Dignitas. Випуск 1 “Суспільний договір” by IIECI UCU

DIGNITAS ВИПУСК 1 ЖОВТЕНЬ 2023

СУСПІЛЬНИЙ ДОГОВІР

ЗМІСТ 3 5

ПЕРЕДНЄ СЛОВО ЦІННІСНИЙ ҐРУНТ ДЛЯ СУСПІЛЬНОГО ДОГОВОРУ

9 ЯК ІНСТИТУЦІЇ

ДОПОМОГАЮТЬ ТВОРЕННЮ НОВОГО СУСПІЛЬНОГО ДОГОВОРУ?

13 ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ ВИМІР НОВОГО СУСПІЛЬНОГО ДОГОВОРУ

ДІЯТИ, НЕЗВАЖАЮЧИ НІ НА ЩО

В ГОЛОВІ ОДНОГО 24 ЗМІНА ПЕРЕМОГА БАГАТЬОХ

27 ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НА КОЖНОМУ КРОЦІ

ПЕРЕДНЄ СЛОВО П

еред вами перший випуск періодичного видання “Dignitas” від Факультету суспільних наук Українського католицького університету.

Назва журналу виникла не випадково. Відстоювання українцями гідності людини у відважному та жертовному протистоянні дегуманізуючому, знеособлюючому та руйнівному злу російського тоталітаризму сьогодні визначає майбутнє не тільки України, але й світу. Етика та культура гідності огранюються щоденним досвідом солідарності, довіри, самопосвяти та самовіддання мільйонів наших співвітчизників. Ми живемо у час драматичних та глибоких досвідів, будуючих пережиттів, проникливих свідчень та переображуючих вчинків. “Dignitas” прагне послужити гідності людини думкою і словом. Журнал є платформою для поширення ідеї та думок, які творитимуть зміни в суспільстві й країні. Ми прагнемо розвивати великі ідеї, розробляти політики, практики та моделі суспільного розвитку, зміцнювати громадянські чесноти, зцілювати рани війни, сприяти розвиткові вільного суспільства вільних людей. Перший випуск журналу “Dignitas” підготовлений командою Міжнародного інституту етики і проблем сучасності УКУ, який займається проєктом “Цілісного

людського розвитку (ЦЛР)”. В рамках проєкту відбуваються Щорічні міжнародні конференції ЦЛР, що збирають дослідників, експертів та публічних інтелектуалів, які досліджують та аналізують суспільні, політичні, економічні, культурні, екологічні і духовні виклики, тренди та трансформації в оптиці гідності людини та цілісного людського розвитку. У 2023 році темою конференції стала “Стійкість та демократія: потреба нових етичних, солідарних та безпекових інфраструктур”. Програма була присвячена аналізу та обговоренню питань, пов’язаних із війною України за свободу і своє майбутнє та перспективами розвитку демократії в світі. Конференція стала майданчиком для обговорення та дослідження потенціалу стійкості українського суспільства та державних інституцій, нових викликів, які чекають нас у найближчому майбутньому та гострої потреби переосмислення принципів та структур міжнародної співпраці і безпекової архітектури. Активна участь студентів факультету суспільних наук збагатила конференційний дискурс. На одній із панельних дискусій студенти презентували свої теоретичні концепти та практичні проєкти, ціллю яких було формування розуміння та бачення нового суспільного договору. Після конференції на запрошення Міжнародного інституту етики і проблем сучасності студенти продовжили роботу над своїми задумами. Одні команди виклали їх у письмовому вигляді, а інші - втілили в життя проєкти. У цьому випуску “Dignitas” зібрано три тексти з напрацюваннями ключових принципів та цінностей нового суспільного договору українців у викладі студентів програм “Право”, “Етика-політикаекономіка” та “Соціологія”. Крім того, подаємо три інтерв’ю з командами проєктів про те, як вони

працювали над ними, яких результатів досягли та що вони думають про новий суспільний договір й ціннісний вимір українського суспільства. Вододимир Турчиновський Декан Факультету суспільних наук Директор Міжнародного інституту етики та проблем сучасності

ІДЕЇ:

СУСПІЛЬНИЙ ДОГОВІР ДЛЯ МАЙБУТНЬОЇ УКРАЇНИ

ЦІННІСНИЙ ҐРУНТ ДЛЯ СУСПІЛЬНОГО ДОГОВОРУ Анотація Революції, масові протести, які відбувались в Україні за останні 30 років, свідчать про те, що представники влади та позитивне право ігнорували зміни в суспільстві. Зараз ми спостерігаємо, як вимоги змін сягають свого піку. Наявний суспільний договір не відповідає запитам членів суспільства та не забезпечує розвитку в обраному ними напрямку. У статті ми розглянемо, де саме закріплений теперішній суспільний договір, як має створюватися новий та в який спосіб забезпечити його життєздатність.

кщо розглянути різні наукові визначення поняття суспільного договору, то можна виділити спільне. На думку дослідників, суспільний договір – це умови та принципи, які суспільство встановило для діяльності влади. Творці поняття суспільного договору розуміли мету діяльності влади по-різному: Гоббс вірив у захисну функцію держави від притаманної людям агресії, Локк вважав, що місія влади – забезпечувати справедливість, а Руссо вбачав її мету в досягненні рівності, свободи та особистого щастя кожного.

У нашій роботі ми розумітимемо суспільний договір як динамічну систему, складовими якої є: ієрархія цінностей суспільства, з одного боку, та їх реалізація, з другого. Під реалізацією ми маємо на увазі баланс, якого шукають: законодавець, ухвалюючи закони; суддя, виносячи рішення; громадянське суспільство, застосовуючи публічний осуд. На нашу думку, суспільний договір слід розуміти ширше, ніж просто як посадову інструкцію для влади, оскільки в сучасному світі громадянське суспільство також є важливим гравцем, зі своїми способами впливу. Конституція – це формальне вираження частини суспільного договору [1], однак вона не охоплює всіх його положень. Не всі положення, які є у пропонованому нами суспільному договорі, регулюються виключно правом – поділ на формальні та неформальні положення ми розглянемо згодом.

Постановка проблеми та аналіз Оскільки наявний суспільний договір хибує як в аспекті визначення цінностей, так і в їх реалізації, Україні необхідний новий суспільний договір.

Законодавство України, зокрема Основний Закон – Конституція – ставить людину в центр уваги: її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю [2]. Проте, на жаль, практика кардинально відрізняється від того, що закріплене в Конституції. Наведемо приклад. Відповідно до ст. 146 Кримінального кодексу України, за викрадення особи (найвищої цінності!) злочинцю загрожує обмеження або позбавлення волі строком до трьох років [3]. А згідно зі ст. 289 того ж кодексу, за викрадення транспортного засобу можна отримати позбавлення волі від трьох до п’яти років. У нашому суспільстві дедалі більше поширюється розуміння того, що кожному індивіду належить право пошанування його людської гідності. Але коли цей індивід робить щось негативне або підозрюється й звинувачується в чомусь негативному, то суспільство бачить його людську гідність дуже і дуже розмитою. Наприклад, шаленого резонансу декілька місяців тому набула історія про хлопців з Івано-Франківська та їхні “гучні гуляння з дівчатами” (більшість звинувачень – звинувачення у зґвалтуванні). Слідство триває, але суспільний осуд уже відбувся. Так, нам потрібне свідоме громадянське суспільство, яке засуджує протиправну поведінку. Але тут справа в іншому. Коли когось публічно засуджують за

антисоціальний спосіб життя чи за зневагу жінок, то ми підтримуємо таку реакцію, бо вона характеризує суспільство як таке, що здатне саморегулюватися. Проте суспільний осуд має бути пропорційним – це ознака того, що суспільство і суспільний договір функціонують правильно. А про яку пропорційність та повагу до гідності може йти мова, коли у фейсбуці та інстаграмі левова частка громадян бажає підозрюваним найстрашніших мук. На жаль, іноді українське громадянське суспільство рухається, як локомотив: якщо розігнався, його вже не зупинити. З цього можна зробити висновок, що гідність людини все ще багато для нас не важить. Чи можна взагалі говорити про цінність людини, якщо будь-кого можна морально знищити, а потім сказати: “Ой, не розібралися в ситуації”, або: “Ну, та вони й так це заслужили”.

Формальні положення – це ті, які мають пряме закріплення в законодавстві і реалізуються через нього. Конституція, як формальне вираження частини суспільного договору, закріплює цінності, що складають основу суспільних поглядів на весь порядок речей. Ми пропонуємо розглядати як фундаментальні три цінності: гідність, свободу і життя. Усі положення суспільного договору ґрунтуються на цій тріаді. Ми вже згадували ст. 3 Конституції України, яка визнає людину «найвищою соціальною цінністю», і проілюстрували на прикладі, що ця норма не працює. Тепер пояснимо, чому запропонований нами перелік фундаментальних цінностей – найкращий з можливих.

Публічний осуд – це дієвий інструмент, але він доречний або у випадках порушення норм, покарання за які не передбачені законодавством (які не є правопорушеннями), або після притягнення особи до відповідальності (адже до цього діє презумпція невинуватості).

Першою та найвищою цінністю в сучасній Україні має бути гідність. Гідність має багато визначень, ми ж пропонуємо розуміти під гідністю стан чи якість буття людиною. Людська гідність і зараз слугує фундаментом усіх цивілізованих суспільств. Вона згадується в першому абзаці преамбули Загальної декларації прав людини: «Беручи до уваги, що визнання гідності, яка властива всім членам людської сім’ї, і рівних та невід’ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру...» [4]. Європейська конвенція з прав людини, чиї стандарти зобов’язалася дотримуватись Україна, у другому абзаці Преамбули містить посилання на ту ж Загальну декларацію прав людини, а отже також визнає гідність за основу всіх прав [5].

Тепер ми представимо наші погляди на положення нового суспільного договору України. Спочатку ми думали поділити положення договору на правові та позаправові, але згодом помітили, що всі вони, так чи інакше, розкриваються в праві. Так ми прийшли до ідеї підійти з іншого боку і вирізнити в суспільному договорі дві групи положень – формальні та неформальні.

Зауважмо: якщо ми проаналізуємо українське законодавство, законодавство країн Європи та світу, міжнародне гуманітарне право або право ведення війни, то побачимо, що життя людини та її свобода можуть піддаватися численним обмеженням. Однак, при цьому гідність є абсолютною та недоторканною. Від гідності походять усі права людини, зокрема, право на життя та свободу.

Другою цінністю ми обрали свободу, третьою – життя. Ми багато дискутували про це, а вибір наш краще пояснити прикладами. Усі ми пам’ятаємо Революцію гідності. Зараз ми є свідками війни. Наше покоління бачить, як люди вмирають за свободу, і дивно було б при цьому говорити про життя як головну цінність. Наше розуміння свободи ширше – воно охоплює не просто свободу від рабства чи від тоталітаризму, а передбачає свободу людини діяти чи умисно не діяти в різних життєвих ситуаціях.

Друга група положень – неформальні. Головними серед них є: інститут репутації, історико-культурні стандарти, етичні норми, соціальні обов’язки. Ці положення так чи інакше реалізовані в праві. Однак більшою мірою їх реалізують люди в суспільстві поза контролем держави. Зокрема, репутація береться до уваги при обранні осіб на державні посади [12].

У світі є немало держав із низьким рівнем свободи, що негативно впливає на те, як громадяни цих держав оцінюють свій рівень життя. Одним із яскравих прикладів є Сингапур. У 2022 році ВВП країни на душу населення, за інформацією World Bank, склав 72794 доларів США, що дозволило країні посісти восьме місце у рейтингу ВВП на душу населення [6]. При цьому Сингапур у період між 2019 та 2021 роком зайняв лише 27-ме місце за індексом щастя [7]. Однією з головних причин цього є численні обмеження особистої свободи громадян. Для прикладу, якщо хтось побачить, що ви ходите вдома голяка, то відповідно до законодавства цієї країни вам загрожуватиме штраф до 2000 € або ув’язнення на строк до трьох місяців, або навіть обидва покарання разом [8]. Ми ж пропонуємо, щоб ваша свобода обмежувалася лише там, де починаються права й свободи іншої людини. Ось тут ми переходимо до балансу між цінностями і їх втіленням з боку держави або суду від її імені. Прикладом правильного балансу є рішення суду у питанні вакцинації. Верховний суд вказував, що право особи не вакцинуватися не може бути порушеним, тобто вас не можуть насильно вакцинувати. Проте вас можуть обмежити в правах [9, 10]. Схожі рішення виносив ЄСПЛ стосовно обов’язкової вакцинації від хвороб у справі Vavřička and Others v. the Czech Republic [11]. Отже, баланс прав людини не є чимось особливим. У конкретних ситуаціях ваша свобода

може бути обмежена задля збереження життя та здоров’я інших людей. Такий же підхід може бути застосований і до інших прав.

Зупинимось на останній цінності в цьому переліку – соціальному обов’язку. Кожен громадянин мусить розуміти, що він є частиною великого цілого, а отже на ньому лежить певний соціальний обов’язок. Кожен із нас повинен щось вносити в суспільний розвиток. Загальною проблемою України є патерналізм: члени суспільства вважають, що влада повинна розв’язувати всі їхні проблеми. Якщо кожен член суспільства чи, принаймні, значна його частина візьме на себе обов’язок коригувати свою поведінку відповідно до інтересів суспільства, вчиняти певні дії для задоволення цих інтересів, то це матиме політичний ефект для кожного члена суспільства. Кожен отримуватиме вигоду від своїх дій та дій інших. Хто ж має брати участь у творенні суспільного договору?

На нашу думку, творцями мають бути всі члени суспільства, інакше такий договір не матиме легітимності. Підхід, у якому роль творців делегують певним елітам, є нерелевантним, оскільки таким чином ми не отримуємо достатньо репрезентативну вибірку. Ми обрали демократичний підхід, при якому всі члени суспільства братимуть участь у творенні договору. Думка кожного буде почута, рішення буде прийнято від імені всіх. Наш концепт суспільного договору будується на цінностях, які дадуть змогу розвиватися громадянському суспільсьтву в Україні. За рахунок такого розвитку воно зможе ефективно впроваджувати цінності самого договору. Життєздатність нового суспільного договору в Україні може забезпечити розвинене громадянське суспільство. Концепція «суспільства» як цілісного суб’єкта, що дбає про спільне благо й здатне обговорювати це демократичним шляхом, є однією з центральних для суспільного договору [13]. Ідеї про громадянське суспільство зустрічаються вже в Арістотеля, для якого бажання об’єднуватись і формувати «політичну співпрацю» в пошуках загального блага є характерною ознакою справжніх громадян. Початок громадянського впливу на визначення інтересів суспільства простежується принаймні в трьох історичних моментах: а) в Європі та Північній Америці XVIII століття – як зброя проти деспотизму; б) у XX столітті – як критика втручання влади у сфери життя, які вважаються вільними від впливу держави; в) нині – як захист суспільних комунікацій на службі демократії. У нашому випадку йдеться про дотримання положень суспільного договору.

Суспільства вирішують колективні проблеми двома шляхами: 1) за допомогою правил або законів, що забезпечуються примусовою силою держави; 2) за допомогою соціальних механізмів, інституційно вбудованих в усі суспільні дискусії, комунікативну сферу. У ролі «публічної сфери» громадянське суспільство стає ареною суперечок і обговорень, а також місцем об’єднання та інституційної співпраці. У цьому позаправовому, позасудовому публічному просторі соціальні проблеми розв’язуються шляхом взаємодії публічної влади і громадянського суспільства. Розвиток таких просторів має вирішальне значення для здорової плюралістичної демократії. Адже якщо в суспільному дискурсі представлені лише «перевірені» істини, якщо альтернативні точки зору замовчуються, якщо один набір голосів чути голосніше, ніж думки інших, тоді неможливо задовольнити реальні вимоги суспільного інтересу. Розвинене громадянське суспільство в особі незалежних ЗМІ, студентів, активістів, юристів, публіцистів тощо необхідне для виконання функцій «сторожа» за дотриманням принципів суспільного договору, які держава має захищати і яких повинна дотримуватись сама. Шляхом громадських дискусій, широкого залучення представників громадськості до нагляду за діями публічної влади має досягатися справжня політична прозорість. Одним із інструментів для цього є механізм соціального партнерства, коли до вирішення соціальної проблеми залучаються місцеві підприємці та неприбуткові організації з власними ресурсами. Така співпраця є однією з умов і одним із наслідків реальної життєздатності суспільного договору.

Рекомендації Необхідні законодавчі зміни. Однак важливо, щоб до таких змін було залучене суспільство, щоб теми змін обговорювалися. Тоді їх можна розуміти й підтримувати. Інакше норми перетворяться у декларативні, за ними не буде стояти готовність громадян їх відстоювати. Прийняти оновлений суспільний договір можуть допомогти такі кроки:

1 2 3 4

Заохочення до суспільного обговорення запропонованої концепції суспільного договору з метою визначення того, чи запропонована концепція є найкращою; Прийняти нову Конституцію України на основі запропонованих цінностей; Проводити реформи та законотворчу діяльність з урахуванням нових вимог суспільного договору; Шляхом освітньої та інформаційної діяльності працювати над розвитком розуміння і утвердженням формальних та неформальних цінностей у суспільстві.

Джерела 1. Речицький В. Конституція України: суспільний договір у випробуваннях війни. Рукопис. / Речицький Всеволод. – 2022. 2. Конституція України [Електронний ресурс]. – 1996. 3. Кримінальний кодекс України [Електронний ресурс]. – 2012. 4. Universal Declaration of Human Rights [Електронний ресурс]. – 1948. 5. European Convention of Human Rights [Електронний ресурс]. – 1950. 6. GDP per capita (current US$) - Singapore [Електронний ресурс] // The World Bank 7. World Happiness Report 2022 [Електронний ресурс] // Sustainable Development Solutions Network. – 2022. 8. Miscellaneous Offences (Public Order and Nuisance) Act 1996 [Електронний ресурс] // Singapore. – 1996. 9. Постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 [Електронний ресурс] 10. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 [Електронний ресурс] 11. Vavřička and Others v. the Czech Republic [GC] [Електронний ресурс] // European Court of Human Rights. – 08.04.2021 12. Закон України "про судоустрій і статус суддів" [Електронний ресурс]. – 2016. 13. Edwards M. Civil society / Michael Edwards. – Cambridge: Polity Press, 2009. – 200 с. – (4) [Електронний ресурс]

Автори:

Студенти програми "Право"

Денис Бойко

Андрій Дубовий

Арсен Гоць

Любомир Костирко

Марія Ошовська

ЯК ІНСТИТУЦІЇ ДОПОМОГАЮТЬ ТВОРЕННЮ НОВОГО СУСПІЛЬНОГО ДОГОВОРУ?

ступ

Процес державотворення необхідно аналізувати в історичному контексті. Жодна країна не може похвалитися безперервним спокійним поступом впродовж усього часу свого існування, кризові ситуації — загальна норма. Але для розв’язання кризових ситуацій необхідна база «правила гри», на які громадяни погоджуються і з якими звіряють щоденно свою взаємодію з державою та з іншими громадянами і коли приймають рішення стосовно самих себе. Суспільний договір – це і є оті «правила гри». Про присутність в Україні соціальної напруги протягом останніх десятиліть свідчать декілька індикаторів. Це Помаранчева революція, Революція гідності, війна, що триває з 2014-го року по сьогодні. Внутрішні проблеми посилювали небезпеку для держави. На додачу, період становлення та розбудови державних інституцій супроводжувався зростанням популізму у політичній сфері, особливо з розвитком медіа і переходом до метамодерну. Проте, якщо інші країни зустріли її на більш-менш твердих ногах: із системою інституцій, які працюють, та багатим досвідом успішного розв’язання труднощів, то для України популізм може відіграти таку ж роль, як і під час краху демократії у Давньому Римі. Революція гідності звільнила Україну від авторитарного правління, однак до компромісу всередині суспільства не дійшло. Світ постправди, в якому основоположною ідеєю є ідея плюралізму думок, ілюструє метафора з байки про Лебедя, Рака і Щуку. Те саме стосується і нашого суспільного дискурсу. Новий суспільний договір не може бути спущеним зверху як монопольна точка зору – він має народитися у дискусії.

З розпадом Радянського Союзу було зруйновано і старий суспільний договір. Кілька кризових ситуацій, що періодично визрівали в Україні за 30 років її незалежності, не змогли привести до виникнення повноцінної альтернативи. В Україні так і не склався суспільний консенсус, який забезпечив би стабільність на тривалий проміжок часу (консенсус, який насправді влаштовував би громадян, а не маленьку групу людей, що опинились при владі в конкретний момент часу, або таких, що погодилися співпрацювати з владою). Суспільний договір має формальну сторону (Конституція) і неформальну (фактичні відносини народ – влада). Ми констатуємо, що вони суперечили одна одній, і це призводило до турбулентності у суспільстві, а коли суспільне напруження досягало кульмінації, відбувалися революції. Кожна революція була спробою реформування суспільного договору, але остаточно новий суспільний договір не узгоджений досі.

Організація cуспільного договору Організацію і спосіб існування суспільного договору ми розглядаємо в рамках інституційної теорії Дугласа Норта. Згідно з нею, інституції, як свого роду «правила гри», задають систему стимулів, спрямовуючи діяльність людей у певне русло, чим знижують рівень невизначеності й роблять соціальне середовище передбачуванішим. Інституції тут виступають обмеженнями, які надають людським взаємовідносинам форму та структурують стимули у галузі політичного, соціального та економічного обміну. У теорії Норта представлені формальні та неформальні інституції, яким тепер дамо визначення та окреслимо різницю між ними.

Неформальні інституції виступають у вигляді договорів, угод, добровільно взятих на себе громадянами норм поведінки, неписаних кодексів честі, гідності, професійної самовідданості, традицій, звичаїв, різного роду соціальних умовностей тощо. Формальні інституції — це конституції, закони, різні офіційно закріплені норми права, судові прецеденти, адміністративні акти. Дуглас Норт виділяє два основних джерела інституційних змін та зміни інституційної структури. Перше джерело — зрушення в структурі цінностей, друге — ідеологія, під впливом якої в людей формується структура їхніх уподобань. Під ідеологією Норт розуміє «моделі сприйняття, за допомогою яких люди пояснюють навколишній світ – як на мікрорівні індивідуальних стосунків, так і на макрорівні організаційних ідеологій, що дають інтегральне пояснення минулого й сучасного». Ці моделі виступають принципами та ціннісним виміром, які стають каркасом суспільного договору.

Принципи і ціннісний вимір Ціннісно-культурне поле українського суспільства характеризується суперечливим та дуже повільним відходом від пострадянських орієнтацій у сферах розбудови державного та політичного устрою, економіки, формування міжособистісних стосунків, правовій системі тощо. Україна чітко задекларувала європейський шлях розвитку, однак, як свідчать емпіричні дані 2020 року, порівняно з більшістю країн ЄС, ціннісно-нормативна система в Україні виступає одним із бар’єрів її руху в цьому напрямі. Неформальна сторона договору не описується в законі, але мусить ґрунтуватися на принципах, що їх поділяє більшість громадян. Для цього потрібно, щоб:

кожен громадянин усвідомлював себе реальним носієм державної влади, яку він дозволяє представляти вибраній особі та органам влади (на зміну концепції “ми” і “вони” приходить усвідомлення, що держава — це і є “ми”); громадянське суспільство перевіряло на предмет законності рішення влади; відповідало за власні рішення; розвивало політичну культуру та освіту; захищалот суверенітет; розвивалася довіра до інституцій. Основні цінності, що підтримуватимуть існування та функціонування суспільства: свобода; справедливість; гідність; толерантність; відповідальність. Для повноцінного функціонування нового суспільного договору варто запровадити дуже важливу практику практику дорадчої демократії (при якій прийняття політичних рішень, розгляд спірних питань тощо ґрунтується на деліберативній громадській думці, сформульованій в рамках раціонального аргументованого публічного дискурсу.

Роль гравців у створенні суспільного договору Творенням нового суспільного договору має займатися нова визнана українська еліта: доволі невеликий відсоток високоосвічених людей з різних сфер, які мають довіру в суспільстві, до чиєї думки прислухаються. Це представники бізнесу, наукової спільноти, відповідальніі політики, культурні діячі. Функціонування суспільного договору відбувається завдяки співпраці трьох секторів: державного,

Принципи

Цінності

усвідомлення себе як носія державної влади = бути суб’єктом; правова держава; безпека; гарант свободи; довіра до інституцій

свобода; справедливість; гідність; толерантність; відповідальність

бізнесового та громадського. Їх взаємна узгодженість забезпечить функціонування політичної, економічної, культурної та громадської сфер.

Життєздатність суспільного договору та

Новий суспільний договір почне змінювати Україну, проте його функціонування можливе лише тоді, коли індивіди працюватимусть над впровадженням засад договору у сферах своєї діяльності від місцевого до регіонального і національного рівнів.

соціальні інститути

Джерела

Життєздатність і впровадження нового суспільного договору ми бачимо через реформування та злагоджену працю соціальних інститутів. Для успішного функціонування суспільства, варто зосередитись на таких аспектах: реформа інститутів (заохочення до горизонтальної ієрархії); відхід від росії, звільнення від впливу російської культури та розвиток власної культури; формування механізмів контролю і запобігання корупці; вихід на новий рівень політичної культури через якісні зміни у сфері освіти.

Рекомендації Процес творення суспільного договору не є короткостроковим і до нього мають бути залучені всі згадані сторони. Щоб суспільний договір формувався, ставав життєздатним і виконав свою функцію після перемоги України, слід почати його розробку вже зараз. Зрештою, процес уже розпочато. Наприклад, від російського ми вже активно відмовляємося, виховується покоління освічених громадян, які братимуть участь у встановленні нових принципів та цінностей. Важливо підтримувати цей процес і не ігнорувати проблеми, що постають перед нами як перед індивідами, що творять нове суспільство у нашій державі.

1. Українське суспільство в умовах війни. 2022: Колективна монографія / С. Дембіцький, О. Зло біна, Н. Костенко та ін.; за ред. член.-кор. НАН Украї ни, д. філос. н. Є. Гол овахи, д. соц. н. С. Макеєва. Київ: Інститут соціології НАН України, 2022. 410 с.

1. 2. Аспен Інститут Київ. Новий суспільний договір для України: що спільного він матиме з іншими соціальними контактами та його головними концепціями [Електронний ресурс] / Аспен Інститут Київ 3. Звіт НДІ "Можливості та перешкоди на шляху демократичного переходу України" [Електронний ресурс] 4. Як змінилася економіка за 30 років незалежності [Електронний ресурс] 5. Закон України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики” (ВВР), 2010, № 40, ст.527) 6. Іванна Подольська. Суспільний договір: чи існує таке в Україні? [Електронний ресурс] / Іванна Подольська 7. Український інститут майбутнього. Новий суспільний договір: виграти війну і не програти відбудову [Електронний ресурс] / Український інститут майбутнього

Автори: Студенти програми "Соціологія"

Ярина Завійська

Максим Сиса-Паньків

Олександра Онестюк

Діана Іванченко

ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ ВИМІР НОВОГО СУСПІЛЬНОГО ДОГОВОРУ Анотація Стаття Новий суспільний договір для майбутньої розбудови України присвячена перспективі та ймовірним викликам створення нового суспільного договору між урядом, бізнесом та народом України, який буде заснований на гідності особистості та міститиме в собі якісне функціонування соціальних ліфтів, принцип партисипації, перетворення України на сервісну державу. Шлях до цього пролягає через реформування освітньої сфери, обмежене втручання держави в економіку, деолігархізацію та глибинні реформи судової системи.

вторки дослідження пропонують власне бачення реалізації цих кроків, формулюють низку рекомендацій у ціннісному, суб’єктному

та практичному вимірах. Принцип поваги до гідності особи має стати наріжним каменем в усіх аспектах суспільного життя. Забезпечення діяльності соціальних ліфтів допоможе підвищити якість життя громадян, зменшить соціальну нерівність і надасть українцям можливість українцям мати доступ до усіх сфер та самим творити власну реальність в різних сферах життя. Принцип партисипації забезпечить активну участь громадськості у прийнятті рішень, що стосуються життя суспільства. Обмеження державного втручання в економіку сприятиме розвиткові підприємництва та залученню інвестицій, а завдяки імплементації деолігархізаційних механізмів буде поступово подолана корупція. Якісна базова та вища освіта дасть можливість виховати нове покоління, готове до змін та розбудови сервісної держави. Завдяки глибинним реформам судової системи підніметься рівень правової культури і буде забезпечно ефективний захист прав громадян та бізнесу. Запропонована концепція нового суспільного договору в Україні ставить на перше місце людську гідність та національну ідентичність і пропонує будувати державу, засновану на цих цінностях.

Постановка проблеми та аналіз Кілька років тому в УКУ відбулася міжнародна наукова конференція, присвячена темі цілісного розвитку людини (Integral Human Development). Ми вважаємо, що новий суспільний договір має бути націлений саме на цілісний розвиток кожного громадянина. Українське суспільство виявило свою незгоду з тим станом суспільного договору, який Україна

успадкувала від минулих часів. Про це засвідчили дві революції, що відбулися в 2004 та в 2013-2014 рр., про це далі свідчить дев’ятирічна війна з російським агресором. Новий суспільний договір необхідний для утвердження ідейних, ціннісних потреб і поривань українського суспільства. Старий договір формувався століттями травматизації народу, зокрема через репресії, розділення між різними державами. Багато його аспектів є результатом цих травм. Зокрема, це виявляється у надмірній патерналізації держави і її функцій та низькому рівні довіри серед населення. Наразі з’явилась ще одна сильна травма, пов’язана із всеохопною війною. Новий суспільний договір вимагатиме врахування старих та нових травм, зокрема можливість розвитку авторитарної влади та насильства у суспільстві, як це буває після воєн. Новому договору протистоятиме стара система, олігархат, політична еліта, тому необхідно добре продумати адвокацію нових принципів на різних суспільних рівнях.

Рекомендації Щоб наблизити втілення в реальність візії нового суспільного договору, ми пропонуємо низку всеохопних рекомендацій, які стосуватимуться трьох фундаментальних вимірів: ціннісного, суб’єктного та практичного. Цінності, які мають лягти в основу суспільного договору і стати опорою політики, дадуть етичне підґрунтя для будування здорового суспільства. Ціннісна стратегія не зрушить з місця без визначення акторів, головних дійових осіб, що які втілюватимуть суспільний договір. Тут необхідно зосередитись на розподілі обов’язків між суб’єктами суспільства.

Нарешті, ми запропонуємо перші практичні кроки, необхідні для перезапуску суспільного договору. Ми розробили план для п’ятьох основних сфер, що якнайширше охоплюють суспільне життя громадян та мають довготермінові наслідки у формуванні держави, аби вказати на конкретні політики, що мали б реанімувати повоєнну Україну та вдихнути у неї нове життя.

Ціннісний вимір Ще Арістотель визначав ціллю політики “спільне

благо”. Минають століття, а ми знов і знов звертаємось до джерел філософської думки. Спільне благо і за Арістотелем, і згідно з сучасними уявленнями, – це втілення ідей справедливості. А для цього важливою є побудова стійких ціннісних орієнтирів, які сформують майбутні запити особи і суспільства. Ціннісний вимір нового суспільного договору має базуватися на питанні: “Як захистити гідність окремої особи, сім’ї та сприяти національному поступу?”

Український шлях має будуватися на забезпеченні індивідуальної свободи, що ґрунтується на відповідальності та прагненні спільно зростати. Складовою такого прагнення є патріотизм, відчуття синтез може бути як природним, так і синтетичним. Професор Ярослав Грицак колись висловився так: “Цінності таки мажуться на хліб”. Від них залежить рівень багатства, ВВП на душу населення. Що вищі цінності, то краще живе країна.” З цим неможливо не погодитися. Саме тому важливо вже зараз визначати пріоритетні напрямки, будувати якомога ефективнішу стратегію внутрішньої та зовнішньої політики, що базуватиметься на національних інтересах. Роздумуючи над тим, які сфери повинен охоплювати новий суспільний договір, ми сформували тріаду, від якої прямо залежить загальне благо та добробут громадян. До неї входять: 1) утвердження справедливого судочинства; 2) кардинальні зміни у функціонуванні місцевого самоврядування; 3) децентралізація та вдосконалення інституцій. Новий суспільний договір мусить мати якісне підґрунтя – забезпечені такі умови, за яких пріоритетні позиції будуть життєздатними і результативними. До таких умов належить чітке визначення національної ідентичності, очищене від радянського минулого та націлене на європейське майбутнє. Такий базис зменшить ризики встановлення нового потоку олігархізації, розвитку корупції, стагнації економіки та надмірної бюрократизації інституцій. Усвідомлення демократичних європейських цінностей, їх імплементація у щоденне життя українців - необхідна складова нового суспільного договору. Також обов’язковою передумовою формування

договору мусить бути першочергова орієнтація на збереження гідності людської особи. З цього випливатиме й обґрунтування наступних його пунктів. А це, по-перше, створення сервісної держави, основною метою якої є організація найсприятливішого середовища для громадян та забезпечення роботи усіх суспільних сфер для комфорту і безпеки людини. По-друге – належне функціонування соціальних ліфтів, щоб кожен громадянин міг брати участь у створенні сервісної держави. Щоб не допустити доступу до влади популістичних чи недоброчесних політиків, необхідне справедливе судочинство, дотримання закону та верховенство права. Судова реформа – це створення максимально безпечного середовища, в якому не буде місця свавіллю владних структур, в якому незаконні угоди блокуватимуться і вестиметься боротьба з багаторівневою корупцією. Ці зміни – питомо важлива частина вищезгаданої тріади, без якої новий суспільний договір не матиме сенсу. Третя складова тріади – реформування суспільно важливих сфер, що безпосередньо впливають на життя громадян та розвиток держави – це стосується удосконалення роботи інституцій, що погрузли у радянській бюрократії, корупції та відчутті безкарності. Новий суспільний договір – це тривалий та багатоаспектний процес, який повинен звільнити інституції від тягаря безціннісного минулого, непотизму та зайвої нормативності.

Суб’єктний вимір Суспільний договір укладається на двох рівнях: горизонтальному – між громадянами; вертикальному – між громадянами та державою. Суспільний договір не працює, якщо його не дотримується якомога більша частина суспільства. Саме тому важлива максимальна залученість

громадськості та спільне розуміння того, якої країни ми прагнемо. Довіра між співгромадянами, чесні, справедливі та якісні стосунки між ними повинні закласти фундамент нового договору. Основою у цих стосунках повинен бути індивід, наділений людською гідністю, а, відповідно, й правами людини. Оскільки суспільний договір – це проєкт на довгострокову перспективу, нам варто розуміти, що у цій інституційній та ціннісній рамці зростатимуть нові покоління. Великою при цьому є відповідальність сім’ї, яка є першим етапом входження людини у соціум, де людині прищеплюється розуміння спільних цінностей. Згодом додаються нові ланки ланцюжка: людина – сім’я – громадянське суспільство – місцеве самоврядування – державний апарат. Відповідальність за напрацювання та поширення цих ідей та цінностей лягає на нову еліту. Щоби суспільний договір був життєздатним та інклюзивним, у його розробці повинні брати участь високоосвічені та кваліфіковані фахівці з різних сфер з ціннісним підґрунтям, Ключовими рисами нової української еліти повинні бути сміливість та стратегічне мислення. Сміливість – як готовність до активної участі у політичному процесі, адже лише так реалізовані політики зможуть найкраще відповідати візії. Візія нового повинна бути довгостроковою та націлюватись на формування сталих інституцій, здатних функціонувати незалежно від того, хто приходить до влади.

Практичний вимір Ми виділили п’ять основних сфер, зміни у яких можуть гарантувати практичне втілення суспільного договору: 1) Права та свободи

Абсолютна рівність – неприродний стан. Збільшення рівності результату призводить до обмеження свободи, а розширення свободи – до зменшення рівності. Замість того, щоб ховатися за колективним “ми”, треба перейти до плекання самостійного “я” і розвивати різноманітність. Якісне втілення потенціалу окремого індивіда – підґрунтя для державного поступу у світі, де панує парадигма інтелектуальної переваги. Хто творить, той продає. Хто володіє капіталом (фінансовим і людським) – той диктує правила. Основним механізмом суспільного прогресу є соціальні ліфти. Соціальні ліфти (горизонтальні й вертикальні) – це однакові рамкові умови, рівність шансів і можливостей. Кожна сфера суспільного життя повинна мати єдиний набір основних критеріїв для реалізації в ній. Щоб забезпечити життєздатність суспільного договору, організація громадянського суспільства має передбачати: партисипацію – залучення якомога ширшого кола громадян до активного політичного життя; субсидіарність – делегування і розподіл повноважень між органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади відповідно до потреб; прозорість – втілення політики максимальної прозорості в діяльності державних установ. Якщо звернутися до теорій суспільного договору, то найвідповіднішим для України є бачення Джона Локка – громадяни віддають державі лише частину своєї природної свободи. Держава зобов’язана захищати їхні природні права на власність, життя та волю. При цьому чим більше прав отримують громадяни, тим ширше коло їхніх обов’язків перед суспільством.

Важливо, що держава не повинна мати абсолютної влади. Для української державності може стати фатальним скочування до авторитарності чи спроби узурпації влади. Аби уникнути цього, слід здійснити такі кроки у виборчому законодавстві: гарантувати права громадян на безперешкодну участь у формуванні складу представницьких органів державної влади України, представницьких органів і виборних осіб місцевого самоврядування; передбачити строгий контроль за фінансуванням виборчого процесу, наприклад; скасувати майновий ценз для участі у виборах, здійснити деолігархізацію виборчого процесу. 2) Економіка і бізнес Економічна сфера має не менш важливу роль, аніж ціннісна. Суспільство, яке живе в достатку, важко корумпувати популістичними ідеями, вони більш схильні думати про щось більше, аніж базові матеріальні потреби. Повоєнній Україні потрібно впіймати моментум золотого року після війни, під час якого мають бути закладені основоположні зміни у структуру національної економіки. Пріоритети суспільного договору в економічній сфері: лібералізація економіки, що передбачає такі заходи: -спрощення бюрократичних процесів для відкриття бізнесу, -діджиталізація, -лояльна податкова система для мікро-, малих і середніх підприємств, стимулювання розвитку бізнесу у стратегічно важливих галузях, -повага до приватної власності, -прозора і доступна процедура продажу капіталу; деолігархізація:

-відмова від субсидіювання та привілеїв для великих компаній, афілійованими із владою; розвиток нового бізнесу: -виховання у громадян підприємницької вдачі; -стимулювання малого та середнього підприємництва, що сприятиме росту числа робочих місць, локального виробництва і збільшенню середнього класу. Варто згадати про євроінтеграцію у цій сфері – вже з перших кроків ми повинні демонструвати готовність до зміни композиції людського капіталу за умов відкритого ринку, шукати способи втримання висококваліфікованого персоналу в Україні та ліберального захисту місцевого виробника. Водночас Україна не матиме часу наздоганяти західний світ у економічному вимірі, саме тому ми маємо робити акцент на залученні іноземного капіталу та відкритості до інновацій. 3) Інституції (на прикладі освітньої сфери) Головною метою нового суспільного договору, як ми вже згадували, мусить бути цілісний розвиток людини, а це прямо залежить від здобутої нею освіти. Інституції старого зразка не спроможні забезпечити якісної освіти. На прикладі реформування освітньої сфери, ми покажемо, як треба змінити функціонування інституцій, щоб ввести в дію новий суспільний договір, який матиме правильні інструменти для свого функціонування. Ми пропонуємо такі кроки: комплексні зміни системи освіти зсередини та ззовні – повний відхід від радянської традиції. Сюди входить зміна освітніх програм, а також інституційні зміни: подолання корупції від нижчих щаблів до міністерств – жодних куплених заліків та дипломів, прозорі вступні іспити:

доступність якісної середньої та вищої освіти – державна підтримка приватних та інклюзивних шкіл. Мета – знову ж таки, повага до людської гідності: ідеться про можливість навчання для всіх, притому навчання продуктивного; популяризація ідеї здобуття вищої освіти та виховання високопрофесійного суспільства. На жаль, через неефективності освіти радянських стандартів та низький рівень середніх навчальних закладів, багато молодих людей відмовляються від здобуття вищої освіти, що може негативно відбитися на рівні професійності покоління, призвести до безробіття та багатьох інших проблем. Саме тому в першому пункті, важливе для виховання молоді на нових цінностях; збільшення можливостей міжнародних програм обміну, студентської та викладацької практики, що дозволить перейняти досвід в закордонних провідних закладів та підвищити обізнаність іноземних студентів та професорів. Важливо не тільки переймати найкраще від найкращих у своїй справі, а й інвестувати в міжнародний імідж України. 4) Законодавство реформа)

(судова

законодавча

Судова реформа – це поєднання інституційних та законодавчих змін. В Україні має утвердитися принцип верховенства права на законодавчому та інституційному рівнях, а судочинство та правоохоронна сфера мають працювати, дотримуючись принципу поваги до гідності особи. Першочерговими кроками для забезпечення системних змін мають стати: проведення люстрації у всіх судових ланках, зокрема після війни важливо виявити суддівзрадників, що перейшли на сторону росії, та притягнути їх до відповідальності;

Процедура перевірки доброчесності суддів на рівні конституційного суду; Інституційна та системна боротьба з корупцією; Забезпечення функціонування соціальних ліфтів у судовій сфері – правосуддям мають займатися ідейні, вмотивовані професіонали, чиї цінності відповідатимуть новому суспільному договору; Забезпечення повної незалежності судової гілки влади від втручання інших гілок.

спільнотами та державою згідно з цінностями нового суспільного договору, зокрема з пошануванням індивідуальної свободи та людської гідності. До відповідного редагування Конституції необхідно залучити широке коло експертів, представників громадського сектора, підприємців, членів різних професійних, національних, релігійних спільнот та об’єднань. 5) Безпека

Функціонування суспільного договору неможливе без закріплення його основ у законодавстві. Наша Конституція наразі не виконує своїх основних функцій – регулювання стосунків між людьми,

Безпекові виклики, які постануть перед повоєнною Україною, також потрібно вирішувати у рамках нового суспільного договору. Вимірами безпеки для

нас насамперед є рівень свободи, право на самовизначеність й суб’єктність на міжнародній арені. Одне з ключових безпекових завдань – запобігти будь-якій формі іноземного панування й пригнічення української державності, що є основою для збереження її територіальної цілісності. Вважаємо, що ефективними будуть такі кроки: вступ України до НАТО та ЄС, що гарантує долучення до спільної зовнішньої та безпекової політики, започаткованої Договором про Європейський Союз. Цей крок зміцнить політичну позицію України, зменшить ризик повторної інтервенції, що допоможе реалізувати задекларовані нами внутрішні й зовнішні цілі; посилення власного військово-оборонного потенціалу, розподіл держбюджету відповідно до потреб модернізації війська та покращення спроможностей армії; посилення співпраці з країнами Східної Європи та Балтії, створення робочої групи щодо безпекових питань. Розвиток співпраці у форматі Люблінського трикутника, ініціювання партнерств такого типу з іншими державами; реформування системи міжнародного права. Україна – як впливовий східноєвропейський гравець – повинна дипломатично та юридично долучитися до запровадження міжнародних інституційних змін, зокрема через ініціювання й втілення нових, більш дієвих політик утаких структурах, як ООН, ОБСЄ, Рада Європи тощо; розвиток несилових складових державної безпеки – економіки, енергетики, науки, судової системи, що передбачає відкритість до активної та стійкої співпраці з передовими країнами світу.

Підсумки Потреба у формуванні нового суспільного договору

для майбутньої розбудови України є беззаперечною та нагальною. Важливо, зокрема, розуміти ціннісні вектори державного поступу, від яких залежатиме розвиток політичної, економічної й соціальної сфер. А основним ціннісним орієнтиром є втілення й поширення ідеї пошанування передовсім гідності людської особи. Це сприятиме якісному функціонуванню соціальних ліфтів, запровадженню принципу партисипації, творенню сервісної, юридично справедливої та економічно вільної держави.

Авторки: Студентки програми "Етика-Політика-Економіка"

Анастасія Звір

Юлія Зюбровська

Вікторія Кулиняк

Юлія Попудник

ПРАКТИКА:

ІНТЕРВ'Ю З ОРГАНІЗАТОРАМИ ПРОЄКТІВ

ДІЯТИ, НЕЗВАЖАЮЧИ НІ НА ЩО Проєкт: “Краплинка мудрості для моря відповідальності” Команда: Софія Кашуба, Андрій Семенов, Костянтин Вікторов, Максим Рокосовик (студенти програми “Етика-Політика-Економіка”)

нтерв’юерка (І): Розкажіть, будь ласка, про ваш проєкт. Яка його ідея і мета? Софія: Проєкт присвячений освіті. Нашою вихідною точкою була думка про те, як ми могли б покращити освіту в Україні. Ми створили сторінку в інстаграмі @pro_osvitu, а потім, шляхом довгих роздумів і дискусій, зійшлись на тому, що хочемо організувати семінари для школярів. І: А як виникла назва вашого проєкту? Софія: “Про освіту” – це назва нашої ініціативи, а “Краплинка мудрості для моря відповідальності” – назва проєкту, який ми реалізовували в рамках цієї ініціативи. Ми думаємо, що ініціатива буде тривати, і на її базі будуть створені ще інші проєкти. А над назвою проєкту ми дуже довго думали і не могли зійтись на чомусь одному. Аж нарешті Андрій написав у чат: “Краплинка мудрості для моря відповідальності”, – і всім сподобалось.

Костянтин: Вийшов компроміс між нашим бажанням строго вмістити контекст в назву нашого проєкту і намаганням зробити це привабливо, просто. Ця назва втілює наш посил. Ми намагаємось у поле суспільної діяльності та політичних процесів внести ноту філософії й мудрості – якраз цю “краплинку”. Я б навіть сказав, що мудрість є основою відповідальності. Андрій: Так, назва виникла спонтанно і випадково. Як у будь-якому командному проєкті. І це цікаво. І: Це хороший перехід до питання про команду. Як виникла ваша команда? Максим: Ми зустрілись на конференції “Integral Human Development”. У всіх нас були різні ідеї проєктів. У Костянтина і Андрія була тема щирості, у Софії – освіта, у мене – соціальний ліфт. Але ми всі говорили про щось подібне, тому нам запропонували об’єднатись.

Костянтин: Варто додати, що ми одногрупники. Софія: Так, ми всі – студенти першого курсу програми “Етика-Політика-Економіка” і знали одне одного ще до того, як виникла команда. Коли нам запропонували втілювати щось на практиці, ми довго думали. Особисто я не була до цього готова. Але ми вирішили спробувати, тим більше, що вже були знайомі між собою. Андрій: Ми не просто знали одне одного, а вже стали друзями. Я, Максим і Костя живемо в одному крилі колегіуму, постійно спілкуємося. З Сонею готувались до семінарів та іспитів. З однієї сторони, це нам допомогло, а з другої – ускладнило справу, бо з близькими по духу друзями важче сперечатися, коли раптом хтось висловлює думку, яка відрізняється від твоєї. Виявилось, що ми дуже по-різному мислимо: хтось більш практично, хтось – філософськи. Тому перші п’ять обговорень були дуже бурхливі: ми багато сперечалися і нервували. І: Дуже цікаво. Чи були у вас моменти, коли хотілось все кинути і сказати: “Ні, ми не будемо робити цей проєкт”? Що вам допомагало рухатись далі? Софія: Мабуть, у мене було найбільше емоційних стрибків – від бажання зробити щось дуже класне до імпульсу все кинути. На початку наших обговорень був момент, коли я мало не розчарувалася. Але розмова з Андрієм дала мені друге дихання. Допомогла команда. Мабуть, якби ми були кожен окремо, то нічого б не вийшло. У команді ми відповідаємо одне перед одним як колеги і як друзі. І, звісно, несемо відповідальність перед нашим рідним Інститутом етики і проблем сучасності, який в нас повірив. Максим: Це була хороша можливість, яку було б шкода не використати. Нам просто потрібно було знайти спільну мову. Андрій: Я б додав, що нас також тримала спільна ідея і бажання її реалізувати.

де для кожного є простір щось виростити, якось вплинути на загальне тло. Львів великий. Тут не так. І: А як ви залучали учасників? Костянтин: Частина учасників доєдналась до нас після офлайн-зустрічі в Бучачі, кілька людей – через гуглформу, яку ми запустили на сторінці. Команда проєкту в Бучацькій гімназії ім. В. М. Гнатюка Андрій: Серед наших учасників були не тільки школярі, а й двоє студентів: студентка-богослов з І: Що вам вдалося втілити в рамках проєкту? УКУ і студент-історик з Тернопільського Софія: У нас було п’ять семінарів. Перший – офлайн, у національного університету. Бучачі. Костя: Так, презентаційна зустріч: ознайомлення з І: А як ви знайшли авдиторію на офлайн-зустріч? подальшою програмою семінарів-бесід про філософію Софія: Ми домовилися зі школою в Бучачі – в суспільно-політичній площині. гімназією ім. Володимира Гнатюка. Софія: Потім було ще чотири онлайн-зустрічі. Директор запропонував нам провести Андрій: Важливе і цікаве було також спілкування з семінар у десятикласників. людьми з Бучача. І: А чому саме Бучач? Софія: Тому що я звідти. Я люблю своє місто, свою громаду, і мені хотілося щось зробити в Бучачі. Ми всі мали бажання поїхати в якусь меншу громаду, не львівську. У Львові діти мають більше доступу до знань, тут втілюється багато різних проєктів. В Тернопільській області все інакше. Ми задумали поділитися своїми досвідом і знаннями з тими, хто має менше можливостей. Вибір упав на Бучач, бо легше щось організувати там, де ти знаєш людей. Костянстин: Мені здається, моє бачення було найромантичніше. Я думав, що в Бучачі можна буде відразу побачити результат. Ініціативу маленької групи тут же помічають. Бучач уявлявся мені садом,

І: Скільки осіб вам вдалося залучити до проєкту? Максим: Загалом 28. Андрій: Але були випадки, коли на zoomі з одного пристрою брало участь двоє, тобто насправді людей було більше. Крім того, запис останньої зустрічі ми виклали в мережу – можливо, там теж хтось дивився. І: Яким був зворотній зв’язок від учасників? Андрій: По-перше, нас дуже підтримували наші одногрупники і їхні батьки. Вони поширювали інформацію

про проєкт. Нам це дуже приємно. А вже коли ми проводили семінари, то учасники підходили до нас і говорили, що їм сподобалось або чого їм не вистачило. Вони ж дали нам запит на теми, які їх цікавлять. Наприклад, тему нашого четвертого семінару – “Суспільний договір” – запропонували саме вони. Ми думали, що наші слухачі знають, що це таке, але коли ми говорили про нього в контексті інших речей, виявилось, що вони не розуміють, про що мова. Тож цю прогалину треба було заповнити, і це абсолютно нормально. Ми не мали на меті нав’язати свої теми – ми хотіли дати їм те, що насправді їх цікавить. І: Чи були у вас труднощі під час втілення проєкту? Як ви з ними впорались? Софія: У нас з самого початку не були розподілені ролі, і хто чим має займатись, ми вирішували в процесі. Це забирало багато емоційного ресурсу. Щойно за тиждень до початку реалізації проєкту

громадянської свідомості. Ми думаємо, що 10-й клас – це якраз такий вік, коли треба активно вливатися в громадське життя. І коли ми їхали в Бучач, то вже знали, що там є активні громадські організації, які багато чого роблять субсидіарно, на місцевому рівні. А справа в чому? Якщо ти живеш у цій країні, маєш тут власність, взаємодію, щось тут робиш, то цим уже підтримуєш суспільний договір. Чи ти говориш про це, чи мовчиш – не важливо. Ти його підтримуєш. Нам необхідно зрозуміти, поперше: що можна зробити, щоб умови суспільного договору дотримувалися; по-друге, як ми можемо змінити ці умови, якщо вони нам не подобаються. Наприклад, ми не хочемо, щоб у нас діяв Гоббсівський суспільний договір (коли громадянин віддає всі свої свободи і права взамін на умовну безпеку). У нас інший суспільний договір: ми маємо цілий спектр громадянських прав, який треба реалізовувати. Наша команда хотіла навчити учасників проєкту, що треба робити, де тут філософія, де цінності і чим треба керуватися, щоб захищати свої громадянські права, як запускати громадський сектор так, щоб він був максимально дієвим, був опозицією, коли нам щось не подобається, і допомогою владі, коли це потрібно.

Команда проєкту разом з 10 класом Бучацької гімназії ім. В. М. Гнатюка наша ідея нарешті викристалізувалась і набула реальних форм. Тут трудністю стало те, що в нас було мало часу для підготовки. Потім кожний семінар доводилось готувати паралельно з навчанням в університеті, і це теж було нелегко. Потрібен був класний тайм-менеджмент. Виявились труднощі і в комунікації всередині команди, коли потрібно було домовлятись одне з одним. Іноді не вистачало знань, що і як робити далі.

Андрій: А зараз маємо трудність, бо думаємо, як мотивувати себе до продовженення праці. І: Добре. Тепер, думаю, можемо перейти до філософської частини нашої розмови. І я маю до вас таке питання: як ваш проєкт пов’язаний з ідеєю нового суспільного договору? Андрій: Наш проєкт був спрямований на формування

І: Чому, на вашу думку, нам не підходить гоббсівський варіант суспільного договору, які цінності українськогоу суспільства стають на заваді? Софія: Любов до свободи. У Гоббса ти маєш віддати власну свободу задля безпеки. Однак, по суті, безпеки ти не отримуєш, тому що її складно уявити без свободи. Костянтин: Зрештою, ми живемо більше у локківських реаліях, адже хочемо бачити взаємодію між громадянами. Максим: За Гоббсом, держава проникає абсолютно в усі сфери життя громадян і контролює кожен рух. Це тоталітаризм. Ми цього не хочемо.

Тому має працювати не лише держава. Відповідальність має бути на кожній людині. Кожен має відповідати за свої дії. Працювати має лише суспільство. Андрій: Гоббсівський варіант просто не працює для українців. Ми це побачили під час Революції гідності. Ми це бачимо і зараз, коли захищаємо нашу країну. Я погоджуюсь, що гоббсівський варіант нам не підходить через любов до свободи, розуміння цінностей і віру в Бога. Я недавно перечитав “Маленького принца”. Геніальна книга… Потім подивився декілька лекцій наших викладачів, зокрема Юрія Підлісного на тему цінностей. І я відкрив для себе, що всі лінії, які є у “Маленькому принці”, – і філософська, і релігійна, – сходяться до того, що головною є любов. Про це говорить також Ісус. Люби Бога і люби ближнього, як самого себе. В Гоббсовій моделі йде війна всіх проти всіх. Там немає любові. Для мене любов – це найважливіша цінність суспільства.

Максим: З любові можна далі вивести відповідальність за іншого, за свою роботу, чесність… Костянтин: Для мене очевидною є цінність допомоги. Мені здається, що для українців є природним бажання допомагати одне одному. І: Яким, на вашу думку, буде українське суспільство після війни? Що для нього буде важливим? Софія: Це достатньо важко передбачити, адже ніхто не знає, коли саме закінчиться війна. І насправді в нас ще має бути дуже великий процес перебудови України. Мені дуже подобається фраза Романа Лозинського, який сказав, що нам потрібно не тільки перемогти на полі бою, але й очиститись ізсередини. Тобто кожен з нас, зокрема, і суспільство в цілому – всі ми маємо проробити величезну роботу, щоби стати тією країною, якої ми так сильно прагнемо. Наше майбутнє залежить від наших дій. Ми можемо тільки планувати і рухатись в напрямку втілення цієї ідеї. Андрій: Ми маємо будувати державу суспільного блага – державу максимально ідеальну, розуміючи, що ми її ніколи не побудуємо. Треба розуміти, що корупція, “кумівство”, олігархія і ще багато інших поганих речей не зникнуть повністю. Ми бачимо, що ці пороки заважають нам будувати країну, нам важко рухатись. Але потрібно діяти, незважаючи ні на що. Ми маємо йти далі. Костянтин: Я не пам’ятаю, хто це сказав – чи то Євген Глібовицький, чи то Борис Ґудзяк, – але мені імпонує ця думка: якщо ти маєш амбіцію щось змінювати, то маєш бути готовим сісти за парту і вчитися нового. Ти маєш осмислювати свої вади, хиби, приймати новий досвід і змінювати себе. Максим: Так, ми маємо навчитися починати зміни з себе. І прийняти те, що все залежить не від президента чи уряду, а саме від нас. Відповідальність лежить на кожному з нас.

І: Дякую. І, повертаючисьдо вашого проєкту, запитання на останок: чи є у вас плани або ідеї, як можна його продовжити? Софія: Ми зараз в роздумах. У нас є ідеї, але уявлення про конкретні кроки поки що немає. Андрій: Ми думали про те, щоб записати невеликі інтерв’ю з нашими викладачами, які в нас дуже сильні і можуть бути взірцями в освітній діяльності. Також думали про спільний проєкт з університетським політклубом та іншими студентськими організаціями. Костянтин: І ми самі хочемо пізнавати щось нове. А потім цим ділитися, обговорювати і разом вчитися. Ми бачимо нашу платформу як базу для освітньої взаємодії. І: Дякую вам! Бажаю успіху!

ЗМІНА В ГОЛОВІ ОДНОГО ПЕРЕМОГА БАГАТЬОХ Проєкт: “Зарішай: як творити тут і зараз” Команда: Олександр Монастирський, Дар’я Агафонова (студенти програми “Етика-Політика-Економіка”)

нтерв’юерка (І): Розкажіть, про що ваш проєкт. Яка його ідея і мета? Олександр (О): Ми з Дар’єю багато дискутували про те, яким має бути цей проєкт, і зійшлися на темі про роль об’єднаних територіальних громад (ОТГ), зокрема про залучення молоді до їхньої роботи. Ми хотіли попрацювати з молоддю, поговорити про її роль у суспільних трансформаціях на місцевому рівні, на рівні держави. Про інструменти, які можна використовувати, щоб ці зміни впроваджувати. Про те, звідки взагалі брати ідеї для змін. Чому ми зробили акцент на молоді? Тому що молоді люди часто мають круті ідеї, але не вірять, що їх можна реалізувати. Мета цього проєкту – донести до молоді, в даному випадку зі Стрия, що вони можуть робити зміни, Показати механізми, надихнути прикладами інших громад, познайомити з платформами. І: А чому саме Стрий? О: Від своєї подруги зі Стрия я дізнався про Фонд Карпінських, який інвестує у розвиток молоді і самоврядування. У них є близько 20 стипендіатівстаршокласників, для яких фонд фінансує різні лекції і заходи. Зокрема, це були курси з ораторського мистецтва, курси домедичної допомоги… Я запропонував їм тему про діяльність ОТГ та участь молоді, і їх це зацікавило. І: Знаю, що цей проєкт ви готували разом з колегою… О: Так, Дар’я Агафонова зараз завершує семестр по обміну в Естонії. В проєкті вона більше займалась візуальними елементами. Ми разом розробляли стратегію, думали, що хочемо розказати. Потім вона відповідала за презентації, а я займався роботою на місці, комунікував з громадою, їздив, розказував, пояснював…. І: А що вам взагалі вдалося реалізувати в рамках проєкту?

О: Ми вирішили приготували курс із чотирьох лекцій. Дві лекції відбулися в Стрию, дві – в УКУ. Ми міняли локації, щоб наші слухачі не втомлювались від монотонних зустрічей і їм було цікавіше. Зустрічі відбувалися впродовж червня кожної суботи. І: Яким був зворотній зв’язок від авдиторії? О: Я зараз на етапі вимірювання результатів. З того, що вже почув, – їм дуже сподобалось. Цей курс був для учасників практичним і мотивуючим. Вони відчували в собі потенціал, мали ідеї, але – як мені це виглядає – середовище не допомагало їм їх втілювати. Крім того, учні не розуміли механізму створення власних проєктів. Я намагався шукати приклади з життя, щоб вони бачили: все можливо зробити.

І: Як ваш проєкт пов’язаний з ідеєю нового суспільного договору? О: Я думаю, що він безпосередньо пов’язаний з нею. Адже ми завжди наголошуємо на децентралізації, на тому, що ми маємо давати більше повноважень людям на місцях: рішення мають прийматись на найнижчому рівні, за найменшого залучення ресурсів, наскільки це

можливо. Я думаю, що наш проєкт якраз був спрямований на те, щоб це показати підліткам, які через декілька років стануть акторами змін на місцевому рівні чи, можливо, будуть виходити на обласні рівні. Тут простір для фантазії та реалізації просто шалений. Я думаю, що наш проєкт – це маленька краплинка в морі того загального суспільного договору, про який ми говоримо. Я вірю,

І: Може, знаєте, чи почали вони вже втілювати якісь свої проєкти? О: Наразі не знаю. Але якщо мені вдалося змінити думку хоча б однієї людини, якщо я зміг надихнути на творення чогось, показати, що це реально, то це вже достойний результат. І: Чи були якісь труднощі під час втілення проєкту? Як ви з ними справлялись? О: Найважче було позбутися страху, що наші лекції можуть бути нецікавими для учнів, бо ж вони вже так багато знають. Тому на першій лекції я “промацував” їх бекграунд, виясняв, що вони знають, а що ні. Але мій страх не виправдався – їм було цікаво. Учні багато доповнювали і дискутували. Я боявся, що будуть мовчати, але цього не було. Ми спілкувались навіть після лекцій. Я радий, що вийшло саме так. Це дуже мотивує і це великий плюс як для мене, так і для громади. І: Тепер пропоную перейти до філософського блоку нашої розмови… О: Я таке люблю!

Олександр Монастирський зі степендіатами Фонду Карпінських на зустрічі в Українському католицькому університеті

що ці підлітки дійсно надихнуться і побачать: якщо у тебе є ідея і ти готовий її втілити, то так можна змінювати місто, область, країну. Якщо хтось це усвідомив – це вже великий внесок у загальний суспільний договір.

....... багато зроблено, але нам треба пригадувати і Вже популяризувати ці ідеї, щоб на цій основі будувати нове суспільство. Ось це мені здається важливим. Як казав Черчілль, якщо ми воюємо не за культуру, то за що ми воюємо?

І: Які цінності, на вашу думку, важливі в українському суспільстві? О: Вміння брати на себе відповідальність, підзвітність, чесність, глибинність… Коли я говорю про глибинність, то маю на увазі, що не можна зупинятись на чомусь поверховому. Не варто задовольнятися мінімальними результатами. Коли ми щось робимо, ми зацікавлені в результаті. Зараз багато що робиться для галочки. Я називаю це фасадними реформами – коли ми міняємо щось ззовні, але не по суті. Так не має бути. Треба заглиблюватись у проблему, досліджувати, вивчати, не боятися ставити собі запитання, особливо незручні, навіть якщо на них поки що немає відповіді. Я вірю, що саме це штовхає вперед. Також мені, як християнину, хотілось би, щоб люди були більш духовними. Я не кажу, що всі мають бути християнами. Я хочу, щоб ми повернулись до цінностей, на яких формувалась Україна та й захід Європи взагалі. Хочу, щоб ми відштовхувались від цих цінностей у наших проєктах, в роботі, в цілому в житті. Я думаю, що цінності, які йдуть в пакеті з християнством, – це те, що допоможе нам здобути стабільний світ, де ми будемо мати гідність людини на першому місці і де не будемо обмежуватись матеріальними речами, на кшталт гонки за ресурсами чи в озброєнні. Це те, що мені хотілось би бачити в Україні. Крім того, є ще дві речі, важливі для майбутнього існування України: верховенство права і судова система. Насправді тут багато ще можна сказати і про служіння, і про вміння не мислити в меркантильних інтересах… Мені хочеться, щоб українці мали стержень і візію власної ідентичності. Щоб не скочуватися до шароварщини та примітиву.

І: Мені здається, ви відповіли на наступне моє питання. Воно стосувалось того, яким українське суспільство буде після війни. Можливо, ви хочете щось додати? О: Так, можу додати. Я думаю, що нам потрібно працювати над проблемою повернення українців додому. Це важливе демографічне питання. Статистика шокує. Якщо до війни на одну жінку було 1,1 чи 1,15 дітей і це вважалось спадом, то зараз ми маємо -0,9. Тобто, ми можемо говорити, що українці як нація вимирають. Тому нам потрібно повертати людей. За цим будуть підтягуватись економіка та політика. Це буде рухати нас у бік відбудови, але нам не потрібно просто відбудувати заводи і дороги, якими вони були до 24 лютого 2022 року чи до 2014 року.Нам треба усвідомити, яку Україну ми хочемо бачити. Нам потрібні культура, освіта, інвестиції в суспільство, надання ринкової свободи, щоб люди могли займатися власною справою. Бажання мати і вести власну справу – це буквально домінуюча течія. Я спілкувався з військовими, мав декілька інтерв’ю для одного дослідження. І там було питання: чим ви хотіли б займатися після війни? Ті військові, з якими спілкувався, говорили, що хочуть займатися власною справою. Це чудово і в культурному, і в економічному плані. Тому що це податки, розвиток середнього класу, новий рівень суспільства. Це інвестиції та освіта. Це очевидні плюси. Я хочу бачити вільного українця, який має свою власність, знання, освіту, візію, який не боїться брати участь у політичному, та громадському житті, який висловлює своє невдоволення або, навпаки, підтримує ті чи інші процеси.

І: Мені дуже імпонує ваша думка. Повертаючись до вашого проєкту, останнє запитання: чи є у вас плани або ідеї його розвитку? О: Наразі я про це не думав. Але цей проєкт можна допрацювати і адаптувати для інших авдиторії, наприклад, поїхати у центральні та східні області. Не

знаю, чи у мене буде ресурс для цього на четвертому курсі, але це було б дуже добре. Я також вірю, що зерно, яке я посіяв у серці підлітків зі Стрия, проросте і розвинеться. І: Дякую за приємну розмову. О: Дякую.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НА КОЖНОМУ КРОЦІ

Проєкт: “Школа відповідального блогерства” Інтерв’ю з Любв’ю Куртяк, студенткою магістерської програми “Медіакомунікації”

нтерв’юерка (І): Розкажіть, будь ласка, про що ваш проєкт. Яка його ідея і мета? Любов (Л): На початку повномасштабного вторгнення громадська організація “Платформа трансформації” започаткувала проєкт “Школа вихідного дня”. Фактично, я його координувала, але, розпочавши навчання на магістерській програмі, я зрозуміла, що такого масштабного проєкту не витягну. Тому повернулася до ідеї, яка в мене виникла ще до 24 лютого 2022 року. Я мріяла заснувати “Школу відповідального блогерства”. Фактично зараз я координую цей свій проєкт. Він же і прямо стосується того фаху, який я здобуваю. І: А що можете розповісти про “Школу відповідального блогерства”? Л: Ідея дуже проста — вона про соціальні мережі, медіакомунікаційні навички… Для дітей це своєрідне профорієнтаційне навчання. Проєкт задумувався як повноцінний курс, де діти могли б поетапно пройти практичні моменти, які стосуються медіакомунікацій, журналістики, комунікацій як таких. Перший блок мав стосуватися стратегії, цільових авдиторій, комунікаційних каналів. Другий створення контенту: візуального, текстового, відеоконтенту. Він теж мав певну сегментацію, щоб присвятити окремі заняття написанню тексту, сценарію, відео та фотозйомки. Але курс виявився доволі складним. Тому ми адаптували його до формату дуже чітких лаконічних майстер-класів, до яких може долучитися будь-хто на будь-якому етапі. В час повномасштабного вторгнення і для ситуації внутрішньо переміщених осіб це найзатребуваніший формат. Бо раптом би виявилось, що дитина не може долучитися до наступного заняття? Люди не знали, де опиняться завтра. Чи будуть вони у Львові? Коли у Львові піднялись ціни на житло, люди почали шукати інші міста і села для життя. Розуміючи це, ми адаптували наш проєкт, і це дало результат. Діти

після кожного майстер-класу виходять з якимось практичним результатом. Але школа відповідального блогерства не лише про практику. Ми маємо ціннісно орієнтовані заняття, де говоримо про репутаційні моменти комунікації, про те, якою мала б бути комунікація: без хейту, без образ. Ми з дітьми з’ясовуємо, що для них важливе, що таке цінності взагалі. Кожна дитина будує свою мапу цінностей, виявляє, котрі з них для неї найважливіші, а котрі менш важливі. Ми говоримо з дітьми про їхні зацікавлення, про те, як не піддаватися трендам. Також є заняття з медіаграмотності, де ми розглядаємо різні кейси, аналізуємо їх. Діти вчаться виявляти емоційні моменти в дописах і новинах, розпізнавати фейки. Ми розповідаємо дітям про авторське право і чому це важливо. А потім вони проходять тестування з медіаграмотності. Ми вчимо їх відповідальності за кожний крок, за кожну їхню дію – мені здається, це дуже важливо. І: А як виникла назва вашого проєкту? Л: Проєкт “Школа відповідального блогерства” був започаткований за кілька місяців до повномасштабного вторгнення. Тоді я думала саме про відповідальність. Про те, що кожна наша дія має наслідки: для нас і наших близьких, для нашої репутації, для країни. Також я думала про блогерство. Було багато випадків комунікаційних фейків та фейлів, де люди взагалі не думали про репутаційні моменти. Вони робили контент заради контенту, а потім виникали серйозні скандали. Я зрозуміла, що варто раніше починати говорити про відповідальність у блогерстві. До того ж, тема блогерства дуже популярна серед дітей. Я бачила це на власних трьох дітях, які, однак, собі уявляли, що блогерство – це просто легке заробляння грошей і щоб бути блогером, не потрібно нічого вчити. Так думали не лише мої діти, і мене дуже хвилювала ця тенденція, Я завжди була дотична до різних дитячих проєктів і розуміла, що пояснювати про відповідальність – важливо. Ось

наприклад, є блогери, які заробляють на рекламі, зокрема косметики. Вони мають її протестувати, але не всі це роблять. Уявіть, що людина повірить рекламі (люди перестали перевіряти інформацію), а потім помре від алергічної реакції! Безвідповідальність людей, які мають кредит довіри, може спричиняти жахливі наслідки. “Школа відповідального блогерства” виникла як відповідь

на ці негативні тенденції, які я помічала в соцмережах і комунікаціях взагалі. І: Ви робили все самостійно чи працювали в команді? Л: Проєкт втілюється на базі громадської організації “Платформа трансформації”, де є команда, в якій кожна людина відповідає за певний сегмент. Я завжди займаюсь комунікацією і креативом. Але

Любов Куртяк на занятті “Школи відповідального блогерства” в ліцеї “Просвіта” Львівської міської ради

команду школи формувала я: проводила співбесіди, шукала кандидатів. Ми доволі швидко знайшли кошти для того, щоб проєкт був реалізований якісно. Треба було шукати людей, які б змогли працювати з дітьми. За умовою ґранту, ці люди мали бути ВПО. Тому особисті зв’язки зі Львова не допомагали. Я проводила багато співбесід, дуже довго розмовляла з людьми телефоном, через Zoom. Попередньо люди надсилали мені резюме, розповідали про свій досвід. Були дуже дивні історії. Наприклад, одна викладачка запитала, як вона може карати дітей за те, що вони “сидять у телефоні”. У мене це викликало страшне обурення: ці діти травмовані війною, а людина з освітою питає, як їх карати. Взагалі, я не маю нічого проти смартфонів. Більше того, думаю, що можна дуже цікаво пояснити дітям, як використовувати ґаджети, технології… І мені здається, що в мене це виходить. Якщо дитина просто скролить в соцмережах або грає в гру під час заняття, то в мене питання до викладача: що він робить такого нецікавого, що дитині настільки нудно? Вже шукаючи кандидатів у команду проєкту, я знала, що треба буде працювати у різновіковій групі дітей. Я розуміла, що в авдиторії має бути викладач і асистент для допомоги, адже працювати з двадцятьма дітьми різного віку одній людині важко. Мене сильно вразив мотиваційний лист однієї дівчини з Харкова, і я відразу їй зателефонувала. Зараз вона вже координує академічну “Школу вихідного дня”, працює викладачем і координаторкою. І: Скільки дітей скористали з вашого проєкту? Л: Від початку повномасштабного вторгенння до проєкту «Школа вихідного дня» вже вдалось залучити понад 300 дітей. А до “Школи відповідального блогерства” – 37. У серпні ми плануємо провести табір, де буде близько 40 нових дітей. Загалом до кінця серпня це вже буде понад 400 дітей.

І: Чи були труднощі під час реалізації проєкту? Як вам вдалося з ними впоратись? Л: Найбільша моя трудність – це вигорання. Річ у тому, що коли я започатковую свої проєкти, то дуже сильно ними горю, вважаю найважливішими і найпотрібнішими, повністю їм віддаюся, а потім… втомлююся. У громадській організації ми усвідомили, що, працюючи для інших, ми маємо турбуватись і про себе. Тому регулярно організовуємо воркшопи, тренінги, зустрічі, виїзди, аби трохи розвантажуватись. Тут я дуже вдячна керівниці за те, що вона про це дбає. Важливий також індивідуальний підхід до кожного працівника. Наприклад, я дуже специфічна людина в роботі. Якщо на мене тиснути, то я починаю опиратися. Керівниця це розуміє і знає, що я працюю цілком автономно. З мене лише звітність. І: А яким був зворотній зв’язок від учасників проєкту? Л: Для мене найяскравішим виявом зворотнього зв’язку було те, що коли діти бачили мене на вулиці, вони бігли обійматися. Також батьки завжди дякували за організовану комунікацію з ними, за турботливе ставлення. Був випадок, коли дитина приїхала зовсім без літнього взуття і постійно ходила в теплих черевиках; тож я зробила батькам сюрприз – купила дитині сандалі. Викладачі роблять подібне. Вони спостерігають, говорять про проблеми, і потім ми в організації шукаємо рішення, як можна допомогти. Часом буває важко. Ми мали складну ситуацію, яка мені досі болить. Агресивна поведінка однієї дівчинки навела нас на думку, що вона зазнає домашнього насильства. Ми наполягали на тому, що дитині і батькам потрібен спеціалізований психолог. Але замість того, щоб прислухатись, батьки забрали дитину і зовсім зникли зі Львова. Ми втратили з ними зв’язок, і я лише надіюся, що з цією дівчинкою все добре.

І: Дякую, що поділились. А тепер філософське питання. Які, на вашу думку, цінності важливі в українському суспільстві? Л: На одному з останніх занять я ставила подібне питання дітям. Багато з них говорили про родину, Україну, військових, роботу, довкілля. Я підтримую в цьому дітей. Мені також відгукуються ці речі. Я переконана, що українське суспільство дуже потребує людяних стосунків, любові, ненасильницької комунікації, турботливого ставлення одне до одного. Наше суспільство дуже поляризоване. Зараз багато людей говорять про те, що наше суспільство буде іншим, коли повернуться військові. Ці люди, глибоко травмовані, потребуватимуть від нас адекватної комунікації, і мені здається дуже важливим виробляти навички такої комунікації. Я прагну, щоб суспільство змінювалося в кращу сторону. Я бачу прекрасних молодих людей, з якими навчаюся в групі: вони фантастичні, і я захоплюся тим, що вони вже вміють робити, що ще навчаться, їхньою відкритістю, їхнім розумінням цього світу і його потреб. Я навчаюсь цього в них. Я бачу, які неймовірно цікаві в нас підлітки 10-12 років: талановиті, унікальні, особливі, відкриті… Це велика заслуга їхніх батьків, які почали позбуватися тоталітарного спадку у вихованні своєї дитини… Але це моя бульбашка. Є багато тих, кому ще треба змінитися. Суспільство

потребує змін у вихованні, в комунікаціях… Щоб гнів одне на одного не спалахував, як вогник в сухому полі, просто тому, що хтось інакший і думає поіншому. Я хочу, щоб толерувалася інакшість. Це нормально – бути з інакшим кольором очей, інакшими вподобаннями, інакшими реакціями – звісно, якщо це не шкодить оточенню. Мрію, щоб наше суспільство було неагресивним, щоб усі громадяни дотримувалось законодавства і працювали на користь одне одного. Суспільство потребує любові, взаємодії і взаємопідтримки. І: Дякую, це чудові думки. Моє останнє запитання: чи є у вас ідеї продовження проєкту? Які саме? Л: Звісно! Проєкт я буду продовжувати і дуже хочу, щоб він тривав. Хочу повернутись до формату курсів, тому зараз думаю про те, як повноцінно його запустити. Працюю над тим, щоб зробити проєкт самоокупним - фандрейзинговим або якоюсь моделлю соціального підприємства. Також подалася на кілька ґрантів, аби забезпечити гідну оплату праці викладачам, які займаються відео- й фотомонтажем. Я б хотіла, щоб діти мали можливість вчитися знімати не лише на смартфони. Для цього потрібні кошти. Ідей дуже багато. Проєкт не закінчується. Він точно буде існувати, буде рости і розширюватися... І я сподіваюсь, що попри будь-які обставини, мені вдасться реалізувати мої задуми.

НАД ВИДАННЯМ ПРАЦЮВАЛИ: Володимир Турчиновський Максим Колиба Наталя Якимець Дар'я Василенко Світлана Хилюк Юрій Підлісний Дмитро Миронович Галина Теодорович - редакторка текстів

Dignitas. Випуск 1 “Суспільний договір”. Підготовлений Міжнародним інститутом етики і проблем сучасності Факультету суспільних наук УКУ

DIGNITAS СУСПІЛЬНИЙ ДОГОВІР Міждисциплінарний журнал Факультету суспільних наук Українського католицького університету