Cros s i ng Німеччина ���� Ukraine
Атом Atom Оля Федорова Olia Fedorova Марина Ґаба Marina Gaba Андрій Гелитович Andriy Helytovych Constantin Leonhard Костянтин Леонард Aurelia Lohmann Орелія Ломанн Carlotta Oppermann Карлотта Опперманн Van-Lam Trinh Ван-Лем Трін
Ірина Полікарчук Iryna Polikarchuk Передмова, Vorwort, Preface директорка галереї Артсвіт Direktorin der Artsvit Galerie Director of Artsvit Gallery
В липні 2020 року галерея Артсвіт спільно з Verein PAErsche Aktions-Labor e.V. реалізували українсько-німецьку онлайн резиденцію для митців-перформерів. Проєкт, що мав на меті здійснити культурний обмін між артистами і артистками з двох країн та занурити їх в нове середовище, був вимушено перенесений у напів віртуальний формат через пандемію, що унеможливила пересування між країнами, закривши кордони. Таким чином, всі учасники та учасниці стали одночасно гостями та господарями у своїх реальних та звичних умовах. Ця інтеракція була спробою розширити особистісні межі, створити глобальну свідомість та глобальний досвід через перформанс. Протягом резиденції учасники створили перформанси на вільну тему у власних містах, задокументували їх, прописали партитури і передали іншому учаснику або учасниці для осмислення та відтворення досвіду в новому просторовому та соціокультурному контексті. Основою для теоретичної та практичної міжнародної мистецької взаємодії стала спроба розширення персональних кордонів, встановлення глобальної свідомості і проживання її через перформативне висловлювання. артнерство та співтворення опираються будь-якому радикалізму. Це також спосіб протистояти зусиллям поодиноких держав відокремитись від інших або, що частіше, ігнорувати вирішення глобальних питань. Такий підхід та акцент у резиденції набув нових сенсів в умовах ізоляції. Проєкт також говорить про прийняття інакшості, повагу до людської гідності, свободу, демократію, права людини, недискримінацію, толерантність, справедливість, солідарність та рівність усіх людей. Мистецтво перформансу виникає з моменту і розвивається в ситуації. Через художні акти, що відбулись тут і тепер, в реальному часі та місці, відповіді на питання митцям та мисткиням потрібно було шукати у віртуаль ному вимірі. Вони відтворили виступ іншого художника поза його початковим контекстом, досліджуючи різні культурні бекграунди та практики в цьому процесі. Переживаючи чужий досвід, вони відкрили простір для рефлексії цих творів через звичну їм обстановку, місця власної пам’яті.
3
Im Juli 2020 realisierte die Galere Artsvit zusammen mit dem Verein PAErsche Aktions-Labor e.V. eine ukrainisch-deutsche Online-Residenz für Performance künstler * innen. Das Projekt sollte ursprünglich den kulturellen Austausch zwischen Künstler * innen aus den beiden Ländern fördern, indem sie in ein neues Umfeld versetzen werden. Aufgrund der Pandemie, die den Transit zwischen den Ländern wegen geschlossener Grenzen unmöglich machte, musste das Projekt jedoch in ein semi-virtuelles Format überführt werden. So wurden alle Teilnehmer * innen sowohl zu Gästen als auch zu Gastgeber * innen in ihrer gewohnten Umgebung. Diese Interaktion war ein Versuch, persönliche Grenzen zu erweitern, ein globales Bewusstsein und globale Erfahrungen durch Performance Kunst zu gestalten. Während der Residenz performten die Teilnehmer * innen in ihren Städten, dokumentierten die Performances, schrieben Partituren und gaben sie an eine * n andere * n Teilnehmer * in weiter, um die Erfahrung in einem neuen räumlichen und soziokulturellen Kontext zu verstehen und zu reproduzieren. Partnerschaft und Zusammenarbeit verweigern sich jedem Radikalismus. Es ist auch eine Art und Weise, den Bemühungen der Nationalstaaten zu widerstehen, sich von anderen zu distanzieren oder, was häufiger vorkommt, globale Fragen zu vernachlässigen. Diese Herangehensweise und Betonung in der Residenz hat unter den Bedingungen der Isolation neue Bedeutungen erhalten. So geht es bei dem Projekt auch um die Akzeptanz des Andersseins, die Achtung der Menschenwürde, Freiheit, Demokratie, Menschenrechte, Nichtdiskriminierung, Toleranz, Gerechtigkeit, Solidarität und Gleichheit aller Menschen. Die Performancekunst entspringt einem Moment in der Zeit und entwickelt sich innerhalb der Situation. Durch die Prozesse der Kunst im Hier und Jetzt, zu gegebener Zeit und an gegebenem Ort, mussten die Künstler * innen die Antworten auf ihre Fragen in einer virtuellen Dimension suchen. Sie reproduzierten die Performance einer anderen Person außerhalb ihres urs prüngl ichen Kontextes und erforschten dabei unterschiedliche kulturelle Hintergründe und Praktiken. Durch die Erfahrung einer anderen Person eröffneten sie einen Raum, in dem sie diese Werke durch ihre vertraute Umgebung – einen bekannten Ort – rekonzipieren konnten.
4
In July 2020, the Artsvit Gallery together with Verein PAErsche Aktions-Labor e.V. completed a Ukrainian-German online residency for performance artists. The project, designed to promote cultural exchanges between artists from the two countries and put them in a new environment, had to be transferred to a semi-virtual format due to the pandemic, which had made the transit between countries impossible, since the borders were closed. Therefore, all the participants became both guests and hosts in their own familiar environment. This interaction was an attempt to expand personal boundaries, to create a global consciousness and global experiences through performance art. During the residency, the participants performed their personal actions in their own cities, recorded the performance, wrote down the scores and passed them on to another participant to comprehend and reproduce the experience in a new spatial and sociocultural context. This theoretical and practical international artistic interaction was an attempt to expand personal boundaries, create global consciousness and experiences through performance. Partnership and co-creation are opposed to any radicalism. It is also a way to resist the efforts of individual states to separate from the others or, more often than not, ignore global issues. This approach and emphasis in the residency has acquired new meanings under the conditions of isolation. The project is also about acceptance of otherness, respect for human dignity, freedom, democracy, human rights, non-discrimination, tolerance, justice, solidarity and equality of all people. Performance art grows out of a moment in time and evolves within the situation. Through the acts of art in the here and now, in real time and place, the artists had to search for the answers to their questions in a virtual dimension. They reproduced another artist’s performance outside of its original context thus exploring differing cultural backgrounds and practises in the process. Living through someone else’s experience they opened up a space to re-conceive these works through their familiar environment – a well-known place.
5
Philipp Hohmann Філіп Гоман Зустріч/Перформанси Begegnung/Performance Encounter/Performance
8 артистів/колективів, тисячі кілометрів між ними, два тижні, три мови, кілька зум-зустрічей та 16 перформансів, які були доступні для всіх учасників за допомогою різних форм документації. Перехід — це для мене і, мабуть, для всіх учасників перший проєкт такого роду. Він запитує на дуже різних рівнях, як ми зіштовхуємося один з одним, як і де шляхи невідомих артистів (перформансу) можуть перетинатися без фізичної зустрічі. Хоча перед учасниками було складне завдання документувати, конденсувати та трансформувати свої перформанси, я стою з подібним викликом у цьому тексті — намагаюся замислитись над цим складним проєктом, тим самим також документуючи його так чи інакше. Але як мені це зробити, коли я не був присутній у вирішальні моменти — моменти виступів?
7
Одного разу після того, як Перехід закінчився, я опинився вже в наступному цифровому просторі, на лекції театрознавиці Сандри Уматум. Йшлося про американське перформативне мистецтво 1960 –х, про те, що розповідають нам фотографічні залишки перформансу, а що ні, що вони, можливо, навмисно приховують. Питання, яке виникло в ході дискусії і яке супроводжує мене з того часу: чи можливо достовірно документувати, не обманюючи хоч трохи? Це можна зрозуміти декількома способами. З одного боку, йдеться про претензію документалістики на створення «реального», непорушеного, об’єктивного, справжнього враження або навіть відбитка реальності, твердження, яке неодноразово приписувалося фотографії, зокрема. Вже на початку 1990 –х років Ебігейл Соломон-Годо ясно дав зрозуміти, що ця віра в об’єктивну фотографію, яка «говорить сама за себе», є епереборною ідеологією, оскільки вона є «чітко розбірливою» лише тоді, коли вбудована в мову й культуру. Тож брехня полягає не обов’язково в самому матеріалі, а, скоріше, у нас самих — чи брешемо ми самі собі, коли надаємо документації абсолютну достовірність і так занадто поспішно говоримо про безперечний авторитет? У контексті мистецтва перформансу часто виникає амбівалентність щодо цього авторитету. З одного боку, (фото) документації — це залишки, дезидерати, які посилаються на відсутність, ефемерність дійсного. З іншого боку, вони розглядаються як документи, які повинні давати нам інформацію про події, які не можуть бути відтворені і мають вирішальний вплив на історію перформансу та мистецтва. На фоні потенційної брехні, однак, можна не тільки сумніватися у претензії на справжність документування взагалі, але й запитати, чи може бути конкретне нав’язування: що перформансу взагалі не було, а лише інсценування фотографій? І якби це було так, чи змінило б це нас, хто знаходиться за сотні чи тисячі кілометрів, років і десятиліть від того, що має відбуватися?
Мені хотілося б по-іншому підходити до документації, зібраної тут, менше запитувати, що насправді сталося, що таке «брехня» і «правда», а скоріше (в розумінні Сандри Уматум) перенести фокус на користь інших питань: що ми бачимо тут? Що перед нами? Що це може означати? Що стає видимим, чутним, уявленим, якщо ми уважно подивимось і послухаємо, запитаємо відкрито, який би міг бути взаємозв’язок між перформансом та документацією та між роботами німецьких та українських художників після взаємодії? Це означає зміну, яка відкидає як акцент на справжність перформансу, так і претензію на зрозумілість, повноту чи індексичність, яка відвертається від розповіді про недолік і звертається до речей, сприймаючи їх серйозно. Я пропоную ейфорично дивитися на розрив, на те, що ми не знаємо, як на простір для інтерпретації чи навіть спекуляції. Це простір, який активізує глядачів, а не робить їх лише реципієнтами міфу, закликаючи їх до співпраці. Крім того, документації в цій книзі спрямовані не на нас, читачів, а на інших митців. Вони існують не тільки як репрезентація чи запис, але й вимагають певної відповіді, вони певною мірою стали доступними. Це приводить »документацію« в резонанс з термінами (музична) партитура або примітка, тобто документами, які створюються для читання та переосмислення іншими. Замість стандартизованих систем письма та створення нотаток, образи, відео, звукозаписи та короткі тексти в контексті Перетину стали пропозицією для взаємодії, можливістю зустрітись — не безпосередньо фізично, а опосередковано у привласненні практики когось іншого, у спільному спеціальному, просторовому чи образному обрамленні, у загальній топології чи часовості. Замість виступів, місць, ідей, ця публікація підтверджує мою думку, що були зустрічі, зв’язки та обміни. Протягом двох тижнів люди зустрічалися на цифровому перехресті, але також у обміні способами мислення та дії. Більш важливим, ніж обмін даними, але більш важким для доказу, є обмін думками, ідеями та практикою, що відбувся з та через перформанс/ мистецтво, а також вивчення того, що можуть означати перформанси в різних часі та просторі, і як вони можуть подорожувати від одного тіла до іншого, наприклад, через партитури, перетинаючи кордони без особливих зусиль.
8
8 Künstler * innen/Kollektive, tausende Kilometer dazwischen, zwei Wochen, drei Sprachen, einige Zoom-Meetings und 16 Performances, die allen Teilnehmer * innen durch verschiedene Formen der Dokumentation zugänglich gemacht werden. Crossing ist für mich und vermutlich für alle Teilnehmenden das erste Projekt dieser Art. Es stellt uns auf sehr verschiedenen Ebenen die Frage, wie wir uns begegnen, wie und wo sich Pfade einander unbekannter (Performance) Künstler * innen kreuzen können, ohne dass sie einander körperlich begegnen. Hatten die Teilnehmer * innen die schwierige Aufgabe ihre Performances zu dokumentieren, zu kondensieren, zu transformieren, kommt diesem Text eine ähnliche Herausforderung zu: Ich versuche dieses Projekt zu reflektieren und dokumentiere es dadurch auch. Aber wie mache ich das, wenn ich bei den entscheidenden Momenten — den Performances — nicht dabei war?
9
Kurz nachdem Crossing vorerst endete, begegnete mir im Anschluss an einen Vortrag über amerikanische Performancekunst der 1960 er Jahre und deren fotografische Überreste die Frage: Ist es überhaupt möglich, glaubwürdig zu dokumentieren, ohne ein wenig zu lügen? Diese Frage (und der Vortrag) von Sandra Umathum lassen sich in mehrfacher Hinsicht verstehen. Sie verweisen einerseits auf den Anspruch des Dokumentarischen einen »wirklichen«, unverfälschten, objektiven, authentischen Ein- oder Abdruck der Wirklichkeit zu geben. Ein Anspruch, der vor allem der Fotografie immer wieder zugesprochen, Anfang der 90 er Jahre aber von Abigail Solomon-Godeau bereits als unhaltbare Ideologie identifiziert wurde. Jedes Foto wird doch erst eingefasst in Sprache und Kultur überhaupt als »indexikalisch« lesbar. Liegt die Lüge also nicht unbedingt im Material selbst, sondern viel eher bei uns selbst, wenn wir einer Dokumentation absolute Authentizität und damit allzu schnell unhinterfragbare Autorität zu sprechen? Im Kontext von Performancekunst findet sich häufig eine Ambivalenz dieser Autorität gegenüber. Einerseits sind (Foto-)Dokumentationen Reste, Desiderata, die auf das Fehlen, die Vergänglichkeit des »Eigentlichen« verweisen. Andererseits werden sie als Dokumente gehandelt, die uns Auskunft über nichtwiedereinholbare Geschehen geben sollen und prägen die Rezeptions- und Kunstgeschichte entscheidend. Vor dem Hintergrund der potentiellen Lüge lässt sich aber nicht nur am Authentizitätsanspruch des Dokumentarischen im Allgemeinen zweifeln, sondern auch fragen, ob nicht eine spezifische Täuschung vorliegt: Gab es womöglich gar keine Performance, sondern nur die Inszenierung von Fotos? Und wenn dem so wäre, würde das einen Unterschied für uns machen, die wir hunderte oder tausende Kilometer, Jahre und Jahrzehnte vom vermeintlichen Geschehen entfernt sind?
Ich möchte für einen anderen Umgang mit den hier versammelten Dokumentationen plädieren, weniger fragen, was eigentlich oder wirklich passiert ist, was »Lüge« und was »Wahrheit« ist, sondern (im Sinne Umathums) den Fokus zugunsten anderer Fragen verschieben: Was haben wir vorliegen? Was wird sicht-, hör-, vorstellbar, wenn wir genau hinschauen und -hören, offen fragen, was das Verhältnis zwischen Performance und Dokumentation sowie zwischen den jeweils aufeinander reagierenden Arbeiten deutscher und ukrainischer Künstler * innen sein könnte? Damit ist eine Verschiebung gemeint, die sowohl die Betonung der »Eigentlichkeit« der Performance als auch den Anspruch auf Nachvollziehbarkeit, Vollständigkeit verwirft, sich von einer Erzählung des Mangels ab- und den vorliegenden Dingen zuwendet, sie ernst nimmt. Ich schlage vor, euphorisch auf die Lücke zu schauen, auf das, was wir nicht wissen, als einen Raum für Interpretation oder auch Spekulation, der Betrachter * innen aktiviert, anstatt sie zu Empfänger * innen eines Mythos zu machen, sie zur Mitarbeit aufruft. Hinzu kommt, dass die in diesem Buch vorliegenden Dokumentationen sich zunächst gar nicht an uns Betrachter * innen sondern an die teilnehmenden Künstler * innen richteten. Ihnen kommt nicht nur die Aufgabe der Repräsentation zu, sondern auch ein gewisser Aufforderungscharakter, eine »Affordanz«. Dies bringt »Dokumentation« hier mit den Begriffen Score, Partitur oder Notation in Resonanz, mit Dokumenten also, die dazu gemacht sind, von anderen gelesen und re-interpretiert zu werden. Anstatt normierter Schrift- und Notationssysteme wurden im Rahmen von Crossing Bilder, Videos, Tonaufnahmen und kurze Texte zu einem Angebot der Reaktion, zu einer Möglichkeit der Begegnung — nicht direkt körperlich aber indirekt in der Aneignung der Praxis eines * r Anderen, einer geteilten räumlichen oder bildlichen Rahmung, einer ähnlichen Topologie oder Temporalität. Vielmehr als Performances, Orte, Ideen dokumentiert diese Publikation darum meines Erachtens, dass es Begegnungen, Verbindungen, Austausch gab. Über zwei Wochen wurde sich auf einer digitalen Weges-Kreuzung begegnet, aber auch im geteilten Denken und Handeln. Viel wichtiger als der Datenaustausch, wenn auch schwieriger zu beweisen: Der Austausch von Perspektiven und Praktiken mit und durch Performance/Kunst, die Erprobung, was Performances an unterschiedlichen Orten und Zeiten bedeuteten und wie sie, etwa durch Scores von einem Körper in den anderen reisen (können), mühelos Grenzen überqueren.
10
8 artists/collectives, thousands of kilometres in between, two weeks, three languages, some zoom meetings and 16 performances were made accessible to all participants through various forms of documentation. Crossing is for me and probably for all participants, the first project of this kind. It questions on very different levels, how we encounter each other, how and where paths of unknown (performance) artists can cross without physically meeting. While the participants had the difficult task of documenting, condensing and transforming their performances, I am facing a similar challenge in this text: I try to reflect on this complex project thereby also documenting it in one way or another. But how do I do that when I was not present at the crucial moments — the performances?
11
One day after Crossing ended, for the time being, I found myself already in the next digital space: at a lecture by the theatre scholar Sandra Umathum. It was about American performance art of the 1960 s, about what the photographic remains of a performance tell us and what they don’t, what they are possibly deliberately concealing. A question that came up in the discussion that followed and that has accompanied me ever since was: Is it even possible to document in a credible way without lying a little bit? This can be understood in several ways. On the one hand, it refers to the claim of the documentary to give a »real«, unadulterated, objective, authentic impression, or even an imprint of reality, a claim that has been repeatedly attributed to photography in particular. Already in the early 1990 s, Abigail Solomon-Godeau made clear though, that this belief in an objective photography that »speaks for itself«, is an untenable ideology, since it can only be read as »indexical« when it is embedded in language and culture. So, the lie lies not necessarily in the material itself, but much more in ourselves — do we lie to ourselves when we give a documentation absolute authenticity and thus speak too hastily of unquestionable a uthority? In the context of performance art there is often an ambivalence towards this authority. On the one hand, (photo) documentations are remnants, desiderata, that refer to the absence, the ephemerality of the actual. On the other hand, they are treated as documents that are intended to provide us with information about unrepeatable events and that have a decisive influence on art history and the performances’ reception. Against the background of the potential lie, however, it is not only possible to doubt the claim to authenticity of the documentary in general, but also to ask whether there might be a specific imposition, was there possibly no performance at all, but only the staging of photographs? And if this were the case, would it make a difference to us, hundreds or thousands of kilometres, years and decades away from the alleged event?
I would like to plead for a different approach to the documentations gathered here, not so much to ask what actually or really happened, what »lie« and what »truth« is, but (in accordance with Sandra Umathum) to shift the focus in favour of other questions: What do we see here? What do we have in front of us? What can it mean? What becomes visible, audible, imaginable when we look and listen carefully? What might the relationship between performance and documentation, between the works of German and Ukrainian artists reacting to each other, be? This shift rejects both the emphasis on the actuality of the performance and the claim to comprehensibility, completeness or indexicality. It turns away from a narrative of the deficiency and turns to the things at hand, taking them seriously. I suggest looking euphorically at the gap, at what we do not know, a space for interpretation or even speculation. This is a space that activates viewers, that not only makes them recipients of a myth, but also calls them to cooperate. In addition, the documentation in this book was not directed at us readers, but at the other artists. They function not only as representation or recording, but also request an answer of some kind, they are to a certain degree »affordances«. This brings »documentation« here into resonance with the terms (musical) score or notation, with documents that are made to be read and reinterpreted by others. Instead of standardized writing and notation systems, the images, videos, sound recordings and short texts in the context of Crossing, became an offer to react, a possibility of encounter — not directly physical, but indirect in the appropriation of the practice of someone else, in a shared special, iconographic or figurative framing, in a common topology or temporality. Much more than Performances, single practices, places or ideas, this publication, in my opinion, documents the encounters that took place, connections that were made, and exchanges between the artists. Over the course of two weeks people met on digital cross-roads, a crossing, but also in shared ways of thinking and action. More important than the exchange of data but harder to prove, is the exchange of perspectives and practices, with and through performance/art, exploring what performances at different places and times mean and how they (can) easily cross borders, for example by travelling from one body to another through scores.
12
Philipp Auslander, »Zur Performativität der Performancedokumentation«, in: Barbara Clausen After the Act. Die (Re)Präsentation der Performancekunst, Museum Moderner Kunst Stiftung Ludwig Wien, Wien 2005 , S. 21 – 34 . Abigail Solomon-Godeau, »Wer spricht so? Einige Fragen zur Dokumentarfotografie«, in: Herta Wolf, Diskurse der Fotografie, Fotokritik am Ende des fotografischen Zeitalters. Bd. II, Suhrkamp Verlag, Frankfurt am Main 2003 , S. 53 – 74 . Adrian Heathfield »Then again«, in: Ders./Amelia Jones, Perform, Repeat, Record. University of Chicago Press, Chicago 2012 , S. 27 – 35 . Amelia Jones, »Presence« in Absentia: Experiencing Performance as Documentation, in: Art Journal, Vol. 56 , No. 4 , 1997 , S. 11 – 18 .
13
Sandra Umathum, Fragwürdige Verhältnisse. Was die fotografischen Überreste einer Performance über diese (nicht) erzählen. Vortrag am Graduiertenkolleg »Das Dokumentarische«, Ruhr-Universität Bochum, 27.07.2020 .
Cros s i ng ���� 13.–19.07. 2020
Атом Atom Аліса Олєва & Тимофій Максименко Alisa Oleva & Timothy Maxymenko left right 17.07. 2020/19:00
Olympic House, 12 Somerford Grove N16 7TY, London United Kingdom
16
Місто складається з наших повсякденних маршрутів та напрямків, воно переповнене знаками та стрілками, куди повернути і де перетнути. Під час пандемії деякі з цих маршрутів зникли або замінилися новими. Також на нас наклали нові правила, як поводитися, як тримати відстань один від одного, де стояти і чекати, куди ходити. У п’ятницю ввечері ми написали один одному партитуру — перелік з інструкціями повертати праворуч чи ліворуч. Після чого ми вийшли з нашого будинку та почали йти вулицями по партитурі. Отже, в добре знайомому нам районі ми потрапляли в ті місця, в яких ми раніше не опинялися, напрямки постійно змінювались, створюючи відчуття загубленості, це давало нам відчуття, що наші шляхи можуть потенційно перетинатися. Партитура змушувала нас ходити по колу, повертатися знову і знову, в кінці привівши нас туди, де ми не планували опинитися. Лівий/правий напрямки партитури дозволили нам рухатись крізь повсякденну хореографію міста, посилюючи відчуття його структури та лабіринтності.
Die Stadt besteht aus lauter alltäglichen individuellen Routen, Abkürzungen und Zielen, sie ist voll von Schildern und Pfeilen, wo man abzubiegen und zu passieren hat. Während der Pandemie wurden einige dieser Routen nutzlos, und wir haben sie schnell durch neue ersetzt. Wir wurden auch mit neuen Verhaltensregeln bombardiert, wie wir Abstand voneinander zu halten haben, wo wir stehen, warten und wohin wir gehen sollten. An einem Freitagabend schrieben wir uns gegenseitig eine Partitur — bestehend aus einer Liste von Anweisungen, links oder rechts abzubiegen. Anschließend verließen wir unser Haus und folgten der Partitur. Sie führte uns an Orte in unserer vertrauten Nachbarschaft, die wir noch nie besucht hatten, sie ließ uns verirren, sie führte uns im Kreis herum, sie gab uns das Gefühl, dass sich unsere Wege möglicherweise kreuzen könnten, sie ließ uns immer wieder umkehren und brachte uns an einen Ort, den wir nicht vorhersehen konnten. Die links/rechts Anweisungen der Partitur ermöglichten es uns, durch die alltäglichen Abläufe der Stadt zu streifen und ihre Struktur und ihre Labyrinthe zu erspüren.
The city is full of our mundane routes, shortcuts and destinations, it is full of signs and arrows, where to turn and where to cross. During the pandemic some of those routes became no longer needed and we quickly replaced them with new ones. We were also bombarded with new rules of how to behave, how to keep distance from each other, where to stand and wait, where to walk. On a Friday night we wrote to each other a score — consisting of a list of directions to turn left or right. We then walked out of our house and followed the score. It took us to places in our familiar neighbourhood we have not visited before, it made us lost, it took us in circles, it gave us the sensation that our paths could potentially cross, it made us turn again and again and brought us to a place we did not plan to go. The left/right directions of the score allowed us to walk through the mundane choreographies and heightened sensations of the structure of the city and its labyrinths.
17
left right left left right left right left left left left right left right left left right right left right left right left right left right right right left left right
18
19
right left left right left left right left right right right left left right left right left left right left left right left right left left right right left right left
20
21
Оля Федорова Olia Fedorova Haunting (More than everything, I’m afraid of becoming a ghost when I die) 17.07.2020/04:00
перехрестя вулиць Благовіщенської та Різдвяної Харків, Харківська область Україна 61000
22
Уяви Ти помер та став привидом. Ти застряг між двома світами — не належачи до жодного з них. Тут, у цьому не — місці, так холодно, безнайдіно, самотньо. Але щось тут тобі знайоме. Деякі місця та шляхи ти ніби знав колись. Можливо, ти провів там години й дні, ходив цими шляхами так часто, що це стало твоєю звичкою. Чи, можливо, пережив там сильні емоції — любов, гнів, страх або ненависть. Ці згасаючі спогади про життя, яке колись у тебе було — єдина річ, що тобі залишилась. І ці знайомі місця — єдині, де ти відчуваєш себе у безпеці, в цьому просторі нескінченного відчаю. Ти йдеш туди, шукаючи собі прихисток у цих залишках пам’яті, знов і знов проходиш цими шляхами, сподіваючись нарешті знайти спокій. І так ці місця та шляхи стають проклятими. Тобою.
Was wäre, wenn Du stirbst und ein Geist wirst. Gefangen zwischen zwei Welten, zu keiner zugehörig. Hier, an diesem Nicht-Ort, im Grenzland, ist es so kalt, hoffnungslos und einsam. Und dennoch ist etwas hier vertraut. Einige Orte und Wege scheinen dir so bekannt zu sein, als hättest du sie bereits früher besucht. Vielleicht hast du Stunden und Tage dort verbracht, bist diese Wege so oft gegangen, dass sie zu deiner Routine wurden. Vielleicht hast du dort intensive Gefühle erlebt — Liebe, Hass, Wut oder Angst. Diese verblassenden Erinnerungen an das Leben, das du einmal hattest — ist das Einzige, was dir noch bleibt. Diese vertrauten Orte sind die einzig Schutz bietenden in diesem Raum der endlosen Verzweiflung. Du gehst dorthin und suchst in den Überresten dieser Erinnerungen einen Unterschlupf. Du gehst diese Wege immer und immer wieder, in der Hoffnung, endlich Frieden zu finden. Und auf diese Weise werden diese Orte und Wege verflucht. Von dir.
23
What if You died and became a ghost. You are stuck between two worlds — not belonging to any of them. Here, in this non-place, the borderland, it is so cold, hopeless and lonely. Yet something here is familiar to you. Some places and paths seem like you used to know them before. Maybe you spent hours and days there, walked these paths so many times that they became your routine. Perhaps you experienced strong feelings there — love, hate, anger or fear. These fading memories from the life you once had — is the only thing that is left for you. These familiar places are the only safe ones amongst this space of an endless despair. You go there, looking for a shelter in the remains of these memories. You walk these paths over and over, hoping to finally find peace. And that’s how these places and paths become haunted. By you.
24
25
26
27
Марина Ґаба Marina Gaba Ма, а коли ми вже підемо? 17.07. 2020/14:00
Пам’ятник Слави Дніпро, Дніпропетровська область Україна, 49000
28
Мілітаризація простору. У центрах крупних міст України реалізована ідея вертикальних домінант на честь «Перемоги». Монумент Вічної Слави стоїть на самому початку головного проспекта міста Дніпро. Фігура молодої жінки символізує Батьківщину-Мати, ії висота 4.5 метри, висота пілона — 25.5 метри. Присвоєння простору. Я йду до тебе, беру крейду, ми ж пограємо? Навколо тебе стільки рожевого мармуру, а ти сама з титану. Я — тут, дивлюсь на тебе, ти так високо, в мене затерпає шия, але я дивлюсь. З моїх очей течуть сльози, я не розумію, чи то від сонця, чи від болю, який у мені вирує. Тут не можна кричати, я просто відкриваю губи і подумки кажу: »Мама«. Мене ніхто не чує, навіть ти. Я відходжу далі, весь час дивлюся на твоє обличчя, дістаю крейду і залишаю тобі повідомлення: »Ма, коли ми вже підемо?« Сиджу, дивлюсь, чекаю. Може, ти не бачиш? Я переходжу дорогу і пишу це ще раз, може, ти побачиш і спустишся. Я хотіла написати образливі слова, але затираю їх білою крейдою, вибиваю об камінь руки, крейду, як державні механізми вбивають гнучку, рухливу пам’ять у великий нерухомий камінь. Держава розірвала мільйони тіл і прикрила це рожевим мармуром, замела під ці монументи спогади, але не мої. Я йду від цього меморіалу, я роздивилася обличчя матері, вона не моя. Держава — людина, війна — людина, мармур — крейда, мармур — пам’ять.
Militarisierung des Raums Das Konzept vertikal dominierender Monumente zu Ehren des Sieges wurde in den Innen städten der großen ukrainischen Städte implementiert. Das Denkmal des ewigen Ruhmes befindet sich unmittelbar am Anfang der Hauptallee der Stadt Dnipro. Die Figur einer jungen Frau symbolisiert das Vaterland, ihre Höhe beträgt 4,5 Meter, die Höhe des Sockels 25,5 Meter. Die Aneignung des Raumes. Ich komme auf dich zu, nehme die Kreide, wollen wir spielen? Es gibt so viel rosa Marmor um dich herum, und du bist aus Titan. Ich bin hier, schaue dich an, du bist so hoch, mein Nacken tut weh, aber ich schaue. Meine Augen tränen, ich weiß nicht, ob es an der Sonne liegt oder an dem Schmerz, der in mir wütet. Man darf hier nicht schreien, also öffne ich einfach meine Lippen und sage in Gedanken »Mama«. Niemand hört mich, nicht einmal du. Ich gehe weg, schaue die ganze Zeit in dein Gesicht, nehme die Kreide heraus und hinterlasse dir eine Nachricht: »Mama, gehen wir schon?«. Ich sitze, schaue, warte. Vielleicht kannst du es nicht sehen? Ich überquere die Straße und schreibe es noch einmal, vielleicht siehst du es und kommst herunter. Ich will beleidigende Worte schreiben, aber ich radiere sie mit weißer Kreide aus und schlag die Kreide mit meinen Händen vom Stein, so wie staatliche Mechanismen flexible, bewegliche Erinnerungen in einen großen unbeweglichen Stein hämmern. Der Staat riss Millionen von Körpern in Stücke, bedeckte sie mit rosa Marmor und fegte die Erinnerungen unter diesen Denkmälern hinweg. Aber nicht meine. Ich verlasse diese Gedenkstätte, ich habe in das Gesicht meiner Mutter geschaut, sie ist nicht meine. Der Staat ist gleich Mensch, Krieg ist gleich Mensch, Marmor ist gleich Kreide, Marmor ist gleich Erinnerung.
29
Militarization of space The idea of vertical dominant monuments to honour the Victory has been implemented in the downtown area of major cities in Ukraine. The Monument of Eternal Glory is located at the very beginning of the main avenue of the city in Dnipro. The figure of a young woman symbolizes the Motherland, her height is 4.5 meters, the height of the pylon is 25.5 meters. Appropriation of space I’m approaching you, take the chalk, shall we play? There is so much pink marble around you, and you are made of titanium. I’m here, looking at you, you’re so high, my neck hurts, but I’m looking. My eyes flow with tears, I do not understand, whether it’s because of the sun or the pain raging inside of me. One is not allowed to shout here, so I just open my lips and say in my mind, »Mom« Nobody hears me, not even you. I walk away, looking at your face all the time, taking out the chalk and leaving you a message: »Ma, are we going yet?«. I sit, look, wait. Maybe you can’t see? I cross the road and write it again, maybe you’ll see it and come down. I want to write offensive words, but I rub them out with white chalk, and knock the chalk off the stone with my hands, just as state mechanisms hammer flexible, mobile memory into a big motionless stone. The state tore up millions of bodies, covered them with pink marble, and swept away the memories under these monuments. But not mine. I’m leaving this memorial, I looked into my mother’s face, she’s not mine. The state equals human being, war equals human being, marble equals chalk, marble equals memory.
30
31
32
33
Андрій Гелитович Andriy Helytovych A bread for you 17.07. 2020/12:00
Запасне поле, вулиця Липова Алея, Львів Львівська область Україна 79000
34
Частини дії: 1. Випікання хліба. 2. Закопування його у землю. Одна і та ж особа робила акцію і документувала її, що обмежувало можливості повного відображення дії. Мені здалось, що такі ускладнені умови дозволять краще відчути роль камери. Можливо, достатньо лише описати певні фрагменти перформансу, розкрити простір, що став частиною його дії — ті аспекти які вдалося зауважити? Сподіваюся, документація не будуватиме рамки сприйняттю, а стане успішною натхненницею глядацької уяви.
Elemente der Aktion: 1. Brot backen. 2. Es in der Erde vergraben. Die Dokumentation und die Aktion wurde von derselben Person durchgeführt, wodurch eine komplette Reflexion eingeschränkt wurde. Diese Bedingungen schienen es mir leichter zu machen, die Rolle der Kamera zu verstehen. Reicht es aus, bestimmte Fragmente der Performance zu beschreiben, jene Aspekte, die wahrgenommen wurden, um den Raum zu zeigen, der Teil ihrer Handlung wurde? Ich hoffe, dass die Dokumentation keinen Wahrnehmungsrahmen bildet, sondern zu einer Inspiration für die Vorstellungskraft des Publikums wird.
Parts of the action: 1. Baking bread. 2. Burying it into the ground. The action was documented and performed by the same person, which limited the possibility of a full reflection on the action. It seemed to me that such conditions made it easier to feel the role of the camera. Perhaps it is enough to describe certain fragments of the performance — those aspects that were noticed — to reveal the space that became part of its action? I hope that the documentation does not form a perceptual framework but becomes an inspiration for the audience’s imagination.
35
36
37
38
39
Constantin Leonhard Костянтин Леонард experience exchange via shared memory: Donner 17.07.2020/21:00
Venloerstr. 151 – 153 /Kreutzerstraße 12 50672 Köln Deutschland
40
Знайдіть місце, де архітектура чинить опір або є відображенням опору. Опирайтеся своїм тілом обставинам. Створюйте умови, яким можна протистояти. Залиште слід.
Suche einen Ort, an dem die Architektur Widerstand leistet oder zum Bild von Widerstand wird. Leiste den Gegebenheiten mit deinem Körper Widerstand. Erschaffe Bedingungen, gegen die du Widerstand leisten kannst. Hinterlasse eine Spur.
Find a place where the architecture is resisting or is an image of resistance. Resist with your body against the circumstances. Create circumstances that you can resist to. Leave a trace.
41
42
43
44
45
Aurelia Lohmann Орелія Ломанн ohne Titel 17.07. 2020/12:00
Poller Kirchweg/Am Schnellert 50679 Köln Deutschland
46
47
48
49
50
51
Carlotta Oppermann Карлотта Опперманн chthonic 16.07.2020/ 19:00
Wasserkraftwerk Herrenhausen 30419 Hannover Deutschland
52
53
54
55
56
57
Van-Lam Trinh Ван-Лем Трін attention & recognition 17. 07. 2020/18:30
Kröpcke 30159 Hannover Deutschland BIPoC performer: Deniz Bolat, Ina Diallo, Terrence Xavier Johnson White performer: Clara Maria Scheim Awareness and support: Yamundao Bah, Bianca Kloß
58
Перформативність тіла стає матеріалом перформансу Пролийте світло на перформативність race (раси) та визнання й увагу, яке вона привертає у публічній сфері Партитура концепції 1. використовувати перформанс як руйнівний простір 2. спробуйте відкрити «інші» форми мистецтва перформансу 3. відтворити картинки та розбити їх 4. подумайте, від кого вам потрібна допомога, або з ким ви хочете працювати 5. питання автентичності та штучності 6 . подумайте, що може статися, і пам’ятайте, що завжди може бути по-іншому Питання та побоювання: Як я маю комунікувати про цю політичну проблему? Як ми можемо заволодіти простором й часом та добре використати їх? Наскільки ми вільні чи обмежені? Як ми можемо відповідати на конфронтацію та реакцію? Як я можу зробити перформанс максимально безпечним для інших? Чи можу я захистити інших людей? Чи можу я взяти на себе відповідальність за небезпеку інших? Чи можу я бути зосередженою у якості артистки перформансу та бути свідомою, як людина, відповідальна за інших, одночасно? Що мені робити, якщо я просто відтворюю расистські образи? Що робити, якщо це викличе в когось емоційний тригер? Чи можу я охопити аудиторію? Чи зрозуміє аудиторія, що це критична взаємодія? Чому це так складно?
Die Performativität des Körpers wird zum Material der Performance Eine Untersuchung der Performativität von Race sowie die auf sie gerichtete Anerkennung und Aufmerksamkeit im öffentlichen Raum Partitur des Konzepts 1. Nutze die Performance als subversiven Raum 2. Versuche »andere« Formen der Performance Art zu entdecken 3. Reproduziere Bilder und breche mit ihnen 4. Überlege, von wem du Hilfe brauchst oder mit wem du arbeiten möchtest 5. Hinterfrage Authentizität und Künstlichkeit 6. Denk darüber nach, was passieren könnte und sei dir bewusst, dass es immer anders kommen kann
59
Fragen und Ängste: Wie vermittele ich dieses politische Anliegen? Wie können wir uns den Raum und die Zeit nehmen und gut nutzen? Wie frei oder eingeschränkt sind wir? Wie können wir auf Konfrontation und Reaktion reagieren? Wie kann ich die Performance so sicher wie möglich für die anderen gestalten? Kann ich die anderen schützen? Kann ich die Verantwortung übernehmen, andere in Gefahr zu bringen? Kann ich mich als Künstlerin auf die Performance konzentrieren und zugleich als Verantwortliche auf die anderen achten? Was soll ich tun, wenn ich nur rassistische Bilder reproduziere? Was soll ich tun, wenn sich jemand emotional angegriffen fühlt? Kann ich das Publikum erreichen? Wird das Publikum verstehen, dass es sich um eine Kritik handelt? Warum ist das alles so schwierig?
Performativity of the body becomes the material of the performance Shed a light on the performativity of race and the recognition and attention it attracts in the public sphere Score of the concept 1. use the performance as subversive space 2. try to discover ÂťotherÂŤ forms of Performance Art 3. reproduce pictures and break them 4. think about who you need help from or who you want to work with 5. question authenticity and artificiality 6. think about what could happen and be aware that it can always be different Questions and fears: How should I communicate this political concern? How can we take the space and time and make good use of it? How free or restricted are we? How can we respond to confrontation and reaction? How can I make the performance as safe as possible for others? Can I protect other people? Can I take the responsibility of putting others in danger? Can I be focused as an artist on the performance and be aware as a person in charge of others at the same time? What should I do, if I am just reproducing racist images? What should I do if someone is emotionally triggered? Can I reach the audience? Will the audience understand that this is a critical engagement? Why is this so difficult?
60
61
62
63
Cros s i ng ���� 20.–26.07. 2020
Атом � Aurelia Lohmann ohne Titel 2 24.07. 2020/16:00
at the crossing of two paths Selham United Kingdom
66
Оригінальний запис відтворюється через невеликий портативний динамік в просторі невеликого Британського села Чічестер. Аліса записує свою відповідь на це. Після чого новий запис відтворюється в новому просторі на території ферми, де Тимофій записує у відповідь свою композицію. Звуки пересікаються, мови пересікаються, різні матеріали починають накладатися один на одний, звуки вітру та проїжджаючих машин. Три доріжки як аудіограми, котрі співіснують в одному записі — вони накладаються, змішуються, та перетинаються.
Die Originalaufnahme wird über einen tragbaren Lautsprecher in einem kleinen britischen Dorf im Bezirk Chichester abgespielt. Alisa überspielt die Aufnahme mit ihrer Antwort. Dann wird diese neue Aufnahme an einem anderen Ort, einem Bauernhof, abgespielt, dort überspielt Tim die Aufnahme mit seiner Antwort. Es ist fast wie ein Rufen und Antworten mit dem Unterschied, dass es nur Antworten auf Antworten gibt. Stimmen überschneiden sich, Sprachen überschneiden sich, die Resonanz verschiedener Materialien, Windgeräusche und vorbeifahrende Autos überschneiden sich. Drei Aufnahmen wie Audiogramme, die in einer Spur koexistieren — sie überlagern, stören, vermischen, kreuzen und überschneiden sich.
The original recording is played out loud via a small portable speaker into the space of a small British village in the Chichester district. Alisa records her response over it. Then that new recording is played out into a different space, a farm, and Tim records his response. It is almost like a call and response with the difference that there are only responses to responses. Voices cross, languages cross, different materials being banged on cross, sounds of wind and passing by cars cross. Three tracks are like audiograms which co-exist in one — they overlay, they interfere, they mix up, they criss cross.
67
68
69
70
71
Оля Федорова � Constantin Leonhard Guerrilla Gardening 25.07. 2020/8:00
Північна Салтівка (вул. Наталії Ужвій) Харків Україна
72
Північна Салтівка — це район у Харкові, що знаходиться прямо на кордоні міста. Тут типові панельні дев’ятиповерхівки межують із величезними порожніми полями дикої трави. Деякі жителі будинків захопили маленькі ділянки цієї землі, щоб розбити на них городи. Переважно це пенсіонери або люди із низьким доходом, тому вирощування власних овочів реально допомагає їм прогодувати себе. Але за законом вони не мають на це права, адже ці території — не прибудинкові і не приватизовані, а належать місту, і йому до них немає ніякого діла. Тому кожен городник, що працює тут, весь час насторож — бо в будь-якої миті його можуть вигнати геть, а город знищити, щоб звільнити площі під черговий житловий комплекс. Але вони продовжують боротися — копаючи та саджаючи, удобрюючи та збираючи врожай — у невидимій партизанській війні за краще існування, яке влада не змогла (або не захотіла) їм забезпечити.
North Saltivka ist ein Bezirk in Charkiw in der Ukraine, der am Rand der Stadt liegt und dessen neunstöckige Plattenbauten an das riesige menschenleere Grasland grenzen. Einige Bewohner haben kleine Teile davon als Gemüsegärten umgenutzt. Die meisten sind ältere Menschen oder Menschen mit geringem Einkommen, so dass der Anbau von eigenen Kartoffeln und Kohl ihnen dabei hilft, sich selbst zu versorgen. Laut Gesetz haben sie aber kein Recht, auf diesem Land zu arbeiten, weil es nicht privatisiert ist und nicht den umliegenden Haushalten gehört. Es ist im Besitz der Stadt, die sich nicht darum kümmert, so dass das Land verlassen und ungenutzt ist. Jeder Gärtner, der dort arbeitet, ist immer in Alarmbereitschaft, denn jeden Moment können sie vertrieben und ihre Gärten zerstört werden, um das Gebiet für einen anderen Wohnkomplex freizugeben. Dennoch kämpfen sie weiter — durch Graben und Pflanzen, Bewässern und Ernten — in einem unsichtbaren Guerillakrieg für ein besseres Leben, das ihre Regierung nicht bietet (oder sich gar nicht darum bemüht).
North Saltivka is the district in Kharkiv, Ukraine, which is situated just on the city’s edge, where its nine-story panel houses border on the huge deserted grassland. Some people that live there, have occupied small pieces of it for vegetable gardens. Most are elderly people or people with low income, so growing their own potatoes and cabbage really helps them to sustain themselves. But by law, they don’t have any right to work on this land, because it isn’t privatized and doesn’t belong to the nearby households. It is owned by the city, which takes no care of it, leaving the land abandoned and uncultivated. Every gardener working there is always on the alert, because at any moment they may be kicked out and their gardens destroyed to free the area for another residential complex. They keep struggling though — by digging and planting, watering and harvesting — in an invisible guerrilla war for the better life their government couldn’t (or didn’t bother to) provide.
73
74
75
76
77
Марина Ґаба � Van-Lam Trinh Fit _ B all 24.07. 2020/17:00
перехрестя проспекту Дмитра Яворницького і вулиці Короленка Дніпро, Дніпропетровська область Україна 49000
78
14 жовтня 2019 року в Барселоні почався масовий протест проти рішення суду, який виніс вироки політикам та активістам, що брали участь у референдумі щодо незалежності Каталонії 2017 року. На одному з протестів протестуючі кидали над собою великий м’яч, фітбол. Це відомий інвентар в тілесних практиках. Між тілом і гумою, наповненою повітрям, є боротьба.
Я стою на вулиці, в купальнику, кидаю над собою м’яч, намагаюсь не йти босими ногами по плитах нової частини міста, я чую лайку про своє тіло, людям соромно і дехто відвертається. Цей перформанс — відгук на роботу Ван-Лем. Може, світ свобод — це мрія, права людини — ілюзія, бо як пояснити расизм, сексизм та інше? Поліція не зберігає порядок, бо чи був порядок? І для кого він, і за чий рахунок?
Am 14 . Oktober 2019 begann in Barcelona ein Massenprotest gegen das Gerichtsurteil, mit dem Politiker und Aktivisten verurteilt wurden, die am Referendum über die Unabhängigkeit Kataloniens im Jahr 2017 teilgenommen hatten. Bei einer der Protestdemonstrationen warfen die Demonstranten einen großen Ball über ihren Kopf — einen Fitnessball. Dies ist ein bekanntes Hilfsmittel, das bei Körperübungen eingesetzt wird. Es gibt einen Kampf zwischen dem Körper und dem mit Luft gefüllten Gummi. Ich stehe auf der Straße in einem Badeanzug, werfe einen Fitnessball über mich selbst und versuche, nicht barfuß auf den Platten eines neu errichteten Stadtteils zu laufen. Ich höre obszöne Bemerkungen über meinen Körper, die Leute schämen sich und manche wenden sich ab. Diese Performance ist eine Antwort auf Van-Lams Arbeit. Vielleicht ist die Welt der Freiheiten ein Traum, die Menschenrechte eine Illusion. Denn wie erklärt man Rassismus, Sexismus und dergleichen? Die Polizei bewahrt keine Ordnung, gab es Ordnung? Für wen ist sie, und auf wessen Kosten?
On October 14 , 2019 a mass protest began in Barcelona against the court decision to sentence politicians and activists that took part in the referendum on Catalonia‘s independence in 2017 . At one of the protest demonstrations, protesters were throwing a large ball over their heads — a fitness ball. This is a well-known tool used in bodily practices. There is a struggle between the body and the rubber filled with air. I am standing on the street, in a swimsuit, throwing a fitness ball over myself, trying not to walk barefoot on the slabs of a new part of the city. I hear obscene comments about my body, people are ashamed and some turn away. This performance is a response to Van-Lam’s work. Perhaps a free world is a dream, human rights, an illusion. Because how do you explain racism, sexism and so on? The police do not keep order, was there order? Whom is it for, and at whose expense?
79
80
81
82
83
Андрій Гелитович � Carlotta Oppermann Без назви, Ohne Titel, Untitled 25.07. 2020/11:00
озеро Зелене Око, Львів Львівська область Україна 79000
84
85
86
87
88
89
Constantin Leonhard � Оля Федорова experience exchange via shared memory : Geist 22.07. 2020/4:30
Belgisches Viertel 50672 Köln Deutschland
90
Раннє пробудження, перетворення на привида, ходіння по місцях, визначених глибоким особистим досвідом, створює нову вагому пам’ять, яку, мабуть, не пережив хтось інший останнім часом. Тож ми з Олею Федоровою ділимось чимось особливим. Фізичний досвід приманювання емоційних місць, образна гра стає справжньою пам’яттю, яка створює абсолютно нові умови для зустрічі в майбутньому. Досвід переноситься в інше тіло в іншому просторі й створює людську основу, що є унікальною мистецькою зустріччю.
Das frühe Aufstehen, die Verwandlung in einen Geist und der anschließende Spaziergang über Orte, die einen dichten persönlichen Erfahrungswert haben, erschaffen eine neue einprägsame Erinnerung, die wahrscheinlich sonst niemand in der letzten Zeit gemacht hat. Olia Fedorova und ich teilen uns dadurch etwas Eigentümliches. Die physische Erfahrung des Heimsuchens von emotional aufgeladenen Orten, ein Spiel der Imagination, wird zu einer reellen Erinnerung, die ein mögliches Zusammentreffen in der Zukunft unter völlig neue Bedingungen stellt. Als Form des künstlerischen Austauschs wurde eine einmalige Erfahrung auf einen anderen Körper an einem anderen Ort übertragen und erschafft somit eine menschliche Basis.
Getting up early, transforming into a ghost and walking to places, which are defined by a dense personal experience, creates a new significant memory, which probably hasn’t been lived through by someone else in the last time. So Olia Fedorova and me are sharing something peculiar. The physical experience of haunting emotional places, an imaginative game, becomes a real memory, which builds up completely new conditions for an encounter in the future. An experience was transferred to another body in another space and creates a human basis, which is a unique artistic encounter.
91
92
93
94
95
Aurelia Lohmann � Марина Ґаба traces 26.07.2020/10:00
Louisenthal 17291 Nordwestuckermark Deutschland
96
пошук способів формування формування ландшафту переміщення міст втеча від форм йди босоніж, йди сама, йди вздовж йди, щоб знайти, знаходити форми форма знаходить об’єкт, який ходить лежи стій нахилися повисни стрибай стукай торкайся потри присядь котися тисни дряпай обіймай дивися кради природа навколо, ти природа? окупація землі знайди стовп знайди вітрове колесо знайди самотнє дерево рухайся через кукурудзяне поле тіло на землі наге залиш сліди залиш позначки познач тіло намалюй лінії тіла намалюй лінії подумай, де намальовані лінії зміни напрямок ти цілишся? цього достатньо карта навколо навколишня карта карта тіла стань беззвучним і розчиняйся відійди подивися біжи уяви, що ти твоє оточення уяви, що ти людина уяви, що ти місце уяви, що ти місто уяви, що ти держава уяви, що ти уявні кордони уяви кордони як лінії, що рухаються через простір уяви, що кордони трансформуються людиною уяви, що твої кордони змінені уяви, що ти там, де ніколи не був, не можеш бути уяви, що ти статуя уяви, що ти зображуєш щось, чого немає звідки ти родом? як твоя форма ожила? де початок? що є матір’ю всього?
97
wege finden zu formen landschaft formen städte verschieben form entfliehen barfuss laufen, allein laufen, weiter laufen laufen, um zu finden, formen finden form findet laufendes objekt liege stehe lehne hänge springe klopfe berühre reibe hocke rolle presse kratze umarme schaue robbe natur umgibt dich bist du natur? bodenbesetzung finde einen pfahl finde ein windrad finde einen allein stehenden baum bewege dich durch ein maisfeld körper auf dem boden nackt hinterlasse spuren hinterlasse markierungen markiere den körper zeichne linien des körpers zeichne linien überdenke, wo linien verlaufen wechsle die richtung zielst du? es gibt genug erfasse umgebung umgebende erfassung erfasse körper werde still und zergehe stehe heraus blicke hoch renn stell dir vor du bist deine umgebung stell dir vor du bist ein mensch stell dir vor du bist ein ort stell dir vor du bist eine stadt stell dir vor du bist ein staat stell dir vor du stellst dir grenzen vor stell dir grenzen als durch raum verlaufende linien vor stell dir vor grenzen sind durch menschen veränderbar stell dir vor deine grenzen sind verändert stell dir vor wo du einst warst bist du nicht, kannst nicht sein stell dir vor du bist eine statue stell dir vor du repräsentierst etwas, was nicht ist woher entstammst du? wie wurde deine form lebendig? wo ist der anfang? was ist aller mutter?
finding ways to form forming landscape moving cities escaping forms walking barefoot, walking alone, walking along walking to find, finding forms form finds walking object lie stand lean hang jump tap touch rub crouch roll press scratch hug look rob nature is around are you nature? occupation of ground find a pole find a wind wheel find a single standing tree move through a corn field body on the ground naked leave traces leave marks mark the body draw lines of the body draw lines think about where lines are drawn change direction are you aiming? there is enough map surrounding surrounding map map body become silent and dissolve stand out look up run imagine you are your surrounding imagine you are a human imagine you are a place imagine you are a city imagine you are a state imagine you are imagining borders imagine borders as lines moving through space imagine borders are transformable by humans imagine your borders are changed imagine where you once were you aren’t, can’t be imagine you are a statue imagine you are representing something which isn’t where are you originating from? how did your form come to life? where is the beginning? which is mother of all?
98
99
100
101
Carlotta Oppermann � Андрій Гелитович placentoid 24.07. 2020/16:00
Nußberg, Prinz-Albrecht-Park 38104 Braunschweig Deutschland
102
103
104
105
106
107
Van-Lam Trinh � Артгрупа Атом journey in times of corona 25.07.2020/17:00
Friedrich-Nämsch Park 31137 Hildesheim Deutschland
108
109
110
111
112
113
Тетяна Кочубінська Tatiana Kochubinska Уявна присутність Imaginäre Präsenz imaginary presence
Під час дискусії після другого туру перформансів одна з її учасниць розповіла, що робота над «відтворенням» перформансу іншого стала для неї ближчою, ніж її власний перформанс. Це зізнання дозволяє нам думати про можливість обміну тілесним досвідом в умовах онлайн-реальності. Учасникам(-цям) онлайн-резиденції «Перехід», позбавленим фізичної присутності, було запропоновано уявний спосіб сприйняття перформансів. Відсутність фізичної присутності та впливу було замінено суб’єктивною уявою кожного з учасників, включаючи мене. Уявою, обумовленою ретельно підібраною художниками документацією. Акт спостерігання тут попередньо окреслено, адже ми маємо справу з фрагментами перформативного процесу. У цьому випадку неможливість охопити ціле відкриває нову можливість. Це дозволяє нам мислити по-різному, адже сприйняття, розуміння та інтерпретація здійснюється в уявному просторі індивіда. Якщо ми подумаємо мистецтво як комунікативний інструмент, то виникає питання, яким чином воно реагуватиме на віддалений досвід, віртуалізацію та соціальне дистанціювання? Як ми сприйматиме тілесний досвід, який реалізується в дистанційований спосіб? Чи здатні ми перетворити нинішні обмеження на переваги? Більшість перформансів резиденції реалізовувалися в занедбаних і покинутих «невидимих» місцевостях — у віддалених природних куточках, парках, на міських околицях, самотніх міських пейзажах, спустошених промислових спорудах, де художник(-ця) опиняється сам на сам. Зустріч, що відбувається суто між художником та середовищем, нагадує формат одиночних пікетів. Форма протесту, який не потребує попередньої згоди чи дозволу на його проведення та відстоює свободи вираження, притаманні перформансу. Перформативні «одиночні пікети» «Переходу», які виражаються через ходьбу, лежання й повзання, очуднюють нашу повсякденність та встановлюють з нею нові зв’язки. У своїй інтерпретації перформансу Марини Ґаби Орелія Ломанн пише: «уявіть, що ви — ваше оточення. уявіть, що ви — істота. уявіть, що ви — місце». Можна продовжувати цей ланцюжок уявних актів, які підважують нашу присутність у заданому ландшафті. Що є нашим простором, яким чином він окреслюється? Хто є «я» в уявному світі, де межа між присутнім та неприсутнім, фізичним та віртуальним стає такою тонкою. Ці питання більшою чи меншою мірою відгукуються у різних перформансах, які відбулися за один і той самий період часу в різних місцях. З огляду на особливості контекстів України й Німеччини з їхньою різною культурною політикою та традиціями, резиденція перформансів «Перехід» інтригувала — як випробовування можливостей мистецтва й художнього 115 обміну у визначених умовах. Вісім перформансів та вісім перформансів-
відповідей заставляють нас задуматись, чи здатні ми виявити спільні цінності, незважаючи на соціальну та економічну нерівність. «Перехід» пропонує спробувати подумати про універсальні людські цінності як можливість подолати обмеження, які накладаються поточною ситуацією локдауну. «Повстаньте своїм тілом проти обставин. Створіть обставини, яким ви можете протистояти. Залиште слід», — написав Костянтин Леонард у партитурі своєї роботи. Можливо, що у протистоянні можна знайти вихід. Чи то стабільне, чи то нестабільне суспільство, а питання зв’язку між людиною та оточуючим середовищем є важливою цінністю. Це питання — об’єднавчий елемент усіх 16 перформансів, у яких проявилися внутрішні пошуки себе, міркування про слід і пам’ять. Ідеї учасників із двох різних країн співзвучні завдяки їхній спільній увазі до людини і поетичному осмисленню щоденних жестів. Невидимих буденних жестів, які насправді формують наш життєвий ландшафт. Невидимих буденних жестів, які набувають видимості через перформативні художні акти. Здається, учасники у своїх перформансах відтворюють ідею Джона Кейджа про те, що мистецтво має бути не чимось відмінним від життя, а дією всередині життя. «Дія всередині житті», мабуть, найвлучніше характеризує «Перехід», у якому увага до повсякденних дій допомагає будувати нові зв’язки між світом та індивідом, визначаючи нашу присутність тут і зараз.
116
Während der Diskussion nach der zweiten Runde von Performances sagte eine der Teilnehmerinnen, dass ihr die Aneignung und Interpretation der Performance der anderen näher gekommen sei als ihre eigene Performance. Diese Aussage erlaubt uns, über die Möglichkeit nachzudenken, Körpererfahrungen online auszutauschen. Der physischen Präsenz beraubt, wurde den Teilnehmer * innen der Online-Residenz Crossing eine phantasievolle Art der Wahrnehmung von Aufführungen geboten. Der Mangel an physischer Präsenz und physischem Eindruck wurde durch die subjektive Vorstellungskraft aller Teilnehm er * innen, mich eingeschlossen, ersetzt. Die Vorstellungskraft wurde durch die von den Künstler * innen sorgfältig ausgewählten Dokumente angeregt. Dabei war der Akt der Beobachtung vorbestimmt, da wir mit Fragmenten des performativen Prozesses konfrontiert wurden. In diesem Fall eröffnet die Unmöglichkeit, das Ganze zu erfassen, eine Möglichkeit. Sie ermöglicht uns ein vielfältiges Denken, da Wahrnehmung, Verstehen und Interpretation im Vorstellungsraum des Einzelnen stattfinden. Wenn wir die Kunst als ein Kommunikationsmittel betrachten, wie wird sie sich dann auf ferne Erfahrungen, Virtualisierung und soziale Distanzierung »einstellen«? Wie können wir mit einer körperlichen Erfahrung umgehen, die über eine Distanz wahrgenommen wird? Sind wir in der Lage, gegenwärtige Einschränkungen in Vorteile umzuwandeln? Die meisten der Performances wurden in verlassenen oder quasi verlassenen, nicht sichtbaren Gebieten realisiert — abgelegene Naturstätten oder Parks, Stadtvororte, einsame Stadtlandschaften, verwüstete Industrie anlagen, denen die Künstler * innen einzeln begegnen. Die Begegnung, die sich allein zwischen den Künstler * innen und der Umgebung ereignet, erinnert an die Form von »single pickets«, einem Ein-Personen-Protest. Eine Form des Protests, die keiner Erlaubnis oder Vereinbarung bedarf. Sie setzt sich für die Freiheit und das Recht auf freie Meinungsäusserung ein, die einer Performance eigen sind. Die performativen »pickets« von Crossing fanden ihren Niederschlag im Gehen, Liegen oder Krabbeln, entfremdeten unsere Alltagsrealität und stellten eine neue Beziehung zu ihr her. Aurelia Lohmann schrieb in ihrer Interpretation der Performance von Marina Gaba: »Stell dir vor, du bist deine Umgebung, stell dir vor, du bist ein Mensch, stell dir vor, du bist ein Ort.« Man kann diese Kette von imaginären Handlungen fortsetzen, die uns unsere Präsenz in der gegebenen Landschaft hinterfragen lassen. Was ist unser Raum und wie wird er definiert? Wer ist »ich« in der imaginären Welt, in der die Grenze zwischen Gegenwart und Nicht-Gegenwart, physisch und virtuell so dünn wird? Diese Fragen finden sich mehr oder weniger ausgeprägt in verschiedenen Performances wieder, die während 117 desselben Zeitraums an verschiedenen Orten stattfanden.
In Anbetracht der verschiedenen Kontexte der Ukraine und Deutschlands mit unterschiedlichen Kulturpolitiken und Traditionen war diese Residenz sehr interessant, um die Möglichkeiten künstlerischer Reflexionen und des Austauschs unter diesen gegebenen Bedingungen auszuloten. Acht Performances und acht Performance-Antworten regten uns zum Nachdenken an, ob wir trotz sozialer und wirtschaftlicher Ungleichheiten gemeinsame Werte herausfinden könnten. Crossing scheint vorzuschlagen, den Versuch zu unternehmen, universelle menschliche Werte als eine Möglichkeit zur Überwindung der durch die gegenwärtige Situation der Abriegelung auferlegten Zwänge zu denken. »Leiste den Gegebenheiten mit deinem Körper Widerstand. Erschaffe Bedingungen, gegen die du Widerstand leisten kannst. Hinterlasse eine Spur.«, schreibt Constantin Leonhard in der Partitur zu seinem Werk. Widerstand könnte ein Mittel sein. Ob es sich um eine stabile oder instabile Gesellschaft handelt, die Frage nach der Beziehung zwischen dem Menschen und der ihn umgebenden Landschaft stellt einen wichtigen Wert dar. Diese Frage wurde zu einem verbindenden Element in den 16 Performances, die eine innere Suche nach dem Selbst, Reflexionen über die Spur und die Erinnerung manifestierten. Diese Ideen der Teilnehmer * innen aus zwei verschiedenen Ländern resonieren dank ihrer gemeinsamen Aufmerksamkeit für den Menschen und ihrem poetischen Verständnis der täglichen Gesten miteinander. Unsichtbare alltägliche Gesten, die in der Tat unsere Lebenslandschaft prägen. Unsichtbare alltägliche Gesten, die durch performative künstlerische Handlungen sichtbar werden. Die Teilnehmer * innen scheinen der Idee von John Cage zu folgen, dass Kunst nicht etwas anderes als das Leben sein sollte, sondern eine Handlung im Leben. Handlung im Leben charakterisiert Crossing vielleicht am ehesten, während die Aufmerksamkeit auf alltägliche Handlungen dazu beiträgt, neue Verbindungen zwischen der Welt und dem Individuum herzustellen und unsere Präsenz im Hier und Jetzt zu definieren.
118
During the discussion after the second round of performances, one of the participants said that appropriation and interpretation of the performance of the other had become closer to her than her own performance. This statement allows us to think about the possibility of exchanging bodily experiences online. Deprived of the physical presence, the participants of the Crossing online- residency were offered an imaginative way of perceiving performances. The lack of physical presence and impact was substituted by the subjective imagination of each participant, me included. Imagination was driven by the documents carefully selected by the artists. The act of observation here was pre-selected as we were confronted with fragments of the performative process. In this case the impossibility to grasp the whole opens up a possibility. It enables us to think in a variety of ways, since perception, comprehension and interpretation takes place within the individual’s imaginary space. If we think of art as a communication tool, how is it going to »adjus« toward remote experiences, virtualisation, and social distancing? How can we deal with a bodily experience which is perceived through distance? Are we capable of transforming current limitations into benefits? Most of the performances were realised in abandoned or quasi abandoned non-visible areas — remote natural sites or parks, city suburbs, solitary cityscapes, devastated industrial structures, which the artist meets one on one. The encounter that happens solely between the artist and environment recalls the form of »single pickets«, a single-person protest. A form of protest that does not need any permission or agreement. It stands up for freedom and freedom of expression, which are inherent to a performance. The performative »pickets« of the Crossing found reflection in walking, lying, or crawling, estranging our everyday reality and establishing a new relationship with it. Aurelia Lohmann wrote in her interpretation of Marina Gaba‘s performance: »imagine you are your surroundings. imagine you are a human. imagine you are a place.« One can continue this chain of imaginary acts that make us question our presence within the given landscape. What is our space and how is it defined? Who am »I« in the imaginary world, where the line between present and non-present, physical and virtual is becoming so thin? These questions are echoed to a greater or lesser extent in different performances which occurred during the same period of time at different places. Considering the diverse contexts of Ukraine and Germany with different cultural policies and traditions, this residency was quite intriguing in terms 119 of probing the possibilities of artistic reflections and exchange under these
given conditions. Eight performances and eight performance-responses provoked us to think if we might figure out shared values despite social and economic inequalities. The Crossing seems to propose an attempt to think of universal human values as a possibility to overcome the constraints imposed by the current situation of the lockdown. »Resist with your body against the circumstances. Create circumstances that you can resist to. Leave a trace,« — writes Constantin Leonhard in the score for his work. Resistance might be a tool. Be it a stable or unstable society, the question of the relationship between human beings and their surrounding landscape establishes an important value. This question became a uniting element in the 16 performances that manifested an inner search of the self, reflections upon trace and memory. These ideas, from the participants from two different countries, resonate with each other thanks to their shared attention towards humanity and poetic understanding of daily gestures. Invisible daily gestures that in fact shape our living landscape. Invisible daily gestures that acquire visibility through performative artistic acts. The participants seem to follow the idea of John Cage that art should not be something different from life, but an action within life. Action within life perhaps at most characterises the Crossing, whereas attention to everyday actions helps build new connections between the world and the individual and define our presence in the here and now.
120
Іра Харламова Ira Kharlamova Thomas Reul Томас Реул
Ми дякуємо Українському культурному фонду, Фонду «Пам‘ять, відповідальність та майбутнє (EVZ)», а також галереї Артсвіт та PAErsche Aktions-Labor e.V., які зробили проєкт можливим і реалізували його. Особлива подяка — Маріті Буллманн та Костянтину Леонарду за їх концептуальну підтримку та поради, Селіні Бонеллі, Ірмгард Хімштедт, Ані Ібш та Ірині Полікарчук за допомогу в перекладах та корекції, та Бенджаміну Ґейджу за оформлення цих сторінок. Ми щиро дякуємо артистам за їхні перформанси, інтерпретації та редагування документацій, а також Тетяні Кочубінській та Філіппу Гоманну за їхній письмовий супровід проєкту. Ми дуже раді, що нам вдалося здійснити проєкт, незважаючи на адаптацію та компроміси, пов‘язані з пандемією. Нам здається, що проєкт показав як можливості зустрічі через цифровий простір, так і межі цього. Отже, обмін досвідом між країнами став можливим, але все ж чуттєвий досвід перформансів залишався обмеженим. Відбулись нові транснаціональні знайомства, але зустрічі все-таки залишалися двовимірними і втрачали нюанси у віртуальному просторі, який не має резонансу. Як і в документаціях перформансів, усі учасники, здавалося б, самі ставали документами, уривками реальності. Тому ми з нетерпінням чекаємо зустрічі мистецтва перформансу та міжособистісного життя з усіма його тонкощами, пунктирними лініями та гумором у реальному просторі, через країни та мовні бар‘єри.
123
Wir möchten der Ukrainischen Kulturstiftung, der Stiftung »Erinnerung Verantwortung Zukunft (EVZ), sowie der Artsvit Galerie und dem PAErsche Aktions-Labor e.V. danken, die das Projekt ermöglicht und getragen haben. Ein besonderer Dank gilt Marita Bullmann und Constantin Leonard für die konzeptionelle Unterstützung und Beratung, selina bonelli, Irmgard Himstedt, Anja Ibsch und Iryna Polikarchuk für die Hilfe bei den Übersetzungen und Korrekturen, sowie Benjamin Gages für die Gestaltung der vorliegenden Seiten. Selbstverständlich und hauptsächlich gilt unser Dank den Künstler * innen für ihre Performances, Aneignungen, Interpretationen und deren dokumentarische Aufarbeitung, sowie Tatiana Kochubinska und Philipp Hohmann für deren kritischen Begleitung des Projektes. Wir freuen uns sehr, dass wir das Projekt trotz Pandemie bedingter Adaptionen und Kompromisse durchführen konnten. Uns scheint, als ob das Projekt dabei sowohl die Möglichkeiten einer Begegnung durch den digitalen Raum, wie diesbezügliche Grenzen aufgezeigt hat. So wurden über Grenzen hinweg Erlebnisse ausgetauscht und doch blieb das sinnliche Erleben der Performances begrenzt. Neue transnationale Bekanntschaften wurden geschlossen, die Begegnungen blieben jedoch zweidimensional und verloren im überwiegend resonanzfreien virtuellen Raum an Nuancen. Ähnlich der Dokumentationen der Performances wurden so alle Teilnehmer * innen scheinbar selbst zu Dokumenten, zu Ausschnitten einer Wirklichkeit. Wir freuen uns daher schon darauf, der Performance Kunst und dem zwischenmenschlichem Sein wieder mit all seinen Feinheiten, Pointen und Humor über Länder und Sprachbarrieren hinweg im realen Raum begegnen zu können
124
We would like to thank the Ukrainian Cultural Foundation, the Foundation »Remembrance Responsibility Future« (EVZ), as well as the Artsvit Gallery and the PAErsche Aktions-Labor e.V., who made the project possible and carried it. Special thanks go to Marita Bullmann and Constantin Leonard for their conceptual support and advice, selina bonelli, Irmgard Himstedt, Anja Ibsch and Iryna Polikarchuk for their help with translations and corrections, and Benjamin Gages for the design of the given pages. Of course and mainly we would like to thank the artists * for their performances, appropriations, interpretations and the documentary editing, as well as Tatiana Kochubinska and Philipp Hohmann for their writing accompaniment to the project. We are very pleased that we were able to carry out the project despite pandemic-related adaptations and compromises. It seems to us that the project has shown both the possibilities of encounter through digital space and the limits of this. In this way, experiences were exchanged across borders and yet the sensual experience of the performances remained limited. New transnational acquaintances were made, but the encounters nevertheless remained two- dimensional and lost nuances in the predominantly resonance-free virtual space. Similar to the documentations of the performances, all participants seemingly became documents themselves, excerpts of a reality. We are therefore looking forward to encountering performance art and interpersonal life with all its subtleties, punch lines and humour in real space, across countries and language barriers.
125
Видавець Herausgeber Publisher Галерея Артсвіт & PAErsche Aktions-Labor e.V. Концепція Konzeption Concept Іра Харламова (Ira Kharlamova) & Thomas Reul (Томас Реул) Дизайн Gestaltung Design Benjamin Gages (Бенджамін Ґей дж) Переклад Übersetzung Translation selina bonelli (селіна бонеллі), Anja Ibsch (Аня Ібш), Іра Харламова (Ira Kharlamova), Ірина Полікарчук (Iryna Polikarchuk), Thomas Reul (Томас Реул) Вдячність Danksagung Acknowledgement усім художникам Allen Künstler * innen, Галереї Артсвіт (Artsvit Gallerie), allen PAErsche Künstler * innen (усім PAErsche художникам), selina bonelli (селіні бонеллі), Marita Bullmann (Маріті Буллманн), Irmgard Himstedt ( Ірмгард Хімштедт), Philipp Hohmann (Філіпу Гоману), Anja Ibsch (Ані Ібш), Тетяні Кочубінській (Tatiana Kochubinska) Constantin Leonhard (Костянтину Леонарду), Ірі Харламовій (Ira Kharlamova), Ірині Полікарчук (Iryna Polikarchuk), Thomas Reul (Томасу Реулу) Фотодокументація Bildnachweis Picture credits 16–21, 68–71: Артгрупа Атом (ATOM Art Group), 22–27, 72–77: Гліб Шкурупій (Hlib Shkurupii), 28–33: Арсен Дзодзаєв (Arsen Dzodzaiev), 34–39, 84–89: Андрій Гелитович (Andriy Helytovych), 40–46, 48–51: Thomas Reul (Томас Реул), 47, 96–101: Aurelia Lohmann (Орелія Ломанн), 52–57: Claudia Kuhn (Клавдія Кун), 58–63: Kathinka Schroeder (Катінка Шредер), 78–81: Ольга Бичеховська (Olga Bichelovska), 90–95: Constantin Leonhard (Костянтин Леонард), 102–107: Katharina Hoth (Катарина Гот), 108–113: Jessica Balbach (Джессіка Бальбах)
Німецько-український проєкт відбувся за підтримки партнерської програми «Культура для змін» Українського культурного фонду та програми «MEET UP! Німецько-українські зустрічі молоді» Фонду «Пам’ять, відповідальність та майбутнє» (EVZ). Автор несе відповідальність за зміст. Das deutsch-ukrainische Projekt wurde durch das gemeinsame Förderprogramm »Culture for Change« der ukrainischen Kulturstiftung und das Programm »MEET UP! Deutschukrainische Jugendbegegnungen« der Stiftung »Erinnerung, Verantwortung und Zukunft« (EVZ) unterstützt. Die Verantwortung für den Inhalt liegt bei den Autor * innen. The German-Ukrainian project was supported by the joint funding programme »Culture for Change« of the Ukrainian Cultural Foundation and the program »MEET UP! German-Ukrainian Youth Encounters« of the Foundation »Remembrance, Responsibility and the Future« (EVZ). The author is responsible for the content.