ГДЗ Українська література 10 клас Авраменко 2018

ГДЗ Українська література Авраменко 10 клас 2018

Українська література другої половини ХІХ ст. (с. 10-11)

1.«Громаду» у Відні заснував А Іван Пулюй

2.У Швейцарії виходив друком журнал Б «Громада»

3.Установіть відповідність.

1 романтизм — Б зображення незвичайних, яскравих, сильних характерів, їхнього внутрішнього світу.

2 реалізм — Г зосередження уваги на найзлободенніших проблемах повсякдення.

3 натуралізм — А пізнання й відтворення істини через використання здобутків природничих наук.

4. Розкажіть про історичні обставини, у яких розвивалася українська література другої половини ХІХ ст.

На літературному процесі другої половини ХІХ ст. відчутно відбивалася політична

роз’єднаність нації, що й далі перебувала в складі Російської та Австро-Угорської імперії. Це позначалося на характері та інтенсивності національного самоусвідомлення українського народу, самовизначення й самоорганізації його інтелігенції. Але спільним було розгортання боротьби проти політичного й національного гніту та за розв’язання гострих соціальних суперечностей.

Від 60-х років в Україні набув значного поширення народницький рух. Групи «Землі і волі», а згодом «Народної волі» й «Чорного переділу» діяли в Києві, Харкові, Одесі, Полтаві та інших містах. Учасники народницького гуртка «Київська комуна» (18731874) вели пропаганду серед селян і робітників.

Інтенсивність розвитку української літератури, на жаль, призупинив спочатку Валуєвський циркуляр (1863), який декларував, що української мови «не было, нет и быть не может», а тому й забороняв друкувати українською навчальні, популярнопросвітні й духовні книги.

Емський указ 1876 р. разом із низкою додаткових цензурних розпоряджень 1880-1900 років по-своєму завершував розпочату ще Петром І політику денаціоналізації української суспільності й культури. У саму основу національної культури були спрямовані заборони українських книжок для дітей без національного чуття й усвідомлення власного національного коріння. Заборонялося вживання слів «Запорозька Січ», «козак», «воля» й навіть «Україна».

shkola.in.ua

5.Розкрийте поняття «загальнолюдське» і «національне» в літературі. Проілюструйте свою відповідь конкретними прикладами. Невід’ємною ознакою літератури є її національна своєрідність та вселюдський вимір. Це означає, що мистецтво слова кожного народу має національну самобутність, є носієм ознак, що характеризують націю, відбивають ментальність народу, його духовність. Національна своєрідність літератури позначається на тематиці й проблематиці творів, змалюванні характерних типів, що виявляють себе через індивідуалізовані риси героїв. Ця органічна якість художньої літератури певного народу яскраво розкривається через систему змістових і формальностильових особливостей, притаманних національним митцям. Проте література кожного народу несе у собі не тільки національні особливості, а й загальнолюдські, близькі читачам інших народів. Українська література є гуманістичним мистецьким феноменом, адже завжди несла великий заряд любові до людини, захищала людську гідність. Невипадково твори українських письменників знаходили відгук у серцях читачів світу, які захоплювалися іскрометним сміхом Івана Котляревського, глибоким

патріотизмом Тараса Шевченка, інтелектуалізмом Лесі Українки, гуманістичним пафосом Ольги Кобилянської, неповторною поетикою Михайла Коцюбинського. А творчість Івана Франка може бути окрасою будь-якої європейської літератури. Читачам багатьох країн імпонує пафос утвердження духовної цінності людини, її права на свободу, рівність, вільний розвиток, захист державної незалежності. 6. Яку мету ставили перед собою громади? Назвіть представників громад. Перша українська громада, заснована 1859 р. в Петербурзі, була організацією, що сприяла розвитку освіти, свободі літературного слова, формуванню національної

свідомості.

Осередком національно-культурної роботи в 70–90-х роках ХІХ ст. стала «Стара громада» (Київ), членами якої були В. Антонович, М. Драгоманов, П. Житецький, І.

Нечуй-Левицький, М. Лисенко, Т. Рильський та ін. (майже 70 осіб).

У журналі «Громада», що виходив друком у Швейцарії, М. Драгоманов узагальнив погляди громадівців і виклав програму українського руху: демократизм, європеїзм, культурництво, еволюційність.

7. Які ви знаєте періодичні видання другої половини ХІХ ст.?

Часописи «Основа», «Киевская старина», журнали «Правда», «Зоря», «Громадський друг», «Житнє і слово», «Світ», газета «Діло».

8. Назвіть найяскравіших представників прозових, поетичних і драматичних творів другої половини ХІХ ст. Проза: Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Іван Франко, Борис Грінченко.. Драматургія та театр: Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Іван КарпенкоКарий, Іван Франко, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька. Поезія: Леонід Глібова, Юрія Федьковича, Сидіра Воробкевич, Олександр Кониський, Володимира Самійленка, Олена Пчілка, Іван Франко, Леся Українка, Яків Щоголів, Павло Грабовський.

9. Що таке реалізм? Назвіть визначальні ознаки реалізму. Реалізм – літературний напрям, що характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності завдяки типізації життєвих явищ. Ознаки реалізму:

— пізнавальне, аналітичне сприйняття й розуміння дійсності;

— пояснення формування характеру, вчинків героя насамперед через його соціальне походження та становище;

— увага до вивчення людської душі, але обмежене заглиблення в психологію;

— прагнення до об’єктивності й достовірності відображуваного;

— принцип точної відповідності реальній дійсності виступає як критерій художності, як сама художність;

— типізація, тобто знаряддям дослідження й відтворення світу стає тип. Улюбленими жанрами представників цього літературного напряму були роман і повість.

shkola.in.ua

10. Що таке натуралізм? Які ви знаєте ознаки натуралізму? Натуралізм (від лат. natura — природа) — літературний напрям, що утверджується у французькій літературі в останню третину XIX століття, який характеризується прагненням до фотографічного й безпристрасного відтворення дійсності й фатальною біологічною і соціальною зумовленістю людської долі й поведінки. Найвиразніші ознаки натуралізму: — «знижене» трактування традиційних сюжетів;

— зумисна вульгарність стилю автора й мови героїв;

— непричетність, байдужість автора до зображуваної дійсності;

— потужний та гострий сатиричний струмінь;

— широка панорама сучасного життя в різних аспектах;

— підкреслення повної залежності характеру, вчинків героя від його генетичних

коренів і фізіологічно-інстинктивних особливостей;

— розкриття найтемніших «фізіологічних» сторін людської душі.

11. Переглянувши фільм М. Р. Стеха «”Громади“ і М. Драгоманов» (проект «Очима культури»), розкажіть про те, яке бачення розвитку України мав М. Драгоманов.

Перша модерна українська політична програма записана Драгомановим 1878 року у передмові до журналу «Громада».

Він трактував український народ як однин цілісний організм від Кубані до Закарпаття. Для нас ця ідея аксіоматична, але це Драгоманов перший мислив український народ такими суцільними категоріями, незважаючи на розподіл між державами та мовнокультурні відмінності. Знавець світової і української історії, він формулював програму, яка була вкоріненою в національні традиції, а водночас універсальною, базованою на вселюдських і наймодерніших у політичній думці того часу принципах боротьби за права людини, демократичний лад та суспільну справедливість. Аналізуючи вічеву систему Київської Руси, а насамперед егалітарне Запорозьке козацтво, Драгоманов уважав, що українська традиція і національний характер особливо співзвучні з модерними течіями демократичного руху і що вони можуть понести позитивний приклад іншим народам. Не довіряючи державній диктатурі, він бачив ідеал майбутніх політичних систем у децентралізації влади. Залишаючи державі лише функції захисту безпеки людей, він пропонував систему, яка дозволяла вирішувати майже всі питання на рівні громад, і тому назвав цю систему «громадівством».

Більшість ідей Драгоманова зберегла актуальність і потенціал для вдосконалення сьогоднішніх політичних систем. А особливо в Україні. Бо чи досі не лишається критично актуальним його заклик до максимальної мобілізації громадян на локальному рівні, адже без їхньої активності неможливий контроль влади? Або його наголос на моральних цінностях політичної системи, яка має дати індивідам відчуття самоповаги і можливості вирішувати свою долю? А що й казати про максиму Драгоманова «чиста справа вимагає чистих рук!».

12. Прочитайте матеріал про реалізм у малярстві й розгляньте роботи Г. Курбе «Жінки, що просіюють зерно» та А. Мокрицького «Портрет дружини», визначте ознаки романтизму й реалізму в цих картинах.

Французький художник Жан Дезіре Гюстав Курбе вивів на перший план нових героїв — простих людей.

shkola.in.ua

Він писав: ««Я твердо дотримуюся поглядів, що живопис ... може полягати лише в зображенні реальних, даних нам речей». Картина «Жінки, що просіюють зерно» написана Курбе у 50-роках XIX століття. Проте вона відрізняється від інших робіт цього періоду. Твір написаний не на соціальну тематику, є майже пастораллю. Ми бачимо чарівних у своїй простоті селянок за роботою, іскристий колорит, багате освітлення. Жовте світло заливає все навколо; велике рудувате покривало, розстелене на підлозі; хмари пилу, що піднімаються над зерном; локон, що спадає на шию однією

з жінок; руки кольору топленого молока, витягнуті руки селянки — гладенькі, як прибережні камені; хлопець, скриня, повні мішки зерна. Все тут реальне, насичене життям.

Світлом романтизму сповнений «Портрет дружини» Аполлона Мокрицького. Молода гарна жінка з променистими очима, зачіскою «на проділ» чорних кіс, у сукні кольору каштанів із декольте зображена на тлі яскравих квітів і трохи захмареного неба. Її врода разом із поетичним пейзажем підкреслює нюанси романтичного образного кола, де прекрасна зовнішність і середовище наче відбивають внутрішні риси цієї жінки. Бачимо, що на цій картині відсутні елементи щоденного, буденного життя.

Бачимо, що тут присутні улюблені мотиви художників-романтиків: любов до екзотики, одухотвореність і прагнення до прекрасного.

Іван Нечуй-Левицький (с. 41-42)

1. Про двоїсту натуру Кайдашихи свідчить характеристика в рядку Д. На словах, як на цимбалах грає, а де ступить, то під нею лід мерзне; а як гляне, то від її очей молоко кисне.

2. Установіть відповідність.

1 Кайдашиха — Д.Скинь її з драбини додолу, нехай собі голову скрутить, щоб знала, як лазити на наше горище.

2 Мотря — Б.Одривай хату од цих злиднів! Що б там не коштувало, одривай, а ні, я сама одірву.

3 Мелашка — В Не жаль мені ні села, ні роду, жаль мені тільки чоловіка. Мабуть, він за мною побивається, коли відразу так залило мою душу сльозами.

4 баба Палажка — А. Це нечиста сила мене давила... Двадцять пасок з‘їла в Києві, а за двадцять першою такий гріх трапився. Послинив нечистий усе лице, й губи, й щоки. 3. Прочитайте рядки з повісті «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького.

Не чорна хмара із синього моря наступала, то виступала Мотря із Карпом із-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибігла з хати Мелашка з Лавріном, а за ними повибігали всі діти.

У цьому уривку комічний ефект досягається через В змішування стилів — високого епічного з побутовим.

4. «Іван Левицький се великий артист (митець) зору, се колосальне, усеобіймаюче око України»(І. Франко). Як ви розумієте ці слова?

shkola.in.ua

Великі епічні повісті І. Нечуя-Левицького створювалися в 1870 – 80-і роки, коли широкого розвитку набув реалістичний соціальний роман, в якому розкривалися історія поколінь, генеза героїв та їх шлях у складних сімейно-побутових та соціальногромадських умовах. І. Нечуй-Левицький за обсягом творчості наближається до Бальзака – творця «Людської комедії» та Е. Золя в «Ругон-Маккарах». Видатний письменник-реаліст своєю творчістю здійснював перехід української прози від традиційної оповідної форми до об’єктивно-епічної розповіді, що відкриває простір для введення широких малюнків соціального побуту й процесів праці, для докладних характеристик дійових осіб та перетворення пейзажу на істотний компонент твору. Головною його заслугою було створення соціально-побутової повісті, в якій типові характери були намальовані з повнотою, властивою письменникам гоголівської реалістичної школи, і поставлені в докладно описані, етнографічно й соціально правдиві типові обставини. Побут селян, багатих і бідних, закріпачених і «вільних»,

повсякденне життя української інтелігенції, старосвітського і «новомодного»

духовенства, артистичної богеми, праця найманих робітників на сахарнях і

рибальських промислах – все це зображено на його епічних полотнах.

Тому важко не погодитися зі словами Великого Каменяра, що І. Нечуй-Левицький — «се колосальне, усеобіймаюче око України».

5. Які жанрові особливості твору «Кайдашева сім’я»?

За жанром «Кайдашева сім’я» — це соціально-побутова сатирично-гумористична повість-хроніка. Побутовим і соціальним є конфлікт, навколо якого вибудовується сюжетна інтрига. Чимало уваги І. Нечуй-Левицький приділяє обставинам життя Кайдашів, зовнішньому світу, зокрема й етнографічним елементам. День за днем і рік за роком у повісті виписані родинні події, вони розгортаються динамічно, послідовно й стрімко, що є ознаками саме хроніки.

6. Визначте ознаки реалізму в повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Повість «Кайдашева сім’я» — яскравий зразок реалістичного твору, адже автор досліджує в ній родинні стосунки, зосереджуючись на морально-етичній проблематиці (побутово-просвітницький реалізм).

Письменник створює в повісті переконливі характеристики соціального буття, колоритні соціальні типи (Маруся й Омелько Кайдаші, Мотря та ін.). Однією з найпомітніших ознак реалістичної манери письма є докладне змалювання національного колориту українців — побуту, звичаїв, обрядів, вірувань. У такий спосіб І. Нечуй-Левицький ретельно освоював «непочатий рудник» українського життя, свідомо акцентуючи на його побутово-етнографічних аспектах, а отже, і реалізував проголошені ним принципи реальності, національності й народності. 7. Доберіть Марусі Кайдашисі й Мотрі характеристики з наведених народних афоризмів. Свій вибір аргументуйте. Яка головонька, така й розмовонька.

shkola.in.ua

Я думаю, що цей афоризм найкраще характеризує Марусю Кайдашиху. Ще в молодості перейняла вона від панів лицемірність і улесливість, показну манірність і чванливість. Називаючи спочатку Мотрю «медовими словами» — серденьком, золотцем, дитям, свекруха швидко скидає облудну маску, люто лається,«полум’ям дише», обзиває невістку кобилою, занозою тощо. Хоча викликає прихильність і Маруся Кайдашиха, коли вночі встає забавляти свого першого внука, хоча за день тяжко наробилася. Навіть тоді, коли Мотря налаштовувала своїх дітей проти рідної бабусі, Кайдашиха все ж любила всіх онуків, частувала їх ласощами, пестила. У воді не тоне, а у вогні не горить. Ці слова влучно характеризують Мотрю — дружину Карпа, старшу невістку Кайдашів. Багацька дочка й до власних батьків не виявляла найменших сентиментів, підвищувала голос на матір. Прийшовши невісткою у дім Кайдашихи, вона спочатку із-зі поваги терпіла вибрики і знущання свекрухи. Але поступово в її серці почала закипати лють, і вона вже почала перекривляти Марусю, лаятися і обзиватися. Мотря була не з таківських, щоб комусь покорятись.

Не краще поводилася вона і з Мелашкою. Мотря взагалі на неї дивиться зверхньо і при кожній нагоді старається образити або облаяти.

Навіть після того, як в пориві гніву вона вибиває око Кайдашисі, її не мучать докори сумління, навпаки, вона ще й насміхається над старою.

В селі Мотрю вже знають як жорстоку, лайливу жінку. Коли Карпа обирають

десяцьким, то односельці жартують, що краще на цю посаду можна було обрати Мотрю, та вона всім бабам очі повибиває.

8. Чому гумор і сатиру в повісті «Кайдашева сім’я» називають «сміхом крізь сльози»?

Герої повісті — люди, які не сміються», адже щирого сміху, козацького, ментального, в повісті практично нема. «Твір «населений» дуже серйозними, навіть похмурими людьми. Лише інколи пробує жартувати Лаврін, а Мотря й Кайдашиха якщо й сміються, то хіба що зі злістю. Їм не до сміху, оскільки вони — учасники великої родинно-побутової війни, якій не видно кінця. Звісно, Нечуй-Левицький разом з художніми персонажами сміється крізь сльози, адже показує руйнування традиційних підвалин життя українського селянства, моральний занепад і духовну деградацію поневоленого народу. Комічні дії Кайдашів зображені письменником із теплою, співчутливою посмішкою, ніби «зсередини», з самого добре знайомого та близького селянського середовища. Головне ж для письменника не «сміх заради сміху», а вірність життєвій правді. З серії кумедних подій виростає реальна і трагічна за своєю суттю картина життя селянства, яке потрапило з кріпосницького ярма у безвихідь. 9. Поміркуйте, завдяки яким композиційним особливостям повість І. НечуяЛевицького «Кайдашева сім’я» легко поставити на сцені.

Композиція «Кайдашевої сім’ї» твориться відповідно до реалістичних принципів. Повість скомпонована зі сцен, ситуацій селянського побуту. Чи не основну композиційну роль у творі відіграють діалоги та монологи. Саме вони «рухають» сюжет, розкривають психіку героїв. Ці сцени виписані в гумористичносатиричному плані (сутички Кайдашів через дрібниці: мотовило, яйця, курку, кухоль, півня, кабана, грушу. Завдяки майстерності діалогів, повість у багатьох місцях нагадує драматичний твір. Це є особливістю індивідуального стилю письменника.

10. Хто, на вашу думку, головний герой повісті «Кайдашева сім’я» Омелько Кайдаш, Маруся, Карпо, Мотря, Лаврін, Мелашка чи взагалі родина Кайдашів? Аргументуйте свою думку.

Головний герой повісті «Кайдашева сім’я» — родина Кайдашів.

На мою думку, кожен читач розуміє, що сім’я Кайдашів — не типова модель української селянської родини, адже викликає закономірний осуд односельців. Проте в таких явищах, як змізерніння людської душі, консерватизм і відсталість, письменник вбачав загрозу для української нації морального й духовного убозтва. Тож порушив цю проблему в соціально-побутовій повісті «Кайдашева сім’я», прагнучи справити на читачів моралізаторський вилив.

shkola.in.ua

11. Яка приказка (прислів’я) найбільше підходить як епіграф до повісті І. НечуяЛевицького? Обґрунтуйте свій вибір. Згода будує, а незгода руйнує. Сім’я. Таке коротке слово, а вмістило в себе так багато. Хіба можна порівняти з чимось родинний затишок, турботу мами, тата, піклування про всіх бабусі. їх поради, настанови супроводжуватимуть нас усе життя. Родина є сильною завдяки взаємній любові всіх її членів, доброзичливості, взаєморозумінню, взаємопідтримці. Які б

випробування не випали на долю дитини, вона повинна знайти прихисток в стінах рідного дому, де її правильно зрозуміють, допоможуть,скажуть правду, посварять, коли це необхідно. В такій родині діти шанують батьків, а батьки поважають дітей. А як ставляться один до одного члени сім’ї Кайдашів? Постійні сварки та суперечки, неповага до батьків. Рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами

керуються герої твору? Постійні сварки за «моє» і «твоє», життя за принципом: «моя хата скраю», думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і «Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні».

12. Чи актуальна, на вашу думку, повість І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» у наші дні? Свою думку аргументуйте.

«Кайдашева сім’я» належить до найбільш відомих творів Івана Нечуя-Левицького. Написана понад сто років тому, повість залишається актуальною і повчальною для нових поколінь наших сучасників. Її сатиричний струмінь, спрямований проти побутового зла, безпричинної ненависті, дріб’язкового користолюбства, невдячності, здатний виховувати людей, схильних до подібного в реальному житті. Адже ще геніальний Микола Гоголь писав: «Сміх — велике діло: він не віднімає ні життя, ні

маєтку, але перед ним винуватець — як зв’язаний заєць».

Панас Мирний (с. 59-60)

1. Утворіть подружні пари.

1 Галя — Б Чіпка Варениченко

2 Мотря Г Іван Вареник

3 Христя — А Грицько Чупруненко

4 Явдоха — В Максим Ґудзь

2. Іменами Хрущ, Хрущов, Притика наділений (наділені) у творі Г Іван Вареник

3. Установіть відповідність.

1 Чіпка — Г Одно тільки в нього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духовна міць, разом з якоюсь хижою тугою.

2 Грицько — В Купивши ґрунт, почув себе… зараз іншим… зовсім іншими очима дивився на людей: до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда.

3 Максим — Д Палкий, як порох, сміливий, як голодний вовк, — він усіх побивав, над усіма верховодив.

4 Лушня — А …широкоплечий парнище, високий, бравий, з хорошим панським

shkola.in.ua

личком, з чорними гарними усами, з карими веселими очима… 4. Визначте сюжетні лінії роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Основні сюжетні лінії роману:

- рід і життя Чіпки;

- рід і

життя Максима Ґудзя;

- Грицько та його дружина Христя;

- пани Польські;

- історія села Пісок.

5. Доведіть або спростуйте тезу, використовуючи переконливі аргументи: роман Панаса Мирного й Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» твір

реалістичний.

Роман Панаса Мирного написаний лише народною мовою. Відповідає вимогам

реалістичної теорії і композиція роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні»: автор послідовно показує і розвиток самого характеру Чіпки, і передісторію його села, і постаті власників-поміщиків.

Глибокий і несхибний реаліст Панас Мирний не прикрашував народні маси, не терпів ніякого гриму: зображував їх темними, забитими, з вірою більше в чорта, ніж у Бога, убогими, голодними. Але під тією убогістю розгледів духовну красу, чесність, працьовитість, високу моральність, волелюбність. Не кажучи вже про Оришку, Мотрю, навіть розбійник, зарізяка Чіпка — люди душевно чисті, красиві, тільки соціальна несправедливість штовхнула їх у прірву, спотворила й покалічила їхнє життя.

Ось як реалістично описує автор почуття Чіпки, коли він дізнається про те, що Галя засватана: «Як хто гострий ніж угородив Чіпці у серце, – так невеличкі ті три слова. Як хто обухом гамселив у його голову, – так одзивалося в ній гірке ридання Галине… Він хапався за думку, – що тепер робити, – та голова й пам’ять уже не служили йому… Думки рвалися на шматочки; він силився звести їх докупи, напрягав розум… та, здається, й розум його покинув… Нічого не пригадає… Чує тільки, як у Голові гуде, шумить, дзвонить; як серце раз поз раз тіпається, наче збирається вискочити…».

І зовсім інакше змальовані ті, хто висмоктував сили в народу, нещадно гнітив їх. Пригадаймо епітети, порівняння та інші словесні характеристики панів Польських, чиновників, сільських верхів. Польські «потомки голопузої шляхти», кодло, сонмище; Шавкун «як той павук, сплів, розкинув сітку»; Чижик — сутяжище; сільський голова — пуздрата собака, «багатир, що сирітське добро з’їдає.» У романі «Хіба ревуть воли...» через образ Грицька і його каторжну працю на півдні з косою, вантажником у портах ми знайомимося із новим пореформеним явищем

заробітчанством.

Заслуга письменника-реаліста і в тому, що після нього не торкатися значимих суспільно-громадських питань у своїх творах письменники вже не могли, він остаточно і назавжди відрізав шляхи відступу на позиції етнографізму та

побутописання в художній прозі.

shkola.in.ua

6. Прирікаючи сина-убивцю на каторгу, Мотря карає Чіпку чи в такий спосіб намагається запобігти його злочинним діянням? Доля була нещадною до Мотрі. Чи могла ж Мотря забезпечити синові гідне життя? Адже і вона, і її мати Оришка були порядними, чесними, добрими, високо моральними людьми. Саме ці якості, а також надзвичайна працьовитість і любов до землі передалися Чіпці від них. Відсутність давно бажаних дітей, фатальні перешкоди в кожному випадку, як тільки Чіпка намагається змінити своє життя на краще, — це те, що вище й сильніше від Чіпки, що народом трактується як немилосердність долі, яку, за народним прислів’ям, і конем не об’їдеш. Але у матері залишаються тверді наміри сповідувати ту справедливість, яку віками має за взірець громада. Мотря намагається отямити безпутного Чіпку не тільки проханнями й умовляннями, а й вдається до надзвичайно рішучого кроку, коли

скаржиться на нього у волость, хоч сама тяжко переживає ув’язнення єдиного сина, його ворожість до себе.

7. Прокоментуйте композиційні особливості роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», охарактеризовані О. Білецьким як «будинок із багатьма прибудовами й надбудовами».

Композиційно роман складається з чотирьох частин, кожна з яких поділяється на розділи, що становлять художню цілісність, мають завершений зміст. Перша частина — змалювання дитинства і юності головного

героя, друга присвячена історії села Піски, третя й четверта розкривають трагедію Чіпки, її витоки, розвиток, завершення. Це, так би мовити, зовнішня структура. Внутрішня — психологічне обґрунтування

складності формування характеру героїв, їхнього життєвого вибору, змалювання

історії кількох поколінь селян.

Роман має основну та другорядні сюжетні лінії. Головна сюжетна лінія пов’язана з розгортанням долі селянина-бунтаря Чіпки Варениченка. Другорядні — це лінії інших героїв: Грицька, Христі, родини Ґудзів, Мотрі, панів Польських, а також Лушні, Матні, Пацюка.

Сюжетні лінії то розгортаються окремо, то перетинаються. Усі вони розвиваються на тлі суспільно-історичних подій і тісно з ними пов’язані. Тож цілком можна погодитися із О. Білецьким, який назвав цей роман як «будинок із багатьма прибудовами й надбудовами, зробленими неодночасно і не за строгим планом».

8. Чому, на вашу думку, автори починають роман саме з розділу «Польова царівна»? Зіставте й прокоментуйте перші й останні рядки твору. Як відомо з історії написання роману, що Іван Білик порадив братові дещо змінити порядок фабули твору і спочатку поставити розділ «Польова царівна» (початкова назва «Незнайомка». І хоча буде порушено природний хід подій, але виграш буде при читанні — пробудиться зацікавленість. Важко не погодитися з такою думкою. Початок роману ліричний та ще й з інтригою: у першому розділі автори знайомлять нас із Чіпкою, Галею, Мотрею, але хто вони і чим живуть, і яка буде їхня доля в майбутньому — ми ще нічого не знаємо. Якщо зіставити перші й останні рядки роману, то важко не помітити величезного контрасту між ними. На початку твору: «Надворі весна вповні. Куди не глянь — скрізь розвернулося, розпустилося, зацвіло пишним цвітом.». Перед нами буяння весни, розквіт життя. Останні ж рядки — насипана висока могила, на якій стоїть височенний хрест, під яким «тліє вісім безневинних душ, загублених в одну ніч «страшним

чоловіком», облупана хата-шинок, де колись жили Чіпка з Галею та матір’ю. Сумний і неприглядний малюнок.

shkola.in.ua

Я думаю, що ці картини допомагають глибше зрозуміти трагічну дорогу головного героя як «пропащої сили». На початку роману це повне молодої сили та радості життя Чіпки, а наприкінці — самотність, кайдани на руках та ногах, довічна каторга. 9. З якою метою Панас Мирний та Іван Білик удаються до зміщення в романі часових площин? Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» вирізнявся насамперед тим, що подіями в ньому охоплено величезний відтинок часу. Час дії – загалом понад 150 років найтрагічнішої для української нації історичної доби: від зруйнування Запорозької Січі, запровадження кріпацтва і скасування панщини до реальних подій, пов’язаних із грабіжницькою діяльністю прототипа Чіпки Варениченка – Василя Гнидки.

Кожна з історичних віх у романі Панаса Мирного не минає безслідно не тільки для окремих людей, а й для всього народу, дає можливість у художньому тексті розкривати індивідуальні трагедії в контексті трагедій типових, масових. Саме з цієї причини академік Олександр Білецький вважав цей психологічний твір соціальним романом-хронікою. Дія у творі, якщо взяти до уваги екскурс у минуле, що ним можна вважати цілий розділ «Історія села Піски», охоплює більше, ніж півтора століття (1700 — 1869 роки).

10. Алегоричний біблійний афоризм «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» ніби виправдовує Чіпку. Поміркуйте, яка з назв роману більш вдала: «Пропаща сила» чи «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Свою думку аргументуйте. Перша назва — «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — була запропонована Іваном Біликом. Вона запозичена з біблійної книги Йова, героя якої спіткали різні земні нещастя, однак, попри все, він зберіг віру й лишився доброчесною людиною. Назва роману подається у формі риторичного питання. Вона має алегоричний характер: чи можливі конфлікти в суспільстві, у якому забезпечені основні права трудівників? Бачимо, що для Івана Білика важливим було розглянути вплив суспільства на особистість. Він підтримав художні наміри брата і подав ідею створити «народний роман на основі щирого реалізму». У Російській імперії роман вперше опублікували в 1903 році під назвою «Пропаща сила». Зміна назви була викликана насамперед цензурними вимогами. Заголовок «Пропаща сила» є своєрідним ключем до розуміння і художнього задуму, і центрального персонажа твору — Чіпки Варениченка. Вона містить роздуми авторів про нереалізовану силу людини, яка народжена для прекрасних справ, але яка не розкрила своїх потенційних здібностей і можливостей. 11. Літературознавець М. Наєнко називає роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» симфонічним твором, характеризуючи кожну з чотирьох частин різними музичними термінами: адажіо, алегро, менует, рондо. Скориставшись Інтернетом чи словником, доберіть до кожної частини відповідний музичний термінхарактеристику (за бажанням). Професор Михайло Наєнко писав: «Роман цей справді — народний твір, як би його не поціновували критики різних мистецьких уподобань. Він стоїть у тому ж ряду, що й «Микола Джеря» чи «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького, але це вже не просто пісня про наше гірке безталання, а велична симфонія». Відомо, що класичні зразки симфонії написані для симфонічного оркестру і являють собою цикл з 4 частин. Менует — перша частина, де розповідається про батьків Чіпки, його дитинство, юність, товаришування з Грицьком Чупруненком.

Адажіо — друга частина. Це спокійна, повільна, ретроспективна розповідь, що містить передісторію основних подій. У ній знаходимо відомості про минуле села, про рід Максима Ґудзя та панів Польських.

shkola.in.ua

Рондо — розвиток вирішальних подій припадає на третю частину. Чіпка втрачає землю, «шукає правду» і зрештою обирає злочинний шлях. Алегро — четверта частина, в якій перетинаються лінії Чіпки й Максима Ґудзя. Галя, дочка Максима, стає Чіпчиною дружиною. Чіпку обирають до земської управи, однак за давні гріхи відсторонюють від виборної посади. Фінал — криваве вбивство козацької родини Хоменків і арешт Чіпки.

12. Деякі дослідники називають Грицька ще одним уособленням «пропащої сили», інші вважають його вибір позитивним виходом із життєвих випробувань. А яка ваша думка? Можливо, істина тут десь посередині? Грицько Чупруненко мав приблизно такі ж стартові позиції, як і Чіпка, чи навіть гірші. Але деякі його риси промовисто виявляються вже в дитинстві: десь не було видно

Грицька, коли вовк на отару напав; «сидів, рота роззявивши, коли дід повідав, що пани знову забирають його до двору, і не журився долею Уласа».

Разом із тим хлопець виростає роботящим, адже мріє жити заможно, мати чепурненьку, хазяйновиту жіночку і «діток маленьких коло неї». «Купивши ґрунт, почув себе Грицько зараз іншим, зовсім іншими очима дивився на людей; до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда». Одружився на сусідській наймичці Христ: «І стали вони між людьми поважними хазяїнами, чесними, робочими людьми, добрими сусідами, навдивовижу парою», яку старші молодшим за приклад ставили (сироти, наймити, а стали хазяїнами!).

Я ж думаю, що не треба з Грицька брати приклад, адже його життєва філософія — «своя сорочка ближче до тіла». Найяскравіше вона дала про себе знати під час розправи з кріпаками: на заклик Чіпки заступитися за кривджених Грицько, не сказавши ні слова, зник у чужому городі, а вдома хвалився перед Христею своїм «вчинком», називав кріпаків злодіями й голотою. Або іще один приклад: дружба Грицька з товаришем дитинства «коливається», як стрілка барометра: коли він повернувся із заробітків з грошима, то гордував Чіпкою, коли ж Варениченко поправив господарство, Грицько поновив із ним товариські стосунки.

Навіть приятелювання з Чіпкою Грицько намагався використати для власного збагачення. Неприховане злорадство щодо Чіпки, зневага свого товариша — це так само своєрідна трагедія Грицька. І хоча він забрав до себе Мотрю після арешту Чіпки, але невдачі, бідування, злидні породили у хазяйновитого парубка егоїзм, байдужість до долі інших, корисливість.

Тож важко погодитися з тим, що його вибір є позитивним виходом із життєвих випробувань.

Іван Карпенко-Карий (с. 74-75)

1. Установіть відповідність.

1 Націєвський — Г Як побрачимся, тоді полюбите!... Любов — ета злодійка

приходить зря, сьогодні нєт єйо, а завтра вот она!.

2 Мартин — В Чую, як мені легше робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала.

3 Гервасій — А а бумаги — тьфу! І в мене їх було доволі, а тілько я переконався,що нам дворянство личить, як корові сідло.

shkola.in.ua

4 Тренделєв — Д Нарешті:чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи — не тужи! Усе одно що лікар: чи вилічив, чи залічив — плати!

2. Серед названих ідей комедії «Мартин Боруля» провідною є

Г осміювання міщанства як руйнівника здорової народної моралі, звичаїв і традицій. 3. Події в комедії «Мартин Боруля» розгортаються в такій послідовності Г укладання угоди Боруліз Тренделєвим — відмова Борулі одружити Марисю з Миколою — утеча Націєвського — звільнення Степана з посади канцеляриста

4. Який факт із життєпису І.Карпенка-Карого найбільше вас вразив? Найбільше мене вразив ось такий факт із життя І.Карпенка-Карого.

У 70-80 роках І. Карпенко-Карий у Єлисаветграді (нині м. Кропивницький) працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах О.Тарковського, був членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича.

Але саме його любов до українського театру викликала обурення начальників і співробітників. В кінці-кінців за діяльність, що «підриває державні устої», Івана Тобілевича звільняють з посади секретаря правління. І це, здавалося, був ще дуже щасливий вихід, бо приятеля його доктора Міхалевича і брата дружини вислали на сім років до Сибіру.

Тоді ж стались і інші тяжкі нещастя. Спершу занедужала стара мати і померла. Потім майже одночасно захворіли донька Галя і дружина. Незабаром дружина померла. Щоб лікувати хвору доньку, треба було везти її до моря на лиман, але й це не допомогло дівчинці — Галя померла, і Іван Тобілевич лишився сам у хаті з маленькими дітьми і старим батьком, що вже нездужав працювати. І все ж таки Іван Тобілевич, знесилений зруйнуванням свого рідного гнізда, свого щастя, залишається вірним своєму покликанню — театрові. 5. Розкрийте походження літературного псевдоніма Івана Тобілевича. Псевдонім «Карпенко-Карий» поєднує в собі ім’я батька та улюбленого літературного

персонажа Гната Карого — героя п’єси Т.Шевченка «Назар Стодоля», роль якого після Кропивницького він виконував з великим піднесенням і щирістю.

6. Що ви знаєте про «Театр корифеїв»?

27 жовтня 1882 р. на сцені міського театру в Єлисаветграді (нині м. Кропивницький) М. Кропивницький поставив драму «Наталка Полтавка» І. Котляревського, головну роль у ній виконала М. Заньковецька. Так роз почалась історія українського професійного «Театру корифеїв».

Його діяльність була пов’язана з іменами братів Тобілевичів, які виступали під творчими псевдонімами (Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський і Панас Саксаганський), та їхньою сестрою Марією Садовською-Барілотті, Марком Кропивницьким і Михайлом Старицьким, Марією Заньковецькою, Любов’ю Ліницькою, Ганною Затиркевич-Карпинською та іншими видатними акторами. Вони працювали в дуже складних умовах: постійно переїжджали з місця на місце, виступали не лише в театрах, а й на ярмарках і в сільських клунях, іноді залишалися напівголодними, не мали постійного житла.

shkola.in.ua

У 1881 р. в Кременчуку був створений професійний український театр, який наступного року переїхав до Києва, звідки й почалася його нова історія. Основу репертуару «Театру корифеїв» становили твори І. Котляревського, Г. КвіткиОснов’яненка, Т. Шевченка, М. Кропивницького, М. Старицького, І. Карпенка-Карого, М. Гоголя та ін. Отже, саме корифеї заклали основи національного драматичного мистецтва, класичного українського театру. Їхні традиції підхоплять та якісно розвинуть визначні вітчизняні майстри сцени й кінематографісти України ХХ ст. 7. Яку роль у «Театрі корифеїв» відіграв І.Карпенко-Карий? У 1888 році І.Карпенко-Карий вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше — до трупи іншого брата Панаса Саксаганського, де була і його сестра Марія з чоловіком. Трупа успішно виступала в Києві, Москві, Харкові, Одесі, Катеринославі.

Іван Карпенко-Карий – автор 18 оригінальних п’єс, в основі яких – гострі соціальні суперечності. Домінування соціального моменту, коли широка картина народного життя служить уже не фоном, а джерелом драматичної дії, спричинялася в п’єсах Карпенка-Карого до послаблення любовної інтриги і рішучої відмови від етнографічного оздоблення сюжету. Завдяки драматургії Карпенка-Карого — а після появи «Хазяїна», «Суєти» і «Житейського моря» це стало ще більш очевидним — український театр в кінці минулого століття помітно еволюціонував від принципів

музично-драматичного театру, насиченого етнографічним матеріалом, з елементами романтичної стилістики до театру соціально-психологічного.

У лютому 1890 р. Карпенко-Карий, Саксаганський і група однодумців вийшли з трупи Кропивницького. У квітні цього ж року виникло «Товариство» Саксаганського. Ім’я Карпенка-Карого не фігурувало на афіші, але його роль у новій трупі важко переоцінити. Він був не лише співкерівником, але й основним драматургом

ідеологічним мозком трупи, тут він зіграв свої кращі ролі. У «Товаристві» він прослужив до 1907 року, коли смертельна хвороба змусила назавжди покинути театр. 8. Які жанрові особливості має драматичний твір? Чи обов’язково драматичний твір має трагічну кінцівку? Драматичні твори бувають різних жанрів: трагедія, комедія, трагікомедія, власне драма, водевіль, драма-феєрія та ін. Власне драма — драматичний твір, за основу якого взято гострий життєвий конфлікт, напружену боротьбу й переживання персонажів, але розв’язка не має трагічного характеру, відсутня і свідома настанова на комічне («Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Назар Стодоля» Т. Шевченка та ін.). 9. Який епізод комедії «Мартин Боруля» видався вам найсмішнішим? Які засоби комічного в ньому використав автор? Залицяння Націєвського до Марисі — це для мене найсмішніший епізод трагікомедії «Мартин Боруля». Для створення гумористичного ефекту у цьому епізоді автор застосовує «мовну мішанину», або так звану ламану мову, яка складається з деформованих іншомовних та російських слів. Такий засіб допомагає змалювати типові для тогочасної дійсності постаті націєвських, які претендували на особливе місце в суспільстві, а по суті були нікчемами.

10. Доведіть, що п’єса «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого реалістичний твір.

shkola.in.ua

Однією із визначальних рис реалізму є правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей. В основу п’єси «Мартин Боруля» (1886) покладено реальні факти з життя родини Тобілевичів: батько драматурга добивався визнання свого роду дворянським. На це пішло чимало зусиль, але очікуваного результату не було, оскільки в старих документах стояло прізвище Тубілевич, а в нових Тобілевич. Трагікомедія І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля» (1886) дає яскраву картину життя дрібнопомісної шляхти другої половини XIX століття. Її головний герой Мартин Боруля всіма правдами і неправдами прагне на підставі сумнівних документів довести свою дворянську родословну. Вчинки Мартина дають привід для ряду гострих комедійних ситуацій, вдалих сатиричних замальовок і ставлять цей образ врівень з багатьма світовими комедійними образами.

Письменник зумисно вдається до гротеску, щоб змалювати абсурдність вчинків цілих прошарків суспільства: прагнення шляхтичів добитися вищого статусу, корумпованість судів, безглузда робота дрібних чиновників.

Образи Мартина Борулі, його сина, а також Трандалєва — типові. У їх змалюванні відчутні нотки трагізму. Основою типізації образів у п’єсі «Мартин Боруля» послужили такі моральні категорії, як честь, гідність, і протилежні до них — підступність, пристосуванство, егоїзм, зло.

11. Яке прислів’я, на вашу думку, найточніше передає сутність Мартина Борулі? Свій вибір аргументуйте.

Я думаю, що прислів’я «Не надувайся, жабо, бо до вола ще далеко» найточніше передає сутність основного бажання Мартина Борулі — стати дворянином. Він витрачає багато грошей на документи, що засвідчать дворянство, платить гроші за те, щоб його син Степан працював у канцелярії, хоче видати свою доньку заміж за реєстратора Націєвського, хоча вона його не кохає, примушує своїх дітей називати себе "папінька", не дозволяє своїй жінці та доньці працювати, як селяни. Але хоч він і рветься у дворяни, але насправді в душі — звичайний селянин. Наприклад, коли Мартин Боруля свариться, то з нього злітає вся та улесливість і він лається, як звичайний селянин. Він довіряється всім тим розумним словам, що говорить йому повірений Трандалєв, поважає тих, хто має якийсь канцелярський чин, але часто навіть не знає значення цих слів. Так він посилає свою дружину, щоб та розпитала, як готується кава і коли її подають. Намагаючись жити, як дворянин, Мартин Боруля довго лежить у ліжку, хоча вже прокинувся, аж поки у нього боки заболіли від лежанки. Отже ми бачимо, що як Мартин Боруля не намагався стати дворянином, все одно залишався звичайним селянином. Це й підкреслює чудове українське прислів’я: "Не надувайся, жабо, бо до вола ще далеко".

12. Поміркуйте, чи здатне кіно повноцінно замінити театр. У чому полягають принципові відмінності між цими видами мистецтва? На мою думку, кіно не здатне повноцінно замінити театр, адже, ніщо не може замінити живого спілкування. І нині театр виграє тим, що в театрі ви все бачите, так би мовити, у 3D-форматі. Зараз театр набуває різних форм, але, коли на твоїх очах народжуються емоції, ллються сльози, це не можна замінити нічим. Театр має певну магічну силу, тому люди завжди ходитимуть у театр. Тож, які б технології не розвивалися, театр залишиться театром, оскільки це живе спілкування актора з глядачем, а кіно – це гра тіней. Кіно — з самого початку ілюзія. І тіні на екрані, які ми називаємо акторами, — це не живі люди, це їхні відбитки. Це є відбитки їхнього зображення, їхнього тіла, відбитки звуку їхнього голосу тощо.

shkola.in.ua

Іван Франко (с. 109-110)

1. Установіть відповідність

1 Азазель — Д намагається підірвати віру Мойсея.

2 Єгошуа — Б закликає: «До походу! До бою!».

3 Датан — Г закликає народ закидати пророка камінням.

4 Єгова — А карає пророка за сумнів.

2. Установіть відповідність.

1 алітерація — Г І ревнув понад горами грім...

2 алегорія — Д Мовив терен: «Се добре вам хтось//Підповів таку раду...»

3 епітет — В В золотім океані вас все //Буде спрага томити...

4 порівняння — Б Ті слова про обіцяний край//Для їх слуху — се казка...

3. Установіть відповідність.

1 Високий, сильний, плечистий, як ведмідь… з грубими, малокультурними

привичками та манерами. — Г Зигмунт.

2 Чоловік немолодий уже, із тульських купців, багач страшенний. Дива оповідали про

його жорстокість і багатства. — В Свєтлов

3 Рум’яний, ніжний, як панночка… рум’янівся при кождім натяку на любов і на жіночий рід. — Б Генрись

4 Капітан-ісправник раз у раз пив, у п’янім виді бив нас обох, не розбираючи. — Д Серебряков

4. Який епізод життя І. Франка вас найбільше вразив? Мене найбільше вразив один епізод життя І. Франка, про який я дізнався із реферату М. Коцюбинського «Іван Франко». Наводжу уривок зі спогадів письменника: «Не можу забути одного образу, який врізавсь мені в пам’ять. Се було два роки назад, коли я востаннє бачився з ним. В своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті й писав поему «Мойсей». Не знаю, чи попалася риба у його сіті, але душу мою він полонив своєю поемою». Писав поему, яку в другій половині ХХ століття Ю. Шевельов назвав «Другий "Заповіт" української літератури». Важко висловити те здивування та захоплення, яке викликає ця картина: незвичайне ( мабуть, не тільки для мене) поєднання простоти (убога хата, босі ноги, руки, що плетуть рибацькі сіті) і велич творчих роздумів геніального творця. Розумієш, що бачиш апостола, пророка українського народу, за яким ітиме цей народ з «печаттю його духа» ще не одне покоління.

shkola.in.ua

5. Як ви розумієте образ революціонера у вірші «Гімн»? На мою думку, у цій поезії Івана Франка образ вічного революціонера — надзвичайно вдала авторська художня знахідка, яскравий символічний образ. Це не лише «дух, що тіло рве до бою», а й «наука, думка, воля», тобто продуктивний дух творення. У цьому символі поєдналися значення боротьби й побудови нового життя. Мотив боротьби поширюється на всю художню організацію твору. Низка образів складає ключову антитезу: з одного боку, потужний і нестримний революційний рух уперед, а з іншого — усе, що уособлює темне минуле: «тюремні царські мури» та «війська муштровані». З одного боку, «сльози, сум, нещастя», а з іншого — «сила» й «завзяття». З одного боку, «зла руїна», а з іншого — «лавина змін». Твір І. Франка — натхненний гімн майбутньому і тим людям, які власними зусиллями творять духовний поступ. У часи, коли українці боролися за свої національні права, заклик «не ридать, а добувати» виявився дуже актуальним. Ми сприймаємо його як громадянське гасло та спонукання до дії. Не випадково вірш І. Франка, покладений на музику композитором М. Лисенком, став сприйматися як гімн українського

національного відродження.

6. Доведіть, що віршований твір «Сикстинська Мадонна» за жанром сонет. Сонет — жанр ліричної поезії. Він має чотирнадцять рядків п'ятистопного або шестистопного ямба та чітку строфічну організацію: зазвичай складається з двох

катренів (чотирирядкова строфа) та двох терцетів (строфа на три рядки). Існує, правда, і менш поширений варіант строфічної будови: три чотиривірші та дистих. Деякі митці дотримувалися правила, яке, однак, не є обов'язковим. Воно стосується композиції

розвитку авторської думки за визначеною схемою: теза — антитеза — синтез — розв'язка.

У «Сікстинській Мадонні» І. Франко в цілому витримав сонетну композицію. У першому катрені спірна теза ще обговорюється («Хто смів сказать, що не богиня ти?»), однак у другому катрені вона вже остаточно заперечується авторським визнанням: «Так, ти богиня! Мати.». Синтезом виступає узгодження різних поглядів: сумніву («О Бозі, духах мож ся сумнівати...») і ствердження («Та ти й краса твоя — не казка, ні!»). Нарешті, настає розв'язка: колись «світ покине / Богів і духів, лиш тебе, богине, / Чтить буде вічно — тут, на полотні». Думки поета про минуще й вічне доволі суб'єктивні. З ними можна погоджуватись або ні. Але як не перейнятися щирою вірою поета у вічність краси, явленої на полотні безсмертним витвором людського генія!

7. Що таке притча? У чому виявляється притчевість «Легенди про вічне життя»? Притча — це короткий фольклорний або літературний розповідний твір повчального характеру, орієнтований переважно на алегоричну форму доведення змісту етичних цінностей буття. Особливість притчі полягає у ïï спорідненості з писемною

літературою, найчастіше з Біблією, звідки вона була запозичена усною народною традицією.

Композиційно притча складається з двох елементів. Перший — це алегорична розповідь із прихованим символічним значенням; другий — ідея, що виявляється через розкриття смислу, закладеного в розповіді. Ідея твору може чітко формулюватись або подаватись завуальовано (ïï осягають із підтексту), інколи на неї натякується i слухач повинен сам прийти до ïï розуміння.

У структурному плані притча нерідко позбавлена традиційних сюжетних компонентів. Як правило, динамізм та напруга розповіді зростають до кінця, а завершення притчі, в якому втілено головну ïï ідею, є водночас кульмiнацiєю та розв’язкою. На вiдмiну вiд інших народних епічних жанрів, у притчі важливе місце займає художня деталь, що постає на рівні мікрообразу i часто виконує функцію об’єднуючого наскрізного композиційного елемента.

У чому ж виявляється притчевість «Легенди про вічне життя»?

1. Одна із героїнь твору — богиня; чудодійний горіх, що приносить безсмертя (нереальні предмети). А в основу значної частини легенд покладено зміст цілком світського характеру.

shkola.in.ua

2. Динамізм і напруга розповіді з розвитком сюжету зростають, а завершення притчі, в якому втілено головну ïï ідею, є водночас кульмiнацiєю та розв’язкою. (Македонський довідується про мандри горіха і бажає краще померти, ніж жити «в сітях брехні» і зради, а тому кидає горіх у вогонь. 3. Присутній один із композиційних елементів притчі — ідея, що виявляється через розкриття смислу, закладеного в розповіді: «А без щастя, без віри й любові внутрі // Вічно жить — се горіть вік у вік на кострі!»). Перед читачем розкривається трагедія, а водночас і прозріння людини, яка не може жити в сітях лицемірства, облесливої любові, ошуканства. 4. Золотистий горіх — мікрообраз, художня деталь, що виконує функцію об’єднуючого наскрізного композиційного елемента.

8. Які риторичні фігури наявні у вірші «Чого являєшся мені…»? Проілюструйте свою відповідь прикладами з поезії. На мою думку, ця поезія побудована на двох риторичних фігурах — риторичних запитаннях та риторичних ствердження. Риторичні запитання — це такі запитання, які не вимагають відповіді. Вони зосереджують увагу на питанні, про яке йдеться у творі. Чого являєшся мені //У сні? //Чого звертаєш ти до мене //Чудові очі ті ясні, //Сумні, //Немов криниці дно студене? //Чому уста твої німі? //Який докір, яке страждання, //Яке несповнене бажання //На них, мов зарево червоне,// Займається і знову тоне //У тьмі?

Риторичні заперечення мають форму відповіді на вірогідне припущення, думку уявного співрозмовника.

О, ні! Являйся, зіронько, мені Хоч в сні! В житті мені весь вік тужити - Не жити. Так най те серце, що в турботі, Неначе перла у болоті, Марніє, в'яне, засиха,- Хоч в сні на вид твій оживає, Хоч в жалощах живіше грає. По-людськи вільно віддиха, І того дива золотого Зазнає, щастя молодого, Бажаного, страшного того Гріха!

9. Доведіть, що у вірші «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» використана фольклорна традиція.

Іван Франко був великим знавцем усної народної творчості, і це не могло не вплинути на його творчість.

shkola.in.ua

Я думаю, що поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...» частково перегукується з народною ліричною піснею «Ой ти, дівчино, горда та пишна», а саме, початком твору. Наприклад, Ой ти, дівчино, горда та пишна, чому до мене вчора не вийшла? Народна пісня побудована на діалозі двох закоханих, а поезія І. Франка — це пристрасний монолог закоханого ліричного героя, збентеженого байдужістю коханої. Зовнішність і вдачу дівчини він герой сприймає суб'єктивно, відповідно до власних емоційних реакцій, які узагальнюються, осмислюються в останніх, сповнених драматизму рядках: «Тебе видаючи, любити мушу / Тебе кохаючи, загублю душу». Твір сприймається як зізнання героя, котрий перебуває в полоні сердечних почуттів і щирим словом намагається здобути прихильність неприступної обраниці. Мабуть, не лише ця пісня послужила поштовхом для написання поезії. Найбільш наближений твір поета до народної пісні у використанні художніх засобів: слова у зменшено-пестливих формах — серденько, устонька, терня, епітетів — колюче терня, тиха молитва, буря люта, гостре слово. Цікавим є і використання порівняння як художнього засобу. У народних пісня зустрічається таке явище, коли відбувається об’єднання звертання і порівняння. Наприклад: козаче-соколю; дівчино-зоре , дівчино-рибчино, чорнобривко моя; дівчино-голубко і ряд інших. Важко не помітити, що весь вірш «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» побудований на такому порівнянні-протиставлені: серденько — колюче терня, устонька — тиха молитва, слово остре, як бритва, усміх — для мене скрута, Серце бентежить, як буря люта.

Вплив народної пісні надав монологу м'якого ліризму й простоти. Римування вірша відповідає принципу римування в українському фольклорі — переважають морфологічні рими, тобто між собою римуються однакові частини мови: зерня — терня, молитва — бритва, чаром — пожаром.

Фольклорні впливи та авторський талант забезпечили інтерес читачів до цієї поезії. Покладена на музику відомим композитором А. Кос- Анатольським, вона стала

народною піснею.

10. Що символізує образ сойчиного крила в однойменній новелі І. Франка?

Основним образом-символом твору є сойка — лісова птиця-хижак із яскравим оперенням. Сойка галаслива, як і героїня твору з її постійним безпричинним сміхом. Ця птаха-пересмішниця й переспівниця, що також властиве Марії, яка ревнує свого Массіно навіть до сойки, чий рід до пори до часу дівчина милувала, щоб випадково не знищити ту, яка гніздилася поблизу тимчасового помешкання Хоми. Несподіване вбивство Марією сойки, палкі поцілунки тільця вже мертвої пташки й кров жертви на губах дівчини, а невдовзі також близьке до жертовного поїдання закоханою парою

сойки — не випадкові художні деталі. Це своєрідні символи-наголоси, як і одне сойчине крило, надіслане з далекого Порт-Артура Хомі, а собі залишене друге не просто так: «Здається, що се летить до тебе половина моєї душі... Коли в твоїм серці є ще хоч іскра любові до мене.., то се буде та сила, яка притягне й друге крило, другу половину моєї душі до тебе».

11. Поміркуйте, чому в «Легенді про вічне життя» дарунок богів став неприйнятним для людей.

Усіх героїв поеми — аскета-пустельника; видатного полководця Олександра Македонського, засновника великої держави часів античності; його дружину Роксану; воєначальника Птолемея, куртизанку — автор «змушує» їх пройти через «випробування вічністю», для чого використовує мотив «божественного дару». Побожний та вірний аскет-пустельник перший одержує від богині «чудодійний горішок», що дарує вічне життя. Переборовши сумніви, він усвідомлює, що вічно жити молодим, самотнім, далеко від сповненого боротьбою життя, — це безумство. І починається мандрівка малого золотистого горіха між героями, розкриваючи, як чарівна паличка, їхню справжню суть. Виявляється, що кожному героєві хочеться жити вічно, але вічність без кохання й щастя втрачає всі свої принади. Можна жити вічно, володіти світом, але не душею й серцем іншої людини. Найтрагічніше цю думку усвідомлює Олександр Македонський: Не для нас, о богине, твій божеський дар! Хоч над світом я цар, та над серцем не цар. А без щастя, без віри й любові внутрі

Вічно жить — се горіть вік у вік на кострі!

Я думаю, що автор саме тому й довіряє цареві спалити в огні чудодійний горіх.

shkola.in.ua

12. Візьміть участь у дискусії, підтвердивши або спростувавши тезу «Поема І. Франка «Мойсей» актуальна й нині». Свою думку аргументуйте конкретними прикладами. Шановні пані та панове! Свій виступ у нашій дискусії «Поема І. Франка «Мойсей» — актуальна й нині» я хочу розпочати словами М. Коцюбинського із його реферату «Іван Франко», якого він прочитав на одному із засідань товариства «Просвіта» наприкінці 1907 року в м. Чернігові: «Така колосальна фігура заслуговує на більшу увагу, потребує більшої праці. Але я був би дуже щасливий, коли б отсих кілька моїх слів змогли викликати у вас інтерес до Франка, і ті, хто його не читав ще, самі познайомились з борцем-поетом. Тоді до них заговорив би могучим голосом сам Франко, заговорив би не моїми блідими словами, а своїм дзвінким, як кованим, словом. Тоді він розгорнув би перед

ними все багатство своєї душі, всю красу свого таланту і загрів би їх вогнем свого неспокійного, великого духа!».

Чи поема І. Франка «Мойсей» актуальна для нас, читачів ХХI століття. Думаю, що так. І саме образом Мойсея — невільника, вигнанця, невизнаного, але істинного духовного провідника. Нелегким і відповідальним є дар пророка, духовного лідера. Він має

принести в жертву все особисте, мусить також бути готовим до недовіри й

незаслуженої ворожості.

Як душа їх душі, підіймавсь

Він тоді многі рази

До найвищих піднебних висот

І вітхнення, й екстази.

І на хвилях бурхливих їх душ

У дні проби і міри

Попадав він із ними не раз

У безодню зневіри.

Ледве не побитий каміння, уже серед пустелі поет усім серцем відданий народові: «О, Ізраїлю! Якби ти знав, Чого в серці тім повно!

Як би знав, як люблю я тебе!

Як люблю невимовно!

Ти мій рід, ти дитина моя, Ти вся честь моя й слава,

В тобі дух мій, будуще моє, І краса, і держава.

Я думаю, що ці та багато інших ідей цього твору актуальні і сьогодні, що у відтворенні Іваном Франком цей образ постає перед нами сучасником нашого тривожного світу, нашого українського життя.

Михайло Коцюбинський (с. 155-156)

1. Ознакою драматичного твору в новелі «Intermezzo» М. Коцюбинського є Г перелік дійових осіб на початку твору.

2. Установіть відповідність.

1 Іван — Г покидає рідне село й повертається через шість років

2 Марічка — В потопає в Черемоші.

3 Палагна — Б постійно ворожить, зраджує близькій людині

4 ватаг — А видобуває вогонь старим способом

3. Установіть відповідність.

1 ґазда — Б хазяїн.

2 царинки — Г обгороджений сінокіс близько до оселі.

3 ватра — А вогнище.

4 плай — В гірська стежка.

4. Назвіть ознаки імпресіонізму як течії модернізму. Імпресіонізм — це напрям у мистецтві, відгалуження модернізму, це мистецтво передавання безпосередніх вражень.

Спершу він виник у французькому живописі: у 1874 році в Парижі серед інших творів експонувалася картина Клода Моне «Враження. Схід сонця» («Impression. Soleil levant»).

Картина «Враження, схід сонця Клода Моне була написана ним вранці, під час перебування художника в Гаврі, місті свого дитинства. На картині зображений ранковий схід у порту. На думку деяких істориків мистецтва на картині Моне «Схід сонця, враження»

зображений порт, який можна бачити з вікон готелю «Адміралтейській» міста Гавр. На передньому плані картини зображено море в синьо-зелених тонах, виділені два силуети рибальських човнів. Жирні виділені темні мазки пензля і невиражені силуети човнів, що відпливають, дають явне відчуття глибини моря. Всі кольори, використані в картині «Враження, схід сонця» тьмяні, приглушені. Єдина яскрава пляма на всьому полотні — ясно-помаранчевий диск сонця, що підіймається над французьким містечком, розпливається також у відображенні неспокійної морської води.

На задньому плані, в сіро-блакитному тумані ледве помітні силуети вітрильних суден, кранів біля причалу і димових труб.

Бліді помаранчеві промені сонця, змішані з брудним сірим димом, практично не надають картині ясності.

У 1877 році група художників (К. Моне, О. Ренуар, К. Піссарро, Е. Дега, А. Сіслей) «добровільно» приймає назву «імпресіоністи» та починає видавати журнал «Імпресіонізм».

Основні риси: уривчастий, фрагментарний суб’єктивний опис, багатий кольоровий

звуковий опис, передача різних внутрішніх станів автора. На противагу реалістам, імпресіоністи усвідомлювали, що об’єктивна (правильна, усебічна) істина для людини недоступна, а отже, неможливо відразу охопити широку панораму буття, передати узагальнено типові обриси явища. Тому митці зосереджувалися на відтворенні миттєвих вражень від якогось явища, на щонайточнішому фіксуванні сприйняття того в конкретний момент. Через те імпресіоністичний живопис часто був мистецтвом кольорових плям, розмитих контурів, мерехтіння, а не чітких ліній і тонів. У літературі ж переважала увага до мінливих нюансів настрою, до невпинного перебігу почуттів, вражень як потоку свідомості.

5. Які автобіографічні мотиви наявні в новелі М. Коцюбинського «Intermezzo»? Новела «Intermezzo» написана М. Коцюбинським у 1908 році. Це був час реакції — жорстоких розправ російського самодержавства з революціонерами та бунтівниками. М. Коцюбинський у листі до М. Чернявського пише: «Ви не можете уявити собі, що я пережив, бачачи все те на власні очі, і який це вплив мало на мої хворі нерви. Мені тепер ще гірше, ніж було: не можу ані спати, ані їсти. Ледве пишу до Вас». На утриманні М. Коцюбинського була сім’я. Позичку, яку він узяв у банку для придбання садиби в Чернігові, так і не зміг сплатити до кінця свого життя. Матеріальна скрута примушує його багато писати. Але цього не вистачає. Так, наприклад, за перший том оповідань у 1903 році йому заплатили 200 крб. Навіть російські перекладачі творів М. Коцюбинського одержували набагато більше, ніж він. Письменник не раз з іронією згадує про це: «Треба рятуватися, спочити. Полежать у шпиталі або санаторії, а нема за що. Доведеться пропадати.

Служба ледве-ледве дає шматок хліба, а література!.. Соромно навіть признатися представникові культурної нації. Єдиний спосіб — писати по-російськи, але коли я досі цього не робив, то вже тепер не зроблю… Доведеться пропасти». Украй

виснажений службою, політичними обставинами, знесилений хворобами, Михайло Михайлович мріє про відпочинок. Лікар порадив письменникові відпочити на лоні природи. Справжнім порятунком

стали кононівські поля відомого мецената і друга М. Коцюбинського Є. Чикаленка, в будинку якого письменник провів кілька благодатних тижнів улітку 1908 р. , що й лягло в основу новели.

6. До якого літературного роду належить новела «Intermezzo»? Аргументуйте

свою думку конкретними прикладами. Я думаю, що рід літератури «Тіні забутих предків» — це епос, у якому поєднані елементами драми (дійові особи на початку твору: «людське горе», «залізна рука города» і «моя утома», «ниви в червні», «сонце», «зозуля», «жайворонки» та «три білих вівчарки») й лірики (ліричний герой, яскрава палітра емоцій і переживань, пейзажі тощо).

Наприклад, ось як письменник змальовує образ ночі: «Спокійний самотній, сідав десь на ґанку порожнього дому й дивився, як будувалась ніч. Як вона ставила легкі колони, заплітала сіткою тіней, зсувала й підносила вгору непевні, тремтячі стіни, а коли все се змінялось й темніло, склепляла над ними зоряну баню».

7. Як ви розумієте подане в дужках уточнення М. Наєнка про повість «Тіні забутих предків»: «...митець… розповів (не розповів, а проспівав!) натхненну легенду…»?

Я думаю, що повість «Тіні забутих предків» — це лебедина пісня М. Коцюбинського і не лише тому, що це твір письменник створив у останні роки свого життя.

Уже з перших сторінок ми відчуваємо аромат екзотики гуцульського краю. Життя горян у повісті — це химерне поєднання християнського та язичницького. У гірському селі «всі були богомільні», водночас тут мовби законсервувалося й поганство — у стародавніх звичаях, обрядах, у всьому, чим характерний лад життя гуцулів. Довкола них живуть арідники, щезники, мольфари, лісні чугайстри; автор малює екзотичні звичаї, обряди, ритуали, якими було сповнене життя гуцулів. Вони тісно пов'язані з природою, з горами, лісом, полонинами, вони — діти цієї природи. Мовби тіні забутих предків ожили перед письменником у Криворівні.

Але ж найяскравіші сторінки цієї повісті — це натхненна легенда про дивовижну любов Івана Палійчука й Марічки Гугенюк і про те, як ця любов може високо підносити й водночас спопеляти людське життя. Образи Івана й Марічки оповиті красою. Ці двоє живуть у казковому світі природи, хоча мусять жити й у світі людських умовностей. Через страшний пережиток давніх часів — кровну ворожнечу родів Палійчуків і Гутенюків — хлопець і дівчина втаюють своє кохання.

shkola.in.ua

Вони силою щирого почуття здолали кривавий забобон, створили власний світ, де панувала гармонія, кохання і творчість (Іванова флояра народжувала музику, якої ніхто не грав, а Марічка засівала усі гори своїми співанками). Та жорстока доля руйнує примарне щастя. Зі смертю Марічки Іван втрачає і частину власної душі — ту, що так тонко відчувала красу. Тож можна впевнено стверджувати, що ця трагічна історія кохання стала легендою, лебединою піснею любові, яка може піднести у захмарні висоти щастя і спопелити своїм вогнем. 8. Чому головних героїв повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» називають «карпатськими Ромео та Джульєттою»?

Сюжет повiстi «Тiнi забутих предків» перегукується з трагедією Шекспіра. У них можна знайти чимало спільних рис. Як Монтеккi й Капулеттi, ворогують роди Палiйчукiв i Гутенюкiв. Як i в трагедії «Ромео i Джульєтта», в обох ворогуючих родах є діти, які кохають одне одного,— Іван i Марічка. Давня ворожнеча стає на перешкоді їхньому коханню.

Але обидва твори є гімном коханню. Воно переживається героями, як найдивніша загадка, що має велику силу над людьми. Вiд самого початку кохання Iвана та Марічки було трагічним. I не тому, що їм на перешкоді стояла давня ворожнеча родів, а тому, що воно було більшим i сильнішим за життя. «Велику пізьму (гнів) має в серці стариня наша. Не набутися нам»,— сумно кидає ще зовсім юна Марічка те глибоке слово, яке за своїм змістом дорівнює всій життєвій дорозі. I коли гине Марічка, Іван не в змозі пережити своє кохання, він тане на очах. «Поклик кохання i муки» породжує в його душі й iлюзiї, i фантастичні образи, i, врешті-решт, призводить до того, що й Іван, як i Марічка, втративши пильність, гине вiд зіткнення з дикою гірською природою. Збіги засвідчують, що М. Коцюбинський звернувся до відомого у світовій літературі сюжету, але втілив його в неповторній художній формі, порушивши загальнолюдські проблеми життя і смерті, любові й ненависті, людини й природи, добра і зла. Оригінальність твору українського прозаїка досягається, зокрема, самим фольклорноетнографічним матеріалом, що ліг у її основу, майстерністю його опрацювання, своєрідністю задуму. Оспівуючи невмирущу силу кохання (це — ідейна домінанта твору), М. Коцюбинський щедро використовує вірування гуцулів.

9. Які ознаки неоромантичного стилю властиві повісті «Тіні забутих предків»? У яких епізодах цього твору яскраво виразне імпресіоністичне звучання? Неоромантизм — один із напрямів модернізму. Його не слід ототожнювати з романтизмом початку ХІХ століття, хоча спорідненість обох напрямів важко заперечити. Їх поєднує увага до незвичайних особистостей, сильних пристрастей, до всього загадкового й фантастичного. Прикладом неоромантичного підходу до дійсності є повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Письменник розповів незвичайну історію щирого й вірного кохання на тлі вічних метаморфоз загадкової й могутньої природи. М. Коцюбинський «населяє» сторінки твору численними міфічними істотами — арідником, щезником, нявками, лісовиками, русалками, голосом сокири, чугайстром. Вони символізують добрі й злі начала і в природі, і в людському існуванні, відтак втручаються в життя людей, впливають на їхню долю. Як і мольфари, відьми, знахарі. Такі образи надають повісті таємничості та загадковості, завдяки ним твір нагадує казку.

У творі поетизуються такі стихії, як вогонь і вода, котрі також запозичені з давніх міфів і легенд. Так, вогонь-ватра символізує очищення, живу силу.

shkola.in.ua

Також у повісті наявні риси імпресіонізму саме у відтворенні мінливих душевних переживань героїв та в змалюванні природи: «Зелені гори, убравшись у білі гуглі, прислухались чуйно, як дзвеніло на небі золото зір, мороз блискав срібним мечем, потинаючи згуки в повітрі, а Іван простягав руку у сю скуту зимою безлюдність і кликав на тайну вечерю до себе всіх чорнокнижників, мольфарів, планетників всяких, вовків лісових та ведмедів. Він кликав бурю, щоб була ласкава прийти до нього на ситі страви, на палені горілки, на вечерю святу,-— але вони не були ласкаві і ніхто не приходив, хоч Іван спрошував тричі. Тоді він заклинав їх, щоб не з'являлись ніколи,-— і легко зітхав».

Імпресіонізм Коцюбинського слід розуміти як особливий стиль, близький до реалістичного напряму розвитку літератури. Письменник виробляє і свої специфічні засоби зображення. Йдеться про імпресіоністичний пейзаж у повісті «Тіні забутих предків». Напівтони, надзвичайність функції світлотіні — ось що відзначає пейзаж М. Коцюбинського-імпресіоніста.

10. Прокоментуйте назву новели «Intermezzo», використовуючи тлумачення музичного терміна й особливості змісту цього літературного твору.

Intermezzo (італ.) — «пауза», «перерва», «відпочинок». Так музиканти називали в ХVІІ столітті невелику інструментальну п’єсу довільної будови, що виконувалася в перервах між актами трагедії чи опери. Цим терміном з часом почали називати й самостійні фортепіанні п’єси. Таким чином назва твору дуже влучна. Під нею ми розуміємо перерву в творчості, насолоду музикою природи. «Intermezzo» — твір особливий, не схожий на будь-який інший у творчості самого М. Коцюбинського. У ньому немає розгорнутого сюжету, зовнішнього конфлікту, діалогів. Сюжет новели визначається не звичним для читача подіями, а ритмами свідомості ліричного героя.

На першому плані твору — пейзаж у багатоманітних його виявах: є царство природи, розкіш барв і велич рідної землі. І все це об’єднує в одно ціле зболене авторське «я», яке в обіймах природи шукає свого зцілення. Дослідники, вивчаючи жанрову специфіку твору, відносили його до поезії в прозі. 11. Перепишіть у зошит чи на окремий аркуш уривок (або зробіть його ксерокопію) з новели М. Коцюбинського «Intermezzo» від слів «Мої дні течуть тепер серед степу…»до слів «Я тільки тепер побачив село…». Зафарбуйте рядки цього уривка олівця ми, добираючи кольори відповідно до барв, які виникають у вашій уяві під час читання. Зіставте свої «імпресіоністичні роботи», проаналізуйте кольорову палітру та сформулюйте висновок.

Від слів «Мої дні течуть…до «…чорніші крила.» — зелений колір, потім до слів «…кудись у безвість.» — сріблястий колір. Наступний абзац — білий колір. Наступні два абзаци — жовтогарячий колір. Речення «Я тільки тепер побачив село…» — чорний колір. Зелений колір походить від злиття синього і жовтого, при цьому взаємодоповнюються якості того й іншого. Звідси з’являється спокій і нерухомість. У зеленому завжди закладена життєва можливість, він не володіє діючою ззовні енергією, але містить у собі потенційну енергію — не спочиває, а відображає внутрішній напружений стан. Сріблястий колір відрізняється стійкістю і зменшує хвилювання. Він завжди повільно струменіє, звільняє від емоційної скутості, відрізняється здатністю проникати скрізь. Володіє умінням припиняти суперечки (через власну неупередженість) і вказує на те, що людина любить фантазувати.

shkola.in.ua

Білий колір викликає позитивні асоціації, тому що він означає незайманість, повноту, відкритість.

Жовтогарячий колір — це колір теплоти, блаженства, напруження, але в той же час — м’якого блиску призахідного сонця. Він завжди радує око і сприяє гарному настрою. Практично завжди має благотворний вплив, тому що показує радісні сторони життя.

Чорний завжди приховує в собі все, що несе, тобто він «загадковий», пов’язаний з цікавістю, він притягує до себе. Лякає (страх через загадковість). Чорний колір завжди

кидає виклик, щоб людина спробувала звільнити свою суть, тобто людина повинна пройти через чорне, щоб пізнати, як багато в ньому білого. 12. Якби вам довелось озвучити фільм за мотивами повісті М. Коцюбинського

«Тіні забутих предків», то які за настроєм мелодії ви створили б для нього, які музичні інструменти використали? Поясніть свій вибір. Я захоплююся музикою, але не займаюся нею професійно, тому мені важко було б озвучувати фільм за мотивами прекрасної повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Тим більше, що чудову музику до фільму створив геніальний композитор Мирослав Скорик.

І все ж таки я звичайно використав би усі музичні інструменти, які є на Гуцульщині. Це сопілка-денцівка, флояра, коза, також знана як волинка, колісна ліра, дримба, трембіти, дзвони, гурт весільних музик і дуже багато різноманітної вокальної музики: співанки, коломийки, голосіння, молитви, церковний спів, колядки.

Твір М. Коцюбинського надто великий за розміром, що пояснити, які за настроєм мелодії можна було б створити для нього.

Якщо взяти, наприклад, історію кохання Марічки та Івана, то спочатку б звучала легка і ніжна музика, можливо, дещо грайлива. З подальшим розвитком подій музика

звучала лірично, мрійливо, можливо з наростаючими нотками тривоги, які щодалі більше наповнювали основний мотив і у фіналі звучали трагічно.

Ольга Кобилянська (с. 168)

1. Автором музичного твору «Impromptu phantasie» є композитор Г Шопен

2. Слова «Я живу штукою (діал. мистецтво. Авт.), і вона вдоволює цілковито мою душу; може бути, що й віддамся, не знаю, але коли не віддамся, то певно не буду застрашеною птахою, що мов цілий світ просить о прощення, що мужа немає» належать В Ганнусі

3. Епізод з тріснутою струною в новелі «Valse melancolique» є В кульмінацією

4. Згадайте сцену з приборканням коня в новелі «Impromptu phantasie». Як вона розкриває сутність головної героїні? Я думаю, що у сцені з приборканням коня розкривається одна з основних рис головної героїні — це, мабуть, ще не усвідомлене бажання бути сильною, відважною, бути переможницею. Вперше це бажання яскраво заявило про себе, коли вона в дитинстві, переборовши страх, ходила в місто, по наперсток. В дорозі напала буря, але дівчинка сміливо та відважно прямувала до своєї мети. Ось як згадує героїня цей епізод:

«— Ти не боїшся? — питали її в торгівлі. — Лишися тут і пережди, доки буря не устане, а то завіє тебе кудись, ти, дрібна пташино! Маленькі уста викривились гордо і зневажливо.

shkola.in.ua

— Ні, я не боюся,— відповіла і вернула назад серед бурі, як прийшла. Мала грудь розходилася з відваги, а сумовиті дитинячі очі, широко отворені, впились кудись в далечину. Чи вона хотіла вгадати рух хмар? Чи збагнути в зойках бурі яку гармонію, мелодію? Чи бачила особливіші форми і з’явища дерев, що вигинались у вихрі?».

5. Поміркуйте, чому саме дзвони нагадують героїні новели «Impromptu phantasie» минулі літа, як вона була ще дитиною. Героїня новели «Impromtu phantasie» — душевно тонка й чуттєва натура.

Я думаю, дзвони нагадують їй минулі літа саме тому, що її внутрішній світ зітканий із миттєвих вражень, звуків і напівтонів. Роздумуючи (уже в зрілому віці), чому їй ніколи не вдавалося заспокоїти жадобу краси, хоча займалась і малярством, і писала, героїня у своїх спогадах поверталася в дитинство, коли «… бачила образи в тонах, відчувала образи в тонах, переживала в уяві з’явища, котрі творила сама: казкові, фантастичні, неможливі і плакала зі смутку не виясненого...». На мою думку, поважні звуки дзвонів стародавнього історичного монастиря, почуті в дитинстві, вперше пробудили у ній почуття високого, духовного, прекрасного. Можливо, у майбутньому великого майстра музики. Саме таку думку підтверджує і пророкування молодого аристократа, налаштувальника фортепіано.

Заспокоївши розтривожену музикою дівчину, «…дивився довго в її великі, сумні, заплакані очі.

Якийсь несказанно смутний усміх програв хвилину по його устах.

— Я думаю, — говорив він більше до себе, — що ти будеш її краще грати, ніж я, далеко краще!..

Опісля оглянув її руки і поцілував їх». І героїня гостро відчуває, що цей талан не залишив її, «…хвилює так розкішно крізь мою душу...».

А ще церковні дзвони нагадували їй про перемогу над страхом, коли вона, малою, під час грози ходила до міста.

6. Розкрийте композиційні особливості новели «Impromptu phantasie».

Щоб зрозуміти особливості композиції новели, коротко зупинимось на визначенні музичного терміна «ноктюрн». Шопенівські ноктюрни мали або тричастинну будову зі зміною темпу виконання (повільно — швидко — повільно), або форму рондо. Дещо подібною за будовою є новела «Impromtu phantasie». О. Кобилянська відкидає традиційні принципи творення сюжету й монтує його з окремих епізодів за принципом контрасту. Об’єднує їх образ оповідачки, який зливається з образом героїні, спорідненої з власним ліричним «Я» авторки. Основну увагу у творі приділено не зображенню картин зовнішнього світу, а глибинному розкриттю внутрішнього світу героїні. В основу композиції покладено типовий для сонатної форми контраст двох тем: зображення тонкої пристрасної натури в експозиції та відтворення нереалізованих можливостей головної героїні в репризі.

Музична новела «Impromtu phantasie» побудована за законами сонатної форми: маємо експозицію, розробку теми і репризу та основні особливості сонати – розвиток, повторюваність, контраст. Наскрізні теми твору розгортаються в експозиції. Лейтмотивом експозиції нарису є «торжественні, поважні звуки дзвонів», що загалом налаштовує читача на відповідне сприйняття інших образів. Так, розвиток характеру героїні показано через сприйняття нею музики.

shkola.in.ua

Перехід від стриманого, ліричного вступу до напруженого розвитку теми з її багатством емоційних тонів також відбувається за законами форми сонати. Опис виконання шопенівського етюду пробуджує у читача емоції, викликає враження від опису мелодії, дозволяє зрозуміти душевний стан героїні: «Зразу стало їй холодно, а опісля — сама не знала, як се прийшло, — почала плакати. Тихо, але цілою душею». 7. Поміркуйте, чому твір «Impromptu phantasie» називають новелою-роздумом.

Жанр твору «Impromtu phantasie» О. Кобилянська визначає як нарис На мою думку, твір «Impromptu phantasie» можна назвати і новелою-роздумом. І хоча він має уривчасту, фрагментарну композицію, все ж письменниці вдалося розповісти, хай і пунктирно, в окремих епізодах, про душевне життя непересічної особистості. Героїня — особистість «ніжна, вразлива мов мімоза, з сумовитими очима», яка водночас «бувала пристрасною, глибоко зворушеною істотою, що пригадує молодих арабських коней». Музика завжди пробуджує у її душі бурю емоцій: «Стаю тоді божевільно-відважна, стаю велика, погорджуюча, любляча...».

Проте героїня не лише пристрасна натура. Її розповідь — це не лише спогад про минулі роки, це розуми про душу, про жіночу долю: «Була занадто оригінальна, замало нинішня і не мала в собі нічого з «плебейськості. Чи, може було се щось інше?».

Ця дотепна, душевно багата жінка роздумує про своє покликання: «Займалась

малярством, писала, старалась усіма силами заспокоїти жадобу краси. Чому се їй ніколи не вдавалось?

Відповісти на се питання було б так само тяжко, як і на те, чому і її ні один мужчина не любив довго».

Гарна, емоційна жінка задумується над зовсім, здається, не жіночим питанням: «І що я помимо того, що в моїх жилах пливе кров будучини, не маю будучини, не маю в житті своїм полудня?».

8. Доведіть, що краса вільної думки, аристократизм духу провідні мотиви новели «Valse melancolique».

Ознайомившись із текстом новели О. Кобилянської «Valse melancolique», відразу відчуваєш, що героїні твору — сильні інтелектуально, психологічно, морально, а також надзвичайно емоційні й чуттєві люди. Є такий вислів: «Аристократом можна не народитися, але можна ним померти».

І Ганнуся, одна з героїн новели, своєю поведінкою намагається утверджувати його в житті. Вона не сприймає приземленого й буденного, а, навпаки, живе лише високим мистецтвом, у всьому шукає красу: «Коли б усі були артисти освічені й виховані, почавши від чуття аж до строю, не було б стільки погані й лиха на світі, як тепер, лише сама гармонія й краса». Молода художниця вважає себе улюбленицею долі, пишається власним талантом, боляче переживає, коли не отримує першого місця на конкурсі. Родина матеріально підтримує її, але для Артистки, як іменує себе дівчина, маючи на увазі поняття «людина мистецтва», таке ставлення здається буденною річчю.

Дівчина не вважає кохання чимось надзвичайним. Для неї найважливіше — її талант, а ймовірний коханий — лише «живий образ». Одруження для Ганнусі – вибір не серця, а розуму: «Я готова віддати руку першому-ліпшому заможному чоловікові, щоб тим щиріше віддатися штуці (мистецтву)». Своє ставлення до чоловіків і ролі сім’ї для жінки вона висловлює так: «Не будемо, приміром, жінками чоловіків або матерями, лише самими жінками. Ти розумієш? Будемо людьми, що не пішли ані в жінки, ані в матері, а розвинулися так вповні». Надзвичайно талановитою, незалежною та гордою виступає і Софія. Щиро покохавши, швидко відчула «поганість покори». Вона подала коханому свою душу, але він виявися просто «мужиком», у якого лише одне бажання — оженився із донькою якого-небудь багатія.

Ганнуся досить влучно пояснює приховані почуття Софії: «…Гармонії шукає, хоче гармонійно вижитися вповні. Шукає рівноваги. Розумієш, що то значить? Щоб не заважити надто вдолину й не піти без міри вгору, а саме як треба».

У цих психологічних портретах поєдналися індивідуалізм, душевна витонченість, узагалі любов до краси, незалежність і розвинене почуття власної гідності. Є в цих образах і внутрішній драматизм, смуток та певне розчарування в надії на щастя. Усе разом складає зміст такого поняття, як духовний аристократизм, що став для модерністів, зокрема й для О. Кобилянської, бажаним ідеалом жінки-інтелігентки. 9. Дайте порівняльну характеристику героїнь новели «Valse melancolique». 1 варіант

Софія — творчо обдарована особистість, лірична й емоційна. Зазнавши нещасливого кохання, дівчина шукає розради у мистецтві. Саме мистецтво стає для неї засобом саморозкриття, джерелом відновлення духовних сил. Марта — втілення любові. Вона стримана, терпляча, жіночна, «ладна обійняти весь світ». Марта вчителює, одружується, стає зразковою матір’ю й господинею. Вона вміє любити людей, а не тільки себе. Насправді звичайна Марта значно глибше сприймає все духовне. Вона — типова українська жінка з великим серцем, спроможна оцінити таланти подруг, розуміє причину смерті Софії й нещастя Ганнусі. Ганна — емоційна, нестримна, вибухова, непостійна. Вона була красунею: «Ясна, майже попеляста блондинка, з правильними рисами й дуже живими блискучими очима. Збудована була прегарно». Вона мала сильний характер, що домінував над натурою Марти, тому між ними панувала повна гармонія. Однак натуру мала чисту, без фальшу. Її гарячковість швидко змінювалась добротою та чуйністю. Вона талановита і живе своїм ремеслом, не переймається суспільною думкою про себе. 2 варіант Марта — головна героїня, оповідачка, крізь призму сприйняття якої письменниця зображує події. Вона суттєво відрізняється від своїх подруг традиційними поглядами на життя. Авторка не пояснює обставин, за яких формувався її характер, зазначає лише, що вона приятелює з Ганнусею з юних літ. За її терпіння, доброту й прагнення служити ближнім подруга порівнює її з біблійною героїнею Адою і каже, що вона має «божеське серце, що наказує ближнього любити більше, як себе самого». Софія порівнює її з тим типом «тисячок звичайних, невтомно працюючих мурашок, що гинуть без нагороди, а родяться на те, щоб любов’ю своєю удержувати лад на світі». Та й сама вона про себе зауважує: «...в мені стільки тепла, що можу ним і інших зогріти». Можливо, тому її власне «Я» в цьому жіночому тріо завжди на останньому місці. Дівчина стримує імпульсивний характер Ганнусі, уміє уважно вислухати й підтримати Софію, здатна оцінити таланти подруг. Вона не гребує взяти на себе турботи про побут і готова давати уроки іноземних мов, коли господар квартири підвищив платню за оренду. І хоч Ганнуся закидала подрузі її «міщанський розум», критикувала за вузькі погляди й старосвітські прояви жіночності, але саме ці якості допомагали Марті не раз виручати подругу з неприємних житейських ситуацій. Така безкорислива любов до ближнього «без намислу і без претензій до подяки» робила її щасливою.

Марта не поривається до чогось особливого, її життєві прагнення прості й звичайні. Високо цінуючи мистецтво та його вплив на людину, вищим

й безкорисливе. Водночас вона не обмежується лише клопотами про щодень. Марта готується скласти іспити, щоб стати вчителькою, вивчає іноземні мови, навчається музики й «прерізних робіт», які в житті можуть їй знадобитися. Вона так само тонко відчуває красу, як і її приятельки, хоч і не хизується цим. З цього приводу вона зауважує: «Найменша краса вражає мою душу, і я піддаюся їй без опори». Такі якості допомагають їй досягнути бажаного щастя, яке втілюється для неї в улюбленій праці та дружній родині.

shkola.in.ua

«Дразлива і химерна» художниця Ганнуся походила «з доброї родини», тому була «претензіональна і розпещена». Портрет героїні розкриває її артистичну натуру: «Ясна, майже попеляста блондинка, з правильними рисами і дуже живими блискучими очима. Збудована була прегарно...». Як зазначила Марта, «...вона гарна — вона є сама краса, і шкода би втискати ту артистичну закроєну душу в формат пересічних жіночих душ». Ганнуся має витончений, вишуканий внутрішній світ і не сприймає буденне й приземлене, яке, на її думку, руйнує красу. Своє художнє обдарування вона розцінювала, як дар Божий, який здатний змінити світ. Своїй подрузі вона казала, що якби всі розвивали в собі мистецькі обдарування, то «не було б стільки погані й лиха на світі». За артистичний талант професори називали її «найкращою улюбленицею долі». Вона з цим погоджувалася, бо відчувала в собі потужні сили, які дадуть їй змогу піднестися над буденністю. Відірватися «від ґрунту старих фрагментів», тобто відмовитися від патріархальної поведінки й поглядів, вона вимагала й від Марти. І не стільки для користі подруги, скільки для власного натхнення, щоб «я від часу до часу черпала з тебе якусь скріпляючу силу... щось новітнє!». Будучи високої думки про себе, вона дещо з погордою ставиться до Марти за приземленість її життєвих цілей, хоч і любить подругу. Малярка постійно говорить, що Марта не здатна зрозуміти її чуттєву душу: «Ти сього не розумієш. Я — артистка і живу відповідно до артистичних законів, а ті вимагають трохи більше, як закони такої тісно-програмової людини, як ти! » Ганнуся за поглядами належала до феміністок, які почали з’являтися в західноукраїнському суспільстві. Своє ставлення до чоловіків і ролі сім’ї для жінки вона висловлює так: «Не будемо, приміром, жінками чоловіків або матерями, лише самими жінками. Ти розумієш? Будемо людьми, що не пішли ані в жінки, ані в матері, а розвинулися так вповні». Чи не через такі переконання вона відкидає можливість істинного кохання між чоловіком і жінкою? Вона не переймається тим, що позбавила свого сина щастя спілкуватися з батьком і вважає, що тільки їй належить право виховувати дитину й визначати її долю. В образі Софії О. Кобилянська малює поетичний образ молодої піаністки, для якої мистецтво є способом самовираження й захистом у важких життєвих ситуаціях. Її дитинство минуло в заможній родині банківського працівника. Розорення сім’ї, смерть батька, нерозділене кохання суттєво вплинули на характер дівчини — нервовий і водночас стриманий. Вона була незвична в усьому. Уже при першій зустрічі Марту вразила її зовнішність: «...темне, лагідно лискуче густе волосся, уложене обережно в грубий вузол, і два рази оксамиткою обвиту голову... Профіль був у неї справді чисто класичний. Чоло й ніс творили одну м’яку лінію... Спадисті її рамена надавали їй ціху якоїсь панськості, певності...». Таким само довершеним Марта сприймала і внутрішній світ дівчини: її « душа немов складалася з тонів і була сама олицетворена музика». 10. Чому О. Кобилянська дала своїм новелам назви «Impromptu phantasie» і «Valse melancolique»?

Я думаю, О. Кобилянська відчувала душевну спорідненість із Ф. Шопеном, адже його музика була їй внутрішньо близька. Тому свої твори „Impromptu phantasie” і „Valse mélancolique” компонувала на мотиви творів Шопена, імітуючи музичну композицію. Нарис „Impromptu phantasie” має структуру сонатної форми: експозиція, розкриття теми, реприза (повторення одного з розділів). У творі прослідковуються основні

особливості сонати — розвиток, повторюваність, контраст. Відтворення сонатної музичної форми відбувається шляхом ускладнення побудови літературного тексту

елементами музичного твору. Перехід від стриманого, ліричного вступу до напруженого розвитку теми з її багатством емоційних тонів також відбувається за законами форми сонати.

12. Стисло перекажіть новелу О. Кобилянської «Valse melancolique» (усно).

Із розповіді Марти, однієї з героїнь твору, ми знайомимося з текстом новели. Ганна була артисткою, художницею, а Марта мріяла стати вчителькою. Жили вони небагато, але одного разу стало надто скрутно — господар кімнати підвищив платню. Дівчата вирішили взяти до себе третю сусідку. Довго шукали хорошу дівчину, тому що артистці (так Ганна називала себе) постійно щось не подобалося. Нарешті Марті вдалося знайти одну. Її звали Софія Дорошенко, і яка була «сама олицетворена музика. Вона вічно шукала гармонії. В людях, в їх відчуванні, в їх відносинах до себе і до природи...». Вона грала на фортепіано. Головне її бажанням — вступ до консерваторії. Ганна, хоча спершу і була проти нової сусідки, але згодом полюбила Софію всім серцем, як і Марта. Обидві з зачудуванням слухали її музику. Найкращою серед композицій Софії була Valse melancolique. Вона сама її написала, з присвятою своєму коханню. Колись коханий лишив її, навіть не попрощавшись. Більше вона нікого не любила. Мама Софії тяжко захворіла і померла. Дядько одружився і написав листа, в якому повідомив, що не може утримувати Софію. А вона саме в цей час вступила до консерваторію. У розпачі Софія грає свій вальс. У фортепіано порвалась струна… Це

була остання гра Софії – від тяжких переживань отримала серцевий напад. Софію поховали.

Ганна скоро після цього поїхала в Рим, а за три роки повернулася «і привезла з собою прекрасного дволітнього хлопчину, темного, мов із бронзи, з її очима». Це був її син. Марта щасливо вийшла заміж, стала матір’ю. На фортепіано Софії тепер грає її син. Василь Стефаник (с. 177-178)

1. Символом розпачу від прощання з рідним краєм у новелі «Камінний хрест» є В танець.

2. Установіть відповідність.

1 метонімія — Г Очі замиготіли великим жалем, а лице задрожало…

2 персоніфікація — Д Сонце… малює по нім маленькі фосфоричні звізди.

3 фразеологізм — Б Вік свій збув на тім горбі.

4 порівняння — А До гори ліз кінь, як по леду…

3. Установіть відповідність.

shkola.in.ua

1 символізм — Д відтворення сутності предметів та ідей через знаки.

2 неоромантизм — А намагання героя наблизити дійсність до мрії, сильний герой.

3 імпресіонізм — Г мінливість вражень і відчуттів героя, зорові й слухові образи.

4 експресіонізм — Б постановка проблем вини й кари, сенсу страждань і смерті.

4. Чи відобразилося у творчості В. Стефаника його шкільне дитинство? Свою

відповідь підтвердіть конкретними прикладами.

На все життя зберігся в пам’яті Стефаника випадок, який трапився з ним у школі і який мало не завершився фатально. Через невисокий зріст Василь не міг досягнути рукою дошки, що висіла на стіні. Вчитель почав так бити хлопця по руці, що вона одразу спухла, а коли ще й учні почали глумитися з побитого, він втратив притомність, після стресу хотів накласти на себе руки. Минав час, а гострота пережитого болю і сорому не згладжувалася. Він пізніше напише: «До того часу і відтоді дотепер я не чув більшого встиду, і здається мені тепер, що я був би іншим чоловіком, якби той встид мене не отроїв». Вразлива душа Стефаника вбирала й інші драматичні події, що формували трагічне світовідчуття майбутнього письменника-експресіоніста. І хоча В. Стефаник не написав жодного твору власне про школу, але доля дитини, її внутрішній світ цікавили його дуже. «Вечірня година», «Вістуни», «Лан», «Діточа пригода», «Мамин синок», «Підпис», «Кленові листки», «Пістунка», «Шкільник», «Катруся» — саме у цих новелах з великою глибиною і любов’ю письменник розкриває душу малих героїв, які в ряді творів виступають центральними.

Наприклад, новела «Шкільник». Безпритульний хлопець-сирота не має жалю від односельчан, попри те, що «дуже обдертий», «ніхто його не годує, ніхто не обначовує, ніхто не обпирає…». В очах оточуючих він – непоштивий, безсоромний хуліган і крадій, який «діти розволочує». Хоча люди і говорять, що він «змудра вповідає», та й хлопець сам свідчить, що «все видить в селі», і що таки «навчивси розуму». Хлопчина, що так прагнув шкільної грамоти (звідси і його прізвисько), мусив набиратися знання у «школі життя»: сирітського і голодного. Образ Оксани в новелі «Вістуни» розкивається у всій складності та повноті. Якщо братики переймаються лише тим, аби «шукати дуч по полю, керничок ясних і батіжків та ножиків, загублених пастухами», то дівчинці належить працювати, як дорослій. «Оксана здойматиме кожний колосок, що надибле, і буде всі складати понад ярок, аби потім легко найти. Вишукувати буде долини, рови, бо там найбільше колосся. Сто разів на мінуту буде схилятися і буде виглядати, як найпильніша робітниця. Згодом зачнуть їй поперед очі бігати жовті або сині плями, або одна половина ниви буде така, як має бути, а друга половина буде вся зелена…». Важка щоденна праця на зміну пустощам і забавкам викликає у дитячій голівці героїні зовсім не дитячі думки: «…сяде собі на пільній доріжці і підіпре голову таким дуже маленьким кулачком, як головка бодяка, що буде над нею шуміти тихеньке пророцтво її цілого життя…».

5. У назві літературного твору зазвичай сконцентровано його тему («Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького) або ж ідею («Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика). Поміркуйте, що хотів сказати читачеві В. Стефаник назвою новели «Камінний хрест».

shkola.in.ua

Ще в студентські роки В. Стефаник став свідком першої хвилі української еміграції. На Краківському вокзалі він бачив заплакані дитячі очі, чув захриплі від голосінь і зойків голоси матерів. «Виджу їх як дубів, тих мужиків, що їх вода підмиває, корінь підмулює, виджу, як хитаються, як падуть, як їх пхають на залізниці... Чую їх біль, всі ті нитки, що рвуться між їх серцем і селом, і мені рвуться, чую їх біль і муку», — писав він у 1899 р. у листі до О. Кобилянської. Розпачливе волання тисяч обездолених душ гнітило серце письменника, щоб згодом вилитись слізьми у новелу «Камінний хрест», що й нині хвилює читачів драмою людської душі.

Побачивши господарів у новому одязі, сусіди збагнули, що Дідухів вже немає, лише їхні душі залишилися витати над камінним хрестом.

То ж камінний хрест на глиняному горбі — це пам’ятник родині Дідуха, усім

емігрантам; символ терпіння й титанічної марної праці; символ могили для людини, заживо похованої тяжким життям; символ страдницької долі народу-трудівника. 6. Який епізод новели «Камінний хрест» кульмінаційний? Прокоментуйте його. Шостий розділ — це кульмінаційна вершина твору: психологічне напруження перед від’їздом вибухає у божевільному танці Івана з дружиною, що контрастує із загальним заціпенінням, адже з несподіванки «…ціла хата заридала. Як би хмара плачу, що нависла над селом, прірвалася, як би горе людське дунайську загату розірвало — такий був плач», і шоковані «люди задеревіли». Цей божевільний танець Івана й Катерини — це символ смерті, прощання-смерті з рідною землею.

7. Яка експресіоністична ознака є найяскравішою в новелі «Камінний хрест»? Доведіть свою відповідь конкретними прикладами з тексту. Найяскравішими експресіоністичними ознаками в новелі «Камінний хрест» є зацікавленість глибинними психічними процесами та художня образність.

У новелі «Камінний хрест» маємо глибоке й художнє дослідження душі головного героя. Йдеться у ній про прощання Івана Дідуха з сусідами у зв'язку з виїздом до Америки.

Сповіді героя при своє життя вражаючі. Монологи, що є важливим засобом його індивідуалізації, обертаються насамперед навколо образу горба, на якому Іван Дідух встановив на пам'ять селу камінний хрест з вибитими іменами своїм і дружини.

Образ хреста символізує страдницьку долю селянина, який усе своє життя гірко працював і однаково змушений покидати свою нивку, бо вона не спроможна його прогодувати. Символічний зміст образу горба розкривається влучною авторською фразою — «той горб його переломив», за що й стали прозивати Івана в селі Переломаним. В. Стефаник використовує яскраве порівняння — «залягала тінь Іванова, як велетня, схиленого в поясі» — що посилює експресивність у творенні художнього образу селянина, який не зрікся бажання обробляти піщаний горб. 8. Випишіть діалектизми з новели «Камінний хрест». Яку роль вони відіграють у творі?

shkola.in.ua

Діалектизми: ґазда — господар; долішній — який міститься або розташований внизу; нижній; буката — шматок; обполікувати — мити; паліток ім. до паліти — достигати, рум'яніти, червоніти; сміхованець — посміховище, сміховище; стеклий — скажений; струнва — струна; тручати — штовхати; термосити — трясти, смикати, шарпати; ліпше — краще; моцуватися — вмощуватися, тут — напинатися; лед — лід; бук — тут — палиця; вихолітувалося — хилиталося; бодяк — колючка; цу — цю; слинов — слиною; батюгов — батогом; най — хай; видів — бачив; патороч — випадок, неприємність; крак — гак; тобов грену — тобою вдарю, тобто «кину тебе»; відай — мабуть; гримнути — кинути; обскакує — облазить; ледви добивси — ледве дійшов. Василь Стефаник використовує діалект як один із основних художніх засобів, потрібний не тільки для створення образів, але й для відтворення мовними засобами типової атмосфери сільського життя на Покутті. Я думаю, що В.Стефаник не вдається до стилізації покутсько-буковинського говору, адже як письменник був носієм цього діалекту. Широке використання лексичних

діалектизмів автором викликає труднощі для сприйняття тексту, проте завдяки органічному поєднанню покуто-буковинського говору у словесній тканині створюється своєрідний художній стиль В. Стефаника. 9. Що символізує хрест у новелі?

Новела «Камінний хрест» багата на символічні деталі й образи. Це стосується насамперед камінного хреста, що символізує тяжку, каторжну працю і водночас трагедію його вимушеної розлуки з рідною землею не тільки Івана Дідуха, а й долю

всього простого народу.

10. Чи актуальна в сучасній Україні проблема, порушена в новелі «Камінний хрест»? Свою думку аргументуйте. Новела «Камінний хрест» — це твір про еміграцію галицького селянства на

Американський континент, у чому письменник вбачав трагедію народу.

Чи проблема еміграції актуальна в сучасній Україні?

Дискусії про еміграцію в українському суспільстві тривають давно, відколи Україна стала донором мігрантів, тобто від початку 1990-х.

За останні два роки рівень еміграції з України значно зріс. Вплив на це мають, перш за все, погіршення економічної ситуації в країні та окупація українських територій Росією (зокрема Криму), війна в частині Луганської та Донецької областей. Змінився за два роки і маршрут еміграції – тепер усе більше наших співгромадян їдуть у західному напрямку від українського кордону й зменшується потік емігрантів до Росії. В Європі найбільша кількість українських емігрантів знаходиться на території Польщі. Але цілі еміграції з України дуже різні: від навчання до пошуку високооплачуваної праці. Однак сприймання емігрантів українським суспільством далеко не найкраще: часто домінує негативне ставлення, їх називають запроданцями та зрадниками країни. Часто їх називають «людьми другого сорту» в країні їхнього нового проживання та звинувачують у тому, що, покидаючи зараз Україну, вони фактично її зраджують, бо не вірять у неї. На мою думку, почуватися «людьми другого сорту» можна і не покидаючи меж своєї країни. Все залежить від нашого світосприймання та прийняття умов, в яких проживаємо, а також від того, чого ми прагнемо і що можемо. Часто українські емігранти, які стикаються з системою соціального обслуговування за кордоном, підкреслюють, що саме там відчули й зрозуміли, чим є людська гідність і як вона проявляється у відношенню до них. А постійний зв’язок з Україною і бажання їй допомагати дає можливість нашим емігрантам бути народними дипломатами України за кордоном. Варто цінувати те, що кожен може робити щось якісне й добре для нашої держави, незважаючи на те, де він у той момент проживає. І це, звичайно, дуже добре. І все ж я бажаю Вам ніколи не бути емігрантами, які змушені покидати рідну домівку через економічні, релігійні або політичні причини. Міцно стійте на рідній землі і пам’ятайте, хто Ви і звідки родом. 11. Прослухайте одну із сонат чи симфоній Л. ван Бетховена. Прокоментуйте слова В. Стефаника: «Я писав тому, щоб струни душі селянина так кріпко настроїти й натягнути, щоби з цього вийшла велика музика Бетховена». Мене найбільше вразила «Дев’ята симфонія» німецького композитора. На мою думку, цей твір — це протест Бетховена, це самоствердження своєї особи, свого творчого «я», це аристократизм його духу.

Трагічний і похмурий Бетховен з буряними, але рідкими вибухами веселості та сміху є найвища вершина індивідуалізму та психологізму в музиці. Лихо, радість, мрії, шумна веселість, сміх і жарти, погребний плач, сумні роздуми — це музика Бетховена.

В «Дев'ятій симфонії» виразність різноманітних тем доведено до такої яскравості, що музика безпосередньо переходить у слова, як переживання — в ідею. Голос

звертається до інструментів, як до людських голосів. Всю симфонію розгорнуто, як потяг до радощів од тяжкого роздуму й страждання.

Бетховен своєму приятелеві писав: «Він гадає, що я дбаю про його нещасну скрипку, коли в мені говорить дух».

Цікаво також те, що коли його попередники писали дуже багато (Гайдн — 150 симфоній, Моцарт — 41), то Бетховен за 57 років життя створив тільки 9 симфоній. «Селянський Бетховен», «Бетховен українського слова» — саме так називали В. Стефаника дослідники його творчості. Унікальну особливість таланту письменника прозорливо зауважив ще І. Франко: «…Ні, ті трагедії й драми, які малює Стефаник, мають не багато спільного

економічною нуждою; се трагедії душі, конфлікти та драми, що можуть… повторитися в душі кожного чоловіка, і власне в тім лежить їх велика суґестивна сила, їх потрясаючий вплив на душу читача.».

«Поет мужицької розпуки», — так називав свого земляка і соратника Василя Стефаника Марко Черемшина.

Відповідаючи йому, В. Стефаник пише: «Я писав тому, щоб струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена.».

Створюючи свої новели, автор гарячкував, глибоко переживав дії своїх героїв і зливався з ними до того ступеня, що писав не про них, а про себе. В цьому допомагали йому і його селянське походження, і його селянська психіка.

На своєму ювілею у 1926 році він говорив до селян-героїв своїх: «Більше писати не можу, бо руки трясуться і кров мозок заливає. Приступити ще ближче до вас – значить спалити себе».

І кого не можуть не вразити, наприклад, рядки з новели В. Стефаника «моє слово»: « Буду свій світ різьбити як камінь. Слово своє буду гострити на кремені моєї душі і намочене в труті-зіллі пускати буду наліво...

І слово своє ламати буду на ясні соняшні промінчики і замочу його в кожній чічці і пускати буду направо. А свій камінь буду різьбити все, все! Аж на могилу свою його покладу як мертву красу.

shkola.in.ua

А вишня в моїх головах возьме всі мої болі на свій цвіт. …А я шукаю щастя під небом і падаю...». Отже, Стефаник мав право називати себе селянським Бетховеном. Навіть те, що Стефаник такий скупий на слова, що він є автором, власне, лише кількох книжок — навіть це наближує його до Бетховена. Письменник показав читачам своїми творами, що життя людини має велику мету. Його творчість відкриває перед нами непохитну віру цього великого гуманіста в людину, — в ту людину, яка іде крізь жах терпіння та біль смерті до духової повноти та досконалості.

12. У яких кольорах ви побачили новелу «Камінний хрест» під час її читання? Як палітра цих кольорів співвідноситься з особливостями експресіонізму в образотворчому мистецтві?

Під час читання новели «Камінний хрест» я бачу її в чорно-білих та яскраво-червоних кольорах. На мій погляд, така контрастна колористика твору — це характерна риса поетики експресіонізму, стилю, що дозволив авторові умістити страшну трагедію в короткий, однак надзвичайної сили художній твір.

Експресіонізм виник на межі ХІХ–ХХ ст. в європейському малярстві, а згодом у музиці й літературі. До найвизначніших майстрів цього стилю належать художники: норвежець Едвард Мунк, голландець Вінсент Ван Гог, французи Поль Сезан, Поль Гоген, Анрі Матіс; німецький композитор Ріхард Штраус; письменники: німець

Стефан Георге, австрієць Франц Кафка.

Один із видатних німецький письменник Й. Бехер образно представляв експресіонізм як «напружений, відкритий в екстазі рот». Аналогічно осмислював поетику експресіонізму й норвезький художник Е. Мунк у роботі «Волання» (інший переклад — «Крик»). Свою творчу майстерню він представляв так: «Писати для мене — це хвороба і сп’яніння. Хвороба, від якої я не хочу звільнитися, і сп’яніння, в якому хочу перебувати». Чи не правда, що у цих словах багато того, що об’єднує Е. Мунка з В. Стефаником, який також писав: «Кожда дрібниця, яку я пишу, граничить з божевіллям, і нікого в світі я так не боюся, як самого себе, коли творю. Не пишу для публіки, а пишу на те, щоб прийти ближче до смерти». Твори експресіоністів пройняті трагічним відчуттям буття, настроєм відчаю, песимізму, викликаним дегуманізацією суспільства, знеособленням у ньому людини та розпадом духовності.

Якщо роздивитися уважно репродукцію епатажної картини Е. Мунка «Крик» (1893), на якій зображено волаючу людину, затиснуту урбаністичним оточенням, вона завмерла з широко роззявленим ротом. Чому ця людина волає? Можна лише здогадуватися: жахливий світ абсолютно байдужий, глухий до неї, отже, це крайня наївна спроба людини звернути на себе увагу й водночас вияв межового відчаю. Подібний епізод легко знайти і в новелі «Камінний хрест»: «Оба з конем довозили гною під горб, а сам уже Іван носив його мішком наверх. Часом на долішні ниви спадав із горба його голосний крик:

— Е-ех, мой, як тобов грєну, та й по нитці розлетишси, який же-с тєжкий!».

Або ще: «Не раз, як заходяче сонце застало Івана наверху, то несло його тінь із горбом разом далеко на ниви. По тих нивах залягла тінь Іванова, як велетня, схиленого в поясі.».

Володимир Винниченко (с. 204)

1. Останні 30 років життя В. Винниченко провів у Д Франції.

shkola.in.ua

2. Прочитайте уривок («Момент» В. Винниченка). Ліс ніби помирився з нами й провадив далі своє життя, життя кохання, народження, росту; дуби із співчуттям поглядали на нас згори; оголені берези несміло визирали з-за них і всміхалися білим гіллям.

У цих рядках образність твориться за допомогою В персоніфікації.

3. Установіть відповідність.

1 «Записки Кирпатого Мефістофеля» — В роман.

2 «Момент» — А новела.

3 «Краса і сила» — Б оповідання.

4 «Гріх» — Д трагедія.

4. Розкажіть про багатогранну діяльність В. Винниченка.

Володимир Винниченко — це автор 14 романів, понад 100 оповідань, публіцистичних статей, 23 драматичних творів, політичний і державний діяч, заступник голови

Української Центральної Ради, голова першого українського уряду — Генерального секретаріату УНР, один з авторів усіх чотирьох Універсалів, голова Українського

національного союзу.

Написав тритомний мемуарно-публіцистичний твір «Відродження нації. Історія української революції (1917 – грудень 1919)».

Людей, котрі близько зналися з ним, вражали його дивовижна працьовитість, фантастична енергія, ідейна несхитність.

Він був ще й талановитим живописцем! Крізь усе своє життя Винниченко проніс захоплення малярством. В архівах зберігається близько сотні Винниченкових картин: портретів, акварелей, натюрмортів, пейзажів.

5. Яку роль відіграв В. Винниченко в розвитку української літератури й історії? Володимир Винниченко був не тільки письменником, не тільки мистецьким аналітиком, літописцем своєї доби, він був одночасно й активним її творцем. Він був складною, багатогранною людиною свого буреломного часу. Він прижив велике, неспокійне творче життя письменника й активного, провідного, легального й нелегального, діяча українського національно-державного відродження, Його талант небуденного письменника, публіциста й політичного діяча, його складна й суперечна особистість залишили свій нестертий, яскравий слід на всій нашій культурній і політичний історії нового часу. В. Винниченко написав понад 100 оповідань, п’єс, сценаріїв, статей і памфлетів, тритомний історико-політичний трактат «Відродження нації», двотомну філософську працю «Конкордизм», 14 романів, 40 записних книжок «Щоденника» (1911–1951). Для дітей митець уклав збірку «Намисто», його п’єси «Брехня», «Чорна Пантера і Білий Медвідь», «Закон», «Гріх» були перекладені багатьма мовами. Саме Винниченко зв'язав нашу літературу з європейськими напрямами. Він же збагатив українську літературу першим романом-утопією «Сонячна машина».

В. Винниченко не тільки підносить українську літературу до рівня західноєвропейських літератур, а й утверджує

новий літературний напрям неоромантизм.

У цій довгій, бурхливій і різнобічній діяльності, як і в кожного видатного діяча, так і в Винниченка, були не тільки позитиви, але й, звичайно, негативи. Чіпляючись за ці помилки, роздмухуючи їх, висвітлюючи викривлено, подаючи силу вигадок і неправди, радянські критики із мстивою власністю пігмеїв викреслювали творчість В. Винниченка з історії літератури.

shkola.in.ua

Як письменник-гуманіст Винниченко глибоко вірив, що в людині, в людській спільноті цілої нашої планети переможе добро, правда, щастя. Він пристрасно до самої смерті вірив, що людство вийде на радісний шлях сонцеїзму і вселюдського щастя. 6. На скільки періодів поділяється творчість письменника? Коротко охарактеризуйте особливості кожного періоду. У творчості В. Винниченка дослідники умовно розрізняють три періоди. Перший період творчості (1901–1906). Тут переважають твори малих форм, насамперед соціально-психологічні оповідання.

В. Винниченко дебютував 1902 р. в журналі «Киевская старина» повістю, яку він називав оповіданням, «Сила і краса» (згодом назву змінив на «Краса і сила»), незабаром побачили світ у різних часописах ще кілька творів, а 1906 р. з’явилася перша прозова збірка «Краса і сила».

Дебют відразу ж перетворився на тріумф. Творами молодого прозаїка захоплюються численні читачі, його високо цінують найавторитетніші критики. Другий період творчості (1907-1920). Приблизно з 1907 р. у творчості В. Винниченка настає другий, якісно новий період. Тепер переважають такі жанри, як психологічний образок (етюд), імпресіоністична новела, етико-психологічна драма, роман. Цей період є найбільш скандальним у творчості письменника. Критики то звинувачують його в пропаганді «вільної любові», еротоманії, то закидають надмірну тенденційність, штучність, «перелицьовану мораль». Тепер у центрі уваги письменника перебуває революційна інтелігенція, її не завжди світлий духовний світ. Автор ніби поміщає своїх позитивних і негативних персонажів у «моральну лабораторію»: кидає їх у найскладніші ситуації, аби перевірити слушність, правдивість своїх етичних ідей.

У цей час В. Винниченко написав найталановитіші твори, зокрема: драми «Дисгармонія» (1906), «Щаблі життя» (1907), «Великий Молох» (1907), «Базар» (1910), «Гріх» (1919); етюд «Зіна» (1909); новелу «Момент» (1910); романи «Чесність з собою» (1911), «Рівновага» (1912), «Записки Кирпатого Мефістофеля» (1917) та ін. Третій період творчості (1921-1951). Це період утопічних, соціально-пригодницьких і політично-філософських романів («Поклади золота», «Сонячна машина», «Лепрозорій» та ін.). Психологічні зиґзаґи тепер замінюються цікавою інтригою. В. Винниченко розвиває тему перебудови людини й усього світу, хворих на страшну хворобу дискордизму (незгоди, роз’єднаності, дисгармонії). Основні ознаки творів цього періоду: переважно складна сюжетність; гігантські образи; засоби пригодницько-детективного роману та кіно. 7. Доведіть, що в новелі В. Винниченка «Момент» поєднано реалістичне змалювання дійсності з імпресіоністичним. Реалізм у новелі «Момент» В. Винниченка тісно переплітається з імпресіонізмом. Коли Шехерезада каже Семенові Пустуну, що їм із Мусею вдвох доведеться перетнути кордон, Семен чесно попереджає товариша, що це дуже небезпечно і їх можуть застрелити прикордонники. Молодому й впевненому у своєму завтрашньому дні Шехерезаді стає смішно, коли він уявляє себе мертвим: «Лежу десь; в якомунебудь яру дикому, порожньому, надо мною небо, на виску маленька чорна ранка, а над ранкою кружком сидять такі ж самі блискучі, зеленкуваті мушки й ніби ворожать,заглядаючи у неї, туди, всередину, де оселилась смерть. І лице моє теж зеленкувате, тверде... А на скелі якійсь сидять чорні, великі таємні ворони і ждуть чогось...».

shkola.in.ua

Проте це тільки елемент награності й фальші чоловіка в присутності жінки. Від цілковитої ймовірності найстрашнішої розв’язки настрій у Шехерезади кардинально змінюється, особливо тоді, коли його випадкова супутниця просить у разі летального випадку з нею передати послання родичам: «Мусю вбито на кордоні. Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя».

Сильна духом жінка і чоловік, який не до кінця усвідомлює, на що зважився, — типова колізія модерної прози. Екстремальна ситуація породжує в серці Шехерезади двоїсті почуття: він дивується силі волі й відсутності страху перед власною смертю Мусі, але

водночас йому як чоловікові, отже, апріорі мужнішому, сильнішому, хочеться уберегти дівчину від біди, пригорнути панну, захистити її. Юна революціонерка для Шехерезади — водночас і партійний товариш, партнерка в революційній діяльності, і дуже вродлива жінка, до якої в нього спонтанно виникає палкий любовний порив.

Не викликає жодних сумнівів те, що в новелі «Момент» імпресіонізм з елементами неоромантизму виразно домінує. Імпресіоністична техніка письма повсякчас допомагає В. Винниченкові відтворити миттєві враження і почуття героїв. Таким чином він виявляє не тільки талант письменника, а й художника, який надзвичайно тонко відчуває природу, вловлює її колористичні тони й напівтони:

«Дорога наша стояла порожньою і далеко там вливалась, наче бура річечка, в зелене море хлібів. Тихо було… Тихо тишею поля, де йде великий, здоровий, вічний процес народження…».

Інша річ, що на противагу такій райській красі Муся каже Шехерезаді про те, що існують метелики, які «вмирають серед кохання», отже, нагадує супутникові про реальність життя, у якій вони як революціонери також, найімовірніше, приречені загинути в юному віці. 8. Про який «момент» ідеться в однойменній новелі В. Винниченка? Мабуть, немає людини, яка б не знала слова з поеми Й. В. Гете «Фауст»: «Спинися, мить! // Прекрасною Ти стала…», але в монолозі Фауста є рядки, які, на мою думку, стали відправним пунктом для В. Винниченка в процесі написання новели «Момент». Ось вони: «Спинися, мить! Немає вороття, // Я у минуле не верну ніколи, // Я не бажаю слухати докори, // Спинися, мить, — виразнице життя.». Справді, життя — це чудо, і, я думаю, воно не перестає бути ним, коли люди стають дорослими. Але часто люди звикають до життя, воно стає для них буденщиною.

Навіть таке святе почуття, як кохання, вони перетворюють на побутовий елемент щоденного буття.

Тож недаремно і панна Муся каже Шехерезаді: «Щастя — момент. Далі вже буденщина. пошлість». Ось чому, незважаючи на те, що герої благополучно переходять кордон, вони розлучаються, прагнучи залишити своє почуття чистим і високим.

Проте зустріч героїв новели не була випадковою. Переживши разом межову ситуацію страху і смерті, перейшовши кордон, зазнавши великого щастя, вони пройшли через духовне змужніння — і народились знову іншими, внутрішньо багатшими людьми: «Це був вихор життя, який зміта все сміття «не треба», «не можна», це було щастя крові, мозку, нервів, кісток; це було найвище щастя народження, народження не з сліпими, а з одвертими, видющими очима душі».

shkola.in.ua

9. Що мають спільного й відмінного реалізм і неореалізм? Яким творам В. Винниченка властива неореалістична манера письма? Основні ознаки реалізму: правдиве зображення життя; художнє осмислення людини як біологічної, моральної та соціальної особи, драматизму й складності її буднів; глибоке проникнення у внутрішній світ героїв, відтворення їхніх почуттів, прагнень, думок на тлі широких суспільних картин життя; змалювання типових образів; головний конфлікт — людина й соціально-історичні обставини; критичне відтворення суспільних процесів; зовнішніх впливів на людину і навпаки; намагання проникнути в їх суть; домінування повісті й роману, зокрема таких їх різновидів, як соціальнопсихологічні, родинно-побутові, історичні, соціальні.

Основні ознаки неоромантизму: звернення до чуттєвої сфери людини, емоційно-

інтуїтивного пізнання; змалювання не маси, а яскравих, неповторних індивідуальностей, які борються за досягнення ідеалу часто попри безнадійну

ситуацію; герої позначені внутрішнім аристократизмом, бажанням змінити сірість повсякденного життя; використання умовних, фантастичних образів, ситуацій, сюжетів; домінування символіки. Отже ми бачимо, що реалізм та неореалізм дуже схожі між собою у відтворенні психології героїв, драматизму й складності їхнього життя, але є різниця в тому, що реалізм — це правдиве змалювання типових образів в типових обставинах, а неореалісти змальовували не маси, а яскраві, неповторні індивідуальності, які борються за досягнення ідеалу часто попри безнадійну ситуацію, часто при цьому використовуючи фантастичні образи, ситуації, сюжети. Саме більшість творів В. Винниченка другого періоду (1907-1920) виразно неореалістичні за стилем. У цей час В. Винниченко написав найталановитіші твори, зокрема: драми

«Дисгармонія» (1906), «Щаблі життя» (1907), «Великий Молох» (1907), «Базар» (1910), «Гріх» (1919); етюд «Зіна» (1909); новелу «Момент» (1910); романи «Чесність з собою» (1911), «Рівновага» (1912), один із найвідоміших романів письменника «Записки Кирпатого Мефістофеля»(1917).

10. Чим вразив читачів 20-х років ХХ ст. роман В. Винниченка «Сонячна машина»? Прокоментуйте його «незвичайну» для української літератури тему. У 1920-ті роки до жанру соціальної фантастики звертається чимало зарубіжних

письменників. Але поява українського соціально-фантастичного роману Сонячна машина» (1921-1924) була справжньою сенсацією. Пізніше в Україні роман з 1928 по 1930 рік витримав три перевидання у видавництвах «Рух» і в Державному видавництві України (ДВУ), вийшов він також російською мовою в авторизованому перекладі Розалії Винниченко. Твір має присвяту: «Моїй сонячній Украïнi», i автор покладав на нього великі надiï, сподiвався, що це буде візитна картка украïнськоï літератури в Європі, що займе гідне місце поруч iз творами Г. Уеллса («Машина часу», «Війна світів»), К. Чапека («Війна з саламандрами»), А. Франса («Острів пінгвінів»). На шляху створення роману виникало багато перешкод: матерiальнi потреби, ослаблення здоров'я, вiдсутнiсть умов для творчості. Письменник сподівався, що згодом зможе доробити, можливо, дописати ще один розділ, змінити фінал, використати матеріал про життя в Украïнi. Він пише в «Щоденнику»: «Коли б ще року три над ним попрацювати, могла б бути путньою річчю. I зараз маю сум до неï, як до дитини, вiд якого батьки чекають генiальностi, а з нього виходить жалюгідний, непомітний так ще й середняк, що кривдить іншими.

shkola.in.ua

Дефектів багато, сам бачу, а виправити вже не під силу мені.» Жоден із українських романів нi до появи цього твору, нi після, не викликав такої реакцiï читачів, такої зливи дискусій i суперечок. Відгуки про добуток були найрізноманітніші: вiд дифiрамбiв до осуду. Але найголовнішим для автора було те, що його добуток не залишився без уваги читача.

М. Зеров у статті «Сонячна машина» як літературний твір» відзначав велику популярність роману, що був опублікований в 1928 році: « «Сонячна машина» Винниченка має певний, недвозначний успіх. Про неї пишуть, говорять, проводять

диспути, а головне — їï читають, як нi одну українську книжку, як не читали навіть загально рекомендованих та обов'язкових Коцюбинського та Нечуя-Левицького…

Авторові з його далекої далечини видно навіть, як у Донбасі перед книгозбірнями його книжки дожидаються хвости робітництва.». І далі критик додає: «Суперечки про літературну якість «Сонячної машини» один час загострилися до того, що стало навіть не зовсім зручно признаватися у своїм позитивнім ставленні до роману: це значило дістати досить гірку пілюлю і то без звичайної позолоти — «дружній шарж».

Яка була причина такого захоплення цим романом В. Винниченка?

У романі автор уперше в українській і світовій літературі виводить образ Машини як живої істоти, що бере активну участь у суспільному житті, формує суспільну мораль із проекцією на майбутнє, завдяки сонячному хлібу рятує людей від голоду.

Дія відбувається через 40 50 років після Першої світової війни. Ареною подій стає не лише Німеччина, а й увесь світ. В. Винниченко з гострою сатирою зображає верховода сучасного фінансово-промислового капіталу — гумового фабриканта й президента Об'єднаного банку Мертенса та йото оточення. Король Німеччини Мертенс скупив усе: уряд і парламент, банки й підприємства, поліцію та пресу, але йому цього мало, він хоче купити ще й давній аристократичний герб разом з його власницею — родовитою принцесою Елізою. Могутній машині Мертенса, який хоче підім’яти під себе весь світ, протиставлено винахід геніального інженера Рудольфа Штора — Сонячну машину, що символізує визволення від усіх економічних, соціальних і політичних форм утиску. У романі розгортаються дві: сюжетні лінії: боротьба за Сонячну машину та негаразди нерівного, непереборного кохання принцеси Елізи до Рудольфа Штора. У творі переконливо показано: стаючи над добром і злом, не виконують суспільні обов’язки, отримуючи змогу без жодних зусиль користуватися всіма життєвими благами, людина перетворюється не на вільну й всевладну істоту, а на примітивну тварину.

Автор роману доводить, що людство врятує не стільки Сонячна машина, як усвідомлення потреби єдності, сумлінної й організованої праці, порив до нового

щасливого життя.

Я думаю, що саме філософія твору та сюжет із елементами пригодницького й детективного жанру, де щільно переплелися реалізм, романтизм, сатира, експресіонізм, і стали предметом захоплення читачів.

А сучасний читач упізнає в подіях й образах реалії сьогодення в Україні.

11. Візьміть участь у дискусії на тему «Що таке щастя?». Погодьтеся з Винниченковим розумінням щастя (за новелою «Момент») або спростуйте його. Я думаю, що кожному, хто вивчав творчість В. Винниченка, запам’ятався його вислів: «Невже щастя є тільки вічний, недосяжний міраж?».

Саме ідея щастя проймає всю його творчість від перших оповідань і романів аж до останніх творів.

shkola.in.ua

Більше того, Винниченко навіть написав філософські трактати «Щастя», «Листи до юнака» та «Конкордизм». Останню роботу він назвав «найкращою дитиною своєю». У трактаті «Конкордизм» митець стверджує, що людство завжди прагне щастя: «Єдине, що ми маємо право констатувати, незважаючи на всякі наші теоретичні розходження, — ми всі мусимо підлягати законові прагнення щастя». Свою етико-філософську систему письменник назвав конкордизмом (узгодження, злагода) і виклав у однойменному трактаті.

Філософія Винниченка проповідує життя в гармонії з природою, а також на буддизмі, яким подружжя Винниченків захопилось у паризький період життя. Гасло

«повернення до матінки природи» стало провідним в їхньому житті й побуті:

Винниченки стали не просто вегетаріанцями, а й сироїдами, застосувавши потребу природності навіть до харчування.

Справді, кожен із філософів може запропонувати свій рецепт щастя... Адже філософ — це майстер щастя, як сказав античний мудрець Епікур. Григорій Сковорода вбачав щастя в «сродній праці», а також у душевній та духовній гармонії людини. Фрідріх Ніцше пов'язував щастя з умінням людини керувати собою і світом. Шехерезада і Муся, герої новели «Момент», на мою думку, однаково розуміють, що таке щастя. Коли героїня говорить: «Наше… наше кохання повинно вмерти зараз, щоб, як хтось сказав, ніколи не вмирати. Розумієте мене, хороший? Єсть якісь метелики. Вони вмирають серед кохання. Ви розумієте мене?», вона лише хоче переконати і юнака,і себе, що «Щастя — момент. Далі вже буденщина, пошлість.». Насправді Муся просто змушена згасити в своїй душі цей раптовий спалах кохання і щастя перед майбутніми загрозами. Вона революціонерка, іде назустріч небезпеці, тому й рішуче розриває з Шехерезадою, залишаючи в його душі «журні, прекрасні, чисті квіти» несподіваного щастя.

12. Проаналізуйте мовновиражальні засоби новели «Момент» В. Винниченка.

Як великий майстер художнього слова В. Винниченко використовує у новелі «Момент» усе багатство мовновиражальних засобів. Наприклад, лише в одному абзаці «А ліс присовувавсь все ближче та ближче. Темна стіна його тупо, мовчки дивилась на нас, і вороже щось було в цьому погляді, холодне, заховане в собі.» знаходимо метафори: «ліс присовувавсь», «стіна…дивилась», епітети: «темна стіна лісу; вороже щось,.. холодне, заховане в собі; вороже щось» і градацію: «ближче та ближче», «тупо, мовчки». Якщо проаналізувати весь текст новели, легко помітити, що епітетів у ньому найбільше: небо, синє, глибоке, далеке; пустотливе прізвище; дикими, серпосхожими пасмами; небо синіло так ясно, так спокійно, привітно; блискучих, маленьких, чепурненьких мушок; яру дикому, порожньому; чорні, великі, таємні ворони; любих, добродушних, невередливих верб; темна глибина; смерть… чорна, слизька, огидлива; щось велике, горде, могуче в грудях, щось легке, широке; блідим, напруженим лицем; напруженим, любовним, довгим поглядом; великими благаючими очима підстреленої

лані; зелене море; найвище щастя; одвертими, видющими очима; велика, тепла хвиля; невідомою тугою; великою журбою; дикий галас смерті; налиплою буденщиною; осиротіле щастя. Часто письменник ставить їх поряд декілька (щось велике, горде, могуче в грудях, щось легке, широке; журні, прекрасні, чисті квіти минулого).

Цей художній засіб допомагає йому точніше передати думку, надати мові образності, емоційності.

shkola.in.ua

Цікавими є епітети, утворені поєднанням двох іменників: вихор життя; жаром щастя; щастя крові, мозку, нервів, кісток; щастя народження; очима душі; хвиля чулості; хвилею згуків; хмара асоціацій, почувань; стіна лісу; море хлібів. Особливу художню силу має в тексті персоніфікація як різновид метафори: хатка задумливо дивилась; поле сховалось, а з ним сховався й тин; кохалося поле, шепотіло, цілувалось; волосся… обіймало лице»; глибина ждала нас; вітрець лащиться і грається

з квітками; стіна… ховала і чекала нас; ліс похмурився; журба народилась; охоплює хмара; одсувалась назад стіна лісу. Без сумніву, вони увиразнюють мовлення, збагачують, емоційно збагачують його, дозволяють авторові з більшою переконливістю вплинути на читача, підкреслюють індивідуальність стилю письменника. Порівнянь у тексті значно менше — неначе чайки в морі понад скелею; темніла, як тин; шапка, як гарячий компрес; ми були парою колосків; дорога, наче бура річечка, ніч тонко дзвенить у вухах, як кажан вічності; як небо, як повітря гір, як могучий потік.

Порівняння допомагають більш точно уявити предмет або явище; допомагають побачити в предметі нові, невидимі сторони; вони надають розповіді особливу наочність.

У новелі наявні також інші художні засоби. Наприклад, анафора:

1) — Не видно нікого… — шепотіла панна.

— Не видно… — шепотів я.

2) — Ходім… — прошепотіла панна.

— Ходім… — прошепотів я.

3) Хай жде! Хай жде, чорна, слизька, огидлива…

4) Люблю я цей процес у лісі, в полі! Чистий він, не скалічений цими моралями людей, не заслинений лицемір’ям похоті, сильний, одвертий, простий. Люблю цих кузьок, пташок, цих маленьких, несвідомих протестантів проти лицемір’я старшого брата свого — людини.

5) Ми — двоє людей, загнаних другими людьми, — сидимо і маємо зараз через щось іти ще до якихось інших людей, що десь стоять у цьому лісі серед його кохання і ждуть нас з смертю в руках. Ми — двоє загнаних людей, близькі, з очима, повними ласки й тепла одне до одного, з бажанням злити це тепло докупи, впитись цим теплом, цією ласкою, цим великим даром життя, ми, двоє людей, а не кузьок, — сидимо і не сміємо цього зробити, бо… бо ми ж всього кілька годин знайомі одне з одним. Ми можемо зараз умерти, не стане ні моралі, ні законів, не стане ні кузьок, ні ласки, ні тепла, але ми… не сміємо.

6)…це було найвище щастя народження, народження не з сліпими, а з одвертими, видющими очима душі. Парцеляція — Ще кілька кроків… Просвіт більше… Засивіло небо… Перифраз — носити голову на плечах (у значенні жити); носити в душі (пам’ятати). Градація: гарно стало — якось бадьоро, цікаво, дужо; стає безмірно журно, тепло, затишно; хотілось взяти її за руку, притулитись, злитись з нею та інші.

В. Винниченко як великий майстер художнього слова завжди прямував до гармонії

змісту та форми.

shkola.in.ua

Леся Українка (с. 227-228)

1. Назва вірша Лесі Українки «Contra spem spero!» у перекладі з латини означає

А без надії сподіваюсь.

2. Установіть відповідність.

1 риторичне запитання — Д Чи то так у жалю, в голосінні // Проминуть молодії літа? 2 риторичне звертання — Б Гетьте, думи, ви, хмари осінні! || Тож тепера весна золота!

3 анафора — В Я на вбогім сумнім перелозі || Буду сіять барвисті квітки, || Буду сіять квітки на морозі, || Буду лить на них сльози гіркі.

4 гіпербола — А О, сліз таких вже вилито чимало, — || Країна ціла може в них втопитись…

3. Установіть відповідність.

1 Лукаш — Д бездушність, порожнеча.

2 Перелесник — А воля, молодість, чин.

3 Водяник — Б старість, поміркованість.

4 дядько Лев — Г єдність людини й природи.

4. Чому життя Лесі Українки називають подвигом? Аргументуйте свою думку конкретними прикладами.

Цій молодій талановитій дівчині, яка так блискуче виступила на українську

літературну арену, — судилося важке життя хворої людини. Леся захворіла на туберкульоз в 11 років, і з цього часу хвороба веде свій послідовний наступ на її організм. Почалося від руки, далі недуга перекинулася на ногу, потім на легені і врешті на нирки. Такий стан змушує поетку перебути довгі місяці в ліжку, у «липких кайданах» з гіпсу, піддаватися складним і важким хірургічним операціям, перебувати довгі роки в санаторіях Криму, Карпат /у Буркуті/, Італії, Кавказу, а з 1907 року вона могла жити тільки під південним сонцем Криму, а то й Єгипту. Життя і творчість Лесі Українки — це вічна легенда про мужність і мудрість, ніжність і титанічну незламність поетеси-жінки, рівної якій важко знайти у світовій літературі. Леся Українка велика не тільки тим, що зміст її творів є надзвичайно глибокий, що в них знаходимо і цілі покоління знаходитимуть для себе дороговказ, яким шляхом треба нам іти, та до чого прямувати. Це вимагало не тільки поетичного таланту, але й великої і постійної праці над собою. А Леся Українка справді працювала завзято і невпинно, незважаючи на важку недугу, що виснажувала її до краю. Вона писала: «Думка не умре! В таке безсмертя я й привикла вірить». І дійсно, в її ліричних і драматичних творах знаходимо багато дечого з її переживань, що хитаються поміж крайньою зневірою і розпачем безнадійно хворої жінки та сильною поставою людини, що знає мету свого призначення, мужньо змагається з усіма труднощами та своїми слабостями, щоб гордо й відважно піти назустріч своїй долі і за собою повести інших.

В одній із поезій вона говорить:

… Не раз мій голос дико залуна. Немов серед безлюдної пустині, І я подумаю, що в світі все мана І на землі нігде нема святині.

shkola.in.ua

…Я знаю се і жду страшних в ночей, І жду, що серед них вогонь той загориться, Де жевріє залізо для мечей, Гартується ясна і тверда криця. Коли я крицею зроблюсь на тім вогні, Скажіть тоді: нова людина народилась; А як зломлюсь, не плачте по мені! Пожалуйте, чому раніше не зломилась! І дійсно, важкі хвилини у житті Ласі Українки таки переважають над ясними і безтурботними, але вона їм не піддається, не ломиться, а навпаки, перемагає біль, який

вони із собою приносять, не зневірюється й на мить в ідеї, якій служить. Під ударами долі міцніє духом, з витривалістю борця змагається з прикрою дійсністю.

У її віршах народ знаходить відгуки тих справді величних і героїчних переживань цієї слабої тілом, але такої міцної духом жінки. Та що не дає їй утопитись у власному горі, що кличе її до життя та боротьби, що підносить її до висот пророка і нашого духового провідника? Це любов до України! Бо ж не особисті переживання, а Україна,

мотивом творчості, — ліричних і драматичних

Ось її слова:

До Тебе, Україно, наша бездольная, мати, Струна моя перша озветься,

І буде струна урочисто і тихо лунати

І пісня від серця поллється.

Я думаю, що не кожна людина є настільки сильною, щоб перекреслити своє особисте життя, а ті, що в почутті свого обов’язку, у своїй відданості ідеї це роблять, пережидають це дуже глибоко, хоча й не показують цього по собі. То ж не дивно, що Леся Українка для українців — це символ мужності, сили духу, незламності та величі людини.

shkola.in.ua

5. Яку роль відіграли рідні Лесі Українки в становленні її як мисткині? На формування світогляду майбутньої письменниці великий вплив мали родинне оточення й «спадок предків»: передані з покоління в покоління поняття честі, гідності, патріотизму, глибокої шляхетності. «Такий весь рід — незгідні, незалежні, рівноправці», — напише згодом в одному з листів Леся Українка. Лесин дід по матері – Яків Драгоманов — був декабристом, окрім того, мав мистецький хист, його твори друкували в тогочасній пресі. Дядько — Михайло Драгоманов — відомий публіцист, історик, активний громадський діяч. Вплив Драгоманова на Лесю був величезний. Коли мати її вживала всіх заходів, щоб вона стала українською письменницею, то дядько її зробив те, що вона стала людиною й борцем. Мати їй дала тіло, дядько — душу, міцну як криця й бунтівливу як буря. Все, що для нас є дороге в Лесі, чим вона й досі хвилює нас — її мужність, непохитність, її палка віра в перемогу рабів-невольників, — все те посіяв в душі її отой вигнанець нещасливий, її дядько, якого по справедливості академік С. Єфремов називає «апостолом правди і науки». Критичне відношення Лесі до архаїчних національних святощів, з яким не раз ми зустріваємось в її творчості, її європеїзм, розуміння національного питання, — все це плоди науки Михайла Драгоманова. «Духова дочка» Драгоманова – вираз вжитий племінницею Олени Пчілки та кузиною Лесі Українки Л. Шишмановою-Драгомановою, — дуже влучно характеризує взаємовідносини поміж Лесею та її дядьком. Батько, Петро Антонович Косач, — юрист. Під час навчання в університеті заприятелював із М. Лисенком, П. Житецьким, М. Драгомановим. Був одним із організаторів і активних членів «Старої громади». Входив до редколегії журналу «Кіевская старина». Петро Антонович турботливо ставився до всіх своїх дітей, але особливо приязні й духовно споріднені були стосунки з Лесею. Мати Лесі Українки — Ольга Косач — відома українська письменниця й перекладач Олена Пчілка, була активним громадським діячем, мала непохитну позицію у всьому, що стосувалося національного питання. Лесині батьки виховали своїх шістьох дітей патріотами, дали їм блискучу освіту.

Предки Лесі Українки по матері були перекладачами (драгоманами) в уряді Богдана Хмельницького. Дід Лесі, Петро Драгоманов, і його старший брат Яків писали вірші

оповідання.

Лесю також формувало найближче оточення Косачів, насамперед — родини Михайла Старицького та Миколи Лисенка. Старицькі, Лисенки й Косачі були, за спогадами

письменника й науковця Агантангела Кримського, чи не єдиними людьми, які в часи наступу на все українське не приховували своїх поглядів, були вірні національним

переконанням.

Через хворобу Леся Українка вчилася вдома.

Однак її ерудиція, знання з різних галузей мистецтва й науки викликали подив: вона володіла майже всіма основними європейськими мовами, а також старогрецькою

латинською. Французькою, німецькою, італійською могла писати вірші, ґрунтовно знала вітчизняну й світову літературу.

shkola.in.ua

6. Назвіть провідні мотиви лірики Лесі Українки. Серед ліричних творів Лесі Українки домінує лірика громадянська, широко представлена філософська, рідше – пейзажна й інтимна, хоча громадянські мотиви часто переплітаються з інтимними й філософськими. Поезія Лесі Українки наповнена силою духовного пориву людської душі до високих ідеалів. У ранній період своєї творчості Леся Українка багато приділяє уваги інтимній ліриці, себто своїм особистим переживанням: «Зоряне небо», «У путь», «Якщо прийде журба», «До мого фортеп'яна», «Сосна» й інші. В цих творах в більшості відчувається віра в себе, в горду, ясну, огнисту мову, віра в свій шлях і мета: набратись сил, щоб «служити країні» («У путь»). Отже, і через серпанок особистого смутку пробиваються бадьорі тони, розливається той самий спів надії і перемоги. Лірична героїня переживає різноманітні почуття, серед яких є туга, розчарування, страждання. Але ніколи — розпач! У духовному світі поєднуються особистісні рефлексії, прагнення пізнати й відтворити найтонші й найпотаємніші душевні порухи і бажання бути корисною своєму народові, служити ідеї і творчості. Прикметно, що лірична героїня свідомо обирає свій шлях. Вона наділена романтичним світовідчуттям. Без показного хизування, декларативних закликів вступає у моральний та інтелектуальний двобій за своє право жити по-своєму. Так, наприклад, Іван Франко вважав поезію «Мріє, не зрадь!» «сповіддю Лесиного серця, його трепетом, гарячим признанням», у якому «горить могуче полум’я любові до людей, до рідного краю». Такі твори з’являються як результат довгої і напруженої внутрішньої роботи, пошуку відповіді на життєві питання про сутність і мету власного буття, підведення підсумків його цілком чи певного етапу. Вірш сповнений щирістю виявів почуттів ліричної героїні, щемливою відвертістю. Вона готова іти до кінця. Зауважимо, що ця жертовність не є самозреченням, це результат свідомого вибору, «безсонних ночей». Емоційна наснаженість вірша реалізується в рядках, що звучать як афоризми: Тільки — життя за життя! Мріє, станься живою! Слово, коли ти живе, статися тілом пора. Хто моря переплив і спалив кораблі за собою, Той не вмре, не здобувши нового добра. Деякі рядки («я душею повстала сама проти себе») можна «прочитати» лише в контексті всієї творчості поетеси.

І якщо у ранніх творах звучать мотиви болю, який породжує сльози (один із наскрізних образів). Однак пізніше Леся Українка змінить свою позицію («Що сльози там, де навіть крові мало?») І ось підсумок: повставши «сама проти себе», лірична героїня доходить висновку: «Тільки життя за життя!». 7. Яку роль відіграють символи в драмі-феєрії «Лісова пісня»?

Символіка «Лісової пісні» розгортається в системі координат, підпорядкованій зміні пір року: у драмі змінюються весна, літо, осінь, зима, а у фінальній сцені з'являється видіння весни, що постає на зимовому краєвиді під супровід чарівної мелодії сопілки. Весною народжується кохання Мавки і Лукаша. Пізнього літа вмерла Лукашева любов, восени зів'яла Мавка і холодної зими померла, перетворившись на вербу. Кожна пора року має в драмі власну поетичну, втілену у барви і звуки символіку. Взимку — білий колір, навесні — зелений, влітку — золотий, восени — пурпуровий, багатобарвний. Така кольорова гама відіграє значну роль у створенні загального емоційного і психологічного настрою. Коли зелена, злотиста, блакитна барва символізує весну, розквіт почуття, то біла зв'язана з образом зими-смерті. І невипадково, коли Лукаш, сп'янілий від кохання, шепоче Мавці: «Я зацілую тебе на смерть» — зривається вихор, білий цвіт метелицею в'ється по галяві. І у фіналі драми, коли Лукаш помирає, на мить відчувши повернення своєї весни, «вітер збиває білий цвіт з дерев. Цвіт лине, лине... далі переходить в густу сніговицю».

Символічне значення має багаття, кинуте людьми в лісі, і самотня постать Мавки коло нього: так згодом кинуть і її.

Символічні образи в драмі-феєрії «Лісова пісня»: Мавка — символ гармонійного існування, відданої любові, твердості духу; Лукаш — символ дисгармонії людської натури, слабкості, пізнання істини; дядько Лев — символ гармонійного співжиття з природою; Килина — символ «приземленої», нікчемної людини; сопілка — символ творчої, гармонійної сутності людини; неперервності потягу до краси; верба, вогонь — символи духовного очищення, вічного повторення, відродження; міфологічні образи: Перелесник і «Той, що греблі рве» — символи волі, молодості, чину; Водяник — старість і поміркованість. Столітній дуб — символ єдності людини й природи; зоря — символ дівочої краси й кохання.

Для Лесі Українки входження в символічну образність було органічним, адже вона формувалася як митець на народницькій традиції. Це блискуче підтверджує символіка «Лісової пісні», твору, який можна брати за еталон поєднання первісного смислу образу, смислових інваріантів та незавершеності, «відкритості» асоціацій та аналогій символічного образу. Це і зумовило художню глибину та невичерпаність її геніального твору.

shkola.in.ua

8. За що лісова Мавка отримала дар Божий безсмертну людську душу? Чарівна Мавка в «Лісовій пісні», фантастична істота, що має в собі набагато більше людського, ніж червонощока Килина, м’якосердий і слабодухий Лукаш з його глибокою артистичною натурою, мудрий друг природи дядько Лев, та навіть інші міфічні персонажі.

Мавка, юна красуня з розпущеними чорними косами із зеленим полиском, із неймовірно гарними, мінливими, наче самоцвіти, очима. Лукашева сопілка не просто пробуджує її від сну: «В ту хвилину огнисте диво сталось». Відбулося народження душі: «Ти душу дав мені, як гострий ніж / дає вербовій тихій гілці голос».

На своєму тяжкому шляху Мавка проходить цілу низку випробувань, демонструючи гідність («Ні! я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає»),

шляхетність (прощення Лукашеві зради): «В серці знайшла я теє слово чарівне, / що

озвірілих в люди повертає».

Після всіх страждань і образ, пройшовши пекло забуття, Мавка повертається у світ людей, тому що з перших хвилин пробудження на звук сопілки Лукаша була вірна найвищій любові.

На мою думку, саме за цю вірність у коханні лісова Мавка й отримала дар Божий — безсмертну людську душу.

9. Як ви розумієте слова Мавки про Лукаша, що він «не зміг своїм життям до себе дорівнятись»?

Лукаш — дитя свого середовища. Як і кожен селянин, він мріє про достаток і господарство. Під впливом владної матері в його характері з’являються користолюбство й підлість. Про свою майбутню дружину він судить як про невсипущу, але дармову наймичку: «Чужу все до роботи заставляти не випадає… Наймички — не дочки…». Яскравий спалах кохання для нього — короткочасний. Лукаш робить своєрідні користолюбні підрахунки, побоюючись, що лісовичка захоче плату за роботу в його господарстві: «То й добре, коли ніхто не завинив нікому. / Ти се сама сказала — пам’ятай».

Тільки перетворений Лісовиком на вовкулаку Лукаш отримав можливість

перестраждати й спокутувати провину, очиститися від усього дріб’язкового, прозріти. З’явилися невластиві його характеру риси: опір злу, почуття вдячності Мавці, іронія у ставленні до наживи й збагачення, до сварок між Килиною та матір’ю. Залишившись на згарищі, Лукаш подумки перебирає своє життя й відчуває, що наробив багато помилок. Ось чому напівзамерзлому героєві сниться загублена Доля, без якої його життя перетворюється на існування.

shkola.in.ua

Я думаю, що драматизм образу Лукаша — в його роздвоєності, не розумінні свого покликання та мети життя. Він був духовно сліпий, хоча володів «духовним мечем» — музикою, що несла красу. І хоча Лукаша наділено високим талантом творця, але духовна недосконалість не дозволяє йому «своїм життям до себе дорівнятись». 10. Які ознаки неоромантизму властиві драмі-феєрії «Лісова пісня»? На думку дослідників творчості поетеси, у драмі «Лісова пісня» Леся Українка удосконалює модель неоромантичного сприйняття світу з виразним забарвленням індивідуалізму Ніцше. Питання про гармонію людського буття набирає у творі найбільшого напруження. Леся Українка майже у всіх творах торкалася цієї проблеми, але в «Лісовій пісні» вона сягнула апогею. Людське існування постає з точки зору лісових мешканців, тобто суспільне життя оцінюється в якомусь іншому вимірі, через міфологізацію звичних фактів і явищ. Форма міфу, його риси переосмислюються, переконструйовуються в контексті модерністської конвенції язичницьких культів і символів, але це не означає повернення до первісної міфології. Авторське бачення відчувається не лише в сюжеті, а й у всій системі персонажів. Леся Українка, намагаючись охарактеризувати неоромантичне начало в українській літературі, не згадує про питання пошуків ідеалу. Проте у її художніх творах можна простежити наявність цієї проблеми. Адже в «Лісовій пісні» також наявне прагнення відшукати ідеал, який полягає у звільненні від будь-якої неволі. Вустами головної героїні Мавки проголошується

визначальна роль свободи: «Ну, як-таки, щоб воля – та пропала? // Се так колись і вітер пропаде!».

Неоромантичного характеру набуває у творі протистояння світу природи й людського

світу, вічне протистояння митця й оточення тощо. Лукаш має музичні здібності – він чудово грає на сопілці, але свій талант швидко забуває за буденними господарськими турботами.

Наслідком цієї зради (зради Мавки, свого таланту і себе самого) є духовна й фізична

загибель героя. Лукаш не може «своїм життям до себе дорівнятись».

Варто також відзначити і вагому роль символу в канві творів. Власне, визначна роль символу у романтичному творі простежується ще з часів зародження німецького

романтизму, і ця провідна роль згодом давала підстави для ототожнення «нового» романтизму (неоромантизму) та символізму.

Отже, на мою думку, проблема свободи й боротьби за свободу (духу, соціальну, національну тощо), віри в себе, свою перемогу є наскрізними для неоромантичної творчості Лесі Українки, а в драмі-феєрії «Лісова пісня» це проявляється в домінуванні мотивів життєствердження, прагненні діяти, волі, нескореності, уславленні сили духу, що знаходить своє відображення в системі образів-символів. Наприклад, Мавка бореться за внутрішню свободу, духовне визволення, шукає власне призначення, власну сутність і знаходить перемогу в цій боротьбі. Демонструючи гідність, вона говорить: «Ні! я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає».

Тобто, Мавка як істота фантастичного світу має бути безсмертною. Щоправда, вона втрачає тіло, але здобуває безсмертну душу.

11. Прокоментуйте слова І. Франка про «м’яке жіноче серце» Лесі Українки (с. 217), підтвердіть або спростуйте це судження конкретними прикладами з її творчості.

Іван Франко особисто знав поетесу, цікавився її творчістю, писав критичні статті про її окремі твори та збірки і своїм геніальним пером створив образ Лесі Українки як митця, який був налаштований лише на боротьбу. «Се талант сильний, наскрізь мужній, хоч не позбавлений жіночої грації і ніжності», «її поезія — то огнисте оскарження того дикого світу самоволі, під яким стогне Україна», «…поетеса залишається чи не одиноким мужчиною на всю новочасну соборну Україну», «Від часу Шевченкового “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте” Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хворої дівчини.» —

такі та подібні вислови Івана Франка про творчість Лесі Українки сприяли тому, що у свідомості багатьох людей утворився образ жінки-революціонера із чоловічим характером.

Мабуть, саме тому М. Рильський назвав Лесю «Жанною д’Арк нашої літератури». Але вона не лише поет-трибун, ліризм панує в її творах і не тільки в його власній

shkola.in.ua

сфері, в ліричній поезії, але переноситься з виразною силою на поеми, на драматичні поеми й етюди; звернення до одуховленої історії, до міту, екзотики, до біблійної теми, Еллади й Риму. Найпотаємніші почуття, найтонші переживання передає Леся Українка в інтимній ліриці. Таких поезій небагато у творчому доробку поетеси, але кожна з них — поетичний шедевр («Хотіла б я тебе, мов плющ обняти…», «Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами…», «Все, все покинуть, до тебе полинуть…», «Уста говорять: «Він навіки згинув…»). Перед читачем постає лірична героїня, душа якої

сповнена чистого і світлого почуття любові, жертовності, а заразом і глибокої поваги до свого обранця і своїх почуттів.

Такою була й сама авторка у стосунках із С. Мержинським, біля ліжка якого провела дні і ночі, доглядаючи хворого, від якого відвернулися навіть рідні. Вона боролася за його життя, розуміючи приреченість коханого, вона провела його в останню путь. А

свій біль і страждання вилила у віршах. Наприклад, поезія в прозі «Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами…»

звертає увагу вже своєю назвою: загадковою, чарівною, не схожою на назву вірша. А коли прочитаєш, то і змістом. Це лист-відповідь Сергієві Мержинському — це історія взаємної приязні, товариської підтримки, вірної дружби, душевного єднання і кохання без відповіді, нездійсненних мрій, вічної розлуки, гіркої самотності. Це було щось сильніше та й вище за щасливу земну любов. Тому й пахли листи від любого друга зів’ялими трояндами. Лірична героїня просить: «Візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу вдалині. А на місці, де ми були в житті, нехай троянди в’януть, в’януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже…» Отже, на мою думку, найточніше сказав про Лесю Українку Микола Євшан: «Інтелект, поетична інтуїція, глибока ніжність жіночої психіки, сильна творча воля, орлиний лет душі – оте все сплелося у творчості Лесі Українки в одну гармонійну цілість».

12. Візьміть участь у дискусії класу на тему «Чому саме Лесю Українку за рівнем поетичного таланту ставлять в один ряд із Т. Шевченком та І. Франком?».

У свідомості українського народу імена Тараса Шевченка, Івана Франка та Лесі Українки уже нероздільні, поєднані народною любов’ю назавжди. І хоча життєва доля

кожного з них склалася по-різному, але їхня творча діяльність стала визначною подією в духовному розквіті української нації. Леся Українка ввійшла в не тільки в українську, але і в європейську літературу як велика поетеса-лірик, геніальний драматург, талановитий прозаїк, перекладач, блискучий літературний критик, невтомний збирач і дбайливий цінитель фольклорних скарбів.

shkola.in.ua

«На свій вік це геніальна жінка... Ми говорили з нею дуже довго, і в кожнім її слові я бачив розум та глибоке розуміння поезії, освіти та людського життя»,— писав про зустріч з поетесою у Львові 1891 року письменник і політичний діяч Михайло Павлик. Ще на початку своєї творчості вона усвідомила, що національне життя в Україні тяжке, безпросвітне і навіть безнадійне: неволя, якій кінця немає, заборона українського слова, духовий занепад і повна неможливість будь-якої роботи на рідній ниві. Але, не дивлячись на таку безнадійність стану, Леся, молода дівчина «золотої весни», не занепадає духом: «Гетьте, думи, ви хмари осінні!». Леся Українка, як колись Т. Шевченко у поезії «Чигирин» («Я посію мої сльози, / Мої щирі сльози.// Може, зійдуть і виростуть / Ножі обоюдні») висловлює нереальні завдання: «Я на гору круту крем'яную / Буду камінь важкий підіймать, / І, несучи вагу ту страшную, / Буду пісню веселу співать.» Цей перший період її творчості характерний та оригінальний всупереч усім її сучасникам: заперечити дійсність усім єством своїм і створити «мрію», «сон», казку, легенду, щоб тільки втриматися, розбудити віру в себе, не дати душі занепасти, хоч як чорно та безпросвітно виглядає українська дійсність. І саме оця риса творчості Лесі Українки — це «проліски» отого неоромантизму бадьорого, буйного, молодечого, революційного, що так велично розвинеться в подальшій творчості Лесі Українки і

створить першу китицю громадської лірики, що виявиться у таких гарних творах її, як «Досвітні огні», «Скрізь плач і стогін, і ридання», «Безсонна ніч» та багатьох інших. А драматургія Лесі Українки посідає гідне місце поряд із творами визначних

європейських драматургів: Генріка Ібсена, Гергарта Гауптмана, Гуго фон Гофмансталя, Станіслава Виспянського, Ріхарда Вагнера. Авторка осмислювала глибинні філософські проблеми, а також проблеми із життя українського суспільства на основі античної та біблійної історії. «Кассандра», «Руфін і Прісцілла», «На руїнах», «У пущі», «Вавилонський полон», «На полі крові», «Камінний господар» – ці й інші драматичні твори написані на основі історії давніх часів. «Вічні» образи під пером Лесі Українки набували нового звучання, переконливо спростовували «теорію», що українська література призначена тільки «для хатнього вжитку».

«Якби Леся була не українською, а російською письменницею, то, правдоподібно, її, а не Чехова, шанували б і цінували по всьому світу як творця модерної драми. Про це подбали б представники російської еліти» — так оцінив діяльність Лесі Українки як драматурга український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, та педагог Ігор Качуровський.

Леся Українка виконала заповіт свого родича і вчителя М.Драгоманова — вона не цуралася політики упродовж усього життя, незважаючи на несприятливі обставини. Так, повернення з Софії в Україну призвело до гнітючого відчуття Лесею політичної неволі. Тому в статті «Голос однієї російської ув’язненої» (1896), надісланій до паризьких газет, Леся Українка протестувала проти вітань царя Миколи II у Франції: «Ганьба лицемірній лірі, улесливі струни якої наповнювали акордами зали Версалю. Заангажована у громадсько-політичний рух кінця XIX — початку XX століть, письменниця стає лідером групи українських соціал-демократів, речником ідеї незалежності України. Як висновок, хочеться додати, що все прекрасне у великої дочки українського народу: і її ласкаве патріотичне ім'я, і героїчне життя, і ніжна та гнівна творчість, що у сузір’ї величних імен видатних українців Лесі Українці належить невмируща слава невтомного борця за честь і гідність українського народу в їх довготривалій боротьбі за свободу та незалежність.

Саме тому її ім’я поряд із Т.Г. Шевченком та І. Я. Франком назавжди стало символом безкомпромісного служіння вищим ідеалам людського буття.

Микола Вороний (с. 238-239)

1. Символізм це течія Г модернізму.

2. Прочитайте рядки. Акордами проміннострунними // День хвилював і тихо гас. // Над килимами

вогнелунними / Венера кинула алмаз. В уривку використано В неологізми.

3. Установіть відповідність («Блакитна Панна»).

1 камея — В виріб із каменю або черепашки, що має художнє рельєфне різьблення.

shkola.in.ua

2 фреска — Д картина, написана водяними фарбами по свіжій вогкій штукатурці.

3 блават — А волошка або шовкова тканина блакитного кольору.

4 арабеска — Б вид орнаменту з геометричних фігур, стилізованого листя, квітів.

4. Які ви знаєте грані діяльності М. Вороного? У чому виявився драматизм

життєвого шляху цього митця?

Микола Кіндратович Вороний — видатний діяч української культури, творчість якого

припадає на злам XIX XX століть. Першорядний поет (книги «Ліричні поезії» (1911),

«В сяйві мрій» (1913), «Поезії» (1929 р.), талановитий літературний і театральний критик (статті про П.Куліша, С.Васильківського, російських і європейських митців; низка мистецтвознавчих («Пензлем і пером») і театрознавчих розвідок («Театральне мистецтво й український театр», 1912; «Театр і драма», 1913, Михайло Щепкін», 1913; «Український театр у Києві», 1914; «Режисер», 1925; «Драматична примадонна», 1924 — про сценічну творчість відомої актриси Л. Ліницької), історик і публіцист, актор, режисер і майстерний перекладач. Він, наприклад, доніс до українського читача кращі твори Пушкіна, Некрасова, Фета, Тютчева, Словацького, Вазона, Дайте, Шекспіра, Гейне, Верлена, перекладав із староіндійської, перської та японської мов, зробив найкращий переклад «Інтернаціоналу», «Марсельєзи» і «Варшав'янки». Сучасним сприймається нині поет і в такому виді його творчості, як сатира. Найрізкішими з-поміж творів Вороного цього жанру є вірші «Мерці» (1901 р.), «Молодий патріот» (1902 р.), «Старим патріотам» (1918 р.). І, нарешті, Микола Вороний — автор чудових творів для дітей. З них усім відомі хіба що тільки «Сніжинки». Та чи всі діти знають прізвище їх автора? Тридцяті роки XX були тяжкими та трагічними для письменника через політичні репресії: заборона жити в Україні й вислання в Росію, арешт і засудження до семи років робіт у таборах сина Марка, теж поета, публіциста, який загинув 1937 року на Соловках. Самого Миколу Вороного було заарештовано в квітні й розстріляно 7 червня 1938 року як ворога народу, а його твори заборонено друкувати.

Лише в часи незалежності України ім’я Миколи Вороного реабілітовано, а слово поета з новою силою зазвучало на рідній землі, яку він так любив: «Гей, кому щомить / Серденько болить / За народ, за край коханий, — / Той робітник пожаданий / Знає, що робить».

shkola.in.ua

5. Як ви розумієте поняття «форма» і «зміст» художнього твору? Що є важливішим для символістів форма чи зміст? На мою думку, поняття «форми» і «змісту» художнього твору надзвичайно складне. Хоча, коли людина сприймає художній твір, проблеми змісту і форми для неї не існує. Мистецький твір постає перед нею як щось цілісне, як єдність змісту та форми. Але у кожному творі є свій зміст і своя форма. Наприклад, Іван Франко у своїй поезії «Сонети – се раби…» пише: «Сонети – се раби. У форми пута // Свобідна думка в них тремтить закута, // Примірена, як міряють рекрута, // І в уніформ так, як рекрут, упхнута.». Тобто такий ліричний вірш як сонет має чітку віршову форму, дотримання якої є обов’язковою для автора. Зміст художнього твору — це перш за все явища дійсності, які відображаються у художньому творі, але він не зводиться лише до механічного копіювання предметів і явищ, які стали для нього основою. Хоча і поняття «явища дійсності» не менш складне. Варто згадати драму-феєрію «Лісова пісня» Лесі Українки. Справа у тому, що перед тим, як втілитися у майстерний твір, явища дійсності мають відобразитись у свідомості художника, бути ним усвідомлені. Саме тому у змісті виявляється особистість автора, його смаки та погляди, його пристрасті та переконання.

Символісти вважали, що форма художнього твору важливіша за його зміст. Мені здається, вони дотримувалися принципу: ««Ніяка туга краси перемагати не повинна».

Досить глянути на специфічне розміщення рядків у строфах поезії «Блакитна Панна» М. Вороного, щоб зрозуміти, що для поета надзвичайно важливою є форма твору: таке розміщення рядків поезії створює особливий ритм.

І все ж, я думаю, що зміст — це головний елемент художнього твору, який виникає у процесі творчості митця під впливом дослідження життя і потім втілюється у

відповідній формі.

6. Чому слова Весна й Блакитна Панна написано з великої літери в однойменній поезії М. Вороного?

На мою думку, провідний мотив поезії «Блакитна Панна» — це обоготворення ідеального жіночого образу, возвеличення краси весняної природи та утвердження її

єдності з мистецтвом.

Блакитна панна — це втілення Весни «у серпанках і блаватах», «довгожданна, нездоланна», «запашна». Поет надає цьому образу широкого символічного змісту — пробудження, молодість, кохання.

У легкій, витонченій формі автор складає гімн природі, молодості, натхненню. Уся земля возвеличує весну, виспівуючи їй: «Осанна!» — і тривожить душу ліричного героя.

7. Назвіть провідні мотиви творчості М. Вороного. Багате розмаїтими почуттями серце ліричного героя у творах М. Вороного. Воно то стискається від голоду і жаху, вкарбованого в очах люду нещасної землі («Краю мій рідний!..»), то стліває на попіл і, знеможене, втративши мрії-крила, саму життєву снагу (рефлексія «Vae victis!» («Горе переможеним!»). То зливається з блакитним простором могутнього і звабливого моря, вільного і бунтівливого, як душа співця (пеан «До моря»). То посилає жалі в зоряний простір, знаходить розраду в щирій приязні у «любий час Зелених Свят, Коли вквітчається Вкраїна».

Речник краси кохання, мистецтва, рідної природи, заслуханий у земні й небесні вияви «музики сфер», співець міста Вороний залюбки культивував негромадські (особистісні, пейзажні тощо) мотиви.

Болісне переживання втрати раю поетом і його героєм, які відчули себе за його брамою, є емоційним стрижнем центральних у лірично-драматичній структурі віршів «Твої уста!» і «Ти не любиш мене...». Останній із них — благання до Бога зжалитися, вможливити повернення до раю. Ліричний суб’єкт глибоко прочув: себе коханою «личка ясного» йому «весь вік туманіти». Справжньої сили і природності досяг лірик у рядках: Розлюбити тебе, розлюбити тебе, Та чи ж сонце розлюблюють квіти?

Та чи ж можна примусити серце слабе Те, чим б’ється воно, не любити?

shkola.in.ua

Обожествлення коханої; пам’ять про минуле; муки любові, що не втихають із плином років; ридання «безпритульного поета» і його молитва про чудо; бажання і неможливість порвати кайдани почуття; прагнення відродитися до життя, врешті відтворити «сіянням чистим, ясним» у піснях красу любого образу — такий діапазон і перебіг почуттів ліричного героя. Щирою патріотичною радістю сповнений вірш-присяга рідній неньці Україні віддати в боротьбі за її державність «серця кров і любов». Рефрен славної пісні – і святий наказ, і заклик до братів відважно збройне боротися «За Україну, За її долю, За честь і волю, За народ!». Узагалі поезія Вороного на тему відродження України весни 1917 p. випромінюють радість усієї української нації:

«Прийшла пора, прийшла година – Сміється Київ, сяє Львів! Ярмо одвічних ворогів Скидає вільна Україна!» (вірш «Коли ти любиш рідний край!..» збагачений

розумінням потреби мати козацький «позір» за зловорожими намірами.

Осмислення творчої еволюції лірика дає нам підстави вважати, що, розпочавши в 90-х роках свій поетичний спів «запізніло» – романтичними творами, він із початком 900-х років дав і «дистильовані майстерверки» – речі модерної «чистої краси». Це, наприклад, художня рефлексія на тему мистецтва «Мавзолей» (1901), психологічний самоаналіз духовного світу творця краси. За формою вірш є поширеним порівнянням душі ліричного «я» (самого автора) з кришталевим Мавзолеєм, у якім весь його «скарб мрій, звуків, фарб, ідей».

Як бачимо, тут звучить мотив святої самотини поета-пророка, приреченого

спілкуватися з вищими сферами, але покликаного жити на самоті в царстві фантазій. Українська версія світового мотиву про Ікара у вірші «Ікар», спроектована на себе самого, переведена автором у площину символічної автохарактеристики. Як той грецький юнак і його український спадкоємець Левко Мацієвич, сонцепоклонником визнав себе також Вороний. Адже він прагнув напоїти творчість «сонячною живучою силою», теж літав до сонця на крилах мрій щасливих, але й спадав на землю «з високостей чарівних». Та Вороний прозрів річ іншу, ще вагомішу: вільний сонячний дух його творчості досі наділяє читачів сяйвом ясного проміння краси. З пейзажної лірики Миколи Вороного можна виділити твори, в яких любовно зображена вільна стихія моря: «Граються. / Гойдаються / Сніжно білі хвилі, / Млосно обіймаються, / Ніби німфи білі.» («Балада моря») чи «Помалу за хвилями хвилі котились, / Одна, здоганяючи другу, росли, / І лавою грізно до берега йшли, І І з бурхотом в скелі стрімчастії бились» («На березі моря»). Незглибна безодня, безмежний простір синього моря, його могутня сила викликали у душі поета «величний псалом»; «неосяжне, хитке, таємниче», «чарівливе» і «бунтівниче», море подібне до душі співця, «що пут і кайданів не зносить — і, вільна, / Бурхає, як ти, без кінця» («До моря»). Скориставшись символом моря, Вороний нагадує основний принцип модернізму: вільна стихія творчого натхнення позначена бурхливими емоціями й естетично довершена. Громадський темперамент Вороного-діяча та майстерність поета-новатора взаємодіяли на різних рівнях, були ідейним та емоційним елементом його поезії в різні часи. Вірші звучання, ширшого за особисте, об’єднав розділ «З хвиль боротьби». До нього ввійшли, у числі інших, вірші 900-х років написання «Горами, горами...» та «Краю мій рідний!..».

shkola.in.ua

Спонтанний німий вибух емоцій супроводжує непереборну пам’ять мовця про те, що назавжди вкарбувалося в очі рідного народу, – «Горе і жах!». Сердечність звертань витворюють опосередкований портрет патріотично налаштованого інтелігента, учасника змагання за кращу долю України. 8. Визначте звукові засоби в поезії «Інфанта». З’ясуйте, яку художню роль вони відіграють. Звукопис поезії «Інфанта» Миколи Вороного надзвичайно цікавий. За частотою вживання фонем на передній план у цьому творі виступає багатство асонансів.

Наприклад, у першій і другій строфі поезії «Інфанта» автор свій вияв любові, прагнення наблизити до себе образ коханої створюється переважним уживанням звука переднього ряду високого підняття [і] (13 разів):

Різьблю свій сон... От ніби вчора ми

Зійшлись, — і стріча та жива.

На

землю

тканками прозорими

Лягли осінні дерева.

У завивалі мрійнотканому

Дрімала синя далечінь, —

І от на обрії туманному

Замиготіла ваша тінь.

У тексті вірша звук [і] вжито 46 разів. Хоча у п’ятій строфі він з’являється лише один раз.

shkola.in.ua

Також у другій строфі автор створює образ Інфанти переважаючим вживанням звуку [а] (13 разів). Повтор голосного допомагає читачу намалювати цей образ як далекий «на обрії туманному», наче тінь. У всьому тексті поезії цей звук використано 68 разів. На думку дослідників звукосимволізму, звук [а] є загальним виявом рівномірного, тихого, ясного почуття, спокійного спостереження, але одночасно й подиву. Цікавим є і використання звука [у], який є виявом настороженості, перестороги. Якщо у кожній строфі вірша він використовується рівномірно, то в передостанньому рядку вірша звук [у] чути у двох словах, що стоять поряд: А наді мною Революція… Так автор передає свою тривогу від наближення подій, що можуть розбити і його кохання, і його мрії. У Миколи Вороного спостерігався талант і до гри приголосними звуками. У поезії він використовував виділення певних звукових елементів шляхом їх повторення, і це, згідно з його задумом, підкреслювало емоційний зміст твору. Тут ідеться про алітерацію. У вірші «Інфанта» автор накопичує звуковий компонент [л], що передає відчуття плинності, нетривалості сущого: «Стелився попелястий жаль…». 40 разів цей звук використано у тексті. Варто відзначити, що із 36 рядків вірша лише 9 рядків починаються на голосний звук, всі інші на приголосні, серед яких переважає звук [в] — 7 разів (всього в тексті 27 разів), що, на мою думку, передає відчуття недомовленості, стриманості. Звертає на себе увагу і ритмомелодика твору. Перехресне й досить точне римування віршових рядків підсилює любовні почуття ліричного героя. М. Вороний став новатором у розширенні музичних можливостей українського вірша. Рима, яка по суті є різновидом звукової епіфори, це явище здебільшого має місце в закінченнях граматично однорідних слів: Акордами проміннострунними // Над килимами вогнелунними. У завивалі мрійнотканому // Дрімала синя далечінь, — // І от на обрії туманному // Замиготіла ваша тінь. Дзвінкою чорною сильветою // Вона упала на емаль, // А поза нею вуалетою // Стелився попелястий жаль.

Ви йшли, як сон, як міф укоханий, // Вітали вас — мій дух сполоханий..

Бриніли в серці домінантою // …Коли величною інфантою Ви усміхнулись яснозоряно // Холодним полиском очей, — // І я схилився упокорено, // Діткнутий лезом двох мечей.

Цікавим є використання багатої омонімічної рими, тобто римування цілих слів, що звучать однаково, але мають різне значення: Різьблю свій сон... От ніби вчора ми …// На землю тканками прозорими. Освячений, в солодкій муці я… // А наді мною Революція. Вірш «Інфанта» також ускладнений звуковим кільцем: «У завивалі мрійнотканому», «А наді мною Революція // В червоній заграві пливла». Повторювані на початку і наприкінці рядка звуки [у], [а] створюють ніби замкнуте коло думок автора.

Отже, можна сказати, що у художньому мовленні поета-символіста фонетичні засоби виразності є прекрасним засобом створення експресії.

9. Які рядки ніби випадають із загальної тональності вірша «Інфанта»? Як це пов’язано з епохою соціальних перетворень?

«А наді мною Революція // В червоній заграві пливла», — ці рядки ніби випадають із загальної тональності вірша «Інфанта». У самому вірші розкривається узагальненоідеалізований жіночий образ. Автор твору — співець розбитого кохання, у якому він бачить один із ідеалів людини.

За допомогою символізованої мови М. Вороний вишукано відтворює любовне почуття до «величної інфанти», передає щирість своїх почуттів, що «бриніли у серці домінантою чуття побожної хвали».

Під текстом поезії М. Вороний поставив дві дати: «Накидано 1907 р. Викінчено 1922р.». Ця авторська заувага пояснює особливість останнього катрена, в поетичній структурі якого відчувається певний дисонанс: два перших рядки — образ героя, сповнений бодлерівської символіки («Освячений, в солодкій муці я / Був по той бік добра і зла»), два наступних — образ Революції, що пливе над ліричним героєм у червоній заграві. Таке зближення, здається, насторожувало і навіть зловісно жахало не тільки сучасників поета, але і сучасного читача. Адже, з 1907 року по 1920 рік скільки трагічних подій відбулося в Україні. Досить згадати три з них: Перша світова війна (1914р.), переворот у Петербурзі (1917 р.) і громадянська війна в Україні, викликана цим переворотом.

10. Яку роль відіграв М. Вороний у розвитку української літератури в першій половині ХХ ст.?

Вороний перший проголосив естетичні гасла модернізму в українській літературі, щоб у своїх творах великою мірою заперечити їх.

«Ідеологом» модернізації української літератури він став у тридцятилітньому віці, причому не маючи за плечима жодної поетичної збірки. Публікація в 1901 році

shkola.in.ua

«Відозви» митця засвідчила необхідність оновлення української літератури, появи «творів хоч з маленькою ціхою (тобто ознакою) оригінальності з незалежною свобідною ідеєю, з сучасним змістом; бажалося б творів, де б було хоч трошки філософії, де б хоч клаптик яснів того далекого блакитного неба, що від віків манить нас своєю неосяжною красою, своєю незглибною таємничістю... На естетичний бік творів має бути звернена найбільша увага». «Відозва» Миколи Вороного до митців була потрактована Сергієм Єфремовим як «маніфест українського модернізму, що викликав тривалу дискусію. Експериментами і пошуками М. Вороного в галузі поетичного слова скористалися — за їх власним визнанням — і ранній Тичина, і ранній Рильський. Його поетичні переклади (з російської (А. Пушкін, І. Тургенєв, Ф. Тютчев, А. Фет), польської (Ю. Словацький), французької (Сюллі Прюдом, П. Верлен, М. Метерлінк, П. Бурже), німецької (Г. Гайне), англійської (В. Шекспір), італійської (Данте), японської (Охара

То Ко), староіндійської (з «Хітопадеші»), перської (Румі) та інших літератур світу) стоять і зараз на рівні кращих досягнень перекладацького мистецтва, а його критика (дослідження театру і драми) і зараз промовляє до читача свіжістю багатьох суджень і спостережень. Саме завдяки цьому ім’я Миколи Вороного увійшло в історію української літератури.

11. Випишіть із поезії «Блакитна Панна» епітети, порівняння й персоніфікації.

Епітети: весна запашна, прозорих шатах, хмар, попелястих, пелехатих; довгожданна, нездоланна… блакитна Панна; мрія чарівна; вродою святою; неземною чистотою; променистою росою; пісні голосні.

Порівняння: а вона, як мрія сна чарівна; чорною сильветою // Вона упала на емаль; як сон, як міф укоханий.

Персоніфікації: має крилами Весна, лине, сяє усміхом; земля їй виспівує; сміючись на пелюстках, на квітках; гомонять-бринять пісні.

12. Розгляньте репродукції картин художника-символіста М. Чюрльоніса. Чи співзвучні вони з поезіями М. Вороного? Свою позицію аргументуйте. Зачарований світом М. К. Чюрль́оніс писав: ««Якась вражаюча гармонія, якою ніщо не може замутити. Все існує як прекрасне поєднання фарб, як звучання чудового акорду». Мріючи поєднати музику та живопис, ототожнюючи дійсність із світом фантазії, Чюрльоніс-композитор і Чюрльоніс-художник у своїх творах по-новому розкрив відчуття ліричного бачення у власній концепції — земного та космічного пейзажу, який уявлявся йому як велика симфонія, а люди – як ноти. Звичайно, про картини Чюрльоніса важко говорити, їх варто роздивлятися, в них хочеться розчинитися, і тоді відкриється гармонія й прихований зміст, якого не можна висловити словами. Живопис Чюрльоніса своєрідний за колоритом, позначений тонкою сріблястою гамою. Він переносить глядача у світ казки (триптих «Казка», цикл «Казка королів»), фантастичних видінь, містики (цикли «Творення світу», «Знаки Зодіаку», народних вірувань та легенд «Весна», «Соната вужа», «Жемайтійські хрести»).

Небесний пейзаж, змальований Чюрленісом є яскравим прикладом символізму в живописі. У всій творчості Мікалоюса Чюрльоніса можна відзначити прихильність до «змішування» видів мистецтва, таких, як живопис і музика. Наприклад, назва картини «Соната зірок» підтверджує цю тезу. Полотна Чюрленіса розповідають нам про світи, об’єднані воєдино в одну прекрасну мить вічності. Створення зірок, туманностей, створення землі з її безкрайніми просторами і, нарешті, створенні такої великої, але такої крихітної людини – все це ми зустрічаємо на полотнах. Яскраві образи інших світів ми можемо бачити в «Сонаті зірок», космічна музика двох сюжетів, що

shkola.in.ua

поєднується в його полотнах, звучить урочисто та піднесено. Алегро – перша частина художнього диптиха «Соната зірок», на якій відтворена безконечна швидкість руху космосу, а на конусоподібній височині перед Всесвітом виникає фігура творця, чистого, як білий світ, всемогутнього, як сам Космос. Крила його виділяють яскраве, але не сліпуче світло. У другій частині — анданте глядач бачить уже створену планету з ґрунтами і пилом, що обертається на тонких хвилях Всесвіту. Багато подібного знаходимо і в поезіях М. Вороного. Наприклад, у вірші «Блакитна Панна» поет використовує «холодну» колористику, щоб створити незвичний образ

Весни — Блакитної Панни. Вона «у серпанках і блаватах», «довгожданна, нездоланна», «запашна».

У колористиці вірша трапляються різні відтінки блакитного – прозорі шати, блавати, блакить, промениста роса. Однак Вороний не обмежується зоровими образами, а творить звукові ефекти. Він намагається передати те, як «гомонять-бринять пісні голосні», як вся земля «виспівує: «Осанна!»». Вірш набуває урочистого настрою завдяки хвалебному вигуку «Осанна!», який створює молитовну атмосферу.

Олександр Олесь (с. 247-248)

1. Справжнє прізвище Олександра Олеся В Кандиба.

2. На антитезах та оксиморонах побудовано твір В «З журбою радість обнялась...».

3. Установіть відповідність.

1 «Чари ночі» — Б краса життя й кохання над усе.

2 «По дорозі в Казку» — А народ і провідник.

3 «О слово рідне! Орле скутий!..» — Г значення рідної мови в житті народу.

4 «З журбою радість обнялась…» — Д повнота життя в єдності протилежностей.

4. Чому Олександр Олесь був змушений покинути Україну в 1919 р. й решту життя прожити за кордоном?

Хоча поет не був політичним діячем, але його чутлива душа не могла залишатися байдужою до тогочасних подій. З огляду на ймовірні переслідування більшовицьким урядом у 1919 р. Олександр Олесь залишив Україну. Спочатку він виїхав до Будапешта як аташе з питань культури посольства Української Народної Республіки в Угорщині, з 1920 р. проживав у Відні, де очолював Союз українських журналістів і редагував журнал «На переломі». Під псевдонімом В. Валентин друкував свої публікації, а 1912 р. під цим самим псевдонімом вийшла його нова книга «Перезва». У 1923 р. Червоний Хрест допоміг дружині та синові письменника виїхати за кордон. Сім’я Кандиб возз’єдналася. Олег у Карловому університеті вивчав слов’янську археологію і восени 1930 р. навіть захистив дисертацію, працював у Чеському національному музеї, викладав у Гарварді, мав активну громадянську позицію. Батько пишався сином. Олег успадкував від батька поетичний дар, згодом став відомий як поет Олег Ольжич. Із 1924 р. Олександр Олесь жив у Празі. Помер письменник 22 липня 1944 р., похований на Ольшанському кладовищі в Празі, а у 2017 р. його прах перепоховали в Києві, на Лук’янівському кладовищі.

5. Які мотиви переважають у ліриці Олександра Олеся? Творчий шлях Олександра Олеся, що тривав понад сорок років, можна поділити на два періоди, сповнені натхнення й естетичних відкриттів.

shkola.in.ua

Перший період творчості (1905 — 1921) сповнений важливими здобутками поета: з'явилися збірки «З журбою радість обнялась» (1907), «Поезії. Книга II» (1909), «Поезії. Книга III» (1911), якими Олесь утвердився як митець-символіст. У ранній творчості Олександр Олесь передусім постає як яскравий лірики, тема кохання для якого є однією з найулюбленіших поряд із громадянською. Це й не дивно: поет закоханий (саме майбутня дружина 1904 р. почала називати його Олесем). Мінливість настрою ліричного героя, мотиви глибоких душевних борінь, контрасти життя, для яких поет знайшов блискуче-точну формулу. «З журбою радість обнялась», притаманні більшості поезій Олеся. Збірка відбила вище розуміння мистецтва й вищу любов до народу, задушевність лірики молодого поета-ідеаліста, мінливість настроїв

його ліричного героя, співзвучних швидкозмінному життю. О. Олесь показав, що громадянські мотиви анітрохи не зв'язують крил і не заважають справжньому поетові. Маючи жвавий темперамент і любов до життя, митець співає хвалу цьому світу, природі, ідеальність якої суголосна життєствердним настроям митця. Важливими були події революцій 1905 і 1917 років, ознаменовані яскравим виявом українського національного відродження та утворенням Української Народної Республіки, оспіваної Олесем у поезіях «Воля!? Воля!?», «Ранок, ранок! Час світання», «Живи, Україно» та інші. Вплив поезії Олеся в часи революції був величезний. Це, власне, він організував свідомість тієї інтелігенції, що потім активно боролася у війську УНР проти більшовиків. Другий період творчості обіймає 1921 1944 роки, які Олесь прожив у еміграції, болісно роздумуючи над втратою Україною державності, проте плідно працюючи. Це засвідчують поетичні збірки «Перезва» (1921), «Минуле України в піснях. Княжі часи», «Поезії. Книга X» (1930), «Кому повім печаль мою» (1931), «Цвіте трояндами» (1939), пройняті історіософським осмисленням долі України, особистою тугою за рідною землею, патріотичним пафосом: «Тільки в снах її подих відчуємо. / Ті муки, надії, жалі, / Тільки в снах затишних почуємо / Рідний голос святої землі». Природа в ліриці Олеся виступає не просто зовнішнім аналогом чи тлом переживань людини: поету притаманний своєрідний поетичний пантеїзм – розлиття почуттів (і взагалі особистості) в житті квітів, трав, сонячного проміння. І хоча вона в поета мало конкретизована описово (переважають загальні назви – пташки, квіти – або ж назви, що встигли стати штампами – солов'ї, жайворонки, орли). Але природа в поезії Олеся живе дуже виразним життям. Автор тонко передає її порухи й настрої, відображення природи у нього переважно музичне, з очевидно відчутними ритмами. Кращими зразками пейзажної лірики Олеся є ряд віршів із циклу «Щороку» (третя книга), де змальовано річний кругообіг природи. На мою думку, Олександр Олесь відчував органічну нерозривність з життям народу, його духовними запитами на шляху до визволення. Порушуючи громадянську проблематику, він не забував про естетичну категорію краси, що засвідчує вірш «Яка краса: відродження країни!..». Митець віднаходив красу в героїчній боротьбі за щастя народу, змальовуючи цілісний образ ліричного героя, в якому героїчне начало поєднується з людяністю. Критеріями краси були патріотизм, життєва енергія, діяльна позиція творця історії.

6. Визначте й випишіть символи з поезії «О слово рідне! Орле скутий!..». Проілюструйте їхнє значення.

shkola.in.ua

Символічні образи: скутий орел — символ великої сили й свободи, яка неприродно скута. Він є царем птахів і господарем повітряних висот не стільки тим, що є сильний і гордий, а більше тим, що може знову і знову повертати собі втрачені сили та зневажену гідність; сонце — символ нового життя; судні дощі — символ покари за гріх безпам’ятства. Судний день і Судна година — за релігійними уявленнями — день (година) Страшного суду; меч символ сили слова. Образ меча доволі часто зустрічається як у літературі (Л. Українка «Слово, чому ти не твердая криця?...», так і в образотворчому мистецтві, наприклад, на іконах архангела Михаїла, як херувимів, зображують із полум’яними мечами в руках; меч є емблемою апостола Павла. Саме це слово-зброя стало символом боротьби за правду, добро, справедливість. Дерева, зорі, Дніпро — образи-символи України.

7. Доведіть конкретними прикладами з творів Олександра Олеся слушність

думки С. Єфремова про поєднання у творчості поета громадянських та інтимноособистісних мотивів.

С. Єфремов у статті «Муза гніву і зневір’я» зазначає, що О. Олесь «дає зразки справжньої високої поезії — то лагідної, чисте гейневської, то розпачливої, як у Леопарді, то олімпійсько-величної, як у Ґете. І своя власна, не позичена сила вчувається у його».

Я думаю, що слова критика можна підтвердити конкретними прикладами з творів О. Олеся. Найкращим із яких є збірка «З журбою радість обнялась». Читача дивує експресивна неповторність поетичних образів Олеся, гнучкість і легкість оповіді, образи, споріднені з фольклорними, але пройняті особливою щирістю, мрійливістю, збентеженістю від краси світу і любові. Українська поезія до Олеся не мала такої драматичної ніжності й життєдайної сили, що викликає в душі читача бентежність від споглядання краси, здивування, осягання незвіданих висот духовності. Продовжуючи традиції Тараса Шевченка і Лесі Українки, поет у вірші «О слово рідне! Орле скутий!» звеличує рідне слово, яке допоможе пробудити історичну пам’ять нації. Напасники України, розуміючи доленосну роль рідного слова в житті народу та його боротьбі за свободу, забороняли українську мову, цей безцінний скарб «чужинцям кинули на сміх», але українське слово уподібнюється «скутому орлу», тобто поневоленому народові, слово якого завжди звучало як «співочий грім батьків моїх», а тепер «дітьми безпам'ятно забутий». У 1915 році поет побував у Карпатах. Зустріч з Гуцульщиною знайшла втілення у

поемі «На зелених горах»: у ній «країна див», «зелена казка серед гір» асоціюється з вільним духом українського народу.

Але не лише в поезії Олесь виявляв свою громадянську позицію. Варто також згадати і збірку «Євген Коновалець: нарис про життя, чин і смерть великого українського патріота». Авторами цієї книги були батько і син, — Олександр Олесь і співець націоналістичної революції Олег Ольжич, що був заступником Голови Проводу ОУН полку, Андрієм Мельником. Епіграфом до цього видання взяті слова Є. Коновальця: «Як довго нема самостійної української держави, так довго не буде порядку в Европі. Всі союзи будуть нереальними».

8. Пригадайте жанрове визначення романсу. Доведіть, що поезія «Чари ночі» романс.

Вокальний ліричний твір (здебільшого про кохання) для голосу з інструментальним супроводом найчастіше називають не піснею, а романсом. Слово «романс» має іспанське походження і спочатку означало світську пісню романською, тобто іспанською мовою.

shkola.in.ua

Згодом форма романсу ускладнилася, виникли його різновиди: серенада, елегія, балада тощо. Початок розквіту цього жанру припадає на першу половину XIX ст., коли зацікавлення ліричним мистецтвом було надзвичайно високим. У чому ж секрет неймовірної популярності романсу? Він, як і пісня, за своєю природою тісно пов'язаний із поезією. Гарні вірші нерідко характеризують як «музикальні», вони наче «просяться», щоб їх поклали на музику. Ви ніколи не почуєте твір цього жанру у виконанні хору, адже в романсі виражені глибоко особисті почуття.

Отже, характерними рисами цього жанру є перевага особистих інтимних мотивів, психологічно-заглиблене, деталізоване відображення почуттів та настроїв, наспівна кантиленна мелодика, інструментальний супровід.

Які з наведених ознак наявні в поезії «Чари ночі»? 1) Рядки цього твору сповнені живими людськими почуттями, емоційною зворушливістю, пісенною мелодійністю. Це вибух емоцій незвичайної сили, що народились у душі ліричного героя полум'ям кохання. Вона сприймається як гімн юності, коханню, як уславлення органічної єдності життя людини і природи. 2) Ця поезія написана у дусі народної пісні і за своєю ритмікою звучать пісенно, навіть, без музики не читається, а наспівується. Але ця пісенна мелодійність поезії досягається творчо: поет не просто переносить у свої вірші засоби народної пісні, він їх змінює, удосконалює, розвиває – зберігаючи краще з народної пісні. Наприклад, перша строфа повторюється в кінці вірша, обрамлюючи його, увиразнюючи смислову багатозначність художнього світу. Її підкреслюють метафори і перехресне римування, що вибудовується з різних частин мови: солов'ї — її; груди — буде, а також

чотиристопний ямб з пірихієм, що утворює особливу ритміку.

3) У будові поезії, як і в народній пісні, важливу естетичну функцію відіграє художній паралелізм: зіставлення навколишньої краси, буяння природи і почуттів ліричного героя, його закоханості, щирої віри в добро. Природа ніби спонукає закоханих злитися з нею: «Поглянь, уся земля тремтить / В палких обіймах ночі. /Лист квітці рвійно шелестить, / Траві струмок воркоче». Тільки в єднанні з природою кохані виявляють свою гармонію. духовну багатогранність.

4) Вірш «Чари ночі» поет Олександр Олесь (Кандиба) написав для своєї коханої, а згодом дружини Віри Свадковської. Ці поетичні рядки з’явилися на світ 1904 року в Празі (Чехія). І просто дивно, що відомою піснею стали лише 1960-го року. Поклав їх на ноти композитор Василь Безкоровайний, уродженець Тернополя. Понад 80 композиторів писали музику на слова поета. 1965-го року романс записала на платівку «Мої солоспіви» відома співачка Ганна Шерей. Виконувала її також й співачка з Флориди Ольга Павлова. А тим часом 1967 року в Україні з’явився варіант музики композитора Германа Жуковського, написаного для видатного співака Бориса Гмирі, котрий її не тільки знаменито виконував, але ще й записав на платівку. Відомо, що романс з назвою «Сміються, плачуть солов’ї» виконували й інші українські співаки. У багатьох шанувальників вона асоціюється з голосом Дмитра Гнатюка, в інших — Діани Петриненко, Володимира Турця, Ніни Матвієнко. Усі вони виконують пісню з музикою Г. Жуковського. Тепер єдиною виконавицею пісні з музикою В. Безкоровайного є заслужена артистка України Наталя Безкоровайна.

Саме завдяки глибокій поетичності та мелодійності цей шедевр під рукою

shkola.in.ua

композитора Миколи Лисенка став улюбленою піснею українців усього світу. Отже, за жанровими ознаками поезія «Чари ночі» — романс, що став популярною народною піснею.

9. З якими європейськими митцями споріднена творчість Олександра Олеся? На формування естетичних смаків Олександра Олеся великий вплив мала західноєвропейська поезія, зокрема лірика таких символістів, як Стефан Малларме, Поль Верлен. Гасла з вірша «Поетичне мистецтво» П. Верлена імпонували українському поетові: «Найперше – музика у слові! // Бери із розмірів такий, / Що плине, млистий і легкий, / А не тяжить, немов закови... // Такт музики всякчас і знов! /

Щоб вірш твій завше був крилатий, / Щоб душу поривав – шукати / Нову блакить, нову любов».

Проте його поезія не була настільки аполітичною, як верленівська. Із французьким поетом Олександра Олеся поєднували настрої смутку і зажури. Відбувалося самовизначення митця, який власне покликання вбачав у тому, щоб відтворити чутливу душу людини, красу її помислів, утверджуючи гуманістичні ідеали. Поет відгукувався на злободенні питання часу, жив національною ідеєю, вірою у

відродження України. Революційні події 1905 і 1917 рр. не залишили його байдужим. 10. Яка поезія Олександра Олеся вам найбільше сподобалась і чим саме?

Мені найбільше сподобалась поезія Олександра Олеся: «О принесіть як не надію…», яка була написана у 1921 році, коли митець перебував в еміграції.

Емоції ліричного героя, який зливається з автором, зумовлені ностальгією за Україною, передчуттям того, що вона втрачена назавжди. У цій поезії Олександра Олеся є яскраві поетичні знахідки. Це «крихта рідної землі» і «кухоль з рідною водою». Ці образи викликають у мене цілу низку асоціацій. Якою має бути туга, як вона опанувала душу героя, що для нього навіть крихта землі — як еліксир! Вони, ці образи, визначають емоційний настрій поезії, її елегійний лад, бо й ми, читачі, знаємо: поет так і не повернувся в Україну… Напевно, і сам автор десь на рівні людської і мистецької інтуїції відчував, що розлука з домівкою — назавжди. Спочатку ліричний герой мріє притулити крихту рідної землі до вуст — і він «застигне»: напевно, бажаючи продовжити мить такого єднання. Але поету цього недостатньо. Тому він доповнює попереднє слово новим, більш емоційно наснаженим — «зомлію», знепритомнію, утечу від жорстокої реальності еміграції…

І коли до ліричного героя приходить усвідомлення неможливості поцілувати рідну землю, він просить «хоч кухоль з рідною водою». А наступний рядок — найдраматичніший у розгортанні ліричного сюжету: «Я тільки очі напою…», тобто лише… подивлюсь, незважаючи на «спрагу» розлуки. І знову поет згадує вуста, спраглі вуста, для яких достатньо не випити, а лише притулити до себе той бажаний кухоль, щоб ще раз пережити спомини, відчути усім зболеним єством рідний край. Останній рядок поезії — її кульмінація, підкреслена контрастом вода-вогонь: «Торкнусь душею вогняною». Лише торкнусь… А душа палає, і навіть вода, цілюща вода з рідного краю, не може пригасити той вогонь — болю і розпуки…

11. Доведіть, що вірш «З журбою радість обнялась…» написаний у

неоромантичному стилі.

shkola.in.ua

Ознаки неоромантичного стилю: звернення до чуттєвої сфери людини, емоційноінтуїтивного пізнання; змалювання не маси, а яскравих, неповторних індивідуальностей, які борються за досягнення ідеалу часто попри безнадійну ситуацію; герої позначені внутрішнім аристократизмом, бажанням змінити сірість повсякдення; використання умовних, фантастичних образів, ситуацій, сюжетів; домінування символіки. Які з наведених ознак наявні в поезії «З журбою радість обнялась…»? Поет — це людина контрастного світовідчуття, тому в творі передає протилежні відчуття й емоції — захоплення й розпачу, радості й смутку, щастя і муки. Відповідно до символістського світосприйняття, єдність і боротьба цих протилежностей і є сутністю людського буття у контрастному світі. Ліричний герой перебуває в пошуках особистого щастя, він охоплений протиборством почуттів. Як бачимо з вірша, журба і радість, щастя і мука, смерть і воскресіння, день і ніч — ці антитези завжди

переплітаються у світовідчутті та творчості митця, власне, як і в реальному житті, що зіткане з химерних суперечностей. Життєві негаразди часто породжують зневіру й самотність. Між цими відчуттями точиться вічна боротьба. Цю закономірність

майстерно втілюють визначальні художні засоби вірша — антитеза й оксиморон:

В обіймах з радістю журба.

Одна летить, друга спиня...

І йде між ними боротьба, І дужчий хто, не знаю я. Журба і радість уособлюються, поміж них з’являється ліричне «я». Реальне переплітається з містичним, витворюючи багатозначний образ художнього світу. 12. Який із вивчених віршів Олександра Олеся, на вашу думку, наймузикальніший? За допомогою яких засобів автор досягає цієї музикальності? Мало кому з українських поетів-ліриків вдавалося з такою граничною щирістю й проникливістю висловити інтимні почуття. Ліричний герой стає посередником, своєрідним органом, музика якого сягає небес і здійснюється зв’язок людини з таємничими, позасвідомими силами, самою природою.

Поет надзвичайно точно вловлює ритми та мелодії гаїв і полів, музикою дихає у нього кожен образ. Це голос самої української землі, розкішної й лагідної. Музикальність досягається на образному рівні — згадуванням солов’їв, які «сміються, плачуть», «б’ють піснями в груди», «шумляче море», «Лист квітці рвійно шелестить, // Траві струмок воркоче.», «...ввесь світ співає», «Налагодь струни золоті: Бенкет весна справляє.», «з піснями в гості // На свято радісне квіток, // Кохання, снів і млості.». На мій погляд, поет підкреслює, що навіть природа хоче допомогти закоханим. Солов'ї попереджують, що молодість у людини буває лише раз, так само, як і раз буває справжнє кохання, тому треба ловити кожну мить, насолоджуватися хвилинами щастя з коханою.

Як і у народній пісні, у творі наявний художній паралелізм: зіставлення навколишньої краси, буяння природи і почуттів закоханого ліричного героя. Природа ніби спонукає злитися з нею: «Поглянь, уся земля тремтить / В палких обіймах ночі. /Лист квітці рвійно шелестить, / Траві струмок воркоче». Художня палітра твору забарвлена чарівною милозвучністю, що досягається за допомогою анафор: «Весна іде назустріч вам, // Весна в сей час вам рада.», «…над нас — боги скупі, // Над нас — глухі й нечулі…»), алітерацій та асонансів ([у], [о], [а], [і], [с], [н]: «На свято радісне квіток, // Кохання, снів і млості.», «Та знай: над нас — боги скупі, // Над нас — глухі й нечулі…»).

shkola.in.ua