Методичні рекомендації з надання послуг туристичного супроводу з активних видів туризму

Івано Франківська обласна державна адміністрація Управління зовнішніх економічних зв’язків і туризму

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ з надання послуг туристичного супроводу з активних видів туризму

Івано Франківськ Лілея НВ 2013

1

Методичні рекомендації з надання послуг туристичного супроводу з активних видів туризму/Н. Гасюк, В. Завалко, І. Зварич, О. Ковтун, Г. Мельник, В. Передерко, В. Семків /. – Івано Франківськ: Лілея НВ, 2013. – 56 с.

© Управління зовнішніх економічних зв’язків і туризму Івано Франківської облдержадміністрації, 2013

2

ВСТУП Велика кількість пам’яток природи в Івано Франківській області, їх унікальність, можливість здійснення подорожей однією з найкращих територій Українських Карпат з використанням активних видів пересування дедалі більше притягують туристів до Прикарпаття. Залежно від засобів пересування і середовища, в якому здійснюється подорож, розрізняються такі види активного туризму: пішохідний, гірський, лижний, водний, велосипедний, спелеологічний, вітрильний, кінний та інші. Закон України «Про туризм» зараховує їх (а також автомобільний і мотоциклетний) до таких, що пов’язані з підвищеним ризиком. Згідно зі ст. 13 цього Закону суб’єкти туристичної діяльності зобов’язані під час надання послуг з проходження маршрутів з активними видами пересування забезпечувати туристів кваліфікованими фахівцями туристичного супроводу, спеціальним спорядженням, проводити навчання туристів із запобігання нещасним випадкам засобами профілактики і захисту від травм та надання долікарської медичної допомоги. До Класифікатора професій ДК 003:2010 введено професію «Провідник (за видами туризму)», її код – 5149, а також інші професії, фахівці з яких відповідно до ст. 5 Закону України «Про туризм» можуть здійснювати діяльність, пов’язану з туристичним супроводом. Це такі, як: інструктор спортивний з туристичного супроводу (за видами туризму), код професії – 5149; інструктор оздоровчо спортивного туризму (за видами туризму), код професії – 3414; інструктори методисти з туризму та альпінізму (відповідно), код професії – 3340. Власне, для тих, хто займатиметься туристичним супроводом за видами активного туризму, і видано ці методичні рекомендації. В Україні провідника у горах часто називають ґідом, але слід зауважити, що в Західній Європі гірськими ґідами є альпіністи високої кваліфікації, які пройшли ґрунтовний курс навчання у професійній школі. Рейтинґ професії інструктора вищий від професії провідника, оскільки 3

інструктор є одночасно і провідником, і вчителем методистом, який зобов’язаний ознайомити своїх учнів (туристів) з основами тактики походів, грамотно показати технічні прийоми подолання перешкод, способи ґарантування безпеки, звернути увагу на типові помилки. Методичні рекомендації починаються з кваліфікаційних вимог до осіб, які надають послуги туристичного супроводу з активних видів туризму, в котрих визначаються обов’язки відповідної роботи з туристичного супроводу і здатність фахівців якісно виконувати відповідні завдання. У другому розділі викладено основи тактики організації та проведення походів. Відповідно до Закону України «Про туризм» та наказу Державної туристичної адміністрації України від 24.09.2004 року №83 «Про затвердження Положення про порядок видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу фахівцям туристичного супроводу». З метою забезпечення якісного туристичного супроводу на території області видано розпорядження голови облдержадміністрації від 18.11.2008 року №763 «Про організацію туристичного супроводу», яким затверджено Положення про порядок видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу на території Івано Франківської області. Безпосередньо видачею дозволів займається Акредитаційна комісія, яка є постійно діючим позавідомчим колегіальним органом, що діє при управлінні зовнішніх економічних зв’язків і туризму облдержадміністрації. Дозвіл видається строком на три роки. Продовження його дії здійснюється шляхом видачі нового дозволу у порядку, встановленому для його отримання.

4

1. КВАЛІФІКАЦІЙНІ ВИМОГИ ДО ОСІБ, ЯКІ НАДАЮТЬ ПОСЛУГИ ТУРИСТИЧНОГО СУПРОВОДУ З АКТИВНИХ ВИДІВ ТУРИЗМУ Провідником з активних видів туризму може працювати особа, яка має повну середню освіту, спеціальну фахову підготовку або ж спортивні розряди з відповідних видів туризму чи альпінізму та отримала дозвіл на право здійснення туристичного супроводу в установленому порядку.

1.1. Особа, яка надає послуги туристичного супроводу з активних видів туризму, повинна знати: 1. Нормативно правові засади розвитку туризму в Україні, зокрема: закони України «Про туризм», «Про природно заповідний фонд», «Про охорону культурної спадщини»; санкції юридичної відповідальності за адміністративні правопорушення у сфері охорони природи, використання природних ресурсів, охорони культурної спадщини, які можуть здійснювати туристи; правила проведення туристських подорожей з учнівською і студентською молоддю; рекомендації щодо організації та проведення некатегорійних туристичних походів у Карпатах; правила відвідування природних та історико культурних заповід них територій (об’єктів).

2. Правила оформлення маршрутних документів.

3. Краєзнавство, зокрема: географію, геологію (у розрізі геологічного путівника), природні ресурси (у першу чергу – фауну і флору), історію та культуру свого краю.

4. Основи психологічної сумісності людей у групі, типи людських характерів, причини виникнення конфліктних ситуацій у поході, етику спілкування зі сторонніми людьми і місцевим населенням.

5. Активні виду туризму та їхні особливості. Специфіку мандрівок місцевостями з різними формами і деталями рельєфу.

6. Основи топографії та орієнтування на місцевості за допомогою топографічної мапи, компаса, GPS і без них.

5

7. Тактику організації та проведення подорожі, визначення елементів організації руху (режим, графік, темп, порядок, лінія).

8. Види природних перешкод на маршруті та технічні прийоми їх подолання (з використанням групового і спеціального спорядження) залежно від погоди, фізичної та технічної підготовки учасників.

9. Порядок взаємодії з пошуково рятувальною службою туристів, проведення профілактичних заходів з безпеки туризму, дії в екстремальних ситуаціях, основи тактики пошуково рятувальних робіт у гірській місцевості.

10. Види спорядження, його підбір, підготовку і особливості використання залежно від виду туризму.

11. Класифікацію правил безпеки в подорожі, об’єктивні чинники небезпеки під час подорожі та дії провідника групи при їх виникненні. Правила виживання.

12. Причини небезпек, травм і захворювань, викликаних неправильними діями туристів (суб’єктивні чинники).

13. Правила дотримання санітарно гігієнічних норм у поході, сумісність продуктів при харчуванні.

14. Порядок ведення контролю за станом здоров’я туристів, способи надання долікарської допомоги у разі харчового отруєння, сонячного чи теплового ударів, травм, опіків, переохолодження. Медичні засоби туристичної групи (склад аптечки).

15. Одну з іноземних мов на рівні побутового спілкування (при супроводженні іноземних туристів).

1.2. Особа, яка надає послуги туристичного супроводу з активних видів туризму, повинна вміти: 1. Вірно вибрати маршрут походу, організувати та провести туристську подорож.

2. Належно оформити маршрутні документи для проведення туристських походів.

3. Характеризувати об’єкти природи, історії, культури тощо на основі попередньо опрацьованої краєзнавчої літератури.

4. Створити у групі дружню атмосферу, розподілити обов’язки, підтримувати дисципліну, не допускаючи конфліктних ситуацій.

5. Розробити детальний маршрут туристської подорожі з урахуванням специфіки походу.

6. Орієнтуватись на місцевості за будь яких обставин, зокрема і при поганій видимості, визначати місце стояння, азимути, рухатись за мапою у складних метеорологічних умовах.

6

7. Розробити тактику походу, організувати правильне пересування групи на маршруті, дотримуватись елементів організації руху (режим, графік, темп, порядок, лінія).

8. Технічно, з дотриманням правил безпеки, долати природні перешкоди, в’язати туристські вузли і обв’язки, проводити страхування та самострахування за допомогою технічних засобів і без них.

9. Користуватися технічними засобами для зв’язку з рятувальниками, фото , відеозйомок, провести інструктаж з безпеки туризму, організувати пошуково рятувальні роботи потерпілих силами туристської групи.

10. Підібрати та підготувати необхідне спорядження, правильно використовувати спеціальне спорядження.

11. Грамотно і правильно діяти при виникненні екстремальних ситуацій. Подавати сиґнали лиха за аварійних ситуацій.

12. Запобігати виникненню небезпек, травм та захворювань, викликаних неправильними діями туристів.

13. Правильно підібрати необхідні продукти для харчування під час подорожі, упакувати їх і розподілити серед її учасників, приготувати їжу.

14. Кваліфіковано надати медичну долікарську допомогу при захворюванні туристів, організувати транспортування потерпілого.

15. Спілкуватися з людьми різних характерів та національностей, дотримуючись засад етики.

7

2. БЕЗПЕКА ПОДОРОЖІ Провідник чи інший фахівець туристичного супроводу з активних видів туризму згідно з Законом України «Про туризм» є суб’єктом туристичної діяльності, а, отже, щоб ґаратнувати безпеку туристові, відповідно до ст.13 цього Закону зобов’язаний: інформувати туристів про можливі небезпеки під час подорожі, яку вони збираються здійснити, необхідність виконання загально обов’язкових вимог та запобіжних заходів; створювати безпечні умови в місцях надання туристичних послуг; забезпечувати спеціальні вимоги безпеки при наданні туристичних послуг з підвищеним ризиком (екстремальні види туризму); організовувати навчання туристів засобам профілактики і захисту від травм, запобігання нещасним випадкам та надання першої медичної допомоги; забезпечувати оперативну допомогу особам, які постраждали під час подорожі, транспортування потерпілих; оперативно інформувати органи місцевої влади і відповідальних осіб про надзвичайні ситуації, подавати відомості про зниклих туристів; забезпечувати виконання вимог щодо охорони довкілля та культурної спадщини, а також вживати належних заходів з мінімізації шкідливого впливу на довкілля і соціально культурне середовище та компенсувати завдані їм при цьому збитки. Безпека у сфері активного туризму – це сукупність тактичних заходів і технічних засобів, які забезпечують умови зайняття цим видом туризму без загрози життю та здоров’ю туристів. Нещасний випадок – це результат закономірного або випадкового прояву певних суб’єктивних чи об’єктивних чинників. Об’єктивні чинники є проявом дії природних сил і не залежать від волі людини, але більшість з них вона може передбачити. Серед яких: землетруси, блискавки, зсуви, лавини, каменепади, різка зміна метеорологічних умов. Суб’єктивні чинники залежні від волі людини і виникають тоді, коли вона не дотримується правил безпеки. Безпосередні суб’єктивні причини нещасних випадків: 1. Недосвідченість керівника групи та неорганізованість туристів.

2. Вживання алкоголю.

3. Відсутність уваги і передбачення при пересуванні.

4. Втома.

5. Ухвалення неправильного рішення.

6. Порушення режиму харчування та вживання води.

8

7. Вплив неадекватних емоційних станів, настроїв, афекту, апатії. Наперед обумовлені суб’єктивні причини нещасних випадків: 1. Слабке керівництво групою або його відсутність.

2. Неправильний вибір та недостатнє знання маршруту.

3. Недоцільні підбір спорядження і продуктів харчування та їх невірний розподіл.

4. Неправильні підбір та комплектування групи.

5. Здійснення подорожей наодинці.

6. Необґрунтоване бажання швидко пройти маршрут. Основні причини, пов’язані із суб’єктивними чинниками, через які найчастіше трапляються нещасні випадки: 1. Незнання обставин, які призводять до надзвичайних ситуацій.

2. Відсутність умінь та навиків виявлення і подолання небезпеки.

3. Завеликі самовпевненість і самооцінка. Помилки, що найчастіше призводять до нещасних випадків, допускаються при: пересуванні крутими сніжними і трав’янистими схилами, скелями; ухваленні неправильних тактичних рішень; страхуванні та самострахуванні; неправильному використанні спорядження і засобів пересування; недотриманні правил поведінки на воді. Не панікуйте, якщо Ви заблукали. Спробуйте повернутися знайомим шляхом на попереднє місце, орієнтація в просторі якого Вам відома. Якщо з Вами трапилась надзвичайна ситуація, зарадити якій Ви самостійно не можете, терміново зателефонуйте у найближчий до Вашого місця перебування пункт Івано Франківської гірської пошуково рятувальної служби і стисло повідомте: що, де і коли сталося. За відсутності зв’язку по допомогу слід посилати двох найпідготовленіших учасників, які за необхідності мають прознакувати свій шлях одним із можливих способів. Сиґнали біди (лиха) подають оптичним чи звуковим способами 6 разів на хвилину з хвилинним інтервалом між серіями (ракетою один раз). Підтвердження прийому здійснюють трьома сиґналами у хвилину. Надійним засобом сигналізації в горах зарекомендував себе свисток. Крім цих правил, слід дотримуватися і правил протипожежної безпеки: не залишати непогашені вогнище, сірник чи сиґарету, оскільки це може викликати лісову пожежу; не застосовувати для освітлення намету свічку чи інші засоби з відкритим вогнем; не розпалювати вогнище чи пічку за допомогою легкозаймистих речовин.

9

3. ТАКТИКА ТУРИСТИЧНОГО ПОХОДУ У туристській літературі під поняттям «тактика» розуміють сукупність усіх заходів, пов’язаних з організацією і проведенням походу. Тактика зводиться до вміння ухвалювати правильні рішення, щоб ґарантувати його безпеку. Зазвичай тактику пов’язують з технікою проходження маршруту і говорять про тактико технічну підготовку туристів. Варто відзначити, що теоретично тактику у чистому вигляді розглядають як вибір і спосіб використання засобів, що залежить тільки від кількості та якості можливих комбінацій. Немає вибору – немає тактики. Засоби тут різноманітні, вони охоплюють і туристське спорядження, і основні дії туристів, безпосередньо пов’язані з підготовкою та проведенням походу. Якщо в основі тактики лежить певний задум – тактичний план, вироблений до початку подолання перешкоди, то її результат визначатиметься спеціальною і фізичною підготовкою туристів. Коли їх недостатньо для реалізації цієї тактики, то це значить, що за цих обставин слід використовувати іншу тактику. Це не означає, що тактичну підготовку можна оцінювати лише за рівнем технічної чи фізичної підготовки, адже і за їх найвищого рівня неправильний вибір шляху чи часу подолання перешкод (гірських перевалів, річок і т. ін.) може призвести до аварійної ситуації. І, навпаки, за низького рівня фізичної та технічної підготовки можна вибрати посильний і безпечний варіант шляху, що свідчить про достатню тактичну підготовленість туристів. Загалом вибір має бути оптимальний для певних умов і тоді можна говорити про хорошу тактику. Критерії оптимальності у кожному виді туризму, в індивідуальних та командних діях туристів за різних обставин різні. Один з них, найважливіший – критерій максимізації рівня безпеки подолання природних перешкод за певних обмежень об’єктивного і суб’єктивного характеру. Тактику в активних видах туризму можна класифікувати подібно до техніки. По перше, вона поділяється за видами туризму, оскільки визначається їх особливостями, які притаманні тільки певному його видові та впливають на встановлення відповідних елементів організації 10

руху (режим, графік, темп, порядок, лінія руху), на техніку подолання перешкод, страхування, підбір відповідного спорядження тощо. По друге, за типами, видами і формами рельєфу. Тактика подолання скельних рельєфів значною мірою відрізняється від тактики подолання сніжно льодових чи річкових рельєфів. По третє, можна говорити про тактику бівуачних робіт, особливо у частині їхньої організації. Крім цього, існують тактики страхування, пошуково рятувальних робіт, орієнтування на місцевості тощо. Рівень тактичної підготовленості можна оцінити, виділивши основні її складники такі, як уміння вибрати: оптимальний план походу; запасні та аварійні варіанти; варіант комплектування групи; підхід до матеріально технічного забезпечення походу; варіант організації харчування; вдалий розподіл обов’язків у групі до походу і у період руху; похідний режим за часом; похідний навантажувальний режим; шлях (лінію руху); час подолання локальних перешкод; техніку подолання локальних перешкод; техніку страхування; місце бівуаку і техніку бівуачних робіт; техніку пошуково рятувальних робіт, зокрема, транспортування потерпілого; вірне рішення у нестандартних ситуаціях. Усі ці вміння фахівець туристичного супроводу з активних видів туризму засвоює при здобутті фахової освіти, яка повинна включати як теоретичні, так і практичні заняття (спеціальні тренування, походи). Розгляньмо деякі складники тактики організації та проведення походу на прикладі пішохідного туризму в гірських умовах.

3.1. Вибір і розробка маршруту, плану та схеми походу Маршрут походу можуть визначати суб’єкт туристичної діяльності або керівник групи, які наймають провідника. Маршрут може вибрати і запропонувати сам фахівець туристичного супроводу з активних видів туризму залежно від мети подорожі. Провідник повинен досконало знати район подорожі. Крім того, йому не завадить переглянути його у 11

програмі «Google Планета Земля», ознайомитися з відповідними картографічними матеріалами, описами та проконсультуватись з місцевими рятувальниками. Обов’язково слід звернути увагу на висоти і прохідність місцевості в цьому реґіоні, яка змінюється з часом. Відвідування найцікавіших туристських об’єктів варто залишати наостанок. Вибір за показниками довжини, тривалості, кількості та якості природних перешкод повинен відповідати підготовленості туристів, тобто бути посильний з погляду їх фізичних і технічних можливостей. Маршрут походу за своєю схемою може бути лінійний, кільцевий, радіальний або комбінований. При цьому кожний із варіантів має як свої переваги, так і недоліки. Лінійний і кільцевий варіанти практично однакові, за винятком того, що в лінійному варіанті, як правило, є більша частка пізнавальної цінності походу, але зростають організаційні труднощі, пов’язані з розв’язанням транспортних проблем (приїзд та від’їзд із різних місць) і проблем «закидання» частини продуктів та спорядження (при багатоденному поході). Радіальна система побудови маршруту забезпечує мінімальні навантаження туристів через зниження ваги наплічника, а тому більше надається для груп з учасниками старшого віку. Комбінований варіант має всі переваги і недоліки інших варіантів у певних поєднаннях та співвідношеннях. Усі ці варіанти використовують, хоча перевагу часто віддають комбінації кільцевого і радіального варіантів.

3.2. Запасні та аварійні варіанти супроводжують усю схему основного плану походу. Запасні варіанти планують на випадок погіршення похідних умов, підвищення рівня небезпеки проходження деяких ділянок основного маршруту та з інших причин, не пов’язаних з надзвичайними обставинами. Запасний маршрут у звичайному поході слід вибирати, як правило, нижче запланованої складності походу. Аварійні маршрути планують на випадок необхідності з тих чи тих причин (захворювання чи травмування учасників походу) сходження з маршруту найпростішим шляхом у найкоротший час.

3.3. Комплектують групу на основі єдиних спільних цілей учасників за принципом порівняно однакової підготовленості та відсутності антагонізму у стосунках. Усі інші умови – вікові, за статтю, соціальні та інші мають другорядне значення. Якщо провідник не має можливості 12

вплинути на підбір учасників походу, то може обмежитись порадами керівникові групи.

3.4. Вибір матеріальноMтехнічного забезпечення спрямовано насамперед на підбір необхідного групового, спеціального і особистого спорядження в оптимальних співвідношеннях за якістю та кількістю. Воно повинно відповідати складності маршруту. Наприклад, для сходження у весняний період на Говерлу чи деякі інші вершини Чорногірського хребта слід мати комплект альпіністського спорядження: основну мотузку, кішки, льодоруб, карабіни. За наявності на схилах ділянок фірну чи льоду це значно підвищить можливості туристів у пересуванні та ґарантуванні безпеки. Загальні вимоги до туристського спорядження: відповідність функціональному призначенню, міцність, легкість, придатність до ремонту. Наприклад, гортексова куртка і пуховики цілком відповідають своєму призначенню верхнього туристського одягу, а подібні варіанти одягу з капрону та синтепону – недостатньо. Зазвичай вага особистого спорядження, яке носять у наплічнику (спальник, запасний одяг тощо), не повинна перевищувати п’яти кілограмів. Оптимальний варіант матеріально технічного забезпечення у поєднанні з добрим плануванням маршруту приводить до бажаного варіанту ваги наплічника – не більш двадцяти п’яти кілограмів на чоловіка і двадцяти кілограмів на жінку в основній частині маршруту. З огляду на різну комплекцію чоловіків та жінок можна запропонувати відсоткові співвідношення ваги наплічника до ваги туристів на рівні сорока відсотків для чоловіків і тридцяти п’яти відсотків для жінок. У такому випадку чоловікам завважки сімдесят кілограмів можна порекомендувати наплічник вагою не більше двадцяти восьми кілограмів, а жінкам завважки шістдесят кілограмів – не більше двадцяти одного кілограма.

3.5. Продукти харчування для походу вибирають за двома основними параметрами: вагомими характеристиками (враховують також смакові якості, зручність приготування, збереження і транспортування); калорійністю з обліком оптимального співвідношення білків, жирів та вуглеводів. Загальна закономірність у виборі харчування така: вагові характеристики продуктів харчування знижуються з підвищенням складності походів від 1,5 кг до 0,5 кг на день на людину; калорійність харчування зростає з підвищенням складності походів від 3000 до 6000 ккал на день на людину; 13

оптимальне співвідношення білків, жирів та вуглеводів змінюється несуттєво і може бути у пропорції 1:1:4. Слід зазначити, що з підвищенням рівня висоти відбуваються значні індивідуальні зміни у засвоєні продуктів харчування, апетиті та бажанні поїсти тієї чи іншої їжі. На більших висотах апетит загалом знижується, з’являється бажання поїсти чогось гострого. Вибір оптимального набору продуктів харчування, їх розподіл за днями, транспортувальними наборами для учасників, різними комплектами для сніданків, обідів, вечер і перекусів – складне тактичне завдання, яке, однак, належить вирішити оптимально.

3.6. Розподіл обов’язків у групі Провідник не повинен перебирати на себе обов’язки керівника групи. Якщо супроводжуюється група учнів чи студентів, то відповідно до Правил проведення туристських подорожей з учнівською і студентською молоддю України адміністрація закладу, від якого вони прибули, зобов’язана видати наказ про проведення туристської подорожі, яким, окрім іншого, призначити керівника туристської групи та його заступника (заступників, помічника чи помічників), а також має обумовити їх відповідальність (керівника і його заступника) за збереження життя та здоров’я учасників протягом усього походу. У групах, що утворені «стихійно», керівника визначає суб’єкт туристичної діяльності, який наймає фахівця туристичного супроводу з активних видів туризму, або ж самі учасники походу. Провідникові варто поцікавитися, чи є у групі лікар. Оскільки першим у нашому випадку йде провідник, розподіл обов’язків у період руху нескладними ділянками місцевості зводиться до визначення того, хто йтиме останнім. Ним повинен бути витривалий і досвідчений чоловік.

3.7. Організація руху 3.7.1. Вибір похідного режиму за часом (графік) та навантаженням (час руху і темп). Режим руху залежить від району подорожі, сезону та інших чинників, але треба, щоб у першу половину дня було пройдено 2/3 денного переходу. Тому, по перше, слід вибрати оптимальний період походу. В горах таким періодом року є літо (червень – серпень) і початок осені (вересень) – для пішохідних походів, зима (січень – березень) – для скі турів та весна (квітень – травень) – для сплаву гірськими річками. У період міжсезоння є певні обмеження щодо можливості планування гірських походів, особливо складних, через нестійку погоду восени і 14

підвищену лавинну небезпеку навесні. По друге, варто визначити режим дня щодо часу підйому, сніданку, виходу на маршрут. Такий режим визначає група залежно від складності ділянок денного переходу. Для нескладних походів рекомендується підйом о 7 й годині, вихід – о 8 й. Перший привал роблять за 10–15 хв. для проведення термореґуляції, виявлення недоліків у припасованості одягу, взуття тощо. Подальший режим шляху: 50 хвилин – ходовий час, 10 хвилин – відпочинок. За дві – три години – легкий сніданок, у середині дня (13 година) – обідня перерва на 1,5–2 години. Продовження шляху в тому ж режимі до зупинки на нічліг о 17–18 й годині. Вечеря о 19–20 й годині, відбій не пізніше 22 ї години. На підйомах можна використовувати й інший режим шляху, наприклад, 30–40 хвилин руху, 5–10 хвилин – відпочинок. Навантажувальний похідний режим (за обсягом ходових годин) – різний. У нескладних походах використовуються варіанти шести – восьмигодинного ходового часу на день. Важливою характеристикою навантажувального режиму є швидкість руху групи (темп), що коливається у великих межах від одного до 4 км на годину, підвищується на спуску і знижується на підйомі з витримуванням частоти серцевих скорочень не більше 150 уд./хвилину. При непередбаченій зупинці треба потоптатися на місці для поступового зняття навантаження. На денний перехід можна планувати до 20 км шляху. На підйомі його доведеться зменшити вдвічі – втричі, навіть якщо Ви йдете стежкою. При подоланні складних перешкод денний шлях краще оцінювати не кілометрами по горизонталі, а метрами набору висоти на годину чи на день. Загалом краще орієнтуватись у високогір’ях на набір висоти у похідному режимі з наплічником нормальної ваги від 100 до 200 метрів набору висоти на годину чи 800–1000 метрів на день. Менший набір висоти на годину може свідчити про недостатню фізичну підготовленість або ж особливий характер рельєфу місцевості та шляху. Навантажувальний режим у будь якому поході нерівномірний за днями і годинами шляху, але значне збільшення швидкості набору висоти на день (удвічі – втричі) у похідному режимі в горах малоймовірне. Швидше за все таке можливе у разі підйому без наплічника порівняно простим рельєфом місцевості.

3.7.2. Порядок руху – в колону по одному. Спереду групи йде провідник, він вибирає шлях і місця для привалів. Позаду – задній (на 15

допомогу тим, хто відстає). Відстань між учасниками походу – в полі зору, а на крутих ділянках з камінням – мінімальна, щоб зсунутий камінь не мав можливості набрати швидкості. Провідник визначає шлях руху і витримує певний темп, орієнтований на найслабшого учасника (наприклад, рівномірний за рівнем частоти серцевих скорочень). Слід знижувати швидкість пересування на підйомі і збільшувати її на спуску. Найслабші (фізично) учасники стають відразу за напрямним. Керівник групи рухається в її середині та періодично перераховує людей.

3.7.3. Лінію руху вибирають залежно від рельєфу, наявності доріг. Луги, чисті поля можна проходити за азимутом. У лісі слід рухатись тільки стежкою. Через болота краще йти вздовж річки (водотоку). Там сухіше. У горах безпечніше пересуватися гребенями, а не западинами (кулуарами). При русі в лісі треба остерігатися змій, сучків і гілок (руку слід виставляти вперед, відводячи гілки зверху вниз, а не вбік). Не ставайте на стовбури дерев, що лежать, гілки, каміння в руслі річки – вони можуть бути слизькими!

3.8. Вибір техніки подолання локальних перешкод – складне тактичне завдання. Це пов’язано з великою кількістю як перешкод, так і технічних прийомів їхнього подолання та виду страхування. Крім того, важливо знати рівень тієї чи тієї техніки подолання перешкод, якою володіють туристи. Для прикладу, добираючи техніку подолання гірської річки, треба розглядати всі можливі види техніки переправ, оцінювати можливість їхнього застосування в цьому випадку і з можливих варіантів вибрати найосвоєніший, яким володіють туристи. Наприклад: кладкою – з жердиною або тримаючись за поруччя (з мотузки чи з дерева), яке роблять нижче за течією біля кладки; вбрід – наодинці з жердиною, на яку спираються напроти течії, чи групою – шеренгою або колом (по таджицьки); за допомогою мотузок – перилами або навісною переправою. Перший переходить річку з основною мотузкою і страховкою. Вузли мають бути зав’язані на плечах! При організації навісної переправи пам’ятайте, що за великого нахилу слід спускатися ногами вперед. З кожного берега повинен бути страховий кінець для допомоги тому, хто переправляється.

16

При подоланні крутих схилів можна вибрати різну техніку руху залежно від характеру рельєфу. Наприклад, техніку подолання сніжних схилів визначають їх крутизною і станом снігового покриву. Рух сніговими схилами організовують «слід у слід». Завдання першого – робити сходинки певного розміру з відстанню між ними, розраховані на найнижчого учасника групи. Їх можна робити, ущільнюючи сніг підошвою черевика чи вибиваючи їх носком або рантом черевика. На ранковому підмороженому снігу чи по фірну краще йти у кішках. На крутих сніжних схилах застосовують техніку руху в три такти: льодоруб – нога – нога. Завдання тих, хто йде за напрямним – зберегти і поліпшити сходи. Долати сніговий міст через гірський потік бажано з попереднім зондуванням, обережно переступаючи по мосту чи повзком по пластунськи. Спуск відносно некрутим сніжним схилом при достатньому досвіді можна здійснювати ґлісируванням (з реґулюванням швидкості). Взагалі то ґлісирування варто уникати, краще спускатися класичним варіантом: обличчям до схилу на крутій ділянці, вибиваючи сходинки черевиком, чи обличчям від схилу, вибиваючи сходинки підбором черевика. Лавинонебезпечні ділянки слід переходити по одному, бажано з лавинним шнуром. При цьому в безпечному місці виставляють спостерігача для спостереження за тим, як група долає лавинонебезпечну ділянку. Під час підйому крутим схилом слід ставати на всю ступню, якнайгоризонтальніше і розводити носки. При траверсуванні трав’яного схилу нижню ногу розвертають носком униз. На затяжних підйомах треба рухатись серпантином. При крутизні схилу > 35 ґрад. ногу слід ставити на носок. При спуску хорошою стежкою з легким наплічником можна бігти. При цьому ноги викидають уперед, майже не згинаючи. Наведені приклади показують взаємозв’язок тактики і техніки та їхні відмінності для оцінки тактичної підготовленості за одним складником – умінням вибирати безпечну техніку подолання локальних перешкод.

3.9. Техніка страхування Основне завдання у виборі техніки страхування – ґарантування безпеки туристів. Є багато способів страхування: через корпус (поясницю), плече, карабін, гальмівний пристрій, дерево, льодоруб. Слід пам’ятати, що страхуватися треба у першу чергу не там, де складно, а де небезпечно.

17

Самострахування складається з цілої низки заходів перед і під час подолання перешкод. Перед подоланням перешкод слід перевірити свою готовність пройти цю перепону: проконтролювати індивідуальне спорядження та інші рятівні засоби (їх наявність і якість), подумки повторити план своїх дій при подоланні перешкоди та варіантах зриву. Мобілізувавшись психологічно і фізично, слід обережно, з використанням засобів самострахування, долати перепону. Найчастіше використовують додаткові точки опори: лижні палки, льодоруб, закріплену перильну мотузку. При русі зиґзаґом (боком до схилу) штик льодоруба весь час треба повертати до схилу.

3.10. Вибір місця бівуаку має велике значення для забезпечення відпочинку туристів. Основні вимоги до такого вибору: безпека, наявність води, достатнього простору для розміщення групи, зручності в організації приготування їжі (наявність дров), обмеження неґативного впливу погодних умов (вітру, грози тощо). Не можна вибирати місце для бівуаку в зонах сходу лавин, льодо і каменепадів (особливо в кулуарах та жолобах), у руслах річок, що пересихають (селева небезпека), на їх стрімких берегах, у зоні можливого пораження блискавкою (на високих ділянках гребенів тощо). Варто уникати встановлення наметів на островах гірських річок при можливості дощу. В гірських умовах місцем бівуаку можуть бути рівні трав’янисті чи сніжні ділянки. У лісовій зоні місце, обране для бівуаку, має бути пожежобезпечне. Його не можна облаштовувати поблизу сухих дерев, сухостою, чагарників тощо. Вибір техніки бівуачних робіт тісно пов’язаний з вибором місця і типу бівуаку. Різні його типи вимагають різної техніки їхнього облаштування. Класифікація техніки бівуачних робіт дає можливість виділити кілька типів бівуаків, що мають принципово важливе призначення. Найрозповсюдженішими бівуаками у туризмі з активними видами пересування є наметові, установлені на одну – дві ночі. Техніка бівуачних робіт у цьому випадку зводиться до правильної підготовки місця для намету, вірної його установки, облаштування місця для приготування їжі. Місце для установки намету ретельно вирівнюють, а на снігу утрамбовують. Місце для приготування їжі має бути не тільки підготовлене, але й захищене від поривів вітру. За наявності снігу варто робити з нього вітрозахисні стінки. Особливі вимоги застосовують до бівуачних робіт у лісовій зоні при використанні багатьох різних видів та форм. Місце для багаття 18

прочищають і обкопують для пожежної безпеки. Вид багаття вибирають залежно від його призначення. Найчастіше використовують невелике багаття. При облаштуванні бівуаку на снігу доведеться розв’язувати завдання вибору одного з варіантів: установки намету, риття печери, виготовлення класичної снігової хатини (іґлу). Для цього треба приблизно знати витрати часу: за першого варіанту його обчислюють хвилинами, за другого це займе не менше години; на виготовлення іґлу йде від двох до чотирьох годин (залежно від досвіду та стану снігу). Для спорудження подібних сніжних бівуаків використовують льодоруби, лавинні лопати, спеціальні сніжні пилки і навіть посуд як допоміжний інструмент. Якщо обране місце призначено для встановлення сніжної печери, треба вибрати техніку її виготовлення. Печеру можна рити з одного боку чи відразу з двох. Пізніше одну із сторін закривають цілком і залишають один вхід у печеру. Роботу слід розпочинати, переконавшись у достатній глибині та міцності снігового покриву. Далі копаємо горизонтальну траншею у напрямі до схилу. Коли її глибина стане достатньою для влаштування входу, копаємо далі з невеликим нахилом від входу вгору. В готовій печері місце для відпочинку має міститися вище від рівня «підлоги», а вхід до неї повинен бути трохи нижчим від основної підлоги; для притоку повітря слід влаштувати люк для вентиляції. Варто врахувати, що вуглекислий газ важчий за повітря і накопичується внизу. В туризмі відомі випадки отруєння вуглекислим газом у забитому снігом бівуаку.

3.11. Вибирати між варіантами техніки пошуковоMрятувальних робіт у туристській практиці доводиться нечасто. Але знати цей розділ тактики треба – занадто він важливий тому, що ніхто не застрахований від аварійної ситуації. Найчастіше організовувати пошуково рятувальні роботи туристи змушені при потраплянні їхніх колеґ у лавину, оскільки тут дуже важливий чинник часу. Його обліковують десятками хвилин, а за такий короткий проміжок до них не зможуть добратися рятувальники, яких у такому випадку необхідно викликати негайно. Насамперед слід оцінити можливість повторного сходу лавини, далі – правильно вибрати місця першочергових пошуків. Ними можуть бути: лавинний конус, крайові частини лавини, місця поворотів її русла, місця прогинів схилу і каміння, що виступає – там, де найбільша ймовірність потрапити в лавину (див. Ф. А. Кропф. «Спасательные работы в горах») 19

Досить ефективний пошук потерпілого у лавині може забезпечити лише наявність у кожного учасника сходження спеціального пристрою, який називають лавинним маячком або біпером. Розповсюдженим елементом рятувальних робіт у туризмі є транспортування потерпілого, а тому його також слід передбачити в тактиці. Тактику водного туризму, зокрема, сплавляння на плотах, добре викладено в книжці «Спортивні походи на плотах». Правові засади та література: 1. Закон України «Про туризм» (зі змінами).

2. Закон України «Про природно заповідний фонд України».

3. Закон України «Про охорону культурної спадщини».

4. Туристична діяльність в Україні. Нормативно правове регулювання. Роїна О. М. (2 ге вид., змін. та доп.). – К.: КНТ, 2006. – 454 с.

5. Попчиковський В. Ю. Организация и проведение туристских походов. – М: Профиздат, 1987. – 224 с.

6. Бирюков А. В., Брауде И. Я., Владимирский Б. С. и др. Спутник туриста. – К.: Здоров’я, 1991. – 360 с.

7. Щур Ю. В., Дмитрук О. Ю. Спортивно оздоровчий туризм. Навч. посіб. – К.: Альтерпрес, 2003. – 232 с.

8. Федотов Ю. Н., Востоков И. Е. Спортивно оздоровительный туризм. Учебник. – М.: Советский спорт, 2003. – 328 с.: ил.

9. Волков Н. Н. Спортивные походы в горах. – М.: ФиС, 1974. – 160 с.

10. Калихман А. Д., Колчевников М. Ю. Спортивные походы на плотах. – М.: Издательство физкультура и спорт, 1985. – 128 с.

11.Федорченко В. К., Дьорова Т. А. Історія туризму в Україні. Навч. посіб. – К.: Вища школа. 2002. – 195 с.: іл.

12. Бейдик О., Крачило М., Попович С., Слободян П. та інші. З історії вітчизняного туризму в Україні. Зб. наук. статей. – К.: 1997. – 280 с.

13. Андрухів І. Західноукраїнські молодіжні товариства «Сокіл», «Січ», «Пласт», «Луг». – Івано Франківськ, 1992. – 52 с.

14. Ф. Кропф. Спасательные работы в горах. – М.: Профиздат, 1975.

– 224 с.

15. Соколов В. А., Ильин В. С. Велосипедный туризм. Учеб. пособ. – М.: Рекламно инормационное бюро «Турист», 1992. – 158 с.

16. Спортивний туризм. Інформ. метод. збірники. – К.: ФСТУ, 2001– 2013 рр.

20

17. Правила проведення туристських подорожей з учнівською і студентською молоддю України. Наказ Міносвіти України від 06.04.99 року №96.

18. Рекомендації щодо організації і проведення самодіяльних некатегорійних туристичних походів у Карпатах, затверджені розпорядженням Івано Франківської облдержадміністрації від 04.05.2006 року №262.

19. Положення про порядок видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу фахівцям туристичного супроводу. (Наказ Держтурадміністрації України від 24.09.2004 року №83).

20. Походы выходного дня. Методические рекомендации. – М.: ЦРИБ «Турист», 1977. – 45 с.

21. Бейдик О. О. Рекреаційно туристські ресурси України. – К.: Видавничо поліграфічний центр «Київський університет», 2001. – 400 с.

22. Дехтяр В. Д. Основи оздоровчо спортивного туризму. Навч. посіб. для закладів освіти. – К.: Науковий світ, 2003. – 203 с.

23. Калихман А. Д., Колчевников М. Ю. Спортивные походы на плотах. – М.: Издательство физкультура и спорт, 1985. – 128 с.

24. Лукоянов П. И. Зимові походи в горах. – М.: ФИС, 1988. – 192 с.

25. Питер Дарман. Учебник выживания в экстремальных ситуациях. Опыт специальных подразделений мира. – М.: 000. Изд во «Яуза». Формула Прес, 2001. – 352 с.

26. Методические рекомендации по обучению туристов верховой езде на туристских базах. – М.: ЦРИБ «Турист», 1982.

27. Ливанова Т. К., Ливанова М. А. Уроки верховой езды. – М.: Компания Дельта М, 2000 – 96 с.

28. Козинець В. М. Безпека життєдіяльності у сфері туризму: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2006. – 576 с.

29. В. Гутиряк, Г. Мельник. Інструкція зі знакування туристських шляхів Прикарпаття. – Івано Франкіськ: Лілея НВ, 2008. – 48 с.

21

Додатки

Затверджено розпорядженням облдержадміністрації від 04.05.2006 №262

РЕКОМЕНДАЦІЇ щодо організації і проведення самодіяльних некатегорійних туристичних походів у Карпати Загальні поняття Походи (подорожі) – це заходи, пов’язані з пересуванням людини в природному середовищі за допомогою будь яких технічних засобів чи без них із пізнавальними, оздоровчими, спортивними чи іншими цілями. Самодіяльний туризм базується на самоорганізації туристичних подорожей. Туристи самі розробляють чи вибирають існуючий маршрут походу та забезпечують себе в дорозі всім необхідним. Якщо організатором подорожей є заклад освіти, то вони проводяться відповідно до Правил проведення туристичних походів, експедицій та екскурсій з учнівською і студентською молоддю України, затверджених наказом Міністерства освіти України від 06.04.99 року №96. Спортивні самодіяльні походи (категорійні і ступеневі) проводяться згідно з Правилами проведення змагань туристичних спортивних походів. Самодіяльні некатегорійні походи (надалі – походи) в Карпати слід організовувати і проводити з дотриманням таких рекомендацій: 1. Комплектування групи: 1.1. Туристичні подорожі в горах (пішки, на лижах, гірських велосипедах) мають бути тільки групові, що дозволить забезпечити взаємодопомогу учасників на маршруті. Кожна група повинна мати керівника. Рекомендується такий кількісний склад групи: мінімальний – 4 особи; оптимальний – 6 осіб; 22

максимальний – залежно від досвіду учасників, але не більше 30 осіб. В останньому випадку має бути призначено (обрано) заступника керівника групи. Бажано, щоб усі учасники групи були приблизно однакового віку і мали відповідну фізичну підготовку. У похід вихідного дня допустимо брати дітей (чужих), не молодших 8 років, у дводенний – від 10 років, багатоденний – від 12 років. До спелеологічних, велосипедних та гірськолижних походів допускають дітей від 14 років. Діти, молодші за вказаний вік, можуть брати участь у походах (за винятком спелеологічних) тільки разом із батьками або особами, що їх замінюють та несуть відповідальність за їхні життя і здоров’я.

1.2. Керівник групи повинен: бути не молодший 18 років; мати досвід участі не менше як у двох аналогічних за складністю (тривалістю) походах; володіти навиками надання долікарської допомоги. Керівник групи відповідно до чинного законодавства несе відповідальність за життя та здоров’я учасників групи. Слід пам’ятати, що досвід керівника, його авторитет, його знання маршруту є ґарантією безаварійності походу.

2. Підготовка до походу 2.1. Вибір маршруту. Треба знати, що існують певні терміни проведення туристичних походів у Карпатах, яких слід дотримуватися: для пішохідних походів – від 15 квітня до 15 листопада; для лижних походів – від 15 грудня до 31 березня. Залежно від реальних кліматично погодних умов у реґіоні ці терміни можуть змінюватися. Так, для г. Говерли за наявності сніжного покриття з великими ділянками фірну і льоду обмеження щодо сходжень може бути продовжено аж до 1 травня. Інколи терміни проходження конкретних маршрутів вказують у класифікаторах маршрутів. Головна вимога при виборі маршруту – це його безпечність.

2.2. Після попереднього вибору маршруту керівникові групи слід: отримати консультацію працівників гірської пошуково рятувальної служби, особливо – щодо лавинонебезпечності району походу; підготувати картографічний матеріал й оформити маршрутні документи; 23

розробити графік проходження, а також запасний (скорочений) варіант маршруту на випадок хвороби когось з учасників чи погіршення погодних умов; організувати підготовку учасників туристичної групи, зокрема проконтролювати наявність і якість групового спорядження, медичної аптечки і продуктів харчування.

2.3. Оформлення маршрутних документів. При здійсненні навіть нескладного походу бажано оформити маршрутний лист. Це значно спростить процес спілкування групи з представниками природно заповідних об’єктів, гірської пошуково рятувальної служби, прикордонниками. Форму маршрутного листа затверджено постановою виконкому Федерації спортивного туризму України від 22.04.2002 р. (www.fstu.org.ua). Якщо ви запланували маршрут, що безпосередньо дотичний до кордону, то згідно з п. 9 «Положення про прикордонний режим», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 року №1147 (зі змінами), треба отримати дозвіл відповідного прикордонного загону. Для цього слід не пізніше ніж за тиждень до походу відправити факсом (електронною поштою) лист у загін, з контрольованої території якого ви почнете маршрут. Його слід адресувати на конкретний прикордонний загін (Мукачівський, Чернівецький). Прізвище командира загону вказувати необов’язково! В листі вказують детальний маршрут походу, список групи з паспортними даними (серія, №, хто і коли видав, місце проживання). Рішення з прикордонного загону передають у відповідний відділ (заставу), де перед початком походу безпосередньо отримують дозвіл, а також інші відділи і пункти за ниткою маршруту (для відома). Учасники походу, що пролягає прикордонною територією, обов’язково повинні мати з собою документи, які засвідчують особу кожного з них (паспорт, посвідчення водія, службове посвідчення або інший документ з фотокарткою особи, відповідними підписами і печатками).

2.4. Підбір спорядження. Найважливішими елементами особистого спорядження туриста є взуття і наплічник. Взуття (найкраще – черевики) повинно бути розношене, на розмір більше за звичайне (це захистить ноги від натирань), а також мати жорстку рифлену підошву, що забезпечить добре зчеплення з ґрунтом. Завжди беріть з собою накидку для захисту від дощу, вітрозахисний костюм, шапочку, вовняний светр, шкарпетки і 24

сірники (в захищеній від вологи упаковці). На групу треба укомплектувати аптечку, яку бажано доповнити еластичним бинтом. Відповідальність за підготовку і розподіл групового спорядження несе керівник групи.

2.5. При підборі продуктів харчування в першу чергу треба звернути увагу на терміни їх зберігання, оскільки від цього безпосередньо залежить ваше життя і здоров’я. Кількість продуктів визначають тривалістю походу, його складністю (витратами енергії), складом групи (на дітей менша кількість, ніж на дорослих). Бажано брати калорійні продукти, що дозволить зменшити їхній обсяг і вагу. Швидкість приготування з них їжі теж має неабияке значення. Завжди потрібно мати недоторканний запас із розрахунку на день, що повинен складатися з продуктів з тривалим терміном зберігання. Замість хліба в комплект «нз» рекомендується брати сухарі. Якщо на маршруті зустрічаються населені пункти, то можна з дотриманням заходів безпеки закуповувати молочні продукти й овочі в населення. При складанні меню доцільно передбачити влітку триразове гаряче харчування, а в лижному поході – дворазове з «перекусом» замість обіду. Для втамування спраги найкраще брати фруктові сиропи або їхні екстракти і розводити їх остудженою кип’яченою водою. Вживати напої слід тільки на привалах. Пам’ятайте, що вода зі снігу чи льоду спрагу не втамовує, оскільки в ній відсутні мінеральні солі. Найкраще на такій воді зварити чорний чай і вживати його нецукрованим. Увага! Алкоголь у поході без потреби не вживати. В похід можна брати чистий спирт, який вживати тільки при переохолодженні (50 г) і для розтирання або дезінфекції.

3. Початок походу 3.1.Перед виходом із населеного пункту (з притулку) керівник групи повинен: ознайомитися з прогнозом погоди на найближчі кілька днів; повідомити відповідний підрозділ гірської пошуково рятувальної служби, що обслуговує територію, якою пролягає маршрут, про вихід групи й орієнтовний час її повернення; ретельно перевірити наявність та якість спорядження, продуктів харчування, укомплектованість аптечки; 25

переконатись у задовільному стані здоров’я учасників походу й ознайомити їх з можливими небезпеками на маршруті і причинами нещасних випадків; 3.2. Неприпустимо виходити на маршрут: за дуже несприятливих погодних умов (в грозу, сильний туман, за низьких температур); взимку у високогірну зону без кваліфікованого керівника або фахівця туристичного супроводу; протягом трьох днів після великих снігопадів (понад 50 см опадів) та за явно вираженої лавинної небезпеки.

4. Пересування в горах 4.1. Пересуватися слід в колону по одному. Останнім у групі має йти витривалий турист. Не допускайте розподілу групи. Відлучення, навіть на стоянці, допускається тільки після інформування керівника групи.

4.2. Темп і графік руху повинні відповідати рівневі підготовки учасників, умовам місцевості і погоді. В будь якому випадку рекомендується робити зупинки на 10–15 хвилин через кожні 45–50 хвилин руху. Першу зупинку слід зробити за 15–20 хвилин, щоб забезпечити відповідну термореґуляцію організму (зняти зайвий одяг), перевірити відсутність натирань на ногах тощо. Обов’язково сповільнюйте швидкість руху на підйомах, при цьому слід орієнтуватися на фізичні можливості найслабших учасників.

4.3. При наближенні грози треба якнайнижче спуститися зі схилу. Якщо це неможливо, слід зупинитись і перечекати негоду, але не робіть цього на вершині чи гострому гребені гори, під одиноким деревом, на узліссі або на березі водойми. Обов’язково вимкніть мобільні телефони, радіоприймачі й інші прилади, які можуть призвести до ураження блискавкою.

4.4. Переправу через річки зі швидкою течією і глибиною понад 0,7 м здійснюйте тільки зі страхуванням. Не допускайте купання в гірських озерах чи річках, де існує ризик втопитися.

4.5. Уникайте скельних ділянок на маршруті. Пам’ятайте, що навіть на нескладні скелі вилізти можна без мотузки, а спуститися без неї вниз, як правило, неможливо.

4.6. Не скорочуйте шлях, ідучи навпростець, особливо взимку, оскільки можна підрізати сніговий схил і потрапити в лавину.

26

4.7. У зимових умовах у жодному випадку не пересувайтеся в тумані чи темноті. Це допоможе уникнути втрати орієнтації, зриву з карниза тощо.

4.8. Не здійснюйте підйом або спуск вузькими ущелинами, де існує ймовірність зсуву каміння чи сходження лавини.

4.9. При русі в сильний мороз стежте, чи не з’явились в учасників групи ознаки обмороження.

4.10. Не допускайте спуску з крутих сніжних схилів на целофанових мішках, оскільки це може призвести до серйозних травм або ж зриву в прірву.

4.11. При пересуванні крутим схилом (засніженим чи трав’янистим) бажано мати льодоруб чи лижні палиці, які за необхідності можна використати для самозатримання.

4.12. Реґулярно звіряйте напрямок руху за мапою і компасом. Якщо ви заблукали і немає можливості організувати надійний нічліг, то краще повернутися знайомим шляхом назад.

4.13. Завчасно повідомляйте керівника групи про погіршення стану здоров’я.

4.14. На ночівлю зупиняйтеся завчасно (за годину – дві до настання темноти).

4.15. При виборі місця для нічлігу пам’ятайте, що не можна ставити намети біля крутих схилів, під скелями або одинокими деревами, над урвищами чи біля річки, в якій може піднятися вода, на вершині гори, де може вразити блискавка. Поряд не має бути трухлявих дерев, які можуть впасти від вітру. Бережіть природу. Не залишайте після себе на стоянках сміття (його треба забирати з собою, а органічні рештки закопувати), не забруднюйте водоймищ. Поводьтеся тактовно щодо місцевого населення. Бережіть пам’ятки історії та культури. Пам’ятайте, що найчастіше причиною аварійних ситуацій стають суб’єктивні чинники, основними з яких є: недооцінка небезпек, які існують у горах, неуважність, переоцінка власних можливостей, недисциплінованість учасників (особливо – вживання алкоголю), недосвідченість керівника групи, ухвалення неправильних рішень.

27

ПЕРЕЛІК СПОРЯДЖЕННЯ ДЛЯ ДВОДЕННОГО ПОХОДУ І. Особисте спорядження: 1. Наплічник.

2. Спальний мішок.

3. Килимок з теплоізоляційного матеріалу (карімат).

4. Накидка від дощу.

5. Куртка (влітку – вітрозахисний костюм).

6. Комплект запасної одежі – спортивні штани, сорочка, светр.

7. Комплект нижньої білизни.

8. Спортивна шапка (влітку – панамка, «блайзер»).

9. Взуття відповідно до сезону – зимові або літні черевики з підошвою тилу «вібрам»; бажано мати запасне взуття (кросівки).

10. Шкарпетки (вовняні і бавовняні) – два комплекти.

11. Рукавиці теплі (взимку), навесні і восени – тонкі вовняні.

12. Миска, ложка, горнятко.

13. Фляга для води, в холодну пору року – термос з чаєм.

14. Ніж (тільки для дорослих).

15. Ліхтарик налобний, сірники (тільки для дорослих).

16. Туалетне приладдя: рушник, мило, зубна щітка, бритва, гребінець.

17. Затемнені окуляри (для зимових походів в сонячну погоду).

18. Документ, який засвідчує особу (паспорт, посвідчення, учнівський чи студентський квиток тощо).

19. Набір продуктів (відповідно до розподілу керівником групи).

20. Кишенькові «нз» продуктів (шоколад, сухофрукти).

II. Групове спорядження: Намет (з тентом), посуд для приготування їжі, сокира (пилка), рукавиці для роботи біля вогню, медична аптечка, компас (GPS), мапи місцевості М 1:50 000, фотоапарат, ремонтний набір (нитки, голки, шило, шматки тканини, шкіри).

28

Затверджено Наказ Міністерства освіти України 06.04.1999 №96

ПРАВИЛА проведення туристських подорожей з учнівською і студентською молоддю України 1. Загальні положення 1.1. Правила проведення туристських подорожей з учнівською та студентською молоддю України розроблено з метою забезпечення виконання Закону України «Про освіту» та відповідно до Положення про Міністерство освіти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.92 №384.

1.2. Правила проведення туристських подорожей з учнівською та студентською молоддю України є обов’язковими для всіх навчальних закладів, установ та організацій освіти незалежно від підпорядкування і форм власності, що проводять туристські подорожі з учнівською та студентською молоддю.

1.3. Дія цих Правил поширюється на учнівські та студентські туристські групи незалежно від місця проведення подорожі, для яких навчальний заклад або інша організація освіти виступає як організація, що проводить подорож. Учасники та організатори туристських подорожей з учнівською та студентською молоддю під час підготовки та проведення туристських подорожей керуються Законом України «Про освіту», Законом України «Про туризм», іншими законодавчими та підзаконними актами України, а також цими Правилами.

1.4. До туристських подорожей з учнівською та студентською молоддю належать спортивні туристські походи, експедиції, екскурсії (далі – туристські подорожі), що проводяться за заздалегідь розробленими маршрутами у конкретні терміни.

1.5. Спортивні туристські походи (групове або командне проходження туристського спортивного маршруту визначеної протяжності з подоланням природних перешкод (перевалів, порогів, печер тощо) різної категорії або ступеня складності за нормативний час, далі – походи) можуть бути організовані з таких видів туризму: пішохідного, лижного, гірського, водного, велосипедного, спелео , 29

автомобільного, мотоциклетного тощо. Можливе проведення комбінованих походів з елементами різних видів туризму.

1.6. Залежно від технічної складності, кількості природних перешкод, протяжності, тривалості походи поділяються на категорійні – з I до VI категорії складності та некатегорійні. До некатегорійних походів належать походи, що мають складність, протяжність або тривалість, меншу від установленої для маршрутів I категорії складності, – 1–3 денні походи та походи 1, 2, 3 ступеня складності (додаток 1). Категорія складності походу визначається відповідно до класифікації маршрутів (переліку класифікованих туристських спортивних маршрутів), перевалів, печер тощо.

1.7. Експедиції з учнівською та студентською молоддю (подорожі пошукового, дослідницького характеру) проводяться з метою вивчення, дослідження певного маршруту, території, одного чи декількох об’єктів з використанням будь яких технічних засобів пересування або ж без них. Залежно від мети та напрямку роботи можуть проводитись туристсько спортивні, краєзнавчі, наукові експедиції тощо. Ділянки маршрутів експедицій, що відповідають вимогам до походів з певного виду туризму або ж під час проходження яких долаються локальні перешкоди, характерні для походів, розглядаються як маршрути з активними способами пересування. Категорія складності для таких маршрутів установлюється як і для походів. Туристський досвід та вік керівників, заступників керівників та учасників таких експедицій повинні відповідати вимогам, що висуваються до відповідних категорій учасників походів. Оформлення документів і випуск групи на маршрут відбуваються за тих самих умов, що й у похід відповідної складності.

1.8. Тривалість активної частини походів може бути збільшена проти вказаної в додатку 1 при збільшенні протяжності маршруту, кількості і складності локальних перешкод, проведенні краєзнавчої роботи, а також за рахунок днів, потрібних для проведення розвідки маршруту та резервного часу на випадок непогоди. У будь якому разі проходження маршрутів повинне бути компактним за часом. Розриви між окремими частинами походу більше 3 днів не допускаються. Збільшення тривалості походів за рахунок краєзнавчої роботи на маршруті допускається лише для походів, складність яких не перевищує II категорії.

30

1.9. Походи та експедиції в залежності від території проведення поділяються на місцеві та дальні. До місцевих належать походи та експедиції, що проводяться в межах області (автономної республіки), в якій проживають (навчаються) учні та студенти. При цьому допускається вихід у сусідні території, якщо це обумовлено адміністративно територіальним розташуванням навчального закладу або іншої організації освіти, що проводить подорож, фізико географічними особливостями місцевості та логічністю побудови маршруту. Усі інші походи та експедиції вважаються дальніми.

1.10. Для проведення категорійних, дальніх ступеневих походів, а також місцевих ступеневих походів тривалістю більше 4 днів туристські групи учнівської та студентської молоді повинні обов’язково отримати позитивний висновок щодо можливості здійснення подорожі від туристської маршрутно кваліфікаційної комісії (далі – МКК), що має відповідні повноваження. Для туристських груп учнівської та студентської молоді первинний розгляд маршрутних документів проводиться в своїх територіальних маршрутно кваліфікаційних комісіях навчальних закладів (далі – МКК освіти). Для місцевих походів тривалістю до 4 днів включно, а також екскурсій (подорожей тривалістю до 24 годин, що забезпечують задоволення пізнавальних, інформаційних, духовних та оздоровчих потреб учнівської та студентської молоді) отримання позитивного висновку МКК не потрібне.

1.11. Туристські групи учнівської та студентської молоді, що використовують для руху автомобільні дороги та вулиці, судноплавні водні шляхи, території заповідників, заказників, національних парків, прикордонну зону тощо, зобов’язані діяти у відповідності до вимог, що визначають порядок користування цими шляхами та пересування на зазначених територіях.

1.12. Під час проведення туристських подорожей з учнівською та студентською молоддю забороняється безпідставний поділ груп на підгрупи. Підставами для мотивованого поділу можуть бути: потреба проведення розвідки окремих ділянок маршруту; організація базового табору, проміжних пунктів зберігання продуктів харчування та спорядження; проведення радіальних виходів на маршруті з поверненням до початкового пункту виходу; запобігання виникненню, виникнення та ліквідація наслідків аварійної ситуації, потреба надання допомоги іншим туристським групам або окремим громадянам.

31

2. Повноваження адміністрації навчальних закладів та інших організацій освіти, що проводять туристські подорожі з учнівською та студентською молоддю 2.1. Адміністрації навчальних закладів та інших організацій освіти, що проводять туристські подорожі з учнівською та студентською молоддю, здійснюють випуск туристських груп у туристські подорожі самостійно, без погодження з органами державного управління освітою. Адміністрація несе відповідальність за підготовку та успішне проведення туристських подорожей, їх педагогічну доцільність та результативність.

2.2. У разі прийняття позитивного рішення про проведення туристської подорожі з учнівською та студентською молоддю адміністрація навчального закладу або іншої організації освіти зобов’язана: 2.2.1. Сприяти успішній роботі туристської групи з підготовки та проведення подорожі, систематично контролювати хід її підготовки.

2.2.2. Видати наказ про проведення туристської подорожі, в якому: визначити мету, район, терміни та складність (ступінь, категорію) проведення подорожі; призначити керівника та заступника (заступників, помічників) керівника туристської групи (туристської подорожі – походу, експедиції, екскурсії); обумовити відповідальність керівника та заступника (заступників) керівника групи (подорожі) за збереження життя та здоров’я учасників на весь час подорожі; визначити основні заходи безпеки проведення подорожі; затвердити персональний склад учасників, маршрут та план проведення подорожі; визначити, у разі потреби, порядок дій керівника групи (подорожі) при плановому поділі групи на підгрупи, а також кандидатуру керівників та заступників (помічників) керівників підгруп тощо. Для місцевих походів та експедицій з активними способами пересування тривалістю більше 4 днів, дальніх походів та відповідних експедицій з активними способами пересування наказ видається після отримання позитивного висновку МКК.

2.2.3. Ознайомити керівника та заступника (заступників, помічників) керівника туристської групи (подорожі) з їх обов’язками згідно з цими Правилами, провести з ними інструктаж з питань охорони праці та техніки безпеки під час подорожі з оформленням у журналі відповідної форми згідно з Положенням про організацію охорони праці та порядок розслідування нещасних випадків у навчально виховних закладах, затвердженим наказом Міністерства освіти України від 30.11.93 року 32

№429 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03.12.93 року за №178 (додаток 5).

2.2.4. Після отримання позитивного висновку туристської МКК про можливість проведення групою туристської подорожі видати керівнику підписані і завірені печаткою: наказ про проведення туристської подорожі, посвідчення про відрядження керівника та його заступника (заступників), а також завірити печаткою закладу туристські маршрутні документи групи (маршрутний листок – для некатегорійних походів, маршрутну книжку – для категорійних походів).

2.2.5. При проведенні подорожей, що вимагають отримання позитивного висновку туристської МКК, контролювати відправлення групою повідомлення встановленого зразка у відповідні територіальні підрозділи пошуково рятувальної (контрольно рятувальної) служби (при наявності останніх) не пізніше ніж за 10 днів до виїзду групи на маршрут; вести контроль за дотриманням групою термінів проходження маршруту.

2.2.6. У разі порушення групою встановлених контрольних термінів проходження маршруту терміново встановити зв’язок з територіальними органами освіти, відповідними підрозділами туристської пошуково рятувальної (контрольно рятувальної) служби району походу для з’ясування місцезнаходження групи та надання їй, при потребі, допомоги.

2.2.7. Після завершення туристської подорожі заслухати повідомлення керівника та заступників керівника туристської групи (подорожі) на педагогічній раді, розмістити кращі матеріали, зібрані під час подорожі, в навчальних кабінетах, музеях, на виставках, оформити відповідні документи на присвоєння спортивних розрядів учасникам походів, результати діяльності керівників врахувати при атестації і заохоченні.

3. Вимоги щодо формування туристських груп учнівської та студентської молоді 3.1. Туристські групи формуються з учнів та студентів, які об’єднуються на добровільних засадах спільними інтересами, мають відповідний вік, туристський досвід і здійснюють підготовку запланованої туристської подорожі. Основні вимоги до учасників, керівників та заступників керівників туристських груп (подорожей), а також до складу груп наведені в додатках 2, 3, 4.

33

3.2. Керівник, заступник (заступники) керівника туристської групи (подорожі) учнівської і студентської молоді призначаються адміністрацією навчального закладу або іншої організації освіти, що проводить подорож. У походах та експедиціях з учнями та студентами повинен бути заступник керівника віком старше 18 років. Досвід заступника керівника повинен відповідати вимогам, які висуваються до досвіду учасників. Керівник і заступник (заступники) керівника повинні мати знання і навички з надання першої долікарської допомоги. Кількість заступників керівника визначається навчальним закладом або іншою організацією освіти, що проводить подорож з урахуванням вимог цих Правил.

3.3. Якщо в поході чи експедиції беруть участь 3 або більше туристських груп із загальною кількістю не менше 30 учнів або студентів (для походів II–VI категорій складності – не менше 20) і їх маршрути та графіки руху в цілому збігаються, то можливе покладання загального керівництва цими групами на спеціально призначеного старшого керівника. У цьому разі всім керівникам зараховується досвід керівництва подорожжю.

3.4. При проведенні місцевих походів та експедицій 1 ступеня складності або ж інших місцевих некатегорійних походів тривалістю до 4 днів включно адміністрація навчального закладу або іншої організації освіти, що проводить подорож, за згодою керівника туристської групи (подорожі) та за умови забезпечення безпеки учасників замість заступника керівника може призначити помічника (помічників) керівника з числа старшокласників (для груп учнівської молоді) або студентів (для груп студентської молоді), які мають досвід участі в таких самих подорожах.

3.5. При проведенні екскурсій (крім автобусних) з учнівською та студентською молоддю в межах населеного пункту, де проживають або навчаються екскурсанти, призначення заступника керівника групи (подорожі) не є обов’язковим. При проведенні екскурсій з учнівською молоддю (крім автобусних) та з студентською молоддю на будь яких видах транспорту, пов’язаних з виїздом за межі населеного пункту, де проживають або навчаються екскурсанти, склад керівників та заступників керівників (помічників керівників) групи (подорожі) комплектується відповідно до вимог, що висуваються до складу керівників місцевих некатегорійних походів. При проведенні автобусних екскурсій з учнівською молоддю склад керівників екскурсійної групи комплектується згідно з вимогами Правил 34

надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.97 року №176.

3.6. Кількісний склад туристської групи учнів, студентів, що беруть участь у поході, експедиції, визначається керівником групи спільно з адміністрацією навчального закладу або іншої організації освіти, що проводить подорож з урахуванням вимог цих Правил. Кількісний склад екскурсійної групи учнів, студентів визначається адміністрацією навчального закладу або іншої організації освіти, що проводить екскурсію, та кількістю місць для сидіння в автобусі з урахуванням вимог цих Правил.

3.7. У туристських подорожах можуть брати участь альпіністи, які мають відповідний технічний та експедиційний досвід, достатній, за висновками МКК, для проходження маршруту.

3.8. Для учнів, що отримали теоретичну та практичну підготовку протягом не менше одного року занять у туристських гуртках позашкільних навчальних закладів і оволоділи програмним матеріалом, віковий ценз для участі в категорійних та ступеневих походах та відповідних експедиціях з активними способами пересування може бути знижений на один рік за наявності медичного дозволу.

3.9. Учасники та керівники комбінованих походів, що включають ділянки маршруту з різних видів туризму, повинні мати відповідний туристський досвід проходження таких ділянок.

3.10. Учасники та керівники походів, що проводяться в міжсезоння (час з несприятливими для даного виду туризму природними умовами), повинні мати відповідний туристський досвід участі (керівництва) в походах, проведених у міжсезоння, або в походах тієї ж категорії складності, які здійснені у звичайних умовах.

3.11. Учасники походів, у яких передбачається проходження класифікованих локальних перешкод, повинні мати досвід проходження таких самих локальних перешкод на півкатегорію (для водного та спелеотуризму – на категорію) складності нижче від максимальної для заявленого походу. Одна третина учасників таких походів (крім походів IV–VI категорій складності) можуть мати досвід проходження таких же локальних перешкод на дві півкатегорії складності нижче. Керівник походу, в якому передбачається проходження класифікованих локальних перешкод, повинен мати досвід керівництва при проходженні локальних перешкод на півкатегорію (для водного та спелеотуризму – на категорію) складності нижче від максимальної для 35

заявленого походу. Керівник, крім того, повинен мати досвід проходження локальної перешкоди такого самого типу і такої самої складності.

3.12. Учасниками походів II–VI категорій складності можуть бути учні та студенти відповідного віку, які мають досвід участі в походах на одну категорію складності нижче заявленого в будь якому виді туризму, якщо вони мають досвід подолання локальних перешкод, характерних для заявленого маршруту на одну півкатегорію складності нижче.

3.13. Керівники походів II–VI категорій складності повинні мати досвід участі в поході тієї самої категорії складності в будь якому виді туризму, а також досвід керівництва походом на одну категорію складності нижче в будь якому виді туризму і при цьому повинні мати досвід участі та керівництва в подоланні локальних перешкод, характерних для заявленого походу, тієї самої категорії складності або на одну півкатегорію складності нижче.

3.14. До участі в походах до II категорії складності включно, крім основного складу групи, допускаються діти, молодші визначеного цими Правилами віку (але не більше 20% від загальної чисельності туристської групи), які беруть участь у поході зі своїми батьками, особами, які їх замінюють або іншими особами, що несуть за них повну юридичну відповідальність. Туристський досвід їм зараховується лише з віку, вказаного в додатку 4 цих Правил.

3.15. У походах III–V категорій складності одну третину членів групи можуть становити туристи з досвідом участі в походах на дві категорії складності нижче, у походах I та II категорій складності – з досвідом участі в походах 2 та 3 ступенів складності відповідно. При цьому дві третини учасників повинні мати відповідні туристський досвід та вік.

3.16. У походах вище III категорії складності при можливому поділі групи на екіпажі, штурмові групи тощо в кожній підгрупі повинен бути учасник віком старше 18 років, який має відповідний туристський досвід.

3.17. Учасники та керівники некатегорійних походів та експедицій з активними способами пересування, що включають елементи категорійних походів, а також категорійних походів, що включають елементи більш високих категорійних походів, повинні відповідати вимогам, які висуваються до учасників та керівників походів вищих категорій складності, елементи яких включені в дану подорож.

3.18. Усі учасники категорійних походів з будь якого виду туризму, а також учасники ступеневих водних походів повинні вміти плавати.

36

3.19. Туристський досвід керівників та учасників походів, що включають сходження на вершини або траверси хребтів, повинен відповідати категорії складності цих сходжень або траверсів.

3.20. Учасники водних походів I–III категорій складності повинні мати відповідний досвід походів у будь якому класі човнів, а починаючи з IV категорії складності – у тому самому класі човнів або на байдарках. Керівники водних походів повинні мати відповідний досвід участі і керівництва в тих самих класах човнів, що й у запланованому поході.

3.21. Усі учасники лижних категорійних походів повинні мати досвід організації ночівель у зимових умовах (досвід «холодних» ночівель) та вміти надавати долікарську допомогу при простудних захворюваннях та обмороженнях.

3.22. Для участі в спелеопоходах допускаються учасники: у спелеопоходах I категорії складності: у горизонтальних необводнених печерах – з 13 років, у вертикальних печерах – з 14 років; у спелеопоходах II категорії складності: у горизонтальних – з 14 років, у вертикальних – з 15 років; у спелеопоходах III категорії складності: у горизонтальних – з 15 років, у вертикальних – з 16 років. Проходження печер, у яких передбачається застосування апаратів для автономного дихання, дозволяється учасникам походів старше 18 років. Учасники та керівники таких походів повинні мати посвідчення плавця підводника. Керівник, крім того, повинен мати досвід роботи у сифонах. Тимчасовий поділ туристської групи учнів або студентів, які здійснюють спелеопохід будь якої категорії складності, на підгрупи допускається тільки при роботі в одній печері. У цьому разі кожна підгрупа повинна очолюватись керівником або його заступниками і мати комплект життєзабезпечення, розрахований на непередбачені обставини в печері, не менш ніж на 2 доби. При проходженні вертикальних печер, починаючи з II категорії складності, та горизонтальних печер, починаючи з III категорії складності, у групі повинно бути не менше одного керівника (заступника керівника) на чотирьох учасників.

3.23. Керівники та учасники походів, у яких використовуються технічні засоби пересування (автотуризм, мотоциклетний туризм), повинні мати відповідний досвід керівництва або участі у походах на таких самих засобах пересування.

37

4. Обов’язки і права керівника та заступників керівника туристської групи (подорожі) учнівської та студентської молоді 4.1. Керівник, його заступник (заступники), а також старший керівник туристської групи (подорожі) учнівської та студентської молоді несуть, відповідно до чинного законодавства, відповідальність за життя, здоров’я учасників подорожі, а також за виконання плану заходів, зміст оздоровчої, виховної і пізнавальної роботи, правил протипожежної безпеки, охорони природи, пам’яток історії і культури тощо.

4.2. Обов’язки керівника та заступника (заступників) керівника туристської групи (подорожі) учнівської та студентської молоді: 4.2.1. При підготовці та проведенні будь яких туристських подорожей з учнівською та студентською молоддю керівник та заступник (заступники) керівника зобов’язані: забезпечити підбір учасників подорожі відповідного віку та туристського досвіду; ознайомити учасників подорожі з Правилами проведення туристських подорожей з учнівською та студентською молоддю України; провести цільовий інструктаж учасників з техніки безпеки у туристській подорожі з обов’язковою реєстрацією в журналі відповідної форми згідно з Положенням про організацію охорони праці та порядок розслідування нещасних випадків у навчально виховних закладах, затвердженим наказом Міністерства освіти України від 30.17.1993 року №429 і зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03.12.93 року за №178 (додаток 6); отримати необхідну документацію та дозволи на проведення туристської подорожі; при потребі розв’язати питання страхування учасників туристської подорожі; провести збори батьків учасників туристської подорожі (для подорожей учнів та студентів віком до 18 років); забезпечити під час подорожі додержання учасниками належного громадського порядку, санітарно гігієнічних норм, виконання Правил дорожнього руху, правил пожежної безпеки, використання туристського спорядження, а також інших правил безпеки життєдіяльності.

4.2.2. При підготовці туристських подорожей з активними способами пересування керівник та заступник (заступники) керівника, крім заходів, викладених у пункті 4.2.1 цих Правил, зобов’язані: 38

до початку проведення туристської подорожі проконтролювати проходження медичного огляду всіма її учасниками, враховуючи, що до подорожей з активними способами пересування допускаються фізично здорові учасники; при підборі групи врахувати туристську кваліфікацію учасників, їх фізичну, технічну та спеціальну підготовку, а також психологічну сумісність; розробити план підготовки подорожі і розподілити між учасниками обов’язки згідно з цим планом, ознайомити учасників подорожі з їх правами та обов’язками; організувати всебічну підготовку учасників подорожі, перевірити необхідні знання, вміння та навички, в т. ч. і вміння плавати, надавати долікарську допомогу та використовувати туристське спорядження, організувати необхідні тренування групи; провести запобіжне інформування учасників подорожі про фактори ризику в запланованій подорожі і про відповідні заходи щодо запобігання травматизму (травмонебезпечність, психофізіологічне навантаження, вплив навколишнього середовища, пожежонебезпечність, небезпечні біологічні фактори, небезпечні види випромінювання тощо); разом з учасниками всебічно ознайомитись з районом подорожі, розробити раціональні основний і запасний варіанти маршруту подорожі та вивчити їх складні ділянки, способи та засоби їх подолання, а також аварійні варіанти виходу з маршруту; підготувати відповідний картографічний матеріал, розробити план та графік подорожі, визначити контрольні пункти та терміни проходження маршруту, заходи з техніки безпеки, ознайомити з цими матеріалами учасників подорожі; при потребі отримати консультації щодо маршруту в туристських МКК освіти або федерації туризму; узгодити з адміністрацією навчального закладу або іншої організації освіти, що проводять туристську подорож, та туристською МКК освіти порядок дій при планових (у разі потреби) поділах групи на підгрупи, а також кандидатури керівників, заступників керівників (помічників) підгруп, туристська кваліфікація яких відповідає вимогам даних Правил; організувати підбір та підготовку якісного групового та індивідуального спорядження, в т. ч. і спорядження для страховки, з урахуванням вимог техніки безпеки та специфічних особливостей конкретної подорожі (району подорожі, виду туризму, категорії (ступеня) складності походу, часу проведення подорожі тощо); 39

організувати підготовку та підбір продуктів харчування, складання кошторису витрат, з’ясувати можливості поповнення запасу продуктів на маршруті; одержати, у разі потреби, дозвіл на відвідування району з обмеженим доступом (прикордонна зона, заповідники тощо); оформити в установленому порядку маршрутні документи; розробити план дослідницької, краєзнавчої, природоохоронної роботи та інших заходів на маршруті, якщо такі заплановано проводити; не пізніше ніж за 10 днів до початку маршруту з активними способами пересування направити у відповідний підрозділ пошуково рятувальної або контрольно рятувальної служби повідомлення встановленого зразка, завірене туристською МКК. Якщо маршрут проходить територією, що обслуговується декількома підрозділами, – направити повідомлення в кожний з них; у разі потреби зміни маршруту, складу групи, термінів проведення або інших записів у маршрутних документах до від’їзду групи в подорож погодити ці зміни з адміністрацією навчального закладу або іншою організацією освіти, що проводить подорож, та туристською МКК, що дала позитивний висновок про можливість проведення подорожі, і повідомити про це підрозділи пошуково рятувальної (контрольно рятувальної) служби, які зареєстрували групу.

4.2.3. Під час проведення туристських подорожей з активними способами пересування керівнику та заступнику (заступникам) керівника потрібно: дотримуватися затвердженого маршруту, робити, у міру можливості, відмітки в маршрутних книжках та маршрутних листках про проходження маршруту в туристських та інших організаціях; виконувати одержані в МКК вказівки та дотримуватися рекомендацій МКК; забезпечити дотримання учасниками правил використання туристського спорядження, в т. ч. і для страховки; повідомляти телеграмою навчальний заклад або іншу організацію освіти, що проводить подорож, а також відповідну МКК та підрозділи пошуково рятувальної (контрольно рятувальної) служби про початок та закінчення подорожі, а також про проходження групою контрольних пунктів; у разі зміни маршруту або складу групи за будь яких обставин після виїзду в подорож повідомити про це при першій нагоді адміністрацію 40

навчального закладу або іншу організацію освіти, що проводить подорож та відповідну МКК; вживати заходів, спрямованих на забезпечення безпеки учасників подорожі, аж до зміни маршруту, або припинення подорожі у зв’язку з виникненням небезпечних природних явищ та з інших обставин, а також у разі потреби надання допомоги потерпілому; при цьому ускладнення маршруту допускається тільки у виняткових випадках і не дає підстави для підвищення залікової категорії складності походу; не допускати безпідставного поділу групи, відставання від групи окремих учасників, а також від’їзду окремих членів групи без супроводу одного із заступників керівників (від’їзд одного чи декількох учасників можливий лише за умови, що в групі два або більше заступників керівника); у разі тимчасового планового поділу групи призначити в кожній підгрупі своїх заступників та їх помічників з числа дорослих (можливе призначення помічників керівника з числа найбільш досвідчених учасників – учнів, студентів), що мають відповідний рівень туристської кваліфікації з урахуванням вимог цих Правил; при аварійній ситуації (раптовому виникненні умов, що загрожують життю та здоров’ю учасників подорожі) вжити всі можливі заходи щодо збереження життя та здоров’я учасників, виходячи з конкретної ситуації та реальної наявності сил та засобів для ліквідації аварії; при будь якому поділі групи на підгрупи (плановому або через виникнення аварійної ситуації) визначити підгрупам завдання для виконання, контрольні терміни, порядок дій та зв’язок; у разі нещасного випадку керівник подорожі зобов’язаний: терміново організувати надання першої долікарської допомоги потерпілому та його доставку до лікувальної установи, викликати, при потребі, найближчу туристську пошуково рятувальну (контрольно рятувальну) службу; повідомити про випадок, що стався, керівника навчального закладу або іншої організації освіти, що проводить подорож, відповідну МКК, службу безпеки життєдіяльності та інші відповідні служби; до прибуття комісії з розслідування зберегти обстановку на місці в тому стані, в якому вона була на момент події (якщо це не загрожує життю і здоров’ю оточуючих і не призведе до більш тяжких наслідків). Про нещасний випадок, що трапився під час далеких подорожей поза територією району (міста), керівник подорожі негайно повідомляє також орган управління освітою за місцем події; 41

організувати, при потребі, оперативну допомогу іншій групі, що перебуває в даному районі і потребує допомоги.

4.3. Після закінчення подорожі керівник та його заступники спільно з учасниками в обумовлені строки й у разі потреби оформляють звіт про подорож і подають його у навчальний заклад або іншу організацію освіти, що проводить подорож. Звіт про похід або експедицію з активними способами пересування подається також у відповідну МКК. Після розгляду та затвердження звіту в МКК керівник подорожі оформляє довідки про здійснення походу та спортивні розряди на кожного учасника групи.

4.4. Керівник туристської групи (подорожі) учнівської та студентської молоді має право: у разі потреби і за наявності в групі не менше двох заступників керівника передавати керівництво подорожжю своєму заступнику, який відповідає вимогам, що висуваються до керівника такої подорожі, за умови, що в наказі на проведення подорожі обумовлено, кому може передаватися керівництво в екстремальних ситуаціях. Якщо заступник керівника один, – передача керівництва не допускається. Про передачу керівництва керівник групи повинен, при першій нагоді, повідомити в організацію, що проводить подорож; звертатися у вищі відомчі і туристсько спортивні організації при незгоді з результатами розбирання його дій в подорожі; ураховуючи фізичний, технічний та моральний стан групи або окремих учасників, припинити подорож і зняти групу з маршруту.

5. Обов’язки та права учасника туристської подорожі з учнівською та студентською молоддю 5.1. Учасник туристської подорожі з учнівською та студентською молоддю зобов’язаний: брати активну участь у підготовці подорожі і складанні звіту про неї, сумлінно виконувати покладені на нього обов’язки; своєчасно виконувати розпорядження керівника туристської групи (подорожі) та його заступника (заступників, помічників); у період підготовки до подорожі пройти медичний огляд у закладі охорони здоров’я і подати довідку про стан здоров’я керівнику; своєчасно повідомляти керівника подорожі або його заступника (заступників) про погіршення стану здоров’я чи травму; виконувати правила пожежної безпеки, правила безпеки на воді, правила поведінки в лавинонебезпечних районах та інші правила 42

особистої та колективної безпеки, володіти необхідними навичками страховки та самостраховки у поході, а також знати способи запобігання травматизму і надання долікарської допомоги; дотримуватися правил використання туристського спорядження; при знаходженні зброї, вибухонебезпечних та незнайомих предметів не торкатися і не зрушувати їх з місця. Про місцезнаходження таких предметів терміново повідомити керівника чи його заступника, які при першій нагоді зобов’язані повідомити про знахідку відповідні місцеві органи; дбайливо ставитись до природи, пам’яток історії, культури.

5.2. Учасник має право: користуватися туристським спорядженням навчального закладу або іншої організації освіти, що проводить подорож, на встановлених умовах; брати участь у виборі і розробці маршруту; після подорожі брати участь у зборах групи з оцінки дій учасників подорожі, в тому числі і своїх власних; при значному погіршенні стану здоров’я наполягати на припиненні участі в подорожі, сході з маршруту.

6. Оформлення маршрутної документації на проведення туристських подорожей з активними способами пересування з учнівською та студентською молоддю 6.1. Документом на проведення походів I–VI категорій складності та некатегорійних походів, які включають елементи походів II–VI категорій складності, є маршрутна книжка встановленого зразка. Документом на проведення некатегорійних походів є маршрутний листок встановленого зразка.

6.2. Документи на похід (маршрутна книжка або маршрутний листок та їх копії, довідки про туристський досвід учасників та керівника, картографічний матеріал та інші документи, які потрібні для випуску групи на маршрут) подаються в територіальну МКК освіти з відповідними повноваженнями не пізніше ніж за 10 діб до початку походу (без урахування часу на пересилання документів) з урахуванням графіка роботи відповідної МКК освіти. Маршрутні листки для здійснення місцевих некатегорійних походів тривалістю до 4 днів реєструються навчальними закладами або іншими організаціями освіти, що проводять подорожі.

43

6.3. Якщо категорія складності походу перевищує повноваження МКК освіти, то заявлені маршрутні документи з попереднім висновком МКК освіти направляються до тієї МКК, що видала повноваження відповідній МКК освіти. Якщо з тих чи інших обставин МКК, що видала повноваження, не може забезпечити розгляд документів, то останні направляються до Центральної МКК Федерації спортивного туризму України.

6.4. При позитивному висновку відповідної повноважної МКК про можливість здійснення групою заявленого походу керівнику туристської групи (подорожі) видається зареєстрована та підписана головою (заступником голови) МКК маршрутна книжка (маршрутний листок) зі штампом МКК, а також бланк повідомлення пошуково рятувальної (контрольно рятувальної) служби. Після заповнення бланк повідомлення завіряється підписом голови (заступника голови) МКК і штампом МКК. У разі потреби до маршрутної книжки вносяться особливі вказівки і рекомендації групі, місце реєстрації групи перед виходом на маршрут у відповідних підрозділах пошуково рятувальної (контрольно рятувальної) служби.

6.5. Усі вказівки МКК, що дала позитивний висновок про можливість проведення походу, занесені до маршрутної книжки і є обов’язковими для учасників та організаторів походу. Керівник туристської подорожі і адміністрація навчального закладу чи іншої організації освіти, що проводить похід, не мають права вносити зміни до маршрутних документів без відома МКК, що дала позитивний висновок про можливість проведення походу.

7. Заключні положення 7.1. За порушення цих Правил, крім відповідальності, встановленої чинним законодавством, навчальні заклади та організації освіти, що проводять подорожі, а також органи освіти можуть порушити клопотання перед відповідними туристсько спортивними організаціями щодо застосування до порушників таких заходів впливу: незарахування участі або керівництва в здійсненому поході; позбавлення спортивних звань, зниження або анулювання спортивних розрядів; анулювання заліку всіх або частини раніш здійснених походів; заборона участі в походах певної категорії складності на певний термін або керівництва ними; заборона на певний час керівництва походами з учнями та студентами.

44

Додаток 1 до пункту 1.6 Правил проведення туристських подорожей з учнівською та студентською молоддю України

ОСНОВНІ НОРМАТИВИ СПОРТИВНИХ ТУРИСТСЬКИХ ПОХОДІВ

* – Додаткові умови викладені в п.1.8. ** – Для ступеневих походів – пішохідні в горах.

45

Додаток 2 до пункту 3.1 Правил проведення туристських подорожей з учнівською та студентською молоддю України

ВИМОГИ щодо досвіду та віку учасників, керівників, заступників керівників некатегорійних походів, екскурсій, а також експедицій без активних способів пересування та кількісного складу туристських груп у них

* Відповідно до п. 3.2. ** Відповідно до п. 3.5.

46

Додаток 3 до пункту 3.1 Правил проведення туристських подорожей з учнівською та студентською молоддю України

ВИМОГИ щодо туристського досвіду учасників та керівників туристських спортивних походів

Додаток 6 до пункту 4.2.1 Правил проведення туристських подорожей з учнівською та студентською молоддю України

ЖУРНАЛ інструктажу учнів, студентів, вихованців з техніки безпеки під час трудової і професійної підготовки та при проведенні позашкільних (позанавчальних) заходів

47

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ДОТРИМАННЯ ПРАВИЛ БЕЗПЕКИ Водний туризм Під час сплаву гірськими ріками у весняний період температура води може бути нижче 10 ґрадусів і при потраплянні в неї швидко наступає охолодження організму, що може вплинути на його здатність до нормального функціонування. А тому при такій температурі важливою умовою збереження здоров’я є наявність водонепроникного одягу або гідрокостюма (мокрого чи сухого). Крім того, русло гірських річок наповнене великою кількістю надводних і підводних валунів (каменів), удар до яких головою без захисного шолома чи грудною кліткою без рятувального жилета може призвести до небажаних наслідків. Тим, хто організовує сплави дітей без батьків, слід пам’ятати, що відповідно до вимог, викладених у Правилах проведення туристичних подорожей з учнівською і студентською молоддю України, учасники сплаву на водних маршрутах 2 і 3 к. с. повинні мати досвід проходження маршруту нижчої к. с., а мінімальний вік – 14 і 15 років відповідно. Керівник групи, щоб запобігти нещасним випадкам, повинен: повідомити рятувальну службу про вихід групи на маршрут; перевірити якість плавзасобу, наявність в учасників захисних шоломів, рятувальних жилетів та відповідність їхніх розмірів об’ємові і вазі кожного; визначити досвід сплавів гірськими річками кожного з учасників і ухвалити рішення щодо можливості їх сплаву; ознайомити учасників сплаву з правилами поведінки на воді і на плавзасобі та забезпечити на ньому їхню правильну посадку; провести навчання туристів щодо користування веслами, способів маневрування плавзасобом та виконання команд під час сплаву.

1. Не слід подорожувати човном наодинці. Мінімальна група повинна складатися з двох чоловік, а краще з двох суден.

2. Необхідно чітко знати місткість Вашого плавзасобу та його поведінку на гірських річках при додатковій завантаженості.

3. Вибирайте річки або їхні ділянки, складність яких відповідає Вашим можливостям – технічним, фізичним, психологічним. Розвивайте ці можливості, а також навички з плавання, пірнання, 48

рятування на воді та надання першої допомоги до потрібного рівня і підтримуйте їх.

4. Завчасно повідомляйте керівника групи про будь які проблеми зі здоров’ям чи відмову від проходження порогів, складність яких перевищує Ваші можливості.

5. Не вживайте алкогольні напої перед початком сплаву або під час нього, оскільки це притупляє Вашу реакцію, погіршує здатність до ухвалення рішень та може перешкодити прояву інших рефлексів, які забезпечують виживання.

6. Будьте взаємоввічливі. За наявності на річці великої кількості плавзасобів не починайте проходження зайнятого порога. Перед початком руху слід оцінити ситуацію вгору по течії. Обгін інших груп на стрімких ділянках може бути небезпечний.

7. Під час сплаву: не перенавантажуйте плавзасіб (надалі – судно); не пересувайтеся судном на повен зріст; не користуйтеся гострими предметами, які можуть пошкодити судно; не пересувайтеся в густому тумані чи в темряві; не допускайте пірнання і купання з судна; не знімайте з себе рятувальний жилет і захисний шолом та не взувайте ґумові чоботи (вони відразу тягнуть на дно); не сидіть на бортах судна, звісивши ноги за борт; Відстань між суднами повинна бути така, щоб не заважати один одному під час проходження складних ділянок.

8. На стоянках купайтеся тільки у спеціально для цього вибраному місці зі спокійною водою.

9. При виборі місця для нічлігу пам’ятайте, що не можна ставити намети на острові чи в низинах, оскільки тут можливий швидкий підйом води, під одинокими деревами, де може вразити блискавка. На ночівлю зупиняйтеся не пізніше ніж за 2 год. до настання темряви.

10. При перевезені плавзасобів на даху автомобіля навіть на невелику відстань закріплюйте їх надійно.

Як уберегтися від блискавки 1. Негайно покиньте відкриту місцину (поле), узлісся, берег річки чи водоймища, будь яке підвищення (вершину гори, гірський гребінь, скелі, але не біжіть).

2. Сховайтеся, якщо ж Ви у полі, то сядьте навпочіпки, обхопивши ноги руками і нагнувши голову. Не ховайтеся під одинокими деревами.

49

3. Не заходьте у воду (удар може бути смертельний у радіусі 100 м).

4. Всі металеві предмети відкладіть від себе не ближче ніж на 5 м, не торкайтеся металевих та мокрих предметів, інших людей.

5. Складіть парасолю і відкладіть її, як і всі металеві предмети.

6. Вимкніть мобільний телефон, програвач тощо.

7. В будинку вимкніть всі електроприлади, радіо, телевізор тощо.

8. Не створюйте протягів, оскільки через них у приміщення може потрапити кульова блискавка. Як відомо, блискавка зазвичай б’є в найвищу перешкоду на своєму шляху. Ховаючись під деревами, пам’ятайте, що блискавка найчастіше потрапляє в дуб, тополю, доволі часто – в ялину, сосну. Майже ніколи не б’є в акацію, у кедр, бук, березу, клен; дуже рідко – в липу. Отже, що менше деревце чи кущ, під яким Ви знайшли притулок, то краще. В горах зійдіть з вершини чи хребта, відійдіть від скель. Вода – відмінний провідник струму. Удар блискавки поширюється навколо водойми в радіусі 100 метрів. Нерідко вона б’є в береги. В грозу не можна купатися, ловити рибу. Треба подалі відійти від берега. Під час грози найбезпечніше перебувати в приміщенні з громовідводом. Якщо гроза застала Вас у місті, сховайтеся у крамниці, під’їзді або перечекайте грозу під навісом поблизу стіни будівлі. Якщо Ви у полі – сховайтеся в будь якому заглибленні: канаві, яру або найнижчому місці поля, сядьте навприсядки і пригніть голову. Якщо гроза почалася під час Вашої їзди на автомобілі – сповільніть рух або зупиніться, закрийте вікна й опустіть антену радіоприймача (металеві закриті об’єкти є найбезпечнішими). Якщо ж Ви їдете на велосипеді або мотоциклі – припиніть рух, покиньте їх і перечекайте грозу на відстані щонайменше 30 метрів від них. У грозу бажано позбутися металевих предметів. Годинник, ланцюжки і навіть розкрита над головою парасолька, не кажучи про господарські інструменти (коса, вила, сапа, лопата), – це потенційні мішені для удару, в які блискавка б’є дуже часто. Перебуваючи у приміщенні – зачиніть вікна, двері, димоходи та вентиляційні отвори. Не допускайте протягу, бо це може притягнути кульову блискавку. Відімкніть зовнішні антени і вимкніть із розетки шнури живлення радіоприймача, телевізора, комп’ютера та всіх електроприладів. Під час грози недопустимо користуватися телефоном, особливо – мобільним. У приміщенні слід триматися подалі від вікон, електроприладів, а також труб та іншої металевої сантехніки.

50

Вкрай небезпечно у грозу перебувати поблизу ліній електропередач, оскільки електрика в будь якому вигляді притягує блискавку.

Проходження сніжного та лавиноMнебезпечного рельєфу Заборонено здійснювати походи у високогірній зоні за явно вираженої лавинної небезпеки. За необхідності проходження лавинонебезпечного схилу потрібно вибирати безпечні ділянки схилу: гребені, скельні острови, групи дерев, високий чагарник і рухатися від однієї безпечної ділянки до другої. Уникати кулуарів, жолобів та розташованих над ними схилів. Лавинонебезпечний схил варто перетинати вище від лінії максимальної напруги сніжного шару. Рухатися потрібно строго прокладеним шляхом, не утворюючи траншею. Якщо на схилі немає нерівностей, які б служили опорою сніжному нашаруванню, слід підніматися або спускатися по прямій (лінії падіння води) і перетинати схил у безпечному місці. Переходити небезпечне місце треба швидко, широкими кроками, намагатися не порушувати цілісності снігу між слідами для того, щоб не підрізати схил. Не допускати різких поворотів, стрибків і ударів лижами на лавинонебезпечних схилах. При подоланні лавинонебезпечних місць не допускати галасування. При перших ознаках лавинної загрози слід припинити рух. Заборонено влаштовувати бівуак на лавинонебезпечних місцях. Перед проходженням лавинонебезпечної ділянки треба залишити на безпечному місці одного з туристів (спостерігача), який міг би стежити за просуванням кожного учасника походу всім лавинним полем. Слід дотримуватися абсолютної тиші, прислухатися до вказівок керівника, сиґналів спостерігача. У разі зупинки на відкритому місці не гуртуватись, не відволікатися, а спостерігати за схилами та діями тих, хто йде попереду. При пересуванні небезпечною ділянкою на лижах треба розстебнути поясний ремінь наплічника, тримати лижні палиці тільки в обхват (руки витягнуті з темляків), каптур куртки надягти на голову та застебнути так, щоб закрити рот і ніс. При сиґналі спостерігача «Лавина!» негайно звільнитися від палиць, наплічника, лиж і спробувати втриматися на поверхні снігу, пересуваючись до краю лавини. Копати траншеї в пошуках засипаних треба вздовж схилу, а не 51

перпендикулярно йому. Круті зледенілі схили треба долати на кішках, вирубувати сходи або влаштувати поруччя з мотузок. При русі дуже крутим небезпечним схилом льодоруб треба тримати в положенні, що забезпечує самостраховку (самозатримання). Слід уникати пересування сніжними заметами, розташованими на крутих схилах. Подолання покритих снігом річок слід починати після ретельної розвідки, зондування шляху льодорубом або лижною палицею при обов’язковій страховці мотузкою з надійного місця. При тривалому перебуванні в умовах низької температури захищати відкриті частини тіла від обмороження. Постійно стежити за появою ознак обмороження у себе і партнерів. На снігу за великої сонячної радіації не рекомендується перебувати без сонцезахисних окулярів. Слід захистити відкриті ділянки тіла від опіків. На лавинонебезпечному схилі в різі відсутності лавинного біпера треба закріпити на собі кінець лавинного шнура. Лавинний шнур повинен бути яскравого кольору та завдовжки 10–20 м.

Спелеотуризм У процесі підготовки походу в печеру керівник повинен чітко поставити перед учасниками групи завдання, розподілити обов’язки і визначити порядок руху. Для забезпечення максимальної узгодженості дій усіх учасників у групі керівникові треба обумовити використання системи зв’язку та сиґналізації. Перед кожним виходом встановлюють контрольний термін повернення групи і повідомляють рятувальній службі. При тривалості перебування в печері понад 20 годин слід передбачити організацію сну в підземних умовах (бівуак). У ході пересування печерою треба постійно контролювати стан стін і уступів, уникаючи обвальних ділянок і місць можливого каменепаду. Кожен учасник групи повинен мати не менше двох незалежних джерел світла. Забороняється користуватися в печері смолоскипами та розводити багаття біля входу й у глибині печери. При роботі з примусами, а також при збереженні і транспортуванні пального слід дотримуватися правил протипожежної безпеки.

52

Технічно складні й слизькі місця долати із страховкою. Перед використанням перевіряти міцність зачіпок і опор. Уникати нестійкого каміння. Підйом і спуск сипучими ділянками здійснювати поодинці, щоб уникнути падіння каміння. Кожен учасник попереджає інших про виявлені небезпечні місця на шляху і по можливості висвітлює їх ліхтарем. Щоб запобігти сходженню з маршруту, треба маркувати шлях крейдою (стрілки, паперові номери тощо). Під час тривалих дощів та сильних злив не спускатися в печери через їх можливе затоплення.

Подолання скельного рельєфу Для зв’язку на скельних ділянках можна використовувати портативні радіостанції з малим радіусом дії, а найкращим засобом сиґналізації в горах зарекомендував себе свисток. Перед початком подолання скельного рельєфу потрібно уважно оглянути його й намітити свій маршрут залежно від наявності точок опори. Дотримуватися «золотого правила» скелелазіння – наявність трьох точок опори. Зупинятися для перепочинку й огляду подальшого відрізка шляху треба на найбезпечнішому, простому й зручному для зупинки місці, враховуючи небезпечні фактори рельєфу місцевості. Перед тим як зробити черговий крок, треба перевіряти надійність точки опори. Кожну перевірену (надійну) точку опори прагнути використати багаторазово (підтягнутися, перейти в упор руками, стати на неї ногою). Іти потрібно плавно, без ривків, щоб зберегти власну енергію, рівновагу та рівновагу точки опори. При сиґналі «Камінь», не піднімаючи голови, щільніше притиснутися до найближчого виступу, що над Вами. При погіршенні погодних умов вжити додаткових заходів безпеки. Не допускати небезпечних випробувань міцності опор. На скелелазних та альпіністських маршрутах сходження здійснюють лише згідно з «Правилами змагань та сходжень» Федерації альпінізму і скелелазіння України.

53

КОНТАКТИ РЯТУВАЛЬНИХ СЛУЖБ Назва пункту (групи)

Адреса пункту (групи)

Службовий телефон

ІваноMФранківська гірська пошуковоMрятувальна частина

вул. Б. Хмельницького, 92 А (пожежна частина), м. Івано Франківськ

+380 342 756425, +380 067 342 04 91 +380 067 342 04 92 ifgprz@ukr.net

селище Вигода Долинського району

вул. Данила Галицького, 63, к. 302

+380 067 342 04 99 (03477) 6 17 03 Vugoda_resque@ukr.net

с. Осмолода Рожнятівського району

село Осмолода

+380 067 342 04 98

селище Верховина

вул. Жаб’ївська, 74

+380 67 342 04 96 (03432) 2 19 41 skala2002@ukr.net

м. Косів

вул. Ірчана, 116

+380 67 342 04 97 (03478) 2 02 77

селище Ворохта

вул. Данила Галицького, 41 (селищна рада)

+380 67 342 04 95 +380 3434 4 11 49

м. Яремче

м. Яремче, вул. Свободи, 219

(03434)2 29 46 +380 67 342 04 94

Закарпатська гірська пошуковоMрятувальна частина

вул. Верещагіна, 18, м. Ужгород

+380 312 671413 zak.resque@tn.uz.ua

селище Міжгір’я

вул. Шевченка, 16/12

+380 314 22345

с. Ясіня Рахівського району

вул. Набережна, 4а

+380 3132 42323 +380 67 795 74 44

м. Рахів

вул. Шевченка, 126

+380 3132 21013

с. Усть Чорна Тячівського району

вул. Підгірна, 5

+380 3134 36183

54

м. Воловець

вул. Карпатська, 100

+380 3136 22290 +380 68 5028550

с. Вишка Великоберезнянського району

Гора Красія

+380 3135 644040

Пошуково рятувальне відділення «Говерлянське»

с. Лазещина, урочище Депо

+38067 947 14 92

Львівська гірська пошуковоMрятувальна частина

вул. Залізнична, 16, м. Львів

+380 322 395470 rescue_tur@ukr.net

Пошуково рятувальна частина смт Вижниця

вул. Н. Яремчука, 4 (туркомплекс «Черемош»), м. Вижниця

+380 67 3420498 +380 3730 22739

Національні природні парки та заповідники на території ІваноMФранківської області: Карпатський національний природний парк вул. Стуса, 6, м. Яремче, Івано Франківська область; Україна тел.: +380 3434 2 27 31, 2 22 59 www.cnnp.yaremcha.com.ua Галицький національний природний парк вул. Галич Гора, 1, м. Галич, а/с 29, Івано Франківська область; Україна тел./ факс: +380 3431 22 113, 21 187, www.halychpark.if.ua Національний природний парк «Верховинський» присілок Печіще 3А, с. Верхній Ясенів, Верховинський район, Івано Франківська область; Україна тел. (03432) 53720, (03432) 53718 e mail: nppverhovuna@ukr.net http://nppver.at.ua/ Національний природний парк «Гуцульщина» вул. Грушевського, 4, м. Косів, Івано Франківська область; Україна тел.: +380 3478 4 96 51; тел./факс: +380 3478 4 95 69, 4 95 68, http://nnph.if.ua Природний заповідник «Ґорґани» вул. Комарова, 7, м. Надвірна, Івано Франківська область; Україна тел./факс: (03475) 2 04 82, 2 04 80 e mail: gorgany@nadvirna.com.ua 55

ЗМІСТ Вступ ................................................................................................ 3 1. Кваліфікаційні вимоги до осіб, які надають послуги туристичного супроводу з активних видів туризму ...................................................... 5 2. Безпека подорожі ............................................................................ 8 3. Тактика туристичного походу ........................................................... 10 Додатки ............................................................................................. 22 Рекомендації щодо організації і проведення самодіяльних некатегорійних туристичних походів у Карпати ....................................... 22 Перелік спорядження для дводенного походу ........................................ 28 Правила проведення туристських подорожей з учнівською і студентською молоддю України ...................................... 29 Рекомендації щодо правил безпеки ..................................................... 48 Контакти рятувальних служб .............................................................. 54 Національні природні парки та заповідники на території Івано Франківської області ................................................ 55

За редакції Ярослава Довгана Верстка Стефанії Шеремети Коректура Лідії Левицької Підписано до друку 01.08.2013 р. Формат 64х45/16. Папір офсетний. Друк офсетний. Ґарнітура «TextBook». Умовн. друк. арк. 8,6. Видавництво «ЛілеяMНВ» А/С 250 м. Івано Франківськ, 76018 e mail: lileyanv@gmail.com Свідоцтво ІФ №8 від 28.12.2000 р.

56