Виховна година за творами В. О. Сухомлинського. 2 клас
Тема«Завжди залишайся Людиною» Мета: допомогти дітям усвідомити які чесноти потрібно мати в своєму серці; розвивати здібності аналізувати вчинки героїв творів В.Сухомлинського; виховувати в дітях вміння пробачати та бути чуйними один до одного. Матеріали: паперове серце розрізане на 4 частини, конверти, плакат із зображенням людини, картки з творами В.Сухомлинського, аркуші з прислів’ями та приказками.
Хід заняття Вчитель. -
Діти, сьогодні ми поговоримо про те, що таке не просто бути людиною, а вміти залишатися нею. Адже кожен з нас має при собі дещо особливе. Що саме, ви дізнаєтесь наприкінці заняття. (Діти розподіляються на групи по 5 чоловік. Кожна група отримує конверт із матеріалами: на кожну дитину твір В.Сухомлинського, загальні запитання до твору, аркуші з прислів’ями та приказками і частина паперового серця)
-
Кожна група отримала свій конверт на якому написана одна із людських чеснот. Відкрийте його і дістаньте твір В.Сухомлинського. Уважно прочитайте. Представники груп коротенько перекажіть зміст казки. Дайте відповіді за запитання. Кожен член команди відповідає на одне запитання.
1 група «Дружба» . Казка «Дівчинка і Ромашка». (Додаток 1) Запитання до казки: -
Як ті вважаєш, чи бувають «нічиї люди, звірі або рослини»?
-
Чи можуть рослини або тварини дружити з людиною?
-
Яка твоя улюблена квітка?
-
Розкажи про свою дружбу з твариною чи рослиною.
-
Якою повинна бути людина, щоб з нею дружили інші? 2 група «Милосердя». Казка «Добре слово». (Додаток 2)
Запитання до казки: -
Чи може бути добре слово виявом милосердя?
-
Чому добре слово було для Олі сильнішим за все смачне?
-
Чи доводилося тобі робити щось милосердне для інших?
-
Що може зробити людина з добрим серцем для тварин і птахів?
-
Чи хочеш ті бути милосердною людиною? 3 група «Чуйність». Казка «Зламана яблунька» (Додаток 3)
Запитання до казки: -
Що непокоїло Мишка?
-
Чому зрадів хлопчик?
-
Чи допоможе його чуйність яблуньці ожити?
-
Доводилося тобі допомагати рослинам?
-
Чи приємно дружити з чуйною людиною?
4 група «Уміння пробачати». Казка «Материне поле». (Додаток 4) Запитання до казки: -
Чи була у братів вагома причина, щоб сваритися?
-
Якщо б не сталося на материнському полі горя, то чи змогли би помиритися брати?
-
Щоб ти порадив людям, які не вміють пробачати друзям?
-
Чи може людина бути доброю, якщо не пробачає іншим?
-
Для чого потрібно пробачати ?
Вчитель. -
Дякую вам, мої любі діти, за ваші відповіді. Ми з вами дізналися про 4 важливі людські чесноти. Назвіть їх будь-ласка (дружба, милосердя, чуйність, уміння пробачати). З давніх-давен український народ помічав ці чесноти і передав із покоління в покоління мудрість в прислів’ях та приказках. Дістаньте з конвертів аркуші де вони записані і прочитайте їх.
1 група: Де дружно, там і хлібно. Друга шукай, а знайдеш – тримай. Дружба – найбільший скарб.
2 група: Добрий не чинить лихого та не боїться нічого. Добро добром згадують. Якби один іншому не допомагав, то й світ би пропав.
3 група: Треба так у світі жити, щоби лиха не чинити. Хто людям добра бажає, той і сам має. Чуйне серце з будь-якої біди виручить.
4 група: Мир та лад – великий клад. Де незгода. Там часто шкода. Згода будує, а незгода руйнує.
Вчитель. -
Яке з прислів’їв та приказок вам найбільше сподобалось? Чому так кажуть? Доведіть свою думку.
-
А як ви гадаєте, де в людині зберігаються ці чесноти? (В серці)
-
А зараз представник кожної групи візьме частину паперового серця і наліпить її на плакат з людиною. Пам’ятайте, щоб залишитися Людиною, потрібно мати всі ці чесноти в своєму серці, яке є нашою особливістю.
Додаток 1 Дівчинка і Ромашка В. Сухомлинський Якось сонячного ранку маленька дівчинка вийшла погратися на зеленій галявинці. Раптом чує: хтось плаче. Прислухалася дівчинка й зрозуміла: плач лине з-під каменя, який лежить в кінці галявини. Камінь невеликий, як голова кролика, але дуже твердий. Підійшла дівчинка до каменя та й питає: - Хто там плаче під каменем?
- Це я, Ромашка, - почувся тихий слабкий голос. - Звільни мене, дівчинко, давить мене каменюка... Відкинула дівчинка камінь і побачила ніжну, бліду стеблинку Ромашки. - Спасибі тобі, дівчинко, - сказала Ромашка, розправивши плечі й дихнувши на повні груди, - ти звільнила мене з-під Кам'яного Гніту. - Як же це ти потрапила під камінь? – запитала дівчинка. Підманив мене Кам'яний Гніт, - відповіла Ромашка. – Була я маленькою Ромашчиною – насіниною. Восени шукала теплого куточка. Дав мені притулок Кам'яний Гніт, обіцяв оберігати від холоду й спеки. А коли мені схотілося побачити сонечко, він ледве не задавив мене. Я хочу бути твоєю, дівчинко. Дівчинка приходила до Ромашки, і вони разом зустрічали сонце. - Як хороше бути твоєю, дівчинко! – часто говорила Ромашка. - А якби ти виросла в лісі або край дороги? Якби ти була нічия? - спитала дівчинка. - Я померла б від горя, - тихо сказала Ромашка. Але я знаю, що нічиїх квітів не буває. Вони завжди чиїсь. Ось та Вогняна Маківка дружить із Сонечком. Сонечко шепоче їй: «Ти моя, Вогняна Маківко». Я чую цей шепіт, коли сходить Сонечко й Маківка розкриває свої пелюстки. А ось та Волошка – подруга Весняного Вітру. Він перший прилітає щоранку до Волошки, будить її, шепоче: «Прокидайся!» Квітка не могла б жити, якби вона була нічия.
Додаток 2 Добре слово В. Сухомлинський В однієї жінки була маленька донька Оля. Коли дівчинці виповнилося п'ять років, вона тяжко захворіла: простудилась, почала кашляти й танула на очах. До нещасної матері почали приходити родичі: Олині тітки, дядьки, бабусі, дідусі. Кожен приносив щось смачне й поживне: липовий мед і солодке коров'яче масло, свіжі лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й бульйон з курячого крильця. Кожен говорив: "Треба добре харчуватися, треба дихати свіжим повітрям і хвороба втече в ліси й на болота".
Оля їла мед у стільниках і солодке коров'яче масло, лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й бульйон з курячого крильця. Але нічого не допомагало дівчинка вже ледве вставала з ліжка. Одного дня біля хворої зібрались усі родичі. Дідусь Опанас сказав: - Чогось їй не вистачає. А чого - і сам не можу зрозуміти. Раптом відчинились двері і в хату ввійшла прабабуся Олі - столітня Надія. Про неї родичі забули, бо багато років сиділа прабабуся Надія в хаті, нікуди не виходила. Але почувши про хворобу правнучки, вирішила навідати її. Підійшла до ліжка, сіла на ослінчик, взяла Олину руку в свою, зморшкувату і маленьку, й сказала: - Немає в мене ні медових стільників, ні солодкого коров'ячого масла, немає ні свіжих лісових ягід, ні горіхів, немає ні перепелиних яєчок, ні курячого крильця. Стара я стала, нічого не бачу. Принесла я тобі, мила моя правнучко, один-єдиний подарунок: сердечне бажання. Єдине бажання залишилось у мене в серці - щоб ти, моя квіточко, видужала й знову раділа ясному сонечкові. Така величезна сила любові була в цьому доброму слові, що маленьке Олине серце забилось частіше, щічки порозовішали, а в очах засяяла радість. - Ось чого не вистачало Олі,- сказав дід Опанас.- Доброго слова.
Додаток 3
Зламана яблунька В. Сухомлинський Бігаючи подвір’ям школи, Мишко посковзнувся й упав на маленьку яблуньку, яку цієї весни посадили. - Мишко яблуньку зламав! Мишко яблуньку зламав! – закричали діти, побігли до вчительки і зараз же розповіли їй усе так, як було. - Хіба ти не бачиш, куди біжиш? - докоряла вчителька. – Що ж тепер робити? Яблунька померла. Стирчатиме зламаний стовбурець. Мишко зробився мовчазний та задумливий. Він приходив до школи задовго до уроків, дивився на зелений рядочок яблуньок. Тільки одна була суха, скалічена. Мишкові тяжко було на неї дивитись.
Якось учителька повела їхній клас у садок. - Діти, - сказала вона, - давайте порахуємо, скільки тут яблуньок, груш, вишень. Мишко пішов уздовж яблуневого рядка. Він добре знав, що тридцять живих яблуньок і одна мертва. Та ось тільки-но підійшов до мертвої яблуньки, як побачив, що від сухого стовбурця відійшла зелена гілочка. - Яблунька оживає! .. – сказав він схвильовано. Підійшла вчителька. - Так, оживає, - сказала вона. – Це буде твоя яблунька. Добре, Мишку? - Добре, - зрадів Мишко і побіг до колодязя. - Куди це ти? – запитала вчителька. - Поллю свою яблуньку. Додаток 4
Материне поле В. Сухомлинський У матері було два сини – старший і молодший. Коли оженилися сини, наділила мати кожного з них нивою. Були ці дві ниви поруч. Сталося так, що старшому синові дісталася нива на крок ширша, ніж молодшому. Затаїв молодший син образу, бо на три мішки менше збирав щороку, ніж старший. З кожним роком образа все глибшала, аж поки не переросла у ненависть. Зненавиділи брати один одного. Стали уникати зустрічей. Коли старший працював на ниві, молодший не показувався у полі. Коли молодший був на ниві, старший сидів удома. А мати жила далеко, за лісом. У неї була своя нива, на якій вона працювала, скільки здужала.
Через людей почула, що її сини ненавидять один одного. Кілька разів приїздила їх помірити, але нічого не виходило. Не хотів і слухати старший син, щоб півкроку поля віддати молодшому. Та ось одного спекотного літнього дня, напередодні жнив, дійшла до синів звістка: прилетіла з чужого далекого краю сорна сарана, сіла на материну ниву й поїла хліб дощенту. Приходить старший син до молодшого та й каже: -
Ті чув, брате, про материне горе?
-
Чув, - відповідає молодший син.
-
Що ж думаєш робити?
-
Миритися нам треба, ось що, - каже молодший син.
Так я тому й прийшов до тебе, - радісно мовить старший брат. - Коли на материному полі горе, треба нам забути про сварку й закопати у землю ненависть. -
Пішли брати у поле, стали на межі, викопали яму та й поховали в ній ненависть. А тоді й подумали: -
І для чого нам ця межа? Нехай поле наше буде спільним. А зібраною пшеницею ділитимемося!
Так і зробили брати: перекопали межу. Скосили пшеницю, обмолотили, поділили натроє. По одній третині залишили собі, а одну матері відвезли. Бо коли на материному полі горе – треба забувати про суперечки, образи, ненависть.