Ірина та Леонід Тюхтяєви
ЗОКИ І БАДА Посібник для дітей із виховання батьків
Художник Олена Кубишева
Харків
2016
Ірина та Леонід Тюхтяєви
ЗОКИ І БАДА Посібник для дітей із виховання батьків
Художник Олена Кубишева
УДК 82-34 ББК 84(2) Т 98
Т 98
Тюхтяєва І., Тюхтяєв Л. Зоки і Бада. Посібник для дітей із виховання батьків. [Переклад з рос. О. Пилипенко]. — Х.: Віват, 2016. — 144 с.: іл. ISBN 978-617-690-491-5 Ви тримаєте в руках книжку казок Ірини і Леоніда Тюхтяєвих про веселих бешкетників зоків і розважливу й добру істоту на ім’я Бада. Ізюминкою цієї чудової серії казок є те, що розповідь ведеться від імені дитини. Яскраві ілюстрації зроблять читання ще цікавішим! УДК 82-34 ББК 84(2)
© © ISBN 978-617-690-491-5 ©
Маргарита Тюхтяєва, текст, ілюстрації, переклад українською мовою, zokiibada.ru, 2016 ТОВ «Манн, Іванов і Фербер», оформлення, 2012 ТОВ «Видавництво “Віват”», 2016
ЗМІСТ У бади завелися зоки...........................................................................11 Як зоки попоїли......................................................................................23 Як зоки вмивалися................................................................................33 Як зоки зарядку робили......................................................................39 Як зоки вдягалися..................................................................................45 Як справедливість перемогла...........................................................51 Як бада до крамниці ходив...............................................................57 Як зоки про чистоту дбали.................................................................61 Про білого баду......................................................................................65 Як бада віщий сон побачив...............................................................78 Про те, що нічого не зникає без сліду...........................................83 Гін із ґвалтом...........................................................................................87 Як зоки рибалили..................................................................................92 Як бада медосховище охороняв.....................................................99 Як бада відлетів.................................................................................. 105 Як зоки воювали................................................................................. 113 Як зоки вороного ловили................................................................ 115 Як зоки баду дістали.......................................................................... 119 Медпункт................................................................................................ 123 Як зоки виправилися......................................................................... 129
5
Ми пропонуємо цю казку дітлахам, А також тим, у кого є дітлахи, А ще тим, хто обожнює дітлахів, Та й усім, хто колись був дитиною. Ірина та Леонід Тюхтяєви
Вечір лагідно заколисував землю, тож уся родина зібралася вдома. Помітивши, що тато почав був влаштовуватися з газетою на канапі, Маргарита запропонувала: — Татку, а пограймо у звіряток! Он і Янкові кортить… Тато зітхнув, і Ян тріумфально загорланив: — Я, я, я загадую! — Знову голуб? — суворо запитала Маргарита. — Таки так… — здивовано витріщився Ян. — Тепер моя черга, — проголосила Маргарита. — Загадала… Ну ж бо, відгадуйте! — Слон… ящірка… муха… жирафа… — заторохкотів Ян. — Тату, а в корови — коровенятко? — Так ти ніколи не вгадаєш, — не витримав тато й відклав газету, — дивись і вчись… Ноги в нього є? — Авжеж… — змовницьки всміхнулася дівчинка. — Одна? Дві? Чотири? Шість? Вісім? Маргарита лиш помотала головою. — Дев’ять? — навмання бовкнув її брат. — Ба більше. — Невже багатоніжка? Ні?! — спантеличено розвів руками тато. — Тоді я здаюся. Та про всяк випадок зауважу: крокодил має чотири ноги.
7
— Хіба? — знітилася Маргарита. — А я саме його і загадала… — Тату! — озвався Ян. — А раптом удав, сидячи надереві, побачить пінгвіна? Що буде? — Тепер таткова черга загадувати, — зупинила його сестра. — Тільки справжніх звірів, не чарівних, — попередив малий. — А які справжні? — поцікавився татко. — Наприклад, песик, — пояснила Маргарита. — А от ведмеді й вовки тільки в казках бувають. — Ні-і! — Ян аж на ноги скочив, ще й руками змахнув. — Я тільки вчора на подвір’ї вовка бачив! Здоровезного, навіть двох! О-отаких!!! — Ге, гадаю, вони були дещо меншими, — посміхнувся тато. — Зате брехали як, леле! — Це песики, — порснула Маргарита. — Хіба ти не знав, що собаки бувають різними? Сірко-вовк, сірковедмідь, сірко-лисичка, сірко-овечка, ба навіть сірко-киця… Маню-у-усінька така!
8
— Отже, собаки справжні? — перепитав тато. — Еге ж, — кивнула дівчинка. — А ще кицьки справжні… І їжака колись я в лісі бачила… Ну, звісно, також корови, курки… — Голуби, — додав Ян. — А ще зоки бувають, — упевнено продовжила Маргарита, — і бади. — Хто-хто?! — вибалушився тато. — Уперше чую… Вони дійсно існують? Ви їх бачили? — Так! — одностайно вигукнули діти. А потім Ян показав таткові малюнок і пояснив: Зоки — то правдиві зоки: Дві ноги і дві руки, Обабіч кругленькі боки, Ще й порожні, як мішки. Кличуть зоки: «Бадо! Бадо!» В бади є кожух м’який, Кличе бада їсти радо, Пропонує мед смачний.
9
А Маргарита додала:
Дорослим ліньки бачити, Бо то для них морока! То як же їм втокмачити, Що можна стріти зока? І те, що десь ховається, Від погляду тікає, — Насправді відбувається, Допоки віра сяє.
— Ми сто разів їх бачили, — мовила дівчинка, а її братик продовжив: — Уві сні. Нас мама навчила: треба тільки лягти в ліжечко, заплющити очка і посміхнутися. — Ну ж бо! — реготнув тато, а тоді випростався на дивані і склепив повіки. — А було все так… — зашепотіла Маргарита.
10
У БАДИ ЗАВЕЛИСЯ ЗОКИ Чорний бада мешкав у хатинці коло ставочка. Травичку косив, водичку носив, а тим часом розмірковував, чого б іще доброго зробити. Урешті-решт надумав він завести собі бджіл. Отож сказано — як зав’язано! Не лінуючись, набудував бада дрібних хатинок, порозставляв їх на моріжку і почав був чекати. Незабаром дикі бджоли про хатинки довідались і переселилися туди з лісу. Стали вони в бади жити й мед йому носити. Тож розпочалося в нього нове життя. Солодке. Одного вечора зібрався був бада чаю з медочком попити. Самовар череватий виставив, філіжанку із блюдечком поруч примостив, слоїк із медом витягнув. «Зараз, — думає, — чаєм посмакую, книжку з малюнками почитаю і спатоньки…» Відкриває слоїк — а там зок! Сидить, від наглого світла мружиться. І хоча на слоїку «МЕД» нашкрябано, мед там був та й загув. Отож бада ложкою у скло постукав і питається: — А де мед, га? Зок увесь насупився, набурмосився, наїжачився, а тоді й каже: — А я звідси бачу надпис «Д М»! Тобто «ДЕ Можна Мешкати», ге. Тепер ясно, чого я тут мешкаю? До речі, ти хто такий будеш? — Чорний бада, — назвався бада, чемно вклонившись.
11
— Ет… — махнув лапою зок. — Бджоли про тебе всі вуха продзижчали. — То ти від бджіл відселився? — змикитив бада. — Еге, із бджолами життя нема, — зітхнув зок. — Такі жалісливі, страх! За першої-ліпшої нагоди жалітися починають, жалкувати, жили тягти… Отож ліпше я в тебе залишуся. — Ну то живи, коли подобається, — бовкнув бада. — Будьмо знайомі — чаю з медком випиймо ладком! — З медом я вже познайомився, і то давно, — мовив зок і, видряпавшись зі слоїка, ввічливо додав: — До побачення, мене звати Зок. — Коли заходять, то кажуть «Вітаю!» чи «Здрастуйте!», — зауважив бада. — А я виходжу, — заперечив Зок, тицяючи пальцем у банку. — Вийшов ось погуляти, друзяку баду навідати, меду з чайком попити… Бада видобув із комори інший слоїк із медом і підсунув Зокові свою філіжанку. — Перепрошую, живу я самотою, тому багацько посуду тримати не звик, — вибачився він. — Тоді от що, — проголосив Зок, — аби ніхто не ображався, ти пий чай із філіжанки, а я лизькатиму мед із банки. — Гей, а ти не злипнешся? — стурбовано похопився бада. — Ні, — переконливо помотав головою Зок, а тоді потягнув носом медові пахощі, замружився від задоволення і, перехиливши слоїк, відправив собі до рота геть увесь мед, ще й лапкою вимазав, і поплямкав наостанок. — Диви, не злипнувся! Ото не бачив ти, як колись я на липу за медом поперся. Лізу-лізу, вже вершечка сягнув — а там бджоли!
12