Kult magazine#6

В номері

6

Від редактора 002 Успіх на один раз 004 Dualline 010 Kitchen Acoustic 017 Port Royal 020 Ульяна Нешева 026 Nameless 032 Імпровізація в чорному квадраті 038 Топ 5 екстремальних виступів 043 Sasha Glybina 050 Аудіальний штурм мозку 060 Гудімов 064 По барабану 070 Денис Вебер a.k.a Ostem 077 Robots Don`t Cry 086 Тысяча чертей, какая татуировка!

092 Відмовитись від Туреччини 100 Stoned Jesus 106 Хулігани 114 Поповнення фонотеки 120

6

001

Обкладинка

Павло Гудімов (під час виставки “Тінь трави“, Я Галерея, вул. Волошська, 55/57) фото: Matroskin

Над номером працювали Редактор Макс Фіявчук Дизайн колектив «111» Гетманчук Андрій Коцюба Богдан Скубій Євген Автори Оля Кирилюк Natella Shavadze Лада Тэсфайе Михайло Бондарєв Катерина Дубровська Юля Гагаріна Оля Чіркова Ірина Ющенко

Каріна Качуровська Оля Семенко Юлія Кочетова Юля Гусельникова Одарка Білоконь Ілько Біленко-Шумахер Альона Віолаторка

Контакти Редактор +38 (066) 921-07-04 skype: fiyavchuk Організаційні питання +380 (066) 077-49-57 skype: skubiy.evgeniy

http://kultmagazine.org kult.mag@gmail.com

002

ВІD РЕDАКТОРА Г

отувати номер важко в двох випадках – коли тобі критично не вистачає текстів і коли якісного матеріалу так багато, що ти опиняєшся перед вибором. Часом вибір стає важким або просто дістає тебе своєю необхідністю, навіть не знаю, що буває частіше, просто в цей момент ти починаєш перекладати цей крок на інші фактори, людей і знаки, шукаєш підказок та кидаєш монетку, довіряючи хоч і не важливі, але рішення, металу, який і так щодня знецінюється, піддаючись інфляції, не говорячи вже про щось інше. Останні два місяці принесли багато знайомств і відкриттів, це взагалі приємно, коли твої нові знайомства приносять тобі нові відкриття, ще раз доводячи, що робити крок вперед завжди краще, не обдумуючи його зайвий раз, саме для цього тобі і дана молодість, в першу чергу, щоби був час виправити ситуацію, якщо раптом налажаєш, а вже потім – щоби кожна лажа сприймалась легше. Та, на щастя, цього разу невдачі нас обминали, хтось списував це на вдалий збіг, хтось вірив в удачу, що остаточно і назавжди повернулась в наш бік, та всі, подумавши, розуміли, що успіх криється в чіткій постановці цілі і гармонічному руху до неї, хай навіть тебе відволікають безліч речей. І якби зараз, вже традиційно, я почав дякувати всім, хто зробив цей номер, колонка редактора була б достатньо великою, щоби ви припинили читати її вже після середини, а тому кожен і так отримав свою подяку, сучасні технології в цьому дуже допомагають.

KULT MAGAZINE

Останні дні проходили під звуки альбому Джека Уайта, важливого особисто для мене ще й тим, що він є черговим прикладом того, як в наші дні легко отримати якісну музику буквально за кілька годин після її офіційного релізу, а потім безмежно радіти успіху музиканта та новому екземпляру в своїй фонотеці. Взагалі, останнім часом переслідують розмови про зміну ставлення до музики в силу простоти її поширення, доводиться брати участь в дискусіях, захищаючи ідею смерті вінілу і компакт-дисків, а разом з ними і смерті справжньої музики, а вже на другий день ставати на бік Інтернету і дякувати технологіям за простоту самовираження, яку вони дають. Найцікавіше, що однозначної відповіді важко знайти, ти щодня відкриватимеш для себе нові аргументи на користь того чи іншого погляду, ти шукатимеш в мережі новий, давно очікуваний альбом, в той же час не відмовишся від вінілу в якості подарунку на день народження. І це абсолютно нормально і не принципово, головне, що ти шукаєш, щодня шукаєш щось нове, відкриваєш його для себе, як крізь призму історії, так і сьогоденних подій, купуєш, скачуєш і обираєш, завжди і щодня, а якщо вибрати буде важко, у тебе завжди є монетка…

003

МАКС ФІЯВЧУК

004

Текст: Текст: Оля xSt.Jimmyx xSt.Jimmyx Кирилюк Кирилюк Оля

KULT MAGAZINE

005

Усі ми хочемо, щоб наші улюблені музиканти, актори та письменники залишалися з нами на довгі роки, продовжуючи творити, адже вони пишуть та співають про і для нас, вони допомагають нам переживати переживати трагедії і насолоджуватись щастям. Проте, не все так складається, як хочеться. У конкурентному оточенні світу шоу-бізнесу не так вже й легко втримати свої позиції – щодня з’являються нові тенденції, вигадується щось нове, одні зірки затухають, інші – запалюються. Дуже часто гурти, яким пророкували величне майбутнє, розпадаються, так і не встигнувши прогриміти на увесь світ, записавши лише один альбом; або талановиті актори стають заручниками однієї ролі; або смуга успіху для діячів мистецтва просто закінчується.

006

В МУЗИЦІ У музичній сфері прикладом такого явища є історія англійського пост-панк/ електро гурту White Rose Movement, котрий після випуску дебютного альбому у 2006 році фактично затих, не зважаючи на теплу реакцію публіки та добрі відгуки критиків. Також дуже прикро за американський супергурт Isles and Glaciers, учасниками якого були музиканти із Chiodos, Emarosa, Pierce the Veil, Cinematic Sunrise. Isles and Glaciers проіснували 3 роки (2008-2011) і випустили лише один міні-альбом – «Серця самотніх людей» (The Hearts of Lonely People, 2010), проте пісні з альбому були настільки хорошими, що фанати з усього світу закидали музикантів проханням про возз’єднання гурту, тому існує можливість, що одного разу нас все-таки порадують свіжим пост-хардкор матеріалом. Після випуску двох повноцінних студійних альбомів у 2010 році розпався ще один пост-хардкор гурт – Scary Kids Scaring Kids. Досі не відомо, що стало причиною розриву контракту із студією звукозапису, і чому музиканти не перейшли на інший лейбл. Гучно розпочалася, але швидко обірвалась смуга успіху британського музиканта та кинонавця Тайлера Джеймса (Tyler James), хіт якого все ще можна почути на деяких радіостанціях. Бен Муді (Ben Moody), колишній учасник Evanesсence, пішовши з гурту намагався займатися солокар’єрою, проте нічого вдалого з цього не вийшло.

KULT MAGAZINE

007

В КІНО Схожа ситуація може статися і на акторському Олімпі: після яскравої та характерної ролі, актор стає її цілковитим заручником – нічого цікавого не пропонують, а те, що пропонують, нагадує ту саму характерну роль. Як приклад можна привести великого та жахливого Роберта Інглунда (Robert Englund), акторський талант якого так і не змогли достойно оцінити; того самого актора, що зіграв Фредді Крюгера в класичних «Жахах на вулиці в’язів» (19841994) – хто з нас не боявся заснути і побачити його у своїх кошмарах? Мало хто знає, що Інглунд почав цікавитись акторством ще у 12 років і відмінно навчався у відділенні Королівської академії драматичного мистецтва. Для нас він завжди буде Фредді у смугастому светрі, і ще, можливо, виконавцем другорядних ролей у низці відверто невдалих фільмів жахів. Ще одним заручником яскравої ролі став Едріан Пол (Adrian Paul), виконавець ролі безсмертного Дункана МакЛауда у фантастичному канадському серіалі «Горець». Поряд із привабливою зовнішністю, Пол має справжній акторський хист, володіє кількома бойовими мистецтвами, в тому числі пройшов курс тренувань з катаною, більшу частину трюків у своїх фільмах виконував власноруч, але так і не зміг позбутися кліше воїна-філософа МакЛауда, що пройшов крізь сторіччя.

008

KULT MAGAZINE

009

УЛЮБЛЕНЦІ ТА НАЙКРУТІШІ З моменту виходу на екрани фільму, в якому Маколей Калкін (Macaulay Culkin) зіграв свою зоряну роль, пройшло більше двох десятиліть, а все одно, кожного Нового Року родини по всьому світі збираються разом, щоб переглянути яскравий, добрий та дотепний хіт 1990х – «Один вдома». І хоч в його акторському списку було ще кілька вдалих ролей, як «Заможний Річі», у наших серцях Маколей завжди буде винахідливим та смішним Кевіном Маккалістером, грозою усіх «мокрих» злочинців та неслухняною карою для батьків. У Голівуді набагато більше пощастило рідним братам Калкіна – Рорі та Кірану, на рахунку котрих ролі у «Скот Пілігрим проти світу» та «Крик 4». Що стосується самого актора, то за 32 роки життя він подолав тяжкий шлях від найкращого юного актора до наркоманії та арешту за зберігання марихуани, проте тепер, абсолютно «чистий» актор планує повернутися до своєї кар’єри. Мало хто знає, що Брюс Вілліс (Bruce Willis) – не лише «міцний горішок» та «зелений берет», а ще й чудовий комедійний актор, доріжка слави якого розпочалася саме з комедійної ролі у серіалі «Детективне агенство «Місячне Сяйво», я кому він разом із Сібіл Шепард (Cybill Shepherd) утворив чудовий акторський дует. Проте кінобоси вирішили, що Віллісу більше підходить амплуа мужнього воїна-одинака, відтак у своїх фільмах

він постійно рятує когось із близьких, свою країну, а то і увесь світ. Саме таким ми звикли бачити його на екранах – в ролі непохитного праведника, героя, не позбавленного харизми та крупиці гумору. І якщо роботи Вілліса приносять йому міліонні гонорари, то доля актриси Сібіл Шепард склалася зовсім інакше – після «Місячного Сяйва» вона не отримала жодної більшменш пристойної ролі. Всі ми пам’ятаємо фільм «Інший світ» (2004) і золотоволосу вампірку Еріку у виконанні чарівної британської актриси Софії Майлз (Sophia Myles). Після цього фільму Софія знялася у ролі Ізольди у голівудський версії «Трістана та Ізольди» та … у серіалі про вампірів «Moonlight». І хоч драматичний талант актриси не викликає сумнівів, їй увесь час надсилають сценарії фільмів про вампірів та інших надприродних створінь. Сама акторка лише розводить руками – незначна епізодична роль визначила усю її кар’єру. Можливо, наші улюблені актори чи музиканти подарували нам лише один незабутній фільм або лише один грандіозний альбом – це не так вже й важливо, оскільки головне не кількість. Головними є ті емоції, котрі ми відчуваємо, коли на екрані юний Маколей Калкін готує пастки для грабіжників чи коли починається улюблена пісня…

010

С самой первой секунды знакомства с творчеством молодого украинского nu-jazz коллектива под названием Dualline слушатель становиться пленником неосязаемого океана красивых мелодий и сладкого женского вокала. С этим ничего не поделаешь, эти эмоции надолго. Старая джазовая школа и электроника, вот в чем секрет ребят. И все-же, как это им удается - читаем дальше.

текст: Евгений Скубий

KULT MAGAZINE

011

МУЗИКА

012

Ребята, откройте нам тайну, что свело вас вместе? Лена: Мы с Тарасом с первого курса университета вместе. Подружились на почве того, что оба любили группу Nirvana. Через моего одногрупника мы узнали и Андрея. Тарас: Было много разных колебаний, изменений в составе и даже стиле.

KULT MAGAZINE

А в 2009 году мы все-таки собрались чтоб играть nu-jazz. Этот стиль покорил наши сердца. Вдохновили нас такие музыканты, как Bonobo, The Cinematic Orchestra, Scalpel и им похожие. Мы снова нашлись с Андреем, так как до этого нам уже приходилось на некоторое время расставаться. Андрей: Я услышал ребят, думаю: «Еп.. круто!». А они

013 услышали то, что я cделал за это время и говорят: «Ну, нормально» (смеется). Мы встретились, восстановили связь, все сошлось воедино! Что ваше творчество несет в себе? Лена: Это нечто внутреннее, то, что ты выливаешь в нечто внешнее. Доносишь людям свое видение, нечто эфемерное, чтото более объемное, это сложно описать словами. Тарас: Я вижу это как какое-то глубокое состояние, которому ты придаешь форму. Все происходит на неосязаемом уровне. Андрей: Я думаю, что мы хотим показать некий новый аспект человеческой души. Показать людям, что вот они, новые ощущения! Они пережиты нами и, может быть, у вас при прослушивании нашей музыки, появятся схожие с нашими чувства.

играешь, и как давно ты научился этому?» Я отвечал, что только два месяца занимаюсь. Многие удивлялись. А потом прошло больше месяцев, и я научился большему. Тарас: А меня впечатлили люди, которые делали это до меня.

МЫ ХОТИМ ПОКАЗАТЬ ЛЮДЯМ НЕКИЙ НОВЫЙ АСПЕКТ ЧЕЛОВЕЧЕСКОЙ ДУШИ

Что побудило вас на создание музыки? Андрей: Еще со школы писал свои песни, играл на акустической гитаре своим друзьям. Мне нравилось то, что людям это по душе. Мне говорили: «Ты так хорошо

Я услышал The Doors и сразу влюбился. Дальше мне хотелось передавать свое мироощущение посредством музыки, вот так повелось.

Лена: У меня похожая ситуация с Тарасом. Хотя изначально было дело, когда меня шестилетнюю родители обманом завели в музыкальную школу на прослушивание. Я его прошла, начала играть на пианино. А вообще для меня поворотный момент, это когда я в одиннадцать лет впервые услышала Billie Holiday. Я поняла, что хочу петь, и что хочу петь джаз. У вас вскоре выходит LP альбом. Что изменилось в вашем творчестве, и что он собой представляет? Тарас: Мы попытались в этом альбоме использовать несколько принципов создания музыки. Часть материала была записана вживую, а другая часть, это эффекты и некоторые инструменты, были доделаны посредством программ для создания музыки. Это некое объединение, симбиоз. То, как сделали это в свое время Radiohead, было для нас вдохновением при создании этого альбома. Андрей: Может быть, открою секрет, но я старался записывать свои гитарные партии так, как будто они играются вживую, то есть с первого дубля. Не старался

МУЗИКА

014

делать, как в студии, чисто, наоборот хотел внести что-то живое в электронную музыку. Лена: Сейчас многие считают, что джаз это мертвая музыка, музыка, которая была 50-60 лет назад, которая не может быть сейчас актуальной. А мы как раз в этом альбоме хотим показать, что джаз может быть электронным, но он при этом совершенно не утрачивает KULT MAGAZINE

свою непосредственность, ту непосредственность, которая сделала джаз классикой. Каковы ваши планы, что касается выпуска альбома? Будет только онлайн? Андрей: Пока-что онлайн, конечно. Новое время все-таки. Но мы выпустим limited edition на дисках. Каждый, кто захочет

015 его получить, легко сможет это сделать. Лена: Будет красивая обложка, будет приятность внутри и снаружи. Плюс Андрей проявит здесь себя как художник. О чем ваши мечты? И зачем вообще мечтать? Лена: Для меня мечты это не что-то такое вот несбыточное. У меня все сбывается. Я вот 5 лет назад сделала татуировку «Dreamer», это мое кредо. Вообще, я хотела бы, чтоб музыка перестала быть для меня просто хобби. А еще хочу мир во всем мире. Андрей: Мои мечты? Многомного гитар! Jazzmaster, Jaguar, все, что с необычным звуком, все, что мне нравиться. Хочу тот звук, который хочу! А так я сейчас устроился на работу. На работе все думают только о работе и говорят только о ней. Офис-дом-офис, ничего кроме этого у людей нет, я так жить не могу! Для меня это просто возможность реализовать то, что я хочу и больше ничего. Большинство моих желаний связаны с тем, чтоб накупить себе много аппаратуры. Тарас: Да и, правда, некоторые мечты упираются в матеиальную позицию. Это опять-таки связано с покупкой

инструмента. Я готов даже поехать где-то работать гастарбайтером какимто, чтоб получать хорошие деньги. Делать адскую работу, но потом вложить в себя и довольствоваться этим. У каждого понимание счастья свое, у нас с Андреем, наверное, оно одинаково.

утром, я ехал на работу и радости моей не было предела. А еще мне нравиться Япония. У них ко всему есть творческий подход. Даже как-то была статья про канализационные люки. Там была фотография японских и украинских люков, сразу становиться все ясно о стране.

Город вашей мечты.

Культовые личности в вашей жизни.

Лена: Я очень люблю Берлин. С точки зрения музыки и общества. Там можно полностью раскрыться, есть очень много возможностей. Там ты четко видишь, куда двигаться и есть очень много людей, которые заинтересованы в том, чтоб тебе помочь. Меня этот город не отпускает еще с прошлой зимы. Это город, о котором люди знают очень мало. На фоне Парижа и Лондона мне кажется, это самый недооцененный город. Хотя Киев я люблю не меньше, ведь он свел меня с ребятами, дал мне очень-очень многое. Тарас: Духовная родина меня это Исландия. Рейкьявик. Я нахожу в этом месте гармонию со всем миром благодаря природе, что существует в этих местах. Андрей: Я скажу, что я хотел бы жить там, где всегда солнце. Например, сегодня было солнце

Андрей: Первые аккорды, которые я подобрал, принадлежали Бабкину. Может 5`nizza, Бабкин. Мне нравиться то, что он играет джазовые аккорды, но в другом музыкальном жанре. Раньше больше его любил, сейчас просто он немного изменился. А еще, конечно же, Том Йорк, жаль только, что он никогда не приедет в Украину. По его словам, потому что был Чернобыль. Тарас: Бесспорно, Том Йорк. То, что он поменял очень многое в мире музыки, никто никогда не сможет оспорить. Также Bonobo, он взял и показал всем джаз с новой стороны. Лена: Для меня всегда этими людьми будут Billie Holiday, Amy Winehouse, Kurt Cobain, Pj Harvey. Все эти люди сформировали мое видение музыки.

МУЗИКА

016

Что можете сказать о нынешней музыкальной среде города Киев? Андрей: Мне как-то моя преподавательница сказала, что Киев это окраина Москвы. Сначала все появляется там, а потом только здесь. Мне эти слова очень сильно влезли в голову. Я думаю, что Киеву нужно выбраться из этого состояния и стать отдельной частью Европы, делать свое, новое! Лена: Я точно знаю, что большинства киевских молодых музыкантов – очень хороший потенциал. Нужно только сплотиться и работать над этим здесь! Главное, чтоб музыкантам давали сцену для выступлений, художникам давали галереи для выставок и тому подобное. Тарас: Когда я еще учился в школе, киевские заведения, в которых можно было выступить, можно было посчитать на пальцах. Барвы, Бинго и все. Сейчас появилось намного больше мест для своей реализации. Больше KULT MAGAZINE

музыкантов родилось, которые на самом деле что-то могут. Хотя не стоит забывать и адеграундную сцену, которая предшествовала этому. Хочу отметить таких музыкантов, как Coala Pascal, ребята такую фору дали всем! Когда я попал впервые на их концерт, это было для меня что-то невероятное. И таких музыкантов было очень много в Киеве. И вообще низкий поклон всем тем, кто делает музыку в условиях андеграунда!

же соц. сетях послушать хотя бы 5 секунд трек отечественного музыканта и отношение может очень кардинально поменяться. Тарас: Просто нужно осознавать, что все это делается

Ваше слово украинскому слушателю? Андрей: Еще я заметил, что наши люди почему-то привыкли слушать вокал, а музыку воспринимают как фон. Никто не слушает музыку, а слушают лирику, слова и пытаются себя с ними ассоциировать. Мне кажется, это не правильно! Нужно больше воспринимать музыку и шире относиться ко всему! Лена: Я думаю, пора избавиться от стереотипов, что украинская музыка ничего не стоит! В тех

обложка нового альбома группы Dualline “Midnight Vibes”

очень усердно и за неимением возможности делать в таком качестве, как это делает запад. Лена: Не бойтесь слушать украинских исполнителей. Дайте им шанс, все ведь не так плохо!

017 Текст: Макс Фіявчук

Ноель Галлахер на табуретці Kitchen acoustic – новий проект, створений трьома київськими ентузіастами. Ідея, на перший погляд, проста і невимушена: музикантів з різних гуртів запрошують на звичайну кухню в звичайну квартиру, де вони виконують кілька своїх речей і, по можливості, розповідають щось про себе. Кухонна атмосфера додає свого тепла і безпосередності, а відзняте відео потім дуже круто переглядати вдома, лежачи на дивані з чашкою зеленого чаю.

018

Н Ліза Букреєва (фото/відео)

асправді, найвідданіші фани проекту– це ті люди, котрі його створили та віддано працюють: картинка проекту, дівчина, котра дивиться на світ крізь об’єктиви своїх камер - Ліза Букреєва; звук проекту, геніальний музикант та звукорежисер проекту Костя Почтар; а також Діма Трофименко, який навідріз відмовився розповідати щось про себе в нашій розмові :-) Далі слово лише їм, трудівникам і авторам проекту.

«Kitchen acoustic – проект для людей зі смаком, тому у нас ніколи не буде мільйонів переглядів та сотень тисяч прихильників саме в Україні», кажуть засновники проекту. За їх словами, в один момент вони побачили, в якій глибокій ямі знаходиться певний прошарок музики в Україні, а тому розпочали свій проект, аби не дати засипати цю яму ґрунтом. «Дуже дивно, адже якісна музика є, вона зовсім поруч, її створюють наші друзі, грають

KULT MAGAZINE

її на найвищому рівні. Чому ж це не цікаво для більшості людей, котрих ми зустрічаємо щодня в метро, на вулицях Києва, в супермаркетах? Вони теж живуть у сучасному місті, гуляють в тих же парках і скверах, як і ми, чому вони не чують і не бачать справжньої музики?» «Ми знімаємо тих музикантів, котрі варті широкої популярності, чия музика – це справжнє мистецтво, а не те, що ми чуємо на музичних каналах кожного дня. Знімаємо на кухнях, скажемо, в тому місці, де все звучить чистіше, краще, смачніше». «Чомусь всі шукають у нових проектах якусь ідейність? Звичайно, певна тонка лінія посилу в проекті є, але навіщо її розказувати всім? Нехай кожен подивиться, вирішить для себе, що добре, а що – погано, послухає в акустиці ті пісні, котрі звучать на кухнях і, можливо, зрозуміє, що не варто забивати останній цвях у труну української незалежної музики.

019 Я дуже хочу, щоб через наш проект, люди у вихідний день підняли свою п’яту точку опори із дивану, крісла, стільця і пішли на концерти на тих виконавців, які заслуговують аншлагів».

Костя Почтар (звук)

Діма Трофименко

Засновники проекту чітко і однозначно бачать розвиток своєї ідеї, при чому, кожен у власній сфері діяльності. Приміром, Костянтин Почтар планує вдосконалювати метод зйомки. «Зараз ми лише придивляємось і пробуємо. Якщо у нас є 4 випуски, зняті приблизно однаково, наступні 4 точно будуть іншими», - каже він. Дмитро Трофименко: «Розвиток проекту має носити характер взаємовиручки та допомоги. Ми, насправді, робимо гарну справу. І від некомерційного проекту хочемо отримувати задоволення. Дуже вдячний вашому виданню, що знайшли нас, побачили і відчули. Здається, в однаковому напрямку ведемо бій». Костянтин розказав нам, що хотів би зняти Ноеля Галлахера. Та й взагалі, за словами авторів,

кожен хоче попрацювати з тим виконавцем, котрий мав і має вплив на їх життя через музику. «Музики в Україні не мало, відповідно, акустичної теж. Але якість – це окрема тема для розмов. На екранах ми бачимо лише товар, а справжні цінності залишаються поза ефірами телеканалів. Але кожна людина має розуміти, що перші ряди української музичної армії – це деякою мірою «гарматне м’ясо», котре помирає дуже швидко».

«Kitchen acoustic – це абсолютно некомерційний проект, котрий тримається на ентузіазмі. Погано це, чи добре, я навіть не знаю. Але ми над комерцією ніколи не задумувались і навряд чи задумаємось у найближчий час. Ми працюємо для людей зі смаком, а не для мільйонів переглядів, хоча одне іншому б не заважало». «В Україні ідеями заробляти можна, якщо під публічною ідеєю ховається ще одна комерційна ідея».

020

ІТАЛІЙЦІ

НАТХНЕННЯ УКРАЇНОЮ KULT MAGAZINE

021

СКАЙПОМ НА ПИТАННЯ ЖУРНАЛУ KULT ВІДПОВІДАВ АТТІЛІО БРУЗОНЕ, УЧАСНИК І ФІЛОСОФ ІТАЛІЙСЬКОГО ГУРТУ PORT-ROYAL. В БЕРЕЗНІ-КВІТНІ ВОНИ ЇЗДИЛИ В ТУР КІЛЬКОМА УКРАЇНСЬКИМИ МІСТАМИ ЗАВДЯКИ АГЕНЦІЇ NATURALEAST, ІТАЛІЙСЬКОМУ КУЛЬТУРНОМУ ЦЕНТРУ ТА КОМПАНІЇ INBLU.

МУЗИКА

022 ТЕКСТ: NATELLA SHAVADZE

Для початку, вітаємо Вас в Україні і дякуємо за тур, який подаруєте нашим слухачам. Ви бували в Україні? Які емоції, думки, асоціації пов’язані у вас із нею? Дякую, що запросили нас сюди. Так, ми вже мали у 2010-му міні-тур, до того ж я був у вашій країні сім років тому, але просто як турист, а не як музикант. З Україною у мене пов’язано багато приємних емоцій, не випадково я присвятив їй декілька пісень port-royal. По вашому, наскільки різний слухач в Україні та Італії зокрема та Західній Європі взагалі? Завжди важко узагальнювати, але слухачі Східної Європи (з-поміж них і український слухач) більш теплі, пристрасні, тому що фактично вся музика стала доступною для

KULT MAGAZINE

023

них набагато пізніше, аніж вона з’явилася у слухачів Західної Європи, наприклад, (італійці серед них) які більш розчаровані і критичні. Але, як я вже сказав, важно давати загальну оцінку кожному. Загалом, ми завжди щасливі грати в Східній Європі, тому що ми відчуваємо тепло і ентузіазм. Часто доводиться чути, що майбутнє – за електронною музикою. Ви теж так вважаєте? І взагалі, якою ви бачите музику майбутнього? На мою думку, майбутнього більше немає: я бачу тільки безкінечне теперішнє, де все перетворюється і старе репрезентується як нове, якщо тільки воно відображає якісь суттєві зміни. Минуле, теперішнє і майбутнє не мають більше сенсу як категорії, з того часу, як вони

всі є у цьому безкінечному теперішньому, вони поглинають все: це реальний час постмодерну. Це також пояснює, чому префікс «пост» настільки поширений і яким так часто зловживають останні 20 років. Ми також хочемо випереджати і бути попереду, але, власне, ми завжди на тому самому місці… Чи це не те «безкінечне повторення», про яке так багато говорив Ніцше? Що для вас є мірою якості музики і таланту музиканта? Напрямок. Якщо сучасна музика живе трохи довше, ніж звичайний продукт споживання, то це означає, що є щось в цьому (талант, геніальність, як вам більше подобається). Скільки музикантів (indie і pop) з’являється, мають успіх і з однаковою неймовірною швидкістю зникають в нікуди?

Ким ви були до того, як стати музикантами? Чим би займались, якби з музикою в житті не вийшло? Мабуть, тим же ким я є зараз – людиною, яка любить музику, тим, хто хоче створювати її з пристрастю і професіоналізмом. Не знаю, ким і чим я буду, тому що я повністю задоволений тим, чим я є зараз. Навіть після 12-річної роботи над port-royal я не запитував себе, чим би іншим міг займатися. Тим не менш, якби я ніколи б не розпочав portroyal, мабуть зараз би був дуже молодим професором філософії в університеті, на що я, як учасник port-royal, чекаю вже кілька років. Наскільки важко в Італії стати професійним музикантом? Як налагоджена система виступів, робота з лейблами? Зараз фактично кожен може бути

МУЗИКА

024 всім, чим завгодно (так само, як і бути нічим) в тому числі, бути професійним музикантом: тільки враховуйте, що це так всюди, не тільки в Італії. Звичайно, в Італії не так багато простору для такої музики, як наша, мейнстрімова музика в нашій країні це щось жахливе, але є маленька частина незалежних музикантів, як і в кожній країні, я думаю. Втім port-royal з самого початку був міжнародним гуртом і ми ніколи не були зосереджені в одній країні (в даному випадку Італія це просто країна, в якій ми народилися). Знову ж таки, хочу додати: дуже часто інді музика – в світі, не тільки в Італії – є ще більш огидною ніж той же поп. Над цим феноменом є сенс задуматися.

KULT MAGAZINE

Яку музику ви слухаєте? Не так багато: коли ти частина «гри» і ти знаєш всі прийоми, як є насправді, до того ж написання музики займає більшу частину твого життя – повірте мені, ви будете набагато менше зацікавлені в тому, аби слухати музику. Я, звичайно, слухаю музику, але не так багато, як це було раніше, коли я створив port-royal, наприклад. Загалом завжди з радістю слухаю Autechre, Magnetophone, Labradford і електроніку, ембіент, dance music загалом… Повертаючись до виступів в Україні: яким ви бачите свого слухача тут? Мабуть, ви можете відповісти на це питання краще за мене! В будь-якому випадку,

типовий слухач port-royal з пост-радянського простору – досить молода людина, можливо, студент університету, людина чутлива, яка любить подорожувати і вивчати світ. І таких людей ми б хотіли бачити якомога більше на наших концертах в Україні! Ви показували українцям щось таке, що робите вперше? Звичайно, ми грали нові речі, зазвичай ми так робимо щоразу, коли їдемо в тур країною, яку дуже любимо, і, звичайно, це стосується України! Взагалі, сюрпризи завжди є спонтанними під час концерту, все залежить від контакту з людьми, і це, на мою думку, є найзахоплююча річ, яка може статися.

025

МУЗИКА

026

Текст: Лада Тэсфайе

КАК-ТО СЛУЧАЙНО Я ЗАМЕТИЛА, ЧТО ХУДОЖНИКОВ, ПИСАТЕЛЕЙ, ПОЭТОВ, РЕЖИССЕРОВ ЗАДЕВАЮТ ВОПРОСЫ КАСАТЕЛЬНО СМЫСЛА ИХ РАБОТ. ПОТОМУ ЧТО ИНОГДА ИМЕННО ТАКОЙ ВОПРОС ЛИШАЕТ СМЫСЛА НЕ ТОЛЬКО ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ ТВОРЦА, НО И УБИВАЕТ ЕГО. КОНЕЧНО, ГОРАЗДО ПРОЩЕ ВОСПРИНИМАТЬ ИНФОРМАЦИЮ, РАЗЛОЖЕННУЮ ПО ПОЛОЧКАМ. ХОТЯ МНЕ КАЖЕТСЯ, ЭТО И НАМНОГО СКУЧНЕЕ. ВОЗМОЖНО, Я ПОКАЖУСЬ ИЗЛИШНЕ НАГЛОЙ И ЭГОИСТИЧНОЙ, НО ИНОГДА МЕНЯ МАЛО ВОЛНУЕТ, ЧТО ЖЕ ХОТЕЛ СКАЗАТЬ АВТОР. ДЛЯ МЕНЯ ВАЖНЕЕ — ЧТО ЖЕ Я СМОГЛА НАЙТИ В ЕГО РАБОТЕ, ЧТО МЕНЯ ЗАЦЕПИЛО. ПОЭТОМУ КОГДА ХУДОЖНИЦА УЛЬЯНА НЕШЕВА НАЗВАЛА СВОЮ ВЫСТАВКУ «NO CONCEPT», ЭТО СТАЛО СВОЕГО РОДА ОПРАВДАНИЕМ ДЛЯ ТАКИХ КАК Я. С УЛЬЯНОЙ МЫ НЕМНОГО ПОБОЛТАЛИ И О КОНЦЕПЦИЯХ, И ОБ ИХ ОТСУТСТВИИ, И О ВИНЕ, И О БОРЩАГОВКЕ.

027

АРТ

лю

029

Если бы тебя попросили саму себя представить. Как бы ты это сделала? Свободный художник с гипертрофированным чувством справедливости. Любит цветную одежду, в которой преобладает чёрный цвет. Режиссер Кристиан Люпа в одном из интервью сказал, что энергия не в том, что мы сделали, а энергия — в мечте и в стремлении к тому, чего еще нет. Исходя из собственного опыта, можешь ли ты согласиться с этим утверждением? Однозначно. Стремление действовать, творить, развиваться, исходит от чётко поставленной цели, веры в себя и принятого решения, которое не имеет обратной силы. Вся сила нашего движения состоит в мечте, объединённой с верой в её воплощение. Я так понимаю, что для тебя процесс важнее всего? Да, вся сила в процессе. Чувство возбуждения и восторга. Это как влюблённость.

А. Тарковский в одном из своих интервью главной задачей искусства назвал разрешение духовного кризиса, царящего во всем мире. По его мнению, в обществе должно быть чтото такое, что стимулировало бы духовное развитие и развивало бы в человеке чувство собственного «я», побуждало бы его стремиться к индивидуальности и гуманности. Не могу сказать, что я полностью согласна со словами Тарковского, но я уверенна в том, что искусство должно быть свободным, честным, вдохновлять на лучшие поступки и, конечно же, радовать. «Вы меня вдохновили» — чаще всего я слышу эти слова. Так что, может моя миссия вдохновлять… Определяешь ли ты для себя главную задачу как художника, если да, то какую? Я стараюсь не ставить себе главную задачу, мне кажется, это поставит меня в рамки и не позволит мне чувствовать всю полноту радости от создания.

Опять-таки, возвращаясь к словам Тарковского, что можешь сказать об искусстве сегодня, стимулирует ли оно духовное развитие общества или может, все зависит от отдельно взятого человека? Всё зависит от того, хочет ли человек развиваться духовно. К тому же, искусство сейчас делает всё, чтобы зритель не думал, давая стотонные описания о смысле и идее произведения. Однозначно могу сказать, что искусство на 100% стимулирует всех, кто открыл ему двери, как отдельных людей, так и общество. В современном мире мы очень много говорим об индивидуальности, о нахождении своего места. Буквально с детского сада, мы пытаемся развивать креативное мышление и заставлять мыслить наших детей нестандартно. И в то же время, одним из главных страхов человека 21 века является страх одиночества. Обращаешься ли ты к этой теме в своих работах?

АРТ

030

Я не обращаюсь вообще ни к каким темам . Я делаю всё интуитивно, всё зависит от внутреннего или ситуативного состояния и частенько это состояние можно назвать одиночеством. Но опять же, повторяюсь — это только состояние. Человек никогда не будет одиноким если будет верить в то, что он делает, так как рядом всегда найдутся люди, которые его будут поддерживать, которых он будет заражать своей личностью идеями и мечтами. Один раз ты как-то сказала, что тебе легче написать, чем высказать свои мысли вслух. И должна отметить, что пишешь ты довольно кратко. В чем основная причина такого подхода к общению? Скорее всего, это высказывание относится к разрешению конфликтов, когда лишняя эмоция может всё испортить. Ведь на самом деле я очень эмоциональный человек, который любит говорить правду и презирает лицемерие. Мне проще донести человеку мою мысль пером, так чтоб он понял меня, а я — не зацепила его за живое. Но на самом деле я очень люблю общение, также

KULT MAGAZINE

я больше люблю слушать, чем говорить, не зря нам дано 2 уха и 1 рот. И может многие интерпретируют это как мало общительность, однако я не являюсь такой. Несмотря на то, что недавняя твоя выставка называлась «No concept», тем самым, призывая посетителей не искать скрытые смыслы и концепции, наверняка есть люди, которые захотели или захотят высказать свое видение твоих картин, дать свою интерпретацию. Как ты относишься к озвучиванию людьми своего мнения касательно твоих работ: испытываешь страх, недовольство, безразличие и т.п.? И как относишься к критике, в частности? Конечно, мне интересно наблюдать за теми людьми, которые пытаются найти смысл в том, что в принципе, не имеет смысла и создано, основываясь исключительно на чувствах. Меня больше интересует озвучивание чувств, которые вызывают мои картины. В любом случае, всегда интересно услышать мнение профессионала, но чаще всего я с ним не согласна. Собаки лают,

караван идёт. Не так давно у тебя была фотосессия у известного фотографа Сергея Сараханова. Каково быть по ту сторону камеры? Какие ощущения, может что–то для тебя стало открытием и где тебе понравилось находиться больше? Да, я какое-то время фотографировала и с уверенностью могу сказать, что прятаться за фотоаппаратом мне удобнее. Но, чёрт возьми, как же приятно получать по почте красивые снимки! Насколько велики твои творческие амбиции? При идеальных условиях, чего бы ты хотела достичь или как бы ты хотела проводить свои дни? Может, ты мечтаешь сидеть на берегу моря, писать картины и пить вино? Мои амбиции безграничны, и в планы, конечно же, входит море и вино. Я и сейчас получаю море удовольствия, сидя в своей мастерской на Борщаге с видом на кладбище! Главное — всегда учиться и не потерять себя в этом современном говноискусстве.

031

АРТ

032

KULT MAGAZINE

033

ТЕКСТ: МИХАЙЛО БОНДАРЄВ

речі, без яких існування цілого унеможливлюється, а зовнішність спотворюється внаслідок вилучення певного органу. Так само у випадку з тернопільцями Nameless, як складової українського андерграунду. Вже цілих двадцять років вони органічно доповнюють українську музику чисельною кількістю пісень, альбомів, активно беруть участь у різного роду фестивалях, клубних виступах, квартирниках, тощо по всій Україні. Їх внесок у культуру проведення концертів неможливо переоцінити, у розвиток самобутніх стилів сучасників можна простежити. Вони створюють сайд-проекти і неодмінно досягають успіху на паралельних фронтах («Ті, що падають вгору», «Echo Gardens»). В них нема дотику царя Мідаса, який би перетворив все до чого торкнувся на золото, їх головний секрет – тяжка праця та багаторічний досвід.

МУЗИКА

034 Гепенінг та фулл-контакт Гурт несе в собі дух сайкоделічної культури славетних 60-х. З цим історичним періодом фронтмен Зорян Безкоровайний пов’язує свободу в громадській свідомості, а з нею і появу свободи в мистецтві. Тогочасні творчі методи: винайдені, пройдені, та вже злиті із творчістю наступних поколінь, застосовуються гуртом сьогодні і доповнюються новаторськими ідеями: «наші громадяни повинні пережити те, що переживала Західна Європа й Америка в 1960-ті. Те, чого ми були позбавлені. 1960-ті роки в історії людства — дуже душевний і цікавий період». Де б Nameless не грали, за яких би умов це не відбувалося, вони завжди несуть із собою потужний заряд, який створює самий натуральний геппенінг 60-х, певний фуллконтакт із публікою. Глядачі, оточуючий простір, музиканти, їх інструменти, оригінальні афіші Світлани Фролової, інсталяції, заряджене повітря,

KULT MAGAZINE

утворюють світове несвідоме, яке і називається творчістю гурту Nameless. «Ми вважаємо, що в людини, яка прийшла на наш концерт, повинні бути задіяні всі її рецептори. Ще в першій половині 1990-х ми виступали в кінотеатрах і показували фільми через кінопроектор. Пізніше, вже в 2000-х, на фестивалі «Рейвах», в організації якого ми брали участь, були задіяні спеціальні інсталяції, які впливали на зорове сприймання. Також ми наймали волонтерів, які ходили залою з боа й лоскотали ними глядачів. Ввели в дію максимальну кількість людських рецепторів: слух, зір, тактильні відчуття. Глядачі в міру бажання включали й смакові рецептори — пили пиво, наприклад. Фестиваль «Рейвах» був мультикультурною акцією, в якій знаходили місце для літератури, театру, музики, живопису, перфомансу».

035

Про вподобання Nameless неможливо розглядати виключно на прикладі аудіо чи відео записів, необхідно долучитися до самого дійства, інакше ніяких чудес не відбудеться, таїнства не станеться і ви проґавите свій шанс «пережити те, що переживала Америка в 1960-ті». Сьогодні до їх музичних захоплень можна віднести таких мастодонтів, як “The Velvet Underground”, “Pink Floyd”, “The Fiery Furnaces”, “The Brian Jonestown Massacre”. Гурт присвячує відомому фронтмену Антону Ньюкомбу пісні і навіть мають кавер на “Servo”, який звичайно не міг не піддатися творчій обробці, певному «аналізу» з боку музикантів і переріс у самобутню, серйозну і довершену пісню «Служник».

«Ці колективи винесли музику за рамки виключно розважального контексту, перевели її у інтелектуальну площину, перетворили музику на реальну філософську категорію. Від них ми поживилися принципами – наприклад, завжди співати і грати лише про те, що пережили особисто, користуючись палітрою власних подчуттів, метафор та асоціацій, а не симулякрами чи чужими стереотипами. Рок-нролл – справа егоцентрична, це діло для справжніх індивідуалістів спраглих особистісної самореалізації. Думаю, люди у перелічених тобою гуртах керувалися тією ж мотивацією у житті».

МУЗИКА

036 Імена, діючі особи та Ігор Пелих Наскільки мені відомо, назва гурту ніколи не змінювалась. Ну хіба, що вконтакті та на last.fm вони підписані, як «Nameless (UA,Ternopil)», але виключно задля того, аби зробити ваше життя легшим і унеможливити ваше духовне гниття, у випадку коли ви ненароком натрапите на однойменну пісню американців Slipknot. Сама назва була запозичена з книги відомої письменниці у жанрі фентезі Урсули Ле Гуїн «Чарівник Земномор’я»: «Ідея назви з книги…де йшлося про те, що кожна людина має два імені – одне таємне, а одне для всіх. І якщо знати таємне ім’я людини, нею можна керувати. А ми їх якраз повтрачали. Ми поза контролем.», - пояснює Зорян.

Згадуючи особистість Зоряна Безкоровайного, хотілося б трохи зупинитися на ній. Зорян активно бере участь у різних фестивалях, але й сам не стоїть обабіч культурного розвитку молоді і в 1991 році засновує фестиваль молодіжного мистецтва «Нівроку». «З того, що ми пам’ятаємо про «Нівроку» - погані гурти там не грали. Багатьох з них ви можете бачити на музичних телеканалах. Проте, більшість мусите шукати в нетрях інтернету, якщо ви дійсно кохаєтесь на музиці. Говорячи про такі гурти журналісти люблять цитувати біблію: «Нема пророка в своїй Вітчизні». Ми ж кажемо: «Не метайте перли перед свиньми» - це теж написано в біблії. Бо до хороших речей не ведуть найлегші шляхи».

Перманентним генератором драйву, та позитивного настрою «тих, що втратили обличчя» є Світлана Фролова. Її руці

KULT MAGAZINE

належать відомі сайкоделічні афіші до кожного з концертів, а в гурті вона співає, та доповнює мультиінструментальний склад губною гармонікою та тамбурином. Наталія Возняк бере участь не тільки у творчості низки відомих гуртів («Nameless», «Ті,що падають вгору», «Echo Gardens»), а також грає в міському оркестрі. В Nameless теж співає, грає на альті, клавішах та флейті. Сологітаристом є Сергій Бучинський, на басі Ярослав Дроздовський, на барабанах Олег Петришин. У витоків творчості і формуванні стилю стояв близький друг гурту та відомий телеведучий Ігор Пелих, що загинув восьмого травня 2009 року. Цілих п’ять років, з 1993-го по 1998 він займав місце бас-гітариста. «Ігорко Пелих наш товариш дитинства. Ще у кінці 80-х років минулого століття ми з ним брали активну участь у різноманітних молодіжних організаціях, що ставили собі за мету здобуття незалежності України – СНУМ, наприклад. Буремна «революційна» юність зазнала сублімації і зосередила нас на музиці – ось так з підлітків-нонконформістів ми перетворились на музикантів. А потім у 1993 році Пелих разом з Фроловою приєднався до Nameless, де за них уже активно агітував Зорян. Життя з Ігорком було надзвичайно цікаве – він був веселим і талановитим чоловіком, попри значні фінансові та сімейні проблеми, які переживав у ті часи. Зрештою, та скрута й змусила його виїхати до Києва і покинути Nameless. Не знаю, настільки об’єктивно зможу визначити його музичний вплив на групу – не такто просто впливати на колектив, який складається виключно з «культових постатей» (сміються)

037

МУЗИКА

038 Про театр, постановки і все, що точиться навколо цього, ми розмовляємо з Анатолієм Неєловим, художнім керівником театру-студії «Чорний квадрат». У маленькому приміщенні, що має ознаки кабінету (стіл, офісний стілець, комп’ютер), небагато місця. За стінкою в маленькій камерній залі театру «Чорний квадрат» (далі «ЧК») триває репетиція дитячої студії театру: звідти лунають дзвінки голоси і бадьорий тупіт. Під такий «саундтрек» ми починаємо розмову.

039 Кому до голови прийшла ідея створити цей театр? Після якої події можна вважати, що він заснований? Ще в дитинстві. Пішов я одного разу до театру, і мене це буквально розірвало на шматки. Пішов другий — і не побачив такої гри. Відчув деякий дисонанс, якого з роками так і не здихався. Я хотів якісної, справжньої гри акторів. Виникло бажання спочатку займатися, грати в живому театрі, реалізувати його в театральній студії не вийшло. Тоді я працював на телекомпанії — і теж нічого не вийшло, бо телебачення — це не мистецтво, а ЗМІ. У якийсь момент я почав репетиції, почав ставити спектаклі з іншими акторами. І от з 13 жовтня 1991 існує «Чорний квадрат» - не можна сказати, що це конкретна дата заснування театру, це дата першого набору до театральної студії. Розкажіть про структурну імпровізацію. Чому ви використовуєте її? Цьому методу сотні років. Вона бере початок з комедії дель арте, нею користувалися всі школи театру від Середньовіччя до наших днів. Ми використовуємо її... що більше за все ненавидить глядач? Чому люди припинили ходити до театрів? Театр поступово гине — перетворюється певним чином, як опера та балет, на мистецтво для маленького відсотка населення. За статистикою до театру в Києві ходить 3-4, ну добре, хай 5 відсотків від загальної кількості людей. 95 відсотків не ходять до театру, і ходити не будуть, тому що театр має бути актуальним. Чехов і Станіславський писали

п’єси про своїх сучасників, які приходили до них на спектаклі. Сучасний театр займається класикою — і я не кажу, що класика це погано, я кажу, що погано займатися тільки однією класикою, — поступово втрачаючи глядача. Глядач приходить до театру, дивиться Карпенка-Карого і питається: «Як це мене стосується?» Як сучасного урбаністичного глядача може торкатися проблема села 19 сторіччя? Таким чином проблематика класичного українського театру глядачу не те що несучасна — сучасна — але не актуальна. Актуальна ж вона для тих людей, що не ходять до театру — для тих, хто купує землю, обробляє її. А про що люди хочуть дивитися? Люди хочуть дивитися тільки про дві речі: секс і смерть. Ерос і Танатос. Це не я вигадав, це Арістотель. Секс і смерть — це все, що цікаво людству. Але фільм «Москва слезам не верит» - це теж секс. Секс я маю на увазі не як інтим, а як взаємодія між статями. Кожен з нас живе у рамках своєї самотності, і кожен мріє про велику справжню любов. І про це люди готові дивитися. Як ви думаєте, воно існує? Велике справжнє кохання? Я знаю, що воно існує. Я зустрічав його в своєму житті. Проблема в тому, що воно не завжди є щастям. А що ж таке щастя? Щастя — це коли людина свідомо і адекватно ставиться до реальності. Тільки тоді вона може бути щасливою. Щастя це не пункт призначення, це спосіб пересуватися. У вас зазначено в текстах на сайті, що люди приходять

до студії «ЧК», і їхнє життя змінюється. Що ви можете про це сказати? Ну і хай собі змінюється. Людина живе під тиском міфів. Нас з дитинства навчають: обманювати погано. Але всі брешуть. Політики — громадянам, лікарі — пацієнтам, підлеглі — начальникам, і при цьому всі роблять вигляд, що це погано. Театр в цьому випадку — єдине місце, де людина заздалегідь готова до того, що її будуть дурити, навіть викладає за це свої власні гроші, і така брехня її не дратує. І ось тут, коли людина дивиться на сцену, чекаючи на брехню, а брехні немає, коли актор грає чесно, коли він не повторює вчорашню фразу, а народжує цю фразу, інтонацію наново, виникає магія, співчуття. Глядач вірить тому, що відбувається на сцені, тому що гра відверта. В цьому і полягає суть нашого театру: глядач, приходячи за сплаченою брехнею, має отримувати сто відсотків правди. Як ви досягаєте цієї відвертості? Це певна система підготовки акторів. Якщо в класичному театрі готується матеріал, то в театрі імпровізації готується виконавець, який може цей матеріал генерувати. Актор імпровізації — це одночасно і актор, і режисер, і драматург. У нас є зала у Домі Художника, ми арендуємо її для імпровізацій. Ми приходимо туди о п’ятій, спектакль починається о сьомій — неможливо виставити мізансцену. Актор має відчувати сцену, логіку руху самостійно, вибудовувати свою траекторію переміщення. Так, його цьому вчать на студійних заняттях, але на сцені він має право на свою власну траекторію. Так само мають імпровізувати

ТЕАТР

040

освітлювачі, звукорежисери. Ви ніколи не подивитесь два однакові спектаклі в «ЧК» змінюється все, навіть світло Чому люди хочуть займатися у вашій студії? Людина приходить сюди, розуміючи, що це ледве не єдине місце, де вона може бути самою собою, тут їй добре. Вона виходить в міські джунглі — там все з точністю до навпаки. Вона повертається сюди, розуміючи, що більше нічим і ніде не зможе займатися з таким задоволенням. Взагалі-то, не треба, щоб багато людей знали, що театр — це щастя. Хай працюють водіями маршрутних таксі, депутатами в Верховній Раді, отримуючи задоволення від інших речей. Але не треба забувати, що реальний світ — так само театр.

KULT MAGAZINE

041 Сцена? Актори? Все, як казав Шекспір? Так. Багато років я читаю «Мистецтво імпровізації» у бізнес-школах та великих корпораціях, є декілька політиків не найменшої величини, що проходили у мене курс акторської майстерності. А ваші колеги? У нас в театрі грають відомі актори, співаки, музиканти. Імен називати не буду, але якщо придивитися до фотографій, все можна побачити. Окрім того я маю запрошення у деякі продюсерські центри для підвищення кваліфікації наявних там акторів. Це допомогло їм? Політикам? Бізнесменам? Культурним діячам? Так. Це значно вплинуло на якість їхної дії на маси. Що таке імпровізація? Це мистецтво вибору оптимальної поведінки в ситуаціях кризового людського спілкування. А театр — лише одне з найбільш виступаюих місць, де мистецство імпровізації проявляє себе. Ви ж бачите зараз не мене, а художнього керівника театру «ЧК». Моя мати не бачить цієї людини. У середньостатистичної людини таких обличь безліч, вона може вирощувати їх під певну задачу. І ви вчите тут генерувати ці обличчя? Не можна так сказати. Я вчу розуміти принцип, за яким це працює. Це ніби Дао — якщо зрозумієш певні ключові елементи, подальше розуміння буде відбуватися само собою. Тобто це мистецтво все ж не для всіх? Мені все одно. Хай приходять, навчаються. Мені не шкода. Я намагаюся збудувати своє

життя, а не врятувати світ. Просто... У людини має бути якийсь інтелектуальний мінімум, за допомогою якого вона зможе зрозуміти це, розвинути в собі. Це зброя. Мистецтво імпровізації — це мистецтво маніпулювання людиною. Не кожного можна цього вчити. Не кожного треба? Я не вважаю себе компетентним, щоб розв’язувати морально-етичні проблеми, щоб вирішувати, хто гарний, хто поганий. Чи розумієте ви, що даєте сильну зброю людям, у яких, вирогідно, нечисті наміри? Так. А люди, які не маніпулюють, можуть розбити голову цеглиною. Хай краще зброя буде витонченою. Тоді в світі стане більше краси. Краса поза добром і злом. Щодо етики — я вірю в закон карми. Справедливості в світі немає, а рівновага є. І коли людина постійно робить погані справи (а я маю справи з такими людьми постійно), я бачу, як людину мучить — виразка, нелюбов дружини абощо. І людина, яка веде себе стосовно реальності гарно і порядно, отримує у відповідь те саме. Ви вірите в те, що ваша 20-річна діяльність робить світ кращим? Так, безумовно, кращим і красивішим. Я не хочу всім сподобатись — борщ, зварений на 600 людей, не зустріне повного розуміння у всіх, хто його їстиме. Наша мета — аншлаги. Ми — не державний театр, ми не можемо з ними конкурувати. У мене 5 задників на 40 спектаклів, тому що декорації дорогі, але мене це не обходить, і глядача також, як не дивно. Глядач голосує ногами: ми маємо забрати у людини

час і гроші, які вона витратить на дорогу до нас і назад. Ми забираємо багато часу з життя людей — і я відчуваю, що повинен мати право забирати цей час. Тому ми не обтяжуємо глядача додатковою рекламою, ми маємо робити продукт так якісно, щоб глядач сам до нас повертався. Іноді навіть трапляється, що глядач у захваті, а мені все одно ніяково — бо я знаю, як може бути краще. Ви перфекціоніст? Деякою мірою. Я маю високі запити до себе і до інших, але уникаю занудності. Я розумію свою таку особливість, і не перекладаю вину на інших. Скільки часу витрачається на підготовку спектаклю? По-різному, дуже по-різному. І декілька років, як «Кімната Еріка», як «Страсти за Муракамі», і п’ять днів, як «Інтим не пропонувати». Всі актори реагують по-різному на такий різний темп роботи. Дехто не бере участі в цьому, дехто в захваті. Ми практикуємо імпровізацію як спектакль: коли приходить повна зала людей, а що дивитися будуть — не знають. Актори у білих сорочках на сцені у вигляді чорного квадрату (по периметру якого сидять люди) імпровізують на невідомі їм самим теми. Я не даю їм тем, тільки під час гри коротенькі тайм-аути, де переключаю їх з одного жанру у інший або з одного місця на інше. А який середній вік акторів?

25-30 років

ТЕАТР

А Т: Н КС РИ ТЕ АТЕ К Б ДУ РО ВС ЬК А Чи бувають зовсім юні? Так, звичайно. В спектаклях беруть участь зовсім малі діти — 14, 10, 8 років. Який у вас улюблений спектакль? «Страсти за Муракамі». Я граю у ньому сам. Жіночу роль грає моя дружина. Коли ми готували цей спектакль, вона ще нею не була, а потім якось KULT MAGAZINE

так вийшло... вона так само прийшла займатися в студію 7 років тому. Я знав її років тричотири, а потім ми стали грати в спектаклі, де відбувається процес закохування. Чи є стиль, в якому ще не працювали? Я про це ніколи не думаю. Навіщо?

043

5 текст: Юля Гагаріна

5

екстремальних виступів або як не дати публіці заснути Ви колись замислювались, що необхідно для дійсно крутого шоу? Виступу знаменитого гурту замало! Розбавити дійство друзями, алкоголем чи наркотиками? Ні, чогось таки бракує… Чогось, що ви запам’ятаєте надовго! Нижче ми наводимо п’ятірку незабутніх лайв-виступів зірок. Та пам’ятайте застереження нашого вітчизняного барда: «І чужого научайтесь, і свого не цурайтесь». Поїхали!

5

044

Розпочинає наш топ “Великий та Жахливий” Оззі Озборн. Саме він 1980-го року відкусив голову голубу. Для тих, хто не в курсі, Оззі разом зі своєю дружиною (яка за сумісництвом є його менеджером) задумали випустити двох білих голубів в офісі однієї із телерадіомереж “CBS Broadcasting Inc.” Одного голуба Оззі благополучно випустив, а іншому, хтозна для чого, відкусив голову. Цю мить зафіксували фотографи, і популярність Оззі дійсно зросла. Сам рокер прокоментував цей інцидент тільки через 20 з гаком років: коли він поліз у кошик за другим голубом, то побачив, що той зовсім нерухомий. Звісно, Озборн подумав, що голуб задихнувся. Розчарування і кількість випитого алкоголю, мабуть, були настільки великими, що Оззі Озборн вирішив KULT MAGAZINE

відкусити йому голову. Те, що птах перебував у стані легкої непритомності від нестачі повітря, з’ясувалось лише після того, як була відкушена голова. Після цього казусу, в контракті “Великого та Жахливого” з’явився додатковий пункт, згідно з яким, під час своїх концертів він мав викидати до зали близько 10 кілограмів сирого м’яса. І публіка відповідала йому взаємністю.

20 січня 1982 року під час свого шоу в Айдахо Оззі Озборна вкусив кажан, кинутий на сцену якимось жартівником. Від гучності та світла кажан знепритомнів, але швидко прийшов до тями, зрозумівши, що йому хочуть відкусити голову - саме це мав намір зробити Озборн, прийнявши кажана за муляж. Після цієї витівки рок-зірці довелося витримати декілька уколів від сказу.

045

Яскравий сценічний образ, поклоніння Сатані та скандали зробили з простого хлопця на ім’я Брайян американську зірку під псевдонімом Мерилін Менсон. Більшість з вас знає про його витівки під час концертів: то поріже своє тіло битим склом, то влаштує сектантські обряди на сцені, то вийде в костюмі з латексу, виблискуючи власною голою дупою. Ще одне шоу Менсон влаштував на концерті в Солт-Лейк-Сіті - неофіційній столиці вельми впливової у США секти мормонів. Мерилін прилюдно розірвав “Книгу

Мормона”. Приблизно того ж ефекту він досяг би, знищивши сувій Тори у Єрусалимі або Коран у Тегерані - з тією лиш відмінністю, що в демократичній Америці йому вдалось піти зі сцени живим. Також, Мерилін Менсон поділився спогадами: “Декілька років тому під час виконання першої пісні, я вдарився обличчям об мікрофонну стійку та зламав собі носа. Але я не відступив та відіграв все шоу до кінця. Я наковтався крові, а потім мене дуже турбував кишечник. А спершу було зовсім не боляче!”

046

Третє місце нашого міні-рейтингу посідають Rammstеin зі своїм виступом на “Live aus Berlin” у 1998 році. Під час виконання пісні «Buck dich» («Нахились») вокаліст із клавішником почали імітувати анальний статевий акт з використанням фалоімітаторів та шлангів з водою. Все це призвело до того, що у Європі цьому відео надали статус “Заборонено для перегляду дітям до 18 років”. А соліст Тілль Ліндеманн та клавішник Крістіан Лоренц були заарештовані під час “Family Values Tour” в США.

KULT MAGAZINE

047

Зухвала, та, на жаль, покійна Емі Уайнхаус посіла четверте місце. Гадаю, всі пам’ятають відео з її останнього концерту у Белграді (Сербія). Якщо ні, то я розповім. Співачка вийшла на сцену у не зовсім адекватному стані. Вона дошкандибала до сцени, обіймаючись з одним зі своїх гітаристів, почала знімати туфлі та нахилятись, повертаючись м’яким місцем до глядачів. Потім Емі пробуркотіла щось невиразне, що мало бути піснею “Just Friends”. Та що я розповідаю? Дивіться самі!

До речі, одна із шанувальниць прокоментувала інцидент на сайті YouTube: ”Вона розпочала шоу, а потім повернулася спиною до публіки (між іншим, для більшості із нас було складно знайти гроші на квиток через економічну ситуацію в Сербії), і це було тільки початком її неповажної та дивної поведінки. Вона не заспівала жодної пісні від початку до кінця, а деякі з них вона навіть не намагалася співати”.

048

Останню сходинку займає велика шанувальниця епатажу - Кортні Лав. На концерті у Сан-Паулу (Бразилія) вдова лідера гурту Nirvana Курта Кобейна вибігла на сцену у футболці з надписом “Кортні, будь моєю сучкою!”, а через деякий час вирішила і зовсім позбутися її. Стриптиз Кортні глядачі привітали шквалом аплодисментів (добре, що не почали запихати купюри у трусики). Та подібні витівки – вже не дивина. 2004 року співачка та актриса оголювала свій бюст під час шоу Девіда Леттермана, а торік Кортні виставляла у Твіттері фото власної дупи.

KULT MAGAZINE

PHOTO

BY MATROSKIN

KULT MAGAZINE

051

ТЕКСТ ОЛЯ ЧИРКОВА

SASHA

GLYBINA МЫ ПРИЕЗЖАЕМ В ШОУ-РУМ САШИ ГЛЫБИНОЙ ЗАРАНЕЕ. ФОТОГРАФ СНИМАЕТ ПОМЕЩЕНИЕ И ВЕЩИ, НАСТРАИВАЕТ СВЕТ. САША ЗВОНИТ И ПРЕДУПРЕЖДАЕТ, ЧТО ОПАЗДЫВАЕТ, ЗАДЕРЖАЛАСЬ НА СЪЕМКЕ. МЫ В ОЖИДАНИИ. И ВОТ В ШОУ-РУМ ЗАХОДИТ ДЕВОЧКА САША, ТАЩА ЗА СОБОЙ ОГРОМНЫЙ ТЮК С ТКАНЯМИ, КОТОРЫЙ ЛАСКОВО НАЗЫВАЕТ « КОЛБАСКА». ИЗВИНЯЯСЬ ЗА ОПОЗДАНИЕ, ОНА СРАЗУ ВЫПОЛНЯЕТ КУЧУ ДЕЛ, ЧТО-ТО ОТКРЫВАЕТ, ЗАКРЫВАЕТ, ПЕРЕНОСИТ. САША - НАСТОЯЩЕЕ ОЛИЦЕТВОРЕНИЕ СВОЕГО БРЕНДАВ УЗКИХ ВАРЕНЫХ ДЖИНСАХ, КЕНГУРУШКЕ, ЗЕЛЕНОЙ КЕПКЕ И С РЮКЗАКОМ SASHA GLYBINA, ОНА ИДЕАЛЬНО ВПИСЫВАЕТСЯ В ИНТЕРЬЕР И АТМОСФЕРУ СВОЕГО ШОУРУМА - МОЛОДЕЖНОГО И КРЕАТИВНОГО. НАКОНЕЦ-ТО МЫ НАЧИНАЕМ БЕСЕДУ:

МОДА

052

KULT MAGAZINE

053 Саша, я знаю, ты в какойто момент хотела быть математиком, а вовсе не дизайнером. Что дало уверенность, что стоит заняться дизайном не как хобби, а все-таки профессионально? Это мое призвание. Я еще лет в десять мечтала об этом. Но мне казалась такая профессия несерьезной. Это сейчас модно, когда каждый третий дизайнер. Когда я поступала, это казалось вообще не актуально. Но я люблю свое дело, очень важно, чтобы человек нашел себя, и мог в этом развиваться учиться. Становиться потихоньку профессионалом, повышать квалификацию. Мне чем дальше, тем больше людей пишут: здорово ,что ты нашла себя. Что стало переломным моментом в твоей карьере? Наверно, отследить какой-то переломный момент очень трудно, накал страстей постоянно идет. И дальше- все сильнее. Я больше работаю, нет времени на веселье. Начиналось все, как увлечение, хобби, а теперь переросло в серьезные коллекции, полное производство, когда учитывается ценообразование, бирки, госты, артикулы. Сейчас это абсолютно другой уровень. Я все время ставлю высокие задачи и к ним двигаюсь. Когда ты поняла, что пора открывать свой шоу-рум? Я долго думала о том, надо ли? Рентабельно это, не рентабельно. Мне очень надоело сотрудничать с шоурумами, которые отказывались брать мои вещи на продажу. Может я тогда была не популярна, или мои вещи казались им слишком детскими, тинейджерскими, чересчур

street wear. Зачем мне от когото зависеть, если можно сделать все своими силами. Это было ново, смело. Уже больше года мы работаем здесь. Отдыхаем только в понедельник. Вроде все получается, тьфу тьфу тьфу!

Я ВСЕГDА ЧТО-ТО DЕЛАЮ И НИЧЕГО НЕ БОЮСЬ

Как смогла организовать производство? Мои вещи пользуются спросом в плане продаж. Они одновременно подиумные, дизайнерские и носибельные. Изначально это не было целью, просто так было. Это сейчас дизайнеры уже обезьянничают и пытаются сделать более носибельные вещи, как для масс-маркета. У меня же это было изначально. То, к чему великие дизайнеры шли по 20 лет, было моим сразу. Это увеличивает обороты. Для этого нужно размерную сетку расширять и шить не в одном экземпляре. Я никогда не хотела, чтобы это делали в ателье, я всегда хотела делать максимально просто, и в то же время дерзко. Поэтому с первой прибыли я купила швейную машинку. Одну, вторую, третью, открыла ателье, потом швейный цех. Для меня не проблема для другого дизайнера шить. Могу помогать молодым дизайнерам. Пока не будем друг дружке помогать, ничего с места не сдвинется. Вообще мечтаю в будущем иметь свой завод легкой промышленности.

МОДА

054 Дизайн, точные науки, какие еще твои таланты? Люблю музыку, 6 лет занималась в музыкальной школе по классу гитары, пою, этот год занималась ударными с преподавателем. Еще люблю готовить. Нравятся языки. Вообще все время чем-то занята, энергия нон-стоп. Постоянно рисую! Как проходит твой обычный день? Начинаю день с душа, медитации или йоги. Если в институте важные пары, то еду на учебу, если нет, то бегу на встречи какие-то с заказчиками, фотографами, выбираю ткани. Обязательно где-то бегаю. Тренировки бассейн или йога. Встречи, встречи, пошив. Все это совмещаю с общением с подругами, потом ужин, разгребаю, что осталось, вечером, делаю расписание на следующий день и засыпаю. А как проходил твоей день во время учебы и стажировки Лондоне? У меня были курсы с 9 утра до 4 вечера, и сразу же после я ехала на стажировку. И работала до 10-11 вечера. Работала я у дизайнера Ады Зандингтон…. Она же приезжала в прошлом году на Kiev Fashion Days? Да-да! В этом то и связующая точка наша. Хотя, на ее показе в Киеве я не была. В общем, времени на отдых не было вообще. Гуляла я только во время выходных.

KULT MAGAZINE

После стажировки в Лондоне, как можешь оценить нынешнюю ситуацию в модной индустрии в Украине? Ну не знаю. У нас все только начинается. А там бешеный темп, совершенно другой уровень. Сюда возвращаешься, и чувствуется контраст. Но чего жаловаться, если я тут живу, у меня много клиентов. Мы все вместе сделаем и тут круто. То есть ты ориентируешься на жизнь и работу в Украине? Я бы согласилась переехать в другие страны, но никогда не буду забывать, что и тут надо что-то делать и развивать. Сейчас я настроена делать мировой бренд, а не локальный. Киевляне должны понимать, какое у них преимущества – в Киеве есть шоу-рум, где можно примерить одежду. Но люди это не ценят, когда оно доступно. Многие просят скидки или вообще бесплатно. Мои вещи заказывают во всем мире. Через сайт заказали в Париж, Хельсинки, в НьюЙорк. Хотя они видят одежду только на фотографиях и видео. Скоро Mercedes- Benz Kiev Fashion Days. Еще в прошлом году ты была в числе pretenders, а в этом году ты уже открываешь большой подиум! Да как-то так случайно совпало. Наверно видят, что у меня популярность. Но это приятно очень! Сразу обязывает повышать квалификацию, исправлять прошлые ошибки . Завтра встречаю стилиста из

055

МОДА

056

KULT MAGAZINE

057 Милана, будет большая поддержка. В институте этому не научат, в школе не расскажут, друзьям по цеху особенно нечем хвастаться, а даже если есть секреты, они в жизни их не выдадут. Поэтому приходится учиться на своих ошибках. Я никогда ничего не боялась, всегда что-то делала так, как умею. Прошло какое-то время после показа и я поняла, что было плохо, что хорошо, что надо переделать. Многие модели на твоих показах непрофессиональные. В этом году что-то изменится? В этот раз… Вообще, мне бы хотелось непрофессиональных моделей, душа к ним больше лежит. Потому что наши модели - это качки, а мне по стилистике больше подходят худеньки мальчики, в татуировках, и еще это мои друзья. Это, кстати, моя фишка, некоторые байеры так это и оценили. Но в этот раз наверно все-таки будут профессиональные модели с одним типажом, если так скажет стилист. Расскажи о своей благотворительной деятельности, организации SE.GO.DНЯ. Как раз на этой неделе мы запустим новую акцию- помощь детдому. Это организация нацелена на развитие творческих способностей у детей сирот, я организатор. Раньше я сама всегда помогала. Потом подумала, а почему не сделать это массово? Мне есть куда сносить все собранные вещи – в шоу- рум. Могу минимально влиять на массы, так как есть те, кто следит за моей новостной лентой. И так легче. Многие хотят помочь, но ленятся или из-за плотного графика не могут вырваться. А у меня целая банда друзей,

подруг, которые могут поехать и привезти все. Это упрощает дело. Мы уже собрали и отвезли вещи в детдом, где больше 100 деток, в Запорожской области. Там очень все страшно. Они нуждаются во всем: элементарно ценятся носки, штаны. Даже не заикаются о каких-то приборах, телевизорах, плазмах, как просят в Киеве. Нужна одежда, карандаши, книги, им нечего читать. Им еще пришла 120 кг посылка из Лондона, а мы помогли на таможне. Что в твоем деле самое приятное: видеть людей в твоей одежде, уровень продаж, показы? Самое приятное это получать личные благодарности от людей. Я отправляла свои вещи в Париж, человек хотел девушке сделать подарок, и в благодарность нарисовал комикс, он уличный художник. Это не деньги, не продажи, это благодарность и радость людей. Стильный человек – это… Сто процентов - стильный внутри. Можно надеть на себя кучу брендов, классные, дорогие вещи, но у тебя не будут светиться глаза или ты будешь гнилой внутри, тогда ничего не поможет. В Киеве много людей, которые хотят быть стильными. Школьники, студенты ходят на барахолки и ищут вещи, потому что стритовые вещи сложно купить, их надо заказывать. У меня работала такая девочка, за ней очень приятно наблюдать. Она открыла свой гардероббарахолку. У нее был крутой стиль с изюминкой. И никаких брендов. В общем, все зависит от человека и его внутреннего мира.

МОДА

Что ты можешь рассказать о себе, эксклюзивно для Kult? У меня была выставка в Берлине, когда я была ученицей 10 класса. И у меня раскупили все картины, но любимую я не продала. Это была графика. Причем, занималась я не профессионально, это было мое хобби. И об этом еще нигде не писали :)

KULT MAGAZINE

059

МОДА

060

061

АУДІАЛЬНИЙ

ШТУРМ МОЗКУ або лише факти про самі-самі композиції Виявляється, музичні стереотипи також існують. Під приціл ЗМІ потрапили творіння музичної культури – шматували, критикували, категоризували. Як?! Далі...

текст: Ірина Ющенко

Іноді стереотипне мишлення заважає, як докучливі рекламні банери на Інтернет-сторінках чи композиція Crazy Frog – «Axel F», яку визнали найдратівливішим хітом всіх часів.

Не менш небезпечно керувати авто під дією героїну, краще писати музику, як зробили The Velvet Underground. Їх пісня «Heroin» стала найкращою серед опусів, написаних під дією наркотику.

До речі, про рекламу! Найбільш часто використовувана у рекламі класична композиція – «О, Фортуна» із кантати Carmina Burana, композитора Carl Orff. Але не завжди класична музика гармонізує психічний стан. Наприклад, «Політ Валькірій» із опери Вагнера «Валькірія» стала найнебезпечнішою композицією для прослуховування за кермом.

Поціновувачі музики, яка «розширює свідомість», не можуть не знати композиції «The American Metaphysical Circus» гурту The United States Of America, яка стала найпсиходелічнішою.

063

Очолює список 500 кращих пісень всіх часів за версією журналу Rolling Stone пісня «Like A Rolling Stone» – Bob Dylan. А композиція «Love Is All Around» шотландської вокальної команди Wet Wet Wet перша в рейтингу найгірших пісень 1990-х років.

До плей-лісту Різдвяної вечірки найчастіше потрапляє пісня Mariah Carey – «All I want for Christmas is you».

Найпопулярнішою композицією за історію онлайн-магазину iTunes стала «I Gotta Feeling» гурту Black Eyed Peas.

Gotye feat. Kimbra – «Somebody That I Used To Know» № 1 у світовому хіт-параді на данний момент.

Російський рок XX століття репрезентує пісня «Група крові» гурту КІНО. Такий він, цей російський рок, весь тютюновий і безжальний. А дзеркалом хардроку стала композиція «Welcome To The Jungle» бенду Guns ‘N’ Roses. Британський рок має свого флагмана – пісню «Live Forever» гурту Oasis.

У Англії найпопулярнішою мелодією для танцю молодят виявилась Lonestar – «Amazed». А композиція «Unchained Melody» – The Righteous Brothers є номером один для романтиків.

Ось вам і стислий перелік треків, які зараз всі повинні кинутися шукати в гуглі та заливати на плеєри. Чи може, щось із цього вже є у вашому плейлісті? Ну, тоді є нагода поставити його в особливий рейтинг ))

064

ГУДІМОВ ГАЛЕРИСТ /// ДИЗАЙНЕР /// МУЗИКАНТ Один з небагатьох, кому вдається синтезувати види мистецтва і при цьому грамотно розставляти акценти. Будучи особистістю різносторонньою, зберігає цілісність своєї натури. Павло Гудімов про музику, про мистецтво, про Культурну країну.

текст: Каріна Качуровська фото: Matroskin

KULT MAGAZINE

065

ПЕРСОНА

066

фото зняті під час відкриття виставки “Тінь трави” (Я Галерея, м. Киїі, вул. Волошська, 55/57)

KULT MAGAZINE

Л

юбов до музики з’явилась достатньо рано. В принципі, з самого мого дитинства було визначено, що моє майбутнє буде пов’язане з мистецтвом! А на мої музичні вподобання дуже вплинув мій вітчим – Ігор, у якого на той момент була велика фонотека. При чому, там була і класика року, і попмузика, і класичні твори. Мені було років 14-15. Я досить активно почав слухати музику

і взагалі, приділяти увагу саме цьому виду мистецтва, це і призвело до того, що в 17 років я взяв до рук гітару, абсолютно розуміючи, яка музика мені подобається і хто я. Серед моїх улюблених виконавців і досі Pink Floyd, Led Zeppelin, Deep Purple, David Bowie, The Beatles, Rolling Stones.

Я 067

Хоча, ближче моєму серцю візуальне мистецтво. Воно складне, дуже дисонансне! Тут взагалі важко сказати, чому на даному етапі я почав менше уваги приділяти музиці. Інші часи, інше до неї ставлення, інша музика. Мені так само подобається щось заспівати, зіграти на гітарі, та в цьому я не бачу основи свого майбутнього. Це знаєте як: «А ще він прекрасно вміє грати

АРХІТЕКТУРА, ДИЗАЙН, МУЗИКА – ОДНЕ ПОЛЕ

БУЛО БИ БЕЗГЛУЗДО

З МОГО БОКУ РОЗДІЛЯТИ ЦЕ ВСЕ Музику намагаюсь слухати на вінілах, чим менше компактдисків та mp3 – тим краще. Вініл – це воно!

Зараз для мене музика чим дивніша, тим цікавіша.

на кларнеті, це чудово, зате як він шиє!» Я вмію робити багато чого, та задоволення мені приносять не всі речі. Зараз я кожні три місяці викладаю нову пісню із арсеналу, який ми записали з групою за останні два роки. На сайті gudimovmusic.com. Недавно там з`явилась нова композиція «Вулкани». Можливо, колись це все стане класикою, можливо, про це ніхто ніколи не згадає, але це не має ніякого значення!

Останнім часом я намагаюсь дуже обережно генерувати що-небудь. Я спостерігач, я маніпулятор, я куратор, я намагаюсь професійно розпоряджатись всім, що створено iншими талантами.

ПЕРСОНА

068 Я зараз активно займаюсь дизайном, архітектурною майстернею Я Дизайн. З’явилось покоління молодих дизайнерів, які звертаються до мене за допомогою чи порадою. З’являється нове коло спілкування, це люди, які не мають нав’язливого радянського минулого. Мені

Я

цікаво спілкуватись з ними, намагатись обговорювати нові ідеї. Архітектура, дизайн, музика – це все одне поле і було би безглуздо з мого боку розділяти це все. Це такий собі симбіоз! І мені здається, що в майбутньому виникатимуть більш нові, більш зрозумілі, аніж зараз, суміші мистецтва, урбаністики, селекції.

В ОБЛАСТІ КУЛЬТУРИ УКРАЇНА ДУЖЕ УСПІШНА! ПРАВДА, ПРО ЦЕ ЗНАЄ ОБМЕЖЕНЕ КОЛО ЛЮДЕЙ.

KULT MAGAZINE

Мистецтво дає свободу, а свобода в музиці для мене... Хочеться літати високо, але не завжди виходить. Так, я освоїв рок. А якщо говорити про джазову музику, про сучасну академічну музику, я розумію, що ці моменти мені не підвладні, і тодi я перетворююсь на слухача. Грати рок цікаво, та я не отримую такого задоволення від гри, як 10 років тому. Не знаю, що змінилось – дух часу чи я. Це задоволення стало для мене набагато коротшим, ніж колись.

Важко стояти на місці такого собі трендсетера! Доки я відчуваю віяння часу, у мене не виникає проблем, щоби в потрібний момент повернути хід подій. Минулого року я зрозумів, що діяльність такої інституції, як Я Галерея, не повинна обмежуватись парою майданчикiв у Киеві та Днiпропетровську. Потрібно активніше працювати з усім полем України та світу! Ми зробили 5 великих проектів - музеїв українських - Львів, Дніпропетровськ, Черкаси – це було не просто активно, а й результативно, в плані аудиторії! Я хочу розширювати це, щоб воно було тотальним. Варто прибрати поле агресії між аудиторією та сучасним мистецтвом. Вся сучасність не визначена і не вивчена, саме тому виникає страх. А люди ж завжди бояться невідомого.

Сучасне мистецтво добре ще тим, що ви завжди можете поспілкуватись з автором, просто підійти і дізнатись, що він хотів донести чи взяти кілька ключів до розуміння його робіт. І це незвідане, страшне – воно стає приємним, часом веселим, часом серйозним, та, тим не менше – зрозумілим!

Я придумав ціль, вона дуже проста. Одягнувши в костюмчик своєї мрії, я назвав її Культурна Україна. Я вважаю, що в області культури Україна дуже успішна! Правда, про це знає обмежене коло людей. Для мене культура – це цілком зрозумілі речі, це всі музи, що нас оточують!

069

А більшість знає про нашу живу культуру доволі віддалено та абстрактно. Для будь-якої родини важливо мати культурне дозвiлля.

В якийсь момент я зрозумів, з певною долею іронії, що я – легенда : ) і що би я не робив, роблю це з любов’ю.

Мені страшно подобається ділитись духом творчості, і тому цього року я підсилюю лекційну програму. Наприклад, у Львові читав свою першу авторську лекцію, присвячену темі «Мистецтво всюди». Адже мистецтво – воно і справді всюди, просто ти повинен навчитись його побачити!

Мистецтво це не професія, це стиль життя.

ПЕРСОНА

070 ТЕКСТ: ОЛЯ СЕМЕНКО

ЗАЗВИЧАЙ, ВСЯ УВАГА ФАНАТІВ, ПРИХИЛЬНИКІВ ТА ПРОСТО ГЛЯДАЧІВ-СЛУХАЧІВ ПРИКУТА ДО СОЛІСТА ГУРТУ. ДАЛІ В РЕЙТИНГУ - СИМПАТИЧНІ ГІТАРИСТИ, БАСИСТИ ТА ВСІЛЯКІ ІНШІ КЛАВІШНИКИ. А ОТ БАРАБАНЩИКАМ ДІСТАЄТЬСЯ НАЙМЕНШЕ УВАГИ ТА СИМПАТИЧНИХ ДІВЧАТ. ТА Й НА СЦЕНІ ЇХ ЗАВЖДИ КУДИСЬ НА ЗАДНІЙ ПЛАН САДЖАЮТЬ. МОЖЕ ЦЕ Й ЛОГІЧНО, АЛЕ МОЯ НЕЗРОЗУМІЛА ЛЮБОВ ДО ДРАМЕРІВ ТА ПОГАНИЙ ЗІР АКТИВНО ПРОТЕСТУЮТЬ ПРОТИ ТАКОЇ ДИСКРИМІНАЦІЇ. АДЖЕ, ЯК ГОВОРИТЬ МІЙ ВЧИТЕЛЬ БАРАБАННИХ МИСТЕЦТВ, БАРАБАНИ – ТО НАЙОСНОВНІШЕ, НА НИХ ВСЕ ТРИМАЄТЬСЯ. ТОЖ ДО ВАШОЇ УВАГИ П’ЯТІРКА ВІДБІРНИХ УДАРНИКІВ МУЗИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. І, МОЖЛИВО, ПІСЛЯ ПРОЧИТАННЯ ЦІЄЇ СТАТТІ ВИ ЗАМИСЛИТЕСЬ, ДО КОГО В ПЕРШУ ЧЕРГУ ПРОБИРАТИСЬ ЗА АВТОГРАФОМ ПІСЛЯ НАСТУПНОГО КОНЦЕРТУ.

KULT MAGAZINE

071 Запитання їм були такі: 1. Барабанщик – це…

2. Ворожнеча між барабанщиками та басистами: міф чи реальність?

3. Як барабани з’явились у твоєму житті? Коли зрозумів - «Це моє!»?

4. Які поради ти б дав починаючим драмерам?

5. Найважливіші якості, для того, щоб стати гарним барабанщиком?

6. Барабанщик барабанщику друг, товариш… чи навпаки? Дружите з колегами?

7. Твої кумири, культові особи, чи просто музиканти, що надихають, на яких хочеться рівнятися?

8. В чому саме твоя фішка, як барабанщика?

9. Чи проявляється твоя драмерська сутність у повсякденному житті? Яким чином?

10. Твоя заповітна «музична» мрія?

1. Сердце группы, пламенный мотор, так сказать))) Без хорошей ритм-секции любая песня развалится на невнятные куски и мелодии. Но главное не забывать, что барабаны при всей своей важности всё же не солирующий инструмент, хорошего барабанщика не слышно в песне. Но без него она не звучит.

2. Глупость, никогда даже не слышал о чем-то подобном.

3. Случилось само собой, в какой-то момент понял, что хочу заниматься музыкой, при чем именно барабанами. На тот момент я не понимал роли инструмента в музыке и не знал всех радостей барабанного искусства, поэтому выбор был полностью интуитивным.

4. Много терпения, ибо на начальном этапе всё рассыпается. Не понятно, зачем те или иные упражнения, да и играть на барабанах без других инструментов не очень весело. Особенно когда ещё и не умеешь особо. Главное слушать преподавателя и верить, что всё получится. Ну и слушать очень много музыки, потому что лучший учитель для начинающего - его любимые песни. Старайтесь подбирать то, что играют барабанщики ваших любимых групп.

5. Не думаю что для этого нужны какие-то иные качества, отличающиеся от тех, что нужны чтобы стать любым другим хорошим музыкантом, а чувство ритма необходимо даже певцам.

6. Друг, товарищ, коллега, учитель, ученик, судья даже. Список можно продолжить. Барабанщики, по-моему, гораздо дружнее и общительнее гитаристов или певцов )) 7. Очень много имен. Как старых, так и новых, не думаю, что смогу сказать что-то оригинальное. Одно могу сказать - люблю рокеров )) 8. Я играю громко и быстро, но это скорее требование стиля, а не моя особенная фишка. Хотя всё же стараюсь считать себя разноплановым музыкантом 9. Ничего особенного не замечал, разве что привычку постукивать по разным попадающимся под руки поверхностям )) 10. Вдохновлять людей

073

1. Особа, музикант, яка замість співу постійно бурмоче дивні слоги - іноді здається що з другої планети мова.

2. Коли довго граєш з одним із трудяг бас-гітарного цеху,часом здається що це відносини - типу як хлопець і дівчина)). Все буває,не міф...

3. Коли вчився у школі, мої знайомі формували гурт, а от барабанщика не було...)

4. Бачити ціль і не помічати перешкоди. Багато сидіти за інструментом, слухати музику і знімати її, аналізувати музику, яка буде розвивати в тобі мислення. І рано чи пізно (у кожного по різному і це нормально), станеш незалежною творчою одиницею!

5. Розвивати музичне мислення, бути в музичному потоці.

6. Так, до речі, барабанщики дружний народ. Люблять ляси поточити на тему: “Залізо та комплектуючі”. Дякувати, що до нас в Україну заїжджають майстри барабанного мистецтва, і тоді ти розумієш, що до і після концерту будуть милі бесіди на барабанні теми.

7. Стів Гедд, Пітер Ерскін, Вінні Колоюта, Дейв Векл, Денніс Чемберс - це була перша хвиля барабанних митців у моему плеєрі і відеомагнітофоні. Потім, почав слухати барабанщиків, які дихають сучасним драм. повітрям. Постійно шукаю нові відео на Ютубі. Марк Джуліана,Кріс Дейв,Рональд Брунер мол.,Брайан Блейд.

8. Ой, не мені це судити...

9. ))) Постійно ,вона заважає мені жити)) У школі на уроках праці я на станку робив свої майстрові палки, потім їх пальцями крутив на уроках фізики. Зубами постійно граю парадідли ))), список кожен день поновлюється...

10. Продовжувати в тому ж дусі!!

1. Музикант =-Р 2. Міф! Це залежить від того, який басист! Ритм-секція повинна доповнювати і відчувати одне-одного.

3. Спочатку я був клавішником, а потім наші вокаліст і басист запропонували мені сісти за барабани, там я і залишився ;) Це було у 8 класі.

4. Треба багато займатись і не цуратись задавати питання досвідченим драмерам.

5. Посидючість і терпіння!

6. Всі барабанщики - друзі і колеги, принаймні, в моєму житті.

7. Мій внутрішній світ і є моєю музою.

8. В рівності, чіткості, гучності і педантизмі ;) 9. Я постійно барабаню під все, що дає ритм (чи то стукіт коліс поїзда, чи то годинник на стіні, і т.д.). При прослуховуванні музики, я всю свою увагу віддаю барабанній партії. Все, що стосується ритмічних дій в повсякденному житті, я перетворюю в ритмічний малюнок (ходіння, жування, набирання тексту на клавіатурі (і навіть зараз)))).

10. Пограти з супер-музикантами світового рівня!

075

1. Сердце группы. Её движущая сила 2. Миф.

3. Когда сел за барабаны и первый раз в жизни сыграл песню Нирваны с ребятами в школе 4. Сначала душа и понимание дела, а потом техника и самосовершенствование.

5. Чувствовать музыку. Уметь выразить эмоцию в ритме. Трудолюбие.

6. Конечно друг. Как можно заниматься одним делом и враждовать?

7. David Silveria, John Bonham, Abe Cunningham, Terry Bozzio, Ray Luzier 8. Эмоциональное исполнение. Если не вкладывать в это себя полностью, никакая техника не будет интересна.

9. Я всех достаю выстукивая по коленям все время:) 10. Сыграть на Вудстоке со своей группой. Хэдлайнерами, конечно:)

1. Грунт під ногами команди. Атлант і пастух , голкіпер і остання барикада.

2. Я не знаю, що таке ворожнеча в колективі.

3. Коли увірував в панк-рок, років у п’ятнадцять. Тоді ж мій приятель спитав мене “Ти підеш до кінця?” Це було серйозне запитання. Я відповів “Так.” Мені завжди було легко з барабанами. Барабани - моя забавка.

4. Я даю поради тільки якщо мене особисто питають. Кожен робить те і так як забажає.

5. Любов, фантазія, пошук, навчання, повага 6. Саме до колег, (барабанщиків і не тільки) в більшій мірі відносяться останні три пункти попередньої відповіді.

7. Мене надихають сміливі і плодовиті особистості: Ігор Кавалєра, Олександр Пушкін, Джон Лайдон, Борис Грєбєнщиков. Список може бути великим. Вони всі в своєму роді панки, руйнівники догматів і в той самий час двигуни історії. Не зруйнувавши старого, важко збудувати нове, не маючи сміливості піти на ризик, не можливо підкоряти до того не підкорені вершини.

8. Кожен музикант(не тільки барабанщик), з досвідом стає ще художником і актором. Я вмію розуміти те, що від мене потребує автор і роблю те, що він мене прохає. В команді ми малюємо одну картину, граємо і співаємо про одне. Треба розуміти про що. Іноді треба лише один постріл, але він мусить бути влучний. Я вмію так.

9. Так! Я чую музику грюкотінні колес і битті молотками будівників. Я люблю танцювати - це відчування ритму всім тілом. Іноді забуваючи про барабанну етику , дзвенькаю за батьковим столом виделками, та ще довго вчився займатися аритмічним сексом. (Раніше він був суто ритмічний Ха-ха-ха!).

10. Жити для того щоб грати, а не грати для того щоб жити.

077

OSTEM САМОРАЗВИТИЕ ПРЕЖДЕ ВСЕГО Хорошо известный в Европе и, в частности, в Польше, художник-иллюстратор, под псевдонимом OSTEM, имеет свой собственный дикий и невероятно сложный стиль исполнения работ. Его творчество наполнено символизмом и вниманием к деталям. Сильные стороны художника уже успели оценить такие бренды одежды как Burton, Mech, Join, а также музыканты, с которыми Ostem очень продуктивно сотрудничает.

АРТ

078

К своей профессии я шел 9 лет. Все начиналось, как и у многих, с улицы. Сначала пробовал себя в граффити и стрит-арте, а потом бросил все это в связи с другими планами на жизнь. Но прошло пару лет, и я понял, что не вижу ничего лучшего в своей жизни, чем заниматься иллюстрациями.

KULT MAGAZINE

079

Однажды меня попросили сделать логотип, и это дало очень большой толчок к моей профессии. Именно после этого я начал активно изучать программы, нашел множество уроков, чтобы уже основательно знать, как все делается. Уже через 2 года после такого обучения мог плотно работать над иллюстрациями и дизайном. А позже я

знакомлюсь с парнем с фирмы Up!Dead!Up, он предлагает мне сделать пару работ. Это была моя первая успешная работа, а заодно и хорошее начало нашего сотрудничества. Сейчас я работаю с многими известными фирмами и музыкальными проектами.

АРТ

080

Образование для меня ничего не значит. Как говорится, образование даст тебе корку, а саморазвитие даст тебе достижения. Я сам всему учился и верю, что образование художника – далеко не главный инструмент.

KULT MAGAZINE

081

Я рисую каждый день, стараюсь постоянно развиваться и не стоять на месте. Каждую работу дополняю новой техникой, постоянно слежу за многими европейскими художниками, за их техникой и процессом развития. Это позволяет всегда оставаться на плаву.

АРТ

082

Мне тяжело выделить лучшую из своих работ. Каждая работа достойна внимания, каждая новая будет становиться все лучше. Если говорить о каком-то особом проекте, то это, наверное, коллаборация с фирмой Fresh.

KULT MAGAZINE

083

Для меня важное в работах – это качество выполнения. Я никогда не обращаю внимания на потраченное время, можно потратить несколько дней, но быть уверенным, что получишь хороший результат работы.

АРТ

084

Из крутых иллюстраторов хочу выделить таких парней, как Кирилл Дафейк, Паша Ripley, Кирилл Шалев. Огромный им респект за творчество!

Pro модели сноуборда для Николая Гринева. Также готовлю одежду фирмы RAVEL, выпуск которой планируется на лето этого года.

Я работал с такими фирмами, как Mech, Join, Burton и т.д. Сейчас работаю над проектом

Всем предстоит большой путь развития. И главное во всем этом – делать все в кайф!

KULT MAGAZINE

085

ТЕКСТ: ЕВГЕНИЙ СКУБИЙ АРТ

086

KULT MAGAZINE

087

Текст : Евгений Скубий С ГРУППОЙ ROBOTS DON’T CRY НАМ УДАЛОСЬ ПООБЩАТЬСЯ ПЕРЕД РЕПЕТИЦИЕЙ. НАСТРОЙ НА МУЗЫКУ ЯВНО СОЗДАВАЛ ИМ ПОДХОДЯЩЕЕ НАСТРОЕНИЕ, БЛАГОДАРЯ ЧЕМУ ИНФОРМАЦИИ И ЭМОЦИЙ БЫЛО ДОСТАТОЧНО МНОГО, ЧТОБЫ МОЖНО БЫЛО ПОГОВОРИТЬ НА СОВЕРШЕННО РАЗНЫЕ ТЕМЫ.

МУЗИКА

088 Каков был процесс рождения вашей группы? Цукат: Мы сидели в клубе «Барвы» на концерте группы ТОЛ, с Грегом и самым первым нашим барабанщиком. Тогда я предложил поиграть кавера на Нирвану или еще песни в стиле этой группы, их ведь можно делать миллион! Решили, что Грег будет играть на гитаре и петь, я возьму гитару, Слава сам басистом был, но немного умел на барабанах играть, он сел на барабаны. А еще у меня друг был, Страус, его мы тоже заочно в группу взяли. На первой репетиции сделали 2-3 песни, потихоньку начинали играть свои треки, а чуть позже и выступать. Вот и все, собственно. Может не новый вопрос, но расскажите о названии…

Greg: Да, часто отвечаем на него, даже иногда новые истории выдумываем )) На самом деле, у меня в прошлой группе был барабанщик, мы делали кавер на The Cure – «Boys Don’t Cry». Он предложил сделать «Robots Don’t Cry», дописали пару строк и сделали. А потом я и подумал, что это может стать хорошим названием для группы. Что хотите сказать своей музыкой? Цукат: У нас песни добрые и положительные, значит, несем положительный заряд в народ. Люди даже часто пишут нам, что вот, когда бывает грустно, включаем ваши песни и настроение поднимается. А еще у нас достаточно песен о любви, люди слушают и находят там что-то свое. Может это все стандартные фразы, но это помогает людям каким-то образом, и это главное.

KULT MAGAZINE

089 Какие события привели каждого из вас на путь музыки?

Greg: Еще в детстве я взял гитару в руки, взял пару аккордов, а потом пошел и сам записался в музыкальную школу. Там играл и понял, что хочу играть музыку, залы собирать… А потом я встретился с Юрой Цукатом. Цукат: Грег показал мне первые мелодии на гитаре, много аккордов и т.д. Он в то время был первым человеком для меня, который мог взять и сыграть на гитаре мои любимые песни тех же Наутилусов, Мумий Тролля, Нирваны. Он потом мне и гитару свою продал. Урал )) Алена: А я начала слушать панкрок и как-то сразу поняла, что хочу быть рок-зведой и все )) Юра: Когда я заканчивал школу, мне в руки попала акустичекская гитара. Так я начал играть, а позже понял, что на басу у меня выходит не хуже. Изменения в вашем составе. Причины, последствия? Цукат: Барабанщик наш уехал в Польшу учится на повара. Женя Страус уже год играл в группе Валентин Стрыкало, у них все лучше пошло, и на нас просто не оставалось времени. Но это правильно, на самом деле, никто не обижается, все дружим дальше. Но они ушли и мы перестали играть на два месяца. А потом поняли, что все-таки не хватает нам музыки, начали искать барабанщика, и Степа из группы КЦ дал мне контакт Алены. Алена – седьмая по счету участница группы. Наш талисман )) Каковы ваши планы? Цукат: Сейчас в самом разгаре мини-тур под названием «Мир.Тур.Май»: Киев, Харьков,

МУЗИКА

090 Днепропетровск и впервые посетим Москву, Питер и Минск. Буквально на днях вышел новый релиз «Инстаграм», который включает в себя две совершенно новые песни и три ремикса от Фила Молчанова, известного под псевдонимом Pruha. А еще сняли новый клип на песню «Конфеты и Чувства». Презентуем его как раз на вашем фестивале 17 мая в Sullivan Room. Ну а осенью планируем гастроли побольше, с новыми песнями. Да, и новым альбомом. А вообще, у нас есть уже куча набросков и идей, которые сейчас хотим доделать, сыграть немного по-новому. Материала будет много, в общем. Что можете сказать о ситуации с музыкой в Украине? Алена: Все говно!

Greg: Оптимистично )) На самом деле, приблизительно так и есть. Нужно просто упереться рогом и делать музыку в свое удовольствие. Алена: И вкладывая свои деньги.

Greg: Но не все безнадежно, вот тот самый Женя Галич и O.Torvald напористые ребята, мы начинали с ними где-то в одно время. Вот они всегда делали свое и пробивались, даже когда все было плохо. И сейчас от этого есть результат. Алена: И в тот же момент я знаю ребят, которые захотели быть в музыке и зарабатывать этим, но должны играть попсу, потому что на такой музыке жить легче. Да, это не приносит самореализации, но в то же время они уже не должны ходить на работу. У нас в стране все приблизительно так и устроено.

KULT MAGAZINE

091 Культовые личности для вас.

Greg: Не сотвори себе кумира! (все смеются). Я когда последний раз исповедовался, меня батюшка спросил: «У тебя был кумир когда-то?». Я ему: «В смысле?». А он: «Ну, Джон Леннон например» )) Алена: Кумиры остались в подростковом возрасте. Сейчас кумиры – это те, кто помогает тебе жить, помогает развиваться. Для меня это муж и ребенок, ведь это смысл жизни и стимул жить и работать. Со временем все по-другому воспринимаешь. Цукат: Сейчас даже отношение к музыкальным кумирам иное. Сегодня ты можешь купить электрогитару и повторить его мелодии, можешь написать ему в твиттере, а он тебе даже ответит. А ведь когда-то тебя просто рвало на части от того, что он посмотрел на тебя со сцены. Кумиры – это очень относительно. Как вы видите своего слушателя? Цукат: Все почему-то думают, что это девочки от 17 до 19. А как показывает практика, наши опросы и просто наблюдения в социальных сетях, это парни, при чем старше 20-ти. Самый действенный такой возраст…

Greg: Ну да, ведь тогда ты формируешься, как личность, за счет круга друзей, окружения, музыки. В этом возрасте музыка дает тебе эмоции и даже закаляет. Что вы можете пожелать нашим читателям? Цукат: Скушай маму и даб-степ! (и это не опечатка)

МУЗИКА

092

ТЕКСТ: ЮЛИЯ КОЧЕТОВА

ТЫСЯЧА ЧЕР

КАКАЯ ТАТУИРОВ Это дико больно. Мама с папой будут против. Бабули у подъезда будут шептаться ещё усерднее. Бывшая классная руководительница упадёт в обморок. Это же на всю жизнь! А если меня не возьмут на работу? А как она будет выглядеть в старости? А может лучше сделать хной? Или временную? Об абсурде, стереотипах и своих первых тату рассказывают киевские мастера.

KULT MAGAZINE

РТЕЙ

ВКА!

093

094 Я получаю от этого удовольствие. Я считаю, что в этом заключается вся суть работы: делаешь работу, получаешь удовольствие, плюс компенсируешь это всё финансово. Если человек едет на море и хочет себе сразу быстренько сделать тату, чтобы порисоваться на пляже - это один подход к татуировке, если человек осознанно подходит и делает на себе что-то памятное, что-то подчёркивающее индивидуальность – это совершенно другое. Приходят люди разные. У меня сегодня была женщина, которой за сорок, нормально за сорок… Она и татуировка, на мой взгляд, это несовместимые вещи. Не знаю, кто её подтолкнул на это. Но раз пришла -значит надо. Придумал целое заболевание - синдром первой татуировки. Это когда мастера загоняют в какие-то рамки размеров : чтобы татуировочка была маленькая, в незаметном месте, чтобы её никто не видел, это только для меня ,я никому её показывать не буду. Это всё боязнь первой татуировки. Мы раскупориваем человека, как банку. Открыть страшно, а когда открыл – можешь кушать, кушать, кушать, пока не закончиться.

KULT MAGAZINE

После первой татуировки всё меняется вообще. Либо человек вообще не делает тату, либо большинство, 80 процентов, продолжают делать на себе тату. Для кого банально-небанально: я сделал первое тату – свой знак зодиака, но интерпретировал его посвоему. Я – близнец, и сделал двух сиамских близнецов. Две противоположности – один добрый, другой злой. Как в принципе противостояние добра и зла в любом человеке. Едины телом, едины фибрами мозга, но кардинально противоположны друг другу. Мы, мастера, мы по-другому смотрим на тело человека. Мы не загоняем себя в рамки масштаба или места. Делать татуировку татуировщику - это вообще неблагодарное занятие. Мы украшаем не только тело, но и душу. Опасаться нужно не татуированных людей, а наоборот-более скрытных. Если бы тату никому не нужно было, оно бы молчало и умирало. И умерло бы. Если у нас общество не готово, то значит это проблема общества ,а не самого искусства. Если татуировка надоела – нужно сделать ещё одну.

095

ВЛАДИМИР МАНТУЛИН 28 ЛЕТ

«ТАТУ-3000» АРТ

096

ВИТАЛИЙ ЛЕВИН 23 ГОДА «BONE HOUSE» KULT MAGAZINE

097 Это и работа, и хобби, это всё. Приобрёл постоянную работу, которая мне очень нравится. Стабильность. Дало возможность самовыражаться в той мере, в которой мне нравится. Дало постоянный заработок. Дало успокоение родителей: типа хоть занимается каким-то говном, но хоть занимается и ладно, и хорошо, и молодец. Моё первое тату появилось ещё когда я учился в универе, нарисовал на полях такой аля клеверок на удачу, там 4 переплетённых сердечка… Короче,был ванильной п*здой. Первое тату, которое я бил кому-то – lollypop,такая закрученная фигня на палочке с какой-то звёздчокой. Это был хардкор полный… Я сделал процента 2 из этой татухи. Ну обычно начинает ученик, а доделывает мастер. Вообще-то так продолжалось всё время обучения в студии: у меня тряслись руки, с меня стекал пот. Я так нервничал, п*здец просто. Но, тем не менее, желание не пропало. Я вообще ни о чём жалеть не умею. Если б начал жалеть – занялся бы чем- то другим. Был клиент - такой крутой дядька, на полголовы выше меня, лысый, бородатый. Моряк, такой именно няшный, молочка принёс. Я набил ему морского котика. Ну диссонанс такой нормальный был: я когда увидел размеры этого дядьки - я офигел.

У меня очень редко бывают какие-то общественные тусовщики, которые ходят на концерты или куда-то ещё. Обычно это такие начитанные образованные домоседы, которые никуда не вылазят. Т.е реально домашние задроты, как и я. Психологи, психиатры, банковские служащие, бармены, дизайнеры, кто только не был… Я там строителя одного забиваю. Стоматологи есть. Более молодые прутся от тату, потому что видят в этом масонство и сатану. Я вообще люблю всякую смешную херню бить. На кого равняться в Украине: ни на кого! В Украине лучше ни на кого не равняться. Со своей стороны, всё что я могу предложить клиенту: сделать для него качественную татуху. Лоботомию могу посоветовать. У людей почему-то есть какая-то культура, например, записываться к врачу. Записываешься к врачу – и идёшь к нему. Ценишь его время. А татуировщики, типа там – е**аны Sex,drugs,rock’n’roll и вот так вот. Этой культуры, ответственности, к сожалению, ещё нет. Либо делать тату, либо сомневаться. Я бы посоветовал в себе разобраться сначала.

АРТ

098 Моё первое и единственное тату – рукав левой руки. Это достаточно абстрактно выраженные листья винограда.

времени в нашей стране.

Считаю, что татуировка не должна быть маленькой.

Набью ли я тату своим детям? Нет, ни в коем случае. Я буду старый, и у меня будут труситься руки.

Был когда-то такой дядечка, можно сказать, добрячок. Он захотел себе череп, показал примерно эскиз. Мы втихую смеялись с выражения этого черепа: он был не анатомический, а рисованный, скажем так – мультяшный, т.е. неправильно нарисован. Так этот череп был похож на него, можно было совместить с его чертами лица. После того, как я начал заниматься тату, я перестал кататься на велосипеде. У меня нет выходных и я много курю. Я самоучка, у меня нет образования. Высшее образование – это пустая трата

Была бы моя воля, я бы сразу находил рисунок человеку.

Люди с тату? Да, мы психи, совсем неуравновешенные люди. Может быть, даже есть маньяки, но таких не встречал. Довольно открытые люди, либо пытаются быть ими. Это закрыто-открытые люди. Тату для меня – сказать искусством: слишком громко, мой уровень до этого ещё не дорос. Часть жизни,удовольствие,работа. Надеюсь,что станет для меня искусством. Это цель. Люди с татуировками не стареют.

КАЦАН ДМИТ «ПЛАНЕТА ТАТУ» KULT MAGAZINE

099

ТРИЙ 27 ЛЕТ АРТ

100

ВІДМОВИТИСЬ ВІД ТУРЕЧЧИНИ АБО ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК БЕЗ

ЗАГОРІЛОГО ЖИВОТА Кожного року з наближенням літа всі хаотично починають планувати свій відпочинок. І чомусь завжди, коли ми чуємо словосполучення «літній відпочинок» , уява малює берег річки, береги Криму, Туреччини чи Єгипту або, у крайньому випадку, валяння на балконі у священній ліні. Проте з іншого боку, ні для кого не секрет, що відпочинок може виходити за рамки того, що може собі уявити більшість, і мало того, для багатьох такий відпочинок обов’язково має бути екстремальним. Якщо ви ще не вирішили, під яким гаслом мине ваше літо 2012, можливо останнє перед кінцем світу, то раджу обирати серед най екстремальніших і наймодніших видів туризму.

KULT MAGAZINE

101

ТЕКСТ: ЮЛЯ ГУСЕЛЬНИКОВА

102

ЕВЕРЕСТ

Так, сходження на Еверест входить до 5-ки найбільш екстремальних видів відпочинку. З 1953 року, коли вперше сама висока точка планети була підкорена, кожного року сотні людей здійснюють спроби піднятись на Еверест, десятки з них сходять з дистанції після виснажливого

KULT MAGAZINE

марафону, а то і просто помирають. Якщо часом ви чи ваші друзі теж мріють піднятись на Еверест, знайте: в ідеальних умовах неможливо потрапити в групу для підкорення гори без досвіду декількох сходжень простої, середньої і високої складності (тут я можу бути

спокійною, я не скоро ризикну втратити подругу) і відповідної фізичної підготовки. Від так званого базового табору до вершини 4 доби важкої дороги, а для повноти відчуттів можна подолати весь 60-денний похід, із яких 30 днів на висоті вище 5000 км., 15 днів – вище 6000 км. і 5 днів – вище 7000 км.

103

Якщо до цього моменту вам досі все здається не таким страшним, то необхідно уявити, що на горбу при цьому у вас буде 5 балонів з киснем, бо дихати розрідженим повітрям і головне довго може зовсім малий процент людства, а чим вище ви будете підніматись, тим гірше будете себе почувати.

На вершині нема звичайної води, тільки дистилят, і організм дуже швидко використовує свої мінеральні запаси, погіршується сон, починають боліти м’язи і можуть початись галюцинації. Правда поруч з цим історії відомий випадок, коли в 2001 році вершину підкорив сліпий американець.

Я не уявляю, як він це зробив, але підбадьорливий факт. І, мало не забула, підкорювачі Евересту в спогадах пишуть про те, що після 7000 км. часто можна натикнутись на трупи альпіністів. Зате на вершині красиво.

104

ЗАКИНУТИ СЕБЕ В ТАЙГУ Якщо гори не до вподоби, а хочеться екстриму, завжди можна вийти на людей, які відпочивають, виживаючи в тайзі. Я особисто знаю досить успішного керівника вищої ланки, який може поїхати в Домінікану, а кожного року вертоліт закидає його з невеликою групою осіб в глуху тайгу. Сім днів сміливі хлопці, озброєні GPS-навігаторами, мінімальним запасом харчів та знарядь для виживання, блукають тайгою, намагаючись знайти місце, де їх підхопить вертоліт і поверне у цивілізацію. По ходу вони сплавляють річками, продираються лісами і все таке героїчне. Ситуацію значно ускладнює той факт, що семеро одного не чекають і не несуть, а отже, якщо хтось

зламає ногу, його мирненько лишають в палатці чекати порятунку, а якщо вертоліт відразу не знайде цього бідолаху, то… Але такого не траплялось, всіх знаходили. Проте бували випадки, коли губився провіант, відмерзали кінцівки, губили маршрут і виживання затягувалось. Зате, кажуть, тихо там, красиво і незвичайно. І навіть пару пальців не шкода.

7 МЕТРІВ ДО ГОРИЛИ Коли я запропонувала

подрузі відмовитись від мрії з Еверестом на користь більш безпечного відпочинку (ну не хочу я її втрачати, а вона вже як шось намріяла, то виповнить, будьте впевнені), вона сказала, що не любить горил (а вниз головою з 8 тис.км летітиобожнює!). А між іншим, в Уганді, в національному парку проживають унікальні сріблясті горили, які тільки і чекають на вас. Горил лишилось всього 700 на всій планеті, а в парку і того KULT MAGAZINE

менше, і тому в день видають тільки 24 дозволи на сафарі! Це крутіше, ніж тайга, туди ж всіх пропускають. Пішки дертись декілька кілометрів через хащі ліан, по гористій місцевості, щоб побачити двохметрових і 250-кілограмових горил, до яких не можна підходити ближче, ніж на 7 метрів, не можна оточити їх, як би не хотілось, такі правила. Заборонено також їсти і палити при горилах, а якщо у вас нежить чи застуда, або вам менше 15 років, то лікуйтесь і

дорослішайте. Словом, горили – це річ серйозна і екстремальна, яка потребує гарного фізичного стану, зокрема зору, і навіть я би на неї зважилась би, тільки я погано бачу в далечінь.

105

ДЖАЙЛОО-ТУРИЗМ З назви можна подумати, що це вид туризму, організований Дженіфер Лопес. Джайлоотуризм - це насправді досить цікаво і майже зовсім безпечно. Цей вид туризму зародився в Киргизії і полягає в тому, що на деякий час можна відпочити від цивілізації і пожити на високогірному пасовищі, без всіх комунікацій, заночувати в юрті, послухати протяжні пісні біля багаття чабанів, насолодитись зірками і тишею, одноманітною їжею та прогулянками верхи. Принаймі, так все розписують туристичні фірми, а на ділі може виявитись нудьгою жаливою і розладом травлення. Як варіант, можна обрати більш екстремальний джайлоо в Африці, в племенах, які, якщо вірити рекламним листівкам, ніколи не бачили білої людини, мобільного телефону і живуть первісним ладом. Залишається тільки здогадуватись, як домовляються про такий туризм і чи не стирають потім пам’ять бідним місцевим.

В КОСМОС І нарешті, має повне право очолити чудову п’ятірку екстремального відпочинку космічний туризм. Так, саме він. Гугл каже, що це найбільш екстремально і з ним важко посперечатись, тим паче що вже є першопрохідці. Зараз така розкіш коштує 30-40 мільонів

доларів, але відомо, що один дядечко-мільонер інвестував розробку пасажирського борту саме для цілей космічного туризму, який буде вміщувати 6 чоловік і який дозволить зменшити вартість польоту до 200 тис. доларів. Тому якщо ви мрієте полетіти

в космос чи хоча б вийти на навколоземну орбіту, починайте заощаджувати вже зараз, бо посилено обіцяють, що в недалекому майбутньому ці подорожі будуть такими звичними, як подорож на літаку.

106

STONED JESUS Играть винтажный рок в лучших традициях 70-х, черпая вдохновение не только из тяжелого блюза, раннего прогрессива и классической психоделии, но даже из гранжа, стонера и пост-хардкора 90-х. Называться шутливо, отдавая дань существующим думерским клише, но играть музыку более чем серьезную. Stoned Jesus о своем новом альбоме, о туре по Европе, а также о своем и украинском слушателе в целом.

KULT MAGAZINE

107

ТЕКСТ: ЕВГЕНИЙ СКУБИЙ МУЗИКА

108

KULT MAGAZINE

Как долго вы вообще играете, сколько существуете, как группа и сколько времени прошло до первого концерта/записи/ альбома? Игорь: Началось все зимой 2009-го. Это были такие себе индивидуальные наброски, one man band, который я сам создал. Сам гитару записал, сам барабаны, вокал. Немного позже это превратилось во что-то более или менее похожее на группу. Перебрался в Киев, музицировал еще со старыми ребятами. С ними мы записали певрый альбом, но потом они решили уйти из дела. Я нашел Сида с Вадимом. Вот с этими парнями играем уже полтора года.

конечно же! Игорь: Я и создавал эту группу именно как группу, а не человека и аккомпонирующий коллектив. От группы идут совершенно другие вибрации, вы играете вместе, вам кайфово! И Вадим, в принципе, прав. Взаимное музицирование, дарит нам очень позитивные чувства по отношению друг к другу. Другое дело, что это музицирование в себе несет. Это не всегда может быть чтото позитивное! Вообще слово «позитив» и «негатив» лучше применять по отношению к каким-то фотографическим терминам. В жизни не бывает так, она ведь не черная и белая. Здесь полно самых разных красок.

В чем лично вы видите посыл своей музыки? Сид: Рок, угар, счастье! Вадим: В основе – позитивный настрой, позитивные эмоции,

Кто ваша аудитория? И кому вас слушать крайне нежелательно? Сид: Вообще сложный вопрос, потому что раньше была

109

аудитория довольно небольшая. Можно даже сказать, закрытый комьюнити. Игорь: Был определенная тусовка. Изначально нас уважали из-за жанра. «О круто, пацаны, угар!» А потом, пришел момент, когда: «Наигрались в жанр, теперь давай делать музыку!» Мы растем, не останавливаемся. Кто-то послушает сегодня на наш новый альбом, который мы презентуем и скажет: «Это не тот Stoned Jesus, я уже не могу под него угореть» Действительно мы изменились, стали тексты писать, построенные на более личных переживаниях. Вадим: Могу добавить только то, что недовольных слушателей не было, может мы просто не знаем, кому мы може не понравиться. Игорь: На самом деле, гораздо больше людей получается зацепить, больше, чем

изначально планировалось. Мы попали на Радио Rocks. Это может что-то значить. Если говорить об альбоме. Чем он стал для вас? Новый этап, достижение? Сид: Он стал отчетом за прошедший год. Все что мы делали, придумывали, играли, как контрольная работа, которая подается на оценку слушателю. На самом деле этот альбом уже нами прожит давно. Игорь: Где-то в ноябре 2011 года мы начали его сводить, и у меня такое чувство, что уже прошло пол года, как мы с ним покончили. Потому-что уже есть две новые песни, которые отличаются от тех, что есть в данном альбоме. Альбом, конечно, отличный, но для нас он уже как прошедший этап. Лейбл «Інша музика» всегда давал альбому то звучание, которое

задумала группа. У вас вышло так же? Не было проблем при записи? Сид: А лейбл не вмешивался вообще. Мы им понравились такими, какие мы есть. И они решили нам помочь. Игорь: Сначала был некий скепсис, насчет работы с лейблами вообще. И лейбла «Інша Музика» мы побаивались тоже, потому что они ответственны за numetal коллективы, metalcore коллективы, мы же не имеем ничего общего с этой сценой. Но их зарядила наша энергия, то как мы выступаем, им очень все понравилось. Вот они и предложили нам свою помощь. Когда альбом был сведен на девяносто процентов и мы им показали, ответ был: «Да, здорово, мы это выпускаем!» Обычно лейблы ставят какие-то рамки, говорят что и как нужно делать, здесь такого не было.

МУЗИКА

110

«Старперам уменьшить громкость, а слушателю же удалить тромбы в голове, тромбы, которые мешают слышать новую музыку»

Как вы видите ситуацию с музыкой и рок-сценой в Украине? Игорь: Есть группы, которые хорошо играют. Есть группы, с которыми мы дружим. На самом деле, многое зависит от отношения к музыке. Музыка зачастую является хобби. Я не против этого, но кому хочеться горбатиться в офисе, когда у тебя есть твое любимое дело, дело которому ты хочешь отдаваться 24 часа в сутки. А так 8 часов на работе, 2 часа на репетиции, 6 часов в лучшем случае поспал и снова по кругу. Потому, я считаю, если ты действительно чего-то стоишь, ты должен отдаваться полностью и подходить к этому делу профессионально. Групп хороших много, но их беда в том, что они сами на себя забивают. О туре по Европе. Как он стал возможным? Если не секрет, KULT MAGAZINE

кто вам помогает в этом или все собственными силами? Игорь: Началось с того, что я общался с питерским музыкантом Камилем, который раньше играл в Neversmile, сейчас играет в группе The Grand Astoria. У них уже было 4 или 5 туров по Европе, и я поинтересовался, как он это делает. Он говорит, что это элементарная схема. Пишешь какой-то группе: «Привет, мы едем через ваш город, нас бы просто вписать и покормить, никаких денег не надо (а если что-то перепадет так вообще отлично), мы хотим отыграть». Таким образом я и искал. Но это на словах просто, а на деле я потратил на это несколько месяцев, в рабочее время, в свободное время, здоровье, нервы. К счастью, подключился Валера из Ethereal Riffian, очень хорошая украинская группа. И мы вместе набили с десяток

111

МУЗИКА

112

KULT MAGAZINE

113

дат. Но не все даты еще окончательно утверждены. С Восточной Европой работать легче, они с большим энтузиазмом относятся к подобной музыке, ждут очень. А вот Западная Европа, вопервых, более избалована, а вовторых у них более комерческий подход к организации концертов. В общем, процентное соотношение ответивших мне на мэйл из восточной и западной Европы где-то 30 и 3% соответственно. Чего вы ожидаете от этого тура? Сид: Ждем, что нас примут хорошо! Вадим: Польша, Словения, более славянские страны думаю будут встречать очень радостно. Игорь: Ждем дружеского угара! Если б у вас был единственный шанс изменить что-то в мире музыки, что бы это было?

Сид: Я бы запретил играть музыку «русскага рокавага направления». Вадим: Слово «SWAG» запретить! Игорь: Я бы запретил dubstep! (смеется). Хочется лишь чтоб люди были более открыты к новой музыке. Хочется больше инициативы, чтоб люди тянулись к музыке, чтоб не приходилось проталкивать в глотку, то что лежит рядом и то, что можно просто взять и послушать! Вот мы, например, выпустили альбом, под постом на facebook – 2 комментария и 27 лайков. Смотрю на это и думаю: «Вот это год нашей жизни оценили в 2 комментария и 27 лайков?!» Сид: В общем вердикт таков: «Старперам уменьшить громкость, а слушателю же удалить тромбы в голове, тромбы, которые мешают слышать новую музыку».

МУЗИКА

114

Жила собі родина. В Англії. Мед-пиво пили, таверну тримали. Приймали подорожніх. Час від часу грабували та вбивали. Мали прізвище Хуліген. Чи був собі дядько з Ірландії. На ім’я Патрік. Вів не цілком благопристойний спосіб життя як на свій час. Влаштовував погроми. Мав погану репутацію. Називався так само – Хуліген. Зараз не розібрати, як почалася ця історія і як там хто звався, але можна сказати точно, у що вона вилилася. А мова йде про хуліганів.

KULT MAGAZINE

115

Текст: Одарка Білоконь

116

Якби функції хуліганів зводилися до побити вікно противній сусідській тітці чи забрати цукерку у дітвори, все було б просто та ясно. І жити б стало веселіше. Але якщо брати до уваги лише верх айсберга, можна випадково опинитися на місці Титаніка. От дивно виходить. Через «складнощі перекладу» одне й те ж явище набуває зовсім інших рис. Порівняємо. Беремо Англію – тут футбол і, як наслідок, ті, хто вболівають. Ну а де багато людей і має місце певне дійство, так і чекай цікавого – скоріш за все, вас не здивує, що хліб та видовища були й будуть вічними категоріями. Добре, тут непокора і порушення громадського порядку мають чіткі межі – футбольні. Ну зібралися собі хлопці, ну побилися. Але все це є культура з відповідними атрибутами. Можливо, вона не відповідає уявленню про те, як має бути, та все ж. Непричетні до футболу й належного угрупування синців не дістануть. Поб’ються й розійдуться запивати перемогу (чи поразку). Ось у цьому вся сіль. Ентоні Берджес у своєму KULT MAGAZINE

«Механічному Апельсині» продемонстрував іншу грань хуліганів (не футбольних, але так само англійських) – у цьому випадку вони є адептами насилля («ультранасилля»). Це історія про абсолютних розбійників-школярів здатних на будь-що, єдине виправдання яких – «хочу розважатися». На радянських (ну і за всіма законами жанру та традиціями великої родини – пострадянських) просторах хуліганство означає не привітатися з бабцями під під’їздом чи відбити голову пам’ятнику Лесі Українки. Є підозра, що за уявленням більшості, спектр діяльності хуліганів саме такий. Прийшов футбол на вітчизняні терени, привів суміжні з собою явища. А тут уже є хулігани, тільки от не футбольні. От лихо, що робити? Хулігани вболівають на стадіонах. І хулігани малюють геніталії на адміністративних будівлях. Представники різних переконань, смаків, об’єднань, гуртків, колективів, парафій і те де і те пе – а називаються однаково. То як розрізняти? Можливо, ви запропонуєте

117

118

KULT MAGAZINE

119

свою систему розподілу на «добре» і «погано», але оптимальним все ж є погодитися, що це лише збіг обставин. І «хуліган» не означає зло. Бо знаєте, якщо ознаки «нецензурщина», «псування майна», «порушення громадського порядку», «використання зброї», «погрози» є ключовими в образі хулігана, то що вже там, такими правопорушниками можна називати навіть пенсіонерів (погрози поробити на безпліддя, наприклад). Бачу свого сусіда з синцями. І «що сталося», звичайно. Ну а якщо врахувати, що нещодавно відбувався матч київського «Динамо» й донецького «Шахтаря» та плюс ще безпосередню причетність і любов мого сусіда до цього дійства, відповідь на питання виявляється очевидною: «Та шо, махач був, ну наші маладцом вчора, у мене тут кругом синяки, ось диви». І аж світиться – щастя, гордість, задоволення. Бо тут справа не в самому футболі, вмінні чи невмінні в нього грати. Це насамперед можливість належати до однієї команди.

Можна перезвати енну кількість причин, через що футбольна культура може подобатися чи не подобатися, та так до кінця й не відгадати усім можливих варіантів. Та й чи важливо це. Головне, що подобається. І об’єднує. Усе, що має за собою історію та традиції (що формувалися нехай і не впродовж кількох століть) – уже культура. Існує – значить, так повинно бути, значить, саме це місце було порожнім, і ось нарешті воно заповниться. Це може не подобатися, суперечити вашим вихованню та уявленням про життя, викликати бажання сперечатися, провокувати дискусії, що, як правило, в кінці кінців перетворюються на балаган. Може бути будьщо. Але прийнятно це чи ні – справа суто тих, хто робить цю культуру. Ну і ще тих, хто постраждав від її носіїв. Але це вже інша тема.

120

ПОПОВНЕННЯ

ФОНОТЕКИ текст: Ілько Біленко-Шумахер, Альона Віолаторка KULT MAGAZINE

121

Bjork

“BIOPHILIA” Серед альбомів 2011 року найбільше, певно, уваги музичних критиків та гурманів до себе привернула саме Biophilia – сьомий студійний альбом ісландської виконавиці Bjork (повне ім’я – Бйорк Ґудмундсдоттір). Це поєднання космічної та земної музики, симбіоз звуків вітру, каменю, води, вогню та вокалу людини – одна з найкращих робіт (якщо не найкраща) в світовій музиці 2011 року, презентована виконавицею 10 жовтня. Альбом пронизано звичними для творчості Бйорк атональностями, нестандартними вокальними та інструментальними вирішеннями (так, в пісні “Thunderbolt” було використано пристрій Тесли, який зі специфічним звуком продукує електричні розряди), спрямованими на любов до природи текстами (звідки й назва Biophilia, з Латини дослівно – “любов до життя”).

До оригінального видання альбому увійшло 10 пісень (серед яких – “Moon”, “Thunderbolt”, “Crystalline”, “Cosmogony”, “Dark Matter”, “Hollow”, “Virus”, “Sacrifice”, “Mutual Core” та “Solstice”), до японського видання окрім названих входить також чотири бонуси (“Hollow” (семихвилинна версія) , “Dark Matter” (з долученням хору та органу), “Nattura” та “The Comet Song”). Кожна пісня оригінального видання має підзаголовок, який вказує на природу пісні, її приналежність до певної стихії. Загалом альбом являє собою повільне перетікання з однієї матерії в іншу, відчуття при прослуховуванні можна порівняти з вільним падінням в темний глибокий колодязь або опусканням на дно океану. Має терапевтичний релаксуючий вплив на свідомість слухача. Дуже раджу слухати перед сном або в періоди депресії трек за треком.

Ті хто відают

“Мовленнєк” Проект лідерів гуртів “Перкалаба” Олега “Моха” Гнатіва та “Брати Гадюкіни” Сергія “Кузі” Кузминського “Ті хто відают”, на жаль, проіснував недовго – через смерть останнього 2009 року. Але попри свою нетривалість існування, гурт (хоча, швидше, творче об’єднання) встиг випустити платівку “Мовленнєк”, яка містить в собі десять треків жорсткої музики. Диск являє собою збірку текстів гуцульських намовлянь, заклинань та приповідок, накладених на електронний дабстеп. Це такий собі своєрідний звід гуцульської магії, надісланий нам Кузею з того світу (адже альбом побачив світ майже за два роки по його відходові у інший світ).

Не раджу займатися екстримом та намагатись розібрати начитаний текст, адже людям, які не відають гуцульської говірки, це не вдасться – лишень собі голову зламаєте. Спроба прочитання віднайденого тексту пісень теж особливого зрушення не матиме. Тут варто просто слухати. Хоча далеко не кожному така музика прийдеться до смаку в силу своєї важкості для більшості слухачів. Музика (рівно як й слова) з цього альбому багатьом можуть стати не по зубах, але в цьому також є власна фішка – адже музиканти не творили на догоду слухачам потапів та емінемів, а для вузького кола шанувальників української музики.

122

Kronos Quartet & Kimmo Pohjonen

“UNIKO”

В жодному разі не можна прослуховувати в режимі Shuffle – втрачається вся поетика музичної композиції альбому. Його душа втікає далеко за гори Середзем’я, звідки навряд чи вже повернеться до того, хто насмілився посягнути на її цілісність й чистоту. Альбом, записаний американським струнним квартетом спільно з фінським акордеоністом, складається з семи треків. Музику написано з притаманним квартетові синтезом класичного та сучасного електронного звучання. Образність варіюється від

фентезійних та середньовічних гірських хребтів та луків до сучасних міст та морів. Подекуди навіть музиканти запускають своїх слухачів у космічні пошуки власного я, попередньо провівши тісними вуличками хайямівського Баґдаду. Дуже красива, гармонійна музика, яка сповнює життя сенсом, а настрій моментально змінює з мінуса на плюс. Музичні гурмани обов’язково повинні мати цей альбом в своїй колекції і подекуди повертатись в ці мандри крізь час та простір, в яких за руку нас триматимуть музиканти з Kronos Quartet.

VCMG

”Ssss” Музика об’єднує. Навіть тих людей, чиї дороги розійшлися більше, ніж 30 років тому назад. Серед «об’єднаних» і Мартін Гор (“Depeche Mode”) та Вінс Кларк (“Erasure”, Ex-Depeche Mode). За словами самих виконавців, вони не спілкувались достатньо довго, але цей івент сприяв приємному спілкуванню і нагадав їм, що саме їх поєднувало в ті далекі 80-ті. А саме: любов до музики, електронної. Вінс вже давно планував створити якийсь «лівий» проект, що не потребував би багато часу та написання пісень. А після спілкування з Мартом, в якого був вже досвід Ді-Джейства, вималювалась концепція саме техно альбому. Платівка, яку пізніше було обізвано “Ssss” від тих самих VCMG, не одразу побачила світ, її реліз неодноразово переносився на осінь, потім на весну наступного року. Після того, як деякі треки

KULT MAGAZINE

стали доступні для прослуховування в інтернеті, пройшлися хвилювання в лавах прихильників обох груп: не зовсім не те, до чого звикли люди від цих хлопців. Тут немає такого об’ємного звуку, яким знамениті Depeche Mode, це не той старий добрий сінті, характерний для Erasure. Тут навіть вокалу немає: тільки справжня суха електронна музика. Але якщо чесно, то в рамках жанру все саме так, як і має бути. Цей альбом не отримає шаленої популярності, прихильників та визнання. Але це робота, яка поєднала талановитих людей, що вміють багато в цьому світі, подарувала світу декілька першокласних танцювальних треків для дискотек, та натхнення, яке Вінс і Мартін пообіцяли втілити в нових альбомах своїх основних колективів.

123

The Cranberries

“Roses”

Троянди від Журавлини вийшли в лютому 2012 року і, м’яко кажучи, не дуже вразили. Фанати ірландського рок-гурту чекали цієї платівки десять років і отримали не зовсім той саунд, на який розраховували. Запальних композицій на кшталт “Zombie” чи “I just shot John Lennon” ви тут не знайдете (на жаль, єдина “драйвова” пісня з альбому – “Schizophrenic Playboy” до них не дотягує). Весь інший альбом (10 пісень окрім вже названої) – це швидше варіації на тему “When you’re gone”. Загалом музика хороша, рівномірна, спокійна і якісно записана – але це не те, чого чекали від Cranberries. Таке відчуття, що учасники колективу вирішили взяти приклад з Guano Apes й після тривалого мовчання записати лайтовий варіант своєї

творчості більше не задля своїх старих прихильників, а для введення в їх лави нової зеленої армії. Адже інакше це ніяк не поясниш. Зникли притаманні вокалу Долорес О’Ріордан вигуки, надриви на межі зриву голосу, й лише інколи (як от у вищеназваному “…Playboy”) вигулькує натяк на колишні Cranberries. Альбом може сподобатись людям відстороненим від попередньої творчості групи (і загалом, якщо його сприймати поза контекстом) в силу своєї легкості, весняності. Від нього віє романтикою першого кохання, флер якого проходить крізь усі пісні. А більше навіть нічого додати…

The ВЙО “Є?” Можна довго сперечатись, хто перший побіг купувати цей альбом одразу після його виходу: люди, старші за 23-24, дитинство яких проходило під наспівування «Кожен з нас щось може…» від Території А, нова формація слухачів, що заново відкривають для себе українську музику, чи просто ті, хто любить курнути під звуки Боба Марлі та його ідейних послідовників. Та й, в принципі, це не так важливо, адже альбом сам собою наштовхує на суцільний позитив, відпочинок, розслаблення і пошуки Джа, хай навіть без допоміжних засобів. Особливо відпочити наштовхують треки «Їдемо в Карпати» та «На море», прослухавши які кілька разів на роботі, ризикуєш кинути все, подарувати краватку начальнику, а самому тікати

кудись до сонячного Закарпаття чи пляжів Одеси, аби лиш була можливість витягнути ноги, попиваючи сік з половинки апельсина. Атмосферу безтурботності не просто відчуваєш, а й створюєш навколо себе сам, чи слухаючи альбом вдома, чи танцюючи на концерті The Вйо, отак і втрачаєш відчуття часу, бажання турбуватись буденністю, а потім і взагалі біжиш в музичний магазин, переглядаючи ціни на акустичні гітари, бонги, чи, хоча би, губні гармоніки. Що сказати, Кувалдін і компанія знову зробили всіх, подарувавши всім нам як мінімум цілий альбом легкого натхнення, а як максимум – нові треки, що будуть наспівуватись цього літа біля вогню, поряд із легендарними «Зорі», «Мануна» чи «Ganja».

kultmagazine.org