каталог к выставке Александра Архипенко by Irina Smekhnova

VIENNA 2011

AUSSTELLUNG ALEXANDER ARCHIPENKO

виставка ОЛЕКСАНДРА АРХиПЕНКА

katalog / каталог

Die Ausstellung der Werke des weltberühmten Bildhauers Alexander Archipenko zum 20. Jahrestag der Unabhängigkeit der Ukraine bestätigt nachhaltig den Platz dieser Persönlichkeit in der Kunst des XX. Jahrhunderts. Der aus der Ukraine stammende Künstler revolutionierte traditionelle Vorstellungen der Plastik und ihrer Wirkung im Raum, wodurch er eine neue künstlerische Richtung begründete. In der Ausstellung werden Werke von Alexander Archipenko gezeigt, die sich in der Ukraine erhalten haben. Archipenko wird als weltweit anerkannter Meister vorgestellt, der sich immer seiner Wurzeln und der Nationalkultur erinnerte, wobei er diese Traditionen im Geiste eines suchenden Avantgardisten des XX. Jahrhunderts uminterpretierte. Die Ausstellung zeugt von einer besonderen Kraft der Kunstbegabung Archipenkos, der in Kiew geboren wurde und eine große Wirkung außerhalb der Ukraine hatte. Die dynamische Natur Archipenkos bezog Impulse von der großen Kunst früher Zivilisationen und Stile, darunter von der Kunst Ägyptens, von byzantinischen Mosaikarbeiten und Fresken der Kiewer Sofia-Kathedrale sowie von der Linienführung und Rhythmik der europäischen Gotik. Andererseits trug die Besinnung der Wahrscheinlichkeitstheorie von Albert Einstein dazu bei, dass Archipenko den Kubismus in der Bildhauerei eingeführt hat. Die Aktualität des Schöpfertums Archipenkos besteht in seinem mächtigen Potential, das der Bildhauerei der Moderne (unter seinen berühmten Nachfolgern sind Alberto Giacometti, Giacomo Manzù, Henry Moore und andere zu nennen) einen entscheidenden Anstoß gegeben hat und eine unerschöpfliche Quelle der Begeisterung für die Meister des beginnenden XX. Jahrhunderts bildet. Sein kreatives Schaffen steht beständig im Blickpunkt von Forschern. Über ihn werden beständig neue Monographien geschrieben, Filme gedreht sowie Ausstellungen seiner Werke veranstaltet. Obwohl Archipenko in verschiedenen Städten der Welt (Paris, Berlin, Chicago und New York) arbeitete, brach er seine Beziehungen in die Ukraine niemals ab: Ende der 1920er Jahre bat man ihn Professor der Kiewer Kunsthochschule zu werden; er vertrat sein Vaterland im Ukrainischen Pavillon bei der Weltausstellung in Chicago (1933); an den Ausstellungen der ukrainischen Meister Amerikas nahm er selbstverständlich teil und er wurde zum Ehrenmitglied der Vereinigung von ukrainischen Meistern in Amerika (1953) gewählt. Die Werke von Alexander Archipenko schmücken die weltweit führenden Museumssammlungen. Im Laufe seines Lebens übergab der Meister eine Reihe seiner Werke an ukrainische Museen in Kiew und Lwiw. Doch das bewegte XX. Jahrhundert mit seinen großen Vernichtungen betraf auch die Museumsammlungen und damit das Werk Archipenkos. Zurzeit werden immer noch einige Skulpturen und ebenfalls graphische Blätter Archipenkos in den Museumsammlungen der Ukraine aufbewahrt. Hiervon findet sich eine herausragende Auswahl in der Wiener Ausstellung. Sie zeigt nicht zuletzt Archipenkos Begabung als Zeichner und Grafiker. Den besonderen Beitrag zur Rückkehr des Meisters in sein Vaterland leistet heute eine Privatsammlung. Die Skulpturen aus der Sammlung von Igor Woronow zeigen das kreative Schaffen Archipenkos innerhalb weniger Jahrzehnte, wobei in der Ausstellung gerade die Wege auf der Suche des Künstlers nach der Grenze des Ausdrucks in der Form deutlich werden. Andrii Bereznyi Botschafter der Ukraine in der Republik Österreich

Виставка творів всесвітньо відомого скульптора Олександра Архипенка з нагоди 20-річчя Незалежності України повною мірою стверджує його місце у мистецтві ХХ століття. Українець за походженням, він перевернув традиційні уявлення про пластику та її взаємодію з простором, змінивши напрямок світового художнього руху. На виставці представлено твори Олександра Архипенка, збережені в Україні. Архипенко постає як митець світового рівня, котрий незмінно звертався до свого коріння, національної культури, переосмислюючи ці традиції в дусі авангардних пошуків ХХ століття. Виставка засвідчує особливу силу мистецького таланту Архипенка, який народився в Києві і мав потужний вплив далеко за межами України. Динамічна натура Архипенка отримала імпульс від величного мистецтва ранніх цивілізацій, Єгипту, візантійських мозаїк і фресок Софії Київської, лінійної рафінованості і ритміки європейської готики. З іншого боку, осмислення теорії відносності А.Ейнштейна, сучасних йому точних наук, філософії обумовили те, що він став творцем кубізму в скульптурі. Актуальність творчості Архипенка полягає в її потужному потенціалі, який дав поштовх світовій модерністській скульптурі (серед славетних послідовників - Джакометті, Манцу, Мур та інші) та є невичерпним джерелом натхнення для митців початку ХХІ століття. Його творчість постійно перебуває у центрі уваги дослідників, про нього пишуть нові й нові монографії, знімають фільми, організовують виставки. Працюючи в різних містах світу (Париж, Берлін, Лос-Анджелес, Чикаго, Нью-Йорк), Архипенко не поривав зв’язків з Україною. Наприкінці 1920-х його запрошували стати професором Київського художнього інституту, він представляв батьківщину в Українському павільйоні на міжнародній виставці в Чикаго (1933), брав участь у виставках українських митців Америки, був обраний почесним членом Об’єднання Мистців-Українців в Америці (1953). Роботи Олександра Архипенка прикрашають провідні світові музейні зібрання. За життя художником було передано низку творів до українських музеїв – до Києва і Львова. Проте буремне ХХ століття своєю нищівною силою торкнулося й музейних колекцій. Наразі в музейних колекціях України зберігаються кілька скульптур та графічних аркушів Архипенка. Останні представлені на виставці та розкривають його хист рисувальника та майстра естампу. Значним внеском у повернення митця на батьківщину стає сьогодні приватне колекціонування. Скульптури з колекції Ігоря Воронова представляють творчість Архипенка впродовж кількох десятиріч, демонструючи шляхи пошуку граничної виразності форми. Андрій Березний Надзвичайний та Повноважний Посол України в Республіці Австрія

STAHL UND ZÄRTLICHKEIT Als Wegbereiter der Weltkunst gelten normalerweise Italiener – z.B. Leonardo und Michelangelo – sowie Franzosen – z.B. Delacroix. Und im 20.Jahrhundert kamen als solche auch Ukrainer hinzu – Malewitsch, Tatlin und Archipenko. Ein deutscher Forscher stellte in Archipenkos Werken die Verschmelzung von zwei sich gegenüberstehenden Eigenschaften fest: “Hier werden die Au.enstrenge mit einer sanften Intimität des Gefühls, die Innenstärke mit einer sanften Plastizität vereinigt”. Als augenfälliger Beweis einer solchen paradoxen Vereinigung gelten die Bilder in dieser Ausstellung, die von Mitarbeitern der Lwiwer Museen während der Vernichtung der “formalistischen Werke” durch bolschewistische Inquisitoren im Jahr 1952 gerettet worden sind. Archipenko kam 1887 in Kiew zur Welt. Wie er einmal im Scherz gesagt hat, wurde er an der “Kiewer Universität geboren”. Sein Vater leitete die Laboratorien für Physik der Hochschule, war Erfinder und träumte davon, dass sein Sohn einmal Ingenieur wird. Zum Ingenieur wurde Alexander nicht, aber er schätzte die Erfindung. Später in Paris entwickelte er eine Maschine, die von ihm “Archipentura” genannt wurde und eine Art bewegliche Malerei herstellen sollte. “Diese Maschine”, schrieb Archipenko, “schafft die Illusion der Bewegung des gemalten Motivs ähnlich zur verlangsamten Bewegung im Kino”. Diese Maschine ist eine Vorgängerin von Bigboards, Wechselwerbeschildern, mit denen zurzeit die ganze Welt zugepflastert wird. Archipenko studierte an der Kiewer Kunstschule zusammen mit Alexandra Exter, Natan Pewsner und Wladimir Burljuk. Das altmodische Unterrichtsprogramm der Schule befriedigte Archpienko nicht. Er reiste nach Paris, aber an der dortigen Akademie gab es kaum einen Unterschied zu den Lehrinhalten von Kiew. Seine Landsfrau Exter führte ihn bei den Kubisten ein. Dort fand Archipenko endlich das, was er vergebens in Akademiezirkeln gesucht hatte – eine Kunstphilosophie, die in alten Schichten der Menschheitskultur verankert ist. Wie bei Picasso sind in Archipenkos Werken die Gegenwart und das Altertum vereinigt. Fast täglich betrachtete der junge Maler die alten Skulpturen im Louvre und merkte dazu an: “Es stellt sich heraus, dass archaische Recken Griechenlands und Afrikas nahe Verwandte unserer Polowziund Skythenidole, Steppenschützer der Ewigkeit sind”. Die Formen der “Sitzenden Frau” (1912) in dieser Ausstellung sind ein Nachhall des Altertums. Später wunderten sich seine Malerfreunde und Kunstbetrachter, wie rasch sich Archipenkos Psyche auf die Gefuhlswelt des Neolithikums (Trypilliankultur in der Ukraine), Ägyptens, Hellas und Roms einstellte. In einem Brief aus Paris nach Russland schrieb Exter, dass Archipenko der beste Bildhauer nicht nur bei uns, sondern auch in ganz Europa sei. Archipenko erinnerte sich oft an ukrainische Meister der Volkskunst mit ihrem ursprünglichen Geschmack . Nicht ohne ihren Einfluss wagte er das zu tun, was europäische Bildhauer innerhalb von vielen Jahrhunderten nicht zu machen wagten. Archipenko bedeckte mit Regenbogenfarben die Kanten und Flächen seiner Skulpturen, indem er so den bewegten Formen Dynamik und Freude hinzugefügt hat.“Die Skulpturen-Bilder sind eine Synthese der Ideen von mir als Maler und Bildhauer. Mit Farbe und Volumen kann man viele Dinge machen, wenn man die Kombination verwendet. Meine Skulpturmalerei ist ein Relief, dem ich die Farbe hinzugefugt habe”.

СТАЛЬ І НІЖНІСТЬ Законодавцями світового мистецтва зазвичай називають італійців – Леонардо, французів – Делакруа, а в 20 ст. такими стали й українці – Малевич, Татлін і Архипенко, до котрого приліпилося наймення – Пікассо від скульптури. Один з німецьких дослідників Архипенкової творчості зауважив в його творах сплав двох, здавалося б, протилежних якостей: «Тут поєднується зовнішня суворість з ніжною інтимністю почуття, внутрішня міць – з м`якою пластичністю» . Так, предки Архипенка запорожці, витривалі в бою, виводили на дозвіллі ліричних пісень. Виразним доказом такого парадоксального поєднання є малюнки на цій виставці, які були врятовані львівськими музейниками під час нищення «формалістичних творів» більшовицькими інквізиторами у 1952-му. … Він народився року 1887 в Києві. Як жартома уточнював, «у київському університеті». Батько завідував університетськими фізичними лабораторіями, був винахідником, мріяв, що син стане інженером. Інженером Олександр не став, а винахідництво поважав. Пізніше, вже у Парижі, він винайшов машину, яку назвав «архипентура», для демонстрації змінних набірних кольорових зображень. «Ця машина, - писав Архипенко, - створює ілюзію руху намальованого сюжету, подібно до уповільненого руху в кіно». Машина та – попередниця бігбордів, змінних рекламних щитів, що ними вкрито нині всенький земний простір. Юнаком він вчився у Київському художньому училищі, разом з Олександрою Екстер, Натаном Певзнером, Володимиром Бурлюком. Старомодна програма училища не задовольнила Архипенка. Він їде до Парижа, але в тамтешній Академії програма майже не відрізнялася від київської. Землячка Екстер повела його до кубістів. Там Олександр нарешті знайшов те, чого марно шукав в академічних стінах – нову філософію мистецтва, закорінену в давніх шарах людської культури. Як і в Пікассо, в Архипенка органічно поєднались сучасність і архаїка. Майже щодня молодий художник у Луврі дивиться на стародавню скульптуру, розмірковує: «Архаїчні богатирі Греції й Африки, виявляється, близькі родичі наших половецьких і скіфських ідолів, степових охоронців вічності». Богатирські форми «Жінки, що сидить» (1912) на цій виставці – відлуння архаїки. Пізніше він дивував і друзів-художників, і широке коло глядачів, як швидко настроювалася його психіка на емоційну хвилю неоліту (Трипільська культура), Єгипту, Еллади, Візантії. В листі з Парижа на батьківщину Екстер написала, що Архипенко – кращий скульптор не лише у нас, але й в усій Європі. Архипенко часто згадував народних майстрів України з їхнім непомильним смаком. Не без їхнього впливу він наважився на те, чого не наважувалися зробити європейські скульптори протягом багатьох століть. Архипенко покрив веселковими кольорами грані і площини своїх скульптур, додавши динаміки і радості їхнім рухливим формам. «Скульптури-картини це синтез моїх ідей як художника і скульптора. З кольором і об’ємом можна робити чимало речей, якщо вдатися до комбінування. Мій скульптоживопис – це рельєф, до якого я приєднав колір».

Rufen wir uns die Skulptur “Pierrot-Karussell” in Erinnerung. Eben die reichhaltige Farbigkeit verleiht ihr Dynamik. Die Oberfläche der Figur glitzert in allen Farben des Regenbogens: Himmels- und Feuerfarbe sowie Farbe einer grünen Pflanze. Wie ein Brummkreisel drehen sich und schaukeln die Achsen dieser quirligen Figur, die aus Ringen, Konussen und Rhomben besteht. Wie aus einem Füllhorn wuchsen in den 1910-er Jahren Archipenkos Neuerungen. “Меdrаnо”, Pariser Zirkuskünstler, wurde aus Metall, Holz und Glas konstruiert. Seine bemalten Teile bewegen sich und verlagern ihre Achsen. Es ist der erste “mobile Roboter” im 20.Jahrhundert. Ungeachtet des sich ausbreitenden Ruhms begegnete man Archipenko in Europa und Amerika auch mit Misstrauen. Dazu äußerte er selbst: “Der katholische Kardinal verdammte öffentlich meine auf der Biennale in Venedig im Jahr 1920 ausgestellten Werke aufgrund der Deformation des Menschenkörpers, obwohl ich mich an Proportionen orientierte, die in der religiösen Kunst der Gotik, aber auch in der Kunst Indiens und Ägyptens zu finden sind. Ein amerikanischer Kongressabgeordneter kam 1949 zum absurden Schluss, dass meine Werke vom Marxismus inspiriert seien. Der Kongressabgeordnete wusste nicht, dass ich mich nicht für Politik interessiere. Die Kommunisten entfernten meine Werke aus den Museen. Hitler vernichtete sie einfach. Die moderne Kunst als Kunst ist nicht mit einer politischen Doktrin oder der Religion verbunden. Sie lebt von sich und für sich selbst und dient der intellektuellen und schöpferischen Erziehung”. “Ozeanmadonna” ist eine schlanke, schwarz-rote Feuerfigur, die wie eine Kostbarkeit im Futteral, eine glitzernd-gelbe Sonnenblumen-Aureole, versteckt ist und vor dem Mosaikhintergrund aus echten Perlen, die seit Jahrhunderten die Kraft des Meeres geschliffen hat, liegt. Das Relief “Kleopatra” ist mit herrlichen Farben ägyptischer Statuen bemalt, aber gleichzeitig erinnert die Silhouette der liegenden Gestalt an die Darstellung Marias in den Ikonen “Weihnachtsfest”. In den Briefen an seinen Bruder Eugen, Minister des Ukrainischen Zentralrates, der Alexander um Schöpfungen ukrainischer Kunst bat, diskutierte Archipenko über den nationalen Stil: “Du betrachtest die Kunst durch die Lupe der Nationalität, aber ich bin Maler und betrachte die Nationalität durch die Lupe der Kunst. Und wenn mein Blut auch zu einem gewissen Teil eine ukrainische Ästhetik (aber keine ihrer Sujets) enthält, so spiegelt sich diese Kunst doch in meinen Formen wider. Das ukrainische Schaffen kenne ich und habe es gern”. Der unstete Wanderer Archypenko arbeitete in Russland, Frankreich, Deutschland und in den USA. Er gründete Kunstschulen, bereitete theoretisch den Weg für die Avantgardekunst, fertigte Porträts von Taras Schewtschneko und Ivan Franko an, solange ihm dies möglich war, und er unterhielt enge Beziehungen zu seinem Vaterland. Im Jahr 1929 lud das Kiewer Künstlerinstitut den großen Landsmann dazu ein, eine Professur anzunehmen. Der Künstler antwortete mit einem flammenden Brief: “Die Arbeit in Kiew wäre eine Auszeichnung für meine Tätigkeit. Aber die Umstände meiner künstlerischen und pädagogischen Arbeit im Ausland erlauben mir jetzt keinen Umzug nach Kiew. Zur Festigung der Beziehungen mit Kiew schlage ich vor, die Bronzebüste - Porträt des Dirigenten Willem Mengelberg während der Aufführung der Neunten Symphonie Beethovens (der Mann ist in Europa und Amerika sehr berühmt) - als Geschenk anzunehmen”. Dieses Werk wird zurzeit im Nationalen Kunstmuseum der Ukraine

Згадаймо скульптуру «П’єро-карусель». Динамізму надає їй саме різнобарвність. Вона виблискує всіма кольорами спектру: небесним, вогненним, рослинно-зеленим. Як дзиґа, обертаються й хитаються осі цієї непосидючої фігури, складеної з кіл, конусів, ромбів. Як з рогу достатку, посипалися у 1910-х роках Архипенкові новації. «Медрано», паризького циркача, сконструйовано з металу, дерева, скла. Його розфарбовані частини рухаються, переміщаються. Перший у 20 ст. «мобіль» - робот. Попри гучну славу, він наражався на недовіру в Європі і в Америці. «Католицький кардинал публічно викляв мої твори, виставлені на Бієннале в Венеції 1920, за деформацію людського тіла, хоча я й орієнтувався на пропорції, які подибуємо в мистецтві релігійній готики, Індії та Єгипту. Один конгресмен 1949 року дійшов абсурдного висновку, буцімто мої твори інспіровані марксизмом. Конгресмен не знав, що я не цікавлюсь політикою. Комуністи вилучили мої твори зі своїх музеїв. Гітлер просто знищив їх. Сучасне мистецтво як мистецтво не пов’язане з політичною доктриною чи релігією. Воно живе від себе і для себе і служить для розумового і творчого виховання». «Океанська мадонна» - струнка, чорно-червона вогниста фігура, схована, як коштовність у футляр, у сяйнистий жовто-соняшний ореол і покладена на мозаїчне тло зі справжніх перлин, що їх віками обточувала морська стихія. Рельєф «Клеопатра», - пофарбований в делікатні кольори єгипетських статуй, але водночас силует лежачої постаті нагадує зображення Марії з ікон «Різдво Христове». В листах до брата Євгена, міністра Української Центральної Ради, котрий закликав Олександра творити українське мистецтво, дискутував про національний стиль: «Ти на мистецтво дивишся через призму національності, а я художник, і на національність дивлюся через призму мистецтва. І якщо в моїй крові є частка української естетики (не сюжети), то вона відбивається у моїх формах. З українською творчістю я знайомий і дуже її люблю». Вічний мандрівник, Архипенко працював у Росії, Франції, Німеччині, США. Засновував мистецькі школи, теоретично обґрунтовував авангардне мистецтво, різьбив портрети Шевченка та Франка, доки міг, підтримував зв’язки з Вітчизною. Року 1929 Київський художній інститут запросив великого земляка до складу професури. Артист відповів палким листом: «Праця у Києві – це була б нагорода за мою діяльність. Проте обставини моєї художньої і педагогічної роботи за кордоном не дозволяють тепер переїхати до Києва. Для зміцнення зв’язків з Києвом пропоную прийняти як подарунок бронзове погруддя – портрет диригента В.Менгельберга, досить відомого в Європі й Америці, під час виконання 9-ї симфонії Бетховена». Цей твір нині експонується в Національному художньому музеї України. Його диригент жестикулює, здіймає руки, здригається тілом і напружує рота, переживаючи бурю дев`ятої симфонії. Скульптор борознить поверхню різьби лініями і западинами, мне і стискує матеріал, з якого її зроблено. Нервова фактура, асиметрія і неврівноваженість композиції виказують пристрасть і шал. Архипенко зустрів славетного голландського музику в нью-йоркській філармонії, де Менгельберг керував оркестром по виступах в Амстердамі, Франкфурті, Гамбурзі, Лондоні… Портрет той виконано у дусі необароко. Цікаво, що в іншому творі, портреті німецького диригента В.Фуртвенглера (1927) мистецтвознавець Е.Візе помітив «суперлатив полуднево-німецького бароко»#. Візе має рацію, але безперечно і те, що барокова сприйнятливість нашого метра народилася від пам`яток славної доби мазепинського бароко, що ними рясніють українські землі.

ausgestellt. Archipenkos Dirigent gestikuliert, hebt die Hände hoch, zittert am ganzen Körper und spannt seinen Mund an, indem er den Sturm der Neunten Symphonie erlebt. Der Bildhauer nahm auf der Oberfläche der Skulptur Schnitte mit Linien und Vertiefungen vor, knetete und drückte das Material, aus dem sie geschaffen wurde. Die feinen Brüche, das Fehlen von Symmetrie und die Unausgeglichenheit der Komposition unterstreichen die Leidenschaft und die Rasanz des Dargestellten. Archipenko war dem bekannten holländischen Musiker Mengelberg in der New Yorker Philharmonie begegnet, der das Orchester bei Auftritten in Amsterdam, Frankfurt, Hamburg, London etc. geleitet hat. Das Porträt wurde im Stil Neobarock geschaffen. Es ist interessant, dass der Kunsthistoriker Erich Wiese eine andere Musikerdarstellung, das Porträt des deutschen Dirigenten Wilhelm Furtwängler (1927), als “Superlativ des deutschen Barocks zur Mittagsstunde” bezeichnet hat. - опять сноска, эту я не заметила в укр.тексте Wiese hat Recht, aber unbestritten ist auch die Tatsache, dass die Barock-Vorliebe unseres Meisters ihren Usrprung in den zahlreichen Kunstdenkmaler aus der ruhmreichen Zeit des Barocks aus der Zeit von Hetman Mazepa hat. Archipenko predigte die Verwandschaft der Kulturen der Menschen. “Einmal – erzählte er – bleibe ich vor dem Schaufenster im ethnographischen Museum Trocadero stehen. Und was, Ihrer Meinung nach, sehe ich? Einen Holzteller mit einem ukrainischen Ornament. Da wunderte ich mich, dass es hier etwas aus unserem Land gibt. Ich komme näher, um die Überschrift zu lesen und sehe plötzlich, dass dieses Ding aus Ozeanien stammt. Ideen sind in der Luft, sagte Platon. Sie können überall aufgegriffen werden. Gehen Sie und nehmen Sie, wenn Sie es können.” Archipenko ging und nahm. Seine Gelehrsamkeit war umfassend. An jeder Linie seiner Plastiken sieht man den ukrainischen Schwung, der sowohl in der sanften Lyrik, als auch in der dramatischen Hartnäckigkeit verkörpert sein kann. Frauentorsi in seinen Skulpturen sind leicht, beweglich und aufstrebend. Beiläufig erinnert man sich an die antike Nike mit ihrem Drang zum Himmel. Man erinnert sich auch an Archipenkos Zeitgenossen, den großen Wilhelm Lehmbruck mit seinen gestreckten Körpern. Der Deutsche Lehmbruck legte in die gedehnten Proportionen seiner Skulpturen eine verinnerlichte Dramatik, die er der Gotik entlehnt hat. Demgegenüber überwiegen in Torsos unseres Meisters die Rundung und die Harmonie, die ihren Anfang in Mosaikarbeiten der Kiewer Sophien-Kathedrale und der Goldkuppel-Kathedrale des Heiligen Michael nehmen. Als Archipenko seine Büste des Dirigenten Mengelberg in sein ukrainsiches Vaterland verschickte, fügte er der Skulptur eine kleine und bescheidene Notiz bei: “Meiner Mutter gewidmet”. Und gewiss, mit der Mutter, für die sein Herz schlug, war auch die Ukraine gemeint. Dmytro Gorbatschow

Він проповідував кревність людських культур. «Одного разу – оповідав – в етнографічному музеї Трокадеро зупиняюся перед вітриною. І що, ви гадаєте, бачу? Дерев`яна таріль з українським орнаментом. Та ба, дивуюсь я, тут є дещо з наших країв. Підходжу ближче, аби прочитати напис, і раптом бачу, що ся річ звідкись з Океанії. Ідеї – в повітрі, казав Платон. Їх можна брати звідусіль. Ідіть і беріть, якщо можете. Архипенко ішов і брав. Його мистецька ерудиція була глобальна. Та з кожної його пластики прозирає вдача українці, здатна і до м`якої лірики, і до драматичного завзяття. Дівочі торси в його скульптурах легкі, гнучкі, стрімливі. Мимоволі пригадується антична Ніке з її пориванням до неба. Пригадується і сучасник Архипенка великий Лембрук з його подовженими тілами. Німець Лембрук вклав у видовжені пропорції своїх скульптур драматичний комплекс, що передався йому від рідної готики. Натомість у торсах нашого майстра переважає округлість, гармонія, які ведуть родовід од мозаїк Софії Київської і Михайлівського Золотоверхого. … Відсилаючи на батьківщину погруддя диригента Менгельберга, Олександр Порфирович додав до скульптури напис на табличці, короткий і непишномовний: «Присвячується матері моїй». І, певно, протягло озвалося його серце: матері… Україні… Дмитро Горбачов

“Ich nehme die Nationalkunst zur Kenntnis, aber zu anderen ZWECKEN - ALS L‘ART POUR L‘ART. Wer weiSS , ob ich auf diese Weise denken könnte, wenn die ukrainische Sonne bei mir ein Gefühl der Sehnsucht nach ETWAS, DAS MIR UNBEKANNT WAR, NICHT BELEUCHTET hätte.” “Я признаю національне мистецтво, але для інших цілей – як мистецтво для мистецтва. Хто знає, чи я думав би так, якби українське сонце не запалило в мені почування туги за чимось, чого я сам не знаю… “

Blaue Tänzerin. 1913. Bronze, 79 х 28 х 24 cm, Steinsockel 40 cm hoch. Sammlung Igor Woronow, Kiew.

Блакитний танець. 1913. Бронза, 79х28х24 см, база-камінь висотою 40 см. З колекції Ігоря Воронова, Київ.

Statue auf einer dreieckigen Basis. 1928. Bronze, Stein, 68 х 18 х 18 cm. Sammlung Igor Woronow, Kiew.

Статуя на трикутній базі. 1928. Бронза, камінь, 68х18х18 см. З колекції Ігоря Воронова, Київ.

Geometrische Statue. 1914. Bronze, 68 х 18 х 12 cm, Steinsockel 2 cm hoch. Sammlung Igor Woronow, Kiew.

Геометрична статуя. 1914. Бронза, 68х18х12 см, база-камінь висотою 2 см. З колекції Ігоря Воронова, Київ.

“Ich versuche, mich selbst in der Kunst zu offenbaren. Und wenn mein Blut auch zu einem gewissen Teil eine ukrainische Ästhetik (aber keine ihrer Sujets) enthält, so spiegelt sich diese Kunst doch in meinen Formen wider. Selbst die alten Ukrainer verwendeten einen Stil, der freilich unter dem Einfluss des Orients stand, aber doch auch in gewisser Hinsicht Heimatklänge beinhaltete.” “Я намагаюся відобразити себе в мистецтві, і якщо у моїй крові є частка української естетики (не сюжети), то вона відбивається у моїх формах. Потрібен стиль, а він був у старих, прадавніх українців, щоправда, під впливом Сходу, але все ж було щось і своє.”

Sitzende Frau. 1912. Bronze, 40 х 26 х 14 cm. Sammlung Igor Woronow, Kiew.

Жінка, що сидить. 1912. Бронза, 40х26х14 см. З колекції Ігоря Воронова, Київ.

Stehende Frau, ihr Haar kämmend. 1914. Bronze, 35 х 9 х 8 cm, Steinsockel 4 cm hoch. Sammlung Igor Woronow, Kiew.

Жінка, що стоїть, розчісує волосся. 1914. Бронза, 35х9х8 см, база-камінь висотою 4 см. З колекції Ігоря Воронова, Київ.

Liegender Torso. 1921. Stein, 62 х 69 х 25 cm. Sammlung Igor Woronow, Kiew.

Торс, що лежить. 1921. Камінь, 62х69х25 см. З колекції Ігоря Воронова, Київ.

Ankleidepuppen. Aus der Serie “Lebhafte Formen”. 1960-er Jahre. Lithographie. 77 х 57 cm. Grs-10719. Nationales Kunstmuseum der Ukraine, Kiew.

Манекени. Із сюїти “Живі форми”. 1960-ті рр. Папір, літографія. 77х57 см. Грс-10719. Національний художній музей України, Київ.

Königliche Formen. Aus der Serie “Lebhafte Formen”. 1960-er Jahre. Lithographie. 77 х 57 cm. Grs-10720. Nationales Kunstmuseum der Ukraine, Kiew.

Величні форми. Із сюїти “Живі форми”. 1960-ті рр. Папір, літографія. 77х57 см. Грс-10720. Національний художній музей України, Київ.

Genreszene. Mitte der 1920-er – Anfang der 1930-er Jahre. Bleistift, Gouache, Aquarell auf Papier. 57 х 35,6 cm. Gr-601 30982. Nationales Andrej-Scheptyzkyj-Museum, Lwiw.

Жанрова сцена. Серед. 1920-х – поч. 1930-х рр. Папір, олівець, гуаш, акварель, білило. 57х35,6 см. Гр-601 30982. Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького.

Morgentoilette. 1920-er – Anfang der 1930-er Jahre. Bleistift, Pastellkreide auf Papier. 57х36. Gr-603 30984. Nationales Andrej-Scheptyzkyj-Museum, Lwiw.

Ранковий туалет. 1920-ті – поч. 1930-х рр. Папір, олівець, пастель. 57х36 см. Гр-603 30984. Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького.

Frauenakt. [“Spannung”]. 1920-er – Anfang der 1930-er Jahre. Bleistift, Kohle, Pastell auf Papier. 57 х 36,3 cm. Gr-605 30986. Nationales Andrej-Scheptyzkyj-Museum, Lwiw.

Жіночий акт. [“Напруга”]. 1920-ті – поч. 1930-х рр. Папір, олівець, вугіль, пастель. 57х36,3 см. Гр-605 30986. Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького.

Frauenakt. [“Erholung”]. 1920-er – Anfang der 1930-er Jahre. Röthel auf Papier. 36 х 57 cm. Gr-603 30983. Nationales Andrej-Scheptyzkyj-Museum, Lwiw.

Жіночий акт. [“Відпочинок”]. 1920-ті – поч. 1930-х рр. Папір, сангіна. 36х57 см. Гр-603 30983. Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького.

“URSACHE UND ANSTOSS ZUM KREATIVEN SCHAFFEN IST GERADE NICHT DIE ANWESENHEIT, SONDERN DIE Anwesenheit, sondern eher die Abwesenheit vo n Etwa s. Dieser Prozess existiert in der Natur als eine latente Kraft UND IST ZUM WICHTIGSTEN SCHÖPFERISCHEN URHEBER eines neuen organischen Lebens gewo rden. Die Natur schafft das, was es nicht gibt. Das Begreifen und die Anwendung dieses Prinzips durch einen einzelnen Menschen kжnnen zum Verständnis durch ihn vo n vielen transzendentalen Werten der Kunst und des Lebens führen.” “Причиною й поштовхом до творчості стає якраз не присутність, а радше відсутність чогось. Цей процес існує в природі як латентна сила і є основним творчим збудником нового органічного життя. Природа створює те, чого ще немає. Усвідомлення й застосування цього принципу окремою людиною може призвести до розуміння нею багатьох трансцендентальних цінностей мистецтва і життя. ” Frauenakt. [“Nackte”]. 1920-er Jahre. Bleistift auf Karton. 56,2 х 36 cm. Gr-606 30987. Nationales Andrej-Scheptyzkyj-Museum, Lwiw.

Жіночий акт. [“Оголена”]. 1920-ті рр. Картон, олівець. 56,2х36 см. Гр-606 30987. Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького.

Frauenakt. [“Phantasie”]. 1920-er – Anfang der 1930-er Jahre. Bleistift, weiße Pastellkreide auf Papier (schwarz). 52 х 32,4 cm. Gr-600 30981. Nationales Andrej-Scheptyzkyj-Museum, Lwiw.

Жіночий акт. [“Фантазія”]. 1920-ті – поч. 1930-х рр. Папір (чорний), олівець, біла пастель. 52х32,4 см. Гр-600 30981. Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького.

Frauenakt. 1920-er Jahre. Lithographie. 50,7 х 40 cm. Gr-786 32452. Nationales Andrej-Scheptyzkyj-Museum, Lwiw.

Оголена жінка. 1920-ті рр. Папір, літографія. 50,7х40 см. Гр-786 32452. Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького.

“Die psychologische Bedeutung der Wölbungen IN MEINER SKULPTUR STAMMT AUS SCHÖPFERISCHEN QUELLEN UND STIMULIERT DIE KREATIVE ARBEIT. Sie werden als Symbole von abwesenden Formen wahrgenommen und stehen für Assoziationen und Vergleiche offen. SchlieSS lich wird alles Positive und Negative zu einem Alleinigen über die Natur des Polaren selbst. Die beiden Elemente werden zu einem bedeutenden Ga nzen vereinigt. Im schöpferischen Prozess wie auch im Leben ist die Realitat des Negativen eine konzeptuelle WIDERSPIEGELUNG DES ABWESENDEN POSITIVEN.”

Frauenakt. [“Naturdarstellerin”]. 1920-er Jahre. Bleistift auf Papier. 50,8 х 33 cm. Gr-604 30985. Nationales Andrej-Scheptyzkyj-Museum, Lwiw.

Жіночий акт. [“Натурниця”]. 1920-ті рр. Папір, олівець 50,8х33 см. Гр-604 30985. Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького.

“Психологічна значущість увігнутостей у моїй скульптурі походить від творчих джерел і збуджує творчість. Вони сприймаються як символи відсутніх форм і відкриті для асоціацій і зіставлень. Все позитивне й негативне зрештою стає одним через саму природу полярного. Обидва елементи з’єднуються в одне значуще ціле. У творчому процесі, як у житті, реальність негативного є концептуальним відбитком відсутнього позитивного. ”

Eine gemeinsame Initiative “P 12 Galerie” und Stiftung “DIE ZUKUNFTSFÄHIGE UKRAINE” Спільна ініціатива “P 12 Galerie” та Фонду “Стабільна Україна”

BESONDERER DANK GILT Igor Woronow Особлива подяка Ігорю Воронову

Sponsor | Спонсор

Direktorin: Liliya Fatkhulina Übersetzung: Oksana Barshynova Design: Irina Smekhnova Директор: ЛІЛІЯ ФАТХУЛІНА Упорядник: ОКСАНА БАРШИНОВА Дизайн: Ірина СМЕХНОВА