Офіційне видання Духовного управління мусульман України «Умма»
№9 червень 2011
НОВА МЕЧЕТЬ у Костянтинівцi
У
рочисте відкриття нової мечеті в Костянтинівці стало справжнім святом, зібравши 7 травня сотні вірних з усіх куточків Донбасу, а також побратимів зі столиці та закордонних гостей. Завдяки сприянню Духовного управління мусульман України «Умма», Всеукраїнської асоціації громадських організацій «Альраід», доброчинного фонду «Манабі аль-хайр» (Кувейт) і зусиллям місцевої громади здійснилася давня мрія мусульман Костянтинівки — мати власну мечеть. Культова споруда будувалася два роки. Позолочена баня діаметром 6 метрів
і заввишки 5 метрів стала справжньою прикрасою не тільки мечеті, а й цілої Костянтинівки. 350 людей можуть одночасно перебувати в оздоблених у традиційному ісламському стилі жіночій і чоловічій частинах будівлі. Тепер мусульманам Костянтинівки не треба їхати до сусіднього Донецька на п’ятничну молитву чи орендувати місце для проведення Курбан-Байраму чи Рамадан-Байраму — у них є затишний спільний будинок, і його двері завжди відчинено для всіх, хто прагне добра, миру й додержує приписів Усевишнього Аллага.
Урочистий захід ушанували увагою муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов, муфтій ДЦМУ Рустам Абдікєєв, голова благодійного фонду «Манабі аль-хайр» Джамаль альХаддад, консул Кувейту в Україні Талал аль-Хазза, голова ВАГО «Альраід» Ісмаїл Кади, голова костянтинівської мусульманської громади «Родник» Авез Ширалієв. Подія не залишила осторонь мусульман Донбасу: представники від громад Луганська, Донецька, Макіївки, Торезу, Сніжного, Шахтарська, Красного Луча, Стаханова, Алчевська приїхали розділити радість з одновірцями.
«Іслам та ісламознавство в Україні»
Феномен «альñкаїдизму» Сенсаційна новина від 1 травня сколихнула світові засоби масової інформації. Спецслужби США бадьоро доповіли про ліквідацію «терориста № 1» Усами бен Ладена, що ним мами «країни свободи» лякають неслухняних діточок. с. 3
У Донецьку відбулася перша міжнародна наукова конференція «Іслам та ісламознавство в Україні». Організаторам удалося зібрати аудиторію, що представляє найбільші релігійні об’єднання мусульман країни та еліту українського ісламознавства. с. 4
´Нехай станете ви громадою (уммою), що закликає до добра, спонукає до праведного й забороняє негідне ― такі будуть щасливіª (Коран, 3:104)
Ассаляму алейкум! У квітні мав нагоду побувати в Молдові та на власні очі оцінити становище мусульман у цій колишній радянській республіці. Одразу згадав хадис Пророка (мир йому і благословення): «Не дивіться на тих, хто вище за вас, подивіться на тих, хто нижче за вас». Я маю на увазі непросте становище мусульмани Молдови. Увесь час не залишало враження, що Радянський Союз з усіма його найгіршими рисами тут ще не закінчився. У порівнянні з тим, як борються за право бути мусульманами молдавські брати, наші проблеми смішні. У нас, наприклад, міліція з собаками не вдирається на п’ятнічну молитву й не стягує з мінбару імама за те, що він править Богослужбу «неіснуючого» (недозволеного) в країні релігійного культу. І ось, після наполегливих спроб довести, що мусульмани в Молдові є, була зареєстрована перша ісламська організація, а Іслам визнано офіційно. Який зчинили галас! Комуністи Молдови, злившись в екстазі з кліриками православної церкви, стали закликати народ на площі — протестувати проти визнання мусульман такими самими людьми й громадянами своєї країни, як і вони. А церква навіть загрозила не молитися за тих, хто не згоден із забороною Ісламу. Справді, «совок», з його переслідуванням вірних і керівною роллю партії… А за місяць, на відкритті мечеті в українській Костянтинівці, я згадав, що в мусульман Молдови немає жодної мечеті. Саід ІСМАГІЛОВ
Іслам у Японії Історія Ісламу в Японії налічує понад століття. Вона підтверджує: стереотипам поведінки японців стосовно зовнішнього світу властиве сподівання, що колись світ відкриє їх, а не пошук власних контактів зі світом. с.6
2
У ММА
№9 червень 2011
НОВИНИ Міжконфесійна зустріч
30 березня в Духовному управлінні мусульман України «Умма» відбулася зустріч із представниками християнських конфесій за участі муфтія ДУМУ «Умма» Саіда Ісмагілова, голови ДУМУ «Умма» Ігоря Карпішена, імама Ісламського культурного центру Києва шейха Імада Абу Аль-Руба, прес-секретаря Київської Патріархії єпископа Васильківського УПЦ КП Євстратія та католицького священика, голови Йорданського центру міжконфесійного співіснування Набіля Хаддада. Сторони обговорили перспективи
Обрано першого муфтія Молдови
розвитку міжконфесійних відносин між Україною та Йорданією, цікавилися становищем релігійних спільнот у наших країнах і домовилися про подальшу співпрацю між конфесіями. Доктор Набіль Хаддад розповів про стан християнських громад у Йорданії та власний досвід налагодження стосунків між християнами та мусульманами. Представники України, своєю чергою, підкреслили, що багатоконфесійна Україна пишається своїми успіхами в налагодженні толерантності й добрих стосунків між вірними.
Проти расизму й нетерпимості в суспільстві На початку квітня в Києві відбулася зустріч представників ДУМУ «Умма» та ВАГО «Альраід» із членами Європейської комісії у справах расизму й нетерпимості в суспільстві. Раз на п’ять років Комісія відвідує Україну й проводить моніторинг ситуації на тему расизму, ксенофобії та інших видів нетерпимості та дискримінації. Члени комісії продемонстрували глибокі знання та інформованість про події, що відбуваються в нашій країні. Їх цікавили соціальні проблеми мусульман України, зокрема, ставлення до мусульман як до релігійної меншості, взаємини з державними структурами й те, якою мірою держава враховує потреби вірних, зокрема в питаннях виділення землі для будівництва мечетей і повернення культових споруд і вакуфного майна, націоналізованого за часів СРСР. Як підкреслила консультант комісії з питань права Сара Бартон, дані проведеного дослідження буде викладено у вигляді рекомендацій найвищим українським урядовцям.
17 квітня у Республіканському палаці Кишинева відбувся урочистий захід, присвячений знаменній події в історії мусульман Молдови. Іслам як релігія вперше отримав офіційний статус у країні. Релігійне об’єднання мусульман Молдови обрало назву «Ісламьска ліга Республіки Молдови». Першим муфтієм мусульман обрано етнічного молдованина Серджiу Сокирке. Серед запрошених були Посол США в Молдові Асиф Чадрі, муфтій Духовного управління мусульман України «Умма» Саід Ісмагілов, муфтій м. Констанца (Румунія) Барі Нердин, а також дипломати з мусульманських країн, представники ООН і багато мусульман з усіх куточків країни. Муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов від імені мусульман України привітав молдавських, побажавши терпіння та успіхів новообраному першому муфтієві Молдови, й подарував йому примірник Священного Корану на знак духовної та релігійної єдності мусульман наших країн.
Співпраця з Європейською радою з фатв Уже вдруге Україну відвідав Голова Асамблеї імамів Європи й член Європейської ради з фатв і досліджень (ECFR), професор релігієзнавства канадського Університету Святої Марії в Галіфаксі Джамаль Бадаві. 23 квітня він мав зустріч із представниками ДУМУ «Умма» і ВАГО «Альраід», обговоривши питання налагодження тіснішої співпраці мусульманських організацій України з Європейською радою з фатв і досліджень — авторитетним богословським органом, визнаним не тільки в Європі, але й у цілому ісламському світі. За словами Джамаля Бадаві, ця структура, очолювана шейхом Юсуфом аль-Кардаві, розглядає мусульман України як невід’ємну й важливу частину мусульманської умми Європи й зацікавлена в активній співпраці. Муфтій Саід Ісмагілов запевнив високоповажного гостя, що ДУМУ «Умма» в питаннях ісламського фікху орієнтується головно на Європейську раду з фатв, і запропонував Раді розглянути можливість участі в ній представників від України. Шейх Бадаві поділився своїм досвідом участі в міжконфесійних зустрічах, налагодженні діалогу та взаєморозуміння між мусульманами й представниками християнських організацій у Канаді, США та Європі.
Питання забезпечення свободи віровизнання залишається без уваги представників органів влади Проведена 20–21 травня у Великій конференц-залі НАН України міжнародна наукова конференція «Свобода релігії і міжрелігійний діалог: глобальні виміри і локальні прояви» обійшла увагою її головна цільова аудиторія — представники влади, народні депутати та ЗМІ. Для обговорення актуальних питань міжрелігійного діалогу та взаємодії держави й релігійних громад було запрошено найкращих фахівців наукових установ України та гостей з інших країн, зокрема, США, Франції, Нідерландів, Бельгії, Росії, Казахстану та Білорусі, а також представників влади, релігійних і громадських організацій. Від мусульман України на конференції були присутні муфтій ДУМ України «Умма» Саід Ісмагілов і керівник інформаційного відділу Всеукраїнської асоціації громадських організацій «Альраід» Олег Гузік.
На жаль, не зважаючи на представницький склад і міжнародний статус, запрошені урядовці й депутати на конференцію не прибули, і це тривожний сигнал розриву між ученими та владою, а також неуваги органів влади до проблем різних конфесій, передусім релігійних меншин. Стримане здивування таким станом речей висловили в кулуарах гості з Європи, де співпраця державної влади з фахівцями в конкретних галузях давно стала поширеною практикою. У межах конференції порушено питання свободи релігії, ролі міжрелігійного діалогу у відстоюванні свободи переконань, проблеми релігійних меншин за умов свободи релігії та правові проблеми здійснення й захисту свободи релігії. Президент Української асоціації релігієзнавців Анатолій Колодний у своєму виступі звернув увагу присутніх на той факт, що останнім часом спостерігається тенденція
Нарешті мусульмани Молдови мають можливість відкрито додержувати приписів своєї релігії та бути активними членами суспільства. Нове об’єднання поставили за мету координувати процес ісламського релігійного розвитку в Молдові, консолідувати погляди мусульман, обстоювати їхні інтереси в державі та за кордоном.
появи в державі привілейованої церкви з порушенням засад рівності різних конфесій. Голова правління інституту релігійної свободи Олександр Заєць, характеризуючи основні тенденції взаємин держави й релігійних громад на території України, зауважив, що до 2010 року підтримувався високий стандарт щодо свободи совісті. Проте, — підкреслив він, — від 2010 року спостерігається згортання міжконфесійного діалогу на найвищому рівні (за винятком УПЦ МП): ліквідовано Державний комітет у справах національностей та релігій, прийнято низку рішень із питань, що стосуються діяльності релігійних організацій без консультацій із представниками конфесій. Через те чи не найважливіше питання в царині забезпечення свободи — це відновлення діалогу між Президентом і представниками релігійних конфесій України.
До ДУМУ «Умма» завітав Нафігулла Аширов 28 березня Муфтiй Духовного управління мусульман Азійської частини Росії, Співголова Ради муфтіїв РФ шейх Нафігулла Аширов відвідав Ісламський культурний центр Києва. Прибувши до Києва для участі в міжнародній конференції, Нафігулла Аширов зустрівся з представниками ДУМУ «Умма» та ВАГО «Альраід» і докладно розповів про життя російських мусульман. Зокрема, муфтій стурбований заборонами ісламської літератури в Росії і здивований тим, що під заборону потрапили деякі переклади Корану російською мовою, класичні твори, такі, як «Тафсир джалалейн» і «Сади праведних» і навіть книжка «Іслам для дітей». Під час розмови йшлося й про гостру нестачу мечетей у Москві та Санкт-Петербурзі, й про прагнення мусульман добитися дозволу на будівництво нових мечетей. Нафігулла Аширов побажав українським мусульманам миру й процвітання та висловив надію на подальшу співпрацю між вірними обох країн.
У ММ А
№9 червень 2011
3
Феномен «аль-каїдизму» Саід Ісмагілов Сенсаційна новина від 1 травня сколихнула світові засоби масової інформації. Ще б пак! Спецслужби США бадьоро доповіли про ліквідацію «терориста № 1» Усами бен Ладена, що ним мами «країни свободи» лякають неслухняних діточок, коли ті не хочуть спати в ліжечках. Новина не встигла облетіти планету, але аналітики вже спантеличені: що буде далі? Оптимісти малювали майбутнє в яскравих тонах. Мовляв, тепер бородатий символ тероризму покине голови тих, хто захоплювався його методами. Песимісти прогнозували ще більший сплеск тероризму — помсту за Бен Ладена. Реалісти, підозріло примружившись, заговорили про вдалий піар-хід адміністрації Барака Обами, адже подія «збіглася» з початком передвиборної кампанії чинного американського президента. І тільки самі мусульмани, просто за Станіславським, вигукнули: «Не віримо!» Що Усама бен Ладен зробив для мусульман? Нічого доброго. Більшість жертв його напівміфічного дітища, «Аль-Каїди», були саме мусульмани. Ідеї терористичної боротьби, приписувані Бен Ладенові, вже завдали багато горя батькам тих прищуватих молодиків і недоумковатих «немолодиків», що, надихаючись цими ідеями, стали зовсім не по-мусульманському ставитися до всіх, хто цього не поділяє (в тому числі батьків). І, мабуть, найважливіше, заради чого й вигадали всю «Аль-Каїду» зі зловісним дідуганом на чолі: Бен Ладен першим пов’язав тероризм з Ісламом. Він не був богословом, ученим або проповідником. Він не писав книжок і не займався доброчинністю. Проте його промови, що в них теракти аргументувано нібито
нормами Ісламу, дозволили журналістам, політикам і науковцям уміло сплести міф про «ісламський тероризм». А крик душі тисяч мусульманських лідерів і богословів про те, що тероризм не може бути «ісламський», що він суперечить ученню Ісламу, що це великий гріх перед Богом, на тлі жертв і руйнувань вигдялав як безглузде й недоречне виправдання. Браво, Бен Ладене! Ти перший за всю історію Ісламу спромігся ототожнити його з тероризмом. Ще ніхто не додумався зробити цього. І якщо давніше в будь-яких війнах і конфліктах мусульмани були воїнами, що зберігали честь, людяність і найвищі моральні якості, то ти опустив мусульман в очах громадськості до рівня негідників, що вбивають усіх направо-наліво, підло й підступно. Ви досі вважаєте Бен Ладена «ісламським»? Але що в ньому ісламського? У момент відродження ісламської цивілізації, пробудження її від століть сну, він
дав у руки злосників найсильніший аргумент проти мусульман. Тепер нас бояться, ненавидять, дискримінують. Велика духовна традиція, що віками була локомотивом людства, нині стала ізгоєм, і тепер уважають за норму забороняти хіджаби й мінарети, малювати карикатури й палити Коран, бо до «терористів-нелюдей» немає співчуття. Тепер мусульманин винен тільки через те, що він — мусульманин, послідовник релігії, що її вважають злом і джерелом ненависті до всього живого. Хіба до цього вів нас пророк Мухаммад (мир йому і благословення)? Одначе сам феномен «алькаїдизму» та Усами бен Ладена досить підозрілий. Та хіба мало в світі бородатих літніх людей, що когось ненавидять і чомусь це виправдовують? «Аль-Каїда» завжди здавалася мені організацією, що існує переважно в інформаційному просторі, а не в реальному житті. Серія незрозумілих терактів і спроб терактів, враховуючи 11
вересня 2001 року — відповідальність за них поклали саме на «АльКаїду» та її отця-засновника — не переконали мусульманський світ у тому, що це справді зробили «ісламські екстремісти». Скоріше навпаки, адже від наслідків цих терактів страждали й страждають як окремі мусульмани, так і цілі мусульманські країни. А сценарій завжди був схожий: після кожної трагічної події невловима «АльКаїда» залишала слід в інформаційному просторі, за ним і визначали її причетність до конкретної трагедії. І щоразу від цього вигравали певні політичні та фінансово-економічні клани, програвали мусульмани та Іслам загалом, а вплив не схопленої за руку «Аль-Каїди» в медіапросторі зростав. Як наслідок, організація, що її так ніхто й не викрив і діяльності її не зашкодив, завдяки ЗМІ, стала найважливішим чинником світової політики! Не дарма сучасні філософи називають цю добу «інформаційним світом». Завдяки правильно
розтиражованим і спрямованим потокам інформації, феномен «алькаїдизму» призвів до реальних зрушень у нашому житті: від сканерів, що роздягають в аеропортах, до обмеження свобід і можливості тотального контролю за будь-якою людиною. А налякане людство навіть не помітило, що «Аль-Каїду» досі не знайшли. А я наважуся на прогноз і скажу, що її ніколи й не знайдуть. Бо в реальному світі її немає — вона у світі мегабітів і гігабайтів. У цьому ж підмісячному світі є тільки купка індивідів з девіантною поведінкою, що живуть ненавистю й готові зробити найбожевільніші вчинки за вказівкою чергового старця, за яким незрозуміло хто стоїть. І так само не ясно, чому всі спецслужби світу з їхнім супутниковим стеженням і шпигунськими технологіями не можуть його знайти — так само, як дуже довго не могли розшукати Усаму бен Ладена. А коли його нарешті знайшли, питань виявилося більше ніж відповідей. Тепер уже неможливо перевірити, чи справді в тому будинку був саме Бен Ладен? Чи справді його вбито? Чому поспіхом, за принципом «кінці у воду», позбулится трупа? Як він жив непомічений недалеко від військової академії, де готують кадри в тому числі й для розвідки? Тож шанувальникам Бен Ладена рекомендую розслабитися й зняти жалобу: скоріше за все він живий і здоровий. Просто виконав свою місію, наостанок піднявши підупалий рейтинг президента США, та пішов на заслужений відпочинок. А можливо, що Бен Ладен давно помер або загинув, як стверджують багато дослідників, що аналізували автентичність його останніх «заяв». Обирайте, що вам більше до вподоби. Правду ми ледве чи дізнаємося. А нам, мусульманам, лишилося розгрібати авгієві стайні його спадщини, доводити, що Іслам — релігія миру та добра.
Усама бен Ладен помер не зараз Ansar.ru «Усама бен Ладен помер не зараз. Він помер, коли народилися арабські революції, що показали цілому світові: змін можна досягти, не вдаючись до насильства». Так прокоментували новину про ліквідацію «терориста № 1» багато друкованих видань в арабських країнах. Аналітики зазначають: якщо 1 травня відбулося фізичне усунення лідера «Аль-Каїди», то його ідея про «збройний джихад» як про єдиний ефективний метод боротьби в Ісламі зазнала краху з початком арабських революцій. «Білі мирні революції», як їх тепер називають, довели всім, у тому числі й войовничим радикалам, що мирний метод вирішення проблем набагато ефективніший, дає більше можливостей для реальних і конструктивних змін і, що важливо, популярніший у народних мас. Коментуючи заяву президента Обами про успішно завершену операцію з ліквідації Бен Ладена, як про заслугу правильної політики США, доктор Дия Равшан, експерт центру політичних і стратегічних досліджень «Аль-Ахрам», заявив, що нищівний удар «Аль-Каїді» було завдано зовсім не вмілими діями американського спецназу й тим паче
не антитерористичною діяльністю уряду США: «Вони зазнали поразки та втратили багато прихильників, коли арабський народ вийшов на вулиці, виступаючи проти ненависних режимів своїх країн, що були на повідку в ідеологів західного світу. Їх вивели на вулиці рухи та окремі постаті, що їхні погляди й методи були цілком протилежні ідеології «Аль-Каїди».
Провал Саме так арабські політологи охарактеризували діяльність «Аль-Каїди», спрямовану на мобілізацію мусульман світу проти гегемонії Заходу й корумпованих тоталітарних режимів арабських країн. Багато своїх членів і прихильників сумнозвісна організація розгубила саме через пропаганду насильницького методу боротьби. Останніми роками з’явилося чимало угруповань і рухів, утворених колишніми членами «Аль-Каїди». Вони покинули її, розчарувавшись у поглядах, що не знаходили розуміння в більшості розсудливих людей. Відмовившись від застосування насильства й практики «тотального такфіру», ці угруповання за короткий час досягли успіху у своїй діяльності. Об’єднавшись з іншими рухами й спільнотами, ідучи на компроміси й домовляючись, вони змогли донести свої ідеї до широких мас, що належать до різних соціальних верств і навіть сповідують різні релігії, і забезпечили собі підтримку більшості. Ми знаємо, як це все закінчилося в Єгипті та Тунісі.
Загалом в арабських країнах, охоплених революціями та реформами, байдуже поставилися до новини про загибель Бен Ладена, ба більше: сприйняли цю новину як позитивну. Враховуючи те, що реальний вплив «Аль-Каїди» та її лідерів на мусульман в арабських країнах (на відміну від мусульман в інших регіонах) давно зійшов нанівець, а також з огляду на ту негативну роль, що вона відіграла під час останніх революцій (з одного боку відмовляючись від явної підтримки демонстрантів, а з іншого — просто влаштовуючи провокації) не варто дивуватися такій оцінці загибелі її лідера з боку арабської громадськості. Наприклад, рух «Брати-мусульмани» зустрів повідомлення про ліквідацію Бен Ладена позитивно, підкресливши, що тепер в американців немає причин затримуватися на мусульманських землях. Ессам аль-Еріан, прес-секретар єгипетської відділу «Братів-мусульман», заявив, що смерть Бен Ладена, як він сподівається, призведе до зменшення масової ескалації насильства у світі та стане причиною того, що американці звільнять окуповані ними території, і народи цих країн нарешті зітхнуть спокійно. Також він додав, що революції на Близькому Сході зайвий раз довели світові: народ сам має визначати свою долю, й побудова громадянського суспільства та демократії в регіоні можлива й без втручання ззовні, і що давно пора розпрощатися зі стереотипами й не пов’язувати Іслам із тероризмом.
4
У ММА
№9 червень 2011
Міжнародна конференція «Іслам та ісламознавтство в Україні» 28 квітня в стінах Державного університету інформатики і штучного інтелекту (Донецьк) відбулася перша міжнародна науково-практична конференція «Іслам та ісламознавство в Україні». Уперше за роки незалежності організаторам удалося зібрати аудиторію, що представляє найбільші релігійні об’єднання мусульман країни та еліту українського ісламознавства. У заході взяли участь муфтій ДЦМУ Руслан Абдікєєв, муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов, заступник муфтія ДУМ Криму Айдер Ісмаілов, імам Ісламського громадського культурного центру Києва шейх Імад Абу Аль-Руб, імами місцевих мусульманських громад і велика кількість мусульман з усієї України. Наукове співтовариство було представлене фахівцями в галузі філософії, релігієзнавства, історії та політології. Із доповідями на конференції виступили член-кореспондент НАН України, професор Анатолій Шевченко, доктор філософських наук Олександр Білокобильський, керівник центру релігієзнавчих досліджень і міжнародних духовних відносин Ігор Козловський, кандидат історичних наук В’ячеслав Швед, кандидат філософських наук Сейфулла Рашидов, кандидат історичних наук Зіяуддин Саідов та представники вишів країни. Учасники зустрічі обговорювали події, що розгортаються в арабських країнах та отримали в ЗМІ назву «арабської весни», актуальні питання Ісламу й життя мусульман Європи, сучасний стан і перспективи розвитку української умми, передусім ситуацію в АР Крим. Під час конференції Ігор Козловський відзначив недостатнє дослідження Ісламу й тих процесів, що відбуваються в мусульманській спільноті Україні. Науковці, досліджуючи цю релігійну традицію, часто не бачать
принципової різниці між мусульманами Росії та України, помилково вважаючи, що процеси, які відбуваються в РФ, мають або матимуть таке саме продовження й у нас. Отже відбувається безпідставне транслювання російських проблем на український ґрунт. На думку Ігоря Козловського, ісламські процеси в України неприпустимо розглядати крізь призму проблем мусульманської умми не тільки Росії, але й будь-яких інших країн. Конференція викликала великий інтерес як до тем, що обговорювалися, так і до озвучених проблем українського ісламознавства, що нині переживає своє становлення. Усі учасники заходу визнали важливість цієї дискусійної та наукової платформи й висловили надію, що захід стане щорічним. На наступних сторінках газети «Умма» публікуємо найбільш цікаві доповіді учасників конференції.
Фатви Чи можна ховати мусульманина на немусульманському цвинтарі? Мусульмани мають свій обряд поховання й свої правила підготування могил, що передбачають простоту, дотримання кибли та невподібнення до інших релігій тощо. Відповідно, існують і певні правила поводження з мусульманином після його смерті: правила обмивання, загортання в саван, читання поховальної молитви (джаназа) та поховання на мусульманському кладовищі. Відомо, що кожна релігійна спільнота — юдеї, християни чи інші конфесії — зазвичай має власні цвинтарі. Свої цвинтарі мають і мусульмани. Якщо мусульмани живуть у немусульманських країнах, вони повинні постаратися законним чином одержати місця для своїх кладовищ, адже цим вони підкреслюють свою присутність і зберігають обряди та ідентичність. Якщо вони не зможуть отримати окремий цвинтар, у них має бути принаймні відведене місце на немусульманському цвинтарі, де вони ховатимуть своїх небіжчиків. Якщо обидва варіанти нереалізовані, й за таких умов мусульманин помирає, його дозволено поховати там, де це можливо, навіть на немусульманському кладовищі, бо Аллаг не покладає на людину понад її можливості. У цьому разі поховання мусульманина на немусульманському кладовищі не завдасть йому шкоди, бо користь у майбутньому житті приносять вірному його праведні вчинки, а не місце його поховання: «…людина матиме тільки те, чого вона прагнула» (Коран, 53:39). Або як сказав Салман аль-Фарисі: «Земля не освячує нікого, а людину освячують її вчинки». Крім того, поховання небіжчика в тому місці, де він помирає, — практика, рекомендована шаріатом, і це легше, ніж транспортування померлого до мусульманської країни, як це часом роблять, бо це важка й дорога справа. Утім, якщо в межах цього регіону чи області є мусульманське кладовище, але воно розташоване не дуже близько від місця перебування сім’ї померлого, це не буде виправданням для його поховання на ближчому немусульманському цвинтарі. Особливо, коли можна транспортувати небіжчика. Проте коли найближче мусульманське кладовище за кілька сотень кілометрів, і перевезення небіжчика забере багато часу й коштів, дозволено ховати його на найближчому немусульманському цвинтарі. Европейська рада з фатв і досліджень
Про носіння нікабу Нікаб (араб.) — один із елементів традиційного в деяких мусульманських країнах жіночого одягу, тонка тканина з прорізом для очей, що прикриває обличчя жінки. Питання про нікаб тривалий час лишається предметом теологічних дискусій. Причиною розбіжностей серед мусульманських правознавців стала відсутність у Священному Корані та в сунні пророка Мухаммада (мир йому і благословення) чітких приписів щодо цього елементу одягу — це дозволяє вченим по-різному підходити до вирішення цієї проблеми. Варто сказати, що відповідно до норм шаріату носіння нікабу необов’язкове (ваджиб), і мусульманці дозволено відкривати обличчя перед сторонніми чоловіками. Така думка переважної більшості мусульманських учених. Наприклад, представники ханафітського мазгабу вважають, що «заборонено дивитися на оголені частини тіла чужої жінки, за винятком її обличчя та рук (п’ястей)». Імам Абу Ханіфа додає, що «винятком є й ступні ніг, бо постійно прикривати їх украй важко». Аргумент такого висновку — коранічний аят: «… і щоб не виставляли напоказ красу свою, крім того, що видно» (Коран, 24:31). Тлумачі стверджують, що останні слова цього аяту мають на увазі обличчя та п’ясті. Учені малікітского мазгабу зазначають: «Аврат жінки перед поглядом чужого для неї чоловіка — усе її тіло, за винятком обличчя та рук (п’ястей). Ці частини тіла не аврат». На думку вчених ханбалітського мазгабу, «жінці неприпустимо оголяти тіло перед чужими чоловіками, крім обличчя й рук (п’ястей)». Із правдивого хадиса в збірці імама Аль-Бухарі ми дізнаємося про те, що «пророк Мухаммад (мир йому і благословення) заборонив мусульманкам надягати рукавички й нікаб під час прощі». Цей хадис доводить, що приховування жінками обличчя й рук практикувалося ще за часів Пророка, проте ці частини тіла не є аврат, адже Посланець Аллага (мир йому й благословення) наказав не закривати їх під час прощі. Інший хадис повідомляє: коли до будинку Пророка (мир йому і благословення) зайшла жінка в одязі з тонкої напівпрозорої тканини, він відвернувся та сказав їй, що «неприпустимо виставляти напоказ будь-яку частину тіла, крім цього й цього (і Посланець показав на обличчя й п’ясті рук)». Із цих та інших текстів виходить, що нікаб можна носити, але шаріат не вважає цей елемент одягу за обов’язковий для мусульманки. Нікаб, як і паранджа, лише традиція деяких народів, але не шаріатський припис. У європейських країнах, зокрема в Україні, де мусульмани становлять конфесійну меншість, і дуже актуальне формування позитивного образу Ісламу в суспільстві, більш правильне носіння мусульманками хіджабу без використання нікабу. На тлі дедалі більшої ісламофобії та критики Ісламу, цілком доречно для мусульманок України не носити нікаб, до того ж цей елемент одягу не традиційний для мусульман Європи. Муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов
У ММ А
№9 червень 2011
5
Про деякі проблеми українського ісламознавства Ігор Козловський
Керівник Центру релігієзнавчих досліджень та міжнародних духовних стосунків ДУІіШІ, доцент кафедри філософії і релігієзнавства
І
слам є невід’ємною частиною історії України і української культури. Проблеми сучасного відродження Ісламу на теренах України зробили актуальним необхідність всебічного і системного вивчення складних ісламських процесів і породжуваних ними питань і викликів. Але пройшло досить багато часу, перш ніж усвідомлення цього стало приймати форму систематичного вивчення Ісламу, його культури, теології і духовності. Однак це проявило цілу низку проблем українського ісламознавства на сучасному етапі його розвитку. По-перше, з’ясувалося, що є різні точки зору на ісламознавство як науку. З одного боку це добре, бо закликає до широкої дискусії, але спостерігаються і такі проблеми, як намагання звузити предметне поле науки про Іслам, або безпідставно глобально його розширити. Тому досить гостро стає завдання чіткого визначення меж ісламознавчої науки. Сам феномен Ісламу є таким, що не співпадає з тими усталеними поняттями, які існують в європейській гуманітарній науці. Про це пише відомий українських дослідник, доктор філософських наук Алла Арістова: «… Іслам просто не вписується в межі такого поняття як «релігія» (точніше, в межі того, що вважається релігією в західній духовно-інтелектуальній традиції); Іслам постає як дещо понадрелігійне, понадвіроповчальне, щось тотальне у своєму функціонуванні, «матричне», щодо всіх сфер життя суспільства. Понад те, зрослим у «євро-українському» просторі дослідникам, складно осягнути Іслам вже з тих міркувань, що вони обмежені своїм понятійно-методологічним інструментарієм, передусім — вимушені «підганяти» Іслам під релігієзнавчі понятійні конструкти, вироблені в іншому (неісламському) культурному середовищі. Це обумовлює пошук і нових понять, і нетрадиційних підходів до пояснення ісламських процесів». Наступним важливим і не менш складним завданням сучасного українського ісламознавства, як пише Г. Кулагіна, «постає філософський аналіз Ісламу як форми суспільної свідомості… Відомо, що не лише буття визначає свідомість, а й свідомість «формує» бутя, згідно з критеріями, стереотипами, переконаннями, властивими суб’єкту. З огляду на це, можемо сказати, що соціальний універсум, світ в цілому, визначає Іслам як форму соціальної свідомості. З іншого боку, Іслам перетворює світ відповідно до своїх світоглядних настанов, «ісламізуючи» його. Водночас, постаючи частиною загального простору релігій та ідей, Іслам вимушений пристосовуватися, адаптуватися, внутрішньо трансформуватися. Варіантами таких трансформацій постають різні форми реформування Ісламу (джадидизм), завдяки яким Іслам стає більш адекватним часу, суспільству, історичному контексту». вимушені констатувати, Ми також що до цього часу велика кількість історичних і сучасних проявів феномену Ісламу залишаються «білими плямами» для науки. Великий масив ісламської історії, науки, культури, філософії, процесів інкультурації Ісламу в різних регіонах світу не досліджені. До цього часу залишається недоступними для українських дослідників певна кількість важливих письмових джерел. А це означає, що існує гостра потреба у професійних перекладачах саме мусульманських релігійних текстів, які відображають справжній образ Ісламу. Необхідно також обновити певні методологічні і теоретичні підходи, відмовитися від
примітивних схем і простих рішень при поясненні багатьох явищ у світі Ісламу та їхніх функцій. Для розвитку ісламознавства в Україні потрібні не тільки ентузіасти і зусилля поодиноких дослідників, а й довгострокові програми з постійним фінансуванням, організаційним забезпеченням, міжнародним складом учасників тощо. Однією з проблем українського ісламознавства є намагання перенести на Іслам цілу низку понять і розумінь, які виникали у християнстві і в європейській культурі (від розуміння «святість» до поняття «секуляризація»). На певному етапі це було невідворотно, тому, що саме наука розвивалася спочатку у лоні європейсько-християнської культури і внутрішньо присутні їй «європоцентризм» і «християноцентризм» до цього часу зберігаються і продовжує багато в чому формувати образ думок і понятійний апарат українських вчених. Візьмімо, наприклад, мусульманське розуміння «святості». Особливості ісламської святості вивчені недостатньо, але й без цього вже зрозуміло, що вона принципово, з точки зору теології та організаційної структури соціальних інститутів Ісламу відрізняється від християнської святості. Завдяки незалежним компаративістським дослідженням стає зрозумілим, що головна відмінність полягає у відсутності в Ісламі легітимного інституту канонізації святих. Вони ніякими спеціальними рішеннями не затверджуються, в Ісламі немає процеду-
досліджень продовжують зводити процес взаємодії Ісламу та інших культурно-релігійних світів до спрощеної схеми. І як наслідок їх багатовіковий взаємовплив ігнорується або примітивізується. Не треба забувати, що будь-яке явище проходить певні стадії розвитку, трансформації і переосмислення. Надзвичайно багато феноменів, які вважаються і є мусульманськими, мають доісламські специфічно-етичні коріння, але, входячи в Іслам, вони обов’язково проходять стадії «мусульманізації». З цього приводу чудово висловився С. Прозоров: «Віднесення тих чи інших уявлень, норм, звичаїв до «ісламських» або «неісламських» переходить у площину лише ретроспективного аналізу, основним критерієм приналежності до духовного світу Ісламу є самосвідомість людини…» Єдине, що необхідно, — це нова інтерпретація процесу взаємодії Ісламу та інших етнокультурних і релігійних уявлень, ускладнення наукової картини цього процесу, детальний аналіз всього комплексу джерел з означеної проблеми. Ще однією ісламознавчої задачею є аналіз такого феномену як суфізм. Період довгої недооцінки суфізму зараз іноді змінюється бажанням осмислювати весь Іслам і всю реальну повсякденну мусульманську практику, виходячи лише з сутності і організаційних структур суфізму. Але рівень знань
Також не є зрозумілим: чи співпадає поняття «суфізм» та «ісламський містицизм». На наш погляд вони не є тотожними. Є в українському ісламознавстві і ціла низка проблем технічного характеру. З’ясувалося, що в науці не існує загальноприйнятого написання імен, термінів і назв (арабських, персидських і тюркських), які спочатку були записані в арабській графіці, а потім перейшли до української традиції. Точніше кажучи, існує декілька суперечливих варіантів написання. Навіть ім’я пророка
ри з’ясування святості тієї чи іншої людини, не існує офіційних і загально визначених агіологічних творів, офіційних дат вшанування і офіційних ритуалів прославлення святих тощо. Існує тільки народна пам’ять та думки різних богословів і шанованих людей, які мають право не погоджуватися один з одним. Наявність таких специфічних рис у мусульманській святості навіть стало приводом для деяких ісламознавців або ставити слово «святі», «святість» у лапки, або зовсім відмовлятися від цього поняття і, не переносячи християнське розуміння на ісламський феномен, використовувати і досліджувати мусульманське явище валі (мн. аулійа) — коран. «наближений, друг Аллаха». Але, досліджуючи це поняття у контексті ісламської теології, ми повинні дивитися на нього очима вчених, а не богословів. Це стосується і цілої низки інших специфічних явищ ісламського світу (наприклад джихаду). Надзвичайно цікавим для ісламознавства є вивчення історичних і сучасних процесів інкультурації Ісламу. Багато сучасних
про це явище ще залишається недостатнім, що обумовлює появу зовсім не обґрунтованих суджень стосовно ролі суфізму в історії багатьох мусульманських регіонів (наприклад, в Криму). Не тільки журналісти чи політики, але й академічно підготовлені фахівці почали наділяти суфізм таким значенням, якого він не мав. Є намагання навіть об’явити суфізм єдиним живим ісламським полюсом, який начебто протистоїть на світовій арені екстремістському «ісламізму». З’явились намагання об’явити суфізм Ісламом, «традиційним» для країн СНД і в цій якості підтримувати його як альтернативу так званому салафізму. Все це обумовлено тим, що у дійсності конкретний суфізм недостатньо досліджений, а також погано відома історія і сучасний стан реального суфізму. Історія суфізму у ХХ ст. взагалі практично жодним академічним вченим не досліджувалась; наука нічого не може сказати про еволюцію суфійської ідеології у цей час, а також про головні постаті суфізму, про вплив суфізму на ісламське відродження у тих чи інших регіонах багатьох країн.
Мухаммада постійно змінюється від застарілого «Магомет» до «Мухаммед». Це стосується і іншої ісламської термінології, до якої необхідно ставитися максимально обережно. Страждає сучасне українське ісламознавствй і від відсутності адекватних словників, довідників та енциклопедій з Ісламу. На порядку денному також стоїть написання підручника під назвою «Ісламознавство», який, на наш погляд, дозволив би зняти цілу низку проблем в розумінні Ісламу під час підготовки відповідних фахівців у галузі філософії, релігієзнавства, ісламознавства, культурології, політології, історії та інших гуманітарних дисциплін. Вирішення навіть цього кола означених проблем українського ісламознавства дозволить, по-перше, стимулювати науковий інтерес до Ісламу, його історії і сучасності, філософії і теології, культури і науки. По-друге, є надія, що більш глибоке розуміння цієї великої релігійної (і не тільки) системи у всіх її проявах, призведе до перегляду поширених, але не зовсім правильних поглядів на Іслам.
6
У ММА
№9 червень 2011
Історія та сучасне становище Ісламу в Японії Олена Шарафаненко
Є
вропоцентричний погляд поділяє світ на Схід та Захід. Такий розподіл не дає можливості охопити багато важливих моментів, через що формується помилкове розуміння істинності речей у цьому світі. Таке розуміння не окреслює кордони багатьох країн, націй, культурних та релігійних традицій, що входять у поняття «Схід». Одними з таких культурних традицій є монокультурна Японія та полікультурний світ Ісламу, які через певні причини, що історично склалися, починають свою взаємодію відносно нещодавно, порівняно, наприклад, із двома іншими світовими релігіями — буддизмом і християнством. До того ж у Японії існує своя традиційна релігія — синто, що відображає погляди своєрідні японців на світ. Через те, що національна релігія японців не має чіткої системи й догм і досить вільно взаємодіє з іншими віруваннями й релігійними системами у свідомості людини, в Японії свого часу поширилися буддизм, конфуціанство й даосизм. Історія Ісламу в Японії налічує понад століття. Вона ілюструє взаємодію країни з мусульманським світом і м Перший зафіксований прецедент дипломатичних відносин між мусульманським світом (у цьому разі Османською імперією) та Японією відбувся 1890 року, коли Усманпаша разом із 609 турецькими військовими діячами прибу до Японії для обміну досвідом у військово-політичній, економічній і культурній галузях. Ця подія добре відома ще й з причини корабельної аварії неподалік узбережжя Осаки, що сталася, коли делегація з підданими Османської імперії поверталася додому. Внаслідок цього загинуло 540 людей. Японія надала допомогу потерпілим на судні «Ал Тугрул» і поховала померлих, до того ж спорядила два воєнних кораблі «Хіей» та «Конго» для доставки людей, що залишились живими. Існують також записи взаємних обмінів делегацій з Іраном протягом періоду Мейдзі. мусульманином-японцем Першим уважають Осятаро Ноду, журналіста, що 1891 року вирушив до Османської імперії — доставити пожертви сім’ям загиблих з «Ал Тугрула». Там він навернувся в Іслам, узявши нове ім’я — Абдул-Халім. У перші десятиріччя XX ст. до Японії в пошуках порятунку від більшовицької революції прибуває незначна кількість представників турків із Малої Азії, таджиків, узбеків, татар та інших національностей Російської Імперії, що сповідували Іслам. Пізніше багато татарських сімей емігрують із постреволюційної Росії до Японії — у зв’язку з переслідуваннями за релігійною ознакою. Той факт, що 1935 року з’являється мечеть у японському місті Кобе, а згодом, 1938, ще одна мечеть у Токіо, свідчить про наявність у Японії кількох мусульманських громад, що потребували місця для відправлення спільних молитов. Ще один період, позначений підвищеним інтересом до Ісламу — 30–40 роки. У червні 1937 року Японія почала війну за захоплення Китаю. На території перебувало чимало мусульманського населення, через те військовий уряд розробив програму, спрямована на ознайомлення військових з Ісламом. Відкриваються численні видавництва й організації, що займаються вивченням Ісламу. 1939 року Японською ісламською асоціацією провела першу ісламську міжнародну конференцію. Така політика японського уряду сприяла створенню японської школи ісламознавства на базі відповідного інституту. Серед представників цієї школи можна назвати Окаву
Сюмея, Окубо Кодзі, Тошіхіко Ідзуцу та Нохару Шіро. Більшість із них підтримували паназійські ідеї та були націоналістами, як, наприклад, Окава Сюмей, основоположник японського ісламознавства. Але не всі представники цієї школи підтримували тодішній режим. Наприклад, Нохара Шіро не був ультранаціоналістом, і його навіть заарештували за підозрою в симпатії до соціалістичних ідей. Як керівник дослідного відділу він намагався віднайти певну методику дослідження ісламських джерел і літератури, що вона би відрізнялася від європейського підходу (фокусування на лінгвістиці, географії). У працях дослідників цього інституту відображені упередження стосовно Ісламу, що існували в суспільстві Японії того часу. Подолання останніх працівники інституту бачили в усвідомленні загальноазійської історії, що до неї належать як буддизм і конфуціанство, так і Іслам. Багато з науковців були обізнані в турецькій, перській та арабській мовах — це допомагало їм працювати з оригінальним матеріалом без використання західно-зорієнтованої літератури. Ще однією фігурою цієї ісламознавчої школи був Тошихіко Ідзуцу, визнаний в інтелектуальних колах того часу першим дослідником, що перекладав Коран японською одразу з арабської мови. Тошихіко чи не єдиний представник школи ісламознавства часів Другої світової війни. Серед його праць такі, як «Концепція віри в ісламській теології», «Людина і Бог у Корані», «Суфізм і даосизм: порівняльний аналіз двох основних філософських концепції». Його перша робота «Структура етичних термінів в Корані» була опублікована 1959 й допрацьована 1966 року. У ній автор проводить семантичний аналіз основних ціннісних етичних термінів Корану, порівнює уявлення про те, що є гарним та поганим у передісламський період, та етичні засади часів раннього Ісламу. Дослідник робить акцент на тому, що наявність переваги певних релігійних відносин над кровними зв’язками пояснюеться умовами та обставинами, за яких жив пророк Мухаммад таі його сучасники. Ідзуцу звертає увагу на те, що в Корані людство чітко поділене на дві категорії: людей «Раю» та «Пекла». 1953 року створено Мусульманську асоціацію Японії. Перший переклад Корану японською мовою, зроблений Абдурашидом Аршадом, Умаром Мітою та Мустафою Коморою, побачив світ після Другої світової війни. Другий переклад Корану здійснили 1970 року Умар Міта й Ахмад Судзукі. На початку шістдесятих у Японії з’являється мусульманське кладовище. Відтоді й дотепер постійно відбувався приплив і відтік емігрантів-мусульман з Ірану, Південної Азії та інших країн, у особі студентів, робітників та ін. Сьогодні в Японії діють п’ять мечетей та понад 50 мусульманських організацій, наприклад, Ісламський центр Японії, Ісламська культурна асоціація, Японська мусульманська асоціація тощо. Проте Іслам знаходить небагато прихильників серед японського населення. У більшості випадків це дружини емігрантів, що також не завжди дотримуються приписів релігії. За даними, що наводить Хіроші Кодзіма, мусульманське населення Японії 2003 року становило близько 56 тисяч. За даними Організації ісламських асоціацій (OIC), загальна кількість зареєстрованих резидентів у Японії — 67746. Серед представників найбільших за кількістю субетносів, що проживають на території Японії, можна виділити індонезійців, пакистанців, бангладешців та іранців. Деякі джерела називають приблизну цифру в 100 тисяч, проте Кейко Сакураї наводить співвідношення
Найстаріша мечеть Японії в місті Кобе у відсотках: від 80% до 90% мусульман Японії, переважно емігранти. Таким чином, автохтонне населення Японії — це лише 10% від загальної кількості мусульман. Сучасні проблеми, що з ними стикається мусульманська громада, в більшості випадків не відрізняються від таких самих проблем мусульман, що живуть на нових для цієї релігії територіях. Неофіти Ісламу в Японії стикаються з непорозумінням із боку родичів і знайомих, на роботі вони найчастіше не мають місця для молитви; у Японії нема мусульманських шкіл та університетів, де могли би навчатися діти тутешніх мусульман. Ще одне відкрите питання — висока ціна на землю для поховання мусульман. Місце на кладовищі, контрольованому Мусульманською асоціацією Японії, коштує 10 тисяч доларів. Самі японці традиційно проводять кремацію померлих, що неприйнятно для мусульман. Але найбільше сучасне релігієзнавство взагалі та ісламознавство зокрема турбує питання інтеграції Ісламу в синто-конфуціансько-буддийський Японії. Три релігійні системи — синто, конфуціанство й буддизм — здавна вкорінилися в японську ментальність і впливають на життя кожного японця на підсвідомому рівні. У різний історичний період вони виконували різні функції, але на сучасному етапі синто найчастіше пов’язане з відправленням ритуалів, конфуціанство панує в етико-політичній сфері, а буддизм займає сферу філософії та світогляду. До того ж останню релігійну систему в Японії ще називають похоронним буддизмом. Кажуть, що японці живуть як синтоїсти, конфуціанці чи навіть християни, а ховають їх найчастіше за буддійським звичаєм. Звісно, Іслам, маючи зовсім іншу, втілює всі сфери: духовну, законодавчу й політичну. Річ у тім, що традиційні японські релігійні системи не можна назвати релігіями з авраамічного
погляду. Поняття «релігія», що перекладається з латинської як «відновлення зв’язку», містить два компоненти: ligo, тобто зв’язок, та префікс re-, що позначає якусь повторювану дію. У християнстві це налагодження зв’язку з Богом, у двох інших авраамічних релігіях, юдаїзмі та Ісламі, існують поняття ягадут, що одним словом можна перекласти як «гебрейство», та дин — релігійні обов’язки мусульманина. Синто налічує величезну кількість божеств — камі, що не мають навіть чіткої грані між світом духів і світом людей, і через це не можуть виконувати власне функції Бога, як їх виконує Творець в авраамічних релігіях. У конфуціанстві та буддизмі такої невід’ємної константи, як Бог, узагалі немає. Отже не зрозуміло, з ким налагоджувати зв’язок, як у християнстві, обраним народом кого бути, як у юдаїзмі, та чиї приписи виконувати, як в Ісламі. До того ж японці можуть сповідувати кілька вірувань одночасно — це не суперечить жодній релігійній традиції цієї країни. Коли дослідники Інституту ісламознавства Японії років Другої світової війни говорили про єдину азійську історію, що до неї належать буддизм, конфуціанство та Іслам, вони напевно бачили той внутрішній взаємозв’язок цих релігій і народів. Коли сьогодні ми маємо умовний поділ світу на Схід та Захід, то, можливо, це зумовлено не тільки пошуками спрощення та звуження меж незнайомого для європейця світу. Іслам, опинившись у новому культурному середовищі, стикнувся з новими проблемами, притаманними ментальності цього народу. Іслам у Японії — одна з найменш поширених деномінацій, і його історія на цій землі переживає свій початковий етап. Отже в майбутньому нам ще доведеться дослідити сторони цього релігійно-культурного тандему.
У ММ А
№9 червень 2011
7
Ісламський фактор в Арабській революції: стан та перспективи В’ячеслав Швед, канд. іст. наук, віце-президент ВГО «Українській центр ісламознавства»
П
итання ролі та впливу ісламського фактору в сучасних революційних подіях на Арабському Сході є на сьогодні однією з центральних тем аналізу глибинних трансформаційних процесів, що відбуваються нині в зазначеному регіоні. Спектр науково-політичного дискурсу вражає своїм розмахом. Деякі аналітики фактично заперечують будь-який політичний вплив ісламського фактора на розвиток ситуації в арабських країнах. Так, відомий російський ісламознавець, президент інституту релігії ти політики, член Ради із взаємодії з релігійними об’єднаннями при президенті РФ О. Ігнатенко оприлюднив статтю програмного характеру під промовистою назвою «Закат политического Ислама». Водночас чимало західних сходознавців убачають у сучасних подіях мало не відродження Халіфату, «нову світову ісламську революція, яка стає реальністю». Відомий журналіст Г. Бех у своєму шоу на каналі «Фок Ньюс» заявив: «Я бачу, що в майбутньому з’являться три панівні сили. Перша — це ісламський Халіфат, що контролюватиме Близький Схід
і частину Європи. Друга — це Китай, що впливатиме на Східну Азію, Південну Африку й, можливо, Австралію і Нову Зеландію. А третя — це Росія, що затвердиться на пострадянському просторі». Зрозуміти справжню питому вагу ісламського фактора в бурхливій динаміці революційних потрясінь арабського світу, його роль і значення на подальших стадіях оновлення близькосхідного регіону можна за однієї визначальної умови. Треба зрозуміти глибинну сутність тієї грандіозної трансформації, що відбуваєтьсяся в регіоні, її спрямованість і наслідки. На нашу думку, це відновлення цивілізаційно-культурної ідентичності арабського народу на основі могутнього цивілізаційного, духовного піднесення. Це повернення до своїх історичних коренів, до глибинних уявлень про самих себе, про своє місце й роль у світовій цивілізації. Разом із тим, це повернення відбувається на якісно новій основі тих координальних трансформацій останніх років в арабському суспільстві, насамперед серед молодої генерації. Таким чином, ми спостерігаємо не просто механічне повернення до своєї цивілізаційно-культурної ідентичності, ба повернення до її основного формату, до фактично нового цивілізаційного проекту для арабського світу. Велика Арабська революція, що розгортається на Близькому
й Середньому Сході та в Північній Африці, переконливо засвідчує: ісламський світ упевнено перетворюється на активного суб’єкта світового розвитку. Це початок нового блискучого відродження величі Ісламу та ісламської цивілізації, початок висування її на ті провідні позиції, що вона вже займала майже тисячу років тому. Зазначені тенденції визначають головні особливості й місце ісламських рухів і партій у процесах революційної трансформації арабського суспільства на сучасному етапі. Протягом останніх десяти-двадцяти років вони так само зазнали якісної трансформації та виступають із позицій ісламу XXI ст., коли на перший план виходять такі питання, як права людини, справедливість, рівність, толерантність, соціальна та політична захищеність індивідуума. На цей факт звертає увагу видатний мусульманський інтелектуал, професор Оксфордського університету Тарик Рамадан. Аналітики зазначають, що під час революції найвпливовіша в арабському світі політична організація «Брати-мусульмани» на перший план виносить такі теми, як створення демократичної системи, свобода вибору та віровизнання, релігійна толерантність, плюралістичний підхід до формування уряду. Водночас «Брати-мусульмани» стверджують, що вони не висуватимуть цього року свого кандидата на посаду
президента Єгипту. Їхня активна участь у виборному процесі спрямована на розширення ідей та цінностей у суспільстві. Важливо, що «Брати-мусульмани» в Єгипті, «Нахда» в Тунісі та інші впливові мусульманські партії орієнтується здебільшого на турецьку керівну «Партію справедливості і розвитку». Останя ідентифікує себе як партія мусульманських демократів і протягом свого перебування при владі від 2002 року перетворила Туреччину на успішну мусульманську країну. Примітно, що між «Братами-мусульманами» та «Партією справедливості й розвитку» стрімко розширюються численні контакти й поглиблюється координація дій. Сьогодні на Заході відбувається доволі виразне розмежування
між прибічниками ідеї, що Арабська революція відкриває двері до якісного оновлення арабського світу та його входження до світової спільноти на правах рівноправного та шанованого члена, і тими, хто вбачає і нинішніх подіях лише розчищення місця для «ісламської теократії». Характерний приклад такої полеміки — нещодавня стаття відомого своєю антиїсламською спрямованістю директора Міжнародного центру глобальних досліджень і редактора часопису «Близькосхідне ревю» Б. Рубіна, де він нападає на заступника держсекретаря США І. Бернса, що обстоював у сенатській комісії з закордонних справ нові, більш адекватні й реалістичні погляди адміністрації Барака Обами на Арабську революцію, її значення та наслідки.
Ісламська альтернатива Наталя Обухова,
аспірант каф.соціології управління ДДУУ
С
учасна ситуація у світі зробила питання ролі Ісламу в міжнародних відносинах значно гострішим. Тривалий час питання про реальність «ісламської загрози» актуальне для західного світу. Важко визначити причини такого сприйняття, проте факт лишається фактом: для багатьох європейців релігія не відокремлена від її носіїв, тож загрозу являє собою саме Іслам — як релігійне, політичне й суспільне явище. Справедливо зазначає росіянин О. Малашенко: «Страх перед «ісламською загрозою» самовідтворюється в книжках, на конференціях, у виступах політиків. Неадекватне сприйняття активності мусульман під релігійними гаслами посилюється некоректним терміном «ісламська загроза», що в масовій свідомості сприймається як загроза Ісламу й мусульман узагалі». Проблемою сучасних узаємин Ісламу й Заходу займались і займаються безліч авторів. Досить згадати роботи Дж. Еспозито, С. Брієра та О. Карре, Б. Луїса, Й. Гіпплера, Ж. Кіпеля, П. Ґалуа тощо. Ці автори зосереджують увагу на аналізі причин загрози Ісламу підвалинам західного світу. Проблема «ісламського наступу» поступово виходить на помітні позиції в пострадянський традиції — поширення Ісламу в Росії та Україні викликає полемічні диспути й протилежні оцінки. Головна риса праць згаданих авторів — визнання «ісламського наступу» неминучим явищем. В обіг запроваджено поняття «ісламської альтернативи» як відповіді мусульманського світу на західне ставлення. При цьому поширення Ісламу в світі сприймається найчастіше негативно. Іслам не можна не визнати вагомим чинником міжнародної політики. Ісламізація Європи дедалі більше тривожить місцеві влади та суспільство. Вплив релігійного й соціально-політичного вчення Мухаммада не обмежується територією мусульманських держав. Іслам активно заявляє про себе в найрізноманітніших куточках земної кулі. Вивчення впливу Ісламу на Європу видається особливо актуальним сьогодні, коли християни й мусульмани, європейці та араби
втягуються в «єдиний світ». Загострюється конфлікт між глобалізацією та геолокальностями. Етноси, країни регіони, залучаючись до процесу глобалізації, обстоюють власну ідентичність і пріоритет інтересів. Мусульманський світ не стоїть осторонь подібних процесів, проте в західній традиції відсутня чи не достатньо поширена об’єктивна оцінка тенденцій, характерних для ісламських країн. Справедливе зауваження Дж. Еспозито в його роботі «Ісламська загроза: міф чи реальність?»: «Попри більше зацікавлення й висвітлення в мас-медіа, нескінчений потік публікацій і конференцій, розуміння й сприйняття Ісламу та ісламських рухів залишається обмеженим і вибірковим». В основі помилкового, стереотипного трактування й перебільшених страхів перед Ісламом лежить зіткнення бачень. На зміну давніім стереотипам про Іслам і арабів, ототожнюваних із нафтовими шейхами, бедуїнами та пустелею, прийшли уявлення про озброєних чоловіків, антизахідних фундаменталістів і жінок у паранджі. Побоюванням і антипатії Заходу сприяють не тільки повідомлення в ЗМІ. Проблема власне в світському світобаченні, що певною мірою протилежне ісламським уявленням. «Сучасне уявлення про релігію як про систему особистих вірувань, — на думку Дж. Еспозито, — робить Іслам (або будь-яку світову релігію), що має універсальний характер і невід’ємний від політики й суспільства, «ненормальним» і безглуздим, бо він відходить від загальноприйнятих сучасних, світських, норм». Отже, Іслам стає незрозумілим, екстремістським і загрозливим. Розглядаючи проблему «ісламського наступу» чи «ісламської загрози», слід відзначити, що подібні настрої характерні й для нашої країни. Показова стаття П. Вознюка, що впевнено заявляє: «Неминучий мусульманський наступ може стати достатньо успішним…» Причиною автор висловлювання вважає використання мусульманськими рухами ресурсів глобалізації: Інтернету, мережевих громадських структур, не кажучи вже про людський і природний потенціал. Разом із тим, Вознюк підкреслює безглуздість для України можливого «конфронтаційного щодо Ісламу сценарію», адже наша держава історично розташована на перетині двох світів,
і з кожним із них її пов’язують міцні контакти. Окрім того, Іслам здобуває дедалі більшу прихильність не тільки серед інтелектуалів і науковців, але й серед простих громадян. У Європі мусульманська присутність стала невід’ємним фактором — достатньо згадати історичні події Середньовіччя. Ми не будемо порушувати питання про ступінь впливу арабо-мусульманської культури на становлення культури європейської. Зробимо акцент на сучасній тенденції до формування «нового» Ісламу — європейського чи світового. Проблема порушена О. Малашенком у роботі «Ісламська альтернатива та ісламістський проект». Зокрема, він зазначає, що мусульманин залишається мусульманином за будьяких обставин. Стаючи європейцем, араб, пакистанець чи турок змушений обирати неетнічний Іслам. Відбувається свого роду реідентифікація — мусульманин опиняється в іншій системі цінностей. Емігранти з мусульманських країн відкриті новим цінностям, проте не бажають утрачати зв’язок із власною релігійною ідентичністю. Показове щодо демонстрації настроїв західного світу наведене інтерв’ю з працівником одного з бельгійських університетів С. Земні: «У Європі легко терпіти вишукану мароканську, турецьку чи індійську кухню… Але «Справжній Іншій», що обстоює власні права й переосмислює відносини між Ними й Нами, зрештою відчужується. Його вважають фундаменталістом, надто якщо він мусульманин». Сучасні поняття про релігію як про систему вірувань для особистого життя й відокремлення церкви від держави стають прийнятними, для багатьох вони стали самоочевидною істиною. Як наслідок, у сучасному світському баченні поєднання релігії та політики обов’язково визнається за відхилення від норми, щось небезпечне й екстремістське. Погляд на Іслам і подій в мусульманському світі переважно крізь призму насильства й тероризму призвів до неспроможності осягнути Іслам у розмаїтті його проявів. Не варто забувати, що ісламський рух став частиною не тільки мусульманського життя, але й життя європейських країн. Тож, напевне, було б краще шукати не причини протистояння, а можливі точки співіснування й взаємозбагачення.
8
У ММА
№9 червень 2011
Загрози ісламської цивілізації Сейфулла Рашидов,
канд. філософ. наук, докторант Східноукраїнського університета ім. В. Даля
Мабуть, Гегель поквапився, коли в лекціях із філософії історії в XIX столітті переконував: «Іслам уже давно зійшов зі світової історичної арени й знову повернувся до східного спокою та нерухомості». Іслам, привабливий і лячний, — усюди. Ми щодня чуємо зі ЗМІ щось про релігійний, політичний або соціальний аспект релігії мусульман. Сьогодні популярна думка, що Іслам — це виклик європейській ідентичності. Здається, на Заході (поступово й в Україні) розвивається параноя щодо Ісламу — «загрози християнській цивілізації». Якщо вірити українським ЗМІ, кожну українську мечеть відвідують близько 200–300 слов’ян. Але що вражає, незважаючи на дику антиісламьску істерію: тільки в Європі на початок 2000 року в Іслам навернулися понад мільйон європейців. Останніми роками мусульманами стали близько 40 тисяч британців (переважно жінки). У чому річ? Самі нові мусульмани пояснюють свою поведінку просто: західне суспільство споживацьке, аморальне й антиморальне. Отже, мусульманська культура виявляється тією силою, що може об’єднати людей у протистоянні створенню відомого за Біблією «Ефекту Содому й Гомори». Так, директор Українського інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов уважає, у сучасному суспільстві що «мораль комерціалізована, вона дедалі менше значить. А значущості набувають тепер гроші, задоволення, концуміризм… Тут, безперечно, західна культура програє, бо вона аморальна й антиморальна (кіно, порнографія, наркотики, насильство тощо)… Західне суспільство захоче нормальних упорядкованих правил і норм поведінки… Якраз на цю роль і претендує Іслам. Він висуває свою культурну, економічну й владну альтернативу. Іслам запроваджує в суспільстві нову мораль, у тому числі побутову, а суспільство без моралі жити не може». Такої самої думки експерт Московського центру Карнеґі професор Олексій Малашенко: «Єрархія причин, що спонукають людину навертатися в Іслам… залежить від регіону, особистої ситуації. Наприклад, це може бути пов’язане з бажанням змінити віру. А останнє пов’язане з розчаруванням в оточенні… Гадаю, Іслам уявляють як альтернативу західній культурі… Можна припустити, що люди, навертаючись в Іслам, шукають у цій релігії відповіді на певні соціальні проблеми».
Зовнішні загрози Мене вразила моя недавня подорож до Саудівської Аравії. Мекка, святе місце Ісламу, перетворена на звичайний
Орган Духовного управління мусульман України «Умма» Розповсюджується безкоштовно
американське місто, де тунелі, естакади, розв’язки конкурують зі стандартизованими готелями, магазинами й торговими центрами. Мені казали, що є навіть боулінг для жінок. Найчастіше ненависть до Америки й Заходу в мусульман викликана навіть не військовою присутністю в мусульманських країнах, а саме цими фактами. Адже глобалізація не влаштовує їх не в тому розумінні, що дає їм можливість експортувати нафту чи вести свій бізнес. Їх не влаштовує глобалізація культурно-моральна чи, як вони вважають, накинення загальних стандартів. Український лікар Андрій Новосельцев, що працював у Лівії вісім років, у своєму интерв’ю зазначає: «…Лівійці мають досить суворі, порівняно з сусідніми країнами, обмеження. У Лівії немає кінотеатрів і театрів, там сухий закон, і повії по вулицях, як у Тунісі чи Єгипті, не ходять… Старше покоління такі порядки влаштовують, вони навіть пропонують заборонити супутникове телебачення. А молодь хоче послаблення заборон». Явно те, що глобалізація торкається всіх аспектів життя: духовного, фінансового, кримінального, культурного. В Інтернеті можна знайти безліч фотографій, де поруч дівчата в міні-спідницях із голими животами й жінки в хіджабах. Це видимий прояв сутички різних — нормативних культурних, естетичних, етичних — систем, що склалися за різних історичних умов, наприклад, у Парижі та якійсь афганської глушині. Представниць різних світів назустріч одне одному виштовхнула глобалізація.
Засновник: Духовне управління мусульман України «Умма» Головний редактор: Саід Ісмагілов Адрес: 04119, Київ-119, вул. Дегтярівська, 25-А. Тел.: (044) 489-45-58 E-mail: dumu.umma@gmail.com
Культурна глобалізація спричиняє глибокі й складні зміни, нові соціокультурні ризики, що можуть загрожувати всьому людству. Європейські соціологи вважають, що за 20 років французи не впізнають своєї країни. Російський патріарх Кирил уважає, що саме глобалізація загрожує православній культурі. Подібної думки про небезпеки глобалізації вчені дотримуються й мусульманські й богослови.
Внутрішні загрози Сучасний світ сповнений конфліктів і суперечок між політичними, економічними та фінансовими системами. Зростає значущість релігії як елемента національної ідентичності — це призведе до збільшення числа конфліктів у багатьох регіонах земної кулі. Релігійні пристрасті розпалюють у власних інтересах політики та інтелектуали. Утім, конфлікти наявні також усередині релігійних систем і конфесій. У сучасних дослідженнях часто йдеться про зовнішні загрози ісламській цивілізації у вигляді глобалізації та «ліберальних цінностей». Проте в цій публікації ми зупинимося на причинах конфліктів самої ісламської цивілізації. Безперечні факти відсутності внутріцівілізаційної солідарності в ісламському світі. Наведемо деякі аргументи на користь цієї тези: а) конфлікти, в тому числі збройні, між мусульманами в сучасному світі (Афганістан, Ірак, Пакистан, Сомалі); б) відсутність єдиної позиції мусульманських країн та урядів із тих чи інших проблем,
Редакція не завжди поділяє погляди авторів публікацій. За достовірність фактів відповідають автори публікацій.
що стосуються інтересів Ісламу; в) конфлікти, породжувані розбіжністю етнічної та ісламської ідентичностей; г) існування багатьох течій і сект в Ісламі релігійно-теоретичними з ворожими конструкціями; д) відсутність держави-лідера в мусульманському світі; е) конфлікти геополітичних інтересів; якщо вірити публікаціям Wikileaks, король Саудівської Аравії Абдаллах просив США завдати удару по Ірану з метою знищити ядерну програму Ісламської Республіки. (Щоправда, пізніше Ахмадінеджад був запрошений саудівським монархом здійснити хадж). Причини цих конфліктів і суперечностей, на наш погляд, закладено в історії самої мусульманської релігії. По-перше, пророк Мухаммад не зазначив ясно, хто має наслідувати владу після нього, і йому не було об’явленя про це. Мусульманські династії воювали одна з одною не через правильний спосіб порятунку, але за владу. Головним було питання, хто має право стати халіфом: нащадки Алі чи будь-які обрані люди? Це й розділило мусульман на дві головні течії — сунітів і шиїтів. Обидві наводять власні аргументи (хадиси), вважаючи, що істина належить саме їм. Через те, гадаємо, встановити міжконфесійний діалог усередині Ісламу дуже складно (не кажучи про міжрелігійний — власне релігійна догматика виявляється для цього перешкодою). Вирвані з контексту Корану висловлювання нерідко стають ідеологічною основою екстремістських угруповань. Простір для толерантного ставлення до іншого погляду звужується чи, взагалі, нівелюється. Та й сама ісламська громадська думка не обтяжує себе внутрішньою критикою та толерантним дискурсом. Погоджуся з пропозицією, що Іслам треба залучити до інтелектуального діалогу. До речі, в Корані є низка положень, що припускають діалог з іншими конфесіями. Наведемо тільки дві: «Ми увірували в те, що зіслано вам і зіслано нам. Наш Бог і ваш Бог — один, і ми коримося тільки Йому» (Коран, 29:46). Або: «Скажи: «Ми увірували в Аллага й у те, що зіслано нам, і в те, що було зіслано Ібрагімові, Ісмаїлові, Ісхакові, Якубові й колінам, і в те, що було дано Мусі, Ісі й пророкам від їхнього Господа. Ми не робимо різниці між ними й тільки Йому коримося» (Коран, 3:84). Але й тут бачимо складнощі. У сучасному інтелектуальному дискурсі Заходу лише поодинокі вчені намагаються втягнути Іслам в інтелектуальний діалог. До того ж, чи можливий такий діалог, коли величезна кількість інтелектуалів-немусульман ставляться до Ісламу й пишуть про нього упереджено. Головна зовнішня загроза ісламській цивілізації — глобалізація, як двигун «ліберальних цінностей». Водночас, можна стверджувати, що суперечності й конфлікти в сучасному Ісламі великою мірою зумовлені особливостями упередженого тлумачення релігійних джерел, що до нього вдаються деякі радикальні напрями. Отже, мусульмани мають навчитися толерантного ставлення до різних течій усередині Ісламу. Можливо, це шлях попередження конфліктів з іншими релігійними системами й цивілізаціями.
Реєстраційне свідоцтво: КВ № 15690-4162 Р Газету надруковано в друкарні «Експрес», м. Київ, вул. Сирецько-Садова, 13
Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. Рукописи не рецензуються й не повертаються.
Друк офсетний. Наклад 2000 прим.