Andriy Sahaidakovsky. The Scenery. Welcome! exhibition catalog by Lera Guevskaya

Щиро дякуємо Сергію Братковському Андрію Боярову Глібу Вишеславському Софії Дяк Павлу Мартинову Оленці Марченко Тетяні та Борису Гриньовим Олегу Капустяку Євгену Карасю Влодку Костирку Богдану Шумиловичу Арт-центру Я Галерея Національному художньому музею України Центру міської історії Центрально-Східної Європи

Many thanks to Serhiy Bratkovsky Andrij Bojarov Sofia Dyak Glib Vysheslavsky Olenka Martschenko Pavlo Martynov Grynyov Art Collection Oleh Kapustyak Yevhen Karas Vlodko Kostyrko Bohdan Shumylovych Ya Gallery Art Center National Art Museum of Ukraine Center for Urban History of East Central Europe

АНДРІЙ САГАЙДАКОВ СЬКИЙ ДЕКОРАЦІЇ. ЛАСКАВО ПРОСИМО!

andriy sahaida kovsky the scenery. welcome!

ЗМ ІСТ 08

Світ ловив мене, та не спіймав Олеся Островська-Люта

Андрій Сагайдаковський. Декорації. Ласкаво просимо! Соломія Савчук, Олександр Соловйов

Андрій Сагайдаковський, тут-буття. Погляд із майстерні Борис Філоненко

152

Вільний сам собі Соломія Савчук, Андрій Сагайдаковський

190

Як це було 200

Вибрані виставки Бібліографія Фільмографія

The world tried to catch me, but failed Olesia Ostrovska-Liuta

Andriy Sahaidakovsky. The Scenery. Welcome! Solomia Savchuk, Oleksander Soloviov

Andriy Sahaidakovsky, being here. Perspective from the studio Borys Filonenko

152

Free to be himself Solomia Savchuk, Andriy Sahaidakovsky

190

Making of 200

Selected biography Bibliography Filmography

c on t en t s

СВІТ ЛОВИВ МЕНЕ Творчість Андрія Сагайдаковського належить до тих художніх феноменів, які начебто ретельно зафіксовані, але постійно вислизають з уваги. Напрочуд точно її описує назва давньої персональної виставки в Центрі сучасного мистецтва при НаУКМА «Явна таємниця» (1999, куратор Єжи Онух). У мережі неважко знайти різного штибу матеріали про Сагайдаковського, але здебільшого вони здаються неповними, а гостра самоіронія автора дисгармоніює в них із серйозністю та прихованим напруженням безпросвітності його картин. Інсталяції Андрія Сагайдаковського завжди створюються для конкретного місця й часу, вони крихкі й швидко розпадаються, жодна фіксація не здатна передати фізичний та естетичний досвід взаємодії з таким твором. Вони залишаються у спогадах і переказах. Виставки його картин, особливо в оправі чистого, красивого галерейного інтер’єру, також здаються частковими, так, ніби не сказали чогось важливого, ключового. Ми припустили, що розкрити феномен творчості Сагайдаковського допоможе природа простору Мистецького арсеналу. Велетенська галерея площею щонайменше 4000 м2 уже своїм масштабом змушує розгортати й розгортати цей сувій розповіді, показувати й показувати все нові елементи, занурювати глядача все глибше й глибше. У цій марудній тривалості, здається, є своя безпросвітність, яку треба подолати і заповнити. Чим? Можливо, самою суттю того по10

нурого світогляду, де значущі предмети завжди зламані, дисфункційні, як-от стілець без ніжки чи завислий на стіні стіл, дитячі обличчя жаскі, а звернення до лікаря балансує між трилером і безпам’ятством. У Мистецькому арсеналі проєкт Андрія Сагайдаковського продовжує лінію персональних виставок авторів, які сформували обличчя українського мистецтва в перші десятиліття незалежності України: Олега Голосія, Олександра Гнилицького, Кирила Проценка. Ми хотіли б таким чином поглибити розуміння цих десятиліть у контексті як української історії, так і — вужче — історії українського мистецтва. А водночас стимулювати видатних авторів — і Андрій Сагайдаковський, поза сумнівом, є першорядною постаттю на художній сцені — до нових художніх рефлексій. Працюючи з таким естетично щільним, величним і наповненим історією місцем, як Арсенал, перед художником постає виклик бути конгруентним і цьому місцю, і тій реальності, в якій він існує впродовж усього свого творчого шляху, і життєвому світу, що оточує закинутих у нього людей. Вірю, що виставка «Андрій Сагайдаковський. Декорації. Ласкаво просимо!» допомагає наблизитися до феномену Андрія Сагайдаковського тим, хто прагне його зрозуміти. І водночас дає винятковий досвід переживання тут і зараз дивної понурої краси цього хиткого, дисфункційного, неприкаяного світу.

Oлеся Островська-Люта

ТА НЕ СПІЙ МАВ

the world tried catching me Andriy Sahaidakovsky is one of those artistic phenomena that seem to be thoroughly stated, but constantly eluding. The name of a formal one-man exhibition at the Center for Contemporary Art at NaUKMA, curated by Jerzy Onuch, ‘The Open Secret,’ surprisingly provides him with an accurate description. Various materials can be found on the web about Sahaidakovsky’s work. However, for the most part they seem incomplete, the description is somewhat partial, and the author’s sharp self-irony comes as a disharmony with the seriousness and hidden tension of his paintings obscurity. Andriy Sahaidakovsky always creates his installations for a specific time and place, they are fragile and disintegrate quickly, and no fixation can convey the physical and aesthetic experience of interaction with such a work. They remain in memories and legends. His paintings exhibitions, especially in the clean, beautiful gallery interior setting, also seem partial, as if nothing important or key was said here. We assumes that—perhaps—the nature of the Mystetyskiy Arsenal space will help to capture the phenomenon of Sahaidakovsky’s work. The giant gallery with an area of at least 4,000 square meters is already promoting the scroll of story flow. It conditions showing all the new elements; immerse the viewer further and deeper. This slow 12

duration seems to have its own opacity that one has to overcome and fill in. With what? Perhaps with the essence of this gloomy worldview, where significant objects are always broken, dysfunctional such as a chair without a leg or a table hanging on the wall, horrible children’s faces, and a visit to a doctor, which balances between thriller and forgetfulness. Andriy Sahaidakovsky’s project in the Mystetyskiy Arsenal continues the line of one-man exhibitions of authors who shaped the Ukrainian art image during the first decades of Ukraine’s independence: Oleg Holosiy, Oleksander Hnylytskyj, Kirill Protsenko. This way, we would like to supplement the understanding of these decades in Ukrainian history and, in more detail, in the history of Ukrainian art. On the other hand, we would like to encourage outstanding authors, and Andriy Sahaidakovsky is undoubtedly a paramount figure on the art scene, to new artistic reflections. When working with a place as aesthetically dense, majestic and full of history as the Arsenal, the artist faces challenge of being congruent with this place and the reality he is weaving all his creative life, as well as with the world of life around the people abandoned here. I believe that ‘Andriy Sahaidakovsky. The Scenery. Welcome!’ exhibition allows approaching Andriy Sahaidakovsky phenomenon for those who seek such an understanding. Moreover, it also provides an exceptional opportunity of experiencing here and now the amazing gloomy beauty of this shaky, dysfunctional, restless world.

Olesia Оstrovska-Liuta

but failed

АНД Р І Й САГА Й Д А КОВС Ь К И Й

ДЕ К О РА ЦІ Ї . ЛА СК А В О П Р О С И М О!

Виставка «Андрій Сагайдаковський. Декорації. Ласкаво просимо!» — ще одна ланка програми репрезентації визначних імен у новітній історії українського мистецтва в Арсеналі як музейній інституції. Вона є продовженням низки вже реалізованих великих персональних виставок, але, на відміну від них, показує творчість митця як концептуально цілісний та експериментальний за характером художній проєкт. У цьому випадку ретроспективна, колекційна й архівна частини органічно вплітаються в експозиційну тканину режиму «тут і зараз», режиму work in progress, режиму інтеракції. Творчість Сагайдаковського охоплює вже понад три десятки років, і кожен період має свої виразні риси. Водночас викристалізовується й наскрізна узагальнювальна лінія, яка дає змогу побачити неповторну ідентичність художника. Він є автором численних фігуративних живописних творів, експресіоністичних за своєю манерою, у яких домінує монохромна гама. Використовує незвичайні матеріали (старі килимки) як основу та пігменти природного походження, що підкреслює його свідоме тяжіння до аскетизму, анігіляції живописного медіуму. Такий прийом, хоч як парадоксально, надає живопису особливої густоти та пронизливості, емоції, близької до миготливої істерії. Цей стан можна категоризувати як афективний атлетизм — термін Жиля Делеза, що був використаний в есе про творчість відомого британського митця Френсіса Бейкона. Роботи цього художника свого часу вплинули на Сагайдаковського, як і його безпосередній учитель Роман Сельський, спадкоємець європейської живописної традиції у Львові. Андрій Сагайдаковський є автором багатьох радикальних інсталяцій, що абсурдизують і деконтекстуалізують виставковий простір. Він використовує незвичайні, біотактильні засоби, аномальні звуки, їдкі та специфічні запахи, «трешові» матеріали, зумисне коструПід ноги дивись. баті написи. Його інсталяції буквально огортають і водночас Iз циклу «Риси обличчя» розщеплюють замкнену структуру виставкового простору. 2003 Килимок, олія, 130×210 Це дає змогу звільнити утилітарні об’єкти від вікової сили Приватна колекція тяжіння, трансформувати їх у фізичному, функціональному сенсі, а насамперед в асоціативному, образному. Ось дуже Watch where you're going. точне спостереження Єжи Онуха, який не раз працював із From the Facial features series 2003 художником у кураторських проєктах: «Андрій СагайдаковOil on carpet, 130×210 ський доводить усім нам матеріальну якість «неякісності». Private collection У своїх інсталяціях із великим напруженням художник створює модель фіктивності, яка є реальнішою за дійсність». У цих словах криється й ключ до декодування назви проєкту, де стрижневим є слово «декорація». Власне, декорації — місце, де живе ілюзія. Автора, зокрема в його інсталяціях, віддавна захоплює створення ефекту занурення в об’ємну картину, такого собі ефекту 3D-сприйняття, проте принципово без дигітального інструментарію. Здебільшого це були окремі кімнати чи просторові вузли. Показовою тут є виставка «Явна таємниця» в київському Центрі сучасного мистецтва при НаУКМА наприкінці 1990-х. В Арсеналі ж ціла розгорнута система таких кімнат і вузлів. Декорації в цьому проєкті виконують кілька функцій. Передовсім вони покликані створити візуальний образ «експозиційного спектаклю», який розгортається в залах. За характером і походженням асоціюються із симультанними декораціями, що були поширені ще в церковному середньовічному театрі. Це такий тип оформлення театралізованого дійства, що дає змогу по прямій лінії одночасно розмістити на сцені всі необхідні 17

для вистави декорації. В Арсеналі теж одна лінія — анфіладна, тільки замість сцени тут склепінчастий простір виставкових залів, дещо схожий на культовий. І вся ця одночасність як цілісний експозиційний/сценографічний образ осягається глядачем у процесі руху. Безумовно, він у стані вловити «нитку Аріадни» — певну логіку, деякий наратив слідування виставкою, розуміння та інтерпретації тем і посилань. Проте водночас йому доведеться осмислити й те, що шлях цей складніший і розмитіший, а по суті, більш вільний, спонтанний. Глядач має змогу сам вирішувати, як тлумачити інформаційну та смислову складові встановлених декорацій. А все тому, що ще одне їхнє завдання в проєкті — постійно міняти місцями ілюзію та реальність і таким чином дезорієнтувати відвідувача, внести в його сприйняття дещицю сумніву, перевернути загальноприйняту оптику розпізнавання видимого. Такі декорації є ніби грою із залами і в залах. У цьому просторі цікаво блукати в захопливому очікуванні того, що буде далі, що відкриватиметься в наступних приміщеннях, що ще запропонує автор. З огляду на різноманіття живопису та інсталяцій Сагайдаковського простежується кілька домінантних циклів, тонко пов’язаних між собою тематично та стилістично: тіло як фрагмент, анатомічні штудії, тілесна еквілібристика, кіно, діти-воїни і дитячі забави, спортивні вправи. Не випадково основною темою виставки «Андрій Сагайдаковський. Декорації. Ласкаво просимо!» є спорт. У цьому контексті «спорт» виступає не так ілюстрацією девізу-тріади «швидше, вище, сильніше», зумовлюючи його привабливість у формальному, пластичному ключі, як моделлю буття, забави та гри. У своїй книжці «Homo Ludens. Досвід визначення ігрового елемента культури»1 філософ Йоган Гейзінга стверджує, що «гра передує будь-якій культурі», витає над нею, що будь-яка культура існує як гра, «розігрується». Звідси й термін «людина, що грається» (homo ludens), який, на думку автора, вказує на таку саму важливу й визначальну функцію нашого виду, як і «людина-творець» (homo faber). Гра — це функція, що не зумовлена ні біологією, ні логікою, ні етикою. Незважаючи на численні відмінності, усі ігри об’єднує кілька першорядних чинників: правила, особливі про18

1 Гейзінга Й. (1944). Homo Ludens. Досвід визначення ігрового елемента культури [переклад із німецької на українську мову]. — Київ: Основи. — 1994.

Монтаж виставки 2020 Мистецький арсенал Фото: Андрій Бояров Setting the exhibition 2020 Mystetskyі Arsenal Photo: Andrij Bojarov

Монтаж виставки 2020 Мистецький арсенал Фото: Олександр Попенко Setting the exhibition 2020 Mystetskyі Arsenal Photo: Oleksandr Popenko

сторово-часові умови і задоволення. Сагайдаковський із насолодою грає у власну гру, вигадуючи містифіковані змагання-забави. Він придумує правила, проєктує декорації для своїх вправ і дисциплін, створюючи таким чином власний спорт-простір — імаджинаріум, що є естетично співзвучним із театром абсурду. Тотальна інсталяція — складний, синтетичний, багаторівневий і багатовекторний формат сучасного мистецтва. Вона дає змогу включити у свою конфігурацію та насичене образне поле найсуперечливіші та найнеординарніші комбінації, які в підсумку створюють загальну атмосферу, ауру проєкту. Така інсталяція складається з несподіваних поєднань минулого/теперішнього часу, живописних робіт різних років, настінного письма, що огортає інтер’єри, відео- та фотодокументації, фотошпалер, реді-мейдного спортінвентарю, заданої архітектури «спортзалів», квазіфункціонального декору, музичних звуків, запахів та ароматів, інтерактивних дійств, гри фактур і масштабів, блиску дзеркал і «бідності» в дусі Arte Povera, текстів і навігацій. Ще одним важливим декораційним інструментом у проєкті Сагайдаковського є кольорове рішення залів і стін. Зіставляються сірий і жовтий, характерні для палітри його станкових робіт. З одного боку, ці два монохроми слугують загальним настроєвим конструктом експозиції, а з другого — спокійний, нейтральний сірий активно підкреслює сонячний жовтий, детонуючи його психоделічні якості. Наступна недругорядна деталь — жовті площини нагадують тут своєрідні абстрактні мурали. Їхні поверхні не глухі й однорідні, а мерехтливі, оскільки кольоровий шар наноситься наче шваброю. Неминучі патьоки і тональні нерівності створюють відчуття якоїсь «трешової» вальорності. Серед інших засобів, які автор використовує у своїй ігротеці, варто загострити увагу на тіні. Гра тіней, поставлений на стоп-кадр «театр тіней» — так маркується один із просторів проєкту. Тут це не лише технічні 19

спецефекти, що підсилюють драматичні моменти в загальному наративі, не лише визначений ряд символів і конотацій, пов’язаних із тінню в мистецтві, що напрошується сам собою, а й велике філософське питання, що знову відсилає до платонівської притчі про печеру з тінями: уподібнення до реальності може набувати характеру імітації, яка стоїть осторонь від істини та сутності, коли тінь не відрізнити від реальності. Важливе значення також надається такому елементу декорацій, як дзеркала, що інстальовані в одному з виставкових залів. Стилістично вони відсилають до дзеркал, які встановлюють у приміщеннях для тренувань художніх гімнастів. І в цьому випадку несуть насамперед додаткове оптичне навантаження, створюють ефект подвійного бачення, безпосереднього й дзеркального, граючи контрастами статичного та рухомого зображення. Дзеркальна поверхня збагачує гру відображенням світлових потоків, ніби «розширює» простір і, головне, наділяє його додатковими символічними алюзіями. Так підсвідомо виникає асоціація з мандрами Задзеркаллям, зануренням у власну підсвідомість, що спонукає до сприйняття дзеркала, за визначенням культуролога Вадима Руднєва, як «містичного співрозмовника, що водночас підтверджує і спростовує нашу самототожність». Ідеальну, холодну, нарцисичну красу блискучих дзеркальних поверхонь у своїх спортзалах художник, що не зраджує принципів, має намір піддати філософській категорії зняття, приховати її, покриваючи брутальним жиром, який нагадував би про чарівність кероллівських рядків: «А дзеркало, поза сумнівом, починало танути, ніби сяйливий сріблястий туман»2.

Без зупи нема обіду Iз циклу «Риси обличчя» 2003 Килимок, олія, 190×140 Приватна колекція There is no dinner without soup From the ‘Facial features’ series 2003 Oil on carpet, 190×140 From the private collection

Керролл Л. (1871). Аліса в Задзеркаллі / Пер. з англ. В. Г. Наріжної. — Харків: Фоліо, 2014. — С. 11.

Oлександр Соловйов Соломія Савчук

А ndri y s ah a i da k o v s ky

the s ce n er y. w e l c om e!

This exhibition is one more component of the program that aims to present prominent names of the modern history of Ukrainian art at Arsenal as a museum institution. It continues a line of already implemented extensive, single-artist projects, but in contrast, the exhibition Andriy Sahaidakovsky. The Scenery. Welcome! shows the artist’s work as an artistic project, conceptually holistic and experimental by nature. In this case, the retrospective, collection-based, and archival parts are organically intertwined in the exposition fabric of the here and now, work in progress, and interaction modes. Sahaidakovsky has been creating art for over three decades now, where each period has its own distinctive features. In addition, a thorough generalizing line comes up, which allows revealing the artist’s unique identity. He is the author of numerous figurative paintings that are expressionist in the manner and with a dominant monochrome range. SaЗранку не топчіться по болоту haidakovsky works with unusual materials such as old rugs for 2017–2018 a basis and pigments of natural origin, which emphasize the Килимок, олія, 162×215 Арт-центр Я Галерея artist’s conscious gravitation to asceticism, the annihilation of the picturesque medium of painting. This approach, how parIn the morning do not tread adoxically it may be, provides painting with a particular densithe swamp ty and piercing, an emotion close to flickering hysteria. Such 2017–2018 Oil on carpet, 162×215 a state can be categorized as affective athleticism—a term Ya Gallery Art Center coined by Gilles Deleuze, that he used in an essay on the work of the famous British artist Francis Bacon. The works of Bacon at one time influenced Sahaidakovsky, as did his immediate teacher Roman Selsky, the heir to the European painting tradition in Lviv. Andriy Sahaidakovsky is the author of many radical installations that absurdize and decontextualize the exhibition space. He uses unusual, biotactile means, abnormal sounds, caustic and specific smells, trash materials, deliberately crabbed inscriptions. The installations created by the artist literally envelop and, at the same time, split the closed structure of the exhibition space. This situation allows releasing utilitarian objects from the age-old force of gravity, transform these in the physical, functional sense, but first of all-associative, figurative one. ‘Andriy Sahaidakovsky proves to us the material quality of poor quality. In his installations, with great tension, the artist creates a model of fiction that is more real than reality,’—a very accurate observation by Jerzy Onuch, who has repeatedly worked with the artist in his curatorial projects. This statement also contains the key to decoding the title of the project, in which a core is the word scenery. Indeed, the scenery is a place where illusion lives. The author, especially in his installations, has long been fascinated by the creation of the immersion effect in a three-dimensional picture, a kind of 3D-perception effect, but with a key principle—no digital tools usage. For the most part, these were separate rooms or spatial units. Indicative in this aspect is the ‘Open Secret’ exhibition at the Centre for Contemporary Arts at Kyiv Mohyla Academy in the late ’90s. In this perspective, Arsenal presents an expansive system of such rooms and units. The scenery in this project has several purposes. First, the scenery is designed to create a visual image of the exposition play that unfolds in the halls. By its nature and origin, this evokes associations with such concept as simultaneous setting, which was common in the liturgical dramas of medieval theatre. This type of arrangement of the theatrical play allows placing in a straight line on the stage all the scenery, needed during the performance, simultaneously. Arsenal has one line likewise—an enfilade, but, instead of the stage, it has the vaulted space of the exhibition halls that somewhat resembles the 23

cult [religious—Ed.] structures. All this simultaneity, as a holistic expositional/scenography image, is comprehended by the spectator in the process of movement. Of course, s/he is in the position to catch the Ariadne’s thread—a certain logic, some narrative of following the exhibition, understanding and interpretation of themes and references. However, at the same time, s/he will face the realization that this path is more complex and blurred, and in fact, more free, spontaneous. The spectator has the opportunity to decide on his/ her own how to interpret the meaning and information derived from the set scenery. All because one more task of the scenery in this project is constantly switching the illusion with reality, thereby disorienting the visitors, bringing a bit of doubt in their perception, turning the conventional optics of recognizing the visible upside-down. Such décor is like playing with these halls and inside of them. It is interesting to wander in this space with fascinating anticipation of what will happen next, what will be discovered in the nearest hall, and what else the author has to offer. Considering the variety of Sahaidakovsky’s painting and installations, several dominant series, subtly interconnected thematically and stylistically, can be distinguished. These are a body as a fragment, anatomic studies, body equilibristic, cinema, children-warriors and children’s games, sports exercises. It is no coincidence that sport is the main theme of the ‘Andriy Sahaidakovsky. The Scenery. Welcome!’ project. In this context, sport is not so much an illustration of the motto-triad faster, higher, stronger, determining its attractiveness in a formal, plastic way; it’s rather a model of being, fun, and play. Philosopher Johan Huizinga argues in his well-known book Homo Ludens: A Study of the Play-Element in Culture1—that a play is older than culture, it hovers over it, that any culture exists as a game, being played out. Hence the term comes of Man the Player (Homo Ludens), which, according to the author, indicates the same important and defining function of our species as Man the Maker (Homo Faber) does. Play is a function that is not determined by biology, logic, or ethics. Despite many differences, all games are united by several paramount factors: rules, specific spatio-temporal conditions, and fun. Sahaidakovsky enjoys playing his own game, inventing mys24

1 Huizinga J. (1949). Homo Ludens: A Study of the Play-Element in Culture. London: Routledge & Kegan Paul. Accessed at: http://art.yale.edu/file_columns/0000/1474/homo_ludens_johan_huizinga_routledge_1949_.pdf 2 A Ukrainian word, that originates from a combination of two — sport and hall (zal) and can be referred to any enclosed space were sport activities take place, such as gym clubs or sport auditoriums at schools/universities. 3 The word ‘value’ here is used in relation to color or tones in painting.

Монтаж виставки 2020 Мистецький арсенал Фото: Андрій Бояров Setting the exhibition 2020 Mystetskyі Arsenal Photo: Andrij Bojarov

Монтаж виставки 2020 Мистецький арсенал Фото: Олександр Попенко Setting the exhibition 2020 Mystetskyі Arsenal Photo: Oleksandr Popenko

tified fun/competitions. The artist invents the rules, designs scenery for his exercises and disciplines, thus creating his own sport-space— imaginarium, which is aesthetically consonant with the theatre of the absurd. Total installation is a complex, synthetic, multilevel, and multi-vector format of contemporary art. It allows including the most contradictory and extraordinary combinations in its configuration and image-rich field, which ultimately create an overall atmosphere, the project aura. Such installation consists of unexpected combinations of past/present time, paintings of different years, wall inscriptions that envelop the interiors, video and photo documentation, wallpapers, ready-made sports equipment, a given architecture of sportzals2, quasi-functional decor, musical sounds, smells and aromas, interactive activities, the play of textures and scales, shine of mirrors and poverty in the spirit of Arte Povera, texts and navigation… Color solution of halls and walls is another important décor setting tool in Sahaidakovsky’s project. Grey and yellow, characteristic of his palette in easel works, are compared. On the one hand, these two monochromes set an overall mood construct of the exhibition. On the other hand, the calm, neutral grey actively emphasizes the sunny yellow, harmonizing its psychedelic qualities. Another significant detail—yellow planes that resemble a kind of abstract murals. Their surfaces are not deaf and homogeneous, but shimmering, because the color was applied as if with a mop. Inevitable splatters and tonal irregularities help to create a feeling of some kind of trash value3. Among other means used by the author in his play library, it is necessary to emphasize the shadows. The play of shadows, the shadow theatre placed on the still frame—this is how one of the project spaces is marked. Here, it is not only about technical special effects that enhance the dramatic moments in the overall narrative; not only about a certain number of symbols and connotations associated with the shadow in art, suggested by itself; but also about a big philosophical question, which refers to Plato’s allegory of the cave with the shadows—assimilation to reality can acquire 25

the character of imitation, which is away from truth and essence when the shadow is indistinguishable from reality. Such an element of scenery décor as mirrors, installed in one of the exhibition halls, is also of great importance. Stylistically, it is a reference to the mirrors used in training halls by rhythmic gymnasts. In this case, mirrors, first of all, bring an additional optical load and construct the effect of double seeing—direct and mirror-like, playing with contrasts of the static and moving images. The mirror surface enriches the play with reflections of light fluxes, as if extending the space, and, most importantly, providing it with additional symbolic allusions. Thus, an association comes up subconsciously with the journey to the world behind the Looking-Glass and immersion in one’s own subconscious, which encourages the perception of the mirror as a mystical interlocutor, which simultaneously confirms and refutes our identity, according to cultural theorist Vadym Rudniev. The artist, who does not betray the principles, intends to subject the ideal, cold, narcissistic beauty of shiny mirror surfaces in his sportzals to the philosophical category of removal, conceal by covering it with brutal fat, that would remind of the charm of Carroll’s lines: ‘And certainly the glass was beginning to melt away, just like a bright silvery mist.’4

Carroll L. (1871). Through the Looking Glass, and What Alice Found There. In the Ukrainian bilingual edition, translated from English by Narizhna, V. (p. 10). Kharkiv: Folio, 2014.

Напівбог 2010 Килимок, олія, 218×146 Колекцiя Павла Мартинова Demigod 2010 Oil on carpet, 218×146 Pavlo Martynov Collection

Oleksander Soloviov Solomia Savchuk 26

ВИ СТ АВ К А ?

? EXHI BI T IO N

Вид експозиції 2020 Мистецький арсенал Фото: Олександр Попенко Exhibition view 2020 Mystetskyi Arsenal Photo: Oleksandr Popenko

←↑ Вид експозиції 2020 Мистецький арсенал Фото: Олександр Попенко Exhibition view 2020 Mystetskyi Arsenal Photo: Oleksandr Popenko ← Тексти 2010 Килимок, олія, 173×124 Арт-центр Я Галерея Texts 2010 Oil on carpet, 173×124 Ya Gallery Art Center

Горизонти 2000-ні Килимок, олія, 104x141 Арт-центр Я Галерея Horizons 2000s Oil on carpet, 104x141 Ya Gallery Art Center

Вид експозиції 2020 Мистецький арсенал Фото: Олександр Попенко Exhibition view 2020 Mystetskyi Arsenal Photo: Oleksandr Popenko

← Дупак. Фрагмент Розпис на стіні Вид експозиції 2020 Мистецький арсенал Фото: Олександр Попенко Dupak (kick-in-the-ass) Fragment. Wallpainting Exhibition view 2020 Mystetskyi Arsenal Photo: Oleksandr Popenko

Вид експозиції 2020 Мистецький арсенал Фото: Олександр Попенко Exhibition view 2020 Mystetskyi Arsenal Photo: Oleksandr Popenko

←ↆ Вид експозиції 2020 Мистецький арсенал Фото: Олександр Попенко Exhibition view 2020 Mystetskyi Arsenal Photo: Oleksandr Popenko

Незакінченість 2015 Килимок, олія, 145×190 Колекція Павла Мартинова Incompleteness 2015 Oil on carpet, 145×190 Pavlo Martynov Collection

Вид експозиції 2020 Мистецький арсенал Фото: Олександр Попенко Exhibition view 2020 Mystetskyi Arsenal Photo: Oleksandr Popenko

← Вид експозиції. Фрагмент Фотошпалера 2020 Мистецький арсенал Фото: Олександр Попенко Exhibition view. Fragment Wallpaper 2020 Mystetskyi Arsenal Photo: Oleksandr Popenko

Вид експозиції 2020 Мистецький арсенал Фото: Олександр Попенко Exhibition view 2020 Mystetskyi Arsenal Photo: Oleksandr Popenko

← Тарілка зупи 2009 Килимок, олія, 61×170 Арт-центр Я Галерея A bowl of soup 2009 Oil on carpet, 61×170 Ya Gallery Art Center

А що у нас сьогодні на обід? 2017–2018 Килимок, олія, 126×170 Арт-центр Я Галерея And what do we have for lunch today? 2017–2018 Oil on carpet, 126×170 Ya Gallery Art Center

Вид експозиції 2020 Мистецький арсенал Фото: Олександр Попенко Exhibition view 2020 Mystetskyi Arsenal Photo: Oleksandr Popenko

Пiжмурки. Фрагмент Вид експозиції 2020 Мистецький арсенал Фото: Олександр Попенко Blindman’s buff. Fragment Exhibition view 2020 Mystetskyi Arsenal Photo: Oleksandr Popenko

← Трясучка. Фрагмент Розпис на стіні Вид експозиції 2020 Мистецький арсенал Фото: Олександр Попенко Triasuchka (shaker). Fragment Wallpainting Exhibition view 2020 Mystetskyi Arsenal Photo: Oleksandr Popenko

Вид експозиції 2020 Мистецький арсенал Фото: Олександр Попенко Exhibition view 2020 Mystetskyi Arsenal Photo: Oleksandr Popenko

Це Нiл Янг 2001 Полотно, олія, 136×111 Колекція Влодка Костирка This is Neil Young 2001 Oil on canvas, 136×111 Vlodko Kostyrko Collection

Вид експозиції 2020 Мистецький арсенал Фото: Олександр Попенко Exhibition view 2020 Mystetskyi Arsenal Photo: Oleksandr Popenko

А НД Р І Й САГА Й Д А КО ВСЬ К И Й, ТУ Т БУТ Т Я

ПО ГЛЯ Д ІЗ МАЙСТЕР Н І

Ми зустрілися з Андрієм Сагайдаковським у березні 2020 року. «Якби я знав, що можна онлайн, я зробив би виставку тут, у майстерні», — розмірковує він. У Львові другий день карантину, обговорення переходу в пандемічний світ досі захоплюють своєю свіжістю й безліччю побутових деталей, які чимдалі більше змінюватимуть звичне для всіх буття. Вулиці вже майже порожні, проте залізниця ще працює. Сагайдаковський готується до великої ретроспективної виставки, де будуть представлені його роботи з кінця 1980-х до сьогодні. «То не буде посмертна виставка», — каже. І розповідає про ідею інтерактивної тотальної інсталяції, що має зайняти праве крило Мистецького арсеналу, масштаб якого художник порівнює із футбольним полем. Він планує розмістити в експозиційному просторі вільні для користування матраци, гімнастичні стінки і м’ячі, а поширене гасло Кубертена «Швидше, вище, сильніше!», написане на стінах, має надати виставці спортивного духу. «Я так собі думаю, що потім буде точніше, більше, голосніше, смачніше…». Підготовка до проєкту триває з осені й через поширення вірусу раптово відкладається на невизначений час. У розмові ще раз звучить: «Якби можна було вийти звідси в онлайн…» Майстерню Сагайдаковського часто порівнюють зі студією Френсіса Бейкона. І хоча ці простори мають чимало спільного, справляючи загальне враження творчого безладу, помістити в них глядача означало б показати дві дещо різні виставки. На фотографіях із майстерні в лондонському Південному Кенсінгтоні ми одразу помічаємо кругле дзеркало, коробки з-під шампанського, банки фарби й пучки пензлів, стоси паперу на підлозі, що в кілька шарів застелена газетами й журналами з репродукціями картин, фотографіями та фрагментами кінофільмів. Завішані репродукціями й стіни, попід якими стоять полотна в підрамниках. Постійне перебування в оточенні робіт інших авторів було важливою складовою практики Бейкона, що виходила за межі майстерні, — він проводив багато часу в художніх музеях. Своєю чергою, раунд-тур чи відеотрансляція з напівпідвалу на вулиці Івана Вишенського могли б починатися з порога майстерні, на дверях якої висить подертий, вицвілий плакат виставки «Дефлорація» 1990 року. Під ним папірець із проханням до комунальників: «Будьте ласкаві! Не приписуйте мені зайвих кубометрів газу. Дякую!». Далі глядач може рухатися до трьох точок: до стола (на лампі бейдж учасника Arsenale 2012 на якій Сагайдаковський отримав нагороду «Відкриття року», у ящику аудіокасети), до великого вікна, під яким хаотично складені папірці та книжки, банки з фарбою, а на стінах художні об’єкти та фотографії (серед них розрізаний навпіл бюст Сократа та фотодокументація підпалених стола та стільця), і власне до робочої стіни, на якій висить прикритий тканиною килим (значну частину простору майстерні займають ще не використані художником килимки). На підлозі купки порожніх сигаретних пачок: до 2014-го вони були однієї марки й надавали цій частині приміщення переважно жовтувато-сріблястого відтінку, після 2014-го це різні пачки відповідно різних кольорів. На стелі написи, нанесені довгим пензлем, «як у Анрі Матісса», і чорною фарбою: «Ягнят купають. Барани купаються самі», «Ф-акт повторення. Ф-акт присутності», «Я знаю це, коли викручую білизну», «Явна таємниця», «Деструкція через конструкцію. Конструкція через деструкцію». За словами Сагайдаковського, зараз майстерня здається відчутно просторішою, ніж у часи, коли він займався інсталяціями й ходив повз львівські смітники з 77

постійною думкою про те, що «треба брати». «Це було як хвороба», — згадує він. У кімнаті тоді проглядалася лише вузька стежка від входу до робочого місця й стола, а до нинішнього набору речей додавалися покришки, меблі, магнітофонні стрічки тощо. Рукописна табличка над стосом книжок з’явилася приблизно в той самий час: «Шановні злодії! Прошу не розкидати нічого, бо я і так нічого цінного не маю». Після того як у майстерню, прийнявши її за закинуте приміщення, проникли безхатьки, Сагайдаковський залишив послання на випадок їх можливого повернення. Зайти в майстерню Сагайдаковського — це, мабуть, найкращий спосіб зрозуміти його художню практику. Не лише тому, що, фокусуючись на кожній окремій ділянці цього простору, можна реконструювати фрагменти творчої біографії (наприклад, серед стосу книжок біля печі знайдемо старе видання текстів Мартіна Гайдеґґера, придбане в магазині «Дружба»), а й через своєрідний гайдеґґеріанський мотив вдалого місця, перебуваючи в якому можна почути буття. Німецька філософія мала на Сагайдаковського помітний вплив, зокрема праці Йоганна Вольфґанґа Ґете, Фрідріха Вільгельма Шеллінґа, Ганса-Ґеорґа Ґадамера й значною мірою Гайдеґґера, який, щоб зосередити слух на бутті, залишався в гірській хатинці, подалі від великого міста, і, сидячи за столом у своєму кабінеті, дивився у вікно: «Коли в темряві зимової ночі здіймається снігова буря, тоді й настає час філософії». Так і майстерня — це місце, звідки Сагайдаковський веде насичений і багаторівневий діалог зі світом, — через заклики на папірцях, написи на стелі, зустрічі за столом, сентенції на килимках, — дотримуючись певних життєвих установок: реагувати у своїх роботах на те, що відбувається довкола (не так шукати сюжет, як натрапляти на нього), і засвідчувати, що процес іде (фіксувати плин життя навіть у ситуації непорозуміння, коли діалог відбувається в площині бурхливого, захопливого процесу, а не досягнення консенсусу). Ці принципи лишаються з ним ще з 1980-х, тож Сагайдаковського варто сприймати як художника, який усвідомлює себе в постійному русі й творчість якого важко розбити на періоди. Радше треба стежити за темами та мотивами (візьмімо, наприклад, великий портрет Джимі Гендрікса, який висить на білизняній мотузці в другій кімнаті майстерні), що впродовж десятиліть так само перебувають у розвитку: дитинство, ігри, сюжети з історії мистецтва, пейзажі тощо. «Гендрікс геній. Це не означає, що він грає краще за всіх. Знайдуться музиканти, які грають так, що Гендрікс спрячется. Але він спіймав той момент, зміг виразити 78

Далеко у воду не заходи 2007 Килимок, олія, 176×136 Колекція Павла Мартинова Don't go far into the water 2007 Oil on carpet, 176×136 Pavlo Martynov Collection

Кімната сміху 2015 Килимок, олія, 176×136 Колекція Павла Мартинова Laughing room 2015 Oil on carpet, 176×136 Pavlo Martynov Collection

час, у якому жив. У нього є два десятки версій «Voodoo Child», і жодна не схожа на іншу», — розповідає Сагайдаковський про ще одну знакову для себе постать, розкриваючи їхній спільний погляд на те, яким чином може розвиватися художній мотив. Сагайдаковського називають представником української «Нової хвилі», постмодерністом, його жести порівнюють із роботами Arte Povera й Art Brut. Однак сам він, говорячи про розвиток сучасного мистецтва в Європі та Україні, зазначає, що саме тут, у Львові, у нього є виняткова можливість мислити та діяти за межами будь-яких мистецьких напрямів і наперед заданих сценаріїв. «Львів — специфічне місто. Колись у Регенсбурзі мене запитували: «Як ти живеш?» Що я міг відповісти? «Туди-сюди». Але там такого немає, щоб бути самому по собі, це неможливо. У Львові можна бути між небом і землею, усе життя бути підвішеним». Розповідає про двох своїх учителів: колір взяв у Романа Сельського, композицію — у Карла Звіринського. Також згадує Бейкона як митця, впливу якого довгий час важко було позбутися. «Бейкон геніальний, бо він видав усе — увесь згусток свого часу. Гидотний згусток, так, але для кого як. Він не вигадував це життя, він стверджував», — підсумовує Сагайдаковський. Коли мова заходить про можливість описати практики Сагайдаковського категоріями художнього методу, швидко відповідає: «Який метод? Немає методу» — і сміючись посилається на працю Ґадамера «Істина та метод», у якій ідеться про обмеженість методологічного підходу до мистецтва порівняно з переживанням та істиною. Щоб окреслити уявні методологічні межі, розповідає одразу кілька історій. Одна про те, як фарби на його роботах привертають увагу глядачів і спонукають їх поділитися своїм захопленням, тоді як ті чи інші кольори часто потрапляють на поверхню килима тільки тому, що вони просто є в майстерні. «Там у мене був червоний такий, комусь сподобався. Тоді багато було халявної совєтської червоної фарби. Вона досі десь зали79

шилася, кіновар. Її було навалом, а остальных так от очень-очень мало». Інша історія про килимки, про те, що вони мають власну фактуру, чинять опір або ведуть за собою і є достатньо щільними, щоб можна було відчути напруження від процесу, писати не зап’ястям, а всією рукою. Навпаки, писати пензлем на полотні — це фі-фі-фі, пояснює пародійним жестом і звуком нестерпної легкості. Озираючись на килимки, Сагайдаковський маркує їхнє походження: «Той знайшов у підвалі в колєґи. Вони винесли, а я спитав, чи можна забрати. Той — сестра купила мені простирадло, а я подумав, що буде добре на ньому малювати. Той не знаю звідки. Той я сам зшив». Власне, ця відкритість до нестабільних і випадкових речей — важлива складова художньої практики, у якій митець визначає себе поза конвенціями історії мистецтва, але зосереджений на моменті тут-буття і приймає плин сьогодення. Коли в інтерв’ю Сагайдаковський описує, як милується майстерністю миші, що прогризла в килимі дірку прекрасної форми, ще й у необхідному за задумом місці, або розповідає про те, як колір чи орнамент на килимі спрямовує хроматичні й пластичні рішення, він позначає діапазон власної відкритості до дій мишей, стану килимів, наявних фарб, розмов, подій тощо, на які може реагувати. Водночас у доробку Сагайдаковського відкритість завжди співіснує з іронією. Вона виявляється в моментах незбігу чи, навпаки, вдаваної тотожності різних шарів роботи: килима й олійного зображення, зображення й тексту, трафаретного шрифту й рукописних літер. У «Байках братів Ґрімм» Сагайдаковський залишає видимим увесь вишитий на килимі пейзаж, вкриваючи чорним туманом фарби діброву та героїв у центральній частині полотна. Так він створює моторошний настрій, не втручаючись у сюжет. Схожим чином у «Сонячному пейзажі» передається відчуття величного ранку, адже килим рівномірно зафарбований золотом, крізь яке проступає рельєф оленя на прогулянці. У «Тихих вербах над річкою» художник старанно вписує пейзаж у задану килимом рамку — аналогію рами для полотна, хоча килим розрізаний навпіл і ніколи не збереться в одне зображення так, щоб лінії го80

Хочеш бути високим? 2011 Килимок, олія, 176×136 Арт-центр Я Галерея You want to be tall? 2011 Oil on carpet, 176×136 Ya Gallery Art Center

Дивись! Не заблукай 2006 Килимок, олія, 185×142 Колекція Павла Мартинова Look out! Don’t get lost 2006 Oil on carpet, 185×142 Pavlo Martynov Collection

ризонту збігалися. Назва Кімната сміху розміщена таким чином, що глядач помічає її вже після того, як сформувалося перше враження від роботи, цілком протилежне: розкриваючи бейконівський рот, хлопчик ніби кричить в істеричному нападі чи від фізичного болю. Це відчуття підсилюють дірки в килимі, які потрапляють на дитячий торс. Сагайдаковський розповідає, що писав із фотографії, на якій справді важко розпізнати емоцію хлопця. Робота «Хочеш бути високим, красивим, здоровим, багатим, щасливим?» залишає питання, чи перед нами портрет того самого щасливого і високого чоловіка, чи слова радше звернені до нього та пропонують йому стати високим і щасливим. З одного боку, чіткі й наказові фрази «По воді не ходи, Слухай уважно», «Не гризи нігті», а з другого— невпевнені та сором’язливі «Хто ви, лікарю?», «На схилах гір», «Хто тримає небо?» Між каліграфією і трафаретом також існують проміжні форми: рукописні, але ближчі до друкованих літер «Тримай ноги в теплі» та «Далеко у воду не заходи», виконане під трафарет, полишене відтінків наказу, але надто повторюване «А де ви?» рукописне «Дивись! Не заблукай», яке, втім, могло б стати категоричним імперативом, якби відповідало універсальним нормам. Поєднуючи відкритість з іронією, Сагайдаковський створює у своїх роботах діалектичні ситуації, де кожен шар — килим, олійне зображення і два типи тексту — ведуть власні лінії й, збираючись разом, працюючи одночасно, складають твір діалогічного змісту. У практиках Сагайдаковського також можна простежити рух до визначення меж діалогу. Наприклад, розділений на дві частини бюст Сократа був відповіддю на максиму зі стін дельфійського оракула «Пізнай самого себе». Вмілий модератор діалогів, у роботі Сагайдаковського Сократ став с п і в р о з м о в н и ко м для самого себе: «…Я поставив їх ноздря в ноздрю. Кінець цитати». Пізніше, у 2014 році, художник тимчасово перестав працювати, адже на тлі подій Революції гідності та початку війни не знаходив у собі пояснення для мистецької дії. Тоді він вирішив показати в арт-центрі Я Галерея свої старі полотна, об’єднані 81

майже гайдеґґеріанською назвою «Прогулянка лісовими стежками», щоб озирнутися назад у ситуації мовчання. Першою роботою після довгої паузи стало «Море», де рукописний текст домінує над білим тлом. У 2011 році на персональній виставці «Розмови» (також у Я Галереї) Сагайдаковський показав 16 листівок, які щомісяця отримував від японського графіка. І цього разу листування художників нагадувало відому розмову Гайдеґґера з японцем про мову та культуру. «Сумніваюся, що діалог із японцем вийде, але треба спробувати. Бо ж спроби встановити такий діалог уже були, — казав Сагайдаковський напередодні. — Головне, що процес іде!». І насамкінець, ураховуючи всі можливі ефекти нашарувань і важливу складову непорозуміння під час розмови, я хотів би поділитися ще одним діалогом. Отже, другий день карантину. Один за одним відкладаються не лише виставкові проєкти, а й спортивні змагання. Сидячи за столом у майстерні Сагайдаковського, ми дізнаємося з радіоефіру, що XXXII Олімпіаду в Токіо перенесено на 2021 рік. У цей момент я тримаю в руках папірець зі списком ігор, які можуть стати частиною тотальної інсталяції в Мистецькому арсеналі, й прошу розповісти про них трохи більше, адже деякі назви ніколи не чув. «Дупак, трясучка, слон, у клопа… Боже, скіко тих ігор було, нємєрєно, — каже Сагайдаковський, дещо дивуючись, що я прошу нагадати правила гри в дупак. — Той тебе копнув тойво, і маєш вгадати, хто це був. А як не вгадав, то ще раз дістанеш по дупі». Ми проходимося по списку, і я уточнюю, чи будуть на виставці пояснення для тих глядачів, котрі, як і я, погано розуміються на дворових іграх чи їхніх локальних назвах. Десь тут ми перестаємо розуміти один одного, і Сагайдаковський, щоб надати більш точного загального напрямку нашим думкам, зміщує фокус розмови з окремих ігор на спорт як такий: «Поясни мені, що значить Олімпійські ігри? Що це таке? І взагалі «спорт»? Як той казав: «Не треба мистецтва, є спорт». Спорт витісняє мистецтво. Але зараз спорт перестав бути спортом, то вже великий бізнес. То вже не той спорт, який мав бути, коли Кубертен писав «Швидше, вище, сильніше!». Тоді була романтика, ау-вау-вау-вау, і то вже давно минуло. Спорт прагматичний став, більший, спласк трошки, звузився до конкретів. То вже не спорт, 82

то вже далеко не спорт… Тож чому дупак не може бути спортом? Для нас то був спорт». Із цієї розмови стало зрозуміло, що, говорячи про ігрову природу художніх практик, Сагайдаковський теж віддає перевагу радше Ґадамеру з «Істиною та методом», аніж Йогану Гейзінзі з «Homo Ludens». Проте він так само виходить на ширший рівень розкриття теми мистецтва та спорту. Якщо як видовище великий спорт витісняє мистецтво, де тоді відкривається можливість їх перетину? Яким може бути цей діалог? Готуючи велику ретроспективну виставку, Сагайдаковський, вочевидь, наважується показати, що відбутися цей діалог може не лише на території теорії ігор, а передусім у площині присутності та дії — в активній тотальній інсталяції тут-буття.

Пейзаж 2015 Килимок, олія, 200×225 Колекція Павла Мартинова The landscape 2015 Oil on carpet, 200×225 Pavlo Martynov Collection

Борис Фiлоненко

A NDRI Y sA HAI D A K O Vs K Y, BE ING H ERE

P E R sP EC TIVE FR O M T H E S TU D I O

‘If I knew it was possible online, I would hold an exhibition here, in the workshop,’—Andriy Sahaidakovsky reflects during our meeting in March 2020. In Lviv, the second day of the quarantine, the discussions of the transition to a pandemic world still fascinate with its originality and a bunch of everyday life details that will continue increasingly change the usual life for everyone. The streets are almost empty, but the railway still operates. Sahaidakovsky is preparing for a major retrospective exhibition, which will feature his artworks from the late 1980s to the present day. ‘It won’t be a posthumous exhibition,’—he says and talks about the idea of an interactive, total installation, which should occupy the space of the right wing at Mystetskyi Arsenal, which scopes the artist compares to a football field. He is planning to place mattresses, gymnastic walls, and balls in the exhibition space that will be free to use, and Coubertin’s extended slogan ‘Faster, Higher, Stronger!’ on the walls should give the whole exhibition a sporting spirit. ‘I think what will follow is more accurate, bigger, louder, tastier…’,—Sahaidakovsky explains. Preparations for the project are in progress since fall and suddenly postponed indefinitely due to the virus spread. Once again, the conversation revolves around: ‘If only one could arrange it online from here…’ Sahaidakovsky's studio is often compared to the studio of Francis Bacon. Although these spaces have quite a lot of common features, giving the general impression of a creative mess, to place there a spectator would mean to show two somewhat different exhibitions. In the photos from the studio in London's South Kensington, we immediately notice a round mirror, champagne boxes, cans of paint and bundles of brushes, stacks of paper on the floor covered in several layers with reproductions of paintings, photographs, and movie fragments from the newspapers and magazines. The reproductions also fill the walls, alongside which are located canvases on stretchers. To be constantly surrounded by the works of other authors was an important part of Bacon’s practice, which wasn’t limited by the studio space—he would spend many hours in art museums. In turn, a round tour or video broadcast from the semi-basement on Ivan Vyshenskyi Street could have begun at the studio’s doorstep with a torn, faded poster of the Defloration (1990) exhibition, hanging on the door. Another piece of paper beneath the poster is a request to utility service providers: Be kind! Don't credit me with extra cubic meters of gas. Thank you! Then, the visitor can move to three points—(1) the table area (with a participant badge of the Arsenale 2012, where Sahaidakovsky received the ‘Discovery of the Year’ award, is hanging on the lamp; audiotapes in the box), (2) the large window area with chaotically stacked papers and books underneath, jars of paint, and artworks and photographs on the walls (including a bust of Socrates cut in half and photo documentation of burning table and chair), and, ultimately, (3) the working wall area with a carpet covered with cloth (unused rugs take much of the studio space). The piles of empty cigarette packs fill the floor—of the same brand until 2014, giving this part of the room a mostly yellowish-silvery hue, and, since 2014, these are different packs of different colors. On the ceiling, there are writings created with a long brush, like in Henri Matisse’s, and in black paint: Lambs are being bathed. Rams bathe on their own, F-act of repetition. F-act of presence, I know it when I twist laundry, Open secret, and Destruction through construction. Construction through destruction. Sahaidakovsky says that now the studio looks much more spacious than at the times when he worked on installations and walked past dumpsters in Lviv with a con85

stant thought about what needs to be taken. ‘It was like a disease,’—recalls the artist. Only the narrow path from the entrance to the workplace with the table was visible in the room, which also housed tires, furniture, tape records, etc. in addition to the set of things nowadays. A handwritten sign hanging over a stack of books appeared at about the same time: Dear thieves! Please don’t scatter anything because I don’t have anything valuable anyway. When the homeless entered the studio, taking it as abandoned, and Sahaidakovsky left a message in case if they possibly will come back. To visit Sahaidakovsky’s studio is probably the best way to understand his artistic practice. Not only because focusing on each separate part of this space can help reconstruct the fragments of his creative biography (take, for example, a stack of books by the stove, in which one can find an old edition of Martin Heidegger’s texts, purchased at Druzhba store), but also because of a peculiar Heideggerian motif of a felicitous place, in which is possible to hear a mode of being. German philosophy had a noticeable impact on Sahaidakovsky, including the texts by Johann Wolfgang Goethe, Friedrich Wilhelm Schelling, Hans-Georg Gadamer, and to a large extent Heidegger, who, in order to concentrate his hearing on the existence, used to stay in a mountain hut away from the big city and look out of the window from his cabinet desk: ‘On a deep winter’s night when a wild, pounding snowstorm rages […] that is the perfect time for philosophy’ (Heidegger, 1934).1 The same is with the workshop—it is a place where Sahaidakovsky keeps a rich and multilevel dialogue with the world—through appeals on pieces of paper, writings on the ceiling, meetings at the table, or maxims on rugs. Thus, he follows certain life principles: to respond in his works to what is happening around (not so much look for a plot, but rather stumble upon it) and to attest that it is happening (capture the tide of life even in a situation of misunderstanding, when the dialogue takes place in the form of a turbulent, exciting process, but not of a consensus). Given that Sahaidakovsky follows these prin86

Тримай ноги в теплі 2009 Килимок, олія, 192×144 Колекція Павла Мартинова Keep your feet warm 2009 Oil on carpet, 192×144 Pavlo Martynov Collection

ciples since the 1980s, he should be considered as an artist who perceives himself being in a constant motion, and whose oeuvre is difficult to divide into periods. Rather, the themes and motives needs to be observed (consider, for example, a large portrait of Jimmy Hendrix hanging on a clothesline in the second room of the studio), which also develop constantly over the decades: childhood, games, topics from art history, landscapes, and more. ‘Hendrix is a genius. It doesn’t mean that he plays better than anyone else. It is possible to find musicians who play in a way that Hendrix would’ve to hide away2. However, he caught the moment and was able to express the time when he lived. He has two dozen versions of the ‘Voodoo Child,’ and none is similar to the other,’—says Sahaidakovsky about another influential figure for him, revealing their shared view on how the artistic motive can be developing. Sahaidakovsky is called a representative of the Ukrainian New Wave3, a postmodernist. His gestures are compared to the works of Arte Povera and Art Brut. However, speaking about the development of contemporary art in Europe and Ukraine, Sahaidakovsky says that it is here in Lviv that he has an exceptional opportunity to think and act beyond any art movements and pre-set scenarios: ‘Lviv is a specific city. […] Once in Regensburg, I was asked, ‘How do you live?’ What could I say? ‘Back and forth.’ Over there, however, is no such thing as being of your own accord—it is impossible. In Lviv, one can be between heaven and earth, suspended throughout the entire life.’ Sahaidakovsky says about having two teachers: he adopted color from Roman Selskyi, and the composition—from Karl Zvirynskyi. He also mentions Bacon as an artist whose influence was difficult to get rid of for a long time. ‘Bacon is a genius because he gave out everything—the whole clot of his time. Disgusting clot, yes, but it depends. He did not invent this life; he affirmed,’—Sahaidakovsky concludes. When it comes to the opportunity of describing Sahaidakovsky’s practices in terms of artistic method, he quickly replies: ‘What method? There is no method.’ Laughing, he refers to Gadamer’s Truth and Method, which deals with the limitations of the methodological approach to art in comparison with experience and truth. To outline the imaginary methodological boundaries, Sahaidakovsky tells several stories at once. One is about how the paints in his works attract the attention of viewers and encourage them to share their admiration. At the same time, certain colors often appear on the surface of the carpet only because they are merely available in the studio: ‘I had a red one there, someone liked it. Back then, there was a lot of khaliava4 Soviet red paint. It is still somewhere here, cinnabar. There was plenty of it and muchmuch fewer of others.’ Another story is about rugs that have their own texture, resist or lead the way, dense enough to feel tension in the process, painting with a whole hand, rather than a wrist. On the contrary, painting with a brush on canvas is fe-fe-fe, he explains with a parody gesture and a sound of unbearable lightness. Looking back at the rugs, Sahaidakovsky points out their origin: ‘I found this one in kolega’s5 basement. They brought it out, and I asked if I could take 1 Heidegger M. (1934). Why do I stay in the provinces? In: T. Sheehan (ed.), Heidegger: The Man and the Thinker (pp. 27–28). Chicago: Precedent Publishing, Inc., 1981. 2 ‘Somebody would have hide away’—is a slang phrase, here used to note that other musicians’ guitar techniques would've surpassed Hendrix's if to compare. 3 An informal name for art phenomena in Ukraine, developing from about the late ‘80s to the early ‘00s, described by the art

critic Leonid Bazhanov as transavantgarde neo-baroque (Zhmurko, T. (2019). A Few Words About Painting. In: T. Kochubinska (ed.), The ParCommune. Place. Community. Phenomenon (p. 60). Kyiv: Publish Pro. Accessed at: http://pinchukartcentre.org/files/2020/parcommune_en.pdf 4 Getting something free, one is not normally entitled to, without particular effort.

it. This one is from my sister; she bought me a bed sheet, and I thought it would be good to paint on it. That one I don’t know where it came from. This one I sewed myself.” Actually, this openness to uncertain and accidental things is an important part of artistic practice, where the artist defines himself beyond the conventions of art history, but focuses on the moment of being here and accepts the current tide of the present. When Sahaidakovsky describes during the interview how he admires the skill of a mouse that made a hole in the carpet of a beautiful shape, even in the right place according to a plan or tells how the color or pattern of the rags directs the plasticity and chromatic solutions—he defines the diapason of his openness to the actions of mice, the condition of carpets, available paints, conversations, events, etc. to which he can respond. At the same time, the openness in Sahaidakovsky’s work always coexists with an irony. It is manifested in moments of mismatch or, conversely, the feigned sameness of different layers of work: carpet and oil painting, image and text, stencil font and handwritten letters. In the ‘Grimms' Fairy Tales,’ Sahaidakovsky leaves the entire landscape, embroidered on the carpet, visible, covering with a black mist of paint the oak grove and the story characters in the central part of the work. Thus, he creates a spooky mood without interfering a plot. Similarly, the ‘Sunny Landscape’ conveys the feeling of a majestic morning because the rag is painted evenly with gold, and the contour of a deer on a walk appears through it. In ‘Silent Willows Over the River,’ Sahaidakovsky carefully fits the landscape into a carpet-shaped frame—an analogy of a canvas frame, although the carpet is cut in half and will never come together in one image, so that the horizon lines are consistent with each other. The title ‘Laughter Room’ is arranged in such a way that the viewer notices it after they make the first impression of the work, which is quite the opposite: opening Bacon’s mouth, the boy seems to scream in hysterical attack or physical pain. This feeling is enhanced by holes in the carpet which appears on the child’s torso. Sahaidakovsky says that he worked with a photograph which is really hard to recognize the emotion of the boy. ‘You want to be tall, healthy, beautiful, rich, and happy?’ work leaves the question open, whether it 88

Пейзаж зi скелею 2006 Полотно, олія, 73×92 Арт-центр Я Галерея Landscape with the rock 2006 Oil on canvas, 73×92 Ya Gallery Art Center

Прогулянка лісовими стежками 2013 Килимок, олія, 153×225 Арт-центр Я Галерея Forest trails walks 2013 Oil on carpet, 153×225 Ya Gallery Art Center

is a portrait of the same happy and tall man or the words, instead, addressed to him offering to become tall and happy? On the one hand, clear and commanding phrases ‘Do not walk on water,’ ‘Listen carefully,’ ‘Do not bite your nails,‘ on the other—insecure and shy ‘Who are you, doctor?,’ ‘On the slopes of the mountains,‘ ‘Who holds the sky?’ There are also intermediate forms between calligraphy and stencil: handwritten, but closer to the printed letters ‘Keep your feet warm’ or ‘Do not go far into the water’; made under a stencil, lacking shades of order, but overly repeated ‘Where are you?’; handwritten, ‘Look out! Don't get lost,’ which, however, could’ve become a categorical imperative, if it met universal norms. Combining openness with irony, Sahaidakovsky creates dialectical situations in his works where each of the layers—carpet, oil painting, and two types of text—draw own lines and, by coming together and working simultaneously, compose a work of a dialogic content. In practices of Sahaidakovsky, one can trace a movement towards defining the boundaries of dialogue. For example, the bust of Socrates, divided into two parts, was a response to the maxim from the walls of the Delphic oracle Know thyself. A skilled moderator of dialogues, Socrates became an interlocutor for himself in Sahaidakovsky’s work: ‘…I put them neck to neck. End of quote.’ Later, in 2014, Sahaidakovsky temporarily ceased working, because he could not find an explanation for the artistic action against the background of the the Revolution of Dignity events and the beginning of war. Back then, he decided to exhibit his previous works at the Ya Gallery Art Center, united under the almost Heideggerian title ‘Forest Trails Walk,’ to look back in a situation of silence. The ‘Sea’ became the first work after a long pause, where the handwritten text dominates over the white background. In 2011, at the ‘Talks’ solo exhibition (also at the Ya Gallery Art Center), Sahaidakovsky exhibited 16 postcards he’d receive monthly from the Japanese graphic artist. Once again, the correspondence of the artists resembled Heidegger’s famous conversation with a Japanese man about language and culture. ‘I doubt that a dia-

From Latin collega, meaning friend, buddy, or collegue.

logue with the Japanese will work out, but it is worth to try. After all, there have already been attempts to establish such a dialogue,’—Sahaidakovsky said the day before, concluding: ‘The important thing is that the process is in progress!’ Finally, given all the possible effects of the layers and the important component of misunderstanding during the conversation, I would like to share another dialogue. It was another day of quarantine. One after another, not only exhibition projects but also sports competitions are being postponed. Sitting at the table in Sahaidakovsky’s studio, we learn from the radio that the XXXII Olympics in Tokyo is postponed until 2021. At this moment, I’m holding a piece of paper with a list of games that can become a part of a total installation at Mystetskyi Arsenal, while asking to tell me a little bit more about them as some of the names I’ve never heard of before. Dupak6, triasuchka7, elephant, in bedbug’s… Gosh, how many of such games there was, immeasurably,’—recalls Sahaidakovsky, slightly surprised that I’m asking to remind the rules of the dupak game. ‘One kicks you, and you have to guess who it was. If you don’t guess, you’ll get another kick in the ass.’ We go through the list, and I ask whether there will be explanations at the exhibition for those visitors who, like me, have not the best understanding of the yard games or know their local names. Somewhere here, we stop understand each other, and Sahaidakovsky, to direct our thoughts in a more precise, general manner, slightly shifts the focus of the conversation from the different games to sports per se: ‘Explain to me what does it mean—the Olympic Games? What is it? And sport in general. As one said: ‘You don’t need art; there is a sport.’ Sport displaces art. However, now the sport has ceased to be a sport; it is already a big business. It is no longer that sport that should’ve been when Coubertin wrote, Faster, higher, stronger!8 Back then, it was romance, ow-wow-wow-wow, that is long gone. The sport became pragmatic, bigger, a little flat, narrowed down to the concrete. It is no longer a sport, very much not a sport… Then, why dupak cannot be a sport? It was a sport for us.’ In this conversation, it became clear that when considering the playful nature of artistic practices, Sahaidakovsky prefers Gadamer with Truth and Method rather than Johann Geising with Homo Ludens. However, he also goes to a broader level of disclosing the issue of arts and sports. If big sport displaces art as a spectacle, where then opens the possibility for their intersection? What can this dialogue be like? Preparing a large, retrospective exhibition, Sahaidakovsky appereantly dares to show that this dialogue can Literal translation—kick-in-the-ass. Literal translation—shaker. The phrase was first used by the priest Henri Diderot, introduced later by Coubertin during a speech at the IV Olympics in London. 6 7

happen not only in the field of game theory, but above all in the format of presence and act—in an active, total installation of being here.

У дворі майстерні Андрія Сагайдаковського 2008 Арт-центр Я Галерея On the backyard of Andriy Sahaidakovsky studio 2008 Ya Gallery Art Center

Borys Filonenko

ТВ О Р И

ART WO RK S

Messer 2000 Полотно, олія, 156×123 Колекція Євгена Карася

Купальщик 2015 Килимок, олія, 200×150 Колекція Павла Мартинова

Messer 2000 Oil on canvas, 156×123 Yevhen Karas Collection

Bather 2015 Oil on carpet, 200×150 Pavlo Martynov Collection

Веселий весняний танок біля калюжі 2010 Килимок, олія, 152×191 Арт-центр Я Галерея

Це бесіда 1990-ті Полотно, олія, 152×97 Grynyov Art Collection

Cheerful spring dance by the puddle 2010 Oil on carpet, 152×191 Ya Gallery Art Center

This is a conversation 1990s Oil on canvas, 152×97 Grynyov Art Collection

Молода кров 1996 Килимок, олія, 150×206 Арт-центр Я Галерея Young blood 1996 Oil on carpet, 150×206 Ya Gallery Art Center

100

Слухай уважно 2012 Килимок, олія, 210×151 Арт-центр Я Галерея

Далеко у воду не заходи 2007 Килимок, олія, 176×136 Колекція Павла Мартинова

Listen carefully 2012 Oil on carpet, 210×151 Ya Gallery Art Center

Don't go far into the water 2007 Oil on carpet, 176×136 Pavlo Martynov Collection

101

Прогулянки 2015 Килимок, олія, 190×140 Колекція Павла Мартинова Walks 2015 Oil on carpet, 190×140 Pavlo Martynov Collection

Пейзаж зі сходами 2017 Килимок, олія, 190×150 Колекція Павла Мартинова Landscape with the stairs 2017 Oil on carpet, 190×150 Pavlo Martynov Collection

102

103

Глухий 1996 Полотно, мішана техніка, 74×72 Арт-центр Я Галерея Deaf 1996 Mixed media on canvas, 74×72 Ya Gallery Art Center

104

Німий 1996 Полотно, мішана техніка, 74×72 Арт-центр Я Галерея Mute 1996 Mixed media on canvas, 74×72 Ya Gallery Art Center

105

106

Дитячі забави 2019 Килимок, олія Колекція Павла Мартинова

Забави 2011 Килимок, олія, 140×120 Арт-центр Я Галерея

Children’s games 2019 Oil on carpet Pavlo Martynov Collection

Games 2011 Oil on carpet, 140×120 Ya Gallery Art Center

107

108

Молоді жінки всього світу пов’язані між собою дружбою 1999 Килимок, олія, 191×150 Арт-центр Я Галерея

По воді не ходи 2012 Килимок, олія, 130×201 Арт-центр Я Галерея

Young women around the world are connected by friendship 1999 Oil on carpet, 191×150 Ya Gallery Art Center

Do not walk on water 2012 Oil on carpet, 130×201 Ya Gallery Art Center

109

Дитячі забави 2017 Килимок, олія, 160×142 Колекція Павла Мартинова Children's games 2017 Oil on carpet, 160×142 Pavlo Martynov Collection

Трошки неба 2019 Килимки, олія, 192×115 Арт-центр Я Галерея A little bit of heaven 2019 Oil on carpet, 192×115 Ya Gallery Art Center

110

111

112

Пам’яті художника 2013 Килимок, олія, 197×141 Арт-центр Я Галерея

Дитина з зеленою квіткою 1996 Полотно, олія, 100×80 Арт-центр Я Галерея

In memory of the artist 2013 Oil on carpet, 197×141 Ya Gallery Art Center

A child with green flower 1996 Oil on canvas, 100×80 Ya Gallery Art Center

113

114

115

← Худоба на пасовищі. Фрагмент 2016 Килимок, олія, 142×205 Арт-центр Я Галерея Cattle on pasture. Fragment 2016 Oil on carpet, 142×205 Ya Gallery Art Center

Happy Life 2011 Килимок, мішана техніка, 188×123 Арт-центр Я Галерея Happy Life 2011 Carpet, mixed media, 188×123 Ya Gallery Art Center

116

А де поділися сирени? 2009 Килимок, олія, 133×197 Арт-центр Я Галерея And where did the sirens go? 2009 Oil on carpet, 133×197 Ya Gallery Art Center

117

118

Це є голова собаки. Це є голова дитини 2008 Дошка, акрил, 105×139 Арт-центр Я Галерея It’s a dog’s head. It’s a child’s head 2008 Plywood, acrylic, 105×139 Ya Gallery Art Center

119

120

Вправи на колоді 2009 Килимок, олія, 185×140 Арт-центр Я Галерея Exercises on the [balance] beam 2009 Oil on carpet, 185×140 Ya Gallery Art Center

Хто тримає небо? 2010 Килимок, олія, 160×220 Колекція Павла Мартинова Who holds the sky? 2010 Oil on carpet, 160×220 Pavlo Martynov Collection

121

122

123

← А де ви? 2008 Килимок, мішана техніка, 145×190 Колекція Павла Мартинова And where are you? 2008 Mixed media on carpet, 145×190 Pavlo Martynov Collection

Цитата 1987 Полотно, олія, 160×135 Колекція Павла Мартинова The Quote 1987 Oil on canvas, 160×135 Pavlo Martynov Collection

124

125

Підлогу миють 1998 Килимок, олія, 195×125 Національний художній музей України

Красивий торс спортсмена під час бігу. Фрагмент 2017–2018 Полотно, мішана техніка, 224×157 Арт-центр Я Галерея

The floor is being cleaned 1998 Oil on carpet, 195×125 National Art Museum of Ukraine

Handsome torso of an athlete while running. Fragment 2017–2018 Mixed media on canvas, 224×157 Ya Gallery Art Center

126

127

Купальщик 1988 Полотно, олія, 134×197 Арт-центр Я Галерея Bather 1988 Oil on canvas, 134×197 Ya Gallery Art Center

Рисунок з натури 1990 Полотно, олія, 159×110 Grynyov Art Collection Life drawing 1990 Oil on canvas, 159×110 Grynyov Art Collection

128

129

130

Прогулянка сліпих 1980-ті Полотно, олія, 105×89 Grynyov Art Collection Walk of blinds 1980s Oil on canvas, 105×89 Grynyov Art Collection

131

132

Щасливе життя 2008 Килимок, олія, 197×142 Колекція Павла Мартинова

Воїн 2009 Килимок, олія, 171×146 Колекція Павла Мартинова

Happy life 2008 Oil on carpet, 197×142 Pavlo Martynov Collection

Warrior 2009 Oil on carpet, 171×146 Pavlo Martynov Collection

133

134

135

← Прогризена скатертина 2010 Килимок, олія, 143×192 Арт-центр Я Галерея A gnawed tablecloth 2010 Oil on carpet, 143×192 Ya Gallery Art Center

136

Ноги стоять у ріці 2012 Килимок, олія, 178×140 Арт-центр Я Галерея

Iз серії «Дитячі забави» 2000 Килимок, олія, 134×94 Колекція Євгена Карася

Feet stand in the river 2012 Oil on carpet, 178×140 Ya Gallery Art Center

From the ‘Children’s game̕ series 2000 Oil on carpet, 134×94 Yevhen Karas Collection

137

138

Відпочинок на повітрі 2019 Килимок, олія, 180×120 Арт-центр Я Галерея

Фламанський натюрморт 1989 Мішана техніка, 108×82 Арт-центр Я Галерея

Open air rest 2019 Oil on carpet, 180×120 Ya Gallery Art Center

Flemish still life 1989 Mixed media, 108×82 Ya Gallery Art Center

139

140

141

← Сніданок на траві 2010 Килимок, олія, 125×211 Арт-центр Я Галерея

Білі китайські кеди 2017 Килимок, олія, 190×145 Колекція Павла Мартинова

Breakfast on the grass 2010 Oil on carpet, 125×211 Ya Gallery Art Center

White Chinese sneakers 2017 Oil on carpet, 190×145 Pavlo Martynov Collection

142

Забави. Фрагмент Плавання стилем брас 2011 Килимок, олія, 180×130 Арт-центр Я Галерея Games. Fragment Swimming breaststroke style 2011 Oil on carpet, 180×130 Ya Gallery Art Cente

143

144

Ґудзик 2019 Килимок, олія, 204×165 Арт-центр Я Галерея The Button 2019 Oil on carpet, 204×165 Ya Gallery Art Center

Без назви 1989 Полотно, папір, олія, 171×137 Арт-центр Я Галерея Untitled 1989 Oil on canvas and paper, 171×137 Ya Gallery Art Center

145

146

Розмова сліпого з глухим 2017–2018 Килимок, олія, 81×167 Арт-центр Я Галерея Conversation between a blind and a deaf 2017–2018 Oil on carpet, 81×167 Ya Gallery Art Center

147

Дзеркало в інтер’єрі 2012 Килимок, олія, 175×150 Колекція Павла Мартинова

Танцюрист 2003 Килимок, олія, 220×120 Мистецький арсенал

A mirror in the interior 2012 Oil on carpet, 175×150 Pavlo Martynov Collection

Dancer 2003 Oil on carpet, 220×120 Mystetskyi Arsenal

148

149

Велике вухо 2009 Килимок, олія, 200×155 Колекція Олега Капустяка Big Ear 2009 Oil on carpet, 200×155 Oleh Kapustyak Collection

150

151

152

Фото: Соломія Савчук Photo: Solomia Savchuk

153

ВI Л Ь Н И Й СА М СО БI

F R EE TO BE HIMS EL F

Андрій Сагайдаковський Поч. 1980-х рр. Фото: Михайло Французов Центр міської історії Центрально-Східної Європи Andriy Sahaidakovsky Early 1980s Photo: Mykhailo Frantsuzov Center for Urban History of East Central Europe

В «Бюро естетики» Кін. 1980-х рр. Фото: Сергій Братковський Надано Андрієм Бояровим

Соломія Савчук: Традиційно творчу біографію починаIn the ‘Estetyka Bureau’ ють з освіти, навчального закладу. У 1979 році Ви за[Bureau of Aesthetics] кінчили факультет архітектури Львівського політехнічLate 1980s ного інституту, тоді він називався Львівський ордена Photo: Serhiy Bratkovsky Леніна політехнічний інститут імені Ленінського комCourtesy of Andrij Bojarov сомолу1. Чому обрали саме архітектуру? Андрій Сагайдаковський: Мій батько2 був архітектором, народився в 1908 році, тоді то ще Росія була. А його батько був священником, і тата хотіли в люди: малював трохи, математику знав, ну та й куди було? А то вже 1920 рік. У 1919-му сталася Польща, і тато поїхав до Варшави вступати. Спочатку подавав на Краківську академію [мистецтв. — Прим. ред.], хотів художником бути, але приїхав його дядько й сказав: «Та ти шо, ото художники — голотьба така, то пияки, голотьба! Давай на архітектуру». І тато піддався. С. С.: Архітектор — поважна професія. А. С.: Так! То професія. Ну й тоді архітектор заробляв величезні гроші, то пани були. І тато піддався на аґітації, поїхав до Варшави, вступив. Навчався там, у 1937-му закінчив. Ну й пізно одружився, я пізно народився, а як уже син, то однозначно ар-хі-тек-тор! С. С.: Можливо, батько думав про династію? А. С.: Совершенно верно! Ну а я ненавидів то, не те шо ненавидів — не розумів. Бачив, як тато працює. А тут ти сам у хаті щось собі робиш, сам собі господар. Архітектура… Вона є класна, але зв’язана з величезними соціальними зобов’язаннями. То як скульптура, як скульптори, вони теж із соціальним замовленням зв’язані. А художник ні. От він3 не 1 Від 1816 року власна назва змінювалася 14 разів. Сьогодні це Національний університет «Львівська політехніка». Режим доступу: https://lpnu.ua/200/istorychna-dovidka. 2 Валер’ян Ананійович Сагайдаковський, народився на Волині.

156

3 Мова про Миколу Малишка, наша розмова відбулася на виставці «Земні виміри», що проходила в «Я Галереї. Львів» із 24 червня по 26 липня 2020 року.

На дні народження 1992 Фото: Оленка Марченко Надано авторкою On a Birthday Party

1992 Solomia Savchuk: An artist’s biography traditionally Photo: Olenka Martschenko starts with his education and alma mater. In 1979, you Courtesy of author graduated from the Faculty of Architecture of the Lviv Polytechnic Institute, officially titled the Lviv Order of Lenin Polytechnic Institute named after Lenin Komsomol at the time.1 Why did you choose architecture? Andriy Sahaidakovsky: My father2 was an architect. He was born in 1908—it was Russia back then. His father was a priest, and the family wanted him to succeed as well; my dad was creating pictures [drawings, paintings, etc.—Ed.] a little, knew math, so where else would he go? It was 1920 then. In 1919, Poland had happened3, and dad went to Warsaw to study. However, before that, he wanted to become an artist and applied to the Academy of Fine Arts in Kraków. Then his uncle came and said, ‘Are you out of your mind?! All those artists are penniless, hungered drunks! Forget it—study architecture.’ And dad gave in. S. S.: Architect is a well-respected profession. A. S.: Yes! And it is an actual profession. Plus, architects earned huge money back then and lived like aristocrats. So dad yielded to persuasion, went to Warsaw, and was admitted to the university, graduating in 1937. He married late, and I was born in his advanced age. So, as a son, it was given that I had to be an ar-chi-tect! S. S.: Perhaps, he was thinking of a dynasty? A. S.: Absolutely right!4 But I hated it—well, it wasn’t exactly hate—I didn’t understand it. I saw dad working. Whereas here, you’re doing whatever you want at your place, and you are your own master. Architecture is cool, but involves enormous social responsibilities. In that way, it’s similar to sculpture 1 Since 1816, the name has changed 14 times. Today it is Lviv Polytechnic National University. Accessed at: https://lpnu.ua/ en/200/historical-reference. 2 Valerian Ananiiovych Sahaidakovsky was born in the Volhynia region. 3 After World War I, western regions of modern Ukraine, includ-

ing half of the Volhynia territory, were annexed by the Republic of Poland. 4 Here and elsewhere, words uttered in Russian are of a lighter font. Titles of exhibitions and artworks are in quotations and capitalized.

157

зв’язаний. Художник, можна сказати, любитель, чи як там? У кращому розумінні цього слова. Ти є вільний сам собі, ти над собою керуєш. Ну і я страшенно переживав, істерика була. Але тато мені сказав: «Закінчи архітектуру і роби що хо-чеш… На всі чотири. Але мусиш закінчити». Я так і зробив: закінчив ту архітектуру і пішов на всі чотири сторони. С. С.: Потім доводилося все ж таки займатися архітектурними проєктами чи поставили крапку? А. С.: Ой, я так надивився на батька. Бачив, скільки то нервів з’їдає, страшне. І ти нічого зробити не можеш, бо від когось залежний. То катастрофа. Я проклинав усе те, але не жалію, тато був правий. Бо архітектура має ширший горизонт бачення. Я знав прикладників4. Ну то такое було… С. С.: Не вражало? А. С.: Та таке. То тоді жартома називалося институт декоративных мальчиков и прикладных девочек. Бо дехто з тих, хто ні на що не годен, ішов туди… Ну і я дуже задоволений. Людина, якщо хоче, завжди собі дзюру знайде. С. С.: А яким на той час був політехнічний інститут? А. С.: Класно було, у нас дуже класні були викладачі, ще старої дати викладачі, професійні. Був такий скульптор Богдан Скиба, викладав у нас рисунок два курси. А тут натура халявна, тоді ще інститут усе оплачував. Ну й ми зі Скибою поговорили, я в нього запитав, чи можна зробити вечірній рисунок. І він каже: «Можна, тільки треба набрати якийсь контингент, щоб було трохи людей, бо один чи двоє то не робитимуть». Пам’ятаю, я й пішов з аґітацією, трошки там позбирав тих охочих. Так і зробили вечірній рисунок. Також ходив у прикладний до Звіринського5 на рисунок, він тоді у вечірників викладав живопис, ну і як я мав час вільний. Кажу: «Карле Йосиповичу, чи можна?». Він мені: «Андрію, нема питань, приходи, приноси що там маєш, папір, шталюги6, і роби собі». І мене пускали. Де дуже багато людей у прикладному, мене пускали. С. С.: Карло Звіринський і Роман Сельський7 — відомі митці та педагоги. Чому вирішили навчатися саме в них? Близькість мистецьких поглядів чи випадковість? А. С.: На рисунок до Карла Йосиповича не було випадковістю. Я знаю, у 1960-му він був такий потужний, на той час то була чорна аванґарда. А в паралельному класі вчився його син Андрій, уже небіжчик, він потім навчався в прикладному, і я через того сина познайомився, бо до нього ходив. Пізніше до Карла Йосиповича ще ходив і приватно на рисунок. Ну ми якось так зблизились. Я почав уже пачкати щось фарбами, то вже до нього носив. Пригадую, мешкали вони в Тут і далі йдеться про тогочасний Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (ЛДІПДМ). Сьогодні це Львівська національна академія мистецтв (ЛНАМ). 5 Карл Звіринський (1923–1997) живописець, графік, педагог. У 1959–1982 роках — старший викладач живопису у ЛДІПДМ. 6 Мольберти. 7 Роман Сельський (1903–1990) — живописець. Навчався у 4

158

Львівській художньо-промисловій школі та Краківській академії мистецтв. У 1926-му відвідував Модерну академію Ф. Леже та А. Озанфана в Парижі; з 1929-го президент мистецького об’єднання artes у Львові; у 1932–1939 роках член львівської Асоціації незалежних українських мистців (АНУМ). У 1947–1974 роках викладав живопис у ЛДІПДМ.

and sculptors’ work. They’re also tied with social commissioning. But an artist isn’t bound to it. He5—is not bound. Artist, one may say, is an amateur, or how you’d call it? In the best sense of the word. That you are free and belong to yourself only, you command yourself. So I was feeling awfully anxious, even burst into hysterics. But dad told me, ‘Finish architecture and then do as you please… And go wherever you like. But you must graduate.’ And that’s what I did: I finished that architecture, and went where I pleased. S. S.: Did you happen to do any architectural projects afterwards or was it a full stop for you? A. S.: I’d had enough watching dad working. I saw how nerve-racking it was—just horrible. There is nothing you can do about it since you depend on someone else. It’s a disaster. I was so repulsed by it all, but looking back, I don’t regret it. Dad was right: architecture offers a wider horizon. I knew some folks from the Applied6 and what they did was, well, meh… S. S.: Was it not impressive? A. S.: Not really. It used to be called, jokingly, the institute of decorative boys and applied girls. Because some of the people who were good at nothing would go to study there… So I am perfectly content. If you want something badly, you will always find a way in or out. S. S.: And what was the Polytechnic Institute like at the time? A. S.: It was pretty cool. We had some very awesome professors, the old-school type–true professionals. There was Bohdan Skyba, a sculptor, who taught us drawing for two years. Back then, we had a natura7 provided by the institute for free. So I spoke to Skyba and asked him if we could have evening drawing classes. He said, ‘Sure, just get more people on board because one or two people won’t do.’ I remember doing some campaigning, and, finally, I gathered enough people. So this is how we arranged for ourselves an evening drawing course. I also attended Zvirynsky’s8 drawing classes—he taught painting to the evening school students at the Applied—of course, only when I had free time in the evening. I asked him, ‘Karlo Yosypovych, may I?’ and he said, ‘Andriy, no problem. Feel free to come over, bring paper and easel, and do your stuff.’ And so I was allowed to attend. Even the most attended courses at Applied—I was permitted. S. S.: Karlo Zvirynsky and Roman Selsky9 are famous artists and professors. Why did you decide to attend their classes? Was it about a commonality of artistic views or a coincidence? A. S.: Karlo Yosypovych’s classes on the drawing were no coincidence. I know, in 1960, he was a powerful artistic figure; it was hyper radical avant-garde at the time. His late son Andriy and I

Referring to Mykola Malyshko, whose exhibition ‘Earthly Dimensions’ was on view at Ya Gallery Art Center in Lviv at the time of the interview. 6 Here and elsewhere, ‘Applied’ refers to what was known as the Lviv State Institute of Applied and Decorative Art (LSIADA, today’s Lviv National Academy of Arts). 7 A Ukrainian word to describe models who pose for artists to aid in creating a work of art [can be referred to objects as well]. 8 Karlo Zvirynsky (1923–1997)—painter, printmaker, and profes5

sor. During 1959–1982, he taught painting at LSIADA. 9 Roman Selsky (1903–1990)—painter. He studied at the Lviv Art and Industrial School and Academy of Fine Arts in Kraków. In 1926, he attended the Academie Moderne of Fernand Léger and Amédée Ozenfant in Paris. From 1929, he was president of the ‘artes Art Group’ in Lviv. During 1932–1939, he’s a member of the Association of Independent Ukrainian Artists (ANUM) in Lviv. In 1947–1974, he taught painting at LSIADA.

159

160

161

тому будинку, що розвалився за Міцкевичем8, ще Спілка художників там була. І якось так зав’язалося, слово за слово, так воно якось пішло. Тоді я ще перекинувся на Сельського. Так само мав колєґу, заправського колєґу, такий Ґєник Середа, його батько лікарем був і ліпшим другом Сельського. А я в той час малював щось таке, потуги робив. Ну і якось мама того Ґєня спитала: «Андрію, може, ти хочеш до Романа Юліяновича?». «Хочу!» І вона домовилася. У нього на Академічній була майстерня. Показував йому, шо роблю, підрамники величезні тягав. І так воно було: раз до того, раз до того. С. С.: Чи були в той час у Львові цікаві Вам мистецькі події? А. С.: Ні. Не знаю, я не бачив. У Львові не бачив. Ми ще в інституті їздили до Ленінграда. І я тоді хворів, бо в кожного є якась хвороба, якраз на Ґоґена. Страшно на Ґоґена хворів. Мені Ґоґен, Ґоґен, Ґоґен. Я приїжджав і знав, куди йду. Бо в Ермітаж ми дуже багато їздили. Ґоґен, імпресіоністи, Рембрандт, чоловік там у чомусь золотому на голові10… С. С.: А крім Рембрандта й Ґоґена чиї ще роботи мали на Вас вплив? А. С.: Та багато. Сельський і Звіринський мали величезний вплив на мене, особливо ранні роботи. Вони такі інтеліґентні люди були, старої дати люди. Звіринський більш такий емоційний, ух! А Сельський такий фільозоф. То було для мене свято. Я до нього приходив, сідав. «Прошу закурювати». Виставляв свої сочинения. А він: «То взагалі дивитися не будемо. О! А про то будемо говорити». Йому вже було, Богу дякувати, скільки років, а я хто такий був? 22 чи 23 роки. Пан Ніхто. А йому під 70. І я не чув того, ми як колєґа з колєґою говорили: «Романе Юліяновичу», «Андрію». Дуже приємно був проведений час. С. С.: Пропоную повернутися до часів, пов’язаних із політехнічним інститутом. Бюро естетики — що це було? А. С.: Було там те Бюро естетики на першому поверсі четвертого корпусу. То була така аудиторія, під майстерню зроблена. Малювали Лєнінів, ну, аґітку. С. С.: Виконували замовлення? А. С.: Нє, нє. Весь час була потрібна наглядна аґітація. То політех, щоб не замовляти на художньому комбінаті чи де там. Як нема наглядної аґітації, значить плохой человек. І тоді їм джиґі-джиґі робили. Понятное дело. Ну й дешевше було. Ми з колєґами, із Сяськом11, Братковський такий, познайомилися із Сашком, він із нами вчився, вже старший був, якраз там працював. Завідував там Роман. Ми з ними якось познайомилися, ну а як знайомляться? І ходили до них у Бюро ес-

8 Площа Міцкевича, 9. Будинок зведений 1839 року за проєктом архітектора Вільгельма Шмідта. У 1930-х тут розташовувався Львівський професійний союз художників-пластиків, а вже за СРСР — Спілка художників, Львівський художньо-виробничий комбінат Художнього фонду та Дитяча художня школа. У 1991-му частково обвалився внаслідок пожежі, яка знищила сусідній будинок №10, а згодом був знесений.

162

9 Проспект Тараса Шевченка, офіційно називався вулицею Академічною до 1955 року. 10 Рембрандт Гарменс ван Рейн. «Аман довідується свою долю», бл. 1665. 11 Сергій Братковський — графік, фотограф. Народився у Львові 1956 року. Закінчив факультет архітектури Львівського політехнічного інституту в 1979-му. Живе і працює в США.

went to the same school10, studying in two different classes of the same year, and he would later study at the Applied. So, it’s through Andriy I came to know him, as I used to come to their place. Later, Karlo Yosypovych also gave me private lessons on drawing. That’s how we got close. I already started smudging some canvases and would bring them to him. I remember that they used to live in that building on Mickiewicz11 that crumbled, the one where the Union of Artists was. So little by little, we became close. And about the same time, I came to know Selsky. Once again, the father of Gienyk Sereda, a good pal of mine, was a doctor and Selsky’s best friend. I was making my attempts at painting at the time. So one day, Gienyk’s mother asked me, ‘Would you like to meet Roman Yuliianovych?’. I said ‘Yes!’, and so she arranged it. He had a studio at Akademichna12. I would bring huge canvas stretchers there and showed him what I did. That’s how it was—one time I’d come to one [professor], next time—to another. S. S.: Were there art events in Lviv at that time that you found interesting? A. S.: No. I don’t know, I haven’t seen any. Not in Lviv anyway. In my institute years, we used to go to Leningrad13. At the time I was ill—as we all do have some personal illnesses. I was ill with Gauguin, and, oh dear, it was serious! Gauguin this and Gauguin that. So whenever I went to Leningrad I knew exactly where I was going. We went to the Hermitage a lot. Gauguin, the Impressionists, Rembrandt, a man with a golden thing on his head14… S. S.: Apart from Rembrandt and Gauguin, whose works made an impact on you? A. S.: There were so many of them. Selsky and Zvirynsky have been a huge influence, especially those early works. They were old-school gentlemen, a true intelligentsia. Zvirynsky was more emotional and quick-tempered. Selsky, on the other hand, was more of a philosopher. It was such a treat to visit him. As I sat down, he’d be saying, ‘Please, have a smoke.’ Then I would show him my oeuvres. And he would say something like this: ‘This one we won’t bother looking at. Oh! But this one we should discuss.’ He was already of quite a venerable age at the time, and who was I? I was 22 or 23 years old. Mister Nobody, and he must have been in his early seventies. But I never felt it because we talked like koliegas15: ‘Roman Yuliianovych.’ ‘Andriy.’ It was a time spent so delightfully. S. S.: Let’s get back to the Polytechnic Institute years. The ‘Bureau of Aesthetics’, what was it? A. S.: The Bureau of Aesthetics was in Building 4, on the ground

10 Referring to a public school with primary (elementary, middle) and secondary (high school) education. 11 Mickiewicz Square 9. The building by Wilhelm Schmidt was built in 1839. In the 1930s, it hosted the Lviv Trade Union of Plastic Artists. Later, in Soviet times, it housed the Union of Artists, an art production complex of the Art Fund, and a Children Art School. In 1991, the building partially collapsed due to a fire that destroyed the neighboring building No. 10, and was

later demolished. 12 Today—Taras Shevchenko Avenue. Until 1955, it was called Akademichna Street. 13 Today—Saint Petersburg, Russia. 14 Rembrandt Harmenszoon van Rijn, ‘Haman Recognises His Fate,’ ca. 1655. 15 From Latin collega, meaning friend, buddy, or collegue.

163

Кадри з фільму Андрія Боярова «DIDU» 1990 Надано автором Video stills from Andrij Bojarov Film DIDU 1990 Courtesy of author

тетики. Воно довго існувало, я вже закінчив навчання, воно ще існувало. Той Ромчик уже був шефом, потім він буде мій начальник. Отаке. Ну бо шо то Лєніна намалювати, раз, раз — намазюкав. С. С.: У Вас там була офіційна робота? А. С.: Так, то була офіційна робота. Майстер називалося, бо не було рознарядки на художників. Був майстер, і він там раз на місяць шаґне їм того Лєніна, повісить, ооооо! Клас. Ну і всьо, а там була блатна робота страшно. С. С.: А як Вам вдалося туди влаштуватися? А. С.: Після політеху я два роки за направленням у Діпромісті мусив відпрацювати архітектором. Кримінали там читав, нічо не робив, бо зразу попередив: «Мене тут не буде». А дядько такий добрий був, та й каже: «Ну то йдіть, Андрію, шукайте собі роботу». І я до Ромка пішов, у Бюро естетики. «Ромчик, шо ти там? Які в тебе плани?» Він каже: «Я звільняюся». «О-о-о-о! Так я ж, я ж, я ж із задоволенням!» Ну а потім уже Сяха завербував, бо він теж мучився. Так любив ту архітектуру, як я. Дуже добрий графік був, я то як курка, а він дуже добрий графік. Чому був? Є. Отаке Бюро естетики — і матеріал ти мав, ну і майстерню. Дуже зручно було. Якось зробив виколотку12, ой Боже, ну то вже окрема тема, таку класну аґіта-цію нагляд-ну. Ну й там у нас був ректор Гаврилюк13, усі його боялися страшно, а він: «О-о-о!». І Сяхо мені каже: «Дідо14, різко треба майстерні! Треба кувати, поки він добрий». Там його боялися всі, він якийсь обком був, крепкий начальник, але дуже одобрям-с: «Гі-і-і! Як-е то… наглядна аґітація! О-о-о!». І ми до того куратора. Раз, раз, раз, раз. Я вже мав майстерню. Ну без хабара не обійшлося. В прекрасному районі, я й зараз там, гарний район, біля Кайзервальду15. Боже! Тиша, спокій…

Виколотка — метод холодної обробки тонкого листового металу, застосовується під час виготовлення декоративної скульптури, рельєфів тощо. 13 Михайло Гаврилюк (1932–2006) — радіотехнік, ректор Львівського політехнічного інституту в 1971–1991 роках. 14 Прізвисько Андрія Сагайдаковського з часів Бюро естетики. 12

164

В майстерні Андрія Сагайдаковського 2008 Арт-центр Я Галерея In the Studio of Andriy Sahaidakovsky 2008 Ya Gallery Art Centre

15 Кайзервальд — нім. цісарський ліс. Нині на цій території парк «Знесіння» та Музей народної архітектури і побуту імені Климентія Шептицького.

В майстерні 1990 Фото: Андрій Бояров Надано автором In the Studio 1990 Photo: Andrij Bojarov Courtesy of author

floor. It was a classroom used as a workshop where they painted Lenins and all that propaganda stuff. S. S.: Commissioned by the State? A. S.: No-no. There was a constant need for visual propaganda. And so the Polytechnic used their own resource instead of ordering from an art production complex or elsewhere. Without visual propaganda, you were a bad person, meaning the institute administration could get in trouble. Sure thing. Plus it was cheaper [to do it at the institute than order it]. This is where I and one of my koliegas, Siakho Bratkovsky16, have met Sashko, who studied with us. He was older and worked there. I also got acquainted with Roman, who was in charge there. And so we were hanging out with them at the Bureau of Aesthetics. It’s been around for a long time, existing even after I graduated. Roman was chief there and would later become my boss. So the story goes. It was duck soup to paint a Lenin; a few smears—and voila… S. S.: Did you have an official job there? A. S.: Yes, it was an official job. It was called a master, since there was no order for artists. A master would produce one Lenin per month, hang it somewhere, and everybody went whoa! Cool. And that was it, but the job was tough to get without personal connections. S. S.: And how did you manage to get it? A. S.: After graduating, I was assigned to work as an architect at the Dipromisto urban planning institute for two years. I did nothing there except reading crime novels, and I told them right away that I wasn’t going to stay. And my boss was kind to say, ‘Well then, Andriy, go and look for a job somewhere else.’ So I came to Roman at the Bureau of Aesthetics and asked: ‘Romchyk, how it’s going? What are your plans?’, and he told me, ‘I’m gonna quit.’ Of course, I was like, ‘O-o-o-oh!!!, I’ll be only hap16 Serhiy Bratkovsky—printmaker and photographer. Born in Lviv in 1956. Bratkovsky graduated from the Faculty of Architecture of the Lviv Polytechnic Institute in 1979. He lives and works in the USA.

165

166

167

С. С.: Поговорімо про виставки, у яких Ви брали участь. Можливо, більше зосередимося на тих, що були, на Вашу думку, найважливішими. А. С.: Так. Я деякі виставки просто не пам’ятаю. Мені дзвонили й казали: «Дідо, дай роботу на виставку, не маєш нічого проти?». «Нє, не маю, беріть». Можу не знати, я за тим не стежу. А там, де мене не було на монтажі, то я не знаю, де був, то ше шось можу пригадати. І каталогів не збираю. Чесне благородне, не збираю. С. С.: А коли і де Ви вперше публічно виставляли свої твори? А. С.: Було таке, ще за совєтів. Називався Клуб творчої молоді16. За Оперним був готель «Київ»17, і там внизу клуб. Я ходив до хлопців із худкомбінату по матеріали, і хтось мене зісватав туди. А в тому клубі всякі дискотеки, таке всяке, пошла свобода. С. С.: Це який був рік? А. С.: Початок 1980-х, бо вже у 86-му ми до Москви їздили. А в Москві Коля Філатов18, він тоді у Фурманному провулку майстерню мав, у будинку під знос. Ну й каже: «Приїжджай!». І ми їздили, то із Сяхом раз, потім із Бояровим19, я вже й не знаю, скільки разів. С. С.: Чи мали бажання творчо працювати у «Фурманному»? А. С.: Ні! Боронь Боже! Але прекрасні виставки в Москві я бачив. Боже! Юккера. Тоді Коля навіть десь познайомився з Юккером і ще йому шось писав. Пішли на виставку Юккера20, пригадую. Такі враження! А про Бейкона то взагалі мовчу, я тоді хворів на Бейкона, а тут продавалася книжка «Від Хогарда до Бейкона»21 в магазині «Дружба», польська така, невеличка, ще десь у мене в майстерні валяється. І то мені аж мурашки по спині. Я, до речі, почав під Бейкона косить так… С. С.: Так зачепило? Чим саме? А. С.: Страшенно зачепило. Я не знаю, чим саме. От не можу сказати, не можу передати. Але ми потім поїхали до Москви. І Коля молодець, бачиш, Коля такий, має дар педагога. Подивився й каже: «Дідо, ти шо, голубой? Чи ти Бейкон?». А я ж не знав, що він голубий, і яка тепер різниця, голубий не голубий, шо мене то хвилює? Мене чіпляє він, та й всьо, шо я зроблю? І тут величезна виставка Бейкона22! І я все, здався. Здаюся! То для мене страшне враження було, кажу, мурашки бігали по шкірі. Ну але то Москва, другое общество, 16 Існував із 1977-го до початку 1990-х. Тут відбувалися літературні вечори, театралізовані постановки, на початку 1980-х працювала відома в СРСР Школа дискжокеїв. 17 Нині готель «Асторія». 18 Микола Філатов — художник. Народився у Львові 1951 року. У 1969–1971-му навчався у Львівському політехнічному інституті. У 1977-му закінчив ЛДІПДМ. Із 1980-го живе і працює в Москві. Учасник сквотів «Детский сад» (1984–1986) і «Фурманный переулок». Сквот існував у Москві у 1987–1990 роках за адресою Фурманний провулок, 49. 19 Андрій Бояров — медіахудожник, дослідник львівського та українського авангарду, незалежний куратор, архітектор.

168

Народився 1961 року у Львові. У 1984–1989-му навчався на факультеті архітектури Львівського політехнічного інституту. Живе і працює у Львові. 20 «Гюнтер Юккер», 14 жовтня – 1 листопада 1988 року. Центральний будинок художника на Кримському валу, Москва, СРСР. 21 Żuławski, Marek. Od Hogartha do Bacona. — Warszawa: Arkady. — 1973. 22 «Френсіс Бейкон: Живопис», 23 вересня – 6 листопада 1988. Нова Третяковська галерея на Кримському валу, Москва, СРСР.

py [to take your place!].’ Sometime later, I recruited Siakho, as he was quite miserable at his place too. He loved architecture just as much as I did. He’s a very good printmaker, unlike me. I was pretty lousy, but he was very good at graphics. Why he still is! So, this was the Bureau of Aesthetics like—provided us with materials and a studio too. It was very handy. Once I did a sinking17… oh, God, it’s a story of its own. It was such an awesome visual pro-pa-gan-da! The rector at the time was Havryliuk18. Everybody was terrified of him, and when he saw my work, he was like, ‘Whoa!’ So Siakho told me, ‘Dido19, go on and ask him for a studio! Strike the iron while it’s hot.’ Everybody was so afraid of him. He was this high-ranking party official, a solid manager, and yet he really approved of my work! So he spoke to the right people, zip, zap, and here we go, I got myself a studio. I still had to pay a bribe, though. But it’s such a lovely neighborhood, I still have it there, near Kaiserwald20. Oh, God, what a place! Peace and calm… S. S.: Let’s talk now about the exhibitions you participated in. Perhaps we should focus on the ones that stand out for you? A. S.: Yes. There are exhibitions that I simply don’t remember. Sometimes I could get a call like that, ‘Hey Dido, give us your work for an exhibition, okay?’. ‘Sure, no problem, take it.’ I’m not really keeping track. Sometimes, especially if I wasn’t involved in the exhibit setup, I may not remember. If I was, I may recall at least something. I don’t collect catalogues. Truly, I don’t. S. S.: When and where was the first time you ever exhibited your works publicly? A. S.: It was back in Soviet times. There was this Creative Youth Club21. It was located behind the Opera, on the ground floor of hotel ‘Kyiv.’22 Somebody from the art production complex, who I knew since I was showing up there looking for [art] materials, introduced me to the club people. At the time, there were discotheques at the club, that kind of stuff. Freedom creeping in. S. S.: What year was it? A. S.: The early 1980s. By 1986, we’d already go to Moscow. Kolia Filatov23 had a studio on Furmannyi Lane in Moscow, in a building soon to be demolished, and he invited me to come over. And so I did; once with Siakho, then with Bojarov24. I don’t even remember how many times I’ve been there. S. S.: Have you ever wanted to work and create something on Furmannyi? A. S.: No! God forbid! But I’ve seen some amazing exhibitions

Sinking is a technique of working flat sheet metal used in making decorative sculptures, reliefs, etc. 18 Mykhailo Havryliuk (1932–2006)—radio technician. Rector of the Lviv Polytechnic Institute in 1971–1990. 19 Andriy Sahaidakovsky’s nickname since his years at the Bureau of Aesthetics. Dido—Ukrainian for ‘Grandfather’. 20 Kaiserwald—German for ‘King’s forest.’ Znesinnia Regional Landscape Park and Klymentiy Sheptytsky Museum of Folk Architecture and Rural Life are located there today. 21 It existed from 1977 to the early 1990s. The Club hosted numerous literary evenings and theatrical performances. Prominent throughout USSR ‘School of Disc Jockeys’ has been active here in the early 1980s. 17

Today—Astoria hotel. Mykola Filatov—artist. Born in Lviv in 1951. In 1969–1971, he studied in Lviv Polytechnic Institute. In 1977, he graduated from LSIADA. Based in Moscow since 1980. Participant of art squats ‘Detskiy Sad’ in 1984–1986 and ‘Furmanny Pereulok.’ The latter has existed in Moscow from 1987 to 1990 at Furmannyi Line, 49. 24 Andrij Bojarov—media artist, researcher of Lviv and Ukrainian avantgarde, independent curator, architect. Born in 1961 in Lviv. In 1984–1989, Bojarov studied at the Faculty of Architecture of Lviv Polytechnic Institute. He lives and works in Lviv. 22

169

На відкритті виставки «Дефлорація» 1990 Кадри з відео Центр міської історії Центрально-Східної Європи On the Defloration Exhibition Opening 1990 Video stills Center for Urban History of East Central Europe

і там ті вот ходять, я не знаю, шо вони роблять, ті, шо пишуть. Подивиться на картину і шось пише, шо вона там пише? Переважно дівчата, я не знаю, що то можна писати було. І лахали, сміялися, у мене сльози на очах, а вони… А людей узагалі ноль. Думаю, ну це вопще… А то вже калиточка, кінець 1980-х, і в Москві пакували такі виставки! От був я на них дуже завдяки Колі. Ми там не затримувалися, але днів на чотири, на тиждень їздили. То ще було Бюро естетики, але вже на той час: «Спасибо, вы нам больше не нужны». Ми зразу пойняли, що то буде всьо, процесс пошёл23! С. С.: Пригадуєте виставку 1987 року «Запрошення до дискусії» в костелі Марії Сніжної? Тоді це був Музей фотографії24. Гліб Вишеславський згадує її як першу у Львові дозволену владою виставку нонконформізму, у якій взяло участь 111 художників25. А. С.: Так, то збірна була, багато людей у тому брало участь. Мені запропонували, я не пам’ятаю, хто її робив. Ну як то у Львові, всі одне одного знають. І Платон26, уже небіжчик, каже: «Дідо, та давай тойво, там усі такі вот, із понтом, андеграундні, неофіціальні люди». Бо то ж не бралася участь у всяких там обласних чи районних виставках у Спілці художників. Там я живопис a la Бейкон виставляв, бо хворів тоді. Але ще «живого» його не бачив. Уже потім як побачив, то всьо, заспокоївся. С. С.: У жовтні 1990 року в п’яти залах колишнього Музею Леніна27 відбулася виставка «Дефлорація», яку тепер дуже часто згадують у контексті переходу від радянського до сучасного українського мистецтва. Популярний вислів Михайла Горбачова часів перебудови. Вулиця Сніжна, 2. З кінця 1980-х Музей фотографії містився в будівлі костелу Марії Сніжної. У 1995-му костел передано УГКЦ. 25 Вишеславський, Гліб. Нонконформізм: Андеґраунд та «неофіційне мистецтво» // Художня культура. Актуальні проблеми. — Київ. — Вип. 3. — 2006. — С. 171–188. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/khud_kult_2006_3_16. 26 Платон Сільвестров (1954–2018) — художник. У 1978му закінчив ЛДІПДМ. Із 1994-го жив і працював у Кельні, Німеччина. 23

170

Виставка «Запрошення до дискусії» Вид експозиції 1987 Фото: Гліб Вишеславський Надано автором Exhibition ‘Invitation to the Discussion’. Exhibition view 1987 Photo: Glib Vysheslavsky Courtesy of author

27 Проспект Свободи, 20. Будівля спроєктована і зведена в 1898–1904 роках для Міського промислового музею. У 1952-му переобладнана під Музей Леніна. У 1991-му передана в підпорядкування Львівського музею українського мистецтва. Нині це основний корпус Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького.

Виставка «Дефлорація» 1990 Кадри з відео Центр міської історії Центрально-Східної Європи ‘Defloration’ Exhibition 1990 Video stills Center for Urban History of East Central Europe

in Moscow. Oh, God! Uecker for one. Kolya even met Uecker in person and was corresponding with him for a while. I remember us attending Uecker’s exhibition25, oh what an experience! And I’m not even mentioning Bacon. I was crazy about Bacon at the time, and I saw a book ‘From Hogarth to Bacon’ on sale in the ‘Druzhba’ shop. A small volume, in English, I must still have it somewhere in my studio. Gave me goosebumps! By the way, it was then that I started ripping off Bacon quite a bit… S. S.: What exactly about his works made such an impact on you? A. S.: I don’t know what it was exactly, just can’t formulate it, but I was completely blown away. When I came to Moscow, Kolia—you see, he has this mentor vibe—he looked at me perspicaciously and asked: ‘Dido, are you a gay? Or are you Bacon?’ But I didn’t know Bacon was gay, and what difference does it make now, gay or not gay, what do I care? I’m really crazy about him, and that’s all, what can I do? And then there’s this huge Bacon exhibition26! And I gave up. I was terribly impressed, I had goosebumps all over my skin. But that was Moscow, a different society, with all those who write walking around the exhibition. I’ve no idea what they are doing. They look at a painting and write something; what is it that they write? Mostly girls. I don’t know what was there to write. And they laughed! While I was standing there with tears in my eyes, they [were laughing]… Besides, there was almost no one at the exhibition. And I thought, ‘What the heck!’ It was in the late 1980s, the curtain was slowly falling, and for the first time, exhibitions like that became possible, at least in Moscow. It was thanks to Kolia that I got to attend them. We would normally come for four days or a week and didn't stay for too long. The Bureau of Aesthetics still existed, but at the time, they were already saying, ‘Thank you, we don’t need you anymore.’ We understood right away—this was it, the process is underway27! 25 ‘Günther Uecker,’ 14 October–1 November, 1988. Central House of Artist on Krymskiy Val, Moscow, USSR. 26 ‘Francis Bacon: Painting,’ 23 September–6 November, 1988.

New Tretyakov Gallery on Krymskiy Val, Moscow, USSR. 27 A popular saying by Mikhail Gorbachev in times of Perestroika.

171

А. С.: Ми зустрілися: Ігор Шульєв28, Платон Сільвестров, Олександр Замковський29 і Жора30. Слово за слово, а давай зробимо? А давай зробимо. А Жора запросто всі вопросы порішав31, я ще ходив із ним до директора рішати — флакони два на стіл. То вже називалося не Музей Лєніна, а якийсь там Суспільно-політичний і культурний центр імені Леніна, то вже таке було в ті 1990-ті. Всплеск був… Ну а «Дефлорація»… Знаємо, що Музей Лєніна на ладан дише, а ми якраз останні, мусимо ще останній кілок вбити. Отак і зробили за місяць. Хто шо мав. Замковський робив на місці, він газети склеїв, ніяких концептів. У мене було два зали, живопис переважно виставляв. Одна з тих робіт зараз у колекції Гриньових32, ще «Фламанський натюрморт» там був, я його потім у Києві виставляв уже відреставрований, крісло на двох ніжках, ну й ще щось було… Частину робіт потім із Бояровим відвезли до Варшави, а вже якось назад везти… І десь воно там пропало. С. С.: Відвезли в Центр сучасного мистецтва «Замок Уяздовський»33. Чи планували експонувати ці твори на виставці «Numer 1» у Галереї Лабораторіум ЦСМ34 1992 року? А. С.: Так, тоді, але то було не на виставку. Там у тій Лабораторії то швидше інсталяція була. Я в той час ще відходив потрошку від Бейкона, і десь ми побачили книжку з анатомії. Тоді вже був ксерокс кольоровий, і ми з Бояричем35 відксерили. Я ті ксерокопії на стіну наліпив і тим самим жовтим36 чомусь намалював. Наліпив те і перепльоти зробив, уже сам не пам’ятаю, щось просторове, там був один такий невеличкий зал. Але хороший досвід мав. С. С.: У 1993 році знову ж таки в Центрі сучасного мистецтва «Замок Уяздовський» відбулася виставка «Степи європи. Сучасне мистецтво України». Куратором був Єжи Онух37. Розкажіть, будь ласка, про свою участь у ній. А. С.: Так, то я вже з Онухом, із Юрком познайомився. А в мене срач такий у майстерні… Я тоді всьо сміття тащив у майстерню, матеріали тащив. Якісь об’єкти робив, мені цікаво було, а воно завжди щось згодиться, ну й срач був. І так думаю, що там вигадуватиму, коли вже всьо готове. Кажу Юркові: «Мені маленьку кімнатку». І приїхав, ми з Бояровим

Ігор Шульєв (1961–2017) — художник. Жив і працював у Львові. Олександр Замковський — художник, архітектор. Народився у Львові 1956 року. У 1974–1979-му навчався на факультеті архітектури Львівського політехнічного інституту. Живе і працює у Львові. 30 Георгій Косован — галерист, куратор, колекціонер. Народився у Львові 1961 року. Живе і працює у Львові. 31 Більше про організацію виставки у відео «Богемне життя та еміграція 90-х. Павло Гудімов і Георгій Косован»: https:// www.youtube.com/watch?v=zu1HkjBcCMw. 32 «Малюнок з натури», олія на полотні, 159×110, 1990. Більше: https://mitec.ua/category/artists/grinov-boris/page/8. 33 Згідно з актом приймання від 18 березня 1992 року 17 творів Андрія Сагайдаковського зберігалися на депозиті 28

172

в Центрі сучасного мистецтва «Замок Уяздовський» до 31 грудня 1992 року, потім у різних художніх майстернях Варшави. Подальша доля невідома. 34 Центр сучасного мистецтва Сороса у Києві, який діяв при Національному університеті «Києво-Могилянська академія» у 1993–2005 роках. 35 Андрій Бояров. 36 Алюзія на жовтий колір стін в експозиції виставки «Андрій Сагайдаковський. Декорації. Ласкаво просимо!» в Мистецькому арсеналі. 37 Єжи (Юрій) Онух — художник, куратор, викладач, дипломат. Народився 1954 року в Любліні, Польща. У 1997–2005 роках директор Центру сучасного мистецтва Сороса в Києві при НаУКМА. Живе в Канаді.

Афіша виставки «Numer 1» Галерея Лабораторіум 1992 Надано Андрієм Бояровим ‘Numer 1’ Exhibition Poster Laboratorium Gallery 1992 Courtesy of Andrij Bojarov

S. S.: Do you remember the 1987 exhibition ‘Invitation to the Discussion’ in the Church of Our Lady of the Snow? It was the ‘Museum of Photography’28 at the time. Glib Vysheslavsky mentions it as the first exhibition of nonconformist art in Lviv, allowed by the authorities that featured works from one hundred eleven artists29. A. S.: Yes, it was a group exhibition, and many people participated. Somebody invited me, but I don’t remember who organized it. You know, in Lviv, everybody knows everybody. And Platon30, now deceased, told me, ‘Dido, don’t refuse, they say it’s gonna be full of those with underground flaunt, unofficial people.’ Usually we wouldn’t participate in the local and regional exhibitions organized by the Union of Artists. I agreed and exhibited my paintings ‘a la Bacon,’ since I was mad about him at the time. I hadn’t seen his current stuff yet. Later, when I did, it was over for me. I calmed down. S. S.: In October 1990, a seminal exhibition took place, which many remember today in the context of the transition from Soviet to contemporary Ukrainian art. ‘Defloration’ filled five halls of the former Lenin Museum31. A. S.: It all started one day when I was hanging out with Ihor Shuliev32, Platon Silvestrov, Oleksandr Zamkovsky32, and Zhora34. We were chatting, one thing led to another, and then we were like, ‘Let’s do it!’ Zhora got everything sorted out pretty easily35. We went to the director with two bottles and settled things down. It wasn’t Lenin Museum anymore. At the time, it was called something like ‘Social-political and cultural center named after Lenin,’ it was the nineties already. Times of outburst… As for the ‘Defloration,’ we knew that the Lenin Museum was breathing its last, and we must hit the last nail in the coffin. So we organized everything in a month. Everyone brought what they had. Zamkovsky made his work on-site; he glued newspapers together—no concept whatsoever. I had two halls and one with paintings. One of those works is now in Gryniov’s36 collection; there was also the ‘Flemish Still Life,’ which I restored and exhibited in Kyiv later; an armchair with two legs, and something else… Some of the works we with Bojarov later took to Warsaw, but when it came to bringing them back… We didn’t really care, and so they got lost eventually.

Snizhna Street, 2. In the late 1980s, the ‘Museum of Photography’ was located in the building of the Church of Our Lady of the Snow (today—Church of Our Lady of Perpetual Help).In 1995, it was incorporated by the Ukrainian Greek Catholic Church. 29 Vysheslavsky, G. (2006). Nonconformism: The underground and ‘informal art.’ Artistic culture. Topical Issues, 3, 171–198. Accessed at: http://nbuv.gov.ua/UJRN/khud_kult_2006_3_16. 30 Platon Silvestrov (1954–2018)—artist. Graduated from LSIADA in 1978. Since 1994, he lived and worked in Cologne, Germany. 31 Located at Svobody Avenue, 20. The building was designed and erected in 1898–1904 for the Municipal Industrial Museum. In 1952, it was transformed into the V. I. Lenin Museum. In 1991, it became part of the Lviv Museum of Ukrainian Art. Today it is the main building of the Andrey Sheptytsky National Museum in Lviv. 32 Ihor Shuliev (1961–2017)—artist. He lived and worked in Lviv. 28

Oleksandr Zamkovsky—artist and architect. Born in Lviv in 1956. In 1974-1979, Zamkovsky studied at the Faculty of Architecture of the Lviv Polytechnic Institute. He lives and works in Lviv. 34 Georgy Kosovan—gallerist, curator, collector. Born in Lviv in 1961. He lives and works in Lviv. 35 More on the making of the exhibition—in the video ‘Bohemian Life and Emigration of the 90s. Pavlo Gudimov and Georgy Kosovan.’ Accessed at: https://www.youtube.com/ watch?v=zu1HkjBcCMw 36 ‘Drawing from Natura [Life]’. Oil on canvas, 159x110, 1990. More—in video “Andriy Sahaidakovsky on the ‘Life Drawing,’ 1990s”: https://mitec.ua/category/artists/grinov-boris/page/8/ 33

173

Під час підготовки до виставки в галереї «Дзиґа» 1993 Фото: Сергій Братковський Надано Андрієм Бояровим In preparation for the exhibition at the ‘Dzyga’ Gallery 1993 Photo: Serhiy Bratkovsky Courtesy of Andrij Bojarov

приїхали. Офіційно привезли то всьо з майстерні. Той стілець аутентичний, він у мене блуждающий форвард. Уже в той час з’явилися килимки. Там стіл накритий стояв, побачив і собі так подумав: «О! Треба прибити до стіни». Згадував раніше «Фламанський натюрморт» із «Дефлорації», я вже тоді експериментував: пообкладав його курячими яйками, вони так стікали собі… і засушилися потім. І тут мені гидоту хотілося зробити, якусь гидоту. Я то оббив яйками, потім цукор розвів, поливав… Щоб провокація свого роду була, щоб зайшов, а там… оп! Попадають як мухи. Цукор не застиг ще, він такий ріденький був. Прийшла прибиральниця, сказала: «Jezus Maria! Muszę to posprzątać, trzeba porządki tu zrobić!». «Nie, nie rusz!»38. Картин я тоді не робив. С. С.: Коли у Львовi відкрилася галерея «Дзиґа», Ви були одним із перших, хто мав там персональні виставки. А. С.: Мені запропонували зробити там проєкт, і я шось хтів підпалити. Купив, бо тоді десь копійочки дістав, за десять долярів такий старий стіл і старезні крісла, ну й бензини. А поруч із «Дзиґою», як він… Soli Deo honor et gloria39 — Домініканський. Там був такий вільний двір, ше не задіяний. Ну то ми туди залізли. Поставив стіл і стілець, облив бензином. А колєґа каже: «Сяхо, фотографуй!». Я підпалив, воно як шаґнуло, ну то й всьо. В «Дзизі» виставив, затушив попалене, відніс, як то… об’єкти. С. С.: Згадаймо Ваш проєкт на виставці «Алхімічна капітуляція», що відбулася на борту флагмана «Славутич» у 1994 році. А. С.: То тоді Марта Кузьма40 була. Вона подзвонила й заЗ польської: «Матінко Божа! Це треба поприбирати, треба порядок тут навести». «Ні, не чіпай!». 39 Цитата латинською мовою з Першого послання св. апостола Павла до Тимофія: «Єдиному Богу честь і хвала». Напис під банею Домініканського костелу (у дорадянські часи повна назва — костел Божого тіла і монастир домініканців). 38

174

Фрагмент твор Андрія Сагайдаков ського на виставц «Степи Європи. Су часне мистецтв з України Центр сучасног мистецтва Замо Уяздовськи 199 Фото Гліб Вишеславськи Надано авторо

Part Of Andri Sahaidakovsky's wor on the exhibitio ‘The Steppes o Europe. Contemporar Art from Ukraine Ujazdowsk Castle Centre fo Contemporary Art 199 Photo Glib Vysheslavsk Courtesy of autho

Наприкінці 1990-х костел передано УГКЦ, тепер це храм Пресвятої Євхаристії. 40 Марта Кузьма — мистецтвознавиця, кураторка. Народилася 1964 року в Пассейку, США. У 1994–1997-му директорка Центру сучасного мистецтва Сороса в Києві. Живе в США.

ру вці уво и» го ок ий 93 о: ий ом

iy rk on of ry e’ ki or 93 o: ky or

S. S.: You brought them to the Ujazdowski Castle Centre for Contemporary Art37. Did you plan to exhibit these works at the exhibition ‘Numer 1’ in the Laboratorium Gallery of the CCA38 in 1992? A. S.: It was then, but not for this exhibition. What I made for Laboratorium was more of an installation. I was already gradually departing from Bacon at the time, and we found an anatomy book somewhere. There was a colour Xerox already available, and so we copied it together with Bojarov. I stuck these copies on the wall, painted it in the same yellow39 for some reason, made bindings… I don’t remember exactly what it was, something spatial. It was a small hall. But it was a nice experience. S. S.: In 1993, Ujazdowski Castle held the exhibition ‘The Steppes of Europe. Contemporary Art from Ukraine,’ curated by Jerzy Onuch40. Could you tell me more about your participation in it? A. S.: Yes, it was after I got acquainted with Yurko Onuch. There was such a mess in my studio… I kept bringing all sorts of garbage there, different materials. I was interested in making objects, something would always come in handy, so it was pretty messy most of the time. So when it came to the exhibition, I decided that I would come up with a work on-site, when everything else would be ready. So I asked Yurko for a small room. We came together with Bojarov and officially brought all that trash from my studio. That authentic chair, my roaming player. I also started using rugs at the time. I found a table and decided to nail it to the wall. I thought of the ‘Flemish Still Life’ from ‘Defloration’—I had already been experimenting back then; I broke chicken eggs around it, left them dripping, and then they dried. Here I also wanted to make something nasty. So I broke some eggs, dissolved some sugar, and sprayed it all over… I wanted it to be a provocation of sorts. I wanted visitors to fall like flies when they came in. The sugar didn’t coagulate yet, it was still pretty liquid. And then came a cleaning lady and she was like, ‘Jezus Maria! Muszę to posprzątać, trzeba porządki tu zrobić!,’ and I shouted, ‘Nie, nie rusz!41’ I didn’t make any paintings then. S. S.: When Dzyga Gallery opened in Lviv, you were among the first artists to have a solo show there. A. S.: They offered me to do a project, and I wanted to burn something. So I got some cash and bought an old table and super old armchairs for ten dollars. I also got gasoline. Next to Dzyga, there is this—Soli Deo Honor Et Gloria42—the Dominican. Back then, there was an empty inner yard, and so we got 37 According to the delivery acceptance act of March 18, 1992, 17 works by Andriy Sahaidakovsky were stored in deposit at the Ujazdowski Castle Centre for Contemporary Art until December 31, 1992. After that period expired, the works were kept in various artist studios in Warsaw. Their subsequent fate is unknown. 38 George Soros Centre for Contemporary Art at the National University of Kyiv-Mohyla Academy in Kyiv, 1993–2005. 39 Alluding to the yellow colour of the walls in the ‘Andriy Sahaidakovsky. Scenery. Welcome!’ exhibition at Mystetskyi Arsenal. 40 Jerzy (Yuri) Onuch—artist, curator, lector, diplomat. Born in

1954 in Lublin, Poland. In 1997–2005, Director of the George Soros Centre for Contemporary Art in Kyiv. He lives in Canada. 41 ‘Mother of God! I need to clean this, tidy it up.’—‘No, don’t move!’ (translated from Polish). 42 Latin quotation from the First Epistle of Paul to Timothy: ‘To God alone be honour and glory.’ The inscription is placed under the dome of the Dominican church (in pre-Soviet times, it was the Church of Corpus Christi and Dominican monastery). In the late 1990s, it was incorporated by the Ukrainian Greek Catholic Church and consecrated as a church of the Holy Eucharist.

175

Інсталяція у розвитку 1993 Фото: Сергій Братковський Надано Андрієм Бояровим Installation in progress 1993 Photo: Serhiy Bratkovsky Courtesy of Andrij Bojarov

176

177

пропонувала в Севастополь. Ну й добре, а шо робити, я там знаю? Теж хотів якусь провокацію. А їхав туди взагалі без матеріалів, на місці все було. Пригадую, купив чорну смородину, меду замовив. Вирізав трафарет хлопчика і позатирав соком зі смородини. В той час у майстерні я з тим працював на полотні, смородина має такий ядовитий колір темний. Не знаю, де ті картінки зараз. Повиливав те все на корабель, хтів ше вилити меду, але зрана прийшов, а трилітрового слоїка нема, матроси тойво. Ну й Богу дякувати, шо їм смакував той мід. Ще там інсталяція41 була, але вже не пригадую деталей. С. С.: Велика персональна виставка «Явна таємниця» в Центрі сучасного мистецтва при НаУКМА у Києві. Розкажіть, будь ласка, про свою роботу над цим проєктом. А. С.: Так, то завдяки Юркові42. Явна таємниця — offenbares Geheimnis по-німецьки. І Юрко мені каже: «Андрію, давай зробимо виставку!». Простір там не аж такий великий був, а я мав багато робіт готових. Маса робіт була. Ну й знову ж таки по старих слідах попалив трохи з колєґою у дворі на Личаківській. Ото як зі сходів43 зійти, навпроти був пустир. Зайти в браму, а там пустир! Колєґа майстерню мав там, це він робив нам на «Дефлорацію» плакати. Я ж думав, де то попалити все, а він каже: «Во тут во, тут пали, Діду, шо хочеш пали». Шось горіло, не горіло, попалив якось. Замовив машину, приїхала, а водій питає: «Шо то таке?». Я кажу: «Шо, шо — мистецтво!». Яка йому різниця, шо то? Гроші платиш — і їде. А в Києві те попалене зібрав, помалював — ну то був якийсь об’єкт такий. Всьо решта картины. А! Було з каменів, то такий ящик був. Цегли шукав, каміння. Час каміння збирати — час розкидати. Обв’язав, щоб воно не потріскалося, щось таке експериментував ще перед тим у «Дзизі»44 з тими каменями й орієнтувався, як воно може виглядати. Ну а вже що знайшов на місці, з того й зробив. С. С.: Після цієї виставки Ви брали участь у проєкті Єжи Онуха «I.D. [= Identity and Diversity]» в межах презентації українського мистецтва 1990-х під час Днів української культури у Франції в 1999 році. Виставка проходила в «Passage de Retz» у Парижі. А. С.: Так, Юрко каже: «Давай, Андрію, їдемо». Ну їдемо то їдемо. Але там уже був живопис. Він завіз роботи, там були ті «Студії анатомії», «Ноги», «Хто ви, лікарю?» «Скок Воро-

«Андрій Сагайдаковський трансформує кухню корабля в дослідження з деконтекстуалізації. Робота Сагайдаковського дезорієнтує звичайне сприйняття простору, яке диктується традиційними образами, як-от кухонний стіл, стільці, що мають контекст дому, тепла, їжі. Протиставляючи інтер’єр/екстер’єр, закритість/відкритість, нормальність/ ненормальність, художник механічним способом звільняє об’єкти від сили гравітації, дезорієнтує сенси; ті речі, що повинні куштуватися, перетворюються на те, до чого можна доторкнутися, а те, що повинно використовуватися, перетворюється на периферійні предмети, що приносять задоволення глядачу. Стіл та стільці як об’єкти, прикріплені до стіни й обмазані медом та пір’ям, гравюра на тканині, вкрита

178

джемом, намагаються звільнитися від бар’єрів, які диктуються архітектурними відносинами, порушуючи традиції образів і середовища». Джерело: Кузьма Марта. Алхімічна капітуляція. Стаття до буклета виставки на військовому кораблі «Славутич» у Севастополі. — Київ. — Центр сучасного мистецтва Сороса. — 1994. 42 Єжи (Юрій) Онух. 43 Сходи сполучають вулиці Личаківську та Івана Вишенського. 44 Персональна виставка «Без назви». Культурно-мистецький центр «Дзиґа», Львів, 1997.

in there. I brought the table and the chair and poured gasoline on everything. A koliega who was with me said, ‘Siakho, take photographs!’ I set the fire, it burst in flames, and that was it. In Dzyga, I exhibited painting and also brought these burnt chairs with the table—as objects… S. S.: Let’s recall your project for the ‘Alchemic Surrender’ exhibition that took place on the battleship Slavutych in 1994. A. S.: It was Marta Kuzma43. She called me and offered to participate and to come to Sevastopol. I didn’t mind, but I didn’t know what to do either. I wanted another provocation, and I went there without any materials. They provided everything on-site. I remember buying blackcurrant and honey. I cut a mould of a boy and wiped it with blackcurrant juice. The currant has this sick dark colour, and I used it in my studio works at the time. I don’t know where these canvases are now… And so I poured this thing on the ship. I also wanted to spill some honey, but I couldn’t find my 3-liter honey jar the next morning; the sailors found it. And thank God they enjoyed that honey. There was also an installation44, but I don’t quite remember all the details. S. S.: ‘Open Secret,’ your big solo show in the CCA in Kyiv. Please tell me about your work on this project. A. S.: It was thanks to Yurko45. The open secret is a translation of German offenbares Geheimnis. Yurko told me, ‘Andriy, let’s do an exhibition!’ The space there wasn’t that huge, and I had many completed works. Plenty of them. I also burned some objects in the backyard of Lychakivska street with a koliega of mine. You know, that place when you go down the stairs46, in front of you, there used to be an empty spot right behind the gates. My koliega—the one who made us posters for ‘Defloration’—had a studio there. I was looking for a spot to burn things, and he said I could come and burn whatever I want. Some things did burn, other—less so, but anyway I did it. I called a cab, and when the driver arrived, he asked, ‘What’s that?’ And I said, ‘Art, obviously!’ What did he care, anyway? I pay and he drives. Later in Kyiv, I painted over this burnt stuff and made some kind of an object. The rest were paintings. Oh, there was also a box of stones. I was looking for bricks and stones. A time to gather stones together, and a time to cast stones away. I did it out of the things I found on-site and bound the whole thing together so that it doesn’t crack. It was a continuation of an experiment I did in

43 Marta Kuzma—art theorist, curator. Born in Passaic, USA. In 1994–1997, Director of the George Soros Centre for Contemporary Art in Kyiv. She lives in the USA. 44 ‘Andriy Sahaidakovsky transforms a galley into research on decontextualization. Sahaidakovsky’s work disorients the usual perception of space which is informed by traditional images such as the kitchen table and chairs evoking the context of home, warmth, and food. Juxtaposing interior and exterior, closedness and openness, normalcy and deviation, the artist mechanically frees the objects from gravity. The artist disorients meanings; things that ought to be tasted are turned into things to be touched, while things supposed to

be used are turned into peripheral objects to give pleasure to the viewer. The table and the chairs, attached to the wall as objects, covered with honey and feathers; a print on fabric covered with jam; these objects try to break free from barriers imposed by architectural relations while breaking the traditions of the image[s] and the environment.’ In Kuzma, M. (1994). Alchemic Surrender. Booklet of the Alchemic Surrender exhibition on battleship Slavutych in Sevastopol. Kyiv: Soros Centre for Contemporary Art. 45 Jerzy (Yuri) Onuch. 46 The stairs that connect Lychakivska and Ivan Vyshenskyi streets.

179

Виставка «Явна таємниця». Вид експозиції Центр сучасного мистецтва при НаУКМа, Київ 1999 З архіву Олександра Соловйова Exhibition ‘Open Secret.’ Exhibition View Centre for Contemporary Arts at Kyiv Mohyla Academy, Kyiv 1999 Courtesy of Oleksander Soloviov

паєва Миколи»… Мав я тих робіт на цілий поверх. Карась45 ше тоді з нами їздив, ми разом із ним мешкали. Хлопці ходили в Лувр, а мені шось не хотілося… С. С.: У Вашій творчій біографії були також міжнародні проєкти — симпозіуми. Скажіть кілька слів, як працювалося в такому форматі. De Novo, наприклад. А. С.: Так, Тоня Денисюк46 робила. Мене запрошували, і я їздив на ті симпозіуми. Але особливо нічого там екстраординарного не робив. С. С.: У таке важко віриться… Ваша робота експонувалася на виставці «Before and After» 1945 у Японії 2002 року. А. С.: Так, був у мене в майстерні фотограф із Японії Такуя Цукахара47. З ним десь Андрій Бояров познайомився в Польщі. І Марек48, теж фотограф. То вони прийшли до майстерні, ну й ми там бухали, естественно. Ми ше тоді молодые, а Такуя вже за шійсятку мав, такий старець. Каже: «Покажи картінки». Я англійською нє, то Бояров із Мареком перекладали. Ну й він купив у мене роботу. А мешкали вони в «Жоржі»49, і я мав на завтра принести її туди. С. С.: Живопис? Євген Карась — галерист, куратор, арт-експерт. Народився 1964 року в Києві. У 1995-му заснував «Карась Галерею». З 1998-го по 2002-й був головою правління Центру сучасного мистецтва при НаУКМА. Живе в Києві. 46 Антоніна Денисюк — мисткиня, кураторка. Народилася 1963 року у Львові. З 1998-го по 2002-й була кураторкою Міжнародного мистецького симпозіуму De Novo. Живе і працює в Німеччині та Швейцарії. 47 Такуя Цукахара — фотограф. Народився 1937 року в Токіо, Японія. У 1959-му закінчив Коледж мистецтв Університету Ніхон, Токіо. Із 1972-го постійно відвідував Польщу та країни Східної Європи, працював над мистецькими, дослідницьки45

180

Запрошення на виставку «Before and After 1945» Надано Андрієм Сагайдаковським Invitation to the exhibition ‘Before and After 1945’ Courtesy of Andriy Sahaidakovsky

ми та документальними фотопроєктами. У 1981-му заснував Striped House Museum of Art у Токіо. У 2000 році побував в Україні. Живе і працює в Японії. 48 Марек Григель — історик мистецтва, куратор, фоторедактор Gazety Wyborczej. Народився 1951 року в Тарнові, Польща. У 1979–2006 роках куратор «Малої галереї» Спілки фотографів Польщі у Варшаві, у 1990–2012-му куратор фотографії в Центрі сучасного мистецтва «Замок Уяздовський» у Варшаві. 49 Готель у Львові.

Андрій Сагайдаковський «Без назви» 2000 Мішана техніка. Фрагмент Striped House Gallery

В майстерні 1990 Фото: Андрій Бояров Надано автором

Andriy Sahaidakovsky ‘Untitled.’ 2000 Mixed media. Fragment Striped House Gallery

In the Studio 1990 Photo: Andrij Bojarov Courtesy of author

Dzyga47 earlier. S. S.: After this exhibition, you participated in Jerzy Onuch’s project ‘I. D. [= Identity and Diversity]’ as part of the presentation of the Ukrainian art of the ‘90s during the Days of Ukrainian Culture in France in 1999. The exhibition took place in Passage de Retz in Paris. A. S.: Yes, Yurko invited me once again. And why would I say no? Only this time, it was just painting. They brought my ‘Studies in anatomy,’ ‘Legs,’ ‘Who are you, doctor?,’ ‘Voropaiev Mykola’s jump’… There was enough to fill an entire floor. Karas48 came with us; we lived together. Guys went to Louvre, and I didn’t want to… S. S.: Over the years, you have also participated in many international symposiums such as De Novo. Say a few words about this experience. A. S.: It was Tonia Denysiuk49, who organized it. I was invited, so I attended these symposiums. But I did nothing extraordinary there. S. S.: This is hard to believe… Your work was part of the exhibition ‘Before and After 1945’ in Japan in 2002. A. S.: Yes, Takuya Tsukahara50, a photographer from Japan, once came to my studio. Andrij Bojarov met him somewhere

‘Untitled’ solo show. Dzyga Culture & Art Center, Lviv. 1997. Yevhen Karas—gallerist, curator, art expert, based in Kyiv. Born in 1964 in Kyiv. In 1995, he founded Karas Gallery. In 1998–2002, Chairman of the Board of the George Soros Center for Contemporary Art in Kyiv. 49 Antonina Denysiuk—artist, curator. Born in 1963 in Lviv. In 1998–2002, curator of the De Novo International Art Symposium. She lives and works in Germany and Switzerland. 47

Takuya Tsukahara—photographer. Born in 1937 in Tokyo, Japan. In 1959, he graduated from the Nihon University College of Art, Tokyo. Since 1972, he has regularly visited Poland and East European countries, creating artistic, research, and documentary projects. In 1981, Tsukahara founded the Striped House Museum of Art in Tokyo. In 2000, he visited Ukraine. He lives and works in Japan.

181

182

В майстерні 1990 Фото: Андрій Бояров Надано автором In the Studio 1990 Photo: Andrij Bojarov Courtesy of author

А. С.: То ше така робота була! Там намішав, то таке експериментальне було. Такі эксперименты, шо аж страшно згадати. Як почав її скручувати, вона хрусь-хрусь. Во имя Отца и Сына! А то ше нести, і я так акуратненько скрутив, невелика була. Але він її перевіз і потім до мене з подякою, шо аж приємно дуже стало: «Дорогий Андрію, дякую тобі!». І фотографія з тієї галєрії, де вона висить. Марек, колись то приїжджав, каже: «Дідо, вона ше там висить у нього, на центральному місці, відреставрована». Я її не впізнав навіть. А виставка — то вони з Мареком тут і в Польщі знімали проєкт і виставили в галєрії, ну й мою роботу взяли. С. С.: З 2008 року Ви співпрацюєте з арт-центром Павла Гудімова «Я Галерея» і щороку презентуєте нову виставку. Як склалися ці професійні стосунки? А. С.: Дуже просто. То такий процес. Ми в оные часи з колєґою — виїхав давно, у Тель-Авіві мешкає — писали в московський Сорос. У газеті «Известия» була інформація про той центр і шо він для художників. Колєґа прекрасною англійською мовою написав листа, він такий интеллектуал, надіслали слайди до Москви. То ше 1986–1987 роки були. Ну вони гарно подякували і всьо. А потім Марта з’явилася. Я в хаті, а там Марта дзвонить. Чую — говорить-співає. Значить ненашинская. І приїхала з Макалістером50. Казала, шо Макалістеру дуже сподобалося. Не знаю вже, шо саме. Потім вона пішла, а там же ж як переходящее красное знамя. І Юрко: «Андрію, хочу з Вами продовжувати співпрацю». Ну а після Онуха Павло подзвонив: «Я такий і такий, чи можна зустрітися у Вас у майстерні?». Задоволений. Богу дякувати, у Києві буваю недовго. Він мені действует на нервы. Найкраще, шо пустили Хюндай, о дванадцятій я вже в Києві, але назад мушу брати білєт на десяту. За три години робимо всьо. Ну й далеко від «Я Галереї» не відходжу. С. С.: Пригадайте, будь ласка, хоча б одну виставку в «Я Галереї». А. С.: Можу сказати про ту виставку, яка була невдалою. Вже забув назву. То від мене залежало, бо роботи були паршиві. Такий рік був. А я завжди даю нові роботи, бо нецікаво мені старі виставляти. А то рік такий, депресняк чи шо? Тут не мене треба питатися, а тих відвідувачів. С. С.: Ви були учасником виставки «Dispossession», представленої в межах паралельної програми Венеційської бієнале 201551 року. Чи близька Вам тема проєкту — переселення, покинуті домівки, історії Львова, Вроцлава і Дрездена відразу по Другій світовій війні? А. С.: То краще не згадувати. Виставка була не дуже. Приїхали до мене куратори52 з Польщі й хотіли те саме, що я в Уяздовському53 робив. А я їм кажу: «Двічі в одну річку не увійдеш. Мені одне й те саме робити нецікаво». Ну але шось Білл Макалістер — експерт у сфері культурної політики, арт-продюсер, куратор освітніх і культурних фундацій. Народився 1940 року в Йоркширі, Велика Британія. У 1976–1990 роках директор Інституту сучасного мистецтва (Лондон), у 1990–1995-му роках директор культурної політики Фонду Сороса.

184

51 Організатор виставки — «Європейська столиця культури. Вроцлав-2016». 52 Куратори виставки — Міхал Бенек та Малгожата Міснякевич. 53 Йдеться про виставку «Степи Європи. Сучасне мистецтво з України».

in Poland. They came together with Marek51, also a photographer. So we were hanging out in my studio drinking, naturally. We were still young back then, and Takuya was in his sixties, an elder. At some point, he said, ‘Show me your pictures.’ I didn’t speak English, so Bojarov and Marek translated. And he bought one of my works. They stayed in ‘George’52, and I had to bring it to him the next morning. S. S.: A painting? A. S.: Oh, that was one heck of a work! I mixed a whole bunch of stuff, it was pretty experimental. Those were such experiments that it scares me even to remember it. So I started folding it and… it goes cracking! In the name of the Father and the Son! And I still had to carry it somehow, so I folded it as neatly as I could—it wasn’t large. The story turned out well in the end: he brought it home and later wrote me a thank you letter. I was very glad. He also sent me a photograph with my painting on display in his gallery. Marek would later visit him and said that it was still there, in a very center, restored. I didn’t even recognize it… As to the exhibition, they did a photo project with Marek here and in Poland, and then exhibited it in Japan. And my painting was featured there as well. S. S.: Since 2008, you have been collaborating with Pavlo Gudimov’s Ya Gallery Art Center, presenting a new exhibition every year. How did these professional relationships come about? A. S.: It was very simple. In days of yore, with a fellow artist— who moved to Tel Aviv a long time ago—we tried to contact the Soros Centre in Moscow. We read about it in the Izvestiia newspaper and knew they were working with artists. My koliega, a true intellectual, wrote a letter in beautiful English, and we sent it to Moscow along with some slides. It was back in 86–87s. They thanked us kindly, and that’s all. But then Marta called me once on the telephone. The moment I heard her singing talk, I understood she was a foreigner. She came with McAlister53, and she said he liked it very much. I don’t know what exactly it was that he liked though. Later, Marta left, and it was like taking up the baton situation. First, it was Yurko, who said he wanted to continue working with me. And after Onuch, I received a phone call from Pavlo: ‘I am this and that, could we meet in your studio?’ And I am happy. Thank God, I don’t need to spend much time in Kyiv. Kyiv really gets on my nerves. It’s great there is now a fast train, which means I can be in Kyiv by noon. Since the return train is at ten, we do everything in three hours. And I don’t wander far from Ya Gallery. S. S.: Could you recall one of your exhibitions at Ya Gallery? A. S.: I can tell you about an exhibition that was a failure. I don’t even remember the title now. It was my fault because the works

51 Marek Grygiel—art historian, curator, photo editor of the Gazeta Wyborcza newspaper. Born in 1951 in Tarnów, Poland. In 1979–2006, curator of the Mała Galeria of the Union of Polish Art Photographers in Warsaw. In 1990–2012, curator of photography at the Ujazdowski Castle Centre for Contemporary Art in Warsaw.

Hotel in Lviv. Bill McAlister—expert in cultural policy, art producer, curator of education and cultural foundations. Born in 1940 in Yorkshire, UK. In 1976–1990, Director of the Institute of Contemporary Arts (London). In 1990–1995, Director of Cultural Policy at the Soros Fund 52

185

В майстерні 2008 Арт-центр Я Галерея

зробив. С. С.: Не можу оминути увагою Вашу участь у Першій київській міжнародній бієнале сучасного мистецтва Arsenale 2012. За рішенням професійного міжнародного журі Ви стали лауреатом премії «Відкриття». А. С.: Та якось дуже просто все відбулося. Куратором був Девід Елліотт54. Він був у Павла Гудімова і побачив мої картінки. Павло мої роботи десь там у себе в Києві зберігає, бо в мене їх сотні, де я тут триматиму? Потім Девід приїжджав до мене в майстерню, я тут шось йому ше показав. Бачу — задоволений. Ми вийшли — Auf Wiedersehen55. Бо він трошки по-німецьки, як я чисто. Ну й ха-ха-ха, хі-хі-хі. Сам я роботи не відбирав, Девід приходив до Павла, і як то точно було, не знаю. А потім — на відкритті я не був — мені з Арсеналу дзвонили, то вже знову кликали — на закриття, а я не тойво. Але, думаю, та вже не буду таким ароґанскім, поїду! До Гудімича зайшов, бо зрана приїхав, ну й подався на те празднество, а то, оказується, якусь денежку давали. Ну і вся приємність була по моїй стороні. Приватизував собі майстерню за ті гроші. Експозицію там добру зробили, хоча простір Арсеналу — то шось завелике для мене. Я ніколи в таких великих приміщеннях не працював, полапатися тяжко. Самому цікаво, як то буде…

Девід Стюарт Елліотт — куратор, арт-директор, письменник, історик мистецтва. Народився 1949 року у Великій Британії. У 2011–2012-му був арт-директором Першої київської міжнародної бієнале сучасного мистецтва «Arsenale 2012.

186

Кращі часи, гірші часи. Відродження і Апокаліпсис у сучасному мистецтві». 55 З німецької: «До побачення».

In the Studio 2008 Ya Gallery Art Center

were lousy. It was a bad year, and I always give new works for exhibitions since I’m not interested in exhibiting old ones. And that year, I was depressed or something… But you’d better ask the audience, not me. S. S.: You participated in the ‘Dispossession’ exhibition, presented as a collateral event of the 2015 Venice Biennale54. Did the theme of the project resonate with you—on displacement, abandoned homes, histories of Lviv, Wroclaw, and Dresden right after WWII? A. S.: I’d prefer not to remember this one. The exhibition wasn’t very good. The curators55 from Poland were asking me to do the same thing I did in Ujazdowski56. But I told them, ‘You cannot step into the same river twice. I’m not interested in doing the same thing.’ Yet in the end, I did something, which wasn’t great. S. S.: I can’t miss to mention your participation in the First Kyiv Biennale of Contemporary Art ARSENALE 2012. By the decision of the international jury, you were awarded the ‘Discovery’ prize. A. S.: It all happened kinda smoothly. David Elliott57 was the curator. He visited Pavlo Gudimov’s gallery and saw my paintings. Pavlo keeps my works in Kyiv; I have hundreds of them, and where can I keep them? Then David visited my studio. I showed him some of my stuff as well. I could see that he enjoyed it. So we bade each other Auf Wiedersehen58 (he speaks little German just like me), laughing and all. I didn’t select the works myself. David came to Pavlo, and I don’t know the details. Then I missed the opening, so people from [Mystetskyi] Arsenal called me and invited me to the closing, and I refused. But then I thought, ‘I shouldn’t be so arrogant,’ and decided to go! So I came by Gudimov in the morning, and then I went to that celebration, and it turned out they were giving some real money. And it was a very delightful surprise for me, as that money allowed me to privatize my studio. They did a nice exhibition there, but as for me, the space of Arsenal is far too grand. I’ve never worked in huge spaces like that. They are hard for me to grip. I really wonder what it's gonna be…

Organiser of the exhibition—European Capital of Culture. Wrocław 2016. 55 Exhibition curators—Michał Bieniek and Małgorzata Miśniakiewicz. 56 Referring to the exhibition ‘The Steppes of Europe. Contemporary Art from Ukraine.’ 54

David Stuart Elliott—curator, art director, author, art historian. Born in 1949 in the UK. In 2011–2012, Art Director of the First Kyiv International Biennale of Contemporary Art—‘ARSENALE 2012. The Best of Times, The Worst of Times. Rebirth and Apocalypse in Contemporary Art.’ 58 Goodbye in German. 57

187

188

Присвята художнику 2012 Фото: Олег Капустяк Арт-центр Я Галерея Homage to the artist 2012 Photo: Oleh Kapustyak Ya Gallery Art Center

189

190

Фото: Соломія Савчук Photo: Solomia Savchuk

191

ЯК Ц Е Б У Л О

MAKIN G OF

194

Монтаж виставки 2020 Мистецький арсенал Фото: Олександр Попенко Setting the exhibition 2020 Mystetskyі Arsenal Photo: Oleksandr Popenko

195

196

Монтаж виставки 2020 Мистецький арсенал Фото: Олександр Попенко Setting the exhibition 2020 Mystetskyі Arsenal Photo: Oleksandr Popenko

197

198

Монтаж виставки 2020 Мистецький арсенал Фото: Олександр Попенко Setting the exhibition 2020 Mystetskyі Arsenal Photo: Oleksandr Popenko

199

200

201

ВИ СТ АВ КОВІ ПРО Є К Т И 2020

Андрій Сагайдаковський. Декорації. Ласкаво просимо!

Мистецький арсенал, Київ

Strangetime,

Міжнародна виставка сучасного мистецтва у віртуальному просторі

2019

Трошки неба,

арт-центр Я Галерея, Київ

2 епізод: Читаючи уламки,

Кмитівський музей образотворчого мистецтва, Житомирська обл.

Шлях Енея. Художники сьогодення сам на сам із минулим,

ЄрміловЦентр, Харків

Що важливо?

IZONE, Київ

2018

Автопортрети,

(разом з Олександром Бабаком), арт-центр Я Галерея, Київ

ЕКСПЕРИМЕНТ!

Фотографія початку ХХ століття у Львові та її польські й українські послідовники в ХХі ХХІ століттях. Łódzki Dom Kultury, Galeria FF, Лодзь

2017

«Свято скасовано!»,

Київської бієнале 2017 — Київський Інтернаціонал, будівля Інституту науково202

технічної та економічної інформації, Київ

Show Promise,

Палац мистецтв, Львів

Слухай уважно,

арт-центр Я Галерея, Київ

2016

Три покоління українських митців у колекції Тетяни та Бориса Гриньових,

ЄрміловЦентр, Харків

Український зріз. ПереТВОРЕННЯ, III Трієналє українського сучасного мистецтва,

Вроцлав

Вегетація

(разом з Оленою Турянською), арт-центр Я Галерея, Київ

2015

На межі. Українське мистецтво 1985-2004,

PinchukArtCentre, Київ

DIALOGIA. Українське мистецтво в часи без назви,

Мистецький арсенал, Київ

Диспозиція, 56-та Венеційська бієналє,

Венеція

Пейзажі,

арт-центр Я Галерея, Дніпро

Музейна збірка. Українське сучасне

Андрій Сагайдаковський народився в 1957 році у Львові. У 1979-му році закінчив факультет архітектури Львівського політехнічного інституту. У 2012-му році став лауреатом премії Першої київської міжнародної бієнале сучасного мистецтва ARSENALE АWARDS у номінації «Відкриття ARSENALE». Живе та працює у Львові.

мистецтво 1985-2015,

Мистецький арсенал, Київ

100+1,

Мистецька галерея Гері Боумена, Львів

2014

Передчуття: Українське мистецтво зараз, галерея Saatchi, Лондон

Прогулянка лісовими стежками,

арт-центр Я Галерея, Київ

2013

Український зріз, Лиман,

II Трієнале українського мистецтва, Львів– Люблін, галерея Дзиґа, Львів

Пустоти,

(разом з Андрієм Бояровим) Національна Галерея Мистецтв імені Б. Г. Возницького, Львів

Родичі Ворхола. Сучасне мистецтво Західної України,

спецпроєкт арт-центру Я Галерея в межах ART MOSCOW 2012, Центральний дім художника, Москва

2011

Щоденник, арт-центр Я Галерея, Дніпро

Незалежні. Нове мистецтво нової країни 1991-2011,

Мистецький арсенал, Київ

Розмови,

арт-центр Я Галерея, Київ

Земля,

Обласний художній музей, Черкаси

Mr. Gold,

арт-центр Я Галерея, Київ

Слово,

Українські новини,

арт-центр Я Галерея, Київ

2012

арт-центр Я Галерея, Київ

Центр сучасного мистецтва «Замок Уяздовський», Варшава

Перша Київська міжнародна бієнале сучасного мистецтва ARSENALE, Мистецький Арсенал, Київ

Фрагмент інтер’єру,

арт-центр Я Галерея, Дніпро

Neofolk project,

проєкт арт-центру Я Галерея в межах ГОГОЛЬFEST 2012, Київ

2010

Бебі-бум,

Пейзаж. Народне актуальне,

арт-центр Я Галерея, Київ,

Насіння Олiви,

Центр сучасного мистецтва М17, Київ

На столі. Народне актуальне,

арт-центр Я Галерея

Портрет відомого художника, 203

арт-центр Я Галерея, Київ

Мистецький арсенал, Київ

I Трієнале українського мистецтва, Люблін

Національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького, Львів

Український зріз, Если/Якщо/If,

Музей сучасного мистецтва PERMM, Перм

2009

Народне актуальне. Портрет, арт-центр Я Галерея, Київ

Щасливе життя,

арт-центр Я Галерея, Київ

Щасливе життя,

в межах Тижня актуального мистецтва, Музей етнографії та художнього промислу, Львів

Мінімистецтво,

арт-центр Я Галерея, Київ

New Art from Ukraine 7,

проєкт арт-центру Я Галерея на ARTVILNIUS 09, Вільнюс

Restart,

Галерея Морська, Одеса

Паркан,

проєкт арт-центру Я галерея в межах фестивалю ГОГОЛЬFEST, Мистецький арсенал, Київ

Перспектива пейзажу,

арт-центр Я Галерея, Київ

ТЮНІНГ,

арт-центр Я Галерея, Київ,

Нова українська хвиля,

Національний художній музей України, Київ

2008

Новий український живопис, WhiteBox Art Space, Нью-Йорк

Папір/не папір,

в межах ART-KYIV, проєкт арт-центру Я Галерея, Український дім, Київ

Цитата,

арт-центр Я Галерея, Київ

2007

II Дні мистецтва перформансу у Львові, 204

реАнімація,

2006 Діаманти

(разом з Жанної Кадировою), Центр сучасного мистецтва при НаУКМА, Київ

2004

Прощавай, зброє!

Сучасне українське мистецтво. Арсенал, Київ

Імітація реальності,

Ательє Карась, Київ; Галерея Гельмана, Київ

2003

Donumenta,

Ars Danubiana. Die Ukraine, Kunstforum Ostdeutsche Galerie, Регенсбург

Before and after 1945

(разом з Такуя Цукахара), 7 Gallery, Токіо; Striped House Gallery, Токіо

Перша колекція,

Центральний дім художника, Київ

One Man History Museum. The Sky’s Inner Side— The Earth. DE NOVO,

Музей етнографії та художнього промислу, Львів

Доба романтизму,

Палац мистецтв, Львів

2002

Культурні герої,

галерея Дзиґа, Львів

2001

Бренд «Українське»,

Центр сучасного мистецтва при НаУКМА, Київ

Пункт перетину,

Deutsche Telecom, Штутгарт; Музей історії релігії, Львів

2000

Пункт перетину,

Центр сучасного мистецтва «Форум фабрікум», Лодзь; Музей сучасного мистецтва, Каунас

1999

I.D. [= Identity and Diversity],

Passage de Retz, Париж

Львів

II Міжнародний мистецький симпозіум DE NOVO, Явна таємниця,

Центр сучасного мистецтва при НаУКМА, Київ

1998

1990

Дефлорацiя,

Музей Леніна (нині Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького); Gal-Art gallery, Львів

У межах Конгресу лікарів-українців,

Львівський медичний інститут, Gal-Art gallery, Львів Рим

14 Salone Nazionale,

1987

Запрошення до дискусії,

Костел Марії Сніжної, Львів

I Міжнародний мистецький симпозіум DE NOVO,

Мистецька галерея, Львів

1997

Без назви,

Галерея Дзиґа, Львів

1995

Вільна зона, Художній музей, Одеса

1994

Алхімічна капітуляція,

Виставка на військовому кораблі «Славутич», Севастополь

1993

Степи Європи,

Центр сучасного мистецтва «Замок Уяздовський», Варшава; Німецький музей, Мюнхен

1992

Персональна виставка,

Центр сучасного мистецтва «Замок Уяздовський», Варшава

205

EXHIBITION PRO JE C T S 2020

Andriy Sahaidakovsky. The Scenery. Welcome!

Mystetskyi Arsenal, Kyiv (UA)

Strange Time,

International Exhibition of Contemporary Art on Virtual Space

2019

A Little Bit of Sky,

Ya Gallery Art Center, Kyiv (UA)

Episode 2: Reading the Debris,

Kmytiv Museum, Zhytomyr Oblast (UA)

The Way of Aeneas. Artists of the Present Alone With the Past,

YermilovCentre, Kharkiv (UA)

What's important?

IZONE, Kyiv (UA)

2018

EXPERIMENT!

Photography of the beginning of the XX century in Lviv and its Polish and Ukrainian followers in the XX and XXI centuries, Łódzki Dom Kultury, Galeria FF, Lodz (PL)

Self-Portraits,

(tandem with Oleksandr Babak), Ya Gallery Art Center, Kyiv (UA)

2017

Festivities Are Cancelled!,

The Kyiv International—Kyiv Biennial 2017, Kyiv (UA)

Listen Carefully,

Ya Gallery Art Center 206

Show Promise,

Art Palace, Lviv (UA)

2016

Three Generations of Ukrainian Artists from the Collection of Tetiana and Borys Hryniov,

YermilovCentre, Kharkiv (UA)

Ukrainian Cross-Section. reCREATION,

III Triennial of Contemporary Ukrainian Art, Wroclaw (PL)

Vegetation

(tandem with Olena Turianska), Ya Gallery Art Center, Kyiv (UA)

2015

Boderline. Ukrainian Art 1985-2004,

PinchukArtCentre, Kyiv (UA)

DIALOGIA. Ukrainian Art in Times With No Name,

the special project of the X ART-KYIV Contemporary 2015, Mystetskyi Arsenal, Kyiv (UA)

Dispossession,

56th Venice Biennale, Venice (IT)

Landscapes,

Ya Gallery Art Center, Dnipro (UA)

Museum Collection. Ukrainian Contemporary Art of 1985-2015 From Private Collections,

Mystetskyi Arsenal, Kyiv (UA)

100+1,

Gary Bowman Gallery, Lviv (UA)

Andriy Sahaidakovsky was born in 1957 in Lviv. In 1979, he graduated from the Faculty of Architecture of Lviv Polytechnic Institute. In 2012, Andriy Sahaidakovsky became the winner of the First Kyiv International Biennial of Contemporary Art ARSENALE AWARDS in the ARSENALE Discovery category. Lives and works in Lviv.

2014

Premonition: Ukrainian Art Now,

Saatchi Gallery, London (GB),

Walk on Forest Paths,

Ya Gallery Art Center, Kyiv (UA)

2013

Ukrainian Cross-Section. Liman,

II Triennial of Contemporary Ukrainian Art, Lublin (PL); Dzyga Gallery, Lviv (UA)

Ukrainian News,

Ujazdowski Castle Centre for Contemporary Art, Warsaw (PL)

Voids,

(tandem with y Boiarov), Borys Voznytsky National Art Gallery, Lviv (UA)

2012

ARSENALE First Kyiv International Biennale of Contemporary Art,

Mystetskyi Arsenal, Kyiv (UA)

2011 Diary,

Ya Gallery Art Center, Dnipro (UA)

Independent. New Art of a New Country 1991-2011,

Mystetskyi Arsenal, Kyiv (UA)

Talks. Andriy Sahaidakovsky,

Ya Gallery Art Center, Kyiv (UA)

Mr. Gold,

Ya Gallery Art Center, Kyiv (UA)

The Ground,

Three Dots festival at Regional Art Museum, Cherkasy (UA)

Word,

Ya Gallery Art Center, Kyiv (UA)

2010

Babyboom,

Ya Gallery Art Center, Kyiv (UA)

Landscape in Naive and Contemporary Ukrainian Art. Folk Contemporary,

Ya Gallery Art Center, Kyiv (UA)

Seeds of Oliva,

Interior Fragment. Andriy Sahaidakovsky,

M17 Contemporary Art Center, Kyiv (UA)

Neofolk Project,

Ya Gallery Art Center, Kyiv (UA)

Warhol’s Relatives. Western Ukrainian Contemporary Art,

Ya Gallery Art Center, Kyiv (UA)

Ya Gallery Art Center, Dnipro (UA)

GOGOLFEST, Ya Gallery Art Center, Kyiv (UA)

Art Moscow 2012, Moscow (RU)

On the Table. Folk Contemporary,

Portrait of a Famous Artist, Ukrainian Cross-Section,

I Triennial of Contemporary Ukrainian Art, Lublin (PL)

Якщо/Если/If,

PERMM Museum of Contemporary Art, Perm (RU) 207

2009

Portrait. Folk Contemporary,

Ya Gallery Art Center, Kyiv (UA)

Happy Life,

Week of Contemporary Art, Museum of Ethnography and Art Crafts, Lviv (UA)

Happy Life,

Ya Gallery Art Center, Kyiv (UA)

Miniart,

Ya Gallery Art Center, Kyiv (UA)

New Art from Ukraine 7,

Ya Gallery Art Center project at ARTVILNIUS, Vilnius (LT)

Restart,

Maritime Gallery, Odesa (UA)

The Fence,

Ya Gallery Art Center project at GOGOLFEST, Kyiv (UA)

The Landscape Perspective,

Ya Gallery Art Center, Kyiv (UA)

Tuning,

Ya Gallery Art Center, Kyiv (UA)

Ukrainian New Wave,

National Art Museum of Ukraine, Kyiv (UA)

2008

New Ukrainian Painting,

WhiteBox Art Space, New York City (USA)

Paper/Not Paper,

Ya Gallery Art Center project at ART-KYIV International Exhibition & Fair, Kyiv (UA)

Quote,

Ya Gallery Art Center, Kyiv (UA)

2007

Days of Performance Art II,

Mystetskyi Arsenal, Kyiv (UA)

reAnimation,

Lviv Art Gallery, Lviv (UA)

2006 Diamonds,

(tandem with Zhanna Kadyrova), Centre for Contemporary Arts at Kyiv Mohyla Academy, Kyiv (UA) 208

2004

Farewell to Arms,

Contemporary Art in Ukraine, Arsenal, Kyiv (UA)

Imitation of Reality,

Karas Studio, Kyiv; Helman Gallery, Kyiv (UA)

2003

Donumenta. Ars Danubiana. Die Ukraine,

Kunstforum Ostdeutsche Galerie, Regensburg (DE)

Before and After 1945,

(tandem with Takuya Tsukahara), 7 Gallery, Tokyo (JP); Striped House Gallery, Tokyo (JP)

First Collection,

Central House of Artists, Kyiv (UA)

One Man History Museum. The Sky’s Inner Side— The Earth. DE NOVO,

International Art Symposium, Museum of Ethnography and Art Crafts, Lviv (UA)

Romantic Era,

Palace of Arts, Lviv (UA)

2002

Cultural Heroes,

Dzyga Gallery, Lviv (UA)

2001

Brand ‘Ukrainian,’

Centre for Contemporary Arts at Kyiv Mohyla Academy, Kyiv (UA)

Crossing Points,

Deutsche Telecom, Stuttgart (DE) Museum of the History of Religion, Lviv (UA)

2000

Crossing Points,

Forum Fabrikum Center for Contemporary Art, Lodz (PL); Museum of Contemporary Art, Kaunas (LT)

1999

I.D. [= Identity and Diversity],

Passage de Retz, Paris (FR)

DE NOVO,

Second International Art Symposium, Lviv (UA)

Open Secret,

Centre for Contemporary Arts at Kyiv Mohyla Academy, Kyiv (UA)

1998

Sheptytskyi National Museum); Gal-Art Gallery, Lviv (UA)

Exhibition to the Congress of Ukrainian Doctors,

Gal-Art Gallery, Lviv (UA)

14 Salone Nazionale,

Rome (IT)

1987

Invitation to the Discussion,

Church of Mariia Snizhna, Lviv (UA)

DE NOVO. Industrial Reality,

First International Art Symposium, Art Gallery, Lviv (UA)

1997 No Title,

Dzyga Gallery, Lviv (UA)

1995

Free Zone,

Art Museum, Odesa (UA)

1994

Alchemic Surrender,

an exhibition on the Ukrainian warship Slavutych, Sevastopol, Crimea (UA)

1993

The Steppes of Europe. Contemporary Art from Ukraine,

Centre for Contemporary Arts at Kyiv Mohyla Academy, Kyiv (UA); Ujazdowski Castle Centre for Contemporary Art, Warsaw (PL); German Museum, Munich (DE)

1992

Solo show,

Ujazdowski Castle Centre for Contemporary Art, Warsaw (PL)

1990

Defloration,

Lenin Museum (currently—Andrey 209

П УБ Л І К А ЦІ Ї PUB LIC A TIO NS

Абсолютні ареали: Бабак, Головань, Сагайдаковський

[альбом] / [Резиденція «Великий Перевіз»]; авт.-упоряд. В. Сахарук. — Київ: ПК «Друкарня від А до Я». — 2018. — С. 112.

Баздирєва Ася. Рок-н-ролл, кофе и сигареты Андрея Сагайдаковского

[Електронний ресурс] // Art Ukraine. — 2004. — Режим доступу: https://artukraine. com.ua/a/rok-n-roll-kofe-i-sigaretyandreya-sagaydakovskogo

Звіжинський Анатоль. Андрій Сагайдаковський.

[Електронний ресурс] // LiveJournal. — 2011. — Режим доступу: https://smolyaninow.livejournal.com/385561.html

Катериненко Ната. Сагайдаковський про Сагайдаковського

[Електронний ресурс] // МІТЄЦ. Портал про українське сучасне мистецтво. — 2018. — Режим доступу: https://mitec.ua/ sagaydakovskiy-pro-sagaydakovskogo

Кузьма Марта. Алхімічна капітуляція

// Стаття до буклету «Алхімічна капітуляція». — К.: Центр сучасного мистецтва Сороса. — 1994. 210

Озірна Жанна. Мистецтво не змінить людей

[Електронний ресурс] // Korydor. — 2012. — Режим доступу: http://old.korydor.in.ua/interviews/1141-mistetstvo-ne-zminit-lyude

Профіль митця: Андрій Сагайдаковський

[Електронний ресурс] // ArtLvivOnline. — 2011. — Режим доступу: https://art.lviv-online.com/andrij-sahajdakovskyj

Профайл художника: Андрій Сагайдаковський.

[Електронний ресурс] // Відкритий архів. — 2014. — Режим доступу: http:// openarchive.com.ua/#/5ee9d672b9d63

Сидор-Гібелінда Олег. Вальс-Мінор

[Електронний ресурс] // Понедельник. — 2004. — Режим доступу: http://kiev.guelman.ru/exhibitions/vals-minor

Скляренко Галина. Про складність простих речей: Андрій Сагайдаковський

// Сучасне мистецтво України. Портрети художників. — Київ: ArtHuss, 2016. — С. 282–297.

Соловьев Александр. Украинское искусство 2000-х: несколько персоналий

// Якщо, Если, If. Украинское искусство на переломе: Каталог выставки. — Пермь: Музей современного искусства PERMM. — 2010. — С. 116-117.

Сусак Віта. Андрій Сагайдаковський

// Реанімація. Проєкт. Альбом Львівської галереї мистецтв. — Львів: Львівська галерея мистецтв. — 2007. — С. 46.

Сусак Віта. Андрій Сагайдаковський: Пустоти – це можливість

[Електронний ресурс] // Zaxid.net. — 2013. — Режим доступу: https://zaxid. net/andriy_sagaydakovskiy_pustoti__tse_mozhlivist_n1290754?fbclid=IwAR34VD40GXLz8ekTPA0uvMuAjfE3tLNy-VPNCxX_5hbYfOFNCOsGkF-89Gw

Філоненко Борис. Андрій Сагайдаковський. Дивись, не заблукай! 2006

[Електронний ресурс] // Виставковий проєкт «Шлях Енея». — 2019. — Режим доступу: http://aeneas-passes-on.com.ua/ sahaidakovskyi

Шумилович Богдан. 1993 у Львові: трансгресії та естетичні ритуали переходу

[Електронний ресурс] // zbruc.eu. — 2018. — Режим доступу: https://zbruc.eu/ node/80025

Щоденник. Андрій Сагайдаковський

[Електронний ресурс] // Арт-центр Я Галерея, видавництво «Артбук». — 2011. — Режим доступу: https://issuu.com/ yagallery/docs/sagaidakovsky?fbclid=IwAR1lK0aZKtICnY90UugYZmK7noyx-DjxEO9rU7EpOL4CBYcO2sUxjAA4sK8

Яковленко Катерина. Андрей Сагайдаковский: Инструкция к прочтению

[Електронний ресурс] // Bird In Flight. — 2020. — Режим доступу: https://birdinflight.com/ru/pochemu_eto_shedevr/ andrej-sagajdakovskij-instruktsiya-k-prochteniyu.html

Onuch Jerzy. І.D.

// I.D. [= Identity and diversity]: Oleh Holosiy, Andriy Sahaidakovs’ky. Catalog.— Kyiv: Center for Contemporary Art.—1999, p. 30-31.

Soloviov Alexander. Marginalia

// I.D. [= Identity and diversity]: Oleh Holosiy, Andriy Sahaidakovs’ky. Catalog.—Kyiv: Center for Contemporary Art.—1999, p. 30-31.

211

ФІЛ Ь М О ГРА ФІЯ В майстерні художника. Андрій Сагайдаковський, 2020

Рев'ю сучасних художників, Я Галерея Автор ідеї: Паво Гудімов Операторка: Мирослава Ляхович Монтажерка: Ірина Ковальчук

Автопортрети, 2018

Художники Андрій Сагайдаковський (Львів) та Олександр Бабак (Київ) з нагоди виставки в Я Галереї (Київ) МІТЄЦ. Портал про сучасне мистецтво України Сюжет: Ната Катериненко

Чому Сагайдаковського називають Дідом, 2013

Репліка Андрія Сагайдаковського МІТЄЦ. Портал про сучасне мистецтво України Сюжет: Ната Катериненко

Майстерня 80-х. Андрій Сагайдаковський

МІТЄЦ. Портал про сучасне мистецтво України Архів Георгія Косована (Львів)

Павел Маков (Харьков) об Андрее Сагайдаковском, 2013

МІТЄЦ. Портал про сучасне мистецтво України Сюжет: Ната Катериненко

Андрій Сагайдаковський про роботу «Рисунок з натури», 2017

МІТЄЦ. Портал про сучасне мистецтво України Сюжет: Ната Катериненко 212

Із діалогу з Оленою Турянською та Андрієм Сагайдаковським, 2016

З нагоди виставки «Вегетація» в Я Галереї, Київ Сюжет: Ната Катериненко

Розмова Андрія Сагайдаковського (Львів) з Сергієм Якуніним (Львів) про «Венеційську бiєнале», Львів, 2015

МІТЄЦ. Портал про сучасне мистецтво України Сюжет: Ната Катериненко

Біограма: Андрій Сагайдаковський, 2019

Режисерка: Ольга Поворозник Оператори: Андріян Веремієнко, Ольга Поворозник, Мирослав Трофимук Координатор проєкту: Богдан Шумилович

DIDU, 1990

Документальний фільм Режисер: Андрій Бояров

Відкриття виставки сучасного мистецтва «Дефлорація» в колишньому музеї Леніна, Львів, 1990

Оператор: Ілля Левін Куратор: Георгій Косован

In the Artist's Studio. Andriy Sahaidakovsky, 2020

Review of Contemporary Artists, Ya Gallery Art Center Idea: Pavlo Gudimov Camera operator: Myroslava Liakhovych Film editor: Iryna Kovalchuk

Self-portraits, 2018

Artists Andriy Sahaidakovsky and Oleksandr Babak (Kyiv) on the occasion of the exhibition in Ya Gallery Art Center (Kyiv) MITEC. Portal about contemporary art of Ukraine Story line: Nata Katerinenko

Why is Andriy Sahaidakovsky called Dido in Lviv, 2013

Remark by Andriy Sahaidakovsky MITEC. Portal about contemporary art of Ukraine Story line: Nata Katerinenko

The Workshop of '80s. Andriy Sahaidakovsky

MITEC. Portal about contemporary art of Ukraine Archive of Georgy Kosovan (Lviv)

Pavel Makov (Kharkiv) about Andriy Sahaidakovsky, 2013

MITEC. Portal about contemporary art of Ukraine, supported by Stedley Art Foundation Story line: Nata Katerinenko

From the dialogue with Olena Turianska and Andriy Sahaidakovsky, 2016

On the occasion of the Vegetation exhibition in Ya Gallery Art Center, Kyiv Story line: Nata Katerinenko

Conversation of Andriy Sahaidakovsky and Serhiy Yakunin (Lviv) about the Venice Biennale, 2015

MITEC. Portal about contemporary art of Ukraine Story line: Nata Katerinenko

Biograma: Andriy Sahaidakovsky, 2019

Director: Olga Povoroznyk Camera operators: Olga Povoroznyk, Myroslav Trofymuk, Andriyan Veremiyenko Project coordinator: Bohdan Shumylovych

DIDU, 1990

Documentary on Andriy Sahaidakovsky’s works and studio, 78 min. Director & production: Andrij Bojarov

Opening of the contemporary art exhibition Defloration in the former Lenin Museum. Lviv, 1990

Film production: Ilya Levin Exhibitors: Platon Silvestrov, Andriy Sahaidakovsky, Alexander Zamkovsky, Igor Shulev Curator: Georgy Kosovan

Andriy Sahaidakovsky on the ‘Drawing from Life,’ 1990s, 2017

MITEC. Portal about contemporary art of Ukraine Story line: Nata Katerinenko

FI L M O G R AP H Y 213

В ИД АН Н Я З НА Г ОД И В ИСТА В К И АН Д Р І Й СА Г А Й Д А КО ВС Ь К И Й Д Е КО РАЦ ІЇ. ЛАСК А ВО ПР О СИ М О!

18 вересня 2020 — 24 січня 2021 Мистецький арсенал. Київ, Україна вул. Лаврська, 10–12 +38 (044) 288 52 25 artarsenal.in.ua 214

Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Я И И Й А Й

Кураторська група Соломія Савчук Олександр Соловйов Павло Гудімов

Менеджер проєкту Максим Горбацький

Дорадництво Юлія Ваганова Анна Погрібна

Музейний супровід

Globe Runner Hotel & Hostel Універсальна клініка «Оберіг» Пластікс Кунсттранс-Київ Квитки онлайн kontramarka.ua

Медіапартнер

UA: Радіо Культура

Упорядниця видання Наташа Чичасова

Тексти

Алла Сорочан

Соломія Савчук Олександр Соловйов Олеся Островська-Люта Борис Філоненко

Технічний директор

Літературне редагування

Сергій Діптан

Лариса Мінченко

Освітня програма

Коректура текстів українською

Ігор Оксаметний

Графічний дизайн

Софія Рябчук Ніколь Катенкарій Катерина Макарова Анастасія Яблонська

Координація публічних комунікацій Дарія Жданова

Партнери проєкту

Арт-центр Я Галерея Національний художній музей України Центр міської історії Центрально-Східної Європи

Приватні колекції

Лариса Мінченко

Переклад з української на англійську Mova club Олександр Виноградов

Коректура текстів англійською Ірина Білан

Дизайн і верстка Лєра Гуєвська

Фотографії

За підтримки VISA

Сергій Братковський Андрій Бояров Гліб Вишеславський Олег Капустяк Оленка Марченко Олександр Попенко Соломія Савчук Михайло Французов

Інституційні партнери

Координаторка друку

Павло Мартинов Grynyov Art Collection Євген Карась Влодко Костирко Олег Капустяк

Zinteco Мережа готелів «Premier» Дизайн-готель 11 Mirrors Мережа апарт-готелів Senator

Анна Зателепа

215

This b ook i s pu b li s h ed on the o cca s i on of t h e e x hib i t i on an dr i y s a h ai da k ov s k y the sc en e ry. we l co me ! The project is Sep 18, 2020—Jan 24, 2021 Mystetskyi Arsenal. Kyiv, Ukraine 10–12 Lavrska St. +38 (044) 288 52 25 artarsenal.in.ua 216

implemented with support of Ukrainian Cultural Foundation

s s d e n e n y a y

Curatorial group

Solomia Savchuk Oleksander Soloviov Pavlo Gudimov

Project manager Maksym Gorbatskyi

Mentoring

Yuliya Vaganova Anna Pohribna

Museum supervision

Globe Runner Hotel & Hostel Universal Clinic Oberig Plastics Kunsttrans-Kyiv Tickets online kontramarka.ua

Media partner

UA:Ukrainian Radio

Catalogue coordination Natasha Chychasova

Texts by

Alla Sorochan

Olesia Ostrovska-Luita Borys Filonenko Solomia Savchuk Oleksander Soloviov

Technical director

Copyediting by

Serhii Diptan

Larysa Minchenko

Educational program

Proofreading of Ukrainian by

Ihor Oksametnyi

Graphic design

Sofia Riabchuk Nicole Katenkari Kateryna Makarova Anastasia Yablonska

Larysa Minchenko

PR- communications coordination

Translation from Ukrainian into English by

Dariia Zhdanova

Project partners

Ya Gallery Art Center National Art Museum of Ukraine Center for Urban History of East Central Europe

Private collections

Proofreading of English by Iryna Bilan

Mova club Oleksandr Vynogradov

Design and layout Lera Guevska

Photo materials

Supported by VISA

Serhiy Bratkovsky Andrij Bojarov Glib Vysheslavsky Oleh Kapustyak Olenka Marchenko Oleksandr Popenko Solomia Savchuk Mykhailo Frantsuzov

Institutional partners

Print coordination

Pavlo Martynov Grynyov Art Collection Yevhen Karas Vlodko Kostyrko Oleh Kapustyak

Zinteco Premier Hotels and Resorts 11 Mirrors Design Hotel Senator Apartments

Anna Zatelepa

217

ISBN 978-966-97857-0-1

«Андрій Сагайдаковський. Декорації. Ласкаво просимо!» . — Київ: ДП «НКММК “Мистецький арсенал”», 2020. — 216 с.

Andriy Sahaidakovsky. The Scenery. Welcome!—Kyiv: Public Enterprise ‘NACMC ‘Mystetskyi Arsenal,’ 2020.—216 pages.

Видання присвячене творчості художника Андрія Сагайдаковського. У книжці репрезентується творчий доробок митця, його життєвий шлях та художній метод, що яскраво проявляються на виставці «Андрій Сагайдаковський. Декорації. Ласкаво просимо!».

The publication is dedicated to the work of artist Andriy Sahaidakovsky. The book represents the artist's creative work, his life path and artistic method, which are clearly displayed in the exhibition ‘Andriy Sahaidakovsky. The Scenery. Welcome!.’

Видано ДП «НКММК “Мистецький арсенал”» Свідоцтво суб’єкта видавничої справи серія ДК №5843 від 07.12.2017 Віддруковано на приватному підприємстві «Коло» 82100, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Бориславська, 8 тел.: +380324429060 Свідоцтво суб’єкта видавничої справи №498 від 20.06.2001

Published by Public Enterprise ‘NACMC ‘Mystetskyi Arsenal’ Testimony of the subject of publishing, series DK #5843 from 07/12/2017 Printed at the Kolo Private Enterprise 8 Boryslavska Str., Drohobych, Lviv Region, 82100 Tel: +380324429060 Testimony of the subject of publishing #498 from 20/06/2001

Видання підготовлено за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не збігатись з думкою авторів.

The publication was realized with support of Ukrainian Cultural Foundation. The opinion of Ukrainian Cultural Foundation may not coincide with the idea of the authors.

Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 р. як нова модель надання на конкурсних засадах державної підтримки та промоції ініціатив у сфері культури та креативних індустрій. Діяльність Фонду, відповідно до чинного законодавства, є невід’ємною частиною політики і визначених пріоритетів діяльності Міністерства культури та інформаційної політики України.

Ukrainian Cultural Foundation is a state institution created in 2017 as a new competition-based model of state funding and promotion of initiatives in the field of culture and creative industries. Foundation’s activities, according to current legislation, are integral part of the policy and priorities determined by the Ministry of Culture and Information Policy of Ukraine.

219