзду КПРС, Третього Всесоюзно­ го з’їзду колгоспників. У 1971 році йому присвоєно звання Героя Соціалістичної П раці. Тернівський цукровий комбінат з 1961 року очолює Г. 1. Євтушенко. Його заслуги відзначено орденами Леніна, Жовтневої Революції і Трудового Червоного П рапора. Трудовий ентузіазм працівників є запорукою успішного виконання рішень XXIV з ’їзду КПРС і завдань дев’ятої п ’ятирічки. В 1972 році колгоспи ім. Чапаєва і «Перше травня» перевиконали плани продажу хліба державі. За досягнення в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя утворення СРСР орденом Леніна наго­ роджено бригадира колгоспу ім. Чапаєва 1. П. Мойсеєнка.

1957 року Терни віднесено до категорії селищ міського типу. Спочатку вони входили до Білопільського району, а з 1965 року — до Недригайлівського. Багато зроблено для благоустрою селища, поліпшення побутового обслуговування і житлових умов трудящих. Тут споруджено будинок культури цукрокомбінату, клуб колгоспу «Перше травня», приміщення трьох шкіл, дитячого комбінату, трьох дитя­ чих ясел, 6 магазинів, будинку механізагосподарство колгоспу ім. Чапасва, смт Терни. 1972 р. ™ра. Розгорнулося житлове будівництво. У селищі зведено Z S державні та о5о інди­ відуальні житлові будинки. Прокладено 5 тис. кв. метрів тротуарів. У центрі Тер­ нів закладено парк. До послуг жителів 24 спеціалізовані магазини, їдальня, ре­ сторан. Тернівська лікарн я на 45 ліж ок облад­ нана найновішим устаткуванням. Медичну допомогу подають 6 лікарів і 34 чоловіка переднього медперсоналу.

1 Газ. «Правда Украины», 9 квітня 1970 р.

422

Тепер в селищі є середня, дві восьмирічні та музична школи, в яких навчається 1180 учнів і викладає 92 вчителі. За післявоєнний час 1763 юнаків і дівчат здобули середню освіту, сотні — вищу і середню спеціальну. Своє дозвілля жителі проводять у двох будинках культури, в десяти бібліотеках (книжковий фонд — 34,5 тис. примірників). При будинку культури цукрового заводу працюють гуртки художньої самодіяльності, в яких беруть участь понад 100 чоловік. 1968 року в селищі відкрили дитячий театр «Барвінок». Є три стаціо­ нарні кіноустановки. Місцева організація товариства «Знання» об’єднує 78 лекторів, а чотири первинні організації Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури — 394 чоловіка. Картини місцевого художника П. П. Литвинцева експо­ нувалися в Києві та Софії на виставках, присвячених 100-річчю з дня народження В. 1. Леніна. На нові трудові звершення трудящих Тернів спрямовують 300 комуністів, об’єднаних у восьми первинних партійних організаціях, та 480 комсомольців (10 організацій). 113 кращих трудівників обрано до селищної Ради депутатів трудящих, серед них 59 робітників, 2 1 колгоспник і 33 службовці, 52 члени КПРС і 18 комсомольців, 51 ж інка. Активно працюють 9 постійних комісій селищної Ради. У 1971 році асигнування на соціально-культурні потреби становили 382,1 тис. крб., тобто зросли проти 1966 року на 62,3 процента. Уродженцями Тернів є доктор ветеринарних наук професор Д . Д . Логвинов і соліст Київського державного академічного театру опери та балету УРСР ім. Т. Г. Шевченка заслужений артист УРСР А. Ю. Мокренко. Достаток, культура, радість і щастя прийшли в оселі тернівців. Це дали їм Радянська влада й Комуністична партія. В. А. Д А Н И Л ЕН К О

Н А С Е Л Е Н І П У Н К Т И , Ц Е Н Т Р И С ІЛ Ь С Ь К И Х Р А Д Н Е Д Р И Г А Й Л ІВ С Ь К О Г О Р А Й О Н У

ВІЛЬШ АНА — село, центр сільської Ради, розташоване на лівому бер езі Сули, за 10 км від районного центру і за 50 км від залізничної стан­ ції Ромни. Дворів — 842. Населення — 2426 чо­ ловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Білоярське. Весногірське, Н емудруї, Реви, Рудка, Фартушине, Філонове й Шано валове. У Вільшані міститься центральна садиба кол­ госпу ім. Леніна, за яким закріплено 5085 га сільськогосподарських угідь, у т.ч. 4442 га орної землі. Вирощують зернові й технічні культури; розвинуте м ’ясо-молочне тваринництво. Пра­ цюють відділення «Сільгосптехніки», автопідприємство, райхарчокомбінат, цегельний завод. В селі є середня й початкова школи, в яких налічується 759 учнів і 57 учителів, будинок куль­ тури на 500 місць, бібліотека, дільнична лікарня на 35 ліж ок. На території сільради — 7 первинних партій­ них (136 комуністів) і 7 комсомольських (411 ком­ сомольців) організацій. Партійний осередок ство­ рено в 1920, комсомольський — в 1922 році. За самовіддану працю 150 трудівників наго­ роджено орденами й медалями СРСР, серед них слюсаря С. Й. Павленка — орденом Жовтневої Р еволю ції. Вільшана відома з 1609 року. Під час рево­ лю ції 1905— 1907 рр. у селі відбулися заворушен­ ня селян. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Активними борцями за Радянську владу тут були Ф. Т . Коломієць і М. JI. Тимченко, яких за бойові подвиги нагород­ ж ено орденом Червоного Прапора. Під час ні­ мецько-фашистської окупації у Вільшані з ве­ ресня по грудень 1941 року діяла партизанська група у кількості 38 чоловік, командиром якої був А. К . Калиниченко. На фронтах Великої В ітчизняної війни і в партизанських загонах проти німецько-фашистських загарбників билися 450 жителів, з них за м уж ність і відвагу 260 на­ городжено орденами й медалями СРСР. 300 чоло­ вік полягли смертю хоробрих за свободу й неза­ лежність Батьківщини. У Вільшані споруджено пам’ятник радянським воїнам, які загинули в бою за визволення села від гітлерівців, і па­ м’ятник односельцям, які віддали життя на фронтах війни. В 1967 році встановлено пам’ятник В. І. Ле­ ніну. П облизу с. Рудки знайдено кам’яні знаряддя праці доби бронзи. Г Р И Н ІВ К А — село, центр сільської Ради, розташоване за 17 км від районного центру і за 57 км від залізничної станції Ромни. Д ворів — 236. Населення — 713 чоловік. Сільраді підпо­ рядковані населені пункти Беседівка, Зелена Діброва, Кубраки, Маршали, Нелени, Острівне, Польове й Якименки. У Гринівці міститься центральна садиба кол­ госпу ім. Кірова, за яким закріплено 2648 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2219 га орної

землі. Вирощують зернові й технічні культури; розвинуте м ’ясо-молочне тваринництво. В селі є середня школа, в якій навчається 236 учнів і працює 20 учителів, клуб, бібліо­ тека, фельдшерсько-акушерський пункт. На території сільради — 4 первинні партійні (79 комуністів) і 7 комсомольських (213 комсо­ мольців) організацій. Партійний осередок ство­ рено в 1921, комсомольський — в 1929 році. За сум лінну працю 9 трудівників нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них свинарку Н . І. М урку — орденом Л еніна. Гринівка відома з д р угої половини X V III ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Н а фронтах Великої Вітчизняної війни і в парти­ занських загонах проти німецько-фашистських загарбників билися 136 жителів, з них 73 за виявлені мужність і відвагу нагороджено орде­ нами й медалями СРСР. 78 чоловік віддали життя за свободу й незалежність Батьківщини. У Гри­ нівці спорудж ено пам’ятник радянським воїнам, які загинули в бою за визволення села від гітле­ рівців. Поблизу с. Беседівки виявлено поселення доби бронзи, дослідж ено ранньослов’янське по­ селення I I I —VI ст. н . е. (знайдено 2 наземні жит­ ла). Тут ж е, а також біля сіл Гринівки і Якименків виявлено 3 поселення черняхівської куль­ тури. Д Е Р К А Ч ІВ К А — село, центр сільської Ра­ ди, розташоване в долині річки Т ерну (притока Сули), за 24 км від районного центру і за 65 км від залізничної станції Ромни. Дворів — 412. Населення — 1142 чоловіка. Сільраді підпоряд­ ковані населені пункти Великі Будки й Городище. У Деркачівці міститься центральна садиба колгоспу «Зоря», за яким закріплено 5370 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 4517 га орної землі. Вирощують зернові й технічні куль­ тури; розвинуте м ’ясо-молочне тваринництво. В селі є восьмирічна школа, в якій налічується 172 учні і 14 учителів, клуб, бібліотека, лікарня на 35 ліж ок, пологовий будинок. На території сільради — первинні партійна (49 комуністів) і 3 комсомольські (154 комсо­ мольці) організації. Партійний і комсомольський осередки створено в 1919 році. За самовіддану працю 5 трудівників нагоро­ дж ено орденами і медалями СРСР. Перша писемна згадка про Деркачівку нале­ жить до 1730 року. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Н а фронтах Великої Вітчиз­ няної війни і в партизанських загонах проти ні­ мецько-фашистських загарбників билися 405 жи­ телів, 203 з них за виявлену мужність нагоро­ дж ено орденами й медалями СРСР. 125 чоловік віддали своє життя за свободу й незалежність Батьківщини, серед них генерал-майор Ф. П. Ко­ роль. У Деркачівці встановлено пам’ятник ра­ дянським воїнам, які загинули в бою за визво­ лення села від гітлерівців.

424

Уродженцем с. Городища є український ра­ дянський письменник П .-Й . Капельгородський (1882—1942). Поблизу сіл Великих Будок і Городища ви­ явлено поселення, городище та курганний мо­ гильник ранньоскіфських часів (V I— V ст. до н. е.), на околиці Городища, крім того, поселення сіверян (V III— X ст.) та городище площею 3,5 га — залишки давньоруської фортеці, згаданої в літопису під назвою В ’яхань (В ’єхань, Явъхань) під 1147 і 1149 роками. ЗАСУЛЛЯ — село, центр сільської Ради, розташоване на правому березі Сули, за 2 км від районного центру і за 42 км від залізничної стан­ ції Ромни. Дворів — 222. Населення — 707 чо­ ловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Баба, Берізки, Бродок, Дігтярка, Дремове, Ко­ реневе, Коринське, К уліш івка, Терешки, Х олод­ ний Яр, Цибуленки. У Засуллі міститься центральна садиба кол­ госпу ім. Шевченка, за яким закріплено 4956 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 4179 га орної землі. Вирощують зернові й технічні куль­ тури; розвинуте м ’ясо-молочне тваринництво. В селі е початкова школа, клуб, бібліотека. Медичну допомогу населенню подав лікарня, що міститься у Н едригайлові. На території сільради — первинні партійна (62 комуністи) і 2 комсомольські (92 комсомольці) організації. Комсомольський осередок створено в 1929, партійний — в 1934 році. За сумлінну працю 23 трудівників нагоро­ джено орденами й медалями СРСР, з них К. Ф. Лаптура і К. П. Бригиду — орденом Л еніна. Засулля засноване наприкінці X V III ст. Ра­ дянську владу встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизан­ ських загонах проти німецько-фашистських за­ гарбників билися 105 жителів, з них 41 за м уж ­ ність і відвагу нагороджено орденами й медаля­ ми СРСР. 73 чоловіка віддали життя за свободу й незалежність Батьківщини. У З а сул л і спору­ джено пам’ятник радянським воїнам, які заги­ нули в бою за визволення села від гітлерівців. Поблизу с. Куліш івки в 1839 році бул о знай­ дено скелет мамонта. Н а цьому місці встановле­ но пам’ятний знак. Н еподалік с. Засулля виявлено курганний могильник скіфських часів. ЗЕЛЕНКІВКА — село, центр сільської Ради, розташоване за 18 км від районного центру і за 28 км від залізничної станції Вири. Дворів — 230. Населення — 710 чоловік. Сільраді підпо­ рядковані населені пункти Ж овтоніжки, Комишанка, Кушніри, Лікарівщина, Мірки, П ’ятидуб й Сороколітове. У Зеленківці містяться 2 бригади колгоспу «Іскра» (центральна садиба — у с . Комишанці), за яким закріплено 4068 га сільськогосподар­ ських угідь, у т. ч. 3477 га орної землі. Вирощу­ ють зернові й технічні культури; розвинуте м’ясо-молочне тваринніщтво. В селі е восьмирічна школа, в якій навчається 95 учнів і працює 12 учителів, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт. На території сільради — первинні партійна (55 комуністів) і 3 комсомольські (88 комсомоль­

425

ців) організації. Партійний осередок створено в 1919, комсомольський — в 1924 році. За самовіддану працю 11 трудівників нагоро­ дж ено орденами й медалями. Зеленківка відома з др угої половини X IX ст. П ід час революції 1905— 1907 рр. у селі відбулися заворушення селян. Радянську владу встанов­ лено в січні 1918 року. На фронтах Великої В іт­ чизняної війни і в партизанських загонах проти німецько-фашистських загарбників билися 144 жителі, з них 81 нагородж ено орденами й меда­ лями СРСР. Уродженцеві с. Комишанки рядовому В . К. Шаповалу за героїзм, виявлений під час форсування Дніпра, у 1944 році присвоєно зван­ ня Героя Радянського Союзу. 63 чоловіка в ід д а ­ ли життя за свободу й незалежність Батьківщини. У Зеленківці встановлено пам’ятник радянським воїнам, які загинули в бою за визволення села від гітлерівців. ІВАНИЦ Я — село, центр сільської Ради, розташоване за 15 км від районного центру і за 55 км від залізничної станції Ромни. Дворів — 277. Населення — 747 чоловік. Сільраді підпо­ рядковані населені пункти Зелене, Кліш і Чемо­ данів ка. В Іваниці міститься центральна садиба кол­ госпу «Россия», за яким закріплено 2797 га сіль­ ськогосподарських угідь, у т. ч. 2505 га орної зем­ л і. Вирощують зернові й технічні культури; розвинуте м ’ясо-молочне тваринництво. У селі є восьмирічна школа, в якій налічує­ ться 127 учнів і 12 учителів, будинок культури на 350 місць, бібліотека, фельдшерсько-акушер­ ський пункт. На території сільради — первинні партійна (35 комуністів) і 2 комсомольські (78 комсомоль­ ців) організації. Партійний осередок створено в 1921, комсомольський — в 1922 році. За успіхи в праці 15 трудівників нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них колгоспни­ цю В. Т . Сщенко — орденом Леніна. Іваниця відома з др угої половини X IX ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Під час німецько-фашистської окупації в селі діяла група партизанів. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти ненависного ворога билися 247 жителів, з них 197 за м ужність і відвагу нагородж ено орде­ нами й медалями СРСР. 106 чоловік віддали життя за свободу й незалежність Батьківщини. В Іва­ ниці спорудж ено пам’ятник радянським воїнам, які загинули в бою за визволення села від гітле­ рівців. Уродж енцем с. Зел еного є генерал-лейте­ нант Б. С. Ш ульженко. /

КОЗЕЛЬНЕ — село, центр сільської Ради, розташоване за 22 км від районного центру і за 65 км від залізничної станції Ромни. Дворів — 228. Населення — 708 чоловік. Сільраді підпо­ рядковані населені пункти Гаврики, Добринівка, Кинашове, Саєве, Тимченки й Черці. У Козельному міститься центральна садиба колгоспу ім. Ф рунзе, за яким закріплено 5885 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 5392 га ор­ н ої землі. Вирощують зернові й технічні куль­ тури; розвинуте м ’ясо-молочне тваринництво.

В селі в середня школа, в якій налічується 381 учень і 27 учителів, будинок культури на 450 місць, бібліотека, фельдшерсько-акушер­ ський пункт. На території сільради — первинні партійна (49 комуністів) і 3 комсомольські (186 комсо­ мольців) організації. Комсомольський осередок створено в 1927, партійний — в 1928 році. За самовіддану працю 17 трудівників нагоро­ джено орденами й медалями СРСР, з них свинарку X . М. З аїк у та заступника голови колгоспу М. Г. Горяна — орденом Леніна. Козельне відоме з 1778 року. П ід час револю­ ції 1905—1907 рр. у селі відбулися заворушення селян. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти німецько-фа­ шистських загарбників билися 236 жителів, з них за мужність і відвагу 92 нагороджено орденами й медалями СРСР. Уродженцеві Козельного генерал-майору авіації М. І. Денисенку за вміле керівництво частинами під час форсування Д н і­ пра у 1943 році присвоєно звання Героя Радян­ ського Союзу. 107 чоловік полягли смертю х о ­ робрих за свободу й незалежність Батьківщини. У Козельному спорудж ено меморіальний комп­ лекс на честь радянських воїнів, що визволили село від гітлерівців, і односельців, які загину­ ли на фронтах війни. КОРОВИНЦІ — село, центр сільської Ради, розташоване на річці Сулі, за 13 км від районного центру і за 27 км від залізничної станції Ромни. Дворів — 896. Населення — 2672 чоловіка.Сіль­ раді підпорядковані населені пункти Бороданове, Відрадне, Гай, Дігтярівка, Зелений Гай, Жовтневе, Калинів Яр, Малі Будки, Меркотанове, Мухувате, Перекір, Ракова Січ, Симанове, Тимощенкове, Тютюнникове, Юхти й Ярмоленкове. У Коровинцях міститься центральна садиба колгоспу «Комінтерн», за яким закріплено 7402 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

6067 га орної землі. Вирощують зернові й тех­ нічні культури; розвинуте м ’ясо-молочне тва­ ринництво. Працюють цегельний та конопляний заводи. В селі є середня й початкова школи, в яких на­ лічується 622 учні і 46 учителів, будинок культу­ ри з залом на 450 місць, клуб, 2 бібліотеки, на­ родний музей, лікарня на 50 ліж ок, медамбулаторія. Н а території сільради — 4 первинні партійні (132 комуністи) і 6 комсомольських (343 комсо­ мольці) організацій. Комсомольський осередок створено в 1924, партійний — в 1927 році. За виробничі досягнення 207 трудівників на­ городжено орденами й медалями СРСР, у т. ч. ланкову А. С. Р іпу — орденами Леніна і Жовт­ невої Р еволю ції, голову колгоспу І. Н . Ялового, заступника голови колгоспу П. в . Бондаренка і ланкову Л. Ф. Михайленко — орденом Леніна. Телятниці О. С. Сердюк і бригадиру тракторної бригади І. І. Залозному присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. У середній школі працює заслужена вчителька УРСР Є. І. Юхта. Коровинці відомі з X V II ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. На фронтах Вели­

кої Вітчизняної війни і в партизанських заго­ нах проти німецько-фа­ шистських загарбників билися 345 жителів, з них 249 за мужність і відвагу нагороджено орденами й медалями СРСР. 243 чоловіка від­ дали життя за свободу й незалежність Батьків­ щини. У Коровинцях спорудж ено меморіаль­ ний комплекс на честь радянських воїнів, що визволили село від гітО. С. Сердю к — Ге- лерівців, і односельців, рой Соціалістичної які загинули на фронтах Праці, телятниця колвійни, а також пам’ятгоспу «Комінтерн», с. ник визволителям. Коровинці. 1959 р. В 1967 році вста­ новлено пам’ятник В . І. Л еніну. Уродженцем с. Малих Будок є кандидат іс­ торичних наук G. М. Савченко. П облизу сіл Гаю, Коровинців та Малих Б у ­ док виявлено і деякі частково досліджено: посе­ лення доби пізнього палеоліту (понад 15 тис. ро­ ків тому), 3 поселення доби бронзи, поселення та 2 курганні могильники скіфських часів, а також ранньослов’янські — 3 поселення черняхівської культури I I —VI ст. н. е. (на одному з них — в Коровинцях — знайдено склад гончарного посуду та залізне чересло) та 2 могильники — V II— V III ст. і сіверян (V III — X століть). КУРМ АНИ — село, центр сільської Ради, розташоване на лівому березі річки Сули, за 8 км від районного центру і за 35 км від залізничної станції Ромни. Дворів — 349. Населення — 1060 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Березняки, Голубці й Костянтинів. У Курманах міститься центральна садиба колгоспу ім. Калініна, за яким закріплено 3173 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

2674 га орної землі. Вирощують зернові й тех­ нічні культури; розвинуте м ’ясо-молочне тва­ ринництво. В селі є восьмирічна школа, в якій налічує­ ться 239 учнів і 18 учителів, будинок культури на 450 місць, бібліотека, медпункт. На території сільради — первинні партійна (51 комуніст) і 2 комсомольські (74 комсомольці) організації. Партійний і комсомольський осеред­ ки створено в 1921 році. За самовіддану працю 11 трудівників нагоро­ дж ено орденами й медалями СРСР. Перша писемна згадка про Курмани нале­ жить до початку X V II ст. У 1861 року тут і в с. Костянтинові відбулися заворушення селян, їх було придушено військовою силою. Радянсь­ ку владу встановлено в січні 1918 року. На фрон­ тах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти німецько-фашистських загарбни­ ків билися 137 жителів, з них 64 за виявлені мужність і відвагу нагороджено орденами й ме­ далями СРСР. 83 чоловіка полягли за свободу

426

й незалежність Батьківщини. У Курманах вста­ новлено пам’ятник радянським воїнам, які за­ гинули в бою за визволення села від гітлерів­ ців. Уродженцем села є український радянський поет Д . Г. Б ілоус. На околиці с.' Костянтинова виявлено кур­ ганний могильник скіфських часів та давньо­ руське городище.

ських загарбників билися 239 жителів, з них 86 за мужність і відвагу нагороджено орденами й медалями СРСР. 117 чоловік полягли смертю хоробрих за свободу й незалежність Батьків­ щини. У Сакунисі споруджено меморіальний комплекс на честь радянських воїнів, що визво­ лили село від гітлерівців, і односельців, які за­ гинули на фронтах війни.

РУБАНКА — село, центр сільської Ради, розташоване за 19 км від районного центру і за 42 км від залізничної станції Ромни. Дворів — 154. Населення — 443 чоловіка. Сільраді підпо­ рядковані населені пункти Овеча й Шкроботи. У Рубанці міститься центральна садиба колгоспу «Нове життя», за яким закріплено 1697 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

1543 га орної землі. Вирощують зернові й тех­ нічні культури; розвинуте м’ясо-молочне тва­ ринництво. В селі е восьмирічна школа, в якій навчаєть­ ся 97 учнів і працює 12 учителів, будинок куль­ тури на 250 місць, бібліотека, медпункт. На території сільради — первинні партійна (20 комуністів) і 2 комсомольські (50 комсомоль­ ців) організації. Комсомольський осередок ство­ рено в 1929, партійний — в 1946 році. За самовіддану працю 5 трудівників нагород­ жено орденами й медалями СРСР. Рубанка заснована у першій половині X V III ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 ро­ ку. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти німецько-фашист­ ських загарбників билися 135 ж ителів, з них 42 за виявлені мужність і відвагу нагороджено орденами й медалями СРСР. 75 чоловік полягли смертю хоробрих за свободу й незалежність Батьківщини. У 1959 році у Рубанці встановлено пам’ятник радянським воїнам, які загинули в бою за визволення села від гітлерівців. В 1964 році спорудж ено пам’ятник В. І. Ле­ ніну.

ТОМАШІВКА — село, центр сільської Ради, розташоване за 23 км від районного центру і за 37 км від залізничної станції Ромни. Дворів — 422. Населення — 1216 чоловік. Сільраді підпо­ рядковані населені пункти Закроївщ ина, Коритище, Косенки й Омеляни. У Томашівці міститься центральна садиба колгоспу «Колос», за яким закріплено 2644 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2102 га орної землі. Вирощують зернові й технічні культури; розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. Працює цегельний завод і механічний млин. В селі є середня школа, в якій налічується 244 учні і 27 учителів, будинок культури на 500 місць, бібліотека, медамбулаторія, пологовий будинок. На території сільради — 2 первинні партійні (37 комуністів) і 3 комсомольські (139 комсо­ мольців) організації. Партійний осередок ство­ рено в 1919, комсомольський — в 1920 році. За самовіддану працю 11 трудівників нагоро­ джено орденами й медалями СРСР, з них голову колгоспу В. П. Корнієнка і бригадира комплекс­ ної бригади В. П. Пилипенка — орденом Л еніна. Перша писемна згадка про Томашівку нале­ жить до 20-х років X V III ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. На фронтах В е­ ликої Вітчизняної війни і в партизанських заго­ нах проти німецько-фашистських загарбників билися 322 ж ителі, з них за мужність і відвагу 109 нагороджено орденами й медалями СРСР.

140 чоловік полягли смертю хоробрих за свободу й незалежність Батьківщини. У Томашівці спо­ руджено пам’ятник радянським воїнам, які загинули в бою за визволення села від гітлерів­ ців, і пам’ятник односельцям, які віддали життя на фронтах війни. У 1967 році встановлено пам’ятник В. І. Л е­ ніну.

САКУНИХА село, центр сільської Р а д и , розташоване за 7 км від районного центру і за 47 км від залізничної станції Ромни. Дворів — 306. Населення — 835 чоловік. Сільраді підпо­ рядковані населені пункти Баранове, Велика Діброва, Гавришеве, К ірове й Лахнівщипа. У Сакунисі міститься центральна садиба колгоспу «Победа», за яким закріплено 2465 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2280 га орної землі. Вирощують зернові й технічні культури; розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. В селі є восьмирічна школа, в якій налічує­ ться 143 учні і 11 учителів, клуб, бібліотека, медпункт. На території сільради — 2 первинні партійні (41 комуніст) і 3 комсомольські (93 комсомольці) організації. Комсомольський осередок створено в 1927, партійний — в 1938 році. За виробничі успіхи 6 трудівників нагоро­ джено орденами й медалями СРСР. Сакуниха відома з початку X V III ст. Ра­ дянську владу встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти німецько-фашист­

427

ХО РУЖ ІВК А — село, центр сільської Ради, розташоване за 12 км від районного центру і за 52 км від залізничної станції Ромни. Дворів — 630. Населення — 1687 чоловік. Сільраді підпо­ рядковані населені пункти Б іж , Дараганове, Лаврове, Омелькове й Спартак. У Х оруж івці міститься центральна садиба колгоспу «Родина», за яким закріплено 6701 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 5885 га орної землі. Вирощують зернові й технічні культури; розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. Працює механічний млин. В селі є середня школа, в якій налічується 362 учні і 29 учителів, будинок культури на 450 місць, бібліотека, дільнична лікарня на 25 лі­ ж ок, пологовий будинок. На території сільради — первинні партійна (50 комуністів) і 2 комсомольські (209 комсомоль­

ців) ор ган ізац ії. Партійний осередок створено в 1920, комсомольський — в 1924 році. З а самовіддану працю 15 трудівників нагоро­ дж ен о орденами й медалями СРСР, серед них меха­ ніка М. І. Бакляка і пташницю К. Ю. Д іхтяренко — орденом Леніна. Перша писемна згадка про Х оруж івку датує­ ться 1708 роком. П ідчас революції 1905— 1907 рр. у селі відбувся виступ сільськогосподарських робітників. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. У 1924 році створено сільськогоспо­ дарську комуну «Спартак». На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти німецько-фашистських загарбників билися 565 жителів, з них за м уж ність і відвагу 277 на­ городжено орденами й медалями СРСР. Уроджен­ цеві села гвардії старшому сержанту В. Т. Цису за хоробрість і відвагу, виявлені в боях на Д н і­ прі, у 1944 році присвоєно звання Героя Радян­ ського Союзу. 297 чоловік полягли смертю хо­ робрих за свободу й незалежність Батьківщини. У Х оруж івці спорудж ено 2 пам’ятники радян­ ським воїнам, які загинули в бою за визволення села від гітлерівців. У 1967 році відкрито пам’ятник В. І. Л еніну. В селі народився український радянський поет О. Я. Ющенко. ЧЕРВОНА СЛОБОДА — село, центр сільської Ради, розташоване за 14 км від районного центру і за 54 км від залізничн ої станції Ромни. Дворів —

190. Населення — 575 чоловік. Сільраді підпо­ рядковані населені пункти Горького й Мелешківка. У Червоній Слободі міститься центральна садиба колгоспу ім. Ілліча, за яким закріплено 3071 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

2841 га орноі землі. Вирощують зернові й тех­ нічні культури; розвинуте м’ясо-молочне тва­ ринництво. У селі є восьмирічна школа, в якій налічуєть­ ся 157 учнів і 14 учителів, клуб, бібліотека, мед­ пункт. На території сільради — первинні партійна (49 комуністів) і 3 комсомольські (69 комсомоль­ ців) організації. Комсомольський осередок ство­ рено в 1926, партійний — в 1944 році. За самовіддану працю 48 трудівників нагоро­ джено орденами й медалями СРСР. Червона Слобода відома з початку X V II ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в парти­ занських загонах проти німецько-фашистських загарбників билися 132 жителі, з них 74 за муж ­ ність і відвагу нагороджено орденами й меда­ лями СРСР. 72 чоловіка полягли за свободу й неза­ лежність Батьківщини. У Червоній Слободі спо­ руджено пам’ятник радянським воїнам, які загинули в бою за визволення села від гітле­ рівців. В 1967 році встановлено аам’ятник В. І. Ле­ ніну.

ОХТИРСЬКИЙ РАЙОН

Площа району — 1,3 тис. кв. км. Н аселення— 92,5 тис. чоловік, з них сільського — 46 тис. Середня густота населення — 72,3 чоловіка на кв. км. З корисних копалин е нафта й природний газ, глини та кварцитовий пісок. М іській, селищній та 19 сільським Радам підпорядковано 101 на­ селений пункт. У районі працюють 112 партійних, 117 комсомольських, 176 профспілкових орга­ нізацій. В економіці провідне місце належить сільськогосподарському виробництву. За двома радгоспами, 18 колгоспами й дослідно-селекційною станцією закріплено 83,1 тис. га сільсько­ господарських угідь, у т. ч. 68 749 га орної землі. В районі 23 промислові підприємства. Населен­ ня обслуговують 62 медичні заклади. У 62 загальноосвітніх школах (у т. ч. 12 середніх, 29 восьми­ річних, 21 початковій) і двох спеціальних середніх навчаються 14 475 учнів, працюють 1196 учи­ телів. Крім цього, є опорний пункт Українського заочного політехнічного інституту, профтехучи­ лище, музична школа. Культосвітню роботу ведуть 68 будинків культури, 7 клубів, 76 бібліотек. € 78 кіноустановок. У районі — 13 пам'ятників В . І. Л еніну. В 46 населених пунктах спорудж ено 65 пам'ятників та обелісків Слави воїнам-визволителям і односельцям, що загинули в боях з ні­ мецько-фашистськими загарбниками у роки В еликої В ітчизняної війни.

ОХТИРКА хтирка — місто районного підпорядкування, розташоване на річці ВорѴ ш склі, за 83 км від обласного центру. Залізнична станція. Через Охтирку проходить автошлях Суми—Х арків. Населення — 42,4 тис. чоловік. Територія міста була заселена здавна. Тут виявлено поселення доби мезоліту (13—8 тис. років тому), два неолітичні (IV — 111 тисячоліття до н. е), одне — доби бронзи (11 тисячоліття до н. е.) та одне ранньоскіфських часів (V I— IV ст. до н. е.). Поблизу міста є кілька сіверянських городищ і поселень V 111—X ст. та часів К иїв­ ської Русі1.

1 Археологія, т. 1, стор. 126— 127; Советская археология, т. 16. М., 1952, стор. 39.

429

За російсько-польською угодою 1647 року Охтирка відійшла від Росії. Дальший розвиток міста пов’язаний з масовим переселенням жителів Подніп­ ров’я на південно-східні окраїни Російської держави. Зокрема, в 1654 році в Охтир­ ці оселилася велика група втікачів з Правобережної У країни. До 1657 року сюди прибуло 446 сімей (1574 чоловіка)1. Після запровадження на території Слобідської У країни полкового устрою Охтирка стала військовим, господарським і адміністративним центром Охтир­ ського полку. У складі російської армії полк брав активну участь у боротьбі з турець­ ко-татарською агресією, в кримських походах 1687, 1689 років. З часу свого виникнення й до першої половини X V 111 ст. Охтирка відігравала роль військового стратегічного пункту на південно-східному кордоні Російської держави. Взимку 1708—1709 рр. територія Охтирського полку стала ареною запек­ лої боротьби з шведськими загарбниками. В місті було збільшено гарнізон і зміц­ нено укріплення. Щоб прикрити шлях на Бєлгород і Харків, Петро 1 передисло­ кував значну частину російської армії з Сум до Охтирки, а потім на південь, до Богодухова. В січні 1709 року, коли Карл X II почав зосереджувати військо поблизу Котельви, Петро 1 направив до Охтирки головні сили піхоти і 4 лютого прибув сам у розташування військ. П ісля битви під Опішнею значні шведські сили переправи­ лися на лівий берег річки Ворскли і почали рух на Охтирку. 8 лютого вони зайняли с. Х ухру, але не наважилися штурмувати фортецю2. Охтирські козаки й селяни активно допомагали російським військам у розгромі загарбників. Після ліквідації полкового устрою 1765 року Охтирка стала центром провінції Слобідсько-Української губернії, 1780—1796 р р .— Охтирського повіту Х арків­ ського намісництва, в 1797 році — повітовим містом Слобідсько-Української (з 1835 року Харківської) губернії. Виникнувши як військове укріплення, Охтирка швидко перетворилася на осере­ док ремесла й торгівлі. Вже у XVII ст. широкого розвитку набули бджільництво, млинарство, ткацтво, бондарство, шевство. 1773 року в Охтирці проживало 11015 чоловік, з них 281 займалися ремеслом. В 1796 було вже 545 ремісників. 1718 року в Охтирці виникла перша в Росії тютюнова мануфактура, до якої було приписано кілька сіл (944 селянські двори). Проте мануфактура виявилася нерентабельною, і в 1727 році казна продала її приватним особам. У другій половині Х Ѵ Ш ст. вона остаточно занепала. В Охтирці були також гута, що виробляла посуд і віконне скло, та цегельний завод. Щорічно в Охтирці відбувалося 4 ярмарки, на які приїж дж али купці з Курська, Воронежа, Тули, Полтави, Ніжина та інших міст. Торгували тут СуКОННИхМИ Й Ш ОВКОВИМИ В И робахМ И , К ІН Ь М И , р О Г а Т О Ю Х у д о б о ю ,

р и б о ю , С І Л Л Ю , Х ЛІб О хМ ,

скляним, залізним і дерев’яним посудом3. З кінця X V 11 ст. в Охтирці набуло розвитку декоративно-прикладне мистецтво. Місцеві майстри виготовляли кахлі з квітковим орнахментом, що нагадував кили­ мові візерунки. Далеко за межами Слобожанщини були відомі охтирські килами4. Економічний розвиток Слобідської України взагалі, і зокрема Охтирки, супроводжувався невпинним зростанням поміщицького землеволодіння й закрі­ паченням козацької бідноти. В 1732 році в Охтирськохму полку був 1631 підсусідок, що становило 6,3 проц. усіх козаків. Поміщики Перехрестови мали 1421 кріпака, Лесевецькі — 2194. Великим землевласником був охтирський Троїцький монас­ тир. У 80-х роках X V I11 ст. в різних селах Охтирського і Краснокутського повітів йому належало 5774 десятини землі.

1 А. Г. С л ю с а р с к и й . Социально-экономическое развитие Слобожанщини X V II— X V III вв., стор. 382.

2 Письма и бумаги императора Петра Великого, т. 9, вып. 2. М ., 1952, стор. 567, 573, 642, 669, 673, 674.

3 А. Г. С л ю с а р с к и й . Социально-экономическое развитие Слобожанщини X V II— X V III вв., стор. 259, 261, 328—334, 357, 400—405.

4 Історія українського мистецтва, т. З, стор. 334, 336.

430

Слобожани чинили опір старшині, яка поступово перетворювалася на помі­ щиків. У 1679 році охтирці відмовилися коритися полковнику 1. Перехрестову, поранили генерала Г. Косогова, який прибув, щоб придушити заворушення. З великими зусиллями бєлгородський воєвода «втихомирив» їх. Однак заворушення тривали до 1704 року1. В червні 1759 року поблизу міста діяло кілька загонів гай­ дамаків, у одному з них налічувалося понад двадцять чоловік. В Охтирці 1675 року відкрита перша на Слобожанщині школа. В 1732 році в Охтирці при церквах було чотири школи. 1790 року відкрито народне училище, а пізніше — парафіяльне й повітове. В 1837 році тут налічувалося 5 навчальних закладів, в яких працювало 18 учителів і навчалось 339 учнів. Основна маса дітей шкільного віку лишалася поза школою. В першій половині X IX ст. у місті діяла невеличка лікарня2. Уродженцем Охтирки є український і російський гравер Г. Сребреницький (1741—1773). Тут народився і навчався в повітовому училищі український поет Я. 1. Щоголів (1823-1898). Незважаючи на певний економічний і культурний розвиток, Охтирка все ж зали­ шалася поселенням сільського типу. В першій половині X IX ст. в ній було 2460 дере­ в’яних будинків і лише 7 кам ’яних. У 1837 році з 14 205 жителів міста 10 582 займа­ лися сільським господарством3. Після скасування кріпацтва пожвавився економіч­ ний розвиток міста. Тут виникли невеликі підприємства, де виробляли свічки, мило, цеглу, обробляли шкіри. В 1894 році побудовано два парові млини, на яких працювало 98 чоловік. Н а 1903 рік в Охтирці існували 2 друкарні, 6 цегельних і 2 миловарні заводи, воскобійня, 2 заводи воскових свічок, 4 млини, ковбасна фаб­ рика та бойня4. У 1907 році виник чавуноливарний завод. Всього в 1912 році на охтирських підприємствах налічувалося понад 200 робітників5. Переважну більшість населення становили селяни й дрібні ремісники. Під час революції 1905—1907 рр. в Охтирці активізувався селянський рух, були випадки порубки поміщицьких лісів. У листопаді 1905 року се­ ляни розгромили двір Троїцького монастиря6. Царські власті не дбали про охорону здоров’я і освіту трудящих. У місті діяла лише одна повітова лікарня на 60 ліж ок. Зате було 40 шинків, 13 церков і монастир. Наприкінці X IX — на початку XX ст. в Охтирці відкрилося кілька но­ вих навчальних закладів: у 1871 році — чоловіча прогімназія, перетворена 1900 року на гімназію, в 1875 році — жіноча прогімназія, в 1899 — жіноче парафіяльне училище й чоловіче початкове училище7. Працювала також бурса. Більш ість цих закладів мала становий характер, кількість учнів у них була обмежена, тому на кінець XIX ст. лише 30,9 проц. мешканців знали грамоту, в т. ч. серед жінок — 16,2 проц. Видатний український поет-революціонер П. А. Грабовський, який в 1874—1878 рр. навчався в Охтирській бурсі, а в 1882—1885 рр. періодично жив у місті під глас­ ним наглядом поліції, в статті «О развитии школьного образования в Ахтырском уезде Харьковской губернии» писав: «училищные здания представляли из себя в больпіжнстве случаев сырые, грязные полуразвалившиеся хижины или же ютились под одной кровлей с расправами и кабаками; отапливались они крайнє плохо, никогда не рзмонтировались, оставались без всякого присмотра и более служили псточником всякого рода заразных болезней, нежели рассадниками народного образования...»8.

1 А. Г. С л ю с а р с к и й . Социально-экономическое развитие Слобожанщини XVIII вв., стор. 417.

2 Материалы для статистики Российской империи. СПб., 1839, стор. 136, 138.

3 Там ж е, сгор. 114, 126.

4 Харьковский календарь на 1904 год. X ., 1903, стор. 39—41.

6 Список фабрик и заводов Российской империи. СПб., 1912, стор. 121.

6 Харківський облдержархів, ф. З, оп. 1, спр. 41, арк. 19.

7 ЦДІА СРСР, ф. 1287, оп. 28, спр. 752, арк. 32—39.

8 П. Г р а б о в с ь к и й . Зібрання творів у 3-х томах, т. 3. К ., 1960, стор. 7.

431

X V II—

Близько півстоліття працював в Охтирці вчителем український краєзнавець О. Д . Твердохлібов (1840—1918), Він опублікував багато праць, створених на місцевому матеріалі. Це, зокрема, «Охтирський повіт напередодні X IX віку», «Охтирка», «Котельва», «Ще про Гаркушу» та ін., записав кілька народних дум і пісень. З Охтирки вий­ шов український агроном, професор А. Г. Терниченко (1882-1927). Звістка про повалення самодержавства активізувала суспільно-політичне життя Охтирки. Поряд з органами Тимчасового уряду, які очолював повітовий комісар, 9 квітня 1917 року була створена Рада робітничих і сол­ датських депутатів. У редакційній статті «Пролетарія» за 9 травня біль­ шовики закликали селян в союзі з робітничим класом І. ф . Гончаренко — керівборотись проти поміщиків, відбирати у них землю, не ник охтирських більшовичекаючи Установчих зборів. На заклик більш овиків утків. Ф ото 1917 р. ворювати Ради селянських депутатів чи волосні земельні революційні комітети робітники Охтирки брали активну участь у створенні Рад і роботі на селі. Наприкінці травня в Охтирці оформилась більшовицька група в складі 10 чоловік. Керівником її став робітник І. Ф. Гончаренко. В умовах двовладдя більшовики Охтирки чимало зробили, щоб привернути маси на свій бік. Вони роз’яснювали ідеї ленінської партії, викривали антинародну політику Тимчасового уряду. Під час корніловського заколоту контрреволюційні сили Охтирки намагалися розгромити більшовицьку групу і розігнати Раду. Місцева бурж уазія ство­ рила збройний загін. Але більшовики зірвали плани контрреволюції. Н а початку вересня група комуністів, очолювана G. А. Романенком і П. Козобродом, роззброїла контрреволюціонерів. Під керівництвом більшовиків Рада запровадила 8 -годинний робочий день і повела боротьбу з спекуляцією. Н априкінці вересня більшовики організували загін Червоної гвардії. Дізнавш ись про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді, охтирські більшовики 1 0 листопада провели надзвичайні збори охтирської організа­ ції РСДРП(б), які обрали повітовий революційний комітет на чолі з 1. Ф. Гонча­ ренком1. Ревком оголосив додатковий набір добровольців до загону Червоної гвардії. Почалася напружена боротьба за встановлення Радянської влади в місті і повіті. Після проголошення 1 Всеукраїнським з ’їздом Рад України Республікою Рад, 29 грудня 1917 року, збори робітників, селян і солдатів, що повернулися з фронту, схвалили рішення передати владу не лише в місті, а й у повіті Охтирській Раді робітничих, солдатських і селянських депутатів2. Охтирський ревком з перших днів існування почав здійснювати ленінський Декрет про землю. Б уло обліковано всі землі, що підлягали конфіскації, а також сім ’ї, що потребували землі. Однак здійснення цих заходів перервав наступ австронімецьких військ. У місті формувалися військові загони, до яких на 8 березня 1918 року записалося 150 чоловік3. Значна частина охтирців вступила до полку Червоного козацтва, який під командуванням В. М. Примакова з запеклими боями відступав через Охтирку на Х арків. Д ля організації на місцях партизанських загонів і диверсійних груп у березні з Харкова в Охтирський повіт було відряджено 15 чоловік на чолі з В. М. Михєєнком/ 2 квітня німецькі війська захопили Охтирку. Почалися грабежі й насильства. Д ля боротьби з окупантами був створений підпіль­ 1 Жовтень на Сумщині, стор. 75—76.

2 Перемога В еликої Ж овтневої соціалістичної револю ції па У країні, т. 2, стор. 97.

3 Гражданская война на Украине, т. 1, кн. 1, стор. 28.

432

ний ревком, до нього ввійшли В. С. Залавський, 1. В. Д оля та інші, а також парти­ занські загони під командуванням О. Г. Васильченка і М. Н. Л азаренка, як і діяли в місті й на території повіту. Підпільники й партизани знищували окупантів, зри­ вали заходи німецького командування, перешкоджали вивезенню худоби й хліба. Після краху австро-німецької окупації владу в Охтирці в грудні захопили став­ леники буржуазно-націоналістичної Директорії. Але 22 січня 1919 року 9-й полк 2 -ї Української радянської дивізії визволив місто від петлюрівців. Відновилася діяль­ ність ревкому. 26 січня обрано повітовий виконком, у ньому переважали більшо­ вики. В січні оформилась повітова комсомольська організація, яка розгорнула ро­ боту серед молоді1. В березні на базі колишніх партизанських загонів сформувався Охтирський радянський полк2. До нього ввійшли майже всі комсомольці міста. Проте мирний період тривав недовго. В червні наблизилися денікінські війська, і в Охтирці оголосили воєнний стан. Н а початку серпня під натиском переважаючих сил ворога радянські частини відступили, залишивши в Охтирці групу партійних працівників на чолі з О. Морозом. Н а території повіту діяли загони повстанців. Денікінці жорстоко розправлялися з активними борцями за владу Рад, розстрілю­ вали без суду й слідства. В серпні вони схопили й закатували О. Мороза, розстрі­ ляли також групу комсомольців3. Завдяки переможному наступу Червоної Армії 4 грудня бійці 65-го полку 41-ї стрілецької дивізії визволили Охтирку від денікінців4. За участю політвідділу 41-ї стрілецької дивізії був створений тимчасовий військово-революційний комітет Охтирського повіту. Головою обрали О. Г. Васильченка. 8 грудня створено пові­ тову робітничо-селянську міліцію. Першорядним завданням ревкому була органі­ зація допомоги Червоній Армії. 12 грудня 1919 року призначено тимчасове бюро повітового партійного комітету в складі 5 чоловік, яке дбало про розстановку пар­ тійних сил, створення низових осередків. Комітету довелося працювати в надзвичайно складних умовах. Не вистачало кадрів, бракувало досвіду, в повіті діяли банди. Х арківський губком допоміг комі­ тету зміцнити партійний апарат і розгорнути радянське будівництво. 15 квітня 1920 року IV повітовий з ’їзд Рад обрав повітвиконком на чолі з Фірсовим, головою Охтирського волосного виконавчого комітету Рад став G. К. Світличний5. Оформлялися громадські організації. Зростали лави комсомольців. У серпні 1920 року обрано волосний комітет незаможних селян. Першим його головою був Я. Г. Позняков, якого в листопаді вбили бандити. Партійні, радянські та громадські організації спрямовували всю свою д іял ь­ ність на зміцнення влади трудящих і революційної законності, на організацію громадських і політичних кампаній. Лише протягом 1920 року в місті проведено тижні праці, допомоги найбіднішим селянам. Регулярно про­ ходили Т И Ж Н І ДОПОМОГИ фронту Перш а рота Охтирського радянського полку. 1919 р. і сім’ям червоноармійців. Коли почали наступати польські інтер­ венти, комсомольці повіту сфор­ мували молодіжний червоноармій1 Образование и деятельносгь ком­ сомол ьской организации Харьковщины. 1917— 1920, стор. ЗО.

2 Нариси історії Харківської об­ ласної партійної організації, стор. 269.

3 3 історії комсомольських орга­ нізацій Сумщини, стор. 25.

4 ЦДАРА, ф. 3705, оп. 2, спр. 1, арк. 324, 395.

5 Харківський облдержархів, ф. Р-432, оп. 1, спр. 76, арк. 11.

433

28

3-205

ський загін і відправили його на фронт. Всього з Охтирки до Червоної Армії пішло 700 добровольців1. Нормальній роботі партійних і державних організацій перешкоджали залишки куркульських банд, як і особливо активізувалися влітку 1920 року. Д іяльну участь у бо­ ротьбі з бандитизмом взяли комсомольці й комнезамівці.

12 жовтня 1920 року був сформований ескадрон незамож­ ників, який, з ’єднавшись із сумським і лебединським заго­ нами, створив Охтирський полк незаможних селян, яким командував О. Г. Васильченко2. До кінця 1921 року в Охтирському повіті банди повністю ліквідовано. За успіш­ ну боротьбу проти бандитизму постановою ВУЦВК Охтир­ ський повіт нагороджено Червоним прапором, а О. Г. Васильченка і М. Н . «Назаренка — орденом Червоного П ра­ пора3. Д елегат і Всесоюзного У зв ’язку з адміністративно-територіальною реформою з'їзд у Рад і. м. Лабаторін.

I Q 2 3 року Охтирка стала центром округу. В 1925 році він р* був розформований, і місто відійшло до Харківського округу як центр Охтирського району. З 1932 року — районний центр Х арківської області, а з 1939 року — Сумської. П ісля закінчення громадянської війни партійна організація, в якій налічу­ валося 80 комуністів, та радянські органи зосередили всю увагу на питаннях гос­ подарського й культурного будівництва, виховання трудящих у дусі колективізму. Трудящі Охтирки палко підтримали ленінську ідею створення багатонаціо­ нальної союзної держави. їх н і делегати на V II Всеукраїнському з ’їзді Рад М. 1. Бондарєв і М. В. Д руж инін проголосували за негайне втілення її в життя. Голова Ох­ тирського повітвиконкому 1. М. Лабаторін і секретар повіткому комсомолу Ф. Д . Фебенко разом з делегатами усіх національних республік на 1 Всесоюзному з ’їзді Рад ухвалювали Договір про утворення СРСР і Декларацію про утворення СРСР4. З початку відбудовного періоду партійні та радянські органи міста головну увагу зосередили на раціональному використанні наявних дрібних підприємств. Завдяки націоналізації утворився державний сектор промисловості міста, який у 1921 році складався з двох цегельних заводів, млина, бойні, крупорушки, овочесушарні та міської електростанції5. У період непу в Охтирці діяли дрібні кустарні підприємства, що виробляли чавунне литво, цеглу, гончарний та жерстяний посуд, канати, сідла, діж ки, свічки, шкіри та ювелірні прикраси. Н а всіх підприємствах працювало 498 робітників. В результаті запровадження в життя ленінського Декрету про землю селянські наділи пересічно становили 4, 8 десятини. Але багато господарств не мали достат­ ньо реманенту і робочої худоби, щоб обробити землю. Велику допомогу біднякам подали комітет незаможних селян, різні кооперативні товариства, створювані в цей час. Через них надавалися кредити, машини, здійснювався збут сільськогос­ подарської продукції. В цей період відбулися значні зрушення в галузі охорони здоров’я. Якщо напе­ редодні революції в місті існувала одна лікарня на 60 ліж ок, то в 1925 році — три лікарні на 118 ліж ок. Збільшилась і кількість медичного персоналу. В 1920 році в Охтирці відкрито педтехнікум і народну музичну школу. Н апри­ кінці відбудовного періоду в місті діяло 1 2 шкіл (у т. ч. одна семирічна), в яких 1 Нариси історії Х арківської обласної партійної організації, стор. 294.

2 Краеведческие записки Ахтырского краеведческого музея, вып. 2. Ахтырка, 1961, стор. 18.

3 Газ. «Голос незаможника», 22 жовтня 1921 р.

4 Ц Д А Ж Р СРСР, ф. 1213, оп. 9, спр. 27, арк. 25; спр. 34, арк. 4.

5 Статистика Украины. Серия IX . Статистика промыіпленности, т. 1. Фабрично-заводская промышленность Украйни в 1921 году, вып. 1. X ., 1923, стор. 5, 70, 93, 114, 118.

434

працювало 74 вчителі і навчалося 2428 учнів. Д л я ліквідації неписьменності серед дорослих відкрили школи й пункти лікнепу. В колишньому Троїцькому монастирі 1923 року створили дитячу колонію, в якій виховувалося понад 900 дітей, серед них — майбутній український радянський поет П. М. Воронько. Поступово складалася мережа культосвітніх закладів. У лютому 1920 року від­ крився Охтирський краєзнавчий музей, навесні — молодіжний клуб «Юний про­ летар» та «Пролетарська драматична студія», на основі якої був створений пересув­ ний театр. Популярні були також хорова капела і духовий оркестр. В Охтирці 1927 року від кобзаря 1. Чернігівця записана одна з перших народних дум про В. 1. Леніна «Хто ж той Сокіл, товариші!». Крім щоденної газети «Известия», в Ох­ тирці видавався ж урнал «Трудова освіта», орган повітового відділу народної осві­ ти (вийшло 20 номерів). У березні 1923 року відкрився партійно-професійний клуб. У відповідності з рішеннями XIV з ’їзду ВКП(б) будувалися сучасні промислові підприємства й в Охтирці. Н а базі невеличкої ливарної майстерні створено чавуно­ ливарний завод (пізніше — ливарно-механічний). У 1935 році завод уже випускав продукцію 37 найменувань1. У січні 1932 року розпочалося будівництво труболи­ варного заводу, який ЗО листопада дав першу продукцію2. Паралельно відбувалося кооперування дрібних приватних підприємств. Протягом 1926—1930 рр. виникли промислові артілі: взуттєва «X 111 років Жовтня», швейна «8 Березня», деревооброб­ на ім. С. М. Кірова. Розвивалися харчова й легка промисловість. На базі броварні створено пиво­ варний завод, наприкінці 30-х років стала до ладу взуттєва, в 1940 році — швейна фабрики. Швейна фабрика була оснащена 135 універсальними машинами. Тут працювало близько 300 робітників. Фабрика виробляла продукцію на суму 2,5 млн. крб. на рік. Кінець 20-х —*початок 30-х років став переломним періодом у житті хлібороб­ ського населення Охтирки. Члени КНС створювали ініціативні групи для органі­ зації колгоспів, боролися з куркулями, готували кадри керівників колективних господарств3. Під час масової колективізації на околицях міста виникло 8 колгос­ пів. Це були дрібні господарства з невеликою кількістю землі й реманенту. Створена в 1931 році Охтирська МТС подавала значну допомогу колгоспам не тільки машинами. Її політвідділ зміцнив колгоспи кадрами. Протягом 30-х років МТС стала великим підприємством. Її машинний парк з 34 тракторів зріс до 118 тракторів, 32 комбай­ нів, 47 молотарок, 28 двигунів тощо. П ’ять кращих механізаторів були учасниками Всесоюзної наради передовиків сільського господарства в 1935 році. Всі вони від­ значені урядовими нагородами, зокрема орденом Леніна — 1. А. Гнида. Досягнення в галузі економіки зумовили дальше трудове піднесення серед робітників і колгоспників Охтирки.Тут значного поширення набув стахановський рух. В авангарді його йшли комуніс­ ти, загін яких на цей час зріс більш як У 8 разів. У 1936 році стаханов- В Аень ПУСКУ труболиварного заводу, м. Охтирка, ЗО листопада цями стали третина робітників тру­ боливарного заводу і половина — ливарно-механічного4. В усіх спра­ вах комуністам допомагали комсо­ мольська організація (в її лавах 1 Сумський облдерж архів, ф. Р-2310, оп. 1, спр. 2, арк. 82.

2 Газ. «Соціалістична перебудова» (Охтирка), 12 лютого 1933 р.

3 Газ. «Соціалістична перебудова», 2 січня 1931 р.

4 Сумський облпартархів, ф. 26, оп.

1, спр. 53, арк. 16.

435

28*

1932 р.

налічувалося понад 2500 членів ВЛКСМ) і районна газета «Соціалістична перебудова», яка підтримувала й пропагувала все нове, передове на виробництві і в побуті. Райком партії та райвиконком багато уваги приділяли поліпшенню охорони здоров’я. В 1935 році значно розширено районну лікарню, згодом відкрили проти­ туберкульозний диспансер. Сталися значні зрушення і в розвитку освіти й культури. В 1932 році одна із семирічок була перетворена на середню школу, а напередодні війни в Охтирці пра­ цювало чотири середні, три семирічні й дві початкові школи (близько 3 тис. учнів, 199 вчителів). Зросла мережа і середніх спеціальних навчальних закладів. Крім педагогічного технікуму, діяли медичний (з 1929 року) та індустріальний (пізніше — технікум механізації сільського господарства), відкритий 1930 року. До сере­ дини 30-х років неписьменність серед дорослого населення в основному ліквідували. Районний будинок культури (з 1932 року) став справжнім центром культосвітньої роботи в місті. Важливу роль у розвитку культури відігравали бібліотека, крає­ знавчий музей, клуби. 1930 року розпочав діяльність Робітничо-селянський пересув­ ний український драматичний театр Харківщини (нині — Тернопільський обласний український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка). В його репертуарі були п ’єси багатьох радянських драматургів. За виставу «Останні» М. Горького театр 1937 року на республіканському огляді одержав першу премію. В ньому працював О. М. Льдов — тепер заслужений артист УРСР. З гнівом і обуренням зустріли трудящі Охтирки повідомлення про віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. Всі чоловіки призовного віку пішли на фронт. Під керівництвом партійних організацій перебудовувалася на воєнний лад місцева промисловість. Труболиварний завод у короткі строки органі­ зував виробництво корпусів для мін і снарядів. Швейна фабрика переключилася на пошиття військового обмундирування. Із співробітників районної лікарні був сформований медсанбат. Коли над містом нависла загроза фашистської окупації, було вивезено в глиб країни устаткування ливарно-механічного і труболиварного заводів та Л1ТС. Підприємства евакуювали до Ульяновська, Кірова, а колгоспи — до Воро­ незької, Саратовської і Челябінської областей, дитячий будинок — до Самарканда1. Росіяни, комі, узбеки як брати зустріли охтирців.

14 жовтня 1941 року фашисти захопили Охтирку. Перед відходом наших військ райком партії сформував партизанські загони (командири загонів 1. Є. Горо­ бець, М. М. Фененко), але вони не змогли розгорнути широких бойових дій — більшість патріотів загинула в перші місяці. В нерівному бою полягли й закинуті в тил ворога для створення партизанського загону Д . Я. Кащеєв та 1. П. Завірю ха. Ж иття завмерло в окупованому місті — не працювали школи, магазини, л і­ карня. Гітлерівці почали грабувати населення, розправлятися з активістами. В центрі міста вони повісили групу вчителів, у дворі млина вирили дві величезні ями, які заповнили трупами. В зруйнованому приміщенні кінотеатру від знущань, холоду й голоду гинули радянські військовополонені. Всього за час окупації фа­ шисти закатували 2234 чоловіка, 479 вивезли на каторгу до Німеччини. У місті діяла розвідгрупа, створена штабом Південно-Західного фронту, яку очолював охтирський робітник П. А. Михайленко. Радисткою в групі була російська дівчина Люба Лебедєва (Ася), надіслана сюди восени 1941 року штабом. До групи входила також Є. G. Голубенко. Л . Лебедєва влаштувалася в комендатурі прибираль­ ницею, і всі добуті дані передавала у штаб фронту. В ніч на 19 квітня 1942 року гестапівці схопили Михайленка, Голубенко й Лебедєву (вони загинули в гестапів­ ських катівнях). Тисячі охтирців билися на фронтах Великої Вітчизняної війни. Серед них М. Ф. Дьяков — учасник героїчної оборони Брестської фортеці, дивізією, що 1 Из истории друж бы украинского и узбекского народов. 1941—-1945 гг., стор. 28.

436

обороняла Мамаїв курган у Сталінградській битві, командував уродженець Охтирки гене­ рал-майор М. П. .Батюк, який загинув у 1943 році. За бойові заслуги в боротьбі з гітлерів­ ськими загарбниками В. Д . ПІандиба нагород­ жений орденом Слави трьох ступенів. Після розгрому німецьких військ під Сталінградом передові частини Воронезького фрон­ ту 23 лютого 1943 року визволили Охтирку від фашистів. Але ворог підтягнув свіжі сили, і 11 березня радянські війська знову залишили місто. В першій половині серпня 1943 року правий фланг Воронезького фронту наблизився Герої Радянського Союзу Г. М . Головін (зліва), ДО Охтирки, біля якої гітлерівці зосередили гіров. великі сили. Розгорілися запеклі бої. Місто кілька разів переходило з рук у руки1. Безпосередню участь у боях за Охтирку взяли частини .20-го стрілецького корпусу (командир генерал-майор М. І. Бірюков) та ін. з'єднання. За період з 16 до 24 серпня льотчики 2-ї повітряної армії, гром­ лячи охтирське угруповання ворога, зробили 7900 бойових вильотів, провели 205 по­ вітряних боїв і збили 182 фашистські літаки. Пліч-о-пліч з українцями тут билися росіяни А. Ф. Прошкін, М. П. Тараканов, узбеки А. Вахабов, Арипов, казах Дуйсагалієв, удмурт В. А. Сидоров та пред­ ставники багатьох інших національностей Радянської країни. За мужність і від­ вагу, виявлені в боях на охтирській землі, були удостоєні звання Героя Радянського Союзу О. М. Гайдаш, Г. М. Головін, І. А. Терещук, М. Б . Багіров, В. А. Сидоров, В. А. Жуков і О. Барданов. Жителі міста допомагали воїнам-визволителям усім, чим могли, часто ризи­ куючи життям. 11 серпня 1943 року в бою над містом був збитий літак молод­ шого лейтенанта Н. В. Весьолкіна. Льотчик викинувся з палаючої машини на пара­ шуті, приземлився на околиці Охтирки біля будинку С. Ф. К ов’ярової. Радянська жінка подала контуженому льотчикові першу допомогу і сховала до приходу своїх частин2. За патріотичний вчинок С. Ф. К ов’ярова відзначена медаллю «За бойові заслуги». Остаточно Охтирка була визволена від окупантів 25 серпня 1943 року. За період майже дворічної окупації фашисти завдали величезної шкоди господарству міста. Вщент зруйнували всі промислові підприємства, 309 житлових будинків, ш кільні приміщення, лікарню, пошкодили 168 будинків3. Збитки перевищили 24 млн. крб. Незважаючи на тяж ке становище, трудящі міста включилися в патріотичний рух допомоги фронту. За короткий час вони внесли на побудову танкової колони «Охтирчанин на Сумщині» понад мільйон крб.4. Танкова колона була передана 1-му У кра­ їнському фронту. Одразу ж після визволення міста почалася відбудова господарства. Всього у вересні 1943 року в місті діяло 11 підприємств місцевої промисловості. Наприкінці року стала до ладу МТС. Широко розгорнулася відбудова ливарно-механічного заводу, і через рік вже стали до ладу п ’ять його цехів. 15 квітня 1944 року дав першу продукцію труболиварний завод, пізніше перетворений на завод «Сільгоспмаш». Робітники, інженерно-техпічні працівники, керовані комуністами, працювали не шкодуючи сил, щоб найскоріше загоїти рани, завдані фашистським нашестям.

1 Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941— 1945 р р ., т. 2. К., 1968, стор. 118.

2 История Великой Отечественной войны Советского Союза. 1941 — 1945, т. 3. М ., 1961, стор. 291.

3 Сумський облпартархів, ф. 4, оп. 1, спр. 133, арк. 5.

4 Сумський облпартархів, ф. 26, оп. 2, спр. 39, арк. 6.

437

М . Б. Ба-

У 1946 році на ливарно-механічному заводі налічувалося близько 250 передовиків. Завдяки самовідданій праці трудящих промисловість Охтирки вже в 1949 році досягла довоєнного рівня. Успішно відбудовувалося й сільське господарство. Держава надавала колгос­ пам кредити для контрактації худоби і капітального будівництва, встановлювала пільги по обов’язкових поставках. До 1948 року колгоспи освоїли довоєнні посівні площі. За високі виробничі показники в 1947 році 14 чоловік удостоєні урядових нагород, з них ордена Леніна — працівники МТС М. Д. Данилич, А. О. Квітчас­ тий, І. Й. Кривенко. Вживалося термінових заходів до відбудови медичних закладів, комунального господарства. Протягом року було відремонтовано 25 тис. кв. метрів житлового фонду. Через два місяці після визволення працювали вже лікарня, дитяча консуль­ тація і протитуберкульозний диспансер. Організовано кілька суботників і неділь­ ників, щоб упорядкувати місто, зокрема насаджено 35 тис. дерев1. Робітники меблевої фабрики виготовили для шкіл меблі. Було відремонтовано шкільні приміщення. Д ля дітей фронтовиків та сиріт райпромкомбінат пошив взуття. Завдяки цьому всі діти шкільного віку сіли за парти. В 1943/1944 навчальному році в педагогічному училищі налічувалося 183 учні, в медичному — 1272. 1943 року відновили роботу районний будинок культури, міський кінотеатр і краєзнав­ чий музей, повернувся з евакуації Державний український драматичний театр ім. Т. І \ Шевченка (колишній Робітничо-селянський пересувний драматичний театр Харківщини). Знову почали діяти гуртки художньої самодіяльності. Хоровий колек­ тив будинку культури був відзначений на республіканських оглядах 1945 і 1947 років. Ще більших успіхів добилися трудящі Охтирки в роки наступних п ’ятирічок. Ливарно-механічний завод на початку 60-х років перетворений на завод «Пром­ зв’язок». Він став одним з найбільших у Радянському Союзі серед заводів такого типу. 1958 року завод мав виробничі площі в 2,8 раза більші, ніж до війни, обсяг його продукції зріс у 34 рази. Завод освоїв 50 видів нових складних виробів. В 1972 році номенклатура продукції заводу включала понад 300 найменувань. Завод удостоєний Дипломів 1-го і 2-го ступенів ВДНГ, а 25 інженерно-технічних працівників і робітників нагороджені золотими, срібними та бронзовими медалями ВД Н Г. Колективу підприємства присвоєно звання комуністичного. 1966 року його нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Завод підтримує виробничі контакти з підприємствами усіх братніх республік. З Російської Федерації, Білорусії, Казахстану, Грузії, Вірменії, Латвії, Естонії підприємство одержує метал, електрообладнання, лісоматеріали тощо. В свою чергу, завод поставляє їм засоби механізації та обладнання для підприємств зв’язку. Про­ дукція, виготовлена охтирцями, здобула визнання не тільки в нашій країн і— вона експортується в 28 країн світу. На заводі побували спеціалісти з Куби, Польщі, Чехословаччини, Угорщини. Працівники заводу виїжджали для подання допомоги та обміну досвідом у Чехословаччину, Польщу, Румунію, Болгарію. Електромонтажна дільниця цеху № 20 Охтирського ордена Трудового Червоного Прапора заводу «Промзв'язок». 1970 р.

Рік у рік зростали потужності і поліпшувалаСЯ ЯКІСТЬ виробів ІН Ш И Х підприємств Охтирки. На міжнародній виставці сіль­ ськогосподарських машин у Москві восени 1966 року завод «Сільгоспмаш» удостоєний золотої медалі і Диплома 1-го ступеня. За­ вод медичних меблів, створений у 50-х роках 1 Сумський облпартархів, ф. 26, оп. 2, спр. 13, арк. 8.

2 Сумський облпартархів, ф. 4, оп. 1, спр. 139, арк. 5.

438

на базі колишньої меблевої фабрики, тоді ж нагород­ жений Дипломом 3-го ступеня Міністерства паперо­ вої, целюлозної, та деревообробної промисловості УРСР. Протятом 60-х років у 2,1 раза зріс обсяг про­ дукції швейної фабрики, яка спеціалізується на по­ шитті верхнього чоловічого одягу та одягу для школярів. Охтирська взуттєва фабрика виробляє дитяче взуття. ї ї вироби експонувалися на багатьох промислових виставках, а також на міжнародних ярмарках у Генуї і Лейпцігу. Охтирський комбінат хлібопродуктів Є ОДНИМ 3 найбільших на У країн і. Голова колгоспу ім. Петровського Герой СоціаліПивний завод, райхарчокомбінат, м’ясокомбінат, мас- стичної Праці Ф . С. М уратов (зліва) і голова коллозавод, фабрика художніх виробів, завод будівельних госпу «Червона зоря» Г® Р °Й Соціалістичної Праці матеріалів, райпромкомбінат, райпобуткомбінат та’ * гре * хтиРка» Р* кож успішно виконують планові завдання. З пуском у 1959 році Охтирської ТЕЦ у районі створено власну енергетичну базу. В 1967 році ТЕЦ включена в Х арківську енергосистему. На базі нафтових та газових родовищ, відкритих поблизу сіл Качанівки, Ри­ бальського та Хухри, 1961 року створено Охтирський нафтопромисел. Качанівське родовище зв’язане з Охтиркою нафто-та газопроводами. Ведуться роботи щодо повної газифікації міста. В 1950 році чотири міські колгоспи: ім. Г. І. Петровського, «Червоний пахар», «Червоний партизан» та «Комсомолець» об’єдналися в один колгосп ім. Г. І. Пет­ ровського. В 1958 році до нього ввійшов також колгосп «Шлях до комунізму», а в 1972 році — колгосп «Іскра» (с. Пологи). Об’єднання колгоспів дало змогу краще використати резерви, поліпшити культуру землеробства, розширити капітальне будівництво. Колгосп нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. За останні 10 років прибутки зросли майже в 3,5 раза. Середній урожай зернових у восьмій п ’ятирічці становив 31,1 цнт з гектара, цукрових буряків — 280 цнт. Тваринницькі ферми повністю механізовано. В 1972 році колгосп мав 54 трактори, 29 комбайнів різних типів, ЗО автомашин. Очолює колгосп Ф. С. Муратов. За само­ віддану працю та вміле керівництво господарством він нагороджений двома орде­ нами Леніна, орденом Жовтневої Революції, йому присвоєно звання Героя Соціаліс­ тичної Праці. Значних успіхів досяг також колгосп «Червона зоря», створений в 1950 році на базі артілей «Радсело», «Нове життя», «Певний шлях» і «Червоний комунар». Господарство спеціалізується на виробництві курячих яєць. Птахоферма колгоспу розрахована на 24 тис. штук птиці з виробництвом яєць до двох мільйонів на рік. У 1972 році колгосп мав 33 трактори, 17 різних комбайнів, 31 автомашину. Голова колгоспу І. П. Огреб нагороджений орденами Леніна і Трудового Червоного Пра­ пора, а в 1971 році йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Нову хвилю політичного і трудового піднесення у трудящих міста викликала підготовка до 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. Виробничі колективи брали підвищені соціалістичні зобов’язання, які з честю виконали. За трудові досягнення багатьох охтирців відзначено урядовими нагородами. Звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно бригадирові колгоспу «Червона зоря» М. М. Бездрабку. Орденом Леніна нагороджені слюсар заводу «Промзв’язок» К. І. Задніпровський, робітниця швейної фабрики О. Г. Ганжа, бригадири кол ­ госпу ім. Г. І. Петровського І. М. Бова і І. П. Ткаченко, зоотехнік І. Д. Попінака, ланковий колгоспу «Червона зоря» М. П. Кисіль, 15 передовиків відзначено орде­ ном Трудового Червоного Прапора. На честь 50-річчя Радянської влади колгосп «Червона зоря» був нагороджений пам’ятним Червоним прапором ЦК КПРС, Пре­ зидії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС, завод «Промзв’язок» — пам’ятним Червоним прапором Міністерства зв’язку СРСР і Ц К профспілки пра439

цівників зв’язку, райпобуткомбінат — пам’ятним Червоним прапором ЦК КП Ук­ раїни, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради. З неменшим піднесенням працювали охтирці, ставши на трудову вахту на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Всі виробничі колективи виконали свої соціалістичні зобов’язання, 2180 чоловік було відзначено медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». За успішне виконання плану восьмої п ’ятирічки звання Героя Соціалістичної Праці удостоєний старший майстер управління бурових робіт І. П. Мазур, орденом Леніна нагороджені робітниця швейної фабрики Г. Д. Пилипенко, робітник заводу «Сільгоспмаш» М. А. Шрамко, слюсар заводу «Промзв’язок» М. С. Громак, бригадир колгоспу «Червона зоря» В. О. Ткаченко, бригада якого протягом тривалого часу вирощує зернових по 32 цнт на гектарі, цукрових буряків — 292 цнт, соняшнику — 26 цнт, і доярка колгоспу ім. Петровського Т. Є. Пахоленко, що надоювала від корови в середньому по 4469 кг молока на рік; орденом Жовтневої Революції — майстер взуттєвої фабрики А. М. Голець, слюсар заводу «Сільгоспмаш» Ф. Т. Мащенко, машиніст нафтогазодобувного управління Ф. М. Дейко, директор заводу «Пром­ зв’язок» 3. П. Гафанович, тракторист І. Й. Кімлик та бригадир І. П. Ткаченко з колгоспу ім. Петровського; 36 чоловік нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Готуючи гідну зустріч 50-річчю утворення СРСР, трудівники Охтирки вико­ нали підвищені зобов’язання, завершивши виробничі плани 29 грудня 1971 року. На З млн. крб. реалізовано понадпланової продукції. За успіхи, досягнуті в змаганні на честь 50-річчя СРСР, Охтирське управління бурових робіт нагороджене Ювілейним Почесним знаком ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. Невпізнанною за післявоєнні роки стала Охтирка. Більшість підприємств міс­ титься в нових, сучасних корпусах. Озеленено і впорядковано вулиці й площі. По­ ліпшилося побутове обслуговування населення. Протягом останніх 15 років зведено 47 багатоповерхових та 700 індивідуальних житлових будинків. Розгорнулися газифікація й теплофікація міста. На початку 1973 року 1120 квартир користува­ лися природним газом, понад 5 тис. квартир — газобалонними установками. У місті є 46 магазинів і 27 кіосків, ресторан, чайна, 7 їдалень. За останні п ’ять років товарооборот змішторгу і райспоживспілки зріс у півтора раза. У місті є районна лікарня на 515 ліж ок, дитяча лікарня, водолікарня. В цих закладах працюють 90 лікарів і 400 чоловік середнього медперсоналу. Влітку діти трудящих оздоровлюються в чотирьох піонерських таборах, розташованих на мальов­ ничих берегах Ворскли, для малюків створюються оздоровчі майданчики, для старшо­ класників — табори праці й відпочинку. В Охтирці створені всі умови для навчання і виховання підростаючого поко­ ління. Тут є п ’ять середніх, п ’ять восьмирічних і початкова школи, школа-інтернат, вечірня і заочна школи. В них навчається 7799 учнів і працюють 426 учителів. Крім того, є технікум механізації і електрифікації сільського господарства, медич­ не училище, міське профтехучилище, дитяча музична школа. При заводі «Пром­ зв’язок» створено опорний пункт Українського заочного політехнічного інституту. Д ля наймолодших охтирців відкрито 20 дитячих ясел і садків. Мережу культурно-освітніх закладів Охтирки становлять районний будинок культури, два палаци культури (заводу «Промзв’язок» і колгоспу ім. Г. І. Петров­ ського), два колгоспні і два профспілкові клуби, два кінотеатри, дві районні й дві міські бібліотеки, будинок учителя, будинок піонерів, краєзнавчий музей. У серед­ ній школі № 1 створено клуб інтернаціональної дружби ім. Е. Тельмана. При бу­ динку культури організовано драматичний театр. В 1959 році йому надано звання народного. Популярний самодіяльний художній колектив будинку вчителя. Для спортивних занять у місті є стадіон на 1500 місць, 2 спортивні зали, 7 баскетболь­ них і 14 волейбольних майданчиків.

440

Провідну роль у досягненнях трудящих міста відіграють 2600 комуністів, об’єднаних в 78 первинних партійних організаціях, та 5500 комсомольців. Важливий вклад у господарське і культурне життя Охтирки вносить міська Рада депутатів трудящих. У її складі 140 депутатів (з них 60 жінок). Серед обран­ ців народу 70 комуністів.

56 років тому почала виходити районна газета, яка тепер називається «Пра­ пор перемоги». В 1967 році газета нагороджена Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Міцно ввійшли в життя охтирців нові радянські обряди: урочиста реєстрація шлюбу і новонароджених громадян, свято проводів зими і зустрічі весни. Учасники художньої самодіяльності районного будинку культури влаштовують новорічні щедрівки. Свято зберігають жителі Охтирки пам’ять про воїнів, що віддали своє життя за свободу й незалежність Батьківщини. На кошти охтирських колгоспів у 1965 році там, де відбувалися запеклі бої на заключному етапі Курської битви, споруджено великий меморіал — К урган бойової слави (архітектор Б . Бердник, скульптор Н. Дерегус), до 50-річчя Великого Жовтня збудовано Монумент безсмертя (архі­ тектор Б . Бердник, скульптор К . Годулян). У місті встановлено пам’ятники героям громадянської та Великої Вітчизняної воєн. Стали традицією урочисті зустрічі молоді Охтирки й Харкова на Кургані бойової слави. В Охтирці збереглася цінна пам’ятка архітектури X V III ст.— Покровський собор, споруджений у 1753—1763 рр. за участю російського архітектора Д. В. Ухтомського, під керівництвом архітектора С. Дудницького. Охтирка дала країні ряд учених, митців, діячів культури. За роки Радян­ ської влади з міста вийшли такі вчені, як український радянський економіст, член-кореспондент АН УРСР О. О. Нестеренко (народився в Пристані — тепер околиця міста), український радянський археолог, доктор історичних наук М. Я. Рудинський (1887—1968), доктор медичних наук Б. Я. Задорожний, кандидат історич­ них наук С. Т. Попов, член Спілки художників України І. К. М андрика, народний артист СРСР П. С. Білинник, радянська співачка заслужений діяч мистецтв РРФ СР, професор Московської державної консерваторії Є. Ф. Петренко (1880—1951). Під керівництвом комуністів трудящі Охтирки успішно виконують усі завдання, поставлені сучасним етапом будівництва комуністичного суспільства. Б .

Л .

К О Р О Г О Д , С.

О.

М А Н О Й Л Е Н К О , П .

Д .

Х О Р О Ш У Н

ЧУПАХІВКА Чупахівка — селище міського типу (з 1956 року), центр селищної Ради. Ле­ жить по обидва береги річки Ташані, за 29 км від районного центру і залізничної станції Охтирка. Через селище проходить автошлях Охтирка—Лебедин. Населен­ ня — 4100 чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Коновалик, Оленинське та Софіївка. Чупахівка заснована наприкінці 30-х років X V II ст. переселенцями з Право­ бережної України та російськими служилими людьми. За користування землею переселенці відбували сторожову службу. В перші роки заселення краю землероб­ ством займалися мало (через часті набіги татар). Слобожани пасли худобу, полювали, займалися рибальством та бортництвом. У другій половині X V II ст. почало скла­ датися землеробське господарство, яке спочатку велося за перелоговою системою, потім — за трипільною. Вирощували зернові культури. Розводили також сади, вирощували городину та баштанні культури. Одночасно розвивалися різні про­ мисли — млинарство, гуральництво, ткацтво, чинбарство тощо. З 50-х років XV II ст., коли було сформовано козацькі слобідські полки, Ч уп а­ хівка входила до Охтирського полку як село.

441

Ж иття козаків було нелегким. Тягар військово-сторожової служби, утиски з боку старшини та її намагання загарбати їхні землі й покріпачити вільних слобо­ жан, а також сваволя царських воєвод породжували невдоволення, призводили до класових сутичок. Багато хто з поселенців йшов на Дон1. Особливо масовими стали втечі мешканців Ч упахівки наприкінці 30-х років X V III ст., внаслідок чого село майже зовсім обезлюдніло — в ньому залишилось тільки 18 дворів. Після ліквідації полкового устрою Слобожанщини майже всі мешканці села потрапили в кріпосну залеж ність від поміщиків. З 1780 року Ч упахівка входила до Лебединського повіту, який до 1796 року був у складі Харківського намісництва, з 1797 Слобідсько-Української, з 1835 ро­ ку — Х арківської губернії. В надрах феодального ладу поступово розвивався капіталізм. У першій поло­ вині X IX ст. поміщики почали будувати підприємства, на яких використовували працю своїх кріпаків. За даними 1846 року, в Ч упахівці діяли винокурний і селіт­ ряний заводи, які давали власникам досить великі прибутки2. 1851 року поміщик збудував у селі цукровий завод3. Це було примітивне підприємство, де застосову­ валася ручна праця кріпосних селян. За рік вироблялося на ньому всього 120— 150 пудів цукру, що забезпечувало тільки потреби поміщицького маєтку. Життя селян було злиденним. Виснажлива праця, нестатки і відсутність медич­ ної допомоги призводили до різних захворювань — у Чупахівці не раз спалаху­ вали епідемії. 1831 року в селі від холери померло 76, а 1848 — 53 чоловіка. Внаслідок грабіжницьких умов реформи 1861 року економічне становище ко­ лишніх кріпаків залишалося й далі тяжким. За 1012 дес. землі вони мали випла­ тити поміщику 63 123 крб.4. У 1864 році поміщик відрізав від селянських наді­ лів 371 дес. уже засіяної землі, заборонив селянам користуватися водопоєм, а в 1867 році під виглядом стягнення недоїмки домігся вилучення в них 49 коней і 3 корів. Селяни скаржилися губернаторові, а коли він покарав тих, хто подавав скаргу, від імені громади написали цареві. В скарзі вони писали, що всі кращі землі в селі залишилися за поміщиком, навіть навколо їхніх садиб все зорано, їм нікуди випустити курку, не кажучи вже про худобу й коней, а селянські наділи за 8 верст від села. Лебединський повітовий справник побив уповноважених, які доби­ валися справедливого вирішення справи5. Н іякої допомоги не одержали селяни і з Петербурга. За капіталізму процес обезземелення поглибився — у 80-х роках на кожний двір припадало пересічно 3 десятини землі6. Через малоземелля й беззе­ мелля селяни терпіли злидні аж до Жовтневої революції. В пореформений період в Ч упахівці виникали нові підприємства. 1863 року споруджено пивоварний завод, але він існував недовго. В 70—80-х роках цукровий завод, що перейшов до акціонерного товариства, після реконструкції став потуж­ ним підприємством, з досконалим, як на той час, технічним обладнанням. Н а ньому працювало понад 400 робітників. Н априкінці 80-х років Чупахівський завод вироб­ ляв понад 2 0 0 тис. пудів цукру за сезон. Акціонерному товариству належало 3700 де­ сятин землі. Щоб розширити свої володіння, воно намагалося прибрати селянські землі, що призводило до гострих конфліктів7. Н а початку XX ст. прибутки акціо­ нерів становили близько 1 млн. крб. У селі були також дві цегельні й три парові млини8. Розвивалася й торгівля — щорічно відбувалися три ярмарки.

1 А. Г. С л ю с а р с к и й . Социально-экономическое развитие Слобожанщини X V II— X V III вв., стор. 42—43, 55, 61, 74, 77— 78.

2 О. О. Н е с т е р е н к о . Розвиток промисловості на Україні, ч. 1, стор. 436.

3 Памятная книжка Харьковской губернии. X ., 1862, стор. 68.

4 Ц ДІА СРСР, ф. 577, оп. 45, спр. 963, арк. 8.

5 Крестьянское движение в России в 1861— 1869 гг. Сборник документов. М ., 1964, стор. 491—492.

6 Памятная книжка Харьковской губернии на 1865 год. X ., 1865, стор. 174.

7 Крестьянское движение в России в 1890— 1900 годы, стор. 378.

8 Харьковский календарь на 1914 год. X ., 1913, стор. 48—50.

442

Становище робітників, що працювали на підприємствах та на бурякових план­ таціях, було надзвичайно тяжким. Вони одержували мізерну зарплату. Власники зовсім не турбувалися про охорону праці робітників. За свідченням фабричного інспектора Харківського округу, 1885 року на Чупахівському цукровому заводі сталося 27 нещасних випадків. Сезонні сільськогосподарські робітники жили в жахливих антисанітарних умовах. Вони мешкали в бараках з довгими рядами дерев’яних нар, застелених соломою, яка кишіла паразитами. Харчування було непоживним — пісний борщ, пшоняна каш а1. Виснажені робітники часто хворіли. «Однією з причин захворювань гострим туберкульозом в даній місцевості є праця на бурякових плантаціях. Вересень і жовтень — місяці найбільш інтенсивної роботи за несприятливих умов праці і ночівлі дають значну кількість захворювань легень» ,2 — констатував фабричний інспектор. Під час першої російської революції мешканці Чупахівки піднялися на бо­ ротьбу з визискувачами. Н а знак протесту проти розстрілу царськими військами мирної демонстрації в Петербурзі 9 січня 1905 року застрайкували робітники Чупахівського цукрового заводу. Вони також вимагали підвищення заробітної плати. Налякана адміністрація заводу скоротила робочий день з 13 до 10 годин і трохи підвищила зарплату. За робітниками піднялися й селяни. 13 червня 1905 року вони висунули перед Чупахівською економією вимогу платити в косовицю не з четвертої, а з третьої копиці, погрожуючи в разі відмови забрати все сіно. Водночас селяни почали пасти свою худобу на сінокосах економії та сусідніх поміщиків. У зв’язку з заворушен­ ням наприкінці червня 1905 року до Ч упахівки були введені два взводи драгунів3. Медичне обслуговування коштувало дорого й було доступним в основному заможному населенню. Ч упахівська лікарська дільниця охоплювала три волості (19 населених пунктів). Н а 15 тис. мешканців у 1910 році налічувалося лише чотири медпрацівники4. У 70-х роках X IX ст. повітове земство відкрило в Чупахівці початкове училище.

1891 року в училищі було 97 учнів і 4 вчителі. Однак переважна більшість дітей не могла здобути навіть початкової освіти. Та й ті, що навчалися, не всі закін ­ чували школу, щороку з училища вибувало 20—30 учнів. 1911 року в училищі було 140 учнів, з них закінчили повний курс навчання лише 24. 1899 року в Ч упа­ хівці відкрита публічна бібліотека. На той час її книжковий фонд становив 626 томів. У роки першої світової війни населення Ч упахівки переживало величезні труднощі. Більш ість чоловіків була відправлена на фронт. З перших місяців війни закрилось училище, в ньому розмістили госпіталь. На заводі та в економії працю­ вало багато підлітків, їх примушували виконувати тяж кі роботи по 1 0 — 1 2 годин на добу. З одержанням звістки про повалення самодержавства в селі відбувся мітинг, скрізь були знищені царські портрети, роззброїли поліцію. В серпні — вересні 1917 року селяни почали засівати землі Чупахівської економії, що змусило адміні­ страцію просити захисту в губернського комісара Тимчасового уряду5. Радо зустріли трудящі села перемогу Великої Жовтневої соціалістичної рево­ люції і проголошення України Республікою Рад у грудні 1917 року. Лебе­ динська організація більшовиків роз’яснювала жителям Чупахівки декрети Радян­ ської влади. В кінці грудня з допомогою харківських червоногвардійців повіт був очищений від гайдамаків, і в селах почали створювати органи Радянської влади.

1 Охтирський краєзнавчий музей, спр. 12, арк. 1.

2 Журнал Ахтырского уездного земского собрания за 1907 г. Ахтырка, 1908, стор. 6.

3 Революция 1905— 1907 гг. на Украине, т. 2, ч. 1, стор. 334.

4 Отчет о составе и деятельности земской медицини в Лебединском уезде за 1910 год. Лебе­ дин, 1911, стор. 13.

5 Трудящиеся Сумщини в борьбе за власть Советов, стор. 46.

443

На початку січня 1918 року робітники цукрового заводу обрали колегію, якій дору­ чалось управління заводом, встановили 8 -годинний робочий день. З числа пере­ дових робітників організували охорону заводу. Одночасно створили волосний ревком, який взяв під свій контроль землі економії. Частину землі роздали селянам-біднякам, а на основному масиві створили радгосп, який складався з трьох від­ ділків: Чупахівського, Оленинського й Духівничанського. В селі розгорнулась культурно-освітня робота: читались лекції, влаштовувались антирелігійні диспути, молодіжні вечори1. Лебединський повітовий комітет РСДРП(б) 2 лютого 1918 року створив на Чупахівському цукровому заводі партійний осередок. В кінці березня 1918 року село захопили австро-німецькі окупанти. Багато робітників і селян Ч упахівки пішли до лав Червоної Армії захищати здобутки Великої Жовтневої соціалістичної революції, інші вступили до партизанського загону, організованого братами Харитоном та Андрієм Фроловими за завданням лебединського більшовицького підпілля. Загін діяв на території повіту, руйнуючи ворожі комунікації, перешкоджаючи вивозити награбоване майно до Німеччини. Окупанти повісили колишнього моряка — партизана Якова Душенка. Це викликало нову хвилю народного гніву. Після краху австро-німецької окупації на території повіту на деякий час вста­ новилася влада Д иректорії. Н а початку січня 1919 року об’єднані сили сумських і лебединських партизанів визволили Ч упахівку та ін. села від петлюрівців. Влада перейшла до ревкому. Він наділяв селян землею, налагодив роботу заводу. Відбудова народного господарства була знову перервана цього року навалою білогвардійської армії Д енікіна. В червні 1919 року чупахівці для відсічі ворогові сформували кінний загін, до якого увійшли активісти села. Однак йому довелося відступити з Червоною Армією. На початку серпня денікінці захопили село і зразу ж розпочали грабежі й жорстокі репресії. Вони розстріляли волосного військового комісара більшовика П. П. Кращенка та багатьох інших активістів2. Проте недовго протрималися денікінці в селі. На початку грудня 1919 року Червона Армія визволила Ч упахівку. 13 грудня створено волосний революційний комітет, який в січні 1920 року реорганізовано у волвиконком. Головою волвиконкому став X. І. Різниченко. Було обрано також Чупахівську сільську Раду, головою якої став П. Федченко3. В лютому 1920 року оформилася комсомольська організація. Першим секретарем її був П. Т. Нагорний, колишній наймит. Партійний осере­ док Ч упахівки в цей час налічував 5 членів і 2 кандидатів4. Влітку 1920 року в Ч упахівці організовано комітет незаможних селян. Під керівництвом комуністів радянські і громадські організації завершили наділення селян землею, подавали допомогу бідноті й сім’ям червоноармійців. У першій половині 1920 року повністю відремонтували, забезпечили паливом і підготували до виробничого сезону цукро­ вий завод5. В лютому 1921 року створили цукрокомбінат, до складу якого, крім заводу, входив і радгосп. Трудовій діяльності жителів Чупахівки перешкоджав куркульський бан­ дитизм. 10 травня 1921 року до села вдерлася банда Махна. Махновці пограбували завод, його склади. Від їх кривавих рук загинуло 18 червоноармійців та радян­ ських активістів. Наступного дня на світанку махновці були вибиті з села Лебединською частиною особливого призначення. Місцеві банди не раз нападали на Чупахівський цукровий завод, але їх наскоки відбивала охорона заводу6, якій активно допомагали сільські комсомольці. 19 червня 1921 року від рук бандитів загинули 1 2 3 4 5 8

Жовтень на Сумщині, стор. 70. Охтирський краєзнавчий музей, спр. 14, арк. 15. Сумський облдерж архів, <Ь. Р-60, оп. 2, спр. 190, арк. 6, 8 — 16, 21; оп. 1, спр. 75, Сумський облпартархів, <р. ЗО, оп. 1, спр. 10, арк. 17. Там же, спр. 28, арк. 9. Ц ДАЖ Р УРСР, ф. 2, оп. 1, спр. 689, арк. 6.

арк. 34.

444

червоноармійці волосного військкомату М. Волков, Т. Мостовий, G. Кураленко, В. Гутенко. Пізніше в боях з бандитами загинув начальник місцевої міліції Буб­ лик, похований в центрі Ч упахівки. Наприкінці року з бандами було покінчено. В результаті адміністративно-територіальної реформи 1923 року Чупахівка стала центром району, який увійшов до Охтирського, а з 1925 року — до Сум­ ського округу. Після ліквідації округів Ч упахівка, як і інші районні центри, під­ порядковувалася безпосередньо республіканським органам влади, а з 1932 по 1939 рік входила до Охтирського району Х арківської області. В 1939 році Ч упа­ хівка в складі Охтирського району відійшла до новоутвореної Сумської області. На початку 1924 року в парторганізації району налічувалося 18 комуністів. Під час ленінського призову лави її зросли до 48 чоловік. Районна комсомольська організація в жовтні 1924 року налічувала 69 членів BJIKCM1. Створення районних партійних та радянських органів сприяло пожвавленню господарського і культур­ ного будівництва. На кінець 1924 року Чупахівський цукровий завод за обсягом виробництва досяг довоєнного рівня, а 1927 року виробництво цукру збільшилося на 50 проц., патоки — на 802. Д ля підготовки кваліфікованих робітників з 1923 року при заводі діяла школа фабрично-заводського навчання. 1 2 її вихованців за путів­ ками комсомолу було послано на робітфаки, згодом вони стали кваліфікованими спеці ал істами народного господарства. Протягом відбудовного періоду певних успіхів досягло і сільське господарство. Запровадження продовольчого податку стимулювало матеріальну заінтересованість селян у збільшенні виробництва сільськогосподарських продуктів. Цьому сприяло й розгортання кооперації. 1925 року сільськогосподарською та споживчою кооперацією було охоплено більше третини чупахівських селян. А на кінець 20-х років у районі було дев’ять товариств взаємодопомоги, в них налічувалося 842 члени3. Зародж у­ валася й вища форма кооперації — виробнича. 1923 року в Чупахівці організовано сільськогосподарську артіль «Прогрес», в якій об’єдналося 69 чоловік. Артіль кори­ стувалася 50 десятинами землі, мала 8 коней і 7 корів4. Головою колгоспу обрали колишнього матроса, активного борця за Радянську владу Д . М. Никоненка. В Чупахівці 1925 року відкрито районну лікарню. Поступово змінювалося культурне обличчя села. Діти навчалися в двох початкових і семирічній ш колах. Організували товариство «Геть неписьменність!», у селі діяло сім пунктів лікнепу. Почали працювати клуб, бібліотека, книжковий фонд якої становив 3 тис. при­ мірників. На кінець відбудовного періоду в селі діяли поштово-телеграфне відді­ лення, телефонна станція, ветеринарний та агропункти. В період індустріалізації було реконструйовано й розширено цукровий завод. На кінець першої п ’ятирічки завод систематично перевиконував планові завдання. В 1932 році почалося будівництво вузькоколійки, яка з ’єднала завод з селами Олешнею і Комишами, наступного року — з Охтиркою. Таким чином була вирішена проблема підвезення сировини і вивезення готової продукції. Неухильно зростали виробничі потужності заводу. Якщо в 1932 році тут вироблялося 57,1 тис. цнт цукру5, то в 1938 — 220 тис. центнерів. Курс на колективізацію сільського господарства, визначений XV з ’їздом ВКП(б), селяни Чупахівки активно підтримали, адже вони мали яскравий при­ клад переваг колективного господарювання. Артіль «Прогрес» невпинно зміцню­ валась. Вона обробляла 3 тис. га землі, мала понад 500 коней, 65 дійних корів, 112 овець, 87 бджолосімей6. Колгоспники збудували добротні стайні, корівники та ін. приміщення. Постійно поповнювалися й лави членів артілі — на початок 1 Сумський облпартархів, ф. 214, оп. 1, спр. 6, арк. 91, 119.

2 Там же, ф. 27, оп. 1, спр. 2, арк. 65.

3 Сумський облдержархів, ф. Р-32, оп. 1, спр. 203, арк. 177.

4 Харківський облдержархів, ф. Р-185, оп. 2, спр. 296, арк. 13.

6 Сумський облдержархів, ф. Р-203, оп. 1, спр. 9, арк. 56.

6 Газ. «Соціалістична перебудова», 1 квітня 1931 р.

445

1931 року їх вж е'налічувалося понад 740. А коли почалася суцільна колективізація, на території сільради виникло ще три колгоспи: «Селянин», «Шлях Шевченка» й «Нове життя». Щоб допомогти новим господарствам, при Чупахівському цукрокомбінаті створили кінно-тракторну станцію, яку 1931 року перетворено на МТС. Вона мала 34 трактори, якими обробляла землі колгоспів, розташованих на тери­ торії 15 сільських Рад1. Політвідділ МТС допоміг колгоспам впровадити бригадний метод праці, нормування й відрядну оплату праці, підготувати кадри, а також пропагував передовий досвід. Газета політвідділу «Колективіст» широко висвіт­ лювала патріотичний рух за підвищення продуктивності праці, що розгорнувся в період другої п ’ятирічки. Трудівники МТС показували зразки ударної праці— тут налічувалося 127 ударників 2 (усього колектив складався з 345 чоловік). Чупахівська МТС наприкінці 30-х років обслуговувала 40 колективних господарств, її машинно-тракторний парк складався з 102 тракторів, 24 комбайнів3. Багато трудівників радгоспу і колгоспів Чупахівської сільради включилися у рух п ’ятисотенниць. Ланкова колгоспу «Шлях Шевченка», делегат II Всесоюз­ ного з ’їзду колгоспників-ударників У. М. Б уряк за високі врож аї зернових і тех­ нічних культур нагороджена орденом Леніна. В 1939 році доярка радгоспу К. Ю. Юхименко відзначена орденом «Знак Пошани». Медперсонал Чупахівської лікарні в 30-х роках складався з 14 чоловік, у т. ч. двох лікарів. У 1934 році на базі семирічки в Ч упахівці створено середню школу. Крім неї, була ще одна початкова. В обох школах працювало 37 вчителів, навчалося 840 учнів. Книжковий фонд чотирьох бібліотек становив 15 тис. примірників. З початком Великої Вітчизняної війни мешканці Чупахівки, як і всі радянські люди, стали на захист Батьківщини. Ж інки і підлітки прийшли на зміну чолові­ кам. Під час збирання врожаю влітку 1941 року в полі машини працювали по 20 годин на добу. Д ля збирання сіна і хліба були залучені учні старших класів, домо­ господарки, члени сімей робітників заводу й радгоспу. За короткий час евакуювали цукровий завод до м. Беково Пензенської області. Радгосп евакуювали спочатку до Воронезької області, а в липні 1942 року — до Киргизької РСР. Техніку МТС вивезли в Совєтський район Саратовської області. Місцеві жителі привітно зустріли трудівників з У країни і зробили все можливе для їх нормальної праці і побуту. На початку жовтня 1941 року німецькі війська вдерлися до Ч упахівки. Вони встановили режим терору й грабежу. На каторжні роботи до Німеччини примусово вивезли 156 чоловік. В березні 1942 року штаб партизанського руху на Україні направив до Охтирського району розвідувально-диверсійний загін, в складі якого були й працівники Чупахівського цукрозаводу О. І. Овчаров, Я. С. Шумило, П. М. Бойко, М. Ф. Литвиненко та А. Я. Волошенко4. Але зрадники виказали ра­ дянських розвідників. Перших чотирьох гітлерівці схопили і розстріляли, а Воло­ шенко загинув, відстрілюючись до останнього. Мешканці Ч упахівки всіляко під­ тримували партизанську групу, створену з червоноармійців, що потрапили в ото­ чення. В лютому 1943 року партизани визволили село, але під натиском фашистів і поліцаїв через кілька днів змушені були відійти в ліси5.

23 лютого 1943 року радянські війська визволили Ч упахівку від німецькофашистських загарбників, та через два тижні змушені були її залишити. З ними пішло багато місцевих патріотів, які влилися до регулярної армії і продовжували боротьбу з німецькими загарбниками на фронті. 25 серпня 1943 року Чупахівка остаточно визволена. В бою за село полягли 83 радянські воїни, які поховані в братській могилі в центрі Ч упахівки. Серед них росіянинА . Ф. Губанов, українець 1 2 3 4 §

Сумський облпартархів, ф. 17, оп. 1, спр. 136, арк. 32; ф. 26, оп. 1, спр. 23, арк. 5. Там ж е, ф. 26, оп. 1, спр. 36, арк. 1. Охтирський краєзнавчий м узей, спр. 16, арк. 1. Сумський облпартархів, ф. 4, оп. З, спр. 87, арк. 3. Там ж е, арк. 5.

446

К. G. Руденко, білорус Я. Д. Арешкевич, киргиз К. Асанов, узбек Р. Багалієв, вірменин Г. Беж анян та представники інших народів СРСР. 1955 року на брат­ ській могилі встановлено пам’ятник. Боронили Батьківщ ину на фронтах Великої Вітчизняної війни 557 чупахівців. 185 односельців полягли на полі бою, серед них — колишній робітник цукрового заводу, ветеран громадянської війни генерал-майор П. Я. Коваленко. 240 чупахівців нагороджено орденами і медалями, а Д. М. Хоменко став повним кавалером ордена Слави. Після визволення села відновлена сільська Рада розгорнула роботу щодо від­ будови господарства й організації допомоги фронту. З ініціативи працівників Чупахівського цукрокомбінату в лютому 1944 року в Охтирському районі проведено збір коштів на будівництво танкової колони «Охтирчанин на Сумщині». Працівники комбінату внесли понад 2 0 0 тис. карбованців. Держава асигнувала 2 млн. крб. на відбудову цукрового заводу, і в сезон 1943/1944 року завод вже дав продукцію. Почала надходити із східних областей тех ­ ніка. В 1946 році автоколона заводу одержала 25 автомашин. Поступово впоряд­ ковувався внутрізаводський транспорт. У 1947 році завод уже перевиконав план.

1950 року він переробляв 1 0 тис. цнт буряків на добу, що відповідало довоєнному рівню виробництва. Внаслідок окупації в особливо тяжкому становищі опинилася МТС. Фашисти вщент зруйнували приміщення майстерень, вивезли верстати, динамомашину, спалили частину машинного парку. Робітники із запчастин склали двигун, відремон­ тували кілька тракторів і зорали 926 га колгоспних ланів. Завдяки державним асиг­ нуванням і трудовому ентузіазму вже 1945 року зросла технічна озброєність МТС. На кінець четвертої п ’ятирічки тут налічувалося 20 тракторних бригад, які мали в своєму розпорядженні 72 трактори і систематично перевиконували планові зав­ дання. Радгосп Чупахівського цукрокомбінату вже в 1944 році повністю освоїв дово­ єнні площі, а в 1947 році тракторний парк радгоспу досяг довоєнного рівня. Л ан ­ кова радгоспу Г. Н. Самохіна за одержання 31,1 цнт з га жита на площі 21,8 га в 1948 році удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці. Н априкінці четвертої п’ятирічки в радгоспі досягли високих надоїв молока — по 4 тис. кг на фуражну корову. Держава всіляко сприяла зміцненню колгоспів. 1945 року артілі «Прогрес» і «Селянин» були повністю звільнені від податків. У разі потреби колгоспам знижу­ вали розміри обов’язкових поставок м ’яса і молока, надавали кредити. Це давало можливість усі кошти артілей спрямовувати на відродження господарства. 1948 року колгосп «Нове життя» на площі 22 га зібрав по 16,5 цнт озимої пшениці.«Шлях Шевченка» в 1949 році зібрав з гектара по 159 цнт цукрових буряків, щобуло на той час найвищим урожаєм в Охтирському районі. Успішно подолавши труднощі післявоєнних років, мешканці Ч упахівки це тільки відбудували зруйноване гос­ подарство, а й досягли дальших успіw .

• їппп ~ Цукровий завод, смт Чупахівка, 1969 р. хів. 1960 року почалася реконструк- ^ 7 к 7 к дія цукрового заводу. Його облад­ нано насосами, виготовленими в Білорусії і Молдавії, пресами і ва­ куум-фільтрами з РРФ СР, з Удмур­ тії надійшли вагони і тепловози, з Узбекистану — турбогазодувки. Завдяки цьому значно збільшився випуск продукції. Якщо в 1941 році завод переробляв 10,4 тис. цнт бу­ ряків за добу, то в 1972 — 18 тис. центнерів. За самовіддану працю 447

с

Сі

.і.

и

,

.

ГѵОрОВ ЯКІВСЬКсІ — Д О Я р -

ка радгоспу «Чупахівський», якій у 1972 році присвоєно звання «Краща доярка С ум ської області».

багатьох робітників заводу відзначено урядовими нагоро­ дами, зокрема орденом Леніна — апаратника В. А. Буряка. З 1963 року в селищі працює відділення «Сільгосп­ техніки». Швидкими темпами розвивається сільське господар­ ство. На початку 1951 року колгосп «Шлях Шевченка» приєднався до колгоспу «Прогрес». Це дало можливість централізувати матеріальні та людські ресурси і ширше розгорнути капітальне будівництво. Протягом 50-х років зміцніли й інші артілі. А в 1959 році чупахівські колгос­ пи були перетворені на відділки радгоспу. Вони спеціалі­ зуються на вирощуванні зернових, цукрових буряків та виробництві продуктів тваринництва. Радгосп — один з розплідників лебединської породи корів. Зоотехніку І. К. Згурському за розведення й вдосконален роди присуджено Державну . премію СРСР й присвоєно л тп л г» п звання заслуж еного зоотехніка УРСР. За систематичне перевиконання планових завдань і дострокове заверш ення ВОСЬМОЇ п ’ятирічки багатьох ТРУДІВНИКІВ ЧупаХІВКИ ВІДзначено урядовими нагородами. Орден Л еніна одерж али

комбайнер С. П. Кубатка, доярки А. А. Кваша та Є. І. К оров’яківська; орден Жовтневої Революції — шофер Ф. М. Лисовенко.

147 чоловік нагороджені Ленінською ювілейною медаллю. За післявоєнні роки невпізнанною стала Чупахівка. Віднесення її до категорії селищ міського типу сприяло дальшому розвитку, поліпшенню благоустрою. Вели­ ку роботу щодо цього здійснює селищна Рада депутатів трудящих, 50 проц. складу якої — робітники. В 1960 році в селищі збудована електростанція, яка повністю задовольняє виробничі й культурно-побутові потреби в електроенергії. Протягом 60-х років проведена реконструкція вулиць, прокладено асфальто­ вані тротуари, широко розгорнулося житлове будівництво. Зведено також примі­ щення лікарні, дитячого садка, двох магазинів, хлібозаводу. З ініціативи пар­ тійної і комсомольської організацій цукрозаводу поблизу селища на 35 га за­ кладено лісопарк. Мешканців Ч упахівки і навколишніх сіл обслуговують 33 ма­ газини. Медичне обслуговування трудящих здійснюють лікарня на 25 ліж ок, амбула­ торія та два фельдшерсько-акушерські пункти. Всього в них працює 19 чол., у т. ч.

4 лікарі. Завдяки регулярним профілактичним заходам та поліпшенню культурнопобутових умов населення вже багато років в селищі немає випадків інфекційних захворювань. Тепер у Чупахівці діє середня школа (1958 року семирічку об’єднали з се­ редньою). В ній 60 вчителів навчають 940 учнів. Близько 2 тис. юнаків та дівчат вже закінчили її. Багато з них здобули вищу освіту і працюють у різних галу­ зях народного господарства. В селищі є клуб, три стаціонарні кіноустановки (одна широкоекранна), три бібліотеки з загальною кількістю 37,5 тис. книжок. Зростає добробут мешканців Ч упахівки. Майже кожна сім’я має телевізор чи ра­ діоприймач, пральну машину, холодильник. У будинках робітників встановлено 500газових плит. П роте, що дала Радянська влада трудящим, яскраво свідчить сім’я О. М. Алексєєва. Соціалістичне суспільство не тільки дало їй заможне життя, а й необмежені можливості культурного розвитку. Всі діти О. М. Алексєєва — три дочки і син — здобули вищу освіту і працюють інженерами та вчителями. Робіт­ ниця JI. П. Прокопенко, чоловік якої загинув на фронті, лишилася з двома малими дітьми на руках. Радянська влада не тільки допомогла виростити дітей, а й дала обом вищу освіту. Син Юрій став інженером, Станіслав — артистом.

448

Життям трудових колективів Чупахівки керують чотири партійні організації, які налічують 214 комуністів, та дві комсомольські (438 членів ВЛКСМ). У 20-х роках на Чупахівському заводі деякий час працював М. Л . Духов (1904— 1964), згодом конструктор радянських танків, член-кореспондент АН СРСР, гене­ рал-лейтенант інженерно-технічної служби, тричі Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської і п ’яти Державних премій СССР. Як і всі радянські люди, мешканці Ч упахівки урочисто відзначили славний ювілей в житті нашої багатонаціональної Батьківщини — 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік. На честь знаменної дати робітники цукрокомбінату виконали підвищені соціалістичні зобов’язання. Члени первинної орга­ нізації товариства «Знання» читали односельцям лекції про утворення СРСР, дружбу народів, соціалістичний інтернаціоналізм, а колективи художньої самодіяльності провели кілька вечорів, у програмі яких знайшла відображення багатонаціональна культура народів нашої країни. і За роки будівництва соціалістичного суспільства Ч упахівка із відсталого села перетворилася на квітуче селище. Будівництво комуністичного суспільства відкриває перед його трудівниками нові перспективи. Б. Л. К О Р О Г О Д , 1М. Я . Л Е Б Е Д И Н С Ь К И Й [, І . О . Ш У Д Р И Н

Н АСЕЛЕН І ПУНКТИ, Ц ЕН ТРИ

С ІЛ Ь С Ь К И Х Р А Д

ОХТИРСЬКОГО РАЙ О Н У

Б А К И Р ІВ К А — село, центр сільської Ради, розташоване на лівому березі річки Ворскли, за 13 км від районного центру і за 11 км від за­ лізничної станції Кириківка. Дворів — 208, на­ селення — 547 чоловік. Сільраді підпорядковані населені цункти Заліснѳ й Литовка. В Бакирівці міститься центральна садиба колгоспу ім. Дзержинського, за яким закріпле­ но 2262 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

1328 га орної землі. Виробничий напрям — виро­ щування зернових культур і цукрових буряків та м’ясо-молочне тваринництво. З допоміжних підприємств є млин, олійниця, пилорама. В селі працюють початкова школа, клуб, біб­ ліотека, фельдшерсько-акушерський пункт. За успіхи в розвитку господарства й культури 54 чоловіка нагороджено орденами й медалями. На території сільради — одна первинна пар­ тійна організація, яка об’єднує 27 комуністів, і дві первинні комсомольські організації, що налічують 50 членів ВЛКСМ. Партійний осередок створено в 1945 році, комсомольський — в 1926. Бакирівка відома з 1685 року. В 1750 й 1880 рр. тут відбулися виступи селян проти по­ міщиків. Радянська влада встановлена в грудні 1917 року. На фронтах Великої Вітчизняної вій­ ни билися з ворогом 117 жителів Бакирівки, з них 59 за мужність і героїзм нагороджено орде­ нами й медалями, 58 — віддали життя за свободу й незалежність Батьківщини. В с. Бакирівці відкрито меморіальний комплекс на честь радян­ ських воїнів, що загинули в серпні 1943 року в боях за визволення села від окупантів, і одно­ сельців, полеглих за свободу й незалежність Вітчизни в 1941—1945 роках. Біля с. Литовки знайдено знаряддя праці доби бронзи (II тисячоліття до н. е.). БУГРУВАТЕ (до 1918 р.— Парфилівка) — село, центр сільської Ради, розташоване за 18 км від районного центру. Дворів — 337, населення— 1204 чоловіка. Сільраді підпорядковані населені пункти Восьме Березня, Іллічівка, Сонячне. У Бугруватому міститься центральна садиба колгоспу ім. Постишева, за яким закріплено 6588 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

5547 га орної землі. Вирощують переважно зер­ нові культури й цукрові буряки. Розвинуте м’я­ со-молочне тваринництво. Допоміжні підприєм­ ства — млин, олійниця, дві пилорами. За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва 38 передовиків нагороджені орденами й медаля­ ми, з них орденом Леніна П. І. Колодяжний, К . Ф. Улько, орденом Жовтневої Революції — Г. Я. Гриненко. В селі є восьмирічна школа, в якій навчається 137 учнів і викладає 12 вчителів, будинок культу­ ри на 250 місць, бібліотека, лікарня на 25 ліжок. На території сільради — 2 первинні партійні організації (94 комуністи) й 4 комсомольські (223 члени ВЛКСМ). Партійний осередок ство­ рено в 1929 році, комсомольський — в 1923.

Село відоме з другої половини X IX ст. Ра­ дянська влада встановлена в грудні 1917 року. ЬІа фронтах Великої Вітчизняної війни билися з ворогом 147 жителів Бугруватого, 72 за муж­ ність і відвагу нагороджені орденами й меда­ лями, 56 чоловік віддали життя за свободу й не­ залежність Батьківщини. В селі споруджено меморіальний комплекс: пам’ятник па братській могилі воїнів, що полягли в боях за визволення села від фашистських загарбників, і стели, на яких викарбовані імена загиблих односельців. В 1967 році встановлено пам’ятник П. П. Постишеву. 1969 року в центрі села відкрито па­ м’ятник В. І. Леніну. В с. Сонячному розміщена Іванівська дослід­ но-селекційна станція цукрових буряків, за­ снована в 1897 році. ВИСОКЕ — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 12 км від районного центру і заліз­ ничної станції Охтирка. За 1 км від села прохо­ дить автошлях Суми—Харків. Дворів — 93, населення — 371 чоловік. Сільраді підпорядко­ вані населені пункти Вербове, Веселий Гай, Кудряве. У Високому — центральна садиба колгоспу ім. Горького, за яким закріплено 3100 га сіль­ ськогосподарських угідь, у т. ч. 2656 га орної землі. Вирощують переважно зернові культури й цукрові буряки. Розвинуте м’ясо-молочне тва­ ринництво. На території села працює спиртоза­ вод, заснований 1903 року. В селі — восьмирічна школа, де налічується 220 учнів і 15 учителів, будинок культури на 350 місць, бібліотека, медпункт. На території сільради розташована обласна психіатрична лі­ карня на 920 ліжок. У ній працює 35 лікарів та 142 чоловіка середнього медперсоналу. За успіхи в розвитку сільського господар­ ства, освіти, охорони здоров’я 47 чоловік наго­ роджено орденами й медалями, в т. ч. орденом Леніна колишнього голову колгоспу П. Я. По­ пова та чабана А. Т. Череду. У селах сільради — 4 первинні партійні організації, які об’єднують 106 комуністів, і 4 комсомольські, що налічують 291 члена ВЛКСМ. Партійний осередок створено в 1929 ро­ ці, комсомольський — в 1931. Село Високе засноване в першій половині X V III ст. Радянська влада встановлена в грудні 1917 року. В 1924 році в с. Високому створено відділення комуни «Червона зірка», центральна садиба якої розташовувалася в с. Сосонці Староіванівської сільради. Під час Великої Вітчизня­ ної війни брали участь у боях проти німецькофашистських загарбників 59 жителів села, з них 31 чоловік за мужність і героїзм нагороджений орденами й медалями, 28 полягли смертю хо­ робрих. У селі побудовано пам’ятник воїнам, що загинули, визволяючи с. Високе від фашист­ ських окупантів. У 1967 році відкрито пам’ятник В. І. Леніну.

450

В’ЯЗОВЕ — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 42 км від районного центру. Дворів— 493, населення — 1158 чоловік. Сільраді підпо­ рядковані населені пункти Рубани, Скелька, Шабалтаєве. У В’язовому міститься центральна садиба колгоспу «Жовтень», за яким закріплено 3060 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2844 га орної землі. Виробничий напрям господарства — вирощування зернових культур і цукрових буря­ ків. Розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. З до­ поміжних підприємств у колгоспі є цегельний завод, пилорама, дві столярні майстерні, млин. У селі працюють восьмирічна школа, в якій налічується 189 учнів і 17 учителів, будинок куль­ тури на 250 місць, бібліотека, фельдшерсько-аку­ шерський пункт. За успіхи в розвитку сільського господарства, освіти й охорони здоров’я 116 чоловік нагоро­ джено орденами й медалями. О. Г. Косовський і М. П. Рубан удостоєні звання Героя Соціалі­ стичної Праці. На території сільради — первинна партійна організація (65 комуністів) і 3 комсомольські (90 комсомольців). Партійний осередок в и н и к 1929 року, комсомольський — 1923. В’язове відоме з другої п о л о в и н и X V II ст. Його назва походить від дерев в’язів, які пере­ важали в місцевих лісах. Радянська влада вста­ новлена в грудні 1917 року. Під час Великої Віт­ чизняної війни в боях з фашистськими загарбни­ ками брали участь 477 жителів села, з них 212 чо­ ловік за стійкість і відвагу нагороджено ордена­ ми й медалями. Лейтенанту В. П. Симону за виявлену мужність і вміле керівництво підроз­ ділом під час форсування Західної Двіни і утри­ мання плацдарму на її березі присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 265 чоловік загинули смертю хоробрих. На їх честь у селі споруджено пам’ятник. Радянським воїнам, що полягли в боях за визволення В’язового від гітлерівців, встановлено обеліск Слави й пам’ятник на брат­ ській могилі. В 1967 році відкрито обеліск на братській могилі борців за Радянську владу. Поблизу с. Скельки виявлено давньоруське поселення X II століття. ГРШЧЕНКОВЕ — село, центр сільської Ра­ ди, розташоване за 40 км від районного центру. Дворів — 108, населення — 413 чоловік. Сіль­ раді підпорядковані населені пункти Всадки, Грунька, Піонер, П ’яткине й Розсохувате. У Грінченковому міститься центральна сади­ ба колгоспу ім. Луначарського, за яким закріп­ лено 2990 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

2307 га орної землі. Виробничий напрям — ви­ рощування зернових культур і цукрових буря­ ків. За досягнення в колгоспному виробництві 26 чоловік нагороджено орденами й медалями. В селі є восьмирічна школа, в якій навчається 202 учні п працює 12 учителів, клуб, бібліотека, медпункт. ІІа території сільради — первинна партійна організація, яка об’єднує 42 комуністи, й дві комсомольські, що налічують 49 комсомольців. Партійний осередок створено в 1946 році, комсомольський — у 1929.

451

29 *

Грінченкове відоме з другої половини X V II ст. Радянська влада в селі встановлена в січні 1918 року. Під час Великої Вітчизняної війни билися з гітлерівськими загарбниками на різ­ них фронтах 106 жителів Грінченкового, з них 50 чоловік за мужність і відвагу нагороджені орденами й медалями. 47 чоловік полягли смертю хоробрих. За тимчасової німецько-фашистської окупації в Розсохуватому був створений парти­ занський загін під командуванням Я. А. Міщенка. Загін базувався в Тростянецьких лісах. У 1942 році він потрапив у засідку. Майже всі народні месники загинули в бою з карателями. ГРУНЬ — село, центр сільської Ради, розта­ шоване на березі річки Груні, за 25 км від район­ ного центру. Дворів — 1067, населення — 3031 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пунк­ ти Аврамківщина й Шолудьки. В Груні міститься центральна садиба колгоспу «Перше травня», за яким закріплено 4042 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3329 га орної землі. Вирощують переважно зернові куль­ тури й цукрові буряки. Тваринництво — м’ясомолочного напряму. З допоміжних підприємств колгосп має цегельний завод. У селі працюють відділення «Сільгосптехніки», цех Охтирського маслозаводу, консервний цех харчокомбінату, цех фабрики художніх виробів, відділення «Між­ колгоспбуду», лісництво, хлібозавод. У селі є середня школа, в якій навчається 606 учнів і працює 40 учителів, восьмирічна школа-інтернат на 320 учнів, будинок культури на 500 місць і 3 колгоспні бригадні клуби, 4 ста­ ціонарні кіноустановки, 5 бібліотек. У будинку культури створено кімнату-музей видатного нисьменника-гумориста Остапа Вишні. В селі працює дільнична лікарня на 50 ліжок і медамбулаторія. За успіхи в розвитку господарства, освіти й охорони здоров’я 115 жителів села нагороджено орденами й медалями, в т. ч. орденом Леніна — Д. Я. Білоусова і Т. В. Іванюту. На території сільради — 4 первинні пар­ тійні організації (107 комуністів) і 4 комсо­ мольські (291 член ВЛКСМ). Партійний і ком­ сомольський осередки створено 1919 року. Вперше в писемних джерелах Грунь згадуєть­ ся у 1665 році. 1905 року тут відбувся страйк робітників місцевої економії. Поміщики змушені були просити допомоги у властей. Радянська влада встановлена в грудні 1917 року. Під час німецької окупації у 1918 році в селі виникла підпільна група, яка потім стала ядром парти­ занського загону, що діяв на території Охтир­ ського й Зіньківського повітів. Улітку 1919 року для боротьби з денікінцями організовано загін з 60 чоловік, який влився в частини Червоної Армії. В 1924 році в Груні було створено ТСОЗ «Згода», в якому об’єдналися 103 господарства. На фронтах Великої Вітчизняної війни билися з ворогом 513 жителів Груні, з них 105 за муж­ ність і відвагу нагороджено орденами й медалями. Особливо відзначився в боях з окупантами льот­ чик старший лейтенант А. М. Дегтяренко. Лише навесні 1942 року за три з половиною місяці він зробив 39 бойових вильотів і знищив 12 літаків

противника. Він вивіз на своїй машині з окупо­ ваної ворогом території тяжко пораненого льот­ чика О. П. Маресьєва. За падзвичайну хоробрість і стійкість А. М. Дегтяренку присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 295 жителів села по­ лягли смертю хоробрих. За тимчасової окупації в селі було створено дві підпільні групи, які невдовзі перетворилися на партизанські загони. Бійці першого загону (командир П. Я. Кульомза, комісар С. І. Куц) всі загинули в нерівному бою з карателями. Другий загін діяв у Вовчанських лісах на Харківщині. В Групі споруджено па­ м’ятник радянським воїнам-визволителям. У 1958 році встановлено пам’ятник В. 1. Ле­ ніну. Грунь — батьківщина Остапа Вишні (П. М. Губенка) — видатного українського радянського письменника, сатирика й гумориста. На хуторі Чечві біля Груні народився Василь Чечв’янський (В. М. Губенко) — український радян­ ський письменник-гуморист. Вихідцем з Груні є також І. Т. Кіясь — Герой Соціалістичної Праці. ДОВЖИК — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 35 км від районного центру і за 22 км від залізничної станції Лебединська. Дворів — 433, населення — 1423 чоловіка. Сільраді під­ порядковані села Бузовик та Буро-Рубанівка. У Довжику — центральна садиба колгоспу «Більшовик», за яким закріплено 3883 га сіль­ ськогосподарських угідь, у т. ч. 3408 га орної землі. Вирощують переважно зернові культури й цукрові буряки. Розвинуте м’ясо-молочне тва­ ринництво. З допоміжних підприємств у колгоспі є млин, олійниця і цегельний завод. Працюють восьмирічна школа, в якій налі­ чується 206 учнів і 13 учителів, будинок культури на 200 місць, бібліотека, фельдн.ерсько-акушерський пункт. ,3а успіхи в розвитку сільського господарства, освіти, охорони здоров’я 86 чоловік нагороджено орденами й медалями, в т. ч. орденом Жовтневої Революції — бригадира тракторної бригади П. Б. Хоменка. На території сільради — первинна партійна організація (56 комуністів) і три комсомольські (91 член ВЛКСМ). Партійний осередок створено в 1933 році, комсомольський — у 1923. Довжик заснували вихідці з с. Олешні в 1708 році. Радянська влада встановлена в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни билися з ворогом 282 жителі Довжика, майже всі вони за відвагу нагороджені орденами й ме­ далями, 204 чоловіка загинули смертю хоробрих. У Довжику відкрито меморіальний комплекс: пам’ятники воїнам-визволителям і стели, на яких викарбовані імена односельців, що загинули в боях з фашистськими загарбниками. Поблизу с. Буро-Рубанівки знайдено два скарби крем’яних знарядь доби неоліту, а біля с. Довжика виявлено поселення і курганний мо­ гильник ранньоскіфських часів ( V II—V I ст. до н. е.). КАРДАШ ІВКА — село, центр сільської Ра­ ди. Відстань до районного центру — 5 км, до

залізничної станції Охтирка — 6 км. Дворів — 123, населення — 463 чоловіка. Сільраді підпо­ рядковані населені пункти Буймерівка, ГайМошенка, Михайленкове, Мошенка, Підлозіївка. В Кардашівці розташована бригада колгоспу ім. Постишева (центральна садиба в с. Бугрува­ тому). З допоміжних підприємств є млин, олій­ ниця. За успіхи в розвитку сільського господар­ ства 32 жителі села нагороджені орденами й ме­ далями, в т. ч. орденом Леніна — Г. В. Катрич, G. Й. Катрич, М. В. Огреб. Діють початкова школа, клуб, бібліотека, медпункт. На території сільради працює 33 комуністи, які на обліку в Бугруватській партійній організа­ ції, і одна первинна комсомольська організація, що об’єднує 17 членів ВЛКСМ. Партійний і ком­ сомольський осередки створені в 1924 році. Село відоме з другої половини X V II ст. Ра­ дянську владу встановлено в грудні 1917 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни билися з ворогом 42 жителі села, з них 24 за мужність і героїзм нагороджені орденами й медалями, 18 чоловік загинули смертю хоробрих. У селі відкрито пам’ятник радянським воїнам, що по­ лягли в боях за визволення Кардашівки від ні­ мецько-фашистських окупантів. КА РП И Л ІВ КА (до 1917 р.— Іскрівщина) — село, центр сільської Ради, розташоване за 48 км від районного центру. Дворів — 94, населення — 697 чоловіка. Сільраді підпорядковані населені пункти Гусарщина, Миколаївка. В Карпилівці міститься бригада колгоспу «Заповіти Ілліча» (центральна садиба в с. Коми­ шах). У селі є восьмирічна школа, де налічується 124 учні й 10 учителів, клуб, бібліотека, мед­ пункт. За досягнення в розвитку господарства й куль­ тури села 34 чоловіка нагороджені орденами й ме­ далями. У селах сільради працює 27 комуністів і 15 комсомольців, які на обліку в комишанських колгоспних організаціях. Партійний осередок створено в 1924 році, к о м с о м о л ь с ь к и й — в 1929. Карпилівка відома з першої половини X V II ст. Радянська влада в селі встановлена у грудні 1917 року. Перший колгосп організовано в 1924 році. Під час Великої Вітчизняної війни 133 жителі Карпилівки билися з ворогом на різ­ них фронтах, 48 чоловік за мужність і героїзм нагороджені орденами й медалями, 105 — заги­ нули за свободу й незалежність Батьківщини. В селі встановлено пам’ятники радянським вої­ нам-визволителям і односельцям, що полягли в боях з фашистами. КОМИШ І — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване в долині річки Ташані, за 45 км від районного центру. Дворів — 499, населення —1636 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Лимареве, Овчаренки, Озера, Перелуг. У Комишах міститься центральна садиба кол­ госпу «Заповіти Ілліча», за яким закріплено

452

5150 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

4627 га орної землі. Вирощують переважно-зер­ нові культури й цукрові буряки. Розвинуте м’ясомолочне тваринництво. З допоміжних підприємств у колгоспі є вальцьовий млин, олійниця, цегель­ ний завод. За успіхи в розвитку сільського гос­ подарства 92 колгоспники нагороджені орденами й медалями. В селі працюють середня школа, в якій налі­ чується 413 учнів і 29 учителів, будинок культури на 400 місць, бібліотека, дільнична лікарня на 25 місць. На території сільради — первинна партійна організація (51 комуніст) і дві комсомольські (214 членів ВЛКСМ). Партійний і комсомоль­ ський осередки створено в 1930 році. Комиші відомі з першої половини X V II ст. Радянська влада встановлена в грудні 1917 року. Під час Великої Вітчизняної війни 256 жителів села билися з ворогом на різних фронтах. 7 чо­ ловік входили до складу Грунського партизан­ ського загону. За мужність і героїзм 90 чоловік нагороджено орденами й медалями, 166 — по­ лягли смертю хоробрих у боях з німецько-фа­ шистськими загарбниками. На їх честь у селі встановлено обеліск Слави. 1958 року відкрито пам’ятник радянським воїнам, що загинули в бою за визволення села від гітлерівців. КУЗЕМИН — село, центр сільської Ради, розташоване на правому березі річки Ворскли, за 45 км від районного центру. Дворів — 836, населення — 2061 чоловік. Сільраді підпоряд­ ковані населені пункти Буди й Парасковеньки. У Куземині міститься центральна садиба колгоспу «Ленінська іскра», за яким закріплено 5452 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

4429 га орної землі. Вирощують переважно зер­ нові культури й цукрові буряки. Розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. З допоміжних під­ приємств колгосп має 2 цегельні заводи, млин, олійницю. В селі міститься цех Охтирської дер­ жавної фабрики художніх виробів. У селі є середня школа, в якій налічується 323 учні й 24 вчителі, школа-інтернат, будинок культури, бібліотека, лікарня на 25 ліжок. За успіхи в розвитку сільського господарства й освіти 32 чоловіка нагороджені орденами й ме­ далями, з них орденом Леніна — вчителька К. Ф. Столиченко. На території сільради — 2 первинні партійні організації, які об’єднують 123 комуністів, Зкомсомольські, що налічують 194 члени ВЛКСМ. Партійний осередок створено в 1919 році, ком­ сомольський — в 1920. Вперше в писемних джерелах Куземин зга­ дується в 1665 році. Радянська влада встановлена у грудні 1917 року. Під час Великої Вітчизняної війни билися з загарбниками на різних фронтах 688 жителів Куземина, з них 442 загинули смер­ тю хоробрих. За мужність і відвагу 246 чоловік нагороджено орденами й медалями. Льотчикувинищувачу майору В. Д. ПІаренку за хороб­ рість і високу бойову майстерність, виявлені в повітряних боях з окупантами, присвоєно звання Героя Радянського Союзу. В Куземині на будинку школи, де вчився Шаренко, встанов­

453

лена меморіальна дошка. В селі споруджено меморіальний комплекс: пам’ятник радянським воїнам-визволителям, стели, на яких викарбовані імена односельців, що загинули в боях з фашис­ тами, й обеліск на честь борців за владу Рад у селі. Поблизу с. Буд виявлено поселення скіф­ ських часів, тут же та біля с. Куземина — кур­ ганний могильник і два городища сіверян ( V I I I - X ст.). Л А Н Т Р А Т ІВ КА — село, центр сільської Ра­ ди, розташоване за 25 км від районного центру. Дворів — 161, населення — 548 чоловік. Сіль­ раді підпорядковані населені пункти Духовниче й Новопостроєне. У Лантратівці міститься центральна садиба колгоспу ім. Щорса, за яким закріплено 1915 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1739 га орної землі. Вирощують переважно зернові культури й цукрові буряки. Розвинуте м’ясомолочне тваринництво. З допоміжних підприємств колгосп має ремонтну майстерню, млин, кузню, пилораму. В селі є восьмирічна школа, в якій налічує­ ться 96 учнів та 11 учителів, будинок культури на 300 місць, бібліотека, медпункт, пологовий будинок. За досягнення в розвитку колгоспного вироб­ ництва, освіти й охорони здоров’я 63 чоловіка нагороджені орденами й медалями. На території сільради — первинна партійна організація і три комсомольські, які об’єднують 27 комуністів і 49 комсомольців. Партійний осе­ редок створено в 1946 році, комсомольський — в 1929. Лантратівка відома з першої половини X V III ст. Радянська влада в селі встановлена в грудні 1917 року. На фронтах Великої Вітчиз­ няної війни билися з ворогом 130 жителів Лаптратівки, з них 40 за мужність і героїзм нагороджено орденами й медалями, 52 чоловіка загинули смертю хоробрих. У селі встановлено пам’ятник радянським воїпам, що полягли в боях за визво­ лення Лантратівки від гітлерівців. МАЛА ПА В ЛІВ Н А — село, центр сільської Ради, розташоване за 35 км від районного центру. Дворів — 455, населення — 1504 чоловіка. Сіль-

На Качанівському родовищі нафти. 1972 р.

раді підпорядковані населені пункти Бурячиха, Жовтневе, Закаблуки, Качанівка, Козачий Яр, Кударі, Неплатине, Обертень. У Малій Павлівці розташована центральна садиба колгоспу ім. Ворошилова, за яким за­ кріплено 3415 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2915 га орної землі. Вирощують переважно зернові культури й цукрові буряки. Розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. З допоміжних під­ приємств є цегельний завод, млин, олійниця. З 1961 року почалась експлуатація Качанівського нафтового родовища. За досягнення в розвитку колгоспного вироб­ ництва 35 чоловік нагороджені орденами й меда­ лями, в т. ч. орденом Леніна М. В. Антонова, 6. Г. Дейко, О. Т. Левченко, Ф. Г. Олефіренко; орденом Жовтневої Революції — І. Л. Шелест та С. О. Дейко. Колишньому голові колгоспу М. І. Храпачу присвоєно звання Героя Соціалі­ стичної Праці. У Малій Павлівці є восьмирічна школа, в якій налічується 349 учнів і 22 учителі, клуб, бібліо­ тека, фельдшерсько-акушерський пункт. На території сільради — первинна партійна організація (42 комуністи) і три комсомольські (89 членів BJIKCM). Партійний осередок створе­ но в 1938 році, комсомольський — в 1920. Мала Павлівка відома з другої половини X V II ст. Радянська влада встановлена в січні 1918 року. Під час Великої Вітчизняної війни 147 жителів села билися з ворогом па різних фронтах. За мужність і відвагу 61 чоловіка на­ городжено орденами й медалями, 86 — загинули смертю хоробрих. У селі споруджено пам’ятник радянським воїнам, полеглим у боях за визво­ лення Малої Павлівни від німецько-фашистських загарбників. ОЛЕШНЯ — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 25 км від районного центру. Дворів — 483, населення —• 2216 чоловік. Сільраді підпо­ рядковані населені пункти Горяйстівка, Комарівка, Лисе, Нове, Пасіки й Садки. В Олешні міститься центральна садиба кол­ госпу ім. Свердлова, за яким закріплено 4647 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3841 га орної землі. Вирощують переважно зернові куль­ тури й цукрові буряки. Розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. З допоміжних підприємств є це­ гельний завод, млин. У селі — середня школа, в якій навчається 419 учнів і працює ЗО учителів, будинок куль­ тури на 350 місць, бібліотека,дільнична лікарня на 35 місць. У колгоспі видається багатотиражна газета «Колгоспні вісті». За досягнення в розвитку колгоспного вироб­ ництва, освіти, культури та охорони здоров’я 161 житель села нагороджений орденами й ме­ далями, в т. ч. 12 колгоспників — орденом Ле­ ніна. На території сільради — первинна партійна організація (96 комуністів) і три комсомольські (89 членів BJIKCM). Партійний осередок створе­ но в 1928 році, комсомольський — в 1920. Вперше в писемних джерелах Олешня зга­ дується під 1638 роком. Радянську владу в селі встановлено в січні 1918 року. ІІа фронтах

Великої Вітчизняної війни билися з ворогом 625 жителів села, з них 425 полягли смертю хо­ робрих. 198 чоловік за мужність і відвагу наго­ роджено орденами й ме­ далями. Старшому сер­ жанту С. І. Долгому, ко­ мандиру гармати, який загинув на бойовому посту, але не пропустив ворожі танки, у верес­ ні 1943 року носмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. ИоС. І. Долгий — Герой го ім’ям названа одна Радянського Союзу, з вулиць у рідному селі, уродженець с. О леш - в Олешні споруджено ні. два пам’ятники й два обеліски Слави радян­ ським воїнам, що заги­ нули в боях за визволення села від фашист­ ських загарбників. Біля с. Комарівки знайдено поселення часів Київської Русі. ПОЛОГИ — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 6 км від районного центру та заліз­ ничної стапції Охтирка. Дворів — 426, населен­ ня — 1004 чоловіка. Сільраді підпорядковані населені пункти Корабельське й Манчичі. У Пологах розміщена виробнича дільниця колгоспу ім. Петровського (центральна садиба в м. Охтирці). Дільниця має допоміжні підпри­ ємства: млин, пилораму, ремонтну майстерню. У селі є восьмирічна школа, в якій налічує­ ться 169 учнів і 12 учителів, будинок культури на 400 місць, бібліотека, фельдшерсько-акушер­ ський пункт. За успіхи в розвитку сільського господарства, освіти й охорони здоров’я 50 жителів села наго­ роджено орденами й медалями. На території сільради працюють 29 комуніс­ тів, які на обліку в первинній організації кол­ госпу ім. Петровського, і 34 комсомольці, об’єд­ нані в одну первинну організацію. Партійний осе­ редок створено 1933 року, комсомольський — 1923. Село виникло в середині X IX ст. Радянську владу встановлено в грудні 1917 року. Під час Великої Вітчизняної війни 224 жителі села билися з німецько-фашистськими загарбниками на різних фронтах. За мужність і героїзм 62 чо­ ловіка нагороджено орденами й медалями, 162 — віддали життя за свободу й незалежність Бать­ ківщини. В селі побудовано меморіальний ком­ плекс: пам’ятник радянським воїнам, що заги­ нули в боях за визволення Пологів від гітлерів­ ців, та стели, па яких викарбовані імена одно­ сельців, що полягли на фронтах Великої Вітчиз­ няної війни. РИБАЛЬСЬКЕ — село, центр сільської Ради, розташоване за 25 км від районного пентру. Дво­ рів — 166, населення — 472 чоловіка. Сільраді підпорядковані населені иункти Бандури, Бі-

454

дани, Гнилиця, Жолоби, Івахи, Молодецьке, Пластюки, Шаповалівка. На території Рибальського розміщена цент­ ральна садиба колгоспу «Радянська - Україна», за яким закріплено 3602 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3163 га орної землі. Вирощують пере­ важно зернові культури й цукрові буряки. Розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. З допо­ міжних підприємств є цегельний завод, млин, олійниця, пилорама та механічна майстерпя. У селі — восьмирічна школа, в якій нав­ чається 279 учнів і працює 13 учителів, будипок культури на 450 місць, бібліотека, фельдшерськоакушерський пункт. За успіхи в розвитку колгоспного виробни­ цтва та освіти 83 чоловіка нагороджені орденами й медалями, з них орденом Леніна — ланкова Н. М. Середа, делегат I I I Всесоюзного з’їзду колгоспників, орденом Жовтневої Революції — тракторист І. Ф. Ковпак. На території сільради — первинна партійна організація (72 комуністи) і три комсомольські (104 члени ВЛКСМ). Партійний осередок ство­ рено в 1927 році, комсомольський — у 1923. Рибальське виникло в першій половині XIX ст. Радянська влада встановлена в грудні 1917 року. Під час Великої Вітчизняної війни 148 жителів села билися з ворогом на різних фронтах, понад 100 чоловік за мужність і відвагу нагороджені орденами й медалями, 62 чоловіка загинули смертю хоробрих. За зв’язок з парти­ занами 25 жителів села закатували гестапівці. В Рибальському встановлено пам’ятник на честь радянських воїнів, що загинули в боях за визво­ лення села від фашистів. СТАРА ІВ А Н ІВ НА — село, центр сільської Ради, розташоване на правому березі річки Ворскли, за 12 км від районного центру. Дво­ рів — 184, населення — 458 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Буднє, Вільхо­ ве, Климентове, Піски, Поділ, Сосонка. У Старій Іванівці міститься центральна садиба колгоспу ім. Димитрова, за яким закріплено 1790 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

1324 га орної землі. Виробничий напрям госпо­ дарства — вирощування зернових культур і цук­ рових буряків. Розвинуте м’ясо-молочне тварин­ ництво. З допоміжних підприємств є цегельний завод, 3 млини, олійниця. За успіхи в розвитку колгоспного виробництва 69 чоловік нагороджено орденами й медалями, з них орденом Леніна — Є. С. Овчаренко і Г. М. Орєхова. Колгоспниця з с. Будного М. О. Голець удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці. В селі є восьмирічна школа, в якій навчається 113 учнів і працює 10 учителів, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт. У с. Климентовому діє будинок відпочинку. На території сільради — одна первинна пар­ тійна організація і 3 комсомольські, які об’єд­ нують 32 комуністи й 44 комсомольці. Партійний осередок створено 1923 року, комсомольський — 1926. Відома Стара Іванівна з другої половини X V II ст. Радянська влада встановлена в січні 1918 року. Під час Великої Вітчизняної війни

455

186 жителів села билися з ворогом на різних фронтах, з них 103 загинули смертю хоробрих, 83 чоловіка за мужність і відвагу нагороджені орденами й медалями. Г. К . Задорожному, який відзначився під час форсування Дніпра у верес­ ні 1943 року, присвоєно звання Героя Радян­ ського Союзу. В селі споруджено меморіальний комплекс: пам’ятник воїнам-визволителям і сте­ ли, на яких викарбовані імена односельців, по­ леглих у боях з гітлерівцями. Поблизу Старої Іванівки виявлено поселення доби бропзи (II тисячоліття до н. е.), а поблизу села Сосонки — городище скіфського часу (V— III ст. до н. е.) та давньоруське городище й кур­ ганний могильник I X —X I I I століть. ХУХРА — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване на лівому березі річки Хухри, за 12 км від районного центру і за 16 км від залізничної станції Охтирка. Дворів — 778, населення — 2407 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Лутище, Перемога, Пилівка, Українка. За колгоспом ім. Леніна, центральна садиба якого міститься в Хухрі, закріплено 6703 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 5298 га орної землі. Вирощують переважно зернові культури й цукрові буряки. Розвинуте м’ясо-молочне тва­ ринництво. З допоміжних підприємств є цегель­ ний завод, млин, олійниця. В 1963 році на околиці села відкрито нафтогазове родовище «Рибаль­ ське». З червня 1965 року працює Рибальський нафтогазовий промисел. У Хухрі є середня школа, в якій налічується 436 учнів і 31 учитель, будинок культури на 350 місць, бібліотека, дільнична лікарня на 25 ліжок. За успіхи в розвитку сільського господарства, освіти й охорони здоров’я 165 чоловік нагоро­ джено орденами й медалями, голову колгоспу ім. Леніна М. С. Чоботарьова — орденом Ле­ ніна та орденом Жовтневої Революції. На території сільради — дві первинні пар­ тійні організації (112 комуністів) і три комсо­ мольські (197 членів ВЛКСМ). Партійний і ком­ сомольський осередки створено в 1918 році. Відоме село з другої половини X V II ст. Ра­ дянську владу встановлено в грудні 1917 року. В 1918 році в селі був організований партизан­ ський загін, яким командував М. Н. Лазоренко. На фронтах Великої Вітчизняної війни билися з ворогом 740 жителів села, з них 293 чоловіка за мужність і відвагу нагороджені орденами й ме­ далями, 447 — загинули смертю хоробрих. У Хухрі споруджено меморіальний комплекс: па­ м’ятник радянським воїнам-визволителям і стели, на яких викарбовані прізвища загиблих одно­ сельців. На околиці с. Хухри виявлено неолітичне поселення з майстернею крем’яних знарядь, досліджено залишки поселення доби бронзи, передскіфських та скіфських часів (V III — IV ст. до н. е.). Поблизу сіл Пилівки та Українки знай­ дено поселення скіфських часів і давньоруське городище, а біля с. Лутища — давньоруські списи. ЧЕРНЕЧЧИНА — село, центр сільської Ра­ ди, розташоване на правому березі річки Ворскли, за 9 км від районного центру і за 12 км від заліз­

ничної станції Охтирка. Дворів — 490, насе­ лення — 3372 чоловіка. Сільраді підпорядковані населені пункти Борзівщина, Доброславівка, Журавне, Попелівщина, Риботень і Ясенове. За колгоспом «Комунар», центральна садиба якого міститься в Чернеччині, закріплено 5403 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

3782 га орної землі. Виробничий напрям госпо­ дарства — вирощування зернових культур і цук­ рових буряків. Тваринництво — м’ясо-молочного напряму. З допоміжних підприємств є 2 цегельні заводи, млин, олійниця й пилорама. В Чернеччині працюють восьмирічна школа, в якій навчається 349 учнів і викладає 23 вчителі, будинок культури на 400 місць, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт і пологовий будинок. За успіхи в розвитку сільського господарства, освіти, охорони здоров’я 89 чоловік нагороджені орденами й медалями, з них орденом Леніпа П. X. Гопко, В. В. Воронько; голова колгоспу Д. І. Абакумов — двома орденами Леніна та орденом Жовтневої Революції. На території сільради — одна первинна пар­ тійна організація (94 комуністи) й 4 комсомоль­ ські (197 членів ВЛКСМ). Партійний осередок створено в 1923 році, комсомольський — в 1927.

Чернеччина заснована в другій половині X V II ст. У 1880 році тут відбулося селянське заворушення. Радянська влада в селі встановлена у грудні 1917 року. Перше колективне господар­ ство — комуну «Жовтневий ранок» створено в 1923 році. Під час Великої Вітчизняної війни 353 жителі Чернеччини брали участь у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками. З них 175 загинули смертю хоробрих. 178 чоловік за мужність і відвагу нагороджені орденами й ме­ далями. Капітану М. В. Пилппенку, який від­ значився під час форсування Дніпра, присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Його ім’ям названа одна з вулиць Чернеччини. В селі спо­ руджено меморіальний комплекс: иам’ятник воїнам-визволителям і стели, на яких викарбовані прізвища односельців, полеглих у боях з гіт­ лерівцями. У Чернеччині народився П. М. Воронько — український радянський поет. На околиці с. Риботня виявлено неолітичне поселення, а поблизу сіл Чернеччини та Журавного — поселення доби бронзи, могильник і по­ селення: скіфських часів, слов’янське ( V II— V I II ст.) і 3 сіверянські ( V III—X ст.), а також давньоруське городище та могильник, що має 2 тис. курганів.

ПУТИВЛЬ с ь к и и РАЙОН

Площа району — 1,1 тис. кв. км. Населення — 50,7 тис. чолові?;, з них сільського — 34,3 тис. Середня густота населення на кв. км — 46 чоловік. Міській та 18 сільським Радам депутатів тру­ дящих підпорядковано 103 населених пункти. На підприємствах, у радгоспі, колгоспах, устано­ вах — 76 первинних партійних, 87 комсомольських і 134 профспілкових організацій. В економіці району проЕІдне місце належить сільському господарству. У районі — 8 промислових підприємств. За радгоспом і 25 колгоспами закріплено 75,4 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

51,7 тис. га орної землі. Населення обслуговують 62 медичні заклади. У 53 загальноосвітніх шко­ лах (7 середніх, 24 восьмирічних і 22 початкових) навчаються 8,1 тис. учнів. 6 педагогічне й профе­ сійно-технічне училища, плодотехнікум, музична школа. Культурно-освітню роботу ведуть 66 будинків культури і клубів, 43 бібліотеки, 64 кіноустановки. На території району встанов­ лено 8 пам'ятників В. І. Леніну. В 29 населених пунктах споруджено 34 пам'ятники на братських могилах, а в 19 — обеліски вічної Слави та меморіали на честь воїнів-визволителів та односель­ ців, які загинули в боях з німецько-фашистськими загарбниками на фронтах Великої Вітчиз­ няної війни.

ПУТИВЛЬ ~

утивль — місто районного підпорядкування, центр однойменного району. ( Розташований на правому березі річки Сейму, притоки Десни, за 100 км на північний захід від Сум та за 22 км від залізничної станції Путивль. Н асе­ лення — 16 400 чоловік. Місцевість навколо Путивля була заселена ще в IV тисячолітті до н. е. Непода­ лік нього виявлено поселення доби неоліту та бронзи, городище скіфського часу та ранньослов’янське поселення перших століть н. е., а на території міста — сіверян­ ське (V III—X ст.) та два давньоруські ( X I —XI I I ст.) поселення, які й поклали початок Путивлю. В X II ст. він був феодальною вотчиною новгород-сіверських князів Ольговичів і найбільшим містом у Посейм’ї. Вперше Путивль згадується

И

457

під 1146 роком у зв’язку з усобицями між князями Святославом Ольговичем та Ізяславом Мстиславичем. Князь Ізяслав після тривалої облоги захопив Путивль, який належав Святославу, і пограбував його. Княжий двір Святослава на той час обслуговували 700 кабальних челядників. Лише в льохах тут зберігалося 5 тис. пудів меду, 80 корчаг вина тощо. Є згадки про шитий золотом одяг, книги та багато іншого добра1. Місто було добре укріплене ровами і валами та кам’яними стінами, залишки яких подекуди збереглися в північній частині міста. Під час археологічних розкопок тут виявлено місце княжого двору з залишками жител і дев’ятьма погреба­ ми X II ст., а також фундамент кам’яного храму того ж часу. Жорстокі князівські усобиці продовжувались і після того, як Путивль був знову повернутий Святославу. У квітні 1185 року новгород-сіверський князь Ігор Святославич, син Свято­ слава Ольговича, домовившись зі своїми союзниками, виступив з Новгорода-Сіверського через Путивль на половців, залишивши за надійними стінами путивльської фортеці свою дружину Єфросинію Ярославну. Вісімнадцятирічний син Ігоря — Володимир очолив передовий загін руського війська. Після того, коли князь Ігор потрапив у полон, половці на чолі з ханом Гзою спалили села навколо Путивля і обложили його, зруйнувавши острог біля самого міста. Але Путивль вистояв. По­ ловці змушені були відступити. Однак всі тяготи війни лягли на плечі смердів і горожан. Сіверська земля була спустошена, обезлюднена, села й міста випалені. Ігорів похід став історичною основою геніальної пам’ятки давньоруської літератури «Слова о полку Ігоревім». З Путивлем пов’язана й одна з найпоетичніших сторінок цієї поеми — славнозвісний плач Ярославни. В умовах дальшого розвитку феодальних відносин на Русі в другій половині X II ст. тривало дальше роздроблення Сіверської землі. Путивль став стольним містом удільного князівства. Ослаблені феодальними міжусобицями, роздрібнені давньоруські князівства не могли стримати навали монголо-татар, які 1239 року спустошили уділи Сіверської землі. Монгом п /V.. % о • /-* а ло-татарське нашестя ослабило руські глземЦерква в Путивлі (X II ст.). Реконструкція Ю . С. Асєєва за . г розкопками В. А . Богусевича. Л1> призвело до занепаду господарство. Ско­ риставшись цим, литовські феодали близько 1356 року захопили Чернігово-Сіверщину разом з містами Черніговом, Путивлем та іншими. Наприкінці XIV ст. було проведе­ но поділ українських земель на повіти й волості. З того часу Путивль став повіто­ вим центром Литовської держави2. 1500 року місто, визволене російськими військами, ввійшло до складу Російської держави. На той час це було значне торгове місто, з яким вели жваву торгівлю коломенські й можайські купці3. Московський князь Василій III Іванович віддав Путивль в уділ князю Васи­ леві Шем’яці, але 1523 року відібрав, лікві­ дувавши таким чином останнє удільне кня­ зівство, а в місто призначив воєводу. В дру1 Полное собрание русских летописей, т. 2, стор. 333, 334; Археологія, т. 15. К ., 1963, стор.

166—174.

2 Д. І. М и ш к о . Соціально-економічні умо­ ви формування української народності. К ., 1963, стор. 31.

3 Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т. 2, стор. 612.

458

гій половині XVI ст. на Путивльщині. поши­ рюється помісне землеволодіння. Землі, яки­ ми раніше користувалося посадське насе­ лення, роздавалися служилим людям у тимчасове користування. 1594 року лише боярські діти (розряд дрібних феодалів) одержали 2049 десятин нив і перелогів1. Виділення земель у маєтне володіння сприя­ ло класовому розшаруванню населення міс­ та, покріпаченню селян. З першої чверті XVI ст. Путивль став однією з головних фортець, яка захищала південні КОРДОНИ РОСІЙСЬКОЇ держави ВІД «Плач Ярославни». Ілюстрація В. Фаворського нападів литовських феодалів, польської полкУ |г<>ревім». шляхти і кримських татар. Побудований з каменю путивльський кремль мав на озброєнні гармати. Чисельність путивль­ ського гарнізону становила 1500 і більше чоловік. Перші відомості про спільну боротьбу українського й російського народів проти турецьких і татарських на­ бігів згадуються в історичних джерелах середини XVI ст. У 1556 році два загони російських ратників і путивльських козаків вирушили в розвідку по Дону й Д ніп­ ру, щоб «добывать языков и проведывать про крымского хана». До дніпровського загону приєдналися 300 черкасько-канівських козаків. Об’єднаними силами вони завдали поразок туркам і татарам під Іслам-Керменем і Очаковом2. Місто дуже потерпіло під час Лівонської війни. Литовські феодали й польська шляхта нещадно спустошували все на своєму ш ляху. Тільки М. Вишневецький спалив понад десяток міст, і серед них Чернігів та Путивль3. Тяжкий феодально-кріпосницький гніт, що особливо посилився наприкінці XVI — на початку X V II ст., викликав масові повстання селян і вилився у селян­ ську війну під проводом І. Болотникова. Почалася вона влітку 1606 року повстан­ ням низів Путивля. Найближчим соратником Болотникова був путивлянин Ю. Беззубцев. З міста розсилалися у всі кінці Росії «листи» до боярських холопів із закли­ ками приєднатися до повсталих4. Під час походу на Москву І. Болотников тримав постійний зв ’язок з Путивлем. Навіть з Поволжя сюди доставляли полонених бояр і воєвод, над якими чинили суд5. Навесні 1607 року на допомогу обложеному в К алузі Болотникову з Путивля виступили загони Лжепетра — донського козака Ілейки, що назвався сином царя Федора Івановича6. В роки польської інтервенції на початку X V II ст. місто було захоплене ш л ях­ тою, але за умовами Деулінського перемир’я 1618 року знову відійшло до Росії. В той час тут налічувалося 700 пустих дворів, покинутих жителями ще за часів польської інтервенції. Після перемир’я посадські люди почали повертатися до своїх домівок. Становище посадських було дуже тяжким — крім того, що землю у них відбирали для маєтностей, Молчанський монастир також захопив частину земель і заснував на них дві слободи. За посадськими людьми залишилися тільки двори і городи. Щоб прохарчуватися, вони змушені були вдаватися до допоміжних за­ собів існування — ремесел, промислів. Деякі займалися дрібного торгівлею7. В 20-х роках X V II століття у Путивлі з 237 існуючих у той час лавок і крам­ ниць посадським належало лише 27. Місто поступово відбудовувалося, 1 Г. Н . А н п и л о г о в . Новые документи о России конца X V I — начала X V II вв., стор. 122.

2 Д . И. Э в а р н и ц к и й . История запорожских казаков, т. 2. СПб., 1895, стор. 22.

3 В. А. Г о л о б у ц к и й . Запорожское казачество, стор. 93, 94.

4 И. И. С м и р н о в. Восстание Болотникова (1606—1607 гг.). М., 1951, стор. 137, 495.

5 Городские поселення в Российской империи, т. 3. СПб., 1863, стор. 40.

6 Д. И. Э в а р н и ц к и й . История запорожских казаков, стор. 181, 182.

7 П. С м и р н о в. Посадские люди и их классовая борьба до середини X V II в., т. 1. M.-JI., 1947, стор. 207, 208.

459

до «Слова о

укріплювалося й перетворювалося в значний торговельний центр — 77 крамниць, 200 торгових лавок і трактирів налічувалося в Путивлі в першій половині XVII ст. Розвивалися найрізноманітніші ремесла — ковальське, теслярське, бондарське, шевське та інші. Багато лиха населенню Путивлыцини завдавали татарські набіги. В листопаді—грудні 1645 року татари підійшли до самого міста, його не захопили, але спустошили багато сіл навколо нього1. Під час російсько-польської війни 1632—1634 рр. польська ш ляхта розпочала воєнні дії в напрямку Путивля і 14 травня 1633 року обложила місто. Путивльські воєводи писали, що поляки «шанцы и туры под город и под острог подкопали... и с тех шанцев по городу беспрестанно стреляли зажигательными ядрами и наряд­ ивши стрелами... и воду у путивльских людей отняли и приступали жестокими приступы с приметы многажды»2. Гарнізон і населення мужньо захищ али місто. Польські війська так і не змогли захопити Путивль. Посилення польсько-шляхетського гніту на українських землях було при­ чиною переселення козаків і селянства на територію Слобідської У країни. Путивль­ ський воєвода Плещеєв в червні 1638 року писав царю, що кілька тисяч кріпаків кн язя Вишневецького прибули з Гадяча до Путивля3. Російський народ по-брат­ ньому приймав українців. Особливо посилився процес переселення українців та частково білорусів на присеймські землі у 1648—1654 рр. У березні 1649 року до Путивля приїхав українець Ф. Середенко з листом від 500 чоловік, в якому вони просили російського царя «на вечное житье и землями устроить...». Менше, ніж через 2 тижні до міста прибули український полковник І. Дзиковський, його сотники та 2 тис. козаків Чернігівського полку4. Царський уряд був зацікавлений зміцнити за рахунок переселенців південні кордони держави. Через Путивль здавна проходив торговельний шлях з України до Москви. Завдяки цьому він перетворився на значний економічний, торговий, адміністра­ тивний і військовий центр півдня Росії. Путивльські купці вели жваву торгівлю з містами Лівобережжя — Переяславом, Ніжином, Миргородом, Ромнами та багать­ ма іншими. Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Путивль був одним з пунктів, через який Російська держава подавала економічну й війсь­ кову допомогу українському народові. 21 березня 1649 року Посольський приказ зобов’язав путивльського воєводу Плещеєва не брати мита з українських торгових людей. У Путивльському повіті та інших окраїнних повітах українські купці за­ куповували для селянсько-козацького війська хліб, сіль, військове спорядження. Н аскільки значними були закупки хліба для У країни у Путивльському повіті свідчить лист путивльського воєводи Прозоровського, який у грудні 1649 року писав у Москву, що в Путивлі не можна купити хліба для казни, бо він «пошол в литовскую сторону»5, тобто на У країну. За посередництвом путивльських воєвод Б . Хмельницький здійснював свої зносини з Москвою. 1 листопада 1653 року до Путивля прибуло велике посольство на чолі з боярином В. В. Бутурліним, яке направлялося до Переяслава на Раду, що мала вирішити питання про возз’єднання У країни з Росією. Майже 2 місяці воно перебувало в Путивлі. 20 грудня посольство вирушило з міста до Переяслава. П ісля укладення мирних договорів у 1681 році з Туреччиною та в 1686 році з Польщею місто втратило значення фортеці. У 80-х роках XVI I ст. у Путивлі налі­ чувалося близько 4 тис. жителів. 1779 року місто відійшло від Бєлгородської 1 А. Г. С л ю с а р с ь к и й . Слобідська Україна, стор. 92.

2 Акты Московского государства, т. 1. СПб., 1890, стор. 503; В. А. Г о л о б у ц к и й. Запорожское казачество, стор 213.

3 Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, т. 8. СПб., 1861, стор. 16; Воссоединение Украпны с Россией, т. 1, стор. 246, 247.

4 Воссоединение Украины с Россией, т. З, стор. 203.

5 Воссоединение Украины с Россией, т. 2, стор. 297.

460

губернії і ввійшло як повітове місто до Курського намісництва (з 1797 року — Кур­ ської губернії). Все більше посилювався феодально-кріпосницький гніт. У 50-х роках XIX ст. по­ над 36 тис. десятин землі і 5422 кріпаків мав у Путивльському повіті та за його межами князь Барятинський, поміщику Черепову належало 18 тис. десятин землі н 3630 кріпаків; до 7 тис. десятин землі і 1800 кріпаків належало Головіну1. По­ силення поміщицької експлуатації, дальше загострення класових суперечностей призводило до антифеодальних виступів. Найбільш значний з них відбувся в жовтні 1849 року. Повстання, в якому взяло участь 10 тис. селян, охопило весь Путивль­ ський повіт. Д ля його придушення на територію повіту було введено чотири кава­ лерійські ескадрони і запроваджено воєнний стан. Найбільш активних учасників повстання заареш тували2. Напередодні реформи 1861 року в Путивлі налічувалося 6169 чоловік, з яких 1762 були державними селянами3. Після реформи указом 1866 року за ними за к р і­ пили за сплату оброку в безстрокове користування земельні наділи, які були у них ще до реформи. Становище селян значно погіршилося після 1885 року, коли їх в обов’язковому порядку перевели на викуп. У пореформений період економіка Путивля розвивалася досить повільно, бо місто було осторонь залізниць і не мало будь-якої сировинної бази. Н априкінці X IX ст. тут діяли 13 дрібних підприємств — салотопні, по переробці шкір і тютюру. Зайнято на них було 40 робітників. Крім того, в Путивлі діяли крупорушки ймаслобойні. У місті переважали ремісничі майстерні, в яких працювали 1885 майстрів, 580 робітників і 460 учнів. Я к і раніше, помітне місце в економіці Путивля посідала торгівля. Торгували хлібом, прядивом, конопляним сім ’яхМ, худобою та полотном місцевого виробництва. В місті відбувалися 4 річні ярмарки та 2 щотижневі базари. З розвитком капіталізму дрібні ремісничі майстерні занепадали. На ринках все частіше з ’являлися більш дешеві фабричні вироби, з якими ремісничі не могли конкурувати. Заробіток чорнороба, а також робітника, що не мав кваліф ікації, дорівнював 50—80 коп. на день. Капіталістичні відносини поширилися й у сіл ь­ ському господарстві. Селяни все більше розуміли, що здобути землю і позбутися пут поміщицької кабали вони зможуть лише в союзі з робітничим класом. Чималу роль у пробудженні класової свідомості найбідніших верств населення відіграла Путивльська група РСДРП, що виникла наприкінці 1903 року. Путивль­ ські соціал-демократи встановили зв ’язок з Курською соціал-демократичною орга­ нізацією. Путивльська група була однією з найактивніших у Курській губернії4. Гектограф та нелегальну літературу, що належали групі, переховували в одному з будинків по вулиці Соборній (нині — Карла Маркса, № 28). Листівки, випущені місцевими соціал-демократами, закликали трудящих міста й сіл повіту до боротьби проти експлуататорів, за встановлення демократичної республіки. Т ак, у листівці, що була розповсюджена в місті у жовтні 1905 року, йшлося про підтримку трудя­ щим населенням Жовтневого всеросійського політичного страйку й організацію демонстрації під лозунгом повалення царизму. 26 жовтня робітники, ремісники та учнівська молодь з червоними прапорами вийшли на демонстрацію. Проти них було кинуто козаків, які нагаями розігнали демонстрантів5. Більшовики готувалися до збройної боротьби. Була створена бойова дружина6. Путивльські соціал-демократи активізували роботу в грудневі дні 1905 ро­ 1 Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т. 2, стор. 617.

2 Крестьянское движение в России в 1826—1849 гг. Сборник документов.

М., 1961,

стор. 637, 815.

3 Курскпй край. Сборник по природе, истории, кулътуре и экономике Курской губернип. Курск, Г925, стор. 78.

4 1905 год в Курской губернии, стор. 94; JI. М а т у с е в и ч , А. К а з а р и н . 1905 год в Курской губернип. Курск, 1941, стор. 20.

5 Курський облдержархів, ф . 10, оп. 15, спр. 16, арк. 164, 165.

6 Е. Г. Н е ф е д о в с к и й . Путивль, стор. 44.

461

ку. 12 грудня 1905 року під керівництвом групи РСДРП трудящі міста спільно з дружинниками обложили поліцейське управління. Відбулася сутичка з поліцією.

13 грудня селяни вирубали близько 50 десятин лісу Молчанського монастиря і по­ грожували розділити все його майно. Н а прохання епіскопа генерал-губернатор прислав до монастиря збройну охорону. П ісля грудневих подій 1905 року до міста прибули три козачі сотні, яких не виводили звідси до 1907 року. Почалися арешти. Але група РСДРП не припиняла роботу. У червні 1906 року вона звернулася до селян з відозвою: «Брати-селяни! Б рати голодні! Покиньте ви спати. Вас багато, ви — сила, їх мало, їх — купка. Беріть приклад з ваших братів — робітників. Створюйте і ви спілки...»1. У січні 1907 року напередодні виборів у Д ерж авну думу соціал-демократи закликали виборців голосувати за представників від народу — захисників інтересів робітників і селян. Путивльська група РСДРП , незважаючи на репресії з боку властей, діяла й у роки реакції і тільки влітку 1910 року була розгромлена поліцією2.

1897 року в місті проживало 12,8 тис. чоловік, з яких (за даними 1893 року) 45 проц. становили міщани, 42 проц.— селяни. Путивль на той час мав непри­ вабливий вигляд — з 3472 житлових будинків тільки 177 були кам ’яними, лише 26 проц. міських вулиць забруковано. Місто не мало каналізації, водопроводу. Понад 40 вулиць освітлювали тільки 100 гасових ліхтарів. На початку XX ст. тут працювали лікарня й аптека. Низький рівень охорони здоров’я призводив до високої смертності, особливо серед дітей. Лише 1861 року з 888 новонаро­ джених померло 123. Крім того, у тому ж році померло 168 дітей віком від 1 до 5 ро­ ків і 50 дітей — віком від 6 до 10 років.З навчальних закладів у місті були жіноча прогімназія, 3 початкові школи. Переважна більшість бідняцьких дітей залиш алася поза школою. Д іял а бібліотека-читальня. Трудяще населення міста з надією зустріло Лютневу буржуазно-демократичну революцію. Та незабаром воно переконалося, що Тимчасовий уряд захищає інте­ реси бурж уазії й поміщиків. Створена в червні повітова Рада робітничих і сол­ датських депутатів3, більшість місць у якій захопили есери, підтримувала політику, як у проводив уряд Керенського. Радо вітали трудящі Путивля перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. 1 грудня за ініціативою більшовиків Путивльська Рада робітничих і солдатських депутатів створила військово-революційний комітет4, до якого ввійшло 6 чоловік. Очолював військревком робітник-більшовик 1. Я. Гузєєв. Того дня в місті було встановлено Радянську владу. Земська повітова управа звернулася по допомогу до Центральної ради. 10 грудня до Путивля прибув т. зв. курінь смерті. Члени військово-революційного комітету та більшовики пішли в підпілля. Трудяще населення міста відмовлялося визнавати владу Центральної ради. Н а засіданні підпільного військревкому 1 січня 1918 року було прийнято рішення терміново роз’їхатися по волостях повіту і проводити агітаційну роботу серед селян та солдатів-фронтовиків, щоб вони 12 січня з ’явилися зі зброєю в руках у розпорядження ревкому. На допомогу трудящим прийшов Перший москов­ ський загін особливого призначення під командуванням А. Знаменського, який уже 10 січня вибив з міста гайдамаків.

12 січня 1918 року перший повітовий з ’їзд Рад робітничих, селянських і сол­ датських депутатів проголосив відновлення Радянської влади в місті й повіті. На з ’їзді було обрано виконком Ради, головою якого став Т. П. Хільченко. В середині лютого Рада робітничих, селянських і солдатських депутатів, одержавши від коман­ дуючого 5-ю Українською армією Р. Ф. Сіверса телеграму, в якій йшлося про організа1 Курський облдерж архів, ф. 10, оп. 15, спр. 16, арк. 26, 559.

2 Е. Г. Н е ф е д о в с к и й . Путивль, стор. 49.

3 Борьба за установление и упрочение Советской власти в Курской губернии, стор. 55, 78; Е. Г. Нефедогский. Путивль, стор. 51.

4 П. І. Г а р ч е в . Червона гвардія на Сумщині, стор. 11, 12.

462

цію загонів Червоної гвардії і відправку їх на фронт під Конотоп для боротьби з наступаючими кайзерівськими військами, звернулася до населення Путивльського по­ віту із закликом стати грудьми на захист революції. На заклик відгукнулося близько 3 тис. чоловік. Було створено надзвичайну трійку, яку згодом реорганізували в штаб по формуванню Червоної гвардії. Організова­ ний Путивльський червоногвардійський загін очолили С. А. Шитіков та Т. П. Хільченко. В березні путивльські червоногвардійці разом з 1-м партизанським Луганським соціалістичним загоном під командуванням К. Є. Ворошилова вирушили з Ворожби на фронт. Австро-німецькі окупанти 24 квітня захопили місто. Почалися грабежі. Зі станції Путивль до Німеччини від­ правлялися ешелони награбованого добра. Переслідува­ лися радянські активісти. 23 травня 1918 року газета І. я. Гузєєв — голова Пу«Правда» повідомляла, що в Обояні й Путивлі було роз- ту л ь с ь ко го військревкому стріляно 130 чоловік. Більш овики, які пішли в підпілля, в 1917 роЦ1, очолили боротьбу проти окупантів і гетьманців. Н апри­ кінці вересня на Ш алигинському цукровому заводі було створено підпільний Путивльський ревком. Тоді ж організувався Перший Путивльський партизанський загін у складі 1 тис. чоловік. Командиром загону став Г. 1. Коняєв. Ядро за­ гону становили більшовики міста. Партизани діяли в контакті з загонами Грайворонського, Рильського та Суджанського повітів. В останніх числах листопада Перший Путивльський партизанський загін визволив Путивльщину від окупантів, але владу в місті захопили петлюрівці. З грудня Путивльський підпільний ревком у відозві «До громадян Путивльського повіту» повідомив населення, що влада в повіті належить тільки йому, ревком зна­ ходиться на Ш алигинському заводі, й н іякі розпорядження будь-яких інших властей недійсні1. 16 січня 1919 року путивльські партизани вибили з міста петлюрівців. Наступного дня відбулися перші організаційні збори комуністів повіту, на яких обрано повітовий партійний комітет у складі 5 чоловік. 21 січня було створено повітревком, до якого увійшло 117 чоловік2. 2 лютого вийшов перший номер органу Путивльського комітету РКП(б) газети «Красный Путивль». Селянами Пригородної слободи взимку було організовано першу в повіті сільськогосподарську комуну. Наприкінці літа, коли ускладнилося становище у зв 'я зк у з наступом денікінських військ, у Путивлі було сформовано комуністичний батальйон, який з боями відступив у вересні в напрямку Глухова. Місто захопили денікінці. Білогвардійці відновили буржуазно-поміщицькі порядки, відбирали у населення продовольство, проводили масові репресії, розгромили сільськогосподарську комуну3. Було роз­ стріляно братів Нестеренків, батька і сина Бабичевих, П. 1. Л аврова, Д . Георгієвського та інших4. 14 листопада частини Червоної Армії визволили Путивль від денікінців. У місті відновилася Радянська влада. Н а другому повітовому з ’їзді Рад, що відбувся одразу ж після вигнання білогвардійців, було обрано повітовий виконком. При ньому створили відділи соціального забезпечення, праці, народної освіти, охорони здоров’я, фінансів, землеробства. Наприкінці листопада 1919 року орга­ нізовано Путивльський повітовий комітет РКСМ. Першим його секретарем стала Н. 10. Бутова. Активно працював серед молоді завідуючий політосвітою Путивль­ 1 Борьба за установление и упрочение Советской власти в Курской губернии, стор. 243.

2 Газ. «Красный Путивль», 2 лютого 1919 р.

3 Е. Г. Н е ф е д о в с к и й . Путивль, стор. 59.

4 Курський облдерж архів, ф. Р-2565, оп. 1, спр. 8, арк. 11—58; спр. 11, арк. 1, 26, 27; спр 12, арк. 1—3, 53; спр. 23, арк. 1—60; спр. 25, арк. 1—54.

463

ського повіткому РКСМ Є. JL Файнберг (згодом — секретар ЦК комсомолу Узбе­ кистану, а у 1935—1937 р р .— секретар ЦК BJIKCM). Населення Путивля всіляко підтримувало Червону Армію. На боротьбу з внут­ рішніми й зовнішніми ворогами Радянської влади йшли сотні добровольців. Н а фронт відправляли теплий одяг, продовольство. В особливо тяж кий для молодої респуб­ ліки Рад час добровольцяхми на фронт записувалися всі комуністи призовного віку1. У той час, коли на фронтах громадянської війни відстоювалися завоювання Великого Ж овтня, повітовий виконавчий комітет разом з комуністами робив перші кроки в соціалістичному будівництві. 20 лютого 1919 року Курський губраднаргосп для відбудови народного господарства виділив Путивльському повітовому раднаргоспу 100 тис. крб.2. Господарство Путивля було вкрай розорене роками імперіа­ лістичної та громадянської воєн. Населення міста скоротилося до 7 тис. чоловік. У дрібних ремісничих майстернях працювало всього 38 робітників. Зразу ж після закінчення громадянської війни в Путивлі і повіті почалася відбудова народного господарства. Цією роботою керував повітовий партійний комі­ тет. Серед його членів найбільш активними були І. Я . Гузєєв і член партії з 1907 року К . Я. Бауман (згодохМ радянський партійний діяч). У Путивлі він працював з листо­ пада 1919 року по серпень 1920 року. Спочатку Бауман керував відділом народної освіти, а потім його обрали головою повітвиконкому. Важливу роль у підтримці бідняцьких та маломіцних середняцьких господарств відігравали товариства взає­ модопомоги. Стали виникати прокатні пункти машин; селяни могли одержати там сортове насіння, добрива, будівельні хматеріали. У 1920 році виник ТСОЗ «Соціа­ лістична культура». В роки непу набула розвитку місцева промисловість. 1923 року в Путивлі налічувалося вже 79 невеликих промислових підприємств. Повітовий комітет партії багато уваги приділяв партійному будівництву на селі. В ряди партії приймали передових людей, відданих Радянській владі. Д ля моло­ дих комуністів та сільського активу організовувалися школи політграмоти. На X I К урській губернській партконференції відмічалося, що школами політграхмоти в повіті охоплено 400 членів партії3. Важливу роль у політичному вихованні тру­ дящих відіграла радпартшкола, відкрита 1922 року. ї ї випускники направлялися на партійну, радянську та політосвітню роботу. Активними помічниками повітової парторганізації були комсомольці. Багато роботи провели вони в голодні 1920 і 1921 роки. 1921 року до Путивля з голодую­ чого Поволжя прибуло 525 дітей. Д ля них у місті організували 6 дитбудинків. Шефство над ними взяли комсомольці. Робітники та службовці Путивля відрахову­ вали для дітей частину своєї зарплати. На 1 вересня 1921 року в комісію допомоги голодуючим надійшло 12 тис. пудів зерна і 5 млн. крб.4. Значну увагу радянські органи приділяли розвитку охорони здоров’я, освіти, культури. На кінець відбу­ довного періоду медичну допомогу населенню міста подавали 4 л ікарі, 3 фельдше­ ри, акуш ерка. Працювала лікарня. Турботою й піклуванням були оточені діти. Д ля них уже 1920 року відкрили 2 дитячі садки й 4 дитячі будинки для дітей-сиріт. В 1920 році відкрито 8 шкіл 1-го ступеня, 3 школи 2-го ступеня. Навчанням було охоплено 1449 дітей, працювало 85 учителів. Через 3 роки відчинили двері 2 де­ в ’ятирічні школи, профтехшкола, педагогічні курси. Йроводилася велика робота по ліквідації неписьменності серед дорослого населення міста. З метою підготовки інструкторів влітку 1920 року почали діяти спеціальні курси. Трудящі Путивля мали змогу подивитися вистави у народному театрі, двох клубах. У місті працю­ вало 5 бібліотек.

1 Трудягциеся Суміцины в борьбе за вдасть Советов, стор. 283; газ. «Куреная правда», 24 жовтня 1920 р.

2 Газ. «Водна» (К урск), 20 лютого 1920 р.

3 С. З д а н о в и ч . Карл Бауман. М., 1967, стор. 22.

4 Бюллетень Путивльского укома РКП(б) к десятой партконференции, 14 серпня 1923 р.; газ. «Куреная правда», 6 вересня 1921 р.

464

Відкриття п ам 'я тника С. А. Ко в п аку в Путивлі. Вересень 1971 р.

П ер ш и й бій у С п ад щ ан ськом у лісі. Д іо р а м а . 1971 р.

Ком андування з'єднання сумських парти занів: С. А. К о вп ак, С. В. Руднєв, Г. Я. Базим а. Червень 1943 р.

М у з е й п ар тизансь кої слави у ко м у лісі. 1972 р.

Спадщ ансь-

1926 року, згідно з постановою ВЦ ВКу, Путивль був переданий до складу УРСР. Місто ввійшло як центр району до Глухівського округу (1932 року відій­ шло до Чернігівської, а з 1939 року до Сумської областей). Після відбудови на­ родного господарства місцеві партійні та радянські органи спрямовували всі зу­ силля на дальший розвиток місцевої промисловості. У 1929 році збудовано масло­ завод, де в 1933 році працювало 173 робітники. У 1932 році дав першу продукцію сушильний завод. Зайнято на ньому було 400 чоловік. Працювали в Путивлі райпромкомбінат, 4 промартілі, вальцьовий млин, підприємства, що виробляли будма­ теріали. Соціалістичне змагання, яке розгорнулося в роки першої п ’ятирічки, було виявом зрослої політичної активності й свідомості трудящих. Перед у змаганні вели комуністи. На Путивльському маслозаводі приклад у праці показували комуністи В. В. Масленников, Н . Н . Олексіна, К. М. Асмьоткіна, М. М. Боєва. По-стахановському працювали не лише окремі виробничники, а й цілі колективи. Т ак, звання стахановського 1936 року завоював маслоцех. Цьому колективу вручено перехідний Червоний прапор тресту м’ясо-молочної промисловості УРСР. Стаханозський рух поширився й серед робітників сушильного заводу. Перехідний Червоний прапор тресту «Укрпромплодоовоч» завоювала стахановська зміна, де майстром була Н. Г. Чайковська. Вона обиралася депутатом міської та районної Рад депутатів трудящих. На цьому підприємстві переможцями соціалістичного змагання стали десятки передовиків виробництва. Керуючись настановами XV з ’їзду ВКП(б), районна партійна організація, міськ­ рада багато уваги приділяли залученню селян до колективних господарств. 1929 ро­ ку на околиці Путивля була організована артіль «Свобода». П ісля об’єднання її у 1930 році з ТСОЗом «Соціалістична культура» створено колгосп «Культура». Очолив господарство посланець Дніпропетровської партійної організації двадцятип’ятитисячник Т. С. Будаговський. Вирішальне значення в економічному зміцненні колгоспу відіграла Путивльська МТС, організована у 1932 році. Міська Рада чимало уваги приділяла дальшому благоустрою міста. Вулиці обсаджувалися молодими деревами. Восени 1939 року завершилося будівництво шосейної дороги довжиною 22 км і моста через ріку Сейм. Завдяки цьому місто з ’єд­ налося з залізничною станцією Путивль. Перед Великою Вітчизняною війною в Путивлі діяли районні лікарня та поліклініка, санепідстанція, дитяча консуль­ тація. Середній медперсонал готувала медична школа. Працювали десятирічка, 2 неповні середні школи, вечірня школа для дорослих, школа радгоспних брига­ дирів, технікуми плодоовочевий та педагогічний. До послуг населення в місті були будинок культури, 2 бібліотеки, будинок учителя. Д л я ш колярів відкрили будинок піонерів. Працював краєзнавчий музей. Коли почалася Велика Вітчизняна війна трудящі П утивля, як і всі радянські люди, стали на захист Батьківщ ини. З призовних пунктів мобілізовані й доброволь­ ці йшли на фронт. Навколо міста розгорнулося будівництво оборонних споруд. Для боротьби з диверсантами було організовано винищувальний батальйон під командуванням колишнього голови районної Ради Тсоавіахіму С. В. Руднєва. Його заступником та начальником штабу призначили колишнього директора Путивль­ ської неповної середньої школи № З Г. Я . Базиму. На початку вересня 1941 року бої розгорнулися на території району. 10 вересня радянські війська залишили Путивль1. Багато лиха й горя завдали гітлерівці за час окупації. За два роки вони розстріляли і повісили 3282 жителі Путивля й райо­ ну. Понад 150 путивлян вивезли на фашистську каторгу. М атеріальні збитки, зав­ дані окупантами, становили майже 380 млн. карбованців2. Радянські люди піднімалися на боротьбу з ненависним ворогом. У вересні 1941 року створено підпільний райком партії, секретарем якого призначили І. І. Висоцького, а в місті була створена підпільна молодіжна організація. Керувала нею комсо­ 1 Сумская область в период Великой Отечественной войньї Советского Союза, стор. 88.

2 Путивльський райдерж архів, ф. 55, оп. 2, спр. 41, арк. 1.

465

ЗО 3-205

молка В. Д . Георгієвська 1 (після визволення пішла на фронт, в квітні 1945 року загинула в бою за м. Бауцен). Путивльські підпільники підтримували зв’язок з партизанами. Вони врятували життя двом тяжкопораненим радянським льотчикам М. М. К алініну та М. Г. Воскресенському, літаки яких були підбиті фашистами у повітряному бою під Путивлем. Радянські патріоти подали їм необхідну медичну допомогу, а після одужання переправили на Велику землю2.

18 жовтня 1941 року, створені у вересні партизанські загони С. А. Ковпака, С. В. Руднєва та С. Ф. Кириленка, об’єдналися у Спадщанському лісі в один Путивль­ ський партизанський загін. Командиром його став колишній голова Путивльської міськрадиС. А. Ковпак, комісаром — С. В. Руднєв, начальником штабу — Г. Я . Базима. Обране партбюро очолив колишній завідуючий оргвідділом Путивльського РК КП(б)У Я. Г. Панін. Перший бій партизанів відбувся 19 жовтня, коли в Спадщанський ліс увірвалися два ворожі танки. Одну з машин народні месники захо­ пили, а друга підірвалася на міні. Протягом жовтня — листопада партизани про­ вели ще декілька успішних бойових операцій. Важкий бій витримали ковпаківці 1 грудня 1941 року. Фашисти сконцентрували навколо Спадщанського лісу близько З тис. солдатів й офіцерів, яких підтримували артилерійським і мінометним вогнем. Протягом дня партизани мужньо відбивали атаки ворога, а опівночі вийшли в рейд у напрямку Брянських лісів. У цьому бою смертю хоробрих загинули комуністи В. В. Іллін, І. Т. Ч елядін та комсомолець М. А. Воробйов. Радянські люди попов­ нювали ряди народних месників, щоб зі зброєю в руках громити ненависного ворога. Протягом зими 1941—1942 рр. загін виріс у з ’єднання партизанських загонів Сумсь­ кої області. Очолило його командування колишнього Путивльського загону. На 22 люте 1942 року воно складалося з загонів: Путивльського, Глухівського, Ш алигінського, Кролевецького, Конотопського. До штабу Сумського партизанського з ’єднан­ ня від путивльських підпільників надходили цінні розвіддані. З в ’язок із з ’єднан­ ням підтримувався через Радія Руднєва3. 26 травня 1942 року партизани визволили Путивль від німецько-фашистських загарбників і майже дві доби утримували його в своїх руках. Уже 1942 року з ’явилися народні пісні, де оспівувалися ратні под­ виги ковпаківців. В одній з пісень, яка співалася на слова поета-партизана П. С. Рудя, говорилося: ... ходили назустріч боям На страх і загибель лихим ворогам, Як била катів богатирська рука П ід сивим Путивлем, де Сейм протіка4.

За час героїчного рейду від Путивля до Карпат ковпаківці з боями пройшли по тилах ворога багато тисяч кілометрів, розгромили більше 80 гарнізонів про­ тивника, знищили понад 25 тис. фашистських солдатів і офіцерів. В жорстокому бою з німецько-фашистськими загарбниками в Карпатах смертю хоробрих поліг комісар Сумського партизанського з ’єднання генерал-майор С. В. Руднєв. Йому посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Звання двічі Героя Радянського Союзу удостоєний С. А. Ковпак. У Сумському партизанському з ’єднанні проти гітлерівських загарбників боро­ лися представники багатьох національностей Радянського Союзу — росіяни, україн­ ці, білоруси, грузини, вірмени, азербайджанці, казахи, комі, туркмени, ойроти. Під час перебування партизанів у Старій Гуті до з ’єднання влилася велика 1 С. А. К о в п а к . Солдати Малої землі, стор. 79, 80.

2 Сумський облпартархів, ф. 4, оп. З, спр. 281, арк. 27.

3 С. В . Р у д н є в . Легендарний рейд (Дневник о Карпатском рейде. Письма). Ужгород, 1967, стор. 184.

4 Т. С т р о к а ч . Наш п о з и в н и й — свобода. К ., 1964, стор. 64

466

група угорців-антифашистів на чолі з лейтенантом Та­ бором. Поряд з ковпаківцями воювали чехи, німці, по­ ляки. Одному з них, німцю Р. Клейну присвоєно звання Героя Радянського Союзу. З вересня 1943 року після запеклих боїв частини 121-ї Рильської дивізії під командуванням генерал-ма­ йора І. І. Лодигіна визволили Путивль від фашистів. Радісно зустріли воїнів Червоної Армії путивляни. Н а вул. Куйбишева, де проходили радянські війська, та на Гузєєвській площі стихійно виникали мітинги. 5,5 тис. путивлян відважно боролися проти ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни, близько 530 з них полягли смертю хоробрих, майже 2 тис.— відзначені орденами й медалями. В. І. Приходцеву — уродженцю с. Кубера, що підпорядковане Путивльській міській Раді, присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Серед захисників БрестІ. Д . Панарін — учасник СЬКОЇ фортеці був путивлянин І . Д . П анарін. оборони Брестської ф орОдразу ж після визволення Путивля відновили свою тецІ* 1941 р* роботу райком партії, райвиконком, міськрада. Вже в жовтні почали працювати школи, плодоовочевий технікум, лікарня, пошта, теле­ граф, магазини. Щоб прискорити розгром ненависного ворога, трудящі міста та ра­ й о н у в 1944 році з своїх заощаджень внесли 4,5 млн. крб. на танкову колону «Кол­ госпник Сумщини». Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни у відбудовчу роботу включилися демобілізовані воїни. На початку 1946 року був пущений у дію суш иль­ ний цех плодозаводу. До 1 жовтня 1945 року колектив Путивльської МТС виконав річне завдання. Механізатори відремонтували 43 трактори, 10 молотарок та інший сільськогосподарський реманент. Протягом 1946—1947 рр. повністю відбудовано плодозавод. Велику допомогу подавала держава. Тільки на відбудову й рекон­ струкцію місцевої промисловості у 1947 році було витрачено з державного бюд­ жету майже 657 тис. крб. Ставали до ладу медичні та культосвітні заклади. В трав­ ні 1946 року відкрив двері Путивльський будинок піонерів. Наступного року в місті працювали вже всі лікувально-профілактичні заклади, було відкрито рентген-кабінет. Багато уваги приділялося озелененню міста. Лише в 1948 році трудящі міста висадили на вулицях ЗО тис. дерев. 1950 року відбудовчі роботи у місті в основному було завершено. В роки четвертої п ’ятирічки путивльські підприємства значно збільшили випуск продукції. По-ударному працювали трудівники міста. На плодозаводі у 1949 році 160 робітників із загальної кількості 2 0 1 перевиконували виробничі норми. З енту­ зіазмом трудилися колективи й інших підприємств Путивля — маслозаводу, артілі «Індпошиття», райхарчокомбінату. Широкого розмаху набрав рух за раціо­ налізацію та комплексну механізацію виробничих процесів. На маслозаводі ввели потокову лінію; на плодозаводі реалізація однієї лише пропозиції слюсаря М. Н. Стегнищева вивільнила трьох робітників і дала 7500 крб. економії. Випуск продукції на плодозаводі (з 1954 р .— консервний завод) зріс за 1951 — 1955 рр. майже в 1,5 раза. Поліпшилася якість продукції. З Вірменії, Воркути на адресу заводу надійшли листи, у яких висловлювалася подяка за якість одержа­ ної продукції. І в наступні роки колектив консервного заводу удосконалював тех­ ніку й технологію виробництва. До ладу стали фабрикатний та консервний цехи. Завдяки впровадженню рацпропозиції слюсаря О. А. Дацька та старшого електрика 0. А. Тельонкова було реконструйовано овочесушильний цех і здійснено механі­ зацію всього технологічного процесу. За їх кресленнями сконструйовано й вста­ новлено потокову лінію доочистки і транспортування овочів. Однією з передових на підприємстві стала бригада комуністичної праці фабрикатного цеху, очолювана 467

ЗО*

депутатом Сумської обласної Ради С. Ф. Боевою. 1961 року дівчата виступили з рацпропозицією щодо упаковки готової продукції. Впровадження цієї пропози­ ції дало підвищення продуктивності праці у 1,5—2 рази. Члени бригади брали активну участь у громадській роботі. Т ак, Г. Суховєєва та К. Єфремова були чле­ нами групи сприяння народному контролю; В. Б єляєва брала активну участь в агіт­ колективі, обиралася членом комітету комсомолу. С. Ф. Боєва була секретарем комсомольської організації заводу. Реконструкція Путивльського маслозаводу почалася у 1959 році. Почав випус­ кати продукцію цех сухого молока та продуктів широкого вжитку тощо. На під­ приємстві розгорнувся рух за звання ударника комуністичної праці. Його завою­ вав одним з перших кавалер ордена Леніна В. Г. Касперович та інші. У лютому 1963 року дав першу продукцію Путивльський біозавод, у червні наступного — хлібозавод. Працює побуткомбінат. Місто має широку мережу підприємств громадоького харчування.

1960 року створено радгосп, який спеціалізується на відгодівлі великої рога­ тої худоби і свиней. У господарстві є 1031 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 918 га орної землі. За рік у радгоспі відгодовується 1200 голів великої рогатої худоби та 6 тис. свиней. На радгоспних полях вирощують зернові культури, кар­ топлю, багаторічні трави. Підприємства Путивля успішно завершили завдання восьмого п ’ятирічного плану. В останньому році п ’ятирічки розгорнулося соціалістичне змагання за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна та XXIV з ’їзду КПРС. За успіш­ не виконання взятих соціалістичних зобов’язань 50 передовиків промисловості й сільського господарства відзначені орденами і медалями. Серед них орденом Л е­ ніна нагороджено О. М. Орєхова, орденом Жовтневої Революції — В. О. Бурсова, Т. І. Ж огу, П. П. Бикова, орденом Трудового Червоного Прапора — 1 2 чоловік. Успішно справилися трудящі Путивля з виробничими планами перших двох років дев’ятої п ’ятирічки. Обсяг реалізованої продукції збільшився на 31,6 проц., а план валової продукції виконано на 103 проценти. Багаторічна дружба триває між трудящими двох районів — Путивльського й Льговського Курської області. Між підприємствами і колгоспами укладаються до­ говори на соціалістичне змагання, хід виконання яких систематично перевіряється. Під час підготовки й відзначення славного ювілею — 50-річчя створення СРСР — міста Льгов і Путивль обмінялися делегаціями. 20 передовиків з Путивльського району були відзначені почесними грамотами Льговського райкому партії й рай­ виконкому. Від імені Путивльського райкому партії та райвиконкому Пам’ятний червоний прапор вручено колективу пенського заводу ім. Карла Лібкнехта. Міста-побратими обмінялися пам’ятними поКінотеатр «Ярославна», м. Путивль.

1971

р.

Дарунками.

В місті широкими темпами йде житло­ ве будівництво. Тільки за 1972 рік тут зве­ дено 40-квартирний будинок, гуртожиток для студентів педучилища та інше. Всього на житлове й комунальне будівництво 1972 року було витрачено 654,1 тис. крб. Про зростаючий добробут путивлян свідчить то­ варообіг міського споживчого товариства — 1972 року він становив 16,1 млн. крб. До мережі медичних закладів міста вхо­ дять районна лікарня з поліклінічним від­ діленням, дитяча лікарня, дитяча консульта­ ція, кістковотуберкульозний санаторій, сан­ епідемстанція та інші. Медичну допомогу 468

населенню міста подають 44 лікарі та 192 середні медпрацівники. Малята вихо­ вуються у чотирьох дитячих садках і яслах. Сучасний Путивль є значним культурним центром області. В місті працюють 7 загальноосвітніх шкіл (4 середні, 2 восьмирічні, початкова). Охоплюють вони понад 3713 учнів, яких навчають 187 вчителів, серед них заслужена вчителька УРСР А. М. Витєсова. Середня школа № 1, де вчився Радій Руднєв, названа ім 'ям юного партизана. 1560 чоловік набувають знань у Путивльському педагогічному училищі ім. С. В. Руднєва, Путивльському плодотехнікумі, міському професійнотехнічному училищі № 9. Крім того, у місті діє Путивльська сільськогосподарська бухгалтерська школа. Д л я юних громадян міста є будинок піонерів, дитяча бібліо­ тека, музична школа. Своє дозвілля трудящі Путивля проводять у будинку культури. В місті пра­ цюють широкоекранний кінотеатр «Ярославяа», 5 бібліотек, краєзнавчий музей та інші культурно-освітні заклади. Визначними архітектурними пам'ятками міста є Молчанський монастир (заснований у 70-х роках XVI ст.), Спасо-Преображенський собор (збудований в першій половині XVII ст.) і М иколаївська церква (дата спо­ рудження—1770 р.). Вони збереглися й перебувають під охороною держави. Вста­ новлено в місті пам'ятники двічі Герою Радянського Союзу С. А. К овпаку та Герою Радянського Союзу С. В. Руднєву. Уродженцями Путивля є російські революціонери, народники, одні з організаторів «Землі і волі», члени виконавчого комітету «Народної волі» О. Д . М ихайлов(1855-1884) та О .І.Б аранников (1858-1883). У місті народилися академік АН УРСР П. О. Свириденко, доктор медичних наук, професор В. С. Б реж ­ нєв доктор сільськогосподарських наук М. П. Дяченко, доктор медичних наук 0 . 1. Мєщанінов. Авангардна роль в економічному й культурному житті міста належить парторганізаціям, що налічують у своїх рядах 1247 комуністів, як і завжди на найвід­ повідальніших ділянках виробництва. Вірними помічниками комуністів є комсо­ мольці, яких у Путивлі 3830 чоловік. Чималу роль у житті міста відіграє районна газета «Ленинский путь». За плідну роботу по вихованню трудящих у дусі пролетар­ ського інтернаціоналізму та мобілізації їх на виконання завдань господарського й культурного будівництва і в зв 'я зк у з 50 річчям випуску першого номера газету у 1969 році нагороджено Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Б агатогран­ ною є робота міськради. До складу 7 постійно діючих комісій входять 50 депута­ тів, серед яких 25 комуністів, 9 членів ВЛКСМ. До своєї роботи депутати Ради залучають широке коло активістів. З бюджету на 1972 рік виділені значні кошти на дальший розвиток охорони здоров’я (811,7 тис. крб.), освіти (1953, 8 тис. крб.). Введено в дію міський стадіон. За роки Радянської влади місто розквітло, щасливо й радісно живуть його тру­ дівники — активні будівники комунізму. Ю. Я . М А З У Р Е Н К О , Я . С . П ' Я Т И Ш К І Н

НОВА С Л О Б О Д А Нова Слобода — село, центр сільської Ради, розташоване за 22 км від районного центру і за 11 км від роз'їзду Шечкове. Дворів — 932. Н аселення — 3437 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Лісне, Партизанське, Свобода. Територія сучасного села і його околиць була заселена ще з IV тис. до н. е. Тут виявлені поселення доби неоліту та бронзи, городище скіфських часів, 4 ранньослов’янські поселення перших ст. н. е., а також городище й курганний могиль­ ник часів Київської Р усі1.

1 Материалы и исследования по археологии СССР, вьш. 70. М .,1959, стор. 19; А рхеоло­ гічні пам'ятки Української РСР (Короткий список), стор. 293, 294, 300, 304; А рхеологічні па­ м'ятки УРСР, т. З, стор. 297.

469

Уперше село Слобода згадується в царській грамоті 1593 року, за якою його приписано до Молчанського монастиря міста Путивля. На той час у селі, яке 1592 року зазнало нападу кримських татар, налічувалося всього 8 дворів. Селяни на користь монастиря відбували тяж кі феодальні повинності. 1606 року знедолене населення Слободи взяло участь в антифеодальному повстанні під керівництвом Болотникова1. П ісля поразки повстанців у 1607 році, царський уряд вчинив над ними жорстоку розправу. Багато з них було страчено, кинуто до в ’язниці, а частину «неблагонадійних» передано Молчанському монастирю для «нагляду» і «виправ­ лення». Монастирські власті оселили їх у Слободі й сусідніх селах Линовому та Калищах. В роки польської інтервенції проти Росії на початку XVII ст. село не раз гра­ бували й спустошували шляхетські війська. У 1653 році Слободу приписали до Соф роніївської пустині, яку незабаром перетворили на однойменний монастир. Щоб мати досить робочої сили, монастир скуповував кріпаків у різних районах Росії та Білорусії і оселяв їх у селі, що в середині XVIII ст. називалося вже Новою Сло­ бодою. Ж или тут українці, росіяни, білоруси. Переважна більшість населення працювала в господарстві Софроніївського монастиря: обробляла поля, доглядала худобу, заготовляла сіно, трудилася на лісорозробках, виготовляла цеглу, будувала монастирські споруди. Довгі осінні й зимові вечори ж інки пряли, навесні ткали та білили полотно, частину якого мусили віддавати ченцям. Крім того, жителі села, які користувалися землею, платили монастирю т. зв. десятину (від збіж ж я, вилову риби, збору меду і воску тощо). Убогими були господарства селян-кріпаків. Далеко не кожне мало коня або корову. В третини селян, крім хатини та невеличкої садиби, нічого не було. Ченці знущалися з кріпаків, за найменшу провину чи непокору їх запрягали в сохи і примушували орати землю, висилали до Сибіру, віддавали в ре­ крути. За тяж ку долю новослобідців земляки звали «горюнами»2. Внаслідок проведення в 1764 році секуляризації (конфіскації) значної частини церковних і монастирських земель кріпаків Нової Слободи було переведено до роз­ ряду економічних селян, а в першій половині X IX с т.— державних селян. Після реформи 1861 року новослобідці юридично вийшли з підлеглості монастиря. Але вони за одержані наділи (по 3 десятини на ревізьку душу) щороку мали вносити в казну викупні платежі. У 60-х роках 250 сімей (майже третина населення) не мали коней, а з часом вони поступово втратили і землю, яка опинилася в руках куркулів. Розо­ рені селяни йшли до них у найми. Н а початку 90-х років у куркульських госпо­ дарствах, яких в селі налічувалося близько ста, було від 15 до ЗО десятин землі, працювало по 2 —3 наймити. Багато новослобідців пішло у «відхід» — сезонними робітниками на плантації й цукрові заводи Терещенка, а також в промислові центри — Київ, Ю зівку, Тулу, Москву. У 1903 та 1908 роках близько 50 сімей переселилися до Томської губернії. В селі йшла запекла класова боротьба, яка особливо загострилася на початку X X ст. Під час першої російської революції 1905—1907 рр. у Новій Слободі рево­ люційну роботу провадила Путивльська група РСДРП, яка розповсюджувала серед селян нелегальну літературу, листівки із закликами виступити проти самодержавства і великих землевласників. Однак «святим отцям» шляхом умовлянь і залякувань вдалося втримати селян від активних революційних виступів. Сільська біднота жила в злиднях і темряві, масово вмирала від пошестей, бо позбавлена була медичної допомоги. З кінця X IX ст. у Софроніївському монастирі працювала лікарн я, але вона обслуговувала лише ченців. 1883 року в Новій Сло­ боді відкрито однокласну параф іяльну школу, де навчалось ЗО дітей, а наприкінці X IX с т.—земську трикласну школу, яку відвідувало близько 50 хлопчиків і дівча­ 1 И. И. С м и р н о в. Восстание Болотпикова (1606— 1607 гг.К стор. 169. 171.

2 М. М. Р я б и н и п . История о Путивле. уездном городе Курской губернии. Путивль, 1911, стор. 135.

470

ток. Більшість дітей шкільного віку не могла здобути навіть початкову освіту. Царські урядовці й монастир турбувалися більше про спорудження нової церкви, ніж про школу. Під час будівництва храму з новослобідців без кінця брали гроші, примушували підвозити матеріали. Різко погіршало економічне становище трудящих Нової Слободи під час пер­ шої світової імперіалістичної війни. Більш ість працездатних чоловіків мобілізу­ вали на фронт. Скоротилися посівні площі, почався голод. З фронтів сім ’ї одержу­ вали сумні вісті про каліцтво й загибель близьких. Обурення населення зростало. Коли до села дійшла звістка про Лютневу революцію, у селян з ’явилась надія на краще життя. Але буржуазний Тимчасовий уряд не дав їм ні землі, ні миру. У вересні 1917 року в Курську відбувся губернський з ’їзд Рад робітничих і селян­ ських депутатів1. Нову Слободу, як волосний центр (з XIX ст.) Путивльського по­ віту Курської губернії, на ньому представляли М. М. Воронін (нині колгоспний пенсіонер) та Ф. 1. Черняков. Повернувшись з К урська, вони на сільському сході розповіли односельцям про роботу губернського з ’їзду, зустрічі на ньому з більшо­ виками Москви, про більшовицьку програму переростання буржуазно-демократич­ ної революції в соціалістичну. Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції новослобідці на початку грудня 1917 року встановили в селі Радянську владу, обрали волвиконком. Його головою став більшовик М. Є. Малютін — житель села Калищ і Новослобідської волості, бідняк, у минулому шахтар Донбасу2. Волвиконком почав розпо­ діл серед трудящих селян монастирських і поміщицьких земель. У Софроніївського монастиря тоді відібрали 4 тис. десятин, якими він володів лише на території Новослобідської волості. Сільська біднота й середняки палко дякували Радянській владі за здійснення їх віковічної мрії. Проте вже в квітні 1918 року Нову Слободу окупували австро-німецькі інтер­ венти, в обозі яких прийшли й війська буржуазно-націоналістичної Централь­ ної ради. Почалася жорстока розправа над бідняками-активістами села, пограбу­ вання жителів. Разом з робітниками і селянами Путивльського повіту на боротьбу з інтервентами й бандами т. зв. гайдамаків піднялися і новослобідці. До Першого Путивльського партизанського загону Г. І. Коняєва, що базувався в Ш алигинському цукровому заводі, вступили М. Є. Малютін, П. К. Сапєгін, Д . Є. Черняков та інші. Цей загін у січні 1919 року брав участь у визволенні Нової Слободи від інтервентів та банд українських буржуазних націоналістів. Коли на початку серпня 1919 року Нову Слободу захопили денікінські війська, її жителі знову піднялися на партизанську боротьбу.До загонів народних месників поліського краю вступили К. Ф. Черняков, А. Я. Коптєв, П. С. Примін, П. Ф. Черняков, Й. Т. Черняков та інші. Ж итель Нової Слободи Д. Є. Черняков очолив партизанський загін, створений в селі Ходійковому Рильського повіту (нині Глушківський район Курської області), який успішно боровся проти денікінців. Восени 1919 року в бою під Хутором-Михайлівським Д. 6 . Черняков загинув3. Частини Червоної Армії та партизанські загони краю в листопаді 1919 року визволили Нову Слободу від денікінців. У селі відновилася Радянська влада. Б уло створено волревком, а у січні 1920 року пройшли вибори до волвиконкому. Очолив його більшовик М. Є. Малютін. Тоді ж створено партійний осередок. Н а 25 березня 1920 року він налічував 10 комуністів, а в листопаді 1922 р о к у — 14 членів РК П (б), які обрали бюро партосередку4. У вересні 1922 року створено комсомольський осере­ док. Комуністи, члени волвиконкому провадили велику організаційно-масову, госпо­ дарську, виховну, культосвітню роботу. Вже влітку 1920 року в селі діяв прокатний 1 2 3 4

471

Борьба за установление и упрочение Советской власти в Курской губернии, стор. 78. Там ж е, стор. 475. Сумський облпартархів, ф. 460, оп. 1, спр. 151, арк. 106. Там ж е , арк. 75.

пункт, який забезпечував селян сільськогосподарськими машинами й реманентом. Через споживче товариство селяни на пільгових умовах купували плуги, борони, віялки, збрую, речі домашнього вжитку. Комуністи та комсомольці брали активну участь у боротьбі проти сільських багатіїв, які будь-що намагалися перешкодити зміцненню влади трудящ их. Восени 1922 року куркулі по-звірячому вбили воєнкома П. К. Сапєгіна. Та підступи класових ворогів не могли зірвати будівництво нового життя. Під впливом соціалістичної дійсності, наполегливої виховної роботи комуністів дедалі зростали класова свідомість селян, почуття відповідальності за долю всієї країни. Переконливим свідченням цього була їхня турбота про голодуючих трудя­ щих Поволжя. Н а початку вересня 1922 року партосередок і волвиконком органі­ зували збір продовольства, а 27 вересня на заготівельний пункт вже вирушила чер­ вона валка з 500 пудами хліба. Д ля безпритульних і дітей, які прибували з районів, охоплених голодом, в монастирських приміщеннях було створено трудову колонію. Зважаю чи на тяж ке становище в країні з продовольством, партійні й радянські органи докладали багато зусиль до швидкого піднесення культури землеробства, підвищення врожайності полів. У серпні 1923 року за пропозицією партосередку на Всеросійську сільськогосподарську виставку було направлено X. А. Чернякова для запозичення передового досвіду і запровадження його в селянських господар­ ствах1. Сільвиконком дбав про налагодження медичного обслуговування населення, про підвищення освітнього й культурного рівня сільських трудівників. 1922 року в Новій Слободі відкрито лікарню на ЗО ліж ок, а за 2 роки до того — початкову шко­ лу, яку відвідувало 169 дітей. Д ля ліквідації неписьменності й малописьменності дорослого населення (1923 року з 2347 жителів не вміли писати й читати 1089 чоло­ вік2) створили гуртки лікнепу. Було організовано культурно-освітній гурток, бібліотеку. У 1922 році почав працювати сельбуд, при якому діяв самодіяльний драматичний колектив. Н а початку 1924 року Радянську країну спіткало велике горе — вмер В. і. Л е­ нін. 2 2 січня на траурному мітингу селяни поклялися бути вірними ленінським запо­ вітам. Під час ленінського призову п ’ять чоловік вступило до лав Комуністичної партії, 7 — до комсомолу. Виконуючи ленінські заповіти, комуністи села розгор­ нули наполегливу роботу щодо залучення бідняцько-середняцьких мас до коопе­ рації. Велику допомогу в цьому їм подавав КНС, створений 1926 року. 1928 року сільське споживче товариство вже налічувало 811 членів, з них 398 — бідня­ ків3. Того ж року 25 бідняцьких господарств об’єдналися в сільськогосподарську артіль «Новый быт». Головою першого колективного господарства обрали 1. Г. Подшивайлова. Навесні 1929 року члени артілі успішно провели сівбу зернових та інших культур, а влітку зібрали добрий для даної місцевості врожай — по 62 пуди зерна з кожного гектара. Селяни-одноосібники, пересвідчившись у перевагах колективної праці, один за одним вступали до артілі. Слідом за біднотою до колгоспу пішли й середняки. Восени 1929 року в Новій Слободі виникла друга сільськогоспьдарська артіль «Первое мая», а в 1930 році — ще чотири і колективізацію селянських госпо­ дарств було завершено. Наступного року в колгоспах «Новый быт», «Свободный труд», «Первое мая» були створені партійні осередки. Комуністи показували приклад самовідданої праці, вели перед у соціалістичному змаганні, докладали багато зусиль до зміцнення колективних господарств. У 1930—1931 рр. колгоспи села за допомогою державних кредитів придбали сільськогосподарський реманент, худобу, спорудили господарські приміщення. В березні 1932 року шість колгоспів села об’єдналися в один «Мировая 1 Сумський облпартархів, ф. 460, оп. 1, спр. 226, арк. 44.

2 Там ж е, спр. 295, арк. 17.

3 Там ж е, ф. 5, оп. 1, спр. 77, арк. 47.

472

революция». Д ержава закріпила за ним 3854 га сільськогосподарських угідь, з них 1812 орної землі, 398 лісу, 527 га сіножатей. Того ж року на артільних ланах з’явилися перші трактори Новослобідської МТС. Протягом 1932—1933 рр. колгосп збудував дві ферми, ремонтну майстерню тощо. Було зведено будинки колективіста й тваринників. Міцніла змичка міста й села. Між колгоспниками артілі «Мировая революция» та робітниками Х аркова й шахтарями Донбасу існували шефські зв’язки. Ново­ слобідці також підтримували тісні стосунки з робітничими колективами П утивля. Зміцненню колгоспного ладу чинили опір куркулі та підкуркульники, як і прола­ зили до колгоспу, розкрадали громадське добро, псували реманент. 1932 року в. розпал збирання врожаю куркулі вивели з ладу молотарку, косарку, спалили сушарку для конопель. Виконуючи волю колгоспників, сільська Рада і райвикон­ ком вислали з Нової Слободи куркульські родини. З кожним роком міцніло господарство артілі. 1933 року було зібрано зернових пересічно по 15,5 цнт, конопель — трести — 12, цукрових буряків — 300 цнт з га; удій молока на корову становив у середньому 2 тис. кг. Колгоспники одержали на трудодень по 2,7 кг зерна. В другій половині 30-х років колгосп перетворився на досить розвинуте багатогалузеве господарство, яке вирощувало зернові, городні й технічні культури. За допомогою вчених Всесоюзного науково-дослідного інституту конопель (м. Глухів) на полях артілі виведено новий сорт конопель — «Новослобідський кряж». За високі врожаї конопель — 14 цнт волокна та 12 цнт насіння з га — колгосп був удостоєний високої честі брати участь у Всесоюзній сільськогос­ подарській виставці 1939 року. Розвивалися садівництво, бджільництво, молочне й м’ясне тваринництво, особ­ ливо вівчарство. На колгоспній вівцефермі налічувалося понад 2 тис. овець.. В 1939 році колгосп «Мировая революция» першим у районі став мільйонером. У другій половині 30-х років він збудував електростанцію на 45 квт, радіовузол,, а також школу, клуб тощо. Змінювався зовнішній вигляд Нової Слободи. Колгоспники на свої дедалі зрос­ таючі прибутки (у 1940 році, наприклад, вони одержали на трудодень по 2,5 кг хліба і по 3 крб.) споруджували добротні будинки. 1938 року в центрі села встанов­ лено пам’ятник В. 1. Леніну, біля якого на честь знаменних дат і революційних свят відбувалися мітинги, демонстрації. Невпинно поліпшувалося побутове, медичне й культурне обслуговування населення. Працював сільмаг, було відкрито колгосп­ ні дитячі ясла. Новослобідців обслуговувала сільська лікарня, її медичний персо­ нал складався з 9 чоловік, які мали вищу й середню спеціальну освіту. З 1932 року в селі діяла середня школа, де 32 вчителі навчали й виховували 650 дітей. У 1935* році у Новій Слободі були хата-читальня, бібліотека, при клубі діяли хоровий і драматичний колективи художньої самодіяльності, створено оркестр народних інструментів. Кожний день вільної колективної праці приносив радість і щастя.. Та мирну працю перервав напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. У перші дні війни близько 100 новослобідців пішли до лав Червоної Армії. З на­ ближенням фронту було організовано евакуацію техніки, худоби та інших мате­ ріальних цінностей колгоспу в глиб країни. На початку вересня жителі споруджу­ вали окопи й протитанкові рови. З 24 вересня по 3 жовтня на підступах до Нової Слободи точилися запеклі бої. Радянські воїни героїчно відбивали численні атаки гітлерівців1. В останньому бою особливо відзначився лейтенант Бариба, яки й шквальним кулеметним вогнем знищив багато живої сили ворога. Гітлерівці під­ палили сарай, звідки лейтенант вів вогонь, але тяж ко поранений герой не залишив кулемета і згорів біля нього. Вдершись 3 жовтня до села, фашисти запровадили в ньому найжорстокіший режим терору. Вони стратили 20 сільських активістів, близько 1 0 0 жителів села ви­ 1 Г. Я. Б а з и м а. Слідами великого рейду. К ., 1959, стор. 33.

473

везли на каторжні роботи до Німеччини. Новослобідці не скорилися ворогові, і кожний, хто міг тримати в руках зброю, йшов у партизанський загін G. В. Руднєва, що спочатку базувався в Новослобідському лісі, а пізніше об’єднався із загс ном G. А. Ковпака. Першими в ряди народних месників вступили X. А. Черняков, Т. А. Сапєгін, К. Ф. Черняков. В самому селі діяла підпільна група, яку очолю­ вав голова Новослобідської сільради І. І. Висоцький. Сумський обком КП(б)У призначив його секретарем Путивльського підпільного райкому партії. Та, йдучи до Путивля для зв’язку з підпільниками, він підірвався на міні, був привезений для лікування у місто і там зрадником виданий фашистам. Після загибелі І. І. Висоцького керівництво місцевим підпіллям взяло на себе командування Путивльським об’єднаним партизанським загоном. Населення Нової Слободи, як і жителі багатьох інших сіл, активно допома­ гало народним месникам. Підпільники села передавали партизанам розвідувальні дані про ворога, переховували їх, допомагали продуктами харчування. Про тісний зв ’язок новослобідців з ковпаківцями свідчить такий факт. 10 червня 1942 року каральний загін поліцаїв заарештував у Новій Слободі кілька радянських патріо­ тів. Підпільники повідомили про це партизанів. Наступного дня народні месники на чолі з П. С. П ’ятишкіним знищили 32 поліцаї й звільнили заарештованих. У від­ повідь фашисти прямою наводкою з танків та самохідних гармат обстріляли село термітними снарядами, перетворивши його на згарище. Жителі мусили мешкати в льохах і наспіх зроблених землянках. Н априкінці червня населення з радістю дізналося, що ковпаківці знову пере­ базувалися в Новослобідський ліс. Першого липня в селі відбувся мітинг, на який зібралося близько тисячі жителів. Після мітингу велика група новослобідців пішла в ліс до партизанів. У з ’єднанні С. А. Ковпака було сформовано дев’яту роту, до складу якої ввійшли мешканці сіл Нової Слободи, Бунякиного, Бивалийого. Окупанти намагалися будь-що покінчити з партизанами. З липня 1942 року фашисти оточили Новослобідський ліс. Три дні не вщухав бій. Особливо запеклим він був 6 липня. Найбільше відзначилася група Г. І. Замули. На одній з найваж ли­ віших ділянок вона вщент розгромила фашистів, допомогла загонові прорватися з ворожого оточення. Але сам Г. І. Замула загинув смертю хоробрих. Розлютовані невдачею, гітлерівці вдерлися в Нову Слободу й почали розстрілювати жителів з автоматів, кулеметів, кидали гранати в льохи й землянки, де лежали хворі та ховались діти й старики, кололи їх багнетами. Того дня було вбито 586 новослобід­ ців. Частина жителів згоріла в огні. Врятувалися лише ті, хто~ встиг сховатися в лісі або яру. За період окупації вороги завдали селу величезних збитків: повніс­ тю знищили всі колгоспні будівлі, в т. ч. електростанцію, майстерню, тваринницькі приміщення, спалили школу, лікарню та всі житлові будинки; вивезли до Німеч­ чини 150 голів великої рогатої худоби, 112 коней, понад 1000 тонн хліба.

2 вересня 1943 року частини 121-ї стрілецької дивізії під командуванням генералмайора І. І. Лодигіна визволили Нову Слободу від німецько-фашистських загарбни­ ків. До села повернулися уцілілі жителі й відразу ж взялися за його відбудову. Копали землянки, розчищали завали. Одночасно провадилися осінні польові ро­ боти. Військові частини виділили для відновленого колгоспу кількох коней. Зав­ дяки піклуванню Комуністичної партії і Радянського уряду в 1944 році на полях колгоспу «Мировая революция» з ’явились перші трактори щойно відбудованої Новослобідської МТС. Проте матеріальна база колгоспу лишалася слабкою. На початку 1945 року господарство мало лише 20 корів.

9 травня 1945 року прийшов довгожданий День Перемоги. 660 воїнів і парти­ занів повернулися в село, 600 учасників Великої Вітчизняної війни нагороджено орденами й медалями, зокрема, партизана М. Ф. Подшивайлова — орденом Ле­ ніна. Загинули в боях з німецько-фашистськими загарбниками 340 жителів. Після закінчення війни в Новій Слободі створено* партійну організацію з 9 чле­ нів ВКП(б), відновлено комсомольську організацію. Під керівництвом партійної 474

організації успішно відбудовували господарство артілі. Протягом 1946—1947 рр. на виділені державою кредити колгосп побудував 6 стаєнь, корівник, телятник, свинарник, пташник, 3 зерносховища, придбав локомобіль, 2 двигуни, 32 плуги, чотири вантажні автомашини тощо. Вже у 1947 році було відновлено всі посівні площі, а до 1950 року поголів’я худоби досягло довоєнного рівня. Колгоспні ферми налічували на той же час *677 голів великої рогатої худоби, 745 свиней і овець, близько 1,1 тис. штук птиці, з кожного гектара було зібрано по 8,3 цнт зернових і по 164,5 цнт цукрових буряків. Колгосп значно перевиконав план здачі державі хліба й цукрової сировини. У 1950 році до колгоспу «Мировая рево­ люция» приєдналися дві артілі, розташовані на території Новослобідської сіл ь­ ради. За об’єднаним господарством закріплено 6 8 6 6 га сільгоспугідь, в т. ч.

3504 га орної землі.

За роки четвертої п ’ятирічки змінився зовнішній вигляд Нової Слободи. За­ мість землянок зведено нові будинки, добротні господарські будівлі. Працювали сільська лікарня, семирічна школа, в якій налічувалося 520 учнів і 27 учителів, сільська бібліотека. В клубі, як і в довоєнний час, демонструвалися кінофільми, самодіяльні артисти виступали з виставами, концертами. У наступний період економіка села розвивалася прискореними темпами. В 1951 році споруджено колгоспну електростанцію, цегельний завод. Це дало змогу артілі вести велике будівництво. Зростала культура землеробства, збільш увалося колгоспне стадо. В 1960 році артіль вже мала 920 голів великої рогатої худоби, 1200 свиней. Того ж року від рослинництва і тваринництва колгосп одержав при­ буток у 4,7 млн. крб. (за тогочасним масштабом цін). У першій половині 60-х років масовим став у селі рух за комуністичну працю. За звання ударників комуністичної праці змагалося 316 колгоспників. Першими його вибороли комбайнери І. М. Агілов та П. К. Гудимов, які щороку швидко й без врат збирали високі врож аї зернових. Звання колективів комуністичної праці удостоїлися рільнича бригада № 4, садово-городня, бригада мулярів, колектив цегель­ ного заводу та інші. Колгосп значно збільшив збір зерна, технічних культур та овочів. Так, у 1964 році врожай цукрових буряків становив 288 цнт з га, овочів — 152 цнт. Колгоспники успішно виконали план восьмої п ’ятирічки й підвищені соціалістичні зобов’язання, взяті на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. У 1970 році доходи артілі перевищили 1,5млн. крб., а середньомісячний заробіток її трудівників дорівнював 83 крб. (проти 76 крб. у 1968 році). 17 квітня все село вийшло на ленінський суботник, під час якого виконано робіт на 1 , 8 тис. крб., які були передані у фонд дострокового виконання восьмої п ’ятирічки. Напередодні ювілею в селі відкрили Ленінську кімнату, яку в день 100-річчя з дня народження В. І. Леніна відвідали всі трудівники села. Новослобідська Ленінська кімната — одна з найкращих у районі. Натхнені історичними рішеннями X X IV з’їзду КПРС, колгоспники з великим запалом працюють у роки дев’ятої п ’ятирічки. У рік славного 50-річного ювілею утворення Союзу РСР вони, незважаючи на посуху, зібрали непоганий урожай зернових, з честю виконали план продажу державі сільськогосподарських продуктів. У селі провадиться велике капітально й житлове будівництво. З допомогою державних кредитів і власним коштом колгосп спорудив електромлин, три типові корівники Ж свинарників, ВІДГОДІвельниЙ майданчик для свиней. 1972 року в господарстві, яке спеціалізується на розведенні й відгодів­ лі птиці, головним чином водоплавної, здано в експлуатацію пташник на 5 тис. качок, а до 1975 року стане до ладу цілий комплекс на 75 тис. штук. Зведено будинок механізатора, шестиквартирний житловий будинок для спе-

І С Т ІЛ ЬК И

475

НОВа СлобоАа- Підстанція

лінії електропередачі. 1972 р.

ціалістів сільського господарства, дитячі ясла, будинок культури із залом на 450 місць та багато інших будівель різного призначення. За генеральним планом за­ будови села споруджується торговельний центр, типове приміщення середньої шко­ ли на 640 учнів, світлі й просторі будинки колгоспників. Багато уваги приділяється поліпшенню побутового, медичного й культурного обслуговування населення, дальшому розвитку освіти. До послуг жителів — 7 мага­ зинів, побутовий комбінат, лікарня на 35 ліж ок, в якій хворих обслуговують 28 медичних кваліфікованих працівників. У середній та двох початкових школах навча­ ються 766 учнів, працюють 37 учителів. За роки Радянської влади 980 новослобід­ ців здобули середню освіту, 150 — вищу. Нині в селі трудяться 95 представників інтелігенції. Це — вчителі, медичні працівники, інженери, агрономи, економісти, механіки, зоотехніки. Більшість з н и х — уродженці села. Понад 300 новослобідців працює в різних галузях народного господарства. Приклад скромної трудівниці М. І. Агілової свідчить про те, як цінують в нашій країні людей праці, як завдяки піклуванню Комуністичної партії і Радянської влади з них виростають чудові спеціалісти. Свинарка М. І. Агілова за одержання по 19—23 поросяти від кожної свиноматки нагороджена орденом Леніна. Працюючи на фермі, вона заочно навча­ лась у Новослобідській середній школі. Після її закінчення вступила до Полтав­ ської школи партійно-господарського активу, а потім заочно закінчила Вищу пар­ тійну школу при ЦК КПРС. Була головним агрономом сусіднього колгоспу, а нині вона очолює колгосп «Коммунистический путь» Путивльського району. Трудівники колгоспу «Мировая революция» невпинно підвищують свою кваліфікацію, навча­ ються в місцевій економічній школі, механізатори й тваринники — в школах пере­ дового досвіду. Культурні запити колгоспників задовольняють будинок культури, 2 клуби, в яких працюють самодіяльні гуртки, 5 бібліотек. Величезні зміни, що сталися в Новій Слободі за роки Радянської влади,— нас­ лідок піклування Комуністичної партії і Радянського уряду, наполегливої роботи партійної та комсомольської організацій, депутатів Новослобідської сільської Ради, всіх трудівників села. 1973 року парторганізація села налічувала 65 комуністів.

193 комсомольці Нової Слободи об’єднані в дві організації ЛКСМУ. 1973 року до складу сільської Ради обрано 41 депутат, серед них 6 робітників, 23 колгоспники, 12 представників інтелігенції, 19 жінок, 20 комуністів, 6 членів ВЛКСМ. При Раді працюють 5 постійних комісій: сільськогосподарська, культурно-освітня, благо­ устрою, торговельно-побутова та бюджетно-фінансова. Приділяючи багато уваги дальшому розвитку освіти й культури, Рада виділила з бюджету 1973 року для цієї мети 1 2 , 1 тис. карбованців. У селі урочисто відзначають День Перемоги 9 травня, вшановують тих, хто'віддав^своє життя за свободу і щастя радянських людей, за їх світле комуністичне май­ бутнє. Щороку у пам ’ятні дні новослобідці й гості з інших місць збираються біля^побудованого в селі меморіального комплексу, на плитах якого вирізьблено імена односельців, що загинули в боротьбі з ворогом у роки Великої Вітчизняної війни, увічнено пам’ять 586 жінок, стариків і дітей, яких німецько-фашистські не­ долюдки вбили й спалили живцем 7 липня 1942 року. До підніж ж я меморіалу і пам ’ятника воїнам-визволителям, на братську могилу, де захоронено останки відважного захисника Нової Слободи лейтенанта Бариби та військкома П. К. Сапєгіна, покладаються вінки й квіти. Ветерани війни ведуть екскурсії по місцях боїв за село, розповідають про мужність радянських воїнів і партизанів, показують гостям пам’ятні стели, одна з яких стоїть при в ’їзді в село, друга — в Новослобідському лісі. Трудящі Нової Слободи, як і всі радянські люди, самовіддано працюють над здійсненням величних накреслень X X IV з ’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу. А. А. П О Г Р І Б Н И Й

Н АСЕЛЕНІ П У Н К ТИ , Ц Е Н Т Р И С ІЛ ЬС ЬК И Х Р А Д ПУТИВЛЬСЬКОГО Р А Й О Н У

БОБИНЕ — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 2 км на північний схід від районного центру і за 25 км від залізничної станції Путивль. Дворів — 114, населення — 373 чоловіка. Сіль­ раді підпорядковані населені пункти А ляб’єве, Воронівка, Мазівка, Новослобідське, Оріхівка, Пищикове, Плахівка, Почепці, Соловйове, Товченикове. За колгоспом «Победа» (центральна садиба у с. Бобиному) закріплено 3020 га сільськогоспо­ дарських угідь, у т. ч. 1900 га орної землі. Ви­ рощують тут зернові культури. Напрям у тва­ ринництві — м’ясо-молочний. За трудові до­ сягнення 5 передовиків колгоспного виробництва нагороджені орденами й медалями, в т. ч. орде­ ном Леніна — голова колгоспу І. В. Бондаренко. У селі працюють початкова школа, клуб, бібліотека, медпункт, фельдшерсько-акушер­ ський пункт. На території, підпорядкованій Бобинській сільській Раді, є 2 первинні партійні (до них входять 55 комуністів) та 3 комсомольські орга­ нізації. Партійний осередок створено 1929, к о м с о м о л ь с ь к и й — 1926 року. Село засноване в другій половині X V II ст. У січні 1918 року в Бобиному встановлено Радян­ ську владу. 13 жителів села воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, 8 з них полягли смертю хоробрих, 5 — нагороджені орденами і медалями. На честь радянських воїнів, що за­ гинули, визволяючи село від гітлерівських оку­ пантів, встановлено пам’ятник. БОЯРО-ЛЕЖАЧІ (давня назва — Боярські Лежачі) — село, центр сільської Ради. Розта­ шовані на правому березі Сейму, за 22 км на пів­ денний схід від районного центру і за 7 км від за­ лізничної станції Ворож ба. Дворів — 300, на­ селення — 1069 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Дорош івка, К руж ок, Рівне. У селі розміщена центральна садиба колгоспу «Більшовик». За колгоспом закріплено 4833 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2671 га орної землі. Вирощуються переважно зернові й технічні культури, тваринництво — м’ясомолочного напряму. Серед восьми нагороджених за успіхи у сільськогосподарському виробни­ цтві орденом Леніна відзначені голова колгоспу Ф. Т. Роспутченко та завідуюча тваринницькою фермою М. П. Чумакова. На території Бояро-Лежачів є десятирічна школа, де 20 учителів навчають 242 учні. Пра­ цюють пологовий будинок, медичний пункт, клуб, сільська бібліотека, 3 магазини, павіль­ йон побуту. У селах, підпорядкованих Бояро-Лежачівській сільраді, с одна первинна партійна та 3 ком­ сомольські організації, до складу яких входять 63 комуністи і 185 членів ВЛКСМ. Партійний осередок оформився 1926 року, комсомольський— у 1924 році. Село відоме з 1648 року. Радянську владу

477

в селі встановлено в січні 1918 року. 1930 року куркулі по-звірячому вбили секретаря комсо­ мольського осередку М. Д . Манжосова (1971 року на його честь у Бояро-Л еж ачах встановлено обе­ ліск). На фронтах Великої Вітчизняної війни воювало 350 місцевих жителів, 107 з них полягли смертю хоробрих, 270 — відзначені нагородами. У селі встановлено пам’ятник на честь р адян­ ських воїнів, що загинули в боях за визволення Бояро-Лежачів від фашистів. Б іля села Дорош івки виявлено поселення доби неоліту (IV — III тис. до н. е.), бронзи (II тис. до н. е.), скіфських часів (V II— III ст. до н. е.), слов’янський курганний могильник сіверян (V III— X ст.) та залишки давньоруського горо­ дища (IX — X III століть).

9

БУНЯКИНЕ — село, центр сільської Ради, розташоване за ЗО км па схід від районного центру і за 3 км від залізничної станції Шечкове. За 3 км від Бунякиного протікає ріка Сейм. Дворів — 262, населення — 1127 чоловік. Сіль­ раді підпорядковані також населені пункти Бруски, Бувалине, Гірки. На території Бунякиного міститься централь­ на садиба колгоспу «Соцтруд», за яким закріпле­ но 3880 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

2450 га орної землі. В колгоспі вирощуються зернові й технічні (коноплі, цукрові буряки) культури. Напрям у тваринництві — виробни­ цтво м’яса й молока. З допоміжних підприємств є цегельний завод. У Бунякиному працює коно­ пляний завод (заснований 1930 року), на якому зайнято 105 робітників і службовців. У Бунякиному — восьмирічна школа, де 18 учителів навчають 257 учнів; клуб, бібліоте­ ка, фельдшерсько-акушерський пункт. На території Бунякинської сільради є 2 пер­ винні^ партійні та 3 комсомольські організації, які об’єднують 63 комуністи і 88 членів ВЛКСМ. Партійну організацію створено 1930, комсо­ мольську — 1932j ) O K y . Село засноване в другій половині XVI ст. У січні 1918 року в Бунякиному встановлено Радянську владу. Під час тимчасової німецькоПам'ятник юному партизанові Льо­ фашистської окупації у ні Чечоткіну. Бунякине, 1971 р. селі діяла підпільна пат­ ріотична організація, створена в грудні 1941 року. До складу групи входило 9 чоловік, яких очолював комсомолець Л. Чечоткін. Патріоти збирали розвідувальні дані для ковпаківців.

1942 року підпільники влилися до партизансь­ кого загону С. А. Ковпа­ ка. В лавах ковпаківців воювало 50 жителів села. Колишній керівник бу-

някинського підпілля JI. Чечоткін став розвідни­ ком. У бою за с. Пигарівку, що відбувся 28 квітня 1942 року, він своєчасно доставив боєприпаси, які здобув у тилу ворога. Забезпечуючи успішне виконання завдання командування щодо ліквіда­ ції партизанами ворожого гарнізону, Чечоткін знищив бойову охорону окупантів поблизу Ста­ рої Гути. В бою за це село відважний розвідник був смертельно поранений. Його ім’ям названо піонерську друж ину Бунякинської восьмирічної школи, на шкільному подвір’ї встановлено па­ м’ятник, а на будинку школи — меморіальну дошку. В селі 1942 року неодноразово зупинявся партизанський загін С. А. Ковпака. Жителі Бунякиного радо зустрічали народних месників, подавали допомогу продуктами харчування, одя­ гом, взуттям. На фронтах Великої Вітчизняної війни билися проти ворога 430 мешканців села, 117 з них віддали життя за свободу й незалеж ­ ність Батьківщини, 234 — відзначені нагородами. Вшановуючи пам’ять радянських воїнів, які полягли за визволення села від гітлерівців, жителі Бунякиного встановили їм пам’ятник. Поблизу сіл Бунякиного та Гірок виявлено поселення доби неоліту та бронзи, городище скіфських часів і сіверянське V III— X ст., а та­ кож 2 давньоруські городища й курганний мо­ гильник. ВЕСЕЛЕ — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 24 км на північний сх ід від районного центру і за 10 км від залізничної станції Баничі. Дворів — 370, населення — 1179 чоловік. Сіль­ раді підпорядковані населені пункти Мишутине, Рев’якине, ІІІулешівка. У селі міститься центральна садиба колгоспу ім. Чапаєва, за яким закріплено 3792 га землі, у т. ч. 2447 га орної. Виробничий напрям — ви­ рощування зернових і технічних культур. Розви­ нуте м’ясо-молочне тваринництво. На території села є восьмирічна та початко­ ва школи, 2 клуби, бібліотека, медичний пункт. У селах Веселівської сільради є 3 первинні партійні та 4 комсомольські організації, до скла­ ду яких входять 69 комуністів і 106 членів ВЛКСМ. Партійна організація створена 1932, комсомольська — 1924 року. Село засноване в першій половині X V II ст. У січ н і 1918 року встановлено Радянську владу.

28 лютого 1942 року у Веселому відбувся бій партизанів з ’єднання С. А. Ковпака з переважаю­ чими силами фашистів. Ворог відступив, втратив­ ши 600 солдатів і офіцерів. В роки гітлерівської окупації в с. Мишутиному діяла підпільна пат­ ріотична група, очолювана С. Г. Максимовим.

278 жителів Веселого билися проти німецько-фа­ шистських загарбників на фронтах Великої В іт­ чизняної війни, 105 з них полягли смертю хороб­ рих, 72 — нагороджені орденами й медалями. На увічнення пам’яті радянських воїнів, що заги­ нули в боях за село, трудящі Веселого спорудили пам’ятник. На місці битви ковпаківців з окупан­ тами встановлено стелу. ВОЛОКИТИНЕ — село, центр сільської Ради, розташоване на березі річки Клевені та ї ї при­ токи Есмані, за 16 км на північ від районного

центру і за 10 км від залізничної станції Бани­ чі. Дворів — 343, населення — 995 чоловік. Сіль­ раді підпорядковані населені пункти Кочеріи, Кубареве, Щербинівка. На території Волокитиного розміщена цент­ ральна садиба колгоспу ім. Куйбишева, за яким закріплено 5136 га сільськосподарських угідь, у т. ч. 2955 га орної землі. Вирощують зернові, круп’яні й технічні культури; розвинуте м’ясомолочне тваринництво. За трудові досягнення доярку В. Ф, Сєдих нагороджено орденом Жовт­ невої Революції. В селі — восьмирічна школа, де 15 учителів навчають 164 учнів, будинок культури на 450 місць, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт. В центрі Волокитиного на площі 24 га розкинувся парк, закладений ще в 1829—30 рр. Тут збереглися Золоті ворота, спорудж ені в 60-х роках минулого століття. У селах Волокитинської сільради є первинна партійна і 3 комсомольські організації. До їх складу входять 64 комуністи та 59 членів ВЛКСМ. Перша письмова згадка про село належить до 1684 року. У першій половині XIX ст. помі­ щик Міклашевський побудував у селі фабрику, де виготовлялися вироби з фарфору. Сировину доставляли з місцевих кар’єрів. Чудові вироби, творцями яких були кріпаки-умільці, стали екс­ понатами багатьох худож ніх музеїв наш ої краї­ ни. Наприкінці 1825 року в селі був заарешто­ ваний декабрист А. Ф. Бригген. Після закінчен­ ня строку заслання до Сибіру він повернувся у Волокитине. Радянську владу в селі встанов­ лено в січні 1918 року. Під час тимчасової ні­ мецько-фашистської окупації села гітлерівці розстріляли 265 чоловік — жінок, літніх людей і дітей, 175 жителів села вивезли на каторжні роботи до Німеччини. У Щ ербинівці діяла під­ пільна комсомольська група з п’яти чоловік.

1943 року на їх слід натрапили фашисти, члени групи були заарештовані й розстріляні. На фрон­ тах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти німецько-фашистських загарбни­ ків билися 386 жителів Волокитиного, 209— заги­ нули, 156 — нагороджено орденами й медалями. На честь полеглих воїнів-визволителів трудящі села встановили обеліск. На увічнення пам’яті загиблих воїнів-односельців спорудж ено мемо­ ріальний комплекс. З листопада 1944 року до липня 1945 року уродженець Волокитиного ко­ мандир гармати старший сержант П. П. Матющенко знищив 3 ворожі танки, транспортер, ба­ гато солдатів і офіцерів. 26 січня Матющенко за­ гинув смертю хоробрих. Поховано його в угор­ ському місті Дунафельдвар. За мужність і від­ вагу, виявлені в боях проти фашистів, П. П. Матющенку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Уродженцем Волокитиного є заслужений артист УРСР В. А. Войтенко. Поблизу села виявлено городище, поселення і курганний могильник сіверян (V III—X століть). В’ЯЗЕНКА (давня назва — В’язівка) — село, центр сільської Ради. Розташоване на правому березі річки Клевені, за 12 км на північ від ра­ йонного центру і за 32 км від залізничної стап-

478

дії Путивль. Дворів — 195, населення — 560 чо­ ловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Вегерівка, В’ятка, Котівка, Окіп, Роща, Ховзівка. За колгоспом «Росія» (з 1931 по 1963 — ім. Будьонного), центральна садиба якого міститься у В’язенці, закріплено 4491 га сільськогосподар­ ських угідь, у т. ч. 2734 га орної землі. В госпо­ дарстві вирощують зернові й технічні культури; розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. За тру­ дові успіхи відзначено урядовими нагородами 70 передовиків, у т. ч. Т. Н. Клименко та Н. С. Кріпку — орденом Леніна. У В’язенці — восьмирічна школа, де 11 учите­ лів навчають 217 учнів. Директором школи пра­ цює заслужений учитель УРСР О. Н. Корольов. Є в селі клуб, бібліотека, медпункт. На території В’язенської сільради — 2 первин­ ні партійні та 3 комсомольські організації, до складу яких входять 39 комуністів і 44 члени ВЛКСМ. Партійний і комсомольський осередки створено 1929 року. Засноване село в першій половині XVII ст. Щоб позбутися феодальної залежності, майже все населення 1708 року втекло з села. Радян­ ську владу встановлено в січні 1918 року. Під час гітлерівської окупації у с. Ховзівці діяла під­ пільна група з 24 чоловік. Очолював групу Т. І. Кравцов. На фронтах Великої Вітчизняної війни проти фашистів билися 112 в’язенців, 61 з них загинув, 95 — нагороджені орденами й ме­ далями. В селі є пам’ятник полеглим радян­ ським воїнам-визволителям, а поблизу В’язенкп встановлено стелу на честь бойових дій партизан-ковпаківців.

1939 року споруджено пам’ятник В. І. Леніну. Біля с. Ховзівки виявлено поселення та горо­ дище скіфських часів, а також поселення й го­ родище сіверян (V III—X століть). ЗІНОВЕ — село, центр сільської Ради, розта­ шоване за 13 км на південний схід від райцент­ ру і за 10 км від залізничної станції Путивль. Дворів — \ 15, населення — 335 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Білогалиця, Жари, Козлівка, Курдюмове, Латишівка, Пересипкп, Пішкове, Понизівка, Сонцеве, Харівка, Чаплищі, Червоне Озеро, Щокине. Колгоспи «Путь Ленина» (центральна садиба його міститься в с. Червоному Озері) та «Красное знамя» (центральна садиба розміщена у с. Зіновому) мають 5314 га сільськогосподар­ ських угідь, у т. ч. 3420 га орної землі. Виро­ щують зернові і технічні (коноплі, цукрові бу­ ряки) культури; набуло розвитку м’ясо-молочне тваринництво. 7 передовиків сільського господар­ ства за трудові досягнення нагороджено ордена­ ми й медалями, в т. ч. П. В. Рибкіна, О. Б. Касьяненко та О. Ф. Пплєва — орденом Леніна. У селах Зінівської сільради є 3 первинні пар­ тійні та 4 комсомольські організації, які об’єд­ нують 64 комуністи і 79 членів ВЛКСМ. Партій­ ний осередок створено 1926 року, комсомоль­ ський — у 1928 році. У Зінівській восьмирічній школі 17 учителів навчають 147 учнів. Є в селі будинок культури, бібліотека. Працює фельдшерський пункт. Село засноване в другій половині XVII ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року.

479

На фронтах Великої Вітчизняної війни билося проти фашистів 104 жителі села, 53 з них заги­ нули смертю хоробрих, 38 — нагороджені орде­ нами й медалями. У селі Зіновому встановлена пам’ятник полеглим воїнам-визволителям села* а також споруджено меморіальний комплекс на честь односельців, які загинули під час Великої Вітчизняної війни. В роки тимчасової гітлерів­ ської окупації в с. Білогалиці у будинку Є. Є. Деркача була явочна квартира партизанів з’єднання С. А. Ковпака. Поблизу сіл Зінового, Козлівки, Латишівки, Пересипки, Харівки виявлено залишки неолітич­ ного поселення, 4 поселення та курганний мо­ гильник доби бронзи, 2 поселення скіфських ча­ сів, 6 ранньослов’янських поселень перших ст.н. е., одне — сіверян (V III— IX ст.). Знайдено скарб ювелірних прикрас V II—VIII ст. Корис­ туючись черепами з могильника, розташованогобіля с. Харівки, М. М. Герасимов зробив скульп­ турні портрети людей доби бронзи. КАРДАШІ — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 6 км на північний захід від район­ ного центру і за 28 км від залізничної станції Путивль. Дворів — 46, населення — 175 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Голубкове, Зозулине, Іллінське, Красне, Плотникове. Пруди, Сафонівка, Селезнівка, Спадщина, Суворове, Трудове, Чорнобровкине. На території села міститься виробнича брига­ да колгоспу ім. Шевченка (центральна садиба його знаходиться в с. П рудах). За колгоспом закріплено 2685 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1588 га орної землі. В господарстві виро­ щуються зернові й технічні (коноплі, цукрові буряки) культури; тваринництво — м’ясо-молочного напряму. За трудові успіхи 6 передовиків нагороджені орденами й медалями. У Кардашах працюють початкова школа (восьмирічна — у с. Сафонівці), клуб, бібліотека* медпункт. У селах Кардашівської сільради є 2 первинні партійні та 3 комсомольські організації, які об’єднують 55 комуністів і 32 члени ВЛКСМ. Пар­ тійну організацію створено 1936, комсомоль­ ську — 1932 року. Село засноване в другій половині XVI ст. В січні 1918 року в Кардашах було встановлено Радянську владу. 1929 року організовано ТСОЗ, 1931 року — колгосп ім. Шевченка. Під час тим­ часової німецько-фашистської окупації гітлерів­ ці розстріляли 24 чоловіка. Радянські патріоти допомагали продовольством бійцям Путивльсько­ го партизанського загону С. А. Ковпака. Крім того, вони передавали народним месникам роз­ відувальні дані. На території, підпорядкованій Кардашівській сільраді, розкинувся Спадщанський ліс — заповідник республіканського зна­ чення. Тут споруджено меморіальний комплекс «Партизани Сумщини» До комплексу входять монумент і музей партизанської Слави, землян­ ки, братська могила, де встановлено пам’ят­ ник на честь партизанів* що загинули під час боїв у Спадщанському лісі. На фронтах Великої Вітчизняної війни проти ворога билися 299 ж и­ телів села, 103 з них полягли смертю хоробрих,, 160 — відзначені нагородами.

Поблизу сіл Красного та Прудів виявлено рештки ранньослов’янських поселень перших -століть н. е., а неподалік сіл Чорнобривкиного та П’ятипікиного (злилося згодом із Чорнобрив­ ки ним) — 2 сіверянські поселення (V III—X. ст.).

175 — відзначені урядом бойовими нагородами. У Линовому є пам ятник на честь полеглих ра­ дянських воїнів-визволителів. Поблизу села виявлено городище скіфського періоду (VI—ІІТ ст. до н. е.).

КОЗАЧЕ — село, центр сільської Ради, роз­ таш оване за 33 км на північний схід від район.ного центру і за 7 км від залізничної станції Неонилівка. Дворів — 204, населення — 684 чоло­ віка. Сільраді підпорядковані населені пункти Малушине та Сімейкине. На території Козачого розміщена центральна садиба колгоспу ім. Чкалова, за яким закріплено 2915 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

1937 га орної землі. Вирощують зернові, круп’яні й технічні культури; розвинуте м’ясо-молочне тва­ ринництво. За самовіддану працю 7 трудівників колгоспу нагороджено орденами й медалями. У Козачому працюють середня школа, в якій 19 учителів навчають 223 учнів, будинок куль­ тури із залом на 200 місць, бібліотека, фельдшер­ сько-акушерський пункт. У селах, підпорядкованих Козаченській сіль­ раді. є 2 первинні партійні та 3 комсомольські •організації. До їх складу входять 48 комуністів 1 85 членів BJIKCM. Партійний осередок створе­ но 1921, комсомольський — 1928 року. Козаче засноване в другій половині XVII ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. За період тимчасової німецько-фашистської оку­ п ац ії гітлерівці розстріляли 10 жителів, у т. ч. чотирьох піонерів; на каторжні роботи до Німеч­ чини вивезли 28 чоловік. У Козачому діяли 2 підпільні групи, на базі яких згодом було орга­ нізовано другий Шалигінський партизанський загін ім. Леніна. На фронтах Великої Вітчизня­ ної війни проти ворога билися 136 жителів села, 77 з них полягли смертю хоробрих, 95 — нагоро­ дж ені орденами й медалями. Трудящі села, на увічнення пам’яті радянських воїнів, що поляг­ ли в боях за визволення Козачого від гітлерів­ ців, спорудили пам’ятник.

МАНУХІВКА — село, центр сільської Ради. Розташована на правому березі річки Сейму, за 28 км на північний захід від районного центру і за 10 км від залізничної станції Ворожба. У Ма­ нухівці — 309 дворів, населення — 873 чоловіка. Сільраді підпорядковане село Іванівка. На території села розміщена бригада колгос­ пу «Болыпевик» (центральна садиба у с. БояроЛ еж ачах). За досягнуті успіхи 5 колгоспників нагороджені орденами й медалями, в їх числі орденом Леніна — доярки М. П. Чумакова і М. М. Кучмеєва. У селах Манухівської сільради є первинна партійна та комсомольська організації. Партій­ ний осередок створено 1926, комсомольський — 1924 року. У Манухівці працюють восьмирічна школа, де 13 учителів навчають 177 учнів, клуб, бібліотека, медпункт. Село вперше згадується в історичних дж ере­ лах 1718 року. Радянська влада в Манухівці встановлена в січні 1918 року. 296 жителів Манухівки воювали на фронтах Великої Вітчизня­ ної війни, 120 з них віддали життя за свободу й незалежність Батьківщини, 36 — за бойові за­ слуги відзначені орденами й медалями. На околиці Манухівки виявлено залишки нео­ літичного поселення (IV тисячоліття до н. е.), а поблизу Іванівки — 3 поселення доби бронзи (II тисячоліття до н. е.).

/

ЛИНОВЕ — село, центр сільської Ради, розчашоване за 15 км на схід від районного центру і 18 км від залізничної станції Тьоткіно Дворів — 527, населення — 1683 чоловіка. У селі міститься центральна садиба колгоспу «Парижская коммуна», за яким закріплено 3651 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1753 га орної землі. Вирощують зернові й технічні куль­ тури; набуло розвитку м’ясо-молочне тварин­ ництво. З допоміжних підприємств є цегельний завод. За трудові досягнення 15 передовиків від­ значені урядовими нагородами. У селі працюють восьмирічна школа, в якій 15 учителів навчають 321 учня, бібліотека, ме­ дичний пункт. У Линовому є первинна партійна та 2 комсо­ мольські організації, які об’єднують 33 комуністи і 35 членів ВЛКСМ. Партійна й комсомоль­ ська організації створені 1932 року. Перша пись­ мова згадка про село належить до 1593 року. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни проти ворога билося 269 жителів села, 75 з них віддали життя за свободу й незалежність Батьківщини,

МАЧУЛИЩА — село, центр сільської Ради, розташоване за 24 км на північний схід від ра­ йонного центру і за 15 км від залізничної станції Неонилівка. Дворів — 197, населення — 516 чоло­ вік. Сільраді підпорядковане село Уцькове. В Мачулищі міститься центральна садиба колгоспу «Дружба», за яким закріплено 4772 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3296 га ор­ ної землі. Із зернових і технічних культур у кол­ госпі вирощуються пшениця, жито, ячмінь, греч­ ка, коноплі, цукрові буряки; тваринництво — м’ясо-молочного напряму. 13 передовиків кол­ госпного виробництва відзначені урядовими на­ городами, в т. ч. доярка Г. І. Дегтярьова — орде­ ном Ж овтневої Революції. На території села працюють восьмирічна шко­ ла, де 11 учителів навчають 177 учнів, клуб на 200 місць, бібліотека, медпункт. У селах Мачулищанської сільради є первинна партійна та 2 комсомольські організації, до складу яких входять 26 комуністів і 40 членів ВЛКСМ. Партійний осередок створено 1926, ком­ сомольський — 1927 року. Село засноване в першій половині XVIII ст. У січні 1918 року в Мачулищі встановлено Ра­ дянську владу. Під час тимчасової німецько-фа­ шистської окупації гітлерівці розстріляли 9 жи­ телів села, 23 вивезли на каторжні роботи до Німеччини. На фронтах Великої Вітчизняної війни воювало 154 жителі села, 76 з них полягли смертю хоробрих, 95 — відзначені бойовими на­

480

городами. На увічнення пам’яті загиблих радян­ ських воїнів-визволителів трудящі Мачулищі встановили пам’ятник. НОВІ ГОНЧАРІ — село, центр сільської Ради, розташоване за 9 км на схід від районного цент­ ру і за 17 км від залізничної станції Путивль. Дворів — 79, населення — 227 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Бородине, Князівка, Мінакове, Плаксине, Сахарове, Сиром’ятниксве, Старі Гончарі, Ширяєве. Колгоспи ім. Карла Маркса (центральна са­ диба його розміщена в с. Мінаковому) та ім. Щорса (центральна садиба у с. Ширяєвому) користуються 3882 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2739 га орної землі. У господар­ ствах вирощують зернові й технічні (коноплі, цукрові буряки) культури. Напрям у тварин­ ництві — виробництво молока й м’яса. За високі показники у вирощуванні зернових і технічних культур та підвищенні продуктивності тварин­ ництва в колгоспі ім. Щорса 46 чоловік нагоро­ джені орденами й медалями, в т. ч. орденом Леніна — колгоспниці X. М. Нікітіна, В. П. Чернякова, А. Г. Чернякова, В. С. Бородіна. У кол­ госпі ім. Карла Маркса нагороджено 4 чоловіка. Працюють восьмирічна школа, де 16 учителів навчають 139 учпів, клуб, бібліотека, медпункт. Нові Гончарі вперше згадуються в письмових джерелах 1781 року. В січні 1918 року в селі встановлено Радянську владу. За роки тимча­ сової німецько-фашистської окупації в яру, що неподалік села Мінакового, гітлерівці розстрі­ ляли понад 500 чоловік — військовополонених і жителів з різних місць Путивльського району.

1937 року на цьому місці споруджено 12-метровий обеліск на честь загиблих. 56 жителів села булп учасниками Великої Вітчизняної війни, 29 з них полягли за свободу й не залежність Батьківщи­ ни, 32 — відзначені бойовими нагородами. Уродженцем Сиром’ятникового є О. Б. Панов, якому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Поблизу сіл Ширяєвого та Старих Гончарів виявлено поселення доби бронзи, 2 великі горо­ дища й поселення скіфських часів. На Ширясвському городищі досліджено залишки жител та господарських споруд (V I—IV ст. до н. е.). ОКТЯБРСЬКЕ (до 1928 року — Ушивка) — село, центр сільської Ради, розташоване за 2 км від річки Сейму, за 6 км на південний захід від районного центру та за 15 км від залізничної станції Путивль. Дворів — 366, населення — 1165 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Корольки та Скуносове. За колгоспом «Путь Ильича», центральна са­ диба якого міститься в Октябрському, закріп­ лено 2130 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

1043 га орної землі. Вирощують зернові й тех­ нічні (коноплі, цукрові буряки) культури, зай­ маються городництвом. Тваринництво — м’ясомолочного напряму. За трудові успіхи 3 чоловіка відзначені урядовими нагородами. У селах Октябрської сільради є 2 первинні партійні та 4 комсомольські організації, які об’єднують 56 комуністів і 37 членів BJIKCM.

481

31

3-205

Партійну організацію створено 1930, комсомоль­ ський осередок — 1923 року. В селі працюють восьмирічна школа, де 14 учителів навчають 170 учнів; є сільський клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла. Село засноване в першій половині XVIII ст. Радянську владу в селі встановлено в січні 1918 року. В роки тимчасової німецько-фашистської окупації гітлерівці розстріляли 17 жителів села, 19 — вивезли на каторжні роботи до Німеччини. На фронтах Великої Вітчизняної війни воювало 235 жителів Октябрського, 222 з них полягли смертю хоробрих, 58 — нагороджені бойовими орденами й медалями. У 1957 році спорудж ено пам’ятник радянським воїнам, що загинули в боях за визволення Октябрського від гітлерів­ ських загарбників.

1967 року в селі встановлено пам’ятник В. 1. Леніну. Біля Октябрського, Корольків та Скуносового виявлено 10 поселень доби неоліту та 5 — доби бронзи. На одному з неолітичних поселень по­ близу Скуносового проведено розкопки. РУДНЄВЕ (до 1962 року — Берюх) — село, центр сільської Ради, розташоване за 15 км па північний схід від районного центру і за 27 км від залізничної станції Путивль. Дворів — 296, населення — 965 чоловік. Сільраді підпорядковане село Нове Життя. В Руднєвому міститься центральна садиба колгоспу «Заря», за яким закріплено 2500 га сіль­ ськогосподарських угідь, у т. ч. 1778 га орної землі. Виробничий напрям господарства — виро­ щування зернових культур. Тваринництво — м’ясо-молочного напряму. За трудові успіхи 5 колгоспників відзначені урядовими нагородами, в т. ч. механізатор М. А. Чумаков — орденом Леніна. В Руднєвому працюють восьмирічна школа, в якій 14 учителів навчають 181 учня, клуб на 200 місць, бібліотека, медичний пункт. У селах Руднсвської сільради є 2 первинні партійні та 2 комсомольські організації, які об’єднують 31 комуніста і 45 членів BJIKCM. Пар­ тійний осередок у Руднєвому створено 1920, ком­ сомольський — 1922 року. Село засноване в другій половині XVI ст. Під час перш ої російської революції 1905—1907 рр. у Берюсі відбулося селянське заворушення, яке жорстоко придушили викликані поміщиком ка­ рателі. В січні 1918 року в селі встановлено Радянську владу. Під час тимчасової німецькофашистської окупації місцеві жителі активно до­ помагали партизанам загону С. А. Ковпака про­ дуктами харчування, одягом. У селі було 6 явоч­ них квартир для партизанів. 367 жителів Берюха воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, 108 з них віддали життя за свободу й незалеж ­ ність Батьківщини, 189 — відзначені орденами та медалями. На увічнення пам’яті радяиських вої­ нів, які полягли в боях за визволення села від фашистських окупантів, трудящі Руднєвого вста­ новили обеліск Слави. Уродженцем с. Мойсіївки (злилося з с. Берюхом) є С. В. Руднєв (1899—1943 рр.) — активний учасник і організатор партизанського руху на

У країні в роки Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу, генерал-майор. У 1962 році на честь прославленого земляка селу присвоїли його ім’я. СТРІЛЬНИКИ — село, центр сільської Ради. Розташовані за 10 км на північ від Путивля і за 32 км від залізничної станції Путивль. Дворів — 252, населення — 726 чоловік. Сільраді підпоряд­ ковані села Іванівське, Кагань, Нова Шарпівка, Ротівка, Стара Шарпівка, Яцине. За колгоспом ім. Жданова, центральна садиба якого розміщена в Стрільниках, закріплено 3007 га землі, у т. ч. 1824 га орної. Вирощують зернові культури. Напрям у тваринництві — виробництво молока та м’яса. Допоміжним підприємством кол­ госпу є цегельний завод. За трудові успіхи 7 пе­ редовиків сільського господарства відзначені урядовими нагородами. У Стрільниках працюють середня школа, де 21 учитель навчає 226 учнів, клуб, бібліотека, стаціонарна кіноустановка, медпункт, пологовий будинок. На території, підпорядкованій Стрільниківській сільраді, є 2 первинні партійні та 4 комсо­ мольські організації. До їх складу входять 65 комуністів і 122 члени ВЛКСМ. Партійну органі­ зацію створено 1930, комсомольський осередок — 1920 року. Село вперше згадується в історичних дж е­ релах 1654 року. Радянська влада у Стрільниках встановлена в січні 1918 року. Під час тимчасо­ вої німецько-фашистської окупації ж ителі села всіляко допомагали партизанам з’єднання С. А. Ковпака. 25 березня 1942 року народні мес­ ники розгромили фашистський гарнізон у Стріль­ никах. У селах Яциному та Ротівці діяли 2 під­ пільні організації. За час окупації гітлерівці роз­ стріляли 12 чоловік місцевого населення, 116 — вивезли на каторжні роботи до Німеччини. 327 жителів села були учасниками Великої Вітчизня­ н ої війни, 180 з них полягли смертю хоробрих, 180 нагороджені орденами й медалями. В селі спорудж ено пам’ятник радянським воїнам, що загинули в боях за його визволення від фаши­ стів. На честь полеглих воїнів-односельців ж ите­ лі Стрільників встановили обеліск Слави.

1962 року в Стрільниках встановлено пам’ят­ ник В. І. Леніну. Уродженцем с. Ротівки є Ф. Ф. Опадчий — ла­ уреат Ленінської премії, льотчик-випробувач, Герой Радянського Союзу. Поблизу сіл Ротівки та Старої Шарпівки ви­

явлено поселення неолітичне та доби бронзи, а також 2 давньоруські городища. ЮР’ЄВЕ (давні назви — Юр’ївка, Шмільське) — село, центр сільської Ради, розташоване за 19 км на південний схід від районного центру і за 33 км від залізничної станції Путивль. У Юр’євому — 311 дворів, населення — 918 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Волинцеве, Волинцівське, Первомайське. На території села міститься центральна сади­ ба колгоспу «Комунар», за яким закріплено 3292 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2128 га орної землі. Виробничий напрям — вирощування зернових і технічних культур; розвинуте м’ясомолочне тваринництво. Колгосп неодноразово був учасником ВСГВ у Москві та ВДНГ. За до­ сягнуті успіхи 12 передовиків колгоспного ви­ робництва нагороджені орденами й медалями. Серед них — колишній голова колгоспу А. Я. Бутов удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, ордена Леніна — механік колгоспу В. І. Богданов. У Юр’євому працюють середня школа, де 25 учителів навчають 265 учнів; є будинок культу­ ри на 500 місць, сільська бібліотека, медпункт. У селах, підпорядкованих Юр’ївській сільраді, є 2 первинні партійні та 3 комсомольські органі­ зації. До їх складу входять 71 комуніст і 184 чле­ ни ВЛКСМ. Партійна організація виникла 1932, комсомольська — 1930 року. Село згадується вперше у письмових дж ере­ лах 1648 року. Під час революції 1905— 1907 рр. у Юр’євому відбулися селянські заворушення. Радянську владу в Юр’євому встановлено у січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної вій­ ни воювало 268 чоловік, 104 з них віддали жит­ тя за свободу й незалежність Батьківщини, 136— відзначені орденами й медалями. В їх числі сер­ жант М. Т. Васильченко, за виявлену в боях за Берлін мужність і відвагу, удостоєний званпя Героя Радянського Союзу. В селі на честь ра­ дянських воїнів, що загинули, визволяючи Юр’єве від окупантів, встановлено пам’ятник. Поблизу сіл Юр’євого та Волинцевого виявле­ но численні залишки поселень: 3 — неолітичні, 6 — доби бронзи, 2 — скіфських часів, одне — ранньослов янське перших століть н. е., одне — сіверян та давньоруське (IX—XIII ст.). Розко­ пано й досліджено слов’янське поселення та мо­ гильник VII—VIII ст. (знайдено близько 20 ж и­ тел і 19 поховань) та сіверянське городище V III—X століття.

РОМЕНСЬКИЙ РАЙОН

Площа району — 1,9 тис. кв. км. Населення — 73.4 тис. чоловік. Середня густота насе­ лення — 66 чоловік на кв. км. З корисних копалин є торф, нафта, газ, промислові глини, пісок, гіпс, кухонна й калійна солі, мергель, діабаз, буре вугілля. 33 сільським Радам депутатів трудя­ щих підпорядковано 153 населені пункти. На підприємствах, у радгоспах, колгоспах, установах — 160 первинних партійних, 175 комсомольських і 278 профспілкових організацій. В економіці про­ відне місце належить сільськогосподарському виробництву.*За трьома радгоспами й 33 колгос­ пами закріплено 143,4 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 115,6 тис. га орної землі. В ра­ йоні 27 промислових підприємств. Населення обслуговують 112 медичних закладів. У 91 загальноос­ вітній школі, в т. ч. 27 середніх, 38 восьмирічних, 26 початкових, навчається 17,4 тис. учнів і працює 1373 вчителі. Крім того, діють 4 вечірні й одна заочна школи робітничої молоді. В ра­ йоні є сільськогосподарський та індустріальний технікуми, медичне та 2 професійно-технічні училища, музична школа, палац піонерів. Культосвітню роботу ведуть 27 будинків культури, 51 клуб, 104 бібліотеки, 4 краєзнавчі м узеї. Є 86 кіноустановок. У районі — 12 пам'ятників В. І. Л еніну. В 46 населених пунктах спорудж ено 63 пам'ятники та обеліски Слави воїнам-визво­ лителям і односельцям, що загинули в боях з німецько-фашистськими загарбниками в роки Великої Вітчизняної війни.

РОМНИ І|н%; омни — місто обласного підпорядкування (з 1962 р.), центр району, залізи Щ Ш нична станція, розкинулося на правому березі річки Сули (лівої притоки ИД ^ І Дніпра), біля впадіння в неї річки Великого Ромна. Відстань до м. Сум— 100 км. Населення — 49,3 тис. чоловік. Місцевість, де розташоване місто Ромни, була заселена вже в V I—V ст. до н. е. Свідченням цього є виявлений тут курганний могильник скіфських часів. На око­ лицях Ромен досліджено також слов’янське городище сіверян, що існувало у V III — X ст. (від якого походить назва роменської археологічної культури). Н а тери­ торії міста, крім того, збереглися залишки давньоруського могильника (на якому розкопано 4 поховання) та два городища.

483

31*

Вперше Ромни згадуються під назвою Ромен у «Повчанні» Володимира Мономаха, записаному в літопису під 1096 роком, де розповідається про похід князя проти половецьких ханів Аепи та Б оняка1. Тоді місто Ромен входило до Переяслав­ ського князівства. Можливо, Ромен, як і багато інших міст Київської Русі, в сере­ дині X III ст. було зруйноване монголо-татарами. Нове поселення виникло в XV ст. На початку XVI ст. в документах згадується Старе й Нове Руменське. Наприкінці XVI ст. Ромни згадуються у Воскресенському літопису як значний оборонний пункт на півдні Російської держави. На початку X V II ст. Ромни вже були чималим укріпленим містом. Тут налічувалося близько 300 дворів ремісників, торговців, селян та ін . 2 Навколо нього виникли дрібні посе­ лення. Кількість жителів міста швидко зростала за рахунок переселенців з Право­ бережної У країни, що тікали від гніту польських феодалів. За Деулінським перемир’ям 1618 року до Польщі відійшла майже вся Чернігово-Сіверщина, в т. ч. й місто Ромни. Характерним прикладом свавілля польських магнатів можуть служити дії Я. Вишневецького. 14 травня 1644 року він на чолі великого озброєного загону напав на Ромни, незадовго до цього віддані польським королем надворному марш алку О. Казановському, і силою зброї утримував місто, грабував його, знущався над беззахисним населенням. Н авіть король змушений був поступитися перед магнатом3. Ромни стали власністю Вишневецького. На місці старих оборонних споруд Вишневецький побудував замок, в якому розташував військовий гарнізон. Н а території замку на березі Сули стояв палац, укріплепий ровами й валами. У місті жили міщани, козаки й селяни. Багато роменських коза­ ків і міщан займалися ремеслами, зокрема виробляли поташ, тканини, взуття, за­ лізні знаряддя праці тощо. Були й майстри-золотарі. Велася жвава торгівля сіллю, вовною, тканинами, худобою, зерном, горілкою, тютюном, зброєю та порохом. Був навіть спеціальний торговий двір, де зупинялися приїжджі купці й торговці. Ж ителі платили феодалові грошову й натуральну ренту, виконували різні по­ винності. Найбільш експлуатованою частиною населення були посполиті. Д ля польської шляхти селянин був не людиною, а «бидлом». Вона відверто паплюжила українську мову, культуру, звичаї. Під час селянсько-козацького повстання на У країні в 1637 році населення Ромен брало участь у боротьбі проти польської шляхти. Після придушення пов­ стання частина міщан і козаків покинула місто і переселилася в Росію. Я. Вишне­ вецький звернувся до путивльського воєводи з листом, щоб той наказав виловити втікачів. Але намагання Я. Вишневецького, повернути людей і припинити втечі були марними. Коли почалася визвольна війна українського народу 1648—1654 рр., активну участь у ній взяли й жителі Ромен. У травні 1648 року вони вигнали війська Виш­ невецького. Сам Вишневецький разом зі своїми посіпаками втік на Правобережжя. Місто стало центром козацької сотні Миргородського полку. Роменська сотня брала активну участь у всіх боях селянсько-козацького війська проти польсько-шляхет­ ських загарбників. У 1651 році після підписання Білоцерківської угоди на Подніп­ ров’ї вибухло селянське повстання проти польської шляхти. 1652 року воно охопило Полтавщину (район міст Прилук і Ромен)4. Коли в березні 1652 року біля Ромен появився великий загін королівських військ, населення озброїлось і не впустило ворога. Ромни відігравали чималу роль у розвитку економічних і політичних зв’язків між Україною та Росією. Нд ярмарки в Ромни часто приїжджали торгові люди 1 Известпя археологической комиссии, вып. 65. Птг., 1918, стор. 128; Коротке звідомлешія Всеукраїнського археологічного комітету за археологічні досліди року 1926. К ., 1927, стор. 14; Полное собрание русских летописей, т. 1. Лаврентиевская летопись. JI., 1928, стор. 250.

2 Ц Д А Д А , Белгородский стол, № 2, арк. 125— 131.

3 П. В . М и х а й л и н а. Міста України в період феодалізму. Чернівці, 1971, стор. 12.

4 Історія Української РСР. т. 1. К ., 1967, стор. 225.

484

з різноманітними товарами, роменські купці торгували в російських містах. Під час переговорів про возз’єднання України з Росією через Ромни їздили українські й російські посли з листами Богдана Хмельницького та російського ц ар я1. Жителі Ромен радо зустріли рішення Переяславської ради 1654 року про возз’єднання України з Росією. Після 1654 року згідно з царською грамотою Ромни з селами та угіддями, що належали до міста, потрапили під владу генерального писаря запорізького війська І. Виговського. Ставши гетьманом, І. Виговський разом з частиною козацької стар­ шини, яка додержувалася польської орієнтації, намагався відірвати У країну від Росії і відновити польсько-шляхетське панування. Це викликало обурення серед широких народних мас. Навесні 1658 року на Полтавщині вибухнуло народне пов­ стання, один з осередків якого був у с. Поділках (ЗО верст від Ромен). Тут зібра­ лося близько двох тисяч повстанців на чолі з козаком JI. Клименком. У листах, роз­ повсюджуваних серед жителів міста й навколишніх сіл, повстанці писали, що висту­ пають проти гетьманського уряду й незабаром рушать на Ромни знищувати стар­ шинську адміністрацію, яка пішла на зговір з польською шляхтою. У відповідь на це найманці І. Виговського влітку 1659 року захопили й спалили Ромни2. Але не­ вдовзі місто було відбудоване. В 60—70-х роках X V II ст. тут постійно перебували козацькі загони, які охороняли його від нападів польської шляхти й турецькотатарських загарбників. Козаки брали активну участь у боротьбі проти військ польського короля Яна Казимира в 1663—1664 рр. і в Чигиринських походах росій­ ських та українських військ у 1677—1678 роках. Під час Північної війни Ромни опинилися в зоні активних бойових дій. При­ хильники зрадника Мазепи допомогли шведським загарбникам 18 листопада 1708 року зайняти місто. Король К арл X II розташував тут свою штаб-квартиру. Однак спільні дії російських військ і козацько-селянських загонів не давали шведам спокою. Жителі чинили опір ворогові, ховали продукти харчування, худобу, вби­ вали окупантів. 16 грудня 1708 року Карл X II мусив залишити Ромни і вирушив до Гадяча. Через два дні у місто вступили російські війська. З січня 1709 року шведи знову з ’явилися під Ромнами й почали штурм. Втративши до 2 тис. чоловік убитими і стільки ж пораненими, вони 7 січня знову оволоділи містом, у якому перебували до квітня 1709 року3. Протягом першої половини X V III ст. Ромнами володіли поміщики Маркевичі, а роменський сотник підлягав лубенському полковникові. Після запровадження на Слобожанщині повітів 1763 року Ромни стали повітовим центром Лубенського полку. В 1764 році в місті проживало 4319 чоловік, у т. ч. 927 міщан, 1317 козаків, 1969 селян та 106 чоловік духовенства. 790 чоловік займалися ремеслами, 137 — торгівлею. В місті працювали цегельний завод, 2 пивоварні, 5 солодовень, 346 крам­ ниць. Щорічно в Ромнах відбувалися чотири великі ярмарки, на які доставля­ лися товари з інших міст У країни, Росії та Б ілорусії. Найбільший, Іллінський ярма­ рок, був відомий далеко за межами У країни, він тривав до трьох тижнів. Ромни славилися вирощуванням і переробкою тютюну. Виробництво його особливо поширилось у другій половині X V III ст. Тоді в місті було створено тютюнову контору4. Значну частину населення Ромен у другій половині X V III — на початку X IX ст. становили покрігіачені селяни, які відбували панщину, що доходила до 3—4 днів на диждень, та інші феодальні повинності. В грудні 1751 року селяни приміського села Засулля відмовилися відбувати повинності на користь поміщиці М. Маркевич. Спроба силою примусити їх підкоритися привела до заворушення, яке було жор­ 1 2 3 4

485

Воссоединение Украины с Россией, т. 2, стор. 263— 265, 410, 411; т. З, стор. 287, Акты, относящиеся к истории Южной и Западпой России, т. 7. СПб., 1872, стор. Е. В . Т а р л е. Северная война и шведское нашествие на Россию. М ., 1958, стор. Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. 12. Полтава, 1893,

381.

299.

296. стор. 15.

стоко придушене. Н а Роменщині деякий час діяв загін народного месника Семена Гаркуш і. В лютому 1784 року Гаркушу та кількох його товаришів схопили в Ромнах царські урядовці. Після жорстоких катувань його засудили й заслали на каторгу. На знак протесту проти гноблення селяни часто підпалювали поміщицькі садиби. У 1796 році 17-річна кріпачка М. Лопуцинова спалила поміщицький будинок. За це суд присудив її до биття різками й заслання до Сибіру1. 1809 року відбу­ лося заворушення серед поденних робітників, які працювали на брукуванні вулиць. Вони вимагали від місцевих властей збільшити плату з ЗО до 35 коп. на день2. У 1781 році Ромни стали повітовим центром Чернігівського намісництва, 3 1796 року Малоросійської, а з 1802 року — Полтавської губернії. Н а початку X IX ст. Ромни були частково перебудовані. Тоді прокладено нові вулиці: Полта$ську й Московську, почалося спорудження будинків міського типу. 1830 року побу­ довано дерев’яний міст через річку Сулу. В місті виникли нові невеликі кустарні підприємства, зокрема, чотири цегельні та кахельний заводи. З 1800 року діяла також мануфактура, яка виробляла щороку понад ЗО тис. аршинів тканини і 1500 хусток. Мануфактура мала 50 верстатів, на ній працювало 8 6 вільнонайманих робітників3. 1835 року став до ладу механічний завод, де виробляли молотарки, віялки, соломорізки, крупорушки, плуги, борони. На заводі була обладнана май­ стерня, яка виготовляла вози, карети й брички. Напередодні реформи 1861 року Ромни мали 4 площі, 22 вулиці, 54 провулки. Будинки були в основному одноповерхові дерев’яні. Населення становило 5553 чо­ ловіка, в т. ч. 2796 міщан, 1083 селянини, 648 купців і торговців, 353 військові, 250 чоловік духовенства та ін. Серед міщан ремісників було 275 чоловік, робітни­ ків — 402. Ще в першій половині X V III ст. в Ромнах при соборній церкві існувала школа, де дітей навчали читати церковнослов’янською мовою. На початку X IX ст. діяли 4 парафіяльні школи, як і відвідували переважно діти заможних козаків, міщан та купців. У 1806 році відкрито повітове училище, перетворене 1851 року на дворянське. Але більшість населення міста була неписьменною. У гостинному дворі, побудо­ ваному в 1804 році, були книжкові крамниці. Під час ярмарків до міста приїжд­ жали театральні трупи. Перший театр у Ромнах, побудований місцевим поміщиком В. А. Полетикою наприкінці X V III ст., проіснував до 1835 року. Того ж року купець І. С. Терновець збудував другий театр, який діяв до 1851 року. В театрі ставилась вертепна драма, часто виступали приїжджі театральні трупи І. Штейна, Калиновського, кріпосна трупа Хорвата з Харківщини4. В 1818,1819 і 1829 роках в роменському театрі виступав великий російський актор М. С. Щепкін. В 1845 році в складі однієї з кріпосних труп тут виступав видатний український актор К. Т. Соленик, талант якого високо цінував Т. Г. Шевченко5. Ромни — батьківщина багатьох відомих діячів мистецтва й культури. Тут наро­ дилися маляр та різьбяр по дереву А. І. Атович, а також художник Г. А. Стеценко (1710—1781), автор багатьох картин і портретів. Одним з кращих творів Г. А. Стеценка є «Мадонна», що експонується у Роменському історико-краєзнавчому музеї. Багато років у Ромнах працювали збирач документів з історії У країни XVI— XVIII ст. В. Г. Полетика (1765—1845), видатний український і російський філо­ лог О. О. Потебня (1835—1891).

1 Ц ДІА УРСР у Києві, ф. 51, оп. 1, спр. 581, арк. 1, 2.

2 Полтавщина. Збірник статей, т. 2. Полтава, 1927, стор.189. ś 3 О. О. Н е с т е р е н к о . Розвиток промисловості на У країні, ч. 1, стор. 286—287.

4 Ф. Д . Н и к о л а й ч и к . Іільинская ярмарка в Ромнах. Полтава, 1907, стор. 2 0 —23, 51 —59.

5 6 . П. К и р и л ю к, Є. С. Ш а б л і о в с ь к и й, В . 6 . Ш у б р а в с ь к и й. Т. Г. Шев­ ченко. Б іограф ія. К ., 1964, стор. 143, 147.

486

Реформа 1861 року не принесла роменським селянам справжньої волі, не по­ легшила їх економічного становища. В руках поміщиків лишилося 87,8 проц. усієї приватновласницької землі. Мізерні наділи, що їх одержали селяни, не могли за­ безпечити навіть напівголодного існування сім’ї. 103 селянські господарства жили тільки з поденної роботи, із 198 дворів щороку ходили на заробітки в інші міста. Понад 850 чоловік виїхали з Ромен у пошуках засобів існування1. Скасування кріпосного права прискорило розвиток капіталізму. В 1873 році стала до ладу Лібаво-Роменська залізниця. В 1888 році її продовжили до м. К ре­ менчука. В другій половині X IX ст. працювали заводи: винокурний (з 1865 р.), шкіряний, миловарний (1870—1895 рр.), спиртоочисний (з 1879 р.), солодовий (з 1881 р.), дві тютюнові фабрики. На механічному заводі введено в дію ливар­ ний цех. 1874 року закінчено спорудження паровозного депо. Виникнення нових підприємств зумовило приплив робочої сили й збільшення кількості населення міста, яке з 1858 до 1897 року зросло майже у три рази і становило 16 200 чоловік. Умови життя й праці робітників промислових підприємств були надзвичайно тяжкі. Робочий день тривав 13—14 годин. Особливо ж ахливі умови були на тютю­ нових фабриках, де налічувалося 340 робітників, з них 23 підлітки2. Вкрай низькою була заробітна плата. Т ак, чорнороби на підприємствах одержували в середньому 4 крб. на місяць, ж інки й підлітки — ще менше3. Значну частину заробітку по­ глинали штрафи. Жорстока експлуатація, політичне безправ’я, всілякі утиски, тяж кі умови життя трудящих сприяли розгортанню революційно-демократичного руху. 1878 ро­ ку в Ромнах виник перший революційний народницький гурток, але за доносом провокатора він був викритий. Наприкінці 1879 року виник ще один революційний народницький гурток. Члени його вели революційну пропаганду серед робітників і молоді, розповсюджували одержану з Петербурга народницьку літературу, зок­ рема прокламації «К русскому народу», «Русскому обществу от революционеров», листки «Народной воли» та ін. Гуртківці підтримували зв’язки з народниками Гадяча, Глухова, станції Бахмач, обмінювалися з ними літературою. В липні 1883 року поліція розгромила роменський гурток. У Ромнах провів дитячі роки і жив улітку 1891 раку та під наглядом поліції в 1897—1899 рр. Ю. Д. Мельников, один з організаторів перших марксистських гуртків на У країні. 1897 року він за допомогою робітників роменського депо виго­ товив раму для верстата підпільної друкарні, в якій друкувалась газета «Вперед» ки­ ївської соціал-демократичної групи «Рабочее дело». Незважаючи на тяж ку хворобу, Ю. Мельников підтримував зв’язки з київськими революціонерами та редакцією газе­ ти «Вперед»4, вів серед роменських робітників пропаганду марксистських ідей, пере­ давав їм революційну літературу, вчив конспірації. Під його керівництвом у депо був створений нелегальний робітничий гурток. У 1902 році розпочала роботу Роменська група РСДРП. 1904 року вона налічувала кілька десятків чоловік. Того ж року група ввійшла до складу Поліського комітету РСДРП, який стояв на ленін­ ських позиціях. Роменські соціал-демократи були тісно зв’язані з робітниками підприємств. Вони викривали імперіалістичний характер російсько-японської війни, розпові­ дали про події в країні. Група мала гектограф та свою печатку. Лише за 8 місяців 1904 року її члени розповсюдили 18 назв листівок і брошур Поліського комітету Російської соціал-демократичної робітничої партії. В "1905 році група 4 1 Экономическое состояпие городских поселений Европейской России в 1861— 1862 гг., ч. 2. СПб., 1863, стор. 44.

2 Фабрично-заводская промышленность России. Перечень фабрик и заводов. Справочник, т. 1. СПб., 1897, стор. 850.

3 Історія робітничого класу Української РСР, т. 1, стор. 82.

4 Д . М и ш к о, П. ПІ м о р г у н. Ювеналій Дмитрович Мельников. К ., 1970, стор. 9, 16, 69, 1 3 0 -1 3 3 .

487

організувала святкування 1 Травня. Н а багатьох підприємствах міста відбулися мітинги. Під впливом революційної пропаганди в Ромнах у червні 1905 року відбулися антивоєнні виступи; на початку жовтня застрайкували робітники багатьох підпри­ ємств. З 11 до 17 жовтня роменські робітники взяли участь у Жовтневому всеро­ сійському політичному страйку. 18 жовтня, коли стало відомо про царський мані­ фест, у Ромнах відбулася багатолюдна демонстрація. Були звільнені політичні в ’язні. Після придушення Грудневого збройного повстання в Москві реакція перейшла в наступ. І все ж, незважаючи на репресії, 7 січня 1906 року в місті знову відбу­ лася демонстрація, я к у зустрів загін козаків і поліції. 8 серпня 1906 року застрай-' кували робітники чавуноливарного заводу. Вони вимагали поліпшення житлових умов, збільшення в 1,5 раза плати за понаднормову роботу. В скарзі фабричному інспектору робітники писали, що живуть у казармі, де протягом місяця не міняють підстилку. Х ліб їм дають з гнилого борошна, риба гнила, суп з черв’яками й тарга­ нами1. Роменські соціал-демократи підтримували зв’язки з Конотопською групою та Полтавським комітетом РСДРП. Вони одержували нелегальну літературу й роз­ повсюджували її серед робітників. 9 березня 1907 року в Ромнах на поштамті полі­ ція конфіскувала кілька пакетів з газетою «Пролетарий». Восени 1907 року, коли посилився наступ реакції, Роменська група РСДРП була розгромлена. Напередодні першої світової війни в місті було кілька здебільшого невеликих промислових підприємств. На чавуноливарному, ректифікаційному заводах, трьох заводах газованої і фруктової води, тютюновій фабриці, друкарні та восьми млинах були парові двигуни. У місті налічувалося 618 ремісників. У Ромнах та на околи­ ц ях торгували 334 крамниці, було кілька контор, які вели оптову торгівлю.

1910 року в місті проживало 15 739 чоловік2. Н а початку XX ст. в Ромнах і повіті працювало 9 лікарів і 22 фельдшери та акушерки. На одного лікаря припадало 16 770 чоловік. У 1907 році побудовано земську повітову лікарню на 70 ліж ок, відкрито амбулаторію і дві приймальні па­ лати для залізничників, де медичну допомогу подавав лише один лікар. У місті працювали реальне училище (відкрите 1887 року), жіноча гімназія (відкрита в 1867 році), міське трикласне училище та 5 церковнопарафіяльних ш кіл3. Однак діти трудящих могли вчитися тільки в початкових школах, бо плата за нав­ чання в реальному училищі та жіночій гімназії була високою. У 1910 році кількість письменних серед чоловіків становила 32 проц., серед жінок — 24 проценти4. З 1882 року в Ромнах існував аматорський театр. Того ж року в ньому дебюту­ вала в ролі Одарки в п ’єсі Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці» корифей української сцени Г. П. Затиркевич-Карпинська (1855—1921 рр.). 1907 року ро­ менські любителі створили в місті «Російсько-українське вокально-музично-драматичне товариство», яке в 1912 році налічувало 6 6 чоловік. Тільки за один рік драматична трупа поставила 15 вистав, переважно українські класичні п ’єси. Коли почалася перша світова війна, промислове виробництво в місті різко скоротилось. У зв’язку з нестачею кваліфікованої робочої сили, палива та сировини закрилися цегельний і спиртовий заводи, паровий млин та кілька інших підпри­ ємств5. До міста прибуло багато біженців та поранених. Не вистачало продоволь1 Ц Д ІА УРСР у Києві, ф. 320, оп. 1, спр. 232, арк. 167— 169; спр. 415, арк. 32, 33; спр. 438, арк. 237, 240, 813: ф. 575, оп. 1, спр. 197, арк. 55—57.

2 Третья подворно-хозяйственная земская перепись в Полтавской губернии 1910 г., Роменский уезд, стор. 16— 17, 254—268, 297.

3 Списки учебных заведений ведомства министерства народного просвещения к 1 января 1912 г. СПб., 1912, стор. 81.

4 Третья подворно-хозяйственная земская перепись в Полтавской губернии 1910 г. Ромен­ ский уезд, стор. 2, 3.

5 Ц Д ІА УРСР у К иєві, ф. 575, оп. 1, спр. 747, арк. 71, 134.

488

ства, промислових товарів, росла дорожнеча. В 1915 році почалася епідемія хо­ лери, від якої загинуло багато людей. Як тільки в Ромнах стало відомо про повалення самодержавства, на підприєм­ ствах почалися збори й мітинги, виникали професійні спілки та фабрично-заводські комітети. Більш овицьку групу очолили М. 1. Галаган — активний учасник подій 1905 року, П. Є. Глушко та Є. П. Хоменко, що повернулися з фронту. Місцева бур­ жуазія організувала громадський комітет, який підтримував комісара Тимчасового уряду. В середині березня 1917 року в місті була створена Рада робітничих і сол­ датських депутатів, але в ній переважали меншовики та представники буржуазнонаціоналістичних партій. Керуючись рішеннями VII (Квітневої) конференції РСДРП(б), більш овики міста посилили боротьбу за маси. Вони часто виступали на мітингах і зборах, де роз’яснювали політику більшовицької партії, влаштували святкування 1 Травня. У місцевій Раді створилася фракція більшовиків, яка складалася, головним чином, з фронтовиків, що повернулися додому. З радістю зустріли трудящі Ромен повідомлення про перемогу Великої Ж овт­ невої соціалістичної революції, але владу в місті захопили ставленики буржуазнонаціоналістичної Центральної ради. Після 1 з ’їзду Рад У країни (11—12 грудня 1917 ро­ ку), який проголосив У країну Радянською республікою, ще більше загострилася боротьба між трудящими масами та експлуататорами. 31 грудня 1917 року «Селян­ ська спілка» скликала в Ромнах повітовий з ’їзд селян і підготувала для схвалення наказ про підтримку політики Центральної ради. В роботі з ’їзду взяли участь ко­ лишні фронтовики, серед них були й більшовики, які розповіли присутнім про 11 Всеросійський з ’їзд Рад і прийняті ним декрети, викрили зрадницьку роль Цен­ тральної ради та буржуазно-націоналістичної «Селянської спілки». Розпропаговані делегати вигнали прибічників спілки. Більш овики посилили агітацію у 18-у запас­ ному полку, завдяки чому більшість його солдатів пішла за ними1. 7 січня 1918 року в Ромни вступили революційні загони харківських робітників, як і разом з роменськими робітниками вигнали з міста ставлеників Центральної ради. А через три дні відбувся перший повітовий селянський з ’їзд, який проголосив встановлення Радянської влади в повіті й обрав ревком. Головою повітового військово-револю­ ційного комітету став більшовик П. Ф. Ткаченко. Комітет зосередив у своїх руках всю владу в місті2. На початку березня 1918 року на зборах роменських більшовиків була органі­ заційно оформлена місцева організація РСДРП(б). До її складу входило 24 чоловіка. Серед них найбільш активними були С. Н . Гвоздецький, П. Ф. Ткаченко, 1. П. Сав­ ченко, М. М. Крутень. Під керівництвом парторганізації та ревкому почалося здій­ снення соціалістичних перетворень. Поміщицькі та великі куркульські господарства було конфісковано, землю й майно передано сільській бідноті. З робітників орга­ нізовано червоногвардійський загін у складі 2 0 0 чоловік, який допомагав ревкому забезпечити революційний порядок. Поступово нормалізувалося життя міста. Дальше розгортання соціалістичного будівництва перервав наступ кайзерів­ ських військ. Переважаючі сили німецьких загарбників зламали оборону об’єднаних загонів Червоної гвардії у районі Конотоп — Ромни. 22 березня 1918 року Ромни були окуповані. Почалися репресії, грабежі, насильство. В перші ж дні загарбники видали наказ, що всіх, хто розповсюджуватиме більшовицькі листівки, чекає смерт­ на кара3. Тільки з 23 березня до 27 травня з Роменського повіту було вивезено до Німеччини 8 тис. пудів зерна й борошна, багато худоби. Закрилися підприємства й школи. Але трудящі міста не скорилися ворогові. Роменська більшовицька орга­ нізація пішла в підпілля. Керівником її з першого дня окупації став залізничник 1 С. М. К о р о л і в с ь к и й . Перша Всеукраїнська селянська конференція. X ., 1958. стор. 28—29.

2 Ц ДАЖ Р УРСР, ф. 356. оп. 2, спр. 1, арк. 8 —9.

3 Сумський облдерж архів, ф. 52, оп. 6, спр. 37, арк. 9.

489

більшовик С. С. Щучка. Підпільники-більшовики вели серед населення агітацію, підтримували тісний зв’язок з партизанськими загонами навколишніх сіл, добували для них зброю, забезпечували агітаторів нелегальною л і­ тературою. 21 липня 1918 року залізничники Роменського вузла приєдналися до загального страйку залізничників У країни. Страйк тривав майже місяць. Гетьманцям і оку­ пантам вдалося натрапити на слід роменських більшови­ ків. 29 вересня були заарештовані С. С. Щучка і кілька членів організації1. Але більшовики продовжували діяти. Вони ще енергійніше стали готувати повстання проти воро­ га. В місті був створений партизанський загін. Н априкінці листопада 1918 року об’єднані загони партизанів м. Ромен, сіл Глинська та Ведмежого вигнали німецьких окупантів. У місті розпочав роботу військовоС. С. Щ учка — керівник революційний комітет. Але, скориставшись перевагою сил, Роменської більшовицької владу в Ромнах захопила буржуазно-націоналістична Ди­ організації. Ф ото 1918 р. ректорія. Трудящі Ромен під керівництвом більшовиків розгор­ нули боротьбу за відновлення Радянської влади. 4 грудня 1918 року повстали політичні в ’язні тюрми. Вони роззброїли варту й вийшли на волю. Спираючись на партизанські загони, партійна організація почала працювати напівлегально, готувати сили для розгрому петлюрівців. Робітники, все трудяще населення під­ тримували більшовиків. 22 січня 1919 року, ще до підходу частин Червоної Армії, спільними силами партизанських загонів, що діяли на Роменщині, петлю­ рівці були вибиті з міста. Влада знову перейшла до рук революційного комітету2. Н а початку березня 1919 року відбулися перші вибори до Роменської міської Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів. З 50 обраних — 45 були комуністами. Тоді ж був обраний і повітвиконком, якому ревком передав усі свої повноваження. Головним завданням органів Радянської влади була організація допомоги Червоній Армії і трудящим промислових центрів. Лише 20 травня 1919 року загін продармійців конфіскував у спекулянтів на станції Ромни тисячу пудів хліба. В місті були націоналізовані підприємства, великі магазини, налаго­ дж увалася робота шкіл. Н а тютюновій фабриці виник перший комсомольський осе­ редок. Почала виходити газета «Известия» — орган Роменського повітового вико­ навчого комітету. Влітку 1919 року з півдня рушили полчища денікінців. Робітники роменських підприємств збиралися на мітинги, запевняли Радянський уряд, що всі як один стануть на захист революції. У місті було створено комуністичну роту, що ввійшла до складу 46-ї стрілецької дивізії під командуванням героя громадянської війни 1. Ф. Федька, а також молодіжний загін, який 17 червня 1919 року вирушив на фронт. 18—19 липня 1919 року в Ромнах перебував інструкторсько-агітаційний поїзд ім. В. 1. Леніна, на якому прибув до Ромен G. В. Косіор.

18 серпня 1919 року денікінці підійшли до міста. Після запеклих боїв наступ­ ного дня білогвардійці захопили Ромни й відновили дореволюційні порядки. Вони по-звірячому закатували й розстріляли понад 500 комуністів та радянських акти­ вістів. Переслідували навіть тих, кого запідозрювали в прихильності до Радянської влади. 1 все ж, незважаючи на терор, підпільна партійна організація вела серед трудящих велику агітаційну роботу. Комуністи систематично інформували жителів про становище на фронтах, про життя Радянської Росії, закликали їх саботувати розпорядження денікінців, готуватися до остаточного розгрому ворога. В селах За1 Трудящ иеся Сумщини в борьбе за власть Советов, стор. 82— 83.

2 Жовтень на Сумщині, стор. 113, 114.

3 Газ. «Известия» (Ромни), 20, 22, 23 липня 1919 р.

490

суллі, Глинську, Хоминцях діяли партизанські загони, які вели рішучу боротьбу з білогвардійцями1. Спільним ударом 3-ї Особливої червоної кавалерійської бригади 12-ї армії та партизанів 29 листопада 1919 року Ромни були визволені. 2 грудня 1919 року влада в місті й повіті перейшла до новоствореного повітового військово-революційного комітету, головою якого став 1. М. Л ихвар. Тимчасовий комітет Роменської пові­ тової партійної організації та ревком провели велику роботу щодо забезпечення гро­ мадського порядку. 5 грудня створено радянську робітничо-селянську міліцію. Вживалися заходи щодо боротьби з спекуляцією, поліпшення постачання Червоної Армії та населення хлібом. До громадсько-політичного життя активно вклю чилася молодь. 31 грудня 1919 року в місті створено комітет Комуністичної Спілки Молоді.

16 січня відбулася перша повітова партійна конференція. Вона розглянула важливі питання життя міста й повіту. Н а конференції був обраний повітовий партійний ко­ мітет. Наприкінці грудня 1919 року при повітовому ревкомі почала працювати Рада народного господарства, яка обстежила і взяла на облік промислові підприємства, запаси палива, сировини. В боротьбі з епідемією тифу допомогли трудящ і Москви — вони надіслали медикаментів на 1,5 млн. крб. У квітні 1920 року за ініціативою комуністів і комсомольців у повіті проведено тиждень фронту й праці2. Він закін­ чився 1 травня суботником, у якому взяло участь майже півтори тисячі чоловік.

9 грудня 1920 року до Ромен вдруге прибув інструкторсько-агітаційний поїзд ім. В. 1. Леніна, його очолював Г. 1. Петровський. Поїзд гаряче зустріли трудящ і міста. Г. 1. Петровський взяв участь у роботі повітового з ’їзду комнезамів, який від­ бувся 10 грудня 1920 року3. Становлення Радянської влади в Ромнах і повіті проходило в складних умовах. Під час наступу польських загарбників активізувалися куркульські банди. Н а початку 1921 року довелося вести боротьбу й з махновською бандою Щ уся. Роменський повітовий комітет партії направив проти банд загін, очолюваний Ф. К. Лисенком. 11 січня 1921 року в Ромнах проїздом побував командуючий збройними си­ лами України М. В. Фрунзе, який висловив подяку роменському загону за боротьбу з бандами. Протягом 1922—1923 рр. бандитизм у повіті було ліквідовано. В листопаді 1921 року обрано міську Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів та повітвиконком, якому ревком передав свої повноваження. За роки іноземної воєнної інтервенції та громадянської війни народне господарство міста було зруйноване: не працювали завод сільськогосподарських машин, тютю­ нові фабрики, більшість млинів та інші підприємства. Н а 1 листопада 1923 року було понад 1700 безробітних. Трудящі Ромен, незважаючи на тяж ке економічне становище в місті, гаряче відгукнулися на звернення Радянського уряду допомогти голодуючим Поволжя та південних губерній У країни. 1500 дітей з Поволжя та півдня У країни було розмі­ щено в дитячих будинках міста й повіту, проведено місячник допомоги дітям з го­ лодуючих губерній. У 1921—1922 рр. на Донбас відправлено три вагони з одягом і взуттям; допомогли трудящим Ленінграда, де в 1924 році була велика повінь4. Під керівництвом партійної організації трудящі доклали багато зусиль до відбудови господарства міста. Вже 1924 року почали давати продукцію ливарномеханічний, цегельний, 3 ш кіряні й пивоварний заводи, 2 тютюнові фабрики, де працювало близько 900 чоловік. Механічні майстерні було об’єднано з меблевими, розширено й механізовано тютюнову і взуттєву фабрики. Роменський комітет бо­ ротьби з безробіттям, заснований 1924 року, провів значну роботу для ліквідації 1 ПА ІІП ЦК КП України, ф. 1, оп. 1, спр. 40, арк. 2 —25.

2 Сумський облпартархів, ф. 442, оп. 1, спр. 11, арк. 203.

3 Газ. «Голос селянина» (Ромни), 12 грудня 1920 р.

4 Сумський облдерж архів, ф. Р-223, оп. 1, спр. 82, арк. 840; ф. Р-224, оп. арк. 136.

491

1, спр. 4,

безробіття, зокрема, він об’єднав в артіль ЗО кустарів, які мали ручні шкарпетко-панчішні в ’язальні машини. Згодом ця артіль стала називатися майстернею, а 1927 року на її базі створено державну текстильно-га­ лантерейну фабрику (з 1971 р .— гардинотюлева). Впорядковувалося комунальне господар­ ство Ромен: почала безперебійно працю­ вати місцева електростанція, було відре­ монтовано мости, ш ляхи, тротуари, комсо„ . мольці посадили парк. Н а вулицях встановКО М С О М О Л Ь С Ь КИ Й о середок Роменського машинобудівного__________ ________ ___ • • ТЭл заводу. 1924 р. лено електричні ліхтарі. Відкрилися л ікар­ ня на 1 1 0 місць, протитуберкульозний дис­ пансер, робітнича поліклініка, три аптеки. В місті працювало 15 лікарів. Поліпшувався стан освіти. Тільки в 1923 році на народну освіту було витрачено 45 863 крб., що становило 9,4 проц. загальної суми окружного бюджету. Тоді в місті було 6 семирічних ш кіл, у яких навчалося 3100 учнів і працювало 188 учителів, 409 чоловік молоді навчалися в профшколі, фабрично-заводському училищі та на профкурсах. У жовтні 1920 року відкрито робітничо-селянський університет1. Широко розгорнулася робота щодо ліквідації неписьменності. В 10 школах лікнепу навчалося грамоти 295 чоловік. У 1923 році створено перші загони юних піонерівспартаківців. Початок їм поклав осередок при дитячому будинку. Значні зрушення стались і в галузі культури. Широкого розмаху набула худож­ ня самодіяльність. Активну участь у ній брав G. Й. Ш курат (1886—1973), пізніше заслужений артист РРФ СР та народний артист УРСР. У 1920 році аматори засну­ вали капелу, якій з 1923 року присвоєно ім’я М. Д. Леонтовича. Того ж року на основі драматичного колективу створено українську трупу, з якої починається історія Роменського робітничо-селянського пересувного театру. Фундатором та ре­ жисером його був 1. П. Кавалерідзе, згодом відомий український скульптор і кіно­ режисер, народний артист УРСР. Театр існував до 1932 року. В місті працювало 6 клубів, кінотеатр. 1920 року відкрито краєзнавчий музей і центральну бібліотеку. За новим адміністративно-територіальним поділом 1923 року Ромни — центр Роменського округу і району. Його населення становило 22 100 чоловік. З болем і сумом зустріли трудящі Ромен повідомлення про смерть організатора Комуністичної партії і засновника Радянської держави В. 1. Леніна. Під час ленінсього призову до лав партії вступили найбільш віддані й стійкі сини та дочки ро­ бітничого класу. На червень 1925 року партійна організація району налічувала в своїх лавах 479 членів і 190 кандидатів у члени партії. У Ромнах було 14 партосередків. Зростала й комсомольська організація. У листопаді 1927 року на VII окруж ній партійній конференції виступив з доповіддю Г. І. Петровський. Він роз­ повів її делегатам про шляхи дальшого розгортання соціалістичного будівництва в країні. В період індустріалізації значного розвитку в місті набула промисловість.

1926 року стало до ладу стандартно-будівельне підприємство «Укрсільгоспоб’єднання». Згідно з планами перших п ’ятирічок побудовано плодоконсервний з а в о д (1929 р.), нову електростанцію (1931 р.), реконструйовано й розширено чавуно­ ливарний завод, який став випускати інкубатори, а з 1937 року перейшов на вироб­ ництво паперорізальних машин і дістав назву машинобудівного. Було механізовано меблеву фабрику, що існувала як самостійне підприємство з 1930 року. Валова про­ дукція промислових підприємств у 1938 році була втричі більшою, ніж у 1932 році. В другій п ’ятирічці поблизу міста, біля гори Золотухи, вперше на Лівобережній 1 Сумський облпартархів, ф. 442, оп. 1, спр. 11, арк. 48.

492

Україні знайдено нафту. В 1936 році три свердловини поклали початок Роменському нафтопромислу. Велику допомогу в пошуках родовищ нафти, у їх розробці подали азербайджанські нафтовики. Партійні, комсомольські та профспілкові організації міста широко розгорнули на підприємствах рух ударників, соціалістичне змагання за дострокове виконання п’ятирічних планів. Н а всіх підприємствах створювалися ударні бригади. В 1935— 1936 рр. набув поширення стахановський рух. Першими стахановцями в місті стали слюсар взуттєвої фабрики М. G. Шемшура, коваль машинобудівного заводу Є. А. Греченко, робітниця плодоконсервного заводу Г. Кухно. Вони виконували змінні норми на 120—150 проц. і здавали продукцію високої якості. Н а 1 грудня 1940 року Роменська взуттєва фабрика виконала річний план випуску валової продукції на 122 проц. й була нагороджена двома перехідними Червоними прапорами — Наркомату легкої промисловості УРСР та обллегпрому. Трудівники паровозного депо станції Ромни вийшли переможцями в соціалістичному змаганні і зайняли друге місце на Південній залізниці. Райком партії та райвиконком 1 велику увагу приділяли соціалістичним пере­ творенням на селі. 1933 року на постійну роботу в колгоспи виїхало 120 комуніс­ тів і комсомольців. Колективи підприємств здійснювали шефство над колгоспами. Зокрема, робітники машинобудівного заводу допомагали трьом засульським арті­ лям, взуттєва фабрика «Скороход» — колгоспам с. Бобрика, залізничники — кол­ госпам с. Перекопівки. Вони посилали в артілі кваліфікованих робітників, які ре­ монтували сільськогосподарську техніку, вели роз’яснювальну та культурно-ма­ сову роботу. За роки перших п ’ятирічок змінився й зовнішній вигляд міста. Виросли нові вулиці, перші триповерхові будинки, почалося будівництво водогону, більшість вулиць була забрукована. Розширилися заклади охорони здоров’я. Протягом 1926— 1941 рр. у місті відкрито водолікарню, дитячу лікарню на 35 ліж ок, поліклініку, психоневрологічну лікарню республіканського значення. Багато було зроблено для розвитку освіти й культури. Н а початок 1939 року неписьменність у місті ліквідовано повністю. Здійснювався закон про загальне обов’язкове початкове навчання. Відкрилися річні курси удосконалення вчителів, які відвідували 125 чоловік. У місті налічувалося 5 середніх ш кіл, неповна середня й 2 початкові. В 1940 році в 8 —10 класах навчалось 1593 чоловіка. Працю вали спеці­ альні навчальні заклади: агрономічна школа, школа механізації сільського госпо­ дарства, фармацевтичний технікум, фельдшерсько-акушерська школа, фабрично-за­ водське училище, вечірня школа робітничої молоді та школа підготовки колгоспних кадрів. У 1932 році відкрито міський будинок культури, при якому організовано самодіяльний драматичний театр, хоровий і танцювальний гуртки. Численні гуртки художньої самодіяльності діяли у восьми профспілкових клубах. Працювали бібліотека для дорослих, міська й район­ на дитячі бібліотеки, будинок піонерів, 2 кінотеатри. З підвищенням культурно- *"• *• Петровський виступає перед трудящими м. Ромен. го рівня трудящих зростав попит на книжки. Якщо в 1927—1928 рр. у Ром­ нах була одна книгарня, то в 1940 ро­ ці — вже 3 та 5 книжкових кіосків.

1 3 вересня 1930 до лютого 1932 р. Ромни були районним центром, безпосередньо підпо­ рядкованим республіканським органам влади, лютий 1932 — жовтень 1932 — районний центр Харківської області, жовтень 1932 — січень 1939 — районний центр Ч ернігівської облас­ ті, з січня 1939 — районний центр Сумської області.

493

1927 р.

У Ромнах деякий час працювали український радянський художник В. М. Коровчинський (1890—1949 рр.)» який 1948 року подарував міському музею понад 80 своїх полотен, та український радянський художник і поет 1 . К. Пархоменко (1870—1940 рр.). Він один з перших виконав з натури портрет В. 1. Леніна. З гнівом і обуренням зустріли трудящі міста повідомлення про підступний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. Н а масових мітингах робітники, колгоспники, радянська інтелігенція заявили, що не пошкодують сил і життя для розгрому ворога. Тих, хто пішов на фронт, замінили жінки, пенсіонери, підлітки. Робітники Роменського залізничного депо до середини липня досягли виробітку п ’яти змінних норм. Підхопивши почин москвичів та ленінградців, трудящі міста й району почали збір коштів у фонд оборони. Н а 15 серпня 1941 року до місцевої контори Державного банку вони внесли 120 тис. крб., чимало коштовних речей1. Райком КП(б) У та міська Рада депутатів трудящих очолили перебудову промис­ ловості міста на воєнний лад. К ілька приміщень шкіл та громадських будинків переобладнали на госпіталі. Навколо міста споруджувались укріплення. Н а початку вересня створено народне ополчення та винищувальний загін і запроваджено за­ гальне військове навчання населення. Тисячі роменських жінок і дівчат готувалися стати санітарками, вивчали правила протиповітряної оборони.

10 вересня 1941 року гітлерівці захопили Ромни2. Б ійці 233-го полку військ HKBG і підрозділи 2-го кавалерійського корпусу вели бій з переважаючими силами ворога, але відбити місто не вдалось. Фашистські загарбники запровадили в Ромнах жорстокий окупаційний режим. Почалися арешти й розстріли. На території міста й району гітлерівці розстріляли й закатували близько 7 тис. чоловік. У Ромнах створили чотири табори військово­ полонених, де вони поступово гинули від голоду, хвороб та нелюдських умов життя3. Однак радянські люди не припиняли боротьби з ворогом. Патріоти вчинили на підприємствах кілька диверсій, спалили млин, вивели з ладу нафтові свердловини Роменської нафтопромрозвідки, на платформі залізничної станції Ромни спалили військово-поштовий літак. Н а початку 1942 року група комсомольців-патріотів роздобула радіоприймач, слухала передачі з Москви й розповсюджувала серед населення зведення Радінформбюро. Підпільники налагодили й підтримували зв ’я ­ зок з партизанськими загонами, що діяли в Сумській та Чернігівській областях. До них приєднався загін з роменців та втікачів з таборів військовополонених. З в ’я з­ кові підпільників і партизанів були в різних установах окупантів, завдяки чому багато радянських людей врятовано від смерті й фашистської каторги. Окупація Ромен тривала два роки і п ’ять днів. За цей час населення міста змен­ шилось на 13 340 чоловік. Смертність дітей досягла 70 проц. З міста і району на фашистську каторгу було вигнано 1925 чоловік, переважно молоді4. Фашисти спа­ лили й зруйнували в Ромнах 407 будівель, висадили в повітря два парові млини, електростанцію, залізничний вокзал, паровозне й вагонне депо, тютюнову фабрику, складські приміщення колишнього торгового ряду по вул. Шевченка, будинок се­ редньої школи № 1 , кінотеатр, будинок піонерів. У ніч на 15 вересня 1943 року з півночі до міста підійшли частини 3-ї гвардій­ ської танкової армії (командир генерал-лейтенант П. С. Рибалко). Водночас зі сходу на Ромни вели наступ 167-а Сумська та 163-я гвардійська стрілецькі дивізії. Першою командував генерал-майор 1. 1. Мельников, другою — генерал-майор Ф. В. Карлов (обом надано звання почесних громадян міста). 16 вересня 1943 року Ромни були визволені. 163-я гвардійська стрілецька дивізія, яка відзначилась у боях за місто, дістала найменування «Роменської». Столиця нашої Батьківщ ини Москва салюту­ 1 Газ. «Прапор Жовтня» (Ромни), 7 серпня 1941 р.

2 И. X . Б а г р а м я н. Так напиналась война. М., 1971, стор. 319.

3 Сумская область в период Великой Отечественной войны Советского Союза, стор. 203— 209, 253.

4 Сумський облдерж архів, ф. Р-2191, оп. 1, спр. 1, арк. 1— 9.

494

вала доблесним військам Воронезького фронту 20 артилерійськими залпами. Муж­ ність і відвагу під час боїв за місто виявили солдати 529-го полку. Особливо від­ значився М. О. Ш арабарін. Він сміливо кинувся на міст через річку Сулу, вогнем з автомата знищив фашистську варту й обороняв захоплений міст, поки не піді­ йшли його товариші. Згодом за форсування Д ніпра М. О. Ш арабаріну присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Смертю хоробрих загинув у бою за Ромни командир полку літаків-винищувачів Герой Радянського Союзу М. 3. Варчук. Наступного дня після визволення міста почали працювати райком КП(б)У, районна та міська Ради депутатів трудящих. Вони приділяли велику увагу віднов­ ленню роботи партійних та комсомольських організацій, розстановці кадрів на місцях, забезпеченню трудящих житлом та продуктами харчування. Міська Рада та партійні організації мобілізували зусилля роменців на відбудову підприємств і установ. Через тиждень після вигнання фашистів стала до ладу перша черга елек­ тростанції, 21 листопада 1943 року дали нафту роменські нафтовики. На початку 1944 року відновили роботу тютюнова фабрика, друкарня, маслозавод, машино­ будівний завод. На відбудову промисловості Ромен союзний уряд виділив 3 млн. крб. Крім того, братні республіки надіслали машини, сировину, направили на ро­ боту кваліфікованих спеціалістів. Так, у липні 1944 року на Роменський машино­ будівний завод прибула група інженерів та робітників Рибінського заводу полі­ графічних машин. Рибінці надіслали також 15 одиниць устаткування, трудящ і Горького — перший дизель. Роменська текстильно-галантерейна фабрика одер­ жала з Ногинська 32 стрічкоткацькі верстати, 42 верстати надіслали для фабрики ленінградці, 46 — завод ім. Фрунзе м. Шуї Івановської області. Д л я швейної фабрики прибули машини з Новосибірська, Л енінграда, Орла, Горького. Багато допомогли трудящі Азербайджанської та Вірменської братніх республік1. Д л я міської електростанції ленінградці надіслали потужні дизелі. 15 жовтня 1943 року почала знову видаватися районна газета «Прапор Жовтня», яка висвітлювала на своїх сторінках хід відбудови господарства, розповідала про досвід передовиків виробництва, соціалістичне змагання. Трудящі Ромен всіляко допомагали Червоній Армії. Вже в 1943 році вони зібрали у фонд оборони більш як 10 млн. крб. В 1944 році передали державі на побу­ дову танкової колони «Колгоспник Сумщини» 3,35 млн. крб. На фронт відправляли посилки, теплий одяг, білизну. Особливо тісний зв ’язок підтримували роменці з 163-ю гвардійською стрілецькою Роменсько-Київською дивізією, бійці якої зі­ брали й переслали через Роменський філіал Держбанку 66,5 тис. крб. для допомоги дітям фронтовиків2. Близько 4 тис. жителів Ромен брали участь у боях з фашистами на різних фрон­ тах Великої Вітчизняної війни. З них 2067 чоловік нагороджено орденами й меда­ лями. Особливо відзначилися контр-адмірал В. М. Лозовський, під командуванням якого було потоплено 9 ворожих кораблів і підводний човен; майор JI. В.Кудаковський, що вміло командував підрозділом під часфорсування Західної Двіни під безперервним вогнем гітлерівців; автоматник П. А. Мосієнко, який виявив мужність і стійкість при розширенні плацдарму на західному березі Одера — всім їм присвоє­ но звання Героя Радянського Союзу. Цього високого звання удостоєно також гене­ рал-лейтенанта Ю. А. Науменка, полковника П. С. Барабаш а й майора К. С. Д авиденка за чітке виконання завдань командування, вміле ведення бою і виявлені при цьому особисту мужність і відвагу3. Відразу після визволення відновили роботу лікувальні заклади, п ’ять середніх і три семирічні школи, в яких працювало 203 вчителі. Частина шкіл провадила заняття в пристосованих приміщеннях. У 1944 році відкрито краєзнавчий музей, 1 Газ. «Прапор Жовтня», 15 березня 1945 р.

2 Газ. «Прапор Жовтня», 6 вересня 1944 р.

3 І. Т. Г р и ч е н к о, М. М. Г о л о в і н . Подвиг, стор. 33, 89, 141, 169, 189, 195.

495

Вулиця Лені­ на в Ромнах.

1973 р .

почали роботу районний будинок культури та профспілкові клуби, кінотеатр, дитя­ ча бібліотека. Д ля дітей-сиріт відкрито дитячий будинок. Ж ителька Ромен комуніст­ ка О. А. Деревських (1902—1959) взяла на виховання 48 дітей-сиріт різних націо­ нальностей і виростила їх активними будівниками комуністичного суспільства. За цей подвиг уряд нагородив її орденом Трудового Червоного Прапора. Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни прискорилися темпи відбудови народного господарства міста. Цьому сприяло повернення до мирної праці багатьох кваліфікованих робітників. За роки четвертої п ’ятирічки промисло­ ві підприємства були відбудовані й реконструйовані на новій технічній основі, завдяки чому планові п ’ятирічні завдання виконали за 4 роки. Машинобудівний завод освоїв випуск нових паперорізальних машин, на взуттєвій фабриці механізо­ вано більшість процесів. Н а підприємствах широко розгорнулося соціалістичне змагання за відмінну якість продукції. Далеко за межами міста були відомі імена новаторів виробництва: кращого модельника машинобудівного заводу 1. П. Скибенка, який за післявоєнне п ’ятиріччя виробив 1 1 річних норм, бригадира комсомольської бригади текстильногалантерейної фабрики О. Г. Х иж няк та ін. Групу передовиків підприємства за тру­ дові заслуги в роки четвертої п ’ятирічки нагороджено орденами й медалями Радян­ ського Союзу. В роки наступних п ’ятирічок головне місце у випуску промислової продукції та її реалізації посідали підприємства легкої та харчової промисловостей. 1955 року створено шкіряно-взуттєвий комбінат, до складу якого ввійшли взуттєва фабрика «Скороход» і шкірзавод, що сприяло підвищенню продуктивності праці. Значно збіль­ шився випуск паперорізальних машин, запасних частин до тракторів та автомобілів, металовиробів. Тривали реконструкція й оснащення роменських підприємств новим устаткуванням за рахунок внутрішніх резервів і нагромаджень. Так, у 1958 році за рахунок надпланових прибутків побудовано новий корпус швейної фабрики. Виробництво шкіряно-взуттєвого комбінату й швейної фабрики переведно на конвейєрну систему. Протягом 1959—1970 рр. виникли нові підприємства, обладнані сучасними ма­ шинами: в 1961 році почав випускати продукцію завод автоматичних телефонних станцій, механічні ремонтні майстерні переросли в завод «Тракторозапчастина», споруджено макаронний цех харчокомбінату й холодильник м ’ясокомбінату. Завод паперорізальних машин 1968 року перейменовано на завод «Поліграфмаш», на якому працює понад тисячу робітників. У створенні й удосконаленні машин беруть участь науково-дослідні інститути Москви, Ленінграда. Окремі деталі завод одержує з Талліна, Ташкента, Мінська, Куйбишева, Горького, Іжевська. Паперо­ різальні машини частково виготовляються на експорт. До 1970 року в місті завершено будівництво 17 об’єктів промислового призна­ чення. Серед них новий корпус взуттєвої фабрики, хлібокомбінат, друкарня. Важ­ ливе господарське значення мало підключення району до державної системи енерго­ постачання. З 1967 року місто одержує струм віц Зміївської ТЕЦ . Роменські транс­ портники повністю забезпечили перевезення сировини, готової продукції, буді­ 496

вельних матеріалів. За добу Роменський залізничний вузол переробляє понад тис. тонн вантажів. Значно збільшився парк вантажних автомашин. За добу вони перевозять у середньому 3,3 тис. тонн вантажів. За почином робітників депо Москва-Сортувальна в місті під керівництвом партійних організацій розгорнулося змагання за звання колективів та ударників комуністичної праці. Першими це високе звання в 1959 році завоювали дільниця модельників змінного майстра Г. А. Ошурка з ливарного цеху заводу «Поліграфмаш» і колектив міської електростанції. Н а 1 січня 1972 року звання колективу кому­ ністичної праці мали 21 цех, 163 бригади, 55 дільниць. Н а підприємствах та в уста­ новах міста працювало 3650 ударників комуністичної праці. Велике свято радянського народу — 100-річчя з дня народження В. 1. Леніна — роменці зустріли новими трудовими досягненнями. У місті розгорнулося соціаліс­ тичне змагання за гідну зустріч цієї визначної дати. Завдяки самовідданій праці виробничих колективів план восьмої п ’ятирічки промислові підприємства Ромен виконали достроково. Понад план випущено продукції більш як на 14,7 млн. крб. За успішне виконання взятих зобов’язань 300 передовиків промисловості* сільсько­ го господарства, культури, освіти й охорони здоров’я були нагороджені орденами й медалями Радянського Союзу, з них 63 чоловіка — орденом Л еніна, 10 чоловік — орденом Трудового Червоного Прапора. 2164 роменці в дні Ленінського ювілею нагороджені медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Дальшому піднесенню виробництва сприяло масове соціалістичне змагання на честь 50-річчя утворення СРСР. Трудівники міста успішно справилися з вироб­ ничою програмою перших двох років дев’ятої п ’ятирічки. За цей час вироблено на 1,9 млн. крб. надпланової продукції. Переможця ювілейного змагання — колек­ тив гардино-тюлевої фабрики — нагороджено Почесною Грамотою ЦК КП У кра­ їни, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради. 40 пе­ редовиків підприємств міста нагороджено орденами й медалями. Сьогодні Ромни — одне з великих міст Сумщини. Вони дають 7,1 проц. промис­ лової продукції області. 27 підприємств виробляють за рік продукції на 112,2 млн. крб., це в шість разів більше в порівнянні з 1950 роком. Велика увага приділяється технічному прогресу. З початку дев’ятої п ’ятирічки на підприємствах впроваджено 63 механізовані та потокові лін ії, 6 автоматичних ліній і десятки нових, прогресив­ них технологічних процесів, встановлено 1400 одиниць високопродуктивних вер­ статів. Місцеві підприємства одержують матеріали, сировину, обладнання з 53 міст братніх радянських республік. П родукція їх відправляється у 18 міст Радян­ ського Союзу. Керівну роль у багатогранному політичному, господарському й культурному житті Ромен відіграють 95 первинних партійних організацій, які об’єднують 3043 комуністи. На кожному підприємстві ство­ рено міцне ядро з комуністів, ветеранів праці, які Є ОСНОВОЮ колективу. Вірним На гардино-тюлевій ф абриці, м. Ромни. 1972 р. помічником партійних організацій, їх най­ ближчим резервом є шеститисячний загін комсомольців. За досягнення комсомоль­ сько-молодіжних колективів та комсо­ мольських організацій, здобуті у змаганні на честь 50-річчя ВЛКСМ, ЦК ЛКСМУ нагородив Роменську комсомольську орга­ нізацію пам’ятним Червоним прапором. Традиційним стало змагання вироб­ ничих колективів Ромен і Бурині. Ромен­ ці й буринці зобов’язалися підвищити продуктивність праці, прискорити техніч6

497

ний прогрес, поліпшити економічні показники кожного трудового колективу. З 1966 року розгорнулося соціалістичне змагання Ромен з містом Бялою Слатіною Врачанського округу Народної Республі­ ки Б ол гарії. З в ’язки з болгарськими друзями дедалі міцніють. Невпізнанними стали Ромни за післявоєнні роки. Тут споруд­ жено будинок міськкому партії, міської та районної Рад депута­ тів трудящ их, готель, широкоекранний кінотеатр, районний буди­ нок культури, автовокзал. Місто прикрасили п ’ятиповерхові жит­ лові будинки з магазинами, кафе, їдальнями. Вулиці обсаджені декоративними деревами. Поліпшилося комунальне обслуговування населення. В місті прокладено ще 5 км водопроводу, в 2260 квартирах обладнано газо­ балонні установки. До Ромен підведено газопровід. Він поклав по­ чаток газифікації міста природним газом Великобубнівського нафто­ газового родовища. До послуг трудящих — 110 побутових майсте­ рень різного призначення. Значно зросла мережа торговельних підприємств. За останні три роки відкрито 4 нові магазини, трипо­ верховий універмаг. Товарооборот роздрібної торгівлі в 1972 році становив 36140,9 тис. карбованців. У місті діють центральна районна, залізнична й дитяча л ік ар­ ні, міська стоматологічна та дитяча поліклініки, протитуберкульоз­ ний, онкологічний диспансери, санітарно-епідеміологічна станція, 5 аптек. Міські лікарні розраховані на 1405 місць. Тут працюють 157 лікарів і 614 чоловік середнього медперсоналу. В 1971 році на охорону здоров’я з бюджету міськради було витрачено 3090,7 тис. карбованців. Величезні зміни сталися в галузі освіти. В місті — 19 загальноПам'ятник героям револю- освітніх та спеціальних навчальних закладів. У 15 школах — вось1921 Скульптор *• кавалерідзе. ми середніх, п ’яти восьмирічних та двох школах робітничої молоді вчаться 6847 учнів і працюють 436 учителів1, серед них заслуже­ ні вчителі УРСР В. Я. Науменко й С. М. Семенов. В індустрі­ альному та сільськогосподарському технікумах налічується 1448 учнів, у техніч­ ному училищі — 596. Протягом 1945—1973 рр. 8 тис. жителів міста здобули вищу освіту. Діють музична та дитяча спортивна школи. Міська Рада на народну освіту в 1971 році асигнувала 3159,1 тис. крб., на 271,7 тис. крб. більше, ніж у 1966 році. При культосвітніх закладах Ромен працюють чис... . ленні гуртки художньої самодіяльності. Дуже популярНароднии артист УРСР С. Й. Ш курат з пю не„ Jr J ~ ^ ~ рами, м. Ромни. 1971 р. нии сеРеД трудящих міста и області вокальний колектив районного будинку культури, якому 1967 року присвоє­ но почесне звання заслуженого самодіяльного хору УРСР. Звання народного присвоєно оркестру народних інструментів районного будинку культури. Далеко за межами міста і району відомий співець народних дум та пісень, кобзар Є. О. Адамцевич (1904—1972), автор кількох музичних творів. У місті живе М. Д . Баж анов— член спілки письменників У країни. Велику культурно-масову роботу ведуть бібліотеки, яких у місті 5, крім відомчих. Книжковий фонд їх становить понад 111 тис. примірників. Бібліотеки вла­ штовують читацькі конференції, диспути, зустрічі з пись­ менниками, книжкові виставки до ювілейних дат тощо.

1 Народне господарство Сумської області. Статистичний збірник, стор. 447, 453, 459.

498

Багатий у Ромнах історико-краєзнавчий музей. Його експо­ нати, розміщені в 15 залах, розповідають про природу, історію, культуру, розвиток народного господарства Ромен­ ського та сусідніх районів. У м у зе ї— близько 300 творів образотворчого мистецтва місцевих самодіяльних та про­ фесійних митців. Значну роль у господарському й культурному будів­ ництві Ромен відіграє міська Рада депутатів трудящих, до якої обрано 161 депутата, з них 106 — робітники про­ мислових підприємств. Серед обранців народу — 80 кому­ ністів, 72 депутати — жінки. При міськраді працюють 14 постійно діючих комісій, які в своїй роботі спираються на широкий громадський актив, що налічує 353 чоловіка. Міська Рада розглядає і вирішує питання промислового виробництва, розвитку охорони здоров’я, освіти, благо­ устрою міста та інші. Депутатом Верховної Ради СРСР Ю . І.Д удін — депутат Верроменці обрали свого земляка почесного громадянина М ІС - ховної Ради СРСР. 1973 р . та Ю. 1. Д удіна, який є постійним представником Ради Міністрів У країнської РСР при Раді Міністрів СРСР, до Верховної Ради УРСР лікаря-хірурга Т. Г. Неліну. З Ромен вийшло чимало відомих діячів науки й культури. Тут народилися, провели своє дитинство та юнацькі роки А. Ф. Йоффе (1880—1960) — видатний учений-фізик, академік, Герой Соціалістичної Праці, лауреат Державної премії СРСР та Ленінської премії, ім’я його присвоєно Роменській середній школі № 2; О. О. Борисяк (1872—1944) — радянський геолог і палеонтолог, академік; М. М. Губергріц (1886—1951) — український терапевт, академік АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР; О. Я. Таїров (1885—1950) — російський радянський режисер, народний артист РРФСР. У місті є пам’ятники В. 1. Л еніну, споруджений у 1936 році, героям револю­ ції, відкритий 1921 року, Т. Г. Шевченку, у 1954 році встановлено пам’ятник Богдану Хмельницькому. 1966 року на кошти, зібрані комсомольцями, побудовано пам’ят­ ник радянському письменнику М. О. Островському, в 1969 році — обеліск на честь комсомольців 2 0 -х років. Трудящі Ромен своєю повсякденною самовідданою працею вносять гідний вклад у виконання історичних накреслень XXIV з’їзду Комуністичної партії Ра­ дянського Союзу. С. Д. ДУЛЯ, А . А. КРИЧЕВСЬКИЙ

глинськ Глинськ — село, центр сільської Ради, розташоване на правому березі річки Сули, за 40 км від районного центру. Дворів — 810, населення — 2373 чоловіка. Сільраді підпорядковані населені пункти Заруднівка, Сурмачівка, Чеберяки. На території Глинська археологи виявили рештки поселення доби неоліту (IV тисячоліття до н. е.) та бронзи (II тисячоліття до н. е.), городище й курганний могиль­ ник скіфських часів (V III—III ст. до н. е.), а також городище сіверян (VIII —IX ст.) та часів Київської Русі. Поблизу Сурмачівки та Чеберяків виявлено 2 курганні могильники періоду скіфів1.

1 Археологічні пам'ятки Української РСР. Короткий список, стор. 291, 297, 302; Архео­ логічні пам'ятки УРСР, т. 2. К ., 1949, стор. 145.

499

32*

Глинськ відомий з 1446 року, коли він належав родоначальникові князів Глинських Лексаді. Н азва села походить від невеличкої річки Глиняка, що протікає через село. П ісля возз’єднання У країни з Росією Глинськ став сотенним містечком Миргородського, з 1680 року — Лубенського полку1. В другій половині X V II—X V III ст. жителі Глинська займалися, головним чином, хліборобством. Вирощували також тютюн, який збували роменським про­ мисловцям. Розвинуте було садівництво, особливо вирощування т. зв. глинських слив-угорок, які мали великий попит на ярмарках у Ромнах. Частина населення займалася ремеслами. В містечку існували цехи хлібний, м ’ясницький, гончарний, кушнірський, шевський, колісницький. У X V III ст.далеко за межами містечка стали відомі глинські гончарі, що виготовляли високоякісну цеглу, кахлі, різноманітний посуд. Ремісницькі вироби знаходили попит на ярмарках у Ромнах, Лохвиці, Лубнах, П рилуках, Золотоноші. Найбільш експлуатованою частиною населення були посполиті. Про їх тяжке становище свідчить скарга на сотника Ж уковського, якому в першій половині X V III ст. належав Глинськ. Селяни писали гетьманському уряду, що сотник «многіє здирства затіває, роботизни немилостивії накладає, також розбої великії чинить, мало до смерті іних поприбивав»2. Після ліквідації полкового устрою в 1782 році Глинськ став повітовим містом Чернігівського намісництва. За адміністративним поділом 1802 року як волосний центр він увійшов до складу Полтавської губернії й був залишений поза штатом. У середині X IX ст. населення Глинська становило 1807 душ чоловічої статі, в т. ч. міщан — 329, козаків — 735, державних селян — 650, поміщицьких селян — 8 8 . У місті було 495 дерев’яних будинків, ратуша. Щороку відбувалося 4 ярмарки3. Д іяло парафіяльне училище, в якому навчалося близько ЗО учнів. У результаті проведення реформи 1861 року близько 150 ревізьких душ Глин­ ська та прилеглих хуторів одержали 2 2 десятини присадибної та 188 десятин польо­ вої землі (в середньому по 1,4 десятини на душу), за яку вони мали заплатити 9509 крб. 6 8 коп. викупу. Тимчасовозобов’язані селяни повинні були відробляти по 52 літні та 32 зимові чоловічі дні4. Після реформи економічне становище селян залишилося тяжким. З одержаних мізерних наділів вони не могли навіть прогодуватися, а треба було заплатити викупні платежі й численні податки. їх наділи поступово переходили до рук куркулів. Н а початку X X ст. з 671 двору в Глинську безкінних було 438 дворів, однокінних — 147, і лише 12 куркулів мали від 3 до 8 коней і землі від 20 до 40 десятин. Не легшим було становище глинських ремісників. За даними 1894 року, в місті налічувалося 56 господарств гончарів, що мали 42 десятини землі, з них 11 засівали менше деся­ тини і лише одне господарство сіяло понад 6 десятин. Щоб якось проіснувати, глинські селяни й ремісники йшли на відхожі промисли. Наприкінці 90-х років близько 300 сімей щороку шукали заробітку на стороні. Безземелля, жорстока експлуатація викликали обурення селян. Під час рево­ люції 1905—1907 рр. трудящі Глинська виступили проти поміщиків і глитаїв. 21 ли­ стопада 1905 року в місті відбулася селянська сходка, на яку зібралося 200 чоловік.

17 вересня 1906 року група революційно настроєних селян влаштувала в урочищі Яруватому мітинг, на якому промовці роз’яснювали селянам справжню суть по­ літики царського уряду, доводили, що землю й свободу можна здобути лише рево­

1 А. Ш а ф о н с к и й . Черниговского наместничества топографическое описание. К ., 1851, стор. 541.

2 В. Б а р в и н с к и й . Крестьяне в Левобережной Украине в X V II—X V III вв. X ., 1909, стор. 187.

3 Н. А р а н д а р е н к о . Записки о Полтавской губернии, ч. 2. Полтава, 1849, стор. 80, 81, 370; ч. 3. Полтава, 1852, стор. 351, 352.

4 ЦДІА СРСР, ф. 577, оп. ЗО, спр. 2162, арк. 3; спр. 2170, арк. 13, 26.

500

люційним шляхом1. Про події в Глинську стало відомо поліції. Н априкінці вересня 1906 року заарештували активних учасників мітингу. Всі вони були заслані до Сибіру. Столипінська аграрна реформа посилила зубожіння й класове розшарування селян. У 1910 році з 608 господарств Глинська 225 зовсім не мали землі, 99 — орен­ дували її. Ремеслами займалися 150 господарств. Глинськ, хоч і вваж ався містом, лишався поселенням сільського типу. Промислових підприємств не було. В 1910 році з 602 будинків тільки один був кам ’яний. Вулиці не освітлювалися. Лише в 1905 році в місті з ’явився л ік ар, у 1910 році діяла земська лікарня на 15 ліж ок, яка обслуго­ вувала й села волості. Наприкінці X IX ст. більш як на 3,5 тис. жителів міста діяли народне училище (149 учнів) і дві церковнопарафіяльні школи (95 учнів). Деякий час існувало вище початкове училище (20 учнів), при якому працювали дворічні курси вчителів2. Зви­ чайно, ці навчальні заклади не могли охопити всіх дітей шкільного віку. 1899 року в Глинську відкрито школу гончарного виробництва, де навчалося 28 хлопчиків. На все місто існувала лише одна бібліотека, заснована 1898 року. В березні 1912 року відкрито публічну бібліотеку, але через кілька місяців за розпорядженням полтавського губернатора її закрили. Нового лиха й страждань завдала трудящим Глинська перша світова імперіа­ лістична війна. Більш ість чоловіків мобілізували на фронт. У селян реквізували тягло. Господарства занепадали, значно скоротилися посівні площі. Через нестачу робочої сили занепало й місцеве кустарне виробництво. Серед населення Глинська наростало невдоволення. Поліцейський пристав зазначав у середині 1916 року, що жителі ненавидять поліцію, погрожують покінчити з властями після закінчення війни. Про повалення самодержавства в Глинську стало відомо на початку березня 1917 року. Через деякий час у місті був створений комітет, який мав намір при­ ступити до розподілу поміщицьких земель3. Однак органи буржуазного Тимчасо­ вого уряду стали на перешкоді цьому. Глинська біднота гаряче вітала перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, та владу в місті захопили ставленики буржуазно-націоналістичної Центральної ради, які вживали всіх заходів, щоб придушити боротьбу селян за проведення в життя Декрету про землю. Після проголошення У країни Радянською республікою боротьба проти Центральної ради посилилась. На початку січня 1918 року за допомогою революційного загону харківських робітників у повіті вста­ новлено Радянську владу. 10 січня створено Глинський ревком, який насамперед розподілив частину поміщицьких земель між безземельними й малоземельними господарствами. Дальше розгортання радянського будівництва перервав наступ німецьких за­ гарбників. Наприкінці березня 1918 року вони захопили Глинськ і разом з бур­ жуазними націоналістами встановили режим кривавого терору. В місті лютував каральний загін куркуля Капусти. У травні він заарештував і кинув до роменської в ’язниці колишніх фронтовиків більшовиків М. Крутеня, М. Тимченка, М. Сулиму, С. Скибу. У селян відібрали землю та майно й примусили платити ве­ лику контрибуцію. Наприкінці червня 1918 року до Глинська прибув представник Полтавського підпільного комітету РКП(б), з участю якого в середині липня 1918 року органі­ заційно оформився партійний осередок у складі 8 чоловік4. Основним завданням більшовики вважали розгортання партизанської боротьби проти окупантів. Вони 1 Сумський облдержархів, ф. 157, оп. 1, спр. 122, арк. 109.

2 Там же, ф. 129, оп. 2, спр. 97, арк. 65—66.

3 Сумський облпартархів, ф. 10, оп. 2, спр. 81, арк. 10.

4 Там же, арк. 11—12.

501

організували партизанський загін, командиром якого став П. Титаренко. 17 жовтня 1918 року партизани обеззброїли гетьманську варту в Глинську, зайняли волосне правління і ство­ рили ревком у складі В. Булави, А. Пучка та інших, який відновив у місті Радянську вла­ ду. На початку листопада 1918 року в районі хутора Олави відбувся бій між гетьманцями й партизанами. Гетьманці були розбиті й від­ ступили до Ромен, а глинські партизани на стан­ ції Ріпки з ’єдналися з ведмежівськими. Об’єд­ наним загоном командував А. Мазоха, колиш­ ній солдат, який за участь у революційних . подіях 1905 року просидів 12 років у в ’язниГрупа глинських партизана 1919 р. ці Проте ще понад місящ> партизанам довеЛося вести боротьбу проти петлюрівців. Лише на­ прикінці січня 1919 року частини Червоної Армії з допомогою партизанів вибили їх з повіту, в т. ч. і з Глинська. В місті було відновлено Радянську владу і створено ревком. Велику роль у зміцненні Радянської влади відіграв комітет бідноти. Він контролював виконання законів Радянського уряду, допомагав продзагонам вилуча­ ти хліб у куркулів. У літку для боротьби з денікінцями, які наступали з півдня, Глинський ревком та комбід сформували загін добровольців із 120 чоловік і від­ правили його на фронт1.

17 серпня 1919 року білогвардійці захопили Глинськ. Підвела голову місцева контрреволюція. Почалися знову арешти й грабежі. Денікінці 11 разів провадили повальні обшуки, під час яких забирали все, що потрапляло під руку. У листопаді 1919 року партизанський загін під командуванням Д. М. Слюсаревського вибив дені­ кінців з Глинська і протягом 10 днів утримував його. Але сили були нерівні. Вороги захопили багатьох партизанів у полон і по-звірячому розправилися з ними. Заги­ нули брати Гаврило, Дмитро і Гнат Савченки, Юхим та Степан Даники, Григорій і Семен Королі, Петро та Йосип Сльоза, Д. Манько, І. Тягнибіда, П. К абак, М. Гвоздик 2 та інші. 29 листопада 1919 року спільним ударом 3-ї Особливої кава­ лерійської бригади та місцевих партизанів Глинськ був визволений від білогвардій­ ців3. 8 грудня 1919 року в місті створено військово-революційний комітет на чолі з Р. Пучком. Глинські партизани влилися до лав Червоної Армії. За рішенням пові­ тового ревкому Глинському ревкому було передано 5 тис. крб. для подання допомоги населенню, яке потерпіло від білогвардійського терору. В березні 1920 року відбулися вибори до Глинської Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, якій ревком передав усю повноту влади. У квітні відновив роботу партійний осередок4. Комуністи спрямували зусилля трудящих на подолання післявоєнної розрухи. Особлива увага приділялася боротьбі з епіде­ міями, забезпеченню шкіл та лікарень паливом. Сім’ям червоноармійців та біднякам допомогли посівним матеріалом. У вересні 1920 року Глинська Рада та партосере­ док провели тиждень селянина, під час якого відремонтовано 13 будинків, багато господарських споруд, велику кількість сільськогосподарського реманенту бідноти та середняків. Тоді ж організовано споживче товариство. Радянське будівництво здійснювалося в умовах гострої класової боротьби. Восени 1920 року активізувалася куркульська банда, яка тероризувала населення. В грудні 1920 року за допомогою загонів Червоної Армії бандитизм у волості лік­ відовано.

1 2 3 4

Газ. «Комуна», 12 липня 1919 р. Сумський облдержархів, ф. Р-178, оп. 1, спр. 71, арк. 27; спр. 66, арк. 38. Гражданская война на Украине, т. 2, стор. 603. Сумський облпартархів, ф. 442, оп. 1, спр. 21, арк. 17.

502

Багато зробив для налагодження мирного життя комітет незаможних селян, створений наприкінці 1920 року. Члени КНС виявляли в куркулів надлишки хліба й розподіляли його між біднотою, організовували спільний обробіток землі і зби­ рання врожаю. Всі члени партосередку входили до КНС. 1920 року виникла перша сільськогосподарська артіль «Червона зірка» (з 1924 р .— ім. Шмідта), яка мала 1 0 десятин землі1. Разом з комсомольським осередком, створеним у липні 1921 року, КНС провів збір коштів і хліба для голодуючих Поволжя та південних губерній У країни. Від Глинської волості було відправлено вагон хліба. У вересні 1922 року в Глинську відкрито дитячий будинок для дітей-сиріт з голодуючих губерній. Всі села волості здали для дитбудинку по 300 аршинів полотна та ЗО ряден2, переселенцям з По­ волжя надали притулок, допомогли пережити тяж кий час. Д ля бійців Червоної Армії комсомольці й молодь зібрали понад 100 кожухів. У 1923 році,в зв ’язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи, Глинськ віднесено до категорії сіл. Тоді ж він став районним центром Роменського округу. 1935 року район ввійшов до складу Чернігівської області, 1939 року — Сумської. 1959 року Глинський район ліквідовано, а село як центр сільради приєд­ нано до Роменського району. Сільська Рада і партійний осередок головну увагу приділяли відбудові й під­ несенню сільського господарства. Глинський КНС організував машинне товариство, допоміг сільській бідноті відремонтувати інвентар, посівна комісія вж ивала всіх заходів, щоб кожен клаптик землі незаможників не лишився незасіяним. У селі виникло також гончарне кооперативне товариство, пожвавішала торгівля. 1925 року товарооборот споживчої кооперації у 2,5 раза перевищував товарооборот приватних крамниць. Сталися значні зрушення в галузі освіти й культури. Н а кінець відбудовного періоду в Глинську працювала семирічна школа, в якій навчалося 360 учнів. При школі була бібліотека, що налічувала понад 2,5 тис. книжок. Д іяло професійнотехнічне училище, створене в 1920 році, в якому 1925 року навчалося 45 учнів і працювало 7 учителів3, відкрито школу та пункти лікнепу, хату-читальню, кому­ ністичний робітничий клуб, яким керував партосередок, і три бібліотеки. Н апри­ кінці року виникли культосвітні організації, які об’єднували молодь. Вони ство­ рили клуб, де працювали драматичний, хоровий, музичний та бібліотечний гуртки. Після XV з ’їзду ВКП(б) в Глинську, як і в усій країні, розгорнувся рух за колективізацію сільського господарства. Партійний і комсомоль­ ський осередки, КНС вели роз’яснювальну роботу серед населення. Наочним при­ кладом переваг колективного господарювання була артіль «Незаможник» (колишня ім. Шмідта), яка зростала рік у рік. У 1926 році вона мала 75 десятин землі, у 1929 році — вже 300 десятин. У березні 1930 року виникла ще одна сільськогос­ подарська а р т іл ь — ім. 8 Б ерезня4. На кінець 1933 року колективізацію в Глинську в основному завершено; в селі було 4 колгоспи: ім. Литвинова, ім. Будьонного, «Червоний господар» та «Нова зірка». Організаційно-господарському зміцненню артілей сприяло поповнення керівних органів комуністами й комсомольцями та широке розгортання соціалістичного змагання. Уже в 1935 році колгоспи зібрали в середньому по 12 цнт зернових з гектара. По вирощуванню тютюну одне з перших місць у районі посів колгосп ім. Будьонного. Серед трудівників Глинська широкого розвитку набув стахановський рух.

1936 року в селі змагалося 15 колгоспних ланок. Л анки М. Рябушко, Н. Литвиненко, X. Слюсаренко, М. Олійник, П. Швайки одержували високі сталі врожаї цукрових 1 Сумський облдержархів, ф. Р-41, оп. 1, спр. З, арк. 569.

2 Там же, ф. Р-224, оп. 1, спр. 140, арк. 275, 284.

3 Статистичний довідник по Полтавщині на 1925 р. Полтава, 1925, стор. 42.

4 Сумський облдержархів, ф. Р-170, оп. 1, спр. 353, арк. 1,16.

503

буряків та тютюну. Зокрема, ланка М. Рябушко з колгоспу ім. Литвинова щороку вирощувала по 300 цнт цукрових буряків та по 55 цнт тютюну з кожного гектара закріпленої за нею площі. Невпинно поліпшувався добробут колгоспників. У 1940 році вони одержали на трудодень по 4 кг зерна та по 1 крб. грішми. Розгорнула виробництво промартіль «Червоний керамік», створена в середині 30-х років на базі гончарного кооперативного товариства. В 1940 році вона давала 2 0 0 тис. штук черепиці, 1 0 0 тис. штук вогнетривкої цегли та багато високоякісного гончарного посуду1. Глинськ забудовувався новими, добротними будинками. В селі споруджено дільничну лікарню, в 1937 році відкрито пологовий будинок. З 1930 року село було радіофіковане й частково електрифіковане. В 1936 році семирічна школа перетворена на середню, яку відвідували близько 500 учнів, діяв дитячий будинок. Н а базі проф­ техучилища в 1930 році створено склофарфоровий технікум, що готував кадри для керамічної промисловості. Напередодні Великої Вітчизняної війни неписьменність серед дорослих в основному ліквідовано. 1935 року відкрито вечірню школу для молоді, створено 2 політшколи, які відвідувало 63 комсомольці. Віроломний напад фашистської Німеччини на нашу країну перервав мирну працю радянських людей. Трудящі Глинська разом з усім народом стали на захист соціалістичної Вітчизни. Переважна більшість чоловіків пішла до лав Червоної Армії, решта жителів працювала не покладаючи рук, щоб вчасно зібрати багатий урожай. Коли постала безпосередня загроза окупації, для організації підпільної роботи в тилу ворога була залишена група комуністів: І. А. Кузьменко, С. І. Луцій, Д . П. П азенко, В. Т. Мелешко, С. Д. Галай, Л . Д. Кашуба та ін .— всього 13 чоловік. У серпні 1941 року затверджено підпільний райком КП(б)У в складі трьох чоловік2.

10 вересня 1941 року фашисти захопили Глинськ і встановили режим кривавого терору. Вже в перші дні окупації загинули завідуючий парткабінетом Ю. К. Маруня, директор школи О. Я. Ж ура, редактор районної газети «Більшовик» G. Д. Даник, одні з перших колгоспників Я. Г. Покушалов і В. Т. Мелешко та ін. Всього фа­ шистські кати стратили 25 жителів Глинська, 281 чоловіка вивезли на каторгу до Німеччини3. На узліссі урочища Олександрівни поховано 260 чоловік — активістів та колгоспників Глинська й навколишніх сіл, розстріляних на цьому місці. Ні катування, ні розстріли не зламали радянських людей. Члени підпільної групи вели серед населення агітаційну й роз’яснювальну роботу. Трудящі Глинська ховали хліб, продукти, саботували заходи окупантів. У січні 1942 року фашистам вдалося натрапити на слід підпільників. 8 чоловік заарештували й розстріляли. Загинув і член підпільного райкому партії С. І. Луцій. У лютому 1942 року райком організував другу групу, до складу якої ввійшло 25 чоловік. Вона мала радіопри­ ймач, видавала підпільну газету «Бий окупантів!» (згодом — «Партизанські вісті»), друкувала й розповсюджувала листівки, влаштовувала диверсії. Патріоти спалили міст через Сулу, виводили з ладу машини, молотарки4. Відважно билися з ворогом жителі Глинська й на фронтах Великої Вітчизняної війни. У лавах Червоної Армії перебувало понад тисячу чоловік, з них 260 загинули смертю хоробрих. За мужність і героїзм 629 чоловік нагороджено орденами й меда­ лями. Особливо відзначився лейтенант Г. Волнянський, артилерійський підрозділ якого наприкінці жовтня 1941 року мужньо захищав підступи до м. Тули. Артиле­ ристи знищили 14 фашистських танків. Ворог не пройшов. Г. Волнянський посмертно нагороджений орденом Леніна. Глинськ був визволений від німецько-фашистських окупантів 16 вересня 1943 року частинами 340-ї стрілецької дивізії 50-го стрілецького корпусу. Гітле­ 1 Сумський облпартархів, ф. 6, оп. 1, спр. 112, арк. 27.

2 Там же, ф. 4, оп. 3-п, спр. 229, арк. 144: спр. 278, арк. 224, 225.

3 Сумський облдержархів, ф. Р-170, оп. 10, спр. 2-а, арк. 8; ф. Р-2191, оп. 1, спр. 103, арк. 25.

4 Сумський облпартархів, ф. 4, оп. 3-й, спр* 229, арк. 145; спр. 90, арк. 2—7.

504

рівці завдали селу величезних збитків. Вони зруйнували більшу частину господар­ ських будівель, понад три чверті жител, знищили або вивезли худобу й х\іайно колгоспів. Робочої худоби залишилося 20 проц. (до рівня 1941 року), в т. ч. про­ дуктивної — лише 8 проц. Посівна площа скоротилася в порівнянні з 1940 роком у 2,5 раза. Повністю були зруйновані місцева електростанція, кінотеатр, клуб, школа, бібліотека. Загальна сума збитків перевищила 2 млн. карбованців1. П арторганізація й сільрада вживали всіх заходів, щоб у найкоротші строки відродити громадське господарство. Люди працювали, не шкодуючи сил. Н езваж а­ ючи на гостру нестачу робочої сили, машин, до початку грудня 1943 року колгоспи повністю обмолотили хліб і виконали хлібопоставки державі. Трудящі Глинська чим могли допомагали рідній Червоній Армії розбити ворога. До середини 1944 року вони зібрали 175 тис. крб. на будівництво танкової колони «Колгоспник Сумщини»2. Майже на 250 тис. крб. передано подарунків бійцям Червоної Армії та дітям-сиротам. Глинський сільвиконком створив постійні будівельні бригади, які ремонтували й споруджували будинки насамперед потерпілим під час окупації і сім ’ям військово­ службовців. Тільки в колгоспі ім. Будьонного в 1945 році зведено 5 і відремонтовано 12 будинків. У 1945 році відновив роботу дитячий будинок, де виховувалися близько 2 0 0 сиріт. Самовіддано трудилися хлібороби на колгоспних ланах. В артілі ім. Будьонного 7 косарів та 13 жінок-жниць у 1944 році зібрали врожай на 175 гектарах. Особливо відзначилися сімдесятирічні в ’язальниці М. Разін та П. Рябко, які виконували норму на 140 проц. Колгоспи ім. Литвинова та ім. Куйбишева завершили збирання врожаю за 12 робочих днів. На відбудову шахт Донбасу та заводів М аріуполя з Глинська виїхало 120 комсомольців3. Велику допомогу у відбудові господарства Глинська та району надала держава. Крім кредитів, лише в 1945—1946 рр. колгоспи одержали 10 900 цнт насіння зерно­ вих культур, понад 9 тис. цнт фуражу, 208 голів коней, 165 голів продуктивної худоби. Надходив будівельний матеріал. Уже в 1948 році відбудовано 442 житлові будинки, 563 виробничі приміщення й 123 культурно-побутові заклади. На турботу партії та уряду трудящі відповідали ще вищою трудовою активністю. В колгоспах розгорнулося соціалістичне змагання, яке очолили комуністи. До 1948 року повніс­ тю відновлено довоєнні посівні площі. Кожен з колгоспів мав по 4 тваринницькі ферми, причому поголів’я великої рогатої худоби перевищило рівень 1940 року на 13 процентів. На кінець четвертої п’ятирічки певних успіхів досягли промислова артіль «Червоний керамік», яка план 1949 року виконала на 258 проц., і торфартіль, що була однією з передових в області,— в 1948 році вона посіла друге місце. Поряд з відбудовою господарства налагоджувалося й медичне обслуговування населення, розвивалася народна освіта. В 1948 році вже працювали районна лікарня на 50 ліжок, пологовий будинок, амбулаторія, дитяча консультація. В 1944 році відкрилися середня школа, на початку 1948 року зробив перший набір учнів інду­ стріальний технікум. У 1950 році в Глинську на базі 5 дрібних артілей створено колгосп ім. Сверд­ лова. За ним закріплено 4699 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2913 га орної землі. Об’єднання колгоспів зміцнило економічну базу господарства, що дозволило розширити капітальне будівництво. В колгоспі споруджено цегельний завод, електростанцію. Почалася механізація тваринницьких ферм. І все ж окремі ділянки господарства ще відставали. Партійна організація й правління колгоспу вжили ряд організаційних заходів, була зроблена перестановка кадрів, частина з них замі­ нена більш кваліфікованими, замість рільничих бригад створено комплексні. Доко1 Сумський облдержархів, ф. Р-170, оп. 10, спр. 2-а, арк. 7, 24.

2 Сумський облпартархів, ф. 4, оп. 1, спр. 473, арк. 22.

3 Там же, он. З, спр. 231, арк. 59.

505

рінно перебудовано й роботу правління. Поліпшилася політико-виховна робота серед колгоспників. Центр агітаційно-масової роботи перемістився в бригади. Д ля підвищення кваліфікації кадрів у колгоспі відкрито школу передового досвіду, курси й семінари з агротехніки та конкретної економіки. Вже в 1965 році там на­ вчалося 50 чоловік. Значно зросла культура землеробства. В колгоспі запроваджено десятипільну польову сівозміну, прогресивну агротехніку, комплексну механіза­ цію виробничих процесів, підібрано кращі сорти зернових культур. 1965 року рівень механізації в рільництві досяг 85 проц . 1 Було намічено шляхи дальшого розвитку тваринництва. Завдяки вжитим заходам у 1966 році колгосп одержав урожай зернових по 21,3 цнт з гектара, в т. ч. озимої пшениці — по 32,6 цнт, вироблено на 100 га угідь по 407 цнт молока, по 67,5 цнт м’яса. 10 кращих колгоспників за трудові успіхи відзначені високими урядовими нагородами, зокрема, орден Трудового Червоного Прапора вручено дояркам В. Д . Б іж и к, О. М. Костоглод, голові колгоспу М. І. Калевичу, механізаторові В. Д . Фуртату. Хлібороби села активно включились у рух за комуністичну працю. Першими ударниками комуністичної праці стали кращі механізатори колгоспу О. П. Дорогокунля, М. Й. Трохименко, А. А. Гук, які денні норми виконували на 115—120 проц. Завдяки самовідданій праці колгоспників, постійному контролю з боку партійної організації основні завдання восьмої п ’ятирічки були виконані колгоспом за 4 роки 9 місяців. Понад план державі продано 2223 тонни зерна, 1940 тонн молока, 219 тонн м’яса. За досягнуті успіхи передовиків нагороджено орденами й медалями, з них орденом Леніна — доярку А. М. Дорогокуплю. Новими виробничими досягненнями зустріли колгоспники 50-річчя утворення СРСР. Незважаючи на несприятливі погодні умови, вони виростили в 1972 році в середньому по 24 цнт зернових з гектара, а друга комплексна бригада зібрала по 26 цнт зернових і по 270 цнт цукрових буряків з гектара2. Високі прибутки колгоспу дозволили розширити матеріально-технічну базу господарства, вести велике капітальне будівництво. В 1972 році в колгоспі було 10 комбайнів різних типів, 33 трактори, 17 автомашин та багато іншої техніки. Тільки за восьму п ’ятирічку побудовано 2 кормоцехи, телятник на 2 0 0 голів, будинок тва­ ринників та ін. Колгоспний цегельний завод, крім цегли, виготовляє кільця для криниць, високоякісну черепицю, гончарний посуд. Значно підвищилась оплата праці колгоспників. Середня місячна зарплата їх становить понад 110 карбованців. Вироби гончарного цеху колгоспу ім. Свердлова, с. Глинськ. 1973 р.

Нині Глинськ — велике впорядковане село. Його широкі вулиці забудовано за останні 10 років добротними, критими іпифером, ЧЄрЄПИЦЄЮ Т а З аЛ ІЗ О М будинками. В Побуті Т Р У Д ІВ Н И К ІВ

стали звичними холодильники, пральні машини, телевізори, су­ часні меблі тощо. До послуг населення будинок побуту й 17 спе­ ціалізованих магазинів і ларків. Сільрада велику увагу приділяє охороні здоров’я населення. В селі діє лікарня на 100 ліж ок, де працює 9 лікарів і 47 чоловік середнього медперсоналу. Колгоспників, які потребують санатор­ ного лікування, колгосп забезпечує путівками. Значного розвитку набули освіта й культура. В середній шко­ лі навчається понад 360 дітей і працює 20 досвідчених педагогів. Школа має добре обладнані кабінети та майстерні. Д ля дітей з сусідніх сіл є гуртожиток. У 1968 році замість Глинського дитя­ чого будинку відкрито школу-інтернат. Того ж року до Глинська з Ромен переведено сільське професійно -технічне училище, яке щороку випускає близько 400 спеціалістів для сільського гос­ подарства району.

1 М. І. К а л е в и ч . Колгосп подолав відставання. X ., 1966, стор. 8, 15, 17—27.

2 Газ. «Комуністичним шляхом» (Ромни), 8 грудня 1972 р.

506

Центром культмасової роботи є будинок культури, при якому працюють гуртки художньої самодіяльності. Тут влаштовуються концерти, лекції, зустрічі з ветера­ нами праці та Великої Вітчизняної війни. Глинська бібліотека налічує 30,8 тис. примірників книжок. Провідна роль у виробничій діяльності та культурному житті села належить комуністам, яких понад 100 чоловік, об’єднаних у 5 первинних партійних організацій. Понад 500 комсомольців колгоспу, школи, профтехучилища є надійною опорою в роботі партійної організації села. До сільської Ради депутатів трудящих обрано 43 депутати, з них 19 колгосп­ ників. Серед обранців народу — 22 комуністи. При сільраді діють 5 постійних комі­ сій, які регулярно розглядають важливі питання виробництва, побуту й культури села, підтримують тісний зв ’язок з громадськими організаціями. Керуючись рішеннями X X IV з ’їзду КПРС, трудящі Глинська добиваються все нових успіхів у творчій праці, вносять гідний вклад у справу будівництва комунізму. О. М . Д Я Ч Е Н К О , Г . А . Т Р О Н Е Н К О

СМІЛЕ Сміле — село, центр сільської Ради, розташоване за 27 км від районного центру і залізничної станції Ромни. Дворів — 1804. Населення — 4417 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Червоне. Поблизу Смілого виявлено курганний могильник скіфських часів. Село заснували в першій половині X V II ст. вихідці з Правобережної У країни, які тікали від сваволі польської шляхти. Особливо багато переселилося сюди козаків зм . Смілої. Уперше в письмових джерелах Сміле згадується в 1648 році як сотенне містечко Лубенського полку. 1653 року воно ввійшло до складу Миргородського полку, а в 1658 році — знову до Лубенського. В січні 1654 року жителі Смілого присягали на вірність союзу з Росією і лишилися вірними цьому союзу. Вони висту­ пили проти зрадника І. Виговського, який хотів знову віддати У країну під владу шляхетської Польщі. Не визнали сміляни в 1669 році й владу турецького ставле­ ника — гетьмана Дорошенка1. Під час шведської навали в 1708—1709 рр. Сміле стало ареною жорстоких боїв.

19 листопада 1708 року біля містечка російські війська під командуванням О. Меншикова з допомогою міщан і козаків завдали шведським загарбникам поразки. Скориставшись тим, що Меншиков з військами відійшов, шведи знову наблизилися до Смілого й отаборилися тут. Тоді жителі вночі впустили до містечка двотисячний загін російських військ, який наступного дня ранком атакував королівських драгунів. Підкріплення, прислане Кар лом X II, допомогло завойовникам оволодіти Смілим, але населення там уже не було: воно відступило разом з російськими вій­ ськами. Розлючені інтервенти спалили містечко2. Сміляни підтримували ватаж ка повстанських загонів Семена Гаркушу, який в 70—80-х роках X V III ст. вів боротьбу проти феодально-кріпосницького гноблення. Козаки й селяни давали притулок йому та його товаришам, допомагали переправля­ тися в інші місця. У зв’язку з ліквідацією полкового устрою 1782 року Сміле як центр волості ввійшло до складу Конотопського повіту Новгород-Сіверського намісництва, 1791 — 1796 р р .— Чернігівського намісництва, 1797—1802 р р .— Роменського повіту Мало­ російської, з 1802 року — Полтавської губернії. Наприкінці X V II ст. у містечку 1 JI. В. П а д а л к а . Прошлое Полтавской территории и ее заселение, стор. 88, 101, 104.

2 В. 6. Ш у т о й. Народна війна на Україні проти шведських загарбників у 1708— 1709 рр. К., 1951, стор. 131, 132.

507

налічувалося 1038 дворів, у т. ч. виборних козаків — 150, підпомічників — 559, підданих Києво-Печерської лаври — 266, державних селян — 15, різночинців і підсусідків — 45 дворів. Населення займалося переважно землеробством (виро­ щували зернові й тютюн), скотарством, а також ремеслами. Тут було 135 кравців і куш нірів, 100 шевців, 70 ткачів, 7 гончарів. Кравці, чинбарі й шевці об’єднувалися в цехи. Розвивався чумацький промисел. Щопонеділка збирався базар, 4 рази на р ік — ярм арки1. В 1760 році в містечку відкрито парафіяльну школу, де навчалися пере­ важно діти заможних козаків. До школи приймали тільки хлопчиків, яких дяк учив читати й писати. В 1837 році при одній із церков засновано парафіяльне училище, перетворене 1843 року на волосне. П ісля скасування кріпацтва економічне становище селян мало змінилося. Вони повинні були платити оброк, а згодом викупні платежі, численні податки. До того ж, біля Смілого їм виділили по 3/4 десятини землі, решта наділів знаходилася за 17 верст від містечка. Обробляти віддалені ділянки було дуже важко. З цього користувалися місцеві багатії, які орендували у селян землю за дуже низьку плату. Безземелля змушувало бідноту вдаватися до різних ремесел, йти на відхожі промисли. В другій половині X IX ст. у Смілівській волості було значно більше ремісників, ніж в інших волостях Роменського повіту. За подвірним переписом у 1888 році в Смілому налічувалося 260 ткачів, 35 чинбарів, 300 чоботарів, 200 кравців, 12 ковалів, 50 теслярів. Крім них, були шаповали, шорники, візники, цегельники, пічники, канатники, лудильники, позолотники. З розвитком кустарного й промислового виробництва посилився процес соціаль­ ного розш арування населення. Виділилася багата верхівка кустарів, лихварів, скупників. Більш ість кустарів жила в тяж ких умовах. Так, ткачі працювали по 14—15 годин на добу, а заробляли по 15—20 коп. на день. їхні хати були заставлені верстатами, постійно стояла курява, багато хворіло на туберкульоз. У 1888 році 78 сімей не мали власного кутка2. Частина дрібних кустарів розорювалась і йшла в найми. Т ак, у господарстві Кумейка працювало 4 робітники, які щорічно виготов­ л ял и близько 500 пар чобіт, а платив він їм лише по 30—40 крб. на рік. Н а початку X X ст. в Смілому виникли невеликі приватні заводи: черепичний, шкірообробний, салотопний, миловарний, газованих вод, а також паровий млин, крупоруш ка, олійниця. Серед населення містечка зростало невдоволення, посилювалися революційні настрої. Широкий відгук мали події революції 1905—1907 рр. 13 і 18 грудня 1905 року в містечку відбулися масові мітинги, на яких трудящі рішуче вимагали землі, поліпшення свого становища. Губернатор прислав стражників, щоб заареш­ тувати активних учасників мітингів. Але сміляни вдарили в дзвони на сполох, сотні людей вийшли на вулиці, і власті не могли нічого вдіяти. Напередодні першої світової війни Сміле лишалося глухим невеличким містеч­ ком. Н а дуже низькому рівні була народна освіта й культура. 1864 року в почат­ ковому училищі налічувалося тільки 100 учнів. Н а початку X X ст. кількість шкіл у містечку збільшилася: тут діяли 3 сільські училища й 4 церковнопарафіяльні школи. Але з 7,6 тис. жителів навчалося лише 530 дітей. В 1911 році створена без­ платна народна бібліотека. В 1885 році в містечку була лікарня, яка обслуговувала Сміле й навколишні села3. В березні 1917 року до Смілого дійшла звістка про скинення царя. В містечку відбувся багатолюдний мітинг. Промовці, підтримані присутніми робітниками й селянами, вимагали негайного припинення війни, розподілу поміщицьких земель. Мітинги й сходки відбувались і в наступні місяці. Солдати, що почали повертатися 1 Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779—1781), стор. 524—525.

2 С. И. Л ы с е н к о.Очерки домашних промыслов и ремесел Полтавской губернии, вып. 2. Роменский уезд. Одесса, 1900, стор. 59—61, 77, 80, 88, 89, 116, 191.

3 Сумський облдержархів, ф. 128, оп. 1, спр. 42, арк. 13; ф. 109, оп. 1, спр. 6, арк. 1.

503

в село, а також учителі, які підтримували більшовицькі заклики, викривали реакційну суть Тимчасового уряду й націоналістичну політику буржуазної Центральної ради, доводили трудящим, що лише влада Рад може дати мир, землю, справжню свободу. Трудяще населення Смілого палко вітало перемогу Великої Ж овтневої соціа­ лістичної революції. До містечка все більше поверталося солдатів, які очолили боротьбу бідноти проти ставлеників Центральної ради. На початку січня 1918 року в Смілому було встановлено Радянську владу, створено ревком, до складу якого ввійшли І. Ф. Мірошниченко (голова), В. П. Кравченко, Д. П. Б урлай та ін. 12 лю­ того обрано волвиконком, якому ревком передав свої повноваження. Волвиконком запровадив робітничий контроль на місцевому шкіряному заводі й зобов’язав влас­ ників негайно розпочати виробництво, заборонив порубку колишніх державних та приватних лісів, реквізував у куркулів надлишки хліба й розподілив його серед населення1. Дальше розгортання соціалістичного будівництва перервав наступ австро-німецьких загарбників. Коли наблизився фронт, у містечку, за рішенням повітової партійної організації, створено збройний загін. 24 березня 1918 року кайзерівські війська захопили Сміле2. Німецькі загарбники встановили жорстокий окупаційний режим. Почалися переслідування активних учасників боротьби за Радянську владу. На початку грудня 1918 року об’єднані сили партизанських загонів Роменщини визволили від окупантів повіт, у т. ч. й Сміле. Але владу захопила буржуазнонаціоналістична Директорія. 22 січня 1919 року об'єднані роменські збройні загони вигнали петлюрівців. У Смілому одразу почав діяти ревком, очолюваний І. Ф. Мі­ рошниченком. Ревком вживав усіх заходів, щоб швидше налагодити господарське й культурноосвітнє життя, подавав матеріальну допомогу біднякам, охороняв революційний правопорядок, допомагав здійснювати продрозверстку. К уркулі, петлюрівські педобитки вдавалися до провокацій, залякування і навіть убивств, аби перешко­ дити зміцненню Радянської влади. Так, по-звірячому був убитий міліціонер Н. І. Туманов, який разом з активом реквізував у куркулів надлишки зерна. Мирний перепочинок тривав недовго — почався наступ деніківських військ. Ревком знову створив збройний загін, який очолив бідняк О. І. Романовський. Після сутички з ворогом загін відступив у ліси й вів партизанську боротьбу проти білогвардійців. 19 серпня 1919 року денікінці захопили Сміле. Почалися масові арешти й грабежі. Від рук білогвардійців загинули радянські активісти І. А. Щ ер­ бань, Ф. Д. Ж ила, Р. І. М акаренко, Ф. Г. Сахно, І. А. Козицький, І. П. Козир. Понад З місяці вороги тероризували населення. На початку грудня 1919 року 3-я кавале­ рійська бригада разом з партизанами Роменщини визволила Сміле від денікінців. Волревком, що відновив роботу, вживав заходів до нормалізації життя. Зокрема, було відкрито хату-читальню, розширено лікарню . В січні 1920 року в містечку організовано партійний осередок, який разом з волревкомом робили все можливе, щоб допомогти Червоній Армії. З 31 січня до 7 лютого проведено тиждень фронту, під час якого серед населення зібрано чимало одягу, продуктів та грошей3. Багато смілян влилося до лав Червоної Армії. Надійним помічником комуністів у проведенні соціалістичних перетворень став комсомольський осередок, створений наприкінці січня 1920 року4. В березні 1921 року він налічував уже 16 членів. Комсомольці брали активну участь у л ік ­ відації неписьменності серед дорослого населення, організували кілька гуртків художньої самодіяльності. Лише в лютому 1920 року драмгуртківці показали три нові вистави, а виручені гроші передали у фонд Червоної Армії.

1 ЦДАЖР УРСР, ф. 956, 1918, оп. 1, спр. 1, арк. 8, 9, 13, 14, 21.

2 Документ о разгроме германских оккупантов на У крайнє в 1918 году. М., 1942, стор. 39.

3 Газ. «Известия» (Ромни), 4 лютого, 18 березня 1920 р.

4 3 історії комсомольських організацій Сумщини, стор. 23.

509

Н а початку березня 1920 року у волості відбулися вибори до сільських Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. 15 березня волосний з’їзд Рад обрав волвиконком, який очолив О. І. Романовський. Волревком передав усю повноту влади волвиконкому. Багато допоміг у зміцненні Радянської влади волосний комітет незаможних селян, створений у грудні 1920 року. Зокрема, чимало уваги приділялося забезпеченню сільської бідноти посівним матеріалом і сільськогоспо­ дарським інвентарем, організації виробничих товариств кустарів та сільськогоспо­ дарських колективів. Налагодженню мирного життя в Смілому перешкоджали залишки петлюрів­ ських банд, що діяли в повіті. Щоб зберегти народне добро, комуністи, комсомольці й комнезамівці встановили нічне чергування. А коли в січні 1921 року поблизу містечка з ’явилися махновські банди, був створений збройний загін. Приєднавшись до Роменського загону, він допоміг червоноармійцям розгромити махновців. Щоб якнайшвидше покінчити з бандитизмом, до району бойових дій Червоної Армії при­ був командуючий збройними силами на У країні і в Криму М. В. Фрунзе. Він відвідав Сміле, зустрівся з бійцями Роменського й Смілівського загонів, висловив їм подяку за допомогу в розгромі банд. Після закінчення громадянської війни партійний осередок, волвиконком і КНС головну увагу зосередили на подоланні розрухи. Поступово відновлювали роботу промислові підприємства. В 1923 році вже працювало 13 кузень, вальцьовий млин, 12 вітряків. Розвивався кустарний промисел, особливо шкіряне й кожушне вироб­ ництво. 1922 року організовано споживче товариство «Сокіл», сільськогосподар­ ське кредитне товариство, а 1924 року — виробничо-побутове товариство інвалідів «Червоний селянин»1. Трудящі Смілого гаряче відгукнулися на заклик Радянського уряду допомогти голодуючим Поволжя і степових губерній України, а також робітникам промислових центрів. Волвиконком створив комітет допомоги голодуючим, який у перші ж дні свого існування зібрав 92 пуди хліба, 6 пудів картоплі, понад мільйон карбованців грошима. В лютому 1921 року комітет успішно провів збір продовольства й одягу для робітників, що працювали на відбудові Донбасу. У зв ’язку з адміністративно-територіальною реформою з березня 1923 року Сміле віднесено до категорії сіл. Тоді ж воно стало районним центром Роменського округу. В лютому 1931 року Смілівський район ліквідовано, с. Сміле ввійшло до Недригайлівського району, а з 8 лютого 1935 року — знову стало районним центром. 1 червня 1960 року після ліквідації району село ввійшло до складу Роменського району. Партосередок і сільська Рада важливого значення надавали політичному вихо­ ванню трудящих. 1924 року почали працювати політичні й атеїстичні гуртки. Ста­ лися зрушення в галузі освіти й культури. У селі працювали дві початкові й семи­ річна школи, навчанням охоплено всіх дітей шкільного віку. Лише в семирічній школі 1925 року налічувалося 15 учителів і 631 учень. У 1919 році створено першу радянську бібліотеку, в якій було 90 книжок, а в 1925 році вона мала вже 1300 кни­ жок і 287 читачів. Відкрито сельбуд, працювали гуртки художньої самодіяльності. У період розгортання будівництва соціалізму успішно розвивалися коопера­ тивні форми господарства. В серпні 1927 року організовано товариство «Кожушник», в яке об’єдналися 13 кустарів. А через рік воно налічувало вже 150 чоловік. У жовтні 1928 року шевці об’єдналися в товариство «Чоботар». Розвивалася і кооперативна торгівля. На 1 вересня 1929 року сільське споживче товариство налічувало 1200 чле­ нів. У 1929 році приватника остаточно витіснено з торгівлі2. На соціалістичний ш лях розвитку ставало й сільське господарство. 1926 року в Смілому виник перший ТСОЗ «Незаможник». У листопаді — грудні 1927 року 1 Сумський облдержархів, ф. Р-274, оп. 1, спр. 466, арк. 55, 90.

2 Сумський облпартархів, ф. 36, оп. 1, спр. 20, арк. 18, 33, 46, 49.

510

створено садівничі товариства «Червона зірка» й «Економшлях», які об’єднували 65 дворів і 44 га землі. В 1928 році організувалися ще три ТСОЗи — «Соцнезаможник», «Жовтень» і «До кращого життя», які налічували 40 дворів і понад 250 га землі.

1929 року в селі почалася масова колективізація. Партійний осередок, що налічував 16 комуністів, очолив рух за об’єднання селянських господарств. На весну 1930 року в Смілому створено 4 колгоспи: «Незаможник», «Економічний шлях», ім. Ш евченка, «Допомога», що об’єднали 17 проц. дворів і 29 проц. орної землі. Першими вступили до колгоспів комуністи, комнезамівці й комсомольці. Колективізація господарств здійснювалася в умовах гострої класової боротьби. Куркулі агітували селян не вступати до колгоспів, вдавалися до погроз, ш антаж у. Велику допомогу в організації артілей подали посланці робітничого класу з Л у ­ ганська й Полтави. На кінець 1930 року в Смілому вже було 6 колгоспів, на як і припадало 44,8 проц. орної землі. В 1935 році повністю завершено колективізацію. Вся орна земля була закріплена за артілями ім. Кірова, ім. Косіора, ім. Сталіна, «Червона Армія», «XVII партз’їзд» і «Життя вперед». В організаційно-господарському зміцненні колгоспів багато допомогла Протасівська МТС, створена в 1932 році. На поля вийшла потужна техніка. Рік у рік зростала творча активність трудівників села, розгорталося соціалі­ стичне змагання, широкого розмаху набув стахановський рух. Так, на честь 20-ї річ­ ниці Жовтня 8 ланок колгоспу «Життя вперед» зібрали рекордний у районі врожай тютюну— по 45—50 цнт з га. Л анка І. М. Білогай колгоспу ім. Сталіна виростила по 24,5 цнт ячменю з гектара. Розширилася механізація колгоспного виробництва. Якщо 1934 року було механізовано 24 проц. всіх процесів, то 1937 — 65 проц1. У 1940 році Протасівська МТС мала вже 57 тракторів і 22 комбайни2. Із зміцненням економіки колгоспів поліпшувався добробут хліборобів. У передвоєнні роки вони одержували на трудодень тільки зерна по 5 — 6 кілограмів. У 1937 році під час збирання врожаю в Смілівський район прибув перший сек­ ретар ЦК КП(б)У С. В. Косіор. Він завітав до артілі ім. Косіора, яка посідала одне з перших місць у районі по врожайності зернових, зустрівся з трудівниками села, розповів про шляхи дальшого розвитку колективних господарств. З кожним роком збільшувався обсяг виробництва промислових артілей. У 1931 році артілі «Кожушник» і «Чоботар» об’єдналися в одну — «Кожушник-чоботар», а у вересні 1937 року шевці виділились і утворили нову артіль «Коопшвейник». Значні зміни сталися у галузі охорони здоров’я і в культурному житті Смілого. Сільська лікарня була перетворена на районну. Кількість ліж ок у ній збільшилася з 35 до 50. В передвоєнні роки тут працювало 3 лікарі і 10 медсестер. Велика увага приділялася ліквідації неписьменності. В 1927 — 1928 рр. 50 культармійців навчили грамоти близько тисячі чоловік. 1933 року неписьменність в основному ліквідовано. В 1935 році на базі семирічної школи створено середню, для якої 1937 року побудо­ вано нове двоповерхове приміщення. При сільському будинку культури працювали різні гуртки, влаштовувалися районні огляди художньої самодіяльності. Громадськість села, вшановуючи пам’ять загиблих у боротьбі за Радянську владу, в 1929 році встановила на їх честь пам’ятник. У 1937 році напередодні свят­ кування 20-річчя Жовтня відкрито пам’ятник В. І. Леніну. З гнівом і обуренням зустріли трудящі Смілого повідомлення про віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. Чоловіки призовного віку вли­ лися до лав Червоної Армії. їх замінили жінки, літні люди, підлітки, які працювали не покладаючи рук, щоб вчасно зібрати багатий урожай. Коли наблизився фронт, районні партійні й радянські організації почали евакуацію населення, вивезли в глиб країни частину техпіки й худоби. Д ля боротьби з ворогом був створений партизан­ ський загін. 10 вересня 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували село.

1 Газ. «Соціалістичні лани» (Сміле), і жовтня, 7 жовтня 1937 р.

2 Сумський облдержархів, ф. Р-2196, оп. 1, спр. 113, арк. 10, 12.

511

Вони грабували населення, забирали й вивозили хліб, худобу* переслідували акти­ вістів. Від рук гітлерівських катів загинуло 46 жителів села, в т. ч. залишені для організації партизанської боротьби О. І. Романовський, П. Т. Перепльотник, 11. Ю. Циганенко, П. Г. Перепічай, М. І. В ’язовченко. 285 юнаків та дівчат загарбни­ ки вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Однак ні катування, ні розстріли не залякали смілян. Вони всіляко саботували розпорядження окупантів. Узимку 1943 року гітлерівці вирішили всі трактори, що залишилися в МТС, послати з трактористами до фронту для перевезення військового спорядження. Трактористи зіпсували в дорозі всі машини. Коли радянські вій­ ська підходили до села, окупанти зігнали в колишнє приміщення магазину близько тридцяти чоловік, щоб наступного дня вивезти їх або стратити. Але односельці вночі знешкодили варту й випустили всіх на волю.

8 вересня 1943 року 534-й стрілецький полк 121-ї стрілецької дивізії під коман­ дуванням підполковника І. Г. Ладигіна зав’язав бій за село. Нищівного удару ворого­ ві завдали 1-й батальйон, яким командував капітан В. С. Брем, і 3-й батальйон (коман­ дир капітан Дмитрієв). На ранок 9 вересня село було повністю очищене від гітлерів­ ців1. Під час визволення його відзначилися бійці росіяни Рудников, Тяпін, Биков, Тебеньов, Городинов, білорус Ходиревський, узбек Ісмуратов та ін. 80 радянських солдатів і офіцерів, що загинули в боях за село, поховані в братських могилах, які дбайливо доглядають сміляни. 1948 року воїнам-визволителям встановлено пам’ят­ ник. 737 жителів Смілого захищали свободу й незалежність Батьківщини на різних фронтах, з них 2 1 2 чоловік за мужність і відвагу нагороджені орденами й медалями, 375 — загинули смертю хоробрих. На їх честь у селі споруждено пам’ятник Слави. Німецько-фашистські окупанти завдали селу великої шкоди. Вони спалили приміщення школи, будинок відділення зв ’язку, 27 будинків колгоспників, дощенту знищили машинно-тракторний парк і устаткування МТС. Відступаючи, спалили хліб у копах. Збитки, заподіяні господарству села, становили 5 млн. карбованців. Одразу ж після визволення Смілівського району відновили роботу партійні ц радянські установи. Органи влади та правління колгоспів подали велику допомогу потерпілим під час окупації, сім’ям військовослужбовців та інвалідам Великої Віт­ чизняної війни. 389 сім’ям у районі надано разову грошову допомогу в сумі 146 тис. крб., 6875 сімей одержали 3476 цнт харчових продуктів, 91 — безплатно корову, сотням сімей видали одяг, взуття, паливо, будівельно-ремонтний матеріал2. Долаючи труднощі воєнного часу, хлібороби села гаряче взялися за відбудову господарства. Працівники Протасівської МТС у 1945 році виробничий план виконали на 149 проц. Особливо великих успіхів добилася тракторна бригада Я . Я. Омельченка, яка вже 1944 року виконала роботи на 2 тис. га проти плану 1,4 тис. гектарів. Значних успіхів досягли трудящі села у відбудові й дальшому розвитку госпо­ дарства за роки четвертої п ’ятирічки. В 1949 році колгоспи повністю освоїли дово­ єнні посівні площі, зросло в 2,5 раза поголів’я великої рогатої худоби, в 5 разів — поголів’я свиней. Відновили роботу харчокомбінат, вальцьовий млин. Артіль «Коопшвейник» та «Кожушник-чоботар» план 1949 року виконали на 147 процентів. Поряд з відбудовою господарства відновлювали роботу медичні й культурноосвітні заклади. Незабаром після визволення відкрилися районна лікарня, полі­ клініка, дитяча консультація. На кінець 1950 року в лікувальних закладах села налічувалося 61 чоловік медперсоналу. Наприкінці вересня 1943 року сіли за парти учні середньої і двох початкових ш кіл. 1950 року лише в середній школі було 36 учи­ телів і 750 учнів. У вересні 1943 року при будинку культури почала діяти стаціо­ нарна кіноустановка, організовано різні гуртки3. Активна учасниця художньої самодіяльності О. П. Ж ила — нині заслужена артистка УРСР.

1 Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні, стор. 425.

2 Сумський облпартархів, ф. 36, оп. 1, спр. 51, арк. 7.

3 Там же, арк. 12: спр. 121, арк. 78, 80, 98.

512

У 1950 році відбулося об’єднання колгоспів. На базі артілей ім. Л еніна, ім. Кірова та ім. Червоної Армії створено колгосп ім. Леніна. Колгоспи «XVII партз’їзд», «Життя вперед» об’єдналися з колгоспом ім. Сталіна. Об’єднання дало мож­ ливість краще використати техніку, підвищити продуктивність праці. У липні 1960 року обидва колгоспи — ім. Сталіна та ім. Леніна об’єдналися в один, якому дали назву «Прогрес», а в січні 1962 року до нього приєднався Протасівський колгосп «Жовтень». Новостворене господарство в 1972 році мало 7 тис. га землі, в т. ч. 4,9 тис га орної. Машинно-тракторний парк налічував 38 тракторів, 22 комбайни різних типів, 23 автомашини. Господарство мало 22 великі механізовані тваринницькі приміщення, цегельний завод. Усі виробничі приміщення електри* фіковано. Виконуючи рішення X X III з ’їзду КПРС, партійна організація і правління колгоспу велику увагу приділяли структурі посівних площ. Провідними культурами стали озима пшениця й кукурудза, як найбільш урожайні й прибуткові. Лише за роки восьмої п ’ятирічки, прагнучи ознаменувати 100-річчя з дня народження В. І. Леніна новими досягненнями, трудівники колгоспу добилися збільшення виробництва зерна на 27 проц., цукрових буряків на 51 проц., молока й м’яса більш як на 20 проц. Продуктивність праці за цей період зросла на 78 процентів. Включившись у змагання за гідну зустріч 50-річчя утворення СРСР, колгосп­ ники, незважаючи на несприятливі кліматичні умови 1972 року, відзначили другий рік дев’ятої п ’ятирічки новими успіхами. Вони зібрали по 252 цнт цукрових буряків з гектара, а бригада комуніста В. І. Лютого — по 327 цнт. Бригада П. К. Яременка виростила зернових по 26,5 цнт з гектара. Тваринники одержали по 2,4 тис. кг молока від кожної корови. Кращі з тих, хто самовідданою працею забезпечує невпинне піднесення кол­ госпного виробництва, нагороджені орденами й медалями Союзу РСР. За період з 1958 до 1971 року 26 трудівників удостоєно урядових нагород, зокрема ордена Леніна — голову колишнього колгоспу ім. Сталіна Ф. П. Бабина, голову колгоспу «Прогрес» М. Г. Сарану, ордена Жовтневої Революції — секретаря парткому В. Г. Стадника, ордена Трудового Червоного Прапора — чабана М. Д. Гречку, головного зоотехніка В. І. Білоножка, телятницю Г. М. Бартиш, бригадира трак­ торної бригади О. Ф. Передерія, трактористку Г. С. Мануху, 99 колгоспників наго­ роджені Ленінськими ювілейними медалями. 11 трудівникам за багаторічну сумлінну працю в колгоспному виробництві присвоєно почесне звання заслуженого колгосп­ ника. В селі працює кілька державних і міжколгоспних підприємств та організацій, яким належить значна роль в економічному розвитку Смілого. Багато зробила для підвищення рівня сільськогосподарського виробництва Протасівська МТС, на базі якої 1958 року створено PTC, а 1962 року — відділення «Сільгосптехніки». Відділення має типову майстерню, 54 автомашини, 19 тракторів. М еханізатори «Сільгосптехніки», включившись у змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, успішно виконали виробничі плани восьмої п ’ятирічки. Далеко за межами району відомий Смілівський m ^ п{ • Бригада швидкої медичної допомоги перед маслозавод. Тут виробляють масло, різні види на виклик# с> СмілЄі 1969 р> н м сиру, бринзу, казеїн. За зміну завод переробляє лише молочних вершків півтори тонни. Діють кілька підприємств побутового призначення.

1955 року промислова артіль «Кожушник-чоботар» об’єдналася з артіллю «Коопшвейник». Нове підприємство дістало назву «Дружба народів». У 1961 році на його базі створене Смілівське відділення райпобуткомбінату, яке має два швейні, взуттєвий, шубний цехи, майстерні слюсарну й ремонту годинників, перукарню, 513

33

3-205

виїздом

ремонтно-будівельну бригаду. В 1958 році створено комбінат комунальних під­ приємств. Велику увагу розвитку господарства, громадсько-політичного й культурного життя приділяють 6 первинних партійних організацій, які об’єднують 148 комуні­ стів, і сільська Рада. До сільради обрано 65 депутатів, у т. ч. 10 робітників 3 5 кол­ госпників. Серед обранців народу — 28 комуністів; 28 депутатів — жінки. Рада дійово здійснює контроль за роботою колгоспу, правильним використанням земель, за дотриманням законодавства. Надійними помічниками комуністів у здійсненні на­ креслень партії є 7 первинних комсомольських організацій, які налічують 325 чле­ нів ВЛКСМ. За післявоєнні роки значно змінилося Сміле, стало іншим життя його трудів­ ників. Сільські вулиці прикрасилися новими, добротними будинками. Тільки про­ тягом 1966—1971 рр. споруджено 220 житлових будинків. У центрі .села виріс парк, посаджений учнями середньої школи. В 1967 році на честь 50-річчя Радянської влади на кошти колгоспу зведено будинок культури на 600 місць. Село повністю електрифіковане й радіофіковане. З районним центром має автобусне сполучення.

1947 року в центрі села встановлено пам’ятник В. І. Леніну. У селі працюють кілька продуктових і промтоварних магазинів, спеціалізовані магазини взуття, готового одягу, меблів, лісоматеріалів, господарчих і культтоварів, 4 їдальні обслуговують трудящих за місцем роботи. Одним з показників зростання добробуту населення є збільшення товарообороту торговельних підприємств. Якщо в 1966 році споживче товариство реалізувало товарів на 1,8 млн. крб., то в 1970 році— на 2,5 млн. карбованців. Жителі села забезпечені висококваліфікованою медичною допомогою. Тут є лі­ карня, поліклініка, протитуберкульозний диспансер, дитяча консультація, бакте­ ріологічна лабораторія, діє пункт швидкої допомоги. В медичних закладах працює 7 лікарів і 39 чоловік середнього медперсоналу. 1960 року створено інтернат для інвалідів війни та праці. Асигнування на охорону здоров’я в 1971 році становили 204,3 тис. крб., тобто на 62,2 тис. крб. більше в порівнянні з 1966 роком. Розвивається освіта, зростає культурний рівень трудівників села. Всі діти ш кіл ь­ ного віку вчаться в школах, яких у селі чотири: середня, 2 восьмирічні й початкова. При середній школі є інтернат на 40 учнів. З 1962 року працює вечірня школа сіль­ ської молоді. В 1971 /72 навчальному році в школах налічувалося 754 учні й 60 учи­ телів, серед них заслужений учитель УРСР В. І. Лисенко. За період з 1944 до 1971 поку середню школу закінчили 1800 юнаків та дівчат. Центром культурно-освітньої роботи став будинок культури. Тут влаштовують лекції, тематичні вечори й концерти, діють гуртки художньої самодіяльності. П ра­ цюють дві бібліотеки — для дорослих і дитяча. Книжковий фонд їх становить бли­ зько 20 тис. примірників. У багатьох смілян є власні бібліотеки. 1962 року в селі створено народний краєзнавчий музей. З 1966 року в колгоспі виходить багатоти­ ражна газета «Прогрес». Міцно в життя села ввійшли нові сімейно-побутові звичаї та обряди. Зокрема, традиційними стали урочиста реєстрація шлюбу, надання імені дитині. Разом із свідоцтвом про народжепня батькам вручають пам’ятний листок, спеціальний заповіт для дитини, який мають оголосити їй в день повноліття. Трудящі Смілого докладають усіх зусиль, щоб достроково виконати завдання дев’ятої п ’ятирічки і зробити свій внесок у побудову комунізму в нашій країні. М . Т. М О С К А Л Е Ц Ь

Н А С Е Л Е Н І П У Н К ТИ , Ц Е Н Т Р И С ІЛ ЬС ЬК И Х Р А Д РОМЕНСЬКОГО РАЙ О Н У

АНАСТАСІВКА — село, центр сільської Радп, розташоване за 23 км від районного центру, за 9 км від залізничної станції Біловод і автошляху Суми — Київ. Дворів — 328, населення — 958 чо­ ловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Дмитрівна, Закубанка, Новопетрівка, Остапенкове, Попівщина, Саханське, Світівщина, Якимовичі. В Анастасівці розміщена центральна садиба колгоспу ім. Калініна, за яким закріплено 6035 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 5353 га орної землі. У господарстві вирощують переваж­ но зернові культури. Розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. В 1971 році в Анастасівці створе­ но спеціалізоване господарство по відгодівлі сви­ ней. За досягнення в розвитку колгоспного ви­ робництва 73 чоловіка нагороджено орденами й медалями, в т. ч. М. Є. Шеденка та М. Я. Богатиренка — орденом Леніна, П. М. Деріх — орде­ ном Жовтневої Революції. В селі є восьмирічна школа, де налічується 143 учні й 12 учителів, клуб, бібліотека, медич­ ний пункт, колгоспний пологовий будинок. На території сільради — одна первинна пар­ тійна (61 комуніст) і 3 комсомольські (94 члени ВЛКСМ) організації. Партійний осередок створе­ но в 1923, комсомольський — у 1922 році. Анастасівка відома з кінця XVI ї ст. Радян­ ська влада встановлена в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни бився з ні­ мецько-фашистськими загарбниками 261 житель Анастасівки, з них 59 за мужність і відвагу нагорджено орденами й медалями, 97 чоловік за­ гинули смертю хоробрих. У селі встановлено пам’ятник радянським воїнам-визволителям і льотчиці К. І. Зеленко, яка перша з жінок у 1941 році здійснила таран фашистського літака і загинула в повітряному бою поблизу Анаста­ сівки. В Анастасівці народився К. Р. Білошниченко (1895—1945) — генерал-майор Радянської Армії. А Н ДРІЇВН А — село, центр сільської Ради, розташоване за 40 км від районного центру, за 12 км від залізничної станції Андріяшівка та ав­ тошляху Суми — Київ. Дворів — 289, населен­ ня — 833 чоловіка. Сільраді підпорядковані насе­ лені пункти Тарасівна, Холодник. В Андріївці міститься центральна садиба кол­ госпу ім. Шевченка, за яким закріплено 3354 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2503 га орної землі. Вирощують переважно зернові культури. Тваринництво — молочно-м’ясного напряму. За досягнення в розвитку колгоспного виробництва 116 передовиків нагороджено орденами й меда­ лями. В селі є середня школа, де навчається 201 учень і працює 20 учителів, клуб, бібліотека, лі­ карня на 25 ліжок. На території сільради — одна первинна пар­ тійна й 2 комсомольські організації, які об’єдну­ ють 20 комуністів і 94 комсомольців. Партійний осередок створено в 1931, комсомольський — у 1923 році.

515

33*

Андріївна відома з кінця XVIII ст. Радянська влада в селі встановлена в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни захищали свободу й незалежність Батьківщини 218 жите­ лів Андріївки, з них 69 нагороджено орденами й медалями, 103 чоловіка загинули смертю хороб­ рих. В Андріївці встановлено пам’ятник радянсь­ ким воїнам, що полягли в боях за визволення села від гітлерівців. У 1967 році в селі встановлено пам’ятник Т. Г. Шевченку. АНДРІЯШ ІВКА — село, центр сільської Ради, розташоване за 27,5 км від районного центру. Че­ рез село проходить залізниця Бахмач — Кремен­ чук та автошлях Суми — Київ. Дворів — 868, на­ селення — 2700 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Гудими, Кринички, Луценкове, Мельники, Новицьке, Червона Балка. На території Андріяшівки розміщена цент­ ральна садиба колгоспу «Комунар», за яким за­ кріплено 4771 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3220 га орної землі. Вирощують переважно зернові й технічні культури. Розвинуте молочном’ясне тваринництво. В селі працюють відділен­ ня «Сільгосптехніки» й приймальний бурякопункт Лохвицького цукрового комбінату. За тру­ дові успіхи 113 передовиків виробництва наго­ роджено орденами й медалями. В селі є середня школа, в якій навчається 480 учнів і працює 40 учителів, будинок культу­ ри на 450 місць, бібліотека, медична амбулаторія, пологовий будинок. На території сільради — 6 первинних партій­ них і 5 комсомольських організацій, які об’єдну­ ють 127 комуністів і 212 членів ВЛКСМ. Партій­ ний осередок створено в 1929, комсомольський — у 1920 році. Вперше Андріяпіівка згадується в Перепис­ них книгах 1666 року. Радянську владу встанов­ лено в січні 1918 року. В 1923 році організоване перше товариство спільного обробітку землі, на основі якого в 1924 році створено артіль ім. Рози Люксембург. На фронтах Великої Вітчизняної війни боролися проти німецько-фашистських за­ гарбників 632 місцеві жителі, за мужність і від­ вагу 269 чоловік нагороджено орденами й меда­ лями, 147 чоловік загинули смертю хоробрих. В Андріяшівці встановлено пам’ятник радянським воїнам, які полягли в боях за визволення села від гітлерівців. АРТЮХІВКА — село, центр сільської Ради, розташоване за 19,5 км від районного центру і залізничної станції Ромни. Дворів — 295, насе­ лення — 916 чоловік. Сільраді підпорядковані се­ ла Лісківщина й Шумське. В селі міститься центральна садиба колгоспу «Дружба», за яким закріплено 3970 га сільсько­ господарських угідь, у т. ч. 2629 га орної землі. Господарство спеціалізується на вирощуванні зернових і технічних культур та молочно-м’ясно­ му тваринництві. Колгосп має млин, крупоруш-

ку, цегельний завод. За виробничі досягнення 43 чоловіка нагороджено орденами й медалями, в т. ч. доярку Є. К. Катрич і комбайнера О. G. Верещака — орденом Ле­ ніна, доярку Є. Я. Гук — двома орденами Леніна. В Артюхівці працю­ ють восьмирічна школа, де налічується 121 учень і 13 учителів, бібліотека, будинок культури на 450 місць, фельдшерсько-аку­ шерський пункт. На території сільра- |. д . Запорож чзнко — ди первинна партійна український радян(24 комуністи) й 2 ком- Ськийпоет-кобзар, сомольські (32 члени уродженець с. Артю ВЛКСМ) організації. хівки. Фото 1930 р. Партійний осередок ство­ рено в 1931, комсомоль­ ський — у 1925 році. Артюхівка відома з кінця XVIII ст. Радянсь­ ка влада встановлена в січні 1918 року. На фрон­ тах Великої Вітчизняної війни захищали свобо­ ду й незалежність Батьківщини 273 жителі Артюхівки, з них 70 нагороджені орденами й меда­ лями, 136 чоловік загинули. У селі встановлено пам’ятник радянським воїнам, що полягли в боях за визволення Артюхівки від гітлерівців. У селі народився й жив (1872— 1932) україн­ ський радянський поет-кобзар І. Д. Запорожченко. Уродженцями Артюхівки є також генералмайор Радянської Армії Р. А. Микитенко, док­ тор історичних наук Й. Т. Щербина та кандидат філологічних наук, член Спілки письменнників України Г. А. Нудьга. Поблизу с. Шумського виявлено кургани скіф­ ського часу (V I—III ст. до н. е.) та слов’янське городище сіверян (V III—X ст.). Біля с. Артюлівки — курганний могильник часів Київської Р усі. БАСІВКА — село, центр сільської Ради, розта­ шоване за 20 км від районного центру і заліз­ ничної станції Ромни. Дворів — 178, населення — 563 чоловіка. Сільраді підпорядковані населепі пункти Бессарабка, Велика Бутівка, Великі Буд­ ки, Вощилиха, Гаї, Залуцьке, Заріччя, Ліски, Лшінчине, Холодне. У Басівці міститься центральна садиба кол­ госпу «Правда», за яким закріплено 5560 га сіль­ ськогосподарських угідь, у т. ч. 3326 га орної землі. Вирощують переважно зернові культури. Розвинуте молочно-м’ясне тваринництво й пта­ хівництво. За успіхи в розвитку громадського господарства 153 колгоспники нагороджені ор­ денами й медалями, з них свинарка М. Т. Плис­ ка — орденом Леніна, голова колгоспу І. І. Півторак — орденом Ж овтневої Революції. В селі є середня школа, де навчається 301 учень і працює 20 учителів, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт. На території сільради — одна первинна пар­ тійна (61 комуніст) і 4 комсомольські (176 чле­

нів ВЛКСМ) організації. Партійний осередок за­ сновано в 1931, комсомольський — у 1927 році. Вперше в історичних документах Басівка згадується в 1729 році. Радянську владу вста­ новлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни билися з фашистськими за­ гарбниками 92 жителі Басівки, з них 36 нагоро­ дж ені орденами й медалями, 56 чоловік загинули смертю хоробрих. У Басівці встановлено пам’ят­ ник радянським воїнам, що полягли в бою за визволення села від гітлерівців. Поблизу с. Басівки виявлено кургани доби бронзи (II тисячоліття до н. е.), кілька курган­ них могильників, поселень та городищ скіфських часів (V II—III ст. до н. е.). Одне з них, біля с. Басівки, належить до найбільших на Придні­ пров’ї (площа його 170 га). Біля сіл Великих Бу­ док та Басівки знайдено три слов’янські горо­ дища. / Б1ЛОВОД — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 16 км від районного центру і за З км від залізничної станції Біловод та автошля­ х у Суми—Київ. Дворів — 336, населення — 982 чоловіка. Сільраді підпорядковані населені пунк­ ти Біловодське, Веселий Степ, Марківське, Мос­ калівна, Попівка. У Біловоді міститься центральна садиба кол­ госпу ім. Щорса, за яким закріплено 4897 га сіль­ ськогосподарських угідь, у т. ч. 3284 га орної землі. Вирощують зернові й технічні культури. В галузі тваринництва колгосп спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби. За високі показники в колгоспному виробництві 70 чоло­ вік нагороджено орденами й медалями, в т. ч. Г. І. Дикача — орденом Жовтневої Революції. В селі є восьмирічна школа, в якій навчаєть­ ся 150 учнів і працює 15 учителів, будинок куль­ тури на 500 місць, бібліотека, медичний пункт, пологовий будинок. На території сільради — 3 первинні партійні (60 комуністів) і 3 комсомольські (60 членів ВЛКСМ) організації. Партійний осередок ство­ рено в 1920, комсомольський — у 1928 році. Вперше в історичних джерелах Біловод зга­ дується в 1729 році. Радянська влада встановле­ на в січні 1918 року. Перше колективне госпо­ дарство організоване в 1922 році Д. П. Михайликом і названо «Михайлівська сільськогосподар­ ська артіль». Під час Великої Вітчизняної війни відстоювали свободу й незалежність Батьківщи­ ни на різних фронтах 293 жителі Біловода, з них 78 за мужність і героїзм нагороджені орденами й медалями, 98 чоловік загинули смертю хороб­ рих. У селі споруджено меморіальний комплекс: пам’ятник воїнам-визволителям і стели, на яких викарбовані імена односельців, що полягли в бо­ ях з фашистами. У Москалівці народився М. О. Макаренко (1877—1 9 3 6 )— український археолог і мистецт­ вознавець. Поблизу с. Попівки виявлено курганний мо­ гильник скіфських часів (V II—III с і. до н. е.). / БОБРИК — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване на лівому березі річки Сули, за 10 км від районного центру і за 2 км від залізничної

516

станції Біловод. Через село проходить автошлях Суми—Київ. Дворів — 703, населення — 2057 чо­ ловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Лукашове й Новокалинівка. В Бобрику міститься центральна садиба кол­ госпу «Комуніст», за яким закріплено 3719 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2581 га орної землі. Вирощують переважно зернові культури. Розвинуте молочно-м’ясне тваринництво й пта­ хівництво. В колгоспі є цегельний завод потуж ­ ністю 1200 тис. штук цегли на рік. За досягнення в розвитку сільського господарства 87 передови­ ків колгоспного виробництва нагороджено орде­ нами й медалями, в т. ч. А. С. Гришка — орденом Леніна. В селі є середня школа, де налічується 468 учнів і 43 вчителі, клуб, бібліотека, працює історико-краєзнавчий музей на громадських засадах, медпункт і пологовий будинок. На території сільради — 2 первинні партійні й 2 комсомольські організації, які об’єднують 53 комуністів і 126 комсомольців. Партійний осере­ док створено в 1920, комсомольський — у 1929 році. Село Бобрик відоме з кінця XVIII ст. Радян­ ська влада встановлена в січні 1918 року. Перше колективне господарство — комуна ім. Михайлика створена в 1920 році. 1922 року організована сільськогосподарська артіль «Михайликівська». Під час Великої Вітчизняної війни на різних фронтах билися з фашистськими загарбниками 350 жителів села, з них 65 за мужність і відвагу нагороджено орденами й медалями. 193 чоловіка полягли смертю хоробрих. На їх честь односель­ ці встановили обеліск Слави. В селі споруджено також пам’ятник радянським воїнам-визволи­ телям і танкістам, які загинули під час оборони села в 1941 році. В 1957 році в селі встановлено пам’ятник В. І. Леніну. ВАСИЛІВНА — село, центр сільської Ради, розташоване за 36 км від районного центру, за 8 км від автошляху Суми—Київ і за 10 км від залізничної станції Андріяшівка. Дворів — 237, населення — 728 чоловік. Сільраді підпорядкова­ ні населені пункти Братське, Вилецьке, Чисте. У Василівці міститься центральна садиба кол­ госпу ім. Фрунзе, за яким закріплено 3502 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2744 га орної землі. Вирощують зернові й технічні культури. Розвинуте молочно-м’ясне тваринництво. За ус­ піхи в колгоспному виробництві 54 чоловіка на­ городжені орденами й медалями. У селі працюють восьмирічна школа, де 13 учителів навчають 157 учнів, клуб, бібліотека, ме­ дичний пункт. На території сільради — одна первинна пар­ тійна (ЗО комуністів) і 3 комсомольські (76 чле­ нів BJIKCM) організації. Партійний осередок створено в 1931, комсомольський — у 1927 році. На місці сучасного села на початку XIX ст. виникли два хутори — Зарудний та Герасимівка. Радянська влада встановлена в січні 1918 року. В 1919 році жителя Зарудного, активного борця за встановлення Радянської влади в селі, Василя Яременка схопили денікінці й розстрі­ ляли. Хутори Зарудний і Герасимівка в січні

517

1928 року були перейменовані на село Василівну. На фронтах Великої Вітчизняної війни билися з фашистськими загарбниками 248 жителів села, з них 40 нагороджені орденами й медалями, 106 чоловік загинули смертю хоробрих. У Василівці встановлено пам’ятник радянським воїнам, які полягли в боях за визволення села від гітлерів­ ців. У 1967 році відкрито пам’ятник М. В. Ф рунзе, г

ВЕДМЕЖЕ — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 29 км від районного центру та авто­ ш ляху Суми—Київ і за 12 км від залізничної станції Талалаївка. Дворів — 426, населення — 1150 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Косарівщипа й Хрещатик. У Ведмежому міститься центральна садиба колгоспу «40-річчя Жовтня», за яким закріплено 6892 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3948 га орної землі. Виробничий напрям господарст­ ва — вирощування зернових і технічних культур і молочно-м’ясне тваринництво. Колгосп має це­ гельний завод. За досягнення в колгоспному ви­ робництві 78 чоловік нагороджено орденами й медалями. В селі є середня школа, де навчається 250 уч­ нів і працює ЗО учителів, будинок культури на 530 місць, бібліотека, медичний пункт. За 3 км від Ведмежого розташована дослідна станція «Сульське дослідне поле» Гідромеліоративного інституту АН УРСР. На території сільради працюють 2 первинні партійні і 3 комсомольські організації, які об’єд­ нують 47 комуністів і 169 членів BJIKCM. Партій­ ний осередок створено в 1920, комсомольський — у 1922 році. Ведмеже відоме з середини XVIII століття. Радянську владу в селі встановлено в січпі 1918 року. Під час німецької окупації 1918 року створено партизанський загін. 1925 року в селі* виникли перші колгоспи «Ясний промінь» і «Чер­ воний прапор». На фронтах Великої В ітчизняної війни захищали свободу й незалежність Бать­ ківщини 259 жителів Ведмежого, з них 61 за мужність і героїзм нагороджено орденами й ме­ далями, 104 чоловіка загинули смертю хоробрих. У селі встановлено пам’ятник радянським вої­ нам — визволителям від фашистів. Поблизу с. Ведмежого виявлено групу курга­ нів доби бронзи (II тисячоліття до н. е.), кур­ ганний могильник скіфських часів (в т. ч. кур­ ган Весела Могила), слов’янське городище сіве­ рян (V III—X ст.) та давньоруські городище ії курганний могильник. ВЕЛИКІ БУБНИ — село, центр сільської Ра­ ди, розташоване за 20 км від районного центру і за 6 км від залізничної станції Рогинці. Дво­ рів — 580, населення — 1760 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Матлахове та Посад. У Великих Бубнах міститься центральна са­ диба колгоспу «Червоний прапор», за яким за­ кріплено 6208 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3896 га орної землі. Виробничий напрям господарства — вирощування зернових і техніч­ них культур і молочно-м’ясне тваринництво. В березні 1971 року на околиці села почала дава­

ти нафту свердловина Великобубнівського наф­ топромислу. За успіхи в розвитку сільського господарства 205 передовиків виробництва наго­ роджені орденами й медалями. В селі — середня школа, де навчається 330 учнів і працює 28 учителів, клуб, бібліотека, лі­ карня на 55 ліжок, медпункт. На території сільради — 2 первинні партійні (72 комуністи) й 4 комсомольські (203 члени ВЛКСМ) організації. Партійний і комсомольсь­ кий осередки створено в 1920 році. Село відоме з кінця XVIII ст. Радянська вла­ да встановлена в січні 1918 року. Понад 500 жи­ телів Великих Бубнів брали участь у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників на фронтах Великої Вітчизняної війни, з них 115 за мужність і героїзм нагороджено орденами й медалями, 176 чоловік загинули смертю хороб­ рих. Встановлено пам’ятник радянським вої­ нам — визволителям села від гітлерівців. У 1957 році відкрито пам’ятник В. І. Леніну. ВОЛОІПНІВКА — село, центр сільської Ради, розташоване за 44 км від районного центру й за 18 км від залізничної станції Андріяшівка та ав­ тошляху Суми—Київ. Дворів — 509, населення^— 1476 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Губарівщина. На території Волошнівки міститься цент­ ральна садиба колгоспу ім. Кірова, за яким за­ кріплено 4097 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3145 га орної землі. Вирощують переважно зернові й технічні культури. Розвинуте молоч­ но-м’ясне тваринництво. В селі працює механіч­ ний млин і ремонтно-механічна майстерня район­ ного відділення «Сільгосптехніки». В селі є середня школа, в якій навчається 300 учнів і працює 27 учителів, клуб, бібліотека, медпункт, пологовий будинок. За трудові успіхи 40 жителів села нагородже­ но орденами й медалями, в т. ч. директора шко­ ли Є. І. Кушнір — орденом Леніна. На території сільради — первинна партійна (31 комуніст) і 2 комсомольські (134 члени ВЛКСМ) організації. Партійний осередок ство­ рено в 1931, комсомольський — у 1921 році. Волошнівка відома з кінця XVIII ст. Радян­ ську владу встановлено в січні 1918 року. 474 ж и­ телі Волошнівки захищали свободу й н езалеж ­ ність Батьківщини на фронтах Великої Вітчиз­ няної війни, з них 172 чоловіка полягли смертю хоробрих. За мужність і героїзм 88 чоловік наго­ роджено орденами й медалями. В селі встанов­ лено пам’ятник радянським воїнам — визволите­ лям села від гітлерівців. Поблизу с. Волошнівки виявлено курганний могильник скіфських часів (VI—III ст. до н. е.). t

ГАЛКА — село, центр сільської Ради, розта­ шоване за 35 км від районного центру і за 12 км від залізничної станції Талалаївка. Дворів — 355, населення — 1009 чоловік. Сільраді підпорядко­ вані населені пункти Коробчине й Плужникове. У Галці розміщена центральна садиба кол­ госпу ім. Куйбишева, за яким закріплено 4097 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3104 га орної землі. Виробничий напрям господарства — виро­

щування зернових і технічних культур, а також молочно-м’ясне тваринництво. За досягнення в розвитку сільського господарства 64 чоловіка на­ городжені орденами й медалями. В селі працює восьмирічна школа, в якій на­ лічується 156 учнів і 13 учителів, клуб, бібліоте­ ка, медпункт, пологовий будинок. На території сільради — одна первинна пар­ тійна (31 комуніст) і 2 комсомольські (57 членів BJIKCM) організації. Партійний осередок створе­ но в 1935 році, комсомольський — у 1927. Село Галка відоме з кінця XVIII ст. Радян­ ська влада в селі встановлена в січні 1918 року. Під час Великої Вітчизняної війни 189 жителів Галки захищали Батьківщину на різних фронтах, з них 36 чоловік за мужність і відвагу нагород­ жено орденами й медалями, 96 чоловік полягли смертю хоробрих. Споруджено пам’ятники радян­ ським бійцям, що загинули в роки громадянської війни й воїнам — визволителям села від гітлерів­ ців. У 1967 році встановлено пам’ятник В. В. Куйбишеву. Неподалік с. Галки виявлено давньоруські го­ родище й курганний могильник. ГРИШИНЕ (до 1931 року — Гаврилівка) — село, центр сільської Ради, розташоване за 20 км від районного центру і залізничної станції Ром­ ни. Д вор ів— 413, населення — 1143 чоловіка. Сільраді підпорядковані населені пункти Королівщина, Миколаївське, Салогубівка, Чижикове. В Гришиному міститься центральна садиба колгоспу «Шлях до комунізму», за яким закріп­ лено 6935 га землі, у т. ч. 4984 га орної. Виро­ щують зернові й технічні культури. Розвинуте птахівництво й молочно-м’ясне тваринництво. За досягнення в колгоспному виробництві 194 чоловіка нагороджено орденами й медалями. В селі є середня школа, де налічується 252 учні й 23 вчителі, будинок культури на 350 місць, бібліотека, медпункт. На території сільради працюють первинна партійна й 4 комсомольські організації, які об’­ єднують 62 комуністів і 182 членів ВЛКСМ. Пар­ тійний і комсомольський осередки створено в 1923 році. Село засноване наприкінці XVIII ст. Радян­ ську владу встановлено в січні 1918 року. 1923 року створено перше колективне господарство — комуну «Мирна праця». В 1931 році від рук кур­ кулів загинув активіст комуніст Григорій Сім'я. Того ж року Гаврилівку було перейменовано на Гришине. На могилі Г. Сім’ї встановлено обе­ ліск. Під час Великої Вітчизняної війни билися з фашистськими загарбниками на різних фронтах 379 жителів Гришиного, з них 101 нагороджено орденами й медалями, 128 чоловік загинули смертю хоробрих. На їх честь односельці вста­ новили пам’ятник. За тимчасової ншецько-фашистської окупації майже все село було спалене, 330 юнаків і дівчат вивезено на каторжні роботи до Німеччини. Учасника партизанського руху вчителя Я. Я. Короткого гітлерівці повісили, а вчителя JI. Я. Ігнатенка разом з сім'єю спалили живцем. У Гришиному народився О. О. Потебня (1835— 1 8 9 1 )— видатний український і російський фі­ лолог.

518

ДІБРОВА — селище, центр Володимирівської сільської Ради, розташоване за 29 км від район­ ного центру і залізничної станції Ромни. Дво­ рів —-154, населення — 496 чоловік. Сільраді під­ порядковані населені пункти Володимирівна, Дзеркальна, Рокити, Федотове. В Діброві міститься центральна садиба рад­ госпу «Рокити», за яким закріплено 3118 га зем­ лі, в т. ч. 2384 га орної. Вирощують зернові й технічні культури. Тваринництво — молочном’ясного напряму. За трудові успіхи 75 передо­ виків виробництва нагороджено орденами й ме­ далями. В селищі є середня школа, в якій навчається 285 учнів і працює 22 вчителі, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт. На території сільради — одна первинна пар­ тійна (42 комуністи) й дві комсомольські (88 членів ВЛКСМ) організації. Селище Діброва виникло в 1929 році. На фрон­ тах Великої Вітчизняної війни боролися проти німецько-фашистських загарбників 83 чоловіка, з них 11 за мужність і відвагу нагороджено ор­ денами й медалями, 36 чоловік загинули смертю хоробрих. ЗАРУДДЯ — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 20 км від районного центру і заліз­ ничної станції Ромни. Дворів — 221, населення— 578 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Велике, Горові Ковалі, Мале, Червоногвардійське, Яри. У Зарудді міститься центральна садиба кол­ госпу ім. XX партз’їзд у , за яким закріплено 3596 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2932 га ор­ ної землі. Вирощують переважно зернові й тех­ нічні культури. Розвинуте молочно-м’ясне тва­ ринництво. За досягнення в розвитку колгоспно­ го виробництва 56 чоловік нагороджено ордена­ ми й медалями. В селі є восьмирічна школа, де навчається 121 учень і працює 11 учителів, клуб, бібліоте­ ка, фельдшерсько-акушерський пункт, пологовий будинок. На території сільради — одна первинна пар­ тійна (36 комуністів) і 2 комсомольські (48 чле­ нів ВЛКСМ) організації. Партійний осередок створено в 1939, комсомольський — у 1926 році. Заруддя відоме з початку XIX ст. Радянська влада встановлена в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни билися з фашистсь­ кими загарбниками 198 жителів Заруддя, з них 36 нагороджені орденами й медалями, 109 чоло­ вік загинули смертю хоробрих. У Зарудді споруд­ жено пам’ятник воїнам, які полягли в боях за визволення села від гітлерівців.

Розвинуте птахівництво. За високі показники в колгоспному виробництві 85 чоловік нагородже­ но орденами й медалями, з них телятницю Є. М. Косушко — орденом Леніна. В селі є середня школа, де налічується 155 учнів і 22 учителі, будинок культури на 350 місць, бібліотека, медпункт. Виходить багатоти­ ражна газета «Вперед». На території сільради — одна первинна пар­ тійна (52 комуністи) й 2 комсомольські (99 чле­ нів ВЛКСМ) організації. Партійний осередок створено в 1933, комсомольський — у 1927 році. Село Коржі відоме з кінця XVIII ст. Радян­ ську владу встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни билися з фа­ шистськими загарбниками 256 жителів села, з них 31 за мужність і відвагу нагороджений ор­ денами й медалями, 123 чоловіка загинули смер­ тю хоробрих. На їх честь односельці встановили пам’ятник. Споруджено також пам’ятник радян­ ським воїнам, які полягли в боях за визволення села від гітлерівців. Біля сіл Коржів та Ярмолинців виявлено 2 курганні могильники скіфських часів (V II— III ст. до н. е.), поселення черняхівської куль­ тури (II—VI ст.) та давньоруське городище. і

ЛЕВЧЕНКИ — село, центр сільської Ради, розташоване за 10 км від районного центру і за­ лізничної станції Ромни. Дворів — 181, населен­ ня — 470 чоловік. Сільраді підпорядковані насе­ лені пункти Довгополівка, Кропивниці, Москівщина, Овлаші. У Левченках міститься центральна садиба колгоспу {<8 Березня», за яким закріплено 3924 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2441 га орної землі. Вирощують зернові й технічні культури. Розвинуте молочно-м ясне тваринництво й пта­ хівництво. За успіхи в розвитку колгоспного ви­ робництва 70 чоловік нагороджено орденами й медалями, в т. ч. М. О. Луту — орденом Жовт­ невої Революції. В селі є восьмирічна школа, де навчається 133 учні й працює 13 учителів, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, пологовий бу­ динок. На території сільради працюють одна пер­ винна партійна й 3 комсомольські організації, які об’єднують 38 комуністів і 61 комсомольця. Партійний і комсомольський осередки створено в 1937 році. Левченки відомі з 1716 року. Радянську вла­ ду встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війки бився з фашистськи­ ми загарбниками 91 житель села, з них 18 за мужність і відвагу нагороджено орденами й ме­ далями, 68 чоловік загинули смертю хоробрих.

г

КОРЖІ — село, центр сільської Ради, розта­ шоване за 10 км від районного центру і заліз­ ничної станції Ромни. Дворів — 411, населення — 1035 чоловік. Сільраді підпорядковані села Зеленівщина, Піски, Садове, Ярмолинці. У Коржах міститься центральна садиба кол­ госпу «Україна», за яким закріплено 6892 га сіль­ ськогосподарських угідь, у т. ч. 3974 га орної землі. Виробничий напрям — вирощування зер­ нових культур, молочно-м’ясне тваринництво.

519

МАЛІ БУБНИ — село, центр сільської Ради, розташоване за 17 км від районного центру і за­ лізничної станції Ромни. Дворів — 304, населен­ ня — 782 чоловіка. Сільраді підпорядковане село Бацмани. В Малих Бубнах розміщена центральна сади­ ба колгоспу ім. Браташа, за яким закріплено 4172 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2713 га орної землі. Виробничий напрям господар­

ства — вирощування зернових і технічних куль­ тур, а також молочно-м’ясне тваринництво. За досягнення в розвитку колгоспного виробництва 68 чоловік нагороджено орденами u медалями. У селі є восьмирічна школа, де налічується 80 учнів і 13 учителів, будинок культури на 400 місць, бібліотека, амбулаторія, пологовий бу­ динок. На території сільради — одна первинна пар­ тійна й 2 комсомольські організації, які об’єдну­ ють 26 комуністів і 31 комсомольця. Партійний і комсомольський осередки створено в 1920 році. Малі Бубни відомі з кінця XVIII ст. Під час революції 1905— 1907 рр. у селі відбулося селян­ ське заворушення. Радянська влада встановлена в січні 1918 року. За німецької окупації 1918 року та навали денікінців жителі організували зброй­ ний загін для боротьби з ворогами, який очолю­ вав Д. О. Братані. На фронтах Великої Вітчиз­ няної війни билися з фашистськими загарбника­ ми 260 жителів Малих Бубнів, з них 50 за м уж ­ ність і героїзм нагороджені орденами й меда­ лями, 122 чоловіка полягли смертю хоробрих. У с. Бацманах народився М. О. Максименко (1870—1 9 4 1 )— український радянський юрист, член-кореспондент АН УРСР. МИКОЛАЇВКА — село, центр сільської Ради, розташоване за 12 км від районного центру і залізпичної станції Ромни. Дворів — 295, населен­ ня — 833 чоловіка. Сільраді підпорядковані села Горове, Житнє, Калинівка, Погреби. В Миколаївці міститься центральна садиба колгоспу «Маяк», за яким закріплено 6230 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3404 га орної землі. Вирощують зернові культури, а також цукрові буряки й м’яту. Розвинуте молочном’ясне тваринництво. За трудові досягнення 70 колгоспників нагороджено орденами й медалями, трьом з них І. Є. Токарю, М. І. Ковган та Г. У. Богуславець присвоєно звання Героя Со­ ціалістичної Праці. У Миколаївці є середня школа, де навчається 182 учні і працює 20 учителів, клуб, бібліотека, медичний пункт, пологовий будинок. На території сільради — одна первинна пар­ тійна (82 комуністи) й 4 комсомольські (161 член BJIKCM) організації. Партійний осередок ство­ рено в 1933, комсомольський — у 1919 році. Миколаївка заснована наприкінці XVII ст.

1905 року тут відбулося селянське заворушення. Радянська влада встановлена в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни билися з фашистськими загарбниками 192 жителі Мико­ лаївки, з них 64 за хоробрість і відвагу нагоро­ дж ені орденами й медалями. Уродженцю с. Жит­ нього гвардії підполковнику Г. М. Прокопенку за зразкове виконання бойових завдань і виявле­ ну при цьому мужність присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 88 чоловік загинули смертю хоробрих. Поблизу с. Миколаївки виявлено курганний могильник скіфських часів. г / НОВА ГРЕБЛЯ — село, центр сільської Ради, розташоване за 43 км від районного центру і за­ лізничної станції Ромни. Дворів — 327, населен­

н я — 791 чоловік. Сільраді підпорядковані паселені пункти Голенка, Залатиха, Першотравневс. У Новій Греблі міститься бригада колгоспу ім. Мічуріна (центральна садиба в с. Голенці), за яким закріплено 5920 га сільськогосподар­ ських угідь, у т. ч. 4036 га орної землі. Виро­ щують переважно зернові й технічні культури. Розвинуте молочно-м ясне тваринппцтво. За до­ сягнення в колгоспному виробництві 106 чоловік нагороджено орденами й медалями. В селі є восьмирічна школа, в якій налічуєть­ ся 113 учнів і 12 учителів, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт. На території сільради — одна первинна пар­ тійна (44 комуністи) і 3 комсомольські (82 члени BJIKCM) організації. Партійний осередок ство­ рено в 1923, комсомольський — у 1921 році. Село відоме з кінця XVIII ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Під час Великої Вітчизняної війни билися з фашистськими за­ гарбниками на різних фронтах 120 жителів Но­ вої Греблі, з них 43 за мужність і героїзм наго­ роджені орденами й медалями, 66 чоловік заги­ нули смертю хоробрих. Встановлено пам’ятник радянським воїнам — визволителям села від гіт­ лерівців. Уродженцем села є І. X. Овдієнко — кандидат географічних наук. ПЕРЕКОПІВКА — село, центр сільської Ради, розташоване на лівому березі річки Сули, за 22 км від районного центру. Через село прохо­ дить залізнична лінія Бахмач—Кременчук та автошлях Суми—Київ. Дворів — 802, населен­ ня — 2049 чоловік. Сільраді підпорядковані насе­ лені пункти Бурбине та Губське. У Перекопівці міститься центральна садиба колгоспу ім. Жданова, за яким закріплено 4823 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3619 іа орної землі. Виробничий напрям господарства — вирощування зернових і технічних культур і мо­ лочно-м’ясне тваринництво. Розвинуте птахів­ ництво. В селі працює колгоспний цегельний завод потужністю 1,5 млн. штук цегли на рік. За досягнення в розвитку колгоспного вироб­ ництва 132 чоловіка нагороджено орденами й ме­ далями. У селі є середня школа, де 34 вчителі навча­ ють 342 учні, будинок культури на 450 місць, при якому працює університет культури, бібліо­ тека; лікарня на 35 ліжок, амбулаторія. З 1953 року виходить багатотиражна газета «Перемога». На території сільради працюють одна пер­ винна партійна й 2 комсомольські організації, які об’єднують 47 комуністів і 130 членів BJIKCM. Партійний осередок створено в 1920, комсомоль­ ський — у 1919- році. Перекопівка відома з кінця XVIII ст. Радян­ ську владу в селі встановлено в січні 1918 року. Під час Великої Вітчизняної війни 411 жителів Перекопівки билися з фашистськими загарбни­ ками на різних фронтах, 77 чоловік за мужність і героїзм нагороджені орденами й медалями, 225 чоловік загинули смертю хоробрих. У 1967 році встановлено пам’ятник А. О. Жданову. У Перекопівці народився А. О. Потебня (1838—1863) — український революціонер-демократ.

520

ПЕРЕХРЕСТІВКА — село, центр Олексіївської сільської Ради, розташоване за 12 км від район­ ного центру і залізничної станції Ромни. Дво­ рів— 409, населення — 1303 чоловіка. Сільраді підпорядковані населені пункти Бойкове, Житянське, Зюзюки, Кашпури, Кузьменкове, Левондівка, Малярівщина, Олексіївна, Савойське, Стовпівщина, Чередниківщина, Шкурківщина. На території Перехрестівки розміщена цент­ ральна садиба радгоспу ім. Леніна, за яким за­ кріплено 5325 га землі, в т. ч. 2804 га орпої. У господарстві вирощують елітні й першу ре­ продукцію насіння зернових культур, картоплі, багаторічних трав. Допоміжна галузь — м’ясо-мо­ лочне тваринництво. За трудові успіхи 74 пере­ довики радгоспу нагороджені орденами й меда­ лями, в т. ч. П. Д. Татенко — орденом Жовтне­ вої Революції. В селі працюють середня школа, в якій налі­ чується 301 учень і 28 учителів, клуб, бібліотека, лікарня на 25 ліжок. На території сільради — 3 первинні партійні й 6 комсомольських організацій, які об’єднують 152 комуністів і 208 членів ВЛКСМ. Партійний осередок створено в 1929, комсомольський — у 1924 році. Вперше в історичних документах Перехрестівка згадується в 1865 році. Радянську владу вста­ новлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни боролися проти німецько-фа­ шистських загарбників 109 жителів села, з них за мужність і відвагу 35 чоловік нагороджено орденами й медалями, 62 чоловіка загинули смертю хоробрих. У 1967 році в селі встановлено пам’ятник В. І. Леніну. ПЛАВШІИЩЕ — село, центр сільської Ради, розташоване за 9 км від районного центру і за­ лізничної станції Ромни. Дворів — 261, населен­ ня — 902 чоловіка. Сільраді підпорядковані села Борозенка, Загребелля, Кононенкове, Сененкове. В Плавинищі розміщена центральна садиба колгоспу «Вперед до комунізму», за яким закріп­ лено 3406 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

1683 га орної землі. Вирощують переважно зер­ нові культури. Розвинуте молочно-м’ясне тва­ ринництво. На території села діє міжколгоспний цегельний завод. За досягнення в сільськогоспо­ дарському виробництві 79 колгоспників нагоро­ джено орденами й медалями, з них Г. В. Шамрай і Т. Д. Козлову — орденом Леніна. В селі є восьмирічна школа, де навчається 148 учнів і працює 12 учителів, клуб, бібліотека, медпункт. На території сільради — одна первинна пар­ тійна (42 комуністи) і 2 комсомольські (60 чле­ нів ВЛКСМ) організації. Партійний осередок створено в 1933, комсомольський — у 1924 році. Уперше в історичних документах Плавинищс згадується в 1709 році. Радянська влада в селі встановлена в січні 1918 року. На фронтах Вели­ кої Вітчизняної війни билися з фашистськими загарбниками 250 жителів Плавинища. За героїзм і мужність 108 чоловік нагороджено орденами й медалями. 142 віддали життя за свободу й не­ залежність Батьківщини.

521

В 1970 році в селі встановлено пам’ятник В. І. Леніну. Поблизу Плавинища виявлено курганний мо­ гильник скіфських часів. ПОГОЖА КРИНИ­ ЦЯ — село, центр сіль­ ської Ради, розташоване за 15 км від районного центру і залізничної станції Ромни. Дворів — 321, населення — 799 чо­ ловік. Сільраді підпоряд­ ковані населені пунк­ Б. І. Сукачов — Ге­ ти — Галенкове, Розумарой Соціалістичної кове, Яковенкове. Праці, бригадир кол­ В Погожій Криниці госпу «Більшовик», міститься центральна са­ с. Пустовійтівка. Фото диба колгоспу ім. Тель1 9 6 9 р. мана, за яким закріпле­ но 3826 га сільськогоспо­ дарських угідь, у т. ч.

3187 га орної землі. Вирощують зернові й техніч­ ні культури. Тваринництво — молочно-м’ясного напряму. За високі показники в колгоспному ви­ робництві 55 чоловік нагороджено орденами й медалями. В селі є середня школа, де налічується 204 учні й 19 учителів, клуб, бібліотека, медпункт, пологовий будинок. На території сільради працюють одна первин­ на партійна й 2 комсомольські організації, які об’єднують 30 комуністів і 109 членів BJIKCM. Партійний осередок створено в 1934, комсомоль­ ський — у 1927 році. Село відоме з 1886 року. Радянську владу вста­ новлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни билися з ворогом 238 жителів Погожої Криниці, з них 87 нагороджено орде­ нами й медалями, 112 чоловік загинули смертю хоробрих. Встановлено пам’ятник радянським воїнам — визволителям села від гітлерівців. ПУСТОВШТІВКА — село, центр сільської Ради, розташоване за 11 км від районного центру та залізничної станції Ромни. Дворів — 621, на­ селення — 1783 чоловіка. Сільраді підпорядковані населені пункти Вовківці, Герасимівка, Зінове, Іщенки, Правдюки, Скрипалі, Шилівське. У Пустовійтівці розміщена центральна садиба колгоспу «Більшовик», за яким закріплено 8122 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 5389 га орної землі. Вирощують переважно зернові й тех­ нічні культури. Тваринництво — молочно-м’ясно­ го напряму. Колгосп має цегельний завод. За досягнення в колгоспному виробництві 81 чоло­ віка нагороджено орденами й медалями. Брига­ дирові тракторної бригади Б. І. Сукачову при­ своєно звання Героя Соціалістичної Праці. В селі — середня школа, де налічується 349 учнів і 27 учителів, будинок культури на 550 місць, бібліотека, лікарня на 35 ліжок, медичний пункт. На території сільради працюють одна первин­ на партійна й 3 комсомольські організації, які

об’єднують 80 комуністів і 192 членів ВЛКСМ. Партійний осередок створено в 1928, комсомоль­ ський — у 1925 році. Село відоме з початку XVIII ст. Радянська влада встановлена в січні 1918 року. Під час Ве­ ликої Вітчизняної війни 574 жителі Пустовійтівки билися з німецько-фашистськими загарбни­ ками на різних фронтах. За мужність і героїзм 102 чоловіка нагороджено орденами й медалями.

282 — віддали життя за свободу й незалежність Батьківщини. Встановлено пам’ятники загиблим односельцям і радянським воїнам — визволите­ лям села від гітлерівців. Поблизу с. Герасимівки виявлено поселення доби неоліту. Тут ж е та біля сіл Вовківців і Пустовійтівки досліджено кілька груп скіфських курганів. У кургані Старшій Могилі та Безімен­ ному кургані заввишки 19 метрів знайдено похо­ вання вождів племені. При одному з них (Стар­ ша Могила) виявлено 2 залізні мечі, 3 бойові со­ кири, 4 списи, сагайдак із стрілами, залізний пан­ цир тощо. При другому — крім зброї, золоті та срібні прикраси і посуд. РІПКИ — село, центр сільської Ради, розта­ шоване за 18 км від районного центру. У селі — залізнична станція Рогинці. Дворів — 263, насе­ лення — 680 чоловік. Сільраді підпорядковані на­ селені пункти В’юнне, Мокіївка. У Ріпках міститься бригада колгоспу «Радян­ ська Армія» (центральна садиба в с. М окіївці). Земельні угіддя колгоспу становлять 3322 га, в т. ч. орна земля — 2 тис. га. Вирощують пере­ важно зернові й технічні культури. Тварин­ ництво — молочно-м’ясного напряму. За досяг­ нення в розвитку колгоспного виробництва 63 чоловіка нагороджено орденами й медалями. В селі є початкова школа, клуб, бібліотека, медпункт. На території сільради — одна первинна пар­ тійна (25 комуністів) і одна комсомольська (24 члени ВЛКСМ) організації. Партійний осередок створено в 1931, комсомольський — у 1920 році. Ріпки відомі з кінця XVIII ст. Радянська вла­ да встановлена в січні 1918 року. Під час Вели­ кої Вітчизняної війни билися з фашистськими загарбниками на різних фронтах 193 жителі Рі­ пок, з них 43 за мужність і героїзм нагороджені орденами й медалями, 77 чоловік загинули смер­ тю хоробрих. На братській могилі радянських воїнів, що полягли в боях за визволення села, встановлено пам’ятник. Уродженець Ріпок Д. І. Мазур служив матро­ сом на крейсері «Аврора». В 1941 році гітлерівці розстріляли його. РОГИНЦІ — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 6 км від однойменної залізничної станції і за 15 км від районного центру. Дво­ рів — 632, населення — 1590 чоловік. Сільраді під­ порядковані населені пункти Авраменкове й Овчаренкове. У Рогинцях міститься центральна садиба кол­ госпу ім. Леніна, за яким закріплено 5346 га сіль­ ськогосподарських угідь, у т. ч. 3274 га орної землі. Вирощують переважно зернові й технічні культури. Тваринництво — молочно-м’ясного нап­

ряму. Колгосп має ремонтні майстерні, пилора­ му, механічний млин. За досягнення в розвитку сільського господарства 67 чоловік нагороджено орденами й медалями. В селі працюють восьмирічна школа, де налі­ чується 190 учнів і 17 учителів, будинок куль­ тури на 450 місць, бібліотека, медпункт, полого­ вий будинок . На території сільради — одна первинна пар­ тійна й 2 комсомольські організації, які об’єд­ нують 27 комуністів і 65 членів ВЛКСМ. Партій­ ний осередок створено в 1920, комсомольський — у 1919 році. Уперше в історичних джерелах Рогинці згаду­ ються в 1865 році. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизня­ ної війни билися з ворогом 488 жителів села, з них 52 за мужність і відвагу нагороджені орде­ нами й медалями, 152 чоловіка загинули смер­ тю хоробрих. У селі встановлено пам’ятник ра­ дянським воїнам, які загинули в боях за визво­ лення села від гітлерівців. У 1957 році споруджено пам’ятник В. І. Леніну. У Рогинцях народилися А. Г. Тріщинський — доктор медичних наук, В. В. Діденко — кандидат історичних наук і В. С. Яременко — народний артист СРСР. Поблизу с. Рогинців у глиняній посудині знай­ дено скарб з 150 римських монет (II ст. до н. е.). СУЛИМИ — село, центр сільської Ради, розта­ шоване за 22 км від районного центру і залізнич­ ної станції Ромни. Дворів — 258, населення — 846 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Коновали та Щ ебетуни У Сулимах міститься центральна садиба кол­ госпу «Перше травня», за яким закріплено 3812 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3162 га орної землі. Виробничий напрям господарства — вирощування зернових і технічних культур, а також молочно-м’ясне тваринництво. За високі показники в колгоспному виробництві 86 чоловік нагороджено орденами й медалями. В селі є восьмирічна школа, де налічується 215 учнів і 13 учителів, клуб, бібліотека, медич­ ний пункт, пологовий будинок. На території сільради — первинна партійна (45 комуністів) і 2 комсомольські (61 член ВЛКСМ) організації. Партійний осередок ство­ рено в 1929, комсомольський — у 1926 році. Сулими засновані в другій половині XVII ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Під час Великої Вітчизняної війни 199 жителів Сулимів захищали свободу й незалежність Бать­ ківщини на різних фронтах. За мужність і геро­ їзм, виявлені в боях з окупантами, 48 чоловік нагороджено орденами й медалями; 98 — загину­ ли смертю хоробрих. Встановлено пам’ятник ра­ дянським воїнам — визволителям села від фа­ шистів. ХМЕЛІВ — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 22 км від районного центру і заліз­ ничної станції Ромни. Дворів — 722, населен­ ня — 2175 чоловік. Сільраді підпорядковані на­ селені пункти Заклимок, Касянове, Солодухи, Гомине.

522

На території Хмельова міститься центральна садиба радгоспу ім. Федька, за яким закріплено 6904 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 4637 га орної землі. Радгосп спеціалізується на виро­ щуванні й переробці м’яти. Розвинуте молочном’ясне тваринництво. За досягнення в розвитку сільськогосподарського виробництва 78 чоловік нагороджено орденами й медалями. У Хмельові є середня школа, де навчається 378 учнів і працює Зі учитель, будинок культури на 450 місць, бібліотека, лікарня на 25 ліжок. На території сільради працюють 2 первинні партійні й 2 комсомольські організації, які об’єд­ нують 56 комуністів і 127 членів BJIKCM. Пар­ тійний осередок створено в 1920, комсомоль­ ський — у 1921 році. Вперше Хмелів згадується на початку XVIII ст. Під час революції 1905—1907 рр. відбулися виступи селян проти поміщиків. У вересні 1906 року дійшло до збройної сутички з поліцією. Радянська влада в селі встановлена в січні 1918 року. 1924 року в Хмельові створено сільськогос­ подарську комуну. На фронтах Великої Вітчиз­ няної війни билися з німецько-фашистськими окупантами 713 жителів Хмельова, за мужність і відвагу 197 чоловік нагороджено орденами й медалями. І. К. Северину, який відзначився під час форсування Дніпра, присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 217 чоловік загинули смер­ тю хоробрих. У селі встановлено меморіальний комплекс: пам’ятник воїнам-визволителям і сте­ ли, на яких викарбовані імена загиблих одно­ сельців. Уродженцеві Хмельова П. О. Вовні за героїзм і мужність, виявлені в боротьбі з білофіннами в 1940 році, присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Вихідцем із Хмельова є І. Ф. Федько (1897—1939) — радянський військовий діяч, ко­ мандарм 1-го рангу. За бойові подвиги в роки гро­ мадянської війни він нагороджений чотирма ор­ денами Червоного Прапора. В 1967 році йому в селі встановлено пам’ятник. Поблизу с. Хмельова виявлено курганний мо­ гильник скіфських часів (VI—III ст. до н. е.). ХОМИНЦІ — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 22 км від районного центру і заліз­ ничної станції Ромни. Дворів — 385, населення — 1113 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Дубина й Локня. В Хоминцях міститься центральна садиба колгоспу ім. Ілліча. Земельні угіддя його ста­ новлять 6337 га, в т. ч. орна земля — 4339 га. Ви­ рощують переважно зернові й технічні кульіури. Тваринництво молочно-м’ясного напряму. На території с. Хоминців з 1960 року працює цегельний завод потужністю 1,4 млн. штук цегли

на рік. За досягнення в розвитку колгоспного виробництва 66 чоловік нагороджено орденами й медалями. В селі є восьмирічна школа, де навчається 130 учнів і працює 11 учителів, клуб, бібліо­ тека, медпункт, пологовий будинок. На території сільради — одна первинна пар­ тійна (51 комуніст) і 3 комсомольські (126 чле­ нів BJIKCM) організації. Партійний осередок створено в 1921, комсомольський — у 1922 році. Хоминці відомі з кінця XVIII ст. Радянську владу в селі встановлено в січні 1918 року. Під час Великої Вітчизняної війни 318 жителів Хоминців билися з ворогом па різних фронтах, з них 61 за мужність і героїзм нагороджено ор­ денами й медалями, 108 чоловік віддали ж итгя за свободу й незалежність Батьківщини. В Хо­ минцях споруджено пам’ятник радянським вої­ нам, що загинули в боях за визволення села від фашистських загарбників. У 1958 році в селі встановлено пам’ятник В. І. Леніну. У Хоминцях народився В. Т. Скляр — доктор технічних наук. г

ЯРОШІВКА — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 44 км від районного центру і за­ лізничної станції Ромни. Дворів — 373, населен­ ня — 1094 чоловіка. Сільраді підпорядковані села Верхнє й Нижнє. В Ярошівці міститься центральна садиба кол­ госпу «Червоний партизан», за яким закріплено 4053 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2935 га орної землі. Вирощують переважно зернові культури. Розвинуте молочно-м’ясне тваринни­ цтво. В селі працює цегельний завод «Міжкол­ госпбуду» потужністю один млп. штук цегли на рік. За досягнення в колгоспному виробництві 59 чоловік нагороджено орденами й медалями, з них доярку О. С. Віниченко — орденом JlemHa. В селі — восьмирічна школа, де навчається 155 учнів і працює 11 учителів, клуб, бібліотека, медпункт. На території сільради — одна первинна пар­ тійна (22 комуністи) й 2 комсомольські (42 чле­ ни ВЛКСМ) організації. Партійний осередок ство­ рено в 1931, комсомольський — у 1930 році. Ярошівка відома з кінця XVIII ст. Радянська влада в селі встановлена в січні 1918 року. Під час Великої Вітчизняної війни 258 жителів села захищали Батьківщину на різних фронтах. За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з фа­ шистськими загарбниками, 49 чоловік нагоро­ дж ено орденами й медалями, 109 чоловік заги­ нуло смертю хоробрих. У Ярошівці встановлено пам’ятник радянським воїнам, що полягли в боях за визволення села від гітлерівців.

СЕРЕДИНОБУДСЬКИЙ РАЙОН

Площа району — 1,1 тис. кв. км., населення — 33,3 тис. чоловік, з них міського — 10,2 тис. Середня густота населення 33 чоловіка на кв. км. З корисних копалин є торф, крейда. Міській, селищній і 16 сільським Радам депутатів трудящих підпорядковано 83 населені пункти. На п ід ­ приємствах, у колгоспах, установах — 71 первинна партійна, 71 комсомольська й 112 проф ­ спілкових організацій. За 22 колгоспами закріплено 69,2 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 48 тис. га орної землі. У районі — 12 промислових підприємств. Населення обслуговують 42 медичні заклади. У 38 загальноосвітніх ш колах, у т. ч. 9 середніх, 15 восьмирічних, 14 п о­ чаткових, навчається 7,5 тис. учнів. 6 музична школа. Культурно-освітню роботу провадять 9 будинків культури, 29 клубів, 45 бібліотек, є 2 кінотеатри і 49 кіноустановок. У районі — 3 па­ м'ятники В. І. Л еніну. В 44 населених пунктах спорудж ено пам'ятники та обеліски вічної Слави на честь воїнів-визволителів і односельців, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни.

СЕРЕДИН А-БУДА Г ^ ѵ І ередина-Б уда— місто районного підпорядкування, центр району, розташоване І Щ ^ І над річкою Бобрик (басейн р. Десни). В місті залізнична станція Зернове. Населення — 7600 чоловік. Міськраді підпорядковані паселені пункти Винторівка, Красний Прогрес, П олянка, Рудак, Свердлова. Сорокине, Хлібороб, Ш алимівка. Середина-Буда заснована у другій половині X V II ст. старообрядцями1, які переселилися з Росії на територію Стародубського полку. Сюди втікали також крі­ паки з Правобережної У країни2. В кінці X V II ст. Середина-Буда стала значним поселенням, яке 1689 року геть­ ман Мазепа віддав своєму прибічникові А. Гамалію. На початку X V III ст. СерединаБуда перейшла в розряд рангових сіл. Її жителі, посполиті, платили грошові та інші податки. З 1663 по 1781 рр. населений пункт перебував у складі Новгород-Сіверської 1 A. JI а з а р е в с к и й. Описание старой М алороссии, т. 1, стор. 233, 234.

2 И. С. А б р а м о в. Поездка в Стародубье. СПб., 1910, стор. 2, 3.

524

сотні Стародубського полку1. Понад сто років Середина-Буда була селом, а з дру­ гої половини 80-х років X V III ст. цей населений пункт став містечком. На початку X V III ст. під час воєнних дій проти шведських загарбників у Середині-Буді деякий час перебував з військами Петро І 2. Після ліквідації Стародубського полку містечко було в складі Новгород-Сівер­ ського намісництва. 1764 року Середину-Буду віддали «на стіл» П. Румянцеву. В другій половині X V III ст. Середина-Буда стала значним торговим центром, тут були розвинуті деякі промисли, зокрема винокуріння. Збільш увалися насе­ лення та кількість дворів. На кінець X V III ст. у Середині-Буді було 8 козацьких та 383 двори рангових селян. Відбувався процес соціального розшарування населення, посилювалось закр і­ пачення рангових селян, трудящі маси дедалі більше зубожіли й потрапляли в залеж ­ ність від багатіїв. Вони змушені були продавати свої двори з городами за безцінь. Знедолені селяни і міщани виступали проти гнобителів. Не маючи змоги власними силами придушити їх опір, 1792 року місцевий управитель просив прислати у мі­ стечко загін козаків. Після ліквідації Новгород-Сіверського намісництва Середина-Буда ввійшла до складу Малоросійської губернії, а з 1802 року — Чернігівської губернії. Під час Вітчизняної війни 1812 року містечко виставило для захисту від напо­ леонівських військ 109 чоловік, озброїло та забезпечило їх обмундируванням і про­ довольством3. З першої половини X IX ст. більш прискорено розвивалися ремесла й торгівля. Економічний розвиток господарства зумовлював зростання містечка. В 1858 році тут було 473 двори й проживало 4674 чоловіки. В дореформений період в Середині-Буді більшість населення не могла здобувати освіту. Перше парафіяльне училище відкрили 1844 року. Його відвідували кілька десятків дітей багатіїв та чиновників. Так, у 1860 році в училищі навчався лише 51 учень. Існувала ще невеличка бібліотека-читальня. Реформа 1861 року прискорила розвиток капіталізму, посилилася класова дифе­ ренціація населення. Велика частина сільськогосподарських угідь, лісів, садів, лук стала власністю заможної частини селян і міщан. Бідні селяни і міщани наймитували, йшли працювати на промисли, підприємства. У другій половині X IX ст., крім трьох миловарних підприємств, почали діяти чотири олійні та шкіряний заводи, паровий вальцьовий млин. В 1895 році засновано коноплетіпальний завод, де працювали 24 робітники. Становище серединобудських робітників було важким. Робочий день тривав 10—13 годин. За виснажливу працю одержували вони мізерну плату. Так, на ш кі­ ряному заводі робочий день тривав 12 годин, а заробітна плата становила 7 крб. на місяць4. На початку XX ст. у Середині-Буді діяло 20 невеликих підприємств. Багато жителів займалося ремеслами. З місцевої сировини вироблялися ш кіряні товари, конопляна олія, борошно, пиломатеріали тощо. Розвинуті були ремесла — коваль­ ське, шевське, кравецьке, бондарське, слюсарне тощо. На основі розвитку ковальського ремесла і металообробки в містечку зосере­ дилася значна кількість кваліфікованих робітників, зокрема котельників. Голод і злидні змушували їх шукати долі в інших місцях. Тому частина робітників з сім’ями виїхала на постійну роботу в промислові центри, інші сезонно працювали в Курській, Полтавскій, Подільській губерніях по ремонту обладнання цукрових і спиртових заводів та інших підприємств харчової промисловості. З побудовою вузькоколійної залізниці Ворожба — Середина-Буда (1895 р.), 1 2 3 4

525

Календарь Черниговскои губернии на 1888 год. Чернигов, 1887, стор. 112, 113. Памятная книжка Чернпговской губернии. Чернигов, 1862, стор. 380. Український народ у Вітчизняній війні 1812 року, стор. 34, 35. ЦДІА СРСР, ф. 20, оп. 12, спр. 242, арк. 120, 130, 172.

а пізніше ділянки Н авля — Конотоп ширококолійної залізниці Москва—Київ (1905— 1907 рр.), швидко почала розвиватися лісообробна промисловість. В цей період з місцевої станції Зернове відправлялося щоденно близько ЗО—35 вагонів деревини. В 1912 роді було побудовано невеликий завод деревних плит. Після спорудження на початку X X ст. вузькоколійної залізниці Зернове—Стара Гута ще більше поси­ лилася розробка лісових масивів. Частина населення займалася сільським господарством, зокрема городництвом і садівництвом. Більш ість селян і міщан не мала своєї зеімлі й змушена була орен­ дувати її за дуже високу плату в куркулів. Орендна плата за десятину землі 1905 року дорівнювала 133 проц. її доходності. Жорстока експлуатація, тяж кі умови праці й життя штовхали трудящих Середини-Буди на боротьбу проти гнобителів. Під час революції 1905 —1907 рр. жителі містечка взяли участь у селянських заворушеннях, зокрема в розгромі Хутір-Михайлівського цукрового заводу, рубали поміщицький ліс, розбирали в поміщицьких економіях худобу й реліанент. Д ля придушення революційних виступів до СерединиБуди було прислано війська. З розвитком господарства зростала й розширювалась Середина-Буда. 1910 року в ній проживало 6290 чоловік, у т. ч. 431 селянин та 5329 міщан1. Тут було 823 будинки, з них 16 кам ’яних. Чотири початкові школи відвідували 155 учнів, тобто 4,5 проц. дітей шкільного віку. Більш ість дітей не мала можливості закінчити й початкову школу через тяж ке матеріальне становище їх батьків. Не кращим було й медичне обслуго­ вування. У містечку з шеститисячним населенням були один лікар, фельдшер та акушерка. Імперіалістична війна значно підірвала господарство містечка. Жорстока екс­ плуатація, безземелля, голод і злидні ще більше посилили страждання трудящих та їх рішучість до боротьби проти ненависного царизму. Під час Лютневої буржуазно-демократичної революції в Середияі-Буді відбу­ валися мітинги, збори, демонстрації2. Влада в містечку деякий час належала місь­ кій думі, в складі якої переважали представники буржуазних і дрібнобуржуазних шарів населення. В другій половині 1917 року з участю рядових дислокованого тут артилерійського дивізіону та солдатів, які повернулися з фронту, було ство­ рено Раду робітничих і солдатських депутатів. З великою радістю трудящі серединобудці зустріли звістку про ПервхМОГу Великої Жовтневої соціалістичної революціі. Проте дума, спираючись на залишки поліції, уламки органів Тимчасового уряду, які спілкувалися з представниками контррево­ люційної Центральної ради, продовжувала тримати владу в своїх руках. 8 січня 1918 року відбулося засідання Ради робітничих і солдатських депутатів разом з 400 представниками трудящих і солдатів гарнізону. На засіданні виступили промовці в солдатських шинелях з вимогою ліквідувати середино-будську думу. Увечері 9 січня місцеву думу було розпущено і встановлено Радянську владу3. Вся повнота влади перейшла до Ради робітничих і солдатських депутатів. Та широко розгорнути радян­ ське будівництво в цей час не було змоги. Буржуазно-націоналістична Центральна рада закликала на У країну австронімецькі війська. 21 квітня 1918 року німецькі окупанти та націоналістичні банди зайняли Середину-Буду. Окупанти й буржуазні націоналісти вдалися до терору проти радянського активу, почали грабувати населення. На початку травня 1918 року, відповідно до умов перемир’я між Радянською Росією і німецьким командуванням, Середина-Буда зосталася за демаркаційною лінією, в «нейтральній зоні». В цей час Новгород-Сіверський повітовий комітет партії більшовиків пішов у підпілля і почав організовувати боротьбу з ворогом. З цією метою члени комітету 1 Чернігівський облдерж архів, ф. 145, оп. 1, спр. 686, арк. 57.

2 Борьба трудящ ихся Черниговщины за власть Советов, стор. 430, 3 Трудящ иеся Сумщини в борьбе за власть Советов, стор. 70.

526

С. В. Ромченко, М. Г. Салай, JI. Д. Печенко та інші прибули в Середину-Буду, де зу­ стрілися з В. Н. Боженком, який займався в «нейтральній зоні» формуванням партизанських загонів і відправкою їх в окуповані ^райони України. Під час цієї зустрічі було створено повітовий військово-революційний комітет, до якого уві­ йшли В. Н. Боженко, G. В. Ромченко, JL Д. Печенко, М. Г. Салай, Г. JI. Богданов. Деякий час ревком очолював В. Н. Боженко, а згодом — С. В. Ромченко (Звонов)1. «Нейтральна зона», зокрема Середина-Буда, стали місцем створення загонів для боротьби з німецькими окупантами і контрреволюцією. В районі СерединиБуди формувалися партизанські групи і загони з усієї північної У країни. В травні 1918 року сюди прибув уповноважений Всеукраїнського бюро по керівництву повстанською боротьбою С. 1. Петриківський (Петренко), який очолив штаб об’єд­ наних повстанських військ. Для керівництва організацією партизанських загонів і формування частин Ч ер­ воної Армії в Середину-Буду влітку 1918 року неодноразово приїжджали члени ВЦЗРК С. В. Косіор, Артем (Ф. А. Сергеєв), А. С. Бубнов, В. П. Затонський, Ю. АІ. Коцюбинський2. В Середині-Буді часто були і працювали за завданням ЦВРК М. О. Щорс, М. Г. Кропив’янський, Т. В. Черняк, В. М. Ісакович. У вересні—жовтні 1918 року на території Середини-Буди сформовані Таращанський і Ніжинський полки3. В кінці вересня тут створено 1-у У країнську повстан­ ську дивізію, штаб якої спочатку розміщався на станції Зернове. У зв’язку з тим, що повітове місто Новгород-Сіверський у той час ще тримали в своїх пазурях кайзерівці і гетьманці, 13 жовтня 1918 року в Середині-Буді було скликано делегатів з навколишніх сіл на районний з ’їзд Рад робітничих, селян­ ських і червоноармійських депутатів, який обрав тимчасовий повітовий виконком. З ’їзд також обговорив питання про радянське, господарське і культурне будів­ ництво. Він зобов’язав повітовий виконком націоналізувати промислові підприєм­ ства, розподілити землю згідно з декретом Радянської влади, організувати поста­ чання населення необхідними товарами4. В кінці листопада 1918 року зібрався другий повітовий з ’їзд Рад, який обрав новий виконком. Його очолив Г. Є. Бородулін. Повітовий виконком повністю скла­ дався з комуністів5. 22 листопада 1918 року повітвиконком затвердив рішення ко­ легії Середино-Будської повітової ради народного господарства про націоналізацію в містечку найбільш значних заводів, залізничної вітки Зернове —*Стара Гута, лісового й дров’яного складів6. Ініціаторами всіх соціалістичних перетворень в Середині-Буді стали комуністи, яких на кінець 1918 року налічувалось понад 20 чоловік. Секретарем партійної орга­ нізації працював Г. Є. Бородулін. З учнівської молоді в кінці 1918 року в містечку створили організацію юних комуністів, що налічувала ЗО членів7. Середино-Будський повітовий виконавчий комітет продовжував свою роботу до 1 лютого 1919 року, а вже 2 лютого він переїхав до Новгород-Сіверська, визволе­ ного від кайзерівців та гайдамаків. В містечку почав діяти міський виконком, до складу якого увійшли комуністи Г. Є. Бородулін (голова), Д. Ю. Гончаров, A. JI. Шевельов та ін. Д ля допомоги фронту комуністи створили добровільний загін у складі 28 бійців на чолі з Ф. О. Галінським і Д. А. Заплаткіним8. Н а початку березня 1919 року керівник партійної організації Середини-Буди Г. Є. Бородулін брав участь у роботі 1 1 1 з ’їзду КП(б)У і 111 Всеукраїнського з ’їзду Рад.

1 2 3 4 5 6 7 8

527

Жовтень на Сумщині, стор. 102. Там ж е, стор. 105. Спогади про Перший з'їзд К П (б)У, стор. 159— 172. Борьба трудящихся Черниговщины за власть Советов, стор. 139, 140. Сумський облпартархів, ф. 33, оп. 1, спр. 1, арк. 4. Борьба трудящихся Черниговщины за власть Советов, стор. 229. Сумський облпартархів, ф. 33, оп. 1, спр. 1, арк. 4; спр. 2, арк. 7. Там ж е, спр. 7, арк. 68—74.

У квітні 1919 року в Середияі-Буді організували комуністичний загін, до складу якого входили 50 комуністів і співчуваючих. Члени загону дбали про порядок у мі­ стечку, на залізничній станції. Вони рішуче викривали саботажників, які намагалися зірвати відправку хлібних вантажів для голодуючого населення північних районів Росії. Боротьбу з ворожими елементами Середино-Будська парторганізація часто про­ вадила разом з парторганізаціями і робітниками сусідніх районів братньої РРФСР, зокрема об’єднуючись із севськими комуністами1. Партійна організація і міська Рада продовжували роботу щодо відбу­ дови народного господарства, організації допомоги фронту, по розвитку освіти і культури. Ще в листопаді 1918 року в Середині-Буді відкрито дев’ятимісячні курси лікнепу. Н а них було зараховано 130 профспілкових активістів. У кінці 1919 року відкрито 6 шкіл, у яких навчалося 856 учнів і працював 31 учитель2, школу для до­ рослих, а також перший комуністичний клуб. Клуб мав великий зал, де читали лек­ ції, проводили мітинги і збори. Тут виступали колективи художньої самодіяльності.

1920 року в Середині-Буді було вже 7 шкіл, музична школа, в яких 46 учителів нав­ чали 844 учнів, працювали три самодіяльні театри, синематограф, два дитячі садки, дитячий будинок3. У важ кі роки громадянської війни Народний комісаріат освіти РРФСР подавав матеріальну допомогу як Наркомосу У країни, так і безпосередньо губернським і повітовим відділам освіти. 20 січня 1919 року колегія Наркомосу РРФСР, розгля­ нувши прохання Середино-Будського повітового відділу народної освіти про фінан­ сову допомогу, ухвалила видати йому 1 млн. крб. для виплати зарплати вчителям Середини-Буди і повіту4. У 1919 році партійна організація Середини-Буди, що складалася з 51 комуніста, направила половину свого складу на фронт для боротьби проти військ Д енікіна. В зв ’язку з безпосередньою загрозою загарбання містечка денікінцями, був орга­ нізований ревком, я к и й допомагав постачати військові частини продовольством, фуражем, кінним транспортом тощо. Після того, як минула загроза вторгнення полчищ Денікіна, ревком під керівництвом партійної організації приступив до від­ будови народного господарства. Набули поширення комуністичні суботники. В листопаді 1919 року, коли не вистачало палива, партійна організація спрямувала зусилля трудящих на комуністичні суботники заготівлі дров5. 17 жовтня 1920 року проведено суботник на залізничній станції Зернове. В ньому брали участь 150 ро­ бітників заводу «Зоря». Бойовим помічником партійної організації у всіх починаннях були комсомольці, загін яких у 1921 році налічував 38 юнаків і дівчат. В комсомольській організації працювало 4 комуністи6. У перші роки відбудовного періоду здійснювалося відродження місцевої промис­ ловості. 1920 року розпочали роботу олійний завод разом з млином, взуттєва май­ стерня, завод «Зоря», де виробляли сільськогосподарські знаряддя. Тут було зай­ нято 208 робітників. Налагоджуючи роботу націоналізованих підприємств, трудящі долали значні труднощі. Так, на Зерново-Кочубеївській залізничній вітці було розкрито саботаж деяких її керівників й ліквідовано розкрадання народного добра. В зв’язку з цим 21 березня 1920 року Середино-Будський партком надіслав телеграму на ім’я В. 1. Леніна і Ф. Е. Дзержинського, в якій повідомляв, що місцевими організаціями зроблено все необхідне для ліквідації злочинних дій на Зерново-Кочубеївській вітці й нормальну роботу щодо вивезення палива відновлено. Колектив заводу «Зоря» 1 2 3 4 5 6

Сумський облпартархів, ф. 33, оп. 1, спр. 4, арк. 29; спр. 7, арк. 9. Чернігівський облдерж архів, ф. Р-593, оп. 1, спр. 174, арк. 11. Там ж е, арк. 32; ф. Р-912, оп. 1, спр. 194, арк. 2. С. К. Г у т я н с ь к и й . В . І . Л е н ін і культурне будівництво на Україні. К ., 1965, стор. 8 6 . Сумський облпартархів, ф. 33, оп. 1, спр. 4, арк. 107, 109.

3 історії комсомольської організації Сумщини, стор. 48.

528

брав участь у відбудові Донбасу, відрядивши туди в липні 1921 року бригаду квалі­ фікованих котельників1. Економічний і культурний розвиток Середини-Буди ще більш пожвавився, коли вона в 1923 році стала районним центром спочатку в складі Новгород-Сіверського, а з 1925 року Глухівського округу. Почали діяти райком партії, райвиконком, райком комсомолу та інші районні організації.

22 січня 1924 року в Середині-Буді стало відомо про величезну втрату — смерть В. 1. Леніна. 26 січня відбулися траурні загальні збори членів КП(б)У, КСРЛіУ спільно з профспілковою організацією. Трудівники поклялися, що згуртувавшись навколо Комуністичної партії, вони доведуть до переможного кінця всі заповіти і починання дорогого вождя2. Трудящі наполегливо працювали, здійснюючи відбудову і реконструкцію підпри­ ємств. В кінці 1925 року тут діяли шкірзавод, два млини з просорушкою, два цеге­ льні заводи, хлібопекарня, дві невеликі електростанції потужністю 40 квт кожна та інші підприємства3. З розвитком економіки зростало й населення Середини-Буди. На 17 грудня 1926 року тут налічувалось 1513 господарств, а населення становило 7257 чо­ ловік4. Набирала темпів розвитку місцева промисловість. 1934 року на базі невеликого заводу «Зоря» створено промислову артіль. Очолив її досвідчений працівник С. 1. Подобєдов, який розробив нову систему котлів, й артіль розпочала їх виробництво для «Теплоенергобуду» м. Москви. Згодом артіль «Зоря» було перетворено на серединобудське підприємство «Котломосбуд». Реорганізоване підприємство мало змогу пере­ будувати цехи, запровадити нову техніку. Це дало можливість успішно виконувати й перевиконувати норми виробітку. Розвивались ударництво, стахановський рух. У другій п ’ятирічці стахановці-ковалі 1. Ф. Гончаров, Ф. Лоскутов, Д . С. Шабальов, 3. Я. Марков виконували норми на 150—220 проц . 5 В ці роки створюються артілі «Промоб’єднання», яка виготовляла одяг, взуття, кондитерські вироби, фрук­ тові води, випікала хліб, ім. В. Куйбишева (з 1935 року виготовляла меблі), «Хар­ човик» та інші. Реалізуючи рішення XV з ’їзду ВКП(б), Середино-Будський райпартком, пар­ тійна організація селища згуртували трудівників на боротьбу з куркульством. Ворожі дії куркулів були знешкоджені. Навесні 1929 року в Середині-Буді було створено дві сільськогосподарські артілі — ім. Свердлова та «Красный прогресе». Перша з цих артілей об’єднувала 23 сім’ї та користувалася 412 га землі. Пізніше до артілі ім. Свердлова вступили селяни с. Рудака. Господарство зміцніло і швидко розвивалось. У 1932 році колгосп ім. Свердлова вже мав 34 коней, 44 корови, 40 свиней, а також 3 сівалки, 3 косарки, молотарку, млин з механічним двигуном, крупорушку. Були збудовані корівник, свинарник і стайня. Колгоспники одержали на трудодень по 1,6 кг зерна, 3,5 кг кар­ топлі й 1,1 крб. грішми. В 1937 році ще більш зросли прибутки колгоспу. Його трудівники мали на трудодень по 4,5 кг зерна і 5 кг картоплі. Сім’я Є. Є. Сильченка заробила 3578 кг жита, 511 кг пшениці, 306 кг проса і 4088 кг картоплі6. Колгосп «Красный прогресе» організовано з переселенців-бідняків села Нової Гути. Організаторами його були комнезамівці М. Ю. Банний, 1. Ф. Тарасенко та інші. З 1935 року і до Вітчизняної війни головою колгоспу працював енергійний і досвід­ чений господарник 1. М. Сидоренко. З п ерти х років створення господарство мало тваринницько-зерновий напрям. Вівцеферма колгоспу у 1937—1938 рр. одержала 1 Сумський облпартархів, ф. 33, оп. 1, спр. 12, арк. 8— 12: спр. 18, арк. 3 0 ,3 1 .

2 В . І. Ленін і український народ, стор. 851.

3 Сумський облпартархів, ф. 33, оп. 1, спр. 120, арк. 54, 57.

4 Список населених місцевостей Глухівщ ини. Глухів, 1927, стор. 8 .

5 Газ. «Колхозная правда» (Середина-Буда), 23 лютого 1938 р. г> Газ. «Колхозная правда», 22 листопада 1937 р.

529

3 4 3-205

на 100 вівцематок по 150 ягнят. За такі успіхи колгосп удостоєний диплома другого ступеня Всесоюзної сільськогосподарської виставки. 1939 року учасницею Виставки була свинарка К. П. М алярова, яка одержала 18,5 ділових поросят на свиноматку. Значно зросли культура землеробства і врожаї колгоспу «Красный прогресе». Так, польова бригада М. К. Ремісника в 1939 році зібрала по 15,2 цнт озимої пшениці, по 14,2 цнт ярової пшениці, по 14,6 цнт ячменю, по 16,7 цнт вівса, і по 20 цнт проса 3 га1. Таких високих урожаїв поліська земля раніше не знала. Допомогу в обробітку полів, розвитку тваринництва і організаційно-господар­ ському зміцненні колгоспів селища подавала створена в 1931 році Чернацька МТС. На початку 1937 року вона мала 54 трактори та багато іншої сільськогосподар­ ської техніки. В січні 1939 року Середину-Буду переведено до складу новоствореної Сумської області. У селищі виросли нові житлові і громадські будівлі. Значну частину квартир тру­ дящих було радіофіковано, вони освітлювалися електрикою. Розвинулася мережа лікувально-профілактичних закладів: працювали терапевтична лікарня, відкрита 1936 року, поліклініка, пологовий будинок, фельдшерсько-акушерський пункт, аптека. Майже закінчено було ліквідацію неписьменності. 1940 року в Середині-Буді діяли 3 середні школи. Великим авторитетом користувався вчитель М. Ф. К ругляк, який першим серед працівників шкіл Середино-Будського району нагороджений орденом Леніна. Трудящ і відвідували 2 кінотеатри, районний будинок культури, 4 профспілкові клуби, червоні кутки. Бібліотека в травні 1940 року обслуговувала 2442 читачів2. Заможно й культурно жили серединобудці. Та мирне життя радянських людей перервав у 1941 році віроломний напад гітлерівської Німеччини. В селищі відбу­ лися масові мітинги трудящих, сформували винищувальний батальйон. В Червону Армію пішло понад тисячу чоловіків. В колгоспах і на підприємствах їх місця зай­ няли ж інки й підлітки. З наближенням ворога евакуювали в глибокий тил матеріальні цінності, машини й обладнання, частину населення. Ще у вересні 1941 року було створено підпільний райком партії на чолі з Г. Я . Літмановичем3. Організували партизанський загін, проводилися бойові навчання з групами майбутніх партизанів, створювали для них бази. Командиром партизанського загону було призначено учасника громадянської війни 1. М. Антипченка. ЗО вересня 1941 року партизанський загін у складі 102 чо­ ловік, у т. ч. 80 комуністів, перебазувався в урочище Високу Гряду (7—8 км від Старої Гути).

10 жовтня 1941 року в Середину-Буду увірвалися німецько-фашистські окупан­ ти4. Почалися розстріли, грабежі мирного населення. Тоді ж відбувся перший бій Середино-Будського партизанського загону з гітлерівцями. Під час нерівного бою загинули 15 народних месників, активних комуністів і комсомольців. Фашисти роз­ стріляли секретаря підпільного райкому партії і комісара партизанського загону Г. Я. Літмановича. Але на цьому боротьба середино-будських партизанів не припи­ нилася. Частина з них перейшла лінію фронту і влилася в ряди діючої Червоної Армії, а решта залишилася в підпіллі й продовжувала боротьбу проти окупантів. Радянські патріоти не підкорилися фашистським загарбникам. Всі чоловіки, які були здатні носити зброю, пішли в партизанські загони. Н а території СерединоБудського району діяли кілька місцевих партизанських загонів, партизани з ’єднань С. А. Ковпака, О. М. Сабурова та інші5.

1 2 3 4 5

Газ. «Колхозная правда», 18 січня 1940 р. Газ. «Колхозная правда», 5 травня 1940 р. Сумський облпартархів, ф. 4, оп. З, спр. 229, арк. 98. Сумская область в период Великой Отечественной войны Советского Союза, стор. 418. її А ІІП ЦК КП України, ф. 6 8 , оп. 1, спр. 2, арк. 42.

530

Велике значення для розвитку партизанського руху, піднесення бойового духу трудящих Середини-Буди мала операція 19 листопада 1941 року, здійснена групою партизанів на чолі з О. М. Сабуровим на залізничній станції Зернове. Партизани захопили станцію, спалили нафтобазу, знищили багато гітлерівців, зруйнували телеграфно-телефонні лін ії1.

26 березня 1942 року в селі Василівці (біля Старої Гути) створили СерединоБудський партизанський загін «За Батьківщину», командиром якого став 1. П. Федоров, комісаром Й. Д . Сень, начальником штабу X. Т. Кудояр. Через два місяці після організації загону в ньому налічувалося 450 партизанів, а у жовтні серед них було 49 комуністів2. Командування партизанськими з ’єднаннями і загонами в кінці квітня 1942 року провело запобіжний контрудар по угрупованнях ворога в Чернацькому, Пигарівці, Середині-Буді, на станції Зернове. Гарнізони гітлерівців були розгромлені. У цій операції активну участь брав і Середино-Будський загін «За Батьківщину». Цей загін разом з партизанами з ’єднань С. А. Ковпака і О. М. Сабурова створював групи самооборони по боротьбі з німецько-фашистськими окупантами. Партизани віднов­ лювали Радянську владу, колгоспи у багатьох селах району. В Середино-Будському районі було виведено з ладу залізничну магістраль, а рух по ній припинено майже на весь час окупації3. Влітку того ж року партизанський загін «За Батьківщину» контролював більше половини території Середино-Будського району. Загін складався з 500 бійців, мав на озброєнні автомати, кулемети, міномети, гармати.

26 жовтня 1942 року Середино-Будський партизанський загін «За Батьківщину» в складі з ’єднання О. М. Сабурова вирушив у рейд на Правобережну У країну, де здійснив понад 50 бойових операцій і диверсійних нападів на військові комунікації, гарнізони ворога та поліцейські дільниці. Окупанти зазнали великих втрат в живій силі та бойовій техніці. Партизани захопили великі трофеї і роздали населенню близько тисячі тонн продовольства й сотні голів худоби. За період рейду в загін влилося понад 400 народних месників4. Командиром загону в рейді був 1. П. Федоров, а комісаром — JI. Є. Кизя. Ще перед виходом у рейд партизанського загону «За Батьківщину» був затвер­ джений новий склад підпільного райкому партії, який очолили Й. Д . Сень, Ф. П. Бабін, JI. Є. К изя.

23 жовтня 1942 року Середино-Будський підпільний райком партії на хуторі Скрипкіні (поблизу Старої Гути) створив другий партизанський загін (командир Й. Д. Сень, комісар Ф. П. Бабін). У травні 1943 року новий загін налічував 130 партизанів, у т. ч. 28 комуністів. Народні месники знищили кілька тисяч ворожих солдатів і офіцерів, зруйнували 10 км залізничного полотна, підірвали 7 залізничних і шляхових мостів, пустили під укіс 9 військових ешелонів з гітлерівцями й тех­ нікою, підірвали 9 паровозів, 102 вагони, 132 платформи з танками й автомашинами5. В березні 1943 року виник третій Середино-Будський партизанський загін, у якому було 92 чоловіка (командир С. Д. Кавера, комісар Г. О. ІПевцов). Поряд з проведенням бойових операцій підпільний Середино-Будський райком партії провів значну організаційну і політичну роботу серед партизанів і населення. Ним було проведено в 1942—1943 рр. 36 партійних та 28 комсомольських зборів, розповсюджено 7 тис. примірників газет і 15 тис. листівок6. З вересня 1943 року частини 65-ї армії Центрального фронту визволили СерединуБуду.

1 2 3 4 5 6

531

А. Н. С а б у р о в. Сплы неисчислимые. М., 1967, стор. 138— 144. Сумская область в период Великой Отечественной войны Советского Союза, стор. 196. Там ж е, стор. 257. ПА ІІП ЦК КП України, ф. 68, оп. 1, спр. 2, арк. 42. Сумський облпартархів, ф. 91, оп. 1, спр. 2, арк. 1— 2. Сумская область в период Великой Отечественной войны Советского Союза, стор. 198.

Державна комісія встановила, що німецько-фашистські загарбники в СерединіБуді вбили 1478 чоловік, повісили 15, вигнали на каторжні роботи в гітлерівську Німеччину 371, замучили 600 військовополонених1. Серед розстріляних — Г. Є. Бородулін — учасник революції 1905—1907 рр. і громадянської війни. Окупанти завдали селищу великих матеріальних збитків: зруйнували завод «Зоря», ш кірзавод, залізничну станцію Зернове, млин з олійницею, приміщення адміністративних установ, магазинів, лісгоспу, будинок профспілок, клуб піонерів, дві школи, кінотеатр, 59 житлових будинків, господарства колгоспів, МТС2. Після визволення Середини-Буди трудящі під керівництвом районної партійної організації, яка налічувала 38 комуністів, активно включилися у відбудову зруй­ нованого війною народного господарства. В жовтні 1943 року почали працювати райком партії, райвиконком. Розпочали роботу школи, лікарня, поліклініка, клуб, магазини. Незабаром відновили роботу електростанція, залізнична станція, цегель­ ний завод, шкірзавод, маслозавод, млин, відбудували господарські приміщення колгоспів. Працівники залізничної станції Зернове вже в кінці листопада 1943 року від­ правляли та приймали поїзди, що безперервно рухалися з вантажами для фронту. З а трудовий героїзм, проявлений під час відбудови залізничної станції Зернове, забезпечення її ритмічної роботи в умовах війни начальника станції М. М. Редіна нагороджено орденом Леніна. Держава подала велику допомогу Середино-Будському району і райцентру. З а постановою Ради Народних Комісарів УРСР і ЦК КП(б)У від 16 вересня 1944 року Середино-Будському району були виділені худоба, трактори, плуги, сівалки, молотарки, а також велика кількість будівельних матеріалів. Трудівникам району і селища допомагали трудящі братніх республік. В 1944 році почав працювати райпромкомбінат3. У наступному році було створено чотири промартілі: ім. XVIII партз’їзду (випускала харчові вироби), різнопромислову «5 грудня», швейну «Промоб’єднання» та «Лісохімія», що виробляла дьоготь, скипидар, деревне вугілля.

9 травня 1945 року настав світлий день Перемоги. В цю перемогу внесли свій значний вклад й серединобудці. В лавах Червоної Армії проти лютого ворога боролися 1126 односельців. За відвагу і героїзм, проявлені в боях проти німецькофашистських загарбників, 638 серединобудців нагороджено орденами і медалями СРСР. На фронтах і під час партизанської боротьби смертю хоробрих загинули 364 чоловіка. В Середині-Буді та її околицях від рук фашистів полягло близько З тис. радянських громадян. Вшановуючи пам’ять загиблих, у серединобудському парку «Мирщина» 1972 року збудували меморіальний комплекс на вшанування пам’яті партизанів, жертв фашизму, 265 червоноармійців і командирів, які віддали своє життя в 1943 році під час визволення Середини-Буди від німецько-фашистських загарбників. В першу половину 1945 року на відбудо­ ву житла витрачено 51 тис. крб. В цьому році Меморіальний комплекс, споруджений на честь воїнів, що створено новий радіовузол на 2 тис. точок. полягли в боях за визволення міста, та земляків, які заги­ За період 1945—1950 рр. збудовано маслоза­ нули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Середина-Бу­ да, 1972 р. вод, новий залізничний вокзал, відновлено діяльність «Котломосбуду», до якого повер­ нулися після війни кваліфіковані кадри й колектив зріс до 450 робітників.

1 Сумський облдерж архів, ф. Р-2191, оп. 1, спр. 101, арк. 43.

2 Сумський облпартархів, ф. 33, оп. 1, спр.

393, арк. 1.

3 Газ. «Колхозная правда», 8 березня 1944 р.

532

Значний вклад у відбудову господар­ ства внесли колгоспники. Незважаючи на труднощі післявоєнного часу, колгосп «Красный прогресе» уже в 1944 році засіяв 362 га зернових, продав державі 877 цнт зерна, 301 цнт картоплі, 167,8 цнт овочів. Навіть у неврожайному 1946 році колгосп «Красный прогресе» достроково виконав державні плани здачі хліба, картоплі, ово­ чів, молока й сіна. Успішно справився кол­ госп з планом розвитку тваринництва на 1946 рік. Так, по великій рогатій худобі він був виконаний на 116, свинях — 160 та В І В - Голова колгоспу ім. Свердлова, Герой Соціалістичної Праці цях — на 174 проценти1. г* в- Дубинін проводить засідання правління, с. СерединаШвидкими темпами зростала економі- Буда' 1972 рка селища в 50—60-х роках. Н а місці «Котломосбуду», річна потужність якого становила 300 тонн металоконструкцій, згодом збудували завод нестандартного металургійного обладнання і металокон­ струкцій, який з квітня 1961 року став називатись Середино-Будським заводом монтажних заготовок (G3M3). На базі артілей ім. X V 111 партз’їзду та «5 грудня», створено побуткомбінат. Тепер в Середині-Буді працюють райхарчокомбінат, сортовий млин, а також цех переробки овочів. Н а території Середини-Буди розміщено міжколгоспну будівельну організацію, майстерні райоб’єднання «Сільгосптехніка», лісгоспзаг, маслозавод. Широко розгорнуто в місті рух за комуністичну працю. Н а підприємствах і в установах Середини-Буди 1972 року було 29 бригад й 383 ударники комуністич­ ної праці. Включившись у соціалістичне змагання за дострокове виконання планів дев’ятої п ’ятирічки, готуючи гідну зустріч 50-річчю утворення Союзу РСР, серединобудці досягли значних успіхів в розвитку економіки міста. Так, у 1972 році на заводі СЗМЗ за рік вироблено різноманітної продукції на 5,3 млн. крб. проти 2151 тис. крб. на початку 1966 року. В тому ж році міський побутовий комбінат випустив продук­ ції та зробив послуг населенню на 390 тис. карбованців. За роки восьмої п ’ятирічки нових успіхів домоглися колгоспи. Урожаї зерно­ вих становили вже пересічно по 14—16 цнт з га, а в окремих польових бригадах — по 20—22 цнт. Було досягнуто чималих успіхів і у виробництві тваринницької про­ дукції. В артілі ім. Свердлова 1969 року вироблено по 54 цнт, а в колгоспі «Красный прогресе» по 45 цнт м’яса на 100 га сільськогосподарських угідь, молока — відпо­ відно 402 і 324 цнт. Збільшення прибутків дало змогу спорудити нові механізовані свинарники, корівники, птахофабрику та придбати значну кількість сільськогоспо­ дарської техніки. Зміцнення колгоспної економіки забезпечило постійне зростання добробуту трудівників. У 1969 році оплата праці колгоспників артілі ім. Свердлова ста­ новила в середньому на день 2,89 крб., а колгоспу «Красный прогресе» — 2,75 крб. За досягнення високих показників у розвитку сільськогосподарського виробництва бригадира рільничої бригади А. 1. Олійника нагороджено орденом Леніна. В лютому 1970 року сільгоспартілі ім. Свердлова і «Красный прогресе» об’єдналилися в одну, якій було присвоєно ім’я Я. М. Свердлова. Після об’єднання цей колгосп став багатогалузевим господарством, яке користується 5227 га сільськогосподар­ ських угідь, в т. ч. 3489 га орної землі. Зміцніла технічна база колгоспу.

1972 року колгосп мав 9 комбайнів, 31 трактор, 24 вантажні автомашини, на яких 1 Газ. «Колхозная правда», 21 вересня 1946 р.; 7 листопада 1946 р.

533

дак?вРдоНВ.

1971

р.

працював великий загін механізаторів. Керівництво всіма галузями виробництва здійснюють 15 кваліфікованих спеціа­ лістів сільського господарства. У колгоспі три первинні парторганізації, в яких на облі­ ку 6 8 комуністів. Під їх керівництвом працюють комсомоль­ ські організації, що об’єднують 22 члени ВЛКСМ. В 1971 році за визначні досягнення у виробництві сіль­ ськогосподарської продукції та перевиконання планів прода­ ж у її державі багато трудівників колгоспу відзначено орде­ нами й медалями СРСР. Орденом Леніна нагороджений бри­ гадир комплексної бригади І. Ю. Полозок. Голова колгоспу Герой Соціалістичної Праці Г. В. Дубинін удостоєний ордена Жовтневої Революції. Включившись у соціалістичне змагання на честь 50-річчя утворення СРСР, трудящі Середини-Буди перевиконали план другого року дев’ятої п ’ятирічки. За останні роки Середина-Буда, яка 1964 року стала містом районного підпорядкування, значно змінила своє обличчя. Тут з ’явилося понад 50 багатоповерхових житлових будинків, нові . приміщення школи, залізничної станції, будинки культури. Гленіна° СерединаР-Буда’ Лише за Роки восьмої п ’ятирічки побудовано 6 багатоповерхових та 75 індивідуальних житлових будинків, готель і лазню, два дитячі комбінати, приміщення середньої школи на тисячу учнівських місць тощо. Місто повністю електрифіковане. Автобусні маршрути зв’я­ зують його з Сумами, Шосткою, Дружбою та з більшістю населених пунктів району та області. Все місто потопає в зелені фруктових садів та декоративних дерев. В центрі міста створено бульвар, на якому височить пам’ятник В. І. Леніну. У Середині-Буді багато уваги приділяється охороні здоров’я трудящих. Нині в місті є районна лікарня на 250 ліж ок, поліклініка, дитяча й жіноча консультації, протитуберкульозний диспансер на 50 ліж ок, здоровпункт, санепідстанція, аптека. У 1972 році в закладах охорони здоров’я міста працювало 150 медичних працівників, в т. ч. ЗО лікарів. Зріс рівень освіти й культури. За післявоєнні роки повністю було відбудовано і розширено мережу шкіл. В місті діють дві середні школи, вечірня середня школа робітничої молоді, дві початкові й музична школи, в яких навчаються 1600 учнів, працюють 115 вчителів. Серед них — заслужені вчителі У країнської РСР М. О. Крав­ ченко, Н. Ф. Мельник. Трудящі проводять своє дозвілля у районному будинку культури та будинку культури заводу монтажних заготовок (кожен на 600 місць). Вони мають змогу брати участь у гуртках художньої самодіяльності — хоровому, драматичному, танцювальному та інших. Жіночий ансамбль «Полісяночка» відомий далеко за межами району. В місті є два широкоекранні кінотеатри на 650 місць і кілька кіноустановок. Добре працюють бібліотеки міста: районна, книжковий фонд якої становить 33 тис. томів, її послугами користуються 2939 читачів, та дитяча, читачами якої є 3385 учнів. Крім того, є 10 бібліотек у колгоспі, на підприємствах і у школах Сер ед ини-Буди. До послуг трудящих — пошта, телеграф і телефон з міжміським переговорним пунктом. Повагою серед зв’язківців користується оператор поштового зв’язку, удар­ ник комуністичної праці Т. Г. Тарасенко, 1958 року нагороджена орденом «Знак Пошани». У місті 31 первинна партійна організація. Вони об’єднують 606 членів партії. Під керівництвом комуністів активно працюють 17 первинних комсомольських орга­ нізацій, які об’єднують 332 членів ВЛКСМ.

534

До міської Ради обрано 50 депутатів, працює 7 постійно діючих комісій. Серед них особливою активністю відзначаються комісії благоустрою, промислова та куль­ тури й народної освіти. Серед уродженців Середини-Буди І. Т. Мільченко — доктор медичних наук, професор Куйбишевського медінституту; В. І. Гончаров — лауреат Ленінської премії, JI. П. Петрунькін — лауреат Державної премії. Трудящі міста наполегливо працюють над втіленням у життя історичних на­ креслень X X IV з ’їзду КПРС, завдань дев’ятої п ’ятирічки. О. Д. ТОМЧУК

ЗНОБ-НОВГОРОДСЬКЕ Зноб-Новгородське — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване на лівому березі річки Зноби (Знобівки), притоки Десни, за 36 км від районного центру. В селищі — залізнична станція Чигинок. Населення — 2600 чоловік. Се­ лищній Раді підпорядковані населені пункти Кустине, Люте, Стародубове. Село Зноба (пізніше Зноб-Новгородське) засноване у XVI ст. козаками, які втекли від гніту польських панів. Перед визвольною війною українського народу 1648—1654 рр. село входило до складу Новгород-Сіверського повіту Чернігівського воєводства, з другої половини X V II ст. — до складу Новгород-Сіверської сотні Ніжинського, а з 1663 року — Стародубського полку1. В 1717 році гетьман І. Скоропадський віддав Знобу новгород-сіверському прото­ попу. В селі в цей час було 22 козацькі й 37 селянських дворів та 20 хат безземель­ них селян (бобилів)2. У 80-х роках X V III ст. козацьких дворів у Знобі налічувалось 34, селянських— 44, підсусідків—27. Внаслідок скасування в 1782 році старого адміністративно-політичного устрою на Лівобережній У країні і створення намісництв Зноба входила до Погарського повіту Новгород-Сіверського намісництва. З 1796 до 1802 року вона у складі Новго­ род-Сіверського повіту Малоросійської, а з 1802 року — Чернігівської губернії. П ісля 1783 року, коли на Лівобережній У країні юридично було закріплено кріпосне право, посполиті й підсусідки залишилися кріпаками в своїх власників, а козаків прирівняли до державних селян. За даними ревізії 1794 року, в селі Знобі налічувалось 326 кріпосних ревізьких душ, які належали 5 дворянам. Скасування кріпосного права у 1861 році не полегшило економічного стано­ вища селян Зноби (Зноб-Новгородського). Вони одержали мізерні наділи зем л і— до 4-х десятин піщ аних і супіщаних грунтів на двір. Ліси, сіножаті, більшість пасовиськ належали поміщикам. І після реформи колишні кріпаки залеж али від поміщиків, багатіїв. Трудівники села знемагали від малоземелля та тягаря викупних платежів й змушені були орендувати землю в поміщиків на кабальних умовах. Орендар-половинник мав доставити половину врожаю в садибу поміщика. Орну землю знобновгородці в поміщиків орендували ще й на інших умовах. За одну десятину, взяту під жито, селянин мав віддати третину врожаю і відробити три кінні дні, а за десятину землі під гречку — третину врожаю і відробити три піші дні. Якщо ж поміщик здавав в оренду землю великими ділянками, селяни мали віддати йому третину врожаю. Крім того, за кожні 4 десятини, взяті в оренду, треба було зорати десятину поміщику, засіяти її своїм зерном, зібрати, звезти жниво в економію та змолотити його. Сіножаті й пасовиська селяни Зноб-Новгородського теж орендували в поміщиків.

1 А . Л а з а р е в с к и й . Описание старои М алороссии, т. 1, стор. 11— 13.

2 Там же, стор. 230.

535

Невеликі земельні наділи селян на початок XX ст. стали ще меншими. Вкрай збідніле селянство розорювалося, а куркулі багатіли, скуповуючи землі в бідноти. Поміщицька й куркульська кабала, політичне безправ’ я викликали боротьбу міс­ цевих трудівників проти гнобителів. Селяни Зноб-Новгородського брали участь у революційних подіях 1905—1907 ро­ ків. Вони намагалися подати в суд на поміщика, який захопив 200 десятин селянської землі, а коли їх вимоги не були задоволені, селяни виступили проти нього, захоплювали поміщицьку землю, рубали ліс. У Зноб-ІІовгородському, де наприкінці X IX ст. мешкало 1227 чоловік, працю­ вала тільки одна трикласна церковнопарафіяльна школа з одним учителем. Навча­ лося в ній ЗО—40 дітей. Лише небагатьом вдалося здобути початкову освіту. Б іль­ шість населення не знала грамоти. Ніхто не дбав про медичну допомогу, лікували людей знахарки й костоправи. Великим тягарем на плечі селян лягла перша світова війна. Понад 100 знобновгородців були мобілізовані на фронт, селянські господарства лишилися без основ­ ної робочої сили. Податки, реквізиція властями коней, худоби для царської армії розорювали селян до краю. Коли перемогла в країні Лютнева буржуазно-демократична революція, селяни Зноб-Новгородського та інших сіл волості обрали головою волосної Ради селяпських депутатів свого ватаж ка Ф. П. Старикова, який ще до 1917 року був на заробіт­ ках у Донбасі, де разом з робітниками боровся проти експлуататорів. Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції була радісно зустрінута трудящими Зноб-Новгородського, проте в Новгород-Сіверському повіті продовжували хазяйнувати поміщики й куркулі, яких підтримував чернігівський губернський комісар Тимчасового уряду. Волосні земельні комітети, де орудували куркулі, і не збиралися розподіляти землю. Дізнавшись з газет «Деревенская беднота» та «Известия» про перші декрети Радянської влади, зокрема Декрет про землю, селяни Зноб-Новгородського послали делегатом у Петроград Ф. П. Стари­ кова, якому доручили зустрітися з В. І. Леніним. У Петрограді Ф. П. Стариков та інші селяни-ходаки з Новгород-Сіверщини спочатку побували в наркома землеробства О. Г. Шліхтера, а потім у В. І. Леніна, який щиро розмовляв з ними й направив із запискою до редакції газети «Деревен­ ская беднота». Тут Ф. П. Стариков розповів ще про засилля в їхніх місцях поміщи­ ків, торговців-спекулянтів, які грабують та обдурюють народ, сказав він і про те, що край їх дуже темний, бідний і хліба в ньому мало через селянське безземелля1. Повернувшись з Петрограда в Зноб-Новгородське, Ф. П. Стариков виступив па селянському сході й повідомив про зустріч з В. І. Леніним і ленінський Декрет про землю, закликав ділити поміщицькі землі, створювати комуни. Перед селянами виступили прибулі з міста більшовики, які скерували революційно настроєну селян­ ську масу на ліквідацію органів буржуазно-поміщицької влади. Наприкінці січня 1918 року в Зноб-Новгородському було встановлено Радянську владу, обрано ревком. Весною селяни розподілили поміщицьку землю. Під час кайзерівської окупації України Зноб-Новгородське лишилося в «ней­ тральній зоні». Навесні 1918 року в селі створено комітет бідноти, першим головою якого став О. П. Ганжа. Комбід відіграв значну роль у здійсненні революційних перетворень у Зноб-Новгородському: розподіляв землю, хліб та сільськогосподар­ ські знаряддя, дбав про постачання продовольством робітничих центрів країни й Червоної Армії, провадив значну роботу, згуртовуючи батраків, сприяв зростанню їхньої свідомості, класової солідарності. В «нейтральній зоні», зокрема в Зноб-Новгородському та навколишніх селах, формувався полк Червоного козацтва В. М. Примакова, добровольцями якого були жителі села О. Я. Ж ир, Ф. К. Снітко, А. Ф. Швей та інші.

1 «Український історичний журнал», 1968, № 4, стор. 101, 102.

536

По закінченні громадянської війни багато односельців-партизанів і червоно­ армійців повернулися до Зноб-Новгородського. Вони справляли значний вплив на активізацію всього громадського життя в с е л і. Одностайним схваленням на початку січня 1923 року зустріли трудящі Зноб-Новгородського рішення І Всесоюзного з’їзду Рад про утворення Союзу РСР. Загальні збори громадян села одноголосно прийняли резолюцію, в якій заявили, що допомагатимуть розвиткові і зміцненню братнього об’єднання народів1. Щоб наблизити радянський апарат до мас для успішного розгортання відбудови й реконструкції народного господарства, у березні 1923 року був здійснений перехід до нового адміністративно-територіального поділу. За ним село Зноб-Новгородське ввійшло до складу Середино-Будського району Новгород-Сіверського округу Чернігівської губернії2, а після ліквідації губерній у 1925 році — до Середино-Буд­ ського району Глухівського округу. Середино-Будський райком партії і райвиконком приділяли увагу Зноб-Новгородському, роботі сільради, комнезаму та інших громадських організацій. У соціалістичній перебудові села велику роль відігравала Зноб-Новгородська сільська Рада. При ній були створені 4 комісії: земельна, благоустрою й санітарії, культурно-освітня, господарсько-бюджетна, які залучали селян до радянського будівництва3. Місцева Рада й комнезам гуртували бідноту села на боротьбу з кур­ кульством, допомагали сім’ям червоноармійців, інвалідам, незаможним селянам, вдовам, сиротам, організовували суботники. На 1 січня 1924 року в КНС налічувалося 46 членів, а 1925 року їх було вже 81. Комнезам налагодив тісні зв’язки з середняками села, вони спільно обробляли землю, приділяли увагу й ремонту мостів, колодязів тощо. У Зноб-Новгородському під час відбудовного періоду були створені сільськогосподарське товариство, спо­ живча кооперація, комітет товариської взаємодопомоги, товариства «Геть непись­ менність» і «Культзмичка». В січневі дні 1924 року трудящі Зноб-Новгородського з великим болем у серці почули сумну звістку про смерть і похорон улюбленого вождя В. І. Леніна. На загальних зборах села вони поклялися втілювати в життя всі його заповіти. Трудівники Зноб-Новгородського продовжували будувати нове життя. Зро­ стали громадські фонди всіх сільськогосподарських, кооперативних та інших орга­ нізацій. Зокрема, сільськогосподарський кооператив, що об’єднував 132 пайовиків, відав шкіряним заводом і паровим млином. Дрібні підприємства, водяний та вітряні млини були в розпорядженні Зноб-Новгородського споживчого товариства, яке у 1924 році налічувало до 200 пайовиків. Кредитне товариство мало сівалки, сорту­ валки та інше сільськогосподарське знаряддя. Доброю школою виховання селянства стали загальні збори громадян села, які розглядали важливі питання. Наприклад, 17 серпня 1924 року загальні збори селян обговорили питання про ліквідацію неписьменності, роботу хати-читальні та обрали культкомісію4. А у вересні 1924 року одні з таких зборів присвятили підготовці до дня урожаю. Неписьменність була серйозною перешкодою на ш ляху до нового життя.

1924 року в Зноб-Новгородському з 2005 чоловік у віці від 18 років і старше налі­ чувалося 190 письменних. Тоді ж у селі відкрили пункт ліквідації неписьменності, згодом реорганізований у школу лікнепу. Вже під кінець 1924 року тільки з членів КНС школу лікнепу відвідував 31 чоловік. У 1925 році в селі працювала почат­ кова школа, в якій викладали 4 вчителі і навчалося 133 учні. Зростала культура трудівників Зноб-Новгородського. Побільшало читачів бібліотеки, передплачувались газети й журнали. При хаті-читальні працював 1 2 3 4

537

Сумський облпартархів, ф. 33, оп. 1, спр. 72, арк. 99. Адмипистративно-территориальное деление Украины. X ., 1923, стор. 41. Сумський облпартархів, ф. 33, оп. 1, спр. 72, арк. 65. Там ж е, спр. 70, арк. 61.

актив з 25 чоловік. Вони випускали стінну газету, керували гуртками (політичним, хоровим, драматичним), організовували лекції, доповіді, читки газет, бесіди1. Розвиткові бідняцьких і середняцьких господарств значну допомогу надавала держава. Тільки в 1927—1928 рр. сільгоспбанк виділив на придбання робочої худоби і сільськогосподарського реманенту більш як 1 1 тис. карбованців. Подією в житті села було створення 8 листопада 1930 року Зноб-Новгородського партійного осередку в складі 4 комуністів, секретарем якого обрали К. Г. Горєлова. В цей час було створено й комсомольський осередок. Вже на перших своїх зборах комуністи розглянули питання про підготовку до колективізації у селі, створили ініціативну групу, членам якої дали конкретні завдання щодо проведення р оз’ясню­ вальної роботи серед селян. Колективізації чинили запеклий опір куркулі. В 1930 році вони намагалися зірвати хлібозаготівлю, вдалися до агітації проти колгоспів. Але з допомогою комуністів, комсомольців, бідняків ці ворожі дії були знешко­ джені, куркульство ліквідовано як клас. У 1931 році в Зноб-Новгородському почали працювати радгосп «Зноба» і артіль «Пробудження». Спочатку сільгоспартіль була невеликим господарством, яке об’єднувало 12, а через рік 40 дворів. В 1932—1933 рр. у радгоспі створено партій­ ний осередок, а в колгоспі — партійну групу2. Вплив комуністів на розвиток радгоспно-колгоспного будівництва посилився. До 1933 року в селі в основному завершилася суцільна колективізація. Ство­ рена того року у селі Кустині артіль 1934 року приєдналася до колгоспу «Пробуд­ ження». Об’єднане господарство користувалося 958 га орної землі та 266 га сіножатей. Сільськогосподарське виробництво оснащувалося машинами також за рахунок Хильчицької МТС, яка 1935 року мала близько ЗО тракторів. Крім того, на оранці в колгоспі «Пробудження» працювало від 150 до 180 коней. Колгоспники побудували бригадні стайні, стандартний пташник тощо. Поліпшилась агротехніка вирощування сільськогосподарських культур, під­ вищилась їх урожайність, зокрема провідної культури колгоспу — конопель. Роз­ винулося громадське тваринництво та підвищилася його продуктивність. Надої молока становили 1300 кг на фуражну корову. В колгоспі на початку 1941 року було 230 голів великої рогатої худоби, 400 овець, 170 свиней. За господарські успіхи і вчасне виконання державних зобов’язань у 1934 році артіль «Пробудження» одержала районний перехідний Червоний прапор3. Міцнів колгосп, зростали і його люди — справжні майстри високих урожаїв. Зразки праці на соціалістичних ланах показували перші стахановці К. К. Забело, І. П. Кова­ льов, Н. О. Мороз, О. С. Тагліна та інші. В 1935 році артіль «Пробудження» перейменовано на колгосп ім. К алініна. Тоді ж ліквідовано радгосп «Зноба». З 1932 року село Зноб-Новгородське входило до складу Середино-Будського району, а з 1935 року — Хильчицького району Чернігівської області, а з січня 1939 року воно — в складі Сумської області. З серпня 1941 року Зноб-Новгородське — районний центр. Чималу увагу приділяли питанням розвитку культури. У 20-х—30-х роках в селі працювала семирічна школа, в якій навчалося близько 300 учнів. 1935 року в ЗнобНовгородському збудовано кінотеатр, а в 1938 році замість невеликої хати-читальні споруджено будинок культури. В селі в 30-х роках відкрито медичний пункт, де трудилися 3 лікарі і 6 чоловік середнього медперсоналу, розпочато будівництво лікарні, завершити його перешкодила війна. Віроломний напад німецько-фашистських загарбників порушив мирну працю трудящих. Разом з усім радянським народом жителі Зноб-Новгородського підня­ 1 Сумський облпартархів, ф. 33, оп. 1, спр. 72, арк. 65; спр. 78, арк. 26.

2 Там же, спр. 346, арк. 22, 26.

5 Там ж е, спр. 376, арк. 96.

538

лись на захист соціалістичної Батьківщ ини. Всі чоловіки призовного віку влилися до лав Червоної Армії.

10 вересня 1941 року Зноб-Новгородське окупували гітлерівці1. Окупанти по-звірячому розправлялися з населенням. Але ні розстріли, ні шибениці не могли зломити волелюбний дух радянських людей. Вони чинили героїчний опір будь-яким заходам німецьких окупантів, знищували ворога та його ставлеників. Більш ість жителів села пішла на фронт або в партизанські загони. З перших днів окупації боротьбу трудящих проти гітлерівців очолив Хильчицький підпільний райком партії (секретар О. К. Коньков)2. Райком діяв до 1943 року3. Під його керівництвом 2 жовтня 1941 року з активу партійних і радян­ ських працівників створили партизанський загін. Частина партизанів цього загону в лібтому 1942 року влилась до складу Ямпільського загону. Коли група зноб-новгородських партизанів значно зміцніла, 9 травня 1942 року вона знову відокреми­ лась в самостійний загін. Командиром цього загону був М. В. Таратуто, комісаром С. Д. Сорока, начальником штабу Д. А. Зубок. З липня 1942 року загін назвали ім’ям Щорса. У липні 1942 року німецько-фашистські окупанти намагалися проникнути у Брянські ліси і знищити там основні сили партизанів. Розгорілися жорстокі бої у районі Зноб-Новгородського. Партизани загону ім. Щорса разом з месниками інших загонів 26 липня відбили кілька атак фашистів, які, відступаючи, залишили на полі бою 1 0 0 убитих, 8 кулеметів, 2 гармати, штабні документи тощо4. У вересні 1942 року загін ім. Щорса став частиною партизанського з ’єднання М. С. Сабурова і вирушив у рейд на Правобережну У країну. В жовтні 1943 року партизанський загін був перетворений на окреме партизанське з ’єднання ім. Щорса (командир М. В. Таратуто, комісар М. М. Бугров), яке діяло до лютого 1944 року5. За час своєї діяльності Зноб-Новгородський загін ім. Щорса пройшов по тилах ворога 2732 км бойового ш ляху, провів 35 наступальних і оборонних боїв з ворогом, здійснив понад 150 диверсійних актів, внаслідок чого пущено під укіс 70 військових ешелонів, висаджено 23 мости, знищено 46 німецьких танків, 185 авто­ машин, 12 військових складів, убито понад 8 тис. гітлерівців . 6 Багатьох команди­ рів та бійців загону за героїзм, проявлений у боях, нагороджено орденами й меда­ лями СРСР. Серед них М. В. Таратуто, Д. А. Зубок, Г. В. Ковальов, М. Тарасов, М. Гуленок та інші. Хоробро билися з ворогом партизани-комсомольці. Організація ЛКСМУ Зноб-Новгородського партизанського загону налічувала 150 чоловік. За час окупа­ ції комсомольська організація загону залучила до лав народних месників і напра­ вила в рейд 120 комсомольців та понад 200 чоловік молоді. Комсомольці під керівництвом комуністів створили лекторську групу, працювали агітаторами в насе­ лених пунктах, випускали й розповсюджували листівки7.

7 вересня 1943 року частини Червоної Армії визволили Зноб-Новгородське від німецько-фашистських загарбників. Великих збитків завдали окупанти: спалили майже все село (залишилось тільки 1 2 будинків), знищили усі громадські будівлі колгоспу, лікарню, дощенту зруйнували МТС та пограбували її обладнання8. Після визволення запрацювали райком партії і райвиконком, які очолили тру­ дарів на відбудові Зноб-Новгородського. Відновили роботу школи, клуб та інші заклади.

1 2 3 4 5 6 7 8

539

Сумская область в период Великой Отечественной войны Советского Союза, стор. 415. Нариси історії Комуністичної партії України, стор. 491. История Коммунистической партии Советского Союза, т. 5, кн. 1, стор. 688. Сумская область в период Великой Отечественной войны Советского Союза, стор. 236—237. Там ж е, стор. 405—406. Сумський облпартархів, ф. 298, оп. 2, спр. 29, арк. 18. Сумская область в период Великой Отечественной войны Советского Союза, стор. 285— 286. Сумський облпартархів, ф. 298, оп. 2, спр. 29, арк. 15.

У винятково складних умовах довелось відроджувати господарство колгоспу ім. К алініна. Не вистачало тяглової сили, техніки, спеціалістів, не було продук­ тивної худоби. Н а весь район залишилось 5 тракторів, 48 голів великої рогатої ху­ доби, а свині й вівці були повністю винищені1. Спочатку жителі села змогли обро­ бити тільки ЗО проц. посівної площі.

16 вересня 1944 року Рада Народних Комісарів У країнської РСР і Центральний Комітет КП(б)У прийняли постанову «Про надання допомоги колгоспам Зноб-Нов­ городського і Середино-Будського районів, які потерпіли від німецько-фашистської окупації». Колгоспам було додатково виділені трактори та інші сільськогосподар­ ські машини, промислові товари, робоча й продуктивна худоба, будівельні маматеріали2. В колгоспі ім. Калініна почалось спорудження громадських будівель, відновлювалось стадо корів та іншої худоби. Запам ’ятався знобновгородцям день 9 травня 1945 року, коли стало відомо про переможне завершення війни. Свій внесок у перемогу зробили й жителі села: 246 чоловік билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни, 220 з них наго­ роджено орденами й медалями СРСР. Близько 40 були партизанами, 10 народних месників удостоєні урядових нагород. На фронтах Вітчизняної війни смертю хороб­ рих загинуло 113 односельців; борючись з окупантами в тилу, своє життя за Бать­ ківщину віддали 15 партизанів. Д ля вшанування пам’яті загиблих воїнів-односельців і тих, хто визволяв село в 1943 році, у населеному пункті споруджено (1952 р.) пам’ятник. Повернулися до села фронтовики. В 1945 році створені партійна (12 комуністів) і комсомольська (15 членів ВЛКСМ) організації. Під керівництвом партійної орга­ нізації розгорнулася відбудова артільного господарства. Розширились посівні площі, поліпш увалась агротехніка, підвищувалася продуктивність праці. Якщо в 1946 році валовий збір зернових культур сільгоспартілі становив 538 цнт., то вже у 1947 році він збільшився в 6 разів — до 3187 цнт, а в 1950 році — до 5 839 цнт. У 1947 році колгосп ім. Калініна освоїв довоєнні посівні площі. 1950 року в колгоспі одержано найвищий у районі післявоєнний урожай озимого жита. Н а кожному з 40 га його зібрали по 21 цнт. У тому ж році вперше за післявоєнний період знобновгородці посіяли озиму пшеницю, урожай якої становив 18 цнт з гектара3. Швидко відновлювалось і зростало поголів’я великої рогатої худоби .В 1946 році налічувалось всього 43 голови великої рогатої худоби, а до 1950 року колгоспне стадо становило 210 голів. Добре розвивалися й інші галузі тваринництва. Перед вели кращі трудівники. Так, свинарка колгоспу, депутат районної Ради В. Сес у 1953 році від 9 свиноматок одержала 126 поросят. Грошові доходи колгоспу від однієї свиноматки, закріпленої за В. Сес, становили 2600 крб. Всього ж у 1953 році кол­ госп одержав від тваринництва 200 тис. крб., або в 9 разів більше, ніж у 1952році4. Збільшувались грошові доходи й від інших галузей господарства. Якщо в 1946 році вони становили 35 881 крб., то в 1950 році — 80 375 карбованців.

10 вересня 1950 року у селі відбулося свято врожаю, яке згодом стало тради­ ційним. Відкрили районну сільськогосподарську виставку. Радісно відзначили знобновгородці велике свято — 300-річчя возз’єднання У країни з Росією. 21 травня 1954 року відбувся великий мітинг, де були присутні гості — делегація трудящих сусіднього Трубчевського райоцу Брянської області РРФ СР. У великому святковому концерті взяли участь понад 400 самодіяльних митців. Тоді ж у Трубчевський район виїжджала делегація знобновгородців, яка взяла участь у святкових торжествах на землі братнього російського народу. Були організовані взаємні поїздки передовиків виробництва для обміну досвідом роботи в галузі сільського господарства.

1 Сумская область в период Великой Отечественной войны Советского Союза, стор. 254 2 Там же,стор. 370—371.

3 Сумський облпартархів, ф. 298, оп. 9, спр. 2, арк. 41; оп. 11, спр. 57, арк. 19.

4 Там же, оп. 15, спр. 1, арк. 41.

540

Ставали до ладу в Зноб-Новгородському нові підприємст­ ва: у 1953 році маслозавод, цегельний завод з виробничою потужністю 2,5 млн. штук цегли на рік, у 1958 році двопо­ верховий вальцьовий млин. А коли в 1959 році стали до ладу цех безалкогольних напоїв і ковбасний цех, створили харчо­ комбінат. Завдяки самовідданій праці робітників і колгоспників та поданій державою допомозі село збудували заново. Тіль­ ки за період з 1945 по 1958 рік тут зведено 33 комунальні і 808 індивідуальних будинків, відкрили відділення зв ’язку, ветеринарну лікарню; пущено хлібозавод, побудували інтер­ нат, аптеку, стадіон тощо. У зв’язку із зростанням Зноб-Новгородського, збільшен­ ням його населення 16 червня 1961 року його віднесено до категорії селищ міського типу. В 1962 році селище переведено до Середино-Будського району. В 60-х рр. економіка колгоспу «Маяк» (до 1963 р .— кол­ госп ім. Калініна) розвивалася ще швидшими темпами. Вало­ вий збір зерна з 10 234 цнт у 1961 році збільшився до 13 257 цнт у 1965 році, К О Л И К О Л Г О С П одержав П О 22,5 Ц Н Т О З И М О Ї пшениці. Народні контролери перевіряють План продажу державі молока в 1965 році виконано на 130 г<?ТОВНІСТЬ сільськогосподарської тех, г in п n • ґ* лппг НІКИ А° весняної сівби. Колгосп 1 м яса — на 120 проц. Грошові прибутки за О Д И Н лише 1965 «Маяк», смт Зноб-Новгородське. рік зросли на 6 8 тис. крб. і становили 250 тис. карбованців.

1973 р. Нове трудове й політичне піднесення серед трудящих Зноб-Новгородського викликали підготовка до 50-річчя Великої Жовтневої со­ ціалістичної революції і до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Т ак, колек­ тив маслозаводу план восьмої п ’ятирічки виробництва валової продукції виконав на 108,4 проц. У 1970 році підприємство виготовило продукції на 403 тис. крб. більш як у 1965 році. Добре попрацювали трудівники колгоспу «Маяк». Вони виконали план виробництва картоплі на 132,2 проц., м’яса — на 119, молока — на 105,1 проц. Перевиконані були плани продажу державі зерна та інших сіль­ ськогосподарських продуктів. Значно поліпшилась технічна оснащеність виробництва. Колгосп має 11 трак­ торів, 10 автомашин, 4 зернові й 3 картоплезбиральні комбайни. Господарство пов­ ністю електрифіковане. За досягнуті успіхи у виконанні завдань п ’ятирічки ряд передовиків колгоспу відзначено урядовими нагородами: тваринник Г. Д. Шкут нагороджений орденом Жовтневої Революції, голова колгоспу Ф. М. Міцура — орденом Трудового Ч ер­ воного Прапора, колгоспниця G. JI. Мороз — орденом «Знак Пошани». У післявоєнні роки зростали лави комуністів. Нині 160 комуністів об’єднані в 1 0 партійних організаціях. Багато зробила щодо благоустрою й оформлення населеного пункту селищна Рада, до якої обрано 35 депутатів. При виконкомі Ради створено постійні комісії — фінансово-бюджетну, сільськогосподарську, культури й народної освіти, шляхо­ вого будівництва та благоустрою. Тільки з 1966 по 1971 рік прокладено 3 тис. кв. метрів тротуарів, 3 км водопро­ воду. За цей час споруджено приміщення для підстанції електромережі, 2 гурто­ житки, близько 70 житлових будинків. Селище повністю електрифіковане і радіо­ фіковане. Певних успіхів досягнуто у медичному обслуговуванні населення. Тут є л і­ карня на 125 ліж ок, поліклінічне відділення, жіноча консультація. Добре працює колектив середньої школи. За період з 1960 по 1971 рік школу закінчило 69 учнів із золотими та срібними медалями, а всього за післявоєнний період середню освіту здобули близько 1,5 тис. чоловік.

541

Ще 1966 року у Зноб-Новгородському відкрито професійно-технічне училище № 9, яке готує трактористів-машиністів. Училище має добру матеріально-технічну базу. Тут працює 48 викладачів та майстрів виробничого навчання. За 6 останніх років підготовлено понад 2 тис. кваліфікованих спеціалістів для сільського госпо­ дарства. В 1971 році у Зноб-Новгородському споруджено будинок культури на 400 місць. При ньому працюють хор учителів, який здобув першість у районі, та інші колективи художньої самодіяльності. В селищі 4 бібліотеки з книжковим фондом близько 60 тис. примірників. Послугами бібліотек користується майже 2 тис. чоловік. Загін інтелігенції селища налічує 62 вчителі, 11 лікарів, 50 чоловік середнього медперсоналу. Вчителі, лікарі та інші спеціалісти беруть активну участь у громад­ ському житті селища. Первинна організація товариства «Знання» об’єднує 28 лек­ торів. Велике трудове піднесення серед трудящих Зноб-Новгородського викликала постанова ЦК КПРС «Про підготовку до 50-річчя утворення Союзу РСР». Партійні і профспілкові організації широко розгорнули соціалістичне змагання за достро­ кове виконання виробничих завдань. 1972 року колгосп «Маяк», що змагається з колгоспом «Рассвет» Суземського району Брянської області, виконав план продажу зерна державі на 116 проц., картоплі — на 106, м ’яса — на 117 і молока — на 100 проц. Тракторна бригада цього господарства (бригадир О. В. Татаринов) здо­ була перше місце в районі. Колектив станції Чигинок у ювілейному році виконав план перевезення ван­ тажів на 148 проц. ПМК-147 провела значні роботи щодо поліпшення луків та пасо­ виськ і підвищення родючості земель. Тільки за два роки дев’ятої п ’ятирічки осу­ шено понад 400 га земель, виконані культурно-технічні роботи на площі 1082 га, створено культурних пасовиськ 497 га, видобуто торфу 15 800 тонн. Як і всі радянські люди, трудящі селища самовіддано працюють над втіленням у життя величних накреслень X X IV з ’їзду КПРС. Трудівники колгоспу «Маяк» зобов’язалися одержати в 1973 році — вирішальному році дев’ятої п ’ятирічки — по 160 цнт картоплі з га, 58 цнт м’яса і 273 цнт молока на 100 га сільгоспугідь, значно збільшити продаж сільськогосподарських продуктів державі. В селищі роз­ почато будівництво коноплезаводу з комплексом адміністративно-побутових і жит­ лових приміщень, яке буде завершено 1974 року. Невпізнаним стало селище за роки Радянської влади. Трудящі Зноб-Новгород­ ського докладають усіх зусиль для дальшого розвитку його економіки й культури. /.

Т.

К А Ч А Н

Н АСЕЛЕНІ П У Н К ТИ , Ц Е Н Т Р И С ІЛ ЬС ЬК И Х РАЖ СЕРЕДИНО-БУДСЬКОГО Р А Й О Н У

ВЕЛЙКА БЕРІЗКА — село, центр сільської Ради, розташоване за 18 км від районного цент­ ру і за 10 км від залізничної станції Перемога. Дворів — 71. Населення — 211 чоловік. Сільській Раді підпорядковані села Дуболісся, Лукашенківське, Новий Світ, Перемога, Троїцьке, Ясна Поляна. У Великих Берізках міститься центральна са­ диба колгоспу «Зоря», за яким закріплено 2700 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1804 га орної землі. Вирощують зернові, картоплю, роз­ винуте тваринництво. За самовіддану працю 5 колгоспників відзначено урядовими нагорода­ ми, у т. ч. С. С. Бєлопольського — орденом Жовт­ невої Революції. Є клуб, бібліотека, медпункт. Партійна організація (утворена в січні 1918 р.) налічує 30 комуністів, комсомольська організація (утворена 1923) — 26 членів ВЛКСМ. Село засноване на початку X V III ст. У 1905 і 1912 рр. робітники цукроварні влаштували страйки. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. На початку 1918 року була утворена комуна. її очолив А. І. Усиков — один із ходаків до В. І. Леніна в листопаді 1917 р. У роки rjpo;^ мадянської війни діяв партизанський загін. [Па 'фронтах і в партизанських загонах в роки Вели­ кої Вітчизняної війни билися з ворогом 204 уро­ дженці села, з них 112 чоловік загинули. За мужність і відвагу, виявлені в боротьбі з німе­ цько-фашистськими загарбниками, 50 воїнів і партизанів нагороджено орденами й медалями СРСР. Уродженцю села Г. О. Рогачевському при­ своєно звання Героя Радянського Союзу. За ак­ тивну допомогу населення партизанам гітлерів­ ці спалили село і розстріляли, а також спалили живими понад 300 чоловік. У 1967 році у селі відкрито меморіал, на плитах якого викарбовано імена односельців, загиблих у бою з гітлерівцямш) ГОЛУБІВКА — село, центр сільської Ради, розташоване за 22 км від районного центру і за 8 км від залізничної станції Перемога. Дворів — 123. Населення — 360 чоловік. Сільраді підпо­ рядковані села Заріччя, Лісне, Поділи, Поліське, Сибилівщина. На території Голубівки розміщена централь­ на садиба колгоспу ім. Кірова, який має в користуванні 2741 га сільськогосподарських угідь, у. т. ч. 2173 га орної землі. Вирощу­ ють зернові, картоплю, коноплі, розвинуте тва­ ринництво. За успіхи в праці 5 колгоспників відзначені урядовими нагородами. У селі є восьмирічна школа (15 учителів і 110 учнів), клуб, бібліотека, медпункт. Партій­ на організація (створена в 1924 р.) об’єднує 26 комуністів, дві комсомольські організації — (перша комсомольська організація створена 1926 р.) — 44 члени ВЛКСМ. Голубівку засновано на початку X V II ст. Ра­ дянську владу встановлено в січні 1918 р. Сіль­ ськогосподарську артіль організовано 1923 р. У боротьбі з німецько-фашистськими загарбни­ ками в роки Великої Вітчизняної війни брали

543

участь 250 жителів, з них 200 загинули. За муж­ ність і відвагу, виявлені на фронтах і в тилу ворога, 45 односельців нагороджені орденами ймедалями СРСР. Під час тимчасової німецькофашистської окупації в 1941—1942 рр. у сечі діяв загін самооборони. У 1972 році відкрите пам’ятник односельцям, які загинули в боях з гітлерівцями. Поблизу с. Голубівки виявлено го­ родище та могильник часів Київської Русі. ЖИХОВЕ — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 25 км від районного центру і за З км від залізничної станції Перемога. Дворів — 333. Населення — 1170 чоловік. Сільраді підпо­ рядковані села Гутко-Ожинка, Красичка, сели­ ще Нова Спартал/ У Жихові міститься центральна садиба кол­ госпу ім. Ульянова, за яким закріплено 6300 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 4014 га ор­ ної землі. Вирощують зернові, картоплю, роз­ винуте тваринництво. За самовіддану працю 11 колгоспників нагороджено орденами й медаля­ ми СРСР, у т. ч. І. М. Мельника і М. К. Тимошенко — орденом Леніна. Є середня школа (37 учителів і 429 учнів), клуб, бібліотека, два медпункти. На території сільради дві партійні (86 комуністів) і три ком­ сомольські (251 чл. BJIKCM) організації. Перша згадка про Жихове належить до по­ чатку X V II ст. Радянську владу встановлено у січні 1918 року. У роки Великої Вітчизняної вій­ ни на фронтах і в партизанських загонах боро­ лися з ворогом 447 жителів села, загинуло 375» чоловік. Нагороджено орденами й медалями СРСР 150 чоловік. Уродженцю села А. Л. Тітенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На честь односельців, які полягли у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, у 1959 році споруджено пам’ятник. Уродженцем Жихового є активний учасник партизанської боротьби на Україні в роки Ве­ ликої Вітчизняної війни, комісар партизанського* з’єднання, радянський історик Л. Є. Кизя. ЗНОБ-ТРУБЧЕВСЬКА — село центр сільської. Ради, розташоване за 40 км від районного цент­ ру і за 5 км від залізничної станції Чигинок. Дворів — 358. Населення — 817 чоловік. Сільраді підпорядковані села Карпеченкове, Кудоярове, Любахове, Улиця. У Зноб-Трубчевській міститься центральна садиба колгоспу «Червоний партизан», який має в користуванні 3134 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1825 га орної землі. Вирощують зернові, картоплю, коноплі; тваринництво м’ясомолочного напряму. За успіхи в праці 4 колгосп­ ники відзначені урядовими нагородами. У селі є восьмирічна школа (20 учителів, 246 учнів), клуб, бібліотека, медпункт. На те­ риторії сільради — 2 партійні (49 комуністів) і 3 комсомольські (69 членів ВЛКСМ) організації. Зноб-Трубчевська заснована у X V I ст. Радян­ ську владу встановлено у січні 1918 року. У роки.

Великої Вітчизняної війни з німецько-фашист­ ськими загарбниками боролися понад 498 одно­ сельців, з них 275 загинули, 208 чоловік наго­ роджені орденами й медалями СРСР. 1962 року споруджено пам’ятник загиблим воїнам і партизанам-односельцям. КАМ’ЯНКА — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 15 км від районного центру і за 2,5 км від залізничної станції Вирішальний. Дво­ рів— 267. Населення — 775 чоловік. Сільраді під­ порядковані населені пункти Високосів, Камінське, Курган, Лужки, Мохове, Пилипи. У Кам’янці міститься центральна садиба кол­ госпу ім. Шевченка, за яким закріплено 2636 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2000 га ор­ ної землі. Вирощують зернові, картоплю, розви­ нуте м’ясо-молочне тваринництво. 10 кращих колгоспників нагороджені орденами й медаля­ ми СРСР. Є восьмирічна школа (12 учителів, 141 учень), клуб, бібліотека, медпункт. Партійна організа­ ція налічує 27 комуністів, дві комсомольські — 37 членів ВЛКСМ. Село відоме з X V III ст. Його назва походить від Кам’яних озер, де бере початок річка Свіга. Радянську владу встановлено у січні 1918 року. У роки Великої Вітчизняної війни на фронтах і в партизанських загонах билися з ворогом понад 350 чоловік, з них 180 полягли смертю хо­ робрих. 113 воїнів і партизанів удостоїлися уря­ дових нагород. На честь загиблих односельціввоїнів і партизанів відкрито пам’ятник. КРЕНИДІВКА — село, центр сільської Ради, розташоване за 47 км від районного центру і за 10 км від залізничної станції Чигинок. Дворів — 271, населення — 723 чоловіка. Сільраді підпоряд­ ковані села Василівське, Кім, Мефодівка, Укра­ їнське, Червоне. Колгосп «Прогрес» має у користуванні 3204 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1985 га орної землі. Спеціалізується на вирощуванні зер­ нових, картоплі й конопель, тваринництво — м’ясо-молочного напряму. За успіхи в розвитку сільського господарства 12 колгоспників наго­ роджено орденами й медалями СРСР, у т. ч. О. Г. Барабаша — орденом Леніна. У Кренидівці працюють восьмирічна школа (13 учителів, 170 учнів), клуб, бібліотека, фельд­ шерсько-акушерський пункт. На території сіль­ ради — 2 партійні (77 комуністів) і 2 комсо­ мольські (96 членів ВЛКСМ) організації. Село засноване у другій половині X V II ст. Радянську владу встановлено у січні 1918 року. У роки Великої Вітчизняної війни з німецькофашистськими загарбниками боролися 273 уро­ дженці села, з них 98 загинули. 45 учасників війни відзначені урядовими нагородами. Урод­ женцям с. Мефодівки Г. Г. Есаулко і Ф. Г. Ком­ панійцю присвоєно звання Героя Радянського Союзу. В селі Кренидівка споруджено меморі­ альний комплекс. КРИВОНОСІВКА — село, центр сільської Ра­ ди, розташоване за 57 км від районного центру

і за 20 км від залізничної станції Чигинок. Дво­ рів— 235. Населення — 717 чоловік. Сільраді підпорядковані села Боровичі, Таборище, Хильчичі. За колгоспом ім. Леніна, центральна садиба якого міститься в селі, закріплено 4380 га сіль­ ськогосподарських угідь, у т. ч. 2540 га орної землі. Вирощують зернові, картоплю, коноплі, розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. За са­ мовіддану працю 15 колгоспників нагороджено орденами й медалями СРСР, у т. ч. мехапіка кол­ госпу О. І. Величка — орденом Леніна. Є початкова школа, будинок культури на 350 місць, бібліотека, лікарня (25 ліжок). На тери­ торії сільради — 3 партійні (94 комуністи) і 4 комсомольські (97 членів ВЛКСМ) організації. Село засноване в другій половині X V II ст. У 1905 році сталося селянське заворушення про­ ти поміщика. Радянську владу встановлено у січні 1918 року. В роки Великої Вітчизняної вій­ ни на фронтах і в партизанських загонах били­ ся з ворогом 202 чоловіка, з них 120 загинуло.

295 воїнів і партизанів удостоїлися урядових на­ город. Під час тимчасової фашистської окупації гітлерівці розстріляли 50 жителів села. В 1959 році в селі відкрили пам’ятник загиблим воїнам і партизанам-односельцям, а в 1965 році — обе­ ліск жертвам фашизму. На околицях с. Боровичів виявлено 9 посе­ лень доби неоліту та доби бронзи. НОВОВАСИЛІВКА — село, центр сільської Ра­ ди, розташоване за 54 км від районного центру і за 4 км від станції Зноб. Дворів — 247. Насе­ лення — 678 чоловік. Колгосп «12 років Жовтня» має у своєму ко­ ристуванні 1286 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 852 га орної землі. Господарство спеціа­ лізується на вирощуванні зернових, картоплі, розведенні м’ясо-молочного тваринництва. 5 пе­ редовиків колгоспного виробництва відзначені урядовими нагородами. У Нововасилівці є восьмирічна школа (13 учителів і 150 учнів), клуб, бібліотека, медпункт. Партійна організація (створена у грудні 1926 р.) об’єднує 21 комуніста, дві комсомольські оріанізації — 27 членів ВЛКСМ. Перша комсомоль­ ська організація була створена в 1919 році. Село виникло в 1904 році. Радянську владу встановлено у січні 1918 року. У роки Великої Вітчизняної війни на фронтах і в партизанських загонах воювали 219 жителів, з них 104 заги­ нули. 60 воїнів і партизанів за мужність, вияв­ лену у боях з ворогом, нагороджені орденами й медалями СРСР. У 1941—1943 рр. у Новова­ силівці розташовувалися штаби ряду партизан­ ських загонів і з’єднань. У селі відкрито обеліск на честь загиблих партизанів.

ОЧКИНЕ — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 55 км від районного центру і за 18 км від залізничної станції Чигинок. Дворів — 296. Населення — 832 чоловіка. Сільраді підпо­ рядковані села Журавка, Красноярське. За колгоспом «Червоний травень» закріпле­ но 1961 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

Ш

1275 га орної землі. Вирощують зернові, кар­ топлю, коноплі, розвинуте тваринництво. У селі з 1929 року працює коноплезавод. За самовідда­ ну працю 15 робітників і колгоспників нагоро­ джено орденами Гі медалями СРСР. У Очкиному є восьмирічна школа (14 учите­ лів, 15G учнів), будинок культури на 230 місць, бібліотека, медпункт. На території сільради — З партійні (70 комуністів) і 5 комсомольських (76 членів ВЛКСМ) організацій. Перший партосередок створено в 1923 році. Село засноване у першій половині X V II ст. Радянська влада встановлена на початку 1918 року. В Червоній Армії і партизанських загонах билися з фашистами 230 жителів села, з них 113 загинуло. За мужність, виявлену у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, 80 чоло­ вік нагороджено орденами й ' медалями СРСР. У 1967 році відкрито меморіал, на плитах якого викарбовані імена загиблих на війні односельців. Поблизу Очкиного виявлено поселення доби неоліту та бронзи. ПИГАРІВКА — село, центр сільської Ради, розташоване за 18 км від районного центру і за 2 км від залізничної станції Вирішальний. Дво­ рів— 310. Населення — 971 чоловік. Сільраді під­ порядковані села Луг, Новосовське, Ріг, Хрещикове. У Пигарівці міститься центральна садиба кол­ госпу «Шлях до комунізму», за яким закріплено 3770 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3180 га орної землі. Вирощують зернові, картоплю, коноплі, розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. За трудові успіхи 8 колгоспників удостоєні уря­ дових нагород.

G середня школа (24 учителя, 352 учня), клуб, бібліотека, лікарня (25 ліжок). На тери­ торії сільради — 2 партійні (43 комуністи) і 2 комсомольські (148 членів ВЛКСМ) організації. Першу комсомольську організацію створили 1924 року. Село виникло у першій половині X V II ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 ро­ ку. Під час Великої Вітчизняної війни на фрон­ тах і в партизанських загонах з ворогом боро­ лися 325 жителів, з них понад 100 загинуло.

130 воїнів і партизанів відзначені урядовими нагородами. Уродженець с. Пигарівки І. П, Корявко удостоєний звання Героя Радянського Союзу. На честь односельців — воїнів і партиза­ нів, загиблих у роки війни, в 1957 році спо­ руджено пам’ятник.

О. Ф. Горелову — орденом Леніна, Й. Д. Безпалова — орденом Жовтневої Революції. Є середня школа (ЗО учителів, 484 учні), клуб, бібліотека, медпункт. ІІа території сільради 2 партійні (55 комуністів) і 3 комсомольські (140 членів ВЛКСМ) організації. Комсомольська організація утворена в 1925 році, партійна орга­ нізація — 1927 року. Село засноване в другій половині X V II ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. В роки Великої Вітчизняної війни “на фронтах і в партизанських загонах воювали 217 жителів, з них 110 загинуло. За ратні подвиги 84 воїни нагороджені орденами й медалями Радянського Союзу. У 1958 році споруджено пам’ятник па честь загиблих червоноармійців і партизанів. /

РОМАШКОВЕ — село, центр сільської Ради, розташоване за 8 км від районного цептру і за З км від залізничної станції Шалимівка. Дво­ рів — 293. Населення — 900 чоловік. Сільраді під­ порядковані села Демченкове, Лісова Поляна, Сміле. У Ромашковому міститься центральна сади­ ба колгоспу ім. Жданова, за яким закріплено 2500 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1940 га орної землі. Вирощують зернові, картоплю, коноплі, розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. Два передовики колгоспного виробництва наго­ роджені орденами й медалями СРСР. Є восьмирічна школа (11 учителів, 140 уч­ нів), клуб, бібліотека, медпункт. У складі пар­ тійної організації 19 комуністів, комсомоль­ ських організацій 2—36 членів ВЛКСМ. Село виникло на початку X V II ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Під час Великої Вітчизняної війни на фронтах і в пар­ тизанських загонах воювали понад 300 жителів, з них понад 100 загинули. 40 воїнів і партизанів відзначені урядовими нагородами. В 1967 році відкрито пам’ятник воїнам Радянської Армії, які загинули в боях за визволення села, і односель­ цям, що полягли в боротьбі проти гітлерівців. СТАРА ГУТА — село, центр сільської Ради, розташоване за 25 км від районного центру і за 18 км від залізничної станції Чигинок. Дворів — 274. Населення — 766 чоловік. Сільраді підпоряд­ ковані села Василівна, Гаврилова Слобода, Гаврилове, селище Зелений Гай, Нова Гута. У Старій Гуті міститься центральна садиба колгоспу «Заповіти Ілліча», за яким закріплено 2002 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1160

г

РОЖКОВИЧІ — село, центр сільської Ради, розташоване за 12 км від районного центру Се­ редина-Буда і залізничної станції Зернове. Дво­ рів — 240. Населення — 814 чоловік. Сільраді під­ порядковані села Нововолодимирівка, Порохань, Ситне. У Рожковичах міститься центральна садиба колгоспу «Дружба», за яким закріплено 6300 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 5296 га ор­ ної землі. Колгосп спеціалізується на вирощу­ ванні зернових культур, картоплі, розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. За самовіддану працю 14 передовиків колгоспного виробництва нагородили орденами й медалями СРСР, у т. ч.

545

35

3-205

На полях колгоспу ім. Ж данова, с. Ромашкове, 1969 р.

га орної землі. Господарство спеціалізується на вирощуванні зернових культур, картоплі, коно­ пель, розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. За високі показники у праці 10 колгоспників наго­ роджені орденами й медалями СРСР. У Старій Гуті є восьмирічна школа (12 учи­ телів, 158 учнів), клуб, бібліотека, лікарня на 25 ліжок. У складі партійної організації 34 ко­ муністи, в трьох комсомольських організаціях — 78 членів BJIKCM. Перший партосередок засно­ вано 1921 року. Перша згадка про село належить до кінця X V II ст. Радянську владу встановлено у січні 1918 року. На фронтах і в партизанських заго­ нах у роки Великої Вітчизняної війни воювали проти німецько-фашистських загарбників 548 жителів, з них 227 загинули смертю хоробрих. За мужність, виявлену в боях з ворогом, 128 чоловік відзначені урядовими нагородами. За активну допомогу населення партизанам гітле­ рівці у 1942 році повністю спалили село. 1971 року відкрито меморіальний комплекс на честь загиблих радянських воїнів — визволителів села і односельців, що полягли у боротьбі з ворогом. г

СТЯГАЙЛІВКА — село, центр сільської Ради, розташоване за ЗО км від райцентру і за 4 км від залізничної станції Чигинок. Дворів — 162. Населення — 496 чоловік. Сільраді підпорядко­ ване село Білоусівка. За колгоспом ім. Чкалова, центральна садиба якого розміщена у Стягайлівці, закріплено 2293 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1671 га орної землі. Вирощують зернові культури, кар­ топлю, коноплі, розвинуте м’ясо-молочне тва­ ринництво. За самовіддану працю 4 колгоспники відзначені урядовими нагородами. У Стягайлівці є восьмирічна школа (12 учи­ телів, 116 учнів), клуб, бібліотека, медпункт. У складі партійної організації — 20 комуністів, у двох комсомольських організаціях — 43 члени ВЛКСМ. Село засноване в першій половині X V III ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 ро­ ку. Під час Великої Вітчизняної війни на фрон­ тах і в партизанських загонах билися з воро­ гом 176 жителів, з них 96 загинули. 60 односель­ ців — воїнів і партизанів нагороджені ордена­ ми й медалями СРСР. 1957 року радянським вої­ нам — визволителям села від німецько-фашист­ ських загарбників споруджено пам’ятник. УРАЛОВЕ (до 1922 р.— Олтар) — село, центр сільської Ради, розташоване за 35 км від район­ ного центру і за 10 км від залізничної станції Чигинок. Дворів — 505. Населення — 1445 чоло­ вік. Сільраді підпорядковані села Рудня і Чигин.

В Ураловому міститься центральна садиба колгоспу «Росія», за яким закріплено 4200 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2400 га ор­ ної землі. Вирощують зернові культури, кар­ топлю, коноплі, тваринництво м’ясо-молочного напряму. За трудові успіхи 50 колгоспників на­ городжено орденами й медалями СРСР, у т. ч. агронома М. Я. Круглика — орденом Леніна і голову колгоспу Г. І. Шевцова — орденом Жовт­ невої Революції. В селі є середня школа (27 учителів, 418 уч­ нів), будинок культури на 400 місць, бібліотека, медпункт, пологовий будинок. На території сіль­ ради 3 партійні (70 комуністів) і 4 комсомоль­ ські (198 членів ВЛКСМ) організації. Перший комсомольський осередок — з 1926 року. Село виникло в першій половині X V II ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. В роки громадянської війни в селі було створено партизанський загін. У роки Великої Вітчизня­ ної війни на фронтах і в тилу ворога боролися з німецько-фашистськими загарбниками 690 жите­ лів, з них 337 загинули. Понад 300 односельців нагороджено орденами й медалями СРСР. 1971 року відкрито меморіальний комплекс на честь загиблих воїнів і партизанів. На території села Рудні знайдено крем’яну зброю доби бронзи. ЧЕРНАЦЬКЕ — село, центр сільської Ради, розташоване за 8 км від районного центру та залізничної станції Зернове. Дворів — 495. Насе­ лення — 1422 чоловіка. Сільраді підпорядковане село Уборок. У Чернацькому міститься центральна садиба колгоспу «Червоний Жовтень», за яким закріп­ лено 4395 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

3200 га орної землі. Колгосп спеціалізується на вирощуванні зернових культур, картоплі, коно­ пель, тваринництво — м’ясо-молочного напряму. За самовіддану працю 18 колгоспників нагоро­ джені орденами й медалями СРСР. Є середня школа (27 учителів і 305 учнів), будинок культури на 400 місць, бібліотека, мед­ пункт. Партійна організація налічує 35 комуні­ стів, дві комсомольські — 158 членів ВЛКСМ. Комсомольський осередок створено 1924 року, партійний — 1926 року. Село засноване на початку X V II ст. Радян­ ську владу встановлено у січні 1918 року. У роки Великої Вітчизняної війни на фронтах і в пар­ тизанських загонах воювали 378 жителів, з них 227 загинуло. За мужність і відвагу, виявлені у боротьбі проти ворога, 150 жителів нагоро­ джені орденами й медалями СРСР. У 1971 році відкрито меморіальний комплекс па честь за­ гиблих червоноармійців і партизанів.

СУМСЬКИЙ РАЙОН

Площа району — 1,8 тис. кв. км. Населення — 81,8 тис. чоловік, з них сільського—70,6 тис. Середня густота населення — 44,3 чоловіка на кв. км. З корисних копалин є торф, промислові глини, кварцовий пісок. З селищним і 25 сільським Радам депутатів трудящих підпорядковано 151 населений пункт. На підприємствах, у радгоспах, колгоспах, установах — 93 первинні пар­ тійні організації, 126 комсомольських і 187 профспілкових. В економіці провідне місце належить сільськогосподарському виробництву. За 8 радгоспами і 22 колгоспами закріплено 119,4 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 99,5 тис. га орної землі. В районі — 15 промислових під­ приємств. Населення обслуговують 85 медичних закладів. У 60 загальноосвітніх школах, у т. ч.

13 середніх, 34 восьмирічних і 13 початкових, навчається 12,1 тис. учнів і працює 996 учителів. Культурно-освітню роботу ведуть 22 будинки культури, 48 клубів, 72 бібліотеки. 6 75 кіноуста­ новок. У районі — 6 пам'ятників В. І. Леніну. В 26 населених пунктах споруджено 28 пам’ят­ ників воїнам-визволителям, у 16 — обеліски Слави односельцям, що загинули в боях з німець­ ко-фашистськими загарбниками в роки Великої Вітчизняної війни.

хотінь

х

отінь — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване за 20 км від Сум, з яким сполучене автошляхом. Населення — 3200 чоловік. Селищній Раді підпорядковане село Писарівка. Хотінь відома з другої половини XVII ст. В царській грамоті, даній у квітні 1703 року полковникові А. Г. Кондратьєву, вказано, що село Хотінь заселене його батьком, полковником Сумського слобідського полку Г. Кондратьєвим у 1689 році 547

35 *

і передане синові у спадщину. Тоді тут існувала церква, двір полковників, м л и н і жило «черкас вольних людей» 50 чоловік1. У першій половині X V III ст. населення Хотіні було вже в основному закріпачене. За переписом 1732 року в селі налічувалося 115 дворів (791 житель), з них 112 дворів підданих (768 кріпаків). Власник села жорстоко визискував селян. У 1753 році на знак протесту проти гніту вони вирубали поміщицький ліс2. Н априкінці X V III ст. по всій Росії прокотилася хвиля селянських заворушень. Н аляканий ними цар Павло І у квітні 1797 року видав указ «Про непримушення селян працювати в неділю». 1 червня 1797 року в Хотіні після церковної відправи писар зачитав селянам цей указ і додав від себе, що піддані повинні працювати на пана всією сім’єю, не виключаючи десятирічних, 3 дні. Тоді обурені селяни демонстра­ тивно залишили церкву, а кріпаки П. Саченко, Є. Мічманенко, Є. Гайовенко, М. Колодченко, К. Ларченко й І. Товстуненко заявили, що вони зовсім відмовля­ ться підкорятися поміщиці. Ініціатори виступу були заарештовані. П. Саченка покарали канчуками і вислали до Сибіру, інших нещадно висікли3. З 1835 року, коли було створено Х арківську губернію, Хотінь ввійшла як центр волості до складу Сумського повіту. В той час селом володіли поміщики Бутурліни. В 40—50-х роках у їх маєтку були вже цегельний і цукровий заводи, на яких працювали кріпаки. Селяни відбували панщину, що в гарячу пору жнив доходила до 4—5 днів на тиждень, і платили поміщикові натуральну ренту. За рахунок жорстокої експлуатації кріпаків власник маєтку наприкінці X V III— на початку X IX ст. побудував розкішний архітектурний ансамбль. Споруджений він був за проектом російського зодчого Джакомо Кваренгі, представника росій­ ського класицизму. Головний палац мав 87 парадних покоїв. Крім нього, були бокові двоповерхові флігелі та численні служби. Архітектор Г. І. Лукомський. відвідавши в 1914 році Хотінь, писав, що цей ансамбль має право зайняти перше місце серед найкращих садиб південної Росії4. У 1869 і 1871 роках на запрошення С. Г. Строганова (тодішнього власника маєтку) Хотінь відвідав російський живописець-пейзажист Ф. О. Васильєв. На основі етюдів, зроблених тут, він написав картину «Мокра лука». 1871 року в Хотіні побував художник І. М. Крамськой. Тут він працював над картиною «Майська ніч», створив етюдний портрет «Голова се­ лянина», малюнок «Село Хотінь» та інші5. Під час проведення реформи 1861 року власнику Хотіні полковнику П. Бутурл ін у належало 878 ревізьких душ. Згідно з уставною грамотою землю мали одержати 835 душ, у користуванні яких до 1861 року була 2921 десятина землі. За Положеняям 19 лютого селяни одержали тільки 2505 десятин, або 3 десятини на ревізьку душ у. Таким чином поміщик відрізав у селян 416 десятин, причому кращої землі6. Н априкінці 60-х років маєток «Хотінь» площею 15 тис. десятин, поділених на 9 економій, перейшов до графів Строганових. Маєток являв собою велике капі­ талізоване господарство з десятипіллям, штучним лісорозведенням на площі 300 десятин та плодорозсадником, кінським заводом, двома винокурними (заснованими в 1863 і 1882 рр.), трьома цегельними та вапняним заводами, олійницею, великим водяним млином і сукновальнею. В маєтку працювали ковальська, слюсарна, ливарна та лимарна майстерні. А навкруги цього багатющого маєтку тулилися злиденні наділи колишніх кріпаків..Н априкінці X IX ст. селяни мали орної землі по 1 деся­ тині 2257 кв. сажнів на душу чоловічої статі. Щоб прогодувати сім’ю і заплатити 1 Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. З, стор. 395—396; Сборпик Харьковского историко-филологпческого общества, т. 13, стор. 214.

2 ЦДІА УРСР у Кисві, ф. 760, спр. 1077, арк. 2.

3 А. Г. С л ю с а р с к и й . Социально-экономическое развитие Слобожанщины X V II— X V III вв., стор. 440—441.

4 Г. И. Л у к о м с к и й . Старинные усадьбы Харьковской губернии, ч. 1. Птг., 1917, стор. 18, 96—100.

5 Ю. С т у п а к. Крамськой і Україна. К ., 1971, стор. 13, 14, 21, 24. і6 Харківський облдержархів, ф. 16, оп. 6, спр. 471, арк. 1—5.

548

численні податки й викупні платежі, вони орендували землю в поміщиків та курку­ лів на досить важких умовах — з половини врожаю або за відробітки. Але й це не поліпшувало їхнього становища. Доводилося йти на заробітки на цукрові або вино­ курні заводи, в поміщицькі економії. За тяж ку виснажливу працю від зорі до зорі Строганови платили дорослому робітникові на власних харчах 15 крб. на місяць, підлітку —■від 1 до 1,5 крб. Ж інкиподенниці одержували від 25 до 35 коп. Все це обурювало трудящих, штовхало їх на боротьбу проти гнобителів. У жовтні 1905 року селянський рух охопив усю Хотінську волость. Селяни випускали худобу на панські посіви, підпалювали в економіях сіно й солому, вирубували ліс. Тоді ж застрайкували робітники сільськогосподар­ ських майстерень Строганових. Управитель, переконавшись, що власними силами й засобами він не зможе примусити робітників відновити роботу, викликав каральний загін, але й це не вплинуло на страйкуючих. Рух ширився. До робітників приєднали­ ся селяни. Загальні збори селян відбулися в Кіндратівці, Хотіні, Кровному та інших селах1. Страйк перекинувся не тільки на сусідні економії, а й на Корчаківській та Юнаківський маєтки. 17 грудня 1905 року в Хотіні відбувся мітинг, учасники якого вирішили взяти маєток Строганової під контроль і керівництво ним передати Хотінському комітету Всеросійської селянської спілки. Становий у донесенні повітовому справнику від 5 листопада 1905 року вказував на причини руху: «Страйк цей, хоч і пояснюється робітниками тим, що вони баж а­ ють надбавки платні як місячним, так і поденним, врешті-решт зводиться до мало­ земелля і має характер аграрного руху, яким керують агітатори з місцевого насе­ лення»2. Після придушення Грудневого збройного повстання в Москві багатьох учасників революційного руху в Хотінській волості було заарештовано. Місцеві власті зовсім не дбали про медичне обслуговування й освіту народних мас. Наприкінці X IX — на початку X X ст. в Хотіні існував лише фельдшерський пункт. На кілька десятків тисяч населення волості не було жодного лікарняного ліжка. В селі діяло земське початкове училище. Перша світова війна призвела до ще більших злиднів трудящих Хотіні. Скоро­ тилися посіви, багато сімей лишилися без годувальників, зростала дорожнеча. Зокре­ ма ціни на жито за два воєнні роки зросли вдвічі. На початку березня 1917 року в Хотіні стало відомо про повалення самодержав­ ства. Селяни, переконавшись, що поміщики не віддадуть їм землі, почали самі ділити панську землю й майно. Власник Хотінського маєтку Лещинський 16 серпня 1917 року телеграфував губернському комісарові Тимчасового уряду, що селяни самовільно забрали землю під озимі, сумський продкомітет роздає селянам жито.

29 вересня 1917 року управляючий конторою Хотінського маєтку повідомляв, що селяни й робітники Степної економії забрали 533 ящики цукрових буряків, а в П і­ щаній — 200 ящ иків. Забирають і реманент. Прислані драгуни не могли нічого вдіяти3. Трудящі Хотіні гаряче вітали перемогу Великої Жовтневої соціалістичної рево­ люції. 9 листопада 1917 року в Хотіні створено Раду селянських депутатів. Головою її обрали О. Чайку. На першому засіданні Ради було вирішено взяти під контроль поміщицький маєток і організувати дружину для охорони його4. Втіленню в життя цих рішень всіляко перешкоджали ставленики буржуазно-націоналістичної Цент­ ральної ради, куркулі. Однак робітники й сільська біднота перемогли. 29 грудня 1917 року в Хотіні встановлено Радянську владу й створено ревком.

1 1905 рік на Сумщині, стор. 96, 97.

2 Революция 1905—1907 гг. на Украине, т. 2, ч. 1, стор. 484—485.

3 Трудящиеся Сумщины в борьбе за власть Советов, стрр. 45.

4 Харьков и ХарькоЯская губернйя в Великой Октябрьской соцйалистической революции, стор. 261.

549

Розгортанню соціалістичних перетворень перешкодили кайзерівські війська, які наприкінці березня захопили Хотінь і відновили владу поміщиків. Почалися реквізиції й грабежі. У селян вабирали хліб, худобу. Внаслідок пожежі загинув Х отінський архітектурний ансамбль, уцілів лише один з бокових флігелів (зараз там міститься середня школа). В жовтні 1918 року в районі сіл Троїцького та Кінд­ ратівни сформувався повстанський загін, що складався з жителів сіл Хотіні, Б іло­ вод, Костянтинівки, Кіндратівни, Писарівки та ін. Цей загін діяв проти німецьких окупантів, які відступали по шляху Суджа—Ю наківка—П исарівка—Суми. В се­ редині грудня 1918 року загін разом з юнаківськими повстанцями під коман­ дуванням М. П. Андріяшенка визволили від німецьких окупантів всю північносхідну частину повіту. Наприкінці грудня 1918 року з Хотіні були вибиті й петлю­ рівці. В селі відновлено Радянську владу і створено ревком, який наприкінці місяця передав усі свої повноваження новообраній Раді селянських і солдатських депу­ татів1. Сільрада й партійний осередок, організований у жовтні 1918 року, розподілили між селянами поміщицьку землю та інвентар, провадили велику роботу, щоб допо­ могти Червоній Армії продуктами харчування та фуражем. Трудящ і села активно підтримували Радянську владу. 11 травня 1919 року тут відбулися збори представників сільських Рад Хотінської волості. Збори закликали «всі сили вжити до того, щоб завойована кров’ю і потом селян земля не перейшла знову до нових ворогів — гнобителів-панів, поміщиків і куркулів»2. Але над молодою Країною Рад нависла нова небезпека — з півдня наступали денікінці. В серпні 1919 року вони захопили Хотінь. Знову почалися реквізиції і переслідування активних борців за Радянську владу. Однією з форм боротьби робітників і селян проти білогвардійців був зрив мобілізації у денікінську армію. М обілізовані селяни, незважаючи на те, що їм загрожував розстріл, тікали в ліси й створювали партизанські загони. Такий загін виник і в Хотіні3. Партизани напа­ дали на обози денікінців, гальмували постачання їх військ, здобували у ворогів зброю й спорядження. 7 грудня 1919 року частини Червоної Армії вигнали денікінців з Х отіні, Знову було створено волревком на чолі з О. П. Сорокою. Ревком насамперед вжив усіх заходів для охорони майна колишньої економії. Спеціальна комісія організувала збір хліба для Червоної Армії4. На початку 1920 року відновив діяль­ ність партосередок, який серйозну увагу приділяв зміцненню Радянської влади у волості. 23 березня 1920 року волосний з ’їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів обрав Хотінський волвиконком, якому ревком передав владу. Важливу роль у налагодженні мирного життя в Хотіні відіграв комітет неза­ можних селян, організований на початку серпня 1920 року. Комнезам провів пере­ розподіл землі, допоміг селянській бідноті інвентарем, насінням, лісоматеріалами, сім’ї червоноармійців забезпечив паливом, створив фонд взаємодопомоги, взяв активну участь у відкритті хати-читальні, навколо якої гуртувалися найсвідоміші елементи села, в організації суботників, у проведенні тижня трудового фронту, під час якого було відремонтовано ш лях Стецьківка—Хотінь. У вересні 1920 року стала до ладу Хотінська ремонтно-механічна майстерня. Вона виконувала різні ремонтні роботи, виробляла в невеликій кількості (за браком металу та палива) сільськогосподарські знаряддя: плуги, борони та ін. Одночасно робітники майстерні включились у від­ будову винокурних заводів у селах Іволжанському й Стецьківці. У зв ’язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи в березні 1923 року Хотінь стала центром району Сумського округу, з 1930 до 1935 року вона входила до складу Білопільського району, з 1935 до 1963 року знову була райцентром. Під керівництвом партосередку в серпні 1923 року розгорнув роботу Хотінський осередок КСМУ. Комсомольці пропагували серед селян ленінські настанови, допо­ 1 2 3 4

М. И. К у л и ч е н к о . Большевики Харьковщины в борьбе за власть Советов, стор. 69. Трудящиеся Сумщини в борьбе за власть Советов, стор. 124. М. И. К у л и ч е н к о . Большевики Харьковщины в борьбе за власть Советов, стор. 171. Сумський облдержархів, ф. Р-2340, оп. 1, спр. 7, арк. 2, 3: оп. 2, спр. 13, арк. 38.

550

магали в роботі комнезаму й райвиконкому. Поступово залучалися до громадської роботи й жінки. Після закінчення громадянської війни була відновлена сільськогосподарська артіль «Перша Хотінська», створена ще на початку 1918 року (у зв ’язку з німецькою окупацією вона тоді проіснувала недовго). В 1923 році артіль мала 6 8 десятин землі, 10 плугів, 12 борін, ж атку, 2 сівалки, віялку, 11 коней1. 1926 року «Першу Хотінську» перейменували на артіль «Червоний прапор». Держава допомагала трудовому селянству не тільки відбудувати сільське госпо­ дарство, але й піднести його продуктивність. Велику роль у цьому відіграло креди­ тування незаможників. У 1924—1925 рр. Хотінське кредитне товариство одержало від Держбанку майже ЗО тис. крб. і видало кредити 898 жителям Хотіні та району (в т. ч. 426 членам КНС). Селяни витратили ці гроші на будівництво, придбання робочої худоби, сільськогосподарського реманенту. На кінець відбудовного періоду значно збільшився товарооборот споживчого товариства. Під час перевиборів прав­ ління в 1927 році куркулі намагалися провести своїх ставлеників. Однак комнеза­ мівці дали їм відсіч. До правління були обрані представники бідноти й середняків. У відбудовний період органи Радянської влади та комнезам великих зусиль докладали, щоб поліпшити охорону здоров’я, роботу ш кіл, культосвітніх закладів. У січні 1920 року в Хотіні відкрито лікарню. Семирічна школа була укомплектована вчительськими кадрами. Комсомольці налагодили роботу лікнепу, організували «червону хату», залучали молодь до участі в громадському житті села. Передпла­ чувалося 35 примірників газет, влаштовувалися колективні читки, найбільш сві­ домих комнезамівців комуністи рекомендували до вступу в партію. Керуючись рішеннями XV з ’їзду ВКП(б), комуністи й члени КНС розгорнули ши­ року агітацію за кооперування селянських господарств. Наочним прикладом переваг колективного господарювання була артіль «Червоний прапор». У грудні 1928 року Хотінський райвиконком відзначав, що в колгоспі значно зросли власні кошти, поліпшилося матеріальне становище колгоспників. Саме завдяки цьому лише про­ тягом 1928 року до артілі вступило 28 господарств2. Восени 1929 року в Хотіні про­ ведено день колективізації, організовано районну виставку досягнень у тварин­ ництві та рільництві. Тоді ж у селі створено новий ТСОЗ. На початку 1930 року хотінську артіль назвали ім ’ям К. Є. Ворошилова. Колективізація в селі здійснювалася в умовах гострої класової боротьби. К ур­ кулі агітували не вступати до колгоспу, вдавалися навіть до терору. 1933 року від рук ворогів загинув один з ветеранів артілі ім. Ворошилова Я. П. Чаленко. Багато допомогла колгоспу в організаційно-господарському зміцненні Хотін­ ська МТС, створена 1930 року на базі ремонтної майстерні. У 1936 році вона мала понад 1 0 0 тракторів і комбайнів. У Хотіні і в усьому районі широкого розмаху набув стахановський рух. Рай­ ком партії і райвиконком організували агротехнічне навчання ланкових-стахановок та бригадирів. Проводилися стахановські п ’ятиденки, сільські й кущові зльоти стахановців-буряківників. Завдяки розгортанню масових форм соціалістичного змагання колгосп ім. Ворошилова в передвоєнні роки одержував сталі врожаї — озимої пшениці по 22 цнт, проса по 20,5 цнт, цукрових буряків не нижче 220 цнт з гектара3. У виробничому й громадському житті Хотіні значне місце посідала комсомольська організація. Однією з перших послідовниць П. Ангеліної у Хотінському районі стала трактористка МТС комсомолка Н. М ужицька, першою п ’ятисотенницею — ланкова комсомолка П. Скрипченко. Швидко змінювалось обличчя Хотіні. В селі працювала лікарня. В травні 1930 року почав передачі місцевий радіовузол. Тоді ж жителі села порушили кло­ 1 Сумський облдержархів, ф. Р-35, оп. 1, спр. 16, арк. 18, 73.

2 Там же, ф. Р-32, оп. З, спр. 96, арк. 115.

3 Сумський облпартархів, ф. 15, оп. 1, спр. 10, арк. 16.

551

потання про закриття церкви та перетворення її на будинок колективіста. Президія Хотінського райвиконкому задовольнила це прохання. В 1935 році семирічну школу реорганізовано в середню. В ній навчалося 310 учнів і працювало 19 учителів. 1934 року за ініціативою комсомольської організації уперше в районі проведено художню олімпіаду, яка сприяла розгортанню культурно-масової роботи в колгоспі та на підприємствах. Підступний напад фашистської Німеччини на СРСР перервав мирну працю тру­ дящих Хотіні. Чоловіки призовного віку пішли до лав Червоної Армії, щоб зі зброєю в руках захищати Батьківщ ину. Коли наблизився фронт до села, райком партії та виконком районної Ради організували вивезення до Воронезької області тракто­ рів, обладнання МТС, колгоспної худоби. 15 жовтня 1941 року фашистські загарбники окупували Хотінь і почали встановлювати тут «новий порядок». Та хотінці не скорилися ворогові. В селі був створений партизанський загін, командиром якого став секретар райкому партії С. С. Звягін, комісаром — член бюро підпільного райкому І. К. Козолуп, залишені для організації підпілля. Хотінський, Сумський та Охтирський партизанський загони допомогли вийти з оточення підрозділам Червоної Армії. Згодом Хотінський загін перейшов на територію Курської області й виконував завдання 40-ї армії1. Гітлерівцям вдалося схопити розвідника цього загону Ф. О. Прийменка та зв ’язкову О. М. Шовкопляс. Обоє були закатовані. Заги­ нули смертю хоробрих і С. С. Звягін та І. К. Козолуп. Невдовзі після окупації в Хотіні виникла підпільна партійна організація, яка налічувала 25 чоловік. Очолили її А. І. Зякун і М. Я. Пороскун. Д іяв у селі й підпільний райком комсомолу. Пат­ ріоти розповсюджували серед населення листівки й повідомлення Радянського інформбюро, розповідали радянським людям правду про становище на фронтах2. Мужньо громили ворога хотінці на фронтах Великої Вітчизняної війни. В лавах Червоної Армії перебувало 482 жителі села, з них 293 загинули смертю хоробрих, 162 чоловіка за мужність і відвагу нагороджені орденами й медалями. О. І. Просянику, який відзначився під час форсування річки Одера, присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Він був учасником історичного параду Перемоги на Красній площі в червні 1945 року. За хоробрість і стійкість, виявлені в боях за визволення Конотопа, Бахмача, під час форсування Дніпра, звання Героя Радянського Союзу удостоєно також О. О. Ройченка й уродженця с. Писарівки М. П. Гальченка (обох посмертно).

2 вересня 1943 року бійці 675-го стрілецького полку 38-ї армії Воронезького фронту визволили Хотінь від окупантів. Одразу відновили роботу районна Рада депутатів трудящих і партійна організація. Під їх керівництвом трудящі Хотіні взялися відроджувати зруйноване господарство. Гітлерівці завдали великої шкоди селу. Вони спалили лікарню , клуб, бібліотеку, приміщення МТС, маслозаводу, 147 дворів колгоспників. Сума збитків становила 5,5 млн. крб. У лютому 1944 року повернулася з евакуації і розпочала роботу МТС. Завдяки допомозі держави вона мала 45 тракторів. У селі вдалося скласти з розбитих тракторів і тягачів ще 12 машин. До 12 квітня 1944 року робітники МТС закінчили лагодження реманенту. Ремонтувати доводилося просто неба, не було ні верстатів, ні обладнання. І все ж у 1944 році Хотінська МТС виконала план тракторних робіт на 115 проц3. При­ міщення МТС жителі Хотіні спорудили методом народної будови. За короткий строк вони звели цехи, майстерні капітального ремонту, склад запчастин і матеріалів, нафтобазу, три житлові будинки, контору. Обладнання для майстерень дали держава й братні республіки. Все це сприяло швидшому відродженню господарства кол­ госпів. Уже в 1944 році Хотінська артіль ім. Ворошилова зібрала зернових у середньому по 10,5 цнт з гектара.

1 В. М. П о л о х о в . Партийная организация Сумской области в период Великой Отече­ ственной войны. 1941 —1945 гг. Сумы, 1963, стор. 11.

2 Сумская область в период Великой Отечествеппой войны Советского Союза, стор. 295.

3 Сумський облпартархів, ф. 15, оп. 1, спр. 35, арк. 2.

552

Вулиця Ле н іна в С у м а х . 1972 р.

П ам 'я тник Т. Г. Шевченкові у Ромнах. С кульптор І. П. К а в а л е р ід зе . 1972 р.

Вулиця Карла М а р к с а в Ш остці. 1972 р.

Одночасно з відбудовою господарства трудящі села робили все можливе, щоб допомогти Червоній Армії розгромити ворога. В 1944—1945 рр. робітники, колгосп­ ники, службовці Хотіні зібрали на будівництво танкової колони «Колгоспник Сум­ щини» 249 тис. крб. Комсомольська організація тільки готівкою здала 80 тис. крб. Комсомольці й молодь села засівали ділянки землі, врожай з яких ішов у фонд оборони. Завдяки наполегливій праці хліборобів колгосп ім. Ворошилова план хлібо­ заготівель у 1944 році виконав на 106,3 проц.1. Восени 1945 року за ініціативою рай­ кому комсомолу створено 8 комсомольсько-молодіжних бригад, які обмолотили вро­ жай з 6100 гектарів. На честь 28-ї річниці Ж овтня було організовано комсомоль­ ську валку для вивезення хліба державі. В ній взяли участь 74 комсомольці, як і за два дні (7 і 8 листопада) вивезли понад тисячу центнерів зерна. Д ля допомоги дітям-сиротам вони зібрали 24 тис. крб., а також полотно, білизну, теплий одяг. Хотінська сільрада велику увагу приділяла створенню умов для нормальної роботи лікарні, середньої школи, бібліотеки. Були відремонтовані приміщення, орга­ нізовувалися недільники, під час яких завозили паливо. Щоб усі діти могли ходити до школи, сільрада створила фонд всеобучу. В 1949 році він становив понад 10 тис. крб. Це допомогло уникнути відсіву учнів. Незважаючи на те, що в 1949 році колгосп ім. Ворошилова повністю освоїв орні землі, хліборобам довелося долати багато труднощів. У господарстві не вистачало робочих рук, після окупації колгосп не мав робочої худоби, громадське тваринництво було довгий час збитковим. Здійснюючи рішення вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС, у ж е в 1954 році ланка буряківників П. Ф. Мачули одержала врожай по 262 цнт з гектара на площі 9,6 га, а ланка К. П. Шабаль — по 272 цнт на площі 8,9 гектара. Партійна організація, правління колгоспу, яке в 1955 році очолив тридцятитисячник комуніст Г. І. Носко, багато зробили для піднесення господарства артілі. Було створено міцну кормову базу, завдяки чому зросла продуктивність тварин­ ництва. Вже в 1956 році колгосп перевиконав план надою молока і продав державі додатково 42 тонни молока і 16 тонн м’яса. Зміцнювалась і матеріальна база артілі. Протягом 1950—1958 рр. споруджено корівник на 100 голів, свинарник на 200 го­ лів, напіввідкриті відгодівельні майданчики, механізовано пилораму, кормоцех.

1959 року завершено електрифікацію господарства. В 1960 році бюро Хотінського райкому КП У країни схвалило ініціативу пар­ тійної організації та правління колгоспу «За комунізм» (1958 року артіль ім. Воро­ шилова було перейменовано) про переобладнання існуючих свинарників на безстаночне утримання свиней, що давало можливість збільшити місткість свинарниківвідгодівельників майже втричі. В результаті вже в першому кварталі 1960 року колгосп здав державі 99 цнт свинини. Значно зросли й врож аї зернових культур. Прибутки колгоспу в 1960 році ста­ новили близько 3млн. крб. (у того^ _ ^ .у Спеціалізовані майстерні районного об єднання «Сільгосптехніки», часному обчисленні). Хотінь. 1973 р. За роки восьмої п ’ятирічки колгосп перетворився на велике прибуткове господарство. Основна галузь — тваринництво м ’ясо-мо­ лочного напряму. За колгоспом закріплено 4785 га сільськогоспо­ дарських угідь, у т. ч. 3216 га орної землі. Протягом 1966—1971 рр. колгоспники одержували зернових у середньому по 24,6 цнт, цукрових 1 Сумський облпартархів, оп. 1, спр. 87, арк. 13, 15.

553

ф.

15,

смт.

У читальному

буряків — по 239 цнт, картоплі — по 106 цнт з гектара. В 1972 році колгосп мав 1460 голів великої рогатої худоби, з них 550 корів, 3930 свиней. Грошові доходи перевищили 1 млн. крб. Р ік у рік зміцнюється матеріально-технічна база колгоспу. Машинно-тракторний парк його налічує 35 тракторів, 13 комбайнів, 14 автомашин та багато іншої техніки. За самовіддану працю 98 трудівників колгоспу удостоєні високих урядових на­ город, з них ордена Леніна бригадир тракзалі бібліотеки, смт Хотінь. 1973 р. торної бригади Ф. Є. Б ілокур. 90 ЧОЛОВІК за високі показники в соціалістичному змаганні, присвяченому 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, нагороджено Ленінською ювілейною медаллю. Свинарці Є. І. Біловодській, дояркам Л . 3. Мис­ ник і О. І. Грек присвоєно звання почесного колгоспника. На честь 50-річчя утворення Союзу РСР хлібороби Хотіні підготували гідні дарунки. Незважаючи на несприятливі кліматичні умови в 1972 році, трудівники колгоспу «За комунізм» виростили в середньому по 25 цнт зернових з гектара. Ріль­ нича бригада № 1 (бригадир В. А. Подойменко) одержала по 25,3 цнт зернових1. М еханізована ланка О. Я. Зінченка зібрала понад 210 цнт картоплі з кожного гек­ тара. Значну роль у розвитку господарства села відіграє відділення «Сільгосптех­ ніки», створене в 1961 році. Протягом 1961—1971 рр. значно розширено його вироб­ ничі площі (зараз на підприємстві 1 2 цехів), встановлено нове обладнання, споруд­ жено гараж . Відділення має 33 автомашини. В Хотіні розташоване міжколгоспне будівельне управління № 8 .. До складу його входять цегельний завод, який виробляє 2,5 млн. штук цегли щорічно, вапняний завод, бетонний цех, що дає 2 0 0 тонн залізобетону на рік, столярна майстерня, лісо­ пильний цех. З кожним роком Хотінь упорядковується. 1968 року її віднесено до категорії селищ міського типу. Тільки за восьму п ’ятирічку споруджено 80 індивідуальних бу­ динків, перукарню, лазню. Центральна вулиця забудовується восьми- та шістнадцятиквартирними будинками. В селищі працюють хлібозавод, цех безалкогольних напоїв і ковбасний цех, комбінат побутових послуг, автоматична телефонна станція, від­ ділення Сумського промислового та державного банків. Селище повністю електри­ фіковане. В побут жителів ввійшли газові плити, холодильники, пральні машини. До послуг населення — 16 магазинів і ларків Хотінського споживчого товариства. Протягом 1966—1971 рр. відкрито новий універмаг, продовольчий, книжковий, господарчий магазини, магазин культтоварів, їдальню. Старі люди ще пам’ятають, як важко було колись одержати в Хотіні кваліфі­ ковану медичну допомогу. А зараз тут працює лікарня на 50 ліж ок з фізіотерапев­ тичним, хірургічним, гінекологічним, дитячим, стоматологічним, рентгенологічним кабінетами, зубопротезна майстерня. Хворих обслуговують 58 чоловік медперсо­ налу, в т. ч. 9 лікарів. У 1971 році на охорону здоров’я жителів селища було асигно­ вано 134,8 тис. карбованців. У Хотінській середній школі ЗО вчителів з вищою та середньою спеціальною освітою навчають понад 500 учнів. Школа має добре обладнані навчальні кабі­ нети, ленінський зал, де щороку свій перший урок слухають першокласники. З 1963 року в селищі працює професійно-технічне училище, яке готує механі1 Газ. «Вперед»

(Суми),

12

і

31

жовтня

1972 р.

554

заторів широкого профілю для господарств області. За час свого існування училище випустило понад 2 тис. спеціалістів. Трудящі Хотіні мають де й відпочити. В мальовничому куточку парку над ставом стоїть двоповерховий будинок культури, споруджений у 1960 році. Тут є просторе фойє, зал для глядачів на 450 місць. При будинку культури працюють агіткультбригада, кілька гуртків художньої самодіяльності. Часто в гості до хотінців приїздять артисти Сумського обласного музично-драматичного театру ім. Щепкіна, Сумської державної філармонії, театрів Києва та міст Російської Феде­ рації. Значну кульгурно-масову роботу провадять дві бібліотеки — для дітей та дорослих, книжковий фонд яких становить 47 тис. примірників. Хотінці свято шанують пам’ять радянських воїнів, що загинули в боях за селище. В 1959 році на братській могилі споруджено пам’ятник. Того ж року відкрито пам’ят­ ник В. І. Леніну. На підприємствах, у колгоспі та в установах діють 8 первинних парторганізацій, у складі яких 2 0 2 комуністи, з них понад 160 чоловік працюють безпосередньо на виробництві. 8 первинних комсомольських організацій об’єднують 742 члені-в ВЛКСМ. Д ля підвищення ідейного рівня комуністів та комсомольців у Хотіні пра­ цює сільський парткабінет, при місцевій школі — постійний теоретичний семінар, в організаціях селища — 12 шкіл партійної освіти. Всю повноту влади в Хотіні здійснює селищна Рада депутатів трудящих. До її складу обрано 57 депутатів, з них 25 робітників і 19 колгоспників. Серед обранців народу — 28 комуністів. Партійна організація й селищна Рада провадять активну й різноманітну роботу щодо мобілізації трудящих на виконання завдань дев’ятої п ’ятирічки. Г. А. Т Р О Н Е Н К О

ЮН А К І В К А Ю наківка (стара назва Юноківка) — село, центр сільської Ради, розташоване на річці Л окні, за 35 км від м. Сум, на автошляху Суми—Суджа (Курської області). До найближчої залізничної станції Суджа — 25 км. Дворів — 1022. Населення — 2685 чоловік. Сільраді підпорядковані села Н аталівка, Садки, Тарасівна. Заснована Ю наківка в період інтенсивного заселення Слобожанщини. В 1685 році на землях сумського сотника С. Юнока оселилися вихідці з Волині, які тікали від польсько-шляхетського гніту. Від прізвища власника земель і пішла назва слободи— Юноківка. Родючі грунти, багаті луки й пасовиська, ліси приваблювали переселен­ ців. Під час шведської навали в 1708—1709 рр. сюди переселилася частина жителів Ромен1. За короткий час невеличка слобода перетворилася на значний населений пункт. Якщо в 1730 році тут налічувалося 2490 жителів, то в 1790—5907 чоловік. Юнаківка спершу входила до складу Сумської сотні Сумського полку, з 1780 року — до Сумського повіту Харківського намісництва, з 1796 року вона — волосний центр того ж повіту Слобідсько-Української, а з 1835 року — Х арків­ ської губернії. Переселенці відразу потрапляли в феодальну залежність. Сотник С. Юнок, який в 1684 році володів угіддями по річці Локні і в різних урочищах, швидко прибрав до своїх рук також довколишні незаймані землі. В 1727 році його син продав слободу разом з підданими князю М. Голіцину. Виснажлива підневільна праця викликала протест серед кріпаків, поширеною формою якого стали втечі. З утікачів у другій половині X V III ст. утворився досить великий повстанський загін, керував ним селя1 Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. З, стор. 387.

555

нин Кулик. Повстанці нападали на поміщицькі садиби. Царські війська розгромили загін, а самого Кулика четвертували в Суджі. Було наказано навіть вирубати ліс, в якому знаходились повстанці. Становище кріпаків з кожним роком погіршувалось. Якщо на початку X IX ст. вони відробляли панщину 3 дні на тиждень, то напередодні реформи 1861 року селя­ нинові надавалося лише 6 днів на місяць для роботи на своїй ділянці. Кріпак вва­ жався річчю, яку можна було купити й продати. Так, 1843 року князь продав на цукроварні графу Бобринському тисячу чоловік. Стихійні лиха погіршували й без того тяж ке становище селян. У 1834, 1839 і 1840 роках через неврожай у селі був голод. Часто спалахували епідемії. У 1831 році від холери померло 130 чоловік, а в 1848 —243 чоловіка1. Користуючись дешевою робочою силою, поміщик розгорнув прибуткове про­ мислове виробництво. 1832 року в селі діяли суконна фабрика й селітряний завод. Невдовзі стали до ладу килимна фабрика й цукровий, пивоварний та цегельний заводи. Лише на суконній фабриці працювало 326 кріпаків. Продукція збувалася здебільшого в межах губернії2. Ю наківка була одним із головних торгових центрів повіту. Тут щонеділі відбувалися базари, 4 рази на рік — ярмарки. У селі була парафіяльна школа, в якій у 1841—1861 рр. налічувалось 50 учнів. Навчали дітей дяк і піп. Д ля особистих розваг і для втіхи гостей Голіцини утримували театр, хор і ор­ кестр, де акторами були кріпаки. 1810 року в цьому театрі М. С. Щепкін дивився спектакль за п ’єсою Сумарокова «Придане обманом». Вистава справила на нього неза­ бутнє враження. На час скасування кріпацтва князю А. Голіцину належало 9,5 тис. десятин землі і 7312 кріпаків у Ю наківці, Могриці, Битиці та Костянтинівці. Реформа 1861 року не врятувала селян від злиднів. Середній наділ на ревізьку душу становив 2,3 десятини3. Частина селян була звільнена від кріпацтва без землі. Зросла кіль­ кість безземельних і за рахунок селян, колись проданих графу Бобринському. Тепер вони повернулися на рідні місця й заселили цілу вулицю Калинку. Щоб про­ існувати, їм доводилось орендувати в поміщика землю на кабальних умовах або йти на відхожі промисли. У 80-х роках X IX ст. в Ю наківській волості в серед­ ньому з кожних 100 дворів паспорти брали жителі 64 дворів. У цей час стають поширеними кустарні промисли, особливо чинбарський, кушнірський, шевський, ковальський, кравецький. Позбавлений після скасування кріпацтва дарової робочої сили, поміщик закрив підприємства. В 1891 році купець Хомовський відкрив у селі прядильно-ткацьку ^фабрику, яка виробляла парусину, мішковину, брезент, полотно тощо. На початку XX ст. діяли також водяний і 3 парові млини, 8 крупорушок, 5 олійниць і понад 70 вітряків. Всі вони належали місцевим куркулям. У 1893 році власник маєтку Мюнстер продав юнаківські землі власникові цукро­ заводу сусіднього села Кияниці Лещинському. Обурені селяни—близько 500 чоловік, які орендували ці зем лі,— напали на садибу Мюнстера, розламали кам ’яну огорожу, побили вікна й погрожували вбити управителя. На умовляння попів, волос­ ного старшини та урядника ніхто не зважав. Д ля придушення селянського виступу в Ю яаківку прибув з поліцейським загоном повітовий справник. Арешт двох селян —активних учасників виступу—ще більше загострив обстановку. Становище ставало настільки загрозливим, що губернатор послав у село чотири ескадрони драгунів. Почалась жорстока розправа над населенням. За наказом справника було заареш­ товано й у в ’язнено 19, а всього притягнуто до відповідальності 33 чоловіка4.

1 Историко-статистическое описапие Харьковской епархип, отд. З, стор. 390.

2 О. О. Н е с т е р е н к о . Розвиток промисловості на У країні, ч. 1, стор. 438.

3 Земельные наделы крестьян Харьковской губернии, стор. 110.

4 М. Н . Л е щ е н к о . Класова боротьба в українському селі в епоху домонополістичного капіталізму, стор. 261.

556

Злидні й безземелля примушували бідноту шукати кращої долі в далеких краях. Ширився дереселенський рух. Лише протягом 1904—1908 рр. з Ю наківської волості до Сибіру переселилося 385 чоловік — 2,1 проц. всього населення1. У переддень першої російської революції в Ю наківку почала проникати соціалдемократична агітація. В селі 1902 року виник революційний гурток, члени якого налагодили зв ’язок з Сумською соціал-демократичною групою, відвідували неле­ гальні сходки сумських робітників2. Хвиля революційних виступів селян, що прокотилася по країні в 1905—1907 рр., захопила і Ю наківку. Селяни-бідняки, зокрема Я. Г. Горох та І. Г. Горох, вели актив­ ну пропаганду, спрямовану проти існуючого ладу. Наймити почали вимагати повернення грошей, що стягували з них я к штрафи протягом останніх 15 років. Коли в сусідніх панських маєтках (у Хотіні, Кровному, Миколаївці) на початку жовтня 1905 року застрайкували робітники, вимагаючи підвищення заробітної плати, юнаківці теж оголосили страйк3. Після опублікування маніфесту 17 жовтня в Юнаківці відбулися масові збори селян, на яких промовці доводили, що цар об­ манює народ, що селянам уряд не дав ні політичних свобод, ні рівності, ні землі. Потім учасники зборів пройшли з червоним прапором через село. 26 жовтня 1905 року біля Ю наківського волосного правління знову відбулася сходка селян, у якій взяли участь близько трьох тисяч чоловік. У листопаді 1905 року, коли запа­ лала панська садиба, селяни відмовились гасити пожежу. В наступні дні дійшло до’кривавих сутичок з поліцією. Щоб придушити революційний рух, власті протягом грудня 1905 року — січня 1906 року провели в селі масові арешти. ГІайенергійніші ватаж ки селянської бід­ ноти були вислані до Сибіру. Але 22 січня 1906 року в Ю наківці знову відбувся багатолюдний мітинг. У літку тривали випаси й потрави на панських землях, юнаківські селяни вимагали від поміщиці повернення грошей, що були взяті як викупні платежі за землі й штрафи за потрави4. На кінець року посилився наступ реакції, селянські виступи було придушено. Тяжка, виснажлива праця, недоїдання призводили до масових захворювань івеликої смертності, особливо дітей. Земська лікарня на 15 ліж ок, відкрита 1888 року, до 1909 року не мала навіть лікаря. Вона не могла подати вчасно потрібну медичну допомогу. У 1888 році тифом у селі хворіло 107 чоловік, у 1909 — 183 чоловіка5. Невдовзі після скасування кріпацтва в Ю наківці відкрито земську школу для хлопчиків, у 1871 році —земську жіночу школу, а в 1881 — двокласну міністер­ ську школу. Будувалися школи переважно на кошти, зібрані серед населення. Спорудження будинку двокласної школи коштувало 15 тис. крб., з них 11 тис. крб. внесли юнаківські селяни. Оскільки земські чоловіча й жіноча школи розташовува­ лись у непридатних для навчання приміщеннях, їх теж перевели в новий будинок. Невдовзі становище ще погіршилось — у новій школі став осідати фундамент, стіни розповзалися в різні боки. Вести тут далі заняття було небезпечно. В 1906 році для шкіл довелося наймати хати6. Більш ість селянських дітей через бідність батьків була позбавлена можливості навчатися, багато дітей залишали школу. Так, у 1894 році земську чоловічу школу закінчила лише п ’ята частина учнів. У 1897 році вміли читати й писати всього близько 20 проц. населення7. В 1899 році в Юнаківці 1 Переселение крестьян пз Харьковской губернии, вып. 3. X ., 1910, стор. 92.

2 Искровские организации на Украине, стор. 338.

3 Революция 1905— 1907 гг. на Украине, т. 2, ч. 1, стор. 484.

4 М. II. JI е щ е н к о. Селянський рух на Україні в роки першої російської революції, стор. 113.

6 Отчет о составе и деятельности земской медицини Сумского уезда за 1909 год. Сумы, 1910, стор. 50.

6 Отчет о состоянии пачальных народних училищ в Сумском уезде Харьковской губернію за 1906 г. Сумы, 1907, стор. 4 —6.

7 Первая всеобщая перепись населення Российской империи 1897 г ., т. 46, Харьковекая губерния, стор. 1.

557

земство відкрило бібліотеку, в 1911 році — другу. Книжковий фонд їх становив лише 625 примірників, з яких значна частина були книжки релігійного змісту. Перша світова війна посилила зубожіння селян. Більш ість чоловіків мобілізу­ вали на фронт. Неодноразові реквізиції позбавили бідняцькі господарства тягла. Невпинно зростала дорожнеча. Все це викликало новий масовий виступ юнаківської бідноти в 1916 році. Вранці 17 травня на подвір’ї економії Лещинської зібралося до 300 робітниць. Повідомлення управителя, що їм платитимуть на прополці цукрових буряків по 45 копійок, а не по 50, як раніше, викликало різке невдоволення жінок, у переважній більшості солдаток. Не погодившись працювати на таких умовах, вони побили вікна в одному з будинків на подвір’ї і рушили додому. Через день становий пристав арештував сім селянок — організаторів виступу. Дізнавшись про це, майже всі жителі села зібралися біля волосної управи, вимагаючи звільнення заарештова­ них. Справник з 17 стражниками, які приїхали з Охтирки, намагалися розігнати натовп, але селяни зустріли їх градом каміння. Місцеві власті мусили звільнити ж і­ нок. Розгніване населення, вирішивши розправитись з крамарями-спекулянтами, розгромило дощенту їхні крамниці. Однак виступ селян було придушено1. Трудящі Ю наківки з надією зустріли звістку про перемогу Лютневої революції. Та марними виявилися сподівання на припинення війни й справедливий розподіл землі. Н азрівали нові заворушення. В серпні 1917 року біднота захопила сінокоси й озимі поля в маєтку Лещинської і відмовилася виконувати розпорядження властей. Значний вплив на селян Ю наківки справляла більшовицька група, яка існувала на Кияницькому цукровому заводі, а також сумські більшовики. Масове політичне піднесення викликало серед трудящих повідомлення нро пере­ могу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Найзаповітніші мрії бідноти ставали реальністю. Ю наківські селяни відразу приступили до здійснення ленінсько­ го Декрету про землю. 29 жовтня, зібравшись на сходку, вони заявили про цілковиту підтримку Ради Народних Комісарів на чолі з В. 1. Леніним. Щоб запобігти розкра­ данню народного добра — лісів, худоби та реманенту, учасники сходки ухвалили негайно відібрати все це в поміщиків і передати в розпорядження волосного земель­ ного комітету. Д ля охорони майна призначили варту з сільської бідноти2. Незважаючи на опір куркулів і ставлеників буржуазно-націоналістичної Цент­ ральної ради, в грудні 1917 року в Ю наківці встановлено Радянську владу і створено Раду селянських депутатів, яку очолив Г. О. Халиченко. З перших кроків діяльності Рада твердо стала на захист інтересів трудового населення. З січня 1918 року бідня­ кам відпускалось із хлібних запасів по пуду зерна на душу в місяць3. Розподілялися поміж біднотою панські землі, майно з садиб. Дальше розгортання соціалістичних перетворень перервав наступ німецьких військ, покликаних Центральною радою. У квітні 1918 року вони окупували Юнаківку. Повернулася поміщиця Лещинська. У селян забрали майно, землю, примушу­ вали виплачувати контрибуцію. Постійні реквізиції призводили до цілковитого розорення населення, а за найменший вияв протесту окупанти розстрілювали. Однак трудящі села не скорилися ворогам. Ціле літо через юнаківські ліси ночами пробиралися в «нейтральну зону» повстанці з окупованої німцями України. До них приєднувались юнаківці. Зокрема, в партизанському загоні К. Г. Лепехи були М. Р. Мачуленко, М. П. Мироненко, М. М. Юрченко. Матрос М. П. Андріяшенко, який повернувся до рідного села в жовтні 1918 року, почав створювати повстанський загін з юнаківської бідноти. Повстанці завдавали відчутних втрат німецьким і гетьманським військам. Через місяць у загоні налічувалося 120 бійців4.

1 Й. Т. Щ е р б и н а . Робітничий клас України та його революпійна боротьба в 1914— 1917 роках. К ., 1963, стор. 252, 253.

2 Великая Октябрьская социалистическая революция на Украине, т. 2, стор. 119.

3 Газ. «Наш голос», 26 січня 1918 р.

4 Сумський облдерж архів, ф. Р-684, оп. 1, спр. 5, арк. 116; спр. 109, арк. 5; спр. 130, арк. 9; спр. 154, арк. 1, 2; спр. 338, арк. 3.

558

Радянські війська підійшли до Ю наківки 3 грудня 1918 року. Протягом двох тижнів село перебувало в прифронтовій зоні. В цей час тут велися переговори між командуванням радянських військ і представниками німецьких частин відносно нейтралітету останніх. У селі містився й пункт обміну полоненими. 18 грудня німці залишили село. Наступного дня сюди вступили частини 1-ї бригади 2-ї У країнської радянської дивізії. Разом з радянськими військами хоробро бився за визволення Сум, Ромен, Києва юнаківський повстанський загін. В Києві він влився до 21-го Українського радянського полку1. Одразу після визволення в селі створено ревком, який на початку 1919 року пере­ дав владу волосному виконкому. Органи Радянської влади всі сили спрямували на відновлення революційного порядку й подання всебічної допомоги Червоній Армії в розгромі контрреволюції. Велику роль у цьому відіграв партійний осередок, орга­ нізований навесні 1919 року. Волвиконком і партосередок насамперед взяли на облік усі запаси продовольства й фуражу, найбідніше населення забезпечили хлібом та іншими продуктами, безперервно постачали дровами школи, лікарню . Земельний відділ розподілив землі для ярового клину. Успішно здійсню валася продрозверстка. Але з півдня наступали денікінці. В середині серпня 1919 року вони підійшли до Юнаківки. Понад місяць територія Ю наківської волості була місцем тяж ких, крово­ пролитних боїв частин 14-ї армії з білогвардійцями. Саме село вісім разів переходило 3 рук у руки. Заволодівши Ю наківкою, денікінці в перші ж дні розстріляли члена волвиконкому комуніста А. Ф. Шматченка і ще 6 радянських активістів. У населення відбирали фураж, продовольство. Побори, гужова повинність та постої військ вкрай розоряли селянські господарства. Наприкінці листопада 1919 року частини 14-ї армії вибили білогвардійців з Ю наківки. Новостворений ревком подав допомогу сім ’ям, що потерпіли від білогвардійців, розподілив між безземельними й малоземельними селянами поміщицьку землю. Діяльність волревкому продовжив волвиконком, обраний 26 березня 1920 року.

4 січня 1920 року був відновлений партійний осередок, до якого ввійшли комуністи Я. 1. Лишенко, М. 1. Єременко, О. І. Плющенко, Т. П. Порічанський та ін .2. За участю юнаківських комуністів у лютому 1920 року організовано комсомольський осередок. Комсомольці вели роботу щодо комуністичного виховання молоді, залучали її до культурно-освітньої роботи, організовували недільники, під час яких юнаки й дів­ чата допомагали сім ’ям червоноармійців, заготовляли паливо для шкіл та лікарн і. У вересні 1920 року комсомольський осередок уже налічував 48 чоловік3. У липні 1920 року в Юнаківці створено комітет незаможних селян, головою якого обрали П. В. Буланду. Комнезам допомагав сільській бідноті і сім ’ям червоноармій­ ців насінням, реманентом, провів розподіл сінокосів, узяв на облік приватні й коопе­ ративні підприємства, влаштовував мітинги, спектаклі, відкрив дитячий майданчик. Мирній праці трудящих Ю наківки перешкоджали бандитські зграї, які діяли в навколишніх лісах і тероризували населення. Спільними зусиллями комуністів, комсомольців, комнезамівців, усіх сільських активістів місцеві банди були розбиті. Але 19 січня 1921 року до села вдерлися махновські недобитки. Вони по-звірячому закатували радянського активіста С. М. Перерослого, продкомісара 1. Г. Половинку та інших — всього 2 2 чоловіка, пограбували магазини, знищили майно в радянських установах. Коли махновці втекли, переслідувані ударною групою військ Червоної Армії, жертви бандитського терору з почестями були поховані на сільському майдані. Після наскоку махновців знову підвели голову рештки місцевих банд. Д ля охорони села прибув загін червоноармійців. З комуністів і комнезамівців сформувалася бойова дружина. В серпні 1923 року бандитизм у волості повністю ліквідовано4.

1 2 3 4

559

Сумський облдерж архів, ф. Р-684, оп. 1, спр. 42, арк. 14; спр. 338, арк. 1, 3. Там же, ф. Р-2340, оп. 2, спр. 36, арк. 12, 14; спр. 53, арк. 14, 34. Трудящиеся Сумщины в борьбе за власть Советов, стор. 294. Сумський облдержархів, ф. Р-8Я, оп. 1. спр. 52, арк. 50, 51.

Близько до серця сприйняли трудівники села голод, який переживало в 1921— 1922 рр. населення Поволжя і південних губерній України через неврожай. Вони провели збір коштів, продовольства й одягу для голодуючих дітей, що прибули з Поволжя й півдня України, відкрили дитячий будинок на ЗО місць. Ще 40 дітей-сиріт знайшли притулок у жителів Ю наківки й навколишніх сіл 1. У зв ’язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи з 1923 року Ю наківка стала районним центром Сумського округу. 1930 року вона ввійшла до складу М иропільського району, 1957 року — Хотінського, а з 1963 року — Сум­ ського району. Райком партії і райвиконком, райком комсомолу доклали багато зусиль, щоб швидше подолати розруху. Н а кінець відбудовного періоду вже засівалася вся земля. Знову працювали парові млини. 1920 року створено споживче й сільськогосподарське кредитне товариства. Згодом виникли тваринницьке й бурякове товариства. Поступово поліпшувалося медичне обслуговування населення. Кількість місць у лікарні в 1925 році досягла 25. При ній відкрилися амбулаторія і зуболікарський кабінет. Хворих обслуговували 3 лікарі, 2 фельдшери й акушерка. Відкрито аптеку. Велику увагу органи влади приділяли народній освіті. В селі працювали три почат­ кові школи. В 1924 році одна з них перетворена на семирічну. 1925 року в них налі­ чувалося понад 650 учнів і 15 учителів. Д ля ліквідації неписьменності ще 1920 року відкрито школу грамотності для дорослих, але цього було не досить. Особливо багато попрацювали комсомольці. За їх участю виявлено всіх неписьменних. Одержавши від учителів поради, як краще вести заняття, вони навчили багатьох односельців читати й писати. В результаті в 1926 році письменність серед чоловіків зросла до 62 проц., а серед жінок — до 40 проц . 2 Сталися зрушення і в галузі культури. З 1920 року в селі працювала хата-читальня, бібліотека, в 1921 році відкрито сельбуд, де діяли музичний і драматичний гуртки. Після XV з ’їзду ВКП(б) в селі почався масовий рух селян за колективізацію сільського господарства. Незважаючи на шалену антирадянську агітацію й погрози куркулів, в Ю наківці організовано два великі колгоспи «Вперед» і «Жовтень». Перший з них об’єднував 480 господарств, другий — 340. За колгоспами було за­ кріплено 2276 га землі. В організації та зміцненні артілей велику роль відіграли партійні та комсомольські осередки. Партійний осередок колгоспу «Вперед» у цей час налічував 7 чоловік, а комсомольський — 25. У колгоспі «Жовтень» працювало 6 комуністів і 37 комсомольців. Члени комнезаму не тільки першими вступили до колгоспу, а й залучали до нього бідноту й середняків. 89 комнезамівців у колгоспі «Вперед» і 132 — у колгоспі «Жовтень» стали цементуючим ядром молодих колектив­ них господарств3. Багато труднощів довелося долати колгоспникам. Не вистачало також інвентаря, тяглової сили. Колгоспи мали всього 4 колісні трактори. А головне, не було досвід­ чених кадрів для керівництва такими великими господарствами. Тому на початку 1933 року з двох юнаківських колгоспів утворено чотири — «Жовтень», «Червона Армія», «Більшовик» та ім. X V 11 партз’їзду. Важливе значення для дальшого розвитку колгоспів мало створення в 1934 році Ю наківської МТС. Спершу її тракторний парк складався з 27 машин, але вже через півроку він зріс до 49. В 1940 році МТС мала 89 тракторів і 20 зернових комбайнів. Ч ималу допомогу артілям у налагодженні господарства подав політвідділ МТС. При ньому діяли кущова партійна школа і партійна школа підвищеного типу, де комуністи вивчали марксистсько-ленінську теорію, поглиблювали політичні знання. Поступово зміцнювалась економічна база колгоспів — зростали врожаї зер­ нових, овочевих і технічних культур, розширювалися тваринницькі ферми.

1 Сумський облдерж архів, ф. Р-693, оп. 1, спр. 125, арк. 6 , 40, 51.

2 М. А в д і є н к о . Письменність людності У країни, стор. 130.

3 Сумський облдерж архів, ф. Р-712, оп. 1, спр. 20, арк. 121, 125.

560

В 1940 році в артілі «Червона Армія» утримувалося 8 8 голів великої рогатої худоби і понад 100 свиней. Т акі ж ферми існували і в інших господарствах. Р ік у рік збіль­ шувалися доходи колгоспників. Серед трудівників колгоспних ланів значного поширення набув стахановський рух. Тракторист Ю наківської МТС С. К. Ярошенко виробив трактором Х ТЗ 652 га умовної оранки, за що в 1940 році був нагороджений Малою срібною медаллю Всесоюзної сільськогосподарської виставки1. 11 тракторис­ тів двічі завойовували право бути учасниками ВСГВ. У 1936 році в Ю наківці створено автоколону, яка мала 40 вантажних автомашин. Вона багато допомагала колгоспам під час збирання врожаю. В 1929 році кустарі об’єдналися в артіль «Червоний кустар». Артіль виробляла вози, сани, колеса, діж ­ ки. Діяв державний вальцьовий млин. У селі працювало три великі магазини. Що­ неділі відбувалися колгоспні базари. Поліпшилась охорона здоров’я населення. К ількість ліж ок у лікарні збільши­ лася до ЗО. Відкрито дитячу консультацію. В селі працювало 6 л ікарів і 14 чоловік середнього медичного персоналу. До середини 30-х років у Ю наківці ліквідовано неписьменність. 1934 року на базі семирічної й початкових шкіл створено середню. В 1940 році в ній навчалося 1140 учнів і працювало 50 учителів. 1928 року відкрито школу промислово-кустар­ ного навчання, яка готувала для підприємств області ковалів, ливарників, теслярів, слюсарів. Тут працювало 12 викладачів. Щороку школу закінчували 80 чоловік. За ініціативою комсомольської організації молодь обладнала приміщення, де драмгуртківці майже щомісяця показували нову виставу. Населення обслуговувала бібліотека, в якій налічувалося понад 4 тис. книжок. Силами молоді в селі був поса­ джений парк. Коли гітлерівська Німеччина віроломно напала на Радянський Союз, усі вій­ ськовозобов’язані чоловіки й ж інки пішли до лав Червоної Армії. Т і, що залишилися, не шкодували сил, щоб вчасно зібрати врожай на колгоспних полях, евакуювати на схід худобу, машини. Гітлерівці хотіли з ходу захопити Ю наківку, але тут їх зустрів загін червоноармійців, які прикривали відхід своїх частин. Командував взводом москвич П. Й. Купцов. Та сили були нерівні. 19 жовтня фашисти окупували село2. Почалися грабежі й насильства. Гітлерівці забирали худобу, птицю, домашні речі. За невиконання розпоряджень окупаційних властей вбивали без суду й слідства. Фашистські кати повісили колгоспника О. П. Молошного, розстріляли Б . 1. Бонда­ ренка з сином Дмитром, А. Я. Куксенка. Всього закатували 54 чоловіка. Однак ніщо не могло залякати радянських людей. Ю наківці ухилялися від примусових робіт на ворога, палили хліб, щоб не дістався йому. Ризикуючи життям, учителька Н. П. Федорова та її мати Д . О. Федорова восени 1941 року, коли радянські війська залишили село, взяли до себе тяж ко пораненого командира взводу П. Й. Купцова, якого принесли його фронтові друзі. Радянські жінки, незважаючи на те, що в селі шастали фашисти й поліцаї, виходили П. Й. Куп­ цова. За мужність Н. П. Федорова нагороджена медаллю «За бойові заслуги». В січні 1942 року в селі виникла підпільна антифашистська група з 15 чоловік. Організатором її і керівником був комуніст М. М. Гончаренко, залишений для під­ пільної роботи в тилу ворога. В будинку О. X. Козупиці було встановлено радіоприй­ мач. Невдовзі серед населення вже розповсюджувалися листівки, які розповідали правду про героїчну боротьбу Червоної Армії, про становище на фронтах, закликали до боротьби з ворогом. За ініціативою і безпосередньою участю юнаківських підпіль­ ників антифашистські групи виникли в навколишніх селах. Через рік підпільники створили партизанський загін ім. Сталіна, командиром якого став В. А. Литвиненко, комісаром — М. М. Гончаренко3. Загін діяв на території Сумського, Миропільського й Краснопільського районів Сумської області.

1 Газ. «Більшовицька зброя», 16 квітня 1940 р.

2 Сумская область в период Великой Отечественной войны Советского Союза, стор. 420.

3 Сумський облпартархів, ф. 4, оп. Зп, спр. 281, арк. 17.

561

36

3-205

Хоробро билися юнаківці з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни. Н а­ вічно в пам’яті нащадків залишаться командир мотострілецького батальйону майор А . С. М ачуленко, який виявив високі зразки героїзму в боях за Б ерлін, і командир підрозділу кулеметників сержант М. Й. Охріменко, що першим із своїм підрозділом форсував Дніпро в районі Вишгорода. Обом їм присвоєно високе звання Героя Р а­ дянського Союзу. Всього за мужність і відвагу, виявлені в боротьбі з окупантами, нагороджено 213 жителів Ю наківки. 269 чоловік віддали своє життя за свободу й незалежність Батьківщ ини. Чорні д н ^ фашистської окупації закінчилися 7 березня 1943 року1. Бійці 167-ї стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора 1 . 1 . Мельникова визво­ лили Ю наківку від гітлерівських загарбників. У боях за село смертю хоробрих по­ лягли сини російського народу Т. Т. Іванкін, М. М. Запурдаєв, 1. В. Рукін — всього 90 чоловік. Н а братській могилі, де поховані відважні воїни, ніколи не в ’януть квіти. Ю наківці енергійно взялися відроджувати зруйноване війною господарство. Було відновлено колгоспи «Жовтень», «Червона Армія», «Більшовик» та ім.

X V II партз’їзду. У кожній артілі створено партійний актив, який розгорнув роботу щодо налагодження колгоспного виробництва. Труднощі доводилося переборювати^величезні. Не вистачало робочих рук, не було чим обробляти землю і за­ сівати її, пустували тваринницькі ферми. Так, колгосп «Жовтень» мав після визво­ лення 15 кінних плугів, 24 борони, віялку, 9 робочих коней. Не краще було в інших артілях. Та труднощі не лякали хліборобів. Зібравши посівний матеріал серед на­ селення і використавши на польових роботах, крім коней і волів, корів колгоспників, всі артілі в 1944 році виконали план весняної сівби на 102,6 проц . 2 Шляхом конт­ рактації молодняка у колгоспників, робітників і службовців у 1944 році відтворено тваринницькі ферми в усіх артілях. Відроджувати колгоспи допомагала держава. Вона виділила кредити для кон­ трактації худоби, на відбудову зруйнованих фашистами тваринницьких приміщень, придбання сільськогосподарського реманенту. В 1944 році кожен з юнаківських кол­ госпів одержав по 6 — 8 тис. карбованців. Колгоспи Саратовської та Ульяновської областей допомогли Ю наківській артілі ім. X V II партз’їзду відновити поголів’я вівцеферми, а артілі «Жовтень» — поголів’я свиноферми. У відбудові МТС і автоколони величезну допомогу подали трудящі Російської Федерації. З Ростова-на-Дону надходили комбайни, з Челябінська — трактори, з Москви й Горького — автомашини. Навесні 1944 року МТС мала 21 трактор, у 1947 році кількість тракторів зросла до 47 (у 15-сильному обчисленні). Силами жителів села та вчителів у 1943 році відбудовано школу, де почалися заняття. Невдовзі відкрито клуб та бібліотеку. Налагоджувалося медичне обслуго­ вування населення. У 1950 році чотири колгоспи Ю наківки й колгосп ім. Петровського хутора Петровського об’єдналися в одне господарство — ім. Ульянова. За колгоспом було закріплено 5685 га землі, з них 5173 га орної. Об’єднання артілей дало змогу продук­ тивніше використовувати техніку, раціональніше розставити кадри. В колгоспі ім. Ульянова одразу була створена парторганізація, яка налічувала 19 комуністів3. Більш ість з них працювала безпосередньо у виробництві. Після реорганізації МТС у 1958 році колгосп придбав багато сільськогосподар­ ської техніки, що допомогло поліпшити обробіток землі. Рік у рік зростала врожай­ ність сільськогосподарських культур. Зокрема, протягом восьмої п ’ятирічки вро­ жайність зернових з гектара збільшилася з 19,9 цнт до 24,4 цнт, цукрових буряків — з 200 цнт до 240 цнт. Включившись у всенародне змагання на честь 100-річчя з дня народження В. 1. Леніна і за гідну зустріч X X IV з ’їзду КПРС, хлібороби Юна1 Сумская область в период Великой Отечественной войны Советского Сокма, стор. 420.

2 Сумський облпартархів. ф. 1168, оп. 1, спр. 2, арк. 15.

3 Там ж е, ф. 3628, оп. 1, спр. 1, арк. 22.

562

ківки в 1971 році зібрали в середньому з гектара по 33,4 цнт озимої пшениці, по 28,5 цнт проса, по 14,3 цнт гречки, по 124,2 цнт картоплі. Значних успіхів досяг колгосп і в галузі тваринництва. За 1950—1972 рр. у кол­ госпі збудовано 16 тваринницьких ферм.У 1960 році став до ладу механізований ши­ рокогабаритний птахокомбінат. З кожним роком збільшувалося поголів’я худоби в колгоспі. Лише протягом 1971 року кількість великої рогатої худоби зросла з 2093 до 2332 голів. На свинофермі утримується 232 свиней, на птахокомбінаті — близько 50 тис. курей. Колгоспники створили міцну кормову базу, запрова­ джують передовий досвід, що сприяє значному підвищенню продуктивності тварин­ ництва. Так, виробництво молока на кожну корову за роки восьмої п ’ятирічки зросло з 1899 до 2537 кг. Д оярка комуністка Г. Ю. Банник надоїла в середньому по 3176 кг молока від кожної з 22 закріплених за нею корів. У 1971 році колгосп ім. Ульянова виробив на 100 га сільськогосподарських угідь по 41 цнт м’яса і 342 цнт молока. Щорічне зростання виробництва сільськогосподарської продукції і її реалізації зу­ мовило збільшення прибутків колгоспу, які за роки восьмої п ’ятирічки зросли на 150 тис. крб. і досягли близько півмільйона крб. Відповідно зросла й оплата людинодня. В 1972 році вона становила 3,4 карбованця. За високі показники в роботі 9 колгоспників удостоєні урядових нагород, зо­ крема орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено завідуючого птахофер­ мою Ф. 1. Бутенка, пташницю Т. П. Турченко, бригадира комплексної бригади П. 1. Бендрика. 51 колгоспникові вручено Ленінську ювілейну медаль. Нову хвилю трудового піднесення викликало змагання на честь 50-річчя утво­ рення СРСР. Правління колгоспу й парткОхМ запровадили для переможця змагання пам’ятний Червоний вимпел, завоювала його молочнотоварна ферма № 5, якою за­ відує О. О. Б іл а. Сумлінно працювали й механізатори. Незважаючи на несприят­ ливі кліматичні умови 1972 року, механі­ зована ланка О. П. Косенка виростила рекордний для Ю наківки врожай картоп­ лі — по 160 цнт на кожнохму з 60 гектарів. Механізатор комуніст 1. В. Швець щодня виконував норми не менш як на 2 0 0 проц.

0. П. Косепко та І. В. Швець удостоєні урядових нагород1. Зхміцнення економіки колгоспу забез­ печило зростання неподільних фондів, збільшився обсяг капітального будівницт­ ва. Машинно-тракторний парк господарст- М еханізатори колгоспу ім. Ульянова вивчають систему поливу ва налічує 46 тракторів, 12 зернових, пасовищ колгоспу «Красный маяк» Курської області. 1972 р.

8 бурякових, 3 силосозбиральні комбайни, 27 автомашин, 34 сівалки та багато ІНШ ОЇ Дитячий садок «Малятко» колгоспу ім. Ульянова, с. Ю наТЄХНІКИ. Велику роль у розвитку господарківка. 1973 р. ства відіграло завершення в 1960 році електрифікації виробництва. У 1972 році в господарстві працювало понад 150 елек­ тромоторів. За роки восьмої п ’ятирічки споруджено пилораму, механізовану сто­ лярну майстерню, водоймище, пожежне депо, автогараж з майстернями, тракторо­ ремонтну майстерню та ін. За два роки 1 Газ. «Ленінська правда», 24 грудня 1972 р.

563

36*

Куточок М . С.

197 3

р‘

дев’ятої п ’ятирічки побудовано май­ стерню для ремонту сільськогоспо­ дарської техніки, пташник на 6 тис. штук птиці, корівник на 2 0 0 голів, зерносклад, склади для зберігання мінеральних добрив і пально-мас­ тильних матеріалів. У кожному польовому таборі є будинки хмеханізатора. Великим підприємством стало відділення «Сільгосптехніки», ство­ рене 1961 року після реорганізації PTC. Трудяться тут 122 робітники й службовці. Матеріальною базою Щ епкіна в будинку культури ім. Щ егжіна, с. Ю наківка. підприємства Є добре обладнана майстерня, яка повністю забезпечує можливість технічного обслугову­ вання машинно-тракторного парку шести колгоспів. На підприємстві організовано механізований загін для поліпшення родючості грунтів, є автопарк, що налічує 25 машин. План восьмої п’ятирічки відділення виконало достроково. Протягом 1966—1970 рр. здійснено понад 6 млн. км автоперевезень при плані 5,2 млн. З 1972 року почалася спеціалізація на ремонті тракторів МТЗ та буряконавантажува­ чів. Робітники відділення «Сільгосптехніки» першими в селі включились у змагання за почесне звання ударника комуністичної праці. В 1964 році його присвоїли 4 ви­ робничникам, зокрема слюсареві Т. Д . Зайченку, удостоєному згодом ордена Жовт­ невої Революції, і токареві В. П. Лишенку, нагородженому орденом «Знак Пошани». 1972 року звання ударника комуністичної праці присвоєно 16 робіт­ никам. Важливу роль у відбудові й дальшому розвитку господарства села відіграла автоколона. В 1967 році вона мала 77 вантажних автомашин. У 1968 році її переве­ дено в с. Кияницю. 1968 року в Ю наківці відкрито філіал районного побутового комбінату із столярним та бетоннті цехами й пилорамою. Тут налічується 92 робіт­ ники. За трудові успіхи чотирьох з них удостоєно звання ударника комуністичної праці. Рік у рік розширюється житлове будівництво. Тільки протягом 1966—1972 рр. у селі споруджено 161 будинок. Це просторі, добротні будинки, криті ШИферОхМ або черепицею, обставлені новими, сучасними меблями. Звичними в побуті колгоспників стали холодильники, пральні хмашини, телевізори. Поліпшило обслуговування насе­ лення Ю наківське споживче товариство. В 7 магазинах і 3 ларках жителі можуть придбати потрібні промислові й продовольчі товари. За восьму п ’ятирічку това­ рооборот торговельних підприємств зріс на 34 проценти. Широкого розвитку набула система охорони здоров’я. При лікарні відкрито терапевтичний, стохматологічний і гінекологічний кабінети. Кількість місць зросла до 40. Хворих обслуговують 3 лікарі і 15 чоловік середнього медперсоналу. В селі є дитячий комбінат на 90 місць, збудований на кошти колгоспу, й дитячі ясла. Всі діти шкільного віку вчаться. Середню школу відвідує 514 учнів, їх навчає 48 учителів. Класи забезпечені необхідним для навчання приладдям. Партійна й ком­ сомольська організації велику увагу приділяють поліпшенню навчально-виховного процесу. Стали традиційними зустрічі з школярами сусіднього російського міста Суджі, під час яких учні обмінюються концертами, змагаються з різних видів спорту. Великий інтерес у молоді викликають вечори зустрічі з учасниками Великої Вітчиз­ няної війни, ветеранами праці. Багато молоді з Ю наківки навчається у вузах і тех­ нікумах. Лише за останні 10 років понад 60 чоловік здобули вищу освіту.

564

В 1966 році в селі споруджено будинок культури, якому дано ім’я Щепкіна. Тут чудові кімнати відпочинку, зал на 420 місць, радіовузол, кімнати для занять гуртків художньої самодіяльності, стаціонарна кіноустановка. При будинку культу­ ри діють хоровий і драматичний гуртки, оркестр народних інструментів, духовий оркестр. Частими гістьми юнаківців бувають актори Сумського обласного музичнодраматичного театру ім. Щ епкіна. Приїздили сюди Червонопрапорний ансамбль пісні й танцю Київського військового округу, Київська капела бандуристів, ансамбль танцю з м. Ф рунзе, артисти естради з Калуги та багато ін. У будинку культури часто виступають з лекціями члени місцевого відділення товариства «Знання». Юнаківська бібліотека, книжковий фонд якої досяг 10 тис. примірників, налічує 1 1 1 0 читачів. їй першій у районі присвоєно звання бібліотеки відмінної роботи. В 1968 році відкрито сільський народний історико-краєзнавчий музей, що має понад 2 тис. експонатів. Ініціаторами всіх важливих починань у селі є комуністи. Чотири первинні пар­ тійні організації об’єднують 173 комуністів. У п ’яти первинних комсомольських орга­ нізаціях налічується 226 комсомольців. Важливу роль у житті села відіграє сільська Рада, до якої обрано 39 депутатів, з них 5 робітників, 25 колгоспників. Серед обран­ ців народу — 18 комуністів. Сільрада дбає про благоустрій села, перевіряє роботу підприємств, закладів охорони здоров’я, школи тощо. За ініціативою сільради по­ саджено парк на ЗО тис. дерев, прокладено 10 км шосейної дороги. За відмінну роботу в 1972 році Ю наківська сільрада була занесена на обласну Дошку пошани. В 1972 році розгорнулося змагання між колгоспом ім. Ульянова і колгоспом ім. XX з ’їзду КПРС на Суджанщині. 15 квітня 1972 року під час Всесоюзного комуністичного суботника населення Ю наківки разом з трудівниками Сумського й Суджанського районів взяло участь у закладанні Діброви дружби на межі Сумсь­ кої і Курської областей. На с і л ь с ь к и й фестиваль самодіяльного мистецтва, при­ свячений 50-річчю утворення СРСР, до Ю наківки приїздили з концертом самодіяльні митці з колгоспу ім. XX з ’їзду КПРС Суджанського району. Потім юнаківці їздили до них з концертом-відповіддю. Уродженцями села є генерал-лейтенант Г. М. Лишенко і доктор медичних наук В. О. Бєльський. Свято шанують юнаківці пам’ять борців за Радянську владу. В 1969 році біля братських могил загиблих у роки громадянської війни та в боях за визволення села від гітлерівців споруджено меморіальний комплекс. Великі й світлі перспективи Ю наківки. Ї ї трудівники самовіддано трудяться, щоб здійснити накреслення X X IV з ’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу. Г . Т. П Е Т Р О В , Я . В. Ш У Л Ь Ж Е Н К О

Н А С Е Л Е Н І П У Н К Т И , Ц Е Н Т Р И С Е Л И Щ Н И Х ТА С ІЛ Ь С Ь К И Х РАЖ СУМСЬКОГО РАЙ О Н У

БАСІВКА — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 35 км від районного центру і за 18 км від залізничної станції Суджа. Дворів — 351. Населення — 802 чоловіка. Сільраді підпо­ рядковані населені пункти Локня й Новеньке. За місцевим колгоспом ім. Енгельса закріп­ лено 4157 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

3664 га орної землі. Вирощують переважно зер­ нові культури. Тваринництво — м’ясо-молочного напряму. З допоміжних підприємств колгосп має два млини, олійницю, ремонтну майстерню. У селі є восьмирічна школа, в якій навчає­ ться 93 учні і працює 11 вчителів, будинок культури на 350 місць, бібліотека, медпункт. На території сільради — 2 первинні партійні (69 комуністів) і 3 комсомольські (55 членів ВЛКСМ) організації. Партійний осередок ство­ рено в 1922, комсомольський — у 1923 році. Вперше в історичних документах Басівка зга­ дується в 1743 році. З 1760 до 1770 року поблизу села діяв загін повстанців-кріпаків, яким керу­ вав Кулик. У 1770 році загін розгромили цар­ ські війська, а самого Кулика страчено в м. Су­ дж і. В 1866 році селяни відмовилися сплачувати викупні платежі. Радянську владу в Басівці встановлено в січні 1918 року. На фронтах Ве­ ликої Вітчизняної війни билися з німецькофашистськими загарбниками 446 жителів Басів­ ки, з них 94 за мужність і відвагу нагороджені орденами й медалями. Кулеметникові П. О. Тесленку й сержанту Г. О. Коптилову, які відзна­ чилися під час форсування Дніпра, присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 239 чоловік віддали життя за свободу й незалежність Бать­ ківщини. В селі споруджено меморіальний комп­ лекс па честь загиблих воїнів-визволителів і од­ носельців. Уродженцем Басівки є генерал-майор О. Ф. Михайленко. $ БИТИЦЯ — село, центр сільської Ради, розта­ шоване на правому березі річки Псла, за 18 км від м. Сум. Дворів — 263, населення — 677 чоло­ вік. Сільраді підпорядковані населені пункти Вакалівщина, Зелений Гай, Микільське й Пушкарівка. За місцевим колгоспом ім. Калініна закріп­ лено 2498 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

1464 га орної землі. Виробничий напрям — виро­ щування зернових культур і м’ясо-молочне тва­ ринництво. З допоміжних підприємств колгосп має цегельний завод, млин, олійницю, пилораму, деревообробні та ремонтні майстерні. На тери­ торії сільради працює Микільське лісництво з лісопереробним цехом й лісокультурним гос­ подарством. У селі є восьмирічна школа, в якій налічує­ ться 104 учні й 14 учителів, будинок культури на 260 місць, бібліотека, лікарня на 25 ліжок. У селах сільради працюють 2 первинні пар­ тійні й 3 комсомольські організації, які об’єд­ нують 45 комуністів і 55 комсомольців. Партій­

ний осередок створено в 1921, комсомольський — у 1925 році. Б и т и ц я відома з 1700 року. Назва села похо­ дить від назви річки Битиці, яка протікала че­ рез село. Радянську владу в селі встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчиз­ няної війни билися з ворогом 463 жителі села, з них 359 загинули смертю хоробрих. 267 чоло­ вік за бойові заслуги нагороджено орденами й медалями. Старшому сержанту командиру гар­ мати І. О. Єременку за мужність і стійкість, ви­ явлені в боях з ворогом на литовській землі, і сержанту О . Р. Лазенку, я к и й відзначився під час форсування Десни, присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Цього високого звання удо­ стоєно також уродженця с. Пушкарівки М. С. Майдана й уродженця с. Вакалівщини В. Л. Новака. За тимчасової окупації в селі діяла підпільна група, очолювана П. 3. Хомовським. У лютому 1943 року в Битиці знаходився штаб партизанського з’єднання М. І. Наумова. У селі встановлено пам’ятник радянським воїпам-визволителям. У Пушкарівці народився О. М. Савич (1810— 1883) — вітчизняний астроном і математик, ака­ демік Петербурзької АН. Поблизу Битиці виявлено поселення скіфосарматських часів (IV— II ст. до н. е.), слов’ян­ ське городище VII—VIII ст., а біля Зеленого Гаю — городище, поселення і курганний могиль­ ник сіверян (V III—X ст.).

9

БІЛОВОДИ — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 40 км від м. Сум, за 25 км від за­ лізничної станції Суджа. Через село протікає річка Біловоди. Дворів — 315, населення — 818 чо­ ловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Веселівка, Водолаги, Журавка, Семенівка. У Біловодах міститься центральна садиба кол­ госпу ім. Щорса, за яким закріплено 5948 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 5200 га орної землі. Вирощують переважно зернові культури й цукрові буряки. Розвинуте молочно-м’ясне тваринництво. У селі є середня школа, де навчається 314 учнів і працює 23 вчителі, клуб, бібліотека, лікарня на 25 ліжок. За досягнення в розвитку колгоспного вироб­ ництва й охорони здоров’я 8 чоловік нагоро­ дж ено орденами й медалями. За сумлінну працю на ниві охорони здоров’я фельдшер І. Р. Борисенко удостоєний ордена Леніна. На території сільради — первинна партійна і 2 комсомольські організації, які об’єднують 68 комуністів і 139 комсомольців. Партійний осередок створено в 1920, комсомольський — у 1921 році. Засновані Біловоди близько 1680 року козаками-переселенцями з Правобережжя. У 1905 році відбулися селянські заворушення в Біло­ водах і Журавці. Радянська влада встановлена в грудні 1917 року. Під час німецької окупації

566

восени 1918 року в селі був створений парти­ занський загін на чолі з Й. Т. Харченком. Пер­ ше колективне господарство «Прогрес» органі­ зоване 1922 року. Під час Великої Вітчизняної війни 560 жителів села билися з ворогом на різ­ них фронтах, з пих 320 загинули смертю хороб­ рих. За ратні подвиги понад 200 чоловік наго­ роджені орденами й медалями. В селі встанов­ лено пам’ятник радянським воїнам-визволите­ лям. У с. Веселівці живе Герой Радянського Союзу Я. О. Власюков, який візпачився під час форсування Дніпра в 1943 році. ВЕЛИКІ ВІЛЬМИ — село, центр сільської Ради, розташоване за 16 км від м. Сум і за 10 км від залізничної станції Торопилівка. Дворів — 79, населення — 278 чоловік. Сільраді підпоряд­ ковані населені пункти Бульбівщина, Великий Яр, Грицаківка, Дослідне, Єлисеєнкове, Круппикове, Любачеве, Москалівщина, Никонці, Павлючки, Симопівка, Шапошникове. У Великих Більмах міститься бригада кол­ госпу ім. Фрунзе (центральна садиба в с. Терешківці). З допоміжних підприємств бригада має цегельний завод, млин і механічну май­ стерню. На території сільради розташована Сумська сільськогосподарська дослідна станція. За ви­ робничі успіхи 17 чоловік нагороджено орде­ нами й медалями, з них доярку П. Д. Гальменко — орденами Леніна й Трудового Червоного Прапора. В селі є восьмирічна й початкова школи, в яких навчається 259 учнів і працює 29 учителів, будинок культури на 350 місць, бібліотека, 3 ме­ дичні пункти. На території сільради — 2 первинні партійні (141 комуніст) і 6 комсомольських (166 членів ВЛКСМ) організацій. Партійний осередок ство­ рено в 1924, комсомольський — у 1930 році. Село відоме з першої п о л о в и н и XVIII ст. Радянську владу встановлено в грудні 1917 року. Під час Великої Вітчизняної війни билися з фашистами па фронтах 90 жителів села, з пих 85 нагороджено орденами й медалями. 43 чоло­ віка загинуло смертю хоробрих. На їх честь у селі встановлено пам’ятник. У Грицаківці народився Ф. ІО. Шерстюк — доктор історичних наук, у Шапошииковому (ко­ лишній хутір Стрілиця) — український радян­ ський драматург, театрознавець і педагог Я. А. Мамонтов (1888—1940). ВЕЛИКА ЧЕРНЕЧЧИНА — село, центр сіль­ ської Ради, розташоване на лівому березі річки Псла, за 9 км від районного центру і залізнич­ ної станції Суми. Дворів — 1063, населення — 3097 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Вільшанка, Липняк, Хомине. У Великій Чернеччині міститься центральна садиба й дві виробничі бригади колгоспу ім. Орджонікідзе. Сільськогосподарські угіддя його становлять 3104 га, в т. ч. орна земля — 1613 га. Колгосп спеціалізується на вирощуванні овочів. Тваринництво — м’ясо-молочного напряму. З до­ поміжних підприємств є цегельний завод. На території села розташовані вапнозавод, рай-

567

промкомбінат та швей­ на майстерня Сумського побуткомбінату. В селі є середня шко­ ла, в якій налічується 634 учні і 42 вчителі, бу­ динок культури на 260 місць, бібліотека, лікар­ ня на 35 ліжок. За трудові успіхи 25 чоловік нагороджено ор­ денами й медалями. На території сільра­ ди — 3 первинні партій­ ні й 5 комсомольських організації, які налічу­ Я. А. Мамонтов — ук­ ють 60 комуністів і 236 раїнський радянський комсомольців. Партій­ драматург. ний осередок створено 1929, комсомольський — 1924 року. Заснована Велика Чернеччина на початку XVIII ст. Навесні 1905 року в селі виник рево­ люційний гурток. У жовтні 1905 року відбув­ ся страйк робітників поміщицької економії. Радянська влада в селі встановлена в грудні 1917 року. На фронтах Великої Вітчизняпої вій­ ни билися з ворогом 794 жителі Великої Чернеччини, з них 237 за мужність і відвагу нагоро­ джено орденами й медалями. В. Д. Литвиненко, який відзначився в боях під Києвом, удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Понад 400 чо­ ловік полягли смертю хоробрих. За тимчасової фашистської окупації гітлерівці спалили або зруйнували майже всі житлові будинки, перетво­ рили на руїни колгоспні й громадські будівлі. Закатували голів колгоспів М. Г. Купрієнка та H. М. Білокоза і голову сільради М. А. Крав­ ченка, ^ спалили живими М. Клименка та I. П. Книша. 26 лютого 1943 року каральний загін розстріляв 10 чоловік з хутора Вільшанки і 26 чоловік з хутора Зеленого Гаю. У Великій Чернеччині встановлено пам’ятник радянським воїнам, що загинули в боях за визволення села від гітлерівців. У селі живе заслуж ена вчителька УРСР JI. В. Феденко. На околиці с. Великої Чернеччипи є залиш­ ки поселень доби бронзи та скіфських часів. ВЕРХНЯ СИРОВАТКА — село, центр сільської Ради, розташоване по обидва береги річки Сиро­ ватки (що й дало назву сел у), за 12 км від м. Сум, на автошляху Суми — Харків. За 5 км від села — залізнична станція Баси. Дворів — 1332, населення — 4377 чоловік. Сільраді підпо­ рядковані населені пункти Бездрик, Залізняк, Захарівське, Новоселиця, Стінка. У Верхній Сироватці розміщений колгосп «Маяк», за яким закріплено 6173 га сільськогос­ подарських угідь, у т. ч. 4660 га орної землі. Ви­ рощують переважно зернові культури. Тварин­ ництво — м’ясо-молочного напряму. З допом іж ­ них підприємств колгосп має млин, олійницю, майстерню для ремонту сільськогосподарських машин, цегельний завод. За успіхи, досягнуті в розвитку колгоспного виробництва, 21 чоло­ віка нагороджено орденами й медалями.

В селі є середня школа, в якій навчається 766 учнів і працює 38 учителів, будинок куль­ тури на 350 місць, бібліотека, лікарня на 60 лі­ жок. На території сільради — 4 первинні партійні (125 комуністів) і 5 комсомольських (296 членів BJIKCM) організацій. Партійний і комсомоль­ ський осередки створено в 1920 році. Верхня Сироватка відома з 1653 року. В 1784 році селяни розгромили поміщицький маєток. Відбулася збройна сутичка з військами, присланими в село властями. Виступ було ж ор­ стоко придушено. Радянську владу в селі вста­ новлено в грудні 1917 року. Перше колективне господарство «Праця» організовано 1923 року. Під час Великої Вітчизняної війни 765 жителів села билися з ворогом на різних фронтах, з них 276 за мужність і відвагу нагороджені орденами й медалями. С. П. Красію за хоробрість і стій­ кість, виявлені під час форсування Десни й Дніпра, присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 685 чоловік віддали життя за свободу й незалежність Батьківщини. В селі споруджено пам’ятники воїнам-визволителям і односельцям, що загинули в боях з фашистами. У Верхній Сироватці живе заслуж ена вчи­ телька УРСР Т. О. Ольшанська. Уродженцем с. Залізняка є І. Ю. Бочкін (1895—1919) — активний учасник боротьби за владу Рад на Сум­ щині. КІНДРАТІВНА — село, центр сільської Ради, розташоване за ЗО км від м. Сум і за 25 км від залізничної станції Глушково Курської області. Дворів — 655, населення — 1273 чоловіка. Сіль­ раді підпорядковані населені пункти Андріївна, Золотарівка, Костянтинівна, Перше Травня. У Кіндратівці розміщена центральна садиба колгоспу ім. Кірова, за яким закріплено 5191 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 4612 га ор­ н ої землі. Вирощують переважно зернові куль­ тури. Розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. З допоміжних підприємств колгосп має цегель­ ний завод, вальцьовий млин і олійницю. За до­ сягнення в розвитку колгоспного виробництва 15 чоловік нагороджено орденами й медалями, в них І. В. Прийменко та С. Ф. Хижняк — орде­ ном Леніна, М. С. Скорику присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. В селі є восьмирічна школа, в якій навчає­ ться 224 учні й працює 15 учителів, будинок культури на 400 місць, бібліотека, медпункт, пологовий будинок. На території сільради — 2 первинні партійні й 3 комсомольські організації, які об’єднують 47 комуністів і 99 комсомольців. Партійний осе­ редок створено в 1926, к о м с о м о л ь с ь к и й — у 1924 році. Кіндратівна відома з другої половини XVIII ст. У 1907 році в селі відбувся страйк сільськогосподарських робітників. Радянська влада встановлена в січні 1918 року. Поблизу села Кіндратівни в 1918 році діяв партизан­ ський загін, який вів боротьбу проти німецьких окупантів та гетьманців. Перша сільськогоспо­ дарська артіль ім. К. Лібкпехта створена в 1922 році. В роки Великої Вітчизняної війни

638 жителів села перебували в лавах Червоної Армії. 163 чоловіка за мужність і героїзм наго­ роджені орденами й медалями. М. Г. Докашенку за зразкове виконання бойових завдань командування присвоєно звання Героя Радян­ ського Союзу. 303 чоловіка загинули смертю хоробрих. У селі встановлено пам’ятник радян­ ським воїнам, які полягли в боях за визволення села від гітлерівців. Уродженцем с. Андріївки є Герой Радянського Союзу М. К. Лихобаба. КОСІВЩИНА — село, центр сільської Ради, розташоване за 3 км від м. Сум. Дворів — 266, населення — 1048 чоловік. Сільраді підпорядко­ вані населені пункти Василівщина, Гайок, Ганнівка, Закумське, Кононенкове, Липовий Яр, Малі Вільми, Надточієве, Солідарне, Чернецьке. В Косівщині міститься центральна садиба радгоспу «Ганнівський», за яким закріплено 3503 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

2884 га орної землі. Це багатогалузеве високомеханізоване господарство з добре розвинутим рільництвом, овочівництвом і садівництвом. Тваринництво — м’ясо-молочного напряму. За досягнення в розвитку сільського господарства 379 передовиків виробництва нагороджені орде­ нами й медалями, з них орденом Леніна — М. А. Скусинець, Л. М. Говорун, 1. І. Копейчик, Г. С. Макаров; свинарці Є. Я. Богодушко при­ своєно звання Героя Соціалістичної Праці. В селі є восьмирічна школа, де навчається 160 учнів і працює 19 учителів, будинок куль­ тури на 360 місць, бібліотека, фельдшерськоакушерський пункт. На території сільради — первинна партійна (104 комуністи) і 2 комсомольські (61 член ВЛКСМ) організації. Партійний і комсомоль­ ський осередки створено в 1929 році. Косівщина відома з другої половини XVIII ст. Радянська влада встановлена в січні 1918 року. Під час Великої Вітчизняної війни 240 жителів Косівщини билися з ворогом на різних фронтах, з них 59 за бойові заслуги нагороджено орде­ нами й медалями, 27 чоловік загинули смертю хоробрих. У селі побудовано пам’ятник радян­ ським воїнам-визволителям. У травні 1889 року в Косівщині перебувала на лікуванні Леся Українка. В 1971 році тут відкрито народний меморіальний музей письмен­ ниці. КРОВНЕ — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 18 км від м. Сум, за 13 км від за­ лізничної станції Головашківка. Дворів — 597, населення — 1231 чоловік. Сільраді підпорядко­ вані населені пункти Руднівка й Шарапівка. У Кровному розміщена центральна садиба колгоспу ім. Куіібишева, за яким закріплено 2793 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

2388 га орної землі. Вирощують переважно зер­ нові культури й цукрові буряки. Тваринництво — м’ясо-молочного напряму. З допоміжних під­ приємств колгосп має млин, механічну й дере­ вообробну майстерні. За трудові успіхи голову колгоспу Я. Ф. Михайличенка нагороджено ор­ деном Леніна.

568

Зустріч самодіяльних митців К у р с ь ко ї і С ум ської областей в д іб р о в і « Д р у ж б а » на м е ж і РРФСР і УРСР біля села Ю н а ків ки . Р о с і й с ь к і д р у зі п р и го щ а ю ть чаєм своїх у кр аїнсь ки х товар иш ів. 1972 р.

Д е л е га ц ія Врачансь­ ко го о кр у гу Народ­ ної Республіки Болга­ р ії на Сумському за­ воді електронних мік­ р оскопів ім. 50-річчя В Л К С М . 1971 р.

П редставники Боб­ руйського машино­ будівного заводу ім. В. І. Леніна і Сум­ ського насосного за­ воду, що змагаються м іж собою , обміню­ ються досвідом ро­ боти. 1972 р.

Вкл ей ка н адрук ов ана на К ни ж ко ві й фабри ці «Комуніст»

В селі є восьмирічна школа, де навчається 185 учнів і працює 14 учителів, клуб, бібліотека, два медпункти. На території сільради — первинна партійна (43 комуністи) й 2 комсомольські (100 членів BJIKCM) організації. Партійний осередок ство­ рено в 1919, комсомольський — у 1920 році. Село Кровне засноване в 1689 році. В 1905 і в 1906 рр. у Кровному відбулися виступи се­ лян проти поміщика, які були жорстоко приду­ шені карателями. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Під час німецької окупації селяни розгромили поміщицький маєток. До села прибув загін карателів і нещадно розправився з селянами. Кількох чоловік забили насмерть. Під час Великої Вітчизняної війни 617 жителів Кровного перебувало в лавах Червоної Армії і в партизанських загонах. За мужність і відвагу 237 чоловік нагороджено орденами й медалями.

256 чоловік загинули смертю хоробрих. На їх честь односельці заклали в центрі села сквер і спорудили пам’ятник, на якому викарбовані імена полеглих. МИКОЛАЇВКА — село, центр сільської Ради, розташоване за ЗО км від м. Сум і за 12 км від залізничної станції Головашівка. Дворів — 702, населення — 1021 чоловік. Сільраді підпорядко­ вані населені пункти Грузьке, Капітапівка, Манжосівка, Спаське. У Миколаївці міститься центральна садиба колгоспу «Вперед», за яким закріплено 4968 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 4485 га ор­ ної землі. Господарство спеціалізується на ви­ робництві свинини на промисловій основі. За сумлінну працю в сільському господарстві 46 чо­ ловік нагороджені орденами й медалями, з них орденом Леніна — М. С. Красуля, Н. Р. Миколаєнко, І. М. Бедлипський; орденом Жовтневої Революції — М М. Коропченко; М. І. Кузнецов, В. С. Миколаєнко, О. М. Швед удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці. В селі є восьмирічна школа, в якій навчає­ ться 230 дітей і працює 19 учителів, будинок культури на 250 місць, бібліотека, дільнична лікарня на 25 ліжок. На території сільради — первинна партійна й 2 комсомольські організації, які об’єднують 55 комуністів і 114 членів ВЛКСМ. Партійний осередок створено в 1919, комсомольський — у 1922 році. Вперше в історичних документах Миколаївка згадується в 1730 році. В 1905 році тут відбу­ лося селянське заворушення. Радянська влада встановлена в січні 1918 року. Перша сільсько­ господарська артіль «Трудовий селянин» ство­ рена в 1921 році. На фронтах Великої Вітчизня­ ної війни 508 жителів Миколаївки перебували в лавах Червоної Армії. За мужність і героїзм 110 чоловік нагороджено орденами й медалями.

325 миколаївців загинули смертю хоробрих. У селі споруджено пам’ятник радянським вої­ нам, що полягли в боях за визволення села від гітлерівців. МОГРИЦЯ (до початку XVIII ст.— Куликівщипа) — село, центр сільської Ради, розташо­ ване за ЗО км від районного центру та залізнич­

569

ної станції Суми. Дворів — 505, населення — 1592 чоловіка. Сільраді підпорядковані селища Лісне й Червоний Степ. У Могриці міститься центральна садиба кол­ госпу ім. Петровського, за яким закріплено 3960 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

2745 га орної землі. Вирощують переважно зер­ нові культури й цукрові буряки. Тваринництво — молочно-м’ясного напряму. За досягнення в роз­ витку колгоспного виробництва 6 трудівників села нагороджено орденами й медалями. В селі є восьмирічна школа, де навчається 213 учнів і працює 14 учителів, будинок куль­ тури на 400 місць, бібліотека, медична амбула­ торія, пологовий будинок. На території сільради — первинна партійна (45 комуністів) і 2 комсомольські (48 членів ВЛКСМ) організації. Партійний осередок ство­ рено в 1920, комсомольський — у 1926 році. Село Могриця відоме з кінця XVII ст. У 1905 році відбувся виступ селян проти помі­ щиків. Радянська влада встановлена в грудні 1917 року. На фронтах Великої Вітчизняної вій­ ни билися з ворогом 415 жителів Могриці, з них 190 загинули смертю хоробрих, 180 чоловік на­ городжено орденами й медалями. Старшому лей­ тенанту М. С. Лиховиду за зразкове виконання бойових завдань командування присвоєно зван­ ня Героя Радянського Союзу. За тимчасової фашистської окупації в Могриці діяла підпільпа антифашистська група. В селі споруджено па­ м’ятник воїнам — визволителям від гітлерівців. Поблизу с. Могриці виявлено городище та по­ селення сіверян (V III—X ст.). НИЖНЯ СИРОВАТКА — село, центр сільської Ради, розташоване на лівому березі річки Сиро­ ватки, за 18 км від районного центру. В селі — залізнична станція Сироватка. Дворів — 1808, населення — 5901 чоловік. У селі — два колгоспи ім. Луначарського та «Ленінський шлях», за якими закріплено 9643 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 6881 га ор­ ної землі. Вирощують переважно зернові куль­ тури. Тваринництво — м’ясо-молочного напряму. За трудові успіхи 25 передовиків виробництва нагороджені орденами й медалями, в т. ч. орде­ ном Леніна В. М. Гєлета, Я. Й. Хоменко, П. В. Уманський. М. Т. Лободі, О. Й. Хоменко, О. М. Божко та В. Є. Шкурат присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. В Нижній Сироватці є середня й 2 восьми­ річні школи, в яких навчається 813 учнів і пра­ цює 58 учителів, будинок культури й два клуби на 750 місць, 5 бібліотек, лікарня на 60 ліжок, медпункт, амбулаторія. На території сільради — 4 первинні партійні (101 комуніст) і 6 комсомольських (278 членів ВЛКСМ) організацій. Партійний осередок ство­ рено в 1919, комсомольський — у 1920 році. Нижня Сироватка заснована 1659 року. В 1905 році в селі відбулися виступи селяп про­ ти поміщиків, навесні 1915 року — масове заво­ рушення проти перш ої світової імперіалістич­ ної війни. Радянська вл-ада в селі встанов­ лена в січні 1918 року. В 1923 році засновано першу сільськогосподарську артіль «Селяпинтрудівпик». На фронтах Великої Вітчизняної вій­

ни билися з ворогом 1024 жителі Нижньої Сиро­ ватки, з них 375 за мужність і відвагу пагороджепо орденами й медалями. М. О. Гриненко, який відзначився під час форсування Дніпра, удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

527 чоловік загинули в боях з німецько-фашист­ ськими загарбниками. В селі споруджено два пам’ятники воїнам-визволителям і два меморі­ альні комплекси із стелами, на яких викарбо­ вані імена односельців, полеглих у боях з фа­ шистами. В центрі села побудовано обеліск па честь комсомольців, які загинули від рук банди­ тів 18 березня 1923 року. Тут живе Герой Радянського Союзу А. І. Палієв. На території Нижньої Сироватки зпайдепо скарб, що складався з 206 арабських монет V III— IX століть. НИЗИ (до середини XIX ст.— Низ) — селище міського типу, центр селищ ної Ради, розташо­ ване на лівому березі річки Псла, за ЗО км від м. Сум і за 7 км від залізничної станції Сиро­ ватка. Дворів — 1345, населення — 3800 чоловік. Селищній Раді підпорядковане село Дзержинське. В селищі розташовані цегельний завод і Низівський цукрокомбінат, до складу якого вхо­ дять цукровий завод (заснований 1841 року), рад­ госп, що має два відділки, й відгодівельний тва­ ринницький пункт. У с. Дзержпнському місти­ ться комплексна бригада радгоспу. За радгоспом закріплено 2796 га сільськогосподарських угідь, з них 1918 га орної землі. Господарство спеціа­ лізується на вирощуванні бурякового насіння та м’ясо-молочному тваринництві. У Низах є середня школа, в якій налічується 540 учнів і 37 учителів, клуб, бібліотека, діль­ нична лікарня на 25 ліжок. За успіхи в розвитку народного господарства, освіти й охорони здоров’я 19 чоловік нагоро­ дж ено орденами й медалями. Серед пих орде­ ном Леніна — М. 3. Бруньов, орденом Жовтне­ вої Революції — Г. П. Кравченко. На території селищ ної Ради працюють 3 пер­ винні партійні (143 комуністи) й 3 комсомоль­ ські (245 членів ВЛКСМ) організації. Партій­ ний осередок створено в 1922, комсомольський — у 1921 році. Низи відомі з 1662 року. В листопаді 1905 ро­ ку на цукровому заводі відбувся страйк робіт­ ників, який було придушено. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Під час Великої Вітчизняної війни 709 жителів селища билися з ворогом на різних фронтах, з них 270 за хо­ робрість і героїзм нагороджені орденами й ме­ далями, 296 — загинули смертю хоробрих. У селі споруджено меморіальний комплекс і 2 пам’ят­ ники: воїнам-визволителям і загиблим односель­ цям. 1966 року відкрито пам’ятник голові сількомпезаму І. П. Саєнку, вбитому куркулями в 1929 році. У 1967 році встановлено пам’ятник В. І. Ле­ ніну. Протягом 1871— 1879 рр. майже щоліта в Ни­ зах відпочивав П. І. Чайковський. У селищі в 1965 році створено народний меморіальний музей П. І. Чайковського.

Уродженець Низів К. П. Бабчепко брав участь у повстанні на броненосці «Потьомкін». НОВА СІЧ — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за ЗО км від районного центру і заліз­ ничної станції Суми. Дворів — 266, населення — 779 чоловік. Сільраді підпорядковані населепі пункти Варачине, Іволжанське, Кияниця, Корчаківка, Пролетарське, Радянське, Храпівщина, Червонопрапорне. У Новій Січі розташований відділок радгоспу цукрокомбінату ім. Кірова (центральна садиба в селищі Кияпиці). За радгоспом закріплено 5338 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

4830 га орної землі. Виробничий напрям — вирощування насіння цукрових буряків. Допо­ міжні галузі — м’ясо-молочне тваринництво й ви­ рощування зернових культур. У селищі Іволжанському працює винно-розливний завод, за­ снований у 1882 році. В с. Кияниці з 1866 року діє цукровий завод. В Новій Січі є середня школа, де налічується 500 учнів і 40 учителів, клуб, бібліотека, медич­ ний пункт. За трудові успіхи 20 чоловік нагороджено ор­ денами й медалями, з них орденом Леніна — доярку М. Д. Бойко, орденом Жовтневої Рево­ люції — бригадира слюсарів цукрозаводу П. ІО. Ступаченка; телятниці У. В. Грицаєнко присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. На території сільради — 5 первинних партій­ них і 3 комсомольські організації, які об’єдну­ ють 212 комуністів і 239 членів ВЛКСМ. Пар­ тійний осередок створено в 1920, комсомоль­ ський — у 1928 році. Нова Січ заснована в другій половині XVIII ст. Радянську владу в селі встановлено в січ­ ні 1918 року. Під час Великої Вітчизняної війни 265 жителів Нової Січі перебували в лавах Червоної Армії і 15 чоловік — у парти­ занському з’єднанні М. І. Наумова. За мужність і героїзм 172 чоловіка нагороджено орденами й медалями, 76 — загинули смертю хоробрих. У селі встановлено пам’ятник радянським вої­ нам, що полягли в боях за визволення села від фашистських загарбників. За тимчасової окупа­ ц ії в с. Корчаківці діяла підпільна група. ОЛЕКСІЇВНА — село, центр сільської Ради, розташоване за ЗО км від м. Сум і за 20 км від залізничної станції Глушкове. Дворів — 231, на­ селення — 738 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Володимирівна й Новомнколаївка. В Олексіївці розміщена центральна садиба колгоспу «Перемога», за яким закріплено 3740 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3435 га орної землі. Господарство спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби. В селі є восьмирічна школа, в якій навчає­ ться 82 учні й працює 10 учителів, клуб, бібліо­ тека, фельдшерсько-акушерський пункт. За трудові успіхи 120 жителів села нагоро­ дж ено орденами й медалями. На території сільради — первинні партійна й З комсомольські організації, які об’єднують 45 комуністів і 74 комсомольців. Партійний осередок створено в 1935, комсомольський — у 1930 році.

570

Вперше в історичних документах Олексіївна згадується в 1897 році. Радянська влада встанов­ лена в січні 1918 року. Під час Великої Вітчиз­ няної війни на різних фронтах і в партизан­ ських загонах боролися проти німецько-фашист­ ських загарбників 239 жителів села, з них 106 чоловік за мужність і відвагу нагороджено орде­ нами й медалями. І. М. Садовському, який від­ значився під час форсування Дніпра в 1943 році, присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

123 чоловіка загинули смертю хоробрих. У се­ лі встановлено пам’ятник радянським воїнам — визволителям від гітлерівців. У 1965 році відкрито пам’ятник В. І. Леніну. У селі народився В. П. Короткоручко — док­ тор біологічних наук. ПІДЛІСНІВКА — село, центр сільської Ради, розташоване за 18 км від м. Сум і за 7 км від залізничної станції Торопилівка. Дворів — 170, населення — 570 чоловік. Сільраді підпорядкова­ ні населені пункти Білоусівка, Головашівка, Лю­ биме, Миловидівка, Новомихайлівка, Новосуханівка, Олександрівка, Степне. У Підліснівці розташована центральна сади­ ба колгоспу ім. Дзержинського, за яким закріп­ лено 5014 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

4575 га орної землі. Господарство спеціалізує­ ться на виробництві свинини на промисловій основі. За успіхи в розвитку сільського госпо­ дарства колгосп нагороджено орденом Трудово­ го Червоного Прапора, 75 чоловік — орденами й медалями, в т. ч. голову колгоспу Г. І. Доценка — орденами Леніна й Жовтневої Революції; бригадирові тракторної бригади Ф. Й. Назарен­ ку присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. В с. Новосуханівці діє спиртовий завод, за­ снований 1900 року. В селі є восьмирічна школа, де 14 учителів навчають 190 дітей, будинок культури на 450 місць, бібліотека, медпункт. На території сільради — 3 первинні партійні (96 комуністів) і 6 комсомольських (199 членів ВЛКСМ) організацій. Партійний і комсомоль­ ський осередки створено 1924 року. Підліснівка заснована в 1696 році. Радянську владу в селі встановлено в січні 1918 року. В 1922 році виникла сільськогосподарська артіль ім. Шевченка. Під час Великої Вітчизняної вій­ ни билися з фашистськими загарбниками на різ­ них фронтах 152 жителі села, з них 70 чоловік за мужність і відвагу нагороджено орденами й медалями, 52 — загинули смертю хоробрих. У Підліснівці з листопада 1941 року до березня 1942 року діяла підпільна антифашистська орга­ нізація, яку очолював П. П. Червяков. У селі споруджено меморіальний комплекс: пам’ятник воїнам-визволителям і стела, на якій викарбо­ вані імена односельців, полеглих у боях з гітле­ рівцями. В 1965 році відкрито пам’ятник В. І. Ле­ ніну. ПІЩАНЕ — село, центр Верхньопіщанської сільської Ради, розташоване за 7 км від район­ ного центру й залізничної станції Суми і за 5 км від автошляху Суми — Курськ. Дворів — 392, населення — 1311 чоловік. Сільраді підпо­

571

рядковані населені пункти Верхнє Піщане, Жи­ тейське, Кирияківщина. В Піщаному міститься центральна садиба радгоспу «Червоний партизан», за яким закріп­ лено 1480 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

1014 га орної землі. Радгосп спеціалізується па відгодівлі свиней. За успіхи в розвитку сільсько­ го господарства 13 передовиків виробництва на­ городжено орденами й медалями. В селі є восьмирічна школа, де налічується 180 учнів і 13 учителів, будинок культури на 450 місць, 2 бібліотеки, фельдшерсько-акушер­ ський пункт. Первинна партійна організація налічує ЗО комуністів, 2 первинні комсомольські організації об’єднують 24 комсомольців. Партійний осередок створено в 1931, комсомольський — у 1922 році. Піщане відоме з другої половини XVII ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Перша сільськогосподарська артіль «Трактор» створена в 1922 році. На фронтах Великої Віт­ чизняної війни билися з ворогом 246 жителів села, з них 118 загинули смертю хоробрих, 87 чоловік за мужність і відвагу нагороджено ор­ денами й медалями. В селі споруджено мемо­ ріальний комплекс на честь радянських воїніввизволителів і односельців, що загинули в боях з німецько-фашистськими загарбниками. Поблизу Верхнього Піщаного виявлено дав­ ньоруські городища та два курганні могильники. ПОСТОЛЬНЕ — село, центр сільської Ради, розташоване за 20 км від Сум і за 6 км від залізничної станції Головашівка. Дворів — 87, населення — 312 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Бурчак, Кекине, Лікарське, Сгепаненкове. В Постольному міститься центральна садиба колгоспу ім. Димитрова, за яким закріплено 3447 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3125 га орної землі. Вирощують зернові культури й цукрові буряки. Тваринництво — м’ясо-молочного напряму. За виробничі успіхи 43 чоловіка наго­ роджено орденами й медалями. Діти трудящих Постольного навчаються в Лікарській середній школі. У селі є клуб, бібліо­ тека, фельдшерсько-акушерський пункт. На території сільради — 2 первинні партійні (57 комуністів) і 4 комсомольські (154 члени ВЛКСМ) організації. Партійний осередок ство­ рено в 1938, комсомольський — у 1930 році. Постольне засноване на початку XVIII ст. Перші поселенці створювали постоялі двори на ш ляху із м. Сум до Білопілля, звідси й похо­ дить назва села. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Під час Великої Вітчизняної війни 88 жителів Постольного перебувало у ла­ вах Червоної Армії, з них 38 загинуло в боях з гітлерівцями, 52 чоловіка за мужність і від­ вагу нагороджено орденами й медалями. Уродженцями Кекиного є член-кореспондент АН УРСР І. Є. Коробчанський (1895— 1956) і член Спілки художників УРСР С. О. Луньов. СЕВЕРИНІВКА—село, центр Мар’ївської сіль­ ської Ради, розташоване за 12 км від районного центру і за 7 км від залізничної станції Торо­ пилівка. Дворів — 112, населення — 380 чоло­

вік. Сільраді підпорядковані населені пункти Васюківщина, Вербове, Гриценкове, Загірське, Линтварівка, Мар’ївка, Над’ярне, Перехрестівка, Рогізне, Склярівка, Соколине, Софіївка, Стеценкове, Трохименкове, Шевченкове. В Северинівці міститься центральна садиба колгоспу ім. Чапаєва, за яким закріплено 5408 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 4729 га орної землі. Вирощують переважно зернові куль­ тури й цукрові буряки. Тваринництво — м’ясомолочного напряму. У селі працюють восьмирічна школа, де на­ лічується 209 учнів і 15 учителів, клуб, бібліо­ тека, медпункт. За досягнення в розвитку сільського госпо­ дарства, освіти й охорони здоров’я 73 жителі Северинівки нагороджені орденами й медалями, з них В. А. Курасов та бригадир П. О. Суяров — орденом Леніна. На території сільради — первинна партійна і 4 комсомольські організації, які об’єднують 69 комуністів і 158 комсомольців. Партійний осе­ редок створено в 1930, комсомольський — у 1926 році. Северинівка заснована в першій половині XVIII ст. Радянська влада встановлена в січні 1918 року. Під час Великої Вітчизняної війни 59 жителів Северинівки билися з ворогом на різних фронтах, з них 24 загинули смертю хо­ робрих. 49 чоловік за бойові подвиги нагоро­ джено орденами й медалями. Уродженцеві с. Мар’ївки П. П. Іванову й уродженцеві с. Склярівки Л. Є. Полякову присвоєно звання Героя Радянського Союзу. СТЕПАН1ВКА — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване за 16 км від м. Сум, на шляху Суми — Конотоп, за 4 км від залізнич­ ної станції Головашівка. Дворів — 1345, населен­ ня — 4200 чоловік. Селищній Раді підпорядко­ вані села Глиняне й Торопилівка. В селищі розміщена центральна садиба кол­ госпу ім. Жданова, за яким закріплено 2382 га землі, у т. ч. 2230 га орної. Господарство спе­ ціалізується на відгодівлі великої рогатої худо­ би. На території селища розташовані Комсо­ мольський відділок радгоспу й Сумсько-Степанівський цукрозавод (заснований 1893 року), а також пересувна механізована колона № 81, цех заводу залізобетонних виробів, управління меха­ нізованих робіт і автобаза тресту «Сумсільбуд». У Степанівні працюють середня, восьмирічна й початкова школи, в яких 50 учителів навча­ ють 780 учнів, будинок культури на 490 місць, робітничий клуб, 2 бібліотеки, дільнична лікар­ ня на 50 місць, 2 медпункти. За трудові успіхи 32 ж ителі селища нагоро­ джені орденами й медалями, з них орденом Леніна Н. П. Мировицька й М. К. Семенець, ор­ деном Жовтневої Революції — М. І. Яценко. На території селищ ної Ради — 9 первинних партійних і 9 комсомольських організацій, які об’єднують 318 комуністів і 530 членів ВЛКСМ. Партійний осередок створено в 1920, комсомоль­ ський — у 1923 році. Заснована Степанівка 1670 року. В 1905 році тут відбулося селянське заворушення. Радян­ ську владу встановлено в січні 1918 року. Пер­

шу сільськогосподарську артіль створено в 1923 році. Під час Великої Вітчизняної війни у ла­ вах Червоної Армії і в партизанських загонах перебувало 638 жителів Степанівки. 263 чоловіка загинули смергю хороб­ рих. За бойові подвиги в боротьбі з фашист­ ськими загарбниками 517 чоловік нагороджено орденами й медалями. Старшині І. М. Мацаку за хоробрість і відвагу, Г. М . Ю нак — повний виявлені в боях за розкавалер ордена Слави, ширення плацдарму на уродженець смт Степравому березі Дніпра панівки. Фото 1964 р. в 1943 році, присвоєно звання Героя Радянсько­ го Союзу. Гвардієць розвідник Г. М. Юнак — пов­ ний кавалер ордена Слави. На братській могилі радянських воїнів, що загинули в боях за визво­ лення села від гітлерівців, встановлено пам’ят­ ник. Споруджено також меморіальний комплекс на честь воїнів-визволителів і односельців, по­ леглих на фронтах війни. Житель Степанівки І. К. Греков був актив­ ним учасником страйку на Лепських золотих ко­ пальнях 1912 року. В 1965 році його нагородже­ но орденом Леніна. СТЕЦЬКІВКА — село, центр сільської Ради, розташована на річці Олешні, за 10 км від впа­ діння її в річку Псьол. Відстань до районного центру й залізничної станції Суми — 15 км. Дво­ рів — 1522, населення — 4268 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Кардашівка, Радьківка, Рибці, Світляківщина. В Стецьківці міститься центральна садиба колгоспу ім. Горького, за яким закріплено 3541 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3016 га орної землі. Господарство спеціалізується на вирощуванні зернових культур і відгодівлі ве­ ликої рогатої худоби. На території села розта­ шовані 2 цегельні заводи, спиртзавод, заснова­ ний 1835 року, комбікормовий завод, олійниця, плодоконсервний цех Сумського плодоконсерв­ ного заводу, звірогосподарство облспоживспілки. У селі працюють середня й восьмирічна школи, де налічується 792 учні й 63 вчителі, бу­ динок культури на 350 місць, клуб, 2 бібліотеки, дільнична лікарня на 25 ліжок, медпункт, амбу­ латорія. За досягнення в розвитку колгоспного ви­ робництва, освіти й охорони здоров’я 96 чоловік нагороджено орденами й медалями. На території сільради — 6 первинних партій­ них (141 комуніст) і 7 комсомольських (181 член ВЛКСМ) організацій. Партійний осередок створено в 1919, комсомольський — у 1929 році. Село засноване в 1659 році переселенцями з Правобережної України (перша назва його — Олешенка). Радянську владу встановлено в грудні 1917 року. На фронтах Великої Вітчиз­ няної війни билися з ворогом 816 жителів села,

572

з нпх понад 500 чоловік загинули смертю хо­ робрих. За бойові подвиги і відвагу 475 чоло­ вік нагороджено орденами й медалями. Капіта­ ну С. А. Сидоренку присвоєно звання Героя Радянського Союзу. В селі споруджено мемо­ ріальний комплекс: пам’ятник радянським вої­ нам-визволителям та обеліск із стелою одно­ сельцям, полеглим у боях з окупантами. СУЛА — село, центр сільської Ради, розта­ шоване за 22 км від районного центру і заліз­ ничної станції Суми. Дворів — 68, населення — 206 чоловік. Сільській Раді підпорядковані насе­ лені пункти Доценківка, Дрібнівщина, Зелена Роща, Липівка, Нечаївка, Орлине, Печище. В селі міститься бригада колгоспу ім. Фрунзе (центральна садиба в с. Терешківці). За вироб­ ничі успіхи 14 чоловік нагороджено орденами й медалями, з них доярку Г. А. Гончаренко — орденом Леніна. Діти трудящих с. Сули навчаються в Печиіцанській восьмирічній школі. У селі є клуб, бібліотека. Медичну допомогу жителям Сули забезпечують Печищанський та Зеленорощинський медичні пункти. На території сільради — первинна партійна (43 комуністи) й 3 комсомольські (180 членів ВЛКСМ) організації. Партійний осередок ство­ рено в 1927, комсомольський — у 1925 році. Сула заснована на початку XX ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Під час Великої Вітчизняної війни 673 жителі Сульської сільської Ради перебували в лавах Червоної Армії, з них 192 загинули в боях з гітлерівця­ ми, 135 за мужність і відвагу нагороджено орде­ нами й медалями. В 1968 році в с. Сулі спору­ джено пам’ятник односельцям, полеглим у боях з фашистами. ТЕРЕШКІВКА — село, центр сільської Ради, розташоване за 25 км від м. Сум і за 15 км від залізничної станції Торопилівка. Дворів — 360, населення — 976 чоловік. Сільраді підпоряд­ коване село Буцикове. У Терешківці міститься центральна садиба колгоспу ім. Фрунзе, за яким закріплено 9886 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 8534 га ор­ ної землі. Вирощують переважно зернові куль­ тури. Тваринництво — молочно-м’ясного напря­ му. Розвинуте птахівництво. В селі є середня школа, в якій налічується 360 учнів і 25 учителів, будинок культури на 350 місць, бібліотека, лікарня на 25 ліжок. За трудові успіхи понад 100 чоловік нагоро­ джені орденами й медалями, з них орденом Ле­ ніна — В. П. Бутова, Є. Н. Стеценко, П. І. Туренко. На території сільради — 2 первинні партійні (49 комуністів) і 2 комсомольські (163 члени ВЛКСМ) організації. Партійний осередок створе­ но в 1922, комсомольський — у 1923 році. Терешківка відома з кінця XVII ст. Під час революції 1905—1907 рр. тут відбулося селян­ ське заворушення. Радянська влада встановлена в січні 1918 року. Під час Великої Вітчизняної війни на різних фронтах билися з ворогом 280 жителів Терєшківки, з них 200 загинули смертю

573

хоробрих. За мужність і відвагу 76 чоловік на­ городжено орденами й медалями. ТОКАРІ — село, центр сільської Ради, розта­ шоване за 7 км від районного центру. Дворів — 640, населення — 2452 чоловіка. Сільраді підпо­ рядковані населені пункти Зацарне й Червона Діброва. В Токарях розміщена центральна садиба кол­ госпу «Україна», за яким закріплено 3951 га сіль­ ськогосподарських угідь, у т. ч. 2086 га орної землі. Вирощують переважно зернові культури. Тваринництво — м’ясо-молочного напряму. За трудові успіхи 6 чоловік нагороджено орденами й медалями. В селі є восьмирічна школа, в якій навчає­ ться 291 учень і працює 23 вчителі, будинок культури на 180 місць, клуб, 2 бібліотеки, ме­ дичний пункт. На території сільради — первинна партійна й 3 комсомольські організації, які об’єднують 37 комуністів і 78 комсомольців. Партійний осере­ док створено в 1923, комсомольський — у 1925 році. Вперше в історичних документах Токарі зга­ дуються під 1732 роком. Радянську владу в селі встановлено в січні 1918 року. Під час Великої Вітчизняної війни 576 жителів села билися з ні­ мецько-фашистськими загарбниками на різних фронтах і в партизанських загонах, з них 172 загинули смертю хоробрих. 493 чоловіка за бо­ йові п о д в и г и нагороджені орденами й медалями. У селі споруджено пам’ятник радянським вої­ нам, що полягли в боях за визволення села від фашистів. У 1760-х роках у Малій Чернеччині, яка нині злилася з с. Токарями, деякий час жив україн­ ський філософ і поет Г. G. Сковорода. Поблизу с. Токарів виявлено поселення та знайдено дерев’яний плуг скіфських часів (VI — IV ст. до н. е.). ЧЕРВОНЕ (до 1930 року — Старе Село) — село, центр сільської Ради, розташоване за 7 км від м. Сум і за 6 км від залізничної станції Си­ роватка. Дворів — 777, населення — 1776 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Бар­ вінкове, Гірне, Жовтневе, Прудок. У Червоному міститься центральна садиба радгоспу «Сумський», за яким закріплено 6945 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. орпої землі — 5187 га. Господарство спеціалізується на вирощуванні зернових і технічних культур та садівництві. Розвинуте м’ясо-молочне тваринни­ цтво. У селі працює восьмирічна школа, в якій налічується 307 учнів і 25 учителів, клуб, біб­ ліотека, лікарня на 25 ліжок. За трудові успіхи 33 чоловіка нагороджено орденами й медалями. На території сільради — 2 первинні партійні й 3 комсомольські організації, які об’єднують 118 комуністів і 78 комсомольців. Партійний осередок створено в 1922, комсомольський — у 1920 році. Село засноване 1642 року. В 1905 році тут відбувся виступ селян проти поміщика. Радян­ ську владу встановлено в січні 1918 року. Пер­

ше колективне господарство — артіль «Успіх» засновано в 1923 році. На фронтах Великої Віт­ чизняної війни билися з ворогом 620 жителів Червоного, з них 290 чоловік за мужність і від­ вагу нагороджено орденами й медалями, 230 — загинули смертю хоробрих. У селі споруджено меморіальний комплекс: пам’ятник радянським воїнам-визволителям і стела з прізвищами одно­ сельців, що загинули в боях з гітлерівцями. Уродженцем Червоного є генерал-майор авіа­ ц ії Г. П. Лаврик. Поблизу с. Прудка виявлено поселення скіф­ ських часів.

9

ШПИЛІВКА —село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 15 км від районного центру і за 20 км від залізничної станції Суми. Дворів — 548, населення — 1730 чоловік. Сільраді підпоряд­ ковані населені пункти Бровкове, Визирівка, Мазне, Облоги, Ополонське, Харківщина. У Шпилів ці міститься відділок радгоспу «Сумський». На території села працює цегельний завод. У селі є восьмирічна школа, в якій 25 учи­ телів навчають 202 учні, клуб, бібліотека, мед­ пункт. ’

За трудові успіхи 44 чоловіка нагороджено орденами й медалями, з них орденом Леніна — доярку Г. Д. Срібняк. На території сільради — 2 первинні партійні й одна комсомольська організації, які об’єднують 26 комуністів і 47 комсомольців. Партійний осе­ редок створено в 1929, комсомольський — у 1924 році. Шпилівка заснована в 1697 році. В 1905 році відбувся виступ селян проти поміщиків. Напри­ кінці грудня 1917 року в селі встановлено Ра­ дянську владу. Під час Великої Вітчизняної вій­ ни 298 жителів села билися з ворогом па різних фронтах, з них 170 загинули смертю хоробрих, 215 чоловік за мужність і відвагу нагороджено орденами й медалями. В селі споруджено мемо­ ріальний комплекс: пам’ятник воїнам-визволителям і стела, па якій викарбовані прізвища одно­ сельців, що полягли в боях з фашистами. Уродженцем Шпилівки є М. Г. Лисенко (1906—1972) — український радянський скульп­ тор, народний художник СРСР. Неподалік Шпилівки виявлено городище, по­ селення та курганний могильник сіверян (V III— X ст.), давньоруське городище й поселення (X— XI ст.), а також скарб ювелірних виробів і араб­ ських монет X—XI століття.

ТРОСТЯНЕЦЬКИИ РАЙОН

Площа району — 1065 кв. км. Населення — 55,5 тис. чоловік, з них сільського — 35,1 тис. Середня густота населення — 52 чоловіка на кв. км. З корисних копалин є торф. Міській та 17 сільським Радам підпорядковано 55 населених пунктів. У районі 81 партійна, 87 комсомольських і 105 профспілкових організацій. В економіці провідне місце належить сільськогосподарському виробництву. За двома радгоспами й 14 колгоспами закріплено 62,5 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 50,1 тис. га орної землі. Промислових підприємств — 13. Населення обслуговують 32 медичні заклади. В 41 загальноосвітній школі (у т. ч. 12 середніх, 18 восьмирічних, 11 почат­ кових) і двох спецшколах навчається 8,6 тис. учнів, працюють 723 учителі. Культурно-освітню роботу ведуть 11 будинків культури, 38 клубів, 46 бібліотек, 3 музейні кімнати, є 57 кіноустано­ вок. У районі — 5 пам’ятників В. І. Л еніну. В кожному населеному пункті спорудж ено пам'ят­ ники та обеліски вічної Слави на честь воїнів-визволителів і односельців, які загинули в боях з німецько-фашистськими загарбниками в роки Великої Вітчизняної війни.

ТРОСТЯНЕЦЬ 51 ростянець — місто районного підпорядкування (з 1940 року), центр району. Лежить на річці Боромлі, за 59 км від обласного центру (по автостраді Хар_ к ів—Суми — 60 км). Залізнична станція — Смородине. Населення — 20 410 чоловік. Міській Раді підпорядковане с. Смородине. Територія міста була заселена ще у V I 11—X ст., про що свідчать виявлені в його околицях городище й курганний могильник сіверян1. Поселення Тростянець виникло в 50-х роках X V II ст. під час нової хвилі переселення селян та козаків з Правобереж­ ної України на Слобожанщину, зумовленої відновленням панування польської шляхти на Україні після битви під Берестечком. Н азва поселення походить від одно­ йменної річки Тростянки. Землями навколо Тростянця спочатку на рівних підставах володіли обидві частини його жителів - козаки й посполиті. Однак козацька старшина прагнула 1 Археологічні пам'ятки Української РСР (Короткий список), стор. 301.

575

захопити кращі володіння. Охтирський полковник 1. 1. Перехрестов у 1672 і 1682 рр. добився від царського уряду дозволу на володіння великими землями по річці Тростянці1. Підтриманий царськими властями 1. 1. Перехрестов наприкінці X V II ст. привласнив землі в Тростянці та навколишніх селах і закріпачив значну кількість не тільки селян, а й козаків свого полку. 1704 року Тростянець разом з іншими селами відійшов до державних маєтностей. У листопаді 1720 року цар передав Трос­ тянець своєму духівникові Т. Надаржинському2. Його спадкоємці повністю закрі­ пачили жителів села. Цьому сприяла реформа слобідських полків (1732—1737 рр.), за якою мешканці Слобожанщини, крім духовенства та невеликої кількості коза­ ків, були записані кріпаками поміщиків. У 1732 році в Тростянці, крім козаків, налічувався 941 підданий. Всього було 369 хат, осібно виділялися панський будинок та дерев’яна церква. В 1744 році розпочалося будівництво кам ’яної церк­ ви, яка збереглася й досі3. 'Великий інтерес являє побудований у 1749 році «Круг­ лий двір». Він використовувався для господарських потреб поміщика. В баштах «Круглого двору» жили кріпосні артисти балету і цирку. Посеред двору була облад­ нана циркова арена. З 1700 року в Тростянці діяла церковна школа, яку щороку закінчувало 2—3 учні (діти багатіїв)4. Головним заняттям жителів у той час зали­ шалося землеробство. Селяни відбували дво- або триденну панщину, виконували інші повинності, зокрема підводну. Жорстока експлуатація, утиски викликали з їх боку стихійний протест, його поширеною формою були втечі до інших місць.

1732 року 24 жителі села відмовилися працювати на спорудженні нової лінії ук­ ріплень і залишили Тростянець. Погоні вдалося повернути лише одного з них. До 1765 року Тростянець належав до Охтирського полку, 1765—1780 р р .— Октирської провінції Слобідсько-Української губернії, 1780—1796 р р .— Охтирсько­ го повіту Харківського намісництва, з 1797 року — село Слобідсько-Української (з 1835 року Харківської) губернії. Через втечі селян, тяж ке матеріальне становище населення Тростянця у XV111 ст. зростало повільно. 1783 року в селі проживало 1217 кріпаків, кілька десятків сімей козаків, духовенства і торговців. Поміщик збудував цегельний за­ вої;, олійницю, магазин. Н а цей час селяни Тростянця були остаточно закріпачені. Наприкінці X V I11 — в першій половині X IX ст. прискорився розвиток промис­ ловості в селі, пожвавилася торгівля. 1832 року в Тростянці працював поміщицький мідний завод, що виробляв куби й труби. 1846 року тут діяли винокурний, пивовар­ ний, селітряний заводи та полотняна фабрика5. Наступного року власник села побу­ дував ще цукровий і рафінадний заводи, на яких застосовувалася праця 200 кріпа­ ків. Понад тисячу місцевих селян по 4 —5 днів на тиждень працювали в панській економії6. За реформою 1861 року в Тростянці було звільнено 982 кріпаків і 48 дворових. Вони мусили викупити 2519 десятин малопридатної землі, за яку протягом 49 років сплатити (разом з процентами) 130 513 крб.7. Право рибної ловлі, користування па­ совиськами лишалося за поміщиком. Позбавлені угідь, обтяжені викупними плате­ жами, селяни швидко убожіли. Бідняки за безцінь продавали наділи, а самі наймалися на підприємства або до багатіїв. Ті селяни, які вели своє господарство, також не могли з нього прожити й мусили ходити на заробітки. Прискорений розвиток капіталізму після реформи помічався й у Тростянці. Па початку 60-х років тут налічувалося шість заводів: два цукрові (пісковий та 1 А. Г. С л ю с а р с к и й . Социально-экономическое развитие Слобожанщини X V II— X V III вв., стор. 94, 152.

2 ЦДІА УРСР у К иєві, ф. 27, оп. 1, спр. 19, арк. 1—3.

3 К. П. ІД е л к о в. Историческая хронология Харьковской губернии, стор. 105.

4 Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ.) в X V I— X V III столетии, стор. 226.

5 О. О. Н е с т е р е н к о . Розвиток промисловості на Україні, ч. 1, стор. 423, 436.

6 Харківський облдерж архів, ф. 16, оп. 7, спр. 12, арк. 45, 46.

7 Ц ДІА СРСР, ф. 577, оп. 45, спр. 16, арк. 8 .

576

рафінадний), два спиртові, селітряний та цегельний. В Тростянці було 392 двори, в яких мешкало 2150 чоловік1. Дальшому розвитку промисловості Тростянця сприяло завершення в 1877 році будів­ ництва залізниці, яка зв ’язала його з Харковом і Сумами. Тут збудували стан­ цію Смородине. В 1889 році став до ладу винокурний завод, у 1896 — вальцьовий млин. Крім цих підприємств, ще були майстерні при цукрових заводах, екіпаж­ на фабрика (з 1892 року), лісопильний і паркетний заводи. Власник цукрових заводів та його спадкоємці були також великими земле- На плантаціях цукрозаводчика. 1912 р. власниками, вони скупили понад 40 тис. десятин землі. Лише в Тростянці їм належало понад 24 тис. десятин. В економії був кінний завод, де вирощували бельгійських ваговозів і метисів клейдесдальських2. Підприємці жорстоко експлуатували малоземельних і безземельних селян, які наймитували в них, або брали землю в оренду (здавали 400—500 десятин щороку). На заводах і в економії налічувалося 2500 робітників. Управителями були пере­ важно іноземці. Н а цукрових заводах, у вальцьовому млині робочий день тривав 12 годин. Працювали у дві зміни з перервою на 1 годину. На інших підприємствах робочий день продовжувався з 6 години ранку до 6 години вечора. Заробітна плата становила пересічно 12—18 крб. на місяць. У гонитві за великими прибутками адмі­ ністрація мало звертала уваги на техніку безпеки, що призводило до нещасних ви­ падків. У 1892 році на Тростянецькому цукровому заводі 38,5 проц. робітників дістали виробничі травми3. Покалічених, як правило, звільняли з роботи без будьякої допомоги. Експлуатація, ж ахливі умови життя викликали обурення робітників, і вони ставали на шлях економічної, а згодом і політичної боротьби. Під впливом револю­ ційних подій в центрі Росії у вересні 1905 року відбувся шестиденний страйк робітни­ ків цукрового заводу, до яких приєдналися також наймити економії й мешканці нав­ колишніх сіл. Вони вимагали запровадження 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати, поліпшення умов праці. Страйк придушив Охтирський кавалерій­ ський полк. Найактивніші учасники страйку М. Залавський, І. Зайденшнер, В. Зубченко були заслані до Сибіру. В листопаді припинили роботу залізничники станції Смородине. Н а мітингах вони виголошували промови, в яких закликали змінити існуючий лад. Страйкуючі залізничники 7 січня 1907 року прогнали жандармів і адміністрацію. Царські власті жорстоко розправилися з страйкуючими. Організа­ тори виступу були віддані до суду4. У роки столипінської реакції та першої світової війни Тростянець лишався убо­ гим селом з населенням 8 тис. чоловік. Управителі маєтку мало дбали про здоров’я населення. Крім невеликої лікарні, в Тростянці були ще приватна лікарня на двоє ліжок та медичний пункт на станції Смородине. На низькому рівні була й народна освіта. Земське двокласне училище, церковно­ парафіяльна школа, однокласне училище та приватна школа для підготовки до всту­ пу у вищі навчальні заклади не могли охопити навчанням усіх дітей шкільного віку.

1 Списки населенных мест Российской империи, вып. 46. Харьковская губерния. СПб., 1869, стор. 23.

2 Россия. Полное географпческое описание пашего отечества, т. 7, стор. 321, 322.

3 Свеклосахарное производство в санитарном отношении. СПб., 1892, стор. 119.

4 ЦДІА СРСР, ф. 336, оп. 1, спр. 1676, арк. 2.

577

37

3-206

Мальовнича природа Тростянця і його околиць приваблювала митців. У 1864 році тут побував студент Петербурзької консерваторії, згодом великий російський композитор П. І. Чайковський. У Тростянці він написав свій перший симфонічний твір — увертюру до драми О. М. Островського «Гроза»1. 1889 року в Тростянці побу­ вав великий російський письменник А. П. Чехов, У 1883— 1885 рр. відвідував село український поет, революціонер-демократ П. А. Грабовський. Коли прийшла звістка про перемогу Лютневої революції, робітники цукрового заводу й ремонтних майстерень влаштували маніфестацію. В березні 1917 року було обрано Раду робітничих і селянських депутатів, але в ній переважали представники дрібнобуржуазних партій. Розвитку революційної боротьби в Тростянці сприяла діяльність харківських та охтирських більшовиків. Завдяки їх агітації революційно настроєні трудящі стали активно підтримувати більшовиків, передові робітники вступали до РСДРП(б)2. Широкого розмаху набув профспілковий рух на підприємствах села. В червні 1917 року створено профспілкову організацію ремонтних майстерень (300 чоловік)3. Профспілки наполегливо обстоювали інтереси трудящих. Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції, під впливом ленінського Декрету про землю, у Тростянці розгорнулася боротьба проти ставле­ ників буржуазно-націоналістичної Центральної ради, яка узурпувала владу на У країні. Створений у листопаді 1917 року волосний земельний комітет почав ділити поміщицькі землі4. Наприкінці грудня 1917 року в Тростянці встановлено Радянську владу5. 12 січ­ ня 1918 року обрано 105 депутатів до волосної Ради робітничих і селянських депута­ тів та виконком з 16.чоловік. До нього ввійшли більшовики Г. Бондаренко (голова), В. Столяренко, П. Ложечник, Д. Півненко, О. Головченко та інші. Тростянецька волосна Рада визнавала єдиною законною владою на У країні Радянську владу. В цей же час у Тростянці створено партійний осередок6. У квітні 1918 року Тростянець окупували австро-німецькі загарбники. Багато жите­ лів села пішло до партизанського загону, яким командував більшовик О. Г. Васильченко. Після краху німецької окупації владу в Тростянці захопили петлюрівці. їх банди грабували й тероризували населення. Партизанський загін на чолі з О. Г. Васильченком наприкінці грудня 1918 року вибив з села ворога. В січні 1919 року ство­ рено ревком. 19 лютого відбувся з ’їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів Тростянецької волості, який обрав волосний виконком. З ’їзд надіслав привітання В. І. Л еніну7. Будинок, у якому в 1864 році жив великии Відновив свою роботу партійний осередок. Почав пращоросіиськии композитор П. І. Чаиковськии, „ . f ^ ^ м. Тростянець. 1971 р. в а т и к л У б * вищнли перші номери газети «Тростянецькі вісті». Всі заходи партійного осередку і волвиконкому активно підтримували робітники цукрового заводу. Вони зібрали 18 тис. крб., 500 пудів борошна, ЗО пудів цукру, 62 пуди картоплі й 45 пудів пшениці для дітей Радянської Росії8. Але мирний перепочинок був недов1 Г. Т ю м е н є в а. Чайковський і Україна. К ., 1955, стор. 9.

2 Газ. «Соціалістична праця» (Тростянець), 7 листопада 1930 р.

3 Трудящ иеся Сумщини в борьбе за власть Советов, стор. 27.

4 Сумський облдерж архів, ф. Р-2443, оп. 1 ,с п р . 1, арк. 50.

5 Перемога В еликої Жовтневої соціалістичної революції на У країні, т. 2, стор. 97.

6 М. И . К у л и ч е н к о . Большевики Харьковщины в борь­ бе за власть Советов, стор. 45.

7 Сумський облдерж архів, ф. 2362, оп. 1, спр. 22, арк. 29.

8 Ю. Ю. К о н д у ф о р . Робітничі продовольчі загони України в 1919 році. X ., 1953, стор. 95.

578

гим: 7 серпня 1919 року до села вдерлися денікінці. Вони по-звірячому закатували комуніста II. G. Таряника, розстріляли активного борця за Радянську владу — робіт­ ника цукрового заводу Я . Г. Півненка. Перед смертю він сказав: Я знаю, ви мене сьогодні вб’єте, але народ вам не вбити, революція переможе!»1. Ж ителі Тростянця свято бережуть світлу пам’ять про більшовика. Ім’ям Я . Г. Півненка названо цу­ кровий завод, на якому він працював, машинобудівний завод, школу Ф ЗН і вули­ цю міста. На початку грудня 1919 року бійці 41-ї стрілецької дивізії під командуванням Ю. Сабліна визволили Тростянець. У складі цієї дивізії було чимало уродженців села, серед них — начальник штабу стрілецької бригади М. Ф. Харченко. 6 грудня створено волосний ревком, його очолив комуніст П. І. Зубченко. Наприкінці місяця обрано партком на чолі з М. Ф. Харченком2. В січні 1920 року створено комсомольську організацію села, до складу якої ввійшло 15 робітників, 6 селян і 10 учнів3. Молодь Тростянця взяла активну участь у боротьбі з польськими інтервентами і врангелівськими військами. Сформований тростянецькими комсомольцями загін «Юний комунар» героїчно бився на Південному фронті. Газета Охтирського повіто­ вого комітету КП(б)У 8 серпня 1920 року повідомляла, що за мужність, виявлену в боротьбі проти Врангеля, 6 комсомольців з Тростянця занесені на золоту Дошку пошани. Один з н и х — М. Щербак очолював комсомольську організацію Тростянця в 1921 — 1923 рр. (тоді в ній налічувалося 40 чоловік). У 1921 році створено пар­ тійний осередок на цукровому заводі, в 1923 — комсомольський. Партійні та комсомольські організації, ревком, а згодом сільська Рада залучали до відбудови господарства седа робітників, селян, молодь. Насамперед було завер­ шено націоналізацію підприємств, землі, лісів4. Нарощував темпи цукровий завод. У 1921 році тут вироблено 1360 пудів цукру, а в 1926 — понад 600 тис. пудів. Продуктивність праці за цей час зросла на 155 проц. На заводі працювало 600 робітників. Н а цей час повністю були відбудовані спирто­ вий, цегельний, паркетний заводи, млин. Вживалися заходи для налагодження медичного обслуговування населення. На початку 20-х років у Тростянці діяла лікарня, де працювали лікар і два фельдшери, медичний пункт на станції Смородине. За допомогою шефів — Х арківської школи охорони материнства — цукровий завод відкрив у 1923 році дитячий садок. Радянсь­ кі органи та громадські організації багато зробили для налагодження народної освіти. Працювали три школи (2 семирічки й початкова). 1921 року відкрито сіль­ ськогосподарську школу, в двох її класах навчалося 39 учнів5. При цукровому заводі ім. Я. Г. Півненка з 1922 року діяла школа Ф ЗН . У селянському клубі працювали драматичний і хоровий гуртки. Книжковий фонд бібліотеки в 1923 році становив 900 примірників. У лютому 1923 року Тростянець став селищем міського типу. За даними 1926 ро­ ку, тут проживало 7300 чоловік6. З 1925 по 1930 рік Тростянець входив до складу Сумського округу, в 1930— 1932 рр. він — районний центр, підпорядкований республіканським органам влади. В 1932—1939 рр. Тростянецький район входив до Х арківської області, потім — до Сумської. Значні зміни сталися в економічному й культурному житті Тростянця під час довоєнних п’ятирічок. На базі паркетного заводу швидко виріс деревообробний ком­ бінат потужністю 350 тис. кв. метрів паркету на рік, виробництво якого порівняно з 1913 роком зросло в три рази. В 1939 році півторатисячний колектив робітників 1 Газ. «Ленінська правда» (Тростянець), 14 червня 1957 р.

2 Сумський облпартархів, ф. 38, оп. 1, спр. 2, арк. 80, 128.

3 Образование и деятельность комсомола Украины в годы гражданской войны. Документи u материальї. К ., 1959, стор. 276.

4 Сумський облпартархів, ф. 38, оп. 1, спр. 2, арк. 127, 128.

6 ЦДАЖ Р УРСР, ф. 166, оп. 2, спр. 1480, арк. 1—3.

8 ЦДАЖР УРСР, ф. 5, оп. 2, спр. 1168, арк. 38.

579

37*

комбінату виконав річний план на 106 проц1. Майже в два рази, порівняно з 1917 ро­ ком, збільшив виробництво цукровий завод, переробляючи за добу 8,5 тис. цнт буря­ ків. Н а 105—112 проц. виконували річні плани колективи спиртового й маслозаводу, станції Смородине. Широкого розмаху набув стахановський рух, який очолили пар­ тійні організації. Н а підприємствах Тростянця працювало в 1938 році 2500 стахановців і ударників. Комуніст Т. Я. Іщенко на поліровці деталей виконував норму на 170—175 проц., полірувальниця II. М. Турченко — на 160—165 проц. Систематично перевиконувала норми на цукровому заводі стахановська комсомольська зміна М. І. Моянського, нагородженого в 1936 році орденом «Знак Пошани». Підготовка кваліфікованих кадрів, впровадження раціоналізаторських пропо­ зицій сприяли підвищенню продуктивності праці, поліпшенню її умов. Н а дерево­ обробному комбінаті І. П. Смолянський удосконалив токарно-копіювальний верстат, підвищивши його продуктивність на 150 проц., стахановець І. Д. Ложечник поліпшив процес заготовки деталей для стільців, розробивши систему шаблонів, головний інже­ нер спиртового заводу розробив метод безперервного шумування. Частина мешканців Тростянця в довоєнний час працювала в сільському госпо­ дарстві. В ході масової колективізації вони об’єдналися в колгоспи «Червоний пар­ тизан», «Шлях до соціалізму», «Хвиля революції» і «3-й рік п ’ятирічки» (останні три в 1931 році об’єдналися в колгосп «Більшовик»)2. їх землі обробляли механізатори Тростянецької МТС, заснованої 1930 року, тоді ж створено бурякорадгосп. За корот­ кий час господарства досягли високих виробничих показників. У 1940 році колектив бурякорадгоспу виростив урожай зернових по 25,4 цнт на га, середній надій молока на корову становив 3814 літрів. 80 передовиків виробництва завоювали право бути учас­ никами Всесоюзної сільськогосподарської виставки в 1941 році3. Зросли врожаї зер­ нових у 1938—1939 рр. і в тростянецьких колгоспах. Удосконалюючи методи керівництва економічним, політичним і культур­ ним життям, зростала й міцніла партійна організація селища. 1940 року в ній налічувалося близько 500 комуністів. Важливим знаряддям мобілізації мас на со­ ціалістичне будівництво стала газета «Соціалістична праця» (з 1939 року — «Ленін­ ська правда»), яка почала виходити 1 жовтня 1930 року. За допомогою громадськості селищна Рада здійснила великі роботи щодо бла­ гоустрою Тростянця. Д ля цього щороку держава асигнувала 50—60 тис. крб . 4 Ч у ­ довий парк ім. Горького, впорядкований сквер, забруковані головні вулиці, прокла­ дені по них тротуари, нові приміщення школи № 2 та житлові будинки змінили ви­ гляд Тростянця. 1 травня 1938 року відкрито пам’ятник В. І. Леніну. В липні 1940 року Тростянець став містом. Значно поліпшилося медичне обслуговування на­ селення. Д іяли лікарня, поліклініка, два медичні пункти. Значні зрушення сталися в розвитку освіти й культури трудящих. Три семи­ річні й початкова школи за роки довоєнних п ’ятирічок перетворилися на серед­ ні5, крім них, працювала ще початкова школа. Готували робітничі кадри школи Ф ЗН , що діяли при цукровому заводі та при деревообробному комбінаті й сіль­ ськогосподарська школа. В районній бібліотеці налічувалося 25 тис. книг. Б ули ще бібліотеки на станції Смородине та в двох школах. Заслуженою популярністю корис­ тувався духовий оркестр цукрового заводу. З перших днів Великої Вітчизняної війни жителі Тростянця стали на захист соціалістичної Батьківщ ини. Чоловіки, здатні носити зброю, пішли на фронт. Ж інки, старі й підлітки збирали й вивозили в глиб країни врожай, евакуювали устат­ кування деревообробного комбінату та спиртового заводу на У рал, школи ФЗН — до м. Куйбишева.

1 Газ.

2 Газ.

3 Газ.

4 Газ. ^ Газ.

«Ленінська правда», 1 січня 1940 р. «Соціалістична праця», 3 грудня 1931 р. «Ленінська правда», 5 березня 1941 р. «Ленінська правда», 13 квітня 1941 р. «Ленінським шляхом», ЗО травня 1967 р.

580

10 жовтня 1941 року Тростянець окупували німецькі фашисти. Вони розстріляли й повісили 157 жителів міста, 280 вивезли на каторжні роботи до Німеччини. З а ­ гарбники зруйнували цукровий і спиртовий заводи, деревообробний комбінат, лісодослідну станцію, 137 будинків, 4 школи, знищили паровозний і вагонний парк. Радянські патріоти піднялися на боротьбу з лютим ворогом. У вересні 1941 року створена підпільна комсомольсько-молодіжна група. Вона діяла під керівництвом підпільного райкому ЛКСМ У, до складу якого входили А. Таран (секретар), О. С. Лук ’яненко, В. Радченко, Г. В. Соболь, І. Ф. Бєловол, І. К . Ярмош. Підпільники вико­ нували доручення командування партизанського загону ім. Котовського, що діяв певний час на території району, розповсюджували радянські листівки та брошури. Члени бойової групи І. Ярмош, В. Генін, Л. Яковенко та інші здійснювали диверсії на залізниці Х арків—Суми, зокрема підірвали залізничний міст поблизу станції Скрягівка. Взимку 1942 року група І. Ярмош налагодила зв ’язок з радянськими пара­ шутистами, що висадилися біля с. Червоного, постачала їм продукти, допомагала здійснювати бойові операції1.

9 серпня 1943 року частини 40-ї армії Воронезького фронту визволили Тростя­ нець від гітлерівців. У боях за місто відзначилися танковий батальйон під команду­ ванням капітана І. В. Ш ухляєва, який раптово вибив німців з станції Смородине, захопивши 8 паровозів, 4 ешелони, визволив понад 2,5 тис. військовополонених 2 та винищувально-протитанковий артилерійський полк під командуванням В. Б . Борсоєва. Полк знищив 19 ворожих танків, 5 самохідних гармат, кілька автомашин3. За мужність, виявлену в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками на фронтах, нагороджено орденами й медалями понад 2 тис. жителів Тростянця, 21 чо­ л о в ік — за участь у партизанському русі. Уродженець Тростянця І. М. Яковенко, який працював другим секретарем Луганського міськкому партії, очолив підпільний Луганський обком (а також і міськком) партії. І. М. Яковенко загинув 15 вересня 1942 року4. Н а знак глибокої пошани до світлої пам’яті радянських воїнів, полеглих у боях за Батьківщ ину, в Тростянці на двох братських могилах встановлено пам’ятники, споруджено меморіальний комплекс. У визволеному місті відновили роботу радянські та партійні органи, які доклали всіх зусиль, щоб налагодити мирне життя. Завдяки державним асигнуванням, які на­ давалися в першу чергу медичним та культосвітнім закладам, вже наприкінці 1943 ро­ ку діяли лікарня, школи, клуб, дитячі ясла. Пущено міський водогін. Очолені кому­ ністами жителі Тростянця почали відроджувати зруйноване господарство. Трудовий героїзм виявили залізничники. Вони в стислі строки відбудували колії, 63 стрілочні переводи, 62 колійні будинки, 27 залізничних мостів, 34 службові й технічні споруди. Прагнучи допомогти Червоній Армії швидше розгромити ворога, залізничники зі­ брали у фонд оборони 200 тис. крб., за що одержали подяку від Верховного Головно­ командуючого5. Комсомольці міста оточили чуйним піклуванням госпіталі. їм висло­ вив подяку штаб 1-го Українського фронту6.

1945 року колектив Смородинського відділку завоював перехідний Червоний прапор Південної залізниці. Добре працювали паровозники депо Смородине. Тут середня продуктивність праці за 1947 рік досягла 182 проц7. План залізничних пере­ везень вантажів на четверту п ’ятирічку тростянецькі залізничники виконали до­ строково. Високих показників добився машиніст А. О. Гурін, який 1952 року став водити одним паровозом по два состави. Його бригаді першій присвоєно звання ко1 Сумская область в период Великой Отечественной войны Советского Союза, стор. 286, 287.

2 Архів МО СРСР, ф. 673, оп. 439523, , спр. 1, арк. 20, 21.

3 Гвардии полковник Борсоев, Герой Советского Союза. У лан-Удэ, 1966, стор. 156.

4 АІІП ЦК КП України, ф. 1, оп. 14, спр. 176, арк. 5, 6 .

5 Газ. «Ленінська правда», 19 березня 1944 р.

6 Сумський облпартархів, ф. 38, оп. 1, спр. 61, арк. 27.

7 Газ. «Ленінська правда», 1 січня 1948 р.

581

лективу комуністичної праці. Нині він машиніст-інструктор, кавалер орденів Леніна і Жовтневої Революції, має зван­ ня заслуженого залізничника У РСР. А. О. Гуріна обирали депутатом Вер­ ховної Ради УРСР сьомого — восьмого скликань. Завдяки допомозі братніх республік швидкими темпами відбудовувалась про­ мисловість. Із Курганської області до Тростянця надійшли деревообробні вер­ стати, з Вологди, Кірова, Свердловська— верстати й лісоматеріали. Вже напри­ кінці 1945 року став до ладу деревооб­ робний комбінат. За четверту п ’ятирічку на ньому створена власна теплоенерге­ тична база, переведене на індивідуальні Д еревообробний комбінат. Автоматична лінія електростатичного електроприводи Т Є Х Н О Л О Г ІЧ Н Є устаткуфарбування, м. Тростянець. 1972 р. вання, механізовано вивантаження круглого лісу, реконструйовано су­ шильні камери, споруджено гнутомеблевий (стільцевий) цех і охолоджувальні приміщення. В п ’ятій п ’ятирічці виробництво меблів зросло в три рази. Справжній трудовий героїзм виявили робітники на відбудові цегельного й цукро­ вого заводів, у налагодженні роботи машиноремонтних майстерень цукрового за­ воду, які з 1946 року стали окремим підприємством. За час четвертої п ’ятирічки ко­ лектив машиноремонтних майстерень освоїв виробництво тракторних лопат, від­ центрових насосів. Тут були зроблені вперше безперервно діюча центрифуга, тран­ спортер «Ленінець», мішалка «Русселя». Головному інженерові майстерень комуністу G. В. Литвийову за створення тракторної лопати присуджено Д ерж авну премію СРСР. Відбудували своє господарство бурякорадгосп та колгоспи. На початку 50-х ро­ ків колектив бурякорадгоспу вирощував по 2 2 , 2 цнт озимої пшениці на га, надоював по 4600 кг молока від фуражної корови. За досягнення цих показників бурякорад­ госп був учасником ВСГВ у 1954 році. Колгоспи «Більшовик» (у 1950 р.) і «Червоний партизан» (у 1954 році) були об’єднані з сусідніми колгоспами — ім. Жданова та «Путь Ленина» і стали їх бригадами. У відбудовний період міськрада і міськком партії значну увагу приділяли роз­ витку освіти, культури, поліпшенню медичного обслуговування населення. Тут пра­ цювали лікарня, поліклініка, 3 фельдшерсько-акушерські пункти, двоє дитячих ясел. Н а той час у Тростянці діяли дві середні, дві семирічні та початкова школи, які охоплювали навчанням 2500 дітей. Крім того, 500 учнів навчалося в двох школах ФЗН та агрош колі1. Відкрився кінотеатр. Відновили роботу міський клуб, районна бібліотека, в ній 1947 року налічувалося 10 тис. книжок. У цей період широко розгорнулася радіофікація міста, а також села Смородиного. Під час підготовки до святкування 30-річчя перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції мешканці міста спорудили пам’ятник В. І. Л еніну2. Середина 50-х років — початок перетворення Тростянця на промислове місто. Розширюються ремонтно-технічні майстерні, згодом вони стають машинобудівним заводом. Тепер це високомеханізоване підприємство, яке виробляє насоси, буртонакривачі, мановакуумфільтри, сатураційні установки, машини для калібрування насіння, — всього 45 видів машин. На території колишнього спиртового заводу на1 Газ. «Ленінська Правда», 25 січня 1948 р.

2 Газ. «Ленінська правда», 7 листопада 1947 р.

582

прпкінці 50-х років збудували електротехнічний завод. Це підприємство (з 1968 ро­ ку — «Електропобутприлад») одночасно налагоджувало виробництво продукції не тільки господарсько-побутового призначення, а й промислового — високоамперних рубильників, перемикачів, магнітних пускачів тощо. На заводі механізовано трудо­ місткі процеси, впроваджується прогресивна технологія. В 1972 році він виробив продукції на суму близько 7 млн. карбованців. Швидко зростав деревообробний комбінат. Розширилися виробничі площі, зросли потужності паркетного, ремонтно-механічного цехів, механізовано транспорт­ ні та вантажно-розвантажувальні процеси. На підприємстві освоєно випуск нових видів меблів, створено цех, що випускає товари широкого вжитку. В Тростянці діють також цукровий завод, комбінат хлібопродуктів, створений на базі вальцьового млина, два цегельні заводи, маслозавод, промкомбінат, комбінат побутового обслуговування, харчокомбінат, друкарня, авторемонтне підприємство, лісгоспзаг, відділення «Сільгосптехніки», міжколгоспне будівельне управління, завод елітного насіння цукрових буряків, комбікормовий завод. Працівники Червоно-Тростяпецької лісодослідної станції (створеної 1923 року) досліджують такі проблеми, як водоохоронна роль лісу, фізико-механічні властивості деревини, різні С И СТЄ хМ И й способи вирубки лісу. Обсяг валової продукції підприємств Тростянця за 60-і роки подвоївся, а заводу «Електропобутприлад» зріс у 5,5 раза, машинобудівного — в 4,5 раза. Семирічний і восьмий п ’ятирічний плани всіма підприємствами виконані достроково. Авангардом 13-тисячного робітничого загону Тростянця є 1680 комуністів, об’єднаних у 56 первинних парторганізаціях. 340 бригад удостоєно звання колек­ тивів комуністичної праці. За успіхи в соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна до обласної Книги трудової слави занесені дерево­ обробний комбінат, бригада штампувальників заводу «Електропобутприлад», маши­ ніст депо Смородине І. Н. Логвин. 2643 передовики змагання міста і району нагоро­ джені медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Воло­ димира Ілліча Леніна».

50-річчя утворення СРСР трудящі підприємств Тростянця відзначили достроко­ вим виконанням плану другого року 9-ї п ’ятирічки, реалізувавши продукції на 307 тис. крб. понад план. Переможця соціалістичного змагання — комбінат хлібо­ продуктів — нагороджено Ювілейною Почесною грамотою ЦК КП У країни, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та У країнської Ради профспілок. Серед мешканців Тростянця — ЗО кавалерів ордена Леніна, це — залізничники В. І. Задніпровський, 3. Т. Радченко, К. Л. Соломаха, робітник деревообробного комбінату К. Я. Будник та інші. ОрденомЖовтневої Революції нагороджений бригадир заводу «Електропобутприлад» В. Г. Борика. Важлива роль у житті Тростянця належить міській Раді. До її складу 17 червня 1973 року обрано 72 депутатів. Добре працює комісія соціалістичної законності, очолює її персональний пенсіонер — член КПРС з 1919 року П. В. Бутко. Питання житлового будівництва й благоустрою міста завжди В П О Л І зору депутатів. Т ІЛ Ь в у р о ч и щ іНескучному біля Тростянця. 1971 р. ки протягом 1966—1972 рр. зведено 9 ба­ гатоквартирних та 339 індивідуальних будинків. З кінця 1960 року місто одер­ жує електроенергію від державної мережі, почав діяти водопровід. Ж ителі Тростян­ ця користуються скрапленим газом (4015 установок). У місті є універмаг, 6 6 магазинів, 25 ларків, 14 їдалень, рес­ торан. Значно поліпшилась охорона здоров’я трудящих. Тут є лікарня на 100 ліж ок, 583

медичні пункти на всіх підприємствах і в школах, санепідстанція, госпіталь інвалідів Великої Вітчизняної війни. Населення обслуговують 78 лікарів і 325 працівників з середньою медичною освітою. Л ікареві А. С. Маркову присвоєно звання заслуженого л ікаря УРСР, він нагороджений орденом Леніна. В чотирьох середніх, восьмирічній, вечірній, заочній та спеціальній школах на­ вчаються 4818 учнів. Педагогічний колектив — 290 вчителів, серед них директор середньої школи № 2 комуністка М. І. Слєпова, заслужена вчителька УРСР. З 1964 року в місті відкрито дитячу музичну школу. До послуг трудящих 8 бібліотек — районна бібліотека ім. Лесі У країнки для дорослих (35 тис. книжок), районна дитяча, технічної книги, бібліотеки на під­ приємствах та в школах. У Тростянці є стадіон. Працює ЗО спортивних колективів, як і охоплюють 6 тис. чоловік. Серед кращих спортсменів — М. Я. Березін, чемпіон У країнської РСР 1972 року з лиж, М. П. Гончаренко — призер першості У країни з ковзанів у 1969 році. При районному будинку культури та клубах підприємств працюють гуртки художньої самодіяльності. Н а республіканській виставці творів прикладного мистецтва, присвяченій 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, картини тростянецького художника І. Я . Слабоспицького відзначені дипломом 2-го ступеня республіканського оргко­ мітету, і в складі художньої виставки УРСР експонувалися в Болгарії і Н Д Р. З Тростянця вийшли М. В. Серебряков (народж. 1879 р.) — активний учасник революційного руху, заслужений діяч науки РРФСР; В. О. Добровольський (1884—1963) — український радянський вчений в галузі загального машинобуду­ вання, заслужений діяч науки і техніки РРФ СР. У місті народився М. К. Йосипенко (1912) — український радянський театрознавець, доктор мистецтвознавства. З а роки Радянської влади колишнє село Тростянець перетворилося на промис­ лове місто з високим рівнем освіти й культури. В . В. Д І Д Е Н Н О , М . Й . П Р О Щ Е Н Н О , Г . / . ШЕ ЛЕ СТ

БОР0МЛЯ Боромля — село, центр сільської Ради, розташоване на автошляху Х арків— Суми, за 18 км від районного центру, за 8 км від однойменної залізничної станції. Дворів — 2037. Н асел ен н я— 5099 чоловік. Сільській Раді підпорядковані населені пункти Вовків, Мозкове, Новгородське, Пархомівка, Першотравневе й Шевчен­ ків Гай. Боромля заснована в 1659 році вихідцями з Правобережної України, що втекли від утисків польської шляхти і оселилися на землях Російської держави на Б єлго­ родській оборонній л ін ії1. Територія, де розташувалося містечко, знаходилась у прикордонній смузі і зазнавала нападів кримських татар. Тому населення подбало про оборону. Я к свідчить опис 1665 року, в Боромлі проживало 870 чоловік, а саме містечко являло собою фортецю. Воно було укріплене дубовими стінами з 5 баштами і обкопане ровом завширшки 3 сажні і завглибшки 2 сажні. Багато людей жило за його межами в посаді, який також було укріплено. Тут налічувалося 5 гармат і 408 ядер до них. Місцевий гарнізон складався з 200 чоловік. В Боромлі розвива­ лись землеробство й скотарство. Частина жителів займалася ремеслом. Містечко було центром двох сотень Охтирського полку. Населення не було соціально однорідним. Разом з рядовими козаками сюди переселилися представники козацької старшини і українських феодалів. Ж алувана 1 А . Г. С л ю с а р с к и й .

X V III вв., стор. 121.

Социально-экономическое развитие Слобожанщини X V II—

584

грамота царського уряду від 19 грудня 1659 року не всіх переселенців наділила в од­ наковій мірі орною землею, лісами і сінокосами1. Поступово, спираючись на військову та адміністративну владу, козацька старшина прибирала до своїх рук общинні землі і закріпачувала козаків. Н а початку X V III ст. частину землі і угідь у козаків Боромлі загарбав охтирський полковник Перехрестов. Не відставав від нього боромлянський сотник К. Ємельянов, який відібрав у одного з коза­ ків землю, млин і худобу. Н а кожну ревізьку душу на той час у містечку припадало в середньому по 4,6 десятини землі. З 1734 року Боромля стала військовою слободою, де знаходилось комісарське управління. Посилився процес закріпачення. У 1767 році тут налічувалось 469 крі­ паків. Панщина зросла до 3—4, а іноді й 6 днів на тиждень. Поряд із землеробством розвивалися ремесла і промисли. Жителі займалися гончарством, чоботарством, кравецтвом, ткацтвом, теслярством, ковальством, а також млинарством. Особливого розвитку набуло гончарство, що зумовлювалося наявністю покладів високоякіс­ ної глини. Керамічний посуд продавали не лише на місцевих ярм арку і базарах, а й у Тростянці та Сумах. Широкого розмаху набув чумацький промисел. Боромлянські чумаки ходили до Москви, Нижнього Новгорода, М аріуполя та в інші міста. Населення слободи наприкінці X V III — на початку X IX ст. досить швидко зростало і на 1801 рік становило 7 тис. чоловік. П ісля ліквідації полкового устрою Боромля з 1765 року входила до Охтирського повіту Слобідсько-Української губернії, з 1780 року — Харківського намісництва, з 1797 року — Слобідсько-Української губернії, а з 1835 року стала волосним центром Х арківської губернії. Ж ителі Боромлі не одержували медичної допомоги. Повільно розвивалася осві­ та. На початку X V III ст. тут діяла школа, яка не мала навіть спеціального приміщен­ ня. Дітей навчав дяк. Лише в 1812 році у слободі відкрили парафіяльне училище, де налічувалося 28 хлопчиків. Внаслідок реформи 1861 року селяни Боромлі були пограбовані. Вони одержали мізерні наділи землі, за які мали сплатити великий викуп. Т ак, поміщик Влизьков виділив своїм селянам 44 десятини малородючої землі. 19 селян поміщика Л укашова одержали 26,5 десятини землі2. У післяреформений період в Боромлі з ’явилися невеликі підприємства. У 1864— 1865 рр. тут діяли цегельний і селітровий заводи, 3 винокурні, вальцьовий паровий млин, 120 вітряків. Чотири рази на рік відбувалися ярмарки і 2 рази на тиждень — базари. Чимало жителів займалося гончарним промислом. Поглибилося класове розшарування. Переважна більшість селян, не маючи достатньої кількості землі, потрапляла в залежність від поміщиків і куркулів, поповнювала лави наймитів. Куркулі скуповували землю селян-бідняків. Д еякі куркульські господарства зосере­ дили від 100 до 300 десятин землі. Значною кількістю землі володіли 4 церкви, яким належали 215,5 десятини найкращої орної землі, великі ділянки лісу й сінокосу. Одночасно земельні наділи основної маси селян не перевищували 2 —3 десятин. Ч а­ стина селян зовсім не мала землі3. Безземельна і малоземельна селянська біднота від сходу до заходу сонця гнула спину в поміщицьких і куркульських господарствах та на церковних землях. За день важкої праці наймити одержували по 20—ЗО ко­ пійок. Багато збіднілих селян йшли на заробітки за межі містечка. У 1004 році на­ селення його становило 11,9 тис. чоловік4. Велике обурення викликала у трудящих Боромлі звістка про криваву розправу з робітниками Петербурга у січні 1905 року. В середині січня в містечку відбулася сходка селян, на якій вони вшанували пам’ять жертв царизму. Промовці закликали відібрати землю в поміщиків та віддати тим, хто її обробляє. Після мітингу селяни 1 X V III 2 3 4

585

А. Г. С л ю с а р с к и й . вв., стор. 23, 24, 130. Харківський облдерж архів, Земельные наделы крестьян Города России в 1904 году,

Социально-экономическое развитие Слобожанщини ф. 16, оп. 2, спр. 65, арк. 1, 4. Харьковской губернии, стор. 1, 5, табл. 1. стор. 228, 229.

X V II—

вирушили до поміщицького маєтку Линтварової, поділили хліб, худобу й птицю та знищили конторські книги із записами селянських боргів. У травні тут було розпов­ сюджено листівки Х арківської організації РС Д РП 1. Під час здійснення столипінської аграрної реформи куркулі намагалися виділитися на відруби за рахунок общинних земель. Проти такого пограбування виступила переважна більшість селян. Трудящі Боромлі не мали необхідної медичної допомоги. У 1904 році всю волость обслуговувала одна лікарня на 1 0 ліж ок, де працювали лікар, 2 фельдшери та акушер­ ка. За таких умов з 100 новонароджених 60—70 вмирало, не доживши й до року. Н а 1904 рік у містечку діяли 2 земські школи — для хлопчиків і дівчаток, в яких налі­ чувалося 5 учителів. Переважна більшість селян через злидні не могла навчати своїх дітей. У 1913 році неписьменні становили 78 проц. населення. У 80-х роках X IX ст. тут кілька разів побував революціонер-демократ П. А. Грабовський. Перша світова війна завдала багато лиха трудящим Боромлі. Більш е половини чоловіків мобілізували на фронт. Селянські господарства розорялися постійними реквізиціями хліба, коней і возів. Значно зменшились посівні площі. Користуючись таким становищем, куркулі за безцінь скуповували наділи бідняків та багатіли. У квітні 1915 року, коли сюди приїхав землемір, щоб виділити землю для куркулів, відбувся виступ жінок-солдаток. Вони заявили, що не дозволять цього зробити до повернення з війни своїх чоловіків, і побили одного з куркулів. П ісля повалення царизму трудящі Боромлі швидко переконалися, що Тимчасо­ вий уряд не дасть їм ні землі, ні миру. Н а початку травня 1917 року тут відбулося заворушення селян. Вони почали захоплювати поміщицьку звхмлю2. З великою радістю зустріли трудящі Боромлі звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Проте владу тут захопили ставленики бур­ жуазно-націоналістичної Центральної ради. Н априкінці грудня 1917 року у міс­ течку було встановлено Радянську владу і створено ревком3. Його очолив комуніст П. І. Шостак. Ревком проводив роботу по роз’ясненню селянам рішень II Всеросій­ ського з ’їзду Рад, керував розподілом поміщицьких земель і реманенту, вів бо­ ротьбу з куркульством, формував збройні загони. У квітні 1918 року Боромлю захопили німецькі війська. Окупанти запровадили режим грабунку і насильства. Щодня вони відправляли на залізничну станцію награ­ боване майно і вивозили його до Німеччини. Разом із загарбниками повернулися по­ міщики, як і відібрали у селян землю і реманент. Трудящ і активно боролися проти ворога. П ісля краху австро-німецької окупації владу захопили петлюрівці. На початку січня 1919 року в Боромлі було відновлено Радянську владу. Роз­ горнув діяльність ревком. У квітні створили комбід на чолі з бідняком Я . В. Гузенком4. Безземельні і малоземельні селяни знову одержали землю. Рейком і комбід організували збір продовольства для Червоної Армії, подавали допомогу біднішим селянам посівним матеріалом і реманентом. Та мирний перепочинок тривав недовго. У серпні 1919 року Боромлю захопили денікінці. Вони жорстоко розправились з організаторами Радянської влади. Було розстріляно члена комбіду JI. В. Глущенка та ряд інших радянських активістів. Білогвардійці відновили дореволюційні порядки, грабували мирне населення й зну­ щалися з нього. У першій половині грудня 1919 року частини 41-ї стрілецької дивізії визволили Боромлю від ворога. Чимало місцевих жителів вступило до Червоної Армії і виявило 1 Харьков и Харьковская губерния в первой русской революции 1905— 1907 годов, стор. 92. 93.

2 Не впізнати тебе, Сумщино!, стор. 24.

3 Перемога Великої Ж овтневої соціалістичної революції на У країні, т. 2, стор. 97.

4 Сумський облпартархів, ф. 10, оп. 2, спр. 176, арк. 5 ; М . И . К у л и ч е н к о . Большевики Харьковщины в борьбе за власть Советов, стор. 112, 113.

586

мужність та відвагу. На початку 1920 року в Боромлі створено партійну організа­ цію, до якої входило 8 комуністів. Секретарем її обрали М. М. Задесенця1. В березні оформилася комсомольська організація у складі 8 юнаків і дівчат. Секретарем її став М. Й. Тищенко2. Комуністи й комсомольці роз’яснювали трудящим політику партії та Радянської держави, допомагали виконувати продрозверстку, проводили тижні допомоги Червоній Армії, боролися з бандитизмом. У березні було обрано сільську Раду, а у липні створено комнезам. Сільрада і комнезам завершили наді­ лення землею безземельних і малоземельних селян, сімей червоноармійців і вдів, які одержали по 2,9 десятини, вели боротьбу з куркульськими бандами. К уркулі намагалися чинити опір заходам Радянської влади, ховали хліб та інші продукти. Було проведено перевірку наявності у них хліба, організовано хлібну валку для здачі державі. Партійна організація спрямувала зусилля трудящих Боромлі на відбудову гос­ подарства. Сільрада і комнезам організовували збирання продподатку, надавали кре­ дити і щомісячну грошову допомогу незаможним селянам, забезпечували їх лісом і паливом, здійснювали землевпорядкування. Селяни Боромлі ставали на шлях кооперування. У 1924 році було створено кілька ТСОЗів. Найбільш міцним з них був ТСОЗ «Червоний орач», в якому об’єдналося 55 сімей бідняків3. Активно діяло сільське споживче товариство. Крім того, виникли кооперативні артілі: шевців, чинбарів, для виготовлення сільськогосподарського реманенту. Ж ителі села подали допомогу голодуючим Поволжя. Вони прийняли до себе близько 400 сімей з цього району. Величезним болем відгукнулась у серцях трудящих звістка про смерть В. І. Леніна. На зборах вони продемонстрували свою відданість справі Ілліча. З 1923 року Боромля стала районним центром Сумського округу. Велика увага приділялася розвитку охорони здоров’я, освіти й культури. Роз­ ширилася лікарня, яка налічувала 20 ліж ок. Відкрили також дитячу консультацію, пологове відділення, аптеку. Медичну допомогу подавали 2 л ікарі і 7 працівників середнього медперсоналу. У 1920 році почали працювати семирічна і 3 початкові школи. Розгорнулася ліквідація неписьменності серед дорослих. Було створено кілька шкіл лікнепу, регулярно проводилися тижні «Геть неписьменність!». З куль­ турно-освітніх закладів діяли сельбуд, 4 хати-читальні і бібліотека. Виконуючи настанови XV з ’їзду ВКП(б), трудящі Боромлі приступили до здійс­ нення колективізації сільського господарства. Весною 1928 року було створено кол­ госп «Червона поляна», який об’єднав ЗО дворів. Його головою обрали селянинабідняка комуніста 1. Ф. Л існяка. Держава передала колгоспу трактор. Госпо­ дарство міцніло, демонструючи переваги над одноосібними. Зростали лави кому­ ністів і комсомольців. Партійна організація, яка у 1929 році об’єднувала ЗО членів партії, і комсомольська, де налічувалося 6 8 юнаків і дівчат, спрямовували селян на проведення дальшої колективізації. У 1930 році виникли ще 4 колгоспи: «Шлях Леніна», «Червоний орач», «Нове життя» та ім. Сталіна4. У 1934 році було завер­ шено суцільну колективізацію. Велику роль в організаційно-господарському зміцненні колгоспів відіграли МТС, створена в 1929 році, та її політвідділ. Оскільки у Боромлі проживало 12 тис. чоловік, тут у 1932 році створили 3 сіль­ ські Ради. Напередодні війни в селі налічувалося 9 колгоспів. Зросла врожайність сільськогосподарських культур. Продуктивнішим стало тваринництво. Підви­ щилася оплата праці колгоспників. У 1940 році вони одержали в середньому по 5 кг зерна і по 1 крб. грошима на трудодень. Збільш ився машинний парк МТС, в якому у той час налічувалося 28 тракторів, 10 комбайнів та багато іншої сільськогосподарської техніки. З 1930 року працювала артіль «Трудовий шлях», яка виробляла вози й лозові меблі. У 1929 році Боромлянський район 1 2 3 4

587

Сумський облпартархів, ф. 10, оп. 2, спр. 176, арк. 2. Там же, ф. 199, оп. 1, спр. З, арк. 52; ф. 10, оп. 2, спр. 176, арк. 2. Сумський облдерж архів, ф. Р-489, оп. 1, спр. З, арк. 40. Сумський облпартархів, ф. 43, оп. 1, спр. 6 , арк. 15.

було ліквідовано і Боромля увійшла до складу Тростянецького району Сумського округу, з 1932 року — Х арківської і з 1939 року — Сумської області. Розвивалися охорона здоров’я, освіта й культура. Медичну допомогу населенню подавали лікарня на 40 ліж ок, дитяча консультація та аптека. В них працювали 2 лікарі й 13 чоловік середнього і молодшого медперсоналу. Значно підвищився освіт­ ній рівень населення. Вже на 1933 рік було ліквідовано неписьменність серед дорос­ лих. У 1929 році спорудили нове приміщення семирічної школи. 1934 року відкрили середню школу, якій через 2 роки присвоїли ім’я В. І. Леніна. Б іл я школи вста­ новлено пам’ятник Іллічу. Напередодні війни тут працювали середня, 2 семирічні і 2 початкові школи, в яких налічувалося 800 учнів і 32 вчителі. Своє дозвілля жителі проводили в клубі на 400 місць, збудованому у 1937 році. Д іяли 3 бібліотеки, книжковий фонд яких становив 8 тис. примірників. Мирна праця радянського народу була перервана нападом фашистської Німеч­ чини. В перші дні Великої Вітчизняної війни чимало жителів Боромлі вступило до лав Червоної Армії, а ті, що лишилися, самовіддано працювали. У липні—серпні 1941 року було зібрано врожай і достроково виконано план хлібоздачі. Трудівники здавали гроші у фонд оборони країни. Так, працівники МТС в перші дні війни внесли у цей фонд близько 3 тис. крб. Коли наблизився фронт, колгоспну худобу й сільсько­ господарську техніку МТС вивезли у східні райони країни.

15 жовтня 1941 року німецько-фашистські загарбники вдерлися в Боромлю. Оку­ панти намагалися кривавим терором залякати трудящих. В перші дні окупації від рук гітлерівських катів загинули комуністи і радянські активісти Г. 1. Задесенець, П. Ф. Липченко, брати М. К. і Г. К. Германи, Д. Г. Минаєнко, Я . Т. Ніколенко і В. Ф. Новгородський, залишені для організації партизанської боротьби. Фашисти зігнали сюди з сусіднього села Чернеччини 32 мирних жителів, переважно підлітків, і всіх розстріляли, звинувативши у зв ’язках з партизанами. За роки фашистської окупації було закатовано 39 жителів Боромлі. Понад 300 юнаків та дівчат силоміць вивезено на каторжні роботи до Німеччини, де більшість з них загинула. Трудящ і не підкорилися ворогові. Вони саботували розпорядження фашистських властей, вступали до партизанських загонів, забезпечували народних месників продовольством, надавали притулок червоноармійцям, як і потрапили в оточення. З а допомогу партизанам фашисти розстріляли П. Ф. Мельника, О. С. Волдіну і JI. JI. Галенка1.

10 серпня 1943 року частини 2-го танкового корпусу після жорстоких десяти­ денних боїв визволили Боромлю. В боях за село хоробро билися сини різних народів Радянського Союзу, серед них — молдаванин А. О. Юлло, литовець JI. Будінас, вірмен О. Т. М урадян, узбек Б . К. Кашимбаєв та багато інших. Понад 560 радянських воїнів віддали тут своє життя. Свято шанують пам’ять про них жителі Боромлі. На братських могилах у 1958 і 1964 рр. встановлено 4 пам’ятники; а у 1972 році — мемо­ ріальні дошки з іменами загиблих. Н а фронтах Великої Вітчизняної війни і в парти­ занських загонах проти ненависного ворога боролися 1209 жителів Боромлі, з них 575 за бойові подвиги нагороджено орденами й медалями СРСР. Уродженцеві села В. Г. Скриньку за мужність і відвагу, виявлені під час захоплення переправи через річку Варту, у 1945 році присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 468 чоловік полягли в боях за свободу й незалежність Батьківщ ини. Гітлерівські загарбники пограбували колгоспи, зруйнували приміщення серед­ ньої школи, дитячої консультації, клубу, багато житлових будинків, відібрали у кол­ госпників 1300 корів, 350 свиней та інше майно. Відразу ж після визволення від­ новили роботу 3 сільські Ради і партійні організації колгоспів. Почалася відбудова господарства. Трудящ і, очолені комуністами, працювали під лозунгом: «Все для фрон­ ту, все для остаточної перемоги над ворогом!». У березні 1944 року почала роботу Боромлянська МТС. Велику допомогу у відбудові господарства подали держава 1 Сумський облпартархів, ф. 4, оп. Зп, спр. 277, арк. 39—41.

588

і братні народи. У 1944 році держава направила колгоспам Боромлі посівний матеріал і понад 100 коней. Боромлянська МТС одержала 5 тракторів, сівалки та інші сільсько­ господарські машини. У 1946 році вона мала 15 тракторів, 4 комбайни, 11 молотарок. Трактористи-комсомольці Боромлянської МТС О. Буденний, М. та І. Ш аповалови у 1948 році виробили по 600 га умовної оранки на тракторі і зекономили по 490 кг пального, виконавши річний план на 160 проц. Всі ці заходи і самовіддана праця тру­ дівників дали свої наслідки. Колгоспи систематично виконували плани хлібопоста­ вок. На кінець 1950 року повністю було освоєно довоєнні площі. Відновили роботу заклади охорони здоров’я, освіти й культури. Б уло проведено ремонт довоєнного приміщення лікарні і збудовано нове на 35 ліж ок. В ідразу після визволення почали працювати середня, 2 семирічні та початкова школи. У 1950 році в них налічувалося 602 учні і 33 вчителі. Активну роботу розгорнули культурноосвітні заклади — клуб і бібліотека. Значних успіхів досягли трудящі Боромлі у наступні роки. За одержання висо­ ких урожаїв зернових і технічних культур агронома колгоспу ім. С. М. К і­ рова 1. А. Калаш ника та бригадира колгоспу ім. Червоної Армії С. Г. Буденного у 1953 році було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Дальшому розвитку сільськогосподарського виробництва сприяло об’єднання колгоспів. У 1961 році на їх базі було створено 2 великі господарства — «Маяк» і «Гігант». За колгоспом «Маяк» закріплено 8141 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 4870 га орної землі. Його машинна база складається з 56 тракторів, 32 комбайнів, 57 автома­ шин та іншої сільськогосподарської техніки. За колгоспом «Гігант» закріплено 8336 га сільськогосподарських угідь, з них 4886 га орної землі. Тут налічується 54 трактори, 24 комбайни, 35 автомашин тощо. Трудовими звершеннями зустріли колгоспники 50-річчя Великого Ж овтня. Т ру­ дівники колгоспів «Маяк» і «Гігант» перевиконали взяті соціалістичні зобов’язання. Дальшими успіхами у праці відзначили колгоспники 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. У колгоспі «Маяк» в 1970 році було зібрано по 22,5 цнт зернових і по 2 2 0 цнт цукрових буряків з гектара, від фуражної корови в середньому надоєно по 2750 кг молока. Свинарка Г. П. Доценко одержала по 19 ділових поросят від кожної свиноматки. У колгоспі «Гігант» городник В. П. Сумець при плані 100 цнт виростив по 151,4 цнт городини з гектара. Колгоспники успішно перевиконали план восьмої п’ятирічки. У колгоспах «Маяк» і «Гігант» вирощено по 22,5 і 25,1 цнт зернових і по 2 2 0 цнт цукрових буряків з гектара, на 1 0 0 га сільськогосподарських угідь вироблено по 409 і 336 цнт молока. На фермах колгоспу «Маяк» утримується понад 3 тис. голів великої рогатої худоби і 2,5 тис. голів свиней, у колгоспі «Гігант»— 2,6 тис. голів ве­ ликої рогатої худоби і 2 тис. свиней. Широко розгорнулося соціалістичне змагання на честь XXIV з ’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу. З новими досягненнями трудящі завершили два роки дев’ятої п ’ятирічки. У колгоспі «Маяк» урожайність зернових становила 24,3 цнт, цукрових б уряків—276 цнт з гектара, від кожної фураж­ ної корови надоєно по 2774 кг молока, на 100 га сільськогосподарських угідь ви­ роблено по 72,7 цнт м’яса і по 451 цнт молока. Майже таких показників досягли і в колгоспі «Гігант». Серед тваринників тут перед веде ферма № 1, яку очолює деле­ гат XXIV з ’їзду КПРС М. М. Б акай. Збільшення виробництва сільськогосподарської продукції зумовило зростання прибутків колгоспів І ПІДВИЩ енНЯ ОПЛаТИ ЛЮДИНОДНЯ. У 1972 році ДОХО- На міжколгоспній інкубаторній станції, ди колгоспів «Маяк» і «Гігант» становили 2,1 і 1973 р.

1,4 млн. крб., на один людино-день колгоспники одержували по 3,5 і 3,1 крб. Велике трудове підне­ сення викликало святкування знаменної дати — 50-річчя утворення СРСР. Взяті соціалістичні зобо­ в’язання були з честю виконані. Доблесна праця 30 передовиків колгоспного виробництва відзна­ чена урядовими нагородами. В колгоспі «Маяк» 589

с. Боромля.

свинарку Г. П. Доценко удостоєно орденів Леніна і Трудового Червоного Прапора, механізатора М. П. Коваленка — ордена Леніна, бригадира тракторної бригади № 2 М. П. Ш аповала — орденів Жовтневої Революції і Трудового Червоного П ра­ пора, голову колгоспу П. Т. Холодова — ордена Жовтневої Революції, доярку М. В. Пшеничну — ордена Трудового Червоного Прапора, 2 працівників — ордена «Знак Пошани». В колгоспі «Гігант» голову колгоспу О. 1. Курмаза нагороджено орденом Жовтневої Революції, механізатора М. Ф. П олуляха, доярку Н. Ф. Різник, механізаторів О. С. Савочку й Д . П. Ш атравенка, комбайнера С. 1. Сумця — орденом Трудового Червоного Прапора, 2 тр у д івн и ків— орденом «Знак Пошани». 211 чо­ ловік відзначено Ленінською ювілейною медаллю. У колгоспі трудиться Герой Соціа­ лістичної Праці В. Н . Ройко, яка одержала це звання у 1948 році, працюючи в с. Моз­ ковому Краснопільського району. Її ланка виростила тоді по 34 цнт жита з гектара. У Боромлі діють кілька підприємств, як і виробляють продукції на суму 1 млн. крб. на рік. Серед них—пересувна механізована колона № 145, що здійснює меліора­ тивні роботи, і створена на базі промислової артілі «Трудовий шлях» лозомеблева фабрика, яка виготовляє столи, шафи і стільці. Підприємства оснащені сучасним устаткуванням. За успішне завершення плану восьмої п ’ятирічки і виконання осо­ бистих зобов’язань на 160 проц. робітницю лозомеблевої фабрики О. Ф. В ов’янко у 1971 році нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. У селі працюють також 2 цегельні заводи, інкубаторна станція і комбінат побутового обслугову­ вання. Багато уваги приділяється благоустрою Боромлі. У повоєнний час тут здійснено велике будівництво. У 1965—1972 рр. зведено 500 житлових будинків. Село електри­ фіковано й радіофіковано. До послуг населення 18 магазинів, буфетів і ларків. За багаторічну відмінну працю завідуючу каф еК . В. Кошман нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Значно поліпшилося медичне обслуговування населення. У Боромлі діють л ік ар ­ ня на 55 ліж ок і 2 фельдшерські пункти. Медичну допомогу трудящим подають 5 ліка­ рів, 27 працівників середнього і ЗО молодшого медперсоналу. У селі працюють серед­ ня й восьмирічна школи, в яки'с налічується понад 900 учнів і 62 вчителі. Завжди людно в будинку культури, відкритому в 1960 році. При ньому створено гуртки художньої самодіяльності. Книжковий фонд 6 бібліотек становить ЗО тис. примірни­ ків. Активну роботу проводить первинна організація товариства «Знання», яка об’єднує 59 лекторів. Діє також первинна організація Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури, яка налічує 73 чоловіка. У 1967 році в селі встановлено пам’ятник В. І. Леніну. На нові трудові звершення трудящих Боромлі спрямовують комуністи. У селі — 8 первинних партійних організацій, в яких налічується 208 членів і кандидатів у члени партії. Передова молодь об’єднана у 8 первинних комсомольських організа­ цій, в яких 269 юнаків і дівчат. Питаннями господарського і культурного будівни­ цтва займається сільська Рада. Вона складається з 91 депутата, серед них 15 робіт­ ників, 56 колгоспників, 20 службовців, 46 комуністів і 22 комсомольці, 39 жінок. Сільська Рада має 9 постійних комісій. Р ік у рік зростають асигнування на соціально-культурні потреби. У 1971 році вони становили 286,7 тис. крб. Голову виконкому сільської Ради О. В. Б илинку у 1971 році нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Уродженцями Боромлі є Герой Соціалістичної Праці механізатор Б . І. Сукачов, генерал-майор інженерно-технічної служби, професор В. Д . Кириченко. Трудящі села самовіддано працюють, щоб втілити в життя історичні накрес­ лення Комуністичної партії. М. П. РОМАНІ КА

Н А С Е Л Е Н І П У Н К Т И , Ц Е Н Т Р И С ІЛ Ь С Ь К И Х Р А Д ТРОСТЯНЕЦЬКОТО РАЙ О Н У

БІЛКА — село, центр сільської Ради, розта­ шоване за 8 км від районного центру і за 2,5 км від залізничної станції Скрягівка. Дворів — 1200. Населення — 3706 чоловік. Сільраді підпорядко­ вані населені пункти Новоселівка, Олексине. В Білці розміщена центральна садиба кол­ госпу ім. Володимира Ілліча, за яким закріпле­ но 4376 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

3500 га орної землі. Господарство спеціалізуєть­ ся на відгодівлі великої рогатої худоби. Виро­ щують зернові й технічні культури. Діють також цегельний завод, млин, олійниця і майс­ терня ремонту сільськогосподарської техніки. В селі є середня школа, де навчаються 580 учнів і працюють 45 учителів, будинок культу­ ри на 460 місць, бібліотека, лікарня на 25 ліжок, пологовий будинок. На території сільради — 3 первинні партійні (89 комуністів) і 2 комсомольські (126 комсо­ мольців) організації. Партійний осередок ство­ рено 1919 року, комсомольський — 1923 року. За виробничі успіхи 185 трудівників відзна­ чено орденами й медалями, серед них колгосп­ ника С. С. Кулібабу — орденом Леніна і орденом Жовтневої Революції, бригадира О. П. Волоши­ на — орденом Леніна, голову колгоспу П. В. Під­ гірного — орденом Жовтневої Революції. Перша писемна згадка про Білку належить до 1675 року. В період революції 1905—1907 рр. відбувся виступ селян, які вимагали повернення землі, відібраної поміщиком. Радянську владу встановлено у січні 1918 року. На фронтах Ве­ ликої Вітчизняної війни і в партизанських заго­ нах проти німецько-фашистських загарбників билися 500 жителів, з них 157 нагороджено ор­ денами й медалями СРСР. Уродженцеві Олексиного О. М. Куцу за мужність і героїзм, вияв­ лені під час форсування Дніпра, присвоєно зван­ ня Героя Радянського Союзу. 316 чоловік від­ дали життя за незалежність Батьківщини. На вшанування їх пам’яті 1967 року встановлено обеліск. 1955 року споруджено пам’ятник воїнам, які загинули в бою за визволення села від гітле­ рівців. БУИМЕР — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 25 км від районного центру і за 12 км від залізничної станції Рябушки. Дворів — 233. Населення — 768 чоловік. Сільраді підпоряд­ ковані населені пункти Зубівка, Радгоспне, Світайлівка, Скрягівка. В Буймері розміщено центральну садибу кол­ госпу ім. Карла Маркса, за яким закріплено 5969 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3897 га орної землі. З допоміжних підприємств діють також механічний млин і олійниця. В селі є середня школа, в якій налічується 236 учнів і 24 вчителі, будинок культури на 300 місць, бібліотека, лікарня на 25 ліжок. На території сільради — первинні партійна (69 комуністів) і 3 комсомольські (86 комсо­ мольців) організації. Партійний осередок ство­ рено 1918 року, комсомольський — 1929.

591

За трудові успіхи 58 трудівників відзначена орденами й медалями. Перша писемна згадка про Буймер датуєть­ ся 1740 роком. 1905 року в селі відбулося заво­ рушення. Радянську владу встановлено у січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної вій­ ни і в партизанських загонах проти німецькофашистських загарбників билися 290 жителів, з них 195 нагороджено орденами і медалями СРСР. Уродженця Буймера Г. С. ІІІаповала за героїзм і відвагу, виявлені під час захоплення і утримання плацдарму на правому березі Дніп­ ра, удостоєно звання Героя Радянського Союзу.

186 чоловік полягли за незалежність Батьків­ щини. На їх честь 1967 року встановлено обе­ ліск. 1958 року споруджено пам’ятник воїнам, які загинули в бою за визволення села від гіт­ лерівців. У 1972 році встановлено пам’ятник Карлу Марксу. ГРЕБЕНИКІВКА — село, центр сільської Ра­ ди, розташоване за 40 км від районного центру і за 20 км від однойменної залізничної станції. Дворів — 254. Населення — 921 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Братське, Градське, Набережне, Холодове, Шаблине. На виборчій дільниці в день виборів до Вер­ ховної Ради СРСР 14 червня 1970 р.# с. Гребениківка.

В Гребениківці розміщено центральну сади­ бу колгоспу ім. Шевченка, за яким закріплено 3409 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2279 га орної землі. Вирощують зернові й технічні культури; розвинуте м’ясо-молочне тварин­ ництво. В селі є восьмирічна школа, в якій навчає­ ться 277 учнів і працює 24 вчителі, допоміжна школа-інтернат (130 учнів і 26 вчителів та ви­ хователів), будинок культури на 300 місць, 2 бібліотеки, кімпата-музей, медпункт. На території сільради — первинні партійна (42 комуністи) і 3 комсомольські (122 комсомоль­ ці) організації. Комсомольський осередок ство­ рено 1920, партійний — 1932 року. За трудові успіхи 157 трудівників відзначено орденами і медалями, з них зоотехніка Є. А. Данько, колгоспника П. П. Луценка, голо­ ву колгоспу Г. А. Пташниченка — орденом Ле­ ніна, колгоспника П. А. Пташниченка — орденом Ж овтневої Революції, В. К. Павличенку присвоє­ но звання заслуженого вчителя УРСР і Є. А. Данько — заслуженого зоотехніка УРСР. Перша писемна згадка про Гребениківку на­ лежить до 1732 року. Селяни брали активну участь у революційних подіях 1905 року. Радянську владу встановлено у січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти німецько-фашист­ ських загарбників билися 310 жителів, 86 з них нагороджено орденами і медалями СРСР. Уро­ дженцеві Гребениківки командиру відділення рядовому П. С. Тимченку і уродженцям Набе­ режного рядовим Г. І. Левченку і С. П. Овчарову за мужність і відвагу, виявлені під час фор­ сування Дніпра, присвоєно звання Героя Радян­ ського Союзу. Уродженця Гребениківки коман­ дира кулеметної обслуги, старшого сержанта І. Я. Яковенка за героїзм, виявлений у боях з ворогом під час розширення Кримського плац­ дарму, також удостоєно звання Героя Радянсько­ го Союзу. Його ім ’ям названо маяк поблизу Кер­ чі і одне з сіл на Керченському півострові. 204 чоловіка загинули в боях за незалежність Бать­ ківщини. У 1959 році споруджено пам’ятник воїнам, які полягли в бою за визволення села від гітлерівців. 1971 року в селі встановлено пам’ятник Т. Г. Шевченку. г

ДЕРНОВЕ — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване в долині колишньої річки Дернівки, за 25 км від районного центру і залізничної станції Смородине. Дворів — 417. Населення — 1283 чоловіка. Сільраді підпорядковане с. Рябівка. В Дерновому розташована центральна садиба колгоспу ім. Жданова, за яким закріплено 2155 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1565 га орної землі. Вирощують зернові й технічні культури; розвинуте м’ясо-молочне тваринни­ цтво. З допоміжних підприємств діє цегельний завод. У селі є середня школа, в якій навчаються 298 учнів і працюють 27 учителів, будинок куль­ тури, бібліотека, лікарня на 35 ліжок, медамбулаторія.

На території сільради — первинні партійна (36 комуністів) і 2 комсомольські (115 комсо­ мольців) організації. Комсомольський осередок створено в 1934, партійний — у 1937 році. За самовіддану працю 159 трудівників відзна­ чено орденами і медалями. Перша писемна згадка про Дернове належить до 1668 року. Радянську владу встановлено у січні 1918 року. У 1928 році жителі села орга­ нізували комуну. На фронтах Великої Вітчизня­ ної війни і в партизанських загонах проти ні­ мецько-фашистських загарбників билися 330 жи­ телів, 100 з них пагороджені орденами й меда­ лями СРСР. 300 чоловік віддали життя за незалежність Батьківщини. У селі 1963 року споруджено пам’ятник воїнам, що загинули, ви­ зволяючи село від фашистів в роки Великої Вітчизняної В ІЙ Н И . ЖИГАЙЛІВКА — село, центр сільської Ради, розташоване в долині річки Боромлі, за 27 км від районного центру і за 18 км від залізнич­ ної станції Боромля. Дворів — 548, населення — 1655 чоловік. У Жигайлівці міститься колгосп ім. Леніна, за яким закріплено 7446 га сільськогосподар­ ських угідь, у т. ч. 4652 га орної землі. Виро­ щують зернові й технічні культури; розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. Працює цегельний завод. В селі є середня школа, в якій налічується 302 учні і 25 учителів, клуб, бібліотека, лікарня на 25 ліжок, пологовий будинок. На території сільради 2 первинні партійні (51 комуніст) і 2 комсомольські (124 комсомоль­ ці) організації. Партійний і комсомольський осередки створено в 1920 році. За трудові успіхи 26 трудівників відзначено орденами і медалями, з них голову колгоспу Ф. П. Стояновського — орденом Леніна. В селі проживає колишня телятниця Герой Соціаліс­ тичної Праці Г. А. Панченко. Жигайлівка заснована у 70-х рр. XVII ст. Селяни брали активну участь у революції 1905— 1907 років. Радянську владу встановлено у січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної вій­ ни і в партизанських загонах проти німецькофашистських загарбників билися 450 жителів, 87 з них нагороджено орденами й медалями СРСР. Уродженець села сержант С. Н. Шульга за героїзм і відвагу, виявлені під час форсу­ вання річки Одеру, удостоєний звання Героя Радянського Союзу. 360 чоловік віддали життя за незалежність Батьківщини. У 1972 році в селі споруджено меморіальний комплекс і 3 пам’ят­ ники на честь воїнів, що загинули в роки Ве­ ликої Вітчизняної війни. 1964 року встановлено пам’ятник В. І. Леніну. Поблизу с. Жигайлівки знайдено скарб рим­ ських монет (І ст. до н. е.), а також 2 срібні посудини ранньовізантійської роботи (IV—V ст. н. е.). ЗАРІЧНЕ (до 1924 року — Боголюбове, з 1924 до 1957 — Петрівське) — село, центр сіль­ ської Ради, розташоване на правому березі річки Ворскли, за 7 км від районного центру і за 9

592

км від залізничної станції Смородине. Дворів — 140, населення — 339 чоловік. Сільраді підпоряд­ коване с. Лучка. В Зарічному розміщено відділок відгодівельного радгоспу «Тростянецький» (центральна са­ диба — в с. М ащ анці). З допоміжних підприємств діють млин і майстерня ремонту сільськогоспо­ дарського інвентаря. За виробничі досягнення 8 трудівників від­ значено, орденами і медалями. Село засновано у XVII ст. Радянську владу встановлено 1918 року. На фронтах Великої Віт­ чизняної війни і в партизанських загонах проти гітлерівських загарбників билися 100 жителів, ЗО з них нагороджено орденами й медалями СРСР. 44 чоловіка полягли смертю хоробрих. У 1958 році споруджено обеліск воїнам, які за­ гинули в бою за визволення села від німецькофашистських загарбників. На околиці с. Зарічного виявлено поселення скіфських часів, а також 3 городища, 2 поселен­ ня та 2 курганні могильника часів Київської Русі. КАМ’ЯНКА — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване в долині річки Ворскли, за 12 км від районного центру. Залізнична станція — Бакирівка. Дворів — 722, населення — 1985 чоловік. Сіль­ раді підпорядковане с. Кам’янецьке. В Кам’янці розміщено центральну садибу кол­ госпу ім. Ватутіна, за яким закріплено 4344 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2159 га ор­ ної землі. Вирощують зернові й технічні куль­ тури; розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. Діє також цегельний завод. У селі є середня школа, в якій навчається 305 учнів і працює 25 учителів, клуб, бібліотека, лікарня на 25 ліжок, пологовий будинок. На території сільради — первинна партійна (42 комуністи) і 4 комсомольські (39 комсо­ мольців) організації. Комсомольський осередок створено 1927, партійний — 1930 року. Перша писемна згадка про Кам’янку датує­ ться 1660 роком. Селяни брали активну участь у революції 1905— 1907 рр. Радянську владу встановлено у січні 1918 року. Одним з актив­ них організаторів Радянської влади в селі був Я. Г. Півненко, якого розстріляли денікінці в м. Тростянці. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти німе­ цько-фашистських загарбників билися 250 чо­ ловік, 55 з них нагороджено орденами й медаля­ ми СРСР. 146 чоловік полягли за незалежність Вітчизни. У 1958 році споруджено пам’ятник воїнам, які загинули під час визволення села від гітлерівців. Поблизу сіл Кам’янки та Кам’янецького ви­ явлено 2 городища скіфських часів. КРИНИЧНЕ — село, центр сільської Ради, розташоване за 12 км від районного центру і за­ лізничної станції Смородине. Дворів — 248, на­ селення — 780 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Лісне, Машкове, Радомля. В Криничному міститься відділок рад­ госпу «Півнепківський» (центральна садиба — в м. Тростянці). Спеціалізується на вирощуванні сортового насіння цукрових буряків. З допоміж­

593

38

3-205

них підприємств діють млин і майстерні ремонту сільськогосподарської техніки. У селі є восьмирічна школа, в якій навчаю­ ться 115 учнів і працюють 10 учителів, будинок культури на 300 місць, 3 бібліотеки, медпункт. На території сільради — 2 первинні партійні (40 комуністів) і 1 комсомольська (13 комсомоль­ ців) організації. Партійний осередок створено в 1930, комсомольський — у 1929 році. За виробничі успіхи ЗО трудівників відзначе­ но орденами й медалями, серед них робітницю радгоспу А. Ф. Люльку — орденом Леніна. Перша писемна згадка про Криничне датує­ ться 1693 роком. У квітні 1765 року з села втек­ ло 150 кріпаків. Між втікачами і загоном, що їх переслідував, сталася збройна сутичка. Ра­ дянську владу встановлено у січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в пар­ тизанських загонах проти німецько-фашист­ ських загарбників билися 290 жителів, 100 з них нагороджені орденами й медалями СРСР. 170 чоловік загинули на фронтах Великої Вітчизняной війни. У 1958 році споруджено 2 пам’ятники воїнам, які віддали життя в боротьбі з гітлерів­ цями. ЛІОДЖА — село, центр сільської Ради, розта­ шоване за 8 км від районного центру і заліз­ ничної станції Смородине. Дворів — 558, населен­ ня — 1852 чоловіка. В Люджі розташовано центральну садибу кол­ госпу «Рассвет», за яким закріплено 4064 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3324 га ор­ ної землі. Вирощують зернові культури; розви­ нуте м’ясо-молочне тваринництво. У селі є восьмирічна й початкова школи, в яких налічується 234 учні і 23 вчителі, будинок культури, клуб, бібліотека, лікарня, медпункт, пологовий будинок. На території сільради — первинні партійна (59 комуністів) і 2 комсомольські (66 комсомоль­ ців) організації. Партійний осередок створено в 1925, комсомольський — у 1920 році. За виробничі успіхи 78 чоловік відзначено орденами й медалями. Перша згадка про Людж у належить до 1664 року. Радянську владу встановлено у січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти німецько-фашист­ ських загарбників билися 250 жителів, з них за бойові подвиги 27 нагороджено орденами й м е­ далями СРСР. 162 чоловіка віддали життя за сво­ боду й незалежність Вітчизни. У 1957 році споруджено два пам’ятники на честь загиблих воїнів, що визволяли село від німецько-фашист­ ських загарбників. t

МАРТИНІВКА — село, центр сільської Ради, розташоване на правому березі річки Ворскли, за 25 км від районного центру і залізничної станції Смородине. Дворів — 528, населення — 1736 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Артемо-Растівка, Золотарівка, Хмелівець. В Мартинівці розташовано центральну сади­ бу колгоспу «Жовтень», за яким закріплено 5459 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3139 га орної землі. Вирощують зернові й технічні культури; розвинуте м’ясо-молочне тваринни­

цтво. З допоміжних підприємств діють цегельний завод і майстерня ремонту сільськогосподар­ ських машин. У селі є восьмирічна школа, в якій навчають­ ся 119 учнів і працюють 13 учителів, клуб, біб­ ліотека і медпункт. На території сільради — первинні партійна (55 комуністів) і комсомольська (48 комсомоль­ ців) організації. Партійний і комсомольський осередки створено в 1929 році. За самовіддану працю 12 трудівників відзна­ чено орденами й медалями. Перша писемна згадка про Мартинівку на­ лежить до 1708 року. В грудні 1905 року від­ бувся виступ селян проти поміщика. Радянську владу встановлено у 1918 році. На фронтах Ве­ ликої Вітчизняної війни і в партизанських за­ гонах проти німецько-фашистських загарбників билися 405 жителів, 122 з них за бойові заслу­ ги нагороджено орденами й медалями СРСР.

348 чоловік полягло за незалежність Вітчизни. У 1955 році споруджено пам’ятник воїнам — визволителям і односельцям, які загинули в бо­ ротьбі з гітлерівцями.

/

МАЩАНКА — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 12 км від районного центру і за­ лізничної станції Смородине. Дворів — 230. Насе­ лення — 513 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Братське. У Мащанці розташована центральна садиба відгодівельного радгоспу «Тростянецький», за яким закріплено 2500 га землі, у т. ч. 2100 га орної. Господарство спеціалізується на відгодів­ лі свиней та великої рогатої худоби. В селі є восьмирічна школа, в якій навчаю­ ться 150 учнів і працюють 12 учителів, бібліо­ тека, фельдшерсько-акушерський пункт. На території сільради — первинні партійна (28 комуністів) і 2 комсомольські (54 комсо­ мольці) організації. Партійний осередок створе­ но в 1925, комсомольський — у 1936 році. За виробничі досягнення 22 трудівники від­ значено орденами і медалями. Мащанка відома з середини XVIII ст. Радян­ ську владу встановлено у січні 1918 року. Під^ час німецько-фашистської окупації населення \ Братського подавало активну допомогу партиза­ нам. Гітлерівські кати вщент спалили село й знищили 58 радянських громадяц.]У районі Мащанки в 1943 році діяла група розвідників під командуванням Г. А. Свічкаря. На фронтах Ве­ ликої Вітчизняної війни і в партизанських загонах 230 жителів билися з ненависним воро­ гом, 120 з них за бойові заслуги нагороджено орденами й медалями СРСР. 92 чоловіка віддали життя за незалежність Батьківщини. У 1957 ро­ ці споруджено пам’ятник воїнам, що загинули в роки Великої Вітчизняної війни. 1970 року в селі зведено пам’ятник В. І. Леніну. 1973 року збудовано меморіальний комплекс на честь одно­ сельців, що загинули в боротьбі з фашистами. МИКИТІВНА — село, центр сільської Ради, розташоване за 10 км від районного центру. Дво­ рів 226, населення — 626 чоловік. Сільраді під­ порядковані населені пункти Вишневе, Грузьке, Хвощова.

В Микитівці міститься третя бригада колгос­ пу ім. Володимира Ілліча (центральна садиба — в с. Білці). У селі є восьмирічна школа, в якій налічує­ ться 107 учнів і 10 учителів, клуб, бібліотека, медпункт. На території сільради — первинні партійна (17 комуністів) і 3 комсомольські (37 комсомоль­ ців) організації* Партійний осередок створено в 1928, комсомольський — в 1929 році. , За сумлінну працю 10 трудівників відзначе­ но орденами й медалями. Доярці У. В. Береж­ ній присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Микитівна відома з 1712 року. Радянську владу встановлено у лютому 1918 року. На фрон­ тах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти німецько-фашистських загарбни­ ків билися 315 жителів, з них за виявлені муж­ ність і відвагу 130 нагороджено орденами й ме­ далями, 182 чоловіка полягли за незалежність Батьківщини. У 1967 році споруджено меморі­ альний комплекс на честь воїнів, що загинули під час Великої Вітчизняної війни. 1967 року у Микитівці встановлено пам’ятник В. І. Леніну. НИЦАХА — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване в долині річки Ворсклиці, за 20 км від районного центру. Дворів — 368, населен­ ня —■1402 чоловіка. Сільраді підпорядковані на­ селені пункти Калинівка, Новоукраїнка. У Ницасі міститься центральна садиба кол­ госпу «Восход», за яким закріплено 3493 га сіль­ ськогосподарських угідь, у т. ч. 2368 га орної землі. Вирощують зернові й технічні культури; розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. Діють також цегельний завод, млин, пилорама, май­ стерня ремонту сільськогосподарської техніки. Є восьмирічна школа, в якій налічується 246 учнів і 16 учителів, бібліотека, фельдшерський пункт, пологовий будинок. На території сільради — первинні партійна (43 комуністи) і 2 комсомольські (48 комсо­ мольців) організації. Комсомольський осередок засновано в 1919 році, партійний — в 1939 році. За виробничі успіхи 12 трудівників відзна­ чено орденами і медалями, з них бригадира тракторної бригади І. І. Краспікова — орденом Леніна і тракториста Д. В. Краснікова — орде­ ном Жовтневої Революції. Ницаха заснована в другій іїоловині XVII ст. Радянську владу встановлено у січні 1918 року. В 1925 році організовано комуну «Нова зоря». На фронтах Великої Вітчизняної війни і в пар­ тизанських загонах проти німецько-фашистських загарбників билися 400 жителів, з них 83 на­ городжено орденами і медалями РСР. Уроджен­ цеві села молодшому сержанту Т. Я. Яковлєву за відвагу й мужність, виявлені в боях з гіт­ лерівцями, присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 215 чоловік віддали життя за незалеж­ ність Батьківщини. На вшанування їх пам’яті 1971 року споруджено меморіальний комплекс. Поблизу Ницахи виявлено поселення доби пізньої бронзи, городище скіфських часів, а також 2 давньоруські городища, поселення та великий курганний могильник.

594

ПЕЧИНИ — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 18 км від районного центру і за­ лізничної станції Смородине. Дворів — 387. На­ селення— 1141 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Савелове. В Печинах розташована центральна садиба колгоспу «Красное знамя», за яким закріплено 2248 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 182(3 га орної землі. Вирощують зернові і технічні культури; розвинуте м’ясо-молочне тваринни­ цтво. Діє також цегельний завод. Тут є восьмирічна школа, в якій 16 учителів навчають 167 учнів, клуб, бібліотека, медпункт. На території сільради — первинні партійна (28 комуністів) і 2 комсомольські (53 комсомоль­ ці) організації. Партійний осередок створено в 1924, к о м с о м о л ь с ь к и й в 1929 році. За високі показники в праці 10 трудівників відзначено орденами і медалями, з них робіт­ ницю лісництва Ф. Д. Тітареву — орденом Ле­ ніна. Печини засновано в другій половині XVIII ст. В період революції 1905—1907 рр. населення під­ нялося на боротьбу проти гнобителів. Радян­ ську владу встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизан­ ських загонах проти німецько-фашистських за­ гарбників билися 210 жителів, 35 з них наго­ роджено орденами й медалями СРСР. 122 чоло­ віка віддали життя за незалежність Батьків­ щини. У 1967 році встановлено пам’ятник вої­ нам, що загинули в бою за визволення села від гітлерівців. СЕМЕРЕНЬКИ — село, центр сільської Ради, розташоване за 25 км від районного центру і залізничної станції Смородине. Дворів — 600, на­ селення — 2070 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Поляне. У Семерепьках розміщено бригаду колгоспу «Дружба» (центральна садиба у с. Поляному), за яким закріплено 3446 га сільськогосподар­ ських угідь, у т. ч. 2703 га орної землі. Вирощу­ ють зернові й технічні культури; розвинуте м’я­ со-молочне тваринництво. В селі є восьмирічна школа, в якій налічує­ ться 300 учнів і 25 учителів, медпункт, пологовий будинок, клуб, бібліотека. На території сільради — первинні партійна (54 комуністи) і комсомольська (56 комсомоль­ ців) організації. Партійний осередок створено в 1924, комсомольський у 1926 році. За вироб­

ничі успіхи 175 трудівників відзначено ордена­ ми й медалями. Перша писемна згадка про Семереньки да­ тується 1678 роком. В червні 1817 року відбувся виступ кріпаків. Радянську владу встановлено у лютому 1918 року. 1922 року організовано ко­ муну. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти німецько-фа­ шистських загарбників билися 580 жителів, з них за виявлені мужність і відвагу 310 нагородже­ но орденами й медалями СРСР. 270 чоловік по­ лягли за незалежність Батьківщини. У 1957 році споруджено пам’ятник воїнам, що загинули у боях за визволення села від фашистських оку­ пантів. /

СТАНОВА — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 5 км від районного центру і заліз­ ничної станції Смородине. Дворів — 420. Насе­ лення — 1277 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Оводівка, Тучне. У Становій міститься виробнича дільниця кол­ госпу ім. Карла Маркса (центральна садиба — в с. Буймері). Вирощують зернові й технічні культури; розвинуте м’ясо-молочне тваринни­ цтво. З допоміжних підприємств діють млин і маслобійка. Є восьмирічна школа, в якій навчаються 182 учні і працюють 15 учителів, клуб, бібліотека* фельдшерсько-акушерський пункт. В селі — первинна партійна (12 комуністів) і 1 комсомольська (20 комсомольців) організа­ ції. Партійний осередок створено в 1929, комсо­ мольський — у 1930 році. За самовіддану працю 19 трудівників відзна­ чено орденами й медалями СРСР, з них доярку М. Є. Жабко, колгоспника І. Ю. Кияшка, робіт­ ників радгоспу О. С. Піддубину, 3. П. Цілуйка — орденом Леніна. Станова заснована на початку XVIII ст. В пе­ ріод революції 1905—1907 рр. селяни неоднора­ зово виступали проти поміщика. Радянську вла­ ду встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти німецько-фашистських загарбни­ ків билися 210 жителів, 54 з них нагороджено орденами й медалями СРСР. 120 чоловік загину­ ло за незалежність Вітчизни. На вшанування їх пам’яті 1957 року встановлено обеліск. В селі є пам’ятник, зведений 1958 року на честь воїнів, що полягли, визволяючи Станову від фашист­ ських окупантів.

шосткинсъкий РАЙОН

Площа району — 1,2 тис. кв. км. Населення — 38,7 тис. чоловік, з них сільського — 29,5 тис. Середня густота населення — 33 чоловіка па кв. км. З корисних копалин є торф, промислові глини, кварцовий пісок. Селищній та 13 сільським Радам депутатів трудящих підпорядковано 36 населених пунктів. На підприємствах, у радгоспах, колгоспах, установах є 46 первинних пар­ тійних, 65 комсомольських і 78 профспілкових організацій. В економіці провідне місце належить сільськогосподарському виробництву. За 4 радгоспами і 19 колгоспами закріплено 76 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 58,4 тис. га орної землі. В районі — 7 промислових підпри­ ємств. Населення обслуговують 33 медичні заклади. В 28 загальноосвітніх школах, у т. ч. 9 се­ редніх, 14 восьмирічних і 5 початкових, навчається 5,8 тис. учнів і працює 490 вчителів. Д іє му­ зична школа. Культосвітню роботу ведуть 10 будинків культури, 21 клуб, 33 бібліотеки. Є 36 кіноустановок. У районі — 2 пам'ятники В. І. Леніну. В с. Ображіївці встановлено погруддя тричі Героя Радянського Союзу І. М. Кожедуба, в с. Коротченковому — пам’ятник партійному й державному діячеві Д . С. Коротченку. В 23 населених пунктах споруджено 23 пам’ят­ ники на братських могилах воїнів-визволителів, у 6 населених пунктах — пам'ятники й обе­ ліски вічної Слави односельцям, які загинули в боях з німецько-фашистськими загарбниками в роки Великої Вітчизняної війни.

UJÓCTKA остка — місто обласного підпорядкування (з 1939 р.), центр району, розтаі і шоване на річці Шостці, притоці Десни, за 209 км від Сум. Залізнична станція на лінії Терещенська — Пирогівка, що зв’язана з магістраллю М осква—Київ. Населення — 65,3 тис. чоловік. Поблизу Шостки виявлено крем’яні знаряддя праці доби пізнього палеоліту (15 тис. років тому). У другій половині XVI ст. в малопрохідних лісних місцях на півночі Чернігів­ щини почали селитися втікачі від панської сваволі. Так виникло селище Локотки, що є частиною сучасної Шостки. Після возз’єднання У країни з Росією село Локотки

Ш

596

ввійшло до складу Воронізької сотні Ніжинського полку. Населення займалося пере­ важно хліборобством. Н а річці Шостці козацька старшина побудувала млини, на яких мололи зерно, а також селітру й вугілля для виробництва пороху, валяли сукно й повсть. Кустарним способом виробляли селітру і в сусідніх селах. Проте транспор­ тування її до порохових заводів коштувало дорого, тому на початку XVII ст. були відкриті на місцях приймальні пункти селітри. В 1737 році за розпорядженням сена­ ту на річці Шостці почалося спорудження порохового заводу. Через 2 роки він став до ладу. Поряд з ним виник посад Шостка, де селилися «робітні люди», козаки й мі­ щани. Спочатку завод мав місцеве значення. В 1771 році його передано відомству головної канцелярії артилерії та фортифікації1. Працювали на заводі здебільшого солдати та рекрути, майстри з багатьох росій­ ських, білоруських та прибалтійських губерній. Багато хто з солдат після закінчення строку служби залишався тут на все життя. 1784 року в посаді жило 360 чоловік. Після ліквідації полкового устрою Шостка з 1782 року ввійшла до Новгород-Сіверського намісництва, з 1796 року — в складі Глухівського повіту до М алоросійської, з 1802 року — Чернігівської губернії. Важливу роль Шосткинський пороховий завод відіграв під час Вітчизняної війни 1812 року — тут було виготовлено 25 тис. пудів чорного пороху2, в зв ’язк у з чим зрос­ ла кількість працюючих на підприємстві. Поруч нього відведено «квадратну версту» з чотирма заставами, які утворювали міську смугу, де селилися робітники. 1830 року почалося спорудження в посаді кам’яних будинків. У 1837 році збудовано кам ’яне приміщення госпіталю з аптекою. Поступово Шостка зростала як промисловий центр. Особливо зросла її роль в період Кримської війни — за три роки обсяг продукції поро­ хового заводу збільшився в 6 разів. У 1855 році було вироблено 134 тис. пудів поро­ ху, що становило 43 проц. продукції всіх порохових заводів Росії3. 1848 року почав діяти капсульний завод. Н априкінці 60-х років на ньому було зайнято понад 300 ро­ бітників. Умови праці на заводах були надзвичайно тяжкими. Робота тривала вдень і вночі. З робітниками поводилися жорстоко. Вони скаржились у військове відомство, що їх змушують починати працю дуже рано, не дозволяють брати з собою хліба й не випускають обідати, по закінченні робочого дня посилають на інші роботи, жорстоко б’ють і не сплачують зароблених грошей4. Та адміністрація була глуха до нужд ро­ бітників. Чиновники обкрадали їх. Н і про як у охорону праці чи техніку безпеки не могло бути й мови. На заводі часто траплялися вибухи, внаслідок чого багато робіт­ ників гинуло або зазнавало тяж ких травм. У 1830 році, наприклад, під час вибуху загинуло 13 чоловік, а в 1855—1879 рр. на заводі сталося сім великих аварій, під час яких загинули десятки робітників. Найпоширенішою формою протесту проти не­ стерпних умов праці й безправ’я були втечі. Але втікачів часто ловили, били різками, шпіцрутенами й знову відправляли на завод. Так, погонич коней П. Ш иряєв за втечу був проведений крізь стрій шість разів і покараний 1 0 0 0 ударів шпіцрутенів5. Покарання шпіцрутенами солдатів чи робітників вважалося звичайним явищем на заводі, рідко хто уникав цієї екзекуції. Жорстока експлуатація, недоїдання, злидні підривали здоров’я робітників. Вони часто хворіли, а єдиний у посаді лазарет, де налічувалося всього п ’ять медичних працівників, не міг забезпечити навіть вчасної невідкладної допомоги. Переважна більшість населення була неписьменною. Загальноосвітніх шкіл не існувало.

1820 року при заводі відкрили школу, яка готувала робітників різних спеціальностей.

1 Материалы для географии и статистики России. Черниговская губерния, стор. 362.

2 Столетие Шостенского порохового завода (1771—1871). СПб., 1871, стор. 47, 48, 81.

3 П. М. Л у к ь я н о в . История химических промыслов и химической промышленности России до конца X IX века, т. 5. М., 1961, стор. 301.

4 Історія робітничого класу Української РСР, т. 1, стор. ЗО.

5 П. М. Л у к ь я н о в . История химических промыслов и химической промышленности России до конца XIX века, т. 5, стор. 119, 259, 260, 563.

597

У другій половині X IX ст., у зв ’язку з потребою зміцнювати армію, Шосткинський завод був реконструйований. Завдяки удосконаленню технологічних процесів уже в 1887 році вироблено 80 тис. пудів пороху, переважно нових сортів. Тоді ж ство­ рено хімічну лабораторію і технічну бібліотеку. Дальшому збільшенню виробництва й зростанню селища сприяло відкриття в 1893 році залізниці, яка з ’єднала Шостку з промисловими центрами Росії. У селищі швидко збільш увалася кількість насе­ лення. За даними перепису 1897 року в ньому проживало 4382 чоловіка. Т яж ка виснажлива праця, система штрафів, як і поглинали значну частину за­ робітків, політичне безправ’я пробуджували класову свідомість трудящих селища. Перший стихійний виступ робітників Шосткинського заводу відбувся 4 жовтня 1900 року. Адміністрація відмовилась укласти орендні договори на експлуатацію ділянок землі, де стояли будинки робітників. Обурені робітники побили представ­ ників адміністрації. Загін поліції, що прибув на завод, придушив цей виступ. Багато його учасників заарештували й засудили до тривалого тюремного у в ’язнення1. У політичнохму вихованні робітників певну роль відіграла соціал-демократична організація, створена в селищі восени 1900 року студентом М. О. Ш евелкіним, що мала назву «Організовані робітники шосткинських заводів». До неї ввійшло 50 чоло­ вік. У 1901—1902 рр. члени організації розповсюджували прокламації, в яких за­ кликали робітників виступити проти самодержавства, вимагали 8 -годинного робочого дня, страхування робітників. Б ула розповсюджена також брошура «Перше травня», видана в 1901 році редакцією газети «Искра». В Шостку «Искра» надходила з Коно­ топа, Чернігова, Петербурга та інших міст, а також з-за кордону на адресу військово­ службовців М. Г. Павловського та О. А. Карпенка-Логвинова2. В 1902 році організація провела першу маївку. Місцеві власті викликали, крім розквартированого, ще один батальйон солдатів. Про цю подію газета «Искра» пи­ сала: «Настрій робітників збуджений. Стріляли в знахабнілого майстра Криворученка. Арештів не було. Вперше організований рух набрав відкритого характеру»3. Навесні 1902 року поліції вдалося встановити імена найактивніших членів соціалдемократичної організації і заарештувати їх. 2 0 чоловік було притягнуто до суду, серед них робітників І. С. Аксененка, С. П. Жданова, В. П. Максименка, лікаря В. М. Сидорова, який мав зв ’язок з агентом газети «Искра» І. І. Радченком, та інших. Але організація продовжувала свою діяльність. У спеціальних листівках, випущених нею наприкінці квітня 1903 року під час підготовки до маївки, по­ відомлялося про робітничий рух у Росії та про тяж ке становище робітників Шостки. Листівки закликали: «Хай живе Російська соціал-демократична робітнича партія!»4. Х виля революційних виступів, що прокотилася по країні в 1905—1907 рр., за­ хопила й Шостку. Особливо зросла революційна активність робітників після Жовт' невого всеросійського політичного страйку. Під впливом боротьби трудящих Росії робітники селища в листопаді 1905 року організували масовий страйк, приводом до нього стало звільнення одного з робітників порохового заводу. Багато допоміг в орга­ нізації страйку створений у 1905 році «Союз робітників Шосткинського порохового заводу», до якого ввійшли й соціал-демократи. Був обраний комітет Союзу в складі 5 чоловік, очолив його робітник Г. Ткаченко. Страйкарі вимагали усунення з посади полковника Іванова, чиновника Мартинова та начальника заводу, про що надіслали три телеграми царському прем’єр-міністру Вітте. Але керівництво заводу відмовилося задовольнити вимоги робітників. Тоді 22 листопада вони припинили роботу й зібра­ лися на мітинг, де склали вимоги до адміністрації і вирішили послати до м. Конотопа 1 ЦДІА СРСР, ф. 1405, оп. 102, спр. 9180, арк. 1—15.

2 Переписна В. И. Ленина и редакции газеты «Искра» с социал-демократическими организациями в России. 1900—1903 гг., т. 1. М., 1969, стор. 543; т. З, стор. 674, 705.

3 Газ. «Искра», 1 липня 1902 р.

4 ЦДІА СРСР, ф. 1405, оп. 530, спр. 341, арк. 153.

598

своїх делегатів, щоб заручитися підтримкою трудящих залізничних майстерень1. Через два дні з Конотопа прибули 4 делегати. Вони запропонували припинити цей страйк і готуватися до всеросійського. Наступного дня робітники почали працювати, а опівдні адміністрація заводу звільнила кількох робітників у т. ч. й Г. Ткаченка, які їздили до Конотопа. Обурені робітники 12 грудня 1905 року знову припи­ нили роботу й обрали страйковий комітет у складі 15 осіб на чолі з Г. Ткаченком2. Шосткинських страйкарів підтримали селяни, як і прислали до селища своїх представників й допомогли продуктами харчування. Відбувалися мітинги й демон­ страції з червоними прапорами. 14 грудня проходила антиурядова демонстрація, в якій взяли участь також учні міського народного училища. Демонстранти співали революційних пісень. Адміністрація заводу звільнила всіх, хто не працював у грудні, але страйк тривав. Залізнична станція, електростанція й водокачка теж не працю­ вали. Робітники заявили, що захищатимуть свої права силою, навіть з допомогою зброї. Адміністрація заводу викликала додаткові війська, які 21 грудня силою зброї спробували примусити робітників працювати, але вони не підкорилися, тоді драгуни почали їх бити. Про це дізналися селяни навколишніх сіл і прийшли на допомогу робітникам, та організаторів страйку вже заарештували. Б іл я квартири станового пристава зібралося близько тисячі робітників і селян, вони вимагали звільнення за­ арештованих. Солдати відкрили по них стрілянину, були поранені, найактивніших учасників виступу кинули за грати3. 23 грудня в селищі знову відбулася демонстра­ ція. П оліція розігнала її, а потім облила народний дім гасом і підпалила. Всіх, хто намагався гасити пожежу, карателі били нагаями. П ісля придушення виступу в Шостці царські власті жорстоко розправилися з його учасниками. В 1906 році Г. Ткаченка, С. Максимовського, Г. Сулиму та інших учасників виступу вислали до Тобольської й Вологодської губерній, ба­ гатьох віддали до військово-окружного суду4. Почалися звільнення з роботи, скла­ далися «чорні» списки, куди заносилися прізвища страйкарів та співчуваючих. У зв’язку з масовими арештами соціал-демократична організація довгий час не діяла. Незважаючи на чорносотенний розгул, у 1909 році до Шостки надходили газети «Пролетарий» і «Социал-демократ». Важливу роль у пробудженні класової свідомості робітників відіграла газета «Правда». В липні 1914 року вона писала в передовій статті про тяжке становище робітників Шосткинського порохового заводу й закли­ кала їх виступити на боротьбу з самодержавством5. Напередодні першої світової імперіалістичної війни при пороховому заводі діяв лазарет, у селищі — амбулаторія. Тут працювали 2 лікарі й 8 фельдшерів, які об­ слуговували й навколишні села. Звичайно, вони не могли забезпечити необхідну медичну допомогу населенню. Переважна більшість жителів була неписьменною. В 1864 році школу при заводі закрили. Того ж року почала діяти приватна школа, але плата за навчання була високою, тому для дітей робітників ця школа була не­ доступна. Лише 1904 року в селищі відкрито трикласне народне училище, 1899 — невелику бібліотеку. Імперіалістична війна посилила реакцію. В Шостці провадились обшуки й ареш­ ти «неблагонадійних». Виробництво пороху в цей час різко зросло. Збільш илась і кількість робітників за рахунок мобілізованих селян, яких тут чекала тяж ка, підневільна праця. П ісля запровадження понаднормових робіт тривалість робочого дня стала фактично необмеженою. День у день росла дорожнеча, а заробітна плата лишалася низькою. Все це викликало незадоволення. Н а заводі працювало багато 1 Революция 1905—1907 гг. в России. Документи и материалы. Высший подъем революции 1905—1907 гг., ч. З, кн. 1, стор. 612, 613.

2 ЦДІА УРСР у Києві, ф. 380, оп. 2, спр. ЗО, арк. 346.

3 М. Н. JI е щ е н к о. Селянський рух на Україні в роки першої російської революції, стор. 163.

4 ЦДІА УРСР у Києві, ф. 580, оп. 2, спр. 30, арк. 405, 406, 4 5 8 -4 6 2 , 471.

5 Газ. «Правда», 29 липня 1914 р.

599

петроградських робітників, серед яких були й більшовики. В результаті більшовиць­ кої агітації в жовтні 1915 року застрайкували 170 робітників-будівельників, у грудні 1916 року зупинилися головні цехи порохового заводу. В ніч на 22 січня 1917 року на вулицях з ’явилися більшовицькі листівки, які закликали трудящих кінчати війну з німцями, а починати воювати з своїм справжнім ворогом — царем та урядом1. Звістка про перемогу Лютневої революції швидко дійшла до Шостки. 5 березня відбулася демонстрація робітників і службовців порохового заводу, в якій взяло участь 8 тис. чоловік. Тоді ж була створена Ш осткинська Рада робітничих і солдат­ ських депутатів2. Одночасно почали діяти адміністративні органи Тимчасового уряду. Більш овики Шостки вийшли з підпілля. Вони організовували мітинги й збори, де розповідали про Леніна, про партію більшовиків, викривали контрреволюційну суть політики угодовських партій, що захопили керівництво в Шосткинській Раді робітничих і солдатських депутатів3. У березні були створені профспілки металур­ гів, хіміків і конторських робітників. Робітники під керівництвом більшовиків В. Яровицького, Г. Петруненка, П. Безкровного вели роз’яснювальну роботу серед населення. Н а початку травня головою Шосткинської Ради став В. Яровицький. Крім нього, ще п ’ять більшовиків було обрано депутатами. 5 червня 1917 року була оформлена партійна організація, під впливом якої посилився процес більшо­ визації Ради. З радістю зустріло населення звістку про перемогу Великої Жовтневої со­ ціалістичної революції. Більш овики організували 8 листопада багатолюдний мітинг. У селищі була проголошена Радянська влада. Учасники мітингу вітали соціа­ лістичну революцію, уряд робітників, селян та солдатів і закликали пильно обе­ рігати завойовану владу4. В боротьбі за зміцнення Радянської влади трудящим Шост­ ки довелося переборювати шалений опір бурж уазії. До селища прибув загін «вільних козаків» Центральної ради. Незважаючи на розгул контрреволюції, робітники ство­ рювали бойові дружини й загони Червоної гвардії. Н а допомогу українському на­ родові для боротьби з контрреволюцією наприкінці 1917 року прибули до Шостки загони петроградських і московських робітників. Спільними зусиллями 14 січня 1918 року загін Центральної ради був вибитий із Шостки. Вся влада перейшла до Ради робітничих і солдатських депутатів5. Рада насамперед запровадила восьмигодинний робочий день. Вживалися заходи до нормалізації життя в селищі. В березні 1918 року кайзерівські війська наблизи­ лися до Шостки. Загони Червоної Армії під командуванням А. І. Ремньова, які від^ ступали з Києва, мали завдання затримати наступ німецьких окупантів, щоб ева­ куювати устаткування й цінності Шосткинського порохового заводу. Але 24 березня 1918 року в селищі спалахнув контрреволюційний заколот6. Загін Червоної Армії під командуванням А. І. Ремньова за допомогою новгород-сіверських червоногвардійців під командуванням М. В. Ромченка і місцевих робітників протягом двох днів1 придушили заколот. З порохового заводу було відправлено для Червоної Армії 40 тис. пудів пороху, а також евакуйовано 35 вагонів цінного обладнання. На по­ чатку квітня селище захопили німецькі війська. Трудящі Шостки піднялися на боротьбу проти іноземних загарбників. У парти­ занському загоні, створеному в квітні 1918 року більшовиками Д. С. Коротченком і Т. В. Черняком, воювало багато жителів селища. В серпні 1918 року партизани ви­ садили в повітря пороховий склад, у вересні розгромили німецький загін і його штаб у с. Дробишеві, захопили на Десні пароплав «Рассвет» зі зброєю. 18 грудня 1 2 3 4 5 власти 6

ЦДІА УРСР у Києві, ф. 317, оп. 1, спр. 6053, арк. 6. Боръба трудящихся Черниговщины за власть Советов, стор. 429. ЦДІА УРСР у Києві, ф. 317, оп. 1, спр. 6072, арк. 30—39, 46. Трудящиеся Сумщини в борьбе за власть Советов, стор. 56. Болыпевистскиё организации Украины в период установлення и укрепления Советской (ноябрь 1917 — апрель 1918 гг.). Сборник документов и материалов. К., 1962, стор. 472. ПА ІІП ЦК КП України, ф. 26, оп. 1, спр. 38, арк. 3.

600

1918 року Новгород-Сіверський полк під командуван­ ням Т. В. Ч ерняка визволив Шостку від німецьких оку­ пантів1. У селищі була відновлена Радянська влада і створений ревком, до складу якого ввійшли П. Б е з­ кровний, Ф. Степанов, G. Ткаченко, В. Яровицький та ін. Відновила роботу партійна організація, яка в січні 1919 року налічувала 75 комуністів, а в червні — вже 159 членів партії і 404 співчуваючих, об’єднаних у 6 осередків. З кожним днем посилювався вплив більшови­ ків. Заводоуправління складалося повністю з комуніс­ тів, створено профспілкові організації металістів, хімі­ ків, техніків та ін. Почали діяти партійна школа й ко­ муністичний клуб. Вірним помічником комуністів став комсомольський осередок, заснований на початку 1919 року. В червні він уже об’єднував 204 чоловіка2. Здійснення соціалістичних перетворень відбувалося в умовах жорстокої класової боротьби. В навколишніх лісах діяли куркульські банди. Партійна організація, органи Радянської влади, підтримувані населенням, створили в селищі збройний загін. Комуністи були в ста­ ні постійної\бойової готовності, діяли трійка й надзвичай­ ний штаб. Наприкінці лютого 1919 року до Ш осткинсько­ го комуністичного загону В Глухові відправлено П О П О В - Перші комсомольці Шостки. 1919 нення з комуністів і співчуваючих у кількості 50 чоловік. Але незабаром нависла нова небезпека — почався наступ денікінських полчищ. У відповідь на заклик Комуністичної партії «Всі на боротьбу з Денікіним!» до лав Червоної Армії влилися 657 комуністів і безпартійних робітників Шостки. В липні 1919 року в селищі оголошено надзвичайний стан. Під натиском переважаючих сил радянські війська у вересні залишили місто. Безробіття, злидні, голод, дорожне­ чу, жорстокий терор принесли на своїх багнетах білогвардійці. Влада їх протрима­ лася недовго — в листопаді частини 14-ї армії визволили Шостку. Знову розгорнули роботу ревком і партійна організація, які робили все можливе для налагодження мирного життя. Стали до ладу пороховий і лісообробний заводи. Н а підприємствах було запроваджено 8 -годинний робочий день, поліпшилось постачання населення продуктами харчування, велася боротьба з епідемією тифу, що косив людей. Н а базі заводського лазарету в селищі відкрито повітову 3 лікарню на 1 0 0 ліж ок, де працю­ вали 3 лікарі й 8 фельдшерів. Організовано також 6 фельдшерських пунктів і апте­ ку. У лютому 1920 року була обрана Ш осткинська Рада робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, якій ревком передав усю повноту влади. Почали діяти профспілкові та комсомольські організації. 5—7 жовтня відбувся перший повітовий з ’їзд Рад, на якому обрали виконком4. Шосткинський селищний і повітовий комітети партії розгорнули роботу, спря­ мовану на відбудову господарства, розширення діючих підприємств. За активною участю комсомольської організації (у травні 1920 року вона налічувала 104 чоловіка) були проведені суботники, під час яких упорядковувалися двори, вулиці, збирали металобрухт. Лише в квітні й травні 1920 року трудящі Шостки відпрацювали понад 44 тис. годин. На початку 20-х років становище в Шосткинському повіті було напруженим. У навколишніх селах діяли куркульські банди, які хотіли захопити місто. В зв ’язку 1 Трудящиеся Сумщини в борьбе за власть Советов, стор. 88.

2 ПА ІІП ЦК КП України, ф. 26, оп. 1, спр. 38, арк. 10, 74—77; спр. 154, арк. 1—4; Сум­ ський облпартархів, ф. 461, оп. 1, спр. 34, арк. 8.

3 У серпні 1920 р. створено Шосткинський повіт.

4 ПА ІІП ЦК КП України, ф. 26, оп. 1, спр. 154, арк. 1—4, 6, 7; спр. 177, арк. 16—21.

601

р.

з цим усім комуністам і комсомольцям видали зброю, створено батальйон частин особливого призначення (ЧОП) під командуванням І. І. Пересипкіна. Незабаром банди в повіті були розгромлені. Партійні й радянські органи спрямували всі зусилля трудящих на подолання післявоєнної економічної розрухи. Секретарем Шосткинського повітового комітету КП(б)У в 1921—1923 рр. працював Д . С. Коротченко, видатний партійний і радян­ ський діяч. Під керівництвом партійного комітету й повітвиконкому промислові під­ приємства переходили на випуск мирної продукції. Механічні майстерні Шосткин­ ського заводу почали виготовляти сільськогосподарський інвентар, стали до ладу млин при пороховому заводі, лісопилка, відкрито кілька пекарень1. За високі по­ казники у відбудові господарства робітника порохового заводу В. Ф. Нестеренка в 1923 році нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора У країни. На кінець відбудовного періоду в Шостці працювали одне державне промислове підприємство й 15 кооперативних. Трудящ і Шостки гаряче відгукнулися на звернення В. І. Леніна до українського селянства допомогти голодуючим Поволжя і трудящим промислових центрів. Тільки в жовтні—листопаді 1921 року до Саратова й на Донбас було відвантажено ЗО тис. пудів зерна й 75 тис. пудів картоплі. Відділ народної освіти виділив 45 тис. крб. на ремонт шкіл Поволжя. Одностайно схвалили робітники селища ленінську ідею створення багатонаціо­ нальної радянської держави. Делегатами на V II Всеукраїнський з ’їзд Рад вони по­ слали голову Шосткинського повітвиконкому М. В. Майбороду, слюсаря порохового заводу О. А. Піхунова й голову волвиконкому І. С. Гоя, які разом з іншими делега­ тами голосували за Декларацію про утворення СРСР. М. В. Майборода й О. А. Піхунов були делегатами І Всесоюзного з ’їзду Рад. Тяжкою втратою для шосткинців, як і для всіх трудящих, була смерть В. І. Леніна. Ж ителі міста й навколишніх сіл зібралися на траурний мітинг. Усі промовці запевняли партію і уряд у безмежній відданості справі соціалізму. Робіт­ ники подавали заяви про вступ до партії. Під час ленінського призову партосередок Шосткинського заводу зріс на 95 чоловік. У центральному сквері 1926 року встанов­ лено пам’ятник В. І. Леніну. У зв ’язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи в березні 1923 року Ш осткинський повіт був ліквідований, Шостка стала районним центром Новгород-Сіверського округу, в 1925 році — Глухівського округу. 1924 року Шостку віднесено до категорії міст. У той час у ній налічувалося 8828 жителів. На кінець відбудовного періоду значно поліпшився стан охорони здоров’я та освіти. 1925 року в місті були лікарня на 100 ліжок, амбулаторія, поліклініка, в яких налічувалося понад 100 медичних працівників, з них 22 лікарі. У семирічній і трьох початкових школах навчалися 1254 учні й викладали 37 учителів. У хіміко-механічному технікумі було 434 студенти. При ньому працював робітфак, де навчалося 137 чоловік. З 1921 року працювала профтехшкола, на її базі в 1923 році відкрито індустріальний технікум, який пізніше став хіміко-технологічним технікумом, де в 1925 році налічувалося 20 викладачів і 256 учнів2. У місті діяв трирічний робіт­ ничий університет. Д ля ліквідації неписьменності серед дорослого населення ство­ рено дві школи лікнепу й вечірні курси для робітників заводу. Багато комсомольців, переважно учні політехнікуму, навчали грамоти жителів прилеглих сіл. У народ­ ному будинку й робітничому клубі працювали бібліотеки, періодично демонструва­ лися кінофільми, діяли гуртки художньої самодіяльності, народний самодіяльний театр. Було відкрито дві книгарні. Велику роль у розгортанні соціалістичного будівництва відіграла газета «Последний бой», орган повітового партійного комітету, що виходила з жовтня 1920 року.

1 ПА ІІП ЦК КП України, ф. 26, оп. 1, спр. 177, арк. 2; спр. 1422, арк. 1, 2.

2 Чернігівський облдержархів, ф. P-8J2, оп. 1, спр. 1, арк. 4; Сумський облпартархів, ф. 221, оп. 1, спр. 50, арк. 35.

602

Виконуючи рішення XIV з ’їз ­ ду ВКП(б), трудящі Шостки актив­ но включилися в соціалістичну перебудову господарства. За пос­ тановою уряду 1929 року на базі порохового заводу почалося спо­ рудження кіноплівкової фабрики. Це була одна з ударних будов першої п ’ятирічки. З багатьох міст Радянського Союзу сюди при­ їздили спеціалісти, надходили буд­ матеріали, устаткування. Коли французькі спеціалісти відмовили­ ся за короткий строк виконати комплекс робіт щодо обладнання фабрики (урядовий строк був жов­ тень 1931 року), райком партії прийняв рішення про громадський буксир. На ділянках були створе- Робітниця фабрики кіноплівки, депутат Верховної Ради УРСР НІ ПартОСЄрЄДКИ. Районна КОМСО- скликання В. А. Хондожко серед піонерів, м. Шостка. 1938 р. мольська організація взяла шеф­ ство над будівництвом. Провади­ лися декадники, розгорнулося соціалістичне змагання. Районна газета «Заря» й багатотиражна «Радянська кіноплівка» систематично висвітлювали хід соціаліс­ тичного змагання, досвід передових будівельників і монтажників. Завдяки вжи­ тим заходам будівництво й обладнання фабрики закінчено набагато раніше, ніж намічали іноземні спеціалісти. В жовтні вона стала до ладу дію чих1, а 1934 року випустила 50 млн. метрів чорно-білої плівки. В 1939 році вона виробляла вже 100 млн. метрів плівки й досягла проектної потужності. Вживалися заходи до забезпечення підприємства кадрами. На початок 1931 року було підготовлено через систему фабзавучу та індивідуального навчання 1500 спеціалістів. За роки довоєнних п ’ятирічок у Шостці збудовано кілька підприємств міс­ цевої промисловості: хлібокомбінат, цегельний завод, торфопідприємство, органі­ зовано промартіль «Зоря», розширено лісопилку. Партійні й профспілкові орга­ нізації очолили боротьбу трудящих за успішне виконання п’ятирічних планів розвитку народного господарства. На підприємствах розгорнулося соціалістичне змагання за освоєння виробничих потужностей, найбільш повне оволодіння тех­ нікою й технологією виробництва. В другій п’ятирічці широкого розвитку набув стахановський рух. Так, робітники кіноплівкової фабрики О. Жабко, Ф . Федоров, М. Чвертка та інші систематично виконували виробничі завдання на 200—300 проц. Виникли стахановські бригади. 1936 року на фабриці працювало по-стахановському 400 чоловік. Десятки стахановців виховала комуніст В. А. Хондожко. 1938 року її обрали депутатом Верховної Ради УРСР першого скликання. Слюсаря А. Ф. Коротича за багаторічну високопродуктивну працю нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Всього на підприємствах міста на початок 1936 року налі­ чувалося 1266 стахановців2. Завдяки правильній організації роботи, розгортанню соціалістичного змагання трудових колективів обсяг промислового виробництва лише протягом 1938—1939 рр. збільшився на 57 проц. У 1940 році промисловість міста дала надпланових на­ громаджень понад 17 млн. крб. Б ули виконані всі планові завдання п’яти міся­ ців 1941 р о к у 3.

1 Газ. «Кино», 1 листопада 1931 р.

2 Газ. «Заря» (Шостка), 1 січня і 1 листопада 1936 р.

3 Сумський облпартархів, ф. 149, оп. 1, спр. 7, арк. 25, 27; спр. 13, арк. 16.

603

першого

Змінився й зовнішній вигляд Шостки. За шість передвоєнних років спору­ джено 134 громадські будівлі та 1403 індивідуальні будинки. Тільки протягом 1939—1940 рр. площа міста збільшилася на 224 гектари. Міська Рада багаю уваги приділяла упорядкуванню й озелененню вулиць і шляхів. В 1940 році в місті жило ЗО тис. чоловік. Значно поліпшилась охорона здоров’я населення. У л ікарн і на 245 місць та інших медичних закладах у 1940 році налічувалося 160 медпрацівників. На ма­ льовничому березі Десни щороку діяли три великі піонерські табори. Зросла мережа загальноосвітніх ш кіл. Напередодні Великої Вітчизняної війни в 2 серед­ ніх і 5 неповних середніх школах міста працювало 210 учителів і навчалося 3843 учні. Д іяли школа Ф ЗУ та 2 технічні училища. В 1929 році хіміко-механічний технікум перетворено на хіміко-технологічний інститут, який працював до 1934 року і з 1939 до 1941 року. Тут налічувалося близько 800 студентів. На початку 30-х років споруджено палац культури ім. Карла Маркса із залом на 950 місць та будинок культури ім. К уйбиш ева— на 500 місць. При палаці куль­ тури працювала музична школа. До міста приїздили на гастролі обласний театр ім. Щепкіна, колективи московського Великого театру опери та балету, артистів київських та ленінградських театрів, театру музичної комедії Кабардино-Балкарії та інші. Успіхи в соціалістичному будівництві та розвитку культури стали можливими завдяки організаційній і виховній роботі, яку вели комуністи. На підприємствах і в установах Шостки 1940 року налічувалося 56 первинних партійних організа­ цій, які об’єднували 1091 комуніста1. Мирну творчу працю радянських людей перервав віроломний напад фашистів на Радянський Союз. З перших днів війни чоловіки призовного віку пішли на фронт. їх замінили жінки, пенсіонери, підлітки. Трудящі глибоко усвідомлювали небезпеку, що нависла над країною. Вже в липні 1941 року в Шостці створено ополчення, до якого першими вступили комуністи й комсомольці. Д ля боротьби з фашистськими парашутистами організовано винищувальні загони2, командирами яких були С. У . Єресь, Ф . Н . Парамонов, О. М акєєв. Пізніше ці загони влилися до частин Червоної Армії. Промисловість міста була переведена на виробництво воєнної продукції. Скрізь йшла напружена праця. Робітники не виходили з цехів по півтори-дві зміни. У серпні, коли наблизився фронт, почалася евакуація підприємств і населення. Д ля організації боротьби з окупантами створено підпільний райком КП(б)У. Очо­ лили його секретар міськкому партії К. Ю. Трало і секретар райкому О. П. Озеров. Б ув сформований партизанський загін, на базі якого під час окупації діяв підпіль­ ний райком партії. До загону ввійшов партійно-радянський актив, зокрема JI. І. Мандрус, Ф . С. Коротченко, М. Ю. Савін, Ф . Т . Булатников, М. С. Макаров, І. К. Смичок, І. О. Артюхов та багато інших. Командиром загону став К. Ю. Трало, комісаром — О. П. Озеров. Наприкінці серпня передові частини ворога прорвалися до Десни й захопили плацдарм на її лівому березі біля Ш остки3. Вночі 27 серпня на околиці міста розгорівся бій між передовими загонами танкових частин ворога і радянськими бій­ цями 293-ї стрілецької дивізії під командуванням комбрига П. П. Лагутіна. Героїчно би­ лися радянські воїни, але сили були нерівні. Під час захисту рідного міста загинули партизанські розвідники JI. О. Соломко, Я. В. Омельченко, А. К. Федорченко. Д ля тих, що залишилися в Шостці, настали страшні дні окупації, рабських умов існування, грабежів і терору. За найменший вияв протесту розстрілювали без суду й слідства. Від рук фашистів та їх посіпак загинуло 1198 чоловік. На каторгу до Німеччини було вивезено 6 тис. юнаків та дівчат.

1 Сумський облпартархів, ф. 149, оп. 1, спр. б, арк. 2; спр. 12, арк. 122.

2 Сумская область в период Великой Отечественной войны Советского Союза, стор. 67.

3 История Великой Отечественной войны Советского Союза. 1941— 1945, т. 2, стор. 105.

604

Восени 1941 року ворог намагався танковими групами нанести удар з району Шостки на Орел і далі на Москву. Тому розгортання в цьому районі партизанської боротьби, організація диверсій на комунікаціях мали особливе значення. Крім ІПосткинського, тут діяли кілька інших загонів народних месників. Партизани пускали під укіс ешелони на залізничних лініях Кролевець—Терещенська, Ш остка—Ямніль. Протягом вересня—листопада народні месники знищили 10 вантажних автомашин, висадили в повітря два мости й колію на перегонах Макове—Глухів і Ш остка—Терещенська. 21 листопада 1941 року відбувся бій партизанів з карателями. Ворог втра­ тив 15 солдатів і офіцерів і змушений був відступити1. В загоні організували прийом зведень Радінформбюро, які розповсюджували серед населення. Партизани тримали тісний зв’язок з містом. О. І. Ласко, О. Й. Петренко, П. О. Литвиненко, Н. С. Сер­ дюк, Ю. П. Остапенко, О. Р. Кокоровець, А. Куликова, Л. О. Овсієнко, Д. К. Шамрай та багато інших були зв ’язковими партизанів. У червні 1942 року одна група партизанів Шосткинського загону на чолі з Ф. Тиднем та І. Смичком приєдналася до партизанського з ’єднання С. А. Ковпака, друга — на чолі з К. Тралом та О. Озеровим — до з ’єднання О. М. Сабурова, в якому Шосткинський підпільний райком партії діяв до кінця 1942 року. На початку 1943 року під керівництвом підпільного обкому КП(б)У створено Шосткинський підпільний райком комсомолу, який залучав молодь до партизанських загонів, провадив через комсомольців широку політмасову роботу й антифашистську пропаганду, зривав заходи окупаційних властей. Райком організував підпільну комсомольську групу з 8 чоловік, яка незабаром налічувала вже 40 чоловік. К еру­ вав нею колишній учень В. Єфименко2. Члени групи збирали й передавали партиза­ нам дані про розміщення в Шостці штабу, радіостанції, складів боєприпасів та паль­ ного, збирали й переправляли партизанам зброю, влаштовували диверсії. В Локотках вони допомогли 60 чоловікам уникнути фашистської каторги. За рішенням Сумського обкому партії наприкінці 1942 року в партизанському з ’єднанні, яким командував Я , І. Мельник, сформовано другий Шосткинський пар­ тизанський загін. Командиром його призначили голову Собичівської сільради О. П. Смика, комісаром — директора Шосткинського торфопідприємства А. С. Корчика. В лютому 1943 року загін налічував уже 40 бійців. Партизани вели бої з оку­ пантами в районі населених пунктів Свеси, Хутора-М ихайлівського, Б ілиці, Степ­ ного, Орлівки та ін. В одному з боїв 8 лютого 1943 року між Свесою і Марчихиною Будою народні месники розгромили загін карателів, які втратили 37 чоловік убитими. Наприкінці лютого Шосткинський загін влився в загін ім. Сталіна. Рзгромивши фашистські війська на Курській дузі, Червона Армія почала загаль­ ний наступ за визволення України. 2 вересня 1943 року 10-й і 25-й полки 6 -ї гвар­ дійської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора Д. П. Онупрієнка зав’язали бій за Шостку. Наступного дня вона була визволена3. Сотні жителів ви­ йшли зустрічати переможців. Радості їх не було меж. Вдалося частково погасити пожежі й врятувати деякі будинки та майно. Відступаючи, фашистські загарбники зруйнували всі підприємства, установи, 80 проц. житлового фонду. Загальна сума збитків, що їх завдали окупанти господарству міста, перевищила 283,6 млн. крб., жителям — понад 40 млн. карбованців4. Під час визволення міста мужність і відвагу виявили воїни різних національно­ стей: росіянин М. А. Петров, карел Н. Т. Омелін, казахи К. Ауходієв та Ж. А. Єлиусов, українець Г. М. Шевченко, яким пізніше присвоєно звання Героя Радян­ ського Союзу. Воїни, що загинули в боях за місто, поховані в братській могилі в парку палацу культури ім. Карла Маркса. В 1965 році тут встановлено па­ м’ятник.

1 2 3 4

605

Сумський облпартархів, ф. 4, оп. Зп, спр. 213, арк. 227, 228. Сумская область в период Великой Отечественной войны Советского Союза, стор. 288. Там же, стор. 180. Сумський облпартархів, ф. 149, оп. 1, спр. 35, арк. 1; спр. 61, арк. 9—10.

Одразу після визволення відновили роботу міськком і райком партії, міська Рада і райвиконком, які провели значну роботу щодо мобілізації трудящих на відбу­ дову господарства. В жовтні 1943 року вже працювали ковбасна фабрика, п ’ять млинів, пекарня, швейна й взуттєва майстерні. Завдяки асигнуванням держави в липні 1944 року стала до ладу фабрика кіноплівки1. Відкрилися лікарня на 160 л і­ жок, протитуберкульозний диспансер, амбулаторія, дитяча консультація. В жовтні 1943 року розпочали роботу дві середні й чотири семирічні школи, а в 1944 році — хіміко-технологічний технікум. 1943 року в центрі міста знову встановлено пам’ят­ ник В. І. Л еніну, який робітники заводу сховали від фашистів під час окупації. Ж ителі Шостки внесли й свій вклад у перемогу над ворогом. Вони допомагали ремонтувати танки, гармати, за що одержали подяку від Військової Ради Централь­ ного фронту. Збирали гроші в фонд Червоної Армії, надсилали подарунки бійцям на фронт. Н а побудову танкової колони «Колгоспник Сумщини» шосткинці внесли 528,5 тис. крб . 2 3915 жителів міста воювали на різних фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах, з них 1612 загинули смертю хоробрих. За мужність і відвагу 1364 чоловіка нагороджені орденами й медалями. Командиру танкового ба­ тальйону майору М. Г. Л яху за вміле керівництво підрозділом у боях під час ВіслоОдерської операції і командиру авіаескадрильї капітану С. В. Петренку за зразкове виконання бойових завдань командування і виявлені при цьому стійкість і відвагу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Цього високого звання удостоєно (по­ смертно) також старшого лейтенанта М. О. Колодка. 28 червня 1944 року стрілецька рота під його командуванням на підручних засобах форсувала річку Березіну. Розгорівся запеклий бій з гітлерівцями. Подолавши опір ворога, радянські воїни закріпилися на зайнятому рубежі. Завдяки їх успішним діям через Березіну пере­ правились основні сили полку. В 1943 році в бою з окупантами загинув О. Ф. Кшенський. Ще 1940 року за мужність і відвагу, виявлені в боротьбі з білофіннами, йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Після закінчення Великої Вітчизняної війни, завдяки широкому розгортанню соціалістичного змагання, організаторами й активними учасниками якого були кому­ ністи й комсомольці, самовідданій праці всіх трудящих міста, відбудова господар­ ства йшла більш швидкими темпами. В 1945 році фабрика кіноплівки вже випустила 14 млн. погонних метрів плівки3. 1947 року почалося освоєння кольорових матеріа­ лів. Обладнання для підприємства давали москвичі, ленінградці, казанці. Допомогли російські побратими й кадрами. Ленінград, Воронеж, Ростов-на-Дону прислали інже­ нерів. 1948 року фабрика дала першу партію кольорової плівки, а наступного року перевершила довоєнний рівень випуску продукції. На підприємствах були створені комсомольсько-молодіжні бригади, які постійно перевиконували виробничі завдання. Так, по п ’ять денних норм давали бригади М. О. Велиховської, О. П. Глушки. По­ ширився рух багатоверстатниць. У 1950 році понад 700 робітників міста працювали в рахунок п’ятої п ’ятирічки. Всього в змаганні брало участь 96 проц. робітників. У 1949 році в Шостці почалося будівництво заводу «Натуркаучук», на базі якого 1953 року створено завод хімічних реактивів. Відбудовувалися й житлові будинки. За роки четвертої п ’ятирічки зведено багато нових будинків загальною площею 44 тис. кв. метрів. Протягом 1951—1972 рр. Шостка перетворилася на велике промислове місто. Стали до ладу нові підприємства, повністю реконструйовані фабрика кіноплівки (з 1957 року — хімічний завод) та завод хімічних реактивів. У 1959—1965 рр. на хім­ заводі побудовано і введено в дію чотири нові цехи, на заводі хімреактивів — три. Це дало можливість збільшити виробництво продукції майже втричі. 1966 року завод хімічних реактивів один з перших у республіці перейшов на нову систему плану1 Сумський облпартархів, ф. 149, оп. 1, спр. 77, арк. 59.

2 Там же, спр. 36, арк. 8, 25; спр. 82, арк. 51.

3 Газ. «Зоря», 2 вересня 1946 р.

606

вання. Слідом за ним почали здійснювати економічну реформу колективи інших підприємств. Великого розмаху набув рух за комуністичне ставлен­ ня до праці. На кінець 1965 року в ньому брало участь понад 18 тис. робітників. 240 дільниць і цехів, 419 бригад були удостоєні звання колективу комуністичної праці, 4888 робітників — звання ударника комуністичної праці1. Першими в місті завоювали це звання робітники хімічного заводу комуністи І. Т. Заїко, В. І. Шахов, О. І. Овчинников. Ударники комуністичної праці виявляли резерви, шукали додаткові шляхи збільшення виробництва продук­ ції. Робітниці хімічного заводу Н. С. Ж илінська, В. Є. Олій­ ник та Н. Ф. Кривошей виступили ініціаторами збільшення норм виробітку за рахунок раціональнішого використання робочого часу. Понад 700 робітників наслідували їх Приклад. Все ЦЄ СПрИЯЛО ЗНаЧНОМу ПІДВИЩеННЮ ПрОДуКТИВНОСТІ праці. 1966 року за ВИСОКІ виробничі показники В семирічці 159 Ч0ЛОВІК нагороджено орденами Й медалями Радянського Союзу. Ордена Леніна удостоєні апаратники хімзаводу О. Й. Волкогон, Г. Я. Осипенко, І. П. Усов,

А. і. Х о н д о ж к о — Герой Соціалістичної Праці, апаратниця хімічного заводу, м‘

остка-

Р-

слюсар О. І. Іванов, бригадир комбінату залізобетонних виробів М. Г. Залозний та бригадир 3-го будівельного управління Л. ,М. Гриценко2. Включившись у всенародне змагання за гідну зустріч 100-річчя з дня народж ен­ ня В. І. Леніна, кожен цех, кожна зміна, бригада брали підвищені соціалістичні зобов’язання. Завдяки самовідданій праці виробничих колективів промислові під­ приємства міста план восьмої п ’ятирічки виконали достроково — 18 вересня 1970 ро­ ку і дали продукції понад план на 26 млн. крб. За досягнення в роботі 524 передо­ вики нагороджені орденами й медалями. Завод хімічних реактивів, якому 1969 року присвоєно звання колективу комуністичної праці, виконав п ’ятирічку 14 квітня 1970 року, збільшивши обсяг виробництва в 2,5 раза, за що був нагороджений Л енін­ ською Ювілейною Почесною Грамотою ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС. Значних успіхів добився й хімічний завод. Виробництво кінофотоплівки протя­ гом 1966—1970 рр. зросло на третину, магнітної стрічки — майже в два рази, поліп­ шилась якість продукції. 1970 року на основі заводу створено хімкомбінат. Багато допомагає колективу підприємства в удосконаленні технологічних процесів філіал Державного науково-дослідного інституту «Хімфотопроект», який міститься в Шостці. Створено на комбінаті й громадський науково-дослідний інститут. Близько 500 інже­ нерів і техніків підприємства працюють над вирішенням проблем, пов’язаних з під­ вищенням ефективності виробництва й поліпшенням якості продукції3. В тому, що марка комбінату «Свема» дістала визнання в інших країнах, великий внесок тру­ дівників багатьох братніх республік. Сировину й устаткування комбінату поста­ чають близько 150 підприємств Радянського Союзу. За досягнення у восьмій п ’я ­ тирічці комбінат 1971 року нагороджено орденом Жовтневої Революції. Робітники комбінату П. О. Рогутько, А. І. Хондожко та інженер Б . П. Гнівуш удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці. Нове трудове й політичне піднесення серед шосткинців викликали рішення XXIV з ’їзду КПРС, Директиви по п ’ятирічному плану розвитку народного госпо­ дарства СРСР на 1971—1975 роки. Колективи підприємств міста ретельно обмірко­ вували кожен пункт плану, кожну цифру, шукали резерви, щоб збільшити випуск 1 Сумський облпартархів, ф. 149, оп. ЗО, спр. 5, арк. 127, 128.

2 Там же, оп. 29, спр. 1, арк. 60; оп. 32, спр. 1, арк. 103.

3 Газ. «Ленінська правда», 16 квітня 1972 р.

607

продукції. Завдяки вмілому керів­ ництву партійних організацій, творчій активності робітників, ін­ женерно - технічних працівників державний план ювілейного 1972 ро­ ку підприємства виконали 19 груд­ ня. Понад план випущено й реалі­ зовано продукції на 4515 тис. крб. За два роки дев’ятої п ’ятирічки обсяг промислового виробництва зріс на 32,1 проц. За високі показ­ ники у всесоюзному соціалістично­ му змаганні на честь 50-річчя утво­ рення СРСР колектив заводу хіміч­ них реактивів у 1972 році нагородВручення Ю вілейного Почесного знака Ц К КПРС, П резидії Верховної

Р

ЖЄНИЙ ЮвІЛЄЙНИМ ПочеСНИМ ЗНаКОМ

СРСР 5 ВЦРПС Шосткинському заводу хіміч- ЦК КПРС, Президії Верховної Ради РСРСР, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС, а хімічному комбінату присвоєно ім ’я 50-річчя СРСР. У післявоєнні роки в Шостці широко розгорнулося капітальне й житлове будів­ ництво. Д ля забезпечення зростання будівельних робіт у грудні 1960 року в місті був створений трест «Шостхімбуд», який веде будівництво в Шостці й п’яти сусід­ ніх районах. У 1972 році колектив будівельників тресту налічував 4 тис. чоловік. Обсяг робіт, виконаних ним, перевищив 25 млн. крб., що в 2 рази більш, як у 1961 році. Т ільки протягом 1965—1972 рр. споруджено будинок Рад, будинок піонерів, універмаг, будинок зв ’язку, клуб «Супутник», 9 дитячих садків та ін. Збудовано 432 тис. кв. метрів житла. Виросли нові вулиці Комуністична, Кірова, Горького, площа 50-річчя Великого Ж овтня. Понад 8 тис. сімей відсвяткували новосілля.

1967 року на площі Леніна споруджено меморіальний комплекс і запалено вогонь вічної Слави на честь героїв громадянської та Великої Вітчизняної воєн. Багато зроблено для благоустрою Шостки. З кожним роком розширюються кана­ лізаційна й водопровідна мережі. 1961 року місто одержало газ. Упорядковуються й озеленюються вулиці. Н а річці Шостці обладнано пляж , який став улюбленим міс­ цем відпочинку трудящих улітку. До послуг населення 8 8 магазинів, 36 підприємств громадського харчування, 108 кіосків. Товарооборот роздрібної торгівлі протягом 1970—1972 рр. збільшився на 6,3 млн. крб. і становив 48 млн. карбованців. Поліпшилося медичне обслуговування трудящих Шостки. У місті — 5 лікарень, електроводолікарня та 1 2 інших лікувальних закладів, де налічується близько пів­ тори тисячі медичних працівників, у т. ч. 165 лікарів. За самовіддану працю лікарям С. С. Бодиві та 1. М. Скрипко присвоєно звання заслуженого лікаря УРСР. Асигну­ вання на охорону здоров’я в 1971 році становили 2805,6 тис. карбованців. Досягнуто певних успіхів і в галузі освіти. В місті — 13 середніх і 2 восьмиріч­ ні школи, де навчаються 11 тис. учнів і викладають 513 учителів. Серед них заслуже­ ні вчителі УРСР М. Я. Усердова і О. Г. Малець. Працюють 4 школи робітничої молоді. Створені всі умови, щоб юнаки й дівчата могли здобути спеціальну середню та вищу освіту. В місті є хіміко-технологічний технікум з вечірнім відділенням, де на­ вчається 1,5 тис. чоловік, 4 професійно-технічні училища, опорний пункт Харківського політехнічного інституту. Кожен третій житель Шостки вчиться. Тільки на х і­ мічному комбінаті за роки восьмої п ’ятирічки 106 робітників одержали диплом інженера, 335 — техніка. Важливу роль у вихованні нової людини відіграють культосвітні заклади. В Шостці працюють палац культури ім. К арла Маркса, два будинки культури. Понад 6 тис. робітників і службовців міста — активні учасники художньої самодіяльності.

608

Високою виконавською майстерністю відзначається на­ родний ансамбль танцю будинку культури ім, Жданова (керівник заслужений діяч культури УРСР А. 1. Хринунов) та народний театр палацу культури ім. К арла М арк­ са. В місті — 34 бібліотеки, книжковий фонд яких пере­ вищує 1,5 млн. примірників. 6 широкоекранний кінотеатр «Родина» і 3 стаціонарні кіноустановки. Міськком КП України велику увагу приділяє ідейнополітичному вихованню трудящих. Н а підприємствах, в установах, навчальних закладах працює 286 політичних шкіл і теоретичних семінарів, де навчається більше 6 тис. чоловік. Понад 5 тис. чоловік підвищує свій політичний рівень у мережі комсомольського навчання і 3 тис. чоло­ вік — в економічних школах. Працюють народні універ­ ситети культури, права, хімічних знань та ін. Значну роботу провадить міське відділення товариства «Знання». ^ й С?арі1ТхКді?чіГкомуні! В ЙОГО Х І М І Ч Н І Й , технічній, історико-партійній секціях стичної партії Радянського налічується 520 Лекторів — спеціалістів з різних галузей Сою зу, Герой Соціалістичзнань. Про минуле й сучасне Шостки розповідають ексно‘ nPaL*L понати народного історико-краєзнавчого музею. Активним бойовим помічником міськкому й райкому КП У країни, міської і ра­ йонної Рад депутатів трудящих є газета «Советское Полесье», яка виходить тиражем понад 25 тис. примірників. За плодотворну роботу в справі комуністичного вихован­ ня трудящих, мобілізації їх на виконання завдань господарського й культурного будівництва 27 листопада 1971 року, в зв ’язку з 50-річчям виходу першого номера, газету нагороджено Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Дедалі більше входять у побут нові обряди і звичаї. Стали традиційними вша­ нування героїв праці, посвячення молодого поповнення в робітники, урочиста ре­ єстрація шлюбу та новонароджених, свято серпа й молота, проводи зими й зустрічі весни, урочисті проводи на пенсію, комсомольські весілля тощо. Значний вклад у розвиток економіки й культури Шостки вносять комуністи. В 1972 році на підприємствах і в установах міста налічувалося 5600 членів і канди­ датів у члени КПРС, об’єднаних у 65 первинних організацій. Надійним помічником їх у мобілізації трудящих на виконання накреслень партії є 13-тисячний загіи комсомольців. Комуністи, всі шосткинці пишаються тим, що їх земляк М. О. Алексєєв (1873—1972) — відомий партійний і радянський діяч, член КПРС з 1897 року. Під керівництвом В. 1. Леніна він працював у редакції газети «Искра». З другого з ’їзду РСДРП М. О. Алексєєв — більшовик-ленінець. У роки Великої Жовтневої соціалістичної революції — він активний борець за встановлення Радянської влади в Сибіру. П ісля закінчення громадянської війни Алексєєв—на відповідальній партійній роботі. В 1962 році йому Присвоєно звання Героя Соціалістичної Кімната для відпочинку в одному з цехів хімічного Праці. м* Шостка. 1972 р. В господарському, суспільно-полі­ тичному й культурному житті Шостки велика роль належить міській Раді депутатів трудящих, до якої обрано 208 депутатів, з пих 137 робітників, 71 пред­ ставник інтелігенції. Серед обранців народу — 104 комуністи. 94 депутати — жінки. Рада у своїй діяльності спира­ ється на широкий громадський актив. У роботі 14 постійних комісій беруть участь 190 громадян. Питання вироб609

39

3-205

комбінату,

ництва, побуту, культури, освіти, охорони здоров’я, благоустрою міста весь час у полі зору міськради. Р ік у рік міцніють культурні зв ’язки колективів Шостки з митцями братніх республік. Н а честь 50-річчя утворення СРСР ансамбль народного танцю палацу культури ім. Жданова був гостем м. К урська.В жовтні 1972 року колектив хімком­ бінату приймав у себз делегацію кіностудії «Білорусьфільм» та Курського комбінату штучного волокна. Шосткинці обмінювалися радіопередачами з містом Желєзногорськом Курської області. Трудящі Шостки підтримують зв ’язок з трудящими бол­ гарського міста Оряхово Врачанського округу. Д руж ні стосунки у шосткинських хіміків установилися з колективами заводу «Форта» угорського міста Ваца, чехосло­ вацького заводу «Фотохема» міста Градец Кралове, з фабрикою «Агфа» Німецької Демократичної Республіки. Тільки в 1971 році хімічний комбінат відвідало понад 2 0 делегацій зарубіжних країн. Згідно з генеральним планом реконструкції й забудови Шостки, розрахованим на 25 років, центральна частина міста, Артемівський район і Локотки становитимуть єдиний міський масив з багатоповерховими будинками. Навколо заводів буде ство­ рено захисні зелені зони. Трудящі міста хіміків упевнено дивляться в майбутнє. Самовідданою працею вони вносять гідний вклад у виконання планів дев’ятої п ’ятирічки. М. В. МІРОШНИЧЕНКО , В. Ф. ПУСТОВОЙТОВ

ВОРОНІЖ Вороніж — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване по обидва береги невеликої річки Осоти, за 2 км від залізничної станції Терещенська. Насе­ лення — 9,2 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Курдюмівка й Мисиків. Територія сучасного Воронежа була заселена з давніх часів. Поблизу нього знайдено крем’яні знаряддя праці доби пізнього палеоліту (15 тис. років тому); виявлено поселення: доби бронзи, скіфських часів, слов’янське V II—VIII ст. та давньоруський курганний могильник. Вважають, що саме тут існувало згадане в л і­ топису під 1177 роком місто Вороніж1. На початку XVII ст. там, де було стародавнє місто, виник хутір Вороніж. Роз­ ташований біля ш ляху, яким жителі присеймських сіл їздили в Новгород-Сіверський, хутір швидко зростав і під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. був уже значним населеним пунктом. 1654 року він став сотенним містечком Н іж ин­ ського полку. Після возз’єднання У країни з Росією вороніжці не раз виступали спільно з братами-росіянами проти іноземних загарбників. Так, 21 лютого 1664 року поблизу Воро­ нежа відбулася битва російських військ та українських козацьких полків з військами шляхетської Польщі, які на чолі з королем Яном Казимиром вторглися на Лівобе­ режну У країну. Протягом 1669—1672 рр. Вороніж розширився, був обгороджений валом з брамами Глухівською і Клишківською (залишки цих укріплень збереглися до нашого часу). Н априкінці XVII ст. містечко передано «на армату», тобто селяни й козаки повинні були сплачувати спеціальні натуральні й грошові податки на утри­ мання військової артилерії. Під час Північної війни (1700—1721 рр.) Воронізька козацька сотня брала активну участь у боротьбі з шведськими загарбниками, а жителі містечка поста­ чали російській армії продукти й фураж.

1 Полное собрание русских летописей, т. 1. СПб., 1846, стор. 385.

610

У XVIII ст., незважаючи на те, що Вороніж став досить великим містечком, основним заняттям населення лишалося хліборобство. Значного розвитку набули ремесла, винокуріння й торгівля. Особливо розвивалося ткацтво — у 1749 році ткацький цех об’єднував 109 чоловік. Існували також кравецький, ковальський і гончарний цехи. Три рази на рік збиралися великі ярмарки, куди приїздили купці з Глухова, Ромен, Хорола, Новгорода-Сіверського, Рильська, Севська, П утивля, Стародуба. З кожним роком посилювався процес закріпачення селян. Селянські двори й угіддя почала захоплювати козацька старшина. Так, у 1728 році за універсалом гетьмана Д . Апостола у Воронежі половина дворів перейшла в залежність до коза­ чого осавула Гамалії. 1752 року ЗО селянських дворів одержав у володіння бунчу­ ковий товариш Чуйкевич. За переписом 1779—1781 рр. у Воронежі налічувалося 281 козацьке господарство, у т. ч. 220 підпомічників, 193 господарства посполитих, які належали різним власникам, і 96 сімей підсусідків1. Всього жителів було 7899 чо­ ловік. Наприкінці XVIII ст. селяни Воронежа були остаточно покріпачені. Поміщики могли їх купувати, продавати, дарувати як худобу. Так, у ревізьких сказках за 1782 рік зазначено, що поміщик Писаревич купив кріпака С. М. Іванова, а його дочку одержала в придане дружина похміщика2. Нелегким було становище й робітників гуральні. Крім кріпаків, тут працювали воронізькі міщани. Я к видно з їхньої скарги, надісланої 1784 року генерал-губернатору П. Румянцеву-Задунайському, прикаж ­ чики нещадно експлуатували їх, вдаючись раз у раз до тілесних покарань, багатьох калічили. У зв’язку з скасуванням полкового устрою Вороніж як центр волості ввійшов до складу Глухівського повіту Новгород-Сіверського намісництва, 1796 року — в складі того ж повіту до М алоросійської, а 1802 року — новоствореної Чернігівської губернії. Прагнення Наполеона поневолити народи Росії викликало відсіч жителів Воронежа, як і всієї країни. На початку Вітчизняної війни з мешканців містечка й навколишніх сіл був сформований 4-й козацький полк, який у складі російської армії брав активну участь у боях проти французьких загарбників3. Розклад феодально-кріпосницького ладу й розвиток капіталістичних відносин у країні в першій половині X IX ст. позначився й на господарстві Воронежа. В 50-х роках тут почали діяти цукрові заводи Драгневич і Мерперта, а також три винокурні заводи, що належали місцевим поміщикам4. Працювали на них, головним чином, кріпаки. Робочий день на заводах тривав 15—16 годин. Робітники, особливо кріпаки, були позбавлені людських прав. Підприємці часто чинили над ними свій суд і розправу. Посилилася експлуатація селян. У середині X IX ст. панщина в га­ рячу пору жнив доходила до п ’яти днів на тиждень. Ж или кріпаки в напівтемних, убогих хатинах. Скасування кріпосного права 1861 року зробило селян особисто вільними, але економічне становище їх не поліпшилося. Згідно з уставними грамотами 28 кріпаків поміщика Туманського одержали 84 десятини 1660 сажнів надільної землі, а 33 крі­ паки поміщиці Льовшиної — лише 59 десятин 325 сажнів. За цю землю вони мали сплатити протягом 49 років 3657 крб. 40 коп. По 1 десятині 1880 сажнів на ревізьку душу одержали селяни поміщиків Александровичів5, причому селяни були позбав­ лені випасів і вигонів для худоби. Одержавши невеликі клапті землі, з яких не можна було навіть прогодувати сім’ю, колишні кріпаки мусили орендувати землю в поміщиків, здебільшого з поло­ 1 2 3 4 £

611

Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779— 1781 рр.)» стор. 374, 375. ЦДІА УРСР у Києві, ф. 437, оп. 1, спр. 147, арк. 11, 23. Ж урн. «Киевская старина», 1906, т. 44, стор. 12. Материалы для географии и статистики России. Черниговская губерния, стор. 305, 338, ЦДІА СРСР, ф. 577, оп. 47, спр. 73, арк. 14; спр. 102, арк. 22; спр. 146, арк. 23.

39*

вини. Селянська земля майже не удобрювалась, існувало трипілля, врож ай жита, який збирали селяни, становив у середньому ЗО—33 пуди з десятини. Безземельні, щоб не померти з голоду, йшли в найми до поміщиків чи куркулів або на відхожі промисли. Збільшення кількості вільних робочих рук сприяло розвитку промислових під­ приємств. Так, 1885 року на цукровому заводі братів Терещенків працювало вже 509 робітників. Крім двох цукрових заводів, у містечку діяв хімічний завод, збудо­ ваний у 1897 році, який виробляв сульфати й соляну кислоту. Працювали робітники по 12—13 годин на добу, а одержували 5 — 6 крб. на місяць. Д уж е поширена була на підприємствах система штрафів, які поглинали значну частину заробітної плати. Т яж кі умови життя й праці, свавілля підприємців та їхніх прикажчиків штовха­ ли робітників на боротьбу за свої права. Під час революції 1905—1907 рр. у містечко й на залізничну станцію часто приїздили представники соціал-демократичних робіт­ ничих організацій Конотопа й Шостки, які вели революційну пропаганду. Під впли­ вом агітації і революційних подій у країні восени 1905 року відбувся страйк робіт­ ників цукрового заводу й залізничної станції, в грудні робітники створили бойові групи самооборони. Але страйк було придушено. Однак невдовзі знову почалися виступи робітників. 8 липня 1906 року в містечку відбувся багатолюдний мітинг. Промовці викривали антинародну політику царського уряду й закликали робітни­ ків до боротьби проти самодержавства. За участь у мітингу було заарештовано 13 чо­ ловік. Це обурило робітників. Вони намагалися звільнити заарештованих, але озброєний конвой не дав здійснити цей намір. 25 вересня робітники напали на полі­ цейську дільницю. Власті терміново викликали загін козаків і поліції. Під час збройної сутички загинув селянин Я . С. Іващенко, двох чоловік поранено1. Незважаючи на певне промислове зростання, наприкінці X IX — на початку XX ст. Вороніж лишався глухим, занедбаним волосним містечком. Будинки були дерев’яні, вулиці не освітлювалися, не замощувались. Особливої шкоди здоров’ю жителів і їхньому господарству завдавав хімічний завод. Через їдкий дим гинуло дві третини врожаю городів і садів, нічим було дихати2. Місцеві власті фактично не дбали про медичне обслуговування населення. Приймальна палата, що містилася в непристосованому приміщенні, мала тільки два ліж ка. Один лікар і акушерка, які обслуговували близько 7 тис. жителів містечка й навколишні села, не могли вчасно подати медичну допомогу. Не поліпшила становище й невеличка л ікарня, відкрита наприкінці XIX століття. Переважна більшість населення була неписьменною. Н априкінці X IX ст. у Воронежі існувало 3 церковнопарафіяльні школи. У 1898 році відкрито двокласне земське, в 1908 році — двокласне міністерське училища. Проте ці навчальні за­ клади не могли охопити навчанням усіх дітей шкільного віку. Багато з них, особливо діти бідноти, не ходили до школи, бо треба було допомагати в господарстві, а ^асто не мали в що одягнутися. Частина дітей залишала школу. Т яж кі випробування принесла трудящим Воронежа перша світова війна. Ч оловіків призовного віку мобілізували, зростала дорожнеча, не вистачало продо­ вольства й товарів широкого вжитку. До містечка поверталися поранені й покалі­ чені, а через станцію Терещенська проходили нові й нові ешелони на фронт. Це пород­ ж увало ненависть до війни, до існуючого ладу. Коли у Воронежі стало відомо про повалення самодержавства, робітники й се­ ляни сподівалися, що закінчиться війна, будуть розподілені поміщицькі землі. Але час минав, земля лишалась у тих же власників, не змінювалося й становище робітників. Тому з великою радістю зустріли трудящі містечка звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції і створення робітничо-селянського уряду на чолі з В. 1. Леніним. Скрізь відбувалися багатолюдні мітинги. Населення гаряче підтримувало перші декрети Радянської влади про мир і землю. Та владу захопили 3 ЦДІА УРСР у Києві, ф. 1439, оп. 1, спр. 456, арк. 21— 57: спр. 469, арк. 21.

2 Чернігівський облдерж архів, ф. 145, оп. 1, спр. 308, арк. 6 , 7.

612

ставленики Центральної ради. На початку січня 1918 року воронізькі робітники й селяни розігнали місцеві органи Центральної ради, проголосили в містечку Радян­ ську владу, створили ревком, який очолив 1. А. Паляничка, й народну міліцію. Ревком конфіскував і розподілив серед селян поміщицькі землі, інвентар, тяглову силу, на заводах запровадив робітничий контроль. Для зміцнення Радянської влади до Воронежа на початку 1918 року прибули представники петроградських і конотопських більшовиків матрос М. 1 . Павловський і робітник А. G. Банний. У містечку була обрана Рада робітничих, солдатських і селянських депутатів, її головою став М. 1. Павловський. Проте дальші революційні перетворення перервала навала німецьких інтервентів, які у квітні 1918 року захопили Вороніж і відновили дореволюційні порядки. Частина населення вступи­ ла до партизанського загону або влилася до лав Червоної Армії. Окупанти грабу­ вали жителів — забирали хліб, худобу, майно. Селянина С. Потебню, який вчи­ нив опір, убили1. Після краху австро-німецької окупації на У країні Вороніж наприкінці листо­ пада 1918 року захопили війська буржуазно-націоналістичної Д иректорії, але в сере­ дині грудня 3-й Новгород-Сіверський полк під командуванням Т. В. Ч ерняка визволив містечко від петлюрівців. Тоді ж було обрано волвиконком, головою якого став М. П. Копитинський. Волвиконком повів боротьбу з контрреволюціонерами, спекулянтами, організував допомогу Червоній Армії продуктами й фуражем. На цукровому заводі залишалося 50 тис. пудів цукру, який не встигли вивезти окупанти й петлюрівці. 11 вагонів було відправлено робітникам Москви, решту передано у фонд Червоної Армії і для потреб населення2. Н а початку 1919 року організаційно оформився партійний осередок, у березні — комсомольський, які разом з місцевими органами Радянської влади вживали всіх заходів до налагодження мирного життя. У літку над молодою Країною Рад нависла нова небезпека — з півдня наступали денікінці, які у вересні 1919 року захопили Вороніж. Але вже в листопаді 406-й полк 46-ї дивізії 14-ї армії визволив містечко3. Одразу був створений ревком, а 21 грудня обрано волвиконком, якому ревком передав владу. Становлення Радянської влади проходило в умовах жорстокої класової боротьби. Навколо лютували куркульські банди. Д ля боротьби з ними при виконкомі створено загін самооборони й волосний відділ м іліції, організовано також загін частин особ­ ливого призначення, командиром його став В. С. Холодовський. На початку березня 1920 року відновив свою діяльність партійний осередок. Н априкінці 1921 року бан­ дитизм у волості ліквідовано. Партосередок і волвиконком мобілізували всі зусилля трудящих на подолання післявоєнної розрухи. Партосередок організував суботники на цукровому заводі і в містечку, тиждень допомоги фронту, тиждень червоноармійця, тиждень селянина4. Комітет незаможних селян (створений у серпні 1920 року) здійснив перерозподіл землі, допоміг сільській бідноті й сім’ям червоноармійців посівним матеріалом, а також придбати інвентар і робочу худобу. За ініціативою комуністів проведено тижні допомоги цукровикам, під час яких трудящі відбудовували завод, зруйнований денікінцями, проклали залізничну вітку до станції Герещенська. 1922 року підприєм­ ство стало до ладу, а наступного року виробництво цукру майже досягло довоєн­ ного рівня. Волосний виконком багато зробив для налагодження медичного обслуговування. У перші роки після закінчення війни замість приймальної палати створено лікарню на 1 0 ліжок, а на кінець відбудовного періоду в містечку відкрито ще амбулаторію, діяла лікарня при цукровому заводі. Значні зрушення протягом відбудовного періо­ ду відбулись і в галузі освіти та культури. Якщо в 1919 році в містечку існувала 1 2 3 4

613

ЦДАЖ Р УРСР, ф. 1216, оп. 1, спр. 103, арк. 134. ЦДАРА, ф. 999, оп. 1, спр. 4, арк. 1. ПА ІІП ЦК КП України, ф. 1, оп. 4, спр. 203, арк. 23. Там ж е, арк. 15.

одна школа, то в 1924 році вже три. Крім того, діяли профспілкові курси, дворічна сільськогосподарська школа. 1920 року відкрито бібліотеку, хату-читальню, при заводі — робітничий клуб1. Партійна й комсомольська організації, комнезам бага­ то уваги приділяли ліквідації неписьменності серед дорослого населення, були ство­ рені гуртки лікнепу, комсомольці провадили також поодиночно-групове навчання. У відповідь на звернення Раднаркому РРФСР до селян України допомогти го­ лодуючим Поволжя, які потерпілії через недорід, і робітникам промислових центрів Воронізьке товариство виділило 500 тис. крб., 100 дітей з Поволжя взяли на утри­ мання жителі містечка. У 1920 році Вороніж увійшов до складу новоствореного Шосткинського повіту Ч ернігівської губернії. 1923 року в зв’язку з проведенням адміністративно-терито­ ріальної реформи він увійшов до Шосткинського району. Тоді його віднесено до кате­ горії сіл. Важливим етапом у розвитку Воронежа були довоєнні п’ятирічки. На соціалі­ стичний ш лях стало сільське господарство. Комуністи, комсомольці, члени КНС роз’яснювали селянам, що злиднів можна позбутися тільки шляхом колективного господарювання. У квітні 1929 року перші 47 родин об’єдналися в колгосп «Серп і молот». Згодом виникла друга сільськогосподарська артіль «Жовтень», а в лютому 1930 року 94 проц. селян Воронежа стали колгоспниками або членами ТСОЗів. Н а­ весні 1930 року в селі було 11 колективних господарств. Найбільше з них — «Перше травня» — об’єднувало 132 господарства. За ним закріплено 2268 га землі. Артіль мала 98 коней, 132 вози і стільки ж однокінних плугів. У здійсненні колективізації велику допомогу подали робітники цукрового заводу й учителі. З кожним роком зростали й міцніли артілі. Наприкінці 30-х років частина кол­ госпів об’єдналася — з 11 їх стало 8 . Щоб забезпечити колективні господарства від­ повідними кадрами, у Воронежі відкрито агроекономічний технікум, а також курси для підготовки голів колгоспів та керівників сільськогосподарських гуртків. Важ­ ливу роль в організаційно-господарському зміцненні артілей відіграла машиннотракторна станція, створена 1931 року2. В 1937 році МТС мала вже 38 тракторів. Після організації в 1933 році політвідділу, МТС стала центром політичного й госпо­ дарського керівництва колгоспами. Серед хліборобів широко розгорнулося соціалістичне змагання, яке очолили комуністи, значного поширення набули стахановський рух і рух п ’ятисотенниць. Завдяки самовідданій праці колгоспників артіль «Перше травня» в 1939 році вирости­ ла по 18 цнт бобових з кожного гектара. Колгоспи «20-річчя Жовтня» та «Серп і мо­ лот» добилися 1 0 0 -пудових урожаїв озимої пшениці. Значне місце в господарстві Воронежа посідав цукровий завод. Поліпшення тех­ нології виробництва зумовило підвищення продуктивності праці. Більш ість робіт­ ників стала на стахановську вахту і виконувала виробничі завдання білщн як на 130 проц. У 1936 році завод виробив уже 116 120 цнт цукру. 1927 року Вороніж одержав струм від Ш осткинської ТЕЦ , що допомогло механізувати окремі трудоміст­ кі роботи в колгоспах. За роки довоєнних п ’ятирічок змінився й зовнішній вигляд Воронежа. Виросли нові, добротні будинки, впорядковано вулиці й двори. В хатах колгоспників і ро­ бітників засяяли лампочки Ілліча. 1938 року Вороніж віднесено до категорії селищ міського типу. Сільська Рада дбала про розвиток охорони здоров’я, освіти, культури. Протягом 30-х років розширено лікарню до 25 місць, відкрито пологовий будинок, поліклініку, дитячу консультацію. В медичних закладах налічувалося 4 лікарі й 10 чоловік се­ реднього медперсоналу. В селищі працювали середня, семирічна й 3 початкові шко­ ли, в яких 48 учителів навчали 1200 учнів. Д іяли два клуби, бібліотека.

1 Список населенных мест Черниговской губернии 1924 г ., стор. 83.

2 Ц Д А Ж Р УРС Р, ф. 27, оп. 12, спр. 522, арк. 16.

614

Гнів і обурення у трудящих Воронежа викликав розбійницький напад фашист­ ської Німеччини на Радянський Союз. З перших днів війни більшість чоловіків влилася до лав Червоної Армії. Ж інки, підлітки, старі люди працювали, забуваючи про перепочинок, щоб вчасно зібрати врожай. 27 серпня гітлерівці захопили Воро­ ніж. Настали чорні дні окупації. Фашисти пограбували МТС, колгоспи, в селян забрали хліб, продукти, прирікаючи їх на голод. За найменший вияв протесту, за порушення якогось наказу властей розстрілювали без суду й слідства. Вони закатували 64 жителі селища, на каторгу до Німеччини вивезли 342 чоловіка, пере­ важно молоді. Але трудящі Воронежа не скорилися ворогові. Н априкінці 1941 року в селищі виникла підпільна комсомольська група, яку очолив 10. Кордя, студент Івановського енергетичного інституту. Потрапивши пораненим в оточення, він добрався до рідного Воронежа. Разом з В. Адаменком та іншими товаришами склали радіо­ приймач, слухали голос Москви і розповсюджували серед населення зведення Радінформбюро. Гітлерівцям удалося натрапити на слід групи. Вони заарештували Ю. Кордю й В. Адаменка і після жорстоких катувань у липні 1942 року розстріляли. Після поразки на Курській дузі під нищівними ударами Червоної Армії гітле­ рівські полчища покотилися на захід. 2 вересня 1943 року війська 6 -ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора Д. П. Онупрієнка визволили Вороніж1. Одразу розгорнули роботу партійні і радянські органи. Вони насамперед організували допомогу Червоній Армії. У фонд оборони колгоспники здавали гро­ ші, продукти, теплі речі. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в лавах народних месників самовіддано билися з ворогом 3100 жителів Воронежа, з них 568 чоловік віддали житгя за свободу й незалежність Батьківщ ини. За стійкість і відвагу 3050 чо­ ловік нагороджено орденами й медалями. Особливо відзначився льотчик, полков­ ник М. А. Клочко, якому за зразкове виконання завдань командування і виявлену при цьому мужність присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Партійна організація і селищна Рада докладали всіх зусиль, щоб швидше ліквідувати наслідки фашистської окупації. У 1944 році став до ладу цукровий завод, який того ж року дав країні 54,9 тис. цнт цукру2. Запровадження нової тех­ нології, широке розгортання соціалістичного змагання серед робітників заводу зумовило значне збільшення випуску продукції в наступні роки. Вже в 1948 році завод виробив на 10 тис. цнт цукру більше, ніж у 1939 році. Успішно велася відбудова Воронізької МТС. Д ержава надіслала запасні час­ тини, й механізатори власними силами відремонтували 20 тракторів. Протягом 1945—1946 рр. МТС одержала ще 5 тракторів. 1944 року всі воронізькі колгоспи впорались вчасно з весняною сівбою. Колгоспам держава допомогла насінням зер­ нових і технічних культур. Тільки артіль «Перше травня» в 1944 році одержала близько 50 тонн насіння. Того року першим закінчив сівбу колгосп «Пролетар­ ський», який був занесений на районну Дошку пошани.Після тимчасової фашист­ ської окупації в колгоспах майже не лишалося продуктивної худоби. Колгоспи братніх республік надіслали воронізьким господарствам 46 коней, 116 корів, 42 вівці, 91 свиноматку. Поповнювалися колгоспні тваринницькі ферми й шляхом контрактації худоби в населення. В 1944 році вони мали 728 голів3. Відбудова господарства Воронежа значно прискорилася, коли після перемож­ ного закінчення війни повернулися до мирної праці фронтовики. Держава надала колгоспам довгострокові кредити. Уже 1947 року колгоспне виробництво досягло довоєнного рівня. У 1950 році проведено об’єднання артілей — з восьми створено чотири великі колгоспи: «Перше травня», «Дружба народів», «Заветы Ильича» та ім. Леніна. Це дало змогу раціональніше використати техніку, кошти, роз­ ширити капітальне будівництво, поліпшити культуру землеробства. За колгоспами 1 Архів МО СРСР, ф. 1056, оп. 1, спр. 10, арк. 222; оп. 418, спр. 6, арк. 331.

2 Сумський облпартархів, ф. 25, оп. 1, спр. 95, арк. 43.

3 Там ж е, спр. 84, арк. 87.

615

Новий

закріплено 9600 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 7320 га орної землі. Виро­ щують переважно зернові культури й цукрові буряки. Колгосп «Перше травня» спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби. Протягом 1950—1972 рр. воронезькі колгоспи стали високорозвинутими меха­ нізованими господарствами. Вони мають 6 6 тракторів, 56 комбайнів різних типів, 34 автомашини та багато іншої техніки. В господарствах працюють 253 електро­ мотори. Всі трудомісткі процеси механізовано. Важливе значення для розвитку й зміцнення колгоспів мало широке розгор­ тання руху за комуністичну працю і соціалістичного змагання на честь визначних дат у житті країни — 50-річчя встановлення Радянської влади, 100-річчя з дня народження В. 1. Л еніна, а також за гідну зустріч X X IV з ’їзду КПРС. Щоб забез­ печити виконання планів восьмої п ’ятирічки, в колгоспах було впроваджено ком­ плексну механізацію, створено спеціальні механізовані ланки для вирощування картоплі й цукрових буряків. Партійна організація й правління колгоспів багато уваги приділяли втіленню в життя досягнень науки й передового досвіду. В резуль­ таті наполегливої праці хліборобів усі чотири колгоспи повністю виконали план восьмої п ’ятирічки. За 1965—1970 рр. прибутки колгоспу «Дружба народів» зросли з 66,7 тис. крб. до 402 тис. крб., або в шість разів, колгоспу «Перше травня» — всім разів, колгоспу «Заветы Ильича» — в п ’ять разів, колгоспу ім. Леніна — в три рази. За успіхи, досягнуті в розвитку сільськогосподарського виробництва й вико­ нання восьмої п ’ятирічки, 1 0 трудівників колгоспів удостоєні урядових нагород, з них комбайнер В. В. Дудко нагороджений орденом Леніна, тракторист 1. Г. Карнаух і доярка М. 1. Сичевська — орденом Трудового Червоного Прапора. На честь 100-річчя з дня народження В. 1. Леніна 47 трудівників нагороджено Ленінською ювілейною медаллю. Невпізнанно змінився цукровий завод. Протягом 1960—1970 рр. підприєм­ ство повністю реконструйовано — всі парові двигуни замінені на електричні, вста­ новлено потужне обладнання, перебудовано основний корпус заводу. Н а рекон­ струкцію держава щороку асигнувала в середньому по 400 тис. крб. Н а адресу заводу з Російської Федерації надходили вакуум-апарати й парові котли, з Вірме­ нії — компресори, з Л атвії — прилади, з Казахської РСР — електромагнітні стабілізатори. Включившись у всенародне змагання на честь 100-річчя з дня наро­ дження В. 1. Леніна і за гідну зустріч X X IV з ’їзду КПРС, план 1970 року завод вико­ нав на 103,2 проц.За високі показники в роботі 35 передовиків нагороджено Ленін­ ською ювілейною медаллю. Трьом бригадам, які очолюють В. С. Бардаков, В. Д. Л укаш ок та 1. В. Четверик, присвоєно звання бригад комуністичної праці. Новими трудовими досягненнями зустріли хлібороби й робітники Воронежа 50-річчя утворення СРСР. Незважаючи на несприятливі кліматичні умови, колгосп «Дружба народів» виростив у другому році дев’ятої п ’ятирічки зернових по 16,7 цнт, картоплі — по 165 цнт з кожного гектара, колгосп ім. Леніна — по 14 цнт зерно­ вих і по 155 цнт картоплі. Бригадир садово-городньої бригади колгоспу «Дружба народів» Р. Т. Нерода, бригада якої виростила по 189 цнт овочів з кожного гектара, і к о м б а й н е р ц ь о г о ж к о л г о с п у В. М. Ночевунівермаг. Вороніж. 1973. Н И Й , ЩО СКОСИВ 745,6 га З ер н О В И Х , н а г о р о д жені орденомТрудового Червоного Прапора. Успіхи в розвитку економіки зумови­ ли підвищення матеріального добробуту трудящих. У селищі виросли нові будинки, які потопають у зелені садів. Централь­ ні вулиці заасфальтовано, на околиці спо­ руджено став з водним дзеркалом 23 га. Шосткинський РК КП У країни, районна Рада депутатів трудящих разом з селищ616

ною Радою та підприємствами й колгоспами накреслили ряд заходів щодо дальшого благоустрою Воронежа, які вже здійснюються. Споруджено двоповерхове примі­ щення універмагу, 16-квартирний житловий будинок, гуртожиток для робітників цукрового заводу, хлібозавод. Розпочато будівництво комбінату побутового обслу­ говування, поліклініки. Селищна Рада багато зробила для поліпшення охорони здоров’я трудящих. За післявоєнний період споруджено приміщення лікарні на 50 ліж ок, дитячої кон­ сультації, пологового будинку. В медичних закладах працює 10 лікарів і понад 50 чоловік середнього медперсоналу. За самовіддану працю л ік арі 1. М. Ліщинський та Й. К. Лосачков нагороджені орденом Леніна. В селищі працює 2 середні й 2 восьмирічні школи, в яких навчається близько 2 тис. учнів і викладає понад 100 вчителів. За визначні заслуги в комуністичному вихованні підростаючого покоління вчителю 1 . Л . К руку й директору середньої школи С. Т. Д яденку присвоєно звання заслуженого вчителя УРСР, Н . М. Матюхіну нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Багато випускників шкіл здобули середню спеціальну й вищу освіту, а М. А. Портянко, Л . П. Купраш, М. Є. Протасей — кандидати наук. У 1943 році була створена районна бібліотека, основою її фонду стали книжки, подаровані жителями, а також надіслані бібліотеками Б арнаула, Куйбишева, Свердловська. Н ині в селищі працює 6 бібліотек з книжковим фондом 81 тис. примірників. У Воронежі є три будинки культури, які мають стаціонарні кіноустановки, кімнати для роботи різних гуртків. Діють також три колгоспні клуби. В усіх досягненнях господарського й культурного життя селища велика заслу­ га 10 первинних партійних організацій, що об’єднують 295 комуністів. Надійними помічниками їх є комсомольці, яких у селищі налічується 410 чоловік, об’єднаних у 13 первинних організацій. Значну роль у розвитку Воронежа відіграє селищна Рада депутатів трудящих, до якої обрано 120 депутатів, з них 60 робітників, 22 кол­ госпники. Серед обранців народу — 57 комуністів. 54 депутати — ж інки. У своїй роботі Рада спирається на широкий громадський актив. Вона розглядає й вирішує найважливіші питання життя селища — розвитку промисловості, колгоспного виробництва, охорони здоров’я, благоустрою, освіти тощо. У Воронежі зберігається пам’ятка архітектури XVIII ст. М ихайлівська церк­ ва, побудована у стилі барокко українським архітектором 1. Г. ГригоровичемБарським. Уродженцем Воронежа є І. С. Абрамов (1874—1960) — фольклорист, етнограф, краєзнавець і літературознавець. Крім українського фольклору й етнографічного матеріалу, 1. С. Абрамов збирав матеріали про народні звичаї та побут російського й грузинського народів, їхні пісні, легенди, перекази. Трудящі селища докладають усіх зусиль для втілення в життя рішень партії і уряду, спрямованих на дальший розвиток радянського суспільства, яке будує комунізм. М .

А . А Н Д Р Є Є В , М .

П .

С Т О Ж О К , П .

О.

Ш А М А Т Р І Н

КОРОТЧЕНКОВЕ Коротченкове (до 1969 року — Погрібки) — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване на лівому березі річки Десни, за 17 км від районного центру і залізничної станції Шостка. Дворів — 742, населення — 1030 чоловік. Уперше Погрібки згадуються в царській грамоті 1552 року. За Деулінським перемир’ям 1618 року село відійшло до Польщі. В першій половині XVIII ст. ним 617

володіли монахи-домшіканці, а після возз’єднання У країни з Росією — монахи чернігівського імонастиря. В 1679 році ІІогрібки були передані генеральному бун­ чуковому Є. Л изогубу1. Село входило до Глухівської сотні Ніжинського полку. П ісля ліквідації полкового устрою воно в складі Івотської волості ввійшло до Новгород-Сіверського намісництва, з 1796 року — в складі тієї ж волості Новгород-Сіверського повіту — до М алоросійської, а з 1802 року — Чернігівської губер­ нії. За переписом 1779—1781 рр. у селі налічувалося 36 дворів, у т. ч. виборних козаків — 4 двори, підпомічників — 16, посполитих монастиря — 3 і підсусідків 3 двори. Селяни займалися хліборобством, а також вирощували коноплі, вироб­ ляли оливу2. Під час Північної війни, коли шведські загарбники посунули на У країну, жителі Погрібків всіляко підтримували російську армію. Селяни постачали хліб, овочі, а місцеві козаки брали участь в обороні Новгорода-Сіверського3. У Погрібках де­ який час розташовувалася штаб-квартира Петра 1. У зв ’язку з секуляризацією монастирських земель 1786 року піддані монастиря стали державними селянами. Вони сплачували податки в казну й відбували різні повинності—підводну, ш ляхову, постійну та ін. П ісля скасування кріпацтва селяни одержали мізерні наділи, по суті, непридатної для обробітку болотистої землі. «На піску хоч який-небудь хліб та родить, на припаді (болотна земля) сам бог не угодить»,— справедливо казали вони. З 1863 року селян перевели на оброк, з 1885— на викуп, який вони мали сплачувати протягом 44 років. Н априкінці X IX ст. в Погрібках налічувалося 205 дворів і 1386 жителів4. Б іл ь ­ ше половини селянських господарств мали земельні наділи від 1,5 до 3 десятин. Щоб прогодувати сім ’ю і заплатити податки, селяни змушені були орендувати землю в поміщиків та куркулів. За оренду вони віддавали третину врожаю, відробляли кілька днів на тиждень і ще сплачували певну суму від копи. Польова земля майже не удобрювалася, тому середня врожайність жита становила тільки 2 2 пуди з деся­ тини5. Багато бідняків залишали своє убоге господарство і йшли працювати на Шост­ кинський пороховий завод або на заробітки в поміщицькі економії півдня У країни. Тяж ке економічне становище й політичне безправ’я зумовлювали посилення револю­ ційних настроїв серед селян. Коли 22 листопада 1905 року в Шостці почався страйк, звістку про нього принесли робітники, що повернулися в село. В грудні селяни Погрібків брали активну участь у підготовці походу в Шостку для подання допомоги робітникам заводу. Напередодні першої світової війни Погрібки лишалися глухим поліським селом, з кривими вузькими вуличками, убогими хатинами, з непрохідними боло­ тами навкруги. Злидні, недоїдання створювали сприятливий грунт для пошесних захворювань, а по медичну допомогу треба було їхати до повітового міста. Б іл ь ­ шість населення не знала грамоти. Тільки в 1899 році відкрито церковнопарафіяль­ ну школу, яка містилася в звичайній селянській хаті, в 1905 році — земську, де навчалися діти заможних батьків. Б ували випадки, коли староста виганяв із школи учнів, батьки яких не сплатили земських податків. П ісля Лютневої революції селяни сподівалися, що одержать землю, але органи Тимчасового уряду й не думали вирішувати це питання.В село поверталися рево­ люційно настроєні солдати, які знали про партію більшовиків, про Леніна. Вони вели широку агітацію серед населення. З радістю зустріли жителі Погрібків звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції і створення робітничо1 Генеральною следствие о маетностях Нежтшского полка. 1729— 1730, вып. 1, стор. 32.

2 Опис Новгород-Сіверського намісництва, стор. 372.

3 В . С. Тії у т о й. Борьба народних масс против паптествия армпи Карла X II. 1700— 1709, стор. 276, 277.

4 А. А. Р у с о в. Описание Черниговской губернии, т. 2, стор. 147. £ Материалы для оценки земельних угодий", т. 12, стор. 64.

618

селянського уряду на чолі з В. І. Леніном. На початку січня 1918 року в П огрібках встановлено Радянську владу1. Під час австро-німецької окупації У країни село опинилося в «нейтральній зоні». Для боротьби з загарбниками в Погрібках організовано партизанський загін, який очолив Д. G. Коротченко. Партизани підтримували тісний зв ’язок з військовим загоном петроградських робітників, що перебував у той час у Новгороді-Сіверському. За розпорядженням командира загону матроса Власкіна російські брати допомогли партизанам зброєю. Коли окупанти захопили Новгород-Сіверський, погрібчансышй загін утримував оборону на Десні, щоб не допустити ворога на лівий берег. У літку 1918 року за наказом В. Н . Бож енка загону було видано 100 гвин­ тівок, кулемет і достатню кількість патронів і гранат2. У серпні погрібчанські парти­ зани об’єдналися з партизанами сусідніх сіл і в грудні під командуванням Д . G. Коротченка взяли участь у наступі на Новгород-Сіверський, захопили на Десні пароплав «Рассвет» з німецькими солдатами й гетьманцями, розгромили німецький гарнізон у маєтку поміщиці Рогальської біля села Дробишева3. П ісля вигнання німецьких окупантів і гетьманців з Новгород-Сіверської землі партизани влилися в регулярні частини Червоної Армії.

20 листопада 1918 року в Івотській волості була створена партійна органі­ зація в складі 8 чоловік, куди входили жителі Погрібків Д . С. Коротченко й О. С. Мойсеєнко. В січні 1919 року виник партійний осередок у П огрібках, очолив його О. С. Мойсеєнко. Працювати доводилося в складних умовах. У навколиш ніх лісах діяли куркульські банди, які тероризували населення, і все ж селяни йшли за комуністами. Н а початку 1919 року в селі організовано комітет бідноти, головою якого обрали Д . П. Стегайла. Земельна комісія розподілила між селянами землю. Виникло споживче товариство. Н алагодж увалася культурно-освітня робота, від­ крилися бібліотека, хата-читальня, сельбуд. За ініціативою комуністів Н . І. Теслюкової, Д . П. Стегайла і JI. П. Фролова у квітні 1919 року створено першу сільсько­ господарську артіль, яка налічувала 32 чоловіка працездатних4. Дальшому розгортанню соціалістичних перетворень перешкодив наступ дені­ кінців, які у вересні 1919 року захопили село. Однак їх влада тут протрималася недовго — в жовтні Червона Армія вибила білогвардійців. У селі було відновлено Радянську владу й обрано сільську Раду. З серпня 1920 року Погрібки в складі Івотської волості відійшли до новоутвореного Шосткинського повіту, з 1923 року — до Шосткинського району Новгород-Сіверського округу. Партійний осередок і сільрада вживали всіх заходів для подолання післявоєн­ ної розрухи. Значну допомогу їм подавали шосткинські робітники. Під час суботників і недільників вони брали участь у ремонті хат, зруйнованих денікінцями, організовували мітинги, концерти. Шосткинський пороховий завод допоміг буді­ вельними матеріалами. Активним провідником політики партії і Радянської влади в селі став комітет незаможних селян, створений улітку 1920 року. Він організу­ вав взаємодопомогу під час проведення польових робіт, допомагав бідноті при­ дбати реманент, худобу, захищав бідняків від експлуатації куркулів5. У 1921 році в селі відкрито медичний пункт, де працювали фельдшер і акуш ерка. Надійним помічником партійного осередку й КНС була комсомольська орга­ нізація, створена 1921 року. Комсомольці залучали молодь села до участі в гро­ мадсько-політичному житті, вели культурно-масову роботу, брали активну участь у ліквідації неписьменності. У 1925 році в селі працювали початкова школа й школа лікнепу.

1 Шосткинський райдерж архів, ф. 110, оп. 1, спр. З, арк. 2.

2 Там ж е, арк. З, 4.

3 Г. С т у н г у р . Герой громадянської війни Тимофій Черняк. К ., 1961, стор. 32.

4 Історія колективізації сільського господарства Української РСР, т. 1, стот>. 127'.

5 Сумський облпартархів, ф. 221, оп. 1, спр. 179, арк. 6 6 , 67; Сумський обл держ архів, ф. Р-556, оп. 1, спр. 13, арк. 23, 28, 33, 37, 38, 6 8 , 81.

619

П ісля XV з ’їзду ВКП(б) перед партійним осередком і KHG постало особливо важливе завдання — здійснення колективізації в селі. В грудні 1928 року на збо­ рах партосередку, який налічував 19 комуністів, на зборах КНС та на загальному сході селян широко обговорювалися питання колгоспного будівництва. Тоді ж ко­ муністи ухвалили організувати колективне господарство. Н а початку 1929 року в селі був створений колгосп «Червоний партизан», до якого першими вступили кому­ ністи й комнезамівці. В 1931 році виникла друга артіль «Волна революции», яка того ж року об’єдналася з артіллю «Червоний партизан»1. Очолив колгосп Д . А. Фатун. В організаційно-господарському зміцненні колгоспу значну роль відіграли робітники Шостки. Вони допомагали в проведенні польових робіт, ремонтували інвентар, вели масово-політичну роботу серед колгоспників. У 1932—1933 рр. колгосп «Червоний партизан» мав найвищі показники в районі, за що одержав перехідний Червоний прапор Шосткинського РК КП(б)У. В 1935 році колгосп зразково провів весняну сівбу, одержав по 15 цнт пшениці, 12 цнт ячменю та 150 цнг картоплі з гектара. В 1936 році артілі вручено акт на вічне користування землею. За господарством було закріплено 3435 га землі2. Колгоспники рік у рік добивалися нових успіхів у піднесенні всіх галузей виробництва, зростав прибуток господарства. Якщо в 1938 році він становив 112 тис. крб., то в 1940 — 141,6 тис. крб. Колгоспники одержували на трудодень по 3 кг хліба, по 10—12 кг картоплі та інші сільськогосподарські продукти. Сім’я колгосп­ ника П. Фролова, яка виробила 1500 трудоднів, одержала близько 5 тонн хліба, 1 0 тонн картоплі, мед, овочі та інше. За другу п ’ятирічку були створені сприятливі економічні умови для дальшого розвитку господарства. В 1938 році артіль мала 300 коней, понад 200 корів, 1000 овець, 120 бджолосімей, побудувала добротні господарські приміщення. Голова правління колгоспу Ф. С. Коротченко 1939 року був нагороджений орденом Трудо­ вого Червоного Прапора. Серед хліборобів широкого розмаху набуло соціалістичне змагання. Колгосп «Червоний партизан» змагався з артіллю с. Івота. Колгоспники боролися за одер­ ж ання високих урожаїв зернових і технічних культур. Виросли справжні майстри сільськогосподарського виробництва. Імена таких людей, як С. М. Рудий, Д. Г. Клещенко, Є. К. Коротченко та багатьох інших, були відомі далеко за межами села. В 1940 році молочнотоварна ферма колгоспу брала участь у Всесоюзній сільсько­ господарській виставці3. Поліпшилось медичне обслуговування населення, зріс культурний рівень села. Тут була вже лікарн я на 7 ліж ок, де налічувалося 5 медпрацівників. 1932 року початкову школу перетворено на семирічну. В 1940 році в ній навчалося понад 200 учнів і працювало 9 учителів. Багато жителів здобули середню й вищу освіту. За самовіддану працю вчитель П. 1. Теслюков був нагороджений орденом Леніна. Мирну творчу працю радянських людей перервала навала гітлерівських орд, які ЗО серпня 1941 року захопили село.Н астали страшні дні фашистської неволі. Майже всі чоловіки призовного віку пішли на фронт, багато влилося в партизанський загін, серед них голова колгоспу Ф. С. Коротченко і один з організаторів колгоспу 1. С. Фролов. Жителі села допомагали партизанам, постачали їм продукти харчу­ вання, були з в ’язковими, збирали потрібні відомості про ворога.

5 вересня 1943 року частини 6 -ї гвардійської стрілецької дивізії під команду­ ванням генерал-майора Д. П. Онупрієнка визволили Погрібки від фашистських загарбників4. Одразу ж відновили роботу сільська Рада й правління колгоспу. Відкрилися лікарня, амбулаторія, клуб, бібліотека, почалися заняття в школі.

1 2 3 4

Шосткинський райдерж архів, ф. 110, оп. 1, спр. З, арк. 20. Сумський облдерж архів, ф. Р-2191, оп. 1, спр. 17, арк 252. Газ. «Зоря», 24 лютого і 28 травня 1940 р. А рхів МО СРСР, ф. 417, оп. 10564, спр. 388, арк. 138— 144.

620

Ліквідуючи наслідки окупації і війни, колгоспники водночас робили все, що могли для остаточної перемоги над ворогом. Вони виділяли продукти у фонд Червоної Армії — на кінець 1943 року тільки картоплі здали 430 цнт. Збирали також гроші на побудову танкової колони «Колгоспник Сумщини», посилали воїнам подарунки тощо. На фронтах Великої Вітчизняної війни билися з ворогом 223 жителі села, з них 147 віддали життя за свободу й незалежність Батьківщ ини. 173 чоловіка за стійкість і відвагу нагороджені орденами й медалями. Особливу мужність і героїзм виявив сержант М. Н . Фролов. Під час форсування річки Одера він першим з роти переправився на протилежний берег. Своїм кулеметом Фролов відбив шість ворожих атак, знищив близько 100 фашистів. Гітлерівці спрямували на нього самохідну гармату. Підпустивши її близько, гвардієць підвівся й кинув зв ’язку протитанкових гранат. Самохідка зупинилась, оповита полум’ям. У нерівному бою він був смертельно поранений. 17 квітня 1945 року йому присвоєно звання Героя Радян­ ського Союзу. Односельці свято шанують його пам’ять. У Коротченківській середній школі ім’ям Фролова названо одну з піонерських дружин. Партійна організація і сільрада мобілізували всі зусилля трудящих на відбу­ дову господарства. Важко довелося хліборобам у перші післявоєнні роки. Фашисти зруйнували колгосп, забрали 456 голів великої рогатої худоби і коней, спалили гос­ подарські будівлі. Збитки, заподіяні окупантами, становили близько 1,5 млн. крб . 1 Після вигнання загарбників у колгоспі лишилося 10 коней, машин не було, тому колгоспники орали поле власними коровами. Завдяки допомозі держави, яка надала довгострокові кредити й надіслала 25 коней та насіння основних культур, і само­ відданій праці хліборобів у 1947 році колгосп відновив посівні площі, валові збори зернових і технічних культур досягли довоєнного рівня. Наполегливо працю­ вали в ці роки тваринники. Так, у 1947 році доярка G. Козлова надоїла понад 2 тис. кг молока від кожної корови, свинарка Є. Шепель одержала від кожної свиноматки по 1 2 ділових поросят. У 1950 році колгоспи «Червоний партизан» та ім. Д ругої п ’ятирічки (с. Свірж) об’єдналися в один, якому дали назву «Більшовик». Головою колгоспу обрали К. О. Цибенка, який до того часу працював начальником управління М іністерства сільського господарства УРСР. 1956 року до колгоспу «Більшовик» приєдналася артіль ім. Кірова (с. Остроушки Новгород-Сіверського району). Тепер господарство мало 5668 га землі, в т. ч. орної — 3351 га, сіножатей і пасовищ — 1022 гектари. Об’єднання колгоспів дало можливість раціональніше використати кошти, техніку. П равління колгоспу розробило заходи щодо поліпшення грунтів. У запла­ вах річок Івотки та Десни було осушено близько 300 га заболочених земель. К ол­ госпники спорудили 8 ставків, підняли грунтові води. Замість маловрожайних ярих пшениці та ячменю розширювалися посіви озимої пшениці, кукурудзи, бобових культур. 1951 року почали вирощувати кормовий люпин2, який приніс колгоспу заслужену славу. Лише в 1953—1954 рр. артіль надіслала понад 200 тонн насіння люпину колгоспам не тільки У країни, а й Литви, Ч уваш ії, Смоленської та Ярослав­ ської областей. Д ля розвитку всіх галузей господарства партійна організація і правління кол­ госпу велику увагу приділили впровадженню комплексу агротехніки, повнішому використанню землі. Протягом 1951—1955 рр. посівні площі під озимою пшеницею зросли в шість разів. Значне місце в сівозміні посіли коноплі. Д ля поліпшення організації роботи й трудової дисципліни у виробничих бригадах були створені партгрупи. В результаті вжитих заходів валовий збір зерна за п ’ятирічку зріс у два рази, грошові прибутки — більш як у 10 разів. У 50-х роках колгосп к іл ьк а разів був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Значних успіхів досягла артіль і в галузі тваринництва. Молочні ферми попов­ нювалися високопродуктивними коровами лебединської та холмогорської порід, 1 Сумський облдерж архів, ф. Р-2191, оп. 1, спр. 17, арк. 254, 255, 257.

2 К. О. Ц и б е н к о. Д ругий рік без трудодня. К ., 1959, стор. 5, 17, 18.

621

свиноферми — поголів’ям свиней кролевецької породи. Б ула створена міцна кормова база. Д л я худоби колгосп побудував добротні при­ міщення, обладнані автонапувалками, підвіс­ ними дорогами, електродоїльними агрегатами. Але вирішальну роль у розвитку громадсь­ кого тваринництва відіграли кадри доярок і свинарок. Правління колгоспу організувало трирічні зоотехнічні курси, на яких працівни­ ки ферм вивчали основи зоотехніки й пере­ довий досвід кращих тваринників області. Голова колгоспу «Більшовик,, Герой Соціалістичної П раКОЛГОСП відвідала ДВІЧІ Герой Соціалістичної ці К. О. Цибенко серед колгоспників. 1966 р. Праці доярка М. X. Савченко. 11 ПОСЛІДОВ­ НИЦЯМИ стали доярки М. . П. Шевцова, М. П. К ліщ енко, М, Р. Отрошко, Г. А. Коротченко та багато інших, як і надоювали по 2—3 тис. кг молока за рік від кожної закріпленої за ними корови1. За самовід­ дану працю в 1958 році 17 колгоспників удостоєно урядових нагород, зокрема ордена Трудового Червоного Прапора доярок М. П. Шевцову, М. 11. Кліщенко, М. Р. От­ рошко. Голові колгоспу К. О. Цибенку присвоєно високе звання Героя Соціаліс­ тичної П раці. Він обирався депутатом Верховної Ради СРСР IV, V й VI скликань. Виробничі успіхи, яких добився колгосп у 50-і роки, стали міцною базою для дальшого піднесення громадського виробництва й зростання добробуту колгоспни­ ків. Партійна організація і правління колгоспу головну увагу приділили питанням спеціалізації виробництва й підвищенню його ефективності. З цією метою в бригадах і на фермах запроваджено госпрозрахунок, позмінну роботу. Систематично працюють школа механізаторів і курси підвищення кваліф ікації з різних галузей. З 1960 року колгосп за власний рахунок посилає молодь учитися до вузів і технікумів. Ще більших успіхів досяг колгосп за восьму п ’ятирічку. Значно зросла куль­ тура землеробства. Внесення органічних і мінеральних добрив порівняно з 1953 ро­ ком збільшилося майже втричі, завдяки чому різко підвищилася врожайність зер­ нових і технічних культур. Включившись у всенародне змагання за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. 1. Леніна і XXIV з ’їзду КПРС, хлібороби колгоспу «Більшовик» в останньому році восьмої п ’ятирічки зібрали зернових більш як по 22 цнт з гектара, на окремих ділянках — до 40 цнт з гектара, картоплі — по 200 цнт, овочів — 230 цнт. Середній удій на кожну корову становив понад 2 тис. кг, а доярка М. М. Ю р’єва надоїла від кожної з 22 закріплених за нею корів по 3503 кг молока, доярка А. 1. Попелуха — по 3095 кілограмів. За високі показники в соціалістичному змаганні другій тракторній та садовогородній бригадам і молочнотоварній фермі вручені ювілейні прапори. 85 колгоспни­ ків нагороджено медаллю «За доблесну працю. Н а відзнаку 100-річчя з дня наро­ дження Володимира Ілліча Леніна». За досягнення у восьмій п ’ятирічці 6 чоловік нагороджено орденами й медалями, з них бригадира тракторної бригади А. Д. Замулу — орденом Леніна, голову колгоспу А. Т. Мисенка — орденом Жовтневої Революції, його заступника А. Г. Ольховика й доярку М. М. Ю р’єву — орденом Трудового Червоного Прапора. Новими досягненнями зустріли хлібороби 50-річчя утворення СРСР. Н езва­ жаючи на несприятливі кліматичні умови 1972 року, вони одержали пшениці по 18,4 цнт з гектара, а на окремих площах — 29—30 цнт, жита — 23,3 цнт, картоплі — понад 200 цнт з гектара. Колгосп достроково виконав план продажу державі м’яса, молока та інших продуктів. Розвиток колгоспного виробництва, зростання доходів і капіталовкладень за­ безпечили створення міцної матеріально-технічної бази. В 1972 році господарство 1 К . О. Ц и б е н к о . Д ругий рік без трудодня, стор. 107.

622

мало 38 тракторів, 7 комбайнів різних типів, ЗО ван­ тажних автомашин, понад 1 0 0 електромоторів та бага­ то іншої техніки. Повністю механізовано тварин­ ницькі ферми, на коноплезаводі, побудованому в 1957 році, механізовано найбільш трудомісткий про­ цес — замочування конопель. Завершено спорудження зрошувальної системи, побудовано кормоцех, нові приміщення для худоби, сховище для фруктів та ін. Виросли кадри механізаторів, спеціалістів сільського господарства. Активно працюс на землеробській ниві сім’я Козлових: комуніст О. П. К озлов— механізатор, його син Павло, комсомолець — тракторист. їх батько й дід — П. Ф. Козлов тепер на пенсії, а його другий син П. П. Козлов — голова колгоспу ім. Леніпа Шост­ кинського району. В колгоспі працює близько ЗО чоловік з вищою й спеціальною середньою освітою. Розвиток економіки колгоспу створив умови для переходу на гарантовану оплату трудодня, а З 1957 ро- Пам'ятник Д . С. Коротченку. 1971 ку колгосп «Більшовик» перейшов на гарантовану гро­ шову щомісячну оплату праці. В 1972 році вона становила 3,24 крб. за кожен людино-день. Всі питання колгоспного виробництва вирішує правління колгоспу разом з партійною організацією, яка в 1972 році налічувала 65 комуністів. В 1967 році створено партком. Надійними помічниками комуністів є комсомольська організація, яка об’єднує понад 40 членів ВЛКСМ, профспілкова організація, жіноча рада. Колгосп підтримує широкі виробничі зв ’язки з колгоспами та промисловими підприємствами братніх республік: з Б ілорусії він одержує високосортне насіння зернових, з Російської Федерації — машини й механізми. Колгоспам цих республік він постачає насіння трав. Невпізнанним стало за післявоєнні роки село. Воно повністю перебудоване. Виросли широкі зелені вулиці, добротні будинки, криті бляхою чи шифером.

1969 року його перейменовано на Коротченкове на честь уродженця села видатного партійного й радянського діяча, Голови Президії Верховної Ради УРСР, Героя Соціалістичної Праці Д . С. Коротченка (1894—1969). Значні зрушення сталися в галузі охорони здоров’я й освіти. В селі є л ікарн я на 50 місць, приміщення для якої збудоване на кошти колгоспу. Тут налічується понад 20 медпрацівників, у т. ч. 2 лікарі. 1953 року семирічну школу перетворено на середню. В ній навчається 232 учні й працює 21 учитель. За останні 10 років 8 6 випускників школи здобули вищу й середню спеціальну освіту. В 1972 році тільки на кошти колгоспу у вузах і технікумах навчалося 2 0 дітей колгоспників. Центром культурно-освітньої роботи став палац культури, зал якого розрахо­ ваний на 550 місць. Тут працюють хоровий, драматичний, танцювальний та спор­ тивний гуртки, що охоплюють майже всю колгоспну молодь. Книжковий фонд сільської, трьох колгоспних і шкільної бібліотек становить 18 510 примірників. Велику роль у господарському й культурному розвитку Коротченкового віді­ грає сільська Рада депутатів трудящих, до якої обрано 35 депутатів, з них 18 кому­ ністів. Серед обраних — 16 жінок. У своїй роботі Рада спирається на широкий гро­ мадський актив. Н а сесіях вона розглядає найважливіші питання життя села — виробництва, благоустрою, дотримання соціалістичної законності. У відповідь на постійне піклування партії трудівники села докладають усіх зусиль, щоб з честю виконати накреслення X X IV з ’їзду КПРС, внести свій вклад у створення матеріально-технічної бази комунізму. М . В. М І Р О Ш Н И Ч Е Н К О , В. М . П Е Т Р Е Н К О , М . Н . С Т ОЖ ОК

Н А С Е Л Е Н І П У Н К Т И , Ц Е Н Т Р И С ІЛ Ь С Ь К И Х Р А Д Ш ОСТКИНСЬКОГО РАЙ О НУ

БОГДАНІВНА — село, центр сільської Ради, розташоване за 12 км від районного центру і за З км від залізничної станції Пирогівка. Дворів— 535, населення — 1645 чоловік. Сільраді підпо­ рядковано населені пункти Богданка, Ковтунове, Пирогівка й Чорні Лози. На території Богданівки розміщена централь­ на садиба радгоспу ім. Богдана Хмельницького, за яким закріплено 4961 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2710 га орної землі. Вирощують переважно зернові й технічні культури. Розви­ нуте м’ясо-молочне тваринництво. В селі є середня школа, в якій навчається 308 учнів і працює 23 вчителі, будинок куль­ тури на 300 місць, бібліотека, фельдшерськоакушерський пункт, пологовий будинок. На території сільради — 3 первинні партійні й 4 комсомольські організації, які об’єднують 75 комуністів і 106 членів ВЛКСМ. Партійний і комсомольський осередки створено в 1919 році. За самовіддану працю 129 трудівників села нагороджено орденами й медалями, з них ди­ ректор радгоспу А. Я. Бабич — орденами Жовт­ невої Революції і Трудового Червоного Прапора. Богданівна заснована в середині XVII ст. Ра­ дянську владу встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в парти­ занських загонах билися проти німецько-фашист­ ських загарбників 450 жителів Богданівки, з них 370 за мужність і героїзм нагороджено орде­ нами й медалями. Старшому сержанту Г. І. Великоконю присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 237 чоловік полягли смертю хоробрих за свободу й незалеж ність Батьківщини. В селі встановлено пам’ятник на честь радянських вої­ нів, що загинули в боях за визволення села від гітлерівців. Поблизу с. Пирогівки знайдено два поселення доби неоліту (IV—III тисячоліття до н. е.) та сло­ в’янський могильник перших століть наш ої ери. У Богданці в 50—60-х роках XIX ст. жив і працював К. Д. Ушинський, видатний вітчиз­ няний педагог, основоположник педагогічної на­ уки і народної школи в Росії. У селі створено музей К. Д. Ушинського і встановлено йому па­ м’ятник. ВОВНА — село, центр сільської Ради, розта­ шоване за 40 км від районного центру і за 25 км від залізничної станції Хутір-Михайлівський. Дворів — 390, населення — 170 чоловік. Сіль­ раді підпорядковані населені пункти Дібровка, Залісся і Калиповець. На території Вовни розміщена центральна садиба колгоспу «Путь Ильича», за яким закріп­ лено 4540 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

2836 га орної землі. Вирощують зернові й тех­ нічні культури. Розвинуте м’ясо-молочне тварин­ ництво. За трудові успіхи 57 чоловік нагородже­ но орденами й медалями. У селі є середня школа, в якій навчається 280 учнів і працює 22 вчителі, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт.

На території сільради — 3 первинні партійні й 4 комсомольські організації, які об’єднують 81 комуніста і 174 членів ВЛКСМ. Партійний осередок створено в 1924, комсомольський — у 1920 році. Село Вовна відоме з середини XVII ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в пар­ тизанських загонах билися проти німецькофашистських загарбників 394 жителі Вовни, з них 338 за мужність і відвагу нагороджено орденами й медалями. Полковникові П. Н. Беляснику присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 156 чоловік віддали життя за свободу й незалежність Батьківщини. В селі споруджено меморіальний комплекс на честь загиблих одно­ сельців і воїнів-визволителів. У 1963 році встановлено пам’ятник В. І. Ле­ ніну. Поблизу сіл Вовни й Дібровки виявлено два поселення доби неоліту (IV—III тисячоліття до н. е.). г

ГЛАЗОВЕ — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 40 км від районного центру і за 25 км від залізничної станції Чигинок. Дворів — 389, н асел ення— 1163 чоловіка. На території Глазового розміщена централь­ на садиба колгоспу ім. Кірова, за яким закріп­ лено 4091 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

2372 га орної землі. Вирощують переважно зер­ нові й технічні культури. Розвинуте м’ясо-мо­ лочне тваринництво. За самовіддану працю 92 передовиків нагороджено орденами й меда­ лями. В селі є восьмирічна школа, в якій налічує­ ться 155 учнів і 11 учителів, будинок культури на 150 місць, бібліотека, фельдшерсько-акушер­ ський пункт. На території села — первинна партійна (36 комуністів) і 2 комсомольські (66 членів ВЛКСМ) організації. Партійний осередок ство­ рено в 1926, комсомольський — у 1923 році. Глазове відоме з 1654 року. В 1904 році тут відбулося селянське заворушення. Радянську владу встановлено в грудні 1917 року. На фрон­ тах Великої Вітчизняної війни і в партизан­ ських загонах боролися проти німецько-фашист­ ських загарбників 437 жителів Глазового, з них 398 за відвагу і героїзм нагороджено орденами й медалями. 180 чоловік полягли смертю хороб­ рих. В селі встановлено пам’ятник на честь радянських воїнів, які загинули в боях за ви­ зволення села від гітлерівців. ІВОТ — село, центр сільської Ради, розташо­ ване за 18 км від районного центру і залізнич­ ної станції Шостка. Дворів — 614, населення — 1574 чоловіка. На території Івота розміщена центральна садиба колгоспу «Прогрес», за яким закріплено 5970 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

624

О сінній

пейзаж .

1972 р.

На річці Пслі. 1973 р.

Р іч ка С е й м . 1973р.

Яблуня, що має 12 стовбурів. Село А ндріївна Кроле­ вецького району.

1971 р.

3692 га орної землі. Вирощують переважно зер­ нові й технічні культури. Розвинуте м’ясо-мо­ лочне тваринництво й птахівництво. За самовід­ дану працю 42 передовики колгоспного вироб­ ництва нагороджені орденами й медалями. У селі є середня школа, в якій налічується 250 учнів і 20 учителів, будинок культури на 350 місць, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт. На території села — 2 первинні партійні й З комсомольські організації, які об’єднують 36 комуністів і 100 членів ВЛКСМ. Партійний осередок створено в 1918, комсомольський — у 1922 році. Село Івот відоме з другої половини XVI ст. В 1904 п 1905 рр. тут відбулися селянські заво­ рушення. Радянську владу встановлено в грудні 1917 року. На фронтах Великої Вітчизняної вій­ ни і в партизанських загонах боролися проти німецько-фашистських загарбників 208 жителів Івота, з них 168 за мужність і героїзм нагоро­ джено орденами й медалями, 255 чоловік поляг­ ли смертю хоробрих. В Івоті встановлено пам’ят­ ник радянським воїнам — визволителям села від гітлерівців. Поблизу Івота виявлено поселення доби нео­ літу. t

КАЛІЇВКА — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 25 км від районного центру і за 18 км від залізничної станції Хутір-Михайлівський. Дворів — 198, населення — 553 чоловіка. Сільраді підпорядковане село Гудівщина. На території Каліївки розміщена центральна садиба колгоспу ім. Мічуріна, за яким закріп­ лено 3121 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

1906 га орної землі. Вирощують зернові й тех­ нічні культури. Тваринництво — м’ясо-молочного напряму. В селі є восьмирічна школа, в якій налічує­ ться 69 учнів і 9 учителів, будинок культури на 250 місць, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, пологовий будинок. За самовіддану працю 43 трудівників села на­ городжено орденами й медалями. На території сільради — первинна партійна (20 комуністів) і 2 комсомольські (32 члени ВЛКСМ) організації. Партійний осередок ство­ рено в 1934, комсомольський — у 1930 році. Каліївка заснована в першій половині XVII ст. Радянську владу встановлено в грудні 1917 року. На фронтах Великої Вітчизняної вій­ ни і в партизанських загонах боролися проти німецько-фашистських загарбників 110 жителів Каліївки, з них 50 за відвагу й мужність наго­ роджено орденами й медалями, 80 чоловік по­ лягли смертю хоробрих. У селі споруджено ме­ моріальний комплекс на честь загиблих одно­ сельців і воїнів-визволителів. КЛИШКИ — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 16 км від районного центру і за 12 км від залізничної станції Терещенська. Дво­ рів — 1617, населення — 4478 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Заболотне, Мос­ ковське, Солотвине, Холодівщина. На території Клишок розміщені центральні

625

40 3-205

садиби колгоспів «Перемога», «Октябрь» та ім. Шевченка, за якими закріплено 13 668 га сіль­ ськогосподарських угідь, у т. ч. 9037 га орної землі. Вирощують зернові й технічні культури. Розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. В селі працює районне об’єднання «Сільгосптехніки». У Клишках є середня, восьмирічна й почат­ кова школи, в яких налічується 672 учні й 55 учителів, 2 будинки культури па 500 місць, З бібліотеки, дільнична лікарня на 25 ліжок. За успіхи в розвитку колгоспного виробни­ цтва, освіти й охорони здоров’я 61 чоловіка на­ городжено орденами й медалями. Завідуючій сільською бібліотекою О. П. Рахинській присвоєно звання заслуженого працівника культури УРСР. На території сільради — 6 первинних партій­ них (172 комуністи) й 7 комсомольських (218 членів ВЛКСМ) організацій. Партійний і комсо­ мольський осередки створено в 1919 році. Клишки засновані наприкінці XVI ст. Навесні 1861 року тут відбувся виступ селян, обурених грабіжницьким характером реформи. 1905 року знову відбулося селянське заворушення. Радян­ ську владу встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в парти­ занських загонах боролися проти німецько-фа­ шистських загарбників 1159 жителів Клишок, з них 873 за мужність і відвагу нагороджено орденами й медалями, 552 чоловіка загинули смертю хоробрих. За тимчасової окупації на т е ­ риторії сільради діяла підпільна антифашист­ ська група. У Клишках встановлено пам’ятник радянським воїнам, які полягли в боях за визво­ лення села від гітлерівців. Неподалік Клишків знайдено знаряддя праці доби бронзи . МАКОВЕ — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 10 км від районного центру і за З км від залізничної станції Макове. Дворів — 340, населення — 814 чоловік. Сільраді підпоряд­ ковані населені пункти Гамаліївка й Гукове. На території Макового розміщена центральна садиба колгоспу «Комунар», за яким закріплено 3531 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

1885 га орної землі. Вирощують зернові й тех­ нічні культури. Розвинуте м’ясо-молочне тварин­ ництво. За самовіддану працю 32 передовики колгоспного виробництва нагороджені орденами й медалями. В селі є восьмирічна школа, в якій налічує­ ться 86 учнів і 11 учителів, будинок культури на 200 місць, бібліотека, медичний пункт. На території сільради — первинна партійна (17 комуністів) і 2 комсомольські (40 членів ВЛКСМ) організації. Партійний осередок ство­ рено в 1934, комсомольський — у 1925 році. Макове засноване в другій половині XVII ст. У 1708 році селяни відмовилися відбувати по­ винності на користь власника села. В 1905— 1907 рр. відбулися селянські заворушення. Ра­ дянську владу встановлено в грудні 1917 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в пар­ тизанських загонах боролися проти німецькофашистських загарбників 232 жителі Макового, з них 43 за мужність і відвагу нагороджено ор­ денами й медалями. Лейтенанту-танкісту С. П. Бідненку, який відзначився в боях за Бер­

лін і Прагу, присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 111 чоловік полягли смертю хоробрих за свободу й незалежність Батьківщини. За тимча­ сової окупації у селах Маковому й Туковому діяли підпільні антифашистські групи. В Мако­ вому споруджено пам’ятник радянським вої­ нам — визволителям села від гітлерівців. МИРОНІВКА — село, центр сільської Ради, розташоване за 10 км від районного центру і за 12 км від залізничної станції Шостка. Дворів — 804, населення — 2630 чоловік. На території Миронівки розміщена централь­ на садиба радгоспу «Зоря», за яким закріплено 6749 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

3094 га орної землі. Вирощують зернові й тех­ нічні культури. Розвинуте м’ясо-молочпе тварин­ ництво. В селі є восьмирічна школа, в якій налічує­ ться 167 учнів і 19 учителів, будинок культури на 150 місць, бібліотека, фельдшерсько-акушер­ ський пункт. За трудові успіхи ЗО жителів села нагоро­ дж ені орденами й медалями. На території села — 2 первинні партійні (83 комуністи) й 3 комсомольські (68 членів BJIKCM) організації. Партійний осередок ство­ рено в 1928, комсомольський — у 1927 році. Миронівка відома з кінця XVIII ст. Радян­ ську владу встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в парти­ занських загонах боролися проти німецько-фа-

Погруддя тричі Героя Радянського І. М . Кожедуба, с. ОбражіТвка, 1972 р.

Союзу

шистських загарбників 379 жителів Миронівки, з них 90 за мужність і героїзм нагороджено орденами й медалями, 270 чоловік полягли смер­ тю хоробрих. У Миронівці встановлено пам’ят­ ник радянським воїнам, що загинули в боях за визволення села від гітлерівців. ОБРАЖПВКА — село, центр сільської Радн, розташоване за 6 км від районного центру й за 11 км від залізничної станції Шостка. Дворів — 840, населення — 2707 чоловік. Сільраді підпо­ рядковане с. Красулине. На території Ображіївки розміщений другий відділок радгоспу «Зоря» (центральна садиба в с. Миронівці). За самовіддану працю 17 передо­ виків виробництва нагороджено орденами и ме­ далями. У селі є середня школа, в якій налічується 376 учнів і ЗО учителів, будинок культури на 250 місць, бібліотека, медичний пункт. На території сільради працює партійна група, яка входить до первинної партійної організації радгоспу «Зоря». 2 первинні комсомольські орга­ нізації об’єднують 68 членів ВЛКСМ. Партій­ ний осередок створено в 1918, комсомольський — у 1921 році. Ображіївку засновано в 1669 році. Радянська влада встановлена в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах боролися проти німе­ цько-фашистських загарбників 1117 жителів села, з них 610 за відвагу і героїзм нагороджено орде­ нами й медалями, 713 чоловік полягли смертю хоробрих. В Ображіївці встановлено пам’ятник радянським воїнам — визволителям села від фа­ шистів. Уродженцями Ображіївки є тричі Герой Ра­ дянського Союзу І. М. К ожедуб і Герой Радян­ ського Союзу П. С. Бочек. У центрі Ображіївки встановлено погруддя І. М. К ож едуба, а на будинку школи — мемо­ ріальну дошку. і СОБИЧ — село, центр сільської Ради, розта­ шоване за 18 км від районного центру і за 6 км від залізничного роз’їзд у Червоно-Український. Дворів — 937, населення — 2872 чоловіка. Сіль­ раді підпорядковане с. Лісне. На території Собича розміщена центральна садиба колгоспу «Червона Україна», за яким за­ кріплено 5290 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3591 га орної землі. Вирощують зернові й технічні культури. Розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. У селі є середня школа, в якій налічується 537 учнів і 40 учителів, будинок культури на 450 місць, бібліотека, лікарня на 25 ліжок, мед­ пункт. За самовіддану працю 122 трудівників наго­ роджено орденами й медалями, з них орденом Леніна — бригадира тракторної бригади М. Г. Жирного. На території сільради — первинна партійна (72 комуністи) і 2 комсомольські (134 члени ВЛКСМ) організації. Партійний осередок ство­ рено в 1919, комсомольський — у 1922 році. Вперше в історичних дж ерелах Собич згадує­ ться 1552 року. Радянську владу встановлено

626

в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизня­ ної війни і в партизанських загонах боролися проти німецько-фашистських загарбників 685 жителів Собича, з них 188 нагороджено орде­ нами й медалями. 372 чоловіка полягли смертю хоробрих. У селі встановлено пам’ятник одно­ сельцям, що загинули в боях з фашистами, й ра­ дянським воїнам-визволителям. СОБИЧЕВЕ — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 17 км від районного центру і за 7 км від залізничної станції Макове. Дворів — 390, населення — 985 чоловік. На території Собичевого розміщена централь­ на садиба колгоспу «Іскра», за яким закріплено 5614 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

3476 га орної землі. Вирощують зернові й тех­ нічні культури. Розвинуте м’ясо-молочне тварин­ ництво. За самовіддану працю 15 передовиків виробництва нагороджені орденами й медалями. В селі є восьмирічна школа, в якій навчає­ ться 124 учні і працює 15 учителів, будинок культури на 400 місць, бібліотека, фельдшерськоакушерський пункт, пологовий будинок. На території села — первинна партійна (21 ко­ муніст) і 2 комсомольські (20 членів ВЛКСМ) організації. Партійний осередок створено в 1934, комсомольський — у 1936 році. Собичеве відоме з першої половини XVI ст. Під час революції 1905—1907 рр. тут відбулися селянські заворушення. Радянську владу вста­ новлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах боролися проти німецько-фашистських загарб­ ників 460 жителів села, з них 65 за мужність і відвагу нагороджено орденами й медалями.

161 чоловік поліг смертю хоробрих. За тимчасо­ вої окупації в селі діяла підпільна антифашист­ ська група. Тут споруджено пам’ятник радян­ ським воїнам—визволителям села від гітлерівців. У селі народився І. І. Дорошенко — член спілки письменників України, доктор філологіч­ них наук. Біля с. Собичевого знайдено залізну лускопо­ дібну кольчугу і шолом.

ЧАПЛІЇВКА — село, центр сільської Ради* розташоване за ЗО км від районного центру і за 23 км від залізничної станції Терещенська. Дво­ р ів — 1189, населення — 3708 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Бензики й Тиманівка. На території Чапліївки розміщена централь­ на садиба колгоспу ім. Ілліча, за яким закріп­ лено 8965 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

5460 га орної землі. Вирощують переважно зер­ нові культури й цукрові буряки. Тваринництво — м’ясо-молочного напряму. В селі є середня і восьмирічна школи, в яких налічується 683 учні і 54 вчителі, будинок куль­ тури на 340 місць, дві бібліотеки, лікарня на 25 ліжок, амбулаторія, фельдшерсько-акушер­ ський пункт. За досягнення в розвитку господарства села 43 чоловіка нагороджені орденами й медалями, а Н. М. Жижневській присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. На території сільради — 2 первинні партійні й 5 комсомольських організацій, які об’єднують 125 комуністів і 309 членів BJIKCM. Партійний осередок створено в 1919, комсомольський — у 1923 році. Чапліївка заснована в 50-х роках XVII ст. У 1905 році тут відбулося селянське заворушення. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в пар­ тизанських загонах боролися проти німецькофашистських загарбників 1313 жителів Чаплі­ ївки, з них 570 за мужність і відвагу нагоро­ дж ено орденами й медалями, 505 чоловік по­ лягли смертю хоробрих. За тимчасової окупації в Чапліївці й Тиманівці діяли підпільні анти­ фашистські групи. В Чапліївці споруджено па­ м’ятник односельцям, які загинули в боях з фа­ шистськими окупантами, та воїнам — визволи­ телям села від гітлерівців. У 1971 році відкрито пам’ятник В. І. Леніну» Біля Чапліївки виявлені поселення доби нео­ літу (IV тисячоліття до н. е.), бронзи (II ти­ сячоліття до я. е.) та скіфських часів.

Я М П ІЛ Ь С Ь К И Й РАЙОН

Площа району — 943,5 кв. км. Населення — 46,2 тис. чоловік, з них міського — 21,6 тис. Середня густота населення — 49 чоловік на кв. км. М іській, двом селищним та 10 сільським Ра­ дам депутатів трудящ их підпорядковано 69 населених пунктів. На підприємствах, у радгоспах, колгоспах, установах працюють 73 первинні партійні, 87 комсомольських і 114 профспілкових організацій. В економіці провідне місце належить сільськогосподарському виробництву. За 2 рад­ госпами і 14 колгоспами закріплено 53 603 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 40 964 га орної зем лі. У районі — 14 промислових підприємств. Населення обслуговує 31 медичний заклад. У 34 загальноосвітніх школах, у т. ч. 10 середніх, 15 восьмирічних, 9 початкових, навчається 7523 учні. 6 музична школа, радгосп-технікум. Культурно-освітню роботу ведуть 9 будинків культури, 29 клубів, 34 бібліотеки; є 48 кіноустановок. В районі — 7 пам'ятників В . І. Л еніну. В населених пунктах спорудж ено 69 пам'ятників та обелісків вічної Слави на честь воїнів-визво­ лителів і односельців, які загинули в боях з німецько-фашистськими загарбниками в роки Вели­ кої Вітчизняної війни.

ЯМПІЛЬ мпіль — селище міського типу, центр району, розкинулося на р. Івоті (притока Десни) і р. Студенці (притока Івоти), за 6 км від залізничної стан­ ції Я нпіль і 178 км від обласного центру. Населення — 4,4 тис. чоловік. Селищ­ ній Раді підпорядковані населені пункти Діброва, Івотка, Імшана, Неплюєве, Октябрщ ина, Привокзальне, Прудище, Ростов. іМісцевість, де розташований населений пункт, була заселена в давні часи — тут виявлено поселення доби пізнього неоліту ( 1 1 1 тис. до н. е.)1. В перте у письмових джерелах населений пункт згадується 1654 року під наз­ вою Клин. Така назва існувала до 1674 року, доки тодішній власник не перейме­ 1 Інститут археології АН У РС Р, науковий архів, В У А К , ф. 309/8, стор. 17.

628

нував його на Янпіль (пізніше наз. Ямпіль). З 1673 року він був власністю україн­ ських гетьманів та російських вельмож, які тяж ко експлуатували населення. Якщо 1736 року з 39 козацьких дворів убогими були 12, то 1781 року з 297 козацьких дворів убогих налічувалося 149. К ількість підсусідків за цей час зросла з 3 до 79. Поміщику 1. Нешиоєву належало 229 селянських дворів. П анам-кріпосникам допо­ магала визискувати селян церква. В Ямполі — невеликому містечку — в другій половині XV111 ст. налічувалося три церкви, десяток церковнослужителів. Але школи для селянських дітей не існувало. В 1836 році в Ямполі відкрито паперову фабрику. Власник її поміщик 1. Неплюєв використовував тут кріпацьку працю. 78 кріпаків виготовляли папір, який славився далеко за межами повіту. Кріпаки працювали також на його млинах, винокурнях і цукроварнях. Напередодні реформи 1861 року у Ямпільському поміщицькому маєтку налі­ чувалося 1500 кріпаків. Серед них були хлібороби, а також ремісники різних про­ фесій — муляри, каретники та інші. З 456 кріпацьких господарств половина воло­ діла деяким тяглом, 101 двір лишався безкінним, а 90 мали лише садибу. В серед­ ньому на ревізьку душу припадало 2 , 5 десятини землі (в т. ч. орної, сіножатей і присадибної)1. Мізерні земельні наділи, відсутність худоби в більшості селян, пан­ щина й поміщицька сваволя, постійний голод і злидні — такою була доля трудя* щих ямпільців. Реформа 1861 року, хоч формально й звільняла селян від особистої залеж ­ ності й ненависної панщини, однак залишила їх в економічній залежності від помі­ щиків та місцевих лихварів. Таке становище викликало протест з боку трудівників. У квітні 1861 року селянські заворушення охопили ряд сіл Глухівського, Коно­ топського й Кролевецького повітів. Заворушення виникли і в ямпільській еконо­ мії, в маєтку М іклашевських, спадкоємців Неплюєва2. Селяни Ямполя були дощенту пограбовані. Кращі орні землі та інші угіддя відійшли до поміщиків та сільських багатіїв. Селянам дісталися мізерні наділи, які дуже дорого обійшлися їм3. Бідняцькі селянські господарства розорювалися, а куркулі, скуповуючи їх землі, багатіли. Бідняки змушені були за безцінь най­ митувати. Селяни відмовлялися платити викупні платежі за землю, відкрито про­ являли незадоволення. В лютому 1873 року в с. Імшані, що за 3—4 км від Ям­ поля, відбулися масові виступи селян. Ці виступи підтримували ямпільці. Б уло вчинено опір поліції, що намагалася продати селянське майно за недоїмки. Ч ерні­ гівський губернатор розквартирував тоді у селі дві роти солдатів для наведення «порядку»4. Перша російська буржуазно-демократична революція 1905—1907 рр. знайшла відгук у Ямполі. Н а посилення революційних настроїв трудящих містечка впливали виступи робітників Шостки, Конотопа, Хутора-М ихайлівського, Свеси. В Ямполі та навколишніх селах більшовики розповсюджували революційні прокламації та брошури, розпочалися селянські виступи. Селяни вимагали виведення поліції та військ5, самовільно рубали поміщицький ліс. Н алякані заворушеннями, поміщики викликали каральні загони. В дні масових виступів 1905 року до Ямполя приїздив із загоном козаків (для покарання «винних») начальник Чернігівського губерн­ ського жандармського управління6.

1 Приложения к трудам редакционных комиссий для сосчавления положення о крестьянах, выходящих из крепостной зависимости. Сведения о помещичьих йменнях, т. 6 . СПб., 1860, стор. 6 , 7.

2 Крестьянское движение в России в 1857 — має 1861 гг. Сборник документов. М ., 1963 стор. 695.

3 П. А. З а й о н ч к о в с к и іі. Отмена крепостного права в России. М ., 1954, стор. 125, 207.

4 Крестьянское движение в России в 1870— 1880 г. Сборник документов. М., 1968, стор. 495.

5 ЦДІА УРСР у Києві, ф. 1439, оп. 1, спр. 390, арк. 81.

6 И. Г . Д р о з д о в . Аграрные волпения и карателъные экспедиции в Черниговской губер­ нии в годы первой революции 1905— 1906 гг., стор. 174.

629

Біднота Ямполя виступала проти столипінської реформи, справедливо вба­ чаючи в ній засіб дальшого посилення експлуатації з боку куркулів. Так, у травні 1913 року на селянській сходці ямпільці одностайно заявили про свою незгоду виділятися на хутори1. За царизму основна маса населення містечка була позбавлена будь-яких полі­ тичних прав, зазнавала свавілля поміщиків, царських чиновників, попів і курку­ л ів. Ніхто не дбав про освіту. Крім двох церковнопарафіяльних ш кіл, існуючих в Ямполі з 30-х років X IX ст., у 1866 році було відкрито земське сільське училище, з дуже невеликим контин­ гентом учнів. Н авіть у 1872 році в ньому навчався лише 61 чоловік2. Ш кільні примі­ щення не відповідали своєму призначенню: це були брудні, погано освітлені селян­ ські хатини. Т ільки в 1885 році при училищі відкрили бібліотеку, але книжками користувалося лише 90 чоловік — 25 учнів і 65 мешканців Ямполя. Навчалися в школах переважно діти замояших селян і міщан. Трудящ і Ямполя схвально зустріли повалення самодержавства. У день свята 1 Травня 1917 року в містечку відбувся мітинг, де виступали біль­ шовики з Конотопа й Шостки. Промовці закликали: «Геть війну! Вся влада Радам! Земля селянам!». Ш ироку агітаційну роботу на Ямпільщині активно проводив Т. М. Красняк. З а пропаганду революційних ідей серед солдатів він був засуджений і засланий на каторгу. Повернувшись із заслання навесні 1917 року додому, Т. М. Красняк згуртував навколо себе революційно настроєну селянську бідноту, викривав анти­ народну політику Тимчасового буржуазного уряду. Перемога Жовтневого збройного повстання 1917 року в Петрограді, проголо­ шення України республікою Рад у грудні 1917 року відкрили шлях до встанов­ лення влади Рад і на Ямпільщині. Радянську владу в Ямполі встановлено 1 січня 1918 року. Тоді ж було обрано Ямпільський волвиконком (голова М. Ф. Мазур). Волвиконком розгорнув підго­ товку до проведення розподілу поміщицьких земель. Але мирна праця тривала недовго. У квітні 1918 року австро-німецькі окупанти захопили Ямпіль. З допо­ могою терору і звірячих розправ вони намагалися відновити владу поміщиків і капіталістів. Гайдамаки схопили і розстріляли в Ямполі активного учасника бо­ ротьби за владу Рад К. Ф. М азура. З перших днів кайзерівської окупації трудящі почали створювати партизан­ ські загони для боротьби з ворогами. Керували партизанським рухом уповноваже­ ний Радянського уряду У країни В. Н. Боженко і військово-революційний комітет повіту, які знаходилися в Середині-Буді, а пізніше — в с. Степному3. Активними організаторами партизанських загонів були більшовики Т. М. Красняк, Т. С. Чепик, А. 1. Євдокименко та інші. Біднота ненавиділа насаджуваний німецькими окупантами і гайдамаками кривавий режим і всіляко допомагала партизанам. Ямпільці забезпечували їх про­ довольством, одягом, лікували поранених, повідомляли про розташування ворожих військ, поповнювали партизанські загони. У загін, яким командував уродженець Ямполя, член КПРС з 1917 року Ю. К. Біленький, селяни йшли цілими сім’ями. Так, сім’я Москаленка з 12 чоловік у повнім складі пішла в партизани. В цьому ж загоні воювали брат О. К. Біленького Віктор і сестра Софія та багато інших. З кожним днем зростали сили загону. В серпні 1918 року в ньому було вже понад 500 чоловік4. Партизани робили сміливі бойові напади на кайзерівців і гетьманців. Багато ямпільців влилося в Таращанський та Богунськпй полки.

1 2 3 4

Ц Д ІА УРСР у К иєві, ф. 1439, оп. 1, спр. 1482, арк. 27. Ж ури Земскии сборник Черпиговской губернии. Чернигов, 1899; № 12; стор. 9, 24. Жовтень на Сумщині, стор. 102, 103. Газ. «Зоря» (Ямпіль), 6 вересня 1931 р.

630

Партизани-ямпільці 1. П. Москаленко, 1. О. Іванченко, Т. М. К расняк, Т. G. Чепик, С. Ф. Хоровський, С. А. Костенко та ряд інших під командуванням Ю. К. Б і­ ленького у квітні 1918 року здійснили сміливий напад на німецький гарнізон, роз­ ташований у Ямполі. Партизани знищили десятки кайзерівців і гайдамаків, захо­ пили багато зброї та боєприпасів. Провівши вдалу операцію, загін відійшов до села - Шатрищі, щоб підготуватись до нових боїв. На початку серпня 1918 року розгорнувся загальний наступ партизанських загонів на німецько-гайдамацькі гарнізони. Перші бої були успішними. Н а Ямпіль і Хутір-М ихайлівський наступали партизани під командуванням В. Н . Б ож енка. Ямпіль був тимчасово визволений. Н а знак пошани до уславленого партизанського командира і його бійців селяни подарували В. Н . Б ож енку три вишиті сорочки і коня1. 16 листопада радянські війська разом з партизанськими загонами остаточно вигнали німецьких окупантів і гетьманців і відновили в Ямполі Радянську владу. Під керівництвом волревкому й комітету бідноти (голова G. К. Єрмоленко) здійснювались перші соціалістичні перетворення. У березні 1919 року в Ямполі було створено партійну групу в складі одного члена партії і 2 0 співчуваючих2. Влітку значну роботу щодо зміцнення Радянської влади, боротьби з контрреволю­ цією провадив партосередок інженерного батальйону 46-ї дивізії Червоної Армії3. Але будівництво нового життя знову було перерване. Наступали денікінці.Ч лени ревкому і радянський актив Ямполя пішли на фронт, в партизанські загони. В кінці вересня 1919 року денікінці захопили Я м піль.О звірілі білогвардійці почали масові репресії, відбирали в населення землю, продукти харчування, май­ но. Та на початку листопада 1919 року Червона Армія, підтримана партизанськими загонами, остаточно визволила Ямпіль. Партійна група очолила боротьбу з бандитизмом, організувала трудящих Ямполя на відбудову народного господарства. Волвиконком націоналізував цегельні, дьогтярні, млини, олійниці, крупорушки, що належали місцевим багатіям. Створе­ ний у 1920 році комітет незаможних селян (КНС) вживав заходів,щоб наділити землею і реманентом безземельних та малоземельних селян, а також допомагав вести боротьбу з бандитизмом, ліквідувати неписьменність. У зв’язку із загрозливим становищем, що створилося на промислових під­ приємствах через відсутність палива взимку 1921 року, при волвиконкомі було ство­ рено волосну надзвичайну комісію для організації місячника заготівлі й вивезення лісу та дров. Партійна організація роз’яснювала суть ленінської нової економічної політики, спрямовувала роботу КНС на залучення селянства до радянського будівництва та організацію допомоги голодуючим трудівникам Поволжя. КНС і перші профспілки відіграли важ ливу роль у залученні жінок-трудівниць до участі в громадськополітичному житті. Ж інки-активістки брали участь в роботі волосного виконкому. За їх допомогою відбулося кілька суботників і тижнів допомоги фронту, сім’ям червоноармійців. Після ленінського призову в партію значно зросли ряди комуністів та комсо­ мольців. Сільський партійний осередок Ямполя в 1926 році налічував 23 члени й кандидати у члени партії, осередок Ямпільського лісообробного заводу — 10 чле­ нів і кандидатів у члени партії. У 1925 році було 15 комсомольців. 1926 року при лісозаводі створили перший політичний гурток, в якому навчалось 2 0 чоловік, і перший агітколектив4. Ямпіль у середині 20-х років став значним населеним пунктом. 1926 року в ньому було 922 господарства і проживало 4326 жителів. г 2 3 4

631

Жовтень на Сумщині, стор. 104. Сумський облпартархів, ф. 297, оп. 1, спр. 1, арк. 27. Ц ДАРА, ф. 1426, оп. 1, спр. 33, арк. 166. Сумський облпартархів, ф. 221, оп. 1, спр. 181, арк. 138, 141, 302, 379, 387

Радянську і господарську роботу ускладнювали куркульсько-націоналіс­ тичні банди, які діяли в середині 20-х років на Ямпілыцині. Н а боротьбу з ними було мобілізовано групу комуністів і комсомольців. З їх допомогою в 1928 році бандитів було знешкоджено. Я мпільські комуністи значну увагу приділяли залученню молоді до лав ВЛКСМ. Комсомольська організація Ямполя зросла на 18 чоловік за рахунок робітничої молоді, наймитів та селян-бідняків. У березні 1929 року комсомольці Ямполя виступили ініціаторами створення першої тракторної колони «Комсомол Глухівщини» і зробили перший внесок — 50 крб. Делегати районного з ’їзду Рад Ямпільщини підтримали цю ініціативу і також внесли на будівництво тракторної колони 101 крб. 50 коп . 1 Цей почин ямпільських комсомольців широко підхопили трудящ і Глухівського округу. Відразу після відновлення Радянської влади у Ямполі відкрили семирічну та початкову школи. Вчителі не тільки вчили дітей, а й ліквідовували неписьмен­ ність серед дорослих, разом з сільським активом читали лекції для населення на агрономічні та антирелігійні теми, влаштовували вечори художньої самодіяльності. Н а початку 20-х років були відкриті сельбуд і хата-читальня при лісозаводі. Велика увага приділялася у ті часи ліквідації дитячої безпритульності. Свят­ куючи 5-у річницю Великого Ж овтня, трудящі Ямполя з великою радістю допові­ дали В. 1. Л еніну про відкриття будинку для дітей, батьки яких загинули в боях за Радянську владу. На зборах було одностайно прийнято рішення присвоїти бу­ динку ім’я великого вождя. В листі до В. 1. Леніна трудящі Ямполя писали: «До­ рогий вождь! В день великого свята 5-х роковин Жовтневої революції у містечку Ямпіль відкрито дитбудинок Вашого імені. Волвиконком від імені населення, що бере участь в торжествах з приводу відкриття дитбудинку, шле Вам палкий привіт2». Сільське господарство було малопродуктивним. Так, жита збирали всього 40—50 пудів з десятини. Вживалися різні заходи для підвищення врожайності, готувалися кадри. У березні 1925 року в Ямполі відкрили сільгоспкурси, на яких навчалося 80 хліборобів3. Під час першої п ’ятирічки розгорнувся колгоспний рух. Велику роль у про­ пагуванні рішень XV з’їзду ВКП(б) відігравали комуністи, комнезамівці. В день 10-х роковин КНС в 1930 році активних комнезамівців відзначили урядовими нагородами й почесними грамотами. Зокрема робітника-столяра 1. О. Іванченка, партизана громадянської війни, було нагороджено Почесною Грамотою УРСР4. К уркулі виступали проти організації колгоспів. Проте їм не вдалося загальму­ вати рух вперед. Трудове селянство сміливо ставало на соціалістичний шлях госпо­ дарювання. В 1930—1931 рр. у Ямполі організували п ’ять колгоспів: «Перша п ’яти­ річка», « 8 Березня», ім. Куйбишева, ім. Чапаєва, «Червонокутська зірка». Ямпільські колгоспи вирощували зернові культури, картоплю й коноплі. В 1931 році тут було збудовано коноплепереробне підприємство та маслозавод5. В 1931 році сільгоспартілі почала обслуговувати Ямпільська МТС. Колгосп­ ники, робітники підприємств та інтелігенція під керівництвом партійних органі­ зацій розгорнули соціалістичне змагання за дострокове виконання завдань перших п ’ятиоічок. Серед колгоспників ширився рух ударників, з 1935 року — стаханов­ ський пух. Першими стахановцями колгоспного виробництва стали Н . 1. Кобрись, М. М. Чвертка, М. 3. Заярний та інші. Промислові підприємства, колгоспи, МТС в передвоєнні роки мали вже значні досягнення. В МТС, наприклад, в 1935 році на кожен трактор було вироблено по 506 га, а в 1938 році — по 744 га умовної оранки. За визначні успіхи в роботі 7 лю­ 1 2 3 4 5

Газ. «Червоне село» (Глухів), 29 березня 1929 р. В. І. Л енін і український народ, стор. 262. Газ. «Красное знамя», 7 березня 1925 р. Сумський облдерж архів, ф. Р-556, оп. 16, спр. 23, арк. 32. Газ. «Зоря» (Ямпіль), 4 квітня 1931 р.

632

того 1939 року були нагороджені орденами «Знак Пошани» директор Ямпільської МТС Г. П. Завадський і тракторист С. С. Голуб1. Постійна увага приділялася культурному будівництву.Поряд з початковими та семирічними школами у Ямполі в 1933 році почала працювати середня школа, для якої згодом збудували нове приміщення. В 30-х роках спорудили електростан­ цію і встановили стаціонарну кіноустановку. Значну культурно-освітню роботу проводила бібліотека, в книжковому фонді якої налічувалось близько 50 тис. кни­ жок. Працювали будинок культури, будинок піонерів, дитячий садок. Багато уваги приділялося благоустрою — насаджувалися парки й сквери, квітники. Ямпільці з честю несли службу в лавах Червоної Армії, мужньо захищали кордони соціалістичної Вітчизни. 27 лютого 1940 року у боях з білофіннами смертю героя загинув уродженець Ямполя, стрілець-радист Я. А. Цвілодуб. Н а місці заги­ белі героя нині височить пам’ятник. На прохання трудящих Виборзького району Ленінградської області село Кауколемпіла перейменоване на Цвілодубове2. Грізні роки Великої Вітчизняної війни стали важким випробуванням для всього населення Ямполя. 28 серпня 1941 року німецько-фашистські війська захо­ пили Ямпіль. Але радянські кіннотники 21-ї кавалерійської дивізії під команду­ ванням сина туркменського народу полковника Якуба Кулієва 10 вересня 1941 року визволили селище. Кілька днів бійці утримували Ямпіль, відбиваючи численні атаки ворога й затримуючи таким чином просування фашистських військ. Німецько-фашистські загарбники з перших днів окупації Ямполя намагалися шляхом терору й катувань поставити радянських людей на коліна, перетворити їх на рабів. Гітлерівські бандити грабували в населення хліб, продукти, домашню птицю й худобу. Часто ці безчинства супроводжувалися вбивствами мирного насе­ лення. Тільки в лютому 1943 року фашисти розстріляли 100 жителів. За два роки окупації вони вбили 580 чоловік, а 300 примусово відправили на каторжні роботи до Німеччини3. В катівнях гестапо загинули радянські патріоти М. П. Б іл и к, О. 1. Бистрова, G. G. Коршок, G. К. Єрмоленко. Але ні розстріли, ні жорстокі катування не могли залякати ямпільців і припи­ нити зростання рядів народних месників. Боротьбою в тилу ворога керував Ямпільський підпільний райком партії, який діяв з жовтня 1941 до травня 1943 року4. Його очолював Д . Д. К расняк. Б ули створені підпільні партійні й комсомольські організації, патріотичні групи. Якщо в червні—липні 1942 року райком керував лише однією партійною (58 кому­ ністів) і однією комсомольською (32 комсомольці) організаціями, то в серпні — вже трьома парторганізаціями. Через спеціальних зв ’язкових-розвідників райком провадив велику роботу серед населення, мав безпосередній зв ’язок з підпільним ЦК КП(б)У5. В листопаді 1941 року перший секретар Ямпільського підпільного райкому партії Д. Д. Красняк та член райкому С. М. Гнибіда створили в Хінельському лісі, на кордоні Сумської і Курської областей, партизанський загін, що спочатку скла­ дався з 27 чоловік. Першим бойовим випробуванням загону було висадження у по­ вітря залізничного мосту між Ямполем і Хутором-Михайлівським 23 грудня 1941 року. День у день загін зростав. До нього йшли здебільшого місцеві жителі, часто навіть цілими сім ’ями: 48-річний колгоспник К. М. Турков пішов у партизани разом з 17-річним сином Іваном, ветеринарний фельдшер І. Олійник — з дружиною Ганною, синами Павлом і Антоном та дочкою Любою. Відважною розвідницею загону була жителька Ямполя Н. Г. Марчевська. З лютого 1942 року загін називався «За 1 Соціалістична Сумщина, стор. 49, 50. а К . Г о р б а ч е в и ч , И . С т р е л к о в , Е. Х а б л о . Славные имена. JI., 1965, стор. 244— 245.

3 Сумський облдерж архів, ф. Р-2191, оп. 1, спр. 103, арк. 52.

4 История Коммунистической партии Советского Союза, т. 5, кн. 1, стор. 688. $ Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941— 1945 р р ., т. 1, стор. 479.

633

Родину». Його командиром став С. М. Гнибіда, комі­ саром — Д. Д. Красняк. Влітку того року в загоні на­ лічувалось 250 чоловік, а в листопаді 432 чоловіка1. В се­ лах району підпільний райком і командування загоном створили широку мережу партизанських явок і резервів. В липні 1942 року загін «За Родину» здійснив успіш­ ний напад на німецький гарнізон у Ямполі. Незважаючи на шалений вогонь гітлерівців, партизани увірвалися в селище. В цій операції знищили два ворожі склади з боє­ припасами, друкарню; чимало хліба було роздано насе­ ленню. 29 грудня 1942 року подібний напад здійснено на гарнізон місцевої поліції в с. Орлівці. Тут було конфіско­ вано все зерно, підготовлене до вивезення в Німеччину2. Німецько-фашистським загарбникам за час окупації не вдалося вивезти жодного пуда хліба з сіл Ямпільського д, д. Красняк — секретар району, який контролювали партизани. Урожай 1942 року Ямпільського п ід п іл ь н о г о і *7 .

1 ^ І райком у кп(б)У, комісар був повністю використаний для потреб партизанських партизанського ' загону загонів і населення. Партизани разом з місцевими жите«За Родину». 1941 р. лями заготовили й зберегли до 20 тис. пудів хліба, який згодом, після визволення, передали Червоній Армії3. Н а початку березня 1943 року Ямпіль було визволено регулярними частинами Червоної Армії, куди влилися й партизани. Однак, 20 березня радянські війська змушені були відступити. Ямпільці відродили партизанський загін. У травні — червні точилися запеклі бої загону з окупантами у Брянських лісах та в межиріччі Десни й Неруси. Там, на землі братнього російського народу, стоячи пліч-о-пліч з російськими побратимами проти переважаючих сил гітлерівців, героїчно заги­ нула майже половина бійців загону, його командир С. М. Гнибіда та комісар Д . Д. К расняк4. П ісля весняно-літніх боїв частини Червоної Армії 5 вересня 1943 року звіль­ нили Ямпіль від фашистських загарбників. Населення радо зустрічало своїх визво­ лителів — воїнів 75-ї гвардійської стрілецької дивізії. Ж ителі Ямполя внесли гідний вклад у всенародну боротьбу з німецько-фа­ шистськими загарбниками.

1681 чоловік воював на фронтах, десятки у партизанських загонах, в підпіллі.

1345 воїнів були нагороджені бойовими орденами й медалями, серед них 50 пар­ тизанів Ямпільського загону. 550 чоловік загинули на фронтах Великої Вітчиз­ няної війни та борючись проти ворогів у тилу ворога. Уродженець Ямполя A. JI. Ключко 8 вересня 1941 року у бою під Москвою повторив безсмертний подвиг М. Ф . Гастелло. Посмертно комуніст A. JI. Ключко на­ городжений орденом Леніна. Уродженцем Ямполя є полковник А. П. Черторизький, який з перших днів війни командував 27-ю стрілецькою бригадою, а у вересні 1944 року став командиром 10-ї піхотної дивізії Війська Польського. Трудящі Ямполя свято шанують пам’ять про тих, хто віддав життя за свободу й незалежність Батьківщ ини. Про важ кі бої початку війни нагадує пам’ятник, спо­ руджений ямпільцями прославленим кіннотникам, які загинули під час оборони селища у вересні 1941 року. В центрі Ямполя встановлено обеліск, на якому викарбувані слова: «Керівникам підпільного райкому партії і партизанського загону «За Родину» К расняку Д. Д ., Гнибіді G. М., М акаренку І. Г. та їх бойовим по­ братимам, які загинули в боротьбі за свободу і незалежність нашої Батьківщини».

1 «Український історичний ж урнал», 1966, № 6 , стор. 73—75.

2 Сумская область в период Великой Отечественной войны Советского Союза, стор. 128, 144.

3 Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941 — 1945 рр., т. 1, стор. 503.

4 «Український історичний ж урнал», 1966, № 6 , стор. 76.

634

Зведено пам’ятник на братській хмогилі загиблих радянських воїнів-визволителів. Тут захоронено 814 солдатів та офіцерів. Серед них — росіяни М. Ф. Френкін, В. Є. Безчин, Я. К. Широков, українець В. Я. Циганок та інші. Величезних руйнувань зазнало селище під час війни. Німецько-фашистські окупанти пограбували і спалили коноплезавод, маслозавод, лісгосп, МТС, чотири колгоспи, знищили приміщення шкіл, бібліотек і клубів. Всього окупанти заподія­ ли матеріальних збитків на суму 1292 тис. карбованців. Переборюючи труднощі, ямпільці під керівництвом партійної організації та селищної Ради відбудували народне господарство. Вони також активно допома­ гали фронту. В лютому 1944 року від жителів селища надійшло понад тисячу кар­ бованців на будівництво танкової колони1. Вже у січні 1945 року були відбудовані всі колгоспи, МТС і школи. Хоч не вистачало тяглової та робочої сили, колгоспники Ямполя з допомогою держави в 1945 році своєчасно засіяли ниви й зібрали врожай2. Механізатори Ямпільської МТС за зиму 1944 року відремонтували наявні трактори, плуги та іншу сільськогосподарську техніку. За кермо трактора сіли 70 дівчат-трактористок. План тракторних робіт того року МТС виконала на 132 проценти. Відбудова народного господарства району прискорювалась завдяки братній допомозі великого російського народу. До Ямпільської МТС надходили трактори, комбайни з Московської, Саратовської, Владимирської та інших областей. Д ер­ жава подавала допомогу колгоспам кредитами, посівним матеріалом. Успішно розвивалися ямпільські підприємства: райпромкомбінат, коноплеза­ вод, інкубаторна станція, маслозавод. Райпромкомбінат у 1950 році завоював пер­ шість у змаганні серед промкомбінатів області. Переможцеві змагання було вру­ чено перехідний Червоний прапор області. Виконком селищної Ради разом з постійно діючими комісіями (бюджетною, сільськогосподарською, народної освіти, охорони здоров’я, благоустрою, торгівлі, шляховою) та активом селища приділяли значну увагу благоустрою Ямполя, роз­ витку освіти й культури. У 1950 році в районі відбулося об’єднання колгос­ пів. ЯМ П ІЛЬС ЬК І артілі ІМ. Кірова та ІМ . Куйбишева Об'єднаний ном ер газет «Шлях комунізму», об’єдналися В одну — ІМ. К ірова, а КОЛГОСПИ «Червоно- (Ямпіль), «Знамя коммунизма» (Навля), «Сцяг кутська зірка» і «Ударник» — в артіль ім. Чапаєва. камунізма» (Костюковичі), 20 липня 1972 р. В 1959 році колгоспи ім. Кірова та ім. Чапаєва об’єдна­ лися в од и н — «Дружба» (з 1964 року має назву «Україна»). В 1954 році урочисто відзначено 300-річчя возз’єд­ нання України з Росією. Були проведені зустрічі з де­ легаціями трудящих К урської,Б рянської і Могильовської областей, відбулися лекції і бесіди про віковічну дружбу братніх народів, урочисті вечори й масова святкова де­ монстрація трудящих селища. З кожним роком зміцнювалася економіка промисло­ вих підприємств і колгоспу Ямполя. Зростали вироб­ ничі успіхи промислових підприємств. Великих успіхів досягли трудящі Ямполя в роки восьмої п ’ятирічки. Ямпільське районне об’єднання «Сільгосптехніки» перевиконало виробничі плани. Слюсар-електрик М. Т. Верховець був удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора за ударну комуністичну 1 Сумський облдерж архів, ф. Р-1302, оп. 1, спр. 10, арк. 19.

2 Сумський облпартархів, ф. 1356, оп. 5, спр. 2, арк. 90.

635

працю в п ’ятирічці. Колективи маслозаводу, районного побутового комбінату, ліс­ госпу, «Міжколгоспбуду», залізничної станції Янпіль достроково виконали свої п ’ятирічні плани. Добре відзначився в праці колектив бригади залізничників, очо­ люваний Героєм Соціалістичної Праці С. П. Дзюбою. Його бригаді присвоєно звання колективу комуністичної праці. Розвивалося далі колгоспне господарство. Якщо в першому році восьмої п ’яти­ річки до колгоспної каси надійшло 406 тис. крб., то в останньому її році — 631 тис. крб. Чистий прибуток колгоспу зріс більш як удвічі. Значних виробничих показ­ ників добились тваринники колгоспу. В 1970 році на кожні 100 га сільськогоспо­ дарських угідь вони виробили по 34,2 цнт м ’яса і по 237,5 цнт молока. Виробництво яєць на кожні 100 га посівів зернових зросло до 73,7 тис. штук. За успіхи, досягнуті в розвитку сільськогосподарського виробництва і вико­ нанні плану восьмої п ’ятирічки, передовики колгоспу удостоєні високих урядових нагород. Ветеран колгоспного виробництва тракторист артілі «Україна» М. Є. Гребенюк нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Понад 300 ямпільців удостоєні медалі «За доблесну працю. Н а відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Ю вілей вождя став всенародним святом. З великим ентузіазмом ямпільці включились у соціалістичне змагання на честь X X IV з ’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу. Трудящі Ямполя гаряче схвалили й підтримали накреслену партією бойову програму робіт у дев’ятій п ’яти­ річці. Державні плани першого року дев’ятої п ’ятирічки Ямпільський коноплезавод за обсягом реалізації продукції виконав на 100, маслозавод — на 101,4 процента. В авангарді змагання за дострокове виконання планів дев’ятої п ’ятирічки іде колгосп «Україна». В 1965—1972 рр. він став багатогалузевим господарством. Про­ відна галузь колгоспу — птахівництво. Всі основні виробничі процеси в колгоспі механізовані. Колгосп «Україна» в 1971 році мав значні успіхи. Б ільш як по 20 цнт на круг зібрали озимої пшениці та ячменю. Урожай картоплі становив 147,7 цнт з г а , а меха­ нізована ланка П. Ф. М артиненка виростила по 168 цнт з га замість 150 цнт, перед­ бачених зобов’язанням. Соціалістичні зобов’язання — взяті на честь 50-річчя утворення Союзу РСР — колгосп «Україна» виконав успішно. Урожайність картоплі в 1972 році становила 155 цнт з га. Найкращ их показників по вирощуванню картоплі — 171,6 цнт з га — добився ланковий механізованої ланки М. А. Банник. Ім ’я цього передового меха­ нізатора занесено на районну Дошку пошани. Надоєно молока на фуражну корову по 1810 кг. Тваринники колгоспу на місяць раніше виконали зобов’язання по вироб­ ництву м’яса: при річному завданні 1306 цнт вони виробили його — 1401 цнт. Н а 111,7 проц. виконано зобов’язання по продажу м’яса державі і на 111,1 проц. по продажу яєць. Ямпільці разом з трудящими району змагаються з колективами трудівників Навлінського району Брянської області Російської Федерації і Костюковицького району Могильовської області Білоруської РСР. В дні святкування 50-річчя Союзу РСР відбулися зустрічі делегацій цих районів, випущено об’єднаний номер газет. Зросли й набули великого досвіду 21 партійна організація Ямполя. В колгоспі «Україна», на промислових підприємствах, в установах і навчальних закладах пра­ цюють 311 комуністів. їх активними помічниками є 706 членів ВЛКСМ.

Фойє кінотеатру «Салют». Ямпіль, 1973 р .

636

Ямпільська селищна Рада депутатів трудящих, яка через 81 депутата (з них комуністів 38) та постійні комісії з численним активом (120 чоловік) керує господарським та соціально-культурним будівництвом, дбає про благоустрій селища, мобілізовує трудящих на боротьбу за піднесення культури. За роки Радянської влади красивим і впорядкованим став Ямпіль. Т ільки за восьму п ’ятирічку в селищі збудовано вісім житлових двоповерхових будинків і один чотириповерховий адміністративний корпус та інші приміщення. Невпинно зростає індивідуальне житлове будівництво. За ці роки заасфальтовано кілька кілометрів вулиць, прокладено тротуари загальною площею близько 10 тис. кв. мет­ рів. Реконструйовано лінії електроосвітлення, повністю розв’язане питання щодо водопостачання. Багато зроблено для поліпшення побуту трудящих. До 700 квартир підведено газ. Введено в дію АТС на 500 номерів. В селищі відкрито побутовий комбінат, універмаг, сім магазинів, працює їдальня, чайна, перукарня. Значні зміни сталися в розвитку медичного обслуговування населення. Якщо до революції в Ямполі був лише невеликий медичний пункт, де працював один лікар, кілька фельдшерів і одна акушерка, то в 1972 році у селищі діяли полі­ клініка, лікарня на 135 ліж ок, пологовий будинок, працювали 11 лікарів і 52 чо­ ловіка середнього медперсоналу. Діти трудівників селища навчаються у початковій і двох середніх школах. Є школа робітничої молоді. Всього у школах навчаються близько 1000 учнів і працюють понад 80 учителів. З 1971 року відкрито станцію юних натуралістів. В середній школі № 2 працює клуб інтернаціональної дружби «Факел». Тісна дружба ріднить членів цього клубу з піонерами РРФ СР, Л атвії, Молдавії, Вірме­ нії, Грузії. В Ямполі споруджено будинок культури на 450 місць, при якому працюють 7 гуртків художньої самодіяльності, що охоплюють близько 180 чоловік. Н а тери­ торії селища працює 9 бібліотек з загальним фондом понад 96 тис. книжок. Великою популярністю користуються учительський хор і хор медичних працівників. Уродженцями Ямполя є доктор геолого-мінералогічних наук, професор С. І. Набоко, доктор біологічних наук, професор Д . Г. Кудлай, заслужений винахідник У країнської РСР Л. Є. Пахомова. Трудящі Ямполя, як і всі радянські люди, активні учасники виконання велич­ них накреслень КПРС по будівництву комунізму. / . М . Л Я Ш К О , Н . О. Я Н Ч Е Н К О

ДРУЖБА Друж ба (до кінця 1962 року — Хутір-М ихайлівський) — місто районного підпорядкування, розташоване за 20 км від районного центру. Залізнична станція Хутір-М ихайлівський. Населення — 9,4 тис. чоловік. М іській Раді підпорядковане село Довжик. Місто лежить на межі трьох братніх республік — РРФ СР, УРСР та Б РС Р. Його сучасна назва уособлює споконвічну дружбу російського, українського та білоруського народів. У минулому тут було три населених пункти: Ж уравка, Юрасівка (засновані на початку другої половини X V II ст.1) та Хутір-М ихайлівський, що вперше згадується 1855 року в зв ’язку із спорудженням цукроварні2. Ці насе­ 1*А. Л а з а р е в с к п й. Описание старой Малороссии, т. 2, стор. 487, 488.

2 Географическо-статисгический словарь Российской империи, т. З, стор. 264; Материалы для географии и статистики России, Черниговская губерния, стор. 338.

637

лені пункти знаходилися поблизу один від одного і входили до Марчихино-Будської волості Глухівського повіту Чернігівської губернії. Становище селян напередодні реформи 1861 року було дуже тяжким. Вони відробляли панщину по 4—6 днів на тиждень. Більш ість землі навколо Хутора-Михайлівського належала поміщикам. Лише один із них — цукрозаводчик Терещенко мав 1500 десятин найкращих земельних угідь.Тим часом 250 селян Ж уравки і Юрасівки користувалися близько 950 десятинами супісків. Після реформи 1861 року журавчани і юрасівці стали вільними, але їх економічне становище не поліпши­ лося. Поміщики Кочубей і Терещенко відрізали третину наділів у хліборобів. Внас­ лідок цього тільки в Терещенка землеволодіння збільшилося до 2282 десятин. Малоземельні селянські господарства розорювалися. їх землі скуповували куркулі. У 80-х роках X IX ст. селяни-бідняки мали на двір по 3—4 десятини малородючої землі, а куркулі-глитаї вже встигли прибрати до своїх рук по 25—35 десятин на двір. Безземелля гнало бідняків на заробітки до місцевої цукроварні. В Хуторі-М ихайлівському, крім цукроварні, працювала гуральня. В 1861 році цукроварню перебудували з вогневої на парову1 й поряд з цукром-піском почали виробляти рафінад (за рік близько 200 тис. пудів). Потреби підприємств вимагали нового транспортного сполучення. В кінці 60-х років до Хутора-М ихайлівського прокладено вузькоколійну вітку від колії Вороніж—Зернове. З часом Хутір-Михайлівський став залізничною станцією. Н а цукровому заводі в кінці X IX ст. працювало 517 робітників2. Робочий день тривав 12,5 годин. За свою важ ку працю робітники одержували мізерну плату: чоловіки — 5, а ж інки — 3 крб. на місяць3. Поширеними були штрафи. Переважна більшість робітників жила в брудних бараках і пристосованих для житла сараях. Ж орстока експлуатація, тяж кі умови праці й життя, політичне безправ’я штовхали робітників на шлях революційної боротьби. В 1905 році під безпосереднім впливом політичних страйків робітників і селян­ ського руху в центральних губерніях Росії робітники й селяни Хутора-Михайлівського піднялися на боротьбу проти поміщиків і підприємців. В ніч на 23 лютого 1905 року робітники й селяни Ж уравки, Ю расівки, Свеси та інших населених пунк­ тів розгромили цукровий завод і економію Терещенка в Хуторі-М ихайлівському4. Д ля придушення виступу з кіннотою прибули чернігівський губернатор і на­ чальник жандармського управління. 27 лютого власті заарештували 86 журавчан5. Наступного дня жандарми зігнали жителів Ж уравки, Ч уйківки, Ю расівки й Марчихиної Буди в Хутір-М ихайлівський для масової розправи, після чого 168 чоловік царські карателі віддали до суду6. В 1906 році цукровий завод було відбудовано. Робочий день скоротили до 10 годин, але зарплата залишилася низькою. Робітники не припиняли боротьби. Н а трудящих Хутора-М ихайлівського значний вплив мала Конотопська соціал-демократична організація. Нею серед робітників і селян Хуто­ ра-М ихайлівського, Ж уравки, Ю расівки була розповсюджена, зокрема, листівка «До товаришів сільських робітників і селян», яка закликала повалити самодержав­ ство. 17 червня 1906 року понад 300 робітників з Хутора-М ихайлівського прибули до Свеси, де, об’єднавшись з трудівниками місцевих заводів і селянами, спільно провели мітинг. На ньому промовці закликали до згуртування сил та негайного вис­ тупу проти поміщиків і самодержавства7. 18 січня 1907 року хутір-михайлівські 1 История М ихайловского рафинадного завода. К ., 1905, стор. 15; Материалы для географии и статистики России. Черниговская губерния, стор. 338.

2 Список фабрик и заводов Европейской России, стор. 708.

3 Материалы для географии и статистики России, Черниговская губерния, стор. 330.

4 М. II. JI е щ е н к о. Селянський рух на Україні в роки першої російської революції, стор. 87.

5 Революция 1905— 1907 гг. на Украине, т. 2, ч. 1, стор. 125— 136.

6 Л . В . О л і й н и к , О. Т. Г о р а . Селянський рух на Чернігівщ ині в 1905— 1907 ррм с ю р . 46—49.

7 Ц Д ІА УРСР, ф. 1439, оп. 1, спр. 808, арк. 24.

638

робітники застрайкували. Вони вимагали зменшити кількість робочих днів до 24 на місяць при восьмигодинному робочому дні, збільшити зарплату на 10 крб., вивести козаків з населеного пункту. В 1907 році здано в експлуатацію залізничну магістраль Москва—Київ. Вона пролягла через Хутір-М ихайлівський, перетнула тут лінію Гомель—Ворожба й утво­ рила залізничний вузол. Збільшилась кількість залізничників, серед яких чимало було революційно настросних робітників. У роки столипінської реакції і революційного піднесення при Хутір-М ихайлівському цукровому заводі була організована лікарняна каса, через яку конотоп­ ські й глухівські більшовики провадили роботу серед місцевих робітників. Н апере­ додні першої світової війни на заводі працювало 1960 робітників, у т. ч. 640 ж інок1. Місячна зарплата чоловіків становила 7—11 крб., а жінкам платили значно менше. Під час війни ще тяжче жилося сім’ям, які втратили своїх годувальників. Охорони праці робітників та умов для їх лікування майже не було. Освіта перебувала на низькому рівні. Хутір-М ихайлівський мав лише трирічну школу. Дітей навчав один учитель. У 1912 році школу закінчили тільки 2 хлопчики і 4 дів­ чинки. В 1913 році в ній навчалося 48 учнів, але закінчили її далеко не всі. Звістку про повалення царизму робітники і селяни Хутора-М ихайлівського, Журавки, Ю расівки зустріли з великим піднесенням. Революційну роботу тут про­ вадили більшовики Глухівщини. Вони роз’яснювали Квітневі тези В. І. Леніна і рішення V II (Квітневої) Всеросійської конференції РСДРП (б)2. Агітаційну ро­ боту вели також матроси й солдати, які приїздили сюди з фронту. Трудящі Хутора-Михайлівського і навколишніх сіл палко вітали перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. Залізничники станції, зібравшись на мітинг, схвалили ленінські декрети, закликали трудящих подавати всіляку допомогу Радянській владі. Та буржуазно-націоналістична Центральна рада, яка узурпувала владу на У країні, стала головною перешкодою у боротьбі трудящих за владу Рад. В той тяжкий період на допомогу українському народу прийшов російський пролетаріат. В кінці листопада 1917 року на У країну прибув І Московський загін Червоної гвардії під командуванням А. О. Знаменського3. Просуваючись на броне­ поїздах з Брянська в напрямі Сум, він підтримав повстання місцевих залізнични­ ків проти Центральної ради і, після дводенного бою, 27 грудня 1917 року визволив Хутір-М ихайлівський4 від націоналістичних «куренів смерті». Тоді ж (27.X II 1917 р.) на станції відбулися збори трудящих населеного пункту, які встановили Радянську владу, обрали Раду залізничників, що в тих умовах виконувала функції ревкому, а пізніше її склад увійшов до обраного трудівниками розширеного рев­ кому. Та коли червоногвардійські бронепоїзди відбули за своїм маршрутом, вороги знову захопили населений пункт. Ревком переїхав на станцію Зернове. Курсуючи на залізничних лініях, загін А. О. Знаменського вдруге 6 січня 1918 року5 після короткочасного бою визволив Хутір-М ихайлівський. Командування загону 7 січня 1918 року повідомило: «Нині Михайлівський хутір зовсім очищено від гайдамаків»6. Повернувся Хутір-М ихайлівський ревком. Д ля охорони заводу він створив червоногвардійський загін. Б ула організована заводська профспілка цукровиків і переобрано завком, до якого ввійшли А. І. Євдокименко, Г. І. Сидоренко та інші робітники7. Незважаючи на саботаж старих спеціалістів, ревком і завком домоглися пуску цукрового заводу.

1 2 3 4 5 3 7

639

Фабрики и заводы всей России, стор. 981. Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції на У країні, т. 2, стор. 190. Шаги Октября. Только факты, стор. 254. Там ж е. Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції на Україні, т. 1. К ., 1967, стор. 292. Там ж е, стор. 292. Газ. «Известия», 21 січня 1918 р.

• Подаючи допомогу петроградським трудящим і Червоній Армії, робітники цукрового заводу 18 січня 1918 року відвантажили з станції Хутір-М ихайлівський в Петроград і на Західний фронт 70 тис. пудів цукру. Вживалося заходів, щоб допо­ могти робітничим центрам хлібом1. Але радянське будівництво в Хуторі-Михайлівському було перерване вторг­ ненням австро-німецьких військ, які в квітні 1918 року окупували населений пункт. Вони забрали продукцію цукрового заводу, відновили владу поміщиків і капіта­ лістів, запровадили режим кривавого терору. Трудящ і, очолені комуністами повітового центру, піднялися на боротьбу проти ворога. В районі Хутора-М ихайлівського діяли партизанські загони чисельністю близько 1000 чоловік2, які завдавали відчутних ударів окупантам. На початку серп­ ня 1918 року партизанський загін під командуванням В. Н. Боженка визволив Хутір-М ихайлівський, але під натиском переважаючих сил ворога залишив його. Значних втрат кайзерівським окупантам партизани завдали 14—15 жовтня 1918 року3.

19 листопада 1918 року частини Червоної Армії вигнали окупантів з ХутораМ ихайлівського4. Трудящі обрали Ю расівську сільську Раду, якій були підпоряд­ ковані Хутір-М ихайлівський і Ж уравка. Ревком передав свої повноваження сіль­ раді. Н а початку 1919 року в Хуторі-М ихайлівському створено партосередок у скла­ ді 2 комуністів і 14 співчуваючих, комбід. Згодом партосередок обрав бюро, яке постійно знаходилось на станції Хутір-М ихайлівський. До бюро ввійшли П. М. Петрун, І. О. Валуй та інші. 1920 року створено КНС, а в 1922 році — комсомольську організацію з 7 чоловік, чисельність якої швидко зростала. 1923 року в Хуторі-Ми­ хайлівському вже налічувалось 60 комсомольців. Під керівництвом партійної організації почалася відбудова господарства. Головну увагу комуністи приділили залізничному вузлу і цукровому заводу. 2 січня 1923 року завод став до ладу. За сезон 1923—24 рр. було вироблено 270 468 цнт цукру5. Налагодилась робота залізничного вузла. Під час ленінського призову партійна організація зросла на ЗО чоловік, у т. ч. було прийнято 27 робітників. У 1925—26 рр. здійснена реконструкція цукрового заводу. Вже у 1926 році він виробив 3347 тис. пудів цукру і перевищив випуск продукції 1912 року на півмільйона пудів. Продуктивність праці збільшилась у два рази. На підприємстві разом з сезонниками тоді працювало 2858 робітників6. Вплив і чисельність партійної організації з року в рік зростали. Якщо в 1925 році на заводі було 95 комуністів, то в 1926 році стало 125 членів і кандидатів у члени партії7. Н а партзборах і партбюро систематично розглядались питання про виробничу діяльвість залізничного вузла, заводу, роботу завкому, КНС, комітету ЛКСМУ, робітничого кооперативу. Значну роботу партійна організація і комсомол провадили серед селян Ж уравки і Ю расівки та комітету жінок. Б уло створено агітколектив, З політшколи, в яких навчались робітники і селяни. Робітники допомагали сіль­ ському активу в боротьбі проти куркулів, ремонтували плуги і сівалки біднякам та середнякам. У 1926 році в Хуторі-М ихайлівському проживало 2428 чоловік. Згідно з рі­ шенням Глухівського окрвиконкому 2 жовтня 1926 року центр Ю расівської сільради перенесено в Хутір-М ихайлівський і сільську Раду перейменовано на Михайлівську, яка ввійшла до Ямпільського району. Розвивались освіта, культура. Д ля дітей робітників та службовців залізнич­ ного вузла в 1919 році відкрито 4-річну школу. В 1925 році названу школу Х утора1 2 3 4 6 6 7

Великая Октябрьская социалистическая революция на Украине, т. 3. К ., 1957, стор. 844. Борьба трудящ ихся Черниговщины за власть Советов, стор. 179— 180. Ц Д АЖ Р УРСР, ф. 1216, оп. 1, спр. 105, арк. 245. Жовтень на Сумщині, стор. 125. Сумський облпартархів, ф. 221, оп. 1, спр. 181, арк. 52. Там ж е, спр. 48, арк. 1, 7. Там ж е, арк. 1.

640

Михайлівського перетворено в семирічку. Ще в 1921 році збудовано клуб для робіт­ ників цукрового заводу. При ньому працювали бібліотека, в якій у 1926 році налі­ чувалось 6544 книги, 4 гуртки художньої самодіяльності. Н а заводі було 11 черво­ них кутків. Д іяли залізничний і заводський медпункти. З ентузіазмом зустріли трудящі Хутора-М ихайлівського Директиви XV з ’їзду ВКП(б) про перший п ’ятирічний план. Робітники залізничного вузла й заводу широко розгорнули соціалістичне змагання за дострокове виконання п ’ятирічки. Тільки на рафінадному заводі в 1929—ЗО рр. у соціалістичне змагання включились 48 бригад, які налічували 700 чоловік. За 1929 рік продуктивність праці тут зросла на 11,3 проц., а виробничі затрати на одиницю продукції зменшились на 22,3 проц. В числі ударників були слюсар заводу М. Т. Матосов, рубачка цукру О. А. Макарцева, токар І. О. Дворниченко. Після XV з ’їзду ВКП(б) партія спрямувала трудящих на шлях масової соціа­ лістичної перебудови сільського господарства. В селах, підпорядкованих Михай­ лівській сільраді, у 1929—30 рр. організовано колгоспи «Нове життя», ім. Т. Г. Шев­ ченка, ім. XV партз’їзду. Це були невеликі господарства, вони користувалися 2 тис. га орної землі та 50 га луків. В їх економічному зміцненні дійову допомогу подавали колективи заводу і залізничного вузла. Робітники в 1930 році відремон­ тували 3 молотарки, 20 сівалок, 40 плугів, допомагали збирати врожай. Комуністи і комсомольці спрямовували актив колгоспів на боротьбу з куркульськими елемен­ тами, які гальмували проведення хлібозаготівель1. У 1935 році на залізничному вузлі, заводі широкого розвитку набув стахановський рух. Робітники залізничного депо, станції, служби колії подавали при­ клад у соціалістичному змаганні. На цукровому заводі проводились наради стахановців, широко висвітлювався передовий досвід їх роботи. В перших лавах стахановців 1935—1939 рр. йшли токар І. Я. Дегтярьов, варник рафінаду І. С. Павлен­ ко, цехові майстри К. Ю. Полевичек, О. Т. Кашук та інші. Д ля робітників заводу організували школу техмінімуму. В 1940 році у 10 разів проти 1913 року зріс ван­ тажообіг Хутір-М ихайлівського залізничного вузла. Широкого розмаху набрали соціалістичне змагання й ударництво в сільсько­ господарських артілях ім. XV партз’їзду, «Нове життя», ім. Т. Г. Шевченка. Н ай­ більше відзначилися в праці стахановці-коноплярі й тваринники колгоспних ферм. У населеному пункті працювали лікарня на 35 ліж ок, медпункт, амбулаторія. За довоєнні п ’ятирічки ще ширшого розвитку набули освіта, культура. В 1934 році почала працювати семирічна школа в Ж уравці. В Хуторі-М ихайлівському 1930 року були організовані вечірня школа та курси підготовки робітників до вузів, працювало 5 гуртків лікнепу (1924—1930 рр.). 1935 року на базі семи­ річки відкрито середню школу. Перед Великою Вітчизняною війною в 3-х на­ селених пунктах було понад ЗО учителів, навчалось 900 дітей робітників і кол­ госпників. У 1938 році побудували клуб залізничників на 350 місць й при ньому відкрили бібліотеку з фондом 10 тис. книг. Мирну працю перервав віроломний напад гітлерівської Німеччини. 650 жите­ лів села пішли на фронт і мужньо боронили Батьківщ ину. Незважаючи на безперервне бомбардування, залізничний вузол і цукровий завод продовжували ритмічно працювати. Населення Хутора-Михайлівського копало траншеї, проти­ танкові рови, окопи на підступах до населеного пункту. Коли фронт наблизився, цінне устаткування евакуювали в глибокий тил.

1 жовтня 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували Х утірМихайлівський2. Гітлерівці організували тут концентраційний табір, де закату­ вали понад 17 тис. радянських людей, а близько 800 чоловік спалили в приміщенні заводського клубу. Жертвами кривавого терору стали комуністи Ж уравки С. І. Го1 Сумський облпартархів, ф. 221, оп. t, спр. 612, арк. 23.

2 Німецько-фашистський окупаційний режим на У країні, стор. 426.

641

41

3-205

ма, М. П. Б іл и к, спеціалісти цукрового заводу К. Ю. Полевичка, О. Т. Кашук, П. М. Нємцев та багато інших. По-звірячому були вбиті за зв’язок з партизанами Н . С. Б езуглий з дружиною і сином, І. JI. Горталов, М. С. Гуляко, вчителька В. Т. Павленко, а її матір гітлерівці спалили живцем. Та ніякі звірства фашистів не могли зламати волю трудящих. Під керівництвом Ямпільського підпільного райкому партії розгорнулась боротьба в тилу ворога.

25 жителів Хутора-Михайлівського пішли в партизанські загони. Зокрема учас­ никами загону «За Родину» стали жителі селища комуністи І. Є. Ігнащенко, М. С. Особливець, П. Д. Кузенков, М. Т. Гузій, Т. А. Рудницький з дружиною і сином та інші2. Незабаром фашисти відчули силу партизанських ударів. Так, в ніч з 20 на 21 лютого 1942 року партизани розгромили німецький гарнізон в Хуторі-Михай­ лівському й заволоділи селищем. Вони знищили склад гумових шин, вивели з ладу устаткування залізничного вузла, роздали населенню весь хліб, що був призна­ чений для вивезення в Німеччину, захопили значні воєнні трофеї і відійшли в ліси2. Під час літніх боїв 1943 року партизани в районі Хутора-Михайлівського пустили під укіс ворожий ешелон з технікою та вивели з ладу ділянку залізниці.

5 вересня 1943 року частини 149-ї стрілецької дивізії під командуванням пол­ ковника А. А. Орлова визволили Хутір-Михайлівський від німецько-фашистських загарбників3. За час окупації гітлерівці завдали селищу матеріальної шкоди на суму 50 млн. крб. Вони спалили 200 будинків, зруйнували паровозне депо, електростан­ цію, амбулаторію, клуби та інші громадські споруди. Відразу після визволення почалася відбудова. Відновили роботу партійні, комсомольські та профспілкові організації, сільрада. Основні зусилля трудівни­ ків комуністи спрямували на відродження зруйнованого залізничного вузла, заводу, жител. Найпершими запрацювали залізнична станція і служба колії. Вони безпере­ бійно обслуговували військові та господарські перевезення. З Російської Федера­ ції сюди надходили будівельні матеріали, метал, промислові й продовольчі товари. При братній допомозі російських трудящих, держави хутір-михайлівці поступово відновлювали господарство, житловий фонд.

9 травня 1945 року настав довгожданий День Перемоги над гітлерівською Німеччиною. В цю перемогу над лютим ворогом внесли свій вклад і хутір-михайлів­ ці. З 700 місцевих жителів, які в складі частин Червоної Армії і партизанських загонів вели боротьбу проти гітлерівців. 250 чоловік загинуло смертю хоробрих, 450 воїнів і партизанів нагороджено орденами і медалями СРСР. Повернулися фронтовики, збільшився загін трудівників. У 1945 році завершено відбудову депо та будинку служби дистанції колії і пунк­ ту технічного огляду вагонів. Багато зусиль і вміння доклали робітники, відбудо­ вуючи цукровий завод. Душею і організатором цієї справи виступила партійна організація. Восени 1947 року заводський гудок сповістив про початок виробни­ чого сезону. В 1948 році почали працювати електростанція і вокзал. Під кінець 1949 року в основному закінчилася відбудова господарства, в т. ч. й колгоспів Хутора-Михайлівського. В 1950 році всі три колгоспи об’єдналися в один — ім .М .Ф . Ватутіна. Він мав у користуванні 1900 га орної землі та 50 га луків. Місцеві підприємства, робіт­ ники допомогали колгоспу ремонтувати жатки, збирати врожай. Великою подією в житті українського, російського та інших народів країни було свято 300-річчя возз’єднання У країни з Росією. Відзначаючи цю історичну дату, місцеві трудові колективи в 1954 році на станції Хутір-Михайлівський спору1 Сумський облпартархів, ф. 4, оп. Зп, спр. 238, арк. 6, 7, 11.

2 Сумская область в период Великой Отечественной войны Советского Союза, стор. 107,108.

3 Там ж е, стор. 419.

642

дили й урочисто відкрили пам ’ятник видатному державному діячеві і полководцю Богдану Хмельницькому, з ім’ям якого зв ’язане возз’єднання У країни з Росією. З 1958 року Хутір-М ихайлівський — селище міського типу Ямпільського району. Більш е відпускалося бюджетних коштів. Ця обставина позитивно позна­ чилася на дальшому розвитку селища, місцевої промисловості. На повну потужність працював залізничний вузол. Цукровий завод освоїв випуск високоякісної продукції. Його рафінад користувався великим попитом. Широкого розмаху на заводі набув рух раціоналізаторів. До иочатку роботи X X II з’їзду КПРС раціоналізатори подали і впровадили у виробництво 134 пропозиції з економічним ефектом 73 тис. крб. на рік. Заслуженою повагою користуються заводські умільці І. А. Повашевич, комуністи Г. А. Волков, А. Ф. Кубрак та інші. Раціоналізатори В. Н. Кандиба, І. О. Нижник створили наливні бункери пресів для дрібної цукрової крупки, які експонувались на ВДНГ у Москві1. В лютому 1962 року пущено нову теплову електростанцію потужністю 4 тис. кіловат. З кожним роком селище зростало. В кінці 1962 року воно переведене в розряд міст районного підпорядкування. ЗО грудня 1962 року Хутір-М ихайлівський пере­ йменовано в Друж бу і підпорядковано Середино-Будському району. Дружбівці з ентузіазмом трудилися, розвиваючи господарство рідного міста. Ширився рух за комуністичну працю. Президія Верховної Ради СРСР у 1966 році за досягнення в розвитку цукрової промисловості 17 працівників рафінадного заводу нагородила орденами й медалями. Серед них О. А. М акарцева удостоєна ордена Леніна. В ювілейному 1967 році на заводі встановлена автоматична лінія пакування рафінаду та галерея транспортування пакунків. Було впроваджено 15 раціоналі­ заторських пропозицій, що дало економічний ефект на суму 20 тис. крб. Почесного звання комуністичних удостоїлися того року 38 бригад і 2 дільниці, а 148 робітни­ кам присвоєно звання ударників комуністичної праці. Перед 50-річчям Радянської влади станція Хутір-М ихайлівський прийняла перші електровози. Введена була в дію маршрутно-релейна централізація, що дозво­ лила збільшити пропускну спроможність поїздів, скоротити простої вагонів на 5,9 проц. У ювілейному році 37 бригадам вузла присвоєно звання комуністичних, 135 залізничникам — звання ударника комуністичної праці. В місті є автобаза, яка забезпечує автотранспортом підприємства І населення. 40 працівників автобази — удар- Пам'ятник БогдануХмельницькому на пеники комуністичної праці. Рон' вокзалу станціїХутір-Михайлівський. Новими успіхами в господарському і культурному бу- 1971 р< дівництві відзначили трудящі міста великий ювілей — 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Колектив рафінад­ ного заводу достроково виконав свої планові завдання.

16 його бригад завершили восьму п ’ятирічку в червні 1970 року. Понад план було вироблено майже 16 тис. цнт рафі­ наду.За п ’ятирічку цукровики застосували 415 раціоналі­ заторських пропозицій, що дало економічний ефект на суму 210 тис. крб. За високі показники в ювілейному соціаліс­ тичному змаганні комуністка А. Д. Дубовикова удостоє­ на ордена Леніна, А. М. Швець — ордена Жовтневої Рево­ люції. 216 працівників заводу нагороджені медалями «За до­ блесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Колектив станції Хутір-М ихай­ лівський восьму п ’ятирічку виконав щодо перевезення ван­ тажів на 125 процентів. За останні роки значно зміцніла економіка колгоспу 1 Га з. «Колгосине село», 15 лютого 1965 р.

643

41*

ім. М. Ф. Ватутіна. Господарство має 13 тракторів, 8 автомашин, 4 зернозбиральних комбайни. Порівняно з 1939—1940 рр. на 40 проц. підвищилась урожайність сільськогосподарських культур. Значно зросли надої молока, доходи, неподільні фонди. Колгоспники Н. П. Крещик, В. П. Остапенко, Т. І. Фриза та інші за досяг­ нуті успіхи відзначені урядовими нагородами. Керуючись настановами історичного X X IV з ’їзду КПРС, трудящі міста самовід­ дано працюють над виконанням і перевиконанням планів дев’ятої п ’ятирічки. Добре в 1972 році розпочав другий рік дев’ятої п ’ятирічки колектив ХутірМ ихайлівської дистанції колії. На залізничному вузлі попереду в соціалістичному змаганні йде бригада, яку очолює Герой Соціалістичної Праці С. П. Дзюба. Цьому трудовому колективу в 1972 році присвоєно перше місце й перехідний Червоний прапор дистанції. Високопродуктивно працюють монтери колії М. П. Хоменко та В. Г. Московко. Значних успіхів у підвищенні продуктивності праці, змагаючись із залізнич­ никами Брянського і Гомельського відділків, добився колектив станції Хутір-Ми­ хайлівський. Йому в 1972 році після підведення підсумків двічі присуджувався перехідний Червоний прапор Конотопського відділку залізниці. Зміна маневрового диспетчера комуніста С. О. Котова, що виступила на Хутір-М ихайлівській станції з патріотичною ініціативою — ознаменувати кожний день ювілейної вахти ударною працею — 6 грудня 1972 року рапортувала про успішне виконання своїх підвищених зобов’язань. Цей трудовий колектив відправив понад план 28 400 тонн народно­ господарських вантажів: на 8400 тонн більше від взятого зобов’язання. Рафінадний завод достроково виконав річний план 1972 року щодо реалізації продукції. За успіхи, досягнуті в міжобласному соціалістичному змаганні з цукро­ виками Курської області на честь 50-річчя утворення Союзу РСР, начальник сиропнокристалізаційного цеху дружбівського заводу А. Ф. Кубрак нагороджений почесною грамотою Курського обкому КПРС, облвиконкому та облпрофради1. В передювілейному змаганні мали досягнення й трудівники колгоспу ім. Вату­ тіна. Свинарки К. Д. Пеклич і М. П. Шостак одержали більш як по 18 поросят від свиноматки. На 1 грудня 1972 року вироблено понад 45 цнт м ’яса на 100 га сіль­ госпугідь та на 116,3 проц. колгосп виконав річний державний план продажу вовни. Розквітає життя трудящих міста Дружби в братній сім’ї народів. Тут стало традицією у весняні погожі дні відзначати День дружби. На свято прибувають посланці трьох братніх республік — РРФСР, УРСР, БРС Р. Цього радісного дня представники народів-братів діляться передовим досвідом і планами на майбутнє. Мовами братніх народів лунають привітання, пісні. Свято дружби в місті — один з багатьох яскравих прикладів щастя, здобутого в спільній боротьбі всіх народів Радянського Союзу. Важливу роль у житті міста відіграє Друж бівська (з 1966 р. Ямпільського району) міська Рада депутатів трудящих, у якій 50 народних обранців, у т. ч. 25 ко­ муністів. Так, у 1971 році для розвитку народного господарства (в т. ч. комунальножитлового) з бюджету міськради використано 46,5 тис. крб. і на соціально-культурні заходи — 481,3 тис. крб., у т. ч. для освіти 297,0 і охорони здоров’я 173,7 тис. крб. М іськрада має 9 постійних комісій та залучає до роботи численний її актив. Значну роботу провадять комісії благоустрою, освіти й культури. Жителів обслуговують 2 лікарні, поліклініка, 3 медпункти, аптека. Є поло­ гове відділення. В місті працюють 15 лікарів і 90 осіб середнього медичного пер­ соналу. В Друж бі є 17 магазинів, 20 ларків, 4 їдальні, ресторан, хлібозавод, павільйон побутового обслуговування. Великого значення надається освіті. Місто має 5 шкіл: 2 середні, робітничої молоді, восьмирічну, початкову, в яких навчається понад 2 тис. учнів. 150 друж1 Газ. «Ленінська правда» (Суми), 19 грудня 1972 р.

644

бівців вчаться у вузах і технікумах краї­ ни. В 1965 році в місті відкрито музичну школу. Вчительський колектив Дружби налічує 100 чоловік. Осередками культурно-освітньої ро­ боти є 2 клуби, при яких працюють гурт­ ки художньої самодіяльності, широкоек­ ранний кінотеатр на 450 місць, 14 чер­ воних кутків, 7 бібліотек з книжковим фондом близько 70 тис. томів, якими ко­ ристується понад 2 тис. читачів. Широко розгорнута лекційна пропа­ ганда. Лекторська група міського відді­ лення товариства «Знання» налічує 70 чо­ ловік. Ж ителі Дружби щорічно передпла­ святі друж би представників братніх народів, чують понад 13 тис. газет і ж урналів. На 1972 р . Кожна сім’я одержує їх в середньому 4—5 примірників. У місті встановлено два пам’ятники В. І. Леніну: один — у центрі, другий — на території Дружбівського рафінадного заводу. Трудящі спорудили меморіал загиблим борцям за встановлення Радянської влади в Хуторі-Михайлівському. На пам’ятнику викарбували слова: «Борцям за справу революції від вдячних громадян м. Дружби, листопад 1967». Політичне життя, економічне й культурне будівництво спрямовують 18 партій­ них організацій міста, які об’єднують 503 комуністи. Активними їх помічниками є 539 членів ВЛКСМ, об’єднаних у 12 комсомольських організаціях. Уродженцем міста є академік АН УРСР, доктор технічних наук, професор І. Т. Швець. Натхнені історичними рішеннями X X IV з ’їзду КПРС, трудящі Дружби борють­ ся за виконання планів комуністичного будівництва. / . Т. К А Ч А Н , Н . 0 . СОВА

СВЕСА Свеса — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване на правому березі річки Свіси, за 13 км від районного центру. Залізнична станція на лінії Орша— Харків. Населення — 7,8 тис. чоловік. Уперше Свеса, назву якій дала річка Свіса, згадується в документах 70-х років XVII ст. як невеликий козацький хутір Ямпільської сотні Ніжинського полку. Після ліквідації полкового устрою на Лівобережній У країні в 1782 році хутір Свеса в складі Глухівського повіту ввійшов до Новгород-Сіверського намісництва, в 1796 році — до Малоросійської, а в 1802 — Чернігівської губернії. Наприкінці X V III ст. Скоропадський, а потім Неплюєв, до якого перейшов хутір, остаточно закріпачили селян. Крім гуральні, поміщикові Н. Неплюєву у Свесі належали цукроварня, збудована в 1853 році, й завод випалювання вапна (з 1853 року). В 1858 році він збудував ливарно-механічний завод, де вироблялось устаткування для цукроварень, гуралень, олійниць, а також сільськогосподарські машини1. Становище кріпаків було надзвичайно тяжким. Вони три дні на тиждень 1 П. А. О р л о в, С. Г. стор. 301, 390, 637, 696.

645

Б у д а г о в. Указатель фабрик и заводов Европейской России,

м. Д руж б а.

працювали на заводах і 3 дні — на поміщицькій землі. Д ля роботи на своїх ділянках у них лишався один день. Селяни були позбавлені будь-яких прав. Поміщик міг їх продавати, міняти, віддавати в солдати. П ісля проведення реформи селяни, хоч і стали особисто вільними, економічне становище їх не поліпшилося. Поміщик відрізав більш як п ’яту частину землі, якою вони користувалися до 1861 року. До того ж , їм виділили найгірші землі, розкидані окремими клаптиками й віддалені від хутора на 6 і більше верст, часто серед боліт, куди важ ко було під’їхати. Навіть у врожайні роки на них збирали 18—20 пудів жита з десятини1. Щоб якось прогодувати сім’ю, заплатити податки й викупні пла­ тежі, селяни змушені були орендувати землю в поміщика на кабальних умовах, здебільшого з половини. Після розрахунку з поміщиком селянину-половинщику залиш алося 8—9 пудів зерна з десятини. Частина безземельних і малоземельних селян ш укала заробітків на заводах або йшла на відхожі промисли. Н аявність вільних робочих рук після скасування кріпацтва і введення в дію залізниці Конотоп—Брянськ сприяли розширенню діючих підприємств і перетво­ ренню Свеси на досить велике робітниче селище. Наприкінці X IX ст. колишній хутір уже називали слободою. В 1897 році тут проживало 865 чоловік. Крім того, сюди на заробітки прибували селяни з навколишніх сіл і навіть із сусідніх губер­ ній. Становище цих робітників було нестерпним. Ж или вони в темних і вологих бараках, їх жорстоко карали за найменші т. зв. порушення дисципліни, допікали штрафами. Робочий день тривав 12 годин, а одержували робітники 5—7 крб. на місяць2. Тяж ке й безпросвітне життя робітників і селян штовхало їх на боротьбу за свої права. Гарячий відгук серед трудівників селища знайшли революційні події 1905— 1907 рр. В ніч на 23 лютого 1905 року населення Свеси брало участь в розгромі ХутірМ ихайлівського цукрового заводу й економії Терещенка. Для «заспокоєння» робітни­ ків до Свеси прибули чернігівський губернатор з ескадроном кавалерії та прокурор Ніжинського окружного суду3. 1 Травня 1905 року в селищі відбулася демонстрація. Заверш илася вона багатолюдним мітингом, який жандарми розігнали, а багатьох його учасників заарештували. Щоб попередити нові виступи, у Свесі розквартиру­ вали півроти піхоти4. Однак 17 червня 1906 року в Свесу прийшли 300 робітників Хутір-М ихайлівського цукрового заводу й разом з робітниками ливарно-механіч­ ного заводу й місцевими селянами провели мітинг, на якому промовці закликали об’єднатись і разом іти проти своїх гнобителів. Постійними супутниками трудящих Свеси були злидні, недоїдання, що зумов­ лювало поширення професійних і пошесних захворювань. До того ж, підприємці ігнорували правила техніки безпеки, що призводило до нещасних випадків, а в селищі працював лише один фельдшер, який не міг подати вчасно необхідну медич­ ну допомогу. Не існувало ніяких навчальних і культосвітніх закладів. Тільки в 1893 році у Свесі відкрили церковнопарафіяльну школу, в якій навчалося ЗО— 40 учнів. Більш ість дітей через нестатки батьків не мала можливості відвідувати школу. З 10—12 років вони йшли працювати на місцеві заводи, де широко використо­ вувалася дешева дитяча праця. Напередодні першої світової війни 75 проц. чолові­ ків і 90 проц. жінок у Свесі були неписьменними. Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції робітники й се­ ляни сподівалися, що закінчиться війна, поліпшиться їхнє становище. На мітингу, який відбувся у квітні 1917 року, вони вимагали восьмигодинного робочого дня, миру, хліба й землі.Але війна тривала, земля й заводи лишались у тих же власни­ ків. Органи Тимчасового уряду підтримували поміщиків і капіталістів.

1 Материалы для оденки земельных угодий, т. 11. Глуховский уезд, стор. 45, 46.

2 Список фабрик и заводов Европейской России, стор. 335, 707.

3 Революция 1905— 1907 гг. на Украине, т. 2, ч. 1, стор .126.

4 И. Г. Д р о з д о в . Аграрные волнения и карательные экспедиции в Черниговской губер­ нии в годы первой революции 1905— 1906 гг., стор. 174, 175.

646

З великою радістю трудящі Свеси зустріли звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Та владу в селищі захопили ставленики Цент­ ральної ради. Після І Всеукраїнського з ’їзду Рад боротьба за встановлення Радян­ ської влади у Свесі загострилася. Н а початку січня 1918 року робітники механіч­ ного й цукрового заводів за активною участю всіх трудящих встановили в селищі Радянську владу й обрали Раду робітничих і селянських депутатів. Рада насампе­ ред запровадила робітничий контроль на цукровому й механічному заводах, а в лю­ тому 1918 року оголосила ці підприємства націоналізованими1. Д ля охорони заво­ дів від куркульських банд у селищі створили загін Червоної гвардії. Дальші соціалістичні перетворення перервав наступ австро-німецьких військ, закликаних буржуазно-націоналістичною Центральною радою. У квітні 1918 року вони захопили Свесу. Окупанти встановили режим жорстокого терору. Вони грабу­ вали жителів, за найменший вияв протесту били нагаями і прикладами, розстрілю­ вали без суду й слідства. Коли кайзерівські війська підходили до Свеси, частина робітників влилася до лав Червоної Армії, багато пішло в партизанський загін, що діяв у районі селища й навколишніх сіл. Партизани знищували гарнізони оку­ пантів. перешкоджали вивозу хліба та інших продуктів до Німеччини. Т ак, на скла­ дах у Свесі та Хутір-М ихайлівському вони захопили 20 вагонів цукру й борошна і відправили московським робітникам. Наприкінці листопада 1918 року 2-а У країнська радянська дивізія визволила Свесу від німецьких окупантів і гетьманців. У селищі було відновлено Радянську владу. Знову почала діяти Рада. Незважаючи на те, що навколо лютували залиш ки куркульсько-петлюрівських банд, які тероризували населення, на підприємствах було встановлено 8-годинний робочий день, проведено розподіл поміщицької землі й майна. Влітку 1919 року над молодою Радянською країною нависла нова небезпека— з півдня наступали полчища денікінців. У серпні вони захопили Свесу. Знову поча­ лися арешти й грабежі. Білогвардійці забирали худобу, хліб, одяг тощо. Н а початку листопада 1919 року частини Червоної Армії за допомогою партизанів вибили де­ нікінців із Свеси. Одразу відновили діяльність органи Радянської влади. В березні 1920 року в селищі створено партійний осередок, секретарем якого обрали М. Г. Литвинова2. Тоді ж організовано й комсомольський осередок, який налічував ЗО чоловік. Під керівництвом комуністів трудящі провели тиждень допомоги фронту, комсомольці — збір теплих речей для червоних бійців. Партійний осередок, Рада робітничих, се­ лянських і червоноармійських депутатів робили все можливе, щоб швидше подолати післявоєнну розруху. Розгорнулися відбудовчі роботи на механічному заводі, в яких взяли участь усі трудящі селища. Невдовзі підприємство стало до ладу. Одночасно робітники заводу допомагали селянам навколишніх сіл у проведенні сільськогосподарських робіт. Під час тижня селянина (з 25 березня до 2 квітня 1920 року) вони відремонтували близько 200 плугів. Комуністи й комсомольці організовували суботники, під час яких упорядковували селище. Відбулися зрушення і в галузі освіти й культури. У Свесі працювала початкова школа, створили пункти ліквідації неписьменності серед дорослого населення. При механічному заводі відкрили клуб, бібліотеку. Комсомольці допомагали в органі­ зації художньої самодіяльності. Значна робота,провадилася для залучення жінок до участі в громадсько-політичному житті. В 1925 році почала діяти політгакола, яку відвідувало близько 80 чоловік. 1923 року відкрито школу фабрично-заводського учнівства, яка готувала кваліфікованих робітників для цукрових заводів, а зго­ дом — для механічного заводу. В ній навчалося понад 80 учнів3.

1 Робітничий контроль і націоналізація промисловості на У країні. Збірник документів і матеріалів. Березень 1917 — березень 1921 рр. К ., 1957, стор. 354, 355.

2 Газ. «Известия» (Г лухів), 11 червня 1920 р.

3 Сумський облпартархів, ф. 221, оп. 1, спр. 192, арк. 138.

647

У жовтні 1920 року Свеса ввійшла до складу новоствореного Шосткинського повіту, з березня 1923 року — до Ямпільського району ІІовгород-Сіверського окру­ гу, а з 1925 року в складі цього ж району — до Глухівського округу. З 1931 до 1935 року селище входило до Шосткинського району, з 1935 — до Ямпільського району Чернігівської, а з 1939 року — Сумської області. На кінець відбудовного періоду був повністю реконструйований механічний завод. Якщо до 1925 року тут виробляли тільки сільськогосподарський реманент, то тепер підприємство випускало вже складне устаткування для цукрових заводів. К ількість робітників збільшилася з 182 у 1923 році до 490 у 1925 році. Випуск валової продукції зріс більш як у 6 разів1. У 1926 році завод освоїв випуск відцент­ рових насосів, а з 1928 року — устаткування для вугільної промисловості. Свеський цукровий завод з 1918 до 1930 року перебував на консервації, але при ньому працював лісозавод, що давав продукції на 26 тис. крб. щорічно. Крім того, на початку 20-х років управління Московсько-Київської залізниці заснувало у Свесі лісозавод, який виробляв продукції на 140 тис. крб. щорічно. Розвиток економіки селища сприяв зростанню його населення. Якщо в 1920 році тут проживало 998, то в 1926 році — вже 1265 чоловік2. Значного розвитку набули підприємства Свеси протягом перших п’ятирічок. Н а механічному заводі побудували нові цехи, держава надала устаткування. Тут почали виготовляти парові й гідравлічні насоси. Завод став спеціалізованим — виробляв насоси. Його продукція була відома в багатьох містах Радянського Союзу. В 1930 році розпочалося переобладнання цукроварні на завод для виготовлення дубильних екстрактів3. Через 2 роки він став до ладу. Н а підприємствах Свеси широкого розмаху набрав стахановський рух. Провідну роль у розгортанні цього руху відіграли комуністи. Так, у 1937 році з 536 робітни­ ків насосного заводу половина була стахановцями. На заводі дубильних екстрактів з 375 робітників по-стахановськи працювали 150. Першими стахановцями стали І. Є. Смишляк, Ф. Є. Рогозинський, І. П. Трухан, І. С. Потапенко та інші. Партійна організація, яка в 1927 році налічувала понад 40 комуністів4, і се­ лищна Рада велику увагу приділяли розвитку охорони здоров’я, освіти й культури. В 1925 році у Свесі відкрили амбулаторію з відділенням для стаціонарного лікування, на обох заводах організували медпункти. В 1936 році споруджено нову лікарню й аптеку. 1925 року початкова школа була реорганізована в семирічну, а 1936 року — в середню. Того ж року почала працювати школа робітничої молоді. К ількість учнів у Свесі в порівнянні з дореволюційним часом зросла більше як у 20 разів. Непись­ менність серед дорослого населення на той час в основному було ліквідовано. В се­ лищі побудували клуб, при якому працювали гуртки художньої самодіяльності. У спіхи, що їх досягли трудящі селища в передвоєнні роки, були результатом повсякденної допомоги Радянського уряду, використання досвіду насосних заводів країни, роботи комуністів, комсомольців і депутатів селищної Ради. Партійна орга­ нізація і Рада велику увагу приділяли політико-виховній роботі, розвитку ви­ робництва, поліпшенню матеріального добробуту трудящих, благоустрою селища. М ирну працю трудящих перервав віроломний напад фашистських загарбників на Радянський Союз. Більш ість чоловіків призовного віку пішла на фронт. Коли ворожі дивізії наближалися до Свеси, райком партії і селищна Рада організували евакуацію робітників і устаткування заводів. 2 жовтня 1941 року німецько-фашист­ ські війська захопили Свесу5 і встановили кривавий окупаційний режим. Фашисти розстріляли десятки жителів селища, серед них — всю сім’ю комуніста П. В. Мос­ ковки, який багато років очолював селищну Раду депутатів трудящих.

1 2 3 4 5

Матеріали до опису округ УРС Р. Глухівська округа. X ., 1926, стор. 22. Список населених місцевостей Глухівщ ини, стор. 8 . Газ. «Зоря» (Шостка), 18 квітня 1931 р. Сумський облпартархів, ф. 221, оп. 1, спр. 138, ар к . 120 Сумская область ь период Великой Отечественной войны Советского Союза, стор. 418.

648

Та криваві репресії не злякали радянських людей. Під керівництвом Ямнільського підпільного райкому партії (секретар Д. Д. Красняк) у Свесі була створена підпільна партійна група. Багато жителів Свеси влилося до Ямпільського партизан­ ського загону «За Родину», яким командували С. М. Гнибіда й Д . Д . К расняк. Н а­ родними месниками стали люди різного віку. Серед них були фельдшер селища 50-річна П. О. Сергієнко, дружина закатованого гестапівцями лікаря-патріота М. П. Сергієнка, М. С. Шестова, Г. Г. Ткачова, М. Н. М оскаленко, багато учнів старших класів середньої школи, зокрема М. Романенко, Г. Москаленко, В. Ф урсій, Н. Крюкова та ін. Чимало з них віддали своє життя за Батьківщ ину. Смертю хороб­ рих загинули брати Іван і Микола Підгорні. JI. Підгорний і М. Романенко пройшли весь рейд з ковпаківцями, нагороджені орденами й медалями. В березні 1942 року група жителів Свеси на чолі з комуністом Ф. Н /М о ск о в­ кою, захопивши німецьку зброю, пішла в Хінельський ліс, де влилися до партизан­ ського загону. Того ж року в Свесі була створена група партизанського резерву в кількості 46 чоловік1. Вона займалася розвідкою, провадила агітаційно-масову роботу серед населення, переховувала й лікувала поранених партизанів, розповсю­ джувала листівки та зведення Радінформбюро. З вересня 1943 року частини 65-армії під командуванням генерал-лейтенанта П. І. Батова визволили Свесу від фашистів2. Окупанти завдали великої шкоди господарству Свеси. Вони зруйнували завод­ ські цехи, гуртожиток робітників, приміщення школи й клубу, багато житлових будинків. Загальна сума збитків становила 4,6 млн. крб. Відразу після визволення відновили діяльність партійні й радянські органи, які мобілізували всі зусилля трудящих на відбудову зруйнованого господарства. Першочерговим завданням була відбудова насосного заводу. Доводилося долати великі труднощі. Не вистачало кваліфікованих робітників, транспортних засобів, необхідних матеріалів. Значну допомогу робітникам Свеси подали трудящі братніх республік, особливо РРФ СР. Вони надсилали необхідне устаткування, інструменти, сировину. Незабаром насос­ ний завод став давати продукцію для фронту. Величезну радість трудівникам Свеси принесла звістка про остаточну пере­ могу Червоної Армії над полчищами гітлерівської Німеччини. В лавах Червоної Армії та партизанських загонах під час війни боролися проти окупантів 420 жите­ лів Свеси. З них 250 за мужність і відвагу нагороджено орденами й медалями. Тру­ дящі селища свято шанують пам’ять тих, хто віддав своє життя за свободу й не­ залежність Батьківщини. Вони спорудили обеліск Слави, на якому викарбувані імена 160 полеглих односельців. Колективи насосного заводу, дубильних екстрак­ тів і середньої школи № 1 на своїй території спорудили пам’ятники радянським воїнам, які загинули в боях з фашистами під час визволення Свеси. Після закінчення Великої Вітчизняної війни багато колишніх солдатів поверну­ лися до мирної праці, що сприяло швидшій відбудові й розширенню підприємств. Насосний завод перейшов на випуск мирної продукції — насосів і хімапаратури3. За допомогою трудящих нашої Вітчизни був відроджений і завод дубильних екс­ трактів. Протягом 1943—1950 рр. він одержав з братніх республік ЗО одиниць устаткування. За роки четвертої п ’ятирічки заводи розширили виробничі площі, старе обладнання частково замінили новим, більш досконалим. На підприємствах розгорнулося соціалістичне змагання за дострокове виконання виробничих планів, яке очолили комуністи. Майже половина робітників працювала по-стахановськи. В 1948 році колектив заводу дубильних екстрактів за 10 місяців виконав план на 120 проц. Перше місце завоювала комсомольсько-молодіжна зміна М. П. Ковбаси, майстра, молодого комуніста, що виконала план на 128,5 проц. З а ­ 1 «Український історичний журнал», 1966, № 6 , стор. 74.

2 Сумская область в период Великой Отечественной войны Советского Союза, стор. 418.

3 Сумський облпартархів, ф. 1399, оп. 1, спр. З, арк. 27.

649

воду вручено перехідний Червоний прапор Ради Міністрів СРСР і грошову премію1. Широкого розмаху набуло соціалістичне змагання і на насосному заводі. 1950 року тут було 5 бригад відмінної якості. За перший квартал 1950 року завод освоїв три марки нових насосів для суднобудівної промисловості2. Зросло число раціоналізаторських пропозицій. У 1951 році на заводі дубиль­ них екстрактів реалізовано 59 пропозицій, завдяки чому зекономлено 93 тис. крб. Насосному заводу в 1953 році раціоналізаторські пропозиції робітників дали економії близько 230 тис. карбованців. У перші ж дні після вигнання окупантів розпочали роботу лікарня, загально­ освітні школи, ремісниче училище, культосвітні заклади. Асигнування на соціальнокультурні заходи зростали рік у рік. Якщо в 1947 році вони становили 588 тис. крб., то в 1949 — вже 949 тис. карбованців. Здійснюючи накреслення партії, трудящі Свеси за 1951—1972 рр. досягли значних успіхів у господарському будівництві. В 1960 році стала до ладу ТЕЦ , на­ сосний завод освоїв випуск складної хімічної апаратури. На заводі розгорнувся рух за комуністичну працю. Першими почесне звання колективу комуністичної праці завоювали 5 бригад: ливарників (бригадир Г. П. Сидоренко), слюсарів (бри­ гадир В. Т. Тищенко), слюсарів-складальників (бригадир О. Ф. Бровченко), клепальників-чеканників (бригадир В. Д. Комендант), котельників (бригадир І. С. Потапенко). В 1972 році на заводі працювало понад 600 ударників комуністичної праці, тобто майже четверта частина всіх робітників. Значний вклад у виконання виробничих планів вносять раціоналізатори й вина­ хідники. Протягом ювілейного 1967 року вони подали понад 300 пропозицій, впро­ вадження яких дало підприємству економію в 72,5 тис. крб. Серед кращих раціоналі­ заторів — котельники А. К. Іванін, А. І. Коцур, Д. П. Плаксін. К ілька винаходів заводських робітників-новаторів демонструвалися на ВДНГ у Москві. Раціоналіза­ тори В. А. Гонтаренко й М. М. Ткачук у 1970 році одержали бронзові медалі вис­ тавки. Велике трудове й політичне піднесення у Свесі викликала підготовка до відзначення 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Ініціатором соціалістич­ ного змагання за виконання восьмого п ’ятирічного плану до 22 квітня 1970 року виступила бригада котельників насосного заводу, де бригадиром комуніст П. О. Малофєєнко. Цей патріотичний почин знайшов широку підтримку серед трудя­ щих усього району. Під девізом «П’ятирічку — до ювілею вождя» трудилися брига­ ди М. С. Костенка, Є. П. Коменданта, І. М. Бойка та інших. До Ленінського юві­ лею 219 робітників заводу виконали свої п ’ятирічні завдання. А ударники комуніс­ тичної праці В. П. Чепик, В. П. Мора, Н. С. Мартиненко, В. І. Ходак, Ф. С. Коніохов завдання восьмої п ’ятирічки виконали за 3,5 року. За успіхи в комуністичному будівництві, і в зв’язку з 100-річчям з дня заснування заводу, в 1970 році підприємство нагороджено Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Велика група працівників удостоєна орденів і медалей. За високі показники в соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна 393 передовики вироб­ ництва нагороджені Ленінською ювілейною медаллю. Включившись у змагання на честь X X IV з ’їзду КПРС, завод у 1971 році збіль­ шив випуск насосів порівняно з 1950 роком у 12 разів, хімічного устаткування — в 9 разів. За цей час продуктивність праці зросла в 7,4 раза. Тільки за 1971 рік колектив насосного заводу випустив надпланової продукції на мільйон карбован­ ців. На заводі виросло нове покоління справжніх майстрів праці, командирів вироб­ ництва. Тут працює понад 500 інженерів і техніків. Чималих успіхів досяг і колектив заводу дубильних екстрактів — єдиного на У країні підприємства, що виробляє дубильні речовини з кори дерев. Його про1 Сумський облпартархів, ф. 1400, оп. 1, спр. 7, арк. 70, 75.

2 Сумський облпартархів, ф. 1399, оп. 1, спр. 13, арк. 20.

650

дукцію використовують майже всі ш кіряні заводи Радянського Союзу. Випуск продукції протягом 1951—1972 рр. зріс у чотири рази. Восьмий п ’ятирічний план завод виконав до 19 грудня 1970 року, реалізувавши понад план екстрактів на 676 тис. крб. За самовіддану працю 34 трудівники заводу нагороджені Ленінською ювілейною медаллю. Важливу роль у розгортанні капітального й житлового будівництва в селищі відіграв колектив будівельників пересувної механізованої колони № 72. Завдання восьмої п ’ятирічки він виконав на 107,3 проц. Першість у змаганні завоювали бри­ гади комуністичної праці В. Д. Сергієнка, В. Д. Канаш ука та старшого виконроба М. К. Мінчука. 18 будівельників нагороджені медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Гарячий відгук у трудящих селища знайшла постанова ЦК КПРС «Про підго­ товку до 50-річчя утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік». На під­ приємствах, в установах селища були розроблені підвищені соціалістичні зобов’я ­ зання. Партійні організації спрямовували зусилля колективів на успішне вико­ нання цих зобов’язань. На заводах було удосконалено виробничі процеси, запро­ ваджено комплексну механізацію, прогресивні методи роботи, завдяки чому значно зросла продуктивність праці, зокрема, на насосному заводі — на 8,4 проц. Всі цехи й бригади включилися в змагання за дострокове виконання завдань другого року дев’ятої п ’ятирічки. Все це сприяло тому, що колектив заводу дубильних екстрактів завершив виробничу програму 1972 року за 11 місяців, а насосний за­ вод __ до 27 грудня, виготовивши продукції на 12 проц. більше, ніж попереднього року. Завод освоїв випуск нового типу насосів для перекачування нафти, які мають великий попит не лише в нашій країні, а й за кордоном. За успіхи в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя утворення СРСР 8 тру­ дівників насосного заводу нагороджено Почесними грамотами Ямпільського РК КП України й виконкому районної Ради депутатів трудящих, 5 чоловік — грамотами Міністерства нафтового і хімічного машинобудування СРСР. Бригадир котельни­ ків І. О. Ігнатенко за досягнення в ювілейному соціалістичному змаганні Сумської і Курської областей нагороджений Почесною грамотою Курського обкому КПРС, облвиконкому та облпрофради1. Успішно виконав свої ювілейні зобов’язання колектив Свеського лісгоспзагу. Протягом 1972 року він реалізував продукції на 843 тис. крб., заготовив 16 300 куб. метрів ділової деревини для новобудов п ’ятирічки, випустив товарів народного спо­ живання на 156,7 тис. крб. Це значно більше, ніж намічалося планом. З кожним роком міцніють творчі зв’язки трудящих Свеси з виробничими ко­ лективами братніх республік нашої Батьківщини. З Росії, Б ілорусії, Литви, Грузії в 1971—1972 рр. завод дубильних екстрактів одержав 7 одиниць устатку­ вання і різних матеріалів на суму 90 тис. крб., насосний завод — 39 одиниць устат­ кування. Важко знайти куточок на карті Радянського Союзу, куди б не відправляв свою продукцію Свеський насосний завод. Трудівники насосного заводу вже давно змагаються із спорідненим підприємст­ вом братньої Молдавії — Рибницьким насосним заводом, а завод дубильних екст- р™ *"*^$?К°рПус насосного зав°ДУ- смт Свесарактів — із спорідненим підприємством у Вишньому Волочку Калінінської об­ ласті. Розвиток економіки Свеси сприяв роз­ ширенню житлового будівництва. Там, де раніше був пустир, виросли район багато­ поверхових житлових будинків, п ’ятипо1 Газ. Ш 2 р.

651

«Ленінська

правда»,

і9

грудня

Ямпільського

верхові гуртожитки, школи, комбінат побутового обслуговування та ін. У районі першого житлового масиву створено мальовниче озеро, побудовано стадіон, упоряд­ ковано парк відпочинку. Н а вулицях прокладено тротуари, збудовано залізобетон­ ний міст через річку Свісу, введено в дію водопровід. До послуг населення— 22 мага­ зини, 3 їдальні, 2 відділення зв’язку, ощадна каса. Селище повністю радіофіковане й електрифіковане. Значного розвитку набула охорона здоров’я трудящих. У селищі працюють лікарня на 100 ліж ок, поліклініка, пологовий будинок, на заводах дубильних екс­ трактів і насосному створено медпункти. Л ікувальні заклади оснащені сучасною апаратурою. Тут налічується 82 медичні працівники, з них 10 чоловік за від­ мінну роботу нагороджені орденами й медалями. В селищі працюють 2 загальноосвітні середні школи та школа робітничої мо­ лоді, в яких навчаються 1576 учнів. У школах добре обладнані навчальні кабінети, створені всі умови для успішного навчання і виховання дітей. У 1963 році при Свеському насосному заводі відкрито філіал вечірнього відділення Харківського машинобудівельного технікуму, в якому вже одержали дипломи сотні молодих робітників. У селищі працює профтехучилище на 360 учнів, яке готує токарів, слюсарів, ливар­ ників, формувальників. Підприємства Свеси посилають своїх робітників на нав­ чання до вузів і технікумів. На підприємствах Свеси трудиться багато робітничих династій, зокрема на на­ сосному заводі їх понад ЗО. На цьому підприємстві тривалий час працював І. В. Карташов. 15 його дітей і онуків знайшли своє місце в робітничому колективі заводу. Так, син М. І. Карташов працює заступником начальника механоскладального цеху. На заводі трудяться також його дружина, син та дочка. Центром культурно-масової роботи став палац культури, побудований у 1971 році. Палац має концертний зал на 650 місць, лекційний зал на 200 місць, приміщення для бібліотеки й читальні, кімнати для роботи гуртків художньої само­ діяльності. В селищі — 8 бібліотек, книжковий фонд яких перевищує 50 тис. примір­ ників. Асигнування на соціально-культурні заходи в 1971 році становили 934,4 тис. крб., що на 225 тис. крб. більше в порівнянні з 1966 роком. З кожним роком зростає загін інтелігенції селища. Тут працюють понад 700 ін­ женерів і техніків, 90 вчителів, чимало інших працівників з вищою і середньою спе­ ціальною освітою. Вони беруть активну участь у роботі агітколективів. Понад 100 чоловік — члени селищної організації товариства «Знання». Досягнення в галузі економіки й культури селища є наслідком великої роботи 10 первинних партійних організацій, які об’єднують 588 членів КПРС. Надійним помічником комуністів є 11 первинних комсомольських організацій, що об’єднують 1520 членів ВЛКСМ. З кожним роком підвищується роль селищної Ради. Вона розглядає і розв’я ­ зує питання розвитку економіки, культури, благоустрою, комуністичного вихо­ вання молоді. В 1973 році до неї обрано 104 депутати, з них 49 комуністів. У своїй роботі Рада спирається на широкий громадський актив. Натхнені рішеннями X X IV з ’їзду КПРС, трудящі Свеси разом з усім радян­ ським народом наполегливо борються за успішне виконання завдань дев’ятої п ’яти­ річки, вносять свій вклад у велику справу побудови комуністичного суспільства в нашій країні. / . Т. К А Ч А Н , А . М . С Т Ь О Б Н И

Н А С Е Л Е Н І П У Н К Т И , Ц Е Н Т Р И С ІЛ ЬС ЬК И Х Р А Д ЯМ П ІЛ ЬС ЬК О ГО Р А Й О Н У

ВОЗДВИЖЕНСЬКЕ — село, центр сільської Ради, розташоване за 18 км від районного центру і 12 км від залізничної станції Янпіль. Дворів — 443. Населення — 1630 чоловік. Сільраді підпо­ рядковані населені пункти Говорунове, Грем’ячка, Окіп, Олине, Рождественське, Сороковий Клин, Туранівка. У Воздвиженському розміщена центральна садиба радгоспу-технікуму, за яким закріплено 4202 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3509 га орної землі. Вирощують зернові, картоплю, коноплі, розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. За самовіддану працю 24 передовики нагородже­ ні орденами й медалями СРСР, у т. ч. орденом Леніна —Ф. Г. Аврамкін, В. І. Медведко, В. С. Помошник, орденом Жовтневої Революції — І. П. Архипченко. У селі є зоотехнічний технікум (22 викладачі, 360 учнів), середня школа (37 учителів, 402 учні), будинок культури на 650 місць, бібліоте­ ка, лікарня на 25 ліжок. На території сільради налічується 4 первинні партійні (126 комуністів) і 6 комсомольських (451 член ВЛКСМ) організацій. Партійний осе­ редок створено в 1925 році, комсомольський — у 1923 році. Воздвиженське засноване на початку XIX ст. Навесні 1861 року відбувся виступ селян Гремячки, обурених грабіжницьким характером ре­ форми. Під час революції 1905—1907 рр. відбу­ лися селянські заворушення. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. У березні 1919 року утворено комуну. На фронтах Великої Вітчизня­ н ої війни і в партизанських загонах билися з ворогом 554 жителі села, з них 283 загинули смертю хоробрих. За мужність і героїзм, вияв­ лені у боротьбі з фашистами, 335 чоловік від­ значено урядовими нагородами. Під час тимча­ сової окупації діяла підпільна партійна група. У селі є пам’ятник В. І. Леніну. Збудовані па­ м’ятники воїнам-визволителям і односельцям, які загинули в боях з німецько-фашистськими загарбниками. Уродженцем с. Грем’ячки є доктор сільсько­ господарських наук, професор, Герой Соціалістич­ ної Праці С. Ф. Черненко. г

ДОРОШІВКА — село,

центр сільської Ради, розташоване за 10 км від районного центру і за 7 км від залізничної станції Хутір-Михайлівський. Дворів — 345. Населення — 1553 чоловіка. Сіль­ раді підпорядковані села Базелівщина, Білиця, Василець, Дорошенкове, Косинське, Олександрівське, Палащенкове, Петренкове, Романькове, Чижикове. У Дорошівці міститься центральна садиба колгоспу «За мир», за яким закріплено 2142 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1659 га орної землі. Господарство спеціалізується на вирощу­ ванні зернових, картоплі, конопель, розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. За трудові успіхи 5 колгоспників відзначені урядовими нагорода­

653

ми, серед них Г. П. Бор — орденом Ж овтневої Ре­ волюції. Працюють восьмиріч­ на школа (100 учнів, 13 учителів), будинок куль­ тури на 260 місць, бібліо­ тека, медпункт. На те­ риторії сільради налі­ чується 2 первинні пар­ тійні (48 комуністів) і 4 комсомольські (45 чле­ нів ВЛКСМ) організації. Дорошівку засновано у XVII ст. Радянську владу встановлено на­ П. П. Сагайдачний — прикінці грудня 1917 ро­ Герой Радянського ку. На фронтах Великої Союзу, уродженець Вітчизняної війни і в села Княжичів. партизанських загонах з ворогом билося 144 ж и­ телі села, з них 56 заги­ нули смертю хоробрих. За мужність і героїзм, виявлені у боротьбі з ворогом, нагороджено 104 чоловіка орденами й медалями СРСР. КНЯЖИЧІ — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 30 км від районного центру і за 9 км від залізничної станції Есмань. Дворів—266. Населення—780 чоловік. Сільраді підпорядковані села Веселий Гай, Гирине, Орлів Яр, Степанівна. За колгоспом «Ленінський шлях», центральна садиба якого розміщена в селі, закріплено 2730 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2154 га орної землі. Вирощують зернові й технічні куль­ тури, розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. За самовіддану працю 34 колгоспники нагороджені орденами й медалями СРСР. У селі є восьмирічна школа (185 учнів, 14 учи­ телів), будинок культури на 210 місць, дві бібліо­ теки, медп^ J K T . На території сільради—первинна партійна (59 комуністів) і чотири комсомольські (47 членів ВЛКСМ) організації. Комсомольський осередок створено 1920, партійний — 1930 року. Княжичі засновано в XVIII ст Радянську вла­ ду встановлено наприкінці грудня 1917 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в пар­ тизанських загонах билися з ворогом 260 ж ите­ лів, з них 181 загинув, 79 односельців нагоро­ дж ено орденами й медалями СРСР. Уродженцю Княжичів П. П. Сагайдачному присвоєно звання Героя Радянського Союзу. В селі споруджено па­ м’ятник загиблим воїнам-визволителям та обе­ ліск односельцям-воїнам і партизанам, які по­ лягли в боях з гітлерівцями. Поблизу села Гириного виявлено городище, а біля села Княжичів знайдені окремі речі часів К иївської Русі. / г МАРЧИХИНА БУДА — село, центр сільської Ради, розташоване за 22 км від районного цент­ ру і за 9 км від залізничної станції Свеса. Дво­

рів — 348. Населення — 2578 чоловік. Сільраді підпорядковані села Дем’янівка, Ломленка, Родіонівка, Руденка. В Марчихиній Буді міститься центральна садиба колгоспу «40 років Жовтня», за яким за­ кріплено 3861 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 4679 га орної землі. У господарстві вирощу­ ють зернові й технічні культури, розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. Тут працює шпа­ гатна фабрика. За самовіддану працю 14 робіт­ ників і колгоспників нагороджено орденами й медалями СРСР. У селі працюють: середня школа (530 учнів, 40 вчителів), будицок культури на 270 місць, три бібліотеки, лікарня на 25 ліжок, поліклініка, по­ логовий будинок. На території сільради 4 пар­ тійні (85 комуністів) і 5 комсомольських (212 членів ВЛКСМ) організацій. Партійний осередок створено 1923, комсомольський — 1924 року. Село відоме з 1660 року. В червні і серпні 1906 року в селі Марчихипій Буді відбулися антиурядові заворушення. Радянська влада вста­ новлена у січні 1918 року. Із 1323 жителів — учас­ ників Великої Вітчизняної війни — 501 загинув у боях з фашистами. За бойові заслуги 283 чоло­ віка нагороджено орденами й медалями СРСР. Під час німецько-фашистської окупації в селі діяла підпільна партійна група. В селі є пам’ятник В. І. Леніну. Споруджено пам’ятник загиблим воїнам-визволителям та обе­ ліск односельцям-воїнам і партизанам, які полягли в боях з гітлерівцями. Поблизу села Родіонівки виявлено слов’янське поселення V III—XIII ст. МИКИТІВНА — село, центр сільської Ради, розташоване за 17 км від районного центру і за 7 км від залізничної станції Свеса. Дворів — 397. Населення — 1355 чоловік. Сільраді підпорядко­ вані села Зелена Діброва, Зорине, Перше трав­ ня, Протопопівка. В Микитівці міститься центральна садиба кол­ госпу ім. Карла Маркса, за яким закріплено 4411 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2655 га ор­ н ої землі. Вирощують зернові, картоплю, коноп­ лі; розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. За трудові успіхи 37 колгоспників нагороджено орде­ нами й медалями СРСР. У селі працюють — восьмирічна школа (85 учнів, 12 вчителів), клуб, бібліотека, медпункт, пологовий будинок. На території сільради одна первинна партійна (24 комуністи) і три комсо­ мольські (50 членів BJIKCM) організації. Партій­ ний осередок створено 1924, комсомольський — 1926 року. Село засноване на початку XVIII ст. Радян­ ську владу встановлено у січні 1918 року. Понад 600 жителів Микитівни брало участь у всена­ родній боротьбі проти німецько-фашистських за­ гарбників, з нпх 361 загинув. За мужність і від­ вагу, виявлені в боях з ворогом, 85 чоловік на­ городжено орденами й медалями СРСР. Спору­ джено пам’ятник загиблим воїнам-визволителям.

OPJIIBKA — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за 10 км від районного центру і за З км від залізничної станції Свеса. Дворів —■745.

Населення — 2316 чоловік. Сільраді підпорядко­ вані населені пункти Ржане і Шевченкове. У Орлівці центральна садиба колгоспу «Ко­ муніст», за яким закріплено 4815 га сільськогос­ подарських угідь, у т. ч. 2569 га орної землі. Гос­ подарство спеціалізується на вирощуванні зер­ нових і технічних культур, розвинуте м’ясо-мо­ лочне тваринництво. За успіхи в розвитку кол­ госпного виробництва 65 передовиків нагородже­ ні орденами й медалями СРСР, серед них орде­ ном Леніна М. П. Алексенко і Г. П. Савченко. Свинарка В. П. Вовк удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці. Є восьмирічна школа (285 учнів, 22 вчителі), будинок культури на 560 місць, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт. На території сільради одна первинна партійна (37 комуніс­ тів) і дві комсомольських (50 членів ВЛКСМ) організації. Перший партосередок створено 1926, комсомольський — 1920 року. Орлівка заснована в 1729 році. Радянську вла­ ду встановлено у січні 1918 року. Із 760 жите­ лів — учасників Великої Вітчизняної війни — 450 загинули смертю хоробрих. За мужність і геро­ їзм, виявлені на фронтах, 423 чоловіка відзна­ чено урядовими нагородами. Під час тимчасової німецько-фашистської окупації діяла підпіль­ на партійна група, яку очолював Н. С. Особливець. У селі є пам’ятник В. І. Леніну. Споруджені пам’ятник загиблим воїнам-визволителям й обе­ ліск односельцям-воїнам і партизанам, які по­ лягли в боях з гітлерівцями. Неподалік села Орлівки виявлено поселення доби неоліту. СТЕПНЕ (до 1922 року Юринівка) — село, центр сільської Ради, розташоване за 18 км від районного центру і за 15 км від залізничної стан­ ц ії Хутір-Михайлівський. Дворів — 563. Населен­ ня — 1988 чоловік. Сільраді підпорядковані села Дібровне, Майське, Пугачове, Феофілівка. За колгоспом ім. Калініна, центральна садиба якого розміщена у Степному, закріплено 5967 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3770 га орної землі. Господарство спеціалізується на вирощу­ ванні зернових і технічних культур; розвинуте тваринництво м’ясо-молочного напряму. За само­ віддану працю 7 колгоспників удостоєні урядо­ вих нагород. У Степному є середня школа (438 учнів, 22 учителя), будинок кільтури на 200 місць, дві біб­ ліотеки, медпункт, пологовий будинок. На тери­ торії сільради — первинна партійна (39 комуніс­ тів), 2 комсомольських (190 членів ВЛКСМ) орга­ нізації. Перша писемна згадка про Юринівку нале­ жить до 1657 року. Радянська влада встановлена в січні 1918 року. Влітку 1918 року тут працював військово-революційний комітет, очолюваний уповноваженим Народного Секретаріату України В. Н. Боженком. З 342 жителів — учасників Ве­ ликої Вітчизняної війни — 172 загинули. За бо­ йові заслуги 173 жителів нагороджено орденами й медалями СРСР. У Степпому встановлено па­ м’ятник воїнам — визволителям села від ні­ мецько-фашистських загарбників.

654

У С О К — село, центр сільської Ради, розташо­ ване за 10 км від районного центру і за 4 км від залізничної станції Янпіль. Дворів — 428. Населення — 1344 чоловіка. Сільраді підпорядко­ вані села Гутка, Паліївка. В Уску розміщена центральна садиба кол­ госпу «Рассвет», за яким закріплено 2469 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2088 га ор­ ної землі. Господарство спеціалізується на виро­ щуванні зернових і технічних культур; розви­ нуте тваринництво м’ясо-молочного напряму. За самовіддану працю 57 колгоспників нагороджені орденами й медалями СРСР, у т. ч. В. Я. Мохненко і В. К. Остапенко — орденом Леніна. В Уску є восьмирічна школа (327 учнів, 21 учитель), клуб, дві бібліотеки, медпункт. На території сільради працюють первинна партійна (23 комуністи) і дві комсомольські (38 членів ВЛКСМ) організації. Партійний і комсомоль­ ський осередки в Уску утворено 1925 року. Село засноване у XVIII ст. Навесні 1861 року відбувся виступ селян, спрямований проти гра­ біжницького характеру реформи. Радянську вла­ ду встановлено наприкінці грудня 1917 року. Під час Великої Вітчизняної війни 167 жителів боролися на фронтах і в партизанських загонах з ворогом; з них 72 загинуло смертю хоробрих. За бойові заслуги 87 чоловік удостоїлися урядо­ вих нагород. Уродженцю села Паліївки Я. П. Го­ ловачу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. В Уску встановлено пам’ятник загиблим воїнам — визволителям села від гітлерівців.

ЧУЙКІВКА — село, центр сільської Ради, розташоване за 22 км від районного центру і за 5 км від залізничної станції Хутір-Михайлів­ ський. Дворів — 800. Населення — 2283 чоловіка. Сільраді підпорядковані села Бугор, Микитське, Об’єднане. На території Чуйківки розміщена центральна садиба колгоспу «14-річчя Жовтня», за яким за­ кріплено 2285 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1235 га орної землі. Вирощують зернові й технічні культури; розвинуте тваринництво м’ясо-молочного напряму. За трудові успіхи 5 колгоспників удостоєно урядових нагород. В селі є восьмирічна школа (327 учнів, 21 учи­ тель), клуб, дві бібліотеки, медпункт. На терито­ р ії сільради працюють партійна (23 комуністи) і дві комсомольські (38 членів ВЛКСМ) органі­

зації. Партійний і комсомольський осередки створено 1925 року. Чуйківку засновано у XVIII ст. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. У Великій Вітчизняній війні брало участь 700 жителів, з них 402 загинуло. За бойові заслуги 112 чоловік нагороджено орденами й медалями СРСР. Спо­ рудж ено пам’ятник загиблим воїнам-визволите­ лям, які полягли в боях з гітлерівцями. ШАТРИЩЕ — село, центр сільської Ради, роз­ ташоване за ЗО км від районного центру і за 27 км від залізничної станції Хутір-Михайлів­ ський. Дворів — 526. Населення — 1391 чоловік. Сільраді підпорядковані села Антонівка, Дераж ня, Комінтерн, Луньове, Папірня, Скобичівське. За колгоспом «Авангард», центральна садиба якого розміщена у Шатрищах, закріплено 4304 га сільськогосподарських угідь, у т. ч.

3317 га орної землі. Господарство спеціалізує­ ться на вирощуванні зернових і технічних куль­ тур» розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. За самовіддану працю 55 передовиків нагороджено орденами й медалями СРСР, у т. ч. І. К. Сергійко — орденом Леніна. В Шатрищах є середня школа (400 учнів, 25 учителів), будинок культури на 250 місць, бібліотека, медпункт, пологовий будинок. На території сільради працюють три первинні пар­ тійні (64 комуністи) і 5 комсомольських (165 членів ВЛКСМ) організацій. Партійний і комсомольський осередки створено 1925 року. Перша письмова згадка про Шатрище нале­ жить до 1767 року. Радяпську владу встановлено в січні 1918 ро­ ку. У Великій Вітчизняній війні брало участь 630 жителів, з них 470 загинули смертю хороб­ рих. За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, 160 чо­ ловік нагороджено орденами і медалями СРСР. Під час тимчасової окупації в селі Антонівці діяла підпільна партійна група, очолена М. М. Бородаєм. Споруджено пам’ятник воїнам, які загинули в боях за визволення села від ні­ мецько-фашистських загарбників. Біля сіл Антонівки і Папірні виявлено 6 по­ селень доби неоліту і майстерню того часу, в якій знайдено понад 580 крем’яних знарядь праці.

ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК

А Абакумов Д. І. 456 Абліцов І. X. 312 Абрамов И. С * 524, 617 Авдієнко М. 51, 560 Авраменко В. Г. 260, 261 Авраменко М. М. 402 Авраменко П. В. 73 Авраменко Ф. Д. 333 Аврамкін Ф. Г. 653 Агилова М. І. 476 Агілов І. М. 475, 476 Адаменко В. 615 Адаменко Г. І. 199 Адамцевич Є. О. 498 Аепа 483 Аксаков І. С. 325 Аксененко І. С. 598 Александренко І. Я. 247 Александровичі 611 Алексенко М. П. 654 Алексєев А. К. 351 Алексєєв М. О. 609 Алексєев О. М. 448 Алієв 3, 383 Аліфьоров С. Т. 329 Амедов А. 169 Амосов 21 Ангеліна П. 235, 551 Андрейко JI. К. 275 Андрсєв М. А. 617 Андрійченко П. П. 177 Андріященко М. П. 102, 550, 558 Андрущенко Г. І. 390 Анисименко А. 6 . 68 Анисименко І. Є. 241 Анпилогов Г. Н.* 230, 459 Антипченко І. М. 530 Антоненко Р. І. 384 Антонов М. В. 454 Антонов О. І. 60, 61, 63, 66, 305, 364 Антонович Д. С. 88, 137 Антонович М. О. 30, 137 Антонович-Будько Д. С. 137 Антонов-Овсеенко В. А.* 101 Анушкович К. С. 80 Апостол Д. 611 Апраксій 164, 165 Арандаренко Н. А.* 500 Арденс М. М. 335

Арешкевич Я. Д. 447 Аринштейн Г. Й. 221 Арипов 437 Армашевський 370 Арнаній М. 169 Арсеньсв 91 Артюх М. 405 Артюхов І. О. 604 Арумбаєв Р. 169 Архипченко І. П. 653 Асанов К. 447 Ассєв Ю. С. 458 Асмьоткіна К. М. 465 Астахов В.* 181 Атович А. І. 486 Ауходієв К. 605 Афанащенко С. В. 350 Ахаєв Н. 383

Б Бабаєв Н. 383 Бабак А. І. 146 Бабела В. В. 221 Бабенко А. П. 265 Бабин Ф. П. 513 Бабич А. Я. 624 Бабичев 463 Бабко В * 255, 257—259 Бабко В. Я. 40, 257, 265, 288 Бабченко К. П. 570 Бабченко П. С. 152 Багалієв Р. 447 Баталій Д. І. 138, 192 Багацький Є. П. 319 Багацький П. С. 41, 102, 295, 319, 381 Багіров М. Б. 437 Багмут Й. 254, 255 Баграмян И. X.* 494 Бадаєва М. 114 Бажанов М. Д. 498 Базавлук Ю. І. 360, 361 Базалей Є. С. 330 Базима Г. Я. 63, 64, 178, 465, 466, 473 Бакай М. М. 589 Баклан Б. 196 Бакляк М. І. 428 Бакрадзе Д. Ф. 262 Бала Г. І. 196 Балаба Т. Я. 369

Балабушка С. Д. 218 Баланда О. Ф. 177 Балдовський Я. G. 149 Баличев І. М. 202 Балюк І. Ф. 73, 331 Банний А. С. 259, 613 Банний М. Ю. 529 Банник Г. Ю. 563 Банник М. А. 636 Баня М. П. 134 Барабаш О. Г. 544 Барабаш П. С. 73, 495 Барабаш Я. 324 Баранник Г. М. 60, 61, 63 Баранников О. І. 26, 469 Баранова К. Г. 81, 173 Баранович А. И.* 15 Барбар Г. П. 405 Барвинський В.* 500 Барвінська Ф. А. 127 Бардаков В. С. 616 Барданов О. 437 Бариба 476 Бартиш Г. М. 513 Барякін І. І. 238 Барятинський 18, 231, 232, 233.

321, 461 Басанець JI. Г. 262 Басанець Ф. Є. 361 Батеха В. П. 73, 246 Батов П. І. 69, 649 Батраченко Г. В. 385 Батраченко І. С. 384 Батюк М. П. 437 Бауман К. Я. 464 Бахмат В. 398 Баштовий І. 113 Бедлинський І. М. 569 Бежанян Г. 447 Бездрабко М. М. 439 Беззубцев Ю. 14, 459 Безименський О. І. 383 Безкоровайний П. В. 295 Безкровний П. 600, 601 Безматний М. О. 154 Безпалов Й. Д. 545 Безпалов М. Г. 321 Безпальний І. 131 Безрученко 304 Безуглий Н. С. 642 Безуглов Г. В. 246 Безчин В. Є. 635 Белясник П. Н. 624 Бендрик П. І. 563 Беновицька С. О. 420 Бердицький В. І. 399 Бердицький І. І. 278 Бердник Б. 441 Береговий Г. Т. 154 Бережна У. В. 594 Березін М. Я. 584 Березова О .Ф . 387 Березовський М. С. 22, 209 Беренський 6 . І. 54 Берестовський Б. Д. 87, 126

* Прізвища, позначені в покажчику зірочкою, подано російською мовою.

656

Берестовський Б. І. 117 Берізка М. Й. 260 Беркало І. П. 385 Еесараб X. 293 Бесєдін Г. С. 321 Беспалов М. Г. 72 Белан 10. Я.* 270 Бєлінський Я. JI. 335 Бєлов П. О. 62, 382 Бєловол І. Ф. 581 Бєлогрудов 193 Бєлопольський С. С. 543 Бєляєв О. Б. 267 Бєляєва В. 468 Бєльський В. О. 565 Бибик Г. G. 41 Бибка М. 397 Биков 512 Биков О. 240 Биков П .118 Биков П. П. 468 Биков П. С. 201 Билинка О. В. 590 Бирюк М. Д. 242 Биценко П. І. 415 Бичко К. 23, 325 Бичок В. О. 346 Бичок К. Д. 346 Відненко С. П. 625 Біжик В. Д. 506 Біла О. І. 176 Біла О. О. 563 Біла У. 271 Біленька G. 630 Біленький В. 630 Біленький О. К. 630 Біленький Ю. К. 630, 631 Білик М. П. 633, 642 Білинник IL С. 86, 88, 441 Біловодська Є. І. 554 Біловол У. 421 Біловоленко В. К. 156 Білогай І. М. 511 Білогубець G. І. 361, 362 Білозерцев М. 365 Білокоз Н. М. 567 Білокур Ф. Є. 554 Білоножко В. І. 513 Білоус Д. Г. 87, 427 Білоус Д. П. 57, 261 Білоусов Д. Я. 451 Білоцерківець А. П. 390 Білошниченко К. Р. 515 Білявський О. П. 216 Бірюк М. Д. 390 Бірюков Г1. В. 402 Близнюк С. П. 396 Боб М. Т. 349 Бобраков В .М . 203 Бобртшський 21, 556 Бобровицька G. П. 338 Бова І. М. 439 Бовтенко В. С. 391 Богатир 3. А. 63 Богатиренко М. 195 Богатиренко М. Я. 515 Богачов Є. М. 211 Богданов А. М. 59

657

Богданов В. І. 482 Богданов Г. JI. 527 Богодушко Є. Я. 568 Богомолова М. І. 201 Богусевич В. А. 458 Богуславець Г. У. 520 Богу пі П. 31 Богушевич Ф. К. 31, 256 Бодива С. С. 608 Босва М. М. 465 Боєва С. Ф. 468 Боженко В. Н. 527, 619, 630, 631, 640, 654 Боженко І. Д. 168 Боженко О. І. 422 Божко Є. Ф. 350 Божко О. М. 569 Бойко В. Т. 217 Бойко Iі. М. 276 Бойко І. М. 404. 650 Бойко М. Д. 570 Бойко О. М. 217 Бойко П. М. 446 Бойчун Д. G. 337 Болдирєв М. М. 260 Болотін JI. М. 328 Болотников І. І. 14, 207, 459, 470 Болтава К. І. 401 Бондар І. К. 288 Бондар С. 181 Бондар Ф. 288 Бондаренко' Б. І. 561 Бондаренко В. 168 Бондаренко Г. 578 Бондаренко Д. 561 Бондаренко Є. А. 299 Бондаренко І. В. 477 Бондаренко П. Г. 412 Бондаренко Ф. П. 63, 227 Бондарєв М. І. 434 Боняк 484 Бор Г. П. 653 Борика В. Г. 583 Борисенко І. Р. 566 Борисенко М. П. 157 Борисяк О. О. 499 Боровий І. К. 199 Боровик І. Ф. 64 Бородавка Г. JI. 63 Бородай М. М. 655 Бородач Т. К. 351 Бородін Д. П. 111 Бородіна А. К. 238 Бородіна В. С. 481 Бородулін Г. G. 527, 532 Борсоєв В. Б. 581 Борсук X. І. 352 Бортнянський Д. С. 22, 209 Борщ В. С. 214 Восенко Р. 416 Бочек П. С. 71, 626 Бочкін В. І. 299 Бочкін І. Ю. 44, 102, 568 Бочкун О. М. 286 Бош Є. Б. 256 Боярко Н. В. 298, 299 Боярко О. 299

Бражник С. І. 151 Братусь О. М. 267 Брежнєв В. С. 469 Брежнєв JI. І. 5, 79, 80, 82 Брем В. С. 169, 512 Бригген А. Ф. 478 Бригида К. П. 425 Бриль І. Д. 183 Бровкін І. О. 273 Бровченко О. Ф. 650 Бруньов М. 3. 570 Бруяк І. І. 351 Брюховецький 356 Брязкун С. С. 119 Бублик 445 Бубиов Д. G. 527 Бугаснко С. 17 Бугайов В. М. 233 Бугрим М. Н. 149 Бугров М. М. 539 Будагов С. Г.* 416, 645 Будаговський Т. G. 465 Буденний О. 589 Буденний С. Г. 589 Будінас JI. 588 Будщ ш В. Ф. 270 Будник К. Я. 583 Бузовська Г., Т. 346 Бузовський Д. 331 Буката П. І. 385, 392 Булава А. Ф. 411 Булава В. 502 Булана П. С. 174 Булапда П. В. 559 Бѵлатников Ф. Т. 604 Булатович 159 Булатович О. К. 159 Булах В. 420 Бунін І. О. 161 Бурдюг О. Ó. 282 Б у р и к В . Н. 392 Бурлай Д. П. 509 Бурсов В. О. 468 Буряк, В. А. 448 Буряк У. М. 446 Б ур’ян Д. Н. 360, 361 Бут Г. М. 414 Бутенко А. К. 309 Бутснко Ф. І. 563 Бутенко Ф. К. 308 Бутко П. В. 583 Бутов А. Я. 482 Бутов В. П. 573 Бугов Н. Ю. 463 Бутурлін В. В. 16, 250, 460, 548 Бушев М. К. 360

В Вакула Г. П. 393 Вакула П .,0, 393 Вакуленко І. Я. 321 Вакуленко М. А. 157 Вакуленко Мі- 6 . 258 Валуй І. О. 640 Валюх О. М. 403 Вальтер І. 131

Варавва В. ЛІ.* 259 Варчук М. 3. 495 Василевська В. 117 Василій III Іванович 458 Васильєв Ф. О. 31, 548 Васильєв Я. П. 265 Васильченко А. Г. 41 Васильченко Г. Ф. 392 Васильченко М. Т. 482 Васильченко О. Г. 433, 434, 578 Васильченко С. В. 210 Ватутін М. Ф. 365 Вахабов А. 437 Вахрушев В. JI. 361 Ващенко О. 240 Вейссе К. 293 Великоконь Г. І. 72, 624 Велиховська М. О. 606 Величко О. І. 544 В енжега JI. П. 368, 369 Вербицький В. С. 137 Вербицький М. К. 175 Верещак О. G. 516 Вернигор П. І. 350 Вертієвець П. В. 214 Верховець М. Т. 635 Верховский В. М.* 24, 192 Верченко В. П. 220 Вершигора П. П. 71 Весьолкін Н. В. 437 Виговський І. 17, 92, 250, 276, 324, 395, 485, 507 Вилей Ю. І. 396 Винниченко 184 Винниченко М. А. 161 Виноградов Г. А. 331 Висоцька М. К. 350 Висоцький І. І. 474 Витєсова А. М. 469 Вишківець В. С. 199 Вишля 324 Вишневецькі 15, 459, 460 Вишпевський Б. Ф. 401 Вишневський С. В. 78 Вишня Остап (Губенко П. М.)

86, 452 Віниченко JI. П. 401 Віниченко О. G. 523 Вітовт 458 В іті є 598 Власенко В. П. 340 Власенко Д. В. 298 Власенко Д. ІО. 158 Власенко І. П. 339 Власенко М. 251 Власенко П. Т. 158 Власкін 619 Власовський 21 Влизьков 585 Вовк В. П. 654 Вовкодав Є. Г. 177 Вовпо П. О. 523 Вовчок Марко 22, 209, 325 Вов’янко О. Ф. 590 Войтенко В. А. 478 Волдін О. С. 588 Волков В. Г. 308 Волков Г. А. 643

Волков М. 445 Волков Ф. Н. 306 Волкова Н. Т. 263 Волкогон О. Й. 607 Волнянський Г. 504 Волов В. Г. 307 Воловик С. G. 218, 221 Володимир 12, 458, 484 Володіна О. С. 588 Волостников Ф. П. 64, 228 Волох А. 365 Волошенко А. Я. 446 Волошин О. П. 591 Волошков С. І. 283 Вольтовський Б. І. 89 Воробйов М. А. 466 Воровський В. В. 107 Вороненко В. К. 159 Воронов В. М. 287 Воронов В. У. 72, 263 Воронцов М. Й. 64 Воронцов II. С. 399 Воропцова А.* 130 Воронько П. ЛІ. 86, 87, 435, 456 Воропай М. І. 158 Ворошилов К. Є. 39, 258, 269, 284, 463 Воскресенський М. Г. 466 Врангель 259, 328, 579 Всеволод 12 В’юннпк П. М. 362 В ’язовченко М. І. 512

Г Габор 467 Гавриленко А. П. 240 Гавриленко М. М. 335 Гавриленко Н. Т. 274 Гаврилов П. І. 261 Гаврилюк А. М. 167 Гавруш О. М. 333 Гаганова В. 121 Г аїін І. О. 339 Гагін G. Я. 338 Гадяцька М. К. 386 Гайдар І. П. 110, 113 Гайдаш О. ЛІ. 437 Гайдаш С. М. 60, 367 Гайова М. І. 330 Гайовенко 6 . 548 Галаган ЛІ. І. 489 Галаган-Скопенко О. І. 217 Галагуцький І. Д. 214 Галай С. Д. 504 Галака А. В. 421 Галат П. X. 375 Галенко JI. Л. 588 Галінський Ф. О. 527 Галушка ЛІ. 116 Гальменко П. Д. 567 Гальченко ЛІ. П. 552 Гамалія 250, 269, 524, 611 Ганжа ЛІ. Г. 400 Ганжа М. І. 399 Ганжа О. Г. 439

Ганжа О. П. 536 Ганжа П. Т. 337 Ганзин ЛІ. І. 237 Гапич Є. С. 352 Гапоненко В. С. 183 Ганоненко І. С. 182 Гараганенко П. К. 186 Гарбар ЛІ. С. 365 Гаркуша С. І. 19, 251, 342, 415, 486, 507 Гарчев П. І. 35, 56, 100, 462 Гастелло ЛІ. Ф. 634 Гвоздецький С. Н. 489 Гвоздик ЛІ. 502 Гевлич 305 Гевлич В. 132 Гелеверя Л. М. 401 Гелета В. ЛІ. 569 Гендіна ЛІ. Д. 186, 204 Генін В. 581 Георгієвська В. Д. 465 Георгієвський Д. 463 Гена ЛІ. Н. 285 Герасименко А. С. 346 Герасимов ЛІ. М. 479 Гербач М. І. 72 Герман Г. К. 588 Герман І. М. 73 Герман ЛІ. К. 588 Герсанович Д. 23 Герцен О. І. 21 Гетьман А. Л. 73, 175 Гетьман Є. В. 392 Гец М. Г. 391 Гец Н. І. 388 Гза 458 Гзак 14 Гіталов О. 81 Гладенко П. Г. 159 Глазько І. С. 421 Глинка М. І. 209, 395 Гліб 12 Глух Ф. К. 401 Глушенко Н. І. 333 Глушка О. П. 606 Глушко П. Є. 489 Глущенко Л. В. 586 Гмиря Б. Р. 87, 88, 369 Гнатенко ЛІ. В. 271 Гнибіда G. М. 64, 633, 634, 649 Гнида І. А. 435 Гнівуш Б. П. 607 Гнідаш К. С. 73 Говорун Л. М. 568 Гоголь М. В. 22, 209, 244, 252 Годін Г. В. 217 Годулян К. 441 Гой І. G. 602 Голенко Г. О. 153 Голець А. ЛІ. 440 Голець ЛІ. О. 455 Голіцини 18, 21, 180, 555, 556 Голобуцкий В. А.* 15, 459, 460 Головацька Г. І. 390 Головач Я. П. 73, 655 Головенський Г. П. 72, 177 Головешко Г. І. 220 Головинский П.* 92

658

Головін 165, 461 Головін Г. М. 437 Головін М. М. 56, 273, 495 Головнії! М. 19, 408 Головко О. 167 Головко С. Д. 174 Головченко О. 578 Голосов Д .М . 262 Голота І. В. 298 Голуб G. С. 633 Голуб Ф. А. 242 Голуб Ф. М. 339 Голубенко Є. С. 436 Голубничий В. С. 86, 126 Гома G. І. 641, 642 Гонтаренко В. А. 650 Гончаренко Г. А. 573 Гончаренко Є. Д. 316 Гончаренко І.

152 Гончаренко І. Ф. 432 Гончаренко М. М. 299, 312, 561 Гончаренко М. П. 584 Гончаренко П. Т. 118 Гончаров В. І. 535 Гончаров Г. І. 218, 221, 247 Гончаров Д. Ю. 527 Гончаров І. Ф. 529 Гончаров О. І. 155 Гончаров П. А. 69 Гопко П. X. 456 Гора О. Т. 27, 638 Гораташ Д. О. 520 Горбач М. І. 339 Горбачевич К.* 633 Горбунов В. Д. 201 Горбунов П. JI. 312 Гордєєв М. М. 233 Гордієнко Г. П. 411 Гордієнко Г. X. 316 Гордієнко К. 87 Годієнко М. І. 315 Гордієнко М. X. 311, 316 Гордієнко Н. П. 414 Горелова О .Ф . 545 Горєлов К. Г. 538 Горзій К. П. 151 Горіла Г. М. 346 Горобець І. Є. 436 Горобець М. 382 Городинов 512 Городнянський О. М. 62 Горох І. Г. 557 Горох Я. Г. 557 Горталов І. JI. 642 Горян М. Г. 426 Горячов К. М. 359, 360 Горький М. 112 Грабар Д. П. 246 Грабовський П. А. 30, 86, 318, 431, 578, 586 Графанович 3. П. 440 Гребенюк М. Є. 636 Гребінка Є. П. 209 Гребінько А. Ф. 273, 274 Гребченко Й. Г. 298, 299 Гребченко С. С. 317 Греков І. К. 572

659

42*

Греченко Є. А. 493 Гречко М. Д. 513 Грибиниченко В. 3. 313 Григор’єв Б. Г. 171 Григорович-Барський І. Г. 617 Гриненко Г. Я. 450 Гриненко М. О .570 Грицаєнко У. В. 570 Грицай М. Т. 274 Грнцай О. С. 399 Гриценко І. Г. 245 Гриценко І. К. 388 Гриценко JI. М. 607 Гриченко І. Т. 56, 273, 495 Гришко A. G. 517 Гришко М. М. 215 Грищенко JI. О. 175 Грищенко Н. П. 303 Грищенко О. Д. 172 Грищенко О. І. 274 Грищенко Ф. І. 360 Громак М. С. 440 Грудина М .227 Грунський М. К. 127 Грушка Н. І. 82, 368 Губанов А. Ф. 446 Губенко Т. П. 267 Губергріц М. М. 499 Губін Є. 360 Гуглін Г. І. 220 Гуденко М. О. 288 Гудеріан 152, 382, 383 Гудим Н. І. 319 Гудимов П. К. 475 Гузенко Я. В. 586 Гузєєв І. Я. 462—464 Гузій М. Т. 642 Гук А. А. 506 Гук Є. Я. 516 Гулак-Артемовський С. 112 Гулаков В. С. 238 Гулаков Г. М. 233 Гулаков І. І. 235 Гуленок М. 539 Гулець І. І. 225 Гуляко М. С. 642 Гуменний П. М. 253 Гуревич 3. А. 223 Гуревич М. Б. 223 Гуржій І. О. 19, 21, 251, 342, 416 Гурін А. О. 80, 581, 582 Гурін В. Т. 72 Гурін М. О. 369, 390 Гурінов М. М. 172 Гурштейн А. Ш. 335 Гусєв І. Д. 217 Гутенко В. 445 Гуторка М. Є. 278 Гуторка М. І. 279 Гуторка М. Ф. 281 Гутянський С. К. 528 д Давиденко К. С. 495 Давиденко М. II. 238 Давидовський Г. М. 87, 88, 287

Даник С. 502 Даник С. Д. 504 Даник Ю. 502 Даниленко В. А. 423 Даниленко І. Г. 190, 200 Даниленко Ф. Я. 409 Данилич М. Д. 438 Данилов 380 Данилов Г. 91 Данилов К. 325 Данильченко М. І. 295 Данько Є. А. 592 Дацеико М. Р. 333 Дацик В. С. 198 Дацько О. А. 467 Дворников К. В. 111 Дворниченко І. О. 641 Дегтяренко А. М. 451, 452 Дегтяров І. Я. 641 Дегтярьова Г. І. 40 Дедько В. 266 Дейко Є. Г. 454 Дейко М. Ф. 440 Дейко G. О. 454 Демиденко В. X. 225 Демиденко І. G. 348 Демиденко П. В. 226, 227 Демидов М. С. 217 Демкевич П. В. 333 Демченко В. К. 238 Демченко Д. П. 235 Демченко Є. Д. 369 Демченко І. В. 121 Демченко JI. І. 328 Демченко М. Н. 360, 363, 369 Демченко М. С. 271 Демченко М. Ю. 415 Демченко О. JI. 330 Дем’яненко Г. І. 159 Денисенко А. В. 283 Денисенко Г. І. 220 Денисенко М. І. 72, 426 Денисенко Н. П. 162 Денисенко П. Г. 360 Денисенко Ю. Г. 375 Денікін 43—45, 258, 270, 328, 337, 343, 362, 409, 444, 528 Деняк В. Р. 265 Дера В. І. 332 Дергачов Е. К. 374 Деревських О. А. 496 Дерев’янко Г. С. 392 Дерев’янченко І. О. 322 Дерегус Н. 441 Дереко В. Г. 218 Дериземля Г. Ю. 402 Дерикот П. 110 Деріх П. М. 515 Деркач В. Г. 283 Деркач Є. Є. 479 Дехніч В. 168 Дехта І. А. 125 Дехтеренко А. М. 73 Джуньковський В. Я. 357 Дзекельова Є. 227 Дзержинський Ф. Е. 528 Дзиковський І. 250, 460 Дзюба G. П. 636, 644

Дзюк 17 Дикач Г. І. 516 Дикий К. 181 Дикий М. 181 Дикий Ф. 186 Дикий Я. І. 182, 183 Димитров Г. 330 Дипник К. С. 275 Диська А. Ф. 196 Діброва М. К. 321 Дігтяр І. 78 Дігтярі 371 Діденко В. В. 522, 584 Діденко В. Д. 389 Діденко Г. О. 160 Діжкало А. Й. 401 Діхтяренко К. Ю. 428 Дмитрепко Г. П. 281 Дмитрісв 512 Дмитрієв А. Д. 398 Добровольський В. О. 584 Добровольський JI. 306 Довгаль П. І. 265 Довженко О. Г. 210 Додаков І. Я. 333, 334 Докашенко М. Г. 568 Докторов О. В. 419 Докторов П. М. 420 Докучаєва В. В. 153 Долбіна В. 262 Долгий С. І. 454 Долгорукі 326 Доленго М. В. (Клоков) 369 Доленко І. Ф. 283 Доля І. В. 433 Домарацький О. М. 419 Домонтович М.* 21 Донець К. М. 420 Донченко І. І. 373, 375, 376 Дорогокупля А. М. 506 Дорогокупля О. П. 506 Дорошенко 507 Дорошенко І. І. 158, 627 Дорошенко К. Т. 204 Дорошенко П. 276, 356 Дорошенко П. М. 331 Доценко Г. І. 571 Доценко Г. П. 589, 590 Доценко О. 138 Драгневич 611 Дрига 251 Дрига І. І. 392 Дрикалович М. М. 391 Дрогало С. Ю. 390 Дроздов В. В. 109 Дроздов II. Г.* 629, 646 Дронь В. Г. 162 Д руж инін М. В. 434 Дубасов 254 Дубипа О. Ф. 339 Дубинін Г. В. 533, 534 Дубинський І. 183 Дубовик І. А. 156 Дубовик К. О. 204 Дубовик С. Д. 257 Дубовикова А. Д. 643 Дубок С. О. 214 Дубравін В. 125

Дудар І. П. 333 Дудін І. Д. 261 Дудін IO. І. 499 Дудка В. 168 Дудка В. Д. 168 Дудка Є. Ф. 333 Дудка Ф. П. 88 Дудко В. В. 616 Дудник Ф. Ф. 73, 159 Дудипцький G. 441 Дуйсагалієв 437 Дуля О. С. 330 Дуля G. Д. 499 Думчпкова Г. П. 202 Дурноп’янова Ф. 116 Дуткін О. І. 286 Дѵхов М. JI. 449 Душенко Я. 444 Дяденко G. Т. 617 Дядюпіко Ю. А. 195 Дяков Д. 114 Дятлов А. О. 238 Дячепко Д. G. 152 Дяченко М. П. 469 Дячснко О. М. 507 Дячок Г. М. 347 Дьомкін А. П. 221 Дьяков М. Ф. 436

Е Эварницкий Д. И.* 459 Енгельс Ф. 26> 95 Ернст Ф. Л. 223 Есаулко Г. Г. 73, 544

Є Свдап А. О. 388 Євдан Н. О. 388 Євдокименко А. І. 630, 639 Євдоклменко П. G. 228 Свдокимов Д. 33, 210 Євсюкова О. М. 203 Євтушенко .Г. І. 422 Євтушенко М. А. 81, 285 Євтушенко О. 242 Єлиусов Ж. А. 605 Ємельянов К. 585 Ємець G. Я. 399 Смцов Ф. Я. 420 Єнбулаєв С. Ф. 61 Єременко І. О. 566 Єременко М. І. 559 Єресь І. Сі 242 Єресь С. У. 604 Єрмоленко С. К. 631, 633 Сфименко В. 605 Єфименко В. Г. 220 Єфименко Л. ІО. 340 Єфремова К. 468 Єфросиніна Я. М. 391 Єфросинія Ярославна 458 Єчкалов І. Й. 121 Єщенко В. Т. 425 Єщенко М. 181 Єщенко М. В. 189

Ж Жаба А. 20 Жабко М. Є. 595 Жабко О. 603 Жаботинськпй Л. І. 303 Жадов А. С. 68 Жалдак М. 195 Жван М. Т. 397 Жданов G. П. 598 Жебуньов В. О. 25 Жебуньов С. О. 25 Ж ежель Ф. Г. 214 Жеребило М. Ю. 153 Животовський П. 207 Жигир С. П. 279 Жижневська Н. М. 627 Жила О. П. 512 Жила Ф. Д. 509 Жилінська Н. С. 607 Жир О. Я. 536 Жирний М. Г. 626 Живолуп Е. К. *191, 294 Жога Т. І. 468 Жогло ІО. Г. 402 Жолдак І. П. 360 Жук А. Г. 369 Жук М. Е. 177 Жуков В. А. 437 Жуков П. А. 159 Жуковський 500 Жур П. 358 Жура О. Я. 504 Журавель І. С. 353 Журбая 210 Журиленко О. О. 274 Журило А. 331 Журило М. 331

З Забело К. К. 538 Забіла Д. 17 Забіла О. П. 420 Забіла ГІ. 17 Завадська К. Ю. 344 Завадський Г. П. 633 Завірюха І. П. 436 Заговора Л. С# 156 Задесенець Г. І. 588 Задесенець М. М. 587 Задніпровський В. І. 583 Задніпровський К. І. 439 Задорожний Б. Я. 441 Задорожний Г. К. 455 Заїка X. М. 426 Заїко І. Т. 607 Зайденшнер І. 577 Зайончковский П. А.* 629 Зайцев А. Т. 243 Зайцев М. G. 220 Зайченко Т. Д. 564 Залавський В. С. 433 Залавський М. 577 Залеський М. М. 358 Залеський О. М. 358 Залеський Ф. 358

660

Заліський Д. Ф. 334 Залозний І. І. 426 Залозний М. Г. 607 Заломін О. 114 Зальотова Н. І. 220 Заморьопов М. С. 368 Замула А. Д. 622 Замула Г. І. 474 Замула О. Д. 327 Заозерская Е. И.* 19 Заплаткін Д. А. 527 Запорожченко І. Д. 51, 516 Запурдасв М. М. 562 Заславський В. С. 41 Затиркевич-Карпинська 488 Затонський В. П. 527 Захарчепко Г. О. 410 Захарчепко Д. І. 413 Захарчепко Т. П. 411 Заярний М. 3. 632 Звягін С. С. 552 Звягольський К. С. 60 Згурський 1. К. 448 Зданович G. * 464 Зеленко К. І. 62, 63, 515 Зелеиський М. 17 Зеленський С. І. 391 Зибін Є. К. 328 Зимін І. А. 186 Зимовець С. М. 260 Зігунов В. М. 150 Зіпич М. Ф. 369 Зінченко О. Я. 544 Змисля М. Ф. 319 Зміяка Г. О. 393 Знаменський А. О. 35, 36, 131, 140, 210, 211, 462, 639 Золотоверх І. 403 Зорич Я. К. 360 Зорохович 269 Зубарєв Й. Є. 115 Зубок Г. М. 392 Зубок Д. А. 539 Зубок І. С. 392 Зубченко В. 577 Зубченко П. І. 579 Зуй Ф. В. 228 Зюзько В. 1. 268 Зюзько С. Т. 175 Зякун А. І. 552

І Іваненко Ф. 183 їваницька М. К. 352 Іванін А. К. 650 Івапкін Т. Т. 562 Іванов 171 Іванов І. А. 201 Іванов І. І. 89 Іванов JI. Я. 64, 67, 227, 228 Іванов О. Є. 350 Іванов О. І. 607 Іванов П. П. 73, 572 Іванов С. Г. 295 Іванов С. М. 611 Іванова Г. К. 344

661

Івануна В. О. 153 Іванченко І. О. 631, 632 Іванченко І. С. 335 Іванченко П. М. 377, 385 Іванюта Т. В. 451 Івахно Г. 397 Івашин І. Я. 210 Івашко А. М. 329 Івашко П. Ф. 333 Іващенко Н. К. 137 Іващенко Я. С. 612 Ігнатенко Д. П. 184 Ігнатенко І. О. 651 Ігнатенко JI. Я. 518 Ігнатенко М. П. 87 Ігпатенко П. X. 182 Ігнатенко І. Є. 642 Ігор Ольгович 12 Ігор Святославович 12, 458 Ізюменко Я. Я. 405 Ізяслав Давидович 12 Ізяслав Мстиславович 12, 458 Ілейко 459 Іллін В. В. 466 Іллющепко І. Д. 216, 243 Ільченко Г. Й. 391 Ільченко Г. М. 352 Індик С. JI. 390 Ісаєв М. М. 122 Ісакович 527 Ісакович С. І. 134 Ісачкін М. В. 244 Іскрич Ф. М. 318 Ісмуратов 512 Іщенко О. І. 89 Іщенко Т. Я. 580 Іщенко X. 383

Й Йосипенко М. К. 584 Йоффе А. Ф. 85, 87, 489

К Кабак П. 502 Кавалерідзе І. П. 46, 47,51,492 Кавера С. Д 531 Кадиченко М .15 Казановський О. 484 Казарин А. * 461 Казарцев С. І. 226 Казенкіна Т. Є. 241 Калачевська Г. І. 351 Калашник І. А. 589 Калашник І. О. 378 Калевич М. І. 506 Каледін 140 Каленпченко І. Й. 94 Калениченко П. С. 369 Калеченко Ю. М. 229 Калиниченко А. К. 412, 424 Калиниченко Г. М. 365, 393 Калиновський 486 Калиновський Г. 325 Калій Н. G. 353 Калінін М. М. 466

Калінін О. М. 299 Калітаєв К. Г. 89 Калугін 408, 409 Калюжна М. В. 26, 358 Калюжний І. В. 26, 358 Камай В. П. 409 Камай М. О. 365 Камбаров П. Р. 312 Камчатна G. JI. 391 Канавець Ф. Є. 262 Канашук В. Д. 651 Кандиба 269 Кандиба В. Н. 643 Кандиба І. С. 218, 220 Кандиба Ф. 250 Кандибаєв ПІ. 420 Капельгородський П. Й. 425 Капленко П. М. 174 Каплунов A. JI. 217 Капура Г. С. 412 Капуста 501 Карабап Д. А. 365 Карабут Ф. П. 341 Карапата О. П. 348 Карбовничий В. А. 118 Карл X I1 207, 430, 485, 507 Карлаш М. Д. 196 Кар лов Ф. В. 494 Карнаух І. Г. 616 Карпенко А. О. 283 Карпенко Є. К. 196 Карпенко-Карий І. К. 31 Карпенко-Логвинов О. А. 598 Карпов В. Т. 388 Карпов К. Г. 64, 364, 365, 376, 389 Карташов І. В. 652 Карташов М. І. 652 Касперович В. Г. 468 Касьян І. Я. 163 Касьяненко Є. К. 85, 175, 176 Касьяненко О. Б. 479 Катерина І 415 Катерина II 395 Катрич Г. В. 452 Катрич Є. Й. 452 Катрич Є. К. 516 Катуков Т. Є. 68 Качан І. Т. 542, 645, 652 Качур А. І. 174 Качур С. О. 174 Кашимбаєв Б. К. 588 Кашуба Д. Т. 222 Кашуба Л. Д. 504 Кашук О. Т. 641, 642 Кащеєв Д. Я. 436 Кащенко М. О. 421 Кваренгі Джакомо 548 Квасов А. В. 208 Кваша А. А. 448 Квітка-Основ’яненко Г. 251 Квітчастий А. О. 438 Кербут О. І. 339 Керенський 462 Керзон 107 Кива О. І. 397 Кидонімов К. О. 169 Кизя Л. Є. 531, 543

Кпптенко Б. Т. 156 Кирєєв С. 3. 143 Кириленко П. 167 Кириленко С. Ф. 351, 466 Кирилюк Є. П. 486 Кириченко В. Д. 590 Кириченко Г. П. 367 Кириченко Г. Ф. 113, 121, 122 Кириченко М. К. 222 Кириченко П. А. 322 Киріспко Г. І. 344 Кирноз О. Й. 160 Кирпаль І. Р. 316 Кпсель В. Я. 221 Кисіль М. П. 439 Кисіль П. П. 403 Кисленко В. М. 152 Китович Є. М. 262 Кияшко І. Ю. 595 Кізенко Н. М. 87 Кімлик І. Й. 440 Кіясь І. Т. 452 Кладько Д. Г. 168 Клейн Р. 467 Клепальський Ф. Т. 177 Клец Н. П. 203 Клець Я. 398 Клещенко Д. Г. 620 Клещенко 1. Д. 64 Клименко JI. 17, 485 Клименко М. 567 Клименко П. В. 60 Клименко Т. Н. 479 Климов П. Т. 246 Кліща П. О. 278 Кліщенко М. П. 622 Клочко І. І. 154 Клюс К. В. 402 Клюс Ф. М. 404 Ключина П. Ю. 283 Ключко A. JI. 634 Ключник В. 125 Клюшник В. 389 Книш І. П. 567 Кобець В. Ф. 392 Кобрись Н. І. 632 Коваленко Г. Я. 333 Коваленко І. 398 Коваленко І. А. 298, 299 Коваленко І. Т. 122 Коваленко М. П. 590 Коваленко М. Ф. 387 Коваленко О. А. 298, 299 Коваленко О. О. 388 Коваленко П. Т. 353 Коваленко П. Я. 447 Коваленко С. М. 182 Ковальов Г. В. 539 Ковальов Г. Г. 339 Ковальов Г. 1. 63, 216 Ковальов І. П. 538 Ковальов Ф. 77 Ковальчук В. Р. 225 Ковальчук К. П. 340 Кованько G. И. * 293 Ковбаса М. П. 649 Ковган М. І. 520 Ковпак І. Ф. 455

Ковпак С. А. 60, 63, 64, 66— 68, 71, 74, 169, 178, 216, 217, 222, 236, 242, 243, 262, 331, 339, 345, 350, 351, 466, 474, 477, 478, 481, 530, 531, 605 Ковратовський 142 Ковтун Н. Н. 339 Ковтун П. М. 312 Ковтуненко Й. 274 Ковтуненко М. С. 368 Ков’ярова С. Ф. 437 Кожедуб І. М. 71, 72, 85, 86, 626 Кожушко Г. С. 31, 180 Козельський Я. П. 209 Козинець Н. Р. 353 Козир І. П. 509 Козирєв П. В. 89 Козицький І. А. 509 Козій Я. Ф. 361, 362 Козлов В. С. * 139 Козлов І. 362 Козлов К. Ф. 176 Козлов О. П. 623 Козлов П. О. 623 Козлов П. П. 623 Козлов П. Ф. 623 Козлов Т. Д. 521 Козлова С. 621 Козоброд П. 432 Козо луп І. К. 552 Козупиця О. X. 561 Козупиця Ф. Я. 198 Козюля Д. О. 229 Коккінакі В. К. 311 Кокоровець О. Р. 665 Колесник В. Ф. 162 Колесник Г. О. 349 Колесник П. В. 146 Колесник Р. С. 172 Колесникова В. І. 262 Колісник М. Т. 189 Колмиков П. О. 176 Колодко М. О. 606 Колодченко М. 548 Колодяжний П. І. 450 Колодько І. 181 Коломієць 371 Коломієць В. Г. 340 Коломієць JI. І. 340 Коломієць П. 257 Коломієць Ф. Т. 424 Колос М. G. 156, 388 Колотий Г. Н. 311 Комарницька 3. 266 Комендант В. Д. 650 Комендант Є. П. 650 Комендант С. П. 319 Комісар П. М. 156 Компанієць І. 331 Компанієць І. І. 38 Компанієць Ф. Г. 544 Комяков О. 42 Комяхов В. Г. 89 Кондратенко А. П. 89 Кондратенко І. А. 288 Кондратьєв А. Г. 547 Кондратьєв Г. П. 303

Кондратьєви 17, 90—92, 147, 292, 304 Кондуфор Ю. * 181, 578 Коник О. І. 151 Коніз М. Д. 189 Коноваленко Є. А. 332 Коновалов Ф. М. 327, 328 Копоненко В. С. 295 Кононенко М. Н. 320 Конопленко І. О. 121 Конотоп В. Н. 362 Конюхов Ф. G. 650 Коняєв Г. І. 463, 471 Коньков О. К. 539 Копа В. Ф. 227 Копа М. С. 340 Копаєв О. Г. 420 Копоіічик І. І. 568 Копиленко М. Ф. 227 Копи лов Г. І. 154 Копитинський М. П. 613 Коптєв А. Я. 471 Коптилов Г. О. 566 Корабельпикова JI. 77, 118 Кордя Ю. 615 Коріньков В. О. 155 Корнієнко В. П. 427 Корнієнко М. М. 400 Коробчанський І. 6 . 571 Коровинський Т. П. 411 Коровчинський В. М. 494 Коров’яківська Є. І. 448 Корогод Б. JL 400, 441, 449 Королівський С. М. 36, 489 Король Г. 502 Король С. 502 Король Ф. П. 424 Корольов О. И. 479 Коропченко Є. JI. 163 Коропченко М. М. 569 Коростильов В. 125 Коротич А. Ф. 603 Коротич І. Н. 55 Коротич У. 363 Короткий О. П. 333 Короткий Я. Я. 518 Короткоручко В. П. 571 Коротченко Г. А. 622 Коротченко Д. С. 68, 600, 602, 619, 623 Коротченко Є. К. 620 Коротченко Ф. С. 604, 620 Корсунський В. П. 126 Корчан М. С. 390 Корчик A. G. 605 Коршиков О. А. 127 Коршок С. С. 633 Корявко І. П. 72, 545 Коряченко Д. О .153 Косаренко Д. 114, 115 Косарсв А. Г. 303, 316 Косарик Д. 325 Косенко О. П. 563 Косигін О. М. 82 Косий Я. 415 Косіор G. В. 490, 511, 527 Косовський О. Г. 451 Косогов Г. 431

662

Костенецький Я. І. 252, 284 Костенко Д. П. 386 Костенко М. С. 650 Костенко С. А. 631 Костоглод О. М. 506 Костюков О. А. 131 Костюченко П. П. 245 Косушко Є. М. 519 Кот В. І. 265 Котенко 149 Котенко І. А. 295 Котляр А. Я. 346 Котляревський І. П. 252 Котляренко М. Г. 369 Котов М. І. 152 Котов С. О. 644 Котюхов П. В. 218 Коцеба Г. А. 243 Коцєба К. С. 247 Кощур А. І. 650 Коцюбинський М. М. 256 Коцюбинський Ю. М. 527 Кочемазов В. П. 240, 262 Кочу бей 18, 251, Кочу бей (м. Буринь) 171 Кочубей В. JI. 335, 355, 638 Кочура П. Ф. 87, 335 Копімап К. В. 590 Кошова Г. Д. 271 Кошовий А. Г. ?65 Кошовий Т. С. 152, 376 Кошук Г. Г. 87, 332 Кравець А. Г. 390 Кравцов Т. І. 479 Кравцова П. І. 344 Кравченко А. Й. 121 Кравченко В. А. 189 Кравченко В. П. 509 Кравченко Г. П. 570 Кравченко М. А. 567 Кравченко М. Г. 190, 320 Кравченко М. О. 534 Крамар А. К. 186 Крамар Д. Ф. 376 Крамар К. І. 186 Крамар Р. Г. 388 Крамаренко А. М. 306 Крамаренко Ф. М. 312 Крамськой І. М. ЗО, 548 Красій С. П. 568 Красніков Д. В. 594 Красніков І. І. 594 Красножон Я. 125, 358 Краснощок П. А. 242 Красняк Д. Д. 633, 634, 649 Красняк Т. М. 630, 631 Краснянський М. JI. 264, 265 Красовський С. А. 68 Красуля М. С. 569 Красько М. П. 422 Красько С. Т. 420 Кращенко П. П. 444 Крещик Н. П. 644 Кривейченко Є. Г. 387 Кривенко І. Й. 438 Кривич М. І. 121 Кривонос С. 181 Криворотов М. П. 62, 383

663

Криворученко 598 Кривошеєва Д. 196 Кривошей Н. Ф. 607 Криницький Г. О. 390 Крип’якевич І. П. 207 Крпчевський А. А. 499 Кричевський В. Г. 88 Кричевський Ф. Г. 86, 88 Кріпка Н. С. 479 Кропивнпцький М. JI. 31 Кропив’янський М. Г. 527 Круглик М. Я. 546 Кругляк М. Ф. 530 Крук І. Л. 617 Крупський О. А. 266 Крупченко М. А. 177 Крутень М. М. 489, 501 Крушинський А. 131 Крюкова Н. 649 Крятов А. С. 392 Ксьонзенко М. І. 137, 146 Кубатка С. П. 448 Кубрак А. Ф. 643, 644 Кубрак С. А. 420 Кубуша І. Б. 175 Кудаковський Л. В. 495 Кудіна О. І. 378 Кудлай Д. Г. 637 Кудояр X. Т. 531 Кудрицький М. О. 200 Кудрявський В. М. 331 Кудрявцев І. В. 333 Кужель М. І. 170 Кузенков ГГ. Д. 642 Кузнецов М. І. 569 Кузнецов П. Г. * 152 Кузьменко І. 195 Кузьменко І. А. 504 Кузьменко М. 195 Кузьменко О. П. 321 Куколь С. 138 Куколь-Яснопольський 21, 138 Куксенко А. Я. 561 Кулак Г. Г. 156, 157 Кулжинський І. Г. 209 Кулик 556, 566 Кулик І. Ю. 256 Куликова А. 605 Кулинич Л. Ф. 274 Кулинич Л. Ю. 274, 275 Куличенко М< И. * 102, 103 361, 374, 550, 578, 586 Кулібака С. С. 591 Кулієв Якуб 633 Куліш М Т. 49, 194, 195 Кульбаба П. Л. 72, 216, 217, 241, 245 Кульгова М. С. 289 Кульомза П. Я. 452 Куманьок П. X. 61, 63, 64, 66, 67, 89 Кумейко 508 Купраш Л. П. 617 Купрієнко М. Г. 567 Купрін О. І. ЗО, 98 Кураленко С. 445 Курасов В. А. 572 Курасов І. С. 317

Курасов Л. 384 Курбанов О. 414 Курило В. М. 369 Куришко Ф. О. 400 Курлук Д. М. 217 Курмаз О. І. 590 Курносов Ю. О. 267 Куроєдов М. І. 72, 299, 322 Курочка О. М. 400 Курятник І. П. 247 Кутова О. A. 4Ó0 Кутовий І. М. 186 Кутузов М. І. 20 Кухно Г. 493 Кухтій К. М. 211, 212 Куц О. М. 591 Куц С. І. 452 Куц Ф. І. 272 Куцай В. Я. 200 Куцай Г. І. 197 Куценкова Т. 151 Куць О. 397 Кучма І. П. 274 Кучмеєва М. М. 480 Кучменко Г. М. 321 Кушнарьов І. П. 190 Кушнір Є. І. 518 Кущ А. І. 174 Кущ М. П. 174 Кущ М. Т. 174 Кущов П. Й. 561 Кшенський О. Ф. 72, 606

Л Лабаторін І. М. 49, 434 Лаврик Г. П. 574 Лавринець М. В. 351 Лавринець Ю. І. 351 Лавров П. І. 463 Лагутін П. П. 604 Лагутін П. Ф. 59, 113 Ладигін І. Г. 512 Ладний Я. О. 307 Лазаревський М. 252 Лазаревський О. 252 Лазаревський Ф. 252 Лазаревські 289, 325 Лазаренко М. Н. 433, 434 Лазарєв Б. Г. 85, 316 Лазаревский А.* 16, 19, 20, 27, 223, 250, 276, 335, 524, 534, 637 Лазебников Ф. А. 253 Лазенко О. Р. 566 Лазоренко М. Н. 455 Лазука Д. Ю. 284 Лайкова М. 271 Лампак В. 299 Л антух А. В. 273 Лантух М. Т. 241 Лапоногов О. М. 390 Лаптура К. Ф. 425 Лапуцинова М. 486 Ларіонов М. О. 222 Ларченко К. 548 Ласко О. І. 605

Латух 0 . 196 Лебеденко І. М. 317 Лебедєва Л. 436 Лебединський М. Я. 449 Лебідь І. М. 298 Лев В. Д. 365 Лева М. О. 136 Левадний Д. Т. 151 Левенко А. 647 Левицький Т. В. 126 Левон А. І. 396 Левченко Г. І. 592 Левченко М. Ф. 265 Левченко О. Т. 454 Левченко С. І. 245 Левченко Я. І. 245 Левчик Є. М. 89 Л еж ай П. П. 244 Лелюха Й. І. 396 Л енін В. І. 25—28, 32—35, 38, 42—44, 48, 49, 81, 95, 96, 99, 107, 108, 149, 150, 184, 188, 190, 193, 200, 202, 204—206, 211, 213, 223, 226, 234, 238, 243, 253—256, 258, 259, 267, 276, 283, 286, 288, 289, 291, 296, 303, 305, 306, 308—310, 314, 316, 317, 321—323, 326, 327, 329, 333, 334, 340, 341, 343, 344, 346, 348, 350, 352, 358, 359, 361, 368, 381, 385, 397, 399—400, 401—403, 405, 409, 413, 414, 417—419, 4 2 2 423, 426—428, 435 440, 446, 450, 452, 457, 475, 479, 482, 483, 492, 494, 497, 499, 511, 513, 514, 517, 518, 521—524, 528, 529, 534, 536, 537, 541, 543, 554, 555, 558, 562, 571, 578, 579, 580, 582, 583, 584, 587, 588, 589, 590, 592, 594, 596, 598, 600, 602, 607, 609, 618, 619, 622, 624, 627, 632, 643, 645, 650, 653, 654 Леонов Ю. М. 87 Леонтьєв К 92 Лепеха К. Ґ. 102, 295, 381, 558 ’ Лесевецькі 430 Лесик І. А. 339 Леунов М. А. 121 Леусенко І. М. 402 Л еухіна К. П. 82, 368 Лещенко М. Н. 23, 27, 224, 252, 416, 556, 557, 599, 638 Лещинська 558 Лещинский 549, 556 Лєсков М. С. 325 Лжепетро 459 Лизогуб 18, 250 Лизогуб Є. 618 Лизюков А. І. 382 Лимар Є. А. 119 Линицький М. 191 Линник О. М. 57, 364 Линтварова 586 Липченко П. Ф. 588 Лисенко (м. Лебедин) 363 Лисенко (с. Межиріч) 370

Лисенко В. І. 514 Лисенко Г. 23, 325 Лисенко І. Й. 372 Лисенко І. Т. 197 Лисенко М. Г. 86, 88, 125, 574 Лисенко О. А. 275 Лисенко О. Л. 175 Лисенко П. 23, 325 Лисенко П. її. 374 Лисенко Ф. К. 491 Лысенко С. И. * 508 Лисовенко Ф. М. 448 Лисогор G. М. 260 Лисунов М. І. 365 Лисюк В. С. 220 Лисянський І. І. 41, 361, 372— 374 Литвин В. Г. 353 Литвин Л. Г. 275 Литвин П. Д. 295 Литвиненко А. М. 152 Литвииенко В. А. 299, 312, 561 Литвиненко В. Д. 567 Литвиненко В. О. 229 Литвиненко І. Ю. 240 Литвиненко М. Ф. 446 Литвиненко Н. 503 Литвиненко О. М. 136 Литвиненко П. І. 375 Литвиненко П. О. 605 Литвиненко С. С. 401 Литвинов G. В. 582 Литвинов І. П. 203 Литвинов М. Г. 647 Литвинова О. А. 255 Литвиновський І. В. 176 Литвинцев П. П. 423 Литманович Г. Я. 62 Литовка П. М. 311 Литовцев Д. І. 317 Литошко С. Ю. 331 Лифаренко М, П. 269 Лихвар І. М. 491 Лихобаба М. К. 568 Лиховид М. С. 569 Лиховий Ф. А. 286 Лишенко В. П. .564 Лишенко Г. М. 565 Лишенко Я. І. 559 Лікстанов І. І. 127 Лінрот 251 Ліпльова К. Г. 388 Лісняк І. Ф. 587 Лісова М. П. 125 Лісова X. Л. 168 Лісовенко С. Л. 149 Лістунов 1. О. 166 Літманович Г. Я. 530 Ліщинський І. М. 617 Лобаєв Б .М . 247 Лобода М. В. 392 Лобода М. Т. 569 Логвин Г. Н. 23, 93 Логвин І. Н. 583 Логвин її. А. 163 Логвиненко М. її. 365 Логвинов Д. Д. 423 Логинова 3. М. 412

Лодигін І. І. 134, 169, 474, 667 Ложечник І. Д. 580 Ложечник її. 578 Лоза М. О. 87 Лозовський В. М. 73, 495 Ломикін К. М. 223 Ломоносов М. В. 22, 209 Лопатка X. М. 306 Лопатченко О. І. 200 . Лосачков Й. К. 617 Лосенко А. її. 22, 209 Лоскутов Ф. 529 Лось Ф. Є. 28, 408 Лубенець А. І. 339 Лубенець К. Г. 350 Лубенець Т. Г. 327 Луговик С. її. 381 Лузан Т. М. 214 Лузгарьов М. Л. 34, 35 Лукаш Д. її. 396 Лукашов 585 Лукашов М. Т. 69, 227, 228, 247 Лукашокта В. Д. 616 Лукін Д. І. 262 Лукомский Г. И.* 548 Лук’яненко О. G. 581 Лук’янов І. 208 Лукьянов її. М.* 597 Лупін М. О. 144 Луньов С. О. 571 Лута М. О. 519 Луценко її. її. 592 Луцій 504 Лущенко Г. А. 247 Лущик С. Л. 119 Любива В. В. 377 Любивий Г. Я. 375 Любивий О. С. 369 Люлька А. Ф. 593 Люта А. її. 271 Лютий В. І. 513 Лютий В. ІІ. 271 Ляпушкин И. И. * 11 Лях М. Г. 606 Ляховка В. Я. 351 Ляшенко В. І. 267 Ляшенко С. її. 221 Ляшко І. М. 637 Ляшко М. М. 369 Льдов О. М. 125, 436 Льовшин Є. Г. 274 Льовшина 611

м Мажуга В. її. 217 Мажуга Д. Й. 341 Мазепа 18, 207, 251, 335, 395, 407, 485, 524 Мазна М. І. 421 Мазнов В. 167 Мазоха А. 502 Мазур Д. І. 522 Мазур І. її. 80, 440 Мазур М. Ф. 630 Мазуренко Ю. її. 469 Майборода І. С. 163 Майборода М. В. 602

664

Майдан М. С. 73, 566 Майстренко В. М. 331 Макаренко А. С. 58, 137 Макаренко Д. М. 350 Макаренко М. О. 516 Макаренко О. О. 284 Макаренко П. Т. 132 Макаренко Р. І. 509 Макаров Г. С. 568 Макаров М. С. 604 Макарцева О. А. 641, 643 Макєєв О. 604 Маковський В. Є. 97 Максименко В. П. 598 Максименко Г. М. 348 Максименко М. О. 520 Максимов С. Г. 478 Максимович М. А. * 16 Макухін І. Я. 223 Малафій Г. В. 189 Маленко Є ІО. ЗО, 96, 97, 252, 262, 268, 288 Малець О. Г. 608 Малкієль С. В. 56, 89 Малофєєпко П. О. 650 Малоштап К. В. 171 Малютін М. Є. 471 Малярова К. П. 530 Малярчук К. Ф. 116 Мальованенко А. Є. 361 Мальчевський О. І. 243 Мамай І. І. 240 Мамін Б. І. 89 Мамонтов Я. А. 51, 109, 567 Мандрика А. О. 339 Мапдрика І. К. 441 Мандрус JI. І. 604 Манжара Д. І. 131 Манжара І. О. 155 Манжосов М. Д. 54, 477 Манойленко С. О. 441 Мануїльський Д. 3. 374 Мапуїльський М. 3. 257 Мануха Г. С. 513 Манько Д. 502 Маресьсв О. П. 452 Марій О. М. 335 Маркевичі 485 Марков 370 Марков А. С. 584 Марков 3. Я. 529 Маркович 342 Маркс К. 359 Мартипенко А. А. 235 Мартиненко К. Г. 300 Мартинеико М. С. 295 Мартиненко Н. С. 650 Мартиненко ТІ. Ф. 636 Мартиненко Ф. G. 298 Мартинов 598 Мартиросян С. С. 115, 118 Маруня Ю. К. 504 Мару та А. Г. 261 Марута И.* 253 Марута І. М. 32, 256—258 Марута С. М. 265 Марчевський II. Г. 633

665

Марченко І. Т. 256, 319 Марчепко JI. Г. 268 Марчепко М. В. 227 Марченко М. О. 376 Марченко Ф. Ф. 245 Масленников В. В. 465 Маслихов М. В. 275 Маслов Г. П. 240 Маслюк І. 42 Матвієпко С. JI. 134 Матосов М. Т. 641 Матросов О. 299 Матукін JI. І. 321 Матусевич JL* 461 Матюхін Н. М. 617 Матющенко П. П. 478 Матющенко Ф. Д. 235, 236 Матяш 23 Маханько І. 6 . 220 Махно 381, 410, 444 Мацак І. М. 572 Мацюк Ф. А. 409 Мацько В. І. 135 Мачула І. 114 Мачула П. Ф. 553 Мачуленко А. G. 562 Мачуленко М. Р. 558 Машир А. С. 399 Мащенко Ф. Т. 440 Медведко В. І. 221, 653 Медвідь А. Ф. 220 Мелешко В. Т. 504, 505 Мельник І. М. 543 Мельник Н. Ф. 534 Мельник П. Ф. 52, 110, 588 Мельник Я. І. 67, 68, 240, 244, 262, 605 Мельников В. Д. 300 Мельников І. І. 115, 118, 412, 494, 562 Мельников Ю. Д. 26, 487 Мепшиков О. Д. 251, 507 Меншун Г. І. 353 Мергасов І. 208 Мерперт 611 Меша М. Я. 391 Мєшков І. А. 245 Мещанінов О. І. 469 Микитенко Д. М. 255 Микитенко Р. А. 516 Микитченко П. Я. 177 Миколаєнко В. С. 569 Миколаєнко Н. Р. 569 Мил епіко П. 251 Милостанов М. М. 369 Минаєнко Д. Г. 588 Минак В. П. 392 Мировицька Н. П. 572 Мироненко Г. М. 177 Мироненко Д. Д. 189 Мироненко М. П. 558 Мироненко П. І. 135 Миропов М. М. 111, 118 Миронченко М. П. 312 Мисепко А. Т. 622 Мисник JI. 3. 554 Митрофанов Ф. В. 202 Михайленко Д. А. 48

Михайленко Д. В. 198 Михайленко JI. Ф. 426 Михайленко О. Ф. 566 Михайленко П. А. 66, 436 Михайлик Д. П. 516 Михайлина П. В. 484 Михайличенко Я. Ф. 568 Михайлов К. М. 335 Михайлов О. Д. 26, 469 Михайлюк О. Г. 97, 148, 359 Михєєнко В. М. 432 Михно І. М. 362, 417, 418 Мичак Р. G. 321 Мишко Д. І. 458, 487 Мишлаевский А. 3.* 369 Міклашевські 478, 629 Мільченко І. Т. 535 Мінчук М. К. 651 Мірошник М. П. 186 Мірошниченко І. Ф. 509 Мірошниченко К. О. 385 Мірошниченко JI. 266 Мірошниченко М. В. 200, 610, 623 Мірошниченко П. Г. 156 Мірошниченко П. П. 73, 318 Мірошниченко Т. М. 146 Міхєев І. А. 339 Міцура Ф. М. 541 Мічманепко Є. 548 Міщенко Г. 168 Міщенко І. О. 195 Міщенко О. М. 295 Міщенко П. А. 410 Міщенко Я. А. 451 Мнішенко Є. І. 399 Мпогогрішпий Д. 207 Мовчан В. Т. 388 Мовчан Є. X. 51, 180, 185 Мовчан М. Є. 189 Мовчан П. М. 190 Мовчан С. П. З88 Могила Й. Н. 343 Мозженко Д. І. 257 Моїсеєнко В. П. 93 Мойсеєнко І. П. 422 Мойсеєпко О. С. 619 Мойсеєнко (Моїсеєнков) Ф. П.

208, 525, 611 Мокренко А. Ю. 423 Молибога В. Н. 391 Молошний О. П. 561 Молявко Г. І. 348 Момот Є. І. 334, 349 Мономах Володимир 129 Мора В. П. 650 Мороз В. В. 80 Мороз Н. О. 538 Мороз О. 433 Мороз G. JI. 541 Морозов О. М. 186 Морозова Е. G. 204 Мосієнко П. А. 495 Москаленко В. С. 351 Москаленко Г. 649 Москаленко І. П. 630, 631 Москаленко К. С. 67, 68 Москаленко М. Н. 649

Нерода Р. Т. 616 Нестеренки 463 Нестеренко В. К. 176 Нестеренко В. Ф. 602 Нестеренко Г. Т. 295, 296 Нестеренко О. О. 19, 21, 93, 208, 356, 416, 441, 442, 486, 556, 576 Нестеренко П. Я. 201 Нестеровський М. С. 118 Нетребенко А. М. 185 Нечевний В. М. 616 Нечмоня І. Ф. 211 Нємцев П. М. 642 Нефедовский Е. Г.* 165, 461, 462, 463, 465 Нижник І. О. 643 Нижник М. В. 218 Никоненко Д. М. 445 Нишенко М. Г. 330 Нікітіна X. М. 481 Николайчик Ф. Д. * 486 Ніколенко Я. Т. 588 Новак В. І. 126 Новак В. JI. 566 Новаківська Н. П. 93 Новаченко М. П. 172 Новгородський В. Ф. 588 Новиков В. С. 220 Новиков П. І. 32, 144, 256— 258, 265, 267 Новиков ІО. П. 222 Новиков-Медовщиков JI. 101 Новиченко Л. М. 85, 86, 404 Носачев А. П. 125 Носко Г. І. 553 Носович Я. 23 Ночевний Б. М. 616 Нудьга Г. А. 516

Москаленко М. О. 351 Москаленко Н. І. 199 Москалець М. Т. 514 Московка П. В. 648 Московка Ф. Н. 649 Московко В. Г. 644 Мостіпан О. І. 217 Мостіпан Ф. Ф. 176 Мостовий Т. 445 Мохненко В. Я. 655 Мош М. Я. 402 Мошко Т. І. 174 Моянський М. І. 580 Мужицька Н. 551 Мужичок Г. І. 346 Муковозова X. 227 Мукоріз В. О. 242 Мурадов В. М. 299 Мурадханов Р. 383 Мурадян О. Т. 588 Муранов М. К. 97 Муратов Ф. С. 81, 439 Мурашко М. В. 240 Мурашко М. І. 31, 210 Мурза G. І. 322 Мурка Н. І. 424 Мусієнко І. 195 Мусіенко І. Д. 82, 149, 153 Мусієнко І. О. 73, 205 Мюнстер 556

Н Набоко С. І. 637 Навальний П. JI. 272 Нагорний В. С. 322 Нагорний І. Я. 118, 119 Нагорний П. Т. 444 Надаржинський Т. 576 Назаренко І. С. 346 Назаренко М. 195 Назаренко Ф. Й. 541 Назаренко IO. І. 285 Назаров Т. Є. 169 Наполеон 611 Нарбут Г. І. 243 Науменко А. М. 89 Науменко В. Я. 498 Науменко Ю. А. 74, 495 Наумко О. Ф. 399 Наумов М. І. 64, 67, 68, 228, 241, 2 4 3 -2 4 5 , 247, 299, 312, 318, 320, 365, 412, 566, 570 Н ахаба Р. І. 339 Негреба М. 3. 385 Негрєєв М. Г. 211 Недонищенко О. 416 Некипілий М. І. 391 Неліна Т. Г. 499 Немолот В. В. 265 Немцев Д. С. 409 Неплюєв 18, 645 Неплюєв І. 629 Неровня К. Т. 32, 40, 255, 258, 259

О

186, 262, 398,

256,

Обідейко М. Г. 414 Оболонські 325 Обруч І. І. 265 Овдієнко І. X. 520 Оверко А. Ф. 386 Овсієнко Л. О. 605 Овсянко К. І. 175 Овсянников О. Ф. 256, 257 Овчаренко А. 384 Овчаренко А. М. 343 Овчаренко Є. С. 455 Овчаренко М. М. 344 Овчаренко Ф. Д. 158 Овчаров О. І. 446 Овчаров С. П. 592 Овчинников О. І. 607 Огарков Т. 271 Огарьов М. П. 21 Огієвська Г. М. 325 Огієвський 18 Огієвський В. Д. 327 Огнивенко І. П. 317 Огницький А. 223

Огреб І. П. 439 Огреб М. В. 452 Одноорко Д. І. 217 Ожог М. Г. 337 Озерний В. І. 150 Озеров О. П. 604, 605 Оксенепко М. М. 80 Олександр II 26 Олексенко П. Я. 286 Олексіпа Н. Н. 465 Олефіренко Ф. Г. 454 Олійник А. 633 Олійник А. І. 533 Олійник В. Є. 607 Олійник Г. 633 Олійник Г. Р. 413 Олійник І. 633 Олійник Л. 633 Олійник Л. В. 27, 172, 638 Олійник М. 503 Олійник П. 633 Ольговичі 457 Ольховик А. Г. 622 Ольховик М. 113 Ольшанська Т. О. 568 Омелін Н. Т. 605 Омельченко В. М. 401 Омельченко М. І. 119 Омельченко М. М. 401 Омельченко Ф. 3. 335 Омельченко Я. В. 604 Омельченко Я. Я. 512 Омесенко І. М. 412 Омесенко М. М. 412 Онацький Н. X. 403 Онопрієнко С. Ф. 57 Онопченко К. Г. 330, 331 Онупрієнко Д. П. 605, 615, 620 Опадчий Ф. Ф. 74, 482 Опанасенко І. П. 321 Опанасенко О. М. 321 Опацкий А. Н. * 192, 358 Опенько Н. П. 216 Опірошко М. Р. 622 Орапко М. Т. 280 Орджонікідзе С. 44, 53 Ординцев Т. А. 235 Орєхов Г. М. 455 Орєхов О. М. 468 Орлов А. А. 642 Орлов І. П. 202 Орлов П. А. * 416, 645 Оробій Л. Т. 338 Осадчий Г. Д. 285 Осадчий О. А. 174 Оселедець О. І. 287 Осипенко Г. Я. 607 Особливець М. G. 642 Особливець Н. С. 654 Осолинський 15 Остапенко В. К. 655 Остапенко В. П. 644 Остапенко ІО. П. 605 Остренко А. І. 200 Острянин Я. 15 Охріменко В. О. 163 Охріменко М. Й. 562 Ошурко Г. А. 497

666

п Павленко В. 331 Павленко В. Т. 642 Павленко І. С. 641 Павленко G. Й. 424 Павленко Т. 362 Павличенко В. К. 592 Павло І. 548 Павлов 165 Павлов М. О. 262 Павлов М. С. 312 Павловський М. Г. 598 Павловський М. І. (смт Воро­ ніж ) 613 Павловський М. І. (с. Литвиновичі) 351 Павлюк 397 Павлюк П. 15 Павлюченко В. 101 Павлюченко Д. В. 168 Павлюченко О. П. 171 Падалка Л. В.* 394, 507 Падалка Ф. 31 Пазенко Д. П. 504 Палажченко О. О. 87, 246 Палієв А. І. 570 Паляничка І. А. 613 Пальгуй С. І. 225 Панарін І. Д. 467 Панасенко С. В. 210 ІІанін Я. Г. 63, 466 Ианков О. Н. 331 Папов О. Б. 56, 74, 263, 284, 481 Пантелєєв 254 Пантелєєв М. І. 262 Панченко Г. А. 592 Панченко П. X. 215 Панченко Ф. О. 162 Панченко Я. М. 389 Паншина Н. І. 315 Папенко М. Ф. 278 Парамонов Ф. Н. 604 Парасунько О. А. 26, 253 Париченко Г. Ф. 391 Пармузіна Г. А. 55, 76, 160 ІІарпура 250 Парпура М. И. 252 Иарфилов П. В. 376 Пархоменко В. Д. 275 Пархоменко Г. С. 135 Пархоменко І. К. 494 Пархоменко М. Г. 118, 119 Пархоменко О. Я. 39, 258, 269 Пархоменко П. Т. 195 Пархоменко Ф. О. 168 Пасюга С. А. 31, 180 Паталах П. І. 333 Патютько О. П. 312 Пахоленко Т. Є. 440 Пахомова Л. Є. 637 Пеклич К. Д. 644 Переверзєв В. Ф. 127 Передерій О. Ф. 513 Передерій Т. Г. 344 Перепльотник П. Г. 512 Перерослий С. М. 559

667

ІІересипкін І. І. 602 Перехрестови 17, 430, 431, 576, 585 Перечіпай П. Г. 512 Петерс Е. К. 293 Петленко В. G. 150 Петренко В. М. 623 Петренко В. С. 223 Петренко В. Ф. 186 Петренко В. Я. 217 Петренко Д. Т. 153 Петренко Є. В. 74 Петренко Є. Т. 192 Петренко Є. Ф. 441 Петренко Л. 134 Петренко Л. Я. 414 Петренко М. 312 Петренко М. С. 220 Петренко Н. 312 Петренко О. Й. 605 Петренко П. П. 436 Петренко П. С. 315 Петренко С. В. 308, 606 Петренко У. 195 Петриківський С. І. (Петрен­ ко) 527 Петриченко Г. С. 193 Петро І. 92, 208, 230, 356, 415, 430, 525, 618 Петров 61 Петров Г. Т. 223, 303, 316, 565 Петров І. М. 211 Петров М. А. 605 Петров С. І. 298 Петрова А. П. 300 Петровський Г. І. 105, 213, 328, 491—493. Петропавлов Н. Ф. 169 ІІетрун П. М. 640 Петруненко Г. 600 Петрунькін Л. П. 535 Летрусенко І. В. 220, 221 Петрушенко Г. С. 176 Петрушенко І. М. 256 Печенко Л. Д. 527 Пилєв О. Ф. 479 Пилипенко В. П. 427 Пилипенко Г. Д. 440 Пилипенко М. В. 456 Пилипенко М. І. 411 Пилипенко С. Д. 229 Пилипенко G. П. 343 Пилипець 294 Пиньков І. Г. 151 Писаненко І. 114 Писаревич 611 Писаревський 269 Півненко Я. Г. 578, 579, 593 Півторак І. І. 516 Підгірний П. В. 591 ІІідгорний І. 649 Підгорний М. В. 82 Піддубина О. G. 595 Піддуда М. М. 158 Підлиняєв М. М. 233 Підлісний С. 370 Підлужний В. С. 403 Підсосонна П. І. 338

ГІіскун П. М. 351 Иіскуненко 18 Пі сочинський П. 341 Піхунов О. А. 49, 602 Плавко В. М. 87 Плаксін Д. П. 650 Плахотний М. С. 413 Плескач 294 Плещесв 460 Плещесв О. М. ЗО, 98 Плис І. І. 203 Плиска М. Т. 516 Плиско С. Д. 404 Плішива В. Я. 392 Плотникова А. М. 186 IIлющенко О. І. 559 Повашевич І. А. 643 Повидиш Д. 277 Поволоцька К. 271 Повх 1. Л. 316 Погорєлов К. І. 64 Погоріла Г. С. 265 Погрібний А. А. 476 Погрібний Д. І. 321 Подлас К. П. 60 Подобєдов G. І. 529 Подобрій І. 134 Подойменко В. А. 554 Подоляко М. В. 287 ІІодорога С. П. 338 Подурем’я П. І. 344 Подшивайлов І. Г. 472 Подшивайлов М. Ф. 474 Позняков Я. Г. 433 Позовний А. Р. 284 Покутній І. С. 372 Покушалов Я. Г. 504 Полевичек К. ІО. 641, 642 Полетика В. Т. 486 Половець А. П. 401 Половинка І. Г. 559 Полозов Ю. Д. 243 Полозок І. Ю. 534 Полохов В. М.* 89, 552 Популях М. Ф. 590 Полунін М. М. 49 Поляков Л. Є. 75, 572 Полякова 3. С. 126 Полятикін В. Н. 238 Поляченко Г. 271 Помошник В. О. 653 ГІономаренко І. 271 Пономаренко М. І. 134 ГІономарьов С. І. 255 Пономарьов Ф. К. 100, 101 Пономарьова М. І. 322 Попелуха А. І. 622 Попінака І. Д. 439 Попов П. І. 388 Попов П. М. 175 Попов П. Я. 450 Попов С. Т. 441 Поправка В. М. 265 Порічанський Т. П. 559 Пороскун М. Я. 552 Портянко М. А. 617 ГІосний В. Д. 153 Постишев П. П. 53

Потапенко І. С. 648, 650 Потебня А. О. 520 Потебня О. О. 486, 518 Потебня С. 613 Похвиснева 380 Почивалін М. М. 240 Прасолов І. В. 176 Ііреображенський В. А. 256 Пресняков Н. Н. 111 Привалов 251 ІІригара М. І. 337 Придатченко G. С. 364 Прийма І. Я. 55 Прийменко І. В. 568 Прийменко Ф. О. 552 Прилип І. 397 Прилипко К. С. 401 Приман А. І. 275 Приман Ф. Ф. 414 Примаков В. М. 38, 183, 256, 307, 432, 536 Примаков Н. 168 Примін П. С. 471 Притько В. Ю. 368 Прихідько О. Ф. 400 Прихідько У. 397 Приходцев В. І. 467 Приходько А. А. 136 Приходько А. І. 220 Приходько І. Ф. 163 Приходько JI. П. 262 Приходько П. 416 Приходько П. G. 351 Приходько Т. Ф. 376 Приходько Ф. О. 168 Пришедько В. С. 278 Прозоровський 460 Прокопенко Г. Б. 413 Прокопепко Г. М. 520 Прокопенко І. 266 Прокопенко JI. П. 448 Прокопенко С. 448 Прокопенко Ю. 448 Проняєв П. 142 Просяник О. І. 552 Протасей М. Є. 617 Протасов 3. Г. 186 Прохода І. П. 42, 211 Проценко М. Й. 584 Проценко С. Ф. 263 Проценко Ф. 1. 254 Проценко Ф. П. 339 Прошкін А. Ф. 437 Прощаков В. І. 227 Прядка М. С. 178 Прядко Я. ГІ. 417, 418 Пташниченко Г. А. 592 Пугач Ф. 132 Пугачов О. 19, 370 Пулях О. І. 316 Пустовойтов В. Ф. 610 Пухов М. П. 69 Пучка А. 502 Пучко Р. 502 Пушкар М. 324 Пушкар П. 278 Пушкін О. G. 272

Пшенична М. В. 590 Пясочинський 15 П’ятишкін 469, 474

Р Радпнський М. І. 247 Радченко В. 581 Радченко 3. Т. 583 Радченко І. І. 26, 253, 598 Радченко І. О. 153 Радченко С. І. 26, 253, 267 Раєнко Ф. К. 157 Разін М. 505 Разін С. 17, 92, 325 Ракитіна Д. Я. 238 Раков І. Ф. 265 Раковський Г. В. 220 Ралко В. І. 403 Рапота В. 114 Рапота Н. 114 Рахинська О. П. 625 Рахманінов С. В. ЗО Рахмапова М. 114 Рево М. В. 335 Редіп М. М. 532 Редька І. П. 157 Редька У. С. 157 Редькін А. П. 335 Редько Г. М. 157 Ремісник М. К. 530 Ремньов А. І. 600 Решетняк І. Д. 412 Решетняк О. Є. 176 Решодько П. Ф. 32 Рєзник М. Ф. 182 Рєзник О. Ф. 185 Рєзник С. І. 182 Рєзник Ф. Ф. 183 Рєпін І. Ю. 256 Ржевський 14 Рибалка 19 Рибалко П. С. 71, 72, 391, 494 Рибкін П. В. 479 Рибчинський І. В. 125 Рижков В. JI. 172 Рижов М. Я. 312 Рилов В. В. 80 Риндін 326 Рисенко О. Г. 400 Рисована Г. 421 Рідкошеєнко В. М. 412 Рідний С. Г. 318 Різник Н. Ф. 590 Різниченко О. П. 296 Різпиченко X. І. 444 Різниченко Я. Т. 174 Ріпа А. С. 426 Ровенська М. О. 391 Ровко П. 397 Рогальська 619 Рогачевський Г. О. 75, 543 Рогипський М. Д. 401 Рогоза І. Т. 396 Рогозинський Ф. Є. 648 Рогуля Т. В. 412 Рогутько П. О. 607

Родимцев О. І. 61, 261 Роєнко С. П. 365 Рожнов Г. С. 229 Розумовський А. К. 209 Розумовський К. Г.. 19, 208, 209, 276, 395 Ройко В. Н. 590 Ройченко О. О. 552 Рокоссовський К. К. 69, 272 Романенко І. Т. 112 Романенко М. 649 Романенко С. А. 432 Романенко С. О. 193 Романіка М. П. 590 Романов П. Р. 365 Романов П. С. 389 РомановсКкий В. О. 223 Романовський О. І. 509, 510, 512 Романчук Г. М. 173 Роменець В. В. 327, 334, Ромодановський Г. 207, 324, 395 Ромченко М. В. 600 Ромченко С. В. (Звонов) 527 Росоха І. С. 182 Роспутченко Ф. Т. 477 Рубан М. А. 178 Рубан М. П. 451 Рудак 529 Руденко Г. Т. 82, 274, 275 Руденко К. С. 447 Руденко JI. М. 419 Руденко М. 108 Руденко П. Г.’ 108 Руденко П. І. 263, 285 Руденко С. А. 398 Рудзинський Й. Ф. 325 Рудий С. М. 620 Рудик JI. І. 125 Рудинський М. Я. 441 Руднєв М. О. 35, 39, 100, 258, 269 Руднєв Р. 466, 469 Руднєв С. В. 60, 63, 64, 66, 68, 74, 465, 466, 474 481 Рудников 512 Рудницький Т. А. 642 ,Рудченко Г. С. 217, 228 Рудченко К. 78 Рудь П. С. 169, 349, 466 Рукін І. В. 562 Руков І. Г. 132 Рульов М. Ф. 239 Рум’янцев О. X. 216 Рум’янцев П. 525 Рум’янцев П. О. 208 Рум’янцев-Задунайський П. О.

208, 525, 611 Русак Г. 132 Русаков 408 Русаков П. 403 Русанівський А. М. 402 Русов А. А. * 208, 209, 224, 618 Рухленко Є. Г. 229 Рябець В. С. 163 Рябинин М. М. * 470 Рябко П. 505

668

Рябовіл І. К. 278 Рябушко А. 3. 410 Рябушко М. 503

С Саблін ІО. 579 Сабуров М. С. 539 Сабуров О. М. 63, 64, 66—68, 228, 530, 531, 605 Савич О. М. 31, 566 Савін М. ІО. 604 Савочка О. G. 590 Савченко 36 Савченко Гаврило 502 Савченко Гнат 502 Савченко Г. М. 297 Савченко Г. П. 654 Савченко Д. 502 Савченко Є. М. 426 Савченко І. П. 489 Савченко М. X. 54, 60, 76, 81, 82, 34, 363, 367, 368, 622 Савчук І. І. 142 Савчук І. П. 186 Сагайдачний П. П. 653 Саганюк П. Я. 235, 243 Садиков П. С. 299 Садовников Р. В. 332 Садовський І. М. 571 Садовський М. К. 31 Саснко В. П. 103 Саєнко І. П. 570 Саксаганський П. К. 31 Салай М. Г. 527 Самбуров Н. 1. 312 Саміло І. Г. 198 Самко В. Є. 351, 352 Самовидець 129 Самодай В. 272 Самойлович І. 395 Самоквасов Д.* 341 Самохіна Г. И. 447 Самсоненко Н. 53 Санжаревський М. Р. 49, 254 Салач JI. 266 Саиєгін П. К. 471, 472, 476 Сапєгін Т. А. 474 Сапухіна JI. П. 89, 127 Саран ЛІ. Г. 513 Caca 1. ЛІ. 418 Сахненко Г. І. 153 Сахно 15, 207 Сахно І. Ф. 283 Сахно П. JI. 106 Сахно Ф. Г. 509 Саченко II. 548 Свинаренко В. Ю. 157 Свириденко П. О. 469 Свиридок С. А. 227 Свистунов Т. А. 211 Свідерський 142 Свідерський О. Г. 75, 280 Свірська 21 Світличний В. 81 Світличний І. І. 306 Світличний С. К. 433

669

Свічкар Г. А. 594 Свободна О. В. 137 Святослав Ольгович 12, 458 Северин А. П. 300 Северин І. К. 523 Сема Г. В. 388 Семенець М. К. 572 Семенистий ЛІ. 242 Семенко Г. Ф. 288 Семенов С. ЛІ. 498 Семенченко К. О. 61 Семиліт С. Т. 396, 398 Семинський В. 118 Сенченко Г. І. 221 Сень Й. Д. 64, 531 Сергєєв О. М. 387 Сергсєв Ф. А. (Артем) 527 Сергєєв-Ценський С. ЛІ. 210 Сергієпко В. Д. 651 Сергієнко ЛІ. 274 Сергієнко ЛІ. П. 649 Сергієнко О. С. 333 Сергієнко П. О. 649 Сергійко І. К. 655 Сердеченко С. 325 Сердюк Л. Т. 134 Сердюк Н. С. 605 Сердюк О. С. 426 Сердюк П. Л. 337 Сердюк Ф. І. 338 Сердюченко Р. П. 273 Серебряков ЛІ. В. 584 Середа І. ЛІ. 74, 186, 187, 455 Середа ЛІ. Р. 154 Середа Я. С. 151 Середенко Ф. 460 Середченко С. 23 Сереженко ЛІ. Г. 335 Сес В. 540 Сєдих В. Ф. 478 Сивокозов К. ЛІ. 320 Сивцов О. 40, 102 Сидоренко А. А. 121 Сидоренко Г. І. 639 Сидоренко Г. П. 650 Сидоренко І. ЛІ. 529 Сидоренко О. Г. 412 Сидоренко С. А. 573 Сидоров В. А. 437 Сидоров В. ЛІ. 598 Сидоров О. О. 175 Сизов Г. К. 368 Силенко ЛІ. II. 62 Сильченко Є. Є. 529 Символ С. П. 287 Симон В. П. 451 Симон І. ЛІ. 75 Симонтовський Н. С. 94 Синепал Т. Я. 368 Синиця П. ЛІ. 376 Синянська К. А. 183 Синько ЛІ. С. 403 Сиромятников В. ЛІ. 119 Ситников І. П. 225 Ситов О. 112 Сичевська ЛІ. І. 616 Сіверс Р. Ф. 38, 462 Сім’я Г. В. 54, 518

Сінельник М. І. 409 Сіра ЛІ. К. 332 Сіренко Є. 131 Сірей І. ЛІ. 332 Сірий О. ЛІ. 330 Сіробаба В. Т. 393 Сіробаба І. Ф. 376 Сіробаба С. Г. 376 Сіряченко К. В. 152 Скалозубова А. Я. 18(ї Скиба А. ЛІ. 343 Скиба І. А. 346, 347 Скиба С. 501 Скиба Я. А. 343 Скибепко І. П. 496 Скидап К. 15 Скиць Г. К. 274 Скляр В. Т. 523 Склярепко І. ЛІ. 376 Склярепко Е. ЛІ.* 101 Склярова Р. ІО. 413 Сковорода Г. С. 22, 94, 358, 573 Скорик В. І. 283 Скорик ЛІ. С. 508 Скоробагатий І. І. 338 Скоробагатько ЛІ. 132 Скоропадський 645 Скороход ЛІ. А. 399 Скотар І. Ф. 286 Скринько В. Г. 588 Скрипка Ф. В. 306 Скрипко І. М. 608 Скрипник В. Д. 127 Скрипник В. І. 265 Скрипченко П. 551 Скрицький В. 138 Скубачевський Г. С. 335 Скурихіна Г. С. 174 Скусинець ЛІ. А. 568 Слабєєв І. С. 19 Слєпова ЛІ. І. 584 Сліпньов А. К. 322 Сліпуха Д. О. 200 Слюсаревський Д. ЛІ. 502 Слюсаренко X. 503 Слюсарський А. Г. 16— 19, 91, 92, 180, 304, 355, 357, 370, 379, 406, 430, 431, 442, 460, 548, 576, 584, 585 Сльоза Й. 502 Сльоза П. 502 Смага С. А. 393 Сметана П. С. 225 Смик О. П. 605 Смичок І. К. 604, 605 Смишляк І. Є. 648 Смілянський Л. І. 267 Смирпов И. И.* 459, 470 Смітія О. О. 387 Смоловик ЛІ. Ф. 253 Смоловик Я. Г. 254 Смолянський І. П. 580 Снігур Т. Т. 172 Снітко Ф. К. 536 Собин П. Т. 315 Соболевська ЛІ. П. 399 Соболь Г. В. 581

Сова Н. О. 645 Сова-Степняк С. А. 254, 258 Сокол В. Т. 388 Соколов В. Ф. 420 Соколов І. С. 110, 119 Сокрута Ф. А. 411 Солдатепко С. А. 176 Солепик К. Т. 23, 486 Соловей С. І. 176 Соловйова Н. А. 241 Соловьев С. М.* 18 Соломаха К. JI. 583 Соломко JI. О. 604 Солом’яна С. І. 221 Солоха В. 374 Соляник Т. Ф. 312 Сорбат В. М. 214 Сорока М. Є. 375 Сорока М. Ф. 379 Сорока О. Г. 151 Сорока О. П. 550 Сорока С. Д. 539 Сорокопуд В. П. 190 Сосновський М. О. 184 Сохіпа І. 262 Спасьонов А. Я. 186 Спицин А. 116, 121 Співак А. П. 390 Сребреницький Г. 431 Срібняк Г. Д. 574 Стадник В. Г. 513 Стадпик М. Ф. 116 Стариков Ф. П. 34, 35, 536 Стародуб К. 114 Старцева М. В. 238 Старченко І. А. 242 Стасов В. 126 Стафеєв В. А. 169 Стаханов О. 110 Стеблянко В. Г. 389 Стегайло Д. П. 619 Стегнищев М. Н. 467 Степаненко А. Є. 337 Степаненко В. І. (Мороз) 327, 328 Степаненко С. І. 422 Степанов Ф. 601 Степанова В. 114 Стефанович Я. В. 26, 285 Стеценко Г. А. 22, 209, 486 Стеценко Г. І. 152 Стеценко Є. Н. 573 Стеценко 3. А. 399 Стецюк К. І. 17, 324, 407 Стовбир М. 411 Стожок М. П. 335, 347, 617, 623 Столиченко К. Ф. 453 Столяренко В. 578 Стомін О. К. 196 Стопчепко М. Я. 198 Сторо/кук С. П. 110 Стояп У. Р. 40, 259 Стояповський Ф. П. 592 Стрелков И.* 633 Стрибок 150 С.трибуль І. С. 343 Стрілецький І. І. 295 Строган В. В. 235

Строганови 28, 548, 549 Строкач Т. 466 Стунгур Г. 619 Ступак Н. 3. 349 Ступак Ю. 125, 548 Ступачепко П. Ю. 570 Ступка Я. Б. 213 Стьобин А. М. 652 Суворов Г. М. 160 Сударенко Ф. І. 110, 111 Сукачов Б. І. 521, 590 Сукачов Г. 362 Сулима Г. 599 Сулима М. 501 Сумароков 556 Сумець В. П. 589 Сумець С. І. 590 Сучцов І. М. 306 Сумцова У. Т. 300 Сунгуров 252, 284 Супрун О. 113 Супруп П. В. 113 Супрун С. П. 56, 71, 72, 86, 113, 118, 161 Супрун Ф. 113 Суслов М. А. 82 Суховєєва Г. 468 Суховій І. І. 376 Сухомлин С. І. 160 Сухоставець М. С. 384, 385 Сушко С. М. 290 Сущенко JI. О. 338 Сущенко М. І. 339 Сущенко П. І. 343 Суяров П. О. 572

Т Тагліна О. С. 538 Таїров О. Я. 499 Таракан І. Ф. 221 Таракапов М. П. 437 Таран А. 240, 581 Таран А. В. 316 Таран А. К. 396 Таран JI. 240 Таранушенко С. А. 23, 369 Таранченко В. П. 413 Таранченко І. О. 205 Таранченко У. С. 411 Тарасепко І. Ф. 529 Тарасепко К. П. 205 Тарасепко О. Г. 87, 125 Тарасенко О. П. 303 Тарасепко Т. Г. 534 Тарасов М. 539 Тарасюк В. Д. 315 Таратуто М. В. 64, 67, 539 Тарле Е. В.* 92, 485 Таряник П. С. 579 Татарепко А. І. 317 Татарепко І. 131 Татарипов О. В. 542 Татарченки 113 Татенко П. Д. 521 Твердохліб М. Д. 161

Твердохлібов О. Д. 432 Тебеньов 512 Тельонков О. А. 467 Темченко І. В. 163 Теребун В. 115 Терезов Е. М. 74, 118 Терехов А. П. 102 Терещенки 27, 28, 209, 224, 231, 326, 470, 612, 638, 646 Терещенко І. І. 315 Терещенко І. П. 338 Терещук І. А. 437 Терниченко А. Г. 432 Терновець І. С. 486 Тесленко П. О. 566 Тесленко П. С. 146 Теслюков П. І. 620 Теслюкова Н. І. 619 Тетеря іі. 324 Тидень Ф. 605 Тимошенко В. І. 172 Тимоіценко М. К. 543 Тимощепко Д. Р. 167 Гимченко 142 Тимченко В. П. 339 Тимченко Г. Я. 157 Тимченко І. П. 143 Тимченко М. JI. 424, 501 Тимченко П. С. (с. Гребениківка) 592 Тимченко П. С. (м. Конотоп) 265 Тирін Г. 398 Титов Є. І. 264, 265 Титов Є. С. 264 Титов М. П. 285 Тихончук С. Н. 114 Тичина В. Є. 40 Тищенко В. Т. 650 Тищенко І. А. 229 Тищенко І. П. 220 Тищенко М. В. 344 Тищенко М. Й. 587 Тищенко Р. Є. 420 Тімонін М. О. 221 Тітарева Ф. Д. 595 Тітенко A. JI. 543 Тихомиров М. Н.* 12 Ткач Я. М. 59 Ткаченко В. К. 223 Ткаченко В. О. 440 Ткаченко Г. 598, 599 Ткаченко Г. Т. 348 Ткаченко І. П. 439, 440 Ткаченко І. С. 388 Ткаченко К. М. 387 Ткаченко М. Є. 414 Ткаченко П. Ф. 489 Ткаченко С. 601 Ткаченко Т. 411 Ткачов І. М. 230 Ткачова Г. Г. 649 Ткачук М. М. 650 Товкач К. О. 238 Товступенко І. 548 Тодор В. П. 287 Токар А. І. 411 Токар І. Г. 331

670

Токар І. Є. 520 Токарснко Г. К. 410 Томашевський С. П. 327 Томчук О. Д. 535 Травпиков М. 33, 210 Трало К. 10. 604, 605 Третяков А. Г. 283 Тригуб М. Т. 353 Тріщипський А. Г. 522 Троман І. С. 346 Троненко Г. А. 507, 555 Тропінін В. А. 209 Трофименко С. Г. 68 Трофимов В. В. 322 Трохименко JI. В. 241 Трохименко М. Й. 506 Трояп В. О. 376 Трояп Г. І. 422 Трутовський К. О. 97 Трухан І. П. 648 Туманов Н. І. 509 Тумапська Г. 224 Туманський 395, 611 Туманський В. І. 248 Турбін Д. І. 74 Туренко П. І. 573 Турков І. 633 Турков К. М. 633 Турченко Г. П. 563 Турченко Н. М. 580 Тучков Ф. І. 169 Тхір Г. І. 287 Тхор О. 262 Тюменєва Г. 578 Тютюнник І. К. 410 Тютюнник О. Н. 159 Тягнибіда І. 502 Тяпін 512

У Уборевич І. П. 44 Удовиченко Б. П. 275 Удовиченко І. Г. 320 Удовиченко М. П. 275 Удовиченко О. М. 363 Українка Леся 31, 568 Улановський А. А. 385 Улановський А. К. 382 Улановський М. С. 74, 383 Улитін І. І. 115, 299, 312, 412 Улько К. Ф. 450 Улько М. В. 388 Улько М. М. 387 Уманський П. В. 569 Унковський Г. 250 Усердова М. Я. 608 Усик М. Т. 388 Усиков А. І. 34, 35, 38, 543 Усиков О. Я. 85 У сов І. П. 607 Устименко В. А. 157 Ухтомський Д. В. 441 Ушинський К. Д. 327, 624

671

Ф Фаворський В. 459 Файнберг Є. Л. 464 Фаль В. Ф. 214 Фаттахов 3. 420 Фатун Д. А. 620 Фащенко О. М. 405 Фебенко Ф. Д. 434 Феденко Л. В. 567 Федерок І. G. 75 Федір Іванович 459 Федір Олександрович 14 Федірко О. 397 Федоренко В. П. 89 Федорко І. С. 287 Федоров В. М. 286 Федоров І. П. 64, 531 Федоров G. 370 Федоров Ф. 603 Федорова Д. О. 561 Федорова Н. П. 561 Федорович Т. 15 Федорченко А. К. 604 Федорченко Г. А. 119 Федченко І. К. 335 Федченко П. 444 Федчун В. П. 399 Федько І. Ф. 46, 47, 490, 523 Фепенки 342 Фененко М. М. 436 Фесенко Ф. С. 236, 237 Федоренко П. К.* 17 Федосов И. А.* 252 Філімонов Г. І. 201 Філімонов Д. А. 201 Філіпенко І. 113 Філоненко-Бородич М. М. 213 Фільченко ІО. Л. 227 Фірсов 433 Фомічук К. Б. 240 Фопвізін Д. І. 209 Френкіп М. Ф. 635 Фриза Т. І. 644 Фролов А. І. 361, 387, 444 Фролов І. С. 620 Фролов Л. П. 619 Фролов М. Н. 621 Фролов П. 620 Фролов X. М. 41, 361, 381, 387, 389, 444 Фрунзе М. В. 491, 510 Фурман Є. А. 265 Фурсій В. 649 Фуртат В. Д. 506

X Хабло Е.* 633 Хаїтов С. 420 Халиченко Г. О. 558 Хапдурін М. Г. 238 Хапталін М. С. 413 Харитопенко 28, 96, 147— 149, 159, 192 Харитонов В. Л. 98 Харченко Г. С. 391

Харченко Й. Т. 567 Харченко М. Ф. 579 Харченко П. М. 184 Харченко Т. 251 Харченко Т. Л. 340 Харченко Ф. Я. 338 Хасанов X. X. 280 Хасін А. М. 62 Хацько В. С. 153 Хвостенко І. Г. 372 Хекало Є. М. 399 Хекало І. В. 401 Хелемеля Є. Л. 387 Хижняк В. Д. 189 Хижняк О. Г. 496 Хижняк П. Л. 278 Хижняк G. Ф. 568 Хилобок П. G. 42, 212 Хилько В. А. 392 Хиценко І. І. 321 Хільченко Т. П. 462, 463 Хімич Г. Л. 247 Хлонь І. П. 244 Хлопка 14 Хмарський Д. 3. 320 Хмельницький Б. 15, 16, 250, 324, 460, 485 Хобот І. Т. 56, 363 Ховрич А. К. 421 Ходак В. І. 650 Ходиревський 512 Ходун П. Я. 101 Хожай М. П. 352 Холод В. Й. 298 Холодов П. Т. 590 Холодович 342 Холодовський В. С. 613 Хомепко Д. М. 387, 447 Хоменко 6 . П. 489 Хоменко М. П. 644 Хоменко М. Ю. 126 Хоменко О. Й. 569 Хоменко П. Б. 452 Хоменко С. Т. 411 Хомепко Я. Й. 569 Хомовський 556 Хомовський П. 3. 566 Хондожко А. І. 607 Хондожко В. А. 603 Хорват 486 Хоровський С. Ф. 631 Хорошун П. Д. 441 Храмуша Ф. І. 351 Храпач М. І. 454 Хреппікова Г. А. 221 Хрестиченко Ф. 92 Хрипунов А. І. 609 Хроленко В. Г. 137 Худенко В. 277 Худолій П. О. 376 Худяков В. 115

ц Цапенко М.* 23 Царицин В. В. 267 Цвілодуб Я. А. 633

Цекало Я. П. 390 Цибенко К. О. 81, 621, 622 Цибульов О. І. 159 Цигапенко П. Ю. 512 Циганок В. О. 33, 35, 210, 211, 246 Циганок В. Я. 635 Цимбал В. Т. 75, 331 Цимбал О. П. 157 Цимбал Ф. В. 332 Цис В. Т. 428 Цитовський ІО. Г. 75, 263 Цілуйко 3. П. 595 Цілюрик Г. П. 188

Ч Чаговець В. Ю. 85 Чадо Й. І. 235 Чайка Г. М. 400 Чайка О. 549 Чайковська Н. Г. 465 Чайковський П. І. ЗО, 97, 98, 256, 570, 578 Чала І. Т. 84 Чалепко Я. П. 551 Чариков С. М. 384 Часник П. М. 151 Чвертка М. М. 603, 632 Чевгус-Ковпак П. С. 159 Чекменьов М. Г. 265 Челядін І. Т. 466 Чемерис І. І. 121 Чемодуров І. Ф. 235 Чемпарьов П. І. 169 Чепик В. П. 650 Чепик Т. G. 630, 631 Чеиульський A. G. 318 Чепурний В. І. 332 Чепурпий М. П. 155 Червяков П. П. 571 Черевичепко Я. Т. 62 Череда А. Т. 450 Чередниченко К. Т. 377 Чередниченко М. І. 391 Черепов 461 Черненко І. .В. 156 Черненко G. Ф. 653 Черпиш Оі Г. 121 Черпишов С. Т. 235 Чернігівець І. 435 Черняк В. П. 352 Черпяк Т. В. 258, 328, 527, 600, 601, 613 Черпяков Д. Є. 471 Черняков Й. ,Т. 461 Черпяков К. Ф. 471, 474 Черняков П. Ф. 471 Черпяков X. А. 472, 475 Чернякова А. Г. 481 Чернякова В. П. 481 Черняховський І. Д. 69, 237, 331 Чеснов А. Ф. 169 Чеснов О. С. 61, 143 Четверик І. В. 616 Четвертаков Є. В. 20 Чехов А. П. ЗО, 86, 98, 125, 578

Чечвянський В. (В. М. Губенко) 452 Чечель І. Г. 344, 345 Чечоткін JI. 477, 478 Черненко Н. В.* 107 Чиженки 113 Чирва І. Ф. 361 Чичикало G. А. 227 Чичина М. І. 375 Чичипа Т. І. 238 Чібісов К. Є. 67, 68, 115 Чкалов В. П. 113 Чмир М. К. 33, 210, Чмихало Б. М. 201 Чоботарьов М. G. 455 Чорне-Лихо 15 Чорний Д. 17 Чорток Г. 277 Чубун Г. 242 Чубуп І. В. 64, 216 Чубун М. С. 214 Чувирін Д. 184 Чуйко П. І. 350 Чуйков Є. 125 Чумаков М. А. 481 Чумакова М. П. 477, 480 Чумичов П. 110 Чупіка Г. А. 178 Чупіка М. Ф. 175 Чупріп І. Є. 299 Чутких О. 77, 118 Чутких О. G. 218 Чучукало В. Д. 89

Ш Шабаль К. П. 553 Шабальов Д. С. 529 Шаблепко А. Я. 112 Шабліовський Є. С. 486 Шалматов С. 23 Шаматрін П. О. 239, 617 Шамордій Умай 91, 92 Шамрай А. П. 316 Шамрай Г. В. 521 Шамрай Д. К. 605 Шандиба В. Д. 204, 205, 437 Шапарепко О. М. 86, 126 Шаповал Б. К. 425 Шаповал Г. С. 591 Шаповал І. Й. 396 Шаповал М. П. 590 Шановалов І. 589 Шаповалов М. 589 Шапорін Ю. О. 86, 88, 223 Шарабарін М. О. 495 Шаренко В. Д. 75, 453 Шатравенко Д. П. 590 Шатрюк М. Ф. 152 Шафонский А.* 500 Шахов В. І. 607 Шашло Т. М. 62, 383 Швайка П. 503 Швачунова О. Б. 126 Швед О. М. 569 Швей А. Ф. 536 Швець А. М. 643

Швець І. В. 563 Швець І. Т. 85, 645 Швидкий Я. G. 393 Швіндін Ф. Г. 398 Шевелкін М. О. 598 Шевельов А. Л. 527 Шевцов Г. І. 546 Шевцов Г. О. 531 Шевцов П. М. 116 Шевцова М. П. 622 Шевченко А. 53 Шевченко В. П. 369 Шевченко Г. М. 402, 605 Шевченко Д. ІО. 381 Шевченко П. 384 Шевченко С. 116 Шевченко Т. Г. 22, ЗО, 209, 210, 224, 252, -267, 272, 284, 289, 325, 357, 358, 371, 389, 486 Шевчик П. М. 334 Шевчук Г. 183 Шеденко М. Є. 515 Шелест Г. І. 584 Шелудько У. Д. 344 Шемкова Н. 151 Шемшура М. G. 493 Шем’яка В. 458 Шепеленко І. Ф. 121 Шепель Є. 621 Шепітько С. П. 274, 288 Шеремет Г. Ф. 218 Шеремет М. П. 241 Шерстюк Ф. Ю. 567 Шершень Ф. П. 388 Шестова М. С. 649 Шестопал А. І. 418 Шило С. 251 Шимко І. Я. 384 Шимко О. В. 385 Широков Я. К. 635 Ширяєв П. 597 Шитіков G. А. 463 Шиян В. М. 260, 261 Шкамерда К. П. 353 Шкиря М. Г. 301 Шкловський І. С. 85 Шкловський Й. G. 223 Шкодіна В. С. 333 Школьна Л. П. 80, 266 Шкрьоба А. І. 418 Шкурат В. Є. 569 Шкурат С. Й. 492, 498 Шкурін С. Т. 234 Шкурко Р. А. 318 Шкут Г. Д. 541 Шліхтер О. Г. 536 Шмат Л. П. 420 Шматченко А. Ф. 559 Шморгун П. М.* 96, 254, 255, 487 Шовкопляс О. М. 552 Шостак М. П. 644 Шостак П. І. 586 Шостакова G. 195 Шпаченко П. В. 340 Шпетний М. О. 156 Шпота М. М. 290 Шпота М. П. 273

672

ІПрамко М. А. 440 Штейн І. 486 Штепа І. 370, 379 Штихно В. О. 126 Ш>ба Є. В. 338 Шубравський В. Є. 486 Шугаєва Є. Є. 238 Шудрик І. О. 449 Шульга П. П. 116 Шульга С. Н. 592 Шульга Я. М. 71, 81, 363, 366 Ш ульжепець Н. Є. 321 Шульженко Б. С. 425 Шульжепко Я. В. 565 Шумейко А. С. 339 Шумейко В. В. 152 Шумило 371 Шумило К. К. 361, 372, 373 Шумило Я. С. 446 Шуми лов І. П. 391 Шумицький І. І. 42 Шутой В. Е.* 18, 251, 507, 618 Шухляєв І. В. 581 Шушпанов І. Я. 68 Шушура Т. 362

щ Щ ебетун О. І. 412 Щепкіп М. С. 23, 305, 322, 486, 556, 564 Щербак М. 579 Щербаков В. К. 327 Щербаков К. 231

Щербань І. А. 509 Щербатов 416, 418 Щербина Й. Т. 516, 558 Щерстюк М. В. 177 Щелков К. П.* 180, 576 Щиренко П. П. 346 Щілинськпй Г. А. 311 ІЦоголів Я. І. 31, 431 Щорс М. О. 527 Щусь 491 Щучка С. С. 40, 490

Ю Ювченко С. І. 227 Юлло А. О. 588 Юнак Г. М. 572 Юнок С. 555 Юр’єва М. М. 622 Юркіп І. Я. 236 Юрченко А. Є. 346 Юрченко В. І. 339 Юрченко М. М. (с. Дубовичі) 340 Юрченко М. М. (с. Юнаківка) 558 Юсупов 180, 181 Юхименко К. ІО. 446 Юхневич І. І. 420 Юхта Є. І. 426 Ющенко Г. М. 214 Ющенко О. І. 223 Ющенко О. Я. 87, 428

Я Ягофаров Я. І. 299 Якименко К. Є. 176 Якимов М. П. 197 Яковенко І. М. 581 Яковенко І. Я. 592 Яковенко JI. 581 Яковлєв Т. Я. 594 Яловенко У. Т. 285 Яловий І. Н. 426 Ян II Казимир 18, 207, 324, 485, 610 Янков В. М. 297 Янпольський 292 Янченко II. О. 637 Яременко В. 517 Яременко В. С. 88, 522 Яременко П. К. (с. Попівка) 288 Яременко П. К. (с. Сміле) 513 Ярмак А. Д. 274 Ярмош І. К. 581 Яровицький В. 600, 601 Ярошенко С. І. 101 Ярошенко С. К. 561 Яценко В. М. 258, 265 Яцепко Є. 6 . 338 Яценко І. П. 152 Яценко М. І. 572 Яценко О. Я. 420 Яценко П. В. 285 Яцюк С. А. 195 Яшин М. Ф. 262

ГЕОГРАФІЧНИЙ ПОКАЖЧИК

А Авраменкове 522 Аврамківщипа 451 Адамівський район 320 Азербайджанська РСР (Азер­ байджан) 55, 74, 80, 495 Азов 370, 414 Алтайський край 299 Алтинівка 348 Алтинівка, з. ст. 350 Аляб’єве 477 Альошина Слобода 42 Амбари 159 Амбари, з. ст. 147, 148 Амур, р. 326 Анастасівка 515 Андріївка (Крол. р-н) 348 Андріївка (Ром. р-н) 515 Андріївка (Сум. р-н) 568 Андріївське 286 Андріяшівка 515 Андріяшівка, з. ст. 515, 517, 518 Антонепкове 404 Антонівка (Крол. р-п) 350 Антонівка (Ямп. р-п) 10, 655 Апютипе 285 Аркавське 147 Артемо-Растівка 593 Артюхівка 515, 516 Аргюхове 348 Архангельська область 378 Аршуки 402 Астраханська область 70 Атамапське 177 Атинське 161 Афганістан 199

Б Баба 425 Бабаківка 160 Бабакове 415 Базелівщина 653 Б аїха 161 Байрак (Леб. р-н) 391 Байрак (Липоводол. р-н) 401 Бакирівка 54, 450 Бакирівка, з. ст. 593 Баку 80 Бакша 162 Бандури 454

Баничі 240, 246 Баничі, з. ст. 236, 243 Барабашівка 392 Баранівка 247 Баранове 427 Барвінкове 573 Барилівка 321 Барило 156 Барнаул 617 Баси, з. ст. 567 Басівка (Ром. р-н) 10, 566 Басівка (Сум. р-н) 48, 516 Басівщина 388 Батове 322 Батурин 61, 251 Батуринська волость 276 Бауцен 466 Бахмач 38, 552 Бахмач, з. ст. 487 Бахмут 370 Бахчисарайський район 280 Бацмани 519, 520 Бачівськ 240 Башкирська АРСР (Башкирія) 196, 218 Беєве 401 Беєве-Доярське 401 Беєве-Комуна 401 Бездрик 18, 567 Безіменна, р. 161 Безкровне 348 Безодна 156 Безсалівка 158 Безсокирне 157 Беково 446 Бензики 627 Бережне 285 Береза 33, 240, 241 Березів Яр 391 Березівка 202 Березіна, р. 606 Березняки 426 Березове 387 Берестечко 575 Берестівка 396, 401 Берізки 425 Берлін 71, 152, 273, 482, 562, 626 Берюх 481 Берюхівська волость 41 Беседівка 10, 11, 424 Бессарабка 516 Бешкіне 246 Бєлгород 91, 129, 196, 199, 304, 305, 430 Бєлгородська губернія 231, 461

Бєлгородська область 9, 77, 88.

106, 190, 198, 200, 303, 413 Бивалине 474 Бистрик 348 Битиця 556, 566 Бишкінь 16, 356, 387 Бідани 454, 455 Б іж 427 Біжівка 173 Біла Береза 246 Білани 156 Біликівка 157 Білиця 605, 653 Білка 591 Білове 240 Біловишневе 157 Біловод 516 Біловоди, р. 566 Біловоди 550, 566 Біловоди, з. ст. 405, 515, 517 Біловодське 516 Білогалиця 479 Білогриве 349 Білозерка 268 Білокопитове 244 Білопілля 16, 19, 28, 31, 32, 34, 36, 51, 62, 113, 128—138, 140, 146, 215, 571 Білопілля, з. ст. 134, 136, 140, 157— 159, 161, 163, 415 Білопільський район 55—57, 71, 76, 81, 82, 118, 128, 156, 383, 422, 550 Білоруська РСР (Білорусія) 80, 85, 123, 214, 217, 299, 304, 307, 368, 470, 485, 623, 636, 637, 644, 651 Білоусівка (Кон. р-н) 288 Білоусівка (С.-Буд. р-н) 70.

546 Білоусівка (Сум. р-н) 571 Білоярське 424 Бобилівка 246 Бобине 477 Бобрик, р. 317, 391, 524 Бобрик 156, 493, 516, 517 Бобрицька волость 41 Боброве 390 Богданівка 624 Богданка 624 Богодухів 62, 68, 360, 430 Богодухівський округ 194 Богодухівський повіт 181 Боголюбове 592 Божок 353 Бойки 392 Бойкове 521 Болгарія (Народна Республіка Болгарія) 84, 121, 154, 266, 303, 335, 438, 447, 498, 584 Болотівка 173 Бондарі (Бур. р-н) 175 Бондарі (Кон. р-н) 283 Бондарівщина 163 Борзівщина 456 Борисов 328 Борисовський повіт 308 Борисовський район 190, 198

674

Боровенька, р. 387 Боровепька 387 Боровичі 544 Бороданове 426 Бородине 480 Бородіно 251 Борозенка 521 Боромля, р. 575, 592 Боромля 16, 22, 36, 67, 68, 358, 584—590 Боромля, з. ст. 388, 391, 398, 592 Боцманів 348 Бочечки 21, 283 Бошівка (Бур. р-н) 175 Бошівка (Крол. р-н) 349 Бояро-Лежачі 54, 477, 480 Боярські Лежачі 477 Бранцівка 317 Братениця, р. 15 Братениця 201, 202 Братське (Ром. р-н), 517 Братське (Трост. р-н) 591, 594 Брацлавщина 129 Бровкове 574 Броди 283 Бродок 425 Бруски 477 Брюловецький, з. ст. 349 Брянськ 35, 62, 302, 639 Брянська область 9, 56, 77, 88, 144, 221, 322, 540, 542, 635, 636 Бубликове 158 Бубнівська волость 43 Бувалине 477 Бугаївка 405 Бугор 655 Бугрувате 450, 452 Бугуруслан 113 Буди 453 Будилка 387, 388 Будища 240 Будівельне 243 Будки 161 Буднє 455 Бузовик 452 Буйвалове 353 Буймер 591, 595 Буймерівка 452 Букати 392 Бульбівщина 567 Бунякине 10, 474, 477, 478 Бурбине 520 Бурики 173 Буринський район 10, 11, 50, 57, 62, 85, 164, 173 Буринь 36, 62, 69, 113, 164— 172, 178, 497 Бурівка 387 Буро-Рубанівка 452 Бурчак 571 Бурячиха 454 Бутовщппа 147 Бухалове 404 Буцикове 573 Бяла Слатіна 498

675

V a 43*

В Вакалівщина 566 Вакулки 406 Валіївка 156, 383 Валки 388 Валуйський повіт 42 Варачине 570 Варта, р. 588 Василець 653 Василівна 19 Василівна (Леб. р-н) 388 Василівна (Ром. р-н) 517 Василівка (С.-Буд. р-н) 531, 545 Василівське 544 Васплівщина (Біл. р-н) 158 Василівщина (Сум. р-н) 568 Васильківщина 349 Васюківщина 572 Вац 610 Ващенки 159 Вегерівка 479 Ведмеже 490, 517 Велика Березівка 35 Велика Березка 38, 70, 543 Велика Бутівка 516 Велика Діброва 427 Велика Лука 403 Велика Писарівка 16, 23, 51, 62, 67, 68, 179— 190 Велика Рибиця 318 Велика Чернеччина 567 Велике 519 Велике Неплюєве 177 Великий Бобрик 21, 317 Великий Вистороп 388 Великий Ліс 402 Великий Прикіл 318 Великий Ромен, р. 276, 286, 483 Великий Самбір 19, 21, 277, 283 Великий Яр 567 Великі Бубни 517, 518 Великі Будки (Недриг. р-н) 412, 424, 425 Великі Будки (Ром. р-н) 516 Великі Вільми 567 Великі Луки 390 Великописарівська волость 25 Великописарівський район 11, 15, 56, 57, 66, 179—205 Вепіславівка, з. ст. 404 Вербове (Охт. р-н) 450 Вербове (Сум. р-н) 572 Верхнє (Леб. р-н) 390 Верхттє_(Ром. ргн) 523 Верхнє Піщане 571 Верхня Пожпя 319, 320 Верхня Сагарівка 177 Верхня Сироватка 19, 320 Верхосулка 156 Вершина 389 Весела Долина 403 Веселе (Біл. р-н) 147 Веселе (Великопис. р-н) 204, 205

Веселе (Крас. р-н) 317 Веселе (Липоводол. р-н) 394 Веселе (Пут. р-н) 64, 236, 478 Веселий Гай (Охт. р-н) 450 Веселий Гай (Ямп. р-н) 653 Веселий Степ 516 Веселі Гори 353 Веселівка 566, 567 Весело-Сім’янівка 269 Весногірське 424 Весняне 161 В’єхань 12, 14, 415 Видпівка 322 Визирівка 574 Вилецьке 517 Вилки 147 Винторівка 524 Вир, р. 138, 147, 156, 157 Вир 12, 14, 128 Вири 81, 148, 156, 157, 159, 162 Вири, з. ст. 147, 425 Вирівка 283, 284 Вирівка, з. ст. 283 Вирішальний, з. ст. 544, 545 Високе (Крас. р-н) 317 Високе (Охт. р-н) 450 Висококосів 544 Вистороп, р. 391 Вистороп 16, 18 Вихвостів 256 Вишгород 562 Вишеньки 21, 242 Вишневе (Кон. р-н) 286 Вишневе (Трост. р-н) 594 Вишневий Яр 176 Вишній Волочок 651 Вищевеселе 201 Відрадне 426 Вікторинівка 173 Вікторове 236, 246 Віли 202 Вільна Слобода 241 Вільне (Біл. р-н) 147 Вільне (Великопис. р-н) 15, 180, 201 Вільне (Кон. р-н) 288 Вільний Курган 201 Вільхове 455 Вільшана 411, 424 Вільшанка, р. 15, 355, 392 Вільшанка 567 Вільшанська волость 380 Вінницька область 68 Вірменська РСР (Вірменія) 55, 74, 199, 219, 367, 438, 467, 495, 616, 637 Вітебська область 331 Віхове 406 Владимир 199, 218, 313 Владимирська область 635 Влізки 391 Вовків 584 Вовківці 10, 12, 521, 522 Вовкове 402 Вовна 624 Вовпе 187 Вовчапський повіт 42 Вовчик 285

Водолаги 24, 566 Воздвиженське 653 Вознесенка 173 Вознесенське 241 Волга, р. 370 Волинцеве 10— 12, 71, 482 Волинцівське 482 Волинь 555 Вологда 118, 582 Вологодська губернія 306, 599 Володимирівна (Великопис. р-н) 201 Володимирівна (Недриг, р-н) 415 Володимирівна (Ром. р-п) 519 Володимирівна (Сум. р-н) 570 Волокитине 15, 21, 478 Волошнівка 518 Волфине 158, 160 Вольний 15, 180 Воргол, р. 350 Ворголь 64, 76, 236, 350, 351 Воркута 467 Ворлог 351 Воровське 201 Ворогл 351 Ворожба, р. 138 Ворожба (Віл. р-н) 16, 35, 36, 39, 51, 54, 61, 62, 69, 113, 135, 136, 138— 144, 270 Ворожба (Леб. р-н) 23, 372, 378, 388, 389 Ворожба, з. ст. 27, 40, 41, 45, 131, 140, 142, 144— 146, 160, 163, 418, 463, 477, 480 Ворожба Білопільська 138 Ворожбянське 161 Воронеж 91, 129, 430, 606, 613 Воронезька губернія 344 Воронезька область 60, 298, 312, 436, 446, 552 Воронине 158 Воронівка (Біл. р-н) 157 Воронівка (Пут. р-н) 477 Вороніж 10, 18, 19, 44, 60, 610—617 Воронцове 349 Воропаї 402 Воропай 320 Ворошиловград 302 Ворскла, р. 9, 10, 15, 179, 191, 197, 201, 202, 205, 429, 430, 440, 450, 453, 455, 592, 593 Ворсклиця, р. 203, 204, 594 Воскресенка 173 Восьме Березня 450 Вощилиха 516 Вощинське 162 Врачанський округ 84, 154, 266, 335, 498 Всадки 451 В ’юпне 522 В’язенка 478 В ’язенці 64 В ’язівка 478 В ’язове (Глух, р-н) 236 В ’язове (Охт. р-н) 451 В ’язове (Нон. р-н) 284

В ’язове (Пут. повіт) 28 В’ятка 479 В’яхань 425

Г Гаврики 425 Гаврилівка 31, 54, 518 Гаврилова Слобода 69, 545 Гаврилове 545 Гавришеве 427 Гадяцький повіт 395 Гадяч 460, 485, 487 Гадяч, з. ст. 401—404 Гаї 516 Гай 10, 426 Гайдукове 162 Гайки 286 Гай-Мошенка 452 Гайок 568 Галаєвець 394 Галепкове 521 Галка 518 Галушки 392 Гамаліївка (Кон. р-н) 268, 272 Гамаліївка (Леб. р-н) 392 Гамаліївка (IIIост. р-н) 625 Ганнівка 416, 568 Ганнівка-Вирівська 157 Ганнівка-Терпівська 157 Ганнівське 161 Гапонівка 322 Гарбарі 387 Гарбузівка 398 Гатка (Бур. р-н) 174 Гатка (Леб. р-н) 388 Гвинтове 174 Гданськ 325 Гезівка 161 Генця 439 Герасимівка 10, 49, 517, 521, 522 Гирипе (Біл. р-н) 1'58 Гирине (Ямп. р-н) 653 Гирівка 22, 252 Гирявка 289 Гірки (Леб. р-н) 392 Гірки (Пут. р-п) 477, 478 Гірне 573 Глазове 50, 624 Глибпе 320 Глибоке 388 Глинськ 16, 20, 23, 28, 36, 44, 46, 490, 491, 499—507 Глинська волость 41, 503 Глинський повіт 395 Глинський район 503 Глиняк, р. 500 Глиняне 572 Глухів 12, 1 5 -2 3 , 26, 30, 32, 33, 36, 41, 43, 51, 52, 58, 61, 69, 77, 85, 101, 2 0 6 -2 2 3 , 246, 323, 324, 463, 473, 487, 601, 611 Глухів, з. ст. 240—245 Глухівський округ 50, 51, 54, 226, 234, 465, 529, 537, 602, 632, 648

Глухівський повіт 19—21, 24, 25, 27, 28, ЗО, 33, 35, 38, 39, 41—47, 49, 224, 225, 335, 597, 611, 629, 638, 645 Глухівський район 50, 56, 57, 64, 66, 70, 82, 206, 222, 225, 226, 229, 239, 240 Глушівка 387 Глушківський район 471 Глушкове 568, 570 Гнатушине 320 Гнилиця (Крас. р-н) 321 Гнилиця (Охт. р-п) 455 Гнилівка 202 Говорунове 653 Годунівка 212, 240, 241 Голенка 520 Голишівське 161 Головачі 156 Головашівка 571 Головашівка, з. ст. 568, 569, 571, 572 Головніше 352 Голуби (Бур. р-н) 173 Голуби (Липоводол. р-п) 404 Голубівка (Леб. р-п) 393 Голубівка (С.-Буд. р-н) 6, 543 Голубкове 479 Голубці 426 Гомель 60, 199, 250 Гомельська область 68, 318 Горіле 241 Горобівка 157, 158 Горове 520 Горові Ковалі 519 Городище 390, 424, 425 Горохове 351 Горяйстівка 454 Горький 80, 199, 218, 366, 495, 496, 562 Горьковська область 378 Гостинне 147 Гострий Шпиль 415 Гостробури 369 Грабовське 86, 317, 318 Грабці 387 Грабщина 405 Градец Кралове 610 Градське 591 Грайворон 185, 190 Грайворонський повіт 41, 42, 308, 463 Грайворонський район 186, 190 Грамине 393 Графське (Біл. р-п) 163 Графське (Кон. р-н) 286 Гребельки 292, 293 Гребениківка 591, 592 Греки 402 Грем’ячка 653 Гренландія 311 Гречкине 349 Грибаньове 352 Гринівка 424 Гринцеве 392 Грицаїв 162 Грицаківка 567 Гриценкове 572

676

Грицини 392 Гришине 31, 518 Гришки 402 Грінченкове 451 Грузинська РСР (Грузія) 55, 74, 368, 438, 637, 65-1 Грузька, р. 284 Грузьке (Біл. р-н) 162 Грузьке (Кон. р-н) 38, 87, 284 Грузьке (Крол. р-н) 349 Грузьке (Сум. р-н) 569 Грузьке (Трост. р-н) 594 г Грузьке, з. ст. 285, 288, 289 Грунівка 321 Грунський район 57, 66 Грунь, р. 17, 19, 392, 451 Грунь (Леб. р-н) 378, 390 Грунь (Охт. р-н) 67, 86, 451, 452 Грунька 451 Груньки 389 Грушеве 393 Грядки 388 Губарівщина (Крол. р-н) 352 Губарівщипа (Ром. р-п) 518 Губське 520 Губсько-Будянське 156 Гуди ми 515 Гудимівка 389, 390 Гудівщина 625 Гудове 247 Гуєве 315, 316 Гуйва 82 Гукове 625, 626 Гуляеве 348 Гуляївка 240 Гуринівка 158 Гусарщина 452 Гута 242 Гути 284 Гутка 655 Гутка Південна 70 Гутко-Ожинка 543 Гутницьке 379

д Дагестанська АРСР 228, 412 Дарагапове 427 Даценківка 388 Дейпечине 323 Демократична Республіка В ’єтнам 121 Демченкове 545 Дем’янівка 654 Дептівка 26, 33, 285 Деражня 655 Дергачівка 34 Деркачі 393 Деркачівка 424 Десна, р. 9, 10, 60, 61, 230, 323, 349, 352, 524, 535, 566, 568, 604, 612, 617, 621, 628, 634 Дернівка, р. 592 Дернове 592 Дзержинське 570 Дзеркалька 519

677

Дич 178 Діброва (Ром. р-н) 519 Діброва (Ямп. р-н) 628 Дібровка 624 Дібровне 654 Дігтярі 392 Дігтярівка 425, 426 Дігтярне 160 Дідівщина 349 Дмитрівка 285 Дмитрівка (Бур. р-н) 177 Дмитрівка (Великопис. р-н)

201—202 Дмитрівка (Леб. р-н) 392 Дмитрівка (Ром. р-н) 515 Дмитрієвський 21 Дніпро, р. 9, 186, 191, 202, 217, 249, 312, 319, 353, 426, 428, 455, 456, 552, 562, 566, 567, 571, 572, 591, 592 Добра Вода, р. 323 Добринівка 425 Доброславівка 456 Добротове 349, 350 Добрянське 202 Довга Лука 401 Довге 390 Довголівка 519 Довжик (Липоводол. р-н) 404 Довжик (Охт. р-н) 452 Довжик (Ямп. р-н) 637 Долина (Глух, р-н) 244 Долипа (Недриг. р-н) 415 Дон, р. 270, 356, 370, 371, 442, 455, 457, 459 Донбас 49, 103, 116, 188, 213, 224, 232, 269, 314, 332, 340, 363, 384, 408, 471, 473, 491, 505, 510, 596, 600, 602 Дорошенкове 653 Дорошівка 477, 653 Дослідне 567 Доцепівка 573 Дремлюги 387 Дремове 425 Дрібпівщина 573, 619 Дробишів 600 Дружба (Великопис. р-п) 201 Дружба (Ямп. р-н) 534, 637—645 Друж не 392 Дубина 523 Дубинка 38, 284 Дубовичі 15, 236, 335 Дубов’язівка 33, 39, 268—276 Дубов’язівка, з. ст. 276, 283— 285, 288, 290 Дубов’язівська волость 49 Дубов’язівський район 57, 274, 279 Дуболісся 543 Дудченки 157 Думівка 320 Дунаєць 241—242 Дупафельдвар 478 Духанівка 285 Духовниче 453 Дяківка 174

Е Есманська волость 41 Есманський район 50 Есмань, р. 17, 206, 223, 244, 349, 478 Есмань 22, 224—228, 243 Есмань, з. ст. 223, 227, 240— 247, 653 Естопія 199, 365, 438

Є Європа 12 Єзуч, р. 249, 250, 284 Єлань-Коленовський район 298 Єлисеєнкове 567 305,406, Ємадикипе 459,523, 230 Єреван 80 568,570, Єрчиха 178

Ж Жабкине 351 Жалківщина 243 Жари 479 Желєзногорськ 610 Жигайлівка (Кон. р-п) 284 Жигайлівка (Трост. р-н) 12, 592 Жирардув 365 Житейське 571 Житнє 520 Житомирська область 67, 68, 333 Житянське 521 Жихове 543 Жовтневе (Біл. р-н) 36, 147, 153— 155, 376 Жовтневе (Бур. р-н) 174 Жовтневе (Кон. р-п) 285, 290 Жовтневе (Леб. р-н) 390 Жовтневе (Недриг. р-н) 426 Жовтневе (Охт. р-н) 454 Жовтневе (Сум. р-п) 573 Жовтоніжки 425 Жолдаки 284 Жолоби 455 Жолобок 147 Жуківка 174 Жукове 349 Журавка (С.-Буд. р-н) 544 Журавка (Сум. р-н) 566 Журавка (Ямп.'р-н) 637—640 Журавне 456 Журавне (Охт. р-н) 16

З Заболотне 625 Заболотове 10, 353 Забуги 389 Заводське (Великопис. р-н) 191 Заводське (Кон. р-н) 283 Загірське 572

Загорівка 351 Загребелля 250, 521 Зазірки 350 Зайцеве 178 Закаблуки 454 Заклимок 522 Закобилля^^^ 291 Закроївщ ина 427 Закубанка 515 Закумське 568 Залатиха 520 Залізничне (Коп. р-н) 288 Залізничне (Леб. р-п) 388 Залізняк 567, 568 Залісне 450 Залісся 624 Залуцьке 516 Запорожець 240 Запсілля 304, 318 Заритий 12, 14 Зарічне (Біл. р-н) 157 Зарічне (Трост. р-п) 592, 593 Заріччя (Крол. р-п) 349 Заріччя (Ром. р-н) 516 Заріччя (С.-Буд. р-н) 543 Заруддя 519 Зарудний 517 Заруднівка 499 Зарудня 341 Заруцьке 244 Засулля 44, 425, 485, 491 Засульська волость 41 Захарівське 567 Західна Двіна, р. 317, 451, 495 Зацарне 573 Зелена Діброва (Недриг. р-н) 424 Зелена Діброва (Ямп. р-н) 654 Зелена Роща 573 Зелене (Біл. р-н) 159 Зелене (Недриг. р-н) 425 Зелений Гай (Крас. р-н) 303 Зелений Гай (Біл. р-н) 390 Зелений Гай (Недриг. р-п) 426 Зелений Гай (Сум. р-н) 566, 567 Зелений Гай (С.-Буд. р-п) 543 Зеленівка 425 Зеленівщипа 519 Земляне 320 Землянка (Глух, р-п) 242 Землянка (Коп. р-н) 38, 284 Зернове, з. ст. 226, 524, 526, 527, 528, 531, 532, 545, 546 Зінове 11, 479, 521 Зіньківський повіт 451 Злодіївка 319 Зміївський повіт 356, 387 Зноб, з. ст. 544 Зноба 535 Зноба (Зпобівка), р. 535 Зноб-Новгородське 35, 69, 535, 536, 537, 539, 541, 542 Зноб-Новгородський район 69, 540 Зноб-Трубчевська 543 Зозулине 479

Золотарівка (Сум. р-н) 568 Золотарівка (Трост. р-н) 593 Золотницька, з. ст. 317 Золотоноші 500 Зорине 654 Зоряне 147 Зубівка 591

І Іваниця 425 Іванівка (Великопис. р-н) 191 Івапівка (Липоводол. р-н) 405 Івапівка (Пут. р-н) 480 Іванівське 482 Івановська область 495 Івахи 455 Івахпівка 317 Іващенкове 240 Іволжанське 550, 570 Івот, р. 17, 628 Івот 620, 624, 625 Івотка, р. 621 Івотка 628 Івотська волость 618, 619 Ігорівна 12, 174, 175 Іжевськ 496 Іллінське 479 Іллічівка 450 Імшане 628, 629 Іонине 244 Іран 199 Іскрисківщина 158 Іскрівщина 452 Іслам-Кермен 14, 459 Іспанія 56, 411 Іщепки (Леб. р-н) 389 Іщепки (Ром. р-н) 521

т їздецьке 201

Й Йовине 403 Йосинове 159

К Кабардино-Балкарія 604 Кавказ 67, 252 Кагань 482 Казань 80 Казахська РСР (Казахстан) 60, 70, 74, 113, 131, 182, 187, 199, 438, 616 Калатаєвка 43 Калашинівка 350 Калинів Яр 426 Калинівка (Біл. р-п) 147 Калинівка (Глух, р-н) 223 Калинівка (Ром. р-н) 520 Калинівка (Трост. р-н) 594

Калиновець 624 Калишенкове 288 Калище, р. 323 Калище 470, 471 Каліївка 625 Калінінська область 651 Калінінське 394 Калка, р. 14 Калуга 302, 323, 459 Калуга (Біл. р-н) 156 Калюжне (Глух, р-п) 244 Калюжне (Леб. р-н) 389 Кальченки 158 Камінське 547 Камінь 341—347 Кам’яне (Крас. р-н) 317 Кам’яне (Леб. р-п) 356, 365,390 Кам’янецьке 593 Кам’янка (С.-Буд. р-н) 547 Кам’янка (Трост. р-н) 593 Кандибине 158 Капітанівка (Кон. р-н) 285 Капітанівка (Сум. р-н) 569 Капустинці 402 Карабутівська волость 277 Карабутівський район 278 Карабутове 16, 19, 33, 276— 282 Караван 398 Карагандинська область 228 Кардаші 479 Кардашівка (Охт. р-н) 452 Кардашівка (Сум. р-н) 572 Карелія 273, 280 Карпати 216, 236, 350, 466 Карпенкове 178 Карпенчепкове 543 Карпилівка 452 Карпилівка, з. ст. 174 Карпці 404 Касянове 522 Катанське 202 Катеринівка (Біл. р-н) 160 Катеринівка (Великопис. р-п) 203 Катеринівка (Глух, р-н) 245 Катеринівка (Леб. р-п) 19, 390 Кауколемпіла, 633 Качанівка 439 Качанівка (Охт. р-н) 454 К аптур и 521 Кащенкове 351 Кекине 571 Кенігсберг 177 Кердилівщина 388 Керч 592 Керченський півострів 592 Київ 60, 79, 117, 125, 140, 253, 256, 273, 302, 323, 3 2 5 -3 2 7 , 427, 470, 555, 559, 567, 600 Київська губернія 21 Київська область 67, 68, 271 Київська Русь 12, 14, 58, 128 176, 243, 244, 289, 350, 353, 406, 429, 454, 469, 484, 500, 543 Кимличка 396, 397, 401 Кипашове 425

678

Киргизька РСР 55, 74, 113, 446 Кириківка 16, 36, 49, 51, 67, 1 9 1 -2 0 0 Кириківка, з. ст. 179, 187, 192, 193, 199, 201—205, 450 Кириківський район 194, 196 Кирияківщина 571 Кисла Дубина 158 Кищики 392 Кияниця 32, 556, 558, 564, 570 Ківшик 415 Кім 544 Кімовськ — 331 Кіндрашівка 549, 550, 568г Кіров 436, 582 Кірове 427 Кіровоградська область 412 Кіровська область 68, 228, 262, 378 Клевень, р. 206, 244, 350, 351, 478 Клепали 174 Климентове 455 Климівка 201 Клин 628 Клин (Недриг, р-н) 425 Клишки 17, 625 Клочківка 241 Клюси 402 Ключинівка 392 Клюшники 389 Княжичі 653 Князівка 481 Кобзарі 159 Ковбасине 348 Ковіньки 238 Ковтунове 624 Козацьке 285—286 Козаче 480 Козачий Яр 454 Козельпе 425, 426 Козлівка 10, 479 Колісники 402 Колодязька волость 230 Коломійцева Долина 403 Коломійці 393 Колядинець 402 Комарицьке 162 Комарівка (Глух, р-н) 246, 247 Комарівка (Охт. р-н) 454 Комишанка 425 Комиші 445, 452 Комінтерн 655 Комісарівка 392 Комсомолець 201 Комсомольська Комуна 287 Комунари 163 Коновали 522 Конова лик 441 Коновалик 441 Копоненкове (Ром. р-н) 521 Кононенкове (Сум. р-н) 568 Конопелька, р. 322 Конотоп 9, 15—19, 21—28, 31— 36, 3 8 -4 1 , 43, 45, 47, 5 0 54, 58, 60—62, 69, 70, 77, 84, 86, 232, 249—269, 278, 287,

679

288, 326, 329, 552, 598, 612, 629, 630 Конотоп, з. ст. 78, 257, 259— 261, 264—266, 283, 284, 286— 289, 418 Конотопський округ 48, 51, 54, 259, 278, 329 Конотопський повіт 19—22, 24—26, 28, ЗО, 33, 35, 3 8 -4 7 , 49, 251, 277, 507, 629 Конотопський район 10, 16, 50, 57, 81, 82, 87, 249 Копійки 205 Корабельське 454 Корейська Народно-Демокра­ тична Республіка 121 Кореневе 425 Коренівка 173 Кореньок 246 Коржі 71, 519 Коринське 425 Коритище 427 Корінне 390 Коробки 176 Коробчине 518 Коровинці 11, 84, 426 Коров’я, р. 320, 321 Королівщина 518 Корольки 481 Короп 61 Короткий Яр 157 Коротченкове 81, 596, 617, 623 Корчаківка 570 Корчани 389 Коршачина 159 Косарівщина 517 Косепки (Леб. р-н) 392 Косенки (Недриг. р-н) 427 Косинське 653 Косівщина 31, 568 Костів 392 Костюковицький район 636 Костяни 402 Костянтинів 408, 410, 426 Костянтинівна 549, 550, 556, 568 Котельва 68, 430 Котенки 157 Котівка 479 Кохане 317 Коханівка 268 Коцупіївка 405 Кочерги 15, 478 Кошари 286 Кошари, з. ст. 176 Кошарське 174 Кощупіїв Степ 405 Кравченкове (Біл. р-н) 156 Кравченкове (Глух, р-н) 244 Крамчанка 204 Красичка 543 Красна Слобода 64 Красна Яруга 303 Красне (Кон. р-н) 286 Красне (Пут. р-н) 479, 480 Красний Прогрес 524 Краснокутський повіт 430

Краснопілля 18, 23, 35, 62, 67, 291—303 Краснопілля, з. ст. 317, 318, 319, 320, 321, 322 Краспопільський район 56, 57, 82, 86, 291, 322, 561, 590 Красноярськ 246 Красноярське 544 Красноярський 201 Красулпне 626 Кременчук 370, 487 Кренидівка 35, 544 Крива 320 Кривенкове 240, 241 Кривоносівка 544 Крига, р. 161 Крига 129 Крига (Біл. р-н) 138 Крижик 158 Крим 278, 280, 510 Кримське ханство 14, 17 Кринички (Леб. р-н) 391 Кринички (Ром. р-н) 515 Криничне 19, 593 Кровне 549, 557, 568, 569 Кролевець 16, 17, 19, 32, 41, 43, 44, 46, 47, 51, 69, 77, 87, 101, 212, 323—325 Кролевець, з. ст. 341, 348, 349, 350, 351, 352, 353 Кролевецький повіт 19—21, 24, 25, 28, ЗО, 33, 35, 38, 39, 41, 42, 45, 342, 629 Кролевецький район 10, 57, 59, 64, 66, 84, 323—352 Кроми 15, 250 Кропивниці 519 Кросна 284 Кружок 477 Крупець 239 Крупець, з. ст. 230, 247 Крупецька волость 41, 231 Крупиникове 567 Крупське 290 Круте 387 Куба 438 Кубань 224 Кубареве 478 Кубахове 351 Кубер 467 Кубраки 424 Кубракове 174 Куданівка 354 Кударі 454 Кудоярове 543 Кудряве 450 Куземин 18, 23, 453 Кузьки 284 Кѵзъменкове 521 Куйбишев 113, 496, 580, 617 Куколка, р. 283 Кулики 390 Куликівщина 569 Куличка 387 Кулімівка 425 Кульбаки 100 Кулябчине 405 Куплеваха 401

К уп’янський повіт 42 Курасове 156 Курган (Леб. р-н) 363, 390 Курган (С.-Буд. р-н) 544 Курган-Озак 363, 390 Курганська область 70 Курди 390 Курдюмівка 610 Курдюмове 479 Курилівка (Кон. р-н) 285 Курилівка (Леб. р-н) 250, 392 Курилівка (Липоводол. р-н) *58 Курмани 426, 427 Курськ 40, 62, 79, 80, 85, 91, 124, 125, 129, 196, 250, 253, 258, 293, 304, 305, 310, 357, 366, 430, 471 Курська губернія 20, 24, 27, 50, 103, 231, 234, 3 0 4 -3 0 6 , 461, 471, 525 Курська область 9, 56, 58, 64, *77, 82, 85, 88, 89, 172, 185, 200,214, 221, 227, 236, 239, 298,303, 315, 335, 345, 347, 366, 386, 471, 552, 555, 563, '568, 582, 610, 633, 635, 644, 651 Курське намісництво 20, 231, 461 Кустине 535, 538 Кут (Біл. р-н) 156 Кут (Кон. р-п) 283 Кучерівка 242 Кучеряве 323 Куіпкипе 242 Кушніри 425 Куянівка 159 Куянівська волость 141

Л Лаврове 427 Лантрашівка 453 Лапуга, р. 230 Лапшине 350 Латвійська РСР 438, 616, 637 Латигаівка 479 Лахнівщина 427 Лебедєве 286 Лебедин 16, 22, 23, 26, ЗО, 32, 33, 36, 41, 44—46, 48, 51, 58, 64, 67, 68, 77, 86, 87, 354— 369, 371, 372, 381, 382 Лебединська, з. ст. 369, 387, 393, 402, 403, 432 Лебединський округ 54 Лебединський повіт 19—21, 23—28, ЗО, 31, 33—35, 38, 39, 41—48, 356, 358, 361, 362, 371, 381, 408, 442 Лебединський район 11, 54— 60, 71, 76, 82, 84, 354, 363, 365, 387—393 Левондівка 521 Левченки 519 Легуш і 394

Лейпціг 325, 439 Ленінград 49, 53, 59, 67, 80, 113, *18, 120, 125, 491, 495, 496, 606 Ленінградська область 633 Ленінське (Біл. р-н) 160 Ленінське (Крол. р-н) 350 Ленінське (Леб. р-н) 392 Леонтіївка 176 Лимареве 452 Линове 470, 480 Линтварівка 572 Липецьк 199, 366 Липівка, р. 394 Липівка (Липоводол. р-н) 403 Липівка (Сум. р-п) 573 Липівське 401 Липка, р. 287 Липняк (Леб. р-н) 388 Липняк (Сум. р-н) 567 Липова Дашна 16, 62, 69, 394— 400 Липовий Яр 568 Липоводолинський район 57, 66, 394, 400—405 Лисе 454 Лисогубівка 283 Литва 14, 207, 458, 621, 651 Литвиновичі 64, 350, 351 Литовка 450 Литовське князівство 14 Лифине 22, 48, 378, 388, 398 Лівобережна Україна 10, 15— 19, 21, 207, 208, 223, 251, 324, 325, 335, 415, 460, 492, 535, 610, 645 Лі дине 157 Лікарівшина 425 Лікарське 571 Ліски 516 Лісківщина 515 Лісне (Крас. р-н) 320 Лісне (Леб. р-н) 388 Лісне (Пут. р-н) 469 Лісне (С.-Буд. р-н) 70, 543 Лісне (Сум. р-п) 569 Лісне (Трост. р-н) 593 Лісне (Шост. р-н) 626 Лісова Поляна 545 Лобківка 287 Лободівщина 388 Лозова 62 Лозове 317 Лозово-Грушеве 390 Локпя, р. 351, 555 Локня (Крол. р-н) 351 Локня (Ром. р-н) 523 Локпя (Сум. р-н) 566 Локотки 22, 596, 605 Ломленка 654 Лохвиці 500 Лохня 156 Лубенський полк 485 Лубенці 161 Лубни 500 Луг 545 Луганськ 511 Лугівка 203

Лужки (Глух, р-н) 223, 226 Лужки (С.-Буд. р-н) 544 Лукагаенківське 543 Лукашівка 201, 202 Лукашове 517 Луки 406 Луньове 655 Лутище 455 Луценкове 515 Луциківка 159 Луч 349 Лучка (Липоводол. р-н) 404 Лучка (Трост. р-н) 593 Любахове 543 Любачеве 567 Любиме 571 Любитове 288 Люботин 139 Люджа 593 Люте 535 Ляшки 389 Льгов 368 Льговський район 368

м Мазівка 477 Мазне (Сум. р-н) 574 Мазне (Тернів, р-н) 415 Майдаки 392 Майорівка 350 Майське (Великопис. р-н) 204 Майське (Крас. р-п) 318 Майське (Ямп. р-н) 654 Макіївка 43, 156, 160 Макіївське 405 Макове 625, 626 Макове, з. ст. 625, 627 Максимівка 201 Максимівщина 1'57 Мала Бобилівка 245 Мала Павлівка 453, 454 Мала Рибпця 318 Мала Слобідка 241 Мала Чернеччина 573 Мале 519 Малий Бобрик 317 Малий Вистороп 71, 391 Малий Прикіл 321 Малий Ромен, р. 286 Малий Самбір 19, 286, 287 Малинове 3'51 Малі Бубни 519, 520 Малі Будки 10, 426 Малі Вільми 568 Малії 177 Малоросійська губернія 20, 208, 224, 335, 342, 486, 507, 525, 535, 597, 611, 618, 645 Малушине 480 Малярівщина 521 Манжосівка 569 Манухівка 480 Манчичі 454 Маньки 393 Марійська АРСР 118 Маріуполь 505, 5 8 5

680

Мар’ївка 572 Мар’їне 321, 322 Марківка 16, 159, 160 Марківське 516 Маркове 236 Мартинівка 593, 594 Мартинці 392 Марусенкове 392 Марусине 159 Марухи 348 Марченки 319 Марчихнна Буда 212, 227, 605, 638, 653, 654 Марчихино-Будська волость 41, 638 Маршали 424 Мар’янівка 10 Мар’янівка (Біл. р-н) 158 Мар’янівка (Кон. р-н) 288 Мар’янівка (Липоводол. р-н) 404 Масензівка 243 Маськи 393 Матвіївна 247 Матлахове 517 Маузерянове 299 Мацкове 240 Мачулища 481 Машарі 156 Мапгкове 593 Мащанка 593, 594 Медведеве 349 Межиріцька волость 374 Межиріч 19, 41, 369—379 Мездра 266 Мезенівка 293, 308, 319 Мелешківка 428 Мельники 515 Мельникове 403 Мельня 287 Мельня 258, 287, 288 Меркотанове 426 Мефодівка 20, 544 Мехіко 126 Мигулин 391 Мигулин Другий 391 Микильське 566 Микитівка (Трост. р-н) 594 Микитівна (Ямп. р-н) 654 Микитське 655 Миколаєнкове 353 Миколаївка 36 Миколаївка (Бур. р-н) 175 Миколаївка (Охт. р-н) 452 Миколаївка (Ром. р-н) 520 Миколаївка (Сум. р-н) 557, 569 Миколаївка-Вирівська 147— 152, 376 Миколаївка-Тернівська 161 Миколаївське 518 Мітлове 160 Миловидівка 571 Миргород 460 Миргородське 500 Мирлоги 160 Мирне (Великопис. р-н) 202 Мирне (Крол. р-н) 353 Мирне (Леб. р-н) 388

681

44

3-205

Миронівка 626 Миронівщнна 392 Миропілля 16, 67, 69, 82, 295, 303, 304 Миропільська волость ЗО, 310 Міропільське 321 Миропільський повіт 304 Миропільський район 57, 67, 560, 561 Мирське 163 Мисиків 610 Михайленкове 452 Михайлівна (Бур. р-н) 175 Михайлівна (Крас. р-н) 16, 18, 28, 291, 298 Михайлівна (Леб. р-н) 378, 391 Михайлівське 291 Михайло-Ганнівка 290 Мишу тине 478 Мінакове 481 Мінськ 26, 496 Мірки 425 Могильовська область 636 Могильчине 178 Могриця 35, 556, 569 Мозкове (Крас. р-н) 322, 590 Мозкове (Трост. р-н) 584 Мойсіївка 481 Мокіївка 522 Молдавська РСР (Молдавія) 80, 366, 368, 447, 637, 651 Молодецьке 455 Молодівка 176 Молочне 388 Монастирів 161 Мордовська АРСР 70, 144 Морозівка 343 Мороча 158 Мороча, р. 161 Москаленки (Біл. р-н) 157 Москаленки (Глух, р-н) 243 Москалівна (Крас. р-н) 319 Москалівка (Ром. р-н) 516 Москалівщина 567 Москва 14, 16, 28, 34, 35, 38, 44, 53, 59, 64, 79, 80, 82, 91, 95, 97, 103, 115, 118, 120, 125, 126, 131, 183, 207, 218, 227, 250, 254, 258, 259, 298, 302, 311, 323, 325, 326, 339, 355, 361, 419, 459, 460, 470, 488, 491, 494, 496, 529, 549, 562, 585, 605, 613, 615, 634, 643, 650 Москівщина 519 Московська область 635 Московське 402, 403 Московське (Шост. р-н) 625 Московський Бобрик 391 Мостшце 349 Мохове 544 Мошенка 452 Муравеиня 247 Мурманськ 84 Мутин 351, 352 Мутинська волость 342 Мухувате 426 Мюнхен 126

Н Набережне 591, 592 Навлінський район 636 Нагірнівка 163 Наддніпрянська Україна 10, 180 Надточієве 508 Над’ярне 572 Нарбутівка 243 Нарва, р. 203 Нарев, р. 321 Наталівка 555 Нева, р. 49 Невельський район 322 Недригайлів 18, 19, 51, 62, 69, 87, 406—415, 425 Ііедригайлівська волость 408 ІІедригайлівський повіт 408 Недригайлівський район 10, 11, 57, 84, 120, 406—428, 510 Некрасове 244 Нелени 424 Н ем удруї 424 Неонилівка, з. ст. 480 Неплатине 454 Неплюєве 628 Неплюївське 177 Неровнине 353 Неруса, р. 634 Нескучне 158 Нестеренки 404 Нехаївка 276, 279, 280 Нечаївка (Бур. р-н) 174 Нечаївка (Сум. р-н) 573 Нечаївське 286 Нижнє 523 Нижній Новгород 357, 585 Нижня Сагарівка 177 Нижня Сироватка 32, 569, 570 Низи 16, ЗО, 67, 97, 570 Ііизівська волость 43 Никонці 567 Ницаха 10, 594 Ніжин 323, 325, 430, 460 Ніжинське 348 Німецька Демократична Рес­ публіка (НДР) 154, 199, 584, 610 Німеччина 38, 39, 59, 69, 74, 102, 108, 112, 114, 134, 140, 143, 152, 170, 182, 185, 187, 192, 196, 215, 216, 235, 236, 245, 258, 261, 262, 270, 272, 280, 295, 299, 312, 330, 338, 339, 364, 365, 372, 375, 382, 383, 388, 390, 398, 411, 436, 444, 446, 463, 473, 474, 478, 480—482, 489, 494, 504, 511, 512, 518, 530, 532, 561, 581, 586, 588, 604, 615, 633, 634, 641, 642, 647, 649 Нова Гребля 520 Нова Гута 69, 529, 545 Нова Олександрівка 175 Нова Січ 570 Нова Слобода 11, 469—476 Нова Спарта 543

Нова Шарпівка 482 Новгород-Сіверське князівство 12 Новгород-Сіверське намісницт­ во 20, 208, 224, 251, 341, 342.

507, 527, 535, 597, 611, 618, 645 Новгород-Сіверський 226, 323, 458, 527, 610, 611, 618, 619 Новгород-Сіверський округ 50.

213, 337, 529, 537, 602, 619, 648 Новгород-Сіверський повіт 27, 31, 35, 39, 535, 536, 618 Новгород-Сіверський район 621 Новгородське 534 Нове (Кон. р-н) 288 Нове (Охт. р-н) 454 Нове Життя 481 Нове Руменське 484 Новеньке 566 Новий Мир 176 Новий Світ 543 Новицьке 515 Нові Вирки 160 Нові Гончарі 481 Нові Санжари 322 Новоандріївка 162 Нововасилівка 544 Нововолодпмирівка 545 Новодмитрівка 291 Новозінів 156 Новоівапівка 158 ІІовокалинівка 517 Новомиколаївка 570 Новомихайлівка 571 Новомутин 285 Новоолександрівка 318 Новопетрівка (Біл. р-н) 159 Новопетрівка (Леб. р-н) 392 Новопетрівка (Ром. р-н) 515 ЬІовопостроєне 453 Новоселиця (Крол. р-н) 350 Новоселиця (Сум. р-н) 567 Новоселівка (Кон. р-н) 284 Новоселівка (Леб. р-н) 393 Новоселівка (Трост. р-н) 591 Новосеменівка 404 Новосибірськ 80, 113, 495 Новосільське 388 Новослобідська волость 41, 471 Новослобідське 477 Новосовське 545 Новостепанівка 393 Новосуханівка 571 Новотроїцьке 392 Новоукраїнка 594 Нотаріусівка 174 Нью-Йорк 330

О Об’єднане 655 Обертень 454 Обеста, р. 230 Обихід 543 Облоги 574

Обложки 242, 243 Ободи 160 Обоянь 293, 463 Ображіївка 71, 596, 626 Обтове 17, 352 Овдянське 387 Оверкове 323 Овеча 427 Овечий 408 Овлаші 519 Оводівка 595 Овчаренки 452 Овчаренкове 522 Одер, р. 247, 339, 495, 552, 592, 621 Одеса 79, 123, 409 Одеська область 68 Одрадне 241 Озак 390 Озаричі 288 Озера (Кон. р-н) 276 Озера (Охт. р-н) 452 Озерне 4Г5 Озруби 51 Окіп (Крас. р-н) 322 Окіп (Пут. р-н) 479 Окіп (Ямп. р-н) 653 Октябрське 481 Октябрщина 628 Олава 502 Олександрівна (Біл. р-н) 162 Олександрівна (Бур. р-н) 175, 176 Олександрівна (Великопис. р-н) 201 Олександрівна (Леб р-н) 390 Олександрівна (Сум. р-н) 571 Олександрівськ 370 Олександрівське 653 Олександрія 303 Олексенки 158 Олексенкове 354 Олексине 591 Олексіївна (Леб. р-н) 390 Олексіївка (Ром. р-н) 521 Олексіївна (Сум. р-н) 570 Оленинське 441 Олешенка 572 Олешня, р. 369, 572 Олешня 18, 445, 452, 454 Олещенкове 401 Олине 653 Олтар 546 Ольшанка 407 Омеляни 427 Омелькове 427 Омельченки 157, 158 Опішня 67, 430 Ополонівка 391 Ополонське 574 Орел 44, 250, 323, 361, 495, 605 Оренбург 113 Оренбурзька область 273, 320, 331 Оріхівка 477 Орлине 573 Орлів Яр 653 Орлівка 605, 634, 654

Орловська область 56, 58, 64, 227, 236 Орша, з. ст. 322 Осоївка 319 Осота, р. 610 Остапенкове 515 Осташків 62 Острівне 424 Остроушки 621 Отрохове 351 Охтирка 17—23, 31, 33, 35, 36, 40, 41, 43, 51, 52, 66—68, 70, 71, 77, 81, 82, 86, 92, 381, 429—441, 454, 558 Охтирка, з ст. 441, 450, 452, 4 5 4 -4 5 6 Охтирська провінція 19, 576 Охтирський округ 50, 54, 194, 445 Охтирський повіт 18—21, 23, 25, 27, 28, 30—33, 35, 3 8 -4 1 , 43—48, 191, 192, 292, 356, 429—434, 451, 576, 585 Охтирський район 10, 54, 57, 74, 81, 82, 86, 196, 434, 445— 447, 4 5 0 -4 5 6 Очаків 14, 459 Очкине 10, 544, 545

П Павленкове (Біл. р-н.) 162 Павленкове (Леб. р-н) 392 Павленківська волость 380 Павлівка 138, 160, 161 Павлівське 159 Павлючки 567 Падалки 392 Палащенкове 653 Паліївка 655 Панасівка 396, 403 Панченки 398 Папірня 655 Папкине 348 Парасковеньки 453 Париж 330 Партизанське 469 Парфили 391 Парфилівка 450 Пархомівка 584 Пасіка 349 Пасіки 454 Пасьовини 176 Патріотівка 388 Пашки 376 Пашкине 391 Пащенкове 147 Певний Шлях 245 Пекарі 290 Пена 19 Пензенська область 446 Пенянка 303, 304, 309, 311, 313 Первомайске (Глух, р-н) 243 Первомайске (Пут. р-н) 482 Перекір 426 Перекоп 356 Перекопівка 493, 520

682

Переліски 388 Пере луг 452 Перемога (Глух, р-н) 243 Перемога (Крол. р-н) 349 Перемога (Липоводол. р-н) 402 Перемога (Охт. р-н) 455 Перемога (С.-Буд. р-н) 543 Перемога, з. ст. 543 Пересипки 479 Перетічки 408, 409 Перехрестівка (Ром. р-н) 521 Перехрестівка (Сум. р-н) 572 Переяслав 16, 250, 276, 460 Переяславське князівство 12 Переяслав-Хмельницькии 186 Пермська губернія 417 Перше Травня (Біл. р-н) 459 Перше Травня (Глух, р-н) 243 Перше Травня (Сум. р-н) 568 Перше Травня (Ямп. р-н) 654 Першотравневе (Біл. р-н) 157 Першотравневе (Бур. р-н) 175 Першотравневе (Кон. р-н) 290 Першотравневе (Леб. р-н) 391 Першотравневе (Ром. р-н) 520 Першотравневе (Трост. р-н) 584 Петербург 27, 209, 251, 254, 255, 326, 442, 443, 487, 585, 598 Петренкове (Леб. р-н) 388 Петренкове (Ямп. р-н) Ѳ53 Петрівка 341 Петрівське (Біл. р-н) 160 Петрівське (Великопис. р-п) 191 Петрівське (Трост. р-н) 592 Петровський 292, 294 Петроград 34, 38, 42, 44, 97, 99, 103, 131, 182, 183, 192, 210, 232, 256, 269, 327, 360, 362, 372, 396, 432, 536, 630, 639, 640 Петропавлівська Слобода 240 Петрушівка 322 Петухівка 175 Печини 595 Печище 318 Печище (Сум. р-н) 573 Пигарівка 478, 531, 545 Пилипи 544 Пилівка 455 Пирогівка 624 Пирогівка, з. ст. 624 Пиротчине 349 Пиротчине, з. ст. 349 Писарівка (Великопис. р-н) 180 Писарівка (Сум. р-н) 547, 550, 552 Питомник 283 Пищикове 477 Півні 17 Північна Америка 311 Північне 392 Підгірна Слобода 138

683

44*

Підлань 246 Республіка) 15—17, 121, 152, Підлипне 287 167, 199, 207, 223, 249, 251, Підліснівка 571 266, 324, 329, 438, 460, 487, Підлозіївка 452 507, 610, 617 Підопригори 392 Помірки 388 Підставки 403 Понизівка 479 Підсулля 392 Попаш 12, 14 Пінська область 68 Попелівщина 456 Піонер 451 Попівка (Великопис. р-п) 203 Піонерське 349 Попівка (Кон. р-н) 287, 288 Піски (Бур. р-н) 10, 176 Попівка (Крас. р-н) 317, 319 Піски (Охт. р-н) 455 Попівка (Ром. р-н) 516 Піски (Ром. р-н) 519 Попівщипа (Глух, р-н) 241 Пісківка 388 Попівщина (Ром. р-н) 515 Пішкове 479 Порозок 319, 320 Піщане (Біл. р-н) 156 Порохань 545 Піщане (Сум. р-н) 571 Посад 517 Плавинище 521 Посейм’я 457 Плаксине 481 Постольне 571 Пластюки 455 Потапівка 245 Плахівка 477 Потопиха 403 Плетньове 390 Почепці 477 Плотпикове 479 Правдюки 521 Плужникове 518 Правобережна Україна 10, 16, Побиванка 394 138,147, 203, 216,228, 237, 262, Поволжя 49, 107, 166, 194, 212, 355, 369, 379, 430, 441, 484, 225, 234, 270, 278, 296,310, 507, 524, 531, 539, 566, 572, 329, 337, 340, 343, 362,410, 575, 584 459, 464, 472, 491, 503,510, Прага 152, 626 560, 587, 602, 614, 631 Прибалтика 367 Погарський повіт 535 Привілля 243 Погожа Криниця 521 Привокзальне (Кон. р-н) 289 Погорілівка 10, 17, 352 Привокзальне (Ямп. р-н) 628 Погреби 520 Прилужжя 289 Погрібки 54, 617—620 Прилуки 484 Поділ 455 Прип’ять, р. 285 Поділи 543 Присейм’я 288 Поділки 403, 485 Пристайлове 11, 392 Поділове 348 Пристань 441 Подільська губернія 525 Пристенський район 84 Подільське 322 Прогрес 348 Подніпров’я 392, 430 Пролетарське 570 Пожня, р. 202, 318, 319 Прорубська волость 141 Пожня 202 Протопопівка 654 Покровка 35, 41, 295, 319 Протопопівська волость 35 Покровське 353 ІІротопопівщина 392 Покутне 393 Проходи 321 Полісся 9 Пруди (Зінів. сільрада) 479 Поліське 54 Пруди (Кард. сільрада) 480 Полковницька Слобода 241 Ирудище 628 Пологи 439, 454 Прудок 573, 574 Полоцьк 331 Псьол (П сел), р. 9, 10, 15, 90, Полониш (Глух, р-н) 242— 91, 303, 312, 318, 322, 369, 244 379, 387, 388, 390—394, 566, Полошки (Крол. р-н) 337 567, 570, 572 Полтава 22, 79, 93, 129, 430, Птичел 159 511 Птушка 318 Полтавка 268 Пугачова 654 Полтавська губернія 20, 25, Пустовійтівка 10, 521, 522 38, 50, 395, 486, 500, 507, 525 Пустогород 244 Полтавська область 9, 54, 57, Путейське, з. ст. 174, 176 68, 185 Путивль 10, 12, 14— 17, 19, 20, Полтавщина 40, 185, 396, 484, 22, 23, 26, 27, 28, 34,36,39, 41, 485 46, 51, 52, 58, 61, 64, 69, 74, Поляне 595 77, 86, 129, 146, 233, 250, 350, Полянка 524 457, 465—470, 473, 611 Польове 424 Польща (Польська Народна Путивль, з. ст. 165, 167, 173—

178, 457, 465, 477, 479, 480, 482 Путивльське князівство 14 Путивльський повіт 14, 15, 16, 25, 28, 33, 35, 38—41, 43, 44, 4 7 - 5 0 , 138, 165, 166, 230, 231, 233, 460, 461, 463, 464, 471 Путивльськиай район 10— 12, 50, 54, 56, 57, 60, 64, 66, 70, 71, 74, 368, 457, 477—482 Путивльщина 459 Пушкарівка 31, 566 Пушкарка 203 Пушкарне 317 Пушкарщина 406 Пшінчине 516 П’ятидуб 425 П’ятипілля 320 П ’ятишкіне 480 П ’яткине 451

Р Радгоспне 591 Радземська волость 35 Радомля 593 Радчуки 389 Радянське (Біл. р-н) 159 Радянське (Бур. р-н) 176 Радянське (Великопис. р-н) 179 Радянське (Леб. р-н) 392 Радянське (Сум. р-н) 570 Радянський Союз (СРСР) 49, 50, 52, 53, 59, 60, 66, 69, 77, 84, 107, 109, 112, 117, 125, 131, 134, 152, 177, 227, 235, 237, 238, 260, 261, 263, 312, 330, 338, 343, 362, 364, 367, 368, 385, 398, 434,436,438,447,466, 473, 494, 497, 511, 552, 561, 615, 622, 644, 648, 651 Радьківка 572 Радькове 393 Раки 284, 285 Ракитне 303 Ракова Січ 426 Реви 424 Ревки 365, 387 Рев’якине 478 Ретик, р. 335 Ретик 348 Реть, р. 17, 329, 335, 348, 352 Реутинці 17, 352 Рж ане 654 Рибальське 439, 454, 455 Рибаси 402 Рибиця, р. 318, 319, 322 Риботень 456 Рибці 572 Рига 327 Рижівка 161 Рильськ 125, 222, 250, 293, 611, Рильський повіт 41, 50, 234, 463, 471 Рильський район 221, 222, 239 Рим 126 Рівне 477

Рівчаки 287 Ріг 545 Ріпки 522 Річки 16, 56, 71, 118, 161 Ровенська область 67, 68 Рогинці 11, 522 Рогинці, з. ст. 517, 522 Рогізне (Біл. р-н) 158 Рогізне (Сум. р-н) 572 Родіонівка 654 Рождественське 653 Рожковичі 545 Розсохувате 451 Розсоші 203 Розумакове 521 Рокити 519 Рокитне 288, 303 Рокитнянський район 303 Романчукове 173 Романькове 653 Ромашкове 545 Ромен 12 Роменський округ 48, 51, 54, 397, 410 Роменський повіт 15, 17, 20, 24—26, 28, 33, 35, 36, 38—41 43—48, 54, 507 Роменський район 10, 11, 31, 51, 57, 398, 483—512 Ромни 9—11, 15— 17, 19—24, 26—28, 31, 32, 36, 40—42, 46, 47, 51—54, 58, 61, 62, 69, 77, 82, 84, 86, 113, 323, 357, 460, 4 8 3 -4 9 9 , 500, 502, 516, 559, 611 Ромни, з. ст. 394, 401—403, 406, 4 2 4 -4 2 8 , 515, 5 1 8 -5 2 1 , 523 Російська держава 14, 15, 356, 358, 430, 4 5 8 -4 6 0 , 484, 584 Росія 16, 17, 19, 22, 25—27, 35, 103, 147, 183, 190, 207, 209, 223, 230, 250—252, 273, 276, 303— 305, 308, 312, 313, 324, 325, 329, 335, 355, 371, 374, 395, 407, 430, 460, 463, 470, 484, 485, 500, 507, 524, 540, 548, 567, 577, 596, 598, 610, 611, 618, 624, 635, 638, 642 Ростов 628 Ростов-на-Дону 118, 199, 562.

606 Ростовська область 228, 414 Рошівка 482 Роща 479 РРФСР 9, 39, 41, 42, 44, 46, 47, 55, 56, 60, 70, 74, 75, 80, 85, 113, 123, 187, 190, 198. 200, 219, 228, 236, 273, 280, 303, 367, 368, 410, 413, 438, 447, 492, 540, 555, 562, 578, 616, 623, 633, 637, 642, 644, 649, 651 Рубани 451 Рубанка 28, 427 Рубанка, з. ст. 285 Рубанове 404 Руда (Біл. р-н) 156 Руда (Леб. р-н) 379 Рудак 524

Руденка 654 Руденкове 162 Рудівка 156 Рудка, р. 348 Рудка (Біл. р-н) 159 Рудка (Недриг. р-н) 424 Рудки 57 Руднєве 481 Руднівка 28, 568 Рудня 546 Рудоман 404 Румунія 438 Русанівка 404 Русівщина 415 Русь 12, 207, 458 Руське 388 Рябина 203, 204 Рябівка 592 Рябушки 392 Рябушки, з. ст. 387, 392, 591 Рязань 123 Рясне 16, 18, 48, 320

С Савелове 595 Савенкп 398 Савойське (Ром. р-н) 521 Савойське (Кон. р-н) 283 Савониха 388 Садки (Охт. р-н) 454 Садки (Сум. р-н) 555 Садове (Біл. р-п) 162 Садове (Ром. р-н) 519 Саєве 425 Сажалки 349 Саї 404 Сайкове 147 Сакуниха 427 Салогубівка 518 Салтикове 288 Самара 325 Самара (Біл. р-н) 147 Самарканд 113, 436 Самарська губернія 49, 344 Самотоївка 320 Сапушине 174 Саранівка 289 Саранськ 144, 199 Саратов 325, 602 Саратовська область 60, 70, 228, 273, 313, 366, 384, 411, 412, 436, 446, 562, 635 Сарнавщипа 283 Сарт-Наурозове 196 Сафонівка 479 Саханське 515 Сахарове 481 Сахни 283 Сваркове 22, 244 Свердлова 524 Свердловськ 582, 617 Свеса 24, 25, 27, 47, 605, 629, 645—652 Свеса, з. ст. 653, 654 Свидня, р. 323 Свидня 353

684

Свіга, р. 544 Свірж 621 Свіса, р. 645, 652 Світайлівка 591 Світівщина 515 Світляківщипа 572 Свобода 469 Севсринівка 571, 572 Севськ 323, 611 Сєвська провінція 231 Севський повіт 27 Севський район 221 Сейм, р. 9— 11, 61, 69, 74, 147, 160, 169, 174, 176, 256, 283— 285, 287, 289, 341, 343, 351, 457, 465, 477, 480, 481 Селезнівка 479 Селище 287, 288 Семени 393 Семенівка (Глух, р-н) 244 Семенівка (Леб. р-н) 387 Семенівка (Сум. р-п) 566 Семенівський район 378 Семереньки 21, 595 Семиротівка 392 Сененкове 521 Сергіївка 161, 162 Середина-Буда 39, 62, 69, 88, 5 2 4 -5 3 5 , 542, 630 Середино-Будський повіт 39 Середино-Будський район 10, 50, 56, 57, 62, 66, 69, 70, 81, 227, 524—546 Середня Азія 25 Сибилівщипа 543 Сибір 25, ЗО, 96, 118, 148, 182, 224, 342, 470, 478, 486, 501, 548, 557, 577, 609 Сидорепкове 394 Сидорівна 246, 247 Сидорова Яруга 202 Симанове 426 Симонівка 567 Синівка 55, 404 Синівський район 59 Синяк 159 Сироватка, р. 291, 317, 319, 320, 567, 569 Сироватка, з. ст. 16, 569, 570, 573 Сиром’ятникове 56, 481 Сиротине 160 Ситне 545 Ситники 398 Сімейкине 480 Сімферополь 79 Сім’янівка 268, 270, 275 Сінне 321 Сірепки 392 Сіробабине 393 Скелька 451 Скляри 392 Склярівка 572 Скобичівське 655 Скрипалі 521 Скрипкін 531 Скрягівка 591 Скрягівка, з. ст. 581, 591

685

Скуносове 10, 481 Славгород 16, 293, 321 Сліпород 206 Слобідська Україна 15— 17, 19, 20, 22, 91, 129, 138, 147, 180, 304, 355, 370, 371, 407, 415, 430, 431, 460, 576 Слобідсько-Українська губер­ нія 20, 93, 129, 292, 356, 371, 408, 430, 442, 555, 576, 585 Слобода (Біл. р-н) 138 Слобода (Бур. р-н) 176, 470 Слобожанщина 442, 485, 555, 575 Слоут 216, 244—246 Слушаєв 306 Смикарівка 244 Сміла 21 Сміле 18, 36, 507—512, 545 Смілівська волость 508 Смілівський район 57, 510, 512 Смоленська область 621 Смолине 244 Смоляниківка 157 Смородине 575 Смородине, з. ст. 575, 577, 579, 583, 592, 593, 595 Сніжки 176, 177 Собич 626, 627 Совенки 250 Совєтський район 446 Совинка 284 Соколине 572 Солдатське 204 Солідарне 568 Соловйове 477 Солодухи 522 Соломашине 348 Солотвине 625 Соляники 158 Сонцеве 479 Сонячне 450 Сопич 245 Сорока 173 Сорокине (Біл. р-н) 158 Сорокине (Ром. р-н) 524 Сороківський район 299 Сороковий Клин 653 Сорокові Бальчики 241 Сороколітове 425 Сорочинське 173 Соснівка (Глух, р-п) 245 Соснівка (Кон. р-н) 33, 43, 288 Сосонка 450, 455 Сотникове 404 Софіївка (Леб. р-н) 387 Софіївка (Охт. р-н) 441 Софіївка (Сум. р-н) 572 Софія 423 Сохачев 365 Спадщина 64, 479 Спартак 427 Спаське 35, 569 Спиципе, з. ст. 201, 204 Спірне 205 Срібровщина 348 Ставище 90 Сталіпград 67, 108, 116, 322, 437

Станичне 201 Станова 595 Стара 250 Стара Гута 69, 466, 478, 530, 531, 545 Стара Загора 84, 121 Стара Іванівна 455 Стара Рябина 194, 197 Стара Шарпівка 64, 482 Старе Руменське 484 Старикове 245 Старі Вирки 55, 160 Старі Гончарі 481 Стародуб 60, 323, 325, 641 Стародубове 535 Старозінів 156 Старонове 388 Стебляпки 398 Степ 317 Степанепкове 571 Степанівна 379 Степанівна (Біл. р-н) 158 Степанівна (Бур. р-н) 175, 177 Степанівка (Сум. р-н) 33,35,572 Степанівна (Ямп. р-н) 653 Степне (Леб. р-н) 391 Степне (Ямп. р-н) 571, 605, 630, 654 Степок 319 Стеценкове 572 Стецьківка 16, 550, 572 Стінка 567 Стовпівщипа 521 Столярове 403 Стрілецька 203 Стрілка, р. 90 Стрільники 64, 482 Стрільцеве 147 Студенка, р. 628 Студенок 303, 304, 311, 313 Студенок (Глух, р-п) ЗО, 35, 40, 245, 246 Стукалівка 161 Ступівка 292, 293 Ступки 388 Стягайлівка (Липоводол. р-н) 402 Стягайлівка (С.-Буд. р-н) 546 Суворове 479 Суджа 62, 125, 303, 555, 564, 566 Суджанський повіт 41, 304, 308, 463 Суджанський район 82, 303, 315, 565 Суджапщипа 565 Суздаль 325 Суземський район 56, 66, 542 Сула, р. 9— 11, 15, 91, 379, 406, 415, 424—426, 484, 486, 495, 499, 516, 520, 583 Сула 573 Сулими 522 Сульське 156 Суми 9, 11, 16, 17, 19—24, 26— 28, 30—33, 35, 36, 4 0 - 4 3 , 45, 46, 51, 52, 54, 57—59, 60, 62, 67—70, 7 7 - 7 9 , 8 4 - 8 7 , 90— 129, 140, 146, 149, 293, 295,

302, 303, 319, 370, 375, 373, 380, 382, 457, 507, 534, 547, 555, 559, 566—573 Сумка, р. 90, 91 Сумська провінція 19, 93, 292, 304, 408, 415 Сумський округ 47, 48, 50, 52, 54, 111, 296, 310, 363, 371, 381, 420, 445, 550, 560, 579, 587, 588 Сумський повіт 18, 20, 21, 23— 28, 30—36, 38—48, 98, 108, 130, 139, 148, 548, 550, 555 Сумський район 11, 31, 42, 56, 57, 59, 82, 111, 120, 547—574 Супруни 388 Супрунівка 157 Сурмачівка 10, 499, 500 Сутиски 241 Сухий Ромен, р. 286, 289 Суховерхівка 177 Суходіл 246 Сушилине 147

т Таборище 544 Таврія 277 Таганрог 370 Таджицька РСР 74 Талалаївка, з. ст. 517, 518 Талалаївський район 57 Таллін 80, 496 Тамбовська область 70, 228, 412 Таранське 283 Тарасенки 402 Тарасівка (Великопис. р-н) 204 Тарасівка (Крол. р-н) 349 Тарасівка (Леб. р-н) 392 Тарасівка (Ром. р-н) 515 Тарасівка (Сум. р-н) 555 Тарасівщина 244 Таратутине 291 Татарська АРСР 80, 199 Ташань, р. 441, 452 Ташкент 496 Тельонок, р. 320 Темне 175 Терехове — 349 Терешки 425 Терешківка 18, 573 Терещенки 162 Терещенська, з. ст. 41, 242, 248, 335, 610, 612, 613, 625, 627 Терн, р. 15, 288, 415, 424 Терни 16, 18, 34, 39, 415—423 Тернівка 288, 289 Тернівська волость 417 Терське, оз. 91 Тиманівка 627 Тимофіївка (Бур. р-н) 174 Тимофіївка (Крас. р-н) 319 Тимофіївка (Леб. р-н) 387 Тимощенкове 426

Тимченки 425 Тирло 388 Тімірязєвка 147 Тобольська губернія 599 Товста 162, 404, 416 Товстодубове 240 Товченикове 477 Токарі (Леб. р-н) 84, 354, 363, 366 Токарі (Сум. р-н) 100, 573 Токіо 126 Толочинський район 161 Томашівка 427 Томине 522 Томська губернія 417, 470 Тонка, р. 291 Тополине 268 Тополя 90, 246 Топчії 389 Торговиця, р. 276 Торговиця 289 Торопилівка 572 Торопилівка, з. ст. 567, 571, 573 Тоцьке 331 Тригуби 389 Трипілля 319 Троїцьке 543, 550 Тростянець 16, 22, 28, ЗО, 35, 36, 51, 67—69, 77, 87, 575— 585, 593 Тростянецький район 10, 12, 575—595 Трохименкове 572 Трубчевськ 64 Трубчевський район 66, 540 Трудове 479 Тула 129, 323, 430, 470, 504 Тулиголове 23, 337, 352, 353 Тулиголовська волость 335 Тулиголовський район 337 Тулушка 287 Тульська область 331, 414 Туневе 401 Туреччина 16, 17, 460 Турківський район 187 Туркменська РСР (Туркменія) 56, 74, 80 Турутине 290 Тур’я, р. 321 Тур’я 321 Тучі 398 Тучпе (Біл. р-н) 162 Тучне (Трост. р-н) 23, 595 Тютюнникове 426 Тьоткіно, з. ст. 103, 161, 480

У Уборок 546 Углове 281 Угорщина 438 Угроїди 19, 293, 322 Удмуртія 447 Узбецька РСР (Узбекистан) 60, 70, 74, 113, 199, 228, 267, 273, 280, 412, 447, 464

Уздиця 246 Українка 455 Українське 544 Уланівська волость 41 Уланове 246, 247 Улиця 543 Улянівка (Біл. р-н) 149, 162,163 Улянівка (Кон. р-н) 290 Улянівська волость 39 Улянівський район 57, 420 Ульяновськ 436 Ульяновська область 70, 228, 313, 562 Умань 157 Урал 118, 408, 580 Уралове 81, 546 Усок 655 Успенка 293, 295, 299, 300 Успенка (Бур. р-н) 11, 177 Уцькове 480 Ушивка 481

Ф Фартушине 424 Фастов 273 Федірки 393 Федотове 519 Феофілівка 654 Фесівка 290 Філонівщина 393 Філонове 424 Фотовиж 227, 228, 247 Фрейгольтове 243 Фрунзе 80, 565 Фрунзівка 163

X Халхін-Гол 56, 176 Харівка 11, 12, 479 Харків, 38, 64, 67, 103, 120, 140, 232, 253, 257, 269, 319, 370, 375, 381, 382, 397, 417, 418, 430, 432, 441, 473, 577 Харківка 242 Харківська губернія 20, 93, 129, 180, 181, 194, 292, 356, 408, 416, 430, 431, 442, 548, 555, 576, 585 Харківська область 9, 10, 57, 111, 143, 196, 297, 310, 363, 398, 420, 434, 445, 493, 579, 588 Харківське намісництво 20, 93, 129, 292, 304, 356, 408, 415, 430, 442, 555, 576, 585 Харківський округ 50, 166, 194, 434, 443 Харківщина 381, 436, 452, 486 Харківщина (Сум. р-н) 574 Харченки (Бур. р-н) 177 Харченки (Леб. р-н) 398 Хасан, оз. 56 Хвойне 320 Хвощова 594

686

Херсонщина 224 Хижки 61, 289 Хилькове 388 Хильчицька волость 35 Хильчицький район 50, 57, 60, 66, 538 Хильчичі 544 Хінель 27 Хлібороб 524 Хмелів 46, 522, 523 Хмелівець 593 Хмелівка 322 Ховзівка 479 Ходпне 247, 248 Ходійкове 471 Ходуня 244 Холодівщина 625 Холодне (Недриг. р-н) 11, 415 Холодне (Ром. р-н) 516 Холодний Яр 425 Холодник 515 Холодове 591 Холопкове 243 Хоменкове (Крол. р-н) 351 Хоменкове (Липоводол. р-н) 402 Хомине 567 Хоминці 491, 523 Хомутовка 222 Хомутовський район 64, 221 Хорол, р. 394 Хорол 388, 611 Хоружівка 416, 427, 428 Хотінська волость 549, 550 Хотінський район 57, 551, 560 Хотінь ЗО, 36, 547—555, 557 Хотмішівка 212, 241 Храпівщина 570 Хрещатик 349, 517 Хрещикове 545 Хустянка 177, 178 Хутір-Михайлівський 21, 27, 28.

36, 64, 224, 471, 526, 629, 637— 643 Хутір-Михайлівський, з. ст. 35, 38, 40, 41, 45, 62, 69, 216, 260, 605, 624, 625, 631, 633, 653, 654, 655 Хухра, р. 17, 455 Хухра 10, 18, 439, 455

ц Царицин 270, 325 Цвілодубове 633 Цибуленки 425 Цимбалівка 163 Ціпка 415

Ч Чалищівка 177 Чаплищі 479 Чапліївка 527 Чеберяки 499, 500

687

Челябінськ 118, 218, 313, 562 Челябінська область 436 Чемоданівка 425 Черванівка 159 Червлене 393 Червона Балка 515 Червона Гірка 348 Червона Діброва 573 Червона Долина 394 Червона Зоря 246 Червона Слобода (Бур. р-н) 177 Червона Слобода (Недриг. р-н) 428 Червоне 581 Червоне (Біл. р-н) 158 Червоне (Глух, р-н) 223, 227— 230, 243 Червоне (Леб. р-н) 388 Червоне (Ром. р-н) 507 Червоне (С.-Буд. р-н) 544 Червоне (Сум. р-н) 573, 574 Червоне Озеро 479 Червоний Кут 156 Червоний Пахар 246 Червоний район 57, 64, 66, 69, 70, 226, 228, 229 Червоний Ранок 353 Червоний Степ 569 Червоний Яр 284 Червоні Вишки 247 Червоновишенське 147 Червоногвардійське 519 Червоногірка 394 Червонопрапорне 570 Червоно-Український 626 Череватівка 163 Чередниківщина 521 Черемухівка 389 Черемушки 318 Черемушне 143 Черепівка (Бур. р-н) 178 Черепівка (Недриг. р-н) 415 Чернацьке (Бур. р-н) 70, 531 Чернацьке (С.-Буд. р-н) 546 Черневе 243 Чернецьке (Леб. р-н) 387 Чернецьке (Сум. р-н) 568 Чернеча Слобода 178 Чернеччина (Крас. р-н) 100, 322 Чернеччина (Охт. р-н) 455, 456.

588 Чернпшки 390 Чернігів 58, 93, 215, 357, 458, 459, 598 Чернігівська губернія 20, 38„ 39, 50, 208, 224, 251, 252, 2*56, 329, 335, 342, 525, 535, 537, 597, 611, 614, 618, 638, 645 Чернігівська область 9, 54, 57, 63, 67, 68, 215, 226, 234, 249.

261, 271, 332, 333, 337, 410, 465.

484, 493, 503, 538, 648 Чернігівське 230 Чернігівське князівство 12 Чернігівське намісництво 20.

335, 486, 507 Чернігівщина 285, 596

Чернігіво-Сіверщина 14, 15, 324.

458, 484 Черці 425 Чехословаччина 266, 303, 438 Чечва 452 Чигин 546 Чигинок, з. ст. 535, 542—546, 624 Чигирин 250, 395 Чигиринський повіт 26 Чигольський район 312 Чижикове (Ром. р-н) 518 Чижикове (Ямп. р-н) 653 Чижове 393 Чирвине 394 Чисте 517 Чорне 147 Чорний 149 Чорні Лози 624 Чорнобровкине 479, 480 Чорноплатове 288 Чорториги 248 Чуваська АРСР (Чувашія) 70.

228, 412, 621 Чуйківка 655, 638 Чумакове 178 Чупахівка 441—449

Ш Ш абалтаєве 451 Шаблине 591 Шакутівщина 240 Шалигине 230—239 Шалигинська волость 41, 232, 233 Шалигинський район 57, 64, 66, 236 Шалимівка 524 Шалимівка, з. ст. 545 Шаповалівка (Кон. р-н) 10, 33, 289 Шаповалівка (Охт. р-н) 455 Шаповалове 424 Шапошникове 567 Шарапівка 568 Шатравине 394 Шатрище 631, 655 Шевченків Гай 584 Шевченківка 147 Шевченківське 288 Шевченкове (Бур. р-н) 174 Шевченкове (Великопис. р-н)

201 Шевченкове (Глух, р-н) 248 Шевченкове (Кон. р-н) 22, 289 Шевченкове (Леб. р-н) 392 Шевченкове (Сум. р-н) 572 Шевченкове (Ямп. р-н) 654 Шечкове, з. ст. 469, 477 Шилівське 521 Широке 240 Широкий Берег 201 Ширяєве 10, 489 Шияни 393 Шкроботи 427

Шкуматовѳ 177 Ш куратівка 163 Ш курківщина 521 Ш лях 349 Ш ляхова 412 Шматкове 394 Шматове 415 Шмільське 482 Ш олудьки 451 Шостка 9, 19, 26—28, 32, 33, 40, 41, 43, 49, 51, 53, 60, 62, 69, 70, 77, 79, 84, 87, 113, 326, 534, 596—610, 612, 617, 624.

626, 629, 630 Шостка, р. 596, 597 Шосткинський повіт 50, 614.

619, 648, 662 Шосткинський район 10, 54, 57, 60, 66, 71, 84, 596—627, 648 Шпилівка 574 Шпиль 160 Шпокалке 174 Шпотівка 289, 290 Штанівка 157 Штепівка 16, 62, 82, 379—386 Штепівська волость 380, 381 Штепівський район 55, 57, 59, 120, 375 Шулешівка 478 Ш умили 391 Шумське 515, 516 Шурове 201 Ш уя 495

щ Щ ебетуни 522 Щебри 241, 242 Щ екине 479 Щекинське 285 Щербинівка 478 Щ етини 387 Щигрів 335 Щигровський район 347

Ю Юзівка 470 Юнаківка 21, 25, 27, 34, 36, 102, 555—565 Юнаківська волость 48, 555— 557, 559 Юрасівка 637—640 Юр’єва 482 Юринівка 654 Юрівка 290 Юр’ївна 482 Юсупівка 317 Юхимівна 204 Юхти 426

Я Яблучне 197, 204, 205 Яганівка 405 Якименки 424

Якимовичі 515 Яковепкове 521 Яловий Окіп 401 Ямне 203, 205 Ямпіль 69, 628—637 Ямпільський район 10, 50, 56, 57, 62, 64, 66, 69, 6 2 8 -6 5 5 Янівка 243 Янків Ріг 21, 191 Янківка 194 Янпіль 629 Янпіль, з. ст. 628, 653, 655 Янченки 157 Японія 71, 74 Яри 519 Ярківський 292 Ярмаликове 426 Ярмолинці 10, 510 Ярове (Бур. р-н) 177 Ярове (Крол. р-н) 351 Ярославець 353 Ярославська область 621 Яроші 398 Ярошівка 523 Ярцево 62 Ясенове 28, 456 Ясенок 322 Ясна Поляна 543 Яснопілля 392 Яснопільщина 405 Яструбине 96, 163 Яструбщина 242 Яцине 64, 482

У доборі документів і матеріалів для написання нарисів і довідок по­ давали допомогу: Центральний партійний архів Інституту марксизму-ленінізм у при ЦК К П РС, Центральний державний архів Ж овтневої революції, вищих органів держ авної влади і органів держ авного управління СРСР, Центральний державний архів давніх актів, Центральний державний архів Радянської А рмії, Центральний держ авний архів кінофотофонодокументів СРСР, Архів М іністерства оборони СРСР, Державна бібліотека СРСР ім. В. І. Л еніна, Партійний архів Інституту історії партії ЦК КП України, Центральний державний архів Ж овтневої революції і соціалістичного бу­ дівництва У Р С Р, Центральний державний історичний архів УРСР в Києві, Центральний державний архів кінофотофонодокументів У Р С Р, Центральна наукова бібліотека АН УРС Р, Державна історична бібл іотека У Р С Р, Книж­ кова палата УРСР, відділи Сумського обкому КП України, управління і в ід­ діли облвиконкому, партійні архіви Брянського, Курського, Полтавського, Сумського, Харківського, Чернігівського обкомів партії, Курський, Полтав­ ський, Сумський, Харківський, Чернігівський обласні державні архіви, Бєл­ городська, Брянська, Курська, Сумська обласпі бібліотеки. Використані та­ кож матеріали міських і районних державних архівів та поточне діловодство обласних та районних установ і організацій. Цінні зауваженця, поради й побажання в процесі підготовки тому до друку подали: Інститут істор ії партії ЦК КП України, Інститут мистецтво­ знавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН У РС Р, кафедри суспільних наук Харківського університету ім. Горького, Харківського п ол і­ технічного інституту ім. В. І. Леніна та його філіалу у Сумах, Глухівського і Сумського ім. А. С. Макаренка педагогічних інститутів. Велику допомогу подали М іністерство вищої і середньої спеціальноі ос­ віти У РС Р, М іністерство освіти УРСР, Міністерство культури У РС Р, Ар­ хівне управління при Раді Міністрів УРС Р, які залучали до участі в напи­ санні історії міст і сіл викладачів, учителів, працівників державних архівів, бібліотек і музеїв. У збиранні матеріалів для написання нарисів та довідок велику допом огу подали начальник відділу А рхіву МО СРСР В. О. Борисов, завідуюча Брян­ ським облпартархівом 3 . А. Петрова, завідуючий Курським облпартархівом

А. М. Ч илікін, завідуюча архівним відділом Курського облвиконкому Л . П. Єфремова, працівники Курського облдерж архіву А. Н . Бочаров, б . П. Гнєздилов, В. П. Дурнєва, О. С. Травіна, директор К урської обласпої бібліотеки В. І. В ізгіна, бібліограф С. І. Бельовцева. В збиранні та обробці матеріалів допомогали заступник начальника Архівного управління при Раді Міністрів УРСР М. Г. Савченко, заступник директора ЦДІА УРСР у Києві Л . 3 . Гісцова, працівники архіву С. І. Макаренко, А. Т. Сендик, Д . М. Топчій, працівники ЦДАЖ Р УРСР Н. Г. Климовська, Н. М. Челомбитько, працівники Сумського облпартархіву Л. Г. Довж инець, В. Ф. Дяденко, А. Д . П ухкало, працівники архівного відділу Сумського облвикон­ кому і облдерж архіву О. А . Зубко, І. О. Ільченко, Г. Ф. Казанцева, II. П. Рассказ, Л. І. Терехова, працівники Сумського обласного краєзнавчого музею Н. А. Зукулло, В. Д . Погребна, Є. І. Прихожай, Л. П. Сапухіна, О. Г. Сергієнко, працівники Сумської обласної бібліотеки В. І. Д уш ко, С. 6 . Романченко, працівник Чернігівської обласної бібліотеки Л . В. Студьонова, працівники Сумського облстатуправління О. П. Овчаренко, О. 3. Токар. Допомогу в доопрацюванні ряду нарисів подали доктори іст о ­ ричних наук професори В. І. Клоков, С. М. Королівський, Г. М. Мултих, A. Г. Слюсарський, К. І. Стецюк, В. С. Петренко, кандидат історичних наук П. І. Павлюх. У підготовці матеріалів для нарисів і довідок участь брали: м. Суми: І. Г. Баштовий, І. Д . Голуб. Білопільський район: І. В. Кобзенко, Я. Г. Мельничук, В. Г. Х роленко, |Г . Ф. Старинський|. Буринський район: О. С. Лазаренко, В. М. Новаченко, Н. О. Симоненко, B. І. Тимошенко, П. К . Фомін, І. Ф. Шелемін. Великописарівський район: І. М. Горбань, М. Г. Доценко, В. М. Корнієнко, І. І. Ободець,

П. А. С апухін|, Ф. Є. Фесенко

Глухівський район: А. А. Кривко, І. М. Ляш ко, І. М. Ткачов, М. Т. Сав* ченко, В. Д . Симоненко, В. К . Ш ведун. м. К онотоп, Конотопський район: М. О. Вакуленко, А. І. Демидко, І. Ф. Дюков, Н . П. Лучкова, Л . Г. Марченко, І. Б. Москальов, G. Ф. Панюта, І. П . Рябенко, К . І. Торяник. Краснопільський район: Т. В. Бойко, Н . П. Грищ енко, Ф. П. Калиниченко, А. Г. Косарвов, О. М. Шкиря. Кролевецький район: Г. Г. Бірюков, М. М. Гавриленко, В. О. Ж урід, М. Р . Кобилякова, І. П. Макаренко, Є. П. Чередник. Лебединський район: О. В. Б ілик, М. С. Бойко, К. М. Д удченко, Г. П. Камчатний, Л . Т. Л уш пенко, І. І. Ревенко, А. Т. Черняк, О. О. Чумаченко. Липоводолинський район: М. В. Белевцов, Н. М. Валюх, М. С. Герасименко, М. 6 . Дмитренко, Б. Л. Коломієць, І. Г. Романко, В. Т. Рудецький. Недригайлівський район: М. ІО. Демченко, А. П. Тимченко, В. П. Циганенко, О. Я. Четвертуш ко, І. А . Яковенко. Охтирський район: М. Г. Гопко, М. І. Максаков. С. О. Манойленко, О. С. Педько, Д . А. Рябченко, П. Д . Хорош ун. Путивльський район: І. Ф, Горбунов, О. М. Злобін, І. О. К ургуз, А

А. Погребний, |і. І. Почепцов), О. М. Рубанов, Б. 1. Сабибін, С. М. Те-

льонков, Б . М. Шевченко. м. Ромни, Роменський район: М. П. Д убина, С. Д . Дуля, Г. Л . ковська, Є. І. К уш нір, М. К . Кущ , І. Н . Олійник, В. І. Стетюха.

Квїт-

690

Середино-Будський район: М. І. Гуленок, В . О. Ж ир, І. 3 . Ковяров, 0 . П. Нехай, В. П. Сорока. Сумський район: Ж. Я. Мальцева, І. Н. Олефіренко, І. Г . П одуж айло, 1. К . Прийменко, О. 1. Пулінич, Г. Й . Я ценко. Тростянецький район: В. Д . Безсмертний, С. М. Бітюк, К. С. Гурін, В. К. Павлюченко, І. Є. Перерва, М. Й. Проценко, Г. І. Шелест. м . Ш остка, Шосткинський район: М. Б. Галуш ко, Г. С. Грибань, М. І. Жадан, Ю. Я. Іванов, С. Д . Куш нірова, П. Д . Ломоносов, В. М. П етренко, Л. І. Сенченко, Б. С. Стогпут. Ямпольський район: Ф. 1. Аврамкін, Л. В. Б ал ухтін а, М. І. Гапоненког М. П. Олексенко, О. В. Остапенко, В. В. Ц вілодуб. Науково-методичне керівництво підготовкою тому здійснювали наукові співробітники в ідділ у історії міст і сіл УРСР Інституту істор ії АН УРСР В. М. Зайцев, А. А. Кондрацький, Ю. О. К урносов, О. П . Лола, Д . 1. Миш­ ко, Л . В. Олійник. У доборі та опрацюванні матеріалів з археології брали участь науковий співробітник Інституту археології АН УРСР Є. В. Махно, з питань культури — науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР П . Д . Павлій. У томі вміщено знімки ТАРС і РАТА У , Центрального державного ар­ хів у кінофотофонодокументів УРСР, обласного краєзнавчого музею , фотоко­ респондентів В. М. Дяченка, В. Й Масургана, Б. О. М інделя, Г. О. Невипського, В. Т. Н екрутенка, М. І. Руденка.

ЗМІСТ

В ід

редакційної

тому

5

Сумська о б л а с т ь .....................................................

9

Суми

. . . . . . .

Білопільський

колегії

..........................................

90

р а й о н .......................................... 138

Б і л о п і л л я ............................................................... Ворожба ................................................................ Ж о в т н е в е ............................................................... Населені пункти, центри селищ ної та сіль­ ських Рад Білопільського району . . . .

128 138 147 156

Бобрик (156), Верхосулка (156), Вири (156), Воронівка (157), Ганнівка-Вирівська (157), Ганнівка-Тернівська (157), Горобівка (157), Гуринівка (158), Іскрисківщина (158), Кальченки (158), Коршачина (159), К уянівка(159), Луциківка (159), Марківка (159), Нові Виркп (160), Ободи (160), Павлівка (160), Рижівка (161), Річки (161), Сергіївка 161), Терещенки (162), Товста (162), Тучне (162), Улянівка (162), Шкуратівка (163), Яструбине (163). Буринський район

..................... 164

Буринь ..................................................................... 164 Населені пункти, центри сільських Рад Буринського району . . . . ..................... 173 Біжівка (173), Бурики (173), Вознесенка (173), Воскресенка (173), Гвинтове (174), Дяківка (174), Жуківка (174), Клепали (174), Миколаївка (175), Мпхайлівка (175), Олександрівка (175), Піски (176), Слобода (176), Сніжки (176), Степанівка (177), Суховерхівка (177), Успенка (177), Хустянка (177), Червона Слобода (178), Черепівка (178), Чернеча Слобода (178).

Великописарівський район . . . . . . .

179

Велика П и с а р і в к а ...............................

179 К и р и к ів к а ...................................................................191 Населені пункти, центри сільських Рад Великописарівського р а й о н у ............................ 201 Вищевеселе (201), Вільне (201), Дмит­ рівна (201), Добрянське (202), Катан­ ське (202), Пожня (202), Попівка (203), Розсоші (203), Рябина (203), Солдат­ ське (204), Тарасівна (204), Яблучне (204), Ямне (205). Глухівський р а й о н .....................................................206 Глухів ...............................................* . . . . 206 Ч е р в о н е ....................................................................... 223 Ш а л и г и н е .................................................................. 230 Населені пункти, центри сільських Рад Глухівського р а й о н у ...............................................240 Баничі (240), Бачівськ (240), Береза (240), Вільна Слобода (241), Горіле (241), Дунаєць (241), Землянка (242), Кучерівка (242), Обложки (242), Первомайське (243), Перемога (243), Привілля (243), Пустогород (244), Сваркове (244), Семенівка (244), Слоут (244), Сопич (245), Соснівка (245), Студенок (245), Суходіл (246), Уздиця (246), Уланове (246), Фотовиж (247), Ходине (247), Шевченкове (248). Конотопський

р а й о н .............................................249

К о н о т о п ........................................................................249 Дубов’язківка ..................................................... 268 Карабутове ............................................................ 276 Населені пункти, центри сільських Рад Конотопського р а й о н у ............................................ 283 Бочечки (283), Великий Самбір (283), Вирівка (283), В’язове (284), Грузьке (284), Гути (284), Дептівка (285), Духанівка (285), Жовтневе (285), Козацько (285), Кошари (286), Красне (286), Ма­ лий Самбір (286), Мельня (287), Підлип­

692

не (287), Попівка (287), Присейм’я (288), Салтикове (288), Соснівка (288), Тернів­ ка (288), Хижки (289), Шаповалівка (289), Шевченкове (289), Шпотівка (289), Юрівка (290). Краснопільськнй

Байрак (401), Беєве (401), Берестівка (401), Капустпнці (402), Колядинець (402), Московське (402), Панасівка (403), Підставки (403), Подільки (403), Руса­ нівка (404), Саї (404), Семенівка (404), Синівка (404), Яснопільщина (405).

р а й о н ................................ * 291

К р а с н о п іл л я ............................................................ 291 М и р оп іл л я .................................................................. 303 Населені пункти, центри селищної та сільських Рад Краспопільського району . 317 Бранцівка (317), Великий Бобрик (317), Грабовське (317), Запсілля (318), Мала Рибиця (318), Мезенівка (318), Осоївка (319), Покровка (319), Порозок (319), Рясне (320), Самотоївка (320), Сінне (321), Славгород (321), Тур’я (321), Угроїди (322), Чернеччина (322). Кролевецький район

................................................ 323

К р о л е в е ц ь .................................................................. 323 Дубовичі ................................................................. 335 К а м і н ь .......................................................................341 Населені пункти, центри сільських Рад Кролевецького р а й о н у ..........................................348 Алтинівка (348), Андріївка (348), Бист­ рик (348), Білогриве (349), Гречкине (349), Грузьке (349), Добротове (349), Зазірки (350), Ленінське (350), Литвиновичі (350), Локня (351), Мутин (351), Обтове (352), Реутинці (352), Тулиголове (532), Червоний Ранок (353), Ярославець (353).

Недригайлівський район

.

.............................406

Н е д р и г а й л ів ' * . 406 Т е р н и ........................................................................... 415 Населені пункти, центри сільських Рад Недригайлівського р а й о н у .............................424 Вільшана (424), Гринівка (424), Деркачівка (424), Засулля (425), Зеленківка (425), Іваниця (425), Козельне (425), Ко­ ровинці (426), Курмани (426), Рубанка (427), Сакуниха (427), Томашівка (427), Хоружівка (427), Червона Слобода (428). Охтирський район

.

................................

р

•

429

Охтирка ..........................................................

429 Ч у п а х ів к а ..................................................... , . 441 Населені пункти, центри сільських Рад Охтирського р а й о н у ................................ . 450 Бакирівка (450), Бугрувате (450), Високе (450), В’язове (451), Грінченкове (451), Грунь (451), Довжик (452), Кардашівка (452), Карпилівка (452), Коми­ ші (452), Куземин (453), Лантратівка (453), Мала Павлівка (453), Олешня (454), Пологи (454), Рибальське (454), Стара Іванівка (455), Хухра (455), Чер­ неччина (455).

Лебедпнський р а й о н ................................................. 354 Л е б е д и н ......................................................................354 М еж и р іч ....................................................................... 369 Ш т е п і в к а ..................................................................379 Населені пункти, центри сільських Рад Лебединського р а й о н у ..................................387 Бишкінь (387), Боровенька (387), Будилка (387), Василівна (388), Великий Вистороп (388), Ворожба (388), Гарбузівка (389), Гудимівка (389), Кам’яне (390), Катеринівка (390), Курган (390), Малий Вистороп (391), Михайлівна (391), Мос­ ковський Бобрик (391), Ополонівка (391), Павленкове (392), Пристайлове (392), Рябушки (392), Сіробабине (393), Черв­ лене (393). Лпповодолинський

район

.................................. 394

Липова Д о л и н а ..........................* . . . . 394 Населені пункти, центри сільських Рад Липоводолинського р а й о н у .............................401

693

Путивльський

р а й о н .............................................457

П у т и в л ь ....................................................................... 457 Нова С л о б о д а ....................................................... 469 Населені пункти, центри сільських Рад Путивльського р а й о н у .........................................477 Бобине (477), Бояро-Лежачі (477), Бунякине (477), Веселе (478), Волокитине (478), В’язенка (478), Зінове (479), Кардаші (479), Козаче (480), Липове (480), Манухівка (480), Мачулища (480), Нові Гончарі (481), Октябрське (481), Руднєве (481), Стрільники (482), Юр’све (482). Р ом енський район

......................................... ,

. 483

Р о м н и ............................................................................483 Г л и н с ь к .......................................................................499 С м і л е ............................................................................ 507 Населені пункти, центри сільських Рад Роменського р а й о н у ...............................* , . 515

Анастасівка (515), Андріївка (515), Анд­ ріяшівка (515), Артюхівка (515), Басів­ ка (516), Біловод (516), Бобрик (516), Василівка (517), Ведмеж е (517), Великі Бубни (517), Волошнівка (518), Галка (518), Гришине (518), Діброва (519), Заруддя (519), Коржі (519), Левченки (519), Малі Бубни (519), Миколаївка (520), Нова Гребля (520), Перекопівка (520), Перехрестівка (521), Плавинище (521), Погожа Криниця (521), Пустовійтівка (521), Ріпки (522), Рогинці (522), Сулими (522), Хмелів ‘(522), Хоминці (523), Ярошівка (523). Середино-Будський р а й о н ....................................... 524 С е р е д и н а - Б у д а ....................................................... 524 З н о б -Н о в го р о д с ь к е................................................. 535 Населені пункти, центри сільських Рад Середино-Будського р а й о н у .............................543 Велика Берізка (543), Голубівка (543), Жихове (543), Зноб-Трубчевська (543), Кам’янка (544), Кренидівка (544), Кривоносівка (544), Нововасилівка (544), Очкине (544), Пигарівка (545), Рожковичі (545), Ромашкове (545), Стара Гута (545), Стягайлівка (546), Уралове (546), Чернацьке (546).

нівна (572), Стецьківка (572), Сула (573), Терешківка (573), Токарі (573), Червоне (573), Шпилівка (574). Тростянецький р а й о н ............................................... 575 Тростянець ........................................................ 575 Б о р о м л я .......................................................................584 Населені пункти, центри сільських Рад Тростянецького р а й о н у .......................................... 591 Білка (591), Буймер (591), Гребениківка (591), Дернове (592), Жигайлівка (592), Зарічне (592), Кам’янка (593), Криничне (593), Люджа (593), Мартинівка (593), Мащанка (594), Микитівна (594), Нецаха (594), Печини (595), Семереньки (595), Станова (595). Шосткинський р а й о н ............................................ 596 Ш о с т к а ...................................................................... 596 В о р о н і ж ...................................................................... 610 К о р о т ч ен к о в е............................................................617 Населені пункти, центри сільських Рад Шосткинського р а й о н у ........................................... 624 Богданівна (624), Вовна (624), Глазове (624), Івот (624), Каліївка (625), Клиш­ ки (625), Макове (625), Миронівка (626), Ображіївка (626), Собич (626), Собичеве (627), Чапліївка (627).

Сумський р а й о н ....................................................... 547

Ямпільський р а й о н ..................................................628

Х о т і н ь .......................................................................547 Ю н а к ів к а ..................................................................555 Населені пункти, центри селищних та сільських Рад Сумського району . . . . 566 Басівка (566), Битиця (566), Біловоди (566), Великі Вільми (567), Велика Чер­ неччина (567), Верхня Сироватка (567), Кіндратівка (568), Косівщина (568), Кровне (568), Миколаївка (569), Могриця (569), Нижня Сироватка (569), Низи (570), Нова Січ (570), Олексіївна (570), Підліснівка (571), Піщане (571), Постольне (571), Северипівка (571), Степа­

Я м п і л ь .......................................................................628 Д р у ж б а .......................................................................637 С в е с а ........................................................................... 645 Населені пункти, центри сільських Рад Ямпільського р а й о н у ........................................... 653 Воздвиженське (653), Дорошівка (653), Княжичі (653), Марчихина Буда (653), Микитівна (654), Орлівка (654), Степне (654), Усок (655), Чуйківка (655), Шат­ рище (655). Іменний п о к а ж ч и к ..................................................656 Географічний

покажчик

.................................. 674

ИСТОРИЯ ГОРОДОВ И СЕЛ УССР Сумская область (на украинском языке)

Зав. редакцією «Історії міст і сіл УРСР» Я. М . Кулаковський Редактори: О . П . Вержбицька , 77. Ф. Гонтаренко, В. Н. Денисова, Я . Д . Михальська , М . Д . Семенчук , Б. Я . Скоробогатов (керівник редакційної групи), 7і. / . Яковлева Молодші редактори: Я . 3. Лахтадир , Р. Л/. Чирко Літературний редактор: Я . Я . Сіпачов Бібліограф О. Я . Шовківська Оправа та титул худож ника В . / . Юрчиїиина Х удож ній редактор Ю. С . Яхніс Т ехнічні редактори: Я. Л7. Курінний , 6 \ Л/. Соколов Редагування карт: 7. Я . Гудим-Левкович, Я . ІІ7. Добжанська, 6*. Я. Мержвинський Коректори: Я. 77. Брикліна , 7 \ Д . Лазаренко , Я . 7 \ Шевченко

Б тексті вміщено 286 ілюстрацій, 24 карти, 12 кольорових вклейок. Том здано до набору 18.VL 1973 р ., підписано до друку 2 6 .V II.1973 р. БФ 06275. Тираж 15000. Формат 8 4 х Ю 8 1/ 16 Фіз. друк. арк. 43,5 + 1,5 арк. вклейок. Умовно-друкованих арк. 75,6. Обліково-видавничих* арк. 81,7. Замовлення 3-205. Ціна в оправі 4 крб. 60 коп. Н абрано і надруковано Харківською Книжковою фабрикою ім. М. В. Фрунзе Республікан­ ського виробничого о б ’єднання «Поліграфкнига» Держ авного Комітету Ради Міністрів УРСР у справах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі. Харків, Донець-Захаржевська, 6/8.